2019 У №№№Nnnвипуск 3 (32) КИІВ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ АРХЕОЛОГІЯ І ДАВНЯ ІСТОРІЯ КРАіНИ 2019 У №№№NnNВипуск 3 (32) КИІВ

наукова серія — заснована у 2010 р. видається чотири рази на рік

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ КУЛАКОВСЬКА Лариса, кандидат історичних наук, Інститут археології НАН України Головний редактор СИМОНЕНКО Олександр, доктор історичних КУЛЬЧАР Валерія, професор, Сегедський універси- наук, Інститут археології НАН України тет, Угорщина МОЦЯ Олександр, член-кореспондент НАН Украї- Відповідальний секретар ни, Інститут археології НАН України ГОРБАНЕНКО Сергій, кандидат історичних наук, Інститут археології НАН України ОТРОЩЕНКО Віталій, доктор історичних наук, Ін- ститут археології НАН України Відповідальний за випуск ПОЛІДОВИЧ Юрій, кандидат історичних наук, КУЛАКОВСЬКА Лариса, кандидат історичних філіал Національного музею історії України — Му- наук, Інститут археології НАН України зей історичних коштовностей України ПОЛТОВИЧ-БОБАК Марта, професор, Жешувсь- кий університет, Польща ПОТЄХІНА Інна, кандидат історичних наук, Інсти- тут археології НАН України СКОРИЙ Сергій, доктор історичних наук, Інститут археології НАН України СОН Наталія, кандидат історичних наук, Інститут археології НАН України Члени редколегії СТЕПАНЧУК Вадим, доктор історичних наук, Інс- БИРКЕ Віталіє, доктор археології, Інститут архео- титут археології НАН України логії та історії мистецтв Академії наук Румунії ТЕРПИЛОВСЬКИЙ Ростислав, доктор історичних БОЛТРИК Юрій, кандидат історичних наук, Інсти- наук, Київський національний університет тут археології НАН України ТОЛОЧКО Петро, академік НАН України, Інститут БРУЯКО Ігор, доктор історичних наук, Одеський ар- археології НАН України хеологічний музей НАН України ХАЗАНОВ Анатолій, професор, Університет Меді- БУЙСЬКИХ Алла, доктор історичних наук, Інститут сон — Вісконсін, США археології НАН України ХОХОРОВСКІ Ян, професор, Ягеллонський універ- ГАВРИЛЮК Надія, доктор історичних наук, Інсти- ситет, Польща тут археології НАН України ЧАБАЙ Віктор, член-кореспондент НАН України, ГОЛДЕН Пітер, професор, Університет Радгер, США Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Науковий журнал з проблем археології та давньої історії

У журналі публікуються результати досліджень з археології та давньої історії України. Ви- світлюються питання соціально-економічного розвитку та культурних зв’язків населення України у кам’яному та мідно-бронзовому віках, сторінки з історії кіммерійців та скіфів, матеріальна та духовна культура античних греків у Північному Причорномор’ї, етногенез та рання історія слов’ян, розвиток давньоруських міст і сіл, матеріальної культури серед- ньовіччя і нового часу. Видаються нові археологічні матеріали, розвідки з історії археології та архівні джерела. Для археологів, істориків, краєзнавців, учителів історії, студентів історичних факуль- тетів, усіх, хто цікавиться давньою історією України.

In the journal the results of research on the archaeology and ancient history of Ukraine are published. The questions of social and economic development and cultural relations of the population of Ukraine in the Stone and Copper-Bronze Age, the pages of Cimmerian and Scythian history, material and spiritual culture of Greeks in the Northern Pontic region, ethnogenesis and early history of Slavs, development of the cities and villages of Ancient Rus, material culture of Medieval and Modern periods are observed. New archeological records, survey on history of archaeology and archival sources are being published. This journal is intended for archeologists, historians, regional specialists, teachers of history, students of historical departments and for all who is interested in ancient history of Ukraine.

Засновник та видавець: Інститут археології Національної академії наук України

Свідоцтво про реєстрацію ЗМІ: КВ № 17659-6509Р від 29.03.2011

Адреса редакції: Україна, 04210, Київ 210, просп. Героїв Сталінграда, 12 Тел.: (+380-44) 418-61-02 Факс: (+380-44) 418-33-06 e-mail: [email protected]

Офіційна сторінка видання: Сайт «Спілка археологів України» [http://www.vgosau.kiev.ua] — Бібліотека — Журнал «Археологія і давня історія України» [http://www.vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=category&layout=blog&id=111&Itemid=183]

Затверджено до друку Вченою радою Інституту археології НАН України 18 грудня 2018, протокол № 11

Літературний редактор: К. П. Бунятян Рисунки авторські Комп’ютерна верстка С. А. Горбаненка

Публікація здійснена в рамках програми по збереженню та забезпечен- ню належного функціонування наукового об’єкта Колекція Інституту археології НАН України «Скарби давньої історії України» (№ 2Н/22-18)

Усі права застережено. Передрук можливий зі згоди редакції та авторів статей Виходить за інформаційної підтримки Всеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України»

ISSN 2227-4952 Усі матеріали рецензовано

© Інститут археології НАН України, 2019 Підписано до друку 15.08.2019. Формат 60 × 84/8. Гарн. Century Schoolbook. Папір офс. Друк офс. Ум.-друк. арк. 24,9. Обл.-вид. арк. 28. Тираж 120 екз. Зам. Тираж віддруковано ТОВ «Майдан», 61002, Харків, вул. Чернишевська, 59. Тел.: (057) 700-37-30. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1002 від 31.07.2002 р. ЗМІСТ Contents

Статті Articles

Вотякова, О. Л. Техніко-типологічний аналіз ма- 5 Votiakova, O. L. Techno-Typological Anaiysis of Ma- теріалів з розкопу ІІ стоянки Королево ІІ на За- terials of the Excavation II from Korolevo II Site in карпатті Transcarpathia Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Гераси- 18 Usik, V. I., Kulakovska, L. V, Nigst, Ph., Gerassi- менко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епігра- menko, N. P. Korolevo II: to the Question of the Epi- ветський технокомплекс (шар 0) та культурно- gravettian Technocomplex (Layer 0) and the Cultur- стратиграфічну колонку стоянки al-Stratigraphic Sequence of the Site Пічкур, Є. В. Складові кременевої індустрії Куку- 37 Pichkur, Ye. V. Components of the flint made indus- тень-Трипільської спільноти: видобуток і поши- try of the Cucuteni-Trypillian community: extraction рення кременю and distribution of flint Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосниц- 49 Lysenko, S. D. The materials of the Komarovo and кой культур в экспозиции Археологического музея Sosnitsa cultures in the exposition of the Archaeo- Института археологии НАН Украины logical Museum of the Institute of Archeology of the NAS of Ukraine Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у 63 Kravchenko, E. A. Could the Persons Buried in Perepi- Переп’ятисі господарями Хотівського городища? atikha Barrow be the Lords of the Hillford of Khotiv? Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного 76 Klochko, L. S. The Images of Women in the Art of Причорномор’я як джерело для реконструкції кос- Northern Pontic Region as the Source for Recon- тюмів скіф’янок struction of Female Scythian Costumes Кисленко, Г. О. Локальні та міжрегіональні типи 90 Kyslenko, H. O. Local and Interregional Types of намистин з жіночих пізньосарматських поховань Beads from Late Sarmatian Female Burials in the Східноєвропейського степу Steppe of Eastern Europe

Публікація PUBLICATIONS of археологічних ARCHEOLOGICAL матеріалів MATERIAL

Васильєв, П. М., Дудник, Д. В. Верхньопалеолі- 100 Vasyliev, P. M., Dudnyk, D. V. Upper Paleolithic site тична стоянка Пушкарі ІІІ Pushkari III Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пір- 111 Kulakovska, L. V., Usyk, V. I., Haesarts, P., Pirson, сон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопале- S., Kononenko O. M., Nigst, Ph. The Upper Paleo- олітична стоянка Кормань 9 lithic Site Korman’ 9 Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. 126 Hanoshenko, V. V., Volodarets-Urbanovich, Ya. V. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців Хер- Treasure of Martynivka type from the village of сонської області Pravi Solontsi in Kherson region Зоценко, І. В., Васильєва, М. А., Січінава, Д. В. 151 Zotsenko, I. V., Vasylieva, M. A., Sichinava, D. V. Нова епіграфічна пам’ятка давньоруського часу з New epigraphic find of Kyiv Rus’ time from the out- околиці Києва skirts of Kyiv Сапожников, І. В., Сінельніков, О. С. Перші архео- 155 Sapozhnykov, І. V., Sinel’nikov, O. S. First Archeo- логічні дослідження османського Татарбунарсько- logical Exploration of Osmanian Castle in Tatarbu- го замку nary

Корохіна, А. В., Колода, В. В. Матеріали доби 165 Korokhina, A. V., Koloda, V. V. Artifacts of the Late пізньої бронзи з поселення Мохнач П Broze Age from Mokhnach П settlement Горбаненко, С. А., Толкачов, Ю. І. Зерно з Меджи- 176 Gorbanenko, S. A., Tolkachov, Yu. I. Grain from божа Medjybizh

Міжнародне international співробітництво cooperation

Біляєва, С. О., Кулаковська, Л. В., Фіалко, О. Є. 184 Bilіaieva, S. O., Kulakovska, L. V., Fialko, O. Ye. Україна — Туреччина: грані співробітництва Ukraine — Turkey: the verges of cooperation

Історія Інституту History of the Institute археології of Archeology

Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание севе- 195 Kuzmishchev, A. H. E. R. von Stern and the Creation ропричерноморской школы античной археологи of the Northern Black Sea School of Classic Archaeo logy М. Ф. Болтенко. Автобіографія (упоряд. Л. В. Ку- 208 M. F. Boltenko. Autobiography (compiler L. V. Kula- лаковська) kovska) М. Я. Рудинський. До відділу кадрів АН УРСР 211 M. Ya. Rudynsky. To the Personnel Department (упоряд. Л. В. Кулаковська) of the Academy of Sciences of the USSR (compiler L. V. Kulakovska) Статті

УДК 903.2(477.87)”632” О. Л. Вотякова

ТЕХНІКО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ МАТЕРІАЛІВ З РОЗКОПУ ІІ СТОЯНКИ КОРОЛЕВО ІІ НА ЗАКаРПАТТІ

Подано результати повного статистичного і верхньопалеолітичні, середньопалеолітичний техніко-типологічного аналізу кам’яних виробів з і ранньопалеолітичний (Гладилин и др. 1979, розкопу ІІ стоянки Королево ІІ. с. 12; Гладилин, Солдатенко 1980, с. 5). Ключові слова: Королево ІІ, стратиграфія, Тільки 1981 р. заради збільшення числа арте первинне розколювання, типологія знарядь. фактів, що походили з шурфу 1, до його півден- ної стінки прирізали три квадрати 2,0 × 2,0 м Вступ розкопу ІІ. Таким чином, загальна розкопана площа ділянки становить 16 м2. Стратиграфія У 1974 р. під час досліджень в Закарпатсько- та умови залягання знахідок були такі само, му регіоні, крім багатошарової палеолітичної що і в шурфі 1 (рис. 3). Матеріал залягав не- стоянки Королево, В. М. Гладилін відкрив ще рівномірно, як вказали дослідники, «знахідки одну пам’ятку — Королево ІІ (Гладилин, Сол- концентруються невиликими плямами, що, датенко 1974, с. 23). Вона розташована на 20- вірогідно, було пов’язано з виходами сировини» метровій терасі лівого берега р. Тиса за 300 м (Гладилин и др. 1981, с. 13). Найбільшу кон- на південний захід від стоянки Королево І, на центрацію знахідок відмічено у кв. 1. Усього північній околиці с. Веряця (рис. 1; 2). виявлено 151 артефакт. Також вони завважи- На окресленій ділянці впродовж кількох ли, що поверхня андезитових виробів зберегла- польових сезонів колектив Закарпатської па- ся неоднаково і варіює від І до ІV культурного леолітичної експедиції Інституту зоології АН горизонту стоянок Королево ІІ і Королево, цебто УРСР провадив поверхневі збори кам’яних ар- тефактів, що спонукало дослідників у 1978 р. розпочати розкопки для з’ясування стратигра- фічного залягання знахідок. За 6,0 м на схід від західного схилу тераси і за 0,7 м на пів- день від початку його північного схилу закла- ли шурф 1 площею 4,0 м2. Поодинокі знахідки були зафіксовані на глибині 0,7 м, «видимо, повністю або частково переміщені» (тут і далі: переклад наш — О. В.; Солдатенко 1978, с. 3). На глибині 1,3—1,5 м виявлено насичений культурний шар у суглинку з частими стяжін- нями марганцю, який відноситься до верхньої частини ІІ викопного ґрунту Королево. Тоді до- були колекцію з 119 предметів. У 1979—1980 рр. роботи зосереджувалися на сусідніх ділянках стоянки Королево ІІ. У роз- копі І зафіксовано чотири культурні шари: два © О. Л. Вотякова, 2019 Рис. 1. Королево І і Королево ІІ, вигляд з космосу

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Статті

Рис. 2. Королево ІІ. За- гальний вигляд (за Солда- тенко 1978, рис. 1)

Рис. 3. Королево ІІ, розкоп ІІ, стратиграфічний розріз східної стінки (за Гладилин и др. 1981, табл. 16)

Рис. 4. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1: 1 — реконструкція розподілу артефактів за глибинами; 2 — ситуа- тивний план з кількісним розподілом знахідок

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Вотякова, О. Л. Техніко-типологічний аналіз матеріалів з розкопу ІІ стоянки Королево ІІ на Закарпатті

їх представлено різночасовими матеріалами, а змішування. Також слід враховувати специфі- саме, верхньо- і середньопалеолітичними. ку ґрунтоутворення у Закарпатті — високий У науковий обіг основну частину колекції рівень опадів і низьку інтенсивність утворення ввела Л. В. Кулаковська як культурно-хроно- лесів, що призводило до періодичних розмивів логічний комплекс ІІІ і визначила індустрію як і переміщення відкладів (Кулаковская, Усик левалуазьку, непластинчасту, нефасетовану з 2011, с. 185—186). невизначеним і різнорідним типологічним на- бором (Кулаковская 1989, с. 71). Хронологічно Методика опрацювання комплекс зараховано до ІV викопного ґрунту регіональної схеми четвертинних відкладів За- артефактів карпаття, який корелюється з прилуцьким гори- Для з’ясування ступеню гомогенності колек- зонтом чи рисс-вюрмом (Адаменко, Городецкая ції ми здійснили техніко-типологічний аналіз 1987, с. 81—83; Кулаковская 1989, с. 15, 70). Два всіх кам’яних артефактів. Зважаючи на те, що двобічні знаряддя з андезиту були опубліковані розкоп ІІ фактично є продовженням шурфу 1 як частина верхноьопалеолітчного комплексу ІІ (рис. 4: 2), а умови залягання їх однакові, ма- стоянки Королево ІІ (Demidenko, Usik 1995, теріали з них об’єднано в одну колекцію. p. 213—214, 216; fig. 1: 1; 8: 2). Методика дослідження, застосована для ана З часом вийшла серія робіт, що доповнили лізу добірки, аналогічна методиці опрацюван- й поточнили інтерпретацію матеріалів сто- ня шару ІІ стоянки Королево (Вотякова 2015, янок Королево І і ІІ (Haesarts, Koulakovska с. 22—23; 2017, с. 20—21). Знахідки з андезиту 2006; Кулаковская, Усик 2010). В одній пуб- були додатково розподілені за відносною хро- лікації переглянуто попередню інтерпретацію нологічною шкалою збереженості поверхні та- середньопалеолітичного комплексу Короле- ких виробів для стоянки Королево (Усик, Рац, во ІІ, який віднесено до шарантських індустрій Кулаковская 2014, с. 202) і Королево ІІ. Всього (Kulakovska, Usik 2011, р. 133, 136). Поновлені ідентифіковано чотири ступені деструкції по- археологічні роботи на сусідніх розкопах І і ІІІ верхні артефактів: аналогічний верхньопале- стоянки Королево ІІ (Усик та ін. 2013, с. 170) олітичним шарам Іа (2 екз.) і ІІ (28 екз.), а та- уможливили відкрити «найпотужнішу куль- кож середньопалеолітичним шарам ІІІ (24 екз.) турно-хронологічну колонку верхнього палео- і V (1 екз.) Королево І і ІІ. В одному випадку літу Закарпаття» (Усик та ін. 2018, с. 79). визначити стан руйнації поверхні не вдалося, Аби поточнити культурно-хронологічну ін- бо артефакт мав неоднорідну структуру. терпретацію матеріалів з Королево ІІ, про- аналізуємо їхню стратиграфічну позицію, а Аналіз колекції також надамо повний статистичний аналіз їх з урахуванням усіх техніко-типологічних ознак. Маємо 270 артефактів. Основною сировиною для обробки був кварцит (79 %), використову- вали також андезит (19,7 %), сланець (1,0 %) і Стратиграфія пісковик (0,3 %). Для з’ясування позиції знахідок здійснено Попри нечисельність матеріалу в колекції є реконструкцію глибинного розподілу артефак- весь спектр артефактів, характерний для пер- тів (рис. 4: 1), орієнтуючись на глибинні поз- винного розколювання сировини та виготов- начки на кожній знахідці: з шурфу — індиві- лення знарядь: нуклеуси та їхні фрагменти, дуальні, з розкопу ІІ — діапазонні, по 20 см. сколи, знаряддя та відбійник, уламки, фраг- Аналіз глибин виявив, що потужність горизон- менти кварцитових гальок зі слідами розколю- ту залягання матеріалів коливається у районі вання (табл. 1). 40 см. Через те, що частина артефактів з роз- Первинне розколювання. Початок оброки копу ІІ мають діапазонні позначки, цей гори- каменю на стоянці маркують кварцитові галь- зонт залягання практично не можна розділи- ки зі слідами розколювання. Вони представ- ти, хоча певну концентрацію матеріалу можна лені двома фрагментами з кварциту та одним з простежити на кв. 1—2 у межах глибинних пісковику, на яких зафіксовано негативи одно- позначок 1,2—1,4 м, а на кв. 3 від 0,9—1,1 м. го або двох сколів. Поодинокі знахідки фіксуються в інтервалі від Нуклеуси. Маємо 21 екз. і 20 фрагментів. 0,30 м до 1,8 м. Реконструкція профілю (рис. 4: Аналіз їх демонструє, що заготовками для них 1) демонструє розпорошення матеріалу по по- слугували гальки, уламки сировини та відще- верхні давнього схилу у північному напрямку, пи. За технікою розколювання нуклеуси роз- що підтверджує стратиграфічний розріз розко- поділяються на: радіальні — 4 екз.; конверген- пу ІІ 1981 р. (рис. 3). Так само кількісний роз- тні — 1; паралельні, а саме, ортогональні — 3, поділ знахідок показує зростання концентрації поперечні — 4, поздовжні, перехресні й торцеві предметів у північному напрямку (рис. 4: 2). по 1; Кombewa — 4; безсистемні — 2, невизна- Все це може вказувати на певне переміщен- чені — 10 екз. (табл. 2). ня артефактів по поверхні схилу внаслідок Радіальні нуклеуси представлено винятково ерозійних процесів, що могло призвести до їх однобічними зразками (рис. 5: 1, 2) овальної

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Статті

Таблиця 1. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1. Категорії артефактів і сировинні ресурси

Сировина Категорія Разом Сланець Кварцит Андезит Пісковик (аргіліт)

Нуклеуси 16 4 1 — 21 Фрагменти нуклеусів 8 2 — — 10 Відщепи 139 30 — — 169 Пластини 8 — — — 8 Фрагменти сколів невизначені 9 2 2 — 13 Луски 6 7 — — 13 Знаряддя 19 10 — — 29 Відбійники 1 — — — 1 Уламки 2 1 — — 3 Фрагменти гальок зі слідами розколювання 2 — — 1 3 Разом 210 56 3 1 270

Таблиця 2. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1; тогональні — 3 екз., поперечні одноплощад- нуклеуси та сировина кові — 4, поздовжні одноплощадкові — 1; пере- хресні — 1; торцеві — 1 екз. Сировина Більшість мають прямокутну форму. Заго- Нуклеуси Разом товкою для них в основному слугували уламки Андезит Кварцит Аргіліт сировини і гальки, в одному разі відщеп. Од- Радіальні 1 2 1 4 носторонні ортогональні нуклеуси мають під- готовлені одним-двома зняттями відбивні пло- Конвергентні — 1 — 1 щадки та опуклі вкриті кіркою тильні сторони Паралельні (рис. 6: 3, 4). Робоча поверхня у них необ’ємна, ортогональні — 3 — 3 середні розміри 4,9 × 4,6 × 2,2 см. У попереч- поперечні 2 2 — 4 них одноплощадкових ядер відбивні площадки поздовжні — 1 — 1 в основному сформовано крупними сколами, перехресні — 1 — 1 тільки в одному випадку площадка вкрита кір- Торцеві 1 — — 1 кою. Два вироби з кварциту демонструють про- Кombewa — 4 — 4 сте сплощене односпрямоване розколювання, Безсистемні — 2 — 2 останнім сколом у обох знято більше половини Невизначені 2 8 — 10 робочої поверхні (рис. 6: 1, 2). Один нуклеус Разом 6 24 1 31 має підготовлену крупними сколами площад- ку і тильну сторону (рис. 6: 2), зняття заготовок відбувалося почергово з робочої поверхні та з форми. Розміри в основному стандартні: 5,2 × площадки. Два інші вироби виготовлено з ан- 5,1 × 2,5 см. Виділяється тільки один більший дезиту. Один за ступенем збереженості повер- виріб, виготовлений з чорного аргіліту, зі сліда- хні, аналогічний поверхні матеріалів шару ІІ ми перебування у вогні, 9,7 × 9,0 × 5,2 см. Один Королево ІІ, має пласку робочу поверхню, 2/3 нуклеус, зроблений з андезиту, має ступінь якої було знято сколом. Площадки й тильну збереженості поверхні, аналогічний поверхні сторону частково оформлено сколами. Інший матеріалів шару ІІ Королево ІІ, відбивні пло- екземпляр, має ступінь деструкції аналогічний щадки і тильна сторона його ретельно оформ- поверхні матеріалів шару ІІІ Королево, виго- лені сколами. Інші ядра мають оформлені та товлено на відщепі, давнішому за ступенем природні відбивні площадки і неоформлені збереженості поверхні (можливо, відповідній тильні сторони. поверхні матеріалів шару VI). Такі випадки ре- Єдиний конвергентний нуклеус (рис. 5: 3) утилізації давніших андезитових виробів часто був зроблений з кварцитової гальки овальної трапляються у нашій добірці. Пласка робоча форми. Площадки підготовлено одним або дво- поверхня ядра була сформована на дорсальній ма сколами, тильна сторона необроблена опук- стороні відщепу, відбивна площадка — ско- ла. Робоча поверхня — сплощена, має сліди лами, тильна сторона — це необроблена вен- багатьох заломів, через що припинили розко- тральна сторона відщепу. Розміри 4,6 × 7,5 × лювання. Розміри 6,5 × 5,4 × 3,0 см. 3,4 см. Єдиний поздовжній одноплощадковий Нуклеуси, які демонструють паралельну нуклеус має циліндричну форму та об’ємну ро- техніку розколювання розподіляються на: ор- бочу поверхню, площадку сформовано сколом

і поправлено двома фасетками, тильна сторо- цього ядра як відбійника (Кулаковская 1989, на — пласка і частково оформлена мілкими с. 71, рис. 60: 2). Розміри 7,9 × 5,4 × 3,2 см. Тор- сколами. Його мініатюрні розміри, 2,7 × 2,3 × цевий нуклеус виділено умовно. Його виготов- 2,6 см, свідчать про повну спрацьованість. Пло- лено на фрагменті андезитової преформи або щадки одностороннього перехресного нуклеуса нуклеуса, яка за ступенем збереженості від- оформлено кількома сколами, тильна сторона повідає поверхні матеріалів шару ІІІ Королево. вкрита кіркою, опукла, зі слідами зірчастої за- На площині зламу фрагмента, з вкритої кір- битості, що може свідчити про використання кою площадки знято одну пластинку, що має ступінь збереженості, аналогічний матеріалам шару ІІ Королево ІІ. Нуклеус невеликий, 5,8 × 4,1 × 1,9 см. У колекції виділено чотири нуклеуси Кombewa (рис. 7). Їх зроблено на кварцитових відщепах, з вентральної сторони яких односпря-

Рис. 5. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1. Нуклеуси: 1, 2 — радіальні; 3 — кон- вергентний (2 — за Кулаковская 1989)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Статті К оролево ІІ , розкоп ; нуклеуси: 1, 2 — поперечні; 3, 4 ортогональні Рис. 6.

10 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Вотякова, О. Л. Техніко-типологічний аналіз матеріалів з розкопу ІІ стоянки Королево ІІ на Закарпатті Кombewa К оролево ІІ , шурф 1; нуклеуси Рис. 7.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 11 Статті

Таблиця 3. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1; характеристика огранки сколів

Сколи Огранка Разом Технічні Вентральні вто- Технічні Відщепи Пластини відщепи ринні відщепи пластини

Первинна 16 — — — — 16 Односпрямовано- поздовжня 3 1 — — — 4 Односпрямовано- латеральна 4 — — — — 4 Радіальна 28 7 — — — 35 Конвергентна 5 1 — — — 6 Підперехресна 3 1 — — — 4 Ортогональна 2 6 — 1 — 9 Латеральна 4 8 — 2 — 14 Білатеральна 1 — — — — 1 Поздовжня 13 4 — 1 — 18 Біпоздовжня — 1 — — — 1 Реберчаста — 9 1 — 2 12 Невизначена 10 3 — — — 13 Разом 89 41 1 4 2 137

мовано було знято один або послідовно кілька це зміна орієнтації сколювання. Радіальний сколів. Залежно від напрямку сколювання метод репрезентовано стандартизованими нук- відносно вісі відщепу-заготовки вони розподі- леусами, що демонструють доцентрове розко- ляються на: латеральні — 2 екз. (рис. 7: 1, 3), лювання, мають сформовані сколами площад- бітермінальний і дистальний альтернативний ки. Виділяється також виразна серія нуклеусів (рис. 7: 2). В останньому разі йдеться про те, Кombewa. що частину сколів зняли з дорсальної сторони Загалом ядра мають невеликі розміри, плас- відщепу-заготовки і так, вірогідно, підготували ку робочу поверхню і часто демонструють остан- відбивну площадку. Підготовка площадки од- ню стадію спрацьованості. Площадки більшості ним сколом також фіксується на одному з ла- з них оформлено одним або двома сколами, при- теральних вентральних нуклеусів (рис. 7: 1). йом фасетування не використовувався, тильні На вентральній стороні в іншого відмічається сторони здебільшого не мають слідів обробки, наявність сформованої сколами виїмки (рис. 7: навпаки, часто вкриті природною кіркою. 3), це найбільший виріб у цій групі ядер: 7,2 × Сколи — їх нараховується 221 (разом із зна- 8,4 × 3,3 см. Інші екземпляри невеликі, 4,5 × ряддями і нуклеусами на відщепах). Їх пред- 5,6 × 1,8 см. Два безсистемні ядра демонстру- ставлено такими групами: відщепи — 197 екз.; ють ситуативне розколювання, де площадками пластини — 10; луски — 13; фрагменти сколів слугували робочі поверхні, вони мають невели- невизначені — 13 екз. кі розміри: 4,8 × 4,4 × 3,2 см. Найчисленнішу категорію становлять від- 10 фрагментів нуклеусів віднесено до групи щепи. Цілих екземплярів — 131; фрагментова- невизначених. них — 66, з-поміж яких 25 проксимальних, 10 Отже, первинну обробку індустрії представ- медіальних, 18 дистальних і 13 латеральних. лено різноманітними методами розколювання: Розміри цілих: довжина від 1,9 до 9,2 см; шири- паралельним, радіальним, Кombewa. Пара- на від 2,0 до 14,6 см; товщина від 0,6 до 3,4 см. лельний метод розколювання відіграє неначе Сколи поперечних пропорцій (ширина яких б провідну роль, принаймні за кількістю ек- більша за довжину) становлять 1/3 від цілих земплярів. Але детальніший аналіз морфоло- відщепів. гії цих виробів виявив, що більшість з них або Переважають вироби з радіальною огранкою повністю спрацьовані, або до стадії, коли остан- (табл. 3). Три інші чисельні групи демонстру- ній скол зняв значну частину робочої поверхні. ють первинне, поздовжнє та односпрямовано- Вони демонструють необ’ємний спосіб розщеп- поздовжнє оформлення дорсальної поверхні. лення та мають невеликі розміри. Окремо за- Значна кількість первинних (табл. 3), а також вважимо, що віднесені до паралельного методу сколів з залишками кірки (їх понад 70 %) у поперечні одноплощадкові ядра, найвірогідні- різних співвідношеннях свідчить, що первин- ше, демонструють досить просту односпрямова- не розколювання здебільшого розпочинали ну техніку отримання заготовок, так само, як і на території поселення. Ортогональний, лате- ортогональні нуклеуси, де єдина відмінність — ральний і поздовжній варіанти оформлення

12 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Вотякова, О. Л. Техніко-типологічний аналіз матеріалів з розкопу ІІ стоянки Королево ІІ на Закарпатті

Таблиця 4. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1; характеристика площадок сколів

Сколи Площадки Разом Технічні від- Вентральні вто- Технічні плас- Відщепи Пластини щепи ринні відщепи тини

Природні 11 2 — — 1 14 Гладкі 40 27 — 2 1 70 Двогранні 16 3 — 1 — 20 Багатогранні 3 — 1 — — 4 Фасетовані прямі 1 — — — — 1 опуклі 1 2 — 1 — 4 Роздроблені 11 3 — — — 14 Невизначені 6 4 — — — 10 Разом 89 41 1 4 2 137

дорсальної поверхні здебільшого пов’язано з Таблиця 5. Королево ІІ, розкоп ІІ і шурф 1; технічними відщепами. типологічна колекція знарядь і сировина За формою переважають трапецієподібні та прямокутні екземпляри. Латеральні профілі Сировина випуклі або увігнуті, спорадично трапляються Типи знарядь Разом прямі та скручені. Дистальні кінці гострі, рід- Квар- Анде- ше тупі або зламані. Часто трапляються арте- цит зит факти з заломами (17 екз.), що може вказувати Скребла поздовжні 2 — 2 на застосування твердого відбійника. Сколів, Скребла поперечні 1 — 1 що захопили протилежну площадку нуклеу- са — 3 екз. Гостроконечник левалуазький 1 — 1 Більшість ударних площадок (табл. 4) не Преформи двобічних знарядь 1 1 2 мають спеціальної підготовки: вони гладкі та Двобічні знаряддя — 3 3 природні. Серед підготовлених площадок пе- Виїмчасті знаряддя 2 1 3 реважають двогранні, є незначна кількість Скребки 1 1 2 багатогранних і фасетованих, відображені в Відщепи з ретушшю 7 1 8 індексах IF large = 25,6 %, IF strict = 4,4 %. Пластина з ретушшю 1 — 1 Слід відзначити, що на 14 відщепах маємо Відщепи з потоншенням 1 3 4 розроблену площадку, це ще одне свідчення Знаряддя невизначені 1 1 2 використання твердого відбійника. Сколів з Разом 18 11 29 дорсальним або вентральним карнизом — оди- ниці. Розміри площадок: довжина від 0,5 до 6,3 см; товщина від 0,1 до 3,9 см. теріалів шару ІІ Королево ІІ і шару ІІІ Коро- Виділені в колекції технічні відщепи роз- лево, за типологічними характеристики вони поділяються на: з бортів нуклеусів, реберчасті, схожі з кварцитовими артефактами. авіважі. Відщепи з бортів нуклеусів слугували Пластини становлять незначну групу — для поновлення об’єму робочої поверхні ядра і 10 екз., з яких 6 екз. цілі, ILam = 4,8 %. Розмі- представлені латеральними (з кіркою — 5 екз., ри 6,7 × 3,0 × 1,9 см. Їх виготовлено з кварциту, без кірки — 3 екз.) і реберчастими (24 екз.). вони мають паралельну огранку: ортогональну, Звичайні реберчасті відщепи в основному поз- поздовжню та латеральну (табл. 3). Профілі: довжньо-реберчасті, тільки один поперечно-ре- скручені, увігнуті та прямі у рівних пропор- берчастий. ціях. Площадки тільки в двох випадках мають Два авіважі знято з об’ємних паралельних сліди спеціальної підготовки (табл. 4). Дві тех- нуклеусів. Один зроблено на кварциті, ін- нічні пластини представлено ребрчастими. ший — андезитовий з поверхнею, аналогічною Лусок небагато, 13 екз.: 7 — з андезиту різ- артефактам шару Іа Королево. Це єдиний ви- ного ступеню збереженості, 6 — кварцитові. ріб з таким «молодим» ступенем збереженості в Отже, в технологічному аспекті індустрію колекції відщепів. Його поновлено в результаті можна охарактеризувати як нелевалуазьку, ремонтажу з двох латеральних фрагментів, з непластинчасту, нефасетовану. Первинна поверхні зламу яких знято кілька сколів — в обробка базувалася на різноманітних мето- одному випадку на вентральну, в іншому на дах розколювання нуклеусів: паралельному, дорсальну сторону. Інші андезитові артефак- радіальному, Кombewa. Останній представле- ти мають поверхню, аналогічну поверхні ма- но дуже виразними екземплярами ядер, але

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 13 Статті

Рис. 8. Королево ІІ: розкоп ІІ і шурф 1; знаряддя: 1 — скребло поперечне з потоншенням; 2 — левалу- азьке вістря; 3, 4 — скребла поздовжні; 5 — відщеп з ретушшю

14 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Вотякова, О. Л. Техніко-типологічний аналіз матеріалів з розкопу ІІ стоянки Королево ІІ на Закарпатті

відповідні їм сколи Кombewa відсутні, є тільки нано маргінальною крайовою ретушшю, місце один вентральний вторинний відщеп (табл. 3). сходження лез вістуне. Паралельний метод репрезентують необ’ємні Чотири вироби мають двобічну обробку. Два ядра, частина з яких представляє досить про- фрагменти віднесено до преформ: один з квар- сту односпрямовану техніку отримання загото- циту, інший з андезиту (аналогічний поверхні вок. Розколювання відбувалося за допомогою артефактів шару ІІ Королево ІІ). Два андезито- твердого відбійника з площадок, оформлених вих двобічних знаряддя добре описано та опуб- одним—двома сколами, і тривало до повної ліковано як складову верхноьопалеолітчного спрацьованості, що підтверджують невеликі комплексу ІІ стоянки Королево ІІ (Demidenko, розміри та сплощені робочі поверхні виробів. Usik 1995, p. 213—214, 216; fig. 1: 1; 8: 2). Головною метою первинної обробки було отри- Беручі до уваги наявність слідів природних мання широкої та короткої за пропорціями заго- механічних пошкоджень на поверхні значної товки з довгою й широкою ударною площадкою частини виробів цього комплексу, до виїмчас- або латеральним краєм, часто вкритими кіркою тих знарядь віднесено тільки вироби, які ма- (1/3 від усіх сколів). Можливо, для повернення ють ретушовану виїмку. Їх в колекції 3 екз. Два від пласкої до опуклої поверхні застосовували виготовлено на кварцитових відщепах, один — зняття технічних відщепів з латеральних боків на андезитовому (з поверхнею аналогічною ма- нуклеуса (табл. 3). Такі сколи утворюються за теріалам шару ІІІ Королево). В двох випадках застосування варіантів нелевалуазських ме- виїмки сформовано на вентральній стороні, в тодів розколювання радіальних, перехресних одному — на дорсальній. та інших нуклеусів без спеціальної попереднь- У колекції виділено два скребка. Один — ої підготовки. Основні характеристики умож- кінцевий з високим опуклим робочим краєм, ливлюють віднести колекцію нуклеусів і сколів оформленим дорсальною крутою лускатою ре- до середнього палеоліту. Нечисельну верхньо- тушшю, виготовлений на андезитовому відщепі палеолітичну домішку становлять два нукле- (з поверхнею аналогічною матеріалам шару ІІ уси (торцевий і поздовжній циліндричний) і Королево ІІ). Другий — на кварцитовому від- два авіважі, три з цих предметів зроблені на щепі, має опуклий робочий карай, сформова- андезиті, що має ступінь збереженості повер- ний крутою лускатою ретушшю. хні, аналогічний поверхні матеріалів шару Іа Сколів з ретушшю 9 екз.: 8 відщепів і 1 плас- Королево І шару ІІ Королево ІІ. тина. Тільки один виріб зроблено з андезиту Знаряддя праці — нечисленні, проте де- (поверхня аналогічна матеріалам шару ІІІ), монструють набір різноманітних інструментів. інші — з кварциту. Здебільшого їх оформлено У колекції нараховується 29 знарядь: 22 цілі й епізодичною пласкою лускатою дорсальною 7 фрагментів. Розмір цілих знарядь: довжина (7 екз.) ретушшю в латеральних або дисталь- від 3,1 до 8,6 см; ширина від 2,5 до 6,1 см; тов- них зонах. Тільки два вироби мають обробку щина від 0,9 до 2,7 см. Їх виготовляли в основ- на обох сторонах: пластина і відщеп з альтер- ному на відщепах, тільки два — на пластинах. нативною лускатою крутою ретушшю. З кварциту виготовлено 19 виробів, з андези- До окремої групи виробів з вторинною оброб- ту — 10. кою віднесено сколи з потоншенням. Їх пред- Скребла представлено одним поперечним ставлено 4 відщепами, на вентральній повер- і двома поздовжніми екземплярами (рис. 8: 1, хні яких наявні негативи кількох невеликих 3, 4). Всі виготовлені на кварцитових відще- сколів і фасеток ретуші, локалізовані в прокси- пах, вони мають природну спинку, навпроти мальній частині заготовки. якої — робоче лезо. У поперечного скребла його До категорії невизначених віднесено два сформовано крутою лускатою ретушшю, акомо- фрагменти. даційні елементи: вентральне потоншення та Маємо один відбійник. Це овальна кварци- оформлена кількома сколами спинка (рис. 8: това галька розміром 13,5 × 7,5 × 5,7 см, маса її 1). Робоче лезо одного з поздовжніх виробів 634 г. Має сліди зірчастої забитості діаметром сформовано крайовою напівкрутою лускатою до 1,0 см на термінальному кінці. ретушшю, яка практично не змінила форму Середи категорії знарядь праці більш-менш заготовки (рис. 8: 3). У іншого поздовжнього чітко виділяються два різночасових компонен- скребла частину леза оформлено крутою схід- ти. Враховуючи характер оформлення та виб- частою ретушшю, інша відсутня. Акомодаційна ір заготовки, до середньопалолітичної групи частина знаряддя має дві складові: латераль- відносяться три скребла і левалуазьке вістря ний край відщепу-заготовки, вкритий кіркою, (рис. 8: 1—4). Верхньопалеолітичний компо- та поперечну грань його фрагментації, оформ- нент представляють двобічні знаряддя та їхні лену мілкими сколами (рис. 8: 4). Можливо, це преформи, кінцеві скребачки, пластина з ре- знаряддя було переоформлено. тушшю і авіважі. Додамо, що значну частину В колекції виділено одне левалуазьке вістря цих виробів зроблено на андезиті, ступінь збе- (рис. 8: 2), зроблене на кварцитовому відщепі реженості поверхні якого відповідає поверхні з конвергентною огранкою і фасетованою від- матеріалів шару Іа Королево І та шару ІІ Коро- бивною площадкою. Вторинну обробку вико- лево ІІ.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 15 Статті

Висновки комплексу, а пов’язано з іншими левалуазьки- ми індустріями Королево. Аналіз реконструкції глибинного та кількіс- Отже, техніко-типологічний аналіз пока- ного розподілу артефактів (рис. 4: 1, 2) виявив, зав наявність у цій колекції ознак, притаман- що потужність горизонту залягання досить них шарантським індустріям типу Кіна. Це значна і демонструє певне переміщення ма- радіальна та Кombewa техніка розколювання; теріалів по поверхні схилу внаслідок ерозійних первинна обробка, націлена на отримання від- процесів, що могло призвести до їх змішуван- щепу поперечних пропорцій з латеральним ня. То будь-яка стратиграфічна кореляція та краєм або площадкою, що виконували роль датування горизонтів потребує додаткового акомодаційного елемента; використання для геологічного дослідження пам’ятки. Виявлена формування робочого краю знарядь ретуші в результаті техніко-типологічного аналізу на- напів-Кіна; присутність у типологічному на- явність у добірці двох різночасових компонен- борі однолезових скребел з акомодаційними тів, середньо- і верхньопалеолітичного, також елементами. Це підтверджує віднесення ком- свідчать на користь цього. плексу до шарантських пам’яток Закарпаття Верхньопалеолітичний компонент — не- (Kulakovska, Usik 2011, р. 133, 136). Проте не- чисельний (14 %), більш чи менш чітко виді- гомогенний характер індустрії та наявність у ляється за техніко-типологічними ознаками та ній домішки верхнього палеоліту змушує нас підтверджується андезитовими знахідками з бути обережнішими щодо однозначних куль- поверхнею збереженості, аналогічною поверхні турно-хронологічних висновків стосовно цих артефактів шару Іа Королево і ІІ Королево ІІ. матеріалів. У найкращому разі тільки ці ок- Цілком можливо, що ці матеріали відносяться ремі характеристики можуть бути індикатором до верхньопалеолічтиних шарів Королево ІІ, існування в цій колекції рис, притаманних ша- знайдених на сусідніх ділянках у сприятливі- ранту типу Кіна. ших стратиграфічних умовах. Середньопалеолітичний комплекс становить 86 % колекції. Наявність у ній усіх категорій Література артефактів, характерних для первинного роз- Адаменко, О. М., Городецкая, Г. Д. 1987. Антро- колювання сировини і виготовлення знарядь поген Закарпатья. Кишинев: Штиинца. (табл. 1), свідчить, що повний цикл розколю- Вотякова, О. Л. 2015. Техніко-типологічний ана вання відбувався безпосередньо на стоянці. ліз матеріалів шару ІІ стоянки Королево на Закар- У технологічному аспекті колекцію можна патті. Археологія і давня історія України, 3 (16), схарактеризувати як нелевалуазьку, неплас- с. 22-34. тинчасту, нефасетовану. Індекси: IF large = Вотякова, О. Л. 2017. Типологічна специфіка та аналіз вторинної обробки знарядь шару ІІ стоянки 25,6 %, IF strict = 4,4 %, ILam = 4,8 %. Пер- Королево. Археологія і давня історія України, 3 (24), винна обробка базувалася на паралельному, с. 19-36. радіальному та Кombewa методах розколюван- Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В. 1974. Отчет ня (табл. 2). Радіальний і Кombewa представ- о работах Закарпатской палеолитической экспе- лено досить виразними серіями, але класичні диции в 1974 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1974/95. сколи Кombewa відсутні. Паралельний метод Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В., Кухарчук, репрезентують необ’ємні ядра з простою од- Ю. В., Ткаченко, В. И., Ситливый, В. И. 1979. От- носпрямованою технікою отримання загото- чет о работах Закарпатской палеолитической эк- спедиции в 1979 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1979/106. вок. Розколювання відбувалося за допомогою Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В. 1980. Отчет о твердого відбійника з площадок, оформлених работах Закарпатской палеолитической экспеди- одним-двома сколами. Процес утилізації ядер ции Археологического музея Института зоологии був дуже інтенсивний, практично всі — повніс- АН УССР в 1980г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1980/114. тю спрацьовані. Головною метою розколюван- Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В., Кухарчук, ня був відщеп, короткий і широкий, який мав Ю. В., Ситливый, В. И. 1981. Отчет о работах Па- масивну площадку або латеральний край, час- леолитической экспедиции Археологического музея то вкриті кіркою. В основному, саме на таких Института зоологи АН УССР 1981 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1981/109. заготовках зроблено знаряддя цього комплек- Кулаковская, Л. В. 1989. Мустьерские культуры су. Хоча колекція їх не чисельна, в ній наявні Карпатского бассейна. Київ: Наукова думка. два однобічні скребла, які мають специфічні Кулаковская, Л. В., Усик, В. И. 2010. Несколько ознаки оформлення, а саме, ретушування най- замечаний к интерпретации стоянки Королево (Ук- довшого краю заготовки лускатою і східчастою раина). В: Рагимова, М. Н. (ред.). Карабах в камен- напівкрутою ретушшю типу напів-Кина та на- ном веке. Баку: Текнур, с. 174-184. явність акомодаційних елементів (рис. 8: 1,4). Солдатенко, Л. В. 1978. Отчет о работах раз- В колекції визначено одне левалузьке вістря ведывательного отряда Закарпатской палеоли- тической экспедиции в 1978 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, (рис. 8: 2), але, за даними техніко-типологічно- 1978/77а. го аналізу, будь-які інші левалуазькі характе- Усик, В., Кулаковська, Л., Нігст, Ф., Езартс, П. ристики відсутні. Найвірогідніше, воно не від- 2013. Дослідження палеоліту Закарпаття. Археоло- носиться до основного середньопалеолітичного гічні дослідження в Україні 2012 р., с. 169-179.

16 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Вотякова, О. Л. Техніко-типологічний аналіз матеріалів з розкопу ІІ стоянки Королево ІІ на Закарпатті

Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Гераси- Demidenko, Y. E., Usik, V. I. 1995. Sur les critиres de re- менко, Н. П. 2018. Королево ІІ. Нові перспективи в connaissance de la fabrication in situ des pointes foliacées: хронології верхнього палеоліту Закарпаття. І Все- l’exemple de Korolevo II. Paleo, 1, p. 213-216. український археологічний з’їзд. Програма роботи Haesaerts, P., Koulakovska, L. 2006. La séquence pé- dosédimentaire de Korolevo (Ukraine transcarpatique): con- та анотації доповідей, Ніжин, 23—25 листопада texte chronostratigraphique et chronologique. In: Kulakovs- 2018 р. Київ: Стародавній світ, с. 78-79. ka, L. V. (ed.). Yevropeiskyi serednii paleolit. Kyiv: Shliakh, Усик, В., Рац, А., Кулаковская, Л. 2014. Вулка- s. 21-37. ническое сырье в палеолите Закарпатья: относи- Kulakovska, L., Usik, V. 2011. Palaeolithic of Transcar- тельная хронология индустрий. In: Biro, K. T. (ed.). pathian region (Ukraine): chronology and cultural variability. Aeolian scripts New ideas on the lithic world studies in In: Hozhyk, V. P. (ed.). Doslidzhennia chetvertynnoho periodu honour of Viola T. Dobosi. Budapest: Amber Industries v Ukraini. Kyiv: b. v., s. 129-140. Kft., і. 197-206. Demidenko, Y. E., Usik, V. I. 1995. Sur les critиres de reconnaissance de la fabrication in situ des pointes O. L. Votiakova foliacées: l’exemple de Korolevo II. Paleo, 1, p. 213- 216. Haesaerts, P., Koulakovska, L. 2006. La séquence TECHNO-TYPOLOGICAL pédosédimentaire de Korolevo (Ukraine transcarpa- ANAIYSIS OF MATERIALS OF THE tique): contexte chronostratigraphique et chronologi EXCAVATION II FROM KOROLEVO II que. В: Кулаковська, Л. В. (ред.). Європейський середній палеоліт. Київ: Шлях, с. 21-37. SITE IN TRANSCARPATHIA Kulakovska, L., Usik, V. 2011. Palaeolithic of Tran- scarpathian region (Ukraine): chronology and cultur- In 1974 V. M. Gladilin opened the site Korolevo II, located on a 20-meter terrace of the Tisza River left al variability. В: Гожик, В. П. (ред.). Дослідження bank, 300 m southwest of Korolevo I, on the Ver- четвертинного періоду в Україні. Київ: б. в., с. 129- jatsa village northern outskirts. Materials come from 140. trench 1, excavated in 1978, and excavation II, inves- tigated in 1981. REFERENCES Reconstruction analysis of the finds’ depth and quantitative distribution revealed a certain movement Adamenko, O. M., Gorodetskaya, G. D. 1987. Antropogen of artifacts along the slope, possibly due to erosion Zakarpatia. Kishinev: Shtiintsa. processes, which could have led to their mixing. Votiakova, O. L. 2015. Tekhniko-typolohichnyi analiz ma- The techno-typological analysis showed that the terialiv sharu II stoianky Korolevo na Zakarpatti. Arkheolo- collection is represented with components different hiia i davnia istoriia Ukrainy, 3 (16), s. 22-34. time — Middle and Upper Paleolithic. Votiakova, O. L. 2017. Typolohichna spetsyfika ta analiz vtorynnoi obrobky znariad sharu II stoianky Korolevo. Arkhe- The Upper Paleolithic component is not numerous olohiia i davnia istoriia Ukrainy, 3 (24), s. 19-36. (14 %) and, probably, is related to the Upper Paleolith- Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V. 1974. Otchet o rabotakh ic layers of the Korolevo II site. Zakarpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii v 1974 g. NA ІA Middle Paleolithic collection amounts to 86 %. The NANU, f. 64, 1974/95. presence of all categories of artifacts in this complex Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V., Kukharchuk, Yu. V., indicates a complete cycle of knapped stone reduction Tkachenko, V. I., Sitlivyy, V. I. 1979. Otchet o rabotakh Za- on the site. The industry is defined as non-Levallois, karpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii v 1979 g. NA ІA non-bladed, non-facetted. Indices: IF large = 25.6 %, IF NANU, f. 64, 1979/106. strict = 4.4 %, ILam = 4.8 %. Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V. 1980. Otchet o rabotakh Zakarpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii Arkheologicheskogo The blank production was based on parallel, radial muzeya Instituta zoologii AN USSR v 1980 g. NA ІA NANU, and Kombewa methods of non-volumetric cores reduc- f. 64, 1980/114. tion. The main blank type is a flake with transverse Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V., Kukharchuk, Yu. V., proportions with massive lateral edge or platform, Sitlivyy, V. I. 1981. Otchet o rabotakh Paleoliticheskoy ek- sometimes with cortex. These flakes were often used as speditsii Arkheologicheskogo muzeya Instituta zoologi AN blanks for tools producing. USSR 1981 g. NA ІA NANU, f. 64, 1981/109. Tools are rare, but among them there are two spe- Kulakovskaya, L. V. 1989. Mustyerskiye kultury Karpat- cial examples of single-edged scrapers with the back skogo basseyna. Kiїv: Naukova dumka. and the working edge formed by semi-Quina retouch. Kulakovskaya, L. V., Usik, V. I. 2010. Neskolko za- mechaniy k interpretatsii stoyanki Korolevo (Ukraina). In: These characteristics may indicate the presence of in- Ragimova, M. N. (ed.). Karabakh v kamennom veke. Baku: dividual characteristics of Charentian type Quina. Teknur, s. 174-184. Soldatenko, L. V. 1978. Otchet o rabotakh razvedyvatelno- Keywords: Korolevo II, stratigraphy, blank produc- go otryada Zakarpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii v 1978 g. tion, typology of tools. NA ІA NANU, f. 64, 1978/77a. Usyk, V., Kulakovska, L., Nihst, F., Ezarts, P. 2013. Одержано 18.12.2018 Doslidzhennia paleolitu Zakarpattia. Arkheolohichni doslidzhennia v Ukraini, 2012 r., s. 169-179. Вотякова Оксана Леонідівна, магістр історії, Usyk, V. I., Kulakovska, L. V., Nihst, F., Gerassimenko, молодший науковий співробітник, Інститут археоло- N. P. 2018. Korolevo II. Novi perspektyvy v khronolohii гії НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, verkhnoho paleolitu Zakarpattia. I Vseukrainskyi arkheolo- 04210, Україна. hichnyi z’izd. Prohrama roboty ta anotatsii dopovidei, Nizhyn, Votiakova Oksana Leonidivna, Master of 23—25 lystopada 2018 r. Kyiv: Starodavnii svit, s. 78-79. Usik, V., Rats, A., Kulakovskaya, L. 2014. Vulkanicheskoye History, Research Officer, Institute of Archaeology, syrye v paleolite Zakarpatia: otnositelnaya khronologiya in- National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Heroiv dustriy. In: Biro, K. T. (ed.). Aeolian scripts New ideas on the Stalingradu ave., 12, 04210, Ukraine. lithic world studies in honour of Viola T. Dobosi. Budapest: ORCID: orcid.org/0000-0002-7565-6501, e-mail: Amber Industries Kft., p. 197-206. [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 17 УДК 903.2(477.87)”632” В. І. Усик, Л. В. Кулаковська, Ф. Нігст, Н. П. Герасименко

Королево ІІ: до питання про епіграветський технокомплекс (шар 0) та культурно- стратиграфічну колонку стоянки

У статті публікуються попередні дані польових Історія дослідження досліджень палеолітичної стоянки Королево ІІ на стоянки Королево ІІ Закарпатті, які стосуються уточнення стратиг- рафії та хронології так званого шару 0 (епігравет) Стоянка Королево ІІ розташована на пів- в межах верхнього палеоліту цієї пам’ятки. нічній околиці села Веряця Виноградівського Ключові слова: верхній палеоліт, Закарпат- р-ну Закарпатської обл., на 20-метровій терасі тя, стратиграфія, андезит, епігравет, техноком- правого берега р. Тиса на території спецкар’єру плекс, вироби з притупленою спинкою. (рис. 1, 2: 3). Залишки тераси, на якій зберег- лися плейстоценові відклади має ширину 25— Вступ 30 м із заходу на схід, та довжину приблизно Палеолітична стоянка Королево ІІ має важ- 35—40 м з півдня на північ (рис. 3). Із заходу ливе значення у вивченні проблеми переходу площа тераси обмежена практично прямо- від середнього до верхнього палеоліту, а та- висною стінкою кар’єру, зі сходу — відвалом кож визначенні локальної культурно-хроноло- кар’єру, з півночі — еродованим схилом, а з гічної послідовності палеолітичних індустрій півдня — штучною терасою, на якій була збу- Закарпаття. Саме тут була відкрита одна із дована електрична підстанція (рис. 3). самих ранніх на території України перехід- Перші знахідки на місцезнаходженні були них індустрій від середнього до верхнього па- зібрані уже в 1975 р. (Гладилин, Солдатенко леоліту з листоподібними двобічними вістрями 1974, с. 23). Тестові розкопки (шурф 1; рис. 3) (культурний шар ІІ) (Gladilin, Demidenko 1989; провели у 1978 р., в результаті яких з’ясувалося, Gladilin, Demidenko 1990; Usik 1989;). Із сто- що стратиграфія у цьому місці порушена і ко- янки Королево ІІ походить невелика колекція лекція знахідок включає різночасові матеріа- верхньопалеолітичних виробів (шар 0) з мор- ли (Солдатенко 1978). У 1979 р. кар’єр провів фологічними ознаками епі-граветського техно- на пам’ятці розкривні роботи, знявши верхні комплексу. Було висловлено припущення, що напластування четвертинних відкладів. На вони знаходились у вторинному заляганні (Де- поверхні з’явилися численні знахідки, що і миденко 2001, с. 24). Загалом, це був єдиний стало приводом для розбивки вздовж східної випадок присутності на стоянках Королево І стінки тераси (рис. 3, 4) розкопу І (Гладилин и та Королево ІІ культурних залишків, що відно- др. 1979; Гладилин, Солдатенко 1980). Дослід- сяться до більш пізнього періоду, ніж індустрії ження проводилися у 1979—1980 рр. на площі 2 початкової стадії верхнього палеоліту (Короле- 144 м . Основний шар ІІ був зафіксований в во ІІ, шар ІІ; Королево І, шар Іа). У результаті удайському лесі між двома викопними ґрунта- аналізу архівних матеріалів зародилися певні ми (витачів / прилуки) та отримав дату 38000 ± сумніви про положення шару 0 не in situ (Усик 1500 рр. до нашого часу (Адаменко, Городец- та ін. 2018). кая 1987, с. 81; Gladilin, Demidenko 1989; 1990; Usik 1989; Monigal et al. 2006; Usik, Monigal, © В. І. Усик, Л. В. Кулаковська, Ф. Нігст, Kulakovskaya 2006; Kulakovskaya, Usik 2011). Н. П. Герасименко, 2019 Індустрія шару ІІ, в якій були присутні риси

18 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

Рис. 1. Карта України з позначенням палеолітичного місцезнаходження Королево

середнього та верхнього палеоліту в первин- кам’яних знахідок (Гладилин и др. 1982; 1985). ному розколюванні, а також наборі знарядь З огляду на культурну колонку розкопу І, пос- була визначена як перехідна від середнього до лідовність археологічних шарів в розкопі ІІІ верхнього палеоліту. Під шаром ІІ у верхах прилуцького горизонту були відмічені андезитові знахідки аналогічні шару ІІІ місцезнаход- ження Королево І (OIS 5a). Нижче по розрізу в шурфі (кв. Б/5; рис. 5: Б) було також зафіксовано шар IV (аналог шару V Королево І) (Кула- ковская 1989, с. 70). У 1981 р. шурф І був перетворе- ний на розкоп ІІ (12 м2) (Гладилин и др. 1981). Об’єкт був закладений на північно-західному схилі тераси (рис. 3), знахідки з нього належали до середнього та верхнього палео- літу, стратиграфічна позиція яких як і раніше залишалася нечіткою (Вотякова, у цьому томі). Необхідно зазначити, що частину андезитових виробів разом з листоподібними двобічними вістрями із цього розко- пу було включено до складу колек- ції шару ІІ (Demidenko, Usik 1995). Для кореляції стратиграфії на стоянці у 1982 р. між розкопом І та розкопом ІІ, було закладено шурф 5, а потім розкоп ІІІ площею Рис. 2. Палеолітичне місцезнаходження Королево (вид з космо- 2 8 м (рис. 3), у якому зафіксували су): 1 — Королево (Гострий Верх); 2 — Королево І (Бейвар); 3 — спочатку два, а згодом — три рівня Королево ІІ

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 19 Статті

Рис. 3. Королево ІІ; план стоянки з координатною сіткою (за даними тахеометру): А — розкоп І, 1979— 1980 рр.; Б — розкоп ІІ 1979 і 1983 рр.; В — розкоп ІІІ, 1982 і 1985 рр.; Г — розкоп ІІІа, 2015—2017 рр.

виглядала наступним чином: шар ІІ (перший лись у відкладах голоцену і не мають відно- рівень), шар 0 (другий рівень), шар ІІ (третій шення ані до середнього, ані до верхнього па- рівень) (таблиця). При цьому, на цих рівнях леоліту (Кулаковская 2009, с. 95). були присутні артефакти виготовлені як з міс- На той час складалось враження, що шар 0 цевої вулканічної сировини — андезиту, так і з був переміщений в давнину, а згодом, у ре- інших порід. Частина неандезитових предметів зультаті техногенних процесів, перекритий була вилучена з другого рівня і отримали назву артефактами шару ІІ (Гладилин и др. 1985; «шар 0» (таблиця). Такий підхід пояснювався Демиденко 2001). Теоретично таке пояснення тим, що тільки серед неандезитових предметів інтерстратифікації шарів було можливим, але траплялися мікроліти з притупленою спинкою компактне залягання, в першу чергу, знарядь та інші характерні для епі-гравету знаряддя. шару 0 на одному рівні з мінімальним перепа- Маркування шару цифрою «0» було спричине- дом глибини, відсутність будь яких механічних но фактом того, що значно раніше на стоянці пошкоджень чи ознак штучного переміщення Королево ІІ вже були відмічені артефакти ша- в горизонті над ним, а також інші деталі ін- ру І (Кулаковская 1989, с. 70), які зазвичай на терпретації контексту археології та геології різних розкопах стоянки Королево І, знаходи- розкопу ІІІ спонукали повернутися до аналізу

20 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

колекцій та провести додаткові розкопки для 0,70—1,20 м — неомарганцьований сугли- з’ясування, в першу чергу, стратиграфії. нок; Для прояснення ситуації необхідно було 1,20—1,70 м — верх ІІ викопного ґрунту; звернутися до історії досліджень розкопу ІІІ 1,70—2,40 м — низ І викопного ґрунту» (тут стоянки Королево ІІ. і далі: переклад наш — авт.; Гладилин и др. Отже, шурф 5 (1 × 2 м) був поставлений на 1982, с. 14). відстані 19 м від північно-західного кута розко- У цьому шурфі було виділено 2 шари. пу І (Гладилин и др. 1982, с. 13—14). Шар І простежено на глибині 0,90—1,50 м. Стратиграфія у шурфі (заміри проводились Колекція з андезитових, кварцитових, крем’я від поверхні) була описана наступним чином: «0,00—0,55 м — щебінь; Послідовність та кореляція культурних 0,55—0,70 м — залишки І викопного ґрун- шарів стоянки Королево ІІ ту; Розкоп І, Розкоп ІІІа, Розкоп ІІІ, 1982, 1985 1979—1980 2015—2017

— Перший рівень: шар ІІ Шар А — Другий рівень: шар 0 Шар В (+шар ІІ) — ? Шар С Шар ІІ Третій рівень: шар ІІ Шар D (+шар ІІІ) Шар ІІІ — Шар E

Рис. 4. Королево ІІ, розкоп І: А — план; Б — розріз

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 21 Статті

Рис. 5. Королево ІІ: А — розріз східної стінки розкопу ІІІа; Б — розріз східної стінки розкопу І. Умовні поз- начки: 1 — техногенний горизонт; 2 — суглинок; 3, 4 — викопні ґрунти; 3а — марганцевий горизонт

них та сланцевих артефактів складалася з нук- розділені на три шари. Предмети, що могли леподібних виробів, скребків, вістря та пластин відповідати культурному шару ІІ Королево ІІ, з ретушшю. Матеріали були інтерпретовані як залягали окремо на глибинах 0,80—1,20, та верхньопалеолітичні та як такі, що не пов’язані 1,30—1,60 м. Артефакти з глибини 1,20—1,30 м із культурним шаром ІІ розкопу І. визначені як шар 0. Одна знахідка з глибини Шар ІІ зафіксували на глибині 1,50—1,70 м. 1,65 м була віднесена до шару, що відповідає Характеристика матеріалу обмежувалася за- шару ІІІ стоянки Королево (Гладилин и др. уваженням про схожість поверхні андезитових 1985, с. 6—9). знахідок до подібних артефактів із середньопа- Культурний шар 0. Артефакти з ознака- леолітичного культурного шару ІІа (!) стоянки ми верхнього палеоліту (49 екз.) з глибини Королево (Гладилин и др. 1982, с. 14). 1,20—1,28 м (рис. 10: Б) були умовно виділені З метою з’ясування стратиграфічної позиції як шар 0, до якого включили лише предмети нетипових для шару ІІ верхньопалеолітичних з кременю, кварциту та сланцю. Серед зна- виробів у 1985 р. розширили площу шурфу 5 рядь відмічались скребок, вістря на пластині, до 2 4 м (кв. А/1—2). Новий об’єкт було названо мікропластини з притупленим краєм, які не розкопом ІІІ (рис. 6: А). мають аналогій в шарі ІІ Королево ІІ. Пізні- Опис стратиграфії розкопу ІІІ (за вимірами ше в колекцію шару 0 були об’єднані всі ар- південно-східного кута) значно відрізняється тефакти з неандезитової сировини (58 екз.) з від опису шурфу 5: розкопу ІІІ та шурфу 5, що походять з глиби- «0,00—0,60 м — щебінь, насипаний працівни- ни 1,20—1,30 м. Колекція була опублікована ками кар’єра при влаштуванні дороги; Ю. Е. Демиденко. Згідно з цією характеристи- 0,60—2,10 м змішані залишки відкладів над І кою, в індустрії шару 0 серед продуктів розко- викопним ґрунтом, самого І викопного ґрунту, лювання виразно переважають пластинки та суглинку, що розділяє І та ІІ викопні ґрунти і мікропластини, пластини поодинокі. Типоло- верхи ІІ викопного ґрунту загального Королівсь- гічний набір (12) містить: скребки (3) (рис. 13: кого стратиграфічного розрізу». Знахідки, що 7—9): на фрагменті реберчастої пластини з розподілялись від глибини 0,80 до 1,65 м були білатеральною ретушшю, «скребок на відщепі»

22 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

Рис. 6. Королево ІІ, плани шару А з приклада- ми ремонтажу: А — розкопа ІІІ, 1982 і 1985 рр.; Б — розкоп ІІІа, 2015—2016 рр.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 23 Статті

Рис. 7. Королево ІІ, розкоп ІІІа, шар А; позиція вогнища на плані

(«grattoir sur éclat»), подвійний скребок; плас- Не зафіксовані вони й у профілі стоянки Ко- тинки (2) та мікропластина (1) з притупленим ролево. Тобто, у стратиграфічних розрізах цих краєм (рис. 13: 3—5), вістря типу гравет (?) (1) двох стоянок відсутні геологічні відклади, які (рис. 13: 6); сколи з нерегулярною ретушшю (4); традиційно пов’язують з існуванням епі-гра- пластинки з дорсальною маргінальною ретуш- ветського технокомплексу. Також було зробле- шю (2) (рис. 13: 1); пластинку «дюфур» з плас- но припущення, що знахідки шару ІІ над ша- кою вентральною ретушшю (рис. 13: 2). За тех- ром 0 могли бути переміщені при будівництві ніко-типологічними ознаками збірка шару 0 дороги, що створило ефект, який був названий була визначена як епігравет (Демиденко 2001, «штучна зворотна стратиграфія» (Гладилин и с. 24). Такий підхід на той час здавався най- др. 1985, с. 9). більш аргументованим. Нуклеус, зібраний з Поверхня тераси, на якій розташована стоян- обпалених фрагментів, та знаряддя праці були ка була, більшою або меншою мірою, порушена виготовлені виключно з імпортної сировини. роботами кар’єру. У першу чергу це стосуєть- На відміну від андезитових ці артефакти за ся розкопу І, де практично на всій його площі розмірами та характером вторинної обробки четвертинні відклади були зрізані широкою дійсно мали типові епіграветські риси. І навпа- полосою до рівня знахідок шару ІІ. На ділян- ки, вироби з андезиту, які залягали над, під та ці розкопу ІІІ верхня частина четвертинних у самому горизонті за станом збереженості по- відкладів також була зрізана, а потім вкрита верхні практично не відрізнялись від знахідок уламками туфу техногенного походження по- шару ІІ Королево ІІ. Водночас вважалось, що тужністю до 60 см. стратиграфія мала суттєві порушення. Тим не Якщо шар 0 знаходився у межах розкопу І, менше, археологічні матеріали із розкопу ІІІ то простежити його залишки практично немож- загалом презентували окремі горизонти заля- ливо. Теоретично, він міг бути переміщений гання. Складалось враження, що артефакти природними процесами разом із знахідками оригінального шару ІІ з глибини 1,30—1,60 м, шару ІІ у напрямку розкопу ІІІ. За цим сце- якщо і були переміщені, то незначним чином. нарієм зворотна стратиграфія у розкопі ІІІ мог- З уваги на глибинні відмітки шару 0 (1,20— ла виникнути наступним чином. На оригіналь- 1,28 м) та концентрацію артефактів на одному ні знахідки шару ІІ, які залягали практично in рівні було зроблено припущення, що шар 0 міг situ на глибині 1,3—1,6 м (третій рівень) (таб- бути перевідкладеним у давнину одночасно зі лиця), були зсунуті, в першу чергу, найпізніші зникненням двох верхніх регіональних ґрунтів за часом відклади з шаром 0 (другий рівень), а Закарпаття (Демиденко 2001), які, зокрема, потім знову перекриті в результаті будівництва відсутні у стратиграфічній колонці розкопу І. дороги ранішим за часом шаром ІІ (перший рі-

24 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

Рис. 8. Королево ІІ, розкоп ІІІа, шар А; вогнище: 1 — до розчистки; 2, 3 — після розчистки

Не виключено, що на ідентифікацію андезито- вої складової з цього рівня вплинув фрагмент двобічного листоподібного вістря (рис. 13: 10), який не відрізнявся від аналогічних знарядь з шару ІІ (розкоп І). Підсумовуючи сказане про розкоп ІІІ ми маємо наступну картину: анде- зитові вироби з трьох рівнів залягання, з огля- вень). За іншим сценарієм шар 0 був переміще- ду на подібність стану їх поверхні та патини, ний тільки вертикально у результаті природ- були зараховані до шару ІІ, за винятком двох них геологічних процесів, а згодом перекритий відщепів, патина яких відповідає середньопа- давнішими відкладами, що вміщали залишки леолітичному шару ІІІ Королево та неанде- подібні до культурного шару ІІ розкопу І. Про- зитових предметів із шару 0. Зауважимо, що те, це ніяким чином не пояснює присутність до- знахідки з іншої сировини при цьому не були статньо великої частки андезитових артефак- виключені зі складу колекцій, що презентува- тів разом з шаром 0 на глибині 1,20—1,30 м. ли шари над та під шаром 0. Загалом, у кожній

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 25 Статті

Рис. 9. Королево ІІ, розкоп ІІІа, шар D; план 2016 р.

палеолітичній колекції стоянок Королево І і глейовим матеріалом. Перехід донизу поміт- Королево ІІ у певній пропорції присутні арте- ний. У ньому знаходиться культурний шар А факти з неандезитової сировини (наприклад: (1,40—1,60 м). кварцит, аргіліт, обсидіан, кремінь, тощо). 3) 1,60—1,90 м — верхньовитачівський ґрунт

Усі наведені археологічні факти та протиріч- (vt3) — дерново-бурий, сірувато-коричневого за- чя в описі стратиграфії потребують пояснення. барвлення, щільний, призматичний, із штри- Розібратися у цій ситуації можливо було лише ховкою гідроксидами марганцю, перетинається при поновленні розкопок саме на цій ділянці тонкими жилами, виповненими глейовим ма- стоянки. теріалом, і крупнішими жилами із лесовим ма- У 2015 році на відстані близько 6-м на схід від теріалом. Перехід донизу помітний, нерівний, із розкопу ІІІ (1985 р.) було розбито розкоп ІІІa короткими жилками, виповненими витачівським (рис. 3). Квадратна сітка (квадрат 1х1 м) по темнозабарвленим матеріалом. На гл. 1,70— лінії південь-північ мала буквену нумерацію, 1,90 м знаходиться культурний шар В. по лінії захід—схід — цифрову. 4) 1,9—2,3 м — удайський кліматоліт (ud/

Вертикальна позиція артефактів вимірюва- vt2?) — лесоподібний суглинок, загалом жовто- лась від загального умовного «0». Знахідки фік- палевий, але неоднорідний за забарвленням сувалися за допомогою тахеометру, а за його через наявність жил сизого глейового матеріа- відсутності звичайним нівеліром та традицій- лу і марганцевого штриха. Перехід донизу пос- ною процедурою нанесення на план артефак- туповий. На гл. 1,9—2,1 м знаходиться куль- тів з індивідуальним номером та глибиною. турний шар С. Седименти з високою концентрацією дрібних 5) 2,3—2,5 м — заключна стадія прилуць-

артефактів промивалися через сито з отвором кого ґрунтоутворення (pl3) — частково здену- 1 × 1 мм. Для того, щоб уникнути зайвої плу- дований бурий лісовий ґрунт, світло-бурого із танини на розкопі ІІІа була використана послі- помаранчевим відтінком забарвлення, дещо довна буквена нумерація археологічних шарів: щільніший від лесу, крупнопризматичний, але А, В, С, D, E. без глянцевих плівок на гранях структурних Літолого-педологічний опис розрізу із попе- окремостей, із глейовими тонкими жилами, редньою стратифікацією виконано для розко- що відкриваються від його поверхні (фаза кріо- пу ІІІа (східна стінка кв. А/0) до глибини 3,0 м генезу?). Перехід донизу помітний, відносно (рис. 5: А): рівний. На гл. 2,2—2,4 м знаходиться археоло- 1) 1,0—1,20 м — техногенний шар. гічний шар D. На гл. 2,3—2,50 м знаходиться 2) 1,20—1,60 м — бузький кліматоліт (bg) — археологічний шар Е.

лесоподібний суглинок бурувато-палевий, 6) 2,5—3,0 м — викопний ґрунт (pl1—kd?) — слабко ущільнений, безструктурний, із тон- коричнювато-бурий, із виразними червоними кими прожилками, виповненими світло-сірим відтінками забарвлення, кількість сизих плям і жилок оглеєння зменшується, важкосуглин- . у статті йдеться про попередні результати розко- ковий, щільний, із горіхувато-призматичною пок 2015—2017 рр. структурою, із глинистими кутанами за граня-

26 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

ми окремостей, марганцевих примазок небага- на була щільно заповнена дрібними уламками то. туфу та вугіллям. Швидше за все йдеться про Культурний шар А. Шар зафіксований на невелике вогнище, можливо, одноразового ви- глибині від 1,28 до 1,67 м у відкладах бузького користання. кліматоліту над верхньовитачівським ґрунтом Колекція шару А (1107 екз.) представлена

(vt3). Основна маса знахідок локалізується на уламками туфу (291 екз.) та кам’яними арте- глибині від 1,40 до 1,60 м (рис. 10: А; 11). фактами (816 екз): пренуклеуси — 3; нуклеу- З самого початку розкопок на квадратах си — 6; фрагмент нуклеусу — 1; відщепи — 167; А/2—3 і В/2—3 спостерігалася відносно висо- пластини — 30; пластинки — 15; мікропласти- ка концентрація артефактів та уламків туфу. ни — 8; знаряддя — 11; різцевий скол — 1. За Згодом з’ясувалося, що суцільне скупченням сировиною переважає андезит. Неандезитова уламків туфу у кв. А/3—4 має конструктивні сировина (кварцит, аргіліт, сланець, кремінь, ознаки вогнища (рис. 6—8). Вогнище округлої тощо) складає трохи більше 10 %. Первинне форми діаметром 60—70 см було обкладено розколювання характеризують наступні типи крупними аморфними та пласкими уламками паралельних нуклеусів: торцеві (рис. 12: 2), туфу та заглиблено на 3,5—4 см від давньої підциліндричні (рис. 12: 1), пірамідальні, під- денної поверхні (рис. 8: 2, 3). Внутрішня части- трикутні, підчотирикутні (рис. 12: 3). При от- риманні заготовок зустрічаються приклади багатоплощадкових нуклеусів, а також комбі- нованого (поздовжнього / біпоздовжнього чи біпоперечного (рис. 12: 3) розколювання з двох протилежних сторін двобічних нуклеусів. Заго- товками для нуклеусів та пре-нуклеусів з ан- дезиту часто слугували відщепи, відколоті на місці. Частина гальок з кварциту, сланцю та аргіліту була залишена на стадії пре-нуклеусів. Отримання заготовок відбувалось переважно твердим відбійником з пласких площадок без підготовки ребра. Окремі нуклеуси з пласкою робочою поверхнею та пре-нуклеуси нагадують середньопалеолітичні. У колекції відносно багато відщепів Ком- бева. Переважають відщепи без кірки чи з ді- лянками кірки до 25 % з поздовжньою, рідше

Рис. 10. Королево ІІ, вертикальний розподіл культурних шарів: А — розкоп ІІІ, Б — розкоп ІІІа: 1 — артефакти; 2 — нумерація культурних шарів; 3 — потужність визна- ченого культурного шару; 4 — ремонтаж; 5 — скупчення артефактів; 6 — шар крупного каміння над четвертинни- ми відкладами

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 27 Статті

Рис. 11. Королево ІІ, розкоп ІІІа, 2015—2016 рр.; план і профілі з куль- турними шарами за даними тахеомет- ру: 1 — план шару А; 2 — західний профіль; 3 — південний профіль

біпоздовжньою чи ортогональною огранкою. ті верхньопалеолітичну традицію. Особливо Серед пластин також переважають поздовжні. важливим видається факт залягання шару А Більшу частину зібрання (570 екз.) складають in situ, що знаходить також підтвердження у луски, фрагменти артефактів та уламки. численних прикладах ремонтажу. Усі нуклеу- Набір знарядь досить невиразний: різець на си та пре-нуклеуси колекції, окрім одного, були зламі, відщепи та пластини з ретушшю, тощо. з’єднані з продуктами їх розщеплення (загалом На пластинах присутня маргінальна альтер- 18 предметів). Наявність вогнища унеможлив- нативна пласка ретуш. лює будь-які сумніви в порушенні стратигра- Відсутність діагностичних знарядь унемож- фії. Варто звернути увагу на те, що це перший ливлює визначення культурної приналеж- приклад вогнища на палеолітичних стоянках ності індустрії. Можна зауважити лише те, Закарпаття з обкладкою із уламків туфу, які що йдеться про невідому дотепер у Закарпат- були сюди принесені навмисно.

28 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

Культурний шар B. Знахідки залягають на периферійний характер ділянки. На розко- у нижній частині верхньовитачівського ґрун- паній площі знайдено 223 предмети, 16 з яких

ту (vt3) на глибині від 1,68 до 1,91 м (рис. 10: А; є уламками туфу. За складом сировини арте- 11). Кількість та склад збірки, швидше, вказує факти (207 екз.) розподіляються таким чином: андезит (187), кварцит (9), кремінь різного по- ходження (4), аргіліт (3), лімнокварцит (2), піс- ковик (2). До категорії нуклеподібних віднесено один торцевий пренуклеус на первинному від- щепі та фрагмент нуклеусу. Зразки первинно- го розколювання презентовано відщепами (55), пластинами (17), пластинками (2) та мікроплас- тиною. У колекції трапляються реберчасті плас- тини та пластини з регулярною поздовжньою та біпоздовжньою огранкою. На площадках відмі-

Рис. 12. Королево ІІ, шар А; нуклеуси

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 29 Статті

Рис. 13. Королево ІІ, шар В; знаряддя

чається так звана «губка», що свідчить про ви- (371), аргілітом (7), кварцитом (4), лімноквар- користання м’якого відбійника. До знарядь пра- цитом (2), пісковиком (2) та невизначеним кре- ці належить дистальний фрагмент скребка на менем (1). Індустрія представлена поздовжнім пластині з лускатою ретушшю по краю та двома пренуклеусом, т.з. «авіважем», відщепами (92), відщепами з ретушшю. Вторинну обробку також пластинами (25), пластинками (14), мікроплас- характеризують різцевий скол та луски (77). Ок- тинами (2), різцевими сколами (2), лусками рім цього в зібранні 47 невизначених фрагмен- (192), фрагментами артефактів (42), уламками тів сколів, а також 2 уламки гальок. (1) та галькою (1). У колекції є реберчасті плас- Важливо зазначити, що 17 артефактів мають тини. В наборі знарядь (14) один різець на зла- сліди обпалення, більшість яких є уламками мі. Решта — пластини та відщепи з ретушшю, андезиту з типовими рисами зламів термічного зубчасті, виїмчасті знаряддя. Шар С можна походження. Вони мають споріднені морфоло- віднести до верхнього палеоліту, але на даний гічні риси фрагментації з уламками, що були момент, без конкретної культурної атрибуції. знайдені на одному рівні з шаром 0 в розко- Культурний шар D. Основна маса арте- пі ІІІ 1982—1985 років та, без сумніву, будуть фактів цього шару зафіксована в удайському

з’єднані між собою. кліматоліті (ud/vt2?) та у верхній частині при- Культурний шар С. До цього шару відне- луцького ґрунтоутворення (pl3) на глибині від сено артефакти зафіксовані у верхній частині 2,20 до 2,40 м (рис. 10: А; 11).

лесоподібного суглинку (ud/vt2?) під верхньо- На площі розкопу відмічено п’ять скупчень витачівським ґрунтом (vt3) на глибині від 1,90 крем’яних артефактів, переважно продуктів до 2,10 м. Потужність шару дуже незначна первинного розколювання. Найнасиченішим (рис. 10, 11) але чітко фіксується у вертикаль- (близько 2500 артефактів) виявилося скуп- ному розрізі. чення 5 розміром близько 1,5 × 1,5 м (рис. 9), У колекції 402 знахідки з туфу (15) та іншої знахідки у якому залягають переважно гори- сировини (387), які представлені андезитом зонтально. У межах скупчення присутня ве-

30 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

Рис. 14. Королево ІІ, шар D: 1 — скребок; 2 — різець; 3 — нуклеус

лика кількість дрібних відщепів та лусок. До- Археологічна колекція налічує 12058 арте- сить часто зустрічаються випадки ремонтажу. фактів (андезит — 11937, лімнокварцит — 43, Зокрема, тут знайдено андезитовий нуклеус аргіліт — 26, кварцит — 26, пісковик — 10, з практично повним набором продуктів його кремінь — 9, кварц — 4, сланець — 3), які пред- розщеплення та виготовленими на них зна- ставлені пре-нуклеусами (2), нуклеусами (2), ряддями. У цьому ж місці трапився крупний за відщепами (927), пластинами (334), пластин- розмірами скребок на відщепі з ретушшю (91 × ками (80), мікропластинами (25). Найбільша 93 × 25 мм) (рис. 14: 1). частка зібрання (10585) припадає на відходи

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 31 Статті

виробництва: луски (9966), фрагменти арте- що свідчить про потенційну можливість існу- фактів (610) та уламки (9). Виробів з вторинною вання двобічної обробки знарядь. обробкою — 73 екз. Різцевих сколів — 20 екз. До колекції також належить 13 уламків Нуклеподібні вироби (4) включають пре- туфу. нуклеуси, торцевий біпоздовжній нуклеус, Культурний шар Е. У верхній частині лі- спрацьований біпоздовжній нуклеус підчоти- тологічного горизонту прилуцького ґрунтоутво- рикутної форми з опуклою тильною стороною рення (рис. 10: А; 11) відмічене 20 артефактів (рис. 14: 3). До кожного з них легко підбирають- горизонту E in situ, які виготовлені на андезиті ся відщепи та пластини. Ці приклади можуть (16) та кварциті (4) . Андезитові знахідки за бути основою для дослідження планіграфії та станом вилуговування поверхні подібні арте- реконструкції технології первинного розколю- фактам шару ІІІ Королево І та Королево ІІ. У вання шару D. колекції представлений ортогонально-суміж- Колекцію відщепів характеризують первин- ний підчотирикутний нуклеус, відщепи і ні, Комбева, реберчасті, поздовжні, біпоздовж- пластини з поздовжньою та конвергентною ні, конвергентні, перехресні, ортогональні, огранкою, а також луски та фрагменти. Серед радіальні, а також невизначені. Переважають знарядь поперечне опукле скребло та фраг- відщепи з поздовжньою огранкою. У зібранні мент левалуазького відщепу з білатеральною присутні атипові відщепи з площадок нукле- огранкою. Зібрання невелике, але є підстави усів, а також так звані технічні відщепи пере- вважати, що індустрія шару Е відносяться до оформлення робочої поверхні. Є рідкісні екзем- левалуазького техно-комплексу. Замала кіль- пляри сколів двобічної обробки. кість артефактів в шарі може вказувати на те, Серед пластин представлені первинні, Ком- що розкрита площа є периферійною. бева, реберчасті, поздовжні та біпоздовжні. На підставі отриманих даних ми можемо по- Довжина окремих виробів перевищує 20 см, а вернутися до порівняльного аналізу матеріалів ширина 3—4—6 см. Пластинки та мікроплас- розкопів ІІІ і ІІІа. тини не мають ознак цілеспрямованого вироб- У контексті проблем кореляції стратиграфії ництва. та культурних нашарувань розкопу ІІІа та роз- Загалом переважає поздовжня огранка від- копу ІІІ було проаналізовано плани та архео- щепів та пластин. Сколів з біпоздовжньою ог- логічні колекції попередніх років досліджень. ранкою менше, але паралельне розколювання Завдяки індивідуальній фіксації матеріалів з двох площадок є типовим для даної індустрії. з розкопок 1982 і 1985 рр. після опрацюван- Відщепи та пластина Комбева є свідченням ня планів та даних ремонтажу був створений оформлення нуклеусів на відщепах. розріз розкопу ІІІ (рис. 10), який дозволяє порів- Типові реберчасті пластини демонструють няти вертикальну позицію артефактів на цих ознаки верхньопалеолітичної технології підго- об’єктах. Вертикальний розподіл шарів також товки нуклеусів. доповнюється за даними тахеометру (рис. 11). За типами площадок відщепів та пластин Отже, артефакти з першого рівня, позначені переважають пласкі, але також представлені як шар ІІ розкопу ІІІ та шар А розкопу ІІІа ма- підправлені площадки: двогранні, багатог- ють практично однакову стратиграфічну пози- ранні та фасетовані. Підправка площадок, в цію. Підтвердженням цього висновку є ремон- особливості пластин дрібними фасетками є таж пренуклеуса з шару А (2015 р.) та відщепа характерною ознакою технології розколюван- з розкопу ІІІ (1985 р.) (рис. 6). Колекція нара- ня шару ІІ розкопу І. У шарі D, як і в шарі ІІ ховує трохи більше 180 знахідок з андезиту, розкопу І практично відсутні приклади площа- кварциту, аргіліту, сланцю. Первинне розко- док з вентральним карнизом, що свідчить про лювання характеризують паралельні пренук- застосування твердого відбійника. леуси (5 екз.) та фрагменти (2 екз.) торцевого У колекції знарядь (73 екз.): скребок на ре- пренуклеусу. Розколювання проводилося твер- тушованому відщепі (рис. 14: 1), різці (4), плас- дим відбійником. Відщепи (100 екз.) значно тини (11 екз.) та відщепи з ретушшю (10 екз.), переважають над пластинами (16) та пластин- зубчасті (10 екз.), виїмчасті (10 екз.), тронко- ками (6). Знаряддя репрезентовано ретушова- вана пластина, два невизначених знаряддя ними відщепами (2) та зубчастими (2). Окрім (фрагменти), а також галька з ретушованими цих предметів у колекції присутні луски, фраг- виїмками невизначеного призначення. Різці менти артефактів За техніко-типологічними представлені такими типами: на зламі (2 екз.) показниками ця колекція не має характерних (рис. 14: 2), двогранний кутовий, поперечний. рис, які б вказували на спорідненість з ша- Набір знарядь є характерним для верхнього ром ІІ розкопу І. В технології первинного роз- палеоліту. За технічними ознаками (реберчасті, колювання шару А практично відсутня прак- поздовжні, біпоздовжні пластини; двогранні та тика регулярної підготовки ребра, орієнтація фасетовані площадки) колекція має спільні риси з шаром ІІ розкопу І. У шарі D поки що . необхідно зазначити, що окремі знахідки шару Е відсутні двобічні листоподібні вістря. Разом з трапляються на рівні шару D, але в даному кон- тим тут трапляються сколи двобічної оброки, тексті не аналізуються.

32 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський...

на біпоздовжнє розколювання, а також тради- (Kulakovskaya, Usik 2011, p.133—134). Вони ція підправки площадок дрібними фасетками. визначені як регіональні викопні ґрунти ІІІ та Шар А є ключовим для визначення статусу ІV (Адаменко, Городецкая 1987, с. 80—83) і мо- шарів, які залягають нижче і є давнішими. жуть виступати як загальні хронологічні мар- На наш погляд, немає вагомих підстав ві- кери верхнього плейстоцену на цих пам’ятках. докремлювати матеріали шару 0 від залишку Два нижніх шари D і E можуть корелювати- колекції другого рівня залягання артефактів ся з відповідними культурними шарами ІІ і ІІІ розкопу ІІІ, які зараз представляють культур- розкопу І (1979—80 рр.). Середньопалеолітич- ний шар В. До колекції шару В розкопу ІІІ ні артефакти культурного шару ІІІ розкопу І (1982, 1985 рр.) можливо впевнено віднести 434 датуються кінцем останнього міжзледеніння знахідки, з яких 370 на андезиті, а 64 на іншій (OIS 5a) та відносяться до левалуазького техно- сировині. Поміж 331 знахідок з індивідуальною комплексу. Знахідки з шару Е (розкоп ІІІ/ІІІа) позначкою глибини 277 (83,6 %) припадають мають близькі характеристики левалуазького на глибину 1,2—1,3 м (1,7—1,8 м від «0»). За- виробництва. Вироби з андезиту шару ІІІ (роз- галом в колекції 2 фрагменти нуклеусів, один коп І) та шару Е (розкоп ІІІ/ІІІа) мають тотож- авіваж, 106 відщепів, 24 пластини, 6 пласти- ні риси з точки зору патини, але радикально нок, 4 мікропластини, 18 знарядь (після ремон- відрізняються від більш пізніх. Що стосується тажу з фрагментів — 17), один різцевий скол, андезитових артефактів шарів від D до А, то а також 270 екз. відходів виробництва (луски, стан патини загалом не має таких суттєвих фрагменти, уламки) та 2 гальки. Частина ви- ознак, які б дозволяли впевнено розділити їх робів з андезиту та іншої сировини мають сліди на окремі хронологічні групи, що також було обпалення та фрагментації під дією вогню. Це помічено при огляді «культурно-хронологічних також стосується нуклеусів, які розсипалися на комплексів» середнього палеоліту та початку дрібні уламки. Названий факт опосередковано верхнього палеоліту Королево (Усик, Рац, Ку- вказує на те, що наявність на одній глибині в лаковская 2014). одному шарі андезитових та неандезитових ар- Колекція шару D має незаперечні риси тефактів є результатом одночасної події. До на- спорідненості з шаром ІІ розкопу І у первинно- бору знарядь з неандезитової сировини, які вже му виробництві та типології. В колекції присут- були описані вище, додалися вироби з андези- ні відщепи двобічної обробки. Шар ІІ та шар D ту: ретушовані відщепи (3), зубчасте та фраг- знайдені в однакових геологічних відкладах —

мент двобічного листоподібного вістря (рис. 13: удайський кліматоліт (ud/vt2?). 10). Як здається, вістря на пластині, віднесене Три верхніх шари (А, В, С) розкопу ІІІа не раніше до типу гравет, необхідно визначати як мають аналогів у розкопі І. просто вістря на пластині з білатеральною ре- Шар С впевнено фіксується на межі вита- тушшю (рис. 13: 6). чівського викопного ґрунту та удайського клі-

З погляду на знахідки з третього рівня роз- матоліту (ud/vt2?). Лише в розкопі ІІІа. Арте- копу ІІІ (відщепи, фрагменти, луски), то на цей факти шару С відділяються від шару В та D час більш менш чітко ідентифікуються арте- певними стерильними прошарками. Шар С факти з індивідуальною нумерацією з глибини простежується у вертикальному вимірі між В від 1,6 до 1,75 м (2,10/2,25 м від «0»). Ці знахід- та D, індустрія має риси верхнього палеоліту. ки, як здається, відповідають артефактам ша- Відсутність діагностичних форм не дозволяє ру D (рис. 10) та дійсно мають відношення до більш коректно визначити приналежність його шару ІІ Королево І. Для більш аргументовано- до конкретного технокомплексу. го висновку щодо стратиграфічної позиції необ- Потужність культурного шару В на вивченій хідні додаткові розкопки. Два відщепа з анде- площі розкопу ІІІа незначна, але позиція арте- зиту з цього рівня мають патину шару Е, тобто фактів в нижній частині витачівського викоп- співвідносяться з шаром ІІІ розкопу І. ного ґрунту є досить стабільною. Ці матеріали однозначно відповідають артефактам другого рівня знахідок розкопу ІІІ, що включає так зва- ВИСНОВКИ ний шар 0 та разом представляють один куль- На підставі досліджень 2015—2017 рр. у роз- турний шар — шар В. копі ІІІа, а також аналізу колекцій розкопу ІІІ Шар А, який залягає над пізньовитачівським (1982, 1985 рр.) можна стверджувати, що на викопним ґрунтом, представляє невідому доте- даній ділянці стоянки Королево ІІ у непотри- пер у Закарпатті верхньопалеолітичну індуст- вожених стратиграфічних умовах представ- рію. У ньому зафіксовано залишки вогнища з лено п’ять археологічних шарів: Е, D, C, B, A обкладкою туфом. Подібне явище є унікальним (таблиця). для палеоліту цього регіону, оскільки тут не У геологічному розрізі простежуються два зберігаються будь-які органічні рештки у чет- верхніх викопних ґрунти (витачів / прилу- вертинних відкладах. Шар А простежується як ки). Аналогічні ґрунти також представлені на в розкопі ІІІа, так і в розкопі ІІІ без будь-яких стоянці Королево І (Haesaerts, Koulakovska ознак переміщення. Технологічно культурний 2006, р. 29) та в розкопі І стоянки Королево ІІ шар відрізняється як від індустрії шару ІІ роз-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 33 Статті

копу І, так і шару В. Таким чином розкоп ІІІа Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В. 1974. Отчет презентує нові технокомплекси, які доповнюють о работах Закарпатской палеолитической экспе- культурно-хронологічну колонку Закарпаття. диции в 1974 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1974/95. Отже, досі епіграветський технокомплекс Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В. 1980. Отчет о работах Закарпатской палеолитической экспеди- (шар 0) на стоянці Королево ІІ вважався пе- ции Археологического музея Института зоологии ревідкладеним (Демиденко 2001). Підсумо- АН УССР в 1980 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1980/114. вуючи результати досліджень останніх років, Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В., Кухарчук, зокрема, відкриття індустрії «епіграветського» Ю. В., Ситливый, В. И. 1981. Отчет о работах Па- технокомплексу в чіткій стратиграфічниій по- леолитической экспедиции Археологического музея зиції можна говорити про певну некоректність Института зоологи АН УССР 1981 г. НА ІА НАНУ, запропонованої раніше інтерпретації. Техні- ф. 64, 1981/109. ко-типологічна характеристика всієї колекції Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В., Кухарчук, Ю. В., Ткаченко, В. И. Ситливый, В. И. 1979. От- шару В із розкопів ІІІ/ІІІа також може свідчить чет о работах Закарпатской палеолитической эк- про її граветський вигляд. Це підтверджується спедиции в 1979 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1979/106. присутністю знарядь з притупленою спинкою Демиденко, Ю. Э. 2001. Верхнепалеолитические на мікропластинах (рис. 13: 3), що не є уні- комплексы Королево и их место в палеолите Цент- кальним виключно для епігравету, а також на- ральной Европы. Карпатика, 13, с. 22-26. явністю пластин шириною 20—28 мм, які були Кулаковская, Л. В. 1989. Мустьерские культуры зняті за допомогою м’якого відбійника. Певною Карпатского бассейна. Киев: Наукова думка. Кулаковская, Л. В. 2009. Королево: хронология мірою на правильність такого висновку вка- раннего и среднего палеолита. В: Васильев, С. А, зує знахідка двобічного листоподібного вістря Кулаковская, Л. В. (ред.). С. Н. Бибиков и перво- (рис. 13: 10). Листоподібні вістря досить часто бытная археология. Санкт-Петербург: ИИМК РАН, зустрічаються саме у ранніх граветських техно- с. 87-100. комплексах, зокрема, на стоянках Середнього Солдатенко, Л. В. 1978. Отчет о работах раз- Подністров’я (Молодово V, шар Х; Межигірці І) ведывательного отряда Закарпатской палеоли- (Черныш 1987; Koulakovska, Otte 1998). Стра- тической экспедиции в 1978 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, тиграфічна позиція шару В у пізньовитачівсь- 1978/77а. Усик, В., Рац, А., Кулаковская, Л. 2014. Вулка- кому горизонті також свідчить про правиль- ническое сырье в палеолите Закарпатья: относи- ність віднесення цієї індустрії до гравету. тельная хронология индустрий. In: Biro, K. T. (ed.). Проблема відносної типологічної невизначе- Aeolian scripts New ideas on the lithic world studies in ності у рамках верхнього палеоліту матеріалів honour of Viola T. Dobosi. Budapest: Amber Industries шарів А та С на сьогодні цілком залежить від Kft., с. 197-206. невеликої площі досліджень. Слід не забувати Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Гераси- про той факт, що на поселеннях є певна дифе- менко, Н. П. 2018. Королево ІІ. Нові перспективи в ренціація ділянок як от основна площа, місця хронології верхнього палеоліту Закарпаття. І Все- український археологічний з’їзд. Програма роботи розколювання сировини та виготовлення зна- та анотації доповідей, Ніжин, 23—25 листопада рядь праці та периферійні ділянки. 2018 р., с. 78-79. Черныш, А. П., 1987. Эталонная многослойная Подяки стоянка Молодова V. Археология. В: Иванова, И. К., Цейтлин, С. М. (ред.). Многослойная палеолитичес- Автори щиро вдячні за допомогу у прове- кая стоянка Молодова V. Люди каменного века и денні досліджень О. Кордуняну, М.Шемуні, окружающая среда. Москва: Наука, с. 7-94. Д.Гаскевичу, Б. Рідушу за надані консультації, Demidenko, Y. E., Usik, V. I. 1995. Sur les critères О.Кононенко за допомогу в оформленні тексту. de reconnaissance de la fabrication in situ des pointes Роботу виконано в рамках проекту «Ne foliacées: l’exemple de Korolevo II. Paleo, 1, p. 213-216. Gladilin, V. N., Demidenko, Yu. E. 1989. Upper Pal- anderthal and Modern Human Adaptations» aeolithic tool complexes from Korolevo. Anthropologie, (NEMO-ADAP), 2012—2017 рр. XXVII: 2—3, p. 143-178. Gladilin, V., Demidenko, Y. 1990. On the Origin of Література Early Upper Palaeolithic industries with leaf points in the Carpatho-Balkan Region. Feuilles de Pierre. ER- Адаменко, О. М., Городецкая, Г. Д. 1987. Антро- AUL, 42, p. 115-125. поген Закарпатья. Кишинев: Штиинца. Haesaerts, P., Koulakovska, L. 2006. La séquence Гладилин, В. Н., Ситливый, В. И., Демиденко, pédosédimentaire de Korolevo (Ukraine transcarpa- Ю. Э., Кухарчук, Ю. В., Ткаченко, В. И., Усик, В. И. tique): contexte chronostratigraphique et chronologi 1985. Отчет о работах постояннодействующей па- que. В: Кулаковська, Л. В. (ред.). Європейський леолитической экспедиции Археологического музея середній палеоліт. Київ: Шлях, p. 21-37. Института зоологии АН УССР за 1985 год. НА ІА Koulakovska, L., Otte, M. 1998. Mejigirzy. Prehis- НАНУ, ф. 64, 1985/121. toire Europeenne, 13, p. 149-166. Гладилин, В. Н., Солдатенко, Л. В., Ситливый, Kulakovska, L., Usik, V. 2011. Palaeolithic of Tran- В. И., Кухарчук, Ю. В., Ткаченко, В. И. 1982. Отчет scarpathian region (Ukraine): chronology and cultural о работах постояннодействующей палеолитичес- variability. В: Гожик, П. Ф. (ред.). The Quaternary кой экспедиции Археологического музея Институ- studies in Ukraine. Київ: Фоліант, p. 129-140. та зоологии АН УССР в 1982 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, Monigal, K., Usik, V., Koulakovska, L., Gerasi- 1982/66. menko, N. 2006. The beginning of the Upper Paleo-

34 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Усик, В. І., Кулаковська, Л. В., Нігст, Ф., Герасименко, Н. П. Королево ІІ: до питання про епіграветський... lithic in Transcarpathia, Ukraine. Antropologie, XLIV: Haesaerts, P., Koulakovska, L. 2006. La séquence pé- 1, p. 61-74. dosédimentaire de Korolevo (Ukraine transcarpatique): con- Usik, V. I. 1989. Korolevo — Transition from Lower texte chronostratigraphique et chronologique. In: Kulakovs- to Upper Palaeolithic according to reconstruction data. ka, L. V. (ed.). Yevropeiskyi serednii paleolit. Kyiv: Shliakh, p. 21-37. Anthropologie, XXVII: 2—3, p. 179-212. Koulakovska, L., Otte, M. 1998. Mejigirzy. Prehistoire Eu- Usik, V., Monigal, K., Kulakovskaya, L. 2006. New ropeenne, 13, p. 149-166. Perspectives on the Transcarpathian Middle to Upper Kulakovska, L., Usik, V. 2011. Palaeolithic of Transcar- Paleolithic l Boundary. In: Conard, N. J. (ed.). When pathian region (Ukraine): chronology and cultural variability. Neandertals and Modern Humans Met. Tubingen, In: Gozhik, P. F. (ed.). The Quaternary studies in Ukraine. p. 213-232. Kyiv: Foliant, p. 129-140. Monigal, K., Usik, V., Koulakovska, L., Gerasimenko, N. 2006. The beginning of the Upper Paleolithic in Transcar- pathia, Ukraine. Antropologie, XLIV: 1, p. 61-74. References Usik, V. I. 1989. Korolevo — Transition from Lower to Up- Adamenko, O. M., Gorodetskaya, G. D. 1987. Antropogen per Palaeolithic according to reconstruction data. Anthropolo- Zakarpatia. Kishinev: Shtiintsa. gie, XXVII: 2—3, p. 179-212. Gladilin, V. N., Sitlivyy, V. I., Demidenko, Y. E., Kukhar- Usik, V., Monigal, K., Kulakovskaya, L. 2006. New Per- chuk, Yu. V., Tkachenko, V. I., Usik, V. I., 1985 Otchet o rab- spectives on the Transcarpathian Middle to Upper Paleolith- otakh рostoyannodeystvuyushchey Paleoliticheskoy ekspedit- ic l Boundary. In: Conard, N. J. (ed.). When Neandertals and sii Arkheologicheskogo muzeya Instituta zoologii AN USSR v Modern Humans Met. Tubingen, p. 213-232. 1985 g. NA ІA NANU, f. 64, 1985/121. Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V., Sitlivyy, V. I., Kukhar- chuk, Yu. V., Tkachenko, V. I., 1982. Otchet o rabotakh рosto V. I. Usik, L. V. Kulakovska, Ph. Nigst, yannodeystvuyushchey Paleoliticheskoy ekspeditsii Arkheolog- N. P. Gerassimenko icheskogo muzeya Instituta zoologii AN USSR v 1982 g. NA ІA NANU, f. 64, 1982/66. Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V. 1974. Otchet o rabotakh Korolevo II: to the question Zakarpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii v 1974 g. NA ІA of the Epigravettian NANU, f. 64, 1974/95. Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V. 1980. Otchet o rabotakh technocomplex (layer 0) and Zakarpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii Arkheologicheskogo the cultural-stratigraphic muzeya Instituta zoologii AN USSR v 1980 g. NA ІA NANU, f. 64, 1980/114. sequence of the site Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V., Kukharchuk, Yu. V., Sitlivyy, V. I. 1981. Otchet o rabotakh Paleoliticheskoy ek- The article presents preliminary data of field stud- speditsii Arkheologicheskogo muzeya Instituta zoologi AN ies of the Korolevo II Paleolithic site in Transcar- USSR 1981 g. NA ІA NANU, f. 64, 1981/109. pathia, concerning the clarification of stratigraphy and Gladilin, V. N., Soldatenko, L. V., Kukharchuk, Yu. V., the chronology of the so-called layer 0 (Epigravettian) Tkachenko, V. I., Sitlivyy, V. I. 1979. Otchet o rabotakh Za- within the Upper Paleolithic of this site. karpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii v 1979 g. NA ІA At this site, one of the earliest transitional industries NANU, f. 64, 1979/106. from the Middle to the Upper Paleolithic with bifacial Demidenko, Yu. E. 2001. Verkhnepaleoliticheskiye kompleksy Korolevo i ikh mesto v paleolite Tsentralnoy Evropy. leaf points was found on the territory of Ukraine (cul- Karpatika, 13, s. 22-26. tural layer II). At the Korolevo II site, there is also a Kulakovskaya, L. V. 1989. Mustyerskiye kultury Karpat- small collection of Upper Paleolithic artifacts (layer 0) skogo basseyna. Kiev: Naukova dumka. primary determined as belonging to the Epigravettian Kulakovskaya, L. V. 2009. Korolevo: khronologiya rannego technocomplex. At the same time, it was assumed that i srednego paleolita. In: Vasiliev, S. A., Kulakovskaya, L. V. these artifacts were in a secondary position. As a result (ed.). S. N. Bibikov i pervobytnaya arkheologiya. Sankt-Peter- of the analysis of archival materials, there were some burg: IIMK RAN, s. 87-100. doubts about the position of the layer 0 not in situ. Soldatenko, L. V. 1978. Otchet o rabotakh razvedyvatelno- Korolevo II site is located on the northern outskirts go otryada Zakarpatskoy paleoliticheskoy ekspeditsii v 1978 g. NA ІA NANU, f. 64, 1978/77a. of Veryatsa village of Vinogradiv district, Transcar- Usik, V., Rats, A., Kulakovskaya, L. 2014. Vulkanicheskoye pathian region, on the 20-meter terrace of the right syrye v paleolite Zakarpatia: otnositelnaya khronologiya in- bank of the Tisza River in the territory of the quarry dustriy. In: Biro, K. T. (ed.). Aeolian scripts New ideas on the approximal 500 m south-west from the Korolevo I site lithic world studies in honour of Viola T. Dobosi. Budapest: (fig. 1—3). The first Paleolithic artifacts at the loca- Amber Industries Kft., p. 197-206. tion were collected in 1975. On a limited surface of the Usyk, V. I., Kulakovska, L. V., Nihst, F., Gerassimenko, N. terrace 25—30 m wide from west to east, and approxi- P. 2018. Korolevo II. Novi perspektyvy v khronolohii verkhno- mately 35—40 m long from south to north, archeologi- ho paleolitu Zakarpattia. I Vseukrainskyi arkheolohichnyi cal investigations were carried out on three excavation z’izd. Prohrama roboty ta anotatsii dopovidei, Nizhyn, 23— 2 25 lystopada 2018 r., s. 78-79. areas (fig. 3). In the excavation II (12 m ) (1978, 1982), Chernysh, A. P. 1987. Etalonnaya mnogosloynaya stoy- which was located on the northwestern slope of the ter- anka Molodova V. Arkheologiya. In: Ivanova, I. K., Tseytlin, race (fig. 3), the Middle and Upper Paleolithic artifacts S. M. (eds.). Mnogosloynaya paleoliticheskaya stoyanka Molo- were found in an unclear stratigraphic position. dova V. Lyudi kamennogo veka i okruzhayushchaya sreda. In the excavation I, which was located along the Moskva: Nauka, s. 7-94. eastern wall of the terrace (fig. 3, 4), the research Demidenko, Y. E., Usik, V. I. 1995. Sur les critères de re- was conducted in 1979—1980 on an area of 144 m2. connaissance de la fabrication in situ des pointes foliacées: In this excavation, the main cultural layer II was re- l’exemple de Korolevo II. Paleo, 1, p. 213-216. corded in the Udai loess between two paleosoils (Vita- Gladilin, V. N., Demidenko, Yu. E. 1989. Upper Palaeolith- ic tool complexes from Korolevo. Anthropologie, XXVII: 2—3, chiv / Priluky) (fig. 5: Б) and received the date 38000 ± p. 143-178. 1500 BP. Collection of cultural layer II represents the Gladilin, V., Demidenko, Y. 1990. On the Origin of Early so-called transitional blade industry from the Mid- Upper Palaeolithic industries with leaf points in the Carpatho- dle to the Upper Paleolithic with bifacial leaf-shaped Balkan Region. Feuilles de Pierre. ERAUL, 42, p. 115-125. points and some traces of Middle Paleolithic in primary

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 35 Статті flaking and tool-kit. Under cultural layer II in the up- The layer A, which lies above the Vitachev paleosoil per part of Priluki horizon, there were marked Middle in Bug climatolite (bg) represents the Upper Palaeo- Paleolithic artifacts similar to the layer III (Levallois lithic industry still unknown in Transcarpathia. The technocomplex) of Korolevo I site (OIS 5a). It should layer A is traced both in the excavation IIIa and in be stressed that a major part of Pleistocene deposits the excavation III (first level). In this layer, a hearth over layer II at excavation I where reduced by quarry with a tuff lining is found (fig. 6—8), which removes work. any questions about the signs of artifacts movement In test pit 5 (1982), later expanded as excavation III or its technogenic origin. In addition, there are no data (1985), located between excavation I and excavation II allowing to associate the collection of layer A with cul- three levels of stone finds were recorded. Based on the tural layer II of excavation I. stratigraphical column of excavation I the sequence of Finally, based on the above facts, we can return to archaeological layers in the excavation III was estab- the question of the time and status of «Epigravettian lished as follows: layer II (first level), layer 0 (second technocomplex» of layer 0. The available data indicates level), layer II (third level) (table). that the layer B, which includes its part as layer 0, is The belonging of the artifacts from the first and found in situ and from the point of its geological posi- third levels to the industry of layer II was determined tion (vt3) can represent the typical Gravettian industry. mainly on the basis of the review of local volcanic raw Typological features of the collection do not deny this materials — andesite. The limited collection of second conclusion. At least presence of backed pieces together level artifacts produced exclusively on imported raw with bifacial points as it marked in the layer B (fig. 13) materials that included backed microliths (fig. 13) is more characteristic for Gravettian razer than Epi- were typologically attributed to the Epigravettian. gravettian collections. At that time, the impression was that the layer 0 was In common last excavations of Korolevo II open new moved by the natural geological way in ancient time perspective in investigations of Upper Paleolithic of after in situ layer II (third level), and later, as a re- the Transcarpathian region. sult of man-made processes, covered by the artifacts of layer II again (first level). It seemed that the strati- Keywords: Upper Paleolithic, Transcarpathia, graphic sequence on the excavation III was artificially stratigraphy, andesite, Epigravettian, backed pieces. disturbed as well. As a result of preliminary research data (2015— Одержано 18.12.2018 2017) at the excavation IIIa which covered distance around 5 m to the east to the area III (fig. 3), it be- ГЕРАСИМЕНКО Наталія Петрівна, доктор гео- came clear that stratigraphy on this site, with the графічних наук, професор, Київський національ- exception of a small part of the cut off Holocene de- ний університет ім. Тараса Шевченка, вул.Володи- posits, is not disturbed. Stratigraphic profile includes: мирська, 60, Київ, 01033, Україна. 1.0—1.20 m — technogenic layer; 1.20—1.60 m — Bug GERASSIMENKO Natalia, Doctor of Geographical climatolite (bg); 1.60—1.90 m — upper Vitachiv soil Sciences, Professor, Taras Shevchenko Kyiv National (vt3); 1.9—2.3 m — Udai climatolite (ud/vt2?); 2.3— University, Volodymyrska str., 60, Kyiv, 01033, 2.5 m — the final stage of Pryluky soil formation (pl3); Ukraine. 2.5—3.0 m — paleosoil (pl1—kd?). ORCID: orcid.org/0000-0002-5167-6655, e-mail: On the basis of new excavation data and the analy- [email protected]. sis of the excavation III, it can be argued that there , кандидат are five archaeological layers on this part of Korolevo КУЛАКОВСЬКА Лариса Віталіївна історичних наук, завідувач відділу, Інститут архео- II site: E, D, C, B, A (table). логії НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, The two lower layers E and D may correlate with 04210, Україна. the corresponding cultural layers III and II of the ex- , Candidate of Historical cavation area I. Layer D may correlate with the third KULAKOVSKA Larissa Sciences, Head of the Department, Institute of level of excavation III respectively. Middle Paleolithic Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, artifacts of the cultural layer III of excavation I and Heroiv Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. layer E of excavation III/IIIa can be dated to the end of ORCID: orcid.org/0000-0002-8704-8642, e-mail: lar- the last interglacial (OIS 5a) and relate to the Levallois [email protected]. technocomplex. The collection of layer D has indisputable features of НІГСТ Філіп, доктор філософії, відділ археології, affinity with the layer of II excavation I in the primary Кембриджський університет, Даунінг-стріт, Кемб- flaking and typology and belongs to the same transi- ридж, CB2, 3DZ, Великобританія. tional from MP to UP industry. Layer II and layer D NIGST Philip, PhD, Faculty Member, Division of are found in the same geological sediments — Udai Archaeology, University of Cambridge, Downing Street, climatolite (ud/vt2? / OIS 4/3?). The three upper layers Cambridge, CB2, 3DZ, United Kingdom. (A, B, C) of the excavation IIIa have no analogues in ORCID: orcid.org/0000-0001-7330-8768, e-mail: the excavation I. The layer C is confidently fixed on the [email protected]. edge of the Vitychiv soil and the Udai climatolite (ud/ УСИК Віталій Іванович, кандидат історичних vt2?) only in the excavation IIIa. The collection of layer наук, старший науковий співробітник, Інститут ар- C has the features of the Upper Paleolithic industry. хеології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, The collection of the cultural layer B in the studied Київ, 04210, Україна. excavation area IIIa is insignificant, but the position of USIK Vitaly, Candidate of Historical Sciences, Senior the artifacts in the lower part of the Vitachev paleosoil Research Fellow, Institute of Archaeology, National is quite stable. These materials unambiguously corre- Academy of Sciences of Ukraine, Heroiv Stalingradu spond to artifacts of the second level of excavation III, ave., 12, Kyiv, 04210. including the so-called layer 0 and together represent ORCID: orcid.org/0000-0002-2671-3485, e-mail: vitaly. one archeological unit — cultural layer B. [email protected].

36 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) УДК [902:553.577](477)”636” Є. В. Пічкур

Складові кременевої індустрії Кукутень-Трипільської спільноти: видобуток і поширення кременю

За енеолітичної доби кременеві знаряддя стано- Джерела сировини вили основу виробничого набору давніх суспільств. Велика спільнота Кукутень-Трипілля не є виклю- На території сучасної України існує без- ченням. Її потужну кременеву індустрію можна ліч геологічних покладів різнотипної креме- умовно поділити на дві великих складові: видо- буток і поширення та власне подальшу обробку невої сировини. Для території проживання кременю. Робота присвячена першій складовій — кукутень-трипільських племен петрографом видобутку та поширенню кременю племенами Ку- В. Ф. Петрунем була розроблена й прекрасно кутень-Трипілля. В основі даної роботи лежать як описана схема основних кременемістких ре- літературні джерела, так і особисті дослідження гіонів і деяких локальних родовищ халцедо- й спостереження автора. нолітів (Петрунь 2004). Дослідником виділені 8 основних родовищ кременевої сировини, які Ключові слова: енеоліт, Кукутень-Трипільська спільнота, кремінь, сировина, видобуток, поширен- тією чи іншою мірою використовувалася три- ня та обробка кременю. пільцями (рис. 1). 1. Різнотипні й різночасові сорти перевідкла- Вступ дених уламків різнозабарвлених кременистих порід переважно моренного походження й почас- Життєдіяльність кукутень-трипільської спіль ти флювіогляціальних накопичень дніпровсь- ноти забезпечували різноманітні знаряддя: ме- кого заледеніння. Територія розповсюдження талеві, кам’яні, кістяні, глиняні. В силу багать- широка: північно-західні й частково централь- ох причин саме кременеві знаряддя становили ні регіони правого берега Дніпра та північні й основу виробничого набору трипільців. Вироби центральні регіони його лівого берега. з кременю в деяких випадках ставали також 2. Візуально «запіщанений» темнозабарвле- предметами ритуальних дій (Цвек 2005). Ку- ний кремінь сантонського часу в басейні р. Де- кутень-трипільське населення, безперечно, до- сна. сконало володіло інформацією про навколиш- 3. Найбільш дрібнозернисті димчасті (до ні джерела мінеральної сировини. Ба більше, чорного кольору) або димчасто-сірі смугасті вважаємо, що наявність виходів придатної для (включаючи плямисті й концентрично-зональ- обробки сировини (як і наявність якісної глини ні), туронскі за віком сорти кременю так звано- для виготовлення кераміки) була визначаль- го «волинсько-подільського» зразка (у літера- ною у виборі трипільцями місця мешкання. турі, присвяченій проблематиці трипільської В основу цієї роботи лягли не тільки відомі культури й нео-енеолітичного часу в цілому, за публікаціями дані про видобуток і поширен- кременева сировина цього типу, найякісніша, ня кременю, а й особисті дослідження й спосте- відома як «волинський» кремінь — авт.). Тери- реження автора. Окремі аспекти цієї теми були торіально розповсюджений у декількох облас- представлені у вигляді доповідей на наукових тях на північному заході й заході України. конференціях (Пічкур 2017; Pichkur 2017). 4. Чорний кремінь із іржавою облямівкою Дніпро-Канівського типу, що сформувався піс- © Є. В. Пічкур, 2109 ля верхньокрейдяного часу (далі кремінь цьо-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 37 Статті

Рис. 1. Карта основних кременевих родовищ на території України, що використовувалися племенами Кукутень- Трипільської спіль- ноти: 1 — територія поширення моренного кременю; 2 — кремінь типу Десна; 3 — Во- линський кремінь; 4 — Дніпро-Канівський кремінь; 5 — кремінь кристалічного щита; 6 — силіцити черт- газової групи в басей- нах Середнього Дніс- тра і Пруту; 7 — Се- редньодністровський кремінь; 8 — кремені так званого бакшаль- ського типу (за Пет- рунь 2004)

го типу буде фігурувати в роботі, як «канівсь- трипільських пам’ятках зустрічаються вироби кий» — авт.). Трапляється в районі Канівських з 3—8 типів кременевої сировини за В. Ф. Пет- дислокацій. рунем; саме ці типи й згадані у цій статті. 5. Осадово-діагенетичний кремінь, харак- Маючи, таким чином, досить потужну й різ- терний для малопотужних кременемістких номанітну сировинну базу, племена кукутень- вапняків верхньої крейди, які колись укрива- трипільської спільноти починають її активну ли кристалічний щит. Трапляється в басейні розробку й використання вже з ранніх етапів р. Велика Вись (іноді в літературі, присвяченій свого існування. За більш ніж столітній період трипільській проблематиці, зустрічається вивчення трипільської культури, ми маємо відо- назва «бужський», «бузький» кремінь, позаяк мості про сотні досліджених пам’яток і значну ба- р. Велика Вись входить до басейну Південного гатотисячну «колекцію» кремінних виробів (тут Бугу — авт.). використаний узагальнюючий термін для всіх 6. Осадово-діагенетичні нижньосеноманські здобутих матеріалів), отриманих у результаті по- силіцити басейнів Середнього Дністра й Пру- льових археологічних досліджень. На жаль, не ту, а також горизонт вторинних порід (білих, завжди дослідники окремих поселень або навіть сіруватих, іноді блакитнуватих), що залягає в регіонів задавалися питанням про те, яким же, їхньому покриві. власне, чином кременеві вироби потрапили на 7. Осадово-діагенетичний кремінь верхньо пам’ятку? Які процеси передували інфільтрації в сеноманского часу, який трапляється у на- культурний шар кременевого скребка або серпа? шаруваннях мергелевих вапняків середнього Останнім часом (не беручи до уваги, звичайно ж, Дністра (у районі м. Могилев-Подільський і вузькоспеціалізовані дисертації й окремі публі- нижче за течією). кації, в яких так чи інакше ці питання побіжно 8. Осадово-інфільтраційні, сарматського розглядалися) з’явилися узагальнюючі роботи, часу, сорти кременю із кварцом у складі, так присвячені кременевій індустрії кукутень-три- званого бакшальського типу в пониззі Півден- пільської спільноти (Відейко 2004; Цвек 2012). У ного Бугу. цих роботах питанням видобутку й поширення Крім цих основних типів крем’яної сирови- кременю, поряд з власне процесом кремнеоброб- ни, В. Ф. Петрунь виділяє й деякі інші, менше ки, відведене належне місце. Та все ж вони не розповсюджені різновиди кременю, які теж вичерпують тему. Мета цієї роботи — не тільки використовували трипільці (Петрунь 2004, заповнити окремі пробіли, а й окреслити власне с. 204). Слід підкреслити, що найчастіше на бачення цієї проблеми.

38 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Пічкур, Є. В. Складові кременевої індустрії Кукутень-Трипільської спільноти

Видобуток крем’яної властивості для розколювання. Виходи подіб- сировини ної сировини були зафіксовані в безпосередній близькості від поселення, де Мар’їн Яр вихо- У кукутень-трипільській спільноті крем’яну дить у долину Дніпра (територія Канівського сировину для подальшого поширення та / або природного заповідника). Для підтвердження обробки добували в кілька способів. Очевидно, думки про місцеве походження кременевої си- найбільш простим і розповсюдженим способом ровини, що трапилася в культурному шарі Пе- було збирання сировини поблизу поселень у карів ІІ, учасники Канівської археологічної ек- місцях його природнього виходу на поверхню. спедиції кафедри археології та музеєзнавства Авторові відомі, наприклад, виходи так зва- Київського національного університету імені ного канівського кременю (4-й тип, за В. Ф. Пет- Тараса Шевченка за участю автора заклали рунем), які фіксуються в ярах Канівських дис- у 2003 р. у згаданому яру геологічний розріз локацій, біля підніжжя гір і по берегу Дніпра. (Пічкур, Шидловський 2003, с. 121—123). У Цей кремінь використовувався в майстерні на його нашаруваннях виявлено гальковий пласт поселенні Пекарі ІІ та інших трипільських по- потужністю 5—15 см, що складався з неве- селеннях Канівського мікрорегіону. Основну ликих конкрецій і гальок кременю й кварцу, кількість виробів, що походять з майстерні на що залягали в пісках жовтого й жовто-бурого поселенні Пекарі ІІ, виготовлено з місцевого кольору (рис. 2). Конкреції — невеликі, чор- канівського кременю, який має доволі непогані ні всередині й жовтуваті ближче до кірки.

Рис. 2. Геологічний розріз із заляганням канівського кременю в Мар’їному Яру поблизу Ка- нева: І — світло-зелені піски з ортзандовими прошарками; ІІ — світло-зелені глауконітові піски; ІІІ — сеноманський пісковик; ІV — озалізнений пісок з крем’яними конкреціями; V — келовейські темно-сірі глини (за Шидловський 2005)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 39 Статті

Рис. 3. Поверхневі виходи волинського кременю в околицях с. Бодаки на Волині (А). Кременева конкреція з Бодаків в експозиції Археологічного музею НАН України (В)

Гальки і конкреції мають різний колір — від ділу крейдової системи (Шидловський, Пічкур, повністю чорного до повністю коричневого. Черновол 2004). Безперечно, ці або подібні від- Стратиграфічно цей пласт залягав над темно- криті осипи на околицях пам’ятки знали три- сірими глинами й підстилав сеноманські піс- пільці. ковики. За свідченням геологів, він належить На р. Горинь (Волинь) зафіксовано потуж- до так званого «шару Виржиківського», який ні виходи високоякісного туронского кременю належить до альбського ярусу нижнього відді- (3-й тип, за В. Ф. Петрунем) відкритого типу, лу крейдової системи мезозойської групи. Кон- які примикають до трипільського поселення креції та гальки кременю, які залягали в цьо- Бодаки, що й позначилося на спеціалізації його му шарі, візуально і за техніко-морфологічни- мешканців. Автор досліджень цієї пам’ятки ми ознаками є ідентичними знахідкам на по- Н. М. Скакун називає його поселенням-«майс- селенні Пекарі ІІ. Аналізуючи виходи кременю тернею», вироби з якого йшли здебільшого на у Канівському Придніпров’ї, цей розріз описав експорт до різних общин Кукутень-Трипілля. С. М. Рижов (2004). Додамо, що цією сировиною За межами пам’ятки, у радіусі 5,0 км, дослід- користалися здавна, задовго до трипільців. Ін- ниця відзначає шість пунктів виходів кременю дустрія пізньопалеолітичної стоянки Межиріч в осипах ярів і балок, що, на її думку, умож- базується саме на канівському кремені (Нуж- ливлювало добувати його відкритим способом ний, Шидловський 2009, с. 214—215). (Скакун 2005). Деякі із зазначених геологічних На р. Ревуха в басейні Південного Бугу автор оголень були обстежені автором (рис. 3) під час разом з П. С. Шидловським і Д. К. Черноволом роботи спільної українсько-російської експеди- обстежили виходи місцевого кременю (5-й тип, ції в Бодаках у 2006 р. за В. Ф. Петрунем), що також безпосередньо По берегах Дністра поверхневі виходи кре- примикають до трипільського поселення- меню є нормою. Вони, наприклад, фіксуються гіганта Аполянка. Вироби з нього тут складають на одній з околиць с. Непоротове (Чернівецька основу виробничого інвентарю. Виходи цього обл.), неподалік від трипільського поселення кременю зафіксовано в яру, що обмежує посе- (рис. 4). На жаль, у багатьох випадках через лення з півночі. Шар крем’яних жовен і блоків спорудження Дністровської ГЕС, на сьогодні залягає на рівні приблизно 5,0 м від сучасної достеменно невідомо, чи є ті або інші виходи поверхні над покладами вапнякових глин, під- сировини безпосередньо прибережними in situ, стилаючи четвертинні відклади. Зважаючи на чи все ж ми маємо справу з результатом руйна- стратиграфію залягання, цей кремінь можна ції корінних порід. Утім, В. Ф. Петрунь раніше віднести до сеноманского ярусу верхнього від- зафіксував тут корінні виходи різних креме-

40 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Пічкур, Є. В. Складові кременевої індустрії Кукутень-Трипільської спільноти

Рис. 4. Непоротове, виходи кременю на березі Дністра поблизу села (фото В. І. Усика)

нистих порід або їх осипи, які майже непере- тут видобували кремінь з материкової породи. рвною смугою відшаровуються по обох бортах Можна було простежити послідовність освоєн- Дністровського каньйону, а також у ярах, що їх ня кремінних прошарків, техніку відколюван- прорізають, і балках, як над самим Непорото- ня великих брил, підпорки тощо. Форма виро- вим, так і за десятки кілометрів униз і вгору за бок — штольнева, із внутрішніми штреками й течією, де з ними пов’язані численні майстерні бічними проходами, що з’єднують камери ок- з обробки кременю, насамперед трипільського ремих виробок (Бибиков 1966, с. 5) (рис. 5). Це часу (Петрунь 1998). Доступність виходів сиро- дало С. М. Бібікову підстави стверджувати, що вини уможливлювала видобувати її відкритим печери на Білій Горі були не породженням кар- способом. стових явищ — видування або вилуговування Подібних прикладів поверхневих виходів си- вапнякової породи, а створені штучно в процесі ровини, її видобутку відкритим способом і ви- видобутку тут кременю. Обсяги добутої сирови- користання на розташованих неподалік посе- ни вражають: за свідченнями дослідника, тіль- леннях можна назвати безліч. Можливо, варто ки в одному пункті (№ 7), що має вид навісу, навіть говорити про певну закономірність: на- вибрано понад 70 м3 кременевої породи (Биби- явність поверхневих виходів сировини означає ков 1965, с. 63), а назагал — понад декількох її видобуток і використання в прилеглих сели- сотень кубометрів кременю (Бибиков 1966, с. 6). щах за первісної доби. Поруч із місцем видобутку розташовувалися й Складніше було добути сировину, що залягає місця первинної обробки добутої сировини. Тех- глибоко в товщах крейдових та інших геологіч- ніка розколювання, а також знахідки окремих них нашарувань. Для цього необхідно було мати знарядь і кераміка уможливили датувати ці спеціальні інструменти і застосовувати різні майстерні часом, починаючи з Трипілля (Биби- техніки видобутку. Так, на Дністрі (Біла Гора в ков 1965, с. 62). околицях с. Студениця) в 1960-х рр. С. М. Бібі- За даними К. К. Черниш, у Подністров’ї ков (1965) дослідив штольні для видобутку кре- навіть у ранньотрипільський час поселен- меню. За свідченнями дослідника, основний ня звичайно розміщувалися поблизу виходів крем’яний шар, потужністю до 2,0 м, залягав тут крем’яних та інших порід, з яких виготовляли у товщі вапняків і насичених скам’янілостями різноманітні знаряддя. Для розробки покладів молюсків. Він розташовувався в другому ярусі застосовували рогові кирки, якими також рили вапняку, рахуючи зверху. Кремінь плитчастий, ями для видобутку глини і під будівництво розсічений на великі окремості, в яких були жител (Черныш 1967, с. 60). Добре знаними є іноді помітні включення кулястих конкрецій. майстерні з обробки кременю на поселеннях Кремінь мав сірий, жовтувато-сірий і голубу- Поливанів Яр (Попова 2003), Незвисько, Се- вато-сірий колір, пластичний. Він широко роз- лище та інших, де використовували добутий повсюджений по всьому, особливо, Середньому неподалік кремінь. Крім того, дослідниця від- Подністров’ю. Усі вісім обстежених печер на значає, що в пізньотрипільський час мешканці Білій Горі були у східній, доступній знизу час- низки селищ заготовляли кремінь на значній тині гори. Долівки печер були вимощені кре- відстані від осель. Зокрема, мешканці поселен- менем. Розчищення й зовнішній огляд виходів ня Ломачинці видобували кремінь за декілька кременю, східчасте залягання його всередині кілометрів, де й провадили його первинну об- й зовні печер, виробіток прошарку кременю на робку (майстерня поблизу с. Ожеве) (Черныш ділянках під склепінням свідчили про те, що 1967, с. 65).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 41 Статті

Рис. 5. Біла Гора в Подністер’ї; план печери 2 з видобутку кременю (за Бибиков 1966)

У Верхньому Подністер’ї Б. А. Василенко робляли кремінь. О. В. Цвек на р. Велика Вись відкрив і досліджував великі виробничі ком- (басейн Південного Бугу) дослідила виробни- плекси, що складалися з численних гірничих чий комплекс з видобутку й обробки кременю. розробок, майстерень і спеціалізованих посе- Він складався із копалень біля с. Коробчине, лень трипільського часу. Особливо виділявся поблизу яких також провадилася первинна виробничий комплекс поблизу с. Буківна, який обробка сировини (копальні виявлені місце- включав шість поселень, 15 майстерень і гірни- вим краєзнавцем П. І. Озеровим; Цвек, Озеров чі розробки з штольневим видобутком сировини 1987), і пов’язаних з ними майстерень на три- в особливо значних об’ємах. Усього дослідник пільському поселенні Рубаний Міст, розташо- нарахував 277 штолень, розташованих вісьмо- ваного за 1,0 км від місця видобутку кременю ма великими групами. Поряд були майстерні (Цвек, Мовчан 1997). Стовбури коробчинских з первинної і вторинної обробки кременю. Їх копалень завглибшки до 6,0 м від сучасної по- зафіксовано і на пов’язаних з видобутком кре- верхні, опускалися до шару крем’яних жовен меню поселеннях. Крім того, Б. А. Василенко потужністю до 0,5 м (рис. 6). У зрізах кар’єру виділив у цьому комплексі іншу групу пам’яток також було зафіксовано п’ять штолень завшир- (два поселення і 16 майстерень), пов’язаних з шки до 1,5 м. Вони були вириті в зеленува- видобутком і обробкою кременю безпосередньо то-жовтому суглинку, що чергувався з буро- в місцях його природнього виходу на поверх- червоною глиною. В одному випадку штольні ню — у вимоїнах і розмивах, цебто, тут сиро- з’єднувалися горизонтальним ходом. У розрізі вину добували відкритим способом. Дослідник добре було видно лійкоподібні входи до копаль- відносить ці комплекси до часу розвиненого ні. Діаметр лійки на рівні давнього горизонту Трипілля (Василенко 1989). становив близько 6,0 м. На глибині 0,7 м від Подністров’я та Волинь — не єдині регіони, сучасної поверхні фіксувався викид ґрунту. Ко- де в значних обсягах активно видобували й об- пальні були заповнені гумусованим суглинком

42 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Пічкур, Є. В. Складові кременевої індустрії Кукутень-Трипільської спільноти

Рис. 6. Коробчине, виходи кременю поблизу села: А — відслонення кон- крецій кременю в одному з ярів (за Залізняк та ін. 2013); В — крем’яна конкреція, Археологічний музей НАН України; С — розріз шахти 1: 1 — червоно-бура глиняна засип- ка; 2 — темно-коричнева гумусо- вана глиниста засипка; 3 — буро- глиниста засипка; 4 — буро-жовта глиноземна засипка; 5 — прошарок ґрунту; 6 — заглибини; 7 — черво- на глина; 8 — шар з вкрапленнями кременю; 9 — зеленкувато-жовтий суглинок (за Цвек 2012)

з вкрапленнями глини, тут же траплялися й слугували для спорудження копальні. У за- первинні відходи обробки кременю (Цвек 2012, повненні стовбурів копальні простежені лінзи с. 212). Пізніше були досліджені дві копальні та крем’яних відщепів і лусочок, що залягали су- майстерня, хоча об’єктів було зафіксовано на- цільною масою. Кремінь, добутий тут (5-й тип, багато більше. Копальня 1 починалася в 0,7 м за В. Ф. Петрунем — авт.), темно-сірого кольо- від сучасної поверхні входом-лійкою до 6,0 м ру, нагадує волинський. Дослідниця порівнює у діаметрі. Штольня спускалася на глибину коробчинскі копальні з відомими копальнями 4,0 м, де був виявлений невеликий майданчик в с. Красне в Білорусі (Цвек 2012, с. 212—213). з відходами кременеобробного виробництва, Завважимо, що родовища сировини в районі від якого під кутом 45° донизу йшов лаз. Май- Коробчине такі різноманітні й насичені, що цей же на самому дні штольні виявили катакомбу, мікрорегіон принаджував первісні колективи в якій прослідковувалися сходи. Дно фіксува- вже з часу середнього палеоліту, на що вказує лося на глибині 5,7 м, де було знайдено уламок наявність тут потужного масиву різночасових крем’яної мотики. Усі знайдені тут знаряддя палеолітичних пам’яток (Залізняк та ін. 2013).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 43 Статті

Поширення видобутого Окрім поширення кременевої сировини усе- кременю редині ареалу проживання кукутень-трипіль- ських громад, можемо відзначити також його Видобуток кременю — лише перший етап широке застосування іноетнічними племена- складного процесу його освоєння. Адже видо- ми сусідніх культурних утворень. Зокрема, буту сировину слід було «доправити за призна- В. М. Конопля стверджує, що поклади північ- ченням» і «запустити у виробництво». Відтак но-покутського кременю (які також відносяться під «поширенням кременю» маємо на увазі до туронських відкладів) забезпечували сиро- розповсюдження його в той чи інший спосіб на виною не тільки місцеві трипільські громади, а прилеглі або віддалені від родовищ території в й пов’язане з ними населення басейнів Півден- природньому вигляді, або у вигляді напівфаб- ного Бугу, середньої й нижньої течій Дністра рикатів-заготовок чи навіть готових знарядь. й Пруту, а також уможливлювали використо- У разі відкритого способу видобутку сирови- вувати цей кремінь людності культур Полгар, ни (збирання) все більш чи менш зрозуміло: Бодрогкерестур, малицької і волино-люблінсь- кремінь зносили до найближчого поселення, де кої. Особливо велике значення мав цей сорт його обробляли. Але куди поділися сотні кубіч- кременю в індустріях полгарского циклу серед- них метрів крем’яної сировини, видобутої, нап- нього Подунав’я. У певні історичні періоди він риклад, на Білій Горі? був там основним видом сировини в кремене- Можна припустити, що крім забезпечення обробному виробництві (Конопля 2006, с. 206). власних потреб, видобувачі кременю постачали С. Кадров наводить знахідку на поселенні во- сировиною як сусідні, так і більш віддалені грома- лино-люблінської культури Кровя Гура скарбу ди. Багато дослідників неодноразово висловлю- довгих пластин з волинського кременю (Кадров вали думку про транспортування кременю часом 2016, с. 25, рис. 3). на великі, за первісними мірками, відстані (Ска- Таким чином, можна говорити про близький кун 2005; Цвек 2012). Це підтверджує наявність і далекий радіуси поширення видобутої сиро- на різних пам’ятках виробів із сировини, невлас- вини. У першому разі мається на увазі само- тивої для конкретного регіону Кукутень-Трипіл- забезпечення окремих колективів необхідною ля, далеко від місць її природнього залягання. сировиною і продуктами її обробки. Припус- Найпоказовішим у цьому випадку є Буго-Дніп- каємо періодичне спорядження експедицій на ровське межиріччя й Подніпров’я, де зафіксо- відносно невеликі відстані з метою отримання вано повсюдне поширення подібних «імпортів» сировини для внутрішніх потреб. Адже три- (Пічкур, Шидловський 2005). Матеріали з пізньо пільські племена досконало знали регіон свого трипільських могильників софіївського типу на мешкання, а про наявність родовищ сировини Дніпрі демонструють практично повну перевагу знали, звичайно, жителі не тільки найближ- туронської сировини у поховальних комплексах чих до них селищ. У другому разі йдеться про (Budziszewski 1995). Подібна ж картина, за свід- цілеспрямоване масштабне виробництво (ви- ченнями С. О. Гусєва, характерна і для пам’яток добуток, обробка) не стільки для внутрішніх Середнього Побужжя. Дослідник відзначає, що потреб, скільки з метою експорту або отриманої на ранньому етапі Трипілля кремінь у цей ре- сировини, або готових виробів з неї. На сьогод- гіон надходив переважно із Середнього Дністра ні достеменно невідомо, яким чином мешканці у вигляді природних конкрецій, наступну об- віддалених від родовищ якісного кременю те- робку яких провадили вже на місці (Гусєв 2005, риторій отримували затребуваний продукт. В с 60). Більше того, на досліджених пам’ятках пе- результаті міжплемінного обміну? В результаті реважає довізний кремінь. У часи розвиненого спорядження спеціальних гірничих експеди- Трипілля в регіоні відбулася переорієнтація на цій на великі відстані? Обидва припущення є, більш якісну, туронську сировину (волинський з одного боку, найбільш вірогідними, а з іншого кремінь) з території Верхнього Подністров’я та (разом з неозвученими припущеннями) — од- південно-східної Волині, можливо, навіть конк- наково малодоказовими. Незрозумілими, крім ретно з Бодаків. При цьому тепер кремінь пос- того, видаються наразі механізми транспорту- тавлявся вже у вигляді безпосередньо пластин- вання подібних вантажів на великі відстані за заготовок (Гусєв 2005, с. 61—63). часів Трипілля. Сподіваємося, що подальші до- У зв’язку з питанням поширення сировини слідження нададуть хоча б часткову відповідь на віддалені території нагадаємо про нечис- на ці питання. ленні знахідки «скарбів», що складаються пе- На нашу думку, сутність крем’яної індустрії реважно із пластин, виготовлених з високоя- Кукутень-Трипілля можна звести до двох про- кісного (найвірогідніше, туронського) кременю. стих, на перший погляд, схем (рис. 7): Такі «скарби» знайдено в різних регіонах три- видобуток — обробка — поширення, або пільської культури: у Подністров’ї, Побужжі, видобуток — поширення — обробка. Подніпров’ї та Буго-Дніпровському межиріччі, Принципова різниця цих побудов полягає належать різним угрупованням Кукутень-Три- не так у послідовності операцій, як у їхній сут- піллля та займають різну хронологічну пози- ності. Пояснимо. Розкриємо це на найпоши- цію (Пічкур 2015; Пичкур 2017). ренішому прикладі, неодноразово згаданому в

44 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Пічкур, Є. В. Складові кременевої індустрії Кукутень-Трипільської спільноти

Рис. 7. Схема можливих варіантів видобутку та подальшого розповсюдження й використання кременю пле- менами Кукутень-Трипільської спільноти

літературі, проте й досі однозначно не поясне- ній сировині (як варіант, що доповнює вироб- ному. Відтак, маємо серії або одиничні знахід- ництво на основі місцевої сировини). У цьому ки з волинського кременю на різночасових три- разі йдеться про надходження на поселення / пільських пам’ятках, віддалених від відомих в регіон власне сировини (чи після первинної місцезнаходжень подібної сировини на кілька обробки її у вигляді нуклеусів), і тут буде дія- сотень кілометрів. Причому, у більшості ви- ти друга схема: видобуток — поширення — об падків це — готові вироби, а жовна або хоча б робка. нуклеуси з волинського кременю на пам’ятках Заради справедливості слід відзначити, що не виявлені (Гусєв 2005; Пічкур, Шидловсь- більшість археологів, не маючи фахової освіти кий 2005). Напрошується логічний висновок, й навичок, визначає походження крем’яної си- що такі вироби потрапили на поселення / в ровини винятково за візуально-морфологічни- регіон як напівфабрикати (заготовки) чи як ми ознаками. Але не все те золото, що блищить. закінчені знаряддя. У такому разі може йтися Схожість певних типів сировини насправді про існування якогось центру/центрів, що пос- може бути позірною, а визначити її може тіль- тачав у значних масштабах готову продукцію ки фахівець — петрограф, геолог. Таким каме- до прилеглих і не тільки регіонів/поселень. нем спотикання є особливо не раз згадуваний Н. М. Скакун (2006) таким центром називає волинський кремінь, що нібито масово запо- Бодаки. Однак, слушним це твердження буде лонив трипільські поселення різних регіонів тільки для одночасних з Бодаками пам’яток, Кукутень-Трипілля. Проте в Буго-Дніпровсь- хоча можна не сумніватися, що надалі на те- кому межиріччі є поклади якісного кременю, риторії Волині з її багатими покладами висо- близького за своїми морфологічними характе- коякісної крем’яної сировини будуть виявлені ристиками до туронського. Автор уже звертав подібні до Бодаків поселення іншого часу. Це й увагу, що деякі підвиди крем’яної сировини з означає можливу дію схеми на зразок видобу- відкладів у районі Коробчиного візуально дуже ток — обробка — поширення. схожі на волинський кремінь (Пічкур 2016). З іншого боку вкажемо: якщо не брати до На те саме вказувала й О.В. Цвек (Цвек 2012, уваги відсутність на місцях якісної сировини й с. 213). Про виробництво на «експорт» сигналі- згадати (хоча й нечисленні) знахідки нуклеусів зує і масштаб видобутку кременю в Коробчино- з волинського кременю разом із продуктами му. Вже йшлося про наявність тут потужного розщеплення й готовими виробами на деяких масиву різночасових палеолітичних пам’яток. поселеннях, то можна говорити про місцевий Ба більше, на тутешніх граветських пам’ятках характер виробництва, заснований на імпорт- є довгі пластини і знаряддя на них, виготовлені

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 45 Статті

з місцевого кременю. Цей факт спростовує по- Література ширену думку, що для виготовлення основної заготовки для знарядь, починаючи з розвине- Бибиков, С. Н. 1965. Древние кремневые выра- ного періоду Трипілля, — довгої пластини, був ботки на горе Белой в районе Каменец-Подольска. В: Винокур, І. С., Гуменюк, С. К., Коваленко, Л. А. придатний лише кремінь туронського типу. (ред.). Тези доповідей Подільської історико-краєзнав- Відтак, напрошуються такі питання. чої конференції. Хмельницький: б. в., с. 62-64. 1. Чи можна всі крем’яні вироби, візуально- Бибиков, С. Н. 1966. Древние кремневые выра- морфологічні ознаки яких відрізняються від ботки в Среднем Поднестровье. Sbornik Narodoveho розповсюдженого в тому чи іншому регіоні міс- Muzea v Praze, 20: 1—2, с. 3-6. цевого кременю, вважати винятково волинсь- Василенко, Б. А. 1989. Обробка і видобування кими за походженням? кременю на правобережжі Подністров’я в енеоліті. 2. Звідки ближче було транспортувати якісну В: Толочко, П. П. (ред.). Проблеми історії та архео- логії давнього населення Української РСР. Київ: На- сировину, скажімо, в Побужжя або Подніпров’я: укова думка, с. 38-39. з Волині чи з набагато ближчих коробчинских Відейко, М. Ю. 2004. Економіка трипільсь- виходів? кої культури. Видобуток та обробка кременю. В: Відповідь видається очевидною. Але підтвер- Відейко, М. Ю. (ред.). Енциклопедія трипільської дити цю думку можна тільки подальшими до- цивілізації. Київ: Укрполіграфмедіа, 1, с. 261-273. слідженнями, зокрема з залученням фахівців і Гусєв, С. О. 2005. Зв’язки трипільських племен проведенням спектру всіляких аналізів. Середнього Побужжя (за матеріалами крем’яної ін- дустрії). Наукові праці Кам’янець-Подільського де- ржавного університету. Історичні науки, 14, с. 59- Висновки 66. Залізняк, Л. Л., Степанчук, В. М., Кухарчук, Маючи досить потужну й різноманітну сиро- Ю. В., Товкайло, М. Т., Матвіїшина, Ж. М., Манько, винну базу, люд кукутень-трипільської спіль- В. О., Вєтров, Д. О., Беленко, М. М., Озеров, П. І., ноти активно її розробляв і використовував від Хоптинець, І. М., Нездолій, О. І., Дорошкевич, С. П., самого початку і надалі, втілюючи дві схеми Сорокун, А. А., Шевченко, Т. О. 2013. Найдавніше (можливості) реалізації своїх певних вигод, минуле Новомиргородщини. Київ: Шлях. Кам’яна доба України, 15. схематично позначених нами як видобуток — Кадров, С. 2016. Начало энеолита на северных обробка — поширення та видобуток — поши- окраинах поздних дунайских культур на рубеже V и рення — обробка крем’яної сировини. IV тысячелетий до н. э. Strаtum plus, 2, с. 17-37. Видобуток зводився до декількох способів, Конопля, В. 2006. Скарб крем’яних виробів з Іва- що суттєво різнилися. Найпростішим був від- но-Франківська. Матеріали і дослідження з архео- критий, бо не вимагав особливих навичок і за- логії Прикарпаття і Волині, 10, с. 201-208. трат праці та зводився до збирання кременю на Нужний, Д. Ю., Шидловський, П. С. 2009. Індус- поверхні або в місцях його природніх оголень тріальна варіабельність господарських об’єктів пер- шого житла Межиріцького верхньопалеолітичного і осипів. Закритий спосіб — набагато складні- поселення. Археологический альманах, 20, с. 203- ший, адже вимагав спеціальних знарядь, на- 218. вичок і був трудомістким. Проте видобуток кре- Петрунь, В. Ф. 1998. Нижньотортонські валун- меню глибоко в товщах його залягання, схоже, часті кременеві породи Подністров’я як спеціалізо- виправдовував себе. Таким чином отримували вана артефактна сировина передскіфського часу. дуже якісну для подальшої обробки сировину Археологія, 3, с. 91-102. та в значній кількості, забезпечуючи не тільки Петрунь, В. Ф. 2004. Використання мінеральної сировини населенням трипільської культури. В: власні потреби, а й постачаючи близькі й від- Відейко, М. Ю. (ред.). Енциклопедія трипільської далені колективи, і споріднені, і іноетнічні. цивілізації. Київ: Укрполіграфмедіа, 1, с. 199-218. Складним лишається питання про постачан- Пічкур, Є. В. 2015. Кременеві скарби Трипільсь- ня кременем (сировиною чи виробами) регіонів, кої культури. Археологія і давня історія України, 3 що не мають якісної сировини як Побужжя, (16), с. 65-76. Подніпров’я, Буго-Дніпровське межиріччя: над- Пічкур, Є. В. 2016. До питання про фактор си- ходив він сюди з прилеглого мікрорегіону в ба- ровини в кременеобробній індустрії трипільської сейні р. Велика Вись чи, як зазвичай вважають, культури (на матеріалах Буго-Дніпровського межи- річчя). В: Шидловський, П. С. (ред.). Тези доповідей з віддаленішої Волині? Розкриття, крім того, міжнародної наукової конференції «Людина та лан- потребують і механізми отримання мешканця- дшафт: географічний підхід в первісній археології», ми цих регіонів імпортного кременю (експедиції, 3—5 лютого 2016. Київ: Стародавній світ, с. 70-71. обмін? тощо), включно з питанням транспорту- Пічкур, Є. В. 2017. Реконструкція процесу видо- вання необхідної продукції на великі відстані. бутку кременю трипільськими племенами розви- неного етапу (ВІІ—СІ). В: Корохіна, А. В. (ред.). Ін- терпретація археологічних джерел: здобутки та Подяки виклики. Матеріали наукової конференції молодих Висловлюємо щиру подяку К. П. Бунятян за вчених, 16—17 листопада 2017 року. Київ: Старо- давній світ, с. 36-39. цінні рекомендації під час написання роботи. Пичкур, Е. В. 2017. Индикаторы «импортов» в Також дякуємо В. І. Усику за надані до статті трипольской культуре (по материалам «кладов» фотоматеріали. кремневых пластин). Vita Antiqua, 9, с. 206-222.

46 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Пічкур, Є. В. Складові кременевої індустрії Кукутень-Трипільської спільноти

Пічкур, Є. В., Шидловський, П. С. 2003. Комплекс Prehistoric Networks in Europe. NEENAWA Interna- кременеобробки на поселенні Пекарі ІІ. В: Корвін- tional Scientific Conference, 15th—18th september 2017, Піотровський, О. Г., Круц, В. О., Рижов, С. М. (ред.) Kyiv — Kaniv. Kyiv: Vita Antiqua, p. 56-58. Трипільські поселення-гіганти (Матеріали міжна- родної наукової конференції). Київ: Корвін-Пресс, с. 121-129. References Пічкур, Є. В., Шидловський, П. С. 2005. До пи- Bibikov, S. N. 1965. Drevniye kremnevyye vyrabotki na тання про роль місцевого та імпортного (волинсько- gore Beloy v rayone Kamenets-Podolska. In: Vynokur, I. S., го) кременю в кременеобробці трипільських племен Humeniuk, S. K., Kovalenko, L. A. (eds.). Tezy dopovidei Буго-Дніпровського межиріччя. В: Скакун, Н. Н., Podilskoi istoryko-kraieznavchoi konferentsii. Khmelnytskyi: Цвек, Е. В., Круц, В. А., Матева, Б. И., Корвин-Пиот- b. v., s. 62-64. ровский, А. Г., Самзун, А., Яковлева, Л. М. Бодаки- Bibikov, S. N. 1966. Drevniye kremnevyye vyrabotki v 2005. Археологические исследования трипольского Srednem Podnestrovye. Sbornik Narodoveho Muzea v Praze, поселения Бодаки в 2005 г. Киев; Санкт-Петербург: 20: 1/2, s. 3-6. Vasylenko, B. A. 1989. Obrobka i vydobuvannia kremeniu Корвин-Пресс, с. 109-123. na pravoberezhzhi Podnistrov’ia v eneoliti. In: Tolochko, P. P. Попова, Т. А. 2003. Многослойное поселение По- (ed.). Problemy istorii ta arkheolohii davnoho naselennia ливанов Яр. К эволюции трипольской культуры в Ukrainskoi RSR. Kyiv: Naukova dumka, s. 38-39. Среднем Поднестровье. Санкт-Петербург: Кунстка- Videiko, M. Yu. 2004. Ekonomika trypilskoi kultury. мера. Vydobutok ta obrobka kremeniu. In: Videiko, M. Yu. (ed.). Рижов, С. М. 2004. Крем’яні виходи Канівського Entsyklopediia trypilskoi tsyvilizatsii. Kyiv: Ukrpolihrafme- Придніпров’я. Кам’яна доба України, 5, с. 112-119. dia, 1, s. 261-273. Скакун, Н. Н. 2005. Бодаки — один из центров Husiev, S. O. 2005. Zv’iazky trypilskykh plemen Sered- noho Pobuzhzhia (za materialamy krem’ianoi industrii). Nau- кремнеобрабатывающего производства на Волыни. kovi pratsi Kam’ianets-Podilskoho derzhavnoho universytetu. В: Скакун, Н. Н., Цвек, Е. В., Круц, В. А., Матева, Istorychni nauky, 14, s. 59-66. Б. И., Корвин-Пиотровский, А. Г., Самзун, А., Яков- Zaliznyak, L. L., Stepanchuk, V. M., Kukharchuk, Yu. V., лева, Л. М. Бодаки-2005. Археологические иссле- Tovkailo, M. T., Matviishyna, Zh. M., Manko, V. O., Vietrov, дования трипольского поселения Бодаки в 2005 г. D. O., Belenko, M. M., Ozerov, P. I., Khoptynets, I. M., Nez- Киев; Санкт-Петербург: Корвин-Пресс, с. 64-80. dolii, O. I., Doroshkevych, S. P., Sorokun, A. A., Shevchenko, Скакун, Н. Н. 2006. Бодаки — крупнейший три- T. O. 2013. Naidavnishe mynule Novomyrhorodshchyny. Kyiv: польский центр по обработке кремня в восточной Shliakh. Kam’iana doba Ukrainy, 15. Европе. В: Савинов, Д. Г. (ред.). Производственные Kadrow, S. 2016. Nachalo eneolita na severnykh okrainakh pozdnikh dunayskikh kultur na rubezhe V i IV tysyacheletiy центры: источники, «дороги», ареал распростране- do n. e. Strаtum plus, 2, s. 17-37. ния: Материалы тематической научной конферен- Konoplia, V. 2006. Skarb krem’ianykh vyrobiv z Ivano- ции. Санкт-Петербург: Элексис Принт, с. 41-44. Frankivska. Materialy i doslidzhennia z arkheolohii Prykar- Цвек, О.В. 2005. До питання виділення вироб- pattia i Volyni, 10, s. 201-208. ничих культів у населення трипільської спільноти. Nuzhnyi, D. Yu., Shydlovskyi, P. S. 2009. Industrialna var- Кам’яна доба України, 7, с. 160-167. iabelnist hospodarskykh ob’iektiv pershoho zhytla Mezhyrit- Цвек, Е. В. 2012. К вопросу об индустрии кремня skoho verkhnopaleolitychnoho poselennia. Arkheologicheskiy у населения трипольской общности. Strаtum plus, 2, almanakh, 20, s. 203-218. с. 211-225. Petrun’, V. F. 1998. Nyzhnotortonski valunchasti kremenevi porody Podnistrov’ia yak spetsializovana artefaktna syr- Цвек, Е. В., Мовчан, И. И. 1997. Новый произ- ovyna peredskifskoho chasu. Arkheolohiia, 3, s. 91-102. водственный комплекс трипольской культуры по Petrun’, V. F. 2004. Vykorystannia mineralnoi syrovyny добыче и обработке кремня. В: Попова, Т. А. (ред.). naselenniam trypilskoi kultury. In: Videiko, M. Yu. (ed.). Развитие культуры в каменном веке. Тезисы до- Entsyklopediia trypilskoi tsyvilizatsii. Kyiv: Ukrpolihrafme- кладов международной конференции. Санкт-Петер- dia, 1, s. 199-218. бург: б. и., с. 142-144. Pichkur, Ye. V. 2015. Kremenevi skarby Trypilskoi kultu- Цвек, Е. В., Озеров, П. И. 1987. Отчет о разведке ry. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy, 3 (16), s. 65-76. археологических памятников в Новомиргородском Pichkur, Ye. V. 2016. Do pytannya pro faktor syrovyny v kremeneobrobniy industriyi trypil’s’koyi kul’tury (na materi- районе Кировоградской области в 1987—1989 гг. alakh Buho-Dniprovs’koho mezhyrichchya). In: Shydlovskyi, НА ІА НАНУ, ф.64, 1987—1989/40б. P. S. (ed.). Tezy dopovidey mizhnarodnoyi naukovoyi konfer- Черныш, Е. К. 1967. Трипольские мастерские entsiyi «Lyudyna ta landshaft: heohrafichnyy pidkhid v per- по обработке кремня. Краткие сообщения ИА АН visniy arkheolohiyi», 3—5 lyutoho 2016. Kyiv: Starodavniy СССР, 111, с. 60-66. svit, s. 70-71. Шидловський, П. С. 2005. Вплив фізичного ото- Pichkur, Ye. V. 2017. Rekonstruktsiya protsesu vydobutku чення на формування матеріальної культури пізнь- kremenyu trypil’s’kymy plemenamy rozvynenoho etapu (BII— опалеолітичного населення Середнього Подніпров’я. CI). In: Korokhina, A. V. (ed.). Interpretatsiya arkheolohich- В: Гаврилюк, Н. О. (ред.). Проблеми археології nykh dzherel: zdobutky ta vyklyky. Materialy naukovoyi konferentsiyi molodykh vchenykh, 16—17 lystopada 2017 roku. Середнього Подніпров’я: До 15-річчя заснування Kyiv: Starodavniy svit, s. 36-39. Фастівського державного краєзнавчого музею. Київ; Pichkur, E. V. 2017. Indikatory «importov» v tripolskoy Фастів: ФДКМ, с. 31-39. kulture (po materialam «kladov» kremnevykh plastin). Vita Шидловський, П. С., Пічкур, Є. В., Черновол, Д. К. Antiqua, 9, s. 206-222. 2004. Археологічні дослідження поблизу с. Аполян- Pichkur, Ye. V., Shydlovskyi, P. S. 2003. Kompleks kreme- ка на Уманщині. Археологічні відкриття в Україні neobrobky na poselenni Pekari II. In: Korvin-Piotrovskyi, 2002—2003 рр., 6, с. 361-365. O. H., Kruts, V. O., Ryzhov, S. M. (eds.). Trypilski poselen- Budziszewski, J., 1995, Flint Materials from Cem- nia-hihanty (Materialy mizhnarodnoi naukovoi konferentsii). Kyiv: Korvin-Press, s. 121-129. eteries of the Sofievka Type. Baltic-Pontic studies, 3, Pichkur, Ye. V., Shydlovskyi, P. S. 2005. Do pytannia p. 148-189. pro rol mistsevoho ta importnoho (volynskoho) kremeniu v Pichkur, Ye. 2017. Mining and Transportation of kremeneobrobtsi trypilskykh plemen Buho-Dniprovskoho Flintstone by Cucuteni-Trypillyan Tribes. In: Morozo- mezhyrichchia. In: Skakun, N. N., Tsvek, E. V., Kruts, V. A., va, Y., Shydlovskyi, P. (eds.). Wetland Archaeology and Mateva, B. I., Korvin-Piotrovskiy, A. G., Samzun, A., Yako-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 47 Статті vleva, L. M. Bodaki-2005. Arkheologicheskiye issledovaniya begin its active exploitation and utilization already tripolskogo poseleniya Bodaki v 2005. Kiev; Sankt-Peterburg: from the early stages of their existence and continue Korvin-Press, s. 109-123. throughout all their following history. Flint industry Popova, T. A. 2003. Mnogosloynoye poseleniye Polivanov of Cucuteni-Trypillian community centers around two Yar. K evolyutsii tripolskoy kultury v Srednem Podnestrovye. Sankt-Peterburg: Kunstkamera. main scenarios: extraction — processing — distribu- Ryzhov, S. M. 2004. Krem’iani vykhody Kanivskoho tion and / or extraction — distribution — processing of Prydniprov’ia. Kam’iana doba Ukrainy, 5, s. 112-119. flint materials. Skakun, N. N. 2005. Bodaki — odin iz tsentrov kremneo- There were a few completely different ways of flint brabatyvayushchego proizvodstva na Volyni. In: Skakun, extraction. First one (opened) was the simplest, did not N. N., Tsvek, E. V., Kruts, V. A., Mateva, B. I., Korvin-Pio- require special skills and hard labor, being a simple trovskiy, A. G., Samzun, A., Yakovleva, L. M. Bodaki-2005. collection of stones directly on the surface of the ground Arkheologicheskiye issledovaniya tripolskogo poseleniya Bo- or in basseting areas (such as screes). Second one daki v 2005. Kiev; Sankt-Peterburg: Korvin-Press, s. 64-80. (closed) was the most complicated, requiring special Skakun, N. N. 2006. Bodaki — krupneyshiy tripolskiy tsentr po obrabotke kremnya v vostochnoy Evrope. In: Savinov, tools, skills, hard labor and correspondingly more com- D. G. (ed.). Proizvodstvennyye tsentry: istochniki, «dorogi», ar- plicated organization of the community. This way im- eal rasprostraneniya: Materialy tematicheskoy nauchnoy kon- plies flint extraction deep in its deposits that are often ferentsii. Sankt-Peterburg: Eleksis Print, s. 41-44. invisible from the surface crust. But it proved its value: Tsvek, O. V. 2005. Do pytannia vydilennia vyrobnychykh flint miners obtained excellent high-quality materials kultiv u naselennia trypilskoi spilnoty. Kam’iana doba for further processing, providing mineral wealth not Ukrainy, 7, s. 160-167. only for their own communities, but also for close and Tsvek, E. V. 2012. K voprosu ob industrii kremnya u nase- remote related as well as non-Trypillian communities. leniya tripolskoy obshchnosti. Strаtum plus, 2, s. 211-225. We distinguished «close» and «remote» radiuses of Tsvek, E. V., Movchan, I. I. 1997. Novyy proizvodstvennyy kompleks tripolskoy kultury po dobyche i obrabotke kremnya. obtained flint materials distribution. First term de- In: Popova, T. A. (ed.). Razvitiye kul’tury v kamennom veke. scribes self-sustainment of separate communities with Tezisy dokladov mezhdunarodnoy konferentsii. Sankt-Peter- raw materials and products of its’ processing that were burg: b. i., s. 142-144. necessary for functioning of these collectives. Second Tsvek, E. V., Ozerov, P. I. 1987. Otchet о razvedke arkheo- term refers to directed massive production (extraction, logicheskih pamyatnikov v Novomirgorodskom rayone Ki- processing) not only for internal needs, but mainly rovogradskoj oblasti v 1987—1989 gg. NA ІА NANU, f. 64, for exportation of obtained raw materials or finished 1987—1989/40b. wares, made of these materials. Chernysh, E. K. 1967. Tripolskiye masterskiye po Also a question was raised regarding massive sup- obrabotke kremnya. Kratkiye soobshcheniya IA AN SSSR, 111, s. 60-66. ply of regions that had no qualitative mineral wealth Shydlovskyi, P. S. 2005. Vplyv fizychnoho otochennia na (Bug and Dnipro regions, area in — between Bug and formuvannia materialnoi kultury piznopaleolitychnoho nase- Dnipro rivers) with flint from the proximate microre- lennia Serednoho Podniprov’ia. In: Havryliuk, N. O. (ed.). gion in the Velyka Vys’ basin in contradiction to wide- Problemy arkheolohii Serednoho Podniprov’ia: Do 15-richchia spread belief about a more remote «donator» — Volhyn’ zasnuvannia Fastivskoho derzhavnoho kraieznavchoho muz- territory. eiu. Kyiv; Fastiv: FDKM, s. 31-39. Presence in Cucuteni-Trypillian community of flint- Shydlovskyi, P. S., Pichkur, Ye. V., Chernovol, D. K. 2004. mining shafts, functioning of which required special skills Arkheolohichni doslidzhennia poblyzu s. Apolianka na Uman- and hard labor, specialized flint-processing workshops, shchyni. Arkheolohichni vidkryttia v Ukraini 2002—2003 rr., 6, s. 361-365. transportation of raw materials and products of cleavage Budziszewski, J., 1995, Flint Materials from Cemeteries of to remote territories became a basis for defining in this the Sofievka Type.Baltic-Pontic studies, 3, p. 148-189. community a collective occupation, associated with flint Pichkur, Ye. 2017. Mining and Transportation of Flint- mining and processing. Consequently, questions connect- stone by Cucuteni-Trypillyan Tribes. In: Morozova, Y., Shy- ed with this occupation, taking into account its’ versatil- dlovskyi, P. (eds.). Wetland Archaeology and Prehistoric ity, complexity and scale should be among the basic ones Networks in Europe. NEENAWA International Scientific Con- in the complex study of trypillian economics. ference, 15th—18th september 2017, Kyiv — Kaniv. Kyiv: Vita Antiqua, p. 56-58. Keywords: Chalcolithic, Cucuteni-Trypillian community, flint, mineral wealth, extraction, distribution and processing of flint. Ye. V. Pichkur Одержано 18.12.2018 Components of the flint made Пічкур Євген Вікторович, молодший науковий industry of the Cucuteni- співробітник, Інститут археології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Україна. Trypillian community: PIChKUR Yevhen, Research Officer, Institute extraction and distribution of Archaeology, National Academy of Sciences of of flint Ukraine, Prospekt Heroiv Stalinhrada, 12, Kyiv, 04210, Ukraine. Having quite a massive and diverse source of raw ORCID: orcid.org/0000-0002-5087-5548, e-mail: materials tribes of Cucuteni-Trypillian community [email protected].

48 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) УДК [903.2:069.5](477)”637” С. Д. Лысенко

Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея Института археологии НАН Украины

В статье рассмотрены керамика и бронзовые точной Волыни (Войцеховка), Киевского Поле- украшения комаровской и сосницкой культур тши- сья (Украинка, Заваловка, Здвижевка, Плито- нецкого культурного круга (ТКК) из экспозиции Ар- вище, Гостомель) и Черниговского (Рудня). К хеологического музея Института археологии НАН комаровской культуре относится лишь один из Украины, происходящие с памятников лесостепной Восточной Волыни (Войцеховка), Киевского (Украин- рассматриваемых памятников — Войцеховс- ка, Заваловка, Здвижевка, Плитовище, Гостомель) и кий могильник; остальные расположены в аре- Черниговского (Угловая Рудня) Полесья. Находки от- але сосницкой культуры ТКК. носятся к различным периодам становления и раз- вития ТКК и датируются в пределах ІІ тыс. до н. э. Комаровская культура Ключевые слова: тшинецкий культурный круг, сосницкая культура, комаровская культура, кера- Войцеховский могильник является одним мика, украшения из бронзы. из базовых памятников волынской группы комаровской культуры восточного ареала Введение ТКК. Памятник расположен на левом берегу р. Случь между пгт Мирополь, с. Колодяжное В археологических экспозициях многих му- Романовского р-на Житомирской обл. и с. Ко- зеев, особенно тех, что успешно функциониру- лосовка (бывшая Войцехивка) Полонского р- ют не первое десятилетие, часто представлены на Хмельницкой обл. Раскопки могильника в вещи, давно введенные в научный оборот и 1924 г. начал С. С. Гамченко и продолжила в ставшие уже хрестоматийными. Однако, при 1949 г. Е. Ф. Лагодовская. Всего было раскопа- более пристальном взгляде оказалось, что мно- но 16 курганов в группе 1 и один — в группе 2 гие из них, если и были опубликованы, то в (Гамченко 1924; Лагодовська 1948; Лагодовсь- лучшем случае в виде схематических и неточ- ка, Захарук 1956; Лысенко, Лысенко 2011). В ных рисунков или в виде фотографий, качество 2011—2013 гг. раскопки Войцеховского мо- которых также оставляет желать лучшего. Под- гильника возобновила Фастовская археологи- робное описание артефактов в отчётах и публи- ческая экспедиция, исследовавшая ещё шесть кациях также зачастую отсутствует. В разряд курганов и курганноподобных возвышений в таких, неоднократно опубликованных вещей, группах 3—6 (Лысенко, Лысенко 2012; 2013; попали и материалы комаровской и сосницкой 2017; 2018). Погребальные комплексы, исследо- культур тшинецкого культурного круга (ТКК) ванные в группах 1—3, относятся к классичес- из экспозиции Археологического музея Инсти- кому периоду развития комаровской культуры тута археологии НАН Украины. Поэтому счи- и датируются в пределах середины — третьей таем полезным ещё раз остановиться на этих четверти II тыс. до н. э. находках, привести их подробное описание и В экспозиции Археологического музея ИА графические изображения. НАНУ выставлены пять керамических сосудов Ниже приведены материалы, происходящие и два бронзовых браслета из раскопок Е. Ф. Ла- с памятников северной части лесостепной Вос- годовской курганов в группе 1 Войцеховского © С. Д. Лысенко, 2019 могильника в 1949 г.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 49 Статті

Рис. 1. Войцеховский могильник, курган 9, погребение 2: 1 — миниатюрная баночка; 2, 3 — бронзовые браслеты

1. Курган 9, погребение 2. Инвентарь пред- вёрнутая фотография одного из них (Березан- ставлен миниатюрной баночкой и двумя брон- ская 1972, табл. XV: 4), прорисовка одного из зовыми браслетами. них с фото (Березанська 1964, рис. 5: 1), а так- Миниатюрная баночка-стопка конической же схематичные прорисовки этих украшений формы (рис. 1: 1; № 94; АМ 514/2805). Венчик без соблюдения пропорций (Березанская 1972, прямой, край слегка утончён, закруглён. Дни- табл. XXIV: 7, 12; Артёменко 1987, рис. 51: 15). ще плоское. Нижняя часть корпуса местами за- Закрытые комплексы с подобными парными ужена. Тесто с примесью дресвы и песка. Цвет украшениями обнаружены в Иванье курган 2 пятнистый — оранжевый, жёлтый, серый, Ривненской обл. Дубенского р-на (Свешников чёрный. Поверхность шероховатая, бугристая. 1968, рис. 4: 16, 17), Кордышеве 8 курган 3 Тер- Диаметр венчика 51,5 × 55,0 мм, днища — 37 × нопольской обл. (Ільчишин 2016, рис. 6: 1, 2), 36 мм. Высота 42—46 мм. Толщина венчика и в погребении 1 на Малополовецком могильни- стенок 4,0—5,5 мм, днища — 7,0 мм (фото: Ла- ке Киевской обл. Фастовского р-на (Лысенко, годовська, Захарук 1956, рис. 3: 4). Лысенко 2001, рис. 8). Все их можно соотнести Браслет со спиральными щитками № 1 с горизонтом МП-III (1500—1400 BC) Малопо- (рис. 1: 2; АМ 518/2809). Изготовлен из бронзо- ловецкого могильника (Kovalyukh et al. 1998; вой круглой в сечении проволоки. Концы зави- Górski, Lysenko, Makarowicz 2003; Лысенко ты в спиральные щитки в 3,5 оборота. Диаметр 2005). браслета 92,2 мм, внутренний — 80,5 × 78,0 мм, 2. Курган 9, погребение 3—4. Чаша (рис. 2) щитков — 32,5 × 28,6 и 32 × 29 мм. Диаметр с двумя петельчатыми ручками (АМ 519/2811). проволоки максимальный 7,0 × 7,4 мм, на кон- Корпус биконический. Край венчика слегка цах — 2,0 × 3,0 и 1,0 × 1,5 мм. Ширина брасле- уплощён, закруглён. Днище плоское. Ручки та по щиткам 78,1 мм. ленточные, овальные в сечении. Верхний край Браслет со спиральными щитками № 2 ручек возвышается над срезом венчика. Свер- (рис. 1: 3; АМ 518/2810). Изготовлен из брон- ху на ручках расположен уплощенный выступ, зовой круглой в сечении проволоки, на концах подпрямоугольный в сечении. Сосуд изготов- прокованной, слегка сплющенной. Концы зави- лен из теста с примесью мелкой дресвы и мел- ты в спиральные щитки в 3,5 оборота. Диаметр кого песка. Цвет поверхности пятнистый — браслета 97,3 × 91,0 мм, внутренний — 85 × жёлтый, серый. Поверхности заглажены, 78 мм, щитков — 32,0 × 28,5 и 33,0 × 29,5 мм. подлощены. Диаметр венчика 134 × 160 мм, Диаметр проволоки максимальный 7,5 мм, на корпуса — 164 мм, днища — 58 × 60 мм. Высо- концах — 2 × 3 и 1 × 2 мм. Ширина браслета по та сосуда (по срез венчика) 104 и 100 мм (с раз- щиткам 74 мм. ных сторон), вместе с ручками — 147 и 135 мм, Ранее были опубликованы: фото обоих брас- нижней части сосуда — 53 и 48 мм. Толщина летов (Лагодовська, Захарук 1956, рис. 2), пере- венчика 6 мм, стенок — 6 мм, днища — 19 мм.

50 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея

Рис. 2. Войцеховский могильник, курган 9, погребение 2, чаша с ручками

Габариты сосуда с учётом ручек 238 мм, шири- В волынской и галицкой группах комаровс- на по «кисточкам» 202 мм. Высота ручек 85 и кой культуры их известно уже не менее двух 84 мм, изгибов ручек — 39 и 37 мм. Ширина десятков, причём в погребальных комплексах ручек 22—37 и 18—38 мм, толщина в центре 14 не только ранне- и позднеклассического, но и и 13 мм, в нижней части — 12 и 11 мм. Разме- раннего горизонтов (Лысенко, Разумов 2014, ры «кисточек»: 15 × 15—20 × 17, высота 13 мм; с. 18—19; Лысенко и др. 2015, с. 21, рис. 13: 1; 14 × 17—20 × 16 мм, высота 10 мм. Ільчишин 2016, рис. 1б: 1; 3: 3; 9: 4, 5; 11: 5). Опубликована фотография сосуда (Лаго- Близким аналогом чаши из кургана 9 Войце- довська, Захарук 1956, рис. 3: 5). В моногора- ховки является неорнаментированная чаша фии 1972 г. С. С. Березанская ошибочно при- из погребения культурного круга Бабино (объ- водит вместо чаши из кургана 9 из раскопок ект 11) в кургане у с. Клембовка Ямпольского Е. Ф. Лагодовской чашу из кургана 2 (погребе- р-на Винницкой обл., расположенного в южной ние 2), раскопанного С. С. Гамченко в 1924 г. части ареала комаровской культуры ТКК (Лы- (Лагодовська 1948, рис. 1: 2; Березанская 1972, сенко, Разумов 2014, рис. 5), отражающая взаи- табл. XVI: 4). мосвязи между этими культурными кругами. Обычно двуручные чаши в комаровской 3. Курган 9, древний горизонт. Горшок тюль- культуре связывают с влияниями культуры пановидной формы тшинецкого типа (рис. 3: 1; Ноуа. На наш взгляд, нет никаких оснований № 83; АМ 513/2804). Край венчика плавно отог- однозначно поддерживать подобные выводы. нут, несколько утолщен наружу, закруглён, Чаши с двумя ручками достаточно широко край слегка уплощен. Днище плоское. Тесто с распространены во многих культурах Карпа- примесью дресвы. Цвет пятнистый — оранже- то-Дунайского региона эпохи поздней бронзы. во-серый, жёлто-серый. Поверхность ангоби-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 51 Статті

Рис. 3. Войцеховский могильник: 1 — курган 9, тюльпановидный сосуд на древнем горизонте; 2 — кур- ган 12, миниатюрная мисочка на древнем горизонте; 3 — курган 12, погребение 2, миска

рована, заглажена. Диаметр венчика 100,5 × венчика слегка отогнут, уплощен. Днище 101,5 мм, шейки — 92 × 93 мм, максимальный плоское. Ребро слабо выделено. Тесто с приме- корпуса — 110 мм, днища — 58 × 60 мм. Высо- сью дресвы, песка. Цвет жёлтый. Поверхность та сосуда 150 мм, венчика — 17—21 мм, ниж- ангобирована (?), бугристая, шероховато-за- ней части — около 75 мм. Толщина венчика глаженная. Диаметр венчика 67,5 × 70,0 мм, 6—7 мм, стенки — 5—6 мм, днища — 7 мм. шейки — 67 × 68 мм, максимальный корпу- Сосуд орнаментирован по плечику поясом са — 73 × 74 мм, днища — 35 × 40 мм. Высота из восьми групп прочерченных отрезков, на- сосуда 42—50 мм, венчика — до 12 мм, нижней клонённых в противоположные стороны, по части — 24—29 мм. Толщина венчика 4—5 мм, три— четыре отрезка в каждой. Схема нанесе- стенки — 5—6 мм, днища — 9 мм. В придон- ния отрезков: 4 вправо — 3 влево — 3 вправо — ной части сосуда вместе с землёй сохранились 3 влево — 3 вправо — 3 влево — 4 вправо — 4 фрагменты костей животных. вправо. Ширина орнаментального фриза до Ранее опубликована фотография сосуда (Ла- 25 мм. годовська, Захарук 1956, рис. 3: 2; Березанская Ранее были опубликованы фотография сосу- 1972, табл. XV: 3). да (Лагодовська, Захарук 1956, рис. 3: 6; Бере- занская 1972, табл. XVI: 2) и его прорисовка с Сосницкая культура фото (Березанская 1985а, рис. 118: 2). 4. Курган 12, погребение 2. Миска закрытая Эта культура представлена в экспозиции ке- с широким дном (рис. 3: 3; № 101; АМ 516/2807). рамикой разных периодов её развития. Венчик прямой, его край несколько утолщен 1. Ко времени формирования сосницкой наружу, закруглён, сверху уплощен горизон- культуры ТКК (протососницкий горизонт) от- тально. Дно плоское. Ребро слабо выделено. носится сосуд культурного круга Бабино, обна- Тесто с примесью дресвы. Цвет пятнистый — руженный у с. Заваловка в ур. Убодь (Киевская жёлто-серый, розовато-серый. Поверхность обл., Вышгородский р-н, ныне затоплено), в ангобирована, заглажена. Диаметр венчика южной части Черниговского Полесья (Телегин 160 Ч162 мм, шейки — 157 мм, максимальный и др. 1962, табл. I: 26, 27). корпуса — 177 мм, дна — 90 × 95 мм. Высота Горшок трёхчастного профиля (рис. 4: 1) сосуда 81—91 мм, венчика — до 12 мм, нижней слабопрофилированный, бабинского типа (За- части — 50—60 мм. Толщина венчика 8—9 мм, вал.—62, м-к, кв. 12—13/Ж; АМ 536/2837). Со- стенки — 7,5—8,0 мм, днища — 8,0—9,5 мм. суд частично фрагментирован, загипсован. Фотография этого сосуда, хранящаяся в ар- Край венчика плавно отогнут, закруглён. хиве Е. Ф. Лагодовской в Научном архиве ИА Днище плоское. Тесто с примесью мелкого НАНУ (ф. 12, № 34—35), опубликована не песка. Цвет пятнистый — бурый, жёлтый, се- была. рый; изнутри — тёмно-серый, чёрный. Повер- 5. Курган 12, древний горизонт. Мисочка за- хность местами покрыта мелкими расчёсами, крытая (рис. 3: 2; № 105; АМ 515/2806). Край ангобирована, заглажена. Диаметр венчика

52 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея

Рис. 4. Керамика: 1 — Заваловка, слабопрофилиро- ванный сосуд бабинского типа; 2 — Новая Украин- ка, тюльпановидный сосуд; 3 — Здвижевка, тюльпа- новидный сосуд из жилища 1964 г.

Сосуд обнаружен в 1962 г. во время раскопок могильника софиевского типа и отнесен к пере- крывшему могильник поселению эпохи брон- зы. Памятник располагался на песчаной дюне под названием Несенова Гора, на краю первой надпойменной террасы левого берега Днепра. Высота дюны над подступающим с юга лугом была около 9,0 м; с востока и запада над тер- расой — 6—7 м. На севере дюна соединялась с группой песчаных холмов, поросших сосновым лесом. Вершина холма имела несколько вытя- нутую с севера на юг форму (50 × 30 м) и отло- гие склоны (Телегин и др. 1962, с. 23). Кроме рассматриваемого сосуда бабинского типа, на 178—180 мм, шейки — 167 мм; максималь- территории софиевского могильника найдено ный корпуса — 183 × 186, по валику — 187 × 314 фрагментов керамики среднеднепровской 190 мм; днища — 95 × 100 мм. Высота сосуда культуры, два фрагмента венчиков сосницкой 225—229 мм, высота — 10—11 мм, нижней час- культуры (в терминологии авторов раскопок — ти — 160—164 мм. Толщина венчика 7—8 мм, «комаровской») и целый приземистый сосудик по валику — 9—10 мм, стенки — 7 мм, дни- баночной формы, орнаментированный ниже ща — 10 мм. края венчика поясом кружков, нанесенных Сосуд орнаментирован по краю венчика и трубочкой, происходящий из ямы 3 (там же, шейке двумя налепными валиками, расчленён- с. 37). ными защипами с вертикальными отпечатками Приведём описание сосуда из отчёта о рас- ногтя. Ещё три таких же валика налеплены на копках: «Сосуд культуры многоваликовой ке- изгибе корпуса. На плечике с одной стороны, на рамики, который удалось реставрировать, уровне 33 и 31 мм от края венчика, расположе- залегал в квадрате 12—13ж на глубине 0,4 м ны два просверленных отверстия. Расстояние от современной поверхности, т. е. в самом между отверстиями 35 мм. Внешний диаметр нижнем горизонте жёлтого песка, на площа- до 9,0 мм, внутренний — около 3,5 мм. ди 0,25 кв. м. Это сосуд баночной формы, высо-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 53 Статті

Рис. 5. Керамика: 1 — Плитовище, «дуршлаг»-ку- рильница; 2 — Угловая Рудня, чаша

той 22 см, диаметр дна 9 см, диаметр венчи- и подгранён; на внутреннем срезе сформи- ка — 17 см. Плечики выделены слабо. От них рован широкий неглубокий желобок. Днище венчик несколько суживается и в верхней час- плоское. Тесто с примесью дресвы, песка. Цвет ти слегка отгибается наружу. По внешнему пятнистый — чёрный, бурый. Поверхность срезу его и сразу же под ним идёт орнамент в ангобирована, шероховато-заглаженная. Диа- виде защипов по предварительно нанесенному метр венчика 225 × 195 мм, шейки — 196 мм, валику. Три подобных ряда защипов распола- максимальный корпуса — 210 мм, днища — гаются на плечиках. Сосуд изготовлен из ке- 98 мм. Высота сосуда 302—306 мм, высота вен- рамической массы тёмного цвета с примесью чика около 35—40 мм, нижней части — около песка. Цвет поверхности светло-коричневый, 175—190 мм. Толщина венчика 13,0—14,5 мм, обжиг средний» (Телегин и др. 1962, с. 39—40). стенки — 10 мм, днища — до 11 мм. В отчёте представлена достаточно точная про- Сосуд украшен бороздчатым орнаментом рисовка сосуда, правда без уточнения его про- по всей поверхности. На шейке и верхней час- филя (там же, табл. XXIV). Но в последующие ти плечика прочерчены три горизонтальные публикации попали лишь схематические ис- линии шириной около 1,5 мм; ширина пояса кажённые прорисовки (Братченко 1971, с. 338, около 30 мм. Между первой и второй линиями, рис. 95: 9; Березанская и др. 1986, с. 21, рис. 6: на расстоянии 40 мм от края венчика, просвер- 13, назван ошибочно «Чапаевка»). Цветная фо- лено отверстие; внешний диаметр его 10 мм, тография сосуда из Заваловки иллюстрирует внутренний — 4,0 мм. Между поясом бороздок статью «Многоваликовой керамики культура» и днищем на корпусе прочерчены вертикаль- в Большой Российской энциклопедии (Кузьми- ные «ёлочки ветвями вверх». ных, Литвиненко 2012). Развал сосуда обнаружен С. С. Березанской Сосуд может быть датирован первой четвер- на низком участке берега Днепра напротив при- тью ІІ тыс. до н. э. Несмотря на то, что по основ- стани с. Новая Украинка (название населённо- ным керамическим характеристикам (состав го пункта на момент обнаружения сосуда). Со- теста, характер обработки поверхности, ор- гласно приводимой ею информации, «в сосуде и наментация) сосуд из Заваловки, безусловно, возле него лежало небольшое количество каль- является бабинским, в нём можно разглядеть цинированных костей, зола и несколько крем- один из прототипов высоких слабопрофилиро- невых отщепов» (Березанская 1972, с. 69—70). ванных тюльпановидных сосудов сосницкого Опубликовано только очень тёмное фото этого типа, а валик по краю венчика (наряду с ворот- сосуда (там же, табл. XXXV: 2). ничками на сосудах среднеднепровской культу- В пропорциях сосуда из Украинки, харак- ры шнуровой керамики) вызывает параллели с тере наклона стенок нижней части корпуса, характерными утолщениями края венчика на «ёлочном» орнаменте заметны определённые классической керамике тшинецко-сосницкого влияния керамики бабинского типа, что поз- типа. воляет отнести его к раннему этапу сосниц- 2. Украинка, Киевская обл., Обуховский кой культуры и датировать второй четвертью р-н. Горшок тюльпановидной формы тши- ІІ тыс. до н. э. нецкого типа (рис. 4: 2; АМ 535/2836). Сосуд 3. Угловая Рудня, Черниговская обл., Рип- частично фрагментирован, загипсован. Край кинский р-н. Чаша S-видного профиля тшинец- венчика плавно отогнут, утолщен, закруглён ко-комаровского типа (рис. 5: 2; АМ 512/2803).

54 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея

Сосуд частично фрагментирован, загипсован; со- 10 мм в центре до 15 мм по краям; днище вог- хранились лишь нижняя часть и около 1/3 про- нуто до 3,0 мм в центре. филя. Край венчика плавно отогнут, закруглён. Верхняя часть сосуда орнаментирована. По Днище слабо вогнутое, изнутри — плоское. Тес- внешнему срезу венчиков нанесены круглые то с примесью дресвы, мелкого песка, кровавика. ямки диаметром 3—4 мм. По плечику и шейке Цвет красновато-бурый. Поверхность ангобиро- нанесены шесть горизонтальных бороздок ши- вана, подлощена. Диаметр венчика 138 мм, шей- риной 3,0—4,5 мм. Ширина пояса около 40 мм. ки — 130 мм, максимальный корпуса — 151 мм, Ниже бороздок расположена «бахрома» в виде днища — 64—65 мм. Высота сосуда 102 мм, вен- подтреугольных вдавлений торцом палочки. чика — 9—10 мм, нижней части — 55—59 мм. Сосуд происходит из заполнения жилища, Толщина венчика 5—6 мм, стенки — 5—6 мм, в раскопанного в 1964 г. С. С. Березанской на придонной части — до 9 мм, днища — от 9 мм краю невысокой боровой террасы правого бере- в центре до 11 мм по краям; днище вогнуто до га безымянного притока р. Здвиж к западу от 1,5 мм в центре. с. Здвижевка (Березанская 1972, с. 24—28). Ав- По плечику сосуд орнаментирован двумя тор опубликовала фото этого сосуда и его? схе- рядами (под?)треугольных вдавлений, нане- матичный рисунок (там же, табл. XXXV: 3; III: сенных торцом палочки. Ниже каждого ряда 7; см. также Артёменко 1987, рис. 50: 14). вдавлений прочерчена горизонтальная борозд- Сосуд из Здвижевки может рассматривать- ка. Между нижней бороздкой и днищем корпус ся в качестве одного из эталонных проявлений украшен вертикальными бороздками. керамики тшинецкого типа в восточном ареале Сосуд обнаружил в 1965 г. В. В. Иногда на ТКК. Характер керамического комплекса жи- дюнном возвышении в пойме Днепра (рядом с лища позволяет отнести его к среднему (клас- ур. Железница). Тут же был найден ещё один сическому) этапу сосницкой культуры и датиро- сосуд в обломках и скопление кальциниро- вать в пределах середины — третьей четверти ванных костей (Іногда 1973, с. 53; Березанс- ІІ тыс. до н. э. кая 1972, с. 65). Опубликовано фото чаши с 5. Плитовище, Киевская обл., быв. Черно- несколько неудачного ракурса, искажающего быльский р-н. «Дуршлаг»-курильница бутыл- ее форму (Іногда 1973, рис. 2: 15); зеркальное ковидной формы (рис. 5: 1; АМ 517/2808). Сосуд изображение этого фото приведено у С. С. Бе- очень фрагментирован, загипсован. Венчик резанской (1972, рис. 21). (меньший) практически прямой, сверху уп- По характеру орнаментации чаше из Уг- лощён. Тесто с примесью дресвы, песка. Цвет ловой Рудни близок ряд чаш, найденных на красновато-бурый. Поверхность ангобирован- поселении Пустынка Черниговской обл. и р- ная, заглаженная. Диаметр верхний 45 мм; на (Березанская 1974, с. 111, рис. 36), а также реконструируемый нижний — 123 мм. Реконс- слабопрофилированная чаша из ритуально- труируемая высота около 130 мм. Толщина погребального комплекса 17 Малополовецкого венчика 6 мм, стенок — 6—7 мм. Диаметр от- могильника, относящегося к горизонту МП-II, верстий 4—5 мм. 1600—1500 ВС (Лысенко, Лысенко 2002, рис. 5: Сосуд украшен бороздчатым орнаментом. 2). Сосуд из Угловой Рудни также может быть Две горизонтальные линии расположены не- отнесен к раннему этапу сосницкой культуры. сколько ниже края венчика. По корпусу нане- Как форма, так и характер орнаментации по- сены группы из двух—трёх линий, наклонён- добных чаш позволяет проследить в них отго- ные в противоположные стороны. лоски влияния Карпато-Дунайского региона, Схематичную прорисовку сосуда опублико- в частности, непосредственное влияние кома- вала С. С. Березанская (1972, табл. XXXVI: 3). ровской культуры ТКК на южную часть ареала Фрагменты подобных сосудов встречаются на культуры сосницкой. многих поселениях эпохи поздней бронзы Вос- 4. Здвижевка, Киевская обл., Бородянский р- точной Европы, в том числе и на памятниках н. Горшок тюльпановидной формы тшинецкого сосницкой культуры ТКК. Их обычно интерпре- типа (рис. 4: 3; АМ 534/2835). Сосуд частично тируют как дуршлаги, что давно вызывает сом- фрагментирован, загипсован. Край венчика нения. «Тщательность обработки наружной плавно отогнут, утолщен наружу, закруглён, поверхности и небрежность в отделке внут- край уплощен под углом около 45°. Днище не- ренней свидетельствуют о том, что эти со- большое, снизу вогнутое, изнутри плоское. Тес- суды едва ли употреблялись в качестве дурш- то с примесью дресвы. Цвет пятнистый — крас- лагов для процеживания молока или отжима но-коричневый, коричневый; изнутри серый, творога. Об этом же говорит и тот факт, коричневый. Поверхность ангобирована, под- что большинство дырчатых сосудов не имеет лощена. Диаметр венчика 197 × 203 мм, шей- дна» (Березанская 1972, с. 117). Существуют и ки — 183 мм, максимальный корпуса — 212 × более экзотические интерпретации подобной 220 мм, днища — 90 × 93 мм. Высота сосуда керамики. О. В. Бодянский, анализируя обло- 275—283 мм, венчика — около 25 мм, нижней мок «дуршлага» с поселения срубной культуры части — около 150—158 мм. Толщина венчика Балка Яцева в Днепропетровской обл., писал: 11,5—12,5 мм, стенки — 7—10 мм, днища — от «Это дырчастый глиняный сосуди, который

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 55 Статті

Рис. 6. Гостомель, Стекольный завод 1, керамичес- кие сосуды из скопления 1: 1 — сосуд 2; 2 — сосуд 3; 3 — сосуд 1

служил для приготовления блюда (продавли- вания помидоров на борщ), а не сыра, как ду- мают некоторые археологи» (перевод наш — С. Л.; Бодянський 1954, с. 18—19). Ближе к истине, на наш взгляд, наблюде- ния С. С. Березанской: «Обращает внимание тот факт, что на многих фрагментах име- ются следы закопчённости и обожжённости, особенно заметные именно с внутренней сто- роны. Всё это даёт основание предполагать, что описанные сосуды как-то были связаны с огнём. Находка подобного сосуда, наполненно- го углём, в погребении под курганом, исследо- ванном на р. Гуйве, разъясняет целевое назна- чение сосудов со сквозными отверстиями, во всяком случае какой-то их части, — по-види- мому, они служили в качестве курильниц или дымарей» (Березанская 1972, с. 117). Целая ритуальная керамическая курильница, напо- минающая бутылковидный сосуд из Гуйвы (Бе- резанська 1971, рис. 99: 9; 1972, табл. XXXVI:

56 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея

Рис. 7. Гостомель, Стекольный завод 1, керамические сосуды из скопления 2: 1 — сосуд 5; 2 — сосуд 6; 3 — сосуд 4

2), обнаружена во дворце Зимри-Лима в Мари Ранее были опубликованы фото сосудов (Евс- (Двуречье), XVIII в. до н. э. (Дьяконов 1983, тропов 1960, рис. 2; Березанская 1972, рис. 49) с. 448—449, рис. 125). Таким образом, истоки и их прорисовки с фотографий (она же 1976, генезиса подобных сосудов, видимо, надо ис- рис. 10: 2—4, 16, 20; 14: 20; 1985b, рис. 121: 24, кать в ареале древних цивилизаций Ближнего 26). Приведём описание сосудов по скоплениям. Востока. 6.1. Скопление 1 (северное) состояло с трех 6. Гостомель, Киевская обл., Киево-Свято- сосудов. шинский р-н. Стекольный завод, пункт 1. В Сосуд 1 (АМ 591/2946) — горшок тюльпано- экспозиции музея представлены шесть сосудов видной формы (рис. 6: 3). Он частично фраг- из шурфовки Н. Т. Евстропова в 1956 г. (рис. 6, ментирован, загипсован. Корпус асимметрично 7). Площадь шурфа 2,0 м2. Сосуды обнаружены изогнут. Край венчика отогнут, закруглён. Дни- в двух скоплениях — северном и южном. Кро- ще маленькое, асимметрично-вогнутое, с под- ме развалов сосудов, в шурфе найдено около доном, сформированным защипами по краю. 250 фрагментов керамики, отдельные мелкие Тесто с примесью дресвы. Цвет пятнистый — угольки, разрушенные зубы жвачного животно- красный, бурый. Поверхность ангобирована, го (Евстропов 1960, с. 73—76). Н. Т. Евстропов шероховато-заглаженная, бугристая. Диаметр считал памятник остатками стоянки периода венчика 192 × 198 мм, шейки — 170 мм, мак- поздней бронзы (1960, с. 76). С. С. Березанская, симальный корпуса — 183 × 186 мм; днища — ссылаясь на ряд наблюдений Н. Т. Евстропова, 59 × 61 мм, изнутри — 51 мм. Высота сосуда пришла к выводу, что пункт представляет собой 243—275 мм, венчика — 21—25 мм, нижней не бытовой памятник, а небольшой грунтовый части — 165—170 мм. Толщина венчика 8— могильник с трупосожжением, и отнесла его 10 мм, стенки — 7—8 мм, днища — 20—26 мм; сначала к восточнотшинецкой (Березанская днище вогнуто асимметрично до 2,5 мм в цент- 1972, с. 67—68), позже — к лебедовской культу- ре и до 5,0 мм с высокой стороны сосуда. ре (она же 1976, с. 202). В дальнейшем памят- Сосуд орнаментирован по шейке поясом ник рассматривался как грунтовый могильник круглых ямок, образующих изнутри «жемчу- разными исследователями как само собой разу- жины». Количество ямок — 21, диаметр их меющееся (Березанская 1985b, с. 447, рис. 121: около 4,0—5,5 мм; расположены в 20 мм ниже 24, 26; Артёменко 1987, с. 111; Makarowicz 2010, края венчика на расстоянии 15—20 мм друг s. 216 и др.). Автор уже обращался к этому па- от друга. Ниже пояса ямок в верхней части мятнику. Сопоставив сведения, приводимые корпуса нанесен нерегулярный бороздчатый Н. Т. Евстроповым в первичной публикации, с орнамент в виде расположенных под разны- последующими искажениями их в публикаци- ми углами сдвоенных и единичных отрезков ях С. С. Березанской, а также проведя анализ различной длины (развёртка орнамента рис. 2: сохранившихся находок, мы пришли к выводу, 4). Четверть сосуда орнаментирована более ин- что Н. Т. Евстропов был прав, считая памятник тенсивно, а на противоположной стороне про- бытовым, а не погребальным (Лысенко 2016). черченный орнамент отсутствует. Начало на-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 57 Статті

иболее интенсивной орнаментации совпадает с жины». Диаметр ямок 3—4 мм, расстояние пальцевым вдавлением по краю венчика над между ними 12—22 мм. По плечику прочерче- ямкой 5 (ямки пронумерованы слева направо ны косые отрезки, наклонённые влево. Длина от начала прочерченного орнамента). Нельзя их 40—52 мм, ширина пояса до 55 мм. исключать, что орнаментация сосуда несёт Сосуд 5 (АМ 589/2944) — миска закры- оределённую смысловую («календарную»?) на- тая приземистая приплюснуто-сферическая грузку. (рис. 7: 1). Сосуд частично фрагментирован, Сосуд 2 (АМ 593/2948) — банка биконичес- загипсован. Венчик прямой, край его несколь- кая с валиком (рис. 6: 1). Сосуд частично фраг- ко утолщен наружу, закруглён. Днище широ- ментирован, загипсован. Венчик прямой, край кое с закруглёнными краями, в центре слег- его заужен, закруглён. Днище плоское, со сла- ка вогнутое, изнутри — плоское. Плечико со бо выделенным зауженным поддоном. Тесто слабо выделенным уступом. Тесто с примесью с примесью дресвы, мелкого песка. Цвет пят- дресвы, мелкого песка. Цвет красный, бурова- нистый — жёлтый, жёлто-серый. Поверхность то-красный. Поверхность ангобирована, шеро- ангобирована, заглажена. Диаметр венчика ховато-заглаженная. Диаметр венчика 118 × 116 Ч120 мм, максимальный корпуса — 131 × 120 мм; шейки — 116 × 117 мм; максималь- 136 мм, днища — 46 мм. Высота сосуда 133— ный корпуса — 127—128 мм; днища — около 143 мм, верхней части — 32—36 мм. Толщина 60 мм, изнутри — около 70 мм. Высота сосуда венчика и стенок 10—11 мм, днища — 13 мм. 69—72 мм, венчика — 9—10 мм, нижней час- По ребру сосуда проходит массивный закруг- ти — 35—40 мм, высота до уступа на плечи- лённый гладкий (налепной?) валик. Верхняя ке 50—55 мм. Толщина венчика 6,5—8,0 мм, часть сосуда выше и ниже валика, а также вне- стенки — 6,5—7,0 мм, днища в центре 6,0 мм, шний срез венчика, украшены наклонёнными по краям — 7,0 мм; днище вогнуто до 1,0 мм в в противоположные стороны отпечатками в центре. виде «колючей проволоки», образующие не- Сосуд 6 (АМ 590/2945) — миниатюрная ба- сколько рядов зигзагов. ночка-стопка сферо-конической формы (рис. 7: Сосуд 3 (АМ 594/2949) — горшок тюльпа- 2). Венчик практически прямой, с закруглён- новидной формы тшинецкого типа (рис. 6: 2). ным краем. Днище плоское. Нижняя часть кор- Он фрагментирован, загипсован, сохранились пуса местами вогнута. Тесто с примесью дресвы, только фрагменты верхней и средней части песка. Цвет пятнистый — жёлтый, желтовато- сосуда без днища. Край венчика плавно отог- серый; в изломе чёрный. Поверхность шерохо- нут, закруглён. Тесто с примесью дресвы, мел- вато-заглаженная, местами шероховатая. Диа- кого песка. Цвет пятнистый — светло-бурый, метр венчика 67,0 × 68,5 мм, корпуса — 69 × желтовато-серый. Поверхность шероховато- 71 мм, днища — 25 мм. Высота 61—67 мм, заглаженная. Диаметр венчика 102 × 109 мм, нижней части — 35—39 мм. Толщина венчика шейки — около 98 мм, максимальный корпу- и стенок 6—8 мм, днища — 10 мм. са — 108 × 113 мм, реконструируемый диаметр Рассмотрим коллекцию. Тюльпановидные днища — около 50 мм. Реконструируемая вы- сосуды (№ 1 и 4), украшенные под венчиком сота сосуда около 134 мм (по гипсовке), венчи- круглыми ямками, образующими изнутри жем- ка — 17—18 мм, нижней части — около 80 мм. чужины, имеют широкие аналогии среди кера- Толщина венчика 8—9 мм, стенки — 6—8 мм. мического комплекса позднесосницких памят- По плечику прочерчены косые отрезки, на- ников лебедовского типа. Сосуды из Гостомеля клонённые вправо. Длина их 30—35 мм, шири- относительно толстостенные, имеют бугристую на пояса до 40 мм. поверхность, что сближает их с лебедовскими. 6.2. Скопление 2 (южное) также включало Однако для лебедовских сосудов прочерчен- три сосуда. ный орнамент является, скорее, исключением, Сосуд 4 (АМ 592/2947) — горшок тюль- нежели правилом. Сосуды, орнаментирован- пановидной формы (рис. 7: 3). Он частично ные жемчужинами и прочерченными отрез- фрагментирован, загипсован. Край венчика ками, находим в поздней фазе среднего этапа отогнут, закруглён. Днище плоское, со слабо сосницкой культуры, в частности на поселении выделенным зауженным поддоном. Тесто с Ходосовка-Диброва (Абашина, Лысенко 2010, примесью дресвы, мелкого песка. Цвет пятнис- рис. 3), хотя на ходосовском сосуде прочер- тый — красный, бурый, серый; изнутри — се- ченные отрезки расположены группами, а не рый. Поверхность ангобирована, заглаженная, сплошным поясом, как на гостомельских, что бугристая. Диаметр венчика 142 × 144 мм, также, возможно, несёт хронологическую на- шейки — 128 × 130 мм, максимальный корпу- грузку. са — 120 × 128 мм, днища — 62 × 63 мм. Высо- Не характерным для позднесосницкой (лебе- та сосуда 146—151 мм, венчика — 11—16 мм, довской) керамики является орнамент в виде нижней части — 85—90 мм. Толщина венчика колючей проволоки, как на банке с валиком 5—8 мм, стенки — 7—8 мм, днища — 15 мм. (сосуд 2). Такой орнамент рапространён на Сосуд орнаментирован по шейке поясом раннем и встречается на среднем этапах со- круглых ямок, образующих изнутри «жемчу- сницкой культуры (XVI—XIII вв. до н. э.).

58 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея

Приземистая миска (сосуд 5) подобна сосуду значительная часть керамики из жилищ посе- из насыпи кургана 2 (2012 г.) курганной груп- ления Ходосовка-Диброва не имела следов на- пы 3 Войцеховского могильника (Лысенко, гара. И, наоборот, многие сосуды из ритуально- Лысенко 2018, рис. 11: 2). Курган относится к погребальных комплексов Малополовецкого классическому этапу комаровской культуры могильника были закопчены. ТКК (XV—XIII вв. до н. э.). 4. «Концентрация керамики в виде отде- Миниатюрная баночка-стопка имеет широ- льных скоплений; нарочитая расстановка со- кие аналогии на памятниках эпохи поздней судов». Концентрация и расстановка сосудов бронзы — раннего железного века и сама по действительно известны на ряде погребальных себе не является датирующей. памятников ТКК: Буковна, Войцеховка, Мало- Сравнивая тюльпановидные сосуды 1 и 3 из половецкое (Лысенко 2011). Но на упомянутых скопления 1 с сосудом 4 из скопления 2 можем памятниках сосуды были использованы в ка- прийти к выводу, что оба скопления являются честве сопутствующего и сопредельного инвен- синхронными. Учитывая соотношение ранних таря, а не в качестве погребальных урн. и поздних признаков керамики из скоплений, Сосуды, поставленные один в другой и на- можем рассматривать керамический комплекс крывающие один другой, действительно вызы- пункта Гостомель, Стекольный завод 1 в целом вают ассоциации с урновыми кремациями лу- как переходный от среднего к позднему этапу жицкой культуры. Но подчеркнём, что горшок сосницкой культуры ТКК и датировать его кон- и миска из скопления 2, якобы накрывающие цом XIII — началом XII вв. до н. э. друг друга, были найдены лежащими на боку и были раздавлены (!). Так что использование миски в качестве крышки для горшка — лишь Интерпретация одна из возможных реконструкций, не более. памятника Гостомель, Размещение в определённом порядке сосу- Стекольный завод 1 дов наблюдаем не только на могильниках, но и на поселениях, в жилищах: Здвижевка (Бере- Остановимся подробнее на признаках, поз- занская 1972, рис. 4), Ходосовка (Абашина, Лы- воливших С. С. Березанской (1972, с. 68) рас- сенко 2010; Матвіїшина та ін. 2005). На поселе- сматривать данный памятник как могильник. нии Черногородка 2 вне каких-либо объектов 1. «Характер культурного слоя». Вызывает найден тюльпановидный сосуд, содержавший удивление вывод, сделанный С. С. Березан- клад бронзовых изделий, вплотную к горшку ской по результатам доисследования 1957 г.: находился чашеобразный кубок, который, воз- «выяснилось, что никаких остатков поселе- можно, был использован в качестве крышки (?). ния здесь нет, а находки керамики прекра- При этом ни одной кальцинированной кости щаются сразу же за границами раскопа, за- ни в сосудах, ни в культурном слое не зафикси- ложенного Н. Т. Евстроповым» (Березанская ровано, что разительно отличает памятник от 1972, с. 67—68). Это при том, что площадь расположенного неподалёку могильника Ко- «раскопа» Н. Т. Евстропова составляла всего 2 щеевка 4 (Лысенко, Лысенко 2015). м2! И на столь незначительной площади были На «кальцинированных костях» стоит ос- обнаружены семь развалов сосудов и около тановиться подробнее. Н. Т. Евстропов чётко 250 фрагментов керамики! — т. е. слой, мощ- отметил: «найдено большое количество облом- ностью 0,20—0,35 м, был буквально забит на- ков керамики, отдельные мелкие угольки, сле- ходками. Невозможно поверить, что Н. Т. Евс- ды костных остатков — разрушенные зубы тропов попал пальцем в небо! Скорее всего, жвачного животного и несколько раздавлен- мы имеем дело не только с культурным слоем, ных сосудов, которые удалось восстановить а с остатками поселенческого объекта, значи- полностью или частично; каких-либо остат- тельная часть которого была разрушена оборо- ков костей, золы или краски внутри сосудов нительными сооружениями времён Великой не наблюдалось» (Евстропов 1960, с. 73—76). Отечественной войны, что объясняет, как на- Таким образом: 1) обнаруженные сосуды не яв- сыщенность «слоя», так и отсутствие находок за ляются погребальными урнами, так как не со- пределами «раскопа». держали остатков костей; 2) кости, найденные 2. «Наличие миниатюрных сосудов». Мини- на памятнике — фрагменты зубов жвачного атюрные сосуды, как целые, так и фрагменти- животного. Фрагменты этих зубов (быка?) до рованные, известны не только на погребаль- сих пор сложены в один из сосудов, выставлен- ных, но и на бытовых памятниках. Например, ных в экспозиции Археологического музея ИА несколько таких сосудов, в том числе целых, НАНУ; кальцинированных костей среди них происходят из заполнения жилища сосницкой не наблюдается. культуры Ходосовка-Диброва (Матвіїшина та Откуда же взялись кальцинированные ін. 2005, рис. 7). кости? Сравним приведенную выше фразу 3. «Отсутствие закопчённости на керамике». из публикации Н. Т. Евстропова («найдено Этот признак также не является исключи- большое количество обломков керамики, от- тельно свойством погребальной керамики. Так дельные мелкие угольки, следы костных ос-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 59 Статті

татков — разрушенные зубы жвачного жи- Березанська, С. С. 1964. Бронзовий вiк на Ук- вотного») с публикциями С. С. Березанской: раїнi. Київ: Наукова думка. «Найдено большое количество обломков кера- Березанська, С. С. 1971. Тшинецька культура. В: мики, мелкие угольки, пережжённые кости» Телегін, Д. Я. (ред.). Археологія Української РСР. Київ: Наукова думка, 1, с. 344-354. (1972, с. 67—68); «найдены обломки керамики, Березанская, С. С. 1972. Средний период бронзо- мелкие угольки, кальцинированные кости» вого века в Северной Украине. Київ: Наукова дум- (1976, с. 202). «Разрушенные зубы жвачного ка. животного» превратились в «пережжённые» Березанская, С. С. 1974. Пустынка — поселение и «кальцинированные» кости. Случайная не- эпохи бронзы на Днепре. Киев: Наукова думка. брежность? Не похоже. Нам неоднократно Березанская, С. С. 1976. Лебедовская культура доводилось встречаться с подгонкой С. С. Бе- эпохи бронзы в лесостепной Украине. В: Березан- резанской археологических материалов под ская, С. С., Отрощенко, В. В., Телегин, Д. Я. (ред.). Энеолит и бронзовый век Украины. Киев: Наукова отстаиваемую ею концепцию. Так, находки из думка, с. 190-222. разных участков поселения Бабина Гора были Березанская, С. С. 1985a. Восточнотшинецкая опубликованы исследовательницей как инвен- культура. В: Телегин, Д. Я. (ред.). Археология Укра- тарь обнаруженного на этом памятнике погре- инской ССР. Киев: Наукова думка, 1, с. 437-445. бения (Березанская и др. 1986, с. 19, рис. 5: 4; Березанская, С. С. 1985b. Памятники лебедовско- Лысенко 2003). го типа. В: Телегин, Д. Я. (отв. ред.). Археология Ук- Могли ли быть связаны сосуды из Гостоме- раинской ССР. Киев: Наукова думка, 1, с. 445-451. Березанская, С. С., Отрощенко, В. В., Чередни- ля с ритуально-погребальной практикой, как, ченко, Н. Н., Шарафутдинова, И. Н. 1986. Культу- например, сосуды, найденные на Малополо- ры эпохи бронзы на территории Украины. Киев: вецком, Войцеховском, Букивнянском могиль- Наукова думка. никах? Конечно, но доказательств этому нет. Братченко, С. Н. 1971. Культура багатоваликової Равным образом их можно связать и с какими- кераміки. В: Телегін, Д. Я. (ред.). Археологія Ук- либо иными ритуалами, а также с остатками раїнської РСР. Київ: Наукова думка, 1, с. 334-343. бытового комплекса. Это и сделал Н. Т. Евстро- Бодянський, О. В. 1954. Короткий звіт за архео- пов при публикации памятника. В любом слу- логічні відкриття і дослідження в Надпоріжжі за 1954 р. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1954/11. чае у нас нет никаких оснований однозначно Гамченко, С. С. 1924. Раскопки 1924 г. на Волыни рассматривать пункт Гостомель, Стекольный Сергея Гамченка. НА ІА НАНУ, ф. Гамченко, 46-48. завод 1, следом за С. С. Березанской, в качест- Дьяконов, И. М. (ред.). 1983. История древнего ве «небольшого грунтового могильника». Востока. Зарождение древнейших классовых об- ществ и первые очаги рабовладельческой цивилиза- ции. Москва: Наука, 1: Месопотамия. Выводы Евстропов, Н. Т. 1960. Стоянка периода поздней Детальное изучение особенностей артефак- бронзы в районе с. Гостомель. Краткие сообщения тов тшинецкого культурного круга из экспози- ИА АН УССР, 9, с. 73-76. Ільчишин, В. В. 2016. Комарівський горизонт ба- ции Археологического музея ИА НАНУ позво- гатошарового курганного могильника Кордишів VІІІ лило уточнить их культурно-хронологическую на Шумщині. Матеріали і дослідження з археології принадлежность в рамках сегодняшнего пони- Прикарпаття і Волині, 20, с. 259-272. мания структуры и развития ТКК. Пример этой Іногда, В. В. 1973. Археологічні пам’ятки поблизу работы показывает, как бывает неосмотритель- с. Радуль на Чернігівщині. Археологія, 11, с. 49-55. но пользоваться чужими иллюстрациями и вы- Кузьминых, С. В., Литвиненко, Р. А. 2012. Много- водами, не обращаясь к первоисточнику. валиковой керамики культура. Большая Российская энциклопедия, 20. Режим доступу: https://bigenc.ru/ archeology/text/2220279. Благодарности Лагодовська, О. Ф. 1948. Войцехiвський могиль- ник бронзової доби на Волинi. Археологiя, II, с. 62-77. Автор выражает искреннюю признатель- Лагодовська, О. Ф., Захарук, Ю. М. 1956. Новi до- ность сотрудникам Археологического музея слiдження Войцехiвського могильника. Археологіч- ИА НАНУ, особенно Е. В. Пичкуру и О. Н. Ко- ні пам’ятки УРСР, VI, с. 69-74. ноненко, за предоставленную возможность ра- Лысенко, С. Д. 2003. Могильник эпохи бронзы в боты с вещами, выставленными в постоянной урочищах Бабина Гора — Дедов Шпиль у с. Бучак под Каневом. Vita Antiqua, 5—6, с. 60-71. экспозиции. Лысенко, С. Д. 2005. Абсолютная хронология вос- точного массива тшинецкого культурного круга. В: Литература Василенко, А. И. (ред.). Проблемы эпохи бронзы Ве- ликой Степи. Луганск: Глобус, с. 37-60. Абашина, Н. С., Лысенко, С. Д. 2010. Поселение Лысенко, С. Д. 2011. Реконструкция погребаль- тштинецкой культуры Ходосовка-Диброва на Киев- ного обряда восточного ареала тшинецкого культур- щине (по результатам исследований 1988—1989 гг.). ного круга (по материалам исследований последних Матэрыялы па археалогii Беларусi, 18, с. 243-260. лет). Археологія і давня історія України, 5, с. 66-71. Артёменко, И. И. 1987. Сосницкая культура. В: Лысенко, С. Д. 2016. Ещё раз о памятнике сосниц- Бадер, О. Н., Крайнов, Д. А., Косарев, М. Ф. (ред.). кой культуры Гостомель, Стекольный завод-1. В: Эпоха бронзы лесной полосы СССР. Москва: Наука, Маріна, З. П. (ред.). Археологія та етнологія півдня с. 106-113. Археология СССР. Східної Європи. Дніпропетровськ: Ліра, с. 141-150.

60 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Лысенко, С. Д. Материалы комаровской и сосницкой культур в экспозиции Археологического музея

Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2001. Исследо- between the Vistula and Dnieper basins. Baltic-Pontic вания на могильнике Малополовецкое-3 в 2000 г. studies, 12, p. 253-306. Археологічні відкриття в Україні 1999—2000 рр., Kovalyukh, N., Skripkin, V., Klochko, V., Lysenko, S. с. 147-159. 1998. Absolute (radiocarbon) chronology of the eastern Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2002. Исследо- trzciniec culture in the Dnieper bazin (the Malopolovet- вания на могильнике Малополовецкое-3 в 2001 г. ske burial site). Baltic-Pontic studies, 6, p. 130-140. Археологічні відкриття в Україні 2000—2001 рр., Makarowicz, P. 2010. Trzciniecki krąg kulturowy — с. 168-177. wspόlnota pogranicza Wschodu i Zachodu Europy. Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2011. Вклад Poznań: wydawnictwo Poznańskie. С. С. Гамченко в изучение памятников тшинецкого культурного круга. В: Платонова, Н. И. (ред.). Ис- тория археологии: личности и школы. Материалы References Международной научной конференции к 160-летию со дня рождения В. В. Хвойки (Киев, 5—8.10.2010). Abashina, N. S., Lysenko, S. D. 2010. Poseleniіe tshti- netskoy kultury Khodosovka-Dibrova na Kiіevshchine (po Санкт-Петербург: Нестор-История, с. 217-230. rezultatam issledovaniy 1988—1989 gg.). Materyyaly pa Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2012. Войцехов- arkhealogii Belarusi, 18, s. 243-260. ский могильник в свете новых исследований. В: Artemenko, I. I. 1987. Sosnitskaіa kultura. In: Bader, O. N., Алёкшин, В. А. (ред.). Культуры степной Евразии Kraynov, D. A., Kosarev, M. F. (eds.). Epokha bronzy lesnoy po- и их взаимодействие с древними цивилизациями. losy SSSR. Moskva: Nauka, s. 106-113. Arkheologiіa SSSR. Материалы Международной научной конференции, Berezanska, S. S. 1964. Bronzovyi vik na Ukraini. Kyiv: посвящённой 110-летию со дня рождения выдающе- Naukova dumka. гося российского археолога Михаила Петровича Berezanska, S. S. 1971. Tshinetska kultura. In: Telegіn, Грязнова. Санкт-Петербург: ИИМК РАН, Перифе- D. Ya. (ed.). Arkheolohiia Ukrainskoi RSR. Kyiv: Naukjva dumka, 1, s. 344-354. рия, 2, с. 90-95. Berezanskaіa, S. S. 1972. Sredniy period bronzovogo veka Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2013. Новые ис- v Severnoy Ukraine. Kiev: Naukova dumka. следования Войцеховского могильника. В: Гей, А. Н. Berezanskaia, S. S. 1974. Pustynka — poseleniie epokhi (ред.). Цивилизационные центры и первобытная bronzy na Dnepre. Kiev: Naukova dumka. периферия в эпоху раннего металла: модели взаи- Berezanskaia, S. S. 1976. Lebedovskaia kultura epokhi модействия. Тезисы докладов круглого стола, пос- bronzy v lesostepnoy Ukraine. In: Berezanskaia, S. S., Otrosh- вященного памяти Н. Я. Мерперта. Москва: ИА chenko, V. V., Telegin, D. Ia. Eneolit i bronzovyi vek Ukrainy. РАН, с. 24-25. Kiev: Naukova dumka, s. 190-222. Berezanskaia, S. S. 1985а. Vostochnotshinetskaia kultura. Лысенко, Св. С., Лысенко, С. Д. 2015. Новый клад In: Telegin, D. Ia. (ed.). Arkheologiіa Ukrainskoy SSR. Kіev: комаровской культуры на Киевщине. Материалы Naukova dumka, 1, s. 437-445. по археологии Северного Причерноморья, 13, с. 195- Berezanskaia, S. S. 1985b. Pamiatniki lebedovskogo tipa. 206. In: Telegin, D. Ia. (ed.). Arkheologiia Ukrainskoy SSR. Kiev: Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2017. Кургано- Naukova dumka, 1, s. 445-451. подобные возвышения с территории Войцеховского Berezanskaya, S. S. Otroshchenko, V. V. Cherednichenko, могильника (по результатам исследований 2013 г.). N. N. Sharafutdinova, I. N. 1986. Kultury epokhi bronzy na Новое прошлое, 4, с. 264-285. territorii Ukrainy. Kiev: Naukova dumka. Лысенко, С. Д., Лысенко, Св. С. 2018. Курганная Bratchenko, S. N. 1971. Kultura bahatovalykovoi keramiky. In: Telehin, D. Ya. (ed.). Arkheolohiia Ukrainskoi группа 3 Войцеховского могильника (по результатам RSR. Kyiv: Naukova dumka, 1, s. 334-343. исследований 2011—2012 гг.). В: Синика, В. С., Раби- Bodyanskiy, O. V. 1954. Korotkiy zvіt za arkheologіchnі нович, Р. А. (ред). Древности. Исследования. Пробле- vіdkryttya і doslіdzhennya v Nadporіzhzhі za 1954 r. NA IA мы. Сборник статей в честь 70-летия Н. П. Тельно- NANU, f. 64, 1954/11. ва. Кишинёв; Тирасполь: Stratum plus, с. 89-112. Gamchenko, S. S. 1924. Raskopki 1924 g. na Volyni Ser- Лысенко, С. Д., Разумов, С. Н. 2014. К вопросу о кон- geia Gamchenka. NA IA NANU, f. Gamchenko, 46-48. тактах населения Нижнего и Среднего Поднестровья Diakonov, I. M. (ed.). 1983. Istoriya drevnego Vostoka. в первой половине 2 тыс. до н. э. Русин, 2 (36), с. 8-28. Zarozhdeniye drevneyshikh klassovykh obshchestv i pervyye ochagi rabovladelcheskoy tsivilizatsii. Moskva: Nauka, 1: Лысенко, С. Д., Шкляревский, Е. И., Разумов, Mesopotamiya. С. Н., Лысенко, С. С. 2015. Курганный могильник Evstropov, N. T. 1960. Stoianka perioda pozdney bronzy v ray- комаровской культуры у с. Буковна (результаты ис- one s. Gostomel. Kratkie soobshcheniia IA AN USSR, 9, s. 73-76. следований 2010—2013 гг.). Материалы по археоло- Іlchyshyn, V. V. 2016. Komarіvskiy gorizont bagatosharovo- гии и истории античного и средневекового Крыма, go kurgannogo mogylnyka Kordyshіv VІІІ na Shumshchуnі. VII, с. 11-49. Materіaly і doslіdzhennya s arkheologії Prikarpattya і Volynі, Матвіїшина, Ж. М., Пархоменко, О. Г., Бондар, 20, s. 259-272. К. М., Лисенко, С. Д. 2005. Палеопедологічні дані та Inohda, V. V. 1973. Arkheolohichni pam’iatky poblyzu магнітна сприятливість деяких грунтів на поселенні s. Radul na Chernihivshchyni. Arkheolohiia, 11, s. 49-55. Kuzminykh, S. V., Litvinenko, R. A. 2012. Mnogovalikovoy Ходосівка (ур. Діброва). В: Лисенко, С. Д. (ред.). Про- keramiki kultura. Bolshaia Rossiyskaia entsiklopediia, 20. блеми археології Середнього Подніпров’я: До 15-річ- Available: https://bigenc.ru/archeology/text/2220279. чя заснування Фастівського державного краєзнав- Lahodovska, O. F. 1948. Voitsekhivskyi mohylnyk bron- чого музею. Київ; Фастів: ФДКМ, с. 215-228. zovoi doby na Volyni. Arkheolohiia, II, s. 62-77. Свешников, И. К. 1968. Богатые погребения ко- Lahodovska, O. F., Zakharuk, Yu. M. 1956. Novi маровской культуры у с. Иванья Ровенской области. doslidzhennia Voitsekhivskoho mohylnyka. Arkheolohichni Советская археология, 2, с. 159-168. pam’iatky URSR, VI, s. 69-74. Телегин, Д. Я., Березанская, С. С., Митрофанова, Lysenko, S. D. 2003. Mogilnik epokhi bronzy v urochish- chakh Babina Gora — Dedov Shpil u s. Buchak pod Kanevom. В. И., Круц, В. А. 1962. Отчет об археологических Vita Antiqua, 5—6, s. 60-71. исследованиях в зоне Киевского водохранилища в Lysenko, S. D. 2005. Absolyutnaіa khronologiіa vostoch- 1962 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1962/15. nogo massiva tshinetskogo kulturnogo kruga. In: Vasilenko, Górski, J., Lysenko, S., Makarowicz, P. 2003. Ra- A. I. (ed.). Problemy epokhi bronzy Velikoy Stepi. Lugansk: diocarbon chronology of the Trzciniec Cultural Circle Globus, s. 37-60.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 61 Статті

Lysenko, S. D. 2011. Rekonstruktsiіa pogrebalnogo obrіada S. D. Lysenko vostochnogo areala tshinetskogo kulturnogo kruga (po materialam issledovaniy poslednikh let). Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy, 5, s. 66-71. The materials of the Lysenko, S. D. 2016. Eshche raz o pamіatnike sosnit- skoy kultury Gostomel, Stekolnyy zavod-1. In: Marіna, Z. P. Komarovo and Sosnitsa (ed.). Arkheolohiia ta etnolohiia pivdnia Skhidnoi Evropy. cultures in the exposition of Dnіpropetrovsk: Lіra, s. 141-150. Lysenko, S. D., Lysenko Sv. S. 2001. Issledovaniіa na the Archaeological Museum of mogilnike Malopolovetskoіe-3 v 2000 g. Arkheolohichni vid- the Institute of Archeology kryttia v Ukraini 1999—2000 rr., s. 147-159. of the NAS of Ukraine Lysenko, S. D., Lysenko, Sv. S. 2002. Issledovaniіa na mogilnike Malopolovetskoіe-3 v 2001 g. Arkheolohichni vid- The article republishes the ceramics and bronze kryttia v Ukraini 2000—2001 rr., s. 168-177. Lysenko, S. D., Lysenko, Sv. S. 2011. Vklad S.S. Gam- decorations of Komarovo and Sosnitsa cultures of the chenko v izucheniіe pamіatnikov tshinetskogo kulturnogo Trzciniec cultural circle (TCC) from the exposition of the kruga. In: Platonova, N. I. (ed.). Istoriіa arkheologii: lichnosti Archaeological Museum of the Institute of Archeology of i shkoly. Materialy Mezhdunarodnoy nauchnoy konferent- the National Academy of Sciences of Ukraine. Detailed sii k 160-letiіu so dnіa rozhdeniіa V. V. Khvoyki (Kiev, 5— descriptions of the exhibits and their author’s graphic 8.10.2010). Sankt-Peterburg: Nestor-Istoriya, s. 217-230. reconstructions are given. These things, which became Lysenko, S. D., Lysenko, Sv. S. 2012. Voytsekhovskiy a textbook long time ago, previously were published mogilnik v svete novykh issledovaniy. In: Alekshin, V. A. only in the form of schematic and inaccurate drawings (ed.). Kultury stepnoy Evrazii i ikh vzaimodeystviіe s drevn- or in the form of not very high-quality photographs. The imi tsivilizatsiіami. Materialy Мezhdunarodnoy nauchnoy konferentsii, posvіashchennoy 110-letiіu so dnіa rozhdeniіa materials originate from the sites of the northern part vydayushchegosіa rossiyskogo arkheologa Mikhaila Petro- of the forest-steppe eastern Volhynia (Wojciechowka), vicha Grіaznova. Sankt-Peterburg: IIMK RAN, Periferiіa, 2, Kiev (Ukrainka, Zavalovka, Zdvizhevka, Plitovische, s. 90-95. Gostomel) and Chernigov (Rudnya) Polesie. The finds Lysenko, S. D., Lysenko, Sv. S. 2013. Novyіe issledovaniіa refer to different periods of the formation and develop- Voytsekhovskogo mogilnika. In: Gey, A. N. (ed.). ment of the TСC and date back to 2nd thousand BC. Tsivilizatsionnyіe tsentry i pervobytnaіa periferiіa v epokhu Special attention is paid to vessels discovered in 1956 rannego metalla: modeli vzaimodeystviіa. Tezisy dokladov by N. T. Evstropov at the site Gostomel, Stekol’nyy za- kruglogo stola, posvіashchennogo pamіati N. Іa. Merperta. vod 1. S. S. Berezanskaya came to the conclusion that Moskva: IA RAN, s. 24-25. Lysenko, Sv. S., Lysenko, S. D. 2015. Novyy klad komar- this point is not a household site, but «a small soil burial ovskoy kultury na Kiіevshchine. Materialy po arkheologii Sev- ground with burning», referring to a series of observations ernogo Prichernomoria, 13, s. 195-206. of N. T. Evstropova. Detailed comparison of the primary Lysenko, S. D., Lysenko, Sv. S. 2017. Kurganopodobnyіe publication of N. T. Evstropov with subsequent re-publi- vozvysheniіa s territorii Voytsekhovskogo mogilnika (po re- cation of the site of S. S. Berezanskaya, allow us to call zultatam issledovaniy 2013 g.). Novoіe proshloіe, 4, s. 264- into question conclusions of the latter. One of the reasons 285. for skepticism is the miraculous transformation of «de- Lysenko, S. D., Lysenko, Sv. S. 2018. Kurgannaіa gruppa 3 stroyed teeth of a ruminant animal» (in N. T. Evstropov Voytsekhovskogo mogilnika (po rezultatam issledovaniy 2011— publication) into «worn-out» and «calcified bones» (in 2012 gg.). In: Sinika, V. S., Rabinovich, R. A. (eds.). Drevnosti. Issledovaniіa. Problemy. Sbornik statey v chest 70-letiіa N. P. Tel- S. S. Berezanskaya publications). Fragments of the teeth nova. Kishinev; Tiraspol: Stratum plus, s. 89-112. of a ruminant animal (bull?) are still folded into one of the Lysenko, S. D., Razumov, S. N. 2014. K voprosu o kontak- vessels exhibited at the Archaeological Museum of Insti- takh naseleniіa Nizhnego i Srednego Podnestrovia v pervoy tute of Archeology of the National Academy of Sciences of polovine 2 tys. do n. e. Rusin, 2 (36), s. 8-28. Ukraine. Could the vessels from Gostomel be connected Lysenko, S. D., Shklіarevskiy, E. I., Razumov, S. N., with ritual-funeral practice, such as the vessels found in Lysenko, Sv. S. 2015. Kurgannyy mogilnik komarovskoy kul- the ritual-funeral complexes of the Malopolovetskoe, Wo- tury u s. Bukovna (rezultaty issledovaniy 2010—2013 gg.). jciechowka, Bukovna cemeteries? It is possible, but there Materiіаly po arkheologii i istorii antichnogo i srednevekovogo is no evidence for this. Similarly, they can be associated Kryma, VII, s. 11-49. Matvіishina, Zh. M., Parkhomenko, O. G., Bondar, K. M., with any other rituals, as well as with the remains of an Lysenko, S. D. 2005. Paleopedologіchnі danі ta magnіtna ordinary household complex. N. T. Evstropov did it at spriyatlivіst deyakikh gruntіv na poselennі Khodosіvka (ur. the first publication of the site. Analysis of the ceramic Dіbrova). In: Lysenko, S. D. (ed.). Problemi arkheologії Sered- complex allows us to attribute the Gostomel, Stekol’nyy nogo Podnіprov’ya: Do 15-rіchchya zasnuvannya Fastіvskogo zavod 1 point to the turn of the middle and late stages derzhavnogo kraуеznavchogo muzeyu. Kуіv; Fastіv: FDKM, of the TCC Sosnitsa culture and date it to the end of the s. 215-228. 13th — the beginning of the 12th centuries BC. Sveshnikov, I. K. 1968. Bogatyie pogrebeniia komarovskoy kultury u s. Ivania Rovenskoy oblasti. Sovetskaia arkheologi- Keywords: Trzciniec cultural circle, Sosnitsa cul- ia, 2, s. 159-168. ture, Komarov culture, ceramics, bronze adornments. Telegin, D. Ia., Berezanskaia, S. S., Mitrofanova, V. I., Kruts, V. A. 1962. Otchet ob arkheologicheskikh issledovani- Одержано 18.12.2018 iakh v zone Kiievskogo vodokhranilishcha v 1962 g. NA IA NANU, f. 64, 1962/15. ЛИСЕНКО Сергій Дмитрович, кандидат історич- Górski, J., Lysenko, S., Makarowicz, P. 2003. Radiocarbon них наук, старший науковий співробітник, Інститут chronology of the Trzciniec Cultural Circle between the Vistu- археології НАН України, пр. Героїв Сталинграду, la and Dnieper basins. Baltic-Pontic studies, 12, p. 253-306. 12, Київ, 04210, Україна. Kovalyukh, N., Skripkin, V., Klochko, V., Lysenko, S. 1998. LYSENKO Serhii D., Candidate of Historical Sciences, Absolute (radiocarbon) chronology of the eastern trzciniec culture in the Dnieper bazin (the Malopolovetske burial site). Senior Research Fellow, Institute of Archaeology, Baltic-Pontic studies, 6, p. 130-140. National Academy of Sciences of Ukraine, Heroiv Makarowicz, P. 2010. Trzciniecki krąg kulturowy — Stalingradu ave. 12, Kyiv, 04210, Ukraine. wspόlnota pogranicza Wschodu i Zachodu Europy. Poznań: ORCID: orcid.org/0000-0001-9624-0364, e-mail: sura- wydawnictwo Poznańskie. [email protected].

62 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) УДК 903.4/.5(282.247.32-197.4)”638” Е. А. Кравченко

Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

Північно-західна околиця лісостепу за доби ран- то Хотівське городище датували до останньо- нього заліза не була задіяна у значній кількості го часу не раніше, як серединою VI ст. до н. е. відображених у писемних джерелах подій,, тож (Ивакин и др. 2005; Дараган 2005). Передату- до певного часу матеріальна культура пам’яток вати цю пам’ятку і опустити нижню дату горо- цього регіону не має жорстких хронологічних репе- рів. Вони з’являються в елітних комплексах лише дища до кінця VII ст. до н. е., що фактично є з появою скіфів у Середньому Подніпров’ї. Про дві датою штурму, сліди якого відкрито на давнь- яскраві пам’ятки ранньоскіфського часу і йдеться ому в’їзді у 2016 р., і є terminus post qvem щодо у статті. часу будівництва, вдалося тільки останнім ча- сом (Кравченко 2017d; Шелехань 2017). Ключові слова: Правобережний Дніпровський Лісостеп, Київщина, доба раннього заліза, скіфи, Хотівське городище, курган Переп’ятиха. Хотівське городище: структура і захисні споруди Вступ Хотівське городище було зведено на природ- На Правобережній Київщині півтора століт- ному пагорбі з відрогами. Через ескарпуван- тя тому два провідні київські археологи від- ня схилів відроги візуально не сприймаються крили дві грандіозні пам’ятки європейського як єдине ціле з верхньою частиною городища, рівня і значення, датовані початком доби за- антропогенну зміну пагорба доповнює також ліза, або скіфським часом. Через 30 р. після заглибина між ескарпом і нижніми виположе- розкопок професора Університету св. Володи- ними терасами на місці заплилого рову (рис. 2: мира М. Д. Іванишева унікального поховаль- III—V; 3: V, VIII). Майдан городища умов- ного комплексу в кургані Переп’ятиха біля но поділяється на горішню північну і північ- с. Мар’янівка Фастівського р-ну (Древности но-західну частину, або акрополь, і долішню 1846) професор того ж університету В. Б. Ан- південну частину, або поділ. Обидві частини тонович (1879) описав городище біля с. Хотів становлять єдине ціле і оточені суцільною сис- (рис. 1). темою оборонних споруд. На північному заході Обидві пам’ятки жваво дискутуються у нау- край майдану городища укріплено невисоким ковій літературі, і їх поєднує кілька спільних валом. Обваловка на північно-західному від- моментів. У першу чергу це стосується буді- тинку не однакова — на п’яти ділянках, що вельної традиції та, відповідно, похідного від мисами виступають з площі городища, вал по- цього питання етнічної належності будівни- тужніший, сучасна поверхня у цих місцях біля чих і господарів цих комплексів (Скорий 1990; краю городища має продовгуваті майданчики- Бессонова 1994; 2001). Спроби синхронізувати підвищення, виположені майданчики також ці пам’ятки наштовхувалися на розбіжності у знаходяться внизу на першій терасі попід ес- їхньому датуванні. Якщо Переп’ятиху впев- карпом чітко навпроти кожного мису-виступу. нено датували кінцем VII ст. до н. е. (Скорий Схил, починаючи з насипу валу, має рівний 1990, с. 68), і ця дата не викликає запитань, крутий ухил, що є наслідком давнього ескар- © Е. А. Кравченко, 2019 пування. На першій терасі попід ескарпом на

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 63 Статті

давній в’їзд на городище з овального майдан- чика, місток-переїзд через рів і пандус в’їзду (рис. 2: I, VI). Давня денна поверхня містила сліди штурму городища скіфами, завали спа- лених оборонних споруд і насипаний над ними вал, що закорковував цей в’їзд і унеможливив подальше використання. На північ від панду- са в’їзду з напольного боку на ескарпованому схилі також візуально простежується округлої форми горбок, трохи нижчий за сучасний рі- вень валу, що може бути залишками давньої зарослої землею конструкції, пов’язаної з фун- кціонуванням в’їзду. Як неодноразово зазначалося, Хотівське го- родище було збудовано у специфічний спосіб — з використанням будівельного лісу , глини у вигляді так званих цеглин і кам’яного (граніт- ного) буту , з яких було зведено стіни й інші

Рис. 1. Правобережна Київщина з позначкою знаходиться підищений майданчик напівкруг- пам’яток: 1 — Хотівське городище; 2, 3 — городи- лий, зайнятий тепер городом, за словами госпо- ще Круглик, або Велике Ходосівське; 4 — городище дарів, тут щороку викопується велика кількість Кругле, або Мале Ходосівське; 5 — Підгірці; 6 — вугілля, обвуглених деревин, глибоко вкопаних. Глеваха; 7 — Переп’ятиха При поверховому огляді земля насичена мілки- ми подрібненими вуглинками і шматочками пе- всій довжині збереженого давнього рельєфу чини» (переклад наш — Е. К.; Покровская 1947, простежується незначне пониження у сучасній арк. 1—7). поверхні, яке утворилося над западиною рову. . у розкопах городища обвуглена деревина трап- Нижче по схилу на відстані близько 10 м від ляється масово, про значну кількість деревно- го вугілля зазначали в описах пам’ятки також ескарпу простежено залишки ще однієї обва- В. Б. Антонович (1879), І. Фабриціус (1947) і ловки заввишки до 1,0 м у північно-західній Є. Ф. Покровська (1947). Аналіз обвуглених за- і 1,5 м у західній частинах пагорба, що вціліла лишків з розкопу 2016 р. показав, що у завалі обо- ділянками. ронних конструкцій представлено вугілля ясеня, Оборонні споруди біля західного мису горо- дуба, берези і осики / тополі (Сергеєва 2017), які дища мають більшу висоту за інші збережені й нині є основними видами дерев, що ростуть у частини (рис. 2: IV, V). Перепад висоти від су- цій місцевості. Обвуглені ясен і береза були ви- користані в несучих конструкціях в’їзду — вер- часної найвищої точки валу на західному мисі тикальні стовпи, великі колоди і плахи в основі до рівня давньої денної поверхні у закладено- конструкцій. Рештки дуба і дубова обвуглена пла- му під валом шурфі становить 3,0 м. Ескарпо- ха були в завалі на давній денній поверхні біля вані схили тут стрімкіші, ніж у північно-захід- репера 8 розкопу 2016 р., репрезентуючи пев- ній частині, мають значно більшу висоту (до ну конструкцію біля в’їзду, поки не досліджену 7,0 м до сучасної верхівки валу), западину рову (Кравченко 2017а; 2017b; Сергеєва 2017). краще виражено. На відстані близько 40 м від . Глиною обмазували стіни дерев’яних конструк- західного мису на північний схід попід ескар- цій — тинових і каркасних. Найчастіше фрагменти обмазки з археологічного заповнення представле- пованим схилом знаходиться майже правиль- но обпаленими екземплярами, якщо конструкція ної форми овальний майданчик, довжиною загинула в пожежі. Ці фрагменти досить міцні і орієнтований чітко перпендикулярно до валів. не піддаються впливу вологи. Проте часто трап- Попід валами його обмежено западиною рову, ляються й залишки так званих цеглин — блоків що підвищується майже до рівня його сучасної сирцевої глини, які в основному й слугували для поверхні безпосередньо під схилом. Обваловка обмазування чи обкладання дерев’яної основи. у цій частині була трохи пошкоджена новіт- Це невеликі шматки глини розмірами приблизно 0,15 × 0,10 × 0,07 м без будь-яких домішок. У воді німи земляними роботами, але пошкодження такі шматки глини розмокають і перетворюються все ж уможливили помітити у лінії обваловки на суспензію. Слідів набілу на обмазці не зафік- навпроти овального майданчика незначне по- совано. Відповідно, можна припустити, що зов- ниження . Розкопки 2016 р. тут зафіксували нішня поверхня таких конструкцій, обмазаних / обкладених сирцевою глиною, вірогідно, вкрива- . як показали матеріали попередніх досліджень, лася соломою чи очеретом, що мали убезпечувати саме це пониження і було досліджено нами у глину від намокання. 2016 р., де відкрито ще один в’їзд на городище, за- . камінь у розкопах Хотівського городища трап- коркований у давнину (Кравченко 2017а; 2017d): ляється досить часто як для пам’ятки, віддаленої «Біля останнього шостого в’їзду, у розриві якого від виходів скельних порід. Головно це необроб- розташовано хату і городи (зпівденного боку го- лене каміння у шарах і комплексах городища у родища) є ще одне пониження у валі і напроти завалах глиняної обмазки і обвугленої деревини. нього з зовнішнього боку біля підніжжя схилу Таку ситуацію простежила у котловані землянки

64 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

Рис. 2. Фортифікаційні споруди Хотівського городища: І — план розкопу 2016 р.; ІІ — план-схема в’їздів на городище; ІІІ — профіль схилу пагорба (ІІ і ІІІ за Антонович 1879), IV — західний мис городища перед по- чатком розкопок (фото Е. Кравченко, лютий 2016 р.), V — західний мис городища у вигляді цифрової моделі рельєфу з накладанням горизонталей і профіль схилу біля давнього в’їзду (за Манігда, Рудь 2017, рис. 107; 109; 111:1); VI — стратиграфічний розріз схилу пагорба на місці давнього в’їзду (розкоп 2016 р.)

фортифікаційні споруди укріплення (рис. 2: І). розкопу 1 1966 р. Є. О. Петровська (1966, арк. 19), Таких споруд за часи досліджень було описа- де перепалене каміння становило завал, імовір- но шість чи сім (Антонович 1879; Покровская но, виробничої печі. Значну кількість обгорілого 1947; Кравченко 2017а). В. Б. Антонович нази- каміння виявлено нами в завалі обмазки в розко- пі 2016 р., де відкрито залишки оборонних споруд. вав їх курганами перед давніми в’їздами на го- Уцілілу конструкцію з каменю виявлено у 2004 р. родище (1879, с. 42), зокрема і перед західним у вигляді овальної бруківки, ймовірно, жертовни- ка. Тільки в останньому разі камінь спеціально но кількома гірськими породами, здебільшого обробили — розщепили для укладання на плас- гранітами. За підрахунками матеріалу з давньої ку поверхню. У інших випадках каміння не було денної поверхні в розкопі 1 2016 р., співвідношен- оброблене, розміри каменів коливалися від 0,07 × ня обмазка / каміння становило, відповідно, 56,1 і 0,04 × 0,03 м до 0,18 × 0,10 × 0,60 м. Представле- 43,9 % (кількісно 162 і 127 од.).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 65 Статті

мисом, де слідів в’їзду дослідник не помітив гумація випростано на спині головою на захід (рис. 2: ІІ), бо, як знаємо тепер, він був закла- (Ковпаненко 1981, с. 46; Скорий 1990, с. 85). З дений. приводу поховальних комплексів зазначимо, Розглянемо аналогії таким конструкціям. що безпосередньо скіфські підкурганні похо- Серед українських скіфологів склалася апріор- вання у цій частині Київщини є — у басейні на думка, що описи В. Б. Антоновича є далеки- Віти і в суміжних регіонах (рис. 1). Окрім кур- ми від наукових і не відображають специфіку ганного могильника біля с. Гатне у верхній археологічної пам’ятки, оскільки описані ним течії Віти, досліджено курган біля с. Глеваха об’єкти, які він назвав курганами, на Хотівсь- (Тереножкін 1954), курган біля с. Мала Офірна кому городищі, як і на інших городищах лісо- (Петровська 1968b), біля с. Пироговe — ґрунто- степу, невідомі (Антонович 1879, с. 42, порів- вий могильник скіфського часу (Кубишев, Ски- няти: Фабрициус, 1947). Проте, як показують ба, Скорий 1995), щоправда, пізніший від часу дослідження західних колег, подібні «кургани» існування Хотівського городища. не тільки відомі на пам’ятках Центрально- Східної Європи, а й становлять один з провід- Традиційність у будівництві них елементів конструкції в’їздів на городищах культур полів поховань, лужицької культури Поставлене на початку статті питання скла- (Zanuci 2015, p. 10, fig. 2). Загалом різні конс- дається з кількох складових. Перша і основ- трукції в’їздів, ескарпу і зведення оборонних на — це походження традиції будівництва і ок- стін городищ із застосуванням будівельного ремих будівельних прийомів, використаних на лісу і глини маємо і на пам’ятках українського Хотівському городищі. Розпочнемо з конструкції лісостепу (Шарпівське, Більське), і на лісових в’їздів на городище (рис. 3). Усього їх описано городищах у гальштатських культурах. Основ- шість, ще один розкопано. Одним з найяскраві- ним видом укріплень на північних лісових те- ших прийомів фортифікаційної техніки є конс- риторіях сучасної Білорусі і Балтики, так само, трукція одного з в’їздів. Ідеться про в’їзд 3, що не як і на приальпійських землях Центральної і зберігся, але описаний, зарисований і сфотогра- Західної Європи, у час, синхронний Хотівсь- фований попередніми дослідниками (рис. 3: III, кому городищу, були саме городища. З такою IV, VII). Послідовність використання в’їзду 6 і аналогією дисонує висновок низки науковців, в’їзду 3 показує, що початкова конструкція пря- що лісостепові городища були зведені або нале- мого підйому-пандусу на городище (рис. 2: I, VI) жали скіфам (Мурзін, Роллє 1996, с. 181—182, попри наявність башти, винесеної назовні, під Скорий 1990, с. 96; 2002, с. 71, порівняти: Гав- час нападу скіфської кінноти себе не виправда- рилюк 2005, с. 101—110, Дараган 2011, с. 746). ла. Після цього в’їзд закоркували і влаштували Широка дискусія, що розгорнулася з приводу новий на сході городища (рис. 3: III, IV, VII). етнічної належності лісотепових пам’яток, при- Цей в’їзд (№ 3) представлено боковим «панду- звела у найліпшому разі хіба що до пом’якшення сом-периболом» з зовнішньою земляною валом- цього висновку, коли дослідники погодилися з стіною — «протейхізмою» (рис. 3: VII). Основна тезою про будівництво цих укріплень місцевим функція такої конструкції в’їзду — нанести мак- населенням. Тож одразу виникла й проблема симум шкоди кінноті нападника. ототожнення саме скіфських пам’яток лісо- Питання про походження цього прийому на степу, цебто визначення поховального обряду пам’ятках доби раннього заліза не закрито. скіфів (Скорий 1990, с. 3). В основному наголо- У 1950—1960-х рр. одним з аргументів греко- шувалося на аргументах на користь іранської варварського статусу Херсонеса Таврійсько- етнічної належності скіфів, до ознак якої іноді го у дослідників античного світу Північного відносили й неетнічні, а суто світоглядні, або, Причорномор’я була саме наявність протейхіз- наприклад, соціальні ознаки, коли багате по- ми і периболу в його оборонних конструкціях ховання з імпортами визначалось як скіфське. перших століть. Протейхізма з периболом у Але загалом основним критерієм виступала ін- цей приблизно час або кількома століттями раніше з’явилася на пізньоскіфських городи- . в. Б. Антонович, описуючи городище, детально щах — у Неаполі Скіфському і Аккайському окреслив його межі і вказав на існування шести городищі. Дослідники Неаполя пов’язували в’їздів (1879). На 2016 р. жоден з них не вцілів. Є. Ф. Покровська і Є. О. Петровська закладали появу цього архітектурного прийому напряму розкопи, хоча й на віддалі від західного мису, де зі скіфами, посилаючись на тогочасні дослід- нами відкрито цей в’їзд, але біля західного краю ження Б. А. Шрамка на Більському городищі городища. Ознайомлення з їхніми роботами під- (Высотская 1979, с. 47—48). Б. А. Шрамко дій- твердило припущення, що вони теж відкрили сно відкрив на Більському городищі складну залишки спалених оборонних конструкцій біля фортифікацію з використанням будівельного краю пагорба (Покровская 1948; Петровская лісу (Шрамко 1972а; 1972b; 1975). Подібна до 1967; 1968а; див. також: Кравченко 2017а). Мож- на припустити, що після штурму і припинення хотівської конструкція, щоправда, зсередини функціонування західного в’їзду було влаштова- укріплень і дещо іншого призначення, також є но східний, що не зберігся до цього часу, але до- на Більському городищі (Шрамко 1972а). Про- сить добре описаний Є. Ф. Покровською. те напряму пов’язувати традицію спорудження

66 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

Рис. 3. В’їзди і тераси Хотівського городища: І — в’їзд 1; ІІ — в’їзд 2; ІІІ, IV — в’їзд 3 (усі — вигляд з напольного боку, малюнки Є. Ф. Пок- ровської, 1947, № 589); V — східний схил го- родища у вигляді цифрової моделі рельєфу з накладанням горизонталей і профіль схилу на найкраще збереженій ділянці (за Манігда, Рудь 2017, рис. 107; 109; 111: 2); VI — план в’їзду 2; VII — план в’їзду 3; VIII — профіль схилу (VI— VIII — за Покровська 1947)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 67 Статті

периболу і протейхізми з скіфськими племена- ним прийомам Хотівського городища. В описі ми все ж не варто. Але сам факт появи такого конструктивних особливостей цієї споруди прийому у зв’язку з появою скіфів не викликає М. Д. Іванишев, окрім дерев’яного (дубового) сумніву, хоча зрозуміло, що скіфи не могли несучого каркасу і «цеглин» з глини і дерну бути ні будівничими таких оборонних споруд, або чорнозему, з яких були складені стіни спо- ні володарями городищ. руди, вказав також накидане зверху камін- У фортифікації лісостепових укріплених посе- ня — гранітний бут різного розміру (великого, лень і городищ попереднього часу подібні конс- середнього та дрібного), що перекривав назем- трукції невідомі. Тож найвірогіднішим є аргу- ний склеп (рис. 4). Граніт середнього і дрібного мент на користь виникнення такого прийому як буту в значній кількості походить з розкопок свого роду know-how у фортифікації осілого на- Хотівського городища. Його наявність у шарах селення — реакція на прихід нових кочовиків, пам’ятки пов’язано з залишками глиняної об- імовірно, з потужнішими способами ведення мазки, а обмазка і граніт мають різний ступінь війни. Саме з їхньою появою пов’язано побудову обпалу. Відповідно, є підстави припускати, що і перебудову більшості городищ лісостепу. Крім це залишки зруйнованих споруд городища, роз- своєрідно влаштованих в’їздів, тоді наростили тягнених оранкою і весняним сніготаненням по обваловку, звели вали на рівнинних ділянках, схилу пагорба (Кравченко 2017b, с. 53—59). оточуючи ними кущі поселень і захищаючи річ- Дерево у фортифікації використовували кові гавані й переправи. З огляду на те, що пе- не тільки на укріпленнях скіфського часу в репона мала убезпечити найперше від кінноти, лісостепу (Шрамко 1972), а й для зведення можна припустити, що ранні скіфи вправніше верхньої частини фортець античних городищ за попередників керували кіньми, що підтвер- (Orlandos 1968, p. 63; Сокольский 1971, с. 59). джується масовими знахідками на лісостепових Основні принципи зведення укріплень і для пам’ятках так званих скіфських псаліїв — од- варварських, і для античних пам’яток Європи ного з основних елементів вузди нового зраз- загалом ідентичні, націлені на захист простору ка, часто-густо з верхівкою у звіриному стилі від ворожих стріл. Якщо на античних городи- (Болтрик та ін. 2015, с. 231—233). Появу ж пе- щах відстань куртини — це відстань польоту риболу на пізньоскіфських пам’ятках логічніше стріли, як це зафіксовано у пізнішому трактаті пов’язувати з появою у причорноморських сте- Вітрувія (кн. 1, гл. 5), то на лісостепових — це пах сарматів і формуванням аланського союзу відстань ескарпованого схилу між бойовими племен (Зайцев, Мордвинцева 2004). Будівельні майданчиками-виступами. Ця закономірність прийоми пізньоскіфських городищ більше від- з часом майже не змінюється аж до появи обло- повідають античній архітектурі, сформованій гових механізмів і таранів. у грецькому середовищі або на його кордонах. Варто також звернути увагу на захисні спо- Давньогрецька фортифікаційна традиція є ево- руди Переп’ятихи. Поховальну споруду оточу- люцією власне європейського принципу зведен- вали колом насипи, утворюючи штучну пере- ня захисних споруд, який на півдні проявився пону. Поховальний комплекс було споруджено у камені з використанням будівельного лісу. У з дерева, глини, каменю і землі так потужно, лісостепу ж, так само як і в лісовій смузі Євро- що споруда встояла до археологічного її дослід- пи, в місцях, де відсутні значні виходи каміння, ження. І, врешті, кожного небіжчика поклали придатного для використання у будівництві, в домовину, конструкція якої теж нагадує конс- більшою мірою використовувалася деревина, а трукцію будівель Хотівського городища — де- також глина і просто верхній шар ґрунту, нап- рево, обмазане глиною. Все це повністю пов- риклад, чорнозем. торює трійчастий принцип захисту самого Ця традиція не могла потрапити на наші зем- городища — зовнішній кільцевий вал, який лі і з міст Азії. Орієнтальна архітектура мала на майже не зберігся, проте згадується В. Б. Ан- момент появи там скіфів такий високий рівень тоновичем і зрідка простежується на окремих розвитку фортифікаційних прийомів, що цей ділянках нині; фортифікація для захисту май- простий захисний елемент там був не актуаль- дану городища, особливо його акрополя; окремі ним. Там техніка захисних або оборонних спо- будівлі на площі городища. Що може підказати руд вже настільки склалася, що включала де- подальший пошук аналогій нашому спостере- корування будівельних швів орнаментальними женню, поки що сказати складно. Проте не на- або іншими деталями (Воронина 1964). вести цю паралель також було б не правильно.

Захист живих і захист Хто були господарі мертвих: що їх об’єднує? цих пам’яток? Ми вирішили порівняти Хотівське городище і З огляду на вказані паралелі і аналогії це поховальний комплекс Переп’ятиха щодо етніч- запитання видається цілком слушним. Кон- ної належності їхніх будівничих і господарів. статуючи місцеву традицію будівництва обох Конструкція поховального мавзолею Пере пам’яток — Хотівського городища і Переп’ятихи, п’ятихи є найближчою аналогією будівель- в чому внаслідок палких дискусій все ж дійшли

68 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

Рис. 4. Переп’ятиха: І — загальний виг- ляд поховально-поминального комплексу; ІІ — стратиграфічний розріз центральної споруди; ІІІ — малюнок-схема поховаль- ної камери (за Древности 1846)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 69 Статті

Рис. 5. Предмети розкошу з поховань у Переп’ятисі: 1—3 — скляне намисто; 4 — бурштинова намистина; 5 — предмет з кістки; 6 — срібна сережка-завушниця; 7 — намисто; 8 — бронзове дзеркало з центральною ручкою-петелькою; 9 — бронзове дзеркало з боковою прямою ручкою; 10—12 — золоті пластини; 13—16 — бляшки у вигляді грифона (за Древности 1846; Скорий 1990); 17 — срібна позолочена бляшка у вигляді гри- фона (за Скорий 1990); 18 — пластина із зображенням хижака у скіфському звіриному стилі з Хотівського городища (за Полідович 2017). 1—17 — довільний масштаб

згоди попередники (Скорий 1990, с. 75), можна з аплікаціями було накрито урну з прахом під припустити, що господарями цих пам’яток та- час похорону. С. А. Скорий (1990, с. 73) вказує, кож була місцева еліта, з приводу чого дискусія що в камері були відсутні поховання коней і триває (Скорий 1990, с. 90—91; Бессонова 1994; припускає їх поза межами кургану. Проте одне 2001, с. 67). Це є ймовірнішим для Хотівсько- кінське поховання у камері є поряд з однією го городища (Кравченко 2017с, с. 121—124), з бокових гробниць (рис. 4: ІІІ: IV; Древности стосовно ж Переп’ятихи є деякі питання. Річ 1846, табл. ІІІ: 4), щоправда слідів обладунку у тім, що в науковій літературі цей комплекс серед кісток коня і навколо не знайдено (Древ- фігурує як царський скіфський, де скіфський ности 1846, с. 10—11). Цебто коня поховали цар, або принаймні представник вищого про- за обрядом, відмінним від скіфського. У гроб- шарку скіфського суспільства, був похований ниці, крім того, було знайдено декілька цілих в основному похованні кургану Переп’ятиха. кам’яних блюд і багато уламків їх. Д. М. Іва- Бляшки-аплікації у вигляді грифона походять нишев писав, що урни з попелом стояли саме із супровідного жіночого поховання, і обидва на цих блюдах і були накриті мисками, які він центральні поховання були пограбовані (Ско- назвав покришками, чим вони по суті в цьому рий 1990, с. 69—75). При ознайомленні з публі- разі й слугували (Древности 1846, с. 14). кацією М. Д. Іванишева, з’ясувалося, що архе- Поховання за обрядом інгумації також не ологічна ситуація в Переп’ятисі, відображена містять жодної специфічної скіфської прик- автором розкопок, суттєво відрізняється від мети. По-перше, за малюнком, ці поховання тієї, що циркулює у вітчизняній історіографії. складно назвати випростаними (рис. 4: ІІІ), Гробниця-усипальня Переп’ятихи не містить по-друге, автор розкопок вказує, що вони були ознак пограбування. По центру камери не було буквально розчавлені завалом верхньої конс- знайдено нічого, що могло би вказувати на трукції так, що домовина з дерева і глини з якісь об’єкти або дії тут (рис. 4: ІІ, ІІІ). Наклад- кістяком була всього 3 вершки завтовшки, ки-бляшки головного убору було знайдено ра- тож відновити форму черепів або кісток було зом з розвалом посудини з попелом і кам’яним неможливо, бо кістки перетворились або на блюдом нижче ніг одного з похованих уздовж прах, або на дрібні уламки (Древности 1846, стіни з південного боку камери (рис. 4: ІІІ: V; с. 10). Поховання були здійснені у дерев’яних Древности 1846, табл. ІІІ: 5), на тильній стороні домовинах, обмазаних глиною або обкладених бляшки М. Д. Іванишев вказав прилиплі за- сирцевими цеглинами. Отже, фактично домо- лишки світлих вовняних волокон. Належність вини були спресовані вагою верхньої конструк- бляшок (рис. 5: 13—17) жіночому церемоніаль- ції і в такому стані пролежали 2,5 тис. років, ному головному убору власне не викликає запе- тож робити висновки про позу кістяка за таких речень (Клочко 1986, с. 21; Клочко, Васіна 2002, обставин і за результатами розкопок півторас- с. 94). Таке розміщення накладок у похованні вказує на те, що гіпотетично головним убором . 1 вершок = 4,445000 см.

70 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

Рис. 6. Бронзові орнаментовані шпиль- ки з поховань Переп’ятихи (1—13) та з шарів і комплексів Хотівського городи- ща (14—20). (1—13 — за Древности 1846; 14—19 — за Шелехань 2017; 20 — підйом- ний матеріал 2018 р.)

толітньої давнини ризиковано. До всього, за ма- формування і походження обряду кремації люнком, майже всі скелети не мають вигляду, в урнах доєднуюся до думки С. С. Бессонової аби стверджувати про випростаний стан кінці- (1994) про іллірійське походження цього обря- вок, складається враження немов у домовину ду і побутування його протягом фіналу доби поклали вже заклякле тіло (Древности 1846, бронзи — раннього заліза на північному заході табл. ІІІ). Подібні домовини без інвентарю і лісостепу і далі у лісовій зоні, зайнятій постчор- кісток М.Д. Іванишев виявив у сусідніх горбах- ноліськими і лужицькими культурами, певною насипах, що оточували Переп’ятиху. Нічого мірою споріднених культур. схожого на скіфські кінські могили ні в самій Кераміка. Оглянемо сукупно кераміку Переп’ятисі, ні у колі гробниці не виявлено. Хотівського городища і Переп’ятихи. Опублі- Усі домовини основної поховальної конструк- ковано всього п’ять посудин з Переп’ятихи, ції були розташовані уздовж стін поховального які розподілимо на типи, відомі на Хотівсько- простору (Древности 1846). му городищі. Велика посудина — урна (Древ- Дозволю собі припустити, що ніякого цент- ности 1846, табл. IV: 3; Скорий 1990, с. 47, рального поховання у гробниці Переп’ятихи не рис. 7: 1) — відповідає типові склянкоподібних було. Біритуальний обряд, зафіксований тут, Хотівського городища, цебто типу 3 кухонного представляє поховальний обряд місцевого на- посуду (Пефтиць 2017, с. 72—73, рис. 72). Одна селення, натомість оригінальність і грандіоз- ціла така форма з Хотова експонується у Музеї ність споруди вказує на елітарність комплексу, історії міста Києва (к. о. № А-1871). Орнамен- в чому власне ніхто не сумнівався. З приводу тований канелюрами черпак з високою ручкою

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 71 Статті

з відростком (Древности 1846, табл. V: 1; Ско- долини Віти й дотичні пам’ятки Київщини, як рий 1990, с. 47, рис. 7: 2) відноситься до типу то Переп’ятиха і, можливо, Підгірці (рис. 1), кераміки з S-подібним профілем, цебто типу 1 є чимось на кшталт східного маргінального кухлів і келихів (Пефтиць 2017, с. 81, рис. 82). порубіжжя не тільки лісостепових культур, а Урешті дві миски (Древности 1846, табл. V: 2, й Полісся аж до Росточчя і, можливо, далі на 3; Скорий 1990, с. 47, рис. 7: 3, 4), що слугували захід. Наявність же речей скіфських типів, накривками урн у Переп’ятисі, відповідають особливо таких яскравих, як хотівська пантера найпоширенішому типу мисок з округлим про- або аплікації з грифонами Переп’ятихи, попри філем верхньої частини: тип 1, варіант 1 мисок ідентичне походження їх, має іншу причину. (Пефтиць 2017, с. 78, рис. 75). Власне такі типи Цілком можливо, що поширення їх так далеко трапляються у нижніх шарах Хотівського горо- від Північного Кавказу пов’язано з попереднім дища і в заповненні землянки 1965 р. (Крав- періодом історії степової смуги — передскіфсь- ченко 2017а, с. 37; Пефтиць 2017, с. 86—87, ким, коли сформувалися шляхи сполучення у рис. 90; 91), на обмазці якої знайдено рогову Північному Причорномор’ї. Цілком можливо, пластину з зображенням пантери (рис. 5: 18; що власники цих речей були якимось чином Полідович 2017, с. 91—95, рис. 92). задіяні у передньоазійських походах. При- Метал Переп’ятихи представлено зразка- наймні з появою скіфів на північному кордоні ми, що співвідносяться з різними культурними Правобережного Лісостепу зв’язки з Північ- центрами (Древности 1846, табл. VI; VII; IX; ним Кавказом припиняються, натомість пізні- Скорий 1990, рис. 4: 9; 5: 1, 19; 6; 8: 1—4, 6—16). ше з’являється інший напрямок торговельних С. С. Бессонова зазначає, якщо скіфські типи зв’язків — з античними містами Північного Перпеп’ятихи дуже розмиті у просторі від Туви Причорномор’я через гирло Дніпро-Бузького до Середньої Європи, то є категорія речей, яка лиману. У першу чергу, варто наголосити на компактно має аналогії у культурах раннього існуванні такого шляху до Ольвії. і середного гальштату Карпато-Подунав’я. На- самперед, ідеться про залізну лабрісу, наконеч- Як розподіляється ник списа або дротика і великий залізний ніж, традиційне й інноваційне що вказують, імовірно, на іллірійську складо- ву у формуванні місцевої культури (Бессонова на цих пам’ятках? 1994, с. 170). Перше, що варто відзначити, це те, що тра- З Хотівським городищем метал Переп’ятихи диційність проявилася як спадок рис старо- перегукується за наявністю ідентичних цвя- житностей Центрально-Східної Європи по- хоподібних шпильок (рис. 6; Древности 1846, переднього періоду. Це спосіб будівництва і табл. VII: 3; пор.: Скорий 1990, рис. 4: 9; 6: будівельні матеріали, біритуальний поховаль- 6—13; Шелехань 2017, рис. 62: 10, 11; 64: 17, ний обряд, ліпний посуд, статусні персональні 18), сережок з грибоподібним закінченням металеві речі фрако-іллірійських типів, брон- (Древности 1846, табл. IX: 7, пор.: Скорий 1990, зові предмети традиційного костюма, металеві рис. 6: 1—5; Шелехань 2017, рис. 64: 22), заліз- і кам’яні знаряддя, типові для попереднього них ножів (Древности 1846, табл. VI: 5; пор.: часу (ідентичні точила з дрібнодисперсного ма- Скорий 1990, рис. 8: 13, 14; Шелехань 2017, теріалу вказують на те, що не було зміни ме- рис. 62: 4, 9; 63: 6, 7), розтиральника (Древнос- талу ріжучої зброї), кам’яні блюда і розтираль- ти 1846, табл. VI: 1; пор.: Скорий 1990, рис. 8: ники. 17; Кравченко 2017b, рис. 60: 1), точильного Інноваційність розпадається на кілька кате- бруска з кварциту з отвором для підвішуван- горій. Перша — технологія, що проявилося у ня (Древности 1846, табл. VII: 5; пор.: Скорий влаштуванні оборони від кінноти, а не тільки 1990, рис. 8: 18; Кравченко 2017b, рис. 59: 3), від лучників, і появі нових типів стріл — так бронзового трилопатевого наконечника стрі- званих скіфських, що фактично стали приму- ли з «жальцями» (Древности 1846, табл. VI: совим імпортом. Іншими словами, інновації у 2; пор.: Скорий 1990, рис. 8: 10, 11; Шелехань технології стосуються сфери війни. Друга кате- 2017, рис. 64: 9). Враховуючи, що в лісостепу горія — це імпорт. Ранній імпорт пов’язано із і його прикарпатсько-верхньодністрянській старожитностями Північного Кавказу, Близь- контактній (гальштатській) зоні також поши- кого Сходу і Малої Азії (хотівський хижак, гри- рені цвяхоподібні шпильки (Рыбалова 1961, фони з Переп’ятихи, бронзові дзеркала, гагато- с. 89—90; Скорий 1990, с. 37), у північній час- ва і пастові намистини), який сукупно можна тині — грибоподібні сережки з цвяхоподібним назвати прикрасами і предметами туалету, закінченнями (Скорий 1990, с. 34—35; Лысенко тобто предметами розкоші (рис. 5). Пізній ім- 2004, с. 16, рис. 32: 17), і, пам’ятаючи про спіль- порт пов’язано з грецькими містами-держава- ні корені керамічного комплексу цих культур, ми. Це амфори — тара, кружальний столовий що сягають тшинецького кола (Лысенко 2004, і кухонний посуд, що загалом можна назвати с. 20—21), наявні аналогії щодо специфіки товарами для вжитку. зведення оборонних споруд (Кравченко 2017с, Обидві категорії інновацій пов’язано зага- с. 117), дозволю припустити, що група пам’яток лом із запозиченням чи винайденням і отри-

72 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

манням через торгівлю нових речей чи тех- Ковпаненко, Г. Т. 1981. Курганы раннескифского нологій, що не пов’язано з масовою міграцією времени в бассейне р. Рось. Киев: Наукова думка. носіїв інноваційних прикмет. У той же час тра- Кравченко, Е. А. 2017а. Джерельна база до вив- диційні риси свідчать про незмінність етніч- чення Хотівського городища. В: Кравченко, Е. А. (ред.). Хотівське городище (новітні дослідження). ного складу населення регіону часу існування Київ: ІА НАНУ, с. 13-52. обох пам’яток — Хотівського городища і похо- Кравченко, Е. А. 2017b. Сировина, знаряддя і вального комплексу Переп’ятиха. питання виробництва. В: Кравченко, Е. А. (ред.). Хотівське городище (новітні дослідження). Київ: ІА Література НАНУ, с. 53-60. Кравченко, Е. А. 2017с. Просторова характеристи- Антонович, В. Б. 1879. О местоположении древне- ка: спеціальний простір — племінний простір — ет- го Киевского Звенигорода. Чтения исторического нічний простір. В: Кравченко, Е. А. (ред.). Хотівське общества Нестора Летописца. Киев, 1, с. 37-43. городище (новітні дослідження). Київ: ІА НАНУ, Бессонова, С. С. 1994. К вопросу об этнической с. 115-124. специфике кургана Перепятиха. В: Древнейшие Кравченко, Е. 2017d. Хотівське городище: спе- общности земледельцев и скотоводов Северного ціальний простір — племінний простір — етнічний Причерноморья V тыс. до н. э. — V тыс. н. э. Мате- простір. Наукові записки, 10: Освоєння простору: риалы Международной археологической конферен- житло, поселення, регіон, с. 76-84. ции (Тирасполь, 10—14 октября). Тирасполь: б. и, Кубишев, А. І., Скиба, А. Є., Скорий, С.А. 1995. с. 168-171. Поховання скіфського часу Пирогівського могиль- Бессонова, С. С. 2001. Кургани ранньоскіфсь- ника. Археологія, 1, с. 100-111. кого часу на Київщині. Прес-музей. Археологічні Лысенко, С. Д. 2004. Погребения скифского вре- пам’ятки Фастівщини, 10—11, с. 67-69. мени Малополовецкого могильника. Пресс-музей. Болтрик, та ін. 2015. Болтрик, Ю., Ігначак, М., Археологічні пам’ятки Фастівщини, 20—21, с. 6- Ліфантій, О., Шелехань, О. 2015. Рогові елементи 33. вузди з Северинівського городища. Наукові студії, Манігда, О. В., Рудь, В. С. 2017. Топографічна 8: Давні майстерні та виробництво у Вісло-Дніп- зйомка городища раннього залізного віку в с. Хотів. ровському регіоні, с. 222-245. В: Кравченко, Е. А. (ред.). Хотівське городище Высотская, Т. Н. 1979. Неаполь — столица госу- (новітні дослідження). Київ: ІА НАНУ, с. 142-148. дарства поздних скифов. Киев: Наукова думка. Мурзін, В. Ю., Ролле, Р. 1996. Скіфські міста у Витрувий Поллион, Марк. 1936. Десять книг Лісостепу (до постановки питання). В: Супруненко, об архитектуре. Пер. Ф. А. Петровского. Москва: О. Б. (ред.). Більське городище в контексті вивчен- Иностранная литература. ня пам’яток раннього залізного віку Європи. Полта- Воронина, В. Л. 1964. Из истории среднеазиатс- ва: Археологія, с. 181-182. кой фортификации. Советская археология, 2, с. 40- Петровская, Е. А. 1966. Отчет о раскопках Хо- 54. товского городща за 1965 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, Гаврилюк, Н. О. 2005. Рец.: Скорый С. А. Скифы 1965—1966/19. в Днепровской Правобережной Лесостепи (пробле- Петровская, Е. А. 1967. Раскопки на Хотовском мы выделения иранского этнокультурного элемен- городище. Археологические исследования на Украи- та), Археологія, 3, с. 101-110. не в 1965—1966 гг., с. 106-109. Дараган, М. Н. 2005. Античная керамика из Хо- Петровская, Е. А. 1968а. Раскопки на Хотовском товского городища скифской эпохи. В: Зуев, В. Ю. городище. Археологические исследования на Украи- (ред.). Боспорский феномен. Проблема соотношения не в 1967 г., с. 112-113. письменных и археологических источников. Санкт- Петровська, Є. О. 1968b. Курган VI ст. до н. е. Петербург: Государственный Эрмитаж, с. 256-261. біля с. Мала Офірна на Київщині. Археологія, ХХІ, Дараган, М. Н. 2011. Начало раннего железно- с. 164-174. го века в Днепровской Правобережной Лесостепи, Пефтиць, Д. М. 2017. Керамічний посуд і про- Киев: КНТ. блема генези культури. В: Кравченко, Е. А. (ред.). Древности. 1846. Древности, изданные времен- Хотівське городище (новітні дослідження). Київ: ІА ною комиссиею для разбора древних актов. Киев: НАНУ, с. 69-89. Литография І. Валбнэра. Покровская, Е.Ф. 1947. Дневник работы разве- Зайцев, Ю. П., Мордвинцева, В. И. 2004. Вар- дывательной группы экспедиции «Большой Киев» за варские погребения Крыма 2 в. до н. э. — 1 в. н. э. время с 20.07 по 03.08.1947 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, Сарматские культуры Евразии: проблемы регио- 1947/27. нальной хронологии. Доклады к 5 Международной Покровская, Е. Ф. 1948. Отчет о раскопках у конференции «Проблемы сарматской археологии и городища у с. Хотов в 1948 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, истории», с. 174-204. 1948/8. Ивакин, Г. Ю., Дараган, М. Н., Орлюк, М. И., Полідович, Ю. Б. 2017. Пластина із зображенням Кравченко, Э. А., Куприй, С. А. 2005. Геофизичес- хижака у скіфському звіриному стилі. В: Кравченко, кие и археологические исследования Хотовского го- Е. А. (ред.). Хотівське городище (новітні досліджен- родища скифской эпохи. Археологічні відкриття в ня). Київ: ІА НАНУ, с. 91-95. Україні 2004 р., с. 400-406. Рыбалова, В. Д. 1961. О связях Правобережной Клочко, Л. С. 1986. Реконструкція конусоподібних лесостепной Украины с Центральной Европой в эпо- головних уборів скіф’янок. Археологія, 56, с. 14-24. ху поздней бронзы и раннего железа. В: Гайдукевич, Клочко, Л. С., Васіна, З. О. 2002. Жіночий костюм В. Ф. (ред.). Исследования по археологии СССР. Ле- населення Лісостепового Правобережжя у скіфсь- нинград: ЛГУ, с. 80-95. кий час (Києво-Черкаський регіон). В: Толочко, Сергєєва, М. С. 2017. Антракологічні досліджен- П. П.(ред.). Сучасні проблеми археології. Київ: б. в., ня. В: Кравченко, Е. А. (ред.). Хотівське городище с. 92-94. (новітні дослідження). Київ: ІА НАНУ, с. 104-106.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 73 Статті

Скорий, С. А. 1990. Курган Переп’ятиха (до ет- Zaytsev, Іu. P., Mordvіntseva, V. I. 2004. Varvarskiіe нокультурної історії Дніпровського Лісостепового pogrebeniіa Kryma II v. do n. e. — I v. n. e. Sarmatskiіe kul- Правобережжя). Київ: Наукова думка. tury Evrazii: problemy regionalnoy khronologii. Doklady k Скорый, С. А. 2002. Племена Восточноевропейс- 5 Мezhdunarodnoy konferentsii «Problemy sarmatskoy arkheologii i istorii», s. 174-204. кой Лесостепи в скифскую эпоху. В: Мурзин, В. Ю., Ivakin, G.Іu., Daragan, M. N., Orlіuk, M. I., Kravchen Тощев, Г. Н. (ред.). Великая Скифия (курс лекций). ko, E. A., Kupriy, S. A. 2005. Geofizicheskiіe i arkheologicheskiіe Киев; Запорожье, с. 69-74. issledovaniіa Khotovskogo gorodishcha skifskoy epokhi. Сокольский, Н. И. 1971. Деревообрабатывающее Arkheologіchnі vіdkrittya v Ukrayinі 2004 r., s. 400-406. ремесло в античных государствах Северного При- Klochko, L. S. 1986. Rekonstruktsiуa konusopodibnykh черноморья. Москва: Наука. holovnykh uboriv skif’ianok. Arkheolohiia, 56, s. 14-24. Тереножкін, О. І. 1954. Курган біля с. Глеваха. Klochko, L. S., Vasina, Z. O. 2002. Zhinochyi kostуum Археологія, ІХ, с. 80-97. naselennуa Lisostepovoho Pravoberezhzhia u skifskyi chas Фабрициус, И. 1947. Отчет о рекогнасцировоч- (Kyievo-Cherkaskyi rehion). In: Tolochko, P. P. (ed.). Sucha- sni problemy arkheolohii. Kyiv: b. v., s. 92-94. ной поездке в с.с Хотов (Хотив) и Ходосовка (Хо- Kovpanenko, H. T. 1981. Kurhany ranneskyfskoho vremeni досиевка) по заданию експедиции «Большой Киев» v basseine r. Ros’. Kiеv: Naukova dumka. (11.06.1947 г.). НА ІА НАНУ, ф. 64, 1947/27. Kravchenko, E. A. 2017а. Dzherelna baza do vyvchennia Шелехань, О. В. 2017. Вироби з металу і питан- Khotivskoho horodyshcha. In: Kravchenko, E. A. (ed.). Kho- ня хронології городища. В: Кравченко, Е. А. (ред.). tivske horodyshche (novitni doslidzhennia). Kyiv: IA NANU, Хотівське городище (новітні дослідження). Київ: ІА s. 13-52. НАНУ, с. 61-68. Kravchenko, E. A. 2017b. Syrovyna, znariaddia i pytannia Шрамко, Б. А. 1972а. Бельское городище — важ- vyrobnytstva. In: Kravchenko, E. A. (ed.). Khotivske horodyshche (novitni doslidzhennia). Kyiv: IA NANU, s. 53-60. нейший политический и экономический центр Kravchenko, E. A. 2017с. Prostorova kharakterystyka: скифской эпохи в Восточной Европе. Тезисы докла- spetsialnyi prostir — pleminnyi prostir — etnichnyi prostir. да на XV конференции Института археологии АН In: Kravchenko, E. A. (ed.). Khotivske horodyshche (novitni УССР, с. 22-25. doslidzhennia). Kyiv: IA NANU, s. 115-124. Шрамко, Б. А. 1972b. Работы в бассейне Ворсклы Kravchenko, E. 2017d. Khotivske horodyshche: spetsial- и Северского Донца. Археологические открытия nyi prostir — pleminnyi prostir — etnichnyi prostir. Naukovi 1971 г., с. 328-329. zapysky, 10: Osvoiennia prostoru: zhytlo, poselennia, rehion, Шрамко, Б. А. 1975. Некоторые итоги раскопок p. 76-84. Бельского городища и гелоно-будинская проблема. Kubyshev, A. I., Skyba, A. Ye., Skoryi, S. A. 1995. Pokho vannia skifskoho chasu Pyrohivskoho mohylnyka. Arkheolo- Советская археология, 1, с. 65-85. hiia, 1, s. 100-111. Orlandos, A. 1968. Les matériaux de construction et Lуsenko, S. D. 2004. Pogrebeniya skifskogo vremeni la technique architecturale des anciens Grecs. Paris. Malopolovetskogo mogilnika. Press-muzey. Arkheologіchnі Zanoci, A. 2015. Tipology and evolution of gates and pam’yatky Fastіvshchyny, 20—21, s. 6-33. access into early hallstattian fortress in Tisa-Dniester Manigda, O. V., Rud’, V. S. 2017. Topohrafichna zyo- space. Tiragetia, IX (XXIV): 1, p. 7-29. mka horodyshcha rannioho zaliznoho viku v s. Hotiv. In: Kravchenko, E. A. (ed.). Hotivs’ke horodyshche (novitni doslidzhennia). Kyiv: IA NANU, p. 142-148. References Murzin, V. Yu., Rolle, R. 1996. Skifs’ki mista u Lisostepu (do postanovky pytannia). In: Suprunenko, O. B. (ed.). Bil’s’ke Antonovich, V. B. 1879. O mestopolozhenii drevnego gorodyshche v konteksti vyvchennia pam’yatok rann’ogo zaliz- Kiіevskogo Zvenigoroda. Chteniya Nauchnogo Obshchestva nogo viku Yevropy. Poltava: Arheologiya, s. 181-182. Nestora Letopistsa. Kiev, 1, s. 37-43. Petrovskaya, Ye. A. 1966. Otchet o raskopkah Hotovskogo Bessonova, S. S. 1994. K voprosu ob еtnicheskoy spet- gorodishcha za 1965 g. NA IA NANU, f. 64, 1965—1966/19. sifike kurgana Perepіatikha. In: Drevneyshiіe obshchnosti Petrovskaya, Ye. A. 1967. Raskopki na Khotovskom gorod- zemledeltsev i skotovodov Severnogo Prichernomoria V tys. ishche. Arkheologicheskiye issledovaniya na Ukraine v 1965— do n. e. — V tys. n. e. Materialy Mezhdunarodnoi arkheolog- 1966 gg., s. 106-109. icheskoi konferentsii (Tiraspol, 10—14 oktiabria). Tiraspol: Petrovskaya, Ye. A. 1968а. Raskopki na Khotovskom b. i, s. 168-171. gorodishche. Arkheologicheskiye issledovaniya na Ukraine v Bessonova, S. S. 2001. Kurhany rann’oskifskoho chasu na 1967 g., s. 112-113. Kyivshchyni. Pres-muzei. Arkheolohichni pam’iatky Fastivsh- Petrovska, Ye. O. 1968b. Kurhan VI st. do n. e. bilia s. Ma- chyny, 10—11, s. 67-69. la Ofirna na Kyivshchyni.Arkheolohiia , XXI, s. 164-174. Boltryk, Yu., Ihnachak, M., Lifantii, O., Shelekhan, O. Peftyts, D. M. 2017. Keramichnyi posud i problema henezy 2015. Rohovi elementy vuzdy z Severynivskoho horodyshcha. kultury. In: Kravchenko, E. A. (ed.). Khotivske horodyshche Naukovi studii, 8: Davni maisterni ta vyrobnytstvo u Vislo- (novitni doslidzhennia). Kyiv: IA NANU, s. 69-89. Dniprovskomu rehioni, s. 222-245. Pokrovskaya, Ye. F. 1947. Dnevnik raboty razvedyvatel- Vysotskaіa, T. N. 1979. Neapol’ — stolitsa gosudarstva noy gruppy ekspeditsii «Bolshoy Kiev» za vremya s 20.07 po pozdnikh skifov. Kiеv: Naukova dumka. 03.08.1947 g. NA ІA NANU, f. 64, 1947/27. Vitruviy Pollion, Mark. 1936. Desyat’ knig ob arkhitekture. Pokrovskaya, Е. F. 1948. Otchet o raskopkakh u gorodish- Per. F. A. Petrovskogo. Moskva: Inostrannaіa literatura. cha u s. Khotov v 1948 g. NA ІA NANU, f. 64, 1948/8. Voronina, V. L. 1964. Iz istorii sredneaziatskoy fortifikat- Polidovych, Yu. B. 2017. Plastyna iz zobrazhenniam sii. Sovetskaya arheologiya, 2, s. 40-54. hyzhaka u skifs’komu zvirynomu styli. In: Kravchenko, E. A. Gavriliuk, N.O. 2005. Retc.: Skoryi S.A. Skify v Dneprovskoy (ed.). Hotivs’ke horodyshche (novitni doslidzhennia). Kyiv: IA Pravoberezhnoy Lesostepi (problem dydeleniya iranskogo et- NANU, p. 91-95. nokulturnogo elementa), Arheologiya, 3, s. 101-110. Rybalova, V. D. 1961. O sviaziakh Pravoberezhnoy le- Daragan, M.N. 2005. Antichnaіa keramika iz Khotovskogo sostepnoy Ukrainy s Tsentralnoy Evropoy v epokhu pozdney gorodishcha skifskoy epokhi. In: Zuyev, V. Yu. (ed.). Bospor- bronzy i rannego zheleza. In: Gaydukevich, V. F. (ed.). Issle- skiy fenomen. Problema sootnosheniіa pismennykh i arkheo- dovaniia po arkheologii SSSR. Leningrad: LGU, s. 80-95. logicheskikh istochnikov. Sankt-Peterburg: Gosudarstvennyi Serheieva, M. S. 2017. Antrakolohichni doslidzhennia. Ermitazh, s. 256-261. In: Kravchenko, E. A. (ed.). Khotivske horodyshche (novitni Daragan, M. N. 2001. Nachalo rannego zheleznogo veka v doslidzhennia). Kyiv: IA NANU, s. 104-106. Dneprovskoy Pravoberezhnoy Lesostepy, Kiev: KNT. Skoryi, S. A. 1990. Kurhan Perepiatikha (do etnokulturnoi Drevnosti.1846. Drevnosti, izdannye vremennoiu komisiieiu istorii Dniprovskoho Lisostepovoho Pravoberezhzhia). Kyiv: dlia razbora drevnikh aktov. Kiev: Litografiya І.Valbnera. Naukova dumka.

74 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кравченко, Е. А. Чи могли бути поховані у Переп’ятисі господарями Хотівського городища?

Skoryi, S. A. 2002. Plemena Vostochnoevropeyskoy Lesostepi in the local material culture. This is a way of build- v skifskuyu epohu. In: Murzin, V. Yu., Toshchev, G. N. (eds.). Ve- ing and building materials, bi-ritual burial ceremony, likaya Skifiya (kurs lektsiy). Kiev; Zaporozh`ye, s. 69-74. hand-made pottery, prestigious personal metal things Sokolskiy, N. I. 1971. Derevoobrabatіvayushcheie remes- of the Thracian-Illyrian type, bronze details of a tradi- lo v antichnіkh gosudarstvakh Severnogo Prichernomoria. Moskva: Nauka. tional costume, metal and stone tools, stone dishes and Terenozhkin, O. I. 1954. Kurhan bilia s. Hlevakha. Arkhe- crackers. olohiia, IX, s. 80-97. Innovation is divided into several categories. The Fabritsius, I. 1947. Otchet o rekognastsirovochnoy poiezdke first is the technology of fortification, which wasap- v s.s. Khotov (Khotіv) i Khodosovka (Khodosiyevka) po zada- peared in placement of defense from the cavalry, and niiu ekspeditsii «Bolshoy Kiev» (11.06.1947 g.). NA ІA NANU, not only from the archers, and the emergence of new f. 64, 1947/27. types of arrows — so called Scythian, which in fact Shelekhan, O. V. 2017. Vyrobiy z metalu і piytan- became a forced import. In other words, innovation in nya khronologії Gorodyshcha. In: Kravchenko, E. A. (ed.). technology relates to the sphere of warfare. The second Khotіvske gorodуshche (novіtnі doslіdzhennya). Kyiv: IA NANU, s. 61-68. category is import. Early imports are associated with Shramko, B. A. 1972а. Belskoіe gorodishche — vazhney- the antiquities of the North Caucasus, the Middle East shiy politicheskiy i ekonomicheskiy tsentr skifskoy epokhi v and Asia Minor (Khotiv’s predator, griffins from Pere- Vostochnoy Evrope. Tezisy doklada na XV konferentsii Insti- piatikha, bronze mirrors, geshire and paste beads), tuta arkheologii AN USSR, s. 22-25. which can be called jewelry and toilet items on the Shramko, B. A. 1972b. Raboty v basseyne Vorskly i Sever- whole, that is, luxury items. Late imports connected skogo Dontsa. Arkheologicheskie otkrytiia 1971 g., s. 328-329. with Greek policies. These are amphorae — containers Shramko, B. A. 1975. Nekotoryie itogi raskopok Belskogo of wine or other products, willing fineware and cook- gorodishcha i gelono-budinskaia problema. Sovetskaya arhe- ing pottery, which in general can be called consumer ologiya, 1, s. 65-85. Orlandos, A. 1968. Les matériaux de construction et la tech goods. nique architecturale des anciens Grecs. Paris. Both types of innovation are generally associated Zanoci, A. 2015. Tipology and evolution of gates and access with adoption or inventing, as well as getting through into early hallstattian fortress in Tisa-Dniester space. Tirage- trade of new things or technologies that are not asso- tia, IX (XXIV): 1, p. 7-29. ciated with the massive migration of carriers of innovation features. At the same time, traditional features show that the ethnic characteristics of the population E. A. Kravchenko of the region are not unchanged at the time of being of both sits — hillfort of Khotiv and the funeral complex of Perepiatikha. Could The Persons Buried In Perepiatikha Barrow Keywords: Dnieper Right Bank Forrest-Steppe Be the Lords of the Hillford zone, Kyivan region, Early Iron Age, Scythian, Hillfort of Khotiv, Perepiatikha burial mound. of Khotiv? Одержано 18.12.2018 North-West side of Forrest-Steppe zone had no high activity in historical events of the beginning of Iron Age, Кравченко Евеліна Антонівна, кандидат істо- so the material culture of sites of these territories have ричних наук, старший науковий співробітник, Інс- had no sharp chronological rappers. They took places in титут археології НАН України, пр. Героїв Сталінг- aristocratic complexes just with appearance of Scythian рада, 12, Київ, 04210, Україна. in Middle Dnieper region. The article deals with two Kravchenko Evelina A., Candidate of History, brilliant sites dating to the Early Scythian time — hill- Senior Research Fellow, Institute of Archaeology ford of Khotiv and Perepiatikha burial mound. How is of NASU, Heroiv Stalingrada av., 12, Kyiv, 04210, traditional and innovative on these sits divided? Ukraine. The antiquities of the previous period in Central ORCID: orcid.org/0000-0001-7238-7417, e-mail: and Eastern Europe became a conservative feature [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 75 УДК [904.24:7.031.11](477.7)”638”-055.2 Л. С. Клочко

ОБРАЗИ ЖІНОК У МИСТЕЦТВІ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я ЯК ДЖЕРЕЛО ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ КОСТЮМІВ СКІФ’ЯНОК

У статті йдеться про пам’ятки торевтики оскільки обряд захоронення є сакралізованим IV ст. до н. е., на яких представлені жіночі образи. дійством — семантичним відповідником свята. Вони часто створені за традиціями греко-скіфсь- За визначенням історика костюма П. Г. Бога- кого мистецтва. Зображення жінок схематичне, тирева : «Повсякденний одяг є, насамперед, річ- узагальнене, але і так звані «портрети», і сюжет- ні композиції відбивають особливості вбрання чю, а святковий — знаком» (Богатирев 1971, скіф’янок, тому мають значний інформаційний с. 39). потенціал для реконструкції різних компонентів Зі скіфських курганів походять пам’ятки убрання. торевтики із зображеннями жінок. Мабуть, їх Ключові слова: антропоморфні образи у сприймали як втілення Великої Богині, пра- мистецтві Скіфії, ланки золотих ланцюжків, матері, уособлення плодоносних сил природи. види і типи головних уборів, реконструкція вбран- Аналіз образів дозволяє одержати різноманіт- ня скіф’янок. ну інформацію про жіночі костюми, щоб змен- шити кількість гіпотетичних припущень при Одна з наяскравіших сторінок буття насе- реконструкції. лення Північного Причорномор’я у І тис. до Антропоморфізм увійшов до міфологічного н. е. — костюм, тому що ця категорія культури мислення населення Скіфії у V ст. до н. е. (Бес- відбиває технічні та технологічні досягнення, сонова 1983, с. 49). Спочатку було звернення до зв’язки, соціальні відносини, вірування, зви- міксантропічних мотивів (сфінкси, горгони, си- чаї, моральні норми, художні традиції, тобто, лени, тощо), а також залучення до оформлення містить інформацію про матеріальну та духов- різних речей «масок» — зображень людської ні сфери життя соціуму. З метою реконструкції голови зі схематично наміченим обличчям. вбрання спеціалісти застосовують комплекс- Умовні «маски» і надалі займали певне місце ний і компаративний методи дослідження пи- в декорі як основні чи допоміжні елементи. семних та археологічних матеріалів. Останні Згодом мешканці Скіфії використовували для поєднують пам’ятки образотворчого та декора- оздоблення золоті прикраси, на яких представ- тивного мистецтва: зображення божеств та ге- лені «портрети» — образи, які на відміну від роїв міфів, знімні прикраси, пластинки — ап- «масок», наділені деякими рисами індивіду- лікації: їх розміщення у могилі in situ, (тобто альної характеристики. Вироби розрізняються так, як вони були колись розташовані на пред- між собою художніми особливостями, оскільки меті), дозволяє уявити абриси головних уборів виконані за взірцями мистецьких витворів, які та силуети одягу, а також способи їх створення, походять із кількох виробничих центрів, отже а різноманітні комбінації оздоб — суспільну відбивають творчі засади різних майстрів. роль людини, її сімейний статус, належність до Трактування жіночих образів у мистецтві певної вікової групи. Північного Причорномор’я здійснено у греко- Археологічні матеріали для реконструкції скіфському стилі. Серед його характерних рис вбрання походять із поховань, тобто, є підстави відзначимо своєрідне поєднання реалізму та говорити про відтворення парадного костюма, примітивізму, гіперболізацію деяких деталей, © Л. С. Клочко, 2019 оригінальне композиційне вирішення сюжетів.

76 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

Н. А. Онайко підкреслила, що в творах «вар- варського» мистецтва особливо велику увагу приділяли зображенню голови (Онайко 1976, с. 173). Жінки, які мешкали на землях Скіфії, вклю- чали до своїх костюмів витвори еллінських ювелірів. Мистецькі вироби ставали моделлю для відтворення схожих речей. Розглянемо жіночі портрети на деталях нашийних при- крас, знайдених в курганах поблизу с. Лазурці (Черкаська обл.), Софієвка (Херсонська обл.), Чкалове (Дніпропетровська обл.). Означені ювелірні вироби — ланцюжки, що складаються Рис. 1. Мініатюрні «портрети» на ланках золотих з окремих елементів — ланок-коробочок у фор- ланцюжків: 1 — курган поблизу с. Лазурці; 2 — кур- мі мініатюрних трапецій з увігнутими бічни- ган поблизу с. Софієвка; 3 — курган 2 (пох. 2) побли- ми сторонами, доповнених підвісками (Клочко зу с. Чкалове 2014, с. 112—118). Знахідка з кургану поблизу с. Лазурці: аб- свідчать про високу кваліфікацію художників, рис лицьової пластинки підкреслено мініатюр- які працювали у Північному Причорномор’ї. ними опуклими прямокутниками. У площину Отже, не дивлячись на умовність зображених ланки вписано антропоморфний образ: вузень- портретів на мініатюрних пластинках, можна ким пружком окреслено контури обличчя з ши- побачити головні убори різних видів: особливо рокими вилицями, однією рельєфною лінією чітко відображено покривало, а також — стріч- змальовані брови і ніс, окремо — невеличкий ку. Убір, обриси якого нагадують трапецію (чи рот. Паралельно нижньому краю трапеції на- зрізаний конус), обернену основою догори, ма- несено ряд невеличких опуклин, які, ймовір- буть, відповідає характеристикам калафа чи но, імітують разок намиста на ледь наміченій модія, а може стефани. шиї. Облямівка на верхній стороні трапеції Дослідники античного мистецтва називають вимальовує обриси головного убору, який має стефаною (від грецького στεφάνη — обід, вінець) вигляд зрізаного конуса, оберненого широкою убір у вигляді півмісяця (Фармаковский 1921, основою догори. Квадратики обабіч обличчя с. 41). Зображення жіночих голівок, увінчаних нагадують прикраси покривала (рис. 1: 1). Ар- стефаною знайдено в похованнях скіф’янок. хетипом зображення, ймовірно, є «портрети», Найвідоміша знахідка з кургану 3 поблизу виконані у геометричному стилі, характерному с. Велика Білозерка (Запорізька обл.): прикра- для мистецтва Пелопонесу в VII—VI ст. до н. е. са, зроблена у класичній манері, передає образ Схоже трактовано обличчя «Володарки звірів» богині Гери. Приваблюють її видовжене облич- на деталях ланцюжка з Родоса. (Higgins 1974, чя з великими очима і повними вустами. Над tabl. 15a). високим чолом — хвилясті пасма волосся. На Жіночий образ вміщено на пластинках ана- голові богині стефана, на поверхні якої — тон- логічного ланцюжка, знайденого в похованні кі візерунки в техніці зерні та скані (Музей… поблизу с. Софієвка (Херсонська обл.). Обрам- 2004, с. 384, кат. 46). лення контурів трапеції зроблено дрібними Типологічно близькі до описаної оздоби — опуклинами. Але портрет виразніший, ніж на елементи ланцюжка з костюма жінки, похо- пластині, описаній вище, завдяки тоненькому вання якої дослідили в кургані 34 (курганна пружку над бровами жінки. Можливо, рельєф- гр. ІІ), пох. 1 поблизу с. Софієвка (Херсонсь- ними лініями на високому чолі позначено на- ка обл.) — золоті підвіски. Кожна складаєть- лобну стрічку (рис. 1: 2). ся з трьох деталей: лицьовий бік — фігурна Схожі коробчасті ланки нашийної прикраси рельєфна пластина з антропоморфним обра- знайдено в кургані 2 (пох. 2) поблизу с. Чка- зом, на звороті — напаяно гладеньку пластин- лове (Дніпропетровська обл.). Контури плас- ку, зверху на виробі — петелька. На фронталь- тинки з трьох сторін підкреслені опуклими ній пластині — рельєфне зображення жіночої квадратиками, а нижня основа виділена шир- голови, яку облямовує рифлений пружок — шим рельєфним візерунком у вигляді зигзага, так позначено покривало. Двома смугами воно прокресленого тоненькою неглибокою лінією. спускається вниз, підкреслюючи довгу шию Вище — разок намиста на шиї персонажа. У жінки. Її обличчя вилицювате, знизу звужене, центрі мініатюри вміщено зображення злегка риси правильні: показано опущені очі, прямий витягнутого обличчя з мигдалеподібними очи- ніс, пухкі вуста, заокруглене підборіддя. На го- ма і великим ротом. Над чолом опуклими квад- лові — невисока стефана (рис. 2). Архетипом ратиками намічено убір, силует якого нагадує зображення є жіночі образи, відтворені в ко- трапецію, обернену основою догори, а з двох ропластиці та торевтиці майстрами Північного боків меншими опуклинами позначено покри- Причорномор’я та Середземномор’я (Кобылина вало (рис. 1: 3). Портрети на всіх пластинках 1984, с. 307, табл. СХVII).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 77 Статті

Рис. 2. Зображення жіночої голівки в стефані (кур- ган 34 поблизу с.Софієвка) Рис. 3. Підвіска із зображенням жіночої голівки у стленгіді (курган 4 поблизу с. Новоселки)

Ще один тип портретних образів: жіночі раженням уборів на пам’ятках образотворчого голівки, зачіски яких прикрашені стленгіда- мистецтва, не набув поширення у Північному ми (рис. 3). Такі убори зображені на деталях Причорномор’ї. Але, якщо давній художник намиста з костюма скіф’янки, поховання якої зображував стленгіду, то виділяв її декором. дослідили в кургані 4 поблизу с. Новосілки У даному випадку поверхня діадеми прикра- (Черкаська обл.). Перед нами горельєфне від- шена тоненькими пружками, паралельними творення жіночої голівки у вишуканій діа- до основи, на деяких уборах бачимо горизон- демі типу стленгіда (Вейс 1875, с. 38, 148, 194, тальні S-подібні мотиви. Поєднання стленгіди рис. 28: 6). Художник показав гарний овал об- з калафом бачимо на голові богині, образ якої личчя з правильними рисами, підкреслив висо- вміщено на кістяній пластині-деталі гребня з ке чоло жінки, гармонійне поєднання діадеми гробниці 4 у Гаймановій Могилі (Запорізька і зачіски. Ювелірні витвори зроблені за кано- обл.) (Бідзіля, Полін 2012, 479, рис. 728). нами еллінського мистецтва. Ланки нашийної Найяскравіші жіночі портрети бачимо на прикраси з Новоселицького кургану приверта- вирізаних за контурами зображення пластин- ють увагу досконалим виконанням. ках, які знайшли у кургані 1 (1897 р.) побли- В інших манері та техніці виконані зображен- зу с. Вовківці (Сумська обл.) (Ильинская 1968, ня жіночих портретів на підвісках — деталях с. 48, табл. ХХХVІІ: 1—10). На них представле- намиста, знайдених в курганах: № 8 поблизу но кругловиду жінку з повним підборіддям. Її с. Вовчанське та № 1 (пох. 2) поблизу с. Воло- обличчю надають виразності великі мигдале- димирівка (Запорізька обл.) (Полин, Кубышев подібні очі, форму яких підкреслюють зіниці. 1997, с. 9—10, рис. 8—9). Обидва типи оздоб Дуги брів з’єднані на переніссі, ніс короткий, близькі між собою: вирізані за контуром зоб- широкий, рот з вибагливо піднятими кутиками раження жіночої голівки у стленгіді. На плас- губ. Висока пишна зачіска чи віялоподібний тинках показано обличчя, риси якого не дуже головний убір, як ореол, облямовує обличчя. добре «читаються» через стертий штамп. Але, імовірно, додатково була допрацьована стлен- но метопіди — назва означає: посередині лоба — гіда . Цей тип діадеми, якщо судити за відоб- майже всі дослідники костюмів називають так золоту накладку з двома декоративними ярусами на поверхні та дірочками на верхньому краї та по . М. Ростовцев, вивчаючи археологічні матеріали боках, крізь які стрічку прикріпляли на шкіряну для реконструкції головних уборів скіф’янок — чи текстильну налобну пов’язку. Стленгіда — діа- комплекти золотих прикрас, серед яких — стріч- дема, основною ознакою якої є три петлі на звороті ки та дугоподібні пластинки, запропонував, виробу. Яскравим прикладом стленгіди є оздоба у пов’язати ці декоративні елементи з античними вигляді хвилястих пасом волосся, знайдена в кур- головними уборами: стрічки з метопідами, а оздо- гані Велика Близниця разом з калафом (c. Cтеб- би дугоподібної форми — зі стленгідами. Стосов- ліївка на Таманському півострові).

78 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

Рис. 4. Жіночі образи на плас- тинках з кургану 1 (1897 р.) поб- лизу с. Вовківці

Волосся трактовано рельєфними лініями у виг- ляді тугих пасом, з-під яких вибиваються ніжні кучерики, а на двох пластинках показано коси. Але відмітимо, що грецькі жінки не заплітали волосся в коси — на всіх пам’ятках образот- ворчого мистецтва показано локони. Мабуть, давній художник відтворив зачіску, харак- терну для жінок цього регіону. Відомо, яким символічним змістом сповнене жіноче волосся у всіх індоєвропейських народів. Йому приді- ляли велику увагу, вважаючи зосередженням «жіночої сили». Спостереження етнографів свідчать, що заплітання та прикрашання кіс, було звичним у багатьох народів. Повернемось до зображень на «Вовківецьких» пластинках. На шиї жінки — разок з намистин і підвісок. Крім того, аналіз деяких портретів (жінка з кучерями) дозволяє припустити, що серед па- сом волосся зображено кільцеподібні сережки (рис. 4). В. Іллінська припускала, що для ство- рення цих жіночих образів, давній майстер мав взірець: «…пластинки та медальйони із зоб- раженням богині Деметри з пишною зачіскою та намистом, або, можливо, голови Афіни у крилатому шоломі з локонами, що спуска- ються з-під нього» (Ильинская 1968, с. 143). Пропоную ще одну версією щодо архетипу, Рис. 5. Реконструкція стефани за знахідками у кур- за яким було створено «портрет»: образи деяких гані 1 (1897 р.) поблизу с. Вовківці еллінських міфічних персонажів у так званих пишних стефанах. Найяскравіші пам’ятки — Аналіз мініатюрних «портретів», форми ви- фігурні посудини із Фанагорії. Йдеться про ле- робів та ситуації їх знайдення — все це дозво- кифи, оформлені скульптурними зображення- ляє накреслити деякі пунктирні лінії для ре- ми Афродіти, Сирени, Сфінкса (Фармаковский конструкції головного убору, оздобленого цими 1921, с. 39). За Б. Фармаковським, ці художні золотими аплікаціями. Зафіксовано 28 екзем- витвори є «характерним явищем перехідної плярів, розміри 35 × 44 мм. Абрис верхнього епохи V—IV ст. до Р. Х.». Акценти у створених краю пластинок наштовхує на думку про плав- образах зроблено на головні убори та волосся, ну лінію оформлення завершення убору, що щоб підкреслити ідею безсмертя та вічного світ- є властивістю стефани. Якщо припустити, що ла (Фармаковский 1921, с. 41). Головний убір, убір такого типу оздобили пластинками, то ло- представлений на «вовківецьких» пластинках, гічно буде розмістити аплікації трьома рядами, можна зіставити зі стефанами, які, ймовірно, в підкреслюючи контури верхнього краю (адже цей час все частіше з’являються в парадних кос- традиційно саме фронтальна частина була тюмах скіф’янок у Північному Причорномор’ї. виділена декором) (рис. 5).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 79 Статті

Зображення жіночих голівок дозволяють Обидва типи уборів — циліндричний та коніч- виявити деякі регіональні особливості зачі- ний — доповнювали покривалами (Боровка сок, навіть ідеал жіночої краси (кругле облич- 1921, с. 172, 178). чя, великі очі), але не подають інформації про Дослідження істориків костюма та етнологів, функції божества, якому були властиві ці риси. а також практичні спостереження етнографів, Можливо, перед нами втілення богині пло- дозволяють розподілити всі об’єкти, що нале- дючості (в широкому сенсі), адже цей культ є жать до категорії «головні убори», на такі види: найбільш поширеним у давньому світі. Тим платові, стрічкові та шапки. Заслуговує на ува- більше, що головний убір на «портреті» нагадує гу думка Г. С. Маслової про те, що окремим ви- стефану, притаманну богам життєдайних сил дом уборів слід вважати корони різної форми природи — Деметри, Афродіти. Можливо, при- та близькі до них типи, наприклад, стефану краси на уборі є емблемами богині, наділеної (Маслова 1984, с. 181). Різниця між шапкою і особливою функцією: оберігати воїнів. Ймовір- короною: остання не має денця, тобто, верхівка но, такою уявляли Аргімпасу — богиню любові, убору не закрита. Загалом, таку систематизію покровительку скіфських царів (і, напевне, уборів здійснено за їх загальним виглядом та всіх, хто належав до «касти» воїнів (Бессонова утилітарними властивостями. Запропонована 1983, с. 101). Адже прикраси знайдено у похо- класифікація є універсальною. Етнолокальні ванні чоловіка, біля його ніг. Це був сакраль- особливості головних уборів відбивають мета- ний убір — подарунок чоловікові від дружини, леві оздоби, які прикріпляли до декорованої мабуть, з метою подання йому «благословіння», поверхні. захисту у потойбічному світі. Найбільше зображень та прикрас свідчать Головні убори скіф’янок почали досліджува- про поширення різних типів шапок циліндрич- ти ще на початку ХХ ст. Але було відомо тільки ної форми. Вони мають давнє походження і були кілька сюжетів, персонажі яких — скіф’янки, відзнакою (соціального і сімейного статусу, сус- що уособлюють божества. Йдеться про пластин- пільної ролі тощо) у костюмах чоловіків і жінок ки зі сценою «адорації» (кургани Чортомлик, із різних племен. Назва убору грецькою — по- Верхній Рогачик, Куль-Оба); «божественого лос (πόλος) — означає вісь, небесне склепіння. шлюбу» (курган Кагагодеуашх); навершниках Полоси були призначені для демонстрації ес- із зображенням крилатої богині (курган Алек- тетичних знаків — декоративних елементів. сандрополь). Полос, ймовірно, є загальною назвою для всіх П. К. Степанов у 1916 р., досліджуючи за- уборів, форма яких походить від циліндра. З значені пам’ятки, застосував спосіб збіль- часу згаданих вище досліджень значно зросла шення фотографій творів торевтики, на яких кількість археологічних знахідок — металевих представлені образи жінок. Щодо головних оздоб. Результатом їх вивчення та зіставлення уборів, то П. К. Степанов виділив три типи: із зображеннями є реконструкції уборів, які от- 1) кокошники; 2) конічні; 3) митри. Автор зро- римали назву: полос, «скіфський» і «грецький» бив висновки аналізуючи тільки зображення і калаф, модій, а також — «тіара» (Клочко 2013, не залучив знахідки декоративних елементів с. 19—28). (Степанов 1916, с. 15, 40). Пізніше, у 1917 р. Визначення «циліндричний» не зовсім точ- М. І. Ростовцев зібрав відомості про золоті та не, адже в дійсності форми шапок складніші срібні прикраси головних уборів і зіставив їх і не завжди відповідають строгим рамкам гео- із зображеннями. Науковець дійшов висновку, метричної фігури, тобто циліндру. Але цей що у костюмі скіф’янки, похованої в кургані термін — циліндричний — дозволяє знайти Чортомлик, був так званий «елліно-скіфський» закономірності в створенні уборів, зрозуміти головний убір, який поєднував характеристики принципи їх модифікації. Значний інформа- конічного і циліндричного (Ростовцев, Степа- ційний потенціал щодо головних уборів, а та- нов 1917, с. 63, 100). кож інших компонентів костюмів мають сю- У 1921 р. опубліковані дослідження Г. Н. Бо- жетні композиції. Вони створені за схемами, ровки. Вчений реконструював два типи го- які представляють варіанти сюжету «богиня на ловних уборів — циліндричний та конусо- троні» — фронтальний ракурс або профільний. подібний — на основі ретельного вивчення Образи вирізняють етнографічні деталі у зоб- декоративних виробів, знайдених у похован- раженні вбрання. нях кургану Чортомлик, та зображень жінок Вигляд та властивості полоса можна уявити, на золотих аплікаціях. Циліндричний убір аналізуючи пам’ятки, на яких вміщено образи одержав назву «скіфський калаф». Для його оз- жінок. Насамперед, привертає увагу знахідка з доблення використали видовжені золоті стріч- кургану 4 поблизу с. Сахнівка (Черкаська обл.), ки з рельєфними візерунками. Конічний убір розмірами: 365 × 98 мм, яка, ймовірно, прикра- прикрашали аплікації різної форми. Уявлення шала головний убір, акцентуючи його цилінд- про конусоподібний убір можна скласти, аналі- ричну форму (Музей… 2004, с. 376, кат. № 22). зуючи знахідки з кургану Карагодеуашх: три- На поверхні так званої Сахновської пластини кутна пластина — оздоба конічної шапочки, та подано рельєфну багатофігурну композицію, її зображення як деталь парадного вбрання. центральний персонаж якої — богиня, вбрана

80 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

у пишний костюм Його домінантою є полос — висока циліндрична шапка з пласким верхом. Нижній діаметр головного убору відповідає ок- ружності голови, а зверху убір трохи ширший. Отже, характерна ознака полоса — невелика різниця між нижнім і верхнім діаметрами. При- вертають увагу ще деякі деталі: створення ком- плекту, який включає, крім полоса, покривало та налобну стрічку (рис. 6). Звернемо увагу на те, як носили покривало — під полосом. Але ві- домі зображення, на яких видно, що поривало накидали зверху на полос чи інший убір. Поєд- нання трьох видів уборів у вбранні пов’язано, мабуть, зі зміною соціального чи сімейного ста- тусу власниці. Убори об’єднували, створюючи ансамбль з метою демонстрації статусних та етнолокальних характеристик убрання. «Картинка» на Сахновській пластині міс- тить відображення культово-міфологічної сце- ни, можливо, пов’язаної з вшануванням богині Аргімпаси. Вона представлена у складному ра- курсі — напівобернена вліво: голова і погруддя показані фронтально, а вся постать — у про- філь. Розглянемо наплічне вбрання скіф’янки: рельєфними лініями зображені широка сукня з глибоким вирізом, призбирана на грудях, до вгими рукавами: вони зібрані навколо зап’ястя тоненькими браслетами (бачимо два вузень- ких пружка навколо руки). Верхній одяг — об’ємний довгий халат. Поли його облямову Рис. 6. Зображення жінки у парадному костю- мі — центральний персонаж в композиції на золотій вали гладенькі, досить широкі смуги. Халат пластині з кургану 4 поблизу с. Сахнівка накинутий на плечі жінки, тому рукав вільно звисає додолу. Повернемось до полосів. Убір цього типу, оз- них варіантів циліндричних уборів — полосів, доблений двома рельєфними поясками, увінчує модіїв та калафів. богиню, зображену на сережках з кургану 2, Викликають цікавість золоті оздоби з пох. 6 поблизу с. Любимівка (Херсонська обл.) рельєфними орнаментами, виконаними в тех- (Лєсков 1974, с. 87—88). ніці витискування: пластини різного розміру, Схожий убір, але з начільною стрічкою, при- зафіксовані біля черепа скіф’янки, похован- крашеною короткими насічками, бачимо на ня якої досліджено в кургані 22 (п. 1) поблизу голові богині, образ якої подано на сережках с. Вільна Україна (Херсонська обл) (Лесков з кургану Товста Могила (Дніпропетровська 1974, с. 87). Інтерпретація знахідок лягла в ос- обл.) (Мозолевський 1979, с. 200—205). Цікаво, нову реконструкції полоса, а також складових що одяг жінки — іонійський хітон, підпереза- комплекту: покривала та налобної стрічки. Її ний широким паском під грудьми (с. Любимів- (тобто, стрічку) прикрашала довга пластина, ка), або перев’язаний хрестоподібно (Товста Мо- так звана метопіда, з рельєфним візерунками гила). Тобто, зображення створені за схемами, на поверхні, розміщеними на двох ярусах. Вер- властивими для творчості грецьких художни- хній — рослинний орнамент, а нижній — сму- ків (фронтальний ракурс, поза оранти, грець- га з овів. Це традиційне оформлення метопід. кий одяг), але місцеві майстри вносили «етног- По боках та зверху на пластині пробиті отво- рафічне забарвлення» у змалювання божества, ри для пришивання її до основи — текстиль- зробивши акцент на головному уборі — полосі. ної або шкіряної стрічки. Але зараз зосереди- З циліндричними уборами пов’язані деко- мо увагу на 12 аплікаціях, які були декором ративні елементи, які відбивають особливості шапки. Серед них — 4 дугоподібні пластини, форми: здебільшого прямокутні пластинки, на яких відтиснуто орнамент — протистояння смужки, стрічки, обідки з підвісками тощо. міфічних істот: сфінкса (зліва) і грифона (спра- Зазначені декоративні деталі є «формотвор- ва), 4 вузькі ажурні прямокутні пластини з чими», тому що чітко відбивають особливості аналогічною сценою, а особливою вишуканістю поверхні, на якій їх прикріпляли. Аналіз оздоб вирізняються візерунки на ажурних смугах: в дозволяє визначити певні пунктирні лінії, за центрі декоративного поля — схематичне зоб- якими можна відтворити головний убір. «Фор- раження дерева, на гілках якого сидять птахи, мотворчі» прикраси використовували для різ- а обабіч від дерева — тонкі хвилясті лінії, які

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 81 Статті

Рис. 7. Декоративні елементи та реконструкція полоса з кургану 22, поховання 1 поблизу с. Вільна Украї- на: 1 — макетування розміщення золотих прикрас на стінках та «маківці» полоса; 2 — комплект головних уборів: налобна стрічка, полос, покривало

імітують гінкі пагони з квітами. Пластини-ап- ня в позі Оранти, торкається країв убору; кінсь- лікації виконані в техніці витискування з на- кому налобнику з кургану Цимблка, підвісках ступним наскрізним прорізанням. По перимет- з кургану Велика Близниця (нереїди на гіпо- ру пробито отвори для пришивання до основи. кампах), пластинках з кургану Велика Близ- Пластини, про які йдеться, виділяються харак- ниця — фігура танцівниці, зображення кри- тером вигину — кожна з них становить части- латої богині з завитками аканфа замість ніг ну окружності. Застосувавши метод макетуван- (Артамонов 1966, табл. 179, 296, 300, 267, 308) ня, можна уявити контури фігури, створеної Прикраси для оформлення «класичного» кала- з’єднаними між собою пластинками (рис. 7: 1). фа знайдені у похованні жінки в кургані Стар- Як бачимо, це дуга, між кінцями якої великий ший брат, групи Трибратніх курганів (с. Огонь- проміжок. Очевидно, аплікації були прикріп- ки, Крим) (Трейстер 2008, с. 112—113). лені на маківці циліндричної шапки. Розміри За прикрасами, знайденими у похованнях верхньої основи — 780 мм (розрахований при скіф’янок, реконструйовані головні убори, які макетуванні), а нижньої — 560—600 мм (се- мають ознаки калафа — невисокі, розширю- редній розмір голови). Стінки убору спереду і з ються догори, з увігнутими стінками (нагадує боків прикрашали ряди золотих смуг. Верхній зрізаний конус обернений широкою основою ряд — ажурні пластини з рослинним візерун- догори). Але ці убори відрізняються від «кла- ком (довжина 448 мм), а нижче — накладки сичних» калафів пропорціями: нижня основа із зображенням грифона і сфінкса (довжина дорівнює окружності голови, а верхня — по- фризу — 388 мм). Висота убору — 70—100 мм. мітно більша. Крім того, убори належать до До комплекту уборів входило покривало Воно розряду шапок, бо їх вирізняє опукла верхівка. закривало неприкрашену частину шапки. Де- Реконструкції таких шапок зроблені завдяки коративні елементи покривала — прямокутні точній фіксації в похованнях золотих пластин пластинки із зображенням грифона. Їх наши- різної форми. Наприклад, привертають увагу вали по краях відрізу тканини (рис. 7: 2) (Клоч- набори декоративних елементів з курганів 22 ко, Іваненко 2017, с. 45). поблизу с. Кам’янка (Миколаївська обл.), Тетя- Крім назви полос, (про його характеристи- нина Могила (Дніпропетровська обл.) (Клочко, ки було сказано вище), фахівці, описуючи го- Гребенников 1982, с. 35—45; Клочко, Мурзін, ловні убори, які носили жінки в Північному Ролле 1991, с. 48—52). Залишки уборів добре Причорномор’ї, застосовують термін калаф зберегли не тільки їх контури, а й місце кож- (грецьк. κάλαθος — корзина). Аналіз мистець- ної пластинки — аплікації. Можливо, до таких ких пам’яток дає можливість уявити вигляд ка- шапок більше підходить назва модій (грець. лафа саме за такими характеристиками: убір μόδιος; лат. modius): як зазначено в деяких нагадує кошик з вузеньким денцем (або зріза- словниках, це головний убір схожий на калаф. ний конус, обернений широкою основою дого- Дугоподібний виступ над чолом вирізняє ри), тобто при зіставлені верхнього і нижнього ще один тип циліндричних уборів. За визна- діаметрів фіксуємо значну різницю між ними. ченням П. К. Степанова це так звані «кокош- Наприклад, зображення уборів на творах то- ники». Інформацію про вигляд таких уборів ревтики: срібному блюді з Чортомлика — боги- можна вилучити, аналізуючи сцени адорації

82 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

Рис. 8. Золоті пластинки із зображеннями «сцени адорації»: 1 — мініатюра з кургану Чортомлик; 2 — аплі- кація з Мелітопольського кургану; 3—4 — пластинка з кургану 4 поблизу с. Носаки

(одне з умовних означень сюжету) на золотих лями. Наприклад, оформлення коміра сукні — пластинках: в рамці з овів вміщено зображен- тоненький пружок, під яким збирається ткани- ня жінки в ошатному вбранні, яка сидить на на, що утворює стан одежі. У деяких випадках троні, та юнака, що стоїть перед нею, тримаючи комір відтворений так, що видно шию жінки ритон (рис. 8). У руці жінки дзеркало — атри- (мініатюра з кургану Куль-Оба). Інколи впадає бут богині Аргімпаси. Обох учасників дійства в око, що комір щільно охоплює шию богині, а показано у профільному ракурсі, але давній пружок досить широкий (пластинки з курганів художник зумів передати особливості форм Чортомлик та Мордвинівський) (рис. 8: 1). Ще головного убору, плечового та поясного одягу. одне зображення: комір має вигляд опуклого Почнемо з голови: над чолом скіф’янки — не- тоненького валика, що відстовбурчується від висока циліндрична шапочка з дугоподібним шиї (пластинки з Мелітопольського кургану вигином спереду нагадує стефану. Архео- та поблизу с. Носаки) (рис. 8: 2—4). Такі ж де- логічні знахідки — декоративні засоби для талі можна відзначити і у передачі рукавів: то оформлення фронтальної частини полоса є широкі манжети, то невиразні смужки навколо джерелом для реконструкції головних уборів зап’ясть. Можна припустити, що художник, до- у вбранні представниць скіфської еліти. Най- робляючи зображення безпосередньо на плас- пишніший декор вирізняв полоси, відтворені тинках чи на матриці, показував відомі йому за матеріалами з курганів Товста Могила поб- елементи вбрання. Отже, маємо інформацію лизу м. Покров, Чортомлик (Дніпропетровська про різні форми комірців та завершення ру- обл.), № 22 (п. 2) поблизу Вільна Україна, № 9 кавів. поблизу с. Мала Лепетиха (Херсонська обл.), Аналіз мініатюри зі «сценою адорації» доз- Великий Рижанівський (Черкаська обл.) тощо. воляє одержати інформацію про один з типів Ці циліндричні убори мають ознаки полосів, а поясного одягу. Так, на деяких пластинках цієї їх варіативні особливості варто зафіксувати за серії (наприклад, з Мелітопольського кургану, «іменем» кургану. № 4 поблизу с. Носаки) добре видно такий еле- Більш скромні прикраси полосів зафіксовані мент костюма як спідниця. Її вирізняє вшита у похованнях жінок, що не належали до найви- посередині полотнища повздовжня планка, щих щаблів суспільства (курган 16, пох. 2 поб- з двох боків якої створені поперечні складки, лизу с. Златополь, Запорізька обл.) (Клочко, змальовані дугоподібними лініями (рис. 8: 2— 1982, с. 123, рис. 3). 4). Схожий одяг (з поперечними драпіровка- Розглядаємо мініатюру далі. Жінка одягне- ми) зображено на «жінці перед курильницею» на у довгу сукню з рукавами, які закривають (циліндрична печатка з колекції Клерка) (Ру- руки до зап’ясть і збираються на манжету (чи денко 1952, рис. 23). Спідниці, імовірно, мали прикрашені широкими браслетами?). Одяг статусний характер, їх носили поверх сукні. широкий, під самою шиєю призбираний так, Верхній одяг скіф’янки — персонажа «сцени що утворюються складки. Зараз відомо вже адорації» — довгий халат. Художник показав 7 реплік цього сюжету: пластинки знайдено в його накинутим на плечі. Поли халата прикра- курганах Куль-Оба (Крим), Чортомлик (Дніп- шені по краю смугами, можливо, так позначе- ропетровська обл.); Верхній Рогачик, Перший на опушка з хутра. Профільне розміщення об- Мордвинівський (Херсонська обл.); Меліто- разів у композиції дозволяє бачити один рукав польський, № 4 в уроч. Носаки, Огуз (Запорізь- одягу: він підкреслено довгий — сягає долівки. ка обл.). Усі вони, мабуть, були виконані з од- Привертає увагу передплічна частина рукава: нієї матриці, але часто зображення доробляли, поперечною смугою, мабуть, позначено лінію коли з якихось причин воно виявлялось не- пришивання рукавів до стану халата. Це спос- чітким. Тому трактування образів цієї сцени тереження дає змогу уявити спосіб формуван- відрізняються один від одного деякими дета- ня стану: його утворювали два полотнища, пе-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 83 Статті

обличчя з крупними рисами, спокійним вира- зом. Очі жінки опущені, на вустах — легка ус- Рис. 9. Образ жінки на підвісках до сережок з мішка. Викликають цікавість деякі подробиці кургану 10 поблизу с. Ве- костюма. Насамперед, головний убір: він нага- лика Знам’янка дує і шапочку з куполоподібним завершенням, і стефану завдяки абрису верхнього краю. На мій погляд, більше аргументів має версія, що на голові богині — стефана. Як сказано вище, убори такого виду увійшли до складу святкових костюмів скіф’янок і це відбилося в оформлен- ня полосів дугоподібними елементами. Убір досить низько насунутий на чоло, плавною ду- гою вигнутий над бровами. Декор на площині убору — дрібні заглиблені кружальця зосеред- жені в трьох зонах, відокремлених одна від іншої опуклими лініями. Ще одна деталь, яка вирізняє зображення костюма: на плечах жінки по дві стрічки — оздоба убору чи давній худож- ник показав покривало? Убір, доповнює перелік усіх зображень і є аналогією для реконструкції за матеріалами з поховання 4 у «Великому кур- гані» М. І. Веселовського (поблизу с.Лепетиха, Херсонська обл.) (Клочко, Васіна 2002, с. 150 —169). Вироби — унікальні, хоча нагадують де- талі оформлення цілком різних за типом голо- вних уборів: 2 вузенькі золоті смужки, до яких прикріплено вирізані за контуром рельєфні зображення сфінксів. Вони розміщені перпен- дикулярно до основи так, що на одній стрічці міфічні істоти обернені обличчям вліво, а на другій — вправо. Обидві стрічки дугоподібно рекинуті через плечі, зшиті на спині та з боків, зігнуті, тобто, мабуть, зберегли обриси предме- у передпліччі пришиті рукава. Це так званий та, до якого були припасовані. Контури стрічок тунікоподібний крій (Клочко 1992, с. 97). з рельєфними зображеннями сфінксів з пох. 4 у Довжина рукавів — ознака належності до кургані М. І. Веселовського свідчать, що їх вико- верхівки суспільства. Зображення наплічного ристовували для художнього завершення убору одягу з гіперболізовано довгими рукавами або з дугоподібно вигнутою налобною частиною. За їх імітацією бачимо в костюмах племен Перед- обрисами, завдяки заокругленню, він нагадує ньої Азії, зокрема — у вбранні представників стефану. Площину між її нижнім і верхнім кра- Ахеменідської еліти. У Пазирикських курганах ями заповнилі аплікаціями — смугами із золо- знайдено жіночі шуби з вузькими рукавами, тих пластинок (рис. 10). розмір яких перевищує довжину руки. Ще одна Привертає увагу і вбрання богині, зображеної знахідка — так званий «Катандинський фрак» на сережках з Великої Знам’янки. Вона одягне- (одяг чоловічий чи жіночий?) — одяг вирізня- на у сукню — глухе, накладне вбрання з довгими ють, крім інших деталей, надто вузькі рука- рукавами. Добре позначені такі деталі: виріз три- ва (Полосьмак, Баркова 2003, с. 44, рис. 2: 17; кутної форми, оздоблений короткими рельєфни- с. 59, рис. 2: 31). Гіперболізація деталей одягу, ми лініями. Можливо, імітація нашитих пласти- втрата його практичності — все це властиво нок — аплікацій. Прикраси рукавів — поздовжні представникам соціально неоднорідного сус- смуги від плеча до зап’ястя. Саме на ділянці, де пільства. За словами Н. І. Гаген-Торн, «Одяг закінчуються рельєфні оздоби, були лінії приши- символічний… самим кроєм, що відображає, вання рукавів до стану, який утворювали цент- символізує суспільне значення» (Гаген-Торн ральне полотнище та дві боковини. Рельєфними 1960, с. 51—52). лініями підкреслені складки одягу, з-під якого Дугоподібний контур фронтальної частини видно носки черевиків. підкреслено в уборі на голові богині, представ- Образ богині в ошатному вбранні вміщено леної на пластинках — деталях сережок, знай- на пластині, яка була прикрасою конусоподіб- дених в кургані 10 поблизу с. Велика Знам’янка ного головного убору. Йдеться про знахідку в (Запорізька обл.) (рис. 9). Жінка зображена похованні жінки, яка належала до верхівки в ошатному вбранні, сидить у величній позі синдо — меотського суспільства (курган Ка- на троні, руки лежать на колінах, правою ру- рагодеуашх, м. Кримське, Прикубання) (Вах- кою підтримує посудину з округлим корпусом. тина 2018, 164—171). Час захоронення небіж- Художник показав кругле, злегка витягнуте чиці збігається з хронологічними рамками

84 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

Рис. 10. Реконструкція головного убору за знахід- ками з поховання 4 у «Великому кургані М. І. Весе- ловського» (поблизу с. Лепетиха)

зведення відомих скіфських царських кур- ганів (340—315 рр.). Тобто, синдо — меотські і скіфські пам’яткі належать до одного кола. Рис. 11. Зображення жінки в ошатному костюмі Пластина — прикраса головного убору відпові- на пластині з кургану Карагодеуашх (м. Кримське, дає характеристикам творів греко-варварсько- Прикубання) го стилю. Як сказано вище, Г. Н. Боровка мав за взірець цю аплікацію, щоб визначити певні убори були властиві різним племенам (Клочко параметри для реконструкції конусоподібних 1986, с. 14—24). На території Скіфії у костю- уборів. Отже, перед нами золота пластина у мах жінок конусоподібні убори з’явились ще за вигляді витягнутого трикутника (висота 21 см). часів архаїки: з окремих пластинок створювали На ній у трьох ярусах показано сцени, інтер- композиції, які підкреслювали абрис (трикут- претовані як «шлюбний бенкет». Центральний ник) передньої площини убору. У V—IV ст. до персонаж — жінка в ошатному вбранні, на го- н. е. у творчісті населення Скіфії бачимо нові лові якої високий конічний ковпак (рис. 11). образи та принципи оформлення уборів: деко- Дослідники відмітили збіг деяких деталей у ративне поле розділяють на зони чи яруси ор- оформленні аплікацій — реальної знахідки наментальними смугами, між якими вміщують та відтвореної на ній: тричленна композиція, ритмічні ряди однорідних образів. Візерунки дугоподібний нижній край та гострокінцеве підкреслюють пропорції шапок. За декоратив- завершення. Отже, пластина є грунтовною ними елементами, зафіксованими в похован- підставою для реконструкції конусоподібного нях скіф’янок, реконструйовано різні варінти убору, а його зображення — підтвердженням конічних уборів. Яскравими прикладами є ре- правильності наших уявлень про зовнішній конструкції з курганів: Чортомлик, Бердянсь- вигляд та параметри шапок зазначеної форми. кий, Мордвинівський, № 3 поблизу с. Богданів- Хоча поки що трапилась тілька одна знахідка, ка (Херсонська обл.), № 4 поблизу с. Ізобільне яка незаперечно належала до декору конічних (Дніпропетровська обл.). Вони належали жін- шапок, але, як свідчать різноманітні документи кам з різних соціальних верств. Можливо, це (образотворчі та археологічні матеріали), такі повязано зі специфічними функціями шапок

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 85 Статті

Рис. 12. Реконструкції костюмів за матеріалами зі скіфських курганів: 1 — курган Товста Могила поблизу м. Покров; 2 — курган Казенна Могила поблизу с. Тополине; 3 — курган 17 (пох. 2) поблизу с. Золота Балка

конусоподібної форми. Одне з припущень: вони Чітко зафіксовано розташування декоратив- належали до церемоніальних шлюбних уборів них залишків костюма у похованні скіф’янки у (Клочко 1986, с. 22). кургані Товста Могила. Золоті пластинки ок- Жінка в сцені на нижньому ярусі на пластині реслюють силует вбрання: прикраси на руках з кургану Карагодеуашх зображена у ієратич- та на грудях. Вбрання жінки було накладним, ній позі, обабіч — двоє чоловіків (рис. 11). Слід тобто — сукня. Стан його сформовано з двох відмітити одяг жінки: широку сукню з довги- полотнищ шириною близько 27—30 см. Їх зши- ми рукавами, зібраними на зап’ястку чи брас- вали посередині та з боків. До стану приши- летом, чи нашитою манжетою. Постать огор- вали рукава: лінія пришивання була на 12 см тає накинутий на плечі широкий халат. Його нижче плеча (Мозолевський, 1979, с. 206). На поли знизу зокруглені, оздоблені смугами, на звороті пластинок — аплікацій збереглися яких вміщено візерунок з трьох з’єднаних кру- клаптики тканини: це атлас червоного та си- жалець, а за смугою — орнамент також з кру- нього кольорів. Можна уявити, який ефектний жалець. Рукава халата довгі — сягають землі, вигляд мав костюм, в якому поєднано ці барви, знизу вони оформлені гладенькою смужкою. підкреслені сяйвом золота (рис. 12: 1). Тобто, наплічний одяг має такі ж характерис- Залишки декору вбрання зафіксовані у по- тики, як і описаний раніше: сукня з довгими хованні в кургані Казенна Могила (с. Шмаль- рукавами, широкий халат з надмірно довгими ки, Запорізької обл.). Оздоби сукні — золоті рукавами. пластинки, прикраси рукавів та вирізу одягу. Зображення жінок на творах торевтики від- Це відправні точки для визначення його си- крили можливість створення реконструкцій луету та крою. Жінка була одягнена у сукню. убрання, зіставивши наші знання про нього, Про це свідчить розташування аплікацій: вони зі знахідками декоративних елементів, зафік- утворюють суцільний разок, окреслюючи виріз сованих у похованні. Розташування аплікацій у формі трикутника. Загальна довжина орна- на одязі було підпорядковане певним законо- ментального ряду на вирізі — 34 см. Візерунки мірностям його оздоблення. А саме: всілякі ві- на рукавах — поздовжні ряди — відмічають зерунки розміщували на швах, навкруг горло- місце їх з’єднання зі станом — на плечових суг- вини, на руках навколо зап’ясть, облямовували лобах. Відстань між ними близько 40 см: це ши- поли, мережили край одягу. Якщо у похованні рина полотнини, яка була основою стану. Під прикраси убрання зафіксовано іn situ, то вони рукавами робили бокові вставки, щоб досягти служать відправними точками, за якими мож- необхідної ширини. Рукава входили всередину на визначити силует одягу, його деталі (форму крою. Сукня скіф’янки нагадує зображення на вирізу, манжети), а також спосіб формування, пластинці від сережки з кургану 10 поблизу тобто крій (Клочко 1998, с. 142—145, табл. VI). с. Велика Знам’янка Збігаються форми вирі-

86 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

зу на грудях, розміщення прикрас на рукавах ЛІТЕРАТУРА (Клочко 1992, с. 100, рис. 6). Це є надійним доказом правильності запропонованої реконс- Артамонов, М. И. 1964. Сокровища скифских кур- трукції (рис. 12: 2). ганов. Ленинград; Прага: Аврора. Бессонова, С. С. 1983. Религиозные представле- Декоративні фрагменти вбрання зафіксовані ния скифов. Киев: Наукова думка. у похованні жінки в кургані 17 (пох. 2) поблизу Бидзиля, В. И., Полин, С. В. 2012. Скифский цар- с. Золота Балка (Херсонська обл.) (Клочко 1992, ский курган Гайманова Могила. Киев: Скиф. с. 101, рис. 8). Це золоті пластинки, зафіксовані Богатырев, П. Г. 1971. Вопросы теории народного на грудях та на руках похованої. Розташуван- искусства. Москва: Искусство. ня аплікацій вимальовує конструктивні лінії Боровка, Г. Н. 1921. Женские головне уборы Чер- одягу, який був розшитий у верхній частині: томлыцкого кургана. Известия Российской академии «ґудзики» утворювали повздовжні смужки злі- истории материальной культуры, 1, с. 169-192. Вахтина, М. Ю. 2018. Об устройстве каменной ва та справа на грудній клітці. Візерунки відмі- гробницы в кургане Карагодеуашх. Археологія і дав- чають розміри центрального полотнища. Його ня історія України, 2 (27), с. 164-171. перекидали з плечей на груди, в ньому робили Вейс, Г. 1873. Внешний быт народов с древнейше- виріз для голови і розріз посередині. Пластин- го до наших времен. Москва, І. ки облямовували краї розрізу (рис. 12: 3). Гаген-Торн, Н. И. 1960. Женская одежда народов Аналіз пам’яток мистецтва та археологічних Поволжья. Чебоксары: Чувашгосиздат. матеріалів дають інформацію про поясний одяг Ильинская, В. А. 1968. Скифы Днепровского Ле- состепного Левобережья. Киев: Наукова думка. скіф’янок. Вище була описана спідниця, зобра- Клочко, Л. С., Гребенников, Ю. С. 1982. Скифс- жена на мініатюрі зі сценою адорації (рис. 8: 3, кий калаф IV в. до н. э. В: Телегин, Д. Я. (ред.). Ма- 4). Крім того, за деякими зображеннями можна териалы по хронологии археологических памятни- уявити форму і навіть деталі розпашних спід- ков Украины. Киев: Наукова думка, с. 37-53. ниць. Йдеться, насамперед, про убрання богині Клочко, Л. С. 1982. Новые материалы к реконс- («Володарки звірів»), образ якої бачимо на сак- трукции головного убора скифянок. В: Теренонож- ральних предметах з Александропольского кур- кин, А. И. (ред.). Древности Степной Скифии. гану. На бронзових навершях показано жінку в Киев: Наукова думка, с. 118-130. Клочко, Л. С. 1986. Реконструкція конусоподібних розпашній спідниці з численними складками. головних уборів скіфянок. Археологія, 56, с. 21-43. Одяг довгий, закриває взуття. А на ажурних за- Клочко, Л. С., Мурзін, В. Ю., Ролле, Р. 1991. Голо- лізних пластинах, плакованих сріблом, богиня вний убір з кургану Тетянина Могила. Археологія, так само в складчастій, але короткій (до колін) 3, с. 48-52. спідниці, закріпленій на торсі вузеньким пояс- Клочко, Л. С. 1992. Плечовий одяг скіф’янок. Ар- ком (Артамонов 1966, с. 136—138). Такий одяг хеологія, 3, с. 95-106. простий у виготовленні: кілька відрізків ткани- Клочко, Л. 1998. Реконструкция костюма жен- ни з’єднували між собою, так щоб одержати одне щины из боковой могилы Большого Рыжановского кургана. Materialy i Sprawozdania Rzeszowskiego полотнище, яке пришивали до пояса. Крім того, Osrodka Archeologicznego, I, с. 139-149. розпашні спідниці зручні у вжитку: їх можна Клочко, Л. С., Васіна, З. О. 2002. Реконструкція надівати поверх штанів, сукні тощо. Схожу спід- жіночого вбрання за знахідками у «Великому кур- ницю — бельдемчи — описують етнографи в кир- гані М. І. Веселовського». Музейні читання: Ма- гизькому костюмі (Мохова 1979, с. 206, рис. 1, 2). теріали наукової конференції Музею історичних За археологічними знахідками (рештками тка- коштовностей України — філіалу Національного нини) у похованні дівчинки в кургані Вишнева музею історії України. Київ, листопад, 2001 р., Могила (Запорізька обл.) реконструйовано такий с. 150-169. Клочко, Л. 2013. Типы декоративных элементов вид одягу (Прилико, Болтрик 1991, с. 18—23). в оформлении головных уборов скифянок. Tiragetia, Образи жінок у мистецтві населення Пів- VII (XXII), 1, с. 19-28. нічного Причорномор’я, виконані в художніх Клочко, Л. С. 2014. Нашийні прикраси скіфянок. традиціях греко-варварського койне. Детальне Ланцюжки з окремих елементів. Музейні читання: вивчення зображень дозволило скласти уяв- Матеріали наукової конференції Музею історич- лення про костюми скіф’янок у IV ст. до н. е.: них коштовностей України «Ювелірне мистец- комплекти головних уборів, як їх носили, пле- тво — погляд крізь віки». Київ, 12—15 листопада 2013 р., с. 112-118. човий одяг — рукавний нерозпашний (сукні) Клочко, Л. С., Іваненко, А. С. 2017. Полос, калаф, та розпашний — халат; поясний — нерозпаш- модій (реконструкція за ажурними прикрасами зі ні спідниці з центральною планкою та дра- скіфських поховань). Памятки центру памяткоз- піровками, а також — розпашні. Зіставлення навства, 32, с. 41-52. образотворчих матеріалів з археологічними є Кобылина, М. М. 1984. Скульптура; живопись; основою для відтворення головних уборів та мозаика, вазопись; торевтика; коропластика. В: Ко- одягу, характерних для жінок, які належали шеленко, Г. А. (ред.). Античные государства Север- до різних соціальних станів. Аналіз зображень ного Причерноморья. Москва: Наука, с. 212-219. Лєсков, О. 1974. Скарби курганів Херсонщини. дозволяє виявити деякі загальні принципи у Київ: Мистецтво. створенні головних уборів, а також одягу, виз- Маслова, Г. С. 1984. Народная одежда в восточ- начити різновиди, способи створення компо- нославянских традиционных обычаях и обрядах нентів костюмів. ХІХ — начала ХХ века. Москва: Наука.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 87 Статті

Махова, Е. И. 1979. Некоторые элементы кир- Klochko, L. S. 1982. Novye materialy k rekonstrukt- гизского национального костюма. В: Сухарева, sii golovnogo ubora skifianok. In: Terenjzhkin, A. I. (ed.). О. А. (ред.). Костюм народов Средней Азии. Ис- Drevnosti Stepnoi Skifii. Kiev: Naukova dumka, s. 118-130. торико-этнографические очерки. Москва: Наука, Klochko, L. S. 1986. Rekonstruktsia konusopodibnykh golovnykh uboriv skifianok.Arkheologia , 56, s. 21-43. с. 205-211. Klochko, L. S., Murzin, V. U., Rolle, R. 1991. Holovnij ubir Мозолевський, Б. М. 1979. Товста Могила. Київ: z kurhanu Tetianova Mohila. Arkheologia, 3, s. 48-52. Наукова думка. Klochko, L. S. 1992. Plechovyi odiah skifianok. Arkheolo- Музей… 2004. Музей історичних коштовностей gia, 3, s. 95-106. України: Альбом. Київ: Мистецтво. Klochko, L. S. 1998. Rekonstruktsia kostiuma zhenshchny Онайко, Н. А. 1976. Антропоморфные изобра- iz bokovoi mogily Bolshogo Ryzsanovskogo kurgana. Materi- жения в мето-скифской торевтике. В: Сокольский, aly i Sprawozdania Rzeszowskiego Osrodka Archeologicznego, Н. И. (ред.). Художественная культура и археоло- XIX, s. 139-149. гия античного мира. Москва: Наука, с. 166-178. Klochko, L. S., Vasina, Z. O. 2002. Rekonstruktsia zhi- nochoho vbrannia za znakhidkamy u «Velykomu kurhani Полин, С. В., Кубышев, А. И. 1997. Скифские кур- M. I. Veselovskogo». Muzeini chytannia: Materialy naukovoji ганы Утлюкского междуречья (в Северо-Западном konferenciji Muzeiu istorychnykh koshtovnostei Ukrainy — Приазовье). Киев: Наукова думка. filialy Natsionalnogo muzeiu istorii Ukrainy. Kiyv, lystopad, Полосьмак, Н. В., Баркова, Л. Л. 2005. Костюм и 2001 r., s. 150-169. текстиль пазырыкцев Алтая (IV—III ст.до н. э.). Klochko, L. 2013. Tipy dekorativnykh eleventov v ofor- Новосибирск: Инфолио. mlenii golovnykh uborov skifianok. Tiragetia, VII (XXII), 1, Прилипко, Я. П. Болтрик, Ю. В. 1991. Опыт ре- s. 19-28. конструкции скифского костюма на материалах пог- Klochko, L. S. 2014. Nashiini prykrasy skifianok. Lantsi- uzhky z okremykh elementiv. In: Muzeini chytannia: Mate- ребени скифянки из Вишневой Могилы. В: Болтрик, rialy nauk. konf. Muzeiu istorychnykh koshtovnostei Ukrainy Ю. В., Бунятян, Е. П. (ред.). Курганы Степной Ски- «Iuvelirne mystetstvo — pohliad kriz viky». Kiyv, 12—15 lysto- фии. Киев: Наукова думка, с. 18-33. pada 2013 r., s. 112-118. Ростовцев, М. И., Степанов, П. К. 1917. Эллино- Klochko, L. S., Ivanenko, A. S. 2017. Polos, kalaf, modij (re- скифский головной убор. Известия Археологической konstruktsia sa azsurnymy prykrasamy zi skifskikh pokhovan). Комиссии, 63, с. 69-101. Pamiatky Tsentru pamiatkoznavstva, 32, s. 41-52. Руденко, С. И. 1952. Горно-алтайские находки и Kobylina, M. M. 1984. Skulptura; zhivopis; mozaika; va- скифы. Москва; Ленинград: АН СССР. sopis; torevtika; koroplastika. In: Koshelenko, G. A. (ed.). Степанов, П. К. 1917. История русской одежды. Antichnye gosudarstva Severnogo Prichernomoria. Moskva: Nauka, s. 212-219. Петроград, І. Leskov, O. 1974. Skarby kurhaniv Khersonshchiny. Kiyv: Трейстер, М. Ю. 2008. Изделия из бронзы, кости Mystetstvo и украшения. В: Трейстер, М. (ред.). Трехбратние Maslova, G. S. 1984. Narodnaj odezhda v vostochnoslavi- курганы. Курганная группа второй половины IV — anskikh traditsionnykh obichaiakh I obriadakh XIX — nach- III вв. до н. э. Симферополь; Бонн, с. 105-123. ala XX veka. Moskva: Nauka Фармаковский, Б. В. 1921. Три полихромные вазы Makhova, E. I. 1979. Nekotorie elementy kirgizskogo nazi- в форме статуеток, найденные в Фанагории. Запис- onalnogo kostiuma. In: Sukhareva, O. A. (ed.). Kostium naro- ки Российской Академии истории материальной dov Srednei Azii. Istoriko-etnograficheskie ocherki. Moskva: культуры. Петербург, с. 1-45. Nauka, s. 205-211. Mozolevskij, B. M. 1979. Tovsta Mohyla. Kyiv: Naukova Higgins, R. A. 1961. Greek and roman jewellery. dumka. London. Muzei… 2004. Muzei istorychnykh koshtovnostei Ukrainy: Albom. Kyiv: Mystetstvo. Onaiko, N. A. 1976. Antropomorfnye izobrazhenij v meoto- REFERENCES skifskoi torevtike. In: Sokolskii, N.I. (ed.). Khudozhestvennaj kultura I arkheologia antichnogo mira. Moskva: Nauka, 166- Artamonov, M. I. 1964. Sokrovishcha skifskikh kurganov. 178. Leningrad; Praga: Avrora. Polin, S. V., Kubyshev, A. I. 1997. Skifskie kurgany Ut- Bessonova, S. S. 1983. Religioznye predstavlenia skifov. liukskogo mezhdurechij (v Severo-Zapadnom Priazovie). Kiev: Kiev: Naukova dumka. Naukova dumka. Bidzilia, V. I., Polin, S. V. Skifskii tsarskii kurgan Gaim- Polosmak, N. V., Barkova, L. L. 2005. Kostium i tekstil anova Mogila. Kiev: Skif. paziriktsev Altaj (IV—III st.do n. e.). Nowosibirsk: Infolio. Bogatyrev, P. G. 1971. Voprosy teorii narodnogo iskusstva. Prilipko, Ia. P., Boltrik, Iu. V. 1991. Opyt rekonstruktsii Moskva: Iskusstvo. skifskogo kostiuma na materialakh pogrebenia skifianki iz Borovka, G. N. 1921. Zhenskie golovnye ubory Chertomlyt- Vishnevoi Mogily. In: Boltrik, Iu. V., Buniatian, E. P. (ed.). skogo kurgana. Izvestia Rossiiskoi akademii istorii material- Kurgany Stepnoi Skifii. Kiev: Naukova dumka, с. 18-33. noi kultury, 1, s. 169-192. Rostovtsev, M. I., Stepanov, P. K. 1917. Ellino-skifskij golov- Vakhtina, M. 2018. Ob ustroistve kamennoi grobnitsy noi ubor. Isvestia Arkheologicheskoi Komissii, 63, s. 69-101. v kurgane Karagodeuashkh. Archeologiia i davnia istoria Rudenko, S. I. 1952. Gorno-altaiskie nakhodki i skify. Ukrainy, 2 (37), s. 164-171. Moskva; Leningrad. Veis, G. 1873. Vneshnii byt narodov s drevneishego do Stepanov, P. K. 1917. Istoria russkoi odezhdy. Petrograd, nashikh vremen. Moskva, I. I. Gagen-Torn, N. I. 1960. Zhenskaia odezhda narodov Pov- Treister, M. Iu. 2008. Isdelia iz bronzy, kosti i ukrashenia. olzhia. Cheboksary: Chuvashgosizdat. In: Treister, M. Iu. (ed.). Trekhbratnie kurgany. Kurgannaia Ilinskaia, V. A. 1968. Skify Dneprovskogo Lesostepnogo gruppa vtoroi poloviny IV—III vv. do n. e. Simferopol; Bonn, Levoberezhia. Kiev: Naukova dumka. s. 105-123. Klochko, L. S., Grebennikov, Iu. S. 1982. Skifskii kalaf Farmakovskij, B. V. 1921. Tri polikhromnye vazy v forme IV v. do n. e. In: Telegin, D. Ia. (ed.). Materialy po khronologii statuetok, naidennye v Fanagorii. Zapiski Rossiiskoi Akademii arkheologicheskikh pamiatnikov Ukrainy. Kiev: Naukova istorii materialnoi kultury. Pererburg, s. 1-45. dumka, s. 37-53. Higgins, R. A. 1961. Greek and roman jewellery. London.

88 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Клочко, Л. С. Образи жінок у мистецтві північного Причорномор’я...

L. S. Klochko ethnolocal specifics to such headwearings is given by decorative elements. Some of them have the specifics of Greek diadem — stephan. It is highlighted by archaeo- THE IMAGES OF WOMEN IN THE logical findings — golden aprons for trimming poloses ART OF NORTHERN PONTIC with arched frontal ledge. REGION AS THE SOURCE FOR The analysis of female Scythian outer look allows RECONSTRUCTION OF FEMALE to imagine the shape of shoulder and waist clothing: robes with sleeves longer than arm, wide dress- SCYTHIAN COSTUMES es, draped skirt. Due to high-detailed images we can determine the way of shaping: observing details of The costume is the category of culture which con- the images showed two options for tunic-shaped cut- tains the information about material and spiritual ting. spheres of life within the socium. The important sourc- Despite the schematics and the generalization in es for the costumes reconstruction are the archaeologi- female imagery, studying toreutics works with female cal artifacts. They combine findings — toreutics arti- Scythian images presented is an important foundation facts with antropomorhpys images as well as remains point for reconstructing not only the general look, but of headwearings, clothing, shoes, decorative elements also the ways of creating costumes, their aesthetic, eth- of clothing. Antropomorphy was not inherent for the nolocal and semantic specifics. art of Scythian tribes. However in V century BC the images of «masks» without specific details occur. Later, Keywords: anthropomorphic images in scythian in IV century BC we find toreutics products which fo- art, links of gold chains, varieties and types hats, re- cus on the «portraits». Among them we find classical construction of scythian dress. ancient Greek images, and stylized, made in Greek- Scythian tradition. Such characteristics can be found Одержано 10.12.2018 in artifacts with plot compositions. They are distinguished by Greek iconography, as well as ethnographic Клочко Любов Степанівна, кандидат історич- characteristics of the characters. Generally they can них наук, науковий співробітник Національного му- be presented as an image of the goddess on the throne зею історії України; Володимирська 2; Київ, 01030, from different perspectives. Україна. The studying of the images showed that Scythian Klochko Liubov, PhD, Senior Research Fellow, females had headwearings, generally inherent for National Museum of History of Ukraine; Volodimirska many tribes. They are bedspreads, tapes, caps: cylin- 2, Kyiv, 01030, Ukraine. drical (poloses, modieses, kalafs) and cone-shaped. The E-mail: [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 89 УДК 903.25(4-11+292.485)”638” Г. О. Кисленко

ЛОКАЛЬНІ ТА МІЖРЕГІОНАЛЬНІ ТИПИ НАМИСТИН З ЖІНОЧИХ ПІЗНЬОСАРМАТСЬКИХ ПОХОВАНЬ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО СТЕПУ

Аналіз розповсюдження типів намистин з жіно- ції; 3) непограбоване (давніми чи нинішніми чих пізньосарматських поховань східноєвропейсько- грабіжниками) і незруйноване (гризунами, го степу уможливив виокремити локальні та між- сільськогосподарською технікою тощо); 4) наяв- регіональні маркери поховань, а також визначити ність серед поховального інвентарю надійних їхню хронологічну позицію. хроноіндикаторів; 5) наявність поховального Ключові слова: східноєвропейські степи, пізнь- інвентарю намистин. У дослідженому масиві осарматська культура, жіночі поховання, намис- враховано визначення статі антропологами, а тини, типи, маркери. також авторами розкопок. У разі відсутності Вступ визначення статі поховання визначене як жі- ноче, орієнтуючись на характерний набір похо- Найчисельнішою категорією знахідок серед вального начиння (дзеркала, жіночі металеві поховального начиння у жіночих пізньосар- прикраси, значна кількість намистин тощо). матських похованнях є намистини. Попри ма- Таким чином, джерельну базу дослідження совість і стандартизованість цих виробів, їхній становлять 38 пізньосарматських поховань, що потенціал як надійного маркера у часовому і містили загалом понад 7050 намистин (див. до- просторовому розумінні досі повністю не роз- даток). крито. Одним з перспективних напрямів є вияв- лення географічних зон поширення певних ти- пів намистин, тобто виокремлення локальних і Методика міжрегіональних типів, іншими словами, таких, Виявлення локальних і міжрегіональних що є спільними для всього східноєвропейського (спільних для всіх чи кількох регіонів) типів степового простору чи певних його регіонів. намистин здійснено в декілька етапів, за ав- торською типологічною схемою (Олійник 2017). Джерела Перший етап аналізу зводився до серіації ти- пів намистин і поховань, де їх знайдено (табл. 1), Для достовірності картини враховані похо- що уможливило виявити інформативні й мало- вання з повним інвентарним набором, позаяк інформативні типи намистин. До малоінфор- через пограбування або руйнацію якась час- мативних (таких, що знайдені лише в одному тина речей могла зникнути. Виходячи з цього, похованні) відносяться 39 типів, з-поміж яких: обрано такі критерії відбору поховань, залуче- три типи безбарвних намистин — Б 2, Б 3 і Б 5; них до дослідження: 1) поховання здійснене три типи білих намистин — БілК 2, БілК 3 і за пізньосарматським поховальним обрядом БілК 5; п’ять типів чорних — ЧорК 4, ЧорК 5, і містило характерний для пізньосарматської ЧорК 7, ЧорК 8 і ЧорК 9; два типи червоних — культури поховальний інвентар; 2) локалі- ЧерК 2 і ЧерК 8; шість помаранчевих — ПК 3, зується на території східноєвропейського степу ПК 5, ПК 6, ПК 7, ПК 10 і ПК 11; 10 типів жов- в межах нинішніх Угорщини, Румунії, Респуб- тих — ЖК 2, ЖК 3, ЖК 4, ЖК 5, ЖК 7, ЖК 8, ліки Молдова, України та Російської Федера- ЖК 9, ЖК 10, ЖК 11 і ЖК 12; чотири типи © Г. О. Кисленко, 2019 зелених — ЗК 6, ЗК 7, ЗК 9 і ЗК 12; три типи

90 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Таблиця 1. Серіація типів намистин і поховань, з яких вони походять

Тип намиста

Назва пам’ятки Б 5 БілК 1 БілК 2 БілК 3 БілК 4 БілК 5 БілК 6 БілК 7 БілК 8 ЧорК 1 ЧорК 2 ЧорК 3 ЧорК 4 ЧорК 5 ЧорК 6 ЧорК 7 ЧорК 8 ЧорК 9 ЧерК 1 ЧерК 2 ЧерК 3 ЧерК 4 ЧерК 5 ЧерК 6 ЧерК 7 ЧерК 8 ЧерК 9 ПК 1 ПК 2 ПК 3 ПК 4 ПК 5 ПК 6 ПК 7 ПК 8 ПК 9 ПК 10 ПК 11 ПК 12 ПК 13 ПК 14 ПК 15 ЖК 1 ЖК 2 Б 1 Б 2 Б 3 Б 4 Абганерово ІІ, к. 13, п. 1 — — — — — — — — — — Х — — Х — Х — — — — Х Х — — — — — — — — — Х — — — Х — Х — Х — — — Х Х — Х — Бокани, п. 5 — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — Х — — — — — — — Х Х — — — — — — — — — — — — — Х — — Бокани, п. 6 — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — Х — — Х — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Бокани, п. 9 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Х — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — Бокани, п. 10 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — Х — Бокани, п. 17 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Височино V, к. 2, п. 2 Х — — — — — — — — — — — — Х — Х — — — — — — — — — Х — — Х — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — Джармата ІІ, п. 26 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — Дивізія, к. 2, п. 1 — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 18, п. В Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 21, п. Е — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — Х — — Х — — — — — Дружне, мог. 24 — — — — — — — — — — — — — — Х — — — Х Х — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — Х — — — — — — — Х Дружне, склеп 58, п. С — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 66, п. А — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 66, п. В — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, мог. 67, Пд підбій, п. 3 — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, мог. 67, Пн підбій, п. 2 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Дружне, мог. 73, Пн підбій, п. В — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Дружне, мог. 73, Пд підбій, п. D — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Дружне, склеп 78, п. D — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 84, п. А — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 84, п. D — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — Х Х — — — Дудештій Векі, п. 2 — — — — — Х — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Мако–Пап-хат І, п. 2 — — — — — Х — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — Х — — — — — Мако–Пап-хат І, п. 14 — — — — — Х — Х — — Х — — — — — — — — — — — Х — — Х — — — — Х — — — — — — — — — — — Х — — — — — Мічурінське, склеп 1, п. 1 Х — — — — — — — — — Х Х — — — Х — — Х — — — — — — Х — Х — — — Х Х Х — — — — Х Х — — — Х — Х — — Нагавський ІІ, к. 11, п. 1 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Нейзац, склеп 17, п. 1 Х Х Х Х — Х — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Нейзац, склеп 17, п. 2 Х — — Х — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Нейзац, мог. 103 Х — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х Х — — Х — — — — — — — — — — — — — Нейзац, мог. 156 — — — — — Х — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — Х — — — Нейзац, мог. 208, п. 1 — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — Х — — — — — — — — — — — — — Нейзац, мог. 208, п. 2 — — — — — Х — — Х — Х — — — — — Х — — — — — Х — — — — — — — Х Х — — Х — Х — — — — — — — — — Х — Новоолександрівка І, к. 20, п. 1 — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — Х — — — — Х Х — — — — — — — — — Х Х — — — — — Пашкани, п. 1 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — Трушень, п. 1 — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — Хунедоара Тімішане, п. 17 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х Х — Х Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Чотири брати, к. 3, п. 7 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Х Х — — — — Закінчення табл. 1.

Тип намиста

Назва пам’ятки 1 2 3 4 5 6 7 8 9 К К К К К К К К К 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 1 2 3 4 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 К К К К К К К К К К К К К К Ж Ж Ж Ж Ж Ж Ж Ж Ж Ж ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК ЗК Блак Блак Блак Блак Блак Блак Блак Блак Блак СК СК СК СК СК СК СК СК СК СК СК СК Ф Ф Ф Ф

Абганерово ІІ, к. 13, п. 1 — — — — — — — Х — Х — — — — — — Х — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Бокани, п. 5 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Бокани, п. 6 — — — — — — — — — — — Х — — Х — — — — — Х — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х Бокани, п. 9 — — Х — — Х Х — — — — Х — Х — — — — — Х — Х — — — Х — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — Бокани, п. 10 — Х — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — Х Бокани, п. 17 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — Височино V, к. 2, п. 2 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Джармата ІІ, п. 26 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — Х — — — — — — — Дивізія, к. 2, п. 1 — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — Х — Х — — Х — — — — — — — — — — Х — — — — Х — Х — Дружне, склеп 18, п. В — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — Х — — — — — — — — — — Дружне, склеп 21, п. Е — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, мог. 24 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 58, п. С — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — Х Х Х — — — — — Х — — Х — — — — Х Дружне, склеп 66, п. А — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Дружне, склеп 66, п. В — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — Х — — — — — Х Х — — — — — — Х Х — — — — — Дружне, мог. 67, Пд підбій, п. 3 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Х — — Х — — Х — — — — — Х — — — Х — — — — — — — — — — Дружне, мог. 67, Пн підбій, п. 2 — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — Дружне, мог. 73, Пн підбій, п. В — — — — Х — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Дружне, мог. 73, Пд підбій, п. D — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — Х — Х — — — — — — — — Дружне, склеп 78, п. D — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — — Х — — — — — — — — — — Дружне, склеп 84, п. А — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Дружне, склеп 84, п. D — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — Дудештій Векі, п. 2 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — Мако–Пап-хат І, п. 2 — — — — — — — — — — — Х — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — Мако–Пап-хат І, п. 14 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — Мічурінське, склеп 1, п. 1 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — Х — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — Нагавський ІІ, к. 11, п. 1 — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Нейзац, склеп 17, п. 1 — — — — — — — — — — — Х Х — — — — Х — Х — — — Х — — — Х Х — — — — — — Х — — — Х — — — — Х Х — Нейзац, склеп 17, п. 2 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — Х — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Нейзац, мог. 103 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — Х — — — Х — — Х — — — — — Х — Х — — — — — Х — Х — — — — Нейзац, мог. 156 — — — — — — — — — — — Х — — — Х — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — Нейзац, мог. 208, п. 1 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Нейзац, мог. 208, п. 2 — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — Х — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Новоолександрівка І, к. 20, п. 1 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — Пашкани, п. 1 — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — Трушень, п. 1 Х — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — Х — — — — — — — — — — — — Х Х — — — — Х — Х — Хунедоара Тімішане, п. 17 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Чотири брати, к. 3, п. 7 — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — Кисленко, Г. О. Локальні та міжрегіональні типи намистин з жіночих пізньосарматських поховань

блакитних — БлакК 1, БлакК 7 і БлакК 9; три південний підбій, п. 3, нижній ярус, мог. 67, пів- типи синіх — СК 1, СК 3 і СК 12. нічний підбій, п. 2, мог. 73, південний підбій, Інші 56 типів визнані інформативними, по- п. D, склеп 78, п. D, склеп 84, п. D), СК 11 (Друж- заяк їх виявлено у двох і більше похованнях. не склеп 58, п. С, склеп 66, п. В). Залежно від місця знахідки ці типи розподіле- Тип ЧорК 1 походить з двох поховань з Ниж- но на локальні та міжрегіональні. нього Подоння — Абганерово ІІ к. 13, п. 1 і Ви- сочино V к. 2, п. 2. Локальні типи намистин Міжрегіональні З-поміж 56 інформативних типів виокремле- типи намистин но локальні — такі, що були знайдені у двох і більше похованнях одного географічного ре- З-поміж інформативних типів 39 становлять гіону. Їх виявилося 17 (табл. 2). Виділені типи міжрегіональні — такі, що знайдені у двох і датовані згідно з хронологією поховань, з яких більше похованнях з двох чи більше регіонів вони походять (табл. 3). ареалу пізньосарматської культури (табл. 4). Їх Три типи знайдено тільки на території Дніст- також було датовано згідно з хронологією похо- ровсько-Прутського міжріччя, а саме: СК 7 — у вань (табл. 3). похованнях Пашкани п. 1 і Трушень п. 1; ЗК 4 На всій території — в угорському та румунсь- і БлакК 8 — у похованнях Бокани п. 9 і п. 10. кому Банаті, Дністровсько-Прутському міжріч- У похованнях Криму виявлено 13 типів на- чі, Буджаку, Криму і на Нижньому Дону зус- мистин, що не трапилися в інших регіонах, а трінуто тип ЧерК 4 у 13 похованнях: Бокани саме: Б 4 (Нейзац склеп 17, п. 1 і 2), БілК 7 (Мі- п. 6; Височино V к. 2, п. 2; Дивізія к. 2, п. 1; чурінське склеп 1, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1), Дружне склеп 58, п. С, склеп 66, п. В, мог. 67, ЧерК 5 (Нейзац склеп 17, п. 1 і 2), ПК 4 (Нейзац південний підбій, п. 3, нижній ярус; Мако-Пап- мог. 103, двоє похованих та мог. 208, п. 1 і 2), ЖК 6 хат І п. 14; Мічурінське склеп 1, п. 1; Нейзац (Дружне мог. 73, півенний. підбій, п. D; Нейзац склеп 17, п. 1 і п. 2; Новоолександрівка І к. 20, мог. 208, п. 2), СК 10 (Дружне склеп 66, п. В; Ней- п. 1; Трушень п. 1; Хунедоара Тімішане п. 17. зац мог. 103, двоє похованих), БілК 4 (Нейзац На території угорського та румунського Бана- мог. 156 і мог. 208, п. 2), СК 4 (Нейзац мог. 103, ту, Дністровсько-Прутського міжріччя та Кри- двоє похованих, і мог. 156), БлакК 2 (Дружне му відомо 12 поховань, де були намистини типу мог. 24, склеп 58, п. С, мог. 67, південний підбій, ЗК 2: Бокани п. 5, 6 і 9; Дружне мог. 67, півден- п. 3, нижній ярус; Мічурінське склеп 1, п. 1; Ней- ний підбій, п. 3, нижній ярус; Дудештій Векі зац склеп 17, п. 1 і 2, мог. 103, двоє похованих), п. 2; Мако-Пап-хат І п. 2 і 14; Нейзац склеп 17, ЧорК 6 (Дружне мог. 24; Мічурінське склеп 1, п. 1 і 2, мог. 103, двоє похованих, мог. 156; Паш- п. 1), ПК 8 (Мічурінське склеп 1, п. 1; Нейзац кани п. 1. У цих же регіонах виявлено п’ять мог. 156), СК 6 (Дружне склеп 18, п. В, мог. 67, поховань, що містили тип СК 5: Бокани п. 17;

Таблиця 2. Локальні типи намистин

Кількість Тип Регіон знахідок Датування, ст. комплексів

СК 7 Дністровсько-Прутське міжріччя 2 ІІ — перша половина ІІІ ЗК 4 Друга половина ІІ—ІІІ БлакК 8

Б 4 Крим Друга половина ІІ — перша половина ІІІ БілК 7 ЧерК 5 ПК 4 3 ЖК 6 2 Друга половина ІІ — перша половина ІІІ і IV СК 10 БілК 4 Друга половина ІІ — початок IV СК 4 БлакК 2 7 Друга половина ІІ—IV ЧоркК 6 2 ІІІ ПК 8 ІІІ — початок IV СК 6 6 Друга чверть ІІІ—IV СК 11 2 IV ЧорК 1 Нижній Дон Кінець ІІ—IV

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 93 Статті

Таблиця 3. Абсолютне датування поховань, залучених до дослідження

Датування, ст. Назва пам’ятки ІІ ІІІ IV V

Бокани п. 5 Пашкани п. 1 Бокани п. 6 Бокани п. 17 Нагавський ІІ к. 11, п. 1 Нейзац склеп 17, п. 1 Нейзац склеп 17, п. 2 Нейзац м. 103 (двоє похованих) Нейзац мог. 208, п. 1 Нейзац мог. 208, п. 2 Новоолександрівка І к. 20, п. 1 Трушень п. 1 Бокани п. 9 Бокани п. 10 Чотири брати к. 3, п. 7 Височино V к. 2, п. 2 Мічурінське склеп 1, п. 1 Мако-Пап-хат І п. 2 Мако-Пап-хат І п. 14 Хунедоара Тімішане п. 17 Джармата ІІ п. 26 Дружне мог. 67, Пн підбій, п. 3 Дивізія к. 2, п. 1 Дружне мог. 67, Пн підбій, п. 2 Нейзац мог. 156 Дружне мог. 24 Абганерово ІІ к. 13, п. 1 Дружне склеп 21, п. Е Дружне склеп 18, п. В Дружне склеп 58, п. С Дружне склеп 66, п. А Дружне склеп 66, п. В Дружне мог. 73, Пн підбій, п. В Дружне мог. 73, Пд підбій, п. D Дружне склеп 78, п. D Дружне склеп 84, п. А Дружне склеп 84, п. D Дудештій Векі п. 2

Джармата ІІ п. 26; Дудештій Векі п. 2; Мако- Мако-Пап-хат І п. 2 і 14; Нейзац склеп 17, п. 1, Пап-хат І п. 2; Нейзац склеп 17, п. 1. мог. 103, двоє похованих, мог. 156, мог. 208, п. 2. В угорському та румунському Банаті, Дніст- У цих же регіонах і на Нижньому Дону у ровсько-Прутському міжріччі, Криму та Ниж- дев’яти похованнях були намистини БілК 6: ньому Подонні 10 поховань містили тип ПК 1: Абганерово ІІ к. 13, п. 1; Дружне мог. 67, пів- Абганерово ІІ к. 13, п. 1; Бокани п. 5; Джарма- денний підбій, п. 3, нижній ярус; Дудештій Векі та ІІ п. 26; Мако-Пап-хат І п. 2; Мічурінське п. 2; Мако-Пап-хат І п. 14; Мічурінське склеп 1, склеп 1, п. 1; Нейзац мог. 103, двоє похованих, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1 і п. 2, мог. 208, п. 1 і мог. 208, п. 1 і 2; Новоолександрівка І к. 20, п. 2. Натомість тип СК 2 зафіксовано у15 похо- п. 1; Пашкани п. 1. ваннях: Дружне склеп 18, п. В, склеп 58, п. С, На території угорського та румунського Бана- склеп 66, п. А і п. В, мог. 67, південний підбій, ту, а також Криму відомо вісім поховань з намис- п. 3, нижній ярус, мог. 73, північний підбій, п. В, тинами типу БілК 1: Дружне мог. 67, південний мог. 73, північний підбій, п. D, склеп 78, п. D, підбій, п. 3, нижній ярус; Дудештій Векі п. 2; склеп 84, п. D; Дудештій Векі п. 2; Мако-Пап-

94 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кисленко, Г. О. Локальні та міжрегіональні типи намистин з жіночих пізньосарматських поховань

Таблиця 4. Міжрегіональні типи намистин

Кількість Тип Регіон знахідок Датування, ст. комплексів

ЧерК 4 Угорський Банат, румунський Банат, Дністровсько- 13 ІІ—IV Прутське міжріччя, Буджак, Крим, Нижній Дон

ЗК 2 Угорський Банат, румунський Банат, Дністровсько- 12 ІІ — початок IV, друга половина Прутське міжріччя, Крим IV — початок V СК 5 5 ІІ — початок V

ПК 1 Угорський Банат, румунський Банат, Дністровсько- 10 ІІ—IV Прутське міжріччя, Крим, Нижній Дон

БілК 1 Угорський Банат, румунський Банат, Крим 8 Друга половина ІІ — початок V

БілК 6 Угорський Банат, румунський Банат, Крим, Нижній 9 Дон СК 2 15

БілК 3 Угорський Банат, Дністровсько-Прутське міжріччя 3 Друга половина ІІ—ІІІ

ЧорК 2 Угорський Банат, Дністровсько-Прутське міжріччя, 6 ІІ—ІІІ СК 8 Буджак, Крим 6 Друга половина ІІ—ІV

ЗК 10 Угорський Банат, Дністровсько-Прутське міжріччя, 6 Друга половина ІІ — початок ІV Крим

ЧерК 1 Угорський Банат, Дністровсько-Прутське міжріччя, 7 ІІ—ІІІ Крим, Нижній Дон ЧерК 9 8 ЗК 8 Угорський Банат, Крим 4 Друга половина ІІ—IV

ПК 12 Угорський Банат, Крим, Нижній Дон 5

ЧерК 3 Румунський Банат, Дністровсько-Прутське міжріччя 3 Друга половина ІІ—ІІІ

ЧерК 6 Румунський Банат, Крим 5 СК 9 2 Друга половина ІІ—IV ЧерК 7 Румунський Банат, Нижній Дон Кінець ІІ—ІІІ БлакК 3 Дністровсько-Прутське міжріччя, Буджак Друга половина ІІ — 270-ті рр. ФК 1

ФК 3 Дністровсько-Прутське міжріччя, Буджак, Крим 4 ІІ — 270-ті рр. ЗК 3 3 Друга половина ІІ — 270-ті рр.

ПК 15 Дністровсько-Прутське міжріччя, Крим 2 ІІ — перша половина ІІІ ЗК 11 4 ІІ—ІІІ БлакК 4 ЗК 5 2 ІІ—IV ФК 4 3 ФК 2 4 Друга половина ІІ—ІІІ ПК 2 Друга половина ІІ—IV

ЧорК 3 Дністровсько-Прутське міжріччя, Крим, Нижній Дон 4 ІІ—IV БлакК 5 7 ЖК 1 6 ПК 9 7

БлакК 6 Буджак, Крим 3 Друга половина ІІ — 270-ті рр.

ЗК 1 Крим, Нижній Дон 2 Друга половина ІІ—IV Б 1 6 ПК 14 3 Кінець ІІ—IV н. е. ПК 13 4

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 95 Статті

хат І, п. 2 і 14; Нейзац мог. 103, двоє похованих, З території Дністровсько-Прутського міжріч- мог. 208, п. 2; Новоолександрівка І к. 20, п. 1. чя та Криму походять сім типів. У двох похован- На території угорського Банату і Дністровсь- нях були типи ПК 15 (Бокани п. 5; Мічурінсь- ко-Прутського міжріччя відомо три поховання, ке склеп 1, п. 1) і ЗК 5 (Бокани п. 6; Дружне де з-поміж намистин були типу БілК 3: Мако- склеп 66, п. В), у трьох — ФК 4 (Бокани п. 6, Пап-хат І п. 2 і 14; Трушень п. 1. п. 10 ; Дружне склеп 58, п. С), у чотирьох — Територію угорського Банату, Дністровсько- ПК 2 (Дружне мог. 21, п. Е, мог. 24; Мічурінсь- Прутського міжріччя, Буджаку і Криму поєднують ке склеп 1, п. 1; Трушень п. 1), ЗК 11 (Бокани шість поховань з намистинами типу ЧорК 2 (Бо- п. 6; Дружне мог. 67, південний підбій, п. 3, кани п. 6; Дивізія к. 2, п. 1; Дружне мог. 24; Мако- нижній ярус; Мічурінське склеп 1, п. 1; Ней- Пап-хат І п. 2; Нейзац склеп 17, п. 1, мог. 103, двоє зац мог. 208, п. 2). Трапилися типи БлакК 4 похованих), а також шість поховань, що містили (Бокани п. 5, п. 6 і п. 9; Дружне мог. 24) і ФК 2 тип СК 8 (Дивізія к. 2, п. 1; Дружне склеп 58, п. С, (Бокани п. 9 і п. 10; Мічурінське склеп 1, п. 1; мог. 73, південний підбій, п. D, склеп 84, п. А; Нейзац склеп 17, п. 1). Мако-Пап-хат І п. 14; Трушень п. 1). У Дністровсько-Прутському міжріччі, Криму В угорському Банаті, Дністровсько-Прутсь- й Нижньому Подонні відомо чотири похован- кому міжріччі й Криму відомо шість поховань ня, де були намистини типу ЧорК 3 (Абгане- з типом ЗК 10: Бокани п. 9; Мако-Пап-хат І рово ІІ к. 13, п. 1; Бокани п. 5; Височино V к. 2, п. 14; Нейзац склеп 17, п. 1 і 2, мог. 103, двоє п. 2; Мічурінське склеп 1, п. 1). Шість похо- похованих, мог. 156. вань мали намистини типу ЖК 1 (Абганеро- На території угорського Банату, Дністровсь- во ІІ к. 13, п. 1; Бокани п. 10; Дружне мог. 73, ко-Прутського міжріччя, Криму і Нижнього північний підбій, п. В і південний підбій, п. D; Дону є сім поховань, де серед намистин були Нейзац мог. 208, п. 2; Пашкани п. 1). У семи типу ЧерК 1: Бокани п. 5, п. 6, п. 9; Мако-Пап- похованнях були знайдені намистини типів хат І п. 2 і 14; Нейзац мог. 208, п. 2; Новоолек- БлакК 5 (Бокани п. 17; Височино V к. 2, п. 2; сандрівка І к. 20, п. 1. Вісім поховань містили Дружне склеп 66, п. В, мог. 67, південний під- тип ЧерК 9: Бокани п. 5, п. 9, п. 10; Височи- бій, п. 3, нижній ярус; Нейзац, мог. 103, двоє но V к. 2, п. 2; Мако-Пап-хат І п. 14; Нейзац похованих, мог. 208, п. 1 і 2) і ПК 9 (Абгане- мог. 103, двоє похованих, мог. 208, п. 2; Новоо- рово ІІ к. 13, п. 1; Бокани п. 6; Дружне склеп лександрівка І к. 20, п. 1. 21, п. Е, мог. 24, мог. 67, північний підбій, п. 2, На території угорського Банату і Криму чо- склеп 84, п. D; Мічурінське склеп 1, п. 1). тири поховання містили тип ЗК 8: Дружне У трьох похованнях у Буджаку й Криму знай- мог. 73, північний підбій, п. В, склеп 78, п. D; дено тип БлакК 6: Дивізія к. 2, п. 1; Мічурінсь- Мако-Пап-хат І п. 2; Нейзац склеп 17, п. 1. ке склеп 1, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1. На території угорського Банату, Криму та У Криму та на Нижньому Дону два похо- Нижнього Дону є п’ять поховань, де з-поміж вання містили намистини типу ЗК 1 (Друж- намистин були типу ПК 12: Дружне склеп 21, не склеп 21, п. Е; Нагавський ІІ к. 11, п. 1), п. Е; Мако-Пап-хат І п. 2 і п. 14; Новоолександ- три — ПК 14 (Абганерово ІІ к. 13, п. 1; Друж- рівка І к. 20, п. 1; Чотири брати к. 3, п. 7. не склеп 84, п. D; Нейзац мог. 156), чоти- Тип ЧерК 3 походить з трьох поховань (Бока- ри — ПК 13 (Абганерово ІІ к. 13, п. 1; Дружне ни п. 9 і 10; Хунедоара Тімішане п. 17), локалі- склеп 84, п. D; Мічурінське склеп 1, п. 1; Чо- зованих у румунському Банаті та Дністровсь- тири брати к. 3, п. 7), шість — Б 1 (Височино V ко-Прутському міжріччі. к. 2, п. 2; Дружне склеп 18, п. В; Мічурінсь- Тип ЧерК 6 походить з п’яти поховань (Друж- ке склеп 1, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1 і п. 2, не мог. 67, південний підбій, п. 3, нижній ярус; мог. 103, двоє похованих). Мічурінське склеп 1, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1 і п. 2; Хунедоара Тімішане, п. 17), тип СК 9 — з Висновки двох (Джармата ІІ п. 26; Нейзац склеп 17, п. 1), цебто з території румунського Банату і Криму. Загальна таблиця локальних типів (табл. 2) де- У двох похованнях з румунського Банату і монструє, що переважна більшість їх (13 з 17 ти- Нижнього Дону виявлено тип ЧерК 7 (Височи- пів) пов’язується з Кримом. Імовірно, це можна но V к. 2, п. 2; Хунедоара Тімішане п. 17). пояснити певною географічною відокремленістю У Дністровсько-Прутському міжріччі та Буд- цього регіону. Проте не виключено, що це спри- жаку відомо два поховання (Дивізія к. 2, п. 1; чинено добіркою комплексів для дослідження, в Трушень п. 1), де трапилися типи БлакК 3 і якій переважають кримські поховання — 20 з 38. ФК 1. Назагал локальними маркерами жіночих На території Дністровсько-Прутського пізньосарматських поховань на території схід- міжріччя, Буджаку та Криму є чотири похо- ноєвропейського степу є такі. вання з намистинами типу ФК 3 (Бокани п. 5; 1. Для Дністровського-Прутського міжріччя Дивізія к. 2, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1; Тру- ІІ — першої половини ІІІ ст. — сині намисти- шень п. 1) і три поховання з типом ЗК 3 (Дивізія ни у формі плоского диска зі скла (СК 7), для к. 2, п. 1; Нейзац склеп 17, п. 1; Трушень п. 1). другої половини ІІ—ІІІ ст. — зелені скляні на-

96 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кисленко, Г. О. Локальні та міжрегіональні типи намистин з жіночих пізньосарматських поховань

мистини у формі плоского диска (ЗК 4), а та- ною характеристикою, матеріал — бурштин, кож блакитні намистини у формі 14-гранника сердолік, скло (ПК 1). з прозорого скла (БлакК 8). Для поховань другої половини ІІ — початку 2. Для поховань Криму намічається хроно- V ст. маркерами є такі типи. логічно диференційована картина (табл. 2). 4. Для угорського та румунського Банату, а Локальними ознаками для поховань другої по- також Криму — кулясті й поперечно стиснені ловині ІІ — першої половини ІІІ ст. є безбарвні намистини білого кольору з різною пропорцій- подовжені горбкуваті скляні намистини з внут- ною характеристикою, матеріал — вапняк і рішньою металевою прокладкою (Б 4), скляні скло (БілК 1); намистини білого кольору призматичної фор- 5. Для угорського та румунського Банату, Кри- ми (БілК 7), намистини червоного кольору у му та Нижнього Дону — циліндричні намистини формі паралелепіпеда з глухого скла (ЧерК 5), білого кольору з різною пропорційною характе- бочкоподібні сплощені помаранчевого кольору ристикою з вапняку, скла, єгипетського фаянсу неправильної форми з бурштину (ПК 4). (БілК 6), а також кулясті й поперечно стиснені Для другої половини ІІ — першої половини скляні намистини синього кольору (СК 2). ІІІ і IV ст. такими постають циліндричні жовті 6. Для поховань другої половини ІІ—ІІІ ст. намистини, деякі екземпляри — у вигляді не- на території угорського Банату і Дністровсько- розчленованих ланцюжків з двох і більше на- Прутського міжріччя характерними є бочко- мистин, матеріал — скло з внутрішньою мета- подібні намистини білого кольору з вапняку і левою прокладкою (ЖК 6), а також сині скляні скла (БілК 3). намистини у формі 14-гранника (СК 10). 7. Для угорського Банату, Дністровсько- У другій половині ІІ — на початку IV ст. ло- Прутського міжріччя, Буджаку та Криму в кальні риси позначають бочкоподібні попереч- ІІ—ІІІ ст. — кулясті й поперечно стиснені на- но здавлені білі намистини з вапняку і скла мистини чорного кольору з різною пропорцій- (БілК 4) і такі самі сині скляні намистини (СК 4), ною характеристикою з гагату і скла (ЧорК 2), у другій половині ІІ—IV ст. — кулясті попереч- у другій половині ІІ—ІV ст. — циліндричні на- но здавлені блакитні намистини з різною про- мистини з різною пропорційною характеристи- порційною характеристикою, матеріал — прозо- кою синього кольору зі скла (СК 8). ре і глухе скло, халцедон (БлакК 2). 8. Для угорського Банату, Дністровського- У ІІІ ст. такими є чорні геширові ромбоподібні Прутського міжріччя, а також Криму в другій намистини (ЧорК 6), у ІІІ — на початку IV ст. — половині ІІ — на початку ІV ст. — призматичні бурштинові короткоциліндричні помаранчеві намистини зеленого кольору зі скла (ЗК 10). намистини з виступаючими торцями (ПК 8), 9. Для угорського Банату, Дністровсько- у другій чверті ІІІ—IV ст. — зрізано-біконічні Прутського міжріччя, Криму та Нижнього Дону намистини кольору з синього скла (СК 6), наре- в ІІ—ІІІ ст. — кулясті й поперечно стиснені на- шті в IV ст. — видовжені скляні сині намистини мистини червоного кольору зі скла і гранату спіралеподібної форми (СК 11). (ЧерК 1), а також просвердлені гілочки корала 3. Для поховань кінця ІІ—IV ст. з Нижньо- червоного кольору (ЧерК 9). го Дону локальною прикметою є чорний бісер 10. Для угорського Банату і Криму в другій (ЧорК 1). половині ІІ—IV ст. — циліндричні намистини Міжрегіональними маркерами поховань є зеленого кольору з різною пропорційною ха- типи, що хронологічно розподіляються так. рактеристикою зі скла (ЗК 8). 1. Для всіх регіонів, залучених до досліджен- 11. Для угорського Банату, Криму і Нижньо- ня, упродовж ІІ—IV ст. го Дону в другій половині ІІ—IV ст. — намис- прикметними є циліндричні намистини чер- тини помаранчевого кольору у формі 14-гран- воного кольору з різною пропорційною харак- ника з сердоліку (ПК 12). теристикою, деякі екземпляри нерозчленовані 12. Для румунського Банату і Дністровсь- (з 2 од.), матеріал — скло і корал (ЧерК 4). ко-Прутського міжріччя у другій половині ІІ— 2. Для поховань ІІ — початку IV і другої по- ІІІ ст. — червоні намистини у формі плоского ловини IV — початку V ст. з території угорсько- диска зі скла (ЧерК 3). го та румунського Банату, Дністровсько-Прут- 13. Для румунського Банату і Криму в другій ського міжріччя і Криму маркерами є кулясті половині ІІ—ІІІ ст. — намистини червоного коль- та поперечно стиснені намистини зеленого ко- ору призматичної форми з глухого скла (ЧерК 6), льору з різними пропорційними характеристи- у другій половині ІІ—IV ст. — призматичні ками зі скла (ЗК 2), для ІІ — початку V ст. — скляні намистини синього кольору (СК 9). біконічні скляні намистини синього кольору 14. Для румунського Банату і Нижнього (СК 5). Дону наприкінці ІІ—ІІІ ст. — намистини чер- 3. Для поховань ІІ—IV ст. н. е. угорського та воного кольору у формі 14-гранника зі скла та румунського Банату, Дністровсько-Прутського сердоліку (ЧерК 7). міжріччя, Криму та Нижнього Дону прикмет- 15. Для Дністровсько-Прутського міжріччя у ними є кулясті й поперечно стиснені намисти- другій половині ІІ — 270-ті рр. — бочкоподіб- ни помаранчевого кольору з різною пропорцій- ні намистини блакитного кольору з прозорого

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 97 Статті

скла (БлакК 3), а також намистини фіолетового Дивізія к. 2, п. 1 (Субботин, Дзиговский 1990, кольору у формі лінзи з прозорого скла (ФК 1). с. 2—4) — Татарбунарський р-н, Одеська обл., Ук- 16. Для Дністровсько-Прутського міжріччя, раїна. Буджаку й Криму в ІІ — 270-ті рр. — цилінд- Дружне склеп 18, п. В; склеп 21, п. Е; мог. 24; склеп 58, п. С; склеп 66, п. А і п. В; мог. 67, півден- ричні намистини фіолетового кольору з прозо- ний підбій, п. 3 (нижній ярус) і північний підбій, рого скла (ФК 3), у другій половині ІІ — 270- п. 2; мог. 73, північний підбій, п. В і південний під- ті рр. — бочкоподібні намистини зеленого бій, п. D; склеп 78, п. D; склеп 84, п. А і п. D (Хра- кольору зі скла (ЗК 3). пунов 2002, с. 18—22, 27—36) — Сімферопольський 17. Для Дністровського-Прутського міжріч- р-н, АРК, Україна. чя і Криму в ІІ — першій половині ІІІ ст. — на- Дудештій Векь п. 2 (Grumeza 2014, p. 178) — повіт мистини помаранчевого кольору неправильної Тіміш, Румунія. форми з бурштину (ПК 15); у ІІ—ІІІ ст. — на- Мако-Пап-хат І п. 2 і п. 14 (Gyöngyi 2012, p. 253— 255, 258—259) — медьє Чонград, Угорщина. мистини зеленого кольору у формі 14-гранника Мічурінське склеп 1, п. 1 (Мульд 2001) — Біло- зі скла (ЗК 11), кулясті намистини блакитного гірський р-н, АРК, Україна. кольору з ребристою поверхнею з глухого скла Нагавський ІІ к. 11, п. 1 (Мыськов, Сергацков і фаянсу (БлакК 4); у ІІ—IV ст. — біконічні на- 1994, с. 179—182) — Котельниківський р-н, Волго- мистина зеленого кольору зі скла (ЗК 5) і фіо- градська обл., РФ. летові у формі 14-гранника з прозорого скла Нейзац склеп 17, п. 1 і п. 2 (Храпунов, Мульд (ФК 4); у другій половині ІІ—ІІІ ст. — намисти- 2004); мог. 103 (двоє похованих); мог. 208, п. 1 і п. 2 (Храпунов 2007); мог. 156 (Храпунов 2003, с. 343— ни фіолетового кольору у вигляді плоского дис- 346) — Білогірський р-н, АРК, Україна. ка з прозорого скла (ФК 2); а в другій половині Новоолександрівка І к. 20, п. 1 (Беспалый 1990, ІІ—IV ст. — бочкоподібні намистини помаран- с. 217—220) — Азовський р-н, Ростовська обл., РФ. чевого кольору зі скла й сердоліку (ПК 2). Пашкани п. 1 (Гросу 1983, с. 31—35) — Кри- 18. Для Дністровсько-Прутського міжріччя, улянський р-н, Республіка Молдова. Криму і Нижнього Дону в ІІ—IV ст. — циліндрич- Трушень п. 1 (Vornic, Tabuncic 2008) — муніципій ні намистини чорного кольору з різною пропорцій- Кишинева, Республіка Молдова. ною характеристикою, матеріал — гагат (ЧорК 3) Хунедоара Тімішане п. 17 (Grumeza 2014, p. 207— 208) — повіт Арад, Румунія. і короткоциліндричні блакитного кольору з про- Чотири брати к. 3, п. 7 (Мошкова 1978) — Аксай- зорого, глухого скла та фаянсу (БлакК 5), кулясті ський р-н, Ростовська обл., РФ. намистини жовтого кольору, деякі екземпляри нерозчленовані (по 2 од. і більше), матеріал — прозоре і глухе скло, а також скло з внутрішньою ЛІТЕРАТУРА металевою прокладкою (ЖК 1), циліндричні на- мистини помаранчевого кольору з різною пропор- Беспалый, Е. И. 1990. Погребения позднесармат- ційною характеристикою з бурштину (ПК 9). ского времени у г. Азова. Советская археология, 1, с. 213—223. 19. Для Буджаку й Криму в другій половині Беспалый, Е. И., Лукьяшко, С. И. 2008. Древнее ІІ — 270-ті рр. — блакитні намистини у формі население междуречья Дона и Кагальника. Курган- плоского диска з прозорого скла (БлакК 6). ный могильник у с. Высочино. Ростов-на-Дону: ЮНЦ 20. Для Криму та Нижнього Дону в другій РАН. половині ІІ—IV ст. — бісер зеленого кольору Гросу, В. И. 1983. Новые сарматские памятники (ЗК 1), кулясті безбарвні намистини з різною на территории Молдавии (дополнения к археологи- пропорційною характеристикою, деякі екзем- ческой карте МССР). Археологические исследования в Молдавии в 1979—1980 гг., с. 28—53. пляри нерозчленовані (по 2 од. і більше), ма- Дьяченко, А. Н., Блохин, В. Г., Шинкарь, О. А. теріал — скло з внутрішньою металевою про- 1995. Археологические исследования у с. Абганеро- кладкою (Б 1); наприкінці ІІ—IV ст. — 8-подібні во Октябрьского района Волгоградской области. В: намистини помаранчевого кольору з бурштину Железчиков, Б. Ф. (ред.). Археолого-этнографичес- (ПК 14), а також помаранчеві трикутної в пере- кие исследования в Волгоградской области. Волго- тині форми з бурштину й скла (ПК 13). град: Перемена, с. 90—105. Мыськов, Е. П., Сергацков, И. В. 1994. Поздне- сарматские комплексы на Нижнем Дону. Российс- Додаток кая археология, 2, с. 179—190. Мошкова, М. Г. 1978. Два позднесарматских пог- Пізньосарматські поховання ребения в группе «Четыре брата» на Нижнем Дону. з намистинами В: Козенкова, В. И. (ред.). Вопросы древней и сред- невековой археологии Восточной Европы. Москва: Абганерово ІІ к. 13, п. 1 (Дьяченко, Блохин, Шин- Наука, с. 71—77. карь 1995, с. 101—104) — Жовтневий р-н, Волго- Мульд, С. А. 2001. Позднесарматское погребение градська обл., РФ. в Центральном Крыму. Материалы по археологии, Бокани п. 5, п. 6, п. 9, п. 10, п. 17 (Федоров 1956, истории и этнографии Таврии, VIII, с. 51—66. с. 49—65) — Фалештський р-н, Республіка Молдова. Олійник, Г. О. 2017. Типологічні ряди скляних Височино V к. 2, п. 2 (Беспалый, Лукьяшко 2008, та кам’яних прикрас з жіночих пізньосарматських с. 63—64) — Азовський р-н, Ростовська обл., РФ. комплексів. Наукові праці історичного факульте- Джармата ІІ п. 26 (Grumeza 2014, с. 196—198) — ту Запорізького національного університету, 49, повіт Тіміш, Румунія. с. 133—137.

98 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кисленко, Г. О. Локальні та міжрегіональні типи намистин з жіночих пізньосарматських поховань

Субботин, Л. В., Дзиговский, А. Н. 1990. Сармат- Khrapunov, I. N., Muld, S. A. 2004. Sklepy s pogrebeniya- ские древности Днестро-Дунайского междуречья. mi III v. n. e. iz mogilnika Neyzats. Bosporskiye issledovani- ІІ: Курганные могильники Дивизийский и Белолес- ya, VII, s. 299—326. ский. Киев: Препринт. Grumeza, L. 2014. Sarmatian cemeteries from Banat (late 1st — early 5th centuries ad). Cluj-Napoca: Mega. Федоров, Г. Б. 1956. К вопросу о сарматской куль- Grumeza, L. 2014. Sarmatian cemeteries from Banat (late туре в Молдавии. Известия Молдавского филиала 1st — early 5th centuries AD). Cluj-Napoca: Mega. Академии наук СССР, 4 (31), с. 49—65. Gyöngyi, G. 2012. Szarmata temetхrészletek Makу Храпунов, И. Н. 2002. Могильник Дружное (III— környékérхl (Csongrád megye). Évkönyv és jelentés a Kul- IV вв. нашей эры). Люблин: UMCS. turális Örökségvédelmi Szakszogálat 2009. évi feltárásairу, Храпунов, И. Н. 2003. Новые данные о сармато- p. 253—296. германских контактах в Крыму (по материалам рас- Vornic, V., Tabuncic, S. 2008. Un mormвnt sarmatic de- копок могильника Нейзац). Боспорские исследова- scoperit la Truşeni (mun. Chişinău). Revista arheologică, IV: ния, III, с. 329—350. 2, p. 179—185. Храпунов, И. Н. 2007. Две могилы с погребения- ми женщин из некрополя Нейзац. Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии, XIII, H. O. Kyslenko с. 31—55. Храпунов, И. Н., Мульд, С. А. 2004. Склепы с пог- ребениями III в. н. э. из могильника Нейзац. Бос- LOCAL AND INTERREGIONAL порские исследования, VII, с. 299—326. TYPES OF BEADS Grumeza, L. 2014. Sarmatian cemeteries from Banat FROM LATE SARMATIAN (late 1st — early 5th centuries AD). Cluj-Napoca: Mega. Gyöngyi, G. 2012. Szarmata temetхrészletek Makу FEMALE BURIALS IN THE környékérхl (Csongrád megye). Évkönyv és jelentés STEPPE OF EASTERN EUROPE a Kulturális Örökségvédelmi Szakszogálat 2009. évi feltárásairу, p. 253—296. The most numerous category of finds among the Vornic, V., Tabuncic, S. 2008. Un mormвnt sar- funeral utensils in the Late Sarmatian female burials matic descoperit la Truşeni (mun. Chişinău). Revista are the beads. Despite the mass and standardization, arheologică, IV: 2, p. 179—185. their potential as the dependable markers of date and location is still not developed completely. So one of the promising directions is to identify the zones of geo- REFERENCES graphical distribution of the types of beads, that is, the selection of local and interregional types. Bespalyy, E. I. 1990. Pogrebeniya pozdnesarmatskogo vre- The data base of the study consisted of 38 Late Sar- meni u g. Azova. Sovetskaya arkheologiya, 1, s. 213—223. Bespalyy, E. I., Lukiashko, S. I. 2008. Drevneye naseleni- matian burials containing more than 7050 beads. ye mezhdurechia Dona i Kagalnika. Kurgannyy mogilnik u At the first stage, a series of types of beads were s. Vysochino. Rostov-na-Donu: YuNTs RAN. classified according to the informative degree. Thus 39 Grosu, V. I. 1983. Novyye sarmatskiye pamyatniki na types (found only in one buried) were considered poor territorii Moldavii (dopolneniya k arkheologicheskoy karte informative. Other 56 types are considered well in- MSSR). Arkheologicheskiye issledovaniya v Moldavii v 1979— formative, because they were found in two or more 1980 gg., s. 28—53. burials. Diachenko, A. N., Blokhin, V. G., Shinkar, O. A. 1995. In the second stage, among 56 informative types,17 Arkheologicheskiye issledovaniya u s. Abganerovo Oktyabr- local markers (those found in two or more graves from skogo rayona Volgogradskoy oblasti. In: Zhelezchikov, B. F. (ed.). Arkheologo-etnograficheskiye issledovaniya v Volgograd- one geographic region) were identified. All assemblag- skoy oblasti. Volgograd: Peremena, s. 90—105. es were dated according the dates of burials where they Myskov, E. P., Sergatskov, I. V. 1994. Pozdnesarmatskiye have been discovered. kompleksy na Nizhnem Donu. Rossijskaya arkheologiya, 2, In the third stage, the remaining 39 informative s. 179—190. types have been identified as interregional (those Moshkova, M. G. 1978. Dva pozdnesarmatskikh pogrebe- found in two or more graves from the territories of two niya v gruppe «Chetyre brata» na Nizhnem Donu. In: Kozenk- or more regions of the studied range of distribution ova, V. I. (ed.). Voprosy drevney i srednevekovoy arkheologii of the Late Sarmatian culture). They were also dated Vostochnoy Evropy. Moskva: Nauka, s. 71—77. according the dates of burials. Thus, the result of the Muld, S. A. 2001. Pozdnesarmatskoye pogrebeniey v Tsen- tralnom Krymu. Materialy’ po arkheologii, istorii i etnografii study is the selection of local and interregional mark- Tavrii, VIII, s. 51—66. ers of Late Sarmatian female burials from the territory Oliinyk, H. O. 2017. Typolohichni riady sklianykh ta of the steppe of Eastern Europe. kam’ianykh prykras z zhinochykh piznosarmatskykh kom- pleksiv. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho Keywords: Late Sarmatian culture, beads, types, natsionalnoho universytetu, 49, s. 133—137. female burials, markers. Subbotin, L. V., Dzigovskiy, A. N. 1990. Sarmatskiye drevnosti Dnestro-Dunayskogo mezhdurechia. ІІ: Kurgannyye Одержано 18.12.2018 mogilniki Diviziyskiy i Belolesskiy. Kiev: Preprint. Fedorov, G. B. 1956. K voprosu o sarmatskoy kulture v КИСЛЕНКО Ганна Олександрівна, молодший Moldavii. Izvestiya Moldavskogo filiala Akademii nauk SSSR, науковий співробітник, Інститут археології НАН 4 (31), s. 49—65. України, пр-т Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Khrapunov, I. N. 2002. Mogilnik Druzhnoye (III—IV vv. Україна. nashey ery). Lyublin: UMCS. Khrapunov, I. N. 2003. Novyye dannyye o sarmato-german- KYSLENKO Hanna O., Research Officer, Institute skikh kontaktakh v Krymu (po materialam raskopok mogilnika of Archaeology, the National Academy of Sciences Neyzats). Bosporskiye issledovaniya, III, s. 329—350. of Ukraine, Prospekt Heroiv Stalinhrada, 12, Kyiv, Khrapunov, I. N. 2007. Dve mogily s pogrebeniyami zhen- 04210, Ukraine. shchin iz nekropolya Neyzats. Materialy po arkheologii, istorii ORCID: orcid.org/0000-0001-7888-2216, e-mail: aniao- i etnografii Tavrii, XIII, s. 31—55. [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 99 Публікація археологічних матеріалів

УДК 903.2(477.51)”632” П. М. Васильєв, Д. В. Дудник

ВЕРХНЬОПАЛЕОЛІТИЧНА СТОЯНКА ПУШКАРІ ІІІ

Вводиться до наукового обігу крем’яна колекція Загальні відомості зі стоянки Пушкарі ІІІ, що походить з поверхневих про стоянку зборів. Отриманий матеріал має низку характер- них особливостей, які відрізняють його від відомих У 1937 р. під час масштабних археологічних комплексів Пушкарі І і Погон. робіт, що їх провадила Деснянська експедиція Ключові слова: верхній палеоліт, пушкарівські під керівництвом М. В. Воєводського (1940а; пам’ятки, крем’яний комплекс. 1940b; 1946), було досліджено і ділянку стоянки Пушкарі ІІІ. Окрім збору підйомного матеріалу Вступ (676 од.) на сільських городах, на вершині яру Стоянка Пушкарі ІІІ (Сосонницький Рів) Сосонницький Рів був закладений шурф 1 × знаходиться на південній околиці одноймен- 2 м. За описом І. О. Семенової, можна відтво- ного села Новгород-Сіверського району Чер- рити стратиграфічну позицію отриманого ма- нігівської області. Пам’ятка входить до групи теріалу. Так, основні знахідки (77 од.) почали пушкарівських пам’яток і займає південно-за- траплятися на глибині 65—85 см від денної по- хідну частину великого Погонського («стояноч- верхні, у шарі «щільного піскуватого суглинку ного») мису, що зі сходу обмежується р. Десна, з дрібними валунцями». На глибині 85—100 см з півдня — розлогою давньою балкою Мосолов знахідок було менше (36 од.), вони залягали у Рів (рис. 1). «червонувато-бурій щільній мореній глині», Поселенська ділянка пушкарівських па переважно у верхній її частині. Дослідниця м’яток пов’язується з високим рівнем вододілу, завважила, що крем’яний матеріал явно був понижена частина якого представляє собою ви- перевідкладений і мав характерну згладжену соку ерозійну терасу, перекриту делювіальни- (або «люстровану») поверхню (Семенова, 1949, ми і супіщаними відкладами. В основі вододіль- с. 189). ного і терасового рівнів залягають мезозойські Матеріали, отримані з шурфа, головним чи- крейдяні породи, що містять численні вклю- ном, складаються з відходів виробництва: від- чення крем’яних конкрецій у вигляді жовна і щепів, уламків, пластин, реберчастих пластин, плитки. Основні стоянки розміщуються винят- нуклеусів і різцевих сколів. Вироби з вторин- ково на найвищій частині мису з відносними ною обробкою представлено: різцями — шість висотами від 40 до 46 м над рівнем річки. У су- од. (три кутові, два бокові, один серединний), часному рельєфі гіпсометричні відмінності між ретушованими пластинами і відщепами, від- ділянками основних стоянок Пушкарі І, Погон повідно п’ять і чотири од. (Семенова 1949, і Бугорок становлять близько 3,0 м (Грибченко, с. 194). Куренкова 2014, с. 109—110). Як зазначалось, більшість крем’яних виробів походила зі зборів на поверхні, а саме, 676 од. Серед них переважають відходи виробництва (644 од.): первинні й вторинні відщепи, лусоч- ки, реберчасті та «ножикоподібні» пластини. © П. М. Васильєв, Д. В. Дудник, 2019 Як зазначала І. А. Семенова, вони представ-

100 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Васильєв, П. М., Дудник, Д. В. Верхньопалеолітична стоянка Пушкарі ІІІ

Рис. 1. Топографічний план розташування основних верхньопалеолітичних пам’яток поблизу с. Пушкарі; сірим кольором позначено основні стоянки: 1 — Погон; 2 — Пушкарі І; 3 — Бугорок; 4 — Пушкарі ІІІ

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 101 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 2. Пушкарі ІІІ; нуклеуси: 1—3 — одноплощадкові; 4, 5 — двоплощадкові

лені здебільшого фрагментами, і лише шість без крайової ретуші. Ретушованих пластин — цілих. Крім того, знайдено п’ять фрагментів і 7 од., дві з яких мають повністю ретушований три цілих нуклеуси: два від пластин і один дис- один з країв, ще три пластинки І. А. Семено- коподібної форми від відщепів. ва визначила як «з випадковими різцеподіб- Виробів з вторинною обробкою нараховуєть- ними сколами». Оснащення метальної зброї ся 32 од. Різців — 12 од.: по п’ять кутових і представлено трьома виробами: вістрям вели- бокових ретушних, і два серединні. Скребач- кої форми і двома фрагментами пластинок з ки, сім од., представлено кінцевими формами притупленим краєм (Семенова 1949, с. 190— на пластинах з віялоподібним робочим лезом 192).

102 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Васильєв, П. М., Дудник, Д. В. Верхньопалеолітична стоянка Пушкарі ІІІ

Сучасні збори підйомного матеріалу Починаючи з 1990-х рр. і по сьогодення Пушкарівська палео- літична експедиція Санкт-Пе- тербурзького державного універ- ситету та Інституту археології НАН України під час щорічного обстеження пам’яток збирала кре м’яний матеріал на обмеженій ділянці площею 1200 м2, що за 100 м вище по схилу від шурфа й місця збору 1937 р. Зазначимо, що ця ділянка є набагато нижчою, тут добре помітні потужні ерозій- ні процеси, які утворили численні яри, один з яких і є Сосонницький. З огляду на певну закономірність топографічного розташування ос- новних пушкарівських пам’яток (Пушкарі І, Погон, Бугорок / п’ятий метр) можна припустити, що вище по схилу культурний шар міг зберегтися. Подібна ситуація спостерігалася під час досліджень у південній частині Погонського мису, так зв. Пушкарівської стріл- ки, де культурний шар у пониже- них частинах плато теж був зруй- нований (Васильев 2012; Ступак, Васильев, Пономаренко 2012). Крем’яна колекція артефактів, що походить з сучасних зборів на поверхні становить 910 од. (табл. 1), більшість складають відходи виробництва (803 од., 88,2 %). Відщепів усього 338 од. (42 %), з яких 44 первинні; улам- ків — 100 од. (12 %), лусочок — 56 од. (7 %). Усіх пластин разом з фрагментами нараховується 230 од. (28,75 %), найбільше плас- тин — 196 од., пластинок — 30 од., мікропластин — 4 од. Реберчастих пластин і пластинок (з фрагмента- ми) — 30 од. Крім того, серед від- щепів слід виділити групу (69 од.) специфічних сколів оформлення ребра. Нуклеуси представлено 47 од., усі від пластин і здебільшого спра- цьовані. З-поміж них: 10 цілих, 36 уламків і пренуклеус (рис. 3: 3). Одноплощадкових нараховується три: два односторонні (рис. 2: 1, 3) і один двосторонній (рис. 2: 2). Двоплощадкових шість (рис. 2:

Рис. 3. Пушкарі ІІІ; нуклеуси: 1, 2 — двоплощадковi; 3 — пренуклеус

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 103 Публікація археологічних матеріалів

Таблиця 1. Пушкарі ІІІ; статистична таблиця крем’яних 4, 5; 3: 1, 2), що представлені такими виробів з поверхневих зборів 1990—2017 рр. типами: біповздовжні (2 од.), біповз- довжньо-перпендикулярні (2 од.), біпов- Назва Кількість % здовжньо-альтернативні (1 од.), ортого- Відходи виробництва нально-суміжні (1 од.). Усього виробів з вторинною обробкою Відщепи 338 42 107 од. (11,8 %), зокрема ретушованих первинні 44 — пластин і пластинок разом з фрагмен- вторинні 225 — тами 40 од. (37,5 %), ретушованих від- оформлення ребра 69 — щепів 13 од. (12 %). Скребачки — 20 од. Пластини 196 24 (19 %) представлено винятково кінце- цілі 25 — вими типами (рис. 4), усі виконано на проксимальні фрагменти 61 — пластинах, на деяких присутня нерегу- медіальні фрагменти 70 — лярна ретуш по краю заготовки (рис. 4: дистальні фрагменти 40 — 3, 11—15). Різців нараховується 18 од. Пластинки 30 4 (17 %), серед них: три на куті зламаної цілі 4 — пластини (рис. 5: 2—4), шість середин- проксимальні фрагменти 9 — них (рис. 5: 1, 9—12) і дев’ять бокових ре- медіальні фрагменти 9 — тушних (рис. 5: 5—8; 6: 1—5). Крім того, дистальні фрагменти 8 — в колекції наявно два різцевих скола. Комбінованих знарядь чотири, усі пред- Мікропластини 4 0,75 ставлено варіацією скребачка кінцева / цілі 4 — різець (рис. 6: 6—8). Досить своєрідними Ребристі пластини і пластинки (з фрагментами) 30 4 серед крем’яних комплексів пушкарівсь- Уламки 100 12 ких пам’яток постають три проколки з Лусочки 56 7 асиметричним жальцем (рис. 6: 9—12), Різцеві сколи 2 0,25 що виготовлені на відщепах. Такі виро- Нуклеуси 47 6 би в цілому не характерні для відомих одноплощадкові 3 — матеріалів з пушкарівських стоянок, а односторонні 2 — на території Подесення подібні знаряд- двосторонні 1 — дя широко відображені серед крем’яних двоплощадкові 6 — Мізинського поселення (Шовкопляс біповздовжні 2 — 1965, с. 166—167, табл. XVII—XVIII). До перпендикулярні 2 — виїмчастих знарядь можна віднести три біповздовжньо-альтернативні 1 — вироби на пластинах, що мають по одній ортогонально-суміжні 1 — виїмці та нерегулярну ретуш по краю. багатоплощадкові 1 — Нечисленна мікролітична добірка, що фрагменти 36 — нараховує всього шість од., виявилася Пренуклеуси 1 — досить інформативною і нетиповою для Усього відходів виробництва 803 88,2 набору з Пушкарів І та Пушкарів VIII Вироби з вторинною обробкою (Погону). Вона складається з одного пря- мокутника (рис. 7: 1), трьох медіальних Пластини ретушовані та їхні фрагменти 38 35,5 фрагментів (рис. 7: 2—4) і двох прок- Пластинки ретушовані та їхні фрагменти 2 2 симальних фрагментів з притупленим Відщепи ретушовані 13 12 краєм. Вірогідніше за все останні, є час- Мікролітичний комплекс 6 6 тинами вістер з притупленим краєм прямокутник 1 — (рис. 7: 5, 6). Прямокутник має відре- фрагменти 5 — тушовані обидва краї: один — за допо- Різці 18 17 могою крутої притуплюючої ретуші, що кутові 3 — наносилась з дорсальної та вентральної двогранні 6 — сторін приблизно порівну; другий — на- бокові 9 — півкрутою погострюючою. Два вироби ма- пряморетушні 3 — ють притуплений край, що оформлений косоретушні 5 — зустрічною ретушшю (рис. 7: 3, 6). Серед виїмчасторетушні 1 — таких — і проксимальна частина вістря Виїмчасті 3 2,5 (рис. 7: 6) з вентральним потоншенням у Проколки асиметричні 3 2,5 районі відбивного горбка, на інший край, Скребачки кінцеві 20 19 протилежний від притупленого, нанесено Комбіноване знаряддя скребачка кінцева / різець 4 3,5 напівкруту ретуш. Вирізняється прокси- Усього виробів з вторинною обробкою 107 11,8 мальна частина вістря, вірогідно череш- Усього 910 100 кового, що оформлене крутою лускатою 2—3-ступінчатою ретушшю (рис. 7: 5).

104 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Васильєв, П. М., Дудник, Д. В. Верхньопалеолітична стоянка Пушкарі ІІІ

Рис. 4. Пушкарі ІІІ; скребачки кінцеві

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 105 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 5. Пушкарі ІІІ; різці: 1, 9—12 — серединні; 2—4 — кутові; 5 — боковий виїмчаторетушний; 6—8 — бо- кові пряморетушні

106 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Васильєв, П. М., Дудник, Д. В. Верхньопалеолітична стоянка Пушкарі ІІІ

Рис. 6. Пушкарі ІІІ: 1—5 — різці бокові косоретуш- ні; 6—8 — комбіновані знаряддя; 9—11 — проколки; 12 — відщеп ретушований

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 107 Публікація археологічних матеріалів

Таблиця 2. Результати радіокарбонного датування пушкарівських пам’яток (Грибченко 2014, с. 111)

Зразок Дата, BP Місце взяття Номер Матеріал

Пушкарі І, розкоп V АА-1389 Кісткове вугілля 19010 ± 220 ГИН-11311б Кістка 2000 ± 500 ГИН-11311а Те саме 20900 ± 900 ГИН-8529 Зуб мамонта 20600 ± 1200 ГИН-8529а Те саме 20700 ± 500 ГИН-3382 Кістка 21000 ± 400 ГИН-3381 Кісткове вугілля 21100 ± 400 ГИН-11307 Те саме 22350 ± 150 Пушкарі І, розкоп VII Ki-11901 Кістка коня 19500 ± 240 ГИН-11310 Горіла кістка 20160 ± 180 ГИН-10195 Кісткове вугілля 20350 ± 180 ГИН-11311 Зуб мамонта 20500 ± 500 ГИН-11309 Кісткове вугілля 20840 ± 190 ГИН-11311а Зуб мамонта 20900 ± 600 Пушкарі ІХ, нижній шар, ЛУ-361 Кістка 18690 ± 770 Погон «5-й метр» ГИН-10193 Те саме 22300 ± 300 ГИН-10194 Стегнова кістка 22500 ± 450 ГИН-11315 Ребро 23800 ± 700 ГИН-11312 Кістка 24000 ± 1200 Пушкарі ІХ, верхній шар, Кі-13078 Зуб вівцебика 11060 ± 140 основний горизонт ЛЕ-6961 Зуб мамонта 11500 ± 400 Кі-13079 Те саме 11700 ± 250 Кі-11900 Те саме 17200 ± 250 Пушкарі ІХ, верхній шар, Hela-1517 Зуб вівцебика 14770 ± 115 нижній горизонт ОхА-17799 Зуб мамонта 14820 ± 60

Рис. 7. Пушкарі ІІІ: 1 — прямокутник; 2—4 — медіальні частини; 5, 6 — проксимальні частини вістрів

108 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Васильєв, П. М., Дудник, Д. В. Верхньопалеолітична стоянка Пушкарі ІІІ

Висновки Отже, для вирішення проблеми розумін- ня динаміки заселення Погонського мису до і Наявність у комплексі мікролітів з прямо- після максимуму останнього зледеніння необ- висною, практично вертикальною (рис. 7: 4), хідне проведення грунтовних польових архе- притуплюючою ретушшю різко контрастує з ви- ологічних досліджень із залученням фахівців робами Пушкарів І і Погону (Васильєв 2018а; різних профілів та напрямків. 2018b). Де притуплююча ретуш не сильно мо- дифікує край заготовки, а зустрічне нанесення взагалі не характерне. Типологія мікролітич- ЛІТЕРАТУРА них виробів також має ряд розбіжностей, зокре- Васильев, П. М. 2012. Разведки возле с. Пушкари ма відсутні як і вістря типу «гравет» — з притуп- Н.-Северского р-на Черниговской обл. в 2009 г. Де- леним краєм та тронкованою проксимальною снинские лревности, VІI: Материалы Межгосударс- частиною, так і вістря з боковою виїмкою. З ін- твенной научной конференции, посвященной памя- шого боку серед матеріалів Пушкарів ІІІ також ти Ф. М. Заверняева, с. 63-66. Васильев, П. М. 2018а. Погон: возможности ре- представлений прямокутник, хоча і один, про- конструкции и перспективы исследований. Stratum те він демонструє схожість принципів побудови plus, 1, с. 285-305. складних композитних наконечників з Пушка- Васильєв, П. М. 2018b. Погон: мікролітичний ком- рями І та Погону, і більш пізніх Пушкарів ІХ плекс. Кам’яна доба України, 17—18, с. 110-118. (Бугорок). Крім того слід зазначити, що серед Воеводский, М. В. 1940а. Работы Деснинской эк- усіх матеріалів Пушкарів ІІІ, і з шурфа 1937 спедиции в 1939 г. Краткие сообщения ИИМК, 4, р. та поверхневих зборів, включаючи і сучасні, с. 34-36. відсутні знахідки вістер великих форм, що та- Воеводский, М. В. 1940b. Результаты работ Де- снинской экспедиции по изучению палеолита (1936 кож є традиційними для знарядь мисливського и 1937 гг.). Бюллетень Комиссии по изучению чет- оснащення сусідніх пам’яток. вертичного периода, 6—7, с. 54-57. Таким чином, враховуючи вищесказане по- Воеводский, М. В., 1946. Деснинская археоло- передньо є підстави вважати, що представле- гическая экспедиция 1940 г. Краткие сообщения ний крем’яний матеріал із стоянки Пушкарі ІІІ ИИМК, 13, с. 89-94. (Сосонницький Рів) може відображати відмін- Воєводський, М. В. 1947. Результати робіт Де- ну від вже відомих традицію виготовлення мік- снянської експедиції 1936—1938 рр. В: Славін, Л. М. ролітичних виробів. Розуміючи обмеженість (ред.). Палеоліт і неоліт України. Київ: АН УРСР, 1, с. 41-57. джерельної бази на разі ми не можемо певно Грибченко, Ю. Н., Куренкова, Е. И. 2014. Палео- сказати чи демонструє ця різниця між мік- географические особенности основных стоянок поз- ролітами Пушкарів І / Погону та Пушкарів ІІІ днего палеолита бассейна реки Десны (Хотылево, господарську специфіку або направленість Елисеевичи, Юдиново, Пушкари). Археологічний пам’яток? Чи навпаки, це є свідченням хроно- альманах, 31: Епіграветські пам’ятки Середнього логічної дистанції між пам’ятками? Тобто, на Подніпров’я, с. 99-115. сучасному етапі дослідження пушкарівських Нужний, Д. Ю. 2015. Верхній палеоліт Західної і Північної України (техніко-типологічна варіабель- пам’яток в цілому ми фіксуємо різні поселенсь- ність та періодизація). Київ: Олег Філюк. кі ділянки, що мають і різний час побутуван- Семенова, І. А. 1949. Палеолітична стоянка Пуш- ня. Так, на основі результатів абсолютного карі ІІІ (Сосонницький Рів). В: Славін, Л. М. (ред.). та відносного методів датування ряд стоянок Палеоліт і неоліт України. Київ: АН УРСР, 1, ІІ, функціонували до максимуму останнього зле- с. 189-196. деніння — це Пушкарі ІХ (нижній шар, Погон Ступак, Д. В., Васильев, П. М., Пономаренко, «5-й метр») з датами 22—23 тис. р. т., Пуш- В. В. 2012. Новые иследования южной части Погон- карі І (20—22 тис. р. т.). До цього хронологіч- ского мыса. Деснинские древности, VI: Материалы Межгосударственной научной конференции, посвя- ного відрізку на основі стратиграфічних умов щенной памяти Ф. М. Заверняева, с. 69-79. залягання культурного шару слід відносити і Шовкопляс, И. Г. 1965. Мезинская стоянка. Киев: Пушкарі VIII (Погон). Катастрофічні наслід- Наукова думка. ки максимуму зледеніння змусили давню лю- дину покинути цю місцевість, а повернення її фіксуються матеріалами що походять з верх- REFERENCES ніх шарів Пушкарів ІХ (Бугорок), і мають дати Vasyliev, P. M. 2012. Razvedki vozle s. Pushkari N.-Sever- 11—14 тис. р. т. (табл. 2). skoho r-na Chernіhovskoi obl. v 2009 h. Desnіnskie drevnostі, VII: Materialy Mezhgosudarstvennoy nauchnoy konferentsii, У цілому розглядаючи мікролітичні вироби posvіashchennoy pamіati F. M. Zavernіaіeva, s. 63-66. Пушкарів ІІІ напрошується аналогія з вістря- Vasyliev, P. M. 2018a. Pogon: vozmozhnosti rekonstruktsii ми Молодового 5 шару 7 (Нужний 2015, с. 32, i perspektivy issledovaniy. Stratum plus, 1, s. 285-305. Vasyliev, P. M. 2018b. Pohon: mikrolitychnyi kompleks. рис. 13: 10, 11, 14), що також мають прямовис- Kam’yana doba Ukrainy, 17—18, s. 110-118. ний притуплений край, іноді з використанням Voіevodskiy, M. V. 1940a. Raboty Desninskoy ekspeditsii v зустрічного ретушування, та вентральне по- 1939 g. Kratkiіe soobshcheniіa IIMK, 4, s. 34-36. тоншення виробу для вирівнювання профілю. Voіevodskiy, M. V. 1940b. Rezul’taty rabot Desninskoy ekspeditsii po izucheniіu paleolita (1936 i 1937 gg.). Byulleten’ Сьомий шар Молодового 5 має датування в ме- Komissii po izucheniіu chetvertichnogo perioda, 6—7, s. 54- жах 25—26 тис. р. т. 57.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 109 Публікація археологічних матеріалів

Voіevodskiy, M. V. 1946. Desninskaіa arkheologicheskaіa (end scraper / burin). A non-numerical microlithic com- ekspeditsiіa 1940 g. Kratkiіe soobshcheniіa IIMK, 13, s. 89- plex amounting to only 6 units proved to be rather 94. informative and atypical. It consists of one rectangle, Voyevods’kyy, M. V. 1947. Rezul’taty robit Desnyans’koyi three medial fragments and two proximal fragments, ekspedytsiyi 1936—1938 rr. In: Slavin, L. M. (ed.). Paleolit i neolit Ukrayiny. Kyiv: AN URSR, 1, s. 41-57. probably points. The presence of a microlith complex Gribchenko, Іu. N., Kurenkova, Е. I. 2014. Paleogeo in a pivotal, in one case practically vertical, dulling re- graficheskiіe osobennosti osnovnykh stoіanok pozdnego pale- touch contrasts sharply with the microlithic products olita basseyna reki Desny (Khotylevo, Еliseіevichi, Yudinovo, of Pushkar I and Pogon. And in combination with ven- Pushkari). Arkheolohichnyi almanakh, 31: Epihravetski tral thawing on one of the products, an analogy with pam’iatky Serednoho Podniprov’ia, s. 99-115. the points of the Molodovo 5 layer 7. Nuzhnyy, D. Yu. 2015. Verkhniy paleolit Zakhidnoyi i For a more detailed analysis, the determination of Pivnichnoyi Ukrayiny (tekhniko-typolohichna variabel’nist’ ta the place and role of the above-described material in periodyzatsiya). Kyiv: Oleh Filyuk. understanding the problem of the dynamics of the set- Semenova, I. A. 1949. Paleolitychna stoуanka Pushkari III (Sosonnytskyi Riv). In: Slavin, L. M. (ed.). Paleolit i neolit tlement of Pogonese capes before and after LGM re- Ukrainy. Kyiv: AN URSR, 1, II, s. 189-196. quires archaeological research. Stupak, D. V., Vasyliev, P. M., Ponomarenko, V. V. 2012. Novyye isledovaniіa іuzhnoy chasti Pogonskogo Keywords: Upper Paleolithic, Pushkari’s type sites, mysa. Desninskiіe drevnosti, VI: Materialy Mezhgosudarst- flint complex. vennoy nauchnoy konferentsii, posvіashchennoy pamіati F. M. Zavernіaіeva, s. 69-79. Одержано 18.12.2018 Shovkoplias, I. H. 1965. Mezynskaia stoianka. Kiev: Nau- kova dumka. ВАСИЛЬЄВ Павло Михайлович, молодший нау- ковий співробітник, Інститут археології НАН Украї- ни, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Украї- P. M. Vasyliev, D. V. Dudnyk на. VASYLIEV Pavlo M., Research Associate, the Upper Paleolithic site Institute of Archaeology, the National Academy of Pushkari III Sciences of Ukraine, Heroiv Stalinhradа ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. This article deals with new flint collection (surface ORCID: orcid.org/0000-0001-9724-1027, e-mail: materials) from Upper Paleolithic site Pushkari III pavlo_vasyl’[email protected]. near v. Pushkari Novgorod-Siversky district of the ДУДНИК Діана Валентинівна, студентка, КНУ Chernihiv region. Site is located on the high right bank імені Тараса Шевченка, вулиця Володимирська, 60, of the Desna River, and occupies the southwestern part Київ, 01033, Україна. of the Cape of Pogon. Dudnyk Diana V., Student, Taras Shevchenko Na- The flint collection of artifacts is 910 items, more tional University of Kyiv, Volodymyrska Street, 60, of them are flakes, blades, cores, chunks and chips. Kyiv, Ukraine, 01033. In addition, 107 tools were found, of theme: retouched ORCID: orcid.org/0000-0003-0855-3219, e-mail: blades and flakes, burins, end scrapers, combined tools [email protected].

110 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) УДК 903.2(282.247.314)”632” Л. В. Кулаковська, В. І. Усик, П. Езартс, С. Пірсон, О. М. Кононенко, Ф. Нігст

Верхньопалеолітична стоянка Кормань 9

Опубліковано результати польових досліджень було створено культурно-хронологічну схему нової багатошарової верхньопалеолітичної стоян- розвитку палеолітичної культури у Середньому ки Кормань 9 на Дністрі. Подано стратиграфію, Подністров’ї. Залучення фахівців природничих планіграфію, техніко-типологічну характеристи- наук уможливило реконструювати палеоеко- ку індустрії. логічні умови існування тут первісної людини Ключові слова: верхній палеоліт, Дністер, чет- протягом тривалого часу (від середнього плей- вертинні відклади, технокомплекс, мікропластини стоцену до голоцену). У лесових відкладах по- та пластинки з притупленим краєм, епігравет. тужністю близько 20 м виявлено п’ять плейсто- ценових викопних ґрунтових горизонтів, з яких Вступ три можна віднести до педокомплексів (Губин Палеоліт у Середньому Подністров’ї почали 1977). Вказано також на присутність сажистих вивчати з 1920-х рр. румунські та вітчизняні прошарків, типових для четвертинних розрізів археологи. Міждисциплінарні комплексні до- цього регіону. На стоянці зафіксовано 16 архео- слідження палеолітичних пам’яток у регіоні, логічних шарів (палеоліт—мезоліт). Шари 12— зокрема, як Молодово I і V, Кормань IV, прова- 9 зараховано до середнього палеоліту (мустьє), дили до середини 1980-х рр., власне до зведен- шар 8 — до «перехідного» від мустьє до верх- ня Дністерського гідровузла. нього палеоліту, шари 7—1 — до верхнього па- Перші палеолітичні місцезнаходження у леоліту, а шари Б і А — до мезоліту (Черныш районі с. Кормань (Кормань І—ІІІ) відкрив 1977, с. 7—66). Ч. Амброжевич у 1926—1927 рр. (Ambrozewicz Середньопалеолітичні знахідки залягали 1930). У 1930—1931 рр. І. Ботез і Н. Морошан вище викопного ґрунту останнього інтергля- зафіксували ще одну палеолітичну пам’ятку — ціалу. І. К. Іванова завважила, що «Культурні Кормань IV. Тут, у лесових суглинках правого горизонти 11 і 12 стоянки Кормань синхроні- берега Дністра в ур. Біля Млинів вони відзна- зуються з т. зв. сажистий прошарком Моло- чили два археологічні шари з крем’яними ар- довських стоянок» (тут і далі: переклад наш — тефактами та фауністичними рештками, які авт.; Иванова 1977, с. 176). Палінологічні дані визначили як верхньопалеолітичні (Moroşan свідчать, що поселення шару 11 побутувало у 1938). період відносного потепління клімату (Пашке- У 1969—1975 рр. стоянку Кормань IV до- вич 1977, с. 110) Зважаючи на досить незнач- сліджувала комплексна експедиція під керів- ну кількість знахідок звідси і відсутність виз- ництвом О. П. Черниша (Інститут суспільних начальних форм, О. П. Черниш інтерпретував наук АН УРСР) та І. К. Іванової (Інститут гео- їх як мустьєрські та припускав, що вони могли логічних наук АН СРСР). У результаті міждис- бути і ранішими, і пізнішими порівняно з серед- циплінарних досліджень пам’ятки та зістав- ньопалеолітичними шарами стоянок Молодо- лення її з матеріалами молодовських стоянок во І і V (Черныш 1977, с. 17). Проте детальний технологічний аналіз індустрії середньопале- © Л. В. Кулаковська, В. І. Усик, П. Езартс, олітичних шарів Корманя ІV із застосуванням С. Пірсон, О. М. Кононенко, Ф. Нігст, 2019 методу ремонтажу показав, що йдеться не про

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 111 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 1. Кормань 9: А — локалізація сто- янки; В — фото розкопу з півночі

залишки поселення, а тільки про окремі місця сом О. П. Черниша, нуклеуси мають розміри від розколювання кількох жовен — так зв. точки 50 до 150 мм, пластини і знаряддя на пласти- чи atelier (Ситливий, Ситник 2002). нах — довжину до 110 мм за ширини до 45 мм. Верхньопалеолітичні шари стоянки Кор- Нуклеуси представлено одно-, дво- і триплощад- мань ІV були неоднорідні за структурою та кіль- ковими об’ємними та пласкими. З-поміж зна- кістю знахідок, два (шари 7 і 5) мають дати С14. рядь — різці (на зламі та двогранні), скребки, У кожному з цих шарів були залишки вогнищ, різці-скребки, вістря, пластини і відщепи з ре- локалізації крем’яних артефактів і фауністич- тушшю тощо (Черныш 1977, с. 24—26). ні рештки. Теріокомплекс шарів — однаковий Шар 5 (18000 ± 400 ГИН-719; 18 560 ± 200 за видовим складом і представлений, головним СОАН-145) залягав над верхнім викопним чином, кістками північного оленя (Rangifer ґрунтом тундрового типу. Археологічна колек- tarandus), коня (Equus equus Pidop.), мамонта ція складається з крем’яних артефактів (нук- (Mammuthus primigenius Blum.), первісного леуси, пластини і відщепи, знаряддя тощо) і зубра (Bos sp.) у різних відсоткових співвідно- фрагментів ковадел, розтиральників, відбій- шеннях (Татаринов 1977). Спорово-пилкові ників (Черныш 1977, с. 30—35). Серед нукле- дані свідчать, що майже всі археологічні шари усів переважають позвдовжні та біповздовж- були сформовані в умовах перигляціального ні об’ємних модифікацій. Довжина нуклеусів лісостепового ландшафту із помірно-холодним і сколотих з них пластин — від 45 до 120 мм. кліматом, окрім шарів 5 і 6, які сформувалися З-поміж знарядь більше різців (на зламі та у найхолодніший відрізок часу із тундровою двогранні), ніж скребків. рослинністю (Пашкевич 1977, с. 110). На початку 1980-х рр. стоянка Кормань ІV Невелика добірка крем’яних артефактів з зникла під водами Дністровського водосхо- шару 7 (24500 ± 500 ГИН-1099; 25140 ± 350 ЛУ- вища. Тут варто згадати слова І. К. Іванової, 586) складається з нуклеусів, знарядь і продук- що «Безумовно, на цій території археологи тів виробництва (відщепи й пластини). За опи- зможуть знайти собі поле діяльності і піс-

112 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

Рис. 2. Кормань 9: А — топографічний план-схема; В — графічний план ділянки, розкопаної у 2013 р.; С — схематичний розріз залягання культурних шарів

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 113 Публікація археологічних матеріалів

ля пуску Дністровського гідровузла. Однак 13-А і профіль 13-В (рис. 1: А; 2: А, Б). Таким найбільшою цінністю є місцезнаходження, чином, протяжність дослідженого профілю ста- розташовані нижче, біля берега Дністра, які новить близько 20 м (Кулаковська та ін. 2013). найближчим часом будуть затоплені водою» (Иванова 1977). Стратиграфія У 4-метровому лесовому профілі стоянки Кормань 9 виділяється п’ять літологічних підрозділів Стоянку Кормань 9 відкрила у 2012 р. Па- (блоків), які, своєю чергою, розділено на гори- леолітична експедиція ІА НАНУ, що працю- зонти (1—4), а частина із них на підгоризонти вала за українсько-британським проектом з (а, б): гео-археологічного вивчення палеолітичних Блок 1 — ілювійований (Bt) горизонт вох- пам’яток Середнього Подністров’я (Кулаковсь- ристо-коричневого кольору; ка, Усик 2012). Стоянка розташована на пра- Блок 2 — гомогенний блідо-жовтуватий суг- вому березі Дністра, на захід від однойменного линок; села, вище за течією від стоянки Кормань IV. Блок 3 — суглинок з чотирма світло-сірими Координати — 48°34’25.18’’ Пн, 27°8’53.57’’ С горизонтами, зі значним вмістом конкрецій Fe; (рис. 1: А). У 2013 р. на стоянці у місцях най- складається із чотирьох горизонтів, кожен з більшого скупчення матеріалу було зроблено яких має по два підгоризонти (3-1а до 3-4а); дві зачистки: 13-1 (1,9 × 3,0 м) і 13-2 (1,30 × Блок 4 також розділено на чотири гори- 2,35 м). Відстань між ними становить 5,5 м. зонти, а кожен з них — на два підгоризонти. Для поточнення стратиграфії культурних на- Верхня частина відкладів (4-1 і 4-2) складена шарувань додатково у двох місцях був розчи- блідо-вохристо-жовтуватим cупіском із тонким щений вертикальний обрив берега — профіль сірим прошарком внизу (3-1б), нижня (4-3 і 4- 4) — супіском, у верхній частині якого простежуються світло-сірі горизонти (4-3a і 4-4a). Блок 5 — світло-жовтувато-сірі піщані відклади зі скісною верс- твуватістю.

Методика Знахідки у розчистках і профі- лях фіксувалися на єдиній гори- зонтальній сітці квадратів 1,0 × 1,0 м (рис. 2: В), позначених ла- тинськими літерами (схід—захід) та арабськими цифрами (північ— південь). Артефакти розміром від 15—20 мм, а також фауністичні рештки фіксувалися у трьох вимі- рах (X, Y, Z) за допомогою тахео- метра. Седименти з культурних шарів промивалися через сито з отвором 0,5—1,0 мм. Така прак- тика суттєво поповнила колекцію дрібними знахідками (мікроплас- тини, мікроліти, луски, кістяні вироби, прикраси, малако- та мікрофауна). Калібрацію дат С14 виконано з використанням каліб- рувальної кривої IntCal13 і про- грамного забезпечення OxCal 4.3 з ймовірністю 68,2 %.

Рис. 3. Кормань 9. Геологічний розріз розчистки 13-2: 1 — cуглинок; Опис матеріалу 2 — піщаний суглинок; 3 — пісок; 4 — ілювійований (Bt) горизонт; На стоянці у відкладах остан- 5 — біотурбований B горизонт; 6 — лінза гумусованого матеріа- лу; 7 — сірий суглинок (тундро-глейовий ґрунт); 8 — озалізнення; нього пленігляціалу зафіксова- 9 — випалений горизонт, 10 — артефакти й кістки (П. Езартс та но in situ три культурні шари Ст. Пірсон 2012—2013) верхнього палеоліту — І, ІІ і ІІІ

114 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

(рис. 3; табл. 1). Для первинного розколюван- та у профілі 13-А. Досліджена площа на рівні ня та виготовлення знарядь використовували цього шару становить приблизно 6,0 м2 (рис. 4: місцевий сеноманський і туронський кремінь, А) і дещо менша за початкові межі закладених що походить з алювіальних наносів Верхнього розчисток. Максимальна потужність шару ста- Дністра. Зрідка траплявся пісковик. У всіх ша- новить 15—20 см. Зафіксовано незначне гори- рах знайдено фауністичні рештки, більшість зонтальне падіння по лінії південний захід— з яких — дрібні фрагменти, що не піддають- північний схід. ся видовому визначенню. Попередньо можна Основна маса знахідок (кам’яні артефакти, говорити, що переважають кістки північного фауністичні рештки, малако- та мікрофауна, оленя (Rangifer tarandus), також трапляються кісткове та деревне вугілля, вохра) розподіля- рештки коня (Equus sp.), бика / бізона (Bos sp.) лася на площі рівномірно. У розчистці 13-1 на і лисиці (Vulpes sp.). За іншими прикметами межі кв. В—C/2 зафіксовано заглиблене вогни- шари суттєво різняться. ще діаметром до 1,0 м з пропеченим до 10 см 1. Найрепрезентативніший шар І включає шаром. У заповненні вогнища не виявлено кам’яні артефакти, фауністичні рештки, мала- жодних артефактів. Натомість за його межа- ко- та мікрофауну, кісткове й деревне вугілля, ми (кв. В/2—С/2) частка обпалених кременів вохру. Більшість артефактів і фауністичних ре- сягає до 25 %. Для порівняння, на решті квад- шток залягають у підгоризонті 4-1a. Знахідки ратів кількість таких становить усього 3—5 % простежуються в обох розчистках (13-1 і 13-2) (рис. 5).

Таблиця 1. Археологічна стратиграфія

Археологічний Місце виявлення Періодизація Дата шар

І Розчистка 13-1; профіль 13-А; Верхній палеоліт 17950 ± 80 ВР GrA-59996, або розчистка 13-2 21865—21625 cal BP, деревне вугілля ІІ Профіль 13-В Верхній палеоліт 18440 ± 80 ВР GrA-59993, або 22436—22243 cal BP, деревне вугілля ІІІ Розчистка 13-1; профіль 13-А; Верхній палеоліт — розчистка 13-2

Таблиця 2. Загальний список кам’яних знахідок, зокрема й з промиву

Шар Категорія І п/м 0 ІІ ІІІ n %

Пренуклеус — 5 0,6 — 1 — Нуклеус — 9 1,0 — 2 — Нуклеподібний уламок — 2 0,2 — — — Відщепи 1 346 40,1 1 40 7 Пластини — 106 12,3 3 7 3 Пластинки — 129 14,9 2 3 3 Мікропластини — 89 10,3 1 5 — Авіважі — 11 1,3 — — — Відщепи реберчасті — 16 1,9 — 2 — Пластини реберчасті — 10 1,2 — 4 1 Пластинки реберчасті — 13 1,5 — 1 — Мікропластини реберчасті — 1 0,1 — — — Різцеві сколи — 34 3,9 — 2 1 Знаряддя — 92 10,7 — 4 3 Разом 1 863 100 7 71 18 Луски — 6042 — — 859 2 Уламки кременю 1 25 — — 2 — Галька, плитка кам’яна — 20 — — — — Разом 2 6950 — 7 932 20

Примітка. п/м — підйомний матеріал.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 115 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 4. Кормань 9. Плани культурних шарів: А — шар І; В — шар ІІ; С — шар ІІІ

Рис. 5. Кормань 9. Вогни- ще у розчистці 13-1

У розчистці 13-2 вогнище має менш чіткі стіни простежено, що вогнище було влаштоване контури, оскільки значною мірою зруйноване і у незначній заглибині, дно його пропечене на розтягнене кротовинами. Сліди вогнища захо- 2,0—4,0 см. За вугіллям Picea шар І датовано дять за межі розчистки. На профілі південної 17950 ± 80 GrA-5996, або 21865—21625 cal BP.

116 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

Таблиця 3. Нуклеуси Таблиця 4. Продукти розщеплення (разом з заготовками знарядь) Шар Типи Шар І Шар ІІ Шар ІІІ Заготовка І ІІІ n % n n

Пренуклеуси 5 1 Відщепи 372 43,9 1 45 Нуклеуси повздовжні підциліндричні 1 — Пластини 123 14,5 3 13 Нуклеуси повздовжні торцеві 2 — Пластинки 152 17,9 2 4 Нуклеуси повздовжні підклиновидні 2 — Мікропластини 151 17,8 1 5 Нуклеуси біповздовжні підциліндричні — 1 Авіважі 11 1,3 — — Нуклеуси біповздовжні торцеві 3 — Різцеві сколи 35 4,1 — 2 Нуклеуси паралельні багатоплощадкові 1 — Фрагменти 2 0,2 — — Нуклеуси багатоплощадкові торцеві — 1 Невизначені заготовки 1 0,1 — — Фрагменти нуклеусів 2 — Разом 847 100 7 69 Разом 16 3

Крем’яна колекція з шару І налічує майже реберчасті відщепи (16 екз.), пластини ребер- 7 тис. предметів (табл. 2). Для розколювання часті (10 екз.), пластинки реберчасті (13 екз.) і використовувався переважно непатинований реберчаста мікропластина. Загалом продукти туронський кремінь. первинного розщеплення з шару І, разом з за- Первинне розколювання демонструють п’ять готовками знарядь, становлять 847 предметів пренуклеусів, дев’ять нуклеусів і два фрагмен- (табл. 2; 4). Переважають пластинчасті заго- ти нуклеусів (табл. 3). Нуклеуси, розміром не товки — пластини, пластинки, мікропластини більше за 5,0 см, представлено: повздовжнім (426 екз.). Відщепів у колекції 372 екз. Також підциліндричним, торцевими і підклиноподіб- є дуже незначний відсоток артефактів, в основ- ними (по 2 екз.), біповздовжніми торцевими ному відщепи (табл. 5), з залишками первин- (3 екз.) і багатоплощадковим (рис. 6). Здебіль- ної кірки. За огранкою домінують паралельні шого їх виготовлено на гальках і відщепах. Пер- повздовжні сколи. Ударні площадки, головно, винне розколювання характеризує наявність пласкі й точкові. Пласкі площадки є характер- сколів переоформлення площадок нуклеусів нішими для відщепів і пластин, точкові — для і реберчасті сколи: авіважі (11 екз.; рис. 7: 8), пластинок і мікропластин (табл. 6). На окре-

Таблиця 5. Шар І, огранка заготовок (разом із знаряддями)

Типогранки Заготовка Разом % Повз- Біповз- Конвер- Ортого- Підперех- Первинна Реберчаста довжня довжня гентна нальна ресна

Відщепи 30 17 220 16 — 58 1 342 44,7 Пластини 1 10 99 7 1 4 — 122 15,9 Пластинки 1 13 127 8 — 3 — 152 19,9 Мікропластини 1 1 145 2 — — — 149 19,5 Разом 33 41 591 33 1 65 1 765 — % 4,3 5,3 77,2 4,3 0,1 8,5 0,1 — 100

Таблиця 6. Шар І, площадки заготовок (разом із знаряддями)

Тип площадки Заготовка Разом % Повздовжньо- Фасето- Первинна Пласка Точкова Двогранна підправлена вана

Відщепи 19 109 94 8 7 5 242 53,3 Пластини 4 27 22 4 2 2 61 13,4 Пластинки 2 28 47 3 2 1 83 18,3 Мікропластини — 16 52 — — — 68 15,0 Разом 25 180 215 15 11 8 454 — % 5,5 39,6 47,4 3,3 2,4 1,8 — 100

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 117 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 6. Кормань 9, шар І: нуклеуси

118 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

Рис. 7. Кормань 9, шар І: 1—3 — різці; 4 — комбіноване знаряддя; 5, 7 — вістря, 6 — перфоратор, 8 — авіваж

Рис. 8. Кормань І, шар І: мікроліти

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 119 Публікація археологічних матеріалів

Таблиця 7. Знаряддя Різці (4 екз.) представлено двома двогран- ними — симетричним і кутовим (рис. 7: 1, 2), Шар подвійним на зламі та увігнуторетушним на Тип пластині (рис. 7: 3). І ІІІ Єдиний перфоратор оформлено на пластині (рис. 7: 6). Скребки 1 1 Вістря (2 екз.) на пластинах визначено як Перфоратори 1 — симетричне білатеральне (рис. 7: 7) та асимет- Різці двогранні 2 — ричне білатеральне (рис. 7: 5). Різці на зламі 1 — Найчисельнішу категорію знарядь станов- Різці ретушні 1 — лять мікроліти — пластинки й мікропластини Вістря білатеральні 2 — з притупленим краєм (69 екз.), з-поміж яких Пластинки з притупленим краєм латеральні 6 — дев’ять виготовлено на пластинках, 60 — на Пластинки з притупленим краєм білате- мікропластинах. Їх можна розділити на ла- ральні 3 — теральні та білатеральні, а саме: пластинки Мікропластини з притупленим краєм лате- латеральні — 6 екз. (рис. 8: 2, 9), білатераль- ральні 34 — ні — 3 екз. (рис. 8: 20, 21, 26); мікропластини Мікропластини з притупленим краєм біла- латеральні — 34 екз. (рис. 8: 1, 3, 7, 8, 11, 13— теральні 26 — 16, 18, 19), білатеральні — 26 екз. (рис. 8: 4—6, Відщепи ретушовані 9 2 10, 12, 17, 22—25, 27). Майже чверть мікролітів Комбіновані знаряддя (різець на зламі + (два на пластинках і 14 на мікропластинах) тронкована пластина) 1 — можна зарахувати до мікровістер. Пластини ретушовані 1 1 На третині мікролітів (22 екз.) «спинку» Пластинки ретушовані 1 — оформлено типовою крутою ретушшю (рис. 8: Мікропластини з ретушованою виїмкою 1 — 1—10), на половині (34 екз.) — маргінальною Фрагменти невизначених знарядь 2 — абразивною (рис. 8: 11—19). На 15 виробах Разом 92 4 маємо комбінацію притупленої та абразивної ретуші (рис. 8: 20—27). Один артефакт віднесено до категорії комбіно- ваних. На одному кінці оформлено різець на зла- мих пластинах є так зв. губка, що свідчить про мі, протилежний край тронковано (рис. 7: 4). застосування «м’якого» відбійника. Решта знарядь — це ретушовані відщепи У шарі І знайдено 92 знаряддя (табл. 7), ви- (9 екз.), пластина, пластинка, мікропласти- готовлені здебільшого (85 %) на пластинчастих на, а також два фрагменти сколів. До елемен- заготовках (табл. 8). тів вторинної обробки належать різцеві сколи Скребки — до них суто формально можна (34 екз.) і численні луски (6042 екз.). віднести тільки один артефакт, виготовлений Крім виробів з кременю, у шарі І трапилися на проксимальному кінці різцевого сколу з на- поодинокі вироби з кістки, мушель і бурштину півкрутою ретушшю. (рис. 9).

Таблиця 8. Шар І, заготовки для знарядь

Заготовка

Тип Пластин- Мікро Різцеві Фрагмен- Невизна- Відщепи Пластини ки пластини сколи ти чені

Скребки — — — — 1 — — Перфоратори — 1 — — — — — Різці 2 2 — — — — — Вістря — 2 — — — — — Пластинки та мікропластини з при- тупленою спинкою — — 9 60 — — — Відщепи ретушовані 8 — — — — — 1 Комбіновані знаряддя — 1 — — — — — Пластини ретушовані — 1 — — — — — Пластинки ретушовані — — 1 — — — — Мікропластини ретушовані — — — 1 — — — Фрагменти невизначених знарядь — — — — — 2 — Разом 10 7 10 61 1 2 1

120 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

До прикрас належать три підвіски і про- низки. Найцікавішою є підвіска з бурштину підпрямокутної форми розмірами 15 × 10 мм і завтовшки 7,0 мм. Під краєм зроблено отвір у діаметрі 4,0 мм. Підвіска обпалена. Це перша подібна знахідка у верхньому палеоліті Серед- нього Подністров’я (рис. 9: 2). Ще одну підвіс- ку зроблено з першого моляра лисиці, в якому просвердлено отвір (рис. 9: 1). Знайдено також підвіску (рис. 9: 5) з цілої мушлі (Theodoxus fluviatilis?) і три мініатюрні пронизки з мушель діаметром 3,0—4,0 мм (рис. 9: 3). Виявлено нижню частину кістяної голки 24 × 2,0 мм (рис. 9: 4). 2. Знахідок у шарі ІІ небагато — сім Рис. 9. Кормань 9, шар І; вироби з органічних і мі- крем’яних, кілька фрагментів кісток і вугіл- неральних матеріалів: 1 — підвіска із зуба лисиці; ля. Більшість їх походить з підгоризонту 4-1b. 2 — підвіска з бурштину; 3 — пронизки з мушель; Культурний шар ІІ простежується лише у про- 4 — кістяна голка; 5 — підвіска з мушлі філі 13-В (рис. 2: С; 4: В). За деревним вугіл- лям (Picea) отримано дату: 18440 ± 80 ВР GrA- Залишків вогнищ не зафіксовано, хоча три 59993, або 22436—22 243 cal BP. артефакти мають сліди обпалення. Колекція Сім крем’яних знахідок (табл. 4) — це про- артефактів налічує 932 предмети (табл. 2) з се- дукти розщеплення: відщеп, три пластини, дві номанського і туронського кременю. пластинки і мікропластина. Відщеп має орто- Первинне розколювання ілюструють два гональну огранку дорсальної сторони та плас- нуклеуси: біповздовжній підциліндричний ку площадку з так зв. губкою. Решта сколів має 122 × 57 × 55 мм (рис. 10: 2) і паралельний ба- повздовжню огранку і точкові площадки. Такі гатоплощадковий торцевий. Один артефакт технічні характеристики є типовими для роз- визначено як пренуклеус, сформований на ши- колювання пізньої пори верхнього палеоліту. рокій масивній пластині (табл. 3). Незначна кількість сколів і відсутність харак- Основна маса продуктів розщеплення, зок- терних типологічних і технологічних маркерів рема й знаряддя праці (табл. 4), це відщепи унеможливлюють чітко визначити культурно- (45 екз.), пластини (13 елз.), пластинки (4 екз.), хронологічну позицію шару ІІ. мікропластини (5 екз.), різцеві сколи (2 екз.), 3. Шар ІІІ (літологічний горизонт 4-3b, 4- серед яких переважають сколи з повздовжньою 3, 4-3a) простежується частково у зачистках огранкою (42 екз), 10 сколів — реберчасті, трап- 13-1 і 13-2, а також у профілі 13-А (рис. 2: С; ляються огранки ортогональні (5), біпоздовжні 4: С). Досліджена площа становить близько (3), комбева (2), по одному екземпляру — пер- 6,0 м2, потужність шару 15—20 см. Тут виявле- винна та радіальна. Площадки здебільшого но крем’яні знахідки та фауністичні рештки. пласкі й точкові (по 13 екз.).

Таблиця 9. Крем’яні артефакти з промиву

Шар І Шар ІІІ Крем’яні артефакти п/м n % n %

Відщепи 77 1,2 5 0,6 — Пластини 9 0,1 — — — Пластинки 43 0,7 — — — Мікропластини 62 1,0 2 0,2 — Авіважі 1 — — — — Відщепи реберчасті 1 — — — — Пластини реберчасті 1 — — — — Пластинки реберчасті 1 — — — — Мікропластини реберчасті 1 — — — — Різцеві сколи 25 0,4 1 0,1 — Знаряддя праці 49 0,8 — — — Луски 5985 95,6 852 99,1 2 Уламки 3 — — — — Разом 6258 100 860 100 —

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 121 Публікація археологічних матеріалів К ормань 9, шар ІІІ ; крем’яні вироби: 1 — скребок кінцевий; 2 нуклеус Рис. 10.

122 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

Виявлено чотири знаряддя (табл. 7). Скре- шарами 6b—9 стоянки Косеуць, віднесеними бок оформлено напівстрімкою ретушшю на до інтерстадіалу Cos VI, цебто 19,1 до 19,4 kа В проксимальному кінці відщепа (рис. 10: 1). (Haesaerts 2007; Haesaerts et al. 2010). Інше — два ретушовані відщепи і ретушована Стратиграфічна колонка стоянки Кормань 9 пластина. репрезентує лише верхню частину розрізу Корманя IV. Незначна кількість знахідок уне- можливлює прямий порівняльний аналіз з її Висновки матеріалами. Втім, між ними простежуються Незначні за обсягом тестові гео-археологічні деякі паралелі: а) археологічні шари стоянок дослідження стоянки Кормань 9 уможливлю- Кормань 9 (І—ІІІ) і Кормань IV (7—5) мають ють зробити попередні висновки про стратиг- тотожну стратиграфічну позицію, б) співпа- рафічні умови залягання археологічних шарів дають дати окремих шарів, в) схожим є видо- і їхню культурно-хронологічну позицію. вий склад фауністичних решток, г) є й спільні На стоянці зафіксовано in situ залишки трь- ознаки техніко-типологічних характеристик ох верхньопалеолітичних поселень, що побуту- кам’яної індустрії. вали у досить холодний відрізок часу верхнього Проте маємо й певні відмінності між цими пленігляціалу. Про це свідчить стратиграфіч- пам’ятками, пов’язані з об’єктивними причина- не положення культурних шарів (бузький ле- ми, насамперед, скороченим стратиграфічним совий кліматоліт), наявність у його межах ви- розрізом і досить невеликою площею розкопок копного ґрунту тундрового типу і домінування стоянки Кормань 9. Додамо, через те, що ниж- холодолюбивої фауни. ня частина четвертинних відкладів Корманя 9 Індустрію шару І можна віднести до епігра- знаходиться під водою, тут відсутні можливі ветського технокомплексу. На це вказують ти- середньопалеолітичні та, очевидно, давніші пологічна складова (мікроліти), технологічна верхньопалеолітичні шари. Завважимо також, характеристика (нуклеуси для мікропластин), що попри виразну подібність теріокомплексу прикраси з мушель, бурштину і зубів. Підтвер- цих двох стоянок у верхньому палеоліті Кор- джує цей висновок і дата — 17950 ± 80 GrA- маня IV фауністичний спектр набагато різно- 59996. манітніший. Звернемо увагу на наявність у Не виключено, що матеріали шару ІІ також шарі 5а кісток печерного лева (Felis spelseus можна інтерпретувати як епіграветську індуст- Gold.), у шарі 5 — вовка-собаки, попередньо рію. Таке припущення підтверджується, в пер- названого Lupo-familiaris for. nova, що вкрай шу чергу, датою 18440 ± 80 GrA-59993. Проте, рідко трапляються на цій території (Татаринов зважаючи на незначну кількість знахідок, ми 1977, с. 113, 117). утримаємося від остаточних висновків. У загальному описі індустрій верхньопа- Матеріали шару ІІІ за морфологічними озна- леолітичних шарів стоянки Кормань ІV від- ками (біповздовжній підциліндричний нуклеус, значено дуже незначну кількість пластинок широкі пластини, застосування м’якого відбій- з притупленим краєм (від одного до восьми ника) попередньо можна віднести до гравету. примірників), а також пластинок з підтескою Своєрідними культурно-хронологічними і притупленим краєм — прямокутників (Чер- маркерами на стоянці Кормань 9 є педологіч- ныш 1977, табл. 2, с. 67, 41, 42, 48, 52—54, ні горизонти, що містять С14-датовані шари. Це 59). Подібних виробів геть немає у шарах 8, уможливлює визначення положення стратигра- 7 і 5. Тільки у наймолодшому шарі 1, який фічного розрізу стоянки у регіональній хронос- О. П. Черниш зарахував до так зв. мадленсь- тратиграфічній схемі Середнього Подністров’я кого часу, вказано чотири вістря типу гравет. у хронологічному інтервалі між 22 і 10 kа ВР Натомість у матеріалах Корманя 9 (шар І) мік- і вибудувати єдину хроностратиграфічну ко- роліти становлять найчисельнішу групу зна- лонку за розрізами таких пам’яток як Косе- рядь. Не виключено, що мінімальна кількість уць, Молодово V і Кормань IV (Haesaerts 2007; мікролітів у типологічному складі колекцій Haesaerts et al. 2010). Корманя ІV могла бути спричинена прийня- Відтак, шар І стоянки Кормань 9, що має тою у той час методикою розкопок без промив- дату 17,950 kа ВР, співвідноситься з інтерс- ки культурного шару. З іншого боку, наявність тадіальним горизонтом Cos V у Косеуць (17,9 малако- та мікрофауни, яку можна отримати і 18,0 kа ВР, культурні шари 3а—4 із археоло- лише промивкою (просіюванням) седиментів, гічним шаром 4 у Молодово V (17,8 kа ВР) і ша- лишає відкритим питання про добірку мік- ром 5 Корманя IV, що має дату 18,0 kа ВР. ролітів у колекціях. Шар ІІ Корманя 9, датований 18,440 kа ВР О. П. Черниш, спираючись на палеогеог- і розміщений у субгоризонті 4-1b, відповідає рафічні дані, склад кам’яної індустрії, окремі шару 5 стоянки Косеуць (18,0 і 19,2 kа ВР), що типи знарядь і характер кістяних виробів відніс відповідає у часі Франкфуртському зледенінню шари 4—1 стоянки Кормань IV до мадленсько- у Північній Польщі (див.: Kozarski 1980). го часу (Черныш 1977). Проте маємо й дещо Шар ІІІ (субгоризонти 4-3a і 4-4a), найі- іншу думку щодо технокомплексів верньопа- мовірніше, хронологічно можна зіставити із леолітичних шарів (5—1) стоянки Кормань ІV.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 123 Публікація археологічних матеріалів

В. Кірика та І. Борзіяк, проаналізувавши вели- (ред.). Многослойная палеолитическая стоянка чезний масив даних верхнього палеоліту Дніс- Кормань ІV на Среднем Днестре. К Х Конгрессу тровсько-Прутського регіону включно з палео- INQUA (Великобритания, 1977). Москва: Наука, ландшафтними реконструкціями, віднесли с. 112-118. Черныш, А. П. 1977. Многослойная палеолити- індустрію цих шарів до п’ятої стадії розвитку ческая стоянка Кормань IV и ее место в палеолите. гравету (епігравету) Подністров’я (Chirica, В: Горецкий, Г. И., Цейтлин, С. М. (ред.). Много- Borziac 2009; Борзіяк, Кулаковська 1998). слойная палеолитическая стоянка Кормань ІV на Вважаємо цей висновок найбільш корект- Среднем Днестре. К Х Конгрессу INQUA (Великоб- ним та обґрунтованим і таким, що може бути ритания, 1977). Москва: Наука, с. 7-66. прикладений до індустрії шарів І і ІІ стоянки Ambrozewicz, C. 1930. Beiträge zur Kenntnis des Кормань 9. Отже, стоянку Кормань 9 можна Aurignacien kultur Bessarabiens und der Bukowina. віднести до епіграветського технокомплексу Wiener Prähistorische Zeitschrieft, XVII, s. 17-38. Chirica, V., Borziac, I. 2009. Gisements du Paléo- Середнього Подністров’я, що доповнює карти- lithique supérieur entre le Dniestr et la Tisa. Iaşi: Edi- ну розвитку регіону за верхнього палеоліту. tion Pim. Haesaerts, P. 2007. Mitoc-Malu Galben: cadre strati- graphique et chronologique. In: Otte, M., Chirica, V., Подяки Haesaerts, P. (eds.). L’Aurignacien et le Gravettien de Автори щиро вдячні за допомогу у прове- Mitoc-Malu Galben (Moldavie Roumaine). Liège, p. 15- денні досліджень О. Кордуняну, А. Прайєру, 41. Études et recherches archéologiques de l’université de Liège, 72. П. Спрай-Маркес Г. Трачу, а також Н. Гераси- Haesaerts, P., Borziac, I., Chekha, V. P., Chirica, V., менко, Б. Рідушу та Я. Кочерган за надані кон- Drozdov, N. I., Koulakovska, L., Orlova, L. A., сультації. Plicht, J., van der, Damblon, F. 2010. Charcoal and Роботу виконано в рамках проекту «Neander wood remains for radiocarbon dating Upper Pleis- thal and Modern Human Adaptations» (NEMO- tocene loess sequences in Eastern Europe and Central ADAP), 2012—2017 рр. Siberia. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palae- oecology, 291: 1, p. 106-127. Kozarski, S. 1980. An outline of the Vistulian Література stratigraphy and chronology of the Great Poland Low- land. Quaternary studies in Poland, 2, p. 21-35. Борзіяк, І. О., Кулаковська, Л. В. 1998. Гравет Moroşan, N. N. 1938. Le Pléistocene et la paléo- Подністров’я. Загальний огляд. Археологія, 4, с. 55- lithique de la Roumanie du Nord-Est. Analele 63. Universitaţii de Geologie a Romвniei, seria V: XIX. Губин, С. В. 1977. Погребенные плейстоценовые почвы стоянки Кормань ІV. В: Горецкий, Г. И., Цей- тлин, С. М. (ред.). Многослойная палеолитическая References стоянка Кормань ІV на Среднем Днестре. К Х Кон- грессу INQUA (Великобритания, 1977). Москва: На- Borziiak, I. O., Kulakovska, L. V. 1998. Hravet Podnistrov’ia. Zahalnyi ohliad. Arkheolohiia, 4, s. 55-63. ука, с. 98-105. Gubin, S. V. 1977. Pogrebennye pleistotsenovye pochvy Иванова, И. К. 1977. Геология и палеогеография stoianki Korman ІV. In: Goretskii, G. I., Tseitlin, S. M. (eds.). стоянки Кормань ІV на общем фоне геологической Mnogosloinaia paleoliticheskaia stoianka Korman ІV na Sred- истории каменного века Среднего Приднестровья. nem Dnestre. K X Kongressu INQUA (Velikobritaniia, 1977). В: Горецкий, Г. И., Цейтлин, С. М. (ред.). Много- Moskva: Nauka, s. 98-105. слойная палеолитическая стоянка Кормань ІV на Ivanova, I. K. 1977. Geologiia i paleogeografiia stoianki Среднем Днестре. К Х Конгрессу INQUA (Великоб- Korman ІV na obshchem fone geologicheskoi istorii kamen- ритания, 1977). Москва: Наука, с. 126-181. nogo veka Srednego Pridnestrovia. In: Goretskii, G. I., Tseit- lin, S. M. (eds.). Mnogosloinaia paleoliticheskaia stoianka Кулаковська, Л., Усик, В. 2012. Звіт Палеолі- Korman ІV na Srednem Dnestre. K X Kongressu INQUA (Ve- тичної експедиції відділу «Археологічний музей» ІА likobritaniia, 1977). Moskva: Nauka, с. 126-171. НАНУ про пошукові роботи у Чернівецькій області Kulakovska, L., Usyk, V. 2012. Zvit Paleolitychnoi ek- у 2012 р. НА ІА НАНУ, ф. 64, 2012/114. spedytsii viddilu «Arkheolohichnyi muzei» IA NANU pro Кулаковська, Л., Усик, В., Нігст, Ф., Езартс, П., poshukovi roboty u Chernivetskii oblasti u 2012 r. NA IA Пірсон, С., Кононенко, О., Спрай-Маркес, П., Піч NANU, f. 64, 2012/114. кур, Є. 2014. Звіт Палеолітичної експедиції відділу Kulakovska, L., Usyk, V., Nihst, F., Ezarts, P., Pirson, «Археологічний музей» ІА НАНУ про пошукові робо- S., Kononenko, O., Sprai-Markes, P., Pichkur, Ye. 2013. Zvit ти у Чернівецькій області у 2013 р. НА ІА НАНУ, Paleolitychnoi ekspedytsii viddilu «Arkheolohichnyi muzei» IA NANU pro poshukovi roboty u Chernivetskii oblasti u 2013 r. ф. 64, 2013/70. NA IA NANU, f. 64, 2013/70. Пашкевич, Г. А. 1977. Палинологическое ис- Pashkevich, G. A. 1977. Palinologicheskoe issledovanie следование разреза стоянки Кормань ІV. В: razreza stoianki Korman ІV. In: Goretskii, G. I., Tseitlin, S. M. Горецкий, Г. И., Цейтлин, С. М. (ред.). Многослой- (eds.). Mnogosloinaia paleoliticheskaia stoianka Korman ІV ная палеолитическая стоянка Кормань ІV на Сред- na Srednem Dnestre. K X Kongressu INQUA (Velikobritaniia, нем Днестре. К Х Конгрессу INQUA (Великобрита- 1977). Moskva: Nauka, s. 105-111. ния, 1977). Москва: Наука, с. 105-111. Sytlyvyi, V., Sytnyk, O. 2002. Korman IV: tekhnolohiia mus- Ситливий, В., Ситник, О. 2002. Кормань IV: тех- tierskoi industrii. Zapysky naukovoho tovarystva imeni Shevchen- ka, CCXLIV: Pratsi Arkheolohichnoi komisii, s. 410-434. нологія мустьєрської індустрії. Записки наукового Tatarinov, K. A. 1977. Fauna pozvonochnykh stoyanki товариства імені Шевченка, CCXLIV: Праці Архе- Korman ІV. In: Goretskii, G. I., Tseitlin, S. M. (eds.). Mnog- ологічної комісії, с. 410-434. osloinaia paleoliticheskaia stoianka Korman ІV na Srednem Татаринов, К. А. 1977. Фауна позвоночных стоян- Dnestre. K X Kongressu INQUA (Velikobritaniia, 1977). ки Кормань ІV. В: Горецкий, Г. И., Цейтлин, С. М. Moskva: Nauka, s. 112-118.

124 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кулаковська, Л. В., Усик, В. І., Езартс, П., Пірсон, С., Кононенко, О. М., Нігст, Ф. Верхньопалеолітична стоянка...

Chernysh, A. P. 1977. Mnogosloynaia paleoliticheskaia The lithic industry of level I, according to the techni- stoianka Korman IV i eye mesto v paleolite. In: Goretskii, cal-typological characteristic and chronostratigraphic G. I., Tseitlin, S. M. (eds.). Mnogosloinaia paleoliticheskaia position, can be attributed to the Epi-Gravettian tech- stoianka Korman ІV na Srednem Dnestre. K X Kongressu IN- nocomplex. QUA (Velikobritaniia, 1977). Moskva: Nauka, с. 7-66. Ambrozewicz, C. 1930. Beiträge zur Kenntnis des Aurigna- It is possible, that the collection of level II also be- cien kultur Bessarabiens und der Bukowina. Wiener Prähis- longs to the same technocomplex, but due to the small torische Zeitschrieft, XVII, s. 17-38. number of finds, the authors refrain from concrete Chirica, V., Borziac, I. 2009. Gisements du Paléolithique conclusions. Collection of level III on the base of mor- supérieur entre le Dniestr et la Tisa. Iaşi: Edition Pim. phological features can be attributed to the Gravettian Haesaerts, P. 2007. Mitoc-Malu Galben: cadre strati- technocomplex and is currently undated. graphique et chronologique. In: Otte, M., Chirica, V., Keywords: Upper Palaeolithic, Dniester, Quater- Haesaerts, P. (eds.). L’Aurignacien et le Gravettien de Mitoc- Malu Galben (Moldavie Roumaine). Liège, p. 15-41. Études et nary deposits, technocomplex, backed bladelets and recherches archéologiques de l’université de Liège, 72. microblades, Epi-Gravettian. Haesaerts, P., Borziac, I., Chekha, V. P., Chirica, V., Drozdov, N. I., Koulakovska, L., Orlova, L. A., Plicht, J., van Одержано 18.12.2018 der, Damblon, F. 2010. Charcoal and wood remains for radiocarbon dating Upper Pleistocene loess sequences in Eastern Езартс Поль, професор, Королівський інститут Europe and Central Siberia. Palaeogeography, Palaeoclima- природничої історії Бельгії, 29, вул.Вотьє, В-1000, tology, Palaeoecology, 291: 1, p. 106-127. Брюсель, Бельгія. Kozarski, S. 1980. An outline of the Vistulian stratigra- Haesaerts Paul, Prof, Royal Institute of Natural phy and chronology of the Great Poland Lowland. Quaternary History of Belgium, Rue Vautier 29, B-1000, Brusseles, studies in Poland, 2, p. 21-35. Belgium. Moroşan, N. N. 1938. Le Pléistocene et la paléolithique de E-mail: [email protected]. la Roumanie du Nord-Est. Analele Universitaţii de Geologie a Romвniei, seria V: XIX. Кононенко Олеся Миколаївна, кандидат істо- ричних наук, молодший науковий співробітник, Ін- ститут археології НАН України, пр. Героїв Сталінг- L. V. Kulakovska, V. I. Usyk, P. Haesarts, рада, 12, Київ, 04210, Україна. S. Pirson, O. M. Kononenko, Ph. Nigst Kononenko Olesia Mykolayivna, Candidate of Historical Sciences, Research Officer, Institute of Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, The Upper Paleolithic site Heroiv Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. Korman’ 9 ORCID: orcid.org/0000-0003-1575-1854, e-mail: [email protected]. Near the village of Korman’ (Sokyryany district, Кулаковська Лариса Віталіївна, кандидат іс- Chernivtsi region, Ukraine) several Palaeolithic sites s s торичних наук, завідувач відділу, Інститут археоло- are known. In the 1960 and 70 , O. P. Chernysh con- гії НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, ducted archaeological studies of the site Korman’ IV. 04210, Україна. In 2012 the new Palaeolithic site named as Korman’ 9 Kulakovs’ka Larysa Vitaliyivna, Candidate of was discovered by the Dniester Palaeolithic expedition Historical Sciences, Head of Department, Institute of of the IA NASU. A preliminary fieldwork season was Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, conducted in 2013. The main research focused on the Heroiv Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. chronostratigraphic and palaeoenvironmental study ORCID: orcid.org/0000-0002-8704-8642, e-mail: lar- of the site. In the approximately 4 metres thick Qua- [email protected]. ternary deposits (dating to the late Pleniglacial), three Upper Paleolithic levels were observed. Нігст Філіп, доктор філософії, відділ археології, The main raw materials used by late Pelistocene Кембриджський університет, Даунінг-стріт, Кемб- humans were local Turonian and Cenomanian flint. ридж, CB2, 3DZ, Великобританія. The faunal remains in all levels are dominated by rein- Nigst Philip R., PhD, Faculty Member, Division deer. of Archaeology, University of Cambridge, Downing Street, Cambridge, CB2, 3DZ, United Kingdom. In level I two fireplaces were recorded. One about ORCID: orcid.org/0000-0001-7330-8768, e-mail: 1 m in diameter has a layer of burnt loess at its bottom [email protected]. with a thickness of about 10 cm. The collection of 932 lithic artifacts comprises cores, tools, blanks, chips, Пірсон Стефан, доктор філософії, Державна and chunks. The primary knapping is characterized by служба культурної спадщини Валонії,пл. Жозефіни- parallel uni- and bi-directional blade, bladelet and mi- Шарлотти, 2, 5100, Намур (Жамб), Бельгія. croblade production. The tools (n = 92) are dominated Pirson Stephan, PhD, Service public de Wallonie, by backed bladelets / microblades (n = 69). There is a place Josephine-Charlotte, 2, 5100, Nаmur (Jambes), single endscraper, and the few burins are represented Belgium. by dihedral burins (n = 2), one bruin on a a break and ORCID: orcid.org/0000-0003-2955-0383, e-mail: one on a truncation. Other tools represented are bilat- [email protected]. erally retouched points, borer, combination tool and Усик Віталій Іванович, кандидат історичних retouched pieces. Additionally, in level I, the following наук, старший науковий співробітник, Інститут ар- personal ornaments were found: one pendant of amber, хеології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, one pendant of fox tooth, one pendant of a perforated Київ, 04210, Україна. shell and three shell beads. Usyk Vitaliy Ivanovych, Candidate of Historical Level II. A collection of 20 flint artifacts is presented Sciences, Senior Research Fellow, Institute of exclusively by the products of primary flaking. Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, In level III, a small number of flint artifacts n( = 67) Heroiv Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. were recovered, including two cores, one endscraper, ORCID: orcid.org/0000-0002-2671-3485, e-mail: Vi- and three retouched pieces. [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 125 УДК 904.8(477.72)”653” В. В. Ганощенко, Я. В. Володарець-Урбанович

Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців Херсонської області

Статтю присвячено знахідці прикрас доби ран- Комплекс включає кільце невеликого діаметра нього середньовіччя у степовій смузі України, що від ланцюжка, 10 пронизок і їхні уламки, чотири були виявлені 2017 р. поблизу Правих Солонців Хер- трапецієподібних підвісок (2 цілі й 4 фрагменти сонської обл. Визначено їхнє місце і дату серед ста- від ще двох), скляну намистину і три браслети рожитностей цього часу, висунено можливі варіан- ти пояснення появи такого комплексу на далекій (рис. 1; 2). Вироби можна поділити на три групи: периферії основного регіону поширення таких речей. 1) нагрудні прикраси чи прикраси голови, 2) на- грудні прикраси і 3) прикраси рук. Імовірно, Ключові слова: раннє середньовіччя, VI—VII ст., знахідки становлять деталі жіночого вбрання. «старожитності антів», перша хронологічна група скарбів за О. О. Щегловою, дніпровські скарби кола Мартинівки, прикраси, підвіски, браслети. ОПИС І АНАЛІЗ ЗНАХІДОК ВСТУП Нагрудні прикраси чи прикраси голови У 2017 р. до Херсонського обласного краєзнав- чого музею було передано 21 знахідку — речі, Невелике бронзове кільце з округлого в характерні для пеньківської та колочинської перетині дроту з одним приплюснутим, розкле- культур і для дніпровських скарбів першої хро- паним кінцем. Загальні розміри 2,2 × 1,6 см, нологічної групи за О. О. Щегловою чи кола діаметр дроту — 0,4 см, маса 2,26 г (рис. 1: 1; Мартинівки. 2: 1). Інвентарний номер (далі — ІН) ХКМ-а- За інформацією, отриманою від автора 9705/3 (11), КП 75478/3 (11). знахідки, прикраси виявлено за 1,0 км на пів- Зважаючи на невеликий діаметр, можливо, ніч від с. Солонці Олешківського р-ну Херсонсь- кільце було ланкою ланцюжка, один його кі- кої обл. Офіційно село має назву Солонці, на нець оформлено у вигляді так званої «зміїної Праві і Ліві воно поділено за «народною тради- голівки». Аналогічні вироби (рис. 3: А) пред- цією». Оскільки комплекс у документах музею ставлено у Першоцепляєвському (Дьяченко фігурує як пункт Праві Солонці, а також для 1978; Приходнюк 1989, рис. 5: 1), Хацьківсь- уточнення місця знахідки ми теж скористаємо- кому (Корзухина 1996, с. 373, табл. 22: 50, 51), ся цією назвою. Скарб виявлено між м. Олеш- Козіївсько-Новоодеському (Корзухина 1996, ки та с. Солонці, у місці, оточеному з півночі с. 398, табл. 51: 2) і Гапонівському (Гавриту- штучною водоймою рибної ферми, з півдня — хин, Обломский 1995, с. 139, рис. 4: 4; Гаври- Солонцівською Великою Канавою, що витікає з тухин, Обломский 2009, рис. 8) скарбах першої озера Кардашівський Лиман, із заходу — єри- групи, на пам’ятках пеньківської культури, як ком Прогній. На картах цю місцину позначено поселення Волоське / Сурська Забора (При- як заплаву. Поряд, за повідомленням очевид- ходнюк 1998, с. 39, рис. 75: 2, 3), могильник на ця, були зарості очерету. Чіткіше локалізувати о. Кизлевий (Бодянский 1960, рис. 4: 11) та місце знахідки неможливо. © В. В. Ганощенко, Я. В. Володарець-Урбано- . слід зауважити, що в складі Хацьківського (Кор- вич, 2019 зухина 1996, табл. 22: 48, 49), Козіївсько-Ново-

126 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 1. Знахідки з Правого Солонця (фото): 1 — ланка від ланцюжка; 2—12 — пронизки; 13—18 — трапеціє- подібні підвіски; 19 — скляна намистина; 20—22 — браслети

на Пастирському городищі (Приходнюк 2005, Подніпров’я та Дніпровського Лівобережжя с. 45) у Середньому Подніпров’ї та Дніпровсь- поєднуються з іншими деталями намиста. У Ха- кому Лівобережжі. На могильнику Лучисте цьках — це пронизки і трапецієподібні підвіс- у Криму виявлено окремі кільця з кінцем у ки (Корзухина 1996, табл. 22: 15—25; 27: 37— вигляді «зміїної голівки». Всі вони походять із 51), у Гапоновому — S-подібні, умбоноподібні й склепу 65: поховання 1, 13 і 14 (Айбабин, Хай- трапецієподібні підвіски, пронизки, дзвіночки рединова 2014, с. 98, 106, табл. 130: 4, 5; 148: (Гавритухин, Обломский 1995, с. 137—139), у 19; 149: 9) і поєднуються із іншими знахідками Козіївці / Новій Одесі — дзвіночки, пронизки, дніпровського походження. квадратні підвіски «Козіївка / Нова Одеса», тра- Відносно часто кільця з кінцем у вигляді пецієподібні, S-подібні, умбоноподібні підвіски, «зміїних голівок» на теренах Середнього лунниці (Корзухина 1996, табл. 44; 45; 52—54; 56), а також у зборах на поверхні пам’яток як одеського (Корзухина 1996, рис. 51: 3, 5—12) скар- о. Кизлевий — S-подібна, С-подібна і трапеціє- бів, на могильнику на о. Кизлевий (Бодянский подібна підвіски, пронизки (Бодянский 1960, 1960, рис. 4: 7) і на поселенні Волоське / Сурська Забора (Приходнюк 1998, рис. 75: 4, 5) виявлено рис. 4) і Волоське / Сурська Забора — трапе- браслети з кінцями у вигляді «зміїних голівок». цієподібні підвіски, дзвіночки, пронизки (При- Тож окремі кільця можуть бути і фрагментами ходнюк 1998, рис. 75). На могильнику Лучисте подібних виробів. поховання з такими прикрасами збереглися в

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 127 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 2. Знахідки з Правого Солонця: 1 — ланка від ланцюжка; 2—12 — пронизки; 13—18 — трапецієподібні підвіски; 19 — скляна намистина; 20—22 — браслети

128 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 3. Кільця із кінцями у вигляді «зміїних голівок» та скроневі кільця: А — ланцюжки з кілець та окремі кільця з кінцем у вигляді «зміїної голівки»: 1 — Перше Цепляєво; 2, 3 — Хацьки; 4, 5 — Гапонове; 6 — Козіїв- ка / Нова Одеса; 7 — о. Кизлевий; 8, 9 — Волоське; 10 — Пастирське городище; 11, 12 — Лучисте, склеп 65, поховання 1; 13 — Лучисте, склеп 65, поховання 13; 14 — Лучисте, склеп 65, поховання 14 (1 — фото Я. В. Володарця-Урбановича; 4 — фото за Гавритухин, Обломский 2009, рис. 8); Б — скроневі кільця: 15, 16 — Зайцівський скарб; 17, 18 — Лучисте, склеп 36, шар по- ховання 9; В — карта поширення знахідок. Умовні поз- начки: І — знахідки ланцюжків із кільцями з кінцями у вигляді «зміїних голівок»; ІІ — знахідки окремих кілець з кінцями у вигляді «зміїних голівок»; ІІІ — пронизки; IV — трапецієподібні підвіски; V — знахідки скроневих кілець; VІ — знахідки в скарбах; VІI — знахідки на пам’ятках. Пам’ятки: 1 — Праві Солонці; 2 — Волоське; 3 — о-в Кизлевий; 4 — Пастирське городище; 5 — Ха- цьки; 6 — Козіївка / Нова Одеса; 7 — Перше Цепляєво; 8 — Гапонове; 9 — Лучисте; 10 — Зайців

дуже поганому стані і визначити призначен- Додамо, що в Хацьківському скарбі також ня останніх неможливо. Але завважимо, що в було два кільця приблизно таких само роз- цих комплексах були й деталі намиста, хоча мірів, що і в Правих Солонцях. На одне з них О. І. Айбабін та Є. О. Хайрединова вказують, була нанизана мушля (Бобринский 1901, с. 147, що такі знахідки з поховань 1 і 13 у склепі 65 табл. XIV; Корзухина 1996, с. 373; табл. 22: виявлено в районі кісток рук (Айбабин, Хайре- 53). Отже, такі вироби могли бути елементами динова 2014, с. 95—96). Тож лише знахідки з підвісок. Першоципляєвського і Пастирського городища У складі Зайцівського скарбу, що належить скарбу не поєднувалася з деталями намиста. до другої хронологічної групи («заховання» їх Відтак, явно простежується закономірність: як припадає на першу половину VIII ст.), вияв- і в Перших Солонцях, кільця з кінцем у виг- лено два кільця невеликого діаметра (рис. 3: ляді «зміїної голівки» у названих комплексах Б, 15, 16), які Г. Ф. Корзухіна вважала скро- поєднуються з пронизками і трапецієподібни- невими (Корзухина 1996, с. 420, табл. 106: 13, ми підвісками різних типів. 14). Таке використання їх можна підтвердити Знахідки подібних ланцюжків у складі комп- знахідками на могильнику Лучисте, де в низці лексів першої групи за О. О. Щегловою, ознака поховань виявлено скроневі кільця з кругло- 28 дніпровських скарбів (Гавритухин, Щеглова го в перетині дроту з приплюснутими чи пого 1996, с. 54), вказують на хронологію в межах стреними кінцями, хоча хронологія таких при- другої половини VI—VII ст. Територіально крас досить широка. Подібні вироби виявлено такі вироби поширені на теренах усього ареалу в склепі 8, шар 2, поховання 3 другої половини прикрас кола Мартинівки (рис. 3: В). VIII—ІХ ст. (Айбабин, Хайрединова 2008, с. 80,

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 129 Публікація археологічних матеріалів

табл. 24: 1), могилі 21 VIII ст. (Айбабин, Хай- 17), Дереївка (Телегин 1962, с. 17, рис. 4: 6), рединова 2008, табл. 74: 1), склепі 29, шар 1, Коробівка (Рутковская 1974, с. 36, рис. 4: 3; поховання 1 кінця ІХ — початку Х ст. (Айба- Приходнюк 1980, с. 134), балка Яцева (Бо- бин, Хайрединова 2008, с. 92, табл. 85: 20), дянский 1960, с. 276) і Стецівка (Петров 1963, склепі 36, шар 2, поховання 11 першої чверті с. 229, рис. 10: 5), на могильниках пеньківської VII ст. (Айбабин, Хайрединова 2008, с. 105, та колочинської культур на островах Сурський табл. 117: 5), склепі 36, шар 3, поховання 16 (Приходнюк 1998, рис. 19: 24), Кизлевий (Бо- другої половини VI ст. (Айбабин, Хайрединова дянский 1960, с. 274; Приходнюк 1998, рис. 19: 2008, с. 106, табл. 122: 6, 7), склепі 38, шар 3, 19) і в Акактово, поховання 28 (Шмидт 1963, поховання 13 першої половини VII ст. (Айба- рис. 12: 2); у Мохнацькому похованні (Аксенов, бин, Хайрединова 2008, с. 113, табл. 150: 2, 3), Бабенко 1998, с. 115, рис. 2: 8); у скарбах кола склепі 38, шар 4, поховання 14 другої—треть- Мартинівки — Гапонівському (Гавритухин, ої чверті VII ст. (Айбабин, Хайрединова 2008, Обломский 1995, с. 138, рис. 2: 12), Козіївсько- с. 114, табл. 152: 1), склепі 43, шар 1, похован- Новоодеському (Корзухина 1996, с. 396, 400, ня 1 останньої чверті VII ст. (Айбабин, Хайре- табл. 45: 6, 7, 14—16; 56: 7—10, 18—32), Хаць- динова 2014, с. 49, табл. 6: 1), склепі 43, шар 1, ківському (Корзухина 1996, с. 373, табл. 22: 37— поховання 3 останньої чверті VII ст. (Айбабин, 47), Нижньо-Сироватському (Корзухина 1996, Хайрединова 2014, с. 50, табл. 6: 5), склепі 44, с. 403, табл. 61: 8), Трубчевському (Приходнюк, шар 1, поховання 1 ІХ ст. (Айбабин, Хайреди- Падин, Тихонов 1996, с. 83), Курилівському нова 2014, с. 55, табл. 18: 2), склепі 65, шар 2, (Родинкова 2010а, с. 86, рис. 4: 26), Суджі-За- поховання 13 другої половини VII ст. (Айбабин, мостянському (Родинкова, Сапрыкина, Сыче- Хайрединова 2014, с. 104, табл. 147: 17, 19), мо- ва 2018, рис. 4: 21, 23—29), Шевченківському гилі 71 другої половини VII ст. (Айбабин, Хай- (Родинкова 2012b, с. 194—195), Полтавському рединова 2014, с. 110, табл. 158: 1), склепі 74, 2014 р. (Супруненко, Володарець-Урбанович, поховання 5 кінця VI — першої чверті VII ст. Пуголовок 2016, с. 101), Хитцівському (Воло- (Айбабин, Хайрединова 2014, с. 114—115, дарець-Урбанович, Сидоренко 2016, с. 120) і табл. 174: 7), зокрема з речами дніпровського Черкасько-Конопельківському (Родинкова, походження — склеп 36, шар 2, поховання 9 Сапрыкина 2015, рис. 2: 1—3) скарбах першої першої половини VII ст. (рис. 3: Б, 17, 18; Ай- хронологічної групи. Крім того, такі вироби за- бабин, Хайрединова 2008, с. 105, табл. 120: 13, фіксовано на місцезнаходженнях з Лебехівки 14). Іноді такі знахідки виявлено в районі шиї (Корзухина 1996, с. 392—393, табл. 94: 25), Тах- з намистинами — склеп 20, поховання 7 ІХ ст. тайки (Корзухина 1996, с. 420, табл. 108: 13), (Айбабин, Хайрединова 2008, с. 91, табл. 72: східних повітів Полтавської губ. (Корзухина 7), могила 31 другої половини VIII — першої 1996, с. 395, табл. 78: 4) і Малої Перещепини . половини Х ст. (Айбабин, Хайрединова 2008, Трохи пізнішим часом датуються знахідки с. 94, табл. 86: 1). із скарбів VII/VIII — першої половини VIII ст.: Враховуючи, що в Правих Солонцях виявле- Коропівський, що включає вироби першої та но лише одне кільце з кінцем у вигляді «змії- другої (?) груп (Дідик 2009; 2012; 2017, с. 44), ної голівки», складно визначити його місце у Вороб’ївський другої хронологічної групи за вбранні: була то деталь ланцюжка чи скроне- О. О. Щегловою (Корзухина 1996, с. 359, табл. 7: вого кільця. 4) і «скарб ювеліра 1991 р.» з Пастирського го- родища, близько 50 екз. (Приходнюк 2005, Нагрудні прикраси. с. 46—47) . Деталі намиста Таку кількість прикрас, як у Правих Солон- цях (близько 10 екз.) в одному комплексі чи на Пронизки. Прості бронзові гладенькі про- одній пам’ятці зафіксовано в чотирьох скар- низки, 10 од. (5 цілих і 5 фрагментованих) і бах — Трубчевськ і Курилівка (по 13 екз.), Ха- дрібні уламки. Їх згорнено у трубочку з брон- цьки і Коропове (по 14 екз.) і 9 екз. на місцезна- зового листа, шов незапаяний. На кінцях за- ходженні в Лебехівці (Володарець-Урбанович лишки ниток. Довжина від 1,1 до 2,9 см, ши- 2014, рис. 3). рина від 0,4 до 0,6 см, маса від 0,10 до 0,81 г На могильнику Лучисте прості гладень- (рис. 1: 2—12; 2: 2—12). ІН — ХКМ-а-9705/1 кі пронизки виявлено у низці комплексів з (1—5), КП 75478/1 (1—5); ХКМ-а-9705/2 (6—10), речами дніпровського походження: 10 екз. у КП 75478/2 (6—10). склепі 10, шар 5, поховання 17 (Айбабин, Хай- Прикраси належать до типу 1 за типологією Я. В. Володарця-Урбановича (Володарець-Ур- . у публікації Д. І. Левченка (Левченко 1999) не- банович 2014, с. 42), найпоширенішого з-поміж має даних про дві пронизки і 12 намистин. У цієї категорії виробів у раннє середньовіччя. 2012 р. однин з авторів ознайомився із знахідка- Подібні вироби виявлено (рис. 4) на поселеннях ми, що зберігаються в шкільному музеї с. Мала Перещепина. пеньківської культури Ігрень-Підкова (При- . до другої хронологічної групи належить і скарб з ходнюк 1998, рис. 71: 7—10), Волоське (Рутков- Коропових Хуторів, що включає дві спіралеподіб- ская 1974, рис. 4: 11; Приходнюк 1998, рис. 18: ні пронизки (Колода 2016, с. 68, рис. 2: 15, 16).

130 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 4. Пронизки типу 1 за Я. В. Володарцем-Урбановичем: 1 — Волоське; 2 — Мохнач; 3 — Ігрень-Підкова; 4 — о-в Кизлевий; 5 — о-в Сурський; 6 — Стецівка; 7 — Дереївка; 8 — Курилівка; 9 — Вороб’ївка; 10 — Ниж- ня Сироватка; 11 — Козіївка / Нова Одеса; 12 — Хацьки; 13 — Гапонове; 14 — Лебехівка; 15 — східні повіти Полтавської губ.; 16 — Тахтайка; 17 — Коробівка; 18 — балка Яцева; 19 — Полтава; 20 — Акактово, похо- вання 28; 21 — Коропове

рединова 2008, табл. 50—54), 7 екз. у склепі 36, си є і на зарубинецьких, пізньозарубинецьких шар 2, поховання 9 (Айбабин, Хайрединова і київських пам’ятках (Володарець-Урбанович 2008, табл. 120; 121), 9 екз. у склепі 54, шар 3, 2014, с. 42—43), адже вони становлять у «ста- поховання 20 (Айбабин, Хайрединова 2014, рожитностях антів» так звану «субстратну» гру- табл. 69—75), 2 екз. у склепі 59, шар 3, похован- пу прикрас (Родинкова 2003а). Поширені такі ня 9 (Айбабин, Хайрединова 2014, табл. 101), вироби на теренах Середнього Подніпров’я, 6 екз. у склепі 65, шар 1, поховання 2 (Айба- Дніпровського Лівобережжя та Надпоріжжя бин, Хайрединова 2014, табл. 132—136). (рис. 5). Знахідки подібних пронизок пов’язано з Чотири бронзові трапецієподібні підвіс- пам’ятками третьої чверті І тис. або зі скарба- ки, орнаментовані трьома півкулями, вибити- ми першої хронологічної групи — ознака 32 ми пуансоном. Дві розташовано симетрично в (Гавритухин 1996, с. 95; Гавритухин, Щеглова кутах основи і одна — по центру (рис. 1: 13— 1996, с. 54). Однак такі вироби трапляються і в 18; 2: 13—18). Під верхнім підтрикутної форми пізніших комплексах. Відтак, хронологія цьо- краєм є отвір. Дві підвіски майже цілі з незнач- го типу доходить до першої половини VІII ст. ними тріщинами і зламами по краях. Парамет- Що ж до нижньої дати, то аналогічні прикра- ри однієї (рис. 1: 15): довжина 5,0 см, ширина

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 131 Публікація археологічних матеріалів

пластини (рис. 1: 18) також може бути части- ною подібної підвіски (рис. 1: 17). Параметри уламків такі. Один (рис. 1: 17): довжина 3,4 см, ширина 2,8 см, маса 2,91 г. ІН — ХКМ-а-9705/6 (14), КП 75478/6 (14). Другий (рис. 1: 14): дов- жина 2,1 см, ширина 2,7 см, маса 0,76 г. ІН — ХКМ-а-9705/8 (16), КП 75478/8 (16). Третій (рис. 1: 13): довжина 2,5 см, ширина 2,4 см, маса 1 г. ІН — ХКМ-а-9705/7 (15), КП 75478/7 (15). Вироби належить до числа прикрас, оздоб- лених 2—3 півкулями, що становить ознаку 29 дніпровських комплексів (Гавритухин, Щег- лова 1996, с. 54). Вони є прикметними лише для раннього середньовіччя (рис. 6: А): Козіївсько- Новоодеський скарб, 5 екз. (Корзухина 1996, табл. 53: 5—7, 11, 12) і Полтавський 2014 р. (Супруненко, Володарець-Урбанович, Пуголо- вок 2016, с. 106, рис. 1: 13), а також Волоське / Сурська Забора (Березовец 1963, рис. 24: 20; Рутковская 1974, рис. 4: 14; Приходнюк 1998, рис. 75: 11), Митьки і могильник Лучисте, склеп 38, шар 3, поховання 8 з речами дніп- ровського походження (Айбабин, Хайрединова 2008, табл. 140: 2, 3). Подібні підвіски пов’язано з пеньківськими пам’ятками або зі скарбами першої хронологічної групи (Гавритухин 1996, с. 95; Супруненко, Володарець-Урбанович, Пуголовок 2016, с. 106—107), поширеними у Дніпровському Лівобережжі, Надпоріжжі та Криму (рис. 6: Б). Відповідно, цей тип датуєть- ся другою половиною VI—VII ст. (Гавритухин, Щеглова 1996, рис. 62). Пронизки і трапецієподібні підвіски були складниками різних прикрас, зокрема, іноді вони становлять деталі накісників чи шум- ливих підвісок. Подібні знахідки є в складі Козіївсько-Новоодеського (Корзухина 1996, с. 396, табл. 45: 4—6; Щеглова 1999, рис. 10) і Суджі-Замостянського скарбів (Кашкин, Ро- динкова 2010, рис. 5; Родинкова, Сапрыкина, Сычева 2018, рис. 4: 9—12) у Дніпровському Рис. 5. Карта поширення пронизок типу 1 за Лівобережжі та в склепі 10, шар 5, похован- Я. В. Володарцем-Урбановичем: 1 — Праві Солонці; ня 17 (Щеглова 1999, рис. 8; Щеглова, Родин- 2 — балка Яцева; 3 — Волоське; 4 — Ігрень-Підко- кова 2003, с. 297; Хайрединова 2002, рис. 11; ва; 5 — о-в Кизлевий; 6 — о-в Сурський; 7 — Де- Айбабин, Хайрединова 2008, с. 85, табл. 52) на реївка; 8 — Стецівка; 9 — Хацьки; 10 — Пастирське могильнику Лучисте в Криму. На цьому мо- городище; 11 — Лебехівка; 12 — Коробівка; 13 — гильнику в кількох випадках трапецієподібні Вороб’ївка; 14 — Тахтайка; 15 — Мала Перещепина; 16 — Полтава (2014 р.); 17 — Козіївка / Нова Одеса; оздоби були підвішені за нитку до пронизок, 18 — Мохнач; 19 — Коропове; 20 — Хитці; 21 — і їх прикріплювали до одягу в районі грудної Нижня Сироватка; 22 — Курилівка; 23 — Суджа-За- клітки чи вони входили до разок намиста, що мостя; 24 — Черкаська Конопелька; 25 — Гапонове; з’єднував дві фібули дніпровського походжен- 26 — Шевченкове; 27 — Трубчевськ; 28 — Лучисте ня — склеп 36, шар 2, поховання 9 (Айбабин, Хайрединова 2008, с. 102, 105, табл. 110: 9; 120; по нижньому краю 2,9 см, зверху — 1,2 см, маса 121), склеп 54, шар 3, поховання 20 (Айбабин, 3,4 г. ІН — ХКМ-а-9705/4 (12), КП 75478/4 (12). Хайрединова 2014, с. 67, 75—76, табл. 49: 20; Параметри другої (рис. 1: 16): довжина 5,0 см, 69—75), склеп 65, шар 1, поховання 2 (Айба- ширина по нижньому краю 3,2 см, зверху 1,2 см, маса 3,0 г. ІН — ХКМ-а-9705/5 (13), КП 75478/5 (13). З чотирьох фрагментів аналогічних при- . знахідка у 2018 р. була передана до Черкась- крас два (рис. 1: 13, 14), можуть бути уламками кого міського музею археології Середнього одного виробу. Один маловиразний фрагмент Подніпров’я.

132 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 6. Трапецієподібні підвіски орнаментовані двома / трьома півкулями по центру: А — трапецієподібні підвіски орнаментовані двома / трьома півкулями по центру: 1—5 — Козіївка / Нова Одеса; 6 — Митьки; 7 — Полтава (2014 р.); 8—10 — Волоське / Сурська Забора; 11, 12 — Лучисте, склеп 38, шар 3, поховання 8 (1—5 — фото із архіву О. С. Федоровського; 6 — фото Т. В. Бітковської; 7, 9, 10 — фото Я. В. Володарця-Ур- бановича); Б — карта поширення трапецієподібних підвісок орнаментованих двома / трьома півкулями по центру: 1 — Праві Солонці; 2 — Волоське / Сурська Забора; 3 — Митьки; 4 — Полтава (2014 р.); 5 — Козіїв- ка / Нова Одеса; 6 — Лучисте

бин, Хайрединова 2014, с. 95, 98—99, табл. 126: ряд з круглою підвіскою та двома пронизками, 2; 132—136). що вказує на їхню належність до деталей на- Трапецієподібні підвіски іноді чіпляли до миста (Айбабин, Хайрединова 2014, табл. 96; лунниць (Родинкова 2003b) — Козіївсько-Но- 101). На таку само позицію у вбранні вказує воодеський скарб (Корзухина 1996, табл. 53: поховання 5 склепу 35, де в районі грудної 17; 56: 2, 3) і Банцеровщина (Корзухина 1996, клітини, ближче до шиї, виявлено разок з на- табл. 115: 3), хоча у слов’ян лунниць украй мистин, пронизок і трапецієподібних підвісок мало; до ланцюжка, що з’єднував дві фібули, (Айбабин, Хайрединова 2008, с. 97, табл. 97: 5; про що свідчить поховання 9 шару 3 склепу 38 101—103; Хайрединова 2011, рис. 3.29). Проте могильника Лучисте (Айбабин, Хайрединова у похованні 8 склепу 38 могильника Лучисте 2008, табл. 146), що підтверджується і знахід- трапецієподібні підвіски (аналогічні знахідкам кою зі східних повітів Полтавської губ. (Кор- з Правих Солонців) виявлено в районі тазових зухина 1996, табл. 78: 3). У склепі 59 шару 3, кісток. За реконструкцією Є. А. Хайрединової, поховання 9 трапецієподібна підвіска була по- вони були прикріплені до пояса (Хайрединова

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 133 Публікація археологічних матеріалів

2011, рис. 4.6: 11). Для території Середнього Браслет належить до типу V, підтипу 3 (з Подніпров’я та Дніпровського Лівобережжя потовщеними кінцями, що в перетині набли- лише матеріали поховання біля с. Мохнач (Ак- жаються до квадрата) за В. Є. Родінковою сенов, Бабенко 1998, с. 111—112; Родинкова (Родинкова 2003с, с. 69). Цей підтип (рис. 7: 2012b, с. 196; 2014, с. 93—94) вказують на ви- 1—12) включає знахідки з Донецького городи- користання паска жіночим населенням, хоча ща (рис. 7: 1; Приходнюк 1998, рис. 63: 4) і Пер- й з незначною кількістю геральдичних оздоб. шого Цепляєвського скарбу (рис. 7: 2; Дьяченко Але в Правих Солонцях немає прикрас, що їх 1978) з округлою середньою частиною, прикра- однозначно можна було б пов’язати з деталями шені своєрідним орнаментом. У Козіївсько- пояса. Новоодеському скарбі (рис. 7: 3, 4; Корзухина Намистина куляста з напівпрозорого 1996, табл. 50: 12; 51: 5) зафіксовано два ор- скла синього кольору з наскрізним отвором, наментованих фрагменти подібних браслетів. трішки вищерблена. Діаметр 0,6 см, діаметр Неорнаментовані два цілі й чотири фрагмен- каналу — 0,1—0,3 см, довжина вздовж кону- ти цього підтипу було в Колосківському скарбі соподібного отвору 0,7 см. Її виготовлено в тех- (рис. 7: 5—10) і один у Козіївсько-Новоодесько- ніці витягнутої трубочки (волокна розташовані му (рис. 7: 12), а також один на Ігрені-Підкові паралельно каналу). Маса 0,21 г (рис. 1: 19; 2: (рис. 7: 11; Приходнюк 1998, рис. 71: 16). 19), ІН — ХКМ-а-9705/9 (17), КП 75478/9 (17). Браслет з розширеними розклепаними Намистина належить до групи однокольорових кінцями, на яких нанесено вигравійовано (монохромних), а саме до групи І (однокольо- сітчастий орнамент. Розміри браслета 7,6 × рові), відділу 1 (круглі), типу «а» (кулеподібні), 6,1 см, діаметр стрижня по центру — 0,5 см, роз- підтипу 1 (Деопик (Ковалевская) 1961, с. 213) міри кінців 1,1 × 0,3 см, маса 50,89 г (рис. 1: 21; чи до типу 90 за В. Б. Ковалевською (Ковалевс- 2: 21). ІН — ХКМ-а-9705/11 (19), КП 75478/11 кая 2000, с. 6—7). (19). Нині не маємо каталогу намистин зі Браслет належить до типу V, підтипу 2 за слов’янських пам’яток третьої чверті І тис. Тож В. Є. Родінковою, цебто виробів з розширеними за аналогії ми долучили круглі сині намистини, чотирикутної форми кінцями, прикрашеними позаяк інші деталі (технологія виготовлення, паралельними, перехресними та зиґзаґоподіб- прозорість скла, форма отвору) в публікаціях ними гравійованими лініями. Вироби цього часто не вказані. Відтак, сині намистини тра- підтипу виявлено по одному в Козіївсько-Но- пилися в Острогозькому (Березуцкий, Золота- воодеському скарбі (рис. 7: 18; Корзухина 1996, рев, Куцев 2017, с. 136), Козіївсько-Новоодесь- табл. 50: 9) і Полтавському 2014 р. (рис. 7: 22; кому (Корзухина 1996, с. 396), Колосківському Супруненко, Володарець-Урбанович, Пуголо (Корзухина 1996, с. 419), Хитцівському (Во- вок 2016, с. 111, рис. 14), по два — в Острогозь- лодарець-Урбанович, Сидоренко 2016, с. 121) кому (рис. 7: 23, 24; Березуцкий, Золотарев, скарбах, на поселенні празької культури Стру- Куцев 2017, с. 134, рис. 1: 2, 6) і Колосківському га 1 (Варгей 1993, с. 71—72, табл. VII: 22; 2016, (рис. 7: 14, 15; Корзухина 1996, табл. 102: 1, 2), с. 36) і на пеньківських пам’ятках: поселення а також на поселеннях Ігрень-Підкова (рис. 7: в балці Яцева , могильник на о-ві Сурський 17; Приходнюк 1998, рис. 71: 14), Циркуни 11 (Бодянский 1960; Приходнюк 1998, с. 156) . (рис. 7: 13), Шедієве (рис. 7: 20) і місцезнаход- женні у с. Солонці (рис. 7: 21; Володарець-Ур- банович 2015, с. 98—99, 102, рис. 2: 2, 4). До Наручні прикраси — браслети цієї ж групи належать ще один браслет з Ко- Браслет з округлого в перетині стрижня лосківського скарбу, один кінець якого у пере- і потовщеними майже квадратними в пе- тині прямокутний, другий — сегментоподібний ретині кінцями. Кінці орнаментовано граві (рис. 7: 16; Корзухина 1996, табл. 102: 4), і ула- йованими паралельними та перехресними мок неорнаментованого браслета з Мартинівсь- лініями. Розміри браслета 6,0 × 7,1 см, діаметр кого скарбу (рис. 7: 19; Приходнюк и др. 1991, стрижня у центрі 0,4 см, кінці — 1,0 × 0,8 см, с. 72—92; Корзухина 1996, табл. 16: 8). маса 46,74 г. По центру трохи зігнутий, тут є Укажемо, що переважну більшість браслетів тріщина (рис. 1: 20; 2: 20). ІН — ХКМ-а-9705/10 типу V виявлено у Козіївсько-Новоодесько- (18), КП 75478/10 (18). му і Колосківському скарбах. Їх майже немає на пам’ятках і в комплексах поза міжріччям Ворскли і Сіверського Дінця, хоча поодинокі . синя намистина з непрозорого скла, розмірами знахідки є в Надпоріжжі (рис. 8: 2). Додамо, що 0,5 × 0,5 см, діаметр отвору 0,3 см, форма каналу обидва підтипи (2 і 3) чотири рази поєднуються повторює форму виробу, волокна розташовані па- в одному скарбі чи пам’ятці — Козіївка / Нова ралельно каналу. Одеса, Колосково, Праві Солонці, Ігрень-Під- . на пам’ятці виявлено кілька круглих синіх на- мистин, дуже перепалених і розламаних. кова. . у публікаціях намистини з двох останніх пам’яток Уламок литого браслета з ледь потовще- не описано. Зберігаються в Наукових фондах Ін ним, округлим в перетині кінцем, вкритим ституту археології НАН України. ближче до краю геометричним орнаментом з

134 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 7. Браслети типу V за типологією В. Є. Родінкової; підтип 3: 1 — Донецьке городище; 2 — Перше Цеп- ляєво; 3, 4 — Козіївка-Нова Одеса; 5—10 — Колосково; 11 — Ігрень-Підкова; 12 — Козіївка-Нова Одеса; під- тип 2: 13 — Циркуни 11; 14—16 — Колоскове; 17 — Ігрень-Подкова; 18 — Козіївка / Нова Одеса; 19 — Мар- тинівка; 20 — Шедієве; 21 — Солонці; 22 — Полтава (2014 р.); 23, 24 — Острогожськ (2, 13, 20—22 — фото Я. В. Володарця-Урбановича)

навскісної сіточки між поясками ліній. Зва- спочатку було нанесено орнамент, а вже потім жаючи на те, що сіточка складається з неси- виріб було зігнуто. Браслет був обламаний у метричних ромбиків, можна припустити, що давнину, після чого його дуже зігнули. Діаметр

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 135 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 8. Карта поширення браслетів типу V за типологією В. Є. Родінкової. Умовні позначки: І — підтип 2; ІІ — підтип 3. Пам’ятки: 1 — Праві Солонці; 2 — Ігрень-Подкова; 3 — Шедієве; 4 — Солонці; 5 — Полтава; 6 — Козіївка / Нова Одеса; 7 — Циркуни 11; 8 — Колоскове; 9 — Острогожск; 10 — Мартинівка; 11 — До- нецьке городище; 12 — Перше Цепляєво

новотвору 4,7 × 4,2 см, потовщеного округлого рис. 41: 5), одним у Великих Будких (Ильинская кінця — 0,8 см, стрижня в центрі — 0,5 см, маса 1968, с. 60—61; Горюнов 1981, с. 106; Родинко- 31,79 г (рис. 1: 22; 2: 22). ІН — ХКМ-а-9705/12 ва 1996, с. 157) і 3 екз. у Зимному (Ауліх 1962, (20), КП 75478/12 (20). За прямим призначен- с. 100—102; 1972, с. 66—69, табл. ХІІІ: 2, 6, 9). ням він явно вже не використовувався. Можли- Трапилися вони також на поселеннях Старо- во, його берегли як цінну сировину. сілля (Лінка 1952, с. 46, табл. ІІІ: 7; Приходнюк Браслет належить до виробів з розширеними 1980, рис. 44: 11), Ігрень-Підкова (Приходнюк (округлими) й орнаментованими кінцями — 1998, рис. 71: 4), Шедієве (Володарець-Урбано- тип ІІ, підтип орнаментованих (прикрашені вич 2015, с. 93—98), Новоселиця (Приходнюк гравійованими паралельними і перехресними 1990, с. 93, рис. 13: 3; 1998, рис. 66: 7), Мала лініями) за В. Є. Родінковою (Родинкова, Седин Перещепина (Левченко 1999, с. 167, рис. 4: 2), 2004, с. 240). Цей підтип представлено знахід- Кривець 4, 2 екз. (Обломский 2011, с. 56, рис. 3: ками (рис. 9; 10) по 2 екз. в скарбах Менському 5; 2012а, с. 54; 2012c, рис. 8: 5), Видилиха (Гриб (Корзухина 1996, с. 408, табл. 77: 2, 3; Приход- 2017, с. 76, рис. 65: 7), Київ, вул. Трьохсвяти- нюк 2001, рис. 56: 3), Трубчевському (Приход- тельська (Корзухина 1996, с. 353, табл. 77: 6), нюк, Падин, Тихонов 1996, с. 83, рис. 9: 4, 5) і 2 екз. в похованні 2 другої половини V — пер- Суджі-Замостянському (Кашкин, Родинкова ших десятиліть VI ст. могильника Любовка 2010, с. 86, рис. 5; Родинкова, Сапрыкина, Сы- (Радзієвська, Шрамко 1980, с. 103, рис. 4: 4, 5; чева 2018, рис. 3: 1, 2), а також 4 екз. на городи- Гавритухин 2004, с. 208—209), 2 екз. в інгума- щі Могилев-Зміївка (Марзалюк 2011, мал. 17: ційних похованнях з прикрасами кола «ста- 1, 2, 4, 5; Обломский 2016а, с. 25, 53, рис. 12: рожитностей антів» біля с. Мохнач (Аксенов, 5—8), 2 екз. у Никодимово (Родинкова, Седин Бабенко 1998, с. 116, рис. 3: 5, 6), один на мо- 2004, с. 240, рис. 4: 2, 3; Обломский 2016а, с. 52, гильнику Денчень, поховання 280 (Рафалович

136 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 9. Браслети типу II і підтипу орнаментованих за типологією В. Є. Родінкової: 1, 2 — Мена; 3 — Ста- росілля; 4 — Мала Перещепина; 5 — Ігрень-Підкова; 6 — Новоселиця; 7, 8 — Мохнач; 9 — Денчень; 10, 11 — Трубчевськ; 12 — Великі Будки; 13 — Шедієве; 14, 15 — Никодимово; 16, 17 — Кузьминський могиль- ник, поховання 7; 18, 19 — Любовка, поховання 2 (6 — без масштабу; 10, 11 — прорисовка за фото; 13 — фото Я. В. Володарця-Урбановича)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 137 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 10. Браслети типу II і підтипу орнаментованих за типологією В. Є. Родінкової: 1, 2 — Кривець 4; 3 — Семилуцький район Воронезької обл.; 4 — Видилиха; 5, 6 — Суджа-Замостя; 7—9 — Зимне; 10 — Картами- шево 2, поховання 36; 11 — Картамишево 2, культурний шар; 12—15 — Могилев-Зміївка; 16 — Усох, похо- вання 4; 17 — Леб’яже, поховання 44; 18 — Леб’яже, поховання 69; 19 — Леб’яже, поховання 39, 20 — Київ, вул. Трьохсвятительська (1 — фото А. М. Обломського; 2 — фото за Обломский 2012c, рис. 8: 5; 5, 6 — фото за Кашкин, Родинкова 2010, рис. 5)

1986, с. 27, табл. XV: 3), на могильниках коло- 44, 69 (Липкинг 1974, с. 148—150; Тихомиров чинської культури, а саме Усох, поховання 4 1990), на могильнику культури рязансько-ок- (Падин 1960, с. 318, рис. 2: 5), Картамишево 2, поховання 36, культурний шар (Горюнова 2004, . рисунки знахідок з особистого архіву Р. В. Терпи- с. 21, 25, рис. 6: 2, 11), Леб’яже, поховання 39, ловського.

138 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Рис. 11. Карта поширення браслетів типу ІІ підтипу орнаментованих за типологією В. Є. Родінкової: 1 — Праві Солонці; 2 — Ігрень-Підкова; 3 — Видилиха; 4 — Шедієве; 5 — Мала Перещепина; 6 — Новоселиця; 7 — Мохнач; 8 — Любовка; 9 — Великі Будки; 10 — Картамишево 2; 11 — Суджа-Замостя; 12 — Київ; 13 — Старосілля; 14 — Леб’яже; 15 — Семилуцький р-н; 16 — Мена; 17 — Трубчевськ; 18 — Усох; 19 — Кривець 4; 20 — Могилев-Зміївка; 21 — Никодимово; 22 — Кузьминський могильник; 23 — Зимне; 24 — Денчень

ських фінів з прикрасами кола дніпровського Найімовірніше, прикраси становлять скарб походження: 2 екз. у Кузьминському могиль- (чи його частину) першої хронологічної гру- нику, поховання 7 (Ахмедов 2016, с. 74—76, пи. На це, зокрема, вказує той факт, що всі рис. 7; Ахмедов, Гаврилов 2017, с. 72—74, знахідки мають відповідники серед ознак дніп- рис. 1) і в Семилуцькому р-ні Воронезької обл. ровських комплексів за І. О. Гавритухіним і (Зиньковская 2012, с. 153, рис. 1: 3). Основним О. О. Щегловою (таблиця). Тільки пронизки ареалом поширення таких прикрас є територія побутували впродовж значного часу, натомість Дніпровського Лівобережжя (рис. 11). інші знахідки є прикметними винятково для Загалом браслети належать до ознаки 16 у пам’яток пеньківської та колочинської культур переліку прикмет дніпровських скарбів, і вони і комплексів типу Мартинівки. є характерними для першої хронологічної гру- Завважимо, що комплекс із Правого Солон- пи за О. О. Щегловою та пам’яток пеньківсь- ця знаходиться далеко від основного ареалу по- кої чи колочинської культур (Щеглова 1990, ширення таких скарбів, що припадає на Дніп- с. 170, рис. 2: 16; Гавритухин, Щеглова 1996, ровське Лівобережжя (18 пунктів) , набагато с. 53). Тож їхня хронологія вкладається в третю менше їх (4 пункти) у Середньому Подніпров’ї чверть І тис. (Дерев’янко, Володарець-Урбанович 2017, рис. 1). Нещодавно в Подонні, де донедавна були невідомі пам’ятки з синхронними на- ІНТЕРПРЕТАЦІЯ шаруваннями, виявлено Острогозький скарб На жаль, ми не можемо верифікувати ці (Березуцкий, Золотарев, Куцев 2017), хоча знахідки за обставинами їх знаходження. Тому висновки будуть підпорядковані двом аксіома- . комплекси з Блажків і Коропового включають тичним припущенням: речі були виявлені побли- знахідки, характерні для першої та другої груп і, зу с. Праві Солонці та складали один комплекс. ймовірно, мають «перехідний» характер.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 139 Публікація археологічних матеріалів

Знахідки з Правого Солонця та ознаки дніпровських скарбів за І. О. Гавритухіним та О. О. Щегловою

Пеньківська, Пізньо-за- Східно-євро- Скарби пер- № оз- Поход- Зарубинець- Київська колочинська Рис. рубинецькі пейські виїм- шої хроноло- наки ження ка культура культура та празька пам’ятки часті емалі гічної групи культури

1: 1; 2: 1 28 — — — — — + + 1: 2—12; 2: 2—12 32 Місцеве + + + + + + 1: 13—18; 2: 29 Місцеве — — — — + + 13—18 1: 19; 2: 19 — Імпорт — — — — + + 1: 20, 21; 2: 20, 21 16 Місцеве — — — — + + 1: 22; 2: 22 16 Місцеве — — — — + +

вище за течією, на р. Воронеж, локалізуються нести скарб з Правих Солонців до комплексів пам’ятки верхньоворонезької культурної гру- ювелірів чи сімейних скарбів складно. Що пи за А. М. Обломським, де є знахідки прикрас очевидно, прикраси належать до елементів жі- дніпровського походження (Обломский 2011, ночого вбрання. рис. 1; 2012а; 2012b; 2012c, рис. 1; 2016b, рис. 1; Не слід відкидати й припущення, що ці речі 2018, рис. 1; Обломский, Швырёв 2018; Ахме- могли бути інвентарем зруйнованого інгума- дов 2016; Ахмедов, Гаврилов 2017). ційного поховання з прикрасами кола «старо- З комплексом з Правих Солонців маємо при- житностей антів». Подібних комплексів мало, близно таку само ситуацію. Він знаходиться лише деякі з них достатньо добре задокументо- не в основному ареалі поширення таких ком- вано. За інвентарем вони різні (Синиця 1999), плексів, але неподалік території поширення декотрі з досить чисельним інвентарем (Мох- окремих знахідок прикрас синхронного часу. У нач, Денчень, поховання 280), інші — з не- районі Надпоріжжя таких скарбів немає, однак значним (Рябівка ІІІ, Селіште, поховання 48, окремі знахідки прикрас, характерних для цієї 59). Найближче за складом речей, хоча й з групи старожитностей, трапляються (Родинко- більшою кількістю, є поховання поблизу с. Мох- ва 1996; 2007, рис. 1; 2011, рис. 3; Приходнюк нач — 25 пронизок, 4 трапецієподібні підвіски, 1998, рис. 4), зокрема й аналогічні оздобам з 2 браслети, ланцюжок, різного роду намистини Правих Солонців. Додамо, що, крім основного і бісер, хоча в цьому поховані були й інші при- ареалу поширення прикрас, характерних для краси (Аксенов, Бабенко 1998). Кількість брас- скарбів кола Мартинівки, є ще принаймні кіль- летів у таких похованнях становить 1 чи 2 екз.: ка регіонів чи напрямів поширення подібних Денчень, поховання 280, 1 екз. (Рафалович виробів: 1) Крим і Передкавказзя, 2) Дунай- 1986, с. 25—26, табл. XIV, 3), Мохнач, 2 екз. ський регіон і 3) Балтійський, 4) басейн Оки і (Аксенов, Бабенко 1998, с. 116, рис. 3: 5, 6), верхів’я Дону. Тож поява комплексу за межами Рябівка ІІІ, поховання 1 з 1 екз. і поховання 4 з основного ареалу не видається дивною. 2 екз. (Обломский, Терпиловский 2001, рис. 9: За складом прикрас комплекс з Правих Со- 11, 15, 16). По два браслети виявлено у похо- лонців є близьким до скарбів з Козіївки / Нової ванні 2 з Любовки (Радзієвська, Шрамко 1980, Одеси (Корзухина 1996, с. 397, 401—402), Ку- с. 103, рис. 4: 4, 5; Гавритухин 2004, с. 208—209, рилівки (Родинкова 2010а) і Черкаської Коно- рис. 2: 23—30) і в похованні 7 з дніпровськими пельки (Родинкова, Сапрыкина 2015). Однак у речами з Кузьминського могильника (Ахмедов них були й інші прикраси, характерні для жі- 2016, с. 74—76, рис. 7; Ахмедов, Гаврилов 2017, ночого вбрання, — фібули, дзвіночки, лунниці с. 72—74, рис. 1) культури рязансько-окських тощо. Та найближчим за складом є Хацьківсь- фінів. кий комплекс за винятком деталей геральдич- Вкажемо, що в кримських поховальних ком- ної поясної гарнітури як елементів чоловічого плексах з речами дніпровського походження костюма. Деталі жіночого вбрання з Хацьків у могильнику Лучисте число браслетів лише представлено 11 трапецієподібними підвіска- в одному разі становило 5 екз. — склеп 54, ми, 14 пронизками, 2 браслетами, 2 ланками шар 3, поховання 16; у двох — по одному: від ланцюжка, великою бурштиновою намис- склеп 54, шар 3, поховання 20; склеп 65, шар 1, тиною та великою мушлею (?) (Корзухина 1996, поховання 2. У восьми похованнях виявлено по табл. 22: 15—25; 27: 37—51). два браслети — склеп 10, шар 2, поховання 4 і З усіх знахідок з Правого Солонця одно- шар 5, поховання 17; склеп 38, шар 3, похован- значно лише одна річ точно була зламана в давнину — браслет № 20. Пронизки й підвіс- . о. О. Щеглова використовує термін «клады-лар- ки, ймовірно, пошкодилися механічно, врахо- чики». Однак він не надто вдалий, адже наче пе- вуючи їхню ламкість. Проте однозначно від- редбачає наявність скриньок.

140 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

ня 8; склеп 43, шар 2, поховання 4; склеп 59, У похованні 13 склепу 65 виявлено (Айбабин, шар 3, поховання 9; склеп 65, шар 1, похован- Хайрединова 2014, с. 96, 104—106, табл. 127: ня 1 і шар 2, поховання 13 і 15 (Айбабин, Хай- 13; 147; 148): у районі черепа — бронзові се- рединова 2008; 2014). режки, варіант виробів глодоського типу (Воло- Формально у Правих Солонцях маємо три дарец-Урбанович, Буйнов 2017, с. 63), в районі браслети, хоча один з них був поламаний і на- шиї — бронзовий неорнаментований дзвіночок, вряд чи використовувався за прямим призна- пронизки (гладенька й спіралеподібна) і намис- ченням. У будь-якому разі, всі знахідки могли то, в районі пояса — бронзову пряжку, деталі бути деталями вбрання однієї людини (врахову- поясної гарнітури, залізну пряжку і крем’ях, у ючи незначну їх кількість). Автор знахідки не районі кісток рук — пару бронзових браслетів повідомив про наявність кісток на місці знахід- і кільце з кінцем у вигляді «зміїної голівки». ки, однак вони могли і не зберегтися. Тож зов Дві сережки — різновид сережок глодоського сім відкидати припущення, що ці знахідки не є типу, що мають багато аналогій на кримських інвентарем поховання, не можна. могильниках (Скелясте й Лучисте), належать до варіанту 3—3 за типологією Є. В. Веймар- на та О. І. Айбабіна (Веймарн, Айбабин 1993, Хронологія с. 183). Відомі вони і серед слов’янських ста- Формування вбрання, характерного для пер- рожитностей: Козіївсько-Новоодеський скарб шої хронологічної групи скарбів, розпочалося у першої хронологічної групи за О. О. Щегловою другій половині VI ст. (Гавритухин, Обломский (Корзухина 1996, табл. 53: 18, 20) і формочка 1996, с. 146), а «заховання» їх припадає на дру- для їх виливки з поселення Циркуни 13 (Во- гу — третю чверті VII ст., чи навіть вужче — на лодарец-Урбанович, Буйнов 2017, с. 61, рис. 2: третю чверть (Родинкова 2012а, с. 153, 157— 2). Бронзовий неорнаментований дзвіночок з 158; Казанский 2014, с. 53—55; Обломский, Ро- вушком округло-аморфної форми за типоло- динкова 2014). гією В. Є. Родінкової (Родинкова 2003с, арк. 44) У цих хронологічних межах датується похо- знаходить багато аналогій серед слов’янських вання з речами дніпровського походження на старожитностей, а на могильнику Лучисте могильнику Лучисте. Маємо на увазі похован- часто поєднується з іншими прикрасами дніп- ня 8 склепу 38, де в районі черепа виявлено ровського походження (Супруненко, Волода- дві золоті сережки, в районі шиї — намисто рець-Урбанович, Пуголовок 2016, с. 97—100). і гему, в районі грудної клітки — голівками Спіралеподібні пронизки — тип 7 за Я. В. Во- вниз дві прості антропозооморфні фібули дніп- лодарцем-Урбановичем (Володарець-Урбано- ровського походження — тип І.1.А і тип І.2.В вич 2014, с. 44—45) — широко представлені на за В. Є. Родінковою (Родинкова 2006, с. 46—47, слов’янських пам’ятках третьої чверті І тис. рис. 1: 5; 2: 11), на обох кістках передпліччя — У похованні 14 склепу 65 серед тліні дитя- срібні браслети, в районі пояса — срібну орли- чих кісток лежали намистини і підвіска з зуба ноголову пряжку і дві бронзові трапецієподібні тварини, два бронзових кільця, одне з кінцем у підвіски, на фалангах пальців лівої руки — вигляді «зміїної голівки» та дзвіночок, прикра- бронзовий перстень з роздвоєними заокругле- шений врізними концентричними лініями (Ай- ними кінцями, уздовж лівої ліктьової кістки — бабин, Хайрединова 2014, с. 96, 106, табл. 127: уламок залізного ножа (Айбабин, Хайрединова 14; 149: 1—11). Дзвіночок належить до цилін- 2008, с. 107, 110—111, табл. 138—140). Фібула дричних зразків, прикрашених ззовні двома типу І.1.А має найближчі аналогії на поселен- поясками з 1—2 врізних ліній за В. Є. Родінко- ні Волоське (Корзухина 1996, с. 421, табл. 108: вою (Родинкова 2003c, арк. 44), і має аналогії в 3) і на могильнику Чуфут-Кале (Корзухина Гапонівському (Гавритухин, Обломский 1995, 1996, с. 425, табл. 110: 7), типу І.2.В — анало- с. 138, рис. 3: 6, 7), Козіївсько-Новоодеському гічна знахідці з поселення Молочарня (Бере- (Корзухина 1996, табл. 44: 8), Суджанському зовец 1963, рис. 4: 4; Корзухина 1996, табл. 87: (Корзухина 1996, табл. 70: 14, 15), Курилівсь- 8). Персні з роздвоєними спіралеподібними кому (Родинкова 2010а, с. 86, рис. 5: 1—7) і кінцями мають досить широку хронологію (Во- Суджі-Замостянському (Родинкова, Сапрыки- лодарець-Урбанович 2012). Знахідки раннього на, Сычева 2018, рис. 4: 31—35) скарбах першої середньовіччя походять з могильника Дюрсо, хронологічної групи та на ланцюжку із схід- поховання 476, що датується VI—VII ст. (Дмит- них повітів Полтавської губ. (Корзухина 1996, риев 2003, табл. 83: 100), Мохнач (Аксенов, Ба- табл. 78: 3). О. І. Айбабін та Є. А. Хайрединова бенко 1998, с. 115, рис. 3: 4) і на поселенні Суш- датують обидва поховання (13 і 14) склепу 65 ки, житло 3 (Приходнюк 1990, с. 95, рис. 13: 2). другою чвертю VII ст. (Айбабин, Хайрединова Поховання 8 склепу 38 могильника Лучисте 2014, с. 29, рис. 6: 21—23, 26, 27). датують у межах першої чверті — початку дру- У похованні 1 склепу 65 серед тліні кісток гої чверті VII ст. (Айбабин, Хайрединова 2008, виявлено: в районі черепа зліва — бронзо- рис. 19: 17—21). В. Є. Родінкова фібули з цьо- ву сережку, справа — дві бронзові сережки; го комплексу датує першою половиною VII ст. в районі шиї і верхньої частини грудної кліт- (Родинкова 2006, рис. 3: 12, 27). ки — намисто і кам’яну підвіску; серед намиста

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 141 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 12. Пальчаста фібула із Олешків та малі паль- часті фібули Пергамон — Тай-зее, підтип неорна ментованих, серія А, варіант Черкеський Бишкін: А — знахідка з Олешок і деякі її аналогії: 1 — Олеш- ки; 2 — Черкеський Бишкін; 3 — Никодимово; 4 — Пастирське городище; 5 — Канівський повіт; Б — карта поширення аналогій. Умовні познач- ки: І — мала пальчаста фібула із Олешок; ІІ — типу Пергамон — Тай-зее, підтип неорнаментованих, серія А, варіант Черкеський Бишкін; ІІІ — знахід- ка із Канівського повіту. Пам’ятки: 1 — Олешки; 2 — Черкеський Бишкін; 3 — Нікодімове; 4 — Пас- тирське городище; 5 — Канівський повіт

і правої ліктьової кістки — фрагменти бронзо- вого стрижня; в районі правої ключиці лежа- ла голівкою вниз бронзова фібула з каймою з пташиних голівок, підтипу 7-голових, серія Б і варіант Волоське за В. Є. Родінковою (Родин- кова 2004, с. 234); в районі грудної клітки — дві бронзові фібули, з’єднані ланцюжком: проста антропоморфна типу І.2.В. за В. Є. Родінковою (Родинкова 2006, с. 47) чи зооморфна типу V-A за О. М. Приходнюком (Приходнюк 2005, с. 38), і пальчаста з каймою у вигляді пташиних голі- вок підтипу 7-голових, серії Б і варіанту Пас- чисте, склеп 54, шар 3, поховання 16 (Айбабин, тирське за В. Є. Родінковою (Родинкова 2004, Хайрединова 2014, табл. 67: 2). Фібули з дугою с. 234) чи типу IV-Б за О. М. Приходнюком з пташиних голівок підтипу 7-голових, серії Б і (Приходнюк 2005, с. 37); у районі лівої руки — варіанту Пастирське за В. Є. Родінковою, пред- бронзовий браслет і кільце з кінцем у вигляді ставлено знахідками з Пастирського городища «зміїної голівки»; в районі пояса — залізна (Корзухина 1996, табл. 30: 3; Приходнюк 2005, пряжка; на кістках правого передпліччя — рис. 35: 1), балки Верхолат поблизу с. Волоське бронзовий браслет; уздовж правої ліктьової кіс- (Корзухина 1996, табл. 109: 3), у Трубчевсько- тки — залізний ніж; зліва від кісток правого пе- му скарбі (Родинкова 2004, рис. 1: 19) в ареалі редпліччя — бронзове кільце з кінцем у вигляді слов’янських культур, з городища Ягала-Йиес- «зміїної голівки» (Айбабин, Хайрединова 2014, су в Балтиці (Корзухина 1996, табл. 96: 4), мо- с. 94—98, табл. 128—131). Найближчі анало- гильника Суук-Су, поховання 154 (Корзухина гії простій антропоморфній фібулі походять 1996, табл. 111: 6) і Лучисте, склеп 38, шар 3, з Ігрені (Корзухина 1996, табл. 108: 4) і Пас- поховання 9 (Айбабин, Хайрединова 2008, тирського городища (Корзухина 1996, табл. 31: табл. 142: 2) у Криму. Поховання 1 склепу 65 1; Приходнюк 2005, рис. 38: 1). Пальчасті фібу- дослідники датують другою половиною VII ст. ли з дугою з пташиних голівок підтипу 7-голо- (Айбабин, Хайрединова 2014, рис. 6: 29—31). вих, серії Б і варіанту Волоське за В. Є. Родін- ковою, представлено знахідками з поселення Причини «появи» комплексу Волоське (Корзухина 1996, с. 421, табл. 109: кола Мартинівки у Нижньому 4), у Трубчевському скарбі, 2 екз. (Приходнюк, Подніпров’ї Падин, Тихонов 1996, рис. 4), з о-в Готланд (Корзухина 1996, с. 414, табл. 96: 1; Родинкова Спробуємо з’ясувати, як могли опинитися ці 2004, с. 234, рис. 1: 37—40) і могильника Лу- знахідки на півдні, далеко від основного аре-

142 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

алу їхнього поширення. Це можна пояснити щитку немає виступів біля дужки, що є харак- двома причинами . терною особливістю цього типу . Першу пов’язано з взаємодією слов’ян і ко- Слід сказати, що з усіх серій і варіантів цьо- човиків. Про мирне співіснування свідчать го типу найближчі аналогії знахідці з Олешків юртоподібні житла на слов’янських пам’ятках, можна вбачати в серії А, варіанту Черкесько- інгумаційні поховання з прикрасами кола «ста- го Бишкіна (рис. 12: 2—4). Його представлено рожитностей антів». Для нашої теми важливим прикрасами з Черкеського Бишкіна (Гавриту- є те, що в комплексі з Келегеїв є трапецієподіб- хин 1991, с. 130, табл. Iб: 8; Корзухина 1996, на підвіска (Приходнюк 2001, с. 28—31, рис. 20: с. 420, табл. 107: 9), Никодимового (Седзін 15), що має аналогії серед слов’янських старо- 1994, с. 131, рис. 1: 3; Гавритухин, Седин 2014, житностей (Супруненко, Володарець-Урбано- с. 121) і Пастирського городища (Калитинс- вич, Пуголовок 2016, с. 108, рис. 11: Б). Обидва кий 1928, с. 291, табл. XXXVII: 53; Гавритухин комплекси (Келегеї та Праві Солонці) знай- 1991, с. 130, табл. Iб: 6а; Корзухина 1996, с. 379, дено в одному регіоні — нижній течії Дніпра. табл. 28: 6). Він характеризується досить ви- Таким чином, господиня комплексу з Правого разною ознакою — маленькі бокові виступи на Солонця могла бути підданою або дружиною щитку біля дужки не мають гачкуватості (мож- кочовика. Відзначимо, що в цьому регіоні до- ливо, відбувалася їхня деградація), особливо сить багато кочівницьких старожитностей (Ко- це помітно на виробах з Черкеського Бишкіна мар 2006, рис. 1). та Никодимового. Схожу прикмету (маленькі Інша причина — це міграційний шлях відростки на щитку біля дужки) має фібула з з Подніпров’я в Крим. Свідченням цього є Канівського повіту (Корзухина 1996, с. 370, знахідки дніпровського походження в Кри- табл. 79: 9), що належить до підтипу неорна- му — Суук-Су (Корзухина 1996, табл. 111— ментованих. У такому разі знахідка з Олешків 113), Чуфут-Кале (Кропоткин 1965; Айбабин може бути наступною ланкою розвитку таких 1982), Лучисте (Айбабин, Хайрединова 2008; застібок. Вкажемо, що знахідки серії А концен- 2014), «Баклинський овраг» (Айбабин, Юроч- труються в Подніпров’ї і Дніпровському Ліво- кин 1995), Верхоріччя (Душенко, Манаев 2019, бережжі (рис. 12: Б), що може вказувати на міс- с. 46), Скелясте (Веймарн, Айбабин 1993), Хер- цеве їх виробництво. сонес (Корзухина 1996, с. 425, табл. 110: 4), Ар- Датування таких виробів досить проблема- тек (Корзухина 1996, с. 423—424, табл. 110: 5), тичне. І. О. Гавритухін визначає час побуту- Алмалик-Дер (Mączyńska, et al. 2016), Ескі-Кер- вання їх серединою VI—VII ст., ближче до се- мен (Айбабин 1990, рис. 18: 1, 6), Баштанівка редини цього відтинку чи виключно з раннім (Айбабин 1990, рис. 20: 3), Керч (Айбабин 1990, його часом (Гавритухин, Седин 2014, с. 123). с. 23, рис. 18: 3); у Передкавказзі — «Ленінсь- В. Є. Родінкова вважає, що такі фібули могли кий путь» (Гавритухин, Пьянков 2003, с. 198). побутувати й пізніше, в першій половині — се- Можна припустити, що цей шлях міг проходи- редині VIII ст. (Родинкова 2010b, с. 266) на ти по долині Дніпра, а далі або вздовж узбе- підставі знахідок з Пастирського городища режжя, або через Перекоп, особливо враховую- (Приходнюк 2005, с. 35—41). Однак до повної чи, що слов’яни легко долали водні перешкоди публікації пам’ятки за комплексами робити од- (Синиця 2012, с. 110—113). Крім того, на тере- нозначні висновки зарано. нах Середнього Подніпров’я та Дніпровського У будь-якому разі, у досить вузькому мікро- Лівобережжя маємо серію речей кримського регіоні (околиці м. Олешки) в різні часи двічі походження (Гавритухин 1997; Гавритухин, було виявлено знахідки раннього середньовіч- Казанский 2006). чя — VII ст. Тож поява скарбу кола Мартинів- Важливо відзначити, що в районі м. Олеш- ки в цьому регіоні видається цілком логічною. ки виявлено бронзову маленьку пальчасту неорнаментовану фібулу (рис. 12: 1; Корзухи- Підсумки на 1996, с. 422, табл. 107: 10). Вона дуже спе- цифічна та, імовірно, належить до числа малих Хоча скарб із Правих Солонців виявлено пальчастих фібул дунайського кола — типу поза межами основного ареалу поширення IH за І. Вернером (Сurta 2004, s. 73, fig. 1: 1). подібних комплексів і окремих знахідок, всі В. Є. Родінкова вважає, що ця застібка за ти- його речі мають відповідники серед ознак дніп- пологією І. О. Гавритухіна (Гавритухин 1991), ровських скарбів кола Мартинівки. Вірогідни- може належати до типу Пергамон — Тай-зее, ми причинами появи цього комплексу далеко підтипу неорнаментованих і є місцевою дніп- на півдні можуть бути: а) взаємини з кочови- ровською модифікацією, позаяк на нижньому ками; б) міграції з Подніпров’я у Крим. Речі з нього є елементами жіночого вбрання.

. звісно, можна висунути й інші варіанти появи . думку висловлено в ході листування. цього комплексу в Нижньому Подніпров’ї: торгів- . знахідку з Никодимового І. О. Гавритухін відно- ля, військова здобич тощо. Однак, на наш погляд, сить до іншої серії «Г» (Гавритухин, Седин 2014, для підтвердження їх недостатньо даних. с. 123).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 143 Публікація археологічних матеріалів

Подяки Варгей, В. С. 2016. Сучасны стан і праблемы даследавання пражскай культуры ў Беларусі. В: Висловлюємо щиру подяку Т. В. Біт- Левко, О. Н., Белевец, В. Г. (ред.). Славяне на тер- ковській, І. О. Гавритухіну, О. В. Гопкало, ритории Беларуси в догосударственный период: С. А. Горбаненку, О. В. Комару, А. М. Облом- к 90-летию со дня рождения Леонида Давыдовича ському, А. В. Панікарському, В. Є. Родінковій, Поболя. Минск: Беларуская навука, 2, с. 14-61. М. П. Сиволапу, Є. В. Синиці, Р. В. Терпи- Веймарн, Е. В., Айбабин, А. И. 1993. Скалистин- ловському та О. О. Щегловій за зауваження і ский могильник. Киев: Наукова думка. Володарець-Урбанович, Я. В. 2012. Персні з роз- консультації. двоєними закругленими кінцями. Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Тези ЛІТЕРАТУРА доповідей ХІ Міжнародної студентської наукової археологічної конференції (Чернігів, 20—22 квітня Айбабин, А. И. 1982. Погребения конца VII— 2012 р.), с. 39-41. VIII в. в Крыму. В: Амброз, А. К., Эрдели, И. Ф. Володарець-Урбанович, Я. В. 2014. Пронизки епо- (ред.). Древности эпохи Великого переселения наро- хи раннього середньовіччя зі слов’янських пам’яток дов V—VIII вв. Москва: Наука, с. 165-192. півдня Східної Європи. Археологія і давня історія Айбабин, А. И. 1990. Хронология могильников України, 2 (13), с. 35-49. Крыма позднеримского и раннесредневекового вре- Володарець-Урбанович, Я. В. 2015. Браслети V — мени. Материалы по археологии, истории и этног- першої половини VIІI ст. з Полтавщини: нові знахід- рафиии Таврии, I, с. 3-86, 175-241. ки. Археологія, 2, с. 92-107. Айбабин, А. И., Хайрединова, Э. А. 2008. Могиль- Володарец-Урбанович, Я. В., Буйнов, Ю. В. 2017. ник у села Лучистое. Раскопки 1977, 1982—1984 го- Литейные формочки с поселения Циркуны 13. дов. Симферополь; Керчь: Адеф-Украина, 1. Stratum plus, 5, с. 57-86. Айбабин, А. И., Хайрединова, Э. А. 2014. Могиль- Володарець-Урбанович, Я. В., Сидоренко, О. В. ник у села Лучистое. Раскопки 1984, 1986, 1991, 2016. Про обстеження місця знахідки Хитцівського 1993—1995 годов. Киев: Майстер Книг, 2. («Лубенського») скарбу. В: Супруненко, О. Б. (ред.). Айбабин, А. И., Юрочкин, В. Ю. 1996. Могиль- Старожитності Посулля. Київ: ЦП НАНУ та ник «Баклинский овраг» (по материалам раскопок УТОПІК, с. 119-132. 1992—1993). В: Могаричев, Ю. М, Храпунов, И. Н. Гавритухин, И. О. 1991. Пальчатые фибулы (ред.). Проблемы археологии древнего и средневеко- пражских памятников Поднестровья. В: Абрамов, вого Крыма. Симферополь: Таврия, с. 125-235. А. П., Гавритухин, И. О., Паромов, Я. М., Эрих, В. Р. Аксенов, В. С., Бабенко, Л. И. 1998. Погребение (ред.). Древности Северного Кавказа и Причерномо- VI—VII века н. э. у села Мохнач. Российская архео- рья. Москва: МГН «Эвтектика», с. 127-142. логия, 3, с. 111-122. Гавритухин, И. О., Обломский, А. М. 1995. Гапо- Ауліх, В. В. 1962. Металеві пряжки та прикраси новский клад (предварительная публикация). Рос- з верхнього горизонту городища в с. Зимно Волин- сийская археология, 4, с. 136-149. ської області. Матеріали і дослідження з археології Гавритухин, И. О. 1996. Датировка днепровских Прикарпаття та Волині, 4, с. 92-105. кладов первой группы методом синхронизации с Ауліх, В. В. 1972. Зимнівське городище — древностями других территорий. В: Гавритухин, слов’янська пам’ятка VI—VII ст. н. е. в Західній И. О., Обломский, А. М. Гапоновский клад и его Волині. Київ: Наукова думка. культурно-исторический контекст. Москва, с. 58- Ахмедов, И. Р. 2016. Византийские и славянские 95. Раннеславянский мир, 3. находки в рязано-окских древностях. В: Никитин, Гавритухин, И. О. 1997. Боспор и Поднепровье А. О. (ред.). Древности Поочья. Сборник научных в VI—VII вв. (к изучению северопонтийских юве- работ к 60-летию В. В. Судакова. Рязань: РИКО, лирных школ). В: Айбабин, А. И. (ред.). Византия с. 64-87. и Крым. Международная конференция, 6—11 июня Ахмедов, И. Р., Гаврилов, А. П. 2017. «Славянс- 1997 г. Симферополь, с. 27-32. кие» фибулы в древностях разянских финнов: старые Гавритухин, И. О. 2004. Среднеднепровские ингу- и новые находки. В: Платонова, Н. И. (ред.). Élite ou мации второй половины V—VI в. В: Горюнова, В. М., Égalite… Северная Русь и культурные трансформа- Щеглова, О. А. (ред.). Культурные трансформации ции в Европе в VII—XII вв. Санкт-Петербург: Бран- и взаимовлияния в Днепровском регионе на исходе ко, с. 71-89. римского времени и в раннем Средневековье. Санкт- Березовец, Д. Т. 1963. Поселение уличей на Петербург: Петербургское востоковедение, с. 208-220. р. Тясмине. Материалы по археологии СССР, 108, Гавритухин, И. О., Казанский, М. М. 2006. Бос- с. 145-208. пор, тетракситы и Северный Кавказ во второй поло- Березуцкий, В. Д., Золотарев, П. М., Куцев, Е. А. вине V—VI в. Археологические вести, 13, с. 297-344. 2017. Острогожский клад (последняя треть — конец Гавритухин, И. О., Обломский, А. М. 1996. Днеп- VII в. н. э.). Российская археология, 1, с. 131-140. ровское Левобережье на заре средневековья: дина- Бобринский, А. 1901. Курганы и случайные архе- мика историко-культурных процессов и клады. В: ологические находки близ местечка Смелы. Санкт- Гавритухин, И. О., Обломский, А. М. Гапоновский Петербург: Типография В.С. Балашева, ІII: Дневник клад и его культурно-исторический контекст. раскопок 1887—1889 гг. и о курганах Звенигородс- Москва, с. 140-148. Раннеславянский мир, 3. кого, Каневского и Роменского уездов. Гавритухин, И. О., Обломский, А. М. 2009. Гапо- Бодянский, А. В. 1960. Археологические находки новский клад и малоизвестные события раннесред- в Днепровском Надпорожье. Советская археология, невековой истории Поднепровья. Археологические 1, с. 274-277. открытия 1991—2004 гг. Европейская Россия, Варгей, В. С. 1993. Раннеславянское поселение с. 308-319. Струга 1 на нижней Горыни. Archaeoslavica, 2, с. 63- Гавритухин, И. О., Пьянков, А. В. 2003. Древнос- 88. ти и памятники VIII—IX веков. В: Рыбаков, Б. А.

144 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

(ред.). Крым, Северо-Восточное Причерноморье и Зиньковская, И. В. 2012. О находках раннесред- Закавказье в эпоху средневековья: IV—XIII века. невековых женских украшений в Верхнем Подонье. Москва: Наука, с. 195-200. Дивногорский сборник. Труды музея-заповедника Гавритухин, И. О., Седин, А. А. 2014. Фибулы с «Дивногорье», 3, с. 151-153. городища Никодимово. Краткие сообщения Инсти- Казанский, М. М. 2014. Археологическая ситуация тута археологии, 236, с. 118-128. в Среднем Поднепровье в VII в. В: Обломский, А. М. Гавритухин, И. О., Щеглова, О. А. 1996. Группы (ред.). Проблемы взаимодействия населения Вос- днепровских раннесредневековых кладов. В: Гав- точной Европы в эпоху Великого переселения наро- ритухин, И. О., Обломский, А. М. Гапоновский клад дов. Москва, с. 138-177. Раннеславянский мир, 15. и его культурно-исторический контекст. Москва, Калитинский, А. 1928. Къ вопросу о нъкоторыхъ с. 53-57. Раннеславянский мир, 3. формахъ двупластинчатыхъ фибулъ изъ Россіи. В: Горюнов, Е. А. 1981. Ранние этапы истории сла- Сборникъ статей по археологіи и византиновъдъ- вян Днепровского Левобережья. Ленинград: Наука. нію, издаваемый семинаріемъ имени Н. П. Конда- Горюнова, В. М. 2004. Могильник VI—VII вв. у това. Прага, с. 277-308. с. Картамышево Обоянского района Курской об- Кашкин, А. В., Родинкова, В. Е. 2010. Памятники ласти. В: Горюнова, В. М., Щеглова, О. А. (ред.). суджанского региона эпохи Великого переселения Культурные трансформации и взаимовлияния в народов. Верхнедонской археологический сборник, Днепровском регионе на исходе римского времени 5, с. 80-92. и в раннем Средневековье. Санкт-Петербург: Петер- Ковалевская, В. Б. 2000. Компьютерная обра- бургское востоковедение, с. 18-42. ботка массового археологического материала из Гриб, В. К. 2017. Розділ VIII. Пам’ятки доби се- раннесредневековых памятников Евразии. Пущи- редньовіччя. Донеччина: Природа, люди, культура, но: ОНТИ ПНЦ РАН. 1, с. 69-87. Колода, В. В. 2016. «Антський скарб» з городища Деопик (Ковалевская), В. Б. 1961. Классифика- Коропові Хутори на Харківщині. Вісник Інституту ция бус Юго-Восточной Европы VI—IX вв. Советс- археології Львівського університету, 11, с. 66-77. кая археология, 3, с. 202-232. Комар, А. В. 2006. Перещепинский комплекс в Дерев’янко, О. М., Володарець-Урбанович, Я. В. контексте основных проблем истории и культуры 2017. Заховання скарбів східноєвропейських виїм- кочевников Восточной Европы VII — начала VIII в. частих емалей та типу «Мартинівки»: паралелі. В: Степи Европы в эпоху средневековья, 5: Хазарское Скиба, А. В., Горбаненко, С. А. (ред.). Європейська время, с. 7-244, 413-432. археологія І тисячоліття н. е.: Збірник наукових Корзухина, Г. Ф. 1996. Клады и случайные на- праць на честь Ліани Василівни Вакуленко. Київ, ходки вещей круга «древностей антов» в Среднем с. 33-48. Поднепровье. Каталог памятников. Материалы по Дідик, В. В. 2009. Нова знахідка ранньосеред- археологии, истории и этнографии Таврики, V, ньовічного скарбу у водозборі Сіверського Дінця. с. 352-435, 586-705. Слобожанське культурне надбання: Збірка статей Кропоткин, В. В. 1965. Могильник Чуфут-Кале в учених з пам’яткоохоронної роботи, 2, с. 214-226. Крыму. Краткие сообщения Института археоло- Дідик, В. В. 2012. Вироби степового зразку із ран- гии, 100, с. 108-115. ньосередньовічного Коропівського скарбу. Салто- Левченко, Д. И. 1999. Некоторые находки VI— во-маяцька археологічна культура: проблеми та VII вв. с территории Полтавщины. Полтавський дослідження, 2: Збірник наукових праць, присвяче- археологічний збірник за 1999 р.: До 1100-ліття них проблемам та перспективам сатловознавства, м. Полтави за результатами археологічних дослід- за матеріалами Міжнародної наукової конференції жень, с. 163-169. «XVI Слобожанські читання», с. 19-25. Лінка, Н. В. 1952. Роботи експедиції «Великий Дідик, В. В. 2017. Платівчаті прикраси Коропівсь- Київ» за 1947 р. Археологічні пам’ятки УРСР, ІІІ, кого скарбу: збережена традиція або самостійний с. 39-53. етап розвитку примітивного ювелірного промислу. В: Липкинг, Ю. А. 1974. Могильники третьей чет- Аксенов, В. С. (ред.). В. К. Міхеєв. Учні та послідов- верти І тыс. н. э. в Курском Посемье. В: Третьяков, ники до 80-річчя з дня народження. Харків, с. 42-51. П. Н. (ред.). Раннесредневековые восточнославянс- Дмитриев, А. В. 2003. Могильник Дюрсо — эта- кие древности. Ленинград: Наука, с. 136-152. лонный памятник древностей V—IX веков. В: Ры- Марзалюк, І. 2011. Новыя крыніцы па гісторыі баков, Б. А. (ред.). Крым, Северо-Восточное При- славянскага рассялення ў Магілёўскім Падняпроўі черноморье и Закавказье в эпоху средневековья: і Пасожжы. Гістарычна-археалагічны зборнік, 26, IV—XIII века. Москва: Наука, с. 200-205. с. 97-118. Душенко, А. А., Манаев, А. Ю. 2019. Предвари- Обломский, А. М. 2011. О раннесредневековых тельные результаты археологического исследования славянских древностях в бассейне Дона. Stratum Верхореченского могильника в 2018 г. В: Хайреди- plus, 5, с. 51-60. нова, Э. А. (ред.). Проблемы истории и археологии Обломский, А. М. 2012а. Материалы VI—VII вв. средневекового Крыма: Материалы международ- в лесостепном Подонье (некоторые итоги раскопок ной научной конференции, посвященной 70-летию поселения Кривец-4). Старожитності Лівобереж- А. И. Айбабина. Симферополь: Антиква, с. 44-48. ного Подніпров’я — 2012, с. 51-59. Дьяченко, А. Г. 1978. Технология изготовления Обломский, А. М. 2012b. Памятники VI—VII вв. предметов из Цепляевского клада раннеславянско- в Верхнем Подонье. Направления колонизации тер- го времени. В: Генинг, В. Ф. (ред.). Использование ритории. В: Щеглова, О. А. (ред.). Славяне Восточ- методов естественных наук в археологии. Киев: ной Европы накануне образования Древнерусского Наукова думка, с. 27-35. государства. Материалы международной конфе- Ильинская, В. А. 1968. Новые данные о памят- ренции, посвященной 110-летию со дня рождения никах середины I тысячелетия н. э. в Днепровской Ивана Ивановича Ляпушкина (1902—1968) 3—5 де- левобережной лесостепи. В: Крупнов, Е. И. (ред.). кабря 2012 г. Санкт-Петербург. Сакнт-Петербург: Славяне и Русь. Москва: Наука, с. 55-61. Соло, с. 125-129.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 145 Публікація археологічних матеріалів

Обломский, А. М. 2012c. Раннеславянские памят- Родинкова, В. Е. 1996. Раннесредневековые па- ники Верхнего Подонья. Предварительные итоги мятники Среднего Поднепровья и Днепровского исследования. Тамбовские древности: Археология Левобережья с датирующими находками. В: Гаври- Окско-Донской равнины, 3, с. 172-229. тухин, И. О., Обломский, А. М. Гапоновский клад Обломский, А. М. 2016а. Колочинская культура. и его культурно-исторический контекст. Москва, В: Обломский, А. М., Исланова, И. В. (ред.). Ранне- с. 155-162. Раннеславянский мир, 3. средневековые древности лесной зоны Восточной Родинкова, В. Е. 2003а. Локальные разновиднос- Европы (V—VII вв.). Москва: ИА РАН, с. 10-113. ти женского металлического убора VII в. в Поднепро- Раннеславянский мир, 17. вье. В: Шишлина, Н. И. (ред.). Чтения, посвящен- Обломский, А. М. 2016b. Исследования раннесред- ные 100-летию деятельности Василия Алексеевича невекового поселения Стаево-4 в Мичуринском районе Городцова в Государственном историческом музее. Тамбовской области. Тамбовская старина: Иллюст- Тезисы конференции. Москва: ГИМ, 2, с. 113-117. рирований научно-популярный альманах, 5, с. 11-25. Родинкова, B. E. 2003b. Подвески-лунницы Кози- Обломский, А. М. 2018. Раннесредневековое посе- евского клада (к постановке проблемы раннесредне- ление Стаево-4 в Верхнем Подонье. В: Синика, В. С., вековых лунниц). Краткие сообщения Института Рабинович, Р. А. Древности. Исследования. Пробле- археологии, 215, с. 6-19. мы. Сборник статей в честь 70-летия Н. П. Тель- Родинкова, В. Е. 2003c. Культурные связи населе- нова. Кишинев; Тирасполь, с. 355-387. ния Среднего Поднепровья в VII в. (по материалам Обломский, А. М., Родинкова, В. Е. 2014. Этно- женского убора). Диссертация к. и. н. ИА РАН. культурный перелом в Поднепровье в VII в. н. э. Родинкова, В. Е. 2004. Днепровские фибулы с кай- Хронология событий. Краткие сообщения Инсти- мой из птичьих голов. В: Горюнова, В. М., Щеглова, тута археологии, 235, с. 381-404. О. А. (ред.). Культурные трансформации и взаимо- Обломский, А. М., Терпиловский, Р. В. 2001. влияния в Днепровском регионе на исходе римского Славянское поселение и кочевнический могильник времени и в раннем Средневековье. Санкт-Петер- V—VIII вв. на Ворскле. Археологічний літопис Лі- бург: Петербургское востоковедение, с. 233-243. вобережної України, 1, с. 5-16. Родинкова, В. Е. 2006. К вопросу о типологичес- Обломский, А. М., Швырёв, А. Д. 2018. Византий- ком развитии антропоморфных фибул (простые фор- ская гирька для взвешивания монеты, найденная в мы). Российская археология, 3, с. 41-51. верховьях р. Воронеж. Краткие сообщения Инсти- Родинкова, В. Е. 2007. Система женского ранне- тута археологии, 250, с. 307-326. средневекового убора Среднего Поднепровья (рет- Падин, В. А. 1960. Раннеславянские поселения и роспективный анализ). В: Гавритухин, И. О., Об- могильник в районе Трубчевска. Советская архео- ломский, А. М. (ред.). Восточная Европа в середине логия, 3, с. 317-319. I тыс. н. э. Москва: ИА РАН, с. 358-388. Раннесла- Петров, В. П. 1963. Стецовка, поселение третьей вянский мир, 9. четверти І тысячелетия (по материалам раскопок Родинкова, В. Е. 2010а. Куриловский клад ранне- 1956—1958 гг. в Потясминье). Материалы и иссле- средневекового времени. Российская археология, 4, дования по археологии СССР, 108, с. 209-233. с. 78-87. Приходнюк, О. М. 1980. Археологічні пам’ятки Родинкова, В. Е. 2010b. Пальчатые фибулы из Середнього Подніпров’я VI—ІХ ст. н. е. Київ: Науко- Южного Побужья. В: Исланова, И. В., Родинкова, ва думка. В. Е. (ред.). Актуальные проблемы археологии Вос- Приходнюк, О. М. 1989. Анты и пеньковская точной Европы I тысячелетия н. э. Проблемы и культура. В: Толочко, П. П. (ред.). Древние славяне материалы. Москва, с. 261-276. Раннеславянский и Киевская Русь. Киев: Наукова думка, с. 58-69. мир, 13. Приходнюк, О. М. 1990. Новые данные о пеньков- Родинкова, В. Е. 2011. Женский костюм днепров- ской культуре. В: Плетнева, С. А., Русанова, И. П. ских племен в эпоху Великого переселения народов: (ред.). Раннеславянский мир. Материалы и исследо- современное состояние исследований. В: Родинко- вания. Москва, с. 75-108. Раннеславянский мир, 1. ва, В. Е. (ред.). Новые исследования по археологии Приходнюк, О. М. 1998. Пеньковская культура: стран СНГ и Балтии. Материалы Школы моло- культурно-хронологический аспект исследования. дых археологов. Кириллов, 3—12 сентября 2011 г. Воронеж: ВГУ. Москва: ИА РАН, с. 239-265. Приходнюк, О. М. 2001. Степове населення Ук- Родинкова, В. Е. 2012а. Новая находка византий- раїни та східні слов’яни (друга половина І тис. ского серебряного сосуда с клеймом в Восточной Ев- н. е.). Київ, Чернівці: Прут. ропе. Российская археология, 4, с. 151-158. Приходнюк, О. М. 2005. Пастирське городище. Родинкова, В. Е. 2012b. Клады «древностей ан- Київ, Чернівці: Зелена Буковина. тов» и археологическая ситуация между Сеймом и Приходнюк, О. М., Падин, В. А., Тихонов, Н. Г. Пслом в конце эпохи Великого переселения народов. 1996. Трубчевский клад антского времени. В: При- В: Щеглова, О. А. (ред.). Славяне восточной Европы ходнюк, О. М. (ред.). Материалы I тыс. н. э. по ар- накануне образования Древнерусского государства. хеологии и истории Украины и Венгрии. Киев: Нау- Материалы международной конференции, посвя- кова думка, с. 79-102. щенной 110-летию со дня рождения Ивана Ивано- Приходнюк, О. М., Шовкопляс, А. М., Ольговс- вича Ляпушкина (1902—1968) 3—5 декабря 2012 г. кая, С. Я., Струина, Т. А. 1991. Мартыновский клад. Санкт-Петербург. Сакнт-Петербург: Соло, с. 193- Материалы по археологии, истории и этнографии 197. Таврики, ІІ, с. 72-92. Родинкова, В. Е. 2014. Раннеславянский женский Радзієвська, В. Є., Шрамко, Б. А. 1980. Нові ар- убор римского и раннесредневекового времени (про- хеологічні пам’ятки на Харківщині. Археологія, 33, блемы изучения источников). Краткие сообщения с. 100-108. Института археологии, 233, с. 89-99. Рафалович, И. А. 1986. Данчены. Могильник чер- Родинкова, В. Е., Сапрыкина, И. А. 2015. Ранне- няховской культуры III—IV вв. н. э. Кишинев: Шти- средневековые клады Суджанщины: новые находки инца. и исследования. В: Кудинов, В. А. (председатель).

146 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Суджа и суджане в отечественной и зарубежной Mączyńska, M., Gercen, A., Ivanova, O., Černyš, истории и культуре: сборник статей и материа- S., Lukin, S., Urbaniak, A., Bemmann, J., Schneider, лов. Курск: КГУ, с. 39-49. K., Jakubczyk, I. 2016. frühmittelalterliche Gräberfeld Родинкова, В. Е., Сапрыкина, И. А., Сычева, С. А. Almalyk-Dere am Fusse des Mangup auf der Südwest- 2018. Клад из Суджи-Замостья и проблема социо- krim. Mainz: RGZM. культурной интерпретации днепровских раннесред- невековых кладов I группы. Российская археология, 1, с. 130-147. REFERENCES Родинкова, В. Е., Седин, А. А. 2004. Браслеты Ни- Aibabin, A. I. 1982. Pogrebeniia kontsa VII—VIII v. v кодимовского городища. В: Макаров, Н. А., Черне- Krymu. In: Ambroz, A. K., Erdeli, I. F. (ed.). Drevnosti epokhi цов, А. В., Лопатин, Н. В. (ред.). Восточная Европа Velikogo pereseleniia narodov V—VIII vv. Moskva: Nauka, в Средневековье: К 80-летию Валентина Василье- s. 165-192. вича Седова. Москва: Наука, с. 234-246. Aibabin, A. I. 1990. Khronologiia mogilnikov Kryma pozd- nerimskogo i rannesrednevekovogo vremeni. Materialy po Рутковская, Л. М. 1974. О стратиграфии и хро- arkheologii, istorii i etnografiii Tavrii, I, s. 3-86, 175-241. нологии древнего поселения около с. Стецовка на Aibabin, A. I., Khairedinova, E. A. 2008. Mogilnik u sela р. Тясмине. В: Третьяков, П. Н. (ред.). Раннесредне- Luchistoe. Raskopki 1977, 1982—1984 godov. Simferopol; вековые восточнославянские древности. Ленинг- Kerch: Adef-Ukraina, 1. рад: Наука, с. 22-39. Aibabin, A. I., Khairedinova, E. A. 2014. Mogilnik u sela Седзін, А. А. 1994. Пальчатыя фібулы з Нікад- Luchistoe. Raskopki 1984, 1986, 1991, 1993—1995 godov. зімава. В: Седзін, А. А. (ред.). Археалогія і стара- Kiev: Maister Knig, 2. жытная гісторыя Магілёўшчыны і сумежых те- Aibabin, A. I., Iurochkin, V. Iu. 1996. Mogilnik «Baklinskii рыторый. Матерыялы канференцыі 22 красавіка ovrag» (po materialam raskopok 1992—1993). In: Mogarichev, Iu. M, Khrapunov, I. N. (ed.). Problemy arkheologii drevnego i 1993 г. Магілёў, с. 128-132. srednevekovogo Kryma. Simferopol: Tavriia, s. 125-235. Синиця, Є. В. 1999. Ранньосередньовічні інгума- Aksenov, V. S., Babenko, L. I. 1998. Pogrebenie VI— ції в ареалі пеньківської культури. Vita antiqua, 2, VII veka n. e. u sela Mokhnach. Rossiiskaia arkheologiia, 3, с. 98-110. s. 111-122. Синиця, Є. В. 2012. Перунові діти. Військова Aulikh, V. V. 1962. Metalevi priazhky ta prykrasy z справа слов’ян на початку Середньовіччя. Київ: verkhnoho horyzontu horodyshcha v s. Zymno Volynskoi ob- Темпора. lasti. Materialy i doslidzhennia z arkheolohii Prykarpattia ta Супруненко, О. Б., Володарець-Урбанович, Я. В., Volyni, 4, s. 92-105. Aulikh, V. V. 1972. Zymnivske horodyshche — slov’ianska Пуголовок, Ю. О. 2016. Комплекс кола «Мартинівки» pam’iatka VI—VII st. n. e. v Zakhidnii Volyni. Kyiv: Naukova з Полтави (Полтавський скарб 2014 р.). In Sclavenia dumka. terra, 1, с. 91-131. Akhmedov, I. R. 2016. Vizantiiskie i slavianskie nakhod- Телегин, Д. Я. 1962. Из работ Днепродзержинс- ki v riazano-okskikh drevnostiakh. In: Nikitin, A. O. (ed.). кой экспедиции 1960 г. Краткие сообщения ИА АН Drevnosti Poochia. Sbornik nauchnykh rabot k 60-letiiu УРСР, 12, с. 13-17. V. V. Sudakova. Riazan: RIKO, s. 64-87. Тихомиров, Н. А. 1990. Княжинский и Лебяжин- Akhmedov, I. R., Gavrilov, A. P. 2017. «Slavianskie» fibuly ский могильники. В: Терпиловский, Р. В. (ред.). Ма- v drevnostiakh razianskikh finnov: starye i novye nakhodki. териалы и исследования по археологии Днепровско- In: Platonova, N. I. (ed.). Élite ou Égalite… Severnaia Rus i kulturnye transformatsii v Evrope v VII—XII vv. Sankt-Peter- го Левобережья. Курск, с. 134-161. burg: Branko, s. 71-89. Хайрединова, Э. А. 2002. Женский костюм вар- Berezovets, D. T. 1963. Poselenie ulichei na r. Tiasmine. варов Юго-Западного Крыма в VI—VII вв. (по ма- Materialy po arkheologii SSSR, 108, s. 145-208. териалам могильника у с. Лучистое). В: Мыц, В. Л., Berezutskii, V. D., Zolotarev, P. M., Kutsev, E. A. 2017. Щукин, М. Б., Кирилко, В. П. (ред.). Алушта и Ostrogozhskii klad (posledniaia tret — konets VII v. n. e.). Алуштинский регион с древних времен до наших Rossiiskaia arkheologiia, 1, s. 131-140. дней: Сборник научных трудов по материалам кон- Bobrinskii, A. 1901. Kurgany i sluchainye arkheolog- ференции к 100-летию присвоения Алуште стату- icheskie nakhodki bliz mestechka Smely. Sankt-Peterburg: Tipografiia V. S. Balasheva, ІII: Dnevnik raskopok 1887— са города. Киев: Стилос, с. 34-47. 1889 gg. i o kurganakh Zvenigorodskogo, Kanevskogo i Ro- Хайрединова, Э. А. 2011. Женский костюм варва- menskogo uezdov. ров Юго-Западного Крыма V—VII веков. Диссерта- Bodianskii, A. V. 1960. Arkheologicheskie nakhodki v Dne- ция к. и. н. ИА НАНУ. provskom Nadporozhe. Sovetskaia arkheologiia, 1, s. 274-277. Шмидт, Е. А. 1963. Некоторые археологические Vargei, V. S. 1993. Ranneslavianskoe poselenie Struga 1 памятники Смоленщины второй половины І тыс. na nizhnei Goryni. Archaeoslavica, 2, s. 63-88. н. э. Материалы и исследования по археологии Vargej, V. S. 2016. Suchasny stan i prablemy dasledavan- СССР, 108, с. 51-67. nja prazhskaj kul’tury w Belarusi. In: Levko, O. N., Belevets, Щеглова, О. А. 1990. О двух группах «древностей V. G. (eds.). Slaviane na territorii Belarusi v dogosudarstven- nyi period: k 90-letiiu so dnia rozhdeniia Leonida Davydovi- антов» в Среднем Поднепровье. В: Терпиловский, cha Pobolia. Minsk: Belaruskaia navuka, 2, s. 14-61. Р. В. (ред.). Материалы и исследования по археоло- Veimarn, E. V., Aibabin, A. I. 1993. Skalistinskii mogilnik. гии Днепровского Левобережья. Курск, с. 162-204. Kiev: Naukova dumka. Щеглова, О. А. 1999. Женский убор из кладов Volodarets-Urbanovych, Ya. V. 2012. Persni z rozdvoien- «древностей антов»: готское влияние или готское на- ymy zakruhlenymy kintsiamy. Serednovichni starozhytnosti следие? Stratum plus, 5, с. 287-312. Tsentralno-Skhidnoi Yevropy: Tezy dopovidei XI Mizhnar- Щеглова, О. А., Родинкова, В. Е. 2003. Крымс- odnoi studentskoi naukovoi arkheolohichnoi konferentsii кие мотивы в «древностях антов». Боспор Кимме- (Chernihiv, 20—22 kvitnia 2012 r.), s. 39-41. рийский и варварский мир в период античности и Volodarets-Urbanovych, Ya. V. 2014. Pronyzky epokhy rannoho serednovichchia zi slov’ianskykh pam’iatok pivdnia средневековья: Материалы IV Боспорских чтений, Skhidnoi Yevropy. Arkheolohiia i Davnia istoriia Ukrainy, 2 с. 295-298. (13), s. 35-49. Curta, F. 2004. Werner’s class IH of «slavic» bow Volodarets-Urbanovych, Ya. V. 2015. Braslety V — pershoi fibulae revisited.Archaeologia Bulgarica, VIII: 1, s. 59- polovyny VIII st. z Poltavshchyny: novi znakhidky. Arkheolo- 78. hiia, 2, s. 92-107.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 147 Публікація археологічних матеріалів

Volodarets-Urbanovich, Ia. V., Buinov, Iu. V. 2017. olohichna kultura: problemy ta doslidzhennia: zbirnyk nau- Liteinye formochki s poseleniia Tsirkuny 13. Stratum plus, 5, kovykh prats, 2: Prysviachenykh problemam ta perspektyvam s. 57-86. satlovoznavstva, za materialamy Mizhnarodnoi naukovoi Volodarets-Urbanovych, Ya. V., Sydorenko, O. V. 2016. konferentsii «XVI Slobozhanski chytannia», s. 19-25. Pro obstezhennia mistsia znakhidky Khyttsivskoho («Luben- Didyk, V. V. 2017. Plativchati prykrasy Koropivskoho skoho») skarbu. In: Suprunenko, O. B. (ed.). Starozhytnosti skarbu: zberezhena tradytsiia abo samostiinyi etap rozvytku Posullia: zbirnyk naukovykh prats. Kyiv: TsP NANU ta prymityvnoho yuvelirnoho promyslu. In: Aksenov, V. S. (ed.). UTOPIK, s. 119-132. V. K. Mikheiev. Uchni ta poslidovnyky do 80-richchia z dnia Gavritukhin, I. O. 1991. Palchatye fibuly prazhskikh pa- narodzhennia. Kharkiv, s. 42-51. miatnikov Podnestrovia. In: Abramov, A. P., Gavritukhin, Dmitriev, A. V. 2003. Mogilnik Diurso — etalonnyi pami- I. O., Paromov, Ia. M., Erikh, V. R. (eds.). Drevnosti Severnogo atnik drevnostei V—IX vekov. In: Rybakov, B. A. (ed.). Krym, Kavkaza i Prichernomoria. Moskva: Evtektika, s. 127-142. Severo-Vostochnoe Prichernomore i Zakavkaze v epokhu sred- Gavritukhin, I. O., Oblomskii, A. M. 1995. Gaponovskii nevekovia: IV—XIII veka. Moskva: Nauka, s. 200-205. klad (predvaritelnaia publikatsiia). Rossiiskaia arkheologiia, Dushenko, A. A., Manaev, A. Iu. 2019. Predvaritelnye re- 4, s. 136-149. zultaty arkheologicheskogo issledovaniia Verkhorechenskogo Gavritukhin, I. O. 1996. Datirovka dneprovskikh kladov mogilnika v 2018 g. In: Khairedinova, E. A. (ed.). Problemy pervoi gruppy metodom sinkhronizatsii s drevnostiami dru- istorii i arkheologii srednevekovogo Kryma: Materialy mezh- gikh territorii. In: Gavritukhin, I. O., Oblomskii, A. M. Ga- dunarodnoi nauchnoi konferentsii, posviashchennoi 70-letiiu ponovskii klad i ego kulturno-istoricheskii kontekst. Moskva, A. I. Aibabina. Simferopol: Antikva, s. 44-48. s. 58-95. Ranneslavianskii mir, 3. Diachenko, A. G. 1978. Tekhnologiia izgotovleniia predme- Gavritukhin, I. O. 1997. Bospor i Podneprove v VI—VII vv. tov iz Tsepliaevskogo klada ranneslavianskogo vremeni. In: (k izucheniiu severopontiiskikh iuvelirnykh shkol). In: Aibab- Gening, V. F. (ed.). Ispolzovanie metodov estestvennykh nauk in, A. I. (ed.). Vizantiia i Krym. Mezhdunarodnaia konferent- v arkheologii. Kiev: Naukova dumka, s. 27-35. siia, 6—11 iiunia 1997 g. Simferopol, s. 27-32. Ilinskaia, V. A. 1968. Novye dannye o pamiatnikakh se- Gavritukhin, I. O. 2004. Srednedneprovskie ingumatsii rediny I tysiacheletiia n. e. v Dneprovskoi levoberezhnoi vtoroi poloviny V—VI v. In: Goriunova, V. M., Shcheglova, lesostepi. In: Krupnov, E. I. (ed.). Slaviane i Rus. Moskva: O. A. (ed.). Kulturnye transformatsii i vzaimovliianiia v Dne- Nauka, s. 55-61. provskom regione na iskhode rimskogo vremeni i v rannem Zinkovskaia, I. V. 2012. O nakhodkakh rannesredneveko- Srednevekove. Sankt-Peterburg: Peterburgskoe vostokovede- vykh zhenskikh ukrashenii v Verkhnem Podone. Divnogorskii nie, s. 208-220. sbornik. Trudy muzeia-zapovednika «Divnogore», 3, s. 151- Gavritukhin, I. O., Kazanskii, M. M. 2006. Bospor, tetrak- 153. sity i Severnyi Kavkaz vo vtoroi polovine V—VI v. Arkheolog- Kazanskii, M. M. 2014. Arkheologicheskaia situatsiia v icheskie vesti, 13, s. 297-344. Srednem Podneprove v VII v. In: Oblomskii, A. M. (ed.). Prob- Gavritukhin, I. O., Oblomskii, A. M. 1996. Dneprovskoe lemy vzaimodeistviia naseleniia Vostochnoi Evropy v epokhu Levoberezhe na zare srednevekovia: dinamika istoriko-kul- Velikogo pereseleniia narodov. Moskva, s. 138-177. Rannesla- turnykh protsessov i klady. In: Gavritukhin, I. O., Oblomskii, vianskii mir, 15. A. M. Gaponovskii klad i ego kulturno-istoricheskii kontekst. Kalitinskii, A. 1928. Kie voprosu o niekotorykhie formakhie Moskva, s. 140-148. Ranneslavianskii mir, 3. dvuplastinchatykhie fibulie izie Rossіi. In: Sbornikie statei po Gavritukhin, I. O., Oblomskii, A. M. 2009. Gaponovskii arkheologіi i vizantinoviedienіiu, izdavaemyi seminarіemie klad i maloizvestnye sobytiia rannesrednevekovoi istorii Pod- imeni N. P. Kondatova. Praga, s. 277-308. neprovia. Arkheologicheskie otkrytiia 1991—2004 gg. Evro- Kashkin, A. V., Rodinkova, V. E. 2010. Pamiatniki peiskaia Rossiia, s. 308-319. sudzhanskogo regiona epokhi Velikogo pereseleniia narodov. Gavritukhin, I. O., Piankov, A. V. 2003. Drevnosti i pami- Verkhnedonskoi arkheologicheskii sbornik, 5, s. 80-92. atniki VIII—IX vekov. In: Rybakov, B. A. (ed.). Krym, Severo- Kovalevskaia, V. B. 2000. Kompiuternaia obrabotka mass- Vostochnoe Prichernomore i Zakavkaze v epokhu sredneveko- ovogo arkheologicheskogo materiala iz rannesrednevekovykh via: IV—XIII veka. Moskva: Nauka, s. 195-200. pamiatnikov Evrazii. Pushchino: ONTI PNTs RAN. Gavritukhin, I. O., Sedin, A. A. 2014. Fibuly s gorodishcha Koloda, V. V. 2016. «Antskyi skarb» z horodyshcha Korop- Nikodimovo. Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 236, ovi Khutory na Kharkivshchyni. Visnyk Instytutu arkheolohii s. 118-128. Lvivskoho universytetu, 11, s. 66-77. Gavritukhin, I. O., Shcheglova, O. A. 1996. Gruppy dne- Komar, A. V. 2006. Pereshchepinskii kompleks v kontekste provskikh rannesrednevekovykh kladov. In: Gavritukhin, I. O., osnovnykh problem istorii i kultury kochevnikov Vostochnoi Oblomskii, A. M. Gaponovskii klad i ego kulturno-istoricheskii Evropy VII — nachala VIII v. Stepi Evropy v epokhu sredneve- kontekst. Moskva, s. 53-57. Ranneslavianskii mir, 3. kovia, 5: Khazarskoe vremia, s. 7-244, 413-432. Goriunov, E. A. 1981. Rannie etapy istorii slavian Dne- Korzukhina, G. F. 1996. Klady i sluchainye nakhodki vesh- provskogo Levoberezhia. Leningrad: Nauka. chei kruga «drevnostei antov» v Srednem Podneprove. Kata- Goriunova, V. M. 2004. Mogilnik VI—VII vv. u s. Kar- log pamiatnikov. Materialy po arkheologii, istorii i etnografii tamyshevo Oboianskogo raiona Kurskoi oblasti. In: Goriuno- Tavriki, V, s. 352-435, 586-705. va, V. M., Shcheglova, O. A. (eds.). Kulturnye transformatsii i Kropotkin, V. V. 1965. Mogilnik Chufut-Kale v Krymu. vzaimovliianiia v Dneprovskom regione na iskhode rimskogo Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 100, s. 108-115. vremeni i v rannem Srednevekove. Sankt-Peterburg: Peter- Levchenko, D. I. 1999. Nekotorye nakhodki VI—VII vv. s burgskoe vostokovedenie, s. 18-42. territorii Poltavshchiny. Poltavskyi arkheolohichnyi zbirnyk Hryb, V. K. 2017. Rozdil VIII. Pam’iatky doby serednovi- za 1999 r.: Do 1100-littia m. Poltavy za rezultatamy arkheolo- chchia. Donechchyna: Pryroda, liudy, kultura, 1, s. 69-87. hichnykh doslidzhen), s. 163-169. Deopik (Kovalevskaia), V. B. 1961. Klassifikatsiia bus Linka, N. V. 1952. Roboty ekspedytsii «Velykyi Kyiv» za Iugo-Vostochnoi Evropy VI—IX vv. Sovetskaia arkheologiia, 1947 r. Arkheolohichni pam’iatky URSR, III, s. 39-53. 3, s. 202-232. Lipking, Iu. A. 1974. Mogilniki tretei chetverti І tys. n. e. Derev’ianko, O. M., Volodarets-Urbanovych, Ya. V. 2017. v Kurskom Poseme. In: Tretiakov, P. N. (ed.). Rannesredn- Zakhovannia skarbiv skhidnoievropeiskykh vyimchastykh evekovye vostochnoslavianskie drevnosti. Leningrad: Nauka, emalei ta typu «Martynivky»: paraleli. In: Skyba, A. V., Hor- s. 136-152. banenko, S. A. (eds.). Yevropeiska arkheolohiia I tysiacholit- Marzaljuk, I. 2011. Novyja krynicy pa gistoryi slavjansk- tia n. e.: Zbirnyk naukovykh prats na chest Liany Vasylivny aga rassjaljennja w Magiljowskim Padnjaprowi i Pasozhzhy. Vakulenko. Kyiv, s. 33-48. Gistarychna-arhjealagichny zbornik, 26, s. 97-118. Didyk, V. V. 2009. Nova znakhidka rannoserednovichnoho Oblomskii, A. M. 2011. O rannesrednevekovykh slavian- skarbu u vodozbori Siverskoho Dintsia. Slobozhanske kulturne skikh drevnostiakh v basseine Dona. Stratum plus, 5, s. 51- nadbannia: Zbirka statei uchenykh z pam’iatkookhoronnoi ro- 60. boty, 2, s. 214-226. Oblomskii, A. M. 2012a. Materialy VI—VII vv. v lesostep- Didyk, V. V. 2012. Vyroby stepovoho zrazku iz rannosered- nom Podone (nekotorye itogi raskopok poseleniia Krivets-4). novichnoho Koropivskoho skarbu. Saltovo-maiatska arkhe- Starozhytnosti Livoberezhnoho Podniprov’ia — 2012, s. 51-59.

148 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Ганощенко, В. В., Володарець-Урбанович, Я. В. Скарб кола Мартинівки з Правих Солонців

Oblomskii, A. M. 2012b. Pamiatniki VI—VII vv. v Rodinkova, B. E. 2003b. Podveski-lunnitsy Kozievskogo Verkhnem Podone. Napravleniia kolonizatsii territorii. In: klada (k postanovke problemy rannesrednevekovykh lunnits). Shcheglova, O. A. (ed.). Slaviane Vostochnoi Evropy naka- Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 215, s. 6-19. nune obrazovaniia Drevnerusskogo gosudarstva. Materialy Rodinkova, V. E. 2003c. Kulturnye sviazi naseleniia Sred- mezhdunarodnoi konferentsii, posviashchennoi 110-letiiu so nego Podneprovia v VII v. (po materialam zhenskogo ubora). dnia rozhdeniia Ivana Ivanovicha Liapushkina (1902—1968) Dissertatsiia k. i. n. IA RAN. 3—5 dekabria 2012 g. Sankt-Peterburg. Saknt-Peterburg: Rodinkova, V. E. 2004. Dneprovskie fibuly s kaimoi iz Solo, s. 125-129. ptichikh golov. In: Goriunova, V. M., Shcheglova, O. A. (ed.). Oblomskii, A. M. 2012c. Ranneslavianskie pamiatniki Kulturnye transformatsii i vzaimovliianiia v Dneprovskom re- Verkhnego Podonia. Predvaritelnye itogi issledovaniia. Tam- gione na iskhode rimskogo vremeni i v rannem Srednevekove. bovskie drevnosti: Arkheologiia Oksko-Donskoi ravniny, 3, Sankt-Peterburg: Peterburgskoe vostokovedenie, s. 233-243. s. 172-229. Rodinkova, V. E. 2006. K voprosu o tipologicheskom raz- Oblomskii, A. M. 2016a. Kolochinskaia kultura. In: Oblom- vitii antropomorfnykh fibul (prostye formy). Rossiiskaia skii, A. M., Islanova, I. V. (ed.). Rannesrednevekovye drevnosti arkheologiia, 3, s. 41-51. lesnoi zony Vostochnoi Evropy (V—VII vv.). Moskva: IA RAN, Rodinkova, V. E. 2007. Sistema zhenskogo rannesredneve- s. 10-113. Ranneslavianskii mir, 17. kovogo ubora Srednego Podneprovia (retrospektivnyi analiz). Oblomskii, A. M. 2016b. Issledovaniia rannesredneveko- In: Gavritukhin, I. O., Oblomskii, A. M. (eds.). Vostochnaia vogo poseleniia Staevo-4 v Michurinskom raione Tambovskoi Evropa v seredine I tys. n. e. Moskva: IA RAN, s. 358-388. oblasti. Tambovskaia starina: Illiustrirovanii nauchno-pop- Ranneslavianskii mir, 9. uliarnyi almanakh, 5, s. 11-25. Rodinkova, V. E. 2010a. Kurilovskii klad rannesredneve- Oblomskii, A. M. 2018. Rannesrednevekovoe poselenie kovogo vremeni. Rossiiskaia arkheologiia, 4, s. 78-87. Staevo-4 v Verkhnem Podone. In: Sinika, V. S., Rabinovich, Rodinkova, V. E. 2010b. Palchatye fibuly iz Iuzhnogo R. A. (eds.). Drevnosti. Issledovaniia. Problemy. Sbornik statei Pobuzhia. In: Islanova, I. V., Rodinkova, V. E. (eds.). Aktual- v chest 70-letiia N. P. Telnova. Kishinev; Tiraspol, s. 355-387. nye problemy arkheologii Vostochnoi Evropy I tysiacheletiia Oblomskii, A. M., Rodinkova, V. E. 2014. Etnokulturnyi n. e. Problemy i materialy. Moskva, s. 261-276. Ranneslavian- perelom v Podneprove v VII v. n. e. Khronologiia sobytii. Krat- skii mir, 13. kie soobshcheniia Instituta arkheologii, 235, s. 381-404. Rodinkova, V. E. 2011. Zhenskii kostium dneprovskikh Oblomskii, A. M., Terpilovskii, R. V. 2001. Slavianskoe plemen v epokhu Velikogo pereseleniia narodov: sovremennoe poselenie i kochevnicheskii mogilnik V—VIII vv. na Vorskle. sostoianie issledovanii. In: Rodinkova, V. E. (ed.). Novye issle- Arkheolohichnyi litopys Livoberezhnoi Ukrainy, 1, s. 5-16. dovaniia po arkheologii stran SNG i Baltii. Materialy Shkoly Oblomskii, A. M., Shvyrev, A. D. 2018. Vizantiiskaia girka molodykh arkheologov. Kirillov, 3—12 sentiabria 2011 g. dlia vzveshivaniia monety, naidennaia v verkhoviakh r. Voro- Moskva: IA RAN, s. 239-265. nezh. Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 250, s. 307- Rodinkova, V. E. 2012a. Novaia nakhodka vizantiiskogo 326. serebrianogo sosuda s kleimom v Vostochnoi Evrope. Rossi- Padin, V. A. 1960. Ranneslavianskie poseleniia i mogilnik iskaia arkheologiia, 4, s. 151-158. v raione Trubchevska. Sovetskaia arkheologiia, 3, s. 317-319. Rodinkova, V. E. 2012b. Klady «drevnostei antov» i arkhe- Petrov, V. P. 1963. Stetsovka, poselenie tretei chetverti І ologicheskaia situatsiia mezhdu Seimom i Pslom v kontse tysiacheletiia (po materialam raskopok 1956—1958 gg. v Po- epokhi Velikogo pereseleniia narodov. In: Shcheglova, O. A. tiasmine). Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 108, (ed.). Slaviane vostochnoi Evropy nakanune obrazovaniia s. 209-233. Drevnerusskogo gosudarstva. Materialy mezhdunarodnoi kon- Prykhodniuk, O. M. 1980. Arkheolohichni pam’iatky Sered- ferentsii, posviashchennoi 110-letiiu so dnia rozhdeniia Ivana noho Podniprov’ia VI—IХ st. n. e. Kyiv: Naukova dumka. Ivanovicha Liapushkina (1902—1968) 3—5 dekabria 2012 g. Prikhodniuk, O. M. 1989. Anty i penkovskaia kultura. In: Sankt-Peterburg. Saknt-Peterburg: Solo, s. 193-197. Tolochko, P. P. (ed.). Drevnie slaviane i Kievskaia Rus. Kiev: Rodinkova, V. E. 2014. Ranneslavianskii zhenskii ubor Naukova dumka, s. 58-69. rimskogo i rannesrednevekovogo vremeni (problemy izuche- Prikhodniuk, O. M. 1990. Novye dannye o penkovskoi kul- niia istochnikov). Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, ture. In: Pletneva, S. A., Rusanova, I. P. (eds.). Ranneslavian- 233, s. 89-99. skii mir. Materialy i issledovaniia. Moskva, s. 75-108. Ran- Rodinkova, V. E., Saprykina, I. A. 2015. Rannesredneve- neslavianskii mir, 1. kovye klady Sudzhanshchiny: novye nakhodki i issledovaniia. Prikhodniuk, O. M. 1998. Penkovskaia kultura: kulturno- In: Kudinov, V. A. (ed.). Sudzha i sudzhane v otechestvennoi khronologicheskii aspekt issledovaniia. Voronezh: VGU. i zarubezhnoi istorii i kulture: sbornik statei i materialov. Prykhodniuk, O. M. 2001. Stepove naselennia Ukrainy ta Kursk: KGU, s. 39-49. skhidni slov’iany (druha polovyna I tys. n. e.). Kyiv; Chernivt- Rodinkova, V. E., Saprykina, I. A., Sycheva, S. A. 2018. si: Prut. Klad iz Sudzhi-Zamostia i problema sotsiokulturnoi interpre- Prykhodniuk, O. M. 2005. Pastyrske horodyshche. Kyiv; tatsii dneprovskikh rannesrednevekovykh kladov I gruppy. Chernivtsi: Zelena Bukovyna. Rossiiskaia arkheologiia, 1, s. 130-147. Prikhodniuk, O. M., Padin, V. A., Tikhonov, N. G. 1996. Rodinkova, V. E., Sedin, A. A. 2004. Braslety Nikodimovsko- Trubchevskii klad antskogo vremeni. In: Prikhodniuk, O. M. go gorodishcha. In: Makarov, N. A., Chernetsov, A. V., Lopatin, (ed.). Materialy I tys. n. e. po arkheologii i istorii Ukrainy i N. V. (eds.). Vostochnaia Evropa v Srednevekove: K 80-letiiu Vengrii. Kiev: Naukova dumka, s. 79-102. Valentina Vasilevicha Sedova. Moskva: Nauka, s. 234-246. Prikhodniuk, O. M., Shovkoplias, A. M., Olgovskaia, S. Ia., Rutkovskaia, L. M. 1974. O stratigrafii i khronologii Struina, T. A. 1991. Martynovskii klad. Materialy po arkhe- drevnego poseleniia okolo s. Stetsovka na r. Tiasmine. In: ologii, istorii i etnografii Tavriki, ІІ, s. 72-92. Tretiakov, P. N. (ed.). Rannesrednevekovye vostochnoslavian- Radziievska, V. Ye., Shramko, B. A. 1980. Novi arkhe- skie drevnosti. Leningrad: Nauka, s. 22-39. olohichni pam’iatky na Kharkivshchyni. Arkheolohiia, 33, Sjedzin, A.A. 1994. Pal’chatyja fibuly z Nikadzimava. In: s. 100-108. Sjedzin, A. A. (ed.). Arhjealogija i starazhytnaja gistoryja Rafalovich, I. A. 1986. Dancheny. Mogilnik cherniakhovskoi Magiljowshchyny i sumjezhyh tjerytoryj. Matjeryjaly kanfjer- kultury III—IV vv. n. e. Kishinev: Shtiintsa. jencyi 22 krasavika 1993 g. Magiljow, s. 128-132. Rodinkova, V. E. 1996. Rannesrednevekovye pamiatniki Synytsia, Ye. V. 1999. Rannoserednovichni inhumatsii v Srednego Podneprovia i Dneprovskogo Levoberezhia s dat- areali penkivskoi kultury. Vita Antiqua, 2, s. 98-110. iruiushchimi nakhodkami. In: Gavritukhin, I. O., Oblomskii, Synytsia, Ye. V. 2012. Perunovi dity. Viiskova sprava A. M. Gaponovskii klad i ego kulturno-istoricheskii kontekst. slov’ian na pochatku Serednovichchia. Kyiv: Tempora. Moskva, s. 155-162. Ranneslavianskii mir, 3. Suprunenko, O. B., Volodarets-Urbanovych, Ya. V., Puholo- Rodinkova, V. E. 2003a. Lokalnye raznovidnosti zhenskogo vok, Yu. O. 2016. Kompleks kola «Martynivky» z Poltavy metallicheskogo ubora VII v. v Podneprove. In: Shishlina, N. I. (Poltavskyi skarb 2014 r.). In Sclavenia terra, 1, s. 91-131. (ed.). Chteniia, posviashchennye 100-letiiu deiatelnosti Vasili- Telegin, D. Ia. 1962. Iz rabot Dneprodzerzhinskoi eks- ia Alekseevicha Gorodtsova v Gosudarstvennom Istoricheskom peditsii 1960 g. Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii Muzee. Tezisy konferentsii. Moskva: GIM, 2, s. 113-117. AN URSR, 12, s. 13-17.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 149 Публікація археологічних матеріалів

Tikhomirov, N. A. 1990. Kniazhinskii i Lebiazhinskii mogil- The items existed in the Middle Dnieper region and niki. In: Terpilovskii, R. V. (ed.). Materialy i issledovaniia po the Dnieper left bank starting from the end of the 6th / arkheologii Dneprovskogo Levoberezhia. Kursk, s. 134-161. turn of the 6th—7th cc. to the middle / third quarter of Khairedinova, E. A. 2002. Zhenskii kostium varvarov the 7th c. Iugo-Zapadnogo Kryma v VI—VII vv. (po materialam mogilnika u s. Luchistoe). In: Myts, V. L., Shchukin, M. B., Kirilko, We have three explanations for the reasons for the V. P. (eds.). Alushta i Alushtinskii region s drevnikh vremen appearance of the Slavic complex of Martynivka type do nashikh dnei: Sbornik nauchnykh trudov po materialam in the Lower Dnieper. The first is connected with the konferentsii k 100-letiiu prisvoeniia Alushte statusa goroda. relations between Slavs and nomads. The owner of Kiev: Stilos, s. 34-47. the Pravi Solontsi complex could be in depending or in Khairedinova, E. A. 2011. Zhenskii kostium varvarov marital relations with a representative of the nomadic Iugo-Zapadnogo Kryma V—VII vekov. Dissertatsiia k. i. n. IA tribal union. Other variants are a trade or migration NANU. from the Middle Dnieper to the Crimea. Their confirma- Shmidt, E. A. 1963. Nekotorye arkheologicheskie pami- tion is the jewelry of the Dnieper origin in the Crimea atniki Smolenshchiny vtoroi poloviny І tys. n. e. Materialy i issledovaniia po arkheologii SSSR, 108, s. 51-67. and the Pre-Caucasus. In addition, a series of things Shcheglova, O. A. 1990. O dvukh gruppakh «drevnostei of Crimean origin is known in the Middle Dnieper and antov» v Srednem Podneprove. In: Terpilovskii, R. V. (ed.). Left Bank Dnieper. Materialy i issledovaniia po arkheologii Dneprovskogo Lev- Near the town Oleshky (next to the village of Pravi oberezhia. Kursk, s. 162-204. Solontsi), was find а small bronze fibula without orna- Shcheglova, O. A. 1999. Zhenskii ubor iz kladov «drevnos- ment — brooch of the Danube circle (Joachim Werner’s tei antov»: gotskoe vliianie ili gotskoe nasledie? Stratum plus, class IH). V. Ye. Rodinkova believes that this find be- 5, s. 287-312. longs to type Pergamon-Tai-zee, subtype undecorated Shcheglova, O. A., Rodinkova, V. E. 2003. Krymskie mo- according to I. O. Gavritukhin and is already a local tivy v «drevnostiakh antov». Bospor Kimmeriiskii i varvarskii mir v period antichnosti i srednevekovia: Materialy IV Bospor- modification. Thus, the treasure from the Right Solo- skikh chtenii, s. 295-298. nets is already the second Slavic finds of the early Mid- Curta, F. 2004. Werner’s class IH of «slavic» bow fibulae dle Ages from this micro-region. revisited. Archaeologia Bulgarica, VIII: 1, s. 59-78. Mączyńska, M., Gercen, A., Ivanova, O., Černyš, S., Lukin, Keyword: jewelery, pendants, bracelets, early Mid- S., Urbaniak, A., Bemmann, J., Schneider, K., Jakubczyk, I. dle Ages, «Antes antiquities», the first chronological 2016. frühmittelalterliche Gräberfeld Almalyk-Dere am Fusse hoard-group by O. A. Shcheglova, treasure of Mar- des Mangup auf der Südwestkrim. Mainz: RGZM. tynivka type. Одержано 18.12.2018 V. V. Hanoshenko, Ya. V. Volodarets-Urbanovich ВОЛОДАРЕЦЬ-УРБАНОВИЧ Ярослав Воло- димирович, кандидат історичних наук, науковий Treasure of Martynivka type співробітник, Інституту археології НАН України, from the village of Pravi пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Україна. VOLODARETS-URBANOVІCH Yaroslav V., Solontsi in Kherson region Candidate of Sciences in History, Research Fellow, Article presents jewelry findings from Pravi Solontsi Institute of Archaeology, NAS of Ukraine, Pr. Geroiv in the Lower Dnieper. The assemblage belongs to the Stalingrada, 12, Kyiv, 04210, Ukraine. circle of Dnieper early medieval hoards of first chrono- ORCID: orcid.org/0000-0003-1560-3608, e-mail: volo- logical group by O. A. Shcheglova or Martynivka type. [email protected]. The complex comprises 20 whole and fragmented ГАНОЩЕНКО Валентина Василівна, науковий metal items and 1 glass bead. All jewelry is represented співробітник, Херсонський обласний краєзнавчий by elements of women’s attire: details of collar (chain музей, м. Херсон, вул. Соборна, 9, 73000, Україна. with link of «snake head», tubular beads Volodarets- HANOSHENKO Valentyna V., Research Fellow, Urbanovich / type 1, trapezoidal pendants ornamented Kherson regional museum of local lore, 9, Soborna st., with two / three punches circles in mid and blue bead) Kherson, Ukraine, 73000. and bracelets (Rodinkova / type 5, subtype 3 and 2, ORCID: orcid.org/0000-0002-8420-4099, e-mail: mu- Rodinkova / type 2, subtype of ornamented). [email protected].

150 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) УДК [930.271:904.4]”653” І. В. Зоценко, М. А. Васильєва, Д. В. Січінава

НОВА ЕПІГРАФІЧНА ПАМ’ЯТКА ДАВНЬОРУСЬКОГО ЧАСУ З ОКОЛИЦІ КИЄВА *

Розглянуто фрагмент амфори з графіті з посе- лення Феофанія, знайденого під час розкопок Архі- тектурно-археологічної експедиції у 2016 р.

Ключові слова: Київ, Київська Русь, поселення Феофанія, епіграфіка, амфори з графіті.

Вступ Амфори є однією з наймасовіших категорій ім- портних виробів, які надходили до Русі з Візантії та Причорномор’я впродовж Х—ХІІІ ст. Фрагмен- ти амфор і повністю вцілілі зразки траплялися у всіх великих і багатьох маленьких давньорусь- ких містах (Куза 1989, с. 128). Вони є достатньо чітким хронологічним індикатором (більшість амфор на Русі датуються ХІ — першою полови- ною ХІІІ ст.), а також дають інформацію про тор- гівельні зв’язки, соціальну та майнову стратифі- кацію суспільства (Коваль 2003, с. 340). У 2016 р. Архітектурно-археологічна експе- диція розпочала рятівні дослідження комплек- Рис. 1. Схема розташування пам’яток су давньоруських пам’яток у Феофанії на півдні нинішнього Києва (рис. 1). Він складається з двох споруд і ям. Усі об’єкти датовано ХІ—ХІІІ ст. Крім поселень і городища, які становили важливу лан- матеріалу, характерного для сільських поселень, ку в оборонній системі давньоруського Києва та виявлено статусні речі, притаманніші міському розміщувалися на давньому торговому шляху до аристократичному середовищу. літописного Василева. Роботи 2016 р. були зосе- Значна кількість фрагментів і розвалів ам- реджені на поселенні Феофанія 2, де було закла- форної тари, виявлених під час дослідження дено три розвідувальні траншеї та 10 розкопів. До- поселення, ще раз підтверджують порівняно ви- сліджено низку житлових будівель, господарських сокий соціальний рівень мешканців поселення. Одним з яскравих артефактів, які представля- * Працю Д. В. Січінави виконано в Iнститутi сло в’янознавства РАН за рахунок ґранту Російського ють імпортний посуд, є стінка амфори з графіті, наукового фонду (проект № 19-18-00352). що походить з культурного шару ХІІ—ХІІІ ст. The research by Dmitri Sitchinava is conducted in the Institute of the Slavic Studies and supported by the Russian Scientific Fund (project 19-18-00352). Характеристика знахідки © І. В. Зоценко, М. А. Васильєва, Фрагмент верхньої частини тулуба рифленої Д. В. Січінава, 2019 амфори з щільної червоної алевритової глини

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 151 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 2. Феофанія 2; уламок амфори з графіті

і поодинокими червоними включеннями, вкри- туші риби» (1903, с. 956). Однак перспективнішим та ззовні жовтим ангобом. Розміри уламка 16 × видається вважати напис власницьким і вбачати в 14 см. Характерне потовщення профілю вказує, ньому ім’я з антропонімічним коренем Т х-, добре що фрагмент прийшовся на місце стикування відомим у домонгольській Русі: Т шила — новго- двох частин тулуба амфори. На ньому чітко родська берестяна грамота № 348; варіантѣ чолові- видно прокреслений напис «ТЄШЄ» (рис. 2). чого морфологічного роду Т шилъѣ — дерев’яна Згідно з Н. Гюнсенін, цей фрагмент, за харак- бирка № 5; Т шата — новгородська берестяна тером рифлення і кольором глини, належить до грамота № 905; Т хонъ — ѣ № 929; Т шенъ — типу 4. Це широкі амфори «грушоподібної» фор- № 392; Т шаяѣ — присвійне ім’я від прямо не ми, що звужуються донизу. Середня висота їх ста- засвідченого імені Тѣ хъ, цебто «дружинаѣ Тіха», новить 31—60 см, діаметр 31—49 см (Gunsenin берестянаѣ грамота з Старої Руси № 21 (див. пока- 1993). За класифікацією І. В. Волкова, належить жчик Зализняк 2004,ѣ словник М. М. Тупікова та до «трапезундської групи» (з «дугоподібними руч- ін.). Відоме також ім’я Воит хъ, зокрема у захід- ками»). Колір глини і наявність ангобу уможлив- них слов’ян. У такому разі у написі використано люють зарахування фрагмента до першого типу, побутову графіку (з заміною ѣ на е), також відому широко розповсюдженого на території Русі (Вол- на території сучасної України що в епіграфіці, що ков 1996, с. 91—92). Головними відмінностями на берестяних грамотах із Звенигородаѣ Галицько- його є колір (від червоного до жовтого), домішки го. Ця заміна мала суто графічний характер і не слюди й дрібні мінеральні домішки (в основному була пов’язана зі збігом відповідних фонем. гострокутні зерна кварцу і польового шпату). Ім’я Т ша, можливо, представлено у новго- Стосовно місця виготовлення амфор цього типу родській берестяній грамоті 776, хоча це сум- є дві діаметрально протилежні гіпотези. І. В. Вол- нівно; у новгородськійѣ Писцевій книзі представ- ков вважає, що такі амфори виготовляли в околи- лено топонім Тешино (Зализняк 2004, с. 308). цях Трапезунда, де знаходився центр виноробства Утім, якщо в обговорюваному написі бачити й експорту вина. Іншу гіпотезу висунула турець- словоформу саме імені Т ша (родовий або да- ка дослідниця Н. Гюнcенін, яку підтримують ук- вальний відмінок Т ш з заміною обох ятей на раїнські (В. В. Булгаков, Л. В. Седікова) і російсь- е), то це перечить його київськомуѣ походженню: кі археологи (А. І. Романчук, А. В. Сазанов). Вона закінчення ‑ було характернимѣ ѣ для давньонов- припускає, що амфори цього зразка виготовляли городского діалекту, у Києві ця форма мала би на узбережжі Мармурового моря неподалік Конс- вигляд Т шиѣ. Крім того, для подібних написів тантинополя, у м. Ганосі, де виявлено сліди їхньо- така відмінкова форма менш імовірна, ніж при- го виробництва, датовані ХІ ст. Найбільше поши- свійна формаѣ або просто називний відмінок. рення таких амфор припадає на ХІІ—XІV ст. На думку авторів, імовірними є такі версії. 1. У написі представлено присвійний прикмет- ник середнього роду від імені Т хъ, побічно засвід- Напис і його інтерпретація ченого в берестяній грамоті з Старої Руси № 21. На амфорі чітко читаються чотири літери Т ше означає «таке, що належитьѣ Тіхові», «Тіхо- «ТЄШЄ». За словником давньоруської мови ве». Це найпростіша й найвірогідніша версія, вона І. І. Срезневського, теша — це «черевна частина неѣ вимагає ніяких виправлень і кон’єктур.

152 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Зоценко, І. В., Васильєва, М. А., Січінава, Д. В. Нова епіграфічна пам’ятка давньоруського часу...

2. Перед нами форма родового відмінка від жі- володів Турово-Пінським князівством і помер у ночого імені Т шая, тобто «дружини Тіха», «Тіхо- 1086 р. Б. О. Рибаков датував цей фрагмент кін- вої» (дивись вище). У цьому разі вибір родового цем ХІІ ст. і пов’язав напис з пінським князем відмінка нормальний,ѣ оскільки Т шая — вже Ярополком Георгійовичем, який святкував своє присвійна форма. У стандартній графіці й мор- весілля у Пінську 1192 р. (Рыбаков 1964, с. 34). фології ця форма виглядала б як Т ѣше . У тако- Поряд з князями був ще один імпортер виног- му разі останню голосну помилково не повторено радного вина — християнська церква, яка була (менш імовірно, що перед нами закінченняѣ ѣ -еи одним з найстабільніших, хоча й не найбільшим без позначення йоти, оскільки в українській мові імпортером. У 1939 р. під час розкопок у Софійсь- закінчення Р. од. жін. досі є двоскладовим). кому соборі Києва у вівтарній частині було знай- 3. У написі представлено недописане ім’я влас- дено фрагменти великої амфори. Напис скла- ника Т ше(нъ), засвідчене в новгородській берес- дається з двох рядків і читається так: «Бело в[ино] тяній грамоті 392, або присвійна форма від нього. зокова». С. О. Висоцький вважав, що звучання Найвірогіднішимѣ іменником при присвійно- слова «зокова» дуже нагадує відоме з давньорусь- му прикметнику «ТЄШЄ», очевидно, слід вва- ких джерел «сочиво» (1985, с. 106). Можливо, ця жати ВИНО. амфора призначалася для церковного вина, про- те археологам досі не відомо, де його зберігали, Амфора з Феофанії 2 у колі бо церковних погребів не виявлено. На думку інших знахідок з графіті Т. Нунунена, церковне вино могло зберігатися в погребах священнослужителів церкви, князів чи Знайдено чимало амфор з графіті. Частина іншої знаті, які не рідко приносили його в церкву з них заслуговує особливої уваги, адже написи як пожертву (Noonan, Kovalev 1997, p. 84). на них є подібними до нашого графіті. Окремі амфори могли використовуватися в Однією з найвідоміших є амфора з розкопок побуті непривілейованим населенням, оскіль- Д. А. Авдусіна 1949 р. біля с. Гньоздово Смо- ки значна кількість амфорної тари переви- ленської обл. Напис на ній «Гороухща» вва- щувала потреби покупців-імпортерів. Таким жається найдавнішим і датується Х ст. (Авдусин, чином, можна припустити, що надлишок по- Тихомиров 1950). Існує безліч інтерпретацій рожніх амфор міг потрапляти на внутрішній прочитання цього графіті: ГОРОУХША, ГОРО- ринок. Це засвідчено знахідками уламків ам- УШNА, ГОРОУХψА, ГОРОУНША, ГОРОУN’А фор з графіті, що вказують на імена власни- (Мединцева 1998, с. 185). У тлумаченні цього ків — «Гаврило», «Павло», «Олекса» (Высоцкий напису археологи розходяться: одні вважають, 1985, с. 106—107). На наш погляд, це може бути що це вміст посудини — гірчичне насіння чи кінець присвійного прикметника (Ла)зоково гірчична олія, нафта (пальне); інші схиляються «таке, що належить Лазковi, Лазоревi». до думки, що це ім’я власника. Розбіжності спри- Такі імена є слов’янськими народними, а не чинено тим, що графічні особливості напису на княжими. Відповідно, можна дійти висновків, амфорі з Гньоздово унеможливлюють достовір- що власниками цих амфор були звичайні селя- но прочитати його і однозначно тлумачити. ни і міщани. Проте відомі амфори з графіті, де інтерпрета- Також є група написів, які відносяться до ція напису не викликає таких палких дискусій. настанов, наприклад, «Бди копань» (с. Кази- Наприклад, «Ярополче вино», «Мстиславова мировичі, Київська обл.), де йдеться про нага- корчага» засвідчують власність князів, які, на дування дотримуватися міри. Є також графіті думку Т. Нунена, були головними імпортерами «Благодатнейша полна корчага сия» (Київ). вина та олії, відтак і амфорної тари (Noonan, Kovalev 1997, p. 85). Вони мали достатньо кош- тів, аби споживати такі продукти, а також при- Висновки гощати свою дружину на бенкетах. Отже, інформативність амфор характери- Амфору з графіті «Мстиславова корчага» зується не тільки своїми функціями чи залиш- знайдено в 1975 р. під час розкопок на Подолі ками їхнього вмісту, а й тим, що на них не рід- (Толочко 1978, с. 96). Напис розташовано пів- ко лишали графіті. На амфорах робилися різні колом у верхній частині посудини, між її руч- написи, які можна поділити на такі: вказівка ками. Прагнення автора розмістити напис між вмісту чи назва продукту, ім’я власника, напи- ручками призвело до скорочення майже всіх си-настанови. голосних букв. Цей напис зацікавлює ще й тим, Можна припустити, що графіті з поселен- що слово «МСТСЛВЛ» написано дрібними бук- ня Феофанія 2 вказує на ім’я власника амфо- вами, а «КРЧГЪ» — великими. ри, а не на її вміст. Загалом фрагмент амфо- Ще один напис, схожий за змістом до попе- ри відіграє велику роль у вивченні зовнішніх реднього, виявлено під час розкопок княжого зв’язків і підтверджує високий статус мешкан- двору в м. Пінськ. Він складається з двох слів ців цього поселення. Подібні епіграфічні ма- «[Я]рополче вино» і датується ХІ—ХІІ ст. (Рав- теріали є значущими і у вивченні писемності дина 1957, с. 37). Т. В. Равдіна вважає, що ця Давньої Русі, і русько-візантійських взаємин у амфора належала Ярополку Ізяславовичу, що часи розквіту Київської Русі.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 153 Публікація археологічних матеріалів

ЛІТЕРАТУРА Tolochko, P. P. 1978. Nove u vyvchenni Kyieva. Arkheolo- hiia, 26, s. 84-100. Авдусин, Д. А., Тихомиров, М. Н. 1950. Древней- Gunsenin, N. 1993. Ganos: centre de production d’amphores шая русская надпись. Вестник АН СССР, 4, с. 74- a l’epoque Byzantine. Anatolia antique, 2, p. 193-201. 76. Noonan, T. S., Kovalev, R. K. 1997. Prayer, Illumination Волков, И. В. 1996. Амфоры Новгорода Великого and Good Times: the Export of Bizantium Wine and Oil to и некоторые заметки о византийско-русской торгов- the North of Russia in Pre-Mongol Times. Helsinki: Bizan- tium and the North (1995—1997). Acta Bizantia Fennica, 8, ле вином. Новгород и Новгородская земля. История p. 73-95. и археология, 10: Материалы научной конференции, 23—25 января 1996 г., с. 90-104. Высоцкий, С. А. 1985. Киевские граффити ХІ— I. V. Zotsenko, M. A. Vasylieva, ХVІІ вв. Киев: Наукова думка. D. V. Sitchinava Зализняк, А. А. 2004. Древненовгородский диа- лект. Москва: Языки славянской культуры. Коваль, В. Ю. 2003. Амфоры византийского кру- New epigraphic find га в Средневековой Руси Х—ХІІІ вв. Москва: Наука. of Kyiv Rus’ time Куза, А. В. 1989. Малые города Древней Руси. Москва: Наука. from the outskirts of Kyiv Медынцева, А. А. 1998. Надписи на амфорной This article deals with the interpretation of new керамике Х — начала ХІ вв. и проблема происхож- epigraphic find on the amphora fragment, from settle- дения древнерусской писменности. В: Кукушкин, ment Feofaniya (Kyiv, Ukraine) that was found dur- Ю. С. (ред.). Культура словян и Русь. Москва: На- ing the excavations of the Architectural-Archaeologi- ука, с. 176-196. cal Expedition in 2016. Amphoras — is one of the most Равдина, Т. В. 1957. Надпись на корчаге из Пинс- mass categories of imported products that came to the ка. Краткие сообщения ИИМК, 70, с. 150-153. territory of Kyiv Rus’ from Byzantium and the Black Рыбаков, Б. А. 1964. Русские датированные над- Sea during the X—XIII centuries. They provide a suf- писи ХІ—XIV вв. Москва: Наука. Свод археологичес- ficiently clear chronological indicator, as well as pro- ких источников, Е 1—44. vide information on trade relations, social and property Срезневский, И. И. 1903. Материалы для слова- stratification of society. ря древнерусского языка по письменным памятни- The fragment (14 × 16 cm) clearly shows the scrib- кам. Санкт-Петербург: Отделения русского языка и bled inscription «ТЄШЄ». On the basis of the analysis, словесности Императорской АН, ІІІ. it is likely that graffiti points to the name of the owner Толочко, П. П. 1978. Нове у вивченні Києва. Архе- of the amphora (perhaps named Těx or Těšen), and not ологія, 26, с. 84-100. to its contents (it is however plausible that the latter Gunsenin, N. 1993. Ganos: centre de production was wine). This part of the amphora plays an impor- d’amphores a l’epoque Byzantine. Anatolia antique, 2, tant role in the study of external relations and confirms p. 193-201. the high status of the inhabitants of this settlement. Noonan, T. S., Kovalev, R. K. 1997. Prayer, Illumination and Good Times: the Export of Bizantium Keywords: Kyiv, Kyiv Rus’, settlement Feofaniya, Wine and Oil to the North of Russia in Pre-Mongol epigraphy, amphoras with graffiti. Times. Helsinki: Bizantium and the North (1995— 1997). Acta Bizantia Fennica, 8, p. 73-95. Одержано 18.12.2018 ВАСИЛЬЄВА Марія Анатолївна, молодший нау- REFERENCES ковий співробітник, Інститут археології НАН Украї- Avdusin, D. A., Tikhomirov, M. N. 1950. Drevneyshaya ни, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Україна. russkaya nadpis. Vestnik AN SSSR, 4, s. 74-76. Vasylieva Mariia A., Research Officer, Institute Volkov, I. V. 1996. Amfory Novgoroda Velikogo i nekoto- of Archaeology, the National Academy of Sciences of ryye zametki o vizantiysko-russkoy torgovle vinom. Novgorod Ukraine, Heroiv Stalinhradа ave., 12, Kyiv, 04210, i Novgorodskaya zemlya. Istoriіa i arkheologiіa, 10: Materialy Ukraine. nauchnoy konferentsii. 23—25 іanvarіa 1996 g., s. 90-104. ORCID: orcid.org/0000-0001-7050-2151, e-mail: scot- Vysotskiy, S. A. 1985. Kievskiye graffiti ХІ—ХVІІ vv. Kiev: [email protected]. Naukova dumka. Zaliznіak, A. A. 2004. Drevnenovgorodskiy dialekt. 2-e ЗОЦЕНКО Іван Володимирович, молодший нау- izdaniіe, pererabotannoіe s uchetom materiala nakhodok ковий співробітник, Інститут археології НАН Украї- 1995—2003 gg. Moskva: Іazyki slavyanskoy kultury. ни, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Україна. Koval, V. Iu. 2003. Amfory vizantiyskogo kruga v Sredn- Zotsenko Ivan V., Research Officer, Institute evekovoy Rusi X—XІІІ vv. Moskva: Nauka. of Archaeology, the National Academy of Sciences of Kuza, A. V. 1989. Malyіe goroda Drevney Rusi. Moskva: Ukraine, Heroiv Stalinhradа ave., 12, Kyiv, 04210, Nauka. Ukraine. Medyntseva, A. A. 1998. Nadpisi na amfornoy keramike E-mail: [email protected]. X — nachala XІ vv. i problema proiskhozhdeniіa drevnerusskoy pismennosti. In: Kukushkin, Iu. S. (ed.). Kultura slovіan i СІЧІНАВА Дмитро Володимирович, кандидат Rus. Moskva: Nauka, s. 176-196. філологічних наук, старший науковий співробітник, Ravdina, T. V. 1957. Nadpis na korchage iz Pinska. Krat- Інститут російської мови ім. В. В. Виноградова РАН, kie soobshcheniia IIMK, 70, s. 150-153. вул. Волхонка, 18/2, Москва, 119019, Росія. Rybakov, B. A. 1964. Russkiіe datirovannyіe nadpisi XІ— Sitchinava Dmitri V., PhD, Senior Research XIV vv. Moskva: Nauka. Svod arkheologicheskikh istochnik- Fellow, V. V. Vinogradov Russian Language Institute ov, E I—44. Sreznevskiy, I. I. 1903. Materialy dlya slovarya of the Russian Academy of Sciences, st. Volkhonka, drevnerusskogo yazyka po pismennym pamyatnikam. Sankt- 18/2, Moscow, 119019, Russia. Peterburg: Otdeleniya russkogo yazyka i slovesnosti Impera- ORCID: orcid.org/0000-0003-3453-4863, e-mail: torskoy AN, ІІІ. [email protected].

154 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) УДК [904:725.182](477.74)”16” І. В. Сапожников, О. С. Сінельніков

ПЕРШІ АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСМАНСЬКОГО ТАТАРБУНАРСЬКОГО ЗАМКУ

«На узвишші біля селища Татарбунари ще недавно знаходились руїни чотирикут- ного замку…, з під яких б’є джерело» М. Стаматі (1850, с. 808)

Стаття присвячена публікації матеріалів, от- твом сілістрійсько-очаківського Кенана-паші риманих у 2018 р. під час пошуків та перших ар- звели у 1624—1628 рр. Він використовувався хеологічних досліджень Татарбунарського замку. до 1770 р., коли турки здали його без наймен- У ній описане місце розташування споруди поруч шого опору разом з 23 гарматами (Сапожни- з рясними джерелами питної води, а також ре- штки кам’яних фундаментів її мурів, які місцями ков 2018; 2019). Завдяки описам Евлії Челебі, видні в урвищах і на поверхні. У статті охаракте- А. Ж. де Лафітта-Клаве та ін., а також двом ризовані об’єкти і матеріали, виявлені в пошуко- планам 1790 р., були відомі його конструкція, во-рятувальному розкопі площею 25 м2. Більшість розміри і орієнтація, але місце розташування з них датується першою половиною ХVІІ ст., що замку на місцевості до самого останнього часу не суперечить письмовим даним про спорудження залишалось загадковим (Сапожников 1999; Татарбунарського замку османами близько 1624— 2016; Şlapac 2005, p. 140—142). Одну з більш- 1628 рр. менш серйозних спроб його пошуків здійснила Ключові слова: Татарбунарський замок, ре- Південна Середньовічна експедиція ІА НАНУ штки кам’яних фундаментів, розвідувальний роз- (нач. С. О. Біляєва) у 2006 р., однак «при огляді коп, поливна та сіроглиняна кераміка. міста не було виявлено жодних залишків се- редньовічних будівель чи будь-якого археоло- Вступ гічного матеріалу» (Карашкевич 2009, с. 162). У 2018 р., за ініціативи та фінансування ви- конавчого комітету Татарбунарскої міської ради Характеристика району замку Одеської області, експедиція Відділу археології Криму та Північно-Західного Причорномор’я Руїни замку знайдені на останці мису пра- Інституту археології НАНУ (нач. І. В. Сапожни- вого берега долини р. Кагач, розташованого в ков) провела комплексні дослідження у рамках 500 м на південь — південний захід від цент- міського культурного проекту «Татарбунарська ральної площі Татарбунар та в 320 м на північ- фортеця» (Сапожников, Сінельніков 2018; Са- ний захід від автошляху Одеса—Рені М-15. Цей пожников 2018). Оскільки підсумки історичної останець є частиною широкого (до 210—220 м) частини програми вже очікують на публікацію мису, витягнутого за лінією північний захід— (Сапожников 2019), ця стаття присвячена її ар- південний схід, утвореного двома балками. хеологічній складовій. Вздовж останніх нині сформовані вулиці Буз- Однак спочатку ми маємо хоча би коротко кова або Фортечна (західна) і Верхня (східна), описати ті підсумки аналізу письмових та кар- а на його східній частині розташовані обійстя тографічних джерел, які так чи інакше торка- паралельної та середньої до них вул. Кутузова ються цієї археологічної пам’ятки. На сьогодні (рис. 2). доведено, що кам’яний замок, який був не пер- Останець знаходиться ближче до західної бал- шою, але напевно, останньою фортифікаційною ки-рівчака (координати центру 45°49’50.1’’ N, спорудою Татарбунар, османи під керівниц- 29°36’47.7’’ E). Він має в плані неправиль- ну овальну форму, витягнуту довгою віссю за © І. В. Сапожников, О. С. Сінельніков, 2019 лінією схід — північний схід—захід — півден-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 155 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 1. План і розрізи стіни та башти Татарбунарського замку 1790 р. (Şlapac 2019, fig. 2)

Кагача та уривчасті «береги» з усіх боків. Останні мають штучне поход- ження, оскільки виникли внаслідок терасування ділянок приватних са- диб під будинки та городи з півночі, сходу і заходу (висотою від 3,0 до 6,5 м) та розробки доволі значного кар’єру для видобутку вапняку з півдня (до 7,0—8,3 м). Загалом ос- танець є залишком найвищої части- ни мису, піднятої над тальвегом до- лини на висоту 16—18 м, що давало можливість спостерігати за навко- лишньою територією та контролю- вати перехрестя доріг, спрямованих в різні боки. Поверхня ділянки не розорюєть- ся, використовується як вигін для дрібних свійських тварин, східна частина заросла чагарниками. В її північній частині стоять залишки хати з господарськими прибудова- ми. За спогадами її колишньої меш- канки, будівля почала руйнуватися й була покинута 40—35 років тому через виникнення біля неї провал- Рис. 2. Місце Татарбунарського замку та розкопу І на карті 1980-х рр. ля. Загалом їх тут три, усі мають ви- тягнуту в плані форму та глибину ний захід, розміри близько 56—57 × 38—40 м до 2,5—3,5 м. У наш час порожнини значною та площу понад 0,21 га. Його переважно рівна мірою засипані ґрунтом та побутовим сміттям. поверхня має висоту 27—28 м над рівнем моря, До останця прилягають три джерела пріс- невеликий ухил на північний захід в бік долини ної мінералізованої води, розташовані в 90 м

156 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Сапожников, І. В., Сінельніков, О. С. Перші археологічні дослідження османського Татарбунарського замку

на північ від краю останця під північно-схід- Археологічні об’єкти ним схилом стрілки мису, а також нижні во- на поверхні доносні частини названих балок. За даними О. Ю. Мєдвєдєва і О. О. Мєдвєдєвої, саме ці три Головною особливістю району замку є те, що джерела, що б’ють з понтичного водоносного частина археологічних об’єктів простежуєть- горизонту, дають більшу частину води, що пот- ся на поверхні та у стінках-оголеннях остан- рапляє до р. Кагач, а далі до р. Когильник та ця, але чомусь їх не виявили і не атрибутува- лиману Сасик. ли наші попередники. У першу чергу йдеться Крім них, на тому ж правому березі Кагача є про три ділянки залишків фундаментів стін, ще три—чотири джерела вище і два—три ниж- які лежали в основі кам’яної споруди доволі че за течією. За приблизною оцінкою, сумарний значних розмірів. У ході досліджень 2018 р. ми дебет усіх джерел складає понад 10 л/с. Згідно вирішили не розкривати їх, оскільки існувала багаторічних спостережень, гідрологічна ситу- загроза крадіжки блоків та необроблених брил ація району суттєво змінилась після двох зем- вапняку. Тому наведена нижче характеристи- летрусів 1981 і 1990 рр. До цього водоносними ка не є вичерпною, особливо в частині розмірів, були обидві балки біля мису практично по всій оскільки деякі відтинки фундаментів, зокрема своїй довжині (рис. 2) та майже вся долина майже весь східний, щільно заросли кущами. Кагача, отримуючи воду з п’яти—семи дже- Південна ділянка фундаменту складена без рел вище за течією. Крім того, внаслідок зем- використання будівельного розчину, просте- летрусів у багатьох власників ділянок правого жена вздовж 14,3 м на краю урвища останця, берега річки висохли криниці. До цього дебет утвореного стіною кар’єра. Його південно-за- джерел Кагача складав не менше 20 літрів на хідний край майже повністю зруйнований ос- секунду (Мєдвєдєв, Мєдвєдєва 2012). таннім на відстані 1,0—2,3 м внаслідок осипів Саме з існуванням та багатовіковою «робо- в урвище і цей процес продовжується (рис. 3). тою» потужних джерел води біля фортеці гідро- Фундамент має орієнтацію схід — північний геологи пов’язують наявність на останці низки схід—захід — південний захід, тобто зведений карстових, а точніше суфозійно-просадкових під прямим кутом до довгої вісі мису. Висота форм рельєфу . Підкреслимо, що, крім трьох (глибина) кладки сягає 1,4 м, але не по всій згаданих вище провалів, тут є порожнина (пе- своїй видимій довжині, а лише в районі від чера) довжиною 18—20 м і глибиною понад 5 м 1,0—1,5 до 8,5 м на схід від західного фунда- з поки що цілим склепінням, вхід в яку знахо- менту. Саме тут її підошва лежить безпосеред- диться в східній частині останця (45°49’50.3’’ N, ньо на червоно-бурій глині дещо вище рівня 29°36’48.3’’ E). Проте наявність на останці по- горішньої частини понтичних вапняків, в той рожнин та провалів була однією з причин того, час, як її східну частину підстеляють місцями що він залишився незабудованим обійстями жовтий лес, а західніше — нижні перехідні місцевих мешканців, через що на ньому за- горизонти чорнозему. Очевидно, що на цій ді- лишки Татарбунарського замку не лише збе- лянці будівельники з одного боку врахували реглися, але й доступні для досліджень. природній нахил поверхні мису в бік тальвегу правої балки, а з іншого — значно підсилили підмурок західної частини південної стіни. Що . суфозія — процес вимивання і винесення на по- верхню підземними водами дрібних мінеральних стосується техніки зведення, то кладка є без- та інших неорганічних часток. системною, з використанням як диких, так і

Рис. 3. Залишки фунда- ментів західної та півден- ної стін замку; вид з півдня (фото І. В. Сапожникова)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 157 доволі грубо обтесаних каменів вапняку різних розмірів, найбільші з яких сягають 55—60 см (рис. 3; 4). Західна ділянка фундаменту збереглася на довжині 21—22 м. Її майже не видно на повер- хні, крім найпівнічнішої частини, але в урвищі на відстані 0,8—0,9 м на захід від краю півден- ного фрагменту фундаменту репрезентований її поперечний розріз, згідно якому фундамент (принаймні на цій ділянці) мав ширину (тов- щину) близько 1,4—1,5 м (рис. 3; 4). Східна ділянка фундаменту заросла чагар- никами і збереглася (вірогідно, фрагментарно) на відстані приблизно 26—30 м. В районі її се- редньої частини знаходиться вхід (лаз) в описа- ну підземну порожнину — міну. Загальний висновок щодо видимих на по- верхні об’єктів полягає в тому, що перед нами постали залишки саме Татарбунарської фор- теці, зокрема фундаменти її кам’яних мурова- них стін. За ними вдалося встановити небагато лінійних параметрів, зокрема товщину стін (до 1,5—1,7 м), а також відстань між зовнішніми боками східної і західної стін (49,5—50,0 м). Північна стіна та три башти замку зруйновані повністю, про що додатково свідчить вказана вище ширина останця (з півночі на південь). Існує вірогідність того, що на місці могли збе- регтися залишки вхідної брами (надбрамної вежі?), а також, принаймні частково, південно- східної башти. Тут доречно сказати, що на підставі аналі- зу плану 1790 р. (рис. 1), М. О. Шлапак наве- ла такі параметри замку: розміри за зовніш- німи сторонами стін: 45 м зі сходу на захід та 40 м з півночі на південь; внутрішній діаметр башт — 6,3 м, зовнішній — 9,45 м; товщина стін — 2,0 м (Şlapac 2005, p. 140—141, 326). Крім того, відомі розміри Євлія Челебі: «нав- коло1000 шагів» — близько 710 м (Эвлия 1961, с. 33) та А. Ж. де Лафітта-Клаве: 78,0 × 58,5 м з баштами, висота яких була від 4,5 до 5,4 м (Сапожников 1999, с. 49). За нашими обмірами того самого плану, розміри замку між зовніш- німи стінами складають 46,8 × 43,5 м, товщина стін — 1,87 м, діаметр башт — 9,54 м (рис. 1). З усіх відомих розмірів до єдиної реальної від- стані найближчою є довжина замку, наведена у 1820-х рр. військовими топографами — 51,2 м (Статистическое 1899, с. 114). Таким чином, замок мав у плані правильну прямокутну форму розмірами близько 50—51 (67—68 з баштами) × 44,4—45,3 (60,4—61,3) м, витягнуту за лінією схід — північний схід—за- хід — південний захід. По кутах були чотири башти заввишки 4,5 та 5,4 м (з бійницями та 23 гарматами), з яких дві найвищі могли стоя- ти з напільного боку, а також надбрамна вежа (рис. 1). За Евлією Челебі, в «фортеці була Ч астина фундаменту південної стіни Т атарбунарського замку (рис. О . С інельнікова) одна мечеть, склад пшениці, невеликі зручні приміщення [казарми] для 150 військових. А

Рис. 4. житлових будівель всередині фортечних стін Сапожников, І. В., Сінельніков, О. С. Перші археологічні дослідження османського Татарбунарського замку

не помітно». Вхід був з півдня (Эвлия 1961, рикової глини сягає тут 100—110 см. В ході с. 33). З усіх боків замок оточував оборонний рів подальших робіт знайшлося кілька об’єктів (рис. 2), який сьогодні не виражений в рельєфі (рис. 5), до опису яких ми і приступаємо. (Сапожников 2018; 2019). Яма 1 господарського призначення розта- Сказане змушує нас внести корективи в гра- шована у північно-східному куті розкопу. Її фічну реконструкцію М. О. Шлапак (Şlapac контури було простежено з глибини 120 см, 2005, fig. 98; 2008, p. 45). На ній висота башт діаметр ями на цьому рівні складав 86—90 см. та мурів суттєво завищена, як і кількість рів- Стінки об’єкта закругляються до низу, дно та- нів бійниць (їх було не 3, а 2), а над брамою кож злегка закруглене, з найнижчою точкою в височіла ще одна прямокутна башта (рис. 1). В центрі. Глибина ями від умовного нуля 158 см. цілому ж, за конструкцією, Татарбунарський Таким чином, номінальна глибина дослідже- замок знаходить пряму аналогію не в старо- ного об’єкта становила 28 см. Найвірогідніше, давній цитаделі Старого Орхея (Красножон що вона була впущена з рівня верху сірого, від- 2018: 122, рис. 67), а у архітектурі фронтальної носно щільного горизонту з відмітки 50—55 см, частини пізнішого (та меншого за розмірами) тому її фактична глибина могла досягати 100— османського замку в Хаджибеї (Сапожников 110 см. Яму заповнював пухкий сірий ґрунт, в 2016a, рис. 3). Утім, обґрунтовані висновки якому було чимало фрагментів кісток тварин, щодо деталей конструкції та параметрів Татар- ймовірно, дрібної рогатої худоби. Ближче до бунарського замку можуть бути зроблені тіль- дна ями знайдено фрагмент стінки гончарної ки після проведення більш масштабних дослід- посудини, а також уламок кільцевого піддону жень шляхом археологічних розкопок, краще з (гончарної тарілки на підставці), вкритої жов- використанням спеціального геофізичного об- тою та коричневою поливою із зеленими крап- ладнання. ками. Цей фрагмент кераміки відноситься до османського часу (рис. 8: 1). Яма 2. Як було сказано, з цієї ями розпоча- Розкоп І лись розкопки ділянки, тому що саме її було Для вирішення не менш важливих проблем добре видно у розрізі стінки провалля і від- уточнення датування замку та планіграфії повідно у східному борті останнього. Нами була його внутрішніх споруд, послуговуючись при- вибрана частина заповнення ями (приблизно нципом «не зашкодь», автори обрали ділянку у половина), що дозволяє судити про її конфігу- північно-західній частині останця. Саме тут, у рацію. Яма впущена з рівня 25 см, тобто з по- східній стінці одного з провалів були виявлені верхні темно-сірого горизонту. Стінки об’єкта яскраві прояви руйнувань у вигляді залишків злегка закругляються та звужуються до дна, культурного шару та контуру ями із золистим заповненням. Цей провал був повністю впи- саний в рятувальний розкоп площею 25 м2 (5 × 5 м), орієн- тований майже за сторонами світу. За умовний 0 слугував найвищий (північно-східний) кут розкопу (рис. 5). Перший (верхній) шар пред- ставлений змішаним чорнозе- мом, який є результатом діяль- ності місцевих мешканців, точніше, використання цієї ді- лянки під город (закинутий). У цьому шарі знайдено невелику кількість фрагментів кераміки (переважно ХХ ст.) та кісток тварин. У цілому ж цей об’єкт є природнім проваллям, що утворилося шляхом просідан- ня ґрунту в пустоти під ним. У верхній частині воно запов- нене мішаним сірим ґрунтом, наповненим сучасним сміттям. Через це дослідження власне провалля було зупинене на глибині 150—155 см, при тому, що глибина залягання мате- Рис. 5. Загальний план розкопу 2018 р. (рис. О. С. Сінельнікова)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 159 Публікація археологічних матеріалів

Рис. 6. Західний борт та частина кладки І; вид зі сходу (фото І. В. Сапожникова)

Кладка. Об’єкт виявлений у південно-захід- ній частині розкопу. Кладка з каменів вапняку різних розмірів збереглася in situ лише частко- во. Об’єкт розташований під кутом до лінії пів- ніч—південь, із зміщенням на захід приблиз- но на 15°. Верхні нівелірні відмітки каменів дорівнюють від 80 до 105 см. Найбільші з них розташовані у певній послідовності і сягають у найширшій частині до 50—65 см. Можна впев- нено стверджувати, що верхня частина кладки (фундаменту) зруйнована або розібрана нав- мисно. Довжина дослідженої частини складає 5,8 м, ширина від 0,7 до 0,9 м. Заповнення між камінням кладки сіре, доволі щільне (рис. 5; 6). В ньому, окрім уламків стінок сіроглиняної гончарної кераміки (іноді із підлощеною повер- хнею), зустрілось і декілька цікавіших фраг- ментів. Серед них вінце сіроглиняної гончар- ної посудини у вигляді неширокого розтрубу із прокресленою лінією на горловині, профільо- Рис. 7. Сіроглиняна гончарна кераміка (фото ване вінце гончарної сіроглиняної посудини, О. С. Сінельнікова) вінце сіроглиняної гончарної посудини, чор- нолощене із двома каннелюрами на шийці, та саме дно рівне. Глибина ями від умовного нуля вінце тонкостінної сіроглиняної посудини, ло- 95 см, таким чином її загальна глибина стано- щене з обох боків, із виступами на горловині вила 70 см (рис. 5). Заповнення м’яке золисте (рис. 7: 2—4). із домішками сірого та світло-сірого ґрунту. У Призначення цієї кладки через невелику заповнені присутня невелика кількість фраг- площу дослідження визначити важко. Вона ментів кісток, уламок гончарної кераміки та спрямована по лінії, яка майже паралельна ді- необроблені камені вапняку різних розмірів. лянці фундаменту західної стіни, а її західний Рівень, з якого була викопана ця яма, та ха- край знаходиться в 5,8—6,0 м на схід — північ- рактер її заповнення наштовхують на думку, ний схід від її внутрішнього боку (рис. 6). Отже, що вона відноситься до порівняно недавнього кладка, яка датується за сіроглиняною кера- часу (ХХ ст., але не раніше кінця ХІХ ст.). мікою, знайденою у заповненні між камінням

160 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Сапожников, І. В., Сінельніков, О. С. Перші археологічні дослідження османського Татарбунарського замку

(див. нижче) належала до будівлі, розташова- ної біля західної стіни замку. Можливо, що саме її залишки у вигляді фундаменту прямокутної будівлі присутні на плані 1790 р. (рис. 1). Ви- ходячи з їх орієнтації та розмірів, можна дуже обережно пов’язати цю будівлю з мечеттю, яку описав Евлія Челебі. Стратиграфія. Верхній горизонт відкладень по всій площі розкопу представлений чорнозе- мом. Цей шар ґрунту виділений як результат сучасної господарської діяльності. Його товщи- на сягає 25 см. Під ним розташований темно-сі- рий ґрунт товщиною 20—22 см. Його підстеляє третій горизонт, сірий та більш щільний, верх якого є давньою денною поверхнею. Саме цей шар товщиною до 40 см насичений знахідка- ми кісток та кераміки. Під ним розташований материковий горизонт, представлений черво- но-коричневою глиною, також до 40 см товщи- ною. Далі простежено шар жорстви, змішаний із невеликим круглим камінням, що лежить на вапняковій породі, але, виходячи з розрізу Рис. 8. Гончарна поливна кераміка (фото О. С. Сі- фундаменту південної стіни, можна сказати, нельнікова) що на інших ділянках останця послідовність та товщина шарів буде іншою (рис. 3). димлених глечиків» (рис. 7: 2, 4) впевнено «за- Характеристика знахідок. Невелика кіль- ходить» в першу половину ХVII ст. кість артефактів, виявлених під час роботи Другу, більш чисельну групу складає чер- експедиції, стосується усіх категорій разом з воноглиняна та світлоглиняна гончарна ке- підйомними матеріалами. Репрезентативні- раміка, вкрита поливою (рис. 8: 1—7). Кілька ший комплекс походить з розкопу. Більшість її уламків вкрито зеленою, салатовою та жов- знахідок складають керамічні вироби, а саме тою поливою. Серед них вінце тонкостінної уламки посуду, які доволі сильно фрагменто- посудини, на яке з обох боків нанесено салато- вані. Також присутня невелика кількість кіс- ву поливу, а по самому краю — темно-зелену. ток дрібної рогатої худоби (переважно з ями 1). Особливої уваги заслуговує фрагмент кільце- Крім того, з підйомних матеріалів походять два вого піддону або краю посудини (тарілки) на бронзові вироби. підставці, вкритий жовтою поливою із зеле- Керамічний комплекс ділиться на чотири ос- ними крапками та смужками. Цей фрагмент новні групи. До першої віднесено червоногли- знайдений на дні ями 1. Описана підгрупа няну та світлоглиняну гончарну кераміку, не поливної кераміки, вірогідніше, відноситься вкриту поливою. В основному, ця група пред- до османського часу. Подібні знахідки також ставлена уламками стінок посудин. Крім того, присутні в матеріалах поселення Ґирібурзи- присутній і вінчик вигнутий назовні, з внут- на, при чому там вони кількісно переважають рішньої сторони зроблена виїмка під кришку. серед поливної кераміки. Іншу підгрупу скла- Також до цієї групи віднесено фрагмент злегка дають фрагменти, вкриті коричневою поливою вигнутої горловини та частину плаского дна різних відтінків. Серед них виділяється верх- відносно масивної посудини, ймовірно, горщи- ня частина червоноглиняного горщика, вінчик ка. Окремо виділяються два фрагменти стінок якого вкрито коричневою поливою. Ця група, із сірою поверхнею та паралельними пролоще- скоріш за все, відноситься до ХІХ—ХХ ст., але ними темно-сірими лініями ззовні. Ці фрагмен- взагалі, для післяосманської кераміки типоло- ти є доволі цікавими в плані їх інтерпретації. гія розроблена недостатньо, тому точніше дату- Прямі аналогії відомі в матеріалах поселення вання поки не можливе. Ґирібурзина (Роксолани) на лівому березі Дніс- Найчисельнішою групою кераміки, дослід- тровського лиману. Там така кераміка датуєть- женої на пам’ятці, є гончарна сіроглиняна ся від середини ХVII до середини ХVIII ст. (під- (рис. 7: 1—6). Вона ділиться на кілька підгруп. тверджена монетами) і, вірогідно, пов’язується До одної з них віднесено фрагменти з лощеною з молдавським населенням (Сапожников и др. поверхнею. Серед них виділяється вінце посу- 2017, с. 35, рис. 2). За усним повідомленням дини із дуже насиченим чорним лощінням і Л. В. Чміль, серія вінчиків від так званих «за- каннелюрами на шийці та вінце тонкостінної посудинки із сірим лощінням. Другу підгрупу складають фрагменти із шорсткою поверхнею, . розміри за планом 1790 р.: довжина — 6,3 м, ши- серед яких слід виділити закруглене вінце ку- рина — 4,17 м, відстань від стіни — 5,96 м. хонної посудини із виїмкою та «валиком» на

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 161 Публікація археологічних матеріалів

стіни замку, майже паралельно до неї та могла відноситись як до вірогідної мечеті (рис. 1), так і до прибудови вздовж названої стіни, що під- тверджується датуванням кераміки. До періо- ду існування замку віднесено також яму №1, в заповненні якої знайдено фрагмент поливної тарілки XVIII ст. Таким чином, археологічні матеріали підтверджують існування замку від першої половини XVII до кінця XVIII ст. і не су- перечать даті зведення замку у 1624—1628 рр., нещодавно встановленій за письмовими дже- релами (Сапожников 2019). Рис. 9. Вироби з бронзи (фото О. С. Сінельнікова) Доволі цікавою є етнокультурна інтерпре- тація матеріалів. Найраніша група знахідок шийці. Останню підгрупу сіроглиняної керамі- (вже згадана сіроглиняна кераміка) може бути ки представляє один, але виразний фрагмент віднесена до побуту молдавського населення, тонкостінної кухонної посудини із шорсткою яке могло брати участь у будівництві замку та поверхнею. Така кераміка віднесена до пізньо- окремих споруд в ньому, мешкати у розташова- та післяосманського часу. Остання нечисленна ному неподалік містечку, а також потрапити в група кераміки представлена чотирма фраг- замок унаслідок торгівлі чи обміну. Дослідни- ментами ліпних посудин, загалом неідентифі- ки схиляються до того, що ця група кераміки кованих, серед яких виразним є пласке дно має місцеве походження (виробництво), тож не ліпного горщика із виїмкою посередині. виключено, що нею могло користуватись і не- Завершуючи характеристику досліджених молдавське населення . Не викликає жодних матеріалів, слід згадати два бронзових предме- сумнівів належність частини поливної кера- ти, знайдені на поверхні останця. Один з них міки до турецького населення. Такі знахідки віднесений до елементів кінської упряжі — це типові для всіх османських пам’яток Північно- кільце, що має зовнішній діаметр 22 мм, внут- Західного Причорномор’я цього часу. Нарешті, рішній 13 мм. Товщина перетину від 4 до 5 мм з ногайськими кочовиками можна обережно (рис. 9: 2). Другий предмет доволі доброї збе- пов’язати бронзову застібку, що не викликає реженості є елементом одягу. Це витягнута жодних суперечностей для даної місцевості. поясна (ремінна) застібка-замок розмірами 4,2 × 15 мм. З одного боку вона пласка, з іншо- го — прикрашена отворами та прокресленими Висновки лініями між ними. У верхній її частині є кільце Резюмуючи сказане, зазначимо, що головна із зовнішнім діаметром 14 мм, внутрішнім — мета експедиції ІА НАНУ 2018 р. була досягну- 11 мм, яке у верхній частині має невелику та. В процесі дослідження виявлені та вперше виїмку (рис. 9: 1). Такі та аналогічні речі відно- археологічно зафіксовані та задокументовані сяться до типу 6-8-б, використання якого при- залишки османського Татарбунарського замку. падає переважно на ХVIIІ ст., а територіально Такий результат отриманий, передусім, завдя- вони розповсюджені від Північного Кавказу до ки глибокому та всебічному аналізу опубліко- Полтавщини (Прокопенко 2015), а також до- ваних та невиданих досі писемних та картогра- волі масово в Буджаку. фічних джерел (Сапожников 2018; 2019). На їх Таким чином, знайдені археологічні матеріа- базі нам вдалося не тільки локалізувати місце ли відносяться до двох основних хронологіч- розташування замку, але й дослідити частину них періодів: перша половина XVII—XVIII ст. фундаментів стін (особливо з південної сто- та кінець XIX—XX ст. З останнім періодом рони) та виявити низку об’єктів і матеріалів, пов’язана невелика кількість керамічних які підтверджують дату зведення пам’ятки у знахідок, вкритих коричневою поливою, які в першій половині XVII ст. Більше того, вже на основному походять з підйомних матеріалів та даному етапі внесені певні корективи у відому заповнення провалля, а також з ями 2. Основні реконструкцію замку, а також уточнено його об’єкти розкопу, а саме яма 1 та кладка 1, а та- лінійні параметри. кож досліджений культурний шар, відносяться На жаль, також впевнено можна говорити до пізньоосманського часу. і про доволі суттєву руйнацію пам’ятки, але Раніші матеріали походять з розчистки за- попри це, значна її частина все ж збереглася. повнення між камінням кладки. Серед них основну для датування групу складає сірогли- няна («задимлена») гончарна кераміка та фраг- . у червні 2019 р. автори статті знайшли аналогіч- менти з пролощеними лініями. Завдяки цим ну кераміку на території замку, а також приблиз- но в 0,8—0,9 км на північ, на місці старого кладо- знахідкам об’єкт може бути датованим першою вища, розташованого на мисі, утвореному лівим половиною XVII ст. Як зазначено вище, кладка берегом р. Кагач та правим берегом долини р. Ко- розташована близько до фундаменту західної гильник.

162 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Сапожников, І. В., Сінельніков, О. С. Перші археологічні дослідження османського Татарбунарського замку

Виявлені під час розкопок не надто численні Прокопенко, В. 2015. Краткая история застё- археологічні знахідки, крім підтвердження жек-крючков на Востоке. II: Восточная Европа. датування замку за історичними джерелами, Режим доступу: kitabhona.org.ua/costum_axess/ дали змогу поставити питання і про етнокуль- obzorkruk2.html (Дата звернення 05 березня 2015). Сапожников, І. В. 1999. Хаджибей та Північне турну належність його будівельників та гарні- Причорномор’я 1780-х років. Іллічівськ: Елтон-2. зону. Тож, окрім турецького і татарського, тут, Сапожников, И. 2016a. Материалы для изучения вірогідно, був присутнім і певний прошарок крепостей Бессарабии 1807—1820-х годов. Tyragetia, представників молдавського етносу, роль яко- Х (XXV): 2, с. 97-116. го у зведенні та функціонуванні замку іншими Сапожников, И. 2016b Османский замок Хаджи- документами не зафіксована. бей (Hocabey hisar) в 1766—1789 годах. Архів. Іс- Серед невизначених питань залишається торія. Сучасність, 2: Матеріали ІІ-ї Міжнародної місце розташування казарм, складу та інших науково-практичної конференції, с. 267-277. Сапожников, І. 2018. Татарбунарський замок: ар- внутрішних споруд. Досліджена під час розко- хеологія та історія. І-й Всеукраїнський археологіч- пок частина кладки І належить до будівлі (ме- ний з’їзд. Програма роботи та анотації доповідей, четі?), що розташовувалась поблизу до західної с. 95-96. стіни, але невелика площа, відкрита у 2018 р., Сапожников, И. 2019. Османский Татарбунарс- не дозволяє скласти навіть часткової картини кий замок ХVІІ—ХVІІІ вв.: историко-топографичес- внутрішнього облаштування цієї доволі значної кий очерк. Tyragetia, XІІІ (XXVIІІ): 2, друкується. за розмірами пам’ятки. До відкритих питань Сапожников, И., Богуславский, Г., Сапожникова, Г. 2017. Поселение Гирибурзина на берегу Днест- належить і визначення точного місця в’їзду до ровского лимана. Емінак, 3 (19), ІІ, с. 32-44. замку та наявність чи відсутність надбрамної Сапожников, І. В., Сінельніков, О. С. 2018. Звіт вежі над ним. про археолого-історичні дослідження Татарбу- Переходячи до рекомендацій, автори вважа- нарської фортеці Нового часу в 2018 році. НА ІА ють першочерговим завданням організацію на НАНУ, ф. 64, 2018/б. н. цій унікальній пам’ятці більш чи менш мас- Стамати, К. 1850. О Бессарабии и ее древних штабних щорічних розкопок з використанням крепостях. Записки Одесского общества истории и сучасного пошукового обладнання. Другим за древностей, 2: 2—3, с. 805-815. Статистическое… 1899. Статистическое описа- важливістю питанням є необхідність організа- ние Бессарабии собственно так называемой или ції охорони решток Татарбунарського замку і Буджака с приложением генерального плана его першим кроком на цьому шляху має стати на- края, составленное при гражданской съемке Бесса- дання їм офіційного статусу об’єкта нерухомої рабии, производившей [ся] по Высочайшему повеле- культурної спадщини, принаймні місцевого нию [с] размежевание[м] земель оной на участки с значення. Наступним кроком може стати їх му- 1822 по 1828 год. Аккерман: Аккерманское земство. зеєфікація, яка має проводитись під археоло- Челеби, Э. 1961. Книга путешествия. I: Земли гічним наглядом. Молдавии и Украины. Москва: Восточная литера- тура. Şlapac, M. 2004. Cetăţi medievale din Moldova: mi- Подяки jlocul sec. XIV-lea — mijlocul sec. al XVI-lea. Chişinău: ARC. На завершення автори вважають за свій Şlapac, M. 2008. Cetăţi (din Ţara Moldovei). Chi обов’язок висловити слова глибокої вдячності за şinău: ARC. Mică enciclopedie ilustrată. ідею проведення досліджень, їх фінансування і Şlapac, M. 2019. O cetate medievală din zona прекрасну організацію голові Татарбунарської Bugecului. In: Miscellanea Historica et Archaeologica in honorem professoris Ionel Cândea. Brăila: Muzeul міської ради А. П. Глущенку і юристу викон- Brăilei (оn imprimare). кому В. М. Борденюку. За надані матеріали, факти, консультації, визначення та датування знахідок ми дякуємо докторці мистецтвознавс- RFERENCES тва М. О. Шлапак, кандидату геолого-мінера- логічних наук О. Ю. Мєдвєдєву і кандидатці Karashkevich, I. 2009. Osmanski mista Pivnichno-Zahid- nogo Prichornomor’ya: suchasniy stan ta perspektivy vivchen- історичних наук Л. В. Чміль. nya. Pitannya istoriyi Ukrayiny, 12, s. 158-163. Krasnozhon, A. 2018. Fortetcі ta mіsta Pіvnіchno-Zahіdnogo Prichornomor’ya: ХV—XVIII st. Odesa: Chornomor’ya. ЛІТЕРАТУРА Medvedev, O. Yu., Medvedeva, O. O. 2012. Pidzemni vody Tatarbunarskogo rayonu: osnovni vodonosni gorizonty ta ih Карашкевич, І. 2009. Османські міста Північно- vikoristannya. Vodne gospodarstvo Ukrayiny, 2, s. 29-33. Західного Причорномор’я: сучасний стан та перс- Prokopenko, V. 2015. Kratkaya istoriya zastyozhek-kry- пективи вивчення. Питання історії України, 12, uchkov na Vostoke. II: Vostochnaya Evropa. Rezhym dostu- с. 158-163. pu: kitabhona.org.ua/costum_axess/obzorkruk2.html (Data Красножон, А. 2018. Фортеці та міста Північ- zvernennia 05 bereznia 2015). но-Західного Причорномор’я: ХV—XVIII ст. Одеса: Sapozhnykov, I. V. 1999. Hadzhibey ta Pivnichne Prichornomor’ya 1780-h rokiv. Illichivs’k: Elton-2. Чорномор’я. Sapozhnykov, I. 2016a. Materialy dlya izucheniya kre- Мєдвєдєв, О. Ю., Мєдвєдєва, О. О. 2012. Підзем- postey Bessarabii 1807—1820-h godov. Tyragetia, X (XXV): 2, ні води Татарбунарського району: основні водоносні s. 97-116. горизонти та їх використання. Водне господарство Sapozhnykov, I. 2016b. Osmanskiy zamok Hadzhibey України, 2, с. 29-33. (Hocabey hisar) v 1766—1789 godah. Arhiv. Istoriya. Sucha-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 163 Публікація археологічних матеріалів snist, 2: Materialy II-yi Mizhnarodnoyi naukovo-praktichnoyi the construction near the abundant sources of drinking konferentsiyi, s. 267-277. water, as well as the remains of stone foundations of Sapozhnykov, I. 2018. Tatarbunarskiy zamok: arheologiya its walls, which in some places are visible in the gorges ta istoriya. I-y Vseukrayinskiy arheologichniy z’yizd. Progra- and on a surface. In addition, the known reconstruc- ma roboty ta anotatcyi dopovidey, s. 95-96. Sapozhnykov, I. 2019. Osmanskiy Tatarbunarskiy zamok tion of the castle has been somewhat adjusted, and its XVII—XVIII cc.: istoriko-topograficheskiy ocherk. Tyragetia, dimensional characteristics have been specified. XIII (XXVIII): 2, in print. The article describes the objects and materials dis- Sapozhnykov, I., Boguslavskiy, G., Sapozhnykova, G. 2017. covered in 25 m2 preventive trial trench. Most of them Poselenie Giriburzina na beregu Dnestrovskogo limana. Emi- date back to the first half of the 17th century, which does nak, 3 (19), II, s. 32-44. not contradict the written data on the construction of Sapozhnykov, I. V., Sinel’nikov, O. S. 2018. Zvit pro ar- Tatarbunar castle by the Ottomans in ca. 1624—1628. heologo-istorichni doslidzhennya Tatarbunarskoyi fortetcs The discovered archaeological finds, in addition to the Novogo chasu v 2018 rotci. NA IA NANU, f. 64, 2018/b. n. confirmation of the castle’s dating, have enabled to Stamati, K. 1850. O Bessarabii i ee drevnih krepostyah. Zapiski Odesskogo obschestva istorii i drevnostey, 2: 2—3, raise the issue of the ethnocultural origin of its build- s. 805-815. ers and garrison, as well as of the surrounding popu- Statisticheskoe… 1899. Statisticheskoe opisanie Bessara- lation. The issues of the castle’s interior arrangement bii sobstvenno tak nazyivaemoy ili Budzhaka s prilozheniem have been highlighted. generalnogo plana ego kraya, sostavlennoe pri grazhdanskoy s’emke Bessarabii, proizvodivshey [sya] po Vyisochayshemu Keywords: Tatarbunary castle, remains of stone poveleniyu [s] razmezhevanie[m] zemel onoy na uchastki s foundations, exploratory excavation, glazed and gray 1822 po 1828 god. Akkerman: Akkermanskoe zemstvo. clay ceramic. Chelebi, Evliya. 1961. Kniga puteshestviya. I: Zemli Mol- davii i Ukrainyi. Moskva: Vostochnaia literatura. Одержано 18.12.2018 Şlapac, M. 2004. Cetăţi medievale din Moldova: mijlocul sec. XIV-lea — mijlocul sec. al XVI-lea. Chişinău: ARC. САПОЖНИКОВ Ігор Вікторович, доктор історич- Şlapac, M. 2008. Cetăţi (din Ţara Moldovei). Chişinău: них наук, провідний науковий співробітник Інсти- ARC. Mică enciclopedie ilustrată. туту археології НАНУ, пр. Героїв Сталинграда, 12, Şlapac, M. 2019. O cetate medievală din zona Bugecului. In: Miscellanea Historica et Archaeologica in honorem profes- Київ, 04210, Україна. soris Ionel Cândea. Brăila: Muzeul Brăilei (în imprimare). SАPОZHNYKOV Igor, Doctor of Historical Sciences, Chief Research Fellow, Institute of Archaeology National Academy of sciences of Ukraine, Heroiv І. V. Sapozhnykov, O. S. Sinel’nikov Stalingrady av., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. ORCID: orcid.org/0000-0003-3889-6714, e-mail: igors@ gcn.ua. FIRST ARCHEOLOGICAL CІНЕЛЬНІКОВ Олександр Сергійович, магістр Exploration OF OSMANIAN історії, молодший науковий співробітник, Інститут CASTLE IN TATARBUNARY археології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, 04210, Україна. The article deals with the publication of materials Sinel’nikov Alexander, Master of History, junior found in 2018 as a result of the Institute of Archaeol- research fellow, Institute of Archaeology, National ogy of NAS of Ukraine expedition, the primary goal of Academy of Sciences of Ukraine, Heroiv Stalingradu which was survey and further archaeological research av., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. of the site so far known only according to written sour ORCID: orcid.org/0000-0002-5352-7207, e-mail: sinel- ces — Tatarbunar castle. It describes the location of [email protected].

164 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Археологія і природничі науки

УДК 903.23(282.247.364)”637” А. В. Корохіна, В. В. Колода

Матеріали доби пізньої бронзи з поселення Мохнач П

Вводяться до наукового обігу матеріали доби господарчих комплексів раннього середньовіч- пізньої бронзи з поселення Мохнач П на Сіверсько- чя (салтівська культура, середина VIII—ІХ ст.), му Дінці, представлені здебільшого керамікою. що неодноразово висвітлювалося в літературі Обробка керамічної колекції включає її розподіл у (напр.: Колода, Колода 2009; Колода 2010а; просторі культурного шару, аналіз форм, орнамен- тації, об’ємів та характеристик формувальних 2016; 2017; Колода, Горбаненко 2018). Із 43 ар- мас. Матеріали віднесено до зрубної спільноти і да- хеологічних об’єктів, досліджених на пам’ятці, товано XVII—ХVІ ст. до н. е. лише два можна віднести до бронзового віку — № 27 і 40. Їх виявлено за 10 м один від одного в Ключові слова: доба бронзи, зрубна культура, західній частині розкопу 1 (рис. 2). За розміра- поселення, кераміка, Сіверський Донець. ми, простотою конструкції та заповненням їх можна зарахувати до звичайних господарчих Вступ ям загального призначення. Розглянемо їх до- Селище Мохнач П , що входить до округи кладніше. городища в с. Мохнач Харківської обл. (рис. 1), Яма 27 (рис. 3: 1; Колода 2012, с. 17—18) — відомо з 2008 р. У 2009, 2011 і 2014 рр. тут про- майже кругла в плані, розміри зверху (на гли- вадила планові розкопки Середньовічна експе- бині 40 см) 320 × 270 см. До дна на глибині диція Харківського національного педагогіч- 60 см (межа передматерика і материка) вона ного університету ім. Г. С. Сковороди на чолі дещо звужувалася до розмірів 300 × 250 см. з В. В. Колодою (2010b, с. 8—29; 2012; Колода, Була заповнена супіщаним чорноземом, в яко- Свистун 2015 с. 31—45). Загалом досліджено му виявлено тільки невеликий шматок піско- ≈4000 м2, сюди входить і розкоп 1 у південній вику. Через значну домішку піску в заповненні частині поселення, де суцільно досліджено та відсутність салтівських артефактів ми від- площу в 3848 м2 площі (рис. 2). Саме в ньому несли її умовно до доби бронзи . виявлено матеріали доби бронзи, що й стали Яма 40 (рис. 3: 2; Колода, Свистун 2015, предметом аналізу цієї роботи. с. 40) на глибині 80—85 см мала у плані не- правильну овальну форму 115 × 50 см. Стіни плавно переходили в увігнуте дно на глибині Джерела і методи 115 см. Заповнення складалося з чорнозему з Культурний шар селища Мохнач П насиче- дрібним керамічним кришивом і деякою кіль- но значною кількістю артефактів і житлово- кістю уламків ліпного посуду (≈20 уламків). Виходячи зі стратиграфії та заповнення, яму . Починаючи з 1950-х рр., з часів відкриття першо- віднесено до доби бронзи. го поселення в околицях городища в с. Мохнач, Б. О. Рибаков запропонував нумерувати селища за кириличною абеткою, що продовжується до- . Це чи не єдиний з досліджених тут об’єктів, поз- нині. У деяких публікаціях (не з вини авторів) лі- бавлений будь-яких артефактів. Зазвичай в ін- теру «П» (пе) було замінено на римську цифру II. ших (салтівської культури і нового часу) їх завж- ди чимало. Ще однією відмінністю заповнення © А. В. Корохіна, В. В. Колода, 2019 ями була значна частка материкового супіску.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 165 Археологія і природничі науки

Рис. 1. Мікрорегіон го- родища Мохнач. Умовні позначки: 1 — городище; 2 — селища без культур- них відкладів доби брон- зи; 3 — селища зі слідами доби бронзи

Рис. 2. Мохнач П, розкоп 1. Умов- ні позначки: 1 — ліс і його межі; 2 — заплавна лука; 3 — западини на поверхні; 4 — стежки; 5 — окопи та бойові позиції часів ІІ світової війни; 6 — об’єкти доби бронзи

166 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Корохіна, А. В., Колода, В. В. Матеріали доби пізньої бронзи з поселення Мохнач П

цію пам’ятки та мають значення відпрацюван- ня техніки аналізу поселенських керамічних колекцій.

Результати дослідження Кераміка . Характеристика та розподіл в культурному шарі. Знахідки кераміки доби бронзи траплялися в товщі культурного шару салтово-маяцької культури на розкопі 1, не ут- ворюючи виразних скупчень ні планіграфічно, ні стратиграфічно (Колода 2010b, с. 10; 2012, с. 9). Кількісний розподіл за глибинами та ком- плексами усіх виявлених фрагментів (табл. 1) свідчить, що їх найбільша концентрація при- падає на глибини 0,2—0,4 м. При цьому кера- міка доби бронзи (у перевідкладеному вигляді) трапляється в трьох комплексах салтово-мая- цької культури, в тому числі — в нижній час- тині їхнього заповнення. До колекції відібрано 4 % виявлених у розко- пі фрагментів доби бронзи (табл. 1). Не взятий матеріал представляли дрібні уламки, непока- зові з точки зору характеристики керамічних традицій. У культурно-хронологічному відно- шенні колекція є однорідною, тому, врахову- ючи також нестратифікованість культурного шару, в основу її аналізу покладено типологіч- ні особливості. Морфологічна класифікація. Виділяють- ся такі варіанти форм: 1) банки зі звуженим Рис. 3. Мохнач П, господарчі ями доби бронзи: 1 — верхом (закриті) (рис. 4: 2—6); 2) банки з вер- яма 27; 2 — яма 40. Умовні позначки: 1 — денна тикально поставленим плечом (відкриті) поверхня і культурний шар; 2 — межа культурних відкладів раннього середньовіччя (зверху) і доби . Під час огляду колекції з-поміж матеріалів доби бронзи (знизу); 3 — передматерик і материк бронзи виділено фрагмент доби неоліту. Вінця походять від непрофільованої закритої посудини, до самого зрізу орнаментовані горизонтальними, Попри невиразність об’єктів, заселення цієї щільно розміщеними смугами наколів підокруг- місцини у давні часи засвідчено, насамперед, лої форми (рис. 4: 1). Фрагмент може бути відне- керамічним матеріалом у культурному шарі, сений до пізнього етапу культури ямково-гребін- аналіз якого покладено в основу культурно- цевої кераміки з датуванням в межах середини хронологічної атрибуції пам’ятки. IV тис. до н. е., за визначенням Є. В. Ногіна, яко- Обробка керамічної колекції враховує її му автори висловлюють подяку за консультацію. розподіл в просторі культурного шару, аналіз форми, орнаментації, об’єму та характеристик Таблиця 1. Мохнач П, розподіл формувальних мас. Класифікації форм та ор- керамічної колекції доби бронзи у просторі культурного шару розкопу 1 наменту побудовано на основі схеми, розроб- леної на матеріалах Мосоловського поселення Не про- й апробованої на зрубних пам’ятках басейну Місце взяття Взято Не взято Усього ілюстро- Середнього Дінця (Пряхин, Беседин 1989; Бе- вано седин 1993; Пряхин, Отрощенко, Беседин, Бро- Культурний шар, см вендер 2000; Бровендер, 2000a; 2000b; 2012). Дослідження формувальних мас здійснено 20 10 318 328 — за допомогою методів візуальної діагностики 40 13 360 373 — (Бобринский 1978; Цетлин 2012), петрографіч- 60 2 56 58 — ного аналізу та експериментального перевипа- 80 — 9 9 — лу проб кераміки в лабораторних умовах (Dasz Комплекс 26 — 1 1 — kiewicz 2014, p. 180—181, 188; Daszkiewicz, Комплекс 28 — 12 12 — Maritan 2017, p. 500—501; Daszkiewicz et al. Комплекс 30 — 13 13 — 2009). Через нечисленність добірки результати Відвал 6 7 13 1 дослідження дозволяють здійснити переважно Усього, од. / % 31/4 * 776/96 * 807/100 * 1/3 ** загальну культурно-хронологічну інтерпрета-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 167 Археологія і природничі науки

Рис. 4. Мохнач П, кераміка: 1 — доби неоліту; 2—9 — доби бронзи

Рис. 5. Мохнач П, матеріали: 1—12 — ке- раміка; 13 — виріб з каменю доби бронзи

168 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Корохіна, А. В., Колода, В. В. Матеріали доби пізньої бронзи з поселення Мохнач П

Рис. 6. Мохнач П, кераміка доби бронзи

(рис. 5: 1); 3) горщикоподібні посудини (рис. 5: ми, двох варіантів: з закраїною (рис. 5: 9, 10) і 2—4); 4) горщики (рис. 5: 5, 7); 5) гострореберні без неї (рис. 5: 11, 12). (рис. 6). Профілювання частини дрібних фраг- Об’єм. У добірці представлено лише один ментів від банок встановити неможливо (рис. 4: повний профіль. Непрямі дані щодо об’єму мо- 7—9). Кількісний склад колекції за варіантами жуть надати діаметри вінець, хоча в такому форми відображено в табл. 2. Денця, віднесені разі при порівнянні об’ємних стандартів необ- до доби бронзи за технологічними параметра- хідно враховувати загальні пропорції посуду і ступінь їхньої «відкритості». Таблиця 2. Мохнач П, варіанти форм кераміки Діаметр вінець банок, горщикоподібних і за даними колекції доби пізньої бронзи горщиків коливається від 21,5 до 38,0 см. Го- строреберні екземпляри в середньому менші за Зага- інші варіанти й утворюють дві групи за об’ємом Банки Гор- Банки Горщи- Гостро- Невиз- лом від- щико- (з діаметром вінець 25 і 15—16 см). Єдиний ек- закриті ки реберні начені посу- криті подібні земпляр з повним профілем з найменшої групи дин має об’єм 1,0 л (рис. 6: 6). Не Не Орнаментація. Виділяються такі варіанти менше 1 3 2 6 4 менше прийомів орнаментації: 1) відтиски «ножа», па- 3 19 лички чи пальця (рис. 4: 7, 8; 5: 1, 6, 7); 2) дріб-

Примітки. * — від загальної кількості фрагментів; . встановлено за зовнішнім обрисом. ** — від кількості фрагментів у колекції.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 169 Археологія і природничі науки

Таблиця 3. Мохнач П, орнаментація кераміки за даними колекції доби пізньої бронзи (з урахуванням екземплярів посуду)

Прийоми Елементи Кількість Відтиски Дрібно- Ряд Ряд ви- Горизон- Заштрихо- орнаментованих Дра- палички, зубчастий Мотузка овальних довжених тальна вані три- Ромби Хрести Меандр посудин бинка пальця штамп вдавлень насічок лінія кутники

6 1 4 5 1 5 2 2 1 1 1 9/47 % *

* Від загальної кількості посудин.

Таблиця 4. Співвідношення характеристик орнаментації та морфологічних варіантів кераміки за даними колекції доби пізньої бронзи (з урахуванням екземплярів посуду)

Характеристики орнаментації

Прийоми Елементи Варіанти форм Відтиски Дрібнозуб Ряд Ряд видов- Горизон- Заштрихо- Мотуз- Хрес- Ме- Дра- палички, частий овальних жених скіс- тальна вані три- Ромби ка ти андр бинка пальця штамп вдавлень них насічок лінія кутники

Банки відкриті 1 — — 1 — — — — — — — Горщикоподібні — — — — — — — — — — — Горщики 1 — — 1 — — — — — — — Гострореберні 1 1 4 1 — 5 2 2 1 1 1 Невизначені 3 — — 2 1 — — — — — —

Таблиця 5. Варіанти обробки поверхонь кераміки за даними колекції доби пізньої бронзи

Варіант обробки Поверхня Загладжування Дрібно-зубчасті Загладжування Широкі розчоси Кількість посуду ретельне розчоси

Зовнішня 18/95 % 1/5 % — — Не менше Внутрішня 16/84 % — 3/16 % 1/5 % 19/100 %

нозубчастий штамп (рис. 6: 4); 3) відтиски мо- Обробка поверхонь (табл. 5). Переважає не тузки (рис. 6: 1—3, 6, 7). надто ретельне загладжування обох поверхонь, Елементи представлено: 1) рядами оваль- трапляються дрібнозубчасті розчоси зсередини, них вдавлень (рис. 4: 7, 8; 5: 1; 6: 4); 2) ряда- в одному разі на внутрішній поверхні стінки — ми дугоподібних вдавлень (рис. 5: 7); 3) ря- грубі розчоси «покровського» типу (рис. 5: 8). дочком видовжених скісних насічок (рис. 5: 6); Формувальні маси. В процесі візуальної 4) горизонтальною лінією (рис. 6: 1, 2, 4, 6, 7); діагностики, що базується на безпосередьно- 5) заштрихованими трикутниками (рис. 6: 4, му огляді фрагментів та аналізі за методикою 6); 6) ромбами (рис. 6: 2, 7); 7) хрестами (рис. 6: О. О. Бобринського (Бобринский 1978; 1999; 1); 8) меандром (рис. 6: 1, 3); 9) горизонтальною Цетлин 2012), враховувалися такі ознаки: гру- «драбинкою» (рис. 6: 6). Кількісний розподіл ор- па за вичинкою (колір поверхонь, їхня обробка, наментальних характеристик подано в табл. 3. відчуття на дотик); вид вихідної пластичної си- Зіставлення рис орнаменту з морфологічни- ровини; рецепт формувальної маси. ми варіантами (табл. 4) засвідчує лише типо- Виділені дві групи за вичинкою. ву для зрубних традицій загальну тенденцію: Група 1. Більша частина колекції. Не міцні, більше різноманіття та складність орнамента- обкочені фрагменти, поверхні яких часто по- ції гострореберних посудин. Число орнаменто- руйновані абразивною дією середовища. Колір ваного посуду становить приблизно половину зовнішньої поверхні коливається між різними від загалу, хоча слід враховувати, що у відборі відтінками коричневого, подекуди з сірими ді- фрагментів пріоритет віддавався орнаментова- лянками, в окремих випадках — жовтий або ним екземплярам. червоний. Внутрішня поверхня частіше сіра,

170 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Корохіна, А. В., Колода, В. В. Матеріали доби пізньої бронзи з поселення Мохнач П

іноді зі світлішими ділянками. На зламі фраг- Сировина 2 (зразки 324—2011, 402—2011; менти чорні всередині й світлі біля поверхонь. рис. 7: 5—8) — озалізнена глина; черепок по- Товщина освітлених приповерхневих шарів — мітно щільніший за попередню групу. Відміче- 0,1—0,3 см, межі нечіткі. но той самий склад природних непластичних Група 2 — фрагмент гострореберної посуди- домішок, але в меншій концентрації та розмір- ни чи кубка (рис. 6: 4), що вирізняється щільні- ності. Ступінь насиченості піском — середній. шим тістом і міцнішими поверхнями. На зламі Пісок прозорий, обкочений, розмірами — не фрагмент чорний. На відміну від попередньої більше 0,3 мм. Залізисті ооліти — не більше групи, освітлені приповерхневі шари — тонші 0,3 мм, окремі зерна. У невипалених зламах (0,05 см), мають чітку межу. З-поміж інших ви- зрідка помітні залишки рідкої органіки у виг- різняє фрагмент і незвичний стиль орнамен- ляді оранжевого нальоту. тації (застосування дрібнозубчастого штампу, Навички приготування формувальних мас дрібніші елементи-трикутники). для всіх зразків пов’язані з введенням шамоту. Для дослідження формувальних мас спе- Виділено два рецепти. ціальними методами були відібрані проби від Рецепт 1 — шамот крупний (Ш3), розміра- п’яти посудин (місця відбору показано на ри- ми 0,25—2,25 мм, у концентрації 1 : 5—1 : 6 сунках стрілками): 291—2011 (рис. 5: 5); 324— (рис. 7: 1—4). Склад шамоту: пісок, шамот і за- 2011 (рис. 6: 4); 402—2011 (рис. 5: 1); 299—2011 лізисті ооліти (рис. 7: 4, 6). (рис. 6: 1); 308—2011 (рис. 4: 2). Спостереження провади- лися під мікроскопом за сві- жими зрізами й зламами, а також — за невеликими улам- ками фрагментів, що підда- валися повторному випалу в муфельній печі, згідно вимог методики (Бобринский 1999, с. 16). Випал здійснювався в окислювальній статичній ат- мосфері до 800 °С за швидкості нагріву 200 °С/год, без витрим- ки. При визначенні концен- трації домішок проводилися спостереження над зламами експериментальних брикетів, виготовлених одним із авторів роботи з суміші вологої та сухої глин. Домішка в розмірностях <0,5—1,0 мм, <0,5—2,0 мм, 1,0—2,0 мм додавалася в кон- центраціях 1 : 4, 1 : 5, 1 : 6. Вихідна пластична сирови- на візуально поділяється на два типи. Сировина 1 (зразки 291— 2011, 299—2011, 308—2011; рис. 7: 1—4) — озалізнена гли- на; черепок крихкий, шарува- тий, грудкуватий. Природні непластичні домішки представ- лено піском та залізистими оолітами; зрідка трапляються порожнини з відбитками рос- линності. Ступінь насиченості піском — середній. Пісок про- зорий, обкочений, розмірами — не більше 0,3 мм. Залізисті ооліти — не більше 2,2 мм, в концентрації 2—3 зерна на 2 Рис. 7. Мікрознімки кераміки доби бронзи (М — 5 : 1): 1—4 — сировина 1, 1,0 см . Довкола шамоту поміт- формувальна маса 1; (зразок 291-2011, оригінальна температура випалу ні залишки рідкої органіки у і перевипал до 800 °С); 5—8 — сировина 2, формувальна маса 2 (зразок вигляді оранжевого нальоту. 324-2011, оригінальна температура випалу і перевипал до 800 °С)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 171 Археологія і природничі науки

Таблиця 6. Технологічна характеристика зразків

№ зразка Група за вичинкою Стан сировини Рецепт формувальних мас Тип матриксу

291-2011 1 1 1 (Гл + Ш3) 1 (sovM) 324-2011 2 2 2 (Гл + Ш2) 1 402-2011 1 2 1 1 299-2011 1 1 1 1 308-2011 1 1 1 1

Рецепт 2 — шамот середній (Ш2), розмірами ний (sovM) (рис. 8: 1), що є свідченням ідентич- 0,20—1,25 мм, у концентрації 1 : 6 (рис. 7: 5—8). ності їхньої вихідної пластичної сировини за Для порівняння пластичної сировини здій- мінералогічним та хімічним складом. Можна снювався повторний випал їхніх невеликих припустити, що візуальна різниця між типами проб в контрольованих лабораторних умовах сировини 1 і 2 обумовлюється способами її об- до різних кінцевих температур за методикою робки: в першому випадку, швидше за все, гли- скороченого MGR-аналізу. Метод надає змогу на була недостатньо зволожена та вимішана. встановити тип матриксу формувальної маси Петрографічний аналіз здійснено для стан- на підставі термічної поведінки проб за умов дартного прозорого шліфу зразка 299—2011 за високотемпературного випалу. Згідно вимог, допомогою мікроскопу МІН-8. Опис проведено проби завтовшки 2,0 мм піддавалися перевипа- згідно методиці петрографічного аналізу оса- лу в муфельній печі в окислювальній статичній дових порід (Логвиненко, Сергеева 1986; Нау- атмосфері до кінцевих температур 1100, 1150 і мов 1989). Застосовувалася наступна грануло- 1200 °С, за швидкості нагріву 200 °С/год, з вит- метрична класифікація кластичних домішок: римкою в годину та повільним остиганням. 1) пелітова (глиниста) фракція — <0,01 мм; За типом матрикс виявився ідентичним для 2) алеврит — 0,01—0,10 мм; 3) пісок (псаміт) — всіх зразків — безкарбонатний, трохи оплавле- 0,1—1,0 мм; 4) гравеліт — 1,0—2,5 мм.

Рис. 8. Результати лабораторного випалу проб та мікрознімки у поляризованому світлі: І — результати лабораторного випалу проб; ІІ — мікрознімки шліфу 299-2011 у поляризованому світлі: 1—3 — один поля- ризатор; 4 — поляризатори схрещені

172 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Корохіна, А. В., Колода, В. В. Матеріали доби пізньої бронзи з поселення Мохнач П

В одному поляризаторі колір матриксу — тованого XVII—XVI ст. до н. е. (Бровендер 2012, темно-бурий, майже чорний. Глина за струк- с. 105; рис. 19, 8); першому хронологічному го- турою — алевропсамопелітова. Природною ризонті поселення Червоне Озеро 3 (Бровендер непластичною домішкою є кварцевий пісок, 2010, с. 218—219; рис. 6: 4). На кераміці з похо- представлений в алевритовій і псамітовій вань Середнього Подінців’я смуги з «меандрів» фракціях у кількості 10 %. Ступінь обкочуван- характеризують IV горизонт, тобто другий етап ня піску — середній. Кварц — різного ступеню зрубної культури, за Р. О. Литвиненком (1994, обкочування. Характеризується прямим чи рис. 69: 5, 8; 74: 7; 75: 1, 2, 10; 103). Привертає хвильовим погасанням. Незначною кількістю увагу відсутність у нашій колекції багатовали- представлені польовий шпат, полікристаліч- кової та валикової кераміки, хоча це може бути ний кварц, мусковіт в алевритовій фракції, наслідком її нечисельності. алевроліт — у гравелітовій фракції. Вироби з каменю. Припустимо добою пізньої Штучною домішкою є аморфізований низь- бронзи датується товкач темно-сірого кольору котемпературний шамот (псамітової і гравелі- (рис. 5: 13). Він має видовжену майже півсфе- тової фракцій) у кількості приблизно 10 %. ричну форму, заввишки 7,1 см, овальний у пе- Форма — ізометрична, для зерен гравелітової ретині. Основа має розміри 7,6 × 6,8 см, верхів- фракції — аморфна. Зерна псамітової фракції ка — заокруглена і становить робочу поверхню, краще обкочені. Сортованість шамоту — серед- на якій помітні забитості. ня. Максимальна розмірність зерен у шліфі 1,2 мм. У шамоті відмічено природну доміш- Висновки ку мінералів (пісок алевритової та псамітової фракцій), рудні ооліти, сполуки заліза, шамот. Проаналізовані матеріали маркують ще одне Пори в тісті видовжені (до 2,0 мм) й ізомет- поселення розвиненого етапу зрубної спільно- ричні, приблизно в рівній кількості, переваж- ти в регіоні, датоване XVII—XVІ ст. до н. е. но закриті. Частка пор у шліфі — 5—10 %. Ти- Нечисленна керамічна колекція має обме- пові мікротріщини довкола включень шамоту жену інформативність, проте її аналіз надав (рис. 8: 2). можливість апробувати програму обробки ке- Характеристику зразків за технологічними рамічного матеріалу, що планується до впро- ознаками наведено у табл. 6. Слід констату- вадження на матеріалах інших культурно та вати окремішність за технологічними показ- хронологічно близьких комплексів. никами фрагменту гострореберної посудини, Наостанок ще раз звернемося до цього мікро- що представляє другу групу за вичинкою, хоча регіону. Навколо с. Мохнач нині виявлено дані перевипалу не підтверджують його мож- 10 поселень з матеріалами доби бронзи (рис. 1). ливе немісцеве виробництво. Проте складнощі аналізу ситуації з заселенням Культурно-хронологічна інтерпретація. регіону у вказану добу полягають в тому, що Керамічний матеріал в основній масі представ- переважну більшість пам’яток знаємо лише за ляє традиції зрубної спільноти. Такі ознаки, підйомним матеріалом. Це унеможливлює кон- як складні геометричні композиції з відбитків кретизацію культурно-хронологічної належ- шнура на гострореберному посуді, елемент «ме- ності кожної з виявлених пам’яток даної групи андр», «покровські» розчоси на одному з фраг- у межах доби бронзи. Нині більш-менш конк- ментів дозволяють датувати матеріал розви- ретні визначення можна дати для селищ Б і Ф неним (другим) етапом зрубної КІС (ПМЗК-ІІ (рис. 1), завдяки розкопкам або шурфуванням чи БМЗК-І, за В. В. Отрощенком). Загальноп- можна впевнено говорити про присутність тут рийняте датування цього етапу — XV — сере- бондарихінського населення. Відтак, культурні дина XIV ст. до н. е. (Отрощенко 2001, с. 155). відклади зрубного населення ХVII—ХVI ст. до Нещодавно Ю. М. Бровендер (2017, с. 13, 18), н. е. на селищі Мохнач П поки є єдиними для спираючись на дати С14, датував цей етап XVII мікрорегіону с. Мохнач. Це ставить на порядок (можливо, кінцем XVIII) — XV ст. до н. е. денний необхідність поглибленого вивчення Зазначену позицію підтверджують спосте- саме пам’яток доби бронзи навколо с. Мохнач і реження зі стратифікованих поселень та по- в Харківському регіоні загалом. ховань. На Капітановому 1 дрібнозубчастий штамп в орнаментації, елементи «меандр» і «ромб» з’являються починаючи з другого го- Література ризонту, що відповідає початку другого етапу Березанская, С. С. 1990. Усово Озеро — поселение покровсько-мосоловської зрубної культури. Ке- срубной культуры на Северском Донце. Киев: Нау- раміка з розчосами покровського типу зникає у кова думка. четвертому горизонті, датованому в межах цьо- Беседин, В. И. 1993. Относительная хронология го ж періоду (Бровендер 2000а). построек Мосоловского поселения (по данным анали- за керамики). В: Пряхин, А. Д. Мосоловский поселок Такий своєрідний елемент як «меандр» тра- эпохи поздней бронзы. Воронеж: ВГУ, 1, с. 94-103. пився в житлі 7 Усового Озера раннього горизон- Бобринский, А. А. 1978. Гончарство Восточной ту поселення (Березанская 1990, с. 11, рис. 21: Европы. Источники и методы изучения. Москва: 6; табл. V); у ЖГК 2 поселення Степанівка, да- Наука.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 173 Археологія і природничі науки

Бобринский, А. А. 1999. Гончарная техноло- Пряхин, А. Д., Беседин, В. И. 1989. Типология ке- гия как объект историко-культурного изучения. В: рамики Мосоловского поселения. В: Пряхин, А. Д. Бобринский, А. А. (ред.). Актуальные проблемы изу- (ред.). Поселения срубной общности. Воронеж: ВГУ, чения древнего гончарства. Самара: СГПУ, с. 5-109. с. 106-124. Бровендер, Ю. М. 2000а. Капитаново-1. Поселе- Пряхин, А. Д., Отрощенко, В. В., Беседин, В. И., ние срубной культуры в Северскодонецком левобе- Бровендер, Ю. М. 2000. Поселение эпохи бронзы Ка- режье. Старожитності Степового Причорномор’я питаново II. Материалы работ Украинско-Россий- i Криму, VII, с. 173-189. ской археологической экспедиции. Воронеж: ВГУ. Бровендер, Ю. М. 2000b. Поселения срубной об- Цетлин, Ю. Б. 2012. Древняя керамика: теория щности в среднем течении Северского Донца. Дис- и методы историко-культурного подхода. Москва: сертация к. и. н. ІА НАНУ. ИА РАН. Бровендер, Ю. М. 2010. Поселение Червонэ озеро- Daszkiewicz, M. 2014. Ancient Pottery in the Labo- 3 Донецкого горно-металлургического центра эпо- ratory — Principles of Archaeoceramological investi- хи бронзы. Донецька археологічна збірка, 13—14, gations of Provenance and Technology. Novensia, 25, с. 203-221. p. 177-197. Бровендер, Ю. М. 2012. Степановское поселение Daszkiewicz, M., Maritan, L. 2017. Experimental срубной общности на Донецком кряже. Алчевск: Firing and Re-Firing. In: Hunt, A. M. W. (ed.). The ДонГТУ. Oxford Handbook of Archaeological Ceramic Analysis. Бровендер, Ю. М. 2017. Донецький гірничо-мета- Oxford: Oxford University, p. 487-530. лургійний центр доби бронзи. Автореферат д. і. н. Daszkiewicz, M., Schneider, M., Haeser, J., Boryk, ІА НАНУ. E., Baranowski, M. 2009. Possibilities and Limitations Горбаненко, С. А., Колода, В. В. 2013. Сільське of Macroscopic determination of Pottery Fabrics in the господарство на слов’яно-хозарському порубіжжі. Field. Vessels: Inside and Outside. Proceedings of The Київ: ІА НАНУ. Conference EMAC ’07. 9th European Meeting on Ancient Колода, В. В. 2009. Отчет о работе Средневеко- Ceramics, p. 29-36. вой экспедиции Харьковского национального педаго- гического университета в 2009 году (селище «Мох- нач-П» в Змиевском районе Харьковской области). References НА ІА НАНУ, ф. 64, 2009/175. Колода, В. В. 2010. Селище «Мохнач П» в ранне- Berezanskaia, S. S. 1990. Usovo Ozero — poseleniіe srubnoy kultury na Severskom Dontse. Kiev: Naukova dumka. средневековой поселенческой структуре городища Besedin, V. I. 1993. Otnositelnaіa khronologiіa postroіek Мохнач. Проблемы истории и археологии Украи- Mosolovskogo poseleniіa (po dannym analiza keramiki). In: ны. Материалы VII международной конференции, Prіakhin, A. D. Mosolovskiy poselok epokhi pozdney bronzy. Харьков, 28—29 октября 2010 г., с. 72. Voronezh: VGU, 1, s. 94-103. Колода, В. В. 2011. Отчет о работе Средневеко- Bobrinskij, A. A. 1978. Goncharstvo Vostochnoj Evropy. Is- вой экспедиции Харьковского национального педаго- tochniki i metody izucheniya. Moskva: Nauka. гического университета в 2011 году (селище «Мох- Bobrinskiy, A. A. 1999. Goncharnaіa tekhnologiіa kak нач-П» в Змиевском районе Харьковской области). obіekt istoriko-kulturnogo izucheniіa. In: Bobrinskiy, A. A. НА ІА НАНУ, ф. 64, 2011/б. н. (ed.). Aktualnyіe problemy izucheniіa drevnego goncharstva. Samara: SGPU, s. 5-109. Колода, В. В. 2016. Хозяйственные комплексы Brovender, Iu. M. 2000а. Kapitanovo-1. Poseleniіe srubnoy салтовского времени на селище Мохнач-П. Хазарс- kultury v Severskodonetskom levoberezhіe. Starozhytnosti кий альманах, 14, с. 135-163. Stepovoho Prychornomor’ia i Krymu, VII, s. 173-189. Колода, В. В. 2017. Спеціалізовані знаряддя як Brovender, Iu. M. 2000b. Poseleniіa srubnoy obshchnosti v відображення рівня ремісничого виробництва на srednem techenii Severskogo Dontsa. Dissertatsiia k. i. n. IA селищі «Мохнач-П» у салтівський час. Археологія і NANU. давня історія України, 22, с. 40-49. Brovender, Іu. M. 2010. Poseleniіe Chervone ozero-3 Колода, В. В., Колода, Т. А. 2009. Кузнечная мас- Donetskogo gorno-metallurgicheskogo tsentra epokhi bronzy. Donetska arkheolohichna zbirka, 13—14, s. 203-221. терская нового ремесленного центра лесостепной Brovender, Іu. M. 2012. Stepanovskoіe poseleniіe srubnoy Хазарии. Хазарский альманах, 8, с. 203-216. obshchnosti na Donetskom krіazhe. Alchevsk: DonGTU. Колода, В. В., Свистун, Г. Е. 2014. Отчет о работе Brovenedеr, Yu. M. 2017. Donetskyi hirnycho-metalurhi- Средневековой экспедиции Харьковского националь- inyi tsentr doby bronzy. Avtoreferat d. i. n. IA NANU. ного педагогического университета в 2014 году (горо- Horbanenko, S. A., Koloda, V. V. 2013. Silske hospodarstvo дище Мохнач и селище «Мохнач-П», Змиевской район na sloviano-khozarskomu porubizhzhi. Kyiv: IA NANU. Харьковской обл.). НА ІА НАНУ, ф. 64, 2014/б. н. Koloda, V. V. 2009. Otchet o rabote Srednevekovoy eks- Колода, В. В., Горбаненко, С. А. 2018. Сільське peditsii Kharkovskogo natsionalnogo pedagogicheskogo uni- господарство населення Хозарського каганату в лі- versiteta v 2009 godu (selishche «Mokhnach-P» v Zmiievskom rayone Kharkovskoy oblasti). NA ІA NANU, f. 64, 2009/175. состеповій зоні. Київ: Академперіодика. Koloda, V. V. 2010. Selishche «Mokhnach-P» v rannesredneve- Литвиненко, Р. А. 1994. Срубная культура басей- kovoy poselencheskoy strukture gorodishcha Mokhnach. Prob- на Северского Донца (по матеріалам погребальних lemy istorii i arkheologii Ukrainy. Materialy VII mezhdunarodnoy памятников). Диссертация к. и. н. ІА НАНУ. konferentsii, Kharkov, 28—29 oktyabrya 2010 g., s. 72. Логвиненко, Η. В., Сергеева, Э. И. 1986. Методы Koloda, V. V. 2011. Otchet o rabote Srednevekovoy eks- определения осадочных пород. Учебное пособие для peditsii Kharkovskogo natsionalnogo pedagogicheskogo uni- вузов. Ленинград: Недра. versiteta v 2011 godu (selishche «Mokhnach-P» v Zmiievskom Наумов, В. А. 1989. Оптическое определение ком- rayone Kharkovskoy oblasti). NA ІA NANU, f. 64, 2011/b. n. Koloda, V. V. 2016. Khoziaystvennyie kompleksy salt- понентов осадочных пород. Справочное пособие. ovskogo vremeni na selishche Mokhnach-P. Khazarskiy alma- Москва: Недра. nakh, 14, s. 135-163. Отрощенко, В. В. 2001. Проблеми періодизації Koloda, V. V. 2017. Spetsializovani znaryaddya yak vido- культур середньої та пізньої бронзи півдня Східної brazhennya rivnya remisnychoho vyrobnytstva na selyshchi Європи (культурно-стратиграфічні зіставлення). «Mokhnach-P» u saltivskyi chas. Arkheolohiia i davnia istori- Київ: б. в. ia Ukrainy, 22, s. 40-49.

174 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Корохіна, А. В., Колода, В. В. Матеріали доби пізньої бронзи з поселення Мохнач П

Koloda. V. V., Koloda, T. A. 2009. Kuznechnaia master- Pottery assemblage includes 4 % of the total number skaia novogo remeslennogo tsentra lesostepnoy Khazarii. of fragments discovered during excavations. Five pot- Khazarskiy almanakh, 8, s. 203-216. tery forms were identified: restricted and unrestricted Koloda, V. V. Svistun, G. E. 2014. Otchet o rabote Sredn- jars, pot-like vessels, pots and ribbed vessels. Orifice evekovoy ekspeditsii Kharkovskogo natsionalnogo pedagogicheskogo universiteta v 2014 godu (gorodishche Mokhnach i diameters of jars, pot-like vessels and pots vary from selishche «Mokhnach-P». Zmiievskiy rayon Kharkovskoy obl.). 38.0 to 21.5 cm. Ribbed vessels on average are smaller NA ІA NANU, f. 64, 2014/b. n. than mentioned types and form to groups by size (with Koloda, V. V., Horbanenko, S. A. 2018. Silske hospodarstvo orifice diameters of 25 and 15—16 cm). naselennya Khozarskoho kahanatu v lisostepovii zoni. Kyiv: Three techniques and nine elements of ornamenta- Akademperiodyka. tion were identified. Make-up of both surfaces prevails, Litvinenko, R. A. 1994. Srubnaya kultura baseyna Sev- fine-toothed comb treatment and coarse-toothed comb erskogo Dontsa (po materіalam pogrebalnikh pamyatnikov). treatment of Pokrovka type are also presented. Dissertatsіia k. і. n. ІA NANU. Two pottery fabrics can be distinguished in the as- Logvinenko, N. V., Sergeieva, E. I. 1986. Metody opredele- niia osadochnykh porod. Uchebnoie posobiie dlia vuzov. Len- semblage with the naked eye. Five pottery samples ingrad: Nedra. were selected for purposes of technological analysis. Naumov, V. A. 1989. Opticheskoie opredeleniie komponentov Observations were conducted using the microscope on osadochnykh porod. Spravochnoie posobiie. Moskva: Nedra. cross-cuts and fresh breaks of sherds before and after Otroshchenko, V. V. 2001. Problemy periodyzatsii kultur re-firing. Consequently two groups by features of plas- serednoi ta piznoi bronzy pivdnia Skhidnoi Yevropy (kulturno- tic raw material and two paste recipes were identified. stratyhrafichni zistavlennia). Kyiv: b. v. Both paste recipes include grog as an intentional ad- Priakhin, A. D., Besedin, V. I. 1989. Tipologiia keramiki dition. Mosolovskogo poseleniia. In: Priakhin, A. D. (ed.). Poseleniia Due to method of the abridged Matrix Group by srubnoy obshchnosti. Voronezh: VGU, s. 106-124. Priakhin, A. D., Otroshchenko, V. V., Besedin, V. I., Bro Refiring (MGR) analysis the samples were re-fired in vender, Iu. M. 2000. Poseleniie epokhi bronzy Kapitanovo II. controlled conditions up to from 1100 to 1200 °C. The Materialy rabot Ukrainsko-Rossiyskoy arkheologicheskoy eks- results showed the identity of the matrix of all sam- peditsii. Voronezh: VGU. ples — non-calcareous, slightly over-melted (sovM). Tsetlin, Iu. B. 2012. Drevniaia keramika: teoriia i metody Their local production is suggested. The thin-section istoriko-kulturnogo podkhoda. Moskva: IA RAN. analysis allowed to clarify technological features of the Daszkiewicz, M. 2014. Ancient Pottery in the Labora- samples with raw material type 1, paste type 1. tory — Principles of Archaeoceramological investigations of Analyzed ceramic materials present traditions of the Provenance and Technology. Novensia, 25, p. 177-197. Wood-framed Graves entity. They mark new settlement Daszkiewicz, M., Maritan, L. 2017. Experimental Firing and Re-Firing. In: Hunt, A. M. W. (ed.). The Oxford Handbook site of the developed stage of the Wood-framed Graves of Archaeological Ceramic Analysis. Oxford: Oxford Univer- entity and can be dated back to XVII—XVІ BC. sity, p. 487-530. Small size of the ceramic assemblage restricts its in- Daszkiewicz, M., Schneider, M., Haeser, J., Bobryk, E., formative capacity. The importance of the research lies Baranowski, M. 2009. Possibilities and Limitations of Macro- in testing the program of complex analysis of ceramic scopic determination of Pottery Fabrics in the Field. Vessels: assemblages. Inside and Outside. Proceedings of The Conference EMAC ’07. 9th European Meeting on Ancient Ceramics, p. 29-36. Keywords: the Wood-framed Graves entity, the Late Bronze Age, pottery, settlement, Sіverskyi Donets. A. V. Korokhina, V. V. Koloda Одержано 18.12.2018 Artifacts of the Late Broze КОЛОДА Володимир Васильович, кандидат істо- ричних наук, доцент, завідувач археологічною лабо- Age from Mokhnach П раторією, Харківський національний педагогічний settlement університет ім. Г. С. Сковороди, вул. Алчевських, 29, Харків, 61002, Україна. The article aims to introduce new finds of the Late KOLODA Volodymyr V., Candidate of Historical Bronze Age from Mokhnach П settlement site at the Sciences, Associate Professor of History of Ukraine, Sіverskyi Donets river. Head of the Archaeological Laboratory, Skovoroda Two archaeological object (pits 27 and 40) can be Kharkiv National Pedagogical University, Alchevskih dated back to the Late Bronze Age. Finds are presented St., 29, Kharkiv, 61002, Ukraine. mostly by pottery sherds (31 units) discovered mostly ORCID: orcid.org/0000-0002-8614-2039, e-mail: in the excavation pit 1. [email protected]. The research program of the pottery assemblage includes account of its planographic distribution, dis- КОРОХІНА Анастасія Вікторівна, кандидат іс- tribution due to the type of sherds, analysis of shape, торичних наук, науковий співробітник, Інститут ар- ornamentation, size, surface finishing, plastic raw ma- хеології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, terial and paste recipes of vessels. Morphological and Київ, 04210, Україна. ornamentation classifications were built on the basis of KOROKHINA Anastasiia V., Ph.D. (Candidate of the scheme developed on materials of Mosolovka site Historical Sciences), Research Fellow, Institute of and the settlements of middle flew of Sіverskyi Donets Archaeology, National Academy of Science of Ukraine, river. Research of the plastic raw material and paste Prospekt Heroiv Stalinhrada 12, Kyiv 04210, Ukraine. recipes was conducted using visual microscopic analy- ORCID: http://orcid.org/0000-0001-6123-6285, e-mail: sis, abridged MGR-analysis and thin-section analysis. [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 175 УДК [904.28:633.1](477.43)”653” С. А. Горбаненко, Ю. І. Толкачов

Зерно з Меджибожа

Подано палеоетноботанічні матеріали з роз- Археологічні матеріали переважно репрезен- копок Меджибожа. За результатами ідентифі- тують епоху Київської Русі, литовсько-польсь- каційного аналізу встановлено, що обгорілі зерна ку добу та пізнє середньовіччя; трапляються переважно належать житу. Проаналізовано роль також крем’яні знаряддя, фрагменти кераміки цього злаку, запропоновано ймовірні місця, де мог- ли бути житні поля неподалік місця знахідки. трипільської та чорноліської культур (деталь- но про історію фортеці, а також археологічні Ключові слова: Меджибіж, давньоруський пе- дослідження її див.: Толкачов 2010). На 2015 р. ріод, литовсько-польська доба, жито. на території замку було закладено 12 розкопів і 16 шурфів загальною площею понад 1000 м2. Вступ Перші палеоетноботанічні матеріали були Меджибізький замок знаходиться в смт Мед- отримані ще у 1991 р. у ході дослідження серед- жибіж Летичівського р-ну Хмельницької обл., ньовічного цвинтаря (рис. 1: 3), що знаходиться у верхів’ях р. Південний Буг, де в нього впада на захід від давньоруського рову, що прилягає з р. Бужок, звідки й походить його назва (рис. 1). півночі до стіни замкової церкви. При зачистці Уперше замок згадано в Іпатіївському літо- шару на кв. Е—Ж/4 виявлено лінзу попелу впе- писі під 1146—1148 рр., коли київський князь реміш з обпаленою глиною та слідами пожежі Ізяслав Мстиславич передав у власність Свя- на глибині 1,7—1,8 м від рівня сучасної повер- тославу Всеволодовичу п’ять міст, серед яких і хні, а нижче залягання кістяків середньовіч- «Межибоже». Меджибіж входив до складу Во- ного могильника — обгорілі зерна. Матеріал лодимиро-Галицького князівства, що включа- передали на аналіз Г. О. Пашкевич (Толкачев, ло Західне Поділля (Лопушинська 1966). Склярский 1991). У 2015 р. перепалене збіжжя Археологічне дослідження Меджибожа запо- також було виявлене у кв. У/3 на розкопі ХІІ на чаткував у 1960-х рр. директор місцевого музею, глибині 1,0—1,2 м від рівня денної поверхні по- краєзнавець М. Й. Ягодзинський. Зокрема, на ряд з плахами дерев’яної господарської споруди початку 1970-х рр. під його керівництвом було (рис. 1: 3). Цей матеріал зберігається у фондах закладено кілька розвідкових шурфів у районі Державного історико-культурного заповідника подвір’я, відкритого після вирівнювання пло- «Меджибізька фортеця». щадки, де був виявлений досить щільний шар Обставини знахідки 1991 р. навели дослід- матеріалів давньоруського часу (Ягодзинсь- ника на думку про її належність до давньо- кий 1971). Масштабні й систематичні архітек- руського часу, можливо ХІІІ ст. (Толкачов 2010, турно-археологічні дослідження на території с. 83). Матеріали 2013 р. датовано литовсько- Меджибізького замку розпочалися в середині польським періодом (Толкачов, Погорілець, 1980-х рр. У 1985—1988 рр. розкопки прова- Радченко 2013). Аналогічним чином інтерпре- дили співробітники Інституту «Укрпроектрес- товано й матеріали 2015 р., оскільки обставини таврація» під керівництвом О. Б. Авагяна, з їх знахідки (стратиграфія залягання) — анало- 1989 р. — під керівництвом Ю. І. Толкачова. гічні (усне повідомлення). Конкретно матеріа- ли литовсько-польського часу з Меджибізької © С. А. Горбаненко, Ю. І. Толкачов, 2019 фортеці датовано XIV—XVI ст.

176 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Горбаненко, С. А., Толкачов, Ю. І. Зерно з Меджибожа

У 2015 р. на аналіз було передано палеоет- ноботаніні матеріали, отримані у ході архе- ологічних досліджень Меджибізької фортеці 2013 р. Загалом для такого пізнього періоду досі є лише одиничні визначення палеоетно- ботанічних матеріалів (див., напр.: Янушевич 1976; 1986; Горбаненко 2014d; Пуголовок та ін. 2015, с. 116—119). Зважаючи на це, вважаємо, що введення до наукового обігу нових даних цього часу є актуальним.

Матеріали й методи На аналіз надано близько 30 мл обгорілого зерна. Стан збереженості матеріалу, за 5-баль- ною шкалою (Лебедева 2007; 2008) цілком мож- на оцінити у 5 балів. Визначення здійснено через порівняння матеріалу з раніше визначе-

Рис. 1. Меджибізька фортеця: 1 — на карті України; 2 — Хмельницької обл.; 3 — місце взяття проб зерні- вок; сірим кольором вказано досліджені ділянки

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 177 Археологія і природничі науки

Рис. 2. Жито (Secale cereale) з досліджень Меджибізької фортеці литовсько-польської доби: 1 — розкопки 1991 р.; 2 — загальний вигляд проби 2015 р.; 3 — вигляд зернівок жита в момент вияву, 2015 р.; 4 — сучасні зернівки

ними аналогічними зразками, широким колом зерно несортоване: трапляються екземпляри публікацій на цю тему. Зернівки й насіння різних розмірів, зокрема й надзвичайно малі. бур’янів визначено за атласом-визначником За вимірами десяти зернівок, середні розміри бур’янів (Веселовський, Лисенко, Манько 1988). екземплярів становлять: ширина (В) — 1,7 мм; Проба практично повністю складалася з довжина (L) — 6,0 мм; відношення довжини до карбонізованих зернівок жита (Secale cereale) з ширини (В/L) — 3,55 (таблиця). Такі показни- незначними домішками зернівок інших куль- ки є цілком зіставні з отриманими раніше за турних рослин, а також бур’янів (рис. 2: 2). обвугленими матеріалами (див., напр.: Януше- За приблизними підрахунками (проведено за вич 1976, с. 137, 139; 1986, с. 25, 56; ін.), однак перерахунком 5 мл), до проби входить 1800— дещо менші за сучасні (рис. 2: 4). Частково, по- 2000 зернівок. казники співвідношення В/L навіть більші, себ- Добре збереження матеріалу (не вціліли то зернівки з Меджибожа мають видовженіші лише зародки; фактично зерна лише обпа- пропорції. Втім, не виключено, що це пов’язано лені, але не обвуглилися й не змінили форму зі спотвореннями цитованих матеріалів, силь- й пропорції) уможливило вимірювання основ- нішими, ніж у разі з матеріалами з Меджибо- них параметрів зернівок. Слід зауважити, що жа. Зауважимо також, що матеріали 1991 р.,

Розміри зернівок культурних рослин з Меджибізької фортеці

Розміри, мм Назва Індекс L/B Ширина, B Довжина, L

Жито * 1,7 (1,3—2,1) 6,0 (5,3—7,1) 3,55 (3,1—4,2) Ячмінь плівчастий 3,0; 3,0; 2,3 5,6; 5,9; 5,8 1,87; 1,97; 2,52 Пшениця двозернянка 3,3; 2,9 5,8; 5,3 1,8 Пшениці м’які голозерні 3,5 4,6 1,3

* Подано середні розміри зернівок; у дужках — варіабельність зернівок.

178 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Горбаненко, С. А., Толкачов, Ю. І. Зерно з Меджибожа

визначені Г.О. Пашкевич (1991а), також скла- даються переважно з зернівок жита (рис. 2: 1). Аналогічні зернівки жита виявлено й улітку 2015 р. (рис. 2: 3). З-поміж збіжжя жита виявлено одиничні екземпляри зернівок інших культурних зла- кових рослин. Це ячмінь плівчастий (Hordeum vulgare), 5 екз., зокрема дві цілі зернівки (рис. 3: 1, 2) і 3 фрагменти, пошкоджені один уздовж (рис. 3: 3) і два впоперек (рис. 3: 4, 5); пшениця двозернянка (Triticum dicoccon) 2 екз. Рис. 3. Зернівки інших культурних рослин: 1—5 — (рис. 3: 6, 7); пшениці м’які голозерні (Triticum ячмінь плівчастий (Hordeum vulgare); 6, 7 — пше- aestivum s. l. ) 1 екз. (рис. 3: 8). Їхні розміри ниця двозернянка (Triticum dicoccon); 8 — пшениці (див. таблицю) також цілком зіставні з широ- м’які голозерні (Triticum aestivum s. l.) ким колом публікацій (див., напр.: Янушевич 1976; 1986; ін.). Названі бур’яни у значній кількості є антропо- Ріжок пурпуровий (Claviceps purpurea), ви- геновими показниками (антропохори; бур’яни, явлений у 1991 р. (Пашкевич 1991a), є гриб- супутні життєдіяльності людини); також вони ком-паразитом понад 100 культурних і дико- є супутніми бур’янами культурних зернових рослих злаків. рослин. Березка польова — багаторічна росли- У незначній кількості також виявлено зернів- на, росте на полях (а також у садах, на городах, ки й насіння бур’янів трьох видів: 19 горішків біля жител, уздовж шляхів), це — яскраво вира- в’юнка (гірчак березкоподібний, гречка витка жений антропохор. Перевагу віддає посушли- березкоподібна, березка польова — Polygonum вим місцям. Ареал поширення включає також convolvulus ; рис. 4: 1); 11 зернівок стоколосу лісостепову зону (в якій знаходиться Мед- (стоколос житній, бромус житній, житняк, міт- жибіж), віддає перевагу суглинистим родючим лиця — Bromus sp.; рис. 4: 2); 7 зернівок підма- ґрунтам. Стоколос — це озима рослина, сходи ренника чіпкого (Galium aparine; рис. 4: 3). За- якої з’являються переважно в серпні—вересні вважимо, що перші два також було визначено у і добре перезимовують; може сходити також у пробі 1991 р. (Пашкевич 1991a). березні—квітні. Засмічує посіви озимого жита і пшениці, росте також уздовж доріг і лісосмуг. Поширений на Поліссі й у Лісостепу, в степовій . S. l. = sensu lato = у широкому розумінні. Донедав- на вчені намагалися визначати пшениці м’які го- зоні трапляється в зволожених місцях по доли- лозерні до виду (Triticum compactum, T. aestivum, нах річок; невибагливий до ґрунтів. Підмарен- перехідна форма T. aestivo-compactum). Однак, ник чіпкий — це однорічна зимуюча рослина, зважаючи на схожість означених зернівок, тим що росте на полях (а також пасовищах, у садах, паче — після деформацій у ході археологізації, усі на городах, уздовж доріг — в антропогеновому види пшениць м’яких голозерних було об’єднано середовищі; в лісах, лісопосадках і на луках — в одну групу. у природних умовах), засмічуючи посіви. Сходи . за визначенням Г. О. Пашкевич, у 1991 р. було з’являються навесні у березні—травні, а також виявлено щавель, що, як і березка, належить до родини гречкових. Однак за вимірами, з проби в літньо-осінній період у серпні—вересні; теж 2015 р. походять саме горішки березки, що мають нормально перезимовують. Ареал поширення подібну форму, але майже вдвічі більші. включає також лісостепову зону; віддає пере-

Рис. 4. Зернівки і насіння бур’янів: 1 — в’юнок (Convolvulus arvensіs); 2 — стоколос (Bromus secalinus); 3 — підмаренник чіпкий (Galіum aparіne)

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 179 Археологія і природничі науки

вагу родючим ґрунтам, особливо суглинистим. жай, не знаходилися в низинних місцях і за- Крім того, перелічені бур’яни можуть бути ко- плавах річок, оскільки в’юнок віддає перевагу рисними й використаними у господарстві, пе- посушливим ґрунтам. За аналізом рельєфу (за реважно в лікувальних цілях (Вісюліна 1970; сучасним станом його, вигляд з космосу, напр.: Веселовський, Лисенко, Манько 1988). wikimapia.org; картою генштабу 1989 р., стан місцевості 1986 р.: СССР. УССР Хмельницкая Результати обл., М-35-91; картами й карто-схемами ХVІІ— ХІХ ст., за: Толкачов 2010, с. 25, 38, 45, 59—60), Матеріали, надані на аналіз, є випадковими упевнено можна стверджувати, що на території знахідками, отриманими у ході спостережень за на південь, схід і північ від замку це збіжжя ви- археологічними роботами. Тож інформативність рощувати не могли, оскільки там знаходяться таких знахідок доволі незначна: максимальний понижені ділянки заплав річок Південний Буг інтерес вони можуть представляти власне для і Бужок. Про те саме свідчить і аналіз карти вивчення морфологічних особливостей зерна, ґрунтів Хмельницької обл. (Крупский, Полу- але не для розуміння давнього господарства пан 1979; Вернандер 1986; Маринич 1993, кар- і побуту. Зважаючи на те, що отримана про- та ґрунтів Хмельницької обл.), за якою помітно, ба практично повністю складається зі збіжжя що Меджибізька фортеця знаходиться на межі жита, встановити зернове господарство (спів- торфово-болотних ґрунтів і торф’яників низин- відношення між вирощуваними / вживаними у них (збігаються з заплавами Бугу і Бужка) та їжу зерновими культурами ) за цими даними чорноземами типовими малогумусними і сла- неможливо. Фактично, майже напевно, маємо богумусованими, що утворювалися на лесах і зразок врожаю одного року, що законсервувався лесоподібних суглинках під степовою рослин- у ході пожежі найближчими роками після його ністю. Тут слід нагадати, що саме до сугли- надходження на зберігання. нистих ґрунтів тяжіють два визначені бур’яни: Незначні домішки зернівок інших культур- березка польова й підмаренник чіпкий. Таким них рослин, майже напевно, є випадковими чином, за аналізом бур’янової рослинності, слід домішками до основного посіву — жита. Вияв- припустити походження аналізованого збіжжя лені зернівки й насіння бур’янів також цілком з полів потенційної ресурсної зони замку в можуть бути супровідними бур’янами жита. західному секторі — на підвищеному плато Знахідки бур’янів з-поміж загальної значної (уроч. Должок і Переїмська Дача?). маси жита вказують на те, що навряд чи їх зби- Оскільки цілеспрямовані пошуки для цього рали цілеспрямовано в лікарських цілях. Біль- періоду досі майже не провадилися, питання ше того, стоколос нині є засмічувачем переваж- щодо зернового господарства населення того но озимих посівів, в основному жита; березка часу лишається відкритим. Проте знахідка й підмаренник мають і ярову, й озиму форми. саме жита є доволі симптоматичною. За аг- Отже, найімовірніше, жито було озимим. За- робіологічними властивостями, жито — не- галом цьому не перечать і поодинокі знахідки вибаглива рослина, яку можна вирощувати зернівок культурних рослин, що також мають майже на будь-яких ґрунтах, що пояснюється озимі форми. його доброю пристосовуваністю та відносною Ще кілька слів щодо того, про що можуть свід- невибагливістю до вмісту поживних речовин у чити визначені бур’яни. По-перше, вважаєть- ґрунті (Рожевиц, Шишкин 1989, с. 276—277). ся, що засміченість полів свідчить про вико- Агротехнічне значення озимого жита полягає ристання староорних ділянок. Такий висновок у тому, що завдяки сильному кущенню і швид- цілком узгоджується з історичними реаліями: кому росту навесні воно пригнічує навіть бага- щонайменше на місці Меджибізької фортеці торічні бур’яни і є добрим попередником для населення безперервно мешкало з ХІ ст. Отже, інших культур (Зінченко, Салатенко, Білонож- потенційна ресурсна зона цього місця заселен- ко 2001, п. 2.1.2.2), отже, може використовува- ня до часу археологізації збіжжя активно ви- тися як природний очисник полів від переваж- користовувалася в аграрних цілях приблизно ної більшості бур’янів. два—три століття. До речі, озимі посіви також Озиме жито є також цінною кормовою куль- опосередковано свідчать про використання ста- турою. У тваринництві як корм використовують роорних полів, оскільки введення посівів різ- житні висівки та кормове борошно. Озиме жито ноциклічних культур вказує на впровадження сіють на зелений корм, яким забезпечують ве- заходів для відновлення родючості ґрунтів, що лику рогату худобу в ранньовесняний період. найбільше актуально саме для давно виснажу- Нерідко озиме жито вирощують і на сіно. Со- ваних полів. лому жита використовують як грубий корм у По-друге, за сукупністю бур’янів, серед яких вигляді запареної січки, а також для виготов- відносну перевагу має березка польова, можна лення саману (Зінченко, Салатенко, Білонож- стверджувати, що поля, з яких зібрано цей вро- ко 2001, п. 2.1.2.2). В українській народній тра- диції жито як етнокультурний символ посідає . детальніше про поняття «зернове господарство» важливе місце: «…житом (слово, споріднене з див., напр.: Горбаненко 2014a; 2014b. жити, життя) у народі називали не лише

180 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Горбаненко, С. А., Толкачов, Ю. І. Зерно з Меджибожа

власне цей злак, але…жито як хліб, основа Горбаненко, С. А. 2014b. Зернове господарство сі- життя людини…; рослина — символ плодю- верян. Археологія, 1, с. 113-123. чості і багатства, тому часто є дійовою осо- Горбаненко, С. А. 2014c. Палеоетноботанічні до- бою в ритуалі…; сніп жита (як одне життя) слідження слов’янських пам’яток Буковини. Архео- логічні студії, 5, с. 200-211. вноситься в хату й на Різдво…; як символ Горбаненко, С. А. 2014d. Палеоетноботанічні ма- життя жито клали під хату, коли її будува- теріали з НФ ІА НАНУ зі слов’янських пам’яток. ли… перепаленому житу й житньому боро- Археологія і давня історія України, 1 (12): Колекції шну приписують лікувальні властивості…» Наукових фондів Інституту археології НАН Украї- (Жайворонок 2006, с. 221). ни. Результати досліджень, с. 180-186. Знахідка жита також опосередковано вказує Горбаненко, С. А., Пашкевич, Г. О. 2010. Земле- на високий рівень розвитку хліборобства, ос- робство давніх слов’ян (кінець І тис. до н. е. — І тис. кільки, за спостереженнями дослідників, для н. е.). Київ: Академперіодика. Жайворонок, В. В. 2006. Знаки української етно- успішного вирощування цього злаку необхід- культурної символіки. Київ: Довіра. ною передумовою є високий рівень агротехніки, Зінченко, О. І., Салатенко, В. Н., Білоножко, глибока оранка (див., напр.: Яжджевский 1988). М. А. 2001. Рослинництво: підручник. Київ: Аграр- Це спостереження цілком підтверджується й на освіта. загальною тенденцією до збільшення долі цьо- Крупский, Н. К., Полупан, Н. И. (ред.). 1979. Ат- го злаку в посівах слов’ян на території півдня лас почв Украинской ССР. Киев: Урожай. Східної Європи, починаючи з останньої чверті Лебедева, Е. Ю. 2007. Методические аспекты ар- хеоботанических исследований. Матеріали та до- І тис. й надалі (Пашкевич 1990; 1991b; 1992; слідження з археології Східної Європи, 7: Від неолі- 1993; 2012; Горбаненко, Пашкевич 2010; Горба- ту до кімерійців, с. 289-296. ненко 2014b; 2014c тощо). І хоча на розкопках Лебедева, Е. Ю. 2008. Археоботаническая реконс- в Меджибожі не трапилися деталі знарядь для трукция древнего земледелия (методические кри- первинного обробітку ґрунту, слід припусти- терии). Opus: междисциплинарные исследования в ти, що його давні мешканці використовували археологии, 6, с. 86-109. найпрогресивнішу форму, що уможливлюва- Лопушинська, Є. 1966. Меджибізька фортеця. ла якісну глибоку оранку, — плуг. Він, безпе- Пам’ятки України, 3—4, с. 42-47. Маринич, О. М. (ред.). 1993. Географічна енцик- речно, був відомий ще наприкінці І тис. (див., лопедія України. Київ: Українська енциклопедія, 3: напр.: Горбаненко, Пашкевич 2010) і згадуєть- П—Я. ся у «Повісті временних літ» під 981 р.: «Того ж Пашкевич, Г. О. 1990. Локальні палеоетноботаніч- літа переміг Володимир і в’ятичів, і наклав ні комплекси черняхівської культури. VIII Подільсь- на них данину — з кожного плуга, як і батько ка історико-краєзнавча конференція. Тези допові- його брав» (Повість… год 6489). дей. Секція Археологія, с. 36-37. Пашкевич, Г. А. 1991a. Заключение о результатах палеоэтноботанического исследования материалов Висновки из раскопок пгт Меджибож Хмельницкой области. В: Толкачов, Ю. И., Склярский, А. Б. Отчет о архео- Отже, жито — дуже корисний з агротехніч- логических исследованиях в пгт Меджибоже Хмель- ного погляду злак, що для гарних врожаїв пот- ницкой обл. в 1991 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, 1991/222. ребував високого рівня розвитку техніки хлібо- Пашкевич, Г. А. 1991b. Палеоэтноботанические робства і був універсальним продуктом. Його находки на территории Украины: Древняя Русь: могли використовувати і для харчування лю- Каталог. Киев: Препринт. дей, і для відгодівлі худоби, а також для інших Пашкевич, Г. А. 1992. Культурные растения Украины от неолита до средневековья (по палео- побутових/виробничих потреб. Цілком вірогід- этноботаническим материалам). Диссертация но, що жито вже й у ті часи відігравало важ- д. биол. н. в форме научного доклада. Институт бо- ливу етнокультурну роль, водночас виконуючи таники им. М. Г. Холодного НАНУ. й роль своєрідного оберегу та ліків. Вочевидь, Пашкевич, Г. О. 1993. Зміни в системі зернового знахідки саме зерен жита у значній кількості господарства Давньої Русі (час, причини та наслід- у стінах Меджибізької фортеці не є випадкови- ки). В: Толочко, П. П. (ред.). Старожитності Пів- ми, а відбивають загалом тенденцію розвитку денної Русі. Чернігів: Сіверянська думка, с. 87-91. сільського господарства. Пашкевич, Г. О. 2012. Палеоботанічні дослід- ження давньоруських матеріалів Чернігівщини. В: Толочко, П. П. (ред.). Матеріальна та духовна Література культура Південної Русі: Матеріали Міжнародно- го польового археологічного семінару, присвяченого Вернандер, Н. Б. (ред.). 1986. Природа Украинс- 100-літтю від дня народження В. Й. Довженка. кой СССР. Почвы. Киев: Наукова думка. Чернігів—Шестовиця, 16—19 липня 2009 р., Київ; Веселовський, І. В., Лисенко, А. К., Манько, Ю. П. Чернігів, с. 216-220. 1988. Атлас-визначник бур’янів. Київ: Урожай. ПВЛ. 1950. Повесть временных лет по Лаврен- Вісюліна, О. Д. (ред.). 1970. Бур’яни України: виз- тиевской летописи 1377 г. Москва: АН СССР. начник-довідник. Київ: Наукова думка. Пуголовок, Ю. О., Володарець-Урбанович, Я. В., Горбаненко, С. А. 2014a. Археоботанические ис- Горбаненко, С. А., Сергєєва, М. С., Яніш, Є. Ю. 2015. следования материалов из археологического ком- Міждисциплінарні дослідження Глинського архе- плекса Горналь. Краткие сообщения Института ологічного комплексу в 2014 році. Археологічні до- археологии, 234, с. 353-361. слідження Більсьского городища — 2014, с. 107-128.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 181 Археологія і природничі науки

Рожевиц, Р. Ю., Шишкин, Б. К. (ред.). 1989. Куль- Pashkevych, H. O. 1990. Lokalni paleoetnobotanichni турная флора СССР. Ленинград: Агропромиздат, 2, kompleksy cherniakhivskoi kultury. VIII Podilska istoryko- 1: Рожь. kraieznavcha konferentsiia. Tezy dopovidei. Sektsiia Arkhe- СССР. Генеральный штаб. 1989. УССР Хмель- olohiia, s. 36-37. Pashkevich, G. A. 1991a. Zakliuchenie o rezultatakh ницкая обл., М-35-91. paleoetnobotanicheskogo issledovaniia materialov iz rasko- Толкачов, Ю. І. 2010. Меджибізький замок. Київ: pok pgt Medzhibozh Khmelnitskoi oblasti. In: Tolkachov, О. Філюк. Iu. I., Skliarskii, A. B. Otchet o arkheologicheskikh issledova- Толкачов, Ю. И., Склярский, А. Б. 1991. Отчет niiakh v pgt Medzhibozhe Khmelnitskoi obl. v 1991 g. NA ІA о археологических исследованиях в пгт Меджибо- NANU, f. 64, 1991/222. же Хмельницкой обл. в 1991 г. НА ІА НАНУ, ф. 64, Pashkevich, G. A. 1991b. Paleoetnobotanicheskie nakhod- 1991/222. ki na territorii Ukrainy: Drevniaia Rus: Katalog. Kiev: Pre- Толкачов, Ю. І., Погорілець, О. Г., Радченко, Р. І. print. 2013. Науковий звіт про археологічні дослідження Pashkevich, G. A. 1992. Kulturnye rasteniia Ukrainy ot neolita do srednevekovia (po paleoetnobotanicheskim mate- на території Меджибізької фортеці в смт Мед- rialam). Dissertatsiia d. biol. n. v forme nauchnogo doklada. жибіж Летичівського району Хмельницької облас- Institut botaniki im. M. G. Kholodnogo NANU. ті у 2013 році. НА ІА НАНУ, ф. 64, 2013/139. Pashkevych, H. O. 1993. Zminy v systemi zernovoho hos- Ягодзинський, М. Й. 1971. Звіт про археологічні podarstva Davnoi Rusi (chas, prychyny ta naslidky). In: Tolo- розвідки в межах Хмельницької області, проведені chko, P. P. (ed.). Starozhytnosti Pivdennoi Rusi. Chernihiv: протягом 1958—1971 років. НА ІА НАНУ, ф. 64, Siverianska dumka, s. 87-91. 1971/52. Pashkevych, H. O. 2012. Paleobotanichni doslidzhen- Яжджевский, К. 1988. О значении возделываемой nia davnoruskykh materialiv Chernihivshchyny. In: Tolo- chko, P. P. (ed.). Materialna ta dukhovna kultura Pivdennoi ржи в культурах железного века в бассейнах Одры и Rusi: Materialy Mizhnarodnoho polovoho arkheolohichnoho Вислы. В: Тимощук, Б. А. (ред.). Древности славян seminaru, prysviachenoho 100-littiu vid dnia narodzhennia и Руси. Москва: Наука, с. 98-99. V. Y. Dovzhenka. Chernihiv—Shestovytsia, 16—19 lypnia Янушевич, З. В. 1976. Культурные растения 2009 r., Kyiv; Chernihiv, s. 216-220. Юго-Запада СССР по палеоботаническим исследо- PVL. 1950. Povest vremennykh let po Lavrentievskoi letopi- ваниям. Кишинев: Штиинца. si 1377 g. Moskva: AN SSSR. Янушевич, З. В. 1986. Культурные растения Се- Puholovok, Yu. O., Volodarets-Urbanovych, Ya. V., Hor- верного Причерноморья: палеоэтноботанические banenko, S. A., Serhieieva, M. S., Yanish, Ye. Yu. 2015. исследования. Кишинев: Штиинца. Mizhdystsyplinarni doslidzhennia Hlynskoho arkheolohichnoho kompleksu v 2014 rotsi. Arkheolohichni doslidzhennia wikimapia.org (Дата звернення 30 травня 2015). Bilsskoho horodyshcha — 2014, s. 107-128. Rozhevits, R. Iu., Shishkin, B. K. (ed.). 1989. Kulturnaia flora SSSR. Leningrad: Agropromizdat, 2, 1: Rozh. References SSSR. Generalnyi shtab. 1989. USSR Khmelnitskaia obl., M-35-91. Vernander, N. B. (ed.). 1986. Priroda Ukrainskoi SSSR. Tolkachov, Yu. I. 2010. Medzhybizkyi zamok. Kyiv: O. Fil- Pochvy. Kiev: Naukova dumka. iuk. Veselovskyi, I. V., Lysenko, A. K., Manko, Yu. P. 1988. At- Tolkachov, Iu. I., Skliarskii, A. B. 1991. Otchet o arkheo- las-vyznachnyk bur’ianiv. Kyiv: Urozhai. logicheskikh issledovaniiakh v pgt Medzhibozhe Khmelnitskoi Visiulina, O. D. (ed.). 1970. Bur’iany Ukrainy: vyznachnyk- obl. v 1991 g. NA ІA NANU, f. 64, 1991/222. dovidnyk. Kyiv: Naukova dumka. Tolkachov, Yu. I., Pohorilets, O. H., Radchenko, R. I. 2013. Gorbanenko, S. A. 2014a. Arkheobotanicheskie issledova- Naukovyi zvit pro arkheolohichni doslidzhennia na tery- niia materialov iz arkheologicheskogo kompleksa Gornal. torii Medzhybizkoi fortetsi v smt Medzhybizh Letychivskoho Kratkie soobshcheniia Instituta arkheologii, 234, s. 353-361. raionu Khmelnytskoi oblasti u 2013 rotsi. NA IA NANU, f. 64, Horbanenko, S. A. 2014b. Zernove hospodarstvo siverian. 2013/139. Arkheolohiia, 1, s. 113-123. Yahodzynskyi, M. Y. 1971. Zvit pro arkheolohichni roz- Horbanenko, S. A. 2014c. Paleoetnobotanichni doslidzhen- vidky v mezhakh Khmelnytskoi oblasti, provedeni protiahom nia slov’ianskykh pam’iatok Bukovyny. Arkheolohichni stu- 1958—1971 rokiv. NA IA NANU, f. 64, 1971/52. dii, 5, s. 200-211. Iazhdzhevskii, K. 1988. O znachenii vozdelyvaemoi rzhi Horbanenko, S. A. 2014d. Paleoetnobotanichni materialy v kulturakh zheleznogo veka v basseinakh Odry i Visly. In: z NF IA NANU zi slov’ianskykh pam’iatok. Arkheolohiia i Timoshchuk, B. A. (ed.). Drevnosti slavian i Rusi. Moskva: davnia istoriia Ukrainy, 1 (12): Kolektsii Naukovykh fondiv Nauka, s. 98-99. Instytutu arkheolohii NAN Ukrainy. Rezultaty doslidzhen, Ianushevich, Z. V. 1976. Kulturnye rasteniia Iugo-Zapada s. 180-186. SSSR po paleobotanicheskim issledovaniiam. Kishinev: Shti- Horbanenko, S. A., Pashkevych, H. O. 2010. Zemlerobstvo intsa. davnikh slov’ian (kinets I tys. do n. e. — I tys. n. e.). Kyiv: Ianushevich, Z. V. 1986. Kulturnye rasteniia Severno- Akademperiodyka. go Prichernomoria: paleoetnobotanicheskie issledovaniia. Zhaivoronok, V. V. 2006. Znaky ukrainskoi etnokulturnoi Kishinev: Shtiintsa. symvoliky. Kyiv: Dovira. wikimapia.org (Accessed 30 May 2015). Zinchenko, O. I., Salatenko, V. N., Bilonozhko, M. A. 2001. Roslynnytstvo: pidruchnyk. Kyiv: Ahrarna osvita. Krupskii, N. K., Polupan, N. I. (ed.). 1979. Atlas pochv S. A. Gorbanenko, Yu. I. Tolkachov Ukrainskoi SSR. Kiev: Urozhai. Lebedeva, E. Iu. 2007. Metodicheskie aspekty arkheo- botanicheskikh issledovanii. Materialy ta doslidzhennia z Grain from Medjybizh arkheolohii Skhidnoi Yevropy, 7: Vid neolitu do kimeriitsiv, s. 289-296. During the archaeological research of the Medjybizh Lebedeva, E. Iu. 2008. Arkheobotanicheskaia rekonstrukt- fortress (fig. 1), palaeoethnobotanical materials were siia drevnego zemledeliia (metodicheskie kriterii). Opus: mezhdistsiplinarnye issledovaniia v arkheologii, 6, s. 86-109. found three times in its yard: in 1991, 2013 and 2015. Lopushynska, Ye. 1966. Medzhybizka fortetsia. Pam’iatky The first definition was made byG. O. Pashkevich. Ukrainy, 3—4, s. 42-47. Mostly rye was identified as well as bromus, sorrel and Marynych, O. M. (ed.). 1993. Heohrafichna entsyklopediia an ergot fungus claviceps purpurea. From materials Ukrainy. Kyiv: Ukrainska entsyklopediia, 3: P—Ia. ща 2015 about 30 ml of grain were provided, mostly

182 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Горбаненко, С. А., Толкачов, Ю. І. Зерно з Меджибожа rye, which is approximately 1800—2000 grains. This Keywords: Medjybizh, Ancient Rus period, Lithua- is a sample of the harvest of one year. Single kernels nian and Polish period, rye. of hulled barley (5); emmer (2) and soft wheat (1) were identified. Weeds are represented by 3 species, they are Одержано 18.12.2018 convolvulus (19), brome grasses (11) and cleavers (7) (figs. 2—4). ГОРБАНЕНКО Сергій Анатолійович, кандидат Identified weeds are concomitant for cultivated ce- історичних наук, старший науковий співробітник, reals and real anthropochores; they may be useful for Інститут археології НАН України, пр. Героїв Сталін- therapeutic purposes. Brome grass is a winter plant града, 12, Київ, 04210, Україна. that pollutes crops of winter rye and wheat. GORBANENKO Serhiy A., Candidate of Historical Fields pollution indicates a use of old arable fields: Sciences, Senior Research Fellow, the Institute of Ar- the population lived in this place continuously from the chaeology, the National Academy of Sciences of Ukraine, eleventh century. Consequently, the fields exploded Heroiv Stalingrada ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. about 2—3 centuries. Winter crops also show the use of ORCID: orcid.org/0000-0003-4786-0369, e-mail: gor- old arable fields. According to the aggregate of weeds, [email protected]. these fields were located on high places with droughty ТОЛКАЧОВ Юрій Іванович, завідувач відділу, soils. According to the analysis of topography and soil, Київський обласний центр охорони і наукових до- these fields were in the western sector on the elevated сліджень пам’яток культурної спадщини, вул. Ко- plateau (supposedly the places of Dolzhok and Pereim- мінтерна, 16, Київ, 01032, Україна. ska Dacha). TOLKAChOV Yurii Ivanovych, Head of Departmen, Find of the rye also indirectly indicates a high level Kyiv Regional Center for the Protection and Research of development of agriculture. While plowing tools from of Cultural Heritage, Kominterna str., 16, Kyiv, 01032, Medzhybizh are unknown, we should assume the use Ukraine. of plow, which is the most progressive form of them. E-mail: [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 183 Міжнародне співробітництво

УДК [902:001.83](477+560) С. О. Біляєва, Л. В. Кулаковська, О. Є. Фіалко

УКРАЇНА — ТУРЕЧЧИНА: ГРАНІ СПІВРОБІТНИЦТВА

Співробітництво України і Туреччини напри- тів і сфери українсько-турецького співробіт- кінці ХХ — на початку ХХІ ст. в галузі археології ництва. османських пам’яток розвивалося в різних напря- мах: розкопки, польові та наукові розвідки, видан- ня наукових праць, виставки, створення Істори- Польові дослідження ко-культурної асоціації «Україна — Туреччина», та публікація їх результатів Міжнародні наукові конференції. У ході розкопок османських пам’яток на Ключові слова: Україна, Туреччина, археологіч- теренах нинішньої України Південна серед- ні дослідження, співробітництво. ньовічна археологічна експедиція Інституту археології НАНУ накопичила чисельну колек- Вступ цію артефактів, які дещо відрізняються від ти- Наукове співробітництво України і Туреччи- пових для цього регіону знахідок. Відтак пос- ни в галузі археології уможливила руйнація тала необхідність консультації з фахівцями з політичної та ідеологічної системи Радянського Туреччини. 1996 р. за сприяння співробітника союзу і набуття Україною незалежності. Саме Інституту сходознавства НАН України канд. тоді розпочалося налагодження зв’язків з на- істор. наук В. Остапчука українські археологи уковцями країн, що були небажаними за часів звернулися до посла Республіки Туреччини в комуністичного режиму, і настав час вивчен- Україні, пана Аджара Гермена. Пан посол, ня заборонених тем, залучення нових підходів своєю чергою, звернувся до тодішнього голови до історії цивілізаційного розвитку України у Турецької історичної асоціації проф. Юсуфа Ха- контактному середовищі тюркських народів. Із лач Оглу з проханням допомогти консультація- 1989 р. експедиція Інституту археології НАН ми українським археологам. Початок контактів України розпочала археологічні дослідження українських і турецьких вчених заклав приїзд історичного центру Очакова, відтак, поступо- до України професора університету Анкари во накопичувалася фактично нова для архео- Боскурта Ерсоя, який взяв участь у обстеженні логії України колекція матеріальної культури історичного центру Очакова і ознайомився не Північного Причорномор’я часів Золотої Орди, лише із знахідками експедиції, а й з експози- Кримського ханату й Османської держави. У цією та фондовими колекціями Військово-істо- загальноісторичному та методологічному сенсі ричного музею ім. О. В. Суворова у м. Очаків. формування цілеспрямованого вивчення ос- Зустріч була досить плідною і довела доціль- манської археології в Україні співпадає в часі ність організації спільних наукових проектів. з становленням цієї галузі як окремого напря- У 1997—1998 рр. було реалізовано перший му досліджень у світовій археологічній науці спільний проект Турецької історичної асоціації та появою перших теоретичних і практичних та Інституту археології НАНУ з дослідження розробок (Baram, Carrol 2000). Коротко сха- османських пам’яток в Очакові, насамперед, рактеризуємо історію налагодження контак- залишків фортеці Озі та міста навколо неї. Так розпочалася спільна робота українсько-турець- © С. О. Біляєва, Л. В. Кулаковська, О. Є. Фіалко, 2019 кої експедиції під керівництвом канд. іст. наук

184 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Біляєва, С. О., Кулаковська, Л. В., Фіалко, О. Є. Україна — Туреччина: грані співробітництва

Білгород-Дністровський, 2005 р. Представники Міжнародної українсько-турецької експедиції ІА НАН Ук- раїни, які брали участь у розкопках Аккерманської фортеці. Зліва направо: заступник начальника експеди- ції Ю. В. Болтрик, О. Є. Фіалко, начальник експедиції С. О. Біляєва, керівник експедиції з турецького боку Б. Ерсой, співробітники експедиції С. Байракал, С. Тунчоку, Х. Урер

Світлани Біляєвої з боку України та проф. Боз- Колекція артефактів репрезентує широкий курта Ерсоя з боку Туреччини. Від Інституту спектр турецької культури: знаряддя, зброя, археології НАН України в експедиції у різні побутові речі, деталі одягу, прикраси, вироби роки брали участь: док. істор. наук О. В. Су- з глини (посуд і люльки для куріння), монети. хобоков, кандидати істор. наук Ю. В. Болт- Також виявлено типовий керамічний посуд рик, О. Є. Фіалко, Л. І. Виногродська, а також і вироби з гутного скла, характерні для ук- Г. О. Станіцина, І. В. Карашевич та ін. Турець- раїнської культури. Важливою знахідкою були ку сторону представляли проф. док. І. Куюлу- фрагменти кераміки сграфіто, знайдені in situ. Ерсой, доц. док. Р. Бозер, док. С. Тунчоку, док. Подібні артефакти є прикметними для пере- Х. Урер, док. Н. Чамаш, С. Байракал, Х. Учар. досманського періоду Очакова XIV—XV ст., Розкопки дали важливі відкриття, що стосують- власне до зведення містечка кримським ханом ся історії міста, зокрема, виявлено фрагмент Менглі Гіреєм у 1492 р. Ці дані уможливлюють будівельної забудови і з’ясовано конструктив- уточнити час існування міста і по-новому інтер- ні особливості фортеці. Зовнішня її стіна була претувати історію його заснування. Результати зведена з сирцевої цегли, внутрішня — з об- досліджень відображено у спільних доповідях роблених плит вапняку і ракушняка. Простір на Міжнародному конгресі з турецької культу- між ними був заповнений дрібним камінням і ри в Анкарі 1997 р., на конференції «Часи ко- землею. Саме таку конструкцію описано в од- зацькі» та у публікаціях в Україні й Туреччині ному з меморандумів очаківських правителів (Біляєва, Ерсой 1998; 1999; 2000; Біляєва та ін. Хасан Паші та Ісмаїла Паші 1710 р. (Finkel, 1998; Biliaieva 1999; Biliaieva, Ersoy 1999). Ostapchuk 2005, p. 176, 179). За планом почат- У 1999—2002 рр. за спільними проектами Ін- ку XVIII ст., стіна була складовою північної ституту археології НАН України і Турецького ділянки фортифікації. У фрагменті виявленої Управління співробітництва та розвитку (ТІКА) стіни, у кладці, було вмуроване кам’яне ядро, візуально обстежено османські пам’ятки, зроб- що становить конструктивну особливість за- лено обміри, фото і графічну фіксацію фортець, хисних мурів багатьох європейських фортець, окремих пам’яток монументальної архітектури зокрема і деяких Північного Причорномор’я, (мечеті, медресе, караван-сараї) на території як Білгород-Дністровська фортеця. За межами міст, а також поховальних пам’яток (надгробні фортеці на території міста була досліджена ді- стели, мавзолеї) на території Одеської, Хмель- лянка забудови XVII—XVIII ст. (ур. Левада) з ницької, Чернівецької областей і Автономної залишками будівель і водостоком. Республіки Крим.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 185 Міжнародне співробітництво

Білгород-Дністровський. Аккерманська фортеця. Турецька лазня, досліджена вченими Ук- раїни та Туреччини

З 1999 р. розпочалося дослідження Аккер- частина Нижньої захисної лінії. Вивчення цьо- манської фортеці у м. Білгород-Дністровський го об’єкта через фінансові та інші обставини не Одеської обл. У 2004—2006 рр. роботи викону- було завершено. Проте результати цих робіт валися за підтримки Турецького управління уможливили реконструювати розвиток барба- співробітництва і розвитку (ТІКА) при Раді кану (Біляєва, Мартинюк-Медвецька, Присяж- міністрів Республіки Туреччина. Основні робо- ний 2008) і встановити, що він був частиною ти експедиції провадилися у Четвертому ниж- Нижньої фортифікаційної лінії. В Османський ньому дворі фортеці. Головним об’єктом робіт період барбакан зазнав істотної перебудови, 1999—2002 рр. була турецька лазня, у 2004— пов’язаної зі спорудженням бастіонів і прове- 2006 рр. — фортифікація нижньої лінії укріп- денням інших заходів, націлених на посилення лень, головне місце у якій посідав барбакан. обороноздатності. Ці історичні моменти мають Дослідження турецької лазні виявило особ- підтвердження у документах з Архіву прем’єр- ливості її планування та архітектури, встанов- міністра у Стамбулі (Finkel et al. 2006, p. 12; лено час її спорудження, простежено основні 2007, p. 11—14). етапи функціонування та перебудови лазні на Дуже репрезентативною є колекція артефак- майстерню з виробництва і зберігання свин- тів з розкопок барбакану (Біляєва та ін. 2007), цевих виробів (кулі, шрапнель, важки тощо). що за складом і асортиментом знахідок відріз- У подальшому вдалося розробити методику няється від комплексу з лазні. Завважимо, що реконструкції даху приміщень лазні і споруди серед матеріалів барбакану мало віконного загалом (Біляєва, Карашевич, Фіалко 2006). скла на відміну від лазні, де воно було важ- Зіставлення писемних і археологічних дже- ливим конструктивним елементом освітлення рел допомогло уточнити час побудови лазні, її приміщень. Є певна специфіка й щодо скла- значення в інфраструктурі фортеці, зокрема ду озброєння, зокрема, у наявності уламків у виконанні обов’язкового омовіння перед на- скляних гранат, що долітали до барбакану з мазом. Ідеться власне про організацію єдино- лиману під час військових дій тощо (Біляєва, го сакрального комплексу: лазні у Нижньому Фіалко 2018). У результаті розкопок на тери- дворі та Великої мечеті у громадському дворі торії Аккерманської фортеці суттєво змінили- у 1484—1512 рр. (Шлапак 2001, с. 47), що було ся і збагатилися наші уявлення про історію та надзвичайно важливим елементом забезпечен- культуру Північного Причорномор’я за доби ня щоденної життєдіяльності турецького гарні- середньовіччя та раннього модерну. зону за ісламськими звичаями. Наступним кроком співробітництва, зок- Наступним важливим об’єктом досліджень рема, в польових дослідженнях, була участь був барбакан як конструктивна та оборонна С. О. Біляєвої як експерта з кераміки у роботі

186 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Біляєва, С. О., Кулаковська, Л. В., Фіалко, О. Є. Україна — Туреччина: грані співробітництва

Білгород-Дністровський. Аккерманська фортеця. Барбакан

Під час роботи експедиції у м. Кале, Туреччина

археологічної експедиції Егейського універ- особливостей конструкції та планувальної ситету (м. Ізмір) у 2013 р., яка провадила до- структури османської лазні у Білгороді-Дніс- слідження поблизу різночасового комплексу тровській (Аккерманській) фортеці стала від- (від римського часу до модерну) м. Кале. Важ- крита і досліджена у Кале лазня сельджуцького ливим об’єктом для порівняльного вивчення часу.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 187 Міжнародне співробітництво

Введення до наукового на чолі з канд. іст. наук О. М. Титовою, на обігу набутків українсько- щорічних конференціях яких виголошено турецьких проектів серію тюркологічних доповідей, матеріали сек- ції тюркології оприлюднено у щорічних збірни- Результати спільних археологічних дослід- ках конференції. жень представлялися у формі доповідей і пре- зентацій учасників експедиції з українського і турецького боків на різних наукових форумах Виставки, конференції, в Україні та за кордоном: у Києві на щорічних круглі столи конференціях «Часи козацькі», на яких з 2006 р. Вагомі та різноманітні наукові заходи (кон- діяла спеціальна тематична секція з тюрколо- ференції, презентації видрукуваних праць, гії, на читаннях в Інституті сходознавства НАН виставки археологічних матеріалів) відбува- України, регіональних тематичних конферен- лися у стінах Археологічного музею Інституту ціях у Миколаєві та Очакові. Перші результати археології НАНУ. Матеріали польових дослід- робіт демонструвалися на Конгресі з історії ту- жень у різних форматах подавалися у 2003— рецької культури у 1997 р. У подальшому нові 2006 рр. на чотирьох виставках у Києві та матеріали та певні розробки звучали на Між- 2005 р. в Ізмірі. народних форумах в Україні, Туреччині, Ні- Знакові події відбувалися за сприяння По- меччині, Угорщині, Франції, Польщі, Молдові сольства Республіки Туреччина та особисто та інших країнах, а також відбиті в публіка- послів Туреччини в Україні: пана Альпа Ка- ціях — близько 170 статтях, з них 52 надруко- раосманоглу і пана Більге Джанкореля. 10— вано за кордоном. У кількох працях підбито під- 12 листопада 2003 р. з нагоди 80-річчя засну- сумки українсько-турецького співробітництва вання Турецької Республіки, за ініціативою як прикладу розвитку наукових контактів і ус- Інституту археології та за підтримки Посоль- пішного вирішення складних проблем спільної ства Республіки Туреччина, в Археологічному історії (Біляєва та ін. 2004; 2006). Узагальнені музеї ІА НАНУ відбувся комплекс заходів. Тоді підсумки досліджень відбито у декількох моно- під час конференції вперше було представлено графічних працях С. О. Біляєвої (2012; 2015а; виставку археологічних матеріалів з розкопок 2015b). Реконструкцію планувальної структу- Очакова та Аккермана. На відкритті вистав- ри османської лазні в Аккермані видав Б. Ер- ки були присутні посол Республіки Туреччини сой (Ersoy 2012). Результати досліджень були пан Більге Джанкорель з дружиною, а також основою докторської дисертації С. О. Біляєвої численні іноземні гості — представники дип- «Взаємовідносини східнослов’янського та тюрк- ломатичних представництв. Підсумки спів- ського світів у XIII—XVIII ст. (за матеріалами робітництва підбито у провідному українсько- археологічних досліджень в Україні)», захище- му журналі «Археологія» (Біляєва та ін. 2004). ної 2012 р. У 2005 р. за результатами дальших дослід- Важливу роль у розгортанні тюркологічних жень відбулася друга виставка у Археологічно- досліджень в Україні, налагодженні співробіт- му музеї ІА НАНУ, на якій представили числен- ництва та координації робіт взяв на себе На- уково-дослідний центр «Часи козацькі» разом з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, Центром пам’яткознавства

Відкриття урочистих подій з нагоди 80-річчя Ту- Турецькі вчені: проф. Боскурт Ерсой та проф. Інжі рецької Республіки в Археологічному музеї ІА НАН Куйюлу-Ерсой під час відкриття конференції, Київ, України 2003 р.

188 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Біляєва, С. О., Кулаковська, Л. В., Фіалко, О. Є. Україна — Туреччина: грані співробітництва

Відкриття другої виставки в Археологічному музеї за участі Міністра закордон- них справ Республіки Ту- реччини пана Абдулаха Гюля

ні знахідки, зокрема монети, прикраси, побутові 2 червня 2005 р. відбулися Установчі збори, речі, колекцію глиняних і кам’яних люльок на яких ухвалили створення Історико-куль- тощо. Виставку відкрили віце-прем’єр, міністр турної асоціації «Україна-Туреччина», обрали закордонних справ Туреччини Абдуллах Гюль її Правління та Ревізійну комісію, затвердили і директор Інституту археології НАН України Статут. Головою Правління обрали С. О. Бі- академік П. П. Толочко. На презентації були ляєву. 11 жовтня 2005 р. Історико-культурна присутні: посол Туреччини в Україні Б. Джан- асоціація «Україна — Туреччина» отримала корель з дружиною, члени офіційної урядової Свідоцтво про державну реєстрацію. делегації, яка супроводжувала віце-прем’єра 2 грудня у резиденції посла Туреччини в Ук- Туреччини в Україну, посли Аргентини, Нор- раїні під головуванням почесної голови Прав- вегії, Канади, Єгипту, Литви, Греції, Великоб- ління асоціації І. Джанкорель і в присутності ританії, Японії, Ірану, Ізраїлю, Бельгії, Китаю, аташе по культурі посольства Туреччини в Ук- Італії, Алжиру і представник Ватикану. раїні Ш. Есри відбулася робоча зустріч членів Для налагодження подальшого співробіт- Асоціації та представників організацій, які ництва, підтримки та координації зв’язків у висловили бажання вступити до неї. На зус- науковій і культурній сферах, безпосередніх трічі заступниця міністра культури України контактів діячів науки і культури, розвит- О. Ю. Костенко вітала створення Асоціації і ку нових напрямів співробітництва, сприян- запропонувала участь Міністерства культури ню діалогу культур двох сусідніх народів за України у проведенні «Днів Туреччини в Ук- ініціативою С. О. Біляєвої та дружини посла раїні» та «Днів України в Туреччині», в органі- Республіки Туреччини в Україні І. Джанко- зації виставок і розвитку туризму. В обговорен- рель у квітні 2005 р. вирішили створити Істо- ні пропозицій щодо перспективних напрямів рико-культурну асоціацію. Тоді ж сформува- роботи виступили члени Історико-культурної ли Раду засновників у складі С. О. Біляєвої, асоціації «Україна-Туреччина» від Інститу- І. Джанкорель, О. Є. Фіалко, Ю. М. Кочубея та ту археології С. О. Біляєва (голова Правлін- А. Ю. Куркова, яка запропонувала заснувати ня), О. Є. Фіалко (відповідальний секретар), Історико-культурну асоціацію «Україна-Туреч- Ю. В. Болтрик і Л. В. Кулаковська. У обгово- чина» (ІКАУТ) і розпочали підготовку Уста- ренні також взяли участь зав. кафедри педаго- новчих зборів. Головним завданням Асоціації гіки Київського національного лінгвістичного є об’єднання фахівців різних галузей науки та університету Е. С. Спіцин, співробітники Інс- громадських діячів для вивчення і збереження титуту сходознавства ім. А. Кримського НАН культурної та історичної спадщини населення України кандидати іст. наук О. С. Мавріна та України й Туреччини на теренах Євразії. Ос- Ю. М. Кочубей, док. іст. наук О. Б. Бубенок, новні напрями роботи Асоціації відображають канд. філолог. наук І. М. Дрига, доцент кафед- назви восьми тематичних секцій: археологіч- ри тюркології Київського національного уні- на, історична, етнографічна, музейної роботи, верситету ім. Т. Шевченка канд. філолог. наук пам’яткознавства, філології та літератури, му- Т. І. Арнаут, диригент Національного ака- зична, розвиток історичного туризму. демічного театру опери та балету ім. Т. Шев-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 189 Міжнародне співробітництво

ченка Г. І. Макаренко та ін. 9 грудня 2005 р. на засіданні Асоціації створили секції за на- прямами діяльності, представили й обговорили перспективні й поточні плани робіт освітнього і науково-дослідницького розділів. Презентація Асоціації та перші результати її роботи обговорювалися під час третьої архео- логічної виставки, відкритої 22 березня 2006 р. традиційно в Археологічному музеї ІА НАНУ. Асоціацію представляли її засновники: голова Правління С. О. Біляєва, заст. голови Прав- ління Ю. М. Кочубей, відповідальний секретар О. Фіалко та член Спілки письменників Украї- ни А. Ю. Курков. Восени 2006 р. в Археологічному музеї від- Презентація виставцки «Три фортеці — три долі» булася чергова виставка під назвою «Три фор-

М. Коштумоглу на вис- тавці «Три фортеці — три долі»

Вручення урочистих відзнак у Стамбулі. У центрі — президент Туреччини (на той час прем’єр-міністр) Р. Ердоган

190 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Біляєва, С. О., Кулаковська, Л. В., Фіалко, О. Є. Україна — Туреччина: грані співробітництва

теці — три долі», присвячена минулому трьох фортець, що локалізуються у різних регіонах України: Кам’янець-Подільська — на Поділ- лі, Хотинська — у Буковині і Білгород-Дніст- ровська (Аккерманська) у Північно-Західному Причорномор’ї. Усі вони перебували певний час під владою Османської імперії. Виставка вклю- чала три блоки матеріалів. Перший блок містив опис фортець та їхню стислу історичну характе- ристику, яку підготувала проф. І. Куйлу-Ерсой. До другого ввійшло 30 світлин пам’яток обо- ронного зодчества відомого турецького майстра фото док. М. Коштумоглу. Третій блок презенту- вав результати археологічних досліджень Між- народної південної середньовічної експедиції у Нижньому дворі Білгород-Дністровської фор- теці, отримані у польові сезони 2005—2006 рр. Спонсорську допомогу у підготовці виставки на- дали турецькі фірми, що працюють в Україні, — ООО «КБФ» (генеральний директор пан Хикмет Орай Ялчин) і Товариство «Догуш» (президент пан Бурак Талу). Виставку відкрили аташе По- сольства Туреччини в Україні пан Ахмет Чанга та інші представники Посольства, а також за- ступник директора ІА НАНУ Г. Ю. Івакін. Серед гостей були співробітники Інституту археології, викладачі Київського національного універси- тету ім. Т. Шевченка, наукові співробітники му- зеїв і заповідників України. По завершенню українсько-турецьких про- Прес-реліз Троянських читань, Київ, 2018 р. ектів матеріали з розкопок Аккермана і Очако- ва передано на експонування в Археологічний музей ІА НАНУ, вони становлять окрему скла- шенням міжнародної Ради «Туріяк» С. О. Бі- дову розділу археології середньовічної Украї- ляєва отримала титул і спеціальну відзнаку ни. Велику роботу з опрацювання матеріалів і «Distinguіshed Senior Citizen 2009», яку вручив підготовки їх до експозиції здійснили співробіт- прем’єр-міністр Р. Ердоган (нинішній прези- ники музею, зокрема Л. І. Іванченко. дент Республіки Туреччина). На Міжнародному конгресі «Подолання 10 грудня 2010 р. в Археологічному музеї бар’єрів між культурами» (Стамбул, 2009 р.), відбулася презентація, присвячена діяльності на якому були представники 34 країн, за рі- ІКАУТ за п’ять років, з цієї нагоди видали спе-

Троянські читання, виступ академіка П. П. Толочка

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 191 Міжнародне співробітництво

ціальну брошуру «Україна-Туреччина 2010» і таких близьких історично і культурно країн, (Біляєва, Дрига, Фіалко 2010), де підведено що дає надію на продовження та поглиблення підсумки діяльності Асоціації. Додамо, що співробітництва. значну роботу у сфері літератури та мови здій- снили І. М. Дрига і Т. І. Арнаут. Подяки Значущим підсумком роботи українсько-ту- рецької експедиції стала презентація моногра- Висловлюємо щиру подяку Посольству Рес- фії С. О. Біляєвої «Слов’янські та тюркські сві- публіки Туреччина за постійну опіку і допомо- ти в Україні» (2012), яка відбулася 12 лютого гу в проведенні спільних робіт, участь у заходах 2013 р. в Археологічному музеї у присутності Інституту археології НАНУ, а також Турецько- представників Посольства Республіки Туреччи- му історичному товариству, Турецькій агенції на на чолі з аташе з питань культури і туризму зі співробітництва та розвиту (ТІКА) при Раді Бератом Йилдизом. Яскравим подарунком для міністрів Республіки Туреччини, Спілці біз- присутніх був виступ художнього танцювально- несменів Туреччини, які працюють в Україні, го колективу з Переяслава-Хмельницького Де- та всім, хто підтримував і допомагав нам про- ржавного педагогічного університету ім. Гри- тягом цих років. Особлива подяка керівнику горія Сковороди. Цей захід висвітлювали ЗМІ Турецької частини експедиції — професору Туреччини, зокрема, телебачення. Бозкурту Ерсою, проф. Інжі Куйлу-Ерсой, всім 30 травня 2018 р. за ініціативою уряду Рес- колегам із Туреччини, які брали участь у спіль- публіки Туреччини і ЮНЕСКО та за сприян- них проектах, колективу Археологічного музею ня Посольства Турецької Республіки в Україні ІА НАНУ за організацію та проведення виста- Інститут археології НАНУ організував Між- вок і інших наукових заходів. народний симпозіуму «Троянські читання» з нагоди оголошення 2018 р. роком Трої. Захід ЛІТЕРАТУРА урочисто відкрили посол Республіки Туреччи- на Йонет Джан Тезель і почесний директор Беляева, С. А. 2015а. Славяне и тюрки в просто- Інституту археології НАНУ академік Петро рах Украины. 1: Из истории контактов в XIII— XV в. Saarbrucken: Palmarium academic publishing. Петрович Толочко. На засіданнях під голову- Беляева, С. А. 2015b. Славяне и тюрки в просто- ванням док. іст. наук В. В. Отрощенка були ви- рах Украины. 2: Украинско-османские историко- голошені доповіді провідних вчених України: культурные контакты XV—XVIII вв. Saarbrucken: В.В. Отрощенка, Л. Л. Залізняка, О. Є. Фіал- Palmarium academic publishing. ко, С. В. Іванової, К. В. Горбенка, М. Ю. Відей- Біляєва С.О. 2012. Слов’янські та тюркські сві- ка та інших, а також відомого археолога з Росії ти в Україні. З історії взаємин у ХІІІ—ХVIII ст. Л. С. Клейна. Матеріали симпозіуму опубліко- Київ: Університет Україна. Біляєва, С. О., Виногродська, Л. І., Сухобоков, вано у журналі «Археологія» (Отрощенко, Бі- О. В., Ерсой, Б. 1998. Археологічні дослідження в ляєва 2018). Очакові. Археологічні відкриття в Україні 1997— 1998 рр., с. 55-57. Біляєва, С.О., Ерсой, Б. 1998. Підсумки архео- Висновки логічних досліджень історичного центру Очакова у Розвиток тюркологічних досліджень, нау- 1997 р. Нові дослідження пам’яток археології коза- кових і культурних контактів між Україною і цької доби в Україні, 7, с. 176-178. Туреччиною започаткували якісно новий етап Біляєва, С. О., Ерсой, Б. 1999. Досліджен- ня пам’яток османського часу у Північному міжнародного співробітництва двох країн. Причорномор’ї. Археологічні відкриття в Україні Дуже важливе місце у співробітництві посі- 1998—1999 рр., с. 73. дають археологічні дослідження османських Біляєва, С. О., Ерсой, Б. 2000. Археологічні до- пам’яток на теренах України, що уможливили слідження пам’яток османської культури в Україні нове бачення історії обох держав — України й у 1999 р. Нові дослідження пам’яток козацької доби Туреччини XV—XVIII ст. З одного боку, це іс- в Україні, 9, с. 32-35. торія східноєвропейської частини Османської Біляєва, С. О., Іванченко, Л. І., Кулаковська, держави, з іншого — сторінка історії України, Л. В., Фіалко, О. Є. 2004. Нові кроки українсько-ту- рецького співробітництва. Археологія, 3, с. 145-147. що розкриває роль турецького чинника в сис- Біляєва, С. О., Іванченко, Л. І., Кулаковська, темі історико-культурних контактів цього часу, Л. В., Фіалко, О. Є., Ерсой, Б. 2006. Історико-куль- розповсюдження та інтеграцію елементів ту- турна спадщина Туреччини та України: нові дослід- рецької культури в українській. ження. Відлуння віків, 1, с. 65-68. Важливим чинником історико-археологіч- Біляєва, С. О., Карашевич, І. В., Фіалко, О. Є. них досліджень є сприяння співробітництву, 2006. Віконниці в системі архітектурних реконс- налагодженню контактів на всіх рівнях і ор- трукцій (османська лазня Аккерманської фортеці). Нові дослідження козацької доби в Україні, 15, ганізаціях з боку Туреччини. Відзначимо, що с. 277-285. з 1996 р., коли почалися перші контакти за Біляєва, С. О., Болтрик, Ю. В., Ерсой, Б., Кара- допомогою Посольства Туреччини, і донині це шевич, І. В., Куйлу-Ерсой, І., Фіалко, О. Є. 2007. понад 20 р. добросусідських зв’язків і особистих Дослідження Міжнародної Південної Середньовіч- контактів. Тепер ми просто друзі-вчені різних ної експедиції у 2006 р. в Аккерманській фортеці

192 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Біляєва, С. О., Кулаковська, Л. В., Фіалко, О. Є. Україна — Туреччина: грані співробітництва

(м. Білгород-Дністровський). Археологічні дослід- Bіlіaieva, S. О., Еrsoy, B. 1998. Pidsumky arheologich- ження в Україні 2005—2007 рр., с. 96-98. nyh doslidzhen istorichnogo tsentru Ochakova u 1997 r. Біляєва, С. О., Мартинюк-Медвецька, А. М., Novy doslidzhennya pamyatok archeologii kozatskoy doby v Присяжний, К. В. 2008. Історичний розвиток ту- Ukraini, 7, s. 176-178. Bilіaieva, S. O., Ersoy, B. 1999. Doslidzhennya pamyatok рецького барбакану Портового двору Аккерманської osmanskogo chasu u Pivnichnomu Prychornomoryi. Arheolog- фортеці за результатами археологічно-архітектур- ichni vidkryttya v Ukraini 1998—1999 rr., s. 73. них досліджень, проведених у 2006—2007 роках. Bilіaieva, S. O., Ersoy, B. 2000. Arheologichni doslidzhen- Нові дослідження козацької доби в Україні, 17, nya pamyatok osmanskoy kultury v Ukraini u 1999 r. Novi с. 350-355. doslidzhennya pamyatok archeologii kozatskoy doby v Ukraini, Біляєва, С. О., Дрига, І. М., Фіалко, О. Є. 2010. 9, s. 32-35. Україна-Туреччина 2010. Археологія — історія — Biliaieva, S. O., Ivanchenko, L. I., Kulakovska, L. V., культура — література — мова. Київ: Видавни- Fialko, O. Ye. 2004. Novi kroky ukrainsko-turetskogo spivro- чий дім Дмитра Бураго. bitnytstva. Arheologiya, 3, s. 145-147. Biliaieva, S. O., Ivanchenko, L. I., Kulakovska, L. V., Біляєва, С. О., Фіалко, О. Є. 2018. Планіграфія та Fialko, O. Ye., Ersoy, B. 2006. Istoryko-kulturna spadschyna типологічна характеристика скляних виробів з Ак- Turechchyny i Ukrainy: novi doslidzhennya. Vidlunnya vi- керману. Археологія і давня історія України, 4 (29), kiv, 1, s. 65-68. с. 133-148. Bilіaieva, S. O., Karashevych, I.V., Fialko, O. Ye. Отрощенко, В. В., Біляєва, С. О. 2018. Рік Трої в 2006. Vikonnyitsi v systemi arhitekturnyh rekonstruktsiy Україні. Археологія, 4, с. 3-4. (оsmanska laznya Akkermanskoy fortetsi). Novi doslidzhen- Шлапак, М. 2001. Белгород-Днестровская кре- nya pamyatok archeologii kozatskoy doby v Ukraini, 15, пость. Исследование средневекового оборонного зод- s. 277-285. Biliaieva, S. O., Boltryk, Yu. V., Ersoy, B., Karashevych, чества. Кишинев: ARC. I. V., Kuyulu-Ersoy, I., Fialko, O. Ye. 2007. Doslidzhennya Baram, U., Carrol, L. (ed.). 2000. A historical archae- Mizhnarodnoy Pivdennoy Seredniovichnoy ekspeditsii u ology of the Ottoman Empire. Breaking New Ground. 2006 r. v Akkermanskoy fortetsi (m. Bilgorog-Dnistrovskiy). New York: Springer Science Business Media. Arheologichni doslidzhennya v Ukraini 2005—2007 rr., s. 96- Biliaieva, S. 1999. Ochakiv deki Turk sehrinde 98. Arkeolojik Arastirmal. In: Aktash, A. (ed.). Uluslar- Bilіaieva, S. O., Martynyuk-Medvetska, A. M., asi Dхrduncü Türk Kültürü Kongresi 1997. Ankara: Prysyazhnyi, K. V. 2008. Istorichnyi rozvytok Turetskogo Atatürk Kültür Merkezi Bashkanligi, p. 109-114. barbakianu Portovogo dvoru Akkermanskoy fortetsi za rezul- Biliaieva, S., Ersoy, B. 1999. Őzi Kalesi (Ukrayna — tatamy arheologichno-arhitekturnyh doslidzhen, provedenyh u 2006—2007 rokah. Novi doslidzhennya pamyatok arche- Ochakiv) Arkeolojik Çalişmalari. In: Aktash, A. (ed.). ologii kozatskoy doby v Ukraini, 17, s. 350-355. Uluslarasi Dхrduncü Türk Kültürü Kongresi 1997. An- Biliaieva, S. O., Dryga, I. M., Fialko, O. Ye. 2010. Ukrai- kara: Atatürk Kültür Merkezi Bashkanligi, p. 263-268. na-Turechchyna 2010. Arheologiya — istoriya — kultura — Ersoy, B. 2012. Akkerman kalesi, osmanli hamami. mova. 2010. Kyiv: Vidavnichiy dim Dmytra Burago. In: Зilingiroрlu, A., Mercangṏz, Z., Polat, G. (ed.). Ege Bilіaieva, S. O., Fialko, O. Ye. 2018. Planigrafiya ta typo- Ṻniversitesi Arkeoloji kazilari. Izmir: Ege Ṻniversitesi, logichna harakteristyka sklyanyh virobiv z Akkermanu. Ar- p. 338-348. heologiya i davnya istoriya Ukrainy. 4 (29), s. 133-148. Finkel, C., Biliaieva, S., Haddlssey, R., Mathieu, J., Otroshchenko, V. V., Biliaieva, S. O. 2018. Rik Troi v Ostapchuk, V. 2007. Historical-archaeological investi- Ukraini. Arheologiya, 4, s. 3-4. Shlapak, M. 2001. Belgorod-Dnestrovskaia krepost. Issle- gations in Aqkerman fortress, Ukraine 2007 Anatolian dovanie srednevekovogo oboronnogo zodchestva. Kishinev: archaeology, 13, p. 11-14. ARC. Finkel, C., Ostapchuk, V. 2005. Outpost of Empire: Baram, U., Carrol, L. (ed.). 2000. A historical archaeology an appraisal of Ottoman building registers as sources of the Ottoman Empire. Breaking New Ground. New York: for the archaeology and construction history of the Springer Science Business Media. Black Dea fortress of Ozi. An annual on the visual cul- Biliaieva, S. 1999. Ochakiv deki Turk sehrinde Arkeolojik ture of the Islamic World, 22, p. 176-179. Arastirmal. In: Aktash, A. (ed.). Uluslarasi Dхrduncü Türk Finkel, C., Ostapchuk, V., Biliaieva, S., Mathieu, J. Kültürü Kongresi 1997. Ankara: Atatürk Kültür Merkezi Bashkanligi, p. 109-114. 2006. Historical-archaeological investigations in Biliaieva, S., Ersoy, B. 1999. Őzi Kalesi (Ukrayna-Ochak- Aqkerman fortress, Ukraine 2006. Anatolian archaeol- iv) Arkeolojik Çalişmalari. In: Aktash, A. (ed.). Uluslarasi ogy, 12, p. 9-12. Dхrduncü Türk Kültürü Kongresi 1997. Ankara: Atatürk Kültür Merkezi Bashkanligi, p. 263-268. Ersoy, B. 2012. Akkerman kalesi, osmanli hamami. In: Зilingiroрlu, A., Mercangṏz, Z., Polat, G. (ed.). Ege Ṻniversitesi REFERENCES Arkeoloji kazilari. Izmir: Ege Ṻniversitesi, p. 338-348. Beliaieva, S. A. 2015a. Slavіane i Turki u prostorah Finkel, C., Biliaieva, S., Haddlssey, R., Mathieu, J., Ukrainy. 1: Iz istorii kontaktov v XIII—XV v. Saarbrucken: Ostapchuk, V. 2007. Historical-archaeological investigations Palmarium academic publishing. in Aqkerman fortress, Ukraine 2007 Anatolian archaeology, Beliaieva, S. A. 2015b. Slavіane i Turki u prostorah 13, p. 11-14. Ukraini. 2: Ukrainsko-osmanskie istoriko-kulturnyie kontak- Finkel, C., Ostapchuk, V. 2005. Outpost of Empire: an ap- tyi XV—XVIII vv. Saarbrucken: Palmarium academic pub- praisal of Ottoman building registers as sources for the ar- lishing. chaeology and construction history of the Black Dea fortress Bilіaieva, S. O. 2012. Slovianski ta turkski svity v Ukraini. of Ozi. An annual on the visual culture of the Islamic World, Z istorii vzayemyn u ХІІІ—ХVIII st. Kyiv: Universitet Ukrai- 22, p. 176-179. na. Finkel, C., Ostapchuk, V., Biliaieva, S., Mathieu, J. Biliaieva, S. O., Vynogrodska, L. I., Suhobokov, O. V., 2006. Historical-archaeological investigations in Aqkerman Ersoy, B. 1998. Arkheolohichni doslidzhennia v Ochakovi. Ar- fortress, Ukraine 2006. Anatolian archaeology, 12, p. 9- heokogichni vidkrittya v Ukraini 1997—1998 rr., s. 55-57. 12.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 193 Міжнародне співробітництво

S.O. Bilіaieva, L.V. Kulakovska, O.Ye. Fialko Одержано 18.12.2018 БІЛЯЄВА Світлана Олександрівна, доктор істо- Ukraine — Turkey: the verges ричних наук, старший науковий співробітник, Інс- of cooperation титут археології НАН України, пр. Героїв Сталінг- рада, 12, Київ, 04210, Україна. The formation of the scientific cooperation of Ukraine BILIAIEVA Svitlana Oleksandrivna, Doctor of and Turkey began from the beginning of independence Historical Sciences, Senior Research Fellow, Institute of state, after crushing of Soviet ideological system. From Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, 1989. the archaeological investigations of historical Heroiv Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. center of Ochakiv (Mikolayiv region) begin by expedition ORCID: orcid.org/0000-0003-3113-7619, e-mail: svit- of the Institute of archaeology of NAN of Ukraine. The [email protected]. study of new collection, which include numerous arte- facts of Turkish culture needed with consultations with КУЛАКОВСЬКА Лариса Віталіївна, кандидат Turkish archaeologists. Due to help of the Ambassador історичних наук, завідувач відділу, Інститут архео- of Turkey in Ukraine Acar Germen, the first interna- логії НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, Київ, tional contacts were established and in 1997—1998. first 04210, Україна. project in Ochakiv provided under the chief of prof. B. Er- KULAKOVSKA Larisa Vitaliivna, Candidate of soy from Turkish side. In 1999 began joint the excava- historical sciences, Senior Research Fellow, Institute of tion in Akkerman, which continue till 2006. The results Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, of expedition published in numerous books and articles. Heroiv Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. The next direction of cooperation were exhibitions, which ORCID: orcid.org/0000-0002-8704-8642, e-mail: lar- take place in Kiev and Izmir. In 2005. the historical and [email protected]. cultural association Ukraine-Turkey created, member of ФІАЛКО Олена Євгенівна, кандидат історичних which represented various fields of study: archaeology, наук, старший науковий співробітник, Інститут ар- history, literature and language. A very important place хеології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, 12, take archaeological investigation of the Ottoman monu- Київ, 04210, Україна. ments on the territory of Ukraine, which allow to discover FIALKO Olena Yevgenivna, Candidate of Historical new view on the history both of countries, reconstruction Sciences, Senior Research Fellow, Institute of of integrations in the system of material culture. Archaeology, National Academy of Sciences of Ukraine, Heroiv Stalingrada ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. Keyworlds: cooperation, Ukraine, Turkey, archae- ORCID: orcid.org/0000-0002-4976-3266, e-mail: ofi- ological investigations. [email protected].

194 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Історія Інституту археології

УДК [929:904](4)”652”(091) А. Г. Кузьмищев

Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологии

Рассмотрено влияние Э. Р. фон Штерна на фор- мирование школы северопричерноморской анти- чной археологии, где были такие исследователи как Б. В. Фармаковский, М. Ф. Болтенко и др.

Ключевые слова: история археологии, Э. Р. фон Штерн, М. И. Мандес, Е. Г. Кагаров, Б. В. Фарма- ковский, М. Ф. Болтенко.

Введение Одним из выдающихся антиковедов конца XIX — начала XX вв., которые участвовали в становлении и развитии отечественной анти- чной археологии Северного Причерноморья, был Эрнест Романович фон Штерн (1859— 1924). При жизни этот ученый заработал за- служенный авторитет в научных кругах как выдающийся знаток античной культуры, архе- олог, филолог-классик и педагог. Несмотря на то, что научная деятельность Э. Р. фон Штерна уже была рассмотрена в различных публикаци- ях (см.: Кузьміщев 2013), до сих пор отсутство- вала оценка его роли в создании, становлении и формировании школы античной археологии, базой для которой послужил Новороссийский университет и Одесское общество истории и древностей, в особенности его музей. Малоизу- ченным оставался и вклад Э. Р. фон Штерна в дело воспитания плеяды отечественных уче- Эрнест Романович фон Штерн (1859—1924) ных-археологов и историков. Задача данной статьи состоит в том, чтобы выяснить эту роль и рассмотреть влияние Э. Р. Э. Р. фон Штерна на о. Березань М. Ф. Болтен- фон Штерна на формирование научных ин- ко, а также историков М. И. Мандеса и Е. Г. Ка- тересов и воспитание следующего поколения гарова. античных историков и археологов, в первую очередь, многолетнего исследователя Ольвии Источники Б. В. Фармаковского и продолжателя раскопок Ученые не раз обращались к неординарной © А. Г. Кузьмищев, 2019 личности Э. Р. фон Штерна. Из опубликован-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 195 Історія Інституту археології

ных материалов выделим статью директора В Научном архиве Николаевского областного Одесского археологического музея в 1920— краеведческого музея «Старофлотские казар- 1930 гг., историка и филолога С. С. Дложев- мы» (далее НА НКМ) представлены 15 писем ского, который писал, что, став археологом- Б. В. Фармаковского к Э. Р. фон Штерну (НА практиком, Э. Р. фон Штерн поднял технику НКМ, Вс. д. 3526—3530). 4 августа 1929 г. их проведения раскопок чрезвычайно высоко и передали из Одессы Ф. Т. Каминскому, кото- передал это своим ученикам. Ученый отметил рый в 1928 г. начал формировать личный фонд и то, что «Э. Р. Штерн…, будучи по своему вос- Б. В. Фармаковского (Гаркуша 2010, с. 38). питанию и происхождению человеком немец- Информация о научных контактах Э. Р. фон кой культуры и постоянно связывая своей Штерна с Б. В. Фармаковским есть в Научном работой науку европейского запада с восто- архиве Института истории материальной куль- ком…, оставил на Украине значительные ре- туры РАН (далее РО НА ИИМК РАН) в лич- зультаты своего полного влюбленной заинте- ном фонде Б. В. Фармаковского (ф. 23). В Рос- ресованности отношения к местному краю» сийском государственном историческом архиве (Дложевський 1925, с. 101). Санкт-Петербурга (далее РГИА) представлено В. П. Бузескул в объемном историографичес- эпистолярное наследие семьи Фармаковских, в ком труде «Всеобщая история и ее представите- том числе Бориса Владимировича (ф. 1073). В ли в России в конце 19 и начале 20 в.» отмечал, числе прочих документов — письма Э. Р. фон что исследователь Ольвии Б. В. Фармаковский Штерна к Б. В. Фармаковскому о его работе по является учеником Э. Р. фон Штерна (Бузескул разбору и описанию археологического мате- 1931, с. 166). И. Б. Клейман посвятил специ- риала («черепков»), полученного из Ольвии и альную статью раскопкам в Аккермане (Тире) Керченского музея древностей, а также с бла- в 1912 г. еще одного ученика Э. Р. фон Штер- годарностью за присланные фотографии анти- на — М. Ф. Болтенко, которые он проводил под чных вещей и надписей (РГИА, ф. 1073, оп. 1, руководством учителя (Клейман 2000). Отме- д. 288). В Отделе рукописей Российской нацио- тим также статью С. Б. Охотникова, в которой нальной библиотеки (далее ОР РНБ) находит- он дал высокую оценку научной деятельности ся рукопись воспоминаний ученика Э. Р. фон Э. Р. фон Штерна, особенно его роль в развитии Штерна — Е. Г. Кагарова (ф. 324, оп. 1, д. 91, музея Одесского общества истории и древнос- 8 л.), а также неопубликованные мемуары ли- тей и формировании школы античной архео- тературоведа Л. Р. Когана (ОР РНБ, ф. 1035). логии Северного Причерноморья на подлинно Он был студентом историко-филологического научных началах. В частности, автор пишет, факультета Новороссийского университета и что: «не будет никаким преувеличением ут- оставил достаточно подробные воспоминания о верждать, что наибольший вклад в становле- своих преподавателях, одним из которых был ние музея, рост популярности его коллекций, Э. Р. фон Штерн. Письмо Е. Г. Кагарова к Э. Р. создание подлинно научной археологической фон Штерну также хранится в Институте ру- школы внес Эрнест Романович фон Штерн» кописи Национальной библиотеки Украины (Охотников 2011, с. 362). им. В. И. Вернадского (ф. V, оп. 1, д. 2340, л. 1, Кроме опубликованных материалов, важней- 2; далее ИО НБВУ). шим источником для нашей темы являются ар- хивные данные. В Научном архиве Одесского археологического музея НАНУ (далее НА ОАМ Преподавательская НАНУ) хранятся дневники раскопок Э. Р. фон и научная деятельность Штерна на о. Березань (1904—1909, 1913 гг.). Э. Р. фон Штерна в Одессе В 1905—1908 гг. дневники совместно с Э. Р. фон Штерном вел его ученик Е. Г. Кагаров, Как правило, становление и эволюция науч- один из дневников 1913 г. — М. Ф. Болтенко ных взглядов и интересов неразрывно связа- (НА ОАМ НАНУ, инв. № 59198). Информация ны с той средой, в которой находится исследо- о раскопках Э. Р. фон Штерном античной Тиры ватель. Значительную роль также играет ход представлена дневником раскопок за 1912 г., жизни, опыт, изменение научных приоритетов, который также был составлен М. Ф. Болтенко политические перемены и смена места житель- (там же, инв. № 59258). В архиве музея хра- ства. Не была исключением и биография Э. Р. нится и последнее письмо Э. Р. фон Штерна к фон Штерна. Исследователь начинал как фи- М. Ф. Болтенко из Галле от 4.01.1924 (там же, лолог-классик во время обучения в Дерптском инв. № 54944/г), выдержки из которого были университете, далее стал историком античнос- опубликованы (Ванчугов 2004, с. 13; Охотни- ти, когда пребывал в качестве стипендиата Ми- ков 2010, с. 54). нистерства народного образования в Российс- В Государственном архиве Одесской обл. ком семинаре по классической филологии при (далее ГАОО), в фонде Новороссийского уни- Лейпцигском университете. После же приезда верситета (ф. 45), есть документы, связанные в Одессу — археологом, наиболее известным с педагогической деятельностью Э. Р. фон раскопками на о. Березань (1902, 1904—1909, Штерна, его работой в стенах университета. 1913 гг.), в античной Тире (1900, 1903, 1912 гг.)

196 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологи

и на поселении Петрены (1902—1903 гг.) три- Педагогической лабораторией Э. Р. фон польской культуры. Впрочем, только археоло- Штерна был музей Одесского общества исто- гией его научные интересы никогда не огра- рии и древностей. Здесь под его руководством ничивались, он стремился объединить в своих студенты описывали археологические арте- исследованиях солидную филологическую базу, факты, учились анализировать материал, со- историческую эрудицию, блестящее знание ан- ставляли план исследований, обсуждали свои тичной истории и археологический материал. научные интересы (Музичко 2012, с. 178). Появление в Одессе Э. Р. фон Штерна было Собственно этой, на первый взгляд, не очень связанно с увеличением преподавательского со- заметной частью своей деятельности Э. Р. фон става Новороссийского университета. 23 авгус- Штерн заложил основы того, что впоследствии та 1884 г. в данном университете были соеди- стало называться «археологическим кружком», нены кафедры греческой и римской филологии таким образом он привлекал и отбирал талант- в одну — кафедру классической филологии. На ливую молодежь для занятия археологической историко-филологическом факультете усилили наукой. преподавание древних языков, особенно много Благодаря раскопкам Э. Р. фон Штерна на времени уделялось практическим занятиям. о. Березань, античной Тиры и трипольского Но в университете было только два препода- поселения Петрены фонды музея Одесского об- вателя классической филологии — профессора щества истории и древностей (нынешний Одес- В. Н. Юргевич и Л. Ф. Воеводский. Поэтому ский археологический музей ИА НАНУ) были 1 декабря 1884 г. пригласили Э. Р. фон Штер- существенно пополнены (Березанская коллек- на, назначив на место приват-доцента кафед- ция — 12 тыс. инв. ед., Петренская — 2,8 тыс. ры классической филологии. 1 марта 1886 г. он инв. ед.), и они являются важнейшим фондом стал экстраординарным, 5 октября 1888 г. — ор- для современных исследователей (Ванчугов динарным профессором классической филоло- 1989, с. 25). гии Новороссийского университета (Маркевич Однако к концу первого десятилетия XX в. 1890, с. 299—300). Будучи в системе «ведомства обстановка в Российской империи накалялась, народного просвещения», основанной на «клас- в частности и в Новороссийском университете, сических» началах, и, находясь на территории, что отразилось в настроении Э. Р. фон Штерна. столь богатой памятниками греко-римской Л. Р. Коган отметил разочарование учителя культуры, Новороссийский университет а priori в работе: «университет стал мне скучным, в должен был стать местом антиковедческих ис- России невозможно заниматься наукой» (Му- следований, в особенности тех разделов науки зичко 2009, с. 389). Ко всему, по воспоминани- о классической древности, предметом которых ям современников, Э. Р. фон Штерн был про- являлось изучение материальных источников тивником государственной юдофобии в области (Березин, Избаш 2004, с. 67). образования и вообще любых проявлений на- По воспоминаниям студента Новороссийс- ционализма, с какой бы стороны они не исходи- кого университета, в будущем литературове- ли. К этому добавилась смерть в 1910 г. млад- да Л. Р. Когана, Э. Р. фон Штерн пользовался шего 16-летнего сына Ариста-Рудольфа. Эта большим уважением среди студентов (Музичко трагедия нарушила уклад жизни и надежды 2012, с. 178). Э. Р. фон Штерн сыграл позитив- ученого (Дложевський 1925, с. 101), ведь Арист ную роль в судьбе Л. Р. Когана, поддерживая и помогал отцу на раскопках и он надеялся, что в опекая его в университете. Л. Р. Коган изобра- будущем сын продолжит его дело (In Memoriam зил Э. Р. фон Штерна исключительно умным, 1924, s. 13). образованным, демократичным в общении со Когда в конце 1910 г. Э. Р. фон Штерну при- студентами, аккуратным и пунктуальным в шло приглашение из университета в Галле с лучших немецких традициях человеком, та- предложением занять профессорскую долж- лантливым лектором, но не скрыл его недо- ность руководителя кафедры древней исто- статка — несовершенного владения русским рии, исследователь принял решение покинуть языком. В связи с малым количеством студен- Одессу (ГАОО, ф. 45, оп. 9 (1911), д. 16, л. 9; см. тов на историко-филологическом факультете прим. 2, 8). 1 марта 1911 г. Э. Р. фон Штерн иногда, как выразился Л. Р. Коган, «десять был официально освобожден от должности про- профессоров читали свои курсы одному сту- фессора Новороссийского университета (там денту». Э. Р. фон Штерн любил начинать свои же, л. 113; см. прим. 2, 9). Перед отъездом из лекции с обращения «милостивые государи» и России коллеги Э. Р. фон Штерна по Одесскому терялся, видя одного студента (Музичко 2009, обществу истории и древностей подарили ему с. 393). Л. Р. Коган также вспоминал, что Э. Р. Почетный адрес с цветными иллюстрациями фон Штерн говорил, что главное в универси- находок из его раскопок. В архиве Одесского тетском образовании — «самостоятельная археологического музея хранится его фотоко- работа студентов», «аккуратность — это пия (НА ОАМ НАНУ, № 54944/г). В 1984 г. этот уважение к людям и труду», «можно спорить адрес опубликовал немецкий исследователь против мыслей, но не против фактов» (Му- А. Хойслер (Häusler 1984, S. 687—692). Отклик- зичко 2012, с. 178). нулся на отъезд Э. Р. фон Штерна и Новорос-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 197 Історія Інституту археології

сийский университет. Историко-филологичес- любил цитировать строки из стихотворения кий факультет также преподнес ему Почетный Ф. Шиллера «Идеал и жизнь»: «Только труд, адрес, в котором отмечены заслуги ученого пе- не знавший отступлений, / Истину постиг- ред исторической наукой (ГАОО, ф. 156, оп. 1., нет до конца» (Ibid.). д. 44, л. 1—7; см. прим. 2, 10). 27 апреля 1924 г., после болезни, Э. Р. фон Получив работу в Германии, Э. Р. фон Штерна не стало. В погребальной речи педа- Штерн возвращался летом в Одессу, чтобы гогическая деятельность исследователя была продолжить археологические раскопки в Тире отмечена такими словами «У каждого, кто об- в 1912 г. (Штерн 1913, с. 92—101) и на о. Бере- щался с нашим покойным ректором, склады- зань в 1913 г. (Штерн 1914, с. 78—108). Продол- валось впечатление, что это очень погружен- жению его дальнейших полевых исследований ный в себя человек. Это также был человек с в Северо-Западном Причерноморье помешала сильной, несгибаемой волей. Его своеобразным I мировая война, затем революции 1917 г. и преимуществом являлась твердость характе- последовавшая за ними Гражданская война. ра… Необходимо также отметить превосход- ную ясность видения происходящего, искусст- Работа в Галле- во поведения с людьми и событиями, а также Виттенбергском университете педагогический талант. Все эти достоинс- тва позволили ему внести неоценимый вклад После переезда в 1911 г. в Германию Э. Р. в наш университет и, в течение двух лет, за фон Штерн начал работать на кафедре древ- время его пребывания на должности ректора, ней истории Галле-Виттенбергского универ- сослужить ему хорошую службу» (Ibid., S. 4). ситета. Здесь ученый успешно продолжал как научную, так и педагогическую деятельность. Студентам Галле-Виттенбергского универси- Ученики Э. Р. фон Штерна тета Э. Р. фон Штерн как преподаватель нра- До приезда в Одессу Э. Р. фон Штерна, не- вился, благодаря свободной манере ведения смотря на наличие первоклассных античных лекций (Фролов 2006, с. 334). Один из студен- памятников в регионе и существование Обще- тов рассказывал, что у него было такое чувство, ства истории и древностей, археологические будто профессор рассказывает так, словно сам раскопки проводились редко и, в основном, был участником ионийской колонизации (In на невысоком профессиональном уровне. Не- Memoriam 1924, S. 13). Как отмечал проповед- обходимо было подготовить кадры молодых, ник университета К. Егер, профессор «не пре- обладающих навыками экспедиционной рабо- небрегал никем из встречавшихся ему людей. ты, археологов. Э. Р. фон Штерн, имея значи- Его искусство общения строилось на душев- тельный опыт преподавательской работы, как ной самоотдаче и неравнодушии к каждому. никто другой понимал важность воспитания Однако не со всеми он мог поделиться душев- профессиональных кадров. Благодаря долгому ным теплом, так как принадлежал к породе и планомерному труду, Э. Р. фон Штерну, вос- людей с очень целомудренной и застенчивой питанному в лучших традициях Дерптского и натурой, которым нелегко сразу открыться Лейпцигского университетов, удалось создать другому человеку. Только самые близкие мог- научную школу своих последователей (Кри- ли познакомиться с его чуткой душой, не- вець 2013, с. 100). жным внутренним миром. Всем остальным Среди учеников Э. Р. фон Штерна были те, он демонстрировал сдержанную твердость кто в дальнейшем стали известными учеными, характера, присущую людям с очень цельным связав свою жизнь с историей и археологией. характером. Крепкий внутренний стержень, В частности, научная карьера Б. В. Фармаков- душевное благородство и чуткость никогда не ского, выдающегося археолога и искусствове- позволяли ему опуститься до упрямой несго- да, во многом сложилась, именно благодаря ворчивости, недооценки, непонимания и уни- педагогическому таланту Э. Р. фон Штерна. жения» (In Memoriam 1924, S. 4). Наиболее известными учениками его, кро- По воспоминаниям современников, Э. Р. фон ме Б. В. Фармаковского, были М. И. Мандес, Штерн относился к студентам «как к живым Е. Г. Кагаров и М. Ф. Болтенко. людям, а не пустым сосудам, которые необхо- Одним из первых в списке учеников Э. Р. димо до предела наполнить всевозможными фон Штерна был историк, филолог, специалист знаниями и умениями» (In Memoriam 1924, по греческой словесности М. И. Мандес (1866— S. 4). В своих лекциях в университете и в час- 1934). Михаил Ильич Мандес родился в Одессе тных беседах Э. Р. фон Штерн не раз анализи- 31 января 1866 г. в семье служащего (Березин, ровал современную политическую ситуацию, Избаш 1998, с. 152). В 1886 г., после окончания обращаясь к схожим примерам из античнос- Третьей одесской гимназии, он поступил на ти. Он нередко говорил, что «история — наша физико-математический факультет Новорос- учительница и, если мы хотим добиться луч- сийского университета, но, проучившись там шего, нам необходимо понимать ее и учиться год, перевелся на историко-филологический делать выводы» (Ор. cit., S. 15). Ученый также факультет, который успешно окончил в 1891 г.

198 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологи

Михаил Ильич Мандес (1866—1834)

с дипломом первой ступени. Через два года Евгений Георгиевич Кагаров (1882—1942) М. И. Мандес сдал магистерские экзамены, (по: Березин 2014) 30 мая 1898 г. защитил магистерскую диссер- тацию по теме «Мессенские войны». Э. Р. фон Штерн (1899) опубликовал на нее позитивную После событий 1917—1921 гг. М. И. Ман- рецензию. Еще будучи магистрантом, с 1894 г. дес остался в Одессе, продолжал преподавать М. И. Мандес начал педагогическую карьеру в в Одесском институте народного образования стенах Alma mater на должности приват-доцен- (так с 1920 до 1933 г. назывался Одесский уни- та кафедры классической филологии (Березин, верситет) и в других высших учебных заведени- Избаш 1998, с. 152). ях города. В конце 1920-х гг. М. И. Мандес не- М. И. Мандес знал много языков, в том числе сколько раз хлопотал о назначении ему пенсии блестяще владел немецким, древнегреческим в связи с тяжелым материальным положением и латынью. В 1901 г. исследователь переехал и болезнью, но безрезультатно. В 1930 г. про- преподавать в Нежин на кафедру греческой сло- фессор М. И. Мандес был уволен из Института весности Историко-филологического института народного образования (Березин, Избаш 1998, князя Безбородько. В том же году М. И. Ман- с. 154). Скончался исследователь 18 сентября дес защитил в Новороссийском университете 1934 г. в Одессе, на 10 лет пережив своего учи- докторскую диссертацию под названием «Опыт теля. историческо-критического комментария к гре- Э. Р. фон Штерн был одним из основных на- ческой истории Диодора» и опубликовал одно- учных наставников в Новороссийском универ- именную книгу (Мандес 1901). Э. Р. фон Штерн ситете П. М. Бицилли. Под его влиянием мо- написал большой отзыв (1902а), позже — более лодой исследователь опубликовал свои первые развернутую рецензию на книгу бывшего уче- работы, в которых рассматривались проблемы ника (1902b). В ней ученый позитивно отклик- истории древнего Рима. Отъезд учителя в Гер- нулся на стремление М. И. Мандеса изучить манию повлиял на изменение исторической малоизвестного в то время историка Диодора специализации П. М. Бицилли (Попова 2011, Сицилийского, а также отмечал, что, по ха- с. 405), он стал известным историком-медиевис- рактеру творчества, Диодора можно поставить том, автором многочисленных работ по истории в один ряд с такими фигурами как Геродот и культуры, литературоведению, филологии. Фукидид по способности исследовать и восста- Среди учеников, которые помогали Э. Р. фон навливать ход исторических событий. Штерну на раскопках, проходили там археоло- 16 мая 1907 г. М. И. Мандес вернулся в род- гическое обучение под его руководством, пер- ной университет как преподаватель на долж- вым был Е. Г. Кагаров (1882—1942). Евгений ности приват-доцента и одновременно препо- Георгиевич Кагаров родился в Тифлисе (Тби- давал на высших женских курсах при нем (с лиси), в семье мещанина армяно-григорианс- 1906 по 1920 г.) — древнегреческий и латинс- кого вероисповедания. В 1893 г. Е. Г. Кагаров кий языки, античную эпиграфику, литературу, был принят в 1 Тифлисскую гимназию, кото- право. Отметим, что директором этих курсов до рую окончил в 1901 г. с золотой медалью. В том 1911 г. был Э. Р. фон Штерн. же году он поступил на историко-филологичес-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 199 Історія Інституту археології

кий факультет Новороссийского университета, фон Штерна. 7 сентября 1911 г. историко-фи- и вскоре начинающий ученый показал себя лологический факультет заслушал сообще- как один из ярких и перспективных предста- ние ректора о согласии попечителя Одесского вителей антиковедческой школы профессора учебного округа на принятие Е. Г. Кагарова Э. Р. фон Штерна (Березин 2014, с. 12). на должность приват-доцента и сразу же рас- Первый археологический практический смотрел заявление молодого исследователя о опыт Е. Г. Кагаров получил в 1904 г., участ- поручении ему четырех лекций с вознагражде- вуя под руководством Э. Р. фон Штерна в ар- нием в 800 руб. в год. В тот же день обсуждался хеологических исследованиях на о. Березань вопрос об увольнении, согласно личному про- (Березин 2014, с. 13). Рукой Е. Г. Кагарова со- шению, профессора Э. Р. фон Штерна (ГАОО, ставлены части полевых дневников за 1905, ф. 45, оп. 4, д. 2555, л. 23, 24, 26, 27). Но, как 1906, 1908 гг. (НА ОАМ НАНУ, инв. № 59189; впоследствии писал Е. Г. Кагаров, «благодаря 59191—59193). уходу Штерна в Галльский университет, не- В июне 1905 г., как раз во время проведения други его из профессорской среды постарались раскопок на о. Березань, в Одессе разыгрались сорвать свою злобу на мне, как на его учени- трагические события, связанные с восстанием ке. Мне не давали лекций, и материальное по- на броненосце «Потемкин». Тем не менее, ар- ложение моё было не из благоприятных» (ОР хеологические исследования на острове не пре- РНБ, ф. 324, оп. 1, д. 91, л. 5). Судя по всему, рывались. это стало причиной того, что в начале 1912 г. Про события 1905 г. Е. Г. Кагаров впоследс- ученый перешел в Харьковский университет. твии вспоминал на страницах писем, адресо- В 1913 г. Е. Г. Кагаров защитил в Московс- ванных учителю — Э. Р. фон Штерну (Березин ком университете магистерскую диссертацию 2009, с. 229). Из этих писем становится ясно, «Культ фетишей, растений и животных в Древ- что в декабре 1905 г. Е. Г. Кагаров находился ней Греции» (1913). Эта работа не потеряла в Кишиневе, поскольку «революционная ситу- актуальности и в наше время, доказательс- ация» в стране негативно сказалась на учеб- твом чего является ее переиздание в 2012 г. ном процессе. Новороссийский университет в (Кагаров 2012). В 1918 г. в Харьковском уни- это время был фактически закрыт, подготовку верситете Е. Г. Кагаров защитил докторскую к выпускным экзаменам Е. Г. Кагаров описал диссертацию по теме «Греческие таблички с следующим образом: «насколько могу, продол- проклятиями (Defixionum tabellae)» (1918). С жаю заниматься, но жизнь и наука выбиты 1919 г. исследователь стал ординарным про- из колеи, и тяжело работать!… Так что фессором кафедры классической филологии тут придётся, должно быть, переждать до Харьковского университета (Березин 2014, мая месяца или вообще до более благоприят- с. 13). ного времени» (ИР НБУВ, ф. V, оп. 1, д. 2340, Осенью 1925 г. Е. Г. Кагаров перешел на ка- л. 1, 2; Березин 2014, с. 18). Несмотря на это, в федру этнографии Ленинградского универси- 1906 г. Е. Г. Кагаров окончил Новороссийский тета, в следующем году также приступил к ра- университет с дипломом I степени и остался боте в Институте антропологии и этнографии при кафедре классической филологии, после АН СССР. В 1934 г. он повторно удостоился чего начал преподавательскую деятельность в степени доктора наук (уже советского образца). средних учебных заведениях Одессы. Исследователь плодотворно работал в высших За время обучения в Новороссийском уни- учебных и академических структурах Ленинг- верситете, кроме археологического опыта, рада, был ответственным секретарем редакции Е. Г. Кагаров приобрёл большие теоретические журнала «Советская этнография (Березин 2014, познания в истории и навыки работы с пись- с. 13—14). Пережив страшную блокадную зиму менными источниками. Его выпускное сочине- 1941 г. в Ленинграде, он, уже тяжело больным, ние «Религиозные воззрения и идеалы древней был эвакуирован в Ессентуки, где и скончался Греции в V и IV столетиях до н. э.» в 1904 г. 13 апреля 1942 г. в возрасте 59 лет. было удостоено золотой медали (Березин 2014, Наиболее известным учеником Э. Р. фон с. 13). На эту работу Э. Р. фон Штерн опублико- Штерна был Б. В. Фармаковский (1870—1928). вал позитивную рецензию (1904). Будущий исследователь Ольвии родился В 1908 г. Е. Г. Кагаров успешно сдал магис- 12 февраля 1870 г. в г. Вятка. В 1881 г. семья терские экзамены и читал на историко-фи- Фармаковских переехала в Оренбург, спус- лологическом факультете первые лекции. В тя 4 года — в Одессу (Гаркуша 2010, с. 11). В 1909 г. он был отправлен от Новороссийского 1887 г. после успешного окончания Ришельевс- университета в научную командировку с це- кой гимназии Б. В. Фармаковский поступил на лью посещения крупнейших научных центров историко-филологический факультет Новорос- Европы. Осенью 1911 г. Е. Г. Кагаров присту- сийского университета, где одним из его учите- пил к чтению курсов в Новороссийском уни- лей стал Э. Р. фон Штерн. верситете в качестве приват-доцента кафедры В 1890 г. студент Б. В. Фармаковский совер- классической филологии (Березин 2014, с. 13). шил первое путешествие в Грецию, которое Это было связано с отъездом в Германию Э. Р. произвело на него неизгладимое впечатление.

200 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологи

скупился на комментарии о людях, в том чис- ле довольно едкие. Тем важнее, что Э. Р. фон Штерна он всегда вспоминал самыми теплыми словами. Позже он неоднократно консультиро- вался с учителем о методике проведения рас- копок Ольвии, особенно на первом этапе иссле- дований. Когда в марте 1894 г. Б. В. Фармаковский пу- тешествовал по Пелопоннесу, изучая памятники и методику археологических раскопок, то встре- тил учителя Э. Р. фон Штерна — профессора Г. Лешке. Вот как об этом писал Б. В. Фармаков- ский в письме к матери: «Последним пунктом была Олимпия. В ней так много древностей, что мы пробыли в ней 3 дня, причем 8 часов в день слушали лекции Дёрпфельда у архитек- турных памятников и лекции Вольтерса — в музее. Последний заболел под конец и не успел прочесть о Гермесе Праксителя. Но зато о Гер- месе по общей просьбе присутствующих прочел лекцию путешествующий с нами проф. Боннс- кого университета знаменитый Лёшке. И что это за блестящая во всех отношениях была Борис Владимирович Фармаковский (1870—1928). лекция! Необыкновенная живость, поэзия, в Снимок датирован 6.04.1896 (по: Архив церковно- то же время глубокая основательность — вот археологического кабинета при Московской духов- качества Лёшке как профессора. Недаром он ной академии, альбом патриарха Сергия, в миру И. занимает кафедру археологии в университе- Н. Страгородский) те, составляющем гордость Германии! Лешке хорошо знает нашего Штерна, и поэтому он После возвращения из Афин он продолжил очень симпатично относится ко мне как к уче- обучение в университете (Гаркуша 2010, с. 14), нику его ученика. На одном из обедов он даже которое завершил в 1892 г., получив диплом пил за мое здоровье!» (РГИА, ф. 1073, оп. 1, I степени, и был оставлен в университете для д. 354, л. 68; Фармаковская 1988, с. 50—51). подготовки магистерской работы под научным Э. Р. фон Штерн вместе с А. А. Павловским руководством Э. Р. фон Штерна. руководил подготовкой Б. В. Фармаковско- В 1893 г. Б. В. Фармаковский, при непос- го к магистерскому экзамену (Гаркуша 2010, редственном участии своего учителя, был из- с. 17). В письме к отцу от 24 сентября 1895 г. бран членом-сотрудником Одесского общества Б. В. Фармаковский так описал сдачу выпуск- истории и древностей, а с сентября того же года ных экзаменов в Новороссийском университете: по апрель 1896 г., благодаря ходатайству Но- «Экзамены прошли хорошо. Все остались до- вороссийского университета к Министерству вольны. На первом экзамене я отвечал 3 часа народного просвещения (по инициативе Э. Р. (история и теория искусства), на 2-м при- фон Штерна), был в научной командировке шлось отвечать 4 часа (археология греческая в Афинах за государственный счет. В Греции и римская, Плиний, Павсаний). Наконец, пись- была благоприятная обстановка для изучения менный ответ (тема: «Отношение микенской памятников археологии. Как раз в то время культуры к поэмам Гомера») занял в пятницу немецкая археологическая экспедиция под время от 10 час. утра до 8 час. вечера. Это руководством В. Дерпфельда проводила рас- было, действительно, колоссально!. Теперь копки в Афинах, между Пниксом и Ареопагом. займусь всецело диссертацией. Мое положение Б. В. Фармаковский имел возможность регу- в Афинах факультет узаконит, а на будущий лярно наблюдать за ходом археологических ис- год будет ходатайствовать о командировке в следований, изучать методику раскопок (Гар- Зап[адную] Европу. Обещали это Деревицкий, куша 2010, с. 15—16). В письме к отцу в начале Штерн и Павловский. Но для этого необхо- января 1894 г. Б. В. Фармаковский писал о сво- димо в общем иметь уже диссертацию. Тема их учителях: «Из одесских профессоров мне пи- моей будущей диссертации не может быть шут Кирпичников и Штерн. Письма Штер- еще сформулирована точно. Предметом же на — самые задушевные, кроме того, он дает ее — греческая живопись и особенно Полигнот. мне разные советы насчет занятий. Вообще Тему эту…, долженствующую дать кое-что Штерн показывает по отношению ко мне новое, одобряют как наши археологи (Мальм- прекрасного человека…» (Фармаковская 1988, берг, Павловский, Штерн, Деревицкий), так с. 46—47). При анализе писем Б. В. Фармаков- и иностранные» (РГИА, ф. 1073, оп. 1, д. 354, ского создается впечатление, что он часто не л. 131—132; Фармаковская 1988, с. 63—64).

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 201 Історія Інституту археології

В частности, благодаря поддержке Э. Р. фон уже всякие границы» (Фармаковская 1988, Штерна, Б. В. Фармаковский после сдачи эк- с. 69). Б. В. Фармаковский учел советы Э. Р. заменов смог продолжить заграничную коман- фон Штерна относительно проведения раско- дировку. Вот как он писал об этом в письме к пок в Ольвии (там же, с. 70). матери 19 февраля 1896 г. «Только что я полу- В 1902 г. от графини Л. А. Мусиной-Пушки- чил официальное уведомление от университе- ной было получено разрешение на проведение та в том, что мне назначено после экзамена раскопок, и после этого Б. В. Фармаковский пособие 600 рублей и командировка продол- вновь пишет своему учителю с предложением жена…», и добавил, что в этом ему помогли принять в них участие. В ответном письме от А. А. Павловский, А. Н. Деревицкий и Э. Р. 13 июня 1902 г. Э. Р. фон Штерн писал, что он фон Штерн и что теперь он сможет побывать и В.В. Латышев «сделали экскурсию в Ольвию и в Италии, а также в Англии, где он хотел бы на Березань… В Ольвии лишний раз убедились осмотреть Британский музей (РГИА, ф. 1073, в трудности задачи, которая Вам предстоит. оп. 1, д. 354, л. 153—154; Фармаковская 1988, Ваше указание на возможность участия чле- с. 66—67). нов общества в раскопках Ольвии я не впол- Когда после возвращения из Греции Б. В. Фа- не понимаю;…со стороны комиссии об этом маковский получил от Археологической комис- участии ни словом не было речи. Конечно, сии предложение провести раскопки в Ольвии, если Вы копаете и я частным образом приеду он, по рекомендации отца, немедленно напи- в Ольвию в то время и присутствовать буду сал Э. Р. фон Штерну и получил от него пись- при Ваших работах, то я знаю, что Вы Ваше- мо, датированное 7 мая 1896 г.: «…спешу отве- го бывшего профессора не выселите при помо- тить на Ваши вопросы. Раз Археол[огическая] щи пристава, а окажете ему, напротив, при комиссия Вам предлагает делать раскопки Вашем характере любезный прием, — но та- в Ольвии, то, конечно, не отказывайтесь. За кое пребывание с моей стороны же не значит Ваше предложение и меня вовлечь в это дело участие общества в Ваших работах — и так я Вам очень благодарен, но так как комиссия дело обстояло бы, если бы не я, а…Павловский Вам поручила это дело, а не мне, то считаю и т. д. приехали в это время в Ольвию. Я вынес неудобным навязываться ей указанным Вам впечатление, что наше участие и ненужно и путем. Действительно, Ольвия и раскопки в нежелательно, и мирился с этим положени- ней меня и все наше Общество весьма инте- ем дела. В интересах же дела, которое мне, ресуют и, как Вам известно, мы несколько несмотря на это, весьма дорого, и на правах раз пытались получить разрешение, но, как Вашего старого учителя, я позволю себе Ваше Вам тоже известно, наши ходатайства не внимание обратить на следующее: раньше, увенчались успехом. Важнейшая часть Оль- чем приступить к раскопкам акрополя, сле- вии на земле графини Мусиной [-Пушкиной], довало бы сделать полную съемку теперешне- но и раскопки на крестьянской земле могут го состояния местности, всех выемок, следов дать несколько любопытных результатов, вала и рва, стен и т. д. Далее весьма важно хотя, правда, Акрополь и пристань останут- было бы, так как Вы, наверное, наткнетесь ся неисследованными. Представленные Вам на остатки фундаментов от храмов, зданий средства весьма незначительные, и едва ли и т. д. иметь образованного архитектора, Вам удастся с ними сделать многое, и тем не который мог бы и с технической стороны на менее при умелом ведении дела Вы можете и месте разъяснить и определить значение на- с ними кое-что достигнуть. Так как я в пос- ходимых остатков и т. д. Для той и другой ледние годы почти всецело посвящал изучению задачи, одним словом, нужно иметь техничес- здешних древних колоний, то, думаю, могу ки образованное лицо, — я не знаю, существу- Вам дать некоторые небесполезные для Вас ют ли такие лица в Петербурге, но если да, указания; надеюсь, что Вы до начала работ то комиссии не следовало бы жалеть несколь- будете здесь у нас и что мы подробно можем ко сот рублей на такое лицо, вместе с Вами побеседовать по этому поводу» (Фармаковская отправленное. Я на Вашем месте настаивал 1988, с. 68—69). Э. Р. фон Штерн посоветовал бы на этом, потому что ответственность, Б. В. Фармаковскому обратиться к К.Е. Дум- которую Вы берете на себя, очень большая и бергу с просьбой предоставить ему нескольких Вы могли бы себя от всяких нареканий лучше надежных рабочих и одновременно просить гарантировать, если Вы работаете с техни- херсонского губернатора М. М. Веселкина или ком» (Фармаковская 1988, с. 113). Найти тогда лучше В. И. Гошкевича «упрочить за собой подходящего архитектора Б. В. Фармаковско- полицейскую помощь и строго устранить от му не удалось и пришлось все вопросы решать места раскопок всех тех, которые способны самостоятельно. на всякие проделки и могут Вас путем подку- В том же 1902 г. была опубликована фунда- па рабочих лишить наилучших результатов ментальная работа Б. В. Фармаковского «Ат- Вашей работы…, размеры фальсификации тическая вазовая живопись и ее отношение к этих людей и сбыт ими предметов при помо- искусству монументальному в эпоху непосредс- щи ольвийских крестьян превосходят теперь твенно после греко-персидских войн». В письме

202 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологи

к Э. Р. фон Штерну от 23 марта 1902 г. он пи- сал: «Перед пасхой выйдет моя книга о вазах, труд почти десятилетней работы. Думаю представить эту книгу на соискание ученой степени Вам. Формальности мне А. А. Пав- ловский сообщил. Позвольте просить Вас не отказать мне в сообщении, как бы Вы отнес- лись к моей книге и желательно ли Вам, что- бы я подал ее весною или осенью. Я сделал все, чтобы книга была полезна и чтоб все было сделано тщательно. Не спешил, потому что считал неудобным только формально пройти. Практически это слабо, ибо, конечно, можно было бы написать гораздо меньше и скорее до- стигнуть цели. Но я ставил на первый план, чтоб работа была не только диссертацией, а и полезным ученым исследованием для всех ра- ботающих в нашей области» (Фармаковская 1988, с. 118—119). Книга была положительно оценена в отзывах учителей Б. В. Фармаковс- кого — Э.Р. Штерна и А. А. Павловского. 2 но- ября 1902 г. Новороссийский университет при- судил Б. В. Фармаковскому ученую степень магистра истории искусств (там же, с. 119). О теплых отношениях между Э. Р. фон Штер- Михаил Федорович Болтенко (1888—1959) ном и учеником свидетельствует и такой эпи- (по: Березин 2012) зод. Б. В. Фармаковский (1912) написал статью в сборник «Προπεμπτηρία». Э. Р. фон Штерн со- предметов, которые можно назвать в высшей общал ему о получении этого сборника следую- степени совершенными» (Штерн 1915, с. 8—9). щими словами: «Среди этих статей особенно Это была последняя работа, написанная Э. Р. ценна для меня Ваша работа о статуэтке фон Штерном на русском языке. сатира из Керчи. Ценна как доказательство Б. Ф. Фармаковский проводил раскопки в Ваших добрых ко мне отношений… Ценна… Ольвии до 1915 г. включительно, когда в связи как образец исследования, которое умеет с І мировой войной финансирование сократи- отдельное единичное явление всегда ставить лось настолько, что в этот полевой сезон удалось в общую культурную связь и в историческую лишь провести незначительные исследования перспективу, которая дает этому единично- некрополя на землях Мусиных-Пушкиных му явлению свое настоящее освещение» (Фар- (Гаркуша 2010, с. 29). Работы возобновились с маковская 1988, с. 169). 1924 г. и продолжались по 1926 г., причем рас- Уже живя в Германии, в 1915 г., в разгар копки последнего сезона были одними из на- I мировой войны Э. Р. фон Штерн написал текст иболее масштабных за весь прошедший период для брошюры, посвященной своему ученику, исследований Ольвии. В конце осени 1926 г. под названием «Ученые заслуги Б. В. Фарма- Б. В. Фармаковский тяжело заболел и не мог ковского», где отзывался о нем таким словами: участвовать в последующих полевых исследова- «Если бы Борис Владимирович и не написал ниях. В 1927 г. он планировал все же приехать ни одной строчки и не был автором многих в Ольвию, но из-за состояния здоровья это ока- ценных трудов и исследований, то все-таки залось невозможно (Гаркуша 2010, с. 37). Умер его имя было бы неразрывно связано с исто- исследователь в ночь с 28 на 29 июля 1928 г. рией археологии в России тем, что он сделал Последним учеником Э. Р. фон Штерна и своими раскопками в Ольвии [и] для Ольвии… археологом, который продолжил раскопки на Большая и вечная заслуга Бориса Владимиро- о. Березань после учителя, был М. Ф. Болтенко вича в том, что он, усвоив себе еще во время (1888—1959). Михаил Федорович Болтенко ро- своего пребывания в Греции под руководством дился 2 сентября 1888 г. в Осовце Гродненской Дёрпфельда главным образом, но и директоров губ. (совр. Польша). Поскольку его отец был воен- других археологических институтов, необхо- ным топографом, семья часто переезжала с мес- димые технические и методические сведения та на место. В итоге М. Ф. Болтенко завершил в науке и искусстве раскопок, приложил эти школьное образование в Одессе (Колесничен- сведения на деле в Ольвии, расширил и усовер- ко 2011, с. 181). В 1907 г. он поступил на класси- шенствовал их долголетним опытом и пос- ческое отделение историко-филологического фа- тоянной практикой, так что в конце концов культета Новороссийского университета. выработал себе приемы исследования остат- Как вспоминал М. Ф. Болтенко: «введен был ков строений и способ регистрации найденных я в занятия археологией 19 сентября (по но-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 203 Історія Інституту археології

вому стилю) 1908 г. известным, конечно, Вам, эвакуирован в Байрам-Али (Туркменистан), Эрнестом Романовичем фон-Штерном… У куда выехал и Одесский университет. Там 8 ап- меня в руках была книга В. В. Латышева «Гре- реля 1944 г. М. Ф. Болтенко защитил докторс- ческие древности» с моими личными замет- кую диссертацию по теме: «Сказочные «мура- ками на полях. Э. Р. был со мной в аудитории вьи» Геродота и историческая реальность» (НА один, так как экзаменовал меня последним. ОАМ НАНУ, Личный архив М. Ф. Болтенко, Он взял у меня из рук эту книгу, перелистал л. 11; Колесниченко 2011, с. 182). После воз- ее и, очевидно, обратил внимание на мои за- вращения в Одессу М. Ф. Болтенко продолжил метки в ней, спрашивал он меня очень не- научную деятельность, публиковал статьи, долго, после чего он предложил мне принять проводил раскопки, в том числе на о. Березань участие в работе над составлением нового (1946—1947 гг.). Много времени ученый уде- каталога — Краткого указателя залов Одес- лял преподавательской деятельности, читал ского музея» (НА ОАМ НАНУ. — Личный ар- лекции в разных учебных заведениях Одессы. хив М. Ф. Болтенко, л. 25; Колесниченко 2011, Скончался М. Ф. Болтенко 6 мая 1959 г. (Ко- с. 181). М. Ф. Болтенко с благодарностью при- лесниченко 2011, с. 182). нял предложение. Проявленные молодым сту- Благодаря педагогическому таланту Э. Р. дентом во время учебы в университете знания, фон Штерна связал свою жизнь с археологи- старательность и ответственность открыли пе- ей и А. В. Добровольский. После посещения ред ним двери в профессиональную археоло- в 1905 г. музея Одесского общества истории и гию. Уже в июле 1909 г. Э. Р. фон Штерн при- древностей юноша заинтересовался археоло- гласил ученика принять участие в раскопках на гическими исследованиями (Оленковський Березани в качестве помощника, причем, как 2006, с. 82). «Случайное посещение Музея в про- отмечал М. Ф. Болтенко: «мне было поручено межутке между выпускными экзаменами в наблюдение за половиной рабочих (15 человек) Одесской Ришельевской гимназии (1905),…пле- и самостоятельное ведение дневника раскопа нило молодого посетителя… Советы и ука- В8… конечно под общим руководством Э.Р.» зания тогдашнего хранителя музея… проф. (НА ОАМ НАНУ. — Личный архив М. Ф. Бол- Э. Р. Штерна,…знакомство с энтузиастами тенко, л. 21; Колесниченко 2011, с. 181). археологии В. И. Гошкевичем… и Д. И. Эвар- В 1912 г. под руководством Э. Р. фон Штерна ницким… сделали Аркадия Викторовича ар- М. Ф. Болтенко проводил раскопки в Тире (НА хеологом (НА ОАМ НАНУ, инв. № 59267; Ки- ОАМ НАНУ, инв. № 59258, л. 1—17; Колесни- осак, Полищук 2015, с. 265). ченко 2011, с. 181). В 1913 г. молодой исследо- Сначала студент-философ Новороссийского ватель стал действительным членом Одесского университета А. В. Добровольский под руко- общества истории и древностей (Колесниченко водством Э. Р. фон Штерна специализировался 2011, с. 181). М. Ф. Болтенко принимал участие по античной археологии, потом заинтересовал- в раскопках Э. Р. фон Штерна на о. Березань в ся малоизученной тогда археологией неолита- 1913 г., но дальнейшим совместным исследова- бронзы (Оленковський 2006, с. 82). Но начало ниям помешала I мировая война. его большого пути в археологии было связано Весной 1924 г. М. Ф. Болтенко после девяти- именно с Э. Р. фон Штерном. летнего перерыва, посетил Березань как руко- водитель большой экскурсии для рабочих заво- Выводы да им. Розы Люксембург и солдат очаковского гарнизона. К его удивлению, место старого рас- Большой, если не одной из самых главных, копа В8 полностью сохранилось почти таким, заслугой Э. Р. фон Штерна было создание се- каким оно было в 1913 г., когда прекратились веропричерноморской школы классической раскопки Э. Р. фон Штерна (НА ИА НАНУ, археологии (Кривець 2013, с. 100). С. Ю. Бе- ф. 12, № 278, л. 106; Кузьмищев 2007, с. 223). С резин справедливо отмечал, что именно такие 1925 г. М. Ф. Болтенко продолжил раскопки на всемирно известные представители археологи- Березани, начатые его учителем. ческой школы Э. Р. фон Штерна как Б. В. Фар- 29 января 1934 года, по ложному доносу, маковский, Е. Г. Кагаров и М. Ф. Болтенко М. Ф. Болтенко был арестован и позже обвинен поставили на качественно новый уровень ме- в контрреволюционной деятельности в пользу тодику полевых исследований в Северном Японии, а также в организации экстремистских Причерноморье. Еще один ученик Э. Р. фон проявлений среди музейных кругов и отправ- Штерна — М. И. Мандес — стал признанным лен в ссылку на пять лет под Благовещенск. специалистом в области античной истории, Впоследствии его перевели в колонию-поселе- филологии и искусствоведения. «Именно они ние бухты Находка, затем — в другие места стали теми, кто сохранил преемственность Дальнего Востока (Кузьмищев 2007, с. 226). «старых» антиковедных традиций в совет- В 1939 г. М. Ф. Болтенко возвратился в Одес- ский период на юге Украины» (Березин 2014, су и продолжил работу в Одесском историко-ар- с. 13). Ученики Э. Р. фон Штерна Б. В. Фарма- хеологичеком музее (так он тогда назывался). ковский и М. Ф. Болтенко провели образцовые Во время ІІ мировой войны исследователь был по методике раскопки античной Ольвии и по-

204 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологи

селения на о. Березань (Радзиховська, Ізбаш, ческий музей. Материалы по археологии Северного Березін 2005, с. 323). Причерноморья, 13, с. 265-269. Преподавательско-педагогическая и на- Клейман, И. Б. 2000. В начале славных дел… учная деятельность Э. Р. фон Штерна имела (М. Ф. Болтенко и раскопки в Аккермане в 1912 г.). Stratum plus, 3, с. 85-87. колоссальное значение в становлении школы Колесниченко, А. Н. 2011. М. Ф. Болтенко и архе- античной археологии Северного Причерномо- ологические исследования на о. Березань: неизвест- рья. Ценны были не только его исследования, ные страницы (из личного архива М. Ф. Болтенко). но также то, что дело учителя продолжили его В: Платонова, Н. И. (ред.). История археологии: ученики, которые, в свою очередь, стали учите- личности и школы: Материалы Международной лями следующего поколения археологов. Слож- научной конференции к 160-летию со дня рождения но представить, какой бы была наша античная В. В. Хвойки (Киев, 5—8.10.2010). Санкт-Петербург: археология, не будь в ней ученого такого высо- Нестор-история, с. 181-186. Кривець, Н. 2013. Німецькі вчені в Новоросійсь- кого уровня, каким был Э. Р. фон Штерн. кому університеті: наукова та викладацька діяль- ність (друга половина ХІХ ст.). Міжнародні зв’язки Литература України: наукові пошуки і знахідки, 22, с. 94-106. Кузьмищев, А. Г. 2007. Археологические раскопки Березин, С. Е. 2009. Новые материалы к биогра- М. Ф. Болтенко на острове Березань (1927—1947). фии Е. Г. Кагарова. Одіссос: Актуальні проблеми Вісник Київського славістичного університету, 32, історії, археології та етнології, 1, с. 228-232. с. 222-230. Березин, С. Е. 2014. Биография Евгения Георгие- Кузьміщев, О. Г. 2013. Е. Р. фон Штерн у вітчиз- вича Кагарова: архивные поиски на историографи- няній історіографії. Археологія, 4, с. 121-130. ческую тему. Актуальні питання вірменознавства, Мандес, М. И. 1901. Опыт историко-критичес- 2, с. 12-22. кого комментария к греческой истории Диодора. Березин, С. Е., Избаш, Т. А. 1998. М. И. Мандес: Отношение Диодора к Геродоту и Фукидиду. Одес- историк, филолог, искусствовед (по материалам са: Экономическая типография. фондов Государственного архива Одесской области). Маркевич, А. И. 1890. Двадцатипятилетие Им- Записки історичного факультету. Одеський націо- ператорского Новороссийского университета: ис- нальний університет, 7, с. 152-157. торическая записка. Академические списки. Одес- Березин, С. Е., Избаш, Т. А. 2004. Изучение ан- са: Экономическая типография. тичных памятников Северного Причерноморья Музичко, О. Є. 2009. Мемуари Лева Когана як в первые десятилетия деятельности Новороссий- джерело для вивчення розвитку історико-філологіч- ского университета. В: Крыжицкий, С. Д. (ред.). ного факультету Одеського Новоросійського універ- Borysthenika — 2004. Материалы Международной ситету на початку ХХ ст. Записки історичного фа- научной конференции к 100-летию начала исследо- культету Одеського національного університету вания острова Березань Э. Р. фон Штерном. Нико- ім. І. І. Мечникова, 19 (2008), с. 381-399. лаев: Національний університет кораблебудування, Музичко, О. Є. 2012. Одеський осередок археоло- с. 66-72. гічної педагогіки наприкінці XIX — 20 роках XX ст. Бузескул, В. П. 1931. Всеобщая история и ее пред- Археологія і давня історія України, 9, с. 177-180. ставители в России в XIX и начале XX века (мате- Оленковський, М. П. 2006. Наукове безсмертя, риалы). Часть вторая. Ленинград: АН СССР. створене власноруч (до 120-річчя Аркадія Вікторо- Ванчугов, В. П. 1989. Одесское общество истории вича Добровольського). Археологія, 1, с. 82-84. и древностей на рубеже XIX—XX вв. и Э. Р. Штерн. Охотников, С. Б. 2010. Археология в Одессе. 150 лет Одесскому обществу истории и древнос- 185 лет Одесскому археологическому музею. Одес- тей. 1839—1989. Тезисы докладов юбилейной кон- са: СМИЛ. ференции. Одесса, с. 24-27. Охотников, С. Б. 2011. Контакты ученых Одессы Ванчугов, В. П. 2004. Э. Р. фон Штерн и архео- и Германии — археологический аспект (XVIII— логия Северного Причерноморья на рубеже XIX и XXI вв.). Древнее Причерноморье. IX-е чтения памя- XX веков. В: Крыжицкий, С. Д. (ред.). Borysthenika — ти профессора Петра Осиповича Карышковского, 2004. Материалы Международной научной конфе- с. 360-366. ренции к 100-летию начала исследования острова Попова, Т. Н. 2011. П. М. Бицилли в контексте Березань Э.Р фон Штерном. Николаев: Національ- схоларной истории. Древнее Причерноморье. IX-е ний університет кораблебудування, с. 7-13. чтения памяти профессора Петра Осиповича Ка- Гаркуша, Н. М. 2010. Борис Владимирович Фар- рышковского, с. 404-410. маковский: очерк. Николаев: Иринa Гудым. Радзиховська, О. О., Ізбаш, Т. О., Березін, С. Є. Дложевський, С. С. 1925. Ернест Романович 2005. Традиції антикознавства та медієвістики в Но- Штерн (некролог). Вісник Одеської комісії краєзнавс- воросійському-Одеському університеті: кафедра іс- тва при Всеукраїнській Академії наук, 2—3, с. 99- торії стародавнього світу та середніх віків. Записки 101. історичного факультету. Одеський національний Кагаров, Е. Г. 1913. Культ фетишей, растений и університет, 16, с. 321-327. животных в древней Греции. Санкт-Петербург: Се- Фармаковская, Т. И. 1988. Борис Владимирович натская типография. Фармаковский. Киев: Наукова думка. Кагаров, Е. Г. 1918. Греческие таблички с про- Фармаковский, Б. В. 1912. Обломки статуэтки са- клятиями. Харьков: типо-литография Г.П. Радо- тира из Керчи. В: Бертье-Делагард, А. Л. (ред.). За- вильского. писки Одесского общества истории и древностей, Кагаров, Е. Г. 2012. Культ фетишей, растений и 30, с. 151-166. животных в древней Греции. Москва: Либроком. Фролов, Э. Д. 2006. Русская наука об античнос- Киосак, Д. В., Полищук, Л. Ю. 2015. Аркадий ти. Историографические очерки. Санкт-Петербург: Викторович Добровольский и Одесский археологи- Гуманитарная академия.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 205 Історія Інституту археології

Штерн, Э. Р. 1899. Рецензия на: М. И. Мандес. Kagarov, E. G. 2012. Kult fetishey, rasteniy i zhivotnykh v Мессенские войны и восстановление Мессений. За- drevney Gretsii. Moskva: Librokom. писки Императорского Новороссийского универси- Kiosak, D. V., Polishchuk L. Iu. 2015. Arkadiy Viktorovich тета, 76, с. 61-70. Dobrovolskiy i Odesskiy arkheologicheskiy muzey. Materialy po arkheologii Severnogo Prichernomoria, 13, s. 265-269. Штерн, Э. Р. 1902а. Отзыв о сочинении М. Манде- Kleyman, I. B. 2000. V nachale slavnykh del… са: Опыт историко-критического комментария к гре- (M. F. Boltenko i raskopki v Akkermane v 1912 g.). Stratum ческой истории Диодора. Записки Императорского plus, 3, s. 85-87. Новороссийского университета, 87, с. 1-16. Kolesnichenko, A. N. 2011. M. F. Boltenko i arkheolog- Штерн фон, Э. Р. 1902b. Рецензия на: М. И. Ман- icheskiie issledovaniia na o. Berezan: neizvestnyie stranitsy дес: Опыт историко-критического комментария к (iz lichnogo arkhiva M. F. Boltenko) In: Platonova, N. I. (ed.). греческой истории Диодора. Журнал Министерс- Istoriia arkheologii: lichnosti i shkoly: Materialy Mezhdunar- тва народного просвещения, 11, с. 198-218. odnoy nauchnoy konferentsii k 160-letiiu so dnia rozhdeniia Штерн, Э. Р. 1904. Отзыв о сочинении (Е. Кага- V. V. Khvoyki (Kiev, 5—8.10.2010). Sankt-Peterburg: Nestor- istoriya, s. 181-186. рова). Религиозные воззрения и идеалы в древней Kryvets, N. 2013. Nimetski vcheni v Novorosiiskomu uni- Греции, в VI и V веке. Записки Императорского Но- versyteti: naukova ta vykladatska diyalnist (druha polovyna вороссийского университета, 98, с. 31-41. XIX st.). Mizhnarodni zviazky Ukrainy: naukovi poshuky i Штерн, Э. Р. 1913. Раскопки в Аккермане летом znakhidky, 22, s. 94-106. 1912 года. Записки Одесского общества истории и Kuzmishchev, A. G. 2007. Arkheologicheskiie raskopki древностей, 31, с. 92-101. M. F. Boltenko na ostrove Berezan (1927—1947). Visnyk Штерн, Э. Р. 1914. Отчет о раскопках на остро- Kyivskoho slavistychnoho universytetu, 32, s. 222-230. ве Березани летом 1913 года. Одесса: «Слав.» тип. Kuzmishchev, O. H. 2013. E. R. fon Shtern u vitchyznyanii istoriohrafii.Arkheolohiia , 4, s. 121-130. Е. Хрисогелос, с. 78-108 (отдельный оттиск). Mandes, M. I. 1901. Opyt istoriko-kriticheskogo kommen- Штерн, Э. Р. 1915. Ученые заслуги Б. В. Фарма- tariya k grecheskoy istorii Diodora. Otnosheniie Diodora k ковского. Москва: Тип. Г. Лисснера и Д. Собко. Gerodotu i Fukididu. Odessa: Ekonomicheskaia tipografiia. Häusler, A. 1984. Ernst von Stern, Archäologe in Markevich, A. I. 1890. Dvadtsatipiatiletiie Imperatorskogo Odessa und Halle. Ethnographisch-archäologische Novorossiyskogo universiteta: istoricheskaia zapiska. Aka- Zeitschrift, 25, S. 683-695. demicheskiie spiski. Odessa: Ekonomicheskaia tipografiia. In Memoriam 1924. In Memoriam. Reden am Sarge Muzychko, O. Ye. 2009. Memuary Leva Kohana yak des Rektors Ernst von Stern. Halle: Max Niemeyer, dzherelo dlya vyvchennya rozvytku istoryko-filolohichnoho S. 1-15. Hallische Universitätsreden, 23. fakultetu Odeskoho Novorosiiskoho universytetu na pochatku XX st. Zapysky istorychnoho fakultetu Odeskoho natsionalnoho universytetu im. I. I. Mechnykova, 19 (2008), s. 381-399. Muzychko, O. Ye. 2012. Odeskyi oseredok arkheolohichnoi References pedahohiky naprykintsi XIX — 20 rokakh XX st. Arkheolo- hiia i davnia istoriia Ukrainy, 9, s. 177-180. Berezin, S. E. 2009. Novyіe materialy k biografii E. G. Ka- Olenkovskyi, M. P. 2006. Naukove bezsmertya, stvorene garova. Odissos: Aktualni problemy istorii, arkheolohii ta et- vlasnoruch (do 120-richchya Arkadiia Viktorovycha Dobrovol- nolohii, 1, s. 228-232. skoho). Arkheolohiia, 1, s. 82-84. Berezin, S. E. 2014. Biografiya Evgeniіa Georgiіevicha Okhotnikov, S. B. 2010. Arkheologiia v Odesse. 185 let Kagarova: arkhivnyіe poiski na istoriograficheskuшu temu. Odesskomu arkheologicheskomu muzeiu. Odessa: SMIL. Aktualni pytannуa virmenoznavstva, 2, s. 12-22. Okhotnikov, S. B. 2011. Kontakty uchenykh Odessy i Ger- Berezin, S. E., Izbash, T. A. 1998. M.I. Mandes: istorik. manii — arkheologicheskiy aspekt (XVIII—XXI vv.). Drevneie Filolog, iskusstvoved (po materialam fondov Gosudarstvenno- Prichernomorie. IX-e chteniia pamiati professora Petra Osi- go arkhiva odesskoy oblasti). Zapiski іstorichnogo fakultetu. povicha Karyshkovskogo, s. 360-366. Odeskyi natsionalnyi universytet, 7, s. 152-157. Popova, T. N. 2011. P.M. Bitsilli v kontekste skholarnoy Berezin, S. E., Izbash, T. A. 2004. Izucheniie antichnykh istorii. Drevneie Prichernomorie. IX-e chteniia pamiati profes- pamiatnikov Severnogo Prichernomoria v pervyie desyatileti- sora Petra Osipovicha Karyshkovskogo, s. 404-410. ia deiatelnosti Novorossiyskogo universiteta. In: Kryzhitskiy, Radzykhovska, O. O., Izbash, T. O., Berezin, S. Ye. 2005. S. D. (ed.). Borysthenika — 2004. Materialy mezhdunarodnoy Tradytsii antykoznavstva ta mediyevistyky v Novorosiiskomu- nauchnoy konferentsii k 100-letiiu nachala issledovaniia os- Odeskomu universyteti: kafedra istorii starodavnoho svitu ta trova Berezan E. R fon Shternom. Nikolaiev: Natsіonalnyj serednikh vikiv. Zapysky istorychnoho fakultetu. Odeskyi nat- unіversitet korablebuduvannya, s. 66-72. sionalnyi universytet, 16, s. 321-327. Buzeskul, V. P. 1931. Vseobshchaia istoriia i eie pred- Farmakovskaia, T. I. 1988. Boris Vladimirovich Farmako- staviteli v Rossii v XIX i nachale XX veka (materialy). Chast vskiy. Kiev: Naukova dumka. vtoraia. Leningrad: AN SSSR. Farmakovskiy, B. V. 1912. Oblomki statuetki satira iz Vanchugov, V. P. 1989. Odesskoie obshchestvo istorii i Kerchi. Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnostey, drevnostey na rubezhe XIX—XX vv. i E. R. Shtern. 150 let 30, s. 151-166. Odesskomu obshchestvu istorii i drevnostey. 1839—1989. Tez- Frolov, E. D. 2006. Russkaia nauka ob antichnosti. Isto- isyi dokladov yubileynoy konferentsii. Odessa, s. 24-27. riograficheskiie ocherki. Sankt-Peterburg: Gumanitarnaia Vanchugov, V. P. 2004. E. R. fon Shtern i arkheologiia akademiia. Severnogo Prichernomoria na rubezhe XIX i XX vekov. Shtern, E. R. 1899. Retsenziia na: M. I. Mandes. Messen- In: Kryzhitskiy, S. D. (ed.). Borysthenika — 2004. Mate- skiie voyny i vosstanovleniie Messeniy. Zapiski Imperatorsko- rialy Мezhdunarodnoy nauchnoy konferentsii k 100-letiiu go Novorossiyskogo universiteta, 76, s. 61-70. nachala issledovaniia ostrova Berezan E. R fon Shternom. Shtern, E. R. 1902. Otzyv o sochinenii M. Mandesa: Opyt Nikolaiev: Natsіonalnyj unіversitet korablebuduvannya, s. 7- istoriko-kriticheskogo kommentariia k grecheskoy istorii Dio- 13. dora. Zapiski Imperatorskogo Novorossiyskogo universiteta, Нarkusha, N. M. 2010. Boris Vladimirovich Farmakovskiy: 87, s. 1-16. ocherk. Nikolaiev: Irina Gudym. Shtern fon, E. R. 1902b. Retsenziia na: M. I. Mandes: Opyt Dlozhevskyi, S. S. 1925. Ernest Romanovych Shtern istoriko-kriticheskogo kommentariia k grecheskoy istorii Dio- (nekroloh). Visnyk Odeskoi komisii kraieznavstva pry dora. Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniia, 11, Vseukrainskii Akademii nauk, 2—3, s. 99-101. s. 198-218. Kagarov, E. G. 1913. Kult fetishey, rasteniy i zhivotnykh v Shtern, E. R. 1904. Otzyv o sochinenii (E. Kagarova). Re- drevney Gretsii. Sankt-Peterburg: Senatskaya tipografiya. ligioznyie vozzreniia i idealy v drevney Gretsii, v VI i V veke. Kagarov, E. G. 1918. Grecheskiie tablichki s prokliatiiami. Zapiski Imperatorskogo Novorossiyskogo universiteta, 98, Kharkov: tipo-litografiya G. P. Radovilskogo. s. 31-41.

206 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) Кузьмищев, О. Г. Э. Р. фон Штерн и создание северопричерноморской школы античной археологи

Shtern, E. R. 1913. Raskopki v Akkermane letom contribution of E. R. von Stern in education of native 1912 goda. Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnos- archaeologists and historians. tey, 31, s. 92-101. E. R. von Stern, having considerable experience Shtern, E. R. 1914. Otchet o raskopkakh na ostrove Bereza- in teaching, understood the importance of educating ni letom 1913 goda. Odessa: «Slav.» tip. E. Khrisogelos, s. 78- 108 (otdel’nyi ottisk). young professional personnel. As a result, due to a long Shtern, E. R. 1915. Uchenyie zaslugi B.V. Farmakovskogo. and systematic work, E. R. von Stern was able to cre- Moskva: Tip. G. Lissnera i D. Sobko. ate a scientific school of his followers. Häusler, A. 1984. Ernst von Stern, Archäologe in Odessa Among the students of E. R. von Stern were those und Halle. Ethnographisch-archäologische Zeitschrift, 25, who later became well-known scholars, connecting their S. 683-695. lives with history and archaeology. In particular, the In Memoriam 1924. In Memoriam. Reden am Sarge des scientific career of B. V. Farmakovskyi (1870—1928), Rektors Ernst von Stern. Halle: Max Niemeyer, S. 1-15. Hal- an outstanding archaeologist, a long-term researcher lische Universitätsreden, 23. of Olbia, was largely formed thanks to the pedagogical talent of E. R. von Stern. The most known students of E. R. von Stern, except A. H. Kuzmishchev B. V. Farmakovskyi, were also M. I. Mandes (1866— 1934), E. G. Kagarov (1882—1942) and M. F. Boltenko (1888—1959). E. R. von Stern and the creation of the Northern Keywords: History of Archaeology, E. R. von Stern, B. V. Farmakovskyi, M. F. Boltenko. Black Sea school of CLASSIC archaeology Одержано 18.12.2018 Ernst R. von Stern (1859—1924) was one of the Кузьміщев Олександр Геннадійович, канди- prominent historians of antiquity in the late XIX — дат історичних наук, науковий співробітник, Інсти- early XX century, who participated in the development тут археології НАН України, пр. Героїв Сталінграда, of Classic archaeology of the Northern Black Sea re- 12, Київ, 04210, Україна. gion. Kuzmischev Alexander G., Candidate of Historical The article discusses the role of E. R. von Stern in Sciences, Research Fellow, Institute of Archaeology, the creation of the school of Classic archaeology, which National Academy of Sciences of Ukraine, Heroiv was based on the Novorossiisk University in Odessa Stalingradu ave., 12, Kyiv, 04210, Ukraine. and the Odessa Society of History and Antiquities, in ORCID: orcid.org/0000-0003-2718-7111, e-mail: particular the museum of that society, as well as the [email protected].

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 207 Автобиграфия Доцента Михаила Федоровича БОЛТЕНКО, кандидата исторических наук (все даты по нов. ст.)

Родился я в 1888 г. 2.ІХ в окрестностях Осовца (Феодосия, Аккерман, Патрены, о. Березань), где Белостокской обл. БССР и до 1893 г. жил с роди- работа не облегчалась наличием старых катало- телями в г. Гродно, служебной базе моего отца — гов, как это имело место у моих трех товарищей военного топографа. Переход отца в 1983 г. на по работе — студентов 4-го курса, а приходилось работу вдоль проектированного тогда Великого составлять самому совершенно новый каталог, Сибирского Пути заставил нашу семью в составе пользуясь указаниями профессора и специальной отца, матери и меня переехать в Иркутск. Где я в научной литературой. После того Штерн привлек 1898 г. начал свою школьную учебу в Иркутской меня с 13.VI.1909 г. к участию в своих раскопках гимназии. В 1901 г. после короткого пребывания (1909 и 1913 г. о. Березань, 1912 Аккерман) ка- в Омске и посещения родины моего отца в с. Ви- кое продолжалось и по окончании мною Ун-та ноградовке нын. Кировоградской обл. и матери в (1912—3 г. г.) при чем я был его единственным г. Измаиле (ныне область), мы переехали в Вар- помощником на раскопках. Раскопки 1914 г., шаву, а оттуда в 1904 г. в Одессу, где я в 1907 г. запланированные в с. Бородине (Южн. Бессара- закончил свое среднее образование в Одесской 2- бия), для научной проверки условий нахождения й гимназии и в 1921 г. Университет по историко- известного Бородинского клада, не состоялись в филологическому факультету, где я одновременно связи с началом 1-й империалистической войны занимался на группе всеобщей истории истори- и сам Штерн, еще в 1911 г. избранный профес- ческого отделения и на группе реалий классичес- сором древней истории в Галле-Витенбергском кого отделения, чтобы специализироваться таким Ун-те в Германии и в 1912—3 г. приезжавший на образом на древней истории, овладевши языками раскопки из-за границы, не мог приехать в Рос- культурных народов древнего мира, иметь воз- сию из-за начавшейся войны. В 1913 г. 9/X я, пос- можность самостоятельно работать над письмен- ле последних березанских раскопок со Штерном, ными и вещественными первоисточниками древ- был избран действительным членом Одесского ней истории нашей Родины. Непосредственным Общества Истории и Древностей, а в 1915 г. 25.XII руководителем моих занятий был проф. древней делал там специальный доклад «Римский поэт о истории в Ун-те Э. Р. Штерн, все общие и специ- Черном море» (поэма Гая Валерия Флакка конца альные курсы которого, независимо от того, для I в. н. эры «Argonautica»). В 1910 г. я женился и к студентов какого курса они предназначались, я 1915 г. имел уже троих детей. прослушал за первые два года своего пятилетне- 1904 г. я одновременно с учебой имел самосто- го пребывания в Ун-те 1908 г. Я, еще студентом ятельный заработок «репетиторство», с чего и на- 2-го курса был привлечен Штерном к участию в чинается моя педагогическая работа, а с 1912 г. составлении «каталога указателя»тогда рефор- стал преподавателем средней школы в Одессе мированного и расширенного Музея Одесского (гимназии Панченко, Мякенко и казенная 5-я) Общества Истории и Древностей при чем я один по латинскому и греческому языкам, истории выполнил половину всей работы (пять залов из (гл. обр. древней) и кроме того, по русскому язы- десяти, если не считать вестибюля), при том на- ку (курс 5 класса: «Народная и древнерусская иболее ответственную, поскольку 3/6 моей работы словесность»), французскому языку и географии. составляли новые залы, заполненные результа- Участник подпольных ученических круж- тами последних раскопок 1890-х — 1900-х г. г. ков «самообразования» в Варшаве и Одессе с

208 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) М. Ф. Болтенко. Автобіографія (упоряд. Л. В. Кулаковська)

1902 г. я, благодаря руководителю кружка сту- рабовладельческого Общества в Ин-те Истории денту-меньшевику с весны 1905 г. познакомил- Укр. Культуры им. акад. Д. И. Багалия, после ся с марксизмом через плехановско-каутские столкновений с буржуазно-националистичес- очки, результатом чего было усвоение мною ким руководством Ин-та, был уволен с работы в вредного и контр-революционного меньшевис- Ин-те, а после попыток аппеляции в НКП УССР тко-кадетского фетишизирования буржуазного (Нарком Затонский и Зам. Наркома Хвыля) и в государства, от которого я освободился только ОГПУ (Балицкий) был в 1934 г. арестован и пос- со временам начиная с 1921 г., когда я прочи- ле короткого пребывания в Харькове доставлен тал непосредственно первое (для меня) произ- в Одессу, где закулисным руководителем «дела» ведение В. И. Ленина, его речь о продналоге, против меня был уже упомянутый Ковальский, захватившую меня, как историка активизо- организовавший дачу против меня ложных кле- вавшую к углубленной работе над собою с тех ветнических показаний, как я узнал об этом по пор не прекращавшуюся и уже к 1930 г. при- возвращении в Одессу в начале 1939 г. после ведшую на совершенно противоположную по- пятилетней незаслуженной мною ссылки, когда зицию, позицию непримиримой борьбы против сам Ковальский, уже разоблаченный, был реп- буржуазного государства. рессирован. С основанием в Одессе в конце 1917 г. Народ- Одновременно с работой моей в Музее, на ка- ного Университета был его лектором, а по его ковой я руководил с 1923 по 1933 г. г. подготов- ликвидации в 1921 г. членом лекторского бюро кой аспирантов, я вел самостоятельные полевые Политпросвета. После ликвидации I.VII.1920 г. археологические исследования в Усатове под гимназии я был назначен заведующим школой- Одессой с 1921 г. по 1933 г. и вернулся к ним по клубом № 11, каковую сформировал и организо- возвращении в Одессу в 1939—40 г. г., что от- вал, заведуя ею до приглашения меня на работу крыло науке ранее неизвестную своеобразную в Одесский Историко-Археологический Музей усатовскую культуру начала 2-го тысячелетия (бывший Од Общества истории и древностей) до н. э., первых освоителей коня в нашем Степ- на должность демонстратора. В Музее этом, я ном Причерноморье, в 1924—1931 г. г. продол- затем непрерывно работал до 15.VII.1933 г. в жал на о. Березань раскопки своего учителя разных должностях (от хранителя-демонстрато- Э. Р. Штерна, впервые открыв там: 1) остатки ра в 1921 г. до зам. директора по научной части древнейшего догреческого населения острова, и директора в 1930—1933 г. г.). С назначением современного первым шагам греческой колони- меня Директором Музея в 1930 г. мною к 1932 г. зации в Сев. Причерноморье, а также 2) посе- произведена была коренная его реконструкция ления римских времен I—IV вв. н. э. и 3) древ- на основе глубокой проработки со всем коллек- нерусскую Березань X—XIII в. в. н. э., которые тивом научных сотрудников Музея трудов Марк оставались вне поля зрения Штерна. В 1924— са—Энгельса—Ленина—Сталина, за что я был 29 г. г. я принимал участие также в раскопках премирован НКП УССР, но в то же время, до древне-греческой Ольвии, а в 1931—2 г. г. ру- оформления в экспозиции Музея достижений ководил там работами в качестве Начальника работы 1930—1932 г. г. я был заменен в долж- объединенных Археологических экспедиций ности Директора разоблаченным через несколь- НКП УССР. В Ольвии мною обращено было ко лет после того польским шпионом и дивер- внимание на туземные погребения с древней- сантом В. Ф. Ковальским, который с первых же шим греческим инвентарем, современным за- своих шагов в качестве Директора Музея повел селению греками Березани VII—VI в. в. до н. э. линию на дискредитацию марксисткой реконс- и на следы использования развалин Ольвии трукции Музея, ее вальгаризации и прямого для строительства в ее окрестностях в ХIV в. разрушения как самого Музея, его ценнейших Сотрудничество с работниками Ленинградс- коллекций, порчи уникальных экспонатов, разб кого Ин-та Ист. мат. культуры (ГАИМК), руко- азаривания ценнейшей библиотеки, растрачи- водимого акад. Н. Я. Марром соприкасался по вания без пользы всех отпускаемых на Музей работе члена Паритетной комиссии от УССР по кредитов, прекращения научно-исследователь- обмену музейными ценностями между УССР и ской работы Музея и разгона с политической РСФСР при ЦИК’е СССР в 1929—34 г. г. в ка- дискредитацией высококвалифицированных ковой Н. Я. Марр был председателем. советских научных кадров сотрудников Музея. В 1920 г. и начале 1930 г. я кроме службы в Сигнализация моя о наглой разрушительной Музее и научно-исследовательской работы, вел работе Ковальского в соответствующие ведомс- также преподавание в Одесском Археологичес- твенные инстанции и органы ОГПУ была истол- ком Ин-те и в Одесском Институте Народного кована как антипартийное выступление против Образования, а также в Фотокинотехникуме. партийного директора со стороны беспартийного В период с 1925 г. по 1934 г. был избран чле- «старого специалиста» — и я сначала был уволен ном многих советских и заграничных ученых с должности Зам. Директора по научной части, организаций и приглашался на все научные которую занимал в 1932—3 г. г., а затем, благо- съезды, конгрессы и конференции по моей спе- даря связям Ковальського в тогдашнем центре циальности (Лондон, Оксфорд, Берлин, Барсело- УССР, Харькове, где я по совместительству с на, Стокгольм, Харьков, Керчь, Херсонес и др.). Одессой, как незаменимый специалист, рабо- Заброшенный летом 1934 г. в ссылку на Даль- тал заведующим отделом археологии и сектора ний Восток, я, только благодаря моей непреклон-

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 209 Історія Інституту археології

ной вере в свою правоту и торжество справедливос- землею и стерегущие золото муравьи, отличаю- ти, которая не может не раскрыться в дальнейшем, щиеся чрезвычайным проворством не что иное и веря в партию и Советскую Власть, а также как центрально-азиатские добывающие золото благодаря наличию у меня глубоких научно-ис- скифы». Связь скифов с золотом реально-исто- следовательских интересов, получивших здесь рическая и лингвистическая давно уже была удовлетворение на почве соприкосновения с жи- доказана Н. Я Марром. В ответе нашего толко- выми носителями самых разнообразных языков, вания Геродота: 1) сугубо локализируются в на- историко-археологический интерес к которым во шем Северном причерноморье слова Эсхила в мне пробудился был влиянием Н. Я. Марра еще «скованном Прометее», уже сюжетом своим при- с 1924 г., я пережил почти 5-летнюю ссылку и ряд надлежащим Причерноморской (Кавказской) тяжелых болезней, вызванных неблагоприятны- Скифии: «Люди долго домов, открытых солн- ми климатическими условиями. цу, строить не умели из кирпичей иль бревен, По возвращении в Европу в начале 1939 г. но в земле, как муравьи проворные гнездились я был привлечен к работе в Одесском Истори- во тьме сырых землянок и пещер» (перевод Ме- ческом Музее сначала консультантом, а затем режковского), 2) получают этнический туземно- ученым секретарем, при чем пришлось ликви- скифский смысл топонамические обозначении дировать последствия вредительства Коваль- Северного причерноморья Мирмекий, Парфе- ского и других врагов народа в 1933—8 г. г., а с ний и Ахиллей, находившиеся при Керченс- осени 1939 г. преподавал в Одесском Гос. Ун-те ком проливе друг подле друга в тесной связи латинский и др.греч. языки на филологическом очевидно с туземным культом Девы (Гекаты) и факультете. После раскопок в Усатове 1939— скифского Ахилла в западном причерноморье в 40 г. г. выступал на IV научной конференции римскую эпоху Понтарха, совершенно вытеснив- Ин-та Археологии Академии Наук УРСР в Ки- шего из представлений северно-причерноморс- еве в январе — феврале 1941 г. об усатовской ких в качестве владыки водной стихии поний- культуре. В плане работы моей по Ун-ту мною ского Посидона, 3) представляются совершенно за 1939—41 г. г. мною за 1939—41 г. г. была в новом свете: а) эпитет любимого героя русс- подготовлена большая работа «Легенды о про- кого народного эпоса Ильи Муромца — «Муро- исхождении скифов у Геродота» — к этногонии мец», «Моровец», «Мравлин» и «Бравлин», уже Евразии — на 12 печатных лист. — построен- А. Н. Веселовским сопоставленный с муравья- ная мною помимо данных письменных исто- ми — мирмидонянами, как «скифский», «скудр- рич. первоисточников, на данных собственных ский», «сколотский, а не «мурманский» — «Нор- моих полевых археологических исследований и манский», (само имя Илья приводится вам в «раскопках» в языках и фольклоре современных связь не с библейским Ильей и не со скандинав- народов СССР и соседних. Имел в виду предста- ским Хальги, а с Геродотовским Липоксаем в на- вить работу осенью 1941 г. к защите как доктор- шей основной работе, ныне представляемой на скую диссертацию, но осада Одессы и эвакуа- соискание степени доктора исторических наук), ция сорвали завершение этого плана. Не имея б) Муравский шлях по, которому крымские та- возможности по состоянию здоровья следовать тары делали свои вторжения на средне-русские с Ун-том походным порядком из Одессы в Бер- территории, а раньше скифы-сколоты, наконец дянск, я выехал последним эшелоном по ж. д. в) «Кудриянское» царство нашего эпоса, пред- как член семьи военнослуж. комсостава и таким ставляемое в нем как неверное и басурманское, образом оторвался на 2 года от Ун-та. Зимой враждебное в стиле позднейшей Золотой Орды, 1941—42 г. г. работал счетоводом Колхоза на вполне понятное, если за творцов эпоса, его ядра ст. Чир Сталинградской обл., а по эвакуации от- мы примем не кочевников — царских скифов, а туда в 1942—3 г. г. преподавателем Ново-Киев- те земледельческие исконные племена, героем ской средней школы Халиловского р-на Чкалов- которых был Илья Муромец. ской области, откуда и был вызван телеграммой Диссертация моя была встречена очень теп- Ректора Одесского Гос. Ун-та в Байрам-Али для ло ученым Советом Одесского Университета и продолжения здесь преподавательской работы в получила особенно высокую оценку от рецен- Одесском Ун-те по прямой моей специальности зента проф. Р. М. Волкова, как специалиста по и в соответствии с научной квалификацией. русскому народному фольклору. 8.IV.44 г. в Байрам-Али я защитил кандидат- С 1944—45 акад. года уже опять в Одессе, я скую диссертацию на тему «Сказочные муравьи в звании доцента заведую кафедрой классичес- Геродота и историческая реальность», в кото- кой филологии и веду преподавание на филоло- рой опирался на созвучии одного из названий гическом факультете древне-греческого языка и скифов — Скудра (в Ахемеонидских надписях) истории античной литературы, а на историчес- с латышским словом «Скудра»в значении «му- ком факультете — древней истории (первобыт- равей», подкрепляемым словами, имеющими в ное Об-во, Восток, Греция и спецкурс по истории основе своей тоже скифское племенное слово в древне-греческой колонизации) и основ архео- ином (диалектически) звучании, притом в удво- логии, совмещая эту работу с ученым секретарс- енной форме. В языках мордовском «куд-куд-ау», твом в Одесском Историческом Музее. чувашском «кэт-кэ» и мегрельском «чки-чткит- ДОЦЕНТ КАНДИДАТ ИСТОРИЧЕСКИХ ия» все три в одном и том же значении «мура- НАУК (БОЛТЕНКО М.) вья», и доказал, что Геродотовы, «живущие под 13 июля 1945 года

210 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) До Відділу Кадрів АН УРСР ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

I. До евакуації до м. Уфи в 1941 р. Інститут ми, що працювали в Академії давніше (А. Добро- Археології являв собою міцний заклад Академії вольський, М. Я. Рудинський, І. В. Фабриціу)/, і Наук УРСР, що за 3 роки свого існування до вій- очікуючи на їх поворот до Києва, Інститут Архе- ни (1938—1941) встиг об’єднати всіх визначніших ології вдався до ряду спеціалістів, не пов’язаних археологів України, притягнув до роботи значні раніше з його діяльністю з пропозицією переїхати молоді сили і виховав ряд нових працівників. до Києва. Одначе, труднощі оформлення в’їзду Війна розпорошила значний уже колектив. До до Києва, з одного боку і, з другого, неможливість Уфи переїхав лише невеликий гурт науковців, забезпечити нових співробітників жилплощею не і його співробітники спершу ввійшли до складу дали можливості поширити склад Інституту цим утворенного в часи евакуації Інституту Суспіль- шляхом. За 1944—1946 р. р. цим шляхом до Інс- них Наук (серпень 1941 — літо 1942), пізніше титуту прийшов лише один науковий співробіт- Інституту Історії і Археології України АН УРСР ник (Т. Г. Оболдуєва). (1942—1944). При явній недостатній кількості наукових на- По реевакуації і виділенню в Інституті історії ших сил для вивчення древностей України, що та Археології України в окремий заклад Відділу являється краєм, найбагатшим на археологічні суспільних Наук АН УРСР, Інститут Археології, пам’ятки з усіх республік країн та областей Союзу річ зрозуміла насамперед приступив до збиран- і навіть Європи в цілому, Інститут Археології знай- ня, згуртування своїх розпорошених сил. У Києві шов і знаходить посилення в притягненні до до- Інститут Археології знайшов кількох своїх був- слідницької праці багатьох спеціалістів із складу ших співробітників, що не могли виїхати з Украї- Московського та Ленінградського відділів Інститу- ни і перебули в Києві часи окупації. На фронті і ту Історії Матеріальної Культури АН СРСР. Цілий в Армії з складу колишніх працівників Інституту ряд видатних руских учених приймають безпосе- перебували 12 співробітників. Ряд колишніх спів- редню участь не тільки в польові дослідній роботі, робітників Інституту залишився в евакуації. а і в розробці низки проблем нашої археології а і У відновлений Інститут увійшли Л. М. Славін окремих тем нашого тематичного плану. (Директор), ст. наукові робітники Л. Д. Дмит- Наявні кадри розстановлено правильно. За два ров, О. Ф. Лагодовська, Д. І. Бліфельд, мол. на- з половиною роки роботи по реевакуації Інститут ук. співроб. ДЗБАНОВСЬКИЙ, мол. наук. співр. може назвати лише один випадок переходу нау- Одінцова С. М., що повернулася з Уфи, Є. Ф. Пок- кового співробітника з одного сектору до другого. ровська, Є. В. Махно, І. М. Самойловський, В рамках штатів відділи вкомплектовані. Але Л. С. Шіліна, що лишалися в Києві, В. К. Гонча- штати Інституту далеко не достатні. ров, що повернувся з фронту (інв. Вітчизн. Війни), ІІ. Зараз у трьох відділах інституту працює 34 Амбургер Н. П., Ф. Б. Копилов, С. М. Кузнецова, наукових співробітників. В штатах Інституту пра- А. Л. Фастовська, Ф. М. Штительман, що верну- цюють 4 позакиївські співробітники (Харків — 2, лися з евакуації з інших місць. Одеса — 2, науково-дослідчі групи Інституту Ар- Пов’язавшися з іншими наук. співробітника- хеології в Одесі і Харкові). ми-фронтовиками (Р. І. Ветштейн, В. Й. Довже- Відділ Історії первісного суспільства: Є. Ла- нок, Ю. М. Захарук, Г. Д. Смірнов) та колишніми годовська, А. Добровольський, І. Підоплічко, науковими співробітниками Інституту і Фахівця- М. Макаревич, В. Даниленко, М. Рудинський,

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 211 Історія Інституту археології

Перша сторінка рукопису

О. Черниш, Н. Амбургер, С. Одінцова (Київ), Ф. Копилов, В. С. Кузнецова, Т. Оболдуєва, Д. Бе- І. Левіцький (Харків). резовець. Відділ Історії скіфо-сарматських племен і ан- В цілому по Інституту недостатня кількість тичних міст: Л. Славін, І. Фабриціус, Л. Дмитров, старших наукових робітників (20, враховуючи Г. Смірнов, Ф. Штітельман, Р. Ветштейн, А. Фур- дісн. Члена АН УРСР П. Єфименко, члена-кор. манська, Л. Шіліна (Київ), М. Болтенко, М. Си- АН УРСР Л. Славіна) і не стає науково-технічних ницин (Одеса), С. Семенов-Зусер (Харків). працівників (лаборанти, особливо креслярі та за- Відділ Історії слов’янських племен і городів рисовщики). Київської Русі: П. П. Єфіменко, Д. Бліфельд, ІІІ. В складі Інституту працюють :один доктор В. Богусевич, В. Довженок, І. Самойловський, (Дійсн. член АН УРСР П. Ефименко), 11 кан- В. Гончаров, Є. Махно, Р. Виєзжев, С. Коломієць, дидатів наук (член-кор. АН УРСР Л. Славін,

212 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) М. Я. Рудинський. До відділу кадрів АН УРСР (упоряд. Л. В. Кулаковська)

Д. Бліфельд, М. Болтенко, Л. Дмитров, А. Доб- особах своїх співробітників Л. М. Славіна (Київ), ровольський, В. Довженок, І. Підоплічко, І. Са- М. Ф. Болтенка (Одеса), С. А. Семенова-Зусера мойловський, С. Семенов,-Зусер, М. Синицин, (Харків), що являються керівниками кафедр ар- І. Фабріціус), 7 наукових співробітників старших хеології в цих університетах. 5-літній план Інс- (В. Богусевич, в. о. В. Гончаров, в. о. В. Данилен- титуту передбачає одержання степені кандидата ко, М. Макаревич, І. Левицький, М. Рудинський, наук від 6-ти старших наук. співроб., від 10 мол. Г. Смирнов), 14 мол. наук. співробітників (Н. Ам- наук. співробітників та 6-х аспірантів. бургер, Д. Березовець, Р. Ветштейн, Р. Вієзжев, Докторські дисертації, за планом Ін-ту, з на- С. Коломиец, Ф. Копилов, С. Кузнецова, Є. Мах- явного складу співробітників мають захистити но, Т. Оболдуєва. С. Одінцова, А. Фурманська, 2 співробітники. Заочна аспірантура не органі- О. Черниш, Л. Шіліна, Ф. Штітельман). зована з тих міркувань, що вона не здійснена в Старші наукові співробітники без наукової сте- нашому Інституті, бо в основі всякої археологічної пені працюють: В. Богусевич, з 1946 року, В. Гон- роботи лежить праця над речовими матеріалами, чаров з 1938 р. (перерва — на фронті 3 роки), яких заочник, відірваний від музеїв і централь- В. Даниленко з листопаду 1945 р., М. Макаревич них наукових закладів, не має. з 1938 р. (перерва 5 років в рядах армії), І. Ле- VІІ. Демобілізовані. Загальне число демобілі- вицький з липня 1946, М. Рудинський з вересня зованих — 18 чоловік. Колишні співробітники 1944 р., Г. Смирнов з 1938 (перерва 5 років в Ар- Інституту відновлені на старих своїх посадах мії). (Р. Ветштейн, В. Гончаров, В. Довженок, Ю. За- Працюють над канд. дисертаціями 6 чоловік. харук, М. Макаревич, Г. Смирнов), З нових спів- Молодші наукові співробітники: Н. Амбур- робітників — В. Даниленко, В. Богусевич, Д. Бе- гер 1939р., Д. Березовець з 1946 р., Р. Ветштейн резовець, С. Коломиець, О. Черниш, Р. Виєзжев з 1939 р., (перерва в Армії 5 років), Р. Виєзжев працюють за фахом, як старші і молодші наукові з 1946 р., С. Коломієць з 1946 р., Ф. Копилов з співробітники. З інших працівників Д. Олександ- 1939 р. (перерва в евакуації), С. Кузнецова з ренко (бухг. за фахом), І. Віданов (завгосп), І. Зін- 1938 р. (переведена з посадит лаборанта), Є. Мах- ченко (шофер за фахом), С. Папер (фотограф за но з 1939 р. (перерва в окупації), Т. Оболдуєва фахом), М. Рубінштейн (зав. експед. Справою), з 1944 р., С. Одінцова з 1943 р., Є. Покровська М. Сога (шофер за фахом), Н. Шапіро (зам. дирек- з 1939 р. (перерва в окупації), А. Фурманська з тора по госп. частині за фахом). 1939 р. (перерва в евакуації), Л. Шіліна з 1946 р., VІІІ. Ідейно-політичне виховання. Працює два Ф. Штітельман з 1944 р. гуртки: 1) мол. наукові співроб. І науково-дово- Працюють над дисертаційними роботами 8 чо- міжний персонал (керівн. канд. іст. наук В. Дов- ловік. женок). 2) гурток біжучої політики для техніч- ІV. Посутні зміни в складі співробітників — в них робітників (керівн. мол. наук. співробітник переході до вищого розряду співробітників після Є. Махно). Ряд мол. наукових співробітників захисту дисертації. В 1946 році одержали степінь вступив до Університету Марксизму-Ленінізму кандидата наук 3 старших наук. співр. А. Доб- (О. Дзбановський, Р. Виєзжев, С. Коломієць). Гру- ровольський, І. Фабриціус, І. Самойловський. па мол.наук.співроб. (6) здали канд. мінімум по Оформлені, як молодші наукові співробітники: діамату і істмату. Подані індивідуальні плани те- Н. Амбургер, С. Кузнецова, С. Одінцова, Л. Шілі- оретичної марксістської учоби значною більшістю на висунуті з складу молодшого наукового персо- наукових співробітників. Призначено теоретичну налу, як робітники, що переросли ті рамки робо- конференцію, що відбудеться на початку січня на ти, з яких почали свою працю в Інституті. тему «Анархізм і соціалізм» (весь колектив науко- Певну текучість можна констатувати лише в вих співробітників). складі адмін.-господарчої частини, де протягом В справі перегляду роботи Інституту в світ- 2,5 років змінилося 4 заст. директора по госп. лі останніх постанов ЦК ВКП(б) та КП(б)У про частині. Менші зміни можна відзначити в складі марксистсько-ленінське ідейне загартування техперсоналу. Був звільнений з посади шофер наших кадрів і серйозні помилки та перекручу- грузової машини т. Моргуновський В., як робіт- вання націоналістичного характеру, допущені в ник, що не відповідає вимогам Інституту. ряді творів, що вийшли у виданнях Інститутів АН V. Стан аспірантур. Вакансії, ухвалені для УРСР питання було обговорено на партзборах, за- Інституту Відділом кадрів заповне6ні. З набору гально-інститутських зборах наукових співробіт- 1945 р. працюють аспіранти В. Ільїнський і В. За- ників, на секторіальних зборах. Переглянуто сідчук (2-й рік навчання), з набору 1946 року наукову тематику внесено зміни в темплані Інс- аспіранти Ю. Захарук (2-й рік навчання, від- титуту і планах окремих співробітників. новлений в аспірантурі після демобілізації) та ІХ. В справі поліпшення роботи кадрів при Ін- Шовкопляс І. (І-й рік навчання). ституті організовуються групові й індивідуальні В 5-літньому плані Інституту, крім аспірантсь- заняття з молодшими науковими співробітника- ких вакансій передбачених по Інституту, крім ас- ми по виивченню мов (античних, сучасних, євро- пірантських вакансій передбачених по інституту в пейських). Щодо сумісництва, то воно зведено до плані АН УРСР, стоїть збільшення числа аспіран- мінімуму. Відповідно до норм сумісництва, ухва- тів-археологів при кафедрах археології в Київсь- лених Президією АН УРСР, з київських співробіт- кому, Харківському та Одеському Університетах, ників Інституту працюють по сумісництву лише з якими Інститут Археології тісно зв’язаний в дійсний член АН УРСР П. Ефименко, член-кор.

ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32) 213 Історія Інституту археології

АН УРСР Л. Славін, канд. наук І. Фабриціус, ня глибоких місцевих коренів того процесу, який І. Підоплічко, В. Довженок, ст. науковий спів- приводить у VІІІ—ІХ ст. ст. до утворення східно- робітник В. Богусевич. Унормовується робота по слов’янської народності і стародавньо-руської де- сумісництву київських співробітників Інститу- ржави. ту С. Семенова-Зусер (Харків), М. Болтенка та На перешкоді цьому стоїть відсутність потріб- М. Синицина (Одеса). ної жилплощі, без чого переїзд потрібних нам спе- Х. Після фашистського погрому, що в найдуж- ціалістів до Києва не може бути здійснений.Для чій мірі підірвав саме археологічні заклади УРСР характеристики нинішнього стану з жилплощею, (знищення Харківського, Полтавського, Херсонсь- треба сказати, що зараз цілий ряд старших нау- кого і ряду інших Музеїв України, що являли со- кових співробітників Інституту, в тім числі 2 кан- бою бази археологічних дослідів Академії Наук, дидати наук, учений секретар, молодші наукові пограбування київського Історичного музею — 3- співробітники змушені жити в цілком несприят- го по значенню серед археологічних музеїв Сою- ливих для наукової роботи умовах у гуртожитку зу, пограбування підсобних закладів Інституту Інституту, а 2 аспіранти і 2 працівники лабора- археології — його бібліотеки і архіву, фототеки і торії і зовсім не мають приміщення. обладнання лабораторій) Інститутові дуже важ- Другим абсолютно невідкладним заходом до ко відновити і налагодити роботу своїх підсобних успішної розробки поставлених завдань є створен- закладів в належних масштабах. Зараз усі зу- ня як солідної бази досліду — Фахової бібліотеки. силля Інституту спрямовані на поширення його Бібліотека Інституту в значнішій і ціннішій своїй бібліотеки. Крім передплати й купівлі закладів частині вивезена окупантами і тимчасом не роз- Москви і Ленінграду з проханням виділити з їх шукана. Як зазначалося, поповнення її іде дуже книжкових фондів потрібні нам видання. Інсти- повільними темпами. По деяких розділах архео- тут передплатив за виділений йому від АН лімі- логічної минувшини УРСР як от історія первісно- том ряд основних монографій іноземними мовами го суспільства, робота унеможливлюється через і найпотрібніші періодичні видання. Перерва в брак потрібних монографій і періодики. випуску видань Інституту підірвала налагодже- Нарешті 3-ім невідкладним заходом для поліп- ну до війни заміну виданнями із закордонними шення і ширшого розвороту дослідчої роботи Ін- археологічними закладами. Тим часом Інститут ституту являється створення кращих умов для одержує лише ту іноземну літературу, яку над- польової роботи наукових працівників Інституту силають до Академії Наук деякі наукові заклади Археології, таких, які мають працівники ряду Америки, Англії, Швеції і Румунії дослідчих закладів Академії Наук УРСР і в ро- Інститут закінчує обладнання Фотолабораторії, зумінні обладнання досліду (дослідники Академії устатковує реставраційну лабораторію і органі- Наук СРСР, виїзджаючи на польові досліди ма- зовує креслярське бюро. Протягом І-го кварталу ють в свойому розпорядженні автомашини і пот- 1947 року Інститут сподівається повністю забез- рібне пальне) і в питанні постачання наукових печити своїми підсобними закладами нормальну робітників і робочих на розкопинах, що значно роботу наукових співробітників. полегшує дуже складну роботу розкопування ар- В нинішньому своєму складі і в тих умовах, в хеологічних об’єктів. яких доводиться розгортати роботу Інституту Ар- Значні результати дослідчої роботи Інституту хеології висловлює серйозне побоювання, що йому Археології вимагають збільшення його публіка- буде надто важко реалізувати ті відповідальніші цій. До тих труднощів, що їх доводиться пере- наукові завдання, які встають перед ним. борювати й усім іншим науковим закладам АН В своєму тематичному плані на нову Сталінсь- УРСР в справі друкування своїх праць, в зв’язку ку П’ятилітку Інститут Археології поставив ряд із зруйнуванням поліграфічних баз фашистськи- проблем всесоюзного значення, що їх розв’язання ми загарбниками, видавнича діяльність Інститу- вимагає значного поширення його дослідчих за- ту археології зазнає ще одної: нестачі відповід- кладів. Століття наукового дослідження архео- ного паперу, утруднень з виготовленням кліше логічних пам’яток УРСР, що сповниться в кінці і таблиць у фарбах. Тим часом до археологічних п’ятилітки, величезні досягнення нашої науки видань пред’являються особливі вимоги і вони за роки радянської влади, вимагають підведення оформляються як мога краще для точнішої пере- підсумків археологічного вивчення України, які дачі виявлюваних розкопинами об’єктів. Інститут Археології хоче подати в монументаль- Археологічні видання без відповідного полігра- ному «Корпусі археологічних пам’яток України» фічного оформлення, на поганому папері. З ма- й обговорити на Першому Українському Архео- лим числом ілюстрацій в тексті, без фототіпічних логічному з їзді, який заплановується на ближчі таблиць за текстом і без кольорових ілюстрацій роки. на половину втрачає в свойому значенні. Одним з невідкладних заходів до здійснення Отож допомога Інститутові археології в поліп- намічених планів являється посилення особового шенні його видавничих можливостей являється складу працівників Інституту шляхом притяг- першорядною справою. нення до постійної роботи в Інституті ряда спе- Учений Секретар Інституту ціалістів з Москви та Ленінграду особливо для археології АН УРСР розробки проблеми етногенезу слов’ян і вивчен- (РУДИНСЬКИЙ)

214 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2019, вип. 3 (32)