№1 (58) 2016 155 Історичні Студії

Шакурова О. Проблема походження українського народу...

УДК 930.1:17.023.32-021.5(477)«18/20»

ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ В. ЩЕРБАКІВСЬКОГО, М. ЧУБАТОГО ТА Я. ПАСТЕРНАКА

Ольга ШАКУРОВА науковий співробітник відділу української етнології НДІУ

Анотація. У статті проаналізовані погляди В. Щербаківського, М. Чубатого та Я. Пас- тернака на проблему походження українців. Етногенетичні концепції цих вчених автор кла- сифікує як концепції доісторичного походження українців. Провідна ідея, що їх об’єднує: саме трипільська спільнота стала основою зародження і формування українського етносу. Ключові слова: етногенез українців, походження українського народу, українська діаспо- ра, доісторичні концепції українського етногенезу, трипільська культура.

ПРОБЛЕМА ПРОИСХОЖДЕНИЯ УКРАИНСКОГО НАРОДА В НАУЧНОМ НАСЛЕДИИ В. ЩЕРБАКОВСКОГО, Н. ЧУБАТОГО И Я. ПАСТЕРНАКА

Ольга ШАКУРОВА научный сотрудник отдела украинской этнологии НИИУ

Аннотация. В статье проанализированы взгляды В. Щербаковского, Н. Чубатого и Я. Пастернака на проблему происхождения украинского народа. Этногенетические концеп- ции этих ученых автор классифицирует как концепции доисторического происхождения украинцев. Ведущая идея, которая их объединяет: именно трипольское сообщество стало основой зарождения и формирования украинского этноса. Ключевые слова: этногенез украинцев, происхождение украинского народа, украинская диаспора, доисторические концепции украинского этногенеза, трипольская культура.

ORIGIN OF THE UKRAINIAN PEOPLE IN THE SCIENTIFIC LEGACY OF V. SHCHERBAKIVSKYI, M. CHUBATYI, AND YA. PASTERNAK

Olha SHAKUROVA research fellow of Ukrainian Ethnology Department of RIUS

Annotation. e article analyzes views of V. Shcherbakivskyі, M. Chubatyі, and Ya. Pasternak on the origin of Ukrainian people. e author classi es ethnogenetic concepts of these scientists as prehistoric. e core idea that unites them is as follows: it was the Trypillian community that became the basis for the origin and formation of the Ukrainian ethnos. Key words: ethnogeny of Ukrainians, origin of the Ukrainian people, Ukrainian diaspora, prehistoric concepts of Ukrainian ethnogeny, Trypillian culture.

Українознавство №1 (58) 2016 155 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Походження українського народу – етногенетичних концепцій В. Щербаків- наукова проблема, вирішити яку праг- ського, М. Чубатого та Я. Пастернака, нуло не одне покоління українських охарактеризувати внесок цих учених у дослідників. У 40–70-ті роки ХХ ст. над проблему походження українського на- її розв’язанням працювали українські роду. вчені як в СРСР, так і в Західній Євро- Історіографію досліджень наукової пі та США. Разом з тим дослідники, які спадщини вчених української діаспо- мешкали в УРСР, були обмежені у сво- ри можна поділити на два хронологіч- їх наукових пошуках пануючою радян- них періоди: перший – друга половина ською ідеологією. Вони були змушені до- ХХ ст.; другий – кінець ХХ – початок тримуватися офіційно визнаної в СРСР ХХІ ст. концепції давньоруської народності, за У першому періоді (друга половина якою в часи Київської (Давньої) Русі іс- ХХ ст.) вирізняємо праці діаспорних уче- нувала єдина давньоруська народність них і праці радянських дослідників. Пра- і лише в ХIV−ХV ст. розпочалося фор- ці радянських дослідників відрізняються мування російського, українського та критичністю. Особливої критики з боку білоруського народів. На противагу їм радянських дослідників зазнала теза про українські вчені, які емігрували з СРСР, те, що трипільці були нащадками україн- не були обмежені ідеологічними догма- ського етносу. Зокрема, критичний ана- ми і тому могли розробляти проблему ліз етногенетичних концепцій вчених походження українського народу, зва- української діаспори вміщений у працях жаючи на свої особисті зацікавлення і К. Гуслистого та М. Котляра [4, 14, 15]. напрацювання. З великої громади укра- У свою чергу вчені, які мешкали за їнських вчених-емігрантів найбільш обі- межами СРСР, були позбавлені ідеоло- знаними та авторитетними у проблемах гічного тиску й мали змогу оцінювати українського етногенезу були В. Щерба- наукову спадщину досліджуваних на- ківський, М. Чубатий та Я. Пастернак. уковців тільки відповідно до їхнього Аналіз етногенетичних концепцій цих вкладу в українську і світову науку та авторів допоможе дослідникам-почат- у вирішення проблеми походження ківцям осягнути наукову парадигму до- українського народу. Зокрема, пра- сліджень учених української діаспори та ці М. Дольницького [6], В. Вериги [2], співвіднести їхні здобутки з сучасними М. Ждана [7, 8], Я. Падоха [20, 21, 22], напрацюваннями. О. Кравченюка [16] просякнуті повагою Мета статті полягає в тому, щоб на та захопленням перед науковим автори- основі комплексу історіографічних дже- тетом дослідників. рел здійснити аналіз поглядів В. Щерба- У другому історіографічному періоді ківського, М. Чубатого та Я. Пастернака (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) з’являється на проблему походження українського багато праць, у яких комплексно до- народу. сліджується науковий та творчий шлях Для досягнення поставленої мети діаспорних вчених. Так, В. Щербаків- є доцільним вирішення таких дослід- ському присвячено «Полтавський ар- ницьких завдань: з’ясувати стан на- хеологічний збірник: Збірник наукових укової розробки теми, здійснити аналіз праць. Пам’яті В. М. Щербаківського

156 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

(1876–1957)» [25], праці О. Франко [32], насамперед на наявних на той час архео- Л. Атлантової [1], В. Ульяновського [31]; логічних матеріалах, а також на даних Я. Пастернаку – В. Петегирича, Д. Павлі- мовознавства, історії та етнології. ва, М. Филипчука [24], М. Мушинки [19], Одним із перших, хто розпочав ви- І. Коваля [9, 10, 11, 12], Г. Сокіл [29], Т. Ро- вчення проблематики українського ет- манюка [28]; М. Чубатому – М. Комари- ногенезу, був відомий український істо- ці [13], Б. Мельничука [17, 18], О. Полян- рик В. Щербаківський. Зокрема, у книзі ського [26, 27], П. Гуцала, М. Ткачука [5], «Формація української нації» (1941) він Н. Григорука [3]. подає розвиток українського народу від Серед сучасних досліджень відзна- кам’яної доби до утворення Київської чимо монографії І. Коваля «Дослідник держави. На його думку, «…ми вправі підземного архіву України» (1999) та вважати і твердити, що ми є і були ав- «Ярослав Пастернак – дослідник старо- тохтонами на своїй землі не від VI віку житностей України» (2006), у яких вче- по Р. Хр., тільки же від неоліту, тобто не ний також розглядає і проблему етно- менше 5000 літ» [34, с. 6]. генезу українського народу у науковій В. Щербаківський звертає увагу, що спадщині Я. Пастернака. Основні етапи на початку неолітичної епохи на терито- еволюції наукової концепції Я. Пастер- рію України з Месопотамії прийшла пе- нака про трипільську культуру як етніч- редньоазійська круглоголова раса, решт- ну основу українського народу викладені ки культури якої на території Украї ни у статті С. Кияка та І. Коваля «Світ три- можна побачити від Дунаю аж до Кав- пільських старожитностей за Ярославом казу, особливо їх багато на Буковині, Пастернаком» (2012). Вчений В. Улья- Галицькому Поділлі, аж до Дніпра [34, новський у статті «Твій інтелект дуже ве- с. 25]. Населення цієї раси займалося ликий і універсальний, а душа… багато хліборобством і мало яскраву, розвину- міцніша. Вадим Щербаківський у само- ту матеріальну культуру, характерною оцінках і сприйнятті сучасників» (2007), особливістю якої є мальовані горщики, зокрема, аналізує погляди В. Щербаків- через що ця культура і називається куль- ського на етногенез українського народу. турою мальованої кераміки [34, с. 27]. У Дослідник О. Полянський у статті «Про- нас цю культуру ще називають Трипіль- блеми етногенезу українського народу і ською (оскільки вперше була виявлена становлення його державності» (1995) біля села Трипілля) [34, с. 29]. робить огляд концепцій українського Науковець наголошує, що наприкін- народу, зокрема розглядає етногенетич- ці неоліту територію України заселили ну концепцію М. Чубатого. представники мегалітичної культури, Джерельна база дослідження склада- що прийшли з півдня, з Середземного ється з опублікованих праць В. Щерба- моря. Населення цієї культури заселило ківського, М. Чубатого та Я. Пастернака. Волинь і Радомисельщину, а на інших Також нами використано напрацювання територіях мешкали представники три- з цієї проблематики українських вчених пільської культури [34, с. 32]. ХХ – початку ХХІ ст. В. Щербаківський робить висновок, Наукові праці В. Щербаківського, що через те, що «волинське мегалітичне М. Чубатого та Я. Пастернака базуються населення було істотно хліборобське – як

Українознавство №1 (58) 2016 157 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

про це свідчать численні кремінні серпи, відсутність на території України доступ- знайдені на південній Волині й на пів- них для експлуатації металевих покла- нічній Київщині – то можна думати, що дів «трипільське населення все більше й це населення, осівши тут, нікуди потім більше дичавіло, селючилось, переходи- звідсіль не рушало, і так і залишалося на ло на чисто кам’яну культуру» [34, с. 41]. цьому терені у релятивному спокої на- Іще пізніше, на думку В. Щербаківсько- завжди, як це буває з хліборобами» [34, го, трипільське населення змішалося з с. 31]. На думку дослідника, населення патріархальним населенням шнурової цієї культури послужило основою для кераміки і у бронзовому віці втратило українських волинських племен князів- свою жрецьку касту, але хліборобства ської доби [34, с. 45]. не позбулося і патріархальним не стало В Україну за неолітичної доби навіть з прийняттям християнства [34, (ІІІ тис. до н.е.) прийшли люди двох с. 41–42]. культурних кругів – хліборобського і но- Номадська раса, на думку вченого, мадського [34, с. 31]. Учений зазначає, прийшла на територію України з цен- що у номадській культурі через систему тральноазійських степів Туркестану, економічного життя панував патріархат які безперервно тягнуться над Араль- з абсолютною монархією, а у хліборобів, ським і Каспійським морями на захід навпаки, переважав матріархат і демо- і без перерви переходять в українські кратія [34, с. 37]. Інші відмінності на- степи [34, с. 45]. Як зазначає вчений, це уковець вбачає в тому, що хліборобська була довгоголова раса і мала назву індо- культура представлена великою кількіс- германської [34, с. 45]. Ця раса в Україні, тю мальованої кераміки, а антропологіч- як уже зазначалося, була представлена ні дані дають можливість стверджувати, культурою шнурової кераміки. Отже, що «це могли бути тільки круглоголовці за концепцією В. Щербаківського, саме передньоазійської раси (яфетиди), які за неолітичної доби представники цієї принесли цілу цю хліборобську куль- культури завоювали хліборобів і вже тоді туру з Передньої Азії» [34, с. 39]. На- навчилися виготовляти керамічний по- томість номадська культура представ- суд. Іншою культурою номадського типу лена культурою шнурової кераміки. До в Україні була культура катакомбних по- представників цієї культури вчений ховань, найбільше решток якої знайдено зараховує «місцевих мешканців епіпа- на Київщині, Херсонщині та Дніпропе- леотичної доби», однак зазначає, що це тровщині [34, с. 49]. Це населення було «могли бути гурти примітивних номадів, мішане з хліборобів-трипільців і «панів що мали приручену худобу і які, мабуть, індогерманців», яке, очевидно, осіло і прийшли з заволзьких степів» [34, с. 39]. лишалося тут уже постійно [34, с. 49]. Трипільська культура, на думку Таким чином, В. Щербаківський до- В. Щербаківського, була, безперечно, водить, що за неоліту в Україні прожи- матріархальною, про що свідчить той вало дві раси – номади і хлібороби, зо- факт, що спочатку трипільці принесли крема, наголошує: «…важно для нас те, з собою мідь з Закавказзя і Малої Азії і що на нашій землі були саме ці два, а не напевно добре розвинуту жіночу жрець- інші етнічні елементи і що вони мусили ку касту [34, с. 41]. У подальшому через прийти до якогось співжиття» [34, с. 50].

158 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

Врешті, індогерманці стали «пануючою виготовлялася без гончарного колеса, верствою, тоненькою і невеликою», в той а ліпилася руками на місці в кожному час як хлібороби залишилися масивною селі і на цілій цій території була одна- хліборобською підданою (субстратною) кова, одної форми і до того ще й такої верствою [34, с. 50]. самої, як і за Карпатами аж до Альп і Уже в бронзову добу, близько ІІ тис. скрізь по Дунаю, то ж з того видно, що до н.е., трипільське хліборобське насе- той нарід, що цю територію заселював, лення було настільки пригнічене панів- мав дуже багато спільного між собою від ною індогерманською расою, що пере- Альтів, тобто, від м. Гальштадта аж до стало виробляти мальовані горщики [34, Кавказу і що в першій залізній добі на с. 52]. Наприкінці епохи бронзи стають цілім просторі існували жваві стосунки все більше помітними імпорти з Закар- між Дунайською областю і Чорномор- паття, стає помітною знову, як і за часів ською, тобто тою, що лежить на пів- мальованої кераміки, спільність у формі ніч від Чорного моря, інакше – нашою і розмірі горщиків та спільність обря- Україною» [34, с. 61]. На усій території дів [34, с. 52]. В. Щербаківський робить були однакові і віра, і культура, і люди – припущення, що «в кінці бронзової епо- хлібороби, і тільки місцями панували хи утиск з боку панівної верстви індогер- нехліборобські племена [34, с. 61]. Саме манців зменшився, стали легші зносини і цими нехліборобськими племенами і субстратна хліборобська верства почула були, на думку вченого, трацькі племе- свою спільність по обох боках Карпат, на, а потім і скіфи. В. Щербаківський і можливо навіть, що населення обох доводив, що мова траків була індогер- боків Карпат, семигородсько-тиського манською: «… можна напевно твердити, і галицько-буковинського, під владою що й усі хлібороби на Україні говорили спільних панів знов почуло себе одним початково, тобто в неолітичні часи і ще племенем, яке, мабуть, пізніше прийняло й бронзові цією мовою, але під впливом спільну назву Агатирськів…» [34, с. 53]. панівної верстви Траків, а також Кіме- Про те, що хліборобське населення рів, які говорили індогерманською мо- в період кінця епохи бронзи і початку вою, мова їхня мусіла вже почати тоді залізної епохи зайняло майже всю тери- індогерманізуватися, тобто мінятися на торію теперішньої України, свідчать, зо- германський спосіб, при чім кожна нова крема, й археологічні знахідки [34, с. 53]. хвиля номадів приносила свої впливи і В. Щербаківський зіставляв дані про зміни в цю індогерманізацію» [34, с. 63]. Україну іноземних авторів, насамперед Натомість антропологічно «гіперборей- Геродота, з археологічними матеріала- ська хліборобська народність належа- ми. Це дало змогу дійти висновку, що ла до круглоголової передньоазійської за залізної доби в Україні від Карпат раси, що говорила якраз хатською або і аж до Кубані превалювала культура кавказькою мовою» [34, с. 63]. гельштадського типу з великою кількіс- Окрім траків та кімерів, Геродот зга- тю кераміки і особливо горщиків, що дує про будинів, які не займалися хлібо- вказує на хліборобський характер насе- робством [34, с. 63]. В. Щербаківський лення [34, с. 61]. Так, В. Щербаківський уточнює, що будини мешкали на пів- зазначає, що «через те, що ця кераміка денно-східній окраїні України, на межі

Українознавство №1 (58) 2016 159 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

Чернігівщини і Полтавщини, де були племена [34, с. 109]. В. Щербаківський великі соснові ліси, а на південь від них зазначає, що готи мали дуже великий проживали гелони, які були хлібороба- вплив на формацію українського наро- ми [34, с. 64]. ду, зокрема вважає, що «під їх впливом Таким чином, на території України у нас почав ширитися індогерманський «хлібороби жили і скрізь понад морем і шлюб (де закладає родину муж, купуючи скрізь в лісовій або гайовій смузі Украї- собі жінку) та індогерманська родина з ни, а номади тільки посередині, в степо- головенством батька» [34, с. 111]. вій частині», тож «перші номади траки і Гуни прийшли на територію України кімери за яких тисячу літ так посвоїли- в 375 р. н.е. і не лишили по собі особли- ся з хліборобами, що вже не шкодили вих слідів, але «почали собою новий рух їм» [34, с. 73]. Однак уже в VI ст. до н.е. східних алтайських орд, які, то як Турки, на територію України прийшли кочові то як Монголи, не переставали спусто- племена скіфів та сарматів і почали ви- шувати українське степове пасмо аж до нищувати хліборобів [34, с. 64]. Хліборо- ХVIII віку» [34, с. 113]. Також істотних би, які проживали біля степів, були вбиті слідів на території України не залишили або взяті в полон і продані у рабство [34, і болгари з аварами [34, с. 114]. с. 66]. Племена антів на території України Після походу Дарія на скитів (512 р. відомі з ІІІ віку н.е. В. Щербаківський до н.е.) в Україні відбувся перерозподіл зазначає, що під антами треба розумі- сил: теперішня Полтавщина і Харківщи- ти «українські хліборобські племена, на, де перед тим жили «гіперборейські» які в уявленню грецьких письменни- племена гелонів і неврів, були втрачені ків об’єднувалися під одним ім’ям Ан- для хліборобства і на них паслися ко- тів» [34, с. 116]. У VIII ст. н.е. це ім’я зни- чові отари [34, с. 88]. В. Щербаківський кає, натомість з’являються нові назви зауважує, що агатирси і далі жили на племен, що мають українську форму [34, Київщині, на Поділлі і в Карпатах і збе- с. 116–117], що закономірно, адже, як регли свою індивідуальність аж до ІІ ст. зазначає науковець, «в VI – VII віках на до н.е. [34, с. 89]. Натомість неври, добре Україні панувала мова слов’янська і ця понищені скіфами, переселилися на Во- слов’янська мова мусіла вже тоді бути линь, будини подалися далі на північ, а одночасно й українською мовою, бо ці гелони були повністю знищені [34, с. 89]. племена лишилися на місці і до наших Науковець простежує, що до по- днів і їхня мова була мовою наших коля- яви в ІІ ст. н.е. на території України го- док, щедрівок, веснянок та інших обря- тів ситуація на її теренах залишалася дових пісень весільних, обжинкових, ку- незмінною, і тільки з появою останніх пальських і т.п., що дійшли до нас майже ситуація істотно змінилася [34, с. 108]. в незміненому вигляді від тих часів» [34, Так, готи прийшли на територію Украї- с. 116]. Проте зникнення імен осілих ни через Волинь, можливо, з Нижньої хліборобських племен не свідчить про Вісли і панували в Україні близько ста зникнення самого народу або перехід п’ятдесяти років. Остготи створили дер- його на інше місце – змінюються тільки жаву, яка була особливо міцною за коро- назви: «…осілі племена, хоча й зміню- ля Германаріха, і підкорили хліборобські ють свої назви та навіть іноді мову, але

160 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

одначе входять до складу «формації на- народу – і панівний індогерманський роду на своїй території» [34, с. 120]. (трацький) і субстратний – трипільсько- У VII – VIII ст. в українських степах гіперборейський жили увесь час від Нео- стало спокійніше, і українське хлібороб- літичної доби до днесь і зберегли фізич- ське населення почало спускатися з лісів но свою кров і тіло до сьогоднішнього у степи і за ці два століття знову досягну- дня, то на нашій території праслов’яни і ло моря та Дунаю [34, с. 118]. праукраїнці – це є те саме поняття, і мова Один із авторів «теорії субстра- праслов’янська була тотожна з проукра- ту» – берлінський професор Ю. Покор- їнською» [34, с. 127]. ні – стверджує, що при накладанні одна З приводу племені «Русь» В. Щер- на одну мов, жодна з яких ще не має баківський зазначає, що «Варяги-Русь писаної літератури, мова переможців і були шведи» [34, с. 129]. Згодом слово (панівної раси) переважає в багатстві «Русь» набуло державного значення, бо слів у флексії та словотворі, а на трива- з цих Русів походили князі, які панували лість звуків, на мелодію слів та речень і в Києві. Слово «руський» стало означа- внутрішню форму мови великий вплив ти підданий князя і поступово перейшло має мова завойованих народів (субстра- на всі племена, які стали підданими кня- ту) [34, с. 124]. Так, Ю. Покорні помічає зя, але мова племен залишилася україн- в російській мові багато впливів ура- ською [34, с. 130]. ло-фінського субстрату і стверджує, що Отже, підсумовує В. Щербаківський, взагалі праслов’янська мова виникла від «літописні племена полян, деревлян, сі- впливом фінського субстрату [34, c. 125]. верян, бужан і волинян були рештками На противагу думці берлінського про- тих неолітичних хліборобів, яким ліси фесора В. Щербаківський зауважує, що дозволили удержати свою територію «те, що Покорні помітив у московській проти номадів степових, і вони удержа- мові, цілком правдиве, але це явище не лися на своїх місцях і в історичні часи зі старе, не праслов’янське, а дуже пізнє, своєю мовою чисто українською, з свої- що сталося вже після утворення україн- ми традиціями, що збереглися і до цього ської мови, коли Московщина прийняла часу, і зо всіма іншими своїми прадавні- від України християнство і грамотність ми властивостями та особливостями, які і її фінський субстрат змінив тодішню так відріжняють український народ від українську літературну мову на мос- північно-східних сусідів, з своєю вірою, ковську» [34, с. 125]. Що фінського суб- веснянками, колядками, казками і зви- страту в праслов’янській мові не було, чаями» [34, с. 132]. довели М. Фасмер та І. Міккола. В. Щер- Таким чином, згідно з поглядами баківський підтримує цю думку і додає, В. Щербаківського, літописні племена що «ні на Волині, ні на Поділлю або в полян, деревлян, сіверян, бужан і воли- інший частині України не було субстра- нян були рештками тих неолітичних хлі- ту фінського-ловецького, а був субстрат боробів-трипільців, які прийшли на те- хліборобський передньоазійський» [34, риторію України з Месопотамії у ІІІ тис. с. 125]. Важливою є заувага науковця до н.е. про те, що «через те, що на нашій тери- Досліджував питання утворен- торії обидві складові частини нашого ня та розвитку українського народу й

Українознавство №1 (58) 2016 161 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

український діаспорний учений М. Чу- на півночі сучасною етнографічною те- батий. Книга «Княжа Русь-Україна та риторією України, тобто анти не жили в походження трьох східнослов’янських лісовій зоні Східної Європи, на тих тери- націй» (1964), на думку дослідника торіях, що зараз заселені російським та М. Ждана, є «синтезою поглядів Ювілята білоруським народами [33, с. 32–33]. на етногенез українського народу…» [7, Таким чином, М. Чубатий вважає, що с. 10]. На початку своєї книги М. Чубатий «анти – це були перші історичні предки зазначає, що зона східноєвропейського українського, і тільки українського на- степу та лісостепу здавна була територі- роду. Анти – це далекі нащадки наддні- єю українського народу та його предків, прянських трипільців, і недалекі предки на якій уже з кінця ІІІ тис. до н.е. жило історичних русинів, нинішніх україн- плем’я хліборобів та скотарів. ців» [33, с. 33], зокрема, на його думку, Через територію Середнього Подні- в поселеннях антів чітко позначені межі пров’я, через поселення трипільців, українського етнічного масиву, з чого проходило багато племен – кіммерійці, випливає, що «етнічні межі антів VI ст. скити, сармати, алани, готи, зокрема, «як вже такі самі, як межі тих слов’янських переходова пануюча тонка верства, що племен, що увійшли в склад Київської захоплювала край, вони надавали в пев- Русі в етнічному розумінні» [33, с. 33]. них періодах свою назву території Украї- На користь цієї думки вказує відсутність ни – Скитія, Сарматія і т. д., одначе осно- писемних та археологічних даних, які б вне населення залишалось те саме» [33, дали змогу ототожнювати антів-Русь с. 29]. М. Чубатий наголошує, що «на- з іншими слов’янськими племенами, їзники розпливалися в морі тубільців, окрім київських русинів [33, с. 34]. Це полишаючи їм деякі свої прикмети, що спонукає вважати, що «анти VI ст. – це доповнювали духовність та збагачували перший дебют предків русинів-укра- дослід основного субстрату майбутнього їнців на європейській історичній аре- народу русичів і теперішньої української ні» [33, с. 37]. Згодом саме анти-Русь і нації» [33, с. 29]. Таким чином, «перед стали фундаторами Київської держави. нашими очима пересувається барвис- Таким чином, згідно з поглядами тий фільм життя впродовж сотень років М. Чубатого, ланцюжок становлення рильничо-скотарського населення Се- українського етносу виглядає таким чи- реднього Подніпров’я» [33, с. 29]. ном: трипільці – анти – русини – сучасні У римські часи (ІІ – ІІІ ст. н.е.) на- українці. селення Середнього Подніпров’я – сло- Відомий український археолог в’яни, а у першій половині VI ст. – укра- Я. Пастернак, як і багато його поперед- їнські слов’яни, – асимілювавши гунів, ників, намагається вирішити проблему «виступають уже під своєю першою істо- українського етногенезу за допомогою ричною назвою антів, прямих поперед- даних археологічної науки. ників київських русичів» [33, с. 31]. У книзі «Важливі проблеми етноге- Підкреслюючи окремішність україн- незу українського народу у світлі архео- ського від російського та білоруського логічних досліджень» (1971), яка була народів, В. Чубатий зазначає, що посе- видана вже після смерті дослідника лення антських племен обмежувалося Українським Історичним Товариством

162 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

у Нью-Йорку, вчений виклав свою етно- вироджуються, їхня культура занепадає, генетичну концепцію. Він зазначає, що але все ж залишається прогресивнішою «етногенеза українського народу тісно за культуру прибульців, бо вони легко пов’язана з двома чинниками: з пробле- асимілюються з трипільською людніс- мою прабатьківщини й етногенези всіх тю [23, с. 20]. Наприкінці бронзової епо- слов’ян взагалі та з історією заселення хи, у ІІ тис. до н.е., трипільці змінюють українських земель від найдавніших мальований на чорний лакований по- праісторичних часів» [23, с. 3]. Проана- суд, а за скіфо-сарматської доби зміни у лізувавши дослідження сучасних йому матеріальній культурі стають більш ви- радянських, польських та українських разними, «і тільки хліборобський спосіб науковців, Я. Пастернак приходить до життя і зайняті Геродотовими агатирса- висновку, що східні слов’яни є автохто- ми, алазонами, і скитами-орачами землі нами на своїх історичних землях і не вказують на них, як на місцеве хлібороб- прийшли туди з-над Дунаю чи з Азії [23, ське населення, нащадків трипільських с. 15]. племен» [23, с. 21]. Мезолітичні та ранньонеолітичні З останніх століть до н.е. на території знахідки дають можливість стверджува- Лівобережної і Правобережної України ти про безперервну тяглість населення з’являються «поля поховань», які тради- на українських теренах від палеоліту до ційно приписують ранньослов’янським неолітичної доби [23, с. 18]. На думку племенам антів [23, с. 21]. Відомі україн- Я. Пастернака, основну масу населення ські історики М. Грушевський, М. Кор- території України за неолітичної доби дуба та І. Крип’якевич вважали антів складали племена трипільської культу- безпосередніми предками українських ри, які заселяли Правобережну Україну, літописних племен, і Я. Пастернак пого- Поділля та Подністров’я [23, с. 18]. джується з ними [23, с. 21]. Також учений вказує на велику Іще однією проблемою українсько- кількість фактів, яка дає «підстави вва- го етногенезу, на думку Я. Пастерна- жати трипільські племена автохтона- ка, є етнічна належність черняхівської ми в Україні, які свій рід виводять ще культури, яка припиняє своє існуван- з верхньо-палеолітичного населення ня у І тис. н.е., оскільки між черняхів- Подністров’я» [23, с. 20]. Так, звичай ською культурою, ранньослов’янськими прикрашати посуд мальованим орна- культурами та культурою княжої доби ментом був запозичений трипільцями (VII – VIII ст.) є певний розрив, і це шляхом міжплемінних контактів з Іра- могло б вказувати на зміну населен- ном або Малою Азією [23, с. 20]. ня, щодо чого є сумніви, тому що «збе- Я. Пастернак звертає увагу, що осно- режені історичні джерела (літописи) вною етнічною групою трипільці зали- нічого не згадують про тотальне ви- шалися і в бронзову добу (1800–800 рр. нищення автохтонної ранньослов’янсь- до н.е.), хоча їхня культура зазнає по- кої людності Подніпров’я азійськими мітних змін під впливом прибулих зі ко човиками в добу переселень наро- сходу напівкочових племен шнурової дів, ні про прихід на їх місце пізніших кераміки [23, с. 20]. Після 300-річного іс- літописних племен» [23, с. 23]. Зане- нування племена трипільської культури пад ранньослов’янської черняхівської

Українознавство №1 (58) 2016 163 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

культури та вбогість слов’янських куль- У першому історіографічному пе- тур VII – VIII ст., на думку вченого, по- ріоді в СРСР загалом і в УРСР зокрема яснюються «різними переломовими вчені мали здійснювати наукові дослі- подіями, бурхливими часами великого дження згідно з тогочасною ідеологіч- переселення народів» [23, с. 23]. ною парадигмою, яка офіційно визнана Таким чином, Я. Пастернак при- на академічному та державному рівнях. ходить до висновку, що український Наприклад, майже усі напрацювання на- народ – автохтон на своїй землі від ча- уковців, які не входили до так званого сів верхнього палеоліту. І хоча «в ході «Комуністичного блоку», апріорі вважа- багатьох тисячоріч духовна культура лися ворожими і піддавалися жорсткій його предків еволюціонувала згідно з критиці. духом часу, а комплекс виявів матері- Так, погляди про осібний розвиток альної культури не раз міняв своє об- українців та тільки їхню спорідненість личчя відповідно до вимог щоденного з трипільською культурою, що були по- життя, загального розвитку цивілізації, пулярні серед відомих учених діаспори, інтенсивності міжплемінних зв’язків і критикувалися радянськими науковця- різних етнічних домішок, зумовлених ми. Зокрема, український історик та ет- географічним положенням України між нограф К. Гуслистий у статті «Про бур- Європою та Азією», проте «… етнічний жуазно-націоналістичні перекручення у масив, головна етнічна база зрослого з дослідженнях етногенезу українського українським чорноземом народу лиша- народу» (1971) розглядає висвітлення лася впродовж приблизно 40. 000 років етногенезу українців у творах вчених ді- усе та сама» [23, с. 23]. аспори та наголошує, що вони «… всіля- Отже, проаналізовані концепції за- ко підкреслюють «окремішність» україн- раховуємо до так званих доісторичних ського народу вже з найдавніших часів, концепцій походження українського на- ледве чи не з часів кам’яного віку» [4, роду. Провідна ідея, що їх об’єднує: саме с. 45]. Критикуючи працю Я. Пастерна- трипільська спільнота стала основою ка «Археологія України. Первісна, давня зародження українського етносу. Так, та середня історія України за археоло- згідно з поглядами В. Щербаківського, гічними джерелами», видану 1961 р. в літописні племена полян, деревлян, сі- Торонто (Канада), К. Гуслистий зазна- верян, бужан і волинян були рештками чає, що Я. Пастернак «пов’язує поча- тих неолітичних хліборобів-трипільців, ток формування українського народу з які прийшли на територію України з трипільськими племенами» [4, с. 45], а Месопотамії у ІІІ тис. до н.е. У свою чер- для створення цієї «догматично-націо- гу, за М. Чубатим, ланцюжок становлен- налістичної концепції, яка позбавле- ня українського етносу виглядає таким на справжнього історизму, Я. Пастер- чином: трипільці – анти – русини – су- нак використав, зокрема, дослідження часні українці. Я. Пастернак вважає, що В. В. Хвойки, який вважав, що слов’яни трипільські племена є автохтонами на є стародавніми мешканцями Середнього українських теренах та ведуть свій рід Подніпров’я, починаючи з неоліту» [4, від верхньопалеолітичного населення с. 46]. Безумовно, К. Гуслистий пого- Подністров’я. джується з В. Петровим, що В. Хвойка

164 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

мав рацію, виступаючи проти міграціо- на походження українського народу. Що нізму, втім зауважує, що «міграціонізму стосується поглядів на походження укра- треба було протиставити не автохтонізм їнців вчених діаспори, М. Котляр заува- як такий, а історизм» [4, c. 46]. Влас- жує, що діаспорна історіографія «вперто не, підсумок К. Гуслистого звучить так: відстоює тезу про українську етнічну «…антиісторичним, необґрунтованим сутність трипільців» [14, с. 49]. Зокрема, є твердження Я. Пастернака про те, що М. Чубатий у книзі «Княжа Русь-Україна трипільці, етнічна приналежність яких, та виникнення трьох східнослов’янських їх походження і історична доля залиша- націй» (1964) убачає в трипільцях лише ються недостатньо з’ясованими, були предків українського етносу та запевняє, «розвоєвою етнічною базою», «етнічним що анти були першими історичними підложжям» українського народу» [4, предками лише українського народу [14, с. 46]. с. 56]. Розглядаючи згадану працю, К. Гуслистий аналізує також погляди М. Котляр наголошує, що автор називає М. Чубатого, викладені в його книзі «Кня- Київську Русь «імперією», яку населяли жа Русь-Україна та виникнення трьох українці, росіяни і білоруси, і висловлює східнослов’янських націй» (Нью-Йорк – думку «начебто цю «імперію» створили Париж, 1964). На думку М. Чубатого, «давні українці», тому саме вони були «кожний з трьох східнослов’янських головною «нацією» Давньоруської дер- народів – український, білоруський, ро- жави» [14, с. 31]. Отже, робить підсумок сійський – формувався цілком окремо з М. Котляр, «Чубатий заперечує існуван- етнічного субстрату того населення, що ня давньоруської народності й мови, жило на нинішніх територіях цих трьох які дали початок пізнішим російській, «націй» принаймні від доби неоліту, при- українській та білоруській народностям чому найраніше сформувався україн- і мовам» [14, с. 31]. Учений також за- ський, прапредками етнічного субстрату значає, що Я. Пастернак у книзі «Архео- якого були трипільці, а його першими іс- логія України» (1958) «навіть вбачав у торичними предками – анти» [33, c. 47]. людності трипільської культури «осно- Таким чином, підсумовує К. Гус- воположників українського народного листий, дослідження вчених україн- мистецтва» [14, с. 49]. ської діаспори не можуть претенду- У статті «Чого вони шукають у сивій вати на об’єктивне вирішення такої давнині», яка була надрукована у кни- важливої теми, як походження трьох зі «Про справжнє обличчя українсько- східнослов’янських народів, а справді го буржуазного націоналізму» (1974), наукове висвітлення цієї важливої про- М. Котляр також критично аналізує по- блеми можливе тільки на основі марк- гляди українських вчених, що здійсню- систської методології. вали наукову діяльність за кордоном, на Український радянський історик походження українців. Зокрема, вчений М. Котляр у книжці «Історичне минуле розглядає погляди В. Щербаківського, українського народу та зарубіжні фаль- викладені ним у книзі «Формація укра- сифікатори» (1974) аналізує погляди їнської нації» (1958). Власне, в передмові українських істориків ХІХ – початку до своєї книги В. Щербаківський наго- ХХ ст. та погляди вчених діаспори ХХ ст. лошує на завданні довести, що українці

Українознавство №1 (58) 2016 165 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

жили на своїй землі з неоліту, тобто національної окремішності українського протягом 5 тис. років [15, с. 45]. Водно- народу і його антагонізму щодо росій- час сам М. Котляр стверджує, що східні ського народу» [15, с. 56]. слов’яни були автохтонним населенням Більшість сучасних українських до- Східної Європи, тобто предками україн- слідників з повагою ставляться до на- ського, російського та білоруського на- укового доробку В. Щербаківського, родів. При цьому, зазначає М. Котляр, М. Чубатого та Я. Пастернака, розумію- В. Щербаківський зацікавлений довес- чи, що вони творили у той час, коли не ти, що давні слов’яни могли бути лише було достатнього археологічного, етно- українцями, тож «історію формування графічного, етнологічного матеріалу для української народності він починає з обґрунтування своїх концепцій, та базу- первіснообщинного ладу – з епохи нео- вали свої погляди на автохтоністській літу, тобто пізнього кам’яного віку» [15, концепції В. Хвойки. с. 46]. На думку вченого, В. Щербаків- Таким чином, хоча на початку ХХІ ст. ський також заперечує визнаний істо- погляди В. Щербаківського, М. Чубатого риками всіх шкіл і напрямів факт, що та Я. Пастернака були критично пере- анти були предками українців, і запев- осмислені провідними українськими няє читача, що анти були не слов’янами, етнологами, археологами та істориками а «черкесами» і слов’янізація їх почала- (більшість сучасних науковців не визна- ся лише під впливом «українських хлі- ють трипільців прямими предками укра- боробських племен», що жили поряд з їнців), разом з тим їхнє наукове надбан- ними [15, с. 46–47]. А візантійські авто- ня залишається важливим як для історії ри, за В. Щербаківським, називали анта- становлення українського етногенетич- ми українців помилково, і якщо анти й ного дискурсу, так і для поступального були предками якихось слов’ян, то тіль- розвитку української академічної науки. ки не українців [15, с. 46–47]. М. Котляр також зосереджує увагу читача на розділі ЛІТЕРАТУРА «Праслов’янська колиска» праці В. Щер- 1. Атлантова Л. Енергія духу. На 125 баківського «Формація української на- років від дня народження Вадима Щербаків- ції», в якій автор запевняє: праслов’яни ського / Людмила Атлантова // Українська культура. – 2001. – № 8. – С. 34–35. й українці на території України – це то- 2. Верига В. Дослідник підземного архі- тожні поняття [15, с. 51]. Як зауважує ву України / В. Верига // Український істо- М. Котляр, «за Щербаківським, батьків- рик. – 1970. – № 4 (28). – С. 90–98. щиною геть усіх слов’ян була Україна, бо 3. Григорук Н. А. Наукова спадщи- ця територія […] донині заселена укра- на Миколи Чубатого та стан її вивчення в їнцями» [15, с. 51]. Україні та за кордоном / Н. А. Григорук // Лі- Підбиваючи підсумки критично- тература та культура Полісся. Вип. 27. Регіо- го розгляду досліджень учених емігра- нальна історія та культура в українському та ції, М. Котляр наголошує, що більшість східноєвропейському контексті / Відп. ред. і українських істориків, що прожива- упорядник Г. В. Самойленко. – Ніжин: Ви- давництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. – 278 с. ли за кордоном, переважно підтри- 4. Гуслистий К. Про буржуазно-на- мують і розробляють напрацювання ціоналістичні перекручення у досліджен- М. Грушевського «щодо виключності й нях етногенезу українського народу / Кость

166 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

Гуслистий // Народна творчість та етногра- 15. Котляр М. Ф. Чого вони шукають у фія. – 1971. – № 1. – С. 41–51. сивій давнині / Котляр Микола Федорович // 5. Гуцал П., Ткачук М. Дослідник історії Про справжнє обличчя українського буржу- церкви і права (Микола Чубатий) / П. Гуцал, азного націоналізму. – К.,1974. – С. 39–58. М. Ткачук // Історичний календар’99. – К., 16. Кравченюк О. Микола Чубатий 1998. – С. 351. (1889 – 1975) // Шляхами Золотого Поділля. 6. Дольницький М. Визначний архео- Тернопільщина і Скалатщина. Регіональний лог проф. д-р Ярослав Пастернак / Мирон Історично-Мемуарний Збірник. – Філядель- Дольницький // Терем. Проблеми україн- фія, ПА, ЗАС, 1983. – Т. 3. – С. 585–587. ської культури. – 1962. – Жовтень. – С. 3–7. 17. Мельничук Б. Маємо змогу доповни- 7. Ждан М. Микола Чубатий (З нагоди ти «Березіль», або Слово про Миколу Чуба- 80-ліття) / Михайло Ждан. – Мюнхен – Нью- того / Б. Мельничук // Тернопіль вечірній. – Йорк, 1970. – 26 с. 1994. – 13 липня. 8. Ждан М. Микола Чубатий / Михайло 18. Мельничук Б. Микола Чубатий – не- Ждан // Український історик. – 1969. – № 4. – відомий і відомий / Б. Мельничук // Бере- С. 47–62. зіль. – 1994. – № 9–10. – С. 167–168. 9. Кияк С., Коваль І. Світ трипільських 19. Мушинка М. Ярослав Пастернак – старожитностей за Ярославом Пастерна- дослідник кам’яної історії України / Микола ком / Святослав Кияк, Ігор Коваль // Етнос Мушинка // Артанія. Національна асоціація і Культура. Часопис Прикарпатського націо- митців. Альманах. – 1996. – Кн. 2. – С. 76–77. нального університету імені Василя Стефа- 20. Падох Я. Історична заслуга проф. Ми- ника: збірник науково-теоретичних статей. коли Чубатого / Я. Падох // Свобода. – 1975. – Гуманітарні науки / [гол. ред. В. І. Кононен- 24 вересня. – Ч. 179. – С. 2–3. ко]. – Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпат. 21. Падох Я. Микола Чубатий. 1889– нац. ун-ту ім. В. Стефаника, 2011–2012. – 1975 / Я. Падох // Український історик. – № 8–9. – С. 175–183. 1975. – № 3–4. – С. 100–111. 10. Коваль І. Дослідник підземного ар- 22. Падох Я. Микола Чубатий. 1889– хіву України / Ігор Коваль. – Галич–Львів, 1975 / Я. Падох. – Нью-Йорк; Торонто; Мюн- 1999. – 176 c. хен, 1976. – 15 с. 11. Коваль І. Ярослав Пастернак – до- 23. Пастернак Я. Важливі проблеми ет- слідник старожитностей України / І. Коваль, ногенези українського народу у світлі ар- І. Миронюк. – Івано-Франківськ: Нова зоря, хеології / Ярослав Пастернак. – Нью-Йорк, 2006. – 144 с. 1971. – 26 с. 12. Коваль І. Ярослав Пастернак – осно- 24. Петегирич В., Павлів Д., Филип- воположник української церковної архео- чук М. Ярослав Пастернак і українська логії / Ігор Коваль // Галичина. Науковий археологія // Studia archaeologica. – 1993. – і культурно-просвітній краєзнавчий часо- Ч. 1. – С. 7–9. пис. – 1999. – № 3. – С. 66–70. 25. Полтавський археологічний збір- 13. Комариця М. Чубатий Микола Дми- ник: Збірник наукових праць. – Пам’яті трович – український громадсько-політичний В. М. Щербаківського (1876–1957) / Редкол.: та релігійний діяч, науковець, журналіст, вида- Бондаревський П., Культова І., Моця О., Су- вець / М. Комариця // Українська журналісти- пруненко О. (відп. ред.), Ханко В. – Полтава, ка в іменах. – Львів, 1994. – Вип. 1. – С. 196–198. 1995. – Число четверте. – 208 с. 14. Котляр М. Ф. Історичне минуле укра- 26. Полянський О. Був учнем Михайла їнського народу і зарубіжні фальсифікато- Грушевського / Олег Полянський // Терно- ри / Котляр Микола Федорович. – К.: Політ- пілля ’95: Регіон. річник. – Тернопіль, 1995. – видав України, 1974. – 80 с. С. 358–359.

Українознавство №1 (58) 2016 167 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

27. Полянський О. Проблеми етногене- 2. VERYHA, V. £ e Explorer of the зу українського народу і становлення його Underground Archives of Ukraine. Ukrainskyі державності / Олег Полянський // Мандрі- istoryk. № 4 (28). pp. 90–98. [in Ukr.] вець. – 1995. – № 1. – С. 45–57. 3. HRYHORUK, N. (2004) Mykola 28. Романюк Т. Ярослав Пастернак: ро- Chubatyi’s Scienti¤ c Heritage and Its дина, особистість, творчість / Тарас Рома- Study Status in Ukraine and Abroad. In: нюк // Матеріали і дослідження з археології H. SAMOILENKO (ed., comp.) Literatura ta Прикарпаття і Волині. – 2010. – Вип. 14. – kultura Polissya, Vyp. 27. Rehionalna istoriia ta С. 454–493. kultura v ukrainskomu ta skhidnoievropeiskomu 29. Сокіл Г. Народознавство в науко- konteksti. Nizhyn: Vydavnytstvo NDPU вій діяльності Ярослава Пастернака / Ганна im. M. Hoholya, 278 p. [in Ukr.] Сокіл // Матеріали до української етнології: 4. HUSLYSTYI, K. (1971) About Bour- щорічник. Збірник наукових праць. Вип. 12 geois-Nationalist Distortions in Studies of (15) / [голов. ред. Г. Скрипник]; НАНУ, ІМФЕ Ethnogeny of the Ukrainian People. Narodna ім. М. Т. Рильського. – К., 2013. – С. 188–193. tvorchist ta etnohra ia. № 1. pp. 41–51. [in Ukr.] 30. У пошуках історичної правди: збір- 5. HUTSAL, P., TKACHUK, M. (1998) ник на пошану Миколи Чубатого. 1889– £ e Researcher of Church History and Law. 1975 / Ред. Григор Лужницький і Ярослав Istorychnyi kalendar’99, Kyiv. pp. 351–352. [in Падох. – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торон- Ukr.] то, 1987. – 548 с. 6. DOLNYTSKYІ, M. (1962) £ e Out- 31. Ульяновський В. «Твій інтелект дуже standing Archaeologist Prof. Dr. Yaroslav великий і універсальний, а душа… багато Pasternak. Terem. Problemy ukrainskoi kultury. міцніша». Вадим Щербаківський у самооцін- Zhovten. pp. 3–7. [in Ukr.] ках і сприйнятті сучасників / Василь Улья- 7. ZHDAN, M. (1970) Mykola Chubatyi новський // Пам’ятки України: історія та (on the Occasion of the 80th Anniversary). культура. Науковий часопис. – 2007. – Ч. 1. – Munich – New York, 26 p. [in Ukr.] С. 2–20. 8. ZHDAN, M. (1969) Mykola Chubatyi. 32. Франко О. Перший ректор Укра- Ukrainskyi istoryk. № 4. pp. 47–62. [in Ukr.] їнського вільного університету / Франко 9. KYIAK. S, KOVAL, I. (2011–2012) £ e Оксана // Дзвін. Щомісячний літератур- World of Tripillyan Antiquities by Yaroslav но-мистецький та громадсько-політичний Pasternak. In: V. KONONENKO (ed. in chief) часопис Спілки письменників України. – Etnos i Kultura. Chasopys Prykarpatskoho 1999. – № 10–12 (660–662). – Жовтень–гру- natsionalnoho universytetu imeni Vasylia день. – С. 108–112. Stefanyka: zbirnyk naukovo-teoretychnykh 33. Чубатий М. Княжа Русь-Україна та statei. Humanitarni nauky. Ivano-Frankivsk: виникнення трьох східнослов’янських на- Vydavnytstvo Prykarpatskoho natsionalnoho цій / Микола Чубатий. – Нью-Йорк – Париж, universytetu imeni V. Stefanyka. № 8–9. 1964. – 165 с. pp. 175–183. [in Ukr.] 34. Щербаківський В. Формація україн- 10. KOVAL, I. (1999). e Explorer of the ської нації / Вадим Щербаківський. – Нью- Underground Archives of Ukraine. Halych – Йорк: Говерля, 1958. – 147 с. Lviv, 176 p. [in Ukr.] 11. KOVAL, I. (2006). Yaroslav Pasternak: REFERENCES the Researcher of Ukrainian Antiquities. Ivano- 1. ATLANTOVA, L. (2001) £ e Energy of Frankivsk: Nova zorіa, 144 p. [in Ukr.] the Spirit. On the 125th Anniversary of Vadim 12. KOVAL, I. (1999). Yaroslav Pasternak: Shcherbakivskyi’s Birth. Ukrainska kultura. Founder of Ukrainian Church Archaeo logy. № 8. pp. 34–35. [in Ukr.] In: Halychyna. Naukovyi i kulturno-prosvitnii

168 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies Шакурова О. Проблема походження українського народу...

kraieznavchyi chasopys. № 3. pp. 66–70. [in 25. BONDAREVSKYI, P., KULTOVA, Ukr.] I., MOTSIA, O., SUPRUNENKO, O., KHAN¥ 13. KOMARYTSIA, M. (1994) Chubatyi KO V. (eds.) In Commemoration of V. Shcher- Mykola Dmytrovych: Ukrainian Public, Politi- bakiv skyi (1876–1957). (1995) In: Poltavskyi cal, and Religious Figure, Scientist, Journalist, arkheolohichnyi zbirnyk: Zbirnyk naukovykh Publisher. In: Ukrainska zhurnalistyka v imena- prats. Poltava. Chyslo chetverte. 208 p. [in Ukr.] kh. Lviv, Vyp. 1. pp. 196–198. [in Ukr.] 26. POLIANSKYI, O. (1995) He Was a 14. KOTLІAR, M. (1974) e Historical Disciple of Mykhailo Hrushevsky. Ternopillia ‘95: Past of the Ukrainian People and Foreign Forgers. Region. richnyk. Ternopil. pp. 358–359. [in Ukr.] Kyiv: Politvydav Ukrainy, 80 р. 27. POLIANSKYI, O. (1995) Problems of 15. KOTLІAR, M. (1974) What Are Ethnogeny of the Ukrainian People and the £ ey Looking for in the Matters of the Past? Establishment of their Statehood. Mandrivets. In: e Real Face of the Ukrainian Bourgeois № 1. pp. 45–47. [in Ukr.] Nationalism. Kyiv, pp. 39–58. [in Ukr.] 28. ROMANIUK, T. (2010) Yaroslav Pas- 16. KRAVCHENIUK, O. (1983) Mykola ternak: Family, Personality, Creative Work. Chubatyi (1889–1975). In: Along the Ways Materialy i doslidzhennia z arkheolohii Prykar- of Golden Podillia. Historical Essays and pattia i Volyni. Vyp. 14. pp. 454–493. [in Ukr.] Memoirs of Ternopil and Skalat Regions. T. 3. 29. SOKIL, H. (2013) Ethnology in Philadelphia: PA., ZAS, pp. 585–587. [in Ukr.] Scienti¤ c Activity of Yaroslav Pasternak. In: 17. MELNYCHUK, B. (1994) We Have the H. SKRYPNYK (ed.) Materialy do ukrainskoi Opportunity to Supplement «Berezil», or Word etnolohii: shchorichnyk. Zbirnyk naukovykh About Mykola Chubatyi. Ternopil vechirnii. 13 prats. Vyp. 12 (15). Kyiv: NANU, IMFE lypnia. [in Ukr.] im. M. T. Rylskoho. pp. 188–193. [in Ukr.] 18. MELNYCHUK, B. (1994) Mykola 30. LUZHNYTSKYI, H., PADOKH, Ya. Chubatyi: Known and Unknown. Berezil. № 9– (eds.) In Search of the Historical Truth: Digest in 10. pp. 167–168. [in Ukr.] Honour of Mykola Chubatyi. 1889–1975. New- 19. MUSHYNKA, M. (1996) Yaroslav York; Paris; Sydney; Toronto, 1987. 548 p. [in Pasternak: Researcher of the Stone History Ukr.] of Ukraine. Artaniia. Natsionalna asotsiatsiia 31. ULIANOVSKYI, V. (2007) «Your myttsiv. Almanakh. Kn. 2. pp. 76–77. [in Ukr.] Intelligence Is Very Big and Versatile, and Your 20. PADOKH, Ya. (1975) £ e Historical Soul... Is a Lot Stronger». Vadim Shcherbakivskyi Merit of Prof. Mykola Chubatyi. Svoboda. 24 through the Prizm of His Self-Esteem and the veresnia. Ch. 179. pp. 2–3. [in Ukr.] Perception of His Contemporaries. In: Pamiatky 21. PADOKH, Ya. (1975) Mykola Chubatyi. Ukrainy: istoriia ta kultura. Naukovyi chasopys. 1889–1975. Ukrainskyi istoryk. № 3–4. pp. 100– Ch. 1. pp. 2–20. [in Ukr.] 111. [in Ukr.] 32. FRANKO, O. (1999) £ e First Rector 22. PADOKH, Ya. (1976) Mykola Chubatyi. of the Ukrainian Free University. Dzvin. 1889–1975. New-York; Toronto; Munich, Shchomisiachnyi literaturno-mystetskyi ta 15 р. [in Ukr.] hromadsko-politychnyi chasopys spilky pysmen- 23. PASTERNAK, Ya. (1971) Important nykiv Ukrainy. № 10–12 (660–662) zhovten- Problems of Ethnogenesis of the Ukrainian hruden. pp. 108–112. [in Ukr.] People in the Light of Archaeology. New York, 33. CHUBATYI, M. (1964) Princely Rus- 26 p. [in Ukr.] Ukraine and the Emergence of ree East Slavic 24. PETEHYRYCH, V., PAVLIV, D., Nations. New York – Paris, 165 p. [in Ukr.] FYLYPCHUK M. (1993) Yaroslav Pasternak and 34. SHCHERBAKIVSKYI, V. (1958) For- Ukrainian Archaeology. Studia archaeologica. mation of the Ukrainian Nation. New-York: Ch. 1. pp. 7–9. [in Ukr.] Hoverlia, 147 p. [in Ukr.]

Українознавство №1 (58) 2016 169 ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ

O. Shakurova Origin of the Ukrainian People in the Scienti c Legacy of V. Shcherbakivskyi, M. Chubatyi, and Ya. Pasternak Abstract Origin of the Ukrainian people is a scienti c problem that has been studied by several generations of Ukrainian and foreign authors. In the 40–70s of the 20th century, the Ukrainian scientists from the USSR as well as Western Europe and America tried to solve it. Analysis of concepts of the Ukrainian ethnogenesis in the works of V. Shcherbakivskyi, M. Chubatyi, and Ya. Pasternak will help would-be researchers to comprehend the scienti c paradigm of the studies conducted by the scientists of Ukrainian diaspora and correlate their outcomes with contemporary research. e ethnogenetic concepts of V. Shcherbakivskyi, M. Chubatyi, and Ya. Pasternak are classi ed as prehistoric concepts of the Ukrainian people’s origin. e core idea that unites them is as follows: it was the Trypillian community that became the basis for the origin of the Ukrainian ethnos. us, according to V. Shcherbakivskyi, such annalistic tribes as Polians, Drevlians, Siverians, Buzhans, and Volhynians were the remnants of Neolithic Trypillian farmers who came to Ukraine from Mesopotamia in the third millennium BC. Consequently, according to M. Chubatyi, the formation of the Ukrainian nation is lined up as follows: Trypillians – Antes – Rusyns – modern Ukrainians. Ya. Pasternak believes that Trypillyan tribes are autochthons of the Ukrainian territory and originate from the Upper Palaeolithic Dniester population. Although at the beginning of the 21st century the views of V. Shcherbakivskyi, M. Chubatyi, and Ya. Pasternak were critically reconsidered by leading Ukrainian ethnologists, archaeologists, and historians (most modern scientists don’t recognize Trypillians as the direct ancestors of Ukrainians), their scienti c legacy remains important as for the history of establishment of the Ukrainian ethnogenetic discourse so for the progressive development of the Ukrainian academic science.

Українські вчені, які емігрували з СРСР, не були обме- жені ідеологічними догмами і тому могли розробляти про- блему походження українського народу, зважаючи на свої особисті зацікавлення і напрацювання. З великої громади українських вчених-емігрантів найбільш обізнаними та ав- торитетними у проблемах українського етногенезу були В. Щербаківський, М. Чубатий та Я. Пастернак.

170 №1 (58) 2016 Ukrainian Studies