Ukrainian Orthodox Church of Canada Українська Православна Церква в Канаді L'Église orthodoxe ukrainienne du Canada Home Page | Listing of Articles

Св. Вилфрид, Архієпископ Йоркський

St. Wilfrid, Archbishop of York

Fr. Ihor Kutash - о. Ігор Куташ [email protected] «Він помер і радісно подався в вишні “He died, and joyful sought the Оселі, щоб з благословення Христа і з його realms above; That, blessed by Christ, and допомогою паства його пішла слідами свого favour'd with his aid, The flock may follow Пастиря» (Преподобний Беда) in their pastor's path.” (Venerable Bede) На 25-го жовтня за григоріанським On October 25 on the Gregorian календарем (це - 12-го жовтня за юліанським) calendar (which is October 12 on the Julian), ми святкуємо пам'ять Св. Вилфрида, який we celebrate the memory of St. Wilfrid тримав пост Архієпископа Йоркського, другий (ancient versions of his name include Wufrid найвищий пост після Архієпископа and Wilfrith), who held the post of Кентерберійського в Англійській Церкві. Archbishop of York, second only to the Archbishop of Canterbury in the English Вилфрид народився в р. 634 в Church. Нортумбрії (середньовічне царство в північно- східній Англії та південній Шотландії, що бере Wilfrid was born in 634 in свою назву від річки Гумбер), в шляхетській Northumbria (a medieval kingdom in north- родині. Його матір упокоїлась, коли він був ще eastern England and southern Scotland дуже молодимю Він залишив дім ще taking its name from the Humber River) into підлітком і вчився в Монастирі a noble family. His mother died when he Ліндісфарнському, заснованому Св. Айданом, was very young and he left home in his early як також і в Кентербері, в Галії (Франції) та в teens to study at the monastery of Римі, де він остаточно й став Священиком, ще Lindisfarne founded by St. Aidan, as well as в ранніх 20-их роках свого життя. at Canterbury, in Gaul (France) and finally at Rome, where he became a priest in his early Він повернувся в Нортумбрію близько 20’s. 660 р., щоб стати Ігуменом новозаснованого Монастиря в околиці Ріпон, навколо якого He returned to Northumbria about повстало місто того ж імені в Йоркширі, яке 660 to become Abbot of the newly- founded вважає його своїм засновником. В цьому пості monastery at Ripon, which became the він взяв участь в Соборі Вітбіському в р. 664, source of the city of the same name in на якому він домігся того, щоб Церква Yorkshire which considers him to be its Нортумбрійська прийняла Римський звичай (а founder. In this position he participated in це на той час був і звичаєм Нікейського the Council of Whitby in 664, where he Собору) святкувати Пасху. prevailed upon the Northumbrian Church to accept the Roman (which at the time Церкву заснували місіонері Келтські а coincided with the Nicean Council’s) вони святкували Пасху по звичаю т. зв. tradition of celebrating Pascha. «Квартодесіманському», якого дотримувався Св. Полікарп (бл. 69 - бл. 155), учень Св. Founded by Celtic missionaries, the Апостола й Євангеліста Івана Богослова. За Church had observed Pascha according to цим звичаєм річне святкування Воскресення the “Quartodeciman” tradition followed by Господнього завжди припадало на 14-ий день St. Polycarp (ca. 69 - ca. 155), the disciple of єврейського місяця Нісан (за єврейським the Apostle and Evangelist St. John the місячним календарем), навіть коли не Theologian. According to this tradition the припадав він у неділю. Нікейський звичай annual celebration of the Lord’s настоював на тому, що це річне Свято завжди Resurrection was always held on the 14th треба святкувати в неділю. day of the Hebrew month of Nisan (according to the Jewish lunar calendar) Після цього Собору Вилфрида whether or not it fell on a Sunday. The призначили бути Єпископом Йорку, столиці Nicean tradition insisted that this Нортумбрії, але він хотів прийняти висвяту з annual Feast must always be celebrated on рук Єпископів Галійських, бо ж сумнівався в a Sunday. канонічності місцевих Єпископів. Він затримався з поверненням до Йорку і на його After this Council Wilfrid was місце призначили й увели Св. Чада (що appointed Bishop of York, the capital of впокоївся в р. 672). Northumbria. He wished to be ordained by the bishops of Gaul due to his doubts as to Обидва Угодники виявили примірну the canonicity of the local bishops. He смиренність з цього приводу. Св. Вилфрид delayed his return to York and St. Chad (who відійшов у Монастир Ріпонський не reposed in 672) was appointed and installed змагаючись за свій пост, а коли, через in his place. декілька років, Архієпископ Теодор Кентерберійський постановив, що Св. Both Saints showed exemplary Вилфрид таки дійсний Першоієрарх humility in this matter. Wilfrid withdrew to Нортумбрійської Церкви, то Св. Чад спокійно the Monastery at Ripon rather than contend відійшов у свій Монастир у Лестинґгамі for the post, and when, several years later, заявивши: «Я охоче віддаю цей пост, бо ж Archbishop Theodore of Canterbury decreed ніколи не вважав себе достойним мати його». that St. Wilfrid was indeed the rightful Primate of the Northumbrian Church, St. Через декілька років Архієпископ Chad quietly withdrew to his Monastery in Теодор поділив величезну Нортумбрійську Lastingham saying: “I willingly lay down the Єпархію на три часті. Вилфрид подався до office; for I have never thought myself Риму, щоб звернутися до Папи, а той worthy of it”. підтримав його прохання. Та конфлікт з Some time later, Archbishop Нортумбрійським королем Еґфридом, мабуть Theodore divided the large Northumbrian з огляду на підтримку Вилфридом рішення eparchy into three parts. Wilfrid departed королеви вступити в жіночий Монастир, не for Rome to appeal to the Pope who upheld дав йому змогу повернутися на свій пост. his petition. Conflict with the Northumbrian У цей же час Вилфрид потрудився для King Ecgfrid, likely due to his support of the Євангелії в Селсей, навертаючи язичників в Queen’s decision to join a convent, made it Сассексі до Христа. (До їхнього навернення ці impossible for him to return to his post. люди, як пишуть, були дуже схильні на It was at this time that Wilfrid самогубство в часах депресії. Вони казали, що laboured for the Gospel in Selsey, цим актом «ідуть до Вотана», як називали converting the pagan inhabitants of Sussex одного зі своїх богів – скандинавського бога to Christ. (Prior to their conversion these Одіна – від якого походить англійська назва folks were reportedly very prone to «середи» - «Wednesday»). Підчас його частих committing suicide in times of depression. подорожей в Европу Вилфрид також They called this “going to Wotan”, as they проповідував до Фрізландців – це побережжя called one of their gods – the Norse god південно-східньої частини Північного Моря – Odin – and from him we get the name тому що їхня мова була подібною до тієї, якою “Wednesday”). During his many travels to розмовляли Саксонці Нортумбрії. the Continent, Wilfrid also preached to the Після багатьох випробовувань та іспитів Frisians, inhabitants of a coastal region Св. Вилфрид упокоївся в Господі 12/25 жовтня along the southeastern part of the North 709 р (або 710 р.). Його тіло похоронили на Sea, since their language was similar to the півдні від високого Престолу в Монастирі one spoken by the Saxons of Northumbria. Ріпонському. Почитання його, як Святого в After many trials and tribulations, St. нерозділеній Церкві наступило скоро після Wilfrid reposed in the Lord on October його впокоєння. Нехай Молитви його 12/25 in 709 (or 710). His body was buried допоможуть нам сповнити своє завдання to the south of the high Altar in the зростати до повної міри нашого покликання в Monastery of Ripon. His veneration as a Христі Ісусі Господі нашому. Амінь. Saint of the undivided Church came about shortly after his repose. May his prayers aid us in our vocation to grow to the full measure of our calling in Christ our Lord. Amen.