НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

“КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ”

На правах рукопису

КОЛОСОВА ГАННА АНДРІЇВНА

УДК 81'373.2+81'42+82-1/-9

ОНОМАСТИКОН МЕМУАРІВ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ

«MY EARLY LIFE»: СЕМАНТИЧНИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Ткачик Олена Володимирівна

канд. філол. наук, доцент

Київ – 2015

2

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..4 Розділ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖАНРУ МЕМУАРІВ У ЛІНГВІСТИЧНИХ СТУДІЯХ….....9 1.1 Методика дослідження семантичного та функціонального аспектів ономастикону в мемуарах Вінстона Черчилля……………………………...10 1.2 Основні підходи до вивчення мемуарів як літературного жанру...... 15 1.3 Класифікація видів мемуарної літератури………………...... …………...25 1.4 Жанрові позамовні ознаки мемуарної літератури…………………………..30 1.5 Архітектоніка та композиційна структура мемуарних текстів…...... 36 1.6 Лексичні жанротвірні засоби мемуарних творів…………………………...45 Висновки до розділу 1………………………………………………...... 53 Розділ 2 СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ ТЕКСТОТВОРЕННЯ У МЕМУАРАХ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ «MY EARLY LIFE»……………………………………………………………….. 56 2.1 Систематизація категорій та властивостей тексту в просторі мемуарів…..57 2.2 «Особистісне начало автора» як одна з текстових властивостей...... 76 2.3 Текстотвірні ознаки та одиниці текстотворення в системі мемуарів……..81 Висновки до розділу 2……………………………………………………………...93 Розділ 3 ВЛАСНІ НАЗВИ В АНГЛОМОВНОМУ МЕМУАРНОМУ ТЕКСТІ..95 3.1 Власні назви як одиниці номінації, їхнє визначення…………...... 96 3.2 Текстотвірне гніздо та доцентрове текстотворення власних назв як номінативних одиниць………………………………………………………100 3.3 Власні назви як наноелементи текстової тканини мемуарів у лінгвокультурологічній парадигмі…………………………………….…...113 3.4 Оніми як інструментарій створення ідіостилю та їхня індивідуально- стилістична своєрідність………………………...... 119 Висновки до розділу 3………………………………………………………….....129 3

Розділ 4 ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ У МЕМУАРАХ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ «MY EARLY LIFE»………………………………………………...... 131 4.1 Внутрішній текстовий ономастикон мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life»…………………………………………………………..…..131 4.2 Текстотвірні функції окремих типів онімів як засіб формування концептуальної структури мемуарів «My Early Life»………………...…..138 4.2.1 Текстотвірні функції топонімів та етнонімів…………………...... 138 4.2.2 Функції текстотворення політичних та військових онімів…...... 144 4.2.3 Текстотвірні функції малочисельних груп онімів у мемуарах «My Early Life» на прикладі хрононімів………………………...... 152 Висновки до розділу 4………………………………………………………….....155 ВИСНОВКИ……………………………………………………….…...... 159 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….……………………………………..166 СПИСОК ДОВІДНИКІВ І ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ……...... 192 СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ………………...... 193

ДОДАТКИ А-З….…………………………………………………………………195

4

ВСТУП

Дисертацію присвячено опису семантичного та функціонального аспектів власних назв у мемуарному тексті та їхньої ролі у процесі текстотворення. Формування лінгвістики тексту, в першу чергу, пов’язано з досягненнями у сфері текстотворення. У сучасній лінгвістиці текстотворення розуміють як дериваційний процес і водночас опис ролі внутрішньої форми тексту на різних етапах його існування – від плану творення до функціонування тексту і навпаки. Теорією текстотворення займались такі лінгвісти як О. А. Бабелюк, О. А. Бірюкова, Р. де Богранд, Ф. Данеш, М. Я. Димарський, Т. В. Жеребило, Ю. Н. Земська, С. Г. Ільєнко, Л. П. Куриляк, І. Ю. Моісеєва, А. І. Новіков, Т. В. Радзієвська,Н. А. Сирма, І. Я. Чернухіна. Однак деякі питання текстотворення залишились без детального теоретичного аналізу. Наприклад, питання про те, чи може один окремий компонент, такий як власна назва (далі ВН), групувати навколо себе текст, створюючи внутрішньотекстовий зв’язок різних елементів твору. Загальною теоретико-методологічною основою дослідження стали праці спрямовані на: 1) дослідження літературних жанрів: А. В. Антюхов, М. М. Бахтін, А. Вежбицька, С. В. Волошина, Л. О. Гінзбург, О. С. Гребенюк, У. О. Єловських, В. І. Іващенко, Д. Крістал, В. А. Кухаренко, Г. О. Маслюченко, Р. Паскаль; 2) ономастичні дослідження: Дж. Алегео, М. Я. Блох, І. Браун, М. Браянт, Л. М. Буштян, Х. ван Бюрен, І. В. Гайдук, A. Гардінер, Д. І. Єрмолович, В. Далберг, П. Діксон, M. Д’Круз, К. Донелан, Д. Д. Дорвард, Д. Н. Жапова, Ф. Забіх, Р. Камерон, Дж. Катц, В. В. Катерміна, Н. А. Максимчук, В. Р. Мауер, К. М. Метьюз, Дж. Ст. Мілл, М. М. Морозова, В. Ю. Неклесова, Т. С. Олійник, С. М. Пак, Б. Памп, Н. В. Подольська, Е. Пулграм, Є. M. Раджек, В. А. Ражина, Л. В. Разумова, О. О. Селіванова, А. В. Суперанська, К. Слоат, E. К. Сміт, С. Сміт- Банністер, Х. С. Соренсен, Г. В. Ткаченко, Г. В. Тсе; 5

3) індивідуально-авторський підхід до тексту: А. Ф. Ашимова, І.А. Бехта, Н. С. Болотнова, І. А. Зимня, Ю. М. Караулов, М. П. Котюрова, К. Креста, О. С. Кубрякова, О.О. Пожарицька, Є. А. Суязова, А. М. Шахнарович; 4) лінгвокультурологічні дослідження тексту та його елементів: М. Ф. Алєфіренко, В. В. Воробйов, Ю. М. Лотман, Р. Вільямс; 5) дослідження текстових категорій та ті, що мають міждисциплінарний характер: Р. Барт, Т. Н. Василенко, Д. Грейселс, В. Гутвінскі, Ф. У. Жаббарова, М. І. Кондаков, Л. А. Ноздріна, Д. Таннен, О. І. Таюпова, М.А.К. Халлідей; Актуальність теми дисертації зумовлена її спрямуванням на вивчення текстотворення, зокрема мемуарного, через використання певних текстотвірних елементів, до яких належать ВН, що становлять значний пласт словникового складу і культури англійськомовних народів. Дослідження семантичного та функціонального аспектів ономастикону випливає із необхідності розкриття питання виокремлення інструментарію творення мемуарів. Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на кафедрі теорії, практики та перекладу англійської мови Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» і об’єднані в межах теми «Взаємодія одиниць мови і мовлення: комунікативно-когнітивний, соціокультурний, перекладознавчий і методичний аспекти» (номер держреєстрації 0111u006668). Мета дослідження полягає у здійсненні семантичного та функціонального аналізу ономастикону у мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life». Встановлена мета передбачає необхідність вирішення таких завдань: – визначити диференційні ознаки мовленнєвого жанру мемуарів та виявити їхню жанрову, сюжетно-структурну і лексико-стилістичну специфіку; – проаналізувати категорії та властивості, характерні для мемуарних творів, встановити категорії та властивості, притаманні мемуарам Вінстона Черчилля «My Early Life»; 6

– з’ясувати особливості вживання онімів у мемуарній літературі, виокремити їх ролі в якості номінативних одиниць, лінгвокультурем, наноелементів текстової тканини, інструментарію творення ідіостилю; – охарактеризувати складові індивідуально-стилістичної своєрідності вживання онімів у мемуарах; – розробити типологію внутрішнього текстового ономастикону мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life» із гендерним аналізом антропонімів і проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні фактори, що впливають на вибір ВН певного типу; – встановити текстотвірні функції ВН та визначити значимість ономастичних одиниць у системі засобів текстотворення. Об’єктом дослідження є ономастичний простір мемуарів. Предметом виступають текстотвірні функції ономастикону та його роль у формуванні концептуальної структури мемуарів «My Early Life». Основними методами дослідження є загальнонауковий індуктивний метод, що включив у себе порівняння та класифікацію текстів з абстрагуванням від прикладів мемуарної літератури до матеріалу, що вивчається, а саме мемуарів «My Early Life»; методи позиційного аналізу просторової організації тексту з відображенням жанрових позамовних ознак та лексичних засобів у досліджуваних матеріалах з їхньою подальшою формалізацією; контрастивний аналіз для з’ясування співвіднесеності категорій та властивостей тексту загалом та мемуарів зокрема з виокремленням текстотвірних ознак та одиниць текстотворення; описово-аналітичний метод вивчення власних назв як одиниць номінації, лінгвокультурем, наноелементів та інструментарію створення індивідуально- авторського стилю; кількісно-якісний аналіз внутрішнього ономастикону з виявленням закономірностей його функціонування у тексті; узагальнення та виклад результатів лінгвістичного дослідження. Матеріалом для дисертаційного дослідження є мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life», що виявляють ознаки типового мемуарного тексту. 7

Верифікація теоретичних положень проводилась на матеріалі 3424 онімічних одиниць, представлених у мемуарах, дібраних шляхом суцільної вибірки. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше проведено комплексне дослідження процесу текстотворення мемуарів через використання ВН, а також описано та розширено ролі автора мемуарів як оповідача та згадувача і як учасника (оповідача первинної інформації) та сучасника подій (оповідача вторинної інформації). Уперше з’ясовано поняття контекстуальної лінії розкриття оніму для глибшого розуміння функціонування певного мовного інструментарію всередині тексту твору та запропоновано концептуальну модель текстотворення через різнорівневі (мікро-, макро- та гіперрівні) структурні та семантичні гнізда. Теоретичне значення дослідження полягає у напрацюванні опису процесу текстотворення мемуарів через визначення лінгвотекстових параметрів ВН як інструментарію моделювання тексту твору. Представлені процеси текстотворення дозволяють вивести структуру цілого через виявлення взаємодії окремих гнізд у мемуарах. Функції текстотворення різних груп онімів мають універсальний характер, реалізуючись у багатоманітності форм, але зберігаючи свій основний зміст, що підтверджується на матеріалі цього дослідження. Такий підхід дозволяє вивести модель просторової організації мемуарного тексту, підвищити точність та реалістичність функцій текстотворення онімів у тексті. Отримані результати поглиблюють уявлення про мемуари як про цілісний багатовимірний лінгвістичний об’єкт та роблять свій внесок у розвиток загальної теорії тексту. Важливе теоретичне значення має виокремлення та опис різнорівневих текстотвірних гнізд як самостійної системи, що характеризує нову якісну організацію мовних структур у мемуарах. Особистий внесок здобувача. Дисертаційна праця є самостійною роботою, яка має наукове і практичне значення. Особистий внесок здобувача полягає у розкритті семантичного та функціонального аспектів власних назв у мемуарному тексті. Всі основні положення дослідження було одержано особисто автором. Матеріалів наукових праць, виданих у співавторстві, немає. 8

Практичне значення полягає у використанні теоретичних та практичних положень дисертації у лексикології англійської мови, а саме в ономастиці та семасіології; у стилістиці англійської мови (стилістиці тексту, лінгвістиці тексту) та теорії тексту, а також на семінарських, практичних заняттях і в науковій, науково-методичній роботі та при виконанні магістерських, дипломних і дисертаційних праць. Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях Вченої ради факультету лінгвістики Національного технічного університету України «КПІ», на Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (Київ, 2013); ХХІХ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные научные исследования» (Горлівка, 2013); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Лінгвокогнітивні та соціокультурні аспекти комунікації» (Острог, 2013); 4th International symposium (Відень, 2014); VIII (XLVIII) Міжнародній науково- практичній конференції «Научный взгляд» (Горлівка, 2014); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Лінгвокогнітивні та соціокультурні аспекти комунікації» (Острог, 2014). Публікації. Основні положення дисертації показано у 15 одноосібних публікаціях у наукових виданнях, із них 6 опубліковано у фахових виданнях України, затверджених ДАК України, 2 статті у зарубіжних спеціалізованих виданнях (Австрія, Росія), 1 статтю у виданні, занесеному до міжнародних наукометричних баз, та 6 доповідей у збірниках тез наукових конференцій. Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (264 позиції, з них 60 іноземними мовами), списку лексикографічних джерел (16 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (13 позицій). Загальний обсяг дисертації – 211 сторінок, обсяг основного тексту – 165 сторінок. Для ілюстрації положень роботи в тексті наведено 5 таблиць, 15 рисунків та додатки А–З. 9

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЖАНРУ МЕМУАРІВ У ЛІНГВІСТИЧНИХ СТУДІЯХ

Дослідження такого унікального та популярного літературного жанру як мемуари є актуальним питанням для різних наукових напрямків, пов’язаних з лінгвістикою тексту [14, 19, 20, 25, 36, 107, 110, 219 та ін.]. Засновниками даного жанру вважають греків, які почали описувати своє життя на фоні військових подій (наприклад, «Анабасіс» Ксенофонта (283) або «Нотатки про Гальську війну» Юлія Цезаря (282). Пізніше виявилася тенденція до написання богословських мемуарів з індивідульно-психологічним розумінням релігійних проблем та мирського життя (наприклад, «Сповідь» Блаженного Августина IV–V ст. (281). Для феодальної епохи характерними стали мемуари з описами хрестових походів (мемуари Жоффруа де Вільгардуена (293). Епоха визвольної боротьби виявилася в мемуарах присвячених протистоянню бюргерству (мемуари Гвіберта Ножанського «De vita sua» (287). Пізднє середньовіччя підіймало тему містичного кохання до жінки, відображаючи ідеалізм та індивідуалізм підходу до опису власного життя («Нове життя» Данте Альіг’єрі (285). В епоху реформації популярними стають політичні та авантюрні мемуари. Саме слово «мемуари» почало розповсюджуватись лише у XVII–XVIII. На деякий час політичні мемуари відійшли на задній план, проте, французька революція повернула їм популярність (прикладом є записки Лафайета (291), мадам Ролан (290) та ін.). Мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life» стали актуальними для своєї епохи, включивши в авторські спогади дитинство, шкільні роки, участь у бойових діях та початок політичної кар’єри письменника та журналіста, дозволивши читачу відслідковувати формування великої особистості на рубежі двох століть. Мемуари, як специфічний культурний феномен, передбачає наявність особливої внутрішньої часово-просторової організації та використання своєрідних виражальних засобів втілення тексту в життя. Мемуарна література, як різновид документальної, пересікається з рядом суміжних жанрів. Однією з основних задач 10

стає відокремлення її від таких близьких видів, як автобіографія та щоденники, що допоможе описати жанрову неоднорідність специфічної структури мемуарних творів більш детально та надати типологічну характеристику їхніх підвидів. Наявність певної структури твору розкривається через архітектоніку тексту та використання різних композиційно-мовленнєвих форм, що допоможе описати темп розвитку подій у мемуарах та виокремити специфічну схему розкриття та послідовності фактів у творі. Для детального розгляду мемуарної літератури необхідно виокремити стилістичні особливості жанру, що можуть породжувати ряд суперечностей та неоднорідностей при уніфікації опису характерних рис мемуарів. Функціонування певних жанротвірних елементів у сфері лексики та фразеології допоможе надати більш детальну характеристику мемуарів як стійкого типу висловлювання.

1.1 Методика дослідження семантичного та функціонального аспектів ономастикону в мемуарах Вінстона Черчилля

Лінгвістичне дослідження було проведено з метою виявлення текстотвірних функцій ономастикону в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life» з подальшою експлікацією значення власних назв для конструювання концептуальної структури твору. Програма дослідження: 1. Підбір та класифікація текстів жанру мемуарів для формування масиву досліджуваного матеріалу з виокремленням типових рис мемуарів та суміжних з ними жанрів. 2. Формалізація жанрових позамовних ознак та лексичних засобів мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life». 3. Ідеалізація категорій та властивостей тексту загалом та мемуарів зокрема. 4. Дослідження власних назв у ролі одиниць номінації, лінгвокультурем, наноелементів та інструментарію створення індивідуально-авторського стилю. 11

5. Кількісний та семантичний аналіз внутрішнього текстового ономастикону мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life» з виведенням текстотвірних функцій окремих груп власних назв та формуванням концептуальної структури твору. 6. Обробка, узагальнення та оформлення результатів лінгвістичного дослідження.

Методика дослідження мовного матеріалу. Індуктивний метод з порівнянням та класифікацією мемуарних текстів та подальшим абстрагуванням досліджуваного матеріалу – мемуарів «My Early Life». У якості матеріалів дослідження використано мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life» як типовий приклад мемуарної літератури. Основним критерієм добору текстів уважається наявність у них характерних ознак мемуарних творів, які свідчать про типовість форми та змісту матеріалів, як представників певного жанру. Обов’язковим кроком є класифікація видів мемуарної літератури, як різновиду документальної, на основі контрастивного аналізу для відокремлення мемуарів від суміжних жанрів, таких як автобіографія та щоденники, з подальшим виокремленням їх жанротвірних ознак. Наступним кроком стає абстрагування мемуарів «My Early Life» від наведених прикладів типової мемуарної літератури та використання їх як основного базового матеріалу для подальшого дослідження.

Позиційний аналіз просторової організації тексту з відображенням жанрових позамовних ознак та лексичних засобів досліджуваних матеріалів з їх подальшою формалізацією. Індуктивним шляхом на основі дослідження загальних рис мемуарних текстів формуються теоретичні знання про наявність в творі «My Early Life» типових мовних і позамовних ознак з виокремленням лексико-структурних жанротвірних засобів. Одним з кроків стає дослідження архітектоніки мемуарів та використання різних композиційно-мовленнєвих форм, таких як діалоги, монологи, описи, 12

портрети судження та ін., які вживаються автором, для детальнішого опису темпу розвитку подій у творі, уточнення та наближення до достовірності викладеного матеріалу. У цьому допомагає інтертекст у вигляді цитат з документів, літературних творів, листів щоденників та ін., що стає невід’ємною ознакою документальності мемуарів. Важливим для дослідження є виокремлення стилістичних особливостей жанру та певних жанротвірних елементів у сфері лексики та фразеології, що слугують яскравими ознаками мемуарів, такими як, наприклад, одиниці семантичних полів (лексико-семантичні та тематичні групи); лексичні об’єднання, характерні для первинного жанру-прототипу; «егоцентричну» лексику, як, наприклад, дейктичні слова; стійкі образні засоби, що слугують своєрідними «формулами» жанру.

Контрастивний аналіз для з’ясування наявності типових категорій та властивостей тексту у мемуарах зокрема з виокремленням текстотвірних ознак та одиниць текстотворення. Вивчення текстотворення мемуарів передбачає виокремлення категорій та властивостей тексту, який складається з окремих будівельних елементів або одиниць текстотворення. Систематизація сутнісних ознак тексту загалом та мемуарів зокрема допоможе розкрити текстотвірні можливості формування структурного та змістового плану мемуарного твору. Окрім опису основних текстових категорій і властивостей важливим є розгляд індивідуально-авторського підходу до продукування тексту, зважаючи на вплив суб’єктивних та об’єктивних факторів, із подальшим виведенням підвластивості его-антропоцентричності, типової саме для мемуарних творів. Наступним кроком стає дослідження процесу текстотворення та виокремлення ряду об’єктивних та суб’єктивних текстотвірних факторів. Необхідним є дослідження базової одиниці читання та змістового наповнення, такої як лексія, функції якої може виконувати окреме слово, група слів, речень та 13

ін. Для мемуарів В. Черчилля такою одиницею є власна назва, яка може виконувати певні текстотвірні функції всередині мемуарного твору.

Використання описово-аналітичного методу для дослідження власних назв як одиниць номінації, лінгвокультурем, наноелементів та інструментарію створення індивідуально-авторського стилю. Вивчення ономастичних реалій, як особливої знакової підсистеми, що можуть слугувати історичними та археологічними пам’ятками та виступати в ролі номінативних одиниць предметів та явищ дійсності, передбачає проведення описово- аналітичного та кількісного аналізу власних назв в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life». Для розширення знань про описуваний об’єкт необхідно вивести поняття «контекстного синонімічного розширення» онімів, яке також було названо «лінією розкриття оніму» для надання додаткових деталей до опису представленої ситуації фрагменту тексту через окрему власну назву або групу власних назв. Дослідження методів текстотворення виявило такий спосіб я доцентрове текстотворення, при якому для втілення загальної ідеї певного уривку використовується ряд онімів у ролі будівельного матеріалу або наноелементу, допомагаючи виокремити мікротему як самостійне інформаційне повідомлення без залежності від загальної теми мемуарів. Важливим моментом є те, що автор акцентує увагу на певних онімах, які домінують в творі або кількісно, або виступають як мікротема, навколо якої створюється текст. Опис ролей власних назв при формуванні фрагментів тексту з певною мікротемою (текстотвірне мікрогніздо), які, формуюють тему розділу або групи розділів (текстотвірне макрогніздо), створюючи загальну тему твору (текстотвірне гіпергніздо), стає важливою задачею дослідження.

Якісно-кількісний аналіз досліджуваних онімів з виявленням закономірностей їхнього функціонування в тексті. Одним з етапів роботи є дослідження власних назв як лінгвокультурем, що складаються з мовного знаку та 14

реалії, та номінують фрагменти дійсності, предмети, ситуації та ін., при цьому не відділяючись від відповідної лінгвокультури і процесів комунікації, інтегруючи у собі денотат і концепт. Наступним кроком є дослідження об’єктивності використання ономастикону певного типу в межах мемуарів, що залежить від персонального вибору автора, ґрунтуючись на його особистих міркуваннях, спогадах, сприйнятті дійсності, та є виявом індивідуально-авторського стилю письменника. Базуючись на досвіді та сприйнятті реальності, автора, використовується певний тип онімів, як синергетичних змістів, що об’єднуються в мікротеми (наноелементи) для створення глобальної теми (спогади життя автора). Класифікація компонентів онімів у мемуарах включає в себе такі параметри: буттєвий чи інтродуктивний, який вказує на існування та предметність позначуваного; класифікуючий, що описує приналежність предмету до певного класу; індивідуалізуючий, який уточнює роль даного імені для найменування предмету в рамках денотату; характеризуючий, який розкриває набір ознак, які є достатніми для того, щоб зрозуміти про який об’єкт або явище іде мова. Дослідження уможливлює виокремлення уніфікованих текстотвірних функцій для різних груп онімів: розкриття ролі / місця / функції оніма в загальносвітовому масштабі та в конкретному фрагменті мемуарів; вплив об’єкта / поняття носія власного імені на письменника та його сприйняття реальності; сприйняття загальної текстової інформації та ідеї фрагменту адресатом; виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору, або продукування власного вербального гнізда.

Узагальнення та виклад результатів лінгвістичного дослідження. Опис функціональних та семантичних аспектів власних назв у мемуарах направлено на виведення універсальних текстотвірних функцій ономастикону всередині твору. Якісна обробка матеріалу направлена на розкриття рис суміжних з мемуарами жанрів, таких як автобіографія та щоденники, що демонструють ряд спільних та відмінних рис зведених у універсальну таблицю (див табл. 1). 15

Для опису диференціальних особливостей мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life», що є художніми мемуарами, виокремлються типові лексичні жанротвірні засоби. Для виведення текстотвірних параметрів та одиниць текстотворення описано ряд типових категорій та властивостей з додаванням підвластивості его- антропоцентричності для характеристики тематичного центру мемуарного твору, як зосередженого на особі автора в більшій мірі ніж той, що можна спостерігати в художньому творі. Досліджувані ролі автора мемуарів зводяться до «оповідача» та «згадувача» з додаванням ролей «учасника подій» та «сучасника подій». Вивчення ономастикону включає в себе опис різних ролей власних назв як номінативних одиниць, лінгвокультурем, наноелементів текстової тканини та інструментарію створення індивідуально-авторського стилю. Роль оніма при створенні мікро-, макро- та гіпергнізд відображено в окремих таблицях (див. рис. 3.4, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, табл. 3.1, 3.2) Опис текстотвірних функцій різних груп онімів було уніфіковано та зведено до: номінуючої – розкриття ролі / місця / функції оніма в загальносвітовому масштабі та в конкретному фрагменті мемуарів; впливу – вплив об’єкта / поняття- носія власного імені на письменника та його сприйняття; інформуючої – сприйняття адресатом текстової інформації, яку передає онім; виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору. Результати кількісного та семантичного аналізу внутрішнього текстового ономастикону мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life» зведено до окремих додатків.

1.2 Основні підходи до вивчення мемуарів як літературного жанру

Сучасний етап дослідження мемуарів характеризується посиленням уваги дослідників до культурологічного та еволюційного аспектів даного літературного жанру. Вивченням мемуарів займається спеціальна історична дисципліна – 16

мемуаристика. Збільшення джерельної бази за рахунок західноєвропейської мемуаристики сприяло подальшій розробці питання еволюції дослідження мемуарних джерел [112, с. 123]. С. В. Волошина зазначає, що вивчення мемуарного жанру здійснюється в різних гуманітарних науках, що пересікаються з лінгвістикою: філософія (О. С. Гребенюк, С. В. Ковиршина), соціологія (С. А. Губіна), психологія (В. В. Нуркова, Ю. Б. Шликова), історія (Л. Н. Куприченко), літературознавство (А. В. Антюхов, Ю. П. Зарецький, Л. А. Мишина). Вивченням жанру в творчості окремих авторів займалась І. В. П’янзіна, а вивченням творів, що виникли в певну епоху займались такі лінгвісти як А. В. Антюхов та Ю. П. Зарецький [44, с. 11]. Виокремлюють декілька основних підходів до вивчення жанру: джерелознавчий, історико-літературний, культурологічний, ґендерний, соціологічний, психоаналітичний, наративний, когнітивний, суб’єктний, філософський, культурологічний, філологічний та ін. [249, с. 11]. У вивченні мемуаристики склались та розвиваються два основні підходи – історичний та літературознавчий, адже мемуарна література через свою різноманітність, специфіку може розглядатись як джерело для пізнання історії та як явище мистецтва, своєрідний художній твір. І. Л. Сиротіна також пропонує третій підхід – культурологічний. Він не суперечить першим двом, але включає їх досягнення в своє проблемне поле і розширяє науковий потенціал мемуарної літератури, тобто обґрунтовує філософський підхід до мемуаристики [162, с. 225]. Ґрунтовним, на нашу думку, є міждисциплінарний підхід до розгляду мемуарної літератури, що включає в свою дослідницьку парадигму історичний, літературознавчий та культурологічний підходи. І. Л. Сиротіна виокремлює культурологічну парадигму мемуарного джерела: – мемуаристика органічно вплетена в соціокультурний хронотоп сучасності, тобто в актуальну культуру, що дозволяє їй залишатись її частиною не залежно від часу створення; 17

– твори мемуаристики несуть у собі соціальну пам'ять різних культурних епох, що складають обширний пласт формування думок для прикладної філософії; – мемуаристика є поліфонічною, тобто, представляє собою багаторівневий діалог із сучасною свідомістю; – велика кількість портретних характеристик та поглиблений психологічний аналіз дозволяють мемуаристиці відображати час через людську особистість, її соціальний статус; – ретельний відбір життєвого матеріалу призводить до концентрації в мемуаристиці таких фактів, особистостей, подій, ідей, які складають «квінтесенцію» свого часу, тобто несуть сутнісний потенціал; – мемуаристика за своєю сутністю є репрезентативною, тобто, розширює можливості вилучення з неї ментального матеріалу; – мемуаристи свідомо чи несвідомо зводять тематику мемуарів на «вічні проблеми» культури та розглядають з різних точок зору змістожиттєві категорії [162, с. 226]. Усе вищезазначене дозволяє зробити висновки, що мемуари несуть інформацію про стан культури – тобто, вони є важливим теоретичним джерелом. К. Симонов пише: «Будь-які мемуари дають нам подвійне коло знань та уявлень. По-перше, ми через автора мемуарів сприймаємо те, що він бачив і про що написав, – людей і час… Друге коло – це коло наших знань і уявлень про самого автора мемуарів: як автор виглядає у власних очах і якими очима він бачить інших людей» [160, с. 84]. Лінгвістами було проведено значну кількість досліджень мемуарної літератури, яка має в якості об’єкта і суб’єкта розповіді людину. Проте, слід зазначити, що в наукових працях мемуарно-автобіографічні твори розглядаються з точки зору різних аспектів: – мовних особливостей взагалі та лексичних зокрема [44, с. 11]; – засобів вираження об’єктивних і суб’єктивних факторів у жанрі автобіографії [44, с. 11]; 18

– специфіки мовленнєвого функціонування категорій «простір» і «час» в автобіографічній прозі [44, с. 12]; – модальності як текстотвірної властивості [44, с. 12]. Дослідження літературного жанру мемуарів є багатоаспектними та різносторонніми. Мемуарна література поєднує в собі «деякі загальні конструктивні принципи, що є притаманними ряду споріднених жанрів» [104, с. 183]. Кожен науковець тлумачить термін «мемуари» по-своєму. Тому необхідно розглянути розуміння поняття мемуарної літератури з різних сторін. Мемуарна література є різновидом документальної літератури і в той же час є одним із видів “сповідальної прози” [165, с. 67]. Також існує декілька жанрів документальної літератури, які найбільш наближені до мемуарів, а саме автобіографія та щоденники. Саме з ними найчастіше плутають мемуари. Тому, вивчення мемуарів як жанру найдоцільніше почати через його зіставлення зі спорідненими жанрами автобіографії та щоденників. Варто розглянути різні тлумачення поняття «мемуарів», «автобіографії», «щоденників». Так, у літературознавстві автобіографію розуміють як «літературний прозаїчний жанр; як правило, послідовний опис автором власного життя» [114, с. 12]. Англійський дослідник Р. Паскаль основну відмінність мемуарів від автобіографії вбачає у відповідній направленості авторської уваги: «В істинній автобіографії увага автора сконцентрована на власному «я», а в мемуарах чи спогадах – на оточуючих». Він вважає, що саме позиція автора розмежовує автобіографію та мемуари: в автобіографії така позиція є ретроспективною та незмінною, мемуари характеризуються рухомою розповідною перспективою, тобто, позиція автора постійно змінюється [246, с. 5]. Можна припустити, що в мемуарах позиція автора є біполярною: з одного боку, незмінною через максимальну наближеність мемуарів до автобіографії, з іншого, рухомою або змінною, через наявність спільних рис мемуарів та щоденників. Останні можна описати як фіксацію побаченої, почутої, пережитої події. Щоденник пишеться для себе і не розрахований на публічне сприйняття, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у 19

монологічній формі, хоч може бути й внутрішня ділогічна полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо [212, с. 113]. На відміну від щоденників, мемуари розраховані на публічне сприйняття, а отже пишуться з розрахунком на те, що їх будуть читати. Фіксація мемуарної літератури може бути як усною, так і письмовою. Звернемося до тлумачення мемуарів В. П. Грицкевичем: «Мемуари – це тип джерел, які базуються на пам’яті. Відомості пам’яті можуть бути зафіксовані за допомогою різних засобів: від грампластинки до диктофону (фоноджерела), а також за допомогою письмових записів. В останньому випадку джерела даного роду традиційно називають мемуарною літературою. Широко розповсюдженим є розуміння мемуарів у вузькому змісті – виключно як спогадів» [57, с. 39-42]. Важливою стає історична цінність мемуарів, які надають обєктивну фактуальну інформацію. Мемуари є специфічним жанром літератури, який характеризується певною особливістю – документальністю, що базується на свідченнях мемуаристів, які можуть описувати події з більшою очевидністю. Мемуари можуть встановити багато фактів, що не відображаються в інших видах джерел. Тобто, мемуарні подробиці можуть мати важливе значення для реконструкції тієї чи іншої події [70, с. 259-267]. По-іншому мемуари визначає Т. М. Колядич, а саме як «складну структуру, в якій поєднуються елементи ліричної повісті, біографічного оповідання, літературного портрету та деякі інші» [92, с. 8]. Крім того, Н. Н. Кознова підкреслює, що жанротвірними домінантами в мемуаристиці як і раніше залишаються «пам’ять» і «суб’єктивність», відображення і перетворення в художньому слові [80, с. 138]. Спираючись на положення історика Тартаковського, І. Л. Сиротіна виводить власне визначення мемуару: «Мемуари – це оповідь чи роздум про те, що дійсно було, про те, що базується на персональному досвіді й власній пам’яті автора» [163, с. 227]. Також існують тлумачення мемуарів, які базуються на порівнянні з художньою літературою. Мемуарна література – витвір писемності, що 20

закріплюється в тій чи іншій формі спогадів їхнього автора про минуле. Наближаючись до художньої літератури, наприклад, до таких жанрів як сімейна хроніка і різних видів белетристики, мемуарна література відрізняється від них спробою точно відтворити певний відрізок дійсності. На відміну від художньої літератури твори мемуарної літератури несуть виключно чи переважно пізнавальні функції без будь-яких художніх настанов. Хоч чітку межу між ними іноді дуже важко провести [274]. З іншого боку, в пам’ятках мемуарної літератури може бути наявною певна наближеність до художньої виразності. Як приклад, можна навести мемуари італійського авантюриста XVIII ст. Казанови (288), для яких є характерними прийоми авантюрного роману доби Рококо. Таким чином, поєднання в мемуарах «достовірного» та «вигаданого» становить великі труднощі для біографа, письменника чи дослідника його творчості (класичним прикладом є «Dichtung und Warheit» Гете (286). Пропорція співвідношення обох елементів може сильно варіюватись: елементи художньої вигадки, що домінують в «Сентиментальній подорожі» Стерна, відходять на другий план в «Листах російського мандрівника» Карамзіна [274]. Необхідно зазначити, що для мемуарів характерною є така ознака, як стилістична варіативність. Розповідь може бути відмічена і барвистістю художньої прози, і публіцистичністю, і науковим обґрунтуванням того, що описується. Хиткість межі між мемуарами і художніми жанрами є очевидною, а тому стає можливим використання поняття «художніх мемуарів». Художні мемуари є більш розвиненою формою мемуарної літератури, що увібрала в себе ознаки власне мемуарів, як свого «першоджерела», але відрізняється від неї тим, що наприклад, не виключає наявності домислу. Мемуари, які є далекими від будь- якої вигадки, є цінними через свою вірність та точність передачі реальних подій. Майстерно написані мемуари – це «остання грань у галузі роману» [23, с. 802]. Варто пам’ятати, що мемуари виникли як жанр художньої літератури, тобто, як матеріал не стільки для досліджень, скільки для читання. Історики ж підходять до дослідження мемуарів виключно як до історичного джерела. Такий 21

односторонній підхід породжує претензії до мемуариста через його бажання надати своєму твору риси захопливості. І. А. Бехта зазначає: «Художній текст є лінгвальним артефактом, який написав письменник і який передав у художньому тексті наратор» [28, с. 11]. Художні мемуари роблять акцент на захопливості в рівній мірі як і на достовірності. Важливим моментом також є те, що художні мемуари виконують основну функцію будь-якої художньої літератури, а саме функцію впливу [277]. Типовим прикладом художніх мемуарів можна назвати мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life», адже вони ввібрали в себе як основні риси мемуарів (історичність та достовірність) так і риси художньої літератури (образність, поетичний опис подій, зображальність та інші) (див.п. 1.3, 1.4). Дослідниця Г. Єлізаветіна акцентує увагу на жанровій неоднорідності художньо написаних мемуарів і стверджує, що вони є "досить складним поєднанням жанрових форм: автобіографії, нарису, мемуарів, листів, публіцистичної статті, являючи собою, однак, єдине ціле" [60, с. 169]. Сучасні дослідники Г. Єлизаветіна, В. Ханов, А. Мережинська, Н. Констенчик називають художні мемуари мемуарно-автобіографічними творами [60, с. 11]. Автори також акцентують увагу на багатоаспектності даного жанру. Так вважає і Т. Колядич, а тому виокремлює автобіографічний, художньо- документальний, біографічний, історико-літературний аспекти [91, с. 12]. Загалом усі автори погоджуються з тим, що художні мемуари вийшли з власне мемуарів і наблизились до художнього твору, але не злились з ним [54, с. 65]. Поряд з терміном "мемуарно-автобіографічний твір" дослідники також використовують терміни "художні мемуари", "мемуарна епопея", рідше – "мемуарно-автобіографічна повість" (О. Мішуков) або "мемуарна повість" (О. Галич). На думку більшості теоретиків, одним із основних критеріїв ідентифікації жанру художніх мемуарів є подвійний тематичний центр твору – "історія "Я", "історія суспільства" [91, с. 148]. «Від опису тільки масштабних історичних подій, за якими майже не видно оповідача, до "відображення історії в 22

людині" й історії самої людини – такий результат довгого шляху мемуарно- автобіографічної літератури» [60, с. 169]. Якщо ми звернемось до мемуарів В. Черчилля, то очевидним стає, що автор намагається рівномірно розподіляти акценти між "історією "Я" та "історією суспільства". У творі переплітаються опис формування великої особистості та картина епохи, що пройшла. Автор розповідає про власне життя на фоні таких історичних подій як Англо-бурська війна, завоювання Судану та інші. Тобто, ми бачимо опис історії суспільства, опис історичних подій та їхній вплив на формування особистості автора. Наприклад, коли В. Черчилль у подробицях описує своє навчання в приватній школі Харроу, увага атора зосереджується на розповіді про процес навчання, про його вплив на життя учнів, тобто, видно відображення життя соціуму всередині школи. Ось яким чином, наприклад, відбувалася перевірка присутності учнів у школі: «The Harrow custom of calling the roll is different from that of Eton. At Eton the boys stand in a cluster and lift their hats when their names are called. At Harrow they file past a Master in the school yard and answer one by one» (284, с. 16). Крім суміжного існування декількох схожих між собою термінів на позначення мемуарів і їх видів, виникає проблема чіткого виокремлення мемуарів з ряду суміжних жанрів. Мемуарні джерела можуть бути як цілісними творами так і змішаними з елементами інших жанрів, наприклад, персональними роздумами чи спогадами. Не зважаючи на суттєві розбіжності, різні жанри мемуарної літератури переплітаються між собою. Розглядаючи їх, В. Диннік вважає щоденник первинною та найбільш примітивною формою. Це щоденні чи періодичні записи автора, які викладають події його приватного життя на фоні подій сучасної для нього дійсності (останнє не завжди є правдивим). Щоденник є первинною формою мемуарної літератури – тут немає загальної перспективи подій і оповідь тримається на зв’язку записів, що об’єднуються особою автора та системою його світоглядів [271]. Типовим прикладом такого виду можуть слугувати щоденники 23

Сильвії Плат, «The Journals of Sylvia Plath» 1982 року (292), адже вони увібрали в себе всі типові ознаки даної форми літератури: періодчність записів, що описують події життя автора, відсутність загальної переспективи подій та об’єднання всього сюжету особистістю автора. На думку А. В. Антюхова щоденник представляє собою «особливу жанрову модифікацію», що включає записи щоденного характеру, виписки з книг, фрагменти перекладів, історичні й літературні нариси та інше [8, с. 18]. Форма щоденникових записів письменників може виконувати функцію художньо- стилістичного прийому, що композиційно організовує мемуарну розповідь. Необхідно враховувати, що щоденник майже завжди є орієнтованим на теперішній час відносно автора, а мемуари звертаються до минулого. Щоденникові записи є миттєвою реакцією на те, що відбувається, на відміну від мемуарів, які вимагають довготривалої підготовки, усвідомлення, обдумування минулих подій. Щоденник письменника може слугувати своєрідним документом, що зафіксував події точно, на відміну від мемуарів, що відділяються від минулих подій значним відрізком часу. У цьому випадку на допомогу приходить уява, що домальовує картину минулого [80, с. 138-139]. Дистанція між процесом запису та пережитим досвідом у мемуарах В.Черчилля є очевидною: події відбуваються між 1874 та 1904 роками, а перше видання мемуарів відбулося в 1930-му році. Інші жанри мемуарної літератури – спогади чи записки – В. Диннік вважає більш складною і розповсюдженою формою. Тут автор отримує можливість перспективного погляду в минуле, охоплення більшого проміжку часу і аналізу його подій під кутом зору певної ідейної концепції. У спогадах мало випадкового, в них переважають елементи відбору, відсіву подій [271]. Можна навести багаточисельні приклади літературних спогадів XIX ст.: записки М. Ф. Каменської, И. И. Макарова, В. В. Пассек, Н. П. Павлищева, М. П. Погодіна, С. А. Подолинського, Б. Н. Полєвого, В. В. Полторацького, Д. І. Ростиславова, Л. В. Соловьева, А. А. Фета та ін. [280]. Зважаючи на все вищезазначене, мемуарну літературу можна поділити на наступну: 24

спогади

щоденники автобіографія

Мемуарна література

Рис.1.1 Різновиди мемуарної літератури Мемуари є не тільки безпристрасною фіксацією подій минулого, але і сповіддю, і виправданням, і звинуваченням, і роздумами особистості. Тому, мемуари, на відміну від інших документів, виявляють високий ступінь суб’єктивності. Така особливість не є недоліком, а є невід’ємною властивістю мемуарів, адже вони несуть у собі відбиток особистості автора. Всі позитивні та негативні сторони особистості мемуариста мимоволі переходять і на спогади. В іншому випадку, мемуари стають невиразними. З іншого боку, суб’єктивність мемуарів якщо і не оцінюється відкрито як недолік, то хоч би мається на увазі. Але іншими мемуари бути не можуть – їх суб’єктивність є об’єктивною властивістю [120, с. 134-135]. Однак, мемуари не можна вважати продуктом виключно особистісного походження. Вони завжди несуть на собі відбиток відповідного часу. Ступінь впливу особистості мемуариста, повнота та достовірність його вражень у мемуарах залежать від тієї епохи, в якій вони писались. Важливим є також об’єкт спогадів: подія чи особистість, про які пише мемуарист. Іноді це має вирішальне значення. Мемуарист нерідко в першу чергу бажає показати свою роль у цій події, ставлення тієї чи іншої видатної особистості до мемуариста [262, с. 131]. Третьою, контрастною до мемуарів, формою можна вважати автобіографію, яка зазвичай є коротшою ніж спогади за об’ємом та охоплює найважливіші та поворотні моменти в історії особистості. Спогади можуть 25

розповідати про дійсність загалом, у той час як для автобіографії обов’язковим є позиція особистості в центрі розповіді. Автобіографію часто пишуть з певною метою – наприклад, письменник описує свій творчий шлях (прикладом може бути «Писатели о себе», під редакцією В. Лідіна). Автобіографія, що присвячується будь-яким, особливо переломним подіям в житті автора, часто називається

сповіддю (наприклад, сповіді Ж. Ж. Руссо, Н. В. Гоголя, Л.Н. Толстого) [13, с. 20]. Якщо ж центр оповідання переноситься з автора на осіб, з якими він був пов’язаний в минулому, виникає форма автобіографічних спогадів. Прикладом слугують мемуари Н. Прокоповича про Н. Гоголя, М. Горького, Л. Толстого. Вони не представляють собою цілісної наукової біографії, але надають для неї цінний матеріал. Якщо спогади написані про близьку людину в зв’язку з її смертю, виникає ще один різновид мемуарної літератури – некролог [274]. З огляду на все вищезазначене, на нашу думку, тлумачення поняття «мемуарів» полягає в описі події та ситуації учасником або свідком яких був автор оповіді, та на відміну від суміжних жанрів (наприклад, щоденників) вони можуть характеризуватись певною неточністю викладення, яка є результатом віддаленості власне події від її письмової фіксації. Досить типовою для мемуарів є певна художність та різний ступінь суб’єктивності викладеного. Центральним персонажем твору виступає сам автор.

1.3 Класифікація видів мемуарної літератури

Дослідники класифікують мемуарну літературу за різними ознаками. Деякі науковці включають в мемуарну літературу також щоденники, автобіографії, памфлети та інші споріднені жанри. Хоча ми вважаємо, що такі жанри є різновидами документальної літератури, а не мемуарів. Важливо зазначити, що наступна класифікація мемуарних творів є досить умовною, адже вона залежить від характеру досліджень за: 26

– соціальною ознакою: дворянські мемуари, мемуари державних діячів, військові, мемуари духівництва, купців, представників робітничого і селянського класів [60, с. 147];

– жанровою ознакою: спогади, щоденники, автобіографії, біографічні спогади, некрологи, памфлети [61, с. 155];

– формою викладу: мемуари-життєписи; мемуари про окремі події, щоденники, літературні записи, мемуари з авторським викладом і літературні записи, документалізована форма мемуарів, форма художнього твору та форма щоденника [60, с. 107]. Варто зазначити, що форма художнього твору є типовою для мемуарів В.Черчилля “My Early Life”;

– джерелом: мемуари, записані тільки на підставі пам’яті мемуариста; мемуари, при написанні яких автор використовував власні записи; мемуари, написані з використанням документів [61, с. 156];

– характером відтворення подій: спогади та щоденники [54, с. 65]. З точки зору культурології І. Л. Сиротіна пропонує таку класифікацію мемуарів:

– мемуари-літописи (створені безпосередньо вслід за подіями, за «гарячими» враженнями): щоденники, листи, записки, дорожні нотатки та ін.;

– мемуари-спогади (створені через деякий час, по пам’яті): автобіографії, спогади, літературні портрети, сповіді та ін.;

– художні мемуари (створені частково по пам’яті, частково з використанням записів, публікацій різних років, власних колишніх спогадів, мемуарів інших авторів, листів своїх та чужих та ін.): як правило, літературно підготовлені, відредаговані, художньо оформлені твори [162]. С. В. Волошина вважає мемуари одним з типів автобіографії, яка в свою чергу поділяється на наступні: традиційна, автобіографія духу, політична автобіографія [45]; художні, мемуарні та щоденникові автобіографічні тексти [128]; діяльнісний, соціальний та екзистенціонально-чуттєвий типи автобіографії [143] та інші [44, с. 12]. 27

В. П. Грицкевич базує свою класифікацію мемуарної літератури за формою її виникнення та фіксації: – Спогади – цей тип виникає тоді, коли автор через певний (значний) проміжок часу після завершення певних подій розповідає про них чи про все своє життя. Тут виникає цілий ряд підвидів: автобіографії, життєписи та ін. Найважливішим нюансом у цьому випадку є те, що спогади пишуться власне мемуаристом, тобто для дослідника є очевидним автор оповіді. Такий тип джерела формується через певний (зазвичай значний) час після того, як подія відбулась. Це сприяє втраті деяких деталей пам’яті і, навпаки, формуванню більш цілісної картини того, що відбулось. Автор вже знає чим завершилась подія і може по-іншому інтерпретувати свою початкову позицію та роль в ній. Тому, необхідно вивчати обставини життя та діяльності автора не тільки від народження до описуваних подій, але й періоду від виконання дії до створення пам’ятки. Це абсолютно не залежить від того, яким чином фіксується інформація (за виключенням моментів технічного характеру): магнітна стрічка чи письмовий текст. – Літературний запис спогадів – виникає тоді, коли мемуарист звертається за допомогою до літератора, і він надає спогадам літературну форму, не змінюючи нічого в тексті і не вносячи в нього жодних «прикрас». Найбільш складним моментом у такому випадку є встановлення ступеня співавторства. Якщо процент втручання є настільки значним, що це перекручує зміст спогадів, тоді мова йде про літературний твір. – Стенографічний (протокольний) запис спогадів. Цей вид зазвичай виникає через ініціативу архівів, інститутів, комісій, музеїв, зацікавлених збором та збереженням мемуарних джерел. Однак, фіксацію можна робити на основі диктофону. Сформувався цілий напрямок – oral history (усна історія). Найважливішим моментом даного виду мемуарів є не форма фіксації, а ступінь втручання особи, що веде розмову (опитування). У будь-якому випадку, спогади складаються не самостійно, а під впливом питань. Сформовані у вигляді 28

стенограми, спогади отримують форму мемуарів тільки після розшифрування, виправлення і підпису їх автором. – Щоденники як вид мемуарних творів виникають тоді, коли сучасник розповідає про події, людей, почуття та ін. день за днем, впродовж усього свого життя чи певного періоду. Зазвичай щоденники пишуться через персональну ініціативу автора, і автори розповідають про пережите з позиції того ж часу. Якщо для спогадів є типовим ретроспективний погляд на події, то автор щоденника ще знаходиться під певним емоційним впливом від пережитого і не може повністю його осмислити, відображаючи тільки деякі сторони дійсності. Загалом, чистих видів мемуарів майже не існує. Часто автор спогадів звертається до окремих записів минулих років (щоденників), офіційні особи також можуть звертатись до різного роду документів для підтвердження своїх записів та ін. У такому випадку мемуарні твори набувають певний синтетичний характер, що є цінним за своїм змістом, за інформацією, але складним для аналізу джерела. Такого плану синтетичний характер досить часто зустрічається в записках мандрівників, які визначаються як особливий жанр історико-літературних творів. Існує характерна риса, що дозволяє віднести свідчення мандрівників до мемуарних творів, адже вони теж, перш за все, базуються на пам’яті і фіксуються переважно у вигляді записів щоденника чи спогадів (а також їх поєднання). При вивченні мемуарів слід приймати до уваги не тільки видові особливості, але і конкретні часові й локальні умови їх формування. За своїм походженням мемуари є близькими до таких видів оповідальних джерел як ессе (думка щодо довільно вибраної чи суспільної проблеми) та художньої літератури. Доволі часто це призводить до того, що дослідники об’єднують усі вищеназвані види під загальною назвою – джерела приватного походження [57, с. 39-42]. В. Диннік пропонує використовувати прийоми експертизи при вивченні мемуарної літератури, яка може служити історичним матеріалом, документальним свідченням. Тому експертизі необхідно піддати таке: 29

– достовірність мемуарної пам’ятки, тобто, її справжня приналежність тому автору, якому вона приписується;

– достовірність або правильність свідчень, які повідомляє автор; При вирішенні питання достовірності мемуарів слід враховувати такі особливості автора мемуарів, як пам'ять, увага, тип сприйняття, характер та умови роботи, а також використання першоджерел у роботі та ін. Помилки пам’яті мемуариста легко корегуються та доповнюються іншими джерелами і представляють собою вирішальний «фактор» у питанні про достовірність мемуарів [271]. А. Вежбицька описує теорію мовленнєвих жанрів та моделює кожен жанр за допомогою послідовності простих речень, що виражають мотиви, інтенції та інші ментальні акти того, хто говорить, визначаючи тип висловлювання. Елементарність семантичних одиниць, що застосовуються в моделі, забезпечує легке порівняння різних жанрів та наглядно демонструє структурні відношення, що їх зв’язують. Використання фрагменту природної мови як мови семантичного опису забезпечує інтуїтивну доступність представлених формул [41, с. 197]. Наведемо мовленнєві формули мемуарів та автобіографії, що вміщують інтенції авторів: Таблиця 1.1 Формули мемуарів та автобіографії Жанр Формули Мемуари Хочу писати про різні речі, які пам’ятаю зі свого життя Пишу це, тому що хочу сказати те, що пам’ятаю про ці речі Думаю, що люди хотіли б знати про ці речі і хотіли б мати можливість представити їх собі так, як я їх пам’ятаю Автобіографія Хочу писати про ті речі, які стались у моєму житті Пишу це, тому що хочу, щоб люди знали про моє життя і могли уявити його собі Думаю, що люди хотіли б знати про моє життя і мати можливість уявити його собі 30

Отже, вивчення жанру мемуарів відбувається з точки зору різних підходів (культурологічного, історичного, соціологічного, когнітивного, лінгвістичного, літературознавчого та інших). Відбір матеріалу для створення мемуарного твору допомагає формувати картину соціуму, що стає фоном для опису особистості автора, об’єднуючи «історію Я» та «історію суспільства». Мемуари стають важливим теоретичним джерелом, що несе інформацію про стан культури. Виокремлення мемуарів з-поміж різних видів документальної літератури, а саме відокремлення мемуарів від автобіографії, щоденників та інших споріднених жанрів є важливою задачею мемуаристики. Мемуарні твори виявляють свою стилістичну варіативність, поєднуючи в собі ознаки документальних текстів та барвистість художньої прози з певними елементами домислу. Так виникає поняття «художніх мемуарів», прикладом яких є мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life», котрим притаманні риси історичності, достовірності, а також риси художньої літератури (образність, поетичний опис подій, зображальність та інші). Мемуарну літературу класифікують за різними ознаками: за соціальною та жанровою ознакою, формою викладу, за джерелом, за характером відтворення подій. З точки зору культурології мемуари діляться на: мемуари-літописи, мемуари-спогади, художні мемуари. За формою виникнення та фіксації мемуари бувають представляють собою спогади, літературний запис спогадів,

стенографічний запис спогадів, щоденники.

1.4 Жанрові позамовні ознаки мемуарної літератури

Для більш детальної характеристики мемуарної літератури необхідно розглянути її особливості з точки зору різних науковців. У. Єловських на основі досліджень різних джерел виокремлює об’єктивні та суб’єктивні особливості мемуарної літератури. Об’єктивні: – мемуари допомагають відтворити колорит епохи [44, с. 11], [54, с. 63], [163, с. 373]; 31

– дають змогу відчути ставлення до суспільних подій з боку різних груп населення [163, с. 173], [44, с. 11], [54, с. 63]; – відновлюють факти, не зафіксовані в жодному іншому джерелі [58, с. 44], [78, с. 237]; – доповнюють інші джерела [44, с. 11], [54, с. 64]. Суб’єктивні: – авторська суб’єктивність та тенденційність [44, с. 11], [54, с. 64]; – помилки пам’яті та неможливість визначити ступінь достовірності джерел, на які посилається автор [58, с. 37], [78, с. 237], [61, с. 157]. А. Г. Тартаковський виокремлює в якості узагальнюючого фактора первинну соціальну функцію мемуарних джерел – втілення історичної самосвідомості особистості [178, с. 125]. На підставі того, що вид і різновид історичного джерела різняться за обсягом і ступенем диференціації первинної соціальної функції, А.Г. Тартаковський визначає щоденник як різновид мемуарної літератури [178, с. 42]. Прослідкувати еволюцію джерел мемуарного характеру можливо за змінами комунікативної мети мемуаристів: від орієнтації на внутрішньо сімейні цілі до усвідомлення авторами значущості своїх творів для подальшого історичного пізнання [178, с. 46], [179, с. 125], [180, с. 16]. У мемуарах «My Early Life» В. Черчилль акцентує увагу саме на значущості свого твору для наступних поколінь, на тому, що було досягнуто і що ще необхідно зробити:

«When I survey this work as a whole I find I have drawn a picture of a vanished age. The character of society, the foundations of politics, the methods of war, the outlook of youth, the scale of values, are all changed, and changed to an extent I should not have believed possible in so short a space without any violent domestic revolution» (284, с. 7). Г. О. Маслюченко виокремлює головні та допоміжні критерії диференціювання художніх мемуарів. До головних із них належать тематичний центр оповіді та співвіднесення функцій автора й оповідача, до другорядних – 32

своєрідність композиції, наявність або відсутність принципів типізації, форма функціонування категорії часу [111, с. 3]. В основі класифікації та еволюції мемуарних джерел лежить ознака, яка враховує єдність суспільного та індивідуального в структурі особистості, а також виокремлює в суб’єктивній природі мемуарів суспільно обумовлені характеристики [114, с. 69]. Сучасні дослідники відмічають такі позамовні характеристики жанру: – співвідношення суб’єктивного і об’єктивного (А. В. Антюхов, Є. І. Голубєва); – хронологічність послідовності подій (Н. А. Ніколіна, В. В. Нуркова); – пам'ять є найважливішою категорією біографічної оповіді (В. В. Нуркова, Е. В. Погодіна, Ю. Б. Шликова); – тотожність автора, оповідача і героя (Н. А. Ніколіна); – яскраво виражене особистісне начало (Є. И. Голубєва, Є. В. Погодіна); – відкритість (Н. А. Ніколіна); – співідношення минулого і теперішнього (Н. А. Ніколіна, Є. В. Погодіна);

– особлива просторова і часова організація (Є. В. Погодіна); – план зрілого оповідача в теперішньому часі і його «Я» в минулому (А. В. Антюхов, Н. А. Ніколіна) [44, с. 13]. Мемуари та їхні різновиди завжди передбачають наявність особового текстового простору та часу, своєрідних виражальних засобів та дозволяють уникнути «кризи ідентичності», що приписується людям, а також дають можливість досліднику побачити, як людська свідомість рішуче свідчить про саму себе – без зовнішніх посередників та інтерпретаторів. Початок дослідження мемуарної літератури як культурного феномену на рівні філософської тематизації було закладено в працях таких вчених як Ю. М. Лотман, М. М. Бахтін, Л. M. Баткін, Ф. Знанецький [56, с. 76]. У мемуарній літературі як культурному феномені О. С. Гребенюк виокремлює низку суперечностей: 33

– між спробами автора створити власний образ та апеляцією до позиції читача, який повинен цей образ вистроїти та завершити; – між історичною документальністю та суб’єктивною версією подій, що визначається «Я-концепцією» того, хто пише. Ця суперечність часто вирішується на користь суб’єктивної версії через те, що автор практично завжди бачить у собі «позитивного героя»; – між спробою автора виокремити самоідентичність (цілісність Я) та рядом змінних самооцінок, яких неможливо уникнути в тексті, що розповідає «історію життя»; – між Я-суб’єктом, який виступає як автор-оповідач, та Я-об’єктом, що виступає в ролі предмету опису: характеристик, оцінок, думок. Література спогадів, автобіографій, сповіді та «думок» веде пряму розмову про людину. Вона схожа на поезію безпосередньою присутністю автора. Для проміжних жанрів, що відхиляються від канонів та правил, притаманними є експериментальність та широта, невимушене та особистісне ставлення до читача. Їх гостра діалектика полягає в поєднанні свободи висловлювання з несвободою вигадки [56, с. 76]. Позачасові ознаки не обмежують сутності мемуарної літератури, форма і зміст якої визначаються переплетенням конкретних соціально-історичних умов. Вивчення мемуарів поза визначеною класовою обумовленістю неминуче приводить до ідеалістичних абстракцій. Будучи конкретною формою вияву тих чи інших стилів, мемуарні жанри обумовлені у всіх своїх особливостях тими ж соціально-економічними умовами, якими визначаються стилі і служать тим самим цілям. Кожен мемуарист показує лише ті факти, на яких зосереджується його класова свідомість, групуючи та осмислюючи події зі своєї класової позиції в інтересах класової боротьби. У мемуарах В. Черчилля класова свідомість та інтереси, визначаючи тематику спогадів, звичайно ж обумовлюють точку зору мемуариста на зображувані явища, на їх освітлення та інтерпретацію. Так В.Черчилль описує ставлення до себе під час навчання в Харроу: 34

«My position was therefore revealed in its somewhat invidious humility. It was the year 1887. Lord Randolph Churchill had only just resigned his position as Leader of the House of Commons and Chancellor of the Exchequer, and he still towered in the forefront of politics. In consequence large numbers of visitors of both sexes used to wait on the school steps, in order to see me march by; and I frequently heard the irreverent comment, ‘Why, he's last of all!’» (284, с. 16). Автор, знаючи, що він є представником верхівки соціуму, усвідомлює наскільки ганебною для нього та його сім’ї є його останнє місце серед учнів. Стає зрозумілим, що одне й те ж явище (подія, особистість, факт літератури чи журналістики) в спогадах представників різних соціальних груп отримує не тільки різну оцінку, але і різне викладення послідовності подій чи різний переказ почутого та побаченого. Дослідники виокремлюють специфічні жанрові властивості мемуарів та суміжних з ними жанрів: – Ретроспективність мемуарної прози дещо інша ніж у історичної чи біографічної літератури. Звернення до минулого усвідомлюється як історично значне, обмежене строком людського життя, при цьому в рамках одного твору є можливим варіювання часу, охоплення його різних пластів: більш менш віддаленого минулого, перехід до сучасності, яка в силу історичної свідомості автора служить кореляції минулого. Щодо функціонування категорій часу, то в мемуарах можна виокремити дві його форми. Перша форма зображає людське життя не через аналітичний перерахунок тих чи інших рис і особливостей, а через розкриття характеру (дії, вчинки, мовлення та інші явища) [178, с. 40]. Так В.Черчилль дає опис характеру персонажів через їх вчинки: «My nurse was my confidante. Mrs. Everest it was who looked after me and tended all my wants. It was to her I poured out my many troubles, both now and in my schooldays» (284, с. 5). 35

У цьому тексті описується персонаж пані Еверест як добра, турботлива та вірна людина. До другого типу віднесемо аналітичний час, в якому весь матеріал мемуарів розподіляється на загальне та сімейне життя, поведінку підчас війни, ставлення до друзів, зовнішність та інше. Життєпис героя за даною схемою складається з різночасових подій та випадків, адже певна риса чи властивість характеру підтверджуються найбільш яскравими прикладами з життя, що не обов’язково викладені в хронологічній послідовності. Однак роздробленість часового біографічного ряду не виключає цілісності характеру персонажа [179, с. 114]. – Меморіальність мемуаристики – її обмежена властивість, що визначається самою назвою (memoria (лат.) – пам’ять). Орієнтація на передачу пам’яті про те, що було, і те, що базується на життєвому досвіді і перетворює мемуаристику на могутній засіб впливу не тільки на свідомість, але й на емоції читача. Меморіальність мемуарів має подвійну направленість: зовнішню (читача) та внутрішню, яка відображає спробу автора впорядкувати та усвідомити вже відомі йому обставини. – Документальність – основа жанру, що орієнтується на зображення достовірного минулого, яке підтверджується документами та показаннями свідків. Документальність мемуарів майже не відрізняється від суміжних з ними жанрів. Як і інші ретроспективні жанри, мемуаристика використовує доступні їй документи та спирається на живі авторські свідчення, що отримують статус своєрідного документу [161, с. 24-25]. Цільова направленість історичних джерел у момент їхнього виникнення обумовлює те, що кожне історичне джерело не тільки відображає дійсність, але і саме по собі є невід’ємним його компонентом. Усі види джерел представляють собою результат відображення дійсності суб’єктом і є компонентами дійсності, продуктом діяльності суб’єкта. Мемуари ж, окрім відображення дійсності їх автором, є результатом і його практичної діяльності, його самовираження. Інтенціональність інформації, що міститься в історичному джерелі, як і будь-яка соціальна інформація, не виключає її об’єктивності, ступінь якої 36

залежить, перш за все, від класової позиції творців джерела і методів відображення реальності. Але будь-яке джерело містить ту чи іншу об’єктивну інформацію і тому в семантичному відношенні не має джерел непридатних для використання. Мемуари містять опосередковану інформацію про дійсність і безпосередню про мемуариста. Тому, навіть якщо джерело не містить ніякої об’єктивної інформації про об’єкт, у ньому буде будь-яка об’єктивна інформація про його творця, тобто про суб’єкт [79, с. 121]. Отже, сучасний етап дослідження мемуаристики характеризується посиленням уваги до різних сторін і нюансів мемуарних джерел. Серед особливостей мемуарів виокремлюють об’єктивні (відтворення колориту епохи, ставлення до суспільних подій, відновлення незафіксованих фактів, доповнення історичних джерел) та суб’єктивні (авторська суб’єктивність, помилки пам’яті, недостовірність фактів). До стилістичних характеристик жанру відносяться такі: співвідношення суб’єктивного і об’єктивного; хронологічність послідовності подій; пам'ять; тотожність автора, оповідача і героя; яскраво виражене особистісне начало; відкритість; співвідношення минулого і теперішнього; особлива просторова і часова організація; план зрілого оповідача в теперішньому часі і його «Я» в минулому. Виокремлюються також специфічні жанрові риси мемуарів: ретроспективність, меморіальність, документальність.

1.5 Архітектоніка та композиційна структура мемуарних текстів

Структурне членування мемуарів дозволяє говорити про наявність певної архітектоніки, яка складається з традиційних елементів – зачину, основної частини та кінцівки. При цьому, конкретизація теми і висловлення інтенцій до написання у зачині та підведення підсумків прожитого періоду життя, визначення планів на майбутнє в заключній частині, доповнюються роздумами про особливість людської пам’яті та пов’язаними з цим сумнівами з приводу достовірності мемуарів [130, с. 3]. «Олітературювання» мемуарів призвело до значного збагачення та ускладнення їх текстової структури. Літературний текст концентрує в собі 37

змістово-концептуальний та художній аспекти твору, що є естетичним засобом опосередкованої комунікації, метою якого є зображально-виражальне розкриття теми, що представляє собою єдність форми та змісту та складається з мовленнєвих одиниць, які виконують комунікативну функцію [195, с. 11]. Єдність тексту обумовлюється суміщенням та взаємодією його складових елементів. Текстовий зміст мемуарів є різноманітним, а його варіанти визначаються відмінностями в підході до висвітлення життєвого матеріалу, особливостями творчого почерку кожного автора. «Якщо ми візьмемо велику групу функціонально однорідних текстів та розглянемо їх як варіанти певного одного інваріантного тексту, знявши при цьому все «позасистемне» з даної точки зору, то отримаємо структурний опис даної групи текстів» [107, с. 23]. Такий методологічний принцип виправдовує себе і у випадку розгляду змісту, особливостей компонування літературних текстів мемуарів, складність яких визначається широкими можливостями самого жанру. Однією з умов життя жанру є його гнучкість, здатність до оновлення, акумулювання в собі тих нових тенденцій і форм їх вияву, які виникають в літературі. Саме таку життєздатність виявила мемуарна проза, яка еволюціонувала від невигадливої реєстрації подій минулого до справді художніх творів, коли минуле створюється в його неповторній своєрідності, історичні особи відмічені яскравою індивідуальністю, автор стає не тільки оповідачем, але і творцем особливого художнього світу, де реальність і її творча інтерпретація рівноцінні [212, с. 109]. Характерною властивістю літературної мемуаристики є складність її текстового складу, що включає такі копозиційні форми як авторські оповіді, описи, судження, белетризовані фрагменти, інтертекст. Структура тексту демонструє двоїстість мемуарної прози як художньо-документальної, тієї, що фокусує в собі точність документу та вільність художньої манери письма. Сам документ, не втрачаючи свого інформаційного значення, стає одним із виразних засобів поетики тексту [222, с. 233]. 38

Мемуари можуть включати ті ж композиційні форми, що і художня проза: портрет, судження, опис обставин дій та ін. У той же час вони мають додаткові можливості документальної літератури. Органічною частиною мемуарів є документальні джерела: уривки з документів, показання свідків, записи автора. Введені в текст повідомлення посилюють ефект достовірності, присутності в часі, про який іде мова. Документальні вставки або співвідносяться з авторською оповіддю (виступають як аргументація його суджень, ілюстрація розповіди, доповнення), або ж мають досить самостійне значення, утворюють цілі розділи книги. Очевидною є тісна взаємодія сюжету та композиції. Сюжетна основа вибудовується та організовується за рахунок певного розташування частин тексту. В свою чергу, співвідношення розділів твору, фрагментів оповіді впливає на сприйняття змісту, визначає характер розповіді, тобто формують сюжетну специфіку книги [246, с. 113]. У мемуарах В. Черчилля можна знайти приклад портрету. Так автор дає опис полковника Барбазона, який командував четвертим гусарським полком: «…As a young man he must have been exceptionally good-looking. He was exactly the right height for a man to be. He was not actually six feet, but he looked it. Now, in his prime, his appearance was magnificent. His clean-cut symmetrical features, his bright grey eyes and strong jaw, were shown to the best ad vantage by a moustache which the Kaiser might well have taken as his unattainable ideal. To all this he added the airs and manners of the dandies of the generation before his own, and an inability, real or affected, to pronounce the letter CR.J Apt and experienced in conversation, his remarkable personality was never at a loss in any company, polite or otherwise» (284, с. 67). Окрім портрету в мемуарах В.Черчилля також є типова для художньої прози така композиційна форма як судження. Автор виражає свою думку щодо латини: «I will here make some general observations about Latin which probably have their application to Greek as well. In a sensible language like English important words are connected and related to one another by other 39

little words. The Romans in that stern antiquity considered such a method weak and unworthy. Nothing would satisfy them but that the structure of every word should be reacted on. by its neighbours in accordance with elaborate rules to meet the different conditions in which it might be used. There is no doubt that this method both sounds and looks more impressive than our own» (284, с. 22). Елементи сюжету (експозиція, зав’язка, розвиток подій, кульмінація, розв’язка, епілог) є зазвичай слабо позначеними в мемуарах загалом, але чіткіше виокремлюються, як правило, в белетризованих мемуарах. Відображення інформації в мемуарах передбачає поступовий розвиток розповіді, зміст якої не розпадається на окремі сюжетні фрагменти. Окрім композиційних форм художньої літератури мемуари мають у своєму розпорядженні додаткові можливості документальної літератури. Органічною частиною мемуарів є документальні джерела: витяги з документів, свідчення очевидців, записи автора, зроблені за «гарячими слідами» подій. При введенні в текст, такі фрагменти підсилюють ефект достовірності, присутності в часі, про який іде мова. Документальні вставки або співвідносяться з авторським повідомленням (виступають як аргументація його суджень, ілюстрація розповіді, доповнення до першого та другого), або мають досить самостійне значення, утворюють цілі розділи книги. Наприклад: «The train was upset and Mr. Churchill is described as having rallied the force by calling out "Be men! be men!" But what can the officers have been doing who were in command of the detachment? Again, were the men showing signs of behaving otherwise than as men? Would officers in command on the battlefield permit a journalist to "rally" those who were under their orders?» (284, с. 298). У фрагменті представлено цитату з газети «Трут» від 23 листопада 1899 р. Сюжетна основа вибудовується та організується за рахунок певного розположення частин тексту. Співвідношення розділів твору та фрагментів повідомлення впливає на сприйняття змісту, визначає характер розповіді, тобто, формує сюжетну специфіку книги [229, с. 97-98]. 40

Основна частина більшості мемуарних текстів структурується за розділами та має абзацне членування. У мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life» нараховується 29 розділів, кожен з яких складається в середньому від 13 до 44 абзаців. Розвиток теми мемуарів реалізується за рахунок наявності та чергування структурно-семантичних одиниць різного характеру, які складають основу контекстно-варіантного членування. До числа таких одиниць, виокремлених у мемуарних текстах незалежно від типу мовленнєвої культури їх автора, можна віднести констатуючі повідомлення про факти, наративи, які включають яскраві спогади про одну подію, дескриптивні контексти та ін. Мемуари В. Черчилля характеризуються таким принципом побудови повідомлення, при якому виявляється причинно-наслідковий принцип компонування подій з породженням тексту з переважним дотриманням послідовності фактів біографії мемуариста. Особливість часової організації мемуарного тексту полягає в реалізації в ньому деяких властивостей суб’єктивного часу: співвідношення особистого та біографічного часу; оборотність, яка виявляється у використанні проспекції та ретроспекції; суб’єктивна сегментація часу; багатомірність, яка складається з декількох часових планів [130, с. 5]. Мемуари В.Черчилля характеризуються стійкою точкою відліку, яка визначає позиціонування згадуваних подій переважно в строгій хронологічній послідовності. За рахунок особливої структури повідомлення мемуарних текстів, у них відображаються як одиничні ситуації, що відбулися разово, так і ситуації, які постійно повторювались, або були типовими, як наприклад перманентність кавалерійських атак підчас різних війскових кампаніях, в яких приймав участь сам автор (Суданська кампанія, Англо-бурська війна, осада Ледісміта та ін.). Мемуарний сюжет є пов’язаним з відображенням дійсності, що усвідомлюється як історична і є організованою процесом спогадів, коли факти та події відображаються у свідомості автора через певний проміжок часу. В такому випадку відбувається трансформація уявлень про минуле, а саме в такому перебудованому варіанті розповідь про минуле стає змістовною, сюжетною основою мемуарної прози. Навіть спроба мемуариста дотримуватись 41

документальної точності та достовірності не виключає трансформації реальності під впливом різних факторів: віддаленості в часі від предмету зображення, особистісного ставлення до подій та ін. [161, с. 52]. На відміну від власне художнього твору, сюжет мемуарів вибудовується життям і мемуарист не може розпоряджатись подіями на свій розсуд, що, однак, зовсім не виключає творчий підхід до викладення фактів минулого. У мемуарах відбувається відбір життєвого матеріалу у відповідності до індивідуального авторського бачення, а також у зв’язку з поставленими задачами [212, с. 115]. У мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life» описуються перші тридцять років життя – відображаються лише факти, відібрані письменником як найбільш актуальні для написання даного твору. Ряд обставин реального життя іноді залишається за межами тексту, бо вони не є предметом інтересу мемуариста, не узгоджуються з вибраною ним темою. І навпаки, незначні подробиці можуть виявитись суттєвими в контексті твору, бо вносять додаткову інформацію до основної теми, збагачують її новими мотивами. Навіть найбільш інформаційно насичені мемуари-хроніка не можуть охопити всі аспекти минулого і концентрують увагу на тих сторонах життя, які співвідносяться з особистим досвідом автора. Мемуарист може посилатись на враження свідків, згадувати події, свідком чи учасником яких він не був, тим не менше зміст мемуарів базується, перш за все, на відображенні його особистого сприйняття. У мемуари В.Черчилля введено свідчення інших людей у формі дослівного викладення матеріалу, наприклад через листи. Так, дослівно передано лист лорда Роберста: «I would, with the greatest pleasure, help your son, but it would be no use my communicating with General Lockhart as Sir George White is all powerful, and, as he refused to allow Winston to join General Blood's staff, after his having previously served with that officer in the Malakand Field Force, I feel sure he would not consent to his being sent with the Tirah Field Force.» «I would telegraph to Sir George White, but I am certain that, under the circumstances, he would resent my doing so.» (284, с. 152). 42

Іншими прикладами введення додаткового тексту, автором якого В. Черчилль не був, можуть служити, наприклад, пісні або вірші: «And England asks the question When danger's nigh Will the sons of India do or die? » (284, с. 124). Або такий варіант: «Great White Mother, far across the sea, Ruler of the Empire may she ever be. Long may she reign, glorious and free, In the Great White Motherland.» (284 с. 125). Зміст мемуарних книг передбачає розповідь про події чи навіть їхнє белетризоване відтворення, що наближає мемуарний сюжет до сюжету художнього твору. Як і в художній літературі, він може бути динамічним, яскраво вираженим сплетінням фактів, подій, сцен, та послабленим, коли в авторському повідомленні переломлюється складна динаміка життя, але інформація про подію заміняє пряме її зображення. Традиційні «класичні» мемуари тяжіють саме до такого типу сюжетного розвитку. На противагу художній прозі сюжет мемуарів виключає вигадку і навіть більш помірний домисел, автор не може розпоряджатись достовірним матеріалом за власним бажанням, перетворюючи його вихідний об’єкт для довільної побудови тексту. Зміст мемуарів є достатньо жорстко прив’язаним до реальності, але ця реальність не є фотографічно відтворюваною, проте, вона є трансформованою в свідомість свідка, відповідно, вона є організованою за рахунок відбору фактів, їхнього співвіднесення одних з одними, обрамленням деталями, доповненням картини минулого [229, с. 154]. У контекст авторської розповіді, оживляючи та урізноманітнюючи її, вводяться діалоги. В мемуарах, що наближаються до оповідальності, діалог іноді може скорочуватись до окремих реплік та перетворюватись на пряму мову Пряме мовлення в художній літературі – засіб реалізації авторських тематичних, художньо-естетичних завдань, важливий прийом характеристики персонажа, яке допомагає окреслити в ньому типове й індивідуальне [28, c.144]. Наприклад: 43

«Our young Spaniard shook his head: 'You would not get 5 miles.' 'Where, then, are the enemy?' we asked. They are everywhere and nowhere,' he replied. 'Fifty horsemen can go where they please two cannot go anywhere.'» (284, с. 78). Іноді, частину діалогу заміняє авторський коментар, поєднаний з висловлюваннями дійових осіб у представленому епізоді. Діалог у мемуарах має дещо іншу природу ніж у художньому творі: репліки учасників діалогу передають зміст того, що дійсно було сказано. Пам'ять мемуариста, реалізовані в творі задачі впливають на ступінь достовірності діалогу, який не можна сприймати як стенограму. Автор намагається зберегти загальний зміст розмови, але не має можливості передати її дослівно [91, с. 78]. У ряді випадків він намагається відтворити типові для учасників діалогу особливості мовленнєвої манери: «… Brabazon had repeated the same remarks and cutting sentences so recently addressed to him, and finished by the harsh order, 'Take your wegiment home, Sir!'» (284, с. 68). Передано дефект мови того, хто говорить, а саме вимовляння замість «r» звуку «w». Іноді, стиль самого мемуариста може проступати у висловлюваннях його персонажів. Діалог у мемуарах є джерелом інформації (єдиної в своєму роді чи додаткової до авторського задуму, що виконує роль додаткової деталі), він слугує засобом характеристики співрозмовника. Своєрідність діалогу в літературних мемуарах – поєднання розмовних фраз та уривків з художніх творів, що відтворюються при спілкуванні та інколи стають репліками- відповідями його учасників [189, с. 3-9]. Діалог в мемуарах використовується в традиційній ролі – як мовленнєве звернення персонажів. Подібні діалоги можна назвати прямими. Окрім вищезазначеного, місце також може мати «метафізичний» діалог – автора з рядом історичних осіб, автора з читачем. Наприклад, звернення до читача, шляхом пояснення причини упущення певних деталей твору: «This is not the place to retell at any length the story of the Relief of Ladysmith: but a brief account is needed.» (284, с. 307). 44

Тут, на відміну від звичайного діалогу, наявність усіх учасників не є обов’язковою. Крізь призму авторських зауважень проступає думка інших, названих людей, чи тих, яких письменник має на увазі. Така форма як монолог, що є розгорнутим висловлюванням однієї особи, у мемуарах має двосторонню приналежність: персонажам та самому автору. Функція монологічних висловлювань персонажів є схожою з роллю діалогу: інформаційна та характеризуюча (самохарактеризуюча) людину. Уесь мемуарний текст можна розглядати як розгорнутий монолог його творця, адже, на відміну від художнього твору, мемуарист не стільки показує дійсність, скільки розповідає про неї. Поруч з таким розширеним розумінням монологу в складі мемуарного твору можна виокремити фрагменти, що представляють собою судження автора, висловлення його емоційного стану, формулювання його життєвих спостережень та досвіду, тобто, власне монолог. Документальність мемуаристики має різні вияви, в тому числі й на рівні тексту. Практично не існує мемуарів, що не використовують «чуже слово» або інтертекст: цитати з документів, літературних творів, листів, щоденників та ін. Подібні матеріали, в поєднанні з авторською розповіддю, слугують підтвердженням достовірності зображуваного. «Чуже слово» має підсилити достовірність твору. Цитати в мемуарах виконують різні функції – від виключно інформативної до естетичної, коли вони стають виразним художнім засобом. Цитата розширює інформаційне поле твору, вносить в нього свідчення, що іноді можуть виходити за межі досвіду автора [161, с. 80]. Прикладом може слугувати цитування уривку з газетної статті: «...The train was upset and Mr. Churchill is described as having rallied the force by calling out "Be men! be men!" But what can the officers have been doing who were in command of the detachment? Again, were the men showing signs of behaving otherwise than as men? Would officers in command on the battlefield permit a journalist to "rally" those who were under their orders?» (284, с. 298). 45

Інтертекст у більшій мірі сприяє типізації дійсності, відображуваної в мемуарах [10, с. 332]. Звідси випливає тісний зв'язок цитат з авторською розповіддю. При цьому можна побачити різні варіанти взаємодії інтертексту з основним текстом твору: зміст цитати не змінюється, співпадає з положеннями, що декларуються автором мемуарів. Цитата, зберігаючи своє первинне значення, трансформується певним чином в умовах нового контексту. Цитата в будь-якій своїй функції: активній (виразна деталь, заміщення авторської розповіді) чи пасивній (ілюстрація тексту від автора) – невід’ємна частина мемуарної прози, обов’язковий та широко розповсюджений елемент її текстового складу. Багатоскладовість тексту мемуарної прози дозволяє створювати ряд варіантів та комбінацій його різних ланок. Усе це забезпечує видову різноманітність мемуаристики, обумовлюючи перспективи розвитку даного жанру [246, с. 85-86]. Поступовий розвиток розповіді є основним прийомом у мемуарного текста, передається, як у випадку мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life», через розділи, кожен з яких складається з різної кількості абзаців. Структура мемуарів може включати ті ж складові, що і художня проза, як, наприклад, портрет, опис, судження та ін., не виключаючи можливості документальної літератури, такі як свідчення очевидців, витяги з документів, листи та ін. Таким чином, на противагу художній прозі, сюжет мемуарів виключає вигадку та домисел, проте, базується, перш за все, на відображенні сприйняття автора. Мемуари В.Черчилля характеризуються стійкою точкою відліку та використовують причинно- наслідковий принцип компонування подій з переважним дотриманням послідовності фактів. У контекст авторської розповіді можуть вплітатись діалоги та монологи, виконуючи інформаційну та характеризуючу (мовця) функції.

1.6 Лексичні жанротвірні засоби мемуарних творів

Виокремлення жанротвірних елементів у сфері лексики та фразеології передбачає не виявлення окремих слів чи фразеологізмів, що можуть служити яскравими ознаками жанру, а визначення класів одиниць, як найбільш 46

стандартних класичних об’єднань, що мають типологічно загальний характер та регулярно використовуються в творах одного жанру. Виокремлення таких об’єднань базується на системному зв’язку лексичних та фразеологічних одиниць, їхній співвіднесеності з основними змістовими та композиційними моментами, що визначають жанр як «стійкий тип висловлювання» [21, с. 428]. Склад жанротвірних лексико-фразеологічних угрупувань при всій їх стандартизованості в конкретних текстах завжди є рухомим, змінним та відображає особливості індивідуального стилю автора, інтенції якого і визначають вибір конкретних одиниць, що виражають та варіюють певне інваріантне значення. Ознаками жанротвірних засобів є їхня повторюваність, стійкість та певна конструктивна роль у: а) формуванні змістово-тематичного плану тексту; б) його композиційної організації; в) створенні системи образних засобів жанру [124, с. 15]. До жанротвірних елементів у сфері лексики та фразеології можна віднести: – Одиниці семантичних полів (лексичні та тематичні угрупування) автобіографічних творів, які є пов’язаними з інваріантними мотивами жанру та його основними тематичними комплексами; такими як, наприклад, номінації емоцій та їх вияв у жанрі елегії; лексика зі значенням «переміщення в просторі» у жанрі записок мандрівника; слова та фразеологізми з семою «пам’ять» у спогадах та ін. Наприклад, слово «memory» в мемуарах В.Черчилля зустрічається 16 разів, «memories» – 4 рази, «remember» – 42 рази, «recollection» – 1 раз, «memorial» – 2 рази, «recall» – 10 разів та інші варіанти слів із семою «пам’ять». – Лексико-семантичні групи, характерні для первинного жанру- «прототипу», наприклад, формули привітання в епістолярних творах, що утворюють рамку тексту, відкриваючи та завершуючи його, та є ядерними елементами листа як первинного жанру. Мемуаристи часто вводять листи та цитати з них у свої оповіді. Взаємодія мемуарного та епістолярного жанрів є багатофункціональною. Листи, в яких описуються минулі події, приймають участь в створенні мемуарного сюжету, а характеристики сучасників сприяють 47

розкриттю внутрішнього світу героїв. Листи, цитовані мемуаристами, в окремих епізодах можуть суттєво змінювати монологічну мову оповідача, перетворюючи її на діалог, бесіду та ін. Також включення листів у текст дозволяє автору уникнути суб’єктивності судження про події чи персонажів [80, с. 142-143]. У мемуарах «My Early Life» наявні приклади листів з типовими структурами початку: присутність адреси та дати «Marlborough House, April 22/98»; звернення до адресата «My dear Winston» та завершення листа типовою фразою «Yours very sincerely»: «Marlborough House, April 22/98 My dear Wіnston, I cannot resist writing a few lines to congratulate you on the success of your book! I have read it with the greatest possible interest and I think the descriptions and the language generally excellent. Everybody is reading it, and I only hear it spoken of with praise. Having now seen active service you will wish to see more, and have as great a chance I am sure of winning the V.C. as Fincastle had; and I hope you will not follow the example of the latter, who I regret to say intends leaving the Army in order to go into Parliament. You have plenty of time before you, and should certainly stick to the Army before adding M.P. to your name. Hoping that you are flourishing, I am, Yours very sincerely, A.E.» (284, с. 155-156). – «Егоцентрична» лексика висловлює вихідні параметри комунікативної ситуації, що моделюється у цьому жанрі, як, наприклад, дейктичні слова, згруповані навколо координат «я – тут – зараз», що визначають конкретну ситуацію в авторських спогадах. – Образні засоби слугують своєрідними «формулами» жанру, наприклад «минуле - сон» чи «минуле-туман» в спогадах [124, с. 16]: 48

«Of course what I call Mathematics is only what the Civil Service Commissioners expected you to know to pass a very - rudimentary examination…With my third and successful examination they passed away like the phantasmagoria of a fevered dream.» (284, с. 25-26). Стійкість та повторюваність лексичних та фразеологічних одиниць, характерних для певного жанру, особливо яскраво виявляються в «сильних» позиціях тексту (термін С. Г. Ільєнко), перш за все, у заголовках, на початку та в кінці твору. В мемуарних творах виокремлюють такі групи заголовків, що: – охоплюють семантичний компонент «час»: номінації одного періоду людського життя (як у мемуарах В.Черчилля «My Early Life» або «Мої ранні роки»); номінації певного відрізку часу або історичного періоду; назви, що визначають відношення особистості до історичного часу та ін. – включають семантичний компонент «простір». У мемуарах В.Черчилля назви розділів часто відповідають назвам конкретних місць, наприклад, «India», «Mamund Valley», «Johannesburg and Pretoria» та ін.); заголовки, що включають лексичні одиниці зі значенням «переміщення в просторі» та ін. – використовують метафору «життя – книга» (у мемуарах В.Черчилля не представлені). – мають семантичний компонент «пам’ять» (у мемуарах В.Черчилля не представлені). – відображають фрагментарність спогадів (у мемуарах В.Черчилля не представлені). – виражають авторські інтенції та його оцінки. Вони можуть виражати ціль спогадів, об’єкт спогадів («A Difficulty with Kitchener»), реалію, факт, подію («I Leave the Army»), характер спогадів [124, с. 18-22]. Тексти, які відносяться до жанру мемуарів та біографій, характеризуються відносно стійким набором повторюваних висловлювань, що дозволяє виявити певну схему представлення інформації: спочатку ідеться повідомлення про рік, місце народження; потім, розповідається про сім’ю, в якій народився оповідач, про батьків, про майно сім’ї. Далі йдеться пояснення про переїзд, зміну місця 49

життя, опис тієї чи іншої місцевості. Після цього йдеться повідомлення про події з особистого життя, про сферу діяльності та ін. Однак, існує варіантність побудови мемуарних творів: в них може бути порушена хронологічна послідовність при розповіді про події з життя. Розповідь може починатись з опису сучасного періоду життя та підведення підсумків. При розповіді про життя в минулому можуть використовуватись дієслова у формі теперішнього часу, адже, мовець знову емоційно переживає ці події та занурюється в контекст часу, про який іде мова. При повідомленні можливими є різноманітні доповнення, розповіді про випадки, після яких не завжди можна побачити повернення до основної розповіді. Однією з найважливіших характеристик мемуарів у такому випадку стає поєднання часових пластів. Постійна апеляція людини до своєї пам’яті може порушувати хронологію передачі життєвих подій, періодів. Цим пояснюється існування відступів при повідомленні, в яких розповідається про подію, випадок, людину [45, с. 7–8]. У мемуарах «My Early Life» структура повідомлення є близькою до стандарту: «When does one first begin to remember? When do the waving lights and shadows of dawning consciousness cast their print upon the mind of a child? My earliest memories are Ireland. I can recall scenes and events in Ireland quite well, and sometimes dimly even, people. Yet I was born on November 30, 1874, and I left Ireland early in the year 1879. My father had gone to Ireland as secretary to his father, the Duke of Marlborough, appointed Lord- Lieutenant by Mr. Disraeli in 1876. We lived in a house called The “Little Lodge”, about a stone's throw from the Vice-regal. Here I spent nearly three years of childhood…» (284, с. 1). На початку твору присутня незначна недотриманість хронологічності подій: автор починає розповідь зі своїх перших спогадів, а не з початку свого життя, а потім переходить до свого народження і описує сім’ю, починаючи з батька та його положення на той період часу, місця проживання його сім’ї та інших подробиць початку життя автора. Оскільки час мемуарного тексту є ретроспективно направленим, більша частина розповіді ведеться у формі минулого часу. Відсутність повідомлення про 50

майбутні події, незакінченість мемуарних текстів є їхньою характерною рисою. Особливість функціонування дієслів у формі теперішнього часу полягає у використанні їх у переносному значенні, для позначення подій минулого [45, с. 7]: «In one of these years we paid a visit to Emo Park, the seat of Lord Portarlington, who was explained to me as a sort of uncle. Of this place I can give very clear descriptions, though I have never been there since I was four or four and a half. The central point in my memory is a tall white stone tower which we reached after a considerable drive…» (284, с. 2). Частина спогадів передається в минулому часі, частина – в теперішньому. У центрі розповіді знаходиться, перш за все, оповідач. Це виражається за допомогою займенників та дієслів першої особи однини. Використання особового займенника «І» є одним з основних засобів мовного втілення мемуарного тексту [45, с. 8]. Для прикладу розглянемо наступній абзац мемуарів: «I revisited 'The Little Lodge' when lecturing on the Boer War in Dublin in the winter of 1900. I remembered well that it was a long low white building with green shutters and verandahs, and that there was a lawn around it about as big as Trafalgar Square and entirely surrounded by forests. I thought it must have been at least a mile from the Viceregal. When I saw it again, I was astonished to find that the lawn was only about sixty yards across, that the forests were little more than bushes, and that it only took a minute to ride to it from the Viceregal where I was staying.» (284, с. 5-6). У цьому прикладі займенник «І» зустрічається 6 разів. Крім того, слід відмітити функціонування числівників для позначення року, дня народження, віку, будь-якої дати, періоду часу, під час якого відбувались ті чи інші події; для позначення кількості людей, дітей в сім’ї та ін. [44, с. 8]. Наприклад: «In March 1895 I was gazetted to the 4th Hussars.» (284, с. 62). У цьому реченні числівниками позначені дата події та номер полку. Оскільки мемуари присвячені опису життя, то одним з головних жанротвірних засобів є лексичні одиниці, що фіксують життєві етапи, основними 51

з яких є народження та смерть [48, с. 8]. Наприклад: «I was born on November 30, 1874» (284, с. 1), «My father died on January 24 in the early morning.» (284, с. 62), «At this time Mrs. Everest died.» (284, с. 72). В групу засобів, що позначають існування людини, входять лексичні одиниці із значенням «життя». Відбувається взаємопроникнення одиниць із значенням «життя» та значенням «робота» в зв’язку з тим, що праця займає більшу частину життя та часу доби та робота стає способом життя [45, с. 8]: «Without work there is no play.» (284, с. 130), «Having contracted the habit of writing, I embarked on fiction. I thought I would try my hand at a novel. I found this much quicker work than the accurate chronicle of facts.» (284, с. 154), «The only comments which had ever been made upon my work at school had been ‘Indifferent’, ‘Untidy’, ‘Slovenly’, ’Bad’, ‘Very bad’, etc.» (284, с. 154-155), «On the other hand the two books I had already written and my war correspondence with the Daily Telegraph had already brought in about five times as much as the Queen had paid me for three years of assiduous and sometimes dangerous work.» (284, с. 199). Характерним для мовного втілення жанру мемуарів є використання одиниць лексико-семантичної групи родинних найменувань [45, с. 8]. Нариклад: «father», «mother», «grandfather», «brother», «sister», «uncle», «nephew» та інші. Отже, виокремлення жанротвірних елементів у сфері лексики та фразеології характеризують мемуари, визначаючи їх як «стійкий тип висловлювання». Було встановлено такі ознаки жанру: вживання характерних лексичних та фразеологічних одиниць у «сильних» позиціях твору; переважання дієслів у формі минулого часу та займенника першої особи однини «І»; функціонування числівників на позначення року, дня народження, віку та ін.; використання лексичних одиниць зі значенням «народження», «смерть», «життя» та «робота»; вживання одиниць лексико-семантичної групи родинних найменувань. Для мемуарів та суміжних з ними жанрів було укладено наступну узагальнюючу таблицю з типовим рисами (див. табл. 1.2.):

Таблиця 1.2 Риси мемуарів та суміжних жанрів

Риси мемуарів Жанр Спільні риси із суміжними Жанр Риси суміжних жанрів жанрами (невиражені в мемуарах) • подвійний тематичний • усвідомлення значущості твору для • увага сконцентрована на центр: «історія «Я» та подальших поколінь «історії «Я» «історія суспільства» • план зрілого оповідача • незмінна позиція автора • перспективна (змінна) • відкритість • коротша форма викладу позиція автора • переважно поступовий розвиток (охоплює найважливіші події) • розрахунок на публічне подій • вузька тема опису (наприклад, сприйняття • наявність лексикосемантичних груп опис творчого шляху) • наявність стилістичної ↖ ↗ • фіксація у пам’яті (наявність • увага сконцентрована на варіативності ↗ помилок пам’яті) «історії «Я» • ретроспективність Мемуари • небезпристрасна фіксація подій Автобіографія • закритість – не розраховані на (можливість варіювання (сповідь, виправдання, роздуми) – публічне сприйняття часу – більш або менш співвідношення суб’єктивного та • переважає монологічна форма віддалений, перехід до об’єктивного (може бути внутрішня сучасності) ↘ • відбиток особистості автора – ↙ діалогічна полеміка) • опис ставлення до виражене особистісне начало • немає загальної перспективи суспільних подій з боку • відбиток відповідного часу подій і оповідь тримається на різних груп населення • може виступати в ролі історичного зв’язку записів, об’єднаних • опосередкована джерела особою автора інформація про дійсність • може бути доповненням інших • орієнтація на теперішній час та безпосередня про історичних джерел ↖ ↗ відносно автора мемуариста • допомагає відтворити колорит епохи • необов’язкова наявність

• хронологічність Щоденники поступового розвитку подій • тотожність автора, оповідача і героя • лексикосемантичні групи не є • документальність яскраво вираженими • можлива наявність інтертексту • наявність одиниць семантичних полів • «егоцентрична» лексика • образні засоби як формули жанру 53 Висновки до розділу 1

Мемуари є невід’ємною частиною культурної комунікації сучасності, що відображають час та характеризують суспільство через людську особистість, поєднуючи в собі елементи документальної та художньої літератури. Науковці виокремлюють такі різновиди мемуарів як автобіографічний, художньо-документальний, біографічний, історико-літературний. Для всіх них домінуючими жанротвірними ознаками є «суб’єктивність» і «пам’ять», адже мемуари не можуть бути лише неупередженою фіксацією подій, що залежить від конкретних локальних та часових умов формування тексту. Всі ці фактори можуть впливати на достовірність твору. Належність мемуарів Вінстона Черчилля “My Early Life” саме до художніх мемуарів підтверждується наявністю рис, спільних для них і художньої прози, але в той же час вони залишаються різновидом документальної. В авторську розповідь вводяться такі композиційно-мовленнєві форми, як діалоги, монологи, описи та ін., що виконують інформаційну та характризуючу функції. Діалог також виконує функцію уточнення та наближення до достовірності того. Документальність мемуаристики та введення інтертексту, що виявляється у використанні цитат з документів, літературних творів, листів, щоденників та ін., є невід’ємною ознакою таких мемуарних творів. Мемуари містять як суб’єктивну, так і об’єктивну інформацію про дійсність, соціум та особистість автора, а також слугують джерелом для дослідження певного часового відрізку історії. Мемуари В.Черчилля можуть служити доповненням до історичних джерел, які описують події 1874–1904 років та містять унікальні подробиці, незафіксовані в жодному іншому джерелі. Серед особливостей мемуарної літератури було виокремлено об’єктивні (відтворення колориту епохи, ставлення до суспільних подій, відновлення незафіксованих фактів, доповнення історичних джерел) та суб’єктивні (авторська суб’єктивність, помилки пам’яті, недостовірність фактів). Крім того, було зазначено такі специфічні жанрові риси мемуарів, як ретроспективність, меморіальність, документальність. 54

В мемуарах наявною є певна архітектоніка, що складається із зачину, основної частини та кінцівки. «My Early Life» структуруються за розділами та мають абзацне членування, характеризуючись причинно-наслідковим принципом компонування подій з переважним дотриманням часової послідовності фактів біографії мемуариста. У мемуарах спостерігається співвідношення особистого та біографічного часу; використання проспекції та ретроспекції; суб’єктивну сегментацію часу; багатомірність, яка складається з декількох часових планів. Оскільки час мемуарного тексту є переважно ретроспективно направленим, у творі, в основному, використовуються форми минулого часу. Виокремлення жанротвірних одиниць в сфері лексики та фразеології виявляє елементи, що можуть служити яскравими ознаками жанру, а саме: одиниці семантичних полів (лексико-семантичні та тематичні групи); лексичні об’єднання, характерні для первинного жанру-прототипу; «егоцентричну» лексику, як, наприклад, дейктичні слова; стійкі образні засоби, що слугують своєрідними «формулами» жанру. Лексичні та фразеологічні одиниці, характерні для досліджуваного жанру, особливо яскраво виявляються в заголовках, на початку та в кінці твору. Частотним є використання займенників першої особи, числівників на позначення будь-якої дати або кількості будь-чого, лексичних одиниць на позначення життєвих етапів, одиниць на позначення концепту «життя» та «робота», одиниць лексико-семантичної групи родинних найменувань та ін. Мемуари мають ряд суміжних рис з автобіографією, як наприклад усвідомлення значущості твору для подальших поколінь, план зрілого оповідача та ін.; спільні риси одночасно з автобіографією та щоденниками, наприклад, відбиток особистості автора і відповідного часу та ін.; риси типові лише для мемуарів – подвійний тематичний центр: «історія «Я» та «історія суспільства», перспективна (змінна) позиція автора; риси типові лише для автобіографії, наприклад, незмінна позиція автора, вузька тема опису та ін., риси характерні лише для щоденників – закритість, переважно монологічна форма та ін. (див. табл. 1.2.). 55

Мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life» поєднують в собі «історію Я» та «історію суспільства», відображаючи певну епоху через людські особистості та концетруючи увагу не тільки на своїй особистості але і на оточуючих. «My Early Life», як типовий приклад мемуарів, має складну структуру, що поєднує в собі елементи біографічності, художнього портрету, ліричної повісті та авантюрного роману. “Пам’ять” і “суб’єктивність” є домінуючими жанротвірними ознаками в мемуарах В.Черчилля. Базові положення висвітлено в одноосібних публікаціях автора [89, 137, 138].

56

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ ТЕКСТОТВОРЕННЯ В МЕМУАРАХ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ «MY EARLY LIFE»

У сучасній лінгвістиці категорія тексту займає міцне положення, що зумовлює актуальність цієї теми в наукових дослідженнях [105, 112, 126, 151, 181, 188, 211, 235, 259]. Звідси випливають наступні задачі даного розділу: формування уявлень про параметри тексту, який складається з окремих будівельних елементів або одиниць текстотворення; виявлення складу таких одиниць та їх взаємодії; характеристика відповідних одиниць. Головним опорним положенням є тезис про особливу природу і особливий статус тексту як такого, коли аналіз його дослідження проводиться без обмежень, лише через факти мови, або лише через факти мовлення та мовленнєвої діяльності. Інтерес сучасної лінгвістики до цієї проблеми вказує на актуальність даної теми. Однією з важливих задач стає виявлення та систематизація сутнісних ознак (параметрів) тексту, які б розкривали особливості його природи та дозволяли судити про його якісну визначеність. Сукупність таких параметрів називають текстуальністю, текстовістю, або текстовими категоріями та властивостями. Текстові категорії допоможуть розкрити текстотвірні потенції формування не лише структурної, але і змістової цільності мемуарного твору. Детальний опис етапів породження твору відбувається зазвичай завдяки основним текстовим категоріям, проте, ми спробуємо зв’язати цей процес з індивідуально-авторським підходом до продукування тексту, зважаючи на вплив суб’єктивних факторів та зовнішніх умов, що допоможуть розглядати текст нелінійно. Важливим для формування тексту також є зв'язок з реципієнтом, що допомагає встановити ступінь розуміння читачем викладеної інформації та її сприйняття на рівні, який буде найближчим до цілей, поставлених автором. Таким чином, особистість автора матиме безпосередній вплив на створення тексту, а 57

такий текст матиме вплив на читача. Тобто, формування образу мемуариста має займати одну з основних позицій у процесі текстотворення. Для продукування текстової тканини суттєвим також стає той факт, що передача інформації в мемуарах базується на персональних спогадах автора, які, в процесі формування тексту фокусуються на підборі лексичних одиниць, які будуть доцільними як в межах даного жанру, так і базуватимуться на індивідуальному виборі автора. У випадку мемуарів Вінстона Черчилля текст розглядатиметься з точки зору динаміки, тобто механізмів його породження, та з точки зору статики, коли текст є результатом функціонування таких механізмів.

2.1 Систематизація категорій та властивостей тексту в просторі мемуарів

Категорії тексту відображають його найбільш загальні та суттєві риси і представляють собою ступені в пізнанні його онтологічних, гносеологічних та структурних ознак. Опис і вивчення категорій та властивостей тексту передбачає як таксономічні (класифікаційні), так і квалітативні дослідження. Вивчення категорій тексту є актуальним, адже не можна говорити про будь-який об’єкт дослідження, не назвавши та не пояснивши його категорій. Дослідження категорій та властивостей тексту передбачають вияв особливостей текстової структури, організації текстових одиниць, зв’язків, що встановлюються між ними. У такому випадку лінгвістика тексту тісно пов’язана зі стилістичним аналізом, який є направленим не стільки на самі мовні факти, скільки на їх відбір, організацію, поєднуваність. З точки зору філософії, категорія – широке поняття, в якому відображаються найбільш загальні та суттєві властивості, ознаки, зв’язки, відношення предметів, явищ об’єктивного світу [269, с. 240]. Також, категорія ототожнюється з видом, класом, рангом (як, наприклад, певна категорія службовців). З одного боку, категорії є найбільш загальними і разом з тим найпростішими формами дійсності, висловлень та понять, «родових понять» 58

(Кант), від яких утворюються інші поняття, а з іншого боку – це первісні форми буття об’єктів пізнання [278]. Слід звернутись до тлумачення категорій з точки зору лінгвістики. О. О. Реформацький вважає, що граматичні категорії представляють собою об’єднання, групи, сукупності однорідних граматичних явищ і сукупності однорідних граматичних слів у різниці їхніх форм. Категорії в граматиці можуть бути широкими, як наприклад, частини мови, та вузькими, як наприклад, явища внутрішнього групування в межах тієї чи іншої частини мови (для прикладу, у іменників – категорія числа) [149, с. 316]. М. Ф. Алефіренко визначає категоріальне, як те, що має найбільш узагальнене значення, яке не можна підвести під інше значення [7, с. 317]. Текстова категорія – ознака, типова для всіх текстів і без якої не може існувати жоден з них, тобто, вона є типологічною ознакою. Такий параметр є запрограмованим вже на рівні первинного авторського задуму і представляє собою окремий розряд цього задуму [234, с. 127]. Звичайно, необхідно розрізняти категорії та властивості тексту, адже категорії мають більш загальний характер, виступаючи в ролі універсалій, представлених у кожному тексті, не зважаючи на мову оригіналу чи на жанр твору [181, с. 100]. І. Р. Гальперін зазначає, що текст є даністю, яка має свої персональні параметри та категорії. [52, с. 135]. До числа таких категорій віднесено інформативність, модальність, інтеграцію та завершеність тексту. Текст – витвір мовленнєвого процесу, що володіє завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документу, літературно оброблений у відповідності з типом цього документу, твір, який складається з назви (заголовку) та ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язків, що мають певну ціленаправленість та прагматичну настанову [52, с. 18]. У переліку категорій тексту, що розглядаються різними вченими та школами, є розходження. Класичний набір категорій тексту було виведено Р. де Бограндом в 1981 році: когезія, когерентність, інтенціональність, 59

сприйняття, ситуативність, інформативність та інтертекстуальність [205, с. 211]. Проте, цей перелік доповнювався та розширявся багатьма лінгвістами. Ми зібрали найбільш універсальні та актуальні для дослідження мемуарів категорії та властивості, порівнявши їхні тлумачення з точки зору різних вчених. О. М. Мороховський ділить категорії тексту на загальнотекстові, чи загальні й обов’язкові для всіх типів текстів та для кожного конкретного тексту, і приватні – специфічні для окремого типу тексту. До загальнотекстових категорій відносяться такі поняття як інформативність, дискретність (членимість), персональність / імперсональність, настанова на читача, текстотворення та текстооформлення та ін. Серед приватних категорій можна виокремити такі поняття як глибина (підтекст), партитурність (ефект багатоголосся) та ін. Кожна категорія тексту характеризується та визначається сукупністю обов’язкових ознак. Однак, вибір ознак та їх удільна вага в конкретному типі тексту чи в конкретному тексті варіюється, що може мати функціонально-стилістичне значення. Загальнотекстові категорії мають семантико-структурний характер, адже, вони стосуються як плану змісту, так і плану вираження тексту, виявляючись у дискурсі в формальних ознаках. Семантико-структурний характер у тексті має така суто змістова категорія, як інформативність. Це особливо яскраво виражається в художніх текстах, а особливо, у мемуарах, композиційна будова яких сама по собі є змістовою. У таких випадках композиція не тільки впливає на формування значення, але й сама приймає участь в його створенні, адже це призводить до нового поєднання компонентів тексту, руйнуючи при цьому традицію, канони, умовність та одночасно створюючи нові параметри сприйняття інформації [118, с. 206–207]. О. І. Таюпова виокремлює 14 текстотвірних категорій у художніх текстах: цілісність (цілісність), зв’язність, завершеність, абсолютна антропоцентричність, соціологічність, діалогічність, розгорнутість та послідовність, статичність та динамічність, напруженість, естетичність, образність, інтерпретованість [181, с. 99]. При цьому підкреслюється, що цілісність та зв’язність є 60

фундаментальними текстотвірними категоріями, що притягують та групують навколо себе категорії та властивості, які співвідносяться з ними [14, с. 42]. Т. Н. Ніколаєва пропонує наступні категорії: пред- та постінформація, розповідь про світ / переказ світу, ініціальність / неініціальність, прогресія / стагнація та ін. У випадку пред- та постінформації сигналом може слугувати, наприклад, артикль: неозначений вказує на постінформацію, означений – на предіформацію. Розповідь про світ / переказ світу орієнтується в основному на часи текстових предикатів. Ініціальність / неініціальність розповсюджується на різні об’єкти: перші / неперші фрази, що відрізняються структурою та лексичним наповненням та різницею в семантиці ще та вже. Прогресія забезпечується синтагматичною субституцією, стагнація – повторами, внутрішньою цитацією та ін. [123, с. 24-25]. Змістова структура тексту предстає як комплекс п’яти взаємодіючих «текстових сіток», кожна з яких реалізує функціонально-семантичну категорію та властивість у конкретному тексті та є відображенням конкретної категоріальної ситуації [127, с. 2006]. Такі функціонально-семантичні властивості, як наприклад, темпоральність, локальність, персональність, референтність та модальність слугують вираженню глибинних параметрів тексту, таких як: 1) поняття хронотопу, яке виникає як взаємодія темпоральності та локальності; 2) властивість координат, що виникає як результат взаємодії локальної, персональної та темпоральної властивостей; 3) поняття дейксиса, яке є результатом взаємодії темпоральної, локальної, персональної та референтної властивостей; 4) точка зору, яка представляє собою результат взаємодії всіх п’яти функціональних властивостей – темпоральної, локальної, персональної, референтної та модальної [67, с. 74–75]. Л. Н. Ноздріна через категорії представляє ієрархічну організацію ідейної структури тексту, що не зводиться до жорсткої ієрархії змістів та надає можливість кожному змістовому компоненту вступати з іншими у стосунки взаємопідпорядкування. Таким чином, створюється нелінійній змістовий опис 61

тексту, що дозволяє представити багатогранність зв’язків сегментів тексту та їхню співвіднесеність одне з одним [126, с. 197]. Дані класифікації не є однорідними. В їх основі лежать різні критерії: семантичні та структурні, прагматичні та функціональні, облігаторні та факультативні, категорії та властивості, що відрізняють текст як лінгвістичний об’єкт, та ті, які характеризують екстралінгвальну ситуацію породження тексту. Зустрічаються властивості, що не мають широкого розповсюдження, такі, як частозгадуваність / рідкозгадуваність тих чи інших імен під час комунікації, різні точки зору того, хто говорить про вчинок і точка зору того, хто зробив цей вчинок. З. Я. Тураєва розділяє категорії та властивості тексту на дві основні групи. У першу групу входять ті, що представляють собою ознаки структури тексту, в другу – особливості його змістової сторони. Перші умовно називаються структурними, другі – змістовими чи концептуальними. Цей поділ є умовним, адже обидві групи мають як змістову, так і формальну сторони. Перші, зазвичай, є типовими для тексту як для лінгвістичного об’єкту, другі характеризують процес відображення в тексті об’єктивної діяльності. Перші закладено в самій структурі тексту, другі здійснюють зв'язок між текстом та об’єктивною дійсністю, яка відображається та переломлюється в тексті. В першу групу входять такі категорії, як зціплення, інтеграція, прогресія / стагнація, в другу – образ автора, художній простір та час, інформативність, причинність, підтекст та інші [186, с. 27]. Загалом, категорії носять характер універсалій та знаходяться у зв’язному творі незалежно від типу тексту [2, с. 120]. Інвентар категорій та властивостей художнього тексту для різних мов включає такі категорії, як образ автора, художній хронотоп (єдиний просторово-часовий континуум), категорію інформативності, підтексту, причинності, модальності та ін. Не існує єдиної класифікації щодо відділення категорій від властивостей тексту. Однією з основних текстових категорій для тексту будь-якого жанру, зокрема мемуарів, є цілісність – змістова єдність, або когерентність. Текст – результат мовленнєвої діяльності, адже як і будь-яка діяльність людини, він має 62

мету та мотив [4, с. 16-17]. Мотив та мета визначають предмет мовлення, а єдність предмету мовлення – це тема висловлювання – змістове ядро твору, з якого випливають такі ознаки мемуарів “My Early Life”: – текст – це висловлювання на певну тему (спогади перших тридцяти років життя автора); – у тексті реалізується задум того, хто говорить (опис життєвого шляху від перших спогадів до початку політичної кар’єри); – до тексту можна підібрати заголовок (“My Early Life”); – текст – закінчений (автономний) вислів (наявність завершеної ідеї); – текст має початок і кінець (тобто, він є дискретним). Цілісність тексту орієнтується на план змісту, на смисл, що робить її більш психолінгвістичною категорією, яка обумовлюється законами сприйняття тексту, спробою читача, декодуючого текст, поєднати всі компоненти тексту в єдине ціле [14, с. 40]. Когерентність звертається до плану змісту тексту, змістовим взаємозв’язкам, які формують глибинну структуру твору [201, с. 54–57]. Цілісність можна розглядати як латентний (концептуальний) стан тексту, що виникає в процесі взаємодії реципієнту та тексту. Саме завдяки цьому проекція тексту (концепт) представляє інтерес для психолінгвістичних досліджень [167, с. 63-65]. Цілісність тексту забезпечується його денотативним простором та конкретною ситуацією його сприйняття: хто сприймає текст? де? коли? навіщо? Це дозволяє говорити про ситуативність цільності тексту. Суперечливість цільності обумовлена, по-перше, парадоксом структури самого тексту, який існує одночасно в лінійній неперервності / дискретності, по-друге, характером його мисленнєвого оброблення. Таким чином, цілісність тексту обумовлена концептуальністю текстового змісту, в зв’язку з чим вона в значній мірі парадигматична [14, с. 40]. Наступною категорією є зв’язність, або когезія – структурна ознака. Мемуарний текст – складний об’єкт, який містить у собі декілька речень, що пов’язані між собою за змістом та формально. Основу зв’язності складає 63

«комунікативна прийнятність», адже кожне речення будується на базі попереднього [234, с. 43]. Зв’язність на противагу цільності є більш лінгвістичною категорією, що обумовлена лінійністю компонентів тексту, тобто, синтагматичністю. На поверхні ця категорія виражається в тексті на рівні синтагматики слів, речень, текстових фрагментів. Автор тексту у процесі його породження намагається розчленити континуальний зміст на компоненти, в зв’язку з чим можна говорити про інтенціональність зв’язності: вона є обумовленою замислом автора [14, с. 40]. Враховуючи ознаки, що обумовлюють природу зв’язності, можна говорити про її двонаправленість: інтенціональність – основа інтразв’язності, тобто, її внутрішнього змістового зв’язку; синтагматичність – причина екстразв’язності, що виявляється у зовнішньо вираженому поєднанні букв, звуків, слів, речень та ін. Ці два вияви зв’язності взаємообумовлені, проте, не жорстко: можна казати про їх відносну незалежність. Так, екстразв’язність можна почути в ритмічній організації тексту, у звукових повторах, наприклад у дитячих лічилках [14, с. 40-41]: Bee, a bee, a bumblebee Stung a man upon his knee And a hog upon his snout, I'll be dogged if you ain't out! (289). У мемуарах В. Черчилля таким прикладом є наведені в тексті вірші: I shall carry to the catacombs of age, Photographically lined On the tablets of my mind, When a yesterday has faded from its page (284, c. 242). Якщо намагатись зобразити графічно основні текстоформуючі категорії, то цілісність, без сумніву, є вертикаллю схеми, а зв’язність – горизонталлю. Проте, ці осі координат взаємодіють. Цілісність на поверхні матеріалізується в зв’язності, зв’язність обумовлена цілісністю і, в свою чергу, обумовлює її. Взаємодія цих категорій дозволяє по-іншому поглянути на їх природу: цілісність 64

– певна характеристика результату сприйняття внутрішньо зв’язного тексту, а сам зв'язок – це засіб, що дозволяє отримати дану характеристику [125, с. 27]. Ці дві фундаментальні текстотвірні категорії притягують до себе та групують навколо себе категорії, що співвідносяться з ними. Цілісність тексту забезпечується категоріями інформативності, завершеності, хронотопу (текстового часу та простору), категоріями образу автора та персонажа, модальності, емотивності та експресивності [14, с. 41]. Іншими словами зв’язність фокусує увагу на плані вираження тексту, тих внутрішньотекстових, переважно граматичних та лексичних зв’язках, які поєднуючи одиниці мови, формують поверхневу структуру тексту [201, с. 54–57]. Членимість тексту, як властивість, що отримала статус текстової категорії в роботах І. Г. Гальперіна, випливає з двох попередніх – це ознака форми, структурна властивість [51, с. 37]. Традиційно текст складається з декількох речень. Багато лінгвістів вважають, що одне речення, навіть дуже поширене, не є текстом, а є мовленнєвим твором, адже його частини поєднуються за законами синтаксису, а текст можна розчленити на окремі речення [254, с. 134]. З членимості тексту випливає така властивість як структурованість, що представляє собою єдність внутрішньої структури змісту, зовнішнього його поділу на частини та сукупність цих частин: – структурна цілісність тексту виражається в наявності структурно- змістових частин: вступу (зачину, експозиції), основної частини та кінцівки; – заголовок відображає тему чи основну думку (наприклад, заголовки розділів у мемуарах В.Черчилля: «Childhood», «Cuba», «Education at Bangalore» та ін. чітко вказують на те, про що йдеться мова); – вступ конкретизує її та задає просторово-часове розгорнення змістових блоків основної частини [165, с. 48]. Таку функцію може виконувати як загальний вступ до твору, так і окремі фрагменти вступів до розділів. Наприклад, перше речення розділу 4 «Sandhurst»: «At Sandhurst I had a new start.» (284, с. 43). Дане речення повністю розкриває зміст усього розділу: мова йтиме про період життя автора в Сандхерсті; 65

– основна частина, що складається з декількох змістових частин, містить розвиток теми, визначає підтеми, деталі, аргументи [228, с. 110]. Кожен розділ мемуарів “My Early Life” представляє собою окрему змістову частину, що розвиває тему навколо ідейного центру твору. Неможливо виокремити епіцентр розвитку сюжету у випадку мемуарів, адже кожен окремий розділ представляє собою суттєву та незамінну ланку для об’єднання загальної сюжетної лінії. Мемуари, по суті, є авторським переказом власного життя, а тому, упущення окремих деталей може призвести до неповної передачі образу письменника, до неправильного сприйняття особистості мемуариста реципієнтом. – заключна частина – згорнення інформації цілісного тексту, кінцівка завершує текст [228, с. 111]. У мемуарах В. Черчилля не є можливим виокремлення кінцівки в класичному розумінні, як завершення твору або фінальної точки розвитку сюжету. В глобальному масштабі, останній розділ розповідає про завершення певної епохи і початок нового періоду для Великобританії. В локальному масштабі, а саме в житті автора, мова йде не про завершення, а про початок: перші спроби В. Черчилля показати себе в Палаті общин. Останній абзац є стартовою точкою для нового етапу: «Events were soon to arise in the fiscal sphere which were to plunge me into new struggles and absorb my thoughts and energies at least until September 1908, when I married and lived happily ever afterwards.» (284, с. 370). Вказується конкретна дата початку нового періоду життя September 1908, як вказівка на майбутні події, хоч сюжетна лінія завершується 1904 роком. Заключна частина в композиції твору приводить до завершеності тексту, яка, на перший погляд, є пов’язаною з відособленістю його матеріального тіла, матеріальної оболонки. Проте, для текстового цілого найважливішим є його концептуально-змістова завершеність. Хоч, усі дослідники художнього тексту говорять про відкритість, невичерпність змісту літературного твору, в той же час, з точки зору цілей та задач автора і читача, можна казати про актуальну завершеність тексту [14, с. 41]. 66

Повертаємось до категорії, яка напряму пов’язана з цілісністю, а саме, до теми або авторського задуму, що є суттєвою та необхідною ознакою будь-якого тексту. Це екстралінгвальний фактор, який входить в ядро тексту та визначає його структуру. Тема – предмет мовлення, який виступає суб’єктом тезису тексту, сфера реальності, загальна проблема (предмет), в рамках якої створено текст. Тему можна визначити, відповівши на питання Про що говориться в тексті. Тема виявляється в тематичних групах, що утворюють тематичне поле тематичної єдності [257]. Темою мемуарів виступає сам автор та його життя за певний період часу. Глобальна тема складається з менших тем: описів подій, місцевостей, суджень, передачі діалогів з реальними особами, листів, документів та ін. Текст ніколи не моделюється однією текстовою категорією, а тільки завжди їх сукупністю. Цілий текст – комунікативна система, а текстова категорія – це одна з комунікативних ліній цієї системи, що матеріалізувалась мовними засобами. Таким чином, текст ми розуміємо як комунікативну мовленнєву реалізацію авторського задуму [230, с. 116]. Основний тезис (головна думка) – точка зору автора на дану тему, предмет змісту та його основна ознака. Щоб сформувати тезис, необхідно відповісти на два питання: Про що йде мова та Що кажуть про цей предмет. Тезис буває висловленим безпосередньо в тексті з яскраво вираженою функцією впливу. В деяких текстах тезис проходить через весь текст та реконструюється шляхом компресії тексту. Часто один текст містить декілька тезисів, що розміщуються послідовно, логічно будуючи зміст. Ключові слова – базові слова та фрази несуть головне змістове навантаження, відображають логіку висловлювання, повторюються в тексті [223, с. 98]. Якщо ж спробувати виокремити основний тезис мемуарів В. Черчилля “My Early Life” у конкретному фрагменті, то, на нашу думку, він знаходиться в одному з речень авторської передмови: «I have thought that it might be of interest to the new generation to read a story of youthful endeavour, and I have set down candidly and with as much simplicity as possible my personal fortunes» (284, с. 8). 67

Важливу роль відіграє активне залучення авторського «я» до формування художньої картини світу, що виявляється і в суб’єктивності інтерпретованого, і в оцінці зображуваного. Це призводить до антропоцентризму мови, що проектуючись на художній текст, робить центральною властивістю твору образ автора. Картина світу, яка моделюється в художньому тексті, пропускається через індивідуальну свідомість художника [186, с. 80–82]. Ідея антропоцентричності мови є однією з провідних ідей сучасної лінгвістики, згідно з якою всі лінгвістичні явища розглядаються з точки зору людського фактора [17, с. 5]. Іншими словами, виокремлюється абсолютна антропоцентричність, яка, як властивість художнього тексту, виявляється в тому, що в неї (даної властивості) є ніби три центри: автор – творець тексту, діючі особи та читач – «співтворець» твору [55, с. 3]. Тобто текст створюється людиною, предметом його зображення найчастіше за все є людина, і створюється він найчастіше за все для людини, що й обумовлює його абсолютну антропоцентричність [14, с. 41]. У випадку мемуарів можна виокремити підвластивість его-антропоцентричності: автор зображає життя автора. Якщо зобразити антропоцентричність через зв’язний ланцюг адресант – предмет розповіді – адресат, то у випадку художнього мемуару така логічна послідовність виглядає наступним чином: адресант – адресант – адресат. Тобто, більша частина тематичного центру спрямовується на адресанта, в той час, як у художньому творі, адресанту належить лише третя частина змістової направленості (див. рис. 2.1):

Автор Автор мемуарів як мемуарів письменник як герой

Читач мемуарів

Рис. 2.1 Властивість его-антропоцентричності в мемуарах 68

Єдність зовнішньої та внутрішньої форм тексту – одна з основних його властивостей, при цьому, під зовнішньою формою мають на увазі сукупність мовних засобів, включаючи їх змістову сторону, яка реалізує замисел автора. Це те, що дається безпосередньому сприйняттю і що має бути проаналізовано та зрозуміло. Те, що сприймається, складає внутрішню форму, чи зміст. Це розумовий зміст, який формується в інтелекті людини та співвідноситься з зовнішньою формою [125, с. 5]. Багатошаровість змісту художнього тексту, яка створюється комплексом значень, що накладаються одне на одне (лексичні, граматичні, стилістичні, метафоричні, асоціативно-образні, імпліцитні, експліцитні та ін.), організовується певним чином та позначається терміном «батизматична структура» [3, с. 131]. Розгорнутість та послідовність (або логічність) тексту знаходяться на його змістовому та формальному рівнях. На змістовому рівні розгорнутість знаходить відображення в кількості безпосередніх відношень головного предмета з іншими предметами, що вибудовуються в межах аспектів його опису, які можна назвати підтемами. При породженні тексту має існувати певна схема, що відображає порядок слідування елементів змісту. Така схема складає композицію тексту і знаходить вираження в задумі [125, с. 24–25]. Важливо враховувати, що знаходячись на поверхневому рівні тексту, який представляє собою лінійну послідовність слів, речень, надфразових єдностей, ці властивості твору стають пов’язаними, в першу чергу, з семантичним розгортанням та послідовністю змістів, що знаходяться на глибинному змістовому рівні [14, с. 42]. Деякі лінгвісти виокремлюють логічність в окрему властивість, що представляє собою загальний зміст тексту, який стабільно виявляється на основі наповнення та аналізу інформації в його мінімальних змістових частинах (мікротекстах), тобто, сам текст – це відображення процесу формування змісту. Інформаційна роль фрагменту залежить від складу та послідовності викладу інформації. Логіка висловлення та логіка судження не завжди співпадає. Логічність не має спеціальних мовних засобів висловлення [5, с. 69–71]. 69

Тональність тексту, або емоційно-експресивний зміст – це текстова властивість, в якій відображається психологічна настанова автора тексту. Поле тональності містить у собі психологічне саморозкриття автора, яке володіє ефектом підсиленого впливу на адресата тексту [233, с. 56–57]. На сучасному етапі дослідженням тональності тексту займається комп’ютерна лінгвістика, метою якої є виявлення емоційно забарвленої лексики у тексті при використанні одномірного емотивного простору в рамках добре-погано або позитив-негатив. Якщо ж тональність тексту аналізується людиною, а не машиною (як у випадку комп’ютерної лінгвістики), то до такого дослідження додається фактор суб’єктивності або персонального тлумачення понять добре та погано, водночас комбінуючись із загальноприйнятим розумінням позитиву-негативу. Оцінність як категорія, відділяється від емоційно-експресивного змісту – це пов’язано лише з різноманітними (інтелектуальними) оцінками. Оцінка відображає авторське уявлення про позитивний та негативний зміст явища чи відношення до адресату мовлення на основі логічної дихотомії «добре-погано», що в мовленні виявлятиме певні варіанти та ступені: добре, дуже добре, чудово, прекрасно та ін. [166, с. 13]. Аксіологія може виявлятися не тільки через денотативне значення, але і через конотативне. «Мовець, вживаючи у мовленні будь–яке оцінне слово, знаходиться під впливом двох факторів: об’єктивної норми, що існує у суспільстві, та суб’єктивної норми, свого уявлення про ознаки предмету. Зіставляючи своє та чуже уявлення про референт, суб’єкт робить висновок про відхилення якостей предмета від рівня норми і здійснює оцінну предикацію. У різних випадках переважає або об’єктивна, або суб’єктивна норма. Суб’єктивність оцінних слів детермінується залежністю номінацій від суб’єктивної норми оцінки. Оцінний компонент виокремлюється у значенні багатьох знаків. Наявність його ідентифікується шляхом трансформації тлумачення значення у словнику в значення, яке мало оцінку «добре» та «погано» [74, c.18]. 70

Наприклад, у наступному реченні виявляється авторське ставлення до зображуваного через уживання прикметників на позначення різних ступенів позитивної оцінки: «Cuba is a lovely island. Well have the Spaniards named it ‘The Pearl of the Antilles’ The temperate yet ardent climate, the abundant rainfall, the luxurious vegetation, the unrivalled fertility of the soil, the beautiful scenery all combined to make me accuse that absent-minded morning when our ancestors let so delectable a possession slip through their fingers.» (284, с. 77). Таким чином, виокремлюються слова зі значенням «добре», проте з різним ступенем позитивної оцінки: lovely – luxurious – unrivalled – beautiful. За словами Н. Г. Іщенко «оцінне значення може формуватися у структурі конотації як мовної категорії, залежно від змістовного наповнення лексичних одиниць, так і мовленнєвої категорії, залежно від комунікативних ситуацій. Оцінний компонент у контексті може актуалізуватися, складаючи смисл знаку або його суттєву частину. Підбір слів з оцінним компонентом у семантиці, створення контекстуальних умов для актуалізації цього компоненту, висування його на перший план зумовлює породження оцінено насиченого тексту, глибоко оцінного твору» [73, c.5]. Концептуальна категоризація світу в термінах позитивності / негативності в творі може виявлятися на рівні синтаксису персонажного мовлення головного героя — «рупора авторського уявлення про духовні ідеали сучасного йому суспільства і добра в цілому» [140, c.56]. Однією з основних властивостей мемуарного твору є темпоральність тексту (текстовий час). Час і простір – універсальні властивості всього матеріального, це необхідна умова світу явищ. Текст, як рефлексія, визначає фрагмент дійсності. Основними видами текстового часу є наступні: – об’єктивний час – відносно адекватне відображення часу реального (історичного, календарного); 71

– концептуальний час – відображення ідеальних сутностей, виведених на базі аналізу реальності концептів та концепцій [148, с. 46]. Типологія категорій та властивостей тексту, наприклад, змістова типологія хронотопів, що передбачає вирахування концептуального багатства жанрів, будується не тільки на особливостях мовного втілення просторово-часового континууму, а і на ознаках хронотопу, пов’язаних із жанровими ознаками художнього тексту. Наприклад, хронотоп античного роману визначається як єдність авантюрного часу та чужого простору; хронотоп куртуазної лірики – єдність точкового простору та застиглого часу; хронотоп сучасного психологічного роману – взаємодія стиснутого часу та стиснутого простору та ін. [186, с. 80–82]. У мемуарах час передається через суб’єктивне осмислення певних історичних подій чи життєвого шляху відомої постаті та втілюється письменником у художній формі із залученням справжніх документів певного часу, глибоким співвіднесенням власного духовного досвіду з внутрішнім світом героїв, соціальною та психологічною природою вчинків [271, с. 333]. У мемуарах важливим стає виокремлення документальної основи, послідовної хронологічності, ретроспективності. Локальність тексту (текстовий простір) є наступною властивістю, що тісно пов'язана з темпоральністю. Текстовий простір ділиться на наступні види: - об’єктивний простір, який представляє собою відображену подібність реального світу, що пропускається через твір; - інші види простору: концептуальний, психологічний, соціальний. Вихідною точкою в локальній системі координат є певні точки «тут» по відношенню до мовлення. В поєднанні з аналогічною точкою темпоральності «зараз» формується вихідний пункт текстового хронотопу: «Я – тут – зараз». Базові мовні одиниці – засоби просторової дії, слова, семантика яких є абстракцією відношення певних частин, сторін об’єкту до самого тексту: низ, верх, сторона, поверхня [142, с. 15]. Текстовий час та простір оточують образ автора як відображення суб’єкта, який творить та має корелят у природній мові. Таким корелятом є локація – одна з 72

основних функцій мови наряду з функцією номінації та предикації. Локація – це абстрактне відношення, яке виникає навколо «Я» творця, як центрального орієнтиру, що підпорядковує собі категорії часу та простору [186, с. 80–82]. Наявність такої властивості як соціологічність означає, що текст, з одного боку, є пов’язаним з певним часом, епохою, соціальним устроєм суспільства, а з іншої – сам виконує соціальні функції [14, с. 41]. М. М. Бахтін стверджує, що «будь-який літературний твір є внутрішньо іманентно-соціологічним. У ньому схрещуються живі соціальні сили, кожен елемент його форми містить соціальні оцінки. Тому чисто формальний аналіз має брати кожен елемент художньої структури, як точку переломлення живих соціальних сил, як штучний кристал, грані якого побудовані та відшліфовані так, щоб переломлювати їх під певним кутом» [22, с. 9]. За словами І. Б. Морозової «соціальне обличчя індивіда має значний вплив на його мовлення, але, крім соціальних характеристик особистості, існують також і психологічні характеристики, такі як стать і вік мовця, а також його емоційний стан. Взяті у сукупності соціальні й психологічні чинники істотно впливають на життєві орієнтації і, звичайно ж, на мовну поведінку індивіда» [116, c.97]. «Мовна особистість відчуває на собі безпосередній вплив позамовних факторів, і цей вплив знаходить своє відображення в текстах, які вона створює. Екстралінгвальні фактори впливають на формування (чи переформування) її тезауруса» [159, c.17]. Соціологічність мемуарів «My Early Life» є багатогранною: ситуації, передані в тексті, створюють чіткий образ епохи в період з 1874 по 1904 роки, включаючи в себе наступні соціальні елементи, що створюють цілісний твір: 1) опис дитинства людини, яка походить з графського роду (батько В. Черчилля був сином 7го герцога Мальборо). Передається соціальна ситуація, яка мала місце суспільстві визначеного типу. Частотним в такому випадку стає використання певної лексики, наприклад, титулів людей, які оточували дитину із графського роду: Queen, Sir, Duke, Lord, Baron та ін. 73

2) опис війни. Передається зв'язок з військовими високих рангів та бачення ситуації очима не рядового, а саме офіцера. Частотним стає вживання різноманітних типів військових звань: General, Colonel, Marshal та ін. 3) опис політичної ситуації з точки зору представника влади. Частотним є використання реальних політичних імен, з більшістю яких автор був знайомим особисто: Mr. Balfour, Mr. Henry Chaplin, Mr. Lloyd George, Mr. Thomas Gibson Bowles та ін. Властивість діалогічності художнього тексту як сторона літературного твору є детально дослідженою в серії монографічних робіт Бахтіна М.М. Пов’язана вона, на його думку, ще з однією властивістю художнього тексту – з безкінечністю, відкритістю, багатошаровістю його змісту, що не допускає однозначної інтерпретації тексту, внаслідок чого високохудожні твори не втрачають актуальності багато десятиліть. Крім того, діалогічна природа тексту, виявляється ще й у тому, що будь-який текст є реакцією на інші тексти, адже, будь-яке розуміння тексту є його співвіднесенням з іншими текстами [14, с. 42]. Статичність та динамічність тексту – властивості, обумовлені аспектом його розгляду, адже текст одночасно знаходиться і в статичному стані, і в динамічному. Статичний стан відповідає тексту, що розглядається як певний результат, продукт мовленнєвої діяльності. Динамічний стан – це текст у процесі його породження, сприйняття та розуміння [125, с. 30]. Текст у статичному стані вивчається переважно з позицій структурно- семантичної наукової парадигми, а в динамічному – комунікативною лінгвістикою, психолінгвістикою, деривацією. Необхідно враховувати обидва ці стани одночасно, адже вони утворюють єдність і представляють собою взаємодоповнюючі властивості одного об’єкта – художнього тексту [14, с. 43]. Властивість напруженості тексту глибоко та детально досліджував В. Г. Адмоні, який виявив фактори та засоби її творення. Він стверджував, що художній текст має зацікавити, «взяти за душу» читача вже з самих перших строчок та підсилювати інтерес то в більшій, то в меншій мірі, іноді з «ретардацією» при подальшому русі тексту аж до його завершення. Типовою для 74

художніх текстів є установка на направлення руху до завершення, очікування якого створює напруження [3, с. 130]. Кожен розділ мемуарів «My Early Life» виявляє напруженість в більшій або меншій мірі. Її рівень можна порівняти в таких контрастних розділах як «Harrow» та «The Armored Train». У першому йдеться мова про навчання в школі та екзамени, у той час як в другому розкривається тема військових дій. Направлення руху до завершення ставить різні питання у розділах: Який результат підготовки до екзаменів? та Який результат військової кампанії? У випадку другого питання очікування відповіді є більш напруженим та може надати непередбачувану інформацію. В той час як розкриття відповіді на перше питання знаходиться в стані досить константному в плані напруженості опису навчального процесу. Таким чином, рівень напруженості відрізняється на різних, але однакових за своєю значимістю ділянках одного твору. Естетичність тексту – естетична функція тексту, що породжує його специфічні властивості. Вона викликає естетичний ефект всією системою художнього тексту, відображаючи неповторність творчої індивідуальності по відношенню до дійсності [66, с. 306]. Дана властивість є найбільш нестабільною в наративній структурі твору та відноситься не стільки до лінгвістики тексту, скільки до філософії сприйняття. Разом з тим, лише завдяки поєднанню функціональності та естетичності ми можемо говорити про те, що один текст є текстом художнім, а інший – ні [203, с. 38]. Проте, поняття естетичності залишається досить суб’єктивною властивістю, що може відхилятись від загальноприйнятих стандартів у тому чи іншому творі, в залежності від зовнішніх обставин та внутрішнього сприйняття тексту адресатом. Останнє знову ж таки базується на багатьох чинниках: освіченості реципієнта, культурній приналежності, національному факторі, особистому ставленні до автора або до подій, описаних у творі, та ін. Логічним стає припущення про надання різного рівня естетичності мемуарам В. Черчилля різними групами читачів. Для тих, хто не підтримував, наприклад, політичну діяльність письменника та різко негативно ставився до нього як до особистості, мемуари можуть здатись не достатньо 75

естетичними. В такому випадку, фактор виключно суб’єктивного ставлення віддаляє твір від норм етичності. І навпаки, прихильники діяльності В. Черчилля можуть перебільшувати рівень естетичності твору в порівнянні з її реальною нормою. Образність – властивість тексту, що виявляється через здатність викликати систему уявлень [14, с. 43]. Під образністю розуміють зображення об’єктів літературної перцепції за допомогою одиниць художньої мови – словесних образів (зображальних форм, візуальних суджень). Образність синтезує різноманітні параметри художньої прози – простір, час, образ автора, естетичний ідеал, сюжет та ін. Художній образ має складну змістову структуру, формальні межі в тексті, які важко визначити, системні стосунки з іншими стилістичними одиницями (тропами, символами, звукообразами, стилістичною забарвленістю слова) [188, с. 2]. Образ створюється за допомогою складної системи вербальних інструментів, варіативність та кількість яких залежить від фінальної мети тексту, досягнення якої стає можливим або неможливим в залежності від майстерності автора та готовності реципієнта до сприйняття матеріалу. Створення образу автором та трактування його читачем може співпадати, мати розбіжності або не збігатись зовсім у залежності від сприйняття реальності та персонального розуміння зображуваного під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. Інтерпретованість – здатність художнього тексту допускати множинність його інтерпретацій. Слово «інтерпретація» має основне значення «пояснення, розкриття змісту будь-чого» та відтінок значення «творче розкриття образу чи музикального твору виконавцем». Можна вважати, що обидва ці значення мають відношення до тексту [14, с. 43]. Інтерпретованість є системотвірною властивістю тексту як продукту повідомлення. Вона може бути охарактеризована як відповідність до авторського оригіналу уявлення про повідомлення читача. Дана властивість передбачає можливість пояснення змісту тексту, організації його сприйняття, розуміння, декодування та інтерпретації. Здатність адресата розуміти та інтерпретувати текст, направлена на успішність та ефективність спілкування. Тобто інтерпретованість є можливістю неоднозначного осмислення повідомлення 76

через призму індивідуального, соціального та культурного досвіду кожного окремого реципієнта [103, с. 57]. Отже, опис текстових категорій та властивостей допомагає глибше дослідити структуру твору та охарактеризувати параметри створення тексту автором та сприйняття його читачем. Нами було виокремлено ряд основних категорій та властивостей, що є детальним базисом для опису глибинної та поверхневої структур мемуарного твору. Серед таких категорій та властивостей найактуальнішими для нашого дослідження є наступні: абсолютна антропоцентричність (его-антропоцентричність для мемуарів), цілісність, зв’язність, членимість, тема або авторський задум, основний тезис або головна думка, єдність зовнішньої та внутрішньої форм тексту, розгорнутість та послідовність, логічність, тональність, оцінність, темпоральність, локальність, структурованість, завершеність, соціологічність, діалогічність, статичність та динамічність, напруженість, естетичність, образність, інтерпретованість.

2.2 «Особистісне начало автора» як одна з текстових властивостей

Для того, щоб глибше описати процес текстотворення мемуарів, необхідно звернутись до розгляду твору з точки зору різностороннього підходу. Нелінійне дослідження мемуарів можливе завдяки аналізу синергетичної системи змістів, що найповніше розкривається через внутрішню структуру текста як знака та через зовнішні соціальні, культурні, персональні обставини. Таким чином, створюється певний емоційний та оціночний механізми передачі інформації, які об’ємно розкривають процес викладу інформації, базуючись на пам’яті, на особистому ставленні до подій та інших зовнішніх та внутрішніх обставинах. Результативною схемою стає взаємодія наноелементів твору, тобто, онімів (мова про які йтиме в третьому розділі). Текстотвірна функція передає здатність текстової одиниці, а в нашому випадку ВН, приймати участь у виведенні текстових категорій та властивостей. Для більш детального аналізу, необхідно досліджувати конкретний текст з різних 77

сторін (об’ємно), що допоможе описати процес текстотворення більш широко через його лексичну наповнюваність. Характеристика процесу текстотворення не є можливою без текстових категорій та властивостей. Окрім основних текстових категорій та властивостей, можна вивести властивість «особистісного начала автора», яку Н. А. Сирма називає «персональністю» [177, с. 10]. Властивість особистісного начала є більш широкою ніж властивість тональності (психологічна установка автора) та категорія оцінності (надання оцінки описуваній ситуації), адже вона включає в себе і мету, яку наслідує письменник, і аналіз ситуації. При описі всіх текстових категорій та властивостей через «персональність», стає зрозумілим, що ті засоби, які приймають участь у текстотворенні, є результатом авторського задуму, а тому розглядаються в контексті особистісного начала автора. Так народжується ядро індивідуально-авторської картини світу, що втілюється в окремому тексті, або іншими словами, створюється ключовий концепт [249, с. 99-102]. Формуючись під дією текстотвірних чинників, закладених у структурі комунікативної ситуації, виявляється залежність системи текстотворення від соціальної сфери комунікації автора, а в цьому випадку, знову виявляється особистісне начало письменника. Будь-який літературний твір втілює індивідуально-авторське сприйняття та організацію світу, тобто персональний варіант концептуалізації світу. При створенні мемуарів важливим стає суб’єкт комунікації. Конкретний текст знаходиться під дією суб’єктивних факторів та зовнішніх умов, що дозволяє розглядати мемуари зі сторони синергетичної системи змістів. У мемуарній прозі автор виступає суб’єктом і об’єктом розповіді, а також часто адресатом; реалізується в трьох суб’єктних сферах: оповідач, коментатор, персонаж. Для мемуарів характерною є зміна позиції того, хто говорить, у часі і просторі, що дозволяє зробити висновки про перцептивність темпоральної лінії [151, с. 10]. Іншими словами, ми говоримо про чуттєве сприйняття подій, взаємовідносини з оточенням, в яких і виявляється особистісне начало. 78

В структурі текстової комунікації художнього твору взагалі, так і в англомовному прозовому тексті І. А. Бехта виокремлює такі основні типи нараторів: аукторальний (екстрадієгетичний) наратор, гетеродієгетичний оповідач від 3-ої особи (He-form); акторальний (персональний, інтрадієгетичний) наратор, оповідач від 1-ї особи (I-form), автодієгетичний оповідач (герой власних історій), гомодієгетичний оповідач (персонаж в оповіді); акторальний (персоніфікований, інтрадієгетичний наратор, оповідач від 1-ї, 3-ї особи (I-form, He-form) [27, c.17]. В мемуарах наратор є героєм власних історій, а тому є автодієгетичним оповідачем. За словами Т. В. Радзієвської, такий компонент текстотворення як “пам’ять” виступає в ролі інформаційного фонду для створення тексту, адже мемуарний текст будується на основі відображення спогадів. «Діяльність пам’яті виступає тут стимулятором та каталізатором вербально-когнітивної діяльності суб’єкта текстотворення, який отримує дві облігаторні прагматичні ролі – “оповідача” та “згадувача”» [145, с. 98]. “Оповідач” реалізує організацію тексту, впорядковує розповідь та встановлює зв’язок з адресатом. Він реалізує включення до тексту тих чи інших відомостей, звертається до читача, пояснює відходи від основної лінії оповіді, наприклад: «I unfolded the project to a brother subaltern Reginald Barnes who afterwards long commanded Divisions in France, and found him keen» (284, с. 76). Автор надає додаткову інформацію про Реджинальда Барнса – він є молодшим офіцером, а в майбутньому, командуватиме дивізіями у Франції. Тим самим встановлюється зв'язок з адресатом, який, скоріш за все, не має інформації про особу Реджинальда Барнса. Цей зв'язок полягає в інформуванні адресата, тим самим, налагоджується процес комунікації між письменником та читачем, шляхом роз’яснення деталей повідомлення для повного порозуміння між учасниками комунікації. 79

На відміну від “оповідача”, який вносить раціональність у текст та надає додаткові пояснення, “згадувач” навпаки виступає з первинними спогадами щодо даної ситуації. Але процес текстотворення включає в себе комбінування ролей “оповідача” та “згадувача” [145, с. 125]. Доцільним буде виокремлення ще двох ролей: «учасника подій», або оповідача та згадувача первинної інформації, та «сучасника подій» або оповідача та згадувача вторинної інформації. «Учасник» та «сучасник» мають суттєву відмінність: «учасник» був фізично присутнім при подіях, тобто він є сприймачем первинної інформації; «сучасник» лише чув про події, що вібувались за його життя, тобто він є сприймачем вторинної інформації. Достовірність спогадів «учасника» подій є більш високою, а ніж «сучасника». Автор мемуарів приміряє на себе обидві ролі. Проте і «учасник», і «сучасник» можуть виступати у ролі “оповідача” та “згадувача”, оскільки перша є характеристикою локальності автора, а друга – темпоральності. Можна вивести таку схему:

Автор мемуарів

Учасник Сучасник (сприймач (сприймач первинної вторинної інформації) інформації)

Оповідач Згадувач Оповідач Згадувач первинної первинної вторинної вторинної інформації інформації інформації інформації

Рис. 2.2 Ролі автора мемуарів Існує типова комунікативна стратегія, як вид мовленнєво-мисленнєвої діяльності для побудови тексту що має певну комунікативну мету, завдяки якій діяльність суб’єкта спрямована на створення текстової конструкції, яка б стала найефективнішим засобом її досягнення, а також, відбувалося б відображення певних внутрішніх, емоційних та інтелектуальних станів автора. 80

Усі сторони комунікативної компетенції автора виявляються при створенні мемуарів та виступають суб’єктивним чинником текстотворення. Проте, неможливо повністю описати комунікативну компетенцію конкретного автора, зважаючи на те, що досить складно буде розглянути всі соціальні та культурні умови, за яких письменник створював цей текст. Слід пам’ятати, що текстотворення мемуарів не є можливим без використання прийому діалогічності, адже, без реципієнта твір не буде мати змісту, тому що, в першу чергу, його спрямовано на читача та на його сприйняття. Процес спілкування відбувається між автором та читачем за допомогою тексту мемуарів. Так само відбувається процес «спілкування» або взаємозв’язку між частинами твору, а якщо розглядати більш детально, то і між окремими лексичними одиницями (у нашому випадку, онімами), що створюють ці самі частини твору, які, взаємодіючи між собою, породжують цілісний текст. Відбувається налагодження зв’язку між письменником та читачем, а цей зв’язкок, у свою чергу, також виступає одним із текстотвірних факторів. В.Черчилль, розуміючи, що адресат може не мати всієї інформації про реалії автора, передає додаткові дані завдяки ВН, створюючи фон «просвітлення» того, що читач може не знати. Зважаючи на все вищезазначене, на передній план висувається ідея передачі авторського образу через текстову тканину. Адже особистість автора формується під впливом культури, соціуму та акумулює в собі нюанси своєї сучасності. Розуміння того, що автор знає і про що думає при створенні твору, відображає концептуальне наповнення мемуарів, тобто частково характеризує письменника з соціальної та культурної сторони. Відображення свідомості автора грає значну роль для загального аналізу мовної особистості письменника, який виражає свою думку, аналізує та оцінює пережиту ситуацію, створюючи конкретні тематичні змісти для передачі загальної ідеї твору. Письменник починає використовувати певні засоби для втілення власної ідеї, певні стратегії передачі змісту. У нашому випадку, В. Черчилль концентрує значні змісти тексту навколо ВН, що виступають будівельним матеріалом мемуарів, розкриваючи мету комунікації між 81

автором та читачем – надання найдетальніших даних про життя письменника та їх адекватне сприйняття адресатом, зважаючи на потенційну відсутність фонових знань при описі подій. І в цьому випадку надається оцінка власної особистості як об’єкта твору і оцінка оточуючого середовища, а саме подій, учасників, місць. Інтенція породження тексту визначається через ідентифікацію автора як особистості, мовну реалізацію цієї особистості та встановлення мети тексту або ж намірів письменника. У нашому випадку, самореалізація особистості є більш ніж очевидною: автор описує власне життя через призму спогадів, створюючи мемуарний текст. Автор ставить певну задачу перед собою, що реалізується під впливом потреб самого тексту: його форми та змісту. Форма та зміст, у свою чергу, залежать не лише від прагматичної настанови мемуариста, але і від жанру тексту, що обмежує використання певних текстотвірних «інструментів». Проте залежність форми від жанрових вимог не обмежує тим же інструментарієм змістові вимоги, що базуються на задумі автора, його ставленні до описуваного та на майбутньому сприйнятті реципієнтом викладеного матеріалу. Тим самим читач направляється автором на певне розуміння тексту. Тобто, відбувається взаємодія вимог жанру та прагматичної настанови письменника, що розширює ці вимоги.

2.3 Текстотвірні ознаки та одиниці текстотворення в системі мемуарів

Питання про сутність та специфіку текстотворення ще не до кінця розкрито науковцями. Про це свідчить нерозрізнення чи нерозмежування тектопородження та текстотворення, текстотворення та структури текста, текстотворення як діяльності і як продукту діяльності, нерозробленість питання про зв'язок текстотворення і деривації, текстотворення та інтерпретації та ін. Теорія текстотворення тісно пов’язана з різноманітними аспектами лінгвістики тексту: – з визначенням типів зв’язності тексту, що розглядається у структурно- граматичному аспекті; 82

– у структурно-семантичному виявляються особливості членування тексту з різних семіотичних позицій; – типологізація способів вираження основних змістових категорій та властивостей тексту, підтексту та встановлення мовних засобів, дотичних до лінгвістики тексту виявляється через стилістико-композиційний аспект; – з описом різних розповідних жанрів та їх інтерпретацій читачем з точки зору наратологічного аспекту. Зважаючи на всі вищезазначені аспекти, під принципом текстотворення розуміємо «спосіб структурно-семіологічної, лінгвостилістичної та наративної організації простору тексту». Сам процес текстотворення сприймається як «позаструктурний, нелінійний спосіб організації цілісності розповіді», що ґрунтується на поєднанні «кодів» (художніх, філософських, соціологічних, культурологічних) [15, с. 12–13]. Поєднання таких кодів для організації тексту з точки зору різних параметрів є результатом як самостійного функціонування текстових категорій, так і їх взаємодії всередині окремого твору. М. Я. Димарський під теорією текстотворення розуміє коло ідей, які визначаються лінгвістичною теорією тексту і є ключовими для лінгвістики тексту та формують центральне поняття теорії текстотворення – категорію одиниць текстотворення [59, с. 21]. І. Я. Чернухіна під текстотворенням розуміє «процес формування тексту» [194, с. 9]. С. Г. Ільєнко розрізняє два значення «текстотворення»: 1) процес формування тексту; 2) розділ лінгвістики вивчення тексту, предметом якого є мовні закономірності формування тексту [72, с. 17–18]. Т. В. Радзієвська розглядає прагматичні фактори, що впливають на формування різних видів письмових текстів: щоденників, наукових рефератів, ділових документів, мемуарів, листів та ін., проводить аналіз об’єктивних та суб’єктивних умов текстотворення [145, с. 98–127]. У роботі А. А. Чувакіна процес текстотворення пов’язаний з дериваційними процесами як типом міжтекстових відносин, головною задачею яких є створення текстів на базі вже існуючих сукупностей текстів. Так, у сфері текстотворення розрізняють три основні дериваційні процеси: 83

– розгортання, при якому вихідний текст отримує формально-семантичні додавання; – згортання, при якому вихідний текст отримує формально-семантичні упущення; – ускладнення, при якому вихідний текст отримує не формально- семантичні, а функціональні зміни [196, с. 23–24]. Під час текстотворення конкретних творів, перелічені процеси в багатьох випадках суміщаються, модифікуються та ін., а самі утворені тексти мають деяку множинність вихідних текстів та вільно функціонуючих текстових фрагментів (висловів-кліше, прецедентних імен, назв історичних подій та ін.), які складають текстотвірну базу даного конкретного мемуару [67, с. 108]. Текстотвірній діяльності можна дати наступні дефініції: – створення первинних текстів (твір-судження, твір-оповідання, твір-опис, монолог-пояснення, монолог-відповідь, діалог та ін.); – створення вторинних текстів (викладення, переказ, анотація, тези, реферат і та ін.) [267, с. 279]. Текст як цільний мовленнєвий твір має свої закономірності творення. Текстотворення здійснюється під впливом самого тексту та встановлення мети конкретного автора тексту. Перше диктується самим текстом, його типом, жанром, задачами, що він реалізує. Друге цілком пов’язане з авторською модальністю, адже будь-яке повідомлення включає в себе не тільки інформацію, але і ставлення автора до інформації, що повідомляється. Останнє є особливо важливим у встановленні прагматики тексту, оскільки є пов’язаним з інтерпретаційною стороною тексту. Автор не тільки формує власне текст, але і направляє читача до його інтерпретації. Прагматична установка тексту виходить із самого тексту – його призначення, виду, жанру… Перед початком роботи над текстом автор встановлює мету – інформування, навчання, інструктування, декларування і т.д. Таким чином, кожен текст має свою прагматичну установку. Вона визначає і форму тексту, і відбір матеріалу, і загальну стилістику, і т.д. Однак автор, як конкретний суб’єкт, підкорюючись загальним правилам побудови 84

тексту певної направленості, вносить свої, особистісні корективи в побудові твору, тобто, отримує свою, авторську прагматичну установку. Обидві установки суміщаються, можуть накладатись одна на одну, але через певні причини можуть розходитись і навіть вступати в суперечність [81, с. 124]. У мемуарах В. Черчилля авторська мета полягає в інформуванні читача: наданні фактів про власне життя, що отримують значну долю суб’єктивності. Так реципієнт може ознайомитись з молодістю видатної людини з точки зору самого письменника, тобто, лише під певним кутом. Таким чином, прагматична настановка полагає у передачі історії періоду життя у досить суб’єктивній формі під впливом зовнішніх, об’єктивних факторів. При визначенні механізмів текстотворення, перш за все, вибирається модель комунікації, тобто враховуються конструктивні ознаки мовленнєвого акту, а саме: 1) комунікативне встановлення мети (у мемуарах «My Early Life» – інформування); 2) предмет (зміст) комунікації (30 років з життя автора); 3) ознаки ситуації, в якій здійснюється комунікація (дитинство, війна, політика та ін.); 4) соціальна характеристика учасників комунікації (титуловані особи, військові, політики та ін.). Сукупність даних ознак створює систему мовленнєвих ситуацій, а тип мовленнєвої ситуації визначає конкретну модель комунікації і форму її втілення [67, с. 97]. Мовленнєва форма також залежить від авторської модальності тексту, що виявляється в виборі автором творця тексту: власне того, хто мовить, суб’єкта оповідання, образа автора. На рівні текстової модальності відбувається поєднання змісту тексту з уявленням автора про адресата. Взаємодія модальних планів того, хто говорить і адресата дозволяє виокремити статичний та динамічний типи текстів. «Статичний різновид текстової модальності передбачає співпадаючі модальні плани автора і адресата через весь простір тексту. При цьому важливо відмітити, що в тексті не відбувається переключення одного модального реєстру 85

на інший і те, що адресат розуміє модальні змісти тексту так само, як і автор. Динамічна модальність передбачає відсутність єдиної для оповідача, читача і героя модальності. Кожен із носіїв текстової модальності володіє власною «партією», і взаємодіє. Переплетіння цих партій народжує рух, динаміку модальностей всього тексту» [165, с. 165]. Модальність напряму пов’язана з властивістю антропоцентричності, а у випадку мемуарів, з підвластивістю его- антропоцентричності, що виявляється в динамічній модальності через неспівпадіння картини уявлень про світ автора та читача. Статична ж модальність у мемуарах вірогідніше виокремиться якщо текст буде прочитаний сучасником письменника. Якщо ж сучасник буде наближеним до автора, то статична модальність буде близькою до максимуму. Абсолютна статична модальність, на нашу думку, виявиться лише у випадку прочитання твору самим мемуаристом. Для подальшого дослідження необхідно виокремити одиницю текстотворення. М. Я. Димарський в текстотворенні бачив власне мовні закономірності організації тексту. Це визначає одиниці текстотворення, чи будівні одиниці тексту, як сталі в даній культурно-письмовій традиції форми мовного втілення структурних компонентів авторського задуму, що визначають концептуальну значимість змістів, які закріплюють відносну автономність утворених на їх основі компонентів тексту та володіють ознаками відносної синтаксичної замкнутості, тимчасової стійкості регулярної відтворюваності [59, с. 80–81]. Розгляд тексту на основі його комунікативної природи і визнання центральної ролі категорії автора передбачає знаходження такої одиниці текстотворення, яка стає суттєвою і в діяльності того, хто говорить при створенні тексту, і в діяльності того, хто слухає при сприйнятті і розумінні тексту. Така одиниця не прив’язується міцно до матеріального носія (одиниці мови чи комбінації одиниць мови). Автор бачить зв'язок лише як правило [68, с. 281]. Отже, одиницею текстотворення може ставати лексія, яку було виокремлено Р. Бартом як одиницю читання, що не є прив’язаною до певного матеріального оформлення; вона виконує функцію змістового наповнення [20, с. 424]. Лексія представляється в тексті різними мовними та позамовними засобами. Це можуть 86

бути одиниці та комбінації одиниць різних рівнів мови, мовленнєві комплекси (слово, комбінація слів, речення, більш складне лексичне об’єднання, текстовий блок різної природи, прецедентне ім’я та прецедентний текст, ім’я історичне, позначення важливого для культури символу та ін.), а також позамовні засоби (піктограми, засоби парамови та ін.) [67, с. 108]. У нашому дослідженні центральною одиницею текстотворення або лексією є оніми, що можуть комбінувати навколо себе різні мовні та позамовні засоби в контексті та поза ним, стаючи словесним втіленням позначуваного об’єкту реальної дійсності, передаючи символ культури, історичну назву, вміщаючи в собі цілий інформаційний блок. Зважаючи на те, що мемуарний твір – унікальне поєднання, взаємодія мовного інструментарію, фактори текстотворення стимулюють перетворення розрізнених засобів мови в зв’язне ціле, скріпляючи текст. Текстотвірні фактори обумовлюють відбір та комбінацію мовних інструментів тексту. Фактори текстотворення можна поділити на об’єктивні – ті, що діють при творенні будь- якого тексту та суб’єктивні – ті, що діють при творенні окремих текстів. Об’єктивні текстотвірні фактори: 1) лінгвістичні: а) форма мовлення; б) функціональний стиль; в) тип викладу; 2) екстралінгвальні: а) ситуація (фрагмент реального світу, який відображається в тексті); б) жанр; в) асоціативні норми; г) пресупозиція (фонові знання). Суб’єктивні текстотвірні фактори: 1) характер ситуації (реальна, умовна); 2) особистість автора, його світогляд; 3) характер персонажів; 87

4) ідейно-естетична направленість твору [267, с. 280]. Перелічені фактори є позалінгвістичними, зовнішніми. Можна виокремити внутрішні текстотвірні фактори. В ролі індивідуальних внутрішніх факторів текстотворення можуть виступати окремі мовні інструменти тексту в певних комбінаціях (фонетичні, морфологічні, лексичні, словотвірні, синтетичні, лексико-синтаксичні та ін.). Так, кожен наступний зміст речення мемуарного тексту містить у собі натяк на зміст попередніх речень. Мовні сигнали, що вказують на такий зв'язок, виступають у ролі текстотвірних факторів. Продемонструємо на конкретному прикладі, як скріплюють текст лексичні та парафрастичні елементи всередині конкретного цілого [100, с. 37–38]: «But even as a schoolboy I questioned the aptness of the Classics for the prime structure of our education. So they told me how Mr. Gladstone read Homer for fun, which I thought served him right, and that it would be a great pleasure to me in after life. When I seemed incredulous, they added that classics would be a help in writing or speaking English. They then pointed out the number of our modern words which are derived from the Latin or Greek. Apparently one could use these words much better, if one knew the exact source from which they had sprung.» (284, с. 23). Показано зв'язок між словом Classics у першому реченні та Homer у другому: антропонім Гомер є прикладом до поняття «класики». У другому реченні займенник him виступає в ролі синонімічної заміни для антропоніму Mr. Gladstone. У третьому реченні знову зустрічається слово classics, що підтверджує думку автора, про те, що Homer є представником даного класу. Іменник English розвиває своє значення через четверте речення, в якому розкривається ідея про походження англійських слів із латини та грецької мов (derived from the Latin or Greek). Наступне речення продовжує дану думку через вживання займенника these, який вказує на те, що поняття, вживане після займенника, використовувалось раніше у цьому фрагменті тексту. Виокремлені мовні засоби утворюють міжфразовий зв'язок. Крім того, з їхнього допомогою з різних точок зору оцінюється центральний об’єкт фрагменту (ставлення автора до вивчення 88

англійської мови через латину та грецьку шляхом прочитання класиків, таких, як наприклад, Гомер) з позиції оповідача, створюється цілісний образ, що сприяє створенню ідейно-тематичної єдності тексту. Можна зробити попередні висновки про те, що слово в тексті здатне: а) оповіщати про денотат, позначаючи його і характеризуючи певним чином; б) відображати елемент мікротеми та мікротему; в) втілювати елемент ситуації чи її фрагмент; г) бути емотемою; д) створювати мікрообраз. Текстотвірні можливості слів пов’язані з їх комунікативним потенціалом. Можливість приймання участі в комунікації реалізується на основі асоціативного зв’язку слів: 1) референтного 2) ситуативно-тематичного 3) парадигматичного 4) синтагматичного 5) когнітивного 6) культурологічного та ін. [236, с. 173]. Текстотвірну фукцію можуть виконувати ключові (опорні) слова фрагменту тексту. Виключення цих слів призводить до його розпаду. Ключові слова можуть повторюватись, як правило, підпадаючи під семантичну трансформацію, вживаючись у різних значеннях [48, с. 18]: «At this point I was joined by my new colleague in the fight. His accession was deemed to be a master stroke of the Central Office. He was none other than Mr. James Mawdsley, a Socialist and the much respected secretary of the Operative Spinners' Association. Mr. Mawdsley was the most genuine specimen of the Tory working-man candidate I have ever come across.» (284, с. 222). 89

Ключовим словом у цьому фрагменті виступає антропонім Mr. Mawdsley, який вживаючись в уривку вдруге, набуває більш широке значення, отримуючи додаткову інформацію через такі описові слова та фрази Socialist та secretary of the Operative Spinners' Association. Тобто, якщо вперше вживаючись у тексті, ім’я Mr. Mawdsley не несе ніякого фонового повідомлення, то вже при другому використанні, такий антропонім надає досить докладну інформацію про носія даного номену, тобто, змінює своє значення від «містер Модслі» до «соціаліст, секретар Союзу робочих-прядильників містер Модслі». Семантичні трансформації сприяють формуванню основ образного змісту даного тексту. Ключові слова виконують важливу роль та конструюють композиції основних мікротем. У ролі факторів текстотворення можуть виступати тематичні групи слів [100, с. 38]. Наприклад: «My father instructed his bookseller Mr. Bain to send me any books I might require for my studies. So I ordered Hamley's “Operations of War”, Prince Kraft's “Letters on Infantry”, “Cavalry and Artillery”, Maine's “Infantry Fire Tactics”, together with a number of histories dealing with the American Civil, Franco-German and Russo-Turkish wars, which were then our latest and best specimens of wars» (284, с. 43). У цьому уривку тексту можна виокремити дві основні тематичні групи слів: назви творів – хрематоніми (“Operations of War”, “Letters on Infantry”,“Cavalry and Artillery”, “Infantry Fire Tactics” ) та прізвища авторів – антропоніми (Hamley, Prince Kraft, Maine). Такі слова групуються навколо основної ідеї фрагменту (книги, що замовив письменник), підсилюючи та розкриваючи детальніше авторський задум. У такому випадку тематичні групи слів складаються виключно з ВН та виконують функцію змістового насичення та розширення меж тематичного центру уривку твору. Текстотвірними можливостями можуть володіти більш складні елементи тексту, такі як речення та висловлювання: 90

1) Семантика речення пов’язана зі структурою відповідної ситуації, яка при «накопиченні» та «укрупненні» семантичних ознак формує поетапне змістове розгортання тексту та його змістової структури. 2) Семантична ознака може відображати: а) одну зі сторін елементу, що описується в ситуації (на рівні сем); б) елемент в цілому (на рівні слів, фразеологізмів); в) координацію елементів (на рівні висловлень його частин). 3) Вербально висловлені семантичні ознаки різних реалій текстового світу зв’язуються: а) стосунками доповнення; б) стосунками підсилення; в) стосунками контрасту, що мають комунікативну значимість на різних етапах змістового розгорнення тексту: від висловлювань до тексту. 4) Висловлювання, яке є елементом тексту, відображає загальну картину фрагментарно і неповно. Воно може включатись в проспекцію та ретроспекцію всього тексту. 5) Текстотвірні потенції речення визначаються наступними факторами: а) структурно-семантичною організацією речення; б) ініціальністю позиції речення; в) семантичною співвіднесеністю речення з наступною композиційно- змістовою ланкою тексту. 6) Існують два способи семантичного впливу речення на текст: а) контактно-когезійний вплив; б) асоціативно-преривна взаємодія. 7) Як і текст, висловлювання має поверхневий і глибинний зміст. Складне синтаксичне ціле (або комунікативний блок висловлювання) виявляє наступні текстотвірні можливості: 1) Тема і рема виконують текстотвірну функцію. 91

2) Стройові одиниці текстотворення також виконують цю роль (складне синтаксичне ціле, вільне висловлювання першого типу, вільне висловлювання другого типу, лінійно-синтаксичний ланцюг). 3) У текстотворенні приймає участь комунікативний блок висловлювання [267, с. 281]. Одним з ефективних методів текстотворення стає прийом діалогічності, який значною мірою впливає на формування текстової тканини. Діалогічність виступає в ролі однієї з текстових категорій та характеризує спрямованість твору на адресата: адже діалог у такому випадку відбувається не в традиційному його розумінні, але і між частинами тексту, цілими текстами, культурними контекстами (М. М. Бахтін, О. П. Воробйова, Т. Ф. Плеханова, О. О. Селіванова). У цьому випадку, діалогічність як прийом текстотворення, виявляється через встановлення зв’язку між автором і читачем, надання авторських коментарів та пояснень до основного змісту тексту, внутрішні монологи [15, с. 13]. У своїх мемуарах В. Черчилль надає власні коментарі, що містять уточнення та пояснення до того, про що він говорить. Наприклад: «General French and his staff, which included both Haig and Herbert Lawrence¹, had just slipped through under artillery fire in the last train out of Ladysmith on his way to the Cape Colony, where the main cavalry forces were to be assembled.» (284, с. 242). Тут же автор надає пояснення у формі виноски до невідомого для читача носія власного імені, розкриваючи особу позначуваного: «¹Commander-in-Chief, and Chief of the Staff respectively in 1917-18.» (284, с. 242). Таким чином, відбувається діалог між автором та читачем, що матиме наступну примітивну форму: 1. Автор називає особу. 2. Читач ставить німе питання: хто ця особа? 3. Автор відповідає на питання, надаючи роз’яснення у формі виноски. Якщо ж мова йде про діалог між текстами, то найефективнішим методом є, перш за все, відбір споріднених текстів [19, с. 83]. Зручним способом систематизації споріднених текстів є гніздо таких текстів, що формується на основі відношень між текстами. У такому гнізді тексти об’єднуються в парадигми 92

та ланцюги. Текстотвірний ланцюг складають тексти, що знаходяться у стосунках послідовної похідності [38, с. 107–118]. Похідні тексти, що входять в гніздо споріднених текстів, можуть розглядатись на двох рівнях: як нові тексти та як тексти-інтерпретації. У першому випадку, в центрі уваги знаходиться факт похідності тексту, у другому – значущість похідного тексту в процесі розуміння слухачем первинного твору. Інтерпретаційний рівень гнізда споріднених текстів в значній мірі залежить від специфіки первинних текстів. Фундаментальні комунікативні особливості художнього тексту (плинність, безкінечність, невичерпність) визначають наступні особливості інтерпретаційного рівня гнізда споріднених текстів: різний ступінь включення окремих творів та ланок ланцюгу в систему текстів; особлива значимість асоціативної природи парадигматичних відношень між текстами, лабільність та відкритість парадигматичного ряду – входження гнізда споріднених текстів у текстові сукупності, що створюються засобами інших семіотичних систем (наприклад, театр або кіно), в текстові сукупності, що існують в інших мовах (переклади), у міжкультурному просторі та ін. [67, с. 109]. Отже, нами було описано процес текстотворення та виокремлено ряд об’єктивних та суб’єктивних текстовторчих факторів, що є доцільними для аналізу породження мемуарного твору. Базовим параметром створення тексту є лексія, що представляє собою одиницю читання та змістового наповнення. Функції лексії може виконувати як окреме слово, так і групи слів, речень та ін. Для мемуарів В. Черчилля такою одиницею стає онім, що потенційно здатен виконувати ряд текстотвірних функцій без яких текст не буде повним та детальним.

93

Висновки до розділу 2

Пізнання онтологічних, гносеологічних та структурних ознак мемуарів не є можливим без опису категорій і властивостей твору та впливу на них текстової структури, одиниць тексту та зв’язків між ними, їхньої організації та поєднуваності. Проте, класифікації текстових категорій та властивостей не є однорідними та однозначними, адже вони спираються на різні підходи до їх досліджень (наприклад, семантичні, структурні, функціональні та інші). Такі ознаки можуть бути як облігаторними, або типовими для будь-якого типу тексту, або факультативними, тобто, тими, що виявляються в окремих видах творів. Для мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life» було виокремлено ряд оптимальних категорій та властивостей, що допомагають глибше дослідити структуру твору та відтворити процес породження тексту. Окрім основних текстових категорій та властивостей було описано підвластивість его- антропоцентричності, що характеризує тематичний центр мемуарного твору, як зосереджений на особі автора більшою мірою ніж той, що можна спостерігати в художньому творі. Таким чином, текстові категорії та властивості допомагають детальніше описати процес створення твору. Наявність авторського начала або образу автора, є типовою ознакою мемуарного твору, що впливає на вияв властивості персональності та вираженості. Адже авторський мовний рівень відображає всі ті зміни, що відбуваються в мові соціуму та ідентифікують автора як мовну особистість, що втілюється в певній інтенції породження тексту мемуарів. Автор бере на себе декілька прагматичних ролей. Окрім традиційних “оповідача”, який вносить у текст раціональність та надає додаткові пояснення, та “згадувача”, який виступає з первинними спогадами, нами було додано ролі “учасника” та “сучасника”. “Учасник” був фізично присутнім під час події, яку він згодом описує, а “сучасник” чув про події або факти, що відбувались за його життя. Ролі “оповідача” та “згадувача” випливають із “учасника” та “сучасника”. 94

Для ефективнішого розуміння процесу текстотворення мемуарів було виокремлено та описано базову одиницю текстотворення, а саме, лексію, як одиницю читання, що виконує функцію змістового наповнення. Така одиниця втілюється в тексті через різні мовні та позамовні засоби, що функціонують як зв’язне ціле, наповнюючи та скріпляючи мемуарний твір. У мемуарах «My Early Life» такою змістовою одиницею є онім, що об’єднує навколо себе тематичні центри твору, формуючи цілісну текстову структуру. Фактори текстотворення, що обумовлюють відбір та комбінацію мовного інструментарію, було поділено на об’єктивні (ті, що можна застосувати до будь- якого тексту) та суб’єктивні (ті, що діють при створенні окремих текстів). У ролі таких факторів можуть виступати, наприклад, ключові слова текстових фрагментів, тематичні групи слів, окремі речення та висловлювання та ін. Одним з ефективних методів текстотворення стає прийом діалогічності, що відображає зв’язок між частинами тексту, цілими текстами, культурними контекстами. У мемуарах діалог може виявлятись через зв'язок автора з читачем, через надання додаткових пояснень, коментарів, внутрішніх монологів та ін. Відбуваючись між окремими текстами, діалог стає ефективним методом систематизації таких творів. Актуальним стає опис функцій створення текстів через власні назви, а тому, можна зробити попередні висновки про те, що окреме слово в творі здатне надавати певну характеристику позначуваному денотату, бути елементом мікротеми або окремою мікротемою, створювати мікрообраз та ін. Основні положення висвітлено в одноосібних публікаціях автора [83, 85, 88, 90]. 95

РОЗДІЛ 3 ВЛАСНІ НАЗВИ В АНГЛОМОВНОМУ МЕМУАРНОМУ ТЕКСТІ

Розвиток людського суспільства знаходить своє безпосереднє відображення в змінах, що відбуваються в мові. Найменування предметів і явищ дійсності – одна з особливостей мови, яка викликає неоднозначне ставлення лінгвістів уже впродовж багатьох років [26, 152, 153, 154, 168, 193, 206, 231, 232, 240, 244, 264]. Для виокремлення специфічної знакової підсистеми, яка б номінувала предмети та явища дійсності, необхідно дослідити ономастичні реалії, що представляють собою значний інтерес для лінгвістичних досліджень [42, 119, 121, 150, 155, 156, 169–175, 182, 184, 185]. Проте, такий аналіз не буде можливим без урахування впливу соціокультурних та історичних обставин. Таким чином, ономастику необхідно досліджувати, враховуючи її безпосереднє відношення до певної лінгвокультури. Аналіз ономастичних реалій відбувається через взаємовплив досягнень суміжних гуманітарних наук, які вивчають ВН зі своїх специфічних точок зору, та взаємодіючи, виводять ономастику за межі лише лінгвістики. Різносторонній підхід до опису онімів та їх функцій приводить до питання використання онімів як найменших автономних і водночас взаємозалежних змістів, що поєднуючись, створюють мемуарний текст. Місце онімів у сучасній науковій парадигмі, стан їх дослідження та належність до певної лінгвокультури є важливими питаннями, які допоможуть детально описати місце ВН в мемуарному тексті. Важливим нюансом такого аналізу стає позиціонування вибору певного власного номену в залежності від індивідуально-авторського підходу до створення тексту.

96

3.1 Власні назви як одиниці номінації, їх визначення

Проблеми ономастики завжди привертали увагу вчених і визнаються достатньо актуальними на сьогоднішній день. Ономастична лексика детально досліджується в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів [11, 62, 129, 182, 204, 207–209, 214, 220, 237, 242–243, 250–255, 263 та ін.]. Виокремлення спеціальних ономастичних проблем із загального кола лінгвістичних виправдано положенням власних назв у мові, адже користуючись мовою, люди щоденно використовують ВН. Як відомо, лексика є надзвичайно динамічною стороною мови в діахронічному зрізі [9, с. 126]. Вона представляє собою найменшу ступінь абстракцій в мові, адже слово завжди є предметно орієнтованим. Будучи невід’ємною частиною системи мови, лексика розвивається й збагачується разом з цією системою та знаходиться в досить складних та багатосторонніх стосунках з нею [98, с. 10]. Ономастичні реалії – особлива знакова підсистема, яка динамічно реалізується в різноманітних лінгвоестетичних та лінгвостилістичних системах [11, с. 12]. Основним параметром цієї підсистеми є велика (в порівнянні з загальною лексикою) залежність від соціокультурних і історичних обставин. Ономастика співвідноситься з системою культурно маркованих цінностей та уявлень, що засвоюються в процесі долучення до певної лінгвокультури [146, с. 12]. Необхідно зазначити, що виявлення специфіки власного імені та його відмінність від загальної назви відмічались уже в античні часи. Термін «ономастика» виник приблизно в V–IV ст. до н. е. Вже в давньоримську епоху всі імена було поділено на загальні, що позначають класи однорідних об’єктів, та власні, що позначають одиничні об’єкти. Однак до сих пір немає єдиної думки про природу та відмінні особливості ВН [147, с. 7]. Існує багато тлумачень терміну «ономастика», проте, єдиного та універсального розуміння даного поняття ще й досі не існує [187, 190, 191, 192, 97

197, 200, 202, 219, 227]. Можна навести варіанти тлумачення даного терміну, починаючи з 1960-х років і до сучасності, що були зібрані різними дослідниками: – ономастика (ономатологія): 1) розділ мовознавства, що вивчає власні назви (імена, імена по-батькові, прізвища, прізвиська людей та тварин); 2) сукупність (система) власних імен, як особливий предмет лінгвістичного вивчення; 3) розділ мовознавства, що вивчає власні імена [13, с. 288]; – ономастика – розділ мовознавства, що вивчає власні імена. Таким терміном називається також сукупність власних імен, яка позначається терміном «онімія». У деяких роботах такий термін вживається в значенні антропоніміка [264, с. 346–347]. Можна надати ще одне тлумачення, в якому зазначається, що ономастика це «1) власні назви різних типів; 2) розділ лексикології, що вивчає власні назви» [266, с. 843]. Сучасний дослідник Л. П. Куриляк пропонує своє розуміння ВН. Власні назви – частотний, семантично маркований у межах тексту засіб ідентифікаційно- кваліфікативної номінації індивідуального об’єкта. Власні номени функціонують у ролі основного, базового номінування індивідуального референта. Вони не тільки називають об’єкт, але й вводять його у поліструктурне семантично- функціональне поле поняттєвих співвіднесень референційно тотожних одиниць [101, с. 13]. Такі номінації слугують мовній репрезентації окремих, відносно простих складових цілісної системи. Номінативні одиниці, що виникають як результат позначення об’єктів та явищ світу, слугують будівним матеріалом для опису складного фрагменту дійсності. Номінативні функції власних назв зводяться до наступних (див. рис. 3.1): 98

• Вказує на предмет, якому було Пряма (первинна) присвоєне ім'я в індивідуальній формі

• Перенос найменування на інший Переносна предмет, який отримує здатність (вторинна) приписувати певні ознаки ряду об'єктів

• Виділяє предмет з класу аналогічних, Класифікуюча включаючи вказівку на даний клас

Рис. 3.1. Номінативні функції власних назв Ономастичні дослідження є різноплановими та тісно пов’язаними з комплексом гуманітарних наук. Сучасний погляд на дану проблему включає досягнення історії, географії, етнографії, соціології, літературознавства, які допомагають виявити специфіку об’єктів та традицій, пов’язаних з їх іменами, що виводить ономастику за рамки власне лінгвістики та робить її автономною дисципліною, яка використовує переважно лінгвістичні методи [225, с. 63-65]. Одним з видів ономастики є описова, яка складає об’єктивний фундамент ономастичних досліджень, що надає загальний філологічний аналіз та лінгвістичну інтерпретацію зібраного матеріалу [16, с. 12]. З іншого боку, існує теоретична ономастика, яка вивчає закономірності розвитку та функціонування ономастичних систем, тобто, їх динамічну сторону. Прикладна ономастика пов’язана з практичним присвоєнням імен, як одиниць номінації, що надає практичні рекомендації картографам, біографам, бібліографам та ін. Саме в такому випадку встановлюється прямий зв'язок між ономастикою та географією. Історична ономастика вивчає історію появи та відображення ВН у різні епохи – зв'язок з історією. Етнічна ономастика вивчає виникнення назв етносів та еволюцію етнонімів [17, с. 157-160]. Таким чином, ономастика стає безпосередньо пов’язаною з етнографією, соціологією та культурологією. 99

Окремо стоїть поетична ономастика, що виникла на перетині різних гуманітарних наукових дисциплін. При аналізі ВН художніх текстів використовуються методи, що відноcяться до методичних прийомів, літературознавства, соціології, історії, психології та інших дисциплін. Складний та комплексний характер об’єкту ономастичних досліджень виключає ізольований розгляд окремих номінативних одиниць та враховує різноманітні фактори, що впливають на формування системи онімів, встановлення лінгвістичних та екстралінгвальних зв’язків окремих типів імен [18, с. 19-26]. Ономастика мемуарного тексту входить у поетичну ономастику, яка в свою чергу є частиною поетики. Дослідження ВН у мемуарному тексті необхідно базувати на зв’язку з іншими гуманітарними науками. Так, з точки зору історії, оніми будуть відображати достовірність мемуарного тексту; з боку етнографії, ВН надають певну інформацію про етноси та народності, що згадуються в творі, тим сами надаючи можливість відслідковувати і історичний розвиток певного народу, і географічну зміну положення етносу та ін. З точки зору культурології та соціології, ВН у мемуарному тексті відображають стан культури певного соціуму в певний період часу. Такий розгляд онімів вказує на комплексність дослідження ВН: встановлення зв’язку між географією, етнографією, соціологією, культурологією, історією, літературознавством та іншими гуманітарними науками всередині конкретного мемуарного тексту. Ономастичні реалії функціонують як особлива знакова підсистема, що є предметом сучасних лінгвістичних досліджень. ВН реагують на зміни, що відбуваються в природі та суспільстві, тому власні імена можуть слугувати хронологізаторами текстів, а також історичних та археологічних пам’яток, тобто виступати в ролі номінативних одиниць предметів та явищ дійсності. Через особливу консервативність ВН переживають епоху, в яку вони були створені, зберігаючи свідчення більш давнього стану мови, та містять значну мовну та позамовну інформацію, отримати яку можна лише лінгвістичними методами 100

через безпосередній зв'язок з іншими гуманітарними науками, пов’язаними з дослідженням онімів.

3.2 Текстотвірне гніздо та доцентрове текстотворення власних назв як номінативних одиниць

Теоретично можливим є існування ономастикону, що буде найбільш об’єктивним у межах певного жанру, а саме мемуарного твору. Проте варіативність використання різних типів онімів у мемуарах «My Early Life» є надзвичайно високою, зважаючи на індивідуально-авторські спогади, що втілюються в письмовій передачі інформації, використовуючи різні ВН. У цьому випадку, людський фактор, а саме особистість автора, з точки зору як мовлення, так і з соціальної та культурної сторони, має дуже важливий вплив на формування твору. Таким чином, аналіз тексту мемуарів прередбачає вияв набору певних ключових слів та визначення базових концептів простору твору. У мемуарах В. Черчилля «My Early Life» ВН виступають у ролі індивідуального позначення певного об’єкта дійсності, проте вони є пов’язаними з одиницями тексту, що виступають у ролі синонімічної заміни таким онімам. Такі одиниці несуть функції роз’яснення, надання додаткової інформації читачу, розширюючи межі сприйняття окремих елементів твору, у тому числі онімів. Також додаткові синонімічні елементи твору виконують певну естетичну функцію, допомагаючи уникати повторів. Л.П. Куриляк називає такий засіб репрезентації кожного окремого об’єкта «перейменуванням новим іменем» [101, с. 7]. Тобто, така синонімічна одиниця представляє об’єкт у новому ситуативному просторі, розкриває інші сторони існування одиниці, тим самим формується нова сторона репрезентації та сприйняття об’єкта, що розширює межі сприйняття тексту. Розглянемо наступний приклад з мемуарів «My Early Life»: «In 1880 we were all thrown out of office by Mr. Gladstone. Mr. Gladstone was a very dangerous man who went about rousing people up, lashing them into fury so that they voted against the Conservatives and turned 101

my grandfather out of his place as Lord-Lieutenant of Ireland. He liked this place much less than his old office of Lord President of the Council, which he had held in Lord Beaconsfield's previous government. When he was Lord- Lieutenant he had to spend all his money on giving entertainments to the Irish in Dublin and my grandmother had also got up a great subscription called ‘The Famine Fund’. However, it was born in upon me that the Irish were a very ungrateful people: they did not say so much as 'Thank you' for the entertainments, nor even for 'The Famine Fund’. The Duke would much rather have stayed in England where he could live in his own home at Blenheim and regularly attend the Cabinet. But he always did whatever Lord Beaconsfield told him to do. Lord Beaconsfield was the great enemy of Mr. Gladstone, and everybody called him 'Dizzy.' However, this time 'Dizzy' had been thoroughly beaten by Mr. Gladstone, so we were all flung out into Opposition and the country began to be ruined very rapidly. Everyone said it was 'going to the dogs.' And then on top of all this Lord Beaconsfield got very ill. He had a long illness and as he was also very old, it killed him. I followed his illness from day to day with great anxiety, because everyone said what a loss he would be to his country and how noone else could stop Mr. Gladstone from working his wicked will upon us all. I was always sure Lord Beaconsfield was going to die, and at last the day came when all the people I saw went about with very sad faces because, as they said, a great and splendid Statesman, who loved our country and defied the Russians, had died of a broken heart because of the ingratitude with which he had been treated by the Radicals» (284, с. 27–28). У цьому фрагменті тексту прослідковується контекстне синонімічне розширення двох основних (важливих для сюжета даного фрагменту) онімів Mr. Gladstone та Lord Beaconsfield. Таке розширення ми називаємо «лінією розкриття оніму». Лінія ВН Mr. Gladstone виглядає наступним чином (використовуємо всі «замінники» даного оніму, а не лише ВН): Mr. Gladstone – Mr. Gladstone – dangerous man – He – Lord President of the Council – he – Lord- Lieutenant – The Duke – Mr. Gladstone – Mr. Gladstone – Mr. Gladstone. Загальні 102

назви відіграють у цьому фрагменті надзвичайно важливу текстотвірну роль, проте нас цікавлять саме ВН. Отже, прибравши загальні назви, отримуємо наступну лінію розкриття оніму: Mr. Gladstone – Mr. Gladstone – Lord President of the Council – Lord-Lieutenant - The Duke – Mr. Gladstone – Mr. Gladstone – Mr. Gladstone. Тобто, для розкриття значення даної ВН у межах одного абзацу було використано чотири різні оніми, які надають значно ширший об’єм інформації, створюючи загальну тему даного фрагменту шляхом поєднання наноелементів (окремих онімів) навколо одного об’єкту твору (Mr. Gladstone). Коротко інформація про Містера Гледстоуна виглядає наступним чином: Містер Гледстоун був лордом-головою Таємної ради, лордом-намісником та мав титул графа. Розглянемо лінію розкриття оніму Lord Beaconsfield: Lord Beaconsfield's – Lord Beaconsfield – Lord Beaconsfield – great enemy – 'Dizzy' – 'Dizzy' – Lord Beaconsfield – He – Lord Beaconsfield – Statesman. Прибираємо з лінії загальні назви: Lord Beaconsfield's – Lord Beaconsfield – Lord Beaconsfield – 'Dizzy' – 'Dizzy' – Lord Beaconsfield – Lord Beaconsfield – Statesman. Отримуємо 3 оніми для розкриття теми навколо Lord Beaconsfield: Лорд Беконсфілд мав прізвисько «Діззі» та був державним чиновником. Теми розкриття об’єктів Mr. Gladstone та Lord Beaconsfield ми назвемо мікротемами, які об’єднуються в більш широку тему даного фрагменту тексту. Схематично цей фрагмент мемуарів виглядатиме так (див. рис. 3.2):

1) Mr. Gladstone - 5 1) Lord Beaconsfield - 5 2) Lord President - 1 2) 'Dizzy' - 2 3) Lord-Lieutenant - 1 3) Statesman - 1 4) The Duke - 1

Рис.3.2 Розкриття теми фрагменту мемуарів 103

Такий спосіб текстотворення ми називаємо «доцентровим». Стрілки сходяться на загальній темі даного фрагменту твору, для реалізації якої було використано оніми в кількості 18 одиниць. У такому фрагменті тексту створення ідейного наповнення, або теми фрагменту, відбувається за допомогою онімів, як будівельного матеріалу тексту, що використовується як певний компонент структури втілення ідеї автора. Такі концептуальні наноелементи, або ВН, допомагають автономізувати певні частини тексту, обмеживши їх власною мікротемою, яка з одного боку знаходиться в безпосередній залежності від загальної теми мемуарів, а з іншого, може функціонувати як самостійне інформаційне повідомлення. За словами І. В. Моісеєвої текстотворення розуміється як перехід від одного речення до іншого і включає аналіз мовних засобів і способів лінійної впорядкованості тексту, який враховує еквівалентності, що виникають у порядку слідування від одного речення до другого, від однієї текстової єдності до іншої контактно або дистантно [115, с. 5]. Необхідно пам’ятати про те, що наноелемент твору повністю реалізує потенціал свого значення в конкретному творі за умови взаємодії з іншими елементами конкретного тематичного уривку. Постає питання, чи здатні ВН нести функції, які б допомогли розкрити певні нюанси об’єкта-носія власного імені? Адже для того, щоб зрозуміти, яку роль відіграє онім у зображенні окремої людини, певного місця, або певного об’єкта, ВН має розкривати, наприклад, місце даного носія власного імені в суспільстві, його роль, його вплив на загальне сприйняття ситуації адресатом. Для прикладу візьмемо антропоніми, або власні назви, що іменують людей, та покажемо, як можуть вони розкривати сприйняття характеру носія власного імені, поведінки, соціальної належності, і, загалом, описувати ситуацію в суспільстві. Розглянемо наступний уривок: «Lord Percy, a thoughtful and romantic youth, an Irvingite by religion, of great personal charm and the highest academic achievement, had gained two years before the Newdigate Prize at Oxford for the best poem of the year. He had travelled widely in the highlands of Asia Minor and the Caucasus, 104

feasting with princely barbarians and fasting with priestly fanatics. Over him the East exercised the spell it cast over Disraeli. He might, indeed, have stepped out of the pages of Tancred or Comngsby» (284, с. 201). У цьому фрагменті тексту мікротемою виступає особистість Лорда Персі. Навколо нього «нарощується» текст. Сам онім Lord Percy надає лише інформацію про дворянське походження цієї людини, зважаючи на титул Лорда. «Нарощення» ж додаткової інформації навколо ВН відбувається завдяки даним, що можна отримати з інших онімів, присутніх у цьому фрагменті. Можна вивести «лінію розкриття оніму»: Lord Percy – Irvingite – Newdigate Prize – Oxford – Asia Minor – Caucasus – East – Disraeli – Tancred – Comngsby. Отже, особа Персі має дворянське походження через титул Лорда; за віросповіданням він є ірвінгіанином; має відношення до Оксфорда (можливо він там навчався – з одного лише оніма Oxford без контексту важко зробити точний висновок); він виграв Нюдигейтський приз – це, за наявності фонових знань, говорить про те, що дана людина все ж таки навчалась в Оксфорді, адже таку нагороду вручають лише студентам Оксфорда за найкращий поетичний твір, а отже, Лорд Персі є творчою натурою. Далі отримуємо наступну інформацію: Лорд Персі побував у горах Малої Азії та Кавказу; порівнюється з персонажами романів Бенджаміна Дізраелі. У цьому фрагменті 10 ВН надали надзвичайно широку інформацію про антропонім Lord Percy: власне, було відображено суттєву частину біографії даної людини. Розглянемо наступний уривок твору, що будується навколо антропоніму Mr. John Howard: «My host now introduced himself as Mr. John Howard, manager of the Transvaal Collieries. He had become a naturalised burgher of the Transvaal some years before the war. But out of consideration for his British race and some inducements which he had offered to the local Field Cornet, he had not been called up to fight against the British…. He himself as burgher of the Transvaal Republic would be guilty of treason in harbouring me, and liable to be shot if caught at the time or found out later on» (284, с. 283). 105

Виводимо лінію розкриття оніму: Mr. John Howard – Transvaal Collieries – Transvaal – British race – Field Cornet – British – Transvaal Republic. Отже, містер Джон Ховард управляє Траснваальськими вугільними копальнями (тобто живе в Трансваалі), має британське походження, має певне відношення до коменданта округа, є громадянином Республіки Трансвааль. Детальна інформація про центрального персонажа мемуарів є неможливою без інформації про його оточення. Саме тому, ми виводимо дані про інших осіб твору, місця, та інші реалії шляхом лінійного розкриття інформаційного повідомлення. Тобто, інформація про особу В. Черчилля може бути частково розкрита шляхом виведення наступної доцентрової схеми (що міститиме лінійні схеми), що буде включати в себе доцентрову схему про Містера Гледстоуна та Лорда Беконсфілда (див. рис. 3.2, с. 103) (ми беремо лише центральні оніми без контекстних замінників даних ВН) та оніми Містера Джона Ховарда та Лорда Персі. Отже, отримуємо наступну «умовну» просту доцентрову схему текстотворення, що показує зв’язок носіїв власного імені з центральним персонажем мемуарів (див. рис. 3.3):

Додатковий антропонім з тексту мемуарів

Додатковий Основний Додатковий антропонім антропонім антропонім з тексту ("Winston з тексту мемуарів Churchill") мемуарів

Додатковий антропонім з тексту мемуарів

Рис.3.3 Зв'язок носіїв власних імен з центральним персонажем 106

У ряді випадків позамовна ситуація провокує автора на включення в текстову тканину ВН, що відображають ті чи інші ознаки даної ситуації. При цьому деталі, що марковані онімами, можуть здатися реципієнту нерелевантними або надлишковими з точки зору текстового змісту. Оскільки інформація, що міститься у ВН та добре відома автору на момент створення твору, має здатність втрачати свою актуальність з плином часу, виникає ситуація, коли присутність оніма затьмарює деякі частини текстового змісту, породжуючи в ньому змістові пустоти. Наявним є надання переваги певному типу онімів, введення їх у текстовий простір та розташування їх у межах конкретної розповіді [29, c. 6]. «Змістові пустоти» в мемуарах В. Черчилля є не такими очевидними, адже більшість уживаних онімів є загальновідомими ВН: більшість антропонімів є історичним персонажами, топоніми є реальноіснуючими географічними об’єктами і т.д. Інформація про окремі оніми не є відомою читачеві, проте, автор розкриває значення даної ВН, надаючи додаткову інформацію, наприклад, про носія власного імені, або антропоніму. Розглянемо наступний приклад: «My nurse was my confidante. Mrs. Everest it was who looked after me and tended all my wants. It was to her I poured out my many troubles, both now and in my schooldays. Before she came to us, she had brought up for twelve years a little girl called Ella, the daughter of a clergyman who lived in Cumberland. 'Little Ella’ though I never saw her, became a feature in my early life. I knew all about her what she liked to eat how she used to say her prayers, in what ways she was naughty and in what ways good. I had a vivid picture in my mind of her home in the North country. I was also taught to be very fond of Kent. It was, Mrs. Everest said, 'the garden of England.' She had been born at Chatham, and was immensely proud of Kent. No county could compare with Kent, any more than any other country could compare with England. Ireland, for instance, was nothing like so good. As for France, Mrs. Everest who had at one time wheeled me in my perambulator up and down what she called the 'Shams Elizzie' thought very little of it. Kent was the place. Its capital was 107

Maidstone, and all round Maidstone there grew strawberries, cherries, raspberries and plums. Lovely! I always wanted to live in Kent.» (284, с. 5). У цьому фрагменті мікротемою є онім Mrs. Everest, інформація про який заздалегідь невідома читачеві. Розкриваємо лінію оніму Mrs. Everest в зв’язку з іншими ВН в окремому фрагменті: Mrs. Everest – Ella – Cumberland – 'Little Ella’ – Kent – Mrs. Everest – 'the garden of England' – Chatham – Kent – Kent – England – Ireland – France – 'Shams Elizzie' – Kent – Maidstone – Maidstone – Kent. Читач отримує широку інформацію про пані Еверест, не маючи будь-яких базових знань про носія даного імені. Отже ми отримуємо наступні дані: пані Еверест була нянею у дівчики Елли; любила графство Кент, називаючи його «Садом Англії»; народилася вона в Чатемі (місто в графстві Кент); любила Англію; не любила Ірландію, Францію (після поїздки по Єлисейським полям); центральним містом Кенту є Мейдстоун. «Змістова пустота» про антропонім Mrs. Everest заповнилась додатковою інформацією, яку було сформовано завдяки 18 ВН, що і оформили мікротему центрального оніму даного фрагменту. Вживання саме вищезазначених онімів навколо центральної ВН в такому фрагменті допомагає «нарощувати» текст та створювати певну мікротему. Акцент на певних онімах залежить від вибору автора, що централізують увагу читача на окремих деталях та подробицях наданої інформації. У цілому, включення онімів у тканину мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life» є високочастотним. Тим самим викладення мовної інформації через ВН має включати в себе додаткові фонові дані про носіїв власних імен, через що текст може ставати інформаційно перенасиченим. У такому випадку ускладнюється процес розкриття мікротеми навколо конкретного оніму. Таким чином, може співіснувати декілька паралельних онімів-мікротем, що розкриватимуть ширшу тему фрагменту тексту. Розглянемо наступний приклад: «The Government of India in their wisdom now determined to send an expedition to Tirah Maidan. Here they would find all the granaries, herds and principal habitations of the Afridi tribes. These could all be destroyed, and the tribesmen together with their women and children driven up to the higher 108

mountains in the depth of winter, where they would certainly be very uncomfortable. In order to inflict this chastisement, two whole divisions each of three brigades, say 35,000 men, together with large forces upon the communications and at the base, would be required. This army was accordingly mobilised, and concentrated about Peshawar and Kohat preparatory to invading Tirah. No white troops had ever yet reached the Maidan. The operations were considered to be the most serious undertaken on the frontier since the Afghan War, and the command was entrusted to an officer of the highest distinction and experience, Sir William Lockhart. Sir Bindon Blood, on the other hand, was to remain holding the tribes in check on the Malakand side. Our active operations thus came to an end, and about the same time reserve white officers of the Punjaubis came up to fill the vacancies in their regiment. I therefore turned my eyes to the Tirah Expeditionary Force and made strenuous efforts to be incorporated in it. However, I knew no one in high authority on that side. Colonel Ian Hamilton indeed commanded one of the brigades and would certainly have helped. Unluckily, he was thrown from his pony marching through the Kohat Pass, broke his leg, lost his brigade, missed the campaign, and nearly broke his heart. While I was in this weak position, detached from one force and not yet hooked on to the other, my Colonel far away in Southern India began to press for my return. Inspite of Sir Bindon Blood's good-will, I fell between two stools and finished up at Bangalore.» (284, с. 149-150). Тут умовно можна виокремити такі оніми-мікротеми: 1) топоніми, що описують місце проведення військової кампанії: Tirah Maidan, Peshawar, Malakand, Kohat Pass, Bangalore. Ці оніми займають значне місце в цьому фрагменті, надаючи важливі деталі для розкриття змісту локальності фрагменту. Саме топоніми описують географію проведення військової операції. Перенасиченість деталями у вигляді ВН є очевидною, проте, якщо виключити ці топоніми, зникає об’ємність передачі інформації. Залишається лише одна перспектива розгляду подій без фонової інформації; 109

2) антропоніми, що описують ключові фігури та їх місце у військовій кампанії: William Lockhart, Sir Bindon Blood, Colonel Ian Hamilton. Кожен з них приймав безпосередню участь у даній події, а тому інформація, яку несуть ці антропоніми є надзвичайно важливою для розкриття як основної, так і фонової інформації твору, тому що персонажі ведуть свою сюжетну лінію в мемуарах. Найзручніше буде зобразити вплив ВН на формування тексту наступною «гніздовою» схемою (див. рис. 3.4):

Мемуари • "My Early Life"

Розділ • The Tirah Expedition

• Tirah Maidan, Malakand, Топоніми Peshwar, Kohat Pass, + Bangalore • William Lockhart, Sir Антропоніми Bindon Blood,Colonel Ian Hamilton

Рис 3.4 Гніздо онімів фрагменту мемуарів Таким чином, формується текстотвірне гніздо. Зі схеми видно, що більші кола представляють собою більш загальні теми фрагменту і включають у себе оніми-мікротеми. Базовою є тема розкриття місця проведення військової кампанії, тобто географії події, що розкривається через топоніми. Через антропоніми розкривається друга основна тема відображення ключових фігур кампанії. Обидві теми пересікаються та частково розкривають тему розділу «The Tirah Expedition», формуючи текстотвірне гніздо, яке, у свою чергу, є частиною загальної теми мемуарів «My Early Life». Нарощення» глобальніших тем виявляє ексклюзивно- інклюзивний зв'язок між онімами. 110

Загалом, кожен онім може виступати або базою для мікрогнізда, або допоміжним елементом його побудови. Об’єднуючись, мікрогнізда утворюють макрогніздо, яке може бути розділом або фрагментом розділу. Відповідно макрогнізда, об’єднуючись, утворюють гіпергніздо, або ж сам мемуарний текст та його глобальну ідею. Паралельно співіснують гнізда структурного та семантичного характеру, що не завжди співпадають (див. табл. 3.1):

Таблиця 3.1

Структурні та семантичні гнізда онімів в мемуарах

Мемуари Гіпергніздо

Розділ мемуарів Макрогніздо

Фрагмент розділу

Основний онім / Мікрогніздо

додатковий онім

Структурна характеристика гнізда Семантична характеристика гнізда

У мемуарах В. Черчилля було виокремлено 11 тематичних макрогнізд, що складаються або з окремого розділу, або з групи розділів, об’єднаних спільною темою (див. табл. 3.2):

111

Таблиця 3.2 Тематичні макрогнізда в мемуарах «My Early Life»

Макрогніздо Тематичний центр

1. Childhood Дитинство

2. Harrow, 3. Examinations, 4. Sandhurst Освіта

5. The Fourth Hussars Полковник Барбазон

6. Cuba Куба

7. Hounslow, 8. India, 9. Education at Індія Bangalore, 10. The Malakand Field Force, 11. The Mamund Valley, 12. The Tirah Expedition

13. A Difficulty with Kitchener, 14. The Eve of Кампанія в Судані Omdurman, 15. The Sensations of a Cavalry Charge

16. I leave the Army, 17. Oldham Період між кампаніями

18. With Buller to the Cape, 19. The Armoured Англо-бурська війна Train, 20. In Durance Vile, 21. I Escape from Boers - I, 22. I Escape from Boers - II, 23. Back to the Army

24. Spion Kop 25. The Relief of Ladysmith Облога Ледісміта

26. In the Orange Free State, 27. Johannesburg Південна Африка and Pretoria

28. The Khaki Election, 29. The House of Перші політичні кроки Commons

112

Усі вищезображені рисунки та таблиці показують, що текстовий ономастикон мемуарів визначається саме авторським задумом щодо передачі змісту твору. Отже, автор висуває на передній план більш важливі для конструювання твору оніми, а додаткові ВН ширше розкривають авторський задум та надають фонову інформацію для достовірнішого сприйняття ідеї мемуарів. Другорядні, або фонові ВН створюють окремі частини тексту, що стають допоміжними механізмами для створення фрагментів тексту за певною мікротемою (текстотвірне мікрогніздо), які, у свою чергу, формуюють тему розділу (текстотвірне макрогніздо), а останні створюють загальну тему твору (текстотвірне гіпергніздо). Тим самим автор розкриває свій задум, тобто передачу власних спогадів, шляхом деталізації подій – деталями виступають власне оніми, на яких сконцентровується увага автора, а в результаті, і читача. Автор свідомо вибирає ті чи інші ВН, створюючи певні теми фрагментів твору, або мікрогнізда. Варто звернути увагу, що письменник навмисно вибирає ВН, а не загальні для передачі своїх спогадів. Тим самим, автор реалізує свій задум, акцентуючи увагу на тих чи інших онімах, водночас орієнтуючись на об’єктивні обставини, що обмежують вибір. У такому випадку онім стає облігаторним елементом для творення тексту, стаючи незамінним для більш точної передачі ідеї. Проте, глобальна ідея або текстотвірне гіпергніздо формується шляхом поєднання мікрогнізд, тим сами відбувається «нарощування» тексту. Породження мемуарного тексту є цілеспрямованим вибором автора певного інструментарію втілення ідеї твору, що залежить від зовнішніх умов, які впливають на процес створення мемуару. Корегування текстового інструментарію залежить від поточної ситуації сприйняття реальності носієм ідеї та творцем твору. Тобто, ситуація в будь-якому випадку стає водночас і суб’єктивною, і об’єктивною в процесі сприйняття реальності, переданої мемуарним твором.

113

3.3. Власні назви як наноелементи текстової тканини мемуарів у лінгвокультурологічній парадигмі

В останні роки спостерігається великий дослідницький інтерес до того, як у мові виявляється національна культура, які когнітивні основи визначають механізми вживання мовлення [132, с. 15]. Мовлення ж розуміється як «когнітивний процес, що здійснюється в комунікативній діяльності та забезпечується особливими когнітивними структурами і механізмами в людському мозку» [99, с. 4–10]. Будучи носієм інформації про культуру певного суспільства, ономастична лексика є важливою частиною мовлення, як когнітивного процесу, адже використання певних ВН забезпечується індивідуальним вибором автора або певним типом організації концептів в його свідомості. Тобто, певні механізми і процеси мислення письменника фокусують його увагу на специфічних онімах, що стають невід’ємною складовою мемуарного твору. За словами Д. Н. Жапової власні назви – своєрідні пам’ятники, в яких відображається суспільна історія етноса, прослідковується специфіка знакової системи та динаміка мовних закономірностей [64, с. 216]. З огляду на дане твердження, постає питання: чи розглядаються ВН як варіант лінгвокультуреми? Термін «лінгвокультурема» можна тлумачити наступним чином: «комплексна міжрівнева одиниця, що являє собою діалектичну єдність лінгвістичного та екстралінгвального змісту; сукупність форми мовного знака, його змісту і культурного смислу, що супроводжує цей знак» [46, с. 12]. Лінгвокультурема складається з мовного знака та реалії, яку цей знак номінує (це може бути фрагмент дійсності, предмет, ситуація та ін). Під реалією, яка позначається мовним знаком розуміється все те, що відноситься до культури: штучно виготовлені предмети матеріальної та духовної культури, звичаї, тактики мовленнєвої поведінки, культурні ситуації та ін [1, с. 11]. Співвідношення оніму з лінгвокультуремою виглядає так (див. рис. 3.5): 114

Мовний знак

Лінгвокультурема :: Онім

Культурний Зміст смисл знаку

Рис. 3.5 Співвідношення оніму та лінгвокультуреми Ми маємо зрозуміти яким чином відбувається актуалізація мовної особистості Вінстона Черчилля як письменника та втілюється в життя його індивідуальний стиль через вживання онімів як найменших змістів цілісної картини твору. Необхідно звернути увагу на соціальну взаємодію автора та оточуючого світу, яка значною мірою може відбуватись через тексти, що породжуються та сприймаються особистістю. Наразі, активно вивчаються стратегії планування та управління дискурсом у широкому соціальному контексті та розуміння тексту як аргументу, за допомогою якого змінюється картина світу у свідомості реципієнта [186, с. 17]. Варто зазначити, що стратегією сучасної лінгвістики є перехід від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комунікативної системи (дискурсу), яка детермінується такими її складниками як особистість автора в сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та інших властивостей. До складників слід додати адресата та рівень його сприйняття, а також екстралінгвальні фактори трьох типів ситуації: те, про що 115

йдеться мова в тексті; те, що опосереднює свідомість автора в соціокультурному контексті дійсності; і те, що сприяє сприйняттю інформації в контексті інтерпретацій [157, с. 180]. Аналіз ВН як лінгвосоціального артефакту дозволяє осмислити оніми як міфологеми, що інтегрують у собі денотат і концепт. Як мовні знаки, невід’ємні від відповідної лінгвокультури і процесів комунікації, оніми отримують прагматичне значення – здатність передавати різні типи емоційних та інтелектуальних оцінок [146, с. 14]. Проблема значення онімів стає надзвичайно актуальною при міжкультурних контактах, адже ВН намагаються зберігати і форму, і зміст, коли вони використовуються поза межами рідної мови. Таким чином, оніми переносять інформацію про стан культури з однієї мови в іншу, а отже і з однієї культури в іншу, відділяючи своє загальне значення від культурного змісту слова. З цієї точки зору, ВН дійсно можна вважати пам’ятками історії, суспільного життя, передаючи інформацію про носіїв культури через зміст, яким вони наповнюють текст мемуару. Тому ми можемо вважати оніми лінгвокультуремами мемуарного твору. Традиційно ВН як об’єкт лінгвістичного аналізу розглядаються з точки зору або їх форми, або їх змісту. Перший напрямок пов'язаний з морфологічним аналізом, що базується на виявленні морфемної структури імен, продуктивних словотвірних формантів, типів найменувань [24, с. 145]. До останнього часу другий напрямок досліджень включав, головним чином, системний опис імен з врахуванням їхніх структурних особливостей у рамках певних ареалів. На основі морфолого-словотвірного принципу оніми вивчались О. Ф. Рипецькою, А. К. Матвєєвим, Н. В. Подольською, А. В. Суперанською та ін. Лексико- семантичний принцп було покладено в основу досліджень ономастичної деривації, онімізації та інших процесів такими лінгвістами, як Л.А. Введенська, Л. Л. Труба та ін. Дані дослідження допомагають оцінити власні імена в єдності їх онтології та гносеології [132, с. 5]. Проте, набутки всіх вищезазначених дослідницьких напрямків вивчення форми та змісту онімів відображають 116

функціонування ВН у культурологічній парадигмі та дозволяють трактувати оніми як фіксатори лінгвокультурологічного стану мови як у певний період часу,

так і в діахронічному зрізі. Реальне функціонування ВН в писемному мовленні – продуктивний шлях вивчення специфіки даного лексичного розряду. Функціонування імен у мемуарних текстах представляє собою особливу область досліджень. Це пов’язано з тим, що у функціональному стилі імена існують у художньо обробленому вигляді. Специфіка образності заключається в тому, що імена виступають одночасно і як знаки ономастичних реалій, і як поетичний елемент, і як показник культурного стану мови [213, с. 123]. Функціонуючи в мовленнєвому просторі мемуарного тексту, ВН знаходяться під впливом усіх елементів художньої системи твору. Оніми, включаючись у різноманітні зв’язки оточуючого тексту, «працюють» не самі по собі, а в тісній залежності від загального контексту [147, с. 8]. О. О. Селіванова зазначала, що формування інтерпретаційного масиву тексту (складної синергетичної системи змістів), детермінується зсередини (текстом як знаком), та ззовні (соціумом, онтологією, особливостями етнічної та індивідуальної свідомості, семіотичним універсамом культури) та, відповідно, є результатом концептуалізації тексту. А концептуалізація тексту є когнітивним процесом в інтерактивному полі дискурсу і представляє собою певне утворення, що виникає в свідомості автора при описі ним об’єкту реальної дійсності чи сфери внутрішнього досвіду, а також читацькою рецепцією, що сприймає текстову інформацію та інтерпретує в залежності від тезаурусу адресанта [158, с. 46]. Отже, звернемось до синергетичної моделі змістів, яка допоможе сформувати розуміння процесу породження масиву тексту автором. Синергетика направлена на розкриття універсальних механізмів самоорганізації і еволюції складних лінгвокультурних систем ціннісно-пізнавального характеру. Синергетичний підхід дозволяє об’ємно (нелінійно) тлумачити процеси сприйняття, пам’яті, прийняття рішень, креативного мислення в їх 117

лінгвокультурній значимості. Синергетичні поняття дозволяють пояснити раптові якісні стрибки в цілісній структурі лінгвокультури як результат взаємодії її наноелементів (найменших змістів) [6, с. 112]. У мемуарах Вінстона Черчилля найменші змісти, що містять в собі ВН, створюють повноцінну цілісну структуру, яка власне і є певним відображенням лінгвокультури як автора, так і соціуму, в якому автор живе. Розглянемо наступне речення: «From November to May I read for four or five hours every day history and philosophy. Plato's Republic it appeared he was for all practical purposes the same as Socrates; the Politics of Aristotle, edited by Dr. Welldon himself; Schopenhauer on Pessimism; Malthus on Population; Darwin's Origin of Species: all interspersed with other books of lesser standing.» (284, с. 112). У цьому реченні автор описує свою освіту в Бангалорі та твори, прочитані за певний період часу. Наноелементи, або найменші змісти, що в цьому випадку є конкретними назвами творів, або ідеонімами, та прізвищами їх авторів, створюють певну ідейну структуру твору та описують спогади автора, базуючись на досвіді, який В. Черчилль отримав, навчаючись у певному навчальному закладі. Можна описати таку картину: внутрішній досвід прочитаних творів, що залишились у пам’яті письменника, поєднується з зовнішнім впливом оточуючого середовища, тобто, з його освітою. З точки зору синергетики ми і розглядаємо поєднання декількох структур: внутрішньої та зовнішньої, знань від прочитаних творів та загальної освіти автора. І всі ці структури складаються з наноелементів, що у нашому випадку, є власними назвами. Тим самим, певні елементи обумовлюють системну роботу всього когнітивного механізму етнокультурної свідомості шляхом їх актуалізації в семантичній сітці, яка автоматично приводить до виконання функціональних завдань усіх інших елементів єдиної синергетичної системи [6, с. 114]. Це нас повертає до вищезазначеної ідеї про цілісну систему наноелементів, або змістів, у кожній окремій ВН, яка дозволяє створити загальну структуру для передачі ідеї, створеної автором. 118

Окрім того, результати синергетичної взаємодії людини з семантичними структурами, проходячи фільтрацію в короткотривалій пам’яті, закріплюються в анналах довгострокової пам’яті, яка утримує в єдиній цілісності весь цінносно- змістовий простір мови і культури [7, с. 201]. Дану ідею можна пояснити через зв'язок власне з мемуарним твором. Адже, ми пам’ятаємо, про те, що мемуари на відміну від щоденників, у першу чергу, орієнтуються на довгострокову пам'ять, тому, що автор описує власне життя через певний проміжок часу. У нашому випадку цей проміжок складає 26 років від останньої події. Отже, ймовірним є те, що внутрішній ціннісно-змістовий простір автора міг змінитись за таку кількість років під впливом багатьох факторів: соціального життя, культурних змін в суспільстві, політичних подій та власних переживань автора. Наприклад, від першої події, описаної в мемуарах, пройшло 56 років. Роки свого шкільного життя автор описує, вже базуючись на певному досвіді та сформованих цінностях. Можливо, якби автор писав років на 10, 20, 30 раніше, то кожного разу подана інформація виглядала б зовсім по-іншому. Наприклад: «We were arrived in an «Alice in Wonderland» world, at the portals of which stood «A Quadratic Equation». This with a strange grimace pointed the way to the Theory of Indices, which again handed on the intruder to the full rigours of the Binomial Theorem. Further dim chambers lighted by sullen, sulphurous fires were reputed to contain a dragon called the «Differential Calculus» (284, с. 26). В. Черчлль подає інформацію в досить казковій формі, називаючи, наприклад, диференційне рівняння драконом. Існує ймовірність того, що описуючи дані події в інший період свого життя, автор міг би використати іншу форму, наприклад, більш просту модель: просте перерахування всього того, що він вивчав у школі. З огляду на вищесказане, ми вважаємо, що оніми представляють собою особливу знакову систему, параметри якої залежать від культурних обставин, соціальних цінностей автора, який є представником певного суспільства, уявлень 119

письменника про оточуючий світ. Такий лексичний шар найдоцільніше вивчати через реальне функціонування онімів у письмовому мовленні, а саме в мемуарному тексті. ВН у тексті мемуарів несуть великий стилістичний потенціал, що базується на їх здатності відображати історичну епоху, передавати національний колорит та соціальну характеристику суспільства. У письмовому мовленні оніми також виступають як лінгвокультуреми, адже вони здатні відображати культурний зміст, відділяючи його від основного значення слова. Отже, процес формування цілісної системи тексту автором шляхом вибору онімів певного типу, або наноелементів, можна розкрити через синергетичне досліження таких ВН як найменших змістів твору. Такий підхід допомагає трактувати процеси сприйняття оточуючого світу та відображення його в письмовому вигляді письменником з певною специфічною метою. Саме з точки зору синергетичного підходу, ми бачимо, що сприйняття подій, аналіз їх у пам’яті автора, прийняття рішення щодо форми викладу інформації та вибору ВН знаходяться під впливом зовнішніх факторів (соціуму, культури та ін.) та внутрішнього ставлення до пережитих подій.

3.4 Оніми як інструментарій створення ідіостилю та їхня індивідуально-стилістична своєрідність

Дослідження вияву авторської індивідуальності при створенні письмового твору на рівні вживання лексики певного типу є актуальним питанням сучасної лінгвістики [49, 198, 199, 210]. Особливо нас цікавить принцип вживання онімів у мемуарному творі як індивідуально авторський вибір письменника. ВН володіють особливим статусом у лексичному наповненні художнього тексту, адже, вони тонко фіксують мовні «симпатії» автора. Письменник з-поміж усіх інших онімів вибирає лише певні з них, наповнюючи текст специфічним змістом. Діапазон ВН у тексті англомовного мемуару є надзвичайно значним. В силу того, що оніми виокремлюються на фоні загальних назв, можна прослідкувати індивідуально-авторське використання ВН [29, с. 11]. 120

Авторська індивідуальність максимально відчувається в художніх текстах як на рівні авторської свідомості, так і на рівні літературної форми [176, с. 2]. Саме художність твору дозволяє досить широко розглянути індивідуальний вияв особистості автора. А в зв’язку з високим інтересом до питання авторської індивідуальності в науковій та історичній прозі, ми розглядаємо персональний вияв автора саме в мемуарах, досить насичених історичними подіями та фактами. Спробуємо виокремити особливості вживання онімів, які можна вважати індивідуальними і, які характеризують індивідуальну манеру автора. Звернемось до трактування індивідуального стилю або ідіостилю у функціональній стилістиці. Ідіостиль розуміється як сукупність домінуючих характерних властивостей мовлення індивіду, що виявляються у вживанні мовних одиниць – як в якісному, так і в кількісному відношеннях – у рамках даного функціонального стилю, жанру, текстової категорії і т.п. І тому співвідноситься не з мовною особистістю загалом, а з мовною особистістю в певній соціальній ролі суб’єкта мовлення. У зв’язку з цим і основний методологічний принцип аналізу ідіостилю вченого, письменника, публіциста той же, що і в функціональній стилістиці, а саме констатуючий лінгвістичний і пояснювальний, що заключається у встановленні впливу екстралінгвальних факторів на формування ідіостилю

даної мовної особистості [97, с. 95–99]. Необхідно звернути увагу на індивідуальний вибір лексики художнього мемуару, а саме на оніми, які несуть у собі значний блок інформації, адже їх кількість у мемуарах Вінстона Черчилля складає майже 3500 одиниць. На противагу біографії Черчилля, яка експліцитно зосереджена на детальному портретному описі об’єкта біографії, усі суб’єктивовані жанри (автобіографія, мемуари, листування) відтворюють особистість опосередковано: суб’єктивність цих жанрових різновидів документальної літератури полягає в тому, що вони відображають світобачення самої особистості, її концептосферу, представлену індивідуальними концептами, об’єктивованими відповідними мовними засобами [63, с. 16]. 121

Виявлення індивідуальності автора та особливостей його світогляду має безпосереднє відношення до вивчення стратегій надання переваги певним групам онімів та частотності їх вживання. За допомогою тих чи інших власних назв автор може створити свою власну форму викладу матеріалу, який впливає на сприйняття тексту читачем та впливає на його думки. Необхідно встановити зв'язок загального вживання лексики в мемуарних текстах з індивідуальним, який є безпосередньо пов’язаним з особистістю автора. Адже В.В. Виноградов вказував на те що в творчості великих письменників «об’єктно-структурні властивості» переплітаються з «суб’єктними властивостями особистості письменника і його художньої манери» [43, с. 16]. За словами Е. М. Образцової «об’єктивним чи суб’єктивним є вибір того, хто говорить, чи іншої характеристики об’єкт в лінійній презентації найменувань таких властивостей в структурі речення. При цьому параметри об’єктивності/ суб’єктивності розуміється як залежність/ незалежність вибору послідовності сприйняття та ідентифікації від закономірностей когнітивних процесів або суб’єктивної волі того, хто говорить, що виявляється в оцінці властивості, яка спостерігається/ номінується» [128, c.57]. У структурі словесно-художнього твору мовленнєва тканина осмислюється, сприймається та досліджується не в одній площині суміжності та взаємодії частин, не тільки в плані поєднуваності та послідовності словесних рядів, але і в декількох вимірах. Наприклад, у повісті, новелі важливим є вивчення співвідношення чергування авторського оповідання та діалогів персонажів, форм прямого та непрямого мовлення та інших форм варіації мовлення [48, с. 16]. У мемуарах Вінстона Черчилля мовлення є переважно непрямим та повністю представляє собою авторське оповідання. Тобто оніми, які є невід’ємна частина даного твору, взаємодіють та суміщаються з іншими елементами твору в одному вимірі. Варто зазначити, що слово живе в тексті, включається в сітку взаємопов’язаних, взаємозалежних засобів висловлення думки та почуттів. Як елемент тексту слово може втрачати стилістичну нейтральність та отримувати 122

додатковий заряд, може використовуватись у рамках реєстру, до якого воно належить, або поза ним, може отримувати стилістичну маркованість [186, с. 31]. Реєстр же представляє собою систему відбору мовних засобів, яка, у свою чергу, базується на ситуації, що може залежати від багатьох факторів, а особливо від соціальної сторони. У мемуарах Вінстона Черчилля соціальна ситуація є багаторівневою: спогади дитинства, події під час війни, політичне життя автора та інші. Тобто, виклад інформації та її сприйняття проходять у рамках певного складного реєстру. Існує тлумачення ідіостилю в рамках художнього тексту. Ідіостиль такого типу творів є актуалізацією мовної особистості письменника через персональну манеру викладу інформації, яка виявляється в індивідуальному поєднанні текстових екстра- та інтралінгвістичних (зовнішніх та внутрішніх) параметрів. Кожен з них базується на відповідному типі референтних відносин, що представляють собою мотиваційний базис створення художнього тексту та репрезентативний базис актуалізації в ньому авторського задуму [198, с. 2]. «Мовна особистість є найменуванням комплексного засобу опису мовної здібності індивіду, що поєднує системне представлення мови з функціональним аналізом текстів» [141, c.71]. Необхідно пам’ятати, що референція представляє собою співвіднесеність імен мовлення чи їх еквівалентів з об’єктами дійсності (власне референтами). Автор викладає свої спогади та думки, вживаючи певний тип онімів. Такі власні назви мають безпосереднє відношення до об’єктів реальної дійсності, адже ми розглядаємо мемуарний текст, а не художню вигадку. Об’єктами реальної дійсності в мемуарах Вінстона Черчилля виступають, наприклад, усі вживані топоніми. Так, у реченні «The Afridis live in Tirah, a region of tremendous mountains lying to the north of Peshawar and the east of the Khyber Pass» (284, с. 149) автор вживає три топоніми поспіль, територіально пов’язаних одні з одними, які є реально існуючими географічними об’єктами. Властивість персональності / імперсональності, яка виявляється в тексті як вираженість / невираженість авторського чи особистісного начала, є однією з 123

найважливіших загальнотекстових властивостей, що реалізується у всіх типах текстів, у той час як образ автора виявляється тільки в художніх текстах. У таких текстах, на відміну від нехудожніх, наявність авторського начала, образу автора є конституючою ознакою, у той час як для багатьох типів нехудожніх текстів характерною є його відсутність [118, с. 221]. Досліджувані художні мемуари мають яскраво виражене авторське начало, адже автором данного твору є видатний політик, письменник, журналіст Вінстон Черчилль, який описує перші тридцять років свого життя, передаючи не лише події, але і створюючи свій власний образ, що дає чітке уявлення читачам про творця тексту. Оніми виступають одним з інструментів створення данного тексту та його образності. Так, антропоніми допомагають передавати образи певних особистостей. Наприклад, у декількох реченнях Черчилль коротко описує синів лорда Уотерфорда: «The eldest, 'Charlie,' was the famous admiral. The second, Marcus, made a great place for himself in society and on the Turf and the third 'Bill,' the soldier, had won the Victoria Cross in Zululand» (284, с. 91). Для опису трьох людей окрім власних імен персонажів, автор використовує ще додаткові оніми, які допомагають доповнити образи. Кожен конкретний автор має свою власну пам'ять, яка при створенні твору супроводжується різними почуттями – або ж детальними та конкретними, або емоційними, викликаними певним станом напруженості. Також створюється або деталізованість, або ж метафоричність. Так, у реченні «I have served officially as a regimental officer in peace or war altogether with the 4th Hussars, the 3ist Punjaub Infantry, the 2ist Lancers, the South African Light Horse, the Oxfordshire Yeomanry, the 2nd Grenadier Guards, the Royal Scots Fusiliers, and lastly, with the Oxfordshire Artillery» (284, с. 148) відображаються лише факти, що не зазнали емоційного впливу пам'яті автора. На контрасті виступає наступний уривок: «I was also taught to be very fond of Kent. It was, Mrs. Everest said, 'the garden of England.' She had been born at Chatham, and was immensely proud 124

of Kent. No county could compare with Kent, any more than any other country could compare with England. Ireland, for instance, was nothing like so good. As for France, Mrs. Everest who had at one time wheeled me in my perambulator up and down what she called the 'Shams Elizzie' thought very little of it. Kent was the place. Its capital was Maidstone, and all round Maidstone there grew strawberries, cherries, raspberries and plums. Lovely! I always wanted to live in Kent.» (284, с. 5). Очевидно, що дані речення наповнені емоційними переживаннями автора. Письменник передає ставлення своєї няні до певної місцевості у графстві Кент, де вона народилась, та свої власні враження. Цей уривок є яскравим прикладом суб’єктивного ставлення автора до пережитого, адже, жодне графство не може порівнятись з Кентом, жодна інша країна в світі не може порівнятись з Англією. Авторський мовний рівень відображає всі ті метаморфози, що відбуваються у мові тієї епохи: у соціальній сфері, національній свідомості, на психологічному рівні. У відповідності з цим виокремлюється декілька напрямків, що вивчають одне мовне явище з різних позицій: психолінгвістика, лінгвопрагматика, прагмалінгвістика та ін. Такі напрямки досліджують мовні засоби не з позицій статики, норми, а з позиції варіативності, представленої соціальними, політичними, національними, культурними та особистісними особливостями [12, с. 3]. У складових індивідуально-стилістичної своєрідності художнього мемуару сучасні лінгвісти виокремлюють дві основні: внутрішню та зовнішню. Інтралінгвістична складова ідіостилю представлена його вербально-семантичним рівнем, а екстралінгвальна представлена прагматичним і когнітивним рівнями [77, с. 89]. Екстралінгвальні параметри твору базуються на референтних відносинах, адже до числа даних параметрів відноситься індивідуально-авторське сприйняття дійсності, яке народжує авторську інтенцію [198, с. 2]. Такі параметри впливають на авторський задум та виникають при описі об’єктів, явищ оточуючої дійсності та в процесі надання необхідної інформації читачу [77, с. 90]. На такій 125

референтній основі формується асоціативна структура твору, яка дозволяє міркувати про концептуальну картину світу автора [31, с. 38]. Наявність екстралінгвальних параметрів в ідіостилі представляє собою структуру залежностей, яка виявляє індивідуальний «код іносказання» творчої особистості, що залежить від способу її мислення [108, с. 110]. Р. Креста виокремлює наступні екстралінгвальні фактори: середовище, функціональне призначення, предмет тексту, учасників комунікації [239, с. 239]. У випадку середовища, у мемуарах В. Черчилля воно абсолютно різноманітне, адже описуються 30 років життя автора. А за цей період середовище, що оточувало автора, змінилось кардинально: від різноманітних навчальних закладів (наприклад, Harrow, Sandhurst та інші) до військової служби в різних країнах світу (Cuba, India та інші). Зміни вібувались також на глобальному рівні. Зі смертю королеви Вікторії в 1901 році в історії Великої Британії Вікторіанська епоха змінилась на Едвардіанську (коли економічна стабільність, поважність та конфронтизм Вікторіанства все ще панували, але поступово почали витіснятися Едвардіанством, що ознаменувалося посиленням політичної боротьби, неспокоєм, активізацією соціалістичного руху, зародженням фемінізму). Тобто, питання середовища, як екстралінгвального фактору, є досить актуальним: наявним є радикальний вплив на спогади та досвід письменника. Предмет тексту є досить чітким: власне спогади Вінстона Черчилля про перші 30 років його життя. Проте, такий предмет є багаторівневим: ми повертаємось до питання поєднання наноелементів в тексті, які іншими словами, є мікротемами даного твору, що створюють глобальну тему – а саме, опис життя автора. Учасники комунікації всередині твору представлені трьома типами: персонажі, яких згадує автор (а саме антропоніми); читач, який по-своєму буде сприймати написаний текст, та власне автор тексту, який надає інформацію читачеві та є учасником комунікації з іншими персонажами твору. До лінгвістичних параметрів тексту можна віднести такі категорії та властивості як цілісність (або ж змістову єдність), членимість та зв’язність, тему 126

та основний тезис, логічність, тональність (емоційно експресивний зміст), оцінність, темпоральність (час), локальність (простір), власне композицію твору та інші [198, с. 2]. Пізнання текстових категорій та властивостей, їхнє втілення в текстах різних типів і жанрів є своєрідним середовищем тексту, як внутрішнім (власне структура тексту), так і зовнішнім (авторське втілення думок у письмовому вигляді, під впливом оточуючих факторів). Отже, опис тексту зсередини та ззовні відповідає опису інтра- та екстралінгвальних параметрів твору. Основною когнітивною структурою текстового простору на думку В. А. Кухаренко виступає концепт-ідея або певний авторський задум, що базується на аналізі та сприйнятті оточуючої дійсності і є однією з базових творчих ідей [103, с. 76]. Для більш детального аналізу тексту та його концепт- ідеї ми маємо розглянути їх з точки зору ономасіологічного аналізу, який досліджує об’єкт чи явище дійсності через думку про цей об’єкт чи явище, а потім розглядає їх позначення мовним засобами [157, с. 180]. Основним поняттям дослідження тексту через ономасіологічний аналіз є «ономасіологічне узгодження», тобто, ономасіологічний контекст як семантико- змістовий номінативний радіус дії одиниці, яка відображає в мовленні когнітивно- номінативну діяльність автора тексту. Важливість ономасіологічного узгодження в тексті базується на його можливостях концептуалізації, тобто, передачі авторського концепту як узагальненої структури знань, інформації про авторську ідею, що витікає з тексту [157, с. 184]. «Концепт представляє собою синтез індивідуально-авторського розуміння з традицією національного вживання цього концепту, а також із загальнолюдською, первісно-міфологічною моделлю світу» [183, с.6]. Проте, поняття «концепту» ще не отримало узагальнюючого висвітлення. У своєму дослідженні ми розуміємо концепт як основну ідею, яка міститься у понятті, знанні, асоціації, що супроводжують слово, передаючи зміст, вкладений у думку, як частину ментального світу письменника. 127

Когнітивний аспект ономасіологічного узгодження апелює до фонових знань читача та забезпечується спеціальними поясненнями мотивації ономастичної структури [157, с. 194]: «Oliver Borthwick, son of the proprietor of the Morning Post and most influential in the conduct of the paper, was a contemporary and a great friend of mine.» (284, с. 167). Автор наводить антропонім Oliver Borthwick та супроводжує його поясненням з двох причин: 1) відсутність фонових знань щодо даного антропоніма у читача; 2) при наявності достатніх знань читача, пояснення виникає з уточнення інформації [172, с. 180]. У нашому випадку, фонових знань у читача про особу Олівера Бортвіка недостатньо, тому автор апелює поясненнями, тим самим створюючи ономасіологічне узгодження. Тобто, виникнення додаткового тлумачення, або ономасіологічне узгодження – особливий повтор, який забезпечується когнітивним механізмом висвітлення певних сценаріїв у концептах, їхньою вербалізацією у відповідності з концептуальним планом [157, с. 196]. Номінативна організація тексту та ономасіологічне узгодження, формуючи текстовий концепт та виступаючи засобом зв’язності, забезпечують цілісність, інтеграцію тексту, розвиток текстового континууму та хронотопу. Розкриттю тексту мають допомогти інформаційно навантажені слова: в нашому випадку, це будуть оніми. В наступному реченні Вінстон Черчилль створює текстовий потік навколо одного антропоніма, Герберт Кітченер, не зважаючи на те, що в реченні присутні також інші власні назви: «She told me that Sir Evelyn Wood had expressed the opinion in her hearing at a dinner table that Sir Herbert Kitchener was going too far in picking and choosing between particular officers recommended by the War Office, and that he, for his part, was not at all disposed to see the War Office completely set aside by the Commander in the Field of what was after all a very small part of the British Army.» (284, с. 166). 128

Автор оточує основний антропонім додатковою інформацією, яку підсилюють інші ВН, проте центральною ланкою розповіді залишається лише один онім, власне «Herbert Kitchener». Ономасіологічний повтор і тут має місце: цілком зрозуміло, що у читача немає фонових знань про особу Герберта Кітченера, а тому надається певна додаткова інформація не тільки з точки зору автора, але і передача слів сера Евеліна Вуда. Отже, принцип вживання онімів у мемуарному творі залежить від персонального вибору автора. Індивідуальність В. Черчилля яскраво виявляється в мемуарах “My Early Life”, в яких можна побачити персональне ставлення автора до пережитих подій. Вживання певного типу ВН є персональним виявом автора, що базується на достовірних історичних подіях і фактах. Оніми взаємодіють з іншими елементами тексту та створюють цілісну картину спогадів та думок письменника. Тобто автор, вживаючи певний тип ВН, як лексичний інструмент для побудови тексту, намагається передати не лише власну оповідь, але і наповнити твір соціальністю, історичністю та достовірністю. Відбір онімів є складним процесом, який знаходиться під впливом інтра- та екстралінгвальних параметрів. Всі наноелементи твору об’єднуються в загальну структуру мемуарного тексту, створюючи тим самим глобальну тему твору. Для більш об’ємного аналізу тексту, як складної системи, використовується синергетичний підхід, який дозволяє детальніше розглядати процеси сприйняття та осмислення інформації. Такому дослідженню сприяє ономасіологічний аналіз, що розглядає об’єкт чи явище дійсності через думку автора про цей об’єкт чи явище.

129

Висновки до розділу 3

Особливою знаковою підсистемою є такий розділ лінгвістики, як ономастика, що включає в себе ряд специфічних одиниць, які номінують об’єкти та явища дійсності. Залежність від історичних та соціокультурних обставин є одним з основних параметрів цієї підсистеми, адже вона має безпосереднє відношення до культурних та соціальних цінностей суспільства та його мови. Для підсилення ефекту переданої інформації та розширення знань про описуваний предмет використовується контекстне синонімічне розширення важливих для твору онімів, яке було названо «лінією розкриття оніму». Таке розширення надає додаткових деталей до опису представленого предмету або ситуації фрагменту тексту. Було виведено поняття доцентрового текстотворення, коли для втілення загальної ідеї певного уривку використовується ряд онімів, які служать реалізації текстового наповнення мемуарів та виступають у ролі будівельного матеріалу, допомагаючи виокремити мікротему як самостійне інформаційне повідомлення без безпосередньої залежності від загальної теми мемуарів. Частиною текстотвірного процесу є виведення текстотвірних гнізд. Мікрогніздо, як окремий онім, або фрагмент навколо оніму, або фрагмент, частиною якого є онім, входить у макрогніздо, що є розділом або тематичною групою розділів. Макрогнізда об’єднуються у глобальне гіпергніздо, що і є мемуарами. Відбувається «нарощення» тем, тобто встановлюється ексклюзивно- інклюзивний зв'язок між темами всередині твору. Власні назви є лінгвокультуремами, що складаються з мовного знаку та реалії, яка номінує фрагменти дійсності, предмети матеріальної та духовної культури, звичаї, культурні ситуації та ін. Не відділяючись від відповідної лінгвокультури і процесів комунікації, оніми осмислюються як міфологеми, що інтегрують у собі денотат і концепт, тим самим отримуючи прагматичне значення, або ж здатність передавати емоційний та інтелектуальний аналіз ситуацій. Онім функціонує в системі мемуарного твору, втрачаючи свою 130

стилістичну нейтральність у рамках певного реєстру. Такі ВН мають безпосереднє відношення до об’єктів реальної дійсності, адже мемуари є записами реальних подій. Синергетичний підхід дозволяє об’ємно розглядати процеси сприйняття, мислення, пам’яті під час створення тексту та при відборі його наноелементів, або найменшиих змістів, що об’єднуються в загальну структуру твору. Для більш детального розгляду ідеї твору, яка втілюється не в останню чергу завдяки вживанню онімів, існує ономасіологічний аналіз, адже такий тип аналізу розглядає об’єкт чи явище дійсності через думку про цей об’єкт чи явище та через їх позначення мовними засобами. Зроблено висновок, що в мемуарних творах використовується ономастикон, який з одного боку, є об’єктивним у межах даного жанру, відображаючи реальні події, місця, людей, а з іншого, варіантність ВН залежить від персонального вибору автора, який ґрунтується на його персональних міркуваннях, спогадах, сприйнятті дійсності. Таким чином, виявляється індивідуально-авторський стиль письменника. Отже, процес відбору ВН є складною системою: базуючись на власному досвіді та сприйнятті реальності, автор використовує певний тип онімів, що відображають об’єкти та явища дійсності. ВН, у свою чегру, виступають як синергетичні змісти, які створюють цілісну структуру твору, об’єднуючи в собі ряд мікротем (наноелементів) для створення більш глобальної теми (спогади життя автора). Проте внутрішнє ставлення автора до пережитих подій знаходиться під постійним впливом зовнішніх (екстралінгвальних) факторів, що призводить до неоднозначності вживаної лексики. Тобто, персональний вибір знаходиться під дією соціальних, культурних та багатьох інших факторів, а отже, вживаний онім є не просто лексичною одиницею, а лінгвокультуремою, яка не відділяє реалію від її культурної та соціальної сторони. Положення даного розділу повністю висвітлено в наступних публікаціях [82, 86, 87, 134, 136].

131

РОЗДІЛ 4 ФУНКЦІЇ ВЛАСНИХ НАЗВ В МЕМУАРАХ ВІНСТОНА ЧЕРЧИЛЛЯ «MY EARLY LIFE»

Дослідження мовних рівнів твору не може повністю описати специфіку мемуарного тексту як особливого феномену. Проте, описання внутрішнього лексичного рівня дає можливість відобразити поведінку мовних знаків у творі. Саме вживання певного типу імен (загальних та власних) у тексті представляє собою значний фактор формування структури мемуарного твору. Необхідно виокремити внутрішній текстовий ономастикон, який буде індивідуально та специфічно підібраний автором мемуарів та стане багаторівневим складним ономастичним утворенням. Такий опис базується на кількісній та якісній класифікації ВН у досліджуваних мемуарах на контрасті з типізацією онімів без прив’язки до мемуарних творів. У мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life» представлено велику кількість онімів різних типів, що демонструють свою специфіку під час продукування мемуарів. Одним з основних завдань даного розділу є визначення того чи можуть ВН у тексті передавати інформацію про носіїв власного імені; виявляти свою функцію вливу на автора; ставати окремою мікротемою, або ж бути її складовою, створюючи певний образ в мемуарах, який сприймається читачем так, як це задумав автор, або через власну призму бачення подій, базуючись на своїх фонових знаннях.

4.1 Внутрішній текстовий ономастикон мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life»

Внутрішній текстовий ономастикон (тобто, вживання певних власних назв) допустимо розглядати як невід’ємну частину багатоструктурного ономастичного утворення. Необхідно зазначити, що виокремлення текстового ономастикону є неможливим без констатації того факту, що окремих авторів характеризують певні ономастичні «симпатії» [50, с. 15]. Ми намагаємось описати різноманіття 132

онімів, що вплітаються в текстову тканину мемуарів Вінстона Черчилля «My Early Life», які є типовим прикладом мемуарної літератури, та надати загальну характеристику індивідуально-авторського підходу до вибору ВН. Для детального опису текстового ономастикону мемуарів необхідно почати з типізації онімів без прив’язки до мемуарних творів. Варто зазначити, що всі оніми діляться на реаліоніми (імена реальних об’єктів) та міфоніми (імена вигаданих об’єктів). У свою чергу реаліоніми діляться на імена зон земного простору та імена зон космічного простору. Імена земного простору включають у себе такі категорії: топоніми – назви географічних об’єктів (Paris), анемоніми – стихійні явища (hurricane Aletta), ергоніми – ділові об’єднання людей (European Union), ідеоніми – об’єкти духовної культури (“Alice in Wonderland”), хрематоніми – об’єкти матеріальної культури (Mauser gun), хрононіми – відрізки часу (Middle Ages), біоніми – імена живих істот, у тому числі людей, тварин та рослин (антропоніми – Mary, Tom, зооніми – dog Rex, фітоніми – Dead tree). Топоніми представляють собою досить чисельну групу та діляться на наступні типи: омоніми – рельєфи земної поверхні (наприклад, Mount Everest), хороніми – назви територій (природні – Crimea, та адміністративні – USA), урбаноніми – назви об’єктів у середині міста (агроніми – Trafalgar Square, городські хороніми – the Kremlin, годоніми – Backer street), дромоніми – шляхи сполучення (Moscow – London airline), ойконіми – імена поселень (комоніми – Vassilyevskoe village; астіоніми – London), гідроніми – водні об’єкти (потамоніми – Thames, лімноніми – Loch Ness, океаноніми – Pacific Ocean, пелагоніми – Redsea, гелоніми – Okavango Delta), агрооніми – назва земельної ділянки (Elysian fields), дримоніми – назви лісів, лісних ділянок (Amazon Rainforest). Імена зон космічного простору діляться на наступні види: космоніми– імена зон космічного простору (Big Dipper), астроніми – небесні тіла (Moon, Sun), планетоніми – планети (Mercury) чи астротопоніми – назви об’єктів на небесних тілах (геоніми – Black sea, селеноніми – crater Lomonosov, марсіоніми – Phoenix lake та ін.) [273, с. 13–14]. 133

Всі вигадані імена або міфоніми діляться на: міфоантропоніми – імена людей у міфах, казках (Hercules), міфотопоніми – географічні об’єкти (Olympus), міфозооніми – імена тварин (Cerberus), міфофітоніми – назви рослин (oak Proskurin), міфоперсоніми – імена персонажів міфів, казок (Areadna) та теоніми – імена божеств (Buddha) [273, с. 13–14]. Отже, дана класифікація онімів є досить детальною та відображає найбільш частотні типи ВН. У мемуарах В. Черчилля можливо знайти майже всі приклади вищезгаданих онімів. Переважна більшість власних назв у цьому творі є реаліонімами. Топоніми представляють найчисельнішу групу – загальна кількість налічує 1164 одиниці (наприклад, топонім England зустрічається 47 разів і є найчастотнішим у досліджуваному творі). Другою за чисельністю є група антропонімів – 905 одиниць (ім’я, що зустрічається найчастіше – Mr. Winston Churchill (41одиниця) та його варіанти: Mr. Churchill (15 одиниць), Mr. Winston Spencer-Churchill (9 одиниць). Важливим для дослідження достовірності інформації у мемуарах стає гендерний аналіз наявних у тексті антропонімів. «Існуючи у свідомості, формуючись у мові та реалізуючись через мовлення, гендер є одним з параметрів особистості. Базуючись на понятті стать як біологічної субстанції, гендер є суспільно зумовленим розумовим конструктом, який впливає на сприйняття базових оцінних компонентів мовної особистості» [183, с. 3]. Зважаючи на те, що В. Черчилль описує своє навчання у школах для хлопчиків, військову службу та початок політичної кар’єри, більшість носіїв власного імені мають чоловічу стать. Кількість антропонімів жіночого роду, що включили прізвища, імена, прізвиська та міфічні імена, або міфоантропоніми, склала 40 одиниць (найчастотнішим антропонімом жіночого роду є Mr. Everest – 13 одиниць). Кількість антропонімів чоловічого роду відповідно складає 865 одиниць. Співвідношення антропонімів чоловічого та жіночого роду є наступним: 95,6% :: 4,4%. Багато науковців відносять до ВН також етноніми, що об’єднують у собі назви етносів або етнічних спільностей: роду, племені, племінного союзу, народу, 134

народності, нації. У мемуарах В. Черчилля кількість етнонімів складає 291 одиницю (наприклад, Boers – 154 одиниці). Спірним є питання про виокремити в окремий розряд назв навчальних предметів (36 одиниць, наприклад, Mathematics) та мов (42 одиниці, наприклад, English), які в мемуарах В.Черчилля пишуться з великої літери та позиціонуються як ВН. Також можна виокремити в окрему групу назви політичних партій, течій та політичних понять взагалі, кількість яких є досить значною в цьому творі (202 одиниці, наприклад, Radicals) та впливає на формування змісту, а також виокремлення індивідуального стилю автора. Автор при описі власного життя часто пише про політичні події, на фоні яких він ріс. Тому, абсолютно логічним є використання великої кількості політичних онімів у даних мемуарах. В мемуарах В. Черчилля можна виокремити також наступні чисельні групи онімів: хрононіми (94 одиниці, наприклад, American Civil War), хрематоніми (55

одиниць, наприклад, “ Vieux Cognac ”), назви газет та журналів (60 одиниць, наприклад, Daily Telegraph), назви професій, посад та звань (243 одиниці, наприклад, Adjutant-General), військові підрозділи (175 одиниць, наприклад, Grenadier Guards), назви місяців року (88 одиниць, наприклад, December зустрічається 16 разів). Також можна зустрічаються наступні невеликі за чисельністю групи онімів: назви фірм та корпорацій (5 одиниць, наприклад, Wolseley valise), нагороди та знаки (15 одиниць, наприклад, Albert Medal), назви теорій та теорем (14 одиниць, наприклад, Binominal Theorem), релігійні напрямки, течії (15 одиниць, наприклад, Christians), ознаки монархічної влади (1 одиниця – British Crown), назви свят (5 одиниць, наприклад, Christmas), транспорт (7 одиниць, наприклад, Marechal Niel). Загальна кількість онімів склала 3424 одиниці. Деякі з названих груп є досить спірними, проте автор акцентував на таких словах увагу, позиціонуючи їх саме як власні, а не як загальні назви. Узагальнююча схема виглядає так (див. рис. 4.1): 135

36 42 15 5 Топоніми 88 94 Антропоніми 164 Етноніми 175 Професії, посади, звання 1164 Політичні оніми 202 Військові оніми Хрематоніми 243 Хрононіми Місяці року

291 Мови Навчальні предмети Релігійні оніми 905 Фірми та корпорації

Рис. 4.1Кількість онімів в мемуарах Вінстона Черчилля Лінгвіст Д. І. Єрмолович виокремлює чотири компоненти ВН, що будуть розглянуті на прикладі речення з мемуарів Вінстона Черчилля: «In one of these years we paid a visit to Emo Park, the seat of Lord Portarlington, who was explained to me as a sort of uncle» (284, с. 2). Компоненти ВН поділяються на наступні: а) буттєвий чи інтродуктивний – існування і предметність позначуваного. Цей компонент ніби представляє собою повідомлення про те, що такий предмет існує; б) класифікуючий – приналежність предмету до певного класу. Клас можна назвати денотатом імені. Денотатом антропоніму, наприклад, є люди. Такий компонент представляє собою повідомлення про те, що цей предмет – людина (ріка, будівля та ін.). Наприклад, денотатом оніму Lord Portarlington є людина, Emo Park – парк; в) індивідуалізуючий – спеціальна приналежність даного імені для найменування одного предмету в рамках денотату. Разом компоненти (а), (б) і (в) представляють собою згорнуте повідомлення: «Існує така людина, що зветься Лордом Портарлінгтоном». Учасники певної сфери спілкування вкладають у своє мовлення фонові знання про конкретний предмет, а якщо ця сфера спілкування розповсюджується на весь мовний колектив, то із фонових знань 136

складається індивідуалізуючий компонент значення ВН у мові, як системі [62, с. 12]. Вінстон Черчилль надає інформацію про особу Лорда Портарлінгтона (цей персонаж є дядьком автора та володарем Емо Парку) тим самим створюючи фонові знання про носія даного імені. Індивідуалізуючий же компонент виявляється в тому, що онім Lord Portarlington іменує одну конкретну особу в рамках свого денотату. г) характеризуючий – набір ознак референту, що є достатнім для того, щоб читачі розуміли, про що, чи про кого йде мова. Такий компонент, наприклад, ВН Emo Park та Lord Portarlington, несуть наступну інформацію зі слів Вінстона Черчилля: «In one of these years we paid a visit to Emo Park, the seat of Lord Portarlington, who was explained to me as a sort of uncle». В одному реченні надається інформація про Емо Парк, який є власністю Лорда Портарлінгтона, та власне інформація про Лорда Портарлінгтона, який є дядьком головного героя. Надалі, вживаючи ці оніми, автор не пояснюватиме кожного разу, що таке Емо Парк та хто такий Лорд Портарлінгтон – дані ВН вже нестимуть достатньо повну інформацію про своє значення. Варто зазначити, ВН несуть певні функції в просторі мемуарів. Дослідник І. Б. Воронова виокремлює наступні функції ВН у художньому творі, які ми можемо застосувати також по відношенню до мемуарного тексту: – ВН приймають участь у створенні змістової багатомірності тексту [48, с. 17]. У такому випадку ми знову звертаємось до індивідуалізуючого компоненту ВН, адже змістову багатомірність не буде створено без застосування фонових знань та досвіду автора твору, якими він ділиться з читачами, тим самим передаючи свої знання. Це, у свою чергу, призводить до індивідуалізації розуміння оніму, тобто, до того, що конкретний онім у тексті буде мати своє одне конкретне значення. Фонові знання, з яких випливає конкретне розуміння певного оніму, сприяють створенню змістової багатомірності тексту, невід’ємною частиною якого стають ВН; 137

– ВН є вербальним засобом втілення авторського задуму та художньої ідеї твору завдяки здатності концентрувати значний об’єм художньої інформації і виступати ключовими (домінантними) одиницями твору, особливо, якщо вони знаходяться в сильних позиціях тексту (заголовку, позиції початку та кінця) [48, с. 17]. Таке твердження є особливо доцільним по відношенню до ВН в мемуарах В. Черчилля, адже від них залежить основний зміст деяких відрізків тексту. Наприклад, у реченні «My father had gone to Ireland as secretary to his father, the Duke of Marlborough, appointed Lord-Lieutenant by Mr. Disraeli in 1876» (284, с. 1), якщо викреслити всі ВН, цей відрізок тексту не буде мати жодного змісту. ВН виявляють себе як важливі елементи конструювання змісту тексту, що реалізують свій потенціал при розкритті певної мікротеми чи основної теми твору. Онім здатен стати основою для побудови загальної концепції твору, генератором ідеї автора. Так один з розділів мемуарів «My Early Life» присвячено Індії. Власне онім India зустрічається в творі 32 рази, а в цьому розділі 7 разів. Тобто, основна тема даного розділу будується навколо оніму India, який в свою чергу стає мікротемою для всього твору. Отже, можна стверджувати, що з одного боку, у мемуарних творах використовується ономастикон, який є об’єктивним у межах даного жанру, оскільки відображає реальні події з життя автора, місця, що він відвідав, людей, з якими він зустрівся тощо. З іншого боку, варіантність ВН у мемуарному тексті може залежати від персонального вибору автора, що базується на його особистих асоціативних міркуваннях і спогадах, власних тлумаченнях подій і сприйнятті особистостей. Багатокомпонентність онімів значною мірою впливає на формування змісту тексту. Вінстон Черчилль у мемуарах «My Early Life» говорить про власні спогади, переживання, враження, використовуючи велику кількість онімів, що стає значним фактором для створення певного змісту твору та втілення авторського задуму.

138

4.2 Текстотвірні функції окремих типів онімів як засіб формування концептуальної структури мемуарів «My Early Life»

У попередньому розділі було зазначено, що онім може нести певну інформацію про носія власного імені, ставати мікротемою або бути складовою мікротеми, описувати або бути елементом опису певної ситуації та створювати певний образ у мемуарах. Проте, постає питання про здатність усіх типів ВН виконувати всі вищеназвані функції в тексті для стимулювання процесу текстотворення. У цьому підрозділі мова йдеться про втілення функцій текстотворення такими чисельними групами онімів як топоніми та етноніми, що передають значну кількість інформації в мемуарах, розкриваючи географію подій. Також описуються аналогічні функції політичних та війсковиї онімів, надаючи детальну інформацію про автора, як про політичного діяча та учасника багатьох військових кампаній. Текстотвірні функції малочисельних груп ВН демонструють здатність навіть найменших груп онімів виступати мовним інструментарієм побудови тексту, передаючи важливу для конструювання змісту інформацію (наприклад, вживання хрононімів пов’язане з передачею інформації про часові відрізки та періоди, у які відбувалися всі події, пов’язані з В. Черчиллем). Фінальним етапом є виведення універсальних текстотвірних функцій для різних груп онімів, що варіюються в залежності від контексту та свого основного ідейного змісту.

4.2.1 Текстотвірні функції топонімів та етнонімів. Найчисельнішою групою онімів у мемуарах В.Черчилля є топоніми, що налічують 1164 ВН. Потенційно, топонім може виконувати такі функції, як розкриття фізичного місця (положення) носія даного оніма в світі, його роль у загальносвітовому масштабі та роль у житті автора, вплив місця-носія ВН на життя автора та його сприйняття реальності. Також такий онім може ставати мікротемою або частиною мікротеми фрагменту твору, впливати на опис ситуації, створювати певний фон сприйняття 139

ситуації адресатом. Для прикладу візьмемо наступний фрагмент з мемуарів В.Черчилля «My Early Life»: «In April there occurred in South Africa an event which seems to me when I look back over my map of life to be a fountain of ill. Lord Salisbury had been returned the summer before with a Conservative majority of 150. He looked forward to a reign limited only by the Septennial Act. He set before himself as his main task the wiping out of Mr. Gladstone's disgrace in the Soudan when General Gordon was murdered, and of his surrender in South Africa after our defeat at Majuba Hill. He proceeded upon both these courses with slow, sure steps and with the utmost cautiousness. He carefully fostered peace in Europe, and kept everything as quiet as possible at home. When Russian expansion in the Far East threatened the interests of Britain and the life of Japan, he was not above beating a retreat. He allowed the British China Fleet to be ordered out of Port Arthur by the Russians. He put up with the mockery which the Liberal Opposition of those days somewhat incongruously directed upon his pusillanimity. When the Olney Note about Venezuela virtually an ultimatum arrived from the United States, he sent the soft answer which turned away wrath. He confined his purposes to the British Empire. He kept the board clear for the Soudan and the Transvaal.» (284, с. 94–95). У цьому фрагменті налічується 13 топонімів, що належать до підгрупи хоронімів (адміністративних та природніх): South Africa, Soudan, Majuba Hill, Europe, Far East, Britain, Japan, Venezuela, Transvaal. Дані ВН виконують наступні функції: – Розкриття фізичного місця (положення) носія даного оніма в світі. Будь- який з вищезгаданих топонімів має конкретне місцеположення, що вказує не лише на світове розташування носія оніма, але і розкриває географію подій даного фрагменту. Так відбувається ніби «фізичний» опис теми певної частини твору, спроба концептуально розкрити задумку автора щодо передачі більш достовірної інформації та створити картину, легшу для сприймати адресатом через наявність фонових знань про дані географічні об’єкти. 140

– Виконання своєї концептуальної ролі в загальносвітовому масштабі та в масштабі життя автора. Перша частина даної функції випливає з попередньої ідеї про розкриття місця топоніма в світі, проте має розглядатись в безпосередньому зв’язку з життям автора. Таким чином, створюється антиномія «топонім у світі – топонім у житті автора». Зважаючи на те, що мікротемою даного фрагменту виступає особа Лорда Солсбері, йде опис певного періоду його життя, сучасником та учасником якого був Вінстон Черчилль. Отже, подається, наприклад, топонім Britain, що розкриває свою концептуальну роль у світовому масштабі як конкретно існуючий географічний об’єкт, що є водночас і адміністративним, і природнім хоронімом. Паралельно з цим топонім Britain має безпосереднє відношення до Лорда Солсбері, який власне був прем’єр-міністром Британії, та Вінстона Черчилля, який був сучасником Лорда та знав його особисто. У цьому фрагменті твору подається інформація про політику Британії часів правління Лорда Солсбері. Розкривається наступна антиномія «Британія як географічний об’єкт – Британія як політичний об’єкт». Географічним такий об’єкт є в загальносвітовому масштабі, при наявності фонових знань адресата про носія цього власного імені. Політичним такий об’єкт є з точки зору життя автора та його сучасників, адже зображуються конкретні дії конкретних осіб на створення політики даного оніму, а саме Британії. – Вплив місця-носія ВН на життя автора та його сприйняття реальності. Оніми даного фрагменту мають безпосередній вплив на життя автора, відображаючи географію, місця перебування, місця дислокації його сучасників, у нашому випадку, Лорда Солсбері. Тобто, певні враження від перебування автора та його сучасників у даній локації, пережиті там події, вплив на такі місця (мова про політику Британії по відношенню до названих носіїв власного імені) формують сприйняття Вінстоном Черчиллем даних географічних точок. – Виконання функції мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору – продукування власного вербального гнізда. Мікротемою даного фрагменту твору виступає політика Лорда Солсбері у певний період часу. Всі топоніми виконують функцію будівного матеріалу даної мікротеми, тобто виступають у ролі частин 141

мікротеми. Іншими словами, топоніми стають, так званими, наноелементами концептуальної системи даного фрагменту. Текстотвірне гніздо фрагменту на основі топонімів можна показати наступним чином (див. рис. 4.2):

Розділ • Hounslow

Тема • Політика Лорда фрагменту Солсбері

• Europe, South Africa, Soudan, Japan, Britain, Топоніми Venezuela, Majuba Hill, Transvaal, Far East

Рис. 4.2 Текстотвірне гніздо фрагменту на основі топонімів Отже, через фрагмент мемуарів було розкрито фізичне місце носія конкретного оніма в світі. Топонім виконав свою концептуальну роль у загальносвітовому масштабі та в масштабі життя автора та розкрив свій влив на письменника та його сприйняття реальності. Також вищеописані ВН виступили в ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору. Однією з найбільших за чисельністю груп виступають етноніми (позначення будь-якого етносу або етнічної спільності) – 291 одиниця. Найчастотнішим етнонімом є Boers (субетнічна група Бури) – 154 одиниці. Дана група ВН представляє собою чисельний, а отже ідейно важливий для передачі інформації блок онімів. Етнонім, теоретично, може виконувати такі функції, як розкриття географічного положення носія власного імені або його географічне походження; потенціальну роль у глобальній та регіональній політиці, або історії; вплив носія етноніма на життя автора та його розуміння реальності; вплив на сприйняття загальної картини того, що описується адресатом. Як і раніше, онім може ставати мікротемою або частиною мікротеми фрагменту мемуарів, створюючи фон 142

додаткової інформації для адресата. Для переконливої ілюстрації текстотвірних функцій етнонімів, розглянемо наступний невеликий фрагмент мемуарів: «I have no doubt that the Romans planned the time-table of their days far better than we do… The Latins are wiser and closer to Nature in their way of living than the Anglo-Saxons or Teutons. But they dwell in superior climates.» (284, с. 81). Можна виокремити такі функції етнонімів: – Рокриття географічного положення носія власного імені або його географічного походження. З великою ймовірністю, мова може йти про римлян, Romans, географічним положенням яких є власне Аппенінський півострів, а отже, і походження дані етноніми мають саме з цього географічного об’єкту. Географічні дані несуть певну фонову інформацію для адресата та сприяють більш чіткому уявленню, про кого саме йдеться мова у фрагменті. – Роль етноніма в глобальній / регіональній політиці та історії. Власне історичний та політичний вплив римлян є загальновідомим. У цьому уривку згадується про те, що римляни майстерно планували свій розпорядок дня. Тобто, політична та історична ролі виявляються лише через додаткові знання читача. Через цей текст, фонова інформація не передається, тим самим, дана текстотвірна функція може або виявлятись підсвідомо (через знання адресата), або не виявлятись взагалі (якщо адресат не має необхідних знань). Таким чином, роль у глобальній або регіональній політиці та історії розкриває ще одну функцію етноніма – вплив оніма на сприйняття адресатом картини того, що відбувається у фрагменті. – Вплив етноніма на життя автора та його розуміння реальності. У такому випадку подається порівняння життя римлян з англосаксами та тевтонцями, що дає уявлення про те, що автор має безпосереднє відношення до останніх (можливе походження автора з англосаксів або тевтонців). Отже, письменник має безпосереднє уявлення про устрій життя англосаксів або тевтонців, порівнюючи його з життям римлян. 143

– Етнонім як мікротема або частина мікротеми, що продукує власне вербальне гніздо. У цьому фрагменті можна налічити 4 етноніми. Не зважаючи на невелику кількість онімів, представлених в цьому уривку, мікротема формується саме навколо етнонімів. У такому випадку це ВН Romans, що має лінію розкриття Romans / Latins. Також, для формування мікротеми використовуються ВН, що несуть додаткову інформацію, а саме Anglo-Saxons та Teutons. Не дивлячись на другорядність останніх етнонімів, вони надають базис для формування антиномії Romans / Latins – Anglo-Saxons, Teutons, що допомагає сформувати основну ідею фрагменту: опис розпорядку дня римлян на контрасті з англосаксами та тевтонцями. Таким чином, розкривається наступне текстотвірне гніздо етнонімів (див. рис. 4.3):

Розділ • Cuba

Тема • Порівняння римлян з англосаксами та фрагменту тевтонцями

• Latins • Romans Етнонім • Teutons • Anglo-Saxons

Рис. 4.3 Текстотвірне гніздо на основі етнонімів Отже, було показано, що етнонім через фрагмент тексту може розкривати своє географічне положення або географічне походження. Етнонім може відображати свою роль у глобальній / регіональній політиці та історії. Етнонім здатен впливати на сприйняття адресатом інформації, поданої у фрагменті мемуарів. Також, ВН через текст показує вплив носія власного імені на життя автора та його розуміння реальності. Однією з основних текстотвірних функцій етнонімів є їх здатність виступати в ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту мемуарів. 144

4.2.2 Функції текстотворення політичних та військових онімів. Однією з досить чисельних груп онімів у мемуарах Вінстона Черчилля є політичні поняття, що складають 202 одиниці, та включають назви політичних течій, партій, представників політичних напрямків та ін. Для прикладу розглянемо наступний уривок тексту та спробуємо вивести основні текстотвірні функції політичних понять, що несуть у собі концептуально важливе навантаження для змісту мемуарів: «In this case the Unionist administration was beginning to be unpopular. The Liberals had been out of office long enough for the electors to want a change. Democracy does not favour continuity. The Englishman will not, except on great occasions, be denied the indulgence of kicking out the Ministers of the Crown whoever they are and of reversing their policy whatever it is. I sailed out therefore upon an adverse tide. Moreover at that time the Conservatives were passing through the House of Commons a Tithes Bill making things a little easier for the poor clergy in the Church of England. The Nonconformists including the Wesleyans who were very influential in Lancashire could not be expected to feel much enthusiasm for this. The Radicals, quite shameless in their mockery, went so far as to describe this benevolent measure as The Clerical Doles Bill.» (284, с. 221–222). У такому випадку можна виокремити 8 онімів, що називають собою певні політичні партії та течії: Unionist, Liberals, Democracy, Ministers of the Crown, Conservatives, Nonconformists, Wesleyans, Radicals. Виокрмлюємо наступні текстотвірні функції даних ВН: – Розкриття політичних поглядів та політичної ролі носіїв власного політичного імені. При наявності фонових знань про погляди політичних партій та течій, дана функція розкривається сама собою: фонові знання та взаємозв’язок носіїв даних політичних імен призводять до глибшого розуміння ідеї існування певних політичних організацій. У будь-якому випадку, розкривається широка картина насиченості та багатосторонності політичного життя Англії часів 145

молодості Вінстона Черчилля 1874–1904рр. та розуміння автором цілісності та багатогранності політичного життя країни. – Роль у житті автора та вплив на його політичні погляди. Ситуація може бути двосторонньою, і не тільки політика впливатиме на життя автора, але й автор впливатиме на політичні події. Маючи безпосереднє відношення до політики, будучи представником консерваторів, автор розуміє політичну ситуацію в країні з середини. В.Черчилль описує політичну картину детально, використовуючи назви майже всіх існуючих на той момент течій в Англії, а саме Unionist, Liberals, Democracy, Ministers of the Crown, Conservatives, Nonconformists, Wesleyans, Radicals та надаючи короткий опис позиції кожної з них на поточний період часу. – Сприйняття адресатом інформації про носіїв політичних імен та потенційний вплив на його ставлення до вищезазначених об’єктів дійсності в контексті твору та поза ним. Сприйняття художнього тексту, що вимагає «співпереживання» читача, зумовлено індивідуальністю того, хто сприймає: рівнем його культури, його розумінням законів художньої інтерпретації, стилістичних прийомів [15, с. 23]. Поза контекстом читач може мати будь-які політичні погляди або не мати жодних – точно визначити у такому випадку дуже важко. Проте, зважаючи на подану інформацію, можна зробити висновки, що автор опирається на наявність хоч би найменших поверхневих уявлень адресата про існування різноманітних політичних течій загалом, як явища, наводячи читача на думку про діяльність таких течій в Англії у певний проміжок часу. – Виконання ролі мікротеми або частини мікротеми політичним онімом, або продукування власного вербального гнізда. Мікротемою даного фрагменту мемуарів є політична ситуація в Англії в певний період часу (приблизно 1874– 1904 рр.). Усі політичні оніми даного уривку є наноелементами побудови концептуальної картини всього фрагменту. Кожна ВН допомагає сконструювати ідейну структуру фрагменту твору, що породжується, базуючись на власному досвіді автора та на загальній політичній ситуації в країні, утворюючи, тим самим, наступне текстотвірне гніздо (див. рис. 4.4): 146

Розділ • Oldham

Тема • Політична ситуація в Англії на певний період фрагменту часу

• Wesleyans, Liberals, Політичний Democracy, Nonconformists, Radicals, Wesleyans, Ministers of the онім Crown, Conservatives

Рис.4.4 Текстотвірне гніздо на основі політичних онімів Таким чином, внутрішній текстовий ономастикон даного фрагменту мемуарів продукується шляхом включення в текстотвірне гніздо мікротеми певних політичних ВН, що дають фонові знання та наповнюють текст новим змістом, розкриваючи політичні погляди та політичні ролі носіїв власних імен, впливаючи на життя автора та зазнаючи авторського впливу, формуючи сприйняття адресатом політичної ситуації в контексті та поза ним. Важливими для побудови сюжету та чисельними за кількістю є оніми, на позначення військових посад, звань чи назв професій. Їхня кількість сягає 243 одиниці. Значний блок інформації надають назви військових частин та підрозділів, кількістю 175 одиниць. Розглянемо наступний фрагмент мемуарів «My Early Life» та визначимо текстотвірні функції онімів, що іменують військові звання та військові підрозділи: «Those of us who already began to understand the sort of demoralisation that was going to come over War were irresistibly drawn to the conclusion that the British Army would never again take part in a European conflict. How could we, when we only had about one army corps with one Cavalry Division together with the Militia God help them and the Volunteers Hurrah!? Certainly no Jingo Lieutenant or Fire-eating Staff Officer in the Aldershot Command in 1895, even in his most sanguine moments, would have 147

believed that our little army would again be sent to Europe. Yet there was to come a day when a Cavalry Captain Haig by name who drilled with us in the Long Valley this spring was to feel himself stinted because in a most important battle, he could marshal no more than forty British Divisions together with the First American Army Corps in all a bare six hundred thousand men and could only support them by less than 400 brigades of Artillery.» (284, с. 66-67). Виокремлюємо 3 військові звання (Lieutenant, Staff Officer, Cavalry Captain) та 6 назв військових організацій та підрозділів (British Army, Cavalry Division, Aldershot Command, British Divisions, First American Army Corps, Artillery). ВН, що дають імена військовим званням можуть виконувати наступні функції текстотворення: – Розкриття ролі носія власного імені в загальній військовій системі, прийнятій у певній країні, а саме в Англії. У такому випадку, коротко описується ієрархічна система військових звань в британській армії на прикладі трьох онімів з фрагменту тексту: найнижчий ступінь займає Lieutenant, потім іде Staff Officer, який є загальним поняттям, та може включати в себе звання Cavalry Captain. Lieutenant та Staff Officer несуть загальну інформацію у фрагменті тексту, не супроводжуючись найменуванням конкретних осіб. Cavalry Captain несе конкретну інформацію про окрему особу, супроводжуючись антропонімом. У результаті отримуємо комплексний онім Cavalry Captain Haig, що включає такі дані: звання та ім’я носія ВН. – Роль носія (носіїв) оніма в житті автора. Будучи офіцером та приймаючи безпосередню участь у військових кампаніях, автор використовує оніми, що іменують армійські звання, базуючись на власному досвіді та знаннях про дані реалії військового життя. В. Черчилль конкретизує один з таких онімів, додаючи до нього антропонім Haig, сповіщаючи читачів про особисте знайомство з носієм даної ВН. Автор вибирає саме ці конкретні оніми, базуючись на власному бажанні використати ті чи інші лексичні одиниці для більш ефективної передачі інформації та розкриття основної ідеї розділу “The Fourth Hussars”. 148

– Сприйняття текстової інформації адресатом через оніми, що означають військові звання. Загальний концепт фрагменту мемуарів може бути сприйнятий читачем без наявності позатекстових знань про військову систему в Англії. Акцент робиться не на опис мілітариського строю, а на поточне положення військових сил Британії у певний момент часу. Такі оніми лише підсилюють ідею та слугують допоміжною інформацією для читача. При наявності фонових знань, адресат більш чітко усвідомлює місце кожного військового рангу в існуючій ієрархічній системі звань. – Виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору – продукування власного вербального гнізда. В попередньому пункті зазначалось, що вищеназвані оніми виступають в якості допоміжної інформації для більш чіткого опису того, що відбувається. Тобто, для довершеності концептуального змісту фрагменту такі ВН виконують роль частини мікротеми твору, не маючи можливість «нарощувати» інформацію навколо себе. Проте онім Cavalry Captain, який було приєднано до антропоніма Haig, зміг самостійно розкрити ідею частини фрагменту твору про потенційні дії капітана кавалерії Хейга в разі початку військових дій. Така ВН створює навколо себе інформаційний блок, що може автономно передавати додаткові відомості. Отже, носії власного імені, що передають військові звання, можуть розкривати свою роль в певній військовій ієрархії. Також, автор показує роль таких носіїв ВН у своєму житті, адже, вибираючи ті чи інші оніми, письменник розкриває їх важливість для формування сюжетної лінії та для передачі свого бачення подій. Використання війскових онімів в тексті без наявності попередніх знань про них у адресата сприяє детальнішому розумінню ідеї фрагменту мемуарів. При наявності фонових знань про носіїв власних імен у читача зображувана картина в творі вимальовується ще чіткіше. Більш того, носії військового імені здатні виступати мікротемою або частиною мікротеми фрагменту твору, створюючи або власне текстотвірне гніздо або виступаючи будівним матеріалом для інших текстотвірних гнізд. 149

У вищерозглянутому фрагменті було виокремлено 6 онімів, що іменують військові сили, військові підрозділи, роди військ та інші: British Army, Cavalry Division, Aldershot Command, British Divisions, First American Army Corps, Artillery. Загалом, вони називатимуться військовими онімами. Виокремлюємо наступні функції військових ВН: – Розкриття ролі носія власного імені в загальній військовій системі. Дана функція співпадає з функцією, яку виконують оніми, що дають назви військовим званням. Ми розглядаємо такі ВН як в контексті так і поза ним: у контексті, з точки зору змістового наповнення; поза контекстом, з точки зору місця військового оніма в глобальній системі. Поза контекстом мемуарів, існує наступна інформація про кожну ВН: British Army – компонент військових сил Великобританії, Cavalry Division – військове об’єднання, Aldershot Command – військове об’єднання, British Divisions – компоненти британської армії, First American Army Corps – складова одиниця військових сил США, Artillery – рід сухопутних військ. У контексті мемуарів розкривається інформація наступного характеру: відображається поточна військова ситуація в Британській армії. Детальна картина створюється шляхом поєднання невеликих блоків інформації про окремі реально існуючі військові підрозділи. Контекстні та позаконтекстні дані створюють цілісну картину та передають ідею, яку задумав автор. – Роль носія (носіїв) військового оніма в житті автора. Вінстон Черчилль був офіцером та присвятив частину свого життя служінню в армії, беручи участь у війнах. Маючи певний армійський досвід, автор оперує військовими онімами, використовуючи їх для довершення концептуальної картини фрагменту мемуарів. Вербальне наповнення текстотвірного гнізда відбувається через персональний підбір автором тих чи інших онімів, найбільш доцільних (з точки зору письменника) для розкриття адресатові певної ідеї. Окрім таких загальних понять як, наприклад, British Army, В. Черчилль використовує конкретні назви, такі як Aldershot Command або First American Army Corps, що створюють певну дворівневість ідейного змісту фрагменту: загальні оніми створюють фон повідомлення, конкретні оніми наповнюють текст необхідними деталями – 150

свідченнями про достовірність інформації, що є позитивною стороною мемуарного тексту. – Сприйняття текстової інформації адресатом через військові оніми. Військові оніми породжують текст, що може бути сприйнятий адресатом так, як це задумав автор, тобто, без наявності додаткових пояснень та при наявності фонових знань читача. З іншого боку, без позаконтекстної інформації адресат може не зрозуміти всіх деталей того, про що йдеться мова, проте, потенціально, може уявити більш загальну картину, описану в мемуарах. Тобто, інформація фрагменту твору може мати (загалом) такі варіанти сприйняття адресатом даних, що несуть військові оніми: а) Текстотвірне гніздо військових онімів за відсутності фонової інформації (див. рис. 4.5):

Розділ • The Fourth Hussars

Тема • Військова ситуація в фрагменту Британії

•British Army, Cavalry Division, Aldershot Command, Військові Artillery, First American Army Corps, British Divisions оніми

Рис.4.5 Текстотвірне гніздо війскових онімів без фонової інформації

б) Текстотвірне гніздо військових онімів при наявності фонової інформації на прикладі однієї ВН (див. рис. 4.6):

151

Фрагмент • Комбінація онімів тексту

Військовий • First American онім Army Corps Фонова • Складова одиниця військових сил інформація США

Рис.4.6 Текстотвірне гніздо війскових онімів із фоновою інформацією Очевидним є те, що текстотвірне гніздо б) є більшим за розміром, адже воно містить додаткові дані, які детальніше описують картину того, що автор намагається показати в своїх мемуарах. Гніздо може розширюватись як за наявності фонових знань у адресата, так і за допомогою додаткових авторських пояснень. Таким чином, ми повертаємось до «ономасіологічного узгодження», яке стимулює передачу авторського концепту, що виходить з тексту мемуарів, апелюючи до фонових знань адресата – Виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору – продукування власного вербального гнізда. Як було зазначено вище, мікротемою даного фрагменту твору є поточна ситуація в Британії з точки зору її військового положення. Військові оніми виступають базовим будівним матеріалом для текстотвірного гнізда, яке в свою чергу, розкриває концепт-ідею даного фрагменту мемуарів. Опущення військових онімів призводить до абстрактизації матеріалу та до втрати ключової суті того, що висловлює автор. Інформація буде загальною та не матиме конкретного доказового зв’язку з текстом мемуарів. Зважаючи на те, що Вінстон Черчилль був офіцером, частотним є використання військових онімів всередині твору. Автор детальніше розкриває ідею картини фрагменту мемуарів і допомагає точніше зрозуміти позицію того чи іншого компоненту в армійській ієрархії. З точки зору адресата, картина, яка 152

розкривається через текстотвірне гніздо ділиться на два варіанти: без наявності фонової інформації та з використанням фонових знань. Загалом, військові оніми виступають будівним матеріалом для тематичного текстотвірного гнізда, що, в свою чергу, допомагає уникати абстрактизації тематичного фрагменту та стимулює розкриття ідеї того, про що іде мова.

4.2.3 Текстотвірні функції малочисельних груп онімів у мемуарах «My Early Life» на прикладі хрононімів. Постає питання про можливість чи неможливість впливати на створення тексту малочисельних груп онімів, наприклад, хрононімів, що дають назви відрізкам часу. Кількість таких ВН у мемуарах «My Early Life» становить всього дев’ять одиниць. У наступному фрагменті тексту виокремлюємо хоронім Middle Ages: «The whole of the Khalifa's army, nearly 60,000 strong, advanced in battle order from their encampment of the night before, topped the swell of ground which hid the two armies from one another, and then rolled down the gently-sloping amphitheatre in the arena of which, backed upon the Nile, Kitchener's 20,000 troops were drawn up shoulder to shoulder to receive them. Ancient and modern confronted one another. The weapons, the methods and the fanaticism of the Middle Ages were brought by an extraordinary anachronism into dire collision with the organisation and inventions of the nineteenth century. The result was not surprising.» (284, с. 186). У фрагменті порівнюється стан армії халіфа та та армії Кітченера: за словами автора, вимальовується контраст між середньовіччям та сучасністю в плані військової амуніції та стратегії ведення бою. Хрононім Middle Ages виступає в ролі суттєвого для змісту наноелементу даного фрагменту, адже він створює концептуальну антиномію між сучасністю та минулим: Middle Ages :: nineteenth century. Підсилює таку антиномію також контраст між наступними онімами: Khalifa's army :: Kitchener's 20,000 troops, які ще глибше розкривають сюжетну лінію змісту уривку. Отже, виводимо наступні текстотвірні функції хрононімів: 153

– Розкриття ролі носія ВН у загальносвітовому темпоральному зрізі та у конкретному уривку. Місце в темпоральній періодизації в загальносвітовому масштабі розкривається вже через саму назву Middle Ages, що ініціює сприйняття як автором, так і читачем часу в період з п’ятого по п’ятнадцяте століття та створює уявлення про певні особливості даного періоду. У конкретному ж фрагменті твору хрононім Middle Ages виступає маркером стану військових справ в армії халіфа на контрасті з сучасною армією Кітченера. – Роль носія ВН у житті автора. У цьому випадку хрононім Middle Ages скоріше виступає часовим маркером для створення більш чіткого контрасту. У житті автора носій такої ВН може і не відігравати суттєвої ролі, проте, письменник вибирає саме цей онім з-поміж інших для побудови вербальної сітки твору та передачі власної ідеї. – Сприйняття текстової інформації адресатом через хрононіми. Ситуація з розумінням ідеї фрагменту твору напряму залежить від сприйняття адресатом концепту, який несе в собі ВН Middle Ages. Зважаючи на те, що основна ідея уривку базується на побудові контрасту між армією халіфа та армією Кітченера, ВН Middle Ages створює додатковий фон, що підсилює інформативну наповнюваність фрагменту мемуарів. Таким чином, в уяві адресата завдяки ВН Middle Ages підсилюється вербальний зв’язок між різними лексичним елементами уривку, що створюють більш детальну картину переданої автором ідеї. – Виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору. Онім Middle Ages було використано в ролі наноелементу для реалізації ідеї фрагменту твору, а саме передачі контрасту між двома арміями. У такому випадку, хрононім виступає в ролі частини мікротеми фрагменту твору та виконує функцію ефекту інтенсифікації передачі інформації та стимулює продукування вербального гнізда. Текстотвірне гніздо може мати вигляд антиномії (див. рис. 4.7):

154

Хрононім Хрононім :: Middle Ages The Nineteenth

century

Рис.4.7 Текстотвірне гніздо у вигляді антиномії Отже, навіть оніми, що є малочисельними в мемуарах «My Early Life», виконують певні текстотвірні функції на рівні з чисельними репрезентативами груп ВН. Хрононіми можуть розкривати місце носія власного імені в часовому зрізі в загальносвітовому масштабі та в конкретному уривку. Так само, носій власного імені може відображати свою роль в житті автора, спонукаючи його до вибору такого поняття, а саме хрононіма, з-поміж інших. ВН, що іменує темпоральний відрізок провокує адресата до побудови в уяві детальнішої картини того, що описується, тим самим, чіткіше розкриваючи задум письменника. Досліджений хрононім Middle Ages виконує роль допоміжного будівного елементу для сюжету фрагменту та інтенсифікує передачу ідеї автора.

155

Висновки до розділу 4

Проаналізований матеріал вказує на те, що в мемуарах Вінстона Черчилля було знайдено майже всі приклади існуючих онімів, переважна більшість з яких складає топоніми та антропоніми. Гендерне співвідношення антропонімів складає 95,6% для чоловічого та 4,4% для жіночого роду, що пояснюється оточенням, в якому провів перші тридцять років життя автор (навчальні заклади для хлопчиків, військова служба, політична кар’єра). Частотними є також групи політичних та війскових онімів, а також етнонімів. Загальна ж кількість онімів склала 3424 одиниці. У мемуарах представлено 13 груп та 35 підгруп онімів. Класифікація компонентів онімів у мемуарах «My Early Life» включила в себе такі: буттєвий чи інтродуктивний, який вказує на існування та предметність позначуваного; класифікуючий, що описує приналежність предмету до певного класу; індивідуалізуючий, який уточнює роль даного імені для найменування предмету в рамках денотату; характеризуючий, який розкриває набір ознак, що є достатніми для того, щоб зрозуміти про який об’єкт або явище іде мова. Проведене дослідження уможливило виокремлення наступних загальних текстотвірних функцій для різних груп онімів: – Розкриття ролі / місця / функції оніма в загальносвітовому масштабі та в конкретному фрагменті мемуарів. Топонім розкриває своє фізичне місце в світі, етнонім показує своє географічне положення або географічне походження. Політичні ВН розкривають політичні погляди та ролі носіїв власних імен на світовій політичній карті. Носії власних військових імен можуть розкривати свою роль в загальній або локальній військовій ієрархії. Хрононіми можуть розкривати місце носія власного імені в загальносвітовому темпоральному зрізі та в конкретному фрагменті. Стає зрозуміло, що розкриваючи свою роль або місце як у загальносвітовому масштабі, так і в конкретному уривку, онім створює базис для передачі автором та перцепції читачем того, що описується в об’ємному плані: відбувається створення масштабного текстотвірного гнізда з позатекстовими та внутрішньотекстовими елементами конкретного уривку твору. 156

В такому випадку, можна стверджувати, що онім передає інформацію таким чином, що і для адресата і для адресанта картина стає приблизно однаковою для сприйняття: задум, який вкладає автор у мемуари, завдяки інформації у тексті та поза ним, сприймається реципієнтом приблизно так, як і задумав письменник. Масштаб загальної та масштаб текстової інформації про носія власного імені дає змогу встановити більш тісний зв'язок між автором та читачем. – Вплив об’єкта / поняття носія власного імені на письменника та його сприйняття реальності. Автор показує роль носіїв ВН у власному житті, адже, вибираючи ті чи інші оніми, письменник розкриває їх важливість для формування сюжетної лінії та для передачі свого бачення подій у певний період свого життя. Розкривається ставлення автора до пережитого через виклад лише певної інформації, яку письменник вважає важливою для формування сюжету та викладу певних даних. Таким чином, внутрішній текстовий ономастикон мемуарів формується під впливом свідомого вибору автора. – Сприйняття загальної текстової інформації та концепту фрагменту адресатом. Носії власного імені допомагають сприймати ідею уривку твору адресатом, базуючись або лише на інформації в тексті, або ще й на фонових знаннях про такий онім, тим самим провокуючи читача до побудови в уяві картини того, що намагається сказати письменник. Окрім того, при встановленні зв’язку між автором та письменником через його твір необхідно підкреслити важливість збігу фонових знань адресата та адресанта про об’єкт / поняття, що носить власне ім’я. Якщо збіг є великим, перцепція авторського задуму також зростає. – Виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору, або продукування власного вербального гнізда. Носії власного імені здатні виступати мікротемою або частиною мікротеми фрагменту твору, будуючи текстотвірне гніздо навколо себе як центрального концепту уривку або виступаючи будівним елементом для інших текстотвірних гнізд. Загалом, оніми виступають матеріалом для побудови текстотвірного гнізда і допомагають конкретизувати інформацію та розкрити ідею того, про що іде мова. Для передачі загальної ідеї мемуарів 157

необхідно поєднати всі текстотвірні гнізда в одну вербальну концептуальну тканину твору або ж створити «гіпергніздо», яке може бути декількох типів: тематичне (без фонової інформації, з фоновою інформацією), за типом онімів. Можна об’єднати всі вищеописані оніми для створення гнізд такого типу: А) Тематичне гніздо будується з наноелементів (онімів), об’єднуючись для передачі загального концепту фрагменту твору. Так створюються мікротеми, які об’єднуються в тему розділу, далі в групу розділів та в мемуари. Створюється тематичне текстотвірне гніздо мемуарів «My Early Life». Б) Текстотвірне гніздо за типом онімів. Таке гніздо формується за кількісними показниками наявності певних груп ВН у мемуарах «My Early Life». Чим більше представників певної групи онімів в тексті, тим масштабнішим є вплив на побудову сюжету твору. Таким чином, у мемуарах В.Черчилля домінантними стали групи топонімів, антропонімів, політичних онімів, етнонімів, військових онімів та ін. Отже, продукування текстотвірних гнізд мемуарів відбувається шляхом включення в тканину твору онімів, що допомагають підсилити основний авторський задум шляхом інтенсифікації значення ВН. Відбувається формування ономастикону кожного конкретного текстотвірного гнізда. ВН назва стає наноелементом тематичного гнізда, а останнє, у свою чергу, стає наноелементом ідеї фрагменту твору. Через внесення конкретної інформації у фрагмент, що базується на персональному виборі автора тих чи інших вербальних засобів, реалізується ідея мемуарів та розкривається індивідуально-авторський підхід до конструювання змісту. Концепт спогадів, вкладених у твір, підсилюється за рахунок частотного включення у тканину мемуарів онімів різного типу. Відбувається зростання значення ВН для ідеї тору, і в багатьох випадках, онім стає обов’язковим будівним кластером, створюючи навколо себе приватні текстові зони відкритого характеру, здатні об’єднуватись для створення тексту та виконання свого завдання – створення мемуарів, що передають задум автора. Основні положення розділу висвітлено у працях [82, 85, 136] та у таблиці функціональних та семантичних аспектів ономастикону мемуарів (див. табл. 4.1): Таблиця 4.1 Семантичні та функціональні аспекти онімів Роль Онім Семантичне значення Текстотворча функція Одиниця Антропонім Надає імена окремим людям та групам людей Функція номінації – розкриття ролі / номінації Топонім Надає імена окремим географічним об’єктам місця / функції носія власного імені у Етнонім Номенує будь-який етнос світовому масштабі

Політичний онім Надає імена політичним об’єктам, в тому числі партіям, представникам партій, політичним течіям та ін. Військовий онім Номенує військові посади, звання, військові підрозділи та ін. Хрононім Називає часові відрізки Лінгвокультурема Антропонім Існування людини як реалії з окремим іменем Інформуюча функція – сприйняття Топонім Існування географічного об’єкта як реалії з окремим іменем інформації про носія власного імені Етнонім Існування етносу як реалії з окремим іменем адресатом (за наявності та за відсутності фонової інформації про носія власного Політичний онім Існування політичного об’єкта як реалії з окремим іменем імені у читача) Військовий онім Існування військового об’єкта як реалії з окремим іменем Хрононім Існування відрізку часу як реалії з окремим іменем Інструментарій Антропонім Носій ВН впливає на вибір включення свого персонажу в твір Функція впливу – вплив носія власного створення Топонім Носій ВН впливає на вибір включення себе як об’єкту в твір імені на автора та його сприйняття ідіостилю Етнонім Носій ВН впливає на вибір включення свого етносу в твір реальності

Політичний онім Носій ВН впливає на вибір включення себе як об’єкту в твір Військовий онім Носій ВН впливає на вибір включення себе як об’єкту в твір Хрононім Носій ВН впливає на вибір включення себе як поняття в твір Наноелемент Антропонім Функція мікротеми / частини Топонім мікротеми – виконання ролі мікротеми Етнонім Найменший зміст, що передає тему або частину теми або частини мікротеми з продукуванням вербальних гнізд двох типів: а) тематичні Політичний онім гнізда окремих фрагментів мемуарів / Військовий онім розділів / групи розділів; б) гнізда за Хрононім кількісною наявністю окремих груп онімів в тексті 159 ВИСНОВКИ

Опис семантичного та функціонального аспектів власних назв у мемуарах направлено на експлікацію функцій текстотворення певного мовного інструментарію, який забезпечує процес становлення тексту як цілого. Вивчення мемуарів з точки зору культурологічного, історичного, соціологічного, когнітивного, лінгвістичного, літературознавчого та інших підходів описує мемуарну літературу як частину культурної комунікації сучасності, теоретичне джерело, яке несе інформацію про соціум у певний період часу, що стає своєрідним фоном для опису особистості автора, розподіляючи тематичний центр твору між «історією Я» та «історією суспільства». Суміжні з мемуарами жанри, такі як автобіографія та щоденники, демонструють ряд спільних та відмінних рис. Виключно для мемуарів типовими є такі ознаки: подвійний тематичний центр («історія «Я» та «історія суспільства»), перспективна (змінна) позиція автора, розрахунок на публічне сприйняття, наявність стилістичної варіативності, ретроспективність (можливість варіювання часу), опис ставлення до суспільних подій з боку різних груп населення, опосередкована інформація про дійсність та безпосередня про мемуариста. Типово автобіографічними жанровими особливостями виступають: концентрація на «історії «Я», незмінна позиція автора, коротша форма викладу (охоплює найважливіші події), вузька тема опису. Щоденники мають такі специфічні риси: увага сконцентрована на «історії «Я» (як і в автобіографії), закритість (не розраховані на публічне сприйняття), переважає монологічна форма, немає загальної перспективи подій і оповідь об’єднується особою автора, орієнтація на теперішній час відносно автора, необов’язкова наявність поступового розвитку подій, лексикосемантичні групи не є яскраво вираженими. Спільними для мемуарів та автобіографії є наступні риси: усвідомлення значущості твору для подальших поколінь, план зрілого оповідача, відкритість, переважно поступовий розвиток подій. Для мемуарів, автобіографії та щоденників суміжними є такі ознаки: фіксація у пам’яті (наявність помилок пам’яті), небезпристрасна фіксація подій (співвідношення суб’єктивного та об’єктивного), відбиток особистості 160

автора, відбиток відповідного часу, може виступати в ролі історичного джерела або доповнення інших джерел, допомагає відтворити колорит епохи, хронологічність, тотожність автора, оповідача і героя, документальність, можлива наявність інтертексту, наявність одиниць семантичних полів, «егоцентрична» лексика, образні засоби як формули жанру.

Мемуари Вінстона Черчилля «My Early Life», що є «художніми мемуарами», поєднавши в собі ознаки документального першоджерела та певний домисел, виявляють наступні риси документальної фіксації подій 1874–1904 років: історичність та достовірність через використання «чужого слова» (свідчення очевидців, витяги з документів, листи), наявність співвідношення суб’єктивного та об’єктивного, вплив авторської пам’яті на передачу фактів та ін. Рисами художньої літератури є: наявність таких композиційно-мовленнєвих форм як описи, портрети, судження, вживання всіх форм особових займенників, вияв емоційності та експресивності тощо. Мемуари «My Early Life» мають певну архітектоніку, що супроводжується поступовим розвитком подій у 29 розділах, кожен з яких складається з абзаців у кількості від 13 до 44. Наявними є стійка точка відліку розповіді та причинно- наслідковий принцип компонування подій з переважним дотриманням послідовності фактів. З метою експлікації механізмів творення мемуарів було виокремлено лексичні жанротвірні засоби: вживання характерних лексичних та фразеологічних одиниць в заголовках, на початку та в кінці твору; використання переважно дієслів у формі минулого часу; частотне вживання займенника першої особи однини «І»; функціонування числівників на позначення року, дня народження, віку та ін.; використання лексичних одиниць зі значенням «народження» та «смерть», «життя» та «робота»; функціонування одиниць лексико-семантичної групи найменувань рідні. В мемуарах В. Черчилля «My Early Life» було виявлено ряд текстових категорій та властивостей: абсолютна антропоцентричність, цілісність, зв’язність, членимість, тема або авторський задум, основний тезис або головна думка, 161

єдність зовнішньої та внутрішньої форм тексту, розгорнутість та послідовність, логічність, тональність, оцінність, темпоральність, локальність, композиція, завершеність, соціологічність, діалогічність, статичність та динамічність, напруженість, естетичність, образність, інтерпретованість. Для мемуарів було описано підвластивість его-антропоцентричності, яка характеризує тематичний центр мемуарного твору, як зосереджений на особі автора в більшій мірі ніж той, що можна спостерігати в художньому творі. Комунікативно-прагматичний аналіз позиції адресанта та адресата при сприйнятті інформації у змістово-смисловому просторі мемуарного тексту розширив позицію автора. До ролей «оповідача» (який вносить раціональність у текст, надає додаткові пояснення) та «згадувача» (виступає з первинними спогадами щодо ситуації) були додані ролі «учасника подій» (сприймача первинної інформації) та «сучасника подій» (сприймача вторинної інформації). «Учасник» був фізично присутнім при подіях, а «сучасник» чув про події, що відбувались за його життя. Достовірність спогадів «учасника» подій є більш високою, аніж «сучасника». З ролей «учасника» та «сучасника» випливають ролі «оповідача» та «згадувача». Текстотворення мемуарів відбувається під впливом певних факторів, які обумовлюють відбір та комбінацію мовного інструментарію. Текстотвірні фактори було поділено на об’єктивні – лінгвістичні (форма мовлення, функціональний стиль, тип викладу) та екстралінгвальні (ситуація, жанр, асоціативні норми, пресупозиція), а також на суб’єктивні – характер ситуації, особистість автора, характер персонажів, ідейно-естетична направленість твору. Базовою одиницею створення тексту є лексія, яка є одиницею читання та змістового наповнення, функції якої може виконувати як окремі слова, так і групи слів, речень та ін. Для мемуарів В. Черчилля такою одиницею є онім, який, втілюючи певні текстотвірні функції, робить текст повним, детальним та допомагає йому функціонувати як зв’язне ціле. Власні назви, як особлива знакова підсистема, реагують на зміни у природі та суспільстві та водночас виявляють свою консервативність, зберігаючи 162

свідчення більш давнього стану мови. Таким чином, онім виступає в ролі лінгвокультуреми, що складається з мовного знаку та реалії, яка номінує фрагменти дійсності, предмети, ситуації, позначаючи об’єкти матеріальної та духовної культури, звичаї, культурні ситуації та ін. Знаходячись під впливом всіх елементів системи мемуарів, онім, як наноелемент, або найменший зміст, втрачає свою стилістичну нейтральність у рамках певного реєстру. Онім є домінантним елементом творення мікрогнізд або тематичних пластів (окремий онім як центральна тема; фрагмент, який групується навколо оніма; фрагмент, який використовує онім, як допоміжний елемент), які, об’єднуючись, породжують макрогнізда (11 тематичних макрогнізд у мемуарах В. Черчилля, які можуть бути як одним розділом, так і групою розділів, об’єднаних спільною темою), які в свою чергу, продукують гіпергніздо, тобто, сам мемуарний текст. Таким чином, відбувається «нарощування» тексту. Індивідуально-авторський стиль письменника виявляється в процесі реалізації автора себе як мовної особистості у рамках твору. В мемуарах «My Early Life», як фінальному результаті цілеспрямованого вибору його конструюючих одиниць автором, використано лексичне наповнення у вигляді ономастикону, який, з одного боку, є об’єктивним у межах жанру, відображаючи реальні події, місця, людей, а з іншого, варіантність власних назв залежить від персонального вибору автора, який базується на його міркуваннях, спогадах, сприйнятті дійсності. У мемуарах В. Черчилля представлено різні приклади існуючих онімів (як реаліоніми, так і міфоніми). Найбільшу кількість склали топоніми та антропоніми. Аналіз гендерного співвідношення антропонімів виявив значний дисбаланс з перевагою онімів маскулінності, що пояснюється специфікою соціального оточення автора, де політична та військова сфери традиційно належать чоловікам. Домінування певних груп власних назв акцентує увагу на важливих для автора спогадах. Наприклад, вживання великої кількості етнонімів, пов’язано з описом військових подій у різних країнах та колонізаторською політикою Великобританії 163

того періоду; чисельна кількість політичних та військових власних назв розкриває важливу для автора тему його політичної та військової кар’єри відповідно. Семантичні параметри онімів є наступними: буттєвий чи інтродуктивний (існування, предметність позначуваного), класифікуючий (належність до певного класу), індивідуалізуючий (найменування одного предмету в рамках денотату), характеризуючий (набір ознак референту, що виокремлює його з-поміж інших). У результаті дослідження було виведено такі загальні текстотвірні функції різних груп онімів: – номінуюча – розкриття ролі / місця / функції оніма в загальносвітовому масштабі та в конкретному фрагменті мемуарів. Номінуючи осіб, з якими контактував автор, антропоніми вжиті у мемуарах В. Черчилля, відображають такі групи: родичі, однокласники, військові та політичні діячі. Топоніми, які розкривають географію подій у мемуарах, називають такі географічні локації: Англія, Індія, країни Африки, Північної та Південної Америки (з найменуванням міст, місцевостей, поселень та інших географічних точок). Етноніми номінують етноси, підсилюючи детальність інформації, яку надано топонімами: найчастотнішими є бури, дервіши, кафіри, патанці, англійці та ін. Етноніми та топоніми, комбінуючись, розкривають географію подій, надаючи більше нюансів до історичності та достовірності. Військові оніми номінують військові звання та структурні одиниці мілітариської системи. В мемуарах В. Черчилля перелічені різноманітні військові підрозділи Англії та інших країн, в яких відбувались події, з найменуванням всіх існуючих на той момент військових посад. Політичні власні назви є частотною номінативною одиницею для мемуарів «My Early Life» – детально описується політичне життя Англії того періоду – від лібералів, радикалів до демократів. Хрононіми, як представники нечисельної групи власних імен в мемуарах, надали назви часовим відрізкам, підсиливши інформацію в творі достовірними деталями. Таким чином, номінуюча функція реалізується в онімі в ролі одиниці номінації; – впливу – вплив об’єкта / поняття-носія власного імені на письменника та його сприйняття реальності – вибираючи ті чи інші оніми, розкривається 164

ставлення автора до пережитого через виклад лише певної інформації, яку письменник вважає важливою для формування сюжету та викладу окремих даних. Внутрішній текстовий ономастикон мемуарів формується під впливом свідомого вибору автора. Особливо це виявляється у частотному вживанні топонімів, як місць локації подій та антропонімів, що іменують реальних осіб – родичів (з частим вживанням титулів для представників верхівки), однокласників, військових (з частим вживанням конкретних рангів), політиків (які дійсно працювали на період часу з 1874 по1904). Таким чином, функція впливу реалізується у власній назві в ролі інструментарію створення ідіостилю, впливаючи на вибір автора при включенні в твір того чи іншого персонажа, певного географічного об’єкта, етносу, військового та політичного поняття, відрізку часу та ін.; – інформуюча – сприйняття адресатом загальної текстової інформації, яку передає онім, базуючись або лише на даних в мемуарах, або ще й на фонових знаннях про таку власну назву. За умови відсутності у читача знань про топоніми, які іменують локації, антропоніми, які іменують осіб, політичну ситуацію в Англії на той період часу в мемуарах В. Черчилль надає додаткову інформацію про окремих носіїв власних імен. Проте, за наявності фонових знань у читача, інформація сприймається чіткіше, відділяючи окремий об’єкт, що в тексті відображений як, наприклад, антропонім, з класу однорідних, вказуючи на існування та предметність позначуваного. Інформуюча функція виявляється в онімі в першу чергу в ролі лінгвокультуреми, вказуючи на існування об’єкта як реалії, що має окреме ім’я; – виконання ролі мікротеми або частини мікротеми фрагменту твору. Така функція реалізується в онімі як наноелементі, або найменшому змісті. Відбувається продукування тематичних гнізд двох типів: а) тематичне гніздо окремих фрагментів мемуарів, які об’єднуючись створюють тему розділу, а розділи продукують тканину для побудови загальної ідеї мемуарів. Будучи ідейно важливим для фрагменту мемуарів антропонімом, він групує навколо себе ряд інших власних назв (в залежності від ситуації, що 165

описується, це можуть бути, наприклад, ще антропоніми, або топоніми, або хрононіми, або їх комбінація). Фрагменти групуються в 29 розділів, що складають 11 тематичних макрогнізд; б) текстотвірне гніздо за типом онімів, яке формується за кількісними показниками наявності певних груп власних назв в мемуарах «My Early Life»: 13 гнізд, що відповідають 13 групам та 35 підгрупами. Результати проведеного дослідження визначають перспективи подальшої розробки розглянутої у ньому проблематики. Теоретична база роботи дозволяє сформулювати нові проблеми, пов’язані з виявленням категорій та властивостей мемуарів як самостійного жанру із виокремленням характерного мовного інструментарію; описом ономастикону, вибір якого залежить від об’єктивних та суб’єктивних факторів; глибшим дослідженням процесу текстотворення творів окремих жанрів. Розроблена теоретична база може бути застосована в аналізі інших жанрів англомовної літератури. Емпіричний матеріал вказує на доцільність подальшої розробки кола порушених у роботі питань.

166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ТЕОРЕТИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянова Н. Е. К определению понятия культурно окрашенной лексики / Н. Е. Аверьянова // Языковая норма и вариативность. – Днепропетровск: ДГУ, 1981. – 163 с. 2. Адмони В. Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики / В. Г. Адмони / отв. ред. В.М. Павлов. – Ленинград : Наука, 1988. – 240 с. 3. Адмони В. Г. Система форм речевого высказывания / В. Г. Адмони. – СПб, 1994. – 151 с. 4. Азначеева Е. Н. Типологические особенности музыкального и литературно-художественного текстов / Е. Н. Азначеева // Межуровневая организация текста в естественном языке : Межвузовский сборник научных трудов / Челяб. гос. пед. ин-т. – Челябинск : ЧГПИ, 1987. – С. 16–24. 5. Азначеева Е. Н. Вариационная форма как модель концептуальной организации художественного текста / Е. Н. Азначеева // Слово, высказывание, текст в когнитивном, прагматическом и культурологическом аспектах : тез. Междунар. науч.-практ. конф; под ред. Е. Н. Азначеевой / Челябин. гос. ун-т. – Челябинск : ЧелГУ, 2001. – С. 69–71. 6. Алефиренко Н. Ф. Лингвокультурология. Ценностно-смысловое пространство языка : учебное пособие / Н. Ф. Алеференко. – М. : Флинта, 2010. – 288с. 7. Алефиренко Н. Ф. Теория языка. Вводный курс / Н. Ф. Алеференко. – М., 2010. – 384 с. 8. Антюхов А. В. Русская мемуарно-автобиографическая литература XVIII века (Генезис. Жанрово-видовое многообразие. Поэтика) : автореф. дис. на соиск. науч. степени док. филол. наук. : 10.01.01 “Русская литература” / А. В. Антюхов. – Елец, 2003. — 36 с. 9. Апресян Ю. Д. Интегральное описание языка и системная лексикография / Ю. Д. Апресян. – М. : Наука, 1995. – 443 с. 167

10. Арнольд И. В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность / И. В. Арнольд : сб. ст. / науч. ред. П. Е. Бухаркин ; С.-Петерб.гос. ун-т. – CПб. : СПбГУ, 1999. – 444 с. 11. Атарщикова Т. Н. Семантика и словообразовательная структура отономастической лексики : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / Т. Н. Атарщикова. – Ростов-н/Д, 1985. – 17 с. 12. Ашимова А. Ф. Лингвистические особенности индивидуально- авторского стиля Б. Пастернака в романе "Доктор Живаго" : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 “Русский язык” / А. Ф. Ашимова. – Махачкала, 2010. – 20 с. 13. Бабелюк О. А. Поетика постмодерністського художнього дискурсу: принципи текстотворення (на матеріалі сучасної американської прози малої форми) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. філол. наук. : спец. 10.02.04. «Германські мови» / О. А. Бабелюк. – К., 2010. – 33 с. 14. Бабенко Л. Г. Лингвистический анализ художественного текста / Л. Г. Бабенко, Ю. В. Казарин. – М., 2008. – С. 40-43. 15. Базилевич Н. В. Дискурс рефлексії політичного лідера в лінгвокогнітивному ракурсі (на матеріалі історико-мемуарних творів В. Черчилля): дис. на здобуття наук. ступеня канд.. філол. наук : 10.02.04. / Н. В. Базилевич. – Херсон, 2015. – 269 с. 16. Бакастова Т. В. Семантизация имени собственного в целом худ. тексте (на материале англ. яз.) : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки» / Т. В. Бакастова. – Одесса: Одес. гос. ун-т им. И. И. Мечникова, 1987. – 16 с. 17. Бакастова Т. В. Имя собственное в художественном тексте / Т. В. Бакастова // Русская ономастика: сб. науч. тр. – Одесса: ОГУ, 1984. – С. 157-160. 18. Банникова И. А. Имя собственное как фактор организации художественного текста / И. А. Банникова // Текстообразующие потенции 168

языковых единиц и категорий: Межвуз. сб. науч. тр. / Барнаул, гос. пед. ин-т. — Барнаул, 1990. – С. 19-26. 19. Баранов А. Н. Структура диалогического текста: лексические показатели минимальных диалогов / А. Н. Баранов, Г. Е. Крейдлин // Вопр. языкознания. – М., 1992. – № 3. – С. 83–94. 20. Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов / Р. Барт // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX—XX вв.: трактаты, статьи, эссе. – М. : МГУ, 1987. – С. 387–422. 21. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи / М. М. Бахтин. – М., 1986. – 543 с. 22. Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности / М. М. Бахтин. – К., 1994. – 335 с. 23. Белинский В. Собр. соч.: В 3 т. / В. Белинский. – Т.3: Статьи и рецензии. 1843-1848. – М., 1948. – 802 с. 24. Беленькая В. Д. Очерки по англоязычной топонимике / В. Д. Беленькая. – М.: ВШ, 1977. – 277 с. 25. Белоусов К. И. Форма текста и его структуры / К. И. Белоусов // Вестн. Воронеж. гос. ун-та. Сер. филология и журналистика. – Воронеж, 2005. – № 1. – С. 120–129. 26. Березникова P. E. Место номенов в лексической системе языка // Имя нарицательное и собственное / Р. Е. Березникова // Отв. ред. A. B. Суперанская. – М.: Наука, 1998. – С. 42-58. 27. Бехта І. А. Оповідний дискурс в англомовній художній прозі: типологія та динаміка мовленнєвих форм : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. філол. наук: спец. 10.02.04 «Германські мови» / І. А. Бехта. – К., 2010. – 37 с. 28. Бехта І. А. Авторське експериментаторство в англомовній прозі ХХ століття / І.А. Бехта. – Львів : ПАІС, 2013. – 268 с. 29. Бирюкова О. А. Текстообразующие функции имен собственных в аспекте идиостиля : на материале коротких англоязычных рассказов XX века : 169

автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец.10.02.04 «Германские языки» / О. А. Бирюкова. – Саранск, 2009. – 25 с. 30. Блох М. Я. Имена личные в парадигматике, синтагматике и прагматике / М.Я. Блох, Т.Н. Семенова. – М.: Готика, 2001. – 196 с. 31. Болотнова Н. С. Коммуникативная стилистика художественного текста : лексическая структура и идиостиль / Н. С. Болотнова, И. И. Бабенко, А. А. Васильева. – Томск, 2001. – 331 с. 32. Болотов В. И. Актуализация антропонимов в речи (на материале английского языка.) : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки» / В. И. Болотов. – Ташкент, 1971. – 21 с. 33. Болотов В. И. Лингвистический статус имени собственного и его функционирование в тексте / В. И. Болотов // Материалы к сер. «Народы и культуры». Вып. 25. – М., 1993. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 37–46. 34. Булановская Т. А. Особенности образования нарицательных имен от географических наименований (на материале английского и русского языков): автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04. «Германские языки» / Т. А. Булановская. – М., 1999. – 20 с. 35. Буштян Л. М. Общеязыковая коннотация собственных имен в художественном произведении / Л. М. Буштян // Русское языкознание / Отв. ред. M. A. Карпенко. – К.: ВШ., 1982. – Вып. 4. – С. 95–100. 36. Валгина Н. С. Теория текста / Н. С. Валгина. – М., 2003. – 173 с. 37. Василевская Л. И. Синтаксические возможности имени собственного (метонимический перенос у антропонимов) / Л. И. Василевская // Проблемы структурной лингвистики / Отв. ред. В. П. Григорьев. – М.: Наука, 1981. – С. 156–166. 38. Василенко Т. Н. Гнездовой принцип систематизации текстов (на материале оригинального художественного текста и его переводов): дис. … канд. филол. наук : спец. 10.02.19 «Теория языка» / Т. Н. Василенко. – Барнаул, 2008. – 175 с. 170

39. Васильева Н. В. Собственное имя в мире текста / Н. В. Васильева. — М.: Акад. гуманит. исслед., 2005. – 224 с. 40. Введенская Л. А. От названий к именам / Л. А. Введенская, Н. П. Колесников. – Ростов н/Д.: Феникс, 1995. – 544 с. 41. Вежбицка А. Речевые жанры. Жанры речи / А. Вежбицка // Вып. 1. – Саратов: «Колледж», 1997. – 212 с. 42. Верещагин Е. М. Лингвострановедческая теория слова / Е. М. Верещагин, В. Г. Костомаров. — М.: Рус. яз., 1980. – 320 с. 43. Виноградов В. В. Проблема авторства и теория стилей / В. В. Виноградов. – М., 1961. – 614 с. 44. Волошина С. В. Автобиографический рассказ как объект лингвистического исследования // Вестник Томского государственного университета № 318 / С. В. Волошина. – Томск, 2008. – С. 11−14. 45. Волошина С. В. Речевой жанр автобиографического рассказа (на материале диалектной речи) // Вестник томского государственного университета / С. В. Волошина. – 2010. – С. 5−10. 46. Воробьев В. В. Лингвокультурология (теория и методы) : монография / В. В. Воробьев. − М.: Изд-во Рос.ун-та дружбы народов, 1997. – 332 с. 47. Воробьева И. А. К вопросу о лексическом значении имен собственных / И. А. Воробьева // Актуальные проблемы лексикологии: Доклады лингвистической конференции. Ч. 1. − Томск: Изд-во Томского ун-та, 1971. – C. 1−9. 48. Воронова И. Б. Текстообразующая функция литературных имен собственных: На материале эпических произведений XIX - XX вв. : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец.10.02.01«Русская язык»/ И. Б. Воронова. – Волгоград, 2000. – 23 с. 49. Выготский Л. С. Психология развития как феномен культуры : избр. психол. тр. / Л. С. Выготский // под ред. М. Г. Ярошевского. – Воронеж : Изд-во Ин-та практ. психологии : НПО МОДЕК, 1996. – 512 с. 171

50. Гайдук И. В. Особенности функционирования антропонимов в английской и американской прессе : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки» / И. В. Гайдук. – Воронеж, 2001. – 24 с. 51. Гальперин И. Р. Относительно употребления термина «значение», «смысл», «содержание» в лингвистических работах / И. Р. Гальперин. – М.: Филол. науки, 1982. – № 5. – С. 34–43. 52. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / И. Р. Гальперин, Изд. 5-е стереотипное. – М.: КомКнига, 2007. – 144 с. 53. Гинзбург Л. О психологической прозе / Л. Гинзбург. – Л., 1977. – 413 с. 54. Гинзбург Л. О документальной литературе и принципах построения характера // Вопросы литературы / Л. Гинзбург. – Л., 1970. – №7. – С. 62–91. 55. Гончарова Е. А. Пути лингвостилистического выражения категорий автор персонаж в художественном тексте. Текст. / Е. А. Гончарова. - Томск, 1983. – 149 с. 56. Гребенюк О. С. Автобиография: философско-культурологический анализ : дис. ... канд. филос. наук : спец. 24.00.01 «Теория и история культуры» / О. С. Гребенюк. – Ростов н/Д, 2005. – 142 с. 57. Грицкевич В. П. Теория и история источниковедения // Учебное пособия для студентов заочных отделений гуманитарных факультетов ВУЗов / В. П. Грицкевич, С. Б. Каун, С. Н. Ходин. – Минск, 2000. – 221 с. 58. Дворник О. Д. Имена собственные и нарицательные и их корреляция в современном английском языке / О. Д. Дворник // Единство системного и функционального анализа языковых единиц. – Белгород, 1999. – С. 169–175. 59. Дымарский М. Я. Проблемы текстообразования и художественный текст (на материале русской прозы XIX-XX вв.) / М. Я. Дымарский. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – 328 с. 60. Елизаветина Г. "Последняя грань в области романа…" (Русская мемуаристика как предмет литературоведческого исследования) // Вопросы литературы / Г. Елизаветина. – М., 1982. – №10. – С. 147–171. 172

61. Єловських У. Загальнотеоретичні питання вивчення мемуарів як історичного джерела: історіографія проблеми // Зб. наук. пр. Вченим-колегам з нагоди 70-річчя з дня заснування Інституту історії України НАН України присвячуємо. Число 13: Ч. ІІ / У. Єловських. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. – С. 152-161. 62. Ермолович Д. И. Имена собственные на стыке языков и культур / Д. И. Ермолович. – М.: Р.Валент, 2001. – 200 с. 63. Єрьоменко С. В. Лінгвістичні засоби реконструкції особистості Вінстона Черчилля у британській документалістиці : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філ. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / С. В. Єрьоменко. – Одеса, 2009. – 20 с. 64. Жапова Д. Н. Антропонимы как этноисторическое явление // Бытие и язык / Д. Н. Жапова. – Новосибирск, 2004. – С. 216–219. 65. Зайцева К. Б. Английская антропонимия и её стилистическое использование: автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04. «Германские языки» / К. Б. Зайцева. – Одесса, 1973. – 20 с. 66. Замашанская Е. С. Функциональная значимость пропорции золотого сечения в организации эмоционального пространства текста / Е. С. Замашанская // Языковая картина мира: лингвистический и культурологический аспекты : материалы III Междунар. науч.-практ. конф. / Бийс. гос. пед. ун-т. – Бийск : БПГУ, 2006. – С. 306–310. 67. Земская Ю. Н. Теория текста: учеб. пособие / Ю. Н. Земская, И. Ю. Качесова, Л. M. Комиссарова, Н. В. Панченко, А. А Чувакин. – М. : Флинта, Наука, 2010. – 132 с. 68. Звегинцев В. А. Мысли о лингвистике / В. А. Звегинцев. – М., 1996. – С. 281. 69. Зимняя И. А. Лингвопсихология речевой деятельности / И. А. Зимняя. – Воронеж : Изд-во Моск. психол.-соц. ин-та : НПО МОДЕК, 2001. – 432 с. 173

70. Іващенко В. Ю. Мемуари з історії Харківського університету ХІХ – початку ХХ // Вісник Харківського університету ім. В.Н. Каразіна / В. Ю. Іващенко. – 2000. – № 485: Історія. – Вип. 32. – С. 259-267. 71. Ильенко С. Г. Текстовая реализация и текстообразующая функция языковых единиц / С. Г. Ильенко // Текстовые реализации и текстообразующие функции языковых единиц : межвуз. сб. науч. тр. / Ленинград. гос. пед. ин-т. – Л. : ЛГПИ, 1988. – С. 7–22. 72. Ильенко С. Г. Синтаксические единицы в тексте / С. Г. Ильенко – Л. : Изд-во “Ленинград” гос. пед. ин-та, 1989. – 326 с. 73. Іщенко Н. Г. Оцінний компонент лексичного значення / Н.Г. Іщенко // Науковий вісник. – Суми: Вид-во Сумського державного ун-ту, 2010. – С. 14-20. 74. Іщенко Н. Г. Конотація у системі мови і у системі мовлення / Н. Г. Іщенко // Наукові записки. Серія Філологічні науки. – Кіровоград: Вид-во Кіровоградського ун-ту, 2011. – Вип. 95. - ч.2. – С. 3-8. 75. Кабакчи B. B. Основы англоязычной межкультурной коммуникации / В. В. Кабакчи. – СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена, 1998. – 231 с. 76. Калакуцкая Л. П. О специфичности ономастики как лексических категорий // Восточно-славянская ономастика / Л. П. Калакуцкая // Отв. ред. A. B. Суперанская. – М.: Наука, 1979. – С. 69–84. 77. Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. – М. : Изд-во ЛКИ, 2010. – 264 с. 78. Катермина В. В. Личное имя собственное : Национально-культурные особенности функционирования на материале русского и английского языков : автореф. дис. на получ. науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / В. В. Катермина. – Краснодар, 1998. – 19 с. 79. Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования / И. Д. Ковальченко. – М.: 1987. – 440 с. 80. Кознова Н. Н. Дневники, письма, мемуары: к вопросу о взаимодействии жанров // Вестник Московского государственного областного 174

университета. Серия «Русская филология» / Н. Н. Кознова. – 2009. – № 1. – С. 137–143. 81. Колосова Г. А Текстотворчі функції топонімів та етнонімів в мемуарах Вінстона Черчилля “My Early Life” / Г. А. Колосова // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна» : збірник наукових праць / укладачі: І.В. Ковальчук, С.В. Новоселецька. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2014. – Вип. 48. – С. 204–205. 82. Колосова Г. А. Текстотворче гніздо та доцентрове текстотворення в мемуарах Вінстона Черчилля “My Early Life” / Г. А. Колосова // Humanities and Social Sciences in Europe: Achievements and Perspectives». Proceedings of the 4th International symposium (June 30, 2014). «East West» Association for Advanced Studies and Higher Education GmbH. Vienna, 2014. – 2014p. – С. 134–138. 83. Колосова Г. А. Текстотворчі фактори та одиниці текстотворення в системі мемуарів / Г. А. Колосова // Збірник наукових праць «Наукові записки. Серія: Філологія (мовознавство)» (випуск 20). – Вінниця, 2014. – С. 179–185. 84. Колосова Г. А. Текстотворчі функції малочисельних груп онімів в мемуарах Вінстона Черчллям / Г. А. Колосова // Сборник научных трудов SWorld. – Вып 4 (37). Том 19. – Иваново : Маркова АД, 2014. – С. 20–23. 85. Колосова Г. А Актуалізація мовної особистості письменника в мемуарах / Г. А. Колосова // Мови професійної комунікації: лінгвокультурний, когнітивно-дискурсивний, перекладознавчий та методичний аспекти: Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції. 17 квітня 2014 р. – К. : Кафедра. – С. 56–57. 86. Колосова Г. А. Ономастикон мемуарів: індивідуально-авторський підхід / Г. А. Колосова // Сучасна освіта: методологія, теорія, практика: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. 16-17 квітня 2014 р. – К. : НТУУ «КПІ». – С. 63–66. 87. Колосова Г. А. Ономастичні реалії в лінгвокультурологічній парадигмі / Г. А. Колосова // Научный взгляд: материалы VIII (XLVIII) 175

Международной научно-практической конференции по философским, филологическим, юридическим, педагогическим, экономическим, психологическим, социологическим и политическим наукам (Украина, г. Киев, 21-22 августа 2014 г.). – К. : ФЛП Пантюх Ю. Ф., 2014. – С. 13–15. 88. Колосова Г. А. Categories and properties of text in memoirs’ structure / Г. А. Колосова // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія : Філологія. Педагогіка: Зб. н. праць. – К., 2015. - №5. – С. 83–88. 89. Колосова Г. А. Жанротворчі елементи мемуарних творів на лексичному рівні / Г. А. Колосова // Наука и новый мир: материалы I (LIII) Международной научно-практической конференции по философским, филологическим, юридическим, педагогическим, экономическим, психологическим, социологическим и политическим наукам (Украина, г. Киев, 30 января 2015 г.). – К. : ФЛП Пантюх Ю. Ф., 2015. – С. 22–25. 90. Колосова Г. А. Дослідження процесу текстотворення в мемуарах / Г. А. Колосова // Сучасна освіта: методологія, теорія, практика: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції. 24 квітня 2015 р. – К.: НТУУ «КПІ». – С. 65–66 91. Колядич Т. М. Из истории советской мемуарно-биографической прозы 20-х годов / Т. М. Колядич // Вопросы русской литературы. – Вып. 1(33). – Львов, 1979. – 276 с. 92. Колядич Т. М. Воспоминания писателей: проблемы поэтики жанра // Монография / Т. М. Колядич. – М., 1998. – 278 с. 93. Комарова P. A. Семантическое преобразование антропонимов: автореф. дис. на получ. науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / Р. А. Комарова. – Л., 1985. – 19 с. 94. Комарова P. A. Способы обозначения качеств и свойств объекта на базе имен собственных / Р. А. Комарова // Номинативный аспект лингвистических единиц в языках различных типов. – Саратов, 1986. – С. 69–79. 176

95. Корбут А. Ю. Повтор как средство структурной организации художественного прозаического текста (элементы симметрии) : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.19 «Общее языкознание, социолингвистика, психолингвистика» / А. Ю. Корбут. – Иркутск, 1995. – 21 с. 96. Корбут А. Ю. Текст: система и структура как симметрия и информация / А. Ю. Корбут // Мир русского слова. – М., 2004. – № 4. – С. 21–24. 97. Котюрова М. П. Идиостиль, индивидуальный стиль, идиолект / М. П. Котюрова // Стилистический энциклопедический словарь русского языка / под ред. Кожиной М. Н. – М. : "Флинта", "Наука", 2003. – С. 95–99. 98. Кравченко Е. В. Деонимизация иноязычных имен собственных в английском языке : На материале антропонимов и топонимов : автореф. дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.04 «Германские языки» / Е. В. Кравченко – Владивосток, 2004. – 17с. 99. Кубрякова Е. С. О когнитивной лингвистике и семантике термина «когнитивный» / Е. С. Кубрякова. – Воронеж, 2001. – С. 4–10. 100. Купина Н. А. Лингвистический анализ художественного текста : Учебное пособие для студентов-заочников V курса факультетов языка и литературы педагогических институтов / Н. А. Купина. – М.: Просвещение, 1980. – 78 c. 101. Куриляк Л. П. Кореферентність у сучасному українському текстотворенні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філ. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / Л. П. Куриляк. – Івано-Франківськ, 2004. – 20 с. 102. Кухаренко В. А. Индивидуально художественный стиль и его исследование / В. А. Кухаренко. – К.: Одесса, 1980. – 168 с. 103. Кухаренко В. А. Интерпретация текста / В. А. Кухаренко. – М. : Просвещение, 1988. – 192 с. 104. Кэррол Д. Б. Факторный анализ стилевых характеристик прозы / Д. Б. Кэрролл // Семиотика и искусствометрия / отв. ред. Д. Б. Кэрролл. – М. : Мир, 1972. – С. 183–197. 177

105. Леонтьев А. А. Признаки связности и цельности текста / А. А. Леонтьев // сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М. Тореза. – М. : Изд-во МГПИИЯ им. М. Тореза., 1976. – Вып. 103. – С. 60–70. 106. Лосева Л. М. Как строится текст / Л. М. Лосева / под ред. Г. Я. Солганика. – М. : Просвещение, 1980. – 94 с. 107. Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Ю. М. Лотман. – М.: Искусство, 1970. – 288 с. 108. Лотман Ю. М. Текст в тексте: об искусстве / Ю. М. Лотман. – СПб. : Искусство, 1998. – 436 с. 109. Лукин В. А. Художественный текст. Основы лингвистической теории и элементы анализа / В. А. Лукин. – М. : Ось-89, 1999. – 192 с. 110. Максимчук Н. А. Имя собственное как характеристика времени / Н. А. Максимчук / Под ред. В. А. Шулякова // Минск – Смоленск – М. : Этнография славянских народов. – Смоленск, 2000. – С. 234 - 249. 111. Маслюченко Г. О. Художні мемуари та автобіографічна повість в українській літературі 90-х років XX століття : автореф. дис... канд. філол. наук : спец. 10.01.01 “Українська література” / Г. О. Маслюченко. – Д., 2004. – 18 с. 112. Матвеева Т. В. Функциональные стили в аспекте текстовых категорий / Т.В. Матвеева / науч. ред. Н. А. Купина. – Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1990. – 172 с. 113. Мельникова Т. Н. Топонимия Англии в ее историческом развитии: дис. ... доктора : спец. 10.02.20 «Сравнительно-историческое языкознание» / Т. Н. Мельникова. – Спб., 1992. – 488 с. 114. Мишина Л. А. Жанр автобиографии в истории американской литературы / Л. А. Мишина. – Чебоксары: Изд-во Чуваш. ун-та, 1992. – 128 с. 115. Моисеева И. Ю. Синергетическая модель текстообразования : дис. … доктора фил. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / И. Ю. Моисеева. – Оренбург, 2007. – 376 с. 116. Морозова І. Б. Частотність різних типів конструкцій у мовленні персонажів як індикатор їх соціальної і статево-вікової приналежності / 178

І. Б. Морозова // Записки із загальної лінгвістики: [зб.наук.праць]. – Одеса, 2001. – Вип. № 3. – С. 96–101. 117. Морозова М. Н Взаимодействие антропонимической и нарицательной лексики / М. Н. Морозова // Личные имена в прошлом, настоящем, будущем / Отв. ред. В.А. Никонов. – М. : Наука, 1970. – С. 62–69. 118. Мороховский А. Н. Стилистика английского языка / А. Н. Мороховский, О. П. Воробъева, Н. Л. Лихошерст, З. В. Тимошенко. – К. : ВШ, 1984. – 248 с. 119. Мурзаев Э. М. Очерки топонимики / Э. М. Мурзаев. – М. : Мысль, 1979. – 382 с. 120. Мурзин Л. Н. Текст и его восприятие / Л. Н. Мурзин, А. С. Штерн. – Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1991. – 171 с. 121. Неклесова В. Ю. Хрононім у руслі когнітивної ономастики / В. Ю. Неклесова // Записки з ономастики : зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 2009. – № 12. – 64–74 с. 122. Нефедова Л. А. Роль образа автора в раскрытии имплицитного содержания / Л. А. Нефедова // Стиль в системе культур и коммуникации : сб. научн. трудов; отв. ред. Н. Б. Попова / Челябин. гос. ун-т. – Челябинск : ЧелГУ, 2001. – С. 94–100. 123. Николаева Т. М. Лингвистика текста. Современное состояние и перспективы : Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 8 / Т. М. Николаева. – М. : Прогресс, 1978. – С. 24–25. 124. Николина Н. А. Поэтика русской автобиографической прозы : учебное пособие [электронный ресурс] / Н. А. Николина. – 2-е изд., стереотип. – М. : Флинта : Наука, 2011. – 424 с. 125. Новиков А. И. Семантика текста и ее формализация / А. И. Новиков. – М., 1983. – 213 с. 126. Ноздрина Л. А. Поэтика грамматических категорий / Л. А. Ноздрина. – М., 2006. – 212 с. 179

127. Нуркова В. В. Свершенное продолжается: Психология автобиографической памяти личности / В. В. Нуркова. – М.: Изд-во УРАО, 2000. – 320 с. 128. Образцова Е. М. Когнитивный аспект взаимодействия предложения и текста с позиций теории семантико-когнитивного синтаксиса / Е. М. Образцова // Международная научная интернет-конференция «Современная филология: теория и практика», посвященная 10-летию МГУ. – М., 2012. – С. 54–63. 129. Олійник Т. С. Семантичні та функціональні характеристики символічних власних імен в сучасній англійській мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філ. наук : спец. 10.02.04 «Германськы мови» / Т. С. Олійник. – Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка . – К., 2001. – 21 с. 130. Орлова Н. А. Речевой жанр "мемуары" и его реализация в текстах носителей разных типов речевой культуры : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.01. «Русский язык» / Н. А. Орлова. – Омск, 2004. – 22 с. 131. Пак С. М. Имя собственное: функционально-прагматический аспект (на материале американского дискурса XIX-XX). Монография / С. М. Пак. – М.: МАКС Пресс, 2003. – 180 с. 132. Пак С. М. Ономастикон как объект филологического исследования : На материале американского дискурса XIX - XX вв. : автореф. дис. доктора фил. наук : спец.10.02.04 «Германские языки» / С. М. Пак. – М., 2005. – 23 с. 133. Петрова Е. С. Структурно-семантическая модификация антропонимов при переносном употреблении / Е. С. Петрова. – СПб.: Вестник ЛГУ, 1985. – № 16. – С. 72–76. 134. Плакида Г. А. Індивідуально-авторський підхід до вживання онімів в мемуарах Вінстона Черчилля “My Early Life” / Г. А. Плакида // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна» : збірник наукових праць / укладачі: І.В. Ковальчук, С.В. Новоселецька. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013. – Вип. 38. – С. 218–220. 180

135. Плакида Г. А. Внутрішній текстовий ономастикон мемуарів Вінстона Черчилля “My Early Life” / Г. А. Плакида // Мовні і концептуальні картини світу / відповідальний редактор А.Д. Бєлова. – К., Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, ВПЦ «Київський університет», 2013. – Вип. 46, частина 3. – С. 185–191. 136. Плакида Г. А. Основні аспекти вивчення власних назв в англомовному мемуарному тексті / Г. А. Плакида // Наукові записки. – Випуск 117. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім.. В.Винниченка, 2013. – С. 422–425. 137. Плакида Г. А. Сучасні підходи до дослідження літературного жанру мемуарів / Г. А. Плакида // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Філологічна» : збірник наукових праць / укладачі: І. В. Ковальчук, С. В. Новоселецька. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. – Вип. 29. – С. 345–348. 138. Плакида Г. А. Мемуарна література: сучасні тенденції дослідження / Г.А. Плакида // Актуальные научные исследования: материалы ХХІХ Международной научно-практической конференции по философским, филологическим, юридическим, педагогическим, экономическим, психологическим, социологическим и политическим наукам (Украина, г. Горловка, 24-25 января 2013 г.). – Горловка: ФЛП Пантюх Ю.Ф., 2013. – С. 100–101. 139. Подольская Н. В. Какую информацию несет топоним? / Н. В. Подольская // Принципы топонимики / Отв. ред. В. А. Никонов. – М. : Наука, 1988. – С. 87–89. 140. Пожарицька О. О. Авторський концепт позитивності в художньому творі: філологічна інтерпретація / О. О. Пожарицька // Мова. Науково- теоретичний часопис з мовознавства. – Одеса : «Астропринт», 2012. – № 18. – С. 53–57. 141. Пожарицька О. О. Мовленнєвий портрет головного героя я вираження авторського начала у творі / О. О. Пожарицька // Лингвистика и межкультурная 181

коммуникация – инновационные подходы и пути развития. – В 2х книгах. – К 1. : монография / [авт. коп. : Алтаева А. К., Аносова О. Г., Карпухина Т. П., Пожарицкая Е. А. и др.]. – Одесса: КУПРИЕНКО СВ, 2013. – С. 71–82. 142. Пушкина Е. С. Теоретико-экспериментальное исследование структурно-семантических параметров текста : автореф. дис. на соиск. уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.19 «Теория языка» / Е. С. Пушкина. – Кемерово, 2002. – 24 с. 143. Пьянзина И. В. Жанровое своеобразие мемуарно-автобиографической прозы А.А. Ахматовой: автореф. дис. ... канд. филол. наук : спец. 10.01.01 “Русская литература” / И. В. Пьянзина. – Саранск, 2005. – 19 с. 144. Радзієвська Т. В. Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення : автореф. дис... доктора філ. наук: спец. 10.02.15 “Загальне мовознавство” / Т.В. Радзієвська. – К., 1999. – 33 с. 145. Радзиевская Т. В. Текстовая коммуникация. Текстообразование / Т. В. Радзиевская // Человеческий фактор в языке: коммуникация, модальность, дейксис. – М. : Наука, 1992. – С. 98–127. 146. Ражина В. А. Ономастические реалии: лингвокультурологический и прагматический аспекты : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / В. А. Ражина. – Ростов-на-Дону, 2007. – 23 с. 147. Разумова Л. В. Стилистические аспекты вторичной номинации имен собственных в структуре художественного текста : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / Л. В. Разумова. – Челябинск, 2002. – 18 с. 148. Рефеpовская Е. А. Лингвистические исследования структуры текста / Е. А. Рефеpовская. – Л. : Наука, 1983. – 214 с. 149. Реформатский А. А. Введение в языковедение / А. А. Реформатский // под ред. В. А. Виноградова. 5-е изд. – М., 2008. – 536 с. 150. Робустова В. В. Антропонимическое прозвище в современном коммуникативном пространстве / В. В. Робустова. – М.: Вестник московского университета, 2008. – № 1. – С.120-130. 182

151. Романова Т. В. Модальность как текстообразующая категория в современной мемуарной литературе : автореф. дис... доктора фил. наук: спец. 10.02.01 “Русский язык” / Т. В. Романова. – СПб, 2004 . – 52 с. 152. Руденко Д. И. Имена естественных классов, собственные имена и имена номинативных классов в семантике естественного языка / Д. И. Руденко. – М.: Изв. АН СССР Сер. лит-ры и языка, 1987. – Т. 46. – № 1. – С. 20–36. 153. Руденко Д. И. Собственные имена в контексте современных теорий референций / Д. И. Руденко // Вопросы языкознания. – М.: 1988. – № 3. – С. 55–68. 154. Салахов P. A. К вопросу о языковом значении имени собственного / Р. А. Салахов // Лексическая семантика и проблемы обучения иностранным языкам в ВУЗе. – Уфа: Башк. гос. ун-т, 1996. – С. 75–77. 155. Сапожников Л. M. Использование собственных имен в индифицирующей и характеризующей функциях / Л. М. Сапожников // Номинативные свойства языковых единиц. – Саратов, 1990. – С. 119-124. 156. Селезнева Л. Б. Имена собственные в языке (значение и функция) / Л. Б. Селезнева // Вопросы структуры и функционирования русского языка. – Томск, 1980. – С. 171-180. 157. Селиванова Е. А. Когнитивная ономасиология (монография) / Е. А. Селиванова. – К. : Из-во украинского фотосоциологического центра, 2000. – 248 с. 158. Селиванова Е. А. Концептуализирующая функция ономасиологической связности в художественном тексте / Е. А. Селиванова // Язык. Текст. Дискурс: Научный альманах Ставропольского отделения РАЛК. – Вып. 7. / Под ред. проф. Г. Н. Манаенко. – Ставрополь: Изд-во СГПИ, 2009. – С. 46–54. 159. Семенюк О. А. Мова епохи та мовна особистість у сатирико- гумористичному тексті : автореф. дис. ... дра філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова», 10.02.02 «Російська мова» / О. А. Семенюк. – К., 2002. – 32 с. 183

160. Симонов К. М. Не золотая середина // Вопросы литературы № 6 / К. М. Симонов. – 1971. – С. 83–85. 161. Симонова Т. Г. Мемуарная проза русских писателей XX века: поэтика и типология жанра: Учеб. пособие / Т. Г. Симонова. – Гродно: ГрГУ, 2002. – 119 с. 162. Сиротина И. Л. Культурологический потенциал мемуарного источника: поиски новой парадигмы [Електронний ресурс] : // Метафизика исповеди. Пространство и время исповедального слова. Материалы международной конференции (Санкт-Петербург, 26-27 мая 1997 г.) / И. Л. Сиротина. – СПб.: Изд-во Института Человека РАН (СПб Отделение), 1997. – режим доступу: http://anthropology.ru/ru/texts/sirotina/confess_20.html 163. Сиротина И. Л. Культурологическое источниковедение: проблема мемуаристики / И. Л. Сиротина // Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века. К 80-летию профессора Моисея Самойловича Кагана // Материалы международной научной конференции, 18 мая 2001 г. Санкт- Петербург // Серия «Symposium». Вып. №12. – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2001. – C. 226 – 232. 164. Сморж Л. О. Естетика [Електронний ресурс] : навч. посіб. / Л.О. Сморж. – К.: Кондор, 2009. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/ethics/smorzh_estetika/part8/805.htm 165. Соболева Е. Г. Виды текстовой модальности // Актуальные проблемы русистики / Е. Г. Соболева. – Екатеринбург, 1997. – С. 165–175. 166. Солодянкина Н. В. Целостность текста в аспекте согласования его формальной и смысловой структур (на материале исходных и вторичных текстов) : автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / Н. В. Солодянкина. – Кемерово, 2004. – 24 с. 167. Сорокин Ю. А. Текст, цельность, связность,эмотивность // Аспекты общей и частной лингвистической теории текста / Ю.А. Сорокин. – М., 1982. – С. 61–73. 184

168. Сталтмане В. Э. Ономастическая номинация / В. Э. Сталтмане // Теория и методика ономастических исследований / Под ред. A.B. Суперанской, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольской. – М.: Наука, 1986. – С. 15–25. 169. Суперанская A. B. Заимствование собственных имен / А. В. Суперанская // Теория и методика ономастических исследований / Под ред. A. B. Суперанской, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольской. – М.: Наука, 1986. – С. 132–141. 170. Суперанская А. В Имя собственное как разряд специальной лексики / А. В. Суперанская // Материалы к сер. «Народы и культуры». – М., 1993. – Вып. 25. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 29–36. 171. Суперанская A. B. Направления ономастической работы / А. В. Суперанская // Теория и методика ономастических исследований / Под ред. A. B. Суперанской, В.Э. Сталтмане, Н.В. Подольской. – М.: Наука, 1986. – С. 214–220. 172. Суперанская A. B. Общая теория имени собственного / А. В. Суперанская. – М.: Наука, 1973. – 365 с. 173. Суперанская A. B. Объект ономастических исследований / А. В. Суперанская // Теория и методика ономастических исследований / Под ред. A. B. Суперанской В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольской . – М.: Наука, 1986. – С. 7–14. 174. Суперанская A. B. Онимические форманты / А. В. Суперанская // Теория и методика ономастических исследований / Под ред. A. B. Суперанской, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольской. – М.: Наука, 1986. – С. 64–71. 175. Суперанская A. B. Структура имени собственного. Фонология и морфология / А. В. Суперанская. – М.: Наука, 1969. – 207 с. 176. Суязова Е. А. Общее и индивидуально-авторское в научных исторических текстах (на материале английского языка) : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / Е. А. Суязова. – Москва, 2007. – 20 с. 185

177. Сырма Н. А. Тропы и фигуры речи и их текстообразующая функция: на материале русского и английского языков : автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. фил. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / Н. А. Сырма. – Ростов- на-Дону, 2007. – 18 с. 178. Тартаковский А. Г. Мемуаристика как феномен культуры// Вопросы литературы / А. Г. Тартаковский. – 1999. – С. 35–55. 179. Тартаковский А. Г. Социальные функции источников как методологическая проблема источниковедения// История СССР / А. Г. Тартаковский. – 1983. – №3. – С. 112–130. 180. Тартаковский А. Г. 1812 год и русская мемуаристика: Опыт источниковедческого изучения. / А. Г. Тартаковский. – М.: Наука, 1980. – 310 с. 181. Таюпова О. И. Категории текста как лингвистические универсалии : Вестник Челябинского государственного университета № 20 (311). Филология. Искусствоведение. Вып. 79 / О. И. Таюпова, Ф. У. Жаббарова. – Челябинск, 2013. – С. 98–100. 182. Ткаченко Г. В. Класи хрематонімів / Г. В. Ткаченко // Мова і культура. (Науковий журнал). – К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. – Вип. 12. – Т. VII (132). – С. 69–73. 183. Ткачик О. В. Гендерні стереотипи в англомовному фольклорі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.02. «Германські мови» / О. В. Ткачик. – К., 2008. – 19 с. 184. Толстой Н. И. Еще раз о «семантике» имен собственных / Н. И. Толстой // Актуальные проблемы лексикологии / Отв. ред. А. Е. Супрун. – Минск: Изд-во БГУ, 1970. – С. 200–209. 185. Томильчик В. М. Некоторые особенности имен собственных / В. М. Томильчик // Труды Горьковского пед. ин-та иностр. языков. – Горький, 1961. – Вып. 19. – С. 93–109. 186. Тураева З. Я. Лингвистка текста (Текст: структура и семантика) : учеб. пособие [для студ. пед. ин-тов по спец. № 2103 «Иностр. яз.»] / З. Я. Тураева. – М. : Просвещение, 1986. – С. 17–31. 186

187. Фонякова О. И. Имя собственное в художественном тексте / О. И. Фонякова. – СПб: ЛГУ, 1990. – 103 с. 188. Халикова Н. А. Категория образности художественного прозаического текста : автореф. дис. … д-ра. филол. наук : спец. 10.02.01 «Русский язык» / Н. А. Халикова. – М., 2004. – 43 с. 189. Храпченко М. Б. Текст и его свойства / М. Б. Храпченко // Вопр. языкознания. – М. : 1985. – №2. – С. 3–9. 190. Хриненко Ю. Н. К вопросу о значении имен собственных / Ю. Н. Хриненко // Семантические аспекты языка / Отв. ред. M.A. Кащеева. – Л. : ЛГУ, 1981. – С. 10–14. 191. Черненко Н. М. Словообразовательная парадигма собственных имен / Н. М. Черненко // Актуальные проблемы русского словообразования / Отв. ред. А. Н. Тихонов. – Ташкент: Изд-во АНУз., 1976. – С. 257-267. 192. Чернобров A. A. Лингвострановедческий анализ английских личных имен: автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / А. А. Чернобров. – М., 1994. – 21 с. 193. Чернобров A. A. Философские и логико-методологические основы теории номинации (на материале английских и русских собственных имен): дис. … д-ра филол. наук: 10.02.04 «Германские языки» / А. А. Чернобров. – Новосибирск, 2002. – 371 с. 194. Чернухина И. Я. Принципы организации художественного прозаического текста : автореф. дис. … д-ра филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки» / И. Я. Чернухина. – М., 1983. – 35 с. 195. Чернухина И. Я. Элементы организации художественного прозаического текст / И. Я. Чернухина. – Воронеж: Изд. Воронеж. ун-та, 1984. – 115 с. 196. Чувакин A. A. Деривационные отношения как тип межтекстовых отношений (к предмету текстодериватологии) // Актуальные проблемы дериватологи, мотивологии, лексикографии / А. А. Чувакин. – Томск, 1998. – С. 23–24. 187

197. Шарашова М. К. К вопросу о переходе собственных имен в нарицательные в русском языке / М. К. Шарашова. – УЗ Хабар. ПИ, 1969. – т. 20. – С. 75–82. 198. Шаркунова О. В. Идиостиль художественного текста как индивидуальное сочетание экстра- и интралингвистических параметров, основанных на референтных отношениях : материалы заоч. научно-практ. конф. [“Актуальные вопросы филологии, искусствоведения и культурологи”], (12 сентября 2011г.) / НП «Сибирская ассоциация консультанов» / О. В. Шаркунова. – Новосибирск, 2011. – С. 75–80. 199. Шахнарович А. М. Языковая личность и языковая способность / А. М. Шахнарович // Язык – система. Язык – текст. Язык – способность / Рос. акад. наук, Ин-т рус. яз. – М., 1995. – С. 213–223. 200. Шеремет Л. Г. Значение и стилистический потенциал английских имен собственных (именования людей): автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. фил. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / Л. Г. Шеремет. – Л.,1984. – 20 с. 201. Щирова И. А. Многомерность текста: понимание и интерпретация: Учебное пособие / И. А. Щирова, Е.А. Гончаова. – СПб.: ООО «Книжный Дом», 2007. – 472 с. 202. Шкатова Л. А. Семантические и ономасиологические категории / Л. А. Шкатова // Семантические категории языка и методы их изучения. – Уфа: Изд-во Башкир. гос. ун-та, 1985. – 105 с. 203. Шмид В. Нарратология / В. Шмидт. – М., 2003. – 312 с. 204. Algeo J. On defining the proper names / J. Algeo. – Gainesville: Univ. of Florida press, 1973. – 94 p. 205. Beaugrande R. de Text, Discourse and Process (Toward a Multidisciplinary Science of Texts) / R. de Beaugrande. – N.Y.: L., 1980. – 351 p. 206. Breal M. The beginning of semantics / M. Breal. – Stanford, 1991. – 332 p. 207. Brown I. A charm of names / I. Brown. – London: The Bodley Head, 1972. – 159 p. 188

208. Bryant M. Names in Everyday Speech / M. Bryant // Names. – Portland, 1957. – Vol. V. – № l. – P. 47-58. 209. Cameron R. English Place-names / R. Cameron. – London, 1977. – 3rd ed. – 258 p. 210. Castañeda H.-N. On the philosophical foundations of the theory of communications reference / H.-N. Castañeda // Contemporary perspectives in the philosophy of language. – Minneapolis, 1979. – 130–145 p. 211. Chomsky N. Topics in the Theory of Generative Grammar / N. Chomsky // Current Trends in Linguistics. – Hague, Mouton : ed. by Thomas A. Sebeok, 1963. – P. 1–60. 212. Crystal D. Investigating English Style / D. Crystal, D. Davy. – London: Longman; Green and Co, Ltd., 1969. – 254 p. 213. Cucchiarelli A. Unsupervised names entity recognition using syntactic and semantic contextual evidence / A. Cucchiarelli, P. Velardi // Computational linguistics. – Rochester, 2001. – Vol. 27. – №1. – P.123–131. 214. Dalberg V. Homonymy between Proper Names and Appelllative / V. Dalberg // Names. – N.Y., 1985. – Vol. 33, №3. – P. 127–135. 215. Danes F. Functional Sentence Perspective and the Organisation of the Text / F. Danes // Papers on Functional Sentence Perspective. – Pr., 1974. – P. 106–128. 216. D'Cruz M. A theory of ordinary proper names / M. D'Cruz // Mind. Oxford. – Vol. 109. – № 436. – P. 721–756. 217. Dickson P. Names: A collector's compendium of rare and unusual, bold and beautiful, odd and whimsical names / P. Dickson. – N.Y.: Delacorte press, 1996. – 282 p. 218. Dijk T.A. van. Text and Context: Explorations in the Semantics and Pragmatics of Discourse / T.A. Van Dijk. – London; NY: Longman, 1977. – 261p. 219. Dolezel L. Narrative words / L. Dolezel // Sound, sign and meaning. – Ann Arbor, 1979. – P. 17–23. 220. Donnellan K. Proper names and identifying descriptions / K. Donnellan // Semantics of natural language. – Dordrecht, 1972. – P. 32–45. 189

221. Dorward D. Dundee Names, People and Places / Dundee D. Dorward. – Edinburgh, 1998. – 690 p. 222. Fasold R. The Sociolinguistics of language / R. Fasold. – Oxford: Blackwell, 1990. – 342 p. 223. Frei H. L'unité linguistique complexe / H. Frei. – Paris : Linqua, 2002. – 139 p. 224. Gardiner A. The Theory of Proper Names / A. Gardiner. – London; New York; Toronto: Oxford Univ. Press, 1954. – 76 p. 225. George K.E.M. Rédoublement lexical, procedé intensif / K.E.M George // Le français dans le monde. – Paris, 1983. – № 180. – P. 63–65. 226. Gerus-Tarnawescky I. Literary onomastics / I. Gerus-Tarnawescky // NAMES. – Vol. 16, № 4. – 1968. – P. 312–324. 227. Glowka W. Among the new words / W. Glowka, B. Lester // American Speech. A Quarterly of Linguistic Usage. – 1998. – vol. 73. – № 2. – P. 197 - 214. 228. Greissels D. Unités et cathégories grammaticales / D. Greissels. – Grenoble: UTB, 1979. – 210 p. 229. Gusdorf G. Lignes de vie 2: autobiographie [Texte] / G. Gusdorf. – Paris: Odile Jacob, 1991. – 504 p. 230. Gutwinski W. Cohesion in Literary Texts. A Study of Some Grammatical Features of English Discourse. The Hague / W. Gutwinski. – Paris, 1976. – 183 p. 231. Halliday M.A.K. Cohesion in English / M.A.K. Halliday. – London : Longman, 1977. – 374 p. 232. Harweg R. Text Grammar and Literary Texts: Remarks on a Grammatical Sience of Literature / R. Harweg. – N.Y. : Poetics, 1973. – № 9. – P. 56–68. 233. Hintikka J. Knowledge and belief. An introduction to the logic of the two notions / J. Hintikka. – Ithaca: (N.Y.), Cornelle univ. press, 1962. – 179 p. 234. Hook I.H. Modern English grammar and usage / I.H. Hook, E.C. Mathews. – N.Y.: Oxford Unversity Press, 1956. – 321 р. 235. Huford J.R. Semantics: a coursebook / J.R. Huford, B. Heasley. – Cambridge: Cambridge University Press, 1990. – 288 p. 190

236. Kaplan R. M. Lexical-functional grammar: A formal system for grammatical representation / R. M. Kaplan, J. Bresnan // The mental representation of grammatical relations. – Cambr. (Mass.) ; L. : MIT, 1982. – P. 173–281. 237. Katz J. A proper theory of names / J. Katz // Philosophical Studies. 1977. – Vol. 31. – №1. – P. 51–75. 238. Kpipke S. Naming and necessity / S. Kpipke // Semantics of natural language. – Dordrecht, 1972. – P. 251–264. 239. Kresta K. Interpersonale Sprachmittel in Fachtextsorten der Linguistik Deutsch als Fremdsprache / K. Kresta. –Marburg, 1992. – 239 p. 240. Lyons J. Semantics / J. Lyons. – London : Cambridge Unversity Press, 1977. – Vol. 1 – 2. – 820 p. 241. Matthews С.M. English surnames / С.M. Matthews. – N.Y.: Scribner's, 1967. – 367 p. 242. Maurer W. R. Another view of literary onomastics / W.R. Mauer // NAMES. – Vol. 11, № 2. – 1963. – P. 106–114. 243. Mill J. St. Of names / J. St. Mill // Theory of meaning. – Prentice Hall, 1970. – P. 19–34. 244. Palmer F. R. Semantics / F. R. Palmer. – Moscow, 1982. – 111 p. 245. Pamp B. Ten Theses on Proper Names / B. Pamp // Names. – N.Y., 1985. – Vol. 33, № 3. – P. 111–118. 246. Pascal R. Design and Truth in Autobiography / R. Pascal. - London: Routledge&Kegan Paul, 1960. – 211 p. 247. Pulgram E. Theory of names / E. Pulgram — Berkeley, California: American Name Society, 1954. – 52 p. 248. Rajec Е. М. The Studiy of Names in Literature: A Bibliography / E. M. Rajec. – NY: KGS, 1978. – 261 p. 249. Robinett Betty W. Language and Culture / Betty W. Robinett // Manual of Teacher Training Workshop Activities. – Washington: U.S. Information Agency, 1997. – P. 97–107. 191

250. Segal G. Two theories of names / G. Segal // Mind&lang. – Oxford; Maiden (MA), 2001. – Vol. 16. – № 5. – P. 547–563. 251. Siwiec A. Proper names in the perspective of the city as a text of culture / A. Siwiec // Slavia. – Pr., 2004. – Roc. 73, ses. I. – P. 1–7. 252. Sloat С. Proper nouns in English / C. Sloat // Language.– N.Y., 1969. – vol. 4, №1. – p. 26–30. 253. Smith E.C. The story of our names / E.C. Smith. – N.Y., 1950. – 220 p. 254. Smith-Bannister S. Names and naming patterns in England, 1538-1700 / S. Smith-Bannister. – Oxford: Clarendon press (Oxford Univ. press), 1997. – 223 p. 255. Soerensen H.S. The meaning of proper names with a definiens formula for proper names in modern English / H.S. Soerensen. – Copenhagen, 1963. – 117 p. 256. Soerensen H.S. Word-classes in modern English with special reference to proper names with an introductory theory of grammar, meaning and reference / H.S. Soerensen. – Copenhagen, 1958. – 188 p. 257. Stageberg N.C. An introductory English grammar / N.C. Stageberg. – N.Y.: Reidel, 1966. – 215 p. 258. Stern J. Meaning and change of meaning. With special reference to the English language / J. Stern. – Bloomington: Indiana univ. press, 1964. – 456 p. 259. Tannen D. Coherence in Spoken and Written Discourse / D. Tannen. – Norwood, N.Y.: Ablex, 1984. – 289 p. 260. Tse G. W. A grammatical study of personal names in present-day English: with special reference to the usage of the definite article / G. W. Tse // Eng. studies. – Lisse, 2004. – Vol. 85. – № 3. – P. 241–259. 261. Van Buren H. American ways with names / H. Van Buren // Culture learning: concepts, applications, and research. – Honolulu: University of Hawaii Press. – P. 111–130. 262. Williams R. Keywords: A Vocabulary of Culture and Society / R. Williams. – London: Fontana, 1976. – 286 p. 263. Zabeeh F. What in a name? An inquiry into the semantics and pragmatics of proper names / F. Zabeeh. – The Hague, Ni-jhoff, 1968. – 77 p. 192

264. Zeech G. Semantics / G. Zeech. – Harmondsworth, 1974. – 386 p.

СПИСОК ДОВІДНИКІВ І ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ 265. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С.Ахманова – М., 1966. – 288 с. 266. БЭС – Большой энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 2000. – 1456 c. 267. Жеребило Т. В. Словарь лингвистических терминов / Т. В. Жеребило. – Назрань: Изд-во "Пилигрим", 2010. – 486 с. 268. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник / Н. И. Кондаков. – М., 1975. – 721 c. 269. ЛЭС – Лингвистический энциклопедический словарь. – М. : Сов. энциклопедия, 1990. – 688 c. 270. Мемуари // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / під ред. Ю. Коваліва. – К. : Академія, 2007. – Т. 1. – 608 с. 271. Мемуарная література // Литературная энциклопедия: В 11 т. — [М.], 1929—1939. Т. 7.: [Електронный ресурс] / В. Дынник : — М. : ОГИЗ РСФСР, гос. словарно-энцикл. изд-во "Сов. Энцикл.", 1934. — С. 131—149. – Режим доступа к ресурсу: http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/le7/le7-1312.htm 272. Мильчина В. А. Автобиография // Литературный энциклопедический словарь / В. А. Мильчина. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 751 c. 273. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Н. В. Подольская. – М. : Наука, 1978. – 200 с. 274. Понятие и признаки литературного языка // Портал «LitraSoch.ru»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.litrasoch.ru/ponyatie-i- priznaki-literaturnogo-yazyka/ 275. Рыбакин А. И. Словарь английских личных имен / А. И. Рыбакин. – М.: Рус. яз., 1986. – 222 с. 276. Словник української мови [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sum.in.ua/s/opovidach 193

277. Словник української мови [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://sum.in.ua/s/shhodennyk

278. Философский словарь [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.onlinedics.ru/slovar/fil/k/kategorija.html 279. Храпченко М . Русская литература // Литературная энциклопедия: Т. 10: [Електронний ресурс] / М. Храпченко, Б. Розенфельд, Н. Гудзий, А. Белецкий, М. Габель, А. Цейтлин, Б Михайловский, Р. Мессер. – М.: Худож.

лит., 1937. – 420 c. – Режим доступу: http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/lea/lea- 0881.htm 280. Энциклопедия Кругоствет: [Електронный ресурс] / В. Полонский. – Режим доступу: http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/literatura.html

СПИСOК ДЖEPEЛ IЛЮСТPAТИВНOГO МAТEPIAЛУ 281. Аврелий Августин Исповедь / Августин Аврелий. – Дарь, 2007. – 147 с. 282. Гай Юлий Цезарь Записки о Галльской войне/ Цезарь Гай Юлий. – М., 1993. – 93 с. 283. Ксенофонт Анабасис. Греческая история / Ксенофонт. – М.: АСТ: Астрель, 2011. – 638, [2] с. 284. Churchill Winston S. My early life: a Roving Commission / Churchill Winston S. – NY: Charles Scribner’s Sons, 1930. – 434 p. 285. Dante Alighieri Vita Nuova / Alighieri Dante. – UK. : Penguin, 2004. –112 p. 286. Goethe J.W. Aus meinem Leben. Dichtung und Wahrheit / J.W. Goethe. – Aufbau-Verlag Berlin und Weimar, 1967. – Band 13. – 1050 s. 287. Gregory of Nazianzus Autobiographical Poems / Gregory of Nazianzus. – Cambridge: Cambridge University Press, 1996. – 150 p. 288. History of My Life // trans. by Willard R. Trask. – N.Y.: Harcourt, Brace & World, 1966–1971. – 12 vol. in 6 . – 4568 p. 194

289. Home English [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.homeenglish.ru/Othercount.htm 290. Madame Roland The private memoirs of Madame Roland / Roland Madame // Edited by Edward Gilpin Johnson. – A. C. McClurg & Co., 1900. – 376 p. 291. Memoires, correspondance et manuscrits du general Lafayette, publies par sa famile. — T. 1-12. — Bruxelles, 1837—1839. 292. Plath Sylvia Te Unbridged Journals of Sylvia Plath / S. Plath. – U.S.: Ancho, 2000. – 768 p. 293. Villehardouin G.,de. La conqueste de Constantinople. – Paris : Garnier- Flammarion, 1969. — 192 p.

195

ДОДАТКИ

196

Додаток А Біоніми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Біонім

Антропоніми Кількість Mr. Winston Churchill 41 Lord Roberts 32 Lord Salisbury 22 Buller 21 Mr. Chamberlain 20 Sir Bindon Blood, Captain Haldane 19 Brabazon 17 Mr. Churchill, Ian Hamilton 15 Mrs. Everest 13 Sir George White, Mr Gladstone, 12 Sir Redvers Buller French, Mr. Howard 11 Sir Herbert Kitchener 10 Mr. Winston Spencer-Churchill, Mr. Balfour, 9 Kitchener, Dr. Welldon Colonel Brabazon, Colonel Thorneycroft, 8 Botha, John Morley, Sir Evelyn Wood Sir William Lockhart, President Kruger 7 Lord Cromer, Mr. Mawdsley, Lyttelton, 6 Lord Percy, Cecil Rhodes, Lord Rosebery, Mr. Lloyd George, Dr. Jameson Smuts, De Graaf, Gibbon, Lord Kitchener, 5 Macaulay, Oliver Borthwick, Mr. Asquith, General Joubert, Lord Beaconsfield Hamilton, God, Mr. Robert Ascroft, 4 Lord Randolph Churchill, General Valdez, Barnes, General Botha, Sir Leslie Rundle, Jack Milbanke, General Penn Symonds, Jack Sir Bindon, Angus McNeil, Lord Ripon, 3 Sir Reginald Wingate, General Gordon, Lord Lansdowne, Napoleon, Steevens, Queen Victoria, Mr. Disraely, Albert Savory, Pertab Singh, Fitzroy-Stewart, Mr. H.D. Skirne, Lord Hugh Cecil, Mac, Mr. Runciman, Mr. George Wyndham, Lord Wolseley, Burgener, The Viceroy, Mrs. Chant, Mrs. Ormiston Chant, Mr. Dewsnap, Ella, Mr. Emmott, Colonel Jeffreys, Captain James, Pieters, Socrates, Trichardt’s Drift, Warren, Mr. Thomas Gibson Bowles General Sir Redvers Buller, General French, 2 Randolph, Mr. Harmsworth, Mr. G.W. Steevens, Julius Caesar, 197

Lord William Beresford, Reginald Barnes, Mahdi, Colonel Byng, Sir Charles Warren, Thorneycroft, Louis Botha, “The Skipper”, Lord Hugh, Marshal Martinez Campos, Mr. Middleton, Dick Molyneux, Lord Marcus, Lord Rotschild, Sir Henry Drummond, Wolff, Sir John Willoughby, General Woodgate, Old “Brab”, Major Ball, Beatty, Hugo Baring, Alan Breck, Lieutenant Brockie, Robert Grenfell, General Lockhart, Lord William, Leo Amery, Mr. Attenborough, Sir Ernest Cassel, Juan O’Donnell, Lord Dufferin, Major Deane, Sir Schomberg M’Donnell, Lord Dundonalds, Lord Fincastle, Sir William Harcourt, Lady Jeune, Kimberley, Lilian, General Nicholson, “Old Nick”, Nizam, Mr. Parkin, Mr. Somervell, Captain Percy Scott, Grey, Welshmen, Major Finn, Lord Gerard David Balfour, Homer, Austen Chamberlain, 1 Lord Sandhurst, Herbert Gladstone, General Brabazon, Colonel Blood, General White, Mr. James Mawdsley, Charles I, De Wet, Schopenhauer, Lindsay Gordon, Suarez Valdez, Lord Marcus Beresford, Beresfords, Reggie Barnes, King Charles II, Vicar Al Umra, Byng, Colonel Julian Byng, Sir Neville Lyttelton, Slatin Pasha, Garstin, Girouard, Hurji, Blücher, Reginald Hoare, Dokul Singh, Captain Hardress Lloyd, Lord Mayor, Mr. C.H.P. Mayo, Lord Methuen, Lord Milner, Sir Alfred Milner, Cecil, Dean Mulman, Mr. Edward Marjoribanks, Magersfontein, Martial Colonel Martin, General Hector Macdonald, Mr. Ian Malcolm, Robson Roose, Malthus, Colonel Repington, Rawlinson, Richmond, Dela Rey, Winwood Reade, Lord Wolverton, Wright, Mr. Whymper, Lady Wimborne, Lord Waterford, Father Brindle, “Bill”, Birdwood, Lord Balcarres, General Barr-Campbell, Bill Beresford, Lord William Beresford, Lord Birkenhead, Berkshire, Mr. Bain, Mr. Balfour, Lieutenant-Colonel Benzo, Tom Bridges, Sir Henry Campbell Bannerman, Mr. Bowen, Mr. Burke, Paul Bultitude, Bungo, Virgil, Grenfells, Lord Glenesk, General Gatacre, Resana Garcia, Lord Gough, Hubert Gough, Billy Gerard, Titus Oates, Oliver, Ovid, Aristotle, Agag, Lieutenant A.B., 198

A.E., Lord D’Abernon, Sir John Ardagh, Oliver Cromwell, Sir Francis Clery, Sir Herbert Chermside, Mr. Chauncey Depew, Lord Elgin, Frances Anne, Mr. J.B. Atkins, “Bob Acres”, Austen, Christ, Cronje, Captain Chetwode, Mr. C.B. Crisp, Clive, “Chartie”, Mr. Edward Carson, Mr. George Curzon, Mr. Bourke Cockran, Mr. Paul Cambon, Lord Crawford, Lord Fitzgibbon, Frankland, Natal Fighting, Solly Flood, Fanny, Marshal Foch, General Strike, General Hart, Hampden, Lady St. Helier, Gordon Highlanders, Sir Douglas Haig, Horace, Hertzog, Mr. John Howard, General Joffre, “Joe”, “Jocko”, “Ma” Jeffreys, Sir Francis Jeune, Kinglake, Khalifa, Kaiser, Mr. Lecky, Labouchere, Herbert Lawrence, Hedworth Lambton, Captain Lisle, Captain X.Y., Lord Tweedmouth, Baron von Tiedemann, Mr. Brodrick “Sir Leisurely Trundle”, Colville, Mr. Cartwright, Commandant Scheepers, Mr. Henry Chaplin, Mr. Ian Malolm, Mr. Arthur Stanley, Commandant Kruitzinger, Mr. W.J. Bryan, “Mark Twain”, “Mother of Five”, “Gentleman and Christian”, “Live and Let Live”, “John Bull”, Lord Portarlington, Captain Silver, Sidney, General Schalk-Burger, Venus, General Smith-Dorrien, Eve, Eurydice,

Зоонім Кількість

Phoenix 2 White Mother 1

Фітоніми Кількість

Gloire de Dijon, La France, Marechal Niel 1

199

Додаток Б Топоніми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Хрононіми, ойконіми Кількість England 47 Natal 36 Pretoria, Ladysmith 35

India 32 London 28 South Africa 26 Harrow 23 Bangalore 17 Oldham, Spion Kop, Transvaal 16 Johannesburg 15 Colenso 14 Cape Colony, Omdurman 13 Soudan 12 Durban, Tirah 11 Aldershot 10 Cape Town, Europe 9 British Empire, Bloemfontein, Cuba, 8 Ireland, Mafeking Cairo, 7 Lancashire, Peshawar Delagoa Bay, Estcourt, Boer Republics, 6 Eton, Great Britain, Potgieter’s Drift, Jodhpore, Komati Poort Calcutta, France, Hounslow, Kent, 5 Oxford, United States, Ventor, Waterval Boven, Witbank Britain, Bombay, Dublin, Dewetsdorp, 4 Germany, Lourenço Marques, Marlborough, Meercut, Middleburg, Orange Free State, Sancti Spiritus, Sirdar Africa, America, Atbara, Brighton, Chitral, 3 Cape, Dorking, Elandslaagte, Egypt, Gallipoli, Havana, Japan, Kimberley, Khartoum, Majuba, Sabluka, Stormberg, Turf, Waterval Onder 200

Abu Klea, Brindisi, Birmingham, Boston, 2 China, Chakdara, Cumberland, Chicago, Camberley, Crimea, Dundee, Dunrobin, Deccan, Deepdence, De Aar, Doorn Kloof, Frere, Free State, Golcondas, Gibraltar, German South-West Africa, Hyderabad, Holland, Jebal Surgham, Kordofan, Kohat Pass, Knightsbridge, Liverpool, Monte Carlo, Maidstone, Malakand, Mysore, New Zealand, New York, Nawagai, “The Pearl of the Antilles”, Plevna, Rome, Santa Clara, Southampton, Tugela, Tuna, Waterloo, Westminster, Whitehall, Wady Halfa, Zululand

Austria, Armistar, Ambata, Asia, Afganistan, 1 Asia Minor, Arroyo Blanco, Abu Hamed, Abyssinia, Assiout, Assouan, Adelphi melodrama, Belfast, Balkan, Brazil, Bergendal, Bycullah, Berlin, Bernese Oberland, Bombay Harbour, Baltimore, Bechuanaland, Bayeux, Blenheim, Bournemouth, Bunër, Blue Kranz ravine, Caucasus, City of London, Colesberg front, Canterbury, Cambridge, Creusot shell, Cana of Galilee, Chichester, Chatman, Colconda, Chermside, Child’s Kopje, Chieveley, Cambridge, Cienfuegos, Dalmanutha, Dardanelles, Dervish town, Dir, Drakensbergs, Edenburg, Ermelo Commandos, Frimley, Fencing, Florida, Goodwood, Greece, Great White Motherland, Hampton Court, Hounslow Heath, Highbury, Hurlingham, Italy, Imperial Federation, La Jicotea, Khalifa, Khyber Pass, Klip Poort, Londonberry, Laventie, Lausanne, Long Valley, East London, North London, Madrid, Marseilles, Maidan, Manchester, Madeira, Middelburg, Machadodorp, Middland area, Mohmand country, Mamud country, Nizam, Nowshera, Nottingham, Nooitgedacht, Norfolk, Ouida, Pompeii, Pompom, Paris, Port Said, Providence, Port Arthur, Philæ, Paddington, Pietermaritzburg, Port Elizabeth, Paardeberg, Patiala, Pietersburg branch, Poona, Russia, Roehampton grounds, Ranelagh, Rand, Rajputana, Rawalpindi, Sassoon Dock, Sedan, Shellal, Spain, Switzerland, Suakim, Stockport, Secunderabad, Strand, Surgham, Tring, Treasure Island, Three Tree Hill, Turkey, Thrace, Tamai, Table Bay, Talana Hill, Uganda, United Kingdom, Victoria, Vuscuvius, Venezuela, Vermont, Woolwich, 201

Winburg, Windsor, Zwaart Kop

Гідроніми Кількість Nile 23 Tugela 13 Atlantic 3 Swat River, Vaal River 2 Atbara, Blue Krantz River, English Channel, 1 Gibraltar, Indian Ocean, Mediterranean, Red sea, Sand River, Suvla Bay, Table Bay, Thames

Ороніми Кількість Cingolo, Hussar Hill, Hangwane Hill, 4 Monte Cristo, Vaal Krantz ridge Barton’s Hill, Inniskilling Hill 3 Green Hills, 2 Nicholson’s Neck, Spearman’s Hill, Twin Peaks Alps, Bulwana Hill, Downs, Diamond Hill, 1 Delectable Mountains, Matterhorn, Monte Rosa, Railway Hill, Srgham Peak, Shabluka hills, Table Mountain, Wetterhorn

Годоніми Кількість

Arlington Street, Dowing street, Picadilly, 1 St. James Street

Урбаноніми Кількість Агроніми Phoenix Park, Trafalgar Square, Barrack Square, 3 Emo Park, Leicester Square Grosvenor Square 2 Barrack Square, 1 Emo Park, Leicester Square Городський хоронім Sandhurst 20 State Model Schools 15 Kopjes station 5 House “The Little Lodge” 4 Elandslaagte station, Empire Theatre 3 Carlton club, Chapel Royal, Chiveley station, 2 Dunottar Castle, Honing Spruit, Mount Nelson hotel, Port Elisabeth, Royal Military College, St. James School, 202

The Student’s Hume Aladdin’s Cave, Bastille, 1 “Buch and Dodder Club”, Colenso station, Coliseum, Chartered company, Carlton hotel, Devonshire House, Distinguished Strangers’ Gallery, Dervish Centre, Fremont Hall, Equator, Guildhall, Imperial Pantheon, King’s head Hotel, London Hotel, London Necropolis, Metropolitan police, Marlborough Club, Philharmonic Hall, Palace Yard, Riding School, “Shams Elizzie”, Staff College, St. Stevens Chambers, Suakim (port), Temple of Bacchus, Temple of Dawn, Temple of Venus, Theatre Royal, The Tower of London, Transvaal Collieries, Ulster Hall, Walls of Jericho, Westminster Hall

Агрооніми Кількість Mamund valley 9 Swat Valley 3 Bara Valley 1

Дромоніми Кількість Cromwell Road 1 Delagoa Bay Railway Johannesburg-Potchefstroom route Natal Railway

203

Додаток В Етноніми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Етнонім Кількість

Boers 154 Dervishes 20 Kaffirs 18 Pathans, 7 Spaniards Bunerwals, 6 Englishman British, 5 Greeks, Irish, Outlanders, Zulus Mamunds, 4 Romans Americans, 3 Afridis, Dutchman, Germans Briton, 2 Cameronians, Dublins, French, Indians, Maharajah, Punjabis, Russians Afghans, Anglo-Saxons, 1 Australian, Baggara, Emirs, Huns, Indiaman, Israelites, Latins, Mongols, Mohmands, Pilgrims, Rajputs, Spanish, Scotch, South Africans, Saracens, Soudanese, Sepoys, Teutons, Turks,Vandals

204

Додаток Г Військові оніми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Військовий онім Кількість Sikh 13 21st Lancers 12 Dublin Fusiliers 7 Hussars British Army 6 Dervish Army Durban Light Infantry Malakand Field Force Dragoon Guards 5 Buffs South African Light Horse Grenadier Guards 4 11th Bengal Lancers 3 Egyptian Army Gordon Highlanders Poona Light Horse Tirah Expeditionary Force Army Chaplain, British Cavalry, 2 East Cavalry Barracks, Expeditionary Force, Egyptian Cavalry, Headquarter Staff, Irish Brigade, Imperial Light Horse, Lancers, 5th Marlborough, Natal Carabineers, Natal army, 31st Punjab infantry, War Office, “Zarps” Aldershot Command, Australian Lancers, 1 Army Headquaters, Anglo-Egyptian army, Arme Blanche, Atbara Army, Army of Mahmoud, British China Fleet,British Agency, Brigade of Artillery, Cavalry Division, Camel Corps, 2nd Division, Drill, English Light Horse, First American Army Corps, “Forlorn Hopes”, Golconda Brigade, German General Staff, Guides Cavalry, Grenfell’s troop, Hounslow Barracks, Highlanders, Imperial troops, Indian Army, Imperial Yeomanry, Infantry Division, Inniskilling Fusiliers, Knightsbridge Barracks, 20 Lancers, 25 Lancers, Maharajah, Military Chaplain’s Department, Military Administration, Montmorency’s Scouts, Mounted Infantry, Oxfordshire Artillery, Oxfordshire Yeomanry, Rifle Brigade, 60th Rifles, Royal Navy, Royal Scots Fusiliers, Sudanese Battalion, Thorneycroft’s Mounted Infantry, Transvaal frontiers, Tirah Field Force, Venter’s Spruit, Western Front

205

Додаток Д Політичні оніми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Політичний онім Кількість House of Commons 34 Liberals 16 Conservative Party 13 Tory 10 Conservatives 9 Opposition 7 Clerical Doles Bill 6 Fenians Radicals Home Rule 5 Liberal Party Irish Nationalist party 4 Entertainments Protection League 3 General Election Liberal Opposition Socialist Clerical Tithes Bill, Devonshire House, 2 Free Will, Lansdowne House, London County Council, “Old Gang”, Stafford House, Tory Democracy, Trade Unionists British Imperialism, Board of Trade, 1 Court of St. James, Chobham Common, Council of Defence, Construction Bills, Conservative Government, Conservative Club, Conservative Central Office, Diplomatic Corps, Executive Committee, Entente, Fourth Party, Government House, Home Office, Hampton Court, Houses of Parliament, “The Hooligans”, Irish Home Rule, Jingoes League of Citizens, League of Nation, Labourists, Liberalism, Liberal Unionists, New Court, Nonconformists, Olney Note, Orangemen, Progressives, Purity Campaign, Pacifists, Primrose League, Pretoria Government, Queens Regulations Section VII, Radical home Rule Government, Radical Trade Unionists, Radicalism, Radical-Imperialist, Reformatories, Spanish Court, South African Union, Tory Socialism, Ulster quarrel, Unionist Government, Unionist administration, War Office, Welsh regiment, Whig

206

Додаток Е Оніми на позначення професій, звань та титулів в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Релігійні звання Кількість Archdeacon, Bishops, 1 Pope, Supreme Pontiff Військові звання Кількість General 36 Commander-in-Chief 25 Colonel 10 Adjutant-General, Staff Officer, 5 Secretary of State for War Captain 4 Captain-General, Field Cornet, Lieutenant, 3 Lord-Lieutenant Aides-de-Camp, Admiral, 2 Boer General, Chief of Staff, Form Master, Master, Mayor, Military Secretary Adjutant, Battalion Adjutant, 1 Dragoon, British Military Attaché, Brigadier, Brigadier-General, Commodore, Chief of the Staff, Colonel in Chief, Cavalry Officer, Chief Whip, Cavalry Captain, Commandant, Commanding General, Company Commander, Corps Commander, Divisional General, Fire-eating Staff Officer, Inspector General, First Lord of the Admiralty, Marshal, Intelligence Officer, Lieutenant-Colonel, Orderly Officer, Political Officer, Sirdar, Recruit Officer, South African Colonist Політичні посади Кількість Prime Minister 14 Headmaster 11 Under Secretary 8 Civil Service Commissioner 6 Consul 5 Chairman 3 Grand Old Man 2 Chancellor of the Exchequer, 1 Chief Secretary, Chief Commissioner, Canadian Royal Engineer, Dominion Prime Ministers, Foreign Secretary, German Crown Prince, 207

German Emperor, Head of the Fags, High Commissioner, Home Secretary, High Churchmen, Master, Irish Secretary, Professor of Equitation, Party Leader, Private Secretary, Press Censor, Party Manager, President, Regimental Riding Senior Wrangler, Statesman, Victorian Ministers Титули Кількість Prince of Whales 5 Duke 3 Duke of Cambridge, 2 Duke of Marlborough Queen-Empress Duke of Westminster, 1 Duke of Northumberland, Lord President, Lord, Marchioness, Queen, Viceroy

208

Додаток Є Ідеоніми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Ідеонім Кількість Bible 5 “The River War” 3 Gibbon’s “Decline and Fall of the Roman 2 Empire” “The Famine Fund” “Lays of Ancient Rome” “Savrola” “Alice in Wonderland” 1 “Bab Ballads” “Barere” “Cavalry and Artillery” “Clive” “Coningsby” “Chatham” “Frederick the Great” “Fire and Sword in the Soudan” Bartlett’s “Familiar Quotations” “History of European Morals” Maine’s “Infantry fire tactics” Stevenson’s “Kidnapped” Prince Kraft’s “Letters on Infantry” Lord Nuget’s “Memorials of Hampden” Military Law “The Martyrdom of Man” Song “The New Photographee” “The New Gibbon” Hamley’s “Operations of War” Darwin’s “Origin of Species” Prayer Book Plato’s “Republic” “Rise and Influence of Rationalism” “Richard Carvel” “Reading without Tears” Sterne’s “Sentimental journey” Hooper’s “Sedan” Mackay “Twenty-one Days in India” “Treasure Island” “Tancred” “Warren Hastings”

209

Додаток Ж Хрононіми в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Хрононім Кількість Great War 12 South African War 6 Christmas 4 Boer War, 3 Battle of Omdurman, Soudan Campaign American Civil War, 2 Afghan War, Black Week, Inter-Regimental Tournament, Polo Tournament, Russo-Turkish War, The River War, Tirah Expedition Armageddon, 1 Army Heavyweight Boxing Championship, Age of “Brandy and Soda”, Annual Cavalry Tournament, Ashanti Campaign, Battle of Waterloo, Battle of Sedan, British war, “the Boston tea-party”, Contagious Diseases Acts, County Council Elections, Crimean War, Cavalry Cup, Crag Piquet, Christmas Eve, Deluge, Diamond Jubilee, Devonshire’s Fancy Dress Ball, English Revolution, European War, Franco-German war, French Revolution, Franco-Prussian War, Frontier war, Grand Remonstrance, Golconda Cup, Grand National Steeplechase, Horseguards Parade, Indian Mutiny, International Convention, Inter-Regimental Cup, Jameson Raid, Khaki Election, London Season, Mid-Victorian times, Middle ages, Mr. Chamberlain’s Protection campaign, Nile Expedition, Olympic Games, Omdurman Campaign, Public School Championship, Piggot attack, Peace Conference, Polo Cup, Summer Election, Spring Campaign, Septennial Act, Soudan War, “Tay Bridge Disaster”, Unionist Victory, Umbeyla Campaign, Victorian Age, Victorian Era, War of Secession

210

Додаток З Малочисельні групи онімів в мемуарах Вінстона Черчилля «My Early Life»

Хрематоніми

Хрематонім Кількість Union Jack, Mauser pistol 6 Victoria Cross 5 Albert Medal, Blue Ribbon, Bwitish Crown, 1 Cullian Diamond, Mauser ammunition, Mauser rifles, Nelson’s signal, Newdigate Prize, “Rum Cocktail”, Vieux Cognac,

Космоніми

Космонім Кількість Evening Star 1

Назви транспортних засобів

Транспорт Кількість Cape Liner, Induna, Maine, Terrible 1

Назви фірм та корпорацій

Фірма, корпорація Кількість Asa Lees, 1 Oldham Cotton Operatives Trade Unions, Operative Spinner’s Association, Psychical Research Society, Wolseley valise,

Місяці року

Місяць Кількість December, November 16 September 11 February 7 April, June, October 6 August, July 4 January 3 March, May 2

211

Навчальні предмети

Предмет Кількість English 19 Latin 15 Mathematics 10 Greek 7 French 6 Ethics 5 Dutch 3 Chemistry, Tactics 2 Fortification, Gymnastics, History, Metaphysic, 1 Poetry, Riding, Topography

Назви періодичних видань

Видання Кількість Morning Post 27 Daily Telegraph 8 Pioneer 6 Manchester Guardian 3 Daily Mail, Fortnightly Review, 2 Macmillan’s Magazine, Times Aldershot Times, Athenoeum, Daily Nation, 1 Longmans, Magnum Opus, Morning Leader, Spectator, Westminster Gazette

Наукова термінологія

Назва Кількість First Declension 3 Ablative Absolute 2 Binominal Theorem, Conjunctive Clauses, 1 Conditional Clauses, Differential Calculus, Disjunctive Clauses, Decimal System, “Quadratic Equation”, Relative Clauses, Theory of Indices

Релігійні напрямки

Назва Кількість Irvingite, Low Church, Predestination, 2 Buddhists, Christianity, 1 Christians, Church of England Army Chaplain, Dominions, Erastians, High Church, Protestants, Roman Catholics, “Religion of Healthy-Mindeness”, Wesleyans