4 (77) 2020 ISSN 2413-7065 DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020

Журнал засновано в лютому 2001 року (у 2014 р. — «Україна у світовій історії»)

Founded in February 2001 (Ukraine in the World History in 2014) Українознавство Ukrainian Studies Науковий журнал Academic journal Засновник і видавець Founder and publisher Науково-дослідний Research Institute інститут українознавства of Ukrainian Studies

Періодичність Published раз на три місяці every three months

Редакція залишає за собою право на мовности­ ­лі­с­­тич­не редагування рукописів і передруків від­пові­д­но до правописних норм української мови, яке не змінює­ по­зи­ції автора. Автор несе відповідальність за фактичний виклад матеріалу.

Наукові статті з іс­то­ричних та філософських наук за­раховуються як фахові згідно з наказами МОНУ №1188 від 24.09.2020 р. та №1471 від 26.11.2020 р.

Журнал «Українознавство» представлено в наукометричних і реферативних базах даних: 1. Академія Гугл (Google Scholar) http://www.scholar.google.com.ua; 2. Index Copernicus International https://journals.indexcopernicus.com; 3. DOAJ (Directory of Open Access Journals) https://doaj.org; 4. Наукова періодика України http://journals.uran.ua; 5. Scientific Indexing Services (SIS) http://sindexs.org; 6. Infobase Index http://infobaseindex.com; 7. Eurasian Scientific Journal Index http://esjindex.org; 8. ResearchBib http://journalseeker.researchbib.com 9. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського https://nbuv.gov.ua; 10. Polish Scholarly Library (бібліотека) https://pbn.nauka.gov.pl; є учасником проекту: Українські наукові журнали usj.org.ua

Журнал друкується на підставі свідоцтва серії КВ № 21204–11004ПР від 13.02.2015 р. про державну ре­єстрацію­ друкованого засобу масової інформації, ви­даного Державним комітетом інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України

© Науково-дослідний інститут українознавства Міністерства освіти і науки України, 2020 Редакційна колегія: Editorial board:

Станіслав Кульчицький Stanislav Kulchytskyi головний редактор, голова колегії, Editor-in-Chief, Head of Editorial Board, доктор історичних наук, професор, Doctor of Historical Sciences, Professor, головний науковий співробітник chief research fellow of the NASU Інституту історії України НАН України Institute of History of Ukraine

Андрєєв В. М. — доктор історичних наук, Andrieiev V. M. — Doctor of Historical Sciences, професор Professor Бикова Т. Б. — кандидат історичних наук Bykova T. B. — Candidate of Historical Sciences Бездрабко В. В. — доктор історичних наук, Bezdrabko V. V. — Doctor of Historical Scien­ces, професор Professor Ворончук І. О. — доктор історичних наук, Voronchuk I. O. — Doctor of Historical Scien­ces, доцент Associate Professor Водоп’янов П. О. — доктор філософських Vodopianov P. O. — Doctor of Philosophical Scien­c­ наук, професор, член-кореспондент НАНБ es, Professor, corresponding member of the Natio­ (м. Мінськ, Білорусь) nal Academy of Sciences of Belarus (Minsk, Belarus) Гай-Нижник П. П. — доктор історичних наук Hai-Nyzhnyk P. P. — Doctor of Historical Scien­ces Гирич І. Б. — доктор історичних наук Hyrych I. B. — Doctor of Historical Sciences Дзьобань О. П. — доктор філософських Dzoban O. P. — Doctor of Philosophical Sciences, наук, професор Professor Дубовик Н. А. — кандидат політичних наук, Dubovyk N. A. — Candidate of Political Sciences, доцент Associate Professor Калакура Я. С. — доктор історичних наук, Kalakura Ya. S. — Doctor of Historical Sciences, професор Professor Калиновський Ю. Ю. — доктор філософ- Kalynovskyi Yu. Yu. — Doctor of Philosophical ських наук, професор Sciences, Professor Корчак Лідія — доктор історичних наук, Korchak Lidiia — Doctor of Historical Sciences, професор (м. Краків, Польща) Professor (Krakow, Poland) Кривошея І. І. — кандидат історичних наук, Kryvosheia I. I. — Candidate of Historical Sci- професор ences, Professor Крисаченко В. С. — доктор філософських Krysachenko V. S. — Doctor of Philosophical Sci- наук, професор ences, Professor Наливайко С. С. — кандидат історичних Nalyvaiko S. S. — Candidate of Historical Sci- наук, директор НДІУ ences, Director of RIUS Солдатенко В. Ф. — доктор історичних Soldatenko V. F. — Doctor of Historical Scien­ces, наук, професор Professor Сторожук С. В. — доктор філософських Storozhuk S. V. — Doctor of Philosophical Scien­ наук, професор ces, Professor Тимошик М. С. — доктор філологічних наук, Tymoshyk M. S. — Doctor of Philological Scien­ професор ces, Professor Хилько М. І. — доктор філософських наук, Khylko M. I. — Doctor of Philosophical Sciences, професор Professor Ціпко А. В. — доктор філологічних наук Tsipko A. V. — Doctor of Philological Scien­ces

Відповідальний секретар Тетяна Ренке Executive Editor Tetiana Renke

2 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Шановні колеги! Запрошуємо вас до творчої співпраці на сторінках нашого часопису. Спо­ діваємося, що матеріали, які розкриватимуть результати ваших наукових досліджень, відповідатимуть методологічним засадам сучасного україно­ знавства. Редакція журналу публікуватиме наукові розвідки, ґрунтовані на поважній джерельній базі, побудовані на принципах системного, комплексного аналізу української спільноти на всьому часопросторі її існування – від вито­ ків до сьогодення – в усій повноті й суперечливості її буття та в порівнянні з іншими спільнотами. Важливо наголосити на залученні українознавцями до свого інструментарію набутків сучасної гуманітаристики. З іншого боку, нинішні суспільні та геополітичні обставини спонукають до вивчення про­ блем історичних коренів української спільноти й історичної пам’яті, а разом з тим її цивілізаційного вибору та соціокультурних особливостей. Важли­ во, щоб тематика досліджень охоплювала як масштабні суспільні процеси і явища, так і розкривала різноманітні аспекти мікроісторії, роль, запити і життєві шляхи окремих людей як учасників соціокультурного процесу. Су­ часна російсько-українська війна гостро вказує на кризу гуманітарної полі­ тики України не лише на анексованих та окупованих теренах, а в цілому як засадничої системи будівництва держави. Це визначатиме і планування про­ блематики досліджень, і вибір тем до публікацій на сторінках журналу. До друку приймаються наукові статті українською та іншими мовами, які друкуються вперше і мають як проблемно-узагальнювальний, так і кон­ кретно-фактологічний характер та стосуються різних аспектів життя спільноти, оперті на оригінальні практичні дослідження. Подані матеріали повинні містити: – постановку проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими проблемами; – аналіз досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується дана стаття, та аналіз джерел, за­ лучених автором; – формулювання цілей статті (постановка завдання); – виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів; – висновки з пропонованого дослідження і перспективи подальших роз­ відок у відповідній тематиці. Статті просимо оформляти відповідно до вимог, викладених на сайті Науково-дослідного інституту українознавства. Редакція журналу

Українознавство №4 (77) 2020 3 ЗМІСТ

Contents

ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ HISTORICAL STUDIES

Ворончук І. Voronchuk I. Шляхетський рід Хрінницьких 8 The Khrinnytski Szlachta Family у приватному й публічному in Private and Public Life житті ранньомодерної Волині of the Early Modern Volhynia

Довбищенко M. Dovbyshchenko M. Роль «руської мови» 21 The Role of the “Ruthenian в релігійному житті України Language” in the Religious Life першої половини XVII ст. of Ukraine in the 1st Half of the (за вступом Касіяна 17th Century (According to Cassian Саковича до твору Sakowicz’s Introduction to His Work «Desiderosus») “Desiderosus”)

Висотін М. Vysotin M. «…Оперезалися рушниками…»: 33 “…Girded with Rushnyks…”: An незвичний обряд покозачення Unusual Cossack Rite in the Years of в роки Хмельниччини з погляду B. Khmelnytsky from the Perspective християнської теології of Christian Theology

Хоменко О. Khomenko O. Могила богданівців 44 History, Poetry, Memory: The Grave на Замковій горі: of Bohdan Khmelnytsky Regiment історія, трагедія, пам’ять Soldiers on Zamkova Hill

Краснодемська I. Krasnodemska I. Ставлення українського 66 Attitude of the Ukrainian й польського політичного and Polish Political Establishment істеблішменту до військово- towards the Military and Political політичного союзу 1920 р. Alliance of 1920

4 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies ЗМІСТ

Contents

Стасюк О. Stasiuk O. Умови формування та діяльності 89 Circumstances of Formation 25-тисячників як «ударної» and Functioning of Twenty- мобілізаційної групи Five-Thousanders as a “Strike” під час вчинення Mobilization Group During the геноциду українців Famine—Genocide of Ukrainians 1932—1933 рр. in 1932—1933

Жам О. Zham O. Історія створення та діяльності 102 History of Creation and Activities of Музею народної архітектури the Museum of Folk Architecture and та побуту Середньої Everyday Life of the Middle Dnieper Наддніпрянщини на шпальтах Ukraine on the Pages of Visnyk газети «Вісник Переяславщини» Pereiaslavshchyny Newspaper

ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ MILITARY HISTORY

Губський C. Hubskyi S. Військова, дипломатична 111 Міlitary, Diplomatic, Cultural, і культурно-освітня діяльність and Educational Activities of the генерал-хорунжого Армії УНР Cornet-General of the UPR Army О. Пилькевича в спогадах О. Pylkevych in the Memoirs сучасників та українській of His Contemporaries історіографії and Ukrainian Historiography

ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА PHILOSOPHICAL PROBLEMS OF UKRAINIAN STUDIES

Крисаченко В. Krysachenko V. Гносеологія Київської 124 Gnoseology of the Kyiv філософської школи: Philosophical School: започаткування та утвердження The Establishment and Approval світоглядно-раціоналістичної of the Worldview-Rationalist парадигми наукового пізнання Paradigm of Scientific Knowledge

Українознавство №4 (77) 2020 5 ЗМІСТ

Contents

ГУМАНІТАРНІ ВИКЛИКИ ХХІ СТ. HUMANITARIAN CHALLENGES OF THE 21ST CENTURY

Бевз Т. Bevz Т. Українська ідентичність 143 Ukrainian Identity і національна безпека and National Security у викликах сьогодення in the Challenges of Today

Семенова О. Semenova O. Радянська ідентичність 159 Soviet Identity in Socio- у соціо- та етнокультурному and Ethnocultural Space просторі сучасної України of Modern Ukraine

ОСВІТА Education

Газізова О. Hazizova О. Українознавчі пріоритети фор- 170 Formation of National and Cultural мування національно-культурної Identity in Students and Youth: ідентичності учнівської молоді Ukrainian Studies Priorities

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА UKRAINIAN NATIONAL CULTURE

Сорочук Л. Sorochuk L. Консолідуючий потенціал 183 Consolidating Potential етнокультурних традицій of Ethnocultural Traditions в українському зарубіжжі among Ukrainians Abroad

6 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies ЗМІСТ

Contents

УКРАЇНА І СВІТ UKRAINE AND THE WORLD

Тимошик М. Tymoshyk M. Об’єднання Бувших Вояків Українців 192 Association of Former Ukrainian у Великій Британії (ОБВУ) Soldiers in Great Britain (AFUS) як чинник промоції в Європі as a Factor in Promoting українського питання the Ukrainian Issue in Europe

РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ REVIEWS AND PRESENTATIONS

Фігурний Ю., Чирков О. Fihurnyi Yu., Chyrkov O. XXIII Всеукраїнська 209 The 23rd All-Ukrainian Research науково-практична конференція and Practical Conference «Українознавство в системі “Ukrainian Studies in the System of національної освіти, науки, National Education, Science, and гуманітарної політики держави» Humanitarian Policy of the State”

Наливайко С. Nalyvaiko S. Сучасні індоарійські студії 216 Modern Indo-Aryan Studies у дослідженні проблем in the Research of Eastern східноєвропейської етнічної історії European Ethnic History Problems

Українознавство №4 (77) 2020 7 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

УДК 323.15 DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.218582

ШЛЯХЕТСЬКИЙ РІД ХРІННИЦЬКИХ У ПРИВАТНОМУ Й ПУБЛІЧНОМУ ЖИТТІ РАННЬОМОДЕРНОЇ ВОЛИНІ Ірина ВОРОНЧУК orcid.org/0000-0001-5466-5356 доктор історичних наук, доцент, завідувачка відділу історичних пам’яток НДІУ Анотація. У статті з’ясовується історія шляхетського роду Хрінницьких, який по- ступово протягом XVI – першої половини XVII ст. переходить із числа рядової дрібної непо- мітної волинської шляхти до статусу найвпливовіших родів, які відігравали важливу роль у політичному, воєнному та публічному житті волинського соціуму. Історіографічний огляд праць польських генеалогів, які залучають до польської шляхти й українську, засвідчує недо- статність інформації про цей рід та деякі помилки, які завдяки документальним джерелам вдалося виправити. На підставі документального матеріалу встановлено перші когорти роду, відновле- но матримоніальні зв’язки та родинну структуру окремих його сімей. Виділяється діяль- ність окремих представників роду, які обіймали важливі місцеві уряди в тогочасному соціумі. З’ясовується, що вивищення цілого Хрінницького Дому серед волинського шляхетського загалу починається з Михайла Сватковича, який завдяки вигідним шлюбним зв’язкам породичався із впливовими волинськими родами Семашків і Русинів Берестецьких, які вже на той час обій­ мали важливі земські уряди. Значного впливу в шляхетському середовищі досягає син Михай- ла Сватковича Іван Михайлович, який протягом тривалого часу (майже 46 років) обіймав уряди спершу земського луцького підсудка, а потім і судді цього суду. Аналізується публічна діяльність членів роду, зокрема їх участь у суспільно-релігійній боротьбі, пов’язаній із сут- тєвими змінами, що відбуваються у внутрішньому житті Речі Посполитої, зокрема й на Волині. Показано участь Хрінницьких у боротьбі проти запровадження Берестейської унії, їх діяльність у заснуванні братств та воєнних виправах. Розглядається майновий стан роду протягом XVI – першої половини XVII ст. На доку- ментальному матеріалі доводиться, що члени роду, обіймаючи важливі земські уряди, почи- нають збагачуватися й активно придбавають маєтки. Значні земельні володіння приносили їм і вигідні шлюбні партії з представницями/представниками князівських і магнатських ро- дів. Все це сприяло переходу роду з числа дрібного шляхетського загалу до групи небагатьох впливових магнатських родів. Ключові слова: шляхетський рід; Хрінницькі; батько; матір; діти; матримоніальні пов’язання; маєтність; підсудок; суддя; публічна діяльність.

THE KHRINNYTSKI SZLACHTA FAMILY IN PRIVATE AND PUBLIC LIFE OF THE EARLY MODERN VOLHYNIA Iryna VORONCHUK Doctor of Historical Sciences, associate professor, Head of the Historical Sites Department of RIUS Annotation. The article elucidates the history of the Khrinnytski szlachta family, who gradually ascended from the ranks of petty and nameless Volhynian szlachta to the status of the most influential

© Ворончук І.

8 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Ворончук І. Шляхетський рід Хрінницьких у приватному...

families of the 16th – first half of the 17th century. They played an important role in the political, military, and public life of the Volhynian society. A historiographical review of the Polish genealogists’ works, who include Ukrainian szlachta to the ranks of the Polish nobility, demonstrates scarcity of information on this family and some inaccuracies, which were successfully corrected by means of documentary sources. On the basis of documents, the first cohorts of the clan are singled out and matrimonial ties and individual family structures are re-established. The occupations of individual family members who held important offices in the local administration of that time are identified. It is ascertained that the rise of the entire Khrinnytski House among the Volhynian szlachta began with Mykhailo Svatkovych, who, owning to his advantageous matrimonial ties, formed family connections with such powerful Volhynian families as the Semashkivs and the Rusyn Berestetskis, who were already holding important land offices by that time. Ivan Mykhailovych, the son of Mykhailo Svatkovych, gained some considerable influence among the szlachta: for almost 46 years he had held the office of Lutsk sub-judge and then that of Lutsk judge. Public activities of the family members are analyzed, especially their participation in the socioreligious fight, which was related to the significant changes taking place in the Commonwealth, and particularly Volhynia. The participation of the Khrinnytskis in the struggle against the introduction of the Brest Union and their partaking in the establishment of fraternities and military expeditions is revealed and presented. The property status of the family during the 16th – first half of the 17th century is analyzed. The documents proved that the family members holding important land offices started to become rich and actively acquired estates. Profitable marriages with representatives of princely and magnate families also brought them big land holdings. All that contributed to the transition of the family from petty szlachta to a group of a few powerful magnate families. Key words: szlachta family; the Khrinnytskis; father; mother; children; matrimonial ties; real estate; sub-judge; judge; public activity.

Наприкінці XV ст. рід Хрінниць- Саме з цього часу рід Хрінницьких ких ще нічим особливо не виділявся описують відомі польські генеалоги. з-поміж загалу рядової дрібної волин- Зокрема, інформація про Хрінницьких ського шляхти, але поступово протягом міститься у працях Бартоша Папроць- останньої чверті XVI – першої половини кого, Шимона Окольського, Каспора XVII ст. стає одним із найактивніших у Нєсєцького, Адама Бонєцького, Севе- суспільно-політичному житті Волині, а рина Уруського та ін. Так, уже «перший отже, й одним із поважніших і найавто- геральдичний письменник Речі Поспо­ ритетніших. литої», як називає Б. Папроцького «En­ Своє найменування рід Хрінницьких cyk­lo­pedyja powszechna» [23, s. 347], отримав від назви родового маєтку Хрін- знаний дослідник гербів шляхетських ники (ХрTнники, Хринники, Хрыники, родів ранньо­модерної доби, описує герб ХрTница, Хрѣньница), розташованого у роду, зауважуючи: «Dom Chrynickich Дубнівській волості Луцького повіту. У ... na Wo­ły­niu dom dawny i znaczny» [24, вітчизняній літературі поселення Хрін- s. 525]. Щоправда, К. Нєсєцький по- ники відоме з 1545 р. [9, с. 430], однак дає зовсім інший і значно розбудовані- щодо його засновника та протопласта ший герб роду [28, s. 91]. Посилаючись роду інформація відсутня. Разом з тим на Ш. Окольського й Б. Папроцького, окремі представники роду документаль- він повідомляє обставини отримання но фіксуються на Волині з кінця XV ст. родом шляхетського герба. Ця легенда

Українознавство №4 (77) 2020 9 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

виглядає так: невідомий на ім’я предок На відміну від К. Нєсєцького, А. Бо- Хрінницьких, перебуваючи на військо- нєцький у праці «Poczet rodów» називає вій службі, піддався татарському нападу, тільки трьох представників роду, при коли ніяких чуток про ворожі наміри, ні цьому зовсім інших, але хронологічно публічних повідомлень про наближення його інформація відноситься до ранішої неприятеля не було. Проте, не розгубив- доби. Один із них – Немира Богданович шись, юнак зіскочив з коня і, затиснув- Хрінницький, купівлю маєтку Крупець ши у руці поводдя, закинув у річку вудку. на Волині якого 1503 р. підтвердив ве- Коли ж до нього підскочили татари, він, ликий литовський князь Олександр. стрімко скочивши на коня, найближчого Другий – його син Война, з яким бать- з них забив, інших порозкидав, а одно- ко 1511 р. вів тяжбу з Жабокрицькими го, спіймавши, привів до гетьмана. За щодо маєтку Ярославичі. Третім нази- виявлені мужність і хоробрість йому вається Михайло Сваткович, котрий було надано герб, на якому хрест зо- 1546 р. мав судову справу з Михайлом бражено на кшталт Свинюським. Ця інформація була по- вудки [28, s. 91–92]. черпнута автором із книг великокнязів- При цьому К. Нє- ської канцелярії – так званої Литовської сєцький виправляє Метрики [21, s. 26]. Ш. Окольського, за- Значно більший обсяг даних міс- уважуючи, що той титься у другій праці цього ж автора випадково припи- «Herbarz Polski». За час, що пройшов між сав Хрінницьких написанням цих праць, співробітники до герба Trąby [28, утвореної 1843 р. Київської археографіч- s. 92]. Загалом К. Нє- ної комісії (далі – КАК) підготували вже сєцький повідомляє кілька документальних видань, а також про таких представ- описів судових книг українських земель, ників роду: Івана, що зберігалися у створеному 1852 р. Герб Хрінницьких. Boniecki K. Herbarz земського луцького Київському центральному архіві давніх Polski. T. III. підсудка, під 1590 р., актів [7, с. 115–117; 8, c. 63]. На цей час волинського хо- працею київських архівістів, зокрема рунжого Олександ­ Ореста Левицького, Івана Каманіна, Іва- ра, посла на сейм на Новицького, Олександра Федотова- 1619 р., Яна на Кня- Чеховського, Михайла Ясинського та ін., гинині, призначе- були підготовлені описи судових книг ного сеймом 1638 р. Правобережної України, зокрема й 53 комісаром до комісії волинських [17, c. 157–159, 189–191, 242– Знак з печатки Хрінницьких щодо розмежування 245, 326–329, 360–361]. Проте лише 24 з Волинського і Белзь- них були опубліковані, інші залишились кого воєводств, а також Стефана, депу- у рукописному варіанті [10, c. 212–213, тата на Коронний трибунал 1650 р. [28, 217–220]. s. 92]. Тож конкретна інформація стосу- Саме цими виданнями Київської ко- ється лише чотирьох представників роду місії та описами скористався А. Бонєць- кінця XVI – першої половини XVII ст. кий. Тож у другій його праці «Herbarz

10 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Ворончук І. Шляхетський рід Хрінницьких у приватному...

Polski» фіґурує значно більше представ- земським підсудком був старший син ників роду. Разом із тим інформація Михайла Сватковича Іван Михайло- стосується головним чином однієї гілки вич, котрий отримав королівське за- роду – Михайла Сватковича, його синів твердження на підсудківство 1577 р. [15, Богдана, Івана, Прокопа, Миколая, Ми- c. 292; 19, с. 209]. Протягом багатьох ро- хайла та кількох потомків Івана Михай- ків він успішно виконував уряд луцького ловича і його сина Олександра Іванови- земського підсудка [16, с. 361, 408, 429 та ча [22, s. 83–84]. ін.; 18, ф. 26, оп. 1, спр. 61, арк. 238 зв.–239 Протягом 1904–1914 рр. було опу- та ін.], пізніше отримав і уряд земського бліковане генеалогічне дослідження Се- судді [19, c. 209]. верина Уруського, підготовлене у спів­ Польська «Encyklopedyja Powszech­ ­ праці з Адамом Амілкаром Косиньським na» у статті «Chrynickich herb» не на- і Олександром Влодарським «Rodzina. зиває жодної конкретної особи з роду Herbarz szlachty polskiej». Інформація Хрінницьких,­ проте описує їхній герб, про Хрінницьких міститься у другому зазначаючи, що він не має назви, і дуже томі цієї 14-томної праці. Тут описано коротко, однією фразою, повторює ле- герб роду, проте, попри можливість ви- генду про їхнього предка, котрий заслу- користання авторами значно ширшо- жив його у битві з татарами [23, s. 525]. го обсягу документальних матеріалів Залучаючи українське рицарство і праць попередніх генеалогів, подано XVI–XVII ст. до польського шляхетсько- значно менший обсяг інформації про го загалу, «Польська шляхетська енци- Хрінницьких, ніж міститься у праці клопедія» згадує й Хрінницьких влас- А. Бонєцького [32, с. 253]. Разом із тим ного герба (Chrennicki h. własny), але не обидва дослідники (і Бонєцький, і Урусь- називає жодного з членів роду [30, s. 366, кий) допустилися помилки, що загалом 370]. часто трапляється в генеалогічних до- Одним із перших зафіксованих в слідженнях, а саме роздвоєння однієї українських документах представників особи на двох. Вочевидь, першим цієї роду був волинський зем’янин Волч- помилки допустився Бонєцький, який у ко Хрінницький, який, видаючи заміж праці «Herbarz­ Polski» серед синів Ми- доч­ку Марину за Пашка Посяговецько- хайла Сватковича Хрінницького нази- го, дав 15 вересня 1472 р. зятю й дочці ває насправді неіснуючого сина Лукаша, лист, за яким у рахунок забезпечення якому приписує луцьке підсудківство на за дочкою посагу в сумі п’ят­десят кіп 1579 р., а під 1590 р. називає земським «грошей широких чеськое монеты» по- луцьким підсудком Яна [22, s. 84]. Цю ж ступив зятю маєток Лопавши, а також помилку про Лукаша як сина Михайла надав їм у користування земельний Сватковича повторює й Уруський, що- відруб у Хрінницькій дуброві з чітким правда, отримання ним уряду луцького окресленням його меж і кордонів. Мо- земського підсудка відносить до 1572 р. лодому подружжю дозволялося брати Справжнього сина Михайла Сватковича дерево на будівництво садиби й косити Івана (у польському написанні Janа) він траву до віддання зазначеної суми, проте називає лише луцьким земським суд- за умовами користування їм дозволявся дею [32, s. 253]. Насправді ж луцьким вхід у дуброву лише «по Роскопаницу

Українознавство №4 (77) 2020 11 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

могилу», а далі заборонялося вступати в та його небіж Немира неодноразово на- батькову дуброву. Під цією угодою, крім зиваються за топонімом свого маєтку інших свідків, поставив печатку брата- Хрінники, отже, початок існування цьо- нич Волчка Хрінницького «Богдановъ го поселення можна віднести до значно син Немѣра» [18, ф. 26, оп. 1, спр. 5, арк ранішого часу, щонайменше на 70–80 266 зв.; 3, с. 2–3]. Отже, Волчко Хрін- років, ніж зазначено у вітчизняній літе- ницький мав брата Богдана, сину яко- ратурі. го мало бути на цей час щонайменше На початку XVI ст. Немира придбав 20–24 роки. Волчко Хрінницький був маєток Крупець у Луцькому повіті, акт також присутній під час ознайомлення купівлі якого був підтверджений 1503 р. луцьким старостою Іваном Ходкевичем великим литовським князем Олександ­ князя Михайла Санґушка з наказом ко- ром [21, s. 26]. 1511 р. Немира і його син роля Казимира щодо охорони королів- Война вели справу з Жабокрицькими за ської пущі, «штобы лововъ ... не пусто- добра Ярославичі [21, s. 26]. «НTмира шили». Тут він називається «Волчъко Богъ­да­но­вичъ ХрTнницъкий» згадуєть- Хренницъкий Лютикъ». Цей документ ся також серед свідків, присутніх під дослідники датують 1475–1480 рока- час продажної транзакції, здійсненої ми [2, c. 20–21]. холмським підкоморієм, любачівським Братанич Волчка Хрінницького Не- войським Олехною Скорутою з Молодя- мира фіґурує в офіційних документах тич 10 липня 1515 р. Цього дня Скору- як під прізвищем Хрінницький, так і та разом із дружиною Марухною й «со Толпижинський, що яскраво ілюструє въсими сыны и дочъками» продав на топонімічний характер походження то- віч­ність королівському писарю Михайлу гочасних антропонімів. Під прізвищем Васильовичу маєток Вічини, фільварок Толпижинський зустрічаємо Немиру в Кочкоровець у Луцькому повіті, а та- реєстрі «данин» «князем и паном, и боя­ кож двір у Луцькому замку, що дістали- ромъ, и двораном» від 6 квітня 1488 р., ся йому по небіжчиці сестрі Настасі [27, де окремим представникам шляхетської s. 46–47]. верстви призначалися різні види коро- Після 1515 р. ні сам Немира, ні його лівської данини з мит. За цим реєстром син Война не згадуються більше в офі- передбачалося надати «Немири Толпы­ ­ ційних документах. Таким чином, ін- жинъ­скому 8 копъ з мыта луцъкого», а формація про Немиру Богдановича під також «Неми­ри Толъ­пы­зын­скому воз прізвищами Хрінницький або Толпи- соли з мыта луцъ­ко­го» [25, s. 72, 74]. На жинський періодично фігурує в офіцій- цій підставі можна зробити висновок, них документах 1472–1515 рр., тобто що вже на цей час Немирі належав має­ протягом 43 років. Дата його смерті за- ток Толпижин, з якого Хрінницькі офі- лишається невідомою, але якщо взяти до ційно сплатили побор 1570 р. [34, s. 7]. уваги, що свідками у майнових справах Як власність роду маєток згадується і в виступали, як правило, вже самостій- 1575 р. [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; ні господарі, можна припустити, що на 4, c. 442–447]. 1515 р. Немирі було щонайменше 63–67 Таким чином, уже в 70-х роках XV ст. роки. Тож можна констатувати, що Не- власники маєтку Волчко Хрінницький мира Хрінницький прожив, як на той

12 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Ворончук І. Шляхетський рід Хрінницьких у приватному...

час, доволі довге життя. Немира Богда- Чапличами, Промчейковичами та Бог- нович був одружений з княжною Ганною даном Семашком [13, с. 135]. Четверта Михайлівною Жижемською, якій він за- його городня, що знаходилася поміж го- писав 600 кіп грошей «доживоття» на родень князя Олександра Вишневецько- маєтках Підлісці, Городниці й Княгини- го, удови Івана Козинського, та Семена ні [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; 4, Клевецького, належала йому особисто і c. 442–447]. За законодавством «правом теж вимагала ремонту [13, с. 154]. В сю- прирожоним» нерухомість успадкову- жеті про шляхетські вислуги говорить- валася по чоловічій лінії, а отже, маєт- ся, що «ХрTнънѣцкий­ дºржить имѣ­ньT ки мали бути успадковані його сином. У Хрѣньницу и чотири сTла нѣт вѣдома зв’яз­ку з цим можна зробити висновок, ко­торым jбычаTмъ» [13, с. 185]. Таким що сина Немири Войни вже не було се- чином, ревізори поставили під сумнів ред живих. Але тоді родові маєтки Не- легітимність володіння ними Михай- мири по чоловічій лінії мали перейти лом Хрінницьким. За описом Луцького до батька Івана Михайловича, Михайла замку 1552 р., при переліку зем’ян­ських Сватковича, сина рідного брата Немири (шляхетських) дворів називається також Сватка, тобто Немириного небожа. і двір Михайла Хрінницького, який зна- Про те, що Немири вже не було серед ходився поблизу церкви св. Димитрія [1, живих, свідчить і «Попис» литовсько- c. 163–164]. руського війська 1528 р., де називається Можна думати, що Михайло Хрін- тільки один Хрінницький – «пан Михаи- ницький не лише мав спільну город­ ло Сваткович», який виставляв «4 кони», ню з Жабокрицькими, а й був у доволі тобто чотирьох вершників, а отже, во- близьких із ними стосунках, оскільки, лодів щонайменше 32 дворищними до- як правило, найближчим приятелям до- могосподарствами («службами»), або 96 ручалася опіка над дітьми та рідними. У димами1. [26, s. 134]. Так само лише Ми- тестаменті Івана Івановича Жабокриць- хайло Сваткович фігурує серед луцьких кого від 6 серпня 1565 р., який доручає повітників під час ревізії волинських дружину і дітей «в опеку и оборону» опі- замків 1545 р. [13, с. 121]. За цим описом, кунам, першим серед них йде Михайло у Луцькому замку називається дві город­ Сваткович [3, с. 111]. Це свідчить також і ні «Ми­хаила ХрTнниц­ кого­ с ХрTнъник»,­ про велику довіру й повагу тестатора до які він утримував спільно з Рогозин- Михайла Хрінницького як до людини, ськими, Рудецькими, Смиковськими, його особистих людських якостей, бо Цатами, Княгининськими та Кутров- опіка над родиною, особливо дітьми, по- ськими, при цьому одна з них була в доб­ кладалася не стільки на рідних і близь- рому стані, друга – потребувала ремон- ких, скільки, перш за все, на відповідаль- ту [13, с. 136, 139]. Ще одну городню, яка них осіб-приятелів, котрим можна було впритул прилягала до Красносільської, доручити найдорожче – власних дітей. «Мих­но ХрTнницкий» утримував разом За пописом литовсько-русько- із Жабокрицькими, Курозвонськими, го війська 1565 р., під титулом «Земля Волын­ская» називається «Богданъ Хре- 1 Відомо, що один вершник виставлявся від 8 дво- рищних домогосподарств/служб, а одне дворище ницки», який виставляв 6 коней, тоб- охоплювало пересічно 3 дими. то вершників [14, с. 421]. У переписі

Українознавство №4 (77) 2020 13 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

литовсько-руського війська під на- нишпорили в українських землях. Рапто- звою «Реистръ кня­жатъ, панятъ и всего вість вторгнення дала їм можливість за- рыцерства земли­ Волынской», списано- хопити й спустошити величезну терито- му 23 вересня 1567 р. волинським хорун- рію на 40 миль уздовж і 20 вширш, тобто жим Григорієм Гулевичом, називається щонайменше на 320 км уздовж і 160 км лише один «панъ Иванъ Хрѣнъницкий», уширш (розмір тогочасної милі коли- кот­рий «оть отца своего ставилъ коней вався від 8 до 12 км). Значна частина во- де­сетъ збройно, тар., др. 8, а по козацку линської землі була спустошена, вціліли 2 – сагай., саб., рогати (тобто із сагайда- тільки замки й панські двори-замочки, ком, саблею і рогатиною. – І. В.). Онъ же які мали доволі міцні укріплення й вог- ставилъ драбовъ 4 з руч.», тобто рушни- непальну зброю [5, с. 101, 128–129, 143, цею [14, с. 1245–1246]. 155]. Про чисельність людських втрат Розв’язати проблему генеалогічної можемо судити за враженнями сучасни- наступності когорт роду Хрінницьких ків: на черговий вальний сейм волинські допомагає заява Івана Михайловича посли приїхали в жалобних убраннях. Хрінницького, по­в’я­зана з наслідками За повідомленнями Свентослава Ожель- великого татарського вторгнення на Во- ського, в ясир до Криму було вивезено линь у 1575 р. Це був один із найспус- 35 тисяч невільників, з яких десята час- тошливіших нападів, здійснений вели- тина (переважно діти) дісталися турець- кими силами у часи безко­ ­ро­лів’я, коли кому султанові [29, s. 175–176; 12, с. 190]. татари скористалися відсутністю силь- Хроніки М. Бєльського [20, s. 1366–1368] ної центральної влади. Про приготуван- і М. Стрийковського обчислюють бран- ня татар до походу розвідка повідомила ців на 100 тисяч [31, s. 424], а Острозь- заздалегідь, тому жоден із волинських кий літописець збільшує їх число до 150 магнатів не прибув на конвокаційний тисяч [5, c. 128]. сейм: усі серйозно готувалися до відсі- Саме про цей напад ішлося у заяві чі. І коли татарське військо вступило на Івана Хрінницького, зробленій ним 25 Волинь, його зустріло 4-тисячне шля- жовтня 1575 р. перед луцьким ґродським хетське військо, очолюване київським урядом у присутності луцького старости воєводою князем Василем-Костянтином князя Богуша Корецького. Він заявив, Острозьким. Діставши відсіч під Краси- що під час цього жовтневого татарського ловом, ворожі загони змушені були по- нападу 1575 р. один із татарських заго- вернути назад. нів захопив його двір у маєтку Хрінники. Проте, як бувало не один раз, татари Сам він в цей час перебував у Луцьку на незабаром повернулися. Вже у вересні земських рочках і, дізнавшися 2 жовтня, вони через територію Молдови знову уві- що татари знаходяться поблизу маєтку, рвалися спершу на Поділля і, розбивши відправив трьох своїх слуг Івана Кисло- кіш під Тернополем, розпустили загони вича, Станіслава Дубровського та Івана в різні боки, зокрема й на Волинь. Поль- Корсневського до Хрінник, аби вони ви- ські воєводи виявилися неспромож- везли звідти майно, а особливо скрині ними захистити мирне населення, тож з родинними документами та листами татари практично безборонно, не зустрі- інших осіб. Приїхавши до Хрінник у не- чаючи опору, пройшли вглиб країни й ділю, слуги встигли вночі поскладати

14 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Ворончук І. Шляхетський рід Хрінницьких у приватному...

речі на вози й чекали світанку, щоб пе- та близьких. Так, перелічуючи надання реправити їх через річку Стир до Луць- на «имεньz jтца εго jтчизныε и дεдизъ­ ­ кого замку. Проте 3 жовтня вранці, коли ныε»: Хрінники, Любин, Толпижин, Ви- вони вже виїздили з маєтку, великий та- чолків, Лопавши, Смиків, а також дільчі тарський загін увірвався до села. Слуги листи батькового діда з його братами, встигли сховатися в болоті, де й змушені він називає своїх кровних родичів, зо- були просидіти з понеділка до середи. А крема власного прадіда Онанія Волчка татари за цей час розграбували маєток: Хрінницького та прадідових рідних бра- складене на возах майно захопили, а тів: Богдана Толпижинського і Микиту скрині з документами разом з возами, Перенятинського, а також батьково- гумном та новозбудованим будинком за- го стрия, тобто дідового брата Немиру палили й не від’їжджали, поки «аж увесъ Богдановича Хрінницького. У переліку двор, гумно и тые возы з съкринми аж спалених татарами родинних паперів до чадку згорели так, же одно местцо Іван Михайлович називає також «листъ голое, где дей домъ его был, остало» [4, дильчий братанича дедов отца его стри- с. 443]. Серед спалених татарами скринь ечного пана Васка Яковицкого». Вста- була й «скриня чирвоная, в которой дей новлено, що дідами батька Івана – Ми- онъ листы свои мелъ, где дей теж были хайла Сватковича – були Онаній Волчко листы отца его пана Михайла его ми- Хрінницький, Богдан Волчко Толпижин- лости Хренницъкого,­ которые ему яко ський і Микита Волчко Перенятинський. сынови его старшому, будучи чолове- Отже, йдеться про те, що в попередній ком на здоровю уломнымъ невичным, с Онанію, Богдану і Микиті когорті, тобто пев­ныхъ причинъ одны для схованъя, а у їхнього батька, Волчка Хрінницького, другие для попертья права з некоторыми був невідомий нам на ім’я брат, якимось особыми далъ» [4, с. 444]. чином пов’язаний, швидше за все шлю- У зв’язку з втратою важливих доку­ бом, з маєтком Яковичі, через що його ментів майнового характеру, що були син Васко називається Яковицьким. Не підставою законних прав цілого роду виключена вірогідність, що й сам він, на нерухомість і переховувались у ньо- як інші його брати, які називалися вже го як старшого з братів, Іван Хрінниць- не Хрінницькими, а Толпижинським і кий називає офіційні надання на маєтки Перенятинським, міг називатися Яко- великих литовських князів і польських вицьким. Оскільки одночасно зникли королів, зокрема привілей князя Вітов- й листи пасинків Івана Хрінницького, та та підтвердження короля Казимира він називає і їх, князів Федора і Андрія на пожалувані попереднім поколінням Буремльських, та їхніх родичів, зокрема Хрінницьких земельні володіння. Пере­ діда – князя Дмитра – та його синів Іва- раховуючи ці офіційні надання, Іван на і Олександра Буремльських, останній Хрінницький одночасно називає й сво- з яких і був батьком його пасинків. їх предків. При цьому Іван Михайлович Серед згорілих родинних паперів відновлює процес успадкування маєтків, Іван Хрінницький називає також «лис- їх перехід від одних родичів до інших у тов упоминалных, поступов правныхъ межах роду, що надає можливість вста- звя­зок нεма­ ­лыи», тобто цілий сувій новити різні когорти/покоління рідних пра­вових актів, що підтверджували

Українознавство №4 (77) 2020 15 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

«близ­кость влост­ную jтца εго» до маєт­ невідомого на ім’я. Далі від Онанія до ків Ярославичі, Підлісці, Городниця та його сина Сватка (дочка Онанія Марина, Княгинин, які за записом батькового віддана за Пашка Посяговецького, про- стрия Немири Хрінницького перейшли довжила лінію волинських зем’ян Пося- до його дружини княгині Ганни Жижем- говецьких). Чоловічу лінію по Богдану ської. Проте ці маєтки невідомо яким Толпижинському продовжив син Не- чином у Ганни Жижемської придбав мира та народжений ним у шлюбі з кня- Богуш Боговитинович. Простежуючи зівною Ганною Михайлівною Жижем- перехід цих маєтків з рук у руки, Іван ською його син Война, на якому ця лінія Хрінницький називає подружжя Богу- переривається [6, с. 298]. На жаль, лінія ша Боговитиновича і Федору Андріївну Микити Волчка Перенятинського доку- Санґушківну, їхніх зятів князя Фридріха ментально зовсім не простежується. На- Пронського, Миколая Трибуховського ступна лінія Хрінницьких представлена та Михайла Дзялинського, які почергово дітьми Сватка Михайловича. були чоловіками їхньої дочки Федори, а Михайло Сваткович Хрінницький також королівського секретаря Михайла двічі входив у шлюбні зв’язки: перший та його сина Михайла Свинюського. У раз з невідомою на ім’я дочкою Василія документі зазначається також, що бать- Семашка Риканського, а другий – з На- ків стрий Немира Хрінницький вже є не- стасею Іванівною Русинівною Берес- біжчиком, проте батько Івана Хрінниць- тецькою. Завдяки цим шлюбам Михайло кого – Михайло Сваткович – ще живий, Сваткович породичався з дуже впли- який, «jчε­вис­тε ставши», перед судовим вовими на той час волинськими рода- урядом підтвердив, що «тыε вси листи ми – Семашків і Русинів Берестецьких. … чε­рεз поганство татары … попалεны Серед Семашків декілька осіб обіймали­ сут» [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 21–23; важливі місцеві уряди: Василь Ми- 4, c. 442–447]. хайлович – луцького ґродського судді Звернімо увагу, що в цій розпові- (1560–1564), Петро Михайлович – коро- ді зовсім не згадується син Немири – лівського писаря (1552–1554) та креме- Война, який доводився стриєм Івану нецького старости (1552–1561), Богдан Михайловичу, що також підтверджує Михайлович – ковельського старости висловлену вище думку про його ран- (1543–1548) [6, c. 287–289]. Син остан- ню смерть. Тож можна констатувати, нього Олександр Богданович протягом що Война помер навіть раніше за свого 1566–1581 рр. обіймав уряд володимир- батька Немири. На підставі цього доку- ського підкоморія, який за ухвалою Вар- мента маємо можливість реконструюва- шавського сейму 1589 р. займав перше ти філіаційні зв’язки чотирьох поколінь місце в ієрархії земських урядів і титулів роду Хрінницьких як по прямій, так і Речі Посполитої [33, s. 287; 11, с. 80]. В бічній лініях. обо­в’я­зок підкоморія входило проведен- Таким чином, за нашою реконструк- ня розмежування спірних земель при- цією, простежується така філіаційна ватних шляхетських маєтків за декре- послідовність: від N Волчка Хрінниць- тами й дорученнями земського суду [11, кого чоловіча лінія йде до його синів с. 80]. Пізніше, у 1581–1597 рр., Олек- Онанія, Богдана, Микити та ще одного, сандр Семашко був луцьким старостою

16 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Ворончук І. Шляхетський рід Хрінницьких у приватному...

та брацлавським каштеляном. Каштелян господарями. Брати були народжені у виконував важливі повноваження у вій- різних батькових шлюбах, проте, ма- ськовій сфері: відповідав за обороно­ буть, різниця у віці між ними була не- здатність Луцького замку, брав участь великою. Пануючий тоді імператив все- у зборі шляхетського ополчення воє- загальності шлюбу, а також ментальні водства, йому підпорядковувались інші уявлення щодо проведення життя у урядники каштелянії, зокрема хорунжий подружньому союзі сприяли швид- та войський. Уряд каштеляна був дуже кому укладанню повторних шлюбів. почесним, його посідання забезпечува- Натомість високий рівень тогочасної ло місце в сенаті. В подальшому з 1598 р. смертності зумовлював нелімітовану уряд луцького старости успадкував син плідність, внаслідок чого діти народжу- Олександра Семашка – Миколай, який валися часто, практично один за одним, одночасно був і луцьким ключником, а з відповідно до при­слів’я «щороку по 1602 р. до своєї смерті у 1618 р. він був пророку». Тож можна припустити, що також і брацлавським каштеляном [6, різниця у віці між Іваном і народженим с. 288]. у другому шлюбі Богданом була незна- Декілька представників роду Русинів чною, приблизно 1,5–2–3 роки. Отже, Берестецьких тримали посаду луцького можна думати, що їм було близько 20– ґродського писаря, зокрема Федір Іва- 22 чи 22–24 років, а значить, і один, і нович та його син Сасин Федорович, а другий могли народитися наприкінці Андрій Іванович Русин Берестецький 1540-х років. тривалий час був луцьким підстаростою Нами встановлено, що від першого та пінським і туровським єпископом-но- шлюбу з представницею роду Семашків мінатом [6, c. 284–285]. Михайло Сваткович Хрінницький мав Тож зовсім не випадково, а цілком на сина Івана і дочку Оксинію/Оксимію. Від родинних підставах 22 травня 1567 р. під другого шлюбу відомі його сини Богдан, час надання вінового запису Семена Іва- Прокіп, Миколай, Василій і дочка Ганна. новича Хребтовича Богуринського дру- Отже, від двох шлюбів Михайла Сват- жині Раїні Андріївні Русинівні Берес- ковича дорослого віку досягли семеро тецькій серед свідків були присутніми й дітей [18, ф. 25, оп. 1, спр. 15, арк. 47 зв.– засвідчили його своїми печатками «пан 48 зв.; 6, с. 299]. Саме це та наступні по- Богданъ а панъ Іванъ Михайловичи коління, беручи активну участь у публіч- Сватъ­ко­вичи Хренъ­ницкие» [3, с. 138– ній (суспільно-політичній та військовій) 140]. Брати Богдан і Іван Михайловичі діяльності волинського соціуму, просла- Хрінницькі були присутніми також під вили свій рід і примножили його статки. час продажу 8 жовтня 1571 р. братами Але ці сюжети розглянемо в наступній Олександром, Михайлом, Яном і Василі- частині статті. єм Марковичами Жоравницькими маєт- ку Жабокрики князю Богушу Федорови- ЛІТЕРАТУРА чу Корецькому [4, с. 373–379]. 1. Архив Юго-Западной России, из­да­ ва­емый Комиссиею для разбора древних ак- Вочевидь, вже на 1567 р. Іван і Бог- тов, состоящей при Киевском, Подольском дан були не тільки молодими людьми, и Волынском генерал-губернаторе. Ч. VII. а й цілком дорослими самостійними Т. I: Население Юго-Западной России от

Українознавство №4 (77) 2020 17 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

половины XIII до половины XV века. Киев: 10. Кременецький земський суд. Описи Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. актових книг. Вип. 1: книги № 1–11 (1568– II + 210+644 с. 1598). Київ: Друкарня МВС СРСР, 1959. 2. Архив Юго-Западной России, изда­ва­ 255 с. е­мый Комиссиею для разбора древних актов 11. Крикун М. Земські уряди на україн- при Киевском, Подольском и Волынском ських землях у XV–XVIII століттях. Запис- генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. IV: Акты о ки Наукового Товариства імені Шевченка. землевладении в Юго-Западной России XV– Т. CCXXVIII: Праці історично-філософської XVIII вв. Киев: Типография С. В. Кульженко, секції. Львів, 1994. C. 65–122. 1907. 224+451+66+XX с. 12. Кримський А. Історія Туреччини. 3. Архив Юго-Западной России, изда­ва­ Київ-Львів: Олір, 1996. 2-ге вид., випр. 287 с. емый Комиссиею для разбора древних актов 13. Литовська Метрика. Книга 561. Ре- при Киевском, Подольском и Волынском візії українських замків 1545 року / підг. генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. III: Акты В. Кравченко. Київ: ТзОВ «Простір-М», о брачном праве и семейном быте в Юго- 2005. 597 с. Западной Руси в XVI–XVII вв. Киев: Ти- 14. Русская историческая библиотека в пография Императорского Университета 39 томах. Т. 33: Литовская метрика. Отдел св. Владимира Н. Т. Корчак-Новицкого, первый. Часть третья. Переписи войска Ли- 1909.120+708+XXX с. товского. Петроград: Издание Археографи- 4. Архив Юго-Западной России, изда­ва­ ческой комиссии, 1915. 702 с. е­мый Комиссиею для разбора древних актов 15. Руська (Волинська) Метрика. Регести при Киевском, Подольском и Волынском документів Коронної канцелярії для україн- генерал-губернаторе. Ч. VIII. Т. VI: Акты о ських земель (Волинське, Київське Брацлав- землевладении в Юго-Западной России XV– ське, Чернігівське воєводства) 1569–1673 / XVIII вв. Киев: Типография С. В. Кульженко, упоряд.: Геннадій Боряк, Губерт Вайс, Кири- 1911. 113+435+48+XXIV с. ло Вислобоков, Людмила Демченко, Патріція 5. Бевзо О. А. Львівський літопис і Ост- Кеннеді Грімстед, Володимр Кравченко, Вік­ розький літописець. Джерелознавче дослі- тор Страшко, Наталя Яковенко. Київ, 2002. дження. 2-ге вид. Київ: Наукова думка, 1971. 984 с. 198 с. 16. Українське повсякдення ранньомо- 6. Ворончук І. Родоводи волинської дерної доби. Зб. документів. Вип. I. Волинь шлях­ти XVI – першої половини XVII ст. (ре- XVI ст. / наук. ред. І. Ворончук. Київ: Фенікс, конструкція родинних структур: методоло- 2014. 739 с. гія, методика, джерела). Київ: Вища школа, 17. Українські архівісти. Біобібліографіч­ 2009. 511 с. ний довідник. Вип. 1. XIX ст. – 1930-ті рр. 7. Ворончук І. Роль М.Ф. Владимирсько- Київ, 1999. 368 c. го-Буданова в розвитку української архео­ 18. Центральний державний історичний графічної традиції та архівної практики. архів в м. Києві. Архівознавство. Археографія. Джерелознав- 19. Яковенко Н. Українська шляхта з кін- ство. Міжвідомчий збірник наукових праць. ця XIV до середини XVII століття. Волинь і Вип. І. Архів і особа. Київ, 1999. С. 111–121. Центральна Україна. Видання друге, перегля- 8. Журба О. І. Київська археографічна нуте і доповнене. Київ: Критика, 2008. 470 c. комісія. 1843–1921. Нарис історії і діяльнос- 20. Bielski M. Kronika. Sanok, 1856. T. III. ті. Київ: Наукова думка, 1993. 186 с. 1223–1279+LXXV s. 9. Історія міст і сіл УРСР. Ровенська об- 21. Boniecki A. Poczet rodów w Wielkiém ласть. Київ: Українська радянська енцикло- Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku. War­ педія АН УРСР, 1973. 640 с. sza­wa, 1887. 425 s.

18 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Ворончук І. Шляхетський рід Хрінницьких у приватному...

22. Boniecki K. Herbarz Polski. T. III: 2. Acts on Landownership in Southwestern Chmielewscy-Czetowscy. Warszawa: War­szaw­ Russia in the 15th–18th Centuries, Part VIII, Vol. skie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wy­ IV of The Archives of Southwestern Russia, Issued daw­nicze, 1900. 406 s. by the Temporary Commission for the Study of 23. Encyklopedyja Powszechna. Warszawa: Ancient Acts under the Governor-General of Kiev, S. Orgelbranda Ksęigarza i Typografa, 1865. Podolia, and Volhynia. (1907). Kyiv: S. V. Kulz- T. XX. 984+XIII s. henko’s Printing House, 224+451+66+XX p. [in 24. Herby Rycerstwa polskiego. Na pięcioro Rus.] Xiąg rozdzielone. Przez Bartosza Paprockiego 3. Acts on Marital Law and Everyday Fam- zebrane i wydane: Roku Pańskiego, 1584, w ily Life in Southwestern Russia in the 16th–17th Krakowie. 923 s. Centuries, Part VIII, Vol. III of The Archives of 25. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 4 (1479– Southwestern Russia, Issued by the Temporary 1491). Vilnius, 2004. 285 c. Commission for the Study of Ancient Acts under 26. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 523 (1528). the Governor-General of Kiev, Podolia, and Vilnius: LII Leidykla, 2006. 277 p. Volhynia. (1909). Kyiv: N. T. Korchak-Novitsky’s 27. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 22 (1547). Printing House of the Imperial University of Vilnius: LII Leidykla, 2010. 174 p. St. Vladimir, 1909, 120+708+XXX p. [in Rus.] 28. Niesiecki K. Herbarz polski. Lipsk: 4. Acts on Landownership in Southwestern Druk. Breitkopfa i Hærtera, 1839. 479 p. Russia in the 15th–18th Centuries, Part VIII, Vol. 29. Orzelski S. Dzieje Polski 1572–1575 / VI of The Archives of Southwestern Russia, Issued рrzelożył Wł. Spasowicz. St-Petersburg: Nak­la­ by the Temporary Commission for the Study of dem i drukiem B. M. Wolffa, 1856. T. II. 336 s. Ancient Acts under the Governor-General of Kiev, 30. Polska encyklopedja szlachecka. War­ Podolia, and Volhynia. (1911). Kyiv: S. V. Kul­ sza­wa: Wydawnictwo Instytutu Kultury His­to­ zhenko’s Printing House, 113+435+48+XXIV p. rycznej, 1936. T. IV. 380 s. [in Rus.] 31. Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, 5. BEVZO, O. (1971). Lviv Chronicle and żmódzka i wszystkiej Rusi. Warszawa: NAK. Ostroh Chronicler. A Study of Sources. 2nd ed. G.L. Glüsksverga, 1846. T. II. 568 s. Kyiv: Naukova dumka, 198 p. [in Ukr.] 32. Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty 6. VORONCHUK, I. (2009). The Genealogies polskiej. T. II: Bron–Czeko. Warszawa: Ge­beth­ of the Volhynian Nobility in the 16th – First Half ner i Wolff, 1905. of the 17th Century: The Reconstruction of Family 33. Volumina Legum. Petersburg, 1859. Structures (Methodology, Methods, Sources). Vol. 2: ab anno 1550 ad annum 1609. 482+XIII s. Kyiv: Vyshcha Shkola, 511 p. [in Ukr.] 34. Źródła dziejowe. T. XIX: Polska XVI wie­ 7. VORONCHUK, I. (1999). The Role of ku pod względem geograficzno-statys­ tycz­ nym.­ M. Vladymyrskyi-Budanov in the Develop- T. VIII: Ziemie Ruskie Wołyń i Podole / оpi­sane ment of the Ukrainian Archaeografic Tradition przez A. Jabłonowskiego. Warszawa, 1890. and Archival Practices. In: Arkhivoznavstvo. Arkheohrafiia. Dzhereloznavstvo. Mizhvidom- REFERENCES chyi zbirnyk naukovykh prats. Vyp. 1. Arkhiv 1. The Population of Southwestern Russia i osoba. (Archives and Individuals, Vol. 1 of from the Middle of the 13th to the Middle of the Archival Studies. Archeography. Source Stud- 15th Century, Part VII, Vol. I of The Archives of ies. Interdepartmental Collection of Scientific Southwestern Russia, Issued by the Temporary Works). Kyiv, pp. 111–121. [in Ukr.] Commission for the Study of Ancient Acts under 8. ZHURBA, O. (1993). Kyiv Archaeographic the Governor-General of Kiev, Podolia, and Commission. 1843–1921. An Essay on History Volhynia. (1890). Kyiv: N. T. Korchak-Novitsky’s and Activities. Kyiv: Naukova dumka, 186 p. [in Printing House, II + 210+644 p. [in Rus.] Ukr.]

Українознавство №4 (77) 2020 19 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

9. The History of Cities and Villages of the 21. BONIECKI, A. (1887). Family Lines in UkrSSR. Rivne Region. (1973). Kyiv: Ukrainian the Grand Duchy of Lithuania in the 15th and 16th Soviet Encyclopedia of the Academy of Sciences Centuries. Warsaw, 425 p. [in Pol.] of the UkrSSR, 640 p. [in Ukr.] 22. BONIECKI, A. (1900). Polish Coats of 10. Books No. 1–11 (1568–1598), Vol. 1 of Land Arms. Vol. III. Warsaw: Warsaw JS Artistic and Court of Kremenets. Inventories of Court Books. Publishing Society, 406 p. [in Pol.] (1959). Kyiv: MIA USSR Press, 255 p. [in Ukr.] 23. General Encyclopedia. (1865). Vol. XX. 11. KRYKUN, M. (1994). Land Of- Warsaw: S. Orgelbrand’s Bookshop and Publish- fices in Ukraine in the 15th–18th Centuries. ing House, 984+XIII p. [in Pol.] In: Papers of the History and Philosophy Sec- 24. Paprocki, B., comp., (1584). Coats of tion, Vol. CCXXVIII of Notes of T. Shevchenko Arms of the Polish Knighthood: in 5 Books. Kra- Scientific Society. Lviv, pp. 65–122. [in Ukr.] kow, 923 p. [in Pol.] 12. KRYMSKYI, A. (1996). The History of 25. (1479–1491), Book No. 4 of The Lithu- Turkey, 2nd ed. Kyiv-Lviv: Olir, 287 p. [in Ukr.] anian Metrica. (2004). Vilnius, 285 p. [in Ukr.] 13. Kravchenko, V., comp., (2005). Re- 26. (1528), Book No. 523 of The Lithuanian visions of Ukrainian Fortresses in 1545, Book 561 Metrica. (2006). Vilnius: LII Leidykla, 274 p. [in of The Lithuanian Metrica. Kyiv: Prostir-M LLC, Ukr.] 597 p. [in Ukr.] 27. (1547), Book No. 22 of The Lithu- 14. Census of the Lithuanian Army, Unit 1. anian Metrica. (2010). Vilnius: LII Leidykla, Part 3 of The Lithuanian Metrica, Vol. 33 of Rus- XVI+174 p. [in Ukr.] sian Historical Library in 39 Volumes. (1915). 28. NIESIECKI, K. (1839). Polish Coats of Petrograd, 1378 p. [in Rus.] Arms. Lipsk: Breitkopf and Hærter Publishing 15. Boriak, H., comp., et al. (2002). The House, 479 p. [in Pol.] Ruthenian (Volhynian) Metrica. Registers of Polish 29. ORZELSKI, S. (1856). History of Poland Crown Chancery Documents Addressed to Ukrain- 1572–1575. Vol. II. Saint Petersburg: Published ian Lands (Volhynia, Kyiv, Bratslav, and Chernihiv by B. M. Wolff, 336 p. [in Pol.] Voivodeships) 1569–1673. Kyiv, 984 p. [in Ukr.] 30. Polish Encyclopedia of Nobility. (1936). 16. VORONCHUK, I., ed. (2014). Volhynia Vol. IV. Warsaw: Institute of Historical Culture in the 16th Century, Vol. 1 of Ukrainian Everyday Press, 380 p. [in Pol.] Life in the Early Modern Period. Collected Docu- 31. STRYJKOWSKI, M. (1846). The Chron- ments. Kyiv: Feniks, 739 p. [in Ukr.] icle of Poland, Lithuania, Żmódz, and All Rus. 17. 19th Century – the 1930s, Vol. 1 of Vol. II. Warsaw: Published by G.L. Glüsksverg, Ukrainian Archivists. A Biobibliographic Refer- 568 p. [in Pol.] ence Book. (1999). Kyiv, 368 p. [in Ukr.] 32. URUSKI, S. (1905). Bron–Czeko, Vol. II 18. Central State Historical Archives of of A Family. Coats of Arms of the Polish Nobility. Ukraine in Kyiv. [in Ukr.] Warsaw. [in Pol.] 19. YAKOVENKO, N. (2008). The Ukrain- 33. From the Year of 1550 till the Year of ian Nobility from the End of the 14th to the Mid- 1609, Vol. 2 of Volumes of Laws. (1859). Saint dle of the 17th Century. In: Volhynia and Central Petersburg, 482+XIII p. [in Pol.] Ukraine. 2nd ed., rev. and suppl. Kyiv: Krytyka, 34. Historical Sources. (1890). Vol. XIX: 470 p. [in Ukr.] Poland of the 16th Century with Regard To Geo- 20. Bielski M. (1856). Chronicle. Sanok. graphy and Statistics; Vol.VIII: Ruthenian Lands, Vol. III. 1223–1279+LXXV p. [in Pol.] Volhynia, and Podillia. Warsaw. [in Pol.]

20 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Довбищенко М. Роль «руської мови» в релігійному житті...

УДК 94(477):271.2+811.161.2+811.163.1 DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.218073 РОЛЬ «РУСЬКОЇ МОВИ» В РЕЛІГІЙНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ. (ЗА ВСТУПОМ КАСІЯНА САКОВИЧА ДО ТВОРУ «DESIDEROSUS»)* Михайло ДОВБИЩЕНКО orcid.org/0000-0001-9426-0652 доктор історичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу історичних пам’яток НДІУ Анотація. Статтю присвячено ролі «руської» народної мови в релігійному житті укра- їнського народу першої половини XVII ст. В основу дослідження покладено бачення згаданої проблеми письменником-полемістом Касіяном Саковичем, котрий виклав свою позицію у вступі до твору «Desiderosus» 1625 р. Актуальність теми полягає у зв’язку націєтворення європейських народів з проникненням національних мов у їхнє релігійне життя й перекладом Біблії. На основі вступу Касіяна Саковича до польського видання книги «Desiderosus», яке він опублікував, установлено підходи автора до визначення ролі «руської мови» в релігійному житті Русі (України та Білорусі). Передусім зроблено загальний огляд «мовної дискусії» XVI – початку XVII ст., пов’язаної з виходом у світ Біблії Франциска Скорини, Заблудівсько- го Євангелія, а також на основі творів Івана Вишенського й Антонія Селяви. Було відзначено, що попит на переклади Св. Письма «руською мовою» в суспільстві існував. Проте представ- ники консервативних кіл православного та унійного духовенства насторожено ставили- ся до народної мови, яку пов’язували з єресями й замахом на сакральну церковнослов’янську традицію. Звернено увагу на те, що Касіян Сакович з метою релігійного виховання вірних та фа- хової підготовки духовенства вважав за необхідне перекласти твори Отців Східної Церкви простою народною мовою. Він також порушив питання про глибше ознайомлення право- славного суспільства з релігійним спадком Римо-Католицької Церкви. Було підкреслено, що визнання необхідності підвищити статус «руської мови» не мало ознак «мовного шовінізму». Касіян Сакович вважав, що релігійне життя в Україні має розвиватися на основі позитивно- го досвіду християнської культури Сходу та Заходу. Тож православні в духовному житті по- требуватимуть не лише рідної мови, але й мов церковнослов’янської, польської, грецької та латинської. Особливо це стосувалося проповідників, якість діяльності котрих була прямо пов’язана з рівнем освіти. Ключові слова: історія повсякдення; Православна Церква; народна мова; польська мова; церковнослов’янська мова; грецька мова; Касіян Сакович.

* В основу статті покладена доповідь, виголошена на XXIII Всеукраїнській науково-практичній кон- ференції «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» 20 жовт­ня 2020 року (НДІУ, м. Київ).

© Довбищенко М.

Українознавство №4 (77) 2020 21 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

THE ROLE OF THE “RUTHENIAN LANGUAGE” IN THE RELIGIOUS LIFE OF UKRAINE IN THE 1ST HALF OF THE 17TH CENTURY (ACCORDING TO CASSIAN SAKOWICZ’S INTRODUCTION TO HIS WORK “DESIDEROSUS”) Mykhailo DOVBYSHCHENKO Doctor of Historical Sciences, associate professor, senior research fellow of the Historical Sites Department of RIUS Annotation. The article deals with the role of the “Ruthenian” vernacular language in the religious life of the Ukrainian people in the first half of the 17th century. The study is based on the respective vision of the famous polemicist Cassian Sakowicz and his position declared in the introduction to his work “Desiderosus” (1625). The topic is important due to its relation to the building of European nations with the penetration of national languages into their religious life and translation of the Bible. The introduction to the Polish edition of the book “Desiderosus”, published by Cassian Sakowicz, serves as the basis for describing his approaches to determination of the role of the “Ruthenian” language in the religious life of Rus (Ukraine and Belarus). First of all, there is a general overview of the “language discussion” in the 16th – early 17th century, related to the publication of the Bible by Francysk Skaryna, the Gospel of Zabludov, as well as the works by Ivan Vyshensky and Antin Sielava. It is noted that the society had a need for the translation of the Holy Scripture “into Ruthenian”. However, representatives of the conservative circles of the Orthodox and Uniate clergy were cautious of the vernacular language, which was associated with heresy and an assault against the sacred Church Slavonic tradition. The article draws attention to the fact that Cassian Sakowicz considered it necessary to translate the works by the Eastern Church Fathers into a simple vernacular language for religious education of believers and professional training of the clergy. It is noted that Cassian Sakowicz raised the question of a deeper acquaintance of the Orthodox society with the religious heritage of the Roman Catholic Church. It is emphasized that the recognition of the need to enhance the status of the “Ruthenian” language had no signs of “linguistic chauvinism”. Cassian Sakowicz believed that religious life in Ukraine had to develop relying on the positive experience of both Eastern and Western Christian culture. Therefore, the Orthodox society would require in its spiritual life not only the native language but also other languages of the Church – Slavonic, Polish, Greek, and Latin. This was especially true for preachers, whose work quality was directly related to their level of education. Keywords: history of everyday life; the Orthodox Church; vernacular language; Polish; Church Slavonic; Greek; Cassian Sakowicz.

Проблема розвитку української мови мови в умовах бездержавності україн- литовсько-польської доби завжди ви- ців [12, c. 11]; Міхаель Мозер визначав кликала інтерес вітчизняних і зарубіж- характерні риси староукраїнської доби них фахівців – як істориків, так і філо- в історії української мови [7, c. 12–17] логів. Так, Іларіон Огієнко досліджував тощо. Проте малодослідженими лиша- постання літературних мов у Європі ються дискусії в українсько-білорусь- та Україні у зв’язку з необхідністю тлу- кому суспільстві навколо питання про мачити й перекладати Св. Письмо на- роль і місце «руської мови» в релігійному родною мовою в епоху Реформації [9, житті України та Білорусі XVI – першої c. 5–59]; Василь Чапленко наголошував половини XVII ст. Фрагментарні згадки на складності постання літературної про це можна знайти в працях Михайла

22 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Довбищенко М. Роль «руської мови» в релігійному житті...

Грушевського [2, c. 430–432, 438], Евгенія Аби зрозуміти, чому Україна як скла- Немировського [8, c. 126–127], Яросла- дова частина європейського цивіліза- ва Ісаєвича [4, c. 40–42] та деяких інших ційного простору так і не пішла слідами учених, які досліджували видавничу інших європейських народів, на століття діяльність Івана Федорова та науково- лишившись із сакральною цер­ков­но­сло­ просвітницьку роботу осередків у За- в’ян­ською спадщиною, слід з’я­су­вати, блудові й Острозі в XVI ст. Утім вони як її духовна та світська еліта розуміла містять дуже мало конкретної інформа- статус і значення народної мови. Цілком ції з заявленої теми. Натомість проблема усвідомлюючи, що розв’я­ ­зан­ня цієї на- ця видається надзвичайно важливою, укової проблеми потребує масштабних оскільки безпосередньо пов’язана з ета- досліджень, у статті висвітлено тіль- пами розвитку національної свідомості ки невеликий її фрагмент, по­в’яза­ний з народу. Адже відомо, що подібні про- поглядами на роль і значення «руської цеси в Німеччині, дотичні до перекладу мови» в релігійному житті народу, які Біблії Мартина Лютера, започаткува- виклав видатний український письмен- ли формування німецької літературної ник і мислитель Касіян Сакович у вступі мови, що суттєво вплинуло на націєтво- до твору «Desiderosus» (1625). рення німецького народу. Мета статті – на основі інформації Слід пам’ятати, що майже одночасно зі вступу до твору «Desiderosus» вста- з початком Реформації в Європі перші новити, як Касіян Сакович оцінював спроби наблизити Св. Письмо до живої перспективи народної «руської» мови в народної мови робив білоруський пер- релігійному житті України та її культур- шодрукар Франциск Скорина, який пра- ної взаємодії з іншими мовами – цер­ков­ цював у Празі та Вільні. Причому його но­слов’янською, польською, грець­кою й «Бівлія руська» поширювалася на всьо- латинською. му українсько-білоруському просторі, об’єд­на­но­му межами тодішньої Київ- Касіян Сакович: ської православної митрополії. Пізніше драматичний шлях до пізнання питання про переклад книг Старого і істини. Праця «Desiderosus» Нового Заповіту народною та цер­ков­но­ як етап духовних пошуків сло­в’ян­ською мовами порушували в нау- У долі Касіяна Саковича – письмен- кових і видавничих центрах Заблудова й ника-полеміста, перекладача, поета і Острога. Над цим питанням замислюва- богослова – віддзеркалилася драма пер- лися також імениті та безіменні науков- ших післяунійних поколінь української ці-подвижники, з-під пера яких вийшли еліти, батьківщина яких стояла на по- Пересопницьке Євангеліє й інші книги розі цивілізаційних змін. Реформаційні Нового Заповіту, що зазнали істотного рухи та успіхи в поширенні католициз- впливу живої народної мови. Як відомо, му порушували перед патріархальним Біблію, попри очевидні спроби, в XVI – суспільством Русі (Україною та Біло- першій половині XVII ст. народною мо- руссю) питання про його місце в сві- вою так і не переклали. Тому вихід у світ ті, що стрімко змінювався. Ситуацію українського перекладу Св. Письма від- ускладнювало те, що спроба оновлення термінувався на 250–300 років. та реформ, втілена шляхом унії з Римом,

Українознавство №4 (77) 2020 23 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

призвела до розколу суспільства й за- коли щира при­в’я­за­ність до «русі грець- тяжної релігійної боротьби. За винят- кого обряду» поєднувалася зі зміцнілим ком протестантизму, Касіян Сакович переконанням у тому, що подальше ду- подолав усі етапи світоглядних шукань ховне зростання його співвітчизників своїх сучасників. Дяк в унійному кафе- неможливе без ознайомлення з духов­ дральному соборі в Перемишлі – ректор ним спадком Католицької Церкви, та православної братської школи в Києві відмовою від релігійної полеміки. Ві- та проповідник братської церкви міс- таючи переклад з латини цер­ков­но­сло­ та Любліна – архімандрит Дубенського в’ян­ською мовою «знаменитої книги» унійного монастиря – канонік Римо-Ка- православного ченця о. Віталія, Касіян толицької Церкви. Такий химерний сер- Сакович писав: «І Бог би дав, щоб такі пантин життєвого шляху став резуль- книги для наших ченців перекладалися татом поєднання незвичайної енергії, і в світ виходили, а не такі, що лише сва- амбіційності та щирого прагнення піз- ри, незгоди та зіткнення сіють між пра- нати істину [5, c. 41–49]. Людину склад- вовірними» [13, c. 15]. Імовірно, йдеться ну та суперечливу, Касіяна Саковича про книгу «Діоптра» о. Віталія, настояте- ще за життя опоненти звинувачували в ля монастиря в Дубно, що вийшла в світ неморальності, бездуховності, присто- у друкарні в Єв’ю 1612 р. [11, c. 1–16]. суванстві, поверховій освіченості тощо. Особливу роль у релігійному та духов­ Це вплинуло на оцінку його діяльності ному відродженні свого народу автор в старій російській історіографії. Проте відводив народній «руській мові». важливіше інше. В центрі нашого заці- кавлення є те, як Касіян Сакович оціню- «Руська мова» в творах Касіяна вав релігійні й суспільні явища, а також Саковича. Спроба ідентифікації його бачення шляхів подолання кризи в Вітчизняні науковці поки не при- українському суспільстві першої поло- йшли до єдиної думки про те, чим була вини XVII ст. «руська мова» XVI – першої половини Важливим у цьому сенсі є вступ до XVII ст. Так, кандидат філософських наук книги «Desiderosus abo scieszka do miłosci Олександр Сарапін у дослідженнях дру- Bo­żey y do doskonałosci żywota chrzes­ci­ań­ ків Франциска Скорини підсумував, що skiego» (далі – «Desiderosus».− Пр. авт.), є щонайменше 12 версій характеристики що побачила світ у Кракові 1625 р. Це терміна тодішньої «руської мови». Серед книга невідомого автора, яка була дуже них – старобілоруська, цер­ков­но­сло­ популярна в Європі і витримала там в’ян­ська, словенсько-руська, литовсько- кілька видань. Саме польське видання руська, гібридна, тодішня розмовна біло- 1625 р., в перекладі Андрія Петровчика, руська, тодішня українсько-білоруська підготував до друку Касіян Сакович як книжна мова, тодішня західноруська редактор для читачів східного обряду. мова, тодішня малоруська літературна Він же написав до нього вступ, посвяту мова, проста мова, мова книжна штучна князю Олександру Заславському та його і, нарешті, руська мова, залежна від чесь- дружині − княгині Єфросинії Острозь- кої літературної мови [10, c. 35–40]. Слід кій. Книга віддзеркалювала духовні по- зазначити, що сам Касіян Сакович через шуки автора на шляху переходу до унії, сто років після Франциска Скорини не

24 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Довбищенко М. Роль «руської мови» в релігійному житті...

переймався подібними теоретичними видав у 1517–1525 рр., ґрунтувалися на проблемами. Як буде видно з подаль- цер­ков­но­сло­в’ян­ських текстах з числен- шого матеріалу, він чітко розрізняв цер­ ними словами з народної старобілорусь- ков­но­сло­в’ян­ську (сло­в’ян­ську) мову й кої мови. Чи пам’ятали­ про це в Україні мову «руську» чи «просту руську». При й Білорусі через сто років, коли Касіян цьому слід па­м’ятати, що під «руссю» або Сакович лише починав письменницьку «народом руським» він мав на увазі не діяльність? Дамо слово унійному пись- лише тих співвітчизників, що мешкали меннику Антонію Селяві – майбутньому у межах сучасних кордонів української митрополиту та опоненту Касіяна Сако- держави, а весь українсько-білоруський вича. В полемічному творі «Ante­len­chus» соціум, об’єд­на­ний у тогочасній Київ- (1622) він, закидаючи православним ській митрополії. Тому, на нашу думку, численні єресі, писав: «Давно ще перед найближчий відповідник терміна «русь- тим, за предків ваших, вам подібних, ка мова» серед 12, які запропонував Русь була дуже потруєна: перед унією Олександр Сарапін, – це «українсько-бі- був Скорина, єретик-гусит, який вам лоруська книжна мова». Втім остаточно книги по-руськи друкував у Празі. При- це питання можна буде роз­в’я­зати після ймали їх вдячно, досить було того, що виявлення рукописних праць Касіяна звався русином з Полоцька, як підпису- Саковича, котрі він сам ідентифікував вався. Тішилися його друками, чоловік як написані «простою руською мовою». гідний – казали – русин, брат наш, це друкував» [1, c. 717]. Понад те, Антоній Спадщина мовних дискусій XVI ст.: Селява був добре обізнаний із релігій- «руська мова» і Св. Письмо ними книгами, які видавали народною в культурній праці українських мовою протестанти в другій половині та білоруських просвітників XVI ст. Про них автор згадував досить Питання про роль і місце народної емоційно: «Симеон Будний і Лаврентій мови в релігійному житті України й Бі- Крижковський отруту свою аріанську лорусі Касіян Сакович уперше порушив по-руськи друкували та розсіювали її у першій половині 1620-х років. Проте не між попами. Приймали вони їх як ліки, він був основоположником обговорення так що й зараз маємо труди з попами, цієї теми. Маємо фрагментарні відомос- забираючи ті жахливі книжиська з їхніх ті, які засвідчують: статус «руської мови» рук» [1, c. 717]. в релігійному житті викликав інтерес Свідчення Антонія Селяви, на нашу значно раніше. Щоб порівняти, як цю думку, дуже важливі. По-перше, вони проблему розглядали Касіян Сакович, підтверджують реальний попит на ре- його попередники й сучасники, спробу- лігійну літературу «руською мовою» в ємо зробити загальний огляд «мовних межах українських і білоруських земель, дискусій» серед них. що входили до складу Литви та Польщі. Передусім нагадаємо, що першість По-друге, в особі Антонія Селяви бачи- у наближенні Св. Письма до «руської мо діяча консервативного крила Уній- мови» належить білоруському першо- ної Церкви, для якого на першому місці друкареві Франциску Скорині. Книги стояло завдання релігійного, а не націо­ Старого і Нового Заповіту, котрі він нального виховання вірних. Народна

Українознавство №4 (77) 2020 25 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

мова викликала в нього недовіру й асо- на фрагментарність збережених джерел ціювалася з поширенням «єресей». першої половини XVI ст. автор має ра- Про попит на богослужіння народ- цію. Втім загальна тенденція культурно- ною мовою на межі XVI–XVII ст. ми- го розвитку України й Білорусі тієї епохи моволі засвідчував іще один сучасник радше свідчить на користь «гучної інвек- Касіяна Саковича − представник кон- тиви» унійного письменника. Адже відо- сервативних кіл Православної Церкви, мо, що протягом XVI і навіть у XVII ст. відомий письменник-полеміст Іван Ви- як у Білорусі, так і в Україні книги Фран- шенський. Очевидно, чутки про спро- циска Скорини переписували від руки. би «українізувати» літургію дісталися Достатньо згадати, що це робили навіть навіть Афону, тому він змушений був у далекій від Полоцька й Вільна Галичи- строго зреагувати на такі спроби. З цьо- ні, відділеній від них не лише сотнями го приводу він, зокрема, писав: «Еван- кілометрів, але й до 1569 р. – державним гелия и Апостола въ церкві на литургиі кордоном. Зокрема, збереглися копії прос­тымъ языкомъ не выворочайте, по книг Франциска Скорини переписувачів литургиі же, для вырозуміння людского, Василя Жугаєвича з Ярослава (1568) та по просту толкуйте и выкладайте. Кни- Луки з Тернополя (1569) [2, c. 430]. ги церковниі всі и уставы словенскимъ Нарешті, маємо пряме свідчення языкомъ друкуйте: сказую бо вамъ тай­ про обговорення перспектив перекладу ну великую, яко дияволъ толикую за­ Св. Письма народною мовою в науко- висть имаетъ на словенскій языкъ, же во-просвітньому гуртку в Заблудові у лед­во живъ од гніва; радъ бы его до 1560-х роках. Як відомо, саме тут меце- щеты погубилъ и всю борбу свою на тое нат гетьман Григорій Ходкевич заснував двиг­нулъ …» [6, c. 292]. Як бачимо, Іван друкарню, де 1569 р. працею Івана Федо- Вишенський мислив категоріями «Цар- ровича видали цер­ков­но­­сло­в’ян­ською ства Небесного»; народну ж мову, якою мовою знамените Заблудівське Єванге- він писав послання в Україну, лишав у ліє. Для нас важливою є передмова до «земному царстві», котре його мало ці- цього видання Григорія Ходкевича, в кавило. якій, між іншим, читаємо: «Помыслилъ Втім якщо консерватизм Івана Ви- же былъ есми и се, ижебы сію книгу вы­ шенського визнається характерним для ра­зумѣнія ради простых людей прело- певних кіл тогочасного українського жити на простую молву, и имѣлъ есми суспільства, то висловлювання Антонія о то попеченіе великое. И совещаша ми Селяви про популярність «руських» дру- люди мдрые в том писмѣ оученые, иже ків Франциска Скорини часом викли- пре­кладаніемъ з давныхъ пословицъ на кають недовіру в сучасних дослідників. но­вые, помылка чинитсu немалаu. Wко Так, Олександр Сарапін у статті про кон- же иннѣ обрѣтаетсu в книгахъ новаго фесійну належність Франциска Скорини пе­реводу. Того ради сію книгу uко здав- розмістив фрагмент наведеної раніше на писаную велѣлъ есми ее выдру­ко­ва­ти, цитати Антонія Селяви. Проте автор од- ко­тораu кождому не есть закрыта» [3, разу зауважив: «Але така гучна інвекти- c. 12]. На нашу думку, чотирма корот- ва А. Селяви документально не підтвер- кими реченнями автор зумів передати джується» [10, c. 38]. Можливо, з огляду досить багато інформації. А саме: своє

26 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Довбищенко М. Роль «руської мови» в релігійному житті...

прагнення видати Євангеліє народною руською перекладені були. Оскільки мовою, наради щодо цього з тодішніми рідко є хто між нами, хто би, читаючи науковцями й перекладачами, зрештою, мову сло­в’ян­ську, досконало все розу- про рішення утриматися від перекла- мів. Причому це стосується не лише ду і видати цер­ковно­слов’ян­ську версію світських осіб, але більшою мірою також книги, щоб уникнути помилок та пере- і духовних, які не лише в глибших сло­ кручень. в’ян­ських творах, але й у самому Псалти- Варто нагадати, що через існування рі – Бог мені свідок, правду кажу – не все реального попиту на релігійну літера- розуміють, що читають» [13, c. 16]. туру «руською мовою» в Україні сере­ Ідею про необхідність перекласти дини – другої половини XVI ст. саме тоді праці східних богословів автор обґрун- побачили світ знакові книжні пам’ят­ ­ки, товував як досвідом давньої історії, так тексти яких зазнали сильного впливу і своїм сьогоденням. Касіян Сакович народної мови. Вони постали завдяки писав про «хвалебний звичай» усіх ча- праці іменитих і безіменних подвиж- сів і народів – переклад різними мовами ників – перекладачів, переписувачів та класичних творів. Згадав у цьому сенсі ілюстраторів. Серед таких – знамените досвід Давнього Єгипту часів фараона Пересопницьке Євангеліє (1556–1561), Птоломея, де переклали Біблію з халдей- Житомирське Євангеліє (1571), Хоро- ської та єврейської грецькою мовою, а шівське Євангеліє (1581), Крехівський також активний переклад релігійної лі- Апостол (1581) та ін. тератури (зокрема, Отців Східної Церк- ви) в сучасній йому католицькій Євро- Місце «руської мови» в дослідженні пі [13, c. 19]. У зв’яз­ку з цим автор лише спадщини Отців Східної Церкви розводив руками, визнаючи критичне Отже, Касіян Сакович у вступі до відставання своєї батьківщини від цих твору «Desiderosus» як православний процесів: «Лише нам, бідним руснакам, монах висловлював глибоке занепокоєн- в тому щастя не послужило, що не усіх ня низьким рівнем християнської освіти грецьких богословів до цих часів пере- вірян і духовенства свого часу. На дум- кладених маємо. Крім кількох книг Хри- ку автора, щоб зарадити цій проблемі, зостома, св. Василія Великого, Григорія необхідно було передусім відкрити на- Назианзина, Дамаскина, Єпифанія, Ки- роду «грецького обряду» духовні скарби рила Єрусалимського і деяких інших. І християнського Сходу (праці православ- то, не всі їхні твори маємо, тільки деякі них богословів) зрозумілою для нього частини» [13, c. 19]. В цьому контексті мовою. «Усі згадані духовні книги, – пи- він згадав про добру подію, а саме про сав з цього приводу Касіян Сакович, – нещодавню публікацію в друкарні Киє- мають найкращі рекомендації, тому вар- во-Печерського монастиря «знаменитої ті читання й перекладу. Як і праці давніх книги» – Гомілій св. Івана Златоуста на наших ченців – святого Єфрема, Макарія послання апостола Павла і на Діяння Єгипетського, Ісаака Сирина, Яна Кліма- Апостольські. Зауваживши, що їх пере- ра, по-нашому Ліствичника, та інші до клали цер­ков­но­сло­в’ян­ською мовою з них подібні, які в першу чергу варті, щоб грецької та латинської, Касіян Сакович зі сло­в’ян­ської нашою простою мовою лишився вірним своїм ідеям і додав:

Українознавство №4 (77) 2020 27 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

«…а ще було би краще, якби простою мови її багато хто собі перекладає і пере- руською мовою ця книга була би пере- писує мовою руською. Навіть у монасти- кладена» [13, c. 19]! рях при трапезах до столу братії новакам Спроба ввести в релігійне життя її часом читають, як це бувало в Київ- поруч із цер­ковно­слов’янською мовою ському братському монастирі за часів мову народну була, без сумніву, смі- резиденції в ньому дуже гідної людини – ливим кроком. Досить згадати листи в отця Смотрицького» [13, c. 16]. Україну Івана Вишенського, де введення На нашу думку, це свідчення важли- до літургії народної мови сприймалося ве з двох причин. По-перше, воно вкотре як підступи диявола проти сакральної підтверджує відомий у науці факт про те, сло­в’ян­щини; або заяви Антонія Селяви, що освічена частина українського право- котрий по­в’я­зу­вав переклади біблійних славного чернецтва охоче ознайомлюва- книг «руською мовою» з гуситськими лася з релігійною літературою католиць- єресями. І хоч у творах Касіяна Сакови- кої Європи. Причому відбувалося це не ча не знаходимо відкритого заклику до лише в приватний спосіб, але й шляхом перекладу Св. Письма народною мовою, колективного читання згаданих творів але тлумачення «руською мовою» творів у монастирях. По-друге, ми отримуємо Отців Церкви неминуче поставило би це інформацію про те, що, працюючи з тво- питання на порядок денний у найближ- рами католицьких богословів і письмен- чій перспективі. ників, православні читачі робили з них списки, перекладаючи їх народною мо- Народна мова в пізнанні духовної вою. Власне, далі про це ширше написав спадщини Католицької Церкви сам автор: «Направду, переклав я уже ту Слід зазначити, що Касіян Сакович у книжку простою нашою руською мовою, баченні виховання духовенства та вірян бажаючи її для народу нашого в друк по- покладався не лише на релігійний досвід дати. Проте через швидкий мій від’їзд Сходу. Він пішов далі й стверджував, що у польські краї не могло того статися. повноцінне виховання християнина по- До того ж у нас великими зусиллями і требує духовної науки також і Західної коштом (через дорожнечу самого папе- Церкви. Власне, саме через цей висно- ру) доводиться видавати друком книги, вок він і вирішив підготувати до черго- чому вони і виходять дорожчі, ніж книги вого видання в польській версії книги польські. З цієї причини кожен хоче собі «Desiderosus». На перший погляд, може польську книжку купити, бо вона і де- дивувати те, що православний монах ре- шевша, і легша для розуміння, ніж цер­ комендував вірянам своєї Церкви чита- ков­но­слов’янська» [13, c. 17]. ти книгу, яка писалась і набула поширен- Наведений фрагмент є надзвичайно ня в католицькій Європі. На це питання інформативним. Він засвідчує, що Касі- автор сам відповів: «Оскільки про цю ян Сакович переклав народною мовою книгу я ще добре не розповів, тому ска- одну з найпопулярніших релігійних книг жу, що вона в кожного з нас може викли- католицької Європи; проте переклад з кати велику повагу. Бо багато народів у низки причин не дійшов до друку. Лиша- нашій Європі хотіли би мати її перекла- ється тільки сподіватися, що цей безцін- дену своїми мовами. Також з польської ний рукопис не загинув і його знайдуть

28 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Довбищенко М. Роль «руської мови» в релігійному житті...

науковці. Окрім того, свідчення автора приводу Касіян Сакович до співвітчиз- порушує проблеми, які стоять на межі ників, – у знаннях і в книгах зубожіли. заявленої нами теми й тем суміжних: з І якби не польськими книгами небожата історії книгодрукування та проблем по- наші священики живилися, і тих знань, лонізації українців. що трохи маємо, не мали би» [13, c. 17]. Передусім звертаємо увагу, що Касі- Книжка польська масовіша, дешевша та ян Сакович заявляв про видавничу до- зрозуміліша, ніж «руська» – це свідчення рожнечу в Києві, внаслідок чого поль- Касіяна Саковича сформулювало одну ські книги виявлялися дешевшими, ніж з ключових причин полонізації україн- українські. Подібне свідчення є несподі- ської шляхти, хоча ні сам автор, ні його ваним, бо загальновідомою є наявність сучасники цього до кінця ще не усвідом- потужної друкарні у Києво-Печерсько- лювали. му монастирі. Не слід також забува- ти, що до середини XVII ст. ця обитель Роль іноземних мов у духовному була монополістом у реалізації паперу вихованні вірних та підготовці в Центральній та Східній Україні за- проповідників вдяки власній папірні в Радомишлі. На Повертаючись до теми релігійного нашу думку, дорожнечу паперу, на яку виховання вірян і духовенства, слід за- скаржився Касіян Сакович, можна пояс- значити, що Касіян Сакович цілком ре- нити двома можливими чинниками: не- ально усвідомлював значення не лише досконалою технологією виготовлення «руської», але й польської, цер­ков­но­сло­ паперу; бажанням керівництва монас- в’ян­ської, латинської та грецької мов. За тиря скористатися статусом монополіс- браком власних словників і лексиконів та на ринку й диктувати завищену ціну вони, хоч як це не парадоксально, мали на продукцію радомишльської папірні сприяти глибшому пізнанню сакраль- заради вищих прибутків. Також із на- ної цер­ков­но­сло­в’ян­ської спадщини. З веденого свідчення випливає, що керів- цього приводу автор писав: «Слід зна- ництво Києво-Печерського монастиря ти, що мови грецька і латинська нам, не проводило політики протекціонізму русинам, дуже потрібні, бо вони для піз- на користь української книжкової про- нання сло­в’ян­щи­ни додають відомості. дукції, що унеможливлювало створення Адже багато, а точніше без ліку, в нашій повноцінного та конкурентоздатного слов’янській мові є слів складних, сигни- українського інформаційного простору. фікацію або значення яких ми би не зна- Ця проблема породжувала ще одну – в ли досі, якби за допомогою інших мов умовах, коли церковна еліта плекала са- вони би нам не були пояснені» [13, c. 20]. кральну слов’янщину та підозріло ста- Але особливе місце автор відводив поль- вилася до народної мови, молоде поко- ській релігійній літературі. Усвідомлю- ління русинів (українців та білорусів) ючи обмеженість інтелектуальних сил не мало іншого шляху до навчання, крім Православної Церкви, яких навряд чи як через польську культуру. Причому вистачило б у найближчій перспективі це стосувалося не лише світських, але й для масштабної перекладацької роботи, духовних осіб. «Дуже ми, наймиліший він зазначав: «Бажав би я, якщо вже не мій руський народе, – звертався з цього можна грецьких та латинських авторів,

Українознавство №4 (77) 2020 29 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

то хоча би польських на нашу руську 1. Спроби перекладати книги Ново- мову перекласти. Особливо би цим на- го і Старого Заповіту народною мовою у лежало зайнятися Києво-Печерському XVI ст. були зумовлені реальним попи- монастирю, який, з ласки Божої, має для том на релігійні книги «руською мовою». того фундацію і друкарню» [13, c. 19]. Існував цей попит і на початку XVII ст., До того ж латинська і грецька мови як свідчать про це твори Івана Вишен- (поруч з польською і руською) були не- ського та Антонія Селяви. обхідні для фахової підготовки духовен- 2. Касіян Сакович надавав великого ства, передусім проповідників. З цього значення народній мові для досліджен- приводу Касіян Сакович зауважував: ня релігійної спадщини Отців Церкви «Хто краще володіє предметом, той біль- православного Сходу. Необхідність їх ше розуміти може. Добрий проповідник перекладу пояснював тим, що сакраль- може спиратися на руську традицію, ну церковнослов’янську мову на той час хоча це рідко буває. Кращий, коли при- уже мало розуміли не лише віряни, але ступає до польщизни, чого ми всі є свід- й духовенство. Ідею перекладу праць ками. Пресвітери, які скрізь працюють богословів православного Сходу автор у проповідуванні слова Божого, багато пов’язував зі звичаєм передових країн польських книг мають, лише би тіль- збирати й систематизувати та тлумачи- ки єретичних стереглися. Найкраще ж, ти знання, починаючи від єгипетського коли проповідник знанням грецької і ла- фараона Птоломея до сучасних йому єв- тинської мови буде приоздоблений» [13, ропейських країн. c. 17]. 3. Автор підкреслював важливість Отже, Касіян Сакович, виступаю- для православних українців прагнення чи за широке впровадження народної розвивати своє релігійне життя з ураху- мови в релігійне виховання вірян і духо- ванням духовного досвіду Римо-Като- венства, не стояв на позиціях «мовного лицької Церкви. При цьому він засвід- шовінізму». Для релігійного відроджен- чив, що зробив переклад популярної в ня свого народу він закликав залучати, Європі книги «Desiderosus» народною крім «руської» та церковно­сло­в’ян­сь­кої, мовою, який, однак, через низку при- також польську, грецьку та латинську чин так і не побачив світ. Необхідність мови, за допомогою яких Церква могла перекладати польські католицькі книги б отримати ключ до повноти християн- рідною мовою посилюється зізнанням ської духовної культури. Попри склад- автора про те, що польська книга на нощі з науковими кадрами, яких поки ринку дешевша і зрозуміліша за її цер­ не вистачало для реалізації масштабних ков­нослов’янський аналог. перекладацьких та освітніх проектів, Ка- 4. З контексту праці Касіяна Са- сіян Сакович не вважав ситуацію безна- ковича випливає, що цінність «руської дійною. Він покладав сподівання на Ки- мови» полягала для автора в практич- єво-Печерський монастир, який мав для ній площині. Переклад народною мовою цього необхідні матеріальні, технічні й релігійних творів мав відкрити про- кадрові ресурси. стому люду шлях до пізнання духовних На основі дослідження можемо зро- скарбів християнства. Водночас Касіян бити такі висновки: Сакович підкреслював важливість для

30 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Довбищенко М. Роль «руської мови» в релігійному житті...

духовного розвитку суспільства й зокре- 3. Евангелие Учительное. Заблудов: Гри- ма Церкви інших мов, наприклад, цер­ горий Ходкевич, 1569. 408 с. ков­нослов’янської, польської, грецької 4. Ісаєвич Я. Першодрукар Іван Федоров та латинської. Особливо це стосувалося і виникнення друкарства на Україні. Львів: проповідників, успіх яких більше зале- Вища школа, 1983. 156 с. 5. Ісіченко І. Війна барокових метафор. жав від рівня освіти та широти круго- «Камінь» Петра Могили проти «Підзорної зору. труби» Касіяна Саковича. Харків: Акта, 2017. 5. Касіян Сакович став першим ві- 348 с. домим на сьогодні українським мисли- 6. Кулиш П. История воссоединения телем, який публічно обґрунтував необ- Руси. Т. 1. Санкт-Петербург: Общественная­ хідність впровадження народної мови польза, 1874. 319 с. для глибшого і всебічного релігійного 7. Мозер М. Історія української мови. розвитку сучасного йому суспільства. Київ, 2018. 29 с. Автор адекватно оцінював виклики сус- 8. Немировский Е. Иван Федоров. Мос­ пільства, а його концепція, в найважли- ква: Наука, 1985. 320 с. 9. Огієнко І. Українська літературна мова віших своїх положеннях, відповідала ви- XVI ст. і український Крехівський апостол. могам і потребам часу. Т. 1. Варшава: Друкарня синодальна, 1930. У запропонованій статті ми спро- 520 с. бували висвітлити тільки один епізод, 10. Сарапін О. До питання про конфе- по­в’я­заний з участю Касіяна Саковича сійну приналежність Франциска Скорини. в «мовній дискусії» першої половини СОФІЯ. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. XVII ст. Проте слід мати на увазі, що по- 2018. № 2 (11). С. 35–40. гляди автора протягом життя суттєво 11. Франко І. Забутий український вір­ еволюціонували. Тож слід провести до- шо­писець XVII віку. Записки Наукового то- даткові дослідження, які могли б прояс- вариства імені Шевченка. 1898. Т. 22. С. 1–16. 12. Чапленко В. Українська літературна нити його ставлення до статусу «руської мова XVII ст. – 1917, її виникнення і розви- мови» на різних етапах життя. Шляхом ток. Нью-Йорк: Український технічний ін- опрацювання стародруків та епістоляр- ститут, 1955. 328 с. ної спадщини важливо встановити ба- 13. Sakowicz K. Desiderosus abo sciesz­ чення цієї проблеми сучасниками Касі- ka do miłosci Bożey y do doskonałosci ży­wo­ta яна Саковича, в першу чергу – Мелетієм chrzesciańskiego. Kraków: Andrzej Piotr­kow­ Смотрицьким, який у вступі до твору czyk, 1625. 316 s. «Desiderosus» згадується як однодумець автора. REFERENCES 1. Archives of Southwestern Russia, Issued by the Commission for the Analysis of Ancient Acts ЛІТЕРАТУРА under the Governor-General of Kyiv, Podolia, and 1. Архив Юго-Западной России, из­да­ва­ Volhynia. (1914), Part 1, Vol. VIII (1), 798 p. [in е­мый Комиссиею для разбора древних ак- Rus.] тов, состоящей при киевском, подольском и 2. HRUSHEVSKY, M. (1995). History of волынском генерал-губернаторе. Ч. 1. Т. VIII. Ukraine-Rus, Vol. 4. Kyiv: Naukova dumka, Вып. 1. Киев: Корчак-Новицкий, 1914. 798 с. 674 p. [in Ukr.] 2. Грушевський М. Історія України-Руси. 3. Didactic Gospel. Zabludov: Grigoriy Khod- Т. VI. Київ: Наукова думка, 1995. 674 с. kevich. (1569), 408 p. [in Rus.]

Українознавство №4 (77) 2020 31 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

4. ISAIEVYCH, Ya. (1983). First Printer 10. SARAPIN, O. (2018). On the Confes- Ivan Fedorov and the Emergence of Typography sional Identity of Francysk Skaryna. SOFIIA. in Ukraine. Lviv: Vyshcha shkola, 156 p. [in Ukr.] Humanitarno-relihiieznavchyi visnyk (SOFIA. 5. ISICHENKO, I. (2017). The War of Ba- Humanities and Religious Studies Bulletin), roque Metaphors. “Stone” by Petro Mohyla vs (2 (11)), pp. 35–40. [in Ukr.] “Spyglass” by Cassian Sakowicz. Kharkiv: Akta, 11. FRANKO, I. (1898). The Forgot- 348 p. [in Ukr.] ten Ukrainian Poet of the 17th Century. Za- 6. KULISH, P. (1874). History of the Unifica- pysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka tion of Rus, Vol. 1. Saint Petersburg: Obshchest- (T. Shevchenko ScientificS ociety Proceedings), vennaya polza, 319 p. [in Rus.] 22, pp. 1–16. [in Ukr.] 7. MOZER, M. (2018). History of the Ukrai- 12. CHAPLENKO, V. (1955). Ukrainian nian Language. Kyiv, 29 p. [in Ukr.] Literary Language of the 17th Century – 1917, Its 8. NEMIROVSKIY, Ye. (1985). Ivan Fe- Emergence and Development. New York: Ukrai- dorov. Moscow: Nauka, 320 p. [in Rus.] nian Technical Institute Press, 328 p. [in Ukr.] 9. OHIIENKO, I. (1930). Ukrainian Liter- 13. SAKOWICZ, C. (1625). “Desiderosus”, ary Language of the 16th Century and Ukrainian or a Way to the God’s Love and an Excellent Krekhiv Apostle, Vol. 1. Warsaw: Drukarnia Christian Life. Krakow: Andrzej Piotrkowczyk, syno­dalna, 520 p. [in Ukr.] 316 p. [in Pol.]

Касіян Сакович став першим відомим на сьогодні укра- їнським мислителем, який публічно обґрунтував необхід- ність впровадження народної мови для глибшого і всебічно- го релігійного розвитку сучасного йому суспільства. Автор адекватно оцінював виклики суспільства, а його концепція, в найважливіших своїх положеннях, відповідала вимогам і потребам часу.

32 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Висотін М. «...Оперезалися рушниками...»: незвичний обряд...

УДК 9(М)3 DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.220121

«…ОПЕРЕЗАЛИСЯ РУШНИКАМИ…»: НЕЗВИЧНИЙ ОБРЯД ПОКОЗАЧЕННЯ В РОКИ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ З ПОГЛЯДУ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ТЕОЛОГІЇ Микола ВИСОТІН orcid.org/0000-0002-0449-2239 науковий співробітник відділу історичних пам’яток НДІУ Анотація. У статті на підставі документальних джерел і текстів Священного Писання доводиться існування на території Дубенщини в роки Хмельниччини незвичного обряду поко- зачення, частиною якого було підперезання покозачених рушниками; зроблено спробу з’ясуван­ ­ня його генези і внутрішньої сутності. Відзначено, що ключем до розуміння проблеми є сприйнят- тя рушника не лише як утилітарної, але й сакральної речі, яка відповідно до цього є невід’єм­ ­ ним елементом низки релігійних обрядів. Підкреслено консолідуючу роль релігійного чинника, який мав надстанове значення, в житті українського соціуму середини XVII ст., а також його провідну роль у світській риториці козацької адміністрації, спрямованій на вирішення поточ- них завдань козацько-селянсько-міщанського повстання. У зв’язку з цим прослідковано всі ви- падки використання рушників у текстах Старого і Нового Заповітів, віднайдені свідчення проаналізовано і зіставлено з текстами українських літописних джерел та виявлено майже повний збіг біблійних і літописних сюжетних ліній. На цій підставі зроблено висновок про те, що пов’язування покозаченими рушників було не помилковою і не випадковою, а абсолютно сві- домою дією, елементом таємного обряду, розробленого в середовищі місцевого освіченого укра- їнського священства та інспірованого до народного середовища з метою його мобілізації до ак- тивної збройної боротьби та підтримання високого бойового духу. Частково реконструйовано цей обряд. Ключові слова: документальні джерела; козацькі літописи; актові книги Волинських ґродських і земських судів; універсали; Богдан Хмельницький; Мойсей; Ісус Христос; Старий Заповіт; Новий Заповіт; покозачення; таємний обряд; рушник.

“…GIRDED WITH RUSHNYKS…”: AN UNUSUAL COSSACK RITE IN THE YEARS OF B. KHMELNYTSKY FROM THE PERSPECTIVE OF CHRISTIAN THEOLOGY Mykola VYSOTIN research fellow of the Historical Sites Department of RIUS Annotation. Using documentary sources and texts of the Holy Scriptures, the article proves the existence of an unusual rite of Cossack initiation in Dubno area during the years of B. Khmelnytsky, which included girding Cossacks with embroidered towels (rushnyks). An attempt is made to clarify the genesis of this custom and its inner essence. It is noted that the key to understanding the problem is the perception of the towel not only in the utilitarian but also in a sacred sense, which is accordingly an integral part of numerous religious rites. The article emphasizes the consolidating role of the religious factor, which had supranational significance in the life of Ukrainian society in the middle of the 17th century, as well as its leading role in the secular rhetoric of the Cossack administration aimed at solving the then problems of the Cossack-peasant-bourgeois uprising. In this regard, all cases of using rushnyks

© Висотін М. Українознавство №4 (77) 2020 33 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

in the texts of the Old and New Testaments are traced; the respective evidence is analyzed and compared with the texts of the Ukrainian chronicle sources; almost a complete coincidence of biblical and chronicle plot lines is revealed. This basis serves for the conclusion that the Cossack tying of rushnyks was not an accidental but a completely conscious action, an element of a secret rite, developed among the local educated Ukrainian clergy and introduced to the community to mobilize people for the active armed struggle and maintain a high fighting spirit. This rite has been partially reconstructed. Key words: documentary sources; Cossack chronicles; act books of Volhynian municipal and territorial courts; universals; Bohdan Khmelnytsky; Moses; Jesus Christ; Old Testament; New Testament; Cossack initiation; secret rite; rushnyk.

Не підійметься повстання, доки не вбереться в покрову релігії. Веспасіан Коховський [16, c. 79] Серед архівних матеріалів з історії покозачені волицькі селяни (жителі ці- Хмельниччини нашу увагу привернули лого села!) були підперезані рушника- декілька документів з Дубенського пові- ми [24, арк. 38 зв.–39; 11, с. 55]. ту Волинського воєводства, в яких ішло- На перший погляд, у цих свідченнях ся про цікаву практику: покозачені селя- немає нічого дивного: і масове покоза- ни і міщани підперезувалися рушником чення (особливо в перші роки Хмель- і в такому вигляді вирушали в рейди. Зо- ниччини), і захоплення військової здо- крема, в серпні 1648 р. під час здобуття бичі повсталими були звичними для козаками м. Дубна тутешній міщанин того часу явищами. Не зрозуміло лише, Іван Науменко і якийсь Стефан, син чому повстанці були підперезані рушни- стадника1, покозачилися і підпереза- ками? Адже в цьому нібито не було ра- лися рушниками (тут і далі виділення ціонального змісту: сам рушник не був наше. – М. В.), а тоді віддали до рук коза- елементом повсякденного одягу, не ви- ків велику череду худоби, яка належала користовувався для носіння зброї і т. ін. Петру Потриковському [24, арк. 37; 11, Доречніше і зручніше було б носити, на- с. 52]. Інший міщанин Трохим Гуц, який приклад, шкіряний пасок або мотузку. мешкав за луцькою брамою, також по- Про незвичність опосередковано свід- козачився, підперезався рушником і чить те, що постраждалі звернули увагу їздив на грабунки. Дубенська міщанка на цю обставину і особливо підкреслили Германовая Красничка скаржилася, що її в суді, внаслідок чого вона, власне, й він наїхав на неї, викопав із землі скри- фігурує в тексті скарги. ню із грошима та речами і захопив пів- Ключ до розв’язання проблеми міс- маци пшениці [24, арк. 33; 11, с. 49]. Тоді тять самі ж документи: вони постій- ж покозачився і Пилип Капуста, підда- но акцентують увагу на використанні ний монастиря Святого Спаса з с. Во- рушника, який у свідомості тогочасних лиця поблизу Дубна. Він їздив разом з людей та їхньому повсякденному побу- козаками і одного разу захопив скрині ті мав не лише утилітарне, а й сакраль- з грошима та речами, які сховали в лісі не значення. Етнографічні та історичні Харко Ломачка з односельцями, селяни матеріали свідчать, що як сакральна з іншого села, піддані Юрія Божкевича. річ рушник широко використовувався Характерно, що Пилип Капуста та інші під час проведення релігійних обрядів. 1 Стадник – пастух Деякі з них передбачали специфічну

34 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Висотін М. «...Оперезалися рушниками...»: незвичний обряд...

дію – оперезання (об­в’я­зу­ван­ня) руш- документами (як правило, з лівого боку) никами. Так, обряд приносин полягав у стоїть власноручний підпис типу: «Бог- по­в’я­зу­ванні рушника на освячене дере- дан Хмельницкий, рука власна», «Богдан во для відправи Божої служби в місцях, Хмельницкий, гетман Войска Запорож- де немає церкви. Під час обряду опері- ского» та ін., зрозуміло, що сам геть- зування церкви багатьма рушниками ман їх не писав [21, с. 35]. Як зазначає обв’язували будівлю храму. Люди віри- І. Бутич, документи готував генераль- ли, що рушник з такої зв’язки набирає ний писар та цілий штат канцелярис- особливої сили і використовували його тів, яких нараховувалося до 12 осіб [21, як оберіг, у тому числі й під час епідеміч- с. 36; 4, с. 17]. Гетьман давав загальні них захворювань. Рушником по­в’я­зу­ва­ вказівки щодо потрібного тексту, а кон- ли хрест. І, безперечно, неодмінно слід кретні формулювання добирала його назвати так звані рушники-підперезни- канцелярія. Це підтверджується наяв- ки, які використовували під час значних ністю оригіналів, які написані різними подій, як урочистих (наприклад, весіл- почерками. Канцеляристи належали до ля), так і сумних (наприклад, похорон). числа найосвіченіших людей і були до- Такі рушники пов’язували на людину бре знайомі з текстом Святого Письма, різними способами, в тому числі й на по- тож могли вільно оперувати релігійною ясі [13, с. 33–50]. риторикою. Тут треба відзначити, що релігійний Як приклад, розберемо один із пер- чинник відігравав важливу роль у жит- ших універсалів Хмельницького, написа- ті українського соціуму XVII ст. [6, с. 70; ний у червні 1648 р. під Білою Церквою, 15, с. 230; 17, с. 71; 23, с. 36–51]. Релігійні коли гетьман приймав рішучі заходи ідеї були вищі від вузькостанових інте­ з підняття всього цивільного населен- ресів окремих соціальних груп (шляхти, ня на збройну боротьбу і забезпечення козацтва, селянства, міщанства, духо- масовості повстання. У зв’язку­ з таким венства) і відігравали роль чинника, завданням цей універсал був зорієнтова- який об’єднував суспільство [15, с. 242]. ний на найширші маси населення – «жи- Тому апелювання до релігійних почут- телів міст і сіл обох боків річки Дніпра, тів людини було здатне в найкоротший духовних і мирян, шляхетних і посполи- термін мобілізувати максимальну части- тих, людей усякого, більшого й меншого ну суспільства і спрямувати її енергію в потрібне русло. Тож не дивно, що з цих розгляд у контексті історії проведення спеці- альних психологічних операцій (текстологічний причин релігійна риторика відігравала аналіз документів) та розвідувально-диверсійних провідну роль у вирішенні низки стра- операцій (заходи з поширення таких документів тегічних завдань, які постали перед ко- серед населення) [25; 26; 18; 9; 22; 7]. Попри те, що ми вважаємо застосування модерного терміна зацьким ватажком вже на початковому «психологічні операції» більш доречним до акцій етапі повстання. нового і новітнього часу (з огляду на те, що в роки Приклади такої риторики передусім Хмельниччини цей напрям діяльності перебував у стані зародження), такий підхід цікавий тим, що містяться в текстах тогочасних листів його прихильники наполягають на необхідності та універсалів1. Попри те, що під цими врахування таких аспектів, як: характеристика об’єктів інформаційного впливу, форма подання 1 Одним із новітніх трендів української історіо- інформації в текстах, використання стилістичних графії у дослідженні такого роду джерел є їхній мовних засобів тощо.

Українознавство №4 (77) 2020 35 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

чину, а особливо шляхетно уроджених Як пише Величко, понад шістдесят козаків і святих братів наших» [16, с. 78]. таких універсалів розійшлися всією Тому головний акцент автори універ- Україною. Попри те, що мирну людину салу зробили на надстановій тематиці нелегко переконати полишити звичне релігійних утисків. «Поляки, – писали спокійне життя і, взявши до рук зброю, вони, – відкинули нас від батьківської наражати себе на небезпеку, розіслані православної греко-руської душоспасної універсали досягли своєї мети, про що віри … [яку вони] … завжди лаяли і об- свідчить масове покозачення україн- пльовували, а наших благочестивих свя- ського населення протягом літа 1648 р. щеників … оганьблювали і лаяли, били й Недоліком універсалів є лаконічність розкривавлювали, виривали й урізували цього типу документів, у зв’язку з чим у їм волосся та бороди» [16, с. 80]. В уні- них важко розгорнуто розвинути дум- версалі не випадково йдеться про урі- ку. Цього недоліку позбавлені літописи: зання бороди і волосся, оскільки згідно тут автор не обмежений у можливості з тогочасними поняттями це була одна з добирати потрібні релігійні сюжети для найпринизливіших образ. Тож її засто- їх зіставлення з поточною ситуацією сування до «благочестивих священиків» в Україні та інтерпретувати їх так, аби в очах усього православного суспільства вони стали простими для розуміння пе- мало розцінюватися як святотатство, ресічною людиною, не знайомою з тон- яке вимагало негайної відплати. А «при- кощами богослів’я. неволення … до згубної унії та римсько- До прикладу, розберемо один із най- го блуду» демонструвало загрозу самому популярніших сюжетних ходів, пред- існуванню православної віри [16, с. 79]. ставлений у вітчизняній літописній тра- З огляду на такі принизливі образи й диції: перенесення на український ґрунт страшні загрози робився єдино можли- біблійних подій, пов’язаних із виходом вий висновок: «Краще … полягти нам від євреїв з єгипетської неволі. Наголосимо, ворожої зброї на бойовищі за віру свою що обрання саме цього сюжету поясню- святу православну і за цілість Вітчизни, ється тим, що в ньому міститься одна з ніж бути в мешканнях своїх, як невістю- двох згадок про оперезання рушниками, хи, побитими». Безперечно, страх смер- яке вживається в потрібному нам кон- ті – один із найбільших для звичайної тексті. людини (не воїна). Тож для його подо- Для зіставлення біблійного і літопис- лання було запропоновано манливу пер- ного сюжетів пропонуємо їхню компі- спективу невмирущої слави та вічного ляцію, створену на основі оригінальних життя, дарованого Богом страждальцям текстів. за святу справу: «А коли помрем на війні Євреї були богообраним народом. за благочестиву свою віру, то наша сла- Колись переселившись до Єгипту, з ча- ва й відвага гучно проголосяться в усіх сом вони потрапили в жорстоке рабство європейських та інших далеких кінцях до фараонів. Язичники-єгиптяни пере- землі. А дбання наше1 Бог винагородить шкоджали рабам поклонятися своєму нашим безсмертям й увінчає нас стра- Богу, примушували до тяжкої праці і дальчими вінцями» [16, с. 80]. навіть вбивали їхніх немовлят. Євреї на- 1 Смерть за благочестя. стільки потерпали від наруги над собою,

36 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Висотін М. «...Оперезалися рушниками...»: незвичний обряд...

що це обурило Бога і він вирішує стати у читача «правильного» ставлення до на захист стражденного народу: при- описуваних подій і викликання «потріб- боркати пихатого фараона, а самих єв- них» емоцій. реїв вивести з неволі до райського міс- Так, українці, як і євреї, перебували в ця – «обітованої землі», Ханаану, яка найтяжчому польському рабстві і потер- «тече молоком і медом». Для виконання пали гірше, аніж євреї від фараонів [8, божественної місії євреям був посланий с. 45; 16, с. 46]. «Хіба могли фараони у пророк Мойсей. Ця людина знакова в тортурах із поляками зрівнятися?» – ста- єврейській історії, оскільки вважаєть- вить риторичне питання літописець [5, ся, що саме він заклав підвалини єв- с. 887]. Українцям теж було заборонено рейської держави. Мойсей з’явився до поклонятися своєму Богу: «… монас- фараона, переказав йому Боже веління тирі і храми, що ще здавна споруджені, відпустити поневолених євреїв, однак спустіли … в … них … Богові Триєди- фараон відмовився виконати цю вимогу. ному молитися заборонено», частину з За це Бог наслав на його країну нещас- них взагалі «запечатували» [8, с. 51], а тя – т. зв. «десять кар єгипетських» (а саму «віру … православну греко-руську зрештою, скажемо наперед, погубив і са- … віддано огуді і безчестю», поляки «не- мого фараона у водах Червоного моря). путять [її], роздирають і знищують» [16, Найстрашнішою була остання кара – с. 52]. Так само, як колись єгиптяни по- побиття єгипетських первістків. При побивали єврейських хлопчиків, так цьому Бог сповістив євреїв, щоб вони в і поляки «дітей в казанах варили» [5, ніч кари, аби уникнути її, поставили на с. 887]. Така наруга також обурила Бога воротах мітку з крові жертовної твари- і він «послав їм, як Мойсея, людину на ни і підперезалися рушником. Саме за ймення Богдан Хмельницький, і дав цими ознаками Бог відрізнить невірних йому підставу й розум визволити від єгиптян від вірного йому єврейського такої тяжкої кормиги лядської вільний народу і омине їхні оселі своїм гнівом. малоросійський народ і віднайти йому Фараон був скорений і відпустив євре- сподівану свободу». Пророк цей мав їв. В пам’ять про звільнення євреїв від «даний від Бога розум» і, відповідно до єгипетського рабства було започаткова- цього, саме його ім’я пояснювалося як но свято Песах. Зрештою, вони досягли «Даний Богом» [12, с. 8; 16, с. 46]. До речі, «обітованої землі», однак посісти в ній такий погляд представлений і в інших змогли лише після жорстокої боротьби тогочасних документальних джерелах. із сусідніми народами. Зокрема, венеціанський посол Альбер- Тема Божого захисту знедоленого на- то Віміна, який 1650 р. відвідав Україну, роду і покарання його кривдників стала у своїй книзі «Історія громадянських настільки популярною, що українські війн у Польщі» називає Хмельниць- автори запозичили її майже повністю. кого «Богдан, тобто Богом даний (dio Підкреслимо, що наступний сюжет dato)» [14, с. 52–53]. Такі ж свідчення у передусім є оглядом рефлексій укра- своєму щоденнику наводить і Войцех їнських літописців, а не точним відо- М’ясковський, який у складі польського браженням реальних подій, адже за- посольства також перебував в Україні вданням цих творів було формування наприкінці 1648 – на початку 1649 р. [1,

Українознавство №4 (77) 2020 37 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ s. 377]. Так названо українського гетьма- Бог покарав поляків за їхню надмірну на і в анонімному вірші 1648 р.: «Богдан пиху, попустивши їм зазнати нищівних єст Даний од Бога, сего ради Богданом поразок в кількох вирішальних битвах названий» [20, с. 101]. Як і Мойсей, з осо- з українцями. Українцям, як і євреям, бою якого пов’язують постання єврей- також належало посісти «обітовану зем- ської держави, Хмельницький також по- лю» – Україну, яка в літописній традиції, сідає особливе місце в українській історії так само як і біблійний Ханаан, пред- як людина, що відновила українську дер- ставлялася «землею, яка кипіла молоком жавницьку традицію. Фраза з його про- і медом» [16, с. 62]. Зрештою, українці, як мови стала крилатою: «Виб’ю з лядської і євреї, теж мали зі зброєю в руках ви- неволі увесь руський народ, а що рані- бороти право посісти омріяну землю. ше я воював за свою шкоду й кривду, то Як ішлося у вже згадуваному універсалі нині воюватиму за нашу віру православ- Хмельницького, зміст якого переповідає ну...». Цікаво, що 1648 р., коли спалахну- Величко, «краще вже й корисніше поляг- ло повстання, збігся з роком очікуваного ти нам від ворожої зброї на бойовищі за пришестя Месії за єврейськими кабаліс- віру свою святу православну і за цілість тичними книгами [3, с. 9–11]. Початку Вітчизни, ніж бути в мешканнях своїх, українського «виходу» також передува- як невістюхи, побитими» [16, с. 80]. ли «знаки», зіставні з десятьма єгипет- До речі, в «українському варіанті» ськими карами. Щоправда, ця ідея була біблійної історії відбулася цікава транс- творчо перероблена українськими літо- формація: місце богообраного народу писцями. Замість абстрактного почерво- посіли українці, адже тепер саме вони ніння вод і нашестя жаб українцям було потерпають від несправедливих утисків. «запропоновано» більш звичні і легкі до А євреї («леда шевлюга, леда жид1» [8, розуміння явища: «велике, надзвичайне с. 47]), які перетворилися на кривдни- затемнення і зміну сонця», появу «ко- ків українців, втратили своє становище і мети, що подібної не бачили від давніх самі постраждали від Божого гніву. літ», і «велику сарану, яка незвідь-звід- Аналіз обох сюжетів (біблійного та ки взялася й налетіла хмарами в землю українського літописного) свідчить про Польську». Так само, як і в біблійній опо- те, що вони дублюють усі головні ідеї, віді, в літописах ці грізні знаки були ви- зокрема, про: 1) богообраність народу; тлумачені як прояв Божого гніву, який 2) потерпання від несправедливих утис- таким чином попереджає про рішення ків, у тому числі й релігійних; 3) грізні захистити свій народ і покарати його знаки, що сповіщають майбутнє; 4) по- кривдників: «Всі старі люди розуміли яву у найвідповідальніший момент про- це як гнів Божий … і відчували, що над- відника-месії і знаковість його постаті; ходить неуникненна Божа … кара» [16, 5) зваження народу на небезпечну, але с. 61; 2, s. 17]. Втім ці знаки взяті не до- єдино вірну справу боротьби за своє іс- вільно: вони були спеціально відшукані нування; 6) впевненість у майбутньому літописцями в «Апокаліпсисі» Іоанна щасливому житті в «обітованій землі»; Богослова і відповідають третьому, чет- 7) необхідність вибороти право на це вертому і п’ятому провіщенням (т. зв. щасливе життя зі зброєю в руках. «янгельським трубам»). Як і єгиптян, 1 Всякий дурисвіт, всякий жид.

38 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Висотін М. «...Оперезалися рушниками...»: незвичний обряд...

На окремий розгляд заслуговує тема Єрусалим, Дніпро – другий Іордан, со- «Український Мойсей – Богдан Хмель- бор святої Софії – новий єрусалимський ницький» та історія його входження до храм» [27]. Києва. В ній також багато збігів, які ці- По-четверте, обставини зустрічі Бог- каво зіставити в контексті розглядуваної дана Хмельницького за урочистістю і проблеми. масштабами цілком зіставні із зустріччю По-перше, на момент в’їзду Богдана євреями Ісуса Христа. Сина Божого віта- Хмельницького до Києва його образ як ли як Месію (пророка) і царя Іудейсько- українського Мойсея, пророка і рятівни- го, а «Богом Даного» – як українського ка нації був повністю сформований. Цим Мойсея, себто теж – пророка, спасителя символічним іменем його називає патрі- нації, що вивів її із найтяжчого рабства. А арх Паїсій, так його славлять і студенти невдовзі єрусалимський патріарх Паїсій Києво-Могилянського колегіуму. Ось надав Хмельницькому монархічний ти- як писав про цю подію шляхтич Войцех тул «Illustrissimo Principi» – світлійший М’яс­ков­ський, який у цей час перебував князь. Зрештою, Богдан Хмельницький у Києві у складі польського посольства: в’їхав до Києва в неділю – в той самий «Primis diebus Januarii wyjeżdżał sam Pa- день тижня, коли Ісус Христос вступив tryarcha z miasta Kijowa przeciw niemu z до Єрусалима. Metropolitą tutecznym; dał mu podle siebie Джерела ніяк не коментують цих na saniach prawą rękę. Effusus populus, tota асоціацій і не роблять ніяких висновків, plebs witała go w polu, i Academia oracy- однак під час зіставлення цих фактів від- ami i akklamacyamy, tamquam Moijsem, повідні аналогії спадають на думку ми- servatorem, salvatorem, liberatorem populi моволі. de servitute lechica, et bono omine Bohdan Наостанок проведемо ще одну ціка- od Boga dany nazwany» [1, s. 377]. ву аналогію. Як колись євреям було за- По-друге, в біблійній традиції старо- повідано перепоясуватися рушником на заповітного Мойсея прийнято асоцію- свято Песах, так само й Ісус Христос на вати із новозаповітним Ісусом Христом таємній вечері (напередодні майбутньо- з огляду на те, що «так само як Мойсей го свята Пасхи) перепоясався рушни- звільнив євреїв, свій народ, від єгипет- ком. У Євангелії від Іоанна записано, що ської неволі, так само Ісус Христос вря- «Він встав від вечері, скинув одіж, узяв тував усе людство з полону гріха. Саме рушника й підперезався». Окрім тради- на цьому заснована ідея святкування ційного тлумачення цієї дії, як подання християнської Пасхи, як відповідника Ісусом Христом прикладу смирення, іс- єврейської Пасхи (Песах)» [10]. нує ще одне пояснення. На той момент По-третє, як біблійне місто Єрусалим він знав, що на нього чекають тортури і (звідки прибув патріарх Паїсій) вважав- страшна смерть на хресті. Людська час- ся центром православного християн- тина його єства прагнула уникнути такої ського світу, так і Київ вважався духов­ долі («Господи, якщо можна, нехай оми- ним центром сло­в’ян­ських земель. Між не ця чаша», – молився він незадовго до цими містами існував особливий зв’я­ арешту). Однак заради спокутування грі- зок: за формулою, поширеною ще з часів хів людства він все одно приносить най- раннього середньовіччя, «Київ – другий вищу жертву. Таким чином, дефініцію

Українознавство №4 (77) 2020 39 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

«підперезатися рушником» можна ви- Так, Валерій Степанков наводить такий тлумачити як: «прийняти важке, однак фрагмент зазивного листа: «Хто хоче за правильне рішення», «зважитися на не- християнську віру бути насадженим на безпечну, але священну справу». палю, четвертованим, колесованим, стя- Таке трактування підтверджується і тим і у муках загинути за Хрест Святої апостолом Павлом. Як місіонер Христа віри, хто цієї смерті не боїться, нехай він поширював його слово світом, за що, іде з нами! Отут Бог і Пречиста мати, не власне, і був страчений. Вже перебуваю- слід смерті боятися». Характерно, що, чи у в’язниці, він написав «Послання до як пише В. Степанков, «цей захід приніс ефесян», у якому закликав своїх послі- блискучий результат: селяни і міщани довників «підперезатися істиною» і роз- масово вливалися до козацьких лав» [18, почати духовний бій зі злом, хоча б він і с. 55]. Причини такого результату могли загрожував фізичною смертю. бути різні: одні, очевидно, спокушали- Цікаву інтерпретацію цих слів апос- ся можливістю захопити здобич, інші тола подає Антоній Радивиловський у сподівалися наблизитися до омріяного творі «Слово перше часу війни, що спо- козацького стану. Про загибель або не нукає воїнів християнських до поткання думали, або дійсно вважали, що смерть у з турками і татарами». Закликаючи укра- поході за богоугодну справу забезпечить їнців до війни з турками і татарами, він, порятунок безсмертної душі мученика. зокрема, пише: «Воїне християнський! Тож попри відносно невелике число Якщо за честь Божу, за віру православну документальних згадок про оперезання і за цілість церков мужньо підвизатися повсталих рушниками ми переконані, будеш, без вонтпливості живота вічно- що всі вони не випадкові – це не помил- го доступиш». І далі: «Як мовить Павло ка писаря і не збіг обставин, а абсолютно святий: «Підперезуйтесь зброєю вашою свідома дія, яка мала реальне підґрунтя. на череслах ваших і не шкодуйте здоров’я Швидше за все, маємо справу із відго­ свого покласти на честь того, Хто вам те лоском якогось локального обряду по- вічним нагородить позбавленням». Та- козачення, який виник на Дубенщині, ким чином, Антоній Радивиловський що випливає з територіальної локалі- буквально трактує алегоричний вираз зації документальних свідчень. Навряд апостола Павла: якщо той писав про ду- чи цей обряд виник у народному сере­ ховну зброю, то Радивиловський має на довищі. Найімовірніше, його автором увазі цілком конкретні «стріли, самопали, був якийсь місцевий священик (або й копії», які слід «омочити в крові Божого декілька), добре обізнаний зі Святим неприятеля», за що такі воїни «за чесних Письмом, а також з подіями у регіоні друзів Христових в Царстві Небесному в цілому. Так могло бути з цілої низки вшановані будуть» [19, с. 138–139]. причин. Їх добре знали і їм довіряли міс- Отже, і в часи Хмельниччини апос- цеві жителі. Своєю чергою місцеві свя- тольський заклик «перепоясатися» міг щеники добре знали свою «аудиторію» і бути сприйнятий (і, ймовірно, сприй- мали до неї «підхід». На відміну від пе- мався) буквально. ресічного селянина, священики розумі- В такій «агітації смертю» немає ні- ли Святе Письмо і могли легше оперува- чого дивного, це був поширений мотив. ти специфічним знанням, яке складало

40 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Висотін М. «...Оперезалися рушниками...»: незвичний обряд...

основу доказової бази. Священику було Samvela z Skrzypy Twardowskiego, za przywile- легше відшукати додаткові аргументи, iem j. k. mśći. W Krakowie, 1660. 113 s. якби у цьому була потреба. Зрештою, 3. Глибокий мул. Хроніка Натана Гано- священики постійно виголошували про- вера / упор. Яковенко Н. Київ: Дух і Літера, повіді і значно краще володіли словом, 2010. 180 с. 4. Документи Богдана Хмельницького. аніж будь-хто інший. Самому обряду 1648–1657 рр.: зб. док. / упор. Крип’якевич І., покозачення, ймовірно, передували та- Бутич І. Київ: Видавництво Академії наук ємні збори. Проводити їх у своїй оселі Української РСР, 1961. 742 с. або міській чи сільській церкві було не- 5. Збірник козацьких літописів. Густин- безпечно, адже в цей час діяла заборона ський. Самійла Величка. Грабянки. / упор. зібрань. Як повідомляє Величко, в містах Крекотень В., Шевчук В., Іванченко Р. Київ: і селах наказали, «аби люди будь-якого Дніпро, 2006. 976 с. чину не мали в будинках своїх ніяких 6. Крижанівський О. П., Плохій С. М. сходин і бесід, а також, аби не стояли Історія церкви та релігійної думки в Украї- вкупі по двоє, троє, четверо по дворах, ні. Т. 3. Кінець XVI – середина XIX ст. Київ: Либідь, 1994. 336 с. на вулиці чи на ринках на торгах і ні- 7. Куцька О. Психологічна боротьба в чого поміж себе не обговорювали» [18, історії українського козацтва. Вісник Націо- с. 105]. Тож найбезпечнішою могла бути нального університету «Львівська політех- якась потаємна лісова місцина, де й від- ніка». 2003. № 474: Держава та армія. С. 3–12. бувалася сходка. Ймовірно, вона розпо- 8. Літопис Самовидця / упор. Дзира Я. І. чиналася з того, що священик освячував Київ: Наукова думка, 1971. 208 с. якесь дерево і пов’язував його принесе- 9. Лясковська С., Лясковська А. Застосу- ними рушниками, створюючи імпрові- вання козацькими ватажками інформацій- зований вівтар, і відправляв службу. А но-психологічного впливу під час національ- потім під час проповіді доносив до при- но-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Вісник Маріупольського хожан аргументи, підкріплені історіями державного університету. Серія: Історія. По- зі Святого Письма, які б переконали їх літологія. 2019. Вип. 26. С. 27–38. покозачитися і взяти участь у повстан- 10. Мойсей. Вікіпедія. URL: https:// ні. Після цього повстанці пов’язували на uk.wikipedia.org/wiki/Мойсей (дата звернен- себе рушники – «підперезувалися», од- ня: 18.12.2020). нак не лише істиною. Вони брали в руки 11. Національно-визвольна війна в реальну зброю і рушали на боротьбу. Україні 1648–1657 рр.: зб. док. / упор. Су- хих Л., Страшко В. Київ: Віпол, 2008. 1011 с. ЛІТЕРАТУРА 12. О том, что случилось на Украине с 1. Jakuba Michałowskiego, wojskiego lubel­ той поры, как она Литвою завладена, аж до skiego a późniéj kasztelana bieckiego Księga смерти гетмана войска Запорожского, Зино- pamiętnicza z dawnego rękopisma będącego вия Богдана Хмельницкого, повестию ска- włas­nością Ludwika Hr. Morsztyna wydana sta- жем пространно. Москва, 1848. raniem I nakładem C. K. Towarzystwa nauko- 13. Орел Л. Українські рушники (істори- wego krakowskiego w Krakowie w drukarni c. k. ко-культурологічне дослідження): моногра- Uniwersytetu. 1864. фія. Львів: Кальварія, 2003. 230 с. 2. Woyna Domowa z kozaki y tatary, 14. Пискун О. Ось він, отой Хміль… (до Moskwa, potym Szwedami y z Węgry przez історії трактування імені Богдана Хмельниць- lat dwanaśćie. Na czteri podzielona xiegi od кого). Пам’ятки України. 2011. № 5–6. С. 52–53.

Українознавство №4 (77) 2020 41 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

15. Плохій С. Наливайкова віра: коза- REFERENCES цтво та релігія в ранньомодерній Україні: 1. Book of Memoirs by Jakub Michałowski, монографія. Київ: Критика, 2006. 494 с. Lublin Wojski, and Later – the Castellan of Biecz, 16. Самійло Величко. Літопис. Т. 1 / упор. from the Old Manuscript which Belonged to Lud- Мишанич О. В. Київ: Видавництво худож- wik Hieronim Morstin, Published by the Effort of ньої літератури «Дніпро», 1991. 381 с. the Krakow Scientific Society at University Print 17. Сисин Ф. Хмельниччина та її роль в Shop in Krakow. (1864). [in Pol.] утворенні модерної української нації. Укра- 2. Civil War (“Woyna Domowa”) with Cos- їнський історичний журнал. 1995. № 4. С. 67– sacks, Tatars, Moscow, then the Swedes and Hun- 76. garians, which Lasted for Twelve Years. [Written] 18. Степанков В. Розвідка і контррозвід- and Divided into 4 Books by Samuel Twardowski, ка Богдана Великого (1648–1657 рр.): моно- Published in Krakow by the Royal Mercy. (1660). графія. Кам’янець-Подільський: Медобори 113 p. [in Pol.] 2006, 2008. 264 с. 3. YAKOVENKO, N., comp., (2010). Deep 19. Українська література XVII ст. Син- Mud. Chronicle of Nathan Hannover. Kyiv: Dukh кретична писемність. Поезія. Драматургія. i Litera, 180 p. [in Ukr.] Белетристика / упор.: Крекотень В. І. Київ: 4. KRUPIAKEVYCH, I., BUTYCH, I., Наукова думка, 1987. 608 с. comps., (1961). Bohdan Khmelnytsky’s Documents. 20. Українська поезія. Середина XVII ст. 1648–1657: Collected Documents. Kyiv: UkrSSR / упор. Крекотень В. І., Сулима М. М. Київ: Academy of Sciences Publishing, 742 p. [in Ukr.] Наукова думка, 1992. 680 с. 5. KREKOTEN, V., SHEVCHUK, V., 21. Універсали Богдана Хмельницького. IVAN­CHENKO, P., comps., (2006). Collection 1648–1657 рр.: зб. док. / упор. Крип’якевич І., of Cossack Chronicles. Hustinskyi. Samiilo Vel- Бутич І. Київ: Видавничий дім «Альтернати- ychko. Hrabianka. Kyiv: Dnipro, 976 p. [in Ukr.] ви», 1998. 416 с. 6. KRYZHANIVSKYI, O., PLOKHII, S. 22. Уривалкін О. Таємниці розвідок (ді- (1994). The End of the 16th – Mid-19th Century, яльність таємних служб на території Украї- Vol. 3 of History of the Church and Religious ни): монографія. Київ: КНТ, 2007. 352 с. Thought in Ukraine. Kyiv: Lybid, 336 p. [in Ukr.] 23. Флоря Б. Отношения украинского ка- 7. KUTSKA, O. (2003). Psychological зачества в Речи Посполитой во время казац- Struggle in the History of the Ukrainian Cos- ких восстаний 20–30-х годов XVII века и на sacks. Visnyk Natsionalnoho universytetu “Lvivs- начальном этапе народно-освободительной ka politekhnika” (“Lviv Polytechnic” National войны. Славяноведение. 2002. № 2. С. 36–51. University Bulletin), (474), pp. 3–12. [in Ukr.] 24. Центральний державний історичний 8. DZYRA, Ya., comp., (1971). Samovydets’ архів України в м. Києві (ЦДІАК України). Chronicle. Kyiv: Naukova dumka, 208 p. [in Ukr.] Ф. 33, оп. 1, спр. 6. 9. LIASKOVSKA, S., LIASKOVSKA, A. 25. Чухліб Т. Батько «психологічних (2019). The Use of Information and Psychologi- війн». День. 10 січня 2004. № 1. cal Influence by Cossack Leaders during the Na- 26. Чухліб Т. Психологічна війна геть- tional Liberation War of the Ukrainian People in мана Б. Хмельницького. Народна армія. 24 the Middle of the 17th Century. Visnyk Mariupol- грудня 2002. skoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Istoriia. 27. Шумило С. Уявлення про Київ як дру- Politolohiia (Mariupol State University Bulletin. гий Єрусалим в церковно-суспільній думці History and Political Science Series), pp. 27–38. Руси-України. URL: https://www.religion.in.ua/ [in Ukr.] main/history/22572-uyavlennya-pro-kiyiv-yak- 10. Moses. [online] Wikipedia. Available drugij-yerusalim-v-cerkovno-suspilnij-dumci- at: https://uk.wikipedia.org/wiki/Мойсей [Ac- rusi-ukrayini.html (дата звернення: 18.12.2020). cessed 18 Dec. 2020]. [in Ukr.]

42 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Висотін М. «...Оперезалися рушниками...»: незвичний обряд...

11. SUKHYKH, L., STRASHKO, V. (2008). Writing. Poetry. Drama. Fiction. Kyiv: Naukova National Liberation War in Ukraine (1648–1657): dumka, 608 p. [in Ukr.] Collected Documents. Kyiv: Vipol, 1011 p. [in 20. KREKOTEN, V., SULYMA, M. (1992). Ukr.] Ukrainian Poetry. The Middle of the 17th Century. 12. On What Has Happened in Ukraine Kyiv: Naukova dumka, 680 p. [in Ukr.] since the Time It Was Taken Over by Lithuania 21. KRYPIAKEVYCH, I., BUTYCH, I. till the Very Death of the Hetman of the Zapor- (1998). Universals of Bohdan Khmelnytsky. izhzhian Army Zinovi Bohdan Khmelnytsky We’ll 1648–1657: Collected Documents. Kyiv: Alter- Tell a Long Story. (1848). Moscow. [in Ukr.] natyvy, 416 p. [in Ukr.] 13. OREL, L. (2003). Ukrainian Embroi- 22. URYVALKIN, O. (2007). Secrets of Intel- dered Towels (A Historical and Cultural Research): ligence (Activity of Secret Services in Ukraine): A Monograph. Lviv: Kalvaria, 230 p. [in Ukr.] A Monograph. Kyiv: KNT, 352 p. [in Ukr.] 14. PISKUN, O. (2011). Here He Is, That 23. FLORIA, B. (2002). Attitudes of the Khmil… (On the History of Interpreting Bo- Ukrainian Cossacks in the Polish-Lithuanian hdan Khmelnytsky’s Name). Pamiatky Ukrainy Commonwealth during the Cossack Uprisings (Ukrainian Sites), pp. 52–53. [in Ukr.] of the 1620-30s and at the Initial Stage of the Na- 15. PLOKHII, S. (2006). Nalyvaiko’s Faith: tional Liberation War. Slavyanovedeniye (Slavic Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine: Studies), pp. 36–51. [in Rus.] A Monograph. Kyiv: Krytyka, 494 p. [in Ukr.] 24. Central State Historical Archives of 16. MYSHANYCH, O., comp., (1991). Ukraine in Kyiv. [in Ukr.] Samiilo Velychko. A Chronicle. Vol. 1. Kyiv: Dni- 25. CHUKHLIB, T. (2004). The Father of pro, 381 p. [in Ukr.] “Psychological Wars”, Den, (1). [in Ukr.] 17. SYSYN, F. (1995). Khmelnytsky Upris- 26. CHUKHLIB, T. (Dec. 24, 2002). The ing and Its Role in the Formation of the Modern Psychological War of Hetman B. Khmelnytsky. Ukrainian Nation. Ukrainskyi istorychnyi zhur- Narodna armiia. [in Ukr.] nal (Ukrainian Historical Journal), (4), pp. 67– 27. SHUMYLO, S. The Idea of Kyiv as 76. [in Ukr.] the Second Jerusalem in the Church and Pub- 18. STEPANKOV, V. (2006, 2008). Intel- lic Thought of Rus-Ukraine. [online] Avail- ligence and Counterintelligence of Bohdan the able at: https://www.religion.in.ua/main/ Great (1648–1657): A Monograph. Kamianets- history/22572-uyavlennya-pro-kiyiv-yak-dru- Podilsky: Medobory, 264 p. [in Ukr.] gij-yerusalim-v-cerkovno-suspilnij-dumci-ru- 19. KREKOTEN, V., comp., (1987). Ukrai- si-ukrayini.html [Accessed 18 Dec. 2020]. [in nian Literature of the 17th Century. Syncretic Ukr.]

Українознавство №4 (77) 2020 43 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

УДК 94(477)«1917» DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.217985

МОГИЛА БОГДАНІВЦІВ НА ЗАМКОВІЙ ГОРІ: ІСТОРІЯ, ТРАГЕДІЯ, ПАМ’ЯТЬ Олександр ХОМЕНКО orcid.org/0000-0001-5427-0389 кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історії України XX століття Національного музею історії України Анотація. 18 квітня 1917 р. у Києві було урочисто проголошено створення 1-го Україн- ського козацького полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Створення полку було під- тримане Українською Центральною Радою і стало важливим чинником національного по- ступу. Незабаром існування Богданівського полку вимушена була санкціонувати і тогочасна російська військова адміністрація. Увечері 26 липня 1917 р., вирушаючи з Києва на російсько-німецький фронт, ешелон богда- нівців зазнав несподіваного нападу з боку шовіністично налаштованих російських кірасирів та донських козаків. По богданівцях, які не мали достатньої кількості набоїв для належної відповіді нападникам, вели вогонь із гвинтівок та кулеметів; після того, як вагони зупини- лися, українських вояків били прикладами та рубали шаблями. Внаслідок нападу загинуло 16 українських військовиків та понад півсотні було поранено. Похорон козаків було організовано на урядовому рівні: 30 липня багатотисячна жаліб- на процесія, яку очолили голова Української Центральної Ради М. Грушевський та інші пред- ставники української влади, розпочавши свою ходу від Київського військового шпиталю, куди звезли тіла загиблих, пройшла вулицею Госпітальною, далі – Хрещатиком і спустилася на Поділ. На Замковій горі у Києві відбулося урочисте поховання богданівців. Було оголошено збір коштів на спорудження пам’ятника загиблим, одначе бурхливі революційні події у Києві не дали можливості довести цю справу до логічного завершення. Наприкінці 80-х років XX ст. місце поховання богданівців знову стало об’єктом громад- ської уваги. 14 жовтня 1989 р. відбулося організоване молодіжними активістами сходження на Замкову гору і встановлення хреста на могилі поховання вояків. Згодом замість дерев’яного встановили металевого хреста, але через брак вивіреної інформації на хрестах зазначалося, що це – місце поховання Січових стрільців, які полягли під Крутами. 12 серпня 2020 р., у 103-тю річницю від дня перепоховання козаків Богданівського полку, з ініціативи відділу «Музей Української революції 1917–1921 років» Національного музею іс- торії України на Замковій горі відбулася урочиста церемонія вшанування козаків-богданівців. Ключові слова: Українська революція; Українська Центральна Рада; Замкова гора; украї- нізація в російській армії; Богданівський полк; російський імперіалізм; історичний контекст; суб’єктність; національне відродження.

HISTORY, POETRY, MEMORY: THE GRAVE OF BOHDAN KHMELNYTSKY REGIMENT SOLDIERS ON ZAMKOVA HILL Oleksandr KHOMENKO Candidate of Historical Sciences, research fellow of the 20th-Century Ukrainian History Department, National Museum of the History of Ukraine

© Хоменко О.

44 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

Annotation. On April 18, 1917, the creation of the 1st Ukrainian Cossack regiment named after Hetman Bohdan Khmelnytsky was solemnly proclaimed in Kyiv. The formation of the regiment was supported by the Ukrainian Central Council and became an important factor in national progress. Soon, the then Russian military administration was also forced to authorize the existence of the regiment. On the evening of July 26, 1917, on their way from Kyiv to the Russian-German front, an echelon of B. Khmelnytsky regiment soldiers was unexpectedly attacked by chauvinistic Russian cuirassiers and Don Cossacks. The attacked, who did not have enough ammunition to counteract the violators, fired rifles and machine guns. After the carriages stopped, the Ukrainian soldiers were beaten with gun-butts and chopped with swords. The attack killed 16 and wounded more than 50 Ukrainian servicemen. The funeral of the Cossacks was organized at the governmental level: on July 30, thousands of people led by the Chairman of the Ukrainian Central Rada M. Hrushevsky and other Ukrainian officials formed the mourning procession and went from the Kyiv Military Hospital, where the bodies of the dead had been brought, along Hospitalna street, Khreschatyk, and then down to Podil. A solemn burial of the soldiers took place on Zamkova hill in Kyiv. A fundraiser for the construction of a monument to the victims was announced, but the turbulent revolutionary events in Kyiv did not allow bringing the case to a logical conclusion. In the late 1980s, this grave once again became an object of public attention. On October 14, 1989, a youth organization initiated the ascent to Zamkova hill and the installation of a cross on the soldiers’ graves. Later, the wooden cross was substituted with a metal one, but due to the lack of the verified information, it indicated that it was the burial place of the Sich Riflemen who died near Kruty. On August 12, 2020, on the 103rd anniversary of Bohdan Khmelnytsky regiment Cossacks’ reburial, a solemn ceremony honoring them was held on Zamkova hill at the initiative of the Museum of the Ukrainian Revolution of 1917–1921 of the National Museum of the History of Ukraine. Key words: Ukrainian revolution; Ukrainian Central Council; Zamkova hill; Ukrainization in the Russian army; Bohdan Khmelnytsky regiment; Russian imperialism; historical context; subjectivity; national revival. Могила богданівців – козаків 1-го Ця трагічна подія на зламі липня – Українського полку імені Богдана Хмель- серпня 1917 р. стала для пробудженої ницького, які 30 серпня 1917 р. знайшли після століть летаргії «підросійської» свій останній спочинок на Замковій горі України найпекучішою темою, яку об- (цю та інші дати подаємо за старим сти- говорювали від Таврії до Чернігівщини, лем: новий використовуємо лише для від Катеринославщини до Кубані. Про датування подій, які відбулися після богданівців згадували всюди: у пресі і на 1 березня (16 лютого) 1918 р., коли згід- вулиці, під склепінням першого україн- но із «Законом про заведення на Україні ського парламенту і під сільською стрі- числення часу по новому стилю і перево- хою… Як це традиційно вже повелося ду годинників на середньоєвропейський в українців, не обійшлося і без поезії. час» УНР перейшла на григоріанський У короткому часі після поховання бог- календар. – О. Х.) – урочисто розпочала данівців «Друкарня Української Цен- довгий шерег могил Української рево- тральної Ради» на вшанування їхньої люції (могили «крутян», могила «січо- пам’яті видала поштову картку. На ній – виків», які загинули у бою під Мотови- світлина із трунами вбитих богданівців лівкою, могила козаків, розстріляних біля каплички Київського військового чекістами під Базаром, відомі і невідомі шпиталю. Під світлиною – вірші члена могили повстанців). Українського генерального військового

Українознавство №4 (77) 2020 45 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

комітету І. Горемики-Крупчинського: Чом така похмура, наче смерть, сумна, во­чевидь, вони не були досконалими в Чорна домовина – Замкова Гора? аспекті поетикальному, проте щирими у Зорі світлі ближче, ближче небеса – своєму погукові живої емоційної реакції Наче в сні, спливають дивні чудеса. Їм стояти важко, бо вона стара – на трагедію: «Не плачте над трупом уби- На Хреста чекає Замкова Гора. тих вояк, / Не встануть герої з могили, / Бачить Україну, береги Дніпра, Хай тихо покоїться остивший їх прах, / Пам’ятає лихо, що прийшло здаля… Славетних борців України!..». Боже, не покинь нас у важкім бою, Після того, як у Києві остаточно Заспіваєм пісню славную свою. утвердилися більшовики, на козаків Піднімаймо волю, вже прийшла пора, першого полку майбутньої армії УНР, Нас від сну пробудить Замкова Гора! [22]. які під національним прапором загину- Треба зазначити, що з огляду на ма- ли від несподіваного нападу російських лий у той час масив доступної активіс- кірасирів та донських козаків, могло там інформації про події Української очікувати тільки одне – сім довгих де- революції 1917–1921 років вважалося, сятиріч самотності. Коли СРСР «захи- що встановлюється хрест на могилі сту- тався» і Київ завирував українськими дентів із куреня Січових стрільців, які мітингами, про могилу богданівців зга- загинули під Крутами. Проте з огляду дали знову: 14 жовтня 1989 р. відбулося на суспільний розголос цієї події в одно- зорганізоване активістами Української му не вільно було сумніватися: жовтнем Гельсінської Спілки, Спілки Незалежної 1989 р. Замкова гора справді «пробудила Української Молоді та низки інших па- від сну» спочатку Київ, а по тому і цілу тріотичних організацій велелюдне схо- Україну. дження на Замкову гору і встановлення А потім знову прийшло забуття: про хреста на могилі. Власне, саме ця подія могилу на Замковій згадували дуже не- стала тією «точкою біфуркації», яка дала часто – і то під іншим іменем: не як про можливість виформувати радикальне місце останнього спочинку богданівців, крило незалежницького руху, адже саме а як про поховання крутян. Від вщерть із середовища Спілки Незалежної Укра- наповненого подіями київського літа їнської Молоді постала Українська На- 1917 р., коли російська армія розстріля- родна Самооборона (УНСО) – перша із ла козаків 1-го Українського полку імені українських організацій, яка початком Богдана Хмельницького, до літа 2020 р. 90-х років XX ст. протистояла москов- минуло сто років. Майже як в уславле- ському імперіалізмові не словами, а ав- ному романі Маркеса «Сто років самот­ томатними чергами. У першому числі ності». Якщо бути зовсім точним, навіть часопису Київської організації СНУМу трохи більше – 103 роки. «Замкова Гора» Д. Тузов, один із учасни- …Початок цієї історії – у маєві си- ків сходження 14 жовтня 1989 р., такими ньо-жовтих прапорів березневого Киє- поетичними рядками насвітлив значен- ва 1917 р. Феєричний вибух Української ня цієї етапної для українського націо- революції, створення Української Цен- нального відродження у переддень Не- тральної Ради, повернення до Києва із залежності події: російського заслання М. Грушевського

46 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

як загальновизнаного лідера україн- для підготовки організації Віча: у такий ського руху – усе це створило унікальне спосіб почало формуватися керівництво «вікно можливостей» для появи на Над- українським військовим рухом «не тіль- дніпрянщині українських військових ки в київському гарнізоні, а й загалом структур, які у майбутньому мали стати у російській армії» [18, с. 69]), на якому основою національної армії. Вперше з серед інших важливих питань ухвалю- кінця XVІІІ ст., коли Катерина ІІ знищи- ється і рішення про початок створення ла Запорозьку Січ та зліквідувала остан- першої в російській армії української ні козацькі полки, українці спромоглися військової частини. Учасник тих подій відчути, що їхнє право на вільне життя В. Євтимович у споминах «Поручник може стверджуватися не лише поезіями, Микола Міхновський – творець новіт- часописами та патріотичними промо- нього українського війська» наголошує: вами, а й багнетами та артилерійським саме 9 березня «революційним поряд- вогнем. ком почалося творення «Першого укра- Уже на найбільш ранньому етапі їнського охочекомонного полку ім. Геть- розгортання українського руху, бук- мана Богдана Хмельницького»: того дня вально за кілька днів після того, як ро- зголосилися до Богдановців перші охот- сійський імператор зрікся престолу, по- ники прапорщик Ган і артист М. К. Са- чинають налагоджуватися контакти між довський» [18, с. 71]. політичними та культурними лідерами Наступне зібрання військовиків, українства, з одного боку, та репрезен- скли­кане в аудиторії того ж Комерційно- тантами військових кіл – з іншого. Один го інституту 11 березня, започаткувало із чільних діячів Української револю- творення першого від початку револю- ції Б. Мартос під цим оглядом зазначає: ційного пробудження українства вій- «Українські військовики почали органі- ськового підрозділу в усій його повноті зовуватись, як тільки прийшла до Киє- й масштабності: «Українське військове ва вістка про революцію в Петрограді. віче 11 Берез. ухвалило закласти «Охоче- Вже на міжпартійній нараді 4/17 берез- комонний Полк» з вільних од військової ня (на ній і була утворена Українська служби людей. Для здійснення цієї ухва- Центральна Рада. – О. Х.) були присутні ли обрано бюро: комітет полку. Впис відпоручник М. Міхновський (адвокат), охочих людей відбувається в Педагогіч- поручник В. Павелко (вчитель гімназії), ному Музеї» [24], – писалося у першо- полковник П. Глинський, начальник за- му числі часопису «Вісти з Української пасної бригади, й підполковник П. Во- Центральної Ради у Києві». Формування лошин, начальник штабу цієї бригади. полку стало відтоді справою суспільної Вже тоді були намічені в члени Ц. Ради ваги, а «впис охочих» відбувався саме в М. Міхновський та В. Павелко» [12, тому будинку, який, починаючи із берез- с. 43–44]. 9 березня в одній з аудиторій ня 1917 р., піднісся як епіцентр націо­ Київського комерційного інституту від- нального відродження. Активну участь булося Українське Військове Установче українські військові взяли у загальній Віче (ще 6 травня з ініціативи гуртка під київській революційній демонстрації орудою М. Міхновського було склика- 16 березня та етапному для національ- не засідання українських військовиків ного руху Першому Українському Святі

Українознавство №4 (77) 2020 47 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Свободи 19 березня [25]; у цей же період вістка про цю подію, яка розійшлася з ініціативи М. Міхновського утворю- Україною, спричинила до того, що зібра- ється Український військовий клуб імені ні по різних пунктах т. зв. запасні (сол- гетьмана Павла Полуботка. То були важ- дати допоміжних підрозділів російської ливі етапи на шляху формування укра- армії, з яких поповнювалися втрати у їнської збройної сили… Одначе процес бойових частинах) почали висувати ви- цей був багато в чому внутрішньо су- моги про службу тільки в українських перечливим. Г. Савченко наводить під полках. В обстановці загальної невпо- цим оглядом віднайдений ним у росій- рядкованості управління місцеві коман- ських архівах важливий документ – на- дири почали надсилати таких людей до діслану голові Тимчасового уряду князю Києва, вважаючи, що українські частини Г. Львову резолюцію зборів українських мали б формуватися саме там [9, с. 125]. військовиків 9 березня, у якій читаємо У такий спосіб на розподільчому пункті дослівно таке: «Нехай кожен українець, в Києві зібралося близько трьох тисяч котрий уже несе службу в Війську, па­ запасних із різних міст (особливо багато м’я­тає: 1) що він є членом Української їх було із Кременчука), які заявляли про Національної Армії; 2) що ця армія є під своє тверде бажання іти на фронт лише проводом Верховного Головнокоманду- у складі українських частин. Зрозуміло, ючого, призначеного Тимчасовим уря- що першою реакцією російської адмі- дом, і увіходить в склад всієї Російської ністрації було рішуче неприйняття: за- армії; 3) що ця армія служить і служи- пасним припинили постачання провізії, тиме нашій спільній Отчизні, оновленій погрожуючи навіть застосуванням сили. Державі Російській, обороняющій її сво- Проте в обстановці революційного Киє- боду» [18, с. 71]. Як бачимо, виразна ідея ва спроба за допомогою зброї вирішити національної армії тут у подиву гідний цю проблему могла обернутися неперед- спосіб сполучається із концептом під- бачуваними наслідками вже і для самої кресленої лояльності Росії. Зрозуміло, російської влади. «Місцева адміністра- що у березні 1917 р. українство просто не ція се розуміла, і досить було вже того. могло іще піти на демонстративний кон- Сі три тисячі опинились буквально на флікт із російською адміністрацією, од- тротуарі Васильківської [в]улиці, про- наче така (нехай і вимушена обставина- ти Караваєвської, де містилася касарня. ми) амбівалентність чим далі, тим більше Вони вдалися під опіку Ц. ради, просячи, породжувала нові й нові проблеми. І роз- щоб вона заступилась за них, і заявляю- стріл богданівців у липні 1917 – теж пря- чи, що вони з повною готовністю підуть мий вислід цієї амбівалентності… зараз на фронт, коли їм дадуть україн- Новий імпульс українському вій- ський прапор і признають українським ськовому рухові дав Всеукраїнський на- полком, інакше ні» [5, с. 125], – свідчить ціональний конгрес, який відбувався у М. Грушевський. Києві із 6 по 8 квітня. М. Грушевський, Російська адміністрація у Києві зви- ще раз обраний на ньому головою Укра- нувачувала Українську Центральну Раду їнської Центральної Ради (вже на рівні у підбурюванні до заколоту. Вибір, який не київської, а всеукраїнської репре- постав перед її лідерами, був склад- зентації), у «Споминах» підкреслює, що ний: з одного боку, існував дозвіл на

48 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

формування українських частин тільки 18 квітня (за новим стилем – 1 трав- з числа тих, хто звільнений від військо- ня) з ініціативи клубу імені Полуботка вої служби, з іншого – в тій-таки росій- на Сирецькому полі в Києві відбулося ській армії ще з 1914 р. діяла т. зв. Чеська військове свято «перших квітів», участь дружина, яка стала основою формуван- у якому взяли українські військові та ня відомого Чехословацького корпусу, представники громадських організа- створювалися сербські дивізії та латись- цій; пішим порядком прибули на нього кі стрілецькі бригади. Із початком рево- і «три тисячі» запасних, які вимагали люції 1917 р. почали швидко формувати- створення українізованого підрозділу. ся й інші національні частини (особливо На полі, прикрашеному транспаранта- непокоїв українців дозвіл Петрограда ми з революційними гаслами, україн- на розгортання на Лівобережжі цілого ськими прапорами, портретами Шев- польського корпусу). Ситуація усклад- ченка та Полуботка, розпочався мітинг. нювалася тим, що проти українців діяли Після командирів Київського гарнізону, спільним фронтом стара (ще царського які виголошували промови про «ве- часу) російська адміністрація в особі ко- лику безкровну революцію» (зрозумі- мандувача Київським військовим окру- ло – російську), та ще кількох промов- гом генерала М. Ходоровича і т. зв. «ро- ців з українського боку надали слово і сійська демократія». 16 квітня учасники М. Міхновському. Учасниця цієї події об’єдна­ но­ го­ засідання виконавчих ко- М. Волосевич (вона промовляла там від мітетів «Сове­ та­ объединен­ ных­ общес­ ­ українського жіноцтва) вже на еміграції твенных­ орга­ низаций»­ (громадської так згадувала про його виступ: «Він від- структури, наділеної офіційними повно- разу запанував над слухачами. Зумів до- важеннями: вона в перший період рево- казати конечну потребу існування свого люції виступала основною опорою Тим- українського війська: «Народ, який хоче часового уряду в губернських центрах), бути незалежним, мусить забезпечи- Київської ради робітничих депутатів, ти себе власним військом». Тут же він ради київського студентства та комітету проголосив формацію «Першого охоче- військових депутатів Київського військо- комонного полку імені Гетьмана Богда- вого округу одноголосно приєдналися до на Хмельницького», при цьому сказав, резолюції, яка повністю відкидала дома- що командиром полку обрано капітана гання українців. Серед інших там був і Путника-Гребенчука і що полк дістав такий промовистий пункт: «В виду того, старовинний бойовий стяг… На цей па- что пополнение армии не может терпеть тріотичний заклик почали виходити з ни малейшей задержки, признать, что со- рядів військових частин Київського гар- бравшиеся в Киеве солдаты – украинцы, нізону перші охочекомонники і творити около 3000 человек, как и все могущие в колону нового полку. В колону ставали дальнейшем образовать группы солдат – і цивільні особи. Козацька кров не в украинцев, должны быть отправляемы в одного заграла і поставила в ряди Пер- общем порядке комплектования воин- шого полку, а полк набирав все більшу ских частей» [3]. Інакше кажучи, укра- і більшу кількість» [2, с. 34]. На момент їнці мають гинути, не висуваючи ніяких формування Богданівський полк налі- додаткових претензій. чував 3574 вояки [9].

Українознавство №4 (77) 2020 49 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

А далі відбулася подія без перебіль- Київської ради солдатських депутатів), шення безприкладна в історії україн- який раніше погрожував українцям ського Києва – перша з часів Козаччи- «штыками». Але 18 квітня 1917 р. був ни демонстрація української військової не його день: «Наш приятель Таск про- сили. Якщо 19 березня 100-тисячна де- бував виступати з промовою, але укра- монстрація на Першому Українському їнці закричали його – аж Михновський Святі Свободи навіч засвідчила, що на- узяв його в оборону і попросив вислу- ціональний рух – то реальність не кабі- хати» [5, с. 126], – констатує М. Грушев- нетна, а політична, то хода військових до ський. Перед учасниками маніфестації, київського середмістя 18 квітня підтвер- які, стомлені довгою ходою, посідали на дила не лише прагнення українців до брук палацового по­двір’я, вимушений волі й суверенності, а й наявність у них був виступати і командувач Київським можливостей ту виборену волю захис- військовим округом генерал М. Ходо- тити. По закінченні свята «перших кві- рович. Цього разу він був надзвичайно тів» сформувалася колона, попереду якої лю­б’яз­ний: привітавши українських во- похідним порядком крокував новоство- яків словами «Нехай живе Україна», він рений полк на чолі зі своїм командиром заявив, що не може на власний розсуд (Д. Путник-Гребенчук був бойовим офі- формувати новий підрозділ, проте га- цером, пораненим у боях [5, с. 126]). Із рантує Богданівському полку казарми і розгорнутими синьо-жовтими прапо- провізію [9]. Задоволені його словами, рами колона із Сирецького поля (сьо- богданівці вирушили на місце постою. годні на цьому місці – Кіностудія імені Та процес формування Богданівсько- О. Довженка) через усе місто пройшла го полку, як і протидія йому з боку ро- до колишнього царського палацу (у 90-х сійської адміністрації, на цьому аж ніяк роках XX ст. його цілком безпідставно не завершилися; швидше – все тільки почали називати Маріїнським палацом), розпочиналося. Оскільки російська вла- де засідали різноманітні «Советы», у да в Києві вже не могла припинити фор- тому числі – Київська рада робітничих мування українського підрозділу, проте депутатів. Формально – аби представи- не мала й повноважень якось вирішити тись керівним органам «російської демо- це питання, представники клубу імені кратії» як новий полк, але реально – аби Полуботка та Богданівського полку не- продемонструвати власну силу. Настрій забаром прибули до генерала О. Бруси- тих, хто ще кілька днів тому заперечу- лова у штаб Південно-Західного фронту. вав навіть думку про право українців Після непростих перемовин питання на власну збройну силу, М. Грушевський вирішив військовий міністр О. Гучков: характеризує словом «переполох» [5, 21 квітня він дав дозвіл на формуван- с. 126]. Члени виконкому почали з бал- ня полку, який, проте, обумовлювався кона виступати зі звичними вже сво- кількома вкрай складними для українців їми промовами про небезпеку руйна- моментами. По-перше, Богданівський ції «єдиного революційного фронту». полк мав складатися тільки з трьох ба- Довелося промовляти і знаному у той тальйонів загальною чисельністю 500 час у Києві ворогові українського руху вояків. По-друге, на місце самочинно, «солдатові Таску» (тогочасному голові на думку російського командування,

50 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

обраного командира Д. Путника-Гре- Богданівського полку, проти їхньої волі бенчука мав прийти інший офіцер: ним ніхто не міг відправити на російсько-ні- став Ю. Капкан (у грудні 1917 р. він мецький фронт. Вони лишалися на етап- став командуючим військами УНР на но-розподільних пунктах і прагнули вже протибільшовицькому фронті). Мова записатися до богданівців як доброволь- внутрішніх команд і діловодства мала ці. Як свідчить М. Ковальчук, станом на бути у полку українською, форма – ро- 8 травня до лав богданівців, окрім 500 сійською польовою, але з українськими «реєстрових» козаків, записалося ще відзнаками. Затверджений як полковий 2900 добровольців [9]. Питання знову був і прапор, який М. Міхновський від зайшло у глухий кут, і тут у пригоді став клубу імені Полуботка вручив козакам Перший український військовий з’їзд, 18 квітня: вишитий черницями Флорів- який відбувався у Києві 5 – 8 травня. ського монастиря малиновий стяг при- Настрій його делегатів був рішучий. У крашав виконаний у стилі старовинних спеціальній постанові «Про Українські українських «парсун» портрет Богдана Клейноди та про перший Український Хмельницького (збереглися цікаві світ- Козацький імені Богдана Хмельницько- лини цього прапора: козаки тримають го полк» з’їзд вимагав негайної передачі лицьовий та зворотний боки). Українці в Україну всіх старовинних прапорів, вимушені були погодитися із таким про- які забрала собі Московщина після ска- міжним успіхом: М. Міхновський, відві- сування Гетьманщини, а також зараху- давши казарми, заявив про згоду «трьох вання до Богданівського полку всіх 3400 тисяч» запасних виконувати накази [9]. українських вояків, які виявили бажан- Проте зрозуміло, що ті понад дві з поло- ня служити у ньому [16]. виною тисячі вояків, які не потрапляли Новий російський військовий мі- до складу Богданівського полку, не мали ністр О. Керенський вимушений був піти ніякого бажання просто «розчинитися» на компроміс: він затвердив реальний в російських фронтових батальйонах. склад полку, обумовивши перед Україн- Ситуація загострилася після того, ською Центральною Радою свою згоду як новим командувачем Київського вій- не створювати в російській армії нових ськового округу став К. Оберучев: попри українських полків до закінчення війни своє революційне минуле він поборював (подальше розгортання Української ре- український рух завзятіше за старих цар- волюції залишило цей наказ лише на па- ських адміністраторів. Уже в еміграції пері). Розпорядження про затвердження (1919), усвідомлюючи, що політика Тим- полку з’яви­лося 12 травня 1917 р. (саме часового уряду, інтереси якого К. Обе- цей день богданівці вважали днем за- ручев віддано захищав у Києві, зазнала снування полку і відзначали згодом як краху, він так писав про вимоги україн- свято [9]). То була серйозна перемога ських військових навесні 1917 р.: «Само українського руху, здобута ним у нелег- собой разумеется, что этого допустить кій боротьбі, і вона відразу ж позначила- никоим образом было нельзя» [13, с. 94]. ся на ситуації в Києві: «Зорганізований Але українські військові мало зважали з найбільш свідомих націо­нально й де- на його «нельзя»: тих українських солда- мократично елементів, цей полк з само- тів, які не потрапили до першого реєстру го початку українського руху лишався

Українознавство №4 (77) 2020 51 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

в Києві й служив хоч невеличкою, але исторических привилегий «преобладаю- вірною опорою українству проти на- щей» великорусской нации» [29, с. 272]. сильницьких замахів різних Лепарських Командувач Київського військового (затятий ворог українського руху О. Ле- округу К. Оберучев, попри всі домов- парський був у 1917 р. начальником На- леності, угоди та компроміси, прагнув родної міліції Києва. – О. Х.) та Оберу- реалізувати своє надзавдання: у будь- чевих» [1, с. 327]. Про ту атмосферу, яку який спосіб і під будь-якими привода- витворював в українській столиці 1-й ми «звільнити» Київ від українізованих Український полк імені Богдана Хмель- підрозділів. За такої умови Українська ницького, майбутній генерал-хорунжий Центральна Рада, втрачаючи реальний Армії УНР, а у червні 1917 р. – делегат вплив на розвиток ситуації, перетвори- Другого українського військового з’їзду лася б на якийсь різновид українофіль- Ю. Тютюнник згадує у такий спосіб: «На ського клубу початку XX ст., члени якого сцені з’яв­ля­ється старшина і повідомляє обмежуються тільки розмовами. делегатів, що Перший Український Полк Виконуючи це завдання, К. Оберучев імені гетьмана Богдана Хмельницько- почав наповнювати Київ та Київщину го підходить до Троїцького Народного тими військовими частинами, які ви- Дому, щоби привітати представників разно підкреслювали свою великорусь- українського війська. ку шовіністичну «закваску». Зрозуміло, Знову могутнє «Слава!!!» ворушить що такі підрозділи були дуже непевни- будинком. Через хвилину-другу всі де- ми в аспекті своєї революційності і за- легати на дворі… З поза рогу вулиці звичай виявляли виразні симпатії до показується голова колони. Повіває колишнього царського режиму, проте розкішний прапор з образом великого екс-революціонера К. Оберучева це мало гетьмана. Чудова оркестра. хвилювало. Однією з таких частин був Попереду командир полку, полков- «Лейб-гвардии Кирасирский Его Величе- ник Ю. Капкан… Проходять курінь за ства полк» (т. зв. Жовті або Царськосель- куренем, сотня за сотнею… Гарні, веселі, ські кірасири) – відбірний полк важкої могутні, горді. Вони перші творці нової кавалерії, який за сприяння К. Оберу- історії України» [23, с. 30–31]. чева розташувався в Києві. Про його Одначе творити «нову історію Украї­ настрої говорить хоча б те, що навіть на ни» доводилося в ситуації, за якої після 5 – 6 місяці революції, як свідчить сучас- кожної вимушеної непереборними об- ник, кірасири продовжували із гордістю ставинами поступки Петрограда слід називати себе кірасирами «Ея импера- було очікувати на нову «контратаку» ве- торского величества Марии Федоровны ликодержавників: як писав згодом лідер полка» [8, с. 311]. Питання про ставлен- найбільш впливової у тогочасній Росії ня до українського руху – риторичне: партії есерів В. Чернов (хоча він сам тоді яким могло бути ставлення до нього пе- у національному питанні був далеко не реконаних російських монархістів? До бездоганним), рухи пригноблених Росій- кірасирів додалися розміщені у межах ською імперією народів «нашли в лице Київського військового округу кілька ди- Временного правительства упрямого, візій донських козаків. Ще з часів царату холодного и лицемерного защитника «дончаки» виконували каральні функції,

52 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

придушуючи «внутрішніх ворогів» тил. Підрозділи, на які спирався в Києві («Коні не винні» М. Коцюбинського – К. Оберучев, у боротьбі із ватагами де- тому виразне підтвердження): в Україні зертирів були малоефективними: вони вони поводилися як на окупованій тери- конфліктували із місцевим населенням торії. Симптоматичним під цим оглядом і часто (як бачимо на прикладі «донча- бачиться лист селян із Костянтинівки на ків») самі поводилися не краще за них. Черкащині до Української Центральної Проте жодні аргументи на російську Ради від 19 серпня 1917 р. (зберігається адміністрацію не діяли: 11 липня на нині у ­ЦДАВО) з проханням вгамувати фронт відправили «полк Грушевського», донських козаків та припинити їхні гра- 14 липня – останні підрозділи Полубот- бунки. У листі знаходимо такі промовис- ківського полку, 15 липня – український ті рядки (орфографію зберігаємо): «Со курінь смерті [6, с. 116]. У суті речі, з слезами обращаемся к Вам дорогая наша українських підрозділів у Києві лишав- защитница центральная Рада защитить ся тільки Богданівський полк: попри насъ от произвола казаковъ и сделать спеціальну резолюцію губернської ради рас­поряденіе как можно скорее удалить Київщини, яка закликала залишити цей (козаків. – О. Х.) из нашего и без того полк у Києві «для охорони запілля [від] бедного и разоренного селенія» [26]. руїни, що йшла від фронту» [6, с. 116], Проте головним для К. Оберучева незабаром і він отримав наказ вирушати лишалося завдання мілітарної деукраї­ на передову. 26 липня на Софійському нізації Києва: незважаючи на реальні майдані під звуки дзвонів урочисто про- потреби фронту, ті частини, які у Киє- воджали козаків Богданівського полку: ві «маніфестували своє українство» [6, було освячено полкові прапори та корог- с. 116], у пришвидшеному порядку ви- ви, прощальні промови виголошували силалися на передову, де ні на що добре представники Української Центральної розраховувати не могли. Як підкреслює Ради та Генерального Військового Ко- М. Грушевський, «там віяв явно непри- мітету. Богданівці вигукували «Слава!», хильний вітер від «главка» Корнілова, повторювали старовинне козацьке гасло комісара Савінкова та інш.» [6, с. 116]: «Або здобути, або дома не бути», при- вище російське командування (воно не- сягалися боронити Україну (зрозуміло, забаром очолить т. зв. Корніловський ще автономну, ще у складі Росії). Увечері заколот) давно вже вирішило для себе, того дня полк почав вантажитися в еше- що з революцією необхідно закінчувати, лони на станції Київ-ІІ. Щоправда, пода- а український рух був найважливішою чу паротягів чомусь затримували. А далі складовою революційного пробуджен- були постріли і кров… ня пригноблених Московщиною на- Три документи тієї доби концепту- родів. Ситуація загострювалася також алізуватимуть структурні параметри через те, що після невдалого «наступу оперативного поля подальшої розповіді. Керенського» російський фронт почав Перших два – це надіслані за підписом відверто розвалюватися: величезні маси О. Пилькевича (згодом він став генерал- озброєних дезертирів, полишивши бо- хорунжим Армії УНР, а в той час був на- йові позиції, почали просто нищити чальником агітаційно-освітнього відді- Україну як найближчий до лінії фронту лу Генерального Військового Комітету)

Українознавство №4 (77) 2020 53 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

телеграми до Всеукраїнської ради вій- на місцевості, обираючи в такий спосіб ськових депутатів (орфографію збере- наперед програшну позицію і перетво- жено). Перша датована 25 липня: «Коми- рюючись для ворога на легку й зручну тет прохае Всеукраинску Раду завтра о мішень. Натомість читач мав запитувати 17 годыни дня прибути на парад Софіев- разом із автором «Киевлянина»: «Спра- ская площадь около памятника Богдана шивается – можно ли посылать на по- Хмельницкого для дачи им Украинскому зиции воспитанников и выкормленков Козацкому імени Богдана Хмельницкого пана Петлюры? Которые, отъехав от сво- полку прапора» [27]. Друга – 28 липня: его гнезда на 12 верст, устраивают кро- «Генеральний Комітет прохає сьогод- вавое побоище и бунт» [7]. ня 28 липня 3-х членів Ради неодмінно Упродовж короткого часу стало зро- прибути о 6 годині вечера в помешкання зуміло, що екзальтація, патетичний тон і Комітету для вироблення пляну цере- риторичні запитання потрібні були для моніалу похорон забитіх козаків полку того, аби підштовхнути суспільну свідо- Богдана Хмельницького» [28]. Третій мість до однієї відповіді. І відповідь цю в документ – це стаття (фактично – «пе- один голос озвучували: редовиця») в газеті «Киевлянин»: цей К. Оберучев, який уже вранці 27 лип- часопис був головною трибуною при- ня надіслав начальнику штабу Півден- хильників Росії в Україні і діяв у тісному но-Західного фронту М. Духоніну роз- контакті з російською адміністрацією. У пачливу телеграму: українці, мовляв, числі за 28 липня, коли історія з богда- раптом почали стріляти, а кірасири зму- нівцями стала вже вибухово актуальною шені були просто відстрілюватися; київською новиною, читаємо: «Украин- російські газети і Києва, і Петрогра- ские «казаки» сложили вчера славную да, які вміщували не просто фантастич- быль «как полк гетмана Богдана Хмель- ні, а відверто напівбожевільні матеріали ницкого ходил воевать на Волынь и что про те, що богданівці у вагонах почали из этого вышло. В пылу воинственного стріляти самі в себе [8, с. 318]; азарта, разогретые теми великими чув- вищі офіцери штабів російської ар- ствами «Спасения Украины», о которых мії, які відразу ж перестали маскувати с некоторых пор твердит гетман Петлю- свою ненависть до українців, висловлю- ра – «казаки-богдановцы» начали бой с ючись у такий спосіб: «Перевешать этих самого прибытия своего на вокзал, при- негодяев всех… Перестрелять их, измен- няв, вероятно, русских кирасиров за не- ников, немецких наймитов…» [8, с. 304]. мецких кавалеристов» [7]. Далі в стилі Полягати ця відповідь мала не тіль- іронічного блазнювання читачеві розпо- ки в тому, щоб негайно припинити відалося, що богданівці – це дезертири, українізацію підрозділів, а наявні вже які невідомо з якої причини прямо на розформувати, а й у речах більш засад- вокзалі почали стріляти в хоробрих ро- ничого характеру. Варто погодитися із сійських кірасирів: читач не повинен був В. Кедровським, який у споминах «1917 замислюватися про те, чому це вояки, які рік» підкреслював: «З нападу на Богда- побували на передовій і розуміються на нівський полк мусів розпочатися плано- військовій справі, почали стріляти пря- мірний, форсований активний наступ мо з вагонів по тих, хто розосереджений на українські організації» [8, с. 314–315].

54 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

Вочевидь, об’єктом, на який спрямо- Без жодних висновків – вони і так для вувався головний удар, був керівний всіх були очевидними. центр національної революції – Укра- Матеріали, зібрані і Українською їнська Центральна Рада. Практично за Центральною Радою (особливо цінний тиждень після загибелі козаків Богда- фактажем «Протокол екстреного засі- нівського полку Тимчасовий уряд опри- дання Комітету Центральної Ради від люднює т. зв. «Тимчасову інструкцію» 27 липня 1917 р.» [15]), і Генеральним Генеральному Секретаріатові, у якій, Військовим Комітетом, дають назагал попри всі угоди і домовленості, з-під вичерпну картину того, що відбулося юрисдикції української влади у Києві тієї ночі. «Ночі святого Пантелеймона», виводилися Харківщина, Катеринослав- як назвав її В. Кедровський (27 липня за щина, Херсонщина, а Генеральний Се- старим стилем вшановують великомуче- кретаріат повністю позбувався впливу ника Пантелеймона Цілителя), жертви на такі визначальні аспекти суспільного якої «залишаться навіки незабутніми й життя, як військове будівництво, продо- завжди кров їх гарячою, пекучою смугою вольство, шляхи сполучення, пошта та буде прокладати провалля між Україною телеграф. Інакше кажучи, йшлося про й Московщиною» [8, с. 351]. І почати те ж повсякчасне намагання перетвори- варто зі згаданої вже тривалої затримки ти репрезентативний орган Української паротягів для ешелонів із українськими революції на великий українофільський вояками: вона пояснюється тим, що кі- клуб. Так, ці плани не зреалізувалися расири мали завершити «підготовку» до в повноті, бо дуже скоро Тимчасовий зустрічі богданівців (у Раді Військових уряд і сам позбувся влади, але Петро- Депутатів Київської Округи були відо- град у цьому напрямі зробив усе, що мості, згідно з якими до розстрілу кіраси- тільки зміг… ри почали готуватися ще зранку 26 лип- До речі, дуже симптоматичною ви- ня [8, с. 331]). О 21.40 перший ешелон явилася ситуація із розслідуванням по- із богданівцями вирушив зі станції Ки- дій, які відбулися в Києві у ніч із 26 на їв-Товаровий: у богданівців піднесений 27 липня. Відразу ж після розпачливої настрій, на виїзді зі станції вони дають телеграми К. Оберучева наказом росій- у повітря салют на честь Києва. І відразу ського Верховного Головнокомандувача ж по цьому з боку залізничного депо по Л. Корнілова було створено комісію із них відкривають вогонь: стріляють мілі- розслідування, яка навіть не намагала- ціонери, які перебувають під командою ся приховати свою упередженість. Про- О. Лепарського, та кірасири. Всю дорогу те виправдати кірасирів із «дончаками» до станції Київ-Пасажирський по богда- та звинуватити богданівців завадило нівцях вівся вогонь: по них стріляли із енергійне розслідування, яке провадили Батиєвої гори, стріляли на залізничному комісії, створені Українською Централь- мості, далі вогонь вели із Степановської ною Радою та Генеральним Військовим вулиці, «залігши там чоловік 30 кіраси- Комітетом. Коли стало зрозуміло, що рів» [15, с. 198]. Після того, як перший видати біле за чорне буде просто немож- ешелон проїхав пасажирську станцію, ливо, той-таки Л. Корнілов наказав при- кірасири та козаки почали готувати за- пинити роботу ним же створеної комісії. сідку для другого ешелону [8, с. 330].

Українознавство №4 (77) 2020 55 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Другий ешелон вирушив із понад пів- унтер-офіцер сказав: «Коли ми відбира- годинною затримкою: командир його дав ли від нього вінтовку, то потім прикла- наказ не салютувати з огляду на можливі дами добили його» [15, с. 198]; зафіксо- провокації, проте це вже нічого не змі- ваний випадок, коли кірасир «вийняв нило. Обстріл почався з Батиєвої гори і шаблю і простромив одного козака в продовжувався, допоки ешелон рухався спину» [15, с. 199]). Усе це супроводжу- до пасажирського вокзалу. Богданівці валося вигуками на кшталт: «Вот мы вогнем не відповідали (згодом експер- по­ка­жем хахлам автономию, мы ско- тиза, оглядаючи місцевість і будинки, не ро за­ве­дем порядки старые» [8, с. 331]. знайшла кульових отворів, які б свідчи- Згодом частина другого ешелону була ли, що стріляли з ешелонів [8, с. 330]): відправлена до Боярки, де їх так само зу- по-перше, вони не хотіли вбити чи по- стрічали кірасири і «дончаки»: богданів- ранити когось із пасажирів на вулицях ців вивели із вагонів на майдан, оточили або вокзалі, а по-друге, один із членів кулеметами, не надавали медичної допо- української комісії вже наступного дня моги, не давали їсти і не дозволяли селя- свідчитиме: «Я розпитував козаків пол- нам нагодувати арештованих. Вбивства ку [ім.] Богдана, чи були в них патрони, продовжувалися і тут: «Єсть ще посвід- то вони сказали, що їм набоїв не давали, чення селян, що приїхали з Боярки. Дві а так, де в кого було по кілька штук» [15, селянки показують, що коли йшли вони, с. 200]. Після того, як ешелон зупинився то один солдат з полку Богдана, мабуть, за мостом біля Кадетського корпусу, об- поранений, лежав у картоплі. Коли він стріли на певний період припинилися: у побачив їх, то почав вставати. Але тут богданівців на цей час було 8 поранених ішли два козаки, мабуть, донці, бо з чер- та 5 убитих. Потім ешелон вирушив до воними лампасами на штанях, підбігли Пост-Волинського, де й відбулися най- до нього і зарубали» [15, с. 198]. більш криваві епізоди цієї трагедії. З Звичайно, що всі епізоди цієї драми високого насипу його почали обстрілю- членам українських комісій, та ще й в вати з кулеметів: вогонь корегувався, бо умовах відвертої протидії, помноженої кулі спочатку били по дахах вагонів, а на неприховано шовіністичний настрій потім – почали вражати людей [8, с. 330]. російських військових, з’я­су­вати було Із вагонів чутно було крики: богданів- неможливо (члену Центральної Ради ці, попри мінімальну кількість боєпри- О. Гермайзе, який, розслідуючи роз- пасів, відповідали пострілами. Ешелон стріл, побував і на вокзалі, і на Пост- спинився: деякі богданівці ховалися від Волинському, кірасири відверто заяви- куль під вагонами, отримуючи серйоз- ли: «Мы били хох­лов и будем бить» [15, ні опіки (від гарячої пари). Солдатів та с. 199]), але в загальних рисах перебіг офіцерів Богданівського полку кірасири подій став зрозумілим вже ранком на- і «дончаки» почали виводити з вагонів: ступного дня. Серед богданівців пора- над ними знущалися, здирали погони, нено було близько 30 осіб (деякі джерела грабували особисті речі, били приклада- дають понад півсотні тільки тяжкопора- ми (одного з офіцерів-богданівців кіра- нених [20]), убитих – 16 вояків. У кіраси- сир ударив прикладом в лице [15, с. 199]; рів було тільки двоє поранених, вбитих ще про одного богданівця кірасирський не було зовсім. Дуже ймовірно, що число

56 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

вбитих богданівців було ще більшим, бо й фізична сила» [20]. А заразом також частина поранених помирала потім у лі- «це дата хоч не формального, але фак- карнях: принаймні деякі повідомлення тичного розриву між Україною і Мос- тогочасних газет прямо наводять на дум- ковщиною. Від цього часу починають ку про це. Наприклад, у київській «Ро- прибирати конкретні форми два ворожі бітничій газеті» (число № 98 за 1917 р., національні фронти: загальний україн- стаття «Криваві події в Києві») читаємо: ський і загальний московський» [20]. І «Двоє тяжко поранених при перестрілці ще один надзвичайно важливий акцент, солдатів полку Богдана Хмельницького, який для автора «Відродження» концеп- Деменко і Чудак, вчора померли в шпи- туалізувався в особливий спосіб, адже талі. На станцію Київ 1-й пасажирський влітку 1918 р. він мав уже можливість доставлено вагон з 16 вбитими солдата- поставити в один шерег розстріл богда- ми з другого ешелону» [11]. Можливо, нівців і криваве панування «муравйов- тих поранених, які помирали у київ- ців» у січні 1918 р.: «Самостійницькі ідеї ських шпиталях і мали родичів у місті, втовкмачувано в добродушні «хохлаць- ховали окремо від 16 богданівців, яких кі» голови при допомозі кулеметів і руш- 30 липня поховали на Замковій горі (так ниць, як пізніше більшовики втовкмачу- було згодом і зі студентами-крутянами: вали при допомозі всіх родів зброї» [20]. далеко не всіх їх поховано на Аскольдо- Комітет Української Центральної вій могилі). Ради на екстреному засіданні 27 липня Після розстрілу богданівців ста- ухвалює резолюцію, в якій вимагає від ло навіч зрозуміло: за один тільки день військового міністра в Петрограді до- (точніше – за одну ніч «святого Панте- конечного виконання трьох вимог: а) до леймона» із 26 на 27 липня) українство цілковитого заспокоєння ситуації не- опинилося в зовсім новій ситуації: те, гайно припинити висилку на російсько- про що раніше лише здогадувалися, що німецький фронт Богданівського полку було швидше погрозою, а не фактом, та повернути до Києва той ешелон пол- враз стало жорсткою реальністю по- ку (йдеться про перший ешелон), який літичного життя. Її слід було найперше уже виїхав з міста; б) негайно вивести осмислити, а потім і в належний спосіб із Києва всіх кірасирів та «дончаків» і відреагувати на неї. Певно, найбільш замінити їх на українізовані підрозді- адекватно параметри цієї нової реаль- ли; в) негайно усунути з посади коман- ності вияскравив київський український дувача Київського військового округу часопис «Відродження», який за рік піс- К. Оберучева і замінити його іншою осо- ля тих трагічних подій (справді, значне бою, призначеною у погодженні з Укра- бачиться таки на віддалі) підкреслював їнською Центральною Радою [15, с. 205]. на своїх шпальтах: день розстрілу бог- У резолюції тоном погано прихованої данівців – «це поворотна дата в україн- погрози підкреслювалося, що без ви- сько-московських відносинах, з того дня конання цих вимог українські військові пішла війна між Україною та Москов- можуть переглянути питання про свою щиною, війна вже не словесна, не війна подальшу участь у війні на боці Росії. ідей і аргументів, але справжня, груба, Власне, за кілька днів після розстрілу жорстока війна, в котрій рішає моральна богданівців і «материкова» Україна, і ті

Українознавство №4 (77) 2020 57 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

парламенту висловлювали українці в Полтаві і Харкові, Чернігові і Житомирі, Катеринославі і Петрограді, Севастополі і Миколаєві… Справді, зворушливо сьо- годні, на шостому році російсько-укра- їнського протистояння, читати такі десь політично наївні, але навдивовижу щирі рядки із київської «Робітничої газети» початку серпня 1917 р.: «Довідавшись про події з Богданівцями, висловлюємо протест Російській владі, яка допустила братерську бійку. Просимо Раду взяти владу в свої руки. Організовані україн- ці Вознесенського Рудника» [17]. Ідеть- ся про Вознесенську копальню (нині на території Петровського району м. До- нецька), робітники якої, вражені роз- Лист Чорноморського українського стрілом богданівців, просять Українську військового комітету в м. Севастополі Генеральному секретаріатові про Центральну Раду взяти владу в свої руки. негайне усунення з м. Києва полку кірасирів 30 липня стало пам’ятною датою і донських козаків, звільнення начальника для українського Києва: ховали убитих КВО полк. Оберучева і залишення полку ім. Богдана Хмельницького в Києві. козаків 1-го Українського імені Богдана 3 серпня 1917 р. Хмельницького полку. Власне, цього дня ЦДАВО України. Ф. 4100, оп. 1, спр. 28, вперше від початку березневого відро- арк.102. дження українства під синьо-жовтими українські громади, які були розкидані прапорами відбувався не мітинг, не хода, по неозорих просторах від Москви до не урочисте вшанування, а похорон. Так, Владивостока, завирували мітингами і кров лилася і раніше (гинули українці зборами, де вимагалося негайного вико- на фронті, і то не лише в українізованих нання усіх вимог керівного центру Укра- підрозділах, а й у звичайних частинах їнської революції. Шпальти тогочасної російської армії, на початку липня було преси переповнені повідомленнями на кілька загиблих під час виступу полу- кшталт: «Другий ешелон Українсько- ботківців), проте цього разу і кількість го імені гетьмана Івана Мазепи полку, жертв, і сам масштаб події просто шо- прямуючи до Саратова, довідався про кували громадянство. М. Грушевський, варфоломіївську ніч, заподіяну Богда- який разом із С. Петлюрою очолював нівцям катами українського народу, го- того дня жалобну ходу організованого тов стати в оборону Центральної Ради українства, згадував: «Я йшов з іншими і Богданівського полку. Кровію своєю членами Ц. Ради в сій сумній, величній не поступимо чужинцям господарюва- і гарній процесії і думав гіркі думи про ти в Києві і точити кров України» [14]. те, що українці взагалі найкраще вміють Рішучу підтримку очолюваному М. Гру- ховати. Вони великі майстри в сім і вкла- шевським революційному українському дають в похоронні церемонії всю душу.

58 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

Але підтримати за життя, в боротьбі, ко- тру ведуть до останнього найбільш енер- гійні й віддані інтересам загалу люди – не їх діло; вони тримаються гасла: «моя хата скраю», беруть нейтралітет і вичікують, хто кого переможе: свій чи чужий, і коли свій поляже – справляють йому похо- рон і записують до національних свят- ців...» [6, с. 118]. Найвизначніший укра- їнський історик не помилився у своєму передчутті: вміння українців ховати ще Похорон козаків Богданівського полку не раз стане їм у пригоді у XX ст. Та й у 30 липня 1917 р. Поштівка, видана друкар- XXІ – теж. нею Української Центральнї Ради. Вірші під Про цей похорон досить інформатив- світлиною — І. Горемики-Крупчинського, члена Українського генерального но писалося в тогочасній київській пресі, військового комітету проте найбільш повно подію можна від- творити, посилаючись на повідомлення засипано живими квітами, співає хор, у «Віснику Українського Військового Ге- якась молода панна (вочевидь, наречена нерального Комітету ч. 9–10»: з огляду або сестра когось із загиблих богданів- на практичну повсюдну відсутність цьо- ців) втрачає свідомість… Спочатку укра- го видання у центральних українських їнці сподівалися, що церковну службу книгозбірнях цитуватимемо його за спо- правитиме єпископ Уманський Дмитрій: минами В. Кедровського [8, с. 352–355]. він був етнічним українцем, до того ж Отже, 30 липня: на 17 годину до каплич- саме він кілька днів тому на Софійсько- ки Київського військового шпиталю схо- му майдані освячував полкові прапори дяться тисячі й тисячі людей. 16 жовтих богданівців. Але Дмитрій у кращих тра- дубових трун виносять із саду за каплич- диціях підпорядкованої світській владі кою і ставлять на ослонах. За козацьким російської церкви відмовився: мовляв, звичаєм, труни вкрито червоною ки- слідство ще не закінчене і т. ін. тайкою, навколо представники різних Тому обійшлися без єпископа: за українських організацій, політичних та свідченням дописувача «Вісника Укра- військових об’єднань­ тримають вінки: їнського Генерального Військового Ко- «Братам, козакам безневинно склавшим мітету», під час співу «Вічної па­м’я­ті» усі голови на порозі волі своєї рідної Нень- присутні стали на коліна; у багатьох на ки-України»; «Жертвам, які загинули від очах – сльози [8, с. 353]. Труни кладуть на владу маючих на нашій – не своїй зем- прості селянські вози, запряжені круто- лі»; «Вас задушили кати, але України не рогими волами із червоними стрічками задушать»; «Дорогим козакам-мучени- біля рогів. Погоничі теж в українському кам, загинувшим від рук ворогів волі вбранні. Попереду процесії – кінна сотня України»; «Душі козацькі! Моліть Бога богданівців, далі – представники україн- за Україну»; «Спіть-спочивайте, жертви ських організацій з вінками, за ними – злочинців, ворогів братерства і волі», – півча та священики. Майорять прапори написано на них [8, с. 352–353]. Труни із написами: «Безневинним жертвам

Українознавство №4 (77) 2020 59 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

організованих ворогів вільної України», кругах як пам’ятка московського підсту- «Першим жертвам перемоги темних сил пу, що чекає помсти. «Смійся, враже, та міста Києва», «Контрреволюція­ пролила не дуже», стояло написано на вінці, по- братню кров, але не розбила рядів бор- ложенім на сю могилу Товариством іме- ців за волю» [8, с. 354]. За домовинами ні Полуботка» [6, с. 118–119], – згадував йдуть солдати-українці, група офіцерів, майже за десятиріччя після тих подій військовий оркестр, представники гро- М. Грушевський. Поховання богданівців мадянства. За істориком Г. Савченком, на Замковій горі відразу ж стало одним це були «перші жнива скорботи Укра- із культових топосів і для Києва, і для їнської революції» [19]. Жалобна хода пробудженого революцією українства. проходить повз Олександрівську лікар- Серпнем 1917 р. спеціальна комісія, яка ню, спускається на Бессарабку, іде Хре- працювала в будинку Української Цен- щатиком: усюди на її шляху – натовпи тральної Ради, обговорювала питання людей. Зупиняються трамваї, оркестр будівництва пам’ятника на могилі та збо- безперервно грає «Ще не вмерла» та ру коштів для підтримки родин загиблих «Марсельєзу». Величезна кількість люду богданівців: у «Робітничій газеті» друку- і в районі Царської (нині – Європей- валися про це відповідні фінансові звіти ської) площі та Володимирської гірки. (у числі 107, серед іншого, повідомляло- Процесія спускається на Поділ і прямує ся, що хтось, вочевидь, не із надто замож- до Замкової гори, де Флорівський монас- них, поклав замість грошей золотого на- тир «відступив місце на братську могилу тільного хрестика). 6 серпня і в Києві на на високім шпилі, з чудовим видом на Замковій горі, і в багатьох інших містах Київ» [6, с. 118]. О 20 годині вечора до- України (і не тільки) відбулися панахи- мовини із немалим зусиллям піднімають ди за козаками 1-го Українського полку. на вершину гори, де колись був замок, В експозиції відділу «Музей Української який обороняв місто. Могилу викопа- революції 1917–1921 років» НМІУ збе- ли неглибоку, закидані живими квітами рігається звернення Ради Українських труни поставили у два ряди: козаки по- Організацій в Петрограді (орфографію чинають загортати землю, кожен з тисяч збережено): «В неділю, 6 серпня (авгус- присутніх кинув у яму грудочку землі. та) 1917 року біля Ісаакієвської Катедри Над свіжою могилою почалися промо- (собора) о 12 годині дня БУДЕ ВІДПРАВ- ви: слово брали військові, представники ЛЕНО ПАРАСТАС (панахида) по убієн- українських політичних та культурних них въ Київі 26 липня (іюля) с. р. воїнах організацій; кілька разів із тисяч грудей Українського Козацького полку ім. БОГ- присутніх виривалися слова: «Ганьба!», ДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, які впали «Помста!» [8, с. 354]. Уже зовсім поночі, жертвою ворожих сил въ час рушання в близько 23 години, проспівавши «Запо- похід. Хто бажає вшанувати пам’ять не- віт» та тричі «Вічну па­м’ять», присутні біжчиків – хай прибуде на парастас». почали помалу розходитися. До реального спорудження па­м’ят­ «Тільки високий дубовий хрест, по- ни­ка ні восени 1917 р., ні у подальший ставлений на могилах постріляних, став час справа не дійшла: «сторозтерзаний» однією з історичних па­м’я­ток – популя- Київ опинився в епіцентрі протистоян- ризованою особливо в націоналістичних ня політичних сил, які змінювали одна

60 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

стало легендою. Першим серед цих імен слід назвати письменника Б. Антоненка- Давидовича: саме він, як свідчить коб- зар Т. Компаніченко, у часи правління В. Щербицького розповідав і членам ро- дини відомого дисидента І. Світличного, і архітекторці Л. Скорик про поховання на Замковій горі. Наприкінці 80-х ро- ків XX ст., коли почало заповідатися на новий етап Українського Відродження, саме із цими людьми консультувалися члени молодіжних українських організа- цій (у першу чергу – Спілки Незалежної Української Молоді, відомої за скороче- ною абревіатурою СНУМ, та «Щирого Пам’ять богданівців вшановували і українці в Петрограді. Експонат із фондів братства»: Т. Компаніченко був у той час відділу «Музей Української революції одним із найактивніших членів СНУМу), 1917—1921 років» НМІУ які по крихтах збирали пам’ять про епо- одну часто із калейдоскопічною швид- ху Української революції. 14 жовтня 1989 кістю. Одначе в періоди бодай відносної року, на Покрову, відбулося організоване стабілізації українство знову повертало- членами Української Гельсінської Спілки ся до цієї водночас і трагічної, і знакової та Спілки Незалежної Української Моло- події. Початком серпня 1918 р., за рік ді велелюдне сходження на Замкову гору після трагедії з богданівцями, київська і встановлення хреста на могилі. Що- українська газета «Відроження» зверта- правда, з огляду на малий масив інфор- лася до своїх читачів: «Громадяни! Кому мації про цю подію, учасники сходження дорога пам’ять вояків-богданівців, що помилково вважали, що встановлюють стали жертвою московського централіз- його на місці поховання студентів, які му, нехай той пошанує своїх національ- загинули в бою з більшовицькою армією них борців – перших жертв українського Муравйова: активісти були переконані, національного руху – і прийде на річну що там поховані або ті студенти, які за- панахиду, котра відбудеться в неділю гинули безпосередньо під Крутами, або 11 серпня о 5 годині вечора на брат- ті, які полягли у боях із більшовиками ській могилі на кладовищі Флорівсько- на київських вулицях у січні 1918 р. Такі го монастиря. Ініціативна група бувших ситуації були характерними для часу, богданівців та комітет по збудуванню коли лише привідкривався масив рані- па­м’ят­ни­ка» [4]. У часи більшовицько- ше забороненого і замовчуваного. По- го режиму могилу козаків-богданівців при це сходження на Замкову гору ста- зі зрозумілих причин чекало забуття. ло однією із наймасовіших громадських Лише ті, хто був учасником подій доби акцій у 1989 р. і відіграло важливу роль Української революції, па­м’я­тали да- у розгортанні процесів, які привели до леку історію липня – серпня 1917 року здобуття незалежності України: участь і переповідали її тим, для кого це вже у багатотисячній ході взяли активісти

Українознавство №4 (77) 2020 61 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Так довго стояли вони, обличчям до обличчя, очі в очі – юнаки, майже діти, адже і панахида була організована Спіл- кою Незалежної Української Молоді, – і міцні, натреновані вояки-спецпризна- ченці, що лише чекали команди, аби зно- ву накинутись і бити, бити, бити!.. Оточені люди співали «Розпряггай- те, хлопці, коні» та «Ой, на горі женці жнуть», а інші хлопці, інші женці в бро- нежилетах перемовлялись по рації, куди Київ, 14 жовтня 1989 р. Учасники сходження на Замкову гору направляти все нові автобуси з міліцією. ідуть Андріївським узвозом. Хтось скрушно пожартував – на кожно- Світлина С. Тарана го демонстранта по автобусу…» [21]. практично з усіх областей України. Па- Керівництво ОМОНу не наважи- нахиду на могилі відправив священик лося віддати наказ атакувати патріо- УАПЦ М. Андрущенко, а завершилася тичну колону, і це у динаміці розвитку акція велелюдною ходою київським се- українського національного руху було редмістям: її учасники вимагали негай- надзвичайно важливою перемогою. ного звільнення заарештованого ранком Симптоматичним було те, що радянські того дня відомого українського по­літ­ репресивні органи знали про проведен- в’яз­ня та діяча релігійного відродження ня акції (історик українського молодіж- І. Геля. С. Таран, нині політолог, а тоді ще ного руху В. Коцур у статті «Українська студент Київського університету, у ча- Гельсінська спілка як складова моло- сописі «Молодий журналіст» за грудень діжного руху в Україні наприкінці 80-х 1989 р. так описував події, які відбували- років XX століття» зазначає, що ще за ся після того, як активісти, встановивши день до встановлення хреста на Замко- хреста, спустилися на Андріївський узвіз вій горі заступник голови КДБ УРСР і рушили у середмістя: «Колоні людей на В. Євтушенко інформував ЦК КПУ, що площі Богдана Хмельницького дорогу «активісти УГС, УНДЛ, СНУМ та інших перетяли загони ОМОНівців («Отрядов неформальних студентських об’єднань милиции особого назначения», тобто планують пішу ходу від Андріївської міліцейського спецназу часів «перебу- церкви до Замкової гори» та що вони дови». – О. Х.). Люди розбіглися і, по- «будуть використовувати національну одному, провулками та дворами, просо- символіку й плакати «провокативного чилися на Хрещатик. І тоді кияни вкотре характеру», а найбільш «екстремістські» могли переконатися, яка сила-силенна налаштовані члени СНУМ хочуть про- міліції їх охороняє. По обидва боки Хре- вести під стінами ЦК ЛКСМ пропаган- щатика стояли «Ікаруси» з ОМОНівця- дистську акцію зі знищення комсомоль- ми, заґратовані жовто-блакитні мілі- ських квитків» [10, с. 264]), проте не цейські газики. Перша шеренга стражів мали сил та можливостей їй запобігти. порядку оточила хлопців, що встигли Але найважливіше те, що на цій акції прорватися до майдану біля міськради. вперше від часів Української революції

62 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

1917–1921 рр. люди вільно крокували українською столицею під розгорнути- ми національними прапорами. 1993 р. дерев’яний хрест на могилі богданівців було поновлено після зни- щення вандалами, потім його ще кілька разів відновлювали (одне із таких від- новлень було зорганізоване з ініціативи УНСО). У 2009 р. за сприяння Братства козацького бойового звичаю «Спас» (отаман – В. Васильчук) на могилі було Замкова гора, 12 серпня 2020 р. проведено комплекс робіт і замість дере­ Реконструктори із прапором Богданівського в’я­ного встановлено металевого хреста. полку у день 103-ї річниці поховання Проте атрибуція цього місця пам’яті ще козаків-богданівців лишалася помилковою: напис на хресті національно-патріотичного виховання вказував, що це – місце поховання Січо- Є. Квасков, очолювані В. Юрченком ак- вих стрільців, які полягли під Крутами. тивісти ГО «Український альянс». Впродовж багатьох років могила ко- 12 серпня 2020 р., у 103-тю річни- заків Богданівського полку – першого цю від дня перепоховання козаків 1-го військового підрозділу, із якого почалося Українського полку імені Богдана Хмель- у 1917 р. формування Армії УНР – зали- ницького, з ініціативи Національного шалася без належного догляду; потребу- музею історії України і за активною учас- вала впорядкування і територія довкола тю Національного військово-історично- неї. А найголовніше – з огляду на той го музею та Спілки офіцерів України на масив нових джерел, які введено було у Замковій горі відбулася урочиста цере- науковий дискурс протягом останнього монія вшанування козаків-богданівців. часу, як набільш актуальне поставало Виголошувалися промови, у виконанні питання належної атрибуції поховання Т. Компаніченка звучали пісні Україн- та проведення комплексу заходів із взят- ської революції. Під урочисту сальву з тя його на облік як об’єкта культурної 16 залпів на честь 16 похованих козаків, спадщини із занесенням до Державного яку виконали історичні реконструктори реєстру нерухомих пам’яток України. в одностроях Богданівського полку, на Саме з огляду на це 8 серпня 2020 р. на хресті було встановлено тимчасову та- Замковій горі відбувся зорганізований блицю із написом: «12 серпня 1917 р. тут відділом «Музей Української революції поховали 16 козаків 1-го Українського 1917–1921 років» НМІУ Перший пет- полку ім. Богдана Хмельницького, які за- люрівський суботник з облаштування гинули за Україну» (група активістів під території довкола могили. Участь у ньо- керівництвом Є. Кваскова працює над му взяло чимало патріотичних органі- виготовленням постійної таблиці, яку зацій та громадських активістів: серед ближчим часом буде встановлено). них – учасник відсічі збройної агресії Вперше за більш ніж сторіччя полег­ Російської Федерації І. Мазур (Тополя) із лих воїнів-богданівців вшановують під командою членів УНСО, голова Центру їхнім справжнім іменем.

Українознавство №4 (77) 2020 63 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

ЛІТЕРАТУРА Українська Центральна Рада. Документи і 1. Винниченко В. Відродження нації. матеріали у двох томах. Т. 1. Київ: Наукова Частина І. Київ – Відень, 1920. 355 с. думка, 1997. С. 198–205. 2. Волосевич М. Яка краса відродження 16. Про Українські Клейноди та про пер- країни. Альманах Українського Національ- ший Український Козацький імени Богдана ного Союзу на рік 1980. Джерсі-Сіті – Нью- Хмельницького полк. Вісти з Української Йорк, 1980. С. 30–37. Центральної Ради. Київ, 1917. № 7. 3. Вопрос о сформировании украинско- 17. Робітництво протестує проти роз- го полка. Киевлянин. Киев, 1917. № 96. стрілу Богданівців. Робітнича газета. Київ, 4. Громадяни! Відродження. Київ, 1918. 1917. № 103. № 109. 18. Савченко Г. Перші керівні структури 5. Грушевський М. Спомини. Київ. Київ, українського руху в російській армії у 1917 1989. № 9. С. 108–149. році. Україна: культурна спадщина, націо- 6. Грушевський М. Спомини. Київ. Київ, нальна свідомість, державність. Львів, 2017. 1989. №11. С. 113–155. № 29. С. 67–78. 7. Ежов А. Впечатления. Киевлянин. 19. Савченко Г. «Хохлацкие морды». Як Киев, 1917. № 179. російські кірасири полк імені Хмельниць- 8. Кедровський В. 1917 рік. Вінніпег: кого на фронт «проводжали». URL: https:// Видавнича Спілка Тризуб, 1967. 526 с. www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/- 9. Ковальчук М. Створення 1-го Укра- hohlatskie-mordy-yak-rosiyski-kirasiri-polk- їнського імені Богдана Хмельницького полку imeni-hmelnitskogo-14082017200000 (травень 1917 року). URL: https://shron3.chtyvo. 20. Сьогодні сумна річниця. Відроджен- org.ua/Kovalchuk_Mykhailo/Stvorennia_1-ho_ ня. Київ, 1918. № 109. ukrainskoho_imeni_Bohdana_Khmelnytskoho_ 21. Таран С. Від Крутів до Хрещатика. polku_traven_1917_roku.pdf Молодий журналіст. Київ, 1989. Грудень. 10. Коцур В. Українська гельсінська спіл- 22. Тузов Д. Замкова Гора. Замкова Гора. ка як складова молодіжного руху в Україні Київ, 1990. № 1. 80-х років XX століття. Гуманітарний вісник 23. Тютюнник Ю. Революційна стихія. Державного вищого навчального закладу «Пе- Львів, 1937. 96 с. реяслав-Хмельницький державний педагогіч- 24. Український охочекомонний полк. ний університет імені Григорія Сковороди». Вісти з Української Центральної Ради у Ки- Педагогіка. Психологія. Філософія. Переяс- єві. Київ, 1917. № 1. лав, 2014. № 34. С. 260–269. 25. Хоменко О. Свято Свободи як вихід 11. Криваві події в Києві. Робітнича га- із «пропащого часу»: українські альтерна- зета. Київ, 1917. № 98. тиви березня 1917 р. Українознавство. 2019. 12. Мартос Б. Перші кроки Центральної № 4. С. 49–65. Ради. Визвольний здвиг України. Нью-Йорк – 26. ЦДАВО України. Ф. 1113, оп. 1, спр. 1, Париж – Сідней – Торонто, 1979. С. 34–50. арк. 20. 13. Оберучев К. В дни революции: вос- 27. ЦДАВО України. Ф. 4100, оп. 1, поминания участника великой русской рево- спр. 28, арк. 72. люции 1917 года. Нью-Йорк: Первое Русское 28. ЦДАВО України. Ф. 4100, оп. 1, Издательство в Америке, 1919. 144 с. спр. 28, арк. 79 зв. 14. Обурення українського війська. Ро- 29. Чернов В. Великая русская револю- бітнича газета. Київ, 1917. № 103. ция. Воспоминания председателя Учреди- 15. Протокол екстреного засідання комі- тельного собрания. 1905–1920. Москва: ЗАО тету Центральної Ради від 27 липня 1917 р. «Центрполиграф», 2007. 430 с.

64 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Хоменко О. Могила богданівців на Замковій горі...

REFERENCES 14. Outrage of the Ukrainian Army. (1917). 1. VYNNYCHENKO, V. (1920). Revival of Robitnycha hazeta, (103). Kyiv. [in Ukr.] the Nation. Part I. Kyiv–Vienna, 355 р. [in Ukr.] 15. Minutes of the Emergency Meeting of 2. VOLOSEVYCH, M. (1980). What a Beau- the Central Council Committee of July 27, 1917. ty of the Country’s Revival. Almanakh Ukrains- (1997). In: Ukrainian Central Council. Docu- koho Natsionalnoho Soiuzu na rik 1980 (Almanac ments and Materials: In Two Volumes. Vol. 1. of the Ukrainian National Union for 1980). Jersey Kyiv: Naukova dumka, рp. 198–205. [in Ukr.] City – New York, рp. 30–37. [in Ukr.] 16. About Ukrainian Kleinods and the First 3. On the Formation of the Ukrainian Reg- Ukrainian Cossack Regiment Named after Boh­ iment. (1917). Kievlyanin, (96). Kyiv. [in Rus.] dan Khmelnytsky. (1917). Visty z Ukrainskoi 4. Citizens! (1918). Vidrodzhennya, (109). Tsentralnoi Rady, (7). Kyiv. [in Ukr.] Kyiv. [in Ukr.] 17. Workers Protest against the Shooting 5. HRUSHEVSKY, M. (1989). Memoirs. of Bohdan Khmelnytsky Regiment Soldiers. Kyiv, (9). Kyiv, рp. 108–149. [in Ukr.] (1917). Robitnycha hazeta, (103). Kyiv. [in Ukr.] 6. HRUSHEVSKY, M. (1989). Memoirs. 18. SAVCHENKO, H. (2017). The First Kyiv, (11). Kyiv, рp. 113–155. [in Ukr.] Leading Structures of the Ukrainian Movement 7. YEZHOV, A. (1917). Impression. Kiev- in the Russian Army in 1917. Ukraina: kulturna lyanin, (179). Kyiv. [in Rus.] spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist 8. KEDROVSKYI, V. (1967). 1917. Winni- (Ukraine: Cultural Heritage, National Conscious- peg: Tryzub Publishing Union, 526 р. [in Ukr.] ness, Statehood), (29). Lviv, рp. 67–78. [in Ukr.] 9. KOVALCHUK, M. Creation of the 1st 19. SAVCHENKO, H. “Khokhol Muzzles”. Ukrainian Bohdan Khmelnytsky Regiment (May How the Russian Cuirassiers “Escorted” Khmelnytsky 1917). [online] Аvailable at: https://shron3.chty- Regiment to the Front. [online] Аvailable at: https:// vo.org.ua/Kovalchuk_Mykhailo/Stvorennia_1- www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/- ho_ukrainskoho_imeni_Bohdana_Khmelnyts- hohlatskie-mordy-yak-rosiyski-kirasiri-polk-ime- koho_polku_traven_1917_roku.pdf [in Ukr.] ni-hmelnitskogo-14082017200000 [in Ukr.] 10. KOTSUR, V. (2014). Ukrainian Helsinki 20. Today is a Sad Anniversary. (1918). Vi- Union as a Component of the Youth Movement drodzhennia, (109). Kyiv. [in Ukr.] in Ukraine in the 1980s. Humanitarnyi visnyk der- 21. TARAN, S. (December 1989). From zhavnoho vyshchoho navchalnoho zakladu “Pere- Kruty to Khreshchatyk. Molodyi zhurnalist. iaslav-Khmelnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi Kyiv. [in Ukr.] universytet imeni Hryhoriia Skovorody”. Pedaho- 22. TUZOV, D. (1990). Zamkova Hill. Zam- hika. Psykholohiia. Filosofiia (Humanitarian Bulle- kova Hora, (1). Kyiv. [in Ukr.] tin of the State Higher Educational Establishment 23. TIUTIUNNYK, Yu. (1937). The Revolu- “H. Skovoroda Pereyaslav-Khmelnytsky State Ped- tionary Element. Lviv, 96 р. [in Ukr.] agogical University”. Pedagogy. Psychology. Phi- 24. Ukrainian Cavalry Regiment. (1917). Visty losophy), (34). Pereyaslav, рp. 260–269. [in Ukr.] z Ukrainskoi Tsentralnoi Rady, (1). Kyiv. [in Ukr.] 11. Bloody Events in Kyiv. (1917). Robit- 25. КHOMENKO, O. (2019). Freedom Day nycha hazeta, (98). Kyiv. [in Ukr.] as Leaving the “Lost Time”: Ukrainian Alterna- 12. MARTOS, B. (1979). The First Steps of tives of March 1917. Ukrainoznavstvo (Ukrai- the Central Council. Liberation Shift of Ukraine. nian Studies), Vol. 4. Kyiv, рp. 49–65. [in Ukr.] New York – Paris – Sydney – Toronto, рp. 34–50. 26–28. Central State Archives of Supreme Bod- [in Ukr.] ies of Power and Government of Ukraine. [in Ukr.] 13. OBERUCHEV, K. (1919). In the Days of 29. CHERNOV, V. (2007). The Great Rus- the Revolution: Memoirs of a Participant in the sian Revolution. Memoirs of the Chairman of Great Russian Revolution of 1917. New York: First the Constituent Assembly. 1905–1920. Moscow: Russian Publishing in America, 144 р. [in Rus.] CJSC Tsentrpoligraf, 430 р. [in Rus.]

Українознавство №4 (77) 2020 65 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

УДК 94(438+477+470)«1920» DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.220000

СТАВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО Й ПОЛЬСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО ІСТЕБЛІШМЕНТУ ДО ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО СОЮЗУ 1920 Р. Ірина КРАСНОДЕМСЬКА orcid.org/0000-0001-5552-9073 кандидат історичних наук, завідувачка відділу історичних студій НДІУ Анотація. У статті схарактеризовано стан наукових досліджень історії українсько- польського військово-політичного союзу 1920 р. Досліджено проблеми українсько-польських відносин у 1919–1920 рр., зокрема специфіку перемовин України й Польщі у цей період, основні моменти підготовки та укладання у квітні 1920 р. між Українською Народною Республікою та Річчю Посполитою Варшавського догово- ру. Звернуто увагу на реакцію різних українських і польських політичних сил на підписання пакту «Пілсудський – Петлюра». Реконструйовано суспільно-політичні передумови, основні події українсько-польсько-ра- дянської війни 1920 р. та висвітлено роль у них С. Петлюри та Ю. Пілсудського. Проаналі- зовано співробітництво України і Польщі в боротьбі проти більшовицької агресії, а також суперечності, які поставали тоді у відносинах двох народів. Виокремлено ставлення двох державних керманичів до подій, що відбувалися в Україні у 1919–1920 рр. Осмислено підсумки українсько-польсько-радянського протистояння для Польщі й України та його вплив на укра- їнсько-польське взаєморозуміння надалі. Автор стверджує, що підготовка та підписання пакту «Пілсудський – Петлюра» ви- кликало негативну реакцію з боку більшості українських і польських політичних сил і не було ними підтримано. Нетривалий українсько-польський військово-політичний союз у 1920 р. розпався через низку зовнішньополітичних чинників. Основні з них: негативне ставлення до України з боку Антанти, неоднозначне ставлення до союзу різних політичних партій обох країн, запізнє підписання договору та прагматизм Ю. Пілсудського, який у своїй політиці до- тримувався передусім інтересів Польщі й тривалий час покладався на підтримку Антанти. Водночас підписання Варшавської угоди сприяло виходу України на міжнародну арену. Внаслідок цього і співпраці з Польщею українці продовжили збройну боротьбу за свою неза- лежність проти РСФРР у 1920 р. й разом із Польщею не дали можливості їй просунутися далі в Західну Європу й перенести туди «світову революцію». Підписання Ризького договору в березні 1921 р. та закінчення українсько-польсько-більшо- вицької війни означало поразку національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Ключові слова: УНР; Польща; Варшавський договір; українсько-польський військово-по- літичний союз; політичні партії; С. Петлюра; Ю. Пілсудський.

ATTITUDE OF THE UKRAINIAN AND POLISH POLITICAL ESTABLISHMENT TOWARDS THE MILITARY AND POLITICAL ALLIANCE OF 1920 Iryna KRASNODEMSKA Candidate of Historical Sciences, Head of the Historical Studies Department of RIUS

© Краснодемська І.

66 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

Annotation. The article describes the state of scholarly research of the history of the Ukrainian- Polish Military and Political Alliance of 1920. It studies the problems of Ukrainian-Polish relations in 1919–1920, in particular the specifics of negotiations between Ukraine and Poland during that period, the main moments of preparation and conclusion of the Warsaw Pact between the Ukrainian People’s Republic and the Commonwealth in April 1920. Attention is drawn to the reaction of various Ukrainian and Polish political forces to the signing of Pilsudski-Petliura Pact. The sociopolitical preconditions, the main events of the Ukrainian-Polish-Soviet War of 1920 are reconstructed, and the relevant role of S. Petliura and J. Pilsudski is highlighted. The cooperation between Ukraine and Poland in the struggle against Bolshevist aggression is analyzed, as well as the contradictions that arose then in the relations between the two peoples. The attitude of the two state leaders towards the events that took place in Ukraine in 1919–1920 is singled out. The results of the Ukrainian-Polish-Soviet confrontation for Poland and Ukraine and its influence on Ukrainian-Polish mutual understanding in the future are comprehended. The author claims that the preparation and signing of the Pilsudski-Petliura Pact provoked a negative reaction from the majority of Ukrainian and Polish political forces and was not supported by them. The short-lived Ukrainian-Polish Military-Political Alliance collapsed in 1920 due to a number of foreign policy factors. The main ones are the Entente’s negative treatment of Ukraine, ambiguous attitude towards the union of different political parties of both countries, late signing of the treaty and pragmatism of J. Pilsudski, who in his policy adhered primarily to the interests of Poland and relied on the Entente for a long time. At the same time, the signing of the Warsaw Pact facilitated Ukraine’s entry into the international arena. As a result of cooperation with Poland, the Ukrainians continued the armed struggle for their independence against the RSFSR in 1920 and, together with Poland, did not allow it to advance further into Western Europe to bring the “world revolution” there. The signing of the Treaty of Riga in March 1921 and the end of the Ukrainian-Polish-Bolshevik War meant the defeat of the national liberation struggle of 1917–1921. Key words: UPR; Poland; Warsaw Pact; Ukrainian-Polish Military-Political Alliance; political parties; S. Petliura; J. Pilsudski.

Після закінчення Першої світової національно-визвольного руху. У 1918– війни, результатом якої стало падіння 1919 рр. вони провадили збройну бо- Австро-Угорської та Російської імперій, ротьбу проти Західноукраїнської Народ- відновилися або створювалися нові дер- ної Республіки й Української Галицької жави, серед них УНР і Річ Посполита. Армії, а у 1920 р. допомогли УНР у про- Найкращі репрезентанти польського і тиборстві з радянською Росією. І упро- українського політикумів намагались довж всього XX ст. напруженість стосов- виробити програми національного ви- но питань українсько-польського союзу зволення і заснування самостійних дер- не слабшала. жав. Але різне сприйняття польською та Нині в польсько-українських сто- українською елітами історичних та по- сунках, які є найбільш динамічними літичних реалій зумовило поглиблення з-поміж взаємин України з іншими су- українсько-польських суперечностей. сідами, спостерігається якісно новий Ситуація була доволі непростою, етап розвитку. Україна і Польща відно- коли поляки виступили як противни- вили добросусідські відносини та, по- ками, так і соратниками українського при суперечливі проблеми минулого, є

Українознавство №4 (77) 2020 67 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

стратегічними союзниками. Серед полі- С. Томашівський [31], М. Лозинсь­ тиків і аналітиків суспільно-політичного кий [15], В. Кучабський [10] у своїх дис- життя обох держав зміцнилися переко- курсах відстоювали соборницьку ідею нання, що нема незалежної Польщі без та об’єд­нання українських земель в єди- незалежної України. ну державу, висвітлювали конфлікт між Натомість в українському і польсько- українцями й поляками за Східну Гали- му інформаційному просторах лунають чину, боротьбу навколо визнання її ста- думки окремих політиків, громадських тусу після поразки ЗУНР та розглядали діячів, які все українське характеризу- правові підстави її включення до Речі ють як «фашистське», «екстремістське», Посполитої, спроби українсько-поль- ігноруючи жорстокі умови глобальних ського діалогу. В цих працях, які мали в збройних конфліктів. І саме вчені ма- основному дискусійний, суб’єктивний і ють проводити науково аргументовані публіцистичний характер, засуджувався дослідження, аналізувати минулі супе­ союз із поляками як такий, що не відпо- речності, які досі використовуються в відав самій ідеї соборництва України. політичній боротьбі. Спільне об’єктивне Лише деякі з прибічників С. Петлюри дослідження науковцями непростих прагнули пояснити й виправдати підпи- відносин України й Польщі сприятиме сання ним Варшавської угоди й підтри- перетворенню їх на справжній чинник мали цей вчинок Голови Директорії. регіональної стабільності та безпеки й Для діаспорних вчених, з одного створенню європейського майбутнього боку, з огляду на концепцію програних центральноєвропейських держав. національно-визвольних змагань, ця Отже, осмислення нав’язуваних сте- війна – лише продовження «історії по- реотипів щодо українсько-польських разок українців у боротьбі за свою не- стосунків у XX ст. у суспільній свідомос- залежність», з іншого – це надзвичайно ті поляків і українців є насущним і дуже вразлива і драматична проблема визнан­ потрібним. ня українською стороною територіаль- Перші дослідження українсько-поль- них втрат, їх фіксація в декларації від ських взаємин у першій чверті XX ст., у 2 грудня 1919 р. [1, с. 62; 2, с. 4]. тому числі і різних аспектів українсько- Тогочасні польські автори головну польського військово-політичного союзу увагу приділяли з’ясуванню причин і спільного походу проти більшовицької провалу наступу польського війська та Росії, з’я­ви­ли­ся ще у міжвоєнний період наслідків радянсько-польської війни для у 20–30-ті роки XX ст. Нерідко їхніми ав- міжнародного становища Польщі. Вони торами були безпосередні учасники тих фактично не порушували питання про подій, які в спогадах, щоденниках, мему- позицію в конфлікті країн Антанти й арах подавали власне бачення їх основ­ США. них моментів. Це С. Петлюра [21, 22], Радянська історіографія висвітлюва- І. Мазепа [17], А. Лівицький [14], О. Ло- ла ті події з позиції теорії так званої класо- тоцький [16], М. Омелянович-Павлен- вої боротьби, якій відводилися основна ко [18] та багато інших. Відомі науков- роль і значення в суспільному розвит­ ці та політичні діячі Д. Дорошенко [8], ку, виключно як «третій похід Антан- В. Липинський [3], С. Рудницький [23], ти», «війну з буржуазно-поміщицькою

68 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

Польщею», «напад польських мілітарис- Варшавського договору і роль військо- тів», супроводжуваний зрадою «укра- вої конвенції та спільного походу проти їнських буржуазних націоналістів» [1, більшовицьких окупантів. с. 61]. А звідси – негативне ставлення 100 років тому, у квітні 1920 р., у Вар- як до зовнішньополітичних намірів шаві керівники міністерств закордонних Польщі, так і до діяльності українсько- справ УНР і Речі Посполитої Польської, го уряду Директорії. Війна трактувалася відповідно А. Лівицький і Я. Домбський, як намагання «світового імперіалізму» підписали Варшавський договір (його ще придушити радянську владу. називають пактом «Пілсудський – Пет- Політичні процеси в країнах Схід- люра»), який містив політичні й військо- ної Європи наприкінці 1980 – на по- ві конвенції й заклав основу військового чатку 1990 рр., а також нова якість су- союзу між двома сусідніми державами. часних українсько-польських відносин Саме тоді Польща (чи не єдина із за- підвищили інтерес до подій сторічної рубіжних країн) підтримала УНР в бо- давнини. Після відновлення в 1991 р. ротьбі з більшовицькою Росією і надала української незалежності відбулося їй конкретну допомогу, хоча її ціна ви- концепційне переосмислення війни. явилася для України дуже високою. Побачили світ ґрунтовні дослідження Проте спочатку необхідно було роз­ Б. Гудя [5, 6], В. Голубка [4, 6], І. Срібня- в’я­зати проблему міждержавних кордо- ка [28], А. Руккаса [24, 25], Ю. Терещен- нів, а згодом обговорювати створення ка [29], Р. Тимченка [30], М. Литвина [11, антибільшовицького союзу. Вирішити 12], С. Литвина [13], Т. Зарецької [9], це було непросто, адже існувало велике О. Павлюка [19], А. Папакіна [20], В. Вер- українсько-польське порубіжжя з глибо- стюка [1, 2], присвячені генезі, результа- ким історичним корінням обох народів. там та урокам українсько-польського по- На початку 1919 р. в умовах зазіхан- літичного і військового співробітництва ня РСФРР на українські землі україн- в 1917–1921 рр., передумовам, окремим ська національно-державницька спіль- сюжетам та геополітичним наслідкам нота прагнула знайти у боротьбі проти війни УНР і Польщі проти більшовиць- її експансії союзників у Лондоні, Берлі- кої Росії, характеристиці С. Петлюри, ні, Парижі та Варшаві. Але геополітичні Ю. Пілсудського, їхніх взаємин та на- плани відновленої Речі Посполитої не мірів, підготовці Варшавського догово- зовсім збігалися з державно-територі- ру, завершенню переговорного процесу, альною програмою проголошеної во- причинам підписання й змісту угоди, її сени 1918 р. ЗУНР, керівництво якої не значенню, аналізу економічних, етніч- йшло на будь-які компроміси з Поль- них і релігійних чинників, що призвело щею. У лютому 1919 р. на перемовинах до напруженості в українсько-поль- антантська дипломатична місія у Поль- ських стосунках на територіях Східної щі на чолі з Ж. Бартелемі, провівши кон- Галичини, Волині й Наддніпрянщини. В сультації з Варшавою, запропонувала цих працях розвінчуються догми і міфи встановити демаркаційну лінію між вою­ навколо керівників УНР і Польщі, про ючими сторонами, відповідно до якої за знесилення Армії УНР у той час, а також Західноукраїнською Народною Респуб­ подаються різні погляди на значення лікою залишалася столиця Станіславів,

Українознавство №4 (77) 2020 69 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

частина Прикарпаття і все Надзбруччя, точилася внутрішня боротьба, а в армії а до Польщі мало перейти 40% території поширювалася епідемія тифу. Заблоко- Східної Галичини, зокрема Перемишль, ваному звідусіль українському війську Львів, Дрогобицько-Бориславський на- бракувало озброєння, харчів, одягу. Вій- фтовий басейн. Цю пропозицію було ськові поголовно хворіли, ситуація була відкинуто провідниками ЗУНР і пого- критичною. джено тимчасове перемир’я [12, с. 22], УНР вела бойові дії одночасно на три яке українські галичани не сприйняли, і фронти – з польськими, більшовицьки- 1 березня 1919 р. командування УГА по- ми та білогвардійськими військами, що рушило домовленості щодо припинення було неможливо. Становище усклад- вогню. Відповідно місія Бартелемі вису- нювалося ще укладеним 17 листопада нула новий ультиматум і 2 березня зали- 1919 р. в Одесі мирним договором між шила м. Львів. УГА і Добровольчою армією Півдня Ро- Водночас петлюрівські довірені осо- сії про припинення бойових дій, пере- би брали участь в офіційних і неофі- хід УГА під командування А. Денікіна та ційних перемовинах з польськими уря- окупацією більшовиками Києва. довцями. Зокрема, 22 лютого 1919 р. на УНР зазнала політичної та військо- зустрічі в Одесі польського дипломата вої поразки. Територію Правобережної Б. Котиловського зі співробітниками України було втрачено й уряд змушений МЗС УНР відбулося обговорення мож- виїхати з Кам’янця-Подільського. ливого підписання тимчасової спільної Ситуація ставала дедалі катастро- конвенції для боротьби проти більшови- фічною та ускладнювалася ще й тим, ків. Пізніше, 24 травня, речник МЗС УНР що Польща, хоча й мала певні розбіж- Б. Курдиновський і польський прем’єр ності з Україною, була єдиним сусідом, І. Падеревський уклали двосторонню який, на думку С. Петлюри, міг допо- польськомовну декларацію, в якій з боку могти врятувати українську державність українського уряду були відсутні тери- хоч би на окремій території. Упродовж торіальні претензії на Східну Галичину 1919 – на початку 1920 рр. УНР доводи- і Західну Волинь, але містилася вимога лося неодноразово змінювати вектори визнання Польською державою україн- своєї зовнішньополітичної діяльності ської незалежності, підтримка україн- та шукати нові компроміси. В цей час у ської армії, гарантування прав українців Польщі перебували чотири українські у Польщі та поляків в Україні [12, с. 22]. дипломатичні місії: на чолі з В. Проко- В перших числах серпня 1919 р. у повичем, Б. Курдиновським, П. Пилип- Варшаві відбулися переговори представ- чуком та А. Лівицьким. Якщо спочатку ників політичної та військової місії УНР перемовин українська сторона вела себе на чолі з П. Пилипчуком та П. Ліпком з на рівних з польською, то восени 1919 р. поляками щодо узгодження зовнішньо- дипломати УНР, внаслідок катастрофіч- політичної діяльності двох країн. ного стану в державі, були змушені піти Наприкінці 1919 р. українські тери- на значні поступки на користь Польщі, торії потрапили в дипломатичну ізо- ігноруючи інтереси ЗУНР. З літа 1919 р. ляцію країнами Антанти, кордони були особисто Голова Директорії докладав чи- фактично закриті, в політичних партіях малих зусиль для встановлення прямих

70 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

контактів з лідером відродженої Польщі відносин з Польською державою допо- Ю. Пілсудським з метою нормалізації може визволити Україну і започаткувати українсько-польських відносин, зміни їх подальші зміни у зовнішніх стосунках із ворожнечого характеру на взаємне по- провідними світовими державами. Він розуміння й координацію спільних дій у шкодував про втрачений час, коли си- боротьбі проти більшовицького ворога. туація для підписання українсько-поль- Водночас в Україні було досить ба- ської угоди була більш сприятливою. «Я гато противників польської орієнтації. не знаю, чи рахуються в Польщі з пер- Помилковою польську орієнтацію в спективами завтрашнього дня, чи тільки українській політиці вважав і дипломат використовують status quo. Коли ви ма- Р. Смаль-Стоцький. На його думку, вона єте діло тільки з останнім, то це для нас із «національних, соціальних, релігійних зле, і кінчиться для Польщі теж недобре, та історичних причин не може бути під- хоч і не зараз», – зазначав далі С. Петлю- порою для української державності» та ра [14, с. 338–339]. «більшовицьку орієнтацію можна вва- Водночас у Варшаві, де з початку жати за єдино-рятувальну для Украї- жовтня 1919 р. розташовувалася дипло- ни» [35, арк. 11, 13]. Цих поглядів дотри- матична місія УНР на чолі з А. Лівиць- мувалися також міністр закордонних ким, проходили перемовини між УНР справ В. Панейко і міністр преси УНР і Річчю Посполитою. Незважаючи на О. Назарук. спільні інтереси, сторонам порозумітися З січня 1919 р. створилася група було нелегко. Гострі суперечки точилися галичан і наддніпрянців на чолі з пре- щодо кордонів між обома країнами та зидентом ЗУНР Є. Петрушевичем, яка належності Східної Галичини й Західної була проти будь-яких територіальних Волині, окупованих польськими вій- поступок Польщі. Натомість посол УНР ськами. Українська делегація відстоюва- у Швейцарії буковинець М. Василько ла позицію етнічного визначення поль- припускав поступки з метою збережен- сько-українського кордону, польська ж ня державності. У листі до І. Мазепи делегація її категорично заперечувала. він писав: «Як відомо, жодна держава в У польському політичному бомонді початках своєї самостійності не розпо- утворилося кілька груп, які мали різне ряджала своєю цілою територією, тож бачення розв’язання українського пи- чому мають власне українці… збудувати тання. Перша з них на чолі з Ю. Пілсуд- зараз державу, обнімаючи усі її етногра- ським і прем’єром Е. Морачевським. На фічні території… Українці є примушені їхнє переконання, в Польщі всі громадя- … перешкодити в утворенню давньої ни є рівними перед законом, незважаю- Росії» [36, арк. 20]. чи на національність і віросповідання. Восени 1919 р. більшість провідних Тому вона має бути державою всіх гро- діячів УНР розуміли необхідність укла- мадян, які користувалися своїми права- дення союзу з Польщею. Зокрема, на засі- ми, мешкаючи на її території. Представ- данні Директорії та уряду УНР 15 листо- ники цього угруповання підтримували пада було ухвалено відповідне рішення. ідею створення федерації незалежних У листі до А. Лівицького С. Петлюра ви- України, Білорусії і Литви, яка б захи- словлював сподівання, що нормалізація щала Польщу від російської агресії. Інші

Українознавство №4 (77) 2020 71 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

погляди пропагувала Націонал-демо- документа та вийшли зі складу місії, за- кратична партія Р. Дмовського (ендеки) явивши про скасування Акта злуки УНР та Селянська партія. Вони остерігалися і ЗУНР [34, арк. 65]. сильної незалежної України, бачили в Попри суперечки та гострі дискусії, ній небезпеку для Польщі й обстоювали які відбувалися в середовищі не лише приєднання Холмщини, Західної Волині, галицьких, але й окремих наддніпрян- Східної Галичини та Західного Поділля ських партій, що перебували в еміграції, до Польщі. Третя група в особі великих насамперед у Відні, 2 грудня польська де- українських, білоруських і литовських легація все ж таки схвалила декларацію, землевласників загалом відстоювала від- заявивши, що Польща допоможе Украї- новлення кордонів 1772 р., тобто до Дні- ні, але підписання договору було відкла- пра [7, с. 803]. дено до весни [7, с. 805]. Поляки наполягали на підписанні У тих надважких умовах на початку українською делегацією замість дво- грудня 1919 р. у Новій Чорториї побли- сторонньої угоди односторонньої де- зу Любара відбулося кілька військових кларації, що свідчило б про її політич- нарад за участю керівників УНР та вій- ну зрілість і готовність до компромісу. ськових, на яких обговорювалися май- А. Лівицький спочатку не наважував- бутні кроки й рішення в ситуації, що ся йти на поступки польській стороні. склалася. В результаті гострих дискусій Але, повернувшись в Україну, він про- було ухвалено ліквідувати регулярний вів консультації з членами Директо- фронт, а всі боєздатні частини відправи- рії УНР Ф. Швецем, А. Макаренком, ти в партизанський рейд [24, с. 52]. В. Староcольським [6, с. 23] та вже не Саме тоді в умовах надзвичайно слаб- був таким категоричним і вважав, що кого військово-технічного та медичного для збереження Української Держави забезпечення 6 грудня 1919 р. розпочав- потрібно йти на компроміси й змінити ся Перший Зимовий похід Армії УНР по зовнішню політику, що має призвести тилах радянських та білогвардійських до взаєморозуміння із сусідніми країна- військ, який тривав до 6 травня 1920 р. ми Польщею і Румунією [33, арк. 4, 212– Реформована Дієва армія УНР на по- 213]. Тоді ж А. Лівицький звернувся до чаток походу складалася із близько 5000 польської сторони з проєктом угоди, в осіб та мала на озброєнні приблизно якій містилися територіальні поступки. 2000189 багнетів, 1000 шабель і 14 гар- Зокрема, українсько-польський кордон мат. 75% загальної кількості складали встановлювався по р. Збруч, а доля Во- штаби частин, немуштрові частини, обо- лині мала вирішитися на Паризькій мир- зи з хворими вояками [39, с. 188–189]. ній конференції. В ній наголошувалося, За час піврічного перебування у тилу що польський уряд має надати україн- ворога Армія УНР на чолі з досвідчени- цям рівні права й розвиток національної ми воєначальниками М. Омеляновичем- культури, повернути військовополоне- Павленком та Ю. Тютюнником пройшла них, допомогти озброєнням тощо [7, 2,5 тисячі кілометрів, провела понад с. 805]. Представники ЗОУНР М. Нова- 50 успішних боїв, зазнаючи численних ковський, С. Витвіцький та А. Горбачев- труднощів і нестатків, особливо через ський виступили різко проти поданого брак зброї та амуніції.

72 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

Армія УНР, співпрацюючи з пов­ цей крок. У той час небагато його сорат- станськими об’єднаннями та УГА, ви- ників зрозуміли це. конала поставлені перед нею завдання. Основним ідейним натхненником Ризикований партизанський рейд по такого союзу, який відповідав і геополі- запіллю білогвардійської й більшовиць- тичним інтересам частини польської ке- кої армій, попри окремі невдачі, такі як рівної еліти, та прихильником так званої загибель Залізного полку тощо, завер- федеративної концепції в східній політи- шився успішно. Завдяки Першому Зимо- ці Речі Посполитої був тодішній її керів- вому походу можемо констатувати про ник Ю. Пілсудський [24, с. 53]. безперервність української державності Ця концепція містила два основних в 1919 і 1920. Елементи державності – положення: послаблення Росії, яка ста- влада, населення, територія – півроку новила небезпеку незалежності Поль- були в руках УНР – в різний час, в різних ській державі, та створення з нею на чолі місцях, але все ж на території України. між Чорним і Балтійським морями бло- Зимовий похід сприяв неабиякому під- ку союзних держав – Міжмор’я у складі несенню національної свідомості серед Польщі, України, Білорусі й Литви. Че- широких мас українського населення. рез це РСФРР було б відтиснуто на схід, Воно було настільки сильне, що більшо- а Польща зайняла провідні позиції в викам у 1920 р. довелося змінити свою Східній Європі. тактику, підтримавши неп та політику Щодо цього Ю. Пілсудський зазна- «українізації». чав: «Ми повинні бути господарями З середини грудня 1919 р. військово- не лише в себе дома, а й у всій державі політична ситуація в Україні поступово царя». Основна роль в реалізації цих на- мінялася. Денікінські війська зазнали мірів належала Україні [24, с. 53]. нищівної поразки під Орлом і змушені На початку 1920 р. керівництво УНР були відступити на південь. Натомість на чолі з С. Петлюрою продовжувало на зміну їм прийшли більшовицькі вій- настійливо працювати над укладенням ськові частини, які в найближчих два мі- договору з Польщею. Але, попри під- сяці зайняли Полтаву, Харків, Київ, Ка- тримку Ю. Пілсудського, справа галь- теринослав, Вінницю, Олександрівськ, мувалася насамперед через зовнішньо- Єлисаветград, Миколаїв, Херсон, Оде- політичний фактор. Голові Польської су [24, с. 53]. держави доводилося рахуватися з по- С. Петлюра шукав вихід, але життя зицією Антанти, яка продовжувала під- не давало багатого вибору – самотні, віч- тримувати генерала А. Денікіна у бо- на-віч проти радянської Росії та Польщі ротьбі за єдину Росію. Й лише після його чи у союзі з Польщею проти радянської поразки навесні 1920 р. Антанта погоди- агресії ціною Галичини та Волині. Ним лася на розв’язання українського питан- спільно з іншими українськими лідера- ня Польщею відповідно до її власного ми було обрано союзництво з Річчю По- бачення. Стосовно внутрішніх чинників, сполитою, разом з якою вони розрахову- які загальмували українсько-польські вали воювати з більшовицькою Росією. переговори до весни 1920 р., були пере- Нині маємо усвідомлювати, у якій дусім суперечки між політичними табо- боротьбі з собою С. Петлюра йшов на рами. Вони воліли ліпше дійти згоди з

Українознавство №4 (77) 2020 73 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

більшовиками, ніж підтримати віднов- українське керівництво. Вони емоційно, лення незалежної України [7, с. 806]. не добираючи слів, висловлювали своє Українсько-польські перемовини ак- незадоволення. Насамперед жорсткі тивізувалися навесні 1920 р. і проходили звинувачення підсилилися перед укла- в режимі секретності. Про їх перебіг не данням угоди. знали ні депутати сейму, ні польські ди- У свою чергу С. Петлюра, відповіда- пломати. Особливо негативною реакція ючи на нападки противників, стверджу- на їх проведення була з боку галицьких вав про необхідність порозуміння між політиків. Вони аргументовано доводи- Польщею й Україною, щоб встояти перед ли не тільки згубність самого договору, Москвою. Нові відносини змушували а й аморальність і злодіяння його зачи- вносити корективи в політику Польщі й нателів. Насамперед висловлювалося визнати самостійну Україну. «Ті україн- невдоволення політикою С. Петлюри, ські діячі, що штовхають в обійми Росій- діями А. Лівицького й взагалі тодішньо- ської Федерації, є люди без перспективи го уряду УНР. Після березневої конфе- державної, не вміють вони піднятися ренції галицькі соціал-демократи, що вище інтересів та болів сьогоднішнього раніше підтримували Директорію, зне- дня і через це вони кепські політики, а вірившись у її політичній стратегії, різко робота їх шкідлива для України», – пи- виступили проти неї [4, с. 13]. Офіцій- сав він у листі до військового міністра ний часопис партії «Вперед» так комен- В. Сальського від 31 травня 1920 р. [27, тував українсько-польські переговори: с. 263]. «Навіть якби Петлюра й варшавська 3 квітня 1920 р. польською стороною місія згодилися на польські домагання, був представлений проєкт польсько- то цеї згоди супроти цілого українсько- українського договору, в якому перед- го народу вони не могли би перевести бачалося визнання Польщею Директорії в життя... Вони не змогли би ні створи- УНР, допомога їй у визволенні Правобе- ти української армії, ні склеїти ніякого режної України, відповідно полякам від- українського уряду, ні завести україн- ходила Східна Галичина та 7 із 12 повітів ської адміністрації, ні скликати перед- Волинської губернії, а також гарантува- парляменту, ні парляменту, вони взагалі лися автономні права поляків в Україні не могли би завести на Правобережній та українців у Польщі [12, с. 24]. Україні ні спокою, ні порядку» [4, с. 13]. На вимогу польської сторони україн- І зазначав, що коли С. Петлюра за допо- ська делегація упродовж чотирьох днів могою польських військ зробить спробу мала визнати або відхилити угоду. оволодіти Україною, то його чекатиме Її обговорювали політичним прово- доля П. Скоропадського [4, с. 13]. дом у Кам’янці-Подільському, куди ви- Якщо галицькі есдеки намагалися їжджав з Варшави А. Лівицький. Віце- більш-менш коректно критикувати іні- прем’єр М. Шадлун, військовий міністр ціаторів і авторів українсько-польського генерал В. Сальський та інші погодилися союзу і Варшавської угоди, то Є. Петру- ухвалити статтю про кордони у поль- шевич, націонал-демократи та радикали ській редакції. Дехто визнавав проєкт вживали на їхню адресу найгостріші епі- важким для України, але, враховуючи тети, компрометували та принижували ситуацію, вважав його прийнятним.

74 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

Лише центральні комітети соціалістич- Польща визнавала територію Укра- них партій виступали рішуче проти пак- їни в межах Правобережжя, тобто до ту, про що повідомили С. Петлюру [7, кордонів з Росією до 1772 р. (стаття 3). с. 807]. 17 квітня делегації УНР було пере- Уряди УНР і Речі Посполитої веліли не дано інший, трохи виправлений, варіант підписувати міжнародних договорів, договору, на який українські дипломати спрямованих проти українських і поль- теж відреагували негативно. Але, врахо- ських інтересів (стаття 4), а також зо­ вуючи обмаль часу, адже через тиждень бов’я­ зу­ ва­ ли­ ся­ забезпечити українцям у планувалося розпочати спільний наступ Польщі та полякам в Україні національ- проти радянських військ, дискутувати но-культурні права (стаття 5) та укласти було ніколи, поляки погодились на нові спеціальні торговельно-економічні угоди незначні поступки [24, с. 59]. та військову конвенцію (статті 6, 7). Пакт Українська дипломатична місія у «Пілсудського – Петлюри» мав таємний Варшаві 20 квітня схвалила пропозицію характер і набирав чинності з моменту А. Лівицького підписати угоду [7, с. 807]. підписання (статті 8, 9) [38, с. 13–14]. Попри суспільну напруженість, не­ Згодом 24 квітня 1929 р. В. Сінклер однозначну реакцію, протидії, врахо- і М. Дідковський від УНР, В. Славек і вуючи безвихідне становище, в ніч з 21 В. Єнджеєвич від Польщі скріпили сво- на 22 квітня 1920 р. пакт «Пілсудсько- їми підписами військову конвенцію до го – Петлюри» був підписаний. У ньому Варшавського договору, що містила за Польщею визнавались незалежність 17 статей, у яких обумовлювалися го­лов­ і самостійність УНР, її найвищий орган ні засади двостороннього військового державної влади Директорія на чолі з співробітництва. С. Петлюрою (стаття 1). Також окреслю- Зокрема, в ході спільних військових валися кордони між УНР і Річчю Поспо- дій супроти більшовицьких сил на Пра- литою: по р. Збруч на північ від Дністра, вобережній Україні на схід від тогочасної потім вздовж колишнього кордону між лінії польсько-українського фронту всі Росією та Австро-Угорщиною до Више- військові операції мали погоджуватися з грудка, а від нього на північ через Кре- військовим керівництвом обох країн та мінецькі взгір’я, на схід від Здолбуново, проводитися під загальним управлінням вздовж межі з Рівненським повітом. Не польського командування (статті 2, 3). змінився здебільшого північний кордон На українську сторону покладалося по- між УНР і Польщею, за винятком гирла вне постачання на своїх теренах поль- річки Прип’яті, яке переходило до Поль- ських військ харчами (м’ясом, салом, щі [38, с. 13]. борошном, крупою, овочами, цукром Отже, до Польщі перейшли Західна тощо), фуражем відповідно до норм, Волинь (без Острозького та східної час- встановлених у польському війську. У тини Кременецького повітів) і Східна Га- разі їхньої нестачі українськими комі- личина (майже 162 тис. кв. км, населення сарами здійснюватиметься реквізиція 11 млн. осіб). При цьому остаточний ста- серед місцевого населення (стаття 6). Ще тус Дубенського, Рівненського і західної передбачався контроль поляками впро- частини Кременецького повітів мав ви- довж певного часу всіх українських заліз- значитися пізніше [38, с. 13]. ниць за перевезеннями й пересуванням

Українознавство №4 (77) 2020 75 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

залізничного транспорту згідно з нака- 25 квітня 1920 р. об’єднані польсько- зом польського військового керівниц­ українські військові формування пере- тва за домовленістю з проводом україн- йшли Збруч і почали активні бойові дії. ського війська (стаття 7) [38, с. 33–34]. У Щодо цього С. Петлюра і Ю. Пілсудський статті 8 зазначалося, що на визволених звернулися з відозвами до українського територіях адміністративну й військову народу, в яких ішлося про порозуміння владу мав формувати український уряд. між урядами УНР і Польщі, спільну бо- Польській військовій владі надавалися ротьбу українських і польських військ повноваження щодо охорони тилів своєї проти ворожих окупантів – більшовиць- армії та створення органів жандармерії. кої Росії [17, с. 399]. Наголошувалось також на тимчасовому Розкриваючи мотивацію і значення перебуванні польських військ на Право- укладеного союзу з Польщею, підписан- бережній Україні. Відтак, завершивши ня невигідного договору, С. Петлюра у «загальний план спільної акції», поль- листі до Ю. Пілсудського від 14 липня ські війська мали евакуюватися до Речі 1920 р. писав, що 22 квітня поляки й Посполитої за погодженням обох сторін українці знайшли порозуміння і, пере- (стаття 9) [38, с. 35]. ломивши столітні традиції, повели свої У прикінцевих статтях військової армії проти спільного споконвічного во- конвенції зауважено про формування на рога. Тепер ця взаємна довіра скріплена польських теренах військових частин, а і осягнена пролитою лицарською кров’ю також про забезпечення трьох піхотних і вірністю [27, с. 269]. «Варшавська уго- дивізій необхідним озброєнням, амуні- да 22 квітня 1920 р. була історично ви- цією та рештою військових статків від- мушеним фактом, неминучим ланцюгом повідно до існуючих норм для польських в ході політично-мілітарних подій нашої військових (статті 10–12). Увесь здобу- новітньої історії, а не штучним утвором тий у боях залізничний рухомий склад, політичної нерозважливості чи злої волі, за винятком бронепоїздів, а також інша як дехто легковажно і поверхово думає військова техніка, взята в боях, ставали про неї. Її уємні моменти були відомі від- власністю Української держави. Проте з повідальним діячам, що підписували її, цього питання передбачалося укладання але не могли бути переборені чи нейтра- окремої угоди (стаття 13). В статтях 14 лізовані через об’єктивні причини між- і 15 йшлося про підготовку додаткових народного характеру», – стверджував фінансово-економічних, залізничної та, він [21, с. 390]. ймовірно, «сталої військової» конвен- А пізніше, вже у 1923 р., зауважував: цій. Ця угода таємна і написана двома «Наше порозуміння з поляками в 1920 р. мовами: українською й польською [38, треба розглядати як тактичний хід для с. 35–36]. встановлення зв’язку з Європою, неза- Польське керівництво ще на почат- лежно од того, що цей акт був актом спа- ку звільнення України від більшовиків сіння для дальшого провадження нашої дозволило С. Петлюрі створити лише боротьби» [21, с. 517]. дві дивізії: полковників М. Безручка й Згодом 16 травня 1920 р. на зустрічі у О. Удовиченка, що фактично були вклю- Вінниці з Ю. Пілсудським С. Петлюра у чені до складу польської армії. промові ще раз висловив свій погляд на

76 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

українсько-польські відносини та «нашу Варшави до Кам’янця-Подільського, то, і вашу свободу». У відповідь польський відповідаючи на привітання місцевих керманич наголосив, що обидві держави громадян, він зауважував: «Я знаю, що зазнали тяжку неволю і терор. Польща багато з вас не вірять у наш союз. Цим не може бути дійсно вільною, поки до- я відповім такою приказкою… Тату, он вкола народна воля підпорядковується чорт лізе в хату, – кричить переляка- диктатурі й репресіям. «Буду щасли- ний син. А батько спокійно на це: «Не- вий, – говорив Ю. Пілсудський, – коли хай чорт, аби не москаль» [17, с. 409]. Він не я – малий слуга свого народу, – але також сказав І. Огієнкові: «Чи думаєте, представники сойму польського й укра- що я сліпий, і нічого не бачу? Але ж при- їнського установлять спільну платформу гляньтеся лишень до всього уважніше: порозуміння. Від імені Польщі підношу чи маємо якийсь інший вихід із сліпого клич: Хай живе вільна Україна!» [17, заулка, куди загнала нас зла доля? Чи ми с. 411]. самотужки при нашім розбитті та без- Заяви керівників двох держав могли силлі справді зможемо що зробити? Чи стати поворотним пунктом у розвитку ви самі добре не знаєте, що з поляками польсько-українських відносин, але не- треба бути або приятелями, або воро- гативні стереотипи минулого виявили- гами. Нейтральними з ними не можна ся, на жаль, сильнішими. бути. Я вибрав першу конечність, бо на Зразу ж після підписання політичних другу у нас нічого нема» [13, с. 8–9]. і військових угод, на запитання І. Мазе- На початку травня 1920 р. стало ві- пи про ставлення до них і в цілому до домо, що поляки інтернували галицькі українсько-польського союзу, генерал частини, які перейшли від більшовиків Армії УНР, командувач операціями Пер- до польсько-українського фронту. На шого Зимового походу М. Омелянович- думку І. Мазепи, це було виявом «тих Павленко відповів, що ці документи, на- дійних планів, з якими поляки йшли певно, не будуть прихильно зустрінуті на Україну. Ми вважали, що перехід до українцями, а що до наслідків цього со- нас Галицької армії відновляє соборний юзу для боротьби, то все залежатиме від український фронт проти большевиків і того, якою мірою буде використано цей зокрема ліквідує те роз’єднання україн- союз для збільшення власне українських ських національних сил, яке сталося во- сил [17, с. 398]. сени 1919 року. Але польський союзник, За твердженням І. Мазепи, договір очевидно, заінтересований в протилеж- підписав А. Лівицький за дорученням ному», – зазначав керівник уряду [17, місії, але без згоди уряду. З членів уряду с. 410]. лише А. Лівицький і В. Сальський під- Зважаючи на численні скарги, що тримували підписання договору такого надходили до уряду з приводу пово- змісту. Два інших члени уряду, М. Шад- дження поляків з населенням, які вели лун та І. Огієнко, були проти цього [17, себе як звичайні завойовники (усунен- с. 405]. ня українців з адміністративних по- Натомість І. Огієнко у своїй праці сад, призначення на їх місце поляків, «Українська культура…» згадував, що вилучення і вивезення в Польщу різ- коли С. Петлюра повернувся 1 травня з ного майна, особливо залізничного,

Українознавство №4 (77) 2020 77 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

поштово-телеграфного тощо), уряд під- голова уряду УНР І. Мазепа у травні пі- готував спеціальний проєкт «Унорму- шов у відставку. Пізніше він писав, що вання українсько-польських відносин», Варшавський договір породив серед в якому зазначалося, що представники українського суспільства, й особливо се- польської влади у стосунках з місцевим ред галичан, велике невдоволення Укра- населенням мають керуватися виключ- їнським державним центром в екзилі. но законами УНР і стежити за тим, щоб Звинувачення стосувалися, головним ці закони не порушувалися… Польська чином, С. Петлюри [7, с. 809]. військова влада не утворює ніяких ор- Виступаючи з гострим протестом ганів для урядування над цивільним на- проти польського походу в Україну, селенням… Комендатури польські ма- українські соціалісти-революціонери ють виключно тимчасовий характер [17, (есери, УПСР) на своїй конференції в с. 410]. Празі 22–24 травня під проводом М. Гру- Польсько-український союз у формі шевського, О. Жуковського, М. Шапова- Варшавського договору не сприяв об’єд­ ла та інших прийняли резолюцію, в якій нан­ню українських національних сил. С. Петлюру названо «авантюристом» і Вже Варшавська декларація 2 грудня «українським зрадником», а сам договір 1919 р. спричинила значне роз’єд­нан­ня оголошено неправильним. У прийнятій серед українського громадянства. Дого- ЦК УПСР спеціальній постанові наголо- вір від 22 квітня 1920 р. знищив широку шувалося, «що спроба С. Петлюри при коаліцію українських національних сил. допомозі Польщі відновити українську У той час, коли наддніпрянці прийняли державність не відповідає інтересам його майже без застережень, українські українського трудового населення, веде політичні партії Галичини, а також емі- за собою польську і російську контр­ граційний уряд ЗУНР, маючи різні по- революцію, порушує соборність україн- літичні погляди, поставилися до нього ських земель» [37, арк. 6]. дуже критично, інколи навіть вороже. Проти договору виступили також Особливо незадоволення викликала ця українські есдеки (соціал-демокра- угода серед соціалістів за кордоном. ти, УСДРП) на чолі з В. Винниченком Першими в Україні виступили про- (М. Порш, М. Ткаченко, Б. Мартос, І. Ма- ти Варшавських угод проводи соціа- зепа). В. Винниченко в кінці квітня наді- лістичних партій (УСДРП, УПСР, Бунд, слав відвертого листа до «т.зв. комуніс- Поалей-Ціон), які гуртувалися навколо тів і революційних соціалістів Західної уряду І. Мазепи. На нараді у Кам’янці- Європи та Америки», де заявляв, що Подільському вони підписали спільну «дійсною формою сучасної української заяву, в якій відзначали: «Соціалістичні робітничо-селянської держави є Україн- партії, підтримуючи уряд УНР, разом із ська Совітська Соціялістична Республі- тим весь час стояли на ґрунті безумов- ка». Приблизно через місяць він виїхав ного недопущення чужоземної військо- до Москви [17, с. 417]. вої сили на території України і тому … М. Порш, не будучи прихильни- не можуть дати своєї згоди на санкцію ком польсько-українського союзу, і до- військового походу польських військ на говору зокрема, відзначав все ж таки українську територію». В знак протесту його вагоме значення для української

78 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

державності. На його думку, це було кро- Нечіткою і хиткою була тактика ком уперед як з міжнародного, так і укра- Української національної ради щодо їнського погляду. Він дав змогу зберегти українсько-польсько-радянської війни, державницькі традиції, з яких за сприят- хоча, на відміну від уряду ЗУНР, УНрада­ ливих обставин мають бути розбудовані займала більш гнучку позицію відповід- урядовий апарат, військо і сама держава. но до тогочасної дійсності. Фактично Цей договір був продиктований для дер- вона схилялася до розгляду петлюрів- жавних діячів історичною необхідністю, ського плану порятунку української дер- і саме тоді виникла така потрібна пауза жавності, засадничим принципом якого для відпочинку [17, с. 420]. було її встановлення «через Київ, а не че- Отже, М. Грушевський, В. Винничен- рез Львів» [4, с. 16]. ко, М. Шаповал виступили з рішучим Відомий теоретик міжнародного протестом проти Варшавської угоди й права сенатор С. Шелухін вважав уго- вважали її зрадою інтересів соборної ду злочином. Вона, на його думку, була України. укладена без громадського обговорення, Підтримали есдеків і есерів україн- не враховувала інтереси українців та не ські комуністи та галицькі соціалісти на мала ніякої юридичної сили, недійсна чолі з головою Всеукраїнського трудово- і не­обо­в’яз­ко­ва для виконання. Нічого го конгресу С. Вітиком, який відправив доброго Україна з неї не отримала [38, з Відня радіотелеграму до радянського с. 4]. Не можна здобувати свободу одній уряду у Москві. Називаючи С. Петлюру нації шляхом поневолення іншої, – за- узурпатором народної волі, він оголосив уважував вчений-політик [38, с. 5]. Варшавський договір недійсним і про- «Характер військового договору, – понував московському уряду негайно писав пізніше С. Шелухін, – той самий, приступити до мирових переговорів з що і політичного: все для поляків і ні- УНР [17, с. 417]. чого для українців. Я певен, що дійсно Екзильний уряд ЗУНР договір 22 військові люди, як генерал Сінклер і квітня 1920 р. кваліфікував як «ніж в підполковник Дідковський … зробили серце» соборній Українській державі. це тільки з послуху перед наказом Го- Всю провину за її катастрофу Є. Петру- ловного Отамана». Його та опонентів шевич і його оточення поклали на со- С. Петлюри обурювало те, що Польщі, ціал-демократів, які «загарбали в свої по суті, дарувалася велика частина дер- руки уряд УНР, своєю нездарністю зана- жави, в якій проживало щонайменше пастили армію, своїми хитаннями між 10 млн. українців [38, с. 36]. більшовизмом і Антантою вели не полі- Галицькі соціал-демократи стосов- тику – тільки якусь дітвацьку забаву, ... но українсько-польсько-більшовиць- довели до розвалу українську державу, кої війни займали невиразну та двоїс- що вже існувала…» [4, с. 14]. На думку ту позицію. Вони, як і їхні однодумці з уряду ЗУНР, український народ продов­ Наддніпрянщини, на відміну від націо- жить непримиренну боротьбу проти нал-демократів, радикалів, оцінили ви- польських окупантів, внаслідок чого знання Польською державою україн­ської польсько-українські домовленості не ма- незалежності. Розуміючи необхід­ність тимуть успіху [4, с. 15]. залагодження польсько-українського

Українознавство №4 (77) 2020 79 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

конфлікту, а вдалий початок спільної вектор в зовнішній політиці не відпо- збройної боротьби проти більшовиків відає національним інтересам Речі По- як наступний крок на шляху до віднов- сполитої та тільки посилює ворожнечу лення незалежної України, партія не під- з Росією. Центристські партії і ендеки тримала превалювання регіональних ін- вважали Україну союзником Німеччини тересів над загальноукраїнськими. Вона й конкурентом у змаганні за територію мала іншу від уряду ЗУНР, який споді- Східної Галичини і відповідно не підтри- вався на допомогу Антанти, позицію і мували українську незалежність у будь- виступала за створення єдиного україн- якій формі. ського соціалістичного фронту у бороть- У засобах масової інформації та бі за незалежність всієї УНР. Член УСДП з трибуни парламенту вони дорікали І. Квасниця, критикуючи Варшавський уряду за таємне проведення своєї між- договір, воднораз зауважував, що партія народної діяльності, без погодження із нічого не має супроти польсько-україн- сеймом, та наполягали оприлюднити ського порозуміння. Проте незмінною повний текст Варшавського договору, залишається ідея, що «Українська неза- залякували населення та проголошува- лежна республіка, зложена з тих земель, ли провокаційні заяви про те, що за дії які в більшости замешкує український групи легковажних політиків щодо реа- народ» [4, с. 14–15]. Попри успішний по- лізації своїх амбітних планів сплачувати чаток українсько-польських воєнних дій будуть прості поляки, які помиратимуть проти більшовиків соціал-демократи по- за Україну. переджали, що більшовицька РСФРР до- Висловлюючи протест проти угоди, кладе максимум зусиль, щоби лишитися голова сеймової комісії із закордонних з Україною, використавши передусім ан- справ ендек С. Грабський подав у від- тиукраїнську політику Речі Посполитої ставку, заявивши, що, на його думку, на західноукраїнських землях [4, с. 15]. Польща не повинна втручатися у вну- Отже, в концептуальних візіях есде- трішнє життя українців і за всяку ціну ків Галичини були відсутні чітке розу- будувати українську державу. Але, по- міння тогочасної політичної ситуації та при цей протест, профільна парламент- стратегія на майбутнє. ська комісія, зважаючи на позиції лівих Західноукраїнська громадськість та центристів, підтримала дії уряду. На- обу­рювалася пактом, і навіть для уряду томість договір у сеймі ратифіковано УНР він виявився такою неприємною не було, на що сподівався Ю. Пілсуд- несподіванкою, що той у повному складі ський [24, c. 60]. пішов у відставку. Польські соціалісти не підтримували Укладання Варшавського договору розпочаті військові дії проти РСФРР і спричинило негативну реакцію багатьох наполягали на проведенні з нею мирних поляків. Якщо польський сейм і лівоцен- перемовин, але не були проти україн- тристські партії займали нейтральну по- ської незалежності. зицію, то праві (ендеки) різко критику- Подібне ставлення польського полі- вали польсько-український союз та похід тикуму та громадськості до українсько- на Київ [12, с. 25]. Вони зауважували, що го питання дещо стримували дії Ю. Піл- обраний Ю. Пілсудським український судського. Та все ж таки, відповідно до

80 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

укладених політичної та військової кон- Натомість Ю. Пілсудський призупи- венцій від 22 і 24 квітня 1920 р., 25 квітня нив наступ в момент відходу червоних з розпочався спільний наступ українських Києва. І хоча С. Петлюра просив продов­ і польських військ на Правобережжя, жити наступ на Чернігів і Полтаву, але який відбувався під гаслом «За нашу і польський керманич залишився вірним вашу свободу!». обраній раніше стратегії. Польські час- В Україні поляки наступали під без- тини проявили активність лише на пів- посереднім керівництвом Ю. Пілсудсько- денному напрямку і захопили Вінницю, го, силами трьох (2, 3, 6) армій курсом Тульчин, Немирів, Вапнярку (силами на Вінницю, Житомир, Коростень. 6-та 6-ї армії), Козятин, Сквиру (силами 2-ї армія вдарила від Проскурова на Жме- армії), Васильків, Трипілля, Білу Церк- ринку, Вінницю і Могилів-Подільський. ву (силами особливої Васильківської 2-га армія – на Козятин – Фастів – Київ, групи). До 25 травня фронт вирівняв- відсікаючи частини 14-ї армії від 12-ї і ся майже прямою лінією – від Трипілля стверджуючи південну вісь просування. до Липовця, а далі виступав на схід, до Головні удари наносилися 3-ю армією – Гайсина і Тростянця. В кінці травня по- на Житомир і Коростень [26, c. 320]. ляки почали наступ на південно-східній Вже 26–28 квітня, в битвах за Козя- ділянці фронту – вийшовши до Таращі тин, Житомир і Вінницю, були розгром- і захопивши Ржищів. У районі Липо- лені 12 та 14 частини радянської армії. В вець – Гайсин просуванню польської ар- результаті в полон потрапили близько мії сприяли повстанські отамани В. Ку- 10 тис. червоноармійців. Натомість во- ровський, Я. Шепель, А. Волинець [26, рогові вдалося розсікти 58-му дивізію, c. 322]. але вона змогла вийти з оточення і зай­ Тут необхідно відзначити, що укра- няти плацдарм з півночі, обороняючи їнське населення на «звільнених терито- Київ [26, c. 321]. ріях» насторожено і без всякого ентузі- 6 травня 3-тя польська армія разом азму зустріло польську армію і союз між із 6-ю Січовою дивізією М. Безручка за- Польщею та УНР. Уже через два тижні володіли Києвом. В той же день вони після початку війни стримані настрої переправились на лівий берег Дніпра, населення перетворилися на ворожі. зайняли плацдарм у 15–20 км на схід від Причиною цього були самочинні, без- Києва. До 16 травня фронт на схід від контрольні реквізиції польської армії в Києва стабілізувався [26, c. 321]. українських селах, що нагадували най- Незважаючи не певні успіхи, опера- темніші часи гетьманщини (літо 1918 ція із взяття Києва не була повністю реа­ року). Польські коменданти забирали у лізована польськими військами. Удари селян худобу, зерно, фураж, цукор, жор- від Прип’яті­ з метою оточення радян- стоко розправлялися з незадоволеними ського київського плацдарму не досягли й саботажниками [26, c. 323]. мети. Основні атакуючі дії польська ар- Така поведінка союзників викликала мія здійснювала фронтально, що дало різкі протести С. Петлюри й керівниц­ можливість Червоній армії, не зазнавши тва УНР. Вони намагалися впливати на великих втрат, відійти за Дніпро [26, Ю. Пілсудського, Раду міністрів Польщі, c. 322]. сейм, місцевих військових командирів,

Українознавство №4 (77) 2020 81 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

які безпосередньо безчинствували. Але повітових міст, 48 містечок і понад тися- всі протести українців польська влада чу сіл Галичини. просто ігнорувала. Не стримав Ю. Піл- На початку серпня між урядами судський своє слово і щодо комплектації РСФРР і Польщі буда досягнута домов­ армії С. Петлюри. Мобілізацію в Армію леність провести переговори про пере­ ­­ УНР він дозволив тільки в декількох по- мир’я. 7 серпня 6-та стрілецька дивізія Ді- вітах, хоча було обіцяно, що мобілізація євої армії УНР отримала наказ захищати пройде в повітах Волині, Поділля, Київ- польське місто Холм. 10 серпня війська щини [26, c. 323]. Червоної армії форсували р. Стрипу, але Не виправдалися надії керівництва були відкинуті назад. 16–19 серпня вони УНР і на створення апарату місцевої форсували Західний Буг, Дністер і захо- української влади на «звільнених тери- пили Стрій, Козлів, Козову, Зборів, Під- торіях». С. Петлюрою були призначені: гайці, Поморяни, Монастирське, Бере- головний комісар УНР на визволених жани [12, с. 28; 13, с. 13]. Але цей прорив місцевостях, головний комісар Києва, був невдовзі ліквідований. комісари звільнених повітів. Проте укра- 19–24 серпня частини Дієвої армії їнські комісари нічого не вирішували, і УНР тримали фронт від румунського вся повнота влади зберігалася в руках кордону до м. Єзуполя по р. Бистриці польського військового командування. через Станіславів (Івано-Франківськ) до Тільки в Кам’янці-Подільському, Мо- м. Надвірної. гилеві-Подільському, Вінниці та навко- Проте 16–17 серпня відбулися бої за лишніх селах структури УНР намагалися Радзимін, Зєльонку та Оссув, внаслідок встановити українську владу [26 c. 323]. яких більшовицькі війська були зне- Успішний польсько-український на- кровлені, розгромлені під Варшавою [24, ступ був недовгим. 11 червня 1920 р., с. 66]. прорвавши польський фронт, більшо- Особливої уваги заслуговує геро- вики вступили до Києва та згодом пере- їчна оборона Замостя. Від 28 серпня до йшли в контрнаступ на північному поль- 2 вересня 1920 р. 6-та стрілецька дивізія ському фронті. В другій половині червня Армії УНР під командуванням генера- вони взяли Вінницю, Жмеринку, Корос- ла М. Безручка, дивізія морської піхо- тень, Новоград-Волинський, а в першій ти разом з двома неповними полками половині липня – Рівне, Кам’янець- польської армії відбивали атаки Першої Подільський, Мінськ, Луцьк, Сарни, кінної армії С. Будьонного чисельністю Вільно, Гродно. В результаті проведення понад 16 тис. чоловік. Тут, під Замостям, Львівської операції (24 липня – 20 серп- в урочищі Комарів відбулася найбільша ня) військами Південно-Західного фрон- битва кавалерії ХХ ст. Отримавши чис- ту Червоної армії з 52 повітів Східної ленні втрати і не здобувши міста, армія Галичини вони повністю зайняли 14, Будьонного відійшла на схід у напрямку чотири повіти – частково. В останні дні Володимира-Волинського [13, с. 13]. липня більшовики оволоділи Хоростко- В результаті згаданих двох битв і вом, Борщівом, Чортковом, Білостоком поразки М. Тухачевського на фрон- і Брестом [12 с. 27–28]. Загалом упро- ті стався перелом, і Червона армія під довж липня червоноармійці зайняли 17 ударами польсько-українського війська

82 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

відступила на схід. Тими ж днями в Мо- УНР форсували Дністер на кордоні те- скві розпочався новий раунд радянсько- перішніх Івано-Франківської та Терно- польських переговорів, на яких Польщі пільської областей. 11 вересня почався були запропоновані важкі умови, зокре- наступ на Волинь 3-ї польської армії ма анулювати угоди з УНР, не утримува- під проводом генерала В. Сікорського. ти на своїй території її війська та інші, 15 вересня армія УНР перейшла Дністер, які означали повну її капітуляцію. Та ра- а 18 – Збруч. 17 вересня у бою в районі дянські дипломати прорахувалися, і на Теребовлі особливо відзначилась Окре- нових переговорах щодо перемир’я у ве- ма кінна дивізія. 19 вересня було звіль- ресні – жовтні, коли, як згодом згадував нено Тернопіль, 10 жовтня – Коростень, Ю. Пілсудський, можна було продовжу- Жмеринку, 24 жовтня – Вінницю. Укра- вати наступ, умови диктували поляки. їнські війська вийшли на лінію Яруга – Проте польське суспільство і впливові Шаргород – Бар – Деражня – Летичів – політики рішуче виступали за припи- Літин. Польські війська у цей час також нення війни з Росією. мали успіх і вийшли на лінію Летичів – 24 серпня частини Червоної армії пе- Хмільник – Остропіль – Коростень. Та- рейшли р. Дністер і рушили у напрямку ким чином, фронт проходив за 150 км м. Городенка, але частини 5-ї Херсон- від Києва [13, с. 14]. ської дивізії Дієвої армії УНР їх відкину- Взаємне виснаження сторін у вій­ ли на східний берег р. Дністер. 25 серпня ні привело до необхідності підписання після бою відбувся вступ до міста Тисме- мирного договору. Без узгодження з УНР ниця Окремої кінної дивізії та Київської та іншими союзниками 12 жовтня 1920 р. дивізії Дієвої армії УНР. 26 серпня части- в Ризі був підписаний російсько-поль- ни Дієвої армії УНР форсували Дністер ський прелімінарний мирний договір, біля Нижніва і просунулись на Рогатин за яким припинялися бойові дії, визна- і Підгайці. Того ж дня в ході наступу на чалася лінія кордону по Україні: Сар- Львів червоноармійські підрозділи зай­ ни – Рівне – Радивилів – р. Збруч. Поль- няли Перемишляни. 27 серпня частини ща зобов’язалася припинити підтримку Дієвої армії УНР форсували р. Дністер і збройних формувань УНР і Врангеля. рушили у напрямку на м. Галич. 28 серп- 19 жовтня перемир’я вступило в дію. ня відбулася спроба наступу червоноар- Натомість 18 березня 1921 р. був під- мійців поблизу села Комарівка на тили писаний Ризький мирний договір між 8-ї бригади 3-ї Залізної армії, натомість Польщею та РСФРР. За ним припиня- атаку було відбито. 29 серпня частини лись бойові дії, анулювався Варшав- Дієвої армії УНР вступили до містечка ський договір 1920 р. між Польщею та Коростятин [13, с. 13]. УНР, встановлювався кордон (до Польщі 4–7 вересня 6-та стрілецька диві- відійшли Західна Україна й Західна Біло- зія Дієвої армії УНР зі станції Крас- русія), визнавалися національно-куль- ностав (Польща) вирушила чотир- турні права українців і білорусів, земель, ма ешелонами до Армії УНР через які відійшли до Польщі, тощо. Люблін – Перемишль – Львів – Стрий – Поразка принесла більшовицькій Станіславів. 7 вересня після посилення армії великі втрати, а передусім демо- та перегрупування частини Дієвої армії ралізувала її, висвітливши внутрішню

Українознавство №4 (77) 2020 83 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

слабкість. Тоді склалися умови, щоб ціл- розбіжності між українцями та поляка- ковито розбити й остаточно деморалізу- ми відчувалися у здійсненні політики вати ті більшовицькі війська, які оперу- України й Польщі. вали на українсько-польському фронті, На початку війни Ю. Пілсудський і але і ця можливість була втрачена. Самі С. Петлюра сподівались на масштабні польські військові визнавали, що тоді повстання селян, що мало дезорганізу- можна було переслідувати розбиті біль- вати червоний тил з початком наступу шовицькі війська аж до Москви. Ю. Піл- українських і польських військ. Але судський декількома роками пізніше цього не відбулося. Повстанські загони писав: «Армія більшовицька була так діяли сумбурно, незлагоджено й уни- розбита, що я не мав жодних військових кали сутичок із численними червоно- перешкод, щоби шагнути куди тільки армійськими частинами. Ситуація, що хотів на цілому фронті. Але я був в той склалася, була зумовлена певною мірою час затриманий в поході через брак мо- поведінкою поляків, які поводилися не ральної сили в суспільстві» [4, 32]. як союзники, а як окупанти-завойов- Отже, українсько-польські відно- ники. сини того періоду мали двосторонній Варшавський договір для Польщі, прагматичний характер. Союз спирав- як і для України, був вигідним, оскіль- ся в основному на особисті стосунки й ки укладався з єдиною найближчою ме- домовленості глав держав – С. Петлюри тою – подальшої боротьби з РСФРР. Але і Ю. Пілсудського, які не переконали в цілі цієї боротьби в майбутньому від- його необхідності та користі своїх краян, різнялися: незалежна Україна і Польща, і спільні українсько-польські військо- яка подалі відсунула від своїх кордонів ві виступи не згуртували український і радянські війська. Завдяки укладеній польський народи. Об’єднавшись через угоді й допомозі Польщі українці про- певні обставини, вони ставилися обо- довжили збройну боротьбу за свою не- пільно з певною недовірою. Зокрема, залежність проти більшовиків у 1920 р. Ю. Пілсудський, нехтуючи військовою й разом із Польщею не дали можливос- конвенцією, фактично саботував ство- ті РСФРР просунутися далі в Західну рення сильної Армії УНР. Дії С. Петлюри Європу й перенести туди «світову рево- і Ю. Пілсудського жорстко критикува- люцію». лися опозиціонерами як в українському, ЛІТЕРАТУРА так і в польському суспільствах. Україн- 1. Верстюк В. Ф. Союз Ю. Пілсудського – сько-польське політичне співробітниц­ С. Петлюри 1920 р. в сучасній українській іс- тво оцінювалося суперечливо: з одно- торіографії. Наукові записки. Історичні нау­ го боку – як перемога над віковічною ки. Київ, 2005. Т. 41. С. 61–66. взаємною ворожнечею, з іншого – як 2. Верстюк В. Союз Пілсудського – Пет- раціональний розрахунок польського люри в історії боротьби за українську дер- жавність. Український історичний журнал. державного керівництва, що мало свої 2020. Ч. 2. С. 4–21. стратегічні цілі в Україні. Частина по- 3. В’ячеслав Липинський та його доба. літикуму намагалася знайти компроміс Книга 15­ / відп. ред.: Ю. Терещенко; упоряд.: і тому не розуміла останнього реально- Т. Осташко, Ю. Терещенко. Київ: Темпора, го шансу. Суперечки, протистояння та 2010–2017.

84 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

4. Голубко В. Є. Українсько-польсько- 2010. № 2. С. 5–19; Литвин С. Симон Петлю- радянська війна 1920 р. і Східна Галичина. ра у 1917–1926 роках. Історіографія та дже- Вісник Національного університету «Львів- рела: монографія. Київ: Аквілон–Прес, 2000. ська політехніка». 2000. № 408: Держава та 464 с.; Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра армія. С. 11–21. і петлюріана. Київ: Вид-во ім. О. Теліги, 2001. 5. Гудь Б. З історії етносоціальних кон- 640 с.; Литвин С. Петлюра і Пілсудський: не- фліктів. Українці й поляки на Наддніпрян- легкий шлях до порозуміння. Війни і мир. щині, Волині й у Східній Галичині в ХІХ – Київ: АТЗТ «Українська Прес-група», 2004. першій половині ХХ ст. / авторизований С. 412–427. переклад з польської Андрія Павлишина. 14. Лівицький Андрій. Листування Харків: Акта, 2018. 482 с. (1919–1953 роки) / упоряд., вступ. ст., заг. 6. Гудь Б., Голубко В. Нелегка дорога до ред. Я. Файзуліна; Український інститут на- порозуміння. До питання генези українсько- ціональної пам’яті. Київ: Фенікс, 2019. 688 с. польського військово-політичного співро- 15. Лозинський М. Крівава книга. Час- бітництва 1917–1921 рр. Львів, 1998. 67 с. тина 2. Українська Галичина під окупацією 7. Дацків І. Українсько-польські взаєми- Польщі в рр. 1919–1920. Відень: Видання ни 1919–1920 рр.: роль дипломатії УНР. Укра- уряду Західно-Української Народньої Респу- їна дипломатична. 2011. Вип. 12. С. 795–816. бліки, 1921. 249 с. 8. Дорошенко Д. I. Нарис історії Украї­ни. 16. Лотоцький О. Симон Петлюра. Б. м., Т. II (від половини XVII століття). Вид. друге. б. в., 1936. 119 с. Київ: Глобус, 1992. 349 с. 17. Мазепа І. Україна в огні й бурі рево- 9. Зарецька Т. Відносини Директорії люції 1917–1921 рр. Київ: Темпора, 2003. 608 с. Української Народної Республіки з Поль- 18. Омелянович-Павленко М. Спогади ською Республікою (1919–1920 рр.). Між- командарма (1917–1920): документально-ху- народні зв’язки України: наукові пошуки і дожнє видання / упоряд. М. Ковальчук. Київ: знахідки. 2002. Вип.11. С. 76–92; Зарецька Т. Темпора, 2007. 608 с.: іл. Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський. Ма- 19. Павлюк О. Українсько-польський гістральне місце в історії українсько-поль- союз і політика США щодо УНР у 1920 р. ських відносин. Історія України. 2005. № 16. Український історичний журнал. 2000. № 6. С. 1–8. С. 3–16. 10. Кучабський В. Польська дипломатія і 20. Папакін А. Стосунки між УНР та східно-галицьке питання на Паризькій мир- Польщею в 1918–1919 рр. Наукові записки ній конференції в 1919 р. Дзвони. Львів, 1931. НаУКМА. 27: Історичні науки. 2004. С. 38–41. Ч. 1. С. 35–45; ч. 2. С. 109–122; Kutschabsky 21. Петлюра С. Статті, листи, документи. W. Die Westukraine im kämpfe mit Polen und Т. 2. [редкол.: Т. Гунчак, Л. Дражевська, П. Йо- dem bolschewismus in den jahren 1918–1923. сипишин та ін.]; Укр. вільна акад. наук, Б-ка Berlin: Junker und Dünnhaupt Verlag, 1934; Ку- ім. Симона Петлюри. Нью-Йорк, 1979. 627 с. чабський В. Симон Петлюра в світлі історії. 22. Петлюра С. Статті, листи, документи. Дзвони. Львів, 1936. Ч. 4. Т. 3 / упоряд. та передм. В. Сергійчука; Ін-т 11. Литвин М. Українсько-польська вій­ досліджень модер. історії України в США. на 1918–1919 рр. Львів, 1998. 448 с. Київ: Вид-во ім. О.Теліги, 1999. 616 с. 12. Литвин М. Р. Польсько-українсько- 23. Рудницький С. Україна і великодер- російська війна 1920 року. Україна – Польща: жави. Берлін, 1920; Рудницький С. Україн- історична спадщина і суспільна свідомість. ська справа зі становища політичної геогра- 2014. Вип. 7. С. 20–31. фії. Берлін: Українське слово, 1923. 282 с. 13. Литвин С. Петлюра і Пілсудський. 24. Руккас А. 1920 рік: Польща і Україна у Спільний похід на Київ. Воєнна історія. боротьбі проти спільного ворога – радянської

Українознавство №4 (77) 2020 85 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Росії. Етнічна історія народів Європи. 2016. 38. Шелухін С. Варшавський договір між Вип. 50. С. 51–76. поляками й Петлюрою 21 квітня 1920 року. 25. Руккас А. О. Разом з польським вій- Прага: Нова Україна, 1926. 40 с. ськом: Армія Украïнськоï Народноï Рес- 39. Швидченко Т. М. Перший Зимовий публіки 1920 р. (структура, організація, похід Армії УНР в контексті національно- чисельність, уніформа). Ніжин: Видавець визвольної революції 1917–1921 років: дис. ... ПП Лисенко М. М., 2013. 480 с. канд. іст. наук: 07.00.01 / Київ. нац. ун-т імені 26. Савченко В. Двенадцать войн за Тараса Шевченка. Київ, 2016. 223 с. Украину. Харьков: Фолио, 2006. 415 с. 27. Симон Петлюра. Статті, листи, доку- REFERENCES менти. Нью-Йорк: УВАН, 1956. 480 с. 1. VERSTIUK, V. (2005). J. Pilsudski-S. Pet- 28. Срібняк І. Українці про союз 1920 р.: liura Union in 1920 in Modern Ukrainian His- передумови та наслідки підписання Варшав- toriography. Naukovi zapysky. Istorychni nauky ської угоди між УНР і Польщею (вибрані ас- (ScientificN otes. Historical Sciences), Vol. 41. пекти історіографії проблеми). Rzeczpospolita Kyiv, pp. 61–66. [in Ukr.] Obojga Narodów i jej tradycje. Studia i szkice. 2. VERSTIUK, V. (2020). Pilsudski-Petliura Siedlce, 2004. S. 333–334. Union in the History of the Struggle for Ukrai- 29. Терещенко Ю. Варшавський договір nian Statehood. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal 1920 р. і його оцінка українською диплома- (Ukrainian Historical Journal), Vol. 2, pp. 4–21. тією. Симон Петлюра у контексті україн- [in Ukr.] ських національно-визвольних змагань: збір- 3. Tereshchenko, Yu., ed., Ostash­ ник наукових праць. Фастів: Поліфаст, 1999. ko, T., Tereshchenko, Yu., comps., (2010– С. 130–139. 2017). Viacheslav Lypynskyi and His Time. Book 30. Тимченко Р. Варшавська угода: доля 15. Kyiv: Tempora. [in Ukr.] Східної Галичини. Український історичний 4. HOLUBKO, V. (2000). Ukrainian-Pol- збірник. 2011. Вип.14. С. 80–88. ish-Soviet War of 1920 and Eastern Galicia. 31. Томашівський С. Під колесами іс- Visnyk Natsionalnoho universytetu “Lvivska po- торії / вступ. ст. Б. Коваля. Вид. 2-ге. Нью- litekhnika” № 408: Derzhava ta armiia (State and Йорк: Булава, 1962. 111 с.; Томашівський С. Army, (408) of Lviv Polytechnic National Univer- Симон Петлюра. Б. м., 1976. 12 с. sity Buletin), pp. 11–21. [in Ukr.] 32. Українсько-польська військово-по- 5. HUD, B. (2018). From the History of Eth- літична співпраця у 1917–1921 рр.: ґене- nosocial Conflicts. Ukrainians and Poles in the за, результати, уроки. Warszawskie Zeszyty Dnieper Ukraine, Volhynia, and Eastern Gali- Ukrainoznawcze / рod red. Stefana Kozaka. cia in the 19th – First Half of the 20th Century. Warszawa, 1996. № 3. S. 120–135. Kharkiv: Akta, 482 p. [in Ukr.] 33. Центральний державний архів ви- 6. HUD, B., HOLUBKO, V. (1998). The щих органів України (ЦДАВО України). Road to Understanding Is Not Easy. On the Gen- Ф. 3696, оп. 2, спр. 404, арк. 4, 212–213. esis of Ukrainian-Polish Military-Political Coop- 34. ЦДАВО України. Ф. 3696, оп. 2, eration in 1917–1921. Lviv, 67 p. [in Ukr.] спр. 275, арк. 65. 7. DATSKIV, I. (2011). Ukrainian-Polish 35. ЦДАВО України. Ф. 1429, оп. 2, Relations in 1919–1920: The Role of UPR Di- спр. 20, арк.11–13. plomacy. Ukraina dyplomatychna (Diplomatic 36. ЦДАВО України. Ф. 3933, оп. 1, спр. 4, Ukraine), Vol. 12, pp. 795–816. [in Ukr.] арк. 20. 8. DOROSHENKO, D. (1992). From the 37. Центральний державний архів гро- Middle of the 17th Century, Vol. 2 of Essay on the мадських об’єднань України (ЦДАГО Украї­ History of Ukraine, 2nd ed. Kyiv: Hlobus, 349 p. ни). Ф. 1, оп. 6, спр. 18, арк. 6. [in Ukr.]

86 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Краснодемська І. Ставлення українського й польського...

9. ZARETSKA, T. (2002). Relations of the 16. LOTOTSKYI, O. (1936). Symon Petliu- UPR Directory with the Republic of Poland ra, 119 p. [in Ukr.] (1919–1920). Mizhnarodni zviazky Ukrainy: 17. MAZEPA, I. (2003). Ukraine in the Fire naukovi poshuky i znakhidky (International Af- and Storm of the Revolution of 1917–1921. Kyiv: fairs of Ukraine: Scientific Research and Find- Tempora, 608 p. [in Ukr.] ings). Vol. 11, pp. 76–92; ZARETSKA, T. (2005). 18. OMELIANOVYCH-PAVLENKO, M., Symon Petliura and Josef Pilsudski. The Main- Kovalchuk, M., comp., (2007). Memoirs of stream Place of the Polish-Ukrainian Relations the Commander (1917–1920): A Documentary in History. Istoriia Ukrainy (History of Ukraine), and Artistic Publication. Kyiv: Tempora, 608 p.: (16), pp. 1–8. [in Ukr.] il. [in Ukr.] 10. KUCHABSKYI, V. (1931). Polish Di- 19. PAVLIUK, O. (2000). Ukrainian-Polish plomacy and the Eastern Galician Question Union and US Policy towards the UPR in 1920. at the Paris Peace Conference in 1919. Dzvo- Ukrainskyi istorychnyi zhurnal (Ukrainian His- ny. Lviv, Vol. 1, pp. 35–45; Vol. 2, pp. 109–122; torical Journal), (6), pp. 3–16. [in Ukr.] KUTSCHABSKYI, V. (1934). Western Ukraine 20. PAPAKIN, A. (2004). Relations between in the Struggle with Poland and Bolshevism in the Ukrainian People’s Republic and Poland in 1918–1923. Berlin: Junker und Dünnhaupt Ver- 1918–1919. Naukovi zapysky NaUKMA. № 27: lag; KUCHABSKYI, V. (1936). Symon Petliura in Istorychni nauky (Historical Sciences, (27) of the Light of History. Dzvony, Vol. 4. Lviv. [in Ukr.] Scientific Notes of National University of “Kyiv- 11. LYTVYN, M. (1998). Ukrainian-Polish Mohyla Academy”), рp. 38–41. [in Ukr.] War of 1918–1919. Lviv, 448 p. [in Ukr.] 21. Hunchak, T., Drazhevska, L., 12. LYTVYN, M. (2014). Polish-Ukrainian- Yosypyshyn, P., et al., eds., (1979). S. Pet- Russian War of 1920. Ukraina-Polshcha: istorych- liura. Articles, Letters, Documents. Vol. 2. New na spadshchyna i suspilna svidomist (Ukraine- York: Ukrainian Free Academy of Sciences; Poland: Historical Legacy and Communal S. Petliura Library, 627 p. [in Ukr.] Consciousness), Vol. 7, pp. 20–31. [in Ukr.] 22. SERHIICHUK, V. (1999). S. Petliura. 13. LYTVYN, S. (2000). Petliura and Pilsud- Articles, Letters, Documents. Vol. 3; Institute ski. The United March to Kyiv. Voienna istoriia of Studying Modern Ukrainian History in the (Military History), (2), pp. 5–19; LYTVYN, S. USA. Kyiv: O. Teliha Publishing, 616 p. [in (2000). Symon Petliura in 1917–1926. Histo- Ukr.] riography and Sources: A Monograph. Kyiv: 23. RUDNYTSKYI, S. (1920). Ukraine and Akvilon–Pres, 464 p.; LYTVYN, S. (2001). Great Powers. Berlin; RUDNYTSKYI, S. (1923). Court of History: Symon Petliura and His Legacy. The Ukrainian Case from the Standpoint of Po- Kyiv: O. Telihy Publishing, 640 p.; LYTVYN, S. litical Geography. Berlin: Ukrainske slovo, 282 p. (2004). Petliura and Pilsudski: A Difficult Path [in Ukr.] to Understanding. Viiny i myr (Wars and Peace). 24. RUKKAS, A. (2016). 1920: Poland and Kyiv: Ukrainska Pres-hrupa JSC, pp. 412–427. Ukraine in the Struggle against a Common En- [in Ukr.] emy – the Soviet Russia. In: Etnichna istoriia 14. Faizulina, Ya., comp., (2019). Andrii narodiv Yevropy (Ethnic History of European Livytskyi. Correspondence (1919–1953). Kyiv: Nations), Vol. 50, pp. 51–76. [in Ukr.] Ukrainian Institute of National Remembrance; 25. RUKKAS, A. (2016). Together with the Feniks, 688 p. [in Ukr.] Polish Army: Army of the Ukrainian People’s Re- 15. LOZYNSKYI, M. (1921). Ukrainian public of 1920 (Structure, Organization, Number, Galicia under the Occupation of Poland in 1919– Uniform). Nizhyn: Vydavets PP Lysenko M. M., 1920, Part 2 of A Bloody Book. Vienna: West 480 p. [in Ukr.] Ukrainian People’s Republic Government Edi- 26. SAVCHENKO, V. (2006). Twelve Wars tion, 249 p. [in Ukr.] for Ukraine. Kharkov: Folio, 415 p. [in Rus.]

Українознавство №4 (77) 2020 87 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

27. Symon Petliura. Articles, Letters, Docu- 111 р.; TOMASHIVSKYI, S. (1976). Symon Pet- ments. New York: UVAN, 480 p. [in Ukr.] liura. [n. p.], 12 p. [in Ukr.] 28. SRIBNIAK, I. (2004). Ukrainians about 32. Ukrainian-Polish Military and Political the Alliance of 1920: Preconditions and Con- Cooperation in 1917–1921: Genesis, Results, sequences of Signing the Warsaw Pact between Lessons. In: S. KOZAK, ed., Warszawskie Zeszy- the Ukrainian People’s Republic and Poland ty Ukrainoznawcze, (3), pp. 120–135. [in Ukr.] (selected aspects of the historiography of the 33.–36. Central State Archives of the Supreme problem). Rzeczpospolita Obojga Narodów i jej Bodies of Power and Government of Ukraine (Ts- tradycje. Studia i szkice. Siedlce, pp. 333–334. DAVO of Ukraine). [in Ukr.] [in Ukr.] 37. Central State Archives of Public Organi- 29. TERESHCHENKO, Yu. (1999). The War- zations of Ukraine (TSDAGO of Ukraine). [in saw Pact of 1920 and Its Assessment by Ukrainian Ukr.] Diplomacy. In: Symon Petliura u konteksti ukrain- 38. SHELUKHIN, S. (1925). Warsaw Pact skykh natsionalno-vyzvolnykh zmahan: Zbirnyk between the Poles and Petliura on April 21, 1920. naukovykh prats (Symon Petliura in the Context Prague: Nova Ukraina, 40 p. [in Ukr.] of the Ukrainian National and Liberation Move- 39. SHVYDCHENKO, T. (2016). The ment). Fastiv: Polifast, рp. 130–139. [in Ukr.] First Winter Campaign of the Army of the 30. TYMCHENKO, R. (2011). Warsaw Pact: Ukrainian People’s Republic in the Context of The Fate of Eastern Galicia. Ukrainskyi istorych- the National Liberation Revolution of 1917– nyi zbirnyk (Ukrainian Historical Collection), 1921. [A thesis for Candidate of Sciences Vol. 14, pp. 80–88. [in Ukr.] degree in History, specialty 07.00.01]. Kyiv: 31. TOMASHIVSKYI, S. (1962). Under the Taras Shevchenko National University of Wheels of History, 2nd ed. New York: Bulava, Kyiv, 223 p. [in Ukr.]

С. Петлюра, відповідаючи на нападки противників, стверджував про необхідність порозуміння між Польщею й Україною, щоб встояти перед Москвою. Нові відносини змушували вносити корективи в політику Польщі й визнати самостійну Україну. «Ті українські діячі, що штовхають в обійми Російської Федерації, є люди без перспективи дер- жавної, не вміють вони піднятися вище інтересів та болів сьогоднішнього дня і через це вони кепські політики, а ро- бота їх шкідлива для України», — писав він у листі до вій- ськового міністра В. Сальського від 31 травня 1920 р.

88 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

УДК 94(477) «1932/1933»: 341.48 DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.218044

УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ 25-ТИСЯЧНИКІВ ЯК «УДАРНОЇ» МОБІЛІЗАЦІЙНОЇ ГРУПИ ПІД ЧАС ВЧИНЕННЯ ГЕНОЦИДУ УКРАЇНЦІВ 1932–1933 РР. Олеся СТАСЮК orcid.org/0000-0002-9527-982Х кандидат історичних наук, генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду Анотація. У статті проаналізовано умови формування та діяльності 25-тисячників як «ударної» мобілізаційної групи, відрядженої ЦК ВКП(б) до України для прискорення темпів колективізації та розкуркулення, а фактично для здійснення Голодомору-геноциду українців у 1932–1933 рр. Методологія дослідження ґрунтується на реалізації принципів системного підходу для аналізу групи 25-тисячників з її структурно-функціональними, рольовими та поведінковими змінами, а також на порівняльно-історичному і проблемно-хронологічному методах. Наголошено, що у процесі організаційної, контролюючої та пропагандистської роботи з місцевим населенням 25-тисячники продемонстрували повну некомпетентність і конфліктність за умови відсутності практичного досвіду масової організації колгоспів та зосередженості на виконання плану «операції по кулаку». Доведено, що, компенсуючи брак такого досвіду, «ударні» групи, використовуючи своє привілейоване становище, перетвори- лись на універсальну кадрову силу, потенціал якої не відповідав повноваженням, якими її на- діляли, на бездумних, ідеологічно витриманих і «правильно мислячих» виконавців директив ЦК ВКП(б) щодо здійснення Голодомору-геноциду українців. Стверджено, що репресивно-ка- ральний та мобілізаційний потенціал 25-тисячників фактично вичерпав себе у 1933 р., коли 85% селянських господарств охопила масова колективізація. Згідно з сучасними даними, за весь період розкуркулення за безпосередньою участю 25-тисячників до Сибіру і на північ Росії з України було вивезено від 1,5 до 2 млн. українців, а від 300 до 500 тисяч осіб було розстріляно на місці як «кулаків». Ключові слова: 1932–1933 рр.; Голодомор-геноцид; 25-тисячники; виконавці; розкуркулен- ня; масова колективізація.

CIRCUMSTANCES OF FORMATION AND FUNCTIONING OF TWENTY-FIVE-THOUSANDERS AS A “STRIKE” MOBILIZATION GROUP DURING THE FAMINE-GENOCIDE OF UKRAINIANS IN 1932–1933 Olesia STASIUK Candidate of Historical Sciences, CEO of the National Holodomor Museum Annotation. The article analyzes the circumstances of formation and activity of twenty-five- thousanders as a “strike” mobilization group. These people were sent by the Central Committee of the All-Union Communist Party (Bolsheviks) (CC AUCP(b)) to Ukraine to facilitate collectivization and dekulakization, which in fact meant committing the Famine-Genocide to Ukrainians in 1932–1933. The methodology of the study is based on the principles of the system approach to the analysis of the

© Cтасюк О.

Українознавство №4 (77) 2020 89 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

twenty-five-thousanders’ group with its structural, functional, role, and behavioral changes, and also the historical-comparative and problem-chronological methods. The research emphasizes that in the process of organizational, controlling, and propagandistic work with the local population, twenty-five- thousanders showed full incompetence and conflict-generating behavior, had no practical experience in mass organization of collective farms, and focused on implementing the “anti-kulak operation”. It is proven that to compensate for such lack of experience, the “strike” mobilization groups used their privileges and turned themselves into a universal personnel force whose potential did not correspond to the assigned powers, into ideologically “correct-minded” executors of the CC AUCP(b)’s directives aimed at committing the Famine-Genocide to Ukrainians. It is argued that the repressive, punitive, and mobilizing potential of the twenty-five-thousanders actually exhausted itself in 1933, when 85% of farms were collectivized. According to the contemporary data, during the whole period of dekulakization, actively supported by the twenty-five-thousanders, 1.5 to 2 million Ukrainians were exiled from Ukraine to Siberia and northern regions of Russia, and 300 to 500 thousand people were shot on sight as “kulaks”. Key words: 1932–1933; Famine-Genocide; twenty-five-thousanders; executors; dekulakization; mass collectivization. Досліджуючи тему особливостей пленумі було прийнято резолюцію, яку формування інституту уповноважених озвучив голова Колгоспцентру Г. Камін- з метою прискорення трансформації ський, про максимально швидке залу- сільськогосподарського сектору та со- чення в село значних кадрових ресурсів, ціально-політичного забезпечення ко- а точніше, про негайний набір 25 тисяч лективізації в Україні, а насправді для промислових працівників задля управ- реалізації Голодомору-геноциду в 1932– ління «колгоспним будівництвом» [13, 1933 рр., важливо виділити структурно- с. 524]. типологічні елементи цієї низової ланки У результаті цієї кадрової мобіліза- радянсько-репресивного режиму, щоб ційної кампанії була сформована «удар- диференціювати групи та сфери відпо- на» група під назвою «25-тисячники», відальності за вчинений злочин. що відіграла вагому роль як інструмент Одним із таких структурних елемен- тотального одержавлення аграрного тів, що входили до складу виконавчого сектору та, що важливіше, здійснення апарату рішень московського партій- Голодомору-геноциду українців. Фор- ного центру на місцях, були так звані муванням цієї «ударної» мобілізаційної «25-тисячники». Йдеться про рішення групи за дорученням РНК СРСР займа- Секретаріату ЦК ВКП(б) про мобіліза- лася Всесоюзна центральна рада профе- цію додаткових кадрів для зміцнення сійних спілок. За підрахунками В. Ма- колгоспів на пленумі у листопаді 1929 р., рочка, на початку січня 1930 р. 60 тис. що відповідало більшовицькій політико- робітників виявили бажання працювати ідеологічній доктрині про передову роль в селах, з яких 16 тис. – в УСРР. Відібра- робітничого класу в успішних револю- ли та відрядили 27 519 добровольців, ційних перетвореннях існуючого соці- враховуючи 8421 особу з УРСР, з яких ального ладу та заяві Й. Сталіна про те, 6435 виїхало прямо на село в колгоспи. що «сьогодні селом покликане керувати Суто російського контингенту в україн- місто, селянином – робітник» [24, с. 271]. ські села прибуло понад 1 900 робітни- Відповідно до цього на вищезгаданому ків. Переважна більшість 25-тисячників,

90 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

відряджених до України, були комуніста- сільського господарства та різні аспек- ми (64%) та працівниками промисловос- ти їхньої діяльності широко висвітле- ті (металісти – 40%, гірники – 20%) [18, ні в літературі – краще, ніж їхня роль у с. 297]. здійсненні Голодомору-геноциду. Як за- Звернення до історичного досвіду значає Н. Троценко, у вітчизняній істо­ формування подібних «ударних» груп ріографії склалося кілька етапів роз- свідчить, що мобілізаційні пріоритети робки цієї теми: 1) початок 1930-х рр., і технології були важливими для орга- 2) кінець 1940-х–1980-ті рр., 3) пост­ нізації та безпосередньої реалізації з радянський період [25, с. 3]. боку радянського тоталітарного режиму У 1930-х рр. почали з’являтися ана- геноциду українців, а тому їхня функ- літично-публіцистичні роботи про ціональність у контексті радикальних 25-ти­сяч­ників – пропагандистські за соціально-політичних трансформацій, фор­мою і змістом брошури (О. Макси- участь у вчиненні злочину становлять мов, Є. Гурович, М. Курейко, Г. Єфімов, безсумнівний об’єкт наукового інтересу. І. Марморштейн). Окремо потрібно Зазначена мобілізаційна кампанія як відзначити праці Є. Зомбе [9] та В. Се- сутнісний і невід’ємний елемент кому- лунської [22], з яких у другій половині ністичної диктатури, впровадження якої 1940–1950 рр. почався новий науковий в Україні відбувалося паралельно з «ви- етап у вивченні цієї теми: основні кон- голодженням» українців, є актом, щодо цептуальні положення, характерні для оцінки якого тепер не існує однозначних радянської історіографії теми, а також історіографічних суджень. залучення нового фактичного матеріа- Для вироблення зваженої та об’єк­ лу для розгляду таких аспектів, як від- тивної­ позиції слід розширити пред- бір робітників, підготовка їх на курсах, метне поле дослідження, поєднавши розподіл по регіонах і використання на політико-ідеологічний контекст і харак- місцях. У 1950-х рр., враховуючи рішен- теристику 25-тисячників, враховуючи їх ня ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від склад, діяльнісно-поведінковий аспект 25 березня 1955 р. про відрядження з і методи, які вони застосовували щодо міст у села близько 30 тис. добровольців українських селян під час забезпечення для управління колгоспами-аутсайдера- високих темпів виконання плану хлібо- ми, увійшли в науковий обіг нові мате- заготівель та впровадження в життя пар- ріали, з’явилися здебільшого ідеологічно тійного курсу на прискорену колективі- вмотивовані історичні нариси та наукові зацію. У випадку з Україною ці «ударні» праці про 25-тисячників (М. Івницький, групи продемонстрували некомпетент- В. Розенфельд, К. Маслов та ін.). ність, підлеглість та партійну функціо- Значним внеском у наукову розробку нальність, що вилилося у жорстоке по- теми у 1960-х рр. були книги Ю. Борисо- водження з українцями та членами їхніх ва [1] і В. Селунської [23], де ця проблема сімей під час вилучення у них матері- вперше була розглянута з комплексних альних засобів для існування, доклавши позицій, запропоновано підрахунки по свою «лепту» до геноциду 1932–1933 рр. кожній області та розширено тематичне Аналіз джерел і публікацій показує, поле аналізу. У 1950–70-х рр. з’явилося що участь 25-тисячників у колективізації безліч статей, брошур і глав у книгах,

Українознавство №4 (77) 2020 91 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

присвячених роботі 25-тисячників в Натомість українські дослідники окремих республіках і регіонах (І. Ліф- (не всі, звичайно, але переважна біль- шиць, В. Тюшев, Г. Мачін, В. Мухачев, шість), опираючись на ґрунтовну робо- Г. Халіулін та ін.). Продовжувалося на- ту з архівними джерелами, наявними копичення емпіричного матеріалу і до- в Україні, продовжують розширювати слідження діяльності 25-тисячників контекст розуміння не лише соціально- у регіональному аспекті у 1980-х рр. го складу та поведінково-діяльнісного (В. Поляков, Є. Алєксєєнко), починають аспекту уповноважених, які забезпечу- більш критично оцінюватися результати вали на місцях виконання плану «опера- попередників, хоча в цілому ідеологіч- ції по кулаку», враховуючи роль у цьо- ний аспект продовжує домінувати в тра- му 25-тисячників, а також поглиблюють диційному для радянської епохи ключі розуміння їх співучасті у вчиненні зло- вихваляння «передових представників чину-геноциду українців 1932–1933 рр., робітничого класу». До речі, вперше про що воліють не говорити російські детально висвітлено діяльність 25-ти- вчені. Варто відзначити на сучасному сячників у маловивчений період 1931– етапі роботи таких авторів, як В. Ма- 1932 рр. на матеріалах Української РСР у рочко [18], С. Калінкіна, С. Корновенко, роботі І. Мельничука [20]. С. Маркова та Н. Романець [11], С. Куль- У пострадянський період знижуєть- чицький [14], В. Васильєв та Л. Віола [2], ся інтерес до проблем робітничого кла- О. Вовк [6], Л. Якубова [29], Т. Демчен- су та активізується розробка проблем, ко [8], О. Лисенко [17] та ін. по­в’язаних з насильницькою колективі- Попри це вагомих результатів у пе- зацією сільського господарства і пере­ реосмисленні участі 25-тисячників як осмисленням її наслідків, перш за все для мобілізаційної групи у здійсненні Голо- українських селян. І тут потрібно розріз- домору-геноциду українців на місцях няти російський та український наукові поки не досягнуто з огляду на відсут- дискурси. Так, російські історики на су- ність комплексного дослідження із залу- часному етапі намагаються позбутися ченням ґрунтовної джерельної бази. ідеологічних штампів щодо 25-тисячни- Мета статті – аналіз умов формуван- ків, досліджуючи головно їх склад, про- ня та діяльнісно-поведінкових характе- блему «чужих» і «місцевих» керівників, ристик 25-тисячників як «ударної» мо- драматичні як для українських селян, білізаційної групи, яку цілеспрямовано так і для самих працівників соціально- використовував центральний та респуб­ психологічні наслідки, їх неготовність ліканський партійний апарат, маючи на і непрофесіоналізм під час виконання меті під прикриттям прискореної колек- своїх обов’язків, грубість і аморальність тивізації винищити частину українців поведінки в окремих випадках (О. Лева- як націю. кін [15], А. Сахаров [21], Л. Мезіт [19], 1 січня 1930 р. на засіданні Секре- Н. Троценко [25] та ін.), проте намага- таріату Всеукраїнського Центрального ються триматися «негеноцидної» лінії, Виконавчого Комітету (ВУЦВК) йшло- обираючи своїм об’єктом вивчення ті ся про відрядження 5 тис. робітників регіони, в яких репресивна радянська для роботи у селі та забезпечення їм машина не лютувала з великою силою. необхідних умов. З «Витягу з протоколу

92 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

№ 39/432» цього засідання також дізна- будівництва, ознайомлення їх з важ- ємось, що «високі темпи соціалістичної ливими поточними рішеннями партії реконструкції народного господарства, та уряду та забезпечення закріплення посилення наступу на капіталістичні 25-тисячників в колгоспах – провести з елементи та загострення класової бо- 15 січня по 15 лютого місячні курси, яки- ротьби вимагають потрібної чіткості та ми охопити всіх… 2. Відповідальність за загострення клясово-твердої лінії в ро- організацію курсів та господарче обслу- боті радянських, господарчих і коопера- говування покласти на райколгоспспіл- тивних організацій» [28, арк. 12]. ки, в яких будуть організовані курси, Зі зведення Укрколгоспу про прийом запропонувавши їм на завідуючого кур- та розміщення робітників по колгоспах сами виділити одного інструктора і за- України від 22 лютого 1930 р. дізнаємося, кріпити його за курсами на весь час на- що всього в колгоспах, за неточними да- вчання. 3. Мережа курсів (72 курсів) та ними, було розміщено 5579 осіб на такі учбовий план на 200 годин затвердити, посади: голів і заступників голів колгос- запропонувавши сектору кадрів довести пів – 1851 ос., членів правлінь колгос- мережу й учбовий план не пізніше 1 січ- пів – 1087 ос., голів і заступників голів ня до районів» [10, c. 526]. кущів і машинно-тракторних станцій – Також РНК УСРР отримала дору- 690 ос., членів правлінь кущів і МТС – чення розробити та внести до президії 317 ос., на культурно-побутову роботу – ВУЦВК законопроект, яким би гаранту- 250 ос., завідуючих підприємствами в валося збереження на певний термін за колгоспах і кущах – 215 ос., на партійну і цими «ударниками» прав і пільг у сфері комсомольську роботу – 262 ос., на інші праці, податків, освіти, матеріального роботи (на низовій кооперативній ланці, забезпечення та комунального обслуго- на роботи з організації праці тощо) – вування, які були у них до відрядження. 907 ос. Ці дані свідчать, що в основному Йшлося про норми постачання харчів робітників використовували на низовій і речей споживання через кооперацію, ланці керівної колгоспної роботи [10, про право на житло у фабрично-завод- с. 422]. ських будинках, якщо установа, до якої Про цілеспрямованість мобілізацій- їх було відряджено, не забезпечувала ної кампанії із залученням 25-тисячни- рівноцінне житло, а також про заборо- ків свідчить те, що місцевим партійним і ну звільнення з робочого місця за ско- радянським організаціям було доручено роченням штатів чи раціоналізацією та належним чином зустріти «ударні» гру- збереження впродовж певного часу за- пи, провести для них короткострокові робітної платні «в розмірі, що одержував курси, ознайомити їх з природно-кліма- висуванець на виробництві пересічно за тичними та економічними особливос- останні три місяці роботи в тому разі, тями регіонів. Приміром, у протоколі коли зарплатня по посаді, на яку висуне- засідання правління Укрколгоспцентру но, нижча від тієї, що робітник одержу- про організацію курсів для 25-тисячни- вав до висунення» [28, арк. 12]. ків від 30 грудня 1930 р. зазначено: «З Щоб прискорити прикріплення 25-ти­ метою підвищення теоретичного рів- сячників­ до різних установ для здійснен- ня 25-тисячників в галузі колгоспного ня постійного робітничого кон­тролю над

Українознавство №4 (77) 2020 93 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

ними, передбачалися періо­дичні обсте- бідняцько-середняцьких мас правлін- ження за допомогою робітничих бригад нями колгоспів, часто-густо й без всякої для перевірки умов праці, негайне повер- участи з боку сельрад. До числа розкула- нення робітника на попереднє місце пра- чених господарств в деяких селах попа- ці у разі його нездатності виконувати ро- ли й середняки, що є грубою політичною боту, тоді як рішення про його звільнення помилкою» [27, арк. 17]. мало прийматися за погодженням з орга- Хоча 25-тисячників переважно від- нізацією, яка його висунула [6, с. 57]. ряджали на керівну роботу (членами Незважаючи на численні деклара- або головами правлінь колгоспів), вони тивні заяви місцевих партійних органів не завжди опинялися на місцях у ролі про те, що переважна більшість 25-ти- керівників. Не лише селяни, а й місцева сячників «не тільки міцно осіла безпосе- влада часто сприймала їх вороже, вва- редньо на передових позиціях боротьби жаючи, що ці «ударники» підривають її за соціалістичну реконструкцію села», а авторитет. А тому відбувалися затримки й зуміла «поставити тисячі колгоспів у у виплаті зарплатні, виплати «натурою», лави передових ударників соціалістич- цькування односельцями, розміщення ної перебудови села й рішучого викор- у підсобних приміщеннях, переведення човування всіх рештків капіталізму» [10, з місця на місце до 10 разів за місяць, c. 529–530], насправді ситуація не була робота поштарями, конюхами, догляда- настільки оптимістичною, як би того чами худоби тощо. Як зазначають сучас- хотілося партійним вождям. У багатьох ні автори, «в УСРР з 2 548 осіб 316 по- регіонах перші дні перебування робіт- кинули роботу та поїхали назад у міста, ників у колгоспах були тяжкими через 146 – не отримували зарплату взагалі, недостатньо проведену роботу щодо 980 – отримували менше 32 крб., 695 – забезпечення їх житлом, харчуванням менше 42 крб., «натурою» – 170 осіб, тощо. Виникало чимало непорозумінь 4 покінчили життя самогубством, тільки із зарплатнею, оскільки кожна округа 811 осіб мали куди привести свої роди- в цьому питанні виходила з особливих ни, 552 особи вибули через крадіжки та міркувань до моменту видання Укркол- інші злочини. На Дніпропетровщині в госпом разом з НКП праці директиви комуні «Червоний Жовтень» два­дця­ти­ про внормування зарплатні. п’ятитисячник протягом трьох місяців Про негативне ставлення колгосп­ни­ був безробітним; на Поділлі у Чорно­ ків до робітників-двад­ця­ти­п’ятити­сяч­ острівному районі активіст Булов за ни­ків, враховуючи їхні не­ком­петентність, 1,5 місяці отримав лише 10 крб. та голо- недосвідченість і неспро­можність на- дував; у Проскурівському районі такий бути відповідного авторитету, свідчать працівник скаржився, що навіть гадки документи інформаційного відділу ЦК не мав про «безумство цієї роботи» [11, КП(б)У, зокрема довідка Бюро Вовчан- c. 207]. ського районного партійного комітету Однак ті, хто опинялися на керівних 23 січня 1930 р., адресована партійному посадах, творили інші «безумства», що керівництву Харкова про те, що «робота прямо випливало з логіки непримирен- щодо ліквідації куркуля, як класи, про- ної боротьби з «куркулем» як ворожим вадилась майже без всякої підготовки класом, від якої, на думку московського

94 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

партійного керівництва, залежить ус­ «при допомозі комнезамівського шумо- пішний перебіг соціалістичного будів- виння заготовляли, виконуючи «пляни» ництва. У статті «У похід на куркуля» так, що й недопечений хліб забирали, за- в газеті «Комуніст» від 28 січня 1930 р. бирали, що могло підтримувати життя С. Косіор наголосив на тому, що для селянства» [7, с. 3]. організації та здійснення наступу на Загони 25-тисячників, відданих ЦК куркульство за участю бідноти й серед- ВКП(б) людей, переважно росіян із Тули, няків, які йдуть до колгоспів, для пере- Ленінграда, Москви, Горького та інших дання куркульського майна останнім російських міст, підсилені в деяких око- потрібно провести титанічну роботу лицях також іншими комуністичними на селі, перш за все у районах суцільної кадрами, провадили справжній терор – колективізації. І це «величезної ваги за- конфісковували майно заможних укра- вдання лягає на відряджуваних поряд- їнських селян, а їхні родини часто роз- ком мобілізації робітників 25-тисячни- стрілювали на місці або вивозили до ків» [2, с. 145]. Сибіру. Як приклад наведемо розповідь Вже навесні 1930 р. 25-тисячники свідка про розкуркулення в с. Нова Пав- були в кожному третьому колгоспі, а 80% лівка Нікопольського району Дніпро- їх входили до складу правлінь, активно петровської області, передану М. Вер- впроваджуючи в життя партійний курс бицьким: «Ранком 28 червня 1930 року на прискорену колективізацію «натис- нас відправили з Нікополя на станцію ково-кампанійськими» методами. Ана- Павлопілля. Аж до посадки до вагонів, лізуючи врожайність та експорт зерна у чоловіків тримали весь час окремо від 30-х роках ХХ ст., К. Левченко спросту- сімей. Коли почали садовити до ваго- вав спроби зарахувати до причин Голо- нів, разом з чоловіками, ...виявилось, домору-геноциду неврожай та вивезен- що багато з жінок покидали своїх дітей. ня з СРСР 17,7 млн. центнерів збіжжя На гіркі докори батьків, жінки з сльоза- та наголосив на цілеспрямованому та ми, під загальний плач та крики конвою координованому з Москви викачуванні ҐПУ, кричали: «Я їм рідна мати. Я не по- продовольчих товарів з українських сіл везу їх з собою туди, куди нас вивозять силами 25-тисячників та їхніх побігачів: на певну смерть». Людська мова занад- «Взимку 1932–1933 років в Україні існу- то бідна, щоб передати весь жах траґе- вали десятки тисяч таких бриґад; тоді в дії цих нещасних батьків та матерів, що їхніх рядах було щонайменше 200–300 мусіли самі, – з почуття материнської, тисяч москвинів, що отримували від любови та материнської відповідальнос- колгоспів харчові приділи для себе і сво- ті, – пустити в світ своїх власних, малих їх помічників. Водночас місцеве укра- дітей... До цього їх змусили вістки з пів- їнське населення вже вмирало з голо- ночі від першої партії розкуркулених. ду» [16, с. 551]. Дехто з них втік і розказував, а інші при- Схожої думки дотримується І. Вовчук, слали листи і писали, що майже всі діти вважаючи, що «голодова облога» була вимерли дорогою та вже на місці, вики- спланована кремлівським штабом на чолі нуті з вагону у сніг, щоб ще йти сотні кі- з Л. Кагановичем, скерована П. Постише- лометрів у ліси і там самим собі будувати вим та реалізована 25-тисячниками, які житлові бараки...» [5, c. 37].

Українознавство №4 (77) 2020 95 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Жорстокість і зневага до місцевого агітпромом. Він агітував все, як то гарно населення з боку 25-тисячників, на дум- жити при радянській владі. Але хто його ку Л. Якубової, не в останню чергу була слухав? Ніхто його не слухав. Так ходив зумовлена національним фактором, брехун з кутка в куток, ніхто його не хо- оскільки «ударні» загони не знали особ­ тів навіть слухати, бо всі знали, що він ливостей життя українського села, і ко- робить. Пощо мені говорити те, чого я не роткострокові курси, які вони проходи- бачу. Те, що я бачу, то мені не треба гово- ли, в цьому їм не допомагали: «Справді, рити. Називався він Нізяєв. Хе, того тут хто б скоріше запроваджував драконів- не треба» [4, c. 385]. ські державні ухвали, які під корінь рі- Важливими є спогади Грицька Сі- зали село: пролетар із далекого міста та рика, який разом з батьками мешкав на ще й іншої національності, чи місцевий хуторі Бабаковому Воронізької сільра- селянин – «кров від крові» своєї землі, ди Шосткинського району (тоді це була якому півсела доводилося ріднею?» [29, Чернігівська область, а нині – смт Во- с. 401]. роніж у Сумській області). 12 березня Саме тому цілком зрозумілими були 1930 р. його батька розкуркулили, а після обурення та протести українців, як-от того, як 25-тисячники забрали усі харчі, випадок 7 липня 1929 р. у слободі Віль- він помер у травні 1933 р.: виснаженого шани на Харківщині, коли український голодом, але ще живого його доправили селянин на прізвище Рябокобило від- до моргу як куркуля, притрусили вап- повів московським гостям: «Що розжи- ном, і там він помер. Особливо цінними ріли[?], що [–] приїхали на Україну агі- є згадки Г. Сірика про методи роботи тувати селян [?] Отримуєте по 200 – 300 «ударних» мобілізаційних груп: «25-ти- карбованців, та ще й хочете, щоб ми на сячники грабили, ну, я ж кажу, вони не вас працювали [?] Цього ніколи не буде. заходили, скажем до хати, бо це колгосп- Краще ми вас подушимо…» [26, арк. 10]. ник, не підемо туди, а це не колгоспник, Або розмови, які вели селяни за даними то підемо туди. Вони не мали ніякого ДПУ в Козелецькому районі Чернігів- уявлення, хто то живе там. Зайшли до ської області наприкінці 1929 р.: «Жиди хати, а ото понравився йому щось – він засіли у владі і думають тільки про себе, забрав. Найшов хліба чи зерна якого – а про населення не думають. Хліб дає забрав. Ти не спротивляєшся, ну, то ще Україна, всіх годує Україна, з нею не ра- так, а як спротивляєшся, то тебе наби- хуються, населення голодує, кацапи ні- ли, забрали, побили, розтрощили, і щоб чого не роблять, а живуть краще україн- не… Їм не залежало – чи ти колгоспник, ців» [26, арк. 228]. чи не колгоспник» [3, с. 528]. У своєму інтерв’ю Олександр Гонча- Зі спогадів анонімного доповіда- ренко, батьків якого наприкінці 1929 р. ча, який під час колективізації мешкав розкуркулили та заарештували у справі у с. Жміївка Іванківського повіту Київ- СВУ, виселивши з хати, помилково в дея- ської області, дізнаємося: «…­були при- ких моментах, проте показово з приводу слані з Москви 10-тисячники і 25-ти- ставлення до «ударних» груп зазначає: сячники, й от в багатьох, а особливо в «25 тисяч росіян прислали на всю Украї- великих селах й недалеко коло районного ну, майже до кожного колгоспу. І він був центру там їх було... Вони командували,

96 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

що мають робити, й бачили, де можна, сільського активу як соціальної форма- так сказати, зробити своє зле діло. А й ції, включно зі складом, типологією по- мені навіть особисто чулося розмову ведінки та методами роботи, до складу їхню, як вони між собою говорили й до якої поряд із комнезамівцями, сільськи- активістів, яких вони переконували, що ми комуністами та наймитами входи- мають робити. То вони заявляли, що ли і 25-тисячники, зауважила, що вони партія і уряд ні перед чим не зупинять- «завдяки різноманітним політико-гос- ся, але колгоспи будуть зроблені…» [3, подарчим кампаніям перетворились на с. 493]. бездумних, ідеологічно витриманих, Олександр Меркело, син селянина- «правильно мислячих» виконавців» [17, середняка з с. Колодязна Дворічанського с. 61–62]. району Харківської області, висловив- Саме через цих виконавців, на- ся в інтерв’ю так: «Здригнулося серце й самперед загони 25-тисячників, під отверезів розум українських комуністів, час колективізації та розкуркулення що були в уряді й на місцях, та не здриг- в 1929–1932 рр., згідно з радянськими нулося серце в Молотова, Кагановича і джерелами, було депортовано на північ Постишева, й 25-тисячників – вони зна- і на схід СРСР приблизно 1,2 млн. осіб, ли, що приїхали в Україну для виконан- тоді як сучасні українські історики ня плану вивозу селян на Сибір і умерт- стверджують, що у Сибір і на північ влення запланованим штучним голодом Росії з України було вивезено від 1,5 до українського селянства… 25-тисячників 2 млн. українців, а від 300 до 500 тисяч і Молотових, і Кагановичів мало цікави- розстріляно на місцях як «кулаків» [12, ло, хто куркуль чи середняк – вони добре с. 181]. знали, то всі селяни, вони мали завдан- Таким чином, досліджуючи умови ня: на певній території скільки має бути формування та діяльності 25-тисячни- вивезено на Сибір, а скільки мало по- ків як «ударної» мобілізаційної групи, мерти з голоду. Їх хліб менше цікавив.., відрядженої ЦК ВКП(б) до України для ніж виконати плян народовбивства» [3, прискорення темпів колективізації і с. 630–631]. розкуркулення селян, а фактично задля Чернігівська дослідниця Т. Демчен- здійснення Голодомору-геноциду, необ- ко, змальовуючи колективний портрет хідно відзначити низку важливих мо- «ударника» та активіста сталінського ментів: по-перше, намагаючись зайняти призову, запропонувала перелік марке- низову керівну ланку колгоспної роботи, рів, якими українці позначали згадані так звані 25-тисячники у процесі орга- мобілізаційні кадри: «босота», «дармо- нізаційної, контролюючої та пропаган- їди», «голота», «ледарі», «грабіжники», дистської роботи з місцевим населенням «шантрапа», «пройдисвіти», «переверт- насправді продемонстрували повну не- ні», «хулігани», «штихарі», «бандити», компетентність і конфліктність при від- «гультіпаки», «кровопивці», «нелюди», сутності практичного досвіду масової «паразити», «підлабузники», «хліботру- організації колгоспів та зосередженості си», «виродки», «собаки», «придурки» на виконання плану «операції по кула- та ін. [8, с. 76]. Натомість О. Лисен- ку»; по-друге, компенсуючи брак такого ко, системно дослідивши формування досвіду, «ударні» групи використовували

Українознавство №4 (77) 2020 97 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

своє привілейоване становище і пере- Україні 1932–1933 років. Лондон: ДОБРУС у творилися, з одного боку, на універсаль- В. Британії, 1952. 112 с. ну кадрову силу, потенціал якої не відпо- 6. Вовк О. Використання комуністич- відав тим повноваженням, якими вона ною владою міських робітників для радяні- наділялася, а з іншого боку – на бездум- зації українського села (1920-ті роки). Емі- нак. 2018. № 4 (1). С. 55–62. них, ідеологічно витриманих і «правиль- 7. Вовчук І. Вчора і нині. Вісник: сус- но мислячих» виконавців директив ЦК пільно-політичний місячник. 1973. № 7–8. ВКП(б) щодо здійснення Голодомору-ге- С. 1–5. ноциду українців; по-третє, репресивно- 8. Демченко Т. Свідчення про Голодо- каральний та мобілізаційний потенціал мор як джерело вивчення феномену сталін- 25-тисячників фактично вичерпав себе ських активістів. Проблеми історії України: у 1933 р., коли 85% українських селян- факти, судження, пошуки: міжвід. зб. наук. ських господарств охопила масова ко- праць. Київ, 2010. Вип. 19. С. 71–81. лективізація, більша частина цих кадрів 9. Зомбе Е. Двадцатипятитысячники. працювала на машинно-тракторних Вопросы истории. 1947. № 5. С. 3–22. 10. Історія колективізації сільського станціях, тоді як інша перейшла на пар- господарства Української РСР. 1917–1937: тійно-господарську роботу; по-четверте, зб. док. і матеріалів: у 3 т. Т. 2: Здійснення згідно з сучасними даними, за весь пе- суцільної колективізації на Україні, 1927– ріод розкуркулення за безпосередньою 1932 рр. / АН УРСР. Ін-т історії; Центр. участю 25-тисячників до Сибіру і на пів- держ. архів Жовтневої революції і соц. бу- ніч Росії з України було вивезено від 1,5 дівництва УРСР; редкол.: І. Ганжа та ін. Київ: до 2 млн. українців і від 300 до 500 тисяч Вид-во АН УРСР, 1965. 839 с. розстріляно на місцях як «кулаків». 11. Калінкіна С., Корновенко С., Мар- кова С., Романець Н. «Великий перелом» ЛІТЕРАТУРА на селі. Фінал селянської революції (1929– 1. Борисов Ю. Подготовка произ­вод­ 1933 рр.): монографія. Черкаси: Черкаський ственных кадров сельского хозяйства СССР нац. ун-т ім. Б. Хмельницького, 2017. 300 с. в реконструкционный период. Москва: 12. Косик В. Підсовєтська Україна між Изд-во АН СССР, 1960. 288 с. двома світовими війнами (з нагоди 75-річчя 2. Васильєв В., Віола Л. Колективізація і Голодомору). Проблеми історії України: фак- селянський опір на Україні (листопад 1929 – ти, судження, пошуки: міжвід. зб. наук. пр. березень 1930 рр.). Вінниця: ЛОГОС, 1997. 2007. Вип. 17. С. 174–198. 536 с. 13. КПСС в резолюциях и решениях 3. Великий голод в Україні 1932– съез­дов, конференций и пленумов ЦК. 1898– 1933 рр.: у IV т. Т. ІІІ. Свідчення очевидців 1953: 7-е изд. В 2 ч. Ч. ІІ: 1925–1953. Москва: для Комісії Конгресу США / виконавчий ди- Госполитиздат, 1953. 1204 с. ректор Комісії Джеймс Мейс. Київ: Вид. дім 14. Кульчицький С. Прихована інфор- «Києво-Могилянська академія», 2008. 782 с. мація про Голодомор в працях українських 4. Великий голод в Україні 1932–1933 рр.: істориків 1956–1987 рр. Світло й тіні укра- у IV т. Т. IV. Звіт Конгресово-президентської їнського радянського історіописання: матері- Комісії США з дослідження Великого голоду али міжнар. наук. конф. (Київ, 22–23 травня 1932–1933 рр. в Україні. Київ: Вид. дім «Киє- 2013 р.) / за ред. В. Смолія. Київ: Ін-т історії во-Могилянська академія», 2008. 622 с. України, 2015. С. 177–182. 5. Вербицький М. Найбільший злочин 15. Левакин A. Рабочие-двадцати­ Кремля: Заплянований штучний голод в пя­ти­тысячники в составе колхозной

98 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

адми­ни­страции на юге России: бытовые 25. Троценко Н. Двадцатипятитысячники и про­фес­сиональные аспекты. Известия в Сибири: опыт социокультурной адаптации Рос. гос. пед. ун-та им. А. И. Герцена. 2008. (1929–1933 гг.): автореф. дисс. … канд. ист. № 33 (73). С. 276–280. наук: 07.00.02. Томск, 2013. 26 с. 16. Левченко К. Походження москов- 26. ЦДАГО України. Ф. 1, оп. 20, спр. 2988, ського большевизму і справжні причини го- 238 арк. лоду в 1932–33 роках. Визвольний шлях. 1973. 27. ЦДАГО України. Ф. 1, оп. 20, спр. 3227, Кн. 4–5. С. 547–554. 217 арк. 17. Лисенко О. Сільські активісти: фор- 28. ЦДАГО України. Ф. 1, оп. 20, спр. 3314, мування соціальної групи, типи поведінки 74 арк. та методи роботи. Настрої та поведінка на- 29. Якубова Л. Суцільна колективіза- селення Чернігівщини в умовах сталінської ція в селах етнічних меншин. 1930–1935 рр. революції «згори». 1928–1938 / упоряд.: О. Ко- Проблеми історії України: факти, судження, валенко, Р. Подкур, В. Васильєв, О. Лисенко. пошуки: міжвід. зб. наук. пр. 2004. Вип. 11. Чернігів: Лозовий В.М., 2012. 464 с. С. 370–412. 18. Марочко В. Двадцятип’ятитисяч­ ни­ки. Енциклопедія історії України: у 10 т. / References редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Ін-т істо- 1. BORISOV, Yu. (1960). Training the Pro- рії України НАН України. Київ: Наук. думка, duction Personnel in Agriculture of the USSR 2004. Т. 2: Г–Д. С. 518. during the Reconstruction Period. Moscow: 19. Мезит Л. Участие ленинградских ра- Academy of Sciences of the USSR Press, 288 p. бочих в проведении сплошной коллективи- [in Rus.] зации в Красноярском крае. Исторические, 2. VASYLIEV, V., VIOLA, L. (1997). Col- философские, политические и юридические lectivization and Peasant Resistance in Ukraine науки, культурология и искусствоведение. (November 1929 – March 1930). Vinnytsia: Вопросы теории и практики. 2013. № 6 (32): ­LOHOS, 536 p. [in Ukr.] в 2-х ч. Ч. II. С. 115–117. 3. MEIS, Dzh., ed., (2008). Eyewitnesses’ Tes- 20. Мельничук И. Движение двадцати­ timonies for the US Congress Commission, Vol. 3 пяти­тысячников и его роль в социалисти- of Great Famine in Ukraine in 1932–1933. Kyiv: ческом преобразовании сельского хозяй- Kyiv-Mohyla Academy Press, 782 p. [in Ukr.] ства, 1928–1932 гг. (на материалах УССР): 4. MEIS, Dzh., ed. (2008). Report of the автореф. дисс. ... канд. ист. наук: 07.00.02. Congress-Presidential Commission on the Famine Киев, 1986. 17 с. of 1932–1933 in Ukraine, Vol. 4 of Great Fam- 21. Сахаров А. 1930: год «коренного пере- ine in Ukraine in 1932–1933. Kyiv: Kyiv-Mohyla лома» и начала «большого террора». Вопросы Academy Press, 622 p. [in Ukr.] истории. 2008. № 9. С. 40–46. 5. VERBYTSKYI, M. (1952). The Great- 22. Селунская В. Двадцатипяти­тысяч­ни­ est Crime of the Kremlin: The Planned Artifi- ки – проводники политики партии в колхоз- cial Famine in Ukraine in 1932–1933. London: ном строительстве (1929–1930 гг.). Вопросы ­DOBRUS in Great Britain, 112 p. [in Ukr.] истории. 1954. № 3. С. 19–25. 6. VOVK, O. (2018). Using City Work- 23. Селунская В. Рабочие-двадцати­пяти­ ers by the Communist Authorities to Sovietize тысячники. Москва: Изд-во Московского the Ukrainian Village (1920s). Eminak, (4 (1)), гос. университета, 1964. 226 с. pp. 55–62. [in Ukr.] 24. Сталин И. Современный момент и 7. VOVCHUK, I. (1973). Yesterday and объединительный съезд рабочей партии. Today. Visnyk: suspilno-politychnyi misiachnyk Cочинения. Т. 1. Москва: ОГИЗ; Гос. изд-во (Monthly Bulletin on Politics and Society), (7– полит. лит-ры, 1946. С. 250–276. 8), pp. 1–5. [in Ukr.]

Українознавство №4 (77) 2020 99 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

8. DEMCHENKO, D. (2010). Testimonies 15. LEVAKIN, A. (2008). The Twenty-Five- about the Holodomor as a Source for Studying Thousanders’ Working Group in the Collec- the Phenomenon of Stalinist Activists. Problemy tive Farm Administration in Southern Russia: istorii Ukrainy: fakty, sudzhzhennia, poshuky: Household and Professional Aspects. Izvestiia mizhvid. zb. nauk. pr. (Problems of the History Ros. gos. ped. un-ta im. A. I. Gertsena (News of of Ukraine: Facts, Statements, Inquiries: Inter- A. I. Gertsen Russian State Pedagogical Univer- departmental Collection of Scholarly Works), sity), (33), pp. 276–280. [in Rus.] Vol. 19, pp. 71–81. [in Ukr.] 16. LEVCHENKO, K. (1973). The Origins 9. ZOMBE, Ye. (1947). Twenty-Five-Thou- of Moscow Bolshevism and Real Causes of the sanders. Voprosy istorii. (Questions of History), Famine in 1932–1933. In: Liberation Way. Books (5), pp. 3–22. [in Rus.] 4–5, pp. 547–554. [in Ukr.] 10. HANZHA, I. (1965). Performing Total 17. LYSENKO, O. (2012). Rural Activists: Collectivization in Ukraine, 1927–1932, Vol. 2 Forming a Social Group, Types of Behavior, of History of Collectivization of Agriculture of and Methods of Work. In: O. KOVALENKO, the Ukrainian SSR: 1917–1937: Collected Docu- R. PODKUR, V. VASYLIEV, O. LYSENKO, ments and Materials. Kyiv: Academy of Sciences comps., Moods and Behavior of Chernihiv Region of the UkrSSR Press, 839 p. [in Ukr.] Population in the Conditions of Stalin’s Revolu- 11. KALINKINA, S., KORNOVENKO, S., tion “from above”. 1928–1938. Chernihiv: Lo- MARKOVA, S., ROMANETS, N. (2017). “Great zovyi V. M., 464 p. [in Ukr.] Break” in the Countryside. Final of the Ukrainian 18. MAROCHKO, V. (2004). Twenty-Five- Revolution (1929–1933). Cherkasy: Cherkasy Thousanders. In: V. SMOLII, ed., et al. Encyclo- Bohdan Khmelnytsky National University Press, pedia of History of Ukraine. Vol. 2. Kyiv: Nau- 300 p. [in Ukr.] kova dumka, p. 518. [in Ukr.] 12. KOSYK, V. (2007). Sub-Soviet Ukraine 19. MEZIT, L. (2013). Participation of between Two World Wars (On Occasion of the Leningrad Workers in Total Collectivization 75th Anniversary of the Holodomor). Problemy in Krasnoyarsk Land. Istoricheskiye, filosofs- istorii Ukrainy: fakty, sudzhzhennia, poshuky: kiye, politicheskiye i yuridicheskiye nauki, kul- mizhvid. zb. nauk. pr. (Problems of the History torologiya i iskusstvovedeniye. Voprosy teorii i of Ukraine: Facts, Statements, Inquiries: Inter- praktiki (History, Philosophy, Law, Culture, and departmental Collection of Scholarly Works). Art Studies. Questions of Theory and Practice), (17), pp. 174–198. [in Ukr.] (6 (32)): In 2 Vol. Vol. 2, pp. 115–117. [in Rus.] 13. YEGOROV, A., BOGOLYUBOV, K., 20. MELNICHUK, I. (1986). The Twenty- eds., (1953). 1925–1953, Vol. 2 of Communist Five-Thousanders’ Movement and Its Role in So- Party of the Soviet Union in the Resolutions and cialist Transformation of Agriculture, 1928–1932 Decisions of Conferences and Plenary Meetings of (on the materials of the UkrSSR). [An abstract of the Central Committee. 7th ed. in 2 vol. Moscow: thesis for Candidate of Sciences Degree in His- Gospolitizdat, 1204 p. [in Rus.] tory. Specialty 07.00.02]. Kyiv, 17 p. [in Rus.] 14. KULCHYTSKYI, S. (2015). Hidden In- 21. SAKHAROV, A. (2008). 1932: A Year of formation about the Holodomor in the Works “Great Break” and Start of “Great Terror”. Vo- of Ukrainian Historians of 1956–1987. In: prosy istorii (Questions of History), (9), pp. 40– V. SMOLII, (ed.). Svitlo i tini ukrainskoho radi- 46. [in Rus.] anskoho istoriopysannia: materialy mizhnarod- 22. SELUNSKAYA, V. (1954). Twenty-Five- noi naukovoi konferentsii. 22–23 travnia 2013 r. Thousanders as Providers of Party Policy in Col- (Light and Shades of Ukrainian and Soviet His- lective Farm Building. Voprosy istorii (Questions torical Records: International Conference Pro- of History), (3), pp. 19–25. [in Rus.] ceedings. May 2013). Kyiv: Institute of History 23. SELUNSKAYA, V. (1964). The Twenty- of Ukraine, pp. 177–182. [in Ukr.] Five-Thousanders’ Working Group.Moscow:

100 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Стасюк О. Умови формування та діяльності 25-тисячників...

Moscow State University Press, 226 p. [in Rus.] History, specialty 07.00.02]. Tomsk, 26 p. [in 24. STALIN, I. (1946). Contemporary Mo- Rus.] ment and Uniting Congress of the Working Par- 26. –28. Central State Archives of Public Or- ty. In: Collected Works. Vol. 1. Moscow: Union ganizations of Ukraine. [in Ukr.] of State Book and Magazine Publishing Houses; 27. YAKUBOVA, L. (2004). Total Collectiv- State Publishing House of Political Literature, ization in the Villages of Ethnic Minorities. 1930– pp. 250–276. [in Rus.] 1935. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhzhen- 25. TROTSENKO, N. (2013). Twenty-Five- nia, poshuky: mizhvid. zb. nauk. pr. (Problems Thousanders in Siberia: Experience of Social and of History of Ukraine: Facts, Statements, Inqui- Cultural Adaptation (1929–1933). [An abstract ries: Interdepartmental Collection of Scholarly of thesis for Candidate of Sciences Degree in Works), Vol. 11, pp. 370–412. [in Ukr.]

Звернення до історичного досвіду формування подібних «ударних» груп свідчить, що мобілізаційні пріоритети і тех- нології були важливими для організації та безпосередньої реалізації з боку радянського тоталітарного режиму гено- циду українців, а тому їхня функціональність у контексті радикальних соціально-політичних трансформацій, участь у вчиненні злочину становлять безсумнівний об’єкт науко- вого інтересу.

Українознавство №4 (77) 2020 101 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

УДК 908 (477).41: 070 (1-2) DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.219044

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЮ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ НА ШПАЛЬТАХ ГАЗЕТИ «ВІСНИК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ» Олена ЖАМ orcid.org/0000-0001-6216-5167 кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Музею хліба Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Анотація. У статті здійснено аналіз публікацій, оприлюднених на шпальтах рубрики «Люби і знай рідний край» Переяслав-Хмельницької газети «Комуністична праця» (з 1991 р. – «Вісник Переяславщини»), присвячених історії створення та діяльності Музею народної ар- хітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (м. Переяслав Київської області). Зазначена рубрика була започаткована М. Палагутою у 1975 р. й проіснувала до 2001 р. Вона включала підрубрики: «Наші земляки», «Люди землі Переяславської», «Відомі імена Пере- яслава», «Музейні будні», «Музеї Переяслава», «Історія сіл району», «Цікаві знахідки», «Нові експонати», «Розповідають експонати», «Гості міста», «З історії міста», «Цікаві події», «З літопису всенародного подвигу», «Краєзнавча робота». Активними дописувачами рубри- ки були наукові працівники Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного за- повідника: М. Палагута, М. Жам, Г. Козій (Слюсар), Л. Годліна, О. Коломієць, О. Юзвікова, Є. Нестеровська, Л. Набок та інші. Предметом пильного студіювання авторів рубрики ста- ла історія становлення й розвитку Музею народної архітектури та побуту Середньої Над- дніпрянщини. Зокрема, приділена увага етнографічним експедиціям, пошуку та музеєфікації пам’яток, новим музейним експозиціям, цікавим експонатам, формуванню етнографічних колекцій, ювілярам, фольклорно-етнографічним масовим заходам та іншим здобуткам у роз- будові Переяславського скансену. Аналіз публікацій показав, що більшість із них мають інформативний характер, роз- кривають зміст і особливості наукової, експедиційної, експозиційної, виставкової діяльності музею. Комплексне вивчення й уведення до наукового обігу публікацій рубрики може стати суттєвим доповненням джерельної бази у вивченні становлення й розвитку Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. В окремих випадках до розгляду залуча- ються публікації поза рубрикою для кращого розуміння зв’язків між дeякими темами. Ключові слова: Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини; скансен; газета «Вісник Переяславщини»; публікації; рубрики.

HISTORY OF CREATION AND ACTIVITIES OF THE MUSEUM OF FOLK ARCHITECTURE AND EVERYDAY LIFE OF THE MIDDLE DNIEPER UKRAINE ON THE PAGES OF VISNYK PEREIASLAVSHCHYNY NEWSPAPER Olena ZHAM Candidate of Historical Sciences, lead research fellow of Bread Museum, National Historical and Ethnographic Reserve “Pereiaslav”

© Жам О.

102 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Жам О. Історія створення та діяльності Музею народної...

Annotation. The article analyzes publications in the columns “Love and Know Your Native Land” of the Pereiaslav-Khmelnytsky newspaper Komunistychna pratsia (Communist Labor; since 1991 – Visnyk Pereiaslavshchyny (Pereiaslav Bulletin)), devoted to the history of the Museum of Folk Architecture and Everyday Life of the Middle Dnieper Ukraine (Pereiaslav, Kyiv region). This column was started by M. Palahuta in 1975 and lasted until 2001. It included such subheadings as “Our Compatriots”, “People of Pereiaslav Land”, “Famous Names of Pereiaslav”, “Museum’s Everyday Life”, “Museums of Pereiaslav”, “History of Local Villages”, “Interesting Finds”, “New Exhibits”, “What the Exhibits Are Telling”, “Guests of the City”, “From the History of the City”, “Interesting Events”, “From the Chronicle of the National Feat”, “Local Studies Work”. The researchers from the Pereiaslav-Khmelnytsky State Historical and Cultural Reserve actively contributed to the column. Among them were M. Palahuta, M. Zham, H. Kozii (Sliusar), L. Hodlina, O. Kolomiiets, O. Yuzvikova, Ye. Nesterovska, L. Nabok, and others. The history of formation and development of the Museum of Folk Architecture and Everyday Life of the Middle Dnieper Ukraine became the subject of a careful study conducted by the authors of the column. Particular attention is paid to ethnographic expeditions, search and museumification of monuments, new museum expositions, interesting exhibits, formation of ethnographic collections, anniversaries, folklore and ethnographic mass events, and other achievements in the development of the Pereiaslav skansen. The analysis of publications showed that most of them were informative, revealed the content and nature of scholarly, expeditionary, and exhibition activities of the skansen. Comprehensive study and maintenance of the column publications can be a significant addition to the source base in the study of the formation and development of the Museum of Folk Architecture and Everyday Life of the Middle Dnieper Ukraine. In some cases, out-of-section publications are considered for a better understanding of links between certain topics. Key words: Museum of Folk Architecture and Everyday Life of the Middle Dnieper Ukraine; skansen; Visnyk Pereiaslavshchyny newspaper; publications; headings.

Суттєвим доповненням джерель- популяризацію музейних масових за- ної бази у вивченні становлення й роз- ходів, ювілеї відомих осіб. Цінність цих витку Музею народної архітектури та джерел для вивчення заявленої пробле- побуту Середньої Наддніпрянщини матики беззаперечна. Вони є вагомими (далі – МНАПСН) Національного істо- для нашого дослідження, адже мають рико-етнографічного заповідника «Пе- конкретний характер і написані на осно- реяслав» є періодична преса. В основ­ ві значного фактичного матеріалу, що ному це публікації, оприлюднені на робить їх інформаційно наповненими. шпальтах рубрики «Люби і знай рідний Комплексний аналіз цих публікацій і є край» Переяслав-Хмельницької міськ­ метою нашого дослідження. районної газети «Комуністична праця» Започаткував рубрику місцевий (далі – КП), з 1991 р. – «Вісник Переяс- краєзнавець М. Палагута (1932–2012) лавщини» (далі – ВП). Основна увага в у 1975 р. Вона включала підрубрики: них звернена на висвітлення новин у «Наші земляки», «Люди землі Переяс- діяльності заповідника, здобутки у роз- лавської», «Відомі імена Переяслава», будові Переяславського скансену, му- «Музейні будні», «Музеї Переяслава», зеєфікацію пам’яток, створення нових «Історія сіл району», «Цікаві знахідки», музейних експозицій, звіти про етногра- «Нові експонати», «Розповідають екс- фічні експедиції й поповнення колекцій, понати», «Гості міста», «З історії міста»,

Українознавство №4 (77) 2020 103 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

«Цікаві події», «З літопису всенародного перевезли її до Переяслава та віднови- подвигу», «Краєзнавча робота» та інші. ли у стислі терміни: листопад 1965 р. – Рубрика виходила раз на місяць і займа- квітень 1966 р. [16, с. 2]. Цій пам’ят­ ­ці в ла одну із сторінок розвороту газети. 1974 р. присвятила свою статтю Л. Год- Матеріали для рубрики підбиралися, як ліна [4, с. 3]. В липні 1974 р. М. Палагута правило, за тематичним спрямуванням (псевдонім Чалий) проінформував про або хронологією важливих подій. Та- перевезення та встановлення в 1971– кож практикувалося заповнення рубри- 1972 рр. хати з с. В’юнище Переяслав- ки статтями одного автора. Активними Хмельницького району та створення в дописувачами рубрики були наукові ній експозиції житла майстра-столяра. працівники Переяслав-Хмельницького Хата була придбана в жительки цього державного історико-культурного запо- села Г. Ф. Буряк. Вона збудована в кін- відника (далі – ПХДІКЗ), здебільшого ці ХІХ ст. місцевими майстрами на за- члени Переяслав-Хмельницької місь- мовлення її батьків [44, с. 4]. Упродовж крайонної організації Українського то- 1975 р. на шпальтах газети були опублі- вариства охорони па­м’ят­ни­ків історії та ковані статті М. Жама: «Унікальна зна- культури, зокрема історичної, археоло- хідка» (про реконструкцію житлово-гос- гічної секцій, а також секції пропаганди. подарського комплексу Х ст. з Подолу) Рубрика користувалася популярністю та «Чудовий витвір народу» (про колек- і в результаті досягла значних резуль- цію вітряків скансену) [18, с. 2; 17, с. 3]. татів. Так, у 1975 р. президія правління Згодом, у 1993 р., М. Михняк продовжив ­УТОПІК і секретаріат Спілки журна- висвітлення теми па­м’я­ток млинарства лістів України нагородили її дипломом в статті «Колись млинів було вдосталь. ІІІ ступеня на «Республіканському огля- А тепер хоч купуй у Сікорського» [34, ді газет, журналів, телебачення і радіо по с. 3]. У жовтні 1975 р. М. Палагута опу- пропаганді і популяризації па­м’ят­ни­ків блікував статтю «Цікаві знахідки», в історії та культури УРСР до 30-річчя Пе- якій висвітлив історію перевезення до ремоги у Великій Вітчизняній війні». Та- музею комори 1875 р. з Подолу і хати кож вона була відзначена па­м’ят­ною ме- мірошника з с. Сомкова Долина Пере- даллю УТОПІК «Ніхто не забутий, ніщо яслав-Хмельницького району [43, с. 3]. не забуто» [47, с. 2]. Наприкінці 1975 р. Н. Манжула під- За період існування рубрики (1975– готувала статтю про церкву св. Георгія, 2001) було опубліковано десятки статей, перевезену до музею в 1969–1970 рр. з заміток, нарисів, повідомлень з історії с. Андруші Переяслав-Хмельницького створення та діяльності скансену. району [32, с. 3]. На початку 1976 р. була Найчисельнішу групу складають пу- оприлюднена стаття М. Жама про при- блікації, які інформують читачів про па­ строї для виготовлення олії з музейної м’ят­ки МНАПСН, музейні експедиції, колекції та повітку-олійницю з с. Рудя- нові експозиції, цікаві експонати. Так, у ків Бориспільського району на терито- лютому 1967 р. була опублікована стат- рії двору селянина-промисловця [14, тя М. Жама про історію музеєфікації с. 3]. Після тривалої перерви, в травні хати з с. Вабля Бородянського району 1984 р., В. Воронецька підготувала заміт- Київської області. Повідомляється, що ку «Комунари», в якій стисло висвітлила

104 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Жам О. Історія створення та діяльності Музею народної...

історію музеєфікації хати комунарів, що історія закладення парку на увіковічен- знаходилася на хуторі поблизу с. Стов- ня 150-річчя з дня народження Т. Г. Шев- пяги Переяслав-Хмельницького району. ченка і його перебування в Переяславі Відомо, що комуна була організована в 1845 і 1859 роках. Цей етнопарк пло- в 1925 р., а в 1929 р. зведений будинок щею 5 га став першим в Україні скансе- з трьох усуспільнених «куркульських» ном [56, с. 4; 42, с. 4]. Варто виокремити хат для спільного проживання 8 сімей. статтю В. Ісаченко «Зйомки майбутньо- В серпні 1965 р. па­м’ят­ка перевезена на го дна Канівського моря» (1966), в якій територію скансену [3, с. 2]. Музеєфіка- оприлюднені результати обстеження ції церкви з с. Сухий Яр Ставищенського території, яка підлягала затопленню району Київської області приділив увагу в результаті будівництва Канівського О. Мельник у статті «Під новий музей», водосховища [21, с. 4]. Окреслена про- оприлюдненій в 1985 р. Церква збудова- блематика важлива з огляду на те, що на в 1774 р., у 1985–1986 рр. перевезена саме з цієї території було перевезено до на територію скансену для експозиції музею більшість пам’я­ток. Упродовж Музею історії релігії та атеїзму [33, с. 3]. 1966–1967 рр. на шпальтах газети КП пу- Історію музеєфікації першої пам’ятки блікувалися поодинокі статті про поточ- музею – гамазею з с. Пристроми Переяс- ний стан розвитку скансену: В. Данилей- лав-Хмельницького району – детально ка «Все творить народ» (1966), М. Жама висвітлив М. Палагута в 2004 р. у стат- «Музей просто неба» (1967), І. Величка ті «Перший об’єкт музею». Його пере- «На Татарській горі» (1967) [9, с. 4; 15, везено і змонтовано в лютому – березні с. 4; 2, с. 4]. Окрему публікацію Переяс- 1964 р. [44, с. 3]. лавському скансену присвятив В. Чорно- Окремий блок публікацій склада- віл «Музей просто неба» (2003) [54, с. 5]. ють звіти про музейні експедиції, орга- В ній наведено загальну інформацію нізовані з метою виявлення й збору ет- про музей та дано високу оцінку його нографічних матеріалів для експозицій творцям. З-поміж газетних публікацій скансену. Першу статтю такого плану особливе зацікавлення викликає стат- підготував у 1966 р. М. Палагута під на- тя агронома-садівника Я. Безноса «Зона звою «Наукова експедиція» [41, с. 3]. У відпочинку» (1976), в якій автор розпо- 1975–1976 рр. були опубліковані статті вів про дендропарк музею, зокрема, за- М. Жама, Н. Манжули, О. Юзвікової про значив, що на його території висаджено етнографічні експедиції на Полтавщи- 140 видів дерев [1, с. 4]. Цікавими та ін- ну (Глобинський район) та Черкащину формативними є публікації Г. Козій про (Чорнобаївський район) [19, с. 3; 31, с. 2; історію створення та діяльність Пере- 58, с. 3]. яславського скансену: «Нетлінні скарби Цікавим видається сегмент пуб­ бережімо всім миром…» (1999), «Музей лікацій, присвячених історії станов- і училище: співпраця триває» (2007), лення й раннього періоду діяльності «Музей просто неба в Переяславі твори- скансену. Привертають увагу статті ли тисячі людей» (2011) [25, с. 3; 26, с. 6; В. Юзвікова «Закладка парку розпоча- 27, с. 6]. та» (1963), М. Палагути «Тобі, Великий Значну увагу автори приділили фун- Кобзарю» (1963), в яких висвітлена даторам скансену. Найкраще дослідники

Українознавство №4 (77) 2020 105 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

висвітлили внесок Є. Іщенка у його ство- Слід зауважити, що на території рення. До числа перших дослідників, МНАПСН діє 13 тематичних музеїв, іс- хто взявся за висвітлення цієї теми, на- торія деяких із них знайшла відобра- лежить О. Якименко. В лютому 1999 р. ження на шпальтах газети. Найбільше з нагоди 100-річчя Є. Іщенка він опри- публікацій присвячено відкриттю Му- люднив серію публікацій під загальною зею хліба в жовтні 1984 р. Цю подію ви- назвою «Неначе писанка село…», в яких світлили М. Жам, Л. Набок, В. Цивюк, ознайомив читачів із біографією ювіляра Н. Грукач [13, с. 3; 35, с. 3; 52, с. 3; 8, с. 3]. та його здобутками в музейній сфері [59, М. Єрмольєв та М. Палагута висвітлили с. 3]. Статтю аналогічного змісту О. Яки- історію створення Музею прикладного менко опублікував у газеті «Папірус» під мистецтва радянського часу [12, с. 3; 45, назвою «Хто є першоавтором музею про- с. 3]. А. Кириченко звернув увагу на іс- сто неба?» [60, с. 2]. До 110-річчя з дня торію створення Музею народного су- народження Є. Іщенка підготувала пу- хопутного транспорту та його експона- блікацію Г. Козій «Найбільше в житті він ти [30, с. 3]. любив Україну і українське село» (2009), В рамках рубрики «Нові експонати» в якій стисло охарактеризувала внесок побачили світ публікації, в яких популя- Є. Іщенка у створення скансену [24, с. 3]. ризуються музейні предмети (окремі й Продовжив висвітлення цієї теми О. Ко- колекції) етнографічного профілю. Най- ломієць [28, с. 4; 29, с. 7]. Основну увагу більше статей присвячено народному автор звернув на громадсько-політичну одягу, рушникам, килимам, гончарним діяльність Є. Іщенка. виробам, де­ре­в’яній скульптурі [48, с. 3; Продовженням науково-популярної 20, с. 3; 6, с. 2; 39, с. 3; 49, с. 3; 50, с. 3; 53, серії статей про фундаторів скансену с. 3; 5, с. 3; 10, с. 2; 36, с. 3; 57, с. 3; 50, с. 3]. стала публікація Г. Глушко «Михайло Їхні автори – музейні працівники Г. Слю- Жам залишив свій слід в Переяславі» сар, В. Ісак, Л. Годліна, Є. Нестеровська, (2002) [7, с. 11]. В ній авторка висвіт- Л. Набок, В. Де­м’ян­чук, О. Юзвікова та лила основні віхи біографії М. Жама – інші. Частим дописувачем рубрики була першого завідувача МНАПСН, згадала завідуюча фондами музею Є. Нестеров- цікаві епізоди з його музейних буднів. ська. Вона інформувала про нові надхо- М. Шкіра, Л. Шкіра та Н. Ткаченко свої дження до музейного фонду та дякувала публікації присвятили реставратору тим, хто передавав предмети музейного Ф. Дарді [55, с. 6; 51, с. 10]. Вирізняєть- значення до музею [37, с. 2; 38, с. 3]. ся інформативністю стаття М. Палагути Рубрика «Музейні будні» присвячена «Музеї і музейники: невідомі подроби- повсякденному життю скансену. Серед її ці». В ній автор описав шлях становлен- публікацій варта уваги стаття М. Єрмо- ня скансену від «музею під відкритим льєва «З думою про завтра» (1976), в якій небом у мініатюрі на території Михай- автор – заступник директора заповідни- лівської церкви» до повноцінної екс- ка з наукової роботи – окреслив перспек- позиції на Татарській горі. Згадав деякі тивні плани розвитку скансену [11, с. 2]. експедиції, відзначив музейних подвиж- Окресленої тематики поза цією рубри- ників В. Юзвікова, М. Жам, О. Юзвікову, кою торкалася головний редактор газети М. Шавейка [40, с. 6]. Г. Карпенко. У 1992 р. вона оприлюднила

106 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Жам О. Історія створення та діяльності Музею народної...

інтерв’ю з головним хранителем ПХДІКЗ 9. Данилейко В. Все творить народ. Ко- Л. Годліною щодо планів на поповнення муністична праця. 13.10.1966. колекцій, створення нових експозицій і 10. Дем’янчук В. Розповідають скульпту- вдосконалення наявних [22, с. 1–2]. До ри. Комуністична праця. № 184. 21.11.1979. 11. Єрмольєв М. З думою про завтра. Ко- цікавих публікацій слід зарахувати стат- муністична праця. № 180. 27.11.1976. тю Г. Козій про започаткування свята на- 12. Єрмольєв М. Наш доробок. Комуніс- родних умільців у 2007 р. [23, с. 13]. тична праця. № 203. 27.12.1977. Здійснивши стислий аналіз публіка- 13. Жам М. Чотирнадцятий відчиняє цій газети «Вісник Переяславщини», при- двері. Комуністична праця. № 163. 13.10.1984. свячених історії створення та діяльності 14. Жам М. Витвір народних умільців. МНАПСН, приходимо до висновку, що Комуністична праця. № 25. 26.02.1976. більшість із них мають інформативний 15. Жам М. Музей просто неба. Комуніс- характер. Публікації розкривають зміст тична праця. 11.05.1967. 16. Жам М. Хата-штаб Котовського. Ко- і особливості наукової, експедиційної, муністична праця. 11.02.1967. експозиційної, виставкової діяльності 17. Жам М. Чудовий витвір народу. Ко- скансену. Серед вартісних студій виді- муністична праця. № 47. 19.04.1975. ляються статті М. Палагути, О. Коло- 18. Жам М. Унікальна знахідка. Комуніс- мійця, М. Жама, Г. Козій, Л. Годліної. тична праця. № 81. 10.07.1975. Предметом пильного студіювання стали 19. Жам М. Поповнення експозиції. Ко- історія скансену, етнографічні експеди- муністична праця. № 67. 07.06.1975. ції, музеє­фікація пам’яток, нові експо- 20. Ісак В. Краса народного вбрання. Ко- зиції, цікаві експонати, музейні будні. муністична праця. № 160. 22.10.1976. 21. Ісаченко В. Зйомки майбутнього дна Комплексне вивчення й уведення до на- Канівського моря. Комуністична праця. укового обігу згаданих публікацій може № 80. 07.07.1966. стати суттєвим доповненням джерель- 22. Карпенко Г. Іще люблю, іще надіюсь… ної бази у вивченні історії музею. Вісник Переяславщини. № 1. 01.01.1992. 23. Козій Г. Свято народних умільців ви- ЛІТЕРАТУРА рувало в музеї просто неба. Вісник Переяс- 1. Безнос Я. Зона відпочинку. Комуніс- лавщини. № 71. 28.09.2007. тична праця. № 43. 31.03.1976. 24. Козій Г. Найбільше в житті він любив 2. Величко І. На Татарській горі. Кому- Україну і українське село. До 110-річчя з дня ністична праця. 06.04.1967. народження Єфрема Іщенка. Вісник Переяс- 3. Воронецька В. Комунари. Комуніс- лавщини. 03.02.2009. тична праця. № 84. 29.05.1984. 25. Козій Г. Нетлінні скарби бережімо 4. Годліна Л. І оживає легенда… Комуніс- всім миром… Музею під відкритим небом – тична праця. № 44. 11.04.1974. 35 років. Вісник Переяславщини. 03.07.1999. 5. Годліна Л. Самобутнє мистецтво. Ко- 26. Козій Г. Музеї і училище: співпра- муністична праця. № 13. 30.01.1975. ця триває. Вісник Переяславщини. № 34. 6. Годліна Л. Краса народного вбрання. 15.05.2007. Комуністична праця. № 115. 23.07.1977. 27. Козій Г. Музей просто неба в Переяс- 7. Глушко Г. Михайло Жам залишив свій лаві творили тисячі людей. Вісник Переяслав- слід в Переяславі. Вісник Переяславщини. щини. 17.05.2011. № 107–109. 06.07.2002. 28. Коломієць О. Іщенки, або Слово про 8. Грукач Н. Просили батько, мати. Ко- щирого сина та незабутнього батька. Вісник муністична праця. № 183. 20.11.1984. Переяславщини. 12.09.2001.

Українознавство №4 (77) 2020 107 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

29. Коломієць О. Переяславці теж вою- 50. Слюсар Г. Барви веселки. Комуніс- вали в лавах Армії УНР. Вісник Переяслав- тична праця. № 67. 07.06.1975. щини. 26.01.2018. 51. Ткаченко Н. Федір Дарда врятував 30. Кириченко А. Шляхи сполучення. для нащадків багато пам’яток. Він був будів- І вози, і брички. Трохи історії. Комуністична ничим музею просто неба. Вісник Переяслав- праця. № 89. 06.06.1990. щини. № 10. 06.02.2015. 31. Манжула Н. Цікаві знахідки. Кому- 52. Цивюк В. Чотирнадцятий музей міс- ністична праця. № 180. 27.11.1976. та. Комуністична праця. № 84. 29.05.1984. 32. Манжула Н. Чудове творіння. Кому- 53. Чередніченко Л. Нові експонати. Ко- ністична праця. № 140. 27.11.1975. муністична праця. № 10. 16.01.1985. 33. Мельник О. Під новий музей. Кому- 54. Чорновіл В. Музей просто неба. Ві- ністична праця. № 185. 20.11.1985. сник Переяславщини. 23.09.2003. 34. Михняк М. Колись млинів було вдо- 55. Шкіра М., Шкіра Л. Музейних справ сталь. А тепер хоч купуй у Сікорського. Ві- майстер: До 77-річчя Ф.Ф. Дарди. Вісник Пе- сник Переяславщини. 11.11.1993. реяславщини. № 84. 13.11.2007. 35. Набок Л. Всьому голова. Комуністич- 56. Юзвіков В. Закладка парку розпоча- на праця. 13.10.1984. та. Комуністична праця. 21.11.1963. 36. Набок Л. Народних рук творіння. Ко- 57. Юзвікова О. Цікава знахідка. Кому- муністична праця. 15.02.1980. ністична праця. № 100. 23.08.1975. 37. Нестеровська Є. Народні скарби. Ко- 58. Юзвікова О. Новини музею. Комуніс- муністична праця. № 43. 31.03.1976. тична праця. № 92. 25.06.1976. 38. Нестеровська Є. Нові експонати. Ко- 59. Якименко О. «Неначе писанка муністична праця. № 140. 27.11.1975. село…» [витоки; мрія втілюється в життя; 39. Нестеровська Є. Чудовий витвір на- в статтях і книгах про музей його не зга- роду – рушник. Комуністична праця. № 94. дують]. Вісник Переяславщини. 09.02.1999, 08.08.1974. 11.02.1999, 16.02.1999. 40. Палагута М. Музеї і музейники: не- 60. Якименко О. Хто є першоавтором відомі подробиці. Вісник Переяславщини. музею просто неба? Папірус. № 7. 11.02.1999. 04.11.2003. 41. Палагута М. Наукова експедиція. Ко- REFERENCES муністична праця. № 89. 28.07.1966. 1. BEZNOS, Ya. (March 31, 1976). Recre- 42. Палагута М. Тобі, Великий Кобзарю. ation Area. Komunistychna pratsia, (43). [in Ukr.] Комуністична праця. 07.11.1963. 2. VELYCHKO, I. (Apr. 6, 1967). On Tatar 43. Палагута М. Цікаві знахідки. Кому- Mountain. Komunistychna pratsia. [in Ukr.] ністична праця. № 125. 21.10.1975. 3. VORONETSKA, V. (May 29, 1984). Com- 44. Палагута М. Нова експозиція. Кому- munards. Komunistychna pratsia, (84). [in Ukr.] ністична праця. № 79. 04.07.1974. 4. HODLINA, L. (Apr. 11, 1974). And the 45. Палагута М. Новий музей. Комуніс- Legend Comes to Life… Komunistychna pratsia, тична праця. № 62. 20.03.1977. (44). [in Ukr.] 46. Палагута М. Перший об’єкт музею. 5. HODLINA, L. (Jan. 30, 1975). Original Вісник Переяславщини. 10.02.2004. Art. Komunistychna pratsia, (13). [in Ukr.] 47. Премія газеті. Комуністична праця. 6. HODLINA, L. (Jul. 23, 1977). The Beauty № 88. 16.07.1975. of Folk Costumes. Komunistychna pratsia, (115). 48. Слюсар Г. Краса народного вбрання. [in Ukr.] Комуністична праця. № 100. 23.08.1975. 7. HLUSHKO, H. (Jul. 6, 2002). Mykhailo 49. Слюсар Г. Народна вишивка. Кому- Zham Left His Mark in Pereiaslav. Visnyk Pere- ністична праця. № 48. 26.02.1977. iaslavshchyny, (107–109). [in Ukr.]

108 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Жам О. Історія створення та діяльності Музею народної...

8. HRUKACH, N. (Nov. 20, 1984). Father 25. KOZII, H. (July 3, 1999). Let’s All To- Asked and Mother Asked. Komunistychna prat- gether Preserve the Imperishable Treasures… sia, (183). [in Ukr.] TheS kansen is 35 Years Old. Visnyk Pereiaslavsh- 9. DANYLEIKO, V. (Oct. 13, 1966). Every- chyny. [in Ukr.] thing Is Created by the People. Komunistychna 26. KOZII, H. (May 15, 2007). Museums pratsia. [in Ukr.] and A Vocational School: Cooperation Contin- 10. DEMIANCHUK, V. (Nov. 21, 1979). ues. Visnyk Pereiaslavshchyny, (34). [in Ukr.] The Sculptures Are Speaking. Komunistychna 27. KOZII, H. (May 17, 2011). The Skansen pratsia, (184). [in Ukr.] in Pereiaslav Was Created by Thousands of Peo- 11. YERMOLIEV, M. (Nov. 27, 1976). ple. Visnyk Pereiaslavshchyny. [in Ukr.] Thinking about Tomorrow. Komunistychna 28. KOLOMIIETS, O. (Sept. 12, 2001). The pratsia, (180). [in Ukr.] Ishchenkos, or a Word about a Sincere Son and 12. YERMOLIEV, M. (Dec. 27, 1977). Our an Unforgettable Father. Visnyk Pereiaslavshchy- Work. Komunistychna pratsia, (203). [in Ukr.] ny. [in Ukr.] 13. ZHAM, M. (Oct. 13, 1984). The 14th Opens 29. KOLOMIIETS, O. (Jan. 26, 2018). the Door. Komunistychna pratsia, (163). [in Ukr.] Pereieaslav Residents Also Fought in the Ranks 14. ZHAM, M. (Feb. 26, 1976). The Work of the UPR Army. Visnyk Pereiaslavshchyny. [in of Folk Craftsmen. Komunistychna pratsia, (25). Ukr.] [in Ukr.] 30. KYRYCHENKO, A. (June 6, 1990). 15. ZHAM, M. (May 11, 1967). A Skansen. Ways of Communication. Carts and Carriages. Komunistychna pratsia. [in Ukr.] A Little Bit of History. Komunistychna pratsia, 16. ZHAM, M. (Feb. 11, 1967). Kotovskyi’s (89). [in Ukr.] Home-Headquarters. Komunistychna pratsia. 31. MANZHULA, N. (Nov. 27, 1976). Inter- [in Ukr.] esting Findings. Komunistychna pratsia, (180). 17. ZHAM, M. (Apr. 19, 1975). A Wonder- [in Ukr.] ful People’s Work. Komunistychna pratsia, (47). 32. MANZHULA, N. (Nov. 27, 1975). [in Ukr.] A Wonderful Creation. Komunistychna pratsia, 18. ZHAM, M. (July 10, 1975). A Unique (140). [in Ukr.] Find. Komunistychna pratsia, (81). [in Ukr.] 33. MELNYK, O. (Nov. 20, 1985). For a 19. ZHAM, M. (June 7, 1975). Enlargement New Museum. Komunistychna pratsia, (185). of the Exposition. Komunistychna pratsia, (67). [in Ukr.] [in Ukr.] 34. MYKHNIAK, M. (Nov. 11, 1993). There 20. ISAK, V. (Oct. 22, 1976). The Beauty of Used to Be Plenty of Mills. And Now They Are Folk Costumes. Komunistychna pratsia, (160). Rare. Visnyk Pereiaslavshchyny. [in Ukr.] [in Ukr.] 35. NABOK, L. (Oct. 13, 1984). The Head 21. ISACHENKO, V. (July 7, 1966). Shoot- of Everything. Komunistychna pratsia. [in Ukr.] ing the Future Bottom of the Kaniv Sea. Komu- 36. NABOK, L. (Feb. 15, 1980). Folk Hands’ nistychna pratsia, (80). [in Ukr.] Creation. Komunistychna pratsia. [in Ukr.] 22. KARPENKO, H. (Jan. 1, 1992). I Still 37. NESTEROVSKA, Ye. (March 31, 1976). Love; I Still Hope. Visnyk Pereiaslavshchyny, (1). Folk Treasures. Komunistychna pratsia, (43). [in Ukr.] [in Ukr.] 23. KOZII, H. (Sept. 28, 2007). A Festival of 38. NESTEROVSKA, Ye. (Nov. 27, 1975). Folk Craftsmen Buzzed in the Skansen. Visnyk New Exhibits. Komunistychna pratsia, (140). Pereiaslavshchyny, (71). [in Ukr.] [in Ukr.] 24. KOZII, H. (Feb. 3, 2009). Ukraine and 39. NESTEROVSKA, Ye. (Aug. 8, 1974). the Ukrainian Countryside Were the Love of His Rushnyk: A Wonderful Folk Work. Komu- Life. Visnyk Pereiaslavshchyny. [in Ukr.] nistychna pratsia, (94). [in Ukr.]

Українознавство №4 (77) 2020 109 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

40. PALAHUTA, M. (Nov. 4, 2003). Muse- 51. TKACHENKO, N. (Feb. 6, 2015). Fedir ums and Museologists. Visnyk Pereiaslavshchy- Darda Saved Many Monuments for the Descen- ny. [in Ukr.] dants. He Was Building the Skansen. Visnyk 41. PALAHUTA, M. (July 28, 1966). A Sci- Pereiaslavshchyny, (10). [in Ukr.] entific Expedition. Komunistychna pratsia, (89). 52. TSYVIUK, V. (May 29, 1984). The [in Ukr.] Fourteenth Museum of the City. Komunistychna 42. PALAHUTA, M. (Nov. 7, 1963). pratsia, (84). [in Ukr.] To You, Great Kobzar. Komunistychna pratsia. 53. CHEREDNICHENKO, L. (Jan. 16, [in Ukr.] 1985). New Exhibits. Komunistychna pratsia, 43. PALAHUTA, M. (Oct. 21, 1975). Inter- (10). [in Ukr.] esting Findings. Komunistychna pratsia, (125). 54. CHORNOVIL, V. (Sept. 23, 2003). [in Ukr.] A Skansen. Visnyk Pereiaslavshchyny. [in Ukr.] 44. PALAHUTA, M. (July 4, 1974). A New 55. SHKIRA, M., SHKIRA, L. (Nov. 13, Exposition. Komunistychna pratsia, (79). [in 2007). Master of Museum Affairs: Celebrating Ukr.] the 77th Anniversary of F. Darda. Visnyk Pere- 45. PALAHUTA, M. (March 20, 1977). iaslavshchyny, (84). [in Ukr.] A New Museum. Komunistychna pratsia, (62). 56. YUZVIKOV, V. (Nov. 21, 1963). Build- [in Ukr.] ing of the Park Has Begun. Komunistychna prat- 46. PALAHUTA, M. (Feb. 10, 2004). The sia. [in Ukr.] First Object of the Museum. Visnyk Pereiaslavsh- 57. YUZVIKOVA, O. (Aug. 23, 1975). chyny. [in Ukr.] An Interesting Find. Komunistychna pratsia, 47. Award for the Newspaper. (July 16, (100). [in Ukr.] 1975). Komunistychna pratsia, (88). [in Ukr.] 58. YUZVIKOVA, O. (June 25, 1976). 48. SLIUSAR, H. (Aug. 23, 1975). The Museum News. Komunistychna pratsia, (92). Beauty of Folk Costumes. Komunistychna prat- [in Ukr.] sia, (100). [in Ukr.] 59. YAKYMENKO, O. (Feb. 9, 11, 16, 1999). 49. SLIUSAR, H. (Feb. 26, 1977). Folk Em- A Village like an Easter Egg… Visnyk Pere- broidery. Komunistychna pratsia, (48). [in Ukr.] iaslavshchyny. [in Ukr.] 50. SLIUSAR, H. (June 7, 1975). Rainbow 60. YAKYMENKO, O. (Feb. 11, 1999). Who Colors. Komunistychna pratsia, (67). [in Ukr.] Founded the Skansen? Papirus, (7). [in Ukr.]

110 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

УДК 323: 94(477) «1877–1922» DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.219733

ВІЙСЬКОВА, ДИПЛОМАТИЧНА І КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖОГО АРМІЇ УНР О. ПИЛЬКЕВИЧА В СПОГАДАХ СУЧАСНИКІВ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ Сергій ГУБСЬКИЙ orcid.org/0000-0003-0203-651Х науковий співробітник відділу історичних студій НДІУ Анотація. У статті висвітлюються військові, дипломатичні і культурно-освітні ас- пекти діяльності генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР) Олек- сандра Меркурійовича Пилькевича (1877–1922) в спогадах сучасників та наукових працях українських дослідників. Значна увага акцентується на великому внеску О. Пилькевича в ор- ганізацію національно-освітньої, культурної роботи, створення військової журналістики в українських військових формаціях 1917–1921 рр. Зазначається, що до сьогодні багатогранна й подвижницька праця О. Пилькевича для утвердження української державності, дипломатич- ний хист під час переговорів з представниками російських державних структур Тимчасового уряду, а потім більшовиків, виховання вояків в національно-державницькому дусі досліджені недостатньо. Констатовано на вибірковому опрацюванні з архівів його особистих матері- алів. Наголошено на продовженні наукових напрацювань, присвячених цьому українському діячу. Зазначено, що в сучасних умовах протистояння України з російською державою-агре- сором досвід наших попередників з організації національно-державного життя сприятиме зміцненню власної самосвідомості військовослужбовців Збройних сил України та українського суспільства, слугуватиме утвердженню державотворчих традицій. Ключові слова: Україна; незалежність; Армія УНР; національно-культурна праця; О. Пилькевич; Київ; українська історіографія.

МІLITARY, DIPLOMATIC, CULTURAL, AND EDUCATIONAL ACTIVITIES OF THE CORNET-GENERAL OF THE UPR ARMY О. PYLKEVYCH IN THE MEMOIRS OF HIS CONTEMPORARIES AND UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY Serhii HUBSKYI research fellow of the Historical Studies Department of RIUS Annotation. The article covers the aspects of military, diplomatic, and cultural-educational activities of the Cornet-General of the UPR Army Oleksandr Merkuriiovych Pylkevych (1877–1922) in the memoirs of his contemporaries and scholarly works of Ukrainian researchers. Much attention is paid to the great contribution of O. Pylkevych to the organization of national-educational and cultural work, the creation of military journalism in the Ukrainian military formations of 1917–1921. It is noted that even today the diverse and devoted work of O. Pylkevych for the establishment of Ukrainian statehood, his diplomatic skills during negotiations with representatives of the Russian state structures of the Interim Government and then the Bolsheviks, development of the national-state spirit of soldiers are insufficiently studied. It is determined by means of the selective processing of his personal archival materials.

© Губський С.

Українознавство №4 (77) 2020 111 ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

Emphasis is placed on the continuation of scientific work dedicated to this Ukrainian figure. It is noted that under the current conditions of Ukraine’s confrontation with the Russian aggressor state, the experience of our predecessors in organizing national and state life will help strengthen the self- consciousness of Ukrainian society and servicemen of the Armed Forces of Ukraine, serve to consolidate state-building traditions of our people. Key words: Ukraine; independence; Army of the Ukrainian People’s Republic; national and cultural work; O. Pylkevych; Kyiv; Ukrainian historiography.

Українська національно-демокра- журналістики в українських військових тична революція 1917–1921 рр. стала формаціях періо­ду 1917–1921 рр. най­головнішою подією для національ- Історіографічну наукову спадщину, ного пробудження українського народу присвячену життю і діяльності О. Пиль- на початку ХХ ст. Хоча визвольні зма- кевича, насамперед становлять спогади гання в той час зазнали поразки, вони про нього визначних державних, по- збагатили майбутні покоління патріотів літичних та військових діячів періоду багатим історичним досвідом для по- національної революції 1917–1921 рр. дальшої боротьби за Українську націо- Сюди можемо віднести некрологи, опу- нальну державу. З тих вікопомних подій бліковані в українських емігрантських минає ціле століття, але наукові дослі- виданнях відразу після раптової і не- дження боротьби українського народу сподіваної смерті цього українського за національне самовизначення, в тому дія­ча [5; 6]. В 20–30-х роках ХХ ст. в емі- числі його яскравих і неординарних грації були написані та вийшли друком представників, сприятимуть зміцненню свідчення та згадки О. Удовиченка (Ста- національної свідомості народу, слугу- рого), українського військового і полі- ватимуть поширенню українських дер- тичного діяча, генерал-полковника Ар- жавницьких традицій. Особливо це ак- мії УНР, командира 3-ї Залізної дивізії, туально з 2014 р., у зв’язку з російською в еміграції – голови Товариства вояків агресією проти України. УНР [24], Д. Дорошенка, українського Тому для реальної протидії росій- політичного діяча, історика, публіциста, ській агресії ми маємо використовувати міністра закордонних справ Української досвід у цій царині наших попередників, Держави (1918) [9], В. Кедровського, зокрема в українському армійському се- українського військового і громадсько- редовищі доби Перших визвольних зма- го діяча, журналіста, полковника Армії гань початку ХХ ст. УНР, у 1919 р. – Головного Державного У цьому зв’язку варто розгляну- інспектора Армії УНР [11; 12], М. Омеля- ти постать Олександра Меркурійови- новича-Павленка, українського військо- ча Пилькевича (1877–1922) – україн- вого діяча, генерал-полковника Армії ського військового і політичного діяча, УНР, командира Першого Зимового по- члена Української Центральної Ради ходу Армії УНР (06.12.1919–06.05.1920), (УЦР), генерал-хорунжого Армії Укра- військового історика та науковця [15], їнської Народної Республіки (УНР), В. Євтимовича, українського військо- який зробив великий внесок в орга- вого і громадсько-політичного діяча, нізацію національно-освітньої, куль- журналіста, у квітні 1918 р. – керівника турної роботи, створення військової Головної шкільної управи військового

112 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Губський С. Військова, дипломатична і культурно-освітня...

міністерства УНР [10], Ф. Мелешка, О. Пилькевичу, є стаття історика Я. Тин- українського громадсько-політичного ченка «Наша людина в Петрограді (Гене- діяча, повстанського отамана на плат- рал-хорунжий Олександр Пилькевич)», формі УНР, що діяв у Глодоській волості опублікована в 1995 р. [25, с. 154–157]. Єлисаветградського повіту (сучасна Кі- Автор на основі і вже загальновідо- ровоградщина), письменника в емігра- мих фактів, і вперше введених у науко- ції [14], П. Білона, українського церков- вий обіг архівних матеріалів подав зміс- ного та громадського діяча, протоієрея, товний життєпис одного з визначних начальника канцелярії Повітряного фло- діячів періоду боротьби за незалежність ту УНР, військового капелана Армії УНР, України на початку ХХ ст. та висвітлив видавця в діаспорі [1], Є. Маланюка, вклад О. Пилькевича на дипломатично- українського письменника і поета, літе- му та культурно-освітньому відтинках ратурного критика і публіциста, сотника боротьби за українську справу. Армії УНР [28]. До цього ряду також слід Щодо часу і місця народження віднести окрему публікацію в збірнику О. Пилькевича раніше подавалась дата «Літопис Червоної Калини» [4]. В цих «1880 рік», а місце зазначалось «Київ- публікаціях висвітлюються військові, щина». Ці дані подані і в життєписах дипломатичні, журналістські, культур- О. Пилькевича авторства Є. Онацького, і но-освітні аспекти діяльності О. Пиль- в перших публікаціях Я. Тинченка. Також кевича в захисті та розбудові української подібна інформація міститься в ґрунтов- державності в 1917–1921 рр. та подають- ному біографічному довіднику життє- ся авторські враження про зустрічі з ним писів членів УЦР істориків В. Верстюка і спільну працю в зазначений період. і Т. Осташко [3], монографії М. Литвина У шостому томі 11-ї книги «Україн- і К. Науменка, в якій відтворено життя і ської малої енциклопедії», виданої дру- військову діяльність понад 500 генералів ком 1963 р. в Буенос-Айресі (Аргенти- і адміралів українських військових фор- на), міститься біографія О. Пилькевича, мацій першої половини ХХ століття [13], написана Є. Онацьким, українським та статті в Інтернеті про О. Пилькевича громадсько-політичним діячем, членом автора П. Резниченка, частину інфор- УЦР, журналістом, науковцем, енцикло- мації для якої, за його твердженням, педистом, в якій компактно зібрано та він взяв із журналу «Русский инвалид» подано основні віхи життя і діяльності (1917. № 37) [22]. генерал-хорунжого [16]. Проте в довіднику В. Верстюка та Після відновлення державної неза- Т. Осташко місцем народження вже вка- лежності України в 1991 р., поряд з інши- зано місто Фастів, а датою – 22 травня, ми складовими національно-визвольної хоча це, швидше за все, технічна по- боротьби періоду 1917–1921 рр., велику милка, оскільки зазначимо, що на сьо- увагу сучасних українських дослідників годні на основі віднайдених архівних привернули й біографії її дійових осіб – джерел більшість істориків подають політиків, військових, громадських та дату народження О. Пилькевича 2 трав- культурних діячів. ня 1877 р. Ці дані знаходимо в пізнішій Однією з перших вагомих публіка- праці Я. Тинченка, де він також наво- цій у незалежній Україні, присвячених дить назви фондів архівних матеріалів

Українознавство №4 (77) 2020 113 ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

про О. Пилькевича, які знаходяться в 29 січня 2020 р. відбулася ІІІ Всеук­ архівних установах України і Росії [26, раїнська наукова конференція «Крути: с. 338–339]. Уточнена інформація біо- проблеми державотворення від доби графії О. Пилькевича міститься і в статті Української революції (1917–1921 рр.) історика А. Буравченкова, опублікованій до сьогодення», в програмі якої історик у восьмому томі «Енциклопедії історії В. Стецюк виступив з доповіддю «Олек- України» [2, с. 205]. сандр Пилькевич: від офіцера імпер- Про внесок О. Пилькевича у станов- ського війська до українського комко- лення української військової журналіс- ра», в якій, використовуючи маловідомі тики, діяльність у вищих військових факти та неопубліковані раніше архівні установах УНР, культурно-освітню пра- матеріали, висвітлив військовий шлях цю у війську йдеться у статті автора цих О. Пилькевича від офіцера російської ім- рядків та наголошується, що головний перської армії до одного з вищих за ран- отаман Армії УНР і голова Директорії гом командирів Армії УНР, акцентуючи УНР С. Петлюра знав і цінував цього увагу на безпосередній участі О. Пиль- високоосвіченого генерала, всіляко під- кевича у створенні окремих підрозділів тримував його [8, с. 112–113]. українського війська. Про участь О. Пилькевича у І Все­ Враховуючи багатогранну та по- ук­раїнському військовому з’їзді, де движницьку працю О. Пилькевича для його було обрано до складу Українсько- утвердження української державності, го генерального військового комітету вважаємо за необхідне детальніше зу- (УГВК) та кооптовано до складу УЦР, пинитися на сторінках його життєвого йдеться у публікації спогадів О. Пиль- шляху та практичній роботі в націо- кевича історика В. Скальського. Опри- нально-визвольному русі. О. Пилькевич люднюючи цей маловідомий документ, народився 2 (за іншими даними – 14) у передмові значну увагу автор приділяє травня 1877 р. в місті Фастові Васильків- його роботі в цьому представницько- ського повіту Київської губернії (нині – му органі з організації української ар- районний центр Київської області) [29]. мії [23, с. 306–319]. Батьки належали до міщанського стану. У статті дослідниці М. Шевелєвої ува- За віросповіданням – православний [22]. га акцентується на участі О. Пилькевича Склав іспити на атестат зрілості при Пе- в українському національно-визвольно- тровському Полтавському кадетському му русі до 1917 р. та зазначається, що він корпусі. Закінчив Київське піхотне юн- був одним із керівників повстання сапе- керське училище (1900), служив у 122-му рів 5-го понтонного батальйону в Києві піхотному Тамбовському полку у Харко- 1 грудня 1905 р. За часів СРСР цей факт ві. З 16 травня 1901 р. був приділений до замовчувався, а єдиним керівником по- 3-го саперного батальйону для вивчен- встання називали підпоручника Б. Жа- ня саперної справи. З 12 червня 1901 р. данівського, оскільки той симпатизував повернувся до полку. З 23 червня по 6 більшовикам. Після поразки повстання липня 1902 р. перебував у 3-й саперній О. Пилькевича заарештували, але за від- бригаді для вивчення телеграфної спра- сутністю доказів Київський військово- ви. А 25 лютого 1903 р. склав іспит при окружний суд його виправдав [29]. Миколаївському інженерному училищі

114 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Губський С. Військова, дипломатична і культурно-освітня...

в Санкт-Петербурзі для переведення в яких була повітряна розвідка та коригу- інженерні війська. З 1 травня 1903 р. був вання артилерійського вогню. З 11 трав- приділений до 1-го понтонного баталь- ня 1912 р. отримав військове звання «ка- йону у м. Креслав Вітебської губернії. З пітан» [22; 26, с. 338]. 20 січня 1904 р. переведений до цього Під час Першої світової війни батальйону. З 1 грудня 1905 р. був при- О. Пилькевич командував 15-ю повіт­ ділений до 7-го саперного батальйону в ро­плавною ротою, 1-м та 2-м повітро­ Києві. З 20 жовтня 1906 р. переведений плавними дивізіонами на Південно- до 10-го саперного батальйону в м. Ост- Західному, Західному і Північному роленка Ломжинської губернії [22; 26, фронтах. Дослужився до військового с. 338]. звання полковника, був нагороджений Ще під час навчання в Києві у перших багатьма орденами. Зокрема, в 1910 р. – роках ХХ ст. О. Пилькевич зацікавився орденом св. Анни 3-го ступеня, 28 жов- українським національно-визвольним тня 1911 р. – орденом св. Станіслава рухом. У ті часи поєднувати службу у 2-го ступеня, 17 червня 1915 р. «за від- царському війську з будь-якою діяльніс- мінно-старанну службу і труди під час тю на користь української справи було бойових дій» – орденом св. Володимира надто складно й небезпечно, тому вій- 4-го ступеня, 22 липня 1916 р. – орденом ськових серед українських діячів було св. Анни 4-го ступеня [22; 29]. дуже мало. Одним із них був О. Пиль- Після Лютневої революції 1917 р. в кевич. Разом зі своїми однодумцями Росії О. Пилькевич прибув до Києва. Він він здійснив поїздку на могилу Тараса став одним із засновників Українського Шевченка в Каневі, а 1903 р. – до Пол- військового клубу ім. гетьмана П. По- тави, де взяв участь у відкритті першого луботка (16.03.1917), який мав виразне у світі пам’ятника Івану Котляревсько- самостійницьке спрямування, та ініціа­ му. Також молодий офіцер брав активну тором формування 1-го Українського участь у роботі українського клубу «Ро- полку ім. гетьмана Б. Хмельницького [9, дина», познайомився і підтримував сто- с. 361]. сунки з багатьма видатними українськи- На І Всеукраїнському військово- ми митцями і громадськими діячами: му з’їзді, який відбувався в Києві 18–20 В. Антоновичем, М. Грушевським, брата- травня 1917 р., О. Пилькевича було об- ми Тобілевичами, молодим П. Тичиною рано членом Українського генерального та іншими [3, с. 144; 25, с. 154; 29]. військового комітету та кооптовано до З 27 вересня 1910 р. по 10 жовтня складу УЦР. На з’їзді обговорювались 1911 р. О. Пилькевич навчався в Офі- дуже важливі на той час проблеми вій­ церській повітроплавній школі в Гатчині ни, українізації війська, ставлення до поблизу Санкт-Петербурга, після закін- внутрішньої політики російського Тим- чення якої був призначений до 8-ї пові- часового уряду. Головним гаслом з’їзду троплавної роти в Севастополі. Відтоді було негайне «оголошення принципу він проходив службу в повітроплавних національно-територіальної автономії частинах, озброєних аеростатами – змій- України» [3, с. 144]. Для виконання цієї ковими прив’язними апаратами, легши- вимоги на з’їзді була ухвалена резолю- ми за повітря, основним призначенням ція про відрядження до Петрограда для

Українознавство №4 (77) 2020 115 ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

переговорів з Тимчасовим урядом спеці- тоді ні злодіїв, ні казнокрадів, не було в альної делегації УЦР на чолі з В. Винни- нас ні меньшевиків, ні большевиків, не ченком, до якої увійшов і О. Пилькевич. знали ми ні політиканства та не чуба- Його промова справила неабияке вра- лись ми тоді за посади та всякі портфелі. ження на керівника Тимчасового уря- Українець був для нас рідний брат. Були ду князя Г. Львова. «В разі відмовлення в нас єдине серце, єдиний дух, і тому не наших справедливих історичних до- страшні нам були наші численні воро- магань з боку Тимчасового російського ги!» [11, с. 20–21; 23, с. 314–315]. уряду, – зазначав полковник, – Вам, пане Згідно з рішенням Малої ради від міністре, доведеться мати діло з півтора 10 серпня 1917 р. його як полковника з мільйонами озброєного українського академічною освітою було направлено народу» [3, с. 144]. Ці слова О. Пильке- представником УГВК при Генеральному вича мали нагадати членам Тимчасового штабі російської армії в Петрограді «для уряду суспільні реалії в Україні. налагодження справ українського вій- Після приїзду з Петрограда україн- ська» [3, с. 144]. ської делегації О. Пилькевич очолював У російській столиці О. Пилькевич агітаційно-освітній відділ в УГВК, а в но- допомагав українізувати місцеву зало- воствореному після оголошення УЦР 10 гу, адже гвардійські запасні полки, що червня 1917 р. І Універсалу Генерально- тут розташовувались, на 25–30 відсотків му секретарстві військових справ одер- складалися з українців. У Волинському жав призначення старшини із особли- полку, що перший у лютому 1917 р. під- вих доручень. Брав участь у діяльності няв революційне повстання, цей показ- УЦР як член комісії для розроблення ник становив 80 відсотків [25, с. 155]. З вказівок Генеральному секретаріатові ініціативи полковника УЦР порушила щодо військових справ. перед російськими урядовими структу- Про надзвичайно складні умови, в рами питання про повернення в Украї- яких довелося тоді працювати, він зга- ну знамен і клейнодів Запорозької Січі. дував: «Центральна Рада нічого не могла Праця О. Пилькевича в Петрограді три- дать членам У.Г.В.К., бо сама була без гро- вала до більшовицького перевороту, піс- шей, хто що зберіг ще з фронту – проїв, ля якого він був змушений повернутися иноді через день приходилось обідать. до Києва, де продовжив роботу в УЦР та Виручала «Ліфляндка», як у нас назива- УГВК. В той час у столиці України УГВК лась одна молочарня на Великій Воло- почав створювати Український військо- димирській вулиці, де по дешевій ціні вий штаб, а полковника О. Пилькевича можна було поїсти, і відпочить в тісній було призначено на посаду генерала для семьї товаришів по праці за склянкою особливих доручень [25, с. 155]. доброго кислого молока, бо на більше В його обов’язки входило вирішу- багато з нас не спромоглось. І ми працю- вати термінові питання, що постава- вали, бо мали дух бадьорий і віру в себе, ли в роботі штабу, їздити на фронт та в свою ідею, також як і тепер. Ми всі розв’язувати проблеми, пов’язані з укра- були тільки українці і патріоти; партій- їнізацією, демобілізацією, більшовизаці- ного сектантства ми тоді не розуміли й єю тощо. В цей час українською владою не розуміємо його й досі… Не було в нас почав створюватись Генеральний штаб, і

116 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Губський С. Військова, дипломатична і культурно-освітня...

при відсутності цілком укомплектовано- Пилькевич. Вони першими пішли в ата- го колективу О. Пилькевич був змуше- ку, на ходу розстрілюючи ворога. Готель ний виконувати обов’язки працівників був зайнятий і взяті трофеї (кулемети і кількох відділів. ручні гранати)» [24, с. 18]. Ось як, зокрема, згадував про Після відступу українських військ з О. Пилькевича генерал М. Омелянович- Києва О. Пилькевич залишився в захоп­ Павленко, що тоді у справах зайшов до леному більшовиками місті. Він це по- Генерального штабу: «В почекальні на яснював прагненням залишитись серед мене звернув увагу якийсь полковник, київського населення, яке так і не зрозу- високий, родовитий, з «запорозькими міло мету діяльності Центральної Ради вусами», а в устах у нього безперервно і збагнути її може, лише порівнюючи з стирчав український чубук» [15, с. 74]. владою більшовиків [24, с. 19]. Після початку Першої більшовиць- Після повернення української влади ко-української війни О. Пилькевич не­ до Києва О. Пилькевича навесні 1918 р. одноразово робив доповіді на засіданнях було відряджено військовим інспекто- Генерального секретаріату (уряду) Укра- ром до Володимира-Волинського, де тоді їнської Народної Республіки (УНР) про дислокувалась Сірожупанна дивізія. військово-політичну ситуацію, що скла- Проте незабаром його знову було по- лась в Україні внаслідок наступу біль- кликано до праці в галузі військової ди- шовицьких військ. Керівництвом йому пломатії. Він брав участь у складі укра- було доручено розробити оперативний їнської делегації з представниками Ради план оборони Києва, «краю та залізнич- народних комісарів (уряду) більшовиць- них доріг і кордонів» [3, с. 144]. Під час кої Росії. більшовицького повстання у столиці в Після обрання генерала П. Скоропад- січні 1918 р. О. Пилькевич як звичай- ського гетьманом України (29.04.1918) ний козак брав участь у вуличних боях й проголошення Української Держави з червоногвардійцями, а підрозділ, яким О. Пилькевич продовжував працюва- він командував, звільнив від заколотни- ти на дипломатичній службі, очолюю- ків їхній опорний пункт в готелі «Пра- чи українське консульство в Москві. 30 га» [10, с. 8]. Ось як згадував про цей бій жовтня 1918 р. він виїхав в Україну. Геть- генерал О. Удовиченко: «Вирішено було ман пропонував йому різні відповідаль- атакувати в багнети засівших в «Празі» ні посади у війську, однак він через свої большевиків. Річ була важка, бо неве- політичні переконання відмовився [25, личкі рухи українських вояків виклика- с. 156]. ли із 6-поверхового будинку й зі стріхи Після початку антигетьманського по- шалену кулеметну й рушничну стріля- встання зголосився на службу до військ нину. Комендант Військового Міністер- Директорії УНР і вже 15 листопада ства був ранений, бойці розгублювались, 1918 р. був призначений уповноваженим а ворог все більше набирався нахабства. отаманом для особливих доручень шта- Коли про таке положення донесли в бу військ Директорії [26, с. 338]. 9 січня Міністерство, то першими направляти (за іншими даними – з лютого 1919 р.) становище пішли військовий міністр призначений головним інспектором на- підполковник Жуківський і полковник ціонально-культурно-політичних справ

Українознавство №4 (77) 2020 117 ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

в Армії УНР [22; 26, с. 338]. На цій посаді проте через ряд несприятливих обста- яскраво проявився талант, великі орга- вин не зміг виконати всі покладені на нізаторські здібності, глибока ерудова- нього завдання і рівно через місяць був ність та вміння донести простими сло- відкликаний із займаної посади [25, вами до козаків і старшин української с. 156]. армії мету, цілі і завдання боротьби за З 28 вересня 1919 р. О. Пилькевич незалежність України, прищепити мало- призначений командиром Окремого свідомим воякам любов до рідної мови, корпусу кордонної охорони [3, с. 145]. культури, звичаїв, але найпершим за- Сформувати такий корпус було виріше- вданням стало подолання у частини воя- но ще за часів Центральної Ради. Тоді цтва елементарної неписьменності. планувалось створити дев’ять бригад Ще в 1918 р. в часописі «Вільне сло- кордонної охорони, але реально втілю- во», що виходив у таборі для військово- ватись ці наміри в життя вже почали за полонених українців в німецькому місті часів Української Держави 1918 р. Про- Зальцведелі, був опублікований допис те через антигетьманське повстання, що О. Пилькевича про потребу для україн- призвело до ліквідації Гетьманату та від- ської державності власних збройних сил новлення УНР, створити формації при- для захисту свого суверенітету [7]. кордонників так і не вдалося. Знову це У 1919 р. в Рівному вийшла брошура намагалися здійснити в 1919 р. за Дирек- О. Пилькевича «На пильну увагу укра- торії. О. Пилькевичу було поставлено за- їнським старшинам» [18]. Тоді ж ним у вдання підібрати кадри для майбутньо- співавторстві з Б. Левицьким було вида- го корпусу охорони кордону, оскільки в но «Військовий співаник: 60 найкращих Армії УНР перебувала на службі певна пісень» [17]. Під псевдонімом О. Пиль-ч кількість колишніх прикордонників. вийшла його книжка «Про рідну мову Йому вдалося успішно розпочати цю для козаків» (Вінниця, 1919), в якій на- складну роботу і через певний проміжок голошувалось на великому значенні часу набрати невеликий штат для управ- українського слова для усвідомлення ління та структурних одиниць корпусу воя­ками власної національної ідентич- (бригад). Вже було розроблено особливі ності [20]. відзнаки для однострою прикордонни- Важливе значення для протидії біль- ків – на комірі вони мали носити пет- шовицькій пропаганді мала брошура лиці жовтогарячого кольору з зеленим «Чого нас українців кацапи-більшовики кантом. прозвали буржуями», що теж вийшла Але створити повноцінний корпус під псевдонімом О. Пиль-ч. Автор писав: охорони кордону не вдалося і цього разу. «Ми українці зовсім не буржуї в тому га- Постійні бойові дії вимагали постійно- небному смислі слова, який нам накла- го поповнення фронтових частин, саме дають російські більшовики – ми тільки туди, а не в прикордонну охорону на- статечні та дбайливі хазяї і трудові люде, правляли мобілізованих. Тому О. Пиль- а хто дбає, той і має» [21, с. 10]. кевичу доводилося виконувати функції, З 16 травня 1919 р. О. Пилькевич характерні для начальника охорони тилу, призначений командиром 12-го Неми- ніж для начальника охорони кордону. Та рівського полку ім. І. Сірка Армії УНР, все ж невеликі прикордонні підрозділи

118 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Губський С. Військова, дипломатична і культурно-освітня...

були створені і певний час виконували О. Пилькевич, переписуючи примір- свої функції у Подільській та Волинській ники та перемальовуючи ілюстрації. губерніях [25, с. 156]. Його титанічна праця сучасниками по- Проте листопадова катастрофа рівнювалась з працею фанатика. Але ці 1919 р. – військові поразки, втрата тери- журнали, навіть у рукописному вигляді, торії урядом та ліквідація регулярного підтримували моральний стан вояків, фронту Армії УНР – звела нанівець всю тому були дуже потрібні. Окремі номе- попередню роботу. ри (5-й і 10-й) вийшли на застарілому В цей час О. Пилькевич захворів на друкарському обладнанні, і тільки з 20-х тиф і тільки навесні 1920 р. знову зміг чисел журнал почав видаватися доволі взятися до праці. Він продовжував вико- прийнятним друкарським способом. На нувати функції командира корпусу кор- січень 1921 р. номери «Нашої зорі» були донної охорони і з липня 1920 р. до 30 першими українськими друкованими жовтня 1920 р. – за сумісництвом началь- виданнями в еміграції після залишення ника залоги Кам’янця-Подільського. Це державними структурами УНР своєї те- була і почесна, і відповідальна посада, риторії. оскільки впродовж п’яти місяців (6 черв- Саме в «Нашій зорі» почали з’яв­ля­ ня 1919 – 15 листопада 1919) місто вико- тися перші публікації визначного в май- нувало функції тимчасового державного бутньому поета, літературного критика, і політичного центру УНР, а у вітчиз- публіциста Є. Маланюка, випробовува- няній історії цей період отримав назву ли свої творчі сили інші старшини Армії «Кам’янецька доба». 5 жовтня 1920 р. (за УНР [28]. іншими даними – в листопаді 1920 р.) У квітні 1921 р. у Ланцуті Міністер- О. Пилькевич був підвищений до рангу ство військових справ УНР скликало генерал-хорунжого Армії УНР [2, с. 205; нараду керівників культурно-освітніх 3, с. 145; 25, с. 157; 29]. відділів таборів для інтернованих вояків Після переходу 21 листопада 1920 р. української армії. О. Пилькевич очолив під натиском переважаючих сил Чер- координаційний комітет наради, згідно з воної армії урядових структур і війська рішеннями якої він безпосередньо здій- УНР за річку Збруч у Галичину, що була снював загальне керівництво організа- окупована Польщею, О. Пилькевича цією освітніх курсів, створенням теат­ разом з особовим складом українських ральних труп, виданням часописів. Тоді збройних формувань польською владою ж почав писати спогади «Про минуле було інтерновано, і він деякий час пере- Українського Генерального Військового бував у таборах Каліш, Ланцут, Стшал- Комітету і початок організації україн- ково, Шипіорно (Шипйорно). Перебува- ської армії», які публікувались в часопи- ючи в Каліському таборі, генерал очолив сі «Наша зоря» [19]. культурно-просвітницький відділ, був На жаль, різке погіршення стану здо­ інспектором культурно-освітницьких ров’я і раптова смерть у Шипіорнському справ у війську. військовому госпіталі 15 жовтня (за ін- Його зусиллями продовжував ви- шими даними – 13) 1922 р. не дали змоги даватися журнал «Наша зоря». Перші О. Пилькевичу продовжити розпочату номери часопису створював лише сам працю [1, с. 131; 2, с. 205; 13, с. 158; 22; 26,

Українознавство №4 (77) 2020 119 ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

с. 338]. Отець П. Білон у своїх спогадах Після Другої світової війни, в часи пану- згадував про цю сумну подію. Він пи- вання в Польщі комуністичного режиму, сав, що після панахиди в Шипіорнській його могила, разом із похованнями по- таборовій церкві процесія, яка склада- над сотні українських військовиків, була лась з великої кількості військовиків та знищена. На цій території звели житло- духового оркестру, йшла з Шипіорно до вий будинок [29]. Каліського табору, а звідти до міського Після перемоги в Україні Революції православного цвинтару [1, с. 131]. гідності та посилення процесу декомуні- Ось що писав з цього приводу ге- зації 29 січня 2016 р. вулиця та провулок нерал О. Удовиченко: «Страшний сум Островського у Фастові були перейме- огортає, коли довідуєшся про смерть та- новані на вулицю та провулок Генерала ких близьких, прекрасних, щирих натур, Пилькевича. як покійний О. М. З ним ми втратили не Указом Президента України № 223/ тільки гарного чесного товариша, але й 2018 з нагоди Дня незалежності України гарячого дійсного патріота, людину чи- 31-му Чернівецькому прикордонному стої натури, які тепер такі рідкісні се- загону Західного регіонального управ- ред нас. Тяжко й сумно пригадувати ще ління Державної прикордонної служби його, як одного з тих, що з такою само- України присвоєно ім’я генерал-хорун- пожертвою йшли на службу своєму на- жого Пилькевича Олександра Меркурі- родові не з «лакомства нещасного», не йовича [27]. зі власної користі або пристосування до Підсумовуючи, зазначимо, що хоча обставин, а з високонадійних почувань, біографічна інформація, присвячена по- з гарячої любові до свого покривджено- статі О. Пилькевича, певною мірою вже го народу» [24, с. 14–15]. опрацьована та опублікована, з’яви­ли­ся С. Петлюра в листі до вдови О. Пиль- окремі наукові статті, присвячені його кевича писав: «Висловлюю мій щирий військовій, дипломатичній та культур- співжаль з приводу смерти – такої не- но-освітній діяльності, комплексних сподіваної та невіджалованої – Вашого наукових праць, у яких би повноцінно чоловіка. Ваше горе тяжке. Та я певен, та всебічно було досліджено внесок ге- що його поділяє кожен, хто знав небіж- нерал-хорунжого в утвердження та за- чика як глибокого патріота-громадяни- хист української державності під час на і вірного сина рідної України» [29]. національно-демократичної революції У листі до генерала О. Удовиченка го- 1917–1921 рр., немає. Фондові матеріа- ловний отаман і голова Директорії УНР ли з особистого архіву О. Пилькевича, прохав: «Щоб інтерновані українські сол- що знаходяться в ЦДАВОУ та інших дати попіклувалися могилою цього не- установах, опрацьовані ще недостатньо, звичайного лицаря і коли прийдуть спри- тому й досі в деяких публікаціях знахо- ятливі часи, щоб перенести його останки димо різночитання окремих дат біогра- до нашої столиці – старого Києва, якого фії та діяльності О. Пилькевича. Все це земля прийме на вічний відпочинок як потребує продовження наукових напра- героя і вірного сина України» [29]. цювань, присвячених цьому українсько- Однак перенести тлінні останки му діячу. Тим більше, що в сучасних умо- О. Пилькевича до України не вдалося. вах протистояння України з російською

120 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Губський С. Військова, дипломатична і культурно-освітня...

державою-агресором ці дослідження Війська Українського. Торонто. Український сприятимуть зміцненню національної воєнно-історичний інститут, 1964. Ч. 10. самосвідомості військовослужбовців С. 9–22. Збройних сил України та утвердженню 12. Кедровський В. В. Перше засідання українських державотворчих традицій. Другого Всеукраїнського військового гене- рального комітету. За державність: матеріа- ли до історії Війська Українського. Варшава: ЛІТЕРАТУРА Українське воєнно-історичне товариство, 1. Білон П. Спогади. У 2-х ч. Пітсбург: 1929. № 1. С. 129–134. Видавництво «До світла», 1952. Ч. 1. 194 с. 13. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні 2. Буравченков А. О. Пилькевич Олек- сили України першої половини ХХ ст. Гене- сандр Меркурійович. Енциклопедія історії рали і адмірали / Інститут українознавства України. У 10-ти томах / редкол.: В. А. Смо- імені Івана Крип’якевича НАН України. лій (голова) та інші; Інститут історії Украї- Львів; Харків: Видавництво «САГА», 2007. ни НАН України. Київ: Наукова думка, 2011. 244 с. Т. 8: Па – Прик. С. 205. 14. Мелешко Ф. Південно-Східна група 3. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Україн- Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів. ської Центральної Ради. Біографічний довід- Вісті комбатанта. 1970. Ч. 3–4. С. 60–71. ник. Київ, 1998. С. 144–145. Ч. 5. С. 7–14; 1971. Ч. 1. С. 21–26. 4. Військова нарада в кабінеті гене- 15. Омелянович-Павленко М. Спогади рального секретаря Порша дня 18 (5) січ- командарма (1917–1920): документально-ху- ня 1918 р. Літопис Червоної Калини. Львів, дожнє видання / М. Ковальчук (упорядник). 1937. Ч. 5. С. 2–3. Київ: Темпора, 2007. 608 с.: іл. 5. Генерал Олександр Меркулович 16. Онацький Є. Пилькевич Олександр. Пиль­кевич. Некролог. Наша зоря. Каліш, Українська мала енциклопедія. У 8 т., 16 кн. 1923. № 31/33. Буенос-Айрес: Накладом Адміністратури 6. Генерал Олександр Меркулович УАПЦ в Аргентині, 1963. Т. 6, кн. 11: літери Пиль­кевич. Некролог. Український сурмач. Пере – По. С. 1366. Шип­йорно; Каліш, 1922. № 38. 17. Пилькевич О. Про минуле Україн- 7. Голос генерала О. Пилькевича про ського Генерального Військового Комітету і українську армію. Вільне слово. Зальцведель, початок організації Української Армії (спро- 1918. № 29. С. 3. ба історичних спогадів). Наша зоря. Ланцут, 8. Губський С. Національно-освітня й 1921. № 7/8. С. 20–22; № 9. С. 15–16; № 12. культурна робота в Армії УНР у джерелах і С. 27–28; № 14. С. 13–15. документах 1918–1920 рр. Україна, українці, 18. Пилькевич О., Левицький Б. Військо- українознавство у ХХ ст. в джерелах і до- вий співаник: 60 найкращих пісень. Б. м., кументах: збірник наукових праць у 2-х ч. / б. р. 15 с. Інститут українознавства; редкол.: П. П. Ко- 19. Пилькевич О. На пильну увагу укра- ноненко (голова) та інші. Київ: Науково-ви- їнським старшинам. Рівне, 1919. давничий центр «Наша наука і культура», 20. Пиль-ч О. (О. Пилькевич). Розмова 1999. Ч. 1. С. 111–121. про рідну мову для козаків. Вінниця, 1919. 9. Дорошенко Д. Історія України 1917– 21. Пиль-ч О. (О. Пилькевич). Чого нас 1923 рр. Ужгород: Свобода, 1932. Т. 1. 437 с. українців кацапи-більшовики прозвали бур- 10. Євтимович В. Здобуття «Праги». Лі- жуями? (Настольна книжка для козаків та топис Червоної Калини. Львів, 1938. Ч. 3. селян-українців). Б. м., б. р. 14 с. С. 5–18. 22. Резниченко П. Пилькевич Алек- 11. Кедровський В. В боротьбі за держав- сандр Меркурьевич – Офицеры русской ність. За державність: матеріали до історії

Українознавство №4 (77) 2020 121 ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ

императорской армии. URL: ria1914.info/ Institute of the History of Ukraine; Naukova index.php?title (дата звернення: 18.08.2020). dumka, p. 205. [in Ukr.] 23. Скальський В. Пилькевич Олександр. 3. VERSTIUK, V., OSTASHKO, T. (1998). Про минуле Українського Генерального Вій- Figures of the Ukrainian Central Council. A Bio- ськового Комітету і початок організації graphical Directory. Kyiv, pp. 144–145. [in Ukr.] української армії. Проблеми вивчення історії 4. A Military Meeting at the Office of the Української революції 1917–1921 рр.: збірник Secretary-General Porsh on January 18 (5), наукових статей. Київ. Інститут історії Украї­ 1918. (1937). Litopys Chervonoi Kalyny. Vol. 5. ни НАН України, 2013. Вип. 9. С. 306–319. Lviv, pp. 2–3. [in Ukr.] 24. Старий (О. Удовиченко). Спогади 5. General Oleksandr Merkulovych Pylke­ про Пилькевича. Наша зоря. Каліш, 1923. vych. An Obituary. (1923). Nasha zoria. Kalish, № 31/33. С. 14–20. (31/33). [in Ukr.] 25. Тинченко Я. Наша людина в Пе- 6. General Oleksandr Merkulovych Pylke­ трограді (Генерал-хорунжий Олександр vych. An Obituary. (1922). Ukrainskyi surmach, Пилькевич). Українське офіцерство: шляхи (38). Shypiorno; Kalish. [in Ukr.] скорботи та забуття. Частина 1, біографіч- 7. The Voice of the General O. Pylkevych но-довідкова. Київ: Тиражувальний центр about the Ukrainian Army. (1918). Vilne slovo. УРП, 1995. С. 154–157. Zaltsvedel, (29), p. 3. [in Ukr.] 26. Тинченко Я. Ю. Офіцерський кор- 8. HUBSKYI, S. (1999). National-Educa- пус Армії Української Народної Республі- tional and Cultural Work in the UPR Army ки (1917–1921). Київ: Темпора, 2007. Кн. І. in Sources and Documents of 1918–1920. In: С. 338–339. P. Kononenko, ed., Ukraina, ukraintsi, ukrai- 27. Указ Президента України noznavstvo u XX st. v dzherelakh i dokumentakh: № 223/2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ Zbirnyk naukovykh prats u 2-kh ch. (Ukraine, laws/show/223/2015#Text (дата звернення: Ukrainians, and Ukrainian Studies in the 20th 01.12.2020). Century in Sources and Documents: Collected 28. Україна. 1919 рік. Документи і мате- Scientific Works in 2 Vol.) Vol. 1. Kyiv: RIUS; ріали: М. Капустянський «Похід українських Nasha nauka i kultura, pp. 111–121. [in Ukr.] армій на Київ–Одесу в 1919 році (короткий 9. DOROSHENKO, D. (1932). History of воєнно-історичний огляд)»; Є. Маланюк Ukraine 1917–1923. Vol. 1. Uzhhorod: Svoboda, «Уривки зі спогадів»: документально-науко- 437 p. [in Ukr.] ве видання. Київ: Темпора, 2004. 558 с. 10. YEVTYMOVYCH, V. (1938). Acqui- 29. Шевелєва М. Олександр Пильке- sition of “Prague”. Litopys Chervonoi Kalyny, вич. Ми українці й патріоти, партійного Vol. 3. Lviv, pp. 5–18. [in Ukr.] сектантства не розуміли та не розуміємо 11. KEDROVSKYI, V. (1964). In the Strug- досі. URL: https://uain.press/blogs/oleksandr- gle for Statehood. Za derzhavnist: materialy do pylkevych-my-ukrayintsi-j-patrioty-partijnogo- istorii Viiska Ukrainskoho (For the Statehood: sektantstva-ne-rozumily-ta-ne-rozumiyemo- Materials on the History of the Ukrainian dosi-1232093 (дата звернення: 02.05.2020). Army), Vol. 10. Toronto. Ukrainian Military and Historical Institute, pp. 9–22. [in Ukr.] REFERENCES 12. KEDROVSKYI, V. (1929). The First 1. BILON, P. (1952). Memoirs. In 2 Vol. Meeting of the Second All-Ukrainian Military Vol. 1. Pittsburgh: Do svitla, 194 p. [in Ukr.] General Committee. Za derzhavnist: Materialy 2. BURAVCHENKOV, A. (2011). Pylke­ do istorii Viiska Ukrainskoho (For the State- vych Oleksandr Merkuriiovych. In: V. Smolii, hood: Materials on the History of the Ukrainian ed., et al. Pa-Pryk, Vol. 8 of Encyclopedia of Army), (1). Warsaw: Ukrainian Military and the History of Ukraine. In 10 Vol. Kyiv: NASU Historical Society, pp. 129–134. [in Ukr.]

122 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Губський С. Військова, дипломатична і культурно-освітня...

13. LYTVYN, M., NAUMENKO, K. ria1914.info/index.php [Accessed 18 Aug. (2007). The Armed Forces of Ukraine in the First 2020]. [in Rus.] Half of the 20th Century. Generals and Admirals. 23. sKALSKYI, V. (2013). Pylkevych Olek- Lviv: NASU I. Krypiakevych Institute of Ukrai- sandr. About the Past of the Ukrainian General nian Studies; Kharkiv: SAHA, 244 p. [in Ukr.] Military Committee and the Beginning of the 14. MELESHKO, F. (1970). South-East- Establishment of the Ukrainian Army. In: Prob- ern Group of the UPR Active Army and Its lemy vyvchennia istorii Ukrainskoi revoliutsii Commander Ataman Yaniv. Visti kombatanta. 1917–1921 rr.: Zbirnyk naukovykh statei (Prob- Vol. 3–4, pp. 60–71; Vol. 5, pp. 7–14; (1971). lems of Studying the History of Ukrainian Revo- Vol. 1, pp. 21–26. [in Ukr.] lution of 1917–1921: Collected Scientific Arti- 15. OMELIANOVYCH-PAVLENKO, M., cles). Vol. 9. Kyiv: NASU Institute of the History KOVALCHUK, M., comp., (2007). Memoirs of a of Ukraine, pp. 306–319. [in Ukr.] Commander (1917–1920): Documentary and Ar- 24. STARYI (UDOVYCHENKO, O.). tistic Edition. Kyiv: Tempora, 608 p.: il. [in Ukr.] (1923). Memoirs of Pylkevych. Nasha zoria, 16. ONATSKYI, Ye. (1963). Pylkevych (31/33). Kalish, pp. 14–20. [in Ukr.] Oleksandr. In: Letters Pere-Po, Vol. 6, Book 11 25. tYNCHENKO, Ya. (1995). Our Man of Ukrainian Small Encyclopedia. In 8 Vol., in Petrograd (Cornet-General Oleksandr Py- 16 Books. Buenos-Aires: Published by UOC Ad- lkevych). In: Biographies and References, Part 1 ministration in Argentina, p. 1366. [in Ukr.] of Ukrainian Officers: Ways of Sorrow and Obliv- 17. PYLKEVYCH, O. (1921). About the ion. Kyiv: URP Circulation Center, pp. 154–157. Past of the Ukrainian General Military Com- [in Ukr.] mittee and the Beginning of the Establishment 26. TYNCHENKO, Ya. (2007). Officer of the Ukrainian Army (an attempt of historical Corps of the UPR Army (1917–1921). Book 1. memoirs). Nasha zoria. Łańcut, (7/8), pp. 20–22, Kyiv: Tempora, pp. 338–339. [in Ukr.] (9), pp. 15–16; (12), pp. 27–28; (14), pp. 13–15. 27. Decree of the President of Ukraine [in Ukr.] No. 223/2018. [online] Available at: https://­ 18. PYLKEVYCH, O., LEVYTSKYI, B. zakon.rada.gov.ua/laws/show/223/2015#Text A Military Songbook: 60 Best Songs. n. p., 15 p. [Accessed 18 Aug. 2020]. [in Ukr.] [in Ukr.] 28. Ukraine. 1919. Documents and Materi- 19. PYLKEVYCH, O. (1919). For the als: M. Kapustianskyi “The March of Ukrainian Close Attention of Ukrainian Officers. Rivne. [in Armies to Kyiv-Odesa in 1919 (a brief military- Ukr.] historical review)”; Ye. Malaniuk “Excerpts from 20. PYL-CH, O. (Pylkevych, O.). Memoirs”: A Documentary-Scientific Publica- (1919). A Talk about the Native Language for the tion. Kyiv: Tempora, 558 p. [in Ukr.] Cossacks. Vinnytsia. [in Ukr.] 29. sHEVELIEVA, M. Oleksandr Pylkev- 21. PYL-CH, O. (Pylkevych, O.). Why ych. We, Ukrainians and Patriots, Did Not and Did the Bolsheviks Call Us Ukrainians Bourgeois? Still Do Not Understand Party Sectarianism. (A Handbook for Cossacks and Ukrainian Peas- [online] Available at: https://uain.press/blogs/ ants). n. p., 14 p. [in Ukr.] oleksandr-pylkevych-my-ukrayintsi-j-patrio- 22. REZNICHENKO, P. (1914). Pilkevich ty-partijnogo-sektantstva-ne-rozumily-ta-ne- Alexander Merkurievich – Officers of the Russian rozumiyemo-dosi-1232093 [Accessed 02 May Imperial Army. [online] Available at: https:// 2020]. [in Ukr.]

Українознавство №4 (77) 2020 123 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

УДК 1.4 УКР DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.217709

ГНОСЕОЛОГІЯ КИЇВСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ШКОЛИ: ЗАПОЧАТКУВАННЯ ТА УТВЕРДЖЕННЯ СВІТОГЛЯДНО- РАЦІОНАЛІСТИЧНОЇ ПАРАДИГМИ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ Валентин КРИСАЧЕНКО orcid.org/0000-0002-4965-2750 доктор філософських наук, професор, завідувач відділу військово-патріотичного виховання НДІУ Анотація. Дослідження присвячено аналізу витоків, сутності, наукового та культурно- го значення феномену Київської філософської школи. Наприкінці 50-х – протягом 60-х років XX ст. в Україні склалися відносно сприятливі умови для розгортання оригінального напрям- ку філософських досліджень у сфері логіки наукового пізнання, наслідком чого стало форму- лювання світоглядно-раціоналістичної концепції побудови наукових теорій та отримання достовірного верифікованого знання. Враховуючи вплив здобутків цієї школи на освітню та дослідницьку практику, можна вести мову про парадигмальний статус даного узагальнення внаслідок набуття ним потужного соціокультурного звучання. Тим самим українська наука отримала логіко-методологічні орієнтири щодо етапності та процесуальності наукового пошуку, значення в ньому різних форм організації знання, зокрема ідеї, проблеми, гіпотези, концепції, теорії і в підсумку – систематизованого знання щодо певного об’єкта у вигляді нормативної науки. Здобутки Київської філософської школи істотно сприяли формуванню стилю наукового мислення, спростовуючи неспроможність задекларованої офіційною марк- систською філософією методології науки з її догматичними регулятивами процесу пізнання у вигляді принципу партійності. Основними осередками продукування ідей світоглядно-ра- ціоналістичної філософії були Київський державний університет імені Тараса Шевченка та Інститут філософії АН УРСР, а найвідомішими представниками – П. Копнін, В. Шинкарук, М. Попович, С. Кримський та І. Бичко. Ключові слова: українська філософія; Київська філософська школа; наукове пізнання; сві- тоглядно-раціоналістична парадигма; І.В. Бичко; П.В. Копнін; С.Б. Кримський; М.В. Попович; В.І. Шинкарук.

GNOSEOLOGY OF THE KYIV PHILOSOPHICAL SCHOOL: THE ESTABLISHMENT AND APPROVAL OF THE WORLDVIEW- RATIONALIST PARADIGM OF SCIENTIFIC KNOWLEDGE Valentyn KRYSACHENKO Doctor of Philosophical Sciences, professor, Head of the Department of Military and Patriotic Education of RIUS Annotation. The study is devoted to the analysis of the origins, essence, scholarly, and cultural significance of the phenomenon of the Kyiv philosophical school. In the late 1950s – during the 1960s, Ukraine formed relatively favorable conditions for the development of the original direction of the philosophical research studying the logic of scientific knowledge, which resulted in the formulation of a worldview-rationalist concept of constructing scientific theories and obtaining reliable verified knowledge. Considering the impact of this school’s achievements on educational and research practice,

© Крисаченко В.

124 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

we can talk about the paradigmatic status of this generalization due to its acquisition of a strong sociocultural sounding. Thus, Ukrainian science has received logical and methodological guidelines for the stages and processes of scientific research, the importance of various forms of knowledge organization, including ideas, problems, hypotheses, concepts, theories, and, ultimately, systematic knowledge about a particular object in the form of the normative science. The Kyiv philosophical school’s achievements significantly contributed to the formation of the style of scholarly thinking, refuting the incapability of the methodology of science declared by the official Marxist philosophy with its dogmatic regulators of the learning process as a party affiliation principle. The main centers for producing the worldview- rationalist philosophical ideas were Taras Shevchenko State University of Kyiv and the Institute of Philosophy of the UkrSSR Academy of Sciences. Its most famous representatives were P. Kopnin, V. Shynkaruk, M. Popovych, S. Krymskyi, and I. Bychko. Key words: Ukrainian philosophy; Kyiv philosophical school; scientific knowledge; worldview- rationalist paradigm; I. Bychko; P. Kopnin; S. Krymskyi; M. Popovych; V. Shynkaruk.

Українська філософія має давню ти- Саковича, Феофана Прокоповича, Лаза- сячолітню історію зі своїми непересіч- ря Барановича, Дмитра Туптала, Стефа- ними здобутками і вершинними злетами на Яворського, Георгія Кониського та ін. і водночас стагнаціями та занедбанням, На весь світ уславив Україну «мандрів- пов’язаними насамперед з важкими ча- ний філософ» Григорій Сковорода, який сами лихоліть, коли руйнації підлягало поєднав любомудріє з глибинною на- все національне надбання. Княжа доба родною екзистенцією, утвердивши тезу Руси-України прикметна такими знани- про незнищенність українського духу. В ми мислителями, як Іларіон Київський, подальшому, незважаючи на безжалісне Клим Смолятич, Мойсей Видубецький, гоніння та переслідування в Російській Володимир Мономах, Данило Заточе- імперії всього українського, глибокими ник, Нестор Літописець, унікальними філософськими роздумами переймалися «Словом о полку Ігоревім» та «Києво- Микола Гоголь, Михайло Максимович, Печерським патериком», котрі осягали Михайло Костомаров, Памфило Юрке- вищу мудрість буття крізь людинови- вич, Пантелеймон Куліш, Іван Лесевич, мірність та імперативність повсякден- Михайло Туган-Барановський та ін., ви- ня. В часи Відродження гуманістичні шукуючи духовну парадигму національ- цінності були предметом рефлексії до- ного відродження та розвитку. бре знаних і в Європі українських фі- Українська філософія XX ст., три лософів – Юрія Дрогобича, Станіслава чверті якого Україна перебувала в умовах Оріховського-Роксолана, Павла Русина, насильства з боку тоталітарного радян- Василя Загоровського, Данила Корсун- ського режиму, існувала в своїх декіль- ського, Святополка Віоли. Новий час кох різновидах: 1) периферійної частки викликав до життя в Україні потужну офіційної ідеологічної доктрини марк- систему освіти і науки, зокрема Ост- сизму-ленінізму (в межах УРСР), 2) віль- розьку та Києво-Могилянську академії, ної творчої думки поза межами СРСР (в в яких потужно розвивалася професій- діаспорі), 3) наукової оригінальної філо- на філософська думка Клірика Острозь- софії в часи і під радянською окупацією, кого, Мелетія Смотрицького, Кирила коли з-за перебігу певних ситуативних Транквіліона-Ставровецького, Касіяна обставин з’являлась можливість тим чи

Українознавство №4 (77) 2020 125 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

іншим чином досліджувати та оприлюд- із канонізованого офіціозу. Заборона на нювати свої погляди та наукові набутки. власну думку, відсторонення від контак- Канонізована філософія увіходила до тів з іншими вченими та науковими дже- обо­в’яз­кових навчальних предметів у релами, тотальна цензура та «очищення» вищих та середніх навчальних закладах; бібліотек від «крамольної» літератури – у шкільному навчанні її догматами були всі ці та інші подібні дії режиму мали просякнуті практично всі підручники, повністю відучити українців мислити, які в старших класах «цементував» своє­ залишивши їм лише право підкорятися рідний пропагандистський катехізис та слухняно виконувати накази і розпо- під назвою «Суспільствознавство». Але рядження влади. Проте навіть у таких справжніми і гідними продовжувачами найжорстокіших і найнесприятливіших української філософської думки стали умовах для творчості паростки наукової численні наукові центри та окремі твор- філософії постійно пробивалися крізь чі осередки в різних країнах поселення шкаралупу догматизму та абсолютизму, українців, зокрема Українська вільна засвідчуючи, що потяг до істини не мож- академія наук, Наукове Товариство іме- на вбити ніякими заборонами, що лю- ні Тараса Шевченка, Український като- дина прагне осягнути справжні смисли, лицький університет у Римі, Інститут цінності та імперативи буття. українознавчих студій в Гарварді та бага- Однією з унікальних філософських то інших, котрі зуміли зберегти і розви- традицій є наукова течія, котра в літе- нути традиції української софійності та ратурі отримала назву «Київська філо- рефлективності. Імена Дмитра Донцова, софська школа». Осмислення цього фе- Олександра Кульчицького, В’ячеслава номену об’єктивно розпочалося лише з Липинського, Івана Мірчука, Дмитра постанням незалежної держави, особли- Чижевського, Миколи Шлемкевича та во в контексті виявлення внеску та до- інших увійшли до золотого спадку укра- робку видатних діячів цього напрямку їнської науки. науки. Було проведено низку наукових Особливостям розвою філософії читань, нарад, конференцій, присвя- в Україні та поза її межами присвяти- чених, зокрема, творчості П. Копніна, ли свої ґрунтовні дослідження І. Бич- В. Шинкарука, І. Бичка, М. Поповича, ко, С. Бондар, І. Головаха, В. Горський, С. Кримського, В. Іванова, М. Злотіної, А. Конверський, В. Литвинов, В. Лісо- О. Яценка та ін., та оприлюднено матері- вий, В. Нічик, І. Огородник, Д. Остря- али таких зібрань [5; 6; 7; 26; 30]. Власне нин, М. Попович, Я. Стратій, М. Сумцов, концептуальний лад та специфічні особ­ Ю. Федів, В. Щурат та ін. На жаль, дещо ливості Київської філософської школи менше уваги було приділено осмислен- досліджували Є. Андрос, Є. Бистриць- ню тих наукових здобутків, які реально кий, В. Жмир, П. Йолон, А. Конвер- існували в українській філософії в часи ський, І. Огородник, В. Табачковський, тоталітаризму, долаючи всі перепони і С. Пролєєв, В. Рижко, Г. Шалашенко та заборони. Репресії і фізичне знищення інші вчені [13; 14; 18]. Втім потреба в сис- інакомислячих мали покласти край і їх- темному аналізі цього інтелектуального нім науковим пошукам та творчим за- явища як феномену не лише науки, але думам, викоріненню будь-якої «єресі» й культури та громадянської мужності

126 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

її творців залишається ще досить акту- школи авторитетні історики науки, і на- альною. Як зазначав відомий організа- самперед самі представники цього на- тор науки, логік і методолог П. Йолон, прямку, відносять до кінця 50-х – почат- який сам є яскравим представником цієї ку 60-х років XX ст. [3; 7; 14; 20; 23]. У філософської традиції, «на превеликий зв’яз­ку з цим постає нагальна проблема жаль, доводиться констатувати невтіш- з’я­су­ван­ня тих обставин, об’єктивних та ний факт про те, що сутність «Київської су­б’єк­тив­них, котрі зумовили постання філософської школи», умови її форму- цього наукового феномену, супутніх та вання, функціонування і трансформації дотичних до цього процесу чинників, до цього часу належно не досліджено й серед яких, безумовно, знаходились і не усвідомлено достатньою мірою сучас- такі, котрі виконували гальмівну чи за- ними вітчизняними філософами, а тим перечливу функцію. Серед усієї сукуп- більше – молодшими філософськими ге- ності передумов особливого значення нераціями» [4, с. 87]. набувають такі: цивілізаційні (загально- У цьому контексті особливий інте­рес людські), науково-технічні, філософські, становить постання та концептуальна політичні та етнокультурні. еволюція осердя Київського філософ- До кола загальнолюдських (цивілі- ської школи, а саме її гносеології, тобто заційних) цінностей слід віднести на- теорії наукового пізнання, включно з самперед загальний сукупний настрій набуттям нею своєрідного парадигмаль- людства від наслідків Другої світової ного статусу не лише у власне філософії, війни. Країни-переможниці, включно з але в низці інших, особливо природни- переважною частиною населення пла- чих, наук, а також і в соціокультурному нети, переживали загальну ейфорію від середовищі, що і складає мету нашого перемоги добра над злом, справедливос- дослідження. Ефективність наукового ті над безчестям, правди над кривдою. пошуку визначалась синергетичним по- До цього додавалось також переконан- єднанням можливостей методів компа- ня, особливо після Нюрнберзького три- ративістики, історичної реконструкції, буналу, що наруга над людством вже не політичного аналізу та діяльнісного під- може повторитися, а створення «колек- ходу. Компаративістика уможливлює по- тивного розуму» у вигляді Організації рівняльне зіставлення концептуальних Об’єд­наних Націй вселяло надію на те, структур та гносеологічних конструктів, що будь-які міждержавні суперечності історична реконструкція підводить до можна розв’язувати мирним шляхом. У розуміння умов та можливостей реаль- цьому контексті в душах землян пробу- ного буття науки в конкретному світі, джувалось почуття до життя і творчості, політичний аналіз виводить на глобаль- до всього нового і незвіданого. ні та суспільно-політичні детермінанти Світ став іншим і з погляду зроста- філософствування, а діяльнісний підхід ючих можливостей людини щодо його дає можливість екстраполювати смисло- трансформації у бажаному для себе на- життєву значущість здійснюваних дослі- прямку. Наразі йдеться про перехід ін- джень для потреб соціуму. дустріального суспільства в суспільство Початки концептуального виокрем- постіндустріальне з його технологіч- лення феномену Київської філософської ними можливостями по використанню

Українознавство №4 (77) 2020 127 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

речовини та енергії. Людство відкрило в якій суб’єкт пізнання (людина) знахо- для себе нові енергетичні можливості, диться, по суті справи, в підпорядкова- по­в’я­за­ні насамперед з енергією ядер- ному, практично пасивному, статусі, до ного розпаду та термоядерного синтезу, антропологічної філософії, де вона пере- і почало активно її використовувати, на буває на центральному місці в універсу- жаль, переважно для створення ново- мі, з акцентацією смислу навіть самого го покоління зброї масового знищення. існування останнього задля утверджен- Розпочиналася ера космонавтики з пер- ня людського розуму. Особливо при- шими спробами людини подолати силу кметними в цьому контексті постають земного тяжіння. Сільське господарство узагальнення М. Шелера (сутність мо- перебудовувалось з екстенсивного на ральної особистості), Е. Гуссерля (фено- інтенсивний шлях розвитку з гаслами менологія), В. Дільтея (герменевтичне селекції, хімізації та меліорації, а про- коло), Ж.-П. Сартра (екзистенційна не- мисловість активно використовувала скінченність) та К. Ясперса (сенс історії). можливості створення та застосування Останній, зокрема, наголошував: «Інтер- нових матеріалів. Наука почала система- претація… стає моментом волі. Спіль- тично осягати закони генетичної спад- ність – метою людини… Спільність ковості та її трансформації у бажаному виявляється на вищому рівні, а саме в для людини напрямку, інформатизація цілісності світу людського існування й суспільства дала можливість відчувати творчості» [22, с. 208]. Для людей, ко- себе всьому світовому співтовариству трих утримували за «залізним заборо- певною взає­мо­по­в’я­заною цілісністю. лом», подібний заклик був зверненням Ці та інші прояви науково-технічного і до них як до органічної частки світу, прогресу істотно підвищували престиж- вільних людей, особистостей, котрі гідні ність наукової діяльності, підносили со- свободи. ціальний статус вченого, створювали Принципові зрушення відбувалися і своєрідний елітарний клуб обраних, до в сфері власне теорії пізнання, і з цими котрих сукупне людство відчувало вдяч- здобутками радянські вчені також могли ність і виявляло гордість за зроблений бути ознайомлені. Започатковуються поступ. нові галузі знань – тектологія як теорія Серед власне наукових передумов систем (Л. фон Берталанфі), кібернети- слід особливо звернути увагу на прин- ка (Н. Вінер) як мистецтво управління ципові зрушення у сфері осмислення в живій природі, суспільстві та люд- смисложиттєвих цінностей людини та ських конструктах. З’являються фун- її здатності співвідносити пізнання сві- даментальні праці з логіки цифрових ту і з вимірами власного буття загалом, механізмів (Дж.Т. Калбертсон), симво- і логіко-методологічних студій зокре- лічної комп’ютерної логіки (Е. Берклі), ма. У першій половині XX ст. окреслю- математичних підстав теорії доказів ються нові фундаментальні напрямки, (Д. Гілберт, П. Бернайс), теорії ігрової такі як герменевтика, філософія життя, логіки (К. Берж, Дж. Нейман), матема- філософська антропологія та екзистен- тичної логіки (А. Черч), багатозначної ціалізм, котрі зміщують акценти філо- логіки (А. Зінов’єв) та ін. Відкривалося софствування з класичної метафізики, нове поле для розуміння раціональності

128 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

самого дискурсу, тобто смислової де- свіжий подих «відлиги» [21]. Масові про- термінації поведінки людини в процесі цеси реабілітації невинно засуджених, рефлексії і в акті самої психологічної чи творчі вечори та лекторії, молодіжні фо- соціальної дії. руми та зустрічі, спортивні змагання та У XX ст. на провідні позиції в сфері обмін делегаціями тощо – всі ці ознаки всієї філософії науки продовжує пре- вивільнення людини з жорстоких лабет тендувати позитивізм. Класична його повсякденного примусу та контролю форма, відповідно до соціально-еконо- сприяли пробудженню творчих сил і по- мічних та політичних зрушень, транс- тенцій в найрізноманітніших сферах ді- формується й отримує «друге дихання». яльності. А для науковців особливу вагу Аналітична філософія (Б. Рассел), запе- мали висловлювання генсека, пов’язані речуючи метафізику, концентрується на зі своєрідною верифікацією тієї чи ін- дослідженні способів висловлювання шої діяльності на предмет відповіднос- думки, значеннях, означеннях і смис- ті вчиненого із підставами для такої дії, лах, понятійно-категоріальному аналізі тобто відповідності сущого належному. мови науки. Її наступниця, лінгвістична Ведучи мову, зокрема, про справу «вра- філософія (Л. Вітгенштейн, Р. Карнап), чей-вредителей» та масові репресивні зосереджувала увагу на символічній гер- дії влади у зв’язку з цим, М. Хрущов на- меневтиці, логічному синтаксисі та се- голошував, що Сталін сам керував слід- мантиці, пошуку критеріїв верифікації чими діями, давав відповідні настанови, знань, структуризації дієвості на смис- які зводилися до одного: «бити, бити і ли та знаки тощо. Нагадаємо, що поряд бити». А на своє виправдання він за- з Віденським гуртком іншим важливим уважував: «Справа була поставлена так, центром нового позитивізму був Львів, що ніхто не мав можливості перевірити з якого і виросла уславлена Львівсько- факти, на основі яких провадиться слід- Варшавська логіко-філософська школа ство. Не було можливо перевірити фак- (Т. Котарбінський, Я. Лукасевич та ін.). ти шляхом контакту з людьми, котрі да- Тобто вплив цієї течії на українських су- вали ці зізнання» [15, с. 53]. часників був безпосереднім, через посе- З точки зору логіки йдеться про ем- редництво самих її творців. піричну доказовість та фактологічну Безумовно, не можна недооцінювати обґрунтованість судження, що, зрозу- і відносне «потепління» соціально-полі- міло, має універсальний характер, а не тичного клімату в СРСР, а отже, і в Ук­ стосується лише часткового епізоду по- раїні, після відомого виступу М. Хрущо- літичної сваволі. В цій самій доповіді ва на XX з’їзді КПРС з розвінчуванням містився ще один заклик до науковців, культу особи Сталіна. Про причини і на- який гуманітарії сприйняли із захоплен- слідки такого кроку, який ніяких карди- ням: «З позицій марксизму-ленінізму нальних змін самої природи тоталітар- критично розглянути і підправити по- ної системи не спричинив, добре відомо милкові погляди, що отримали широке з праць аналітиків (Р. Медвєдєв та ін.), розповсюдження, пов’язані з культом проте для такого «прошарку» (за марк- особи, в галузі історичної, філософської, систською термінологією) населення, як економічної та інших наук, а також в га- інтелігенція, дійсно відчувався деякий лузі літератури і мистецтва» [15, с. 67].

Українознавство №4 (77) 2020 129 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

Суспільство повірило в чистоту намірів уродженець Києва В. Асмус, навіть у пе- влади, і розпочався своєрідний ренесанс редреволюційні часи на філософському практично у всіх сферах суспільного відділенні Київського університету «в життя. Не обійшов він і філософію. Цьо- жодній лекції… ми ні разу не чули навіть му, до речі, істотно сприяло нове, тобто імен найвидатніших філософів-марксис- автентичне, прочитання самого К. Марк- тів – ні Маркса, ні Енгельса, ні Плехано- са, на ґрунті чого постав неомарксизм ва, ані Леніна» [1, с. 605]. А тому пере- Г. Маркузе та Е. Фромма або ж гурток творення цієї утопічної течії в «єдино навколо загребської групи «Праксіс» вірне вчення» уможливлювалось лише тощо, тобто, за виразом Ж.-П. Сартра, безжалісним примусом та забороною «марксизм з людським обличчям». Сво- будь-якого вільнодумства. У свою чергу го часу ця обставина давала змогу філо- відносне послаблення режимом контро­ софам-дисидентам відбалакуватись від лю над людиною неминуче призводило ортодоксальних критиків їхніх поглядів до спроб її вивільнення від догматизму відмовкою типу, мовляв, «це – автентич- та обструкції, що знаходило свій прояв і ний марксизм» (як від закидів в «анти- у відродженні справжньої науки. радянщині» полюбляв відмежовуватись А тому зовсім не випадково стало- В. Шинкарук) [7, с. 244]. ся чергове інтелектуальне пробуджен- І, звичайно, особливу увагу слід звер- ня українців у сфері філософської дум- нути на головну, по суті справи, переду- ки, причому, як згодом зазначав один мову цього наукового збурення, а саме із засновників Київської філософської його антропологічну підставу, тобто школи, новаторські дослідження прово- саме українське суспільство з його ар- дилися «не лише в Києві, а й в інших на- хетиповими потягами до любомудрія та укових центрах країни» [31, с. 44]. Та все вільнодумства, свободи і творчості, волі ж головним генеруючим ідейним цен- і незалежності. Свідченням цього – і вся тром залишався Київ, а в ньому самому – українська боротьба за свободу, істо- Інститут філософії (тоді – АН УРСР) та ричний досвід філософських розмислів і Київський державний університет імені невгасимий потяг до творчості навіть у Тараса Шевченка. Обидві установи мали лабетах тоталітаризму. Це було очевид- покалічену біографію: академічна інсти- ним навіть для іноземних гостей Украї­ туція ледь відродилася у 1946 р. після ни. Як оповідав І. Бичко, під час його того, як у передвоєнні роки, після хвилі зустрічі в дні 150-х роковин від дня на- великого терору, на роботу в Інституті родження Тараса Шевченка біля готелю не міг з’явитися жоден працівник – ре- «Дніпро» в Києві із французьким мис- пресії заторкнули кожного з них, а фі- лителем Ж.-П. Сартром останній мовив: лософський факультет – найстаріший «Тут кожен камінь бруківки випромінює в Університеті – взагалі був відсутній: історію» [27, с. 26]. існуючі кафедри увіходили до складу іс- Що ж до самої офіційної філософ- торико-філософського факультету [29]. ської доктрини радянського режиму, Проте і в цих складних умовах постали тобто марксизму, то в Україні природний дослідники, котрі започаткували по- потяг до нього завжди був практично тужні концептуальні зрушення в науці. мізерним. Як згадував відомий філософ, Серед них особливо виділялися молоді

130 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

українські філософи І. Бичко, С. Крим- аніж зашорені офіційними догматами ський, М. Попович та В. Шинкарук. марксизму випускники філософських Своє­рідним подарунком долі став також факультетів. Саме П. Копнін індукував переїзд до Києва у 1958 р. російського дослідження з логіки, етики та рито- філософа П. Копніна, котрий зцементу- рики професорів Києво-Могилянської вав нові інтелектуальні віяння і концеп- академії, завдяки чому вона відкрилася туально, і організаційно. Як зазначають світові як важлива складова європей- сучасні історики науки, П. Копнін «у ської культури, пасіонарний духовний своїй праці «Диалектика как логика» та центр України. Під впливом зовнішніх у низці інших праць здійснив розроб- поза­наукових чинників вченого у 1968 р. ку глибинних підвалин теорії пізнання. «забирають» на аналогічну посаду в Ін- В. Шинкарук заклав основи сучасної ститут філософії АН СРСР. Сам Павло «Київської філософської школи» [7, с. 5]. Васильович вважав київський період В даному випадку дослідники звернули своєї творчості найпліднішим. особливу увагу і на фундатора цього на- І це дійсно так. Достатньо згада- прямку, і на зміну його лідера, що стало- ти його найголовніші праці цього пе- ся з об’єктивних причин. ріоду: «Гіпотеза і пізнання дійсності» Свій творчий шлях П. Копнін (1922– (К., 1962), «Ідея як форма мислення» 1971) розпочав низкою публікацій та за- (К., 1963), «Гносеологічні основи науки» хистом кандидатської дисертації з теорії (К., 1964), «Теорія пізнання та кіберне- суджень (1947–1948); у 1955 р. захищає тика» (К., 1964), «Вступ до марксистської докторську дисертацію «Форми мислен­ гносеології» (1966), «Логічні основи на- ня та їх роль у пізнанні», працює в уста- уки» (1968) та ін. Прикметно, що викла- новах Томська та Москви [29, с. 11]. У дені в цих працях ідеї було покладено 1958 р. він переїздить до Києва й очолює в основу низки навчальних універси- кафедру філософії в Київському полі- тетських лекційних курсів. Практично технічному інституті та кафедру діа- одночасно з цим П. Копнін організовує лектичного та історичного матеріаліз- видання в Москві двох колективних му в Київському університеті. З 1962 р. монографій київських авторів – «Про- П. Копнін – директор Інституту філосо- блема мышления в современной науке» фії АН УРСР, в якому він, зокрема, лікві- (1964) та «Логика научного исследо- дував відділи діалектичного та історич- вания» (1965), яка, на думку фахівців, ного матеріалізму, а натомість заснував «стала фактично маніфестом Київської відділ логіки наукового пізнання, пере­ філософської школи» [7, с. 228]. Слід орієнтував стратегему досліджень від- зазначити, що і після передчасної смер- ділу філософських питань природознав- ті вченого, котра сталася не без впливу ства. До речі, до аспірантури цих відділів його постійного цькування та переслі- зараховували переважно претендентів з дування з боку влади, наукова громад- базовою фізико-математичною чи при- ськість практично одразу видрукувала родничою освітою, оскільки, на дум- в Москві тритомник його вибраних (в ку керівника Інституту, їхнє мислення абсолютній більшості – київського пері- більш адекватно спроможне аналізувати оду) праць, віддаючи належну шану на- актуальні проблеми наукового пізнання, уковим здобуткам вченого.

Українознавство №4 (77) 2020 131 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

Знакова для нової гносеології моно- причому їхній шлях до професійної фі- графія П. Копніна «Діалектика як логіка» лософії також був досить тернистим. (1961) прикметна ще й іншою непересіч- Обидва в 1953 р. закінчили Київський ною подією, оскільки науковим редак- університет, після чого декілька років тором цієї книги був молодий доцент працювали вчителями в різних школах. факультету В. Шинкарук [8]. В умовах У 1956 р. М. Попович вступає до аспі- тоталітарної цензури зв’язка «автор – рантури Інституту, а С. Кримський в редактор» у переважній більшості ви- наступному році влаштовується туди ж падків означала «партійний» контроль лаборантом, а згодом працює бібліогра- другого над першим. Але цього разу це фом [13; 26]. З того часу і до кінця свого була су­в’язь, оскільки обидва учасники життя обидва мислителі пов’язали­ з цим творчого процесу були однодумцями: осередком вільнодумства свою долю. саме з цього часу можна вести мову про Вже перші наукові публікації С. Крим- потужний філософський тандем «Коп- ського, починаючи з 1958 р., присвячені нін – Шинкарук», котрий виявився на- засадничим питанням здатності людини прочуд плідним у розгортанні нового осягнути світ власним розумом, зокре- мислення у філософії та впроваджен- ма генезі форм і законів мислення [10; ні його в наукову та освітню практику. 11]. Звернено увагу на особливості з’яви В. Шинкарук – вихованець Київсько- здатності у людини до логічного мислен- го університету (закінчив у 1950 р.), ня в процесі антропогенезу, значення згодом – асистент, доцент та декан конкретно-дієвого мислення, а також (1965–1968) філософського факультету. основних логічних форм думання та Колишні студенти цього видатного фі- рефлектування – понять, суджень, умо- лософа згадували: «Після виходу у світ виводів тощо. В своїх подальших працях книги В.І. Шинкарука «Логіка, діалек- автор розкриває особливості самої при- тика і теорія пізнання Гегеля» [1964] всі роди логічного мислення та трансфор- ми стали шинкарукіанцями» [7, с. 240]. мації набутих знань в переконання та Після переїзду П. Копніна до Москви цінності, зокрема у вигляді принципу Володимир Іларіонович до кінця свого «етичної гідності та цінності» та фено- життя (2001) очолював Інститут філосо- мену «третьої правди», тобто виявлення фії НАН України і зробив неоціненний умов істинності знання для обох учасни- внесок у розвиток української філосо- ків діалогу [12]. М. Попович водночас за- фії [32]. Слід зауважити, що ім’я цього глиблюється у західноєвропейський до- вченого вже на початку 60-х років було свід осягнення можливостей людського добре знане в Європі, свідченням чого розуму і в 1960 р. захищає кандидатську стало присудження йому золотої меда- дисертацію, присвячену французькому лі Гегелівського товариства у Франції ірраціоналізму. В подальшому вчений (1964). зосереджується на філософському ана- Аналогічні інтелектуальні зрушення лізі мови науки (докторська дисертація відбувалися не лише в Університеті, але 1966 р.), оприлюднює ґрунтовні праці і в тогочасному академічному Інститу- «Логіка і наукове пізнання» (1971), «Фі- ті філософії, де особливо вирізнялися лософський аналіз мови науки» (1975) постаті С. Кримського та М. Поповича, та ін. [16; 17]. Таким чином, кінець

132 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

50-х – 60-ті роки минулого століття особливостями на кожному з етапів. знаменують собою започаткування та Ключове значення при цьому мають утвердження нової концепції у сфері фі- ідея, котра окреслює обрії «зазіхань» ро- лософії науки, раціоналістичної за сво- зуму, та проблема, тобто практична не- єю суттю, котра імпліцитно вплинула задоволеність досягнутим рівнем знань. на трансформацію всієї сфери філософ- Наукові факти та логіка виснування ських досліджень та освіти. уможливлюють отримання достовірних Оцінюючи згодом інтелектуальні ін- висновків і, ширше, – раціонального новації цього періоду, М. Попович зазна- змісту та смислу пізнання. При цьому чав: «З початку шістдесятих років погля- сама діалектика як логіка (за Копніним) ди багатьох моїх колег, що працювали в перестає бути онтологією, а відновлює галузі логіки, методології і філософії на- свій первісний статус як форма пізнання уки, формувались під величезним впли- світу, як метод [8]. Тим самим сама ре- вом неопозитивістської школи. Це саме альність, включаючи і сферу абстракт­ школа, прекрасна виучка, яка привчає до ного мислення, сприймається не як пре- чіткості думки й формулювання, звич- формістське розгортання субстанцій та ної для вченого…» [17, с. 5]. А на прохан- ейдосів (ідей), а як міра нашого пізнан- ня американських колег з Університету ня їхніх станів у просторі і часі. А тому Ла Скала в Філадельфії перед лекціями діалектика і постає логікою наукового означити свою філософську систему пізнання. Найважливішими складови- П. Попович запропонував таку назву: ми останнього є смислові поняття-орга- «конструктивний позитивізм», застері- нізатори пошуку: ідея, проблема, факт, гаючи, звичайно, щодо всіх умовностей гіпотеза і, зрештою, наукова теорія. подібного «прокрустового» визначен- Призначення останньої – встановлення ня [17, с. 4]. В радянському ж офіціозі для об’єктивної істини, достовірність якої виразників подібних поглядів звичними знаходить достатнє обґрунтування та були ярлики «антимарксистів» та «ре- підтвердження, а зроблені висновки – візіоністів» з насильницьким уярмлен- підлягають і підтверджуються перевір- ням деяких із них у таборах (Ю. Бадзьо, кою (верифікацією). В цьому контексті В. Лісовий та ін.) чи відлученням від важливого значення набуває понятійно- праці та соціальними гоніннями. А в єв- категоріальний аналіз, взаємодія чуттє- ропейських філософських колах досить вого та раціонального досвідів, теоре- швидко звернули увагу на оригінальні тичного та емпіричного рівнів пізнання, новації київських філософів і, оцінюю- методів дедукції та індукції, аналізу та чи їхню громадянську мужність, дедалі синтезу, абстрактного і конкретного частіше називали цей філософський рух та ін. При цьому, наголошував П. Копнін, «червоним позитивізмом», так само як і «перед кожною наукою стоїть завдання їхні пошуки смислів буття – «червоним усвідомлення свого власного методу до- екзистенціалізмом» [2; 26; 31]. слідження з метою його вдосконалення Нова логіка наукового пізнання роз- та розвитку» [8, с. 441]. Сама ж діалек- глядала методологічні засоби пошуку тика є пізнавальним підґрунтям для всіх достовірного знання як структурований наук, оскільки з’ясовує найзагальніші поетапний процес, зі своїми власними закони руху пізнання до істини.

Українознавство №4 (77) 2020 133 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

Для ортодоксального марксизму це інших курсів, і «копнінську», тобто ра­ був своєрідний шок і, безумовно, вирок ціоналістичну, гносеологію, а його твор- його нездалості як методології науково- чі здобутки виявилися також у низці го пізнання. Гносеологія П. Копніна та новаторських монографій: «На філософ- його школи начисто усуває з детерміна- ському роздоріжжі» (К., 1962), «Свобода ції смислу, підґрунтя і мети досліджень чи сваволя» (К., 1966), «Пізнання і свобо- фундаментальну ідеологему марксист- да» (М., 1969) та ін., в яких осмислював ської доктрини, а саме – принцип пар- суперечності людського світотворення і тійності. Інакше кажучи, робить перехід глибини детермінації життєвого вибору. у визначенні самого призначення науко- В найзагальнішому розумінні, вважав вого знання: від революційної доціль- філософ, свобода є своєрідним детермі- ності до об’єктивної істини, незалежно нантом духовної реальності, тобто того від вимог політичного доктринерства та світу, який створює людина. При цьому, партійної кон’юнктури. При цьому зна- згодом підсумовував І. Бичко, екзистен- чення соціокультурного чинника в про- ційна свобода «полягає в тому, що мож- цесі пошуку наукової істини не тільки не ливості, з вибору яких починається ра- ігнорується, а навпаки, навіть посилю- ціональний (сформульований Кантом) ється. Досягається це введенням у кон- різновид свободи, у цій ситуації не іс- тент наукової діяльності таких понять, нують, їх треба ще створити і вже потім як ідея, віра, краса, свобода та ін., кожне вибирати» [2, с. 19–20]. Подібні роздуми з яких надає науковому пошуку і циві- були діаметрально протилежними офі- лізаційне опертя, і його людиновимірне ційній доктрині про «найпередовіший призначення. Зокрема, «віра виступає суспільний лад» і комуністичний рай певною проміжною ланкою між зна- на шостій частині планети, і з цими мі- нням і практичною дією, вона не тільки фами-ідеологемами громадяни мали і не просто знання, а знання, запліднене покірно миритися і жити. Або – боро- волею, почуттями і прагненнями лю- тися, зокрема і шляхом пошуку істини. дини, які перейшли у переконання» [9, До речі, західноєвропейські філософські с. 252]. Яка разюча відмінність подібно- інновації, попри найжорстокішу цензу- го розуміння віри від будь-якого орто- ру та заборону відлучення фахівців від доксального чи фанатичного (включно з наукових джерел та творчих контактів, комуністичним) її тлумачення, коли така знаходили свій шлях до спраглих крізь віра різко каналізує та обмежує людське дослідження під умовною назвою «кри- сприйняття світу, і суб’єкт пізнання у та- тика буржуазної філософії». Їхні автори, кому разі не здатен, неспроможний адек- віддавши належне офіційній радянській ватно його відобразити своїм розумом. оцінці цих філософів, у подальшому Наповнення теорії пізнання екзис- сумлінно переказували зміст їхніх кон- тенційним змістом було не випадковим, цепцій, заповнюючи, таким чином, білі оскільки воно складало органічну час- плями в просвіті наукової громадськос- тину нової пізнавальної парадигми. По- ті. Аналогічно і друковані прокльони казовими щодо цього були наукові сту- на адресу «українських буржуазних на- дії вихованця Київського університету ціоналістів» досить часто містили в собі І. Бичка. Студентам він викладав, крім розлогі витяги з програмних документів

134 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

ОУН, УПА, праць Д. Донцова, В. Кубі- інтелігенції в цінностях режиму, партій- йовича, В. Липинського, А. Мельника, на влада в програмній статті, оприлюд- Я. Стецька та ін. неній у журналі «Коммунист», так само Нова раціоналістична філософія, палко закликала філософів у своїй робо- втім, не зводилась до знайомства з до- ті обов’язково керуватися двома фунда- сягненнями західних вчених і не обмеж- ментальними принципами – науковості увалась лише пошуком логічних засо- та партійності, причому останньому, бів виявлення та обґрунтування нового зрозуміло, відводилася визначальна знання.­ Із самого початку її творці за- роль. Сам пошук об’єктивної істини в кладали в підвалини, структуру і призна- такому випадку опинявся на задвірках, чення нової гносеології світоглядну скла- оскільки влада вимагала від філософів- дову, що дає можливість вести мову про марксистів «посідання чіткої класової світоглядно-раціоналістичну концепцію позиції, послідовності в обстоюванні і наукового пізнання Київської філософ- творчому розвиткові основоположних ської школи. П. Копнін напрочуд вираз- принципів марксизму-ленінізму, проле- но вказував на необхідність подібного­ тарського інтернаціоналізму, наступаль- синтезу: «У людини немає іншого шляху ної боротьби з ворожими поглядами, досягнення свободи, окрім як на основі активної участі у здійсненні внутріш- пізнання законів природи перетворюва- ньої і зовнішньої політики КПРС» [19, ти її згідно зі своїми цілями» [9, с. 277]. c. 16]. В таких умовах поширення набув, Але йдеться не про дихотомію «свобода- як своєрідна захисна реакція від тиску знання»,­ а про їх поєднання на смис- влади, метод використання своєрідної лоціннісній основі задля розгортання «бляхи» – прикриття основного тек- можливостей самої людини. Неповнота сту дослідження низкою цитат із праць кожної із складових, з одного боку, утруд- основоположників та класиків марксиз- нює людські пізнавальні можливості, за- му-ленінізму або ж останніх партійних лишаючи її в оковах догм та стереотипів, рішень, зосереджених у передмові до а з другого – унеможливлює вільний роз- книги чи вступній частині статті. Цей виток внаслідок неспроможності люди- метод спрацьовував особливо в тих ви- ни оволодіти власним довкіллям. падках, коли цензура, через брак власної Втім офіційна партійна доктрина компетентності, сприймала, наприклад, хрущовсько-брежнєвських часів щодо дослідження з логіки суджень як своє- суспільного призначення філософії, по- рідну terra incognita і допускала його до рівняно зі сталінськими часами, прак- друку, не знаходячи «крамольних» слів тично нічим на відрізнялася від офіці- та прізвищ. озу, викладеного, наприклад, в «Історії Вельми прислугувалось у цьому ВКП(б). Короткий курс», з його аполо- контексті знамените ленінське гасло- гетикою керуватися марксистсько-ле- «бляха» про необхідність зміцнюва- нінською теорією у розв’язанні питань ти союз філософів і природознавців. практичної діяльності, причому будь- П. Копнін брав до уваги партійні на- якого рівня і будь-якого ґатунку. Навіть у станови, але використовував їх з вели- 1979 р., тобто в часи глибокого «застою», чезною користю для справи. Зокрема, в народної апатії до влади і розчарування січні 1962 р. в Києві було організовано і

Українознавство №4 (77) 2020 135 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

проведено міжвузівську наукову конфе- сучасної культури наукових досліджень ренцію «Діалектичний матеріалізм – фі- в конкретних науках, а також, у свою лософська основа сучасної науки», яка чергу, стало потужним спонукальним за складом учасників відображала гео- мотивом і для інтенсифікації досліджень графію всього СРСР. П. Йолон вважав, у сфері логіки наукового пізнання та що вона мала «виняткове значення для формальної логіки. В сукупності йшло- розвитку філософської думки», оскіль- ся про оптимізацію наукового пошуку, ки саме на ній П. Копнін «подав своє а також про осмислення тих складних концептуальне бачення першочергових філософських проблем, котрі поставали завдань розвитку філософської науки, в біології, фізиці, математиці, кіберне- у головних рисах сформулював цілісну тиці тощо. Тому цілком справедливим є програму раціоналістичного переосмис- висновок про те, що подібні творчі кон- лення змісту та методологічних функцій такти «на початку 70-х років вилилися в діалектичного матеріалізму та марксист- академічний логіко-методологічний рух, ської філософії загалом» [3, с. 57]. Слід що об’єднав вчених з багатьох галузей зауважити, що на той час філософські знання» [13, с. 9]. подвижники активно працювали й в ін- Таким чином, існують переконливі ших наукових центрах України – Харко- аргументи на користь висновків про те, ві, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську, що Київська філософська школа являє Львові, Ужгороді, Чернігові, Черкасах, а собою не лише помітне явище, новий тому нові ідеї знаходили широку апро- крок у розвитку теорії наукового піз- бацію безпосередньо в освітній прак- нання, але й тлумачиться як певний со- тиці. А з академічними установами ціокультурний феномен. У першому ви- АН УРСР, багато з яких також знаходи- падку можна вести мову про відповідні лися поза межами столиці, налагодилась аналогії з іншими осередками і традиці- взаємовигідна форма співпраці у вигляді ями розвитку філософії науки, зокрема проведення спільних методологічних та Марбурзькою школою, Віденським гурт- теоретичних семінарів. В них безпосе- ком, Львівсько-Варшавською школою редню участь брали і провідні українські та ін., знаними своїми здобутками у сфе- вчені М. Амосов, С. Гершензон, В. Глуш- рі раціоналістичної філософії. Другий ков, А. Гродзинський, Ю. Давидов, Д. Зе- контекст свідчить про вихід та поши- ров, Р. Кавецький, В. Касьяненко, П. Кос- рення наукових детермінант і принципів тюк, О. Маркевич, Ю. Митропольський, пошуку істини за межі суто академічних І. Підоплічко, Ю. Поляков, Р. Чаговець інституцій та університетських кафедр. та ін., які також були постійними учас- А це, у свою чергу, засвідчує існування никами наукових конференцій та нарад достатніх підстав кваліфікувати сві- республіканського та міжнародного рів- тоглядно-раціоналістичну концепцію нів з філософії, логіки і методології на- пізнання, розроблену Київською філо- уки, що проводилися в Україні та за її софською школою, як парадигмальне межами, ділилися своїми методологіч- знання. ними роздумами на сторінках колектив- З часів античності під парадигмою них збірників наукових праць та часо- розуміли певний зразок чи взірець, писів. Це істотно сприяло формуванню насамперед – метафізичний, за яким

136 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

постає суще (сам світ, жива природа, лю- практики «керівництва» наукою зазнали дина тощо). Сучасне тлумачення цього насамперед не тільки гуманітарні та со- поняття, запропоноване Т. Куном у пра- ціальні науки, але і низка природничих ці «Структура наукових революцій» і яке дисциплін (фізика, біологія, географія знайшло широку підтримку серед науко- та ін.), кібернетика, теорія управління вої громадськості, акцентує увагу на тих тощо. В таких умовах пасіонарний про- наукових теоріях, котрі істотно вплину- рив у сфері гносеології, здійснюваний ли на стиль мислення тієї чи іншої доби. представниками Київської філософської Київська філософська школа запропо- школи, ставав для вчених своєрідним нувала та інструменталізувала модерну опертям у їхніх пошуках, котре дава- концепцію видобуття самого достовір- ло можливість вірити у власну справу і ного знання, насамперед у вигляді науко- здійснювати свій поступ у незвідане. вої теорії. Йдеться про цілісне і система- Особливу увагу також необхідно тичне осягнення сутності, властивостей звернути на креативний вплив Київської та закономірностей існування і розвитку філософської школи на постання нових тих чи інших об’єктів. У цьому процесі напрямків та проблемних обширів укра- важливими і невід’ємними є всі складо- їнської філософії. При цьому, очевидно, ві частини пошуку, від формулювання слід підтримати думку П. Йолона, що цю проблеми до виснування щодо можли- назву використовують нерідко у дещо востей використання здобутих знань своєрідному і неадекватному значен- на практиці – духовній чи матеріальній. ні: «Його досить довільно поширюють При цьому досягнення кумулятивного на витоки та досягнення окремо взятих ефекту цільового синтезу знань відбува- наукових напрямків, у тому числі й тих, ється за рахунок використання методів що сформувалися пізніше, називають логічної необхідності переходу від одно- різних вчителів-фундаторів – що кому го етапу пошуків до іншого, тобто самої ближче» [4, с. 88]. Достатньо аргументо- логіки наукового пізнання. Запропоно- ваною є також і думка, що першим, фор- вана логічна система пошуку істинності мотворчим, етапом у розвиту Київської є своєрідною логістикою пошуку, тим си- філософської школи був період до 1968 р. нергетичним засобом, котрий об’єднує (тобто до відбуття П. Копніна в Мо- воєдино всі факти, поняття і судження, скву) [7; 18; 24; 25]. Очевидно, що обидва створюючи нову, цілісну систему знань підходи не виключають, а доповнюють у вигляді теорії, тобто доказового зна- один одного. Дійсно, перший етап в істо- ння. Запропонований стиль науково- рії Київської філософської школи визна- го мислення докорінно відрізнявся від чався домінуванням логіко-методологіч- офіційної філософії – заідеологізованої, ної проблематики з постаючими звідси безпроблемної та знелюдненої [27, с. 27]. світоглядно-раціоналістичними здобут- З цією проблемою постійно стикався ко- ками. Але креативний потенціал її твор- жен сумлінний науковець, якому влада, ців та послідовників неминуче штовхав замість ефективного інструментарію по- і спрямовував дослідників на нові про- шуку, пропонувала настанови у вигляді блемні поля та напрямки, де відбувались апологетичних догм і приписів. Руйнівні парадигмальні філософські зрушення і наслідки впровадження в життя подібної відкриття. Особливо показовим щодо

Українознавство №4 (77) 2020 137 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

цього є, зокрема, антропологічний пово- типологічно споріднені пошуки відбу- рот в українській філософії, що складає вались у багатьох інших містах України собою тему окремого дослідження. (Харкові, Львові, Донецьку, Одесі та ін.), свідчить про існування глибинних зако- Висновки номірностей постання цього напрямку Київська філософська школа – нау­ саме в нашій країні. ковий напрямок у філософії та знакове Сутнісне ядро запропонованої сві- явище в соціокультурному житті Украї­ тоглядно-раціоналістичної моделі нау­ ни другої половини XX ст. Початки її кового пізнання складає з’ясування відносяться до кінця 50-х років, фор- підстав, засобів та послідовності руху мулювання ключових положень при- дослідника до нового знання. В цьому падає на 60-ті роки, креативний вплив процесі свою організуючу роль віді- та розгалуження на низку споріднених грають всі складові пошуку: ідея, котра течій та концепцій розпочинається з визначає обшири можливостей розу- 70-х років минулого століття і триває му, проблема – як існуюча суперечність до наших днів. Передумовами постання щодо повноти знань, наукова гіпотеза, цього явища слугували об’єктивні зако- що окреслює можливі контури її розв’я­ ­ номірності розвитку світової філософії, зан­ня, та наукова теорія як здійснений виникнення нових її напрямків логіко- синтез усіх фактів та припущень у ви- методологічного спрямування, спроба гляді отриманого достовірного виснов­ ревізії ортодоксального марксизму в ку, істинність якого підтверджується контексті його «автентичного» прочи- верифікацією (перевіркою). Оскільки тання, певна політична відлига в тоталі- сама людина в цьому процесі постає і по- тарному суспільстві, пов’язана з деякою чатком, і кінцем пошуку, визначає його переоцінкою ролі очільника партії в дер- смисли і мету, вносить у нього ціннісний жаві, і, найголовніше, традиції лю­бо­муд­ вимір тощо, остільки вся логістика руху рія та архетипи пошуку істини україн- від задуму до твердження імпліцитно ського народу. спирається на сукупність існуючого ду- Центральна увага наукових пошу- ховно-практичного досвіду ставлення ків концентрувалась навколо проблем людини до світу. гносеології та можливостей подолан- Головні здобутки цього напрям- ня за допомогою її засобів і креативних ку представлені в працях В. Копніна, можливостей диктату заідеологізованої В. Шинкарука, М. Поповича, С. Крим- офіційної філософії у визначенні самого ського, І. Бичка та інших українських смислу та призначення наукового пошу- філософів, вони активно впроваджува- ку. Головними осередками провадження лись в освітню практику та наукову ді- таких досліджень стали столичні уста- яльність, завдяки чому істотно впливали нови – Київський університет імені Та- на стиль мислення та культурний клімат раса Шевченка та академічний Інститут тогочасного суспільства, були невід’єм­ ­ філософії (нині – імені Г.С. Сковороди), ною складовою інтелектуального руху що й зумовило відповідне іменування шістдесятників в Україні. Ця обставина її представників як у зарубіжній, так і в уможливлює сприймати обґрунтовану віт­чизняній літературі. Та обставина, що вченими світоглядно-раціоналістичну

138 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

концепцію наукового пізнання як пара- Шинкарук В.И. Киев: Издательство Киевско- дигмальну, тобто таку, що істотно впли- го университета, 1961. 448 с. нула на самоусвідомлення людиною са- 9. Копнин П.В. Гносеологические и логи- мої себе та свого місця в світі. Свідома ческие основы науки. Москва: Мысль, 1979. наукова та патріотична позиція пред- 568 с. 10. Кримський С.Б. До питання про гене- ставників Київської філософської шко- зис форм мислення. Наукові записки Інсти- ли постійно піддавалась владними ор- туту філософії АН УРСР. Т. 4. Київ: Видав- ганами обструкції та заборонам, а самі ництво АН УРСР, 1958. С. 37–68. вони ставали об’єктами гонінь і переслі- 11. Кримський С.Б. Генезис форм і зако- дувань. нів мислення. Київ: Видавництво АН УРСР, 1961. 124 с. ЛІТЕРАТУРА 12. Кримський С.Б. Запити філософ- 1. Асмус В.Ф. Філософія в Київському ських смислів. Київ: ПАРАПАН, 2003. 240 с. університеті у 1914–1920 роках (зі спогадів 13. Кримський Сергій Борисович. Біобіб­ студента). Хроніки-2000. Київ, 2000. Вип. 39– ліограф. покажчик / укладачі О.Є. Лукащук, 40. С. 586–605. Л.В. Мелішкевич; авт. вступ. ст. П.Ф. Йолон. 2. Бичко І.В. Дев’ять тез про свободу. Фі- Київ, 2010. 36 с. лософсько-антропологічні студії’2003. Київ: 14. Крисаченко В.С. Розвиток філософії Стилос, 2003. С. 4–22. науки в Україні у другій половині XX століття. 3. Йолон П.Ф. Павло Копнін та україн- Українознавство. 2011. № 1 (38). С. 117–121. ська філософська думка. Філософська думка. 15. О культе личности и его последстви- 2009. № 3. С. 53–70. ях / Доклад Первого секретаря ЦК КПСС тов. 4. Йолон П.Ф. «Київська філософська Хрущева Н.С. XX съезду Коммунисти­чес­кой школа» як явище. Філософська думка. 2015. партии Советского Союза. 25 февраля 1956 № 3. С. 77–89. года. Реабилитация: Политические процес­ сы­ 5. Київська філософська школа в укра- 30–50-х годов / под общей ред. А.Н. Яков­лева. їнському державотворенні та культурі: юві- Москва: Политиздат, 1991. С. 19–67. лейні читання, присвячені 70-річчю з дня 16. Попович М.В. Философские вопросы народження Володимира Іларіоновича Шин- семантики. Київ: Наукова думка, 1975. 300 с. карука. Програма. 28–29 квітня 1998 р. Пере- 17. Попович М.В. Раціональність і вимі- яслав-Хмельницький державний педагогіч- ри людського буття. Київ: Сфера, 1997. 290 с. ний інститут ім. Г.С. Сковороди. 4 с. [Архів 18. Попович М.В. «Київська філософська автора]. школа» як предмет дискусій. Філософська 6. Київська філософська школа в укра- думка. 2015. № 3. С. 6–9. їнському державотворенні та культурі. Дру- 19. Про стан і напрями філософських гі читання. Програма. 29–30 червня 2000 р. досліджень. [Першодрук: журнал «Комму- Переяслав-Хмельницький державний пе- нист». 1979. № 15]. Філософська думка. 1980. дагогічний інститут ім. Г.С. Сковороди. 4 с. № 1. С. 3–16. [Архів автора]. 20. Рижко В.А. Теорія пізнання сьогодні: 7. Конверський А.Є., Бичко І.В., Огород­ настала її смерть чи новий ренесанс? Філосо- ник І.В. Філософська думка у Київському фія. Антропологія. Екологія’2001. Київ: Сти- університеті: історія і сучасність / за заг. ред. лос, 2001. С. 209–216. проф. А.Є. Конверського. Київ: Центр на- 21. Суровая драма народа: ученые и вчальної літератури, 2005. 336 с. публицисты о природе сталинизма / сост. 8. Копнин П.В. Диалектика как логи- Ю.П. Сенокосов. Москва: Политиздат, 1989. ка / отв. ред. кандидат философских наук 512 с.

Українознавство №4 (77) 2020 139 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

22. Сучасна зарубіжна філософія. Течії і 32. Шинкарук В.І. Вибрані твори: у 3 т., напрями. Хрестоматія: навч. посібник / упо- 4 кн. Київ: Український центр духовної куль- рядники В.В. Лях, В.С. Пазенок. Київ: Вак­ тури, 2003–2005. Т. I. 392 с.; т. II. 528 с.; т. III. лер, 1996. 428 с. Ч. 1. 404 с. Ч. 2. 428 с. 23. Табачковський В.Г. Ще раз про долю творчої спадщини вітчизняних філософів- REFERENCES шістдесятників. Розбудова держави. 1996. 1. Asmus, V. (2000). Philosophy at Kyiv № 3. С. 37–40. University in 1914–1920 (from student mem- 24. Табачковський В.Г. Сайєнтизм та гу- oirs). Chronicles 2000, Vol. 39–40. Kyiv, pp. 586– маністика в новітній українській філософії: 605. [in Ukr.] Мирослав Попович. Філософсько-антро- 2. Bychko, I. (2003). Nine Theses on пологічні студії’2000. Європейський вектор Freedom. Filosofsko-antropolohichni studii 2003 та основні цінності гуманістики. – Істина. (Philosophical and Anthropological Studies). Правда. Життя. Київ: Стилос, 2000. С. 15– Kyiv: Stylos, pp. 4–22. [in Ukr.] 25. 3. Yolon, P. (2009). Pavlo Kopnin and 25. Табачковський В.Г. Чим вабила діа- Ukrainian Philosophical Thought. Filosofska лектика молоде покоління філософів-шіст- dumka (Philosophical Thought), (3), pp. 53–70. десятників (роздуми про міру саморефлек- [in Ukr.] сії діалектики). Філософсько-антропологічні 4. Yolon, P. (2015). “Kyiv Philosophical студії’2001. Розум, свобода та долі діалекти- School” as a Phenomenon. Filosofska dumka ки. Київ: Стилос, 2001. С. 53–71. (Philosophical Thought), (3), pp. 77–89. [in 26. Табачковський В.Г. У пошуках невтра- Ukr.] ченого часу. Нариси про творчу спадщину 5. Kyiv Philosophical School in Ukrainian філософів-шістдесятників. Київ: ­ПАРАПАН, State-Building and Culture: Anniversary Read- 2002. 300 с. ings Dedicated to the 70th Birth Anniversary of 27. Табачковський В.Г. Шляхи свободи Volodymyr Shynkaruk. A Program. (Apr. 28–29, вчора та сьогодні. Філософсько-антрополо- 1998). Pereyaslav-Khmelnytsky H. Skovoroda гічні студії’2003. Київ: Стилос, 2003. С. 23– State Pedagogical Institute, 4 p. [author’s ar- 46. chive]. [in Ukr.] 28. Філософська антропологія: екзистен- 6. Kyiv Philosophical School in Ukrainian ціальні проблеми / В.І. Шинкарук, В.Г. Та- State-Building and Culture. Second Readings. бачковський, Г.І. Шалашенко, Є.І. Андрос, A Program. (June 29–30, 2000). Pereyaslav- Г.П. Ковадло. Київ: Педагогічна думка, 2000. Khmelnytsky H. Skovoroda State Pedagogical 287 с. Institute, 4 p. [author’s archive]. [in Ukr.] 29. Філософський факультет (докумен- 7. Konverskyi, A., ed., Bychko, I., ти та матеріали) / за ред. д-ра філос. наук, OHorodnYk, I. (2005). Philosophical Thought проф. Конверського А.Є. Київ: Центр на- at Kyiv University: History and Modernity. Kyiv: вчальної літератури, 2004. 319 с. Tsentr navchalnoi literatury, 336 p. [in Ukr.] 30. Філософські читання пам’яті Павла 8. Kopnin, P., Shynkaruk, V., ed., Копніна. Програма. 3–4 жовтня 1997. Інсти- (1961). Dialectics as Logic. Kyiv: Kyiv University тут філософії НАН України; Київський уні- Press, 448 p. [in Rus.] верситет імені Тараса Шевченка. 8 с. [Архів 9. Kopnin, P. (1979). Epistemological and автора]. Logical Foundations of Science. Moscow: Mysl, 31. Шинкарук В.І. Діалектика: традицій- 568 p. [in Rus.] ний та нові підходи. Філософсько-антропо- 10. Krymskyi, S. (1958). On the Genesis логічні студії’2001. Розум, свобода та долі of Forms of Thinking. Naukovi zapysky Insty- діалектики. Київ: Стилос, 2001. С. 43–52. tutu filosofii AN URSR (Scientific Notes of the

140 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Крисаченко В. Гносеологія Київської філософської школи...

Institute of Philosophy of the UkrSSR Academy about the Nature of Stalinism. Moscow: Politiz- of Sciences), Vol. 4. Kyiv: UkrSSR Academy of dat, 512 p. [in Rus.] Sciences Press, pp. 37–68. [in Rus.] 22. Liakh, V., Pazenok, V. (1996). Mod- 11. Krymskyi, S. (1961). The Genesis ern Foreign Philosophy. Currents and Directions. of Forms and Laws of Thinking. Kyiv: UkrSSR A Reader: A Textbook. Kyiv: Vakler, 428 p. [in Academy of Sciences Press, 124 p. [in Rus.] Ukr.] 12. Krymskyi, S. (2003). Inquiries for 23. Tabachkovskyi, V. (1996). Once Philosophical Meanings. Kyiv: PARAPAN, 240 p. Again about the Fate of the Creative Heritage of [in. Rus.] the 1960s’ Domestic Philosophers. Rozbudova 13. Lukashchuk, O., Melishke­ derzhavy (State-Building), (3), pp. 37–40. [in vYch, L., comps., (2010). Serhii Krymskyi. Ukr.] A Biobibliographical Index. Kyiv, 36 p. [in Rus.] 24. Tabachkovskyi, V. (2000). Sci- 14. Krysachenko, V. (2011). Develop- entism and Humanism in Modern Ukrainian ment of Philosophy of Science in Ukraine in the Philosophy: Myroslav Popovych. Filosofsko- Second Half of the 20th Century. Ukrainoznavst- antroplohichni studii’2000. Yevropeiskyi vektor ta vo (Ukrainian Studies), Vol. 1 (38), pp. 117–121. osnovni tsinnosti humanistyky. – Istyna. Pravda. [in Ukr.] Zhyttia (Philosophical and Anthropological 15. On the Cult of Personality and Its Con- Studies 2000. European Vector and Basic Values sequences. A Report of the First Secretary of the of Humanities. The Truth. The Life). Kyiv: Sty- CPSU Central Committee Comrade N. Khrush- los, pp. 15–25. [in Ukr.] chev to the 20th Congress of the Communist 25. Tabachkovskyi, V. (2001). Dialec- Party of the Soviet Union. February 25, 1956. tics and Its Attraction for the Young Generation In: A. Yakovlev, ed., (1991). Rehabilitation: of the 1960s’ Philosophers (pondering on the Political Processes of the 1930s–1950s. Moscow: degree of dialectical self-reflection). Filosofsko- Politizdat, pp. 19–67. [in Rus.] antroplohichni studii’2001. Rozum, svoboda ta 16. Popovych, M. (1975). Philosophical doli dialektyky (Philosophical and Anthropolog- Questions of Semantics. Kyiv: Naukova dumka, ical Studies 2001. Mind, Freedom, and the Fates 300 p. [in Ukr.] of Dialectics). Kyiv: Stylos, pp. 53–71. [in Ukr.] 17. Popovych, M. (1997). Rationality 26. Tabachkovskyi, V. (2002). In Search and Dimensions of Human Existence. Kyiv: Sfera, of the Lost Time. Essays on the Creative Heritage 290 p. [in Ukr.] of the 1960s’ Philosophers. Kyiv: ­PARAPAN, 18. Popovych, M. (2015). “Kyiv Philo- 300 p. [in Ukr.] sophical School” as a Subject for Discussion. 27. Tabachkovskyi, V. (2003). Ways Filosofska dumka (Philosophical Thought), (3), of Freedom Yesterday and Today. Filosofsko- pp. 6–9. [in Ukr.] antroplohichni studii’2003 (Philosophical and 19. On the State and Directions of Philo- Anthropological Studies 2003). Kyiv: Stylos, sophical Research [First Edition: The Commu- pp. 23–46. [in Ukr.] nist Journal. (1979), (15)]. (1980). Filosofska 28. Shynkaruk, V., et al. (2000). Philo- dumka (Philosophical Thought), (1), pp. 3–16. sophical Anthropology: Existential Problems. [in Ukr.] Kyiv: Naukova dumka, 287 p. [in Ukr.] 20. Ryzhko, V. (2001). Theory of Cogni- 29. Konverskyi, A. (2004). Faculty of tion Today: Has It Died, or Does It Have a New Philosophy (Documents and Materials). Kyiv: Renaissance? Filosofiia. Antropolohiia. Ekolo- Tsentr navchalnoi literatury, 319 p. [in Ukr.] hiia’2001 (Philosophy. Anthropology. Ecology 30. Philosophical Readings in Memory 2001). Kyiv: Stylos, pp. 209–216. [in Ukr.] of Pavel Kopnin. (Oct. 3–4, 1997). A Program. 21. Senokosov, Yu. (1989). The Harsh Institute of Philosophy of the National Acad- Drama of the People: Researchers and Publicists emy of Sciences of Ukraine, Taras Shevchenko

Українознавство №4 (77) 2020 141 ФІЛОСОФСЬКІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНОЗНАВСТВА

University of Kyiv, 8 p. [author’s archive]. [in Studies’2001. Mind, Freedom, and the Fates of Ukr.] Dialectics). Kyiv: Stylos, pp. 43–52. [in Ukr.] 31. Shynkaruk, V. (2001). Dialectics: 32. Shynkaruk, V. (2003–2005). Selected Traditional and New Approaches. Filosofsko-an- Works: In 3 Vols., 4 Books. Kyiv: Ukrainian Cen- troplohichni studii’2001. Rozum, svoboda ta doli ter for Spiritual Culture. Vol. I, 392 p.; Vol. II, dialektyky (Philosophical and Anthropological 528 p.; Vol. III, P. 1, 404 p., P. 2, 428 p. [in Ukr.]

Київська філософська школа запропонувала та інстру- менталізувала модерну концепцію видобуття самого до- стовірного знання, насамперед у вигляді наукової теорії. Йдеться про цілісне і систематичне осягнення сутності, властивостей та закономірностей існування і розвитку тих чи інших об’єктів. У цьому процесі важливими і невід’ємними є всі складові частини пошуку, від формулювання пробле- ми до виснування щодо можливостей використання здобу- тих знань на практиці — духовній чи матеріальній.

142 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Гуманітарні виклики XXI ст.

УДК 32.4 УКР DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.217504

УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ І НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА У ВИКЛИКАХ СЬОГОДЕННЯ* Тетяна БЕВЗ orcid.org/0000-0002-0129-1925 доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу освітніх технологій та популяризації українознавства НДІУ Анотація. У статті наголошується, що один із головних викликів, які постали перед Україною після здобуття незалежності, і до сьогодні не втратив актуальності – це питан- ня пошуку національної ідентичності. Українська ідентичність є визначальним підґрунтям становлення демократичних основ життя суспільства та української національної держа- ви. В умовах глобальних викликів 2020 року питання утвердження української ідентичності ще більше актуалізується насамперед у контексті національної безпеки. Формування загальнонаціональної ідентичності є чинником національної безпеки Украї­ ни. Забезпечення національної безпеки особливо актуалізувалося в умовах тих змін і викли- ків, які виникли в епоху глобалізації. Нові виклики у сфері національної безпеки насамперед пов’язані з кризовими явищами у світовій економіці, епідемією коронавірусної хвороби, поси- ленням небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характе- ру. Акцентується увага на тому, що у новій Стратегії національної безпеки України (2020) йдеться про протидію деструктивній пропаганді і про необхідність розвитку української культури як основи консолідації української нації та зміцнення її ідентичності. Аналізуються найбільші виклики 2020 року: COVID-19, криза в системі української осві- ти та демографічна криза. Поширення коронавірусної інфекції перетворилося на масштаб- ну, реальну глобальну та одночасно національну загрозу безпеці України. Зазначається, що у сучасних умовах українська освіта не відповідає ані сучасним запитам з боку особистості та суспільства, ані потребам економіки, ані світовим тенденціям. Чинна в Україні система освіти не враховує викликів сьогодення, серед яких найвідчутніші – епідемія коронавірусної хвороби та збройна агресія РФ проти України. Демографічні тенденції сучасної України мо- жуть призвести до значного зменшення чисельності українців і заселення країни іншокуль- турними іммігрантами, що внаслідок створить виклик державності та ідентичності. Ключові слова: концепт; ідентичність; українська ідентичність; національна безпека; со- ціокультурні трансформації; гуманітарна сфера; загрози; зарубіжні та вітчизняні науковці.

UKRAINIAN IDENTITY AND NATIONAL SECURITY IN THE CHALLENGES OF TODAY Тetiana BEVZ Doctor of Historical Sciences, professor, lead research fellow of the Department of Educational Technologies and Popularization of Ukrainian Studies of RIUS

* В основу статті покладена доповідь, виголошена на XXIII Всеукраїнській науково-практичній кон- ференції «Українознавство в системі національної освіти, науки, гуманітарної політики держави» 20 жовт­ня 2020 року (НДІУ, м. Київ).

© Бевз Т.

Українознавство №4 (77) 2020 143 Гуманітарні виклики XXI ст.

Annotation. The article emphasizes the fact that one of the main challenges Ukraine faced after gaining its independence and which hasn’t lost its relevance till today is the question of finding its national identity. Ukrainian identity is the defining basis for the formation of democratic foundations of the society and the Ukrainian nation-state. In the context of the global challenges of 2020, the issue of establishing Ukrainian identity is even more relevant, primarily in the context of national security. Formation of the national identity is a factor in the national security of Ukraine. Ensuring national security has become especially important in the context of global changes and challenges that have arisen in the globalization era. New challenges in the field of national security are primarily related to the crisis in the world economy, the epidemic of coronavirus, increased risk of emergencies of natural and man-made nature. Emphasis is placed on the fact that the new National Security Strategy of Ukraine (2020) deals with counteracting destructive propaganda and the need to develop Ukrainian culture as a basis for consolidating the Ukrainian nation and strengthening its identity. The article analyzes the biggest challenges of 2020: COVID-19, the crisis in the Ukrainian education system, and the demographic crisis. The spread of coronavirus infection has become a large- scale, real, global, and at the same time a national threat to Ukraine’s security. It is noted that in modern conditions, Ukrainian education doesn’t meet the modern demands of the individual and society, either the needs of the economy or global trends. The current education system in Ukraine doesn’t take into account today’s challenges, the most significant of which are the coronavirus epidemic and Russia’s armed aggression against Ukraine. Demographic trends in modern Ukraine can lead to a considerable reduction in the number of Ukrainians and the population of the country by foreign cultural immigrants, who, in turn, will create a challenge to statehood and identity. Key words: concept; identity; Ukrainian identity; national security; sociocultural transformations; humanitarian sphere; threats; foreign and domestic scholars.

Один із головних викликів, які по- спектр вразливостей для України після стали перед Україною після здобуття здобуття нею незалежності не тільки не незалежності, і до сьогодні не втратив зменшився, а в нових реаліях навпаки – актуальності – це питання пошуку на- набув усе більшого розмаїття, посилюю- ціональної ідентичності. Адже «по- чи загрози національній безпеці» [20]. треба людини у визнанні її ідентичнос- Для підтвердження теми актуальнос- ті – основна ідея, що об’єднує багато ті пошуку та утвердження української процесів у світовій політиці» [33, с. 6]. ідентичності звернемося до двох подій Понад те, саме українська ідентичність минулого. У листопаді 2008 р. учасники є визначальним підґрунтям становлення публічної подіумної дискусії, організова- демократичних основ життя суспільства ної представництвом Фонду ім. Г. Бьол- та української національної держави. ля в Україні та Інститутом соціальної На початку нового тисячоліття ідентич- і політичної психології АПН України, ність націй зберігає свою силу й править обговорили питання: що об’єднує і що за могутній чинник політичної мобілі- роз’єднує українців по два береги Дні- зації [7]. В умовах глобальних викликів пра? Чи існуватимуть в Україні через 2020 р. питання утвердження україн- 10 років кілька етнічних ідентичностей, ської ідентичності ще більше актуалізу- які не братимуть під сумнів інтегро- ється насамперед у контексті національ- вану громадянську ідентичність нації? ної безпеки. Адже «реальність загроз Чи може бути створення ідентичності безпеці має нелінійний характер, коли завданням держави? Як виглядатиме

144 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

українська ідентичність у 2020 р.? Чи або універсальної відповіді» [32]. Нато- вона буде європейською? Кількагодинні мість він наголошував, що «у випадку монологи і діалоги фахівців не спричи- України ситуація додатково ускладню- нилися до вироблення якоїсь однієї по- ється тим, що в минулому вона трива- зиції, що й зрозуміло. Зійшлися усі лише лий час була культурною колонією своїх в одному: заради пошуку істини про сусідів. Її самовизначення упродовж сто- українську ідентичність слід вербалізу- літь було своєрідною політичною грою. вати проблему, моделювати варіанти її Але якщо зробити крок назад і сприйня- роз­в’язання, програмувати [26]. ти «національну ідентичність» як почут- Друга – це Революція Гідності і по­ тя належності, що об’єднує країну крім в’я­зана з нею реакція світу. Зупинимося мови, етнічності, віросповідання і на- на одній публікації, а саме Рорі Фінніна, віть історичного досвіду, то національна україніста, історика літератури, дирек- ідентичність України може виявитися тора Програми україністичних студій одним із найбільш впливових і в той же Кембриджського університету, «Україн- час недооцінених соціокультурних фе- ці: очікувано-несподівана нація», що з’я­ номенів такого роду в сучасній європей- ви­лася у перші дні січня 2014 р. і у якій ській історії» [32]. Водночас зазначало- він зазначав, що на тлі подій Революції ся, що, «кинувши виклик геополітичної Гідності десятки закордонних журналіс- гравітації, вона допомогла створити з тів та аналітиків проголосили типовий провінцій кількох імперій поліетнічну, діагноз щодо сотень тисяч українців з багатомовну і багатоконфесійну держа- синьо-жовтими прапорами, які вима- ву, яка на даний момент є європейською гали більшого від політичних лідерів, країною з найбільшою територією» [32]. які вкотре їх обдурили. Діагноз такий: Актуальність теми української іден- «Україні властива «слабка» або «тен- тичності простежувалася у досліджен- дітна» національна ідентичність» [32]. нях низки зарубіжних дослідників, та- Йшлося у статті й про те, що відомий ких як Е. Вільсон, О. Гнатюк, М. Ґібернау, британський коментатор Орландо Фігес Ф. Фукуяма, Д. Шнаппер та ін. Зокрема, дозволив собі з вражаючою неповагою британський політолог Е. Вільсон ствер- порадити учасникам протесту на майда- джував, що «українську ідентичність іще ні Незалежності та їхнім прихильникам треба «перебудувати», відокремивши її «визнати вроджену крихкість (їх) іден- від інших національних історій, з яки- тичності» [34]. Початкова назва його ми пов’язувалось життя українців упро- есе, дещо виправлена після протестів в довж сторіч – російської, радянської, Інтернеті, була такою: «Україна не існує» польської, угорської тощо» [4, с. 78]. (There Is No Ukraine) [32]. Багато цінних ідей для нашого до- У зв’язку з цим постають питання: слідження ми почерпнули з праці Монт- чим є «національна ідентичність» в пер- серат Ґібернау «Ідентичність націй» (за- шу чергу? Як ми можемо її виміряти? В уважимо, український переклад її праці якому сенсі ми можемо вважати її «на­ став третім – після іспанського та ката- ціональною»? [32]. На думку Рорі Фінні- лонського). Головними ознаками націо- на, «незалежно від контексту, жодне з пе- нальної ідентичності дослідниця визна- рерахованих питань не має однозначної чила її тяглість та унікальність. Перша із

Українознавство №4 (77) 2020 145 Гуманітарні виклики XXI ст.

цих ознак живиться уявленнями про на- сторінки історії України і не тільки…». цію як спільноту, закорінену в минулому, Основну ідею книги передає її назва, в проте спрямовану у майбутнє. Друга була якій концепт «Україна» включено у сис- наслідком згуртування індивідів навколо тему дослідницьких координат, одну з однієї мови, власної території, спільно- яких становить ідентичність, а другу – го походження, історії, долі, цінностей національна безпека. Інтегруватися в ни- і традицій, а відтак і самоусвідомлення нішній глобалізований світ з усіма його своєї духовної єдності та культурної від- загрозами та викликами, але не втратити мінності від решти світу – «інших», «не- при тому своєї ідентичності – це основ­ наших», «чужинців» [25, с. 11]. ний виклик доби [14]. На думку Монтсерат Ґібернау, націо­ Формування загальнонаціональної нальну ідентичність зазвичай творять, ідентичності є чинником національної підтримують і «перезавантажують» інте- безпеки України. Українська ідентич- лектуали, проте насаджує її насамперед ність – важлива складова національної держава. Ідентичність формує та поши- безпеки. Питання забезпечення націо- рює через систему освіти та ЗМІ певні нальної безпеки особливо актуалізува- образи нації, «доброго громадянина» і лися в умовах тих змін і викликів, які «спільного ворога», а також ідеї, симво- виникли в епоху глобалізації. З особли- ли та ритуали, покликані виплекати в вою гостротою питання національної індивідів почуття взаємної симпатії та безпеки та збереження національної солідарності. У книзі показано, як час- ідентичності актуалізувалися з почат- то національна ідентичність була лише ком російсько-українського військового стратегічним інструментом в руках еліт, конфлікту і окупацією Криму. Саме ці які накидають той чи інший варіант ма- події змістили безпекові акценти із пло- сам за допомогою законодавства і засо- щини зовнішньої у площину внутріш- бів масової інформації, маніпулювання ньої політики України, коли з’явилися історією і освітніми процесами [7]. нові загрози та виклики національній Тема загрози українській ідентичнос- безпеці та суверенітету України. Що- ті та національній безпеці в гуманітарній правда, законодавчо закріпити ці ви- сфері актуалізована і в низці вітчизняних клики та загрози змогли лише у березні досліджень. Серед авторів варто назвати 2015 р., ухваливши Закон України «Про О. Андрєєву, О. Власюка, Н. Гайворонюк, основи національної безпеки України» О. Дзьобаня, М. Кармазіну, М. Степико та у травні 2015 р. – Стратегію націо- та інших1. Нещодавно вийшла друком нальної безпеки України. Зазначимо, що книга військового аналітика, історика та попередня Стратегія національної без- публіциста, полковника запасу, учасника пеки України була затверджена Указом бойових дій, голови Львівської облас- Президента України 12 лютого 2007 р. ної організації Спілки офіцерів України Аналіз Закону і Стратегії 2015 р. дає мож- П. Костюка «Код ідентичности. Мілітарні ливість твердити, що серед ключових 1 Бевз Т. А. Концепт ідентичності українства в понять національної безпеки категорія умовах соціокультурних трансформацій: загрози «загроза» не входить до чільної десятки національній безпеці в гуманітарній сфері (істо- ріографія проблеми). Українознавство. 2020. № 3 акцентованих термінів у тексті Закону та (76). С. 178–200. взагалі відсутня серед ключових понять

146 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

Стратегій як 2015, так і 2007 років. Нато- «третього світу»; поширення нових ви- мість спостерігається переважання по- дів захворювань, які важко піддаються няття «державний» над «національний» лікуванню (СНІД, атипова пневмонія у Стратегії 2015 р., на відміну від попе- тощо); загроза агресивних дій Росії, редніх нормативно-правових актів, що спрямованих на виснаження української «може свідчити про певну зосередже- економіки; підрив суспільно-політичної ність функції формування та вирішення стабільності України з метою знищення проблем національної безпеки в органах й захвату її території; застосування тех- державної влади» [2, с. 85]. Стратегія на- нологій гібридної війни; тимчасова оку- ціональної безпеки України (2015) міс- пація Росією території Криму; корупція; тила низку положень, дотичних до гума- економічна криза. нітарної сфери. Зокрема, було визначено Нові виклики у сфері національної такі загрози національній безпеці, як безпеки та оборони, насамперед по­в’я­за­ «інформаційно-психологічна війна, при- ні з кризовими явищами у світовій еко- ниження української мови і культури, номіці, епідемією коронавірусної хворо- фальшування української історії, фор- би, посиленням небезпеки виникнення мування російськими засобами масової надзвичайних ситуацій природного та комунікації альтернативної до дійсності техногенного характеру, включені у нову викривленої інформаційної картини сві- Стратегію. Джерелом загроз незалеж- ту» [29]. ності України, її суверенітету і демокра- 14 вересня 2020 р. Указом Президен- тії залишається недостатня ефективність та України № 392/2020 було затверджено державних органів, що ускладнює ви- та введено в дію нову Стратегію націо­ роблення і реалізацію ефективної полі- нальної безпеки України, розроблену тики [27]. У новій Стратегії йдеться про на основі закону «Про національну без- протидію деструктивній пропаганді та пеку України». Значна увага приділена про необхідність розвитку української викликам сьогодення, серед яких: між- культури як основи консолідації укра- народний тероризм та міжнародна зло- їнської нації та зміцнення її ідентичнос- чинність, зокрема у кіберпросторі, нар- ті [27]. У попередній Стратегії ці позиції которгівлі, торгівлі людьми; релігійний були відсутні. та ідеологічний фундаменталізм та екс- Стратегія 2020 ґрунтується на трьох тремізм, підживлюваний з-за кордону основних засадах державної політики у сепаратизм; фінансово-економічні кри- сфері національної безпеки: зи; екологічні катастрофи і епідемії; лега- – стримування – розвиток оборон- лізації (відмивання) доходів, одержаних них і безпекових спроможностей для злочинним шляхом; розповсюдження унеможливлення збройної агресії проти зброї масового ураження; зростання без- України; робіття; екологічні негаразди, пов’язані – стійкість – здатність суспільства та з порушенням природного середовища держави швидко адаптуватися до змін у великих районах як на заході, так і на безпекового середовища й підтримувати сході Європи; поширення нових видів стале функціонування, зокрема шляхом наркотичних засобів; демографічний мінімізації зовнішніх і внутрішніх ураз- спад; неконтрольована міграція з країн ливостей;

Українознавство №4 (77) 2020 147 Гуманітарні виклики XXI ст.

– взаємодія – розвиток стратегіч- в інформаційній сфері, системах охо- них відносин з ключовими іноземними рони здоров’я та соціального захисту, партнерами, насамперед з Європей- спричинило зростання безробіття, руй- ським Союзом і НАТО та їхніми дер- нує усталений спосіб життя, загрожує жавами-членами, США, прагматичне продовольчому забезпеченню, перешко- співробітництво з іншими державами та джає вільному руху капіталу, товарів та міжнародними організаціями на осно- робочої сили, завдає шкоди сфері послуг ві національних інтересів України [27]. та, зрештою, підвищує протестні настрої Оцінюючи Стратегію 2020, Секретар у суспільствах і конфліктність у міжна- РНБО України О. Данілов зазначав, що родних відносинах. «Стратегія національної безпеки дає ре- Будь-яке явище має політичний під- альну оцінку викликам і загрозам безпе- текст, який використовують як інстру- ці та розставляє пріоритети політики у мент. Не становить винятку і COVID-19. цій сфері» [13]. В умовах пандемії почали зростати ви- Проаналізувати усі виклики і загро- клики федералізації, які мали швидше зи національній безпеці, які визначені провокативний, пропагандистський ха- у Стратегії, у межах однієї статті надто рактер, ніж реальну загрозу. Низка по- складно. Тому свідомо зупинимося на літиків, колишніх представників Партії трьох: COVID-19, криза в системі осві- регіонів та сучасних опозиціонерів, під- ти та демографічна криза. COVID-19, давала гострій критиці дії нинішньої за теорією ліванського вченого Нассіма влади, прогнозуючи досить невтішні Ніколаса Талеба, автора книги «Чорний сценарії для майбутнього України. Г. Гер- лебідь: під знаком непередбачуваності», ман констатувала, що українська влада можна віднести до «події типу «чорний виявилася слабкою, а її дії – хаотичними, лебідь». Стрімке поширення коронаві- а тим часом є «такі характерні симптоми русної інфекції COVID-19 перетворило- розколу, як зміцнення місцевих еліт» [1], ся на масштабну, реальну глобальну та акцентуючи увагу на тому, що регіональ- одночасно національну загрозу безпеці ні діячі все менше зважають на центр і України. Водночас у Стратегії зазнача- намагаються самі на місцях розв’я­зу­ва­ти лося, що заходи, спрямовані на проти- проблеми. Понад те, Г. Герман висловила дію поширенню коронавірусної хвороби сумнів у тому, що «Україна існуватиме як (COVID-19), на тлі фундаментальних держава після епідемії» [6]. диспропорцій світового розвитку при- Не менш категоричними щодо цього звели до нової глобальної фінансово-еко- були політичні експерти. В. Фесенко на- номічної кризи, яка, за оцінками ООН, звав події в Україні «карантинним сепа- може стати найглибшою з часів «Великої ратизмом», пояснюючи це наближенням депресії» 1929–1933 рр. [27]. Створе- місцевих виборів, а тенденцію порівню- на після Другої світової війни система вав із сепаратистськими настроями у міжнародної безпеки вже не спроможна 2014 р. Зокрема, стверджував, що «бунт ефективно відповідати на виклики су- феодалів від місцевого самоврядування часності [27]. потенційно небезпечний для централь- Поширення коронавірусної хвороби ної влади втратою політичної та адмі- (COVID-19) виявило критичні проблеми ністративної керованості на місцевому

148 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

рівні» [31]. Упродовж лютого – листопа- посиланням на TheS tar. Однак у жодно- да1 2020 р. протистояння між центром і му з текстів цих видань не зазначено, що регіонами набули гостроти, простежу- цей вірус удесятеро небезпечніший, і не валися періоди спаду та загострення цих вказано, що мутований вірус виявлено в протистоянь. Особливого загострення Індонезії [15]. Тому до теми СOVID-19 воно набувало, коли центральна влада варто читати насамперед офіційні сайти, посилювала карантинні заходи. зокрема Всесвітньої організації охоро- Поширеним явищем, яке викли- ни здоров’я, UNICEF, Міністерства охо- кало паніку, страх, стали фейки про рони здоров’я України, урядовий сайт ­COVID-19. Зокрема, було опубліковано COVID19.com.ua. точну цифру (5 млн. – Т. Б.) без аргу- Дані соціологічних опитувань Цен- ментованих доказів, скільком мільйонам тру Разумкова2 показали, що для укра- українців загрожувало безробіття через їнців соціально-економічне становище карантин. Інший фейк – про те, що 90% України в умовах глобальної економіч- людей з COVID-19 не були заразними ної кризи та пандемії COVID-19 було для оточення. Також опублікували фей- одним з основних джерел небезпеки. ковий заголовок-«страшилку» про те, Найбільш важливими питаннями, які що новий мутований коронавірус за- турбували українців, були події на Дон- разніший у 10 разів [15]. Щодо спросту- басі, корупція та бідність. Саме остан- вання фейку про 5 млн. безробітних за- ню вбачали як найбільш загрозливу значимо, що станом на 6 серпня 2020 р. близько 50% опитаних. Спостерігалася статус безробітного мали 502 тисячі тенденція щодо зміни пріоритетнос- українців, за період дії карантину (з 12 ті загроз. Так, якщо на березень 2020 р. червня до 4 серпня) його отримали 406 COVID-19 та економічні наслідки ка- тисяч громадян [12]. рантину загрозою вважала приблиз- У публікації під назвою «До 90% лю- но однакова кількість населення, то на дей з COVID-19 не заразні для оточення: травень місяць вже близько для 57% дослідження» на сайті «Під прицілом» українців найбільшу загрозу становлять стверджувалося, що до 90% людей, які саме економічні наслідки карантинних пройшли тестування на COVID-19 у заходів, тоді як C­ OVID-19 розглядався Массачусетсі, Нью-Йорку і Неваді у лип- як такий, що не несе суттєвої загрози. ні 2020 р., отримали позитивний резуль- Однак подальша ситуація спростову- тат і практично не мали наслідків коро- вала ці твердження. Понад те, видавці навірусу в організмі. Водночас у самому тлумачних словників англійської мови заголовку – безпідставне узагальнення Collins English Dictionary назвали сло- про 90% та ще й без згадування країни, вом 2020 р. – «локдаун». На веб-сайтах, де проводилося дослідження [15]. у книгах, газетах, а також на телебачен- На сайті «Волинські новини» був роз- ні та радіо використання цього слова міщений текст із заголовком «Виявили в збільшилося на 6000% [35]. У топ-10 10 разів небезпечніший мутований коро- року також потрапили слова, пов’язані з навірус». При цьому видання посилало- пандемією. Це «коронавірус», «соціальне ся на новину із сайта «Кореспондент» із 2 Соціологічні опитування Центру Разумкова, які 1 Листопад – час написання статті. були проведені з березня по травень 2020 р.

Українознавство №4 (77) 2020 149 Гуманітарні виклики XXI ст.

дистанціювання», «самоізоляція», а та- NMM) [29]. У зв’язку з цим необхідно кож «безстрокова відпустка» (furlough) відродити науково-технічний потенціал та «ключовий працівник» – ідеться про України. Оскільки розвиток наукоємних лікарів, медсестер, поштарів та інших галузей, що формують конкурентні пе- працівників критично важливих служб. реваги будь-якої держави, дасть можли- Доречним, на нашу думку, включення у вість протидіяти широкому спектру на- топ-10 року і словосполучення «дистан- явних і майбутніх загроз [9]. ційне навчання». На вересневій нараді під головуван- Сьогодні українська освіта не відпо- ням Секретаря Ради національної без- відає ані сучасним запитам з боку осо- пеки і оборони України О. Данілова роз- бистості та суспільства, ані потребам глядалися питання щодо стану системи економіки, ані світовим тенденціям. вищої освіти та державного замовлення Чинна в Україні система освіти не вра- на підготовку фахівців, наукових, науко- ховує викликів сьогодення, серед яких во-педагогічних та робітничих кадрів, на найвідчутніші – епідемія коронавірусної підвищення кваліфікації та перепідго- хвороби та збройна агресія РФ проти товку кадрів у 2020–2021 рр. у контексті України. Аналіз системи вищої освіти у національної безпеки. Йшлося насам- контексті національної безпеки, здійсне- перед про невідповідність підготовки ний за допомогою програмно-апаратно- фахівців вимогам ринку праці, перегляд го комплексу «СОТА», дає можливість підходів до формування державного за- говорити про наявність системної кри- мовлення з урахуванням довгострокової зи, що формує потенційні та реальні за- економічної стратегії держави та можли- грози державній та національній безпеці востей працевлаштування випускників, України [8]. Наука і технології України зміни системи ліцензування закладів значно відстають від розвинутих країн. професійно-технічної та вищої освіти, Серед основних напрямів новітніх тех- диспропорції серед закладів вищої та нологій, визначених, зокрема, експерта- професійної освіти, розвиток концепції ми НАТО, які будуть мати визначальний дуальної освіти, розрив між системою вплив на забезпечення національної, освіти та виробництвом, орієнтацію колективної безпеки та оборони най- системи освіти на підготовку фахівців ближчі 20 років, названі такі: великі дані для технологічно застарілих галузей ви- та розширена аналітика (Big Data and робництва, а також про перспективні Advanced Analytics, BDAA); штучний напрями новітніх і проривних техноло- інтелект (Artificial Intelligence, AI); тех- гій, які потрібно розвивати для забезпе- нології автономності (зокрема, робото- чення соціально-економічного розвитку техніка, Autonomy); квантові технології держави [23]. (Quantum Technologies, QT); космічні Не менш гостро постали проблеми технології (Space Technologies); гіперзву- середньої освіти, які ще більше погли- кові технології (Hypersonics); біотехноло- билися в умовах COVID-19 і у зв’язку з гії та технології удосконалення людини переходом на онлайн навчання, яке да- (Bio & Human Enhancement Technologies, леко не усі школи могли забезпечити. У BHET); новітні матеріали та виробниц­ науковому та експертному середовищі тво (Novel Materials and Manufacturing, почали з’являтися дискусії щодо онлайн

150 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

навчання та дистанційного навчання, Києва, написавши, що столицю України робилися спроби окреслити їх особли- засновано у XIX ст. Також у підручнику вості. Підтримку українським учителям «помолодшали» такі історичні пам’ятки, висловили світові інтелектуали. як Софійський собор і Києво-Печерська Лауреат Нобелівської премії миру, лавра, які теж віднесли до XIX ст. Авто- Його Святість Далай-лама, історик, ви- ром цієї книги була доктор педагогічних кладач, письменник, автор бестселера наук, співробітник Інституту педагогіки, «Людина розумна» Ювал Ной Харарі, ві- володарка державних нагород у галузі це-президент Microsoft з питань освіти освіти О. Хорошковська [22]. Ентоні Сальсіто, розробник міжнарод- 2020 р. став ювілейним – 20-м – роком ного тестування PISA Андреас Шляйхер, написання диктанту національної єднос- вчитель, освітній менеджер та піонер ті в день української мови та писемності, демократичного навчання Яков Хехт, який є важливим маркером української представник Фонду народонаселення ідентичності. До написання диктанту ООН в Україні Хайме Надаль зверну- у цьому році була долучена найбільша лися до українських освітян із закликом кількість учасників. Автором тексту «Ви- «підтримувати одне одного та сприйма- клики книжкової ери» був письменник і ти карантин як можливість вийти на но- видавець І. Малкович, а диктувала його вий рівень» [5]. При цьому міжнародні українська акторка Р. Зюбіна. Зазначимо, експерти та лідери думок були одностай- що упродовж попередніх 13 років авто- ні у думці: «Вчителі, зараз ваш час!». По- ром текстів та їх диктором був україн- над те, Ювал Ной Харарі досить слушно ський мовознавець О. Авраменко і в його наголосив: «Якби ви жили в Києві у 1020, текстах завжди була «присутня» Україна, тисячу років тому, ви б не знали, хто ста- чого не можна сказати про текст диктан- не князем київським за 20 років. Але ту національної єдності 2020. знали би, що більшість займатиметься В Україні 2020 рік із карантином, за- фермерством, і тому варто вчити дітей криттям шкіл та освітою онлайн став орати землю, їздити верхи чи пекти хліб. справжнім викликом для вчителів. Кри- А зараз ми цього не знаємо. А коли ми за шкільної освіти – це коли на вчителя не знаємо, які навички будуть потрібні фізики вступає 6 українців і 26 туркме- молоді, то найкраще, що можна зробити, нів. Іноземці потім повернуться додо- це навчити їх вчитися, навчити їх зміню- му, а з українських 6 випускників далеко ватися і вчитися все життя. І саме тому і не всі підуть учителювати. Бо більшість критичне мислення, і співпраця, і спіл- із тих, хто вчиться на педагогів, учите- кування є дуже важливими» [5]. лювати не збираються [17]. За останні Ювал Ной Харарі блискуче знає не 10 років утричі зменшилося державне лише світову історію, а й історію Украї- замовлення на вчителів. У 2020 р. до На- ни. Чого, на жаль, не можна сказати про ціонального університету ім. М. Драго- окремих вітчизняних науковців та ви- манова взяли дещо більше ніж тисячу кладачів. Наведу лише один приклад. В бюджетників. За твердженням виконую- українських підручниках для перших чого обов’язки Міністра освіти і науки, класів виявили неприпустимі факто- «42 роки треба для того, щоб покрити логічні помилки щодо дати заснування весь дефіцит педагогічних кадрів» [17].

Українознавство №4 (77) 2020 151 Гуманітарні виклики XXI ст.

Не меншим викликом для вчителів здатними здійснити відродження реаль- стало чи ще стане у майбутньому дис- ної економіки країни і її подальший ста- танційне навчання. Адже «новий виклик лий розвиток. для системи освіти – це розробка таких Складною була ситуація з освітою інструментів та рішень для дистанційно- і збереженням української національ- го навчання, які були б зручні та зрозу- ної ідентичності в окупованому Криму. мілі для всіх педагогів та учнів» [17]. За- Упродовж шести років де-факто окупа- значимо, що станом на 1 вересня 2020 р., ційна влада в Криму здійснювала ціле- за підрахунками Міністерства цифрової спрямовану політику знищення націо­ трансформації з питань розвитку інфра- нальної ідентичності та мілітаризації структури, 2531 українська школа роз- молоді. Для цього вона широко вико- ташована в населених пунктах, де немає ристовувала систему освіти. Уся система жодного оптичного провайдера [19]. Не- освіти в Криму спрямована на підготов- готовність української освіти до впрова- ку дітей до служби в російській армії. У дження дистанційної форми навчання звіті однієї із сімферопольських шкіл, у визнали і в Міністерстві. Невідомо, перед якій відкрито кадетські класи, зазначено, якими викликами навчальним закладам що 53% її випускників обрали військову ще доведеться опинитися в майбутньому. службу: пішли у військові інститути або На виконання Указу Президен- училища [18]. Понад те, зазначимо, що та України «Про вдосконалення ви- із 2018 р. у Криму з’явилася гра «Зірнич- щої освіти в Україні» (від 03.07.2020 ка», створена для дітей від семи до деся- № 210/2020) та відповідних доручень ти років. Для маленьких дітей організо- Пре­м’єр-мі­ністра України (№ 23502/2/1- вують змагання, пов’язані зі зброєю [18]. 20 від 12.06.2020 та № 23502/3/1-20 від Основною метою окупаційної влади ста- 13.06.2020) розроблено проект Стратегії ло знищення української ідентичності, розвитку вищої освіти. Автори Страте- хоча ніде в документах це прямо не де- гії визначили сім цілей розвитку систе- кларувалося [18]. У них ішлося про фор- ми вищої освіти України до 2031 р.: по- мування російської ідентичності. кращення системи управління освітою Про важливість роботи з дітьми, які і забезпечення автономії ЗВО; забезпе- пам’ятають Україну, і потребу показати чення збалансованості ринку праці фа- їм іншу історію йшлося в одному зі звітів хівців з вищою освітою; забезпечення Громадської палати Криму [18]. І у вищій якості і доступності вищої освіти для освіті Криму усе робиться для знищен- різних верств населення; інтеграція нау­ ня української ідентичності. Показовим ки, освіти та бізнесу для економічного щодо цього може бути допис у соцмере- зростання країни; розвиток кадрово- жах доцента кафедри політичних наук го потенціалу вишів; розвиток системи і міжнародних відносин Кримського безперервної освіти та навчання упро- федерального університету ім. В. І. Вер- довж життя; інтеграція в європейський і надського (колишній Таврійський націо­ світовий освітній простір з урахуванням нальний університет) А. Никифорова: національних інтересів [28]. У Стратегії «Кожен, хто називає себе українцем, хво- немає головного завдання вищої школи рий… Повне одужання – тільки в пов­ сьогодні – забезпечити країну кадрами, ній і остаточній відмові від українства.

152 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

Це не означає, що всіх «українців» треба вищої освіти. Після 2003 р. показник по- вбивати як скажених собак. Тільки ска- ступово знизився і в 2018 р. склав лише жених. Решту треба намагатися виліку- 195,0 тис. осіб, що на 63,0% менше, ніж вати. Але з безжальним знищенням тих, у 2003 р. [28]. Така ситуація пов’язана хто все-таки збіситься» [18]. Позиція ви- перш за все з демографічною кризою, кладача саме Кримського федерального яка спостерігалася в Україні упродовж університету використана не випадково, усіх років незалежності. адже саме цей вуз став місцем розроб­ Такі ж тенденції підтверджував і по- лення нових теорій та проведення різ- казник охоплення вищою освітою насе- номанітних конференцій, професійної лення України. Якщо у 2008 р. на 10 тис. перепідготовки державних службовців. населення припадало 512 студентів уні- Ознайомлення із сайтом Університету верситетів, академій та інститутів, то в дає підстави твердити, що там немає на- 2019 р. показник склав уже 302 особи. А віть згадки про Україну. кількість студентів коледжів, технікумів, З освітою пов’язана ще одна пробле- училищ на 10 тис. населення України за ма, а саме демографічна криза, яка також період, що розглядається, мала стійку є викликом для сьогодення і найсуттєві- тенденцію до зниження – майже в три шим ризиком для системи вищої освіти рази, зі 120 студентів у 1995 р. до 41 у України, протистояти якому найважче, 2019 р. [28]. оскільки він має довготривалий вплив. Зменшення кількості народжених, Адже демографічна ситуація в Україні переважання смертності над народжу- була складною від здобуття незалежнос- ваністю, як не дивно, дедалі виразніше ті. Переважання смертності над наро- «компенсуються» імміграцією іншо- джуваністю, масштабна трудова мігра- культурного населення з віддалених ція, старіння населення стали звичними ­країн [16]. Попри це на державному рів- явищами. І нині це багаторічне тло зава- ні відсутня відповідна реакція на цей жає розгледіти потужний виклик само- демографічний виклик, який не варто му існуванню України та збереженню її пояснювати лише соціально-економіч- ідентичності. Показники смертності за- ними факторами. лишаються на порівняно стабільному За офіційними даними Державної рівні та навіть падають, кількість но- служби статистики України, із 45011 вонароджених у 2019 р. вже більш ніж тих, хто прибув до України у 2019 р., удвічі поступається кількості померлих 31585 [11], або 70,17%, становили ви- українців. Тільки за минулий рік чисель- хідці з країн Азії та Африки. Значна ність населення країни внаслідок цьо- частка іноземців, що оселилися в Украї­ го зменшилася майже на 252 тис. осіб. ні, – це молоді чоловіки та жінки. За Тенденція зменшення населення країни даними Державної міграційної служби безпосередньо пов’язана з кількістю абі- України, у 2014 р. за народженням на- турієнтів. Як відомо, формування кон- були громадянство 4727 осіб, у 2015 р. – тингенту здобувачів вищої освіти почат- 6597, 2016 р. – 10533, 2017 р. – 16552, а кового та першого рівнів значною мірою у 2018 р. – уже 19112 [10]. Тобто за чо- визначається кількістю випускників тири роки відбулося зростання у понад шкіл – потенційних студентів закладів чотири рази. Однак чисельність осіб,

Українознавство №4 (77) 2020 153 Гуманітарні виклики XXI ст.

які набули громадянство України за 3. В Україні немає державної підтрим- народженням упродовж 2019 р., дещо ки постраждалих від війни кримських ді- знизилася порівняно з 2018 р. і досягла тей, – правозахисниця. URL: https://zmina. 15653 особи [10]. Демографічні тенденції info/news/v-ukrayini-nemaye-derzhavnoyi- сучасної України можуть призвести до pidtrymky-postrazhdalyh-vid-vijny-krymskyh- ditej-pravozahysnyczya/ значного зменшення чисельності укра- 4. Вілсон Е. Українці: несподівана нація. їнців і заселення країни іншокультурни- Київ: К.І.С., 2004. С. 78. ми іммігрантами, що внаслідок створить 5. «Вчителі, зараз ваш час!» – Харарі, Да- виклик державності та ідентичності. лай-лама та інші світові лідери думок зверну- Підсумовуючи, зазначимо, що лися до українських освітян. 21.04.2020. URL: 2020 р., який насамперед асоціюється https://osvitoria.media/news/vchyteli-zaraz- з COVID-19, став викликом для всьо- vash-chas-harari-dalaj-lama-ta-inshi-svitovi- го людства та перевіркою на здатність lidery-dumok-zvernulysya-do-ukrayinskyh- протидіяти глобалізаційним загрозам. osvityan/ ­COVID-19 став також новим викликом 6. Герман: Действия власти в условиях карантина очень хаотичные и несистемные. для української ідентичності, національ- 16.04.2020. URL: https://www.youtube.com/ ної безпеки, системи освіти та демогра- watch?v=LX3rN976FC фічної ситуації в Україні. 7. Ґібернау М. Ідентичність націй. Київ: В умовах викликів сьогодення полі- Темпора, 2012. 303 с. тика національної безпеки в гуманітар- 8. Данілов заявив, що чинна в Україні ній сфері має спрямовуватися на подо- система освіти не враховує викликів сього- лання загроз у сфері освіти, культури, дення. URL: https://rubryka.com/2020/09/13/ науки, релігії та на підтримку умов для danilov-zayavyv-shho-chynna-v-ukrayini- зміцнення загальнонаціональної іден- systema-osvity-ne-vrahovuye-epidemiyu- тичності (мови, культури, традицій, ві- covid-19-i-zbrojnu-agresiyu-rf/ 9. Данілов: Криза вищої освіти може за- рувань) і вироблення довгострокової, грожувати національній безпеці. 28.08.2020. цілеспрямованої й комплексної держав- URL: https://espreso.tv/news/2020/08/28/ ної політики з формування спільної гро- danilov_kryza_vyschoyi_osvity_mozhe_ мадянської ідентичності та подолання zagrozhuvaty_nacionalniy_bezpeci кризи української ідентичності, нейтра- 10. Державна міграційна служба Украї- лізації її загроз. ни. Статистика з основної діяльності. URL: https://dmsu.gov.ua/diyalnist/statistichni-dani/ ЛІТЕРАТУРА statistika-z-osnovnoj-diyalnosti.html 1. Анна Герман из Киева: Слова Зелен- 11. Державна служба статистики Укра- ского девальвированы больше, чем гривна. їни. Кількість міждержавних мігрантів за А Украина после вируса может расколоться. країнами народження у 2019 році. URL: 15.04.2020. URL: https://www.crimea.kp.ru/ http://www.ukrstat.gov.ua/ daily/27120/4201875/ 12. З початку карантину безробітних ста- 2. Бублик С. Науково-технологічний ло більше на 400 тисяч. – Держцентр зайня- чинник національної безпеки у «дзеркалі» тості. 10.08.2020. URL: https://www.epravda. законодавства України. Виклики та загро- com.ua/news/2020/08/10/663868/ зи гуманітарній безпеці Української Держа- 13. Задубінний А. Секретар РНБО ви: зб. наук.-експерт. матеріалів / за заг. ред. України Олексій Данілов: «Стратегія на- С. І. Здіорука. Київ: НІСД, 2015. С. 82–85. ціональної безпеки дає реальну оцінку

154 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

викликам і загрозам безпеці та розставляє у підручниках виявили грубі помилки. пріоритети політики у цій сфері». 08.10.2020. 22.09.2020. URL: https://prm.ua/ URL: https://armyinform.com.ua/2020/10/ 23. Під головуванням Секретаря РНБО sekretar-rnbo-ukrayiny-oleksij-danilov- України О. Данілова відбулася нарада щодо strategiya-naczionalnoyi-bezpeky-daye-realnu- стану системи вищої освіти в контексті на- oczinku-vyklykam-i-zagrozam-bezpeczi-ta- ціональної безпеки. 08.09.2020. URL: https:// rozstavlyaye-priorytety-polityky-u-czij-sferi/ www.rnbo.gov.ua/ua/Diialnist/4687.html 14. Коновал О. Книга Петра Костюка. 24. Політика історичної пам’яті в контек- 26.04.2019. URL: http://svoboda-news.com/ сті національної безпеки України. Аналітич- svwp/Книга-Петра-Костюка/ на доповідь. Київ: НІСД, 2018. С. 88. 15. Коронафейки та маніпуляції від по- 25. Пономарьов В., Ґібернау М. Ідентич- літиків у медіа Волині (оновлено). 28.09.2020. ність націй. Київ: Темпора, 2012. Критика. URL: https://imi.org.ua/monitorings/korona- 2012. Ч. 7–8 (177–178). С. 11. fejky-ta-manipulyatsiyi-vid-politykiv-u-media- 26. Степула Н. Українська ідентич- volyni-onovleno-i35126 ність. – Публічна дискусія без висновків. 16. Крамар О. Демографія. Недооцінена 13.11.2008. URL: https://www.radiosvoboda. загроза. 13.08.2019. URL: https://m.tyzhden. org/a/1348902.html ua/publication/233708 27. Стратегія національної безпеки 17. Криза освіти: чому в Україні вимирає України. URL: https://www.president.gov.ua/ професія вчителя. 04.10.2020. URL: https:// documents/3922020-35037 www.volynnews.com/ua/news/all/kryza- 28. Стратегія розвитку вищої освіти. osvity-chomu-v-ukrayini-vymyraye-profesiia- Проект. 25.09.2020. URL: https://mon.gov.ua/ vchytelia/ ua/news/mon-proponuye-dlya-gromadskogo- 18. Лисенко О. Війна на перспективу: obgovorennya-proyekt-strategiyi-rozvitku- як Росія підмінює реальність для крим- vishoyi-osviti-ukrayini ської молоді. 30.04.2020. URL: https://zmina. 29. Указ Президента України «Про рі- info/articles/ukrayini-neobhidna-derzhavna- шення Ради національної безпеки і оборони strategiya-shhob-zupynyty-znyshhennya- України від 6 травня 2015 року «Про Страте- ukrayinskoyi-identychnosti-u-ditej-v-krymu/ гію національної безпеки України». Законо- 19. Мінцифри: Понад 2000 українських давство України. URL: http://zakon.rada.gov. шкіл необхідно підключити до якісного Інтер- ua/laws/show/287/2015 нету першочергово. 31.08.2020. URL: https:// 30. Українська сфера вищої освіти пере- www.kmu.gov.ua/news/mincifri-ponad-2000- буває в системній кризі. – Данілов. 31.08.2020. ukrayinskih-shkil-neobhidno-pidklyuchiti-do- URL: https://gordonua.com/ukr/news/society/ yakisnogo-internetu-pershochergovo ukrajinska-sfera-vishchoji-osviti-perezhivaje- 20. (Не)безпека в Україні: на що очі- sistemnu-krizu-danilov-1515920.html кувати громадянам та державі? 06.06.2020. 31. Фесенко В. Коронавирус как фактор URL: http://rcrs.sumdu.edu.ua/all-news/350- политической жизни в Украине. 02.05.2020. 2020-06-06-11-58-11.html URL: https://strana.ua/opinions/264892- 21. Нові виклики вимагають консоліда- minzdrav-predostavil-statistiku-po-kotoroj- ції України з європейськими партнерами, – poluchaetsja-chto-karantin-naznachen-bez- Денис Шмигаль. 07.07.2020. URL: https:// osnovanij.html www.kmu.gov.ua/news/novi-vikliki-vimagayut- 32. Финнин Р. Украинцы: ожидае- konsolidaciyi-ukrayini-z-yevropejskimi- мо-неожиданная нация. 03.01.2014. URL: partnerami-denis-shmigal http://www.historians.in.ua/index.php/ 22. Першокласників навчатимуть, en/dyskusiya/996-rory-fynyn-ukrayntsy- що Київ було засновано у ХІХ столітті: ozhydaemo-neozhydannaia-natsyia

Українознавство №4 (77) 2020 155 Гуманітарні виклики XXI ст.

33. Фукуяма Ф. Ідентичність. Потреба 7. Gibernau, M. (2012). Identity of Na- в гідності й політика скривдженості. Київ: tions. Kyiv: Tempora, 303 p. [in Ukr.] Наш формат, 2020. С. 6. 8. Danilov Stated that the Current Educa- 34. Figes Orlando. Is There One Ukraine? tion System in Ukraine Does Not Take into Ac- 16.12.2013. URL: http://www.foreignaffairs. count Today’s Challenges. [online] Available at: com/articles/140560/orlando-figes/is-there- https://rubryka.com/2020/09/13/danilov-zay- one-ukraine avyv-shho-chynna-v-ukrayini-systema-osvity- 35. Shariatmadari D. The year of lockdown. ne-vrahovuye-epidemiyu-covid-19-i-zbrojnu- 10.11.2020. URL: https://blog.collinsdictionary. agresiyu-rf/ [in Ukr.] com/language-lovers/the-year-of-lockdown/ 9. Danilov: The Crisis of Higher Educa- tion May Threaten National Security. (Aug. 28, REFERENCES 2020). [online] Available at: https://espreso.tv/ 1. Anna Herman from Kyiv: Zelensky’s news/2020/08/28/danilov_kryza_vyschoyi_osv- Words Are Devalued More than the Hryvnia, and ity_mozhe_zagrozhuvaty_nacionalniy_bezpeci Ukraine May Split after the Virus. (Apr. 15, 2020). [in Ukr.] [online] Available at: https://www.crimea.kp.ru/ 10. State Migration Service of Ukraine. Sta- daily/27120/4201875/ [in Ukr.] tistics on the Main Activity. [online] Available at: 2. Bublyk, S. (2015). Scientific and https://dmsu.gov.ua/diyalnist/statistichni-dani/ Technological Factor of National Security in statistika-z-osnovnoj-diyalnosti.html [in Ukr.] the “Mirror” of the Ukrainian Legislation. In: 11. State Statistics Service of Ukraine. The S. Zdioruk, ed., Vyklyky ta zahrozy humani- Number of Interstate Migrants by Country of tarnii bezpetsi Ukrainskoi Derzhavy: zb. nauk.- Birth in 2019. [online] Available at: http://www. ekspert. materialiv (Challenges and Threats to ukrstat.gov.ua/ [in Ukr.] the Humanitarian Security of the Ukrainian 12. ‘Since the Beginning of Quarantine, State: Collected Scientific and Expert Materials). the Number of Unemployed Has Increased by Kyiv: National Institute for Strategic Studies, 400,000,’ State Employment Center. (Oct. 08, pp. 82–85. [in Ukr.] 2020). [online] Available at: https://www. al- 3.‘Ukraine Provides No State Support for the thoughda.com.ua/news/2020/08/10/663868/ [in Crimean Children Affected by War,’ A Human Ukr.] Rights Activist. [online] Available at: https://zmi- 13. ZadubinnyI, A. Secretary of the Na- na.info/news/v-ukrayini-nemaye-derzhavnoyi- tional Security and Defense Council of Ukraine pidtrymky-postrazhdalyh-vid-vijny-krymskyh- Oleksii Danilov: “The National Security Strategy ditej-pravozahysnyczya/ [in Ukr.] Provides a Realistic Assessment of Security Chal- 4. Vilson, E. (2004). Ukrainians: An Un- lenges and Threats, and Sets Policy Priorities expected Nation. Kyiv: K.I.S., p. 78. [in Ukr.] in This Area”. (Oct. 08, 2020). [online] Avail- 5. ‘Teachers, Now Is Your Time!’ Harari, Da- able at: https://armyinform.com.ua/2020/10/ lai Lama, and Other World Leaders Addressed sekretar-rnbo-ukrayiny-oleksij-danilov-strate- Ukrainian Educators. (Apr. 21, 2020). [online] giya-naczionalnoyi-bezpeky-daye-realnu-oc- Available at: https://osvitoria.media/news/ zinku-vyklykam-i-zagrozam-bezpeczi-ta-roz- vchyteli-zaraz-vash-chas-harari-dalaj-lama-ta- stavlyaye- priorities-of-politics-in-the-sphere / inshi-svitovi-lidery-dumok-zvernulysya-do- [in Ukr.] ukrayinskyh-osvityan/ [in Ukr.] 14. Konoval, O. (Apr. 26, 2019). The 6. Herman: The Actions of the Authori- Book by Petro Kostiuk. [online] Available at: ties during Quarantine Are Very Chaotic http://svoboda-news.com/svwp/Книга-Петра- and Non-Systematic. (Apr. 16, 2020). [on- Костюка/ [in Ukr.] line] Available at: https://www.youtube.com/ 15. Corona Fakes and Political Manipula- watch?v=LX3rN976FC [in Ukr.] tions in Volynian Media (updated). (Sept. 28,

156 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Бевз Т. Українська ідентичність і національна безпека...

2020). [online] Available at: https://imi.org.ua/ 24. The Policy of Historical Memory in the monitorings/korona-fejky-ta-manipulyatsiyi- Context of National Security of Ukraine. An An- vid-politykiv-u-media-volyni-onovleno-i35126 alytical Report. (2018). Kyiv: National Institute [in Ukr.] for Strategic Studies, p. 88. [in Ukr.] 16. Kramar, O. Demography. An Un- 25. PonomarOv, V., Gibernau, M. derestimated Threat. (Aug. 13, 2019). [online] (2012). Identity of Nations. Kyiv: Tempora, Kry- Available at: https://m.tyzhden.ua/publica- tyka, Vol. 7–8 (177–178), p. 11. [in Ukr.] tion/233708 [in Ukr.] 26. Stepula, N. Ukrainian Identity: 17. An Educational Crisis: Why the Teaching A Public Discussion Without Conclusions. (Nov. Profession Is Dying in Ukraine. (Apr. 10, 2020). 13, 2008). [online] Available at: https://www.ra- [online] Available at: https://www.volynnews. diosvoboda.org/a/1348902.html [in Ukr.] com/ua/news/all/kryza-osvity-chomu-v-ukray- 27. National Security Strategy of Ukraine. ini-vymyraye-profesiia-vchytelia/ [in Ukr.] [online] Available at: https://www.president.gov. 18. Lysenko, O. (Apr. 30, 2020). War for ua/documents/3922020-35037 [in Ukr.] the Future: How Russia Substitutes Reality for the 28. Strategy for the Development of Higher Crimean Youth. [online] Available at: https:// Education. A Project. (Sept. 25, 2020). [online] zmina.info/articles/ukrayini-neobhidna-der- Available at: https://mon.gov.ua/ua/news/mon- zhavna-strategiya-shhob-zupynyty-znyshhen- proponuye-dlya-gromadskogo-obgovorennya- nya-ukrayinskoyi-identychnosti-u-ditej-v-kry- proyekt-strategiyi-rozvitku-vishoyi-osviti- mu/ [in Ukr.] ukrayini 19. Principles: More than 2,000 Ukrai- 29. Decree of the President of Ukraine “On nian Schools Need To Be Connected to High- the Decision of the National Security and De- Quality Internet First. (Aug. 31, 2020). [online] fense Council of Ukraine as of May 6, 2015 ‘On Available at: https://www.kmu.gov.ua/news/ the National Security Strategy of Ukraine’”. Leg- mincifri-ponad-2000-ukrayinskih-shkil-neob- islation of Ukraine. [online] Available at: http:// hidno-pidklyuchiti-do-yakisnogo-internetu- zakon.rada.gov.ua/laws/show/287/2015 [in pershochergovo [in Ukr.] Ukr.] 20. (In)Security in Ukraine: What Are Citi- 30. ‘The Ukrainian Sphere of Higher Edu- zens and the State to Expect? (June 06, 2020). [on- cation Is in a Systemic Crisis,’ Danilov. (Aug. line] Available at: http://rcrs.sumdu.edu.ua/all- 08, 2020). [online] Available at: https://gor- news/350-2020-06-06-11-58-11.html [in Ukr.] donua.com/eng/news/society/ukrajinska-sfera- 21. ‘New Challenges Require Consolidation vishchoji-osviti-perezhivaje-sistemnu-krizu- of Ukraine with European Partners,’ Denys Shmy- danilov-1515920.html [in Ukr.] hal. (July 07, 2020). [online] Available at: https:// 31. Fesenko, V. (Feb. 05, 2020). Coro- www.kmu.gov.ua/news/novi-vikliki-vimagayut- navirus as a Factor in the Ukrainian Political konsolidaciyi-ukrayini-z-yevropejskimi-part- Life. [online] Available at: https://strana.ua/ nerami-denis-shmigal [in Ukr.] opinions/264892-minzdrav-predostavil-statisti- 22. First-Graders Will Be Taught that Kyiv ku-po-kotoroj-poluchaetsja-chto-karantin-naz- Was Founded in the 19th Century: Gross Errors nachen-bez-osnovanij.html [in Ukr.] Found in Textbooks. (Sept. 22, 2020). [online] 32. Finnin, R. (Jan. 03, 2014). Ukraini- Available at: https://prm.ua/ [in Ukr.] ans: An Expectedly Unexpected Nation. [online] 23. The Secretary of the National Security and Available at: http://www.historians.in.ua/index. Defense Council of Ukraine O. Danilov Chaired a php/en/dyskusiya/996-rory-fynyn-ukrayntsy- Meeting on the State of the Higher Education Sys- ozhydaemo-neozhydannaia-natsyia [in Rus.] tem in the Context of National Security. (Aug. 09, 33. FukuIama, F. (2020). Identity. The 2020). [online] Available at: https://www.rnbo. Need for Dignity and the Policy of Resentment. gov.ua/en/Diialnist/4687.html [in Ukr.] Kyiv: Nash format, p. 6. [in Ukr.]

Українознавство №4 (77) 2020 157 Гуманітарні виклики XXI ст.

34. Figes, O. (Dec. 16, 2013). Is There One 35. Shariatmadari, D. (Oct. 11, 2020). Ukraine? [online] Available at: http://www.for- The Year of Lockdown. [online] Available at: eignaffairs.com/articles/140560/orlando-figes/ https://blog.collinsdictionary.com/language- is-there-one-ukraine [in Eng.] lovers/the-year-of-lockdown/ [in Eng.]

В умовах викликів сьогодення політика національної безпеки в гуманітарній сфері має спрямовуватися на подо- лання загроз у сфері освіти, культури, науки, релігії та на підтримку умов для зміцнення загальнонаціональної іден- тичності (мови, культури, традицій, вірувань) і вироблення довгострокової, цілеспрямованої й комплексної державної політики з формування спільної громадянської ідентичності та подолання кризи української ідентичності, нейтралізації її загроз.

158 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Семенова О. Радянська ідентичність...

УДК 39.4 УКР DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.217763

РАДЯНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ У СОЦІО- ТА ЕТНОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ Оксана СЕМЕНОВА orcid.org/0000-0003-4848-3235 кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу української етнології НДІУ Анотація. У статті розглядається явище радянської ідентичності у сучасному укра- їнському суспільстві. На основі проведеного опитування та інтерв’ювання представників різних регіонів України автором визначено респондентів-носіїв радянської ідентичності, проаналізовано їхні соціальні настрої, окреслено їх значення для формування або ж, навпаки, розмивання загальноукраїнської ідентичності, визначено основні чинники, що впливають на формування позитивного образу радянського минулого. З’ясовано, що ностальгія за радянським минулим і тяжіння до радянських культурних та історичних наративів зумовлені такими чинниками, як: відчуття соціального захисту, матеріального добробуту та впевненості у завтрашньому дні; патерналізм; укоріненість ідеологічних штампів, системи цінностей радянської епохи; наповненість українського со- ціокультурного простору «відголосками» радянської культурної спадщини; спадковість «ра- дянської пам’яті»; відсутність критичного осмислення радянського минулого та ін. Автор зазначає, що одним із чинників, який гальмує вихід українців з радянського історико-культур- ного простору, є гібридна постпам’ять, коли «забуття» про політичні репресії та розкурку- лення розчиняється у пам’яті тих, чиї родини не постраждали від цих подій. З’ясовано, що попри високу зацікавленість у політичному житті країни опитані засвідчили низьку грома- дянську активність; це явище випливає з авторитарно-патерналістської моделі радянського суспільства, котра передбачає потребу бути керованим кимось, а відтак знімає персональну соціальну та громадянську відповідальність і перекладає її на когось, хто «наведе порядок». Процес «переідентифікації» українського суспільства має повільний та подекуди гострий характер; особливо помітним це явище є у південно-східних регіонах України, де спостеріга- ється сильний вплив російсько-радянських мовно-культурних та історичних наративів. Зо- крема, результати дослідження засвідчили, що радикальні антиукраїнські настрої властиві тим респондентам, які визначили свою ідентичність як «радянську». Ключові слова: радянська ідентичність; «радянськість»; «радянська людина»; радянська система цінностей; історична пам’ять; гібридна постпам’ять; соціокультурний простір.

SOVIET IDENTITY IN SOCIO- AND ETHNOCULTURAL SPACE OF MODERN UKRAINE Oksana SEMENOVA Candidate of Historical Sciences, senior research fellow of the Ukrainian Ethnology Department of RIUS Annotation. The article deals with the phenomenon of Soviet identity in the modern Ukrainian society. On the basis of the survey, conducted among the representatives of different regions of Ukraine,

© Семенова О.

Українознавство №4 (77) 2020 159 Гуманітарні виклики XXI ст.

the author identified respondents with Soviet identity, analyzed their social sentiments and their impact on the formation or breaking of the all-Ukrainian identity. Also, the factors shaping the positive image of the Soviet past were defined. The paper discovered that nostalgia for the Soviet past and devotion to the Soviet cultural and historical narratives are caused by such factors as social security and wealth, confidence in the future; paternalism; deep-rooted ideological clichés and the Soviet value system; remnants of the Soviet cultural heritage in the Ukrainian sociocultural space; family background of the Soviet memory; lack of critical re-evaluation of the Soviet past, etc. The author considers that “hybrid post-memory” is one of the factors that hold back Ukraine’s escaping from the Soviet historical and cultural space. This is when the people’s “memory” about political repressions and dekulakization is getting weak if their forefathers had not suffered from those tragedies. The survey demonstrates the low level of public activity among the respondents, caused by the autocratic and paternalistic model of the Soviet society, which means the need to be ruled and, as a result, disclaims personal and public responsibility and delegates it to others who can bring discipline into all spheres of life. The process of obtaining a new identity by Ukrainians is slow and sometimes contradictory, especially in the southeastern regions of Ukraine, where the majority of the population come under the strong impact of Russian and Soviet cultural and historical narratives. In particular, the survey results show that extreme anti-Ukrainian sentiments are revealed by the respondents with a strong Soviet identity. Key words: Soviet identity; Soviet mentality; Soviet person; Soviet value system; historical memory; hybrid post-memory; sociocultural space.

Сучасне українське суспільство пере- українців формувалася шляхом укорі- живає той період, коли на геополітичну нення концепції про «дружбу народів», орієнтацію та формування ідентифіка- ідеї «братерства» українського та росій- ційних моделей поведінки окремих його ського народів, «спільність Вітчизни», представників досі впливають міфи, со- «возз’єднання України з Росією» та ін. ціальні пріоритети та культурні цінності Розмивання національно-культурної держави, яка давно припинила своє існу- ідентичності призвело до створення у вання. Зокрема, йдеться про радянську певної частини населення України «по- ідентичність, тобто усвідомлення люди- двійної ідентичності» (української та ною себе як частини радянської спіль- радянської) з превалюванням чинни- ноти. Значну частку носіїв радянської ків соціально-економічного характеру. ідентичності становлять люди старшого На сьогодні процес «переідентифікації» покоління, національно-культурна та українського суспільства має повільний громадянська свідомість яких формува- та подекуди гострий перебіг. Особливо лася під пильним наглядом відповідних помітним це явище є у південно-схід- партійних та державних структур. Важ- них регіонах України, де спостерігається ливими інструментами виховання «но- сильний вплив російсько-радянських вої радянської людини» були освітні за- мовно-культурних та історичних нара- клади, засоби масової інформації, творча тивів. еліта, яка активно впроваджувала кому- Нині проблеми конструювання укра- ністичні гасла у кінематограф, худож- їнської ідентичності у контексті світо- ні та музичні твори, мистецтво тощо. глядно-ідентичністних трансформацій Офіційна модель історичної пам’яті пострадянського суспільства вивчають

160 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Семенова О. Радянська ідентичність...

науковці з різних галузей гуманітарно- Дніпропетровську, Закарпатську, До- го знання – політологи, історики, со- нецьку, Одеську області. Вибірка нере- ціологи: Л. Нагорна [13], А. Колодій [7], презентативна, однак інтерпретація ре- О. Майборода [9], Я. Грицак [23], М. Ряб- зультатів дає можливість стверджувати, чук [10], Т. Молдавська [12], С. Єкель- що вона являє собою певний зріз укра- чик [5], Н. Черниш, В. Сусак [18] та ін. їнського суспільства, у якому значною Процеси конструювання та набуття мірою відображаються основні тенден- ідентичності зазнають трансформацій, ції впливу радянських історичних міфів тож потребують постійного вивчення, та суспільних наративів на свідомість та осмислення та узагальнення, що й зумо- формування відповідних поведінкових вило актуальність цієї розвідки, метою моделей у частини громадян1. якої є визначення пріоритетності тих чи Аби уявити потужність цього впливу інших типів ідентичності респондентів; у всеукраїнському масштабі, наведемо з’ясування ролі носіїв радянської іден- статистику соціологічних досліджень. тичності у формуванні або ж, навпаки, Зокрема, результати опитування Київ- розмиванні загальнонаціональної іден- ського міжнародного інституту соціо- тичності; виявлення основних чинників, логії, проведеного у травні 2020 р., свід- що впливають на характерне для значної чать, що 33,5% українців шкодують частини сучасних українських громадян про розпад СРСР, причому у південно- ототожнення себе з радянською істо- східних регіонах та на Донбасі ця циф- рико-культурною, політико-громадян- ра становить 41–49%, у центральних ською та іншою спадщиною. регіонах – 32%, у західних – 15%; 35% Радянську ідентичність розглядати- вбачають у розпаді Радянського Союзу мемо в контексті її впливу на такі етно- більше шкоди, аніж користі для України культурні процеси, як функціонування (для порівняння: у 2013 р. – 48%). Дані рідної мови, збереження історичної та опитування, проведеного європейською етнічної пам’я­ ­ті, формування національ- організацією SeeD, що займається до- ної самосвідомості тощо. У дослідженні слідженням українського суспільства в ми послугувалися методом опитуван- рамках проекту SCORE (Social Cohesion ня шляхом анкетування та інтер­в’ю­ and Reconciliation Index – Індекс соціаль- ван­ня на основі заздалегідь складеного ної згуртованості і примирення), у 2016 і питальника, який включає закриті і на- 2018 роках, демонструють, що 31% укра- півзакриті питання, що дає можливість їнців відчувають ностальгію за СРСР (з респондентам більш розгорнуто ви- них південні регіони – 61%, центральні – словити свою думку, виходячи за межі 42%, західні – 7%, східні – 43%); середнє тематики опитування. Вибірка сформо- значення для всієї України по 10-бальній вана методом «снігової кулі»; респон- шкалі – 5,8 – у 2016 р. і 5,5 – у 2018 р. [15]. денти, які брали участь у дослідженні, Згідно з результатами дослідження, про- різні за соціальним статусом, матеріаль- веденого соціологічною службою Центру ним становищем, гендерними, вікови- 1 Матеріали польового дослідження (пояснюваль- ми, освітніми, професійними ознаками, на записка, питальник, анкети, аналітичні таблиці та ін.) зберігаються у відділі української етнології представляють різні регіони України: Науково-дослідного інституту українознавства Київську, Житомирську, Чернігівську, (м. Київ).

Українознавство №4 (77) 2020 161 Гуманітарні виклики XXI ст.

Разумкова спільно з Фондом «Демокра- Несподіваним виявився той факт, що тичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у 30,7% опитаних відзначили утиски та пе- грудні 2017 р., 25% респондентів висло- реслідування їхніх родичів з боку радян- вилися за відновлення порядків часів ської влади (постраждали від Голодомо- СРСР (з них 34–36% – представники пів- ру, розкуркулення, політичних репресій денно-східних регіонів) [17, с. 9; 19]. та ін.), водночас деякі з них висловлюва- Отже, результати соціологічних опи- ли підтримку радянського режиму. Чи тувань суттєво не відрізняються між означає це, що ці люди орієнтовані на собою і свідчать про поступовий та по- радянське минуле або мають антиукра- вільний відхід частини українського сус- їнські настрої? Чи сприяють вони роз- пільства від орієнтування на радянське миванню загальнонаціональної ідентич- минуле. Однак, незважаючи на пози- ності? Окремі респонденти зазначили тивну динаміку зменшення чисельності про можливість мирного співіснування носіїв радянської ідентичності, кількість різних типів ідентичностей, якщо це її прихильників залишається чималою, не заважає державотворчим процесам причому серед них зустрічаються і пред- в Україні («В когось може вдома висі- ставники молодшого покоління, котрі не ти прапор СРСР, в когось портрет Бан- по­в’яза­ні з радянською епохою особис- дери, і це не повинно заважати Україні тими спогадами або життєвим досвідом. йти своїм шляхом розвитку», – Олег О., Серед опитаних нами респондентів 38 р., Київська обл.); інші вважають, що 85% відчувають свою близькість більше пережитки радянського минулого не мо- з Україною, аніж з СРСР; 11,5% – більш жуть мати значного впливу на історич- близький Радянський Союз, а 3,8% за- ний та політичний поступ держави і не значили про роздвоєність, тобто однако- становлять загрози для її незалежності, ву значимість для них і України, і СРСР. натомість держава повинна дбати про У запропонованій респондентам позиції ідеологічну консолідацію суспільства етнічного та громадянського самовиз- (Алла О., 40 р., Київська обл.). начення превалює етнічна ідентичність На думку сучасних істориків та со- (визначення себе як українця) – 46%; ціологів, адепти СРСР – це переважно пріоритет громадянської ідентичності люди старшого або пенсійного віку, з (визначення себе як громадянина Украї­ невисокими статками, котрі виявилися ни) продемонстрували 35%; подвійне неспроможними адаптуватися до но- самовизначення – 15,4% респондентів; вих економічних, політичних та соціо- 3,8% визначили себе як «радянська лю- культурних реалій життя. У більшості дина». Важливе значення має оцінка рес- випадків вони мають низьку соціальну пондентами розпаду СРСР з точки зору активність, а їхні «протестні» настрої його впливу на Україну: 65% вважають зводяться до словесного висловлюван- цей процес прогресивною історичною ня своєї невдоволеності сучасністю; їхні подією; стільки ж відзначили позитив- погляди, як правило, не йдуть врозріз з ні наслідки розпаду Радянського Союзу національними інтересами України [11]. для України; третина (31%) респондентів У нашому дослідженні це переважно відповіли негативно або вагалися у від- україномовні патріотично налаштовані повідях. громадяни, не байдужі до майбутнього

162 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Семенова О. Радянська ідентичність...

України (україномовними визнали себе домінування блату, кумівства, бізнес на 53,8%; російськомовними – 15,3%, дво- державних функціях, перевага персона- мовними – 30,7%; 92% вважають себе лізації над інституалізацією, несприй- патріотами України, 100% стурбовані няття конкуренції та ін. – це моделі майбутнім держави), що займають се- поведінки, які виробилися внаслідок рединну позицію між українською та відповідних установок, що укорінили- радянською ідентичністю, одночасно ко- ся та успішно практикувалися у радян- ристуючись перевагами ліберально-де- ському соціумі впродовж десятиліть [21, мократичного суспільства (свобода сло- с. 6–7]. ва та волевиявлення, дебюрократизація Аналіз наукових та публіцистичних та ін.) та сумуючи за цінностями радян- матеріалів, а також результати проведе- ської епохи. Криза радянської ідентич- ного дослідження дають змогу визначи- ності у них призвела до втрати психо- ти основні чинники, що впливають на логічної впевненості у завтрашньому формування позитивного образу радян- дні, тому вони ще «вагаються» [9]. Інші ського минулого у респондентів: дослідники українського суспільства ностальгія за СРСР – це ностальгія розглядають таку «м’яку неорадянщи- за впевненістю у завтрашньому дні, яка ну» як явище деструктивне та небезпеч- виявлялася у дешевих цінах на кому- не, адже воно створює ілюзію того, що нальні послуги, продукти харчування, можна побудувати «Європу в Україні», безкоштовне медичне обслуговування, не ставши європейцями: не відновлюю- забезпечення безкоштовним житлом чи історичної пам’яті, не конструюючи тощо. Так, 15,3% респондентів відзна- власної ідентичності, не позбавляючись чили, що радянське минуле у них асо- постколоніальних травм [3]. Такої думки ціюється з матеріальним добробутом дотримується більшість учасників опи- громадян, у 23% – з впевненістю у май- тування: 61,5% висловилися про те, що бутньому, у 30,7% – із соціальним захис- носії радянської ідентичності сприяють том; інші мають протилежну думку: про розмиванню загальнонаціональної іден- дефіцит товарів, черги у магазинах, об- тичності, уповільнюють процеси укра- межений асортимент товарів у них від- їнського державотворення і становлять значили 15,3% респондентів. Особливо загрозу для незалежності України зага- гостро питання впевненості у майбут- лом. ньому постає серед респондентів – меш- Відсутність критичної ревізії радян- канців сільської місцевості, які після ського минулого, а натомість його ге- розпаду колгоспів втратили робочі міс- роїзація адептами Радянського Союзу ця; люди почувають себе непотрібними затримує цивілізаційну реабілітацію та покинутими напризволяще, змушені України, перешкоджає її виходу з пост­ шукати роботу далеко від місця прожи- радянського простору: «Радянський вання. Ця частина опитуваних зазна- Союз – сила, Україна – хаос», «Украї- чила, що за умови проживання в еконо- на – це тільки назва, це купа чиновників, мічно сильній державі, у якій подолана які набивають власні кишені» (Світла- корупція, забезпечено достойний рівень на К., 39 р., Чернігівська обл.). Втім на- життя для її громадян, вони б ніколи не вряд чи вони задумуються над тим, що жалкували за радянським минулим, де

Українознавство №4 (77) 2020 163 Гуманітарні виклики XXI ст.

відчували певну стабільність (Ганна Т., Київська обл.) та ін., що, на нашу думку, 61 р.; Ганна П., 59 р., Світлана К., 39 р., має вигляд «образи» громадян на владу, Чернігівська обл.). котра не виправдала їхніх сподівань на Носії радянської ідентичності – затя- краще життя і виявляється у перекла- ті патерналісти, які звикли бути керова- данні індивідуальної соціальної та гро- ними кимось (партією, урядом, владою мадянської відповідальності на когось, усіх рівнів). Держава у прихильників ра- хто «наведе порядок». дянського виступає уособленням «силь- Історична свідомість громадян як ної руки», яка про все подбає та наведе консервативна та стійка складова масо- лад у країні (за результатами досліджен- вої соціальної свідомості (про вкоріне- ня, СРСР ототожнюють з дисципліною ність ідеологічних штампів радянської та порядком 23% респондентів). За та- епохи зазначили 65,3% респондентів). У ких умов зникає потреба виявляти влас- свідомості колишніх мешканців Радян- ну ініціативу, індивідуальність особи ського Союзу міцно «засіли» ідеологічні «розчиняється», з’являється колективне вчення та настанови про Київську Русь «ми», домінування державних та колек- як «спільну колиску» трьох братніх на- тивних інтересів над особистісними. В родів – українського, російського та бі- результаті виникають такі явища, як ма- лоруського, дружбу народів СРСР, ото- совидність (бажання бути «як всі»), пре- тожнення українського націоналізму з вентивна непривітність, пристосуван- фашизмом тощо. Стійкою та «живучою», ство, хронічна невдоволеність та ін. [8; на думку 30,7% респондентів, є система 21]. Окремі учасники дослідження за- радянських цінностей, яка ґрунтувалася значили такі негативні події та явища на професійній, політичній та колектив- радянського минулого, як тиск, доноси, ній солідарності і виховувалася спершу примус, втручання держави в усі сфери у навчально-виховних закладах, а в по- життєдіяльності людей, авторитаризм дальшому знаходила своє втілення в усіх влади, ідеологічна пропаганда («без- сферах життя людини через твори об- кінечна «побудова комунізму», – Ната- разотворчого, музичного мистецтва, ху- лія Р., 50 р., Житомирська обл.), заборо- дожньої літератури та ін., а також різні на сповідувати релігію (26,9%). Одним із сегменти «культурної індустрії»: радіо, наслідків авторитарно-патерналістської кінематограф, телебачення. На сьогодні моделі радянського суспільства є вихо- для багатьох українців погляд на основ­ вання покоління людей із пасивною гро- ні події української історії залишився мадянською позицією. Так, попри заяв- радянським (наприклад, в оцінюванні лену зацікавленість у політичному житті історичних постатей (Б. Хмельницько- країни (92,3%) опитувані засвідчили го, Й. Сталіна, І. Мазепи) та подій (Виз­ досить низьку громадянську активність вольної війни 1648–1654 рр., Другої (57,6%): «Від мітингів і страйків покра- світової війни та ін.). Особливо це сто- щення для людей не настає» (Світлана К., сується мешканців Донбасу, регіональ- 39 р., Чернігівська обл.), «Позитивні на ідентичність яких тісно пов’язана­ з зміни у політичному розвитку країни – радянською ідентичністю, з властивим це події майбутнього, коли зміниться їй страхом реформ та опірністю змінам. український менталітет» (Ганна В., 52 р., Відмінності у геополітичних, мовних

164 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Семенова О. Радянська ідентичність...

орієнтаціях, ставленні до радянського Советском Союзе», «СССР», «Носталь- минулого призвели до неприйняття та гия по СССР»); найчастішими їх відві­ засудження ними Майдану, що стало дувачами є активні користувачі мережі сприятливим ґрунтом для російської ін- Інтернет (у даному разі – респонденти формаційної пропаганди з акцентом на віком приблизно 40–50 років), чиї ди- відтворенні радянських стереотипів, зо- тинство та юність припали на радянські крема героїзації працівників промисло- часи. Ідейне навантаження цих спіль- вості та поверненні пріоритетності Дон- нот – не лише викликати позитивні емо- басу, як це було за часів СРСР [4]. Разом ції, відтворюючи у пам’яті «радянських з тим у системі радянських цінностей, людей» приємні спогади про «щасливі на думку деяких учасників опитування, роки», але й провокувати підписників було багато раціонального, наприклад, на конфлікти, сіяти між ними розбрат прищеплення почуття дружби, взаємо- шляхом створення зневажливих та об- допомоги, товариськості, яких не ви- разливих дописів та мемів на тему сучас- стачає сучасному суспільству: «Дружба ної української політичної та соціокуль- була: разом воювали, піднімали цілину, турної повсякденності, стаючи, таким відпочивали» (Валентина Н., 68 р., Чер- чином, плацдармом для інформаційних нігівська обл.); «Між простими людьми маніпуляцій, культивування в українців була дружба» (Ганна Т., 61 р., Чернігів- комплексу «невдах», «меншовартісних» ська обл.). тощо. Український соціокультурний про- Реставрація радянських цінностей стір наповнений «відголосками» ра- та настанов серед частини молодих лю- дянської культурної спадщини: це і ри- дей, які ніколи не жили в СРСР або май- мейки відомих радянських кінофільмів, же його не пам’ятають. Це пояснюєть- відзначення радянських свят (День Ра- ся передусім спадковістю «радянської дянської армії та Військово-Морського пам’яті», коли генератором ностальгії флоту), включення символів та значень є сама родина, у якій старше покоління «радянського» як бренду у практики су- згадує радянський період у позитивно- часної української повсякденності (по- му контексті (здебільшого ці спогади пулярні радянські вироби харчової про- по­в’я­зані з дитинством або юністю в мисловості: шампанське «Советское», 11,5% респондентів). Однак для молоді, шоколад «Аленка» тощо), символічне як правило, характерною є ностальгія не зодягання випускників у шкільну фор- саме за радянським минулим, а за його му радянських часів, засилля фото- та ідеалізованим образом як уособленням відеоконтенту на радянську тематику у стабільності та впевненості, що проти- соціальних мережах, наприклад, у гру- ставляється сьогоденню [14]. пах з відеорецептами («Котлеты, как в Один із чинників, що гальмує по- советской столовке»), фотоколажами на збавлення українцями пострадянської кшталт «А помнишь, как было раньше?» ідентичності, розглянуто у концеп- із зображенням предметів побуту, сцен ції гібридної постпам’яті Маріанни радянських трудових буднів та свят, Гірш [22]; він полягає у тому, що бага- якими рясніють групи мережі «Фейс­ то людей, чиї предки були очевидцями бук» («Обратно в СССР», «Я рожден в трагічних подій, є носіями гібридної

Українознавство №4 (77) 2020 165 Гуманітарні виклики XXI ст.

пост­пам’яті. У класичній інтерпретації мотивацій поширена передусім у пів- термін «постпам’ять» стосується нащад- денно-східних областях України і ви- ків жертв Голокосту, однак нині він та- являється в орієнтації на російський кож відноситься до інших травматичних мовно-культурний простір. Втім ре- історичних та культурних подій минуло- зультати нашого дослідження демон- го, наприклад, Голодомору, сталінських струють незначний відсоток респонден- репресій тощо. «Забуття» українців тів з Донецького регіону, яким властиві про політичні репресії, розкуркулення, радикальні антиукраїнські настрої і які примусове переселення розчиняється у визначили свою ідентичність як «ра- пам’яті тих, чиї родини не постраждали дянську» (3,8%). Натомість більшу част- від цих подій (19,2% респондентів). У су- ку респондентів, які виявили відверто часну епоху за умов вільного доступу до прорадянську позицію або подвійну різноманітних джерел інформації кожен українсько-радянську ідентичність, ста- бажаючий може отримати відомості про новлять мешканці Чернігівської області будь-які суперечливі періоди радянсько- (15,3%), котрі аргументують свій вибір го минулого, однак адепти СРСР впер- недовірою до діючої влади, незадово- то відмовляються здійснити критичну ленням її політикою щодо соціального ревізію радянської історії, намагаючись захисту населення. уникнути гострих дискусій про «не- Підсумовуючи результати дослі- зручні моменти». Але якщо радянська дження, доходимо таких висновків. Ра- людина могла виправдовувати репресії дянська епоха мала і продовжує мати радянського режиму через незнання, то безсумнівний вплив на соціо- та етно- сучасний прихильник «радянськості» культурний розвиток сучасного укра- робить це свідомо, що, на думку П. Ка- їнського суспільства, зокрема на куль- заріна, є спробою виправдати своїм пер- турну поведінку, мовну орієнтацію, сональним комфортом репресії проти повсякденні практики деяких її груп. інших [6]. Наслідки цього періоду не можуть зник- Дослідження ідентичності мешкан- нути швидко та безслідно. Потужні ідео­ ців різних регіонів України доводить, що логічні механізми, спрямовані на фор- населення областей з високим відсотком мування образу «радянської людини», українського етнічного компонента має призвели до вкоріненості радянських сприятливе підґрунтя для становлення штампів, міфів та стереотипів не лише української національної ідентичності, серед покоління людей, що жили в СРСР, тоді як для мешканців областей, де зна- але й серед їхніх нащадків, котрі не за- чним є етнічний російський компонент, стали «радянських часів», однак їх під- властивим є тяжіння до російсько-ра- тримують. Тут ми стикаємося з явищем дянської ідентичності1. Радянська іден- соціальної інерції, яка впливатиме на тичність з переважанням соціально- суспільну свідомість ще тривалий час, а економічних та соціально-професійних для її подолання потрібні глибинні дов- готривалі реформи. І йдеться не лише 1 Семенова О., Герасько М. Національно-культур- про необхідність інтенсифікації гумані- на ідентичність українського суспільства у кон- тексті сучасних гуманітарних викликів. Україно­ тарної політики держави, зокрема у галу- знавство. 2020. № 2 (75). С. 130–145. зях наукового знання, освіти, культури,

166 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Семенова О. Радянська ідентичність...

основне завдання яких у цьому контек- історичній уяві. Stalin’s Empire of Memory. сті полягає у відновленні історичної па­ Russian-Ukrainian Relations in the Soviet м’я­ті, здійсненні об’єк­тивних історичних Historical Imagination / авториз. пер. з англ.: досліджень, їх оприлюдненні науковими М. Климчук, Х. Чушак; ред. Я. Цимбал. Укра- інституціями, освітніми установами, за- їнський науковий інститут Гарвардського університету, Інститут критики. Київ: Кри- собами масової інформації, подоланні тика, 2008. 303 с. кризи національно-культурної ідентич- 6. Казарін П. Сьогодні ностальгію ності, яка в умовах поліетнічного сус- за СРСР може мати лише негідник. URL: пільства може призвести до загострення https://glavcom.ua/columns/pavlokazarin/ суспільної напруги, поширення анти- sogodni-nostalgiyu-za-srsr-mozhe-mati-lishe- українських настроїв, культурної дез­ negidnik-637633.html орієнтації. Нагальною, безумовно, по- 7. Колодій А. Радянська ідентичність стає проблема економічного зростання та її носії в незалежній Україні. Україна в су- країни та покращення матеріального до- часному світі. Соціальні, етнічні і культурні бробуту її громадян. Втім процес «пере- аспекти глобалізації і Україна. Конференція для українських випускників програм науко- ідентифікації», позбуття «радянськості» вого стажування у США. Доповіді учасників. потребує м’якого та поступового підхо- Київ: Стилос, 2002. С. 36–55. ду, враховуючи наявну в українському 8. Лев Гудков. Условия воспроизводства суспільстві полярність щодо розуміння «советского человека». Вестник обществен- напрямків державно-політичного, соці- ного мнения. 2009. № 2 (100). С. 8–37. ально-економічного та культурного роз- 9. Майборода О. М. Проблема форму- витку України, уникаючи маніпуляцій вання нової ідентичності української нації. щодо регіональних мовних, релігійних, Етноси України. Київ, 2000. Вип. 1. С. 15–16. етнічних та інших відмінностей. 10. Микола Рябчук. «Постсовєтська ши- зофренія» чи «шизофренічна постсовєт- ЛІТЕРАТУРА скість». Явище суспільної амбівалентности 1. Беліцер Н. Українська, російська і в Україні та Білорусі. Україна модерна (Па­ «радянська» ідентичності в сучасній Україні. м’ять як поле змагань). Київ, 2009. Ч. 15 (4). Україна – проблема ідентичності: людина, С. 186–205. економіка, суспільство. Конференція укра- 11. Микола Уманський. Анатомія носталь- їнських випускників програм наукового ста- гії. URL: https://m.tyzhden.ua/column/221369 жування у США. Львів, 18–21 вересня 2003. 12. Молдавська Т. Радянська ідентич- С. 124–132. ність та її вплив на формування сучасних 2. Бойко Т. Політизація сучасних етно- суспільних стереотипів людей похилого віку національних процесів у Донецькому краї: (за матеріалами усних історичних джерел ризики незворотності. Українознавство. півдня України). Наукові записки Національ- 2017. № 1–2 (62–63). С. 25–39. ного університету «Острозька академія». 3. Віхров Максим. Еволюція совка. URL: Серія Культурологія. 2013. Вип. 12 (2). С. 38 – https://tyzhden.ua/Society/234516 48. 4. Донбаський вузол: менталітет і сепа- 13. Нагорна Л. Соціокультурна ідентич- ратизм. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/ ність: пастки ціннісних розмежувань: моно- politics/2016/07/160606_donbass_mentality_ графія / НАН України, Інститут політичних і identity_sd етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кура- 5. Єкельчик С. Імперія пам’яті. Ро- са. Київ: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН Украї- сійсько-українські стосунки в радянській ни, 2011. 269 c.

Українознавство №4 (77) 2020 167 Гуманітарні виклики XXI ст.

14. Наталія Судакова. Радянська лю- Problem of Identity: People, Economy, Society. дина. Чому ваш сусід сумує за Сою­ Conference of Ukrainian Scientific Internship зом. URL: https://www.pravda.com.ua/ Exchange Program Graduates in the USA. Sep- articles/2018/03/22/7175391/ tember 2003). Lviv, pp. 124–142. [in Ukr.] 15. Ностальгія за радянським Со- 2. BOIKO, T. (2017). Politicization of юзом. URL: https://www.scoreforpeace.org/ Contemporary Ethnonational Processes in files/publication/pub_file//PRE_UKR18_ Donetsk Region. Ukrainoznavstvo (Ukrainian SovietNostalgiaUKR.pdf Studies), Vol. 1–2 (62–63), pp. 25–39. [in Ukr.] 16. Оцінка радянського минулого: тра- 3. VIKHROV, M. Evolution of the Soviet вень 2020 року. URL: https://www.kiis.com.ua Mentality. [online] Available at: https://tyzhden. /?lang=ukr&cat=reports&id=950&page=3 ua/Society/234516 [in Ukr.] 17. Політична культура та парламен- 4. Donbas Mentality and Identity. [online] таризм в Україні: сучасний стан та основні Available at: https://www.bbc.com/ukrainian/ проблеми. Інформаційно-аналітичні ма- politics/2016/07/160606_donbass_mentality_ теріали до Фахової дискусії 14 грудня 2017 identity_sd [in Rus.] року. URL: https://razumkov.org.ua/uploads/ 5. YEKELCHYK, S. (2008). Stalin’s Empire socio/2017_Politychna_kultura.pdf of Memory. Russian-Ukrainian Relations in 18. Черниш Н., Сусак В. Прелюдія. Тя- the Soviet Historical Imagination. Ukrainian гар «радянської спадщини»: ідентифіка- Research Institute at Harvard University. Kyiv: ційні моделі жителів Львова і Донецька Krytyka, 303 p. [in Ukr.] (1994‒2010 рр.) Український соціум. 2016. 6. KAZARIN, P. Today, Only Rascals Feel № 3 (58). С. 8‒19. Nostalgia for the USSR. [online] Available at: 19. Чи відчувають українці ностальгію https://glavcom.ua/columns/pavlokazarin/ за СРСР? URL: https://razumkov.org.ua/statti/ sogodni-nostalgiyu-za-srsr-mozhe-mati-lishe- chy-vidchuvaiut-ukraintsi-nostalhiiu-za-srsr negidnik-637633.html [in Ukr.] 20. Чому третина українців досі нос- 7. KOLODII, A. (2002). Soviet Identity and тальгує за СРСР? URL: https://day.kyiv.ua/uk/ Its Bearers in Independent Ukraine. In: Ukraina article/podrobyci/chomu-tretyna-ukrayinciv- v suchasnomu sviti. Sotsialni, etnichni i kulturni dosi-nostalguye-za-srsr aspekty hlobalizatsii i Ukraina. Konferentsiia dlia 21. Як позбутися пострадянськості? / Ін- ukrainskykh vypusknykiv prohram naukovoho ститут світової політики. Київ, 2012. 150 с. stazhuvannia u SSHA (Ukraine in the Modern 22. Hirsch Marianne. The Generation of World. Social, Ethnic, and Cultural Aspects Postmemory: Writing and Visual Culture After of Globalization and Ukraine. Conference the Holocaust. Columbia University Press, 2012. of Ukrainian Scientific Exchange Program 320 р. Graduates in the USA). Kyiv: Stylos, pp. 36–55. 23. Yaroslav Hrytsak. National Identities [in Ukr.] in the Post-Soviet Ukraine: Case of Lviv and 8. GUDKOV, L. (2009). Conditions Donetsk. Harvard Ukrainian Research Institute, for Making a “Soviet Person”. Vestnik 2014. 281 р. obshchestvennogo mneniya (The Russian Public Opinion Herald), (2 (100)), pp. 8–37. [in Rus.] REFERENCES 9. MAIBORODA, O. (2000). The Problem 1. BELITSER, N. (2003). Ukrainian, Rus- of Ukrainian Society’s New Identity Formation. sian, and Soviet Identities in Modern Ukraine. Etnosy Ukrainy (Ethnic Groups of Ukraine). In: Ukraina – problema identychnosti: liudyna, 1st ed. Kyiv, pp. 15–16. [in Ukr.] ekonomika suspilstvo. Konferentsiia ukrainskykh 10. RIABCHUCK, M. (2009). “Post- vypusknykiv prohram naukovoho stazhuvannia u Soviet Schizophrenia” or “Schizophrenic Post- SSHA, 18–21 veresnia 2003 r. (Ukraine and the Soviet Mentality”. The Phenomenon of Social

168 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Семенова О. Радянська ідентичність...

Ambivalence in Ukraine and Belarus. Ukraina Problems. Information and Analytical Materials moderna, Vol. 15 (4). Kyiv, pp. 186–205. [in to the Expert Discussion as of December 14, Ukr.] 2017. [online] Available at: https://razumkov. 11. UMANSKYI, M. Anatomy of Nostalgia. org.ua/uploads/socio/2017_Politychna_kultura. [online] Available at: https://m.tyzhden.ua/ pdf [in Ukr.] column/221369 [in Ukr.] 18. CHERNYSH, N., SUSAK, V. (2016). 12. MOLDAVSKA, T. (2013). Soviet Prelude. The Burden of S“ oviet Legacy”: Identity and Its Influence on the Formation of Identification Models of Lviv and Donetsk Modern Social Stereotypes of Older People. Residents (1994–2010). Ukrainskyi sotsium Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu (Ukrainian Society), (3 (58)), pp. 8–19. [in “Ostrozka akademiia”. Seriia Kulturolohiia Ukr.] (Scientific Works of O“ stroh Academy” National 19. Do Ukrainians Feel Nostalgia about the University. Cultural Studies Series), Vol. 12 (2), USSR? [online] Available at: https://razumkov. pp. 38–48. [in Ukr.] org.ua/statti/chy-vidchuvaiut-ukraintsi- 13. NAHORNA, L. (2011). Sociocultural nostalhiiu-za-srsr [in Ukr.] Identity: The Traps of Value Differentiations. 20. Why Does a Third of Ukrainians Feel Kyiv: NASU I. F. Kuras Institute of Political and Nostalgia for the USSR? [online] Available Ethnic Studies. 269 p. [in Ukr.] at: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/ 14. SUDAKOVA, N. A Soviet Person. Why chomu-tretyna-ukrayinciv-dosi-nostalguye-za- Your Neighbor Feels Nostalgic about the USSR. srsr [in Ukr.] [online] Available at: https://www.pravda.com. 21. How to Get Rid of the Post-Soviet ua/articles/2018/03/22/7175391/ [in Ukr.] Mentality? (2012). Kyiv: Institute of World 15. Nostalgia for the USSR. [online] Policy, 150 p. [in Ukr]. Available at: https://www.scoreforpeace.org/ 22. HIRSCH, M. (2012). The Generation of files/publication/pub_file//PRE_UKR18_ Post-Memory: Writing and Visual Culture After SovietNostalgiaUKR.pdf [in Ukr.] the Holocaust. Columbia University Press, 320 р. 16. Estimation of the Soviet Past: May 2020. [in Eng.] [online] Available at: https://www.kiis.com.ua/?la 23. HRYTSAK, Ya. (2014). National ng=ukr&cat=reports&id=950&page=3 [in Ukr.] Identities in the Post-Soviet Ukraine: Case of 17. Political Culture and Parliamentary Lviv and Donetsk. Harvard Ukrainian Research System in Ukraine: Current State and Main Institute, 281 р. [in Eng.]

Українознавство №4 (77) 2020 169 ОСВІТА

УДК 370 (477) DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.218698

УКРАЇНОЗНАВЧІ ПРІОРИТЕТИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО- КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Олена ГАЗІЗОВА orcid.org/0000-0002-5353-5637 кандидат історичних наук, завідувачка відділу освітніх технологій та популяризації українознавства НДІУ Анотація. Дослідження зорієнтоване на визначення національних пріоритетів ціннісно- го наповнення сучасних освітніх практик в умовах гуманітарних викликів та загроз. Одним із головних завдань освітньої політики має стати формування в учнів та молоді національ- них суспільно-державних цінностей як ідейного підґрунтя української ідентичності. За концептуальну основу до такого підходу варто взяти українознавство як систему наукового знання про Україну, українців, українськість, що розглядаються через практичний досвід культуротворення і спільнотного єднання. У сучасній системі освіти українознавство постає як інтегрований самостійний освітній предмет, що теоретично інтерпретує ідею українськості в різних галузях наукових знань й у різних навчальних дисциплінах – історії, лі- тературі, етнопсихології, мові, географії тощо, та освітній напрям, який покликаний відпо- відати на сьогоденні гуманітарні та соціокультурні виклики, помножуючи науковий арсенал україноцентричних знань. Актуалізується увага на сучасних методологічних підходах до викладання курсу «Украї- нознавство» в закладах освіти України та за кордоном, а також залучення молоді до науко- во-пошукових українознавчих досліджень як важливого чинника реалізації компетентнісного підходу в умовах реалізації концепції Нової української школи. Врахування національних ціннісно-смислових домінант у розробці законодавчих доку- ментів в освітньому середовищі спрямоване на формування патріотизму та утвердження загальнолюдських культурних цінностей українського народу, в основу яких покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства. Формування національно-культурних ідентитетів підростаючого покоління потребує міждисциплінарного українознавчого підходу, в умовах якого громадянство особи має неодмін- но співдіяти з її культуротворчими засадами. Відтак у державі така особа представляти- меться не лише як громадянин, а й культуротворець. Тоді виникатиме усвідомлення держави як злагодженої дієвої системи врівноважувань творчих та суспільних (громадянських) вза- ємин. Ключові слова: українознавство; ідентичність; духовні цінності; національні ідентите- ти; українство; культуротворення; соціокультурні трансформації; освіта.

FORMATION OF NATIONAL AND CULTURAL IDENTITY IN STUDENTS AND YOUTH: UKRAINIAN STUDIES PRIORITIES Olena HAZIZOVA Candidate of Historical Sciences, Head of the Department of Educational Technologies and Popularization of Ukrainian Studies, RIUS

© Газізова О.

170 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Газізова О. Українознавчі пріоритети формування...

Annotation. The research is focused on determining national priorities of axiological contents of modern educational practices in terms of humanitarian challenges and threats. One of the main tasks of the educational policy must consist in the formation of national state and social values for students and youth as an ideological basis of Ukrainian identity. Ukrainian studies must be taken as conceptual foundations for such an approach, as a system of scientific knowledge about Ukraine, Ukrainians, Ukrainian culture and mentality, which are considered through the practical experience of cultural creation and community. In the modern system of education, Ukrainian studies appear as an integrated independent educational subject that theoretically interprets the idea of Ukrainian culture and mentality in various fields of scholarly knowledge and various disciplines: history, literature, ethnopsychology, language, geography, etc., and as an educational direction, aimed to meet modern humanitarian and sociocultural challenges, multiplying the scholarly arsenal of Ukrainian-centric knowledge. The article draws attention to modern methodological approaches towards teaching the course in Ukrainian Studies at educational institutions of Ukraine and abroad, as well as involving young people in the Ukrainian studies research as an important factor in applying the competency approach in terms of implementing the concept of the New Ukrainian School. Consideration of national axiological and semantic dominants in the development of legislative documents for the educational environment is aimed at forming patriotism and establishing universal cultural values of the Ukrainian people, based on the idea of strengthening Ukrainian statehood as a consolidating factor in the society. Thus, the formation of national and cultural identities of the younger generation requires an interdisciplinary Ukrainian studies approach, in which a person’s citizenship must necessarily cooperate with its culture-forming principles. Therefore, such a person will be represented in the state not only as a citizen but also as a cultural creator. Thus, the state will be considered as a coordinated and effective system of balancing creative and social (civil) relations. Key words: Ukrainian studies; identity; spiritual values; national identities; Ukrainian culture and mentality; cultural creation; socio- and cultural transformations; education.

Збройна агресія РФ у 2014 р., внас­ через культурно-смислові репрезентації, лідок якої було анексовано АР Крим та базові національні цінності. окуповано окремі райони Донецької та Виходячи з цього, формування націо­ Луганської областей, загрози національ- нально-культурної ідентичності учнів- ній безпеці в гуманітарній сфері України ської молоді є нагальною потребою і дер- викликають потребу зміцнення націо- жави, якій необхідно, щоб усі діти стали нального підходу до формування цінніс- національно свідомими громадянами, но-смислових ідентитетів українського здатними забезпечити країні гідне місце суспільства, відновлення історичної па­ в цивілізованому світі; і особистості, яка м’я­ті, загальнонаціонального історично- своєю активною лю­бо­в’ю до Батьківщини го наративу. прагне досягти взаємної любові від неї з Збереження єдності спільноти в її метою створення умов для вільного само- регіональному різноманітті та діаспор- розвитку і збереження індивідуальності; ному представленні залежить від фор- і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб мування української ідентичності, яка саморозвиток особистості, становлення розкривається через практики освіти, її патріотичної самосвідомості здійсню- історичні студії, виявляється у її носіїв валися на моральній основі [17, с. 5].

Українознавство №4 (77) 2020 171 ОСВІТА

Поняття «національно-культурна освітньої політики має стати формуван- іден­тич­ність» є складною категорією, ня в учнів та молоді національних сус- що опирається на історичну правду, іс- пільно-державних цінностей як ідейно- торичну пам’ять,­ національні ідеали, го підґрунтя української ідентичності. національну гідність, національну само­ Ціннісний потенціал освіти відображе- свідомість, національні цінності та пат­ но в нових законодавчих документах. ріотизм. Проблему формування у дітей Зокрема, пріоритети виховного процесу підліткового віку національно-культур- в освітньому просторі України визначе- ної ідентичності в умовах сучасних ви- но у Стратегії національно-патріотично- кликів досліджують І. Бех, К. Журба, го виховання, затвердженій Указом Пре- О. Докукіна, С. Федоренко, І. Шкільна та зидента України від 18 травня 2019 р. інші. № 286/2019, в основу якої покладено ідеї Зазначена проблема ґрунтовно до- зміцнення української державності як сліджена відомим психологом І. Бехом консолідуючого чинника розвитку сус- і висвітлена у статті «Ідентифікація у пільства, формування патріотизму та вихованні та розвитку особистості» [2]. утвердження національних цінностей. Вчений вважає, що для підлітків пріори- Основними складовими національно- тетним є самовизначення, де національ- патріотичного виховання є: громадсько- но-культурна ідентичність опирається патріотичне, військово-патріотичне та на «коріння» родини, країни, народу та духовно-моральне виховання [15]. зв’язок з історичним минулим, знанням У новому Законі України від 16 січ- міфів, легенд, святинь, використанням ня 2020 р. № 463-IX «Про повну загальну української мови, поваги до українських середню освіту» звертається увага, що символів [17, с. 10]. виховний процес є невід’ємною складо- Національно-культурну ідентичність вою освітнього процесу в закладах осві- М. Козловець у своїй праці «Феномен на- ти і має ґрунтуватися на загальнолюд- ціональної ідентичності: виклики глоба- ських цінностях, культурних цінностях лізації» розглядає через належність осо- українського народу, цінностях грома- би до «народу», який визнає за «націю». дянського (вільного демократичного) При цьому виокремлює аспекти: людські суспільства, принципах верховенства переконання (сприйняття членами нації права, дотримання прав і свобод люди- один одного як співвітчизників); спіль- ни і громадянина [6]. не історичне минуле, сучасне й уявлення У Концепції державної політики у про спільне майбутнє; спільні дії, постій- сфері реформування загальної серед- не проживання в одній країні та спіль- ньої освіти «Нова українська школа» на ний національний характер [7, с. 57–68]. період до 2029 р. (розпорядження КМУ Таким чином, формування націо- від 14 грудня 2016 р. № 988-р) визначе- нально-культурної ідентичності ґрунту- но головну мету Нової української шко- ється на національному світогляді, на- ли – виховання інноватора та громадя- ціональній культурі, мові, національній нина, здатного на основі самостійного ідеї [3, с. 28]. аналізу найрізноманітнішої інформації Для забезпечення сталого розвит­ ухвалювати відповідальні рішення, до- ку держави одним із головних завдань тримуючись прав людини та захищаючи

172 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Газізова О. Українознавчі пріоритети формування...

інте­ре­си особистості, громади, суспіль- і мистецтво, природу і здо­ро­в’яз­бе­ре­жу­ ства й держави [13]. вальні практики, особливості комуні- У сучасній системі освіти україно­ кування подається через такі напрямні: знавство постає як інтегрований само- україноцентризм, людиноцентризм, дер- стійний освітній предмет, що теоре- жавоцентризм. Міжпредметні зв’язки тично інтерпретує ідею українськості в розкриваються через такі змістові лінії: різних галузях наукових знань й у різ- родинна педагогіка, культурна самосві- них навчальних дисциплінах – історії, домість, громадянська відповідальність, літературі, етнопсихології, мові, геогра- життєві цінності, моральні та поведінко- фії тощо, та освітній напрям, який по- ві етичні ознаки. кликаний відповідати на сьогоденні гу- За визначенням А. Ціпка, інтенції манітарні та соціокультурні виклики, українознавчого курсу мають спрямо- помножуючи науковий арсенал україно- вуватися на закріплення та посилення центричних знань. в слухачеві акційної частки його куль- Українознавство в науковому дис- туротворчого потенціалу. Громадян- курсі виступає як система наукового ство особи має неодмінно співдіяти з її знання про Україну, українців, україн- культуротворчими засадами. Відтак у ськість, що розглядаються через прак- державі така особа представлятиметься тичний досвід культуротворення і спіль- не лише як громадянин, а й культуро­ нотного єднання [18, с. 21]. Завданням творець. Тоді виникатиме усвідомлення українознавства є не тільки відроджен- держави як злагодженої дієвої системи ня пам’яті історії, а й створення на ґрунті врівноважувань творчих та суспільних уроків минулого передумов для осмис- (громадянських) взаємин, що походять з лення проблем сучасності та визначення ядра-осердя спільноти як постійно чин- перспектив і шляхів досягнення мети у ного середовища, з якого з’являються майбутньому [10, с. 20]. імпульси до практичних – творчих – ви- Філософсько-методологічним заса- явів діяльності особи [18, с. 27]. дам українознавства присвячені праці Таким чином, виходячи із ключових П. Кононенка, Т. Кононенка, Л. Токаря, положень Нової української школи та Я. Калакури, А. Ціпка, П. Гай-Нижника, сутнісного наповнення українознавчо- С. Наливайка, О. Хоменка, С. Бойко та го дискурсу, ми можемо визначити такі інших, методичні аспекти українознав- основні завдання українознавства як ства як навчальної дисципліни розгля- окремої дисципліни та загального освіт- даються в працях А. Богуш, Л. Касян, нього напряму: Т. Усатенко, Л. Мартинець та інших. – через плекання національної іден- Завданням реформованої системи тичності формувати в молодого поко- освіти є формування особистості, яка ління відчуття причетності до України здатна навчатися впродовж життя, кри- та українського світу; тично мислити, ставити цілі та досягати – осмислення українського простору їх, працювати в команді, спілкуватися в в його соборницькій єдності та регіо- багатокультурному середовищі тощо. нально-етнографічному розмаїтті; При цьому комплекс знань про – формування в учнів наукової кар- Україну, українців, українську культуру тини про український світ, українську

Українознавство №4 (77) 2020 173 ОСВІТА

людину, українську спільноту, україн- недільних шкіл українського зарубіжжя ське культуротворення й державотво- (Котусенко О. Ю., Михайловська Н. А., рення, українську екосистему, еколо- Ціпко А. В., Бойко Т. І., Газізова О. О., гічну грамотність, природу сучасних Краснодемська І. Й., Хоменко О. А., Бой- соціальних, економічних і політичних ко С. М.), рекомендована МОН України реалій в Україні тощо; (лист № 1/11–2082 від 28.02.2019) [11]; – формування в учнів вміння само- – навчальна програма для 5–11 кла- стійно здобувати нові знання про укра- сів закладів загальної середньої освіти їнський світ, досліджувати основні етно- «Українознавство» (автори-укладачі генетичні, культуротворчі, націєтворчі, А. Ціп­ко, Т. Бойко, С. Бойко, О. Газізова), державотворчі процеси, що пов’язані із рекомендована Міністерством освіти і самоствердженням і розвитком україн- науки України (лист МОН України від ської нації та Української держави; 10.08.2020 р. № 1/11-5310) [19]. – окреслення історико-політичних та Колегами з інших установ розробле- культурно-світоглядних аспектів україн- ні програми: ської діаспори як репрезентанта Україн- – навчальна програма курсу за вибо- ської держави у світі. ром «Українознавство» для учнів 9 класу Науково-дослідний інститут украї- (Головай І. А.) [5]; нознавства з часу свого заснування і до – навчальна програма з україно­ сьогодення розробив чимало програм з знавства «Земля, де живем, Україною українознавства, які впроваджувалися в зовем» для 8–11 класів загальноосвітніх освітній простір не лише України, а й за навчальних закладів Донецького регіону кордоном: (смт Велика Новосілка) (Авілова О. В., Де­ – навчально-виховні програми з рев’янченко­ Н. М., Кузьменко Р. П.) [1]; українознавства та Концепція націо- – Я люблю Україну: програма кур- нально-державної системи освіти, ухва- су українознавства за вибором для за- лені вченою радою Науково-дослідного гальноосвітніх навчальних закладів інституту українознавства Міністерства (1–4 кла­си) (Чабайовська М. І., Омель- освіти і науки України від 18.09.2001 р.; ченко Н. М., Кальчук М. І.) [20]. – навчальна програма нормативної Внесення оновленого курсу за вибо- дисципліни для вищих закладів освіти ром «Українознавство» до структури та «Українознавство» [16]; змісту освіти України обумовлено тим, – Кононенко П. П., Присяжна Т. М. що українознавство відповідає вимогам Українознавство: програма для 1–4 класів реформування змісту національної осві- загальноосвітніх навчальних закладів [9]; ти. Якщо стратегічним завданням остан- – Кононенко П. П., Касян Л. Г., Се- нього є орієнтація на інтегративні кур- менюченко О. В. Українознавство: про- си, пошук нових підходів до виховання грама для 5–11 класів загальноосвітніх принципів, рис громадянина-гума­ніста, навчальних закладів, рекомендована до структурних знань як засобу ціліс- МОН України (лист № 14.1/12-Г-1058 від ного розуміння та пізнання світу, то 03.07.2014) [8]; українознавство і є цілісною інтегра- – навчальна програма «Я і Україна» тивною системою принципів та знань, з курсу українознавства для суботніх та що формуються на стику гуманітарних і

174 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Газізова О. Українознавчі пріоритети формування...

природничих наукових знань, філософ- експедиційного українознавства, про- ських пошуків та досвіду повсякденнос- ведення польових робіт, інтегрованих ті, прогнозу й планування майбутнього, чи бінарних уроків з яскравим висвіт- образно-символічної системи, етики, ес- ленням міжпредметних зв’язків та за- тетики та культури народу. лученням учителів з інших навчальних Важливою для НДІУ була розробка дисциплін, для проведення зустрічей, оновлених концепційних методологіч- позакласних виховних заходів, інтер­ них підходів до викладання україно­ активних занять тощо). знавства. З цією метою у 2018 р. було Враховуючи, що в закладах освіти проведено ряд методологічних семіна- курс за вибором «Українознавство» най- рів, в яких активну участь взяли А. Ціп- частіше вивчається не наскрізно з 5 по ко, С. Наливайко, В. Дехтяр. 11 клас, а лише в окремих класах, автор- Компетентнісний потенціал пред- ським колективом було прийнято рішен- мета сприяє збереженню української ня про структурування курсу в кожному національно-культурної ідентичності в класі як окремого цілісного напряму. умовах глобалізації, утвердженню в сві- Пропонована навчальна програма домості і почуттях особистості патріо- курсу за вибором «Українознавство» тичних цінностей, переконань і поваги структурована за такими напрямами: до культурного та історичного минулого 5 клас – «Я і Україна»; України. 6 клас – «Український світ»; Українознавчі знання в курсі за ви- 7 клас – «Українське культуротво- бором «Українознавство» систематизо- рення»; вано і розподілено з врахуванням віко- 8 клас – «Українська спільнота»; вих особливостей учнів та навчального 9 клас – «Українське державотво- матеріалу з різних предметів (україн- рення»; ська мова та література, історія України, 10 клас – «Українство в світі»; географія, біологія, музичне мистецтво 11 клас – «Українське суспільство тощо), з яким учні знайомляться під час та держава: розмаїття виявів та взаємо- вивчення освітніх програм. дії» [19]. Загальна кількість годин на рік ста- Всі теми уроків адаптовані до світо- новить орієнтовно 35 год. (із розрахун- сприйняття учнів, вони вчать любити і ку 1 год. на тиждень). У кожному класі берегти національні цінності, виховують передбачено: 1) вступний урок (на по- учнів на народній мудрості, родинних чатку навчального року); 2) 4 години для пріоритетах, відкривають значення ролі проведення проєктної діяльності (4 год. українців як нації у світовому геополі- на рік), які передбачають узагальнення тичному просторі. і перевірку знань; 3 години для опра- Визначальний вплив у викладанні цювання краєзнавчого матеріалу «Мій курсу «Українознавство» має реаліза- рідний край»; 3) підсумкові уроки (2 год. ція основ Концепції Нової української на рік), які можуть відбуватися у фор- школи, одним із наскрізних завдань якої мі проведення тестових завдань; 4) ре- є розвиток критичного мислення учнів. зервні години (2 год. на рік), які вчитель З цією метою автори навчальної про- може використати на свій розсуд (для грами пропонують під час викладання

Українознавство №4 (77) 2020 175 ОСВІТА

курсу «Українознавство» активно засто- гуманітарної гімназії з поглибленим ви- совувати різні методи й прийоми кри- вченням українознавства та англійської тичного мислення учнів, які спрямовані мови імені Олени Степанів. на підвищення ефективності роботи та З огляду на численність української посилення мотиваційного компонента діаспори, яка прагне зберегти своє ко- освітнього процесу. Результатом такого ріння і допомогти Україні у відстоюван- навчання має стати не засвоєння фактів ні її незалежності, ключовим завдан- чи чужих думок, а вироблення власних ням є підтримка українознавчих шкіл суджень шляхом застосування певних за кордоном. Погоджуємося з думкою прийомів критичного мислення. Л. Сорочук, що основна увага має бути Уроки можуть плануватися як бліц- зосереджена на освіту, організацію на- турніри, уроки-конференції, уроки-дис- вчання українською мовою, забезпечен- пути, уроки-захисти творчих робіт, на ня підручниками й книгами, створення яких передбачається обговорення та умов для повноцінного й гармонійного розв’я­ ­зан­ня проблемних ситуацій у гру- навчання й виховання дітей українських пах учнівського колективу. Такі форми родин у зарубіжжі й подальшого навчан- роботи сприятимуть розширенню сві- ня у вищих навчальних закладах як у тосприйняття в учнів, допоможуть їм країнах проживання, так і в Україні [14, оволодіти навичками пошуково-дослід- с. 255]. ницької роботи, навчать вільно й аргу- У 2019 р. авторським колективом ментовано висловлювати свої думки, НДІУ у співпраці з МОН України була переконання. розроблена навчальна програма «Я і У викладанні курсу «Українознав- Україна» з курсу українознавства для ство» можливий також варіант прове- суботніх та недільних шкіл українського дення інтегрованих уроків, які прово- зарубіжжя (Котусенко О. Ю., Михайлов- дять одночасно двоє чи більше вчителів, ська Н. А., Ціпко А. В., Бойко Т. І., Газі- що дасть можливість підсилити певні зова О. О., Краснодемська І. Й., Хомен- акценти шляхом використання історич- ко О. А., Бойко С. М.), розрахована на них, мистецьких, філософських та інших фахівців українських освітніх закладів знань, відкидаючи різні стереотипи ді- за межами України, учителів суботніх та яльності, серед них і педагогічні. Значно недільних шкіл українського зарубіжжя, підсилить інформативну складову й ви- а також батьків, які виховують своїх ді- користання інформаційних технологій. тей на традиціях української національ- Можливий варіант реалізації уро- ної культури [11]. ків у формі експедиційного україно­ Особливості укладання програми: знавства, яке проводиться з елементами – універсальність, програма має безпосереднього знайомства з певними бути адаптована для українських закла- реальними місцями України, архітектур- дів освіти за кордоном різних типів: для ними спорудами, скульптурними компо- суботніх і недільних шкіл, закордонних зиціями, пізнанням мовних і культурних шкіл повного дня, в яких вивчається особливостей у різних регіонах країни. українознавство; Апробація цієї програми сьогод- – інтегративний характер, курс украї­ ні здійснюється на базі Львівської нознавство може викладатися окремо

176 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Газізова О. Українознавчі пріоритети формування...

поряд з українською мовою, літерату- «Глина» для дітей: «Мені це смакує» рою, історією тощо і як єдиний предмет, (2–4 роки), «Мені це личить» (4–6 років), який має дати учням базові знання про «Козаки» (5–7 років), «Я творю місто» український світ; (7–9 років), «Мандри творчих українців: – різнорівневість: учні починають Венеція, Париж, Нью-Йорк» (10–13 ро- вивчати предмет з різним рівнем базо- ків) [12]. вих знань, володіння українською мо- Одним із чинників, які сприяють за- вою, а також різним віком; врахування лученню учнівської молоді України та конкретних умов інтеграції українського зарубіжжя до дослідницької діяльності освітнього дискурсу та освітнього прос­ у сфері українознавчої освіти і науки, тору країн перебування. глибшому розкриттю їхніх здібностей, Програма з курсу українознавства формуванню національно свідомої осо- містить 2 частини, які складаються з бистості з активною життєвою пози­ 10 модулів: цією, стали конкурси з українознавства. – 1-ша частина розрахована на по- За 13 років в освітньому проєкті, запо- чатковий рівень УМІ А1-А2 (В1) і вікову чаткованому Науково-дослідним інсти- аудиторію 6–9 років; тутом українознавства у 2002 р., було – 2-га частина – рівень володіння представлено близько п’яти тисяч нау- В1 – В2 (С1) і вікову аудиторію 10–15 ково-пошукових учнівських досліджень. років. У 2020 р. участь взяли 224 учасники з Програму вибудовано на міждисцип­ 22 областей України та з-за кордону. Най- лінарних зв’язках, що складають систе- більш представленими на цьогорічному му інформаційного взаємообігу. Серед конкурсі були Івано-Франківська (29 таких напрямних: наскрізний україно­ учасників, з яких 20 стали призерами), центризм (україноспрямованість) у Чернівецька (24/9), Запорізька (21/10), процесі здобування знань, український Одеська (18/7), Чернігівська (17/7), Во- людиноцентризм (українська антропо- линська (14/12), Донецька (14/7), Пол- фільність), український державоцен- тавська (14/9) області. На жаль, жодної тризм (патріотизм). роботи не було подано з м. Києва, Він­ Проте сьогодні фактично відсутні ницької та Закарпатської областей. навчальні підручники та посібники для Тематичний розподіл робіт: українознавчих шкіл за кордоном. Це є – українська державність: минувши- суттєвою проблемою для вчителів, які на і сучасність; боротьба за українську вимушені адаптувати малопридатні для незалежність та соборність у ХХ–ХХІ ст., закордоння підручники для закладів 27 робіт (12%); освіти України. Через брак державної – репрезентації національної па­м’я­ підтримки і забезпечення українського ті, 64 (28,57%): події, 3 (1,33%), постаті, освітнього процесу за кордоном учи- 21 (9,38%), місця, 9 (4%), меморіальна ге- тельська спільнота намагається шляхом роїка, 5 (2,23%); консолідації зусиль самостійно шукати – українська культура: традиції, 12 шляхи виходу з цієї ситуації. Нещодавно (5,36%), інновації та креативні практики, українські вчителі в Нідерландах підго- 19 (8,5%); українці в світовій культурі: тували серію українознавчих воркбуків особистості, 10 (4,5%), церква, 10 (4,5%);

Українознавство №4 (77) 2020 177 ОСВІТА

– Україна та світове українство; укра- – Чебан Софія, Чагін Данііл (10 клас). їнська діаспора: соціокультурний вимір, Збереження української ідентичності в 7 (3%); країнах свого проживання. Рідна школа: – українська мова, 15 (6,7%), літера- від витоків до наших днів. Комунальна тура, 38 (17%), освіта, 7 (3%) та наука, державна установа «Комплекс «Дитя- 3 (1,3%) як чинники збереження україн- чий садок-школа-гімназія № 47» м. Нур- ської ідентичності; Султан, Казахстан (науковий керівник – особливості екологічної культури Н. Глущенко); населення України, 4 (1,8%); – Тітова Оксана (11 клас). Школа- – інформаційна безпека в сучасно- родина – центр української мови та му гуманітарному просторі України, культури за кордоном. Муніципальний 4 (1,8%). освітній заклад «Бендерська гімназія Загалом необхідно відзначити дуже № 3 імені І. П. Котляревського» Придні- високий науковий рівень дослідницьких стровського регіону Республіки Молдо- робіт учасників цьогорічного Конкурсу ва (наукові керівники В. Боднар, О. Ту- з українознавства, велику кількість ори- ман, Д. Діч). гінальних авторських проєктів, актуаль- Конкурс засвідчив, що молодь ак- ну різнопланову тематику. тивна та зацікавлена у власному пошуку Окрему увагу зосередили на собі ро- правдивості подій минулого, актуаліза- боти наших зарубіжних учасників. Дип­ ції соціокультурних та безпекових ви- ломами І ступеня нагороджені: кликів сучасної України та окреслення – Ванурiна Анастасiя (8 клас). Істо- перспектив майбутнього. рія та особливості формування укра- З метою вивчення, узагальнення та їнської діаспори у Західній Європi, зо- поширення кращого педагогічного до- крема в Нідерландах. Українська школа свіду вчителів українознавства та інших «БАРВIНОК», м. Утрехт, Нідерланди вчителів-предметників, а також вико- (науковий керівник І. Перелi); ристання елементів українознавства в – Туман Анастасія (9 клас). Скарб- різних галузях освіти в Україні та в укра- ниця придністровської літератури: жит- їнських освітніх осередках за кордоном тєвий і творчий доробок Миколи Фе- Науково-дослідний інститут україно­ доровича Коритника. Муніципальний знавства з 15 жовтня 2017 р. по 15 лютого освітній заклад «Бендерська гімназія 2018 р. проводив Міжнародний конкурс № 3 імені І. П. Котляревського» Придні- для вчителів «Українознавчі пріоритети стровського регіону Республіки Молдо- навчально-виховного процесу». ва (науковий керівник М. Сирбу). Участь у конкурсі взяли понад 1000 Дипломами ІІ ступеня відзначені: вчителів закладів загальної середньої – Халус Анастасія (8 клас). Україн- освіти України, закордонних україн- ська державність у XX–XXI ст.: бороть- ських навчальних закладів. ба за українську незалежність та між- Оцінювання відбувалося згідно з но- народне визнання. Українська недільна мінаціями: школа «Рідне слово», м. Дюссельдорф, – авторський навчальний урок з кур- Німеччина (науковий керівник Ю. Ду- су за вибором «Українознавство» для найчик); вчителів початкової школи;

178 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Газізова О. Українознавчі пріоритети формування...

– авторський навчальний урок з кур- нові життєво необхідні компетентнос- су за вибором «Українознавство» для ті. Викладання освітньої дисципліни вчителів базової загальної середньої «Українознавство» має відбуватися на школи (5–9 класи); науковій українознавчій методологічній – авторський навчальний урок з кур- основі із застосуванням інноваційних су за вибором «Українознавство» для освітніх технологій та нових прийомів вчителів повної загальної середньої осві- і методів роботи, які передбачаються у ти (10–11 класи); розрізі впровадження Концепції Нової – авторський розвивальний навчаль- української школи. Важливим чинником ний урок з предметів гуманітарного ци- реалізації компетентнісного підходу є клу на українознавчій основі; залучення молоді до науково-пошуко- – авторський розвивальний навчаль- вих українознавчих досліджень. ний урок з предметів природничого ци- З метою формування в учнів цілісної клу на українознавчій основі; картини світу під час опанування соці- – авторський розвивальний навчаль- ального досвіду в межах НУШ з’я­вив­ся ний урок з предметів фізико-математич- новий інтегрований курс «Я досліджую ного циклу на українознавчій основі; світ». Він об’єднує три галузі: природни- – авторський розвивальний навчаль- чу, громадянську та історичну, соціаль- ний урок з предметів естетичного циклу ну та здоров’язбережувальну. На нашу на українознавчій основі; думку, задля забезпечення компетент- – авторський сценарій українознав- нісного підходу в освіті та формування чого заходу для учнів навчальних закла- патріотичних якостей підростаючого дів за кордоном. покоління доцільно було б до інваріант- Найбільш представленими на кон- ної складової навчального плану ввести курсі були конспекти уроків з україно­ курс «Українознавство», що теоретично знавства для різних вікових груп. Кон- інтерпретує ідею українськості в різ- курс показав, що в сучасній системі них сферах наукових знань й у різних освіти серед учительської спільноти навчальних дисциплінах – історії, літе- важливими є українознавчі освітні ратурі, етнопсихології, мові, географії практики та пошукова проектна діяль- тощо [29, с. 98]. На жаль, сьогодні «Украї­ ність в галузі українознавства. З метою нознавство» як курс за вибором вивча- обміну методичними напрацюваннями ється лише в окремих закладах освіти і з з українознавства роботи переможців кожним роком простежується тенденція конкурсу розміщені на сайті НДІУ. до зменшення їх кількості. Таким чином, компетентнісний по- Нині постає ряд важливих питань що­ тенціал українознавства як окремої га- до викладових українознавчих практик: лузі знань, так і напрямного вектора – розробка методичного комплек- сучасного освітнього дискурсу в рамках ту з курсу «Українознавство» для учнів реалізації Концепції Нової української 5–11 кла­сів закладів загальної середньої школи сприяє формуванню соціаль- освіти; но активної молоді з чітко визначеною – розробка програмного забезпечен- громадянською позицією, яка здатна ін- ня та методичного супроводу для учнів тегрувати різні галузі знань і набувати 1–4 класів;

Українознавство №4 (77) 2020 179 ОСВІТА

– розробка посібників та підручни- 4. Бойко Т., Газізова О., Чирков О., Бой- ків для викладання українознавства в ко С. Відкриття ХІІ Міжнародного конкурсу суботніх та недільних школах закордон- з українознавства для учнів 8–11 класів за- них закладів освіти; гальноосвітніх навчальних закладів. Украї- – започаткування онлайн-лекторіїв та нознавство. 2019. № 1. С. 205–215. 5. Головай І. А. Навчальна програма кур- дистанційних курсів з українознавства; су за вибором «Українознавство» для учнів – наповнення українознавчого освіт- 9 класу. URL: https://mon.gov.ua/ua/osvita/ нього ресурсу; zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/ – проведення щорічних конкурсів navchalni-programi-kursiv-za-viborom- з українознавства для вчителів та сту- fakultativiv (дата звернення: 15.11.2020). дентської молоді; 6. Закон України «Про повну загаль- – проведення круглих столів та ви- ну середню освіту» від 16.01.2020 № 463-IX. їзних семінарів з українознавчої пробле- URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463- матики тощо. 20#Text (дата звернення: 15.11.2020). Таким чином, формування здорово- 7. Козловець М. А. Феномен націо- нальної ідентичності: виклики глобалізації: го громадянського суспільства потребує монографія. Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, міждисциплінарного українознавчого 2009. 558 с. підходу, вироблення соціальних компе- 8. Кононенко П. П., Касян Л. Г., Семеню- тентностей, пошуку механізмів подо- ченко О. В. Українознавство: програма для лання соціокультурних конфліктів, що є 5–11 класів загальноосвітніх навчальних за- однією з необхідних передумов вихован- кладів. Київ: Українське агентство інформа- ня національно-культурних ідентитетів ції та друку «Рада», 2008. 56 с. підростаючого покоління, особливо в 9. Кононенко П. П., Присяжна Т. М. умовах сучасних викликів та загроз. Українознавство: програма для 1–4 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Київ: ЛІТЕРАТУРА Українське агентство інформації та друку 1. Авілова О. В., Дерев’янченко Н. М., «Рада», 2008. 48 с. Кузьменко Р. П. Навчальна програма з украї­ 10. Кононенко П. П. Українознавство: нознавства «Земля, де живем, Україною підручник для вищих навчальних закладів. зовем» для 8–11 класів загальноосвітніх Київ, 2005. 680 с. навчальних закладів Донецького регіону 11. Котусенко О., Михайловська Н., Ціп- (смт Велика Новосілка). URL: https://mon. ко А., Бойко Т., Газізова О., Краснодемська І., gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/ Хоменко О., Бойко С. Навчальна програма navchalni-programi/navchalni-programi- з курсу українознавства для суботніх та не- kursiv-za-viborom-fakultativiv (дата звернен- дільних шкіл українського зарубіжжя. Украї- ня: 15.11.2020). нознавство. 2019. № 1 (70). С. 110–133. 2. Бех І. Д. Ідентифікація у вихованні та 12. Лячинська Оксана. Українознавчі розвитку особистості. Педагогіка і психоло- воркбуки «Глина»: поміряйте вуса Шевчен- гія. 2013. № 4 (81). С. 42–49. ка та складіть пазл із картини Приймачен- 3. Бех І., Журба К. Концепція форму- ко. URL: https://osvitoria.media/experience/ вання у підлітків національно-культурної ukrayinoznavchi-vorkbuky-glyna-pomiryajte- ідентичності в загальноосвітніх навчальних vusa-shevchenka-ta-skladit-pazl-iz-kartyny- закладах. Гірська школа Українських Карпат: pryjmachenko/ (дата звернення: 15.11.2020). наукове фахове видання з педагогічних наук. 13. Розпорядження Кабінету Міністрів Івано-Франківськ, 2017. № 16. С. 24–27. України від 14 грудня 2016 р. № 988-р «Про

180 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Газізова О. Українознавчі пріоритети формування...

схвалення Концепції реалізації державної zagalna-serednya-osvita/navchalni-programi/ політики у сфері реформування загальної navchalni-programi-kursiv-za-viborom-fakulta- середньої освіти «Нова українська школа» tiviv [Accessed 15 Nov. 2020]. [in Ukr.] на період до 2029 року». URL: https://zakon. 2. Bekh, I. (2013). Identification in the Ed- rada.gov.ua/laws/show/988-2016-%D1%80 (дата ucation and Development of Personality. Peda­ звер­нення: 15.11.2020). hohika i psykholohiia (Pedagogy and Psychol- 14. Сорочук Л. Етнокультурна традиція ogy), (4 (81)), pp. 42–49. [in Ukr.] українства у контексті світового культурно- 3. Bekh, I., Zhurba, K. (2017). The го простору. Українознавчий альманах. 2015. Concept of Forming Adolescents’ National and Вип. 18. С. 252–256. Cultural Identity in General Secondary Schools. 15. Стратегія національно-патріотич­ Hirska shkola Ukrainskykh Karpat: naukove fak- ного виховання, затверджена Указом Пре­ hove vydannia z pedahohichnykh nauk (Moun- зидента України від 18 травня 2019 р. tain School of the Ukrainian Carpathians: Pro- № 286/2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ fessional Academic Pedagogical Journal), (16). laws/show/286/2019#n11 (дата звернення: Ivano-Frankivsk, pp. 24–27. [in Ukr.] 15.11.2020). 4. Boiko, T., Hazizova, O., Chyr­ 16. Українознавство: навчальна програ- kov, O., Boiko, S. (2019). Opening of the ма нормативної дисципліни для вищих за- 12th International Ukrainian Studies Contest for кладів освіти. Київ: Міленіум, 2004. 152 с. General Secondary and High School Students of 17. Формування в учнів основної шко- the 8th–11th Grades. Ukrainoznavstvo (Ukrainian ли національно-культурної ідентичності в Studies), Vol. 1 (70), pp. 205–215. [in Ukr.] контексті сучасних полікультурних впливів: 5. HOLOVAI, I. Curriculum of the Optional посібник / І. Д. Бех, О. М. Докукіна, С. Д. Фе- Course “Ukrainian Studies” for Students of the 9th доренко, І. М. Шкільна, К. О. Журба. Київ, Grade. [online] Available at: https://mon.gov.ua/ 2019. 114 с. ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/navchalni- 18. Ціпко А. Українознавчий науковий programi/navchalni-programi-kursiv-za-vibo- дискурс: домінанти комунікативних проєк- rom-fakultativiv [Accessed 15 Nov. 2020]. [in цій. Українознавство. 2019. № 2. С. 16–30. Ukr.] 19. Ціпко А., Бойко Т., Газізова О., Бой- 6. Law of Ukraine “On Complete General ко С. Програма курсу за вибором «Україно­ Secondary Education” of 16.01.2020 No. 463-IX. знавство» для 5–11 класів закладів загальної [online] Available at: https://zakon.rada.gov. середньої освіти України. Українознавство. ua/laws/show/463-20#Text [Accessed 15 Nov. 2020. № 1 (74). С. 98–147. 2020]. [in Ukr.] 20. Чабайовська М. І., Омельченко Н. М., 7. Kozlovets, M. (2009). The Phenome- Кальчук М. І. Я люблю Україну: програ- non of National Identity: Challenges of Globaliza- ма курсу українознавства за вибором для tion: A Monograph. Zhytomyr: Zhytomyr Ivan загальноосвітніх навчальних закладів Franko State University Press, 558 p. (1–4 класи). Початкова школа. 2016. № 9. 8. Kononenko, P., Kasian, L., Seme­ С. 39–48. niuchenko, O. (2008). Ukrainian Studies: Curriculum for the 5th–11th Grades of General REFERENCES Secondary Schools. Kyiv: Ukrainian Information 1. Avilova, O., Derevianchenko, N., and Press Agency Rada, 56 p. Kuzmenko, R. Curriculum in Ukrainian Stud- 9. Kononenko, P., Prysiazhna, T. ies “The Land We Live in Is Called Ukraine” for the (2008). Ukrainian Studies: Curriculum for the 8th–11th Graders of General Secondary Schools in 1st–4th Grades of General Secondary Schools. Kyiv: Donetsk Region (Town of Velyka Novosilka). [on- Ukrainian Information and Press Agency Rada, line] Available at: https://mon.gov.ua/ua/osvita/ 48 p.

Українознавство №4 (77) 2020 181 ОСВІТА

10. Kononenko, P. (2005). Ukrainian 15. Strategy of National-Patriotic Education, Studies: A Textbook for Higher Education Insti- Approved by the Decree of the President of Ukraine tutions. Kyiv, 680 p. as of May 18, 2019 No. 286/2019. [online] Avail- 11. Kotusenko, O., et al. (2019). Ukrai- able at: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ nian Studies. Curriculum for Ukrainian Week- 286/2019#n11 [Accessed 15 Nov. 2020]. [in Ukr.] end Schools Abroad. Ukrainoznavstvo (Ukrai- 16. Ukrainian Studies: Curriculum of a Nor- nian Studies), Vol. 1 (70), pp. 110–133. [in Ukr.] mative Discipline for Higher Education Institu- 12. Oksana Liachynska. Ukrainian Studies tions. (2004). Kyiv: Milenium, 152 p. [in Ukr.] “Clay” Workbooks: Measure Shevchenko’s Mous- 17. Bekh, I., et al. (2019). Formation of Na- tache and Make a Puzzle from Pryimachenko’s tional-Cultural Identity in the Context of Modern Paintings. [online] Available at: https://osvitoria. Multicultural Influences in Primary School Stu- media/experience/ukrayinoznavchi-vorkbuky- dents: A Manual. Kyiv, 114 p. [in Ukr.] glyna-pomiryajte-vusa-shevchenka-ta-skladit- 18. Tsipko, A. (2019). Ukrainian Scientific pazl-iz-kartyny-pryjmachenko/ [Accessed 15 Discourse: Dominants of Communicative Pro- Nov. 2020]. [in Ukr.] jections. Ukrainoznavstvo (Ukrainian Studies), 13. Order of the Cabinet of Ministers of Vol. 2 (71), pp. 16–30. [in Ukr.] Ukraine as of December 14, 2016 No. 988-r “On 19. Tsipko, A., Boiko, T., Hazizo­ Approval of the ‘New Ukrainian School’ Concept va, O., Boiko, S. (2020). “Ukrainian Studies” of Implementation of State Policy in the Field of Optional Curriculum for the 5th–11th Grades of Reforming General Secondary Education for the Ukrainian General Secondary Educational In- Time Period till 2029”. [online] Available at: stitutions. Ukrainoznavstvo (Ukrainian Studies), https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/988-2016- Vol. 1 (74), pp. 98–147. [in Ukr.] %D1%80 [Accessed 15 Nov. 2020]. [in Ukr.] 20. Chabaiovska, M., Omelchen­ 14. Sorochuk, L. (2015). Ethnocultural ko, N., Kalchuk, M. (2016). I Love Ukraine: Tradition of Ukrainians in the Context of the The Program of the Optional Course in Ukrai- Global Cultural Space. Ukrainoznavchyi alma- nian Studies for General Secondary Schools nakh (Ukrainian Studies Almanac), Vol. 18, (Grades 1-4). Pochatkova shkola (Elementary pp. 252–256. [in Ukr.] School), (9), pp. 39–48. [in Ukr.]

182 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА

УДК 316.3.304.2 (=161.2) DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.217493

КОНСОЛІДУЮЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕТНОКУЛЬТУРНИХ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАРУБІЖЖІ Людмила СОРОЧУК orcid.org/0000-0003-0478-356X кандидат філологічних наук, науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анотація. Відомо, що процес культуротворення в українській діаспорі був тривалим, а його головна мета – духовна консолідація українців усього світу в інтересах відродження, роз- витку й примноження національно-культурних традицій українців, адже це сприяє збережен- ню цілісності української культури й зміцненню позицій України в світовому співтоваристві. Стаття присвячена питанню функціонування етнокультурних традицій в українському зарубіжжі. Досліджується культурне надбання наших предків та форми побутування й збе- реження народних традицій зарубіжним українством. Обґрунтовується важливість дослідження багатьох аспектів українського культуро­ творення, розкривається питання вивчення діаспорної культури в контексті загально­ національного культурного процесу, що допомагає консолідації українців як в Україні, так і за її межами. Упродовж багатьох років зарубіжним українством зібрано значний духовно-куль- турний потенціал: створено наукові, літературні, мистецькі цінності, унікальні пісенні зразки, що зумовило появу культурологічного феномену – діаспорної культури, яка є вагомою складовою українського національного культурного простору. Саме зусиллями й наполегли- вою працею представників української діаспори було організовано громадсько-освітні осеред- ки, релігійні й мистецькі об’єднання, музичні фольклорно-хореографічні колективи, в яких зберігалося й розвивалося народне мистецтво. Акцентується увага на формах передачі етнокультурних надбань в українському за- рубіжжі молодому поколінню за допомогою просвітництва, шляхом відкриття навчальних інституцій різного типу й організації мистецьких та культурно-розважальних заходів. По- рушується питання важливості збереження української народної пісні як феномену музичної культури. Цікавим постає дослідження емігрантських пісень, адже ці фольклорні тексти утворилися поза межами України, в іншому середовищі. Найважливішою інституцією збе- реження етнокультурних кодів є люди, які залишаються носіями мистецьких надбань своїх предків. Ключові слова: закордонне українство; діаспорна культура; консолідуючий потенціал етнокультури; етнокультурна спадщина.

CONSOLIDATING POTENTIAL OF ETHNOCULTURAL TRADITIONS AMONG UKRAINIANS ABROAD Liudmyla SOROCHUK Candidate of Philological Sciences, research fellow of the Ukrainian Studies Center, Faculty of Philosophy, Taras Shevchenko National University of Kyiv Annotation. It is known that the process of cultural formation in the Ukrainian diaspora was long, its main goal consisting in the spiritual consolidation of Ukrainians around the world for the

© Сорочук Л.

Українознавство №4 (77) 2020 183 УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА

sake of revival, development, and multiplication of their national and cultural traditions. This would contribute to preserving the integrity of Ukrainian culture and consolidating the position of Ukraine in the global community. The article is devoted to the functioning of ethnocultural traditions of Ukrainians abroad. It studies the cultural heritage of our ancestors and the forms of life and preservation of folk traditions by Ukrainians in foreign countries. The article substantiates the importance of studying many aspects of Ukrainian cultural creation, reveals the issue of studying diaspora culture in the context of the national cultural process, which helps to unite Ukrainians both in Ukraine and abroad. For many years, Ukrainians worldwide have accumulated significant spiritual and cultural potential, created scientific, literary, artistic values, unique song samples, which led to the emergence of a cultural phenomenon – diaspora culture – which is an important part of the Ukrainian national cultural space. Through their efforts and hard work, the Ukrainian diaspora organized public and educational centers, religious and artistic associations, folk musical and choreographic groups, in which folk art was preserved and developed. Emphasis is placed on the forms of transmission of ethnocultural heritage by Ukrainians abroad to the younger generation through education and educational institutions of various types, organization of artistic, cultural, and entertaining events. The article raises the question of the importance of preserving Ukrainian folk songs as a phenomenon of musical culture. It is interesting to study emigrant songs because these folk texts were formed outside of Ukraine, in a different environment. The most important institution for the preservation of ethnocultural codes are people, who remain the bearers of the artistic heritage of their ancestors. Key words: Ukrainians abroad; diaspora culture; consolidating potential of ethnoculture; ethnocultural heritage.

Дослідження феномену українства, українські емігранти створили пере- особливостей його прояву у багатьох важно досить міцні етнічні спільноти на сферах буття зумовлює вивчення соціо- землях Канади, США, Австралії. Значно культурного життя, мистецьких надбань меншою є українська діаспора у країнах українців як в Україні, так і за межами Західної Європи – Німеччині, Франції, історичної батьківщини. Цікавим постає Англії тощо, але в усіх зазначених краї­ той факт, що закордонне українство не нах, завдяки присутності українських тільки зберегло свою національну своє­ емігрантів й використанню їх трудових рідність, а й розвинуло і примножило ресурсів, ХХ – початок ХХІ ст. позначи- культурну спадщину української нації. лись помітним економічним розвитком, Тому у розробці концепції історичного адже діяльністю емігрантів активізува- розвитку української культури фунда- лось громадське й культурне життя. ментального значення набувають до- Дослідженню явища української слідження життєдіяльності української діаспори, особливостей функціонуван- діаспори в контексті загальнонаціональ- ня культурного надбання зарубіжного ного культурного процесу. українства присвячено велику кількість Багато українців стали емігрантами наукових розвідок. Від початків фор- з різних причин, переїхавши до Росії, мування й до сьогодення українська Казахстану, Молдови, Польщі та інших діаспора як соціокультурне явище стало країн ближнього зарубіжжя. На ново- об’єктом вивчення для багатьох дослід- му місці проживання, в іншомовному ників. Важливим є те, що більшість на- середовищі, облаштувавши свій побут, уковців вказують на високу національну

184 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Сорочук Л. Консолідуючий потенціал етнокультурних...

свідомість і велике бажання в україн- з фольклору містять наукове видання ських емігрантів зберегти свою націо- «Співанки-хроніки. Новини» (упоряд- нальну ідентичність, мову, традиції, а ники О. Дей, С. Грица) [11] та досліджен- отже – українську етнокультуру в чужій ня В. Короті-Ковальської про українську країні. Заслуговує на увагу наукова ді- пісню як джерело пізнання українців у яльність відомого фольклориста та етно- світі [5]. Нещодавно (2020) Наталією Фе- графа Олекси Воропая, який багато років дорняк була захищена дисертація на здо- прожив в еміграції, але писав про Украї- буття наукового ступеня кандидата мис- ну. Варто назвати його працю «Звичаї на- тецтвознавства (доктора філософії) на шого народу. Етнографічний нарис» [1]. тему «Трансформація музичної фольк­ Серед вагомих наукових розвідок про лорної традиції у середовищі україн- життя української діаспори є досліджен- ської діаспори Північної Америки: істо- ня С. Наріжного «Українська еміграція: рико-виконавський аспект». Авторкою культурна праця української еміграції наукового дослідження було вивчено й між двома війнами» [7]. Однак тривалий обґрунтовано напрями, сутність та дина- час зазначена наукова робота була за- міку трансформації музичної фольклор- боронена. Вже після здобуття незалеж- ної традиції в середовищі українців діа- ності нашої держави (1991) з’явилися спори відповідно до історичних етапів їх дослідження, які ознайомлюють читача з еміграції впродовж кінця ХІХ – початку явищами і процесами громадсько-куль- ХХІ ст. на теренах США і Канади. турного життя українців за кордоном. Розглядаючи питання функціону- Широко представлений аналіз культур- вання та примноження етнокультурних них традицій українців зарубіжжя в ро- традицій в українському зарубіжжі, ботах І. Мацієвського [6], Т. Рендюка [8]. досліджуючи різні форм побутування В. Трощинський у своїй праці «Між­ мистецьких надбань, ставимо метою на- воєнна українська еміграція в Європі як шого дослідження – розкрити питання історичне і соціально-політичне явище» вивчення діаспорної культури в кон- (1994) вказує на національну свідомість тексті українського культуротворення, і велике бажання українських емігрантів що допомагає згуртуванню українців як зберегти свою національну ідентичність в Україні, так і за її межами; окреслити й разом із тим активно долучитися до значення етнокультурної традиції як політичного й економічного життя «чу- консолідуючого потенціалу у формуван- жої» країни. Цінним для фольк­лористів, ні національної ідентичності в українців етнографів та культурологів є дослі- зарубіжжя. дження С. Грици «Міграції фольклору Етнічні українці, які мешкають поза (З приводу іммігрантських пісень з Ка- політичними кордонами своєї історич- нади)» [2]. Цікавою роботою у сфері до- ної батьківщини, але не втратили з нею слідження української діаспори є праця духовного зв’язку, належать до тих емі- Ф. Заставного, де автор подає дані про грантів, яких у науковій літературі по- мову, культуру, шкільництво, традиції та значають терміном українська діаспора звичаї, мистецьку діяльність, літературу, (за В. Старосольським). Відомо, що укра- громадсько-політичне і релігійне життя їнська еміграція відбувалася чотирма українців в США [4]. Значний матеріал основними «хвилями»: перша – трудова,

Українознавство №4 (77) 2020 185 УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА

друга – інтелектуальна, третя – політич- української діаспори постійно демон- на, четверта – економічна. Протягом стрували світові прагнення зберігати й тривалого періоду функціонування розвивати національні традиції. української діаспори в багатьох країнах Українці в еміграції першочергово світу українцями створено значний ду- виявляли велику турботу про освіту ховно-культурний потенціал, зібрано й своїх дітей, вирішували проблеми щодо примножено наукові, літературні, мис- відкриття шкіл, де діти змогли б вивча- тецькі цінності. Далеко від рідної землі ти українську мову, історію України і працювали і продовжують працювати у такий спосіб долучатись до україн- багато видатних українських науков- ської культури. Розвивати і збагачувати ців, композиторів, артистів, художни- духов­не життя діаспорної української ків, письменників. Очевидним є те, що спільноти допомагають україномовна мистецькі твори як відомих митців, так і література та преса. простих людей за тематикою дуже різно- В українській діаспорі великого зна- манітні. Загалом у фольклорних текстах, чення надавали розвитку освіти і нау­ літературних творах, народних карти- ки. Перший вищий навчальний заклад, нах, виробах народних майстрів, кіно- Український вільний університет (УВУ), фільмах, театралізованих п’єсах висвіт- заснований на початку 1921 р. у Відні. люються емігрантські будні українців на Його співзасновниками були професо- тлі загальнолюдських цінностей та про- ри І. Горбачовський, С. Дністрянський і блем, українські історичні події та згаду- М. Грушевський. Після закінчення Дру- ються національні герої. Варто зауважи- гої світової війни УВУ відновив свою ти, що національна культурна спадщина роботу у Мюнхені. За час існування УВУ України включає культурні надбання видав близько 100 томів «Наукових запи- українців, що створені як в Україні, так і сок», «Наукових збірників», монографій, за її межами (діаспорна культура). мистецьких альбомів. В Університеті Таким чином, соціально-політична проводяться наукові конференції, захис- ситуація в Україні впродовж тривалого ти дисертацій, стажування науковців з часу, починаючи з ХІХ ст., спричинив- України. Вагомим здобутком української ши чотири емігрантські хвилі, зумовила еміграції в Німеччині став Український появу культурологічного феномену – науковий інститут (УНІ), створений мистец­тва та фольклору української у Берліні в листопаді 1926 р. заходами еміграції, себто діаспорної культури. П. Скоропадського. У 1934 р. заклад став «Досліджуючи життєдіяльність й до- державною інституцією, прикріпленою сягнення українців та їхніх нащадків, до Берлінського університету. При Ін- які поселились за тисячі кілометрів від ституті заснували бібліотеку, архів пре- рідної землі, можна впевнено заявити, си і бюро наукової інформації. Тут пра- що вони змогли не лише зберегти націо- цювали такі непересічні особистості, нальну мову й культуру, а й розвинули їх, як В. Липинський, С. Смаль-Стоцький, вносячи свою вагому частку в розвиток Д. Чижевський, Б. Лепкий та інші на- світової культури» [9, с. 81]. Гарним при- уковці. З кінця 1932 р. в Інституті було кладом є українська громада на амери- започатковано серію українознавчих до- канському континенті, де представники сліджень.

186 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Сорочук Л. Консолідуючий потенціал етнокультурних...

В умовах еміграції осередком націо- культурного життя з друкарнями, часо- нально-культурного життя була церква. писами та журналами у Вінніпезі та То- Як соціальна інституція вона сприяла ронто. Взір­цем збереження української збереженню національної ідентичності, спадщини для української діаспори є ба- подоланню меншовартості та об’єднан­ ­ гатогранна діяльність у Канаді художніх ню українців, розсіяних по світу. «Певну колективів. «Про їх роль і популярність роль у збереженні мови, звичаїв та інших говорить хоча б той факт, що не буває культурно-історичних надбань укра- жодного загальноканадського фестива- їнського народу відіграє церква. Вона лю чи святкового концерту, в якому б не сприяла і сприяє консолідації емігрантів взяли участь українські співаки, танцю- за релігійними та національно-етнічни- ристи, музиканти» [3, с. 200]. ми ознаками» [4, с. 23–24]. Визначною Велику роль у збереженні національ- постаттю українського православного них традицій та української менталь- руху за межами України став митропо- ності відіграють громадські та мистецькі лит Іларіон (Іван Огієнко). У 1951 р. він осередки українців у зарубіжжі. Члени очолив Українську греко-православну таких осередків особливу увагу приділя- церкву в Канаді, що виступала носієм ють проблемам вивчення молодими по- української національної ідеї. Заслугою коліннями рідної мови, літератури та іс- І. Огієнка стало створення першого ав- торії, що, безумовно, є одним із головних тентичного (оригінального) перекладу напрямів виховання дітей українських Біблії українською мовою, духовне об’єд­ родин і прищеплення їм культурних тра- нан­ня українських православних церков дицій. Відомо, що емігранти з України у Канаді, Америці та інших країнах. поширюють у світі українську культуру, Потрапивши в нові умови прожи- зокрема різні види народного мистецтва: вання, українські емігранти швидко про- пісні, танці, усну народну творчість, ви- ходили адаптацію, працювали, активно шивку, писанкарство, різьбу по дереву долучаючись до участі у громадському тощо. Одночасно зі створенням україн- житті. Варто згадати відомого культур- ських релігійних, громадських, культур- но-просвітницького діяча, композито- но-освітніх осередків організовуються ра, диригента і хормейстера Олександра мистецькі та фольклорні колективи, Кошиця. Своєю творчістю О. Кошиць драматичні гуртки, танцювальні колек- пропагував українську культуру й музи- тиви. Народні, релігійні свята, видатні ку за кордоном, знайомив з мистецтвом події в українській громаді завершу- українського хорового співу. Разом з тим ються виступами колективів художньої залишалися складними умови розвитку самодіяльності, організацією різних ви- української літератури на американсько- ставок. Зберігається традиція супрово- му континенті, що привело літературо­ джувати сімейні свята й урочистості на- знавців і письменників діаспори до об’єд­ родними піснями, танцями, розвагами. нан­ня творчих зусиль. 26 червня 1954 р. С. Грица припускає, що «багата система в Нью-Йорку було засновано об’єднання поетичних паралелізмів у фольклорі українських письменників в емігра- українців є виявом надчутливої реакції ції «Слово». Поступово почали фор- на навколишнє середовище, «первісної» муватися два осередки організованого прив’язаності до нього, способом його

Українознавство №4 (77) 2020 187 УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА

персоніфікації» [2, с. 20]. Зрозуміло, що штучно поділений державними кордо- для дослідників етнографії, фольклору нами» [1, с. 5–6]. у сучасному українському зарубіжжі є Нині в Україні створена норматив- цікавою позиція збереження прадавніх, но-правова база роботи з українськими реліктових етнокультурних явищ та тво- громадами за кордоном, яка спрямована рення нових. Навіть у наш час, попри на задоволення їхніх культурних потреб. відстані й життєві негаразди, переселен- Зокрема, діє Закон України «Про пра- ці збираються разом з різних куточків вовий статус закордонних українців» країни проживання, об’єднуються задля (2004), у 2018 р. розроблена й затвер- проведення народних свят, етнофести- джена Державна програма співпраці із валів, ярмарків тощо. В такий спосіб з закордонними українцями на період до різнорегіональних компонентів утворю- 2020 року. За роки незалежності була за- ється нова, доволі мозаїчна фольклорно- кладена стратегія наукової, культурно- етнографічна єдність. Українці вбира- освітньої співпраці та партнерства із за- ються у національний одяг, виконують кордонним українством. Теофіл Рендюк, обрядодії під час проведення календар- досліджуючи етнокультурну спадщину них та родинних свят, співають народні зарубіжних українців, наголошує: «Фор- пісні, готують національні страви – і, та- мування етнокультурної спадщини та її ким чином, презентують нашу етнокуль- збереження спрямовано на те, щоб за- турну традицію в світі. хистити інтереси будь-якої закордонної Відомо, що народна культура пере- громади, як і власний спосіб життя, за дається від покоління до покоління. Це межами України… Отже, спосіб життя є важливим фактором єдності народу та діаспори та формування її етнокультур- показником етнічної, національної осо- ної спадщини формуються на основі вза- бливості й самобутності серед інших ємодії взаємопов’язаних чинників: самої культур і народів. Українська фольк­ української діаспори, України як істо- лорно-етнографічна традиція живе, ричної батьківщини і країни сучасного поширюється й твориться як у середо­ перебування зарубіжних українців» [8]. вищі українців на матерній землі, так і Процес культуротворення, що три- в діаспорі. Тому творчість української ває в українському зарубіжжі, є невід’єм­ ­ діаспори, її фольклор є складовими за- ною складовою українського культурного гальноукраїнського фольклорного маси- простору. Консолідація українців усього ву й національної культури [10, с. 153]. світу відбувається в інтересах збережен- Олекса Воропай у своїй праці «Звичаї ня й примноження мистецьких надбань нашого народу» зазначав: «Звичаї, а та- власного народу. Це, у свою чергу, спри- кож мова – це ті найміцніші елементи, яє збереженню й плеканню української що об’єднують окремих людей в один культури загалом. Після здобуття Укра- народ, в одну націю. Усна народна твор- їною незалежності почалась активіза- чість також може служити класичним ція розвитку національної культури як прикладом єдності між усіма україн- державотворчого потенціалу. Посили- ськими землями. Ця спільність мови лись зв’язки з українськими культур- та звичаїв завжди була тими вузлами, ними центрами, науково-освітніми ін- які зв’язували наш народ, коли він був ституціями зарубіжного українства, що

188 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Сорочук Л. Консолідуючий потенціал етнокультурних...

консолідувало й зміцнило позиції укра- монографія у двох книгах. Кн. 1. Опішне: їнців у країнах проживання, а України – Українське народознавство, 1999. 528 с. у світовому співтоваристві. З’явились 4. Заставний Ф. Д. Українська діаспора. нові видання, зокрема двотомник «Укра- Львів: Світ, 1991. С. 23–24. їнці в світі» [12], який містить стислу ін- 5. Коротя-Ковальська В. Народна пі- сенна традиція – джерело пізнання україн- формацію про українські церкви, грома- ців в світі. Українське народознавство: стан ди, музеї, бібліотеки, художні колективи, і перспективи розвитку на зламі віків: ма- українські школи тощо. теріали міжнародних науково-практичних Перебуваючи далеко за межами читань, присвячених пам’яті українського України, зарубіжні українці залишають- фольклориста Михайла Пазяка. Київ, 2000. ся носіями і творцями української куль- С. 136–139. тури, народних традицій, відтворюючи 6. Мацієвський І. Проблеми маргіналь- це у своїй повсякденній діяльності. них українських етноісторичних масивів Отже, процес культуротворення в сучасного зарубіжжя. Нове життя старих українському зарубіжжі є вагомою скла- традицій: традиційна українська культура в сучасному мистецтві і побуті / за ред. проф. довою українського національного куль- В. Давидюка. Луцьк: ПВД «Твердиня», 2007. турного простору. Варто переосмислити С. 26–36. й оприлюднити історичну концепцію 7. Наріжний С. Українська еміграція: розвитку української культури, об’єд­ культурна праця української еміграції між нав­ши в єдиний потік культурного про- двома війнами. Київ: Вид-во ім. Олени Телі- цесу мистецькі надбання, які творили- ги, 1999. 272 с. ся в Україні й українському зарубіжжі. 8. Рендюк Теофіл. Етнокультурна спад- Українці за кордоном – це невід’єм­ ­на щина зарубіжних українців. Народна твор- частина української нації, яка зберігає, чість та етнографія. URL: https://nte.etnolog. поширює та презентує українську куль- org.ua/2019-rik/6/1354-sotsiokulturnyi- rozvytok-vitchyznianykh-ta-zarubizhnykh- туру й мову у світовому просторі. На ukrainskykh-spilnot/2093-etnokulturna- сучасному етапі розвитку української spadshchyna-zarubizhnykh-ukraintsiv (дата національної культури вочевидь необ- звернення: 02.11.2020). хідно консолідувати громадян в Україні 9. Сорочук Л. В. Етнокультурна тради- й українство зарубіжжя задля примно- ція української діаспори у світовому куль- ження національно-культурних надбань турному просторі. Соціокультурний поступ та утвердження позитивного іміджу на- українства: цивілізаційний контекст: мо- шої держави у світі. нографія / упор. К. А. Кобченко, за заг. ред. М. І. Обушного. Ніжин: Видавець ПП Лисен- ЛІТЕРАТУРА ко М. М., 2015. С. 80–84. 1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Ет- 10. Сорочук Л. Фольклорна традиція в нографічний нарис. Київ: Оберіг, 1993. 590 с. українському зарубіжжі: форми збереження 2. Грица С. Міграції фольклору (З при- та культуропредставлення. Українознавчий воду іммігрантських пісень з Канади). Фольк­ альманах. Вип. 7. Київ, 2012. С. 152–155. лор українців поза межами України: зб. наук. 11. Співанки-хроніки. Новини / упоряд. статей. Київ, 1992. 548 с. О. Дей, С. Грица. Київ: Наукова думка, 1972. 3. Євтух В., Камінський Є., Ковальчук О., С. 152–153, 157. Трощинський В. Зберігаючи етнічну само- 12. Українці в світі. Довідкове видан- бутність. Українці: історико-етнографічна ня / автори-упорядники В. М. Воронін,

Українознавство №4 (77) 2020 189 УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА

С. А. Дроздовська. Київ: Український центр Foreign Countries Today. In: V. Davydiuk, духовної культури, 2005. 142 с. ed., New Life of Old Traditions: Traditional Ukrainian Culture in Contemporary Art and Life. REFERENCES Lutsk: Tverdynia, pp. 26–36. [in Ukr.] 1. VOROPAI, O. (1993). Customs of Our 7. NARIZHNYI, S. (1999). Ukrainian People. An Ethnographic Essay. Kyiv: Oberih, Emigration: Cultural Work of Ukrainian 590 p. [in Ukr.] Emigration between the Two Wars. Kyiv, 272 р. 2. HRYTSA, S. (1992). Migration of [in Ukr.] Folklore (On Immigrants’ Songs from Canada). 8. RENDIUK, T. Ethnocultural Heritage In: Folklor ukraintsiv poza mezhamy Ukrainy: of Ukrainians Abroad. Narodna tvorchist zb. nauk. statei (Folklore of Ukrainians Outside ta etnohrafiia (Folk Art and Ethnography). of Ukraine: Collected Scientific Works). Kyiv, [online] Available at: https://nte.etnolog.org. 548 p. [in Ukr.] ua/2019-rik/6/1354-sotsiokulturnyi-rozvytok- 3. YEVTUKH, V., KaminskyI, Ye., vitchyznianykh-ta-zarubizhnykh-ukrainskykh- Kovalchuk, O., Troshchynskyi, V. spilnot/2093-etnokulturna-spadshchyna- (1999). Preserving Ethnic Identity. Opishnia: zarubizhnykh-ukraintsiv [Accessed 02 Nov. Ukrainian Ethnography, Book 1 of Ukrainians: 2020]. [in Ukr.] A Historical and Ethnographic Monograph in 9. SOROCHUK, L. (2015). Ethnocultural Two Books, 528 p. [in Ukr.] Tradition of the Ukrainian Diaspora in the 4. ZASTAVNYI, F. (1991). Ukrainian Global Cultural Space. In: K. Kobchenko, Diaspora. Lviv: Svit, pp. 23–24. [in Ukr.] comp., M. OBUSHNYI, ed., Sociocultural 5. KOROTIA-KOVALSKA, V. (2000). Progress of Ukrainians: Civilizational Context: Folk Song Tradition – A Source for Learning A Monograph. Nizhyn: Publisher PE Ukrainians in the World. In: Ukrainske Lysenko M. M., pp. 80–84. [in Ukr.] narodoznavstvo: stan i perspektyvy rozvytku na 10. SOROCHUK L. (2012). Folklore zlami vikiv: materialy mizhnarodnykh naukovo- Tradition of the Ukrainians Abroad: Forms praktychnykh chytan, prysviachenykh pamiati of Preservation and Cultural Representation. ukrainskoho folklorysta Mykhaila Paziaka Ukrainoznavchyi almanakh (Ukrainian Studies (Ukrainian Ethnography: State and Prospects Almanac), Vol. 7. Kyiv, pp. 152–155. [in Ukr.] of Development at the Turn of the Century. 11. Songs-Chronicles. (1972). In: O. DEI, Proceedings of International Research and S. HRYTSA, comps., News. Kyiv: Naukova Practical Readings Dedicated to the Memory of dumka, pp. 152–153, 157. [in Ukr.] the Ukrainian Folklorist Mykhailo Paziak). Kyiv, 12. Voronin, V., DrozdovskaIa, S. 136–139 pp. [in Ukr.] (2005). Ukrainians in the World. A Reference 6. MATSIIEVSKYI, I. (2007). Problems of Edition. Kyiv: Ukrainian Center for Spiritual Marginal Ukrainian Ethnohistorical Arrays in Culture, 142 p. [in Ukr.]

190 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Журнал «УКРАЇНОЗНАВСТВО» Вимоги до оформлення та подання авторського оригіналу Поля: верхнє — 3 см, праве — 1,5 см, ліве та нижнє — 2,5 см. Редактор: MSWord. Гарнітура: Times New Roman, кегель (розмір) 14, інтервал 1,5. Нумерація сторінок обов’язкова. У верхньому лівому кутку вказується шифр УДК. Назва статті друкується великими літерами, жирним шрифтом по центру сторінки, під нею, праворуч, — ім’я та прізвище автора (жирним шриф- том), ID ORCID, науковий ступінь і вчене звання, посада, місце роботи, після них у дужках основним шрифтом друкуються адреса та номер телефону автора. Тексту статті передують анотація разом з ключовими словами українською (приблизно 2000 знаків з пробілами) та англійською мовами. Анотація має стисло характеризувати основ­ний зміст результатів проведеного дослідження, Згідно з Постановою ВАК України №7­05/1 від 15.01.03 «Про підвищення вимог до фахових ви- дань, внесених до переліків ВАК України» до друку приймаються лише наукові статті, де мають бути: • постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практич- ними завданнями; • аналіз останніх джерел досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної про- блеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується дана стаття; • формулювання цілей статті (постановка завдання); • виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових ре- зультатів; • висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Оформлення посилань: у квадратних дужках вказується номер джерела за списком та через кому номери сторінок праці, на яку посилаються. Наприклад: [5, с. 38], [7, с. 100; 13, с. 42—47]. Література: список використаної літератури подається в алфавітному порядку в кінці статті (оформлення літератури згідно з Національним стандартом України ДСТУ 8302:2015). Зразок: 1. Куць О. М. Мовна політика в державотворчих процесах України: навч. посіб. Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. 275 с. 2. Білан М. С., Стельмащук Г. Г. Український стрій. Л.: Фенікс, 2000. 326 с. 3. Жулинський М. Шевченко і Гоголь. День. 20 березня 2004. №50. 4. Саблук П. Т. Напрямки розвитку економіки в аграрній сфері виробництва. Основи аграр- ного підприємництва / за ред. М. Й. Маліка. Київ, 2000. С. 5—15. 5. Шевченко В. Фашистський окупаційний режим в Україні та доля військовополонених (1939—1944 рр.). Військовий полон та інтернування (1939—1956). Погляд через 60 років: ма- теріали наукової конференції, 2—4 червня 2006 р. Київ, 2008. С. 67—70. 6. Ірпінь. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ірпінь (Дата доступу: 1.11.2016). Після неї слід розмістити пристатейну літературу в латинському алфавіті (References), оформлену в такому порядку: автор (транслітерація), переклад назви статті англійською мовою, трансліте- рована назва джерела (періодики) або перекладена (монографії), вихідні дані, зазначення мови статті в дужках (відповідно до Harvard Referencing System). Зразок: 1. KUTS, O. (2004). Language Policy in the State-Building Processes of Ukraine: A Study Guide. Kharkiv: V. Karazin Kharkiv National University Press, 275 p. [in Ukr.] 2. BILAN, M., STELMASHCHUK, H. (2000). Ukrainian Folk Costume. Lviv: Feniks, 326 p. [in Ukr.] 3. ZHULYNSKYI, M. (2004). Shevchenko and Hohol. Den, (50). [in Ukr.] 4. SABLUK, P. (2008). Directions of Economic Development in Agricultural Production. In: M. MALIK, ed., Basic Principles of Agribusiness. Kyiv, pp. 67—70. [in Ukr.] 5. SHEVCHENKO, V. (2008). The Fascist Occupation Regime in Ukraine and the Fate of the Prisoners of War (1939—1944). In: Viiskovyi polon ta internuvannia (1939—1956). Pohliad cherez 60 rokiv. Materialy naukovoi konferentsii, 2—4 chervnia 2006 r. (War Captivity and Internment (1939—1956). A Look at the Issue after 60 Years. Conference Proceedings. June 2006) Kyiv, pp. 67—70. [in Ukr.] 6. Irpin. [online] Wikipedia. Available at: https://uk.wikipedia.org/wiki/Ірпінь [Accessed 1 Nov. 2016]. [in Ukr.] Статистика: після пристатейної літератури вказати загальну кількість знаків всього тексту (від заголовка до пристатейної літератури включно) з пробілами. Транслітерувати інформацію потрібно латиницею згідно з Постановою КМУ від 27.01.2010 №55 «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею» (для української мови) або вимог Держдепартаменту США (для російської мови). Автор статті відповідає за фактичний виклад матеріалу, а також за правильність оформлення пристатейної літератури латиницею. Для досягнення більшої об’єктивності оцінки наукового змісту статей проводиться незалежне, конфіденційне рецензування (без зазначення прізвищ авторів і рецензентів). Для авторів без нау­ кового ступеня обов’язковим є подання витягу з протоколу засідання відділу (установи) з рекомен- дацією статті до друку. Аспіранти також подають рецензію, підписану науковим керівником. Наукові статті, оформлені не відповідно до зазначених вимог, редакцією не розглядаються. Адреса редколегії: 01135 м.Київ, вул. Ісаакяна, 18, НДІУ, к.314–315 Контактні телефони: (044) 236­01­28, +38­067­290­31­45 (Ренке Тетяна Леонідівна) Е­mаіl: [email protected] УКРАЇНА І СВІТ

УДК 930.25 DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.218696 ОБ’ЄДНАННЯ БУВШИХ ВОЯКІВ УКРАЇНЦІВ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ (ОБВУ) ЯК ЧИННИК ПРОМОЦІЇ В ЄВРОПІ УКРАЇНСЬКОГО ПИТАННЯ Микола ТИМОШИК orcid.org/0000-0002-7011-3022 доктор філологічних наук, професор кафедри журналістики КНУКіМ Анотація. Уперше предметом дослідження стала практично невідома в Україні гро- мадська організація українців «Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії» (Association of Ukrainian Former Combatants in Great Britain), зареєстрована в Лондоні у лип- ні 1949 року. Одним із пунктів Cтатуту значилася інформаційна та видавнича діяльність щодо промоції в Західній Європі нерозв’язаного світовою спільнотою українського питання. Різноманітна друкована продукція цієї організації досі не оцифрована, повних комплек- тів її видань не має жодна книгозбірня України. З огляду на це автор проводив дослідження історії ОБВУ у бібліотеках та архівних колекціях українських громадських організацій у Лон- доні під час недавнього наукового стажування у Великій Британії. Постання й багаторічна результативна діяльність Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії стали доказом потреби об’єднання вояків-українців різних армій, які в результаті воєнного лихоліття вимушено опинилися поза межами рідної Батьківщини. На початок 1953 року організація налічувала близько 6000 членів. Першим головою ОБВУ (1949–1953) став сотник Михайло Длябога. Прославився тим, що в першому бою новоутвореної дивізії «Галичина» під Бродами у липні 1944 року зі своїми побратимами прорвав облогу і тим самим врятував життя багатьох українських бійців. На чолі організації пізніше стояли: Михайло Білий-Карпинець, Теодор Кудлик, Богдан Микитин, Святомир Фостун. На початках основний масив друкованої продукції ОБВУ склали циклостильові видання для потреб організації: військово-історичні нариси та лекції і збірники матеріалів з нагоди різних дат історичного календаря. Детально подано змістові, технічні та ідейно-виховні характеристики книжкових ви- дань, що виходили упродовж десятиліть з маркою цієї організації та розповсюджувалися у вільному світі. Йдеться, зокрема, про підготовлену професором В. Кубійовичем «Етнографіч- ну мапу Південно-Західної України (Галичина)», серію спогадів колишніх вояків Першої дивізії Української Національної Армії та нереалізований проєкт пропам’ятної книги «Табори по- лонених 1 УД УНА у Великій Британії». В поле обсервації потрапили також три випуски рідкісного на сьогодні «Альманаху ОБВУ». Ключові слова: ОБВУ (Об’єднання Бувших Вояків Українців у Великій Британії); україн- ська діаспора; українські дивізійники; військознавча тематика. ASSOCIATION OF FORMER UKRAINIAN SOLDIERS IN GREAT BRITAIN (AFUS) AS A FACTOR IN PROMOTING THE UKRAINIAN ISSUE IN EUROPE Mykola TYMOSHYK Doctor of Philological Sciences, professor of the Department of Journalism, Kyiv National University of Culture and Arts

© Тимошик М. 192 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

Annotation. For the first time, the subject of the study is the Association of Former Ukrainian Soldiers in Great Britain, registered in London in July 1949, which is practically unknown in Ukraine. One of the stipulations of its Statute was informational and publishing activity in terms of promoting the Ukrainian issue in Western Europe, unresolved by the global community. Various printed products of this organization have not yet been digitized, and no book collection in Ukraine has complete sets of its publications. With this in mind, the author conducted a study of the history of AFUS in libraries and archival collections of Ukrainian NGOs in London during his recent research internship in Great Britain. The emergence and many years of effective activity of the Association of Former Ukrainian Soldiers in Great Britain proved the need to unite Ukrainian combatants of different armies, who, as a result of the war turbulence, were forced to find themselves outside their homeland. At the beginning of 1953, the Association had around 6,000 members. The first chairman of the AFUS (1949–1953) was Captain Mykhailo Dliaboha. He became famous for breaking through the siege with his comrades in the first battle of the newly formed ‘Galicia’ division near Brody in July 1944, thus saving the lives of many Ukrainian soldiers. Later, the organization was headed by Mykhailo Bilyi-Karpynets, Teodor Kudlyk, Bohdan Mykytyn, Sviatomyr Fostun. In the beginning, the main array of printed AFUS products were cyclostyle publications for the organization’s needs: military-historical essays, lectures, collections, and materials on various dates of the historical calendar. The semantic, technical, and ideological-educational characteristics of book editions, which had been published for decades under the brand of this organization, and were distributed in the free world, are presented in detail. This relates, in particular, to “Ethnographic Map of Southwestern Ukraine (Galicia)”, prepared by prof. V. Kubiyovych – a series of memoirs of former soldiers of the First Division of the Ukrainian National Army – and an unrealized project of a commemorative book “Prisoner of War Camps of the 1st UD UNA in Great Britain”. Three issues of the now rare AFUS Almanac are also considered. Key words: AFUS (Association of Former Ukrainian Soldiers in Great Britain); Ukrainian diaspora; Ukrainian divisional officers; military topics.

Представники різних хвиль укра- непоцінованим ні на еміграції, ні в Украї­ їнської еміграції їхали на чужину з на­ ні. Сутність цього феномену коротко дією знайти там порятунок із безвиході можна охарактеризувати такими двома житейських обставин і кращу долю. По- головними чинниками: самостверджен- трапивши в чуже оточення, не знаючи ня емігрантів із рідних земель як пред- тамтешніх законів, звичаїв та мови, бу- ставників однієї нації, одного народу; дучи в переважній більшості малопись- поширення у світі правдивої інформації менними, розпорошеними на великих про Україну і українців. відстанях, вони потребували доброго і Через упослідженість українознав- надійного порадника, учителя, носія бо- чої науки в пострадянській Україні іс- дай якоїсь інформації про рідну сторону, торія української еміграції в цілому та її чогось такого, що могло б їх просвіщати інформаційної і видавничої діяльності і об’єднувати. Таку роль перебрали на зокрема все ще лежить, за словами Івана себе перші друковані періодичні органи Огієнка, невиораним облогом. Не введе- та книги. на до наукового обігу інформація про де- Феномен українського друкованого сятки культурологічних, наукових, про- слова на чужині є й досі непізнаним і світницьких, патріотичних громадських

Українознавство №4 (77) 2020 193 УКРАЇНА І СВІТ

об’єднань та рухів українців на чужині, З історії ОБВУ сотні друкованих періодичних видань, у Великій Британії тисячі книг. Під кінець весни 1947 року виповню- Короткі принагідні, до того ж супе­ валася друга річниця перебування по- речливі, замітки про цю поважну гро- над 9000 військовополонених колишньої мадську організацію українців в емігра- Першої дивізії Української Національної ції роблять актуальною спробу відбору, Армії в італійських наметових таборах систематизації та аналізу різноманітної Ріміні та Беллярії, що відносилися до друкованої продукції в контексті першої англійської зони окупації. Увесь час ті спроби написання її історії. українські чоловіки (їх вік – від 17 до 40 Різноманітна друкована продукція років) не просто з тривогою й надією цієї організації досі не оцифрована, пов­ очікували вирішення своєї долі, а інтен- них комплектів її видань не має жодна сивно творили таке середовище, в якому книгозбірня України . кожен мав можливість для самовдоско- Найповніші комплекти книжкових, налення й підготовки себе до наступних періодичних видань та альманахів ОБВУ випробувань долі на чужині. в належному стані зберігаються нині в У таборах діяли фахові школи і кур- Лондоні – у Бібліотеці-архіві ім. Тараса си, відкрився Український народний уні- Шевченка Союзу Українців у Великій верситет, численні слухачі якого запису- Британії. Саме із цими комплектами вали лекції на туалетному папері і весь працював автор під час наукового ста- час просили своїх опікунів із греко-като- жування у Великій Британії. Принагід- лицької церкви передавати їм усе біль- но були опрацьовані архівні матеріали ше олівців. За ініціативою полонених Української Видавничої Спілки в Лон- засновуються товариство «Просвіта», доні, а також фонди Британської Націо- низка періодичних видань. Видаються нальної Бібліотеки (British Library). саморобні книги. Окремі намети вони Завданнями цієї наукової розвідки є: облаштовують під театр, дві українські – зібрати, систематизувати та увести церкви – православного та греко-като- до наукового обігу різноманітний фак- лицького обрядів. тологічний матеріал у конкретиці перед­ Переживши жахіття війни й неви- умов постання, ствердження та інформа- разні перспективи після дворічного по- ційно-видавничої діяльності створеної буту в наметових містечках за колючою 1949 року в Лондоні громадської органі- огорожею під палючим сонцем Італії, зації українців «Об’єднання Бувших Воя- одержимі ідеєю визволення України від ків Українців у Великій Британії»; московсько-більшовицьких займанців – проаналізувати різноманітну дру- молоді українські патріоти вірили, що ковану продукцію, що виходила з мар- рішення уряду Великої Британії в трав- кою і коштом цієї організації в контекс­ ні 1947 року перевезти їх пароплавами ті реалізації спроб самоідентифікації до цієї країни буде також тимчасовим. українців-емігрантів, виживання в чу- Вони тоді мріяли дочекатися сприятли- жомовному середовищі та промоції в вих міжнародних обставин повернення Європі не­роз­в’я­заного «українського в Україну та допомогти побратимам з питання». УПА завершити національно-визвольну

194 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

війну свого народу проти більшовицької армій, як і доказом високої національної Росії. зрілості тих, хто в результаті воєнно- Саме в ту пору в середовищі колиш- го лихоліття вимушено опинився поза ніх українських «рімінівців» народилася межами рідної Батьківщини, свідчать ідея: для продовження свого вишколу такі дані. Вже на листопад у канцелярії на новому місці перебування створити Головної управи ОБВУ було зареєстро- комбатантську організацію, куди б вхо- вано 2600 заяв, а на початок 1953-го їх дили винятково колишні дивізійники. було 5645 [13, с. 16]. Вже й назву придумали: «Побратим». Ініціативна група, розробляючи Ста- Із переїздом до Великої Британії (рі- тут організації, взяла за основу головні шенням уряду цієї країни первинно їх тези зі Звернення Президії Головної Ви- розселили в таборах Східної Англії та звольної Ради (УГВР) та Головної Коман- Південної Шотландії в поселеннях Лін- ди Української Повстанської Армії (УПА) кольншир, Норфолк та Ноттінгемшир із до українських вояків на чужині, прий­ річним карантином з метою підготовки нятого в підрадянській Україні у липні для самостійної праці в рільництві та 1945 року. Зважаючи, що для сучасного текстильній індустрії) стало зрозумі- читача цей документ залишається неві- лим, що час повернення на Батьківщи- домим, його варто навести повністю: ну правдоподібно відкладається. А сама «До українських вояків на чужині. ідея створення «Побратима» за участю Всі ви, які залишаєтеся на чужині, лише самих колишніх дивізійників за- пам’ятайте, що весь Український Нарід знала уточнень. До Англії напередодні веде затяжну боротьбу за єдину священ- також прибули на постійне мешкання ну ідею – Українську Державу. Довкруги вояки Другого польського корпусу гене- цієї ідеї і під керівництвом найвищих рала Андерса, в рядах якого перебувало революційних органів лавами стали всі, понад 6000 українських чоловіків. що не служать чужим імперіялізмам. Отож переконливішою звучала дум- Хай для вас, українські вояки, ця при- ка про єднання всіх сил українських емі- гадка буде дороговказом, ясно горючим грантів. Аргументи про те, що будь-яким смолоскипом серед темряви еміграцій- спробам дрібнити сили на створення ного життя! окремих організацій слід завадити, а Всі ваші сили, ваше знання, ваш труд мати одну потужну організацію колиш- віддати на службу Краєві і його бороть- ніх українських вояків – аполітичну та бі – це для вас наказ. Наказ, який пере- безпартійну, переважили. дає вам Український Нарід, що бореться, Від ідеї до її втілення пройшло май- кривавиться і перемагає. же два роки. Британські урядові чинов- Віримо, що ви, Українські Вояки на ники зареєстрували громадську орга- чужині, не станете осторонь цієї бороть- нізацію українців «Об’єд­нан­ня Бувших би, але внесете до неї свій досвід і свій Вояків Українців у Великій Британії» труд! (Association of Ukrainian Former Com­bat­ Ми свідомі того, що перед нами важ- ants in Great Britain) у липні 1949 року. кий шлях боротьби, яка вимагає героїз- Доказом потреби такої організації, му й кривавих жертв, та ми не сумніває- що об’єднала вояків-українців різних мося, що ви, Українські Вояки, перші на

Українознавство №4 (77) 2020 195 УКРАЇНА І СВІТ

чужині станете на цей шлях жертовної працьовитих людей серед нас міліє, бо боротьби й праці, щоб соромом не вкри- всякий ентузіазм із часом охолоджуєть- ти імени українського вояка й землі сво- ся. ОБВУ повинно видавати різні публі- єї» [10, с. 14]. кації і навіть свій власний орган, в якому Таким чином, затверджені в Статуті було б місце таким, які на це заслугову- цієї організації головні орієнтири для ють, дати слово признання за їхню му- розгортання подальшої діяльності були равлину працю. А крім того, наші власні такі: видання були б документом, свідоцтвом 1. Опіка над своїми членами, вдова- нашої діяльности» [13, с. 43]. ми і сиротами полеглих вояків, над інва- Зважаючи на відсутність власної лідами. друкарської бази та брак коштів, опера- 2. Плекання пам’яті про полеглих. тивно підготовлені і розмножені та по- 3. Поширення ідей і кличів, за які ширені власними силами циклостильові боровся український народ упродовж ві- видання склали на початках основний ків, а саме: національної волі, особистої масив друкарської продукції ОБВУ за свободи, суспільної справедливості та назвами і накладами. дружніх взаємин між народами. За видами видань їх можна умовно 4. Плекання військової та визвольної розділити так: традицій українського народу [13, с. 27]. – військово-історичні нариси та лек- Ці положення багато в чому поясню- ції; ють характер, обсяг та тематичний діа- – збірники матеріалів. пазон журналістської і видавничої про- Зробимо короткий огляд цих ци- дукції організації, яка незабаром почала клостильових видань за змістом. з’являтися в інформаційному полі захід- У першій групі переважають матері- ної української діаспори. али з історії українського війська та вій- ськового вишколу. Одними з перших з’я­ Циклостильові видання ви­лися в світ дев’ять випусків популярно Про наміри новоутвореної громад- написаної доктором М. Терлецьким ської організації українців на чужині праці «Історія українського війська». У займатися видавничою діяльністю було цьому ж ряду – брошури В. Вашкови- заявлено від початку. Під час перших ча «Гетьман Іван Мазепа та його часи», установчих зборів літописець цієї орга- «В’їзд Хмельницького до Києва», Є. По- нізації Василь Томків майже дослівно півського «Гетьман Виговський і Ко- зафіксував виступ безіменного делега- нотоп». А ось самовчителі: «Бойовий та, який привернув увагу громади саме вишкіл стрільця», серія брошур з вій- до цього питання: «Що з того, що члени ськознавства за напрямками (артилерія, Головної Управи і групи одиниць по ни- панцерно-моторизовані частини, сапер- зових клітинах проявляють таку велику ні частини, військово-повітряні сили). активність для добра загальної справи.., Друга група – збірники матеріалів – як про це ніде або рідко коли пишеть- набула особливої популярності в читачів. ся. Широкий український загал у віль- Вони виконували роль підручних хрес- ному світі про те не знає. Такий факт є томатій, де під одним заголовком зби- однією з головних причин, що число ралися десяток-півтора різножанрових

196 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

матеріалів, об’єд­наних однією темою. українських патріотів. Могили більшос- Такими зручно було користуватися і для ті з них нині невідомі, але головну ін- самостійного читання вдома, і для про- формацію про них увічнено: прізвища, ведення в осередках тематичних вечорів імена, роки народження і смерті, імовір- та зустрічей. ні місця поховань. Це – не лише для рід- Збірник «Броди» вийшов у світ у них, близьких, а й для майбутньої історії 1949 році. Присвячений річниці невда- національно-визвольних змагань, яка лого бойового хрещення щойно сфор- колись у найдрібніших деталях і фактах мованої з числа молодих українських буде таки написана. патріотів дивізії «Галичина». Як відомо, Ще одну мету ставили ініціатори тоді понад 11 тисяч українських вояків цього видання: заохотити живих свід- були оточені радянськими військами. ків і учасників минулих боїв поправити У нерівному бою загинуло кілька тисяч й доповнити ті скупі дані, що вдалося дивізійників. Пам’ять­ про ту подію по- зібрати. А вдалося тому, що повний ре- вертає в цій збірці низка рідкісних на єстр вояків був підготовлений і виві- сьогодні матеріалів: коротка історія ди- рений ще в наметовому таборі Ріміні. візії «Галичина» у викладі полковника Полонені вояки ніби відчували потребу П. Кравця; марш дивізійників; інсценіза- в такому документі доби для майбут- ція п’єси Д. Левицького «До слави шлях нього. кривавий», поезії Яра Славутича, Богда- У цілому за перші 15 років діяльнос- на Бори; спомини живих учасників того ті організації було надруковано близько бою Р. Левицького, Є. Силенкова; рефе- 40 циклостильових видань. рат до 10-ї річниці бою. Такий спосіб друку був поширений Слідом за «Бродами» побачили світ й у 60–70-х роках минулого століття. У інші збірники: до дня Св. Покрови та дня цьому періоді з найпомітніших збірни- заснування УПА (ця збірка виходила ків варто виділити такі: до 40-річчя з двічі – у 1950 та 1962 роках – до 20-річчя дня смерті Симона Петлюри (1966), до створення УПА), до річниці Героїв Крут, 15-річчя з дня смерті Романа Шухевича Героїв Базару, Листопадового чину. Від (1966), до 30-річчя постання Першої ди- 1949 по 1962 рік вийшло близько десяти візії Української Національної Армії. таких збірників. До особливо цінної колекції цикло­ Книжкові видання стильових видань слід віднести ось цей, та альманахи без перебільшення, раритет із довгою Підготовку до друку книжкової та назвою – «Список поляглих вояків Пер- інших видів друкованої продукції ви- шої дивізії Української Національної Ар- давництво ОБВУ розпочало 1950 року. мії та інших військових формацій у боях Кількісно за перші десять років їх випу- проти СССР в Другій світовій війні». щено всього лише п’ять. Обсяги кожної з У чому цінність цього рідкісного на них незначні – до ста сторінок. сьогодні видання, що надруковано 1953 На особливу увагу заслуговує нині року у кількості лише 100 примірників? забута «Етнографічна мапа Південно- Передусім у тому, що в такий спо- Західної України (Галичина)» професора сіб збережена пам’ять про молодих В. Кубійовича. На історії з виданням цієї

Українознавство №4 (77) 2020 197 УКРАЇНА І СВІТ

мапи слід зупинитися детальніше. На те дослідів при Науковому товаристві є кілька причин. ім. Шевченка (діяв у довоєнній Варшаві) По-перше, збір коштів та реальні ви- підготувала, але не встигла оприлюдни- трати на друк цієї мапи і коментарів до ти етнографічну мапу Галичини. Винят- неї привели до гострих дебатів в орга- кова цінність її у тому, що в ній зазначе- нізації з приводу доцільності такого ви- не кожне, бодай найменше, поселення, дання. подавалися первинні назви усіх сіл і міс- По-друге, вагомість і актуальність течок, дані про кількісний та національ- рішення проводу ОБВУ будь-що завер- ний склад населення, їхню релігійну на- шити цей проєкт у всій повноті постало лежність, стать, вік тощо. пізніше – в перспективі періодичних за- Цей не збитий ніякими аргументами гострень на найвищому рівні польсько- науково вивірений документ ніби про- українських стосунків, аж до початку сився до друку, бо міг стати в руках укра- третього тисячоліття включно, де ця їнців найпереконливішою відповіддю на проблема фокусувалася довкола так зва- запитання: чия то земля із ствердженою них злочинів УПА та волинських подій споконвіків назвою Галичина, хто на ній 1943 року. справіку народжувався і вмирав? По-третє, це видання у зарубіжній За запізніле втілення цього проєкту пресі було назване як одне із поважних і взялася управа ОБВУ на початку 1950 досягнень української еміграції. року. Проведена за спільним рішенням Проєкт насправді виявився незвич- урядів СРСР і Польщі незабаром після ним і заскладним для непосвячених у завершення Другої світової війни опе- тонкощі видавничої справи колишніх рація з переселення по обидва боки ра- дивізійників. Розмір мапи становив дянсько-польського кордону десятків 2 метри висотою та 2 метри і 10 санти- тисяч поляків і українців, що одержала метрів шириною з різними масштаба- назву «Вісла», викликала неоднозначну ми: основ­ної – 1:200000; схематичної – реакцію на сторінках зарубіжної пре- 1:1200000 та локаційної – 1:10000000. На си. Зокрема, у Польщі висвітлення цієї ній позначені два варіанти державних проблематики однозначно набуло анти- кордонів: 1938 та 1952 років. До основної українського характеру: у низці публі- карти у формі додатків долучалися ще кацій послідовно робився акцент на так пояснення-додатки, обсяг яких сягав не званих споконвічно польських кресах, один друкований аркуш. що стосувалися всієї Західної і Східної Остаточна сума витрат на редакцій- Галичини. Звісно, що з боку української ну підготовку та друк цього непростого радянської преси, яка всуціль контро- для поліграфічного відтворення видан- лювалася московськими компартійними ня виявилася на той час приголомшли- цензорами, альтернативних публікацій вою: 3700 англійських фунтів. Їх слід годі було чекати. було зібрати з добровільних пожертв ко- Якраз на ту пору в діаспорній пресі лишніх українських вояків. А серед них, з’явилася­ інформація, що група етногра- звісно, бізнесменів чи просто заможних фів і географів під керівництвом Володи- не було. Щоб завершити вже розпоча- мира Кубійовича Інституту національних те, керівництво управи мусило брати в

198 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

борг і на тривалий час потрапило в так Британії. Ця мапа повинна знайтися в звану боргову яму. Далі – цитата з до- кожній українській домівці. Ціна в зви- кумента: «З огляду на те, що проблема чайній оправі – 2 ф. 4 ш. В США та Кана- наявних боргів була порушувана майже ді – 10 дол. В оправі на полотні – 3 ф.; в на кожних Загальних Зборах, у гострих США і Канаді – 13 дол.» [9]. виступах декотрих делегатів, які стави- Значні витрати на видання цієї мапи ли під знак запиту видання карти «самої не могли не позначитися на динаміці ви- Галичини» (чи ж не краще було видати пуску книжкової продукції цією орга- мапу всієї України?), слід було на цьому нізацією в наступне десятиліття. У звіті місці зупинитися над причинами і мо- за 1964–1974 роки зазначена лише одна тивами, чому керівні чинники ОБВУ ви- книга – збірка вибраної поезії колиш- рішили взятися за реалізацію такого за- нього дивізійника поручника Миколи вдання, яке, властиво, було йому понад Вереса (Клименка). сили» [13, с. 44]. Один із циклів збірки присвячений Етнографічна мапа Галичини вийшла УПА й українському революційному ру- в світ 1953 року. Наклад її був нечуваним хові. Саме це дало підстави управі ОБВУ на ту пору – 3000 примірників. Частина профінансувати люксове видання цієї примірників великої мапи була виготов- збірки і приурочити її 25-літтю УПА. лена із цупкого тканинного матеріалу Книга вийшла 1968 року накладом 2060 (так званий полотняний варіант). примірників, з них 64 примірники – у Як ним розпорядилися? подарунковій оправі. Обкладинку до неї 500 примірників було розіслано кош­ зробив відомий у діаспорі художник Ро- том організації як подарунки до най- берт Лісовський, а випускали її друкарі більших університетських та публічних Української Видавничої Спілки. бібліотек західного світу; 60 примірни- Літописці історії ОБВУ зафіксували ків – для внутрішніх презентацій; інші дані про поширення накладу цього ви- вирішили продавати через свої відділи дання (цифрові показники – у примір- на місцях. никах): За наявними архівними документа- 1231 – вислано у місцеві відділи цієї ми не вдалося з’ясувати, яку суму з ви- організації для поширення серед членів; трачених коштів вдалося повернути. 171 – вислано редакціям еміграцій- Але в щорічних звітах місцевих осеред- них видань у Європі та Америці, а також ків ОБВУ в період 50–60-х років часто визначним особистостям; зустрічається інформація про стале по- 105 – те ж – по Великій Британії; ширення цього видання кольпортерами 108 – книгарням у світі для продажу; на різноманітних імпрезах українців. Це 100 – авторські примірники; видання активно пропагувалося серед 345 – резерв на складі. читачів зі сторінок низки еміграційних Найвагоміше з видавничої діяльнос- видань. Так, у числі 4 «Сурмача» за 1955 ті цієї поважної в еміграції організації – рік читаємо: «Одне із найповажніших альманахи. Це своєрідні книги-альбоми, видань на еміграції – це Етнографічна побільшені у форматі, надруковані на Мапа Галичини. Видання Об’єднання якісному крейдяному папері, досконалі і з Бувших Вояків Українців у Великій боку редакційно-видавничої підготовки,

Українознавство №4 (77) 2020 199 УКРАЇНА І СВІТ

і з боку поліграфічного відтворення, ба- У звітах із цих осередків, що міс- гаті на цінну інформацію і не менш цінні тяться в окремому розділі альманаху, фотоілюстрації. зафіксовані сторінки буття розкиданої Світ побачили три випуски «Альма- світами нації, яка зберегла, розвинула і наху ОБВУ». ствердила серед чужинців усе краще, що Перший – 1964 року – присвяче- їй властиве з прадавніх часів. Зафіксуємо ний 15-річчю заснування ОБВУ, що на в цій розвідці деякі з тих повідомлень. той час стала найбільшою українською Із Рочдейла (1956): комбатантською організацією в Захід- «Вислано пачку з подарунками укра- ній Європі. Виступаючи з ініціативою їнському воякові-інвалідові в Австрію. започаткування такого альманаху на- Здійснюємо також опіку над таким ін- передодні першого поважного ювілею, валідом у Югославії. Закуповуємо ан- Головна управа поставила перед собою гломовні видання СУБ та пересилаємо їх питання: «Чи справді ми зробили все, на адреси місцевих англійських органі- що змогли, чи внесли максимум нашої зацій, також визначнішим англійським праці в цілість української визвольної особистостям». боротьби й чи гордо та непохитно три- Із Бері (1957): мали в руках прапор української воюю- «Відділ ОБВУ практикував окремі чої нації?». акції спеціального характеру з метою Залишаючи пошук відповідей на ці поширити свій престиж і виявити себе запитання майбутнім дослідникам, упо- перед господарями цієї країни. На славу рядники запропонували на майже двох- вдалося Свято Покрови. Місцеві англій- стах сторінках своєрідний вояцький звіт ці перший раз побачили на вулицях міс- про свою працю на чужині. Тут описані та маршируючи українську колону з її й непрості перипетії з постанням орга- національним і військовим прапорами. нізації, і головні напрямки її діяльнос- Урочисто склали вінок на могилу незна- ті – такі як організаційна, вишкільна, ного вояка, а ввечері відбувся концерт, в просвітницька, спортивна, допомогова. якому, крім багатьох, взяв участь також В окремому розділі подається докладна колишній дивізійник, відомий банду- хроніка праці осередків колишніх во- рист-баритон Я. Бабуняк». яків у більших чи менших поселеннях З Кембриджа (1958): Великої Британії. Щоб уявити географію «Українська громада з Кембріджа та розпорошення українців, варто назвати околиць майже цілий місяць працюва- ті населені пункти, звідки надсилалися ла, щоб розрекламувати свій концерт. до Головної управи звіти про діяльність Він відбувся в «Гілд Холл» – найбільшій осередків: Аштон, Берфорд, Бері, Блек- залі цього університетського міста. Заля берн, Болтон, Бредфорд, Гаддерсфілд, була переповнена виключно англійцями, Галіфакс, Глоссоп, Дарбі, Кембридж, Ко- а головно студентами. В концерті взяли вентрі, Лестер, Лінкольн, Лондон, Ман- участь хор «Гомін» із Манчестеру під честер, Ноттінгем, Олдгайм, Рочдейл, керівництвом Я. Гордія, балет «Орлик» Стокпорт, Единбург. Окрім перелічених із Манчестеру під керівництвом П. Дні- вище, відділи ОБВУ були створені ще в стровика і танцювальний гурток з Нот- 26 містечках та поселеннях цієї країни. тінгему під керівництвом О. Бойчука.

200 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

Відгук англійської преси був дуже при- влаштували Свято Героїв. Після Служби хильний. Ось оцінка «Кембрідж Дейлі Божої, відправленої о. д-ром С. Вівчару- Ньюз»: «Українці не виказували жалю, ком, відбулася святочна академія з учас- але ми відчували його. Вони вимагали тю хору «Верховина» під керівництвом від нас симпатії і зрозуміння». М. Костюка. Розпродано серед грома- З Лондона (1961): ди 85 примірників журналу «Сурмач», «Свято Героїв уже увійшло в щоріч- 10 карт Галичини, придбано національ- ну традицію столичного відділу ОБВУ. ний прапор. Зібрали кошти на покриття Кількість українців, які беруть у ньому витрат на процес над убивником провід- участь, перевищує 1000 осіб. Воно від- ника ОУН Сташинським». бувається в Українській оселі Тарасівка Оцінка першого п’ятнадцятиріччя поблизу Лондона. Цього разу учасни- буття ОБВУ на чужині міститься у ків привезли 16 спеціально замовлених «Вступному слові» до альманаху, під- автобусів та численних авто. Програма писаному Головною управою: «Вірність була такою: польова Служба Божа, по- українській національній справі й до- хід із вінками до «Пропам’ятної плити бро української нації були основними поляглим борцям за волю України» та принципами, що лягли в основу всієї ді- панахида, а після двогодинної перерви – яльности ОБВУ. А скріплювалися вони великий концерт на відкритій площі з вояцькою честю, дружбою, взаємопоша- рефератом, оркестрою, виступом хору, ною і великою відповідальністю. В рядах співами солістів та декляматорами. За- ОБВУ об’єдна­ ­ні колишні вояки з різних прошена була ціла англійська округа». земель України, обидвох обрядів, різних З Единбурга (1962): політичних поглядів і переконань. Про- «Основу відділу ОБВУ в Единбур- те всі вони – це одна дружня сім’я, яку зі становили вояки, які колись були в тісно єднає вояцьке побратимство й ве- складі першого полку в Ріміні, де він мав лике завдання – продовжувати боротьбу славу шахового блоку. Тоді той полк ви- за визволення України» [3, с. 5]. ставляв відразу 100 шахівниць проти Наступний випуск «Альманаху 80 – сусіднього полку. Ця наша минула ОБВУ» вийшов у світ 1980 року і вміще- слава стала поштовхом створення при ними публікаціями хронологічно охоп­ осередку на новому місці перебування лював діяльність організації від 1964 шахового гуртка, який тепер став Укра- року. За обсягом він виявився повнішим їнським Шаховим Клюбом. Його не- від попереднього на 50 сторінок. Поміт- давно прийняли в Единбурзьку Шахову но збільшилася кількість світлин – ар- Лігу, що начисляє близько чотири де- хівних і тогочасних. Їхнє число сягнуло сятки клюбів. Через три роки українці понад двісті. За форматом і структурою займали добрі місця в тих змаганнях і з повторював попередній. третьої ліги перейшли в першу». Останній, третій, випуск «Альма- З Ковентрі (1963): наху ОБВУ» з випускними відомостями «Стало відвідували хворих вояків, 1990 року хронологічно охоплює десяти- які лікуються у шпиталях. Трьом хворим річний період діяльності організації: від із нагоди Різдва Христового зібрано до- 1980 до 1990 року. За структурою ділить- помогу в сумі 7 фунтів. На Зелені Свята ся на два розділи. У першому – загальна

Українознавство №4 (77) 2020 201 УКРАЇНА І СВІТ

історія організації доведена до початку до книги також матеріали про українців, 90-х років, у другому – докладні розпо- які перебували як полонені на теренах віді про життя й діяльність колишніх Великої Британії ще до прибуття до цієї комбатантів у регіональних відділеннях. країни «мешканців» із таборів у Ріміні та Тут дається й оцінка самому «Альмана- Беллярії. ху»: «Це не тільки пропам’ятна книга, а Група ентузіастів на чолі з отцем й наш вояцький звіт із нашого чесного М. Матчаком приступили до упоряд- й відданого служіння на нашій вояцькій кування перших матеріалів. Однак стійці українській нації і нашій Батьків- кількість, яка надійшла, не відповідала щині – Україні». масштабному задуму, і проєкт вирішили відкласти. У висліді – важливе починання Нереалізовані суспільного звучання залишилося нереа- видавничі проєкти лізованим. А зібрана частина матеріалів Брак матеріальних засобів та орга- так і залягла в архіві організації в очіку- нізаційні неув’язки стали на перепоні ванні, що колись знайдеться небайдужий втілення низки цікавих і цінних з істо- дослідник, якого це може зацікавити. ричного боку проєктів. Детальніше про З приводу невдачі із цим важливим один із них – пропам’ятну книгу «Табори видавничим задумом його ініціатори полонених 1 УД УНА у Великій Брита- писали згодом так: «На жаль, незважа- нії», якій не судилося побачити світ. ючи на постійні заклики і прохання до Задум виник наприкінці 60-х років. різних осіб, а головно колишніх комен- Суть: зафіксувати для наступних по- дантів таборів, культурно-освітніх ре- колінь житейські історії дивізійників, ферентів та різних діячів, котрі могли показати умови та обставини, в яких б дати до цієї про­па­м’ятної книги різні гартувалися їхні характери, виокремити матеріали, а зокрема написати про жит- деталі та приклади, які освітлювали їх- тя воєннополонених 1 УД УНА в тих та- ній патріотичний і громадянський чин, борах, лише незначне число таких осіб що припав до душі багатьом [8, с. 39]. відгукнулося на наші заклики й у висліді Головна управа ОБВУ прийняла з заплянованої акції зібрано лише певну цього питання окрему ухвалу. Незаба- частину потрібних матеріялів, а також і ром у кількох еміграційних газетах пу- світлин» [8, с. 40]. блікується звернення, яке адресувалося Виникають запитання: передусім українським священикам, ко- – чому переважна більшість диві- лишнім комендантам таборів, культур- зійників на заклик ініціативної групи з но-освітнім референтам, старшинам, побратимської організації записати свої підстаршинам і всім колишнім воякам спогади для майбутньої книги про шлях Першої української дивізії. Їх закликали дивізії відбулася здебільшого мовчан- надсилати до управи будь-які матеріали ням?; за цією темою – спомини, світлини, та- – чому не захотіли зафіксувати для борові публікації, газети, листівки. Був історії розповіді про омріяний і реально розроблений спеціальний запитальник, втілений власний шлях розуміння своєї який розіслали на адреси майже сотні місії і призначення в те страшне воєнне конкретних осіб. Планувалося долучити лихоліття, яке довелося пережити?

202 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

Низка зустрічей автора у Великій дивізії до Італії, надсилали листи під- Британії з колишніми дивізійниками в тримки, навіть незначні грошові пере- час пошуку матеріалів до написання цієї кази. Однак із часом взаємини почали статті та читання пізнішої мемуарної лі- послаблюватися. Відповідь цьому знахо- тератури з означеної проблематики да- димо в спогадах колишнього дивізійни- ють коротку й однозначну відповідь на ка Володимира Гоцького: «Бо наші брати ці запитання: тоді вони все ще боялися за морем, часто навіть і близька родина, говорити правду. не могли зрозуміти, як це ми могли «по- На це було щонайменше три причини. магати» німцям. Почалися гострі докори Перша: загроза бути репатрійовани- нам, а то й заклики, що ми повинні вер- ми «на родіну». Упродовж кількох років татися додому. Доляри порідшали» [5, по завершенні Другої світової війни Ста- с. 161]. лін неодноразово домагався від уряду Великої Британії видачі всіх полонених Перші видання Першої дивізії Української Національної про долю дивізійників Армії до СРСР. Відразу з устаткуванням Було б неправильно стверджувати, табору в Ріміні туди стали навідуватися що колишні вояки Першої дивізії Укра- радянські офіцери з метою виявлення їнської Національної Армії на початко- походження українських вояків та від- вому етапі еміграції на цю тему взагалі правки їх до родин. При цьому давали- нічого не публікували. Лише на шпаль- ся обіцянки «списування» їхнього «зло- тах друкованої газети «Життя в Таборі» чину» проти радянської влади за умов (Ріміні) можна віднайти десятки матері- чесної праці поворотців на об’єктах со- алів з конкретною документалістикою. ціалістичного будівництва. Такі ж наві­ З’явилися на ту пору вже й перші дини продовжувалися і в 1947 році, коли книжки. Щоправда, про шлях, пройде- українські військовополонені рішенням ний дивізійниками, в них ішлося в ху- уряду Великої Британії були перевезені дожній формі. Але й тут міститься не- до цієї країни й організовано поселені на мало реальних прізвищ і по­в’я­за­них із рік у відповідних таборах. ними фактів. Не можна обійти увагою в Друга: боязнь того, що опублікова- цьому контексті першу друковану збірку ні на Заході спогади могли використати поезій молодого й талановитого дивізій- більшовицькі опричники в підрадян- ника, одного з творців таборової преси ській Україні для подальших арештів та Андрія Легіта «За дротами». Книга, до висилки як політично ненадійних в си- якої увійшло краще з написаного упро- бірські табори ГУЛАГу близьких і роди- довж 1945–1948 років, побачила світ чів таких авторів. накладом 1000 примірників коштом ав- Третя: прохолодне ставлення старої тора. А присвятив він цю свою працю де- заокеанської української еміграції до сятиліттю звільнення із полону колиш- полонених дивізійників. Багато з табо- ніх вояків, так званих «рімінівців», та ровиків у Ріміні, що були вихідцями пе- пам’яті полеглих побратимів. До одного реважно із західноукраїнських областей, з віршів «Могила», замість посвяти, вріз- мали в США та Канаді родичів. Ті на по- кою подана витинка з газети «Життя в чатку, довідавшись про переміщення Таборі» (число від 3 березня 1946 року),

Українознавство №4 (77) 2020 203 УКРАЇНА І СВІТ

де йдеться про смерть на чужині одно- Британський уряд мав прийняти рі- го молодого дивізійника: «У дорозі до шення про надання цим колишнім укра- німецького шпиталю в Цезені помер їнським полоненим громадянства після на скрут кишок стрілець Максименко річної адаптації в таборах із метою вико- Микола, уроджений 5.04.1924 в Єлиса- ристати їх як робітників двох найбільше ветграді (Кіровоград). Замітне, що по- запущених війною галузей – рільництва переднього дня німецький шпиталь не та текстильної промисловості. прийняв його, все як хворого» [11, с. 45]. З огляду на те, що чужа, переважно Окремі зібрані про дивізію матеріали московська, пропаганда добре постара- також були оприлюднені. У розпороше- лася, щоб сформувати в британському ному вигляді їх можна знайти, скажімо, суспільстві негативну думку про україн- в підшивках деяких діаспорних видань. ців, колишнім воякам варто було за цей Ось, для прикладу, цей, що потрапив на своєрідний випробувальний термін не очі автора цих рядків під час вивчення лише змінити таку думку, а й здобути до історії журналу «Сурмач». Публікація себе прихильність суспільства. без підпису. А це явно вказує на те, що Цінність цього невеликого за обся- рукопис взято саме з теки «Бувші воя- гом архівного документа в тому, що в ки» цього нереалізованого видавничого ньому показано, як це робилося. проєкту. Публікація називається «Бувші Власне, українським хлопцям і чо- вояки 1УД УНА – полонені в Англії». ловікам на новому місці переселення не За даними цього документа, у травні довелося нічого вигадувати – вони орга- 1947 року перевезено до Великої Брита- нізували свій побут на зразок того, який нії з табору полонених у Ріміні (Італія) вони ж усталили в Ріміні і яким ще тоді 8528 колишніх вояків дивізії «Галичина» приємно подивували англійців, що їх Української Національної Армії. Їхній охороняли. полон продовжувався у таборах Великої У кожному зі згаданих вище таборів Британії до жовтня 1948 року [1, с. 7–8]. були організовані передусім курси з ви- За станом на грудень 1947 року укра- вчення англійської мови, також курси їнці-полонені були розміщені в таких для здобуття різних фахових навичок, таборах (цифрами позначена кількість створювалися відділи «Просвіти». Далі – осіб): Амсфілд (Шотландія) – 963, Шеф- більше: налагоджуються виклади (влас- філд (Йоркшир) – 78, Брайтон-Селбі ними силами) двох народних універси- (Йоркшир) – 165, Дісс (Норфолк) – 793, тетів, засновуються бібліотеки (у деяких Брейнтрі (Ессекс) – 593, Брейнтрі-Бірч кількість книг сягала понад тисячу), по- (гостел) – 530, Морбі-Татершал (Лінкс) – чинають виходити в світ таборові газе- 748, Сліфорд, Горблінг (Лінкс) – 918, ти. У семи таборах «заговорило» укра- Факенгам (Норфолк) – 1001, Бері (Нор- їнською мовою радіо. До цього слід фолк) – 717, Шегбороу Парк (Стаффс) – додати активну роботу 12 аматорських 84, Веллінгборо (Лінкс) – 689, Набурн – гуртків, 8 хорів, 24 футбольних команд. 75, Редгрейв Парк (Норфолк) – 55, Концерти створеного Євгеном Пасікою Тал­гарт (Бреконшир) – 4, Лангар хору «Бурлака» з успіхом проходили (Ноттс) – 638, Думфрізшир (Шотлан- спочатку лише в таборах, а згодом цей дія) – 438 [1, с. 7–8]. колектив став частіше виступати перед

204 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

англійською публікою. За даними довід- Проминуло рівно двадцять років ки, таких концертів упродовж року було від тієї невтіленої ініціативи створення організовано понад 200. книги. Вона б і залишилася назавжди Згодом з концертами поза межами забутою, якби волею долі (і це цілком таборів стали виступати й учасники хо- очевидно) її не оживив у несподіваний рів «Славута» (керівник В. Гаврилюк), спосіб один із колишніх дивізійників хор із Горблінгу (керівник Б. Будний). Володимир Гоцький. На долю цього У таборі Таттершал відроджував ще не- простого сільського хлопця з-під Пере- забуту славу «Рімінівський український мишля випало пройти той сповнений театр»; у таборі 16 – симфонічний ор- величі й трагізму шлях народженої в кестр, таборі 17 – джазова група, таборі муках непростого вибору десятків тисяч 80 – балетна група, яку заснував і успіш- українських юнаків між двома окупан- но провадив Іларіон Кушніренко. тами нашої Батьківщини (гітлерівським Більшість українців були віруючими, Берліном і комуно-більшовицькою Мо- тому чи не в кожному таборі були об- сквою) Української дивізії – від німець- ладнані каплиці, самі малювали для них кого Нойгамера через Словаччину, Ав- образи, виготовляли хоругви та інше стрію, Словенію, Італію до Англії. церковне начиння для богослужбових Наприкінці 80-х років, уже в поваж- відправ. ному віці, він приніс до Головної управи Серед колишніх вояків виявилося ОБВУ свою багаторічну, самостійно на- немало творчо обдарованих особистос- писану працю – рукопис спогадів про тей – поетів, музик, співаків, танцюрис- свій шлях дивізійника і про часи пере- тів, малярів, майстрів художнього слова. бування в таборах полонених вояків і на І кожен не розгубив ті Богом дані талан- території Італії, і по переїзді до Великої ти в суворих реаліях таборової дійснос- Британії. Отож вийшла широка, жива і ті, а зміг сповна проявити їх саме там. цікава розповідь про той шлях, який ра- Варто лише згадати про успіх пересув- зом із ним пройшли понад вісім тисяч них мистецьких виставок, які відвідали його побратимів. понад десять тисяч англійців. Управа ОБВУ охоче відгукнулася на І ще про один набуток таборового пропозицію автора видати друком спо- життя: там зароджувалося багато гро- гади спільним коштом. Книга споминів мадських ініціатив, втілювалися перші Володимира Гоцького «На другому ета- доброчинні акції. Скажімо, в Шеффілді пі» побачила світ у Лондоні 1990 року 1948 року створили Ініціативний Комі- накладом автора й Об’єднання Бувших тет Допомоги Хворим, до якого увійшли Вояків Українців у Великій Британії. В сотник Длябога, хорунжі Максим’юк, передмові до неї від імені управи було В. Голинський, доктор Фундюк. У Таттер- наголошено на такому: «Ці спогади ці- шалі постало організаційне бюро з відро- каві й колоритні різнорідними подіями, дження знищеної більшовиками в рідно- персонажами, широким описом і від- му краї Спілки Української Молоді, куди дзеркаленням життя дивізійників-та- увійшли М. Шкавритко, І. Федчиняк, борян, що їм довелося фізично тяжко М. Гринюк, В. Олеськів. Незабаром у та- працювати, а водночас вони, сповнені борах було засновано 42 осередки СУМу. наснагою, розгортали буйне громадське

Українознавство №4 (77) 2020 205 УКРАЇНА І СВІТ

і культурне життя з відданістю і жерт- П. Полтави, О. Горнового, У. Кужеля, венністю, разом з вояками-українцями з Д. Маївського. На другому етапі – ви- польської і німецької армій та переміще- дання документів УГВР, ЗЧ УПА та ОУН ними українцями-робітниками з Німеч- в Україні. Одночасно розпочали й таку чини та Австрії, творили основи україн- працю: організування написання спо- ського організованого життя у Великій гадів колишніх вояків УПА та збирання Британії, оцю нашу «мініятюрну Украї- фондів на їх публікацію [12, с. 44]. ну». І, мабуть, правдиве було при­слів’я, Один із кращих взірців успішного що «Дивізія багато більше зробила для втілення цього благородного проєкту – української національної справи, пере- бездоганна з точки зору редакційно-ви- буваючи в полоні, ніж у кривавих боях давничої роботи та поліграфічного ви- на східному фронті» [7, с. 5–6]. конання книга спогадів Вольфа-Дітріха Успіх спогадів Володимира Гоцького Гайке «Українська дивізія «Галичина»: заохотив автора до написання перед­ історія формування і бойових дій у історії перебування колишніх вояків 1943–1945 роках» [4]. З ґрунтовною пе- дивізії «Галичина» у Великій Британії – редмовою В. Кубійовича і за фінансово- їхній дворічний побут в італійському го сприяння Братства колишніх вояків таборі Ріміні англійської зони окупації Першої Української дивізії УНА (Ка- упродовж 1945–1947 років. Як другий нада) книга побачила світ 1970 року як том споминів книга під назвою «З Пере- 118-й том «Записок Наукового товари- мишля до Ріміні» була надрукована, та- ства ім. Шевченка» та спільне видання кож за сприяння ОБВУ, в Лондоні 1992 об’єд­на­ного українства у вісі «Торонто – року [6, с. 220]. Париж – Мюнхен». Потреба видання книжок про націо­ Думку про непізнаний ще в Україні нально-визвольну боротьбу українців феномен дивізії «Галичина» варто під- під час Другої світової війни та по її за- силити ще однією тезою, яка належить кінченні була актуальною не лише серед відомому діаспорі досліднику Василе- самих колишніх вояків УПА чи Першої ві Веризі: «Дивізія «Галичина» – Перша Української Національної Армії, а й Українська Дивізія Української Націо- всього українства. В унісон із спробами нальної Армії з часів Другої світової вій­ українців Великої Британії заповнити ни мала на меті боротися з московсько- цю лакуну історичної правди робили це, совєтським імперіалізмом, який наніс зокрема, й земляки в Канаді. Про низку таку жахливу шкоду українському на- втілених у цій темі видавничих проєктів родові. Однак силою воєнних обставин дізнаємося з повідомлення про з’їзд ко- ця Дивізія відіграла більшу політичну лишніх вояків УПА в Канаді, вміщеному ролю, ніж мілітарну, у боротьбі з наїзни- в мюнхенському журналі «Український ками України, будучи за дротами у бри- Самостійник». тійському таборі воєннополонених» [2]. Так, у Вінніпезі наприкінці 50-х ро- ків серед українських емігрантів було Висновки проведено збір коштів для започатку- 1. Нагальну потребу українських емі- вання серії видань із цієї проблематики. грантів започаткувати видання на Бри- Первинно планувалося видати твори танських островах українських книжок

206 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Тимошик М. Об’єднання Бувших Вояків Українців...

і періодичних видань власними силами ЛІТЕРАТУРА спонукали два головних чинники: духов­ 1. Бувші вояки 1 УД УНА – полонені в ний голод вимушених скитальників та Англії. Сурмач. 1957. Ч. 3(8). С. 7–8. чуття обов’язку кращих їхніх представ- 2. Верига В. Під сонцем Італії: Вояки ди- ників перед вимушено полишеною Бать- візії «Галичина» – Першої Української дивізії Української Національної Армії в Бритій- ківщиною. ському таборі полонених «5Ц» у Беллярії, 2. Загальну картину книговидавни- Італія, червень – жовтень 1945. Торонто – чого руху українців на теренах Великої Нью-Йорк – Париж – Сідней, 1984. С. 7. Британії упродовж десятиліть творили 3. Вступне слово. Альманах ОБВУ. Лон- не професіонали з дипломами редакто- дон, 1964. С. 5. рів, журналістів чи друкарів, а залюбле- 4. Гайке Вольф-Дітріх. «Українська диві- ні в книгу і слово ентузіасти. Саме такі, зія «Галичина»: історія формування і бойо- як ніхто, розуміли місійну роль укра- вих дій у 1943–1945 роках» / передм. В. Ку- їнського друкованого слова на чужині, бійовича. Торонто – Париж – Мюнхен, 1970. його виняткове значення в об’єднанні 288 с. 5. Гоцький В. З Перемишля до Ріміні. громади. Спомини. Лондон, 1992. С. 161. 3. Серед зареєстрованих у Великій 6. Гоцький В. З Перемишля до Ріміні. Британії громадських організацій з пра- Спомини. Том 2. Лондон: Вид-во ОБВУ, 1992. вами видавничої діяльності до числа 220 с. найпомітніших, після «Книгарні і Ви- 7. Гоцький В. На другому етапі. Споми- давництва Союзу Українців у Великій ни. Лондон, 1990. С. 5–6. Британії» та «Української Видавничої 8. Діяльність ОБВУ в 1964–1978 роках. Спілки», можна віднести Організацію Альманах ОБВУ. Вип. 2. Лондон, 1980. Бувших Вояків Українців у Великій Бри- 9. Етнографічна мапа Південно-Західної танії. Це була третьою за потужністю України (Галичина). Сурмач. 1955. Ч. 4. С. 32. 10. Звернення Президії Головної Ви- в друкарській справі об’єднана­ група звольної Ради (УГВР) та Головної Команди українців. Української Повстанської Армії (УПА) до 4. З маркою цього видавництва поба- українських вояків на чужині. Альманах чили світ 64 видання. Перше датується ОБВУ. Лондон, 1964. С. 14. 1949 роком, останнє – 1997-м. Стабільна 11. Легіт А. За дротами. Лондон, 1958. робота (щороку від чотирьох до шести С. 45. книг) припадає на 50-ті – початок 60-х 12. М. Ф. З’їзд колишніх вояків УПА в років. Далі, до 1997 року, – по одній-дві Канаді. Український самостійник. 1959. Ч. 9 книги на рік. За видами їх можна умовно (вересень). С. 44. розділити на такі групи: військово-іс- 13. Томків В. Історія діяльности ОБВУ. 1949–1964. Альманах ОБВУ. Лондон, 1964. торичні нариси та лекції; збірники ма- С. 27. теріалів; книжкові видання; альманахи. За тематичним напрямком: спогади ко- REFERENCES лишніх учасників визвольних змагань; 1. Former Soldiers of the 1st UD UNA: Pris- мемуари про формування та бойовий oners in England. (1957). Surmach, Vol. 3 (8), шлях Першої дивізії Української Націо­ pp. 7–8. [in Ukr.] нальної Армії; документи з діяльності 2. VERYHA, V. (1984). Under the Italian організації. Sun: Soldiers of the “Galicia” Division – the First

Українознавство №4 (77) 2020 207 УКРАЇНА І СВІТ

Ukrainian Division of the Ukrainian National 8. Activities of AFUS in 1964–1978. (1980). Army in the British Prisoners of War Camp “5C” Almanakh OBVU, Vol. 2. London. [in Ukr.] in Bellaria, Italy, June–October 1945. Toronto – 9. Ethnographic Map of Southwestern Ukraine New York – Paris – Sydney, p. 7. [in Ukr.] (Galicia). (1955). Surmach, Vol. 4, p. 32. [in Ukr.] 3. Introductory Word. (1964). Almanakh 10. Address of the Presidium of the Supreme OBVU. London, p. 5. [in Ukr.] Liberation Council (UHVR) and the Supreme 4. Volf-Ditrikh, H. (1970). “Ukrainian Command of the Ukrainian Insurgent Army Division ‘Galicia’: The History of Formation and (UPA) to Ukrainian Soldiers Abroad. (1964). Hostilities in 1943–1945”. Toronto – Paris – Mu- Almanakh OBVU. London, p. 14. [in Ukr.] nich, 288 p. [in Ukr.] 11. Lehit, A. (1958). Behind the Wires. 5. Hotskyi, V. (1992). From Przemyśl to London, p. 45. [in Ukr.] Rimini. Memoirs. London, p. 161. [in Ukr.] 12. M. F. (1959). Congress of Former UPA 6. Hotskyi, V. (1992). From Przemyśl to Soldiers in Canada. Ukrainskyi samostiinyk, Rimini. Memoirs. Vol. 2. London: AFUS Pub- Vol. 9 (September), p. 44. [in Ukr.] lishing House, 220 p. [in Ukr.] 13. TomkIv, V. (1964). History of AFUS. 7. Hotskyi, V. (1990). At the Second Stage. 1949–1964. Almanakh OBVU. London, p. 27. [in Memoirs. London, pp. 5–6. [in Ukr.] Ukr.]

Представники різних хвиль української еміграції їха- ли на чужину з на­дією знайти там порятунок із безвихо- ді житейських обставин і кращу долю. Потрапивши в чуже оточення, не знаючи тамтешніх законів, звичаїв та мови, будучи в переважній більшості малописьменними, розпо- рошеними на великих відстанях, вони потребували доброго і надійного порадника, учителя, носія бодай якоїсь інфор- мації про рідну сторону, чогось такого, що могло б їх про- свіщати і об’єднувати. Таку роль перебрали на себе перші друковані періодичні органи та книги.

208 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.219227 XXIII ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ «УКРАЇНОЗНАВСТВО В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ, НАУКИ, ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ» (НДІУ, м. Київ) Від початку свого заснування у Згідно з наказом директора НДІУ 1992 р. одним із важливих напрямків № 17 від 18.08.2020 р. був сформований наукової діяльності НДІУ щодо впрова- організаційний комітет конференції (го- дження українознавства у гуманітарний лова оргкомітету к. і. н. С. Наливайко, простір сучасної України є проведення заступник голови д. і. н. П. Гай-Нижник). міжнародних та всеукраїнських науко- До оргкомітету увійшли: помічник ди- во-практичних конференцій. ректора Г. Богданович, д. і. н., завідувачка Проте останнім часом з різних при- відділу історичних пам’я­ ­ток І. Ворончук, чин такі наукові заходи стали про- к. і. н., завідувачка відділу освітніх техно- водитися нерегулярно. Попередня логій та популяризації українознавства Все­українська наукова конференція О. Газізова, завідувачка відділу кадрів «Ідейно-філософські та со­ці­яль­ні кон- І. Дорошенко, к. і. н., завідувачка відді- цепти мобілізації українства середини лу історичних студій І. Краснодемська, ХІХ – початку ХХ ст.» (до 170-річчя д. філос. н., завідувач відділу військово- Кирило-Мето­діївського братства), ор- патріотичного виховання В. Крисаченко, ганізована НДІУ, відбулася 20 жовтня головний бухгалтер Л. Потапенко, заві­ 2016 р., тобто 4 роки тому. Ідея нещодав- дувачка відділу інформаційного забезпе- но обраного директора НДІУ С. Нали- чення та наукових комунікацій Т. Ренке, вайка відновити регулярне проведення к. філос. н., завідувач відділу філософії таких наукових форумів була підтрима- та геополітики О. Самарський, к. і. н., на науковим колективом Інституту. завідувач відділу української етнології

Українознавство №4 (77) 2020 209 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Ю. Фігурний, д. ­філол. н., завідувач від- соціально-політичної історії Інституту ділу української філології А. Ціпко. політичних і етнонаціональних дослі- Оргкомітет провів низку засідань, джень ім. І. Ф. Кураса НАН України, про- на яких обговорювалися напрямки ро- відного наукового співробітника відділу боти конференції, змістовне наповнен­ освітніх технологій та популяризації ня та формат її проведення. Оцінивши українознавства НДІУ Т. Бевз «Україн- наявні загрози, в складних умовах пан- ська ідентичність і національна безпека демії коронавірусу роботу конференції у викликах сьогодення». Доповідачка вирішено було провести за один день з проаналізувала збереження і розвиток обов’язковим врахуванням рекоменда- українського народу в контексті націо- цій, зазначених у розпорядженні Кабіне- нальної безпеки України у ХХІ столітті. ту Міністрів України від 22 липня 2020 р. Логічним продовженням осмислен- № 641. У м. Києві заборонялися масові ня зазначених проблем стала доповідь заходи в освітніх та наукових закладах «Формування цивілізаційної ідентич- за участю понад 20 осіб. ності українства» д. і. н., професора ка- 20 жовтня 2020 р. о 10 годині, після федри архівознавства та спеціальних реєстрації учасників конференції, відбу- галузей історичної науки Київського на- лося урочисте її відкриття. До присутніх ціонального університету імені Тараса звернувся директор НДІУ С. Наливайко, Шевченка Я. Калакури, який наголосив, який відзначив важливість проведення що в основі цивілізаційної ідентичності таких щорічних наукових заходів для є загальнолюдські цінності, а українство української гуманітаристики загалом та не є виключно східноєвропейським про- українознавства зокрема. Він наголосив явом, – це світове явище. на тому, що конференція має стати май- Д. і. н., заступник директора НДІУ данчиком для обміну думками. С. На- П. Гай-Нижник виголосив доповідь ливайко зачитав вітальне слово учасни- «Становлення та розвиток українознав­ кам конференції директора-засновника ства в Українській Державі 1918 р.», НДІУ, голови Громадської ради з питань зосере­див­ши увагу на знаходженні ймо- розвитку НДІУ академіка П. Кононенка вірного місця загибелі одного з організа- з побажаннями плідної роботи та науко- торів т. зв. «Листопадового зриву» Д. Ві- вих досягнень на ниві українознавства. товського. На прохання Ю. Фігурного Пленарне засідання тривало до 14.00. конкретизувати здобутки на ниві украї- З доповіддю «Проблема походження сло­ нознавства за час існування Української в’ян у поточній освітній та популяри- Держави генерала П. Скоропадського заційній парадигмі» виступив С. Нали- виступаючий розповів про впроваджен- вайко, в якій зазначив, що це питання ня українознавства у гуманітарну сферу недостатньо висвітлене в науковому дис- тогочасного українського суспільства. курсі, оскільки є наявний конфлікт па- Д. і. н., доцент, завідувачка відділу радигм, спротив одних міфів і творення історичних пам’яток НДІУ І. Ворончук інших та відсутність у цих концептах ар- виступила з доповіддю «Сучасний стан хіважливого індоєвропейського чинника. українознавчих досліджень ранньо- Наступною була доповідь д. і. н., го- модерної доби: проблеми і перспекти- ловного наукового співробітника відділу ви», у якій підсумувала історіографічні

210 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Фігурний Ю., Чирков О. ХХІІІ Всеукраїнська...

напрацювання українських медієвістів. про досвід збереження і популяризації Відзначено праці д. і. н. М. Довбищенка, українського традиційного кобзарства який доклав чималих зусиль для дослі- Слобожанщини серед учнівської молоді, дження ранньомодерної доби в Україні. що сприяє національно-патріотичному Д. політ. н., провідний науковий спів- вихованню громадян України. робітник відділу соціально-політичної Д. філол. н., завідувач відділу україн- історії Інституту політичних і етнонаціо- ської філології НДІУ А. Ціпко виголосив нальних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН доповідь «Текстовий досвід інформа- України В. Яремчук виголосив доповідь ційно-комунікативного стратегіювання «До проблеми формування та транс- в українському культуротворенні», де формації ідентичностей та цінностей проаналізував методику дослідження регіональної політичної еліти України наративів, які сприяють покращенню (на прикладі Івано-Франківської облас- комунікації між українцями в контексті ті)», де відзначив, що місцева політична глобалізаційних викликів. і бізнес еліта Івано-Франківщини не має Педагог-організатор-методист, вчи- стійких переконань і постійно змінює телька українознавства вищої категорії свою політичну орієнтацію залежно від гімназії № 59 імені О. М. Бойченка м. Ки- переможців на загальноукраїнському єва Л. Грабовська у доповіді «Україно­ рівні. Це шкодить суспільно-політично- знавство – невід’ємна складова освітньо- му розвитку регіону та України загалом. го процесу гімназії (з досвіду роботи)» Вчитель історії та предмета «Захист поділилася власними напрацюваннями України» Олексіївської ЗОШ І–ІІІ сту- з впровадження українознавчої компо- пенів Краснокутської районної ради ненти в навчально-освітній процес од- Харківської області Ю. Свистун висту- нієї з київських гімназій. пив із доповіддю «Українознавче до- К. і. н., завідувач відділу української слідження учнівської молоді: методика етнології НДІУ Ю. Фігурний у доповіді підготовки, проведення та презентації «Характер та перебіг етнокультурних про- (на прикладі роботи з утривалення іс- цесів в українському суспільстві в умовах торичної пам’яті щодо українського тра- інформатизації, глобалізації, інтеграції диційного кобзарства)», у якій розповів України до міжнародних європейських

Українознавство №4 (77) 2020 211 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

та євроатлантичних структур» відзначив А. Сидоренка «Українознавчий напря- великий вплив на українські етнокуль- мок у культурно-науковій діяльності турні процеси пострадянського минуло- української військової еміграції міжво- го та активну присутність Російської Фе- єнного періоду ХХ ст.». дерації в українському етнокультурному На секції № 2 «Українознавчий ви- просторі, а саме – злочинну діяльність мір етнокультурних процесів на зем- адептів «русского мира». лях України» (модератор д. і. н., доцент, К. і. н., завідувачка відділу освіт- заві­дувачка відділу історичних пам’я­ток ніх технологій та популяризації украї- НДІУ І. Ворончук) учасники заслухали нознавства НДІУ О. Газізова у доповіді доповіді: молодшого наукового спів- «Методологічні підходи до викладання робітника відділу історичних пам’яток­ курсу «Українознавство» в сучасному НДІУ М. Воробей «Образ Речі Поспо- освітньому процесі» розповіла про на- литої у підручниках для вищих навчаль- працювання і здобутки у впровадженні них закладів історичних та гуманітарних українознавства в навчально-освітній факультетів»; наукового співробітника процес Нової української школи. відділу історичних пам’яток НДІУ І. Гу- Друга частина конференції відбулася люка «Статус української шляхти у річ- у форматі секційних засідань та круглого посполитському суспільстві (осмислю- столу. На засіданні секції №1 «Україно­ ючи польську історіографію XIX – 30-х знавчі проблеми національного держа- років – XX ст.)»; д. і. н., доцента, стар- вотворення» (модератор к. і. н., завіду­ шого наукового співробітника відді- вачка відділу історичних студій НДІУ лу історичних пам’я­ток НДІУ М. Дов­ І. Краснодемська) заслухано доповіді: бищенка «Проблема «простої руської» к. і. н., провідного наукового співробіт- мови в освіті й науці в першій половині ника відділу історичних студій НДІУ XVII ст. за творами Касіяна Саковича»; А. Іванця «Кримське питання в україн- к. і. н., старшого наукового співробіт- сько-російських взаєминах початків ХХ ника відділу української етнології НДІУ та ХХІ ст.: порівняльний аспект»; к. і. н., О. Семенової «Феномен «радянськос- завідувачки відділу історичних студій ті» у конструюванні національної іден- НДІУ І. Краснодемської «Ставлення тичності українців: історіографічний діячів повстанського руху та політич- огляд»; наукового співробітника відділу них партій Правобережної України до української етнології НДІУ О. Чиркова українсько-польського військово-полі- «Система чинників збереження і роз­ тичного союзу 1920 р.»; к. і. н., доцента витку української та кримськотатарської кафедри суспільних дисциплін та мето- етнокультурної самобутності»; к. і. н., дики їх викладання Чернігівського об- старшого наукового співробітника від- ласного інституту педагогічної освіти ділу української етнології НДІУ О. Ша- імені К. Д. Ушинського Л. Нестеренко курової «Вплив етнічної ідентичності «Культурне життя Чернігівщини у пе- на збереження та розвиток української ріод нацистської окупації 1941–1943 рр. етнокультурної самобутності». (за матеріалами преси)»; аспіранта ка- На засіданні секції № 3 «Інформацій- федри світового українства історичного но-комунікативний та філософсько-іден- факультету КНУ імені Тараса Шевченка тифікаційний виміри культуротворчого

212 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Фігурний Ю., Чирков О. ХХІІІ Всеукраїнська...

досвіду української спільноти» (модера- «Українська соціологія за радянських ча- тор д. філол. н., завідувач відділу україн- сів: існування попри можливості»; к. фі- ської філології НДІУ А. Ціпко) були за- лос. н., завідувача відділу філософії та слухані доповіді: молодшого наукового геополітики НДІУ О. Самарського «Сві- співробітника відділу української філо- тоглядно-методологічні підвалини твор- логії НДІУ Н. Безсмертної «Особ­ливості чості В. Вернадського у контексті роз­ української мови новинних сайтів укра- витку західноєвропейської філософської їнського Інтернет-сегменту»; к. філол. н., думки»; к. і. н., старшого наукового спів- доцента кафедри української мови, літе- робітника відділу української філології ратури та культури факультету лінгвіс- НДІУ О. Хоменка «Дилеми спільнотної тики КПІ ім. Ігоря Сікорського С. Дени- ідентичності українців в інтелектуаль- сюка «Внесок Ю. Шевельова у розвиток ному просторі українознавства початку україно­знавчих досліджень у середовищі ХІХ ст.»; к. політ. н., наукового співро- Мистецького українського руху (1945– бітника відділу соціально-політичної 1948)»; к. і. н., старшого наукового спів- історії Інституту політичних і етнона- робітника відділу соціально-політичної ціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса історії Інституту політичних і етнона- НАН України А. Ясінської «Регіональна ціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса політична еліта Львівщини: особливості НАН України М. Горбатюка «Станов- становлення (1990–2019 рр.)». лення регіональної політичної еліти Він­ На засіданні секції № 4 «Україно­ ниччини (1991–2019 рр.)»; к. і. н., стар- знавство в системі освіти і науки: про- шого наукового співробітника відділу блеми та перспективи» (модератор української філології НДІУ Т. Куцаєвої к. і. н., завідувачка відділу освітніх техно- «Дослідження Ф. Вовка про українство: логій та популяризації українознавства Добруджа в контексті набутків вітчиз- О. Газізова) були оприлюднені доповіді: няного україно­знавства»; к. соц. н., до- к. ­філос. н., завідувачки сектору автор- цента, докторанта факультету соціології ського педагогічного новаторства відді- Київського національного університету лу інноваційної діяльності та дослідно- імені Тараса Шевченка, старшого на- експериментальної роботи Державної укового співробітника відділу філосо- наукової установи «Інститут модерніза- фії та геополітики НДІУ К. Настоящої ції змісту освіти», старшого наукового

Українознавство №4 (77) 2020 213 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

співробітника відділу освітніх техно- ідентичності учнівської молоді»; вчи- логій та популяризації українознавства тельки історії та українознавства спеціа- НДІУ С. Бойко «Освіта як інструмент лізованої школи І–ІІІ ступенів з поглиб­ вибору цінностей у збереженні україн- леним вивченням української мови та ської ідентичності»; директора Львів- літератури № 273 м. Києва Т. Лавренчук ської української гуманітарної гімназії «Формування ключових компетентнос- імені Олени Степанів з поглибленим тей учнів засобами українознавства в вивченням українознавства та англій- закладах загальної середньої освіти»; ської мови Л. Василишин та заступника директора Львівської української гума- директора з навчально-виховної робо- нітарної гімназії імені Олени Степанів ти Львівської української гуманітарної з поглибленим вивченням українознав- гімназії імені Олени Степанів з поглиб­ ства та англійської мови Л. Василишин, леним вивченням українознавства та заступника директора Л. Дзюбинської, англійської мови Г. Строгуш «Міжна- вчителів української мови та літератури родне співробітництво як вагома скла- І. Нисевич, Д. Гришканич «Використання дова організації освітнього процесу на українознавчих знань на уроках україн- базі Львівської української гуманітарної ської мови та літератури, християнської гімназії імені Олени Степанів з поглиб­ етики як вагомий інструмент у вихованні леним вивченням українознавства та національно свідомої особистості»; вчи- англійської мови»; вчительки фізичної тельки музичного мистецтва М. Старо- культури Львівської української гума- сти, вчителя англійської мови І. Коваль- нітарної гімназії імені Олени Степанів чука Львівської української гуманітарної з поглибленим вивченням українознав- гімназії імені Олени Степанів з поглиб­ ства та англійської мови Н. Вітошинської леним вивченням українознавства та «Використання українознавства на уро- англійської мови «Роль Олександра Ко- ках фізичної культури»; к. і. н., старшого шиця у формуванні іміджу української наукового співробітника відділу науко- музики початку ХХ століття»; вчительки вого і навчально-методичного забезпе- історії Бучанської Української гімназії чення освіти у Новій українській школі І. Стойчик «Україноціннісні засади фор- Державної наукової установи «Інститут мування громадянських та соціальних модернізації змісту освіти» О. Гурської компетентностей учнівської молоді»; ди- «Конкурс посібників «Шкільна бібліоте- ректора Бучанської Української гімназії ка»: українознавча складова»; методист- Л. Сторожик «Українознавче наповнення ки кабінету координаційно-методичної освітніх галузей у процесі формування діяльності Львівського обласного ін- патріотичних якостей учнів»; заступни- ституту післядипломної освіти М. Де- ка директора Г. Харатон, учительки мате- ленко «Козацька педагогіка як вагомий матики М. Критович, учительки біології інструмент упровадження українознав- Л. Гуцул, учительки фізики Г. Кузьмак чих знань в освітній процес»; наукового Львівської української гуманітарної гім- співробітника відділу освітніх техно- назії імені Олени Степанів з поглибленим логій та популяризації українознавства вивченням українознавства та англій- НДІУ А. Кононенко «Культурно-смисло- ської мови «Використання українознав- ві пріоритети формування національної чих знань у процесі вивчення точних

214 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Фігурний Ю., Чирков О. ХХІІІ Всеукраїнська...

наук»; к. і. н., доцента кафедри педагогіки пріоритети консолідації українського сус- і методики навчання української та іно- пільства: релігійний чинник»; наукового земної мов Національного педагогічно- співробітника відділу української етно- го університету імені М.П. Драгоманова логії НДІУ О. Чиркова «Московський па- М. Чабайовської «Підготовка майбутніх тріархат проти автокефалії українського учителів початкової школи до формуван- пра­во­слав’я: шляхи подолання антагоніз- ня національно-культурної ідентичності му». Відбулася плідна дискусія щодо ролі молодших школярів»; вчителя географії Української держави у досягненні між- Джурівського ліцею Івано-Франківської конфесійного взаєморозуміння. області Р. Чобана «Українознавчі курси в На підсумковому пленарному засі- структурі шкільної географічної освіти». данні були заслухані звіти модераторів На круглому столі «Міжконфесій- секцій та круглого столу, які відзначили ний діалог в Україні: екуменічний дос­ актуальність та ґрунтовність доповідей, від» були заслухані доповіді: д. філос. н., активність учасників в обговоренні ва- професора, завідувача відділу військово- гомих українознавчих питань і наголо- патріотичного виховання НДІУ В. Кри- сили на важливості для українознавства саченка «Екуменічна діяльність першо- та української гуманітаристики прове- ієрархів як шлях до міжконфесійного дення таких наукових заходів. Дякуючи взаєморозуміння»; к. і. н., старшого нау- учасникам Всеукраїнської конференції кового співробітника відділу філософії та за участь у роботі, директор НДІУ С. На- геополітики НДІУ Ю. Лєбєдєвої «Відро- ливайко відзначив, що її матеріали допо- дження української духовності в часи ви- можуть впроваджувати українознавство звольних змагань УНР»; к. і. н., наукового в систему національної освіти, науки і співробітника відділу військово-патріо- гуманітарної політики України. тичного виховання НДІУ А. Бондаренка «Вплив агентів впливу Російської Феде- Юрій ФІГУРНИЙ рації на міжконфесійний діалог в Украї- оrcid.org/0000-0002-6463-0920 ні»; наукового співробітника відділу вій- кандидат історичних наук, завідувач ськово-патріотичного виховання НДІУ відділу української етнології НДІУ В. Лакизюка «Українська духовність Олег ЧИРКОВ та її неперервність у просторі й часі»; оrcid.org/0000-0001-8888-0126 к. і. н., завідувача відділу української ет- науковий співробітник відділу нології НДІУ Ю. Фігурного «Гуманітарні української етнології НДІУ

Українознавство №4 (77) 2020 215 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

DOI: 10.30840/2413-7065.4(77).2020.219724 Сучасні індоарійські студії у дослідженні проблем східноєвропейської етнічної історії* Наш захід приурочений Замальовка 1. до 80-річного ювілею Степа- Заспів на Наливайка – сходознав- Луцьк. 6 грудня 1890 ця-індолога, багаторічного року. У листі до свого дядька працівника та одного із за- М. Драгоманова Леся Україн- сновників Інституту укра- ка пише: їнознавства, з ім’ям якого, «Та от ще напишіть мені, власне, і пов’язане постання прошу, чи не знаєте, може, у вітчизняній науці науко- який є переклад ведичних вого напрямку, що його, за гімнів на французькій або ні- назвою однієї з книг Степа- мецькій мові, може б я його на Івановича, можна було б собі купила, бо страшно мені означити терміном «україн- сподобалися тії гімни по урив- ська індоаріка». ках, які я знайшла в «Історії» Менара». Нині ми сердечно вітаємо Степана Як з’ясував український дослідник Івановича з цим ювілеєм і шкодуємо, що В. Шаян, поетеса послуговувалася під- стан здоров’я, на жаль, не дає йому змо- ручником «Історія стародавніх наро- ги бути тут присутнім. Проте ця дата – дів Сходу» французького історика та зручний привід, аби започаткувати в Ін- письменника Луї Менара – своєрідним ституті важливий науковий захід, який, «першим курсом порівняльного мово­ можливо, варто було започаткувати вже знавства», у якому стверджувалася ви- давно. няткова спорідненість сло­в’ян­ських мов Певна річ, до цієї доповіді увійшла із санскритом і який, на думку дослідни- лише невелика частка того величезного ка, мав справити на поетесу виняткове матеріалу, що представлений у науко- враження. Не менше враження на неї вому доробку Ст. Наливайка, власних мусив справити й світогляд ведійських дослідженнях, а також дещо з того ще аріїв. Як зазначає дослідник, «стрінемо неопублікованого матеріалу, який нині тут подиву гідні рівнобіжності із тим перебуває «у дослідницькій кухні». Ви- світоглядом, що його відтворює Леся у її ходячи з того, що це перший захід такого «Лісовій пісні», а образ Мавки знаходить роду, по можливості підібрано найбільш дивовижний перегук з одним із най- популярний матеріал, а саму доповідь поетичніших гімнів «Рігведи», у якому розбито на низку окремих сюжетів, які йдеться про лісову фею. Вона уявляється умовно названо замальовками. Наукову в подобі дівчини, що ховається в лісових аргументацію висловленого у форматі нетрях, нечутно ступає лісовими стежи- такої оглядової доповіді, зрозуміло, зав­ нами і тільки ледве вловимі шерехи ви- жди можна відшукати у відповідних мо- казують її присутність. Її звати Аранья- нографіях та статтях. ні, тобто Лісовичка, вона – мати лісових * Доповідь виголошена на Перших індоарійських читаннях 29.09.2020 р. (НДІУ, м. Київ).

216 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

звірів, лісова богиня, близьку спорідненість із цими двома мо- персоніфікований об- вами як у коренях дієслів, так і у формах раз обожненого лісу». граматики, що вона не могла бути поро- До ведичних гімнів джена випадковістю, спорідненість на- Леся Українка звер- стільки сильну, що жоден філолог, який тається знову під час узявся б досліджувати ці три мови, не роботи над підручни- зможе не повірити в те, що всі вони по- ком «Історія східних ходять від спільного джерела, яке, мож- народів». Індологіч- ливо, більше не існує». ні зацікавлення були Подальші студії у царині порівняль- властиві І. Нечую-Ле- ного мовознавства переконливо довели, вицькому, І. Франкові, першому укра- що лексика, фонетика та граматика мов їнському санскритологу Павлу Ріттеру, численних народів Євразії, серед них і сходознавцеві та перекладачеві Олек- сло­в’ян, справді мають багато спільно- сію Баранникову. Кількадесят творів на го; до непоодиноких лінгвістичних збі- тему «Шакунтали» створив український гів додавалися й численні сходження на письменник і композитор Гнат Хотке- міфологічному рівні. Ця обставина на- вич. Український археолог В. Хвойка стільки вразила науковий світ, що один вважав за можливе називати відкриту із найвідоміших лінгвістів ХІХ ст. Макс ним наприкінці ХІХ ст. Києво-Трипіль- Мюллер писав: «Якби мене запитали, ську археологічну культуру «древньо­ що я вважаю найбільшим відкриттям орійською». А М. Грушевський в «Історії ХІХ ст. у вивченні давньої історії люд- України-Руси» висловлював припущен- ства, я би навів просте етимологічне по- ня про те, що «правітчиною» індоєвро- рівняння – санскритське Дьяус Пітар – пейських (орійських) народів була саме грецьке Зевс Патер – латинське Юпітер». Східна Європа. Науковцям не лишалося нічого ін- шого, як припустити, що зазначені вище Замальовка 2. спільні риси є спадком тієї віддаленої «Індоєвропейська проблема» епохи, коли предки сучасних і.-є. наро- Вже перші європейці, що побували в дів мешкали поруч. Нині цей висновок – Індії, з подивом відзначали неабияку по- практично загальновизнане у сучасній дібність тутешніх і європейських мов. А науці положення. А теза про спільне по- 1786 р. англійський мовознавець сер Уі- ходження і.-є. мов і народів стала фун- льям Джонс висловився про очевидний даментом тієї галузі знання, яку М. Дра- зв’я­зок санскриту з грецькою, латиною, гоманов свого часу називав «наукою про кельтською та давньоперською мовами, індоєвропейський елемент в історії». який годі було пояснити звичайним за- Втім питання локалізації первісної позиченням. «Санскритська мова, – пи- області розселення індоєвропейців, яке сав дослідник, – якою б не була її дав- ще іноді називали «центральним питан- нина, має дивовижну структуру, більш ням індоєвропеїстики», виявилося на- досконалу, ніж грецька мова, більш бага- стільки непростим, що й нині, через по- ту, ніж латинська, і більш прекрасну, ніж над два століття після старту наукових кожна з них, але яка виявляє настільки пошуків, серед науковців все ще немає

Українознавство №4 (77) 2020 217 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

єдності у питанні про те, де, за образним У прикладанні до «індоєвропейської висловлюванням українського мово­ проблеми» визначальний інтерес ста- знавця і балтиста А. Непокупного, «сто- новить той науковий факт, що предкові яла прапрадідівська хата цієї родини». гаплотипи частини сучасного населен- Щоправда, останні десятиліття нада- ня Індії, Пакистану та Східного Ірану, ли історикові нових аргументів у диску- з одного боку, а також низки представ- сії на цю принципову історичну тему. ників сучасних народів Східної Євро- пи – з іншого, практично ідентичні і Замальовка 3. сходять до спільного предка, час життя ДНК-генеалогія якого визначається у межах ІІІ тис. до Йдеться, зокрема, про Y-ДНК-генеа­ н. е. Йдеться про субклад R1a-Z645, що логію – допоміжну історичну дисцип­ постав, найімовірніше, у Східній Євро- ліну, що базується на дослідженні не- пі і близько 5000 р. тому розійшовся на рекомбінованих ділянок чоловічої «умовно-арійський» субклад R1a-Z93, Y-хро­мо­соми. Специфіка її та, що вона представлений у частини сучасного на- не бере участі у процесі генетичної ре- селення Середньої Азії, Ірану й Індії, та комбінації, а отже, передається за пря- споріднений «умовно-схід­но­сло­в’ян­сь­ мою чоловічою лінією упродовж століть кий» субклад R1a-Z283, найбільш по- і тисячоліть практично незмінною. Су- ширений серед чоловічого населення часні методи ДНК-генеалогії дають змо- сучасних сло­в’ян­ських і балтійських на- гу визначити гаплотип – індивідуальну родів Східної Європи – українців, поля- ДНК-генеалогічну характеристику су- ків, білорусів, росіян, латишів, литовців. часника або викопної ДНК, а також, ви- Згадані народи у певній частині – ДНК- ходячи з принципу філогенії, або родо- генеалогічні родичі, попри те, що істо- відного дерева, об’єднати­ всю сукупність ричні шляхи та долі їхніх предків розі- відомих гаплотипів у гаплогрупи – щось йшлися близько п’яти тисячоліть тому. на зразок ДНК-генеалогічних родів в іс- Одні лишилися на своїй «прабатьківщи- торії людства, визначивши й час життя ні», у Східній Європі, інші з певних при- спільного предка груп людей. Кажучи чин розселилися на схід, несучи з собою образно, як за колами на воді можна ви- не лише особливі «східноєвропейські» значити вихідну «точку», куди кинули гаплотипи, що простежуються й на- камінь, так і за гаплотипами сучасників дійно датуються на усьому шляху їхніх можливо вирахувати першопредка, від тривалих міграцій, але й власні мови (ді- якого пішли «кола» нащадків. алекти), соціальну організацію, релігій- но-міфологічну традицію, обрядовість, історичну па­м’ять, власне – весь комп- лекс «праарійських» і водночас «пра­сло­ в’ян­ських» культурно-світоглядних уяв- лень, властивих батьківським теренам. Зрештою, все це і дає методологічні підстави сучасному дослідникові у по- шуках відповідей на численні питання історії Східної Європи звертати свої

218 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

погляди до індоарійської (і – ширше – індоіранської) мовної та культурної тра- диції.

Замальовка 4. Чи скіфи – іранці? Чи не найбільш відомим народом віт­чизняної старовини є скіфи – згідно з переважною більшістю сучасних ви- дань «народ іранського походження» Водночас у скіфознавстві склалася або «іраномовні племена». Ми настільки до певної міри парадоксальна ситуа- звикли до такого визначення етнічної та ція. Кількадесят етимологій скіфської мовної належності скіфів, що ставимо- ономастики з іранських мов обумовили ся до нього цілковито некритично. На- панівну концепцію іраномовності скі- справді ж таке уявлення потребує суттє- фів. Класичною стала теза осетинського вої корекції. мовознавця В. Абаєва: ніби все, що не Варто почати з того, що сама назва тлумачиться з іранської, не тлумачиться Іран сходить до авест. Aryāna «Країна взагалі. При цьому цілковито ігнорува- аріїв», утвореного, у свою чергу, від са- лася та обставина, що переважна части- моназви індоіранських народів – arya. на скіфської ономастики не пояснюва- Прикметно, що в атласі з історії Укра- лася з іранських мов. На цей істотний їни для середньої школи поряд із наз­ перекіс у дослідженні скіфських старо- вою Іран у дужках зазначено – Аріана. житностей звернув увагу український Так само в індоєвропейському мово­ історик В. Пет­ров. «Вивчення решток знавстві індоарійські та іранські мови й скіфської мови, мови тубільного насе- собі сукупно означуються арійськими. лення Наддні­ ­про­в’я, – писав він, – від Тож, називаючи скіфів «іранцями» або самого початку пішло хибним шляхом «іраномовними», ми тим самим маємо всупереч усім керівним засадам історич- усвідомлювати їхню належність до кола но-порівняльного мовознавства. Біль- народів, означуваних арійськими. Саме шість дослідників починали з того, чим про це промовляють й імена скіфських має завершуватися дослідження. Неві- божеств і царів Арей, Арес, Аріант, доме проголошувалося відомим». Арьяпіт. Осетинський термін allon на Водночас сучасні ономастичні до- позначення аланів, за одностайним ви- слідження пропонують індоарійські сновком мовознавців, і собі є бездоган- етимології низки скіфських імен – Ана- ним оформленням первісного āryana харсис (індоар. Ану-харша, досл. «Якого «арійський». Відтак «іраномовні» скіфи супроводжує радість/щастя»), Спарґа- Північного Над­чор­но­мор’я постають піт (індоар. Сварга-паті, досл. «Володар безпосередніми нащадками тих дав- Сварги», де сварга у ведійській міфоло- ніх арійських народів, що замешкували гії – небо, рай, найвищий із трьох сві- східноєвропейські терени ще задовго до тів, де живуть боги і куди переселяють- того, як їхня «арійська» частина вируши- ся душі героїчно полеглих воїнів), Пал, ла у напрямку Ірану та Індії. Палак (досл. «Захисник», «Воїн», що

Українознавство №4 (77) 2020 219 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

сходить до і.-є. дієслівної основи pa «за- в Середній Азії… Все стає на свої місця, хищати», «охороняти», «берегти»), Тір- щойно ми припустимо, що іранський ґатао (індоар. Дурґадеві, богиня Дурґа, елемент перебував на півдні Росії при- дружина Шіви), Такшак (в індоарійській наймні з початку ІІ тис. до н. е. Це було міфології божественний тесля, від індо- несподіванкою для мене…». ар. такш – «тесати», «надавати форми»), кімерійське Теушпа (індоар. Девашва, Замальовка 5. досл. «Божественний кінь» і т. д.). На «Царські» скіфи і раджпути особливу увагу заслуговує побутування Геродот у своїй «Історії», оповідаючи у скіфських іменах компонентів сварґа про початки скіфського племені, наво- «небо, рай» і дева «бог»: першого терміна дить легенду про чотири (згідно з іншою іранці не знали, а другий в іранській тра- інтерпретацією – три) магічні дари – диції мав цілковито негативне значен- чашу, сокиру, а також плуг із ярмом, що ня, позначаючи девів – суперників асу- впали з неба і далися до рук наймолод- рів-богів, а отже, не використовувався в шому з трьох братів на ім’я Колаксай. імено­творенні. Символіка скіфських небесних дарів Прикметно, що В. Абаєв у своїх піз- на ґрунті індоіранської традиції цілком ніх працях під вагою нових наукових прозора і характеризує тристановий по- даних істотно трансформував свою на- діл скіфського суспільства: жрецтво, во- укову позицію про іранське походження їнство та землеробське населення. скіфів. «Упродовж тривалого часу, – за- Найбільшим впливом у суспільстві, значав він, – я розділяв поширену думку, як і увагою істориків усіх часів, природ- що прабатьківщину іранців слід шукати но, користувалися представники воїн- десь у Середній Азії, а появу іраномов- сько-кшатрійського стану (від кшатра – ного елемента на півдні Росії слід по­в’я­ «сила, влада»), обо­в’яз­ком яких була не зу­вати з відомим оповіданням Геродота лише війна, але й управління країною: про вторгнення скіфів з Азії… Ця кон- саме до варни кшатріїв належали і цар- цепція тепер сильно похитнулася. Се- ські династії. При цьому наявність т. зв. ред викритих нами скіфсько-європей- «царських» народів – відмітна риса ет- ських мовних і міфологічних зв’язків­ є нічної карти Давньої України. З історич- такі, для історичного пояснення яких них джерел у різні часи відомі кімерій- доводиться виходити з первісної авто- ські царі, царські скіфи, царські алани хтонності іраномовних племен на півдні (роксолани), царські сармати (базиліки), Росії… Не скіфи прийшли з Азії, відко- царські гелони, царські язиги, царські ловшись від решти іранців, а навпаки, готи та гуни. Таке називання, вочевидь, решта іранських племен просунулися на відбивало воїнсько-кшатрійський ха- територію Індії, Персії та Середньої Азії рактер цих соціально-етнічних утво- з Південної Росії… Якщо раніше іран- рень. ський елемент в Середній Азії вважався Найбільш відома кшатрійська вер- споконвічним, а у Південній Росії за- ства в історії Індії відома як раджпути, йшлим, то тепер імовірнішим видається у санскриті раджа-путра, досл. «цар- протилежне: іранський елемент був спо- ські сини». Особливе місце в історіо- конвічним в Південній Росії і зайшлим графії раджпутів посідає книга офіцера

220 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

Британської Ост-Індської компанії і значенні «рід», «походження»). Кула – сходознавця Дж. Тода «Аннали та ста- винятково давній термін, уживаний іще рожитності Раджастхану», вперше опу- в «Рігведі» на означення великої патрі- блікована у двох томах у 1829 та 1832 архальної сім’ї, що її очолював кулапаті, роках. Сучасні дослідники вважають, досл. «захисник/батько роду/родини». що раджпути сходять у своєму похо- Цей термін відбитий у скіфському цар- дженні до давніх арійських і скіфських ському імені Сколопіт, а також в імені народів, а власне раджпутська традиція антського князя VI ст. Хільбудій, де по- зводить родоводи раджпутських родів чаткове хіль – іранська форма санскр. до найдавніших царських династій та іс- кула «рід». Обидва імені, отже, озна- торичних персонажів, відомих ще з «Ма- чають «батько/захисник/ватажок роду/ хабгарати». Раджпути поклоняються племені». Таке саме значення мають і Шіві та його войовничій дружині на ім’я непрозорі сучасні українські прізвища Дурґа, їхній символ на стягах і круглих Кульбіда, Куйбіда тощо. щитах – тризубець-трішула, де шула Компонент -кула міститься і в імені «вістря» споріднене зі слов. шило. У зви- родоначальника скіфів Колаксай «Цар чаях раджпутських воїнів, до речі, було роду», де компонент -ксай сходить до ін- носити сережку з двома перлинами, таку доіран. основи кшайя – «сила», «влада» само, яку, за описом Льва Диякона, мав (із нею споріднене і слов. цар). А також і руський князь Святослав, «запорожець у самоназві скіфів сколоти, а коли точ- на престолі», що і сам за зовнішністю ніше, то сколи (*s-kula), з огляду на те, та стилем життя дуже нагадував радж- що завершальне -t у назві сколоти (як, пута. Дослідники неодноразово зверта- до речі, і в назві скіфи – д.-гр. скютай) є ли увагу й на паралелі між індійськими скіфським показником множини. Що ж раджпутами та українським козацтвом, до початкового -с в етнонімі сколи/ску- яке під тиском наявних фактів і собі ли, то, очевидно, йдеться про показник все більш виразно постає як архаїчний сукупності, збірності (з цілковитими релікт етнічно-станової кшатрійської сло­в’ян­ськи­ми аналогіями, представле- верстви на теренах Східної Європи, без- ними, зокрема, в укр. су-купність, рос. перервно представленої тут упродовж со-родич). Отже, етнонім сколоти/сколи попередніх тисячоліть. означає «співроди», «співплемена», «су- купність кул». Замальовка 6. Раджпутська кула і скіфи-сколоти Замальовка 7. Якщо вести мову про специфіку Проща до святих місць внутрішньої структури раджпутсько- Арійський епос означує первісну го суспільства, то воно складається з територію розселення арійських пле- окремих родових груп спільного похо- мен терміном Арьяварта, тобто «Краї- дження – своєрідних «родів» або «пле- на аріїв». Саме тут, у давній Арьяварті, мен», що означуються індоарійським і відбувалася насичена подіями історія терміном kula з широкою амплітудою арійських народів, зокрема знамените значень: «сім’я», «община», «громада», протистояння двох царських родів – пан- «рід», «пле­м’я» тощо (пор. укр. коліно у давів і кауравів, опису якого присвячена

Українознавство №4 (77) 2020 221 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

багатотомна «Махабгарата», яке завер- Доном і лівими притоками Дніпра осо- шилося 18-денною «битвою народів» на бливо часті назви Колодязь (Колодезь) Курукшетрі – Полі Куру. Винятково важ- з похідними. Переважно вони зосеред- ливо, що «Махабгарата» не просто опо- жені на самому водорозділі та річках, відає перипетії цього військового проти- що розходяться від нього – Сеймі, Сосні стояння: вона подає сотні імен дійових і Зуші. На північ і схід їх масове поши- осіб, називає численні народи, наводячи рення вкрай обмежене. Суцільна зона факти історичних взаємин між ними, а двохсот назв населених місць утворює головне – докладно змальовує геогра- пояс, вигнутий широкою дугою від Бал- фічну карту місцевостей, де розгортали- тійського моря до Азовського...». ся описувані події. Детальний аналіз інформації, яка Особливий інтерес у цьому розумін- міститься у деяких книгах «Махабгара- ні становить ІІІ книга «Махабгарати» під ти», засвідчує численні відповідності назвою «Араньяка-парва», а особливо її географічної карти давньої Арьяварти частина під назвою «Тіртха-ятра», або та Східної Європи, причому йдеться про «Ходіння по криницях», де термін тірт- збіг не лише у назвах, але і у взаємному ха означує священне місце біля води, розташуванні географічних об’єктів. неодмінно по­в’язане зі ставком, озером, За додатковою інформацією відсилаю рукавом річки чи невеличкою водоймою. зацікавлених до праць російського ет- Ідеться про маршрут паломництва, або нографа С. Жарнікової, що дослідила прощі, давнього арія по десятках і сотнях гідронімію й топонімію Волго-Оксько- священних тіртх, пов’язаних з діяннями го міжріччя, а також Вологодщину з її певного героя чи божества, відвідання архаїчною лексикою, обрядовістю та яких для прочанина вважалося неабия- орнаментикою, а також до праць Степа- кою заслугою, надто коли воно здійсню- на Наливайка. Опрацювавши цей мате- валося в певний, встановлений для даної ріал у його сукупності, вже не дивуєшся тіртхи календарно-астрономічний час. припущенню про те, що події, описані Водночас дослідники ономастики в арійському епосі, зокрема і знаменита Східної Європи вже давно звернули битва на Курукшетрі, цілком могли від- увагу на істотну специфіку топонімії буватися на теренах Східної Європи. Оксько-Донської рівнини. Тут на обме- женій території зафіксоване дивне, як Замальовка 8. на перший погляд, скупчення кількох Літописні племена у «Махабгараті» сотень найменувань із компонентом Ко- Сучасна історична наука не лише не лодязь/Колодезь. Характерно, що йдеться дала відповіді, але навіть і не ставила не про найменування водних об’єктів, перед собою питання про те, чому наз­ а (переважно!) про назви населених ви давніх арійських народів, що беруть пунктів. Авторитетний радянський то- участь у подіях, описаних в арійському поніміст Володимир Ніконов так писав епосі «Махабгарата», напрочуд близькі з цього приводу: «Очевидна наявність до назв низки балтійських і сло­в’ян­ських суцільного ареалу, густо заповненого ве- народів, які через багато тисячоліть, вже ликою кількістю однорідних назв за від- в літописні часи, компактно розміщува- сутності їх за його межами. ... Між Окою, лися фактично поряд.

222 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

До прикладу, в арійському епосі фі- (закінчення -mata в індоарійській тра- гурує знамените плем’я ядави, що з ньо- диції передає ідею походження чи на- го, згідно з традицією, походив Крішна, лежності); раджпутська кула джата, воно має й інші назви – сатвати і данави. гот – готи; раджпутська кула гуджара – Водночас на теренах Волині і Східно- хозари; раджпутська кула канґра – пе- го Полісся літописець знає плем’я ятви ченіги-кангри (за К. Порфирогенетом); (ятвяги), відоме також під назвами су- раджпутська кула балґара – булґари довити або дайнови. Найближчі сусіди тощо. ятвягів – туровці – співвідносяться з Додатково слід відзначити також не- арійським племенем турвашу. Назва ще поодинокі відповідності топонімії Ра- одного ведійського племені – друх’ю – ви- джастхану – країни раджпутів – та Схід- нятково близька сло­в’ян­ській дрегві, дре- ної Європи, що далеко виходять за межі говичам. Ведійське плем’я панчала, або випадкових збігів. кріві, наводить на аналогію з літописни- ми кривичами. Народ саувіра арійського Замальовка 9. епосу співвідноситься з літописними сі- Кімерійські «царі» верами. А назви ще двох ведійських пле- Геродот оповідає, що під час наступу мен, далбги та бгоджі, винятково близькі скіфів кімерійці, через численність вій- до назв дуліби та бужани. Додамо до ска- ська, що наближалося, зібралися на раду, заного, що арійський епос знає плем’я але думки їхні розділилися. Пропозиція мартьї, що співвідноситься зі східноєв- царів була розважливіша; на думку про- ропейською мордвою, де у мові і нині від- столюду, слід було одійти й не наражати находиться виразний «санскритський» себе на небезпеку в боротьбі з числен- слід, ватса – вепси, чеді – чудь і т. д. ним скіфським військом, а царі пропо- Непоодинокі відповідності віднахо- нували не відступати й дати нападникам димо також між арійськими племенами достойну відсіч. Після цього царі розді- та народами, означуваними в історич- лилися на дві групи, рівні за кількістю, ній науці меотами, відомими з писем- і почали битися. Усіх [царів], перебитих них та епіграфічних джерел Боспорської одні одними, кімери поховали біля річ- держави. Так, індоар. сіндгу відповіда- ки Тірас – ту їхню могилу видно й досі, а ють сінди (ім’я казкового персонажа коли поховали, пішли звідти, тож скіфи Сіндбада, до речі, є перською формою зайняли вже безлюдну країну… ­індоар. Сіндгупаті «Правитель сіндів»), Видається, що у зверненні до істо- індоар. дандадгара – меот. дандарії, рії і традицій раджпутів – індійських тхатти – татеї, шурасена – сіракени, кшатріїв – віднаходить пояснення і той ікшуматі – іксомати. доволі незвичний, на перший погляд, До сказаного варто додати й харак- спосіб, у який кімерські царі, за Геродо- терні відповідності у назвах низки радж- том, вирішили накласти головою і який путських кул і народів, відомих з історії досі не знайшов в історіографії питан- Східної Європи: ня прийнятного пояснення. Йдеться раджпутська кула камарі – кімерій- про особливу систему раджпутського ці; раджпутська кула шака – саки, скі- «військового кодексу», ритуальний ха- фи; раджпутська кула сурья – сармати рактер якого виявлявся, зокрема, через

Українознавство №3 (76) 2020 223 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

низку символічних ознак, головною з дітей-спадкоємців правлячого клану і по яких для раджпута була героїчна смерть. можливості дітей клану загалом. У цьо- Відповідно до раджпутських уявлень му розумінні позиція кімерських «царів» призначення раджпута, визначене його постає цілком відповідною традиційним народженням та священною для нього уявленням про честь і смерть кшатрія «раджпуті», що обіймала широке коло шляхом ритуального самогубства в бою. понять та уявлень морально-етичного За традицією, характерною і для ґатунку – полягти на полі бою. Померти раджпутів, після загибелі «кімерських поза війною для раджпута вважалося га- царів» над ними було насипано високий небним, а здатися ворогу живим – цілко- курган, який, оповідає Геродот, можна вито неможливим. Апофеозом жертов- було побачити ще за його часів. ності раджпута була «шака» – остання велика битва-жертва, у якій особливо Замальовка 10. виразно виявлявся сакральний характер «Херсонеська присяга» воїнського служіння і яка в системі сим- 1890 р. на центральній площі Севас- волів раджпутської воїнської культури тополя було знайдено дивний камінь із посідала виняткове місце. написами. Як з’ясувалося, знахідка є уні- Виходячи на останню битву, раджпут кальним документом − присягою гро- одягав свій найкращий одяг, обмивав мадян давнього Херсонеса, складеною і змащував пахощами своє тіло (такий у ІІІ ст. до н. е. давньогрецькою мовою. звичай відомий і серед спартів). Вважа- Особливу увагу дослідників привернув лося, що у ній раджпут мав обов’язково шостий параграф присяги, де містилося загинути: при цьому не особливо важи- одне-єдине слово, яке фахівцям з дав- ло, відбудеться це в бою проти реаль- ньогрецької мови витлумачити так і не ного супротивника чи через ритуальне вдалося. У перекладі цей уривок звучав самогубство. У військовому розумінні так: «Я охоронятиму для народу састер і битва «шака» вже не вирішувала нічого. не розголошуватиму нічого потаємного «Та сторона у битві, – пише дослідник ні елліну, ні варвару, що могло б зашко- раджпутської культури Є. Успенська, – дити державі...». що вийшла на бій у шафрановій одежі, за Це загадкове визначенням не могла скористатися пло- слово – састер, – дами своєї перемоги, навіть якщо така лише один раз трапиться; але й суперники мали розумі- ужите в присязі. ти, що не можуть привласнити те, за що Складність поляга- заплачено настільки високу ціну». Земля ла в тому, що дав- і фортеця, за яку клан приніс пожерт- ньогрецька мова, ву у битві шака, мали, за традиційними якою було складе- раджпутськими поняттями, залишитися но документ, тако- за ним, а коли підростуть спадкоємці, го слова не знала, нове покоління клану вийде на війну та тож і текст при- зможе відновити справедливість. Тож у сяги лишався не подібній ситуації клан вживав усіх захо- до кінця зрозумі- дів для того, аби зберегти й убезпечити лим: що за састер

224 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

мав охороняти херсонесець і чого він не Замальовка 11. смів розголошувати еллінові чи варвару? Хотинська фортеця Припускали, що під час написання при- Хотин – назва, знаменита в україн- сяги різьбяр помилився, тож дослідни- ській історії. 1621 року об’єднане вій- ки почали виправляти цю «помилку», сько Речі Посполитої та українського наближаючи слово до існуючих грець- козацтва під ких понять і термінів, хоча жодне таке проводом геть- виправлення все одно не прояснювало мана Сагайдач- тексту. Найбільше дивувало, що різьбяр ного здобуло тут припустився помилки в такому важли- славну перемогу вому документі і що цю помилку не було над турками... виправлено одразу. Проте що означає назва Хотин? На- Минуло сто років після віднайдення родна етимологія пояснює її походжен- документа, аж доки мовознавець ака- ня від міфічного чоловіка на ймення Хо, демік О. Трубачов віднайшов відповідь що обгородив землі тином, звідки ніби- там, де його попередники її навіть не то й Хотин. Українські академічні оно- шукали, співвіднісши загадковий тер- масти тлумачать назву від слова хотіти: мін састер із індоар. -śāstrá – «священ- мовляв, це місце завжди приваблювало ні тексти», «релігійний звід». Шастри в давніх поселенців, які хотіли жити саме арійській традиції – збірники священ- тут. Обидва тлумачення, зрозуміло, да- них настанов, де стисло викладалися лекі від дійсності. різні сакрально значимі для арія тексти. За свідченням джерел, розміщене на Все життя давнього арія, як і сучасного високому правому березі Дністра міс- індійця, регламентувалося приписами, то Хотин здавна відігравало важливу викладеними в шастрах, найпершою і стратегічну роль, а про фортецю (спер- найавторитетнішою частиною яких були шу дере­ ­в’я­ну), що існувала тут, відомо веди. Ці приписи сукупно складали мо- ще принаймні за часів Руської держави. рально-етичні засади суспільства, т. зв. У Раджастхані, країні раджпутів, ледь дгарму, що охоплювала такі категорії, як не кожне місто має фортецю, індоар. моральність, чеснотливість, праведність, kota, kata, це слово споріднене з укр. неухильне дотримання громадських та хата. Кота – одна з найбільших фор- релігійних обо­в’яз­ків, ладу й порядку. тець в Раджастхані на березі р. Чамбал Цікаво, що ще на початку ХХ ст. перший (фортеця Чембало відома і в Криму). видавець і коментатор присяги В. Лати- Термін kota, kata відбитий, зокрема, у шев, виходячи лише зі змісту її, висловив назвах п’яти печенізьких фортець на здогад, що састер може означати щось Дністрі, що їх у Х ст. наводить Костян- на зразок «сукупність законів». тин Порфирогенет. У такому разі назва Інша річ, що бодай якоїсь відповіді Хотин, оформлена від основи kota су- на питання про те, а звідки цей ключо- фіксально, тлумачиться як «Фортечин» вий у релігійно-етичній лексиці термін і виявляється цілковитим семантичним потрапив до лексикону жителів давньо- відповідником сусідньої назви Кам’я­ ­ го Херсонеса, історична наука так і не нець (суч. Кам’янець-Подільський на дала. р. Смот­рич).

Українознавство №3 (76) 2020 225 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

Аналогічно слід тлумачити й назву Так, українське означення домогос­ Хотів на Київщині: тут, на високому подаря хазяїн тотожне індійському плато площею близько 31 га між сучас- gosain, де go «корови, худоба», а sain ними Хотовом і Феофанією, існувало «власник, господар; владика, бог». Отже, добре укріплене скіфське Хотівське го- слово хазяїн первісно означало «влас- родище VI–V ст. до н. е. Залишки горо- ник, господар худоби». Та й саме слово дища, коріння якого сягає доби бронзи, худоба близьке до санскр. gudabha; виявлене й поблизу Хотянівки на Київ- gotra «череда корів», де go «корови, щині. У зв’язку з індоар. kota характер- худоба», а -tra суфікс місця; cпоріднене ною видається й назва козацької форте- з укр. отара; ці Кодак, розташованої поблизу першого gošala «корівник», досл. «місце худо- дніпрового порога. би», тотожне укр. кошара «загорожа для Принагідно слід сказати про сино- худоби»; синонім терміна кошара – обо- німічний індоарійський термін var, vara ра – знаходить відповідність у індоар. «твердиня, фортеця», що сходить до abhivara, де abhi – префікс зі значенням діє­слівної основи зі значенням «обгоро- «довкола, навкруж», а vara – «загорожа»; джувати, захищати» (пор. у Б. Грінченка gopaka, досл. «пастушок» – пастуш- обвóрити, обвóритися «обгородити», а ницько-воїнський танок, де go «корови, також обóра, обвóра, вóр’я «огорожа»). худоба», pa «захисник», а -ka зменшу- Згаданий термін присутній, зокрема, у вальний суфікс – тотожне укр. гопак; давній назві Ужгорода – Унгвар, назвах gopa – дрібна адміністративна оди- Варин, Сквира, назві готської фортеці ниця (округа) у давній і середньовічній Сківарін, що означає «Міцна/Могутня Індії; співвідноситься зі слов. губа (те- фортеця», і под. риторіально-адміністративна одиниця у Давній Русі, судова округа), а також Замальовка 12. жупа з подібним значенням у південних Лексичні сходження та західних слов’ян; До сказаного вище долучимо вже govirya – досл. «плата за коров’яче давно встановлену лінгвістичною нау­ молоко», споріднене з д.-слов. вира – кою виняткову близькість балтійських і плата, відшкодування за провину, зло- сло­в’янських мов із санскритом, що сто- чин і под.; сується не лише основного лексичного grāma – «село», термін споріднений фонду, але й граматичної будови, тотож- з укр. громада у значенні «сільська об- ності численних префіксів, суфіксів, час- щина»; ток, кличної форми тощо, не властивих vis – «рід», «плем’я», спорідне- іншим мовам індоєвропейської мовної ро- не із слов. *vьsь зі значенням «село»; дини. На тлі численних сло­в’ян­сько-сан­ санскр. vispati (досл. «батько роду») скрит­ських лексичних сходжень­ хотілося означає «старійшина», «ватажок роду/ б звернути увагу на деякі, що стосуються племені», в іранських мовах внаслідок соціальної та господарської термінології. чергування початкового в/г прибрало Частина з них сформовані компонентом форми гушпаті, а це знайоме нам Гос- -го – «худоба», «корова» (пор. слов. говедо подь, що дослівно означає «Захисник з аналогічним значенням). усіх», «Батько всіх».

226 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

bija – «зерно», «сім’я», споріднене з що символізує чоловічу енергію, а на укр. збіжжя; шаблі – вершиною вниз, що символізує mantha – «терти», «натирати» – укр. енергію жіночу. Вважалося, що жіноча мантачити «гострити косу», мантачка енергія, поєднана з чоловічою, робить «брусок для гостріння коси» тощо. воїна непереможним. Недаремно шаблю і індійському раджпуту, і українському Замальовка 13. козакові подавала мати, дружина або ко- Козацька антропонімія хана дівчина. Та й в українських піснях і Виразні індоарійські риси просте- думах шабля – улюблена й віддана дру- жуються у козацькій термінології й ан- жина, кохана. тропонімії. Гадаємо, зовсім не випадко- Прізвище Мазепа тлумачиться з во, з огляду на раджпутсько-козацькі індоар. Mahipa (в іранській огласовці сходження, в іменах і прізвищах запо- Mazepa) й означає «Захисник-Оборо- розьких козаків відбилися імена інду- нець країни»; компонент -pa міститься їстських богів Крішни та його старшого і в прізвищі Бульба, досл. «Могутній за- брата Балвіра-Баладеви (Крішненко, Бо- хисник», де індоар. bala «сила», «міць», лудей, Білдей, Бельдій, Балвір і под., Ші- «могуть». ваненко, Рудрименко, Рохманенко тощо). Козацькі й сучасні українські прізви- Численні раджпутські роди зводять ща Шарій, Шаравара, Шарварок, Шарвар- свій родовід до т. зв. «місячної династії», ко можуть пояснюватися в світлі санскр. що сходить у своїх витоках до легендар- шара – «стріла», шаравара – «сагайдак», них персонажів «Махабгарати». Зачіску тим більше, що козакам добре знайоме Шіви – покровителя раджпутів – при- і прізвище Сагайдак, Сагайдачний. Від крашає півмісяць, а численні раджпут- санскр. шала «спис» утворені санскр. ські правителі мали компонент в імені шалака «списник», «воїн зі списом». В або шанобливу приставку до імені Чан- українців і нині побутують прізвища дра – «Місяць». Водночас серед козаків Шалака й Шалак. Козацьке прізвище і сучасних українців і нині побутують Шамшур тлумачиться через посередни- прізвища Шандра, Шандрук, Шандерка, цтво санскр. шамшер «шабля». Індоар. Шандренко і под. шаура «герой» привертає особливу увагу Однією з найвідоміших раджпут- не лише у зв’язку з початковим савро- в ських династій є Томари. В сучасних етнонімі савромати, але також у кон- індійських мовах термін tomara означає тексті козацької антропонімії на кшталт «спис». Рід Томарів добре відомий і серед Шавло, Шавро, Шаула, Шаура тощо. козацької старшини, причому на родо- Ім’я Бгішма, Бгішмака «Грізний», що вому гербі Томарів зображено півмісяць його мав знаменитий персонаж «Махаб- ріжками вгору. А також шестикутну зір- гарати», тотожне українському прізви- ку, що утворюється накладанням двох щу Бушма, Бушмака. Індійський термін трикутників – одного вершиною вниз, raśtrapati «володар країни-держави» і а іншого – вершиною вгору і символі- його синонім raśtrapa відповідають ко- зує єднання двох творчих енергій – чо- зацьким прізвищам Розтропа й Розтри- ловічої та жіночої. На щитах раджпутів па. Прізвища Хопта, Хобта, Гоптар схо- зображено трикутник вершиною вгору, дять до індоар. gopta, goptar «захисник,

Українознавство №4 (77) 2020 227 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

воїн». Прізвище Оксюта співвідносить- дружина Шіви Махеші. При цьому ім’я ся з індоар. Укшіта, досл. «Ярий», «На- Мокоша не має жодного стосунку до сло- снажений». Сковорода, Сковерда, Ско- восполучення «Мати коша» або дієслова верденко – індоіран. saka «могти, бути «мокнути» і сходить до індоар. маха – сильним, могутнім», vardha «рости, по- «великий», іші «богиня», тобто «Велика силюватися, дужчати», досл. «Примно- Богиня». Вона насамперед богиня-бере- жувач сили». гиня, покровителька й спасителька вої- Дендеберя – індоар. Дандавіра «Бо- нів, захисниця обложених ворогом міст. гатир-булавник», «Воїн з булавою», Слід згадати Діву- «Ватажок». Канцюбера – індоар. Канча- Обиду «Слова о полку віра «Осяйний, Блискучий, Славний ге- Ігоревім», що з легкої рой». Кулябера – індоар. Кулавіра «Герой руки сучасних істори- роду». Пребера – індоар. Правіра «Мо- ків і мовознавців по- гутній герой». стала як символ роз- Рай, Рева, Реут – rai, rao, reut брату, кривди та смутку. Насправді ж «князь». компонент обида тут споріднений з ін- Козацький термін паланка тлума- доар. apida – «корона», тож Діва-Обида читься з індоар. pala – «дружина», «вій- насправді «Діва у короні». Йдеться про сько» та anga «частина», тобто палан- образ Богородиці – хранительки і бере- ка – це «частина, підрозділ війська» (є гині міста, відомої ще з часів Херсоне- термін чатуранґа, дослівно «чотири са Таврійського (літописного Корсуня) види військ», що позначає гру в шахи). та його богині Діви, прикрашеної т. зв. Козацький бунчук, що був зробле- баштовою короною, що своїми обриса- ний із насилених один на один кінських ми нагадувала зубчасті фортечні мури хвостів, згадується ще в «Рігведі», а його (згадаймо у зв’язку з цим Влахернську назва пов’язана з індоар. punchh «хвіст». Божу Матір, охоронницю стін Візантії, Слово бандура, пояснення якого що мала й ім’я Баштової Божої Матері). Г. Хоткевич пропонував шукати у сан- Зовсім не випадково «Слово о полку Іго- скриті, пов’язане з дієслівною основою ревім» завершується оповіддю про те, ванд/банд «славити», «оспівувати», «ве- як князь Ігор після повернення з похо- личати». ду відвідав храм Богородиці Пирогощі на Подолі, де термін Пирогоща є лише Замальовка 14. руським варіантом д.-гр. πυργώτισσα, що Влес, Мокоша і Діва-Обида й означає «Баштова». Одним із імен бога Шіви є Вріш, тоб- то «Бик». На слов’янському ґрунті індоар. Замальовка 15. Вріш трансформувалося у Влес (Велес), Основний міф «Рігведи» що його мав «скотій» бог у слов’янській Слід бодай коротко згадати ще один міфології. З ім’ям останнього, у свою чер- важливий напрямок компаративістських гу, споріднене й ім’я християнського по- студій, який разом із порівняльним мо- кровителя худоби – святого Власа, Власія. вознавством стояв біля витоків сучасної Мокоша – єдине жіноче божество в індоєвропеїстики. Йдеться, зокрема, про язичницькому пантеоні Володимира – це численні сходження, що простежуються

228 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

між арійськими та слов’янськими на- родами у їхніх світоглядних уявленнях, віруваннях, звичаях та обрядовості, осо- бливостях календарного циклу, міфоло- гічних і казкових сюжетах тощо. До таких, зокрема, належить і т. зв. «основний міф «Рігведи», що оповідає про битву громовержця Індри з могутнім асуром – демоном Врітрою. Як зазначав І. Нечуй-Левицький, цей сюжет зберігся і в українському фольклорі – веснянках, відомо, календи – латинське означення колядках, щедрівках і деяких народних перших днів місяця-молодика. У Дав- танцях весняного циклу. Збереглися й ньому Римі в день народження молодого імена його головних дійових осіб – Індри місяця жерці скликали людей до Капіто- та Врітри. Індра тут виступає як Іван лію, головного храму, й урочисто спові- Княжевич або Іван Громовик, що виру- щали про народження нового місяця – шає визволяти з полону красну дівчину настання календ. Вважають, що слово (Сонце, Весну), а Врітра, що тримає її в «календи» походить від латинського calo полоні – як злий цар Ворот або Воротар, (від calare) – «проголошую, скликаю». досл. «Перегороджувач», «Загороджу- Втім є й індоар. kalendu, що краще відби- вач» (ця ідея збереглася і в укр. ворота). ває специфіку поняття, розкладаючись В іншій пам’ятці арійських народів – на кала «часточка, окрайчик, шматочок» «Рамаяні» – злий і підступний демон та інду «місяць». Тобто Калєнду означає Равана (укр. Ревун), підіславши неви- «Частинка Місяця». Щодо терміна ка- мовної краси оленя, підступом викрадає лендар, то в санскриті kala, kalan «час», дружину Рами Сіту. Водночас найдавні- дгар «тримати», отже, календар досл. ша міфічна форма грізних зимових сил «часодержець». в українському фольклорі – то дивний олень з дев’ятьма рогами, якого нагледі- Епілог ла у віконце Господиня-Сонце й звеліла «Предки індійців на півдні України? спіймати для себе. Чи не надто сильне припущення? – запи- Скажемо також про гаївки – обря- тує О. Трубачов. І сам відповідає: «Ні, не дові пісні-веснянки, названі так ніби- надто, тому що наші (слов’янські, іран- то через те, що співалися в священних ські, індійські) спільні предки колись гаях понад річками. Проте, ймовірніше, мешкали саме тут. В загальних рисах це слово гаївка споріднюється з індоар. ді- відомо давно. Але науці потрібні нові єслівною основою -ga «співати, велича- факти, щоб краще знати, як вони спіл- ти, cлавити», від якої утворене індоар. кувалися між собою, коли розійшлися gāya «пісня, спів». Тож гаївка означатиме своїми шляхами, хто і як довго лишався «співанка», «величальна пісня». на своїх місцях». В індоарійській традиції, очевидно, Непохитний авторитет вітчизня- слід пошукати відповіді і на значення ного мовознавства О. Стрижак писав: терміна коляда, календи, календар. Як «Сучасна наука, очевидно, ще до кінця

Українознавство №4 (77) 2020 229 РЕЦЕНЗІЇ, ПРЕЗЕНТАЦІЇ

не збагнула як грандіозності, так і смі- Для доповіді ми підібрали лише не- ливості тих т. зв. індоарійських лінгвіс- значну частину фактів. Насправді їх тичних (і не тільки!) проблем Північно- значно більше, і їхня кількість постійно го При­чор­но­мор’я, які щойно встали на зростає. Ми свідомо не зачіпали осо- весь зріст перед численними дослідника- бливо близької автору цих рядків теми ми його старовини». індоіранської гідронімії Східної Євро- Радянський і російський філолог пи. Втім у даному разі, коли лік іде на академік В. Топоров зауважував: «Є всі сотні й тисячі ономастичних фактів, підстави твердити, що «причорномор- важлива вже не кількість, а концепцій- ська» індоарійська – реальність, що ний висновок про те, що історія арій- впевнено й недвозначно заявляє про ських, скіфських і сло­в’ян­ських народів себе, і цього не відміняють окремі ви- суть єдина історична проблема, що так падки, що викликають сумнів, з якими само потребує єдиної переконливої від- можна було б посперечатися або запро- повіді. Сучасний стан досліджень з цьо- понувати нові варіанти тлумачення… Та го питання дає всі підстави твердити, обставина, що низка фахівців зустріли що така відповідь вже незабаром буде новітні дослідження у цій царині стри- запропонована. Тож завдання найближ- мано або насторожено, пояснюється, чих років – не лише продовжити роз- звичайно, настільки несподіваним про- почате, але й звести воєдино всі наявні ривом в новий простір, з одного боку, дані, комплексно осмислити їх, запро- і інерцією мислення, що неохоче про- понувати нову концепцію вітчизняної щається зі звичними уявленнями (або давньої історії. Бодай частково викона- навіть їх відсутністю) і не встигає за но- ти це завдання покликаний проект НДР, вим – з іншого». що його планується подавати на кон- Вітчизняна наука справді не встигає. курс цьогоріч. Проте це не її провина, це її біда. При- Так склалося, що саме Інститут ук­ гадаємо, що розквіт вітчизняної орієн- раї­но­знавства став піонером цього нап­ талістики кінця ХІХ – початку ХХ ст. за- рямку у вітчизняній науці, а водночас вершився трагічними для українського однією з небагатьох вітчизняних на- сходознавства подіями 30-х років ХХ ст., укових установ, у якій присутня тема- символом яких стала доля нашого ви- тика давньої історії. В Інституті історії датного співвітчизника А. Кримського і України відділ давньої історії відсутній. наслідки яких повною мірою відчутні й На історичному факультеті КНУ серед нині. «Тож звідки сучасному молодому викладачів кафедри давньої та нової іс- історику, – риторично запитує вітчиз- торії України немає жодного фахівця зі няний історик С. Білокінь, – взяти ту за- стародавньої історії. Вже традиційно гальну освіченість, вільну орієнтацію у цю роль перебрали на себе археологи, джерелах і літературі, володіння давніми проте синтетичний підхід до історії, на мовами, класичними та модерними ме- жаль, не їхня сильна сторона і не їхня тодами дослідження? Наші молоді вчені сфера відповідальності, що й бачимо за вчились у людей, які вже самі небагато результатом, коли початки сло­в’ян най- знали, тож і сподіватися на швидку реге- частіше відносять до перших писемних нерацію кадрів не випадає». свідчень про них, тобто до І тис. н. е.

230 №4 (77) 2020 Ukrainian Studies Наливайко С. Сучасні індоарійські студії у дослідженні...

Проте хіба може бути так, що сло­в’ян­ Свіча згоряє, і останній подих ські мови, вірування, імена, назви, га- У літописця рве часів зв’язок… плотипи існували багато тисячоліть Але історія веде й по сходах доти, виявляючи відповідності на різ- Билин і дум, легенд а чи казок. них рівнях із рештою і.-є. народів, проте Аж в ту епоху, в загадці велику, самі сло­в’я­ни постали лише у І тис. н. е. Де бронза та залізо – імена. Посилатися лише на писемні й архео- Коли віки собі не знали ліку, логічні джерела і при цьому цілковито А мовам тільки снились письмена… ігнорувати джерела лінгвістичні, фоль- О, скільки каменю уклали люди клорні, ономастичні, ДНК-генеалогічні, У міць доріг, що з’єднують міста! просуваючи певні «політкоректні» гі- Та найтривкіша шляхова споруда – потези – це або кричуща нефаховість, Повітряна стежина з уст в уста. або свідома диверсія проти вітчизняної І хоч народи розійшлись одвіку, історії. І кожен з карти різно промовля, Втім це питання потребує окремої Течуть в піснях їх однойменні ріки, розмови. Що стосується нинішньої, то Як ще одна в них мова і земля. хочеться завершити її віршем україн- ського дослідника, балтиста А. Непокуп­ Сергій НАЛИВАЙКО ного. Гадаємо, ці рядки найкраще під- orcid.org/0000-0001-8162-1340 ведуть певний поетичний підсумок кандидат історичних наук, сказаного вище: директор НДІУ

Українознавство №4 (77) 2020 231 Шановні колеги та дописувачі журналу! Прийміть найщиріші вітання з Новим роком та Різдвом Христовим! Бажаємо ці традиційно світлі свята зустріти у радісній, доброзичливій, теплій атмосфері. Нехай у ваших домівках панують добробут і злагода, у серцях — любов, а в стосунках з колегами — стабільність, довіра, чесність, взаєморозуміння і повага! Дякуємо за плідну співпрацю та сподіваємось на її продовження у наступному році. Успіхів, нових звершень та здійснення найзаповітніших мрій!

Редакція журналу Для нотаток МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА

УКРАЇНОЗНАВСТВО Номер 4 (77) 2020

науковий журнал

Технічне редагування та комп’ютерний набір — відділ інформаційного забезпечення та наукових комунікацій Загальне редагування — Лідія Науменко Редагування англомовних текстів — Вікторія Калина Коректура — Лариса Ткаченко Комп’ютерна верстка, макетування, обробка фото — Олександр Сцібан

Адреса редакції: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18, кім. 314–315 тел.: 238-05-43, 236-01-28

Рекомендовано вченою радою Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України (протокол №11 від 29.12.2020 р.)

Підписано до друку 29.12.2020. Формат 70х108/16 Друк офсетний. Папір офсетний. Гарнітура Minion Pro. Ум. друк. арк. 21,48. Обл.-вид. арк. 22,54. Тираж 100 прим. Зам. №27/200

Віддруковано в ФОП Дишлюк О.В.

09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Некрасова, 95 тел. +38(097)657-24-80