ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ РИНКУ ТА ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
INSTITUTE OF MARKET PROBLEMS AND ECONOMIC&ECOLOGICAL RESEARCH OF NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF UKRAINE
ECONOMIC INNOVATIONS
ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ COLLECTION OF SCIENTIFIC WORKS
Засновано у жовтні 1998 року Series founded in October, 1998
За наук. редакцією академіка НАН України, д.е.н., проф. Буркинського Б.В.
ВИПУСК 67 ISSUE 67
Одеса 2018 УДК 338.47(656.6:504)332.14
Засновник і видавець: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України
Рекомендовано до друку та публікації у мережі Інтернет Вченою Радою Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України (протокол № 6 від 12.04.2018 р.)
Редакційна колегія: Головний редактор: Буркинський Б.В., акад. НАН України, д-р екон. наук, проф. Заступник головного редактора: Лайко О.І., д-р екон. наук, с.н.с.; Відповідальний секретар редколегії: Хумарова Н.І., д-р екон. наук, с.н.с.
Члени редакційної колегії: Амоша О.І., акад. НАН України, д-р екон. наук, проф.; Андрєєва Н.М., д-р екон. наук, с.н.с.; Бутенко А.І., д-р екон. наук, проф.; Вєжбєнєць В., проф. надзв., докт. габіліт. (м. Ярослав, Польща); Горіап П. (В.Британія); Жихарєва В.В., д-р екон. наук, проф.; Зверяков М.І., чл.- кор. НАН України, д-р екон. наук, проф.; Ковальов А.І., д-р екон. наук, проф.; Котлубай О.М., д-р екон. наук, проф.; Криштальов В.К., д-р екон. наук, проф. (м. Москва, Росія); Купінець Л.Є., д-р екон. наук, проф.; Лисюк В.М., д-р екон. наук, проф.; Макаренко М.В., д-р екон. наук, проф.; Манцуров І.Г., чл.-кор. НАН України, д-р екон. наук, проф.; Осипов В.М., д-р екон. наук, проф.; Пирожков С.І., акад. НАН України, д-р екон. наук, проф.; Прокопюк А., докт. габіліт. (м. Бєлосток, Польща); Рейман К., проф. надзв., докт. габіліт. (м. Ярослав, Польща); Сатанова А., проф. надзв., к.е.н. (м. Пряшів, Словаччина); Симоненко В.К., чл.-кор. НАН України, д-р екон. наук, проф.; Степанов В.М., д-р екон. наук, проф.; Туниця Ю.Ю., акад. НАН України, д-р екон. наук, проф.; Уманець Т.В., д-р екон. наук, проф.; Філиппова С.В., д-р екон. наук, проф.; Черчик Л.М., д-р екон. наук, проф.; Шапар А.Г., чл.-кор. НАН України, д-р тех. наук, проф.
Журнал індексується та реферується: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Google Scholar, ROAD (Directory of Open Access scholarly Resources), URAN, Crossref, Ulrichsweb, Index Copernicus, Наукова електронна бібліотека періодичних видань НАН України, WorldCat. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації: серія КВ № 15485-4057 ПР від 13.07.2009 р. Відповідно до наказу МОН України від 09.03.2016 р. № 241 «Економічні інновації» внесено у перелік наукових фахових видань України, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата економічних наук.
Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, Одеса, 2018 UDC 338.47(656.6:504)332.14
Publishers and founders: Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of NAS of Ukraine
Approved for publishing and Internet publications by the Scientific Council the Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research, NAS of Ukraine (April 12, 2018, protocol №6)
Editorial Board: Editor-in-Chief: Burkynskyi B.V., Academician of National Academy of Sciences of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof. Deputy Editor: Laiko O.I., Dr. Sci. (Econ.), Senior researcher; Assistant editor: Khumarova N.I., Dr. Sci. (Econ.), Senior researcher
Editorial Board Members: Amosha A.I., Academician of National Academy of Sciences of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Andryeyeva N.M., Dr. Sci. (Econ.), Senior researcher; Butenko A.I., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Wierzbieniec W., Prof.nadzw. dr. hab, (Yaroslav, Poland); Goriup P., (Great Britain); Zhikhareva V.V., Dr. Sci. (Econ.) Prof.; Zveryakov M.I., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Kovalev A.I. Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Kotlubay A.M., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Krishtalyov V.K., Dr. Sci. (Econ.), Prof. (Moscow, Russia); Kupynetc L.E., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Lysyuk V.M., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Makarenko M.V., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Mantsurov I.G., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Osipov V.M., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Pirozhkov S.I., Academician of National Academy of Sciences of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Prokopiuk A., Prof. nadzw. dr. hab., (Biaіystok Poland); Rejman K., Prof. nadzw. dr. hab., (Yaroslav, Poland); Satanova A., Prof. nadzw. dr. (Presov, Slovakia); Simonenko V.K., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Stepanov V.M., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Tunytsya Yu.Yu., Academician of National Academy of Sciences of Ukraine, Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Umanets T.V., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Filippova S.V., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Cherchyk L.M., Dr. Sci. (Econ.), Prof.; Shapar A.G., Corresponding Member of the NAS of Ukraine, Dr. Sci. (Techn.), Prof.
The journal is index edand referenced: Vernadsky National Library of Ukraine, Google Scholar, ROAD (Directory of Open Access scholarly Resources), URAN, Crossref, Ulrichsweb, Index Copernicus, Scientific electronic library of periodicals of NAS of Ukraine, WorldCat.
Registration Certificate: KB № 15485-4057 PR of July 07, 2009. «Economic Innovations» is updated to the new list of scientific professional editions, which can publish the results of PhD theses in Economics вy Order Ministry of Education and Science of Ukraine № 241 of 09.03.2016
Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of NAS of Ukraine, 2018 ЗМІСТ
Буркинський Б.В., Венгер В.В., Осипов В.М. НАЦІОНАЛЬНИЙ РИНОК МЕТАЛОПРОДУКЦІЇ: НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ КОНКУРЕНТНОГО РОЗВИТКУ………………...... 8
Бутенко А.І., Шлафман Н.Л., Бондаренко О.В. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА...... 22
Горан Козина, Фроліна К.Л. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В БУДІВЕЛЬНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ……………………………………………………………………………………………... 37
Zdorov M.A. MAIN TENDENCIES AND POSSIBILITIES OF CHANGE OF EXPORT SPECIALIZATION OF RUSSIA (Здоров М.А.ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗМІНИ ЕКСПОРТНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ РОСІЇ Англ.)…………………………………………………………………….… 48
Кажімєж Пайонк, Квілінський О. ДЕРЖАВА У СТИМУЛЮВАННІ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НА НЕОСВОЄНИХ ТЕРИТОРІЯХ……………………………………………………………………… 58
Карпінська Г.В., Лукащук В.В., Анте Рончевіч ОЦІНКА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНОГО ТА ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В КОНТЕКСТІ ЗБАЛАНСОВАНОГО ТА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ………………………………………………………………………….. 69
Kotlubai O.M Lypynska O.A. THE WAYS OF MULTIMODAL AND INTERMODAL SHIPMENT STATE POLICY DEVELOPMENT IN UKRAINE (Котлубай О.М., Липинська О.А. НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО РОЗВИТКУ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ТА ІНТЕРМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ В УКРАЇНІ Англ.)…………………………………………… 77
Kruk YU.YU. STRUCTURAL ADAPTATION MECHANISMS OF THE STEVEDOR ACTIVITY MANAGEMENT SYSTEM (МЕХАНІЗМИ СТРУКТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СТИВІДОРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Англ.)……………………………………………………………….. 88
Laiko O.I.,Ttalpa V.P., Chechovich Z.V. CONCEPTUAL PRINCIPLES OF TAX REGULATION OF ECONOMIC DEVELOPMENT OF TERRITORIAL COMMUNITIES (EXAMPLE OF THE DANUBE REGION) (Лайко О.І, Талпа В.П., Чехович З.В. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД (НА ПРИКЛАДІ ПРИДУНАЙСЬКОГО РЕГІОНУ. Англ.))..……………………………………………………………. 100
Лисюк В.М., Лозова Т.П. ПРОБЛЕМИ ТА ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИКОЮ РИНКУ…………………………. 111
Лисюк В.М., Топалова І.А., Аніца Хунет ВІДТВОРЮВАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ РИНКОВОЇ ЛОГІСТИКИ………. 119
4 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Ляшенко В.І., Кузьменко Н.В., Петрова І.П. ОЦІНКА ПЕРСПЕКТИ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ТА НЕОІНДУСТРІАЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)………………………….. 130
Martienko A.I., Khumarova N.І., Golikova O.S. ECONOMIC ACTIVITY CONCEPTUAL APPROACHES OF DIVERSITY ACTIVATION IN THE KUYALNIK ESTUARY ZONE (Мартієнко А.І., Хумарова Н.І., Голікова О.С. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗОНІ КУЯЛЬНИЦЬКОГО ЛИМАНУ Англ.)……..………………………………. 149
Mezina L.V. PARAMETERS AND FACTORS OF ENSURING COMPETITIVE STABILITY OF THE PORT SECTOR OF UKRAINE (Мезіна Л.В ПАРАМЕТРИ ТА ЧИННИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ СТІЙКОСТІ ПОРТОВОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ Англ.)………………..…………. 158
Редьква О.З. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ: ПРОБЛЕМИ НАРОЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ………………………………………………………………… 168
Symonenko V.K. GOVERNANCE AND PUBLIC ADMINISTRATION (Симоненко В.К. ВЛАДА ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ Англ.)………………………………………………………………………………… 176
Stepanov V.N. "CHALLENGE" AS A FUNDAMENTAL CATEGORY OF THE THEONATIONAL SECURITY AND RISKOLOGY (Степанов В.Н. «ВИКЛИК» ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА КАТЕГОРІЯ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І РИЗИКОЛОГІЇ Англ.).…………………………………………….. 183
Уманець Т.В., Шаталова Л.С. ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ……………………… 190
Cherchуk L.M. FORMATION OF ECOLOGICALLY ORIENTED URBAN AREAS MANAGEMENT SYSTEM (ЧерчикЛ.М. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ МІСЬКИМИ ТЕРИТОРІЯМИ Англ.)……………………………………... 203
Ярмолович Д.Ю. МОРСЬКЕ АГЕНТУВАННЯ: ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ ТА ПРАКТИКИ… 210
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 5 ВИПУСК № 67
CONTENTS
Burkinsky B.V., Venger V.V., Osipov V.M. NATIONAL MARKET OF METAL PRODUCTION: DIRECTIONS OF POLICY FORMATION OF COMPETITIVE DEVELOPMENT …………………………………...………………….…………… 8
Butenko A.I., Shlafman N.L., Bondarenko O.V. METHODICAL APPROACHES TO FORMING ORGANIZATIONAL PROVISION OF EFFICIENT USE OF INNOVATIVE POTENTIAL TECHNOLOGICAL ENTREPRENEURSHIP ……………….. 22
Goran Kozina, Frolina K.L. STATE REGULATION OF INVESTMENT ACTIVITY IN CONSTRUCTION SECTOR OF UKRAINE……………………………………………………………………………………………... 37
Zdorov M.A. MAIN TENDENCIES AND POSSIBILITIES OF CHANGE OF EXPORT SPECIALIZATION OF RUSSIA………………………………………………………………………………………………... 48
Kjimiz Pejunr, Kvilinskiy O. STATE IN STABILIZATION OF SUSTAINABLE ECONOMIC DEVELOPMENT IN NON-SAVING TERRITORIES ………………….…………………………………………………………………….. 58
Karpinska A.V., Lukashchuk V.V., Ante Roncevic ESTIMATION ECONOMIC AND INSTITUTIONAL FACTORS IN THE CONTEXT OF BALANCED AND INNOVATIVE DEVELOPMENT INDUSTRIAL ENTERPRISES UKRAINE…….. 69
Kotlubai O.M., Lypynska O.A. THE WAYS OF MULTIMODAL AND INTERMODAL SHIPMENT STATE POLICY DEVELOPMENT IN UKRAINE……………………………………..………………………………... 77
Kruk U.U. STRUCTURAL ADAPTATION MECHANISMS OF THE STEVEDOR ACTIVITY MANAGEMENT SYSTEM ……………………………..……………………………………………………………….. 88
Laiko O.I., Talpa V.P.,Chechovich Z.V. CONCEPTUAL PRINCIPLES OF TAX REGULATION OF ECONOMIC DEVELOPMENT OF TERRITORIAL COMMUNITIES (EXAMPLE OF THE DANUBE REGION)………………………... 100
Lisyuk V.M., Lozova T.P. PROBLEMS AND PRINCIPLES OF MARKET LOGISTICS MANAGEMENT……………………… 111
Lisyuk V.M., Topalova I.A., Anica Hunjet AN IDEOLOGICAL PRINCIPLE FORMING THE MARKET LOGISTICS THEORY ……..……….. 119
Lyashenko V.I., Kuzmenko N.V., Petrova I.P. EVALUATION OF THE PROSPECTS OF POSTINDUSTRIAL AND NEOINDUSTRIAL MODERNIZATION OF THE REGIONAL ECONOMY (IN THE CASE OF THE POLTAVA REGION) …………………………………………………………………….………………….……. 130
Martienko A.I., Khumarova N.І., Golikova O.S. ECONOMIC ACTIVITY CONCEPTUAL APPROACHES OF DIVERSITY ACTIVATION IN THE KUYALNIK ESTUARY ZONE ……………………………………………………………………….. 149
6 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Mezina L.V. PARAMETERS AND FACTORS OF ENSURING COMPETITIVE STABILITY OF THE PORT SECTOR OF UKRAINE………………………………………………………………………………. 158
Redkva O.Z ECONOMIC SECURITY OF MACHINE-BUILDING INDUSTRY: PROBLEMS OF ECONOMIC POTENTIAL ACCUMULATION. ……………………………………………………………………. 168
Symonenko V.K. POWER AND PUBLIC ADMINISTRATION…………………………………………………………. 176
Stepanov V.N. "CHALLENGE" AS A FUNDAMENTAL CATEGORY OF THE THEONATIONAL SECURITY AND RISKOLOGY ………………………….……………………………………………………………… 183
Umanets Т.V., Shatalova L.S. INNOVATIVE POTENTIAL OF TECHNOLOGICAL ENTREPRENEURSHIP OF UKRAINIAN REGIONS: THEORETICAL-METHODICAL AND PRACTICAL ASPECTS ………………………... 190
Cherchуk L.M. FORMATION OF ECOLOGICALLY ORIENTED URBAN AREAS MANAGEMENT SYSTEM…….. 203
Iarmolovych D. Yu. AGENCY SERVISES FOR MARINE VESSELS: INSTRUMENTS OF ECONOMIC SCIENCE AND PRACTICE …………………………………………………………………………………………… 210
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 7 ВИПУСК № 67
УДК 691.8(33.021+346.545) JEL F14, L50
БУРКИНСЬКИЙ Б.В. академік НАН України, д-р екон. наук, професор, директор Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-9303-0898
ВЕНГЕР В.В. канд. екон. наук, провідний наук.співроб Інститут економіки та прогнозування НАН України Панаса Мирного,26, м.Київ,Україна, 01011 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-1018-0909
ОСИПОВ В.М., д-р екон. наук, професор,ст.наук. співроб Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-1657-9849
НАЦІОНАЛЬНИЙ РИНОК МЕТАЛОПРОДУКЦІЇ: НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ КОНКУРЕНТНОГО РОЗВИТКУ
Актуальність. Важливість продукції гірничо-металургійної галузі в умовах глобалізації та інтернаціоналізації світових сировинних і товарних ринків полягає в забезпеченні металоємних галузей якісною сировиною. У статті розглянуто тенденції розвитку світового ринку металопродукції. Проаналізовано динаміку товарної структури світового експорту основних видів металопродукції. Виявлено зростання обсягів світового споживання продукції сировинного характеру, особливо залізної руди. Проаналізовано динаміку товарної структури вітчизняного експорту металопродукції. Розглянуто можливі шляхи зниження рівня залежності металургійної галузі України від зовнішньоекономічної кон’юнктури. Розроблено та запропоновано основні напрями формування державної політики конкурентного розвитку металургійної галузі. Мета та завдання полягає в обґрунтуванні основних шляхів щодо формування та реалізації політики конкурентного розвитку металургійної галузі України на інноваційній основі. Результати. У статті проведено комплексний аналіз світових тенденцій і трендів за 2000-2016рр.: виробництва та споживання сталі; експорту основних видів металопродукції;географії експортних потоків металопродукції, а також динаміки розвитку внутрішнього та зовнішнього споживання. На основі проведеного аналізу представлено стратегічне бачення державної політики конкурентного розвитку металургійної галузі. Метою Державної програми модернізації та розвитку металургійної галузі України до 2027 року має стати: модернізація виробничих потужностей на основі визначення пріоритетних напрямів структурної перебудови галузі, орієнтованих на виробництво екологічно чистої та конкурентоспроможної металопродукції. Запропонована стратегія розвитку галузі повинна формуватися на пріоритетах концепції неоіндустріалізації національної економіки в основі якої лежать: власні ресурси; нові технології; активний внутрішній попит. Саме вони є тими вирішальними факторами, які зможуть вивести металургійну галузь на шлях економічного зростання та глобальної конкурентоспроможності. Висновки. Металургійна галузь України повинна бути каталізатором сталого зростання економіки за рахунок інноваційного шляху розвитку в результаті триєдиної взаємодії освіти, науки та бізнесу при державній підтримці й удосконаленні інституціонального середовища. Ключові слова: металургійна галузь, ринок металопродукції, експорт, імпорт, зовнішньоекономічна кон’юнктура, державна політика конкурентного розвитку.
8 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
BURKINSKY B.V. Academician of the National Academy of Sciences of Ukraine, Dr. Econ. Sciences, Professor Director Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of NAS of Ukraine French Boulevard, 29, Odesa, Ukraine, 65044 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-9303-0898
VENGER V.V. Cand. econ sciences, leading sciences. Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of NAS of Ukraine Academy of Sciences of Ukraine Panasa Mirny, 26, Kiev, Ukraine, 01011 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-1018-0909
OSIPOV V.M. Dr. Econ. Sciences, professor science scholar co-worker Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of NAS of Ukraine Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine French Boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-1657-9849
NATIONAL MARKET OF METAL PRODUCTION: DIRECTIONS OF POLICY FORMATION OF COMPETITIVE DEVELOPMENT
Topicality. The importance of the mining and metallurgical industry in the conditions of globalization and internationalization of world market of raw materials and commodity market is to provide metal-intensive industries with high-quality raw materials. The article deals with the tendencies of development of the world market of metal products. The dynamics of the commodity structure of world exports of the main kinds of metal products is analyzed. The growth of volumes of world consumption of raw material products, especially iron ore, was revealed. The dynamics of the commodity structure of the domestic export of metal products is analyzed. Possible ways of reducing the level of dependence of the metallurgical industry of Ukraine on the foreign economic situation are considered. The main directions of the state policy forming of competitive development of the metallurgical industry have been developed and proposed. Aim and tasks are to substantiate the main ways of forming and implementing the policy of competitive development of the metallurgical industry of Ukraine on an innovative basis. Research results. The article provides a comprehensive analysis of world trends and trends for 2000-2016: production and consumption of steel; export of basic types of metal products; geography of export flows of metal products, as well as the dynamics of development of domestic and external consumption. On the basis of the analysis, the strategic vision of the state competition policy of the metallurgical industry is presented. The purpose of the State Program for Modernization and Development of the Metallurgical Industry of Ukraine until 2027 should be: modernization of production capacities on the basis of identifying priority areas of structural reorganization of the industry focused on the production of environmentally friendly and competitive metal products. The proposed strategy for the development of the industry should be formed on the priorities of the concept of neoindustrialization of the national economy based on: own resources; new technologies; active domestic demand. They are the decisive factors that can bring the metallurgical industry to the path of economic growth and global competitiveness. Conclusions. The metallurgical industry of Ukraine should be a catalyst for sustainable growth of the economy at the expense of the innovative way of development as a result of the triple interaction of education, science and business with state support and improvement of the institutional environment. Key words: metallurgical industry, metal products market, export, import, foreign economic situation, state policy of competitive development
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 9 ВИПУСК № 67
Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Особливістю сучасного етапу розвитку світової економіки є поглиблення інтернаціоналізації та глобалізації світових сировинних і товарних ринків. Важливе місце на цих ринках належить продукції гірничо-металургійної галузі. Її важливість полягає у тому, що саме металургійна галузь виготовляє сировину для машинобудування, транспортної, будівельної та інших галузей світової економіки. Проте зростання кількісних показників світової торгівлі продукцією чорної металургії призводить до загострення конкуренції, яка, у свою чергу, поступово витісняє українську металопродукцію з традиційних ринків збуту. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Питанням розвитку світового ринку металопродукції і місцю українських виробників в ньому присвячені публікації багатьох вітчизняних вчених. Так, зокрема, Т.О. Власюк [1] аналізує стан та потенціал розвитку металургійної галузі України на світовому ринку. Значну увагу автор приділяє наслідкам укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС для металургійної галузі, визначає пріоритети державної економічної політики щодо її розвитку. О.С. Хижняк [2] досліджує виробничо-господарський потенціал металургійних підприємств України в умовах економічної кризи. О.М. Анісімова [3] аналізує структуру виробництва та споживання металопродукції за регіонами світу, структуру обсягу експорту та імпорту металургійної продукції на світовому ринку. С.В. Чередніченко [4] досліджує тенденції розвитку світового ринку металопродукції, а також перспективи України щодо збільшення її частки на ньому, розраховує прогнозну модель динаміки світового виробництва сталі. Д.А. Довгань [5] вивчає перспективи для металургійної галузі України з урахуванням динаміки розвитку світового ринку чорних металів. Л.М. Янів та І.Ю. Приварникова [6] на основі існуючих прогнозів світового споживання сталі розглядають можливі напрями розвитку підприємств металургійної галузі та обґрунтовують перспективні ринки збуту для вітчизняної металургійної продукції. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на значну кількість наукових публікацій стосовно розвитку світового ринку металопродукції та місця у ньому вітчизняних металовиробників, питання щодо формування політики конкурентного розвитку залишаються досі не вирішеними. Формулювання цілей дослідження полягає у розробці основних напрямів щодо формування політики конкурентного розвитку підприємств металургійної галузі України. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. За даними World Steel Association у 2016 р. у світі було вироблено 1628,1 млн т сталі, що майже вдвічі більше, ніж за аналогічний період 2000 р. (848,9 млн т) та на 2,5% менше, ніж у 2014 р. (1669,5 млн т) (рис. 1).
2000
1500
1000 млн т млн 500
0
2000 2007 2014 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2015 2016 Рік
Світове виробництво сталі Світове споживання сталі
Рис. 1. Динаміка світового виробництва та споживання сталі у 2000–2016 рр., млн т
Джерело: складено за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org До основних найпоширеніших товарних груп, які виготовляються підприємствами світової гірничо-металургійної галузі та є об'єктом торговельних угод на регіональних ринках металопродукції відносять: залізну руду, металобрухт, чавун, напівфабрикати та готовий прокат.
10 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Динаміка товарної структури світового експорту основних видів металопродукції протягом 2000– 2016 рр. наведена на рис. 2. Як видно з рис. 2, у структурі світового експорту основних видів металопродукції домінують залізна руда та готовий прокат, на яких і зупинимо свою увагу. Їх сумарна частка протягом періоду, що аналізується коливалася від 84,8% у 2004 р. до 92,8% у 2016 р. При цьому, якщо частка світового експорту залізної руди поступово збільшувалася (з 56,9% у 2000 р. до 73,4% у 2016 р.), то частка готового прокату постійно скорочувалася (з 29,0% у 2000 р. до 19,4% у 2016 р.). Така тенденція свідчить про те, що у світовій торгівлі металопродукцією відбуваються зміни у бік зростання попиту на товари сировинного характеру. За останні сімнадцять років серед найбільших країн, світових експортерів залізної руди можна виділити Австралію, Бразилію та Індію. Їх сумарна частка у загальній структурі світового експорту залізної руди коливалася від 70,6% у 2000 р. до 79,0% у 2016 р. (рис. 3).
100% 90% 80% 70% 60% 50% 40% 30% 20% 10%
0%
2001 2008 2011 2015 2000 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2009 2010 2012 2013 2014 2016 Рік
Чавун Металобрухт Напівфабрикати Готовий прокат Залізна руда
Рис. 2. Динаміка товарної структури світового експорту основних видів металопродукції у 2000–2016рр., % Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org
90,0 80,0 70,0 60,0 50,0 % 40,0 30,0 20,0 10,0
0,0
2001 2004 2007 2010 2013 2016 2000 2002 2003 2005 2006 2008 2009 2011 2012 2014 2015 Рік
Австралія Бразилія Індія
Рис. 3. Частка найбільших країн у структурі світового експорту залізної руди у 2000–2016 рр., %
Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org Водночас як видно з рис. 3, частка експорту залізної руди з Австралії постійно зростала: з 31,5% у 2000 р. до 54,0% у 2016 р. Таке зростання відбулося в основному за рахунок суттєвого скорочення експорту з Індії (з 7,0% у 2000 р. до 1,4% у 2016 р.) і частково з Бразилії, яка за період, що аналізується скоротила обсяги експорту на 8,5 в.п. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 11 ВИПУСК № 67
Суттєве скорочення обсягів експорту залізної руди Індією обумовлено, насамперед, значним збільшенням (у понад 3,5 рази) у цій країні обсягів виробництва сталі, з 26,9 млн.т. у 2000 р. до 95,5 млн.т. у 2016 р. Скорочення ж обсягів експорту Бразилією викликане, у першу чергу, жорсткою конкуренцією на світовому ринку залізної руди. Попри зростання фізичних обсягів експорту залізної руди з України, її частка у загальносвітовій структурі протягом періоду, що аналізується скоротилася на 1,4 в.п. – з 3,9% у 2000р. до 2,5% у 2016 р. У регіональному розрізі основними імпортерами залізної руди є країни Азії та Європи. Серед країн азійського регіону найбільшими імпортерами залізної руди є Китай, Японія та Південна Корея. Їх сумарна частка у загальносвітовій структурі імпорту у 2016 р. зросла порівняно з аналогічним періодом 2000 р. на 33,3 в.п. (з 47,1% у 2000 р. до 80,4% у 2016 р.). Особливо помітним є зростання імпорту залізної руди до Китаю (рис. 4).
100,0 80,0 60,0 % 40,0 20,0
0,0
2013 2000 2007 2010 2011 2012 2014 2015 2016 Рік
Китай Японія Південна Корея
Рис. 4. Частка найбільших країн азійського регіону у загальносвітовому імпорті залізної руди у 2000–2016 рр., % Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org
Так, якщо у 2000 р. частка Китаю у загальносвітовому імпорті залізної руди становила 13,7%, то у 2016 р. цей показник зріс на 53,5 в.п, до 67,2%. Водночас частка Японії та Південної Кореї за період, що аналізується скоротилися на 17,3 в.п. та 2,9 в.п. відповідно. Серед країн європейського регіону до найбільших імпортерів залізної руди належать Німеччина, Нідерланди, Франція, Італія та Великобританія. Їх сумарна частка у загальносвітовій структурі імпорту залізорудної сировини значно поступається аналогічному показнику країн азійського регіону. Так, зокрема, у 2016р. частка країн ЄС 27 у загальносвітовій структурі імпорту залізорудної сировини становила 6,7%, що на 14,6 в.п. менше, порівняно з аналогічним періодом 2000р. (рис. 5). Серед найбільших європейських країн-імпортерів, зростання частки у загальносвітовому імпорті залізорудної сировини спостерігається лише у Нідерландів (з 1,4% у 2000р. до 2,0% у 2016р.). Водночас частка інших європейських країн у загальносвітовій структурі імпорту залізної руди за період, що аналізується має низхідну динаміку. Зокрема, частка Німеччини протягом 2000–2016 рр. скоротилася на 6,7 в.п., Франції – на 2,9 в.п., Італії – 2,8 в.п., Великобританії – 2,7 в.п. Україна у загальносвітовій структурі імпорту залізорудної сировини скоротила свою частку з 1,4% у 2000 р. до 0,1 % у 2016 р. Найбільшими експортерами готового прокату є країни ЄС 27 та Азії. Їх сумарна частка у загальносвітовій структурі експорту готового прокату у 2016 р. становила 87,5%, що на 2,5 в.п. більше, порівняно з аналогічним періодом 2000 р. (рис. 6). Звертає на себе увагу зростання частки у загальносвітовій структурі експорту готового прокату країн азійського регіону, яка протягом 2000-2016 рр. збільшилася на 22,3 в.п. Таке зростання відбулося в основному за рахунок Китаю, який збільшив свою частку в загальносвітовому експорті
12 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
25,0
20,0
15,0 % 10,0
5,0
0,0
2011 2016 2000 2007 2010 2012 2013 2014 2015 Рік
Німеччина Нідерланди Франція Італія Великобританія
Рис. 5. Частка найбільших країн європейського регіону у загальносвітовому імпорті залізної руди у 2000–2016 рр., % Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org
100,0 90,0 7,3 6,7 7,1 80,0 12,8 10,1 8,9 8,4 7,9 7,4 70,0 32,2 31,5 31,7 60,0 34,8 38,7 37,4 37,6 36,3
% 50,0 45,8 40,0 30,0 47,5 49,5 48,7 20,0 36,9 38,7 39,0 41,5 43,4 10,0 26,4 0,0 2000 2007 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Рік
Азія ЄС 27 СНД
Рис. 6. Частка найбільших регіонів у загальносвітовій структурі експорту готового прокату у 2000–2016 рр., % Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org готового прокату за період, що аналізується на 23,4 в.п. – з 2,4% у 2000 р. до 25,8% у 2016 р. Поряд з Китаєм дещо збільшила свою частку й Південна Корея, з 5,4% у 2000 р. до 7,2% у 2016 р. Водночас частка Японії у загальносвітовій структурі експорту готового прокату, незважаючи на збільшення фізичних обсягів скоротилася на 2,0 в.п. – з 10,6% у 2000 р. до 8,6 % у 2016 р. Частка України у загальносвітовій структурі експорту готового прокату протягом 2000–2016 рр. скоротилася на 2,8 в.п., що свідчить про втрату основних ринків збуту. Найбільшими світовими імпортерами готового прокату є фактично ті ж самі країни, які імпортують напівфабрикати, а також Франція, Мексика, Іспанія та Росія. Їх сумарна частка у загальносвітовій структурі імпорту готового прокату у 2016 р. скоротилася порівняно з аналогічним періодом 2000 р. на 9,9 в.п. (з 58,8% у 2000 р. до 48,9% у 2016 р.) (рис. 7). З рис. 7 видно, що протягом 2000–2016 рр. імпорт готового прокату найбільше скоротився в таких країнах, як: США (-5,1 в.п.); Китай (-3,2 в.п.); Франція (-3,0 в.п.); Італія (-2,2 в.п.); Німеччина (-1,6 в.п.); Іспанія (-1,5 в.п.) та Бельгія (-1,0 в.п.). Найбільший приріст імпорту готового прокату продемонстрували такі країни, як: В’єтнам (+4,1 в.п.); Південна Корея (+1,7 в.п.) та Таїланд (+1,6 в.п.).
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 13 ВИПУСК № 67
Частка України у загальносвітовій структурі імпорту готового прокату протягом періоду, що аналізується коливалася від 0,5% до 2,9%. Незважаючи на той факт, що протягом 2000–2016 рр. у фізичному вимірі обсяги імпорту готового прокату до України зросли вдвічі, її частка у загальносвітовій структурі імпорту готового прокату зросла лише на 0,1 в.п. (з 0,2% у 2000р. до 0,3% у 2016р.). Отже, проведений аналіз тенденцій розвитку світового ринку металопродукції показав, що протягом останніх сімнадцяти років спостерігається динаміка до зростання обсягів споживання продукції сировинного характеру, особливо залізної руди. Водночас частка товарів з вищою доданою вартістю поступово скорчується. Такі зрушення обумовлені, в першу чергу, наявністю у світі значної кількості надлишкових потужностей з виробництва металопродукції, які постійно зростають, особливо в країнах азійського регіону. Варто зазначити, що структурні зміни, які відбуваються на світовому ринку металопродукції суттєво впливають на розвиток металургійної галузі України. Цей вплив проявляється, насамперед, у підвищенні вимог до ефективності роботи вітчизняних товаровиробників, а саме: підвищення якості продукції, зниження її собівартості, підвищення сервісного обслуговування тощо.
70,0 Україна 60,0 Росія Тайвань 50,0 Іран
40,0 Іспанія % 30,0 Мексика Туреччина 20,0 Бельгія 10,0 Таїланд Франція 0,0 2000 2007 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Китай Країни Італія
Рис. 7. Частка найбільших країн та України у загальносвітовій структурі імпорту готового прокату у 2000–2016 рр., % Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org Тобто, тенденції, що спостерігаються у світовій торгівлі металопродукцією вимагають від вітчизняних товаровиробників переходу до якісно нового етапу розвитку, який має бути спрямований на забезпечення високої конкурентоспроможності як вітчизняних виробників гірничо-металургійної продукції, так й економіки країни в цілому [7, С. 34]. Проте, як свідчать дані World Steel Association, Україна з року в рік втрачає свої позиції як в рейтингу провідних виробників, так й експортерів металопродукції. Зокрема, якщо у 2000 р. Україна у загальносвітовому рейтингу найбільших виробників сталі посідала сьоме місце, то у 2016 р її позиція змістилася на десяте. У цьому списку за останні сімнадцять років її випередили такі країни, як Індія, Туреччина та Бразилія. При цьому, протягом 2000–2016 рр. частка України у загальносвітовому виробництві сталі скоротилася майже на 3,6 в.п. – з 3,7% у 2000 р. до 0,15% у 2016 р. Серед країн – найбільших експортерів металопродукції Україна у 2016 р. посіла шосте місце, поступившись таким країнам, як Китай, Японія, Росія, Південна Корея та Німеччина, хоча у 2000 р. посідала четверте. Частка України у загальносвітовому експорті напівфабрикатів та готового прокату протягом 2000–2016 рр. скоротилася на 3,5 в.п. – з 7,3% у 2000 р. до 3,8% у 2016 р.
14 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Серед вітчизняних корпорацій, які потрапили до рейтингу 100 найбільших компаній з виробництва сталі у 2016 р. необхідно виділити СКМ та ІСД. Зокрема у 2016 р. компанія СКМ виплавила 10,3 млн.т. сталі та посіла 37 позицію, а компанія ІСД – 4,6 млн.т. та посіла 74 місце [8]. Усе це свідчить про те, що існуючий розвиток вітчизняної металургії не відповідає основним тенденціям, які спостерігаються у світовій металургійній галузі. Наслідками такої невідповідності стало щорічне скорочення обсягів виробництва, експорту та внутрішнього споживання вітчизняної металопродукції. Через щорічне скорочення обсягів експорту металопродукції, а отже і її виробництва, неодноразово загострювалися питання про необхідність переорієнтації металургійної галузі на першочергове задоволення внутрішнього попиту шляхом інтенсивного розвитку металоспоживання всередині країни. Головними аргументами у цій дискусії виступають [9, С. 71]: 1) вразливість металургійної галузі у випадку погіршення зовнішньоторговельної кон’юнктури; 2) забезпечення певного базису стабільності українським виробникам унаслідок збільшення обсягів споживання вітчизняної металопродукції всередині країни. Чи насправді це так? На підтвердження першого аргументу – залежності вітчизняних виробників металопродукції від зовнішньоекономічної кон’юнктури наведемо наступні дані. Через наявність виробничого потенціалу, який значно перевищує внутрішні потреби країни та глибоку економічну кризу (1991–1995 рр.), яка характеризувалася розривом господарських зв’язків металургійних підприємств із споживачами та постачальниками; дефіцитом оборотних коштів унаслідок інфляції та неплатежів; згортанням бюджетного фінансування; дефіцитом керованості розриву технологічно пов’язаних підприємств основна увага українських виробників металопродукції зосередилася на експортній діяльності [10, С. 269]. Вихід підприємств металургійної галузі на зовнішній ринок стимулював із 1996 р. зростання обсягів металургійного виробництва. Проте, як свідчить досвід, розвиток галузі відбувався вкрай нерівномірно. Темпи її розвитку протягом 1996–2016 рр. постійно змінювалися – періоди прискореного зростання чергувалися з періодами уповільнення та навіть абсолютного падіння обсягів виробництва (рис. 8).
20,0
15,0
10,0
5,0
0,0
%
1996 2005 2009 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2006 2007 2008 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 -5,0 1997
-10,0
-15,0
-20,0
-25,0 Рік
Рис. 8. Динаміка індексу обсягів продукції металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів у 1996–2016 рр., % Джерело: складено та розраховано за даними: Виробництво основних видів промислової продукції у 1995–2016 рр. / Держстат України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua В основі цих коливань лежали як зміни зовнішньої кон’юнктури, так і внутрішні фактори. Як крайні прояви негативних умов виступали також кризи – фінансові, товарні, системні тощо. Так, зокрема, розпочате в 1996 р. економічне зростання вітчизняної металургійної галузі було зупинено світовою економічною кризою 1998 р., що розпочалася з Південно-Східної Азії і розповсюдилася по всьому світу. Її наслідками стали: кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги;
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 15 ВИПУСК № 67
заборгованість перед бюджетом та позабюджетними фондами; дефіцит обігових коштів; заборгованість із заробітної плати тощо [11, С. 117]. Розпочатий у 1999 р. економічний експеримент [12] та поліпшення кон’юнктури на світовому ринку металопродукції вивели металургійні підприємства з фінансової кризи і забезпечили додатковий приток фінансових ресурсів у галузь, активізувавши тим самим їх інвестиційну діяльність. Проте, як свідчить досвід, цих інвестиційних ресурсів було недостатньо для проведення глибокої реструктуризації галузі і модернізації її застарілих виробничих потужностей. Так, за даними Державної служби статистики України, якщо знос основних виробничих фондів підприємств металургійної галузі у 1996 р. становив 56,8%, то у 2005 р. цей показник становив уже 69,8% [13]. Через несприятливий інвестиційний клімат також не вдалося залучити до процесу модернізації підприємств металургійної галузі й іноземних інвесторів. Тому інвестиційна активність металургійних підприємств виявилася залежною, насамперед від їхньої прибутковості, яка, у свою чергу, значною мірою залежить від попиту на світовому ринку металопродукції. У подальшому, сприятлива кон’юнктура на світовому ринку металопродукції протягом 2001–2007 рр. забезпечила зростання обсягів виробництва та експорту вітчизняної металопродукції. Однак через світову фінансово-економічну кризу у 2009 р. на світовому ринку металопродукції спостерігалося скорочення попиту на 7,5% порівняно з аналогічним періодом 2008 р. Від такого скорочення постраждала більшість металургійних країн та найбільше – Україна. Так, якщо темпи приросту виробництва сталі у світі в 2008 р. порівняно з 2007 р. знизилися на 6,3 в.п., а в 2009 р. – ще на 6,5 в.п. то в Україні у 2008 р. – на 10,3 в.п., а в 2009 р. іще на 10,5 в.п. (рис. 9).
20,0 15,0 10,0 5,0 0,0
% -5,0
2001 2002 2003 2004 2005 2006 2000 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 -10,0 -15,0 -20,0 -25,0 -30,0 Рік
Виробництво сталі та напівфабрикатів в Україні Світове споживання сталі
Рис. 9. Темпи приросту виробництва сталі в Україні та світі у 2000–2016 рр., % Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org Наслідком скорочення обсягів виробництва металопродукції в Україні стало зниження рівня рентабельності металургійних підприємств з 8,3% у 2007 р. до -2,3% у 2009 р. та зменшення чисельності виробничого персоналу за аналогічний період з 420 тис. осіб до 355 тис. осіб та подальшим його скороченням [9, С. 76–77]. Звичайно це не увесь перелік негативних наслідків, спричинених світовою фінансово- економічною кризою. Хоча вже їх достатньо для підтвердження аргументу про високу залежність вітчизняних виробників від зовнішньоекономічної кон'юнктури, яка у кризові періоди негативно впливає на розвиток не лише металургійної галузі, а й економіки країни загалом. На наш погляд, збільшення обсягів споживання вітчизняної металопродукції всередині країни здатне знизити залежність українських виробників від коливань зовнішньоекономічної кон’юнктури та забезпечити їм певний базис стабільності. Проте тут існує ряд умов, без вирішення яких досягти бажаних результатів буде досить важко.
16 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
По-перше, внутрішній ринок металопродукції є значно вужчим за існуючі можливості металургійної галузі. Зокрема, якщо найбільші обсяги споживання металопродукції на внутрішньому ринку було зафіксовано у 2007 р. на рівні 8,1 млн.т., то обсяги виробництва сталі у цей період становили 42,8 млн.т., а це майже в 5,3 рази більше, ніж може спожити внутрішній ринок (рис. 10). По-друге, незважаючи на суттєве перевищення обсягів металургійного виробництва над внутрішнім споживанням, на вітчизняному ринку металопродукції протягом 2000–2016 рр. спостерігалися значні обсяги імпорту (рис. 11). Так, частка імпорту металопродукції у загальних обсягах внутрішнього споживання у зазначений період коливалася від 10,2% у 2000 р. до 35,8% у 2008 р. Варто також зазначити, що ємність внутрішнього ринку металопродукції України серед одинадцяти найбільших країн-виробників сталі є найнижчою. Зокрема, з виробленої у 2016 р. понад 24,0 млн.т. сталі на внутрішньому ринку України було спожито лише 17,8% (рис. 12). Водночас в Німеччині обсяги споживання металопродукції майже рівні обсягам її виробництва – 96,2%. В Індії частка внутрішнього споживання у загальній структурі виробництва становила 87,4%; в Китаї – 84,2%; в Південній Кореї – 83,2%; Бразилії – 58,1%; в Японії – 59,4%; в Росії – 54,0%. Також серед одинадцяти найбільших країн–виробників сталі у 2016 р. три країни спожили металопродукції більше, ніж виробили. До таких країн належать: США (116,9%); Італія (103,0%); Туреччина (102,7%).
9 8,1 8 6,7 6,7 7 6,4 6,3 6,1 5,8 5,8 6 5,5 5,6 5,5 5,6 4,9 5 4,3 4,3 3,9
млн млн т 4 3,3 3 2 1
0
2001 2003 2005 2000 2002 2004 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 Рік
Рис. 10. Динаміка внутрішнього споживання металопродукції у 2000–2016 рр., млн. т. Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org
40,0 35,8 32,7 35,0 31,7 31,1 32,1 30,0 27,2 27,9 25,6 24,2 25,6 25,0 22,4 17,9
% 20,0 13,8 15,0 12,7 12,5 10,2 10,3 10,0 5,0
0,0
2001 2006 2011 2016 2000 2002 2003 2004 2005 2007 2008 2009 2010 2012 2013 2014 2015 Рік
Рис. 11. Частка імпорту металопродукції у загальних обсягах внутрішнього споживання у 2000–2016рр., %
Джерело: розраховано за даними: Steel Statistical Yearbook 2010; 2017 / World Steel Association: URL: https://www.worldsteel.org
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 17 ВИПУСК № 67
Виходячи із світових тенденцій, на наш погляд, Україна має перейняти досвід провідних виробників сталі та здійснити переорієнтацію у бік задоволення потреб внутрішніх споживачів. Звичайно, сьогодні мова не йде про співвідношення 90% – внутрішній ринок і 10% – експорт, водночас досягнення співвідношення хоча б 50:50 є цілком реальним, а як свідчить досвід, ще й виправданим з точки зору зниження негативних наслідків зовнішньоекономічної кон’юнктури.
140,0 116,9 120,0 102,7 103,0 96,2 100,0 84,2 87,4 83,2 80,0
% 59,4 58,1 60,0 54,0 40,0 17,8 20,0 0,0
Рис. 12. Частка внутрішнього споживання металопродукції найбільшими країнами–виробниками сталі у загальній структурі металургійного виробництва у 2015 р.
Джерело: складено та розраховано за даними: Steel Statistical Yearbooks 2016 / WorldSteel Association. URL: https://www.worldsteel.org Крім структурної недосконалості до основних проблем, які стримують конкурентоспроможний розвиток металургійної галузі України необхідно віднести й технологічне відставання виробничих потужностей від світових зразків, а що головне, відсутність будь-якого стратегічного бачення держави щодо майбутніх перспектив її існування. У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність щодо розробки чіткої, зрозумілої та дієвої державної політики конкурентного розвитку металургійної галузі, яка, на наш погляд, повинна будуватися з урахуванням двох основних напрямів: розширення внутрішнього ринку та розширення експортних позицій. Для цього пропонуємо розробити «Державну програму модернізації та розвитку металургійної галузі України до 2027 року». Зазначимо, що першочерговим завданням державної політики конкурентного розвитку галузі має стати якісно нова взаємодія органів державної влади з керівниками (власниками) металургійних підприємств та провідними науковими організаціями щодо розробки комплексної програми розвитку та модернізації кожного окремого гірничо-металургійного підприємства. Ця програма не повинна суперечити вимогам СОТ та Угоди асоціації з ЄС, і передбачати виведення із експлуатації зайвих виробничих потужностей, вирішення у зв’язку з цим соціальних проблем регіонів. Цього можна досягти завдяки [14, С. 113]: 1) проведенню ефективної галузевої політики, націленої на створення сприятливих умов для концентрації гірничо-металургійних підприємств; 2) створенню потужних конкурентоспроможних вертикально-інтегрованих компаній – національних лідерів в металургійній сфері; 3) проведенню масштабної модернізації й оновленню виробництва, випуску продукції з високою доданою вартістю; 4) зниженню шкідливих викидів; Відтак метою Державної програми модернізації та розвитку металургійної галузі України до 2027 року має стати: модернізація виробничих потужностей на основі визначення пріоритетних напрямів структурної перебудови галузі, орієнтованих на виробництво екологічно чистої та конкурентоспроможної металопродукції. Основними завданнями Державної програми модернізації та розвитку металургійної галузі мають стати:
18 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
1. Оптимізація металургійних потужностей до оптимально прийнятних меж з урахуванням максимально можливого розширення внутрішнього ринку. 2. Розробка та реалізація інноваційної моделі розвитку галузі шляхом створення та впровадження у виробництво принципово нових наукоємних та ефективних технологій, а також ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій світового рівня. 3. Розвиток ринків збуту металопродукції. На наш погляд пріоритетним ринком збуту вітчизняної металопродукції має стати внутрішній ринок. Основним пріоритетом у напрямі розвитку зовнішніх ринків збуту має стати оптимізація їх обсягів і структури. Для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних металовиробників на внутрішньому й зовнішньому ринках, подолання існуючої тенденції зростання імпорту необхідно здійснити диверсифікацію виробництва у бік освоєння випуску нових, високотехнологічних видів продукції (прокат з покриттям, у тому числі холодної прокатки, вироби з легованої сталі, продукти прямого відновлення залізних руд, калібрований прокат, гнуті профілі). 4. Удосконалення державної політики щодо розвитку металургійної галузі. Першочерговим завданням має стати переорієнтація державної промислової політики у галузі на заходи стратегічного значення. Реалізація цього напряму Державної програми дасть змогу поступово відійти від домінуючих на сьогодні оперативно-тактичних антикризових заходів, що мають, як правило, короткострокові стабілізаційно-компенсаційні ефекти. Більше того, саме стратегічна орієнтація державної підтримки дозволить забезпечити необхідний баланс інтересів держави, металургійної галузі та бізнесу інших галузей. Запропонована стратегія розвитку галузі повинна формуватися на пріоритетах концепції неоіндустріалізації національної економіки в основі якої лежать: власні ресурси; нові технології; активний внутрішній попит. Саме вони є тими вирішальними факторами, які зможуть вивести металургійну галузь на шлях економічного зростання та глобальної конкурентоспроможності. Висновки та перспективи подальших досліджень. Металургійна галузь України має стати основою з реалізації нових моделей державної промислової політики. Основний акцент у державній підтримці зміщується у бік формування стимулюючих заходів загальноекономічного характеру й удосконалення інституційного середовища, що максимізує загальні ефекти і звужує можливості суспільно неефективного «ручного» управління, поєднаного з корупційно-тіньовими схемами. Зважаючи на безальтернативність інноваційного шляху розвитку металургійної галузі, зусилля держави необхідно зосередити на підтримці інновацій, зокрема, на формуванні умов для тісної й ефективної співпраці освіти та науки з бізнесом на взаємовигідній основі за такими напрямами, як фінансування, інформаційна підтримка, пріоритетне впровадження вітчизняних розробок. Важливим чинником у забезпеченні шляхів фінансування модернізації та розвитку металургійної галузі є створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій. За нашими розрахунками, лише на реалізацію заходів з модернізації підприємств металургійної галузі необхідно витратити близько 11,5 млрд. дол. США [15, С. 86]. На наш погляд, реалізація вищезазначених стратегічних пріоритетів шляхом використання унікальних потенційних можливостей металургійної галузі України, заснованих на перспективних наукових дослідженнях і розробках, створить передумови для її стійкого довгострокового економічного зростання.
ЛІТЕРАТУРА
1. Власюк Т.О. Металургійна галузь України на світовому ринку: проблеми та пріоритети .Науковий вісник Національної академії статистики, обліку та аудиту: зб. наук. праць. 2016. №3. С. 91–103. 2. Хижняк О.С. Сучасний стан металургійних підприємств України: проблеми і перспективи розвитку. Молодий вчений. 2017. №5. С. 762–768. 3. Анісімова О.М. Аналіз світового ринку металопродукції . Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Сер.: Економіка. 2011. Вип. 16. С. 435–443. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoa_2011_16_60 4. Чередніченко С.В. Прогнозування тенденцій світового ринку металопродукції та експортної діяльності металургійної галузі України. Вісник Східноєвропейського університету економіки і
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 19 ВИПУСК № 67
менеджменту. Сер.: Економіка і менеджмент. 2014. №1. С. 38–43. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vsuem_2014_1_7. 5. Довгань Д.А. Світовий ринок чорних металів: тенденції розвитку та перспективи для України. Економіка і суспільство. 2016. №7. С. 24–29. 6. Янів Л.М., Приварникова І.Ю. Розвиток світового ринку сталі та перспективні закордонні ринки для підприємств чорної металургії України. Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер.: Економічні науки. 2016. № 21. Ч.2. С.130–133. 7. Бараш М.Я., Венгер В.В. Напрями забезпечення стабільного розвитку конкуренції на ринку гірничо-металургійного комплексу. «Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України». 2007. №4. С.34–43. 8. Top steel-producing companies 2016 / WorldSteel Association. URL: https://www.worldsteel.org 9. Венгер В.В., Осипов В.М. Внутрішній ринок як фактор розвитку металургійної галузі України. Економіка і прогнозування. 2017. №3. С. 69–84. 10. Кирій В.В. Засади формування фінансово-промислових груп в Україні. Інноваційна економіка. 2012. № 2. С. 269–272. 11. Венгер В.В., Точилін В.О. Особливості взаємодії держави та бізнесу у сфері гірничо- металургійного комплексу України: від підтримки до партнерства. Економіка і прогнозування. 2010. № 2. С. 114–128. 12. Закон України „Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо- металургійного комплексу України” від 17.07.1999р. № 934-XIV (втратив чинність). URL: zakon.rada.gov.ua. 13. Ступінь зносу основних засобів промисловості за видами діяльності у 1996–2016 рр. / Держстат України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua. 14. Точилін В.О., Венгер В.В. Ринок металопродукції: сучасний стан і перспективи розвитку. Актуальні проблеми економіки. 2010 № 3. С. 105–114. 15. Імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: рекомендації на основі досвіду країн Східної Європи : наукова доповідь / за ред. акад. НАН України В.М. Гейця; чл.-кор. НАН України А.І. Даниленка, чл.-кор. НААН України, д-ра екон. наук Т.О. Осташко; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». 2015. 104 с.
REFERENCES
1. Vlasiuk, T.O. (2016). Metalurhiina haluz Ukrainy na svitovomu rynku: problemy ta priorytety [Metallurgical branch of Ukraine in the world market: problems and priorities]. Naukovyi visnyk Natsionalnoi akademii statystyky, obliku ta audytu: zb. nauk. prats. 3, рр. 91–103 [in Ukrainian]. 2. Khyzhniak, O.S. (2011). Suchasnyi stan metalurhiinykh pidpryiemstv Ukrainy: problemy i perspektyvy rozvytku.[Current state of metallurgical enterprises in Ukraine: problems and development prospects ]. Molodyi vchenyi, 5, рр. 762–768 [in Ukrainian]. 3. Anisimova, O.M. (2011). Analiz svitovoho rynku metaloproduktsii. [Analysis of the world market of metal products]. Naukovi zapysky [Natsionalnoho universytetu "Ostrozka akademiia"]. Ser: Ekonomika. Vyp. 16, рр. 435–443. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoa_2011_16_60 [in Ukrainian]. 4. Cherednichenko, S.V. (2014) Prohnozuvannia tendentsii svitovoho rynku metaloproduktsii ta eksportnoi diialnosti metalurhiinoi haluzi Ukrainy.[ Forecasting trends in the world market of metal products and export activities in the metallurgical industry of Ukraine]. Skhidnoievropeiskoho universytetu ekonomiky i menedzhmentu. Ser.: Ekonomika i menedzhment. 1, рр. 38–43. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vsuem_2014_1_7[in Ukrainian]. 5. Dovhan, D.A. (2016). Svitovyi rynok chornykh metaliv: tendentsii rozvytku ta perspektyvy dlia Ukrainy.[ World market of ferrous metals: development trends and prospects for Ukraine]. Ekonomika i suspilstvo. Vyp. 7. рр. 24–29 [in Ukrainian]. 6. Yaniv, L.M., Pryvarnykova, I.Iu. (2016). Rozvytok svitovoho rynku stali ta perspektyvni zakordonni rynky dlia pidpryiemstv chornoi metalurhii Ukrainy[Development of the global steel market and prospective foreign markets for Ukrainian ferr ous metallurgy enterprises ]. Naukovyi visnyk Khersonskoho derzhavnoho universytetu. Ser.: Ekonomichni nauky. Vyp. 21, Ch. 2, рр. 130–133 [in Ukrainian].
20 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
7. Barash, M.Ia., Venher V.V. (2007). Napriamy zabezpechennia stabilnoho rozvytku konkurentsii na rynku hirnycho-metalurhiinoho kompleksu[Directions for ensuring stable development of competition in the mining and metallurgical complex market ]. «Konkurentsiia. Visnyk Antymonopolnoho komitetu Ukrainy». 4, рр.34–43 [in Ukrainian]. 8. Top steel-producing companies 2016 .WorldSteel Association. Retrieved from: https://www.worldsteel.org [in English] 9. Venher, V.V., Osypov, V.M. (2017) Vnutrishnii rynok yak faktor rozvytku metalurhiinoi haluzi Ukrainy[The domestic market as a factor in the development of the metallurgical industry in Ukraine]. Ekonomika i prohnozuvannia. 3, рр. 69–84 [in Ukrainian]. 10. Kyrii, V.V. (2012). Zasady formuvannia finansovo-promyslovykh hrup v Ukraini[Fundamentals of the formation of financial and industrial groups in Ukraine]. Innovatsiina ekonomika. 2, рр. 269–272 [in Ukrainian]. 11. Venher, V.V., Tochylin, V.O. (2010) Osoblyvosti vzaiemodii derzhavy ta biznesu u sferi hirnycho-metalurhiinoho kompleksu Ukrainy: vid pidtrymky do partnerstva[Peculiarities of interaction between the state and business in the sphere of the mining and metallurgical complex of Ukraine: from support to partnership]. Ekonomika i prohnozuvannia. 2, рр. 114–128 [in Ukrainian]. 12. Zakon Ukrainy „Pro provedennia ekonomichnoho eksperymentu na pidpryiemstvakh hirnycho- metalurhiinoho kompleksu Ukrainy” vid 17.07.1999. № 934-XIV (vtratyv chynnist). [Zakon Ukrainy Law of Ukraine "On the conduct of an economic experiment at the enterprises of the metallurgical complex of Ukraine" from 17.07.1999. № 934-XIV (has lost its effect)]. Retrieved from: zakon.rada.gov.ua. [in Ukrainian]. 13. Stupin znosu osnovnykh zasobiv promyslovosti za vydamy diialnosti u 1996–2016 rr. /Derzhstat Ukrainy.[ Degree of depreciation of fixed assets of industry by types of activity in 1996–2016 rr. /Gosstat of Ukraine]. Retrieved from: http://www.ukrstat.gov.ua. [in Ukrainian]. 14. Tochylin, V.O., Venher, V.V. (2010). Rynok metaloproduktsii: suchasnyi stan i perspektyvy rozvytku[Metal products market: current state and prospects of development]. Aktualni problemy ekonomiky. 3, рр. 105–114 [in Ukrainian]. 15. Implementatsiia Uhody pro asotsiatsiiu mizh Ukrainoiu ta YeS: rekomendatsii na osnovi dosvidu krain Skhidnoi Yevropy: naukova dopovid[Implementation of Solyasheniya about the association between Ukraine and the EU: recommendations based on the experience of the countries of Eastern Europe: a scientific report] / za red. akad. NAN Ukrainy V.M. Heitsia; chl.-kor. NAN Ukrainy A.I. Danylenka, chl.- kor. NAAN Ukrainy, d-ra ekon. nauk T.O. Ostashko ; NAN Ukrainy, DU «In-t ekon. ta prohnozuv. NAN Ukrainy». K. 2015. 104 р. [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 21 ВИПУСК № 67
УДК (330.43+334.722)338.49 JEL О38
БУТЕНКО А.І. д-р екон. наук, проф. зав. відділу розвитку підприємництва. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-9745-5316
ШЛАФМАН Н.Л. д-р екон. наук, ст. наук. співроб. пров. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-9522-8272
БОНДАРЕНКО О.В. мол. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-2847-3267
МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
Актуальність. Актуальність проблеми державної підтримки розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва в Україні сьогодні зростає через необхідність вдосконалення інституційної бази інноваційної діяльності підприємницьких структур, що буде сприяти отриманню знань, стимулюванню їх перетворення на технічні і технологічні ідеї, виходу на національний і глобальний ринок технологій і наукоємних продуктів, забезпеченню стійкості бізнесу, який використовує отримані знання, результати і технології для формування нових продуктів і послуг, що змінюють структуру економіки. Мета та завдання. Метою статті є розробка методичних положень щодо формування системи організаційного забезпечення розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва в Україні. Результати. В останній час багато уваги науковці розвинутих країн приділяють питанням взаємозв'язку між державними і приватними інвестиціями в науку, дослідження та інновації. Головним висновком цих досліджень є те, що, по-перше, найдоцільнішим є державне фінансування фундаментальної науки, а, по-друге, державне фінансування науки викликає приплив недержавного фінансування. У статті запропоновані методичні підходи до формування організаційного забезпечення ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва в Україні. Розроблено організаційні засади визначення пріоритетів технологічного розвитку країни на довгостроковий період; підсистема комунікації організацій, що здійснюють дослідження і розробки, між собою і з іншими суспільно-соціальними, підприємницькими та державними інститутами та розвиток перспективних форм кооперації науки і підприємництва в Україні. Запропоновано впровадження концепції мережевої взаємодії, яка є важливим механізмом реалізації державної політики розвитку ринків інноваційних товарів на базі використання потенціалу технологічного підприємництва, а також організаційні засади вибору пріоритетних ринків інноваційної продукції. Висновки. Реалізацію запропонованої системи організаційного забезпечення ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва доцільно проводити у формі технологічних платформ, з використанням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Оскільки рівень розвитку
22 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
внутрішнього виробництва інноваційних товарів з високою доданою вартістю залежить від спроможності держави своєчасно створювати необхідні умови і вдосконалювати стимули, спрямовані на використання потенціалу технологічного підприємництва для розробки і впровадження новітніх технологій в усіх галузях економіки, то для всіх суб'єктів підприємницької діяльності необхідно створити рівні умови, а також запровадити систему партнерських відносин між різними формами бізнесу, яка забезпечить ефективне співробітництво і прибутковість. Ключові слова: науково-технологічний розвиток, попит, інновації, додана вартість, взаємодія.
BUTENKO A.I. Dr. Sc. (Economics), Prof. Head the department Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine French Boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-9745-5316
SHLAFMAN N.L. Dr. Sc. (Economics), Senior Researcher leading researcher Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine French Boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-9522-8272
BONDARENKO O.V. Junior Researcher Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine French Boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-2847-3267
METHODICAL APPROACHES TO FORMING ORGANIZATIONAL PROVISION OF EFFICIENT USE OF INNOVATIVE POTENTIAL TECHNOLOGICAL ENTREPRENEURSHIP
Topicality. The urgency of the problem of state support for the development and efficient use of the innovative potential of technological entrepreneurship in Ukraine today is growing due to the need to improve the institutional base of innovation activity of business structures, which will facilitate the acquisition of knowledge, stimulate their transformation into technical and technological ideas, access to the national and global technology market and knowledge-based products that provide business sustainability that uses the knowledge, results, and technology to fool tion of new products and services that alter the structure of the economy. Aim and tasks. The purpose of the article is to develop guidelines on the development of an organizational support system for the development and effective use of the innovative potential of technological entrepreneurship in Ukraine. Research results. Proposed methodical approaches to the formation of organizational support for the effective use of innovative potential of technological entrepreneurship in Ukraine. The organizational principles of determining the priorities of technological development of the country for the long-term period are worked out; a subsystem of communication between research and development organizations, among themselves and with other socio-social, entrepreneurial and state institutions, and the development of promising forms of cooperation in science and business in Ukraine. The implementation of the concept of network interaction, which is an important mechanism for realization of the state policy of developing innovative goods markets based on the use of technological entrepreneurship potential, as well as the organizational principles of the choice of priority markets for innovative products, is proposed. Conclusions. A promising area of implementation of the proposed methodological approaches is the creation of technological platforms, using the latest information and communication technologies. Since the level of development of domestic production of innovative high value added goods depends on the state's ability to create the necessary 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 23 ВИПУСК № 67
conditions in a timely manner and to improve the incentives aimed at exploiting the potential of technological entrepreneurship for the development and introduction of the latest technologies in all branches of the economy, then all entrepreneurs need to create Equal conditions, as well as the establishment of a system of partnerships between different forms of business, which will ensure effective cooperation Identity and profitability. Key words: scientific and technological development, demand, innovations, added value, interaction.
Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. На майбутній науково-технологічний розвиток, а також на охоплення і масштаб майбутнього попиту на інновації будуть впливати багато факторів, серед яких найважливішими, на наш погляд, є старіння населення, зміна клімату, проблеми охорони здоров'я і зростаюча вага цифрового вимірювання. Тобто, з високою ймовірністю можна прогнозувати виникнення нових ринків інноваційних товарів, що створюють потреби в нових навичках і нові можливості зростання та працевлаштування. Швидкі темпи економічного розвитку в країнах з ринковою економікою, а також транскордонна діяльність транснаціональних корпорацій і подальша фрагментація глобальних ланцюжків доданої вартості також сприятимуть більш широкому розподілу по земній кулі діяльності в області науково- технологічного розвитку. Аналіз останніх досліджень та публікацій по проблемі. Як наголошується в докладі OECD «Science, Technology and Innovation Outlook 2016» [1], наука в державному секторі буде продовжувати відігравати провідну роль у розвитку знань і навичок, які будуть використовуватися в економіці в цілому. Але при цьому і сама вона буде перетворюватися. Нові технології відкривають нову епоху для наукових досліджень, адже великі масиви даних і алгоритми генерують величезні обсяги даних, змінюючи наукову методику та вимоги до інструментів і навичок, а також створюючи нові галузі досліджень. Все більш широке поширення набуває практика відкритого доступу до даних, що може призвести до збільшення доданої вартості державних інвестицій у науку. В останній час багато уваги науковці розвинутих країн приділяють питанням взаємозв'язку між державними і приватними інвестиціями в науку, дослідження та інновації. Головним висновком цих досліджень є те, що, по-перше, найдоцільнішим є державне фінансування фундаментальної науки, а, по-друге, державне фінансування науки викликає приплив недержавного фінансування. Підтвердженням вищезазначеного тезису слугує ціла низка досліджень. Так, дослідження «Який взаємозв'язок між державними та приватними інвестиціями в науку, дослідження та інновації» [2], яке було замовлено Департаментом бізнесу, інновацій та навичок Великобританії (BIS) для вивчення взаємозв'язку між державними і приватними інвестиціями в науку, дослідження та інновації, показало, що: а) для кожного фунта фінансування державних досліджень буде збільшено приватне фінансування в розмірі від 1,13 до 1,60 фунтів стерлінгів, б) за кожен фунт досліджень, що фінансуються державними установами, буде виділено додатково 0,29 дол. США на приватне фінансування вузівських досліджень і 1,07 дол. США - досліджень, проведених в інших місцях. Результати дослідження «The domino effects of federal research funding» [3] («Ефект доміно федерального фінансування досліджень») довели, що збільшення федеральних витрат на дослідження на 1% стимулює збільшення фінансування приватних досліджень на 0,468%. Масштаби результатів також варіюються, наприклад, для академічного підрозділу: збільшення фінансування федеральних досліджень на 1% призводить до додаткових приватних дослідницьких витрат у 0,445% в області фізичних наук, 0,537% - у науках про життя, і цей ефект є найсильнішим в інженерних науках (збільшення на 0,579%). У дослідженні «Quantifying the economic impact of government and charity funding of medical research on private research and development funding in the United Kingdom» [4] («Оцінка економічного впливу державного та благодійного фінансування медичних досліджень на приватне фінансування досліджень та розробок в Об'єднаному Королівстві») оцінюється значення і величина впливу державних НДДКР в дослідженнях в галузі біомедицини та охорони здоров'я у Великій Британії на наступні витрати на НДДКР приватного сектора в країні та робиться висновок про те, що: а) додатковий фунт публічних видатків на НДДКР вносить додаткові приватні інвестиції в НДДКР порядку між 0,83 і 1,07 фунта стерлінгів, б) 44% додаткових приватних витрат на НДДКР відбувається протягом 1 року, а залишок накопичується протягом десятиліть; в) в результаті виникаючого побічного ефекту генерується річна економічна норма прибутку на громадські біомедичні і медичні дослідження у Великобританії 15-18%. У доповіді «The economic significance of the UK science base. A Report for the Campaign for 24 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Science and Engineering» [5] («Економічне значення британської наукової бази. Звіт про кампанію з науки та техніки») міститься загальна дискусія про значимість державних інвестицій в дослідженнях і наявності сильної національної дослідницької бази для залучення інвестицій бізнесу у НДДКР, залучення іноземних інвестицій і підвищення продуктивності праці. Теоретично, з точки зору системи, вітчизняні наукові дослідження і розробки мають основоположне значення для підвищення абсорбуючої здатності економіки, оскільки вона забезпечує людський капітал і знання як для державного, так і для приватного сектора. З цієї точки зору, вітчизняні «чисті» дослідження можуть використовувати і залучати вітчизняні та зарубіжні приватні дослідження і розробки. Автори аналізують особливості британського випадку. Так, університети, які отримують більш високі частки державних коштів, також з більшою ймовірністю отримають зовнішнє фінансування від підприємницького сектора, припускаючи, що останні готові платити за цінність суспільних досліджень. Крім того, чисте ділове співробітництво у Великобританії особливо велике у виробничому секторі і в сфері послуг, перша з яких характеризується високою інтенсивністю досліджень і розробок. Нарешті, результати економетричної оцінки показують, що приватні інвестиції у НДДКР позитивно корелюють з промисловим зростанням, а дослідження і розробки, які фінансуються з державного бюджету, сприяють такій позитивній кореляції. Дані статті «Context and the role of policies to attract foreign R&D in Europe» [6] («Контекст та роль політики, спрямованої на залучення іноземних досліджень та розробок в Європі») свідчать про те, що надання прямої фінансової підтримки може бути ефективним в залученні багатонаціональних інвестицій у НДДКР, але наявність загальних умов, що сприяють інноваційній діяльності, має основоположне значення для досягнення позитивних результатів. Головною проблемою, на думку деяких вчених [7], є те, що розподіл ресурсів між різними видами НДДКР у приватному секторі визначається ринковими силами і обумовлений пошуком прибутку, в той час як держава управляє розподілом у публічній сфері НДДКР на основі того, що вважається актуальним для економіки і суспільства в цілому. Це ключовий детермінант можливих результатів науки. Доти, доки державний сектор інвестує, щоб встановити напрям науково- технічного прогресу на благо суспільства і економіки в цілому за межі усунення ринкових збоїв, скорочення суспільних НДДКР може вплинути на довгострокові економічні і технологічні перспективи. По-друге, бізнес-дослідження характеризуються більш високим ступенем часткової винятковості: в той час як важче виключити інших учасників з використання знань у порівнянні з матеріальними продуктами, промислова технологія в значній мірі стійка, а агенти, які шукають прибуток, інвестують ресурси, щоб виключити інших і захищати власну орендну плату. Ці чинники сприяють отриманню знань у вигляді квазі-громадського блага, тобто добре, як з державної, так і з приватної, точки зору, частково виключається. Тому скорочення державних інвестицій у НДДКР може перешкоджати відкритому виміру інновацій, його довгострокової моделі поширення і виробництва. Вчені роблять висновок про те, що, хоча політика, що заохочує передачу знань та державно- приватне співробітництво, є фундаментальною, суспільні НДДКР не повинні ігноруватися, враховуючи їх характер і масштаби, а також їх роль в майбутньому створенні і поширенні технологій і вирішенні економічних і соціальних проблем. Така ж думка панує і в доповіді ЮНЕСКО по науці [8]: «Небезпека полягає в тому, що в прагненні підвищити конкурентоспроможність національної економіки країни, можливо, забувають відоме висловлювання про те, що «…без фундаментальної науки не буде і науки, досягнення якої можна застосовувати». Фундаментальні дослідження генерують нові знання, які знаходять практичне застосування в комерційній діяльності або в інших областях.». Формулювання цілей дослідження. Таким чином, все вищевикладене свідчить про необхідність державної підтримки розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва в Україні, для досягнення чого дуже важливим є сформувати систему організаційного забезпечення згаданих процесів. Тому метою статті є розробка методичних положень щодо формування системи організаційного забезпечення розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва в Україні. Виклад основних результатів та їх обгрутування. Система організаційного забезпечення розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва, як показали наші дослідження, має складатися з таких підсистем:
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 25 ВИПУСК № 67
організаційні засади визначення пріоритетів технологічного розвитку країни на довгостроковий період; ефективна система комунікації організацій, що здійснюють дослідження і розробки, між собою і з іншими суспільно-соціальними, підприємницькими та державними інститутами та розвиток перспективних форм кооперації науки і підприємництва в Україні; впровадження концепції мережевої взаємодії, яка є важливим механізмом реалізації державної політики розвитку ринків інноваційних товарів на базі використання потенціалу технологічного підприємництва; організаційні засади вибору пріоритетних ринків інноваційної продукції. Організаційні засади визначення пріоритетів технологічного розвитку країни на довгостроковий період. Системи організації визначення пріоритетів науково-технологічного розвитку в різних країнах відрізняються, але мають загальні риси, які, як показало наше дослідження, полягають у: наявності необхідності у пріоритетах, які визначаються соціальними потребами і можливостями; існуванні національних рад науки і техніки або аналогічних органів, які є ключовими факторами, що лежать в основі цього процесу та спостерігають за загальною узгодженістю механізмів встановлення пріоритетів. Згадані Інститути можуть мати такі форми [9]: конкретні ради або консультативні органи з питань політики в області технологічного розвитку (наприклад, SIAC в Новій Зеландії, OST в Великобританії, NSTC в Кореї, CSTP в Японії); міжміністерські координаційні групи (наприклад, Cabinet Committee on Economic Union в Канаді); головні наукові консультанти (наприклад, у Великобританії); парасолькові / координаційні органи (наприклад, CRUK у Великобританії, HCST у Франції); інноваційні платформи (Нідерланди, РФ). Однак, у всіх країн ОЕСР та ЄС є одна спільна риса підхід до вибору пріоритетів пріоритети визначаються у межах формування науково-технологічної політики та стратегії її реалізації. В Україні метою цієї політики має бути формування нової, високотехнологічної системи управління, що володіє високим ступенем адаптивності до зростаючої складності глобальної економіки, якої неможливо досягти в рамках традиційних вертикально-орієнтованих і «бюрократичних» моделей, тобто ключовим завданням державних інститутів стає розвиток системи регулювання, що забезпечує отримання знань, стимулює їх перетворення на технічні і технологічні ідеї, вихід на національний і глобальний ринок технологій і наукоємних продуктів, забезпечення стійкості бізнесу, що використовує отримані знання, результати і технології для формування нових продуктів і послуг, що змінюють структуру економіки. На наш погляд, сьогодні найбільш ефективним шляхом для України є створення координаційного органу міжвідомчої групи, до складу якої доцільно включити представників міністерств і відомств, організацій підприємців, наукових організацій та експертної спільноти. Хоча, враховуючи необхідність постійної корекції пріоритетів технологічного розвитку, в перспективі доцільно створити інноваційну платформу, як найбільш прогресивну форму організації визначення пріоритетів науково-технологічного розвитку. У багатьох європейських країнах (Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Франції та ін.) рішення про підтримку тих чи інших науково-технологічних напрямків приймаються на основі результатів Форсайт-досліджень, що реалізуються урядовими організаціями, дослідницькими центрами, університетами, консалтинговими компаніями. Адже метод Форсайт забезпечує створення комунікативних майданчиків для осіб, які готують і приймають рішення (представників міністерств і відомств, організацій підприємців, наукових організацій та експертної спільноти). Безперервний структурований Форсайт, присвячений оцінці перспектив технологічного розвитку, включає два взаємопов'язаних етапи: дослідження глобальних трендів, високотехнологічних ринків, перспективних продуктів тощо (Market pull),
26 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
виявлення можливостей відповіді науки і технологій на потреби економіки і суспільства, що формуються (Technology push). Такий підхід передбачає активне використання різних експертних процедур із залученням національних і зарубіжних фахівців. У межах даного Форсайт-проекту визначаються найбільш важливі «випереджаючі» тренди, оцінюються їх наслідки і формуються рекомендації, необхідні для прийняття рішень [10]. За визначенням Martin (1995), Форсайт - це процес систематичної оцінки довгострокових перспектив розвитку науки, технології, економіки, екології та суспільства з метою виявлення нових, проривних технологій, напрямків стратегічних досліджень, здатних забезпечити максимальний вплив на економіку і суспільство. Таким чином, для визначення довгострокових пріоритетів технологічного розвитку України доцільно створити: Національну Раду з технологічного розвитку при Кабінеті Міністрів України (до складу якої мають входити провідні представники: органів державної влади, Національної академії наук, МОН України, провідних університетів, підприємців); міжвідомчу групу (до складу якої мають входити представники: органів державної влади, Національної академії наук, МОН України, провідних університетів, підприємців), яка створить експертні робочі групи за тематичними напрямками за участю провідних фахівців у відповідних областях, що представляють інтереси держави, науки і підприємництва. Довгострокові пріоритети мають обиратися на основі принципів багатокритеріального прийняття рішень в ході панельних експертних дискусій. Схема визначення довгострокових пріоритетів технологічного розвитку України буде мати вигляд (рис.1).
Рис. 1. Схема визначення довгострокових пріоритетів технологічного розвитку України.
У процесі дослідження необхідно, на першому етапі, сформувати інформаційну базу, дослідити існуючі глобальні тренди (так звані мегатренди [1]), виділити перспективні продуктові групи (на основі дослідження ринків), а також дослідити тематичні галузі науки і техніки, з метою визначення пріоритетних завдань досліджень і розробок. Результатами цього етапу мають бути, відповідно, виклики та вікна можливостей, перспективні області попиту та оцінка існуючого рівня вітчизняних досліджень і розробок. Ефективна система комунікації організацій, що здійснюють дослідження і розробки, між собою і з іншими суспільно-соціальними, підприємницькими та державними інститутами і розвиток перспективних форм кооперації науки і підприємництва в Україні. Для вирішення цього завдання, доцільним є формування нової інституційної форми організації наукової та освітньої діяльності на основі реалізації програм розвитку дослідницьких університетів. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 27 ВИПУСК № 67
Цей висновок базується на досвіді провідної інноваційної держави світу США, де «…відбувається друга академічна революція, тобто здійснюється перехід від парадигми, заснованої на баченні знання як суспільного блага, до так званого режиму «академічного капіталізму», для якого характерна комерціалізація наукових розробок і продукту таких досліджень, інтеграція академічного і підприємницького сектора» [11, С.25]. Дослідницький університет називають «підприємницьким», підкреслюючи особливу роль, яку відіграють сьогодні в діяльності університетів збільшення різноманітності джерел фінансування і пов'язаний з цим розвиток підприємницької культури. Новий європейський «підприємницький» університет – це університет, адаптований до умов сучасних технологій і ринків праці, що добре проглядається в основних ознаках сучасного європейського університету: високоякісна багаторівнева освіта, фундаментальні і прикладні наукові дослідження, а також перетворення наукових знань на інноваційні ідеї створення нових продуктів і технологій, пристосованих до сучасних ланцюжків створення доданої вартості. Навколо дослідницького університету створюються дослідницькі парки як форма інтегрованого розвитку науки, освіти і підприємництва, які представляють собою об'єднану навколо наукового центру (дослідницького університету) науково-виробничу, навчальну та соціально-культурну зону забезпечення безперервного інноваційного циклу. Суть концепції дослідницького парку полягає в створенні особливої інфраструктури, що забезпечує зв'язок дослідницького центру і підприємництва, що породжує і підтримує на стартовому етапі технологічні підприємства. У парках здійснюється технологічний трансферт, тобто передача (продаж) нових технологій, проекти яких виникли в наукових центрах, у виробництво, доведення ідеї до стадії випуску продукції. Таким чином, дослідницький університет забезпечує ефективну систему комунікації між вищою освітою, наукою, запитами з боку суб’єктів економіки та суспільства, а в перспективі може стати основою для створення регіонального інноваційного кластеру, тобто географічної концентрації організацій однієї або декількох галузей (підприємства, освітні і науково-дослідні установи, фінансові структури), що конкурують, але разом з тим кооперуються один з одним, які одержують вигоди зі специфічних місцевих активів, спільного розташування і соціальної вбудованості. Однак, у зв’язку з недосконалістю вітчизняного законодавства, створити дослідницький університет досить важко, адже до сьогодні продовжується вдосконалення «Положення про дослідницький університет», яке повинен був затвердити Кабінет Міністрів України відповідно до п.2 ст. 30 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII. Крім того, згідно цього Закону, дослідницьким може стати тільки національний заклад вищої освіти (п.1 ст.30). Однак, на нашу думку, більш доцільно та ефективно при створенні дослідницьких університетів сполучати заклади вищої освіти з установами НАН України, що позитивно вплине, як на підготовку фахівців, так і на розвиток наукових досліджень. З цією метою доцільно було б внести зміни до п.1 ст. 30 Закону України «Про вищу освіту», а також врахувати це питання при затвердженні «Положення про дослідницький університет». Для створення ефективної системи комунікації організацій, що здійснюють дослідження і розробки, між собою і з іншими суспільно-соціальними, підприємницькими та державними інститутами в Європейському Союзі, у Брюсселі у 2007 р. було створено Раду з інновацій в області науки та бізнесу (AISBL) - некомерційну наукову асоціацію, яка об'єднує провідних новаторів Європи в промисловості, наукових колах і політиці, як ексклюзивний клуб для європейських лідерів інновацій - для стимулювання нового мислення в інноваційній політиці ЄС, просування інноваційних можливостей своїх членів і побудови стратегічних відносин між особами, що приймають рішення [12]. З метою поліпшення клімату для інновацій у Європі, Правління цього органу збирається чотири рази на рік з провідними посадовими особами ЄС, щоб обговорити поточні та майбутні аспекти інноваційної політики. Рада фінансується членами - підприємцями приватного сектору, а її університетські члени проводять дослідження. Рада управляється Виконавчим комітетом, який приймає рішення щодо її річного бюджету та робочого плану зустрічей, дослідницьких проектів і конференцій. Принципи роботи Ради - прозорість, незалежність та висока якість. Керівним органом є компанія Science & Business, брюссельська та лондонська компанія зі зв'язків із громадськістю, яка спеціалізується на дослідженнях та інноваціях в Європі. Для України – це досить цікавий досвід, який міг би стати у нагоді керівним колам.
28 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
В ЄС також вперше з’явився такий інструмент, як технологічні платформи - майданчики, де розробляється стратегія розвитку науково-технічних напрямків, яка потім лягає в основу конкретних програм і проектів Рамкової програми науково-дослідних робіт ЄС [13]. Ключовими принципами формування і розвитку платформ є: створення платформи «знизу», переважно з ініціативи великого європейського бізнесу та різного роду галузевих об'єднань промислових виробників; дотримання балансу попиту і пропозиції - тобто наявність серед учасників платформи замовників і споживачів нової продукції і технологій; інформаційна прозорість; своєчасність інформування учасників платформи про її діяльність (через регулярні зустрічі лідерів платформ з представниками Європейської комісії - в середньому 4 рази на рік, проведення конференцій, онлайн-інформування тощо); свобода у виборі організаційної форми функціонування платформи; відкритість - можливість приєднання до платформи нових учасників; інтернаціоналізація (можливість включення до складу учасників платформи країн, що не входять до ЄС); ротація членів консультаційних комітетів платформ. Європейська комісія планує закріпити за технологічними платформами три функції: 1) стратегічну – технологічні платформи допоможуть провести бізнес-аналіз проблем і можливостей в області досліджень і інновацій; 2) мобілізаційну - мобілізувати бізнес та інших зацікавлених осіб на реалізацію узгоджених пріоритетів; 3) поширення інформації - технологічні платформи повинні поширювати інформацію і таким чином здійснювати трансфер знань у широкому колі заінтересованих осіб всередині ЄС. Іншими словами, технологічні платформи - це інструмент політики, спрямований на подолання недостатньої підприємницької активності і, з цієї причини, слабкої участі промисловості в інноваційній діяльності. Європейський алгоритм формування і роботи технологічних платформ включає три основні етапи: 1) визначення пріоритетів, які фактично окреслюють тематику; 2) розроблення «Дорожніх карт» технологічних платформ; 3) реалізація проектів, в тому числі досліджень і розробок, які фінансуються з різних джерел. П'ять технологічних платформ в ЄС стали основою для формування «спільних технологічних ініціатив» (Joint Technological Initiative - JTI) [14] - програм приватно-державного партнерства. JTI - це формальний консорціум з фінансовими зобов'язаннями, тоді як технологічна платформа - це неформальне об'єднання учасників. JTI є новим механізмом реалізації проектів в рамках 7-ї Рамкової програми ЄС. Через нього підтримуються великомасштабні проекти з великим числом учасників. Таким чином, найперспективнішою формою кооперації науки та підприємництва у світі є проектні дослідні та технологічні консорціуми - форми реалізації спільних технологічних проектів на тимчасовій договірній основі, масштаб і складність яких перевищує ресурсні та технологічні можливості кожного з учасників проекту [15-17]. Цілями створення консорціумів є: координація досліджень в цільових областях досліджень з метою подальшого впровадження на ринок; залучення бізнесу і держави з метою розвитку індустрії за рахунок створення стимулів для учасників, а також внутрішньогалузевих стандартів; надання інфраструктурних рішень для оптимізації циклу розвитку інноваційних проектів зі стадії досліджень до стадій масштабування; розвиток освітніх програм в галузі з метою формування наступного покоління дослідників і забезпечення принципу безперервності інновацій. В процесі досягнення цілей консорціуми дозволяють вирішувати такі завдання: отримання загальних патентів і ліцензій;
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 29 ВИПУСК № 67
розробка та впровадження єдиних стандартів в індустрії; створення агрегованої управлінської інфраструктури, представленої керуючим органом консорціуму, що дозволяє консолідовано вирішувати проблеми, що виникають в результаті взаємодії учасників консорціуму. У США, як правило, консорціуми створюються як самостійні юридичні особи, в ЄС – як партнерства. Документами, які обґрунтовують діяльність і оформлення результатів, поділ ризиків і економічного прибутку є багатосторонні угоди. Відмінністю консорціумів від двосторонніх угод є спільне інвестування учасників проекту, можливе як у формі прямого фінансування, так і виділення організаційних, матеріально- технологічних і кадрових ресурсів. Держава при цьому може виступати одним з інвесторів в будь- якій з перерахованих форм. До прямих економічних ефектів для учасників відносяться ті, що виникають в результаті діяльності щодо досліджень і розробок. Непрямі ефекти – обмін компетенціями, знаннями, прискорення і здешевлення виведення нових продуктів на ринок. До прямих економічних ефектів для суспільства в цілому відносяться нові конкурентні або лідерські ринкові позиції в нових областях, масштабування або дифузія компетенцій і технологій між галузями. Отже, для України нагальною необхідністю є розробка державної політики розвитку ринків інноваційної продукції, одною зі сторін якої має стати впровадження інструментів, спрямованих на подолання недостатньої підприємницької активності і, з цієї причини, слабкої участі підприємницьких структур в інноваційній діяльності. У багатьох країнах світу, в межах формування інститутів розвитку, розповсюджена практика створення фондів розвитку науки та технологій. Наприклад, у США існує Національний науковий фонд (National Science Foundation - NSF) [18], який фінансує дослідження та освіту в більшості галузей науки та техніки. Це здійснюється за допомогою грантів та угод про співробітництво більш ніж у 2000 коледжах, університетах, підприємствах, неформальних наукових організаціях та інших дослідницьких організаціях. Фонд налічує близько чверті державної підтримки академічних установ для фундаментальних досліджень. Щороку NSF отримує приблизно 40 000 пропозицій для дослідницьких, освітніх і навчальних проектів, з яких близько 11 000 фінансуються. Крім того, Фонд отримує кілька тисяч заяв на стипендії випускників та докторантів. Він не має власних лабораторій, але підтримує національні дослідницькі центри, користувальницькі об'єкти, певні океанографічні судна та антарктичні дослідницькі станції. Фонд також підтримує спільні дослідження між університетами та промисловістю, участь США в міжнародних наукових та інженерних заходах та освітні заходи на кожному академічному рівні. В Україні доцільно було б створити Фонд розвитку науки та технологій, який був би підпорядкований Кабінету Міністрів України і відповідав би за фінансування розвитку так званих «проривних» досліджень на конкурсних засадах. Інститути розвитку також виступають в якості каталізатора приватних інвестицій і створюють умови для формування інфраструктури, що забезпечує доступ технологічним підприємцям до необхідних фінансових і інформаційних ресурсів. Але, незважаючи на прийняття ряду нормативних правових актів, пов'язаних із врегулюванням питань, так чи інакше зв'язаних з розвитком державно-приватного партнерства в інноваційній сфері, багато аспектів такого партнерства, як і раніше, залишаються поза державним регулюванням. Насамперед, це стосується питань володіння, користування і розпорядження інтелектуальною власністю, отриманою з використанням коштів державного бюджету; захисту інтересів приватних інвесторів при реалізації проектів; створення у підприємців стимулів до дотримання своїх зобов'язань і софінансування досліджень і розробок, а у дослідницьких організацій - патентування і комерціалізації отриманих результатів. Ця проблема потребує найшвидшого розв’язання в межах удосконалення інституційної бази формування та розвитку системи технологічного підприємництва. Впровадження концепції мережевої взаємодії, яка є важливим механізмом реалізації державної політики розвитку ринків інноваційних товарів на базі використання потенціалу технологічного підприємництва. Дослідження закордонного досвіду призводить до висновку про ефективність мережевої взаємодії суб’єктів сфери досліджень і розробок та підприємницьких структур у сфері технологічного розвитку.
30 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
З усього розмаїття мережевих форм організації такої взаємодії однією з найефективніших є так звані мережі інноваційного розвитку (МІР), які складаються з досвідчених, кваліфікованих фахівців з хорошими зв'язками, готових надати практичну допомогу підприємцям. Завдяки прискоренню обміну ідеями та встановлення зв'язку підприємців з ринком МІР допомагають просувати на ринок життєздатні комерційні проекти. Ключовими напрямками діяльності МІР є: - навчання підприємців (без відриву від їх діяльності) низці практичних навичок, пов'язаних з розвитком бізнесу; - забезпечення зв'язків підприємців з ринками, капіталом, клієнтами, партнерами, експертами, інформацією та успішними підприємцями як прикладами для наслідування через посередницьку діяльність і створення надійних взаємовідносин, заснованих на довірі; - валідація комерційних ідей за допомогою стратегічного консультування і менторства, створення сприятливої атмосфери для експериментів у сфері розвитку бізнесу. Валідація формує самостійну цінність МІР. Використовуючи дві інші базові функції - навчання і забезпечення зв'язків - вона сприяє ранньому відсіву більшості непродуктивних ідей без зайвих витрат [19]. З усіх підходів до побудови МІР, для нашого завдання найефективнішим має бути підхід, спрямований на розвиток ринку інноваційних послуг через нарощування підприємницького потенціалу, прозорості та ефективності ринку постачальників послуг і підвищення інформованості представників малого та середнього бізнесу (МСБ). В цілому, експерти визнають, що мережі інноваційного розвитку націлені на ліквідацію недоліків ринкових механізмів, пов'язаних з кваліфікацією, транзакційними витратами, ефективністю використання ресурсів і мережевими зовнішніми ефектами в економіці. Програми, таким чином, виконують чотири функції в розвитку інноваційної та підприємницької діяльності: розвиток підприємницького потенціалу через практичний досвід; зниження транзакційних витрат і підвищення ефективності пошуку в системі «підприємець - ресурси»; підвищення ефективності використання державних та приватних ресурсів за допомогою раннього відсіву більшості непродуктивних ідей без зайвих витрат; посилення мережевих зовнішніх ефектів через розширення і зміцнення мережевих спільнот. Однак, з метою еволюційного реформування сучасної вітчизняної ієрархічної системи організації наукових досліджень і розробок, доцільно було б розвивати модель мережевої організації у вигляді моделі мережі, що формується навколо великого наукового центру (за зразком французького Національного центру наукових досліджень - Le Centre national de la recherche scientifique) [20]. У цій моделі мережі її ядро - це науковий центр (у вітчизняних умовах доцільно, щоб це була Національна академія наук, яка має відповідні галузеві відділення) з розвиненою науковою інфраструктурою, який об'єднує навколо себе наукові організації меншого розміру (в т.ч. університети), доручаючи їм виконання окремих видів діяльності. Діяльність подібних мереж повинна бути, в першу чергу, спрямована на реалізацію стратегічно важливих дослідницьких проектів, відповідних державним пріоритетам розвитку науки і технологій. Організаційні засади вибору пріоритетних ринків інноваційної продукції. Дослідження світового досвіду стимулювання інноваційного розвитку [21-25], показало, що найдоцільнішим є формування довгострокової Програми державно-приватного партнерства з розвитку нових перспективних ринків інноваційної продукції, які будуть визначати розвиток світової та вітчизняної економіки в найближчі 15-20 років. Така Програма має будуватися як широка коаліція, яка передбачає формування експертних робочих груп (див. рис. 2), що складаються з технологічних підприємців, провідних університетів та дослідницьких центрів, великих підприємств, інститутів розвитку, експертних та професійних співтовариств, а також зацікавлених органів виконавчої влади. Вибір ринків інноваційної продукції має здійснюватися за такими критеріями: ринок має бути орієнтований на потреби людини як кінцевого споживача; ринок має бути важливим для розвитку економіки України; ринок може стати значущим у світовому масштабі; ринок має будуватися як мережа, в якій будь-які посередницькі структури замінені на високотехнологічні інформаційні рішення; для побудови ринку в країні мають бути: розвинуті науково-технічний потенціал та
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 31 ВИПУСК № 67
соціальний потенціал підприємництва, а також забезпечена державна підтримка. Для організації довгострокової Програми державно-приватного партнерства з розвитку нових перспективних ринків інноваційної продукції необхідно створити структуру, яка б здійснювала методологічну підтримку Програми і формування її стратегії (наприклад, Національну Раду з технологічного розвитку при Кабінеті Міністрів України) (див. рис.2). Крім того, необхідним є створення спеціального проектного офісу, який повинен здійснювати організаційно-технічний, експертно-аналітичний та методологічний супровід діяльності робочих груп. Такий офіс доцільно організувати на базі НАН України з виділенням з бюджету відповідного фінансування. Експертні робочі групи мають розробляти проекти дорожніх карт і фінансових планів і брати участь в їх реалізації. Робочі групи очолюються лідерами - технологічними підприємцями, експертами у відповідній тематичній області, що володіють досвідом просування масштабних проектів на національному та світовому рівні. У розробці дорожніх карт мають також брати участь державні органи виконавчої влади, які також повинні забезпечити їх узгодження та підготовку до затвердження Урядом і бути ключовими учасниками їх реалізації. Для організації процесу необхідно розробити та затвердити такі основні документи: 1) Положення про експертні робочі групи, в якому відобразити такі питання: функції експертної робочої групи; порядок формування і склад експертної робочої групи; ролі членів групи та конкретизувати їх функції; вимоги до організації робочих процесів групи. 2) Методичні вказівки щодо розробки «дорожніх карт», в яких конкретизувати: 2.1) Основні принципи формування «дорожніх карт»: визначення чітких цілей проекту і відповідних їм вимірних показників ефективності; визначення чіткого горизонту планування і періоду реалізації ефектів; опис необхідних законодавчих змін; єдина ієрархія «дорожніх карт»: проект - підпроект - захід; призначення конкретних відповідальних за виконання заходів (завжди один головний виконавець); планування комунікацій та громадської дискусії на всіх етапах. 2.2) Вимоги до «дорожніх карт»: 2.2.1. Цілі «дорожньої карти»: − нові ринки, що з’являться в результаті реалізації «дорожньої карти»; − соціально-економічні ефекти «дорожньої карти» (зростання тривалості і якості життя, посилення обороноздатності країни); − розвиток суміжних галузей. 2.2.2. Оцінка ринків: − частка України на світових ринках відповідних продуктів і послуг; − попит на відповідні продукти і послуги з боку споживачів; 2.2.3. Заходи щодо реалізації «дорожньої карти»: − створення, розвиток і просування продуктів і послуг для виходу вітчизняних технологічних підприємців на глобальні ринки; − потреби в нових технологіях і рішеннях, удосконаленні нормативної бази з метою усунення бар'єрів для передових технологічних рішень і створення стимулів для їх впровадження; − заходи щодо удосконалення освіти; − оцінка заділів і ризиків реалізації «дорожньої карти»; розвиток міжнародної кооперації; 2.2.4. Необхідні ресурси та їх джерела: вимоги до рівня технологічного розвитку; вимоги до наукової та інноваційної інфраструктури; потреба в людському капіталі та вимоги до системи освіти; необхідна інтелектуальна власність і випереджальне патентування ключових технологій;
32 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
обсяг необхідних інвестицій; інші вимоги, за потреби; 2.2.5. Інструменти підтримки реалізації «дорожньої карти»: стандарти і регламенти; система державного регулювання; нормативне забезпечення трансформації ринків і розвитку технологій; 2.2.6. Очікувані результати «дорожньої карти». 3) Методику відбору проектів-запитів для формування «дорожньої карти». Отже, враховуючи вищевикладене, організаційна структура забезпечення розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва, на нашу думку, може мати вигляд, як показано на рис. 2.
Кабінет Міністрів України
Фонд розвитку науки та Національна Рада з технологічного розвитку при Кабінеті технологій Міністрів України
Міжвідомча група Проектний офіс: Розробка єдиної методології прогнозування. Експертні робочі групи за тематичними Науково-методичне та напрямками організаційне супроводження робіт. Моніторинг глобальних Провідні ЗВО, наукові організації, трендів і викликів, компанії, малі і середні інноваційні Національна академія наук України перспективних ринків, підприємства, інститути розвитку, радикальних продуктів і наукові фонди, міжнародні організації технологій. Підтримка експертної мережі та валідація результатів в експертному співтоваристві. - кадрові потоки; - грошові та інформаційні потоки. Розробка маршрутів дій - дорожніх карт.
Рис. 2. Організаційна структура забезпечення розвитку та ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Реалізацію ж запропонованої системи організаційного забезпечення ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва доцільно проводити у формі технологічних платформ, з використанням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій. Оскільки рівень розвитку внутрішнього виробництва інноваційних товарів з високою доданою вартістю залежить від спроможності держави своєчасно створювати необхідні умови і вдосконалювати стимули, спрямовані на використання потенціалу технологічного підприємництва для розробки і впровадження новітніх технологій в усіх галузях економіки, то для всіх суб'єктів підприємницької діяльності необхідно створити рівні умови, а також запровадити систему партнерських відносин між різними формами бізнесу, яка забезпечить ефективне співробітництво і прибутковість.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 33 ВИПУСК № 67
ЛІТЕРАТУРА
1. Science, Technology and Innovation Outlook (2016). Publishing. doi: 10.1787/sti_in_outlook- 2016-en 2. Economics Insight (2015). What is the relationship between public and private investment in science, research and innovation. London: Economic Insight. 3. Lanahan, L., Graddy-Reed, A., & Feldman, M. P. (2016). The domino effects of federal research funding. PloS one, 11(6), e0157325. 4. Sussex, J., Feng, Y., Mestre-Ferrandiz, J., Pistollato, M., Hafner, M., Burridge, P., & Grant, J. (2016). Quantifying the economic impact of government and charity funding of medical research on private research and development funding in the United Kingdom. BMC medicine, 14 (1), p. 32. 5. Haskel, J., Hughes, A., Bascavusoglu-Moreau, E. (2014). The economic significance of the UK science base. A Report for the Campaign for Science and Engineering. UK Innovation Research Centre, London. 6. Rodrнguez-Pose, A., Wilkie, C. (2016). Context and the role of policies to attract foreign R&D in Europe. European Planning Studies, 24 (11), рр. 2014-2035. 7. Archibugi, D., Filippetti, A. (2018). The retreat of public research and its adverse consequences on innovation. Technological Forecasting and Social Change, 127. рр. 97-111. 8. UNESCO Science Report: towards 2030 – Executive Summary // creativecommons.org/licenses/by-nd/3.0/igo/ 9. Priorities in science & technology policy an international comparison / Commissioned by the Austrian Council for Research and Technology Development / Helmut Gassler, Wolfgang Plot, Julia Schindler (Joanneum Research), Matthias Weber, Sami Mahroum, Klaus Kubeczko (ARC systems research), Michael Keenan (PREST). Vienna, October 2004. Project Nr. RTW. 2003. AF.014-01 10. Выбор приоритетов в сфере науки и инноваций в странах ЕС и Российской Федерации: лучшая практика / А. Ю. Гребенюк, Я. Кайвоойя, А. Г. Пикалова и др.; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». М.: НИУ ВШЭ, 2016. 80 с. 11. Харченко И.И., Бусыгин В.П. Система высшего образования и вызовы модернизации. Экономическое развитие России: региональный и отраслевой аспекты. №. 8 ; Под ред. Коломак Е.А., Машкиной Л.В. Новосибирск: ИЭОПП СО РАН, 2007. С. 19–63. 12. Making industry-university partnerships work: Lessons from successful collaborations. 2012 Science|Business Innovation Board AISBL https://www.sciencebusiness.net/sites/default/files/archive/Assets/94fe6d15-5432-4cf9-a656- 633248e63541.pdf 13. European Commission: Europe 2020 strategy. URL: https://ec.europa.eu/research/innovation- union/index.cfm?pg=etp 14. Fourth Status Report on European Technology Platforms. Harvesting the Potential. EK, D-G for Research, 2009. 15. State of the Relationship Report 2015: Collaboration Between Universities and Business in the UK. National Centre for Universities and Business. www.ncub.co.uk; 16. Responsible partnering between research and business: Special conference Lisbon, december 3-4 2007. www.protoneurope.org; 17. Thomas Baaken, Sue Rossano, Friederike von Hagen, Todd Davey, Arno Meerman University- business cooperation and entrepreneurship at universities – an empirical based comparison of poland and germany. DOI: 10.15290/ose.2015.05.77.01. 18. The National Science Foundation: Science and Engineering Indicators. URL: https://www.nsf.gov/funding/index.jsp 19. Венчурные акселераторы: сети инновационного развития. URL: https://www.rvc.ru/upload/iblock/04c/201212_venture_acceleration_networks_rus.pdf 20. The National Center for Scientific Research: Innovation and business relations. URL: http://www.cnrs.fr/en/aboutcnrs/overview.htm 21. Public-private partnerships for research and innovation: an evaluation of the Dutch experience. OECD (2004).
34 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
22. Daniel Gros, Cinzia Alcidi. The global economy in 2030 trends and strategies for Europe. Centre for european policy studies (CEPS). European Union, 2013. 23. Technology and Innovation for the Future of Production: Accelerating Value Creation, www.weforum.org. 24. Kim, G., Bae, J., A novel approach to forecast promising technology through patent analysis, Technol. Forecast. Soc. Change (2016), http://dx.doi.org/10.1016/j.techfore.2016.11.023. 25. Глобальные тренды и перспективы научно-технологического развития Российской Федерации: краткие тезисы [Текст] : докл. К XVIII Апр. междунар. науч. конф. по проблемам развития экономики и общества, Москва, 11–14 апр. 2017 г. / Л. М. Гохберг, А. В. Соколов, А. А. Чулок и др.; Нац. исслед. ун-т «Высшая школа экономики». М. : Изд. дом Высшей школы экономики, 2017. 39 с.
REFERENCES
1. Science, Technology and Innovation Outlook (2016). Retrieved from: 10.1787/sti_in_outlook-2016-en [in English]. 2. Economics Insight (2015). What is the relationship between public and private investment in science, research and innovation. London: Economic Insight [in English]. 3. Lanahan, L., Graddy-Reed, A., & Feldman, M. P. (2016). The domino effects of federal research funding. PloS one, 11 (6), e0157325. [in English]. 4. Sussex, J., Feng, Y., Mestre-Ferrandiz, J., Pistollato, M., Hafner, M., Burridge, P., & Grant, J. (2016). Quantifying the economic impact of government and charity funding of medical research on private research and development funding in the United Kingdom. BMC medicine, 14 (1) [in English]. 5. Haskel, J., Hughes, A., Bascavusoglu-Moreau, E. (2014). The economic significance of the UK science base. A Report for the Campaign for Science and Engineering. UK Innovation Research Centre, London [in English]. 6. Rodrнguez-Pose, A., Wilkie, C. (2016). Context and the role of policies to attract foreign R&D in Europe. European Planning Studies, 24 (11), pp.2014-2035 [in English]. 7. Archibugi, D., Filippetti, A. (2018). The retreat of public research and its adverse consequences on innovation. Technological Forecasting and Social Change, 127, pp. 97-111 [in English]. 8. UNESCO Science Report: towards 2030. Executive Summary // creativecommons.org/licenses/by-nd/3.0/igo/ [in English]. 9. Priorities in science & technology policy an international comparison / Commissioned by the Austrian Council for Research and Technology Development / Helmut Gassler, Wolfgang Plot, Julia Schindler (Joanneum Research), Matthias Weber, Sami Mahroum, Klaus Kubeczko (ARC systems research), Michael Keenan (PREST). Vienna, October 2004. Project Nr. RTW.2003.AF.014-01 [in English]. 10. Grebenyuk, A. Yu. . Kaivooiya, Ya., Pikalova A. G, et al (2016).Vybor prioritetov v sfere nauki i innovatsii v stranakh ES i Rossiiskoi Federatsii: luchshaya praktika [Selection of priorities in the field of science and innovation in the EU and Russian Federation: best practice ]; Nats. issled. un-t «Vysshaya shkola ekonomiki». M.: NIU VShE [in Russian]. 11. Kharchenko I.I., Busygin V.P.(2007) Sistema vysshego obrazovaniya i vyzovy modernizatsii [The system of higher education and the challenges of modernization]. Ekonomicheskoe razvitie Rossii: regional'nyi i otraslevoi aspekty. Vyp. 8 Kolomak E.A., Mashkinoi L.V.(Ed) .Novosibirsk: IEOPP SO RAN, pp. 19–63 [in Russian]. 12. Making industry-university partnerships work: Lessons from successful collaborations. 2012 Science|Business Innovation Board AISBL. URL: https://www.sciencebusiness.net/sites/default/files/archive/Assets/94fe6d15-5432-4cf9-a656- 633248e63541.pdf 13. European Commission: Europe 2020 strategy. URL: https://ec.europa.eu/research/innovation- union/index.cfm?pg=etp/ Retrieved from: https://ec.europa.eu/research/innovation-union/index.cfm?pg=etp [in English]. 14. Fourth Status Report on European Technology Platforms. Harvesting the Potential. EK, D-G for Research, 2009. [in English].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 35 ВИПУСК № 67
15. State of the Relationship Report 2015: Collaboration Between Universities and Business in the UK. National Centre for Universities and Business. Retrieved from : www.ncub.co.uk. [in English]. 16. Responsible partnering between research and business: Special conference Lisbon, december 3-4 2007. Retrieved from : www.protoneurope.org. [in English]. 17. Thomas Baaken, Sue Rossano, Friederike von Hagen, Todd Davey, Arno Meerman University- business cooperation and entrepreneurship at universities – an empirical based comparison of poland and germany. Retrieved from: 10.15290/ose.2015.05.77.01. [in English]. 18.The National Science Foundation: Science and Engineering Indicators. Retrieved from: https://www.nsf.gov/funding/index.jsp [in English]. 19.Venchurnye akseleratory: seti innovacionnogo razvitiya [Venture Accelerators: Innovative Development Networks]. Retrieved from: https://www.rvc.ru/upload/iblock/04c/201212_venture_acceleration_networks_rus.pdf [in Russian]. 20.The National Center for Scientific Research: Innovation and business relations. Retrieved from: http://www.cnrs.fr/en/aboutcnrs/overview.htm [in English]. 21. Public-private partnerships for research and innovation: an evaluation of the Dutch experience. OECD (2004). [in English]. 22. Daniel Gros, Cinzia Alcidi. The global economy in 2030 trends and strategies for Europe. Centre for european policy studies (CEPS). European Union, 2013. [in English]. 23. Technology and Innovation for the Future of Production: Accelerating Value Creation, www.weforum.org. [in English]. 24. Kim, G., Bae, J., A novel approach to forecast promising technology through patent analysis, Technol. Forecast. Soc. Change (2016), Retrieved from: http://dx.doi.org/10.1016/j.techfore.2016.11.023. [in English]. 25. Gokhberg, L. M. , Sokolov, A. V. , Chulok , A. A et al. (2017). Global'nye trendy i perspektivy nauchno-tekhnologicheskogo razvitiya Rossiiskoi Federatsii: kratkie tezisy [Global Trends and Perspectives of Scientific and Technological Development of the Russian Federation: Brief Theses Text] : dokl. K XVIII Apr. mezhdunar. nauch. konf. po problemam razvitiya ekonomiki i obshchestva, Moskva, 11–14 apr. 2017 g..; Nats. issled. un-t «Vysshaya shkola ekonomiki». M. : Izd. dom Vysshei shkoly ekonomiki [in Russian].
36 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК 330.322:69 JEL С51, L74
ГОРАН КОЗИНА канд. техн. наук, професор проректор з фінансів і загальних питань Університет Север, Вараждін, Хорватія Інститут проблем ринку та економіко- екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected]
ФРОЛІНА К.Л. канд. екон. наук, доцент Одеська державна академія будівництва та архітектури вул. Дідріхсона, 4, м. Одеса, Україна, 65029 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-9427-8059
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В БУДІВЕЛЬНІЙ СФЕРІ УКРАЇНИ
Актуальність. Обсяги інвестицій в економіку України залишаються на низькому рівні внаслідок несприятливого інвестиційного клімату, який створюється через недосконалу законодавчу базу, нерозвинений фондовий ринок та фінансово-кредитну систему, потужний податковий тиск, неефективне використання амортизаційних відрахувань, значний рівень тінізації, а також низький рівень трансформації заощаджень населення в інвестиції, нерівномірний розподіл інвестицій, як між пріоритетними, стратегічно важливими галузями, так і між регіонами України. Це приводить до висновку про необхідність удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності в будівельній сфері України з урахуванням досвіду розвинених країн. Мета та завдання. Метою статті є розробка теоретичних, методичних положень та практично- прикладних пропозицій, які мають обґрунтувати провадження державного регулювання інвестиційного розвитку будівельної сфери на основі визначення генеральної мети у вигляді активізації стійкого інноваційно- інвестиційного розвитку та стратегічних і тактичних заходів реалізації зі зв’язками горизонтального і вертикального типів та з врахуванням взаємного впливу будівництва й інших видів економічної діяльності. Результати. Незадовільна ситуація в будівельній сфери країни є наслідком серйозних системних прорахунків у стратегії її розвитку. Найактуальнішою проблемою залишається розробка стратегії, яка у значній мірі сприятиме активізації стійкого інноваційно-інвестиційного розвитку будівельного комплексу шляхом реалізації наступних головних цілей розвитку: забезпечення достатньо високих темпів економічного розвитку будівельного комплексу за рахунок ефективної інвестиційної діяльності; стимулювання впровадження інновацій та інформаційних технологій; вдосконалення підходів до державного регулювання інвестиційно-будівельних процесів. Заходи реалізації зазначених головних цілей – це підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємств будівельного комплексу в процесі здійснення інвестиційної діяльності; збільшення обсягу готової будівельної продукції шляхом розморожування незавершених об’єктів; технологічна перебудова з переважним використанням комбінованого виробництва; підвищення енергетичної та економічної ефективності; диверсифікація джерел фінансування галузі; активізація інвестиційно- будівельних процесів у житловому будівництві; розвиток державно-приватного партнерства. Висновки. Запропоновані наукові засади державного регулювання інвестиційної діяльності в будівельній сфері України дозволяють активізувати інвестиційні процеси у будівельній сфері та сприяють розвитку цілої низки суміжних галузей і, як наслідок, зміцнюють державу економічно. Ключові слова: інвестиції, стратегія, державна програма, будівельна сфера, державно-приватне партнерство
GORAN KOZINA Ph.D., Prof. Vice-rector for Finances and General Affairs University North, Varaћdin, Croatia Е-mail: [email protected]
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 37 ВИПУСК № 67
FROLINA K.L. Ph.D. (Economics) docent Odessa State Academy of Civil Engineering and Architecture street Diedrichson, 4, Odessa, Ukraine, 65029 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-9427-8059
STATE REGULATION OF INVESTMENT ACTIVITY IN CONSTRUCTION SECTOR OF UKRAINE
Topicality. The volumes of investments into the Ukrainian economy remain low due to the unfavorable investment climate, which is created due to imperfect legislative framework, undeveloped stock market and financial and credit system, strong tax pressure, inefficient use of depreciation, significant level of shadowing, and also low level of transformation of population savings in investments, uneven distribution of investments, both among priority, strategically important branches, and between regions of Ukraine. This leads to the conclusion about the need to improve the state regulation of investment activity in the construction sector of Ukraine, taking into account the experience of developed countries. Aim and tasks. The purpose of the article is to develop theoretical, methodological and practical applications, which should justify the implementation of state regulation of investment development of the construction industry on the basis of defining the general purpose in the form of activating sustainable innovation and investment development and strategic and tactical implementation measures with horizontal and vertical links types and taking into account the mutual influence of construction and other types of economic activity. Research results. The unsatisfactory situation in the country's construction industry is the result of serious system failures in the strategy of its development. The most pressing problem remains the development of a strategy that will greatly contribute to the intensification of sustainable innovation and investment development of the construction complex through the implementation of the following main development goals: ensuring a sufficiently high rate of economic development of the construction complex through efficient investment activities; stimulating the introduction of innovations and information technologies; improvement of approaches to state regulation of investment and construction processes. Measures to implement these main objectives are to increase the financial stability and solvency of the enterprises of the construction complex in the process of investment activity; an increase in the volume of finished construction products by defrosting unfinished objects; technological reorganization with the predominant use of combined production; increase of energy and economic efficiency; diversification of sources of financing of the industry; intensification of investment and construction processes in housing construction; development of public- private partnership. Conclusions. The proposed scientific principles of state regulation of investment activity in the Ukrainian construction industry make it possible to intensify investment processes in the construction sector and promote the development of a number of related industries and, as a consequence, strengthen the state economically. Key words: investment, strategy, state program, construction sphere, public-private partnership
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. В сучасних умовах до однієї з найбільш затребуваних суспільством і державою за своєю соціальною спрямованістю та інвестиційною місткістю відноситься будівельна сфера. Процеси інвестування в сфері будівництва мають виконувати функцію забезпечення достатнього відновлення засобів виробництва підприємств, видів економічної діяльності у складі національного господарства за допомогою створення нових об’єктів, розширення існуючих потужностей, проведення їхньої реконструкції або технічного переоснащення. Будівництво є одним з найбільших споживачів товарів суміжних ринків (хімічних речовин і сировини, механічного, електричного та іншого устаткування) і супутніх послуг. З причин такої економічної важливості та інтегрованості будівельної сфери в суміжні види економічної діяльності, рівень її розвитку істотно впливає на стан економіки в цілому. Також інвестиції в будівництво дозволяють вирішувати важливі соціально-економічні проблеми: забезпечення населення житлом, модернізації зношеної комунальної інфраструктури, реконструкції житлового фонду, будівництва і реконструкції закладів соціального призначення. Слабка інвестиційна активність держави, підприємств та населення, висока внутрішньогалузева конкуренція і монопольне становище окремих будівельних компаній, зайві адміністративні бар'єри, а також недосконалість технічного регулювання, незбалансованість будівельних норм і правил з міжнародними стандартами негативно впливають на ділову активність в будівельній сфері. Отже 38 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
виникає об’єктивна необхідність активізації інвестиційної діяльності і удосконалення методів регулювання інвестиційних процесів та їх відповідності сучасним потребам. В цьому контексті зростає роль наукових підходів до розробки дієвих механізмів державного регулювання інвестиційної діяльності в будівельній сфері, шляхів залучення інвестицій, що відносяться до числа найважливіших напрямів досліджень інвестиційної проблематики. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Теоретичні аспекти інвестування та питання державного регулювання інвестиційної діяльності отримали розвиток у працях таких авторів, як: Александер Г., Бейлі Дж., Беренс В., Брігхем Ю., Борщ Л.М., Геєць В.М., Гриньова В.М., Жаліло Я.А., Кейнс Дж., Кене Ф., Кун Т., Мертенс О.В., Туган-Барановський М.І., Хікс Дж.Р., Мозговий О.М., Федоренко В.Г., Чухно А.А., Шарп У. Проте, незважаючи на досить глибоке опрацювання багатьох теоретико-методичних питань і практичних розробок щодо механізмів державного регулювання інвестиційної діяльності у різних сферах економічної діяльності, у тому числі у будівельній сфері держави, багато питань залишилися за рамками досліджень. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Державне регулювання інвестиційної діяльності особливо актуальним є в сучасних умовах розвитку економіки України, коли наявною є інфляція, спад виробництва, які супроводжуються спекулятивними діями і потребують швидких і ефективних дій з боку держави. Скорочення інвестицій, яке відбувається при цьому не тільки дестимулює розвиток будівництва, але й гальмує розвиток всієї економіки, загрожує добробуту і зайнятості населення в довгостроковій перспективі. Формулювання цілей дослідження. В даному дослідженні пропонується розробити засади провадження державного регулювання інвестиційного розвитку будівельної сфери на основі визначення генеральної мети у вигляді активізації стійкого інноваційно-інвестиційного розвитку та стратегічних і тактичних заходів реалізації зі зв’язками горизонтального і вертикального типів та з врахуванням взаємного впливу будівництва та інших видів економічної діяльності. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Дослідження механізмів державного регулювання розвитку будівництва в Україні зумовлено комплексом складних проблем, які накопичилися в цій сфері, що розглянуто автором у попередніх підрозділах. Важливою проблемою для стратегічного розвитку державного регулювання будівництва є уміння ефективно здійснювати інвестиційну діяльність і досягнення високого конкурентного статусу. Для інвестора вкладення коштів пов'язане з обґрунтуванням вибору інвестиційних проектів, аналізом їх ефективності, визначенням правильної оцінки власних можливостей, виявленням фінансових ресурсів, обсягів і джерел інвестування, виконанням стратегічних інвестиційних програм. Вибір ефективного інвестиційно-інноваційного проекту для промислового підприємства не тільки сприяє покращенню його фінансових показників, але й забезпечує соціальний ефект, створюючи робочі місця та підвищуючи рівень платоспроможності населення [4]. З набору відповідних інвестиційних проектів формується оптимальна інвестиційна програма в умовах обмежених фінансових і бюджетних ресурсів підприємства. Інвестиційна програма - це сукупність інвестиційних проектів у вигляді переліку об'єктів інвестування, їх основних характеристик, способів фінансування і передбачуваних результатів розвитку підприємства, що складається на один рік або на інший визначений часовий період, яка сформована на підставі нормативних документів. Найважливішим є прийняття правильних управлінських рішень, що досягаються шляхом застосування відповідних методів, насамперед, цільових. Проведені нами теоретичні та аналітичні дослідження стану інвестиційного забезпечення будівельної сфери з врахуванням зарубіжного й вітчизняного досвіду обґрунтовують необхідність подальшого застосування програмно-цільового методу. Спираючись на нього, можна успішно розв’язати різноманітні завдання інвестування галузей будівельної сфери. Адже мета кожної програми (наприклад, «Державна цільова соціально-економічна програма будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки»; «Державна програма забезпечення молоді житлом на період 2013-2017 роки» тощо) полягає у зосередженні на результатах, котрих необхідно досягти, а потім ставиться питання про те, які ресурси слід використовувати для досягнення цих результатів. Для характеристики якості в кваліметрії використовують багаторівневі показники якості, що розташовуються ієрархічним чином, тобто будують так зване «дерево властивостей». Цей аналіз
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 39 ВИПУСК № 67
може здійснюватися для позначення ієрархічного упорядкування тих цілей, для досягнення яких виконується певний проект або програма («дерева цілей») Розглянемо приклад цільового управління, в основі якого покладено принцип управління «дерева цілей» [1, с. 2; 2, с. 130, 131], що не має циклів, тобто замкнутої цілі (рис. 1).
МЕТА:
активізація стійкого інноваційно-інвестиційного розвитку будівельного комплексу шляхом реалізації стратегічних цілей розвитку
СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ
Забезпечення достатньо Вдосконалення підходів до держав- високих темпів економічного розвитку ного регулювання підприємств будівельного Стимулювання впровадження інвестиційно- комплексу за рахунок інновацій та будівельних процесів ефективної інвестиційної інформаційних діяльності технологій
ТАКТИЧНІ ЗАХОДИ
Підвищення фінансової стійкості і Технологічна перебудова з переважним платоспроможності підприємств використанням комбінованого будівельного комплексу в процесі виробництва, підвищення енергетичної здійснення інвестиційної діяльності та економічної ефективності
Збільшення обсягу готової будівельної продукції шляхом розморожування Диверсифікація джерел фінансування незавершених об’єктів будівництва галузі
Розвиток державно-приватного партнерства Активізація інвестиційно-будівельних процесів у житловому будівництві Мінімізація рівня інвестиційних ризиків
Рис. 1. Державне регулювання інвестиційного розвитку будівельного комплексу. Джерело: розроблено автором
На першому етапі визначається стратегічна мета – це чітко визначені характеристики, до яких прагне об’єкт дослідження і на здійснення яких спрямована його діяльність, будучи при цьому відправною точкою для планування і прийняття рішень, основним критерієм для оцінки ефективності діяльності об’єкту. Для досягнення стратегічної мети розробляють стратегію розвитку, яка визначає основні напрями розвитку і очікувані результати діяльності. До стратегічної мети будівельного комплексу відносять: активізацію стійкого інноваційно- інвестиційного розвитку шляхом реалізації наступних стратегічних цілей розвитку: забезпечення достатньо високих темпів економічного розвитку будівельного комплексу за рахунок ефективної інвестиційної діяльності; стимулювання впровадження інновацій та інформаційних технологій; вдосконалення підходів до державного регулювання інвестиційно-будівельних процесів. Реалізація відповідного напряму передбачає чітке визначення суб’єктів реалізації й механізмів фінансування заходів, створення цілісної та ефективної системи управління будівництвом.
40 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
На другому етапі досягнення стратегічної мети розбивається на кілька складових – «сходинок», локальних цілей, подолання яких дозволяє максимально наблизитися до вирішення головного завдання. Цілком очевидно, що підвищення якості та зниження вартості будівництва можливе при розв’язанні проблеми технологічної перебудови з переважним використанням комбінованого виробництва, підвищення енергетичної та економічної ефективності, забезпечення екологічних і ринкових умов функціонування готових об'єктів. Так, заходами реалізації зазначених стратегічних цілей визначимо: підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємств будівельного комплексу в процесі здійснення інвестиційної діяльності; збільшення обсягу готової будівельної продукції шляхом розморожування незавершених об’єктів; технологічна перебудова з переважним використанням комбінованого виробництва, підвищення енергетичної та економічної ефективності; диверсифікація джерел фінансування галузі; активізація інвестиційно-будівельних процесів у житловому будівництві; розвиток державно-приватного партнерства; мінімізація рівня інвестиційних рисків. При побудові дерева цілей забезпечення потреб населення у продукції підприємств будівельного комплексу необхідно дотримуватись певних методологічних принципів: - на кожному рівні сукупність цілей, підцілей, завдань повинна відповідати обсягам і вкладатися в строки виконання цілей вищого рівня; - відсутність суперечностей між цілями, що знаходяться на різних рівнях «дерева цілей»; - декомпозиція місії і мети на всіх рівнях повинна проводитись за одним і тим же методологічним підходом; - цілі усіх рівнів мають бути виражені в конкретних обсягах, строках з визначенням конкретних виконавців (відповідальних)» [8, с. 120]. На одному рівні повинні знаходитися цілі не залежні одна від одної, і які не виникають одна з одної. Рішення багатоваріантності «дерева цілей» виконуємо шляхом вичленення найбільш важливих стратегічних ініціатив. Останні визначаються шляхом застосування методу експертної оцінки, що дає можливість оцінити і розрахувати вагові значення для всіх елементів, що входять в «дерево цілей». В результаті отримуємо глибоко ешелонований перелік цілей та синтезовані ваги цілей, які характеризують значимість результатів. Метод передбачає, що ваги за сукупністю для кожного рівня «дерева цілей» складають граничне значення – 1,0. Схема структури «дерево цілей» для підприємств будівельної сфери представлена на рис. 2, котра включає одну головну мету – поліпшення ділового та інвестиційного клімату, що трансформується в конкретні стратегічні, тактичні цілі (завдання). На рис. 2 А – головна мета «поліпшення ділового та інвестиційного клімату в будівельній сфері»; – коефіцієнт значимості цілей по відношенню до головної цілі; – коефіцієнт значимості цілей по відношенню до вище розміщеної; − мета «створення сприятливого інвестиційного клімату та усунення перешкод для залучення інвестора»; − мета «нарощення ресурсних можливостей та інвестиційного потенціалу будівництва»; − мета «створення платоспроможного (інвестиційного) попиту в країні»; − підціль «нормативно-правове забезпечення підприємств будівельної сфери»; − підціль «мінімізація інвестиційних ризиків завдяки удосконаленню нормативно-правової бази залучення інвестицій»; − підціль «зниження відсотка комерційного кредиту для споживачів за рахунок його оптимізації»; − підціль «підвищення рівня доступності житла шляхом зниження його вартості»; − підціль «чесний розподіл ризиків між учасниками державно-приватного партнерства в будівництві»; − підціль «розвиток агентств з питань науки, інновацій та інформації у будівельній сфері»; − підціль «повна модернізація будівельних процесів, заміна морально застарілого обладнання будівельного виробництва, технічне переобладнання підприємств за рахунок власних коштів»; − підціль «оптимізація галузевої структури будівельної сфери для задоволення реальних потреб населення в будівельній продукції»; − підціль «еластична ув’язка цін, попиту і пропозиції на продукцію будівництва». Побудоване дерево цілей відіграє подвійну роль: дає уявлення про обсяг заходів з метою досягнення головної мети та дозволяє визначити коефіцієнти важливості підцілей. Припустимо, що число локальних цілей, визначених на першому етапі, дорівнює N, а число рівнів досяжності кожної мети дорівнює k. При цьому простір можливих рішень, які називаються багатоцільовими альтернативами (набори значень рівнів досяжності локальних цілей), становить . Лобовий вибір в просторі такої величезної розмірності оптимальної альтернативи навряд чи можливий.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 41 ВИПУСК № 67
Тому для ефективного виконання мети, по-перше, ранжують локальні цілі і відбирають з них найбільш значущі, зменшуючи тим самим величину N, і, по-друге, знижують число рівнів досяжності k до мінімального розумної межі (наприклад, k ≤3). Для ранжирування цілей кожна з них оцінюється числовою величиною – вагою мети. Ступінь важливості підцілі – суттєвий аргумент, за яким розподіляються матеріальні, фінансові та інші ресурси. Для виконання «деревом цілей» своєї
Головна мета (А): поліпшення ділового та інвестиційного клімату в будівельній сфері
U
– створення – створення сприятливого платоспроможного інвестиційного клімату (інвестиційного) та усунення перешкод для залучення попиту в країні інвестора – нарощення ресурсних можливостей та інвестиційного U U потенціалу будівництва
U
Рис.2. Схема структури «дерево цілей» для підприємств будівельної сфери. Джерело: розроблено автором
вторинної функції повинна бути проведена робота з експертної грошової оцінки вкладу цілі в досягнення головної мети (А), тобто з встановлення коефіцієнтів зв'язків цілей на відповідних рівнях. Ціль в «дереві цілей» отримує оцінку за вкладом, який вона вносить в реалізацію головної мети, або коефіцієнт значущості цілі. Кожна оцінка – результат узагальнення думки експертів. Усереднені оцінки обчислюються з урахуванням компетентності і показників ступеня узгодженості думок експертів (коефіцієнт рангової кореляції), показників репрезентативності оцінок. Порівняльна значимість цілей оцінюється числом балів за шкалою, узгодженою з експертами. Значимість деякої цілі визначається коефіцієнтом зв'язку, який представляє суму добутків усіх критеріїв на відповідні коефіцієнти значущості. Загальний коефіцієнт зв'язку деякої цілі (щододосягнення цілі вищого рівня) визначається шляхом перемноження відповідних коефіцієнтів зв'язку в напрямку вершини дерева [3, с. 134-144].
42 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Для наведеної на рис. 2 моделі взаємозв’язків для мети коефіцієнт значимості ( ) можна визначити наступним чином: Таким чином, досягнення мети забезпечить досягнення головної мети А на відсоток. Представимо взаємозв’язки між головною метою А та визначеними підцілями , … у вигляді аналітичної форми логічної функції булевої алгебри: ( ) ( ) ( ) (3.25) де А – головна мета будівельної сфери країни; … – цілі та підцілі для досягнення головної мети А; – диз'юнкція, логічне "або"; – кон'юнкція, логічне "і", логічне множення. Виразимо ймовірність досягнення кожної з цілей у вигляді багаточлена:
( ) ( ( ( )( ( )( ( )) ))) ∏( ( )) (1)
де Р(А) – ймовірність досягнення головної мети; Р( ) – ймовірність досягнення i-ї (i=1, … 12) підцілі. Отримані в результаті обчислення характеристики, не завжди можуть бути використанні в повному обсязі, що пояснюється їхньою залежністю від низки факторів, що сприяють розвитку будівництва, але досі залишаються слабкими, та такими, що мають потребу у державному регулюванні концентрації капіталу, природних й матеріальних ресурсів, рівня економічної розвиненості, розвитку інженерної та соціально-побутової інфраструктур, можливостей і напрямів розширення сировинної бази будівництва, демографічної ситуації в країні. Державного регулювання потребує також ціла низка інших зовнішніх та внутрішніх чинників, найважливішим серед яких є взаємовплив, адже будівельний комплекс органічно пов’язаний з іншими галузями економіки країни і є по суті інструментом їхнього розвитку. Таким чином, ступінь впливу на досягнення головної мети кожної підцілі визначається як відношення ймовірності досягнення i-ї (i=1, … 12) підцілі до ймовірності досягнення головної мети: ( ) (2) ( ) Кожен з факторів (цілей) як відносно самостійна складова є часткою процесу, який приймаємо за одиницю, тобто сума значимості цілей завжди дорівнює одиниці. Значення знаходиться в діапазоні та приймає максимальне значення – 1 при досягненні головної мети. Рівень задоволеності проведеними заходами з метою поліпшення ділового та інвестиційного клімату в будівельній сфері (головна мета А) можна оцінити за допомогою наступної шкали (табл. 1):
Таблиця 1 Шкала рівнів задоволеності заходами щодо поліпшення ділового та інвестиційного клімату в будівельній сфері країни Оцінка Рівень задоволеності виконанням заходів 0 повністю незадоволений 0,25 більше незадоволений, ніж задоволений 0,5 середньо задоволений 0,75 більше задоволений, ніж незадоволений 1,0 повністю задоволений
Підсумовуючи викладене, варто зазначити, що побудова «дерева цілей» для підприємств будівельного комплексу дає можливість розробити цільові програми в контексті державного регулювання будівельною сферою з дотриманням вимог Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» [8]. В результаті аналізу цільового управління, в основі якого покладено принцип управління «дерева цілей» визначені наступні основні заходи щодо залучення інвестицій до будівельної сфери країни: - створення дієвої системи управління у будівельній сфері, індикативного планування та моніторингу;
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 43 ВИПУСК № 67
- визначення суб’єктів реалізації і механізмів фінансування заходів, передбачених програмою розвитку будівельної сфери; - оптимізація структури залучення інвестицій з урахуванням стратегічних і тактичних імперативів; - формування позитивного світогляду суспільства. При розробленні державних (регіональних) цільових програм слід враховувати соціальне значення та складність об’єктів інвестування і дотримуватися наступних принципів: - взаємоузгодженість програм, підпрограм, інвестиційних проектів поміж собою. На рівні регіону ці програми виступають частиною програм його соціально-економічного розвитку й через це їхня розробка має ґрунтуватися на соціально-економічних і генеральних планах регіону та повинна бути узгоджена із зазначеними програмами й заходами державного, галузевого й місцевого рівня (принцип наскрізності); - створення оптимальної системи прийняття рішень в рамках діяльності державних і регіональних органів влади: перегляд сформованої практики розподілу повноважень і вдосконалення механізмів їх реалізації, впровадження проектного управління в діяльність органів влади; - залучення необхідних інвестицій для модернізації та технічного переозброєння діючих виробництв, введення нових потужностей і їх ефективної експлуатації, підтримка наукової та інноваційної діяльності; - дієвість запропонованої програми залучення інвестицій, що полягає у регулярному аналізі та оптимізації галузевих і регіональних заходів з впровадження новітніх технологій, спрямованих на підвищення ефективного використання будівельних ресурсів, зменшення енергоємності процесів будівництва, нарощування обсягів будівельних робіт; - підвищення ефективності управління бюджетними ресурсами, створення фінансової основи для досягнення довгострокових цілей; - стимулювання розвитку житлового будівництва, підвищення доступності житла, будівництво об'єктів соціально-культурного призначення; - удосконалення нормативно-правової бази у сфері містобудування і архітектури, ціноутворення; - створення умов для реалізації виробництва місцевих будівельних матеріалів для задоволення потреби в матеріалах з урахуванням наявного попиту на внутрішньому ринку і сировинної бази відповідного регіону; - підвищення якості і конкурентоспроможності продукції будівництва, досягнення її відповідності потребам кінцевого користувача (споживача); - активна боротьба з «тіньовим сектором» та корупцією. Ефективність реалізації програм залучення інвестицій в будівельну сферу на рівні держави, регіону багато в чому залежить від функціонування відповідної системи управління, наявності збалансованого механізму розподілу повноважень та взаємодії центру, регіонів і органів місцевого самоврядування. На сучасному етапі пріоритетне значення має територіальний аспект розвитку, що зумовлює перетворення регіонів країни в статусних (поряд з центральною владою і великим капіталом) учасників глобалізаційних процесів і доводить необхідність саме на регіональному рівні здійснення значної частини економічних і соціальних заходів з адаптації, які приписує глобалізація. Будівельна сфера є соціальною матеріально-виробничою системою, що функціонує в умовах невизначеності, яка визначається низкою факторів. Основні фактори невизначеності пов'язані з відкритістю будівельної продукції по відношенню до зовнішнього середовища споживачів у вигляді практично усіх галузей економіки, станом зовнішнього середовища, що характеризується розвитком економіки держави та істотного зв'язку з інвестиційними можливостями замовників об'єктів. Регіональні будівельні комплекси завжди прагнули відповідати стратегії розвитку регіонів, яка в свою чергу спиралася на власне досягнутий розвиток, державну політику, інвестиційні можливості, інтелектуальний потенціал, природно-кліматичні та інші умови. Планування та виконання відповідних програм розвитку будівельної сфери країни, регіонального будівельного комплексу і кожної будівельної організації протікає в умовах невизначеності та ризиків не тільки від стану зовнішнього середовища, але і численних факторів
44 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
внутрішнього, одним з яких є неспівпадання інтересів окремих суб’єктів господарювання з головною метою розвитку будівельної сфери. Як і будь-яка стратегія, у будівельній сфері стратегія інвестиційної діяльності пов’язана з плануванням, програмуванням, прогнозуванням, проектуванням. Усі ці процеси в інвестиційній діяльності мають регулюватися комплексом чітко сформульованих цілей зі зрозумілими пріоритетами і тимчасовими рамками для їх досягнення. Досягнення цих цілей має стати основним мірилом ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності. Оцінка того, наскільки успішно здійснюється програмування і проектування інвестиційної діяльності, а також перевірка виконання правил і норм на всіх адміністративних рівнях є важливою частиною державного регулювання. Для розвитку будівельної сфери країни значимість стратегії полягає в тому, що вона є основою позиціонування будівельної сфери в економіці країни (регіону); визначає стратегічні цілі та пріоритети розвитку галузі, формує вектор розвитку на перспективу; пов'язує завдання розвитку будівельної сфери зі стратегічними напрямками розвитку країни (регіону) та інших галузей економіки; формує основу для розробки відомчих цільових програм і конкретних інвестиційних проектів. Виходячи з вищевикладеного пропонуємо методичний підхід до розробки програми інвестиційного забезпечення будівельної сфери країни (регіону), який базується на організаційно- економічній та фінансовій складових та відрізняється узгодженням інтересів держави, бізнесу та населення. Програма розвитку інвестиційного забезпечення будівельних підприємств країни (регіону) на наступні 5 років має розроблятися з урахуванням цілей усіх рівнів, що дозволяє збалансувати розподіл інвестиційних ресурсів та досягнути поставленої мети. Організаційно-економічне забезпечення програми: 1. Проведення комплексного аналізу техніко-економічних показників для встановлення технічного рівня, якості та надійності продукції будівельних підприємств, її конкурентоспроможності. 2. Системний аналіз балансу будівельних підприємств, їх діагностика, визначення собівартості виробництва і транспортування будівельних матеріалів для виявлення локальних систем із максимальними витратами й обґрунтування черговості реалізації заходів програми для одержання соціального та економічного ефектів. 3. Оцінювання фінансової стійкості та платоспроможності будівельних підприємств країни (регіону) для розроблення ефективних схем фінансового забезпечення програми, створення умов для залучення інвестора. 4. Аналіз нормативно-правової бази з питань будівництва, розробка адаптованої до міжнародних вимог нормативної бази щодо надання будівельних послуг, регламентації цивільно- правових відносин в будівництві. 5. Визначення органів виконавчої влади відповідальних за надійність, якість та ефективність наданих будівельних послуг. 6. Проведення комплексного аудиту, визначення попиту на будівельні роботи та встановлення можливих обсягів будівництва. Фінансове забезпечення програми: 1. Розроблення варіантів фінансування програми з урахуванням можливих джерел таких, як: власні кошти підприємства (чистий прибуток та амортизаційні відрахування); інвестиційна допомога; бюджетне фінансування; банківські довгострокові кредити; державні позики; цільові надбавки до тарифу. 2. Визначення оптимального варіанта інвестиційного забезпечення будівельних підприємств. 3. Аналіз ціни на будівельні послуги та відповідності їх витратам підприємств. З огляду на обмеженість державних ресурсів заходи реалізації програми передбачають використання державно-приватного партнерства з урахуванням узгодження інтересів держави, бізнесу, населення. Висновки та перспективи подальших досліджень. Проведене дослідження дозволило розвинути теоретичні засади провадження державного регулювання інвестиційного розвитку будівельної сфери на основі визначення генеральної мети у вигляді активізації стійкого інноваційно- інвестиційного розвитку та стратегічних і тактичних заходів реалізації зі зв’язками горизонтального і
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 45 ВИПУСК № 67
вертикального типів та з врахуванням взаємного впливу будівництва й інших видів економічної діяльності. В подальшому доцільно продовжити дослідження у напрямку впровадження механізму державно-приватного партнерства в інвестиційну діяльність у будівельній сфері шляхом комбінованого застосування прямих та непрямих інструментів державного регулювання (правових, адміністративних та економічних), що дозволить залучати необхідні фінансові ресурси, узгоджувати інтереси усіх стейкхолдерів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. 2-е изд., перераб. и доп. К.: Эльга; Ника-Центр, 2005. 656 с. 2. Виноградова З.И., Щербакова В.Е. Стратегический менеджмент. Матрица модулей, «дерево» целей. М.: Фонд «Мир», Академический Проект, 2004. 304 с. 3. Гитман Л.Дж., Джонк М.Д. Основы инвестирования; [пер. с англ. О.В. Буклемишев и др.] М.: Дело, 1999. 991 с. 4. Грабовецький Б.Є. Методи експертних оцінок: теорія, методологія, напрямки використання: монографія. Вінниця: ВНТУ, 2010. 171 с. 5. Економічна енциклопедія: у 3 т.; за ред.. Мочерного С.В. К.: Вид. центр «Академія», 2000. Т. 1. 864 с. 6. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації. Жаліло Я.А. та ін.; за ред. Жаліло Я.С. К.: НІСД, 2005. 388 с. 7. Захарченко В.І. Акулюшина М.О. Динаміка інвестиційно-інноваційних процесів у нестабільному середовищі : монографія . Одес. нац. політех. ун-т.: Олді-плюс, 2013. 211 с. 8. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23.03.2000 № 1602-III URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1602-14. 9. Саєнко М.Г. Стратегія підприємства.Тернопіль: «Економічна думка», 2006. 390 с. 10. Фроліна К.Л. Наукові засади державного регулювання інвестиційної діяльності в будівельній сфері України. Управління економікою: теорія та практика: [зб. наук. пр.] / НАН України, Інститут економіки промисловості. 2015. С. 222- 238. 11. Фроліна К.Л. Семенов В.Ф. Регулювання інвестиційними процесами в будівельній сфері національного господарства. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство: [зб. наук. пр.] 2016. № 7. Ч.3. С. 71-75. 12. Шарп У, Александер.Г., Бєйли Дж. Инвестиции: пер. с анг. Москва: ИНФРА-М, 2001. 1028 с.
REFERENCES
1. Blank, I.A. (2005). Finansovyj menedzhment: Uchebnyj kurs. [Financial management: Training course ]. 2-e izd., pererab. i dop. K.: EHl'ga; Nika-Centr [in Ukrainian]. 2. Vinogradova, Z.I., Shcherbakova, V.E. (2004). Strategicheskij menedzhment. Matrica modulej, «derevo» celej.[Strategic management. Matrix of modules, "tree" of goals]. M.: Fond «Mir», Akademicheskij Proekt [in Russian]. 3. Gitman, L.Dzh. (1999). Osnovy investirovaniya [Fundamentals of investment ]. (L.Dzh. Gitman, M.D. Dzhonk O.V. Buklemishev et al.Trans.) M.: Delo [in Russian]. 4. Hrabovetskyi,B.Ie.(2010) Metody ekspertnykh otsinok: teoriia, metodolohiia, napriamky vykorystannia [Expert estimation methods: theory, meth odology, directions of use : monohrafiia ]. Vinnytsia: VNTU [in Ukrainian]. 5. Mochernoho, S.V.(2000). Ekonomichna entsyklopediia: u 3 t.[Economic Encyclopedia].(Vol 3). K.: Vyd. tsentr «Akademiia» [in Ukrainian]. 6. Zhalilo, Ya.A. et al. (2005). Konkurentospromozhnist ekonomiky Ukrainy v umovakh hlobalizatsii [Competitiveness of the Ukrainian economy in the context of globalization ]. Zhalilo, Ya.A. (Ed.). K.: NISD, [in Ukrainian].
46 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
7. Zakharchenko, V.I., Akuliushyna M.O. (2013). Dynamika investytsiino-innovatsiinykh protsesiv u nestabilnomu seredovyshchi : monohrafiia[ Dynamics of investment and innovation processes in an unstable environment: monohrafiia]. Odes. nats. politekh. un-t.: Oldi-plius [in Ukrainian]. 8. Pro derzhavne prohnozuvannia ta rozroblennia prohram ekonomichnoho i sotsialnoho rozvytku Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 23.03.2000 № 1602-III [On state forecasting and development of programs for economic and social development of Ukraine: Zakon Ukrainy vid 23.03.2000 № 1602-III]. Retrieved from: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1602-14[[in Ukrainian]. 9. Saienko, M.H. (2006). Stratehiia pidpryiemstva[Strategy of the enterprise].англ Ternopil: «Ekonomichna dumka» [in Ukrainian]. 10. Frolina, K.L. (2015). Naukovi zasady derzhavnoho rehuliuvannia investytsiinoi diialnosti v budivelnii sferi Ukrainy [Scientific bases of state regulation of investment activity in the construction sphere of Ukraine. Economics Management: Theory and Practice].Upravlinnia ekonomikoiu: teoriia ta praktyka: [zb. nauk. pr.], pp. 222-238. [in Ukrainian]. 11. Semenov, V.F., Frolina, K.L. (2016). Rehuliuvannia investytsiinymy protsesamy v budivelnii sferi natsionalnoho hospodarstva [Regulation of investment processes in the construction sector of the national economy. Scientific spring of the Uzhgorod National University].Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Mizhnarodni ekonomichni vidnosyny ta svitove hospodarstvo: [zb. nauk. pr.], 7. Ch.3. pp. 71-75. [in Ukrainian]. 12. Sharp, U. ,Aleksander, G., Beyly, Dzh.(2001). Investitsii: per. s angl.[ Investments: Per. with English] Moskva: INFRA-M [in Russian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 47 ВИПУСК № 67
УДК 338.242.4 JEL J13, J16
ZDOROV M.A. PhD Econ., head of the department of Agrarian tourism of FGBOU of the Russian state agrarian university-MSHA of name K.A. Timiryazeva, Moscow, Russia,Moscow Timiryazevskaya Street 29 Е-mail: [email protected]
MAIN TENDENCIES AND POSSIBILITIES OF CHANGE OF EXPORT SPECIALIZATION OF RUSSIA
Topicality. The relevance of change of export specialization of Russia has paramount character. Methodical approaches to an economic assessment of recreational resources of the region are considered (rent, expensive, standard, etc.), their critical evaluation is given, and expediency of application of a complex method of an assessment is proved. It consists in group of all existing methods and allocations of indicators of efficiency by each group of methods. The system of calculation of an integrated (complex) indicator of an economic assessment of recreational resources is given. Aim and tasks. For stimulation of agrotourist activity in the Russian Federation we conducted researches on measurement of agrotourist capacity of the economic region of Russia united in the North-South program for a long time. Tasks of identification of agrotourist capacity of regions at respect for the principles of territorial division of labor were set, and according to rationalization of placement and specialization of branches. Research results. Import substitution of food opens ample opportunities for entrance tourism which is a peculiar form of export of food production and tourist's services. It especially is important that organic production often is perishable (hot bread, pair milk, cottage cheese, sour cream, etc.). From this it follows that tendencies of small farms in the village (LE, K(F)H, SPK, etc.) on reception of foreign tourists have the prospects. The interests of the tourists wishing to get acquainted with the multinational culture of Russia features of national crafts and crafts, dream natural places are many-dimensional complemented with consumer goods in the form of organic production. As a result of carried out researches it has turned out that indicators on tourism and agrotourism have coincided. The economic sense is quite explainable here. In the future prospect, it is expedient to transfer all internal and entrance tourism to agrotourism or tourism of rural territories, there is an insignificant part of a tourist's product in the large cities of regional value. Agrotourism on the international standards includes the small and average cities, reflecting all means of placement, natural and cultural and historical potential. Conclusions. As a result of a research, it is possible to draw a conclusion that today the scheme of the movement of financial resources - from tourist to the agricultural enterprises is of particular importance. The calculations which are carried out according to this scheme allow to define for three-year term limits of multiplicative stability of agrotourist production, components 5,9 and 11,7 trillion rubles. Keywords: agrarian tourism, economic assessment of recreational resources, methods of an assessment of recreational resources, tourism of rural territories.
УДК 338.242.4 JEL J13, J16
ЗДОРОВ М.А. канд. екон. наук, завідувач кафедри аграрного туризму ФГБОУ Російський державний аграрний університет-МСГА імені К.А.Тимірязєва, Москва, Росія, м. Москва, вул. Тимірязівська, 29 Е-mail: [email protected]
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ ЗМІНИ ЕКСПОРТНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ РОСІЇ
Актуальність. Актуальність зміни експортної спеціалізації Росії має першочергове значення. Розглянуто методичні підходи до економічної оцінки рекреаційних ресурсів регіону (орендна плата, дорога,
48 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
стандартна тощо), дана їх критична оцінка, дана, доведено доцільність застосування комплексного методу оцінки. Вона складається з групи всіх існуючих методів та розподілу показників ефективності за кожною групою методів. Наведено систему розрахунку інтегрованого (комплексного) показника економічної оцінки рекреаційних ресурсів. Мета та завдання. Для стимуляції агротуристичної активності в Російській Федерації ми провели дослідження щодо вимірювання агротуристичної спроможності економічного регіону Росії, об'єднаного в програмі Північ-Південь на тривалий час. Визначено завдання ідентифікації агротуристичної спроможності регіонів, з урахуванням принципів територіального розподілу праці та відповідно до раціоналізації розміщення та спеціалізації галузей. Результати. Імпортозаміщення продуктів харчування відкриває широкі можливості для в'їзного туризму, який є своєрідною формою експорту продуктів харчування та туристичних послуг. Це особливо важливо для органічного виробництва, продукція якого часто швидко псується (гарячий хліб, парне молоко, сир, сметана тощо). З цього випливає, що тенденції розвитку дрібних ферм на селі (LE, K (F) H, SPK та ін.) мають добрі перспективи з урахуванням сподівань на відвідання іноземними туристами. Інтереси туристів, які бажають ознайомитися з багатонаціональною культурою Росії, особливостями національних ремесл, яскравими заповідними місцями, доповненими споживчими товарами у формі органічного виробництва. В результаті проведених досліджень виявилося, що показники туризму та агротуризму збігаються. Економічний сенс тут цілком зрозумілий. У перспективі доцільно передати весь внутрішній та в'їзний туризм до агротуризму або туризму сільських територій, у великих містах регіонального значення є незначна частина туристичного продукту. Агротуризм за міжнародними стандартами включає малі та середні міста, що відображають всі засоби розміщення, природний і культурний та історичний потенціал. Висновки. В результаті дослідження можна зробити висновок, що сьогодні схема руху фінансових ресурсів - від туристів до сільськогосподарських підприємств - має особливе значення. Розрахунки, які проводяться за цією схемою, дозволяють визначити на трирічні терміни мультиплікативну стійкість агротуристичного виробництва та його компонентів, відповідно, 5,9 та 11,7 трлн. руб. Ключові слова: аграрний туризм, економічна оцінка рекреаційних ресурсів, методи оцінки рекреаційних ресурсів, туризм сільських територій.
Statement of a problem and its communication with important scientific and practical tasks. The research of interrelations of major factors of production has shown that for economy of the Russian Federation the factor the earth (land resources) is defining. Exactly around her subsoil modern specialization of Russia is based. The volume of export of energy carriers is now about 300 bln. dollars of the USA (till 2016 – 400 bln. dollars of the USA) [1]. At the same time not only mining industry, but also branches of agriculture and tourism is closely connected with a factor of land resources. Each of them forms own factorial income: an oil (gas) rent and also agrarian and tourist which in total form a natural rent of the Russian Federation. Three called branches – competitors equally can apply for the Russian conditions for a palm and the corresponding share in cumulative profit. However, in the Russian Federation instead of export of food and tourist's services import of food products is carried out. In the relation the tourist of branch, until recently the issue was resolved unambiguously – all attention was paid to outbound tourism. Today, need export restructuring has ripened. Due to the change of an environment on energy carriers, the author offers model redistribution of a part of means from sale of fuel and energy raw materials in favor of tourism of rural territories of the Russian Federation which in the European countries (Italy, France, Cyprus, Ukraine, Belarus) is more than 20 years an integral part of agroeconomy of regions [2]. The analysis of the last publications on a problem. The specifics of development of the sphere of agrarian tourism are covered in works of such authors as: T.S. Astakhov, Yu.S. Balandin, V.A. Bogdanovsky, G.M. Demishkevich, A.B. Zdorov, M.A. Zdorov, A.Z. Ismailova, S.P. Katsubo, A.Ya. Kibirov, V.Z. Mazloyev, A.V. Merzlov, A.S. Mindrin, D.N. Panova, A.I. Panyukov, A.V. Petrikov, D.I. Toropov, V.B. Yakovlev and others. Formulation of research objectives. For stimulation of agrotourist activity in the Russian Federation we conducted researches on measurement of agrotourist capacity of the economic region of Russia united in the North-South program for a long time. Tasks of identification of agrotourist capacity of regions at respect for the principles of territorial division of labor were set, and according to rationalization of placement and specialization of branches. Statement of the main results and their justification. In other words, it is expedient to head for export of food and entrance tourism. For this purpose there are all necessary conditions promoting agrotourist specialization. The question consists in what part needs to be redistributed to rural areas. The answer to this question is extremely simple - about 60-100 bln. dollars of the USA. The lower bound of the 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 49 ВИПУСК № 67
determined sum is dictated by the volume of import of the food products and agricultural raw materials delivered from the countries of the foreign and neighboring countries after (especially after 2016) (fig. 1).
Fig. 1 the Main tendencies of export and import of energy carriers and food in Russia during 2016-2030.
The upper bound is proved by three components of a natural rent of branches of mining industry, the agriculture and tourism, equally, applying for comprehensive income. Therefore, the proceeds from use of natural resources at a rate of at least one third have to be redistributed from mining industry in two other branches which are in great need in financial receipts. Justice of this sort of redistribution is confirmed by researches of the academician D.S. Lvov [3]. In one of the works the author, based on estimates of natural resources, draws a conclusion that today net economic profit from use of natural and resource capacity of Russia makes about 80% of total amount of expenses of the federal budget. At the same time the academician D.S. Lvov gives the following justifications. It is known that the total revenues of society are function of three generalizing parameters: work of hired workers (more precisely – the salary fund), the capital (including enterprise income) and rents (income from use of the earth, natural resources, trunk pipelines, the modern means of communication, transport networks, etc.). Calculations show that unlike many other countries the main contribution to a gain of retained (net) economic earnings of Russia is entered not by(with) work and even not the capital, but a rent. 75-80% of the general gain of total revenues of Russia fall to the share of last. In other words, almost everything, than Russia locates today, there is no other than a rent from use of its natural and resource potential. In relation to tourism it is necessary to mark the model of a tourist rent offered by V.M. Kozyrev [4]. By the economic nature tourist resources are not connected only to the earth, they organically unite natural, historical and welfare factors. Tourist resources are a special type of resources, qualitatively and quantitatively other than purely natural factors (the earth and its subsoil), and appearing as a special and independent factor of production. Therefore, the tourist rent represents factor income which is created by the tourist's enterprises using resources as subject to managing and as a factor of production of tourist services which is subject to assignment by the owner of tourist resources. The question of methods and structure of distribution of comprehensive income remains other disputed issue in model of a tourist rent. In this case it is about redistribution of branch income in conditions of single nature economic system, by means of methods of transfer pricing which basic rule states: "if levels of profitability (profitability) of these branches are equal among themselves, then and the relations of the prices to expenses also shall be equal" [5]. Thus, the prices of the intermediate production of fuels and lubricants, for agriculture and recreational
50 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
resources for agrarian tourism shall not be high to pay back costs of production of food production and tourist's services within the country and also to consider competitiveness of a food and services in the world markets. From here, or mining industry shall sell to agriculture raw materials at the world prices, paying high grants (assignments on a land and tourist rent), or to release raw materials at the low transfer price, for guiding of profitable agriculture and satisfaction of personal needs of locals. Moreover, the export revenue of energy industry is obliged to provide, after its redistribution on three branches, not only a living wage of peasants, but also its continuous increase due to creation of system of privileged (interest-free) crediting of inhabitants for construction of housing, development of infrastructure, enhancement of objects of the cultural and cognitive sphere, restoration of the ecological environment. After 2016 the positive tendency on export of grain from the Russian Federation (about 1 bln. dollars) was outlined. On schedule (fig. 1) reduction of volumes of import of food due to growth of volumes of the Russian agricultural production is noted. However, the majority of types of food remains for internal consumption and it, is in many respects connected, with the level of specialization of regions. So the nonprime quality land-zone (Non-chernozem-zone) of the Russian Federation it is unique it is adapted for production of milk and dairy products: cheese, oils, etc. which are quite competitive (especially Vologda butter) in the world market. Concerning the Central Chernozem zone and the South of Russia structurization of farmlands, in favor of production of grain – from the forage crops which are a basis of the formula-feed industry is required, and organic compound feeds form reliable base for production of eggs, fowl and pork. Organic production is perceived around the world as priority export especially as in Europe in view of limitation of the territory, it can't simply be made. The structural changes of the agrarian sector of economy which are carried out by a number of scientists, including Healthy A.B., Healthy M.A., etc. on the basis of allocation of the formula-feed industry as a key element in grain regions showed the following. Interaction grain - grocery and meat and dairy subcomplexes not only is possible, but also leads to positive changes in a number of regions of the Russian Federation [5]. As a result of the carried-out optimizing calculations on the example of the Voronezh, Orenburg regions and Stavropol Аrea there was an elimination of an unreasonable excessive consumption of foodgrain in the formula-feed industry due to restructuring of acreage and introduction to crop rotations of the additional areas under high-yield fodder crops. At the same time the livestock of the animals who are most adapted to consumption of grain raw materials on branches of pig-breeding and poultry farming increased. Thus, complex development of grain - grocery and meat and dairy subcomplexes in criteria of "compound feed" and "meat" allowed to provide optimum production of grain and meat production. Possible changes in import of food production by 2030 are also shown on schedule (fig. 1). Thus, import substitution of food opens ample opportunities for entrance tourism which is a peculiar form of export of food production and tourist's services. It especially is important that organic production often is perishable (hot bread, pair milk, cottage cheese, sour cream, etc.). From this it follows that tendencies of small farms in the village (LE, K(F)H, SPK, etc.) on reception of foreign tourists have the prospects. The interests of the tourists wishing to get acquainted with the multinational culture of Russia features of national crafts and crafts, dream natural places are many-dimensional complemented with consumer goods in the form of organic production. One of the most important indicators of export of goods and services is the coefficient of relative export specialization (C) which is calculated by a formula:
E C o (1) Em where: C – coefficient of export specialization; Eо – the specific weight of set of goods of the given branch in total exports of the country; Em – the specific weight of these goods analogs in world export.
It is possible to define extent of the international specialization in these concrete goods by coefficient of relative export specialization: if this relation exceeds unit, these goods can be carried to international, specialized and, on the contrary, if the relation is less than unit, these goods can't be considered specialized in 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 51 ВИПУСК № 67
the world market. So far it is impossible to recognize increase in volumes of export of grain from the Russian Federation in the world market (1 bln. dollars) specialized. Now the volume of external commodity turnover on import of food production is about 100 bln. dollars that is a critical point of relative export specialization. If export of grain is impossible or is even inexpedient, then "export" of environmentally friendly production through agrotourism, is possible and expedient, proceeding from the available agrotourist capacity of the Russian Federation. Development of productive forces of the country causes formation and deepening of division of labor in agriculture and tourism. One of his forms is placement – territorial (geographical) division of labor which expresses distribution of production of agricultural products and tourist's services in the territory and fixes certain branches (subbranches) of production for determined by regions of the country. Other form of division of labor in agriculture and tourism is specialization. She expresses branch structure of production of goods and services in territorial units and the separate enterprises. Specialization is improved in process of development of productive forces just as development of technology and technologies, forming new types of goods and services. Distinguish specialization zone, that is certain (large) territorial units, cluster, as a rule at the level of areas, edges, national educations, and in some cases and administrative (municipal) regions and also economic – the separate enterprises. Placement and specialization – the interdependent and integrally connected among themselves forms of public division of labor in agriculture and tourism. A main goal of placement and specialization in agrotourist activity is providing the maximum exit of production and volume of the offered services in optimum natural and economic conditions, at the smallest expenses of work and means. Achievement of this purpose is possible by an optimum combination on territorial units and the enterprises of the primary, additional and ancillary industries. In agriculture and tourism understand a part of the sphere of material and non-material production with types, characteristic of them, of the made production (services), specific tools and objects of the labor, technology, the organization of production and qualification of shots as branch, (kind of activity). According to economic contents allocate the primary (main), additional and subsidiary branches (subsectors). The main call the branches and kinds of activity occupying the largest specific weight in gross output of the territory. They define specialization of a zone, the area or the enterprise. Additional branches are created for the purpose of providing favorable conditions for development of the main. For example, in agriculture production of milk and forage production, in tourism – resort rest with departure at an excursion. Subsidiary call the branches created for service of the primary and additional branches of agriculture and tourism (processing industries in agriculture both national crafts and crafts in tourism). Key indicator of specialization is the structure of the gross output (services) made in this territory or the enterprise. Level of agrotourist specialization in territorial unit or the enterprise can be determined on a formula:
(2)
where: Кс – specialization coefficient; Yi - the specific weight of i-go of a type of agrotourist service (agrotour) generally, their volume (%); i - serial number of a type of a tour in the ranged row on specific weight in the sum of sales proceeds, since the highest
Low level of specialization reflects coefficient from 0,12 to 0,34; average – 0,35 – 0,48; high – 0,49 – 0,61; deepened – 0,62 and more [6]. Researches show that the natural potential of agriculture and on the present remains at a low level, considerable capital investments will be required to restore the lost capacity of northern and central regions with 3rd to 7 points (tab. 1). At the same time the tourist capacity of these regions, is of special interest, not to appreciated so far. Thus, assessment of potential of agriculture has allowed to carry out complex assessment of development of agrarian tourism in regions of the European part of Russia, also to offer the interregional
52 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
North-South program (within construction of the international transport corridor «North-South») [7].
Table 1 Agrotourist capacity of the economic region of Russia Agrotourist potential, million, points Economic region Agriculture Agriculture Agriculture existing existing existing existing existing existing Subpogramm "North Centre" Northern 2 6 8 9 5,0 7,5 North-west 3 7 6 7 4,5 7,0 Central 4 8 8 9 6,0 8,5 Total according to the subprogramm 3 7 7,3 8,3 5,2 7,7 Subpogramm "Centre -South" Central -Chernozem 7 8 3 6 5,0 7,0 Volga region 8 8 5 8 6,5 8,0 South 9 10 9 10 9,0 10,0 Total according to the subprogramme 8 8,7 5,7 8 6,9 8,4
Proceeding from data of table 1, the tourist potential of the subprogramme "North Centre" is characterized by quite high value of 6-8 points. On northern region – it the lakes of Karelia, Valaam, Kizhi, the Solovetsky Islands; on central – Moscow, estates and temples of Moscow area, the ancient cities of the Golden Ring; on Northwest: St. Petersburg, Leningrad Region, regions of the Kaliningrad region, ancient cities of Novgorod and Pskov. Despite the high tourist potential of the subprogramme it can be increased due to quality of service of tourists by 1-2 points from the existing tourist rating. Agriculture of Central Black Earth economic region, the Volga region and especially southern regions of Russia has the highest potential from 7 to 9 points. The principal branches of agriculture of CChR (Central Сhernozemny region) are the dairy and meat cattle breeding, pig-breeding, poultry farming, production of sugar beet, off-the-air oil-bearing crops, sunflower, potatoes, fruits and berries. In the Volga region - region primary branches of agriculture: production of grain, sunflower, sugar beet, mustard, melon, potatoes and vegetable cultures, sheep breeding, dairy and meat cattle breeding, pig-breeding and poultry farming. The South of Russia specializes in development of grain farm, production of sunflower, sugar beet, fruit and berry cultures and wine growing, dairy and meat cattle breeding, sheep breeding, pig-breeding and poultry farming. According to the subprogramme "Centre South" tourism is provided by a wide palette, ha CChR exception. In the Southern region it is resorts of the Black Sea coast, alpine skiing and mountaineering of the Caucasus, in the Volga region - sanatoria and rest houses, cruises across Middle and Upper Volga, Kama. In the TsChR areas tourist potential can be expanded at the expense of the small cities: Yelets, Zadonsk and others and also improving of quality of tinning in boarding houses and rest houses. Agrotourist potential in the subprogramme "North Centre" due to changes for decades in agriculture has extremely low potential, despite high rating estimates in the most tourist activities. It is supposed that capital investments in the specified regions will help to raise their rating on average up to 7,7 points. In our judgement, exceeding of ball estimates, over seven the basic value for development of agrotourist activities as this level allows to realize the system of expanded reproduction has [7]. The analytical forecast for the subprogramme results "Center South" in the encouraging results. The exception is made by the Central Chernozem areas of the Russian Federation where tourist activity has extremely low rating (3 points) now. As it was already noted earlier, high-quality changes in agrotourist service (production of organic production, expansion of cultural and historical capacity of the small cities in the territory of CChR, emergence of new tourist routes and improvement of quality of service will allow to upgrade the rating of tourist branch twice. In general agrotourist potential according to the subprogramme "Center South" can matter, exceeding northern and central regions on 1-1,5 points. Agricultural specialization of northern and central regions of the Russian Federation allows to assume that can be products of interregional exchange oil, cheese, beef and products of light industry (lean
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 53 ВИПУСК № 67
production). In exchange for rather cheap agroproduction, the southern and Central Black Earth regions can deliver production of oil and fat and sugar industry, fresh vegetables, grapes, melon cultures, etc. Potentially production of sheep breeding and pig-breeding can also supplement food exchange. For northern and central regions of Russia it is possible to refer cultural and informative tourism to specialized tourist services, water sports, ecological, ethnic and some other. For the southern regions dominating it is possible to consider beach rest, alpine skiing and mountaineering, the Volga regions can be also characterized by development of boating, cultural and informative and ethnographic. It is supposed that tourist streams will be generally is under construction of the central regions in northern, and from northern to the central and southern regions. From the southern regions tourist streams can terminate in the majority in the central regions, the Leningrad Region and St. Petersburg. In entrance agrotourism the northern and central regions (for Scandinavian the countries), and northwest and central regions – for Germany and countries of Eastern Europe will be the most preferable. The South of Russia is most preferable also to a number of the countries of Eastern and Western Europe (Ukraine, Belarus, Italy, France, Greece) and Turkey. Interregional exchange of food products and tourist services can be considered from the point of view of the theory of competitive advantages which is put forward by the American economist M. Porter. In the theory the author tries to prove that competitive advantages depend not only on factors of production (resources), but also on the internal makro-area forming unique qualities of goods or service. According to us in the agrotourist sphere such factor of production as the earth not considered by malt liquor also forms a unique agroturist product. The strategy of leadership in costs of production also substantially depends on an earth factor (productivity of cultures, efficiency of animals). It is impossible to beg, of course, at the same time the factors of work and the capital exerting direct impact on results of the competition. The listed conditions of the competition allow to take a certain part of profit in interregional exchange. An ultimate goal in interregional exchange of food and tourist services is the agrotourist parity. It means approximately equal level of filling of a food basket of the population of the concrete region and satisfaction of needs for cheap tourist's services. You shouldn't idealize "equality" of fullness of baskets, of course. In the south of the Russian Federation all the same will consume more fruit and vegetables, and in the north – fat, cheese and sour cream. At a certain level of an error interregional exchange allows to balance a regional consumer basket on 3000 kcal the admissible level of whites, fats, carbohydrates and vitamins. Tourist exchange is also subject to an interregional variety: beach and mountaineering of the South of Russia can be replaced cultural and informative and water sports programs of the central, northern and northwest regions of Russia The agrotourist parity assumes also multiplicative parity. Existence of interregional exchange, already in itself assumes formation of the animator. Demand for a regional agrotourist's product causes increase in release of food (especially organic production and tourist's services in various assortment) and also growth of number occupied in agrotourist business in allied industries of production and the social sphere. Primary expenses assume secondary and tertiary, up to creation of branches, new to the region, for example, of the construction industry providing locals and tourists with housing and hospitality. The volumes of investment which cause regional income on an agrotourist product are reflected in tab. 2.
R (3) M I
where: M – the regional multiplicator Д R – a gain of income from an agrotourist's product Д I – a gain of investments Calculation is carried from the estimated volume of investment into internal and entrance tourism (according to foreign experts of UNWTO). According to subprogrammes "North Centre" and "Centre South" they make 366 billion rubles (by basic option), on predicted – 732 billion rubles. So insignificant level of animation (2) means use of the existing technologies. In case of implementation of new generation of innovative and information technologies, the index of animation can be increased by 1,5 – 2 times. Besides, in an index of the general multiplication it is necessary to consider also the reinvested profit (see below). In this case, animation level considerably increases. 54 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
In the provided calculations the volume of investment into agriculture is defined as the amount of the attachments in tourist's branch multiplied by coefficient 1,67 as agriculture is a key branch and determines rates of expanded reproduction in the agrotourist sphere. The effect of multiplicative parity is shown according to each regional subprogramme fully and is on agriculture 606 billion rubles and 1212 billion rubles respectively by the existing and planned options. The same proportions remain on tourism and agrotourism. Table 2 Distribution of capital investments Agrotourist potential, million rubles Economic region Agriculture Agriculture Agriculture existing existing existing existing existing existing Subpogramm "North Centre" Northern 228 462 138 276 138 276 North-west 138 282 84 168 84 168 Central 240 480 144 288 144 288 Total according to the subprogramm 606 1224 366 732 366 732 Subpogramm "Centre -South" Central -Chernozem 150 300 90 180 96 180 Volga region 198 402 120 240 120 240 South 258 522 156 312 156 312 Total according to the subprogramme 606 1224 366 732 372 732 Total according to the program 1212 2448 732 1464 738 1464
One more coincidence. When calculating investments into the agrotourist sphere, it was supposed that from agriculture 30% of a possible gain of the food made in personal subsidiary farms of the population (LE) and peasant farms (To (F)H) the region undertake and also 50% of a tourist product which is placed in rural areas. As a result of the carried-out adjustments it has turned out that indicators on tourism and agrotourism have coincided. The economic sense is quite explainable here. In the future prospect, it is expedient to transfer all internal and entrance tourism to agrotourism or tourism of rural territories, there is an insignificant part of a tourist's product in the large cities of regional value. Agrotourism on the international standards includes the small and average cities, reflecting all means of placement, natural and cultural and historical potential. Mathematically coincidence is quite explainable: one indicator on 1,67 is multiplied and the one third part undertakes from it. Further it is supplemented with a half of an initial indicator, that is we receive required value:
X = 1,67 X * 0,3 + 0,5X (4)
Besides the simplest calculation of multiplicative effect we offer calculation of limits of multiplicative stability. Limits fluctuates in the range of 10-20 financial turns. On the scale of the North-South program it is sufficient, in our opinion a triple turn of financial resources from divisions of tourism, agriculture and coproduction. The movement of these resources is reflected in the corresponding ratio, the scheme of the movement of financial resources and the accompanying calculations.
V V (5) 1 2 К1 q V1 K 2
where: K1 - capital expenditure in tourist business, K2 - capital expenditure in agricultural production, q - tourist turns during the season, at q = 10, V1 - the income received from tourist activity,
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 55 ВИПУСК № 67
3
V2 - income from joint agrotourist activity.
By the offered technique from joint agrotturistsky production the third part is the share of "purely" tourist production (732/3). 1/3 = 244 billion rubles.
Calculations to be blown in billion rubles.
2440 2928 1st year: ; 244 2440 488
4880 5856 2nd year: ; 488 4880 976
3rd year: 9760 11712 . 976 9760 1952
The scheme of the movement of financial resources is given below (tab. 3).
Table 3 The scheme of the movement of financial resources within according to the «North-South» program The Revenue Cumulative Consolidate Stages of reinvested profit of the tourist's costs of d revenues investments directed by the enterprise production of an tourist's enterprise agrotourist's product 1st year: 1 2 3 4 К1 V1 V1+ К2 V2 2nd year: 5 6 7 8 К1 V1 V1+ К2 V2 3rd year: 9 10 11 12 К1 V1 V1+ К2 V2
Conclusions and prospects of further researches. Thus, the scheme of the movement of financial resources - from tourist to the agricultural enterprises is of Particular importance. The calculations which are carried out according to this scheme allow to determine for three-year term the limits of multiplicative stability of agrotourist production for the second and third year of investment making by calculations of the author about 5,9 and 11,7 trillion rub respectively.
REFERENCES
1. Russian statistical year-book of 2016: To become. сб. / Rosstat. - M.'s P76, 2017 [in Russian]. 2. Orishev A.B. (2017) Daily occurrence history: agrarian tourism in Russia and abroad (since antiquity up to now)//History: facts and symbols. No. 4 (13). pp. 112-120 [in Russian]. 3. Lviv D.S. (2004) Vernut to the people rent. A reserve for the poor. M.: Eksmo, Algorithm [in Russian]. 4. Kozyrev V. M. (2001) Tourist rent: Studies. grant. M.: Finance and statistics[in Russian]. 5. Zdorov A.B., Adukov R.H., Adukova A.N. at all. (2016) Assessment of effective management of rural development: problems of the theory and methodology monograph. M.: VNIOPTUSH [in Russian]. 6. Zdorov M.A. (2015) Agrotourist market: formation of an optimum environment of M.: MGIIT[in Russian].
56 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
7. Zdorov M.A. (2018) Sochi Journal of Economy. № 1 . pp. 72-78. [in Russian]. 8. Zdorov M.A., Abryandina V.V. (2014) Conceptual models of agrotourist integration in Russia. Ekonomika selskogo hozyaystva Rossii. M.: ANO Ekonomika selskogo hozyaystva Rossii, No. 10, pp. 50- 55. [in Russian]. 9. Zdorov A.B., Zdorov M.A. (2010) A role and the place of agrarian tourism in development of rural territories of the Russian Federation. Economy, work, management in agriculture.M.: VNIIOPTUSH, No. 2 (3), pp. 57-59. 10. Zdorov A.B., Zdorov of M.A. Abryandin V.V. (2015) Problems and the prospects of development of agrarian tourism in the Russian Federation. Economy, work, management in agriculture//M.: VNIIOPTUSH, No. 3 (24), pp. 78-83 [in Russian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 57 ВИПУСК № 67
УДК 330.117:330.3-048.35 JEL О18, О57, R10
КАЖІМЄЖ ПАЙОНК доктор габілітований економічних наук, професор Державний економічний університет у Познані Познань, Польща
КВІЛІНСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ доктор економічних наук Інститут розвитку міжнародної співпраці Познань, Польща Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-6318-4001
ДЕРЖАВА У СТИМУЛЮВАННІ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ НА НЕОСВОЄНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Актуальність. Актуальність проблеми державного стимулювання сталого розвитку регіонів на засадах економічної свободи, власності, верховенства права і демократії зростає у сучасних умовах підсилення у світі ролі таких чинників як глобалізація, конкурентоспроможність та інновації. Мета та завдання. Метою статті є дослідження теоретичних, методичних положень та практично- прикладних рекомендацій, які мають обґрунтувати інструменти вдосконалення державного стимулювання сталого розвитку регіонів в Україні та Польщі, з урахуванням напрацьованого досвіду країн Європейського Союзу. Результати. Дослідження та практика доводять, що розвиток і темпи економічного зростання країни залежать від ефективності державних установ. Вони є однією з найважливіших змінних, що пояснюють відмінності в темпах економічного зростання в групах країн, що розвиваються та трансформуються. При цьому виявлено, що децентралізація функцій держави означає, що вона делегує свої повноваження структурам, які вона встановлює, одним з яких є регіон, що має, серед інших, адміністративні права. Тому у статті проведено порівняльний аналіз правових умов для сталого розвитку регіонів в ЄС, Польщі та Україні. Варто відзначити, що як основи розумного розвитку, так і інклюзивного розвитку мають важливе значення, проте, в даному дослідженні основна увага приділена складовій сталого розвитку, а, отже, стимулюванню економіки, яка ефективно використовує ресурси, в той же час будучи екологічно чистою і більш конкурентоспроможною. Висновки. Виявлено, що у всіх аналізованих країнах у планових документах на регіональному рівні враховуються основні принципи устрою, забудови та землекористування, які враховують історичні, економічні, екологічні, демографічні, етнічні та культурні особливості регіону. Перспективи майбутніх досліджень у сфері державного стимулювання сталого розвитку регіонів пов'язані з ефективною структурою формування державою інституційного середовища. Ключові слова: сталий розвиток, регіон, економічна свобода, власність, верховенство права, демократія, інституційне середовище.
KJIMIZ PEJUNK doctor habilitated economics, professor State University of Economics in Poznan Poznan, Poland
OLEKSII KVILINSKIY Dr.Sc. (Economics) Institute for the Development of International Cooperation Poznan, Poland Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-6318-4001
58 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
STATE IN STABILIZATION OF SUSTAINABLE ECONOMIC DEVELOPMENT IN NON- SAVING TERRITORIES
Topicality. The urgency of the problem of state incentives for the sustainable development of regions on the basis of economic freedom, property, rule of law and democracy is increasing in today's conditions of strengthening the role of such factors as globalization, competitiveness and innovation in the world. Aim and tasks. The purpose of the article is to study theoretical, methodological and practical recommendations, which should justify the tools for improving the state incentives for the sustainable development of regions in Ukraine and Poland, taking into account the experience gained from the European Union countries. Research results. Research and practice show that the development and rates of economic growth in the country depend on the efficiency of public institutions. They are one of the most important variables that explain the differences in the rates of economic growth in the groups of developing and transforming countries. It was found that the decentralization of state functions means that it delegates its powers to the structures it establishes, one of which is a region with, inter alia, administrative rights. Therefore, the article provides a comparative analysis of the legal conditions for the sustainable development of the regions in the EU, Poland and Ukraine. It should be noted that both the basis for smart development and inclusive development are important, however, this study focuses on the components of sustainable development, and, therefore, the stimulation of an economy that effectively uses resources, while being environmentally friendly and more competitive. Conclusions. It was found that in all the analyzed countries, the planning documents on the regional level take into account the basic principles of the arrangement, development and land use taking into account historical, economic, ecological, demographic, ethnic and cultural features of the region. Prospects for future research in the field of state incentives for sustainable development of regions are related to the effective structure of the formation of the institutional environment of the state. Key words: sustainable development, region, economic freedom, property, rule of law, democracy, institutional environment.
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Вплив держави на розвиток та темп економічного зростання нерозривно пов’язаний з ринковою економікою. А вона змінюється. До її традиційних основ, тобто землі, виробництва, капіталу, додалися знання, що розпочали новий процес її розвитку, котрий визначають такі цінності, як глобалізація, конкурентоспроможність та інновації. Це означає, що в умовах національної держави, економічна свобода, власність, верховенство права, демократія є панівними детермінантами, що впливають на економіку. У сучасних дослідженнях з економічних наук держава сприймається в двох вимірах. В одному аналізується система національної економіки, яка характеризується своїми ресурсами (тобто працею, капіталом, природними ресурсами, технічним прогресом), що знаходяться в розпорядженні суб’єктів в межах географічних кордонів даної держави та сукупними наслідками їхньої економічної діяльності. У другому вимірі – інституційному – держава є правилами гри, котрі вона визначає і захищає. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Тут варто згадати знамените визначення Дугласа Норта, згідно з яким інституції – це встановлені правила гри (the rules of the game), що функціонують у суспільстві, або точніше – усі визначені людиною види обмежень, які формують її поведінку та міжособистісні відносини. Вони включають процедурні та регулятивні інституційні рішення, що визначають економічну та політичну структуру країни. Вони створюють основні принципи конкуренції та кооперації, котрі забезпечують функціонування прав власності. Їхнє створення сприяє зменшенню транзакційних витрат і, як наслідок, максимізації доходів для суспільства та податкових надходжень для держави [North 1981, 24]. Ці правила також включають економічну політику, що здійснюється державою стосовно податків, державних витрат, процентних ставок тощо. Починаючи з дев’яностих років минулого століття, багато робіт вказують – разом із технічним прогресом – на державні інституції як головний визначальний фактор багатства та довгострокового економічного зростання. Як зазначає Анджей Войтина, розрізнення між економічною політикою та інституціями, як правило, є інтуїтивним і довільним, а самі ці поняття не дуже точні. Варто також послатися на міркування С. Джонсона про те, що риси держави, що сприяють економічному розвитку, включають в себе багато моделей зростання як одної з ендогенних змінних. Довгострокові аналізи показують, що країни з більш ефективними державними інституціями тепер є більш розвиненими і мають вищий рівень ВВП на душу населення [Wojtyna 2009, 17; Marks-Bielska 2013, 29].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 59 ВИПУСК № 67
Дослідження та практика доводять, що розвиток і темпи економічного зростання країни залежать від ефективності державних установ. Вони є однією з найважливіших змінних, що пояснюють відмінності в темпах економічного зростання в групах країн, що розвиваються та трансформуються. Тому побудова та безперервне вдосконалення державних установ, що створюють умови для ефективного функціонування та розвитку підприємств, є ключовим для економічного розвитку. “Сильна держава” є однією з умов, необхідних для того, щоб країна стала на шлях соціально-економічного розвитку і є запорукою стабільного зростання [Wojtyna 2016, 9]. Формулювання цілей дослідження. У даній роботі пропонується дослідження теоретичних, методичних положень та практично-прикладних рекомендацій, які мають обґрунтувати інструменти вдосконалення державного стимулювання сталого розвитку регіонів в Україні та Польщі, з урахуванням напрацьованого досвіду країн Європейського Союзу. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Девід С. Лендіс зробив характеристику “ідеальної держави”, котра дозволила б забезпечити “ідеальному суспільству зростання та розвитку” краще пристосування до виробництва товарів та послуг. Відповідно до цього списку “ідеальна держава”: 1. Забезпечує право приватної власності; 2. Гарантує право на особисту свободу, захищаючи його як від зазіхань тиранії, так і від злочинності та корупції; 3. Забезпечує права за контрактами; 4. Забезпечує стабільну владу, не обов’язково демократичну, але таку, що керується загальновідомими принципами (влада закону, а не людей); 5. Забезпечує відповідальну владу; 6. Забезпечує чесну владу; 7. Забезпечує помірковану, ефективну та некорумповану владу” [Landes 2005, 25]. Варто зазначити, що у 1990-х роках найвпливовіший список, але не стільки рис “доброї держави”, як бачення економічної політики держави, зробив Дж. Вільямсон і назвав його “Вашингтонським консенсусом”. До нього увійшли: бюджетна дисципліна, переорієнтація державних витрат, податкова реформа, лібералізація процентної ставки, торгівлі, приватизація, дерегулювання, захист прав власності, корпоративне управління, гнучкий ринок праці, адаптація до правил СОТ, розумне відкриття ринків капіталу, незалежний центральний банк, програми соціальної допомоги, зменшення бідності [Williamson 1990, 74; Pi№tek, Szarzec 2008, 112]. Критика, з якою зіткнулися результати втілення “Консенсусу” та досвід реалізації програм у багатьох країнах, що розвиваються, призвели до значних його змін. Дені Родрік, спираючись на аналіз програм, здійснених Світовим банком та МВФ у 90-х роках ХХ століття, додав ще десять пунктів. Вони пов’язані з ефективним функціонуванням держави в його інституційному вимірі. Розширена версія “Консенсусу” підкреслює важливість держави як гаранта інституційно-правового порядку, високої якості влади та дотримання основних прав людини. Дії держави мають бути спрямовані не тільки на стимулювання економічного розвитку, але й на зменшення бідності. Розмір держави залежить від її реального включення як учасника в економічні процеси та прийняття рішень про виділення ресурсів на конкретні цілі. Для його вимірювання використовуються такі показники, як: частка державних витрат у ВВП, частка державного сектора у виробництві ВВП та зайнятості, частка доходів у ВВП та коефіцієнт заборгованості (дефіцит бюджету, державний борг) у порівнянні з ВВП [Rodrik 2003, 4; Paj№k 2016]. Систематизацію таких інституційних показників здійснила Дж. Арон, підкреслюючи, що це: 1) міри якості формальних інституцій (в основному індекси ризику, що базуються, серед іншого, на забезпеченні прав власності, стабільності законодавства, обмеженні корупції); 2) міри якості соціального капіталу (зокрема громадянські свободи, економічна свобода, громадянське суспільство); 3) характеристики суспільства (в тому числі етнічні, культурні, історичні, релігійні); 4) особливості політичної системи (зокрема тип політичного устрою, конституційні права); 5) міри політичної стабільності (у т. ч. соціальні хвилювання, страйки, громадянські війни, тривалість режиму) [Pi№tek, Szarzec 2008, 119]. Враховуючи вищесказане, Д. Кауфман та інші автори, з точки зору якості управління, побудували наступні шість індексів: демократичного контролю держави громадянами, політичної стабільності, ефективності держави, якості регулювання, верховенства права та контролю за
60 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
корупцією [Kauffman 1990, 2]. Важливими для аналізу впливу державних інститутів на економічний розвиток є роботи Д. Родріка. Він відрізняє при цьому мета-інститути, тобто демократію та права людини, як фундаментальні, оскільки вони дозволяють суспільству вибирати з наявного діапазону установ, що функціонують. Він розглядає ефективність держави в контексті підтримки функціонування ринку цими мета-інститутами. Створена ним таксономія включає в себе чотири основні групи установ: 1) котрі творять ринок (права власності та виконання контрактів); 2) котрі регулюють ринок (регулювальні органи та інші механізми для виправлення недоліків ринку); 3) котрі стабілізують ринок (монетарні та фіскальні установи, а також регулятивні та наглядові інститути); 4) котрі легітимізують діяльність ринку (демократія та соціальний захист і соціальне забезпечення) [Piech 2004, 138]. На основі аналізу рекомендацій, якою повинна бути “хороша держава” в економіці, можна виокремити чотири основних правила гри, які є основами інституту держави в економіці. Це економічна свобода, власність, верховенство права та демократія. “Добра держава” в економіці забезпечує ефективне дотримання закону в сфері охорони економічної свободи та індивідуальної власності, тобто є законною і демократичною [Szmitka, Kozioі 2016, 76]. Тут варто зазначити, що економічна свобода розглядалася з самого початку економічного розвитку як основна характеристика суб’єкта господарювання. Вона має найсильніший вплив на процвітання та економічне зростання, тому від часів Адама Сміта вважалася необхідною для поліпшення добробуту. Тому обмеження економічної свободи державою має бути винятковим і обґрунтованим важливими міркуваннями. Є багато визначень економічної свободи, але більшість дослідників погоджуються, що вона включає: 1. Захищене право власності (щодо законно придбаних об’єктів та прав). 2. Свободу укладання договорів з вітчизняними та іноземними організаціями. 3. Відсутність втручання держави в умови, на яких укладені добровільні угоди, та свободу від конфіскації майна через надмірне оподаткування або непередбачувану інфляцію [Mikosik 1993, 68]. Підкреслюється при цьому, що виконання вимоги економічної свободи означає існування верховенства права, у тому числі державних заходів щодо захисту прав власності та дотримання укладених угод. Одне з найпоширеніших у літературі визначень економічної свободи було сформульоване авторами рейтингу економічної свободи “Index of Economic Freedom”. За їхніми словами, економічна свобода це “[...] відсутність примусу та обмежень з боку держави щодо виробництва, розподілу та споживання товарів і послуг, вище рівня, що служить для захисту та підтримки цієї економічної свободи”. Друге найбільш поширене визначення походить зі звіту “Economic Freedom in the World”. Згідно з ним, суб’єкти господарювання мають економічну свободу, якщо їхнє набуте правовим шляхом майно, захищається від заволодіння іншими, і вони можуть його використовувати, обмінювати або віддавати, допоки це не порушує економічну свободу інших суб’єктів. Тож економічна свобода у дослідженнях часто пов’язується з власністю. Варто зазначити, що економічна свобода є невидимою змінною, а її рівень часто визначається шляхом оцінки явищ, що є її наслідками. Перевірка здійснюється шляхом спостереження за окремими аспектами господарювання, напр.: монетарною політикою, захистом прав власності, бар’єрами для зовнішньої торгівлі, фіскальним навантаженням тощо, яким потім приписується відповідна вага. Вони встановлюються на одному рівні для кожної зі спостережуваних змінних або визначаються на основі експертних оцінок. Власність – майнові права – відповідно до переліку, складеного Тоні Оноре – включають: права користування та управління, право на доходи, на капітал, право власності та право на безпеку. В даний час ми спостерігаємо додаткові аспекти в ньому: можливість передачі; відсутність тимчасових обмежень; заборона використання на шкоду іншим; підлягання примусовому стягненню [Honorй 1961, 73]. Натомість Фрідріх фон Гаєк звертав увагу на проблему використання знань, розпорошених між людьми, та необхідності постійного відкриття найкращих способів виробництва. Економічна реальність постійно змінюється, і лише конкуренція, котрої бракує в централізованій економіці, може змусити постійно шукати новий стан рівноваги. Дотримання прав власності та панування приватної власності є основною рисою ринкової економіки. Якщо держава не гарантує її дотримання, це сприяє зниженню економічної активності, оскільки зв’язок між затратами сил і капіталовкладеннями та
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 61 ВИПУСК № 67
винагородою за них порушуються. У такій ситуації суб’єкти господарювання, що не впевнені в отриманні доходу від власної діяльності, обмежують свою активність. Недотримання прав власності, таким чином, завдає шкоди економічному розвитку та стабільності держави. Правопорядок, найчастіше цитований за Ф. фон Гаєком, означає, що верховенство права це стан, який характеризується тим, що “влада у всій своїй діяльності є обмежена правилами, котрі були встановлені та оголошені раніше”. Верховенство права також означає, що сфера застосування законодавства обмежується загальними правилами, і створення законів для окремих суб’єктів виключене. У цих умовах правила економічної діяльності можна “описати скоріше як певний тип інструментів виробництва, що допомагають людям передбачати поведінку тих, з ким вони повинні співпрацювати” [Hayek 2003, 86]. Демократія, її вплив на темпи економічного зростання не настільки однозначний, як аналізованих раніше інституцій. Про це свідчать раніше згадані твори Д. Лендіса та Д. Родріка. Перший з них узагалі не згадує цей фактор, а другий – розглядає демократію як мета-інститут, який дозволяє громадськості мати вільний вибір, що сприяє розвитку оптимальних інституційних рішень і зростанню добробуту. Тож Д. Родрік трактує демократію як цінність саму по собі. Роберт Даль, один з найвидніших американських теоретиків демократії, перераховує численні переваги, що є наслідком демократії: уникнення тиранії, основні права, загальна свобода, можливість вирішувати свою долю, моральна незалежність, розвиток людини, захист основних особистих інтересів, політична рівність. Більше того, на його думку, сучасні демократії також приносять мир і добробут [Dahl 2000, 46]. Автором найвідомішого визначення демократії був Авраам Лінкольн, котрий заявив, що це “влада народу, здійснювана народом і в інтересах народу”. Отже, це система здійснення влади, в якій (безпосередньо чи опосередковано) політичні рішення приймаються народом. Це визначення окреслює найбільш загальні межі функціонування сучасної демократії, але воно виражене в дуже емоційних словах. Цього недоліку позбавлене визначення, запропоноване Йозефом Шумпетером, згідно з яким демократія є “способом прийняття політичних рішень, що полягає у здобуванні влади вирішувати шляхом конкурентної боротьби за людські голоси” [Schumpeter 1964, 14]. У 90-х роках минулого століття зі зміною соціально-економічного устрою держави та виникненням ринкової економіки у сфері місцевого самоврядування з’явилися численні державні та приватні установи з розвитку. До них належать суб’єкти господарювання – в основному промислові підприємства, які мають свої ресурси для досліджень та розробок (лабораторії, конструкторські бюро, відділи розвитку технологій і т. п.) і проводять дослідно-конструкторські роботи з розвитку переважно поряд зі своєю основною діяльністю. Вони стали зацікавленими сторонами сталого розвитку, важливими у процесі реалізації регіонами стратегій розвитку [Woџniak 2011, 129]. Децентралізація функцій держави означає, що вона делегує свої повноваження структурам, які вона встановлює. Одним з них є регіон, який має серед інших адміністративні права. У літературі, польській і не тільки, регіон зазвичай визначається як “умовно виділена область, відносно однорідна, яка відрізняється від сусідніх областей за природними або набутими протягом історії ознаками”. Натомість основними характеристиками, що визначають його, є: розташування та географічні умови, мовна, релігійна та етнічна відокремленість громади, яка живе в цьому регіоні. Будучи вираженням специфічної економічної спеціалізації, він використовує наявні ресурси та фактори виробництва, потоки капіталу, людей, технології та інформацію [Filipiak, Kogut, Szewczyk, Zioіo 2005, 11]. З точки зору економічних наук найважливішим є регіон в економічному сенсі, котрий виокремлюють на підставі економічних критеріїв. Найбільш загальне формулювання його таке: “економічний регіон – це область, яка має специфічну економічну спеціалізацію, що виникає в результаті використання ендо- та екзогенних факторів розвитку” [Strzelecki 2008, 13]. Тому економічний регіон сприймається як територіальний виробничо-сервісний комплекс, який відрізняється серед навколишніх територій специфічними формами господарювання. На думку Антонія Файферека, кожен економічний регіон відповідає наступним умовам: ● є частиною більшої території; ● має специфічну виробничо-сервісну спеціальність у межах країни; ● має принаймні один міський осередок; ● займає просторово компактну площу [Fajferek, 1966, 9]. Для економіста найважливішим є аналіз регіонального розвитку з точки зору змін, що відбуваються в економіці – тобто процесу економічного характеру, що полягає в перетворенні
62 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
регіональних факторів та ресурсів (ендо- та екзогенних) на товари та послуги. Найважливішою особливістю такого розуміння розвитку є економічне зростання регіону, тобто збільшення виробництва товарів та послуг не лише внаслідок кількісного збільшення використаних виробничих факторів, а й шляхом поліпшення їхньої ефективності [Gorzelak 2009, 24]. Найважливішим адресатом політики регіонального розвитку є суспільство. Саме його рівень життя є кінцевою метою усіх зусиль, що здійснюються в рамках регіонального розвитку. Тому одним із найважливіших аспектів його розвитку є соціальний розвиток, тобто зміна способу, рівня та якості життя мешканців (Стшелецький). Його основою є економічне зростання, тобто збільшення кількості та підвищення якості вироблених товарів та послуг. Процес соціальних змін включає складні для уточнення зміни, що відбуваються в міжособистісних відносинах та соціальній структурі регіону. Проте, навіть якщо ми обмежимо сферу розвитку суто соціально-економічними питаннями, він залишається складною концепцією, оскільки в регіональному масштабі питання соціально- економічного розвитку стають надзвичайно складними. Це факт, що кожна область функціонує та розвивається як невід’ємна частина більшого цілого (національної економіки), отже, вона використовує товари та послуги, що виробляються в інших областях країни. Тому вона постачає назовні продукти та послуги, вироблені на її території, а також приймає капітал, створений в іншому місці, та передає власні ресурси на інші території. Багато елементів розвитку не збалансовані на місцевому рівні, навіть при значній закритості економіки, тому необхідно застосувати принцип державної субсидіарності [Churski 2008, 25-26]. Сучасний ринок праці, з точки зору рівня зайнятості та якості пропонованих на ньому робочих місць, є одним з найважливіших нині чинників, що визначають рівень життя місцевих та регіональних громад, і відображається в різних визначеннях розвитку. Економічний розвиток визначається як: “процес, за яким місцеві органи влади та/або сусідські організації займаються стимулюванням або принаймні підтриманням економічної діяльності та/або зайнятості. Основною метою такого залучення є створення місцевих можливостей для підтримки/появи зайнятості у сферах, що є корисними для місцевої громади. У процесі локального економічного розвитку використовуються місцеві природні, людські та інституційні ресурси”. Це визначення, з одного боку, підкреслює роль органів місцевого самоврядування (регіональних та локальних) у процесі регіонального розвитку шляхом стимулювання змін, що вигідні для громад регіону, а з іншого – показує, наскільки важливим елементом цього розвитку є нині ринок праці [Miszczuk, Miszczuk, Їuk 2007, 161]. На думку М. Обребальського, детермінанти (їх критерії) регіонального розвитку можуть, з точки зору можливості їх кількісної оцінки, бути розділені на п’ять основних груп: вимірювані в фізичних одиницях (населення, кількість працівників, кількість безробітних, кількість суб’єктів підприємницької діяльності тощо), котрі можуть бути виражені в фінансовому вигляді (зарплати, вартість основних ресурсів, вартість інвестицій тощо), вимірювані технічними одиницями, але не вартістю (відстань від державного кордону, рівень шуму, рівень забруднення води та атмосфери тощо); невимірювані, але придатні для ідентифікації, так що можна однозначно та об’єктивно відрізняти кращі та гірші ситуації (наприклад, з погляду здоров’я мешканців), невимірювані та ідентифіковані на основі суб’єктивних відчуттів (напр., естетичних та ландшафтних цінностей) [Obrкbalski 2002, 12-13]. В рамках вимірювання значимості окремих регіонів у соціальному, економічному та просторовому масштабі країни емпіричні дослідження використовують інструменти багатопланового порівняльного аналізу у співвідношенні: регіон – регіони – країна. Найбільш універсальним та загальноприйнятим ідентифікатором регіонального розвитку в цій групі є значення ВВП на душу населення регіону (per capita). Внутрішній валовий продукт відображає кінцеві результати діяльності усіх суб’єктів господарювання в регіоні, тому його рівень інформує як про важливість регіону в країні, так і про якість регіонального економічного середовища у широкому сенсі. Звичайно, можна прийняти інші мірки, щоб визначити важливість регіону в загальнодержавній системі, такі як демографічний потенціал регіону, економічний потенціал, роль сфери послуг і т. п. У цьому випадку важливість регіону може бути визначена для обраної галузі економічної діяльності, промисловості або певного ідентифікатора регіонального розвитку [Domaсski 2001, 85]. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 63 ВИПУСК № 67
Концепція сталого розвитку стала головною ідеєю функціонування місцевого самоврядування, особливо на рівні воєводства. У Законі від 5 червня 1998 р. “Про самоврядування воєводства” в ст. 11 пар. 2 пункті 5 написано, що одним з елементів проведення політики розвитку воєводства є раціональне використання природних ресурсів та формування природного середовища відповідно до принципу сталого розвитку [Dz.U. nr 142. Poz. 1590 ze zm.]. Визнано, що основою концепції сталого розвитку є рівне ставлення до соціальних, економічних та екологічних причин. Їх розвиток включено до Стратегії сталого розвитку Польщі до 2025 року. Важливо відзначити, що в Національному плані розвитку на 2007-2013 роки основними положеннями були: визнання довкілля цінністю, реалізація принципу справедливості для всіх соціальних груп і майбутніх поколінь, розширення часових рамок концепції сталого розвитку за межі нинішнього покоління. Сучасна політика землеустрою та розвитку місцевого самоврядування у відносинах між Європейським Союзом (через фонди ЄС), державою (територіальні угоди) та місцевим самоврядуванням визначено в Законі від 24 січня 2014 року з пізнішими змінами. Його стаття 3 передбачає, що політику розвитку здійснюють: Рада міністрів, органи самоврядування воєводства, повіту, ґміни (громади), метрополійні спілки. Розширенням його основних рішень є план – Стратегія відповідального розвитку, яка віддає перевагу такому розвитку, що забезпечує користь всім соціальним групам і в якому потреби нинішнього покоління можуть бути реалізовані, не зменшуючи шанси на це для майбутніх поколінь. Важливо правильно формувати зв’язки між конкурентоспроможністю економіки, турботою про навколишнє середовище та якістю життя. Відповідальний розвиток це економічне зростання, яке використовує такі якості, як підприємливість, старанність, ресурси та навички поляків [Uchwaіa nr 8]. Сталий розвиток як мета і стратегія сучасного землеустрою в Європейському Союзі знайшли своє відображення на регіональному та місцевому рівнях. Проведення політики землекористування є в основі всіх заходів органів державної влади та місцевого самоврядування, як у сфері її формування, так і у питанні встановлення правил розподілу землі для конкретних цілей, її використання та забудови. У Європейському Союзі ініціативи щодо сталого розвитку були розпочаті в 1990 році в Роннебі (Швеція) Декларацією Балтійського моря, котру було уточнено в Конвенції про охорону морського середовища в Балтійському морі в 1992 році, відомій як Нова Гельсінська конвенція. Її держави-учасники взяли на себе такі зобов’язання: вживати заходів щодо запобігання та ліквідації забруднення в цілях сприяння екологічному відновленню району та збереження його екологічного балансу; вживати заходів, якщо будуть підстави вважати, що до морського середовища – прямо або опосередковано – потрапили речовини або енергія, котрі можуть поставити під загрозу здоров’я, завдати шкоди природним ресурсам і морським екосистемам, руйнувати його цінності, а також перешкоджати дозволеному використанню моря навіть за відсутності доказів зв’язку між потраплянням та потенційними наслідками; використовувати найкращі доступні технології (BAT) та найкращу екологічну практику; застосовувати принцип “забруднювач платить”; проводити вимірювання у належний спосіб. Ведення діяльності також не повинне призводити до транскордонного забруднення територій за межами Балтійського моря [Dz.U. 2000 nr 28 poz. 346]. Концепції сталого розвитку в Європейському Союзі є результатом політики, що проводиться в галузі охорони довкілля – І Програми дій з охорони довкілля (1973 – 1976), ІІ Програми (1977 – 1981 роки), III Програми (1982 – 1986 роки), IV Програми (1987 – 1992), V Програми (1992-2000), VI Програми (2001 – 2010). Вони були розширені в Лісабонській та Гетеборзькій стратегіях. Перша була прийнята в березні 2000 року. Це базова економічна програма на території Європейського Союзу. Її метою було побудувати до 2010 року найбільш розвинену економіку, засновану на таких тенденціях, як інновації, лібералізація, підприємництво та соціальна єдність [Strategia 2000, 7]. Лісабонська стратегія стосувалася соціального капіталу в широкому розумінні та сталого розвитку, формулюючи основні чинники, що їм перешкоджають, напр.: глобальне потепління, зміна клімату, продовольча безпека, старіння населення, втрата біорізноманіття, щільність транспорту переважно в урбанізованих територіях. Було визнано, що новий підхід до секторальних політик, таких як аграрна політика, рибна політика, транспортна політика, регіональна політика, вимагає нових правових норм у цій сфері. Стратегія сталого розвитку 2001 року базується на чотирьох основних опорах: економічній, соціальній, екологічній та глобальній. Як уже зазначалося, її метою було координувати політику на рівні ЄС таким чином, щоб вона відповідала концепції сталого
64 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
розвитку. Пропозиція Європейської комісії також включала політику щодо сталого розвитку поза межами ЄС [Strategia 2001, 3]. Передумови для просторового планування в Європейському Союзі було розроблено Інститутом розвитку міст у 2005 році. Тоді було визнано, що пріоритетом є розвиток інфраструктури та транспортних систем, оскільки більшість інвестицій буде зосереджена саме там. Наступним було створення умов для сталого розвитку, третій стосувався впровадження національних та регіональних стратегій, а четвертий – способів проведення політики землекористування шляхом встановлення призначення земель і принципів їх упорядкування та забудови [Ziobrowski 2007, 19]. З 2010 року сталий розвиток впроваджується в рамках стратегії “Європа 2020”. Вона був прийнята 17 червня 2010 року, замінивши Лісабонську програму, що діяла з 2000 року. Її мета полягала у створенні такого економічно-соціального плану, який сприятиме зменшенню соціальної ізоляції через, наприклад, збільшення зайнятості та підвищення продуктивності праці. Це також відповідь на кризові роки (найбільші за 80 років) та на економічні загрози (напр., на посилення позицій “азійських тигрів”). Вона передбачала пришвидшення економічного зростання та зайнятості завдяки зосередженню дій на трьох ключових питаннях (пріоритетах): розумному і зрівноваженому зростанню та інклюзивному розвитку. Це означало надання нового значення економічним, соціальним та землевпорядним процесам. І тому, з точки зору концепції “Європа 2020”, розумне зростання це інвестування в більш інноваційну економіку. Базування розвитку на знаннях та інноваціях дозволяє побудувати сучасне суспільство, в якому працюють високотехнологічні підприємства, що впроваджують сучасні рішення, які приносять більше користі не тільки підприємцям, але й цілій економіці, оскільки вони більше дбають про довкілля [Barroso 2010, 11]. Земля в обговорюваній проблемі є предметом управління й трансформації та обмеженим ресурсом. Явище, котре спостерігається щодня, – це відносне “стиснення” вільного простору, пов’язане з його експансивним, іноді грабіжницьким використанням і збільшенням населення. Друге явище – це зникнення природного простору внаслідок розвитку цивілізації [Waсkowicz 2011, 7]. Варто відзначити, що як основи розумного розвитку, так і інклюзивного розвитку мають важливе значення, проте, в даному дослідженні основна увага буде приділена складовій сталого розвитку, а отже стимулюванню економіки, яка ефективно використовує ресурси, в той же час будучи екологічно чистою і більш конкурентоспроможною. Землекористування в Польщі регулюється Законом від 27 березня 2003 Про планування і землеустрій. Внесені до нього правила стосуються: вимог до просторового порядку, зокрема містобудування та архітектури; архітектурних та ландшафтних цінностей; вимог до захисту довкілля, включно з управлінням водними ресурсами і захистом сільськогосподарських та лісових земель; вимог щодо охорони культурної спадщини та пам’яток, а також предметів сучасної культури; вимог до охорони здоров’я та безпеки людей і майна, а також потреб людей з інвалідністю; економічних цінностей території. У ньому впорядковане право власності й потреби державної безпеки й оборони; потреби суспільного інтересу та розвиток технічної інфраструктури, зокрема широкосмугових мереж [Dz.U.2017.0.1073]. Сталий розвиток, про який йдеться у статті 1, пар. 1 Закону є основою для розгляду питань щодо виділення земель для конкретних цілей та для визначення правил їх упорядкування, забудови та експлуатації. Упорядкування земель держави, що створює гармонійну цілість, вимагає в адміністративній процедурі державного управління положень Закону від 7 липня 1990 року про будівельне право, Закону від 21 серпня 1997 року про торгівлю нерухомістю, Закону від 27 квітня 2001 про екологічне законодавство, Закону від 23 липня 2003 року про охорону пам’яток та опіку над ними, Закону від 16 квітня 2004 про охорону природи, Закону від 20 липня 2017 року про водне законодавство [Dz.U. z 2017 r. poz. 1121]. Наведені документи вказують на те, що організація простору пов’язана з отриманням необхідної сировини, джерел енергії та виробництвом конкретних товарів і послуг для потреб суспільства. Планування, організація та впорядкування землі залежить від того, чи основою для задоволення потреб є сільське господарство чи промисловість. Це також залежить від економічної політики та розвитку держави, принципів, що регулюють економіку країни та регіонів. Планування і землеустрій України керуються різними актами, зокрема законами “Про основи містобудування”, “Про планування і забудову територій”, законами “Про Генеральну схему планування території України”, “Про стимулювання розвитку регіонів”, “Про регулювання містобудівної діяльності”. Їх уточнюють: Земельний кодекс України, Водний кодекс України,
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 65 ВИПУСК № 67
Лісовий кодекс України, Типові регіональні правила забудови (наказ Державного комітету будівництва), державні будівельні норми “Планування і забудова міських і сільських поселень”, “Планування і забудова сільських поселень”, “Генеральні плани сільськогосподарських підприємств”, “Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств” [Domaсska- Sienkiewicz 2014, 10]. До системи просторового планування в Україні належать: об’єкти планування – землі та об’єкти державної, приватної, комунальної та суспільної власності; інституційна структура – установи, що займаються землеустроєм; нормативно-правова база – закони, положення і правила, що регулюють землеустрій, ресурси – людські, фінансові, матеріальні та інші [Zakrzewska-Pуіtorak 2016, 134]. Землекористування в Україні здійснюється на національному, регіональному та місцевому рівнях. За нього на всіх рівнях несе відповідальність державна адміністрація. На різних рівнях управління створені такі документи: держава – Генеральна схема планування території України, область – схема планування території області, район – схема планування території району, населений пункт – генеральний план населеного пункту, Генеральні плани просторового розвитку міст та сіл: Детальний план території, План червоних ліній, Проект розподілу території, Проект геодезійного поділу. Варто зазначити, що Генеральна схема планування території України має статус закону [Zakrzewska-Pуіtorak 2016, с. 138]. У планових документах на регіональному рівні (область і район) враховуються основні принципи устрою, забудови та землекористування. Вони враховують історичні, економічні, екологічні, демографічні, етнічні та культурні особливості регіону. Головним плановим документом України на місцевому рівні є Генеральний план населеного пункту. Цей документ визначає основні принципи розвитку громади. Зокрема, план визначає: попит на землі під забудову, потреби змін меж населеного пункту, межі функціональних зон, прийнятні принципи використання і забудови землі, просторова структура території, діяльність щодо поліпшення стану довкілля та санітарних умов, інші вимоги, визначені в будівельних нормах [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3038-17]. Висновки та перспективи подальших досліджень. В роботі виявлено, що у всіх аналізованих країнах у планових документах на регіональному рівні враховуються основні принципи устрою, забудови та землекористування, які враховують історичні, економічні, екологічні, демографічні, етнічні та культурні особливості регіону. Перспективи майбутніх досліджень у сфері державного стимулювання сталого розвитку регіонів пов'язані з ефективною структурою формування державою інституційного середовища.
REFERENCES
1. Amosha, O., Kharazishvili, Y., Liashenko, V., & Kvilinskyi, O. (2016). Economic security of sustainable development of the regions (based on the example of the Donetsk region). Gospodarka niskoemisyjna i jej wpіywa na rozwуj wojewуdztwa wielkopolskiego. Wydawnictwo Naukowe PWN, 19- 34. 2. Dahl, R. (2000). O demokracji. Krakуw [in Polish]. 3. Domaсska-Sienkiewicz, A. (2014). Zintegrowana koncepcja funkcjonalno-przestrzenna rozwoju euroregionu Bug do 2020. Cheіm [in Polish]. 4. Domaсski, B. (2001). Kapitaі zagraniczny w przemyњle Polski. Prawidіowoњci rozmieszczenia, uwarunkowania i skutki. Krakуw [in Polish]. 5. Dџwigoі, H. (2008). Problemy zarz№dzania nowoczesnymi organizacjami gospodarczymi. Czynniki ksztaіtuj№ce elementy systemu zarz№dzania wspуіczesn№ organizacj№, 158, рp. 57-69 [in Polish]. 6. Dџwigoі-Barosz, M. (2014). Role liderуw biznesu wspуіczesnych przedsiкbiorstw. Zeszyty Naukowe. Organizacja i Zarz№dzanie/Politechnika Њl№ska, 70, р. 105-118 [in Polish]. 7. Dџwigoі-Barosz, M. (2015). Rola inteligencji emocjonalnej lidera biznesu. Zeszyty Naukowe. Organizacja i Zarz№dzanie/Politechnika Њl№ska, 83, рp. 143-152 [in Polish]. 8. Dџwigoі-Barosz, M. (2016). Wpіyw kobiet na biznes. Zeszyty Naukowe. Organizacja i Zarz№dzanie/Politechnika Њl№ska, 93, рp. 129-140 [in Polish]. 9. Dџwigoі–Barosz, M. (2017). Enhancement of emotional intelligence-related competencies of successors in family businesses. Economic Herald of the Donbas, 4 (50), рp. 172-177 [in English].
66 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
10. Dџwigoі-Barosz, M. (2017). Significance of succession competencies in the management of Silesian family business in the sector of small and medium enterprises. Studia Universitatis Babes-Bolyai, Negotia, 62 (2), рp. 35-50 [in Polish]. 11. Fajferek, A. (1966). Region ekonomiczny i metody analizy regionalnej. Warszawa [in Polish]. 12. Hayek, F.A. (2003). Droga do zniewolenia. Krakуw [in Polish]. 13. Honorй, A. M., Ownership (1961). [w:] A. G. Guest (ed.). Oxford Essays in Jurisprudence. Oxford. [in English]. 14. Ivanov, S., Liashenko, V., Kamiсska, B., & Kvilinskyi, O. (2017). A concept of modernization evaluation. European Cooperation, 12(19), рp. 86-101. [in English]. 15. Kauffman, D., Kraay, A., Zoido, P. (1999). Lobaton, Gouverance Matters. The Word Bank Development Research Group. Macroeconomics and Growth and Word Bank Institute. Washington. [in English]. 16. Kharazishvili, Y., Lyashenko, V., Zaloznova, Y., & Kvilinskyi, O. (2016). Impact of infrastructure component on socioeconomic approach to modernization of the region. European Cooperation, 8(15), рp. 108-119 [in Ukrainian]. 17. Kvilinskyi, O., Mieshkov, A., & Bondaryeva, I. (2017). Investigation of the social factors of development of society in the territories with transforming environment. Research Papers in Economics and Finance, 2(2), р. 13-19. [in English]. 18. Laiko, O., & Kwiliсski, A. (2017). Tools for the improving of investment climate in territorial communities: challenges and perspectives for Ukrainian economy. Economics. Ecology. Socium, 1(1), рp. 93-103. [in English]. 19. Landes, D. (2005). Bogactwo i nкdza narodуw. Warszawa [in Polish]. 20. Lyashenko, V., Osadcha, N., Galyasovskaya, O., & Knyshek, O. (2017). Marketing prospects of small developed African countries assessment for traditional Ukrainian exports. Economic Annals-XXI, 166(7-8), рp. 20-25. [in English]. 21. Lyashenko, V., Tolmachova, A., & Kvilinskyi, O. (2016). Paсstwowa polityka rozwoju przedsiкbiorczoњci w kontekњcie stabilnoњci spoіecz-noekonomicznej (na przykіadzie Ukrainy). Zeszyty Naukowe Polskiego Towarzystwa Ekonomicznego w Zielonej Gуrze, 4, р. 155-164 [in Polish]. 22. Miњkiewicz, R. (2017). Knowledge in the process of enterprise acquisition. Progress in Economic Sciences, 4, рp. 415-432. [in English]. 23. Miskiewicz, R. (2017). Mergers and acquisitions: selected epistemological aspects. Economic Herald of the Donbas, 4 (50), рp. 147-153. [in English]. 24. Miњkiewicz, R. (2017). Organisational structure in the process of integration on the example of iron and steel industry enterprises in Poland. Difin. [in English]. 25. Miskiewicz, R. (2017). Organisational structure in the progress of integration. University Library of Munich, Germany. [in English]. 26. Miњkiewicz, R. (2017). Piony scalone a struktury organizacyjne wybranych przedsiкbiorstw hutniczych. Zeszyty Naukowe. Organizacja i Zarz№dzanie/Politechnika Њl№ska, 108, рop. 285-296 [in Polish]. 27. Miњkiewicz, R. (2017). Transfer wiedzy w procesach fuzji i przejкж przedsiкbiorstw w branїy hutniczej. Wydawnictwo Naukowe PWN [in Polish]. 28. Nazarczuk, J.M. (2013). Potencjaі rozwojowy a aktywnoњж inwestycyjna wojewуdztw i podregionуw Polski. Olsztyn [in Polish]. 29. North, D.C. (1981). A neoclassical theory of the state [w] Structure and change in economic history. New-York-London [in English]. 30. Obrкbalski, M. (2002). Rozwуj regionalny, identyfikacja, pomiar i ocena. /w/ E. Sobczak (red) Gospodarka lokalna w teorii i praktyce. Wrocіaw [in Polish]. 31. Paj№k, K. (2011). Samorz№d terytorialny i jego wewnкtrzna transformacja. Toruс [in Polish]. 32. Paj№k, K., Dahlke, P., & Kvilinskyi, O. (2016). Determinanty rozwoju regionalnego– wspуіczesne odniesienie. Roczniki Ekonomicze Kujawsko-Pomorskiej Szkoіy Wyїszej Bydgoszczy, 9, рp. 109-122 [in Polish]. 33. Paj№k, K., Kamiсska, B., & Kvilinskyi, O. (2016). Modern trends of financial sector development under the virtual regionalization conditions. Financial and credit activity: problems of theory and practice, 2(21), рp. 204-217. [in English].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 67 ВИПУСК № 67
34. Paj№k, K., Kvilinskyi, O., Fasiecka, O., & Miњkiewicz, R. (2017). Energy security in regional policy in Wielkopolska region of Poland. Ekonomia i Њrodowisko, 2(61), рp. 122-138 [in Polish]. 35. Pi№tek, D., Szarzec, K. (2008). Czy paсstwo sprzyja rozwojowi gospodarczemu. Ruch Prawniczy, Ekonomiczny i Socjologiczny, 4 [in Polish]. 36. Rodrik, D. (2003). Growth strategies, Working Paper nr 0317[in English]. 37. Strategia Goeteborska (Komunikat Komisji Zrуwnowaїona Europa dla Lepszego Њwiata: Strategia Zrуwnowaїonego Rozwoju Unii Europejskiej – Propozycja Komisji dla Rady Europejskiej w Goetenburgu), Bruksela 2001 [in Polish]. 38. Strategia Lizboсska. Droga do sukcesu zjednoczonej Europy, Departament Analiz Ekonomicznych i Spoіecznych Komitetu Integracji Europejskiej, Gdaсsk 2000 [in Polish]. 39. Schumpeter J.A. (1964). Business Cycles. A Theoretical, Historical and Statistical Analysis of the Capitalist Process, McGraw Hill, New York. [in English]. 40. Uchwaіa nr 8 Rady Ministrуw z dnia 14 lutego 2017 r. w sprawie przyjкcia Strategii na rzecz Odpowiedzialnego Rozwoju do roku 2020 (z perspektyw№ do 2030 r.) [in Polish]. 41. Waсkowicz, W. (2011). Rewitalizacja i planowanie przestrzenne stref spoіecznie wykluczonych. Krakуw [in Polish]. 42. Williamson, J. (1990). Whot Washington Means by Policy Reform. Washington. [in English]. 43. Wojtyna, A. (2009). O badaniach nad gіуwnymi przyczynami wzrostu gospodarczego. [w] R. Rapacki (red. naukowy) Wzrost gospodarczy w krajach transformacji: konwergencja czy dywergencja. Warszawa [in Polish]. 44. Woџniak, M. (2011). Zrуwnowaїony rozwуj jako strategia definiuj№ca nowoczesne gospodarowanie przestrzeni№ w Polsce (aspekty prawne). Ekonomia i Prawo, T.VII. [in Polish]. 45. Yakubovskiy, M., Liashenko, V., Kamiсska, B., & Kvilinskyi, O. (2017). Economy modernization of industrial regions (based on the example of Ukraine). Economic transformation in Ukraine: comparative analysis and European experience, Warsaw, Consilium Sp. z o.o., рp. 12-29. [in English]. 46. Zakrzewska-Pуіtorak, A. (red.), (2016). Planowanie przestrzenne w Europie. Wrocіaw [in Polish]. 47. Zieliсska-Gікbocka, A. (2008). Lokalizacja przemysіu a konkurencyjnoњж polskich regionуw w kontekњcie integracji europejskiej. Gdaсsk [in Polish]. 48. Ziobrowski, Z. (2007). Gospodarowanie przestrzeni№ w Polsce w њwietle spуjnoњci z UE – uwarunkowania, kierunki zmian, Problemy Rozwoju Miast nr 4/1-2 [in Polish]. 49. Retrieved from:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3038-17. 50. Retrieved from: https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Ukraina.png. 51. Retrieved from:http://commons.wikimedia.org/wiki/Image:Wojewodztwa.jpg.
68 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК (334.716+658.589)(477) JEL 0 33
КАРПІНСЬКА Г.В. к.е.н., с.н.с. ст. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0003-4896-1866
ЛУКАЩУК В.В. м.н.с. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0002-5891-541Х
АНТЕ РОНЧЕВІЧ Завідувач кафедри економіки бізнесу Університет Північ, Вараждін, Хорватія Е-mail:[email protected]
ОЦІНКА ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНОГО ТА ІНСТИТУЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА В КОНТЕКСТІ ЗБАЛАНСОВАНОГО ТА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Актуальність. Одним із основних завдань збалансованого розвитку промислових підприємств та прискорення інноваційного розвитку України є перехід до економіки, яка базується на продуктивному використанні нових знань. Саме знання виступають фактором постіндустріального розвитку та є суспільним благом, яке збільшується у процесі свого використання. В таких умовах значної актуальності набуває створення належних загальноекономічних та інституційних факторів задля вільного руху знань, впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій, ефективного перетворення нових знань у нові технології, продукти і послуги задля розвитку промисловості. Мета та завдання. Метою статті є дослідження і оцінка загальноекономічного та інституційного середовища в контексті збалансованого та інноваційного розвитку промислових підприємств України. Результати. У статті досліджені основні загальноекономічні та інституційні фактори зовнішнього середовища промислових підприємств України. Виявлені можливості країни задля формування «економіки знань». Висновки. Результати аналізу та оцінки загальноекономічних та інституційних передумов збалансованого та інноваційного розвитку промислових підприємств свідчать про належний рівень тільки двох компонентів загальноекономічного середовища – «свобода торгівлі» і «фіскальна свобода». Але на відміну від них, низькі значення отримали такі компоненти як «державні витрати», «свобода інвестицій», «фінансова свобода». Україна має надзвичайно низькі показники у категорії свободи від корупції. Щодо стану захищеності та забезпечення прав власності на даний момент є найгірша ситуація із захистом інтелектуальної власності і незалежністю судочинства. Із вище зазначеного можна зробити висновки, що фінансова система нашої країни є слабкою, а її банківський і фінансовий сектор діють неефективно, що в свою чергу не сприяє формуванню такого загальноекономічного середовища та інституційного, яке б фінансово та законно стимулювало збалансований та зокрема інноваційний розвиток промислових підприємств. Ключові слова: інноваційна діяльність, технологічне підприємництво, економіка знань, збалансований розвиток, інвестиції.
KARPINSKA A.V. PhD in Economics Institute of Market Problems and Economic & Ecological Research of the National Academy of Sciences
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 69 ВИПУСК № 67
French Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-4896-1866
LUKASHCHUK V.V. Institute of Market Problems and Economic & Ecological Research of the National Academy of Sciences French Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-5891-541Х
ANTE RONCEVIC, PH.D. Associate professor, Ph.D. Department Heads of Department of Business Economics University North, Varaћdin, Croatia Е-mail:[email protected]
ESTIMATION ECONOMIC AND INSTITUTIONAL FACTORS IN THE CONTEXT OF BALANCED AND INNOVATIVE DEVELOPMENT INDUSTRIAL ENTERPRISES UKRAINE
Topicality. One of the main tasks balanced development industrial enterprises and acceleration of innovative development Ukraine is the transition to an economy based on the productive use of new knowledge. Knowledge itself is a factor in post-industrial development and is an inexhaustible public good, which increases in the process of its use. In such conditions, the creation of proper general economic and institutional factors for the free movement of knowledge, the introduction of information and communication technologies, the effective transformation of new knowledge into new technologies, products and services are very important. Aim and tasks. The aim of the article is to study and assess economic and institutional factors in the context of balanced and innovative development Ukrainian industrial enterprises. Research results. The article deals with the main economic and institutional factors of the environment of industrial enterprises in Ukraine. The complex socio-economic situation in the country is revealed, which causes a shortage of financial resources at the disposal of the Government of Ukraine and regional authorities, and which significantly complicates the process of financial support for innovation development by the state. The possibilities of the country for the formation of a "knowledge economy" are revealed. The main directions of improvement of the general economic and institutional environment for the purpose of balanced and innovative development industrial enterprises. Conclusions. The results of the analysis and assessment of the general economic and institutional prerequisites of balanced and innovative development of industrial enterprises indicate the proper level of all two components of the general economic environment - "freedom of trade" and "fiscal freedom". But unlike them, low-value components such as "state expenditures", "freedom of investment", "financial freedom". Ukraine has extremely low rates of freedom from corruption. As to security and property rights, at the moment, the worst situation is with regard to intellectual property protection and the independence of the judiciary. From the above it can be concluded that the financial system of our country is weak, and its banking and financial sector are not functioning effectively, which in turn does not contribute to the formation of such a general economic environment and institutional, which would financially and lawfully stimulate a balanced and, in particular, innovative technological development entrepreneurship. Key words: innovation activity, technological entrepreneurship, knowledge economy, balanced development, investments.
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. В умовах ринкового середовища, яке характеризується невизначеністю та підвищеною мінливістю, діяльність підприємців, їх поведінка як менеджерів, управлінців, власників бізнесу, формується здебільшого під впливом значної кількості дестабілізуючих чинників. Сьогодні саме уміння підприємців оцінювати та якісно реагувати на зміни є визначальними для збалансованого та інноваційного розвитку промислових підприємств України, які є запорукою розвитку конкурентоспроможної економіки. В свою чергу, ефективність та конкурентоспроможність економіки визначається інституційним середовищем її розвитку, яке розглядається як сукупність основоположних політичних, соціальних, юридичних і економічних правил, що визначають рамки людської поведінки й утворюють базис для виробництва, обміну і розподілу. У зв’язку з цим значної
70 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
актуальності набуває створення належних загальноекономічних та інституційних факторів задля вільного руху знань, впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій, ефективного перетворення нових знань у нові технології, продукти і послуги задля збалансованого та інноваційного розвитку промисловості. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Проблемним питанням виділення чинників, які впливають на інноваційну активність підприємств, присвячені праці таких вітчизняних та іноземних науковців, як О.Амоша, І.Герчикова, В.Геєць, Б.Буркинський, А.Бутенко, Є.Лазарєва, Р.Фатхутдинов, Л.Федулова та ін. У працях цих авторів виділено чинники, які стимулюють та стримують інноваційну активність підприємств, здійснено оцінювання їх значущості, тощо. Основи економіки знань започатковані у працях відомих зарубіжних вчених Ф. Хайєка, Й. Шумпетера, Ф. Махлупа, Д. Белла, М. Портера, М. Кастельса. Серед вітчизняних науковців варто відзначити В. Семиноженка, який обґрунтовує засади економіки знань на державному рівні; В. Гейця у працях якого наголошується, що економіка знань це підґрунтя і головна складова інноваційної економіки; Л. Федулової, яка позиціонує економіку знань як новий технологічний рівень господарювання та ін. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Сьогодні Україна опинилася перед необхідністю створення сприятливих інституційних та економічних умов задля реалізації потенціалу працівників, які володіють знаннями, що можуть бути реалізовані у нових продуктах та технологіях. Саме через неналежний стан зазначених умов, вітчизняні інтелектуали поступово стають донорами для економік інших країн. Тому, на наш погляд, дослідження, оцінка та визначення шляхів удосконалення загальноекономічного та інституційного середовища промислових підприємств України, виявлення можливостей країни задля формування «економіки знань» потребують подальшого дослідження та розробки. Формулювання цілей дослідження. Метою статті є оцінка загальноекономічного та інституційного середовища в контексті збалансованого та інноваційного розвитку промислових підприємств України. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Для оцінки загальноекономічного середовища, що сприяє вільному руху знань, впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій та розвитку підприємництва, скористаємося методологією розрахунку індексу економіки знань KEI (Knowledge Economy Index), який характеризує потенціал країн і їх можливості для адаптації, генерування, дифузії і захоплення «знань задля та при виробництві інноваційної продукції в процесі економічного розвитку» [1], Саме субіндекси економічних стимулів та інституційних режимів (Economic Incentive and Institutional Regime), та розвитку інформаційної інфраструктури (Information and Communication Technology ICT) (ресурси, що забезпечують комунікації, поширення та обробку інформації) надають можливість оцінити загальноекономічне середовище у контексті сприяння вільному руху знань, впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій та розвитку підприємництва [2]. Економічна та інституційна система країни повинні забезпечувати стимули для ефективного використання існуючих, а також придбання нових знань та їх застосування в економічній діяльності для підвищення продуктивності, поліпшення якості, впровадження інновацій та запуску нових підприємств. А динамічна інформаційна інфраструктура забезпечує ефективну комунікацію та полегшує розповсюдження й обробку інформації. За оцінками Світового банку Україна посіла 56 місце серед 146 країн в рейтингу Індексу Економіки знань (Knowledge Economy Index (KEI) з показником індексу 5,73. У провідних країн світу він перевищує 8,21. За Індексом економіки знань, завдяки високим показникам з освіти і підготовленості громадян, Україна посідає 21 місце та перше місце серед країн зі слабкими середньо інтегрованими економіками, що також підтверджується рейтингом за складовою «Людські ресурси» SII (Summary Innovation Index). Проте, саме за показниками (табл. 1), які складають субіндекси економічних стимулів та інституційних режимів та ІКТ, Україна займає досить низькі позиції 93 та 77 відповідно зі 149 країн (табл. 1, рис. 1) [3]. Економічні стимули та інституційні режими. Зазначимо, що для оцінки показника субіндексу економічного та інституційного режиму відповідно до методології KEI (Knowledge Economy Index) використовується індекс економічної свободи (Index of Economic Freedom), що розробляється з 1995 року Heritage Foundation у співпраці з The Wall Street Journal.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 71 ВИПУСК № 67
Таблиця 1 Ранжування країн за індексом економіки знань Індекси Субіндекси Економічних сти- Ранг Країна мулів та інститу- Освіти Інновацій ІКТ ІЕЗ ІЗ ційного режиму Ранг Індекс Ранг Індекс Ранг Індекс Ранг Індекс 1 Швеція 9,43 9,38 4 9,58 6 8,92 2 9,74 2 9,49 2 Фінляндія 9,33 9,22 2 9,65 11 8,77 3 9,66 6 9,22 3 Данія 9,16 9,00 3 9,63 15 8,63 5 9,49 13 8,88 4 Нідерланди 9,11 9,22 19 8,79 12 8,75 7 9,46 5 9,45 5 Норвегія 9,11 8,99 8 9,47 3 9,43 17 9,01 17 8,53 Нова 6 8,97 8,93 14 9,09 1 9,81 22 8,66 23 8,30 Зеландія 7 Канада 8,92 8,72 7 9,52 16 8,61 10 9,32 24 8,23 8 Німеччина 8,90 8,83 13 9,10 23 8,20 12 9,11 8 9,17 9 Австралія 8,88 8,98 23 8,56 2 9,71 19 8,92 22 8,32 10 Швейцарія 8,87 8,95 6 9,54 41 6,90 1 9,86 7 9,20 … … … … … … … … … … … … 55 Росія 5,78 6,96 117 2,23 44 6,79 41 6,93 45 7,16 56 Україна 5,73 6,33 93 3,95 21 8,26 59 5,76 77 4,96
Тарифні та нетарифні бар’єри Кількість користувачів 10 Інтернету у розрахунку на 9 Якість регуляторних заходів 1000 населення 8 7 Кількість комп’ютерів у 6 Верховенство закону розрахунку на 1000 населення 5 4 3 2 Кількість телефонів 1 Сума роялті та ліцензійних (стаціонарних та мобільних) у 0 відрахувань у розрахунку на 1 розрахунку на 1000 населення млн. населення
Кількість статей у наукових та Охоплення вищою освітою технічних журналах у розрахунку на 1000 населення
Кількість патентів, що видані Охоплення середньою освітою USPTO у розрахунку на 1 млн. населення Середня кількість років навчання у школі Рис. 1. Індикатори індексу економіки знань України
Експерти The Heritage Foundation визначають, що економічна свобода – це відсутність урядового втручання або перешкоджання виробництву, розподілу та споживанню товарів і послуг, за винятком необхідних громадянам захисту і підтримки свободи як такої [4]. Індекс економічної свободи базується на десяти компонентах, що формуються у чотири групи: 1. верховенство права (права власності, свобода від корупції); 2. обмеження уряду (фіскальна свобода, державні витрати); 3. регуляторна ефективність (свобода бізнесу, свобода ринку праці, монетарна свобода);
72 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
4. відкритість ринків (свобода торгівлі, свобода інвестицій, фінансова свобода). Згідно із звітом «Рівня економічної свободи у світі 2017» Україна посідає 166 місці зі 180 країн світу. Індекс економічної свободи України становить 48,1 бала зі 100 можливих, що свідчить про депресивний стан країни. Згідно проаналізованих категорій економічної свободи (табл. 2) найбільше падіння відбулося у категорії монетарна свобода у розмірі 19,5 бали, а найбільший приріст у категорії права власності – 16,4 бали. Таблиця 2 Динаміка індексу економічної свободи України, 2016-2017рр. Категорія економічної свободи Назва категорії 2016 2017 Приріст, +/- 1. Права власності 25,0 41,4 +16,4 2. Свобода від корупції 26,0 29,2 +3,2 3. Фіскальна свобода 78,6 78,6 0 4. Державні витрати 30,6 38,2 +7,6 5. Свобода бізнесу 56,8 62,1 +5,3 6. Свобода ринку праці 47,9 48,8 +0,9 7. Монетарна свобода 66,9 47,4 -19,5 8. Свобода торгівлі 85,8 85,9 +0,1 9. Свобода інвестицій 20,0 25,0 +5,0 10. Фінансова свобода 30,0 30,0 0 Місце в світовому рейтингу 162,0 166,0 +4,0 Індекс економічної свободи 46,8 48,1 +1,3 Тип країни Не вільна Не вільна Не вільна
Індекс економічної свободи розраховується як середнє арифметичне десяти економічних свобод. За категоріями економічної свободи Україна посідає такі місця серед країн світу: права власності – 123, свобода від корупції – 154, фіскальна свобода – 100, державні витрати – 161, свобода бізнесу – 111, свобода ринку праці – 146, монетарна свобода – 184, свобода торгівлі – 54, інвестиційна свобода – 165, фінансова свобода – 160 [4]. Згідно із отриманими результатами варто визначити частку кожної із чотирьох груп в індексі економічної свободи. Верховенство права. В цій групі спостерігається невелике зростання, не дивлячись на те, що великий бізнес ще має суттєвий вплив на політику та бюджетні витрати [5]. Україна має надзвичайно низькі показники у категорії свободи від корупції. Щодо стану захищеності та забезпечення прав власності на даний момент є найгірша ситуація із захистом інтелектуальної власності і незалежністю судочинства. Позиції країни у рейтингу Глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму за показником «Захист інтелектуальної власності» є одним з найнижчих 2009/2010рр. – 108 місце зі 133, 2016/2017рр. – 125 зі 138 [6]. Зокрема, слід відмітити, що Закон України «Про судоустрій і статус судів» не передбачає створення патентних судів в Україні, що призводить до досить низької ефективності вирішення судових спорів, пов’язаних із захистом об’єктів інтелектуальної власності. Також в країні майже не розвивається недержавна система захисту інтелектуальної власності. Як відмічається у Концепції Реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні «державна система правової охорони інтелектуальної власності засвідчила низьку ефективність у розв’язанні ключових завдань і нездатність забезпечити розвиток сфери інтелектуальної власності як важливого елементу національної інноваційної системи та базису інноваційної економіки держави. Недосконала та інертна на зміни система державного управління сферою правової охорони інтелектуальної власності призвела до відсутності істотного прогресу в адаптації нормативно- правової бази до сучасних економічних та політичних умов (боротьба з “патентним тролінгом”, Інтернет-піратством, задоволення потреб ІТ-галузі, військово-промислового та агропромислового комплексів тощо)» [7].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 73 ВИПУСК № 67
1. Обмеження уряду. Індекс фіскальної свободи має досить непогане значення, попри постійним змінам у нормативно-правовому забезпеченні, зокрема податкової сфери. Слід зауважити і те, що Податковий кодекс України не містить положень щодо стимулювання інноваційної діяльності, трансферу технологій, а також проведення науково-технічної діяльності підприємствами. У кодексі відсутні терміни "інновації", "інноваційна діяльність". Водночас податкові важелі розвитку інновацій широко застосовуються в Європейському Союзі. Пільгове оподаткування проведення досліджень і розробок та інноваційної діяльності в ЄС включає: пільги для молодих інноваційних компаній, зменшення прибуткового податку та відрахувань на соціальне страхування для наукових працівників, пільгове оподаткування доходів від використання винаходів, прискорену амортизацію для певних типів обладнання, зниження оподаткування доходів юридичних осіб і місцевих податків для неприбуткових науково-дослідних установ та звільнення від сплати внесків на державне соціальне страхування для нових підприємств у несприятливих регіонах, звільнення від податків для венчурних компаній, звільнення від податків за умови придбання сучасних технологій тощо [8]. В Україні в останні роки спостерігається зниження рівня державних витрат на декілька відсотків ВВП. Разом з тим, основним недоліком українського уряду є те, що він розподіляє майже половину ВВП на відміну від країн – лідерів рейтингу, у яких цей показник сягає 17-19% ВВП [9]. 2. Регуляторна ефективність. Дана група найбільш негативно впливає на індекс економічної свободи, в першу чергу показником цього в Україні є багато державних регуляторних органів, які знаходяться в стані реформування, що створює додаткову невизначеність для бізнесу. Середній показник інфляції за останні 3 роки (2014-2017 рр.) становить 126,9%, що зумовлює падіння оцінки монетарної свободи в Україні, яка могла б бути вищою, якби не практика цінового регулювання на деяких ринках. 3. Відкритість ринків. Свобода торгівлі – це єдиний з 10 компонентів, який в Україні є на першій позиції. Хороші показники свободи торгівлі Україна отримує завдяки досить низькому показнику середньозваженого митного збору (в Україні він дорівнює 2,8%). Низьку оцінку інвестиційної свободи Україна отримала в основному через непрозорість і неефективність роботи чиновників у сфері інвестиційної діяльності в країні, обмежень для іноземних інвесторів на купівлю землі, обмежень мобільності капіталу. За фінансовою свободою, що оцінює 5 напрямів: ступінь державного регулювання фінансових послуг, частка державної власності на фінансово-банківському ринку, рівень розвитку фінансового ринку, вплив держави на розподіл кредитів і відкритість ринку до міжнародної конкуренції, – Україна стабільно втрачає свої позиції та з 2010 року стабільно отримує оцінку в 30 балів. Це свідчить про високий ступінь втручання держави у функціонування фінансового сектору. Згідно з методологією дослідження, така низька оцінка цього показника означає, що держава відіграє велику роль у розподілі кредитних ресурсів, володіє або контролює більшість фінансових установ або домінує на ринку. Фінансові інституції і банки зазнають перешкод у своїй діяльності, а діяльність іноземних фінансових інституцій значною мірою обмежена. Таким чином, проведений аналіз індексу економічної свободи України відображає належний рівень всього двох компонентів – «свобода торгівлі» і «фіскальна свобода». Але на відміну від них, низькі значення отримали такі компоненти як «державні витрати», «свобода інвестицій», «фінансова свобода», «захист прав власності», «свобода від корупції». Із вище зазначеного можна зробити висновки, що фінансова система нашої країни є слабкою, а її банківський і фінансовий сектор діють неефективно, що в свою чергу не сприяє формуванню такого загальноекономічного середовища, яке б фінансово та законно стимулювало збалансований та інноваційний розвиток промислових підприємств України. Розвиток інформаційної інфраструктури. Індекс ICT (Information and Communication Technology) характеризує рівень розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури, що сприяє ефективному розповсюдженню та обробці інформації. Інформаційна інфраструктура - це своєрідний каркас технологічного підприємництва, необхідний інструмент для досягнення його економічного зростання та розвитку. Сучасна інформаційна інфраструктура забезпечує ефективну передачу, розповсюдження та обробку інформації. Індекс розвитку ІКТ розроблений Міжнародним телекомунікаційним союзом у 2007 році включає наступні показники:
74 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
- кількість телефонів на 1000 жителів. Показник розраховується як сума кількох телефонних ліній, що з'єднують користувача пристрою з мережею телефонного зв'язку, на 1000 мешканців та кількостей мобільних телефонів на 1000 мешканців. Зокрема, за даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації в Україні [10], у 2014 році цей показник становив 1661, зокрема забезпеченість мобільним зв’язком становила 1424. Забезпеченість населення фіксованим телефонним зв’язком станом на 01.07.2017 по Україні у розрахунку на 1000 жителів склала 178. Забезпеченість населення рухомим (мобільним) зв’язком 1312. - кількість комп'ютерів на 1000 жителів. Показник розраховується як сума настільних комп'ютерів і ноутбуків, що приходиться на 1000 мешканців. В Україні цей показник становив 616. - кількість користувачів Інтернету на 1000 жителів. Станом на 01.07.2017 забезпеченість населення Інтернет послугами у розрахунку на 1000 жителів по Україні становить 417. Кількість абонентів мережі Інтернет зросла на 20,3% у порівнянні з аналогічним періодом 2016 року та склала 17703,9 тис. осіб, з них 15998,4 тис. осіб (або 90,4%) отримують послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет. Слід відзначити, що широкосмуговий доступ до мережі Інтернет в Україні − це технологія швидкісної передачі даних із швидкістю не менше 128 Кбіт/с по телекомунікаційних мережах (дротових або бездротових). У Європі не менше 100 Мбіт/с. Україна за часткою впровадження і розвитку сучасних ІКТ-технологій значно, мінімум на 10 років, відстає від провідних країн. Висновки та перспективи подальших досліджень. Результати аналізу та оцінки загальноекономічних та інституційних передумов збалансованого та інноваційного розвитку промислових підприємств свідчать про належний рівень тільки двох компонентів загальноекономічного середовища – «свобода торгівлі» і «фіскальна свобода». Але на відміну від них, низькі значення отримали такі компоненти як «державні витрати», «свобода інвестицій», «фінансова свобода». Україна має надзвичайно низькі показники у категорії свободи від корупції. Щодо стану захищеності та забезпечення прав власності на даний момент є найгірша ситуація із захистом інтелектуальної власності і незалежністю судочинства. Із вище зазначеного можна зробити висновки, що фінансова система нашої країни є слабкою, а її банківський і фінансовий сектор діють неефективно, що в свою чергу не сприяє формуванню такого загальноекономічного середовища та інституційного, яке б фінансово та законно стимулювало збалансований та зокрема інноваційний розвиток промислових підприємств. Складна соціально-економічна ситуація в країні обумовлює дефіцит фінансових ресурсів, які мають в розпорядженні уряд України і регіональна влада, та ускладнює процес фінансової підтримки інноваційного розвитку з боку держави. У зв’язку з цим фінансування інноваційних проектів повинно відбуватися з якомога більшої кількості джерел. Це потребує створення дієвого механізму консолідації фінансових ресурсів державного і приватного секторів та дієвої системи контролю за їх цільовим використанням.
ЛІТЕРАТУРА
1. Руденский О.В., Рыбак О.П. Инновационная цивилизация XXI века: конвергенция и синергия NBIC-технологий. Тенденции и прогнозы 2015-2030. Информационно-аналитический бюллетень. 2010. №3. 2. Дугінець Г.В. Формування економіки знань в умовах глобальних науково-технологічних трансформацій. Економічний простір. 2014. №86. С.11 3. Світовий банк. URL: http://web.worldbank.org/archive/website01030 4. The Heritage Foundation 214 Massachusetts Avenue, NE Washington, 2017 URL: http://www.heritage.org/index/download 5. Економічний дискусійний клуб: Рівень економічної свободи України. URL: http://edclub.com.ua 6. The Global Competitiveness Index 2016-2017 (англ URL: http://widgets.weforum.org/global- competitiveness-report-2017/ 7. Розпорядження КМУ від 1 червня 2016р. № 402-р «Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні». URL:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-р
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 75 ВИПУСК № 67
8. Законодавче регулювання інноваційної діяльності в Європейському Союзі та державах – членах ЄС / за ред. Авігдора, Г., Капіци, Ю. К. : Фенікс, 2011. С. 29–35. 9. Українське товариство економічних свобод. URL: http://www.ueff.org 10. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації URL: http://nkrzi.gov.ua/index.php?r=site/index&pg=138&language=uk
REFERENCES
1. Rudenskyj, O.V., Rиbak, O.P. (2010). Innovative civilization of the XXI century: convergence and synergy of NBIC-technologies[Innovative civilization of the XXI st century: convergence and senegia NBIC-technology]. Trends and forecasts 2015-2030. Ynformacyonno-analytycheskyj bjulletenj, 3 [in Russian]. 2. Dughinecj, Gh.V. Formuvannya ekonomiky znan v umovakh hlobalnykh naukovo- tekhnolohichnykh transformatsiy [Formation of knowledge economy in the conditions of global scientific and technological transformation]. Ekonomichnyj prostir.,86,.11 [in Ukrainian]. 3. World Bank. Retrieved from : http://web.worldbank.org/archive/website01030 4. The Heritage Foundation 214 Massachusetts Avenue, NE Washington, 2017 Retrieved from: http://www.heritage.org/index/download [in English]. 5. Ekonomichnyy dyskusiynyy klubu: Riven ʹ ekonomichnoyi svobody Ukrayiny. [Economic Discussion Club: The level of economic freedom of Ukraine]. Retrieved from: http://edclub.com.ua [in Ukrainian]. 6. The Global Competitiveness Index 2016-2017. Retrieved from: http://widgets.weforum.org/global- competitiveness-report-2017 [in English]. 7. Rozporyadzhennya KMU vid 1 chervnya 2016r. № 402-r «Pro skhvalennya Kontseptsiyi reformuvannya derzhavnoyi systemy pravovoyi okhorony intelektualnoyi vlasnosti v Ukrayini» [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Concept of Reforming the State System of Legal Protection of Intellectual Property in Ukraine]"No. 402-p . (2016, June 1) Retrieved from: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/402-2016-р [in Ukrainian]. 8. Avihdora, Н. & Kapitsy, Yu. (Eds.). (2011). Zakonodavche rehuliuvannia innovatsiinoi diialnosti v Yevropeiskomu Soiuzi ta derzhavakh – chlenakh YeS [Legislative regulation of innovation activity in the European Union and EU member states lity]. Kyiv. Feniks. [in Ukrainian]. 9. Ukrainian Society for Economic Freedoms. Retrieved from: http://www.ueff.org [in Ukrainian]. 10. Natsнonal'na komнsнya, shcho zdнysnyuк derzhavne regulyuvannya u sferн zv’yazku ta нnformatizatsнн [National Commission, which carries out state regulation in the field of communication and informatization]. Retrieved from: http://nkrzi.gov.ua/index.php?r=site/index&pg=138&language=uk [in Ukrainian].
76 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК 338.22.021.04: 656.61 JEL G18, L92
KOTLUBAI O.M. Dr.Sc. (Economics), Prof. Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Research of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0002-7120-4399
LYPYNSKA O.A. Dr.Sc. (Economics), Senior Research Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Research of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0002-6317-7511
THE WAYS OF MULTIMODAL AND INTERMODAL SHIPMENT STATE POLICY DEVELOPMENT IN UKRAINE
Topicality. The lack of a unified approach to the implementation of state policy in Ukraine, which regulates the activities of multimodal and intermodal transport, as well as the relevant legislative framework, emphasizes the relevance of this article. Aim and tasks. The purpose and objectives of the state transport policy should take into account the general objective of European transport policy, which is to create conditions for the development of a high-quality transport system based on the integrated use of technical, economic and technological characteristics of certain types of transport, competition principles, taking into account economic and social impacts, as well the impact on the environment and health. Proceeding from the fact that transport policy should consist in creation of conditions for development of high-quality transport system, economic and technological characteristics of certain types of transport, principles of competition, taking into account economic and social influence, this is the main goal of the article. Research results. The article determines which priorities should be based on the state transport policy and directions of its direction. Author's interpretation of the concepts of intermodal and multimodal transport, as well as their key differences, is provided. It has been established that in the majority of cases, the cargo owner interacts with carriers through his forwarding agent (agent) both in multimodal and intermodal traffic, and the impression is made that there is no difference between these types of traffic. Meanwhile, the relationship of the cargo owner and freight forwarder significantly differ with the relationship of the cargo owner and carrier. Public relations on transport activity in Ukraine are established by special regulations, but this is too small for effective implementation and development of multimodal and intermodal transportation in Ukraine. At the same time, general approaches to improving the legislative framework for the establishment and development of Ukraine as a sea and transit state, as well as to meet the needs of the national economy and the population in transportation, are not defined. Conclusions. Thus, it is necessary to divide the transport policy of the state into a common transport policy, which deals with general approaches to the development of the national transport system and relates to the public relations of the state and transport enterprises and organizations and the private transport policy, which relates to the relations of business entities in the process of direct transportation. The latter is the means of regulating the development and operation of multimodal and intermodal transport, and not only in Ukraine. Key words: state transport policy, general transport policy, private transport policy, intermodal transportation, multimodal transportation.
КОТЛУБАЙ О М. д-р екон. наук, проф. головн. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко- екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0002-7120-4399 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 77 ВИПУСК № 67
ЛИПИНСЬКА О.А д-р екон. наук, ст.н.с. пров. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко- екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0002-6317-7511
НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО РОЗВИТКУ МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ТА ІНТЕРМОДАЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ В УКРАЇНІ
Актуальність. Відсутність єдиного підходу до здійснення державної політики в Україні яка регулює діяльність мультимодальних та інтермодальних перевезень, а також відповідної законодавчої бази підкреслює актуальність цієї статті. Мета та завдання. Ціль і завдання державної транспортної політики повинні враховувати загальну мету європейської транспортної політики, яка полягає у створенні умов для розвитку високоякісної транспортної системи, заснованої на комплексному використанні технічних, економічних та технологічних характеристик окремих видів транспорту, принципів конкуренції, врахування економічного та соціального впливу, а також впливу на екологію та охорону здоров`я. Виходячи з того, що транспортна політика повинна полягати у створенні умов для розвитку високоякісної транспортної системи, економічних та технологічних характеристик окремих видів транспорту, принципів конкуренції, врахування економічного та соціального впливу, це і становить основну мету статті. Результати. В статті встановлено на яких пріоритетах повинна базуватися державна транспортна політика а також напрямки її спрямування. Надано авторська трактовка понять інтермодальних та мультимодальних перевезень, а так ж їх ключові відмінності. Встановлено що здебільшого вантажовласник взаємодіє з перевізниками через свого експедитора (агента) як при мультимодальних так і при інтермодальних перевезеннях тому і складається враження про відсутність різниці між цими різновидами перевезень. Між тим взаємовідносини вантажовласника і експедитора суттєво різняться з взаємовідносинами вантажовласника і перевізника. Суспільні відносини з транспортної діяльності в Україні встановлено спеціальними нормативними актами, але цього є занадто мало для ефективного здійснення та розвитку мультимодальних та інтермодальних перевезень в Україні. Водночас не визначені загальні підходи до удосконалення законодавчої бази з метою становлення та розвитку України як морської та транзитної держави, а також задоволенню потреб національної економіки і населення у перевезеннях. Висновки. Таким чином слід розділяти транспортну політику держави на загальну транспортну політику, яка стосується загальних підходів до розвитку національного транспортного комплексу і стосується суспільних відносин держави і транспортних підприємств та організацій та приватну транспортну політику, яка стосується взаємовідносин суб’єктів господарювання у процесі безпосереднього здійснення перевезення. Саме остання і є засобом регулювання розвитку та функціонування мультимодальних і інтермодальних перевезень і не тільки в Україні. Ключові слова: державна транспортна політика, загальна транспортна політика, приватна транспортна політика, інтермодальні перевезення, мультимодальні перевезення.
Formulation of the problem. State transport policy is a system of regulated external and internal social relations that arise in the process of carrying out transport activity, realization of the national interests of Ukraine in this sphere [1]. Transport activity - the process of obtaining legal and non-military benefits from the use of resources of continental Ukraine, the Azov and Black Seas, the Kerch Strait and other separate regions of the World Ocean in favor of Ukraine through the efficient and safe transportation of goods and passengers by public transport in internal, external and transit connections . Transport activity is mainly carried out in two main forms: intermodal and multimodal transportation. The directions of the implementation of the state transport policy should be directed at the assertion of Ukraine as a transit state, ensuring the sustainable development of the transport complex as an integral part of the national economy of all types of economic activity of the country by all state authorities and local self- government bodies. Analysis of research and publications. Jean Hoffmann [2] formulates the objectives of the transport policy in the following way:
78 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
(a) Reduce environmental and other negative impacts associated with transport (environmental transport policy); b) to develop economic integration, interaction and reduce the freight component in the price of goods by improving the quality of transportation services (private transport policy); c) ensure the growth of employment and budget revenues from transport business (general transport policy). The relationship between the goals of transport policy Jean Hoffman sees in the following (see Fig. 1)
Fig. 1. Interconnection of the objectives of maritime policy Formation of the research purpose. The state transport policy should be based on national priorities and take into account the need for Ukraine's integration into the European Union and the world economic space [3]. Proceeding from this, the goal and objectives of the state transport policy should take into account the general objective of European transport policy, which is to create conditions for the development of a high-quality transport system based on the integrated use of technical, economic and technological characteristics of certain types of transport, the principles of competition, taking into account economic and social impacts, as well as the impact on the environment and health. Presentation of the main results of their justification. To date, there is no single approach to the interpretation of the concepts of intermodal and multimodal traffic. In most scientific publications and educational literature, there are no differences between these concepts and they are interpreted as follows: Intermodal transportation - transportation carried out by several modes of transport in a consistent manner, without unloading / loading (without any cargo operations) when changing transport In intermodal transportation there is only one (single) transport document, transporting it on it. Multimodal carriage is practically the same as the previous one, but its feature is that the firm that carries it is solely responsible for the load regardless of the number and types of transport involved in the carriage. Such an interpretation of the concepts of intermodal and multimodal traffic is not just a false one, it in the root incorrectly interprets the relationship between the parties in the process of implementing both intermodal and multimodal transport. First of all, it should be noted that the carriage of several types of transport in principle can not be carried out without "any operations with cargo", since the cargo must be moved from one mode of transport to another, otherwise the carriage simply can not be brought to its logical conclusion, that is, will not be delivered to the recipient. There are so-called piggyback and ferry transport, when a vehicle of one type of transport, usually a land transporter, is transported along with the cargo placed on it by other modes of transport, usually by water or rail, in some cases even by air. However, the movement of cargo still takes place in this case, only the conveyor itself for water or rail transport already acts as a cargo and the presence on the carrier of a certain other cargo in the new transport document may not be mentioned if this cargo does not carry any there are no special features that require a special mode of transportation or should be a threat 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 79 ВИПУСК № 67
to the new carrier. It should also be noted here that all international traffic is regulated by the relevant international conventions, which interpret the terms and responsibilities of different types of transport in the process of international transport in a different way. Thus, the widespread notion of "sole responsibility for cargo" in the process of multimodal transport is, at least, incorrect. Thus, the cargo owner may instruct the freight forwarder to enter into contracts for the carriage of different types of transport from his forwarding agent, but this does not mean that the forwarder will be the carrier and will carry any responsibility for the carriage in general. The responsibility of the freight forwarder is at least limited and is based on customer care. This responsibility in this case may not be at all, it all depends on the terms of the contract of the cargo owner and freight forwarder. And, if there is a phrase in the contract: "... if during the execution of the orders of the client the forwarder will have to sign any relevant documents or obligations, including the financial nature, then by signing it, he acts solely on behalf and on behalf of the client , without any liability for possible consequences ... ", it completely relieves the forwarder of liability under the contracts concluded by them on behalf of his client, although the forwarder and allegedly serves as the organizer of such transportation. Analysed all the above, we will schematically reflect the difference between these transportation in terms of the contract..
Fig.2 The scheme of multimodal transportation In the case of multimodal transport, the customer of the carriage concludes a contract of carriage with the organizer of the carriage. The customer concludes a contract, according to which the organizer is responsible for all transportation of different types of transport. The organizer, in turn, has contracts with its contractors - it's cars, air, sea, railway carriers. That is, for example, the cargo from China by rail is transported to the Chinese port, then the ocean vessel to the port of Europe and then by road to the recipient and on all matters of transportation the buyer communicates through his forwarding agent or directly with the organizer of the carriage from which he ordered the carriage and with whom he concluded contract. Intermodal transportation has a key difference, there is no organizer and the customer concludes contracts directly, or through an forwarder, with each carrier responsible for his area. Similarly, the interaction with each link of the chain lies with the customer. For the most part, the cargo owner interacts with the carriers through his forwarding agent (agent) both in multimodal and intermodal traffic, and the impression is made that there is no difference between these types of traffic. Meanwhile, the relationship between the principal and the agent, that is, the carrier and freight forwarder, differ significantly from the relationship between the owner and the carrier. Thus, the fundamental feature of the relationship between agent and principal is that the agent is under the control of the principal. If there is no control, the freight forwarder will be considered an independent contractor. On this occasion, for example, the Canadian Encyclopaedic Handbook, a legal publication, expresses the difference between the two roles as follows: "The agent is not completely independent from the control or interference of the other party (principal, - car.), Since he is obliged to exercise his authority in accordance with the lawful instructions issued to him by his principal. An independent contractor does not
80 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
depend on any control or intervention at all, and his obligations are mainly based on the fact that a certain result has been achieved, with the contractors using its own means to achieve this result. " The Principal is in a position that allows him to control both the result and the means of achieving it, giving the agent certain instructions. For this reason, the legal acts of most countries do not impose on the agents particularly burdensome liability. In Ukraine, such acts do not exist at all today, and all the activities of an agent are regulated only by the Civil Code, which practically does not cover the relationships that arise in the process of transportation.
Figure 3. Intermodal transportation scheme Independent from the control or interference of the other party (principal, - car.), Since he is obliged to exercise his authority in accordance with the lawful instructions issued to him by his principal. An independent contractor does not depend on any control or intervention at all, and his obligations are mainly based on the fact that a certain result has been achieved, with the contractors using its own means to achieve this result. " The Principal is in a position that allows him to control both the result and the means of achieving it, giving the agent certain instructions. For this reason, the legal acts of most countries do not impose on the agents particularly burdensome liability. In Ukraine, such acts do not exist at all today, and all the activities of an agent are regulated only by the Civil Code, which practically does not cover the relationships that arise in the process of transportation. The forwarder does not have a general power of attorney to act on behalf of his client. In Ukrainian practice, without a special agreement, with the client, the forwarder can not assume responsibility for the actions related to the expedition of the cargo, simply because these actions make sense, that is, they are considered reasonable. If anything is done incorrectly, the client will have the full right to present to the freight forwarder a claim that he acted without instructions. Very often the forwarder must use the services of other, or foreign forwarders. The Client may incur loss, loss as a result of the error of such forwarder selected by the forwarding agent. One of the most common situations - the transfer of cargo accepted for an expedition under the terms of COD (payment on arrival) without the receipt of the corresponding amount of money can lead to the liability of the forwarding agent in cases where the forwarder has assumed a clearly expressed obligation " to achieve a certain result for which the forwarder will be responsible, that is, to act no longer as an agent, but as a principal. For example, the freight forwarder who issued the FCT (Transport Forwarding Certificate) undertakes to deliver the goods to a destination located abroad. If his foreign counterpart made a mistake in delivering the delivery, the forwarder will be liable, and the liability of the foreign agent may be limited [4]. A similar situation can occur in intermodal transport, when a land carrier (unlimited liability) moves on a ferry (limited liability) and can not be in multimodal transport, when the relationship between carriers is regulated by the organizer of carriage. Customers, of course, expect that the forwarding agent will be responsible for the actions of his foreign counterparts in all cases. In addition, the client himself does not enter into a relationship with a foreign forwarder and has no way to control his actions. However, in foreign practice, court cases of such cases, which promote the interests of the freight forwarder, are very frequent. If the client is warned or aware that the forwarding agent can not perform all the necessary services on his own, then the judicial authorities in the system of general law will usually establish that the forwarding agent has the right to delegate his obligations to the sub-agent and for such delegation to the forwarder The agent does not have to get a clear permission from his client. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 81 ВИПУСК № 67
Having received the powers delegated to him, the foreign forwarder enters into a contractual relationship with the client. According to the laws of most countries, a customer's claim for a breach of obligations will in this case be presented to a foreign forwarder, and not the freight forwarder, with whom the client was involved. Although this principle seems particularly important, in practice its action is very limited by the commercial realities of forwarding, and in general, it is not established in Ukraine. Multinational forwarding organizations, operating in different countries, through various corporate organizations, assume responsibility for a separate enterprise in its composition. Many forwarders provide international advertising of their services under the corporate name in order to impress competencies and responsibilities [5]. Such associations will lose their prestige if any forwarding agent who enters into their membership will not assume responsibility for the actions of any subsidiary of the association. Similarly, if forwarders combine their forces with foreign counterparts to offer joint services to the client, they may find certain commercial advantages in the overall responsibility of the enterprise. Such forwarders may also be liable as partners. Like any agent, the forwarder takes on certain obligations with respect to his principal. Many of these obligations arise as a result of the delivery of separate orders to the freight forwarder. Other obligations, such as the obligation to exercise reasonable caution when carrying out an assignment, derive from the relationship between the agent and the principal. The relationship between the cargo owner (directly or through the forwarding agent) and the organizer of the carriage is the relationship between two principals for whom the term "reasonable caution" is not used, therefore responsibility for such a relationship is established exclusively by an agreement between the two principals or by an international agreement if it has a reference in the contract. The expression "reasonable" implies a compromise between different-minded interests. The most obvious is the collision of interests when comparing the level of service and the price level. In the transport business, customers are well aware of what they are paying for, but the scope of the activities of the freight forwarder and the carrier is not unlimited. Thus, there is always a potential problem with the definition of what the client should get for his money. Judicial authorities are usually not particularly susceptible to complaints that the forwarder or organizer has received an amount insufficient to take all precautionary measures that they should remember when setting their service fees. In relation to the forwarding agent, when deciding whether certain actions can be called with reasonable caution, the transport legislation of most countries establishes the assessment of the degree of risk, the size of the loss or damage, whether they actually had a place and what costs of ensuring preventive measures would allow prevent loss or damage. If the loss was catastrophic and the amount necessary to prevent this loss is small, then the law usually provides that the forwarder, who should exercise reasonable caution, would have to take the necessary measures, but in the majority of cases it still falls under the jurisdiction of the court. The common law court will have the weight and general practice of the expedition. If other forwarders usually act in the same way as the respondent acted, then such practice will be considered reasonable. However, we live in a world where progress is one of the facts of life. The forwarder can not be relieved of the obligation to use the best of possible actions or procedures only because other industry representatives do not use them. And if the case of liability comes to court, then in any case it will be free to consider that reasonable caution requires more than mere observance of the standard practice of the action taken on the market. Therefore, the interaction of the cargo owner with the carrier through the forwarder does not protect either the forwarder or the cargo owner in intermodal transportation, and, conversely, beneficial both in the transport of multimodal. Forwarders often claim to be a defence against a claim that actions that could prevent cargo loss or damage to cargo were not part of their authority. If this statement is valid, that is, it is clearly stated in the national transport law, then the issue of reasonable caution is not considered. Then the cause of the loss or loss is considered to be the omission of the client himself, who was supposed to protect his own interests. The same applies to the relationship of the cargo owner with certain modes of transport in intermodal transport. Most types of transport, and therefore carriers, have some limited liability under international conventions. That is, if the cargo owner has transferred the goods to the car transporter, whose liability is unlimited, and instructed him as his agent then to transfer the load to another carrier, the liability of which is not unlimited, then the cargo owner loses the right to full compensation for losses incurred in the process of further transportation, which can and not guess However, if the conveyor itself, as a cargo, will at some point
82 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
be transported by another mode of transport, such as a ferry, then, according to most national European laws, the cargo owner will be entitled to compensation in full amount, as it is assumed that the transporter has not already shown reasonable caution and did not defend its responsibility at the conclusion of the contract with the cargo owner. When concluding a contract for carriage there is another important circumstance. Thus, international transport conventions and most national laws contain provisions that a formal filing of a claim must be made within a certain period of time. If this does not happen, the carrier is exempt from any liability. Frequent carriers are often advised to extend the time limit within which a claim can be filed in order to allow a detailed investigation of the claim and to avoid the costs of legal proceedings initiated in order to retain right to appeal. So the question arises: who in intermodal transportation should offer the carrier a longer period for lodging a claim: the forwarder, who in this case organizes the carriage on behalf of the cargo owner, or the owner of the cargo, who may be losing? Most national laws provide: if the practice of the previous actions of this forwarder included requests to the carrier to extend the time limit for filing a claim, then the powers of the freight forwarder will of course apply to making such a request in each case. If the forwarder did not previously have a practice of such a request, then the client should protect his interests himself before the carrier. The forwarder's practice, even if it is not known to this particular customer, may determine the limits of his authority and, thus, his duties. A forwarder who has undertaken to perform intermodal carriage or other specific action with the benefit of his client must act in accordance with this obligation, even if its performance will be significantly more severe than the forwarder has imagined. Circumstances may change, therefore, it is not always in the interests of the client to be the literal compliance of the forwarder with the text of the previously issued instruction. A forwarder who follows such an order of action that has been considered reasonable in the light of changed circumstances should be exempted from liability, even if he acted without having received pre- new instructions from the client. However, according to the law of most countries, the forwarder risks being charged with non-compliance with the instructions. Another year - multimodal transportation, here the forwarder concludes the contract with the organizer of transportation exclusively on behalf of the client and therefore freed from liability, even if the practical implementation of the terms of the contract does not meet the interests of the client. But you should keep in mind that. The blockade of the Suez Canal in 1956 led to the fact that in many litigation trials at that time, this force majeure circumstance was largely not used to defend the interests of the defendant. Thus, the plaintiffs argued that the carriage should continue on a ship that would have gone around the African continent. Respondents, on the contrary, argued that the intended carriage was to be made through the Suez Canal, along the route, which it was impossible to follow during the carriage. As a rule, courts have ruled that in this case the defendant can not obtain a justification referring to force majeure, since the cargo must in any case be delivered. Additional costs and delayed delivery due to the movement of a ship bypassing the African continent, even if they lead to significant damage to the carrier, can not serve as circumstances that prevent the performance of the contract. During the crisis in the Persian Gulf, the UN imposed an embargo on the delivery of goods to many of its ports. Freight forwarders and carriers who were previously hired to organize the carriage of cargo to these ports were exempted from the obligations assumed on the basis of force majeure. At the same time, if the freight forwarders issued the FBL, they could protect their interests on the basis of FBL clause 6 [6]. Consider the situation that arose with the forwarder who wanted to use the services of an outsider, but received from the client an instruction to use for, transporting cargo only ship of the linear conference. Suppose that the client issued this manual some time ago. Let's assume further that at the time of issuance of the instruction there was no outsider service (that is, all sea carriers were members of a particular alliance or a linear conference), so that the forwarder would comply with the customer's instructions by contacting any carrier. Such hypothetical situations make it possible to distinguish one more side of the freight forwarder's duties. Forwarder in his actions must maintain loyalty to the client and in any case, put the client's interests in first place. With the change of circumstances (for example, with the appearance of outsider service), the forwarder should attract the customer's attention to these changes and demand new instructions. However, such actions do not apply to the organizer of multimodal transportation.One consequence of the obligation to maintain loyalty is the rule of "secret" income. An agent can not obtain income from agency activities without the consent of the principal. The agent must prove that his principal knows both the amount and the circumstances of income receipt and agrees that the agent will leave this amount to himself. One
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 83 ВИПУСК № 67
consequence of this principle is that the forwarder has no right to retain the money returned to the client by the carrier after the final payment for the carriage. The forwarder must record such payments to his client's account. But this also does not apply to the organizer of multimodal transport. At the same time, there are such types of payments as, for example, commission fees, which the forwarder traditionally leaves at his disposal. For example, in some countries, linear conferences are paid to the freight forwarder, who bites the place on the vessel, a commission fee, calculated as a percentage of the freight amount. Sometimes these payments are compensated by the forwarder for services rendered to them, for example, for the delivery of freight documentation. Usually these payments are very small. Line conferences pay a commission to the forwarding agent or agent, or to the carrier of the carriage that bites the place, but not to the shippers. Freight forwarders, as representatives of their industry, were often required to negotiate with the organizations representing the interests of the shippers about the receipt of these payments. The amounts of such payments are very small in relation to the total freight. The cost of enrolment of these payments on the account can be quite comparable with the payments themselves. Any order, accepted by the forwarder, is the subject of the conditions under which the business is usually carried out. The maintenance of the abovementioned payments by the forwarder is a common practice. Such payments do not violate the rule on secret income. In order to exclude any doubts, under certain standard terms of cooperation it is clearly indicated that the forwarder is allowed to hold such payments. Thus, the very concept of the organizer and his presence in the process of transportation as an independent economic entity, which selects the route of transportation of types of transport, vehicles and organizes (not necessarily carries out, but only organizes) the process of transfer of cargo from some vehicles to others and is a key feature of multimodal transportation. In this case, the organizer may issue or may not issue a single shipping document, and the acceptance of the cargo between the consignor, the organizer and the consignee is carried out according to the Warehouse Record, the Freight Forwarder's Letter (FIATA FCR) issued by the forwarder of the multimodal bill of lading (FIATA FBL) or other carrier a document. In this case, transportation by certain types of transport is carried out under the so-called service carriage documents, which are not right -order in relation to the cargo [9]. The Organizer may also issue its own transport documents, as usual, when it carries out both the forwarding agent or one of the carriers. In general, international transport law, especially general, does not encourage the combination of the forwarding agent and the carrier, stevedore or other owner of the means of transportation of goods, since the forwarder protects the interests of the cargo owner precisely to the performers of the transportation process, and the combination of such functions leads to a conflict of such interests. Another question is that the cargo owner is interested in having a relationship with one rather than many economic entities and going at a certain risk considering that such a subject is also interested in the normal implementation of the transportation process. The degree and regulation of this risk today is not reflected in international practice, which largely leads to the expansion of the requirements of the cargo owners to completely abolish the practice of limited liability on the part of transporters. At the same time, cargo owners do not want to take into account the fact that, subject to full liability, the cost of transportation will increase significantly, as transport companies will insure such liability, because nobody will be able to transport goods at their own risk. In turn, an increase in the cost of transportation will reduce the resources of the added value of the cargo owner, which in turn will increase world spending on social production. Therefore, the existing balance of responsibility should be supported and properly reflected both at the international and national levels, with further development of the private transport policy of all countries. In world practice, full responsibility is inherent only to a car transporter, and the responsibility of all other modes of transport is limited in one way or another. The most limited liability is the maritime carrier. And all these modes of transport will be responsible to the organizer of transportation within their limits of liability. Therefore, the organizer will never take full responsibility for the cargo. The only case where possible is the case where an organizer will act as an automobile conveyor. But his ability to perform the role of the organizer is so scarce that such a case should be considered an exception rather than an existing practice. As a rule, in most countries, the degree of responsibility of the organizer for the cargo or is limited to the control of the carriage of each type of transport, or separately stipulated in the contract, and in the latter case the organizer is obligated to find out the moments of the facts of loss, damage, etc. cargo and vehicles that caused these facts. As a rule, in the legislation of the majority of non-European countries it is stipulated that the degree of responsibility of the operator in the monetary equivalent can not exceed the
84 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
amount of compensation received by the latter from the executive carriers, and the activity of the operator in this regard is paid by the cargo owner in one way or another. In fact, the organizer of transportation acts as the general contractor of the cargo owner, who, under certain conditions and for a fee, undertakes to carry out the necessary movement of the goods specially engaged for this purpose by actors - executive carriers - subcontracting organizations. The remuneration of the organizer can be in different ways. This may be a certain amount, which will include the cost of all transportation and all door-to-door cargo operations, in which case the operator will settle with all participants in the carriage process at its own discretion and at risk. And this is not a cut-off rate, because compensation to each participant is carried out on the basis of a separate contract between him and the operator and may vary depending on certain circumstances. This method is usually implemented when the operator is also the main carrier in the delivery route, for example, an ocean container line for the transportation of PSA containers to the United States. In this case, the rate of land transportation is calculated as the cost of transporting the container from / to the point of departure / destination and the nearest seaport by the cheapest type of land transport, regardless of whether there is such a port and port of the container line or not. If the operator is not one of the carriers at the same time, and the carriage is carried out on the route where individual public carriers operate at predetermined rates, the cost of transportation is calculated on the basis of their rates. In this case, the operator may (and usually has) certain discounts from which he uses either for his own benefit or as a means of attracting cargo owners, depending on the situation on the market of transport services. In case if carriers use open market prices on their routes, the operator of transportation under the contract with them can calculate for the cargo owner and through the rate, but this is not a mandatory condition for multimodal transportation. Public relations on transport activity in Ukraine are established by special regulations: the Water Code of Ukraine, the Code of Merchant Shipping of Ukraine, the Land Code of Ukraine, the Laws of Ukraine "On Environmental Protection", "On the Exclusive (Maritime) Economic Zone of Ukraine," "On the State Border Ukraine "," On International Treaties of Ukraine "," On the Animal World "," On Sea Ports of Ukraine "and general: the Constitution of Ukraine, the Tax Code of Ukraine, the Customs Code of Ukraine. And also the Law of Ukraine "On Road Traffic"; Law of Ukraine "On amendments to the Law of Ukraine" On sources of financing of road economy of Ukraine "regarding improvement of the mechanism of financing of the road sector"; Law of Ukraine "On Amendments to the Budget Code of Ukraine on Improving the Mechanism of Financial Provision of the Road Industry"; The Law of Ukraine "On Amendments to Some Laws of Ukraine Regarding the Reform of the Public Roads Management System"; Decree of the President of Ukraine "On the Strategy of Sustainable Development" Ukraine-2020 "; Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the State Target Program for the Reform of Rail Transport for 2010-2019"; Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Transport Strategy of Ukraine for the Period till 2020"; Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Strategy for the Development of Seaports of Ukraine for the Period until 2038"; Order of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On the Implementation of the Association Agreement between Ukraine, on the one hand, and the European Union, the European Atomic Energy Community and their Member States, on the other hand"; Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Medium-Term Plan for Priority Actions of the Government by 2020 and the Plan of Priority Actions of the Government for 2017". As follows from the list of normative documents listed in Ukraine, the regulation of the parties' mutual relations in the process of implementation of both multimodal and intermodal transportation is virtually absent. A significant disadvantage of Ukraine's policy implementation is the lack of a single approach to the solution of issues related to the conduct of transport activity in the current regulations, the uncertainty of the foundations of the formation of a private transport policy as a policy for the development of multimodal and intermodal transport. Harmonization of the relevant provisions of legislative acts is necessary for a clear definition of the marine component of the Euro-Atlantic choice of Ukraine, acceleration of integration into the world and European transport system. Legislation in the sphere of transport activity consists of laws regulating a small part of general relations (general transport policy) that arise during its proceedings and a significant number of by-laws of normative legal acts by types of transport (in accordance with the Rules), which mainly regulate technical requirements to transportation of goods and their packaging, as well as the use of vehicles (elements of
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 85 ВИПУСК № 67
private transport policy). But this is too small for the effective implementation and development of multimodal and intermodal transportation in Ukraine. At the same time, general approaches to improving the legislative framework for the establishment and development of Ukraine as a sea and transit state, as well as to meet the needs of the national economy and the population in transportation, and improvement of the management system in the field of transport are not defined. Considering the priority directions of the development of the transport industry, which are indicated in the transport strategy of Ukraine up to 2030, which in all likelihood should reflect the state transport policy on the development of multimodal and intermodal transport, it should be noted that they do not mention in any word the need for coordination and interaction as different types transport and transport enterprises in general. Present, even some completely obscure interpretations that cause some kind of amazement, for example [10]: Providing high-quality and efficient transport services: Implement integrated transportation planning; - To introduce management of the cycles of operation of transport resources; - Eliminate existing barriers on multimodal transport. It is completely unclear what is "integrated transportation planning" and who will implement it in the existing structure of management of the transport industry. What is "multimodal transport", that is, transport, not multimodal transportation. What is the "cycle of exploitation of transport resources" and who will manage them, while the main function of the state transport policy is to ensure a balance of interests of all participants in the transport process and no more than it follows from the WTO and EU documents. In fact, the only direction of ensuring the coordination and interaction of different modes of transport is located in subsection 2.1. The development of effective transport logistics, the general point: "- the establishment of a system-wide interconnection between all types of traffic, taking into account the development of the economy and regional markets for consumption." That's all! This is the end of the existing state policy on the development of intermodal and multimodal transport in Ukraine. But the main focus of private transport policy on the establishment of regulated economic and legal relations between enterprises and transport organizations, between transport clientele and transport operators, between them and the subjects of service activity in transport (agents, forwarding agents, etc.) does not exist at all. It should be noted that the development and implementation of effective and comprehensive provisions on national private transport policy is not a simple task and the forces existing in the Ministry of Infrastructure of Ukraine do not solve it, for all the years of the existence of this agency, no efforts to coordinate and interact transport enterprises it did not, and on the contrary almost exclusively separated such activity, respectively, in the ministry and lack of specialists in this direction. That is, the whole transport community has to be joined to unite around a certain authority, for example the Institute for Comprehensive Transport Research, or to turn to the World Bank or European bodies again. However, in the latter case, we risk to get the result the same as when writing the National Transportation Strategy, which is cheaper even for the price of the paper on which it was printed. Conclusion. Therefore, the creation of a single body of scientific integrated transport research, in our opinion, is the most appropriate means of solving this problem. Thus, it is necessary to divide the transport policy of the state into a common transport policy, which deals with general approaches to the development of the national transport system and relates to the public relations of the state and transport enterprises and organizations and the private transport policy, which relates to the relations of business entities in the process of direct transportation. The latter is the means of regulating the development and operation of multimodal and intermodal transport, and not only in Ukraine The solution of this critical issue of the development of the national transport complex is the most important task of economic transport science and practice, without which it is impossible to ensure the efficient functioning of the national transport system and the implementation of the transit function of the Ukrainian state. ЛІТЕРАТУРА
1. Котлубай А. Транспортная политика Украины и соглашение с ЕС / А.Котлубай // Transportinform.com, 2015 - Електронне видання [режим доступу] - http://transportinform.com/corridors/457-transportnaya-politika-ukrainy-soglashenie-eu.html
86 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
2. Jan Hoffmann, Transport Section, Trade Logistics Branch // Maritime Economics and Logistics – Volume 5. – June 2003– N 2 – P 15-17. 3. Бургель-Верне Ф. Украина должна определиться с приоритетами транспортной политики / Филипп Бургель-Верне// Центр транспортних стратегий, 17 ноября 2016 - Електронне видання [режим доступу] - https://cfts.org.ua/articles/ukraina_dolzhna_opredelitsya_s_prioritetami_transportnoy_politiki__ intervyu_s_filippom_burgel_verne_1132 4. Ramberg J. The law of transport operators in international trade // Jan Ramberg - Norstedts Juridik, 2005 - 293p 5. Jones P. FIATA Legal Handbook on Forwarding / Peter Jones, International Federation of Freight Forwarders Associations - Blais, 1991 – 178p 6. Котлубай О.М. Економіко-правові засади діяльності транспортно-експедиторських підприємств як агентів вантажовласника/ О.М.Котлубай, О.А.Липинська // Економічні інновації. Вип. 63. - Одеса : ІПРЕЕД НАН України. - 2017.- С.118-128 7. Canadian Encyclopedic Digest, Western : a Complete Statement of the Federal Laws of Canada and the Provincial Laws of Alberta, British Columbia, Manitoba and Saskatchewan as Derived from the Cases and Statutes / Robert W. Miller, Robert W. Miller (LL.B.) - Volume 11, Part 3 - Carswell Co., 1998 – 347 p. 8. Котлубай О.М. Економічні механізми розвитку торговельного мореплавання в Україні / О.М.Котлубай - Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2004,– 453 с. 9. Экспедиторские документы ФИАТА // Ассоциация Международных Экспедиторов "АМЕУ" - Електронне видання [режим доступу] - http://baifby.com/page/39 10. Національна транспортна стратегія України до 2030 року // Кабінет Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 430-р - Електронне видання [режим доступу] http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/430-2018-%D1%80
REFERENCES
1. Kotlubay A. (2015)Transportnaya politika Ukrainy i soglashenie s ES [The transport policy of Ukraine and the agreement with the EU] available at: -http://transportinform.com/corridors/457- transportnaya-politika-ukrainy-soglashenie-eu.html 2. Jan Hoffmann, (2003) Transport Section, Trade Logistics Branch // Maritime Economics and Logistics, Vol 5., June, N 2, Pag. 15-17. 3. Burgel'-Verne F. (Nov. 17, 2016) Ukraina dolzhna opredelit'sya s prioritetami transportnoy politiki (Ukraine should determine the priorities of transport policy ) // Center for Transport Strategies, available at: https://cfts.org.ua/articles/ukraina_dolzhna_opredelitsya_s_prioritetami_ transportnoy_ politiki__ intervyu_s_filippom_burgel_verne_1132 4. Ramberg J. (2005)The law of transport operators in international trade , Norstedts Juridik, 293p 5. Jones P. (1991) FIATA Legal Handbook on Forwarding, International Federation of Freight Forwarders Associations , 178p. 6. Kotlubai O.M., Lypynska O.A. (2017) Ekonomiko-pravovi zasady diialnosti transportno- ekspedytorskykh pidpryiemstv yak ahentiv vantazhovlasnyka [Economic and legal principles of activity of freight forwarding enterprises as agents of the cargo owner], Economic innovation, Vol.. 63, 118-128 7. Robert W. Miller, Robert W. Miller (LL.B.) (1998) Canadian Encyclopedic Digest, Western : a Complete Statement of the Federal Laws of Canada and the Provincial Laws of Alberta, British Columbia, Manitoba and Saskatchewan as Derived from the Cases and Statutes, Vol 11, Part 3 8. Kotlubai O.M. (2004) Ekonomichni mekhanizmy rozvytku torhovelnoho moreplavannia v Ukraini [Economic mechanisms for the development of merchant shipping in Ukraine], Odessa: IPMEER. 9. Ekspeditorskie dokumenty FIATA [Freight forwarding documents by FIATA], Association of International Forwarders "AMEU" - available at: http://baifby.com/page/39 10. Natsionalna transportna stratehiia Ukrainy do 2030 roku [National transport strategy of Ukraine until 2030], The Cabinet of Ministers of Ukraine (May 30, 2018) № 430-р - available at:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/430-2018-%D1%80
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 87 ВИПУСК № 67
UDK 338.22.021.4:656.078 JEL: L51, O11
KRUK YU.YU. Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Research of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0001-7794-7452
STRUCTURAL ADAPTATION MECHANISMS OF THE STEVEDOR ACTIVITY MANAGEMENT SYSTEM
Topicality. In the context of economic and organizational transformations, the fulfilment of the stevedoring activity by national maritime terminals was considerably more complicated and proved to be prone to the impact of unpredictable market phenomena, faced with the need to maintain a competitive level and the ability to manage these processes in the new environment. Such variability of the market environment in the provision of stevedoring services requires appropriate methods for managing marine terminals, the application of approaches based on the principles of adaptability, flexibility of both management decisions and the organizational structure of the management system of stevedoring activities. Aim and tasks. The existing situation in this area of activity was analysed, the conclusion was reached on the existence of an acute need of methodological support formation for the introduction of the newest forms of management in the national sphere of stevedoring services’ provision, which was the purpose of this article. Research results. In the article, the adaptation mechanisms of the regulation system of stevedoring activity at sea port terminals have been formulated and proposed for use in the practice, and a list of conditions for application of the principle of stevedoring management adaptability has been formed. During the study, attention is focused on the analysis of the concept of adaptability and the application of this approach to the management of terminals. Taking into account the fact that the modern sea terminals on which the stevedoring activity takes place, it should be attributed to complex stochastic, dynamic and open systems that at different times can be in different states, it is proposed to represent them as a structurally complex mass service system. An approach to the optimization of adaptive management, based on methods of mass service theory, which also allows one of the main risks in the operator's activity to be assessed, namely, the risk of its destruction as a result of drop in expected turnover of goods has been proposed in the article. Conclusions. The mechanism of finding a management decision for obtaining the desired level of competitiveness by stevedoring companies per distributing cargo flows between competing port operators at terminals located at different ports, and based on the determined profit of each operator of the port terminal received during the planned period. Since the quality of the port terminal operator depends essentially on the choice of the management type of its organizational management structure, which is a complex scientific problem, the decision of this problem has been offered in the article by using the research of operations methods and economic-mathematical modelling. Keywords: stevedoring activity, control system, structural adaptation.
КРУК Ю.Ю. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0001-7794-7452
МЕХАНІЗМИ СТРУКТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СТИВІДОРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Актуальність. В умовах економіко-організаційних перетворень здійснення стивідорної діяльності національними морськими терміналами істотно ускладнилося та виявилося схильним до впливу непередбачуваних ринкових явищ, зіткнувшись із необхідністю збереження конкурентного рівня та здатністю управляти цими процесами в нових умовах. Така мінливість ринкового середовища в сфері надання стивідорних послуг потребує доцільних методів управління морськими терміналами, застосування підходів, заснованих на
88 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
принципах адаптивності, гнучкості як управлінських рішень, так й організаційної структури системи управління стивідорною діяльністю. Мета та завдання. Проаналізовано існуюче положення у цій сфері діяльності, дійдено висновку про існування гострої потреби у формуванні методичного забезпечення впровадження новітніх форм управління національною сферою надання стивідорних послуг, що й склало мету цієї статті. Результати. У статті сформовано та запропоновано до використання у практиці механізми адаптації системи регулювання стивідорної діяльності на морських портових терміналах, сформовано перелік умов застосування принципу адаптивності управління стивідорною діяльністю. Під час дослідження увагу сконцентровано на аналізі поняття адаптивності та застосуванні цього підходу у практику управління терміналами. Приймаючи до уваги той факт, що сучасні морські термінали, на яких відбувається стивідорна діяльність, слід віднести до складних стохастичних, динамічних і відкритих систем, які у різні моменту часу можуть перебувати у різних станах, запропоновано їх представляти у вигляді структурно-складної системи масового обслуговування. У статті запропоновано підхід до оптимізації адаптивного управління, заснований на методах теорії масового обслуговування, який дозволяє також оцінити один з основних ризиків в діяльності оператора, а саме - ризик його руйнування в результаті зниження очікуваних показників вантажообігу. Висновки. У статті запропоновано механізм знаходження управлінського рішення щодо отримання бажаного рівня конкурентоспроможності стивідорними компаніями шляхом розподілу вантажопотоків між конкуруючими портовими операторами на терміналах, розташованих у різних портах, та грунтуючись на визначені прибутку кожного з операторів портового терміналу, отриманого у плановий період. Оскільки якість роботи оператора портового терміналу істотно залежить від вибору його менеджментом типу своєї організаційної структури управління, що являє складну наукову проблему, для її вирішення у статті запропоновано рішення цієї проблеми шляхом використання методів дослідження операцій і економіко-математичне моделювання. Ключові слова: стивідорна діяльність, системи регулювання, структурна адаптація.
Problem statement and its connection with important scientific and practical tasks. The problem of management enhancement in direction of the production process, achieving high end-results of production and economic activities of enterprises, increasing their competitiveness becomes of particular importance and relevance in the fundamental changes in market conditions. With full confidence it can be insisted that today the very competition of management systems and organizational decisions is beginning to determine the overall success of the sectors of the national economy, their ability to survive and the prospects of development. Since the stevedoring activity in Ukraine takes place today under the new institutional conditions, this means, first of all, the adoption of the Law "On Sea Ports in Ukraine" [1], and ports realization of their functions on the basis of the new legislation, the question of finding the latest organizational forms of management of the functions execution is arisen, expedient to be uses in difficult conditions. Taking into account the accumulation of a number of problems, the government faced the challenge of updating the legislative provision of the port activity, and fulfilling its main function in providing stevedoring services to port customers. Within the framework of the latest version of the Strategy for the Development of Seaports of Ukraine until 2038, the issue of optimizing the management of the port sector is devoted sufficient attention, nevertheless, the scientific basis for solving these problems is still limited, taking into account world tendencies and the permanent state of uncertainty and increased risk level the operators of national maritime terminals of their main activities Analysis of recent publications on the problem. Theoretical and methodological foundations of adaptive change management, the base of conceptual and methodological decisions to ensure the effective organizational development of enterprises in market conditions are developed in the works of J. Cotter [2], P. Senzha [3], L. Colins [4]. According to the theory of changes, processes of organizational change are regarded as a new synthetic interdisciplinary trend in economic theory and practice, as a modern scientific toolkit for the development, reorganization of enterprises, an effective means of transformation, change and adaptation. For example, the concept proposed by J. Cotter "ahead of changes" involves the development of a set of successive stages of organizational changes, including staff explanation of the need for changes, creating a team of reformers, developing and promoting a new vision of prospects for future markets and defining a strategy for their conquest, providing workers with the conditions of their broad participation in changes [4. Pp. 10-11, 14].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 89 ВИПУСК № 67
Currently, the theory of an organization that is self-taught and capable of self-organization is increasingly popular [5. Pp. 156-157, 164-165]. One of its founders, P. Senzh, states that "... It is not enough to be able to survive or adapt, it is also important to accumulate and multiply the knowledge gained by the organization, which will increase its ability to create." He highlights five main "component-technologies" that form the self-learning organization: system thinking, mental models, personal skills, the construction of spatial vision and team training [4]. Considering that the port terminal is an important part of the transport and logistics chain, it is important to analysis this chain as an adaptive system. The first one who began researching this problem was the famous logistics specialist American scientist Yossi Sheffi. In his monograph [6] he investigated the problem of the impact of supply chain management on enterprise security. He has proved that supply chains are a key factor in the long-term sustainable development and security of modern business. Selection of previously unsolved parts of the general problem. Any enterprise operates in an environment characterized by a high degree of uncertainty, the sources of which may be the behaviour of consumers of its products, suppliers, competing enterprises, legislative authorities, etc. As a result, enterprises constantly face the unexpected impact of the external environment on the results of their economic activity. And the success of enterprises in the market to a large extent depends on how their management can adapt to the specified impact. One of the main tasks of the science of adaptation is the development of recommendations for management staff, which, above all, are based on a clear understanding of the adaptation concept and its components in relation to the subject of economic activity. The analysis of special literature shows that among specialists there is currently no equal understanding not only in the construction of mechanisms for adapting the adaptive model to the management of stevedoring activities in Ukraine, but also in the formulation of the term “adaptation” itself. Formulation of research objectives. Analysis of the work and results on the problems of managing stevedoring activities in conditions of increasing the level of competition between port terminals not only at the local level but also in international port services markets led to the conclusion that there is an urgent need to form a methodological provision for the introduction of modern management forms of the national port area into the practice of Ukrainian ports, which is the purpose of this article. Presentation of the main results and their substantiation. One of the newest areas of management development, along with theories of institutes and institutional changes, is the theory of organizational behaviour, is a theory of change that explores the organization's behaviour in order to survive and develop in an ever-increasing rate of change in the environment. It is important to note that the need for changes and restructuring applies not only to transport companies in crisis, but also to successful organizations in which managers make the necessary decisions, without waiting for a crisis situation (so-called, proactive solutions). The importance of such mechanisms of management, methodological support and instrumental methods as means of economic adaptation of enterprises, due to the fact that in a dynamic environment, enterprises are forced to change continuously. Hence the need to develop a concept in which, firstly, the object of study is the production system and its environment as a holistic object, and secondly, functioning and development are considered as mutually complementary processes [6-7]. From the point of view of the systemic approach, the modern maritime trading port (as a complex of enterprises operating on its territory and in the water area) is a complex open dynamic system functioning in conditions of uncertainty and risk. From a formal point of view, the system is a large number of elements and processes in which a given R ratio with fixed properties of P is implemented in advance. As such, the requirements of a particular order, the relationships between elements of the system are: the events occurring in one of the elements systems, in some way affect the events in other elements. Like any open system, the port operates in a well-defined external environment, which is a set of clients (port structures, different enterprises). The interaction of the system with the external environment is through the input and output of the system. The input is understood as the point or area of influence on the system from the outside, the output – as the point or region of the system's impact on the external environment. Input influences are uncertain or random, which creates additional difficulties in managing this system, but mainly external influence is systematized by contracts of carriage, purchase and sale, etc. [8-9]. The port community as a dynamic system can be in different states at different times. Usually, the range of possible states of such a system is fixed. The conditions of any system at a certain point in time can be characterized with a certain precision with a set of values of internal parameters. For the port, such
90 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
parameters are, for example, the number of vessels located near berths under cargo handling or in anticipation of its beginning, the number of vehicles or cars under freight operations, the number of units of reloading machinery, the number of dockers, machine operators, etc. [8]. However, the most important parameter is freight turnover, its volume and processes of distribution management by port operators (stevedoring companies). Any dynamic system is characterized by three groups of variables: • input variables generated by the environment, x = (x1, x2, ..., xn); • input variables which are summed up by the analysis system and determine the system's impact on the environment, y = (y1, y2, ..., ym); • state coordinates characterizing the dynamic behaviour of the system being studied, z = (z1, z2, ..., zr); All three groups of variables are associated with time functions, i.e. x(t), y(t), z(t). The management of these variables involves taking into account the assumptions about the activities of the port operator, where the inputs can be preparedness of staff, the composition and quality of the transhipment equipment, the level of technology, the amount of the wage fund. The outputs will be the amount of overloaded cargo, the level of quality of reloading operations, the cost of monetary and material resources, etc. At any time t, the state of the system is a function of the initial state z (t0) defined for the initial time t0, and changes the input function x (t0, t) in the time interval (t0, t), that is
z(t) = F (z(t0), x(t0, t)), (1)
where F – some function from the arguments z(t), x(t). Similarly, the output vector at time t can be represented as follows:
( ) ( ( ) ( )) (2)
where − some given function. The above equations are state equations of the system. Typically, the functions F and Ψ are determined by solving the initial problem for differential equations describing the trajectory of system state changes, that is, the equations of the form
dz(t) / dt = ƒ (z(t), x(t)), (3)
dy(t) / dt = g (z(t), x(t)), (4)
where ƒ(.,.), g(.,.) – given function. Solutions of these equations − this is the initial, but very important stage of the analysis and synthesis of systems in the modern theory of management. Affecting the inputs of the system, you can transfer it from one state to another, and thus obtain changes in the output that forms the new state of the system. The transfer of a system from one state to another is accompanied by certain organizational, economic, financial, labour and other costs. In this case, management should be considered optimal if the transition of the system from one state to another, corresponding to the achievement of the goal, will be accompanied by minimal costs. In this case, management should be considered optimal if the transition of the system from one state to another, corresponding to the achievement of the goal, will be accompanied by minimal costs. The path of passing information in the management system is largely determined by the organization of the system and the tasks that it solves at a specific time or at a certain time interval. Therefore, when studying control tasks, it is important to have the sequence of information passing through the elements of the contours that are part of the system, and the account of the transformations that are subjected to information within the centralized information system. The system receives some or other values of the input parameters. By changing them, you can change the current state of the system. The latter can be installed by observing the state of the system's output parameters. Depending on the nature of the connections between the elements of the system and the events occurring within its boundaries, deterministic and probabilistic (stochastic) systems are distinguished. In the 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 91 ВИПУСК № 67
reality of strictly deterministic systems does not exist, therefore, it is more correct to define a deterministic system as a special case of a probabilistic system in which the probability of the expected event is close to unity. From the point of view of the time-stable legislative framework and forecasting cargo turnover, the system of port terminals is deterministic; from the point of view of the influence of random factors of economic, financial, hydrometeorological, navigation, ecological, sanitary, and even criminogenic - it is probabilistic. The task of management – to build stochastic system as close as possible to deterministic. A modern seaport should be classified as complex dynamic and open systems. In the analysis of a complex system, it is important not only its elemental consideration, but also the study as a whole, in the all set of relationships, emphasizing inherent property of its emergence. Regarding the management of stevedoring activities, this means highly efficient organization of work, the possibility of vertical and horizontal cooperation between different terminals, between the port administration and operators of these terminals, etc. The dynamic nature of the system means that it is in dynamics, that is, during a post gap of time it moves from one steady state to another. This is different from a static system that does not change its structure or state over time. Whereas static systems practically does not exist in the reality, dynamical systems, in contrast to static, are usually called systems, the transition of which to a new state can not occur instantaneously, but takes some time. An example of such a system can be the system of port terminal management, or port area as a whole. As a stochastic dynamic system, the port terminals on which the stevedoring activity takes place, can most adequately be represented in the form of a structurally complex queue system (QS) [9-11]. It should, however, keep in mind that port terminals of different specializations may differ from each other by some features of economic, financial, technological and organizational nature. Port terminals, as a dynamic system, are constantly evolving. Many large overseas ports have their own laboratories, which, along with external organizations, carry out scientific research on the further development of terminal capacities. Thus, to the elements of the managed system, we shall refer to the processes of development of ports: organizational, legal, economic, financial and social. At the same time, the adaptive management system for these processes will be considered as a dialectically integral system that harmonizes market relations and links, involves applying a set of forms and methods of survival in competitive environment, and is a subsystem of the government economic mechanism that determines the integrity of the formation of economic, intraeconomic and market functioning mechanisms, as well as a component of the economic policy of the state, which provides support and economic regulation of the stevedoring activity in Ukraine. From the point of view of a system approach the controllable system, that is, a production system, the port system can be divided according to its management processes into the following subsystems: development of port services, their preparation, own transhipment, provision and maintenance, implementation of auxiliary services. The subsystem of development, in turn, consists of subsystems of organizational, economic, scientific and technical and social development. Subsystem of preparation of port terminal services is divided into such subsystems: organizational, economic, technical and personnel. The construction of the appropriate organizational subsystem ensures the conditions and procedures for the implementation of all operations for the provision of services. The economic subsystem is composed of subsystems of planning, material and financial training. The personnel subsystem includes training, retraining and advanced training of staff and provides efficient personnel allocation for solving the main and auxiliary functional tasks of port terminal operators. It should be noted that the main thing - is the provision of port services, in the first place, stevedoring, all other systems or subsystems are intended to provide basic production, and are subordinate to it. From the point of view of the system approach to the operation of port terminals, the most important factor is the organization of a managed system, which is considered as a certain ordering of its constituent elements and their interaction. The concept of an organization includes the formation of a system and the management of its functioning. Since the port has been established, all of its elements must function interrelated so that the selected performance criteria reach extreme values and, consequently, their goals would be realized in the best way. The purpose of the management system of stevedoring activities is to provide maximum or
92 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
minimum values of the performance indicators of port terminals in accordance with selected criteria. In this case, the management system is characterized by organizational and functional structures. The organizational and functional structures of the control system, as a rule, reflect the structure of the control object in the sense that the main units of the port terminals correspond to similar units of the control system. As the main functions of port terminal management, it is understood that [8]: - Planning of production and economic activity; - Operational management of cargo handling; - Management of development and technical preparation of cargo handling; - Management of material and technical supply; - Quality control of products; - Accounting of services provided and financial activities; - Management of technical support and organizational&economic services of port terminals; - Selection, placement, training and raising the cultural and technical level of staff; - Management of social development of port terminals; - Improving the organization of services, work and management. To implement these functions, it is necessary to ensure implementation a complex of work with the solution of individual problems related both to strategic and operational management. Naturally, the processes of the transhipment of goods and their management proceed in parallel and mutually agreed. From a modern point of view, port terminals are elements of the logistics system that transforms the flow of goods and are prone to stochastic effects of the environment. The function of management directly related to the material flow is the function of ensuring the handling by the necessary resources: objects of transhipment, that is, cargoes, tools, reloading equipment and personnel, turning this object of labour with the help of tools in the finished service. For the cyclic implementation of this management function, it is necessary to plan the implementation of port services. Therefore, this function should include personnel management, maintenance of inventories, energy supply, tools and repair, maintaining the basic production assets at the proper level. In order to maintain the level of resources in the right amount and condition for each moment, it is necessary to manage the process of their provision in time. These tasks should be carried out at the following two levels of the management system hierarchy: levels of operational planning and operational regulation levels. Both of them play an important role in the process of ensuring a steady and efficient production of port terminals. The system of operational regulation takes information about the necessary and actual state of the reloading process, produces control impacts and implements them. Information about the required state of the process is provided to it from the system of operative production planning, which, in essence, gives the current settings of the regulated parameters of the control object (for a month, day, shift). These guidelines can be set based on normative data and annual production programs. Formation of an annual production program is a function of the next level of the hierarchy - the subsystem of organizational and economic planning. This subsystem should be based on tasks from the higher authority, information on the state of production and the environment, and, based on the results of the forecasting subsystem and general development of the port, the tasks of this level occupy the very high position in the hierarchy of the port management system. The function of the forecasting subsystem in the general managing system of the port terminal is the analysis and evaluation of the efficiency of the terminal total economic activity, the whole port, and predictions the prospects for their development, depending on the requirements of the economic system of society and the environmental conditions. The result of this subsystem affects the social and technical development of management objects - port terminals and ports itself. However, the latest and most original approach to enterprise organization is the model proposed by the Danish consultant on corporate restructuring and enterprise planning L. Colins. For L. Collins's model, multiple intertwining and overlap of employees’ individual roles, is characteristic. Within this model, there is a complete rejection of the bureaucratic model (or its minimization) in favour of the most flexible organizational structure [4]. L. Colin reconsidered the organization, which has located in the very core of its interaction, cooperation and the ability to consolidate people, customers, suppliers and ideas. His model differs from other specific features:
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 93 ВИПУСК № 67
The choice - the employee chooses for himself a certain project, forming a team around him (in this case, people invited to the project, during its implementation can be changed, and managers are engaged in coordination activities); Multiplicity roles - the project approach creates, educates multidisciplinary people; Transparency - the uniform distribution of knowledge throughout the organization [4. Pp. 130-131]. Note that the view on adaptation, as self-adjustment is the most common, characterizes the very essence of adaptation and can be used in any field of science. However, this understanding of adaptation is used in those cases where general scientific issues are discussed, without going into the kernel of a particular problem. Derived from the notion of "adaptation" is the concept of "adaptive management", which is fundamental interest for further research. In accordance with the definition given in [7], under adaptive control we will understand the management of the system under conditions of incomplete a priori information in a controlled process, which changes with the accumulation of information and is adopted in order to improve the quality of the system. Sometimes adaptive management is associated with the notion of performance, although performance as a criterion for the success of an enterprise is justified only when the market provides additional sales opportunities. The purpose of adaptive control is to diagnose everything that occurs inside the system (i.e., enterprises): processes, research processes that occur outside the system and based on the results of the diagnosis of planning the development prospects. The main task of adaptive management is to support the internal stability of the system in an ever- changing environment. Definition of adaptive control as a process of purposeful change of parameters, structure and properties of any object in response to changes occurring both in the external environment of the enterprise and inside of it, is universal, it can be used by enterprises of any industry at the occurrence of changes in the external environment and in the enterprise itself, which affect its activities. The necessity of adaptive management of the port operator is conditioned: a) Unbalanced national legislation, which in turn constantly "responds" to national factors and changes in international norms related to global maritime trade either directly or through "providing" rules (conventions on safety, environmental protection, etc.); here we can also talk about contractual "flexibility", referring to the possibility of revision of contracts during its period of validity; b) Flexible tariffs on stevedoring services as a reaction to the changing domestic and foreign trade conditions affecting the volumes of freight traffic; c) Scientific and technical advance in the field of technical and transport technologies, including cargo handling; d) Qualitatively new staffing, including its qualifications, social needs, employment; e) Influence of political, economic, hydrometeorological factors, accidents on the process of vessels arrival and overload of cargo. Adaptability is closely linked to the risks accompanying the stevedoring activity in each of the referred aspects. Therefore, using adaptive management should always take into account possible risks, use modern risk management techniques to reduce their impact. Since the development of the stevedoring activity is also closely linked to certain changes that directly affect the operational and management procedures for providing stevedoring activities in seaports, these changes should meet the requirements for the formation of adaptive management structures for this activity, taking into account the implementation peculiarities of this activity in Ukraine and modern world conditions. Undoubtedly, the formation of adaptive organizational structures should be accompanied by advisable methodological principles that will enable them to meet the set goals and objectives of the operational and strategic levels put forward by the stevedoring companies. Therefore, it is extremely important for stevedoring activities of the desired level of efficiency and competitiveness, it is advisable to use the methods of determining equilibrium management decision in conditions of oligopoly. This approach will enable operators of port terminals to build a competitive strategy that is adequate to meet the requirements of the modern world port services market. To find a management solution in the sense of increasing the competitiveness of the port terminal it is advisable to dwell on the problem solution of freight traffic distribution between n-competing operators on port terminals located at different ports. In order to make a thorough decision in this direction, we have
94 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
chosen the profit definition of each operator obtained in the planning period T. It is assumed, as is usually done in the firm's theory [13], that the price for overloading 1 ton of cargo linearly decreases with the growth of cargo turnover of the terminal. For i-th operator this profit will be
( ) ( ) ( ) [ ∑ ∑ ] ∑ (5)
where pi − the maximum possible price for the cargo overload on the i-th terminal; ri − operating costs for the i-th terminal; k − the coefficient that determines the elasticity of demand for terminal operator's services; vi(T) - the number of ships that arrived at the i-terminal in time intervals (0, Т); - net load in the j-th account of the vessel arriving at the i-th terminal. Usually, when simulating port work, they take the hypothesis of the Poisson character arriving ships at the port, which is confirmed by numerous statistical checks [12]. Therefore, we assume that vi (T) is a Poisson random process, and it being known that
( ) { ( ) } (6)
where − the intensity of the ships flow arriving at the i-th terminal. All Poisson flows of ships arriving at port terminals are assumed to be statistically mutually independent. Regarding random variables γij, we will assume that they are mutually independent, and assume that they are all distributed according to the same law G (x). Expression (5) expresses the desire of the i-th operator in the considered oligopoly to attract more ship traffic due to discounts on basic charges for overloading the cargo pi. Taking into account the assumptions made, one can calculate the mathematical expectation of profit (5). For example, for a duopoly (n = 2) we find
( ) ( ) ( ) ( ) , (7)
( ) ( ) ( ) where ∫ ∫ .
Using expressions (7), we can find the values of the intensities of the ships flows that provide the maximum value (7) and lead to various equilibrium oligopoly solutions, for example, in the sense of Cournot or Stackelberg [13-14]. Consider, for example, the simplest case of the Cournot equilibrium. Purpose we equate the partial derivatives of functions (7) with the parameters λi = 1,2, to zero, and then we obtain the system of equations:
( ) ( ) ( ) (8)
( ) ( ) ( )
Enter the following notation:
The introduced variables have the meaning of the average cargo turnover of the i-th terminal at the planning interval T. Using them, the system (8) will be rewritten in the following form:
( )
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 95 ВИПУСК № 67
( )
The solution of this equations system has the form:
( ) ( ) (9)
( ) ( )
The equilibrium solution of the duopoly Cournot (9) has a physical meaning only when the conditions are fulfilled ( ) , (10)
( ) , (
Conditions (10) are necessary for the existence of the Cournot equilibrium in the considered duopoly. In this case, each operator will receive its maximum expected (that is, average) profit. Similarly, the equilibrium can be analysed according to Stackelberg, but the appropriate analysis is more complicated If both operators agree to co-operate, that is to work for the overall result, in this case they should strive to maximize the total average profit, that is, the expression (see (7))
( ) ( ) ( ) ∑ [( ) ( ) ] (11)
It's easy to make sure that the maximum of this expression by parameters is achieved with
( ) ( ) ( ) [ ] (12)
( ) ( ) ( ) [ ]
where Comparing this solution with (9), we can see that
Thus, the method of oligopoly analysis in the conditions of uncertainty caused by uneven arrival of vessels to terminals is given; it can be used in the development of the maritime port terminal operator of a competitive strategy within the framework of constructing an adaptive control system. The above approach to the optimization of adaptive management, based on the methods of queue system theory, also allows one of the main risks in the operator's business to be evaluated, namely, the risk of bankruptcy as a result of a decrease in the expected turnover of goods. For example, it might be of interest to him to assess the probability that for the i-th terminal at the end of the period T it turns out that
( ) ∑ (13) that is, the actual turnover will be less than predicted. This condition means the potential risk of bankruptcy the operator. The specified risk can be minimized by means of various risk management methods: insurance, self-insurance, temporary decrease of operating expenses, etc. From the stochastic theory of stocks, it is known [12] that for the following asymptotic formula holds true: 96 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
∑ ( ) , (14) { } ( ( )) √ where N (x) − standard normal distribution with zero mathematical expectation and unit dispersion The given approach can be applied also for the decision of the ship-owner to solve the problem of choosing the terminal for the vessel's approach. The criterion of type (5) reflects the operator's interest in terms of attracting the ship's flow due to flexible tariff policy. However, from the ship owner’s interest point of view, the criterion of minimizing its expected costs associated with the vessel's approach to the port where the terminal is located, processing it and with the unproductive downtime of the ship is a more appropriate criterion. Conclusions and prospects of further research. The referred adaptive methods of managing stevedoring activities are more sophisticated and flexible; since the essence of adaptation here is that the model is following the process. This causes the changes in the model to be taken into account from new trends in the real process. However, the longer the waiting time, the greater the discrepancy between the forecast and the actual values of the row. Consequently, the model of the considered class can be recommended, mainly, for obtaining short-term forecasts. Many of the considered models describe the relationship between the investigated quantity and time. This circumstance itself is a rather serious constraint. On the other hand, time in the model reveals the evolution of the whole complex of conditions for the process. After some time, the output series is implicitly combined with a multitude of interconnected factors, which take into account the impact of which is somewhat difficult. Due to the simplified representation of the investigated quantity associated with only one factor of time, modelling becomes possible even with the scantiest information. The positive feature of adaptive methods is their help in investigation of the internal structure of the time series, the interrelation of its consecutive members, and the models that are the tool of the forecast, are sensitive to dynamic changes and are accordingly rebuilt in one way or another, in view of the depreciation outdate information. The above analysis shows that in the conditions of competition and occurrence of various risk situations, the most adaptive organizational structures of management are most effective because of their flexibility. At the same time, their use in port practice has a number of specific features that reflect the type of production activity of the terminal associated with the provision of various material and information services to the customers. For all that, the leading role should be played by scientific methods of forecasting the occurrence of adverse situations (reduction of cargo turnover, competitors' actions, political, commercial, etc.). The quality of the port terminal operation, which is the most important competitive factor, essentially depends on the choice of the terminal type of its organizational management structure. However, the discovery of this dependence is a complex scientific problem, for solving which requires appropriate research using the methods of investigation of operations and economic-mathematical modelling. More perfect methods for forecasting the cargo flow of the terminal allow formulating and solving important tasks concerning the improvement of the terminal's work management. This is, first of all, the effective competitive policy design in conditions of oligopoly and uncertain fluctuations in cargo turnover on the horizon of planning using a combination of the firms theory and operations research methods, namely, the queue theory and the theory of inventory management. The advantage of this approach is the ability to use the principles of adaptive management in a constantly changing production situation, which is characterized by the number of vehicles currently in the terminal, their levels of loading and the presence of goods in warehouse. The criteria of optimality reflect equally the interests of the terminal operator and the cargo owners, since the stoppage of both the vessels and the railway vehicles must always minimize. The build model may well be used in developing variable-day plans for the terminal based on the use of standard mathematical support.
ЛІТЕРАТУРА
1. Про морські порти України : Закон України від 17.05.2012 р. № 4709-VI. Відомості Верховної Ради. 2012. №7. С. 47. 2. Коттер Дж. Впереди перемен : монография. Минск : Олимп-бизнес, 2007. 256 с.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 97 ВИПУСК № 67
3. Senge P. The fifth discipline. The art and practice of the learning organization : monograph. London : Century Buisiness, 1993. 424 p. 4. Fagerberg G., Mowery D., Nelson R. The Oxford handbook of innovation : monograph. Oxford : Oxford University Press, 2006. 656 p. 5. Ильченко С.В. Украина в мировой транспортной системе: перспективы функционирования и развития : монография. Одесса : ИПРЭЭИ НАНУ, 2012. 456 с. 6. Шеффи Й. Жизнестойкое предприятие : монография. Москва : Альпина Паблишер, 2016. 298 с. 7. Соколов Д.В., Мартынов Л.М., Морозов А.Н. Управление организационными изменениями : уч. пособ. С-Пб. : Изд. СПб. ГУ экон. и фин., 2008. 170 с. 8. Управление морским портом / Вилюнский Г.Б. и др. Одесса : Феникс, 2010. 428 с. 9. Воевудский Е.Н. Управление системой обслуживания судов в портах : монография. Москва : Транспорт, 1983. 207 с. 10. Воевудский Е.Н., Постан М.Я. Стохастические модели в проектировании и управлении деятельностью портов : монография. Москва : Транспорт, 1987. 318 с. 11. Горбатый М.М. Теория и практика оптимизации производственных мощностей морских портов : монография. Москва : Транспорт, 1981. 168 с. 12. Постан М.Я. Экономико-математические модели смешанных перевозок : монография. Одесса : Астропринт, 2006. 376 с. 13. Москалюк Л.В., Давыдова В.И. Применение адаптивных методов для прогнозирования экономических показателей деятельности транспортных предприятий. Розвиток методів управління та господарювання на транспорті. 2013. Вип. 44. С. 96–108. 14. Крук Ю.Ю. Методы адаптивного прогнозирования грузопотоков. Вісник Одеського національного морського університету. 2015. Вип.1 (43). С.174–189.
REFERENCES
1. Pro morski porty Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 17.05.2012 4709-VI [On seaports of Ukraine: Law of Ukraine from 17.05.2012, No. 4709-VI]. (2012). Vidomosti Verkhovnoi Rady, 7, pp. 407. [in Ukrainian]. 2. Kotter, Dzh. (2007). Vperedi peremen : monografiya. [Ahead of change: monograph]. Minsk: Olimp-biznes [in Russian]. 3. Senge, P. (1993). The fifth discipline. The art and practice of the learning organization: monograph. London: Century Buisiness. 4. Fagerberg, G., Mowery, D.&Nelson, R. (2006). The Oxford handbook of innovation: monograph. Oxford: Oxford University Press. 5. Ilchenko, S.V. (2012). Ukraina v mirovoi transportnoi sisteme: perspectivy funktsionirovaniia i razvitiya : monografiya. [Ukraine in world transport system: prospects of functioning and development: monograph]. Odessa: IPREEI NANU [in Russian]. 6. Sheffi, Y. (2016). Zhiznestoykie predpriyatiya : monografiya. [Sustainable enterprises: monograph]. Moskva: Alpina Pablisher [in Russian]. 7. Sokolov, D.V., Martynov, L.M., & Morozov, A.N. (2008). Upravlenie organizatsionnymi izmeneniyzmi : ucheb. posob. [Management of organizational changes: tutorial]. S-Pb.: Izd. S-Pb. GU ekonom. i fin. [in Russian] 8. Vilyunskii, G.B., Goncharob, Kruk, Yu.Yu.Krushkin, Ye.D. (2010). Upravlenie morskim portom : monografiya. [Management of sea port: monograph]. Оdessa: Feniks [in Russian]. 9. Voevudskiy, E.N. (1983). Upravlenie sistemoy obsluzhivaniya sudov v portakh : monografiya. [Management of ship service system in ports: monograph]. Moskva: Transport [in Russian]. 10. Voevudskiy, E.N., & Postan, M.Ya. (1987). Stokhasticheskie modeli v proektirovanii i upravlenii deyatelnostyu portov : monografiya. [Management of ship service system in ports: monograph]. Moskva: Transport [in Russian]. 11. Gorbatyy, M.M. (1981). Teoriya i praktika optimizatsii proizvodstvennykh moshnostey morskikh portov : mohografiya [Theory and practice of optimization of sea ports production capacity: monograph]. Moskva: Transport [in Russian].
98 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
12. Postan, M.Ya. (2006). Ekonomiko-matematicheskie modeli smeshannykh perevozok : monografiya [Econometric models of combined service: monograph]. Odessa: Astroprint [in Russian]. 13. Moskalyuk, L.V., & Davydov, V.I. (2013). Primenenie adaptivnykh metodov dlya prognozirovaniya ekonomicheskikh pokazateley deyatelnosti transportnykh predpriyatiy : monografiya [Application of adaptive methods for forecasting the economic indexes of transport enterprises activity: monograph]. Rozvytok metodiv upravlinnia ta gospodariuvannia na transporti, 44, pp. 96–108 [in Russian]. 14. Kruk, Yu.Yu. (2015). Metody adaptivnogo prognozirovaniia gruzopotokov [Adaptive methods of freight traffic forecasting: monograph]. Visnyk Odeskogo natsionalnogo morskogo universytetu, 1(43), pp. 174–189 [in Russian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 99 ВИПУСК № 67
УДК 338.24(336.1:352)(477.74) JEL Н22, Е62
LAIKO O.I., Dr. Econ. Sciences, senior researcher deputy head of department Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, Frantsuzkyi boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0001-7082-0862
TALPA V.P., Postgraduate student of the Department of Interregional Economic Development of the Ukrainian Black Sea Region Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, Frantsuzkyi boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 E-mail: talpascience@ gmail.com HTTPS://ORCID/ORG/0000-0003-3003-90015
CHECHOVICH Z.V., Leading engineer Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine, Frantsuzskyi boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 E-mail:[email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0003-4500-7030
CONCEPTUAL PRINCIPLES OF TAX REGULATION OF ECONOMIC DEVELOPMENT OF TERRITORIAL COMMUNITIES (EXAMPLE OF THE DANUBE REGION)
Topicality. Territorial communities as centers of self-organization and self-governance of the society must have significant economic potential to maintain their own ability and self-sufficiency for successful implementation of the economic, social and other functions, assigned to them. Particularly relevant is the issue of regulatory support for the economic development of territorial communities for the region of the Ukrainian Danube - a place of concentration of significant natural and economic resources, geopolitical prospects for development, as well as internal and transboundary challenges. Low indicators of the socio-economic development of the communities in the Danube region determine significance of tax regulation of economic activity, according to fast and systematic nature of the action of fiscal stimulants. The possibilities of modern process of power decentralization, of local self-government system reforming and budgetary system allow the use of tax instruments as levers of support for the development of united territorial communities and actualize the need to determine the scientific principles of tax regulation of territorial communities (on the example of the Ukrainian Danube). Aim and tasks. The purpose of the article is to identify the conceptual framework for the regulating of the economic development of territorial communities through tax instruments, for example, local taxes and fees, management of which is possible at the local level due to modern changes in budget legislation caused by the reform of local self- governance. Conceptual principles of tax regulation of economic development of territorial communities (on the example of the Ukrainian Danube) should be identified and disclosed in the aspect of the implementation of the European ideology of tax investment competition of territories that are promising for the implementation of certain projects as a lever for supporting of the development of economic growth. Measures of tax regulation of investment development of territorial communities are proposed to be developed and implemented taking into account the new institutional capacity that opens the process of decentralization and on the basis of world experience. Research results. The conceptual principles of tax support for the development of territorial communities with help of investment activity stimulation, promotion and implementation of investment projects, taking into account the influence of decentralization processes, are considered. The possibility of the using of local taxes as tools for business activity regulation of the territorial communities is substantiated by the newest institutional transformations that take
100 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
place through the process of voluntary association of territorial communities in Ukraine and the Black Sea region, in particular, the general conceptual framework for tax regulation is defined. On the basis of the analysis of statistical data on investment and general economic development of Ukraine, Odesa region and the Danube region, it was established that the level of socio-economic development of regions and territorial communities is 4-5 times lower than of towns – regional centers. Despite numerous measures to intensify investment development, there is no significant progress in economic recovery stimulation. The experience of implementation of such measures to stimulate business activity as creation of special (free) economic zones, granting of tax privileges to economic entities by branch, territorial and other features is analyzed, and the level of effectiveness of such regulators is low. The classification of types of tax incentives for the development of territorial communities according to the degree of concentration and localization is proposed. Based on the study of the best world practices and given the results of logical analysis, it has been established that the most promising for the territorial communities are project-oriented levers of tax incentives for socio-economic development. A set of measures to promote the implementation of investment projects in the community on the basis of the use of local taxes, such as: land tax, transport tax, environmental taxes, excise taxes and non-local tax on personal incomes, is proposed. Conclusions. It has been established that taxes as fast and effective levers of regulation of economic activity should be used to stimulate the socio-economic development of territorial communities on a well-founded scientific basis and using the principles of systemicity, purposefulness and priority. The conceptual framework, the system of principles, mechanisms and instruments for tax incentives for socio-economic development of territorial communities constitute the subject and the prospects for further research in this direction. Key words: tax regulations, local taxes, investments, territorial communities, tax incentives for local investment.
ЛАЙКО О.І. д-р екон. наук, с.н.с. заст.зав.відділу Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0001-7082-0862
ТАЛПА В.П. аспірант відділу міжрегіонального економічного розвитку Українського Причорномор’я Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький б-р, 29 м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0003-3003-9005
ЧЕХОВИЧ З.В. пров. інженер Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID/ORG/0000-0003-4500-7030
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД (НА ПРИКЛАДІ ПРИДУНАЙСЬКОГО РЕГІОНУ)
Актуальність. Територіальні громади як осередки самоорганізації та самоврядування населення для успішного виконання покладених на них суспільних, соціальних та інших функцій повинні мати суттєвий економічний потенціал для підтримки власної спроможності і самодостатності. Особливо актуальним питання регуляторної підтримки економічного розвитку територіальних громад є для регіону Українського Придунав’я – місця концентрації значних природних та економічних ресурсів, геополітичних перспектив для розвитку, а також викликів внутрішнього та транскордонного характеру. Низькі показники стану соціально- економічного розвитку громад Придунайського регіону обумовлюють значущість провадження податкового регулювання економічної активності, з огляду на швидкість і системність дії фіскальних стимуляторів. Можливості сучасного процесу децентралізації влади, реформування системи місцевого самоврядування та бюджетного устрою дозволяють застосовувати податкові інструменти в якості важелів підтримки
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 101 ВИПУСК № 67
розвитку об’єднаних територіальних громад і актуалізують необхідність визначення наукових засад податкового регулювання територіальних громад (на прикладі Українського Придунав’я). Мета та завдання. Метою статті є визначення концептуальних засад регулювання економічного розвитку територіальних громад за допомогою податкових інструментів, на прикладі місцевих податків і зборів, управління якими є можливим на місцевому рівні завдяки сучасним змінам в бюджетному законодавстві, викликаним реформою місцевого самоврядування. Концептуальні засади податкового регулювання економічного розвитку територіальних громад (на прикладі Українського Придунав’я) мають бути визначені і розкриті в аспекті реалізації європейської ідеології податкового інвестиційного конкурування територій, які є перспективним для реалізації певних проектів в якості важеля підтримки розвитку точок економічного зростання. Заходи податкового регулювання інвестиційного розвитку територіальних громад пропонується розробляти і впроваджувати з врахуванням нових інституціональних можливостей, які відкриває процес децентралізації, та на основі врахування світового досвіду. Результати. Розглянуто концептуальні засади провадження податкової підтримки розвиту територіальних громад шляхом стимулювання інвестиційної активності, сприяння реалізації інвестиційних проектів з врахуванням впливу процесів децентралізації. Обґрунтовано можливість використання місцевих податків в якості інструментів регулювання ділової активності територіальних громад завдяки новітнім інституціональним трансформаціям, які мають місце завдяки процесу добровільного об’єднання територіальних громад в Україні та в Причорномор’ї, зокрема, визначено загальні концептуальні засади провадження податкового регулювання. На основі проведеного аналізу статистичних даних щодо інвестиційного та загального економічного розвитку України, Одеської області та Придунайського регіону встановлено, що рівень соціально-економічного розвитку регіонів, територіальних громад є таким, що в 4-5 разів відстає від міст обласних центрів. Незважаючи на численні заходи щодо активізації інвестиційного розвитку, стимулювання економічного пожвавлення суттєвого прогресу не відбувається. Проаналізовано досвід впровадження таких заходів стимулювання ділової активності як створення спеціальних (вільних) економічних зон, надання податкових преференцій суб'єктам економічної діяльності за галузевою, територіальною та іншими ознаками і встановлено низький ступінь дієвості таких регуляторів. Запропоновано класифікацію видів податкових стимулів розвитку територіальних громад за ступенем концентрації та локалізації. На основі дослідження кращих світових практик та зважаючи на результати логічного аналізу встановлено, що найбільш перспективними для територіальних громад є проектно- орієнтовані важелі податкового стимулювання соціально-економічного розвитку. Запропоновано набір заходів сприяння реалізації інвестиційних проектів на території громад на основі використання місцевих податків, а саме: податку на землю, на транспортні засоби, екологічного, акцизного податків та за допомогою податку на доходи фізичних осіб, який не є місцевим, однак відіграє визначальну роль в розвитку територіальних громад. Висновки. Встановлено, що податки як швидкі і дієві важелі регулювання економічної активності мають бути використані для стимулювання соціально-економічного розвитку територіальних громад на обґрунтованій науковій основі та з використанням принципів системності, цілеспрямованості і пріоритетності. Концептуальні засади, система принципів, механізмів та інструментів податкового стимулювання соціально-економічного розвитку територіальних громад становлять предмет і перспективи для подальших наукових досліджень в даному напрямку. Ключові слова: податкове регулювання, місцеві податки, інвестиції, територіальні громади, податкові стимули локального інвестування.
Problem statement and its connection with important scientific and practical tasks. Territorial communities as centers of self-organization and self-governance of the population must have significant economic potential to maintain their own ability and self-sufficiency for the successful implementation of the social and other functions assigned to them. Particularly relevant is the issue of regulatory support for the economic development of territorial communities for the region of the Ukrainian Danube - a place of concentration of significant natural and economic resources, geopolitical prospects for development, as well as challenges with internal and transboundary nature. The possibilities of a modern process of decentralization of power, of local self-government and budgetary system reforming allow the use of tax instruments as levers of support for the development of united territorial communities and actualize the need to determine the scientific principles of tax regulation of territorial communities (on the example of the Ukrainian Danube). Measures of tax regulation of investment activity are some of the most effective and fast instruments of influence on the management system. However, in most cases, tax regulation is a national means of influencing of the economic activity of entities and the targeted stimulation of the development of individual territories was possible until recent times only through the creation of free economic zones through the
102 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
adoption of relevant legislative acts. The implementation of the decentralization reform in a number of European countries, including in Ukraine, made it possible to use local taxes as tools for the socio-economic development incentives regulating and for investment projects. In practice, most EU countries have rich enough history of tax incentives use for economic, social and environmental development, and have established scientific and applied regulations on tax incentives for competition in markets [1]. For the national economy, this issue is relatively new and relevant, as it is closely linked to the urgent tasks of ensuring the integrated development of the state, it is defined in the Strategy of the President of Ukraine - Strategy for sustainable development of Ukraine until 2020 [2], Governmental Plan "Renewal of Ukraine: Action Plan "[3]. The beginning for the forming of the institutional basis for tax regulation in the regions of Ukraine is laid down in a number of legislative acts concerning decentralization and local self-government reform, but in the practical and scientific aspects this issue is currently left undiscovered. Analysis of recent publications on the problem. Tax instruments for the stimulating of socio- economic systems at various levels are considered in the works of such scholars as Dillon A., Woods M., Zissimon B. [4], K. Romer and D. Romer [5], Buffett U., Bailey J., Laffer A. Aspects of the scientific study of the regional measurement of tax incentives for investment activities, the development of socio-economic systems, and support for the implementation of investment projects are considered in the work of John D. and Wilson A. [6] , Perez S., Amosha O.I., Burkinsky B.V., Heyets V.M., Balan O.S. [7], Danylyshyn B.M., Efimenko T., Krisovatiy A.I., Melnyk M.I., Storonians'ka I.Z., Stoylova D. [8]. However, the aspect of tax measures of investment activity stimulating in the regions in the context of new opportunities provided by the results of the process of decentralization, and especially - on the example of the regions of the Danube Region, remains relevant and insufficiently researched. Allocation of previously unsolved parts of the general problem. The issue of tax incentives for socio-economic development of territorial communities and other basic economic systems is a specific new issue caused by modern institutional transformations and the formation of united territorial communities in Ukraine. Scientific provisions, including the conceptual and methodological principles for the regulating of the tax effects on the development of regional economic systems and lower local level systems, remain unexplored, despite thorough research of the impact of tax competition in a global dimension [9]. Formulation of research objectives (problem statement). The purpose of the article is to identify the conceptual framework for the economic development regulation of territorial communities through tax instruments, for example, local taxes and fees, which are manageable at the local level due to modern changes in the budget legislation caused by the reform of local self-governance and fiscal decentralization. Conceptual principles of tax regulation of economic development of territorial communities (on the example of the Ukrainian Danube) should be identified and disclosed in the aspect of the implementation of the European ideology of tax investment competition of territories that are promising for the implementation of certain projects as a lever for the development supporting of economic growth. Measures of tax regulation of investment development of territorial communities are proposed to be developed and implemented taking into account the new institutional capacity that opens due to the process of decentralization and on the basis of world experience. Outline of the main results and their justification. Tax instruments for economic activity regulation have always been, and still remain, significant and effective measures to influence the development of business systems. For the national economy in the period of modern transformational change and the construction of a self-sufficient economic system in territorial communities, it is expedient to introduce high-speed stimulators of investment activity that can promote capital attraction for the implementation of priority projects. According to the diversity of approaches to the regulating of investment activity in territorial communities, it is necessary to classify tax instruments that are to stimulate investment activity by scale and specialization according to the types of regulatory objects. It is also important to assess the potential effectiveness and the potential for the implementation of such approaches in practice in connection with the existing commitments of Ukraine to the international community in accordance with the concluded agreements: - tax incentives to support the development of certain types of economic activity (it is more expedient to apply national economy, but contradicts, in its essence, agreements concluded with the EU and the WTO on equal and free conditions for participation in market development);
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 103 ВИПУСК № 67
- tax incentives to support the implementation of certain economic transactions, acts of economic activity (practically not applied or applied very rarely, but also not in their essence the requirements adopted by the EU and the WTO in establishing an equal and free market environment); - tax incentives to support the development of individual economic entities (used very rarely and contrary to the requirements of the free market, but in the form of targeted subsidies, which are provided on a competitive basis or on a qualification basis, are used both in Ukraine and in EU countries); - tax incentives to support the implementation of individual investment projects (existing in theories and in practice, the formation of a favorable investment environment of developed countries, are desirable for use within the territorial communities in order to support the points of economic growth in them and stimulate the implementation of strategically important investment projects); - tax incentives to support the development of certain territories (can be established as part of national taxes, which breaks to a certain extent the transparency and equality of conditions in the competitive environment of economic system development, and in the part of local taxes, which can be a normal practice for local communities and the implementation of European an approach to the formation of a competitive investment environment in different territorial communities). The most important current conditions for supporting of decentralization processes and stimulating of the development of territorial communities are tax levers of regulation, focused on the implementation of individual investment projects and with an emphasis on the specifics and needs of the development of individual territories. Stimulation of investment activity in Ukraine has always been justified and carried out as one of the priority tasks, but numerous attempts to stimulate investment in Ukraine by state regulation measures have not been sufficiently successful, as the indicators of investment support comparable to the level of 1990 in the national economy failed to reach (GDP volume and capital investment in recent years reaches the level of 1990 only 65-69%) [10]. Despite the almost annual GDP growth in Ukraine, the investment component of this indicator rarely exceeded the mark of 20%, and in 2015 and 2016 at the level of GDP at 1.99 trillion. UAH and 2.4 trillion. UAH, respectively, the volume of capital investment was no more than 13-15% of GDP or UAH 273 billion. in 2015 and UAH 359 bln. in 2016. The critical lower threshold is the share of investment component in GDP at least 25%. Capital investment in Ukraine in recent years is characterized by negative dynamics when converted into dollar equivalent, although according to official statistics, the dynamics of capital investment in the national currency at current prices is positive and progressive. In 2016, the volume of capital investment amounted to 14.5 billion dollars. The United States, while in 2010, the value of the indicator was 22.5 billion US dollars [11]. The structure of capital investment over the past 25 years has almost unchanged for both the national economy and individual regions - the own funds of enterprises and organizations dominate, there are no progressive changes and the potential of such a way of organizing of the investment process has been exhausted by more than 90% [11]. According to the averaged estimates for 2010-2016, the structure of capital investment in Ukraine and in the Odessa region is characterized by an absolute advantage of the own funds of enterprises and organizations [12]. According to official statistics, the dynamics of capital investments in the Odessa region for 2010- 2016 is positive in current prices: an increase of UAH 9.7 billion. to 16.7 billion UAH [13]. However, taking into account changes in the hryvna exchange rate relatively to key foreign currencies, we are faced with a real drop in the volume of capital investment: from $ 1.2 billion. USD in 2010 to 0.67 billion US dollars in 2016. The structure of capital investment in the Odessa region is characterized by similar tendencies to the Ukrainian economy - the domination of capital investments at the expense of its own funds of economic entities. In the national economy, in recent years, the tendency towards a decrease in the share of state budget expenditures for the financing of capital investments has increased, from 5.7% in 2010 to 1.1% in 2016. At the same time, the share at the expense of local budgets has increased, which is connected with the national policy of decentralization. The problem of attraction of investments to the stimulation of socio-economic development is particularly acute in the Danube region, namely in the Lower Danube region of the Odessa region in Ukraine [12, 14, 15].
104 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
On August 14, 1998, an agreement on the establishment of the Lower Danube Euroregion was signed: Odessa Region (Ukraine), Galati, Tulcea, Braila, (Romania), Cahul and Cantemir (Republic of Moldova) [16, 17]. However, the Odessa region did not receive significant advantages and incentives in the form of growth of capital investments, increase in the volume of capital inflows and their accumulation, and increase the level of socio-economic development from entering into the Euroregion. Although the whole region of Odessa is included in the Euroregion "Lower Danube", the most problematic are the territories far from the center of economic development - the city of Odessa, and the situation with geopolitical, economic, social, ethnic and other points of view in the Lower Danube is particularly difficult on the territory of Ukraine, namely in 9 districts: the Arzyskyi, Tarutinskyi, Tatarbunarskyi, Bolgradskyi, Bilgorod- Dnistrovskyi, Kiliiskyi, Izmailskyi, Reniiskyi, Saratskyi districts, 2 cities of regional subordination (Izmail, Bilhorod-Dnistrovsky). For the purposes of this study, the designated territory is considered appropriate to be called the Lower Danube sub-region. This part of the Odessa region is the one that needs special attention in terms of intensification of investment activity, since it is characterized by unused resource, transit, socio- economic potential. In spite of the fact that the territory of the Lower Danube regions in Ukraine is closest to other countries of the Euroregion "Lower Danube", it has a favorable geographical and transport location - on the way from the East to the EU countries, in fact it is characterized by very high depression and low indicators of socio-economic development (Table 1). The territory of the sub-region of the Lower Danube constitutes 39.3% of the Odesa region, but the population density of the area is lower than the region's average (23.8% of the region's population lives in the sub-region, and the density is 35.9 people per square km versus 71.8 persons / square km on average in the region). Table 1 The main indicators of socio-economic development of the Lower Danube region in the Odessa region in 2016 [14, 15] Number of Retail turnover Capital available of enterprises, investments, population, mln. UAH mln. UAH thousand of persons Odesa region 2386,5 43596,4 16728,7 Odesa city 1010,8 30671,9 9382,1 sub-region of the Lower Danube х х х Bilhorod-Dnistrovsky (town) 57 762,6 115,6 Izmail (town) 71,7 1341,7 287,4 Arzyskyi district 45 86 248,6 Bilgorod-Dnistrovskyi district 60,5 121,9 299,6 Bolgradskyi district 68,5 95,5 134 Izmailskyi district 51,4 52,2 114,5 Kiliiskyi district 51,9 129,3 133,2 Reniiskyi district 37,1 85,1 49,2 Saratskyi district 45 80 235,1 Tarutinskyi district 41,3 54,2 113,4 Tatarbunarskyi district 38,8 118,1 170,3 Total sub-region of the Lower Danube 568,2 2926,6 1900,9 Total sub-region of the Lower Danube per capita, UAH. х 5150,7 3345,5 Total Odesa city, per capita, UAH. х 30344,2 9281,9 Sub-region of the Lower Danube % from Odesa region 23,8089252 6,7 11,4
The relative importance of indicators of economic development is even lower: the subregion has a share of retail trade turnover in the region at only 6.7%, and attracted capital investments - only 11.4% of total investment in the region. The investment position of the Lower Danube subregion in the economy of the Odessa region is extremely weak and the situation in recent years only worsens (Table 2).
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 105 ВИПУСК № 67
The negative dynamics of the investment process in the Lower Danube subregion, as shown in Tables 1 and 2, is exacerbated by the fact that the given data is presented in the national currency at current prices, that is, without taking into account inflation factors and more than a threefold drop in the rate of the national currency compared to the US dollar during 2014-2016. All this necessitates the use of urgent regulatory actions to intensify investment processes in the Lower Danube to stabilize the socio-economic situation and minimize the impact of geopolitical risks
Table 2 Dynamics and the share of the investment process in the subregion of the Lower Danube in the economy of the Odessa region and Ukraine [15, 18] capital investments Ukraine Odesa region the Lower Danube Density (the Lower Danube in Odesa mln. UAH UAH per mln. UAH UAH per mln. UAH UAH per region), % capita capita capita 2012 273256 6072,4 14631 6142,3 4831 8502,3 33,0 2013 249873 5552,7 11872 4984,0 3090 5438,2 26,0 2014 219420 4876,0 8451,4 3548,0 637,1 1121,2 7,5 2015 273116 6069,3 8408,7 3529,6 907,4 1597,1 10,8 2016 359216 7982,6 16728,7 6291,3 1901 3345,5 11,4 foreign direct investments, mln. UAH (according to NBU exchange rate) Ukraine Odesa region the Lower Danube Density (the Lower Danube in Odesa region), % 2012 4904,3 71,04 21,455 30,2 2013 4271,3 200,92 51,635 25,7 2014 5639,8 25,69 2,106 8,2 2015 8185,4 6,59 1,007 15,3 2016 9831,4 16,69 2,704 16,2 . The activation of SEZ (special economic zones) activities in the territory of Ukraine and certain territories (such as the Lower Danube subregion) should be accompanied, firstly, by system legislative changes - the establishment of common terms for the functioning of the SEZ throughout the country, with the same application of tax, customs and other privileges, with clear requirements and criteria for selection of investment projects depending on the volume of investments, the number of hired personnel and the definition of priority investment types of economic activity and in order to promote the development of the growth points of the national economy. We believe that the key conceptual theses that are necessary for real stimulation of investment activity should be: 1. Systemicity and ordering of legislative actions with obligatory moratoria to change the regulatory environment in case of changing the policy course. Thus, it would be best to determine the general unified conditions and rules for the functioning of special economic zones, including the duration of tax benefits, the following transitional provisions for the transition to general economic conditions, the conditions for applying of such benefits to all special (free) economic zones. Investors should know in advance about the term of functioning of the special economic zone in which they intend to invest and on the timing of tax privileges - this practice is normal and necessary for the stability of the investment environment and is used by almost all developed countries (in particular, Poland, China, Israel and others countries). There are two approaches to the implementing of such concept: - consolidation of unified provisions on tax breaks in the Law of Ukraine "On general principles for the creation and functioning of special (free) economic zones" and the creation of appropriate special (free) economic zones on the basis of separate legislative acts, for example "On the special economic zone" Lower Danube"; - creation of appropriate special (free) economic zones not by means of separate laws for every territory, but through permissions, in accordance with the provisions of the adjusted Law of Ukraine "On general principles for the creation and functioning of special (free) economic zones" [ 17]. At the same time, in one general law all
106 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
possible tax breaks, terms and conditions of their application will be registered. This practice will allow the development of joint territorial communities to be stimulated not only with the help of the SFRD, but also by empowering communities to stimulate the development of economic growth in their territory. The legislative framework for creating of favorable investment climate in the country is not fully developed and does not correspond to the accepted course for decentralization of the economic governance system; it does not foresee the use of special economic and administrative measures to stimulate investment activity in the context of projects in the community, and not with the attachment to business entities. The urgency of this proposal regarding the delegation of functions of the economic development of territories stimulation on the base level is stipulated by the provisions of Article 5 of the Association Agreement with the EU, which defines the principle of subsidiarity - that is, the approximation of the powers and functions of governing bodies to direct consumers - the community. 2. Definition in tax legislation as objects of taxation and application of tax privileges not economic entities, and investment projects, which will make more transparent the process of addressing tax and duty benefits during the payback period of the investment project and will prevent abuse. The application of such an approach may cause some difficulties in the process of administering taxes and fees, but the practice of separating and distinguishing from other operating activities of economic entities of activities related to the conduct of foreign economic contracts, the sale of foreign currency, etc., are already known and such procedures by the fiscal authorities already held. Therefore, it is technically feasible to implement the idea of a separate fiscal accounting of investment projects, regardless of the main activities of the entity. 3. Definition and establishment of clear investment requirements for the application of tax privileges. In particular, for the application of the zero or reduced rate of profit tax during the payback period of the project, the necessary condition may be the reinvestment of the amount of such profits into the development of the investment project that is being implemented. When creating special conditions for stimulating investment activity in the Lower Danube region, local specifics and needs must be taken into account. Namely - this territory is characterized by poor transport infrastructure, remoteness from infrastructure centers, lack of energy supply, low employment. Units of the area and 1000 inhabitants compared to other regions of Ukraine, the unemployment rate in the Lower Danube is 1.5-2 times higher, with 60-70% of the unemployed being young people with an average age of 28 years [18], problems of transport connections and other infrastructure software. All this provokes the emergence of geopolitical risks. It is believed that one of the first priority measures to stimulate investment activity in the Lower Danube sub- region, which must be implemented in the formation of special conditions for economic activity, are as follows [19]: 1. Construction of roads, various infrastructure objects, which should facilitate the transport accessibility of the territories of the subregion, on the basis of the use of public-private partnership approaches. 2. Attract at least 25% of procurement of services and materials for the purposes and implementation of investment projects at the expense of representatives of local small and medium businesses. 3. The application of the exemption from the part of local taxes, provided that wage earners pay wages to investors, doubling to three times the average level in the region. 4. Establishing the zero rate of income tax in the part sent for reinvestment. 5. Ability to apply a reduced rate of income tax: 10% during the first 5 years of the investment project implementation and not less than 15% - over the next 10 years. 6. Provision of land plots in investment lease: application of a simplified procedure to provide local entities with the lease of land, subject to signing an agreement with the local community on the investment development of local infrastructure. 7. Applying the mechanism of tax discounts to attract foreign investors: if a part of a foreign participant in the investment project exceeds 50%, then the income tax for the first 5 years will be charged no more than 50% of its amount. 8. Provision of organizational and consulting support and administrative support of investment projects on the basis of partnership and crediting assistance as a contribution to the authorized capital of projects with a view to further participation in the distribution of profits and the formation of regional support funds. 9. Application of the simplified procedure for registration and liquidation of economic entities that carry out investment projects of priority types of economic activity for the community (priorities are defined
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 107 ВИПУСК № 67
on the basis of strategy of socio-economic development of the territory). Some of the proposed measures for tax regulation of investment development of territories, for example, of the Danube region, can only be implemented through the adoption of appropriate changes to the general tax legislation, requiring certain regulatory decisions by central authorities, which is seen as complex from organizational and other points of view. The results of the process of decentralization of the financial and budgetary system of territorial communities already allow to make certain adjustments with the help of local taxes and fees. Therefore, we propose the priority regulation of investment processes in regions based on the use of tax incentives in the form of rates of such local taxes as: property tax, real estate, vehicles, excise tax, etc. In this part of the tax, local authorities already have sufficient powers to create incentives for the development of priority investment projects. Conclusions and perspectives of further research. Taxes as fast and effective levers of regulation of economic activity should be used to stimulate socio-economic development of territorial communities, but not as simple preferential regulators, but on scientific basis and using the principles of systemicity, purposefulness and priority. The success of tax regulation of the development of economic and social systems of territorial communities will depend on the adaptability of the instruments used and on their ability to comprehensively influence the formation of effective institutional provision. The introduction of tax privileges should be based on the application of objective and transparent conditions for the selection of priority activities and the definition of criteria for investment projects carried out by these types of economic activity. The conceptual framework, the system of principles, mechanisms and instruments for tax incentives for socio-economic development of territorial communities constitute the subject and the prospects for further research in this direction.
ЛІТЕРАТУРА
1. Edwards J. Tax competition and Leviathan / Jeremy Edwards, Michael Keen // European Economic Review.-1996. - Volume 40. - Issue 1. – p. 113-134. – doi: https://doi.org/10.1016/0014-2921(95)00057-7 2. Про Затвердження Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020 : Указ Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015 // Офіційний вісник України. – 2015. - № 4. – ст. 67. 3. "Про затвердження Програми «Відновлення України: план дій» Постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2017 р. № 1071 [Електронний ресурс]: - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1071-2017-п 4. Dhillon A. Tax Competition Reconsidered / Amrita Dhillon, Myrna Wooders, Ben Zissimos // Journal of Public Economic Theory. – 2007. – Vol. 9. – Issue 3. – p. 391-423. – doi: https://doi.org/10.1111/j.1467-9779.2007.00312.x 5. Romer C.D The macroeconomic effects of tax changes: estimates based on a new measure of fiscal shocks / Christina D. Romer, David H. Romer // American Economic Review. – 2010. - Vol. 100. - №. 3. - p. 763-801 6. Wilson John D. A theory of interregional tax competition / John D.Wilson // Journal of Urban Economics. – 1986. – Vol. 19 - Issue 3. – p. 296-315. – doi: https://doi.org/10.1016/0094-1190(86)90045-8 7. Balan O.S. Challenges and perspectives of institutionalization of investment activities stimulation means in the national economy / O.I. Laiko, O.S. Balan, A.V. Shlapak // Науковий вісник Полісся. - 2018. - № 1(13). – ч.1. – С. 123-128. - DOI: 10.25140/2410-9576-2018-1-1(13)-123-128 8. Stoilova D. Tax structure and economic growth: Evidence from the European Union / Desislava Stoilova // Contaduría y Administración. – 2017. – Vol. 62. - Issue 3. – р. 1041-1057. - DOI: https://doi.org/10.1016/j.cya.2017.04.006 9. Harmful Tax Competition: An Emerging Global Issue : report / OECD. - OECD Publishing, 1998. – 84 p. - DOI: https://doi.org/10.1787/9789264162945-en 10. Національні рахунки (ВВП). Валовий внутрішній продукт (у поточних цінах, млн. грн.) [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України: оф.сайт. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/imf/arhiv/nr/nr2001_2005_u.htm. – Назва з екрана. 11. Капітальні інвестиції за джерелами фінансування за 2010-2017 р. [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України : оф. веб-сайт. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ibd/iokjf/iokjf_u10-13_bez.htm. – Назва з екрана.
108 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
12. Лайко О.І. Інвестиційний потенціал регіону: використання та непродуктивний відтік капіталу / О.І. Лайко ; НАН України, Інститут проблем ринку та економіко–екологічних досліджень. - Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2009. – 433 с. 13. Капітальні інвестиції за джерелами фінансування за 2010-2017 роки [Електронний ресурс] / Головне управління статистики в Одеській області. - Режим доступу: http://od.ukrstat.gov.ua/stat_info/invest/invest%2022.htm. – Назва з екрана. 14. Портал відкритих даних Одеської області [Електронний ресурс] / Одеська обласна державна адміністрація - Режим доступу : http://odesa.opendata.ua 15. Регіони України 2016: статистичний збірник / за ред. І. М. Жук ; Державна служба статистики України – Київ, 2016 – 299 с. 16. Sageata R. Cross-border cooperation at the lower Danube Basin [Electronic resource] / Sageata Radu // Researchgate : social networking site. – 2015. - Mode of access : https://www.researchgate.net/publication/281092029_Cross- Border_Cooperation_at_the_Lower_Danube_Basin. - Title from the screen. 17. Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон : Закон України, від 05.02.2015 № 157-VIII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 50. – ст. 676. 18. GÁL Z. Danube Region: Analysis and Long-Term Development Trends of the Macro-Region / Zoltán GÁL, Gábor LUX and Iván ILLÉS // Institute of Regional Studies Research Centre of Economic and Regional Studies Hungarian Academy of Sciences. Harthmedia Ltd., Pécs - 2013 19. Інвестиційно-інноваційний розвиток регіонів Українського Причорномор’я : монографія / [Б. В. Буркинський, В. М. Осипов, В. Ф. Горячук та ін.] ; за наук. ред. Буркинського Б.В. ; НАН України, Інститут проблем ринку та економіко–екологічних досліджень. – Одеса : ІПРЕЕД НАНУ, 2016. – 497 с.
REFERENCES
1. Edwards, J., Keen, M. (1996). Tax competition and LeviaThan. [Tax competition and LeviaThan.] European Economic Review, Volume 40(Issue 1), 113-134. doi:doi.org/10.1016/0014- 2921(95)00057-7[in English] 2. «Pro Zatverdzhennia Stratehii staloho rozvytku «Ukraina – 2020» Ukaz Prezydenta Ukrainy [Decree of the President of Ukraine "On Approval of the Strategy of Sustainable Development" Ukraine- 2020"]. (2015) Ofitsijnyj visnyk Ukrainy, 4, art. 67 [in Ukrainian]. 3. Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy "Pro zatverdzhennia Prohramy «Vidnovlennia Ukrainy: plan dii» [Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine "On Approval of the Program" Restoration of Ukraine: Action Plan"]. www.kmu.gov.ua. Retreived from: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1071-2017- п [in Ukrainian] 4. Dhillon A., Wooders, M., Zissimos, B. (2007) Tax Competition Reconsidered [Tax Competition Reconsidered] Journal of Public Economic Theory. Volume 9(Issue 3), 391-423. – doi: https://doi.org/10.1111/j.1467-9779.2007.00312.x[in English] 5. Romer, C., Romer, D. (2010) The macroeconomic effects of tax changes: estimates based on a new measure of fiscal shocks [The macroeconomic effects of tax changes: estimates based on a new measure of fiscal shocks] American Economic Review. Volume 100 (Issue 3), 763-801[in English] 6. Wilson John D. (1986) A theory of interregional tax competition [A theory of interregional tax competition] Journal of Urban Economics, Volume 19(Issue 3), 296-315. – doi: https://doi.org/10.1016/0094-1190(86)90045-8[in English] 7. Balan O.S., Laiko O.I. & Shlapak A.V. Challenges and perspectives of institutionalization of investment activities stimulation means in the national economy. (2018) Naukovyj visnyk Polissia.-Scientific bulletin Polesie. 1(13).p.1, 123-128. - DOI: 10.25140/2410-9576-2018-1-1(13)-123-128[in English] 8. Stoilova D. Tax structure and economic growth: Evidence from the European Union (2017)/ Contaduría y Administración. Volume 62(Issue 3), 1041-1057. - doi: https://doi.org/10.1016/j.cya.2017.04.006[in English] 9. Harmful Tax Competition: An Emerging Global Issue : report OECD (1998). - OECD Publishing, 84 - DOI: https://doi.org/10.1787/9789264162945-en[in English]
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 109 ВИПУСК № 67
10. Natsionalni rakhunky. Valovyi vnutrishnii produkt Ukrainy. [The gross domestic product of Ukraine. National Accounts.] www.ukrstat.gov.ua. Retreived from: http://www.ukrstat.gov.ua/imf/arhiv/nr/nr2001_2005_u.htm [in Ukrainian] 11. Kapitalni investytsii za dzherelamy finansuvannia (2010-2017) [Capital investments by source of funding (2010-2017)] www.ukrstat.gov.ua. Retreived from: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ibd/iokjf/iokjf_u10-13_bez.htm [in Ukrainian] 12. Laiko O.I. (2009) Investytsiinyi potentsial rehionu: vykorystannia ta neproduktyvnyi vidtik kapitalu [The investment potential of the region, and unproductive use of capital outflows]. Odesa: IPREED NAN Ukrainy [in Ukrainian] 13. Kapitalni investytsii za dzherelamy finansuvannia. [The Main Department of Statistics in Odessa Oblast. Capital investments by source of funding.] Holovne upravlinnia statystyky v Odeskii oblasti.www.ukrstat.gov.ua. Retreived from: - http://od.ukrstat.gov.ua/stat_info/invest/invest%2022.htm [in Ukrainian] 14. Portal vidkrytykh danykh Odeskoi oblasti [Open data portal of the Odessa region] Odeska oblasna derzhavna administratsiia.- Retreived from:: http://odesa.opendata.ua[in Ukrainian] 15. Rehiony Ukrainy 2016: statystychnyi sbirnyk [Regions of Ukraine 2016: Statistical Collection] (2016). The State Statistics Service of Ukraine. Kyiv[in Ukrainian] 16. Sageata R. (2015) Cross-border cooperation at the lower Danube Basin Researchgate : social networking site. www.researchgate.net: Retreived from: https://www.researchgate.net/publication/281092029 - doi: 10.13140/RG.2.1.4486.8322 [in English] 17. Zakon Ukrainy "Pro zahalni zasady stvorennia i funktsionuvannia spetsialnykh (vilnykh) ekonomichnykh zon", vid 05.02.2015 № 157-VIII [Law of Ukraine "On general principles of creation and functioning of special (free) economic zones] Vidomosti Verhovnoyi Radi Ukrayini (VVR). (1992), 50st. 676 [in Ukrainian] 18. Zoltán G., Gábor L. & Iván I. Danube Region: Analysis and Long-Term Development Trends of the Macro-Region (2013) Institute of Regional Studies Research Centre of Economic and Regional Studies Hungarian Academy of Sciences. Harthmedia Ltd., Pécs[in English] 19. Laiko,O., Osypov,V., Horiachuk,V (2016) Investytsiino-innovatsiinyi rozvytok rehioniv Ukrainskoho Prychornomor’ia [ Investment and innovation development of the regions of the Ukrainian Black Sea region ]. B. Burkynskyi (Ed.). Odesa : IPREED NANU, 497s. [in Ukrainian]
110 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК 005.932:339.14 JEL L1, P23
ЛИСЮК В.М. д-р екон. наук, проф. зав. відділом ринкових механізмів і структур Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID/ORG 0000-0001-8766-4325
ЛОЗОВА Т.П. Провідний інженер Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький б-р, 29 м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-4896-1930
ПРОБЛЕМИ ТА ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИКОЮ РИНКУ
Актуальність. Найбільш невизначеною і мабуть головною серед інших, як в теорії, так і практиці логістики, є проблема управління логістикою. Особливо ця проблема стає актуальною і важливою при постановці теоретичного і практичного уявлення логістики, як форми організації ринкової системи, а точніше, логістичного ланцюга товарного ринку. Справа дійшла до того, що внутрішні виробники програють у конкурентній боротьбі імпортерам через неефективну логістику, організація якої у іноземних операторів краща. Головною причиною цього є та, що держава випустила з поля зору проблему управління логістичними процесами, віддавши її вирішення на відкуп відповідним підприємницькими структурам, як внутрішнім, так і зовнішнім. Перш за все для аналізу системи управління слід визначити всі складові елементи системи, а саме: мету, завдання, предмети, об’єкти і суб’єкти управління, сутність і природу управлінських заходів тощо. Мета та завдання Метою статті є дослідження управління логістикою товарного ринку та проблем визначення принципів побудови системи управління. Найбільш ефективні товарні ринки ті, які функціонують у розширеному відтворювальному режимі, кількісним критеріям якого є обсяг доданої вартості (ДВ), що утворюються на ринку. Саме на цьому будується і теорія ефективності ринку. Таким чином метою управління логістикою ринку є побудова (створення) такої його логістики, яка б задовольняла цій вимозі. Результати. Визначені принципи, суб’єкти та механізми управління логістикою ринку. Побудована структурна модель системи управління логістикою ринку. У структурній моделі, крім базових умов, які і визначають саму управлінську систему, визначені і суб’єкти управління, діяльність яких, з одного боку, підпорядкована цим базовим умовам, а з іншого, при застосуванні певних ринкових механізмів визначені (означені стрілками) можливі управлінські впливи на відповідні, параметри якими управляють логістичні ланцюги товарних ринків. Висновки. Отже, у ході дослідження нами визначені ті фактори, що визначають умови функціонування товарних ринків, а також побудови структури їх логістичних ланцюгів. Таким чином, означені і вище викладені принципи, поняття та категорії, ми поєднали у побудовану нами структурну модель управління логістичним ланцюгами товарних ринків, яку ми можемо рекомендувати для запровадження з метою їх прискореного розвитку. Ключові слова: управління логістикою, логістика ринку, логістичний ланцюг, додана вартість.
LISYUK V.M. Dr. Sc. (Economics), Prof. Institute of Market Problems And Economic& Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine FrantsuzskiyBoulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-8766-4325
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 111 ВИПУСК № 67
LOZOVA T.P. Senior Engineer Institute of market problems and economic&ecological research NAS of Ukraine Frantsuzskyi Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail:[email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-4896-1930
PROBLEMS AND PRINCIPLES OF MARKET LOGISTICS MANAGEMENT
Topicality. The most uncertain and perhaps the main among others, both in theory and in logistics, is the problem of logistics management. Especially this problem becomes relevant and important in the formulation of the theoretical and practical presentation of logistics, as the form of organization of the market system, or rather, the logistics chain of the commodity market. It has come to the point that domestic producers lose in the competition to importers due to inefficient logistics, which is better organized by foreign operators. The main reason for this is that the state has out of sight the problem of managing logistics processes, giving its solution to the salary of the relevant business structures, both internal and external. First of all, for analysis of the management system, all the constituent elements of the system should be defined, namely: the purpose, tasks, objects, objects and subjects of management, the nature and nature of management measures, etc. Aim and tasks. The purpose of the article is to study the management of the logistics of the commodity market and the problems of defining the principles of building a management system. The most effective commodity markets are those that operate in expanded reproduction mode, the quantitative criteria of which are the value added (DF) that are generated on the market. It is on this that the theory of market efficiency is also being built. Thus, the purpose of managing the market logistics is to build (to create) such logistics that would satisfy this requirement. Research results. The principles, subjects and mechanisms of market logistics management are defined. The structural model of the market logistics management system is constructed. In the structural model, in addition to the basic conditions, which determine the management system itself, management entities whose activity is subordinated to these basic conditions, on the other hand, and, on the other hand, when certain market mechanisms are used, certain (indicated by arrows) are possible managerial influences on corresponding managing parameters of the logistic chains of commodity markets. Conclusions. Consequently, in the course of the study, we have identified the factors that determine the conditions for the functioning of commodity markets, as well as the construction of their logistic chains. Thus, the above and above principles, concepts and categories, we combined in our constructed model of management of the logistics chains of commodity markets, which we can recommend for introduction in order to accelerate their development. Keywords: logistics management, market logistics, logistics chain, added value.
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Одним з напряміввирішення проблеми управління економікою, за авторською концепцією, полягає в побудові зваженої управлінської системи регулювання логістики ринків реального сектора економіки.Саме ці ринки носять найбільший внесок у виробництво і відтворення доданої вартості у ВВП, яка в свою чергу є ресурсом економічного розвитку. Отже, вирішення проблеми у такому послідовному зв’язку має сприяти створенню ефективних організованих логістичних ланцюгів товарних ринків, а відтак і економіки в цілому. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Сутність управління логістики є предметом дослідження багатьох науковців. Опрацювання цієї проблеми відображене у публікаціях М. Василько, О.П. Величко, А.М. Гаджинського, Дж. С. Джонсона, А.Г. Кальченка, Є.В. Крикавського, М.А. Окландера, Ю.В. Пономарьової, О.М. Сумця, А. Харісона та інших. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми.Слід зазначити, що саме мета управління логістикою ринку є ключовим елементом, якій відрізняє зміст категорії «логістика ринку» від традиційного розуміння категорії «логістика підприємства», якого дотримуються сьогодні Крикавський В., Окландер М., Пономарьова Ю. та інші. Слід додати, що хоча вони і визначають поняття логістики, як науку (теорію і практику) про управління матеріальними і пов’язаними з ними потоками, насправді, всі їх висновки з цього приводу прив’язані до економіки (ефективності) підприємств – суб’єктів логістичного ланцюга. З цього і випливає принципова різниця систем логістичного управління ринку від управління логістикою підприємства.
112 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Формулювання цілей дослідження. Ціль дослідження полягає у визначенні принципів та механізмів управління логістикою товарних ринків задля підвищення їх ефективності. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Дослідження проблем створення (побудова) логістики ринку за означеною метою у найпоширенішому розумінні - це створення такого маршруту руху товарів по ринку від його походження (утворення) до його споживання, який відповідає визначеній меті – тобто за прийнятими термінами ця мета передбачає побудову відповідного ефективного логістичного ланцюга руху товару по ринку. При цьому, під логістичним ланцюгом (ЛЛ) ми розуміємо послідовно упорядкований маршрут руху товарного потоку (товару) між суб’єктами ринку, які надають логістичні послуги на всьому протязі ринку від виникнення (виробництва) до споживання товару[5,6]. Отже, з точки зору управління цей ЛЛ і є об’єктом, на який спрямоване управління логістикою товарного ринку і який під дією управлінських впливів може видозмінюватись. Він може міняти напрям, маршрут, наприклад – з експорту – на внутрішню переробку або з імпорту – на виробництво власного товару. До нього можливо додавати (включати) проміжні структури: первісні та логістичні центри, елеватори, склади, комплекси з доробки товару тощо, з різними додатковими функціями, які можуть сприяти прискореному його руху, або підвищенню якостітовару. Крім того, протягом свого руху по маршруту товарний потік може об’єднувати у собі більш дрібні товарні партії, або накопичуватись на складах, утворюючи оптові партії, з якими зручно проводити оптові логістичні операції. А може, навпаки – подрібнюватись, розподіляючись між окремими операторами і споживачами, з застосуванням механізму дистрибуції, тобто до його управління можливо застосовувати інтеграційні механізми [3,7]. У даному випадку логістичний ланцюг, як «об’єкт управління» представляє собою товарний потік у русі по ринку. Від початку, включаючи процес його утворення – до кінця, тобто до моменту його споживання. При цьому рух ТП по ринку відбувається у різних формах: фізичний, (транспортування, складування і перевантаження) правовий (зміна права власності на товар, передача функцій з його обслуговування, відповідальності та ризиків щодо його безпеки), фінансовий (перерозподіл фінансів платників) між суб’єктами логістичного ланцюга за виконання логістичних послуг, а також додаткових платежів у вигляді страхових платежів, штрафних санкцій, покриття збитків тощо. Всі ці види руху товару на основі товарообмінних операцій організаційно об’єднуються у логістичний ланцюг товарного потоку, ефективність руху якого залежить від ефективності (правильності вибору) вибраного маршруту товароруху та логістичних суб’єктів, які послідовно виконують функції просування товару (потоку) по цьому маршруту та його логістичному обслуговуванню. Зосереджуючи увагу на матеріальних логістичних потоках реальних товарів, ми можемо відмітити, що вони мають різну фізичну форму, а саме: - індивідуальну товари (обладнання, комп’ютери, сільгосптехніка, автомобілі, побутова техніка тощо); - партії товарів (ці ж самі товари, об’єднанні у партії по декілька десятків, тисяч одиниць); - насипні або наливні партії (вугілля, зерно, нафта, руда, добрива тощо); - безперервні товарні потоки однорідного за фізичними властивостями товару (природний газ, нафта, вугілля, руда, аміак, карбомід, скраплений газ, бензин тощо). Відповідно сформувались і способи та технології транспортування, збереження, а відтак, і логістика, перевантаження цих товарів і в цілому просування цих товарів на ринок і в кінцевому рахунку до кінцевого споживача. Так, для товарів першої групи характерною сьогоднішньої логістики їх ринку в Україні є дистрибуційний характер. Це обумовлено перш за все перевантаженням пропозиції у зв’язку з перевиробництвом їх провідними світовими виробництвами та імпортною спрямованістю їх логістичних потоків у зв’язку з наявністю внутрішнього мотиву. Для логістичного ланцюга ринків цих товарів переважають неупорядковані перевезення різними видами транспорту (автомобільним, залізним, морським) користування випадковими наявними складами, як правило, на орендних умовах та залежність дистрибуторів від роздрібних торгівельних установ. Логістика ринків другої групи товарів відрізняється від першої більш стабільними зв’язками постачальників з роздрібними мережами торгівельними значними обсягами постачання та сталими каналами розподілення продукції, користування послугами спеціалізованих видів транспорту та
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 113 ВИПУСК № 67
складів, а також логістичних центрів. У цьому випадку логістичні ланцюги (ЛЛ) вибудовуються під впливом споживчого ринку і його суб’єктів - великих торгівельних мереж. Організація ринкової логістики третьої групи товарів набуває специфічних ознак, обумовлених як: фізичними характеристиками товару (газоподібні, рідкі, насипні - дрібно та крупно фракційні), так, обсягами та частотою постачання. Відповідно вибудовується специфічна логістика транспортування – будуються газо- та нафтопроводи, аміакопроводи для газових та рідких продуктів, а також організація перевезення у залізничних цистернах та морськими спеціалізованими суднами: газовозами (скраплений газ), нафтоналивними (нафта, нафтопродукти), зерновозами, сухогрузами (зерно, добрива, бавовна, вугілля, руда), контейнеровозами тощо. Ефективність логістичного управління залежить і від правильно вибраних параметрів об’єкту управління ЛЛ, на які мають бути спрямовані управлінські зусилля. Тільки при обґрунтованому підході до визначених цих параметрів ми зможемо об’єктивно оцінити стан та його змін у ЛЛ ринку, також управлінські ефекти. Вибору цих параметрів ЛЛ мають передувати економічні дослідження та відповідні розрахунки, крім того, вони за нашими рекомендаціями мають базуватись на наших же розробках щодо секторного моделювання та відтворювальної спрямованості товарообмінних процесів, що відбуваються на ринку між суб’єктами ЛЛ [10]. Згідно проведеним дослідженням на ефективність ЛЛ впливає ефективність проходження товару (товарного потоку) по всьому логістичному маршруту ринку. А на цю ефективність, у свою чергу, впливають такі характеристик, як: час проходження, географічні параметри розповсюдження товару, якість як самого товару, так і логістичних послуг (сервісу), цінові характеристики, стан національної безпеки, з одного боку, щодо забезпечення необхідними товарами функціонування національної економіки, а с другої – безпеки проходження товару по ЛЛ. При цьому кожен параметр ЛЛ має декілька кількісних і якісних визначень і може відображати за своїми значеннями якість управління ЛЛ. Визначення цих параметрів також залежить від інтересів всіх учасників логістичного процесу. Певні види і групи товарів визначаються як стратегічні для держави і відповідно, держава, за нашою думкою, має приймати активну участь, як у організації логістики, так і в управлінні логістичними ланцюгами. Так, наприклад, закордонний досвід показує відомий логістичний проект «Шовковий шлях» ставить на меті просування китайських товарів на певні світові ринки, зокрема ЄС. З цією метою Китай інвестує значні кошти у облаштування зручних і швидкісних маршрутів транспортування з будівництвом відповідних інфраструктурних об’єктів: портів, логістичних центрів, швидкісних доріг тощо. Тобто при наявності товарного виробництва країна вкладає значні кошти у логістику доставки товарів власного виробництва на ринки збут – споживання. США також значну увагу приділяє захисту сформованих логістичних маршрутів постачання нафти для потреб власної економіки, а також розвитку логістики постачання скрапленого газу у Європу. Логістичні проекти реалізації постачання надлишків газу власного видобутку носять протекціоністський характер. Європейський Союз, що є самодостатнім в забезпечення населення майже всіма видами товарів внутрішнього виробництва, більшою частиною опікується налагодженням і ефективним управлінням експортної логістики, тобто, постачанням своїх товарів на інші світові ринки при 100% забезпеченні власних споживчих ринків. Виключенням для Європи є ринки енергоносіїв: газу, нафти, попит на які зростає, а організація ефективної логістики постачання яких знаходиться під значним впливом змін світової кон’юнктури та геополітики. Для України, як вже відмічалось раніше, у зв’язку зі значним занепадом внутрішнього виробництва і, відповідно, дефіцитом, актуальним стало питання розвитку логістики ринків імпортних товарів, особливо товарів масового вжитку. Саме така логістика внутрішніх ринків сьогодні в національній економіці привалює. Справа дійшла до того, що внутрішні виробники програють у конкурентній боротьбі імпортерам через неефективну логістику, організація якої у іноземних операторів значно краща. І однією з головних причин є та, що держава випустила з поля зору проблему управління логістичними процесами, віддавши їх вирішення на відкуп відповідним підприємницькими структурам, як внутрішнім, так і зовнішнім. Наскільки це питання є сьогодні актуальним - говорять данні деяких досліджень, які оцінюють логістичну складову у ВВП у обсягах від 30% до 70% [9]. Можна при цьому говорити, що
114 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
національна економіка – це економіка логістичного типу, і значний резерв економічного розвитку вбачається саме у вдосконаленні логістики внутрішніх та товарних ринків. Натомість, сьогодні наша держава обмежилась проведенням пасивної політики, яка заснована на корпоративній логістиці і не сприяє прискореному розвитку ринків і збільшенню бюджетних надходжень саме від логістичних ефектів. На наш погляд, і підтвердженням нашої думки є практика застосування ефективної логістичної політики розвинутими країнами (США, Китай, ЄС та інші), державна підтримка розвитку логістики має полягати у активній підтримці розвитку ефективних ланцюгів товароруху, як на внутрішніх так і на зовнішніх рівнях з охопленням всіх національних релевантних товарних ринків. Так, наприклад, проблему скорочення часу подолання значних відстаней при доставці товару та прискорення руху пасажиропотоків Японія, Південна Корея та Китай вирішили шляхом будівництва швидкісних колій та потягів. Цей логістичний проект дозволив, наприклад, Китаю, за 10 років збільшити до 7 млрд. кількість пасажироперевезень та в декілька разів збільшити бюджетні надходження від розширення внутрішнього ринку туристичних послуг. Ще більший ефект держава отримала від підвищення швидкості товарообороту за рахунок скорочення товарообмінних операцій та часу доставки товарів споживачам. Слід зазначити, що ефективні сформовані корпоративні ЛЛ, які включають в себе суб’єкти, що надають логістичні послуги, тільки ті, що входять до складу корпорації, або тісно пов’язані з ними спільними інтересами, скидають за різними оцінками від 0,3 до 0,7 частки всього товарообігу внутрішнього товарного ринку. Отже, інші господарюючі суб’єкти (як правило МСП) змушені або співпрацювати з корпораціями на їх умовах, або власноруч вибудовувати власні логістичні ланцюги просування своїх товарів на споживчий ринок. Або, якщо суб’єкт спеціалізується на наданні логістичного сервісу – докладати певні значні зусилля, щоб вбудовуватись у вже існуючі ЛЛ. Таким чином, ми спостерігаємо наявність певних бар’єрів, які мають долати ці суб’єкти, щоб самотужки будувати ефективну логістику просування власного товару на ринок[9, 11]. Тому завдання держави у вирішенні цієї проблеми ми вбачаємо у створенні системи підтримки зусиль МСП щодо подолання існуючих бар’єрів і диспропорції на існуючих товарних ринках, а саме: цінових, регламентних, ліцензійних, інформаційних, технологічних тощо. Слід окремо зупинитись на функціях держави у регулюванні логістики власних товарних ринків. На наш погляд, їх в частині економічного управління, слід розширити та конкретизувати у напрямку прискореного та інтеграційно-логістичного розвитку ринків реального сектору економіки. Ці функції мають бути спрямовані на досягненні вище означеної мети та полягати у наступному[9]: - створенні (вдосконаленні) інституціональної бази функціонування суб’єктів ЛЛ національних товарних ринків; - створенні та будуванні ЛЛ, що неефективно функціонують, необхідних логістичних елементів – ланок (ОРСП, логістичних центрів, центрів з доробки товару тощо) з відповідним регламентом виконання їх функцій; - контролі за економічною безпекою держави (енергоринки та інші стратегічні ринки від яких залежить функціонування інших ринків і галузей); - контролі за продовольчою безпекою в країні (продовольчі ринки, ринки зерна, м’яса, молоко тощо); - спрямуванні (за допомогою відповідних економічних інструментів) експортних потоків сировинних товарів на внутрішню переробку; - підтримці МСП, як суб’єктів ринків щодо подолання ними існуючих бар’єрів входження на ринок і включення їх у ЛЛ; - моніторинг цінової ситуації на важливих ринках, зокрема тарифів логістичного сервісу та тарифів на локальних ринках житлово-комунальних послуг, що значно впливають на кінцеву внутрішню ціну споживчих товарів; - підтримці створення об’єднань МСП (кооперативів, асоціацій, кластерів тощо) з метою їх підвищення спроможності щодо входу на ринок; - імплементація міжнародних правил («Інкотермс-2010») тощо. Якщо розглядати принципи логістичного управління ринками, то вони формуються таким же чином, як і принципи управління будь-якої економічної системи і мають ґрунтуватись на двох базисах:
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 115 ВИПУСК № 67
- по-перше, загальні принципи побудови системи управління будь-якою економічною системою передбачають визначення мети управління, об’єктів, суб’єктів, предметів та засобів та розробку і впровадження на цій основі відповідних механізмів та засобів управління цими елементами системи; - по-друге, визначення специфічних особливостей елементів системи управління, які вимагають особливих підходів до управління даною економічною системою (у нашому випадку логістичним ланцюгом товарного ринку). Якщо з першим питанням ми і наші колеги, що займаються теорією управління економічних систем більш-менш розібрались, то стосовно специфічних особливостей теорії і практики управління логістичними системи товарних ринків є певні колізії, які ми намагаємось визначити і вирішити в даній статті. Ці колізії, по-перше, опираються на домінуючий підхід, що зовнішнє регулювання ринку не потрібно, бо воно вступає в протиріччя з ринковими законами, які природно регулюють попит і пропозицію і подальші ринкові процеси. Це так звані теорія «невидима рука ринку». То з іншого боку, практика показала, що за останні часи значних економічних здобутків отримують саме ті ринкові суб’єкти, а також ті країни, які надбали і виконують функції регулювання ринків, при цьому, головним об’єктом регулювання вони обрали саме логістичні ланцюги товарних ринків, побудову і управління якими вони організували на свою користь. Саме таке регулювання впроваджують ТНК. Крім того, протекціоністська політика, яка за ініціативою США почала впроваджуватись у практику і призвела до конкурентних війн між США та Китаєм, США та ЄС офіційно має право на існування і слід враховувати приклад Китаю, США, Японії, Південної Кореї та інші. Як відомо, всі відносини суб’єктів логістичного ланцюга товарних ринків, як між собою, так у процесі виконання ними логістичних сервісів, так і між ними і власниками товару, будуються на 4-х базових умовах дотримання яких обов’язкове, а саме: - дотримання вимог інституціональної бази (закони, норми, положення, інструкції тощо); - договірних умовах, що укладаються між власниками товару та іншими суб’єктами ЛЛ; - національних традиціях, неформальних правилах, довірі; - міжнародних правилах «Інкотермс-2010». У представленій на рисунку 1 структурній моделі, крім базових умов, які і визначають саму управлінську систему, визначені і суб’єкти управління. Структурна модель показує вплив з боку управлінської (регулюючої) бази, яка складається з інститутів та інституцій впливу на параметри логістичного ланцюга, які визначені числовими значеннями від 1 до 7 (рис. 1).
Базові умови, що визначають систему управління логістичним ланцюгом
Інституціональні вимоги Договірні умови Національні умови, Правила неформальні правила, «Інкотермс-2010» традиції
Суб’єкти управління ЛЛ
Державні органи Корпорації Власники товару Довірені суб’єкти Об’єднання МСП управління (ТНК) управління Продавці Покупці Експедитори, Асоціації, кооперативи, оператори кластери
Управлінські впливи на відповідні параметри логістичного ланцюгу
1,2,4,5,6 1,4,6 1,2,3,4,7 1-7 1,2,4,5,6
Безпеки -1 Цінові-2 Спрямованості-3 Якості - 4 Просторові-5 Часові-6 Цілісності-7
1 Параметри, якими управляє логістичний ланцюг
Рис. 1. Структура управління логістичним ланцюгом товарного ринку
116 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Діяльність суб’єктів управління з одного боку підпорядкована цим базовим умовам, а з іншого, при застосуванні певних ринкових механізмів визначені (означені стрілками) можливі управлінські впливи на відповідні параметри, якими управляють логістичних ланцюгів товарних ринків. Зміна (покращення) цих параметрів, якими управляє логістична модель ринку призведе до підвищення ефективності товароруху по логістичному ланцюгу з точки зору: - безпеки (скорочення ризиків втрати товару); - цінової конкурентоспроможності логістичних структур до сервісів спрямованості маршруту товароруху (виключення зворотних кроків, повернення на доробку); - якості ( скорочення ризиків втрати товарних характеристик при русі по ринку; - підвищення можливості більш широкого просторового розповсюдження товару; - скорочення часу товароруху; - цілісність ЛЛ, що має на увазі введення у його структуру відсутніх для досягнення високого рівня вище означених параметрів логістичних елементів (структур) – логістичних центрів, складів, відповідної тари, елеваторів тощо. Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, у ході дослідження нами визначені ті фактори, що визначають умови функціонування товарних ринків, а також побудови структури їх логістичних ланцюгів. Таким чином означені і вище викладені принципи, поняття та категорії, ми поєднали у побудовану нами структурну модель управління логістичним ланцюгами товарних ринків, яку ми можемо рекомендувати для запровадження з метою їх прискореного розвитку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Balassa B. The Theory of Economic Integration. Homewood, IL: Richard D. Irwin, 1961. 2. Белявцев М.И. , Шестопалова Л.В.Инфраструктура товарного рынка . Київ: Центр навч. літ- ри, 2005. 416 с. 3. Крикавський Є. В. Логістика. Основитеорії: Підручник. Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львівськаполітехніка», 2004. 416 с. 4. Лисюк В.М. , Тараканов М.Л. Логістичний фактор відтворювальної функції виробничих секторів товарних ринків .Вісник соціально-економічних досліджень. Вип. 39. Одеса: ОДЕУ, 2010. С. 98-102. 5. Окландер М.А. Логістика: підручник. К.: Центр учбової літератури, 2008. 346 с. 6. Экономическая энциклопедия: В 3-х т. / С.В. Мочерный (отв. ред.) и др. Т.1. К.: Изд-во центра «Академия», 2000. 864 с. 7. Лисюк В.М., Нікішина О.В., Зарудна О.П. Інтеграційні механізми в товарних ринках: концептуальна сутність та практична . Економічні інновації: Зб. наук. праць. Одеса, 2017. Вип. 63 С. 155-164. 8. Тараканов Н.Л. Региональные логистические системы: проблемы формирования и развития: монография . НАН Украины, ин-т пробл. рынка и экон.-экол. исследований. Одесса, 2013. 312 с. 9. Логістика товарного ринку : монографія / [Буркинський Б.В. та ін.]; за заг. ред. Буркинського Б.В., Лисюка В.М.; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослідж. Одеса: ІПРЕЕД НАНУ, 2018. 244 с. 10. Лысюк В.М., Деркач Т.В. Воспроизводственная функція товарних рынков. Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2011. 225 с. 11. Лисюк В.М. Теоретико-сутнісний аналіз економічної інтеграції, як економічного процесу. НАН України, Інститут проблем ринку та економіку-екологічних досліджень. Одеса: ІПРЕЕДНАН України. 2015, № 59. С. 194-201. 12. Теория полюсов роста Ф. Перру. URL: https://studfiles.net/preview/3173470/page:5/ 13. Пономарьова Ю.В. Логістика: Навчальний посібник: Вид. 2-ге., перероб. та доп. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 328 с. REFERENCE
1. Balassa, B. (1961). The Theory of Economic Integration. Homewood, IL: Richard D. Irwin [in English].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 117 ВИПУСК № 67
2. Belyavtsev, M.Y. & Shestopalova, L.V. (2005). Ynfrastruktura tovarnoho rynka Infrastructure of commodity market [Infrastructure of commodity market]. Kyiv, Educational Center. lit-ry [in Russian]. 3. Krykavskyy, YE. V. (2004). Lohistyka [Fundamentals of Theory: Textbook]. L., Vat. Na. University Lviv Polytechnic [in Ukrainian]. 4. Lysyuk, V.M. & Tarakanov, M.L. (2010). Lohistychnyy faktor vidtvoryuval noyi funktsiyi vyrobnychykh sektoriv tovarnykh rynkiv [Logistic factor of reproduction function of production sectors of commodity markets]. Bulletin of Social and Economic Research, 39. Odessa, ODEU, pp.98-102 [in Ukrainian]. 5. Oklander, M.A. (2008). Lohistyka: pidruchnyk [Logistics: a textbook]. K., Center for Educational Literature [in Ukrainian]. 6. Ekonomicheskaya entsiklopediya, (2000). [Economic Encyclopedia: In 3 t.] S.V. Mocharyn (ed.) And others. K., Izd-o center "Akademiya" [in Russian]. 7. Tarakanov, M.L., Topalova, I.A. & Makovyeyev, A.P. (2018). Skladovi tovarorukhu plodoovochevoyi produktsiyi: problemy ta instrumenty yikh usunennya [Ingredients of commodity rotund of fruit and vegetable production: problems and tools for their elimination]. Odessa, IREPR NAS of Ukraine, 66, pp,190-196 [in Ukrainian]. 8. Lysyuk, V.M., Nikishynа, O.V. & Zarudna, O.P. Intehratsiyni mekhanizmy v tovarnykh rynkakh: kontseptualna sutnist ta praktychna diya [Integration Mechanisms in Commodity Markets: Conceptual Essence and Practical Action]. Economic Innovations: Coll. Sciences works. Odessa, 63, pp.155-164 [in Ukrainian]. 9. Tarakanov, N.L. (2013). Regional'nyye logisticheskiye sistemy: problemy formirovaniya i razvitiya: monografiya [Regional logistics systems: problems of formation and development: monograph]. NAS of Ukraine, Institute of Prob. market and econ.-eco. research. Odessa [in Russian]. 10. Burkynskyy, B.V. & Lysyuk, V.M. (2018). Lohistyka tovarnoho rynku : monohrafiya [Logistics of the commodity market: monograph]. National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Science and Technology. market and econ.-eco. Research. Odessa, Ipride NASU [in Ukrainian]. 11. Lysyuk, V.M. (2011). Vosproizvodstvennaya funktsiya tovarnykh rynkov [Reproductive function of commodity markets]. Odessa: Institute for Market and Economic and Environmental Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine [in Russian]. 12. Lysyuk, V.M. (2015). Teoretyko-sutnisnyy analiz ekonomichnoyi intehratsiyi, yak ekonomichnoho protsesu [Theoretical-Essential Analysis of Economic Integration as an Economic Process]. NAS of Ukraine, Institute of Market Problems and Economics and Environmental Research. Odessa, IPREED NAN Ukraine, 59, pp.194-201 [in Ukrainian]. 13. Ponomarova, YU.V. (2005). Lohistyka: Navchalnyy posibnyk [Logistics: Tutorial]. View. 2nd, processing. and add. K., Center for Educational Literature [in Ukrainian].
118 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК 005.932:339.14 JEL L1, P23
ЛИСЮК В.М. д-р екон. наук, проф. зав. відділом ринкових механізмів і структур Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-8766-4325
ТОПАЛОВА І.А. канд. екон. наук, доц. ст. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький б-р, 29 м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-7845-6612
АНІЦА ХУНЕТ к.т.н., професор проректор по науковій та художній роботі і міжнародному співробітництву Університет Север, Вараджин, Хорватія відділ економіки бізнесу Е-mail: [email protected]
ВІДТВОРЮВАЛЬНИЙ ПРИНЦИП ФОРМУВАННЯ ТЕОРІЇ РИНКОВОЇ ЛОГІСТИКИ
Актуальність. В умовах розвиненої ринкової економіки та поглиблення спеціалізації господарюючих суб’єктів теорія логістики більшою мірою зорієнтована на підприємства, а не на ринки та потребує певної ринкової переорієнтації. Під тиском ринкових процесів, науковці пробують узагальнити ринкові логістичні процеси товароруху шляхом введення таких понять, як: «логістична система», транспортна, збутова логістика. Подальший аналіз теорії логістики потребує звернути увагу на головний елемент ринку - товар зважаючи на те, що всі господарюючі суб’єкти у ринковій економіці працюють у ринковому середовищі, тобто у межах відповідних товарних ринків. Тобто будь-який господарюючий суб’єкт належить до певного товарного ринку тобто функціонує у межах визначеного товарного ринку. Зазначимо, що товар є саме той елемент, який визначає ринок – товарний ринок. Отже саме реалізація функцій товароруху об’єднує відповідних господарюючих суб’єктів між собою в логістичний ланцюг товарного ринку. Логістичний ланцюг – це чітко визначений маршрут товароруху з логістичними переходами, в яких відбуваються зміни характеру товарного потоку, а також і зміни власника. Мета та завдання Метою даної статті є розробка підходів до формування теорії ринкової логістики на відтворювальному принципі. Результати. Розробка пропозицій щодо формування теорії ринкової логістики на відтворювальному принципі. Наведено визначення категорії «ринкова логістика», сформовані принципи за якими мають організовуватись ефективні логістичні ланцюги товарних ринків та виникати на них відтворювальні процеси. Висновки. Побудова ефективної відтворювальної логістики ринку також забезпечується мінімальними витратами пов’язаними з рухом матеріального потоку від постачальника до споживача у мінімально можливі терміни. Однак, реальний процес переміщення товароруху по ринку пов’язаний з появою на його шляху деяких перешкод (бар’єрів), або точок логістичних розривів, що призводить, з одного боку, до зростання опіру та збільшення витрат на його подолання, а з іншого, до примусового складування (затримки), коли виникає недостатність пропускної спроможності ланки ринкового ланцюга. Тому завданням наступних досліджень ринкової логістики є визначення способів подолання цих перешкод або точок розриву, які погіршують ідеальні умови переміщення матеріальних потоків, каналів товароруху як відхилення від єдиного прямолінійного напряму. Ключові слова: товарний ринок, ринкова логістика, відтворювальний процес.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 119 ВИПУСК № 67
LISYUK V.M. Dr.Sc. (Economics), Prof. Institute of Market Problems And Economic & Ecological Researchof the National Academy of Sciences of Ukraine FrantsuzskiyBoulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-8766-4325
TOPALOVA I.A. Cand. econ sciences, Senior Research Fellow Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research NAS of Ukraine Frantsuzskyi Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.OR/ 0000-0001-7845-6612
ANICA HUNJET Ph.D, accociate professor Vice-rector for Scientific and Artistic Work and International Cooperation University North, Varazdin, Crotia Department of Business Economics Е-mail: [email protected]
AN IDEOLOGICAL PRINCIPLE FORMING THE MARKET LOGISTICS THEORY
Topicality. In the conditions of a developed market economy and the deepening of the specialization of business entities, the theory of logistics is more oriented towards enterprises, and not to markets, and needs some market reorientation. Under the pressure of market processes, scientists are trying to generalize the market logistics processes of goods through the introduction of such concepts as: "logistics system", transport, marketing logistics. Further analysis of the theory of logistics requires attention to the main element of the market - the product, given that all economic actors in a market economy operate in a market environment, that is within the relevant commodity markets. That is, any business entity belongs to a certain commodity market ie it operates within a defined commodity market. Note that the product is precisely the element that determines the market - the commodity market. Consequently, the realization of the functions of the commodity movement combines the respective economic entities among themselves into the logistic chain of the commodity market. The logistic chain is a clearly defined route of a commodity wheel with logistic transitions, in which there are changes in the nature of the flow of goods, as well as changes in ownership. Aim and tasks. The purpose of this article is to develop approaches to the formation of the theory of market logistics on the reproductive principle. Research results. Development of proposals for the formation of the theory of market logistics on the reproductive principle. The definition of the category "market logistics" is given, the principles on which effective logistic chains of commodity markets should be organized and their reproductive processes must be formed. Conclusions. Construction of an effective reproduction market logistics is also provided by the minimum costs associated with the flow of material flow from the supplier to the consumer at the minimum possible date. However, the real process of movement of goods in the market is associated with the appearance on its way of some obstacles (barriers), or points of logistical gaps, which, on the one hand, leads to increased opium and increased costs for overcoming it, and on the other hand, to forced warehousing (delay) when there is a lack of bandwidth of the market chain links. Therefore, the task of the next research of market logistics is to determine ways to overcome these obstacles or gap, which impair the ideal conditions for the movement of material flows, channels of commodity movement as a deviation from a single straight line. Key words: commodity market, market logistics, reproduction process.
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Усвідомлюючи необхідність розвитку теорії логістики, слід також усвідомити, що саме має лежать в основі її економічної мети. Такою основою є ринкова логістика. Існуюча теорія розкриває теоретичну сутність логістики, пояснює, що навіть якщо логістика спрямована на задоволення, в першу чергу,
120 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
споживчого попиту, то, обов’язковою, правда не завжди очевидною, умовою, є ефективність діяльності підприємств – господарюючих структур суб’єктів логістичного ланцюга ринку. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Питаннями наукового та практичного застосування логістики займались такі вчені: В. Губенко, І. Майорова, І. Смірнов, В. Лівшиц, О. Лямзін,. Я.Нефедова, М. Хара, Л. Миротін, В. Поліщук, В. Доля, А. Гаджинський, А. Кальченко, Ф. Котлер, Л. Гурч, В. Круглов, В. Крикавський, В. Мельниченко, М. Окландер, О. Котлубай, І. Савенко, І. Комарницький, І. Літовченко, Ю. Пономарьова, Р. Сопільник, Д. Бауерсокс, М. Крістофер та ін. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Цією проблемою сучасні науковці займались суто у рамках теорії економіки підприємства і надавали підприємствам усі логістичні функції (від виробництва до постачання продукції споживачу). Але в сучасних ринкових умовах коли поглиблюється спеціалізація господарюючих суб’єктів, що надають відповідні послуги на товарних ринках відбувається спеціалізація на виконання окремих логістичних функцій тому, сама логістика під тиском ринкових трансформацій теж поступово набуває ринкових ознак і якщо її розглядати у цілісному вигляді, то вона набуває форми і категоріального змісту як логістики ринку, а не окремого підприємства [1-4]. Формулювання цілей дослідження. Нами поставлені наступні завдання, які потребують наукового вирішення: - визначити методологію формування логістики релевантних ринків; - визначити механізми товарно-грошових відносин (обміну) у процесі просування товарів на ринку; - розробка рекомендацій щодо визначення принципів побудови ефективних логістичних ланцюгів товарних ринків. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Певну спробу щодо осмислення теорії логістики роблять дослідники шляхом введення та пояснення поняття «логістична система». Таким чином вони пробують об’єднати різні ринкові суб’єкти та функції, які вони виконують у єдиній ринковій структурі - системі. Значною мірою виникають питання до існуючої теорії логістики і в частині спроби її обґрунтувати через дезінтеграцію, тобто спробу аналізувати логістичну структуру, розподіляючи її на види за функціональними ознаками, наприклад: «логістика підприємства», «транспортна логістика», «збутова логістика», «складська логістика» та інші, а також за суб’єктами виконання логістичних операцій (підприємства, спеціалізовані логістичні структури, транспортні компанії, сервісні центри). При проведенні детального аналізу необхідно звернути увагу на те, що логістичні функції при такому поділі переплутуються між господарюючими суб’єктами, що надають різні логістичні послуги. Так, логістиці підприємства надаються повноваження транспортної, накопичувальної, збутової, розподільчої та інших логістичних функцій. З’ясовується, що стосовно того, хто має виконувати ті, чи інші логістичні функції, - не має загальної спільної думки, хоча зрозуміло, що це залежить від спеціалізації тієї, чи іншої господарюючої структури, її спроможності виконувати відповідні роботи та вбудовуватись у логістичний ланцюг ринку зі своїми послугами чи товарами [5, 6]. Ці зауваження, набувають особливого значення в умовах поглибленої спеціалізації цих суб’єктів, що приймають участь на ринку у виконанні функцій сприяння товароруху – логістичних сервісів. Подальший аналіз теорії логістики потребує звернути увагу на головний елемент ринку - товар зважаючи на те, що всі господарюючі суб’єкти у ринковій економіці працюють у ринковому середовищі, тобто у межах відповідних товарних ринків. Інакше, їх існування і функціонування не має сенсу. Тобто будь-який господарюючий суб’єкт будь-якого профілю і спеціалізації належить до певного товарного ринку тобто функціонує у межах визначеного товарного ринку. До таких відносяться, крім виробників основного товару, ще й суб’єкти, що надають логістичні сервіси: складські структури, торгівельні організації (оптові і роздрібні) обслуговуючі, експедиторські і інші структури – всі вони належать до одного загального ринку. І об’єднує їх загальна для всіх функція – просування товару по ринку з одночасним його (товару) сервісним обслуговуванням до кінцевого споживача. Зазначимо, що товар є саме той елемент, який визначає ринок – товарний ринок. Отже саме реалізація функцій товароруху об’єднує відповідних господарюючих суб’єктів між собою в логістичний ланцюг товарного ринку.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 121 ВИПУСК № 67
Аналізуючи практику організації маршрутів товароруху різних ринків, можливо зробити висновок, що: логістичний ланцюг – це чітко визначений маршрут товароруху з логістичними переходами, в яких відбуваються зміни характеру товарного потоку (кількісні і якісні), а також і зміни власника. При цьому також можуть відбуватись і вартісні зміни. Слід підкреслити, що в даному випадку під товаром розуміються товарні потоки, або партії товару. Виникає питання, яким чином можна об`єднати господарюючі суб’єкти у логістичний ланцюг? Якщо розглядати логістику, як форму організації товароруху між суб’єктами ринку, то найбільш ефективний спосіб ефективної організації логістики – це об’єднання суб’єктів ринку, яке може відбуватись шляхом застосування інтеграційних механізмів. При цьому об’єктом такої інтеграції у логістичному ланцюги виступають не стільки підприємства (господарюючи суб’єкти ринку), скільки товар, а точніше – товарні потоки, а також функції цих суб’єктів, що пов’язані з товарним рухом. Так, наприклад, якщо підприємець накопичує виготовлену продукцію на власному складі з метою сформувати відповідну партію для подальшої її реалізації, то при цьому він приймає рішення щодо обсягів накопичення товарної партії та часу її подальшого руху (продажу) іншому суб’єкту. При цьому він також приймає рішення щодо ціни товару, враховуючи інтереси покупця, а також суб’єктів ланцюга. Отже, відбувається інтеграція інтересів двох або більше суб’єктів ринку, згідно якому включається механізм товаропросування. Сам інтеграційний механізм поєднань інтересів всіх учасників ринку, а відтам і процес товароруху включається при укладенні угоди між постачальником – продавцем і споживачем – покупцем товару [7, 8]. Отже, якщо розкрити зміст терміну «товаропросування» то це організаційно-технологічний процес доведення виготовлених товарів від підприємств-виробників до кінцевих споживачів за певним маршрутом. Цей процес відбувається силами і засобами торговельних підприємств, комерційно-посередницьких формувань та елементів ринкової інфраструктури. Процес товароруху по ринку розпочинається на підприємствах-виробниках - підприємствах різних галузей видобувної, обробної та переробної промисловості, в аграрних господарствах усіх видів і форм власності - в момент передачі готового продукту від одного суб’єкта – власника цього продукту (чи відповідальної структури) – іншому. Значною мірою така ситуація складається на вітчизняних ринках товарів масового попиту, а саме ринках: зерна, чорних та кольорових металів та металопрокату, руди, цукру, автомобілів, кави, побутової та електронної техніки, нафти та нафтопродуктів, вугілля, газу та інших. Для таких ринків застосовується термін «потік товарів» або «товарна партія» під яким розуміється: «сукупність товарів, які розглядаються в процесі руху по ринку та виконання над ними різноманітних торгово- технологічних, логістичних та інших операцій протягом певного часового інтервалу. Потік товарів має розмірність (кількість (маса, обсяги), поділена на час) і вимірюється в натуральних показниках (т/міс, од./день). Для кількісного визначення потоку товарів найчастіше використовують показник потужності вантажопотоку - кількість товарів, що проходять через певну дільницю за одиницю часу» [1, 5]. Коли потік товару віднесено не до інтервалу часу, а до певного моменту часу, він стає товарним запасом. Потік товару у сфері обігу класифікують за номенклатурою (одно- і багатопродуктові потоки); за транспортно-технологічними характеристиками вантажів у процесі транспортування і навантажувально-розвантажувальних робіт (великогабаритні, важковагові, легковагові, негабаритні, сипкі, наливні, тарно-упаковані, поштучні); за способом затарювання (у контейнерах, на піддонах, у ящиках, тюках, мішках). Але якщо узагальнити шляхи та методи товаропросування по ринку (нам більш до вподоби термін «товарорух» або «рух товарного потоку»), то їх слід певним чином класифікувати. Наприклад, за принципом вибудування (планування) цих шляхів та методів за напрямками та способами організації маршрутів товароруху, які залежать від багатьох факторів, а саме: виду товару, ринку попиту, його партіонності (обсягу партії), логістичної цілісності ринку (внутрішнє пряме споживання, внутрішня переробка, експорт) тощо. Розглянемо це на прикладі побудови логістики ринків плодово-овочевої продукції. Існуюча система товарного руху на ринку фруктів та овочів в Україні досить різноманітна. Найбільш поширена традиційна схема реалізації плодоовочевої продукції місцевого походження – це самовивозом, тобто силами самих фермерів-виробників (як правило, середніх та дрібних) з доставкою та реалізацією на роздрібних ринках (базарах) великих міст.
122 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
У процесі аналізу були виділені типові канали реалізації плодоовочевої продукції, присвоєний їм відповідний шифр та визначена частка у загальному обсязі товарообігу плодоовочевої продукції (табл. 1). Безумовно, переважають обсяги реалізації продукції, виробленої вітчизняними фермерами, через місцеві ринки, а також закупівля її великими оптовими компаніями. Існуючі у більшості канали реалізації продукції великими оптовими компаніями, які виступають, як і посередники в період збирання врожаю обумовлені необхідністю швидкого отримання фермерами (повернення) вкладених у вирощування коштів. Товаровиробники активно користуються цим каналом, тому що не мають можливостей якісного довготривалого збереження продукції та її наступного рівномірного збуту впродовж року (відповідно обладнання складів, сховищ, логістичних центрів). Таблиця 1. Типові канали реалізації плодоовочевої продукції Шифр Канал реалізації Частка % 1.1. Безпосередньо «з поля» - через посередників 15-20 1.2. Через місцеві ринки сільгосппродукції (базари) – самовивозом 20-30 1.3. Переробним підприємствам – пряме постачання 15-20 1.4. Експорт продукції – через великі компанії експортери 3-5 1.5. Великим оптовим компаніям 30-35 1.6 Торговим мережам (супермаркетам) 10-15
Недоліками цього каналу є диспропорції між заниженою закупівельною ціною продукції у товаровиробника та ціною товару у кінцевого споживача. Занижена закупівельна ціна обумовлена вимушеною необхідністю продажу продукції в стислі терміни, обмежені періодом збирання врожаю. В свою чергу кінцева ціна у споживача необґрунтовано зростає за наявності додаткових ланок в ланцюгу постачань, які займають перекупники. Кожна зайва (необґрунтована економічно) ланка у ланцюгу товароруху може збільшити витрати на просування товару, а також кінцеву його ціну. Реалізація «з поля» – основний канал збуту свіжої плодоовочевої продукції також і для великих фермерських господарств. Ціна формується місцевим плодоовочевим ринком; у середньому, якщо продукції досить на ринку, ціна складає приблизно 30% від роздрібних цін. Сільськогосподарські виробники активно користаються цим каналом, тому що не прагнуть збільшувати свій ризик і нести додаткові витрати на маркетинг, транспортування й пакування. Основним аргументом є також швидкий розрахунок готівкою. У статистичній звітності, як правило, реалізація «з поля» відображається як реалізація «по інших каналах»; для плодоовочевої продукції частка даного каналу складає близько 50%. Сьогодні місцеві ринки сільськогосподарської продукції є основним каналом реалізації плодоовочевої продукції для дрібних фермерів і особистих господарств. Ціна на таких ринках, як правило, вище приблизно на 10-15%, порівняно з «реалізацією з поля». Максимальний обсяг продукції, що може продати виробник за один приїзд, складає 3-4 т. Групування каналів, які використовують виробники фруктів та овочів в залежності від їх розмірів представлені в таблиці. 2. Таблиця 2. Сегментація каналів реалізації за розмірами фермерських господарств
Фермерські господарства за Канали реалізації за шифром згідно таблиці 2.1 розміром Виробники фруктів Виробники овочів Велики виробники 1.3, 1.4, 1.5, 1.3, 1.4,1.5, Середні виробники 1.1, 1.2,1.3, 1.1, 1.2,1.3, Дрібні виробники 1.2 1.2
Канал реалізації продукції через міські ринки передбачає просування товару на ринок та його реалізацію безпосередньо товаровиробниками. Відсутність умов у товаровиробників централізовано 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 123 ВИПУСК № 67
постачати товар великими партіями великим торговим мережам, існування корупційних (тіньових) схем торгівлі суттєво обмежують можливості користування даним каналом. Канал постачань через торгівельні мережі (супермаркети) пред’являє додаткові вимоги до: обсягів, тривалості, періодичності постачань, а також до тари, упаковки в цілому до якості, та ін. Обмежені можливості дрібних виробників забезпечувати ці умови з причин відсутності овочесховищ та відповідного обладнання і створили ситуацію вкрай низької їх частки у товарообігу вітчизняних продовольчих мереж [6, 8]. У зв’язку з вище викладеним вкрай актуальним стає завдання визначення механізмів відновлення ланки зберігання, доробки продукції, створення товарних партій з врахуванням посилення її впливу на балансування каналів просування продукції на ринки, в тому числі нових тенденцій у відтворювальному циклі товароруху продукції. Повертаючись до теорії зазначимо, що раніше у ході нашого аналізу було визначено, що товар (товаропотоки рухаються на ринку по визначеному маршруту від одного господарюючого суб’єкта (підприємця) до іншого. Таким чином формується логістичний ланцюг (ЛЛ) руху товару. В найпростішому примітивному варіанті «логістичний ланцюг» складається з двох елементів: виробника товару – він же постачальник та споживача і при цьому виробник виконує всі логістичні функції постачальника. У такому разі виникає об’єктивна необхідність пов’язати ринкові теорії з теорією логістики товароруху. Враховуючи наші попередні висновки стосовно ЛЛ ринку, характер товароруху по ринковим структурам та узгодження інтересів суб’єктів ЛЛ товарного ринку, ми можемо дати визначення поняття «логістика ринку» у конкретному застосуванні до ринків товарів та послуг. Отже, «логістика ринку» це розділ економічної науки про організацію ринків, який у практичному застосуванні передбачає визначення напрямів, механізмів та засобів створення ефективних маршрутів логістичного ланцюга релевантного ринку, з врахуванням інтересів всіх учасників ринкового процесу, а саме: господарюючих суб’єктів – учасників ЛЛ (виробників, продавців, покупців товару), а також держави (як в цілому, так і в особі окремих виконавчих органів). Саме за таким визначенням, яке і передбачає умови побудови ефективної логістики товарного ринку, на ньому в свою чергу виникають передумови відтворювальних процесів. Це і відрізняє поняття логістики ринку від логістики підприємства [9]. Розглянемо критерії відмінностей у визначенні понять «логістика підприємства» та «логістика ринку» у таблиці. 3. Узгодження інтересів і знаходження компромісу між елементами логістичної системи відбувається: на ринковому рівні - усунення конфліктів між суб’єктами логістичних ланцюгів з іншими галузями: виробництва, збуту, транспортування, переробки та утилізації відходів, підготовки виробництва, тощо. Узгодження цілей і досягнення компромісу між виробником (надавачем послуг) та споживачем (користувачем послуг), полягає в тому, що споживач задоволений рівнем виконання замовлення (за ціною і якістю) і витрати виробника є для нього прийнятними. Відповідно до запропонованої раніше секторної структури товарного ринку, можна спостерігати та аналізувати структуру всього процесу відтворення доданої вартості, який відбувається в кожному секторі, а також нарощується шляхом поступового просування товару від першого (початкового) сектора до останнього (споживчого). При цьому формується увесь відтворювальний цикл товарного ринку [10]. Отже, відтворювальну структуру логістики товарного ринку можна умовно представити у вигляді 4-х секторів. У кожному з яких виконуються певні логістичні операції, включаючи виробництво, а також обслуговування товару, тобто утворюється частина доданої вартості товару. Досліджуючи таким чином логістичні структури багатьох товарних ринків, що функціонують в економіці України, нам вдалося виявити, що не всі з них задовольняють відтворювальному режиму. На ряді з них виникають збої, затримки а іноді, і зупинки товароруху. Такі збої, бар`єри на шляху руху товарних потоків, виникають з різних причин, як то: запланованих технологічними процесами та умовами договору, а також незапланованими, обумовленими неврегульованістю відтворювальної структури логістики цих ринків, внаслідок чого виникають проблеми, зокрема, такі як: - нестача сировинних ресурсів (причому тих, які є в країні); - затримка у часі постачання; - дефіцит або непомірне зростання цін на енергоресурси (через неорганізованість їх забезпечення);
124 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
- проблеми з ефективною реалізацією товарів на внутрішньому ринку; - відсутність тих або інших необхідних товарів вітчизняного виробництва через занепад (банкрутство) переробних підприємств, нестачі або відсутності інфраструктурних об'єктів (складів, сховищ, холодильників, логістичних центрів, елеваторів, тощо) та ін.
Таблиця 3. Аналіз відмінностей у визначенні понять «логістика підприємства» та «логістика ринку» № Критерії Опис критерію Опис критерію п/п відмінностей «логістика підприємства» «логістика ринку» 1 Мета логістики Прибутковість суб’єктів Максимізація відтворювальної вартості. логістичного ланцюга Ефективність ринку 2 Завдання Організація надання логістичних Максимізація обсягів внутрішньої послуг окремими суб’єктами переробки товару. Створення нових логістичного ланцюга робочих місць 3 Суб’єкти Домінуючі на ринку структури. 1) ІНКОТЕРМС формування Корпорації (ТНК), холдинги, 2) Національні торгові палати логістики трейдери 3) Вантажовласники (продавець – товаропотоку покупець) 4) Генеральні експедитори 5) Спеціалізовані логістичні компанії 6) Державні органи управління 4 Функції суб’єктів Універсалізація суб’єктів ринку Спеціалізація суб’єктів логістичного логістики (виробників) щодо виконання ланцюга на виконання окремих робіт, логістичних операцій операцій 5 Об’єкти управління Суб’єкти логістичного ланцюга Товар, товарні потоки – процеси їх руху ринку (послуги) 6 Механізми 1. Інститути регламентації 1. Національна інституційна база управління діяльності підприємств (Законів, Постанови тощо) 2. Генеральні угоди 2. Ринкові механізми, попиту пропозиції 3. Контракти на постачання на ринку 4. Логістичний маркетинг 3. Правила ІНКОТЕРМС товаророзпорядника 4. Інтеграційні механізми об’єднання 5. Правила ІНКОТЕРМС інтересів та функцій суб’єктів логістичного ланцюга 7 Товар 1. Одиничне та дрібносерійне 1. Крупнотоварне та масове виробництво виробництво технологічно- товарів масового попиту складних виробів 2. Потоки товарів з низькою доданою 2. Потоки товарів з низькою вартістю (сировина) доданою вартістю (сировина) 8 Товарний потік Мілкі та середні партії Великі товарні партії (масове та крупне постачання) 9 Спосіб просу-вання Дискректий товарообмін операцій Потоковий, налагоджуваний, товару по ланцюгу безперервний 10 Цілісність Окремі дискретні логістичні Організація наскрізної об`єднаної логістичного ланцюги руху товарів з різних логістичної мережі з охопленням всього ланцюга джерел постачання товарного обсягу ринку 11 Охоплення ринку Неповне - що охоплює лише Товари, послуги всіх суб’єктів товари суб’єктів, пов’язані з логістичного ланцюга, в тому складі – домінуючою структурою певними виробничі, що виготовлюють ідентичні відносинами товари та товари субститути, а також всіх учасників логістичного процесу Джерело: Розробка авторів Усі ці причини та їх наслідки, як правило, виникають через те, що відтворювальні логістичні структури багатьох ринків, особливо стратегічних, мають неповну або неефективну відтворювальну структуру. Причому, структура кожного товарного ринку має свої особливості. На підставі проведених досліджень нами запропонована власна класифікація логістики товарних ринків, побудована на їх угрупуванні за наступними ознаками [9, 10]:
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 125 ВИПУСК № 67
- повнота їх відтворювальної структури; -наявність (відсутність) у внутрішньому відтворювальному циклі тих або інших секторів (переділів), які можуть утворювати (збільшувати) сумарну додану вартість товару. У запропонованій класифікації секторних структур ми виділили наступні види логістичних товарних ринків (табл. 4).
Таблиця 4. Види логістики товарних ринків № Види ринків Логістична структура ринків 1. Повні 4-х секторні ринки з розвиненими 1.1. наявні підприємства усіх секторів усіма чотирма секторами 2. Ринки з неповними (нерозвиненими) 2.1. нерозвинений сировинний сектор; секторами 2.2. нерозвинений виробничий сектор; 2.3. нерозвинений інфраструктурний сектор; 2.4. нерозвинений споживчий сектор. 3. Неповні ринки (з відсутніми секторами) 3.1. сировинний; 3.2. виробничий; 3.3. інфраструктурний; 3.4. споживчий 4. Укорочені ринки (з відсутніми 2-ма 4.1. сировинний, виробничий; секторами) 4.2.виробничий, споживчій 5. Ринки з розширеною відтворювальною 5.1. на початковій (сировинний) стадії руху структурою товару; 5.2. на завершальній стадії руху товару 6. Продовжені (інтегровані) ринки 6.1. ринки з додатковими переробними секторами та продовженою логістикою Джерело: Розробка авторів Розглянемо ці види ринків, починаючи з першого виду. Отже, повний 4-хсекторний товарний ринок має наступну структуру, де кожний сектор логістичної структури об’єднує ідентичні однопрофільні господарюючі суб’єкти (рис. 1).
1 2 3 4
Рис. 1. Секторна структура логістичного ланцюга повного товарного ринку Це ідеальні ринки, в яких присутні усі фази (сектори) відтворювального циклу, до яких можуть бути віднесені, наприклад: ринки хліба, цукру, вина, молочної продукції, пива, борошна. На таких ринках існує врівноважений баланс обсягів валового виробництва між секторами, коли увесь вироблений в секторі 2 продукт забезпечується власною сировинною базою (сектором 1) і повністю споживається (при задовільному забезпеченні руху товару сектором 3) на внутрішньому ринку (сектор 4), а фінансові потоки, при розрахунках між підприємствами відповідних секторів і державою, адекватні виробленій споживній вартості і не виводяться (за винятком податкових платежів) з відтворювального циклу. Розглянемо приклад конкретного ринку. Так, наприклад, в структурі зернового ринку, конкретніше - релевантного ринку пшениці, присутній сировинний сектор - 1, в якому функціонують фермерські господарства різних форм власності, що виробляють (вирощують) пшеницю, яка на цьому етапі не є готовим продуктом, а сировиною або, якщо завгодно, напівфабрикатом. При цьому вона поступає на зерносховища, хлібоприймальні пункти (ХПП), де тимчасово зберігається. Для того, щоб зібрана з поля пшениця стала товарним продуктом, вона потребує відповідної обробки (чищення, сушки і так далі) і наступного зберігання, і хімічної обробки – фіто обробка. Ці операції здійснюють відповідні структури – лінійні елеватори, що входять (по нашій моделі) в сектор 2. На внутрішньому ринку кінцевими споживачами виступають млини або мелькомбінати, комбікормові підприємства та інші (сектор 4), де зерно, в процесі переробки, перетворюється на інший товар - борошно, комбікорми або інші продукти. Надалі ці нові товари утворюють свої
126 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
релевантні ринки зі своєю структурою. У структурі внутрішнього ринку зерна, як видно, є усі чотири сектори: сировинний, переробний, інфраструктурний і споживчий, отже, товар (в даному випадку - зерно) здійснює повний відтворювальний цикл з максимальною сумарною споживчою вартістю. І на кожному етапі (секторі) проходження зерна по ринку виробляється додана вартість, яка додається до первинної його ціни. Правда, при цьому слід звернути увагу на те, що на ринку зерна не весь річний урожай зернових проходить повний відтворювальний цикл. Частину його держава купує як страховий резерв або запас, що є гарантом продовольчої безпеки країни. А частина, і значна, експортується, і тим самим, зерно як сировина як би вилучається з наступних стадій переробки і внутрішнього споживання, а, отже, з державних прибутків вилучається недоотримана додана вартість [10, 12]. Вирішення проблеми ефективної організації ринків ідентична проблем організації логістичного ланцюга руху товарів по маршруту, який цей організований ланцюг визначив (табл. 5). Таблиця 5. Принцип відтворення ресурсів на вітчизняних товарних ринках Види логістичних № Умови за якими можуть відбуватись відтворювальний цикл на ринку структур, що відповідають цим відтворювальним умовам Просте відтворювання 1. Повний відтворювальний цикл зі 100 % прибутковістю суб’єктів 1-6 логістичного ланцюгу 2. Наявність ринкової рівноваги на ринку: пропозиція-попит 1, 2, 5, 6 3. Відсутність заборгованості (дебіторської і кредиторської) суб’єктів 1, 3, 4, 5, 6 логістичного ланцюгу 4. Відсутність логістичних бар’єрів на шляху товароруху 1, 4, 5, 6 5. Наявність (більше 50 % обсягів ринку) корпоративної логістики 1, 5 6. Інфляція в країні на вище 5 % 5, 6 Розширене відтворювання 1. Повний відтворювальний цикл зі 100 % прибутковістю суб’єктів логістичного ланцюгу 2. Наявність ринкової рівноваги на ринку: пропозиція-попит Логістичні 3. Відсутність заборгованості (дебіторської і кредиторської) суб’єктів структури згідно логістичного ланцюгу умов простого 4. Відсутність логістичних бар’єрів на шляху товароруху відтворення 5. Наявність (більше 50 % обсягів ринку) корпоративної логістики 6. Інфляція в країні на вище 5 % 7. Банківські кредити не перевищують (менші на рівень рентабельності) індексу інфляції 1-3, 5, 6 8. Відсутність вивода капіталів за межі ринку (державних фінансових 1-6 установ) 9. Експорт не перевищує 25 % обсягу ринку при 100 % задоволенні внутрішнього попиту 1, 2.1, 2.2, 5, 6 10. Розвинута логістична інфраструктура всіх секторів ринку 1-6 11. Обов’язкова наявність виробничого сектора 1, 2.1, 2.3 12. Наявність передумов розширення ринку з відповідними інвестиціями та інноваціями 3.1, 3.3, 3.4, 5, 6 13. Наявність стимулюючого до розширення ринку законодавства (зокрема пільги на інвестиції) 1-6 14. Досить сильна стимулююча конкуренція (Іц.к. значений) 1-6 Джерело: Розробка авторів Отже, наша гіпотеза полягає у наступному - ринок може вважатися ефективно організований і діючий, якщо його логістичний ланцюг організований за відтворювальним принципом.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 127 ВИПУСК № 67
Висновки та перспективи подальших досліджень. Викладені у статті матеріали дослідження дозволяють зробити висновки, що експорт будь-якого товару, який на ринку виступає сировиною для функціонування наступних його секторів, не створює умов для отримання максимально можливих обсягів доданої вартості, а, отже, для економіки держави – маловигідний. Тому потрібно розвивати ринки с повною та продовженою логістичною структурою. Побудова ефективної відтворювальної логістики ринку також забезпечується мінімальними витратами пов’язаними з рухом матеріального потоку від постачальника до споживача у мінімально можливі терміни. Однак, реальний процес переміщення товароруху по ринку пов’язаний з появою на його шляху деяких перешкод (бар’єрів), або точок логістичних розривів, що призводить, з одного боку, до зростання опіру та збільшення витрат на його подолання, а з іншого, до примусового складування (затримки), коли виникає недостатність пропускної спроможності ланки ринкового ланцюга. Тому завданням наступних досліджень ринкової логістики є визначення способів подолання цих перешкод або точок розриву, які погіршують ідеальні умови переміщення матеріальних потоків, каналів товароруху як відхилення від єдиного прямолінійного напряму. Такі висновки можна зробити по відношенню до будь-якого товарного ринку, логістичний ланцюг якого закінчується в межах держави експортом сировини або товаром з невиправдано низькою доданою вартістю.
ЛІТЕРАТУРА
1. Белявцев М.И., Шестопалова Л.В. Инфраструктура товарного рынка. Київ: Центр навч. літ- ри, 2005. 416 с. 2. Крикавський Є. В. Логістика. Основи теорії: Підручник. Л.: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. 416 с. 3. Лисюк В.М., Тараканов М.Л. Логістичний фактор відтворювальної функції виробничих секторів товарних . Вісник соціально-економічних досліджень. Вип. 39. Одеса: ОДЕУ, 2010. С. 98- 102. 4. Окландер М.А. Логістика: підручник. К.: Центр учбової літератури, 2008. 346 с. 5. Экономическая энциклопедия: В 3-х т. / С.В. Мочерный (отв. ред.) и др. Т.1. К.: Изд-во центра «Академия», 2000. 864 с. 6. Тараканов М.Л., Топалова І.А., Маковєєв А.П. Складові товароруху плодоовочевої продукції: проблеми та інструменти їх усунення. Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2018. Вип. 66. С. 190- 196. 7. Лисюк В.М., Нікішина О.В., Зарудна О.П. Інтеграційні механізми в товарних ринках: концептуальна сутність та практична дія . Економічні інновації: Зб. наук. праць. Одеса, 2017. Вип. 63 С. 155-164. 8. Тараканов Н.Л. Региональные логистические системы: проблемы формирования и развития: монография. НАН Украины, ин-т пробл. рынка и экон.-экол. исследований. Одесса, 2013. 312 с. 9. Логістика товарного ринку : монографія / [Буркинський Б.В. та ін.]; за заг. ред. Буркинського Б.В., Лисюка В.М.; НАН України, Ін-т пробл. ринку та екон.-екол. дослідж. Одеса : ІПРЕЕД НАНУ, 2018. 244 с. 10. Лысюк В.М. , Деркач Т.В. Воспроизводственная функция товарных рынков.Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2011. 225 с. 11. Лисюк В.М. Теоретико-сутнісний аналіз економічної інтеграції, як економічного процесу. НАН України, Інститут проблем ринку та економіку-екологічних досліджень. - Одеса: ІПРЕЕДНАН України. 2015, № 59. С. 194-201. 12. Нікішина О.В. Механізми регулювання інтегрованого зернового ринку: монографія . Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2014. 450 с.
REFERENCE
1. Belyavtsev, M.Y. & Shestopalova L.V. (2005). Ynfrastruktura tovarnoho rynka Infrastructure of
128 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
commodity market [Infrastructure of commodity market]. Kyiv, Educational Center. lit-ry, 416 [in Russian]. 2. Krykavskyy, YE. V. (2004). Lohistyka [Fundamentals of Theory: Textbook]. L., Vat. Na. University Lviv Polytechnic [in Ukrainian]. 3. Lysyuk, V.M. & Tarakanov, M.L. (2010). Lohistychnyy faktor vidtvoryuval noyi funktsiyi vyrobnychykh sektoriv tovarnykh rynkiv [Logistic factor of reproduction function of production sectors of commodity markets]. Bulletin of Social and Economic Research, 39. Odessa, ODEU, 98-102 [in Ukrainian]. 4. Oklander, M.A. (2008). Lohistyka: pidruchnyk [Logistics: a textbook]. K., Center for Educational Literature [in Ukrainian]. 5. Ekonomicheskaya entsiklopediya, (2000). [Economic Encyclopedia: In 3 t.] S.V. Mocharyn (ed.) And others. K., Izd-o center "Akademiya", 864 [in Russian]. 6. Tarakanov, M.L., Topalova, I.A. & Makovyeyev, A.P. (2018). Skladovi tovarorukhu plodoovochevoyi produktsiyi: problemy ta instrumenty yikh usunennya [Ingredients of commodity rotund of fruit and vegetable production: problems and tools for their elimination]. Odessa, IREPR NAS of Ukraine, 66, 190-196 [in Ukrainian]. 7. Lysyuk, V.M., Nikishynа, O.V. & Zarudna, O.P. Intehratsiyni mekhanizmy v tovarnykh rynkakh: kontseptualna sutnist ta praktychna diya [Integration Mechanisms in Commodity Markets: Conceptual Essence and Practical Action]. Economic Innovations: Coll. Sciences works. Odessa, 63, pp.155-164 [in Ukrainian]. 8. Tarakanov, N.L. (2013). Regional'nyye logisticheskiye sistemy: problemy formirovaniya i razvitiya: monografiya [Regional logistics systems: problems of formation and development: monograph]. NAS of Ukraine, Institute of Prob. market and econ.-eco. research. Odessa [in Russian]. 9. Burkynskyy, B.V. & Lysyuk, V.M. (2018). Lohistyka tovarnoho rynku : monohrafiya [Logistics of the commodity market: monograph]. National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Science and Technology. market and econ.-eco. Research. Odessa, Ipride NASU [in Ukrainian]. 10. Lysyuk, V.M. (2011). Vosproizvodstvennaya funktsiya tovarnykh rynkov [Reproductive function of commodity markets]. Odessa: Institute for Market and Economic and Environmental Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine [in Russian]. 11. Lysyuk, V.M. (2015). Teoretyko-sutnisnyy analiz ekonomichnoyi intehratsiyi, yak ekonomichnoho protsesu [Theoretical-Essential Analysis of Economic Integration as an Economic Process]. NAS of Ukraine, Institute of Market Problems and Economics and Environmental Research. Odessa, IPREED NAN Ukraine, 59, pp.194-201 [in Ukrainian]. 12. Nikishyna, O.V. (2014). Mekhanizmy rehulyuvannya intehrovanoho zernovoho rynku: monohrafiya [Mechanisms of regulation of the integrated grain market: monograph]. Odessa, IREPR NAS of Ukraine [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 129 ВИПУСК № 67
УДК 332.14 JEL L16
ЛЯШЕНКО В.І. д-р екон. наук, проф. учений секретар Міжнародний центр дослідження соціально-економічних проблем модернізації та розвитку кооперації Коваля вулиця, 3, м Полтава, Україна, 36014 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-6302-0605
КУЗЬМЕНКО Н.В. науковий співробітник Міжнародний центр дослідження соціально-економічних проблем модернізації та розвитку кооперації Коваля вулиця, 3, м Полтава, Україна, 36014 Е-mail: [email protected]
ПЕТРОВА І.П. к.е.н. науковий співробітник Інститут економіки промисловості НАНУ Желябова вулиця, 2, м. Київ, Україна, 03057 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-0515-5349
ОЦІНКА ПЕРСПЕКТИВ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ТА НЕОІНДУСТРІАЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Актуальність. Стійке економічне зростання Полтавської області можливе за рахунок реалізації постіндустріальних та неоіндустріальних модернізаційних перетворень з використанням сучасних інтеграційних технологій. Мета та завдання. Метою статті є визначення перспектив постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки Полтавської області у контексті євроінтеграційного вектору. Завданнями є аналіз основних тенденцій розвитку Полтавської області; оцінка постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки; виявлення перспектив євроінтеграції Полтавської області; надання пропозицій з формування сучасних інтеграційних технологій. Результати. Проаналізовано в динаміці розвиток Полтавської області, що дозволило виявити риси технологічного відставання, низьку конкурентоспроможність на світовому ринку, залежність від імпорту, переважання середньо- та низькотехнологічних галузей. Оцінено стан постіндустріальних та неоіндустріальних модернізаційних перетворень за 10 років. Виявлено недостатній рівень розвитку наукової та освітньої сфер, внаслідок чого порушується зв’язок між елементами «наука-освіта-промисловість». Проаналізовано стан та тенденції розгортання процесів торговельно-економічної інтеграції Полтавської області у європейській простір. Запропоновано на рівні економічних регіонів, областей, міст, районів і територіальних громад формування корпорацій випереджаючого розвитку, кластеризацію та публічно- приватні партнерства. Висновки. Перспективними напрямками реалізації постіндустріальної і неоіндустріальні модернізації економіки Полтавської області є інтеграційні технології, зокрема, корпорації випереджаючого розвитку, кластеризація і публічно-приватні партнерства. Ключові слова: постіндустріальна економіка, неоіндустріальна економіка, модернізація економіки, Полтавська область, євроінтеграція, корпорації випереджаючого розвитку, публічно-приватне партнерство
LYASHENKO V.I. r. Sc. (Economics), Prof. International Center For ResearchSocio&Economic ProblemsModernization And Development Of
130 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Cooperation Koval st., 3, Poltava, Ukraine, 36014 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-6302-0605
KUZMENKO N.V. International Center For ResearchSocio&Economic ProblemsModernization And Development Of Cooperation Koval st., 3, Poltava, Ukraine, 36014 E-mail: [email protected]
PETROVA I.P. Ph.D. (Economics) Institute Of Industrial Economics Of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Zhelyabova str., 2, Kyiv, Ukraine, 03057 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-0515-5349
EVALUATION OF THE PROSPECTS OF POSTINDUSTRIAL AND NEOINDUSTRIAL MODERNIZATION OF THE REGIONAL ECONOMY (IN THE CASE OF THE POLTAVA REGION)
Topicality. Sustained economic growth in the Poltava region is possible due to the implementation of post- industrial and neo-industrial modernization transformations using modern integration technologies. Aim and tasks. The purpose of the article is to determine the prospects of postindustrial and neoindustrial modernization of the economy of the Poltava region in the context of the European integration vector. The tasks are to analyze the main tendencies of the development of the Poltava region; assessment of postindustrial and neoindustrial modernization of the economy; Identification of prospects for European integration of the Poltava region; providing suggestions for the formation of modern integration technologies. Research Results. It was analyzed in the dynamics of development of the Poltava region, which allowed to identify the features of technological lag, low competitiveness in the world market, dependence on imports, prevalence of medium and low-tech industries. The state of post-industrial and neo-industrial modernization transformations for 10 years is estimated. The insufficient level of development of the scientific and educational spheres is revealed, as a result of which the connection between elements "science-education-industry" is violated. The state and trends of the deployment of the processes of trade and economic integration of the Poltava region in the European space are analyzed. It is proposed at the level of economic regions, regions, cities, districts and territorial communities to form corporations ahead of development, clustering and public-private partnerships. Conclusions Promising directions of realization of postindustrial and neoindustrial modernization of the economy of the Poltava region are integration technologies, in particular, advanced development corporations, clustering and public-private partnerships. Key words: postindustrial economy, neoindustrial economy, economy modernization, Poltava region, eurointegration, developmental corporations, public-private partnership
Постановка проблеми та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. У сучасних умовах першочерговим завданням є пошук концептуальної моделі та прикладних рішень для забезпечення сталого розвитку Полтавської області та підвищення її конкурентоспроможності. Вирішення даної проблеми можливе за допомогою переходу до нової парадигми розвитку, що орієнтована на становлення нової індустрії і нового технологічного укладу на базі досягнень науково- технічного прогресу відповідно сучасним соціально-економічним і політичним реаліям. Йдеться про постіндустріальну і неоіндустріальну економіку, яка передбачає зростання обсягів виробництва високотехнологічної та наукомісткої продукції з високою доданою вартістю, модернізацію традиційних і розвиток нових галузей, що дозволяє забезпечити відхід від моделі сировинної до випереджаючого розвитку економіки. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Науково-практичні питання розвитку старопромислових регіонів на основі їх структурних трансформацій у постіндустріальній економіці розглянуто у працях вітчизняних вчених [1-2]. Посилення уваги до розробки в межах загальних
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 131 ВИПУСК № 67
модернізаційних процесів нової промислової політики є однією з основних тенденцій розвитку сучасного світового господарства. Комплексну характеристику особливостей сучасних модернізаційних процесів в економіці України та її регіонів досліджено вченими Інституту економіки промисловості [3-7]. Узагальненню кращих практик та інструментів розумного зростання місцевого розвитку, особливостей кластерної політики у контексті забезпечення сталого розвитку територій присвячено праці вчених ННІ «Каразінської школи бізнесу» Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна [8]. Однак, незважаючи на широке тематичне охоплення і глибину розглянутих аспектів пост- та неоіндустріалізаціі, слід зазначити, що недостатньо досліджені параметри їх оцінки та технології реалізації. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. При дослідженні інтеграційних процесів існують різні підходи. Так, дослідження «Індекс Євроінтеграційного Економічного Поступу: оцінка економічних реформ в регіонах України на шляху до впровадження зони вільної торгівлі з ЄС. Презентація результатів у Полтавській області» [9] має чітко виражений акцент на оцінювання стану та тенденцій розгортання процесів торговельно-економічної інтеграції у Полтавській області. Дослідження «Оцінка бази неоіндустріалізма міст Полтавської області», проведеного в Інституті економіки промисловості НАН України [3], спрямоване на оцінку пост- і неоіндустріального потенціалу міст. Визначення рівня модернізації міст обласного значення Полтавської області дозволить визначити орієнтир для обрання оптимальної концепції побудови «Європи у Полтавській області». Посилення європейської інтеграції у регіональному вимірі є визначальною характеристикою сучасної економічної політики, що у свою чергу, обумовлює важливі питання вивчення нових можливостей і специфіки Полтавської області в контексті її інтеграції у Європейський Союз. Формулювання цілей дослідження. Метою статті є визначення перспектив постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки Полтавської області у контексті євроінтеграційного вектору. Виклад основних результатів та їх обгрунтування. Полтавська область має потенціал для проведення постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки, адже економіка Полтавської області має усі можливості для цього. У Полтавській області збалансовано поєднані індустріальні, сільськогосподарські галузі та сферу послуг, які в змозі споживати знання, створювати інновації та розвивати високотехнологічні сектори економіки. Слід відмітити, ще один фактор – географічне розташування. Географічне розташування Полтавської області сприяє якісній модернізації економіки її міст. Серед 7 областей-сусідів є області які стимулюватимуть розвиток і ті, хто буде використовувати його результати. Так, сусідство з Дніпропетровською, Харківською, Київською та Сумською областями дозволить залучати їх інноваційний, промисловий та науковий потенціал. Кіровоградська, Чернігівська та Черкаські області будуть користатися результатами нової індустріалізації Полтавського регіону. Подальше розвинення транспортної інфраструктури посилить процеси модернізації, внаслідок прискорення комунікаційних, наукових та технологічних зв’язків. Роль промисловості у формуванні ВРП та валової доданої вартості залишається вагомою. Індекс промислового виробництва в Полтавській області демонструє позитивну динаміку, показники 2016 і 2015 рр. по відношенню до попередніх років вище на 3,9 % і 3,3%, відповідно (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка індексу промислової продукції у 2000-2016 рр., % до відповідного періоду попереднього року Джерело: складено за даними [10] За 2016 рік у промисловому комплексі індекс промислової продукції становив 100,1% (Україна – 102,8%). Зростання обсягів виробництва відбулося в металургійній промисловості на 19,4%; на підприємствах з виготовлення виробів з деревини, виробництві паперу та поліграфічної діяльності – 132 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
на 10,2%; в галузі машинобудування – на 8,6% та текстильному виробництві – на 8,3%. Разом із тим скоротилося виробництво на підприємствах з постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря – на 3,4%; у добувній промисловості та розробленні кар’єрів – на 1,7%; виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції – на 3,9%. Структура випуску та обсягів реалізованої промислової продукції за видами економічної діяльності по Полтавській області свідчать про виражений індустріально-аграрний регіон із розвиненою сферою обслуговування (табл. 1). Таблиця 1 Структура випуску за деякими видами економічної діяльності у Полтавській області за 2012- 2015 рр., (відсотків до підсумку) Види економічної діяльності 2012 2013 2014 2015 Сільське, лісове та рибне господарство 12,8 16,2 16,2 20,4 Добувна промисловість і розроблення кар’єрів 11,1 14,4 17,1 18,7 Переробна промисловість 45,6 37,1 36,8 31,4 Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря 2,6 2,6 2,5 2,6 Водопостачання, каналізація, поводження з відходами 0,3 0,4 0,4 0,4 Будівництво 3,5 3,4 3,4 2,7 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і 5,2 5,6 5,1 5,0 мотоциклів Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність 6,0 6,0 4,9 5,5 Інше 12,9 14,3 13,6 13,3 Джерело: складено за даними [11]
За підсумками 2016 року індекс обсягу сільськогосподарського виробництва становив 103,1% (по Україні – 106,1%). Традиційно тваринницька галузь забезпечує приріст сількогосподарської продукції. В усіх категоріях господарств збільшилося виробництво яєць – на 8,8%, м’яса – на 4,2% та молока – на 0,2%, зросло поголів’я овець та кіз – на 4,59%. Скоротилося поголів’я великої рогатої худоби на 4,9%, в т. ч.: свиней –на 2,7%, корів – на 3,4%. Структура валової доданої вартості Полтавської області в розрізі видів економічної діяльності протягом останніх років є майже незмінною (рис. 2). 50 45 40 35 30 25 20 15 10 5 0 2000 2002 2004 2006 2008 2010 2012 2014 2016 2018 Сільське г-во Промисловість Послуги Рис. 2. Структура ВДВ, % до ВРП Джерело: [12] Основним видом економічної діяльності в області залишається промисловість. За чотири роки питома вага її у валовій доданій вартості області не змінилась та склала 41,4% у 2012 р. до 41,8% 2015 р. Частка сільського господарства у ВДВ зросла з 14,2% у 2012 р. до 21,7 % у 2015 р. У формуванні валової доданої вартості у 2015 р. вагомою є частка галузей: торгівлі – 6,4%, транспорту – 6,1%, освіти – 3,3%, охорони здоров’я – 2,2 %, будівництва – 1,5%. Питома вага послуг у Полтавській області свідчить про переважання прогресивних (рис. 3), а саме діяльність транспорту та зв’язку, фінансова діяльність, державне управління, охорона здоров’я, інформація і телекомунікації, діяльність у сфері адміністративного управління. Також наявні й
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 133 ВИПУСК № 67
традиційні послуги (торгівля, діяльність готелів та ресторанів, операції з нерухомим майном, надання комунальних та індивідуальних послуг, тимчасове розміщення та організація харчування). 20 18 16 14 12 10 8 6 4 2 0 2000 2002 2004 2006 2008 2010 2012 2014 2016 2018 Традиційні Прогресивні Креативні Рис. 3. Питома вага видів послуг у ВРП, % Джерело: [12] Частка зайнятих за видами економічної діяльності свідчить, що Полтавська область знаходиться на постіндустріальному розвитку (сфера послуг – 50-70%). Зайнятість населення за видами економічної діяльності у 2016 році наведено на рис. 4.
Рис. 4. Зайнятість населення за видами економічної діяльності у 2016 році, % Джерело: складено за даними [13] Щодо конкретизації зайнятих за трьома групами послуг: традиційні, прогресивні та креативні (рис. 5), то у Полтавській області недостатньо розвинуто напрям креативних (освіта; мистецтво, спорт, розваги, професійна наукова та технічна діяльність) порівняно з іншими видами послуг.
Рис. 5. Динаміка зайнятих в структурі сфери послуг,% Джерело: складено за даними [13] За випуском промислової продукції переважає середньонизький та низький рівні наукоємності (табл. 2). Структурні диспропорції у промисловому комплексі Полтавської області , застаріла виробнича база області (табл. 3) може призвести до незворотних процесів консервації неефективної структури виробництва, збереження екстенсивного типу господарювання та нераціонального використання мінерально-сировинної бази.
134 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Показники торгівлі в Полтавській області демонструють значні коливання. Ця нестабільність підсилюється тим фактом, що економіка характеризується високим рівнем інтегрованості у світову економіку та залежністю від цін на зовнішніх ринках. Таблиця 2 Структура промислової продукції Полтавської області за рівнем наукоємності, % Роки Рівень наукоємності продукції 2012 2013 2014 2015 2016 Високий 0,2 0,2 0,2 0,3 0,2 0,1 0,1 0,1 0,1 0,1 Виробництво комп’ютерів, електронної та обчислюваної техніки Виробництво основних фармацевтичних 0,1 0,1 0,1 0,2 0,1 продуктів Середньовисокий 23,9 14,4 10,7 7,5 6 Виробництво електричного устаткування 0,5 0,4 0,5 0,4 0,3 Виробництво машин і устаткування , не 1,9 2,2 1,9 1,7 1,5 віднесених до інших угрупувань Виробництво автотранспортних засобів 19,2 10,4 6,9 3,9 3,1 Виробництво хімічних речовин та 2,3 1,4 1,4 1,5 1,1 хімічної продукції Середньонизький 46,3 49,8 52,9 51,3 57,9 Металургійне виробництво 0,8 0,9 0,9 1,1 0,8 Виробництво коксу та продуктів 27,2 24,3 22,9 18,6 19,9 нафтоперероблення Добувна промисловість та розроблення 17,4 23,7 28,2 30,5 36,4 кар’єрів Виробництво гумових та пластмасових 0,9 0,9 0,9 1,1 0,8 виробів та іншої неметалевої мінеральної продукції Низький 29,6 35,6 36,3 41,1 35,9 Виробництво харчових продуктів, 21,8 25,9 27,3 29,3 25,4 напоїв, тютюну Текстильне виробництво, виробництво 0,2 0,3 0,3 0,4 0,4 одягу, шкіри та ін. матеріалів Виробництво виробів з деревини, 0,1 0,2 0,4 0,7 0,7 паперу, поліграфічна діяльність Виробництво меблів, ін. продукції 0,6 0,8 0,5 0,5 0,4 Постачання електроенергії, газу, пари та 6,4 7,8 7,3 9,8 8,6 повітря Водопостачання, каналізація, 0,5 0,6 0,5 0,4 0,4 поводження з відходами Джерело: складено за даними [10] Таблиця 3 Ступінь зносу основних засобів за деякими видами економічної діяльності, % Види економічної діяльності Ступінь зносу у % Сільське господарство, мисливство, лісове господарство 42,8 Промисловість 71,2 добувна 44,2 переробна 82,4 виробництво та розподілення електроенергії, газу та води 71,7 Діяльність транспорту та зв’язку 89,5 Джерело: складено за даними [14] 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 135 ВИПУСК № 67
У товарній структурі зовнішньої торгівлі Полтавської області переважає експорт проміжних товарів (рис. 6) та імпорт споживчих товарів (рис. 7).
Рис. 6. Структура експорту товарів у 2016 році, % Джерело: складено за даними [15]
Рис. 7. Структура імпорту товарів у 2016 році, % Джерело: складено за даними [15] У Полтавській області скоротився експорт товарів з 2010 р. по 2016 р. (з $ 2,2 млрд. до $ 1,4 млрд.), імпорт товарів – з $ 1,4 млрд. до $ 862,5 млн. Відбулася переорієнтація на нові ринки експорту товарів. Протягом останніх років спостерігається тенденція диверсифікації експорту через поступове зменшення орієнтованості України на ринки країн СНД. Хоча ці ринки залишаються традиційними (у 2016 р. частка експорту на ринки СНД становила 16,8%). Однак з’являються нові ринки – ринок ЄС. Сукупна частка ринку ЄС в обсязі експорту Полтавської області зросла з 28,7% у 2008 р. до 40,4% у 2016 р Частка експорту послуг у загальному обсязі істотно не змінювалась (рис. 8): у 2016 р. значною мірою експорт послуг представлений послугами з переробки матеріальних ресурсів (29,1%) та транспортними (22,5%).
Рис. 8. Структура експорту послуг у 2016 році, %
136 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Джерело: складено за даними [16] Спостерігається інша ситуація у імпорті послуг (рис. 9): здебільшого переважають послуги, пов’язані з фінансовою діяльністю (51%) та ділові послуги (19%).
. Рис. 9. Структура імпорту послуг у 2016 році, % Джерело: складено за даними [16] Промисловість Полтавської області має риси технологічного відставання, низьку конкурентоспроможність на світовому ринку, залежність від імпорту, переважання низькотехнологічних галузей про що свідчать дані офіційної статистики. Сталий динамічний розвиток економіки може бути досягнуто за рахунок посилення інноваційно-технологічної складової промислового розвитку за допомогою реалізації пост- та неоіндустріальних перетворень економіки і переходу на новий технологічний уклад. Оцінку перспектив постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації економіки зроблено на основі методичного підходу запропонованого Інститутом економіки промисловості НАН України [3- 7]. В оцінку постіндустріальної модернізації входять чотири комплексних показники. Перший - «Інновації у знаннях» (табл. 4) характеризує співвідношення витрат на НДДКР і ВРП; чисельність працівників наукових організацій, на 10000 населення та чисельність авторів раціоналізаторських пропозицій, на 1 млн осіб. Таблиця 4 Комплексний показник «Інновації у знаннях» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 26 29 32 27 28 Горішні Плавні 0 0 0 0 0 Кременчук 12 10 11 13 0 Лубни 0 0 0 0 0 Миргород 0 0 0 0 0 Джерело: розрахунок авторів Розрахунок даних показників свідчить, що тільки два міста мають кількісні значення. Це міста Полтава та Кременчук. За комплексним показником «Інновації у знаннях» виявлено низькі дані. Це пояснюється різним обсягом залучення коштів у фінансування НДДКР та кількістю зайнятих у цій сфері. Другий – «Передача знань» (табл. 5) включає оцінку частки тих, хто навчається в середніх навчальних закладах серед населення відповідного віку (6-17 років) та частку студентів, які отримують вищу освіту, серед населення студентського віку (18-25 років). Таблиця 5 Комплексний показник «Передача знань» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 85 88 89 90 98 Горішні Плавні 67 66 67 68 70 Кременчук 86 91 88 87 89 Лубни 55 58 60 66 68 Миргород 44 45 44 43 45 Джерело: розрахунок авторів 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 137 ВИПУСК № 67
Полтава і Кременчук випереджають інші міста за чисельністю учнів середніх учбових закладів й за широтою охоплення населення повною вищою освітою. Третій – «Якість життя» (табл. 6) включає частку міського населення у загальній кількості населення; чисельність лікарів, на 1000 жителів; смертність дітей у віці до 1 року, на 1000 народжених та очікувана тривалість життя при народженні (прийнято на рівні обласного значення). Таблиця 6 Комплексний показник «Якість життя» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 86 88 97 93 90 Горішні Плавні 104 88 87 110 83 Кременчук 88 87 90 90 95 Лубни 99 103 93 104 88 Миргород 91 102 82 83 90 Джерело: розрахунок авторів За комплексним показником «Якістю життя» переважають міста Горішні Плавні та Лубни. Однак їх першість зумовлена низькими даними дитячої смертності, що, можливо, викликано демографічними чинниками. Четвертий – «Якість економіки» (табл. 7) характеризує оцінку ВРП міста; частку сільськогосподарської та індустріальної доданої вартості у ВРП й частку осіб, зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Таблиця 7 Комплексний показник «Якість економіки» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 52 49 48 53 42 Горішні Плавні 42 44 47 43 42 Кременчук 51 74 53 69 49 Лубни 40 42 44 42 41 Миргород 43 45 64 57 58 Джерело: розрахунок авторів За комплексним показником «Якість економіки» суттєву перевагу мають міста Полтава, Кременчук та Миргород. Варто відмітити, що у Полтавській області співвідношення частки осіб зайнятих у сільському господарстві та промисловості значно менше частки осіб зайнятих у сфері послуг (39% проти 61 %). Оцінка постіндустріальної модернізації міст Полтавської області свідчить, що міста тільки на половину мають якісні та кількісні ознаки постіндустріалізації економіки (табл. 8).
Таблиця 8 Індекс постіндустріальної модернізації міст обласного значення Полтавської області 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 62 64 67 66 64 Горішні Плавні 53 49 50 55 48 Кременчук 59 66 60 65 58 Лубни 49 51 49 53 49 Миргород 44 48 47 46 48 Джерело: розрахунок авторів Неоіндустріальна модернізація характеризується зниженням частки сектора низькоекономічного виробництва за рахунок зростання сектора послуг і наукових досліджень; зміною структури сектора матеріального виробництва за рахунок зростання наукомістких галузей; збільшенням частки населення, яка має вищу освіту.
138 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
В оцінку неоіндустріального розвитку входять три комплексних показники. Перший – «Економічний» (табл. 9) враховує ВРП міста; співвідношення доданої вартості у сфері послуг у ВРП; співвідношення зайнятих у сфері послуг і загальної зайнятості. Таблиця 9 Комплексний показник «Економічний» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 49 51 52 51 46 Горішні Плавні 47 49 51 49 45 Кременчук 51 53 54 53 46 Лубни 47 50 51 50 46 Миргород 47 49 51 49 46 Джерело: розрахунок авторів Комплексний показник «Економічний» свідчить про середній рівень неоіндустріалізації. За 2005-2016 рр. м. Полтава та м. Кременчук цей показник знаходиться на більш високому рівні, що вплинуло на заняття ними лідируючих позицій. Другий – «Соціальний» (табл. 10) враховує частку міського населення у загальній кількості населення; чисельність лікарів на 1000 жителів; очікувану тривалість життя при народженні (прийнята на рівні обласного значення). Таблиця 10 Комплексний показник «Соціальний» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 95 96 96 97 97 Горішні Плавні 95 96 96 97 97 Кременчук 95 96 96 97 97 Лубни 95 96 96 97 97 Миргород 95 96 96 97 97 Джерело: розрахунок авторів За комплексним показником «Соціальний» всі розглянуті міста знаходиться приблизно на одному рівні. Третій – «Знання» (табл. 11) враховує співвідношення витрат на НДДКР у ВРП; чисельність авторів раціоналізаторських пропозицій на 1 млн осіб; частка студентів, які отримують вищу освіту, серед населення студентського віку (18-25 років). Таблиця 11 Комплексний показник «Знання» 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 63 46 44 41 40 Горішні Плавні 25 25 25 25 25 Кременчук 70 74 66 66 44 Лубни 17 20 21 25 26 Миргород 10 10 10 10 10 Джерело: розрахунок авторів Комплексний показник «Знання» коливається в межах від 10 % (м. Миргород) до 74% (м. Кременчук). Високий результат міст Полтава та Кременчук забезпечений за рахунок видатків на НДДКР у структурі ВРП міста. Результати розрахунків свідчать, що у всіх розглянутих містах наявні постіндустріальні (табл. 8) та неоіндустріальні процеси модернізації економіки (табл. 12). Однак сучасний рівень цих процесів значно нижчий, що обмежує модернізацію економіки та актуалізує посилення заходів, спрямованих на науково-технологічний розвиток міст, підвищення рівня інноваційності продукції, збільшення частки інвестицій в модернізацію виробництв, впровадження передових технологій в виробничу діяльність та збільшення частки фінансування НДДКР.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 139 ВИПУСК № 67
Таблиця12 Індекс неоіндустріальної модернізації міст обласного значення Полтавської області 2005 2008 2010 2013 2016 Полтава 69 64 64 63 61 Горішні Плавні 56 57 57 57 56 Кременчук 72 74 72 72 62 Лубни 53 55 56 57 56 Миргород 51 52 52 52 51 Джерело: розрахунок авторів Підтримка та впровадження постіндустріальної та неоіндустріальної модернізації сприятиме позитивним економічним перетворенням в рамках євроінтеграційного вектору. Ідея інтеграції Полтавської області у європейську площину перетворюється на набір інструментів для внутрішніх реформ у політичній, економічній, соціальній та правовій сферах. Процес європейської інтеграції набуває прикладних характеристик, а ефективність її визначається за цілком конкретними критеріями та індикаторами. Вагомий внесок щодо дослідження питань, пов’язаних з європейською інтеграцією, здійснюють неурядові організації. Зокрема, Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень (м. Чернігів) у партнерстві з Регіональним фондом підтримки підприємництва по Полтавській області у складі Асоціації регіональних аналітичних центрів [8]. У рамках проекту «Індекс Євроінтеграційного Економічного Поступу (ІЄЕП): оцінка економічних реформ в регіонах України на шляху до впровадження зони вільної торгівлі з ЄС» проаналізовано показники поглиблення торговельно-економічних зв’язків Полтавської області з ЄС, що відображають досягнення першочергових завдань торговельно-економічної інтеграції з ЄС; дії регіональних органів влади з реалізації економічної політики в контексті імплементації Угоди про асоціацію (УА) між Україною та ЄС та впровадження поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ); рекомендації щодо підвищення рейтингу регіонального значення ІЄЕП та покращення тенденцій економічного розвитку регіону в контексті імплементації УА та впровадження ПВЗВТ в області. За результатами розрахунку Індексу євроінтеграційного економічного поступу (ІЄЕП), що відображає перебіг процесів поглиблення торговельно-економічних зв’язків регіонів України з ЄС та покращення інституційного середовища для імплементації реформ, Полтавська область за 2014- 2016 рр. втратила свої позиції, опустившись з 10 до 19 місця у загальноукраїнському рейтингу (табл. 13). Таблиця 13 Рейтинг областей за Індексом Євроінтеграційного Економічного Поступу регіонів України у 2014-2016 роках Область 2014 2015 2016 Чернівецька 2 4 1 Волинська 8 2 2 Тернопільська 5 5 3 Львівська 1 1 4 Івано-Франківська 4 7 5 Закарпатська 3 2 6 Чернігівська 12 17 7 Рівненська 19 12 7 Сумська 13 6 9 Київська 6 9 10 Житомирська 14 8 11 Херсонська 17 10 12 Запорізька 7 15 13 Черкаська 16 13 14 Хмельницька 18 16 15
140 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Продовження Табл. 13
Область 2014 2015 2016 Вінницька 20 19 16 Дніпропетровська 9 11 17 Одеська 11 14 18 Полтавська 10 22 19 Харківська 15 21 20 Луганська 22 23 21 Миколаївська 24 18 22 Кіровоградська 23 24 23 Донецька 21 20 24 Джерело: складено за даними [9] Істотне зниження позицій зумовлене негативною динамікою Субіндексу глибини торговельно- економічних зв’язків (СТЕЗ): у 2014 р. – 0,3258; у 2015 р. – 0,2477; у 2016 р. – 0,2747. Зменшення показника за три роки становило 0,05. На зниження рейтингу області за СТЕЗ у 2016 році найбільшою мірою вплинули значення показників «Індексу внутрішньогалузевої торгівлі з ЄС» з 0,83 у 2014 р. до 0,25 у 2016 р.; «Середньорічного темпу зростання експорту регіону до країн ЄС» з 0,2887 у 2014 р. до 0,3045 у 2016 р.; «Питомої ваги експорту послуг до країн ЄС у загальному обсязі експорту послуг з регіону» з 0,631 у 2014 р. до 0,187 у 2016 р.; «Середньорічного темпу зростання імпорту до регіону з країн ЄС» з 0,856 у 2014 р. до 0,541 у 2016 р. Також показник «Частка накопичених прямих інвестицій нерезидентів з ЄС в області у загальному обсязі накопичених інвестицій області» у СТЕЗ негативно вплинув на загальний показник ІЄЕП області. Ще одним показником, який негативно вплинув на позицію області у 2016 р. за СТЕЗ, став «Показник грошових переказів фізичних осіб з ЄС до регіону», за яким область займала останні місця за весь період. Місце Полтавської області за Субіндексом інституційної підтримки євроінтеграційного поступу (СІП) залишалось незмінним у 2014 та 2015 роках (10-те місце зі значеннями показника 0,2148 та 0,3022 відповідно), оскільки у більшості регіонів за розглянутий період значення СІП також зростало (у середньому на 23%). Помітне зростання СІП спостерігалось у 2016 р. (4-те місце зі значенням показника 0,3598). Слід зазначити, що підвищення позицій зумовлене не стільки покращенням показників Полтавської області у складі СІП, а одночасним уповільненням його загальної динаміки в цілому по Україні. Серед проблемних питань щодо інституційної підтримки слід відзначити недостатній рівень інформаційної підтримки економічного вектору європейської інтеграції регіону, а також низька кількість організованих та проведених органами місцевої влади заходів (тренінгів, семінарів, конференцій, засідань за круглим столом) з економічних питань виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, відносно кількості посад державних службовців обласної державної адміністрації. Однак більш детальний аналіз статистичної інформації у розрізі окремих елементів зовнішньоекономічної діяльності свідчить, що Полтавська область має суттєвий потенціал євроінтеграційного поступу (табл. 14). Таким чином, сталий динамічний розвиток Полтавської області може бути досягнуто за рахунок посилення інноваційно-технологічної складової економіки і переходу на новий технологічний уклад. Це потребує формування інтеграційних технологій. Нами пропонується формування на рівні економічних регіонів, областей, міст, районів і територіальних громад корпорацій випереджаючого розвитку, кластеризацію та публічно-приватні партнерства – саме вони на основі застосування «розумної спеціалізації» мають створити платформу для сполучення технологічних ланцюжків підприємств різних галузей. Корпорації випереджаючого розвитку – це інститути випереджаючого розвитку, які покликані стимулювати інноваційні процеси, створювати сприятливий інвестиційний клімат та підвищувати інвестиційну привабливість територій. Вони є каталізатором залучення приватних інвестицій у пріоритетні сектори економіки. Слід наголосити на тому, що регіональні корпорації створюють умови для формування інфраструктури, яка забезпечує доступ малих і середніх підприємств до необхідних фінансових та інформаційних ресурсів. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 141 ВИПУСК № 67
Регіональна корпорація на засадах публічно-приватного партнерства здійснює взаємодію з органами державної влади, інститутами розвитку, бізнесом та міжнародними інвестиційними фондами з метою сприяння соціально-економічному розвитку території. В організації фінансування проектів передбачається кілька джерел фінансування: субсидії, передбачені в бюджеті; позикові кошти, включаючи кредити банків (з використанням державних гарантій суб’єкта як забезпечення); Таблиця 14 Динаміка показників окремих елементів зовнішньоекономічної діяльності
Франківська
-
Чернівецька Волинська Тернопільська Львівська Івано Закарпатська Чернігівська область та Київ Дніпропетровська Харківська Донецька Одеська Полтавська Запорізька Області «лідери» Області «середняки» та «аутсайдери» за за Індексом ЄЕП Індексом ЄЕП Валовий регіональний продукт, % 2013 0,9 1,4 1,2 4,2 2,2 1,4 1,6 25 10 5,6 10,8 4,6 3,8 3,6 2014 0,9 1,5 1,4 4,6 2,4 1,5 1,8 27,5 11,1 6,1 7,6 4,7 4,4 4,2 2015 0,9 1,6 1,3 4,8 2,3 1,5 1,9 27,9 10,8 6,3 5,8 5 4,8 4,5 Загальні обсяги експорту товарів, % 2013 0,24 1,27 0,67 2,42 0,90 2,57 1,30 24,72 16,26 3,38 15,59 3,30 3,94 6,92 2014 0,28 1,66 0,76 3,16 0,98 2,87 1,45 27,36 16,78 0,29 9,69 4,53 3,88 7,69 2015 0,33 1,68 0,81 3,61 1,58 3,33 1,19 28,25 16,13 2,83 9,44 4,18 3,95 6,31 Загальні обсяги імпорту товарів, % 2013 0,20 1,41 0,56 4,54 0,89 3,19 0,97 43,98 8,51 3,47 3,90 3,82 2,02 2,91 2014 0,21 1,66 0,69 3,86 0,78 2,70 1,01 45,53 8,60 3,42 3,21 2,58 2,17 2,89 2015 0,24 2,88 0,70 4,33 1,03 2,89 1,21 48,63 8,77 3,79 2,83 3,14 2,15 2,54 Експорт товарів до країн ЄС, % 2013 0,13 0,88 0,47 1,75 0,46 2,17 0,41 7,40 3,26 0,56 4,88 0,85 1,55 1,62 2014 0,12 1,20 0,54 2,27 0,57 2,58 0,48 7,82 3,53 0,53 4,49 1,18 1,59 2,16 2015 0,18 1,31 0,57 2,62 0,92 3,09 0,35 8,05 4,57 0,55 4,60 1,06 1,59 1,88 Імпорт товарів з країн ЄС, % 2013 0,11 1,15 0,48 2,98 0,55 1,41 0,41 18,03 3,22 0,85 1,10 1,17 0,55 0,68 2014 0,16 1,42 0,56 2,64 0,54 1,61 0,39 18,29 2,94 0,93 0,43 0,73 0,73 0,80 2015 0,14 1,73 0,57 3,09 0,77 1,70 0,47 20,33 2,98 1,13 0,551 0,58 0,58 0,95 Джерело: складено за даними [10; 14-15] кошти приватних інвесторів за рахунок пайової участі в проектах; кошти міжнародних інститутів розвитку (рис. 10). Варто відзначити, що питання залучення інвесторів в створювані регіональної корпорації є досить складним. З цієї причини для успішного початку роботи корпорації доцільно забезпечити взаємодію з кредитними організаціями. Корпорації можуть отримувати кошти за нижчими ставками порівняно з основною масою позичальників. Гнучким і ефективним вважається комбінація змішаного участі держави і бізнесу, використання досвіду та практики бізнес-управління в поєднанні з податковими та іншими пільгами, що надаються державою. Оптимальними варіантами формування статутних фондів корпорацій регіонального розвитку є: I варіант – 34 % - держава, 33 % - вітчизняні інвестори, 33 % - іноземні інвестори; II варіант – 50 % - держава, 25 % - вітчизняні інвестори, 25 % - іноземні інвестори. Фонди розвитку регіональних корпорацій та напрями їх використання наступні: Фонд розвитку виробництва (індустріальні парки; «точки зростання», кластери; розвиток фінансової інфраструктури); Фонд інновацій та науково-технічного розвитку (бізнес-інкубатори; наукові парки; технопарки; НДДКР пріоритетних середньострокових науково-технічних напрямів розвитку
142 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
регіонів); Фонд соціального розвитку (освіта (загальна, професійна, вища); підприємницькі університети; охорона здоров’я; житлово-комунальне господарство; рекреація, туризм).
Міжнародні інвестиційні фонди Кошти Гарантії
Повернення кредитних коштів та відсотків
Корпорація регіонального Бюджет регіону Субсидії розвитку
ПрямІ та непрямі надходження Кошти Інвестор
Рис. 10. Організація взаємодії корпорації випереджаючого розвитку із можливими учасниками Джерело: авторська розробка
Регіональна корпорація випереджаючого розвитку у своїй діяльності враховує структурні особливості економіки регіонів від рівня об’єднаних територіальних громад до економічних районів і забезпечує максимально широкі можливості щодо активізації інноваційно-інвестиційного процесу на основі публічно-приватного партнерства. Найбільш оптимальною, з організаційної сторони, є створення регіональної корпорації як холдингової структури дивізіонального типу за галузевою ознакою. Це дозволить розвивати міжрайонні бізнес-комунікації господарюючих суб’єктів для підвищення рівня кооперації бізнес- спільнот на території всього регіону, адже на основі скоординованої політики забезпечується синергетичний ефект. На місцевому рівні передбачається створити місцеві корпорації випереджаючого розвитку (філіали), які будуть включені в структуру основної регіональної корпорації. Це надасть можливість максимально врахувати інтереси територіальних громад і включити їх в процес територіального розвитку. Регіональна корпорація випереджаючого розвитку виступає єдиним оператором з розвитку інвестиційних майданчиків на конкретній території, що здійснює передпроектне та проектне опрацювання інвестиційних пропозицій; забезпечує інформаційну підтримку органам державної влади та місцевого самоврядування; створює механізми фінансування розвитку інвестиційних майданчиків за рахунок залучення приватних інвесторів; виступає заявником при взаємодії з міжнародними інститутами розвитку. Регіональна корпорація випереджаючого розвитку територій забезпечує перехід публічно- приватного партнерства на регіональному рівні на принципово новий рівень. Оскільки поєднання інструментів фінансового та корпоративного управління дозволить підвищити ефективність управління територіальним розвитком, забезпечити доступ підприємців до інвестицій, мінімізувати ризики участі в проекті як для органів державної влади, так і для приватного сектора. Кластери слід формувати за принципом «smart specialisation». Ідея «smart specialisation», що виникла в результаті робіт європейської групи «Знання для зростання», заснована в 2005 р комісаром з досліджень Janez Potoenik. «Smart specialisation» означає ідентифікацію унікальних характеристик і активів кожного регіону з метою розвитку конкурентних переваг [17]. Кластери сприяють посиленню взаємозв’язку регіональних інноваційних процесів, кооперації суб'єктів виробничої, наукової та інноваційної системи, створення «інноваційного ліфта». Опублікований Європейською Комісією підручник в рамках проекту «Smart Specialistion Platform» містить рекомендації щодо створення регіональних інноваційних стратегій на підставі ідеї чотирьох «С»:
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 143 ВИПУСК № 67
вибори (choices) - визначення ряду інвестиційних пріоритетів, з урахуванням підприємницького потенціалу і перспективних напрямків спеціалізації; конкурентну перевагу (competitive advantage) - формування на базі наявних регіональних економічних спеціалізацій і мобілізація талантів завдяки поєднанню потреб і потенційних можливостей науково-дослідного сектора; критичної маси (critical mass) - орієнтування на розвиток кластерів світового рівня і створення простору для широкого спектра міжсекторної партнерства, що прискорює процеси диверсифікації в умовах розширення участі в міжрегіональних мережах; спільне лідерство (collaborative leadership) - залучення в інноваційні процеси не тільки наукових інститутів, фірм та державних органів влади, але також і споживачів і користувачів інновацій [18]. Слід зазначити, що кластери є елементами інноваційної еко-системи регіону, а стратегія «smart specialisation» спрямована на перетворення самої системи. Як наголошується в доповіді Європейської Комісії «Роль кластерів у стратегії розумної спеціалізації» [19], стратегія «smart specialisation» фокусується на конкретних інноваційних ресурсномістких секторах, а кластери включають більш широке коло галузей економіки. Однак кластери і «smart specialisation» сфокусовані на продуктивності і інноваціях як ключових факторах конкурентоспроможності. Кластери роблять серйозний вплив на розвиток «smart specialisation», якщо вони стимулюють нові області поширення знань з високим ступенем впливу на економічне зростання. Процес організації та реалізації проекту публічно-приватного партнерства включає послідовність етапів: пропозиція про здійснення ППП, аналіз ефективності здійснення ППП, обґрунтування соціально-економічних та екологічних наслідків здійснення публічно-приватного партнерства і прийняття рішення про здійснення ППП, проведення конкурсу з визначення приватного партнера, укладання угоди в рамках ППП з переможцем конкурсу. Структурні елементи механізму реалізації партнерської взаємодії держави та приватного сектору наведено на рис. 11. На першому етапі органи місцевого самоврядування щодо об’єктів комунальної власності або особи, які можуть бути приватними партнерами, готують пропозиції про здійснення ППП, де обов’язковим документом є попереднє техніко-економічне обґрунтування (ідентифікаційне дослідження), і подають місцевим органам виконавчої влади / органу місцевого самоврядування. Форма техніко-економічного обґрунтування затверджена наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Деякі питання проведення аналізу ефективності здійснення державно- приватного партнерства» (27.02.2012 р. № 255). На другому етапі органи державної влади відповідно до їх повноважень проводять аналіз ефективності здійснення публічно-приватного партнерства та виявлення можливих ризиків, пов’язаних із його реалізацією, шляхом: детального обґрунтування соціально-економічних та екологічних наслідків здійснення публічно-приватного партнерства; порівняння основних показників реалізації проекту (рентабельності, рівня витрат, якості послуг тощо) із залученням приватного партнера та без такого залучення; виявлення видів ризиків здійснення публічно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ризиками; визначення форми реалізації публічно-приватного партнерства. Порядок проведення аналізу ефективності здійснення ППП визначається постановою Кабінету Міністрів України "Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства" (від 11.04. 2011 р. № 384), а виявлення можливих ризиків, пов’язаних із реалізацією ППП, оцінка та визначення форми управління ними – постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики виявлення ризиків, пов’язаних з державно-приватним партнерством, їх оцінки та визначення форми управління ними» (від 16.02. 2011 р. № 232). На третьому етапі за результатами аналізу ефективності здійснення публічно-приватного партнерства обґрунтовуються соціально-економічні й екологічні наслідки реалізації ППП та приймається рішення про здійснення публічно-приватного партнерства відповідними органами державної влади. Соціально-економічні й екологічні наслідки здійснення публічно-приватного партнерства обґрунтовуються за результатами аналізу: - економічних та фінансових показників реалізації партнерства, у тому числі порівняння показників реалізації із застосуванням публічно-приватного партнерства, включаючи прогнозовані
144 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Етап 1. Пропозиції про здійснення публічно-приватного партнерства
Відповідні органи місцевого самоврядування Приватний сектор
Об’єкти комунальної власності
Відповідні сільські, селищні, міські, районні чи обласні ради або уповноважені ними органи
Етап 2. Аналіз ефективності здійснення публічно-приватного партнерства (порядок проведення аналізу ефективності здійснення ППП визначається Кабінетом Міністрів України)
Виконавчий орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідною сільською, селищною, міською, районною чи обласною радою
Об’єкти комунальної власності
Порядок проведення аналізу ефективності
Аналіз загальних характеристик ДПП (аналіз ринкового середовища, аналіз системи управління, аналіз соціально-економічних результатів, аналіз екологічних наслідків та впливу на навколишнє середовище)
Аналіз альтернативних варіантів досягнення мети ППП
Аналіз ризиків (фінансовий аналіз)
Аналіз форми здійснення ППП
Висновок про результати проведеного аналізу ефективності здійснення ППП
Етап 3. Обґрунтування соціально-економічних та екологічних наслідків здійснення публічно-приватного партнерства і прийняття рішення про здійснення ППП Економічні та фінансові Ризики, пов’язані з Соціальні наслідки Екологічні наслідки показники реалізації реалізацією реалізації партнерства реалізації партнерства партнерства
Прийняття рішення про здійснення публічно-приватного партнерства чи про недоцільність здійснення такого партнерства
Етап 4. Проведення конкурсу з визначення приватного партнера
Подання заявок на участь у конкурсі
1 Попередній відбір претендентів з урахуванням кваліфікаційних та інших вимог, визначених конкурсною документацією
2 Подання конкурсних пропозицій
3 Розкриття конвертів із конкурсними пропозиціями учасників конкурсу
4 Проведення оцінки конкурсних пропозицій
5 Визначення переможця конкурсу
6 Оприлюднення інформації про результати проведення конкурсу з визначення приватного партнера
Етап 5. Укладання угоди в рамках публічно-приватного партнерства з переможцем конкурсу Рис. 11. Структурні елементи механізму реалізації публічно-приватного партнерства об’єктів комунальної власності Джерело: авторська розробка 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 145 ВИПУСК № 67
витрати та вигоди від його реалізації, з показниками здійснення такої діяльності за інших умов, ніж у рамках публічно-приватного партнерства; - соціальних наслідків реалізації партнерства, включаючи поліпшення якості послуг та рівень забезпечення попиту товарами (роботами і послугами); - ризиків, пов'язаних із реалізацією партнерства, з урахуванням різних засобів їх розподілу між державним та приватним партнерами і впливу відповідного розподілу ризиків на фінансові зобов'язання державного партнера; - екологічних наслідків реалізації партнерства з урахуванням можливого негативного впливу на стан довкілля. На четвертому етапі визначають приватного партнера для укладання договору в рамках ППП й оприлюднюють інформацію про результати проведення конкурсу з визначення приватного партнера. Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення публічно- приватного партнерства щодо об’єктів комунальної власності – місцевими радами. На п’ятому етапі укладається договір у рамках публічно-приватного партнерства з переможцем конкурсу. Висновки та перспективи подальших досліджень. У результаті проведеного дослідження визначено, що у даний час не вирішено цілого комплексу питань активізації та повноформатної реалізації постіндустріалізації та неоіндустріалізаціі. Економічний розвиток Полтавської області з властивими йому дефіцитами фінансових, кадрових, виробничих технологічних ресурсів вимагає практичної ініціації процесів постіндустріалізації та неоіндустріалізаціі. Ці процеси мають базуватися на модернізації промисловості з урахуванням євроінтеграційного вектору та посилення позицій галузей V технологічного укладу з нарощуванням елементів VI технологічного укладу, в тому числі за допомогою формування на рівні економічних регіонів, областей, міст, районів і територіальних громад корпорацій випереджаючого розвитку, кластеризацію та публічно-приватні партнерства – саме вони на основі застосування «розумної спеціалізації» мають створити платформу для сполучення технологічних ланцюжків підприємств різних галузей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Червова Л. Г. Потенциал конкурентоспособности промышленности регионов Украины / Л.Г. Червова Л. Г., Л.М. Кузьменко, М.В. Дубинина, С.Н. Кацура, В.І. Ляшенко // Общество и экономика. – 2006. – №2. – С. 113-135. 2. Структурные трансформации старопромышленных регионов Украины: монографія / В.И. Ляшенко, Л.М. Кузьменко, Л.Г. Червова. – Донецк: НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. 2013. – 412 с. 3. Ляшенко В.І. Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту»? / В.І. Ляшенко, Є.В. Котов. – Полтава: Полтавський ун-т економіки і торгівлі, 2015. – 196 с. 4. Котов Е.В. Оценка стратегических перспектив социально-экономической модернизации города Мариуполя / Е.В. Котов, В.І. Ляшенко // Управління економікою: теорія та практика. – 2013. – С. 3-30. 5. Котов Е.В. Концептуальные подходы к оценке уровня модернизации промышленных городов Донбасса / Е.В. Котов, В.И. Ляшенко // Економічний вісник Донбасу. – 2014. – № 2. – С. 4-22. 6. Ляшенко В.И. Методические подходы к оценке процессов модернизации промышленно развитых территорий Украины / В.И. Ляшенко, Е.В. Котов // Экономика Украины. – 2015. – № 10. – С. 32-44. 7. Ляшенко В. И. "Новая разумная индустриализация" промышленных городов / В.И. Ляшенко, Е.В. Котов // Економічний вісник Донбасу. – 2016. – № 3. – С. 78-89. 8. Місцевий розвиток: кращі практики та інструменти розумного зростання: колективна монографія / за заг. ред. проф. В.Б. Родченка. – Харків : «Друкарня Мадрид», 2017. – 212 с. 9. Індекс Євроінтеграційного Економічного Поступу в Україні 2014 – 2016: три роки на шляху до єдиного європейського економічного простору / упоряд. М. Корявець. – Чернігів: Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень, 2017-2018. – 49 с. 10. Індекс промислової продукції у 2000-2016 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pl.ukrstat.gov.ua
146 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
11. Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) за видами економічної діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pl.ukrstat.gov.ua 12. Ляшенко В.І. Стратегічні сценарії структурного розвитку промислових регіонів України / В.І. Ляшенко, Ю.М. Харазішвілі // Вісник економічної науки України. – 2016. – № 2. – С. 113-126. 13. 3.4. Зайнятість населення за видами економічної діяльності / Статистичний щорічник Полтавської області за 2016 рік: стат. зб. / За редакцією Л. В. Калашник. – П., 2017. – с. 41. 14. Наявність і стан основних засобів за 2010 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pl.ukrstat.gov.ua 15. Товарна структура зовнішньої торгівлі області за 2016 рік (за уточненими річними даними) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pl.ukrstat.gov.ua 16. Географічна структура експорту-імпорту послуг області (1996–2016рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pl.ukrstat.gov.ua 17. What is Smart Specialisation? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/guides/smart_spec/strength_innov_regions_en.pdf 18. Guide to Research and Innovation Strategies for Smart Specialistaion (RIS3) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/presenta/ smart_specialisation/smart_ris3_2012.pdf 19. The Role of Clusters in Smart Specialisation Strategy [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/research/evaluations/pdf/archive/other_reports_studies_and_documents/clusters_smart_s pec2013.pdf
REFERENCES
1. Chervova, L.H., Kuzʹmenko, L.M., Dubіnіna, M.V., Katsura, S.N. & Lyashenko, V.I. (2006). Potentsyal konkurentosposobnostі promyshlennostі rehyonov Ukraіny [Potential of competitiveness of industry of regions of Ukraine]. Obshchestvo і йkonomіka – Society and Economics, Vol. 2, 113-135 [in Russian]. 2. Lyashenko, V.I., Kuzʹmenko, L.M. & Chervova, L.H. (2013) Strukturnye transformatsyi staropromyshlennykh rehionov Ukrainy [Structural transformations of the old industrial regions of Ukraine]. Donetsk: NAN Ukrainy, In-t йkonomiki prom-sti [in Russian]. 3. Lyashenko, V.I. & Kotov, YE.V. (2015). Ukrayina XXI: neoindustrialʹna derzhava abo «krakh proektu»? [Ukraine XXI: Neo-industrial state or "crash of the project"? ].Poltava: Poltavsʹkyy un-t ekonomiky i torhivli [in Ukrainian]. 4. Kotov, E.V. & Lyashenko, V.I. (2013). Otsenka stratehycheskіkh perspektіv sotsyalʹno- йkonomycheskoy modernyzatsіy horoda Marіupolya [Assessment of Strategic Prospects for the Socio- Economic Modernization of the City of Mariupol]. Upravlinnya ekonomikoyu: teoriya ta praktyka - Economics Management: Theory and Practice. 2013, 3-30 [in Russian]. 5. Kotov, E.V. & Lyashenko, V.I. (2014). Kontseptual'nyye podkhody k otsenke urovnya modernizatsii promyshlennykh gorodov Donbassa [Conceptual approaches to assessing the level of modernization of industrial cities of the Donbas]. Yekonomнchniy vнsnik Donbasu - Economic Herald of the Donbas, Vol. 2, 4-22 [in Russian]. 6. Lyashenko, V.I. & Kotov, YE.V. (2015). Metodicheskiye podkhody k otsenke protsessov modernizatsii promyshlenno razvitykh territoriy Ukrainy [Methodical approaches to the assessment of the modernization of industrialized territories of Ukraine]. Ekonomika Ukrainy – Economy of Ukraine, Vol. 10, 32-44 [in Russian]. 7. Lyashenko, V.I. & Kotov, YE.V. (2016) "Novaya razumnaya industrializatsiya" promyshlennykh gorodov [«Smart new industrialization» of industrial cities]. Yekonomнchniy vнsnik Donbasu - Economic Herald of the Donbas, Vol.3, 78-89 [in Russian]. 8. Rodchenka, V.B. (Eds). (2017). Mistsevyy rozvytok: krashchi praktyky ta instrumenty rozumnoho zrostannya: kolektyvna monohrafiya [Local Development: Best Practices and Tools for Smart Growth]. Kharkiv : «Drukarnya Madryd» [in Ukrainian]. 9. Koryavetsʹ, M. (Eds). (2017). Indeks Yevrointehratsiynoho Ekonomichnoho Postupu v Ukrayini 2014 – 2016: try roky na shlyakhu do yedynoho yevropeysʹkoho ekonomichnoho prostoru [The Index of European Integration Economic Advancement in Ukraine 2014-2016: Three Years on the Road to a Single
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 147 ВИПУСК № 67
European Economic Space]. Chernihiv: Polisʹkyy fond mizhnarodnykh ta rehionalʹnykh doslidzhenʹ [in Ukrainian]. 10. Indeks promyslovoyi produktsiyi u 2000-2016 rr [Index of industrial production in 2000- 2016].http://www.pl.ukrstat.gov.ua. Retrieved from: http://www.pl.ukrstat.gov.ua [in Ukrainian]. 11. Obsyah realizovanoyi promyslovoyi produktsiyi (tovariv, posluh) za vydamy ekonomichnoyi diyalʹnosti [Volume of sold industrial products (goods, services) by types of economic activity]. http://www.pl.ukrstat.gov.ua. Retrieved from: http://www.pl.ukrstat.gov.ua [in Ukrainian]. 12. Lyashenko, V.I. & Kharazishvili YU.M. (2016). Stratehichni stsenariyi strukturnoho rozvytku promyslovykh rehioniv Ukrayiny [Strategic scenarios for the structural development of industrial regions of Ukraine]. Visnyk ekonomichnoyi nauky Ukrayiny - Herald of the Economic Sciences of Ukraine, Vol. 2, 113-126 [in Ukrainian]. 13. Kalashnyk, L.V. (Eds). (2017). 3.4. Zaynyatistʹ naselennya za vydamy ekonomichnoyi diyalʹnosti [3.4. Population Employment by Types of Economic Activity]. Statistical Yearbook of Poltava Region for 2016. Poltava [in Ukrainian]. 14. Nayavnistʹ i stan osnovnykh zasobiv za 2010 rik [Availability and condition of fixed assets for 2010]. http://www.pl.ukrstat.gov.ua. Retrieved from: http://www.pl.ukrstat.gov.ua [in Ukrainian]. 15. Tovarna struktura zovnishnʹoyi torhivli oblasti za 2016 rik (za utochnenymy richnymy danymy) [Commodity structure of foreign trade of the region for 2016 (according to the specified annual data)]. http://www.pl.ukrstat.gov.ua. Retrieved from: http://www.pl.ukrstat.gov.ua [in Ukrainian]. 16. Heohrafichna struktura eksportu-importu posluh oblasti (1996–2016rr.) [Geographical structure of export-import services of the region (1996-2016)]. http://www.pl.ukrstat.gov.ua. Retrieved from: http://www.pl.ukrstat.gov.ua [in Ukrainian]. 17. What is Smart Specialisation? Retrieved from: http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/guides/smart_spec/strength_innov_regions_en.pdf [in English]. 18. Guide to Research and Innovation Strategies for Smart Specialistaion (RIS3) Retrieved from: http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docgener/presenta/smart_specialisation/smart_ris3_2012.pdf [in English]. 19. The Role of Clusters in Smart Specialisation Strategy Retrieved from: http://ec.europa.eu/research/evaluations/pdf/archive/other_reports_studies_and_documents/clusters_smart_s pec2013.pdf [in English].
148 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК (330.524:330.15:711.455)477.7 JEL: Q 57, Q 58, R 58
MARTIENKO A.I. Dr.Sc. (Economics), Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Research of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-0692-7360
KHUMAROVA N. Dr.Sc. (Economics), Institute of Market Problems and Economic-Ecological Researches of the National Academy of Science of Ukraine Frantsuz'kyj boulevard, 29, Odessa, Ukraine E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-5255-8004
GOLIKOVA O.S. postgraduate Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Research of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-7301-2430
ECONOMIC ACTIVITY CONCEPTUAL APPROACHES OF DIVERSITY ACTIVATION IN THE KUYALNIK ESTUARY ZONE
Topicality. Current high socioeconomic (public) request for recreational and tourist services and the inadequate use of available natural resources in Ukraine as recreational make it necessary to find directions for diversification of their rational use for expanding recreational and tourist activities and related species. Aim and tasks. Purpose of the article is to determine the conceptual approaches to the diversification processes development in the use of natural resources around the territory of Kuyalnitsky estuary, that are aimed at revealing its potential and expansion of business activities of enterprises and districts in general. Research results. According to the analysis of financial and economic indicators of administrative units (Bilyaivskyi, Ivanivsky and Limansky districts), adjacent to the Kuyalnitsky estuary, and the aim, the authors conclude that the traditional use of natural resources in agriculture and industry does not provide the proper level of socio- economic development of the districts and they are not financially self-sufficient. Consequently, the economic activity in the Kuyalnitsky estuary basin is focused on agriculture and industrial production, but this territory diversification of the natural resource potential use in the direction of recreational and tourist activity as an alternative to existing types of production is required. The processes of diversification will consist in the production of environmentally friendly products and services to meet the needs of recreational activities, as recreational activity will contribute to increasing demand for them. To start diversification of economic activities types, which will provide synergistic effect and increase economic indicators of the development of areas around the Kuyalnitsky estuary is proposed. Among the areas of natural resources diversification of the estuary, it is proposed to consider the development of a network of sanatorium and resort establishments, enterprises of cosmetic products creation, as well as beauty salons with the use of the resource potential of the Kuyalnitsky estuary (brine, mud, salt, blue clay, phyto-preparations). Conclusions. The districts located around the Kuyalnitsky estuary have rich recreational natural resources, but do not use them fully in economic activity. In fact, there is only one sanatorium that uses mud and peloids of the estuary. The budgets of these districts do not cover their expenditures and receive subsidies from the regional budget, and the lack of proper implementation of the environmental legislation has led to the almost critical environmental situation of the Kuyalnitsky estuary. In order to improve the current situation, the authors propose to direct economic activities diversification processes of economic entities for the tourism development, in particular, rural, green, ecological, cognitive with the provision of medical services on the basis of unique mud of the estuary, taking into
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 149 ВИПУСК № 67
account ecosystem and polyfunctional approaches that will ensure the use , preservation and protection of a unique natural object. Key words: diversification processes of recreation and tourism, recreational natural resources, medical resources, Kuyalnitsky estuary basin.
МАРТІЄНКО А.І. д-р екон. наук, ст. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко- екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-0692-7360
ХУМАРОВА Н.І. д-р екон. наук, головн. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-5255-8004
ГОЛІКОВА О.С. аспірант Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-7301-2430
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗОНІ КУЯЛЬНИЦЬКОГО ЛИМАНУ
Актуальність. Сучасний високий соціально-економічний (суспільний) запит на рекреаційно-туристичні послуги та недостатність використання наявних в Україні природних ресурсів в якості рекреаційних обумовлюють необхідність пошуку напрямів диверсифікації їх раціонального використання для розширення рекреаційно-туристичної діяльності та супутніх їй видів. Мета та завдання. Метою статті є визначення концептуальних підходів розвитку процесів диверсифікації у використанні природних ресурсів території навколо Куяльницького лиману, спрямованих на розкриття її потенціалу та розширення напрямів господарської діяльності підприємств та районів в цілому. Результати. Відповідно до проведеного аналізу фінансово-економічних показників адміністративних одиниць (Біляївський, Іванівський та Лиманський райони), прилеглих до басейну Куяльницького лиману та поставленої мети автори зробили висновок, що традиційне використання природних ресурсів у сільському господарстві та промисловості не забезпечують належний рівень соціально-економічного розвитку районів та вони не є фінансово самодостатні. Отже, господарська діяльності в басейні Куяльницького лиману зосереджена на веденні сільського господарства та промислового виробництва, проте необхідна диверсифікація використання природно-ресурсного потенціалу цієї території у напряму ведення рекреаційно- туристичної діяльності як альтернатива існуючим видам виробництва. Процеси диверсифікації будуть полягати у виробництві екологічно чистої продукції та послуг для задоволення потреб рекреантів, оскільки рекреаційна діяльність сприятиме збільшенню попиту на них. Запропоновано розпочати диверсифікацію видів господарської діяльності, що забезпечить синергетичний ефект та підвищить економічні показники розвитку районів навколо Куяльницького лиману. Серед напрямів диверсифікації природних ресурсів лиману запропоновано розглядати розвиток мережі санаторно-курортних установ, підприємств зі створення косметологічної продукції, а також салонів краси із застосуванням ресурсного потенціалу Куяльницького лиману (ропи, грязей, солі, блакитної глини, фіто-препаратів). Висновки. Райони, що розташовані навколо Куяльницького лиману, володіють багатими рекреаційними природними ресурсами, але не використовують їх у повній мірі у господарській діяльності. Фактично існує один санаторій, що використовує грязі та пелоїди лиману. Бюджети цих районів не покривають їх видаткову частину та отримують дотації з обласного бюджету, а відсутність належного виконання природоохоронного законодавства призвела до майже критичної екологічної ситуації басейну Куяльницького лиману. З метою покращення стану, що склався, автори пропонують спрямувати диверсифікаційні процеси
150 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
господарської діяльності економічних суб’єктів на розвиток туризму, зокрема сільського, зеленого, екологічного, пізнавального з наданням лікувальних послуг на основі унікальних грязей лиману з врахуванням екосистемного та поліфункціонального підходів, що забезпечить використання, збереження та охорону унікального природного об’єкту. Ключові слова: процеси диверсифікації рекреаційно-туристичної діяльності, рекреаційні природні ресурси, лікувальні ресурси, басейн Куяльницького лиману.
Introduction. High socioeconomic (public) request for recreational and tourist services, an insufficient use of available natural resources in Ukraine as recreational determines the need to find directions for diversification of their rational use for expanding recreational and tourist activities and related species. One of these potentially highly effective recreational areas is the Kuyalnitsky estuary. The preconditions for diversification processes implementation regarding the use of natural resources are high-quality medicinal properties of the resources of the Kuyalnitsky estuary and adjacent territories. The most significant of them are standard of muds, which are not inferior in their properties to the Dead Sea mud. This unique natural object has international implications, which increases its state value and requires the approval of the status of a state nature conservation object at the legislative level. Providing such status involves increasing responsibility for its environmental status and use of natural resources diversification in economic activities. Therefore, the state, the Odessa regional state administration and communities, each structure of economic and environmental activities management at its level should create conditions for effective recreational nature use in the basin of the Kuyalnitsky estuary, work to promote its positive international image and promote the balanced use of unique natural resources. Analysis of recent researches and publications. The theoretical and methodological principles of the diversification processes development in modern scientific literature are aimed at these processes study in production and new products creating, expanding the range of services, etc. Studies of foreign and Ukrainian scientists such as М.О. Bagorka, І.А. Bilotkach, О.А. Kovtun, М.D. Korinko, G.О. Peresad`ko, V.А. Tsymbal [1-4] are devoted to certain issues of diversification processes development on the example of individual enterprises and regions. The economic essence of diversification was studied by various scholars, in particular by V.G. Andryichuk, C. Bowman, V.А. Doyatovskyi, S. Joldybayeva, К.S. Kovalenko, М.І. Kruglov, L.Sh. Lozovskyi, P.М. Маkаrеnkо, S.V. Mochernyi, B.А. Raizberg, Ye.B. Starodubtseva, L.О. Shkvarchu etc. Most of these scientists considered diversification from standpoint of commodity, branch expansion or financial and investment formation of a complex of goods and services of the management subject from various sources. Also, scholars (M. Porter [5], P. Kotler [6], G. Armstrong [6], A. Kukartseva [7]) considered diversification in the strategic aspect as one of the mechanisms for obtaining a synergistic effect. So, by O.M. Petrov definition, diversification is the development of production or the growth of its volumes by issuing additional new products to new markets and finding a stronger position on them [8, p.210]. A lot of research in this area was summarized by I. Ansoff as follows: "Diversification is the term used to process the redistribution of resources existing in this enterprise into other areas of activity that are significantly differs from the previous ones" [9, p.174]. In our opinion, the most appropriate modern definition of diversification proposed M. Korinko, noting that this is a continuous economic process of new types of goods, works, services developing, which is carried out by a business entity for the realization of its identified economic interests in specific market conditions under the influence of economic regulation of bodies state administration [10, p. 52]. Consequently, modern scholars view diversification primarily in the marketing direction, believing that this is one of the main marketing strategies aimed at new activities of the firm beyond the core business. The main content of the diversification process is determined by the development of several non-interconnected or service industries, the development of new types of goods, works, services. In our opinion, diversification has wider boundaries and deeper meaning, despite the numerous scientific works devoted to studying this problem. According to the problem under consideration, there are a number of factors that has not been sufficiently explored. Previously unsettled problem constituent. The issue on diversification use of natural resources and natural conservation areas was considered from the standpoint of the possibility of conducting economic activity by reducing the technogenic impact on fragile and unstable ecosystems of such territories. However, in the context of new administrative entities (communities) formation are raised questions of maximum possible combination of their developments` economic and environmental interests and the disclosure of recreational potential. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 151 ВИПУСК № 67
The aim of the article. The aim of the article is to determine the conceptual approaches to the diversification processes development in the use of natural resources around the territory of Kuyalnitsky estuary, that are aimed at revealing its potential and expansion of business activities of enterprises and districts in general. To achieve the aim, the following tasks are delivered and fulfilled: - the preconditions for the development of diversification processes concerning the use of natural resources are determined on the basis of the efficiency of economic activity analysis in the basin areas of the Kuyalnitsky estuary; - expediency use of natural resources diversification in the recreational sphere direction of the basin of the Kuyalnitsky estuary was substantiate; - promising directions of entrepreneurial activity in the Kuyalnitsky estuary are determined. Results. Around Kuyalnitsky estuary are the territories belonging to three administrative districts of Odessa region: Limansky, Bilyaivskyi and Ivanivsky. Consider the main indicators of their economic activity. The economic activity of these areas has a traditional industrial (these are the areas of urban agglomeration) and agricultural specialization, which is represented by the cultivation of vegetable and fruit- bearing crops, livestock and poultry breeding, etc. The farms specialize in the production of cattle and pigs, milk and eggs. For example, in the Bilyaivskyi district were established a pedigree base of cattle breeding and pig breeding, two tribal reproducers (DPDG "Pokrovskoe" - for the breeding of the Ukrainian black-and- white milk breed of cattle and DPDG "Yuzhny" - for the breeding of the Great White Breed of pigs). The main indicators of districts agricultural activity are given in tables 1 and 2. Table 1 Basic indicators of agricultural production by type of production of areas adjacent to Kuyalnitsky estuary in 2015 Cereals and legumes Sunflower crops, Vegetable Fruit and berry ths. centners ths. centners crops, crops, ths. centners ths. centners
Odessa region 25190,0 6612,7 779,8 63,1 districts Bilyaivskyi 1010,0 188,8 377,4 6,0 Ivanivsky 826,8 212,1 - - Limansky 1441,0 529,7 - -
Now the Kuyalnitsky estuary's water basin is characterized by an extremely high agricultural development of the territory, which makes up 48-50%. Agricultural lands occupy 81% (184.9 thousand hectares) of the total area of the basin, of which 74.8% falls on arable land. Within the boundaries of the coastal strips of water objects, the land area consist of: arable land - 14%, hayfields - 16%, pastures - 29%, plots of land - 20%, forests, forest strips and shrubbery - 9%, other lands - 12% [11 , 12]. Table 2 Basic indicators of meat and dairy production and extraction of water bioresources of areas adjacent to Kuyalnitsky estuary in 2015 Cattle Pigs Sheep and Poultry, Milk, Water bioresources, thousand thousand goats thousan tonns tonns heads heads thousand d heads altogether includi heads ng Pisces Odessa region 27,9 117,1 779,8 122,9 36844 17500 8587 districts: Bilyaivskyi 1,6 2,7 - - 1809,0 694 685 Ivanivsky 0,8 5,2 - - 535,0 - - Limansky 0,2 0,7 0,7 - 418,0 756 164
152 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Separately, it should be highlighted the development of the fish industry in the Limansky and Bilyaivskyi areas, which employs about two dozen enterprises. The largest share in the areas of industrial production consists of butter plants, winemaking enterprises, elevators, quarries for the production of shell rock, and auxiliary enterprises - repair, carpentry and woodworking workshops. There are trading companies and public catering establishments in the districts, as well as hotels and similar accommodation establishments. These regions carry out export-import activity, mainly these are products of the agro-industrial complex (Table 3). Table 3 Basic economic indicators of development areas, adjacent to Kuyalnitsky estuary in 2015 Volume of sold Agricultural Commodity Exports Import The industrial production turnover of goods, of goods, estimated products, volumes? (wholesale million million capital million UAH million UAH and retail), USD USD investment, million UAH million UAH Odessa 53635,7 5615,4 116227,4 1727,5 982,0 9984,0 region districts Bilyaivskyi 1011,0 244,9 3200,7 20,1 36,0 221,0 Ivanivsky - 161,3 191,0 - - 38,0 Limansky 691,8 322,7 7335,3 25,6 24,0 556,0
An analysis of the financial situation of the districts around the Kuyalnitsky estuary indicates that they are all on subsidies from the regional budget (Table 4). Thus, subventions and subsidies from the budget for the Limansky district amounted to 45% of tax payments to the Consolidated Budget of Ukraine in 2015. At the same time, the total amount of collected tax payments to the State Budget of Ukraine amounted to UAH 371,909 million in 2015, which is UAH 106,475 million more than the total amount of received subsidies and subventions (UAH 265, 434 million). In 2016, there is a decrease in registered individuals - entrepreneurs in 1382 units, indicating an unfavorable business climate and lack of education on the possibility of development and opening of new activities, in particular, recreational and tourist, as well as diversification of existing industries. Table 4 Budgets tax revenue of areas, adjacent to Kuyalnitsky estuary in 2015 Economic Volume of Total amount of Number of The estimated indicators collected tax received subsidies registered legal capital payments to the and subventions, entities / investment, Consolidated million UAH individuals - million UAH Budget of entrepreneurs Ukraine, million UAH Bilyaivskyi 589, 551 265, 433 1823 / 5223 556,0 Ivanivsky 204, 995 463, 213 1 808 / 6 446 221,0 Limansky 32, 075 58, 003 455 / 884 38,0
As can be seen from Table 4, the financial and economic indicators of the Bilyaivskyi region's businesses indicated a significant amounts of subventions and subsidies from the state budget, which in 2,26 times exceeded the amount of collected tax payments to the Consolidated Budget of Ukraine (UAH 204,995 mln.), while the total amount of collected tax payments to the State Budget of Ukraine amounted UAH 50,021 million, and the received subsidies and subventions amounted UAH 463,213 million. As of 2015, 8254 people were registered with the state registration bodies, including 1 808 legal entities and 6446 private entrepreneurs. In 2016 there was a significant reduction of the persons registered in the state registration bodies, namely 2424 persons, including 1426 legal and 998 individuals. Explain such a sharp reduction can only by changes in the institutional environment, when it was difficult for entrepreneurs to meet the
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 153 ВИПУСК № 67
requirements, for example, the purchase of cash registers, increase of the single tax, etc. The tax revenues of budgets from the activities of business entities in the Ivanivsky district are less than in the analyzed areas, in particular, 6,39 times less than in the Bilyaivsky district and 18,38 times less than in Limansky. The population in the Ivanivsky district is 3.47 times less than Bilyaivskyi region and 2.64 times less than in the Limansky district. In the Ivanivsky district, the number of registered legal entities and the number of registered FOPs decreased from 2013 to 2016 from 1339 units to 700 units, ie 1.9 times. Financial and economic indicators of the Ivanivsky region illustrate its very limited socioeconomic capital. Almost all of them are considerably lower than similar indicators of Bilyaivsky and Limansky districts. Thus, we can conclude that the traditional use of natural resources in agriculture and industry does not provide the proper level of socio-economic development of the districts, and they cannot be defined as financially self-sufficient. Kuyalnitsky estuary is the pearl of the region and the whole Ukraine, it belongs to a group of closed estuaries and is one of the oldest in the north-western Black Sea coast. It is known as an important recreational and balneological object of state and world significance, whose surface mineral waters (reservoirs brine with therapeutic properties) are characterized by high healing qualities. However, today the ecological status of the Kuyalnitsky estuary can be described as a crisis due to catastrophic waterlogging, a decrease in the water level and depths (up to 40 cm in October 2009), as well as an increase in brine saltin (up to 390- 321 ‰ in 2009-10), which threatens the complete disappearance of the estuary and the loss of reserves of unique therapeutic mud and brine, as well as distinctive endemic flora and fauna of the reservoir. The volume of water in the estuary can reach 370 million m3, but in 2009 it amounted to only 18.8 million m3, which is almost 20 times less than the maximum value [13]. The uniqueness of the location of the territory of the limanic-marine sandy-salt-plagued plain of the Kuyalnitsk-Khadzybeyi Peresyp that connects the southern edge of the Khadzybeyi and Kuyalnitsky estuaries with the sea and the richness of the natural recreational resources of the area: the healing brine of the Kuyalnitsky estuary and the world-known silt muds, sources of mineral sodium chloride waters of the Kuyalnitsky deposit, beautiful sandy beaches, air saturated with trace elements of sea water and phytoncides of the steppe zone, cause the development of the resort industry and full-scale development of the recreational resource potential of this region. The medicinal value of sulfide-silt mud in the Kuyalnitsky deposit has been recognized throughout the world since the development of the Black Sea region. By the content of biologically active substances and microcomponents, it does not yield to the Dead Sea mud. Geological reserves of medicinal gray and black silt muds make up 23.8 million m3, including 15 million m3 of especially valuable black silt muds, are estimated at about USD 7 bln. [14]. The medicinal properties have a highly mineralized brine of estuary - chloride-bicarbonate of sodium- magnesium type, which is a therapeutic balneological pickle similar in composition to the brine of the Dead Sea. In 2000-2010, its volume in the estuary was 17.4 - 68.2 million m3 [14]. The medical resources of the Kuyalnitsky estuary are used in the system of sanatorium health improvement in diseases of the musculoskeletal system, the central and peripheral nervous system, the circulatory system, organs of the genitourinary system, in the treatment of burns, inflammatory processes, skin, gynecology, and others. The debit of mineral water wells is 1385 m3 / day. Significant value has the mineral water that affects the digestive organs and is used in chronic gastritis, colitis, enterocolitis, liver and bile ducts, hepatitis, chronic pancreatitis, metabolic diseases, chronic kidney diseases, and also used for the preparation of carbon dioxide and coniferous baths [14]. Recreational value of the region increases by favorable climatic and landscape conditions - a unique combination of marine and steppe air, the presence of marine and estuarine beaches, rich biodiversity of flora and fauna. The vegetation of the coastal zone of the Kuyalnitsky estuary includes a significant number of endemic, relict and protected plants, numbering more than 500 species, among which more than half are medicinal. The algal flora of the Kuyalnitsky estuary and the coastal reservoirs comprises more than 200 species, and the most widely represented diatoms, blue-green and green algae. The resource potential of the region includes the stock of valuable blue (meiotic) clays, the entry area of which in the coastal zone of the Kuyalnitsky estuary is 34.8 hectares. [14].
154 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
The area of interestuaries and the coastal zone of the Kuyalnitsky estuary is characterized by great landscape diversity: natural geomorphological terracing of the right bank of the Kuyalnitsky estuary, artificial landings and parks in the Peresyp area, wetlands and water objects. The use of the enormous potential of the richest hydro-mineral resources of the Kuyalnitsky estuary and the landscape-natural resources of the Kuyalnitsk-Khadzhybey Peresyp area, the coastal areas of the estuary and the interestuaries is possible within the framework of the general concept of the development of this region. Coastal areas of estuaries with picturesque terraces, reservoirs with valuable recreational resources, proximity to the marine climatic resort of Luzanivka are of great interest for recreation and spa treatment. The whole part of the territory connecting the resort "Kuyalnik" and the seaside resort "Luzanivka", can be transformed into a recreation area and treatment with accommodation of resorts, SPA- salons, wellness salons, etc. Natural landscapes of the Kuyalnitsky estuary with terraces and lowlands - the Kuyalnitsk- Khadzhybey Peresyp with wetlands for the conservation of flora and fauna can be transformed into parks, conservation areas. The slopes of the right bank of the central part of the Kuyalnitsky estuary is a convenient place for paragliding and the placement of the hang gliding club. Left-bank part of the coastal zone of the Kuyalnitsky estuary with the richness of the steppe flora within the limits of Krasnosilka - New Kubank can be completely transformed into protected areas or park areas [14]. The use of the rich medical resources of the Kuyalnitsky estuary is at a low level, due to a number of reasons. - Around Kuyalnitsky estuary there are no other health resort institutions except one N.I. Pirogov clinical sanatorium; - The fairly high cost of permits and the relatively low comfort of services lead to the fact that wealthy consumers prefer to relax around the Dead Sea and other similar places, but less well-off cannot afford it. - Reduced demand for sanatorium services leads to incomplete loading of numbers, even in high season. In order to reach the break-even point, the sanatorium needs a workload of 600 people, and in the low season actually enter 70-80 people. - The presence of high-rise buildings and the lack of small cottages at low load contributes to the growth of constant costs of the sanatorium, the lack of the effect of scale of production in the process of providing services and rising prices for them. - The sanatorium belongs to the joint-stock company Ukrprofzdravnitsa, which assigns it the upper limit of prices and 50% of the profit is sent for payment of dividends to the owners of shares. - The sanatorium diversifies its activities and extracts about 2000 tons of mud per year and sells it to Lermontov sanatorium about 5-10 tons per year and the Khadzhibey sanatorium - 20-30 tons. Thus, the intervention of regional and state authorities to target "promotion", the creation of a brand of unique therapeutic mud and segments of the Kuyalnitsky estuary at the national and world level based on marketing activities and creating conditions for the investment attractiveness of the recreational sphere, is necessary. Thus, the economic activity in the Kuyalnitsky estuary basin is focused on agriculture and industrial production, but diversification of the use of the natural resource potential of this territory in the direction of recreation and tourism activity in parallel with existing production is required. The processes of diversification will consist in the production of environmentally friendly products and services to meet the needs of recruiters, in turn, recreational activities will increase demand for them. Diversified types of economic activity are created, which provide a synergistic effect and increase economic indicators of the development of areas around the Kuyalnitsky estuary. One of the areas of diversification of the natural resources of the estuary is the development of a network of sanatorium and resort establishments, enterprises for the creation of cosmetic products, as well as beauty salons using the resource potential of the Kuyalnitsky estuary (brine, mud, salt, blue clay, phyto-preparations). The subject of diversification may be the creation of the hydromineral and biological resources of the Kuyalnitsky estuary of such services: -industrial production of Artemia Salina, cysts (eggs) which are highly valued in the world market, because young rams are used as a starting feed for young fish in industrial fish breeding; -the packaging of mud and salt for use by the balneological institutions of Ukraine, etc. Diversification of recreational and tourist activities should include the development of scientific and production complexes for the production of cosmetics, phyto-and pharmacological preparations. A promising
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 155 ВИПУСК № 67
avenue of recreational activities diversification is the construction of trade and hotel-restaurant facilities, entertainment complexes and other tourist infrastructure, which in turn will contribute to the creation of their own construction and repair facilities. Conclusions. The unique recreational natural object – the Kuyalnitsky estuary – is located in the immediate vicinity of the Odessa oblast center, which defines the main directions of diversification of agricultural and industrial activities in the surrounding areas. The districts surrounding it have rich recreational natural resources, but do not use them fully in economic activity. In fact, there is a single sanatorium that uses mud and peloids of the estuary, while it should be noted that its buildings even in high season are not filled completely. The administrative districts which located around Kuyalnitsky estuary (Bilyaivskyi, Limansky, Ivanivsky districts) are characterized by traditional types of suburban and agricultural activities. The budgets of these districts do not cover their expenditures and they receive subsidies from the regional budget. In the structure of budget expenditures, the mentioned areas are not allocated a separate line of deductions for environmental measures, but the environmental situation around the Kuyalnitsky estuary is almost critical (dehydration, changes in salt concentration, sewage pollution, unauthorized extraction of sand, etc.). The current specialization of economic activity of economic entities that are located in the Kuyalnitsky estuary basin should be directed to the development of different forms of tourism: green, environmental, educational with provision of medical services based on unique estuary mud, including agricultural. Diversification processes should take into account ecosystem and polyfunctional approaches to conducting basic business activities that will ensure the use, conservation and protection of a unique natural object. ЛІТЕРАТУРА
1. Багорка М. О. , І. А. Білоткач.Диверсифікація як фактор підвищення ефективності діяльності підприємств в сучасних умовах.Інвестиції: практика та досвід. 2009. №10. С. 17-21. 2. Ковтун О. А. Основні підходи до визначення цілей та типів диверсифікації виробництва. Інвестиції: практика та досвід. 2007. №22. С. 35 – 38. 3. Корінько М. Д. Організаційно-економічний механізм диверсифікації діяльності суб’єктів господарювання. Актуальні проблеми економіки. 2008. №6. С. 135 – 142. 4. Пересадько Г. О., Цимбал В. А. Управління диверсифікаційною політикою у контексті концепції інноваційного розвитку.Механізм регулювання економіки. 2007. №1. С. 237 – 245. 5. Портер М. Международная конкуренция: пер. с англ.; под ред. В. Д. Щетимина. М.: Международные отношения, 1993. 896 c. 6. Армстронг Г. , Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс – 5-те видання; пер. з англ.: навч. пос. М.: Вільямс, 2001. 608 с. 7. Кукарцева А.В. Особенности диверсификации в АПК. Вестник Алтайского государственного аграрного университета. 2010. № 7 (69). С.101-104. 8. Стратегический менеджмент / Под ред. Петрова А.Н. // СПб.: Питер. 2005. 496с. 9. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. Питер Ком. 1999. 416c. 10. Корінько М.Д. Диверсифікація як економічний процес.Актуальні проблеми економіки. 2007. Вип.4 (70). С.48−53. 11. Лобода Н.С., Гриб О.Н., Гопченко Е.Д., Килимник А.Н., Тучковенко Ю.С., Бєлов В.В. Современное состояние и рекомендации по реабилитации водной экосистемы Куяльницкого лимана на основе интегрированного управления природопользованием в его бассейне // Материалы третьей международной научной конференции Ї Современные проблемы гидроэкологии, перспективы, пути и методы решений,17-19 мая 2012р., Херсон ПП Вишемирский В.С., 2012. С.354-357. 12. Актуальные проблемы лиманов северо-западного Причерноморья /Под ред. Ю.С.Тучковенко, Є.Д. Гопченко. Одесса: ТЭС, 2011. 224 с. 13. Про затвердження Регіональної програми збереження та відновлення водних ресурсів у басейні Куяльницького лиману на 2012-2018рр.: Рішення Одеської обласної ради від 28.10.2011р. №270-VI (зі змінами від 21.12.2017р. №587-VII). Одеська обласна рада. URL:http://oblrada.odessa.gov.ua/wp-content/uploads/587-VII.pdf 14. Концепция устойчивого развития территории Хаджибейско-Куяльницкой пересыпи, межлиманья и прибрежной зоны Куяльницкого лимана. Физико-химический институт защиты
156 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
окружающей среды и человека, Министерство образования и науки Украины, Национальная Академия Наук Украины. Одесса, 2011. 9с.
REFERENCES
1. Bahorka, M. O., Bilotkach, I. A. (2009). Dyversyfikatsiia yak faktor pidvyshchennia efektyvnosti diialnosti pidpryiemstv v suchasnykh umovakh. Investytsii: Praktyka Ta Dosvid[Diversification as a factor of increasing the efficiency of enterprises in modern conditions. Investments: practice and experience ]. (10), 17-21 [in Ukrainian]. 2. Kovtun, O. A. (2007). Osnovni pidkhody do vyznachennia tsilei ta typiv dyversyfikatsii vyrobnytstva. Investytsii: Praktyka Ta Dosvid [Basic approaches to the definition of goals and types of production diversification. Investments: practice and experience] , (22), pp. 35-38 [in Ukrainian]. 3. Korinko, M. D. (2008). Orhanizatsiino-ekonomichnyi mekhanizm dyversyfikatsii diialnosti subiektiv hospodariuvannia. Aktualni Problemy Ekonomiky[The organizational and economic mechanism for diversifying the activities of business entities]. Actual Problems of Economics, 6, pp. 125-142 [in Ukrainian]. 4. Peresadko, H. O., Tsymbal, V. A. (2007). Upravlinnia dyversyfikatsiinoiu politykoiu u konteksti kontseptsii innovatsiinoho rozvytku. Mekhanizm rehuliuvannia ekonomiky [Management of diversification policy in the context of the concept of innovation development]. Mechanism of Economic Regulation, 1, pp,237 – 245 [in Ukrainian]. 5. Porter, M. (1993). Mezhdunarodnaia konkurentsyia [International rivalry]. (V. D. Shchetymyna, Trans., Eds). Moscow: Mezhdunarodniye otnoshenyia [in Russian]. 6. Armstronh, G., & Kotler, F. (2001). Marketynh [Marketing] (5th ed., rev.). Moscow: Viliams [in Ukrainian]. 7. Kukartseva, A.V. (2010). Osobennosty dyversyfykatsyy v APK [Features of diversification in the AIC]. Vestnyk Altaiskoho hosudarstvennoho ahrarnoho unyversyteta, 7 (69), pp.101-104. [in Russian]. 8. Petrov, A.N. (Eds.). (2005). Stratehycheskyi menedzhment [Strategic managment]. SPb.: Pyter [in Ukrainian]. 9. Ansoff, I. (1999). Novaia korporatyvnaia stratehyia [New corporate strategy]. Pyter Kom. [in Russian]. 10. Korinko, M. D. (2007). Dyversyfikatsiia yak ekonomichnyi protses. Aktualni Problemy Ekonomiky[Diversification as an economic process], Actual Problems of Economics 4(70), pp.48-53[in Ukrainian]. 11. Loboda, N. S., Hryb, O. N., Hopchenko, E. D., Kylymnyk, A. N., Tuchkovenko, Y. S., & Bielov, V. V. (2012). Sovremennoe sostoianye y rekomendatsyy po reabylytatsyy vodnoi ekosystemi Kuialnytskoho lymana na osnove yntehryrovannoho upravlenyia pryrodopolzovanyem v eho basseine.[Current state and recommendations for the rehabilitation of the water ecosystem of the Kuyalnytsky estuary based on integrated management of nature use in its basin]. In Materyali tretei mezhdunarodnoi nauchnoi konferentsyy: Sovremennie problemi hydroekolohyy, perspektyvi, puty y metodi reshenyi, 17-19 maia 2012r. pp. 354-357. Kherson: PP Vyshemyrskyi V.S. [in Russian]. 12. Tuchkovenko, Yu.S., Hopchenko Ye.D. (2011, Eds.). Aktualniye problemi lymanov severo- zapadnoho Prychernomoria.[ Actual problems of estuaries of the north-western Black Sea coast].Odessa: TES. [in Russian]. 13. Odeska oblasna rada. (2017, December 21Pro zatverdzhennia Rehionalnoi prohramy zberezhennia ta vidnovlennia vodnykh resursiv u baseini Kuialnytskoho lymanu na 2012-2018rr. ).[ The approval of the Regional Program for the Conservation and Restoration of Water Resources in the Basin of the Kuyalniki Estuary na 2012-2018rr ]. Retrieved from http://oblrada.odessa.gov.ua/wp-content/uploads/587-VII.pdf [in Ukrainian] 14. Fizyko-khimichnyi instytut zakhystu navkolyshnoho seredovyshcha i liudyny, Ministerstvo osvity i nauky Ukrainy, & Natsionalna akademiia nauk Ukrainy. (2011). Kontseptsyia ustoichyvoho razvytyia terrytoryy Khadzhybeisko-Kuialnytskoi peresыpy, mezhlymania y prybrezhnoi zonы Kuialnytskoho lymana [ The concept of sustainable development of the territory of the Hadzhibeysko-Kuyalnytska ridge, inter-lyme and coastal zone of Kuyalnytsky estuary] [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 157 ВИПУСК № 67
УДК 627.212. 656.613 JEL D43; F36
MEZINA L.V. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Department of "ET and EMT" National University «Odessa Maritime Academy» Didrihsona, 8, Odessa, Ukraine E-mail: [email protected] HTTP://ORCID.ORG/0000-0003-2595-5041
PARAMETERS AND FACTORS OF ENSURING COMPETITIVE STABILITY OF THE PORT SECTOR OF UKRAINE
Topicality. The expediency of the development of scientific regulations is related to the main problems of achieving the competitiveness of the sea trade ports of Ukraine in the maritime trade market, first of all with the necessity: to achieve the adequacy of the technical and economic level of the stevedoring operators to the requirements of the environment; compliance with national needs and multimodal transport systems; support of national zones of international transport corridors; development of theoretical and methodological foundations for the competitive positioning of national maritime trading ports, taking into account the conditions of integration and globalization. Aim and tasks. The purpose of the article is to clarify new trends in the system of competitive positioning of sea merchant ports, to systematize the parameters of the competitiveness of national maritime merchant ports and to substantiate the factors of effective development of Ukraine's port infrastructure. Research results. The condition and conditions of the competitive development of Ukrainian seaports in the system of maritime trade market are analyzed. The assessment of the port infrastructure of the national terminal operators is given and the development trends and perspectives of the competitive positioning of the national stevedoring operators are grounded. The system factors and parameters of functioning of marine transport enterprises are grounded. The dynamics of cargo turnover of the largest container ports of Europe for the period 2015-2017 is presented and the main tendencies of development of container terminals of the world economy are revealed. The evaluation of the competitive functioning of state and private national stevedoring operators and the identification of the problem of economic stability of sea trading ports in the system of competitive positioning in the regional maritime trade market was conducted. The estimation of the relation between the profit rate and the cost of loading and unloading works of the largest ports of Ukraine is presented and given, and the change in the structure of the cargo traffic of sea ports of Ukraine under the influence of new trends in the world maritime transport industry is analyzed. Conclusions. The systematic parameters of the competitiveness of Ukrainian seaports in the maritime trade market system are substantiated and the main principles of achieving the normalized economic results of functioning of the sea commercial ports of Ukraine are substantiated. The information-logistic model, which characterizes the influence of external conditions on the competitive positioning of national sea commercial ports, is presented. The main features of the competitiveness of national stevedoring operators are revealed. The new tendencies in the system of competitive positioning of the sea commercial ports of Ukraine are specified, factors of competitive stability of the port infrastructure under the conditions of risk and uncertainty are grounded. The revealed standards and restrictions of development of the port infrastructure of the national maritime trading ports in the system of globalization and integration. Key words: competitiveness of terminal operators, marine transport industry, stable functioning of national sea trading ports.
МЕЗІНА Л.В. к.е.н.,доц. каф «ЕТ та ПМТ» Національний університет «Одеська морська академія» Дідріхсона, 8, м. Одеса, Україна, 65000 E-mail: [email protected] HTTP://ORCID.ORG/0000-0003-2595-5041
ПАРАМЕТРИ ТА ЧИННИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ СТІЙКОСТІ ПОРТОВОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ
Актуальність. Доцільність розробки наукових положень пов'язана з основними проблемами досягнення конкурентної стійкості морських торговельних портів України в системі ринку морської торгівлі, насамперед
158 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
з необхідністю: досягнення адекватності техніко – економічного рівня стивідорних операторів вимогам зовнішнього середовища; відповідність національним потребам та мультимодальним транспортним системам; підтримки національних зон міжнародних транспортних коридорів; розробки теоретичних та методичних основ конкурентного позиціонування національних морських торгових портів з урахуванням умов інтеграції та глобалізації. Мета та завдання. Метою статті є уточнення нових тенденцій в системі конкурентного позиціонування морських торговельних портів, систематизація параметрів конкурентної стійкості національних морських торговельних портів і обґрунтування чинників ефективного розвитку портової інфраструктури України. Результати. Проаналізовано стан і умови конкурентного розвитку морських портів України в системі ринку морської торгівлі. Дана оцінка портової інфраструктури національних термінальних операторів та обґрунтовані тенденції розвитку та перспективи конкурентного позиціонування національних стивідорних операторів. Обґрунтовані системні чинники та параметри функціонування підприємств морського транспорту. Представлена динаміка вантажообігу найбільших контейнерних портів Європи за період 2015- 2017 рік і виявленні основні тенденції розвитку контейнерних терміналів світової економіки. Проведено оцінку конкурентного функціонування державних і приватних національних стивідорних операторів і виявленні проблеми економічної стійкості морських торговельних портів в системі конкурентного позиціонування в регіональному ринку морської торгівлі. Представлена і дана оцінка співвідношенню дохідної ставки і собівартості вантажно-розвантажувальних робіт найбільших портів України, проаналізовано зміну структури вантажопотоку морських портів України під впливом нових тенденції світової морської транспортної індустрії. Висновки. Систематизовані параметри конкурентної стійкості морських портів України в системі ринку морської торгівлі і обґрунтовані основні принципи досягнення нормалізованих економічних результатів функціонування морських торговельних портів України. Представлена інформаційно-логістична модель, яка характеризує вплив зовнішніх умов на конкурентне позиціонування національних морських торговельних портів. Виявлено основні особливості конкурентної стійкості національних стивідорних операторів. Уточнено нові тенденції в системі конкурентного позиціонування морських торговельних портів України, обґрунтовані фактори конкурентної стійкості портової інфраструктури в умовах ризику і невизначеності Виявлені стандарти і обмеження розвитку портової інфраструктури національних морських торговельних портів в системі глобалізації та інтеграції. Ключові слова: конкурентоспроможність термінальних операторів, морська транспортна індустрія, стійке функціонування національних морських торговельних портів.
Problem statement and its connection with important scientific and practical tasks. The experience of world history shows that the market economy gradually realizes its ability to self-regulation on the basis of improving organizational structures, expanding competition and implementing the principle of interaction and agreements. At the same time, the state system should form the legislative base ensuring effective development of the economy in national borders and building the capacity for export of quality products. In the world practice, under the conditions when competition acquires the features of expensive development, the principle of agreements and integration begins to be realized. In industries where, despite the availability of standard products, the sphere of influence of the firm is determined by the individual characteristics and quality of the products, competition becomes the determining condition for domination in the market [1]. For trade ports of any state, there are common principles for ensuring competitive stability in the maritime market system. At the same time, features of competitive positioning of trading ports are manifested under the influence of a number of specific conditions, factors and parameters inherent in local or regional port subsystems. It is necessary to monitor the intensity of development of individual regions of the mega-economy and the peculiarities of the formation of international economic relations. When the external conditions of positioning and the organizational and legal form change, seaports create fundamentally new situations in order to achieve the adequacy of the technical and economic level and the system of effective management of the tasks of enterprise survival, management of effective functioning and development, taking into account new parameters. If we proceed from the general tasks of the economic activity of production and transport enterprises, the main one for trading ports is the formation of financial goals and the implementation of investment projects. Within the life cycle of any enterprise whose activities are aimed at achieving the effective sustainability of functional activities on the principles of competition, projects are being developed and
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 159 ВИПУСК № 67
implemented to manage a justified level of competitiveness. Their quality is predetermined by the thoroughness of the justification of development parameters and information adequacy. However, many problems associated with ensuring the competitive positioning of national trade ports in the maritime market system remain unresolved. Analysis of recent publications on the problem. In scientific research, the main attention is paid to issues related to the problems of the competitive positioning of Ukraine's seaports in the global transport services market. The principles of competitive development of the maritime transport industry [2] are systematized, the mechanism of sustainable development of the subsystems of the maritime transport industry [3] is substantiated, methods of ensuring the effective functioning of the marine industry [4] in the system of integration and globalization are formulated. Selection of previously unsettled parts of the general problem. However, the mechanism for ensuring the competitive positioning of Ukraine's seaports in the maritime trade system is not fully explored, and also in connection with the new conditions for the functioning of national sea trading ports, there is a need to systematize the parameters and factors of competitive stability of Ukraine's port infrastructure under risk. Aim and tasks. The purpose of the article is to clarify new trends in the system of competitive positioning of sea trading ports, to systematize the parameters of competitive stability of national sea trading ports and to substantiate factors of effective development of the port infrastructure of Ukraine. Presentation of the main results and their justification. One of the conditions for achieving the competitiveness of maritime transport enterprises in the selected sector of maritime trade is the maintenance of the principle of proportional stabilization. This means maintaining technically and economically acceptable during the accounting period the appropriate level of product quality based on the management of competitive performance parameters and capital intensity. For each specific period, a strategy is chosen for managing the efficiency of production, the quality of products and the technical and economic level of the enterprise, providing, if not leadership in the chosen niche of production activity, then the status of competitive stability in terms of the level of realization of goods and financial status. The dynamics of the container turnover of Europe's container ports are presented in Figure 1 [5]. Hamburg, one of the top three largest European ports, lost 10.8% of traffic in 2017. It differs sharply from Rotterdam and Antwerp, which increased the volume of work by 27-28% since 2017. The growth of global container turnover in the short term may slow down due to the global financial and economic crisis. The main problem with the development of container terminals in the world is that freight turnover is growing much faster than the capacity of the terminals themselves.
16000 14000
12000 10000 8000 6000 thousandTEU 4000 2000 0 Bremerhav Rotterdam Antwerp Hamburg Valencia Algeciras Greece en 2015 12235 9654 8821 5546 4668 4511 3287 2016 12385 10037 8900 5489 4660 4745 3750 2017 13735 10451 8820 5327 4832 4381 4060
Fig. 1. Dynamics of cargo turnover of container ports of Europe, thousand TEU
160 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
National seaports play a significant role in the national economy of Ukraine. Ukraine has a powerful port potential of 13 maritime trade ports, which are concentrated in the Danube, Black Sea and Azov regions. Only private stevedoring companies, located on the port of Odessa, the port "Yuzhniy" and «Chernomorsk», carry out the transfer of containers at the national sea trading ports. It should be noted that in Ukraine there is an excess of port capacities for container loads (loading of container capacities of national stevedoring operators is about 23%), which leads to tough competition among terminal operators. Some of them switched to alternative or incompatible shipments to download their terminals. For example, container terminal "Transinvestservice" also overloads coal, grain, ferrous metals and vegetable oil. "Container Terminal Odessa" is the leader among national stevedoring operators. The second position is occupied by the terminal "Brooklyn-Kiev". The Ukrainian sea trading ports are in the field of view of the largest container operators, such as Hutchison Ports, DP World. One of the problems of the development of national stevedore operators is the total lack of investment resources and, in order to attract foreign investment in the national port infrastructure, an adequate legislative framework is needed that will create a favorable investment climate. In the face of competition in the regional maritime trade market, national container terminals should increase productivity, reduce cost and implement flexible, rational pricing policies. In 2017, the turnover of Ukrainian sea trade ports reached 132 524,2 thousand tons (table 1), which is by 779 thousand tons more than in 2016. Leading positions belong to the deepest port in Ukraine - the port "Yuzhniy" with a turnover of 41 897.83 thousand tonnes. in 2017, through the berths of which about a third of all shipments processed in national sea trading ports pass. There are 12 stevedoring operators in the port of Yuzhniy, and the two largest in Ukraine are "Transinvestservice" and commercial seaport «Yuzhniy». The port is export oriented. On the second place in terms of cargo turnover is the port of Odessa with a turnover of 24 136, 58 thousand tons in 2017. At the Odessa Maritime Commercial Port, 16 stevedoring operators operate. The Nikolaev Sea Commercial Port, which is in the top three in terms of cargo turnover, increased its turnover in 2017 in comparison with 2016 by 4,9%. There are 19 port operators in the port. In the seaport "Chernomorsk" there are 10 terminal operators and in general the cargo turnover of the port grew by 2017 in comparison with 2016 by 1 283 thousand tons (+ 8.05%) [6].
Table 1 Dynamics of cargo turnover of Ukrainian ports for 2016-2017, thousand tones Ports 2013 2014 2015 2016 2017 Berdyansk 2163,5 3197,1 4450,8 3800 2397,8 Belgorod Dnestrovsky 667,34 614,72 715,7 462,93 352,41 Izmail 2762,6 3092,98 4825,2 5682,62 5097,87 Chernomorsk 16458,53 17613,18 17257,56 15942 17225,2 Mariupol 15499,42 13003,2 8984,04 7603,5 6514,47 Mykolayiv 20303,69 20802,83 22232,61 22424,31 23534,8 Odessa 23169,74 24579,15 25585,85 25250,85 24136,58 Olvia 5567,28 6975,07 6911,11 6538,53 6880,46 Reniisky 2794,86 1464,76 906,93 972,37 1124,9 Skadovsky 276,27 58,38 37,9 32,9 20,9 Ust-Danube 39,1 61,55 22,5 25,4 54,2 Kherson 3717,44 3900,95 4133,89 3712,23 3341,02 Yuzhniy 43424,5 47431,7 48582,07 39297,57 41897,83 Total 136844,3 142795,6 144646,2 131745,2 132524,2
2017 characterizes the development of Ukrainian seaports with an emphasis on private business (Fig.2). It should be noted that over the past three years the share of private business is gradually growing:
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 161 ВИПУСК № 67
the turnover of private stevedoring companies in 2015 was 66,7% of the total volume, in 2016 - 70,8% and in 2017 it was already 74%). In 2017, private stevedoring companies processed 98.2 million tons, which is 4.9 million tons more than in 2016. The turnover of private business amounted to 74% of all transshipment. The turnover of state stevedoring companies in 2017 amounted to 34.7 million tons, which is 3.7 million tons less than in 2016 (a decrease of 9.6%). Private stevedoring companies at their own berths in 2017 processed 14.9% more than in 2016, and private stevedoring business at the berths of the Administration of seaports of Ukraine reduced cargo handling by 1.9% compared to 2016.
140 120 39,8 45,7 stevedore companies on their 100 own piers 80 60 53,5 52,5 Private stevedoring companies 40 at the berths of the Administration of Seaports of 20 38,4 34,7 Ukraine 0 2016 2017
Fig.2. The ratio of the turnover of private and public stevedoring operators for 2016 and 2017,%
The leading position among private stevedoring companies is occupied by the group "Transinvestservice ", located in the water area of the commercial port of Yuzhny, with 26012 thousand tons of freight turnover in 2017, which is 21% more (4552 thousand tones) than in 2016 (рис 3). This is 26,5% of the total turnover of private stevedoring companies and 19,75% of the total freight turnover. The volume of investments from 1997 to the current time amounted to about 550 million dollars.
30000
25000 20000 15000
10000 thousand tons thousand
Н 5000 0 2013 2014 2015 2016 2017
Fig.3. Dynamics of cargo turnover of the group "Transinvestservice" for 2013-2017 year
Among private operators, the «Brooklyn-Kiev» group should be distinguished with a turnover of 6,8 million tons in 2017 (a decrease of 9,3% compared to 2016). This operator transports grain cargo, sugar, and packaged goods. During the period of its functional activity, the company invested about $ 300 million [7]. Significantly increased freight turnover in 2017, such private stevedore companies: - Danube Shipping and Stevedoring Company - 60% growth compared to 2016 due to the launch of a new grain terminal, investment in the project amounted to $ 75 million. This company took the 12th place among the largest private stevedoring companies in 2017, engaged in transshipment of grain cargo. - «Risoil», which takes the 14th place in the ranking in 2017, increased its cargo handling by 32% (an increase of 0,557 thousand tones compared to 2016). During the last 4 years, the freight turnover increased 162 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
by 2,49 times. The growth was due to the launch in port of Chernomorsk grain terminal, investment in the project amounted to $ 70 million. The company overloads wheat, corn, sunflower oil, rapeseed. - «Novotech-terminal» located in the Odessa Commercial Sea Port, increased cargo turnover in 2017 compared to 2016 by 55% (growth of 0,736 thousand tones). The main cargo is metal and grain. - The Ilyichevsk Sea Fishing Port handled 3,865 million tones of cargo in 2017, which is 35% more than in 2016. The decrease in turnover was shown by such companies as «Novolog» (cargo turnover in 2017 was 1,765 million tons, which is by 0,153 thousand tons less than in 2016), «Metalsukraine» turnover in 2017 is 1.55 million tons, 38% less than in 2016. This is mainly due to the general decline in exports of metal products (Fig.4). 9 8 7 6 5 4 3 2 1 0 2013 2014 2015 2016 2017 Group "Brooklyn-Kyiv" 6,633 7,7 8,059 7,5 6,8 Dneprbuzky seaport 4,06 4,487 4,547 5,1 port "Nibulon" 4,201 3,95 4,69 5,056 4,98 "NIKA-TERA" 4,489 4,182 4,02 4,17 "Container terminal 4,124 4,056 Odessa" The group "Orexim" 4 4 Ilyichevsk sea fishing 1,391 2,09 2,858 3,865 port "Transbalkterminal" 3,647 3,7 "GRSNTUR-EKS" 2,332 3,33 3,534 3,601 Illichivsk Zeron Terminal 2,70 2,542 3,167 3,358 Dunube Shipping and 1,577 2,523 Stevedore Company "Olimpex Coupe 2,581 2,904 2,745 2,354 International" "Rіsoil. S.A." 0,929 1,081 1,762 2,319 "Synthesis-Oil" 2,295 4,222 3,1866 2,464 2,2 "NOVOTEX-TERMINAL" 1,063 1,54 1,635 1,337 2,073 "Nіkmet-Terminal" 1,933 1,857 1,777 2,18 "Novolog" 1,254 2,089 2,056 1,918 1,765 "Boryvazh" 1,816 1,879 1,621 1,673 "Metalsukraine" 1,68 2,143 2,626 2,491 1,55
Fig. 4. Dynamics of turnover of the largest private stevedoring companies in Ukraine, mln. Tone
Over the recent time, the structure of the cargo flow has changed in the national sea trade ports: the share of processing grain cargo has grown and the handling of metals and container cargo has decreased, 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 163 ВИПУСК № 67
which accounts for changes in the structural shift in freight turnover for the redesign of the port infrastructure (Fig 5). The main cargo that is processed in the seaports of Ukraine is grain, which accounts for 31% of the total volume of cargo turnover, ore, metals. The volumes of grain transportation are subject to strong fluctuations and depend on the economic situation in the exporting countries and the harvest. In the national sea trading ports export direction is observed, the share of exports in the total volume in 2017 was 74%. Negative trend with transit freight flows, which in 2017 and varols slightly compared with 2016 by 1,14%, but compared to 2013, the reduction was 53% (Fig 6).The reasons for the unstable growth of transit cargo are the unstable political and economic situation in the country, the outdated mechanism for calculating port dues, a weak regulatory framework that is designed to regulate the interaction of all structures of the national sea economic complex, the drop in transit cargo flows from Russia and Belarus, transit cargoes such as oil and Oil products, coal, ore and metals moved to other countries [4]. 120000 100000 80000 60000 40000 20000 0 2013 2014 2015 2016 2017 Boxes/packages 30809,64 31146 27367,15 27543,92 25816,47 bulk 90961,83 97740,64 105407,54 93413,41 95745,71 liquid 15072,83 13908,93 11871,47 10788,58 11016,26
Fig 5. Dynamics of cargo turnover of trade ports of Ukraine in the nomenclature of goods, thousand tons
In 2015, the container turnover of the national ports continued to decrease: in 2014 container traffic decreased by 16%, and in 2015 - by 22.4% (compared to 2014). However, it should be noted that in 2017 the container turnover in the seaports of Ukraine increased compared to 2016 and reached 723,781 TEU. Although this is a positive trend, but this is 2012 figures (735,606 TEU) [6]. This situation is due to the complex military-political and economic situation in the country, the introduction in February 2015 of an additional fee of 5-10% for imports, devaluation of the national currency, which leads to a drop in the incomes of the population. 120000 100000 80000 60000 40000 20000 0 2013 2014 2015 2016 2017 export 94693,53 103067,27 103942,61 100202,46 98517,43 imports 17617,35 15932,23 17958,75 15976,45 20417,94 transit 22350,94 20338,82 15904,24 10328,85 11804,98 cabotage 2182,48 3457,25 6840,56 5238,15 1838,09
Fig 6. Dynamics of cargo turnover of Ukraine's sea trade ports by types of operations, thousand tons One of the problems in ensuring the competitiveness of national maritime trading ports is an outdated mechanism for the formation of port dues. The world practice of forming port fees is the cost accounting plus
164 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
a reasonable rate of return that ensures the safety of navigation and the environment. In fig 7. the income rate and the cost price of loading and unloading operations in 2016 of the largest ports of Ukraine are presented. The highest cost of loading and unloading operations in 2016 at the specialized port of Olvia - 203 UAH / t, the income rate at that was 238,2 the coefficient of return was 1,17. Profitability - 42,6%. The lowest cost of loading and unloading operations at the port "Yuzhniy" is 37,6 UAH / t with a profitability factor of 1,39, profitability reached 48.5% in 2016. These indicators testify to fairly stable functioning of sea ports in the system of the market of sea trade. However, in order to achieve the competitiveness of the sea trading ports in the transport services market system, it is necessary to take into account the principle of optimality, which involves maximizing cash flow and linearity-proportional increase in costs relative to the volume of output. 300 238,2 250 203 195,6 200 147 162,1 127 150 106 110 81,5 100 69,8 61 56,7 52,437,6 50 0
pre-admission rate Cost of cargo handling, UAH / ton
Fig 7. The ratio of the profit rate and cost of loading and unloading operations in 2016 of the largest ports of Ukraine
Tariff policy of developed foreign countries is aimed at increasing the attractiveness of the port for its clients, by providing various privileges to courts, depending on the purpose of the approach of vessels to the port and their quantity, the degree of their loading, linearity of the courts [8]. In order to ensure the competitiveness of national maritime trading ports and the transport system as a whole, a harmonized mechanism of tariff policy is necessary, taking into account all elements of its logistic component. Achieving competitive stability of the port infrastructure of Ukraine includes the establishment of normal relations with ship owners and cargo owners, which ensures the priority of accounting for final economic goals by all units of intermodal communications. It is important to ensure rational interaction with all modes of transport. Conclusions and perspectives of further research. High capital intensity of port facilities predetermines the onset of periods of an unbalanced balance of financial needs for updating the technical and economic level and the parameters of the physical and moral state of the material and technical base. In Fig 8. a logistic model is presented reflecting the influence of the main parameters and factors of sustainable development on the economic performance of the sea trading port. There are alternative investment strategies for achieving the chosen goal of entering the transport services market. In general, in the world practice, in all instruments of investment activity, special types of strategies are implemented: long-term ownership; obtaining a high return on invested capital; long-term growth of investment quality; aggressive share management. An important aspect in managing the competitiveness of sea trading ports is the question of reducing the level of uncertainty in the state of the market sector. This entails the entropy of the long-term development of society and enterprises, oriented to the satisfaction of constantly changing demand. Therefore, the problem arises of optimizing the control of streaming processes. The effectiveness of the market is determined by such a state of producers and consumers, in which the first achieve the goal - maximize profits, and the second - maximize utility. Violation of this equilibrium leads to a cyclical
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 165 ВИПУСК № 67
functioning of the transport services market. On this basis, there is a tendency to centralize the management of product flows and economic results based on commercial logistics. In conditions close to perfect competition in the market of goods, the principles and possibilities for establishing exogenous equilibrium prices are formed. At the same time, the competitiveness of enterprises is characterized by such a state, when it is formed not by its costs, but is determined by the level of consumer value, and the gap between this price and the individual cost becomes either a guarantee of the company's stability, implementation of a strategy for further development, or withdrawal from the market sector. As a criterion for the firm's firmness in terms of quality parameters, it is necessary to consider the ratio of the average indices of the quality of the enterprise's production process to the same indicators for the industry in its market sense. At the same time, the concept of alternative costs predetermines the solution of the problem of output in conditions of a limited supply of the main resource
Alternative investment strategies
Accounting for regional features of Rational legal framework
competitive positioning
Accounting for market uncertainty Favorable investment climate
Shipowners Port Infrastructure Cargo owners
Railway infrastructure
Economic results of the functional sea trading ports
Competition parameters Parameters of capital Performance intensity parameters
Principle of optimization Principle of linearity of Сompetitive functioning of commercial management port quality
parameters
Fig 8. Influence of the main parameters on the economic performance of the sea trading ports
166 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Under standard conditions, the production program determines, on the one hand, the distribution of available firm resources by main processes, and on the other hand, the release parameters depend on the availability of resources and their adequacy to competitive quality requirements. The most important is the focus on quality factors of management of competitive stability and reliability of company positioning in the priority specialization sector. The principle of decision-making in the conditions of the emerging market situation limits the operation of destructive conditions and involves the use of clear organizational structures in management with parameters of quality and competitiveness. It should be borne in mind that any commercial transactions are formed in the conditions of a certain limited information, including the quality of the object of the contract - the transaction. This makes it difficult to manage the flow of resources with a certain limitedness to achieve competitive efficiency.
ЛІТЕРАТУРА
1. Хулей Глей., Сондерс Джон, Пирси Найджел. Маркетингоавя стратегия и конкурентное позиционирование. / Пер с англ. – Днепропетровск: Баланс Бизнес Б, 2005. – 800 с. 2. Колегаєв І.М. Принципи конкурентного розвитку спеціалізованого судноплавства глобальної морської транспортної індустрії / І.М.Колегаєв. Моногр. – Одеса: НУ «ОМА», 2017. – 332 с. 3. Система забезпечення стійкості розвитку підсистем морської транспортної індустрії / Т.І. Фрасинюк. - Одесса: НУ «ОМА», 2017. – 304 с. 4.М.В. Миюсов, Н.Т. Примачев и др. Экономические аспекты эффективного функционирования морской индустрии / Под общей ред. д.э.н., проф. Н.Т. Примачева. Моногр. - Одесса: НУ «ОМА», 2017. – 315 с. 5. Review of Maritime Transport 2017 / Report by the UNCTAD secretariat. – New York, Geneve: UNCTAD, 2017. – 478p. 6. Итоги работы морских торговых портов Украины за январь-декабрь 2017 года // Порты Украины, №1. - 2018. – с. 58-60с. 7. Рейтинг частных стивидорных компаний Украины // Порты Украины, №5. - 2018. – с. 13-27с. 8. Н.Т. Примачев, Н.Н. Примачева, И.Н. Пархоменко. Управление экономической деятельностью судоходных компаний / Под общей ред. д.э.н., проф. Н.Т. Примачева. Одесса: НУ «ОМА», 2016. – 348 с. REFERENCES
1.Khulei Hlei., Sonders Dzhon, Pyrsy Naidzhel (2005). Marketynhoavia stratehyia y konkurentnoe pozytsyonyrovanye [Marketing strategy and competitive positioning]. Dnepropetrovsk: Balans Byznes B [in Russian]. 2.Kolehaiev I.M. (2017). Pryntsypy konkurentnoho rozvytku spetsializovanoho sudnoplavstva hlobalnoi morskoi transportnoi industrii [Principles of competitive development of specialized ship navigation in the global maritime transport industry]. Odesa: NU «OMA» [in Ukrainian]. 3.Frasyniuk T.I. (2017). Systema zabezpechennia stiikosti rozvytku pidsystem morskoi transportnoi industrii [The system of security of premises for the development of traffic control systems for maritime transport and industry]. Odesa: NU «OMA» [in Ukrainian]. 4.Myiusov M.V., Prymachev N.T. y dr. (2017). Ekonomycheskye aspekts effektyvnoho funktsyonyrovanyia morskoi yndustryy [Economic aspects of effective functioning of the marine industry]. Odesa: NU «OMA» [in Ukrainian]. 5.Review of Maritime Transport 2017(2017). Report by the UNCTAD secretariat. 6.Ytohy rabot morskykh torhovkh portov Ukraina za yanvar-dekabr 2017 hoda (2018). Port Ukraina. 7.Reitynh chastnkh styvydornkh kompanyi Ukrainian (2018). Port Ukraina. 8.Prymachev N.T., Prymacheva N.N., Parkhomenko Y.N. (2016). Upravlenye ekonomycheskoi deiatelnostiu sudokhodnkh kompanyi [Management of economic activity of shipping companies]. Odesa: NU «OMA» [in Russian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 167 ВИПУСК № 67
УДК:351.824.1:338.45:621 JEL C13, D22, L23, M11
РЕДЬКВА О.З. к.е.н., викладач економічних дисциплін Технічний коледж Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя Тісна, 11/9, м. Тернопіль, Україна, 46009 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-8246-4305
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ: ПРОБЛЕМИ НАРОЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Актуальність. В умовах неоднозначності ситуації, яка склалася впродовж останніх років в економіці, кожному підприємству необхідно значну увагу зосереджувати на розробленні заходів з мінімізації впливу несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ, що можна досягнути за рахунок системного моніторингу змін ситуації, а також здійснення ефективного управління господарською діяльністю. Актуальним є нарощення економічного потенціалу машинобудівної галузі, яке забезпечить вміле управління, створить умови для вчасного реагування на загрози і небезпеки, зміцнить систему економічної безпеки підприємств відповідно до змінних умов середовища. Мета та завдання. Метою статі є дослідження та виявлення проблем нарощення економічного потенціалу, їх вплив на економічну безпеку машинобудівного підприємства як зокрема, так і на галузь в цілому. У зв’язку з цим постає завдання проведення комплексного аналізу основних показників нарощення економічного потенціалу на підприємствах машинобудівної галузі, який дасть можливість виокремити основні проблеми та загрози розвитку галузі, виявити сильні сторони та можливості задля розуміння основних проблем нарощення потенціалу машинобудівного комплексу для забезпечення економічної безпеки. Результати. Проаналізовано частку промислових інноваційно-активних підприємств за типами впроваджуваних інновацій. Досліджено розвиток економічного потенціалу машинобудівних підприємств. Виокремлено основні проблеми та загрози, для забезпечення економічної безпеки і розвитку галузі. Встановлено, що досліджувана галузь має ряд сильних сторін і можливостей, врахування яких за умови обмеження впливу слабких сторін і загроз дає підстави для конкретних стратегій розвитку машинобудівних підприємств. В обставинах, що склалися в галузі практично відсутній потенціал розвитку. Провідні підприємства розробляють програми розвитку, які передбачають розширення виробничих потужностей, оновлення виробничого обладнання, розвиток наукової бази, підвищення споживчих властивостей випущеної продукції а також тієї що випускається. Слід визнати, що це – єдино можливі шляхи виходу з кризи і переходу до розвитку галузі. Однак реалізація цих програм ускладнена через відсутність належного фінансування, оскільки більшість підприємств здійснюють технологічні інновації переважно за рахунок власних коштів. Висновки. Основні проблеми нарощення економічного потенціалу машинобудівних підприємств полягають в наступному: відносна неконкурентоздатність продукції порівняно з продукцією розвинутих країн; непопулярність продукції вітчизняного машинобудівного комплексу на світових ринках та відсутність світових брендів; недосконалість інвестиційної діяльності на більшості підприємств: незначний рівень впровадження розробок науково-технічного прогресу порівняно з потенційними можливостями у виробництво інноваційної продукції; значний рівень зносу основних фондів, значне відставання стану основних фондів від технологічного рівня розвинутих країн; використання в роботі застарілих технологічних розробок. Ключові слова: машинобудування, промисловість, економічна безпека, машинобудівний комплекс, економічний потенціал.
REDKVA O.Z. Ph.D. in Economics, lecturer in Economics Technical College of Ternopil Ivan Puliui National Technical University 11, Tisna Street app.9, Ternopil, Ukraine, 46009 E-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-8246-4305
168 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
ECONOMIC SECURITY OF MACHINE-BUILDING INDUSTRY: PROBLEMS OF ECONOMIC POTENTIAL ACCUMULATION
Topicality. In the conditions of ambiguity of the situation that has developed over the past years in the economy, each enterprise needs to focus on developing measures to minimize the impact of adverse factors of the external and internal environment, which can be achieved through system monitoring of changes in the situation, as well as the effective management of economic activity Actual increase of the economic potential of the machine-building industry, which will provide good management, will create conditions for timely response to threats and hazards, strengthen the system of economic security of enterprises in accordance with changing environmental conditions. Aim and tasks. The goal of the paper is to investigate and identify the problems of building up economic potential, their impact on the economic safety of the machine-building enterprise, in particular, and on the industry as a whole. In this regard, the task of carrying out a comprehensive analysis of the main indicators of economic capacity building at the enterprises of the machine-building industry, which will be able to identify the main problems and threats to the industry, identify the strengths and opportunities to understand the main problems of building capacity of the machine-building complex to ensure economic security. Research results. The share of industrial innovation and active enterprises according to the types of implemented innovations has been analyzed. The development of economic potential of machine-building enterprises has been researched. The main problems and threats have been outlined for ensuring economic security and development of the industry. It has been established that the investigated branch has a number of strengths and opportunities, which, taking into account the condition of limiting the impact of weaknesses and threats, gives grounds for specific strategies for the development of machine-building enterprises. In the circumstances in the industry there is practically no development potential. Leading companies are working out the development programs that include expansion of production facilities, updating of production equipment, development of scientific base, increasing of consumer properties of released products and also of the one being produced. It must be admitted that this is the only possible way out of the crisis and the transition to the development of the industry. However, the implementation of these programs is complicated by the lack of adequate funding, as most enterprises carry out technological innovations mainly at their own expense. Conclusions. The main problems of increasing the economic potential of machine-building enterprises are as follows: relative non-competitiveness of products in comparison with products of developed countries; unpopularity of products of the domestic machine-building complex in world markets and the absence of world brands; imperfection of investment activity in most enterprises: insignificant level of implementation of development of scientific and technological progress in comparison with potential opportunities in the production of innovative products; significant level of depreciation of fixed assets, a significant lag of the state of fixed assets from the technological level of developed countries; use of outdated technological developments. Key words: machine building, industry, industrial products, machine building complex, economic potential.
Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями. На формування та розвиток економічного потенціалу та забезпечення фінансової стабільності підприємств машинобудівного комплексу впливає невизначеність розвитку вітчизняної економіки, яка залежить від зміни параметрів розвитку світових економічних процесів [1, С.426]. Чутливість національної економіки навіть до непомітних коливань кон’юнктури світових ринків є надто високою. Дія зовнішніх чинників швидко призводить в економіці країни до значних потрясінь промислового комплексу, пригнічуючи діяльність машинобудівних підприємств [2, С.190]. При цьому нерозвинутість державних напрямів впливу на розвиток економічних процесів через недосконалість інституційного середовища, а також зростання рівня тінізації в ринковому середовищі призводить до послаблення системи економічної безпеки підприємств машинобудівного комплексу, знижуючи ефективність розвитку їх економічного потенціалу. У зв’язку з цим виникає нагальна необхідність у своєчасному визначенні проблем нарощення економічного потенціалу підприємств, від ефективності та успішності розвитку якого залежить зміцнення системи їх економічної безпеки. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Питанням дослідження дефініції, ролі та особливостям формування економічного потенціалу для забезпечення економічної безпеки з обгрунтуванням складових та їх оцінкою було розглянуто у наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Алькин В.Г., Абакіна Л.І., Бандурки О.М., Белоусовї І.А., Бендікова М.О., Борброва Є.М., Варналія З.С., Живко З.Б., Марченко О.М., Мігун І.П. та інших. Так економіст В. Ф. Савченко дослідив теоретичні і практичні питання ролі економічного потенціалу в розвитку господарського комплексу, запропонував схему ефективного використання та ресурсозбереження економічного потенціалу на сучасному етапі з наданими і обґрунтованими
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 169 ВИПУСК № 67
конкретними пропозиціями із зазначених проблем та ролі держави в їх вирішенні [3]. У своїх дослідженнях Л.В. Коваль проаналізував теоретичні підходи щодо визначення сутності категорії “економічний потенціал”, запропонував схематичну структуру економічного потенціалу підприємства. [4]. Такі автори як: О.І.Малак, Л.А. Квятковська, О.О. Безручко розглядали особливості формування економічного потенціалу підприємства з урахуванням циклічності економічних процесів. Визначили основні принципи та джерела формування економічного потенціалу господарюючого суб'єкта.[5]. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Світова фінансова криза наклала свій руйнівний відбиток на розвиток національної економіки, загострюючи структурні деформації та пригнічуючи діяльність підприємницького сектора. Розвиток промислового комплексу України відбувається хаотично, без продуманої програми перспективного розвитку та без дотримання пріоритетів з боку держави, що спричиняє структурну перебудову промислового виробництва. У наукових роботах вищезгаданих науковців було з’ясовано та виокремлено залежно від кінцевої продукції, машинобудівні підприємства спеціалізуються на важкому, транспортному, електротехнічному, сільськогосподарському, радіоелектронному машинобудуванні, а також на виробництві устаткування для легкої та харчової промисловості, верстато- і приладобудуванні. Підприємства вітчизняного машинобудівного комплексу територіально зосереджені в усіх областях. Виходячи з територіальної спеціалізації та комплексного розвитку, в Україні сформувалося сім машинобудівних районів. Незважаючи на велику кількість досліджень та розробленість даної проблематики сьогодні необхідно звернути значну увагу на проблем нарощення економічного потенціалу підприємств машинобудівного комплексу України з метою комплексного забезпечення їх економічної безпеки. Оскільки, не в повній мірі проаналізовано сучасний стан машинобудівного комплексу. Мало уваги приділялось дослідженням проблеми нарощення економічного потенціалу підприємстві. У зв’язку з тим у статті ставиться завдання проведення комплексного аналізу основних показників нарощення економічного потенціалу на підприємствах машинобудівної галузі в Україні, який дасть можливість виокремити основні проблеми та загрози розвитку галузі, виявити сильні сторони та можливості задля розуміння основних проблем нарощення потенціалу машинобудівного комплексу для забезпечення економічної безпеки даної галузі. Формулювання цілей дослідження. В даному дослідженні пропонується проведення комплексного аналізу основних показників нарощення економічного потенціалу на підприємствах машинобудівної галузі в Україні. Який дасть можливість виокремити основні проблеми та загрози розвитку галузі. Планується виявити сильні сторони та можливості задля розуміння основних проблем нарощення потенціалу машинобудівного комплексу для забезпечення економічної безпеки. Виконати системне дослідження загальної характеристики потенціалу підприємства та визначити пріоритетні напрями вибору розвитку економічного потенціалу підприємства. Такий підхід ґрунтується на теоретичному обґрунтуванні, включає елементи новизни і дозволить підприємству розробити програму розвитку, як єдино можливий шлях виходу з кризи і переходу до розвитку машинобудівної галузі. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Формування потенціалу підприємства – це процес визначення і створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм для забезпечення стабільного розвитку та ефективного відтворення. Оскільки потенціал підприємства є складною економічною системою, то, бажаючи домогтися максимального ефекту його формування (синергетичного ефекту), необхідно оптимально формувати кожну його структурну складову. Це, безумовно, складна і теоретична і практична задача, однак без її рішення ми не досягнемо стабільності розвитку, о може створитися загроза необхідності залишити ринок [15]. Значним недоліком функціонування машинобудівної галузі досі є використання затратних технологій, що перешкоджає зменшенню собівартості продукції та сприяє зростанню її ресурсомісткості [6, С.79]. Тому вже сьогодні вагомої актуальності набуває необхідність впровадження інновацій, потрібних для технічного та технологічного переозброєння виробництва, що буде сприяти випуску нової модернізованої продукції та стане запорукою ефективного розвитку
170 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
економічного потенціалу машинобудівного комплексу. Більш детальну картину інноваційно- активних підприємств машинобудування надасть аналіз їх розвитку за типами впроваджуваних інновацій (табл. 1). Таблиця 1 Частка промислових інноваційно-активних підприємств за типами впроваджуваних інновацій (%)* Підприємства, що впроваджували інновацій інноваційні організаційні маркетингові ну Види діяльності процеси інновації інновації продукцію 2014- 2014- 2014- 2014- 2014- 2014- 2014- 2014- 2016 2016 2016 2016 2016 2016 2016 2016 Промисловість 10,8 11,4 10,7 11,5 4,2 3,8 4,1 3,7 Машинобудування 20,6 22,4 16,3 17,2 8,1 7,3 7,4 6,5 у тому числі: виробництво машин та 18,4 20,1 15,9 15,5 8,0 7,4 7,6 6,1 устаткування виробництво електричного, електронного та 22,7 22,6 17,1 17,7 7,5 5,6 6,7 5,9 оптичного устаткування виробництво транспортних засобів та 23,7 29,9 15,7 21,5 9,7 10,6 8,0 9,1 устаткування Джерело: розраховано та складено автором на основі [7]. Інноваційно-активними підприємствами машинобудування в період з 2014-2016 роки виступають підприємства з виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування, а також підприємства з виробництва транспортних засобів та устаткування, де найбільше інновацій було запроваджено у виробництво продукції та в інноваційні процеси. Що стосується інших підприємств машинобудівного комплексу то вони практично не здійснювали діяльності в даному напрямку. Для виходу з ситуації, що склалася необхідно: - удосконалити галузеву структуру машинобудування, розширити асортимент його продукції за рахунок підвищення питомої ваги галузей, які виробляють товари народного споживання; - модернізувати машинобудівні заводи, їх технічне переоснащення з використанням сучасних технологій, що дозволить значно підвищити якість обладнання і їх конкурентоспроможність; - налагодити виробництво високоефективних машин і систем для всіх галузей і сфер народного господарства, приладів і апаратів, швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, виробництва систем зв’язку, засобів управління, автоматизації; - необхідно орієнтувати машинобудування на вітчизняні підприємства, створювати замкнуті цикли виробництв всередині країни [8]. Вітчизняні машинобудівні підприємства програють конкуренцію іноземцям по трьох основних причин. По-перше, величезний досвід в сфері створення машин і агрегатів і сучасні технології забезпечують європейським фірмам істотне науково-технічне випередження в порівнянні з вітчизняними виробниками за якістю, надійності і довговічності виготовляється обладнання. По- друге, провідні світові фірми володіють досвідом і можливостями для реалізації проектів «під ключ», що істотно знижує транзакційні витрати замовника. І останнє, іноземні машинобудівники в змозі виконати замовлення в кредит, під низькі відсотки з відстрочкою платежу на кілька років, що особливо актуально для українських фірм в умовах дефіциту ліквідності. Вітчизняні машинобудівні підприємства такими можливостями і вільними фінансовими ресурсами під ці цілі, не володіють. Крім того, наявність на вітчизняних підприємствах чорної металургії агрегатів відомих іноземних фірм дозволяє їм без особливих труднощів пройти сертифікацію на відповідність міжнародним стандартам [9]. В таких умовах вітчизняним машинобудівним підприємствам доводиться важко. Втім, ситуація далеко не критична. Наявний технологічний потенціал ряду підприємств цілком достатній для успішної роботи. Машинобудівні підприємства зараз обирають шлях спеціалізації на виготовленні певних видів обладнання [10]. Вітчизняне машинобудування може скласти ефективну 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 171 ВИПУСК № 67
конкуренцію іноземним підприємствам як за ціною, так і за якістю. Крім того, багато вітчизняних виробників діють на умовах субпідряду у іноземних компаній. Провідні європейські виробники охоче розміщують замовлення на виготовлення певного обладнання (як правило, енерго- і трудомісткого) на українських машинобудівних підприємствах. Що стосується подальших перспектив машинобудування, то вони досить неоднозначні. Для зміни ситуації вітчизняним підприємствам необхідно провести корінну реконструкцію своїх виробничих потужностей. Це дозволить випускати високотехнологічні вироби і в кілька разів збільшити власну продуктивність праці при їх виготовленні [10]. Після фінансової кризи галузі машинобудування характеризуються різним потенціалом розвитку. Так, збільшення обсягів виробництва та конкурентні переваги галузі автомобілебудування залежать від рівня поновлення кредитоспроможності з боку банків, у результаті чого формується переважна частина попиту. Виробництво машин і устаткування потребує масштабної модернізації технічної бази. Перспективним є випуск електричного устаткування, оскільки попит на цю продукцію, незважаючи на зовнішні впливи, зберіг свою тенденцію до зростання. Суттєвий вплив на процес формування економічного потенціалу здійснюють чинники внутрішнього і зовнішнього середовищ підприємства, від яких залежить необхідний рівень потенціалу, його структура, особливості та міра використання тих чи інших складових формування. Умовно всі ці чинники можна поділити на декілька груп: 1. Чинники мікросередовища – формуються на рівні самого підприємства й обумовлені його організаційними, ресурсними характеристиками. 2. Чинники макросередовища – чинники зовнішнього впливу, виникають за межами підприємства (на державному та світовому рівнях). Дана група чинників включає в себе економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, що виникають під впливом обмежувальних або стимулюючих заходів з боку державних органів, банків, інвестиційних компаній, політичних сил, громадських організацій тощо. 3. Епізодичні чинники – характеризуються непостійністю, спонтанністю, низьким рівнем прогнозованості; можуть виникати як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищах господарюючого суб'єкта [11, С. 72]. Проведений теоретичний аналіз розвитку економічного потенціалу машинобудівних підприємств дає можливість виокремити основні проблеми та загрози розвитку галузі, виявити сильні сторони та можливості задля розуміння основних проблем нарощення потенціалу машинобудівного комплексу. До слабких сторін, на нашу думку, доцільно віднести наступні: - низькі якісні характеристики вітчизняної продукції; - відносна неконкурентоздатність продукції порівняно з продукцією розвинутих країн; - не популярність продукції вітчизняного машинобудівного комплексу на світових ринках та відсутність світових брендів; - експорт продукції машинобудування здійснюється переважно в країни, що розвиваються, та країни СНД, що аж ніяк не характеризує їх із позиції якості та надійності; - недостатня наявність кваліфікованих кадрів, фахівців і робітників. - недосконалість інвестиційної діяльності на більшості підприємств: незначний рівень впровадження розробок науково-технічного прогресу порівняно з потенційними можливостями у виробництво інноваційної продукції; - значний рівень зносу основних фондів, значне відставання стану основних фондів від технологічного рівня розвинутих країн; - міжгалузева незбалансованість виробництва на основі закінченого технологічного циклу; - використання в роботі застарілих технологічних розробок [6, С.80]; Щодо сильних сторін вітчизняного машинобудівного комплексу то їх доволі небагато, однак поміж них хочемо відзначити наступні: - наявність доволі дешевої сировинної бази; - функціонування обмеженої кількості підприємств, що випускають унікальну продукцію; - запатентоване право на окремі унікальні технології; - різноманітність асортименту продукції; - географічне положення, що дозволяє з легкістю працювати як із західними так і східними ринками;
172 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
- суттєвий обсяг внутрішнього ринку [12]. Окреслені вище позиції свідчать про існування суттєвих загроз нарощення економічного потенціалу машинобудівного комплексу. До них насамперед можна зарахувати: скорочення зовнішнього попиту на українську продукцію внаслідок змін світової кон’юктури; активна діяльність ключових конкурентів: Європа, Китай, Південно-Східна Азія, Індія, Японія; зростання цін на продукти та послуги природних монополій; відсутність стабільного фінансування урядових програм за термінами та обсягами; відсутність комплексного підходу з боку держави щодо просування вітчизняної продукції на міжнародному ринку; нестабільність курсів світових валют; проблеми захисту прав інтелектуальної власності, що гальмує винаходи та патентування [13]. Окремо хочемо відзначити загрозу, що виникла доволі недавно та пов’язана із настанням форс- мажорних обставин через окупацію АР Крим та частини Донецької й Луганської областей. Саме в них була сконцентрована левова частка підприємств машинобудівного комплексу. Відтак, сьогодні Україні може назавжди втратити унікальні підприємства й технологій на відновлення яких буде затрачено не один рік. Поряд із цим в сучасних євроінтеграційних умовах Україна отримає нові можливості, щ в майбутньому може надати суттєвий поштовх у розвитку машинобудівного комплексу, а відтак і підвищення його економічної безпеки. До таких можливостей насамперед відносимо: - підписання угоди про Асоціацію з Європейським Союзом і як наслідок зростання транспортних потоків, що потребують нових транспортних засобів; - використання потенціалу галузі з погляду впровадження нових технологій. - відкриття нових для України ринків із значними доходами (країни ЄС); - використання можливостей технопарків та великих університетів; - можливість пожвавлення внутрішнього ринку України; - зростання експорту продукції з високою доданою вартістю в європейські країни; - через визнання вітчизняної продукції машинобудівного комплексу на європейських ринках існує можливість часткового освоєння ринків Азії, Африки та Південної Америки. Звідси можна зазначити, що сучасному розвитку машинобудівних підприємств притаманний ряд недоліків та загроз, що перешкоджають нарощенню економічного потенціалу галузі. Проте поряд з цим встановлено, що досліджувана галузь має ряд сильних сторін і можливостей, врахування яких за умови обмеження впливу слабких сторін і загроз дає підстави для конкретних стратегій розвитку машинобудівних підприємств [13]. Економічний розвиток машинобудівних підприємств здійснюється за відсутністю належної стабілізаційної політики та чітко визначеної стратегії розвитку, тому виникає нагальна потреба в розробці заходів, що сприятимуть нарощенню економічного потенціалу та зміцненню економічної безпеки машинобудівних підприємств, основною метою яких буде: - розширення виробництва та оновлення машинобудівної продукції на основі впровадження у виробництво інтенсивних технологій; - зміцнення матеріально-технічної бази підприємств; - вдосконалення програми державної підтримки галузі; - активізація інвестиційної привабливості галузі для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів; - посилення контролю за цінами на енергоносії та інші матеріально-технічні ресурси, а також розв’язання проблеми диспаритету цін, без чого неможливий нормальний розвиток галузі; - посилення інтеграційних процесів із залученням підприємств по виробництву комплектуючих запчастин та промислово-фінансових груп для виробництва конкурентоспроможної продукції; - оптимізація галузевої структури; - активізація інноваційної діяльності підприємств; - нарощення технологічного та науково-технічного потенціалу галузі; - відновлення функціонування збанкрутілих та непрацюючих виробництв; - розробка перспективних програм діяльності машинобудівного комплексу з використанням наукового потенціалу, створенням сучасної інноваційної інфраструктури з виробництва дослідних зразків, зокрема, пристроїв зв’язку та телекомунікаційних технологій [6, С. 81]. Основою підвищення конкурентоспроможності машинобудівної продукції виступають інновації, що створюють конкурентні переваги на внутрішньому та зовнішньому ринках. Проте
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 173 ВИПУСК № 67
інноваційна стратегія розвитку завжди є ризикованою та непередбачуваною. Тому зміцнення економічної безпеки підприємств набуває особливої актуальності та значущості в контексті формування, нарощення та реалізації інноваційного потенціалу галузі. В умовах зростаючої конкуренції з боку зарубіжних компаній вітчизняні підприємства, перш за все, націлені на збереження цінової конкурентоспроможності. З цією метою впроваджуються програми зниження собівартості виробництва і обмеження використання у виробничому циклі імпортних матеріалів і комплектуючих [11, С. 37]. Висновки та перспективи подальших досліджень. В обставинах, що склалися в галузі практично відсутній потенціал розвитку. Провідні підприємства розробляють програми розвитку, які передбачають розширення виробничих потужностей, оновлення виробничого обладнання, розвиток наукової бази, підвищення споживчих властивостей випущеної продукції а також тієї що випускається. Слід визнати, що це – єдино можливі шляхи виходу з кризи і переходу до розвитку галузі. Однак реалізація цих програм ускладнена через відсутність належного фінансування, оскільки більшість підприємств здійснюють технологічні інновації переважно за рахунок власних коштів. Таким чином, в даний час всі галузі машинобудування піддаються впливу негативних чинників. З огляду на проведений аналіз основні проблеми нарощення економічного потенціалу машинобудівних підприємств полягають в наступному: відносна неконкурентоздатність продукції порівняно з продукцією розвинутих країн; не популярність продукції вітчизняного машинобудівного комплексу на світових ринках та відсутність світових брендів; недосконалість інвестиційної діяльності на більшості підприємств: незначний рівень впровадження розробок науково-технічного прогресу порівняно з потенційними можливостями у виробництво інноваційної продукції; значний рівень зносу основних фондів, значне відставання стану основних фондів від технологічного рівня розвинутих країн; використання в роботі застарілих технологічних розробок.
ЛІТЕРАТУРА
1. Штамбург М.В. Особливості економічної безпеки підприємств машинобудівної галузі Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. 2012. № 1 (5). Том 2. С. 425-432 2. Судакова О.І. Механізм формування економічної безпеки підприємства. Економіка будівництва і міського господарства. Макіївка: Донбаська нац. акад. будівництва і міського господарства, 2010. Т. 3. № 4. С.189-196. 3. Савченко В.Ф. Економічний потенціал україни та державний вплив на нього . Економіка та управління національним господарством. URL : http://journals.uran.ua/nvp_chntu/article/view/51337/47101 4. Коваль Л.В. Економічний потенціал підприємства: сутність та структура. URL: http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/11340/1/11.pdf 5. Маслак О.І., Квятковська Л.А, Безручко О.О. Особливості формування економічного потенціалу підприємства в умовах циклічних коливань URL : file:///C:/Users/User/Downloads/ape_2012_9_5.pdf 6. Шабатура Т.С. Проблеми нарощення економічного потенціалу машинобудівних підприємств. Інвестиції: практика та досвід. 2013. № 9. С.77-81. 7. Інтернет-портал Державного комітету статистики України. URL: www.ukrstat.gov.ua 8. Лобач В.В., Корнецька М.І. Сучасний стан машинобудування в Україні. URL: http://intkonf.org/lobach-vv-kornetska-mi-suchasniy-stan-mashinobuduvannya-v-ukrayini/ 9. Сокотун Г.О. Конкурентоспроможність машинобудівних підприємств України у порівнянні з іноземними. URL http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2404 10. Чобиток В.И. Оценка уровня конкурентоспособности отечественных машиностроительных предприятий. URL : http://www.kpi.kharkov.ua/archive 11. Ареф'єва О.В., Харчук Т.В.. Економічні засади формування потенціалу підприємства: Актуальні проблеми економіки. 2008. №7. С. 71–76. 12. Машиностроение Украины: текущие тенденции. URL: http://min- prom.ua/print 13. Вплив торговельної політики на людський розви- ток. Оцінка потреб України у галузі сприяння міжнародній торгівлі / Бураковський І., Мовчан В. // Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки. Регіональне бюро програми розвитку ООН для Європи і країн СНД. Київ, 2011. URL: http://
174 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
europeandcis.undp. org/home/show 14. Васюк Н.В.. Нарощування потенціалу модернізації підприємств машинобудування:. ЕКОНОМІКА: реалії часу. 2012. №2(3). С.34-39 15. Філиппова С.В., Боденчук Л.Б. Основи формування економічного потенціалу виробничого підприємства. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/3424/1.pdf
REFERENCES
1. Shtamburh M.V. (2012). Osoblyvosti ekonomichnoi bezpeky pidpryiemstv mashynobudivnoi haluzi Biuleten Mizhnarodnoho Nobelivskoho ekonomichnoho forumu [Features of economic security of engineering industry Biuleten Mizhnarodnoho Nobelivskoho ekonomichnoho forumu], 1(5). (Vol.2). 2. pp. 425-432 [in Ukrainian]. 2. Sudakova O. I. (2010). Mekhanizm formuvannia ekonomichnoi bezpeky pidpryiemstva [Mechanism of formation of economic security of the enterprise ]. Ekonomika budivnytstva i miskoho hospodarstva. Makiivka: Donbaska nats. akad. budivnytstva i miskoho hospodarstva, (Vol. 3). 4. Р. 189-196. [in Ukrainian]. 3. Savchenko V.F.. Ekonomichnyi potentsial Ukrainy ta derzhavnyi vplyv na noho [The economic potential of Ukraine and the state influence on it] Ekonomika ta upravlinnia natsionalnym hospodarstvom. Retrieved from: http://journals.uran.ua/nvp_chntu/article/view/51337/47101[in Ukrainian]. 4. Koval L,.V. Ekonomichnyi potentsial pidpryiemstva: sutnist ta struktura [The economic potential of the enterprise: the essence and structure]. Retrieved from: http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/11340/1/11.pdf [in Ukrainian]. 5. Maslak, O.I., Kviatkovska, L.A. , Bezruchko O.O. Osoblyvosti formuvannia ekonomichnoho potentsialu pidpryiemstva v umovakh tsyklichnykh kolyvan [Features of formation of economic potential of enterprise in conditions of cyclic fluctuations]. Retrieved from: file:///C:/Users/User/Downloads/ape_2012_9_5.pdf [in Ukrainian]. 6. Shabatura ,T.S. (2013). Problemy naroshchennia ekonomichnoho potentsialu mashynobudivnykh pidpryiemstv [Problems of building up the economic potential of machine-building enterprises ] .Investytsii: praktyka ta dosvid, 9. pp.77-81[in Ukrainian]. 7. Internet-portal Derzhavnoho komitetu statystyky Ukrainy.[ Internet-portal Derzhavnoho komitetu statystyky Ukrainy ].Retrieved from: www.ukrstat.gov.ua [in Ukrainian]. 8. Lobach V.V., Kornetska M.I. Suchasnyi stan mashynobuduvannia v Ukraini[Current state of machine building in Ukraine ] .Retrieved from: http://intkonf.org/lobach-vv-kornetska-mi-suchasniy-stan- mashinobuduvannya-v-ukrayini/ [in Ukrainian]. 9. Sokotun H.O. Konkurentospromozhnist mashynobudivnykh pidpryiemstv Ukrainy u porivnianni z inozemnymy Ukrainy [Competitiveness of machine-building enterprises of Ukraine in comparison with foreign ]. Retrieved from: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2404[in Ukrainian]. 10. Chobitok V.I. Otsenka urovnya konkurentosposobnosti otechestvennyih mashinostroitelnyih predpriyatiy [Assessment of the level of competitiveness of domestic machine-building enterprises]. Retrieved from: http://www.kpi.kharkov.ua/archive [in Ukrainian]. 11. Arefieva O.V., Kharchuk T.V. (2008). Ekonomichni zasady formuvannia potentsialu pidpryiemstva[Economic conditions for the formation of the enterprise's potential ].Aktualni problemy ekonomiky,7. pp. 71–76. [in Ukrainian]. 12. Mashinostroenie Ukrainyi: tekuschie tendentsii[Mechanical engineering in Ukraine: current trends ]. Retrieved from: http://min- prom.ua/print [in Ukrainian]. 13. Burakovskyi I., Movchan V. (2011) .Vplyv torhovelnoi polityky na liudskyi rozvytok. Otsinka potreb Ukrainy u haluzi spryiannia mizhnarodnii torhivli [The influence of trade policy on human development. Assessment of Ukraine's needs in the industry to facilitate international trade ] . Analitychno doradchyi tsentr Blakytnoi strichky. Rehionalne biuro prohramy rozvytku OON dlia Yevropy i krain SND. Kyiv: Retrieved from:: http:// europeandcis.undp. org/home/show[in Ukrainian]. 14. Vasiuk N.V. (2012). Naroshchuvannia potentsialu modernizatsii pidpryiemstv mashynobuduvannia [Building the capacity of modernization of engineering enterprises]. EKONOMIKA: realii chasu, 2(3). pp.34-39. [in Ukrainian]. 15. Filyppova S.V. Bodenchuk L.B. Osnovy formuvannia ekonomichnoho potentsialu vyrobnychoho pidpryiemstva [Basics of forming the economic potential of an industrial enterprise.]. Retrieved from: https: // dspace. uzhnu. edu. ua/ jspui/ bitstream/ lib/ 3424/1.pdf [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 175 ВИПУСК № 67
УДК 321.1+351 JEL D78, H12, H83
SYMONENKO V.K. Doctor of Economic Sciences, Prof. Corresponding Member of the National Academy of Sciences of Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-8274-8343
GOVERNANCE AND PUBLIC ADMINISTRATION
Topicality. The processes of the reforming and transforming of the state administration system in the country, which have been going on for more than a quarter of a century and do not lead to a significant increase in the level of well-being and do not allow to achieve even the values of indicators of socio-economic development of the 1991th year’s level, determine the relevance of the development of conceptual and scientific- methodological approaches to the organization of management system and public administration in the national economy. The main conceptual idea is to determine the direction of further socio-economic development of society and to regulate the transformation of the national economy management system on the basis of the prevalence of the actual significance and effectiveness of the system of state administration over the fact of its functioning for the sake of its own existence. Aim and tasks. The purpose of the article is to determine the conceptual framework for the regulation of transformation processes in the system of public administration and management in order to effectively influence the changes in national economic system and facilitate its restructuring from the raw material type to the economic system oriented on creation of the maximum possible value added. Research results. The interrelation and interdependency of the power and the system of public administration are analysed. It is defined the character and degree of influence of civil society on political and socio-economical processes which take place in the state. The essence of problems of real democratization processes in society reducing and the emphasis on arising threats that are caused by alignment of the reform processes and the failure of the tasks fulfill for the transformation of the economic system are analyzed and solved.The threat of curtailment of the processes of democratization and attainment of objects of radical socio-economical reforms going on in the country are emphasized. The specific measures on forming of civil society as an active state governor and on creation of effective system of public administration and regulation are justified and proposed. The appropriateness and validity of the proposed regulatory measures has been proved. Conclusions. It is established that one of the necessary and priority tasks is to maintain and create conditions for the rise of civil society sprouts in our country and for developed civil society establishment, which will become the basis and the key to successful implementation of the public administration reform, and will facilitate the efficiency of state power, will increase the welfare of the population. It is also necessary to support political will and aspirations of political elites to build an effective national economic system. Key words: governance, public administration, civil society, self-organizing society, democratization, political and socio-economical processes, economic system.
СИМОНЕНКО В.К. Д-р екон. наук, професор, Член-кореспондент Національної академії Наук України Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-8274-8343
ВЛАДА ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
Актуальність. Процеси реформування і трансформації системи державного управління в країні, які тривають вже більш ніж чверть сторіччя і не призводять до суттєвого підвищення рівня добробуту та не дозволяють досягти, навіть, значень показників соціально-економічного розвитку рівня 1991 року, визначають актуальність теми розробки концептуальних і науково-методологічних положень щодо організації системи управління та публічного адміністрування в національній економічній системі. Головною концептуальною ідеєю є визначення напряму подальшого соціально-економічного розвитку суспільства та регулювання трансформації системи управління національною економікою на засадах превалювання фактичної значущості і результативності системи державного управління над фактом її функціонування заради власного існування. 176 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Мета та завдання. Метою статті є визначення концептуальних засад регулювання трансформаційних процесів в системі державного управління та адміністрування заради провадження ефективного впливу на національну економічну систему і сприяння її перебудові з сировинного типу до господарської системи, орієнтованої на створення максимально можливої доданої вартості. Результати. Взаємні звя’зки та елементи підпорядкування в сучасній системі організації держаавної влади та управління економічним розвитком, суспільного адміністрування проаналізовані. Визначено характер та ступніь впливу сучасного суспільства на систему державної вдади та на розвиток національного комплексу господарювання. Проаналізовано та розкрито сутність проблем скорочення процесів реальної демократизації в суспільстві та акцентовано на загрозах, які виникають в результаті уповілльнення реформаційних процесів та невиконання поставлених завдань щодо трансформації економічної системи. Запропновані актуальні специфічні заходи щодо формування громадянського суспільства як активного учасника процесів реформування систем державного управління та адміністрування. Доведено доречність і обгрунтованість пропонваних регуляторних заходів. Висновки. Встановлено, що необхідним і першочерговим завданням є створення умов підтримки проявів демократії та розвиненого громадянського суспільства, які стануть стануть основою і запорукою для успішної реалізації реформи державного управління, для підвищення ефективності державної влади, зростання добробуту населення. Необхідними також є підтримка політичної волі та прагнень до прагнень політичних еліт щодо розбудови ефективної національної системи господарювання. Ключові слова: державне управління, громадянське суспільство, громадська самоорганізація, демократизація, політичні та соціально-економічні процеси, економічна система.
Problem statement and its connection with important scientific and practical tasks. For more than a quarter of a century, as the authorities assure, the radical socio-economical reforms are going on in the country, amendments are made to the Constitution of Ukraine (the functions of supreme governing bodies are being reduced and renewed) and every year hundreds of state laws are being adopted, then specified or abrogated. The government changes with periodicity of once a year and a half. But however paradoxical it is, in spite of all the measures taken, Ukraine could not make the main macroeconomic indices of its development level in 1991 as the beginning of radical economic reforms. Here there is a stable process of transformation from the world-widely recognized state with industrially developed economy into a country as a «raw material appendage» of transnational corporations. The corruption, demography problems and growth of poverty ran through the country and society with metastases of deep depression and distrust to the authorities. There is no doubt that by force of inexorable (not revoked by anybody and anything) dialectics of social development all the processes accompanying the lives of both the society as a whole and individual depend essentially and exactly on the authorities and administration realized by them. Analysis of recent publications on the problem. The power is the «main violin» in the processes of production, distribution and exchange, attitude to property, social status, employment and approaches to public administration and regulation. The above mentioned arguments and conclusions are fully confirmed by V.F.Khalipov who has scrutinized the history and theory of power in his numerous publications. He substantiated the concept of cratology, science of governance [1], and convincingly proves in one of his books that «The governance is truly the largest social phenomenon, unique object, generation and creation of man and society, fruit of the human mind, exceptional non-material object, in its turn, expressing its influence in the fates of society and concrete citizen clearly, visually, appreciably and materially ...» [2]. Working out in detail this determination E. Toffler concludes: «The governance is an inevitable part of work process and this is the truth for all the economical systems such as capitalistic, socialistic and in general whatever it was [3]. It is logical that every country should be seeking to create a balanced and effective power system which is able to protect its national interests, become an engine of social progress and present it as a management system and management as the power [4]. Any power does its functioning just through management process. Allocation of previously unsolved parts of the general problem. Undoubtedly, there can be a lot of variations in this process but the essence remains one: or the government controls social processes, consciousness and activity of the people, either it evades the given predestination, becomes «thing in itself and for itself» and is engaged in scarcely meaningful self-affirmation of every «I» with all logically ensuing consequences. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 177 ВИПУСК № 67
Formulation of research objectives (problem statement). The dependence of public administration on the power is always remaining; this dependence is deep and definite. So, the society should take a different approach to its own power, its subjects and specific persons who are in them and make them turn to problems of public administration and be engaged in them continuously, professionally and effectively. All these problems can be solved; the main thing is in its comprehension, attachment to the specific conditions of development and real desire of the decision-makers to solve them. The concept of the power is one of central ones practically in all the spheres of social life. It gives a clue to understanding of socio-economical, political and civil processes and the essence of state policy and influence of various branches of power on character of socio-economical transformations and trajectory of development of the country as well. Outline of the main results and their justification. The authorities and its subjects are always responsible for state of the country and society and standard of living of those people who have given them that right being thus within their power [1]. Unfortunately, for all years of infinite and unsuccessful reforms none of the powers that be was answerable to the society and the law for results of their activity [2]. And what is more, having come into power and facing a choice how to own, use and dispose of resources of the country, for what purposes (for personal enrichment and personal consumption or for development of the country, growth of material well- being and spiritual level of specific persons and society as a whole) they had the first version as a single choice. Hence, there is that sad state in which the state, society and specific persons are. But any analysis of any section of history and any events in many countries in the world show that as soon as the choice was fixed upon the second version (when the vector of management is directed at the care for development of controllable objects and reproductive processes) the resources were right away found which, in addition, increased, creative socio-psychological situation arose in the unions of people and new ideas, forms and methods of work, new products and technologies of production occurred. And vice versa, once the subjects of power retreat into themselves, are busy putting their well-being in order as well as team members who have come to power have only to make their self-enrichment the shortage of resources and inability to anything occur at once, displeasure and discord appear in the society, there is an imitation of the «tops» is going on by hierarchy and in the end the state «fails». Our country that has no many years of experience of state construction, solid democratic traditions when taking the path of creating an independent modern state has started construction from scratch. The Ukrainian reformers of the middle of the 90ties saw the main problem in «the artificial barriers» of totalitarian order and hoped that as soon as they will be removed the conditions of forming of civil democratic society with its market attributes, partnerships between social groups will appear in itself and a balanced democratic power system will work on principles of division of power branches into legislative, executive and judicial. Wherein, centuries-old experience of the majority of countries in the world proves and that is self-evident that in the transitional stages, in the situations of chaos, revolutions and systemic crisis imperious powers of the state in the management and regulation of going social processes come to the fore. In these times the people are deprived of possibility to live in an old management heritage and are obliged to create the new social mechanisms and institutions. This social creativity in the field of imperious relations is the policy. Dominating in this process of policy over other spheres in the crisis periods of life in the country is conditioned by the functions of state power: first of all, to serve as a means of union and prevention of centrifugal tendencies and take an active part in the creation of institutional structures called for consolidating the achieved level of orderliness in the country. These are power and state. But total retreat of the state and power as a subject of management of the social processes in our country in the transitional period cleared the way not to partnerships and construction of modern independent democratic state but to relations of social destruction, almost total fraud, corruption and violence. The regular change of state system forms could not stop that destroying process. For years of independency we experienced practically all existing forms of democratic state system such as a parliamentary, presidential-parliamentary, presidential, parliamentary-presidential, presidential and parliamentary-presidential republic once again. The periods of Kravchuk's and Kuchma's ochlocracy, then Yushchenko's chaos and Yanukovich's clan-feudal period have passed. The country digested the results of the two Maidans which became world-widely famous ones. For these years the democratic institutions have
178 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
appeared (in fact, as decorations) but as a result the country obtained not democracy but now prospering rattling mixture of anarchy and oligarchic democracy. And it's not at all in the specificity of Ukrainian society neither in the peculiarities of Ukrainian mentality («where two Ukrainians there are three hetmans») nor in the historical conditions of formation (from Kyivska Rus to the UkSSR in the USSR), in the model of thinking («if I do not eat then bite») and behavior («my hut in the edge, I do not know anything») as some homegrown political scientists and bankrupted politicians who have passed the corridors of power used to affirm. In my opinion, the reason is, first of all, in the inactivity of the authorities regarding the forming of civil society institutions, lack of purposeful policy on transformation of inhabitants into the citizens of the country, thoughtless and blind imitation of experience in other countries and failure to understand the simple truth by the authority that it is impossible to create in an artificial way that which appears in a natural way in the process of self-organization. All these fateful errors of the powers that be in the construction of modern independent state coupled with the specificity and mentality of Ukrainian society lead to the fact that the representatives of clan interests and oligarchic groups, «variety performers» as populists or even citizens of a dubious reputation stand at the helms of the power in the country. As in the Constitution currently in force there are neither references for possibility of appearance of described situation nor legislatively consolidated mechanism such as impeachment of the President, holding of national referendums, recall of people's deputies and other measures the society is unable to adequately respond to the situation arisen in the country within the law. Hence, appear Ukrainian world-widely famous Maidans. The socio-political situation which has appeared in the country for the years of construction of our independent state sets the society the extraordinary tasks. These are prevention from disintegrating the country, neutralization of separatist tendencies in some regions and overcoming of a certain bizzare if not problematical character of mutual relations between separate branches of power, centre and some territorial formations. The versions of its solving are proposed in a great number. Some consider that Ukraine doesn't become a prosperous country without democracy of western pattern. For others it is quite permissible to infringe democratic values substituting them for «light» authoritarianism for the sake of attaining the objects such as spreading of liberalism, defeat of communism, seizure of state property they liked, maintenance of their own powers etc. There are many people who think that Ukraine needs a certain authoritarian and democratic version such as democracy for elite and forced democratic authoritarianism for the others. At the same time the research of scientists and analysts who study the experience of formation and development of successful countries established that market relations are not based on natural self-organizing state but on legal and administrative ones. Only the right «pacifies» efforts of the «strong» and puts them into the situation when they only can get the desired entering the relations of partnership exchange with others. The value and formation of partnership are not given from birth and are not included in the genetic program of «natural human» and civil society but arise from the experience of legal state. Therefore, liberal principle «minimum of state» needs specifying interpretation, i.e. legal management vigilance of state and authority that control the implementation of game rules is needed for maintenance of normal partnerships in the society. Thus, the state that represents a mechanism of social management and civil society that is as a mechanism of social self-organization are the unique political system of society. The main problem existing in the country on the way to the formation of democratic effective state is one of a lack of correspondence of political system level of the country to the social development. All the complication of society evolution in the solving of this problem is due to the immaturity of institutions of civil society in our country. It is impossible to create them in an artificial way, under pressure of the authorities. So, for instance, the purposeful forming of political parties and blocs for the upcoming elections as directed by the «top» or by the will of the oligarchs is a senseless matter creating the next Potemkin village but not democracy. The ensuring of favorable social, political, ideological and organizational conditions for its self-appearance is another matter. This is a real step in the direction of formation of the civil society. Or, as another example the assignment by the decrees of the President of the managers of regional state and district state administrations is not democracy, this is a system of country management through the formal and bureaucratic Secretariat of President's Administration.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 179 ВИПУСК № 67
It is clear that objectively developing democratization process, foundation of civil society will overstep the limits of the Constitution currently in force and this will need its change. Our Basic Law in the existing form has no «second half» which should be finished in writing. The necessary functions of civil society are not reflected in it, therefore, there are no sound conditions created for its forming. For instance, citizens have a legal constitutional right to form government authorities directly. However, they are essentially deprived of so legal a right to influence on decisions of the authorities elected by themselves. The management chain is thereby broken because the feedback is cut off and the society is deprived of control on power actions. Under the established political and economical conditions the country is badly in need of active movement towards the creation of democratic system. The solving of this problem is connected, on the one hand, with strengthening of statehood (but not authoritarianism or full and thoughtless decentralization) and, on the other hand, with creation of conditions for self-development of civil society and natural creation of effective management system that supposes mutual management of state and power and society. There is no doubt that it will take a long time which is almost no longer left in our concrete socio- economical situation. In this connection, there is a need to create special institutions that represent civil society and are outlined in the Constitution of Ukraine. It should be considered that beginning from the mid 90s of the last century in many countries there is a renaissance of elitarism which appears in two manifestations such as elitarism as an alternative of democracy and «democratic elitarism». The supporters of this trend affirm that overwhelming majority of citizens do not show interest in the policy and do not form it. Their knowledge is superficial and political participation only comes to the participation in the elections. Due to their «unpreparedness» the masses do not have to take upon themselves the functions of society management. They are a passive object of management, authoritarian management. As a result, elite creates an alienation mechanism of the people from authority affirming that there is no other day. In our country such processes assume a stable and dynamic character. As shown by sociological surveys about 65% of persons participating in them are sure that political decisions and matters of socio- economical development of the country are solved without any their participation. They learn about their decision and legislative fixation from newspapers, television and Internet. One part of Ukrainian elite is watchfully attentive to attempts to create an effective system of public administration and the other part of elite takes efforts on improving the system of public administration. One of the main factors that block the creation of democratic system is laid in the confrontation between a part of elite and the state and in the split of elite. However, the Ukrainian systemic elite as a social and spiritual guidance of urgent democratic transformations, which represents the interests of civil society, had not yet taken place. But this elite, though imperfect, has today growth dynamics and it is necessary to contribute to that process. It is realized in two following directions: as a political opposition and control in respect of state power currently in force and as a educational function, consolidation and forming of civility and social activity regarding the society. Being self-organized the society acquires the very political specificity that keeps it intact and at the same time assures an advancement in the direction of building of the democratic system of public administration. It is necessary to evaluate the results of the functioning of public administration system by criterions and standards to which the control object in the course of management effects is brought. This is one of the most complicated problems of management theory and practices. The stability of regime in the country, extent of civil rights and liberties and observation of moral norms are more often considered as criterions of political system development. Such criterions are vague enough and need, in its turn, other criterions for its own substantiation. For example, the human aspiration for his own essence is due to the freedom of his potential realization. O. Shabrov proposed the formula of freedom comprehension as the essence of identity [5, p.77- 78]. As example, the deepest motive of human activity in the aspiration of identity. If the liberty as an sensation of identity is supplemented with interpretation of this understanding given by R. Aron «Freedom from» and «Freedom for» [6, p.135] it will be possible to determine the most general criterion, standard of state and society, i. e. creation of conditions for human liberation and his self-realization. This criterion in its essence is not innovative but at the same time it allows to build the hierarchy of benchmarks appearing when interacting and self-organizing. It deals that when passing the management to
180 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
mega-, macro-, microlevel and back the «human» criterions but not social and natural ones should be as standards of management. The chosen criterion of management activity requires that values of social development directly connected with the human would have to dominate when taking management decisions. The economy should develop in the direction of contribution to flowering of personality. The same thing concerns the policy and spiritual production. The high dynamics of economical growth for the sake of the economy, reproduction by the state and power of themselves for the sake of themselves, production of information, knowledge, senses and images that remain unclaimed and lie dead on the library o shop shelves. Conclusions and perspectives of further research. It is necessary, first of all, to maintain and create the conditions for development of civil society sprouts in our country in order to reform successfully the state management system, increase of power efficiency, rise in well-being of concrete persons and society as a whole and their safety. The political will and aspirations and management abilities of political elite are needed. And many other things such as free press that is not afraid of criticizing the authorities, political opposition, businesses participating in the policy and financing both of opposition and free press and courts solving problems according to the law. The formation process of the phenomenon of civil society in our country so far is in embryo but just it will be able in the future to serve as an index of correctness of the taken management decisions safeguarding human interests as its main motive. The public administration in general is carried out in an institutional form by apparatuses of state bodies and institutions of legislative, executive and legal authority. The civil control is realized in no institutional form as functions of the structures of civil society, political parties, social organizations of all kinds, mass media, participation of citizens in the elections and referenda and citizens' appeals. All the above mentioned factors and sources of public administration effectiveness will start working effectively and productively when they represent a management system and not a collection of casual links or conflicting interests and are interacted with various management systems. At the same time it is necessary to remember the words of Winston Churchill: «Responsibility is the value we pay for power». We are all the society, the people of Ukraine, single bearer of legitimate and true power in the country who must and are obliged to sense on ourselves the responsibility for our state when electing the power.
ЛІТЕРАТУРА
1. Халипов В. Ф. Кратология - наука власти : концепция / В. Ф. Халипов ; Рос. муницип. акад. – М. : Экономика, 2002. - 367 с. 2. Халипов В. Ф. Введение в науку о власти / В. Ф. Халипов. – М.: Технологическая школа бизнеса, 1995. – 640 с. 3.Тоффлер Э. Метаморфозы власти / Э. М. Тоффлер. - М: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 669 с. 4.Інвестиційно-інноваційний розвиток регіонів Українського Причорномор’я : монографія / [Б. В. Буркинський, О.І. Лайко, В. Ф. Горячук та ін.] ; за наук. ред. Буркинського Б.В.; НАН України, Інститут проблем ринку та економіко–екологічних досліджень. – Одеса : ІПРЕЕД НАНУ, 2016. – 497 с. 5.Шабров О.Ф. Политическое управление: проблема стабильности и развития. – М.: Интеллект, 1997. – 200 c. 6. Арон Р. Эссе о свободах: “Универсальной и единственной формулы свободы не существует”. – ПОЛИС. Политические исследования. - 1996. - №1. – 208 с.
REFERENCES
1. Khalipov, V. F. (2002). Kratologiya - nauka vlasti : Koncepciya [The Cratology is the Science of Power]. M: Ekonomika. [in Russian]. 2. Khalipov, V. F. (1995). Vvedenie v nauku o vlasti [The Introduction to the Science of Power]. M: Tekhnologicheskaya shkola biznesa. [in Russian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 181 ВИПУСК № 67
3. Fofler, E. (2001). Metamorfozy vlasti [Metamorphoses of Power]. M: OOO «Izdatel'stvo AST». [in Russian]. 4. Byrkinskyi, B. V., Laiko, O. I., & Goryachuk, V. F. etc. (2016). Іnvesticіyno-іnnovacіynyi rozvitok regіonіv Ukrains'kogo Prichornomor’ya [On the functions of state bodies, power is divided into executive, legislative and judicial ones]. [in Ukrainian]. 5. Shabrov, O. F. (1997). Politicheskoe upravlenie: Problema stabil'nosti i razvitiya [Political management of the problem of development stability]. p. 77-78. M: Intellekt. [in Russian]. 6. Aron, R. (1996). Esse o svobodah: “Universal'noi i edinstvennoi formuly svobody ne sushchestvuet” [Essay on liberties. There is no universal and single form of freedom]. Political studies. 1, p. 135. M: POLIS. Politicheskie issledovaniya. [in Russian].
182 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК 34(478) JEL C1, D81 STEPANOV V.N. Dr. Econ. Sciences, Prof. Chief researcher Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Researches of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine, 65044 е-mail: е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-5432-1115
"CHALLENGE" AS A FUNDAMENTAL CATEGORY OF THE NATIONAL SECURITY AND RISKOLOGY
Topicality. At present, the problem of methodological and methodical comprehension of the category "challenge" as a phenomenon of complex unstable processes of modern social development is actualized. Professionals dealing with national security issues and responding to challenges and risks posed by them today are particularly aware of the need to create a new potential for modern security management theory and methodology. Aim and tasks. The aim of the work is to discuss topical issues of system presentation and formalization of the "challenge" as a functional category of modern riskology and the theory of national security. Research results. Formed some theoretical and methodological basis of the systematic presentation of modern challenges as a source of risk situations, including an extraordinary (critical) character. It is noted that the progress of science and economic development, the exacerbation of socio-economic, resource-ecological and other contradictions and conflicts generate serious challenges and threats to the person and environment of his residence.The paper considers the results of the conceptual-categorical representation of the "challenge" and its derivatives from the perspective of the parametric general theory of systems. The place and role of the "challenge" in the system of risk management and national security are discussed. Particular attention is paid to the problem of "risk" as a consequence of calls and as an important category of risk management theory. Conclusions.The results of the theoretical and methodological comprehension of the "call" from the positions of the system-parametric approach presented in the paper are a definite basis for the formation of the conceptual- categorical basis of development and the theory of national security and riskology. In this context, the concept-categorical design of the "challenge" is seen as cumulative, purposeful or random changes in social development, which can lead to both negative and positive synergetic effects; specially formed new ideas, projects that determine the new transformation processes; new threats, new opportunities that affect the essential (indigenous) interests of communicatively dependent economic and other actors, and require, as a rule, urgent response. Keywords. Challenge, risks, risk management, national security, system-parametric approach, research methodology.
СТЕПАНОВ В.М. доктор економічних наук, професор, головний науковий співробітник Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Французький бульвар, 29/2, м. Одеса, Україна, 65044 е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0001-5432-1115
«ВИКЛИК» ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА КАТЕГОРІЯ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І РИЗИКОЛОГІЇ
Актуальність. В даний час актуалізується проблема методологічного і методичного осмислення категорії «виклик» як феномена складних нестійких процесів сучасного суспільного розвитку. Професіонали, які займаються проблемами національної безпеки і реагування на виклики та породжувані ними ризики в даний час з особливою гостротою усвідомлюють необхідність формування нового потенціалу сучасної теорії і методології управління безпекою. Мета та завдання. У роботі ставиться мета обговорити актуальні питання формування наукових основ системного уявлення і формалізації «виклику» як фундаментальної категорії сучасної ризикології і теорії національної безпеки, удосконалення системи управління ризиками.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 183 ВИПУСК № 67
Ця мета зумовлює необхідність постановки певного комплексу задач і нового міждисциплінарного підходу до обґрунтування управлінських рішень по забезпеченню безпеки. Результати. Сформований деякий теоретико-методологічний базис системного уявлення сучасних викликів як джерела ризикових ситуацій, в тому числі надзвичайного (критичного) характеру. Відзначається, що прогрес науки та економічного розвитку, загострення соціально-економічних, ресурсно-екологічних та інших протиріч і конфліктів породжують серйозні виклики та загрози людині та середовищу його проживання. У роботі розглядаються результати понятійно-категоріального уявлення «виклику» і його похідних з позицій параметричної загальної теорії систем. Обговорюються місце і роль «виклику» в системі управління ризиками і національною безпекою. Особлива увага звертається проблеми «ризику» як наслідок викликів і як важливої категорії теорії управління ризиками. Висновки. Представлені в роботі результати теоретико-методологічного осмислення «виклику» з позицій системно-параметричного підходу є певною основою формування понятійно-категоріального базису теорії розвитку, теорії національної безпеки, і ризикології. В цьому контексті понятійно-категоріальна конструкція «виклик» розглядається як кумулятивні, цілеспрямовані або випадкові зміни у суспільному розвитку, які можуть приводити як до негативних, так і позитивних синергетичних ефектів; спеціально сформовані нові ідеї, проекти, які обумовлюють нові трансформаційні процеси; нові небезпеки (загрози), нові можливості, що зачіпають істотні (корінні) інтереси комунікаційно залежних суб'єктів економічних та інших відносин, і вимагають, як правило, невідкладного реагування. Ключові слова. Виклик, ризики, управління ризиками, національна безпека, системно-параметричний підхід, методологія дослідження.
Introduction. Since the second half of the twentieth century there has been an increasing interest of scientists and managers in the problem of threats and dangers of economic, ecological, technogenic, military- political and other nature, which in their integrated set determine the national security of the state. In the modern science of national security, special importance is attached to the development of methodology and the theory of national security, risk management, etc. At the same time, there is a growing need for an appropriate refinement and deepening of the conceptual-categorical apparatus. Such a statement of the question, first of all, concerns such concepts as security, danger, threats, risks, damages, etc. In this context, one should pay attention to such a category of security theory as a "challenge", which, in our opinion, is extremely important for understanding the problems of genesis and ontogeny of currently emerging threats and dangers, and for the formation of scientific bases for ensuring security. Analysis of recent researches and publications. National security in the context of the problems of Ukraine is devoted to a fairly large number of works [1 - 3]. National security is one of the central problems of public administration aimed at ensuring the protection of the vital interests of the individual, society and the state from internal and external threats. The objects of national security management are the most diverse spheres of the state's life - socio-economic, resource-ecological, political, territorial, cultural, information, scientific and technical, etc. [4 - 6]. At present, in conditions of widespread aggravation and complication of threats and dangers in virtually all spheres of human activity, which are especially typical for modern Ukraine, the issues of the formation of a new nonclassical safety theory that takes into account the nonlinearity, instability, uncertainty and complexity of modern development processes are being actualized. One of the important issues in the development of security theory is the formation of the conceptual- categorical apparatus corresponding to the requirements of time. These or other aspects of the formation of terms, concepts and categories in relation to the problems of research of national security problems were considered in the works of V.А. Lipkin [7, 8], V.A. Dergachev [9], etc. One of the fundamental concepts of the theory of national security - "national interests" is considered in detail in the work of B.V. Burkinsky and V.N. Stepanov [10, p. 9 - 13]. Previously unsettled problem constituent. Despite the rather large number of publications on security issues, the modern conceptual-categorical basis of the theory of security remains to some extent imperfect. In this regard, it is sufficient to point out one of the key concepts in this area, namely, "challenges (challenges)". Aim and tasks. Proceeding from the foregoing, the aim of this article is to consider the concept of "challenge" as a fundamental category of security theory, which, firstly, would most fully describe and reflect the most significant properties and relations of the "challenge" in the system of various forms of national security; secondly, it could take place in a conceptual safety classifier as a specific type, type.
184 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Results. In modern dictionaries and reference books on economics, sociologists and other sciences, the concept of "challenge" does not occur. In the fundamental work of V.A. Dergachev "Geopolitical dictionary-reference book" [9, p. 96 - 97] this concept in the form of a challenge - and answer» is considered the well-known civilizational theory of the historical development of Arnold Toynbee in the multivolume work "Comprehension of history". Here, the "challenge-response" is associated with the "cycle of local civilizations", the viability of which is determined by the possibility of a consistent mastering of the living environment and the development of the spiritual principle in all types of human activity. It should be emphasized that at the turn of the 20th - 21st centuries. the term "challenge", with the half-day of American political scientists, has received wide application, primarily in the geopolitical, geo- economic and military-political spheres. The dynamism of modern transformational processes in social development, the conditioning of changes and the need for an adequate response predetermined the widespread use of this term. In the work of the scientist-economist I. Petrenko [11, p. 150], an attempt is made to define the "challenge" as a factor or a set of factors and conditions, not necessarily aggressive (threatening) in nature, but requiring them to be taken into account and, accordingly, reacted on the part of the object. In one of our works devoted to the problems of forming a theoretical and methodological basis for studying national problems, including economic and environmental security [12, p. 126] the concept of "challenge" is associated with such meaningful formulations as subjective cumulative goal-directed, deterministic or accidental changes in social development or the emergence of new ideas, projects (programs), causing new transformational processes (changes), new dangers and threats, new opportunities that affect the interests of communication-dependent objects of economic and other relations, and require an adequate response to a new situation on the part of the objects. Below, we will try to consider a number of general and special issues in the formation of the category "challenge". The general formalization of the security problem, taking into account the challenges and other factors of impact, can be represented as the following functional dependence for objects F = f(C, P, H, T ', R, Ne, D, М), where: C - challenges, P - problems, H - hazards, T - threats, R - risks, Ne - negative events, D - damages, M - response mechanisms (anti-crisis management system). Graphical interpretation of this dependence is represented in the form of a "safety pyramid", shown in Fig. 1.
I Challenges Areas II of problems III Dangers and opportunities Response system (crisis IV Risks ( -), risks (+) management) V Risks of the event: negative ("threats"), positive ("interests") VI Damages ("losses") and acquisitions ("winnings")
Fig. 1. The place of "challenge" in the security system ("security pyramid")
Consider the place of the category of "challenge" in the system of national interests. "Challenges" and "interests" in the system of national security are closely interrelated. Undoubtedly, "interest" is defined, on the one hand, as causality of the actions of individuals, the social community
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 185 ВИПУСК № 67
(professional groups, classes, nations) and their social behavior, and on the other hand, external influences, including challenges as new dangers threats), and new opportunities. In Fig. 2 shows the scheme of the dual effect of the "challenge", along with other factors (national idea, national values, the country's genetic code, etc.), on national interests, which was considered in [10, p. 12]. Challenging the system is a subjective change of at least one of the system parameters (the challenge subject), if it generates the probability of object change of other parameters of the system. The system is defined by three parameters [13]: - attributive concept, responsible for the properties (gradation) of the system; - relational concept, responsible for internal relations (structure) in the system; - the substrate responsible for identifying the system.
Challenge
Capabilities Dangers
Risks of winning The risk of losing National ("interests") ("threat") interests Fig. 2. Axiomatic model of the impact of the challenges of producing risks on the national interests of the state The challenge can be formed not necessarily negative for the system by degradation, destructuring, deidentification, that is, the challenge can be positive or negative, depending on the expected synergistic effect. A negative challenge is a threat. In general, the challenge is prerequisite to development - evolution, crisis, catastrophe (degeneration). For challenges to socio-ecological and economic systems, we also apply the second postulate of I.V. Bestuzhev-Lada [14, p. 115], who argues that the quasi-elemental nature, that is, the practical uncontrollability of the vast majority of social processes or phenomena that can in principle be governed, allows us to refer to them in a certain sense as natural phenomena and to a certain extent abstract from the fundamental possibility of their modifying by means of control that substantially simplifies and facilitates both trend analysis and trend optimization, maximally revealing the great scientific potential of technological forecasting, that orientating not unconditional prediction, and to improve the effectiveness of decisions by purely conventional predictions as to "weighing" the consequences of proposed solution". In the final part of this development, we consider it necessary to focus on the need to expand and deepen the theoretical and methodological studies of the problems of "challenges and risks" in the context of the development of the theory of national security (TNB). This formulation of the question is predetermined by the fact that the "challenge" and "risk" are actually the basic categories of the TNB. As is known, the conceptual-categorial apparatus is the initial basis of any theory. In this plan, we formulate a system- parametric model of the concept-categorical basis of the TNB, which is presented in The construction of this model is based on the ideas of the parametric general theory of systems [13], which we mentioned earlier. This theory of systems, using the so-called language of ternary description (from the position of "thing", "properties", "relations") allows solving the following problems within the framework of matrix-incidence analysis: the qualitative account of the non-linearity of complex processes by comparing the variants by using several criteria; choosing the best option from the set of possible options. Conclusions and further researches directions. Summarizing the above, it is possible to formulate the main applied essence of the concept-categorical construction of the "challenge" in the socio-ecological and economic context, which has multiple dimensions. 186 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
1) In a broad sense, the "challenge" should be considered in the following sense: – subjective cumulative, purposeful deterministic or accidental economic, social, environmental manifestations and other unexpected changes in social development that can lead to positive or negative synergistic subject-object effects;
National security
System Parametric Concepts
Substrate (subjective) Attributive (object) Relational concept (the concept ("category thing") concept ("category of category of subject-object property") "relations")
Challenges National security Organization of the national security system Dangers National interests Control national security Threats National values The concept (strategy) of national Risks National ideology security Effects Regulatory and Legal Regulation of National Idea National Security Damages
Fig.Emergencies 3. " Challenge" in the system of the system-parametric classification of national security
– it is alsoAccidents subjectively formulated new ideas, projects (programs), causing new serious transformation processes, changes in objects; – these are new dangers (threats), new opportunities that affect the essential (root) interests of communicatively dependent subjects of economic, social, environmental and other relations and require an adequate and, as a rule, an urgent response to a new situation on the part of the facility. 2) Assessment of the challenges provides an opportunity to identify emerging problems of possible risk events and to search for possible effective solutions. The problem of "challenges" as a very important scientific and applied problem requires the expansion and deepening of research. 3) The "Challenge" should be considered as a fundamental category both of the theory of national security and of the theory of risks (riskology), within the framework of which the theoretical, methodological and applied tasks of ensuring the protection of the vital interests of man and citizen, society and the state, prevention and neutralization real potential threats to national interests.
ЛИТЕРАТУРА
1. Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільності: зб. ст. за матер. між народ. конф. / Гол. ред.. О.Ф, Белов. – К.: «Сатсанга», 2001. – 224 с. 2. Украина европейская безопасность. Международный научный семинар в Одессе 22-25 ноября 1996 г. (сокращенное изложение аудизаписи). – Одесса: Логос, 1997. – 56 с. 3. Горбулін В.П. Національна безпека: порядок денний для України / В.П. Горбулін, О.Ф. Белов, О.В. Литвиненко. – К.: ВД «СТИЛОС», 2009. – 126 с. 4. Концепція (Основы государственной политики) национальной безопасности Украины (Утверждена Постановлением Верховной Рады Украины, 16 января 1997 г. № 3/97-ВР) // Голос Украины, 1997. – № 19. – С. 5- 6.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 187 ВИПУСК № 67
5. Об основах национальной безопасности Украины : Закон Украины от 19 июня 2003 г. № 964-IV / Відомості Верховної Ради України. Офіційне видання. – 2003. – № 39. – С. 1202 – 1211. 6. Стратегія національної безпеки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.prszsdent.gov.ua/documents5728.html. 7. Ліпкан В.Л. Управління системою національної безпеки України / В.А Лііпкан. – К.: КНТ, 2006. – 68 с. 8. Ліпкан В.А. Національна безпека України: навчальний посібник. – К.: КНТ, 2009. – 576 с. 9. Дергачев В.А. Геополитический словарь-справочник. – К.: КНТ, 2009. – 592 с. 10. Буркинский Б.В. Методологические и прикладные основы исследования национальных и региональных интересов ( социо-эколого-экономический контекст) / Б.В. Буркинский, В.Н. Степанов. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2011. – 72 с. 11. Петренко И. Индикативная система общей безопасности хозяйствующего субъекта / И. Петренко // Вопросы экономики. – 2008. – № 1. – С. 149-154. 12. Степанов В.Н. К вопросу формирования теоретико-методологического базиса изучения проблем национальной, в том числе экономико-экологической безопасности // Природные и природно-техногенные риски береговой зоны морей. Материалы международной конференции, г. Одесса. 7-11 сентября 2008 г. – Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2008. – С. 125-126. 13. Уемов А.И. Основы формального аппарата параметрической общей теории систем // Системные исследования. Методологические проблемы: Ежегодник. – 1984. – М.: Наука, 1984. – С. 14. Бестужев-Лада И.В. Будущее предвидимо, но не предсказуемо: эффект Эдипа в социальном прогнозировании / И.В. Бестужев-Лада // Проблемы предсказуемости / Под ред. Ю.А. Кравцова. – М.: Центрком, 1997. – С. 211 – 220.
REFERENCE
1. Stratehiia natsionalnoi bezpeky Ukrainy v konteksti dosvidu svitovoi spilnosti: zb. st. za mater. mizhnarod. konf. [The Strategy of National Security of Ukraine in the Context of the Experience of the World Community: a collection of articles on materials of the international. conf.]. (2001). К.: «Satsanga», 224 [in Ukranian]. 2. Ukraina yevropeyskaia bezopasnost. Mezhdunarodnyi nauchnyy seminar v Odesse 22-25 noiabria 1996 g. (sokrashchennoie izlozhenie audizapisi) [Ukraine's European security. International Scientific Seminar in Odessa on November 22-25, 1996 (shortened presentation of audio recording)]. (1997). Odessa: Logos, 56 [in Russian]. 3. Gorbulin, V.P., Belov, O.F.&Litvinenko, O.V. Natsionalna bezpeka: poriadok dennyi dlia Ukrainy [National Security: Agenda for Ukraine]. (2009). К.: VD «STILOS», 126 [in Ukranian]. 4. Kontseptsiia (Osnovy gosudarstvennoi politiki) natsionalnoi bezopasnosti Ukrainy : Postanovlenie Verkhovnoi Rady Ukrainy ot 16 yanvaria 1997 g. № 3/97-VR) [Concept (Fundamentals of State Policy) of National Security of Ukraine : Resolution of the Verkhovna Rada of Ukraine, January 3, 1997 No. 3/97-ВР)]. (1997). Golos Ukrainy, 19, 5-6 [in Russian]. 5. Ob osnovakh natsionalnoi bezopasnosti Ukrainy Zakon Ukrainy ot 19 iyunia 2003 g. № 964-IV [On the Fundamentals of National Security of Ukraine The Law of Ukraine of June 19, 2003 No. 964-IV]. (2003). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. Ofitsiine vydannia – Information from the Verkhovna Rada of Ukraine. Official edition, 39, 1202-1211[in Ukranian]. 6. Stratehiia natsionalnoi bezpeky Ukrainy (Zatverdzheno Ukazom Prezydenta Ukrainy vid 12 liutoho 2007 r. № 105/2007) [Strategy of National Security of Ukraine (Approved by Decree of the President of Ukraine dated February 12, 2007 No. 105/2007)]. (2007). www.prszsdent.gov.ua/documents5728.html. Retrived from: http:www.prszsdent.gov.ua/documents5728.html. 7. Lipkan, V.A. (2006). Upravlinnia systemoiu natsionalnoi bezpeky Ukrainy [Management of the National Security System of Ukraine]. К.: КNТ, 68 [in Ukranian]. 8. Lipkan, V.A. (2009) Natsionalna bezpeka Ukrainy: navchalnyi posibnyk [National Security of Ukraine: a manual]. К.: КNТ, 576 [in Ukranian]. 9. Dergachev, V.A. (2009). Geopoliticheskii slovar-spravochnik [Geopolitical dictionary-reference]. К.: КNТ, 592 [in Ukranian].
188 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
10. Burkiknskii, B.V., Stepanov, V.N. (2001). Metodologicheskie i prikladnie osnovy issledovaniia natsionalnykh i regionalnykh interesov (sotsio-ekologo-ekonomicheskii kontekst) [Methodological and applied principles of research of national and regional interests (socio-ecological and economic context)]. Odessa: IPREEI NAN Ukrainy, 72. 11. Petrenko, I. (2008). Indikativnaia sistema obshchei bezopasnosti khoziaistvuiushchego subyekta [Indicative system of general security of an economic entity]. Voprosy ekonomiki – Issues of economics. 1, 149-154 [in Russian]. 12. Stepanov, V.N. (2008). K voprosu formirovaniia teoretiko-metodologicheskogo bazisa izucheniia problem natsionalnoi, v tom chisle ekonomiko-ekologicheskoi bezopasnosti [To the question of the formation of the theoretical and methodological basis for studying the problems of national, including economic and environmental security]. Prirodnye i prirodno-tekhnogennye riski beregovoi zony morei. Materialy mezhdunarodnoy konferentsii, g. Odessa. 7-11 sentyabrya 2008 g. – Natural and natural- technogenic risks of the coastal zone of the seas. Proceedings of the International Conference, Odessa. September 7-11, 2008. Odessa: IPREEI NAN Ukrainy, 125-126 [in Russian]. 13. Uyemov, A.I. (1984). Osnovy formalnogo apparata parametricheskoi obshchei teorii system [Fundamentals of the formal apparatus of the parametric general theory of systems.]. Sistemnye issledovaniia. Metodologicheskiie problemy: Yezhegodnik – System studies. Methodological problems: Yearbook. M.: Nauka, 1984 [in Russian]. 14. Bestuzhev-Lada, I.V. (1997). Budushcheie predvidimo, no ne predskazuemo: effekt Edipa v sotsialnom prognozirovanii. Problemy predskazuemosti [The future is foreseeable, but not predictable: the Oedipus effect in social forecasting. Predictability problems]. M.: Tsentrkom, 211-220 [in Russian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 189 ВИПУСК № 67
УДК 331.108 (330.341:334.722) JEL M21, O18, O32, R11
УМАНЕЦЬ Т.В. д-р екон. наук, проф. ст. наук. співроб. Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-8852-4540
ШАТАЛОВА Л.С. канд. екон. наук викладач. Одеський національний економічний університет Преображенська вулиця.8, м. Одеса, Україна, 65026 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-2671-5138
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ
Актуальність. Питання інноваційонного потенціалу технологічного підприємництва регіону сьогодні вкрай актуальне, оскільки в сучасних умовах саме технологічне підприємництво стає вирішальним фактором розвитку економіки регіону. Однак багато проблем, пов’язаних як з визначенням інноваційного потенціалу технологічного підприємництва, так і з методологією його оцінювання на мезорівні, залишаються не вирішеними. Мета та завдання. Метою статті є розробка теоретико-методичних положень та практичних рекомендацій щодо оцінювання рівня інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіонів України. Результати. У статті викладене авторське бачення теоретико-методичного підходу до дослідження інноваційного потенціалу технологічного підприємництва на мезорівні. Надано авторське бачення сутности категорії «інноваційний потенціал технологічного підприємництва регіону» на основі системного підходу з урахуванням структури взаємозв’язків між елементами системи технологічного підприємництва. Кількісні та якісні параметри розвитку інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіону запропоновано розглядати у рамках двох підсистем: інноваційний кадровий потенціал технологічного підприємництва (професійно-технічний, науковий і дослідницький) та економіко-екологічний (інфраструктурно-виробничий, інвестиційно-фінансовий, ринковий та екологічний). Рекомендовано кількісну оцінку рівня інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіону здійснювати на основі інтегральних індикаторів. Приведено восьми ступеневу структуру побудови даних інтегральних індексів, надано алгоритм їх розрахунку та методичний підхід до ідентифікації рівня інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіону за допомогою оціночної шкали. Сформовано інформаційну базу даних для розрахунку інтегральних індикаторів інноваційного потенціалу технологічного підприємництва на мезорівні та розкрито економічне навантаження кожного з них. Означено коло користувачів даного методичного підходу. Здійснено за регіонами України інтегральну оцінку таких потенціалів технологічного підприємництва, як: кадровий потенціал, економіко- екологічний та інноваційний. З метою покращення рівня забезпечення регіонів інноваційним потенціалом технологічного підприємництва запропоновано розробити економічний механізм забезпечення ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва на регіональному рівні. Висновки. Крайне низький рівень інноваційного потенціалу технологічного підприємництва за регіонами України свідчить про необхідність розробки економічного механізму забезпечення ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва на регіональному рівні. Ключові слова: потенціал, інноваційний потенціал, кадровий потенціал, економіко-екологічний потенціал, технологічне підприємництво, інтегральна оцінка, регіон.
UMANETS Т.V. Dr.Sc. (Economics), Prof. Institute Of Market Problems And Economic&Ecological Research
190 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
of the National Academy Of Sciences Of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-8852-4540
SHATALOVA L.S. Candidate of legal Sciences (Economics), Lecturer Odessa National University of Economics, Ukraine Preobrazhenskaya street, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0003-2671-5138
INNOVATIVE POTENTIAL OF TECHNOLOGICAL ENTREPRENEURSHIP OF UKRAINIAN REGIONS: THEORETICAL-METHODICAL AND PRACTICAL ASPECTS
Topicality. The question of the innovative potential of technological entrepreneurship in the region today is extremely relevant, since in modern conditions it is technological entrepreneurship that becomes a decisive factor in the development of the regional economy. However, many of the problems associated with identifying the innovative potential of technological entrepreneurship, as well as the methodology for its evaluation on the meso-level, remain unresolved. Aim and tasks. The purpose of the article is to develop theoretical and methodical provisions and practical recommendations for assessing the level of innovation potential of technological entrepreneurship in the regions of Ukraine. Research results. The article outlines the author's vision of the theoretical and methodological approach to researching the innovative potential of technological entrepreneurship on the meso-level. Author's vision of the essence of the category "innovative potential of technological entrepreneurship in the region" is given on the basis of the system approach, taking into account the structure of interconnections between the elements of the technological entrepreneurship system. The quantitative and qualitative parameters of the development of innovative potential of technological entrepreneurship in the region are proposed to be considered within the framework of two subsystems: innovative personnel potential of technological entrepreneurship (vocational, scientific and research) and economical and ecological (infrastructure, production, investment-financial, market and ecological). It is recommended to quantify the level of innovative potential of technological entrepreneurship in the region on the basis of integrated indicators. The eight-step structure of data integral indexes is given, the algorithm of their calculation and the methodical approach to identifying the level of innovation potential of technological entrepreneurship of the region by means of an estimation scale are given. An information database was formed for calculation of integrated indicators of innovative potential of technological entrepreneurship on the meso-level and the economic burden of each of them was disclosed. The range of users of this methodical approach is indicated. An integrated assessment of the potential of technological entrepreneurship, such as: human potential, economic-ecological and innovative, is carried out according to the regions of Ukraine. In order to improve the level of provision of regions with the innovative potential of technological entrepreneurship, it is proposed to develop an economic mechanism for ensuring the effective use of the innovative potential of technological entrepreneurship at the regional level. Conclusions. The extremely low level of innovation potential of technological entrepreneurship in the regions of Ukraine suggests the need to develop an economic mechanism for ensuring the effective use of the innovative potential of technological entrepreneurship at the regional level. Keywords: potential, innovative potential, technological entrepreneurship, integral estimation, region.
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Глибинні трансформації усіх елементів суспільства, що спостерігаються у світі, свідчать про зміщення орієнтирів розвитку, в якому визначальними факторами соціально-економічного зростання виступають інновації та знаннєвий чинник. Інноваційний розвиток планується та реалізується на рівні країни. Однак, існують довгострокові детермінанти напрямів та тенденцій інноваційної активності окремої території, що визначають регіональні особливості інноваційного процесу та важливість індивідуального підходу до його забезпечення знаннями про економіку конкретного регіону. Виявлені у процесі діагностики економіки регіону внутрішні резерви та нові можливості зростання формують вагоме інформаційне підґрунтя для вдосконалення управління соціально- економічним розвитком регіону на інноваційній основі та на засадах економіки знань. Це обумовлює необхідність розробки науково-методичних основ оцінювання інноваційного 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 191 ВИПУСК № 67
потенціалу регіону як основи наукової підтримки регіонального розвитку технологічного підприємництва на базі інтегральних індикаторів. Пожвавлення зацікавленості до вищезазначеної проблеми можна обґрунтувати також і тим, що надія на те, що ринкова економіка автоматично призведе до вибуху інноваційної діяльності і на її основі буде спостерігатись економічне зростання, на жаль, не виправдалась. Таким чином, можна зробити висновок, що питання оцінювання інноваційонного потенціалу технологічного підприємництва регіону сьогодні вкрай актуальне, оскільки в сучасних умовах саме технологічне підприємництво стає вирішальним фактором розвитку економіки регіону. Однак багато проблем, пов’язаних як з визначенням інноваційного потенціалу технологічного підприємництва, так і методологією його визначення на мезорівні, залишаються не вирішеними. Аналіз останніх публікацій по проблемі. Проблемам управління інноваційною діяльністю присвячені праці вітчизняних і закордонних вчених. Так, В. Геєць, М. Кизим, Р. Нижегородцев, Л. Федулова, О. Щедрін розглядають інформаційні технології як основу економічного росту держави; В. Васильєв, О. Гонта, В. Шматько – питання інноваційного менеджменту; П. Завлин, М. Портер, В. Тищенко, А. Чухно - оцінку інновацій; Ю. Бажал, Н. Комков, І. Матюшенко, А. Пятибратов, - методологічну основу інноваційного розвитку й економіки знань. Оцінкою інноваційного потенціалу регіону на базі інтегральних індикаторів займались такі вітчизняні вчені, як: М.І. Грицаєнко, О.Б. Жихор, Т.М. Куценко, О.С. Паламарчук та ін. [1-3]. Проте в реаліях сьогодення проблема вимагає свого подальшого опрацювання. В першу чергу, це стосується методологічних основ дослідження інноваційного потенціалу технологічного підприємництва як наукової бази розвитку високотехнологічного сектору виробництва на різних рівнях національної економіки. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Незважаючи на значну кількість публікацій і вагомі надбання з даної проблематики, наукові дослідження потребують подальшого розвитку. Пояснюється це тим, що, по-перше, в реаліях сьогодення економіка України потребує використання нових теоретико-методичних засад щодо управління інноваційними процесами з метою ефективної реалізації їх потенційних можливостей по забезпеченню зростання регіонального внутрішнього продукту на основі вдосконалення кількісних і якісних характеристик інноваційного потенціалу регіону як бази наукової підтримки технологічного підприємництва, по- друге, сьогодні загальновизнаної методики оцінки інноваційного потенціалу регіону не існує. Поряд з цим, технологічні зміни, що сьогодні спостерігаються в соціо-економічних системах, як на регіональному, так і на національному рівні, вимагають кількісної оцінки потенціалу, який сприяє створенню нового бізнесу, в основу стійкої конкурентної переваги якого покладена інноваційна ідея або нова технологія підприємництва. З розвитком останнього пов’язують модернізацію української економіки, інтенсивне техніко-технологічне оновлення виробництва, підвищення її конкурентоспроможності, вихід на нові ринки інноваційних товарів. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Інноваційний потенціал є стратегічним ресурсом як на мікро-, так і мезо- та макрорівнях господарювання. Але, як свідчить контент-аналіз тлумачення даного поняття [4-10], сьогодні не існує однозначного погляду на його сутність, а це, у свою чергу, ускладнює розгляд його внутрішньої структури як об’єкту дослідження та управління на основі відтворювального принципу. Отже, визначення інноваційного потенціалу технологічного підприємництва (далі ІПТП) регіону при формуванні концепту розвитку внутрішнього ринку товарів на діалектичній основі, на погляд авторів, доцільно розглядати як сукупність інноваційного кадрового та економіко-екологічного потенціалів технологічного підприємництва. Перший представляє собою сукупність професійно-технічного, наукового та дослідного потенціалів, а інший – інфраструктурно-виробничого, інвестиційно-фінансового, ринкового та екологічного [11, с. 180]. На погляд авторів, оцінку рівня ІПТП за регіонами доцільно здійснювати за допомогою інтегральних індексів двох підсистем: інноваційного кадрового потенціалу та економіко-екологічного потенціалу технологічного підприємництва, а під категорією «рівень інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіону» розуміти точку на оцінній шкалі від нуля до одиниці, яка сприяє обґрунтуванню рішень. Такий підхід дозволяє виконувати методологічно коректні зіставлення як за узагальнювальним інтегральним індексом інноваційного потенціалу регіону, так і за груповими або частковими інтегральними індексами показників, що характеризують його певні аспекти. Метою
192 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
такого методичного підходу є надання науково-методичної підтримки щодо визначення рівня інноваційного потенціалу регіону з урахуванням організаційних зв’язків системи технологічного підприємництва. Методика оцінки рівня ІПТП регіону передбачає використання такого методичного апарату, як: -методи логічного, монографічного та контент-аналізу у процесі аналізу теоретичного підґрунтя визначення категорії «інноваційний потенціал регіону», а також при формуванні бази даних щодо розрахунку інтегральних індикаторів складових його рівня та їх призначення; -метод аналізу ієрархій для побудови узагальнюючого інтегрального індексу ІПТП регіону; статистичні методи для визначення нижньої та верхньої межі у групах, що характеризують певний клас рівня ІПТП регіону на оціночній шкалі; методи стандартизації (нормування), інтегральної та рейтингової оцінки при ранжируванні регіонів за рівнем їх ІПТП регіону та його складових за допомогою інтегральних індексів. Поставлені завдання вирішуються за допомогою пакетів прикладних програм Microsoft Excel, Statistica. Результати розрахунку ІПТП регіону передбачається використовувати для щорічного моніторингу його рівня, вимірювання структуроутворюючих чинників, обґрунтування політики інноваційного розвитку регіону з урахуванням сучасних викликів. Принциповим моментом такої методики оцінки є її орієнтація виключно на інформаційну базу Державної служби статистики України та Головного управління статистики в області – дані поточної статистики та систематичних вибіркових обстежень. Пропонується восьми-етапна схема економіко-математичної формалізації рівня ІПТП регіону: Етап 1. Формування бази даних для розрахунку інтегральних індикаторів ІПТП регіону. Джерелом інформаційного забезпечення за кожним блоком є дані таких статистичних збірників України, як: «Регіони України», «Наука та інноваційна діяльність України», статистичні бюлетені: «Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок навчального року», «Продовження навчання та здобуття професії», «Підготовка наукових кадрів»[]. Етап 2. Формування матриці вихідних даних [X]:
X 11 ... X 1 j ... X 1m X ... X ... X 21 2 j 2m ... (1), X X i1 ... X ij ... X im ... X n1 ... X nj ... X nm де j – кількість ознак (j = 1, 2, …, m); і – кількість блоків, за якими доцільно здійснювати
дослідження ІПТП регіону (і = 1, 2, …, n); X ij - значення j-тої ознаки, що характеризує стан i-го блоку ІПТП регіону. Етап 3. Розрахунок часткових індексів конкретного підблоку, що характеризують рівень певного аспекту кожного блоку ІПТП регіону: для показників–стимуляторів: X К ij ; (2) частк.інтегр.і X ij max для показників-дестимуляторів: X К ij min ; (3) частк.інтегр.і Xij Якщо для показників немає науково обґрунтованих нормативів, то пропонується для показників-стимуляторів за базу порівняння використовувати максимальне значення показника у межах всіх регіонів України, а для показників-дестимуляторів – мінімальні. Слід звернути увагу, що діапазон коливання за усіма розрахованими індексами (частковими, груповими та зведеним) має межі від 0 до 1,0 і чим вище значення, тим більш високий його рівень.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 193 ВИПУСК № 67
Етап 4. Розрахунок зведених часткових інтегральних індексів, що характеризують певні аспекти ІПТП регіону за j-тим підблоком i-го блоку за формулою середньої геометричної часткових інтегральних індексів, що входять до j-го підблоку i-го блоку: K m К К ... К звед.частк.інтегр.ij частк.інтегр.1 частк.інтегр.2 частк.інтегр.m (4) Відповідно до даного етапу здійснюється розрахунок таких зведених часткових інтегральних індексів, як: - за блоком 1: 1.1. Зведений частковий інтегральний індекс професійно-технічного потенціалу регіону; 1.2. Зведений частковий інтегральний індекс рівня наукового потенціалу регіону; 1.3. Зведений частковий інтегральний індекс рівня дослідного потенціалу регіону; - за блоком 2: 2.1. Зведений частковий інтегральний індекс інфраструктурно-виробничого потенціалу в регіоні; 2.2. Зведений частковий інтегральний індекс інвестиційно-фінансового потенціалу в регіоні; 2.3. Зведений частковий інтегральний індекс ринкового потенціалу в регіоні; 2.4. Зведений частковий інтегральний індекс екологічного потенціалу в регіоні. Етап 6. Розрахунок групових інтегральних індексів, що характеризують певні аспекти ІПТП регіону за формулою середньої геометричної зведених часткових інтегральних індексів, що входять до і-того блоку: K n К К ... К i звед.частк.інтегр.1 звед.частк.інтегр.2 звед.частк.інтегр.n (5) На даному етапі здійснюється розрахунок таких групових індексів, як: - груповий інтегральний індекс рівня інноваційного кадрового потенціалу технологічного підприємництва регіону; - груповий інтегральний індекс економіко-екологічного потенціалу технологічного підприємництва регіону. Етап 6. Розрахунок узагальнювального інтегрального індексу ІПТП регіону за формулою середньої геометричної двох групових інтегральних індексів, що характеризують певні блоки ІПТП регіону:
K К1 К2 (6) Даний індекс сприяє обґрунтуванню рішень щодо визначення рівня ІПТП регіону та його місця серед інших регіонів України; дозволяє виявити слабкі та сильні сторони складових інноваційного потенціалу технологічного підприємництва; сприяє обґрунтуванню рішень щодо визначення «пропульсивних» точок розвитку його складових, а також обґрунтовано запропонувати певну стратегію подальшого його регіонального розвитку та здійснити обґрунтоване об’єднання областей у спроможні територіальні громади з метою посилення рівня інноваційного потенціалу при формуванні системи технологічного підприємництва в Україні. Він розраховується на базі групових інтегральних індексів двох блоків. Етап 7. Ранжування отриманих результатів за частковими, груповими та узагальнювальним індексом. На даному етапі за допомогою методу рейтингової оцінки здійснюється визначення місця регіону серед інших регіонів України за тим, чи іншим індексом. Етап 8. Визначення класу рівня ІПТП регіону за узагальнювальним інтегральним індексом даного потенціалу відповідно до оцінної шкали. Ідентифікацію отриманих результатів щодо рівня ІПТП регіону запропоновано розглядати відповідно до класу забезпечення за шкалою оцінювання її рівня в залежності від значення узагальнювального інтегрального індексу даного показника, яка нараховує п’ять класів: клас 1 – критичний: К 0,200; клас 2 – низький: 0,201 К 0,400; клас 3 – задовільний: 0,401 К 0,600; клас 4 – середній: 0,601 К 0,800;
194 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
клас 5 – високий: 0,801 К 1,000. Результатами інтегральної оцінки рівня ІПТП регіону можуть скористатись такі структури: - структури державного і регіонального рівня управління: при проведенні щорічного моніторингу інноваційного потенціалу регіону, розробці та формуванні стратегічних та тактичних планів і прогнозів економічного розвитку технологічного підприємництва регіону або територіальної громади на інноваційних засадах, визначенні пріоритетів регіональної інноваційної політики, виявленні потреби у проведенні ефективної структурної політики в регіоні, визначенні механізмів, методів та інструментів стратегічної підтримки тих чи інших сфер економіки, створенні умов і стимулів для ефективного функціонування суб’єктів технологічного підприємництва і на цій основі наповнення внутрішнього ринку регіону інноваційною продукцією; - міжнародні інституції та інвестори: при визначенні масштабів, форм і конкретних методів стратегічної підтримки в інвестуванні тих чи інших складових технологічного підприємництва регіону з метою підвищення його інноваційного потенціалу; - організації, установи, засоби масової інформації: з метою визначення напрямків та тенденцій інноваційного розвитку, вкладення інвестицій, формування відповідної думки щодо даного питання відносно певного регіону, виду економічної діяльності чи галузі певного виду діяльності. Системний аналіз проблеми оцінювання рівня інноваційного потенціалу на регіональному рівні призводить до синтезу її ієрархічної структури. Кожен показник системи має самостійне значення і водночас є складовою узагальнюючого показника. Узагальнювальний інтегральний індекс інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіону сприяє обґрунтуванню рішень щодо визначення його рівня на мезорівні та його місця серед інших регіонів України; дозволяє виявити слабкі та сильні сторони складових інноваційного потенціалу технологічного підприємництва; сприяє обґрунтуванню рішень щодо визначення «пропульсивних» точок розвитку його складових, а також обґрунтовано запропонувати певну стратегію подальшого його регіонального розвитку та здійснити обґрунтоване об’єднання областей у спроможні територіальні громади з метою посилення рівня інноваційного потенціалу при формуванні системи технологічного підприємництва в Україні. Він розраховується на базі групових інтегральних індексів двох блоків. Блок 1. Груповий інтегральний індекс рівня інноваційного кадрового потенціалу технологічного підприємництва регіону: дозволяє оцінити об’єктивно існуючу кадрову базу технологічного підприємництва регіону, яка є необхідною, але недостатньою умовою для його формування як системи. Він розраховується як середня геометрична величина добутку зведених часткових інтегральних індексів таких потенціалів, як: професійно-технічний, науковий та дослідного. 1.1. Зведений частковий інтегральний індекс професійно-технічного потенціалу регіону: визначає рівень освіти у професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Він розраховується за допомогою таких показників, як: середня кількість професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) за рік, один; кількість учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ), що закінчили навчання в даному році, у розрахунку на 10000 населення регіону на кінець року, осіб; кількість вищих навчальних закладів в регіоні на початок навчального року, один.; кількість студентів вищих навчальних закладів в регіоні, що закінчили навчання в даному році, у розрахунку на 10000 населення регіону на кінець року, осіб. 1.2. Зведений частковий інтегральний індекс наукового потенціалу регіону: визначає рівень підготовки наукових кадрів, тобто результативність діяльності аспірантури та докторантури в регіоні, та кадрового забезпечення виконання наукових і науково-технічних робіт. Розраховується за допомогою таких показників: кількість закладів, що мають аспірантуру, од.; кількість закладів, що мають докторантуру, од.; питома вага докторів наук серед виконавців наукових і науково-технічних робіт, у %; питома вага докторів філософії (кандидатів наук) серед виконавців наукових і науково- технічних робіт, у %; питома вага дослідників, що працюють у наукових організаціях, відносно загальної кількості працівників основної діяльності наукових організацій, у %. 1.3. Зведений частковий інтегральний індекс дослідного потенціалу в регіоні: визначає рівень кадрового забезпечення виконання дослідних робіт за допомогою таких показників: кількість дослідників, осіб; питома вага дослідників, що мають науковий ступінь доктора наук, відносно загальної кількості дослідників, у %; питома вага дослідників, що мають науковий ступінь доктора
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 195 ВИПУСК № 67
філософії (кандидата наук), відносно загальної кількості дослідників, у %; питома вага дослідників у віці до 40 років відносно загальної кількості дослідників, у %; питома вага дослідників у працездатному віці (до 60 років) відносно загальної кількості дослідників, у %; питома вага дослідників-докторів наук у працездатному віці (до 60 років) відносно загальної кількості дослідників, у %; питома вага дослідників-докторів філософії (кандидатів наук) у працездатному віці (до 60 років) відносно загальної кількості дослідників, у %. Блок 2. Груповий інтегральний індекс економіко-екологічного потенціалу технологічного підприємництва: по-перше, свідчить про сукупність науково-технологічних та освітніх можливостей регіону та формування сприятливих умов для її розвитку; по-друге, відображає досягнутий у процесі функціонування науки і промисловості економічний результат від інноваційної діяльності та витрати на цю діяльність у регіоні; по-третє, сприяє обґрунтуванню рішень щодо вкладання інвестицій у розвиток інноваційних процесів регіону. Він розраховується як корінь четвертого ступеню із добутку зведених часткових інтегральних індексів інфраструктурно-виробничого, інвестиційно-фінансового, ринкового та екологічного потенціалів. Кожний з зазначених вище зведених часткових інтегральних індексів визначається за такою інформаційною базою: 2.1. Зведений частковий інтегральний індекс інфраструктурно-виробничого потенціалу в регіоні: визначає рівень організації системи технологічного підприємництва та результативність його діяльності в регіоні. Розраховується за допомогою таких показників: кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи, од.; обсяги наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій, тис. грн.; кількість створених нових виробів за рік, од.; кількість створених нових технологій за рік, од.; кількість створених нових методів, теорій за рік, од.; кількість упроваджених наукових та науково-технічних робіт, од.; кількість отриманих охоронних документів у Державній службі інтелектуальної власності на винаходи, од.; кількість підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію за межі України, од.; питома вага підприємств з інноваційною активністю відносно загальної кількості обстежених підприємств у регіоні, у %; питома вага підприємств з технологічними інноваціями в загальній кількості підприємств з інноваційною активністю, у %; питома вага підприємств з продуктивними інноваціями в загальній кількості підприємств з технологічними інноваціями, у %; частка підприємств з процесовими інноваціями в загальній кількості підприємств з технологічними інноваціями, у %; питома вага підприємств з продуктивними та процесовими інноваціями в загальній кількості підприємств з технологічними інноваціями, у %; питома вага працюючих на інноваційно-активних підприємствах відносно загальної кількості працюючих на обстежених підприємствах, у %; частка працюючих на підприємствах з технологічною інновацією відносно загальної кількості працюючих на обстежених підприємствах, у %; питома вага промислових підприємств, що впроваджували інноваційні процеси, відносно загальної кількості промислових підприємств регіону, у %; частка промислових підприємств, що впроваджували маловідходні та ресурсозберігаючі процеси, у загальній кількості промислових підприємств регіону, які впроваджували інновації, у %; питома вага промислових підприємств, що впроваджували інноваційні види продукції, відносно загальної кількості промислових підприємств регіону, які впроваджували інновації, у %; питома вага промислових підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію відносно загальної кількості промислових підприємств регіону, які реалізовували свою продукцію, у %; питома вага промислових підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію, яка була новою тільки для підприємства, відносно загальної кількості промислових підприємств регіону, що реалізовували інноваційну продукцію, у %. 2.2. Зведений частковий інтегральний індекс інвестиційно-фінансового потенціалу в регіоні: визначає рівень фінансування за рахунок власних, залучених чи позикових коштів структур технологічного підприємництва, що здатні забезпечити умови реалізації інноваційного процесу для розробки, впровадження та комерціалізації нововведень. Розраховується за допомогою таких показників: питома вага фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок коштів бюджету відносно загального обсягу фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт, у %; питома вага фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок власних коштів відносно загального обсягу фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт, у %; питома вага фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових і науково-технічних робіт за рахунок коштів організацій підприємницького сектору відносно загального обсягу фінансування внутрішніх витрат
196 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
на виконання наукових і науково-технічних робіт, у %; питома вага внутрішніх поточних витрат на фундаментальні дослідження відносно внутрішніх поточних витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт за усіма видами робіт, у %; питома вага внутрішніх поточних витрат на прикладні дослідження відносно внутрішніх поточних витрат на виконання наукових та науково- технічних робіт за усіма видами робіт, у %; питома вага внутрішніх поточних витрат на науково- технічні розробки відносно внутрішніх поточних витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт за усіма видами робіт, у %; питома вага внутрішніх поточних витрат на науково-технічні послуги відносно внутрішніх поточних витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт за усіма видами робіт, у %; внутрішні поточні витрати на виконання наукових і науково-технічних робіт у регіоні, тис. грн.%; частка обсягу наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій на фундаментальні дослідження у обсязі наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій за усіма видами робіт, у %; частка обсягу наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій на прикладні дослідження у обсязі наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій за усіма видами робіт, у %; частка обсягу наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій на науково-технічні розробки у обсязі наукових і науково- технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій за усіма видами робіт, у %; частка обсягу наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій на науково-технічні послуги у обсязі наукових і науково-технічних робіт, виконаних власними силами наукових організацій за усіма видами робіт, у %. 2.3. Зведений частковий інтегральний індекс ринкового потенціалу в регіоні: визначає рівень відповідності інноваційних ідей інтересам і потребам споживачів внутрішнього ринку товарів в новій або удосконаленій конкурентоспроможній і наукоємній продукції та послугах. Розраховується за допомогою таких показників: кількість упроваджених наукових та науково-технічних робіт у регіоні, од.; кількість найменувань впроваджених інноваційних видів продукції на промислових підприємствах, од.; питома вага нових видів машин, устаткування, апаратів, приладів серед найменувань впровадженої інноваційної продукції на промислових підприємствах регіону, у %; питома вага реалізованої інноваційної продукції за межі України до загального обсягу реалізованої інноваційної продукції, у %; кількість придбаних нових технологій (технічних досягнень) в Україні та за її межами, од.; питома вага обсягу реалізації інноваційно-активними підприємствами відносно загального обсягу реалізованої продукції обстеженими підприємствами, у %; частка обсягу реалізації продукції підприємствами з технологічною інновацією у загальному обсязі реалізованої продукції обстеженими підприємствами, у %; частка реалізованої продукції, яка була новою для ринку, у загальному обсязі реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємствами з технологічними інноваціями, у %; частка реалізованої продукції, яка була новою для підприємства, у загальному обсязі реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємствами з технологічними інноваціями, у %. 2.4. Зведений частковий інтегральний індекс екологічного потенціалу в регіоні: визначає рівень впливу результатів діяльності технологічного підприємництва на стан навколишнього середовища. Розраховується за допомогою таких показників: частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації під час виробництва товарів і послуг на підприємстві з метою зменшення обсягу матеріалів або води на одиницю продукції, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації під час виробництва товарів і послуг на підприємстві з метою зменшення споживання енергії або вуглецевого сліду, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації під час виробництва товарів і послуг на підприємстві з метою зменшення рівня шуму, забруднення ґрунту, води чи повітря, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації під час виробництва товарів і послуг на підприємстві з метою заміни частини матеріалів на менш забруднюючі або небезпечні, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації під час виробництва товарів і послуг на підприємстві з метою забезпечення рециркуляції відходів, води, матеріалів для власного використання чи продажу, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації в процесі використання товарів чи послуг кінцевим споживачем через зменшення споживання енергії або вуглецевого сліду, у загальній
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 197 ВИПУСК № 67
кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації в процесі використання товарів чи послуг кінцевим споживачем через зменшення рівня шуму, забруднення ґрунту, води чи повітря, у загальній кількості інноваційно- активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації в процесі використання товарів чи послуг кінцевим споживачем через полегшення утилізації продукції після використання, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %; частка підприємств, які впроваджували природоохоронні інновації в процесі використання товарів чи послуг кінцевим споживачем через подовження терміну використання виробу шляхом виробництва більш міцних виробів, у загальній кількості інноваційно-активних підприємств, у %. Відповідно до вищенаведеної методики було розраховано груповий інтегральний індекс інноваційного кадрового потенціалу технологічного підприємництва (К1) як середню геометричну величину добутку зведених часткових інтегральних індексів професійно-технічного, наукового та дослідного потенціалів (рис. 1). Як свідчать дані, що наведено на рис. 1, найвищий рівень інноваційного кадрового потенціалу у 2016 р. спостерігався у Харківській (1), Львівській (2), Одеській (3), Дніпропетровській (4) та Полтавській (5) областях, а найменший – у Закарпатській (20), Луганській (21), Миколаївській (22), Кіровоградській (23) та Чернігівській (24). Отримані результати було ідентифіковано відповідно до класу забезпечення технологічного підприємництва регіону інноваційним кадровим потенціалом за шкалою оцінювання її рівня в залежності від значення групового інтегрального індексу даного показника, яка нараховує п’ять класів: - клас 1 - критичний рівень: спостерігається у 66,7% регіонів України, а саме: у Волинському (19), Донецькому (18), Житомирському (12), Закарпатському (20), Запорізькому (17), Івано- Франківському (14), Київському (13), Кіровоградському (23), Луганському (21), Миколаївському (22), Рівненському (15), Тернопільському (11), Херсонському (10), Черкаському (16), Чернівецькому (9) та Чернігівському (24); - клас 2 - низький рівень: мають 20,8% областей України: Вінницька (7); Дніпропетровська (4), Полтавська (5), Сумська (6), Хмельницька (8);
Рис. 1. Розподіл регіонів України за груповим інтегральним індексом інноваційного кадрового потенціалу у 2016 році (К1)
- клас 3 – задовільний рівень: мають Львівська (2) та Одеська (3) області (8,3% від загальної кількості регіонів України); - клас 4 – середній рівень: має Харківська область (1) (4,2% від загальної кількості); - клас 5 – високий рівень: не має.
198 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Оцінку економіко-екологічного потенціалу технологічного підприємництва в регіонах України на базі інтегральних індикаторів відповідно до методики доцільно здійснювати за допомогою групового інтегрального індексу даного потенціалу. Він розраховується як корінь четвертого ступеню із добутку зведених часткових інтегральних індексів інфраструктурно-виробничого, інвестиційно-фінансового, ринкового та екологічного потенціалів (рис. 2).
Вінницька Чернігівська 0,5 Волинська Чернівецька Дніпропетровська 0,4 Черкаська Донецька 0,3 Хмельницька Житомирська 0,2 Херсонська Закарпатська 0,1 Харківська 0 Запорізька
Тернопільська Івано-Франківська
Сумська Київська Рівненська Кіровоградська Полтавська Луганська Одеська Львівська Миколаївська
К2
Рис. 2. Розподіл регіонів України за груповим інтегральним індексом економіко-екологічного потенціалу технологічного підприємництва (К2) у 2016 році
Як свідчать дані, що наведені на рис. 2, в п’ятірку лідерів за рівнем економіко-екологічного потенціалу входять Харківська (1), Львівська (2), Сумська (3), Дніпропетровська (4) та Полтавська (5) області, а аутсайдерів – Херсонська (20), Закарпатська (21), Чернівецька (22), Волинська (23) та Хмельницька (24). Отримані результати було ідентифіковано відповідно до класу забезпечення технологічного підприємництва регіону економіко-екологічним потенціалом за шкалою оцінювання її рівня в залежності від значення групового інтегрального індексу даного показника у межах п’яти класів: - клас 1 - критичний рівень: спостерігається у 29,2% регіонів України, а саме: у Волинському (23), Закарпатському (21), Херсонському (20), Хмельницькому (24), Черкаському (19), Чернівецькому (22) та Чернігівському (18) ; - клас 2 - низький рівень: мають 66,7% областей України: Вінницька (9); Дніпропетровська (4), Донецька (13), Житомирська (16), Запорізька (10), Івано-Франківська (11), Київська (6), Кіровоградська (15), Луганська(8), Львівська (2), Миколаївська (14), Одеська (7), Полтавська (5), Рівненська (12), Сумська (3), Тернопільська (17); - клас 3 – задовільний рівень: має тільки Харківська область (4,2% від загальної кількості регіонів України); - клас 4 – середній рівень: не має; - клас 5 – високий рівень: не має. Оцінка інноваційного потенціалу технологічного підприємництва регіонів України на базі інтегральних індикаторів здійснювалась за допомогою узагальнювального інтегрального індексу даного потенціалу. Він розраховувався на базі групових інтегральних індексів двох блоків: інноваційного кадрового потенціалу (К1) та економіко-екологічного потенціалу (К2) технологічного підприємництва як корінь квадратний їх добутку. Результати розрахунку узагальнювального інтегрального індексу інноваційного потенціалу технологічного підприємництва (К) представлено на рисунку. 3. 2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 199 ВИПУСК № 67
Вінницька Чернігівська 0,6 Волинська Чернівецька Дніпропетровська 0,5 Черкаська 0,4 Донецька Хмельницька 0,3 Житомирська 0,2 Херсонська Закарпатська 0,1 Харківська 0 Запорізька
Тернопільська Івано-Франківська
Сумська Київська Рівненська Кіровоградська Полтавська Луганська Одеська Львівська Миколаївська К
Рис. 3. Розподіл регіонів України за узагальнювальним інтегральним індексом інноваційного потенціалу технологічного підприємництва (К) у 2016 році
Серед регіонів України самий високий рівень інноваційного потенціалу технологічного підприємництва у 2016 році спостерігався в таких регіонах як: Харківський (1), Львівський (2), Одеський (3), Дніпропетровський (4) та Полтавський (5), а самий низький – мали Закарпатська (20), Миколаївська (21), Кіровоградська (22), Волинська (23) та Чернігівська (24) області. Але ідентифікація отриманих результатів відповідно до класу забезпечення технологічного підприємництва інноваційним потенціалом за шкалою оцінювання її рівня в залежності від значення узагальнювального інтегрального індексу даного показника свідчить про таке: - клас 1 - критичний рівень: спостерігається у 58,4% регіонів України; - клас 2 - низький рівень: мають 33,3% областей України; - клас 3 – задовільний рівень: має тільки дві області (8,3% від загальної кількості регіонів України); - клас 4 – середній рівень: не має; - клас 5 – високий рівень: не має. Висновки. Визначений рівень ІПТП за запропонованою методикою оцінювання свідчить про крайне низький рівень інноваційного потенціалу технологічного підприємництва за регіонами України. З метою покращення рівня забезпечення регіонів ІПТП необхідно розробити економічний механізм забезпечення ефективного використання інноваційного потенціалу технологічного підприємництва на регіональному рівні.
ЛІТЕРАТУРА
1. Грицаєнко М.І. Сутність та склад інноваційного потенціалу регіону. Економіка розвитку. 2013. № 4 (68). С. 52-57. 2. Жихор О.Б. , Куценко Т.М. Оцінка потенціалу інноваційного розвитку регіону. Економіка розвитку. 2011. № 3 (59). С. 52-58. 3. Паламарчук О.С. Інноваційний потенціал регіону як економічна категорія. Економіка розвитку. 2011. № 1(57). С. 83-85. 4. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Офіційний вісник України. 2003. № 7. 5. Буркинський Б.В. , Лазарєва Є.В. Інноваційна стратегія у соціально-економічному розвитку регіону. Одеса: Фенікс, 2007. 148 с. 6. Головатюк В.М. , В.П. Соловйов.Концепція моделі вимірювання і оцінки інноваційного потенціалу.Проблеми науки. 2009. № 9. С. 21-27.
200 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
7. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: [Навч. посібник ].Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. 278с. 8. Маковеев П.С., Шарко М.В.. Организация, регулирование и управление инновационно- инвестиционной деятельностью в Украине. Херсон: ХДТУ, 2004. 280 с. 9. Поручник А.М. Інноваційний потенціал України та його реалізація в міжнародному науково- технічному співробітництві. Науковий збірник КНЕУ. К.: КНЕУ, 2004. С. 94-117. URL:: http:// www.kneu.kiev.ua/ joumal/ ukr/ article/ 2004_1_ Poruchnik_UKR.pdf. 10. Бутенко А.І. , Уманець Т.В., Гриневич Л.В. Методологічні основи дослідження інноваційного потенціалу технологічного підприємництва в Україні. Економічний вісник Донбасу: науковий журнал. № 2 (48). Київ. Старобільск, 2017. С. 177-186. 11. Наукова та інноваційна діяльність України: статистичний збірник. К.: Державна служба статистики України, 2017. 12. Продовження навчання та здобуття професії: статистичний бюлетень. К.: Державна служба статистики України, 2017. 13. Підготовка наукових кадрів: статистичний бюлетень. К.: Державна служба статистики України, 2017. 14. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2016/17 навчального року: статистичний бюлетень. К.: Державна служба статистики України. 2017.
REFERENCES
1. Hrytsayenko, M.I. (2013). Sutnist ta sklad innovatsiynoho potentsialu rehionu [The essence and composition of the innovation potential of the region]. Development Economics, 4 (68), рp. 52-57 [in Ukrainian]. 2. Zhykhor, O.B. & Kutsenko, T.M. (2011). Otsinka potentsialu innovatsiynoho rozvytku rehionu [Assessment of the potential of innovative development of the region]. Development Economics, 3 (59), рp. 52-58 [in Ukrainian]. 3. Palamarchuk, O.S. (2011). Innovatsiynyy potentsial rehionu yak ekonomichna katehoriya [Innovative potential of the region as an economic category]. Development Economics, 1 (57), рp. 83-85 [in Ukrainian]. 4. Zakon Ukrayiny «Pro priorytetni napryamy innovatsiynoyi diyalnosti v Ukrayini» (2003). The Law of Ukraine "On Priority Areas of Innovation Activity in Ukraine" // The Official Bulletin of Ukraine, 7 [in Ukrainian]. 5. Burkynskyy, B.V. & Lazaryeva, Y.V. (2007). Innovatsiyna stratehiya u sotsialno- ekonomichnomu rozvytku rehionu [Innovative strategy in the socio-economic development of the region]. Odessa: Phoenix [in Ukrainian]. 6. Holovatyuk, V.M. & Solovyov, V.P. (2009). Kontseptsiya modeli vymiryuvannya i otsinky innovatsiynoho potentsialu [Concept of the model of measurement and evaluation of innovation potential] Problems of science, 9, pp.21-27 [in Ukrainian]. 7. Illyashenko, S.M. (2003). Upravlinnya innovatsiynym rozvytkom: problemy, kontseptsiyi, metody: [Navch. posibnyk] [Management of innovative development: problems, concepts, methods: [Teaching. manual]]. Sumy: VTD "University Book [in Ukrainian]. 8. Makoveyev, P.S. & Sharko, M.V. (2004). Organizatsiya, regulirovaniye i upravleniye innovatsionno-investitsionnoy deyatel'nost'yu v Ukraine [Organization, regulation and management of innovation and investment activities in Ukraine] Kherson: KhDTU [in Russian]. 9. Poruchnyk, A.M. (2004). Innovatsiynyy potentsial Ukrayiny ta yoho realizatsiya v mizhnarodnomu naukovo-tekhnichnomu spivrobitnytstvi [nnovative Potential of Ukraine and its Implementation in International Scientific and Technical Cooperation] Scientific collection of KNEU. K.: KNEU,pp. 94-117. Retrieved from: http:// www.kneu.kiev.ua/joumal/ ukr/article/ 2004_1_ Poruchnik_UKR.pdf [in Ukrainian]. 10. Butenko, A.I., Umanets, T.V. & Hrynevych, L.V. (2017). Metodolohichni osnovy doslidzhennya innovatsiynoho potentsialu tekhnolohichnoho pidpryyemnytstva v Ukrayini [Methodological bases of research of innovative potential of technological entrepreneurship in Ukraine] Economic Bulletin of the Donbas: Scientific Journal. 2 (48). Kyiv-Starobilsk, pp. 177-186 [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 201 ВИПУСК № 67
11. Naukova ta innovatsiyna diyalnist Ukrayiny : statystychnyy zbirnyk (2017). [Scientific and innovative activity of Ukraine: statistical collection]. K.: State Statistics Service of Ukraine [in Ukrainian]. 12. Prodovzhennya navchannya ta zdobuttya profesiyi : statystychnyy byuleten (2017). [Continuing education and obtaining a profession: a statistical bulletin]. K.: State Statistics Service of Ukraine [in Ukrainian]. 13. Pidhotovka naukovykh kadriv : statystychnyy byuleten (2017). [Training of scientific personnel: statistical bulletin]. K .: State Statistics Service of Ukraine [in Ukrainian]. 14. Osnovni pokaznyky diyalnosti vyshchykh navchalnykh zakladiv Ukrayiny na pochatok 2016/17 navchalnoho roku: statystychnyy byuleten (2017). [Main indicators of activity of higher educational institutions of Ukraine at the beginning of 2016/17 academic year: statistical bulletin]. K.: State Statistics Service of Ukraine [in Ukrainian].
202 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
УДК 911.3:504.03 JEL A120, О120, О018, R380, R580
LARYSA CHERCHУK Dr. Econ. Sciences, Professor Lesia Ukrainka East European National University 28 Vynnychenko St., Lutsk, 43021 Е-mail: [email protected] HTTP://ORCID. ORG /0000-0002-3901-216X
FORMATION OF ECOLOGICALLY ORIENTED URBAN AREAS MANAGEMENT SYSTEM
Topicality. The imperfection of the management of urban planning systems and urban areas, the lack of consideration of the environmental component, leads to deteriorating conditions and quality of life in cities, which necessitates the further development of theoretical and methodological principles of environmental management of urban areas. Aim and tasks. Substantiation of the necessity of formation of ecologically oriented urban areas management system. Research results. The basic problems of functioning of city territories and their management are determined; the necessity of forming a system of ecologically oriented management of urban territories is substantiated; the regulatory-legal and organizational preconditions for improving the management system of urban areas, taking into account the environmental component; the interpretation of the system of ecologically oriented management of urban areas as a set of principles, methods, means, forms and tools for managing the elements of the urban environment and processes that take place in it in order to ensure a high level of quality of the urban environment in general, environmental safety, social attractiveness and economic efficiency in particular; Its subject, object, basic principles, purpose, criteria of efficiency of functioning are specified. Conclusions. The study found that there is a significant deterioration in the quality of the urban environment, which is largely due to the imperfection of the management of the processes of urban development, management of the city economy, social and economic environment of the territory; a significant part of the problems of the functioning of urban areas is associated with ignoring the ecological component of city management; regulatory-legal and organizational preconditions exist for the formation of ecologically oriented urban land management system; the basis of the formation of a system of ecologically oriented management of urban areas, it is necessary to put ecologically- oriented principles, methods, tools and tools that will ensure a high level of quality of the urban environment in general, environmental safety, social attractiveness and economic efficiency. Key words: urbanized area, ecological component of city management, quality of urban area, ecological safety, social attractiveness.
ЛАРИСА ЧЕРЧИК д-р екон. наук, проф. Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки Вул. Винниченка, 28, м. Луцьк, Україна, 43021 Е-mail: [email protected] HTTP://ORCID. ORG /0000-0002-3901-216X
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГООРІЄНТОВАНОГО УПРАВЛІННЯ МІСЬКИМИ ТЕРИТОРІЯМИ
Проблема. Недосконалість управління містобудівними системами та урбанізованими територіями загалом, недостатнє урахування екологічної складової призводять до погіршення умов та якості життя міст, що зумовлює необхідність подальшої розробки теоретичних і методологічних засад екологоорієнтованого управління міськими територіями. Мета та завдання Обґрунтування необхідність формування системи екологорієнтованого управління міськими територіями. Результати. Визначено основні проблеми функціонування міських територій та управління ними; обґрунтовано необхідність формування системи екологорієнтованого управління міськими територіями; визначено нормативно-правові та організаційні передумови удосконалення системи управління міськими
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 203 ВИПУСК № 67
територіями з урахуванням екологічної складової; запропоновано трактування системи екологорієнтованого управління міськими територіями як сукупності принципів, методів, засобів, форм та інструментів управління елементами міського середовища та процесами, які в ньому відбуваються з метою забезпечення високого рівня якості міської території загалом, екологічної безпеки, соціальної привабливості та економічної ефективності зокрема; уточнено його суб’єкт, об’єкт, основоположні принципи, мету, критерії ефективності функціонування. Висновки. У процесі дослідження встановлено: відбувається суттєве погіршення якості середовища міст, що, значною мірою, пов’язано з недосконалістю управління процесами містобудування, управління міським господарством, соціальним та економічним середовищем території; значна частина проблем функціонування міських територій пов’язана з ігноруванням екологічної складової в управлінні містом; для формування системи екологоорієнтованого управління міськими територіями існують нормативно- правові та організаційні передумови; в основу формування системи екологоорієнтованого управління міськими територіями необхідно покласти екологоорієнтовані принципи, методи, засоби та інструментів управління, які забезпечать високий рівень якості міської території загалом, екологічної безпеки, соціальної привабливості та економічної ефективності. Ключові слова: урбанізована територія, екологічна складова управління міськими територіями, якість міської території, екологічна безпека, соціальна привабливість.
Problem statement and its connection with important scientific and practical tasks. At the current stage of humankind's development, reciprocal influences in the system of "society - nature" is especially pronounced: significant changes in the environment are reflected in the quantitative and qualitative parameters of society development, and the increasing scale of its activities cause irreversible total changes on the environment. This testifies that society and nature are single dynamic system, and its components are characterized by interdependence and active feedback. So, there is a tendency of increasing dependence of society on the natural environment due to exhaustion of natural resources, reduction of the Earth's area per capita, reduction of the assimilation potential of the environment, loss of its primary properties as a favorable environment of life, which in turn is due to an increase in anthropogenic impact on nature. The ecological crisis became systematic. First of all, the ecological crisis is a crisis of the existing society adaptation mechanisms to the environment. There is an urgent need to replace the vector of this interaction through the reform of the institutes of governance. Particularly relevant ecological problems have been acquired in urban areas. Cities are the main centers of economic, demographic, socio-cultural development of the state. They make a significant part of the national gross product, they are donors of local and state budgets, centers for the development and implementation of industrial and humanitarian technologies, and the development of science and culture. Actualization of the problems of managing a modern city as a complex socio-ecological and economic system, is ensuring a high quality of life, necessitates a rethinking of the principles and systems of local self- government, its organizational-legal, material and financial basis, as well as the responsibility of local government bodies and officials [1]. Analysis of recent publications on the problem. The issues of city management in general, and the city economy in particular, were studied by V. Babayev [2], V. Vakulenko [1, 8], L. Valenkevich [3], I. Kaver [4], O. Kononenko [5], V. Kravchenko [6], V. Kuibida [7], Y. Lebedinsky [8], V. Meshcheryakov [9], M. Orlaty [8], M. Pittsik [6], O. Rybak [10], I. Salii [6] etc. In particular, M. Orlaty and V. Vakulenko are characterized the state and problems of urban management, substantiated the necessity and methodological foundations of a strategic approach to the management of a modern city, and determined its substantial (functional) blocks [1, 8]. V. Meshcheryakov studied the current state and problems of the city-planning system functioning, regulation of urban development activities, analyzed regulatory and substantiation, substantiated the expediency of community participation in the planning and construction of the city's territory [9]. O. Kononenko researched theoretical approaches and experience of formation of ecologically oriented urban development, determined the main ways of environmentalizing cities [5]. Allocation of previously unsolved parts of the general problem. However, despite all the efforts of world science, there are no ready-made models of sustainable development of society. A global plan for the society development is required, and would combine such elements: scope and durability, integrity and comprehensiveness, which implies consensus building on ideological perspectives for the future, the formation of an ecologically oriented worldview, values, fundamental political, economic and ethical principles. So, the creation of a viable society model requires scientific, economic, technological,
204 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
political, legislate and ideological levels of decision, and the imperfection of the urban planning systems and urban areas management methodology in general, the lack of consideration of the environmental component leads to the need to further develop the theoretical and methodological principles of environmental management of urban areas. Formulation of research objectives (problem statement): to substantiate the necessity of formation of ecologically oriented urban areas management system, to determine its subject, object, fundamental principles, purpose, criteria of functioning efficiency. An outline of the main results and their justification. The current ecological situation serves as a limiting factor both for the development of society as a whole, and for the development of separate territories. Therefore, there is an urgent need to reform the institutions of territorial administration, the implementation of environmental imperatives in its structure, reorientation of thinking, system of making management decisions, criteria of efficiency in accordance with the principles of eco-efficiency and eco- justice. The first step here is, on the one hand, a clear understanding of the presence of environmental threats by the external environment, on the other - harmful to the environment from activities within the urbanized areas. Based on the study of the processes in the municipal economy, one can conclude that the transition to ecologically oriented management should be accompanied by effective environmental and social measures aimed at ensuring optimal development and avoiding mismatches of interests that arise among the stakeholders of the city. It can be achieved through the ecologically-oriented restructuring of the interaction and changing finance priorities from the city budget, which involves investing in environment friendly technologies, financing preventive activities to protect the environment in avoiding further degradation, structural changes in the system of nature and resource use of the city, forecasting changes in the quality of the urban environment as a result of changing social, industrial, infrastructure impact. This involves changing existing managerial approaches to new concepts that will ensure balanced and sustainable development of urban areas. Practically, it's about of the need to transition to the principles of ecologically oriented management with the wide use of territorial management instruments, environmental and public management. The ecological imperative is dominant in this concept, since the evidence of the current ecological crisis poses the demands of the global community to develop global survival strategies. Summarizing theoretical and practical aspects of territories ecological management, we should mention that it includes the system of state, local, corporate, public and special ecological management. By forming the mission and the concept of the urban areas development, more and more emphasis is placed on the ecological component, which includes the creation and maintenance of green (park) areas, the implementation of non-waste technologies, environmentally friendly production at enterprises, the introduction of modern technologies for energy and heat supply, sanitation and waste utilization. Ukraine has set itself the goal of integrating into the European Union, which implies fulfillment of certain requirements. In the EU, more than 300 legal acts (conventions, directives, regulations, rules and recommendations) have been formed that determine its environmental policy. EU environmental legislation ensures: strict control over emissions from motor vehicles, hazardous chemicals in consumer goods, movement of waste, control of hazardous substances and preparations, etc.; control over activities, production processes that affect the environment or human health; protection of the environment. Procedures and procedural rights for assessing the impact of projects and activities on the environment were identified. In particular, in the EU countries the directive "On the assessment of the effects of certain public and private projects on the environment" such an assessment is required for projects that may have a negative impact on the environment. The Integrated Product Policy (IPP) strategy is being implemented, which aims to promote the market for environmentally friendly products. Accordingly, in Ukraine processes of creation and implementation of integrated quality management systems (DSTU ISO 9001, DSTU ISO 14000, OHSAS 18000), which meet the requirements of international standards, are taking place. Ukraine has a sufficiently developed ecological legislation; appropriate institutions have been established. Provisions on environmental monitoring and environmental forecasting were introduced. Developed system of: - the project of environmental impact assessment documentation (EIA) during the new construction, expansion, reconstruction and technical re-equipment of industrial and civilian objects. The purpose of the
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 205 ВИПУСК № 67
EIA is to determine the appropriateness and feasibility of the planned activities and to substantiate the economic, technical, organizational, sanitary, state-legal and other measures to ensure environmental safety; - normative and permit ecological documentation - official permissions and positive conclusions of central or local executive authorities, the obligatory registration of which is determined by the current legislation of Ukraine in the course of economic activity or operation of objects with high or medium risk for the environment; - documentation on results of the enquiries, on the protection of atmospheric air, surface waters, on the management of waste products, which determine the responsibility for violating the current legislation. However, in the current system of environmental management, attention is focused on the problems of nature conservation in general or the individual natural resources of the territories. Its disadvantage is the use of predominantly administrative methods of management, usually fiscal, inspection and control functions by management bodies. Another drawback, in our opinion, is the inflexibility of this system and the inability to solve the harmonizing issues of the state economic, social and environmental interests, economic entities, and certain members of society within a certain territory. A rigidly centralized management system, formed by a hierarchical principle that has no alternatives, will not encourage the development of a local initiative and autonomy, and will take into account the problems specific to certain urban areas. The urban areas ecologically-based management system is a set of principles, methods, approaches, forms and tools for managing the elements of the urban environment and processes that take place in order to ensure a high level urban environment quality in general, environmental safety, social attractiveness and economic efficiency in particular The urban areas ecologically-based management system has fundamental principles, subject, object, content, purpose and goals of functioning, criteria of efficiency. The system of ecologically oriented management should be based on the principles of production activity ecologization and high requirements for human well-being, the main of which are: adaptability, risk minimization, orderliness and rationality of actions, taking into account limited possibilities, prevention, determination of responsibility, environmental reversibility. Adaptability principle. It’s necessary to provide constant changes to improve the environment of life, adaptation to the constant strengthening of environmental legislation. Adaptability is considered as a basis for conducting effective economic activity, taking into account the total ecological and economic burden on territorial systems. The risk minimization principle. Any activity is related to one or another degree of probability of negative environmental impact in general and the danger of deterioration of the environment quality. Risk management involves researching the causes, factors and characteristics of one or another risk situation in order to minimize the negative effects. This problem is especially acute today, when short-term benefits are taken as a basis for activities. The principle of orderliness and rationality of action involves identifying priorities and activities in accordance with the developed and adopted strategy, the system of strategic, tactical and current city development plans. The principle of limited opportunities involves the need to allocate resources for the implementation of the most important projects and measures for the formation of an eco-friendly, socially attractive and cost- effective city. The preventive principle. At all stages of the management process, it is necessary to monitor the ecological imperative in the activity of all stakeholders in order to prevent the deterioration of the environmental situation and the city environment quality. The principle of responsibility implies a clear definition of liability as a wrong decision, especially of a corrupt nature, and for poor quality work in the field of urban construction and management. These principles require revision of the existing ecologically oriented management system. Firstly, the object of management must have clear physical boundaries, structure, substantive content of its components and connections. Secondly, resolving this issue is connected with the necessity of forming a unified approach to the definition of the city territory essence, preferably – of urban space, in order to ensure that the use of terms in new legislative acts, registries, regulations, and state standards is consistent. Thirdly, an important aspect is the formation of a transparent system for strategic city development financing.
206 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Fourthly, improving the management of these processes by adapting the organizational structures of the City Hall to coordinate the activities of all services involved in urban construction and management. Based on the author's definition, the objects of ecologically oriented urban areas management are elements of the urban environment and processes that occur in it. The subjects of the ecologically oriented management of the urban territories are local self- government bodies, public organizations, and city enterprises. Criterions of effectiveness of ecologically oriented urban territories management are: satisfactory health of today`s and future generations of the city's population; life safety; proper level of ecological, sanitary and hygienic city territory conditions; high level of comfort of living; the possibility of independent material provision of the inhabitants, their self-realization and development. The aim of ecologically-oriented urban areas management is to ensure a high level of quality of the urban environment in general, environmental safety, social attractiveness and cost-effectiveness. Author believe that the greatest challenge is the use of situational management aimed at realizing the short- and medium-term goals of the city development, but solving its environmental problems requires the use of strategic environmental management tools, and its classical scheme includes correction to provide justification, adoption and implementation of management decisions regarding achievement of ecologically safe and economically effective strategic development of the city, namely: 1) formation of ecologically-oriented city development concept, which based on directions and boundaries of the analysis of its environment and surroundings are determined, methods of forecasting, strategic alternatives of development are selected; 2) strategic analysis of the environment, including - the socio, ecological and economic situation. Environmental monitoring and auditing are used to obtain the necessary information. At the strategic analysis stage, it is expedient to use the portfolio analysis method, which allows processing large volumes of heterogeneous information, to determine the main indicators for the diagnosis of socio-ecological and economic security, to predict their changes for the future; 3) diagnostics of the urban space quality condition, factors of which are determined by compliance with the standards of ISO 9001, ISO 14000, OHSAS 18000; 4) forecast of changes in the strategic environment of the city; 5) eco-oriented goal-setting; 6) substantiation of the city development strategic set, including environmental strategies; 7) development of environmental policy. Implementation of environmental policy is aimed at ensuring: saving of costs and resources (primarily natural - raw materials, water, energy) by introducing energy saving technologies, using alternative energy sources, environmentally friendly production at the city enterprises, recycling of primary waste; reduction of discharges, emissions of harmful substances into the environment; quality provision (control) of water, air, foodstuffs in accordance with international standards; 8) improvement of image (as an economic unit) by implementing ecologically oriented innovations; 9) strategic planning of the chosen strategy implementation, which is carried out on the basis of the previous stages data, and is to develop a program of action, substantiation of terms, necessary material, financial and other resources; 10) environmental monitoring, audit and control over the implementation of the strategy and environmental policy. When developing implementation of the chosen strategy interventions, it is necessary to establish the conformity of the city management: priorities of the chosen strategy development; between chosen strategy and organizational processes; in the system of "authority-responsibility" when carrying out strategic changes; organizational structure for strategic change; communications, rules and procedures to new conditions of activity; 11) the choice of tools, methods, levers of influence to ensure the implementation of the chosen strategy, programs and projects. It is important that, at the same time, all of them be organically linked with the goals set and stimulate stakeholders to implement them; 12) the effectiveness of the chosen strategy and environmental policy. The control process involves comparing the desirable state with the actual results achieved and the correction if the results significantly differ from the desired. Consequently, the ecologically oriented urban areas management system should be considered as an effective tool for ensuring environmental safety, human development, improvement of city's population life quality.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 207 ВИПУСК № 67
Conclusions and perspectives of further research. The study found: 1) there is a significant deterioration in the quality of the urban environment, which, to a large extent, is associated with imperfect management of urban planning processes, urban management, social and economic environment of the territory 2) a significant part of the urban areas functioning issues associated with ignoring the ecological component of city management; 3) regulatory-legal and organizational preconditions exist for the formation of ecologically oriented urban areas management system; 4) it is necessary to put ecologically-oriented principles, methods, tools and tools that will ensure a high level of quality of the city's territory in general, environmental safety, social attractiveness and economic efficiency into the basis of the formation of ecologically oriented urban areas management system. In the organizational plan, formation of ecologically oriented city management provides the following: development of ecologically oriented management concept with widespread use of economic mechanisms, state and local regulation; construction of relationships between economic entities, local governments, relevant supervisory structures on the basis of the regulatory instruments complex use that have a stimulating effect on environmentally-oriented activities, ensuring high quality of the city environment; to implement a system of permits, limits, procedures and rules based on the norms of international environment quality standards and quality of life standards; to use modern territorial forms of urban space organization, which is a prospect for further scientific research.
ЛІТЕРАТУРА
1. Управління сучасним містом: підручник / за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2008. – 632 с. 2. Бабаєв В. М. Управління міським господарством: теоретичні та прикладні аспекти / В. М. Бабаєв. – Х. : Вид-во ХРІДУ НАДУ «Магістр», 2004. – 204 с 3. Валенкевич Л. П. Обгрунтування оцінки соціо-еколого-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці [Текст] / Л. П. Валенкевич, О. О. Павленко, Ю. Т. Алібекова // Механізм регулювання економіки. – 2012. – № 3. – С. 16–25. 4. Кавер И. К. Экономические модели и стратегии развития территорий (в контексте муниципальной реформы) / И. К. Кавер // Економічний часопис. – 2005. – XXI. – Вип. 5-6. – С. 29-32. 5. Кононенко О. Екологоорієнтований розвиток міст: теоретичні підходи та досвід формування / О. Кононенко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Географія. – 2014. – 1(62). – С. 22 – 25. 6. Основи муніципального менеджменту : Навч. посіб. / За ред. В. В. Кравченка. – К. : Атіка-Н, 2003. – 304 с. 7. Куйбіда В.С., Кавер І.К. Самоврядування територіальної громади : Монографія / В. С. Куйбіда, І. К. Кавер. – Л. : Літопис, 2006. – 108 с. 8. Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів України: Навч. посіб / М. К. Орлатий, Ю. П. Лебединський, В. М. Вакуленко та ін. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 112 с. 9. Мещеряков В. В. Містобудування як складова управління територіальним розвитком міста / В. В. Мещеряков. // Державне управління: удосконалення та розвиток. – 2012. – № 9. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2012_9_14. 10. Рибак О. Регулювання розвитку містобудівного комплексу: економіко-правовий аспект / О. Рибак // Ж-л Економіка. – 2012. – № 1 (115). – С. 88– 92.
REFERENCES
1. Vakulenkо, V. M., & Orlatуі, M. K. et al. (2008) Upravlinnia suchasnym mistom [Management of a modern city]. K. : NADU [in Ukrainian].
208 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
2. Babaiev, V. M. (2004) Upravlinnia miskym hospodarstvom: teoretychni ta prykladni aspekty [Management of Urban Economics: Theoretical and Applied Aspects]. Kh. : NADU «Mahistr» [in Ukrainian]. 3. Valenkevych, L. P. Pavlenko, O. O., Alibekova, Yu. T. (2012) Obhruntuvannia otsinky sotsio- ekoloho-ekonomichnoho rozvytku administratyvno-terytorialnoi odynytsi [Grounds for the assessment of the socio-ecological and economic development of the administrative-territorial unit]. Mekhanizm rehuliuvannia ekonomiky. – Mechanism of regulation of the economy, 3, 16–25 [in Ukrainian]. 4. Kaver, Y. K. (2005) Эkonomycheskye modely y stratehyy razvytyia terrytoryi (v kontekste munytsypalnoi reformы) [Economic models and strategies for the development of territories (in the context of municipal reform)]. Ekonomichnyi chasopys – Economic Journal, XXI, 5-6, 29-32 [in Russian]. 5. Kononenko, O. (2014) Ekolohooriientovanyi rozvytok mist: teoretychni pidkhody ta dosvid formuvannia [Ecologically oriented urban development: theoretical approaches and experience of formation]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Heohrafiia. – Bulletin of the Taras Shevchenko National Taras Shevchenko University. Geography, 1(62), 22-25 [in Ukrainian]. 6. Kravchenkо, V. V., & et al. (2003) Osnovy munitsypalnoho menedzhmentu [Fundamentals of Municipal Management]. K. : Atika-N [in Ukrainian]. 7. Kuibida, V.S., Kaver, I.K. (2006) Samovriaduvannia terytorialnoi hromady [Self-government of the territorial community]. L. : Litopys 8. Orlatyi, M. K. Lebedynskyi, Yu. P., & Vakulenko, V. M. et al. (2002) Derzhavne rehuliuvannia rozvytku sotsialnoi infrastruktury naselenykh punktiv Ukrainy [State regulation of the development of social infrastructure of settlements of Ukraine]. – K. : UADU [in Ukrainian]. 9. Meshcheriakov, V. V. (2012) Mistobuduvannia yak skladova upravlinnia terytorialnym rozvytkom mista [Town-planning as a component of management of the territorial development of the city]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok – State administration: improvement and development, 9. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2012_9_14 [in Ukrainian]. 10. Rybak, O. (2012) Rehuliuvannia rozvytku mistobudivnoho kompleksu: ekonomiko-pravovyi aspekt [Regulating the development of the urban complex: the economic and legal aspect]. Ekonomika – Economics, 1 (115), 88– 92 [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 209 ВИПУСК № 67
УДК 369.13 JEL L91, 92
ЯРМОЛОВИЧ Д.Ю. Інженер відділу ринку транспортних послуг Інститут проблем ринку та економіко- екологічних досліджень НАНУ Французький бульвар, 29, м. Одеса, Україна, 65044 Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-9318-6072
МОРСЬКЕ АГЕНТУВАННЯ: ІНСТРУМЕНТАРІЙ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ ТА ПРАКТИКИ
Актуальність. Актуальність проблеми визначення меж агентської діяльності виявлення особливості її діяльності та створення сприятливої клімату ринку агентської діяльності в України, що дозволить країні занять відповідне місце на світовому транспортному ринку розподілу праці. Мета та завдання. Метою статті є розробка теоретичних, методичних положень та практично- прикладних пропозицій щодо ринку морського агентування, яке дозволить затвердити статус країни як морської держави та підвищити рентабельність цієї підприємницької діяльності в Україні. Результати. З’ясована сутність категорії морський агент, як представник і помічник судновласника, який виступає від імені і за рахунок останнього відповідно до повноважень, заснованими на законі або договорі, у всіх справах судновласника комерційного й адміністративного характеру, які пов'язані з морським перевезенням вантажів або пасажирів. А також сутність пойнятій комерційне посередництво та агентська діяльність з урахуванням існуючих законодавчих актів. Та встановлені ознаки за якими це є підприємницька діяльність; предметом агентської діяльності є надання послуг; послуги з агентування надаються виключно суб’єктам господарювання та виключно у господарській діяльності, а те що послуги надаються шляхом посередництва, що здійснюється від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого представляють. Наведені приклади контактної роботи морського агента. У статті надається класифікація морських агентів за різними ознаками. Відокремлені типи агентських компанії, що надають відповідний рівень повноти і якості агентських послуг які підпадають під їх обов’язки. Висновки. Таким чином, існуванням підприємницька діяльність з агентування морських суден є особливим, самостійним видом агентської діяльності заснованої на здійсненні представницьких функцій з виконання обов’язків судновласника відповідно до звичаїв порту заходу судна, його обслуговування там та захисту інтересів судновласника щодо будь-яких обставин, які виникають з цього приводу і ні в якому разі не може бути віднесена до посередницької діяльності. Ключові слова: морський агент, комерційне посередництво, агентська діяльність, ринок агентської діяльності.
IARMOLOVYCH D. Yu. Engineer of the Transport Services Market Institute of Market Problems and Economic&Ecological Research of the National Academy of Sciences of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Е-mail: [email protected] HTTPS://ORCID.ORG/0000-0002-9318-6072
AGENCY SERVICES FOR MARINE VESSELS: INSTRUMENTS OF ECONOMIC SCIENCE AND PRACTICE
Topicality. Actuality of the problem of determining the boundaries of agency activity. Identification of the features of its activities. Creation of a favorable climate for the agency market in Ukraine, which will allow the country to occupy the appropriate place in the world transport market of labor distribution. Aim and tasks. The purpose of the article is to develop theoretical, methodological and practical proposals for the market of maritime agency, which will allow to approve the status of the country as a naval state and increase the profitability of this entrepreneurial activity in Ukraine. Research results. The essence of the category of maritime agent as a representative and assistant of the shipowner acting on behalf and at the expense of the latter in accordance with the powers based on the law or
210 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
agreement, in all cases of the shipowner of a commercial and administrative nature, which is related to the sea transportation of goods or of passengers And also the essence of clandestine commercial mediation and agency activities, taking into account existing legislative acts. Yes, there are signs of what this business is doing; the subject of agency activity is the provision of services; agency services are provided exclusively to business entities and exclusively in economic activities, and that services are provided through mediation carried out on behalf of, in the interest, under the control and at the expense of the entity represented. The examples of contact work of the marine agent are given. The article gives a classification of marine agents on various grounds. Separate types of agency companies that provide the appropriate level of completeness and quality of agency services that fall under their responsibilities. Conclusions. Thus, the existence of an entrepreneurial activity in the agency of seagoing vessels is a special, independent form of agency activity based on the exercise of representative functions for the performance of the duties of the shipowner in accordance with the customs of the port of departure of the ship, its maintenance there and protection of the interests of the shipowner in respect of any circumstances that arise in this regard, and in no case can be attributed to mediation. Key words: marine agent, commercial mediation, agency service for marine vessels, marine market of agency activity.
Постановка проблеми та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Морське агентування це одна із специфічних функцій, яку виконують морські посередники. Посередницька діяльність широко використовується у торгівлі, страхуванні та на транспорті. Окреме місце посідає ця діяльність серед морського бізнесу. Під час роботи в морській сфері посередники допомагають під час фрахтування тоннажу, купівлі та продажу суден (фрахтовий брокер), агентуванням морських суден (морський агент), пошуком завантаження суден ліній (лінійний агент), морським страхуванням (страховий агент). Діяльність агента в Україні підпадає під поняття договору комісії та договору доручення згідно до континентального права. За останні п’ятнадцять років в Україні було створено багато морських агенцій, більш ніж 300 агентських компаній різних форм власності. Загалом ємність ринку українського морського агентування оцінюють на рівні 6 млн. дол., які дає обслуговування понад 19500 суден на рік. Ліцензування агентської діяльності було скасовано у 2000р. згідно із Законом України «Про ліцензування». Агенції повинні належним чином зареєстровані в державних владних структурах міста. Певна кількість компаній (менш ніж 30) об’єднані Асоціацією Морських Агентів України (АМАУ), яка презентує морський агентський бізнес на міжнародному рівні. Аналіз останніх публікацій по проблемі. У п. 1 статті 295 Господарського кодексу України (ГКУ) зазначається, що «комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє» [1]. На погляд Вінник О.М., комерційне посередництво (агентська діяльність) – це різновид господарських правовідносин, що складаються на договірних засадах між агентом (суб’єктом агентської діяльності у сфері господарювання), принципалом і третіми особами щодо представницьких дій агенту, котрі здійснюються від імені, під контролем і за рахунок принципала, з метою задоволення законних приватних інтересів учасників зазначених відносин (агента, принципала, третіх осіб) та з урахуванням публічних інтересів (дотриманням публічного господарського порядку) [2, с. 425]. Коротка Р.О. визначає комерційне посередництво (агентські відносини) як особливий вид підприємницької (комерційної господарської) діяльності - універсальні відносини, які можуть складатися в різних сферах суспільного буття [3, с. 83]. Дядюк А.Л. вказує, що комерційне посередництво – різновид підприємницької діяльності, який вживається для позначення агентських відносин та агентської діяльності, Це особливий правовій інститут, який поступово інтегрується в «юридичне посередництво» [4, с. 11]. Гришін С.М. вважає, що інститут комерційного посередництва з часом трансформується в торговельне посередництво [5, с. 15]. Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Вперше морське агентування, як окремий сервіс, виникло ще у XIV сторіччі в Іспанії. У ХVІІІ сторіччі було розвинуто економічне підґрунтя для створення морських агентських компаній в морських портах, що пояснюється
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 211 ВИПУСК № 67
зростанням морської торгівлі. Агенції допомагають судновласникам та капітанам суден, виконуючи посередницькі та представницькі функції. До середини ХІХ сторіччя сформувалась мережа морських представництв в усіх значущих портах світу. Судова адміністрація, так само як і судновласник, не має змоги виконувати усі необхідні дії в кожному порту, проводити закупівлі, налагодження обладнання, наймати стивідорів і т. ін. Іноді є пряма заборона на виконання таких дій. Необхідні офіційні дозволи, перепустки, знання місцевих звичаїв, які іноді відрізняються навіть в межах єдиної країни. Через це судновласники сучасних суден, бажаючи зменшити витрати на утримання суден, послуги в портах, скоротити час знаходження в порту, користуються послугами морських агентів. Попит на послуги морських агентів зріс у зв’язку з появою лінійних суден, під час обслуговування яких з’явились додаткові функції – використовування та відстежування контейнерів, трейлерів і т. ін. Для виокремлення морського агента використовуються такі назви – портовий агент, агент судновласника, судновий агент, довірена особа судна. Формулювання цілей дослідження. В даному дослідженні пропонується розробити комплексний погляд на поняття «морський агент». Комплексний підхід повинен розглядати діяльність морського агента навіємо від ринку на якому він здійснює свою діяльність та з урахування особливостей агентської діяльності. Планується розглянути основні складові поняття «морський агент», «Комерційний агент» відносно сфери «Комерційне посередництво» або «агентська діяльність». А також надати класифікацію морських агентів за різними ознаками, що дозволить України розвивати ринок агентських послуг. Виклад основних результатів та їх обґрунтування. Назва «морський агент» є найбільш відповідним, бо, крім захисту інтересів судновласника, може захищати інтереси фрахтівника, вантажовласника, страховика [5]. Агент є юридичною (за звичаєм) особою, яка діє як представник та помічник іншої юридичної особи, що зветься принципалом. За дорученням принципала, від його імені, за його кошт та на його користь агент складає договори з третіми особами в межах повноважень, які делеговані йому принципалом. Комерційний агент це суб’єкт господарювання, який, відповідно до визначених у агентському договору повноважень, здійснює комерційне посередництво в інтересах та від імені другої cторони за договором (принципала), вступаючи при цьому у відноcини з третіми особами [6]. Вище зазначеним видом агента може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, заснованим на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами такі підприємці, що діють, хоча і в чужих інтересах, але тільки від власного імені. Комерційний агент не має повноважень укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто [1]. Незалежність агента виявляється в тому, що він не перебуває в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговельному реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам не є стороною, тобто контракт про купівлю не укладає [6]. На нашу думку, агент – юридична (як правило) особа, яка виступає як представник і помічника іншої юридичної особи, іменованої принципалом. За дорученням принципала, від його імені, за його рахунок і на його користь агент укладає комерційні угоди з третіми особами в рамках тих повноважень, якими володіє сам принципал. Поняття «морський агент» є найбільш повним, так як, крім інтересів судновласника, він може представляти інтереси фрахтувальників, власників вантажу, страховиків [7]. Морський агент – це представник і помічник судновласника, який виступає від імені і за рахунок останнього відповідно до повноважень, заснованими на законі або договорі у всіх справах судновласника комерційного й адміністративного характеру, які пов'язані з морським перевезенням вантажів або пасажирів [8]. Відповідно до Правил надання послуг у морських портах України, морський агент – це суб'єкт господарювання, який відповідно до договору морського агентування діє від імені та за дорученням судновласника, як постійний представник судновласника, та за винагороду надає послуги в галузі торговельного мореплавства [9]. За французьким правом, агент є уповноваженим представником судновласника і під особисту
212 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
відповідальність виконує весь комплекс послуг і операцій, які не здійснюються самим капітаном судна. У Польщі, згідно з Морським кодексом 1961 року, агентом вважається постійний представник судновласника, який діє від його імені і за його рахунок. Найкраще визначення морського агенту надала Асоціація морських організацій Антверпена: «Морський агент – це особа, якій від імені та за дорученням судновласників, фрахтувальників, капітанів суден, доручено спостерігати за діяльністю судна і вести справи останнього, забезпечуючи в найширшому розумінні всі дії, необхідні для здійснення транспортних операцій, включаючи митне оформлення та взаємодію з іншими організаціями, зокрема, з одержувачами і відправниками вантажів, виконання будь-яких справ, що мають безпосереднє відношення до доручення, а також надання посередницьких послуг в якості представника перевізника при укладанні фрахтових угод» [10]. У Хорватії морський агент визначений як фізична або юридична особа, яка є посередником в морській діяльності. Таким чином, морський агент – це представник і помічник судновласника, який виступає від імені і за рахунок останнього відповідно до повноважень, заснованими на законі або договорі, у всіх справах судновласника комерційного й адміністративного характеру, які пов'язані з морським перевезенням вантажів або пасажирів. Комерційне посередництво (агентська діяльність) – це вид підприємницької діяльності, здійснення якої відбувається як правило між двома суб’єктами господарювання за участю третьої сторони, яка виконує сполучну функцію. Деякі агентську діяльність відмежовують від комерційного посередництва, вказуючи, що агентська діяльність – це підприємницька (господарська) діяльність між суб’єктами ринку стосовно продукту економічної діяльності (товару, послуги) з метою отримання прибутку [11]. Комерційне посередництво – це один з видів підприємницької діяльності, пов’язаний з наданням послуг. За чинним законодавством України, комерційне посередництво може здійснюватися у біржовій, страховій, торгової, туристичної діяльності; посередництво, пов’язане з випуском цінних паперів; морське агентування та ін. [12]. Агентська діяльність – це діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів) [13]. У постанові Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 12.12.2002 р. № 502 [14] агентська діяльність визначається як «валютно-обмінна операція», яку здійснює «юридична особа – резидент, що уклала агентську угоду з банком (фінансовою установою) згідно із законодавством України про здійснення від імені банку (фінансової установи) та за рахунок коштів банку (фінансової установи) через пункти обміну іноземної валюти» [14]. Визначення сутності поняття «агентська діяльність» подані у таблиці 1. Поняття агентської діяльності та агентських послуг містилося і в деяких підзаконних нормативно-правових актах, що вже втратили чинність: у постанові Правління НБУ від 03.11.2000 р. № 435 «Про затвердження Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу членами ІАТА та агентами авіапідприємств-членів ІАТА» [15]. За змістом викладеного визначення можна встановити основні ознаки такої діяльності: а) це − підприємницька діяльність; б) предметом вказаної діяльності є надання послуг; в) послуги надаються виключно суб’єктам господарювання та виключно в господарській діяльності; г) послуги надаються шляхом посередництва; д) посередництво здійснюється від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб’єкта, якого представляють.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 213 ВИПУСК № 67
При здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності), як при будь-якій підприємницькій діяльності, повинні дотримуватися принципи, що вказані у ст.44 ГК України. Таблиця 1. Визначення сутності поняття «агентська діяльність» № Автор Визначення з/п 1 2 3 Підприємницька діяльність, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними Господарський кодекс 1 господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в України інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє Вид підприємницької діяльності, здійснення якої відбувається як 2 Потудінська О.В. правило між двома суб’єктами господарювання за участю третьої сторони, яка виконує сполучну функцію Різновид господарських правовідносин, що складаються на договірних засадах між агентом (суб’єктом агентської діяльності у сфері господарювання), принципалом і третіми особами щодо представницьких дій агента, котрі здійснюються від імені, під 3 Вінник О.М. контролем і за рахунок принципала з метою задоволення законних приватних інтересів учасників зазначених відносин (агента, принципала, третіх осіб) та з врахуванням публічних інтересів (дотриманням публічного господарського порядку) Особливий вид підприємницької (комерційної господарської) 4 Коротка Р.О. діяльності - універсальні відносини, які можуть складатися в різних сферах суспільного буття Різновид підприємницької діяльності, який вживається для 5 Дядюк А.Л. позначення агентських відносин та агентської діяльності Інститут комерційного посередництва з часом трансформується в 6 Гришін С.М. торговельне посередництво Один з видів підприємницької діяльності, пов’язаний з наданням 7 Потудінська О.В. послуг 8 Постанова Кабінету Діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, уповноважених Міністрів України діяти від імені та на підставі доручення одного або більше «Про порядок страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування провадження страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, діяльності страховими пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування посередниками» (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів) 9 Постанова Правління Валютно-обмінна операція, яку здійснює юридична особа – Національного банку резидент, що уклала агентську угоду з банком (фінансовою України «Про установою) згідно із законодавством України про здійснення від затвердження імені банку (фінансової установи) та за рахунок коштів банку Інструкції про порядок (фінансової установи) через пункти обміну іноземної валюти організації та здійснення валютно- обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України»
214 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Іноді у комерційному посередництві (агентської діяльності) додатково виділяють свої відмінні принципи: економіко-організаційні (наприклад, зв’язок комерції з маркетингом), психологічні (наприклад, націленість на отримання прибутку) та юридичні (наприклад, створення організаційно- правових передумов для реалізації економічних принципів агентської діяльності; врахування, у процесі регламентації агентських відносин, досвіду зарубіжних країн та ін.). Комерційне посередництво (агентська діяльність) як підприємницька діяльність відіграє важливу роль у підвищенні ефективності ринкової економіки держави. З одного боку, звернення до агента-посередника полегшить вирішення деяких питань, економлять час і гроші особи, що звернулася за допомогою до посередника. Але, на практиці може також бути формальне виконання посередницьких послуг, одержання посередником незаробленої винагороди і т.п. На жаль, водночас комерційне посередництво (агентська діяльність) криє в собі можливості для виникнення деяких негативних явищ: тіньових схем посередницького підприємництва, цінових відкатів, уникання оподаткування, фіктивного банкрутства та ін. [11]. Вельми специфічним видом агентських відносин є відносини морського агентування - це відносини комерційного представництва, тобто, незалежно від того, якого б роду не був агент, він повинен представляти інтереси принципала і діяти в цілях реалізації інтересів принципала. При цьому специфіка морського агентування визначається, головним чином, тим, що принципалом морського агента, як правило, є судновласник [16]. Зародження морського агентування відноситься до глибокої давнини і пов’язане з поділом праці в міждержавній торгівлі. В період становлення і розвитку судноплавства судновласник найчастіше був одночасно і капітаном судна. Вантаж до порту призначення зазвичай супроводжував його власник. Традиційні функції морського агента, такі як виконання формальностей при приході або відході судна, здійснювалися капітанами суден. З розвитком мореплавства і торгівлі все більше стала спостерігатися потреба у виділенні і розширенні функцій представника власника і посередника. Ці функції почали виконувати спеціально уповноважені особи, які, перебуваючи на березі і добре знаючи місцеві умови, могли допомогти капітанові в його роботі з обслуговування судна [17]. Поява агентування, а згодом і морського агентування зумовлена: 1) розвитком розподілу праці; 2) появою представництва і розвитком законодавства; 3) ускладненням послуг, які надаються, різноманітних за своїм характером та які включають юридичні і фактичні дії; 4) необхідністю найму спеціального суб'єкта, який діє на користь судновласника в морському порту; 5) появою низки економічних передумов, пов'язаних із розвитком міжнародної торгівлі та морського торговельного судноплавства; 6) потребою в безпеці морського судноплавства; 7) необхідністю вступу сторін у юридично оформлені правовідносини. Необхідність розробки інституту морського агентування в Україні пов'язана з її статусом морської держави і високою рентабельністю цієї підприємницької діяльності [17]. Діяльності морського агентування суден як окремому виду агентської діяльності притаманні всі характерні «родові» риси цієї діяльності. Зокрема, діяльність морського агентування, так само як і агентська діяльність, відноситься до категорії діяльності з надання послуг і носить консенсуальний характер (виникає з моменту досягнення сторонами відповідної угоди). Діяльність морського агентування суден відноситься до числа відплатних видів діяльності. Так само як у випадку із загальною агентської діяльністю, щодо якої «оплатне» є констатуючою ознакою яка включена в імперативній формі в легальне його визначення, визначення діяльності морського агентування суден (КТМ) включає в себе вказівку на те, що агент зобов'язується здійснювати відповідні дії за винагороду судновласника, а на додаток до цього в переліку обов'язків судновласника має місце відповідний обов'язок сплачувати морському агенту винагороду в розмірі та в порядку, які встановлені договором морського агентування, вираженим в імперативній формі. Консенсуальність та відплатність діяльності морського агентування зумовлюють двосторонній характер зобов'язань, що випливає з цього виду господарської діяльності: і морський агент, і судновласник наділяються як правами, так і обов'язками.
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 215 ВИПУСК № 67
За своїм змістом морське агентування є однією з найважливіших послуг, що надаються у сфері торговельного мореплавства, але попри це й досі в міжнародній практиці всеосяжного правового регулювання агентської діяльності не існує, так як немає цілеспрямованих законодавчих актів, присвячених цьому інституту суспільних відносин. Норми, які містяться в окремих міжнародних правових документах мають, переважно, уривчастий, розрізнений характер і регулюють лише окремі аспекти агентської діяльності. Драпайло Ю.З. вважає, що морське агентування є однією з найважливіших послуг, що надаються в процесі торгового мореплавання. Агентські послуги у морських портах займають особливе місце, адже здебільшого судновласники та фрахтувальники користуються послугами агентів щодо представництва їх інтересів у відносинах з іншими учасниками господарських правовідносин у морських портах [18, с. 152]. На думку Клепікової О., морське агентування – це обслуговування морських суден у портах морськими агентами [19]. Визначення сутності поняття «морське агентування» подані у таблиці. 2. Морське агентування можна визначити як діяльність морського агента щодо здійснення звичайних послуг судну, пов’язаних із торговим мореплаванням у визначеному порту або районі, або це договір, у силу якого одна сторона (морський агент) зобов’язується за винагороду здійснити всі необхідні дії, зазначені у ньому, в інтересах судновласника, що представляють у визначеному порту або районі, а інша сторона (судновласник) бере на себе зобов’язання виплатити обумовлену винагороду і відшкодувати усі витрати, пов’язані з виконанням послуг агента. Суднові агенти виступають при обслуговуванні морського судна як представники судновласника перед різного роду організаціями й особами, які мають відношення до агентованого судна. У результаті складаються внутрішні і зовнішні відносини суднового агента. Внутрішні відносини – це взаємовідносини агента із судновласником, зовнішні – відносини суднового агента з третіми особами, більшість із яких є адміністративно-правовими відносинами, бо складаються у сфері виконавчої влади, а стороною цих відносин є суб'єкти адміністративної влади. Таблиця 2 Визначення сутності поняття «морське агентування» № Автор Визначення з/п Ярмолович Д.Ю. Одна з найважливіших послуг, що надаються у сфері торговельного мореплавства, але попри це й досі в міжнародній практиці 1 всеосяжного правового регулювання агентської діяльності не існує, так як немає цілеспрямованих законодавчих актів, присвячених цьому інституту суспільних відносин. Драпайло Ю.З. Одна з найважливіших послуг, що надаються в процесі торгового 2 мореплавання 3 Клепікова О. Обслуговування морських суден у портах морськими агентами Полтавський О.В. Діяльність морського агента щодо здійснення звичайних послуг судну, пов’язаних із торговим мореплаванням у визначеному порту або районі або це договір, у силу якого одна сторона (морський агент) зобов’язується за винагороду здійснити всі необхідні дії, 4 зазначені у ньому, в інтересах судновласника, що представляють в визначеному порту або районі, а інша сторона (судновласник) бере на себе зобов’язання виплатити обумовлену винагороду і відшкодувати усі витрати, пов’язані з виконанням послуг агента. Клепікова О. Обслуговування суден в морських і річкових портах України, що 5 здійснюється судновим агентом
Процес агентування судна характеризується участю в ньому трьох сторін – агента, його принципала і третіх осіб. Принципал (від лат. principalis – головний) – це основна стосовно агента юридична особа, з доручення, від імені якої і в інтересах якої агент робить певні дії в межах отриманих повноважень. Третьою стороною при здійсненні агентування є так звані треті особи, яких можна умовно розбити на 3 групи:
216 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
– офіційна влада: адміністрація портів, прикордонні, митні, карантинні органи, поліція, судові органи, консульства, нотаріуси та інші; – особи, які перебувають у тривалих або короткочасних договірних відносинах з принципалом; – інші треті особи, наприклад, сюрвейери, адвокати, представники класифікаційних суспільств, клуби взаємного страхування та інші [20]. Якщо агент діє від імені принципала і відповідно до отриманих від нього повноважень, наприклад, укладає від імені принципала угоду, то в цьому випадку він ніякої відповідальності перед третіми особами і принципалом не несе і зобов'язаннями не пов'язаний, а ось у останніх виникають певні права та обов'язки. Якщо ж агент уклав угоду без повноважень принципала і останній при цьому не підтверджує повноваження агента при угоді, то агент в цьому випадку сам стає принципалом, тобто стороною в договорі, і на нього лягає весь час зобов'язань перед третьою особою, включаючи і оплату витрат. З точки зору тристоронніх відносин між принципалом, агентом і третіми особами, в разі відмови принципала в схваленні дій агента він повинен повідомити про це не тільки агенту, але й третім особам. Разом з тим агент, що виходить за рамки своїх повноважень і не отримав на це ніякої реакції принципала, абсолютно не повинен розцінювати його мовчання як можливе схвалення. Отже, на нашу думку, агентування морського торговельного флоту є обслуговуванням суден в портах України (морських і річкових), яке здійснюється посередником – судновим агентом, а в свою чергу, судновий агент є будь-якою особою (фізичною або юридичною), яка приймає участь від імені і за рахунок власника, фрахтівника, оператора судна або власника вантажу у наданні послуг з морських перевезень. Агентські угоди є трьохсторонніми (принципал, агент та треті особи) та базуються на правилах та законах, згідно з якими юридична особа, яка є агентом, має повноваження змінювати правові відношення іншої особи, яка відігрє роль принципала. Відокремлюють зовнішні та внутрішні стосунки агента. Внутрішні – це взаємовідносини агента та принципала. Вони базуються на номінації (призначенні) чи на договорі про морське агентування. Зазвичай договір є більш довгостроковим, ніж номінація. Зовнішні відносини агентів базуються на інших різновидах договорів: купівлі – продажу, буксировки, перевезення, зберігання. Агент не відповідає за наслідки своїх дій ані перед принципалом, ані перед третіми особами, якщо він діє від імені принципала, за його дорученням та в межах повноважень. Вручення повноважень по кожному договору, кожній номінації має назву ратифікація дій агента. Іноді агент може виконувати певні дії від імені принципала не маючі його повноважень. Принципал може з часом підтвердити дії агента, але у випадку, якщо він відмовиться від дій, виконаних на власний ризик агента, агент сам відповідає за наслідки перед третіми особами. Відсутність реакції з боку принципала у відповідь на запит агента не є згодою на ратифікацію. Якщо принципал ратифікує згоду, то він підтверджує усі дії агента, які пов’язані з виконанням згоди, він не може підтвердити тільки ті дії, які відповідають його інтересам. В ратифікації згоди мають свої інтереси як агенти, так і треті особи, тому, у разі відмови, про це повідомляють не тільки агента, а також і третіх осіб. Перелік третіх осіб, з якими взаємодіє морський агент під час обслуговування судна в порту, складається з достатньої кількості різноманітних компаній. Усі вони умовно поділяються на дві базові групи: -офіційні (представники влади, контролюючих органів); -ті, що знаходяться у договірних відносинах з принципалом (за договором перевезення та ін.). До офіційних осіб відносяться: портова адміністрація, представники митних, прикордонних (міграційних), санітарних, карантинних, ветеринарних служб, екологічна служба, судові представники, поліція, нотаріуси, консульства (судна, які відвідують порт під прапором держави, що має консульство в регіоні, зобов’язані сповістити про суднозахід через агента). За договором перевезення агент контактує з фрахтівниками, відправниками та одержувачами вантажу, їх агентами та страховими компаніями. Серед компаній, які обслуговують вантаж, виділяють стивідорні, тальманські, експедиторські, термінальні До компаній, які обслуговують судно, відносять лоцманські, буксирні, швартовні, судноремонтні, аварійно-рятувальні, навігаційні (навкамери, які видають навігаційні посібники, мапи, прибирають девіацію) .
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 217 ВИПУСК № 67
Існують компанії, які виконують функції постачальників – шипчандлерські, які постачають запчастини, продовольчі товари, бункерні, що постачають паливо, водопостачальні. Компанії, що обслуговують парк обладнання – лізінгові, ремонтні, залізничні, автотранспортні для перевезень «від двері до двері» («from door to door»). Парк обладнання в морському бізнесі - це засоби збільшення вантажних одиниць – контейнери, флети, піддони, трейлери та запчастини до них. Окрім перелічених, є ще група третіх осіб, до яких відносять адвокатів, сюрвейерів, представників класифікаційних товариств, клубів взаємного страхування «P and I Clubs» (Protection and Indemnity Clubs). Агент підписує усі документи «тільки як агент» («as agent only»), щоб показати, що він не є стороною згоди (як це може бути згідно з певними законодавчими актами). Якщо на то є окрема інструкція, доручення, агент може підписувати документи «від імені та за дорученням» - «for and on behalf» принципала. Класифікація морських агентів проводиться за різними ознаками (рис. 1).
Портовий агент
Вид діяльності Лінійний агент Агент-брокер
Вантажний агент Універсальний агент Страховий агент Обсяг повноважень Генеральний агент
Агенти, які обслуговують трампові судна Вид обслуговування Агенти, які обслуговують лінійні судна
Агенти, які обслуговують пасажирські судна Порядок призначення Агенти призначувані судновласником Агенти призначувані фрахтувальником
Державні агентські компанії Форма власності Приватні агентські компанії
Агентські компанії зі змішаним капіталом Незалежні агентські компанії
Приналежність Повністю залежні агентські компанії капіталу Частково контрольовані судновласниками, фрахтувальниками, портовою владою, операторами і т. ін.
Рис. 1. Класифікація морських агентів (авторська розробка)
За різновидом діяльності відокремлюються портовий агент, лінійний агент, агент-брокер, вантажний агент, страховий агент. За об’ємом повноважень агент може бути загальним або універсальний, таким, що виконує усі згоди; генеральним, таким, що координує діяльність агентів в країні, регіоні; спеціальний, який
218 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
виконує одну певну функцію, наприклад, постачання бункеру (бункерний агент), організацію екскурсій (тур-оператор), підготовку вантажних документів (агент – експедитор). За видом типу судноплавства виділяють агентів, що працюють з трамповими, пасажирськими та лінійними суднами. За стороною, яка номінує, агенти бувають агентами фрахтівника та агентами судновласника. Треба пам’ятати, що в обох випадках джерелом фінансування є судновласник. Якщо агента номінує фрахтівник, судновласник має право призначити протектінг агента (protecting agent), для захисту своїх інтересів. За виконання такої роботи протектінг агент отримує винагороду зазвичай від 30% до 50% стандартної агентської винагороди. За формою власності (вкладеним капіталом) розрізняють державні, приватні та змішані агентські компанії. За залежністю від стороннього капіталу розрізняють незалежні компанії та повністю чи частково контрольовані судновласниками, фрахтівниками, портовою адміністрацією, стивідорними компаніями, операторами та ін. Зупиняючись на категорії агента з найбільш повним за об’ємом повноважень – універсальний агент, який має повноваження принципала укладати контракти та робити будь-які комерційні угоди від імені та за дорученням принципала. Він уповноважений судновласником вирішувати всі питання, пов'язані з обслуговуванням суден під час їх перебування у порті навантаження/розвантаження. Універсальний агент може координувати і контролює діяльність інших агентів, котрі за відношення до нього виступають як субагенти, протектинт агенти. Саме йому тритаманній обов’язок контролю над розподілом тоннажу, обробкою й завантаженням, перевірка дисбурсментских рахунку, замовлення максимально широкого спектру послуг для судновласника, капітана та команди судна (звичайно, якщо відшкодування витрат на організацію підтверджено. Будь які типи агентських компанії надають чудовий рівень повноти і якості агентських послуг що підпадають під їх обов’язки. На наш погляд тільки універсальними агентами, здійснюють повний набір всіх видів агентських операцій, відповідного рівня якості, включаючи контроль за накопиченням твердих побутових відходів, фекальних вод, їх евакуацію, ребалластіровку судна тощо. Універсальний агент має бути і є спроможним самостійно організувати чи залучити треті організації для виконання запита, який поступає при обслуговуванні судна у порту. Важливим моментом є, що за дії долучених сторін агент несе відповідальність як за свої власні. Основна різниця між генеральним і спеціальним агентом полягає у широті їхніх повноважень. Нове тлумачення змісту категорії «універсальний агент» як фахівця-представника, під універсальним агентом ми розуміємо особу, яка виконує не одну єдину операцію, а займається обслуговуванням судна в комплексі. Універсальний агент застосовує сучасний інформаційний апарат, а також володіє ситуацією по обслуговуваному судну в цілому Висновоки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, агентські компанії є типовими представниками посередницьких фірм відносно перевізників, що пропонують свої послуги при перевезенні вантажів, але в той же час виконують самостійну підприємницьку діяльність. У зв’язку з існуванням підприємницька діяльність з агентування морських суден є особливим, самостійним видом агентської діяльності заснованої на здійсненні представницьких функцій з виконання обов’язків судновласника відповідно до звичаїв порту заходу судна, його обслуговування там та захисту інтересів судновласника щодо будь-яких обставин, які виникають з цього приводу і ні в якому разі не може бути віднесена до посередницької діяльності. Велика кількості різновидів морських агентів відбувається створення універсального морського агента, що збільшує конкуренцію на морському ринку, що розглядається.
ЛІТЕРАТУРА
1. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 436 URL: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/436-15. 2. Вінник О. М. Господарське право: курс лекцій . К.: Атіка, 2004. 463 с. 3. Коротка Р. О. Місце інституту комерційного посередництва в господарському праві.Юридична Україна. 2007. № 6. С. 80-86. 4. Дядюк А. Л. Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин) у
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 219 ВИПУСК № 67
сфері господарювання : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. екон. наук: 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право». Київ, 2010. 21 с. 5. Гришин С.М. Коммерческое представительство и посредничество в правопорядках Российской Федерации и стран континентальной Европы: дис. … канд. юрид. наук: 20.04.2011. Москва. 2011. 162 с. 6. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003. №№ 40-44. ст.356. 7. Сергєєва Н.М. Організаційно-правові основи морського агентування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління, адміністративне право і процес, фінансове право» . Одеса, 2000. 21с. 8. Панченко А. М. Комерційне посередництво: сутність та правове регулювання . Держава та регіони. Серія: Право. 2011. №1. С. 107 109 9. Про затвердження Правил надання послуг у морських портах України: наказ Міністерства інфраструктури України від 05.06.2013 № 348 URL:http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1401-13 10. Агентирование судов в морских портах URL:http://www.transmarket.net/lib/1.htm 11. Потудінська О.В. Комерційне посередництво (агентська діяльність) у підприємницькій діяльності України. Європейські перспективи. 2013. № 11. С. 147-149. 12. Потудінська О.В. Правова природа комерційного посередництва. Науковий вісник Міжнародного гуманітраного університету. Серія Юриспруденція. 2013. № 6-1, Т. 2. С. 77-79. 13. Савченко. М.И. Морское. Минск: Тесей, 2011. 313 с. 14. Про затвердження Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України та змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України: постанова Правління Національного банку України від 12.12.2002 р. № 502 URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0021-03 15. Про затвердження Положення про порядок надання індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу членами ІАТА та агентами авіапідприємств-членів ІАТА: постанова Правління НБУ від 03.11.2000 р. № 435 URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0840-00 16. Кейлин А.Д., Фриденштейн А.Д., Фриденштейн Я.Б. Агентирование морских судов. М.: Морской транспорт, 1940. 218 с. 17. Полтавський О. В. Договір морського агентування: дис... канд. юрид. наук: 12.00.03. Х., 2004. 209 с. 18. Драпайло Ю. З. Господарські правовідносини у морських портах. Одеса: Юридична література, 2014. 192 с. 19. Клепікова О. Правовий статус учасників процесу морського перевезення вантажів. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Київ, 2007. С. 150-154. 20. Пічугіна Ю.В., Ярмолович Д.Ю Умови створення агентської компанії у сфері морського транспорту. Вісник ОНУ ім. І.І. Мечникова: зб. наук. праць. Одеса, 2011. Вип. 20. С. 152-157.
REFERENCES
1. Hospodarskyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy (16.01.2003). № 436 [The Commercial Code of Ukraine: The Law of Ukraine] Retrieved from : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/436-15 [in Ukrainian]. 2. Vinnyk O. M. (2004) Hospodarske pravo: kurs lektsii [Commercial law: a course of lectures], К.: Atika [in Ukrainian]. 3. Korotka, R. O. (2007). Mistse instytutu komertsiinoho poserednytstva v hospodarskomu pravi [Place of the Institute of Commercial Mediation in Commercial Law], Legal Ukraine, 6, pp. 80-86. [in Ukrainian]. 4. Diadiuk, A. L (2010). Pravove rehuliuvannia komertsiinoho poserednytstva (ahentskykh vidnosyn) u sferi hospodariuvannia [Legal regulation of commercial mediation (agency relations) in the field of management]. Extended abstract of candidate’s thesis. Kyiv [in Ukrainian]. 5. Hryshyn, S.М. (2011). Komertsiine predstavnytstvo i poserednytstvo v optovii pravoporiadkakh
220 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67
Rosiiskoi Federatsii i krain kontynentalnoi Yevropy [Commercial representation and mediation in the wholesale law and order of the Russian Federation and countries of continental Europe]. Candidate’s thesis Moskva[in Russian]. 6. Tsyvilnyi kodeks Ukrainy (16.01.2003). The Civil Code of Ukraine № 435-IV, Information from the Verkhovna Rada of Ukraine, pp.40-44. [in Ukrainian]. 7. Serhieieva, N.М. (2000). Orhanizatsiino-pravovi osnovy morskoho ahentuvannia [Organizational and legal bases of marine agency]. Extended abstract of candidate’s thesis. Odesa [in Ukrainian]. 8. Panchenko, A. M. (2011). Komertsiine poserednytstvo: sutnist ta pravove rehuliuvannia [Commercial mediation: essence and legal regulation]. State and regions. Series: Right, №1., pp. 107-109 [in Ukrainian]. 9. 9.Pro zatverdzhennia Pravyl nadannia posluh u morskykh portakh Ukrainy (05.06.2013) [On approval of the Rules of service provision in seaports of Ukraine], Order of the Ministry of Infrastructure of Ukraine, № 348 Retrieved from : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1401-13 [in Ukrainian]. 10. Ahentuvannia suden v morskykh portakh [Ship agency in seaports] Retrieved from : http://www.transmarket.net/lib/1.htm [in Ukrainian]. 11. Potudinska, O.V. (2013). Komertsiine poserednytstvo (ahentska diialnist) u pidpryiemnytskii diialnosti Ukrainy [Commercial intermediation (agency activity) in the business of Ukraine], European perspectives, № 11, pp. 147-149 [in Ukrainian]. 12. Potudinska, O.V. (2013). Pravova pryroda komertsiinoho poserednytstva [The legal nature of commercial mediation], Scientific Herald of the International Humanitarian University, 6-1, (Vol. 2). pp.77- 79. [in Ukrainian]. 13. Savchenko, M.I. (2011) Morske pravo [Maritime law], Minsk [in Russian]. 14. Pro zatverdzhennia Instruktsii pro poriadok orhanizatsii ta zdiisnennia valiutno-obminnykh operatsii na terytorii Ukrainy ta zmin do deiakykh normatyvno-pravovykh aktiv Natsionalnoho banku Ukrainy [On Approval of the Instruction on the Procedure for the Organization and Execution of Foreign Exchange Operations in the Territory of Ukraine and Amendments to Certain Regulatory Acts of the National Bank of Ukraine] (12.12.2002) № 502, Resolution of the Board of the National Bank of Ukraine Retrieved from : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0021-03 [in Ukrainian]. 15. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro poriadok nadannia indyvidualnykh litsenzii na vykorystannia inozemnoi valiuty na terytorii Ukrainy yak zasobu platezhu chlenamy IATA ta ahentamy aviapidpryiemstv-chleniv IATA [On approval of the Regulation on the procedure for the provision of individual licenses for the use of foreign currency on the territory of Ukraine as a means of payment by members of IATA and agents of IATA Airlines] (03.11.2000), .№ 435 Resolution of the NBU Board. Retrieved from: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0840-00 [in Ukrainian]. 16. Keilyn, A.D., Frydenshtein, Ia.B. (1940). Ahentyrovanye morskykh sudov [Agency of marine vessels]. Moskva: Morskii transport [in Russian]. 17. Poltavskyi, O. V. (2004). Dohovir morskoho ahentuvannia [Contract of maritime agency]. Candidate’s thesis [in Ukrainian]. 18. Drapailo, Yu. Z. (2014). Hospodarski pravovidnosyny u morskykh portakh [Economic relations in sea ports], Odesa: Legal literature [in Ukrainian]. 19. Klepikova, O. (2007). Pravovyi status uchasnykiv protsesu morskoho perevezennia vantazhiv [Legal status of participants in the process of sea freight], Bulletin of the Taras Shevchenko National University of Kyiv, pp. 150-154 [in Ukrainian]. 20. Pichuhina, Yu.V. Yarmolovych, D.Yu. (2011). Umovy stvorennia ahentskoi kompanii u sferi morskoho transportu [Terms of creating an agency company in the field of maritime transport], Visnyk ONU them. І.І. Mechnikov, Odesa, Is. 20, pp. 152-157 [in Ukrainian].
2018 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 221 ВИПУСК № 67
ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ ECONOMIC INNOVATIONS
Випуск 67 ISSUE 67
Формат. Гарнітура. Умов. друк. арк. Обл.-вид. арк. Тираж прим. Зам. № від
Адреса редакції: Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України Французький бульвар 29, м. Одеса-44, 65044, Україна Тел.: (048) 722-66-11, 743-89-27 E-mail: [email protected] Сайт: http://ei-journal.com
Editorial address: Institute of market problems and economic & ecological research of the National Academy of sciences of Ukraine Frantsuzskiy Boulevard, 29, Odessa, Ukraine Tel. (048) 722-66-11, 743-89-27 E-mail: [email protected] Sait: http://ei-journal.com
Віддруковано: Друкарня Тел.: Сайт:
222 ЕКОНОМІЧНІ ІННОВАЦІЇ 2018 ВИПУСК № 67