Sl Dovid V3:Layout 1.Qxd
Total Page:16
File Type:pdf, Size:1020Kb
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ Енциклопедичний словник-довідник Випуск 3 Предметно-тематична частина: К–О Київ 2012 Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3. Предметно-тематична частина: К–О / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. — 315 с. Випуск 3 є продовженням започаткованого в 2009 р. словника, присвяченого історії міжнародних зв’язків України. У виданні висвітлюються події політики, економіки, культури від часів Давньоруської держави до початку ХХІ ст. Видання розраховане на науковців, викладачів, студентів, усіх, хто вивчає і бере участь у взаєминах із зарубіжним світом. Редакційна колегія: М.М. Варварцев (відповідальний редактор), С.В. Віднянський (керівник авторсь кого колективу), О.М. Горенко, О.А. Іваненко (відповідальний секретар), А.Ю. Мартинов Рецензенти: Г.В. Касьянов, доктор історичних наук О.С. Рубльов, доктор історичних наук, професор Авторський колектив: Алексієвець Л.М., Анікєєв Д.О., Барановська Н.П., Білоус Н.О., Блануца А.В., Бур’ян М.С., Варварцев М.М., Ващук Д.П., Віднянський С.В., Горенко О.М., Горобець В.М., Гула К.О., Гурбик А.О., Гуцол О.В., Дерейко І.І., Дзюба О.М., Зленко А.М., Єфіменко Г.Г., Іваненко О.А., Ісаєвич Я.Д., Ішуніна Н.В., Качараба С.П., Качмар В.М, Кірсенко М.В., Котляр М.Ф., Кресін О.В., Кривець Н.В., Кри жа - новська О.О., Кульчицький С.В., Лисенко О.Є., Мартинов А.Ю., Матяш І.Б., Мицик Ю.А., Набока О.В., Павленко М.І., Пастушенко Т.В., Пасько А.В., Першина Т.С., Пиріг Р.Я., Писаний Д.М., Піскіжова В.В., Примаченко Я.Л., Рендюк Т.Г., Рубльов О.С., Рубльова Н.С., Станіславський В.В., Степанков В.С., Стрикун І.С., Усенко І.Б., Черевко О.С., Черкас Б.В., Ярко Н.А. Затверджено до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України, протокол № 10 від 29 листопада 2011 р. ISBN 978-966-02-4858-8 © Інститут історії України НАН України 978-966-02-6353-6 © Автори ПЕРЕДМОВА Набуття Україною державної незалежності 1991 р. набагато посилило значення міжнародних факторів в її суспільно-політичному, економічному і культурному розвитку. Розв’язання великої низки проблем, що постають перед країною, перейшло у сферу міждержавних відносин — двосторонніх і багатосторонніх. Важливі позиції в їх здійсненні цілком природно обійняла дипломатія. Нині Україна підтримує повномасштабні дипломатичні зносини з понад 170 державами всіх континентів, співпрацює у численних регіо - нальних і світових організаціях, в універсальній і найвпливовішій з них — Організації Об’єднаних Націй, біля витоків якої стояла поряд з іншими країнами-засновницями. Вона є стороною кількох тисяч міжна родно- правових актів. Процеси глобалізації і взаємозближення й взаємозалежності народів та держав, що розгорнулися найбільш інтенсивно від 20 ст., позначаються на стрімкому зростанні зв’язків України із зарубіжжям, справляючи неминучі впливи на стан і динаміку зрушень у її внутрішньому житті. В умовах всеохоплюючих перетворень у світі сама категорія «міжнародні відносини» поповнюється новим змістом і дедалі відходить від формул, які складалися за доби панування монархічного принципу державного устрою і окреслювали формат лише політичних і воєнно-політичних подій та явищ, тобто зосереджували увагу на зовнішньополітичній діяльності державних інституцій. Втім, окрім політиків і дипломатів, до справ, які мають міжна- родний характер, долучаються маси людей різних професій, станів, кон - фесій, не обтяжених взагалі державними посадами. Їх інтереси сягають торгівлі, промислового виробництва, мистецтва, літератури, освіти, науки тощо. Те, що відбувається поза міжурядовими угодами і протоколами, досить часто найглибше впливає на баланс міжнародних відносин, транс - формуючись, зрештою, в імперативи самих політиків. Картину таких наслідків відображає «народна дипломатія» — публіцис- тичний термін, який останнім часом входить й в історіографію, засвідчуючи явище, закорінене ще у попередніх епохах. Адже до «нетрадиційної» дип- ломатії вдавалися й державні мужі середньовіччя, посилаючи за кордон із своїми дорученнями ченців, негоціантів, письменників, на посади консулів призначали найчастіше власників торговельних фірм і банків, знаних в міжнародних ділових колах. Від України, яка впродовж різних періодів втрачала державність, її презентантами за кордоном виступали ті, хто працював у громадських організаціях, освітянських закладах, в економіці. Саме в цих умовах вини - 4 Енциклопедичний словник-довідник кають центри посередництва — товариства, періодичні видання, де обмін духовними набутками й інформацією беруть на себе діячі літератури і науки. Завдання такої ініціативної праці виразно схарактеризувала 1903 р., нази - ваючи себе «ученицею» Драгоманова, Леся Українка у листі до проф. Римського університету Анджело Де Губернатіса, відомого в Європі попу- ляризатора культурних цінностей різних народів: «…Усіма засобами, якими я володію, сприяти поширенню українського питання в іноземних літера - турах, розтлумаченню літератури, життя й ідеалів нашого народу серед інших народів Європи» (лист від 2 січня 1903 р., відділ рукописів Цент - ральної національної бібліотеки в м. Флоренції). На хвилі громадських і професійних зв’язків від другої половини 19 ст. в університетах і наукових товариствах Центральної і Західної Європи засновуються студії української літератури, мови, історії і географії, що заклали підвалини міждисцип - лінарної науки україністики — в Німеччині, Італії, Франції, Англії, Австро- Угорщині та інших країнах. До чинників взаємодії з різними народами та їх культурами приєдналися масові еміграційні рухи і утворення українських діаспор, як також заснування поселень іноземних колоністів в Україні. Більш давню історію мають зв’язки, якими позначена поява і поширення на українських землях різних релігійних течій. Особливої уваги заслуговує історичний досвід України у творенні й функціонуванні власних зовнішньополітичних служб, що забезпечували пряме представництво її інтересів на державному рівні. Активні дії на зовнішньополітичному відтинку, які супроводжувалися укладанням угод і договорів, династичних шлюбів та обмінами посольств, демонструвала Київська Русь. Дипломатію Української козацької держави під проводом Богдана Хмельницького очолювали і здійснювали органи її військової організації — Рада генеральної старшини, Генеральна військова канцелярія і особисто гетьман. Триваюча відтоді перерва у формуванні самостійних політичних відносин завершилася на початку 20 ст. з постанням українських урядів різного напряму, у складі яких вперше виникли спеціалізовані зов - нішньополітичні відомства, а їх першочергові зусилля зводилися до бороть - би за дипломатичне визнання своїх урядів, організації посольств, місій і консульств. Міжнародні відносини України — тема, якою переймається не одне покоління вітчизняних та зарубіжних дослідників. Її історіографія, проте, є досить строкатою щодо вибору й розробки проблем і сюжетів. Заповнення існуючих лакун завдяки введенню в обіг незайманих історичних джерел, що розпочалося від 90-х рр. минулого століття, змінює стан дослід ження на краще. На порядок денний постають питання створення узагаль нюючих праць, присвячених як окремим періодам, так і в цілому історії міжнародних зв’язків України. Передмова 5 Пропонований читачеві словник має на меті сприяти розвитку студій у напрямі комплексного відтворення подій і процесів. Форма довідкового видання енциклопедичного типу дає можливість сконцентрувати різно - планову інформацію у вигляді тематичних і біографічних статей, допомогти у пошуку відповідних відомостей тим, хто викладає і вивчає курси з історії міжнародних відносин, слугувати орієнтиром для подальших наукових розвідок теми. Водночас слід зробити застереження: сучасний стан до - сліджень міжнародних зв’язків України накладає певні межі на самий добір статей словника і тим самим на вичерпність висвітлення окремих тем. Обрана структура словника складається із статей, які можна згрупувати за спільними ознаками. Передусім це матеріали про держави, історія яких у різні епохи перетинається з історією України, а також про основні між - народні договори, конференції й конгреси, де Україна виступає суб’єктом або об’єктом. У словнику відведено місце для характеристики українських міст, що формувалися й набували розвою як осередки загальноєвропейських торговельно-економічних шляхів. Статті про національні меншини містять розповіді про етноси, які осіли на українських землях внаслідок пересе - лення з-за кордону. Видання включає й відомості про інституції — полі - тичні, громадські, науково-освітні, літературні, створені з метою взаємо - пізнання і співпраці між Україною і зарубіжжям. У словнику також йдеться про періодичні видання, які приділяють головну увагу озна йомленню гро - мадськості різних країн з поточними подіями, історією та культурою України. Широкі пласти історичних фактів містять біографічні довідки про вітчизняних і зарубіжних державних і громадських діячів, істориків, літе - раторів, митців, науковців, праця яких залишила «українські» сліди у все - світній історії. Для зручності користування видання розподілено на дві частини — тематично-предметну і біографічну. Статті розміщуються за абеткою і су - проводжуються бібліографічним апаратом. Хронологічні рамки словника обіймають період від часів Київської Русі до початку ХХІ ст. Датування подій здійснюється за діючим у згадуваних країнах календарним стилем. Словник ініційовано і підготовлено у відділі всесвітньої історії і міжна- родних відносин Інституту історії України НАНУ за участю співробітників інших наукових