Prognostication and Planning of Economic Development: Microeconomic and Macroeconomic Levels

ALEKSANDRAS STULGINSKIS UNIVERSITY BUSINESS AND RURAL DEVELOPMENT MANAGEMENT INSTITUTE

PROGNOSTICATION AND PLANNING OF ECONOMIC DEVELOPMENT: MICROECONOMIC AND MACROECONOMIC LEVELS

Volume 1

Multi-authored monograph edited by J. Žukovskis, K. Shaposhnykov

Kaunas, Lithuania 2019

UDC 340.34+338.2 P93

Recommended for publication by the Academic Council of Aleksandras Stulginskis University

Recommended for publication by the Academic Council of SSI “Institute for the Education Content Modernization” of the Ministry of Education and Science of Ukraine (Minutes No. 10 on 18.12.2019)

Reviewers: Paweł Dziekański – Doctor of Economic Sciences, Jan Kochanowski University in Kielce, Poland. Natia Gogolauri – Professor, Dr. of Economics, Head of Quality Assurance, New Higher Education Institute (NEWUNI), Georgia.

Editorial Board of the multi-authored monograph: Jan Žukovskis – Associate Professor, Dr. of Economics, Head of Business and Rural Development Management Institute, Aleksandras Stulginskis University, Kaunas, Lithuania. Andrzej Pawlik – Dr. hab., Professor Head of the Institute for Entrepreneurship and Innovation, State University of Jan Kochanowski, Poland. Olga Chwiej – Associate Professor, Dr. of Economics, freelancer scientist, Poland. Kostiantyn Shaposhnykov – Professor, Dr. of Economics, Head of Black Sea Research Institute of Economy and Innovation, Ukraine. Vilma Atkociuniene – Professor, Dr. of Economics, Business and Rural Development Management Institute, Aleksandras Stulginskis University, Kaunas, Lithuania. Martina Diesener – Professor, Dr. of Economics, Faculty of Economics and Management Science, Leipzig University, Germany. Hélder Ferreira Vasconcelos – Professor, Dr. of Economics, NOVA School of Business and Economics, Lisbon, Portugal. Xavier Martinez-Giralt – Professor, Ph.D, Dr of Economy, Dean at Departament d'Economia i d'Història Econòmica at the Universitat Autònoma de Barcelona, Spaine. Yuriy Safonov – Doctor of Economics, Professor, Deputy Director of the State Scientific Institution “Institute for the Modernization of the Content of Education”.

The authors of articles usually express their own opinion, which is not always comply with the editorial Board’s opinion. The content of the articles is the responsibility of their authors.

Prognostication and planning of economic development: microeconomic and macroeconomic levels. – Multi-authored monograph. – Vol. 1. – Lithuania: Publishing House “Baltija Publishing”, 2019. – 420 p.

ISBN 978-9934-588-30-3 © Aleksandras Stulginskis University, 2019 ii CONTENTS 1. FORECASTING AND PLANNING OF NATIONAL ECONOMY DEVELOPMENT Babachenko M. V., Golubkova I. I., Frasynyuk T. A. FERRY TRANSPORTATION AS SYSTEM OF DEVELOPMENT AND IMPROVEMENT OF UKRAINE'S MARINE TRANSPORT UNDER THE CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION ...... 1 Batchenko L. V., Honchar L. O. CONCEPTUAL APPROACHES TO THE FORMATION OF STATE STRATEGIES FOR MANAGEMENT OF CHANGE IN THE SERVICES AND INDUSTRY OF THE HOTEL AND RESTAURANT BUSINESS ...... 15 Гаруст Ю. В., Миргород-Карпова В. В. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ НАД МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ ...... 33 Golovnya О. M. MODEL OF ECONOMIC POLICY OF THE STATE IN THE CONCEPT OF SOCIALLY ORIENTED NATIONAL ECONOMY ...... 46 Гудзь О. Є., Прокопенко Н. С. СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА ...... 61 Жук О. І., Томашевська А. В. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІВПРАЦІ ...... 76 Zaika S. O., Kuskova S. V., Hridin O. V. THE EVOLUTION AND BASIC CONCEPTS OF STRATEGIC MANAGEMENT IN THE AGRARIAN SECTOR OF NATIONAL ECONOMY ...... 92 Koliada Yu. V., Kravchenko V. G., Kravchenko T. V. EVOLUTION SCENARIOS OF NONLINEAR ECONOMY BASED ON DYNAMIC MODELS ...... 107 Луговенко Н. В. КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ БАНКАМИ ...... 122 Malinoshevska K. I. MARKETING STRATEGIES: FORMATION AND IMPLEMENTATION ...... 137 Нікола С. О. ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ США У СУЧАСНИХ УМОВАХ ...... 150 Перепелица М. А. ПРИМЕНЕНИЕ СИСТЕМНОГО ПОДХОДА ПРИ ПРОГНОЗИРОВАНИИ ПУТЕЙ РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ ...... 166 Рижкова Г. А., Різун Н. О., Павлишин І. Р. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАЙНЯТОСТІ ВИПУСКНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ...... 182 Танащук К. О., Загребнюк В. І. ЕКОНОМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ...... 197

iii Zapirchenko L. D., Riabovolyk T. F., Tsarenko I. O. SPECIFICS OF FORMING AND ADVANTAGES OF DEVELOPMENT OF THE INNOVATIVE PROCESSES IN AGRICULTURAL ENTERPRISES ...... 216 Chornopyska N. V., Stasiuk K. Z. RAIL FREIGHT DEVELOPMENT PROSPECTS IN UKRAINE ...... 227 Шедяков В. Е. ПЛАНИРОВАНИЕ В НЕСТАБИЛЬНОЙ ЭКОНОМИКЕ: ВОЗМОЖНОСТИ И ГРАНИЦЫ ...... 240 Yahelska K. Yu., Shakina N. A. CONCEPTUAL BASIS OF STRATEGIC MANAGEMENT OF SCIENTIFIC AND TECHNICAL DEVELOPMENT OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF GLOBAL COMPETITION ...... 256

2. TERRITORY DEVELOPMENT: STRATEGIC CONTEXT Bilous L. B. SMART CITY CONCEPT AS A COMPONENT OF MEASURES AIMED AT IMPROVING ENERGY EFFICIENCY IN THE REGION ...... 274 Vankovych D. V., Bodakovskiy V. Yu. STRATEGY FOR FINANCIAL SUPPORT OF SOCIAL INFRASTRUCTURE DEVELOPMENT IN UKRAINE ...... 288 Заблодська І. В., Мельникова О. А., Заблодська Д. В. РОЗВИТОК ЛУГАНЩИНИ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ: АСПЕКТ ПОЗИЦІОНУВАННЯ ...... 302 Zalytska Kh. Ya., Syzon M.-O. I. METHODOLOGICAL APPROACH TO THE FORMATION OF THE DEVELOPMENT STRATEGY AND POSSIBLE ASSOCIATIONS OF THE REGIONAL ECONOMIC STRUCTURES ...... 318 Свистун Л. А., Завора Т. М., Худолій Ю. С. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУ ...... 338 Skorokhod I. S., Rebryna N. G., Horbach L. M. INTEGRAL ASSESSMENT FOR INNOVATIVE ECO-SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF THE REGIONS OF UKRAINE ...... 354 Старостенко Г. Г., Мірко Н. В. УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ В РЕГІОНАХ ...... 368

3. BUSINESS MANAGEMENT: PLANNING AND FORECASTING Антохова І. М., Водянка Л. Д., Сибирка Л. А. ВПЛИВ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ НА ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ...... 383 Braslavska O. V., Biloshkurska N. V., Biloshkurskyi М. V. MODERN INNOVATION IN MARKETING OF EDUCATIONAL SERVICES ...... 400

iv 1. FORECASTING AND PLANNING OF NATIONAL ECONOMY DEVELOPMENT

Babachenko M. V. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer at Department “Management and Sea Transport Economics” National University “Odessa Maritime Academy” Golubkova I. I. Doctor of Economic Sciences, Associate Professor, Professor at Department “Economic and Entrepreneurship at the Marine Transport” National University “Odessa Maritime Academy” Frasynyuk T. A. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at Department “Economic and Entrepreneurship at the Marine Transport” National University “Odessa Maritime Academy”

FERRY TRANSPORTATION AS SYSTEM OF DEVELOPMENT AND IMPROVEMENT OF UKRAINE'S MARINE TRANSPORT UNDER THE CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION

Summary In this work the international and local markets for the cargo-and- passenger ferry transportations are analyzed as well as the assessment of the prospects for the development of intermodal ferry services in Ukraine in the context of the European integration are evaluated. The current state of the organisation of maritime ferry services of “UkrFerry Shipping Company” and the new Orlivka-Isaccea ferry transportations is considered. The agreement regulatimg the sea transportations from Bulgaria to Ukraine is evaluated and its main purpose is analyzed. The causes of the complexity of the goods transportation process using several modes of transport are found out. The use of a new hybrid car-ferry “Victoria of Wight” on Portsmouth-Fishbourne route is investigated, its distinctive feature is the reductions of fuel use and emissions into the environment. The strategic directions for the development of competitiveness of Ukraine’s maritime infrastructure by means of the realization of legislative, economic, technical, institutional and environmental areas are analyzed. The necessity of the introduction of the investments by

1 both from the state and foreign investors for the ferry market development in Ukraine is offered.

Introduction As for the globalisation of the economy, the transportation services are now a priority component of the national product of Ukraine. The transport system of Ukraine plays an important role in ensuring of the development of international economic relations and provides a unique opportunity to organize competitive transit routes, as Ukraine has an advantageous economic and geographical and geopolitical position. The focus of Ukraine on a competitive environment of the transport market according to the transport policy of the EU determines the relevance of market research of the ferry transportations. Most of them are interregional. Therefore the elaboration of the strategy of ferry transportation market development in the region is the effective direction in the optimization of the management process of transport and logistics centers in the competitive area, improving the transportations’ quality to cover the needs of customers in the transportation services completely, the formation of market infrastructure, comprehensive solution to social and economic problems within a certain territory. The purpose of the work is to substantiate and develop the ways to improve the development of the ferry transportations in Ukraine aimed to the European integration.

Part 1. The overview of the structure and condition of the world's ferry transportations The ferries are the inland vessels that operate on regular routes with a pre- announced schedule. The object of the transportation (cargo and / or passengers), the demand for which prevails in this line affects the look of the ferry, used on this line. Thus, if the cargo owners mainly form a demand on a particular direction without accompanying the goods, then this line is operated by freight ferries. If the cargo owners want to move together with the cargo, for instance, tourists with their cars, then the line is cargo-and-passenger and ferries like “Ro-Pax” can operate on it. If the demand for lines is formed by tourists, who move together with their cars on the water, and at that time want to get entertainments on board, then this line is also cargo-and-passenger, but “Ro-Ro” passenger ferries are operated on it. At that time there is a widespread situation, when the cargo owners, who send unaccompanied cargo, form the demand in the same direction creates demand goods. In this case, it is also more efficient to use “Ro-Ro” passenger ferries. The transportation of the tourists without cargo on a small distance (or without cars) is carried out by speed catamaran passenger ferries or hydrofoil ferries.

2 As for the European market of ferry transportations, the founder and leader in the field of ferry transportations is Baltic near the North Sea region. The Baltic Sea route structure indicates that the cargo ferries, “Ro-Ro” passenger ferries and the ferries like “Ro-Pax” are equally developed there. At the same time like on the Black Sea, where the ferry transportations have also received a significant development, having been an important element of regional transport systems, only cargo and “Ro-Pax” ferries are fitted nowadays, but earlier there were attempts to develop cruise transportations by “Ro-Ro” passenger ferries, but they failed. The absence of passenger transportation by high-speed passenger ferries is due to the prevalence of medium and especially long routes in the Black Sea. Such transportations are common in the Mediterranean Sea, especially between the islands of the Greek Archipelago. The ferry industry is said to be increased into new vehicles and buildings, which are planned to be built within the next four years which will cost more that 1 billion pounds. Discover Ferries is an industry body that represents 11 members of ferry industry in the UK and Ireland. Its members are Brittany Ferries, Caledonian MacBrayne, Irish Ferries, P&O Ferries, StenaLine and Wightlink. According to a new data, published by Discover Ferries, each year more than 39 million of passenger trips are made by ferries to the islands of Great Britain, Isle of Man and Ireland, France, Spain and the Netherlands. The market growth in this area means that many operators of ferries invest in new persistent ships and much bigger “Ro-Pax” vessels, and also entertainment and digital services in order to meet the developing expectations of the passengers. In summer 2019, after an investment of 45 million pounds, Wightlink launched Victoria on Portsmouth-Fishbourne route. This is a new hybrid car- ferry, which includes an improved system of power management that converts the engine heat from the warm water and interior spaces, and a modern hull, is appointed to create a low level of washing. Glen Sannox Ferry for Caledonian MacBrayne will work on liquefied natural gas operation on dual fuel and is built under a contact on 97 million pounds; it is to reduce the emissions. Honfleur, the most up-to-date vessel from Brittany Ferries, will also operate on LNG. As the sustainable navigation continues to transform the ferry field, the operators also increase the capacity and services. This year in November, Irish Ferries is presenting its new cruise ferry, which costs 128 million pounds, for 1,885 passengers and crew and 1200 cars to serve the most powerful ferry route between the UK and Ireland (from Holyhead to Dublin). Irish Ferries will also launch a new cruise ferry in 2020, after the investments of 147 million pounds. Having the space for 1,500 cars or 330 HGVs, it will be the largest cruise ferry in the world. With a stable growth of cargoes and passengers volume, bigger and more efficient vessels “Ro-Pax” will be presented to the market. Under a

3 multimillion agreement with the shipyard AVIC in China, Stena Line is building four new “Ro-Pax” vessels for 1,000 passengers for the service in 2019 and 2020, that as Discover Ferries shows, is 50% bigger than standard “Ro-Pax” vehicles, and will be among the most energy-efficient in the world. Due to the number of large freshwater lakes and length of shoreline in Canada, different provinces and territories provide ferry services. BC Ferries operates the third largest ferry service in the world that operates the transportation between Vancouver Island and British Columbia coastal on the west coast of the country. This ferry service operates on the other islands, including the Gulf Islands and Haida Gwaii. In 2017, BC Ferries carried more than 8 million vehicles and 20 million passengers [1]. On the east coast of Canada numerous domestic-provincial ferry and coastal services, including a large network, are resided. Private and state-owned ferry companies in the Eastern Canada are included in the Atlantic sea routes and the Newfoundland islands. In Great Lakes of Canada waters once operated numerous ferry services, but their number was reduced because of a greater competition. The state ferry companies in Washington D.C. govern the most ramified ferry system in the continental part of the USA and is Second largest ferry system in the world for number of vehicles carried with ten routes to Puget Sound and the Strait of Juan de Fuca, that serve terminals in Washington D.C. and on Vancouver Island [11]. In 2017 in Washington D.C. the ferries carried 10.5 million vehicles and 24.2 million riders [10]. New York also has a net of smaller ferries that ply the Hudson River from the places in New Jersey and Northern Manhattan to Downtown, the center of the city and the business centers on Wall Street. Several ferry companies also offer a service that connects Downtown and Lower Manhattan with the places in Queens and Brooklyn boroughs across the East River. Also a lot of ferries operate in New Orleans, which transport both vehicles and passengers. The most remarkable ferry is in Algeria. This service of ferry taxi operates continuously from 1827 and is one of the oldest ferries still operating in North America. Transbay, which ply in the Bay area of San Francisco, was mostly a ferry before the appearance of car carriers in the 40s. Before the 1970s, the ferries were mainly used by tourists from “Port Golden Gate”, an organization that belongs to the same governing body as the bridge “Golden Gate”, which has remained the only operator on those routes. The 1989 Loma Prieta earthquake enabled the reformation of the service in the East Bay. The current ferry network is primarily under the control of San Francisco Bay Ferry, connecting with the cities till Vallejo. The ferry serves Angel Island. Alcatraz is operated exclusively for ferry service, which is operated by the National Park Services.

4 In Mexico there are also ferry companies, owned by Baja ferries, which connect La Paz on the peninsula of Baja California with Mazatlan and Topolobampo. There are also passenger ferries that ply from Playa del Carmen to the Cozumel islands. In New Zealand ferries connect Wellington on the North Island with Picton on the South Island, linking the two main islands. The route, which is 92 kilometers (57 miles) long, takes two hundred hours, and is managed by two companies: Government Interislander and Independent Bluebridge. Market of ferry transport services is represented by intercity, suburban, interurban and international types of passenger transportations and also cargo and freight baggage transportations, providing the passengers with logistic and other complementary services. Each of these types of activities is characterized by different market capacity, type and level of competition, motivation of services, procurement and demand elasticity (price, cross, according to the quality of service and passengers’ revenue), which is schematically shown in Figure 1. According to the types of sailing that reflect the economic importance of sea ferry transportation, they are divided into two groups: external and internal. The external one includes: transportations between the ports of one country located in one or different basins; transportations between foreign ports of different countries.

Structure of ferry transportations Internal market Foreign market

World market Demand

Fleet

The ferry services The ferry terminal

Fig. 1. Structure of the market of ferry transportation

The inland form of transportations between ports within one basin. This group includes the following transportations:

5  inter-area (within one basin, but different administrative and economic areas);  within the area (within one administrative or economic area);  port-side (in the area of the port actions between it and its port locality);  inland ports (within the port area). Fleet and distance classifications reflect the distribution of marine passenger ferries between two groups of fleets: the transport one that is on the balance of shipping companies; the local passenger one, credited on the balance of ports. Ferries are divided into three groups, depending on the modes of transport they interact with: rail; automobile and combined automobile-rail; freight, passenger and car and bus passenger ferries. Ferry benefits: acceleration of delivery of cargoes due to reduction of the total distance of transportations; speeding up of processing of ships in ports, reduction of downtime of vessels and wagons; reducing the cost of moving goods from one mode of transport to another in connection with the elimination of reloading operations; better ensuring the safety and quality of cargo; simplification of commercial operations for the transfer of goods from one mode of transport to another. The disadvantages of this type of intermodal technology include the following: – the ferry load capacity is not fully utilized for the transportation of loaded rolling stock ferries; – the cost of construction of ferry crossing exceeds the nominal cost of construction of ships; – the equipment of berths with lifting devices, systems of accumulation of wagons, separate systems and hydraulic structures of the type of sluice pools are complicated with considerable fluctuations of the water level. Despite these drawbacks, the use of ferry services is very efficient and depends on the distance of carriage of goods by ferry and a fairly large and stable cargo flow. The efficiency of transportation using this intermodal technology has recently increased from 300 to 1000 km and more.

Part 2. Analysis of the ferry market in Ukraine Ukraine is the leader of ferry services on the Black Sea, thanks to Ukrferry, the national shipping carrier. Nowadays, it is actively operating on two lines from the Black Sea to Haydarpasa (Turkey) and Poti / Batumi (Georgia). Ukrferry was one of the companies which established the Ukrainian ferry services, it opened and developed new lines in conditions of lacking of investments, it built a new ferry complex in Kerch in the time. Despite all conflicts on the market, it managed to hold leading positions. Currently, the company operates three of the largest and modern automobile-rail ferries in its class of combined capacity of 50 train cars and 50 automobiles 17 m in length each. The ferries are of passenger class, the

6 ship carries up to 250 passengers. Carriage of various rolling stock along with passengers is provided by excellent performance features. Each year, about 9 000 wagons, 22 000 TIRs, 15,000 40-foot containers and 35,000 passengers are transported by the ferries. The company has replaced outdated ferries The Heroes of Shipka and The Heroes of Pleven by new Baltic ones. The quality of services has increased significantly. However, not all issues of the state level have been settled. The Ukrainian maritime carrier may further reduce tariffs (which, incidentally, are as the third as low comparing with similar Caspian lines). Dealing with it, the cost of port fees and the bunker should be reduced. Currently, a regular voyage from Chornomorsk to Georgia takes 42-50 hours depending on the weather. Fares vary from $ 100 to $ 115 per person for a 2-3 seater cabin. Car transportation costs about $ 300-350. Different studies have repeatedly shown that comfort levels on similar lines are lower than on standard passenger lines/cruises. At the meeting of the Board of Directors for the joint operation of ferry services Chornomorsk-Varna and Varna-Poti/Batumi-Chornomorsk, held in September 2018 in Batumi (Georgia), the results of work were presented: in the first half of 2018, the volume of ferry traffic on the Ukrainian-Georgian direction increased significantly; in the ferry connection Chornomorsk- Poti/Batumi 165.6 thousand tons of cargo were carried, which is 63.6 thousand tons or 62.5% more than in the same period of 2017; 94 ferries with 2859 cars were shipped from the port of Chornomorsk to Georgia, which is 1083 cars or 60.98% more than in the same period of 2016. Figure 2 shows the number of passengers carried by the ferry in January-December 2018. Yet, a number of shortcomings related to the speed of ferry processing at the ports of Ukraine and Georgia have existed.

150,000 117,3 115,6 114,6 113,9 113,0 108,6 105,8 110,5 120,000 97,0 90,000 55,6 60,000 35,3 27,3 30,000

0,000 January January-April January-July January-October

Fig. 2. Number of passengers carried by ferry in January-December 2018 [8]

On September 23, 2019, technical readiness was confirmed by test ferry flights. All hydraulic structures were completely ready as well as its Ukrainian

7 part, including the international checkpoint “Orlivka”. On the Romanian side, modular structures of the border crossing point, Customs and other services have to be completed. The crossing will allow to save a few hours on the way from Ukraine to Romania and avoid extra transit through the territory of Moldova. The length of the Ukrainian-Romanian border is 187 km along the Danube. However, there is no crossing over its entire length, so both freight and passenger traffic is sent to Romania via Moldova. The Orlivka – Isaccea ferry is a “bridge to Europe”, and its implementation will give impetus to the rapid growth of border areas in both Romania and Ukraine. The government is considering a new agreement regulating ferry services from Bulgaria to Ukraine. The purpose of the agreement is to activate the international direct freight rail-ferry service between Ukraine and Bulgaria. The current agreement is largely obsolete, many provisions are out of date and some are not used at all. The Parties intend to exclude provisions that prevent ferry services from Bulgaria to Ukraine and backwards from developing; to expand the list of participants to whom this agreement applies; to abolish the system that determines the category of ferries, which will allow to establish a single fixed tax and greatly simplify port dues calculation performed at the port of Chornomorsk; consider economic incentives to help to intensify ferry services.

Fig. 3. Orlivka – Isaccea ferry

This will liberalize the market, develop new logistics routes and attract carriers interested in organizing transportation to the Balkan Peninsula and Southern Europe.

8 Part 3. Assessment of prospects for the development of intermodal ferry services in Ukraine in the conditions of the European integration The geopolitical and transport-geographical position of Ukraine, which borders on the countries of Eastern and Northern Europe, creates the most favorable conditions for enhancing the country's transit potential. Ukraine's integration into the European Economic Area has led to a significant increase in foreign trade volumes, which has resulted the close interaction of transport complexes with many partner countries. Integration processes in the economy of the European countries entail the need for close interaction and an efficient system of traffic flow management. High requirements for the quality of transport service while simultaneously adhering to environmental parameters and cost savings for transportations require a logistical approach to the choice of delivery methods for the consignee. The problem of choosing the mode of transportation arises when the several modes of transport may be used for the carriage of goods. The usage of several modes of transport significantly complicates the process of transferring the goods, which necessitates new more sophisticated forms of the transporting organization. In this case, the significant savings on transport costs are possible. The globalization of the economy is convoyed by rates of trade growth, which didn’t exist earlier. The global volume of export has grown tenfold in 50 years and continues to grow at a higher rate. Effective traffic flow management is based on the principles of transport logistics. Transport logistics settles the following main tasks: – creation of transport systems, including the creation of transport corridors and transport chains; – joint planning of transport processes for different modes of transport (in case of mixed transportations); – ensuring of a technological unity of the transport-warehouse process; – choice of mode and type of vehicle; – determination of rational routes of cargo delivery. In the context of intensive development of the world trade and transport relations, global integration processes, the efficiency of mixed cargo transportation between the regions, the ferry transportations in countries and continents, in particular, cargo transportation through the territory of Ukraine, as well as its foreign economic affairs with the countries of the Central and Western Europe and CIS countries become important. The development of mixed transportations is a promising direction for the development of the Ukrainian transport system, as it allows to significantly increase the volume of transportations on its territory with the participation of national transport companies, contributing to the country's competitiveness in the world market of transport services, the development of the net of existing transport corridors, integration of the transport infrastructure of Ukraine to the world transport system.

9 Currently, Ukraine is on the way of major transport flows in the joint of Europe-Asia, so it is necessary to continue working on improving and creating favorable conditions for transit transportations from Turkey to the EU countries through the territory of Ukraine. Ukraine is interested in attracting Turkish investments into the development of appropriate infrastructure of the Skadovsk ports and the road-and-ferry complex of the Chornomorsk port. It is very important for the Kherson region to restore the ferry service from Skadovsk to the Turkish ports. Besides, the negotiations in the region of maritime search and rescue must be activated. Ukrainian-Turkish negotiations are planned to be held in summer in 2020, during which they will discuss a draft of a contract to establish the borders of the maritime search and rescue areas in the Black Sea, as well as an inter- institutional agreement with the data exchange from the automatic identification systems. On this issue, it is worth looking into the prospect, which is reached in the agreement of the Ukraine-Turkey Free Trade Area. But even without this liberalization, the principled fundamental increase in the turnover between the countries is observed. It is now important, first of all, to remove the existing barriers on the way of performing the international cargo ferry services and to provide all conditions for the harmonious development of the freight market between countries. This may require, for example, changes in the level of port dues and fees for liner shipping service, exemption from the pilot use when chartered navigators and crew command are used, or exemption from the use of tugboats in liner shipping, when the technical level of the ship and the professional skills of the crew are appropriate. The exemption from these three requirements, including a significant reduction in canal dues, is a standard practice, for example, for “Ro-Ro”, ferry and container transportations in the Baltic Sea (see also de Langen et al. 2016). There are many unsolved issues in this area, but there is a clear plan and a perspective for the development. In fact, there is everything for the development of water transport in the country but for a basic law that could regulate the operation of inland waterways. The promoting development of coastal infrastructure, the improvement of the state of the river economy, facilitating the development of a competitive market for water transport services and attracting new investments are in need. The Ministry of Infrastructure of Ukraine and the European experts have developed a draft of National Transport Strategy – 2030. Ukraine has taken a course on the European integration, but the domestic maritime industry is not ready to work under the new rules yet. Any changes take time, long-lasting work, and big money in the case of port infrastructure. Even if the new standards are legally introduced, teaching people to work for them will not affect the technical condition of the ports.

10 European companies mainly use heavy-duty vessels that the Ukrainian Black Sea harbors are simply not adapted to. All global maritime companies (and not only) are trying to come up with common standards to work for them then. The multipurpose rules help to reduce bureaucracy, avoid misunderstandings with regulatorу authorities in different countries. However, no theory works without practice. The latter requires a suitable logistical base, which should be started today. Black Sea transportations will only develop when the main moorings are changed. All structures that have been inherited since the Soviet Union are now obsolete. It is necessary to reconstruct the ports so that they can withstand the load of the modern watercraft. Unfortunately, many ports today are technically unable to accommodate modern heavy-duty vessels and ferries. Ukraine has the prospect of creating mooring quay so that foreign vessels can approach, leaving the ports aside.A number of issues need to be addressed on this purpose. So, the Black Sea gets frozen once in five to ten years, which creates obstacles for ferries and other transportation. However, this problem is not taken into account. In order the Ukrainian maritime industry develops further, our state must show the ability to adapt to new conditions. On the one hand, the Association Agreement with the EU requires Ukraine to develop stable, efficient, safe, interoperable and operationally performing transport systems. On the other, China's One Belt One Road project, with multi-billion dollar investments in transportation infrastructure on the Great Silk Road, requires the appropriate steps from every state that is eager to be involved in this grand new millennium artery. European integration and globalization provide a lot of directions for the Ukrainian maritime industry, the solution of which cannot be unambiguous and requires a flexible and balanced solution to every problem. For the normal functioning of the innovative mechanisms in Ukraine, it is necessary to modernize and possibly restructure maritime infrastructure. The most effective way to implement such an approach is a strong investment and tax support, as well as effective state regulation of maritime activity, forcing the improvement of the Ukrainian maritime infrastructure through the introduction of promising achievements of scientific and technological progress, technological and organizational innovations, promoting the sustainability of foreign economic interests of the subjects of the maritime industry of Ukraine on the world stage. Strategic measures for the development of the globally competitive national maritime infrastructure include: 1) creation of innovative and technological base of port activity, as well as introduction of organizational and technological innovations to the maritime infrastructure of Ukraine;

11 2) improving the scientific and technological base of search and rescue systems and the safety of marine use and the palatalization of the consequences of natural disasters, etc.; 3) creation of a special infrastructure for marine use (logistics, hydrography and oceanography, hydrometeorology, geodesy, marine cartography, navigation, etc.); 4) formation of staff potential in the maritime infrastructure, in particular enhancing the prestige of the maritime professions, implementing the system of measures aimed at ensuring a balance between the demand and supply of maritime professionals in the labor market; 5) alteration of the tourist and recreational complex (cruise, ecological, cultural and educational, pilgrimage, scientific expeditionary, extreme, holding conferences and seminars, sports, medical and general health tourism); 6) providing the environmental safety of coastal and water areas, taking into account the elimination of accumulated damage to the environment; 7) preservation of maritime cultural and natural heritage, including popularizing of maritime heritage, informational, educational, scientific and publishing activities, development of maritime memorials, museums, archives, libraries, collections, historical cities, settlements and fortifications, other movable and immovable objects, historical and cultural heritage [9]. The main strategic priorities for the development of competitiveness of Ukraine's maritime infrastructure should be: 1) improvement of maritime infrastructure management through coordination of ministries that implement maritime activities and local executive authorities; 2) strengthening of interregional cooperation between local executive authorities and local self-government bodies in the field of promoting transport development and stimulating the development of transport infrastructure; 3) enhancing the competitiveness of maritime merchant ports through the establishment of regional logistics centers in key maritime transport hubs to optimize cargo passing processes and create regional port clusters that combine enterprises of different types of activities related to transshipment and handling cargo, different services dealing with cargoes, ships and ports; 4) improvement of inland waterway infrastructure and reorientation of combined transit traffic in the field of “river-sea” activity; 5) improvement of the organization of protection and support of goods transported in transit through the customs territory of Ukraine, development and introduction of economically reasonable tariffs; 6) development and implementation of measures regarding the incorporation of Ukraine into the international conventions and multilateral agreements in the field of maritime infrastructure and accession to the international transport organizations formulating the priorities related to the

12 integration of the maritime infrastructure of Ukraine into the EU transport systems and the further development of transit traffic; 7) improvement of the transport infrastructure of the coastal regions (bringing the existing transport routes of the state in line with international standards); To achieve strategic directions of increasing the competitiveness of the Ukrainian maritime infrastructure, it is necessary to implement a number of mechanisms in the main areas: legislative, economic, technical, institutional and environmental (Fig. 4). Legislative reforms that have to be adopted with a view to performing a national transport strategy and implementing the EU directives: 1) Harmonization of national legislation with the acts of the European Union. 2) Implementation of the Strategy of fulfillment by Ukraine its obligations and obligations as a flag, port and coastal State. 3) Ensuring the implementation of IMO documents. 4) Adoption of the Maritime Doctrine by 2038. 5) Alignment of safety-related legislation according to EU standards, regulations and directives.

Fig. 4. Strategic Directions for Improving the Competitiveness of the Maritime Infrastructure of Ukraine [7]

13 Conclusions Ukraine's accession to the EU is a matter of perspective, which depends on many factors. In particular, it depends on both the effectiveness of internal reforms and transformation processes within the EU. Consequently, in the nearest future, Ukraine is expected to work on the European integration path on a daily basis to implement the Association Agreement moving the country towards the EU. Albeit, to date, it is necessary to make a plan for the development of entire maritime infrastructure to develop the ferry market of the country, as our country is far behind in comparison with the other countries. Big investments are needed for development, both from the state and foreign investors. At this stage of the ferry market development, a new Orlivka-Isaccea ferry will be opened, which is supposed to be launched by the end of 2019. Negotiations are also underway to restore the ferry service to Bulgaria and to bring ferry services from Turkey. The European integration will open many ways to develop the economy of the country and increase international ferry services through our country.

References: 1. Annual report 2016-2017: british columbia ferry services inc. & bc ferry authority. Bcferries.com. Retrieved 27 January 2018. URL: https://bcferries.com/files/AboutBCF/ AR/bcfs_annualreport_2017-2018.pdf 2. N. N. Primacheva, E. V. Sen'ko, T. I. Frasinyuk (2015) Antikrizisnoe upravlenie v torgovom sudokhodstve [Anti-Crisis Management in Merchant Shipping]. Odessa: IPREEI NANU. (in Russian) 3. Babachenko M. V. (2015) Printsipy optimizatsii funktsional'nykh parametrov torgovogo flota [Principles of optimization of merchant fleet functional parameters]. Scientific Bulletin of Kherson State University. Series: Economic Sciences. Issue № 14, part 1. pp. 31-35. 4. Frasinyuk T. I. (2017) Cystema zabezpechennja stijkosti rozvytku pidsystem morsjkoji transportnoji industriji [System for ensuring the sustainability of the development of subsystems of the maritime transport industry]. Odessa: InformIzdat. (in Ukrainian) 5. National transport strategy of Ukraine for the period up to 2030. URL: http://mtu.gov.ua/files/for_investors/230118/National%20Transport%20Strategy%20of%20 Ukraine.pdf 6. Review of Maritime Transport, 2018 Report by the UNCTAD secretariat. URL: https://unctad.org/en/PublicationsLibrary/rmt2018_en.pdf 7. Sadlovskaya I.P. (2014) Infrastruktura rynku transportnykh poslugh [Infrastructure of the Transport Services Market]. Kyjiv: DETUT. (in Ukrainian) 8. State Statistics servise of Ukraine. URL: http://ukrstat.gov.ua 9. Volosyuk M.V. (2014) Potencial moreghospodarsjkogho kompleksu – rezerv ekonomichnogho rozvytku Ukrajiny [The potential of the maritime economic complex – a reserve of economic development of Ukraine]. URL: Collection of scientific works of NUS. № 1 (451). pp.17-23. 10. Washington State Ferries: Traffic Statistics Rider Segment report, 2018. URL: https://www.wsdot.wa.gov/ferries/traffic_stats/annualpdf/2018.pdf 11. WSDOT Ferries Division: NATION'S LARGEST FERRY SYSTEM, 2016. URL: www.wsdot.wa.gov

14 Batchenko L. V. Doctor of Economic Sciences, Professor, Professor at the Department of Hotel, Restaurant and Tourism Business Kyiv National University of Culture and Arts Honchar L. O. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer at the Department of Hotel, Restaurant and Tourism Business Kyiv National University of Culture and Arts

CONCEPTUAL APPROACHES TO THE FORMATION OF STATE STRATEGIES FOR MANAGEMENT OF CHANGE IN THE SERVICES AND INDUSTRY OF THE HOTEL AND RESTAURANT BUSINESS

Summary The article defines and generalizes the conceptual features of the formation of strategies of state management of change. The economic essence of the categories of “management of change in the sphere of services” and “management of change in the hotel and restaurant business” are formulated and substantiated. It allowed to define, systematize and specify conceptual approaches to the process of forming the strategy of state management of change in the sphere of services and the hotel and restaurant business. The structural and logical scheme of the Integrated State Program for Management of Change in the Services Sector has been identified and proposed. In the context of the proposed Integrated State Program for Management of Change in the Services Sector, the author's conceptual model of management of change in the hotel and restaurant business has been developed. management of change. Grounded in conceptual model of management of change in the hotel and restaurant business concepts define the vector direction of hospitality process variables and provide for a cycle of operations to ensure the efficiency of the industry change process.

Introduction Forming a state strategy for management of change is a complex and multifaceted process that takes into account the dynamics and direction of changes in the external environment (economic, political, environmental, social situation in Ukraine and abroad) and the features and extent of their influence on employees' activities and technological functioning processes within the organization.

15 The process of developing public management of change strategies must be complex and complete. This should take into account the general scientific and methodological approaches to the development of strategic alternatives, the features of the application of classical and modern methods of management of change in a specific field, as well as the specifics of different models of management of change. The successful combination of these three components (techniques, methods, models) in a certain way forms a management of change system that will ensure the effectiveness of the process of formation and implementation of change management strategies. In the conditions of time variability and fluidity, the conceptualization of the strategic vision of the development of the national economy and its individual segments is one of their key aspects of ensuring the effectiveness of the management of change process in any sphere of public life. Accordingly, in order to stimulate the effectiveness of change processes, it is necessary to clearly define and formulate a conceptual strategy for change management, based on the results of the analysis of socio-economic features and trends of functioning of a particular industry, section or sphere of the national economy of Ukraine. The effectiveness of change processes in the industrial, sectoral and nationwide direction as a whole depends on the timeliness and adequacy of the formation of the state strategy for management of change, relevance and compliance of key aspects of its implementation and realization in the context of the features of the functioning of the existing system of national economy and taking into account the perspectives of the global development. The main task of the state is to comprehensively regulate and ensure optimal conditions for the functioning and development of domestic industries and sectors of the national economy, as well as taking into account the key interests of all stakeholders and promote their maximum satisfaction.

Part 1. Conceptual bases of state strategy formation in the sphere of services The conceptual approach to the formulation of state strategies of management of change is the main prerequisite for ensuring the effectiveness of the developed strategy implementation process, since, apart from taking into account the key features of the functioning of a particular sector, it involves isolation and analysis of problematic aspects of the activity of the sector and its individual branches to determine priority and prospective directions of their development, successful foreign practices in outlined directions and integration of international experience in the development of domestic economy. Considering the above mentioned features of applying the conceptual approach in the process of forming state strategies for management of change, it should be noted that the main task of the conceptual approach is to develop a topical, well-structured, comprehensive sector-oriented management of

16 change strategy in order to ensure and stimulate the development of a separate segment of the national economy of Ukraine the moment is determined to be the most promising or in need of radical changes caused by the time and impact of the world general economic transformation. In addition to well-known scientific and methodological approaches to the formation of strategic alternatives and strategies in general, the process of formation of state management of change strategies should be based on science-based methodological approaches to the change management system, among which there are [6]:  process approach is the implementation of known functions of change management, each of them is a separate process;  systematic approach comes down to the need to conceptualize the vision of perspective directions of industrial or sectoral development of the national economy and the formation of a systematic mechanism for managing change from a set of interdependent and interrelated elements;  situational approach emphasizes the importance of situational and creative thinking, focusing on outlining the priority elements of the change management process in its individual stages and having a primary impact on them;  contextual approach provides contextual analysis of the state of functioning of the industry (sector) in the context of dynamic change processes in society in order to identify the opportunities and needs for implementation, realization and management of change;  multidisciplinary approach defines a certain modulation of the change management process, considering its multidimensional positioning in scientific, theoretical, methodological and practical spheres;  behavioral approach implies the need to ensure a high level of corporate culture in order to increase the efficiency of the change management process by creating a team of like-minded people, forming the right attitude to change for employees, defining their goals and mechanisms of implementation, ensuring a favorable and positive microclimate in the process of change implementation;  competence approach involves mandatory and active involvement in the processes of implementation, implementation and management of change of competent, skilled workers who possess the necessary professional knowledge and are capable of making creative and non-standard decisions;  adaptive approach defines the need to take into account factor analysis of transformations in the domestic and international markets in order to develop adaptive models and mechanisms for management of change in the industrial, sectoral and national trends. A national strategy of management of change is usually defined as a program (strategy) for the development of an industry, an individual sector or the national economy as a whole, and has a number of specific features that

17 distinguish it from a strategy of management of change at a particular enterprise, including:  development (formation) of the strategy by the relevant authorized body of state power;  development (formation) of the strategy by the relevant authorized body of state power;  defining general provisions for the functioning of a particular sector, sphere or system of the national economy as a whole, depending on the direction of the strategy;  analysis of key parameters and perspective directions of industrial (sectoral, nationwide) development in the system of national economy of the country taking into account successful international practices, peculiarities of the domestic market, opportunities and needs of society;  conceptualization of strategic vision of the development of industry (sphere, national economy);  development of the scenario of implementation and realization of the outlined changes in the specific directions and tasks of the program, using the appropriate tools and levers of state regulation and domination in individual aspects (or in general);  formation of the state system of step-by-step monitoring of the quality of implementation of changes and definition of criteria of clear and constant evaluation and control over the determined terms of strategy implementation;  formation and forecasting of relationships and dependencies of the results of the implementation of the state strategy on the functioning and development of other related (or non-related) branches and spheres of the national economy of the country and accordingly tracing of feedbacks;  adopting and approving the strategy by an order (decree) of higher state bodies (the Cabinet of Ministers of Ukraine, the Verkhovna Rada of Ukraine, the National Bank of Ukraine, etc.) and / or the decree of the President of Ukraine. Thus, the formation of state strategies for managing changes in the industrial, sectoral and national directions should take into account the perspectives and priorities for the system of the national economy of changes, as well as focusing on existing intra-industrial, local and global problems of the industry (sphere) at the domestic and international ones. The classification of strategic alternatives directs management and the state to choose one or the other of them, given the external environment of the company (industry) and its internal position. The essential attributes of any strategy should be the tools and results of its implementation. In most cases, strategy implementation means the choice of the most effective economic and methodological tools for management of change (techniques, methods, models) in accordance with the directions of future growth in order to achieve strategic goals, taking into account the position of the company in the environment. The results of

18 strategy implementation can be: achievement of certain goals, optimization of profit, strengthening of positions in the market, increase of the level of satisfaction of customer needs, achievement of the maximum return on investments, strengthening of competitive advantages in target markets, etc. Considering the analysis of the practical realities regarding the state and tendencies of the functioning of the national economy, it is worth noting that in Ukraine, as in most of the leading countries of the world, the key indicator of the formation of the gross domestic product of the country and provision of economic processes is the service sector, which accounts for the share of the country's GDP, it reaches about 50% in 2017. However, for the period of 2012-2017, the dynamics of fluctuations in the share of the non-productive sector in the total GDP is characterized by a completely disappointing trend: despite the almost double increase in the volume of services in the GDP of the country in hryvnia equivalent in 2017 compared to 2012, the share of the non- productive sector in the GDP the total GDP of the country by 2017 decreased by more than 6% compared to 2012 [2; 5]. One of the main conditions for ensuring the effective functioning of the service industry and the hotel and restaurant business (the so-called hospitality sector) is to determine and justify the optimal and at the same time universal structure of each of them, according to which strategic goals will be formulated, priority directions of the sectoral and sectoral development of the national economy will be determined, adequate methodological tools and economic tools for strategic management of change will be selected and major economic, economic, scientific and technological results of their work. Considering the sphere of services in the system of the national economy of Ukraine, it should be noted that within the framework of the sectoral division of economy hypothesis, by all indicators, it is a rather significant sector, to which twelve sections (branches) are included, in particular [7; 8]:  section G – “Wholesale and retail trade; repair of motor vehicles and motorcycles”;  section H – “Transport, warehousing, postal and courier activities”;  section I – “Temporary accommodation and catering”;  section J – “Information and Telecommunications”;  section K – “Financial and insurance activities”;  section L – “Real estate operations”;  section M – “Professional, scientific and technical activities”;  section N – “Activities in the field of administrative and support services”;  section P – “Education”;  section Q – “Health care and social assistance”;  section R – “Arts, sports, entertainment and recreation”;  section S – “Provision of other services”.

19 The hotel and restaurant business in the service sector corresponds to the section I “Temporary Accommodation and Catering”, defined as a separate type of economic activity and appropriately formulated in the Order of the State Statistics Committee of Ukraine dated December 23, 2011 No. 396 [8]. According to KVED (Classifier of economic activities) SC 009: 2010, the structural section I “Temporary Placement and Catering” consists of two sections, each of which includes groups and classes [8]:  section 55 “Temporary Accommodation”:  group 55.1 “Activities of hotels and similar accommodation” (class 55.10 – group of the same name),  group 55.2 “Activities of accommodation facilities for the period of vacation and other temporary accommodation”(class 55.20 – Group of the same name),  group 55.3 “Provision of campgrounds and caravans for trailers”(class 55.30 – the group of the same name),  group 55.9 “Activities of other temporary accommodation facilities”(class 55.90 – the group of the same name);  section 56 “Food and Beverage Activities”:  group 56.1 “Restaurants, mobile food service activities”(class 56.10 – the group of the same name),  group 56.2 “Delivery of ready meals”(Classes 56.21“Delivery of finished foods for events”, 56.29“Delivery of other finished foods”),  group 56.3 “Beverage service”(Class 56.30 – the group of the same name). In addition, in the system of functioning of the hotel and restaurant business in today's changing business environment, there are new forms and types of establishments, which are gradually and ambiguously reflected in the classification defined by other normative documents of the country. However, given the universality of the publication of statistical indicators of the functioning of the national economy and its individual sectors and industries in accordance with the overall economic structure defined in the KVED SC 009: 2010, further studies of the peculiarities of forming a state strategy for management of changes in the service sector and the hotel and restaurant business (in particular, analysis of practical principles of their functioning in the system of national economy and formulation of recommendation provisions on this problem) will be based on the mentioned above structure of unproductive sector of the national economy and the restaurant business [4]. Having analyzed the national system of state regulation and promotion of the service sector development and identifying in it a number of unstructured and poorly structured problems, it should be noted that, in Ukraine, certain sections (branches) of the service sector, which are sufficiently developed and promising abroad, are unfortunately not provided by the state programs to stimulate their development, and accordingly do not significantly affect the

20 state and do not stimulate the efficiency and development of the national economy of Ukraine [9; 10]. Accordingly, in today's context, the problem of forming an effective and competitive state strategy for managing changes in the service sector by taking into account conceptual models and sectoral peculiarities of its functioning and adaptive integration of successful business practices of foreign countries is quite acute. The sphere of services from the sphere of material production (industry, agriculture, construction), above all, distinguishes the result of “production”, the final stage of which is the provision of services, not the production of goods. Therefore, the first step in developing a state strategy for management of change in the service sector is to analyze the conceptual differences between the outputs of the productive and non-productive sectors of the national economy of Ukraine. The parameters of this stage are a comparison of key features and differences between service and product as economic terms (Tab. 1).

Table 1 Comparative analysis of the properties of goods and services as economic categories Specifics Property Goods Service actions, manufactured product Which is it? the result of which is consumed in intended for sale or exchange. the process of providing them notable, subtle, Form has a material sheath this is a certain process known formula of calculation: price consists of cost, percentage of difficult to justify: Pricing issues profit of manufacturer and seller, pricing for a service is often salaries, cost of packaging, taxes, difficult transportation costs, etc. it is equally impossible to provide must meet regulatory requirements, twice Standardized manufactured according to quality depends not only on the production technology, established the order of supplier, but also on the clarity of production the query formulation and availability at a certain point in time Production direct consumer involvement, consumer, usually, is not present which influences the wishes and during the manufacturing process The ratio of demands of the end result production and Consumption consumption is made and offered to the simultaneity consumer in different places and of production and consumption time intervals Source: generalized by authors [3] 21 The analysis of the features of the category “service” as a whole and its differences from the “goods” provides an opportunity to argue that the management of change in the service sector has a number of different properties from the management of changes in production. Service management of change is a complex process aimed at developing a system of measures to plan, produce, implement and control the quality of service delivery using new forms, methods and mechanisms that dictate the current market. Accordingly, the process of forming a state strategy for managing changes in the service sector should be conceptually different from other strategic analogues, based on scientifically-based general economic principles in combination with modern practical-oriented aspects of business operation.

Part 2. Substantiation of the conceptual vision of the state strategy of the service sector in general and the hotel and restaurant business in particular The domestic service sector today is a collection of twelve industries (types of economic activity), the functional feature of which is to create public goods (services), first of all, to maximize quality satisfaction of consumer needs, and only then to receive remuneration for its activities in the form of profit. Therefore, the principle of client orientation, socialization and corporate social responsibility for the results of its implementation should be based on the formation of the state strategy for management of change in the service sector. In addition, the service sector as a whole, despite its ramifications, is characterized by the following features, which should be taken into account when formulating state strategies for its sectoral or conceptual development:  the individuality of the demand for services, which usually precedes their production;  the need for society to meet several types of needs at the same time;  the local nature of the services market, which contributes to the creation of a natural monopoly;  low level of development and application of effective market mechanisms of management;  social significance of social services;  high degree of fluctuation of market conditions for the functioning of individual industries;  asymmetry of information about the service received from consumers, etc. Economic, scientific, technical, socio-demographic and psychological factors generally determine the functioning of the service sector. This determines the key functions of the service industry, which can be divided into two groups:

22  economic, that are related to the creation of material goods, maintenance of the process of their production and ensuring the economic development of the state;  social, that involve the creation of high quality products and services in accordance with socio-economic, cultural, environmental and other types of specific needs and financial and material capabilities of the population. Given the broad spectrum of services, it should be noted that the national program of development of the domestic non-production sector must be complex and include specialized sectoral strategies for the development of the national economy, which, taking into account the specific features of the functioning of each sector (sometimes even sections or groups) are united by a monolithic science-based strategic goal, objectives, structure and essential content; will determine the role and importance of each segment in the structure of the industry and accordingly formulate a program for making changes to improve their functioning in the national economy of Ukraine. Conceptual vision of the structural-logical scheme of the integrated state program of strategic development of the service industry defines the structure and ranking of actions in this direction (Fig. 1). According to Fig. 1 structural and logic scheme of The comprehensive national program for strategic development of the service sector should include eight sufficiently large and substantive sections, six of which (section III – section VIII) should consist of thirteen separate and interconnected units, key aspects of the service sector as a whole will be identifies in accordance with section (sec. 1) and its individual industries (sec. 2-13), defined and encrypted in Fig. 1 according to the classifier of economic activities (KVED SC 009: 2010). In the first section of the General Provisions of the Program, it is expedient to formulate general provisions for defining the structure of the service sector, its main types and spheres of social activity, and to outline the interconnection of the non-productive sector of the national economy with other branches of the production sphere. The second section of the Comprehensive State Program for Strategic Services Development of the Analytical and Information Reference will include two paragraphs, which accordingly propose to analyze the general and at the same time key aspects of the functioning and tendencies of the development of the service sector in the national economy of Ukraine; to determine the structural and logical model of interaction and interdependence of individual branches of the service sector in the context of the functioning of a single integrated system of the non-production sector of the national economy. The third section, Strategic Vision and Purpose of the Program, provides the formulation of the purpose and strategic goals of the service sector as a whole and of its individual sectors by identifying key problems and prospective directions of sectoral and industrial activity.

Fig. 1. Structural and logical scheme of the Complex State Program of Strategic Development of the Services Industry Source: developed by the authors [3]

24 In fourth section “Roadmap and direction of implementation of the program”, in accordance with the strategic goals of the Comprehensive State Program for Strategic Management of Changes in Services defined in Section 3, it is necessary to identify the key objectives of the Program and to design the directions for its implementation. The fifth section, “Modeling the Program Implementation Process,” provides for the development of strategic alternatives to managing changes in services and sectoral direction in accordance with the identified goals and objectives of the Program, developing an effective mechanism and selecting appropriate tools to ensure their implementation. In addition, in this section, it is appropriate to separately note and identify ways to ensure effective interaction of legal, organizational, economic and financial mechanisms of state regulation of the development of services. The sixth section of the Comprehensive State Program for Strategic Change Management in the field of monitoring the quality of implementation of the Program, first of all, defines the necessity of creating a state two-level (national and sectoral level) monitoring system of quality of implementation of changes in the functioning of the service sector and its individual industries, which will help determine the effectiveness of changes processes at the stage of their implementation and will be able to adjust the identified and pre-defined tasks by comparing the results obtained and father's expectations of change effects. In the seventh section “Forecasting the dynamics of changes in key parameters and indicators” by using the methods of analysis, diagnostics and socio-economic research predicts the anticipated dynamics of changes in the main indicators of the service sector or its individual industries in the national economy of the country in different periods of implementation of the Program (in particular, dynamics of change of their share in total GDP, volumes of capital and direct foreign investments, number of enterprises (entities of the owner ment) and engaged in their population, etc.). Based on the forecasting of the dynamics of changes in the key parameters of the service sector (including its individual branches) and taking into account the strategic features of the implementation of the Comprehensive State Program for Strategic Development of the service sector, the main program results of the implemented changes are fixed and modeled, which are recorded in Section VIII. The heads of relevant structural units (departments) of the Cabinet of Ministers of Ukraine should stimulate the efficiency of implementation of the provisions and tasks defined in the Comprehensive State Program for the strategic development of the service sector and ensure their quality implementation. Responsibility for the implementation and realization of the Comprehensive State Program for Strategic Development of the Services Industry as a key indicator for improving the efficiency of the National Economy should also rest with the governing body of the Cabinet of Ministers of Ukraine.

25 In their turn, the legislature at its level must create favorable conditions and in no way impede the process of implementation of such a program (unless, of course, the rules of the law are not violated) by passing the necessary bills and approving the relevant decisions and programs. The domestic service sector today includes all types of commercial services, which, based on K. Alderfer's hierarchical human needs system, can be roughly divided into three groups (Fig. 2).

Fig. 2. Classification of services according to K. Alderfer's hierarchy of needs Source: complied by the authors [3]

Based on the broad spectrum of services, for each group as a whole, and for any type of services in particular, the characteristics of the management of change process and, accordingly, the conceptual features of forming a management of change strategy are characteristic. Given that the provision of catering, accommodation and leisure services (pertaining to the primary needs of the individual) is the main task of the operation of the hotel and restaurant business, which is identified as one of the most profitable and promising areas of economic development of leading foreign countries, it is necessary to determine conceptual principles and peculiarities of the activity of the domestic hospitality industry (hotel and restaurant business) [1]. The correct and timely introduction of changes in the operation of the hotel and restaurant business enables the transformation of existential needs that are met in these establishments through social to developmental needs, which necessitates the continuous improvement of the quality of service delivery to consumers at all stages of their production.

26 According to the specifics and properties of these services, the management of change in the hotel and restaurant business is a complex process aimed at developing a system of measures for forecasting, planning, production, implementation and quality control of service delivery using new forms and methods of servicing guests, mechanisms and models of institution management, business environment concepts and personnel change tools that dictate the current market. Therefore, the formation of a change management strategy for the hotel and restaurant business in the context of the proposed structure of the Integrated State Program of Strategic Services Development has a number of specific features. The hospitality management of change strategy must be forward- looking, adaptable to any external or internal environment, ensure the development and competitiveness of the hotel and restaurant service as an element of market relations, its manufacturing industry, sphere, sector and country as a whole, accurately combine or complement the basic long-term strategy of enterprise (industry) development, while taking into account the material and social interests of both the consumer of the service and its manufacturer. The basic provisions that form the basis of the hospitality industry divisions should flow and be based on the conceptual aspects of the operation of the hotel and restaurant business. In turn, the concept of operation and development of the hotel and restaurant business is a complex system of interrelated, standardized and at the same time individualized and universal principles, methods and forms of socio-economic activity, and is defined and formed under the influence of changing factors of the external and internal environment [4]. However, despite the dynamism and globalization of economic transformations, the fundamental foundations of the change management concept in the hotel and restaurant business are unchanged and include the following steps:  analysis and consideration of the peculiarities of the functioning of the industry;  ensuring interaction between economic entities of the branch and state authorities;  formation of a unique hotel and restaurant product;  ensuring the proper quality of products (services);  forming a team of highly skilled workers of all levels,  ensuring marketing promotion of business results;  stimulation of efficiency of functioning of branch. Each of the defined positions is characterized by a peculiar system of tasks, the fulfillment of which will allow to determine the conceptual parameters of functioning of the hospitality sector and to formulate a conceptual model of management of change in the hotel and restaurant business (Fig. 3).

Fig. 3. Conceptual model of management of change in the hotel and restaurant business Source: developed by the authors [3]

28 From the proposed in Fig. 3. the conceptual model of change management in the hotel and restaurant business it is shown that it is based on six key concepts that determine the vectoring of change processes in the hospitality industry and provide for a cycle of operations to ensure the effectiveness of the change process. In the context of the first concept “Analysis and consideration of the peculiarities of the functioning of the industry” it is necessary to analyze the general and specific features of the functioning of the domestic branch of the hotel and restaurant business, in particular:  to analyze the economic parameters of the functioning of the industry in the system of the national economy of the country (the volume and share of the industry in the total GDP, the amount of capital and foreign direct investment, the number of enterprises (economic entities) and the population employed, etc.);  to determine the peculiarities of the internal market of hotel and restaurant services (hospitality infrastructure, consumer-oriented orientation, competitive market, supply system and infrastructure, nomenclature of basic and additional services, legal and documentation support of the industry, etc.);  to analyze the influence of environmental factors, including the system of state regulation of the industry (including the tax system), socio-political, economic, scientific and technological and other processes in the country and abroad, etc.;  to monitor the global trends in the market of hotel and restaurant services. Formation of the system of interaction between the hotel and restaurant business entities and public authorities, which is the next (second) aspect of the Conceptual model of hospitality management of change, foresees, first of all, the provision of favorable conditions by the state for the operation of the hotel and restaurant business by:  improvement of the legal and regulative framework for the industry;  transformation of the system of state regulation of the industry, including introduction of changes in the tax system;  creation of a state program for the development of the industry as a separate segment of the national economy;  ensuring the functioning of a system of “healthy” inter-industry competition in the context of the service sector and the national economy as a whole. The third concept of management of change model in the hotel and restaurant business is the most voluminous and reflects the main socio- economic result of the hospitality industry, providing the formation of a unique hotel and restaurant product. The efficiency of the process of forming a hotel and restaurant product and the uniqueness of its result depends on many

29 factors and is determined by the complex of operations, the main among which are:  taking into account the socio-economic conditions of the industry;  actualization of the needs of the society taking into account the principle of client-centricity, which is the main and determining factor of the activity of the industry;  orientation on the climatic and geographical features of the hotel and restaurant business, which determine the seasonality of demand for services and changes in its dynamics;  use of innovative domestic and world trends in hospitality operations;  improvement of logistical and information and technological support of the hotel and restaurant business;  taking into account cultural, religious, ethnographic and other key features of the hotel and restaurant product formation;  improving the quality management system of hotel and restaurant products and services;  promoting the development of hospitality infrastructure and related industries (tourism, transport, road quality…). In the fourth concept, “Improvement of the personnel system of the industry” is also an important aspect of forming a unique hotel and restaurant product. However, in the system of the conceptual model of change management in hospitality, it is advisable to distinguish it as a separate multidimensional element of a holistic system, which involves the following steps:  formation of a system of competence-oriented education in higher education institutions in order to provide training for highly qualified competitive specialists;  ensuring the efficiency of the system of training of personnel of all levels, introduction of elements of training of personnel;  development of an alternative or improvement of the current staff motivation system;  developing and implementing a lifelong learning concept. The fifth concept of the hospitality of management of change model is to create a system for monitoring the quality and efficiency of the hospitality industry, which provides parameters and indicators for the quality and efficiency of the hospitality industry and develops appropriate uniform criteria for their evaluation. One of the elements of stimulating the development of the hotel and restaurant business is ensuring the state marketing promotion of domestic hotel and restaurant brands both within the country and abroad. That is why this concept is identified as the sixth in the conceptual model of hospitality of the management of change. Within the framework of implementation of this concept the following program of actions is envisaged:

30  promotion of the “Ukraine NOW” brand in the world by placing it on elements of advertising and other information and promotional products of the hotel and restaurant business;  use of international information icons in the hotel and restaurant business;  promotion of domestic gastronomic trends;  creation of opportunities for participation in international specialized (industry and inter-industry) exhibitions and use of other relevant marketing measures.

Conclusions The conceptualization of the strategic vision of the sectoral development of the domestic market of services (in particular, the hotel and restaurant business) in the context of forming a single Integrated State Program of strategic development of the service sector will allow:  to identify key aspects of the functioning of the service sector and its individual sectors in the national economy;  to explore the features of socio-economic inter-industry and intra- industrial interdependencies;  to analyze the degree of elasticity and flexibility of individual industries of the service sector to the influence of factors of the internal and external environment;  to outline promising areas of sectoral development and identify priority ways of implementing changes in their functioning;  to formulate a strategic alternative model of management of change in the service sector as a whole and its individual branches in particular;  to design opportunities for implementation of certain changes by developing a mechanism for strategic management of sectoral changes. In general, it should be noted that when designing a state program for strategic management of changes in the service sector, it is necessary to take into account the peculiarities of the functioning of individual sectors in the national economy, the specific state regulation of each sector within the sector and their economic, social and political importance. A complex combination of key factors of functioning of individual industries, sectors within the national economy into a coherent conceptual model of managing changes in the sectoral and sectoral directions will provide a qualitatively new level of development of the national economy of Ukraine.

References: 1. Batchenko L. V., Honchar L. O. (2018) Teoretyko-praktychni pidkhody do efektyvnoho funktsionuvannia rynku hotelno-restorannykh posluh: stan, problemy, tendentsii : kolekt. monohrafiia. [Theoretical and practical approaches to the effective functioning of the market of hotel and restaurant services: status, problems, trends: set. monograph]. (V. A. Rusavska, Ed.). Kyiv: Vyd-vo Lira-K, pp. 278–309.

31 2. Derzhavna sluzhba statystyky Ukrainy. [State Statistics Service of Ukraine]. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (accessed 10 January 2019). 3. Honchar L. O. (2019) Formuvannia derzhavnoi stratehii upravlinnia zminamy u sferi posluh [Formation of a state strategy for managing changes in the service sector]. (PhD Thesis), Kyiv : National Academy of Management Higher Education. 4. Honchar L. O. (2018) Hotelno-restoranne hospodarstvo u konteksti transformatsii rynku posluh Ukrainy: stan, tendentsii, prohnozuvannia. [Hotel and restaurant business in the context of transformation of the Ukrainian market of services: status, trends, forecasting]. Current problems of the economy, vol. 9 (207), pp. 23–32. 5. Honchar L. O. (2018) SWOT-analiz rynku posluh Ukrainy v umovakh zmin. [SWOT analysis of the Ukrainian services market in the face of change]. Current problems of the economy, vol. 7/8 (206), pp. 22–35. 6. Kuzmin O. Ye. (2018) Upravlinnia zminamy. [Change management]. Lviv : Vyd-vo Lviv. politekh.. (in Ukr.). 7. Melnyk A. F. (ed.) (2010) Natsionalna ekonomika [National economy], Kyiv: Znannia. 8. Pro zatverdzhennia Metodolohichnykh osnov ta poiasnen do pozytsii Klasyfikatsii vydiv ekonomichnoi diialnosti : Nakaz derzhavnoho komitetu statystyky Ukrainy vid 23.12.2011 № 396. [On approval of Methodological bases and explanations to the positions of Classification of economic activities: Order of the State Committee of Statistics of Ukraine dated December 23, 2011 No. 396]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/ show/v0396832-11 (accessed 19 October 2019). 9. Uriadovyi portal. Yedynyi veb-portal orhaniv vykonavchoi vlady Ukrainy. [Government portal. The only web portal of the executive bodies of Ukraine]. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua (accessed 24 September 2019). 10. Zakonodavstvo Ukrainy – Verkhovna rada. [Legislation of Ukraine – Verkhovna Rada]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (accessed 24 September 2019).

32 Гаруст Ю. В. доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету Миргород-Карпова В. В. кандидат юридичних наук, викладач кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ОПТИМІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СИСТЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ НАД МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСАМИ В УКРАЇНІ

Анотація Проблема ефективності забезпечення контролю над міжнародними фінансами посідає провідне місце в Україні. Підвищення ефективності у цій сфері зумовлене необхідністю побудови дієвої системи контролю, що в майбутньому виступить одним із важелів побудови і функціонування конкурентоспроможної економіки України. Відсутність чіткого правового врегулювання даного питання негативно впливає на організацію процесу співпраці з міжнародними організаціями, іноземними державами, урядами, благодійними організаціями тощо. Таким чином, у роботі ми звернули увагу на нагальну проблему сучасності – побудову дієвого механізму адміністративно-правового контролю над міжнародною фінансовою допомогою у світі та Україні. Розділ монографії складається з двох частин: міжнародного досвіду та власного бачення на усунення проблем регулювання даної сфери. Вважаємо, що попереднє вивчення саме досвіду провідних країн світу дасть Україні змогу вийти з кризи. У другій частині роботи ми звернули увагу на фактичне законодавче врегулювання сфери міжнародної фінансової допомоги та обґрунтували можливі нововведення.

Вступ Більшість країн світу будує державну систему фінансового контролю та контролю над міжнародними фінансами з урахуванням основоположних засад, закладених у міжнародних правових джерелах та на підставі світового досвіду. Реалізація завдання забезпечення сталого

33 економічного, соціального, політичного розвитку України вимагає подальшого дослідження проблематики побудови дієвого контролю над міжнародними фінансами та ініціювання процесу реформування в даній сфері, що може стати ключовим елементом у комплексі відповідних системних перетворень у фінансовій сфері та побудові нової фінансової системи держави. Вважаємо, що Україна має шукати відповіді на найголовніші виклики сьогодення, опираючись на міжнародний досвід із даного питання, з метою його подальшого використання. Важливість та вагомість використання зарубіжного досвіду також тісно пов'язані з процесом державної інтеграції у світову спільноту та імплементації міжнародної практики здійснення фінансового контролю. Отже, для України ключовими завданнями є вивчення зарубіжного досвіду фінансового контролю та запозичення відповідних напрацювань у цій галузі для підвищення ефективності та дієвості вітчизняної системи фінансового контролю [1, c. 201]. Зазначимо, що світова практика у сфері здійснення фінансового контролю є надзвичайно об’ємною та багатогранною, їй притаманні різні підходи до організації і реалізації контрольних заходів, більшість з яких перевірили свою дієвість часом. Н. Лазарєва та Г.В. Дмитренко вказують, що вибір конкретної моделі базується на відповідних чинниках: стані демократичного розвитку суспільства та рівні побудови громадянського суспільства, специфіці розподілу повноважень між гілками влади, унормованій формі державного управління, історично прийнятій у державі формі правління, історичному шляху розвитку державності та розвитку інституту фінансового контролю [2, с. 68; 3, с. 22]. Більшість країн світу пройшла довгий шлях пошуку напрямів розвитку та побудови фінансового контролю. Вищі органи фінансового контролю більшості країн світу витримали тривалий період пошуку свого ефективного функціонування та реалізації дійсно дієвих заходів контролю. Наприклад, Національне управління аудиту Великої Британії було сформовано в 1120 р., Регулярна аудиторська організація Бельгії – у 1386 р., Генеральна палата Пруссії – у 1714 р., Головна рахункова палата Варшавського Князівства – у 1808 р. тощо [4, с. 127]. Такі органи були далекими від сучасного бачення державних органів у сфері здійснення фінансового контролю, однак саме вони стали прообразом нині діючих установ із визначеним колом завдань, функцій, повноважень та цілей їх реалізації. Ураховуючи виклики та потреби сьогодення, повноваження таких установ та органів були розширені з метою необхідності проведення контролю над грошовими коштами, наданими або отриманими у вигляді міжнародної фінансової допомоги. На жаль, історично Україна була позбавлена можливості поступової побудови державних інститутів у цій сфері. Здобуття незалежності в 1991 р. поставило перед країною необхідність вирішення ключових завдань на шляху економічного розвитку та ефективного функціонування

34 органів державної влади й управління. Ураховуючи дану обставину, вважаємо, що зарубіжний досвід у будь-якій сфері для України є найбільш цінним джерелом вирішення нагальних проблем, у тому числі й щодо запозичення світової практики організації фінансового контролю, контролю у сфері міжнародних фінансів та належного нормативного закріплення такого механізму.

Розділ 1. Зарубіжний досвід організації контрольних функцій держави за міжнародними фінансами Процес інтеграції фінансової системи України до світової фінансової системи повинен супроводжуватися впровадженням нових стандартів, імплементації та узгодження положень національного та міжнародного законодавства. Одним із таких аспектів за останні десятиліття стала модернізація національних підходів до здійснення фінансового контролю та аудиту. Так, систему фінансового контролю в Україні було приведено у відповідність до стандартів INTOSAI, котрі закріплені в стандартах ISSAI та INTOSAI GOV. О. Ніконова визначає стандарти INTOSAI як уособлення найкращої світової практики, якої необхідно досягти. Вони не мають нормативного характеру і не є обов’язковими для виконання. У сфері державного аудиту вони є свого роду «Біблією», яка, однак, не є ні обов’язковою, ні рекомендованою. Проте всі знають, що її заповідей варто дотримуватися та прагнути досягти [5, с. 30]. Разом із тим жодним міжнародним документом, у тому числі і стандартами INTOSAI, не врегульовано на належному рівні методологію та механізм здійснення контролю над міжнародною фінансовою допомогою, не надано жодних рекомендацій щодо проведення аудиту ефективності використання міжнародних коштів, не визначено чіткого вичерпного переліку контрольних заходів у даній сфері. Вивчаючи питання шляхів запозичення міжнародного досвіду для організації фінансового контролю в Україні, Н. Собкова визначає, що найбільш прийнятною для України з усіх західноєвропейських країн є досвід Франції [6, с. 345], адже побудова системи фінансового контролю у цій країні є найбільш схожою з вітчизняною порівняно з іншими країнами Європи (табл. 1). На Міністерство економіки, фінансів та бюджету Франції покладено повноваження щодо визначення ідеології бюджетування та, як результат ідеології, здійснення фінансового контролю. Саме воно забезпечує програмно-цільове використання бюджетних коштів. Таке реформування в країні відбулося після набрання чинності Органічного закону Франції (LOLF). Цей закон дав змогу після проведення аудиту ефективності, у результаті якого Міністерство отримує висновок щодо неефективного використання бюджетних коштів, у тому числі й коштів, отриманих у вигляді міжнародної фінансової допомоги, переспрямовувати їх на інші цілі та програми. Невикористані кошти в рамках конкретної програми

35 можуть бути перерозподілені на інші цілі та використовуватися за іншим призначенням, відмінним від первісного. Окрім того, щорічний державний бюджет Франції містить чітко визначені програми фінансування, цілі розвитку та перелік критеріїв і показників їх досягнення [7, с. 25].

Таблиця 1 Порівняння системи органів державного фінансового контролю Франції та України Органи, що здійснюють Органи, що здійснюють державний фінансовий контроль державний фінансовий контроль у Франції в Україні Міністерство економіки, фінансів та Міністерство фінансів України бюджету Франції Рахункова палата Франції Рахункова палата України Генеральна інспекція фінансів та Державна аудиторська служба Генеральна інспекція адміністрації України Державна фіскальна служба України Казначейство Франції Державна казначейська служба України Джерело: складено авторами на основі [6, с. 346]

У складі Міністерства економіки, фінансів та бюджету Франції знаходиться Податкова служба Франції. При цьому адміністрування податків відбувається за участі Головного податкового управління, Головного управління мита та інших надходжень, Головного управління обліку. Основні контрольні повноваження у сфері здійснення фінансового контролю покладено на Генеральну інспекцію фінансів, яка контролює всіх розпорядників кредитів, державні підприємства, а також ті державні органи і підприємства, що в процесі своєї діяльності використовують міжнародні фінанси. На замовлення Міністерства економіки та фінансів Франції або за власною ініціативою Генеральна інспекція фінансів організовує і здійснює дослідження державних економічних та фінансових проблем [8, с. 86]. Рахункова палата Франції, на думку Н. Лазарєвої, є однією з організаційно найскладніших структур державного фінансового контролю серед розвинених країн світу [8, с. 86]. Якщо в Україні Рахункова палата визначається як орган, який від імені ВР України здійснює контроль над надходженням коштів до державного бюджету України та їх використанням, проводить аудит за витрачанням міжнародної фінансової допомоги, то у Франції це судова інстанція, яка

36 здійснює загальний контроль над державними фінансами та виконує функції виявлення і запобігання бюджетно-фінансовим зловживанням. Згідно з Конституцією Французької Республіки, Рахункова палата виконує допоміжні повноваження уряду і парламенту щодо контролю над належним виконанням фінансових законів у державі. Разом із тим дана інстанція виступає самостійним та незалежним утворенням у країні [8, с. 87]. В.Ф. Підхомний визначає, що з урахуванням положень Конституції Французької Республіки, контроль, який здійснюється Рахунковою палатою, не є чисто фінансовим контролем у вузькому сенсі цього слова. Його роль також полягає у тому, щоб перевірити, чи всі процедури були вчинені відповідно до положень законодавства щодо використання міжнародних фінансів та при цьому були здійснені найефективніше [9, с. 256]. Дещо іншим виглядає механізм контролю над міжнародними фінансами у Німеччині. Незалежною від усіх гілок влади у ФРН функціонує Федеральна рахункова палата, яка є нейтральним авторитетним органом між парламентом і урядом країни. Вона виступає як незалежний від будь-кого та від будь-чого орган фінансового контролю, котрий у процесі своєї діяльності підпорядковується лише закону. Як зазначає В. Невідомий, у ФРН діє культ права та законності, а зовнішній фінансовий контроль базується на принципах об’ємності та багатогранності [10, с. 48]. Відповідно до Закону про Федеральну рахункову палату Німеччини, об’єктами перевірок у Німеччині є всі без винятку надходження і витрати Федерального бюджету Німеччини, у тому числі й ті, які зв’язані з міжнародною фінансовою допомогою. Для цієї країни є особливим та специфічним процес проведення перевірки. Об’єкт, який перевіряють, знайомиться з результатами такої перевірки та зобов’язаний в обов’язковому порядку висловити своє ставлення до підсумкового звіту, надати пояснення (роз’яснення) щодо найбільш важливих питань. Усі випадки незгоди зі звітом перевірки у формі зауважень вносяться до річного звіту. На засіданні Бюджетного комітету парламенту за кожним виявленим недоліком приймається рішення у вигляді постанови [10, с. 48]. У своїй діяльності Федеральна рахункова палата Німеччини керується Конституцією ФРН, законами «Про найвищий орган фінансового контролю» 1985 р., «Про основи бюджетної діяльності», Бюджетним кодексом. Незалежність від держави покладає на даний орган основну відповідальність за ефективне і результативне виконання своєї роботи [9, с. 257]. Одним з аспектів ефективного здійснення фінансового контролю, зокрема й контролю над міжнародними фінансами в зарубіжних країнах, є більш тривалий період призначення та затвердження керівників контрольних органів у сфері фінансового контролю та контролю над міжнародними фінансами порівняно з терміном повноваження самих

37 парламентів. При цьому В.Ф. Піхоцький та Н.І. Дорош звертають увагу й на особливу процедуру звільнення: звільнення таких керівників можливе лише за рішенням парламенту у разі професійної невідповідності чи зловживання повноваженнями [11, с. 18]. У Швейцарії, Румунії, Монголії, Польщі такий строк становить 6 років, у Туреччині – 7, у Мексиці – 8, у Болгарії – 9, у Канаді – 10, в Австрії, Угорщині та Німеччині – 12, у США – 15 років [12, с. 149]. У кожній країні використовуються спеціальні державні регламенти щодо обрання керівників верховних інститутів контролю. Президент та віце-президент Федеральної рахункової палати Німеччини обираються на посаду бундестагом за поданням Федерального уряду й призначаються Федеральним президентом терміном на 12 років. В Ізраїлі державний контролер обирається парламентом та затверджується на посаді президентом країни терміном на п’ять років, максимально – на два строки. Звільнення з посади державного контролера раніше від установленого терміну можливе тільки за рішенням 2/3 голосів депутатів парламенту [13, с. 132]. Ще одним елементом ефективної та успішної діяльності вищих органів фінансового контролю є наявність територіальних підрозділів, які тією чи іншою мірою підпорядковані керівному відомству, однак зберігають самостійність у виконанні функцій та здійсненні повноважень. У разі необхідності вони виконують оперативні завдання центрального відомства. Подібні регіональні представництва верховного органу державного фінансового контролю діють у Польщі, Болгарії, Монголії, Франції, Чехії, Бразилії тощо [14, с. 146]. Для оперативної організації структури центрального апарату керівному органу характерним є поділ на департаменти або за галузевим принципом (Німеччина), або за згрупованими напрямами (Данія). Вважаємо за необхідне відзначити, що в процесі вдосконалення структури органів фінансового контролю та запозичення зарубіжного досвіду важливими є утворення та поступова автономізація департа- ментів, відділів, груп аудиту адміністративної діяльності [15, с. 124]. Є.В. Дейнеко та В.Ф. Підхомний зазначають, що найбільш оптимальним та результативним підходом до виконання функцій вищого органу контролю над міжнародними фінансами є досвід арабських країн. Організаційна структура контролю включає такі складники: – фінансовий аудит (перевірка дотримання правових актів щодо залучення міжнародних фінансів, аналіз загального фінансового стану суб’єктів фінансових відносин та використання міжнародних фінансових ресурсів); – аудит адміністративної діяльності (перевірка ефективності та економічності використання міжнародної фінансової допомоги, повнота використання, оцінка якісних показників, аналіз досягнення мети діяльності суб’єктів міжнародних фінансових відносин);

38 – аудит комп’ютерних та бухгалтерських систем [15, с. 124; 9, с. 309]. Співпрацюючи з міжнародними фінансовими організаціями, іноземними державами й урядами щодо надання Україні фінансової допомоги та побудови дієвого механізму реалізації контрольних заходів за міжнародними фінансами в Україні, буде корисним досвід країн, котрі, як і Україна, переживаючи соціально-економічну кризи, користуються міжнародною фінансовою допомогою. Однією з таких країн є Латвійська Республіка, яка в період кризи 2008–2009 рр. у рамках програм міжнародного фінансування співпрацювала лише з МВФ, Єврокомісією та Світовим банком. Фінансування з боку розвинених європейських країн Латвія залучала лише у разі потреби. У 2009 р. Латвія отримала від МВФ та Єврокомісії на стабілізацію банківського сектору та покриття дефіциту бюджету 3 млрд євро, у 2010 р. – 1,6 млрд євро [16]. Латвія після отримання незалежності вже в 1991 р. приймає Закон «Про державний контроль», відповідно до якого в країні починає діяти новостворений орган – Державний контроль Латвійської Республіки, до сфери повноважень якого віднесено і контроль над міжнародними фінансовими ресурсами, отриманими на підставі міжнародних договорів. У 1993 р. Сейм Латвійської Республіки прийняв Закон «Про відновлення дії закону про державний контролюючий орган», який визначив струк- туру і керівні органи Державного контролю Латвійської Республіки, його положення були приведені у відповідність з міжнародними принципами проведення аудиту. Державний контроль Латвійської Республіки є одним із шести конституційних органів державної влади в країні, на який покладено, зокрема, право вносити зміни до нормативно-правових актів Латвії у разі наявності прогалин або колізій; надавати рекомендації щодо усунення недоліків, у тому числі й у сфері управління міжнародною фінансовою допомогою; визначати слабкі місця в загальній системі здійснення фінансового контролю та в системі залучення і використання міжнародних фінансів; перевіряти використання грошових коштів міжнародних фінансових організацій, іноземних держав і урядів, котрі є частиною державного бюджету або бюджету органів місцевого самоврядування. В.Ф. Піхоцький відзначає, що пріоритетом у діяльності вищого органу фінансового контролю Латвії є ревізії ефективності і законності [9, с. 323]. При цьому механізм контролю над міжнародними фінансами в Латвії повністю базується на трьох основних складниках: ефективності, результативності та законності. У країні ретельно перевіряється, наскільки ефективно витрачаються кошті, отримані у вигляді міжнародної допомоги, з чітким визначенням пріоритетних напрямів їх залучення та використання. Наявність ревізії ефективності дає змогу відслідкувати всі позитивні та негативні аспекти роботи органів державної влади й управління у даній сфері та визначити загальну результативність. Окрім того, вищі органи фінансового контролю мають більші важелі впливу порівняно з Україною під час

39 виявлення випадків неефективного використання грошових ресурсів та незаконних дій посадових осіб. Принцип ефективності є базовим для Латвії та активно формується в державі у сфері міжнародних фінансів, отриманих на поворотній та безповоротній основі. Дослідники взагалі визначають, що однією з позитивних тенденцій, котрі склалися в державі в 2004 р., коли Латвія стала членом ЄС, є саме координація МТД для забезпечення її ефективного використання.

Розділ 2. Шляхи впровадження міжнародного досвіду та оптимізації адміністративно-правового механізму здійснення контролю в Україні Аналізуючи реальний стан контролю над міжнародними фінансами в Україні, ефективність використання і залучення фінансових ресурсів та ефективність реалізації контрольних заходів, уважаємо за можливе застосувати досвід зарубіжних країн щодо реформування даної сфери в країні. Таким досвідом можуть бути: розширення повноважень Рахункової палати України на прикладі функціонування Рахункової палати Французької Республіки та ФРН; розвиток служб внутрішнього контролю й аудиту, автономізація відділів, департаментів, контрольних груп (ФРН, Данія); побудова оптимальної структури державного аудиту (арабські країни, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Данія); чітка структурованість органів контролю та звітування (Бельгія, Швеція); ґрунтовне визначення теоретичних основ та методологічного підґрунтя здійснення контролю перед проведенням структурних реформ у країні (Швеція); затвердження базових концепцій розвитку сфери міжнародної фінансової допомоги (ФРН, Французька Республіка, Швеція, Велика Британія). Сьогодні в Україні є діючими такі базові концепції та стратегії у сфері міжнародних фінансів: Стратегія залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2013–2016 роки, схвалена Розпорядженням КМУ від 11.09.2013 № 697-р; Концепція планування, залучення, ефективного використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями, схвалена Розпорядженням КМУ від 20.10.2011 № 1075-р; Стратегія співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2006–2008 рр., затверджена Постановою КМУ від 20.06.2006 № 844; Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020», схвалена Указом Президента України від 12.01.2015 № 5/2015; Середньострокова стратегія управління державним боргом на 2018–2020 рр., схвалена Постановою КМ України від 22.08.2018; Стратегія реформування системи управління державними фінансами на 2017–2020 рр., схвалена Розпорядженням КМ України від 08.02.2017 № 142-р.

40 Досліджуючи вище вказані нормативні документи, визначаємо, що в Україні відсутнє чітко розроблене методологічне підґрунтя співпраці у сфері залучення, використання та контролю над міжнародними фінансами. Діючі нині акти не можуть повною мірою врегулювати сучасну ситуацію в державі. До того ж більшість із них була затверджена до «кредитного буму» в державі. Відсутність основоположних стратегій та концепцій створює передумови для неефективного контролю над міжнародними фінансами. Сфера залучення, використання та контролю над міжнародними фінансами з кожним роком набуває все більшої актуальності. Передумо- вами виникнення такої актуальності є постійна співпраця України з міжнародними організаціями, іноземними країнами та урядами щодо заручення грошових коштів як на поворотній, так і на безповоротній основі. Однак таке активне залучення міжнародних фінансів ставить перед нашою державою нові проблеми, які потребують негайного вирішення. Однією з проблем є питання захисту таких фінансових ресурсів від правопорушень та злочинів. Відповідно до статистичних даних з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за І півріччя 2018 р., що ведеться Генеральною прокуратурою України, всіма правоохоронними органами України зареєстровано в ЕРДР – 4 624 кримінальних провадження у сфері господарської діяльності, але жодного кримінального провадження за неефективне використання міжнародної фінансової допомоги [17]. Уважаємо, що базовою причиною такої ситуації є відсутність в Україні правоохоронного органу, який би ефективно займався питанням захисту міжнародної фінансової допомоги, що надходить в Україну, від правопорушень та злочинів. У Верховній Раді України нині зареєстровано три альтернативні законопроєкти № 8157, № 8157-1, № 8157-2 щодо створення єдиного правоохоронного органу, завданнями якого мають стати захист саме економічних інтересів України, розкриття злочинних фінансових схем та боротьба з економічними злочинцями [18–20]. Було б досить слушним у разі прийняття ВРУ одного із цих законопроєктів контрольну правоохоронну функцію за ефективним використанням МТД в Україні закріпити за цим новоствореним правоохоронним органом. Проаналізувавши кожен із законопроєктів, зазначимо: законопроєктом № 8157-2 пропонується створення в державі Фінансової поліції як центрального органу виконавчої влади, який здійснює діяльність із запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції [20]; законопроєктом № 8157-1 пропонується створення Національного бюро фінансової безпеки України як державного правоохоронного органу, на який покладається обов'язок запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об’єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, публічні

41 закупівлі, централізовані та децентралізовані фонди коштів, фондовий ринок та ринок фінансових послуг, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінально процесуального кодексу України [19]; законопроєктом № 8157 пропонується створення Національного бюро фінансової безпеки України (НБФБ) як державного правоохоронного органу, на який на основі кримінального аналізу (дій, спрямованих на встановлення взаємозв’язків між даними про злочинну діяльність та іншими даними, потенційно з ними пов’язаними, їх оцінювання, інтерпретація та прогнозування розвитку досліджуваних подій із метою їх використання НБФБ для виконання покладених на нього завдань) та аналізу ризиків (інформаційно-аналітичної діяльності НБФБ, яка включає оцінку загроз, уразливості фінансової безпеки держави або правоохоронної системи та рівня негативного впливу на них, зіставлення результатів оцінки та дослідження взаємозв'язків між ними з метою розроблення пропозицій (рекомендацій) із підвищення рівня безпеки) забезпечує усунення загроз фінансовій безпеці держави, у тому числі шляхом запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття злочинів, віднесених до його підслідності, які прямо чи опосередковано завдають шкоди публічним фінансам, а також запобігання їх учиненню у майбутньому [18]. Поряд з інституційною, методологічною та теоретичною невизна- ченістю сфери здійснення контролю над міжнародними фінансами, яка потребує негайного впровадження, відсутні й законодавчі класифікації правопорушень у даній сфері. Але для цього потрібно уніфікувати вітчизняне кримінальне та адміністративне законодавство. Про що йдеться? На жаль, у Кримінальному кодексі України не передбачено норм, які б охороняли суспільні відносини, що виникають із приводу надходження, розподілу та використання МТД в Україні. Так, розділ 7 Кримінального кодексу України «Злочини у сфері господарської діяльності» не містить статті, за якою передбачено покарання за нецільове використання міжнародних фінансів. Лише стаття 191 КК України передбачає кримінальну відповідальність за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та може опосередковано охороняти суспільні відносини, пов’язані з міжнародними фінансами, але ж у ній не передбачено покарання за неефективне використання майна, а сама ця стаття відноситься до розділу 6 Кримінального кодексу України «Злочини проти власності», хоча міжнародні фінанси передбачають проведення, перш за все, господарської діяльності [21]. Кодекс України про адміністративні правопорушення [22] також не містить норм, пов’язаних із покаранням за порушення законодавства про міжнародні фінанси, мабуть, тому, що фактично воно в Україні відсутнє. Тому вважаємо за необхідне створення чіткого законодавчого підґрунтя щодо нецільового та неефективного використання міжнародних фінансів.

42 Наявність дієвого механізму покарання створить передумови щодо зменшення правопорушень та злочинів у даній сфері, а посадові особи, своєю чергою, намагатимуться виконувати свої повноваження відповідно до положень законодавства України. Уважаємо за необхідне внесення змін до Кримінального кодексу України шляхом доповнення його таким положенням: Стаття 210-1. Нецільове та неефективне використання коштів, отриманих як міжнародна фінансова допомога. 1. Нецільове або неефективне використання коштів, отриманих як міжнародна фінансова допомога особою, до повноважень якої належить реалізація, використання та здійснення контролю над такими коштами, якщо предметом таких дій були кошти міжнародної фінансової допомоги у великих розмірах, – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 2. Ті самі діяння, предметом яких були кошти міжнародної фінансової допомоги в особливо великих розмірах або вчинено повторно, або за попередньою змовою групою осіб, – карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до шести років із позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Примітка. 1. Великим розміром коштів міжнародної фінансової допомоги, відповідно до ст. 210-1 цього Кодексу, вважається сума, що в тисячу і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. 2. Особливо великим розміром коштів міжнародної фінансової допомоги, відповідно до ст. 210-1 цього Кодексу, вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Також, на нашу думку, є необхідність внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення шляхом доповнення його таким положенням: Стаття 166-26. Порушення законодавства щодо здійснення контролю над міжнародною фінансовою допомогою. 1. Порушення вимог щодо порядку подання або надання органу державної влади недостовірної інформації щодо залучення та використання коштів міжнародної фінансової допомоги; порушення вимог щодо надання відповідних документів для здійснення контролю у цій сфері – тягне за собою накладення штрафу на користувачів коштами міжнародної фінансової допомоги від тисячі до п’яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян. 2. Ненадання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації на запит органів державної влади, що реалізують політику

43 контролю у сфері залучення та використання міжнародної фінансової допомоги, – тягне за собою накладення штрафу на користувачів коштами міжнародної фінансової допомоги від тисячі до п’яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Висновки В умовах глобалізації політичної й економічної світових систем обсяги і можливість залучення міжнародної допомоги залежать від багатьох чинників. Проте місце і роль у цьому процесі українських державних органів є досить вагомими та значимими, тому що саме від ефективного застосування державних інституцій і елементів державного управління, а також від успіху прийнятих ними управлінських рішень напряму залежить реалізація будь-якого проєкту донорської допомоги. Результативність та ефективність реалізації цих проєктів для економіки країни стануть важливими сигналами для донорів та надання Україні нової МТД в значно більших обсягах. Для цього уряду України потрібно розробити, а Верховній Раді Україні впровадити дієве та гнучке національне законодавство з питань регулювання сфери міжнародних фінансів та міжнародної фінансової допомоги, де на законодавчому рівні затвердити теоретичний та методологічний базис ключових категорій даної сфери; запровадити простий, прозорий та зрозумілий для донорів механізм залучення в Україну міжнародних фінансів, в якому не буде місця бюрократичним перепонам та повністю буде відсутній корупційний складник; прийняти нові статті до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення, які будуть охороняти права донорів та карати порушників за неефективне та нецільове використання фінансових ресурсів, отриманих у вигляді міжнародної фінансової допомоги. Таким чином, Україна нарешті візьме на себе відповідальність за неефективне і нецільове використання міжнародних фінансів та відсутність механізму належного контролю в даній сфері. Побудова сфери державного регулювання створить передумови для побудови ефективного адміністративно-правового механізму забезпечення контролю над міжнародними фінансами в Україні.

Список використаних джерел: 1. Миргород-Карпова В.В. Адміністративно-правовий механізм забезпечення контролю за міжнародними фінансами в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07; Сумський державний університет. Суми, 2018. 261 с. 2. Обушна Н.І. Модернізація системи державного фінансового контролю в Україні в контексті утвердження парадигми публічного аудиту. Вісник НАДУ при Президентові України. 2016. № 6. С. 64–71. 3. Дмитренко Г.В. Проблеми удосконалення державного фінансового контролю в контексті зарубіжного досвіду. Фінансові ринки та цінні папери. 2010. № 1. С. 20–28.

44 4. Малишев В. Характерні аспекти організації державного фінансового контролю за кордоном. Фінансовий контроль. 2003. С. 126–136. 5. Ніконова О. Міжнародні стандарти INTOSAI: основні положення, аудиторські підходи, термінологія. Бухгалтерський облік і аудит. 2011. № 2. С. 29–35. 6. Собкова Н. Світовий досвід організації державного фінансового контролю в бюджетному процесі. Економічний аналіз. 2012. № 10. С. 343–346. 7. Бариніна М. Органічний закон: інновації у внутрішньому контролі Франції. Фінансовий контроль. 2007. № 5. С. 24–26. 8. Лазарєва Н. Міжнародна практика фінансового контролю. Національний юридичний журнал: теорія і практика. 2015. № 12. С. 84–88. 9. Піхоцький В.Ф. Система державного фінансового контролю в Україні: концептуальні засади теорії та практики : дис. … докт. екон. наук : 08.06.02 ; Національна академія наук України ; ДУ «Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН України». Львів, 2015. 436 с. 10. Невідомий В. Гроші лік люблять, або Як контролюють бюджет на Рейні і Дніпрі. Голос України. 2003. № 159(3159). С. 48. 11. Дорош Н.І. Методологічні та організаційні аспекти аудиту : автореф. дис. … докт. екон. наук : 08.06.04. Київ, 2004. 38 с. 12. Пожар Т.О. Розвиток фінансово-бюджетного механізму державного фінансового контролю : дис. … канд. екон. наук : 08.00.08. Суми, 2012. 254 с. 13. Дмитренко Г.В. Організація і здійснення державного контролю в Україні (фінансово-економічні аспекти) : дис. … докт. наук з держ. упр. : 25.00.02 ; Національна академія державного управління при Президентові України. Київ, 2010. 263 с. 14. Мамишев А.В. Шляхи європеїзації державного аудиту. Фінанси України. 2004. № 8. С. 144–150. 15. Дейнеко Є.В. Внутрішній контроль в умовах реформування системи державного фінансового контролю в Україні : дис. … канд. екон. наук : 08.00.08. Харків, 2014. 231с. 16. МВФ схвалив надання Латвії 100 млн євро. Інтерфакс-Україна. URL : https://news.finance.ua/ua/news/-/204390/mvf-shvalyv-nadannya-latviyi-100-mln-yevro (дата звернення: 25.11.2019). 17. Єдиний реєстр досудових розслідувань. URL : https://erdr.gp.gov.ua/ (дата звернення: 25.11.2019). 18. Про Національне бюро фінансової безпеки України : проєкт закону від 19.03.2018 № 8157 / Верховна Рада України. URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63676 (дата звернення: 25.11.2019). 19. Про Національне бюро фінансової безпеки України : проєкт закону від 20.03.2018 № 8157-1 / Верховна Рада України. URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63691 (дата звернення: 25.11.2019). 20. Про правові засади організації та діяльності Фінансової поліції : проєкт закону від 03.04.2018 № 8157-2 / Верховна Рада України. URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63782 (дата звернення: 25.11.2019). 21. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ / Верховна Рада України. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 25.11.2019). 22. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-Х / Верховна Рада України. URL : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 (дата звернення: 25.11.2019).

45 Golovnya О. M. Doctor of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of International Management, Hotel and Restaurant Business and Tourism Vinnytsia National Agrarian University

MODEL OF ECONOMIC POLICY OF THE STATE IN THE CONCEPT OF SOCIALLY ORIENTED NATIONAL ECONOMY

Summary The mechanism of interaction of market self-regulation and economic policy of the state in the concept of socially oriented national economy is investigated. The main models of economic growth are identified. The author argues that a precondition for state social development policy is a competitive environment. Consequently, the transition to a socially oriented national economy is ensured by the interaction between production and consumption through the market, state regulation and specific public institutions, and is based on a socialized commodity production. Therefore, an effective national model of socially oriented economy should be formed, it should be the result of the implementation of a strategy, where it is necessary to harmonize the target orientations of market transformations, anti-crisis regulation, structural and technological restructuring, improving the level and quality of life of the population, stabilizing the economy and inclusion in the world economic space.

Introduction Ukraine's exit from the crisis depends on the mechanisms of economic development, which are conditioned by the action of the economic laws system and laws themselves. Economic development is a process of a social life and its constituent parts, which are conditioned by both the freedom of the human will and the objective laws. Thus, economic development as a process of human life is, on the one hand, the result of the action of objective laws, and, on the other hand, an economic management, based on the conscious use of properly understood laws. However, in the modern world, the economy is not a self-contained and closed system. Economic growth is to create conditions for human development, improve living standards and quality of life. A tool for creating such conditions in our country should be a socially oriented model of economic development. Therefore, state regulation in the economic sphere must proceed from the social condition realities of the majority of the population of the country. Within a socially oriented economy, the market should be seen as a device that maximizes the level of achievement of social goals, not just profit.

46 The economic development that underpins a socially oriented economy is a process of qualitative change in the economic system, but it is impossible without the economic growth. There are theories inside the economic theory that explain the causes and drivers of economic growth. In Keynesian theories, as in the neoclassical ones, models are used in the analysis of problems of economic growth. The main goal in developing and researching such models is to find out and consistently substantiate the main, most important factors that determine the process of increasing national income, which means achieving the goals of economic growth and improvement of the economic system.

Part 1. Mechanism of interaction between market self-regulation and economic policy of the state in the concept of socially oriented national economy Over the past two decades, policy-makers have recognized social protection as a core strategy for tackling poverty and vulnerability while strengthening inclusive social development and equitable economic growth. Around the world, increasing numbers of countries have formulated national social protection strategies, which integrate life-cycle programmers into comprehensive systems. This approach draws linkages within the social protection sector and builds bridges to other policy areas both social and economic and reinforces comprehensive impacts by building inter-sectoral synergies. A social protection system capable of generating synergies requires a policy and legislative strategy, including the budget framework, together with the set of specific programmers and their corresponding implementation systems. A comprehensive strategy weaves the instruments together into a more comprehensive system of policies and programs that not only tackle poverty and vulnerability but also strengthen inclusive social development and equitable economic growth. The second level represents a committee of relevant line ministries which are either centrally involved in social protection design and implementation or which activities interact substantially with the larger socio-economic agenda. Typical candidates include ministries of education, health and social development, but may also include gender, agriculture, children or others. The appropriate involvement and integration depends on the respective ministerial structures and capacities. The third level is responsible for the delivery of social protection benefits. Consolidation of delivery mechanisms within a single institution promotes cost-effectiveness and value-for-money and minimizes the risk of program fragmentation. The delivery institution customarily responds to the superior line ministries of the individual programs. Coordination under one ministry improves the overall efficiency and strengthens cross-sectoral support. Therefore, it has the capacity to provide comprehensive social protection and complementary services.

47 The main models of economic growth include: 1) A. Smith's theory of economic growth; 2) the Harrod-Domar model of economic growth; 3) the model of economic growth by S. Kuznets; 4) J. Robinson's growth model; 5) the theory of economic growth by N. Kaldor; 6) Cobb-Douglas economic growth model; 7) R. Solou's model of economic growth; 8) P. Romer's economic growth model; 9) the model of economic development of A. Lewis; 10) the “golden rule” of E. Phelps; 11) institutional theory of economic growth and development; 12) two-sector macromonetary model of economic growth of V. Ryaboshlik, etc. The socio-economic system, which underlies the socio-economic dynamics of the economic entities, leads to the development of society, as well as to the formation and transformation of the entire economic environment. The internal drivers of this process are laws. Laws act as a collective force, the manifestation of which is indisputable, and the result is unambiguous, so due to them the most accurate prediction (projection) of the state of processes is achieved. Due to the development and complication of the economic system, the system of social relations and relations between the subjects of society, the deepening of the interdependence of their actions, there is a necessary need to integrate these relations into a certain system, the functional content of which is determined by economic and social laws. An integral part of the process of forming a model of socially oriented national economy is the interaction of the mechanism of market relations and economic policy of the state. It contains different ways, forms, specific technologies regulated by the normative legal documents. Such a mechanism is a set of organizational and economic forms, principles and methods by which the relations of ownership of the means of production and its results are realized. The transition to a socially oriented economy, that is, to a form based on socialized commodity production, is ensured by the interaction between production and consumption through the market, state regulation and specific public institutions. That is, in a mixed two-sector economy, the market regulation of economic processes is complemented by state-social regulation. Meanwhile, the creation of such an economy requires the following prerequisites: theoretical, economic, political and legal, social and ethical and psychological. Thus, economic conditions include: a) the real variety of ownership and economic activities (the presence of real owners); b) the modern efficient structure of the economy and a sufficient number of modern production facilities; c) dismantling of monopoly structures in the economy and optimal interaction between large, medium and small enterprises, their real independence; d) a strong economic center; e) commodity-monetary and budgetary equilibrium, economic deficit, availability of stocks, based on real achievements in production, and not on administrative and fiscal methods; e) highly developed market infrastructure: commercial banks, exchanges, fairs, trade and warehouse network, inventory management, advertising service, tax and financial inspection, information and transport systems, pre-

48 sales and after sales services; g) industrial (financial, labor, technological and organizational) discipline at micro and macro level; g) the state's susceptibility to regulating the market through socio-economic, monetary, financial, structural-investment, scientific and technical policies, the state's readiness to strictly regulate the principles of competition, social protection of the population (including control over pricing). Any discussion of the forms and models of the national economy, any analysis requires a preliminary understanding of the backgrounds underlying them. In our case, such prerequisites are “free market”, “market economy”, “property”, “competition”, “socialized commodity production”, “social policy”, “social protection and assistance”. Social division and specialization of labor are important and necessary conditions for the formation of the market. As a result of these processes, the possibility of commodity exchange and the emergence of the market as the interaction of sellers and buyers emerged. The basic meanings of this term are: firstly, the market is a mechanism that provides a link between production and consumption; secondly, the market is the place where the sales operations are carried out; thirdly, the market is the place of residence of people who interact through commodity exchange; fourthly, there are sectoral markets (securities market, intellectual property market), and fifthly, the market as a way of selling goods in the face of two types of material relations: a planned economy and a free market; sixthly, the market as a set of socio-economic relations in the sphere of exchange, in which the sale of goods takes place. As a basis, we can cite this definition in its modern sense. A free market is a social institution designed to reconcile fundamentally opposite prices and sellers, with each participant in the process being equal with others, no one having power over others, and no superior authority to look after interests except for the sellers and buyers themselves. The functioning of the free market is conditioned by the following circumstances: 1) the presence of competition, that is, the struggle for survival, in which all means are used: the laws of the market and non-economic methods of influencing competitors; 2) supply and demand, that are the main mechanism of market functioning; 3) risk as the law of entrepreneurship, which can be different: economic (low rate of profit), commercial (default partners), political (not predictable actions of government and higher echelons of power); 4) bankruptcy as the result of competition for those who do not provide adequate activities; 5) spontaneity of the market: there is a circle until regulatory forces emerge; 6) conjuncture, which characterizes the state of the market and the moment, that is, the interacting forces of the market; 7) unity of prices, their homogeneity; 8) market anarchy, which occurs when there is no governing function of political bodies in a free market; 9) market capacity, which is characterized by turnover; 10) the law of value is the basic economic law in connection with which the exchange of equivalents takes place in the process of purchase and sale of goods; 11) the advantages of large-scale

49 production, that are the ability to make fuller use of market conditions, more sophisticated equipment, labor organization, etc.; 12) concentration of production as the increase the production in size at large enterprises; 13) centralization of production is the desire of entrepreneurs to unite for gaining economic benefits in the fight against competitors; 14) differentiation of producers is a property stratification for the rich and poor; 15) the expropriation of producers is the ruin of some and the enrichment of the others, the alienation of direct producers from ownership of means of production and products of labor; 17) proletarianization as the transformation of direct producers into employees; 18) priority accumulation of capital as the concentration of means of production in the market entities that become the organizers of the economy; 19) the relative share of each manufacturer in the total volume of market operations; 20) availability of full information on prices and terms of sale of goods from all market entities; 21) availability of different forms of ownership of the means of production; 22) absence of monopoly and other leading forces in the market. Each of the laws and features of the market mentioned above has a specific autonomy and its own vector of action on its development. However, they can act simultaneously or sequentially, globally, or unidirectionally. There are several basic economic laws that fundamentally affect the formation and functioning of the market. These are first and foremost the law of competition, the law of value, the law of supply and demand. Under these laws a socially oriented market and a social market economy are built. Thus, the law of demand is inversely proportional to the change in demand with price changes. The main determinants of demand are the price of the goods. But as the market develops, demand is multifactorial and depends on non-price determinants: consumer tastes, fashion, number of buyers of goods, consumer incomes, prices for related products, etc. When analyzing demand, it is important to evaluate the extent of its magnitude, which is usually determined by the notion of “elasticity” of demand. This phenomenon is desirable, but difficult to evaluate. Such demand occurs when purchases rise faster than prices. All other cases are considered as inelastic demand. The law of supply expresses the direct dependence of the change of supply in comparison with the change of prices, that is, the price increase leads to the increase of supply and vice versa. The main determinant of demand is price. Non-price determinants include: improvement of production technology, taxes and subsidies, number of sellers on the market. Equality of supply and demand is called equilibrium of the market, and prices that meet supply and demand are equilibrium prices. Due to the reverse economic dependencies, the market, in turn, acts on production. Due to the market exchange the realization and coordination of an important component of economic interests of manufacturers and buyers is carried out. Market management instruments act simultaneously as sanctions mechanisms: firstly, profit and loss; secondly, property income or labor income generated by the use of goods and services;

50 thirdly, the opportunity for economic growth and social prestige for both integrated and individual market players. You can agree with the opinion of economists I.M. Bratyshchev and A.S. Makaryan, who believe that in a modern market economy, its mechanism cannot be based solely on the law of supply and demand, although, of course, depends on it, as well as on other economic laws [1, p. 21]. But the concept acknowledges market failure. P. Kozlowski believes that the term “market insufficiency” is more appropriate than the term “market failure”, since the word “failure” gives the impression of a general market collapse and the existence of a state-protected alternative to failures [5]. The concept recognizes the fact that government failures and government decisions based on errors regarding economic realities can occur as often as cases of market failure and insufficiency. It also acknowledges the fact that state failures are more critical to economic performance than individual market failures. There is considerable asymmetry between the defects of the market and the state: the defects of the market can be corrected by the state; in this regard, the deficiencies of the state are much harder to neutralize than the deficiencies of the market. Since the state is an institution of the highest order, it can only correct itself, but the task of self-correction is extremely difficult. In the concept of a socially oriented national economy, the idea of equilibrium and compensation is central to three sectors: the overall availability of capital for medium and small enterprises, the offsetting of market failures in environmental protection, and the implementation of social policy objectives. After all, social policy and social protection must offset the risks of industrial production and provide insurance against unforeseen circumstances, personal troubles and needs. Therefore, the concept of a socially oriented national economy recognizes the possible interference of the state not only in an industry where the market mechanism does not work, but also in those areas of social life where, based on the principle of social responsibility, the state has an important role to play. The state intervenes in the sphere of market activity in order to form a system of social support for the population. In addition, the state intervention is necessary in cases where an independently functioning market mechanism can lead to socially dangerous outcomes, and therefore a structural and regional policy must be pursued by the state. In this connection, it is possible to distinguish the main spheres of a socially oriented market economy policy, which are based on balancing the social and market components. That is, a socially oriented national economy is such a model in which the state creates reliable legal and social framework conditions for the implementation of economic initiative, which lies solely in the sphere of individual market decisions. By creating the institutional conditions for the effective functioning of the market mechanism, the state reserves the opportunity to react when its action may lead to social risks. As a result, the

51 state tends to pursue a policy that can create the necessary legal, economic and administrative institutions for the free exercise of human capacity.

Part 2. Competitive environment as a prerequisite for the state social development policy Another important prerequisite for the state social development policy is a competitive environment. Competition acts as the market regulator of the economy, which encourages all businesses to make the most efficient use of scarce resources. On the basis of streamlining the technological processing of these resources, an increase in the production of goods and services is achieved, and therefore also tax revenues to the budget, through which the relevant social programs are implemented. Thus, the formation of a model of socially oriented national economy is nothing more than the introduction of framework conditions that will maximally contribute to the implementation of competition policy and the formation of the open competitive environment in the country. Competition policy is a central element that directly affects the overall effectiveness of the functioning of the entire socio-economic system. In this sense, the concept of a social market economy is based on the premise of prioritizing economic efficiency over social charity of the state. Competition may reduce the role of monopolies and lead to higher incomes, but it remains a mechanism that is neutral to human values and goals. Any adjustments can be made in the state to help constructively transition to a new competition policy. That is, the effective competition policy and competition protection must be the goals of the state. The tendency towards regeneration of the system of “underground” competition, which is based not on open forms of competition inherent in the socially oriented economy, but on so-called “clan” principles, cannot be overlooked. Such principles encourage entrepreneurs not to rationalize the use of their abilities in a system of stable rules of a market economy, but to approach authorities in order to influence the formation of these rules in their own interests, or to obtain benefits and access to exclusive sources of economic information. As a result, competition occurs by rules when success in the market is determined not by the ability to conduct effective business activity, but by the ability to eliminate competitors from it through administrative, financial-oligarchic or political levers. At the same time, the economic system inherent in the described system of “clan competition” extends to all spheres of public life, from political to social protection of the population. In such a situation, any market liberalization, as a rule, only leads to the deepening of existing imbalances, the further monopolization of markets and all spheres of public life. Moreover, the strengthening of the “social” component is necessarily accompanied by the redistribution of the relevant budget resources through the corrupt channels of the distribution system. Thus, the social market economy cannot rely on

52 closed models of post-socialist “clan” competition. Its primary task in a market economy should be the adoption of rules and principles inherent in competitive order, with its social responsibility, openness and transparency of all forms of market struggles, the establishment of moral principles of entrepreneurship, a clear definition of the functions and role of government in this system. The implementation of the described conceptual principles of the competitive order allows to achieve the effect of self-regulation on the use and redistribution of available in the state natural, labor and other limited economic resources [7, p. 57]. In this case open competition acts as the main regulatory tool that provides for the expansion of the range of influence and power of more efficient competitors and counterbalances the value of less competitive and therefore less efficient ones. The socio-economic system maximizes the rational use of its resource potential and improves the competitive position of entrepreneurs on the world stage. The state is gaining authority and recognition in the world, its citizens enjoy a sufficient level of social protection, and business structures are involved in the process of shaping major economic trends. In this case, the microeconomic environment and the social sphere achieve full stability and balance. Entrepreneurs, who work more efficiently, reduce unit costs, pay better wages for employees, get professionals, reach higher levels of income, increase payments to the budget, and thus, create the basis for increasing social payments to the population. The system of financial institutions serves and accelerates the process of redistribution of public resource in favor of more efficient enterprises, contributes to the improvement of its use on a social scale. Only competition for the consumer, credit resources, working capital can serve as an effective tool for determining the best and most successful participants in the market process. A prerequisite for maintaining competitive order in the social market economy is the availability of stable currency and free pricing. Only if they exist, can the market agents be sure that commodity exchange is on a stable basis and that economic and financial proportions remain important? Otherwise, demand and supply in the markets occur under conditions of “deformed standards”, when the unit of value of the same product changes in a time-dependent measure, depending on the level of inflation. That is, competition cannot be open unless prices reflect the real exchange value of goods [7, p. 58]. If it is possible to maintain stability in the financial market, despite the recent trend of increasing hidden inflation and deficits of the state budget, then the price factor will remain favorable for the implementation of competition policy and implementation of the principles of the social market economy. The other important areas of competitive order formation are problematic today. Firstly, it is the legislative consolidation and practical implementation of antitrust mechanisms for regulating the economy. As practice shows, today the authorities of Ukraine are called upon to protect the society from

53 monopolistic abuse of certain business groups, but in practice they are advocates of the interests of monopolistic associations and clan groups, thus contributing to the deepening of market distortions and neglect of the monopolies by themselves. Secondly, support for market self-regulation of the socio-economic system. The main efforts of the state should be directed to reducing their presence in the areas where competitive self-regulation mechanisms are able to automatically ensure the proper efficiency of economic management and self- development of enterprises. These spheres include virtually all sectors of the economy except those that are particularly significant in terms of national security [4, p. 2405]. Thirdly, ensuring the freedom of enterprise and the dignity of the individual. The post-totalitarian Ukrainian society has been virtually devoid of any opportunity to uphold its own interests, dignity and morality. Fourthly, the realization of the priorities of public interest over the personal interests of individual members of society. This principle, which is an axiom of the social market economy, does not find in Ukraine virtually any support at the state level, in the environment of entrepreneurs or among the population. Prolonged differentiation in the social psychology of its own and other's state distorted citizens' perceptions of public interest, distorted their understanding of activities for the benefit of society. Social in the minds of most modern Ukrainians is associated with the state, which means foreign and needed by no one. Private and group interests, clan morality are increasingly hampering the realization of public interest in the classical sense. A vivid confirmation may be the privatization or brazing of collective farms carried out in the state, when the interest of everyone to become the owner of a piece of the former state property was put above the interest of the whole society for its maximum effective use [7, p. 60]. These difficulties significantly complicate the implementation of competitive order in the modern Ukraine. They create obstacles in virtually all areas of open competition policy. Legislators' decision-making on competition cannot take place against the backdrop of spontaneous political interests, as stronger social groups will “tyrannize power” and adapt laws to meet their own interests. Adam Smith drew attention to this feature. This means that in society there is a need for legislation to serve the common welfare, so competition rules in the market must be fair to all. V. Aiken introduced the concept of “full competition” for this and justified it by saying that restrictions on competition must be declared illegal and that a developed system of competitive markets allows the weakest members of society to lead a dignified life. Therefore, the purpose of the concept of a socially oriented market economy is to combine freedom of enterprise and initiative with the social policies provided by market-based management methods. Consequently, the transition to a socially oriented national economy is ensured by the interaction between production and consumption through the

54 market, state regulation and specific public institutions, and is based on socialized commodity production. The socialized commodity production itself is another prerequisite for the functioning of the economic mechanism. Socialized commodity production is the highest stage of commodity production, which operates on the basis of social partnership and progress. In this form of commodity production, collective ownership dominates in the form of joint-stock ownership. It is known that simple, classic and socialized commodity production is characterized by similar and distinct features. As a result, producers of goods are at the same time owners of factors of production and take part in the management of the production process. When a social partnership is established in society, the actions of the authorities, entrepreneurs, employees and society are coordinated on the dynamics of wage and social assistance payments. In socialized commodity production, large enterprises that use modern management methods play a leading role. Thus, the economic mechanism of a socially oriented market economy contains the organizational structure of production (vertical and horizontal), specific forms of functioning of the economic system (state and non-state regulation of the market), as well as a specific institutional base (including its legislative component). In any economy, the control mechanism plays a role that is similar to that of an engine in a machine. Not only its constituents determine its effective work but also the use of specific regulators. The interconnection of regulators is shown in Fig. 1.1. The figure illustrates that the regulatory subsystems of the economic mechanism interact. Moreover, they may be present in the market or out of sight of market forces. The first category includes systems that are formed by large economic structures (such as financial-industrial corporations), which, on the one hand, operate according to the laws of the market, and on the other – independently regulate the processes that take place in the market space. The second category is the system of state regulation of the market, including the central banking system. The analysis of the economic mechanism shows that in reality there is no direct correlation between competition and market efficiency. There is a certain optimum at which competition ceases to produce results, which stimulates the production and marketing of goods. For example, if K – the contribution of competition to economic dynamics, S – the contribution of regulatory state factors, and – K  S  N  100 the contribution of regulatory non-state factors and K / S  N , then the optimal ratio is K  Kооп ,i.e. if the degree of competition is high, then the parameter decreases . This is due to the increase in the share of large economic structures and the expansion of their market scope. The advantage of the structures is provided by: a) a wide access to sources of funding for long-term development

55 programs; b) increased capacity for assimilation and production of new technologies and their introducing into production; c) development of the marketing network and the ability to provide information support for their use in an expanded market space; d) the opportunity for a better perception of the market.

The system of regulation of the national economy based on social orientation

Regulatory The mechanism State monitoring, strategic planning, Budget methods of of competition forecasting and control system regulation

in the in the in in the in Tax Enterprises, system holdings, financial- field of field of inform field of invest- State sector industrial groups foreign external ation- labor ment- economic finance intellec (unions of relations innovati relations commit tual on-field industrial, ments field agricultural enterprises, banks, scientific and The sphere of non-competitive regulation of the activity project institutions, of large economic structures: natural and other mass-media) and monopolies, which in turn exert a regulatory influence on corporation the economy

The field of financial regulation

NBU, Ministry of Finance of Ukraine, State Fiscal Service, National Securities and Stock Market Commission

Development and implementation of a unified state financial, budgetary, tax, customs policy

Fig. 1.1. Interdependent influence of the mechanism of market relations and the economic policy of the state in the socially oriented national economy Developed by the author

Analysis of the evolution of the market shows that the optimal ratio K / S  N is markedly reduced to the complete displacement of competition from the economy. A similar situation may result from a fall in resource potential. The principle of balancing, that is, balancing the processes that take place in a market economy is of fundamental importance. Although in developed countries, the opportunity to achieve equilibrium production support through inequitable exchanges with other countries, as well as internal tax increases have exhausted itself, yet the balancing process remains. For example, it may take the form of a state subsidy (Fig. 1.2). In a socially oriented economy, virtually all costs are regarded as balancing. The optimal share of such expenditures (for example, subsidies to maintain the level of

56 prices in a particular area, investment and R&D expenditures, social expenditures) should be at least 40% of GDP [1, p. 62]. This proportion depends directly on the state of the economy. It is higher than the larger possibilities of the state. In the budgets of developed countries, this figure is at least 35%, and this is considered justified in terms of economic and social efficiency.

Fig. 1.2. Relationship between the market core of the socially oriented economy and the balancing regulator of the economic mechanism Developed by the author

Addressing critical issues of poverty, inequality in the medium term the state should focus on deepening social assistance and expanding its scope of a social security, reforming this sector, intensifying community development interventions. The core of a socially oriented national economy is a market economy the main purpose and goal of which are to increase the production efficiency and profit. Market economy, reaching its main goal, to some extent automatically solves some social problems: ensuring employment, payment of wages for labor results. But a market economy is competition-based and has no business to do with social justice. Social justice, social protection are ensured by state intervention in the economy (redistribution of created goods, tax policy and legal support). That is, the state voluntarily, rather than the market economy

57 itself, returns it to the interests of society and gives it the status of a socially oriented market economy. In such circumstances, the state often sacrifices economic efficiency for the sake of social protection of the population. Therefore, one of the important criteria of a socially oriented market economy is the priority of social protection, social justice over economic efficiency, carried out for the sake of social peace and secured by the implementation of state social policy. Thus, the economic mechanism of a socially oriented national economy is a complex structure and system of interconnections. It includes: a) a system of balanced markets; b) public sector of economy; c) large economic structures that fulfill the regulatory role of the state for the economy as a whole and at the same time increase the market sensitivity to medium and long-term programs of its development; d) public sector administrative and production subsystem; e) system of operative state regulation of economy; e) a budget- balancing system with a powerful core; g) regulatory framework governing mid-market processes [3, p. 97]. In rather difficult conditions, Ukraine produces the parameters of its own national model of socio-economic development for the long term. The country has not yet formulated or implemented an effective model of economic development that would fully reflect its national characteristics and interests and become a macroeconomic base for effective state regulation. The formation of the model of the national economy has its own peculiarities of macroeconomic policy. Macroeconomic policy is a policy of governmental institutions and institutions aimed at regulating economic processes in order to ensure long-term economic growth. The main forms of macroeconomic policy are: credit, tax, monetary, investment, innovative, financial, structural, industrial, scientific, agricultural, anti-cyclical, human resources, foreign economic, social and environmental. In Ukraine, macroeconomic policy began with the formation of science-based government economic programs. Analytical and forecast macroeconomic models that operate on aggregate indicators: GDP, national income, accumulation and consumption funds, aggregate demand and supply indicators, etc. are used to study macroeconomic development problems in Ukraine. Among the known macroeconomic models that are used to forecast the development of the national economy and analyze the structure of the economy there are the following: 1) macromodels of the economy Ukraine-1 and Ukraine-2, which are designed to make medium-term forecasts of key indicators; 2) macromodels of the UKR-MACRO-3 and UKR- MACRO-4 economics, in which the social sphere and the market of goods and services are forecasted among six subsystems; 3) budget modeling system; 4) a medium-term forecasting model that operates on real GDP; 5) quarterly model of real GDP forecasting [6]. The peculiarities of the macroeconomic policy in Ukraine should be aimed at overcoming the systemic crisis of socio-economic development. The policy

58 should be transformational and based on inclusive economic growth [2, p. 113]. The priority goals of the national model of socially oriented development are economic stabilization, high level and quality of life of the population, harmonious social relations, stable dynamics of economic development. Thus, the search, selection, definition of forms and methods, factors and mechanisms, the role of which ensure the implementation of these tasks in practice, is actualized.

Conclusions Since the beginning of economic reforms in Ukraine, domestic science has raised claims about the lack of a clear theoretical base and practical recommendations regarding the strategy and tactics of a radical transformation of the socio-economic system for the further development of the national economy of the country. It is clear that the formation and development of a national model of socio-economic development is impossible today without the active involvement of state regulation, but governmental structures and public authorities are building their activities in accordance with the theoretical canons of liberalism. The national strategy for building a socially oriented model of economic development is the problem of choosing between the speed of such formation and the achievement of the desired effect. In today's context, the evolutionary formation of such a model takes time, which determines the backwardness of the country from other countries in the western world, and may be accompanied in the future by a loss of production and resource potential and rising economic costs. Therefore, an effective national model of socially oriented economy should be formed, it should be the result of the implementation of a strategy, within which it is necessary to harmonize the target orientations of market transformations, anti-crisis regulation, structural and technological restructuring, improving the level and quality of life of the population, stabilizing the economy and inclusion in the world economic space. This strategy should be based on high, dignified and at the same time attainable long-term goals that will transform Ukraine into a dynamically developing country basing on intensive work and business initiative and consistent economic policy. On the way to building a national model of socially oriented economy in order to ensure the continuity of the modernization process, constant in nature, there should be a transfer process, through which daily accumulation and use of specialized knowledge takes place. The result of innovative activity should come to the everyday life. Therefore, in a socially oriented economy, the intellectual potential of the society on which it relies and which is a set of everyday and specialized scientific knowledge, which are accumulated in the minds of people and materialized in the technological way of production, is crucial.

59 The formation and development of the national model of socially oriented economy requires the transition from the so-called investment, as a rule, extensive, type of development to a qualitatively new, effective, innovative type of development, based on the acceleration of scientific and technological renewal of production, its intensification, reduction, production costs and increase its profitability. It not only increases the funding sources, but it also opens up the possibility of achieving the optimum ratio between production, storage and consumption, profound radical changes.

References: 1. Bratishchev I. M. (2003) Social market economy and the mechanism of its formation in Russia. – M.: CJSC “Publishing House” Economics”, 216 p. 2. Golovnya O. M. (2017) Derzhavna policy of social development of Ukraine in the context of secure stability of economy: (theory, methodology, perspectives): monograph / OM Smut. – Zaporizhzhia. : Vidavnichy dim “Helvetica”, 492 p. 3. Golovnya, O. M. (2019) Innovative financing technologies for social development of the national economy. Scientific Bulletin of the Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas (series “Economics and Management in the Oil and Gas Industry”, 2(20), 93-102. 4. Kinash, I., Andrusiv, U., Golovnia, O & Popadynets, I. (2019) Aspects of the formation and development of innovation infrastructure in Ukraine. Management Science Letters, Volume 9(13), P. 2403-2414. 5. Kozlowski P. Synthesis of social balancing (Ausgieich) and guarantees of free action of market forces [Electronic resource]. – Access mode: http://sites.google.com/a/ 6. Malish N. A. (2010) Theoretical ambush prompt macroeconomic models of sovereign politics. Actual problems of sovereign governance. – Volume 2. – P. 47–53. 7. Social market economy: an organization for Ukraine / R. Klapgam, M. Lohmann, O. Olіynik ta іn. : as amended R. Klapgama. – 2nd view. -TO. : FADA, LTD. – 2006. – 88 p.

60 Гудзь О. Є. доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри менеджменту Державного університету телекомунікацій Прокопенко Н. С. доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри банківської справи Європейського університету

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Анотація Розглянуто сутність та завдання стратегічного планування організаційного розвитку підприємства. Визначено його принципи та основні етапи процесу. Аргументовано, що організаційний розвиток – це процес позитивних і якісних змін на підприємстві, які торкаються переважно структури, способів діяльності та комунікаційної взаємодії. Доведено, що критерієм позитивних змін можуть бути: виживання підприємства, ефективність та конкурентоспроможність його діяльності та відповідність визначеним цінностям. Обгрунтовано, що поряд із розробленням стратегічного плану організаційного розвитку підприємства доцільно розробляти стратегії та цільові програми, спрямовані на вирішення окремих аспектів перспективного організацій- ного розвитку підприємства. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства з урахуванням його взаємозв’язків, комунікаційних ланцюгів, компетенцій та ієрархічних структур на основі інноваційних організаційно-управлінських моделей та інформаційних технологій. Запропонована концептуальна модель дасть змогу підприємствам розширити своє стратегічне бачення бізнесу та сприятиме організаційній гнучкості та адаптивності, що підвищить їхню конкурентоспроможність.

Вступ Глобалізаційні процеси, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, мінливі економічні, техніко-технологічні та соціальні зміни зовнішнього середовища призводять до зростання взаємозв'язків і взаємозалежностей між різними економічними субʼєктами, значного ускладнення структур управління та формують нові умови функціо- нування підприємств, які істотно підвищують значимість і зумовлюють потребу в новому підході до здійснення процесу стратегічного плану- вання організаційного розвитку підприємства, за допомогою якого воно

61 наближається до досягнення своїх довгострокових завдань. При цьому повинна бути звернена увага на організаційні культуру, структуру та дизайн, щоб кожен елемент підприємства міг бути мобілізований для забезпечення ефективності визначеної організаційної стратегії. Тобто сучасне успішне управління підприємством повинне враховувати швидкоплинність зовнішнього середовища і базуватися на вмінні менеджменту вибирати правильний вектор організаційного розвитку, який дасть змогу швидко ділитися інформацією і проводити транзакції, аналізувати діяльність великої кількості конкурентів і партнерів, здійснювати електронну торгівлю, краще реагувати на запити споживачів та підвищити гнучкість підприємства. Сучасна філософія процесу стратегічного планування організаційного розвитку підприємства має базуватися на якісно нових підходах, принципах, моделях, які враховують виклики та запити сьогодення. Тому на часі є розроблення пропозицій щодо удосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства з урахуванням його взаємо- зв’язків, комунікаційних ланцюгів, компетенцій та ієрархічних структур на основі інноваційних організаційно-управлінських моделей та інформаційних технологій, яка дасть змогу підприємствам розширити своє стратегічне бачення бізнесу та сприятиме організаційній гнучкості та адаптивності що підвищить їхню конкурентоспроможність.

Розділ 1. Сутність та завдання стратегічного планування організаційного розвитку підприємства Ще К. Барнард [22] визначив поняття стратегічного менеджменту як «процес розвитку і застосування знань у справах». Пізніше А. Ньюман характеризував стратегічне планування як «завчасне рішення того, що необхідно зробити» [22]. Але багато вчених [2; 3, c. 216] підтримують визначення А. Чандлера, який обгрунтовує, що стратегічне планування – це визначення головних довгострокових цілей і завдань підприємства, прийняття напряму дій та розподіл ресурсів, необхідних для виконання встановлених цілей [16, c. 16], і стверджує, що стратегічному плануванню притаманний довгостроковий характер: дії розписуються на строк від двох до п’яти років наперед. Розвиваючи ці положення, І. Ансофф. Е. Мюррей, Д. Стейнер, Ч. Хофер, К. Ендрюс [5; 18; 27; 28] зміст стратегічного планування повʼязують із завданнями вибору напрямів розвитку підприємства з урахуванням тенденцій і прогнозів коливань зовнішнього середовища. Дж. Брайсон [14, с. 6] окреслює стратегічне планування як “a disciplined effort to produce fundamental decisions and actions that shape and guide what an organization is, what it does, and why it does it”. Г. Мінцберг [23, с. 12] стверджує, що стратегічне планування – це “a formalized procedure to produce an articulated result, in the form of an integrated system of decisions”. Г. Уілкінсон і Е. Монкхауз обгрунтовують,

62 що стратегічне планування − це “a method used to position an organization, through prioritizing its use of resources according to identified goals, in an effort to guide its direction and development over a period of time” [29]. Таким чином, опираючись на визначення науковців, доходимо висновку, що стратегічне планування: це безперервний процес, який передбачає розроблення стратегії і стратегічного плану та їх подальше коригування з урахуванням зміни зовнішнього середовища і стану самого підприємства; це ієрархічно організований процес, що передбачає розроблення стратегії і її деталізацію як за напрямами діяльності, структурними підрозділами підприємства, так і в часі; стратегічне планування є ієрархічно вищим рівнем планування розвитку підприємства; воно має бути чітко розмежоване з плануванням інших видів. Тут доречно згадати вислів Ю.І. Палехи: «Щоб успішно фінішувати, потрібно спочатку дізнатися, де знаходиться фініш, і вибрати правильний шлях» [6, с. 109]. Тепер розглянемо як науковці визначають поняття «організаційний розвиток підприємства». Уважається, що саме Уенделл Френч та Сесіл Белл уперше ввели його у науковий ужиток і стверджували, що це «довгострокові програми щодо вдосконалення процесів організаційного оновлення і прийняття рішень, зокрема за допомогою більш ефективного управління організаційною культурою, заснованою на співпраці, з особливим акцентом на культурі формальних робочих команд, за допомогою агента або каталізатора змін та з використанням теорій і методів прикладних наук про поведінку, включаючи дослідження дією» [20]. В. Старбук організаційний розвиток окреслив як природний процес якісних змін в організації, похідних від її віку [26, с. 31]. Н. Маргуліс та А.Райян обґрунтовують, що «організаційний розвиток являє собою ціннісно-орієнтований процес самооцінки і планових змін, що включають специфічні стратегії і технології, націлені на посилення загальної ефективності організаційної системи» [24]. Арнольд Майнорс стверджує, це «галузь, спрямована на інтервенції у процеси людських систем для збільшення їх ефективності». Метт Мінахан переконує, що «організаційний розвиток – це галузь знання і практичної діяльності, яка покращує результати діяльності організації та індивідуального розвитку» [25]. Тобто організаційний розвиток – це процес позитивних і якісних змін на підприємстві, які торкаються переважно структури, способів діяль- ності та комунікаційної взаємодії. Критерієм позитивних змін можуть бути: виживання підприємства, ефективність та конкурентоспроможність його діяльності та відповідність визначеним цінностям. Ключовими атрибутами організаційного розвитку слід уважати:  перегляд організаційних цінностей та організаційної культури підприємства;

63  адаптацію до зовнішніх умов, щоб успішно в них існувати, конкурувати і розвиватися;  стратегічність, плановість, ефективність та системність змін, їх клієнтоорієнтованість;  орієнтацію на довготривалий процес та інноваційність;  наявність компетентного менеджера для планування та проведення необхідних трансформацій (внутрішнього чи зовнішнього консультанта);  підвищення освітнього й компетентністного рівня менеджерів, зростання усвідомленості та відповідальності за ухвалені рішення;  використання спеціальних методик, підходів й технологій. Отже, доцільно зазначити, що стратегічне планування розвитку підприємств – це безперервний, багатовекторний, нелінійний, системний, плановий, довгостроковий процес, інтегруючий багатовимірні локальні зміни в технологіях менеджменту і поведінці співробітників, який спрямований на реалізацію стратегії розвитку підприємства, ефективне використання ресурсного потенціалу, оптимізацію співвідношення формальної структури й організаційної культури та який сприяє переходу підприємства до нового якісного стану за рахунок передбачення змін кількості, якості підсистем, що входять до нього, та звязків між ними, що підвищує його конкурентоспроможність у глобальному економічному просторі. На чинниках, що сприяють використанню на підприємствах стратегічного планування організаційного розвитку, акцентував увагу Дж.А. Стайнер [27]: зростання розмірів підприємства завдяки підвищенню комплексності й багатопрофільності діяльності, використання зв’язків з іншими організаціями, зростання конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках унаслідок заповнення ринків, розвиток методології та інструментарію планування, наявність кваліфікованих кадрів, лідерство підприємств, які більше уваги приділяли стратегічному плануванню. Уважаємо, що нині використання на підприємстві стратегічного планування організаційного розвитку зумовлено таким:  змінами зовнішнього середовища та необхідністю підвищити здатність підприємства своєчасно адаптуватися до його мінливих умов;  змінами внутрішньої структури підприємства, коли існуюча система управління, організаційна структура та культура заважають досягненню цілей;  змінами вимог ринку;  використанням нових технологій та комунікаційних ланцюгів;  зміною мотивації працівників;  перед підприємством стоять принципово нові завдання й цілі, впроваджуються нові технології та методи роботи у виробництво та управління, що вимагає зміни системи управління, організаційної структури та настанов людей;

64  створюються нові структурні одиниці підприємства, здійснюються великі організаційні перетворення (злиття, поглинання, рейдерські атаки). Зміни зовнішніх умов вимагають швидких змін у стратегічному плануванні організаційного розвитку. Швидкість, з якою можуть бути реалізовані стратегічні плани, залежить від швидкості їх розроблення, ступеня їх підтримки та напрямів діяльності. Підприємства можуть швидко змінити свій стратегічний горизонт відповідно до змін у конкурентному середовищі, коли вони можуть створити велику кількість стратегічних альтернатив шляхом комбінації образних спонукальних процесів. Для швидкого впровадження необхідна комбінація процесів вертикальної, горизонтальної та перехідної перевірки, щоб переконатися у правильності загальних дій та стратегічних планів. За О. Уіном [17, c. 367] до підцілей організаційного розвитку належать зміна відношення до роботи, модифікація поведінки і стимулювання до змін у структурі й політиці. Р. Дафт [3, с. 390] зазначає, що органі- заційний розвиток здійснюється за рахунок адаптації до змін зовнішнього середовища, навичок вирішення виникаючих проблем, удосконалення внутрішніх взаємовідносин. За М. Біром [7] до основних цілей організаційного розвитку належать: досягнення відповідності між організаційними структурами, процесами, стратегією, персоналом і культурою; розвиток і створення нових організаційних рішень; розвиток здатності організації до самооновлення і самовідродження. Слід зазначити, що поряд із розробленням стратегічного плану організаційного розвитку підприємства доцільно розробляти стратегії та цільові програми, спрямовані на вирішення окремих аспектів перспек- тивного організаційного розвитку підприємства. До таких проблем варто віднести: організаційний дизайн (organizational design), організаційні зміни (organizational changes), організаційний інжиніринг (проєктування бізнес-процесів, об'єднаних в єдиному інформаційному полі), органі- заційні інновації (organizational innovation), організаційне конструювання (organizational construction) (створення нових структур, систем управління), організаційну культуру (organizational culture), організа- ційне моделювання та бізнес-моделювання (orgware) (що спрямоване на побудову цілісних організаційних моделей), організаційну поведінку (organizational behaviour), організаційні повноваження (organizational empowerment), організаційний проєкт (organizational project), органі- заційне проєктування, організаційне зростання (organizational growth) та організаційне управління (organizational management). Узагальнюючи викладене, зазначимо найбільш характерні риси суча- сного стратегічного планування організаційного розвитку підприємства:  розв’язується декілька стратегічних організаційних проблем підприємства;  притаманний креативний, ітеративний характер;  використовує підхід «від майбутнього до сьогодення»;

65  за умов нестабільності та невизначеності зовнішнього оточення відрізняється стохастичним характером;  стратегічні плани відрізняються концептуальним та описовим характером, у яких містяться переважно якісні критерії та інтервальні кількісні індикатори;  ґрунтується на принципі альтернативності;  спрямоване на пошук нових можливостей підприємства;  визначається потенціал успіху підприємства;  потребує вагомих інформаційних, інтелектуальних, матеріальних, а також часових ресурсів;  створює передумови успішної діяльності підприємства;  суб’єктом формування головної стратегічної ідеї є вищий рівень менеджменту підприємства;  притаманна гнучкість. Історично склалося так, що потреба в стратегічному плануванні організаційного розвитку підприємства виникла лише в умовах загострення конкурентної боротьби. Однак на більшості українських підприємств і нині стратегічне планування організаційного розвитку не використовується. На думку низки дослідників [4; 10; 12], одними з основних перешкод на шляху впровадження ефективних методів стратегічного планування організаційного розвитку слід уважати неможливість застосування без належної адаптації до специфіки українських реалій багатого закордонного досвіду і рекомендацій західних фахівців; недосконалий менеджмент вітчизняних підприємств; низький рівень формалізації процедур стратегічного планування організаційного розвитку, їх орієнтація на досвід та інтуїцію управлінців. Ключовими недоліками застосування стратегічного планування організаційного розвитку у практиці підприємств уважаються відсутність обʼєктивної інформації для ухвалення стратегічних рішень та розроблення стратегічних планів (що зумовлює низький рівень обґрунтованості планових документів); відсутність альтернативних планів; недостатнє використання науково-методичного арсеналу планування − сценаріїв і методів ситуаційного планування; слабко розвинена система поточного аналізу, контролю та коригування стратегічних планів; догматична гіперболізація значення цифрових показників; недосконала система стимулювання працівників, які беруть участь у розробленні та виконанні стратегічних заходів; недостатній рівень організаційного, соціально- психологічного та фінансового забезпечення стратегічного планування. Зазначені обставини висувають у розряд найбільш актуальних завдань розроблення методичного інструментарію стратегічного планування організаційного розвитку підприємств, що забезпечує більш високий рівень алгоритмізації процедур планування та їх доступність для середнього за рівнем кваліфікації управлінця.

66 Завданнями стратегічного планування організаційного розвитку підприємства слід визнати:  діагностику поточного стану, стратегічних активів, компетентностей підприємства і виявлення проблеми;  ідентифікацію опису стану підприємства і його зовнішнього середовища;  прогнозування параметрів зовнішнього середовища;  визначення мети і завдань організаційного розвитку підприємства;  обґрунтування горизонту планування та планового періоду;  окреслення способу досягнення мети (комплекс відповідних заходів);  оцінку наявних ресурсів, можливостей, загроз та ризиків і прогноз витрат ресурсів;  оцінку інвестиційних можливостей, пошук мультиканального фінансування;  формування часових і ресурсних обмежень;  розроблення нових схем бізнес-процесів та комунікаційних ланцюгів;  використання ІТ й зміни у роботі з персоналом. Окрім того, перед формуванням стратегії організаційного розвитку необхідно зʼясувати декілька питань: чи потрібні підприємству організа- ційні зміни зараз; хто споживач; які точки взаємодії з клієнтами, партнерами, постачальниками; які дані про взаємодії потрібно збирати, як їх зберігати і аналізувати; яка потрібна бізнес-модель для успішної діяльності; скільки підприємство може і готове інвестувати в організаційні зміни; чи готовий персонал до змін; хто буде проводити необхідні організаційні зміни. Зазначені завдання вважаються загальними для стратегічного планування організаційного розвитку, для розвʼязання яких використо- вують різні підходи і методи.

Розділ 2. Принципи та основні етапи процесу стратегічного планування організаційного розвитку підприємства У будь-якому разі стратегічне планування організаційного розвитку має здійснюватися на основі системи принципів, правил та пріоритетів. Ці принципи мають відображати найважливіші особливості функціо- нування підприємств і зовнішнього середовища. Їх дотримання дасть змогу поліпшити якість процесів стратегічного планування організа- ційного розвитку на підприємстві. Ключовими принципами стратегічного планування організаційного розвитку можна вважати [9; 11, с. 421–422]: цілевстановлення та цілереалізацію; конкретність; багатоваріантність, альтернативність та селективність; координацію; глобальність, системність, комплексність та збалансованість планів за ресурсами; спадковість і послідовність; ієрархічність; безперервність; єдність і повноту; наукову та методичну обґрунтованість; узгодженість; реаліс-

67 тичність, досяжність; виділення провідної ланки; гнучкість, динамічність, еластичність, реакційність; точність та деталізація; ефективність і соціальну орієнтованість; оптимальність та раціональність, маржи- нальність; часової визначеності; кількісну та якісну визначеність; директивність; довгостроковість заходів; багатофункціональність; орієнтацію на вирішення складних проблем у стратегічній перспективі; стабільність; ранжування обʼєктів планування за пріоритетністю; обовʼязковість; узгодженість із параметрами зовнішнього середовища; ковзне планування; варіативність (розроблення не менше трьох альтернативних варіантів досягнення мети); наскрізне планування; економічну обґрунтованість; доцільність; автоматизацію систем планування та застосування сучасних інформаційних технологій. Слід акцентувати, що принципи стратегічного планування організа- ційного розвитку підприємств, виконуючи функції інтегрування, синтезу й організації, формують загальні вимоги до процесу його розроблення та етапів. Розроблення на цих принципах стратегічних планів органі- заційного розвитку має передбачати:  побудову ієрархічно супідрядних стратегічних планів;  регулярне коригування стратегічних планів усіх ієрархічних рівнів та їх взаємоузгодження за часовим та ресурсним обмеженням. На думку П. Лоранжа, «процес стратегічного планування є допо- міжним інструментом у прийнятті управлінських рішень, головне завдання якого полягає у забезпеченні ефективності нововведень і змін у компанії. Він передбачає чотири основних види управлінської діяльності у межах стратегічного планування, а саме: розподіл ресурсів, адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію та організаційну стратегічну поведінку» [3]. «Найбільш поширеним способом дослідження альтернативності є розгляд трьох сценаріїв майбутнього розвитку зовнішнього середовища: найбільш сприятливого (оптимістичного), найбільш несприятливого (песимістичного) і найбільш імовірного» [1, с. 42–47]. Незважаючи на обгрунтованість такого підходу, варто акцентувати, що розроблення лише трьох варіантів стратегічних планів організаційного розвитку вже не повною мірою відповідає потребам підприємства в мінливих умовах сьогодення. Необхідно більш гнучке передбачення проміжних варіантів очікуваного стану. Тому проблема передбачення розвитку майбутньої можливої поведінки зовнішнього середовища, прогнозування очікуваних наслідків, альтернативність можливих заходів стають надзвичайно актуальними. Стратегічне планування організаційного розвитку підприємства не повинно виступати як система критеріїв і показників, завдань і даних про їх відхилення. Воно має забезпечити потоки своєчасної обʼєктивної інформації про обʼєкти планування. Різні дослідники виокремлюють різні етапи процесу стратегічного планування організаційного розвитку підприємства. Зокрема,

68 Дж. Брайсон окреслює цей процес як «АВС-процес, де А − це де знаходиться підприємство; В − де підприємство хоче перебувати; С − як цього досягти» [14]. Деякі науковці [18] обґрунтовують процес стратегічного планування організаційного розвитку підприємства як процес, який складається з п’яти основних етапів: сканування зовнішнього середовища; аудит ресурсів для оцінки сильних і слабких сторін; визначення стратегічних завдань; розроблення стратегії; розподіл ресурсів і реалізація. Інші вчені [28, с. 341] виокремлюють такі пʼять етапів у процесі стратегічного планування організаційного розвитку підприємства: формулювання місії, яка встановлює цілі і завдання; оцінка зовнішнього середовища; оцінка внутрішнього середовища підприємства для виявлення сильних і слабких сторін; ідентифікація стратегічних завдань і реалізація; моніторинг та коригування реалізації й оцінок ефективності. Ми вважаємо, що стратегічне планування організаційного розвитку має бути не лише важливою платформою для виконання певних заходів, воно також має стати базисом для формування архітектури, організаційного дизайну підприємства, удосконалення комунікаційних ланцюгів, інформаційного забезпечення менеджменту, бізнес-процесів, управління ризиками, а також виявлення можливостей і формування ініціатив. Цікавою є позиція Девіса Фогга [21], який стверджує, що типовий процес стратегічного планування організаційного розвитку підприємства «включає у себе вивчення зовнішнього середовища і можливостей підприємства; міркування про те, як підприємство хоче зростати і розвиватися (бажане майбутнє); його устремління (те, що підприємство буде робити); наміри підприємства просуватися вперед (як воно буде просуватися вперед): The WHAT; The PRESENT; The FUTURE; The HOW”. В умовах перманентного коливання економічного простору, стратегічне планування організаційного розвитку підприємства «має проводитися не у вигляді одноразових або періодично здійснюваних заходів у міру виникнення необхідності, а на систематичній основі у вигляді постійно діючої підсистеми планування» [4; 13]. Таким чином, вивчення наукових літературних джерел та власні спостереження дають підстави розглядати стратегічне планування організаційного розвитку як процес, який відбувається у кілька етапів:  визначення місії та розроблення завдань організаційного розвитку підприємства;  визначення бажаних кількісних та якісних показників організаційного розвитку підприємства;  інформаційне та комунікаційне забезпечення;  сканування зовнішнього і внутрішнього середовища, компетентностей;  діагностика чинників внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, що мають вплив на ефективність стратегічного планування організаційного розвитку підприємства;

69  прогнозування умов функціонування та можливостей підприємства;  здійснення планово-економічних розрахунків;  розроблення альтернативних сценаріїв стратегій організаційного розвитку підприємства та їх ієрархічне узгодження;  вибір оптимальної стратегії організаційного розвитку підприємства;  оцінка та контролінг результатів реалізації стратегічного плану організаційного розвитку підприємства. Більшість вітчизняних підприємств за останні 10 років здійснювала різноманітні організаційні трансформації: зміну форми власності, структурні зміни, злиття чи поглинання, скорочення персоналу тощо. Водночас варто відзначити, що переважно такі організаційні транс- формації здійснювалися через кризові процеси задля виживання підприємства та можливості подальшого ведення бізнесу. При цьому в одних підприємствах організаційні трансформації призвели до бажаного результату та сприяли їхньому розвитку й підвищенню конкуренто- спроможності, у інших, навпаки, зумовили зростання матеріальних витрат та поглиблення кризових процесів. Не всі організаційні трансформації призводять до успіху, тому виникає правомірне питання про те, які концептуальні моделі та підходи до стратегічного планування організаційного розвитку призводять до успішного розвʼязання проблем підприємства. З огляду на вищезазначене, виникає необхідність у вдосконаленні концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства з урахуванням його взаємозв’язків, комунікаційних ланцюгів, компетенцій та ієрархічних структур на основі інноваційних організаційно-управлінських моделей та інформаційних технологій.

Розділ 3. Удосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства Досвід успішних підприємств підтверджує, що 60% їх успіху залежить від стратегічного планування організаційного розвитку. Кількість підприємств України, які впроваджували організаційні інновації, у 2014−2019 рр. сягнула 37%. Удосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства має опиратися на врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища під час визначення мети та завдань щодо проведення організаційних трансформацій підприємства. Водночас акцентуємо, що успіх підприємства залежить не тільки від правильно вибраної стратегії, а й від процесу її реалізації. У цьому контексті слушним видається ствердження Л. Боссиді: «Стратегія не має жодної цінності, якщо не враховує здатності підприємства до її впровадження» [15]. Актуальність удосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства істотно підвищується під час побудови систем багаторівневого ієрархічного, безперервного, ковзного планування, розроблення яких вимагає глибокої ресурсної,

70 структурної та часової узгодженості планів різних ієрархічних рівнів [8; 12; 13]. Базисом концептуальної моделі ієрархічного стратегічного планування організаційного розвитку підприємства мають бути прийоми декомпозиції. Очевидно, усі компоненти стратегічних планів різних ієрархічних рівнів повинні стати обʼєктами декомпозиції і в сукупності забезпечити результати стратегії. Застосування методів декомпозиції як одного з ключових інструментів формування ієрархічної системи стратегічних взаємоузгоджених планів організаційного розвитку підприємства забезпечить еквівалентність досягнення визначеної мети в агрегованому і деталізованих планах. Декомпозиція стратегічних планів організаційного розвитку має враховувати необхідність широкомасштабних організаційних трансфор- мацій усіх підрозділів підприємства: організаційні зміни (організаційний дизайн, структура управління, взаємозв’язки, комунікаційні ланцюги); технологічні (рух ресурсів, послідовність виконання виробничих операцій тощо); інформаційні (рух інформаційних потоків); кадрові (комплектування і підвищення кваліфікації і компетентностей персоналу, раціональне використання кадрів тощо); організаційна культура (адекватна поведінка, підвищення іміджу тощо). «Ці компоненти, як складники бетонної суміші, пропорційно підібрані і добре перемішані, стають монолітом» [6, с. 110]. Звертаємо увагу, що нині дуже важливим для організаційного розвитку підприємства є використання комплексу інтегрованих цифрових технологій, продуктів та послуг (BioTech, NanoTech, RetailTech, FinTech, LegalTech, InsurTech, GovTech, BlockChain, Digital marketing, CRM&BPM на платформі bpm’online, Grid-технології, Digital- страхування, ePrescription, TeleHealth). Усі вони мають певну цінність для організаційного розвитку підприємства, оскільки прискорюють бізнес-процеси, економлять ресурси, примножують прибутки, формують унікальні компетенції, відкривають принципово нові напрями розвитку. Для оптимізації внутрішніх інформаційно-комунікаційних ланцюгів доцільно використовувати спеціалізоване програмне забезпечення: ERP, системи електронного документообігу, CRM, BMPS-системи, UPE- платформи з управління ефективністю. Ієрархічний підхід до побудови концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства даєзмогу диференціювати завдання та пріоритети між підрозділами і підбирати найбільш придатні методи вирішення проблем, що виникають на кожному ієрархічному рівні. Водночас необхідно здійснювати узгодження планів різних ієрархічних рівнів та враховувати механізми адаптації стратегічних планів до фактичних і можливих в майбутньому трансформацій внутрішнього і зовнішнього середовища за різноманітними часовими інтервалами. Зазначимо, що такий підхід вимагає певного організаційного дизайну та організаційної культури, яка б:

71  була сприятливою та надавала підтримку;  забезпечувала високий ступінь свободи для працівників та підрозділів підприємства у процесі прийняття рішень;  делегувала обов’язки та вимагала відповідальності за кожний зроблений крок, створювала систему зобов’язань та лідерства;  динамічно пристосовувалася до нових викликів і вимог;  ураховувала важливість завдань і ролі кожного працівника в ієрархічному організаційному процесі;  надавала б командам та працівникам право вибору нових можливостей діяльності та реалізації їх ідей у співпраці з потенційними клієнтами [27]. До стратегічного набору удосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства доцільно також долучити: бюджетування, управління взаєминами з клієнтами, реінжиніринг бізнес-процесів, аутсорсінг, сегментацію споживачів, бенчмаркінг, управління знаннями (knowledge management), управління лояльністю, управління ключовими бізнес-компетенціями, стратегічні альянси, стратегії зростання, управління за цілями (Мanagement by objectives), управління якістю. Таким чином, запропонована концептуальна модель стратегічних планів організаційного розвитку підприємства стає досить ефективним інструментом, що враховує взаємозв’язки, комунікаційні ланцюги, компетенції підприємства та його ієрархічних структур на основі інноваційних організаційно-управлінських моделей та інформаційних технологій. Запропонована концептуальна модель досить універсальна, вона дасть змогу підприємствам розширити своє стратегічне бачення бізнесу та сприятиме організаційній гнучкості та адаптивності, що підвищить їхню конкурентоспроможність. Водночас потрібно зауважити, що для успішного використання запропонованої концептуальної моделі стратегічних планів органі- заційного розвитку підприємства доцільно виконати низку вимог, відповідність яким забезпечить її результативність на підприємствах. Їх можна сформулювати так:  висока кваліфікація та наявність відповідних компетентностей персоналу зі стратегічного планування;  формування бази данних щодо стратегічної інформації;  ефективна система мотивації менеджерів щодо розроблення та реалізації стратегічних планів;  формування стратегічного мислення у менеджерів підприємства;  наявність ефективної системи діагностики та контролю над реалізацією стратегічних планів на всіх ієрархічних рівнях стратегічного планування;  взаємоузгодження стратегічних планів на всіх ієрархічних рівнях;

72  безперервність процесу розроблення стратегічних планів;  поєднання формального та інтуїтивного підходів до формування завдань стратегічних планів;  використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та впровадження організаційних інновацій. Використання запропонованї концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства та виконання означених вимог дасть змогу вітчизняним підприємствам:  визначити нову логіку майбутнього розвитку;  застосовувати якісно нові управлінські технології;  підвищити здатність щодо подолання змін та здійснення органі- заційних трансформацій;  забезпечити більш ефективний розподіл ресурсів;  поліпшити координацію взаємодії комунікаційних ланцюгів підприємства;  реалізувати творчий потенціал персоналу;  мінімізувати нераціональні дії щодо подолання несподіваних змін;  забезпечити комплексний підхід до розроблення стратегій підприємства;  обʼєктивно визначити можливості, ризики, загрози та перспективи організаційного розвитку підприємства;  здійснювати злагоджені взаємодії підрозділів на всіх ієрархічних управлінських рівнях;  раціонально розподілити відповідальність за напрямами діяльності між різними ієрархічними управлінськими рівнями та часовими інтервалами;  врахувати особливості менталітету під час упровадження стратегічних планів на практиці.

Висновки Розглянуто сутність та завдання стратегічного планування органі- заційного розвитку підприємства. Визначено його принципи та основні етапи процесу. Зокрема, акцентовано, що нині стратегічне планування організаційного розвитку підприємством є інструментом боротьби з хаосом і має сприйматися як ефективний засіб подолання зростаючої нестабільності внутрішнього та зовнішнього середовища. Зарубіжні дослідження переконують, що стратегічне планування організаційного розвитку має помітний вплив на успішне функціонування підприємства та підвищення його конкурентоспроможності, оскільки обґрунтовано, що систематичне використання стратегічного планування організаційного розвитку підприємства спроможне істотно поліпшити результативність його діяльності.

73 Розроблено пропозиції щодо вдосконалення концептуальної моделі стратегічних планів організаційного розвитку підприємства з ураху- ванням його взаємозв’язків, комунікаційних ланцюгів, компетенцій та ієрархічних структур на основі інноваційних організаційно- управлінських моделей та інформаційних технологій. Запропонована концептуальна модель дасть змогу підприємствам розширити своє стратегічне бачення бізнесу та сприятиме організаційній гнучкості й адаптивності, що підвищить їхню конкурентоспроможність. Головним завданням науки і практики стратегічного планування організаційного розвитку підприємства можна вважати виявлення можливостей розроблення і реалізації його нових моделей, технологій та інструментів, що будуть ураховувати конкретні ситуації й особливості діяльності кожного підприємства, що висуває нові вимоги і зумовлює необхідність осмислення нових принципів та підходів до процесу організації стратегічного планування організаційного розвитку підприємства.

Список використаних джерел: 1. Акофф Р. Планирование будущего корпорации. Москва : Прогресс, 1985. 327 с. 2. Виссема Х. Стратегический менеджмент и предпринимательство. Возможности для будущего процветания / пер. с англ. Москва : Финпресс, 2000. 271 с. 3. Дафт Р.Л. Менеджмент. Санкт-Петербург : Питер, 2003. 829 с. 4. Коленкова Н.О. Розробка конкурентних стратегій промислових підприємств на міжнародних ринках (на прикладі вагонобудування ВАТ «Азовмаш») : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами». Одеса, 2011. 20 с. 5. Минцберг Г., Альстренд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий. Стратегическое сафари: экскурсия по дебрям стратегического менеджмента. Санкт-Петербург : Питер, 2000. 336 с. 6. Палеха Ю.І., Кудін В.О. Культура управління та підприємництва : навчально- методичний посібник. Київ : МАУП, 1998. 96 с. 7. Понятия и отличительные особенности организационного развития. URL : http://psymanager.km.ru/view (дата звернення: 20.11.2019). 8. Рачковский Э.А., Козырь-Чепурная М.А. Проблема согласования планов в системе иерархического планирования реструктуризации промышленных предприятий. Ефективна економіка. 2013. № 11. URL : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=l&z=2532 (дата звернення: 07.11.2019). 9. Рульєв В.А., Гуткевич С.О. Менеджмент : навчальний посібник. Київ : Центр учб. літ., 2011. 312 с. URL : http://bookbrains.com/ book_406.html (дата звернення: 24.10.2019). 10. Цлаф В.М. Об основах теории стратегического управления. Вестник СамГУ. 2006. № 8(48). С. 126–131. 11. Шершньова З.Є. Стратегічне управління : підручник ; 2-е вид., перероб. і доп. Київ : КНЕУ, 2004. 699 с.

74 12. Шпак С.А. Системный анализ как инструмент адаптации зарубежного опыта реструктуризации промышленных предприятий. Современный научный вестник. 2012. № 22(134). С. 67–80. 13. Шпак С.А. Концепция непрерывного скользящего иерархического планирования реструктуризации предприятия. Вісник Хмельницького національного університету. Серія «Економічні науки». 2013. Т. 2. № 3. С. 177–182. 14. Bryson J.M. Strategic planning for public and nonprofit organizations: a guide to strengthening and sustaining organizational achievement. 4th ed. San Francisco : Jossey- Bass, 2011. 576 p. 15. Bossidy L., Charan R. Execution. The Discipline of Getting Things Done. New York : Crown Business, 2002. P. 21. 16. Chandler A.D. Strategy and Structure. Cambridge : MIT Press, 1962. 17. Golembiewski R.T. Organizational Development in Public Agencies: Perspectives in Theory and Practice. Public Administration Review. 1969. July–August. 478 p. 18. Eadie D.С. Putting a powerful tool to practical use: the application of strategic planning in the public sector. Public Administration Review. 1983. № 43(5). P. 447–452. 19. Hofer C.W., Schendel D. Strategy Formulation: Analytical Concepts. St. Paul, MN : West Publishing Co., 1978. 234 p. 20. French W.L., Bell C.H. Organization Development: Behavioral Science Interventions for Organization Improvement ; 6th ed. New York : Prentice Hall, 1998. 360 p. 21. Fogg C. Davis. Team-based strategic planning: a complete guide to structuring, facilitating, and implementing the process. New York : American management association, 1994. 337 p. 22. Malm A.T. Strategic planning systems. A framework for analysis and design. Lund, 1978. 354 р. 23. Mintzbcrg H. The rise and fall of strategic planning. New York : The Free Press, 1994. 464 p. 24. Margulies N., Raia A. Organization Development: Values, Process and Technology. New York : mcgraw-Hill, 1972. 25. Minahan M., Farquhar K. The Future of OD education in a global and sustainable world. OD Practitioner. 2008. Vol. 40. № 4. P. 12–15. 26. Starbuk W.H. Organizational Growth and Development. Handbook of Organizations / March J.G. (ed.). Chicago : Rand NcNally, 1965. 27. Steiner G.A. Strategic Planning. New York : The Free Press, 1979. 400 p. 28. Streib G. Applying strategic decision making in local government. Public Productivity &Management Review. 1992. № 15(3). P. 341–354. 29. Wilkinson G., Monkhouse E. Strategic planning in public sector organizations. Executive Development. 1994. № 7(6). P. 16–19. 30. Science Interventions for Organization Improvement. 6th ed. New York : Prentice Hall, 1998. 360 p. 31. Fogg C. Davis. Team-based strategic planning: a complete guide to structuring, facilitating, and implementing the process. New York : American management association, 1994. 337 p. 32. Malm A.T. Strategic planning systems. A framework for analysis and design. Lund, 1978. 354 р. 33. Mintzbcrg H. The rise and fall of strategic planning. New York : The Free Press, 1994. 464 p. 34. Margulies N., Raia A. Organization Development: Values, Process and Technology. New York : mcgraw-Hill, 1972.

75 35. Minahan M., Farquhar K. The Future of OD education in a global and sustainable world. OD Practitioner. 2008. Vol. 40. № 4. P. 12–15. 36. Starbuk W.H. Organizational Growth and Development. Handbook of Organizations / March J.G. (ed.). Chicago : Rand NcNally, 1965. 37. Steiner G.A. Strategic Planning. New York : The Free Press, 1979. 400 p. 38. Streib G. Applying strategic decision making in local government. Public Productivity &Management Review. 1992. № 15(3). P. 341–354. 39. Wilkinson G., Monkhouse E. Strategic planning in public sector organizations. Executive Development. 1994. № 7(6). P. 16–19.

Жук О. І. кандидат економічних наук, доцент, завідувач кафедри управління та бізнес-адміністрування ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Томашевська А. В. кандидат економічних наук, доцент кафедри управління та бізнес-адміністрування ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СПІВПРАЦІ

Анотація У статті розглянуто україно-польські відносини, насамперед економічні. Проаналізовано проблеми та стан сучасних економічних відносин України та Польщі у різних сферах на тлі ускладнення політичного становища між країнами. Проаналізовано макроекономічні показники обох держав, рівень доходу, споживання, наявні зовнішньо- торговельні відносини. Досліджено експортні відносини в сільсько- господарському секторі. У середньостроковій перспективі історія все ж таки, скоріше за все, залишиться основним проблемним питанням у двосторонніх відносинах. Ініціативи у сфері регіональної безпеки також можуть стати платформами для двосторонньої співпраці. Надання більшого значення українським питанням у порядку денному Вишеградської групи, або Ініціативи трьох морів, може бути корисним для обох держав.

Вступ Двосторонні відносини Польщі й України повною мірою відобра- жають геополітичні складнощі, взаємний зв’язок між суспільствами та

76 культурний контекст останнього століття в історії Східної Європи. Ці відносини розвиваються під впливом міркувань безпеки та обопільного прагнення до більш тісної співпраці або навіть альянсу. Але й їм не вдалося уникнути низки непорозумінь та конфліктів. Сусідство з величезним потенціалом залишається вразливим, на цей раз не стільки через маніпуляції великих держав, скільки через зміни регіонального середовища та внутрішні політичні процеси. Польща першою визнала незалежність України в 1991 р. Обидві держави сприймають одна одну як стратегічних партнерів, і сприйняття це збереглося протягом майже тридцяти років, сповнених радикальних змін у міжнародному середовищі та внутрішніх політичних трансфор- мацій в обох державах. Стан двосторонніх відносин між ними продовжує бути одним із визначальних чинників регіональної стабільності. Під час згадування польсько-українських відносин слово «історія» одразу ж спадає на думку. Історія відносин між двома країнами є справді тривалою й впливає на поточні політики обох держав різними шляхами. З одного боку, турбулентна та складна історія обох народів у ХХ ст. є частиною колективної пам’яті: події, свідками яких були люди, на два- три покоління старші за нас. Епохальні події наприкінці Першої світової війни були пов’язані з боротьбою за незалежність як Польщі, так і України. Результати виявилися різними для двох народів. Боротьба ця створила кілька драматичних епізодів, як, наприклад, зіткнення у Львові чи спільна боротьба проти Радянської Росії, що завершилася підписанням Ризького миру 1921 р., і ці епізоди продовжують впливати на те, як поляки й українці сприймають одні одних. Події міжвоєнного періоду й особливо під час Другої світової війни дали поштовх новому колу ускладнень, що супроводжувалися гострою емоційною реакцією. Ця історія близька до нас. Вона все ще викликає живі спогади, завдяки чому є частиною політичного процесу в обох країнах і чинником, що впливає на їхню політику стосовно одна одної. Більш віддалена історія, як правило, веде відлік від часів Київської Русі та Польського королівства часів династії П’ястів і теж впливає на взаємне сприйняття українців та поляків. Історія створює міфи й символи, будує наративи та впливає на ідентичність. Протягом тривалого часу поляки й українці знали періоди спільної боротьби проти зовнішніх загроз, ситуативних альянсів та війн між собою. Вони бували об’єднані й роз’єднані питаннями релігії, мови, прав та кордонів. Проблеми такого роду є типовими для відносин між сусідніми державами в Європі. Однак для Польщі та України справи були більш складними «завдяки» близькості до великих держав – Росії, Австрії та Пруссії. Суперечки та лінії розподілу між поляками й українцями активно використовувалися або підсилювалися могутніми сусідами. Новітня історія надала нових шансів на побудову двосторонніх відносин, які були б побудовані на довірі та приносили спільну користь.

77 Польща й Україна скористалися цими шансами. У них спільне бачення проблем безпеки в Східній Європі, вони підтримують одна одну із цілої низки питань і вважать одна одну стратегічними партнерами.

Розділ 1. Розвиток польсько-української співпраці: макроекономічний аспект У 1992 р. Польща й Україна підписали Угоду про добросусідство, дружбу та співробітництво. За два роки було підписано декларацію принципів взаємовідносин, що підкреслила стратегічне значення країн одна для одної. Увага у двосторонніх відносинах періоду 1990-х років, головним чином, зосереджувалася на проблемах економіки, торгівлі та історичних питаннях. Сторонам удалося значною мірою досягти примирення, що базувалося на формулі «пам’ятаємо минуле, але думаємо про майбутнє». Через те, що і Варшава, і Київ були зосереджені на питаннях, не пов’язаних з історією, якийсь час навіть здавалося, що такий підхід спрацює. Україна займалася реформами та розбудовою держави, а Польща готувала порядок денний для приєднання до НАТО та ЄС. Здавалося, що про проблемні питання історії можна забути [3]. Польща грала важливу роль у подіях Помаранчевої революції в Україні в 2004 р. Президенти Польщі та України зазвичай мали хороші особисті стосунки й налагоджені канали комунікації. Приклад Александра Кваснєвського та Леоніда Кучми став особливо важливим у часи політичної кризи в Україні у 2004–2005 рр. Помаранчева революція привела до влади прозахідні політичні сили в Україні. «Прозахідні» в ті часи означало також і «такі, що виступають за тіснішу дружбу з Польщею», яка вважалася одним із найкращих партнерів України в Європі. Образ Польщі, яка виступає адвокатом українських інтересів в ЄС, був в ті часи особливо популярним серед українців. Підтримка України з боку Польщі збереглася навіть коли Київ розвернув свою зовнішню політику в російський бік за часів президента Януковича. Варшава активно лобіювала проєкт Східного партнерства ЄС у цілому та Угоду про асоціацію між ЄС та Україною зокрема. Місія Кокса – Кваснєвського була започаткована у 2012 р. для врегулювання складних наслідків «вибіркового правосуддя», яке негативно впливало на відносини між Україною та ЄС із моменту ув’язнення Юлії Тимошенко. Після подій Євромайдану відносини між Польщею та Україною повернули значну частину оптимізму. Однак справи погіршилися внаслідок окупації Криму Росією. Довгострокові наслідки кроків Кремля в Україні відчули як у Києві, так і у Варшаві. Стратегічне партнерство вимагало перегляду порядку денного [4]. Міцність стратегічного партнерства між Польщею та Україною є похідною спільного розуміння безпекових викликів у Східній Європі. Незважаючи на те що Польща та Україна знаходяться у різних стратегічних умовах – Польща на відміну від України є членом ЄС та

78 НАТО, – обидві вони сприймають російський ревізіонізм як серйозну загрозу. Частково це зумовлюється і спільним історичним досвідом. Питання безпеки відіграють найважливішу роль у порядку денному двосторонніх відносин. Уже в 2014 р. сторони розуміли важливість надійної, стабільної та передбачуваної співпраці. Польща була однією з країн – ініціаторів проєкту Східного партнерства в 2008 р., який було націлено на те, щоб зробити східні кордони ЄС більш безпечними та наблизити шість цільових країн до європейських стандартів. Багато що змінилося з того часу: у 2008 р. питання м’якої безпеки здавалися першочерговими, і нормативна сила ЄС була найкращим інструментом для їх врегулювання. Сьогодні жорстка сила та армія грають більшу роль у роботі системи регіональної безпеки, і нормативної сили ЄС уже недостатньо для того, щоб тримати ситуацію під контролем. Продовжуючи виступати за більш активну участь ЄС у справах безпеки Східної Європи, Польща також покладається на рішення НАТО. Варшава приймала саміт НАТО у 2016 р., де було погоджено надання Україні комплексного пакету допомоги. На цьому ж саміті країни Альянсу вирішили розмістити багатонаціональні батальйони НАТО у Польщі, Естонії, Латвії та Литві. Україна вітала ці кроки. Польща послідовно стоїть на позиції, що двері НАТО мають бути відкриті для України. Разом із цим Польща залишається одним із ключових постачальників військової допомоги Україні, беручи участь у спільних навчаннях та тренуваннях. Литовсько-польсько-українська бригада була утворена у 2016 р. Ми звикли вважати, що демографічна катастрофа в Україні є наслідком низького рівня життя в країні. Але у більш успішній Польщі відсоток працездатного населення не відрізняється від нашого (рис. 1). До того ж поляки, як і українці, часто виїжджають із країни у пошуках заробітку.

68,60% 0-14р. 16,20% 15-64р.

65+р. 15,20%

Рис. 1. Структура населення Польщі Джерело: побудовано авторами на основі [8]

79 Із моменту повалення комуністичного режиму Польща зробила величезні кроки вперед, аби вивести свою економіку на високий рівень. Завдяки реформам нового уряду вже на початку 90-х польська економіка поволі почала відроджуватися. Реформа податкової системи, приватизація, девальвація злотих і зростання приватного сектору почали давати свої результати. У 1997 р. ВВП Польщі становив $135,8 млрд, або $6406 на душу населення. У 1998 р. національний прибуток зріс на 6,3%. У 2000 р. ВВП країни зріс до $149,8 млрд. Сьогодні, згідно з даними Index of Economic Freedom, ВВП Польщі становить $470 млрд, а темп зростання ВВП сягає 4,8%. Показник ВВП характеризує можливості економіки щодо забезпечення добробуту населення в трьох аспектах:  ефективності розподілу виробництва на продукти проміжного та кінцевого призначення;  структури кінцевого попиту (споживання, нагромадження, вну- трішньоторговельне сальдо);  первинних доходів. ВВП є також основою вимірювання структури виробництва, міжна- родних порівнянь якості життя, оцінки дефіциту державного бюджету, грошової емісії та ін. Його головною особливістю є охоплення вартості тільки тих товарів і послуг, які вироблені на території даної країни. Реальний валовий внутрішній продукт України в 2018 р. зріс на 3,3%. Про це свідчать оперативні дані Державної служби статистики. Номінальний ВВП становив 3,5587 трлн грн, у розрахунку на одну людину – 84,19 тис грн. Дефлятор ВВП (так звана макроінфляція) становив 15,4%. Нацбанк у кінці січня 2019 р. погіршив оцінку зростання ВВП України в 2018 р. з 3,4% до 3,3%. Згідно з консенсус-прогнозом, складеним Мінекономрозвитку, зростання ВВП України в 2018 р. оцінювалося на рівні 3,1%. Держбюджет 2018 р. було побудовано на прогнозі зростання економіки на 3%. Найбільші темпи зростання показали сфери фінансової та страхової діяльності (+12,4%), сільське господарство (+7,8%) і будівництво (+7,2%). Падіння відбулося у сфері освіти (-1,1%) та медицини (-1,7%). У табл. 1 наведено показники темпів зростання ВВП України, США, Польщі, Японії, Німеччини. Ця таблиця дає змогу отримати порівняль- ний аналіз динаміки ВВП України та ВВП провідних країн світу. На рис. 2 показано процес зближення показників ВВП України на душу населення до Польщі, оскільки у 1990 р. рівень конвергентності ВВП становив 90%. Проте показники різко впали до 1996 р. і становили вже 25%. Піки зближення становили близько 30% у 2008 і 2013 рр., але економічні кризи знову призводили до зменшення показників.

80 Таблиця 1 Динаміка ВВП України та інших країн світу за 1990–2017 рр., млрд дол. США

Україна США Польща Японія Німеччина

Роки

ВВП, ВВП, ВВП, ВВП, ВВП, ВВП, ВВП, ВВП, ВВП, ВВП,

ВВП,%

душу насел. душу

на на насел. душу на насел. душу на насел. душу на насел. душу на Доля у світовому у Доля

1990 90 1742 3,98 5980 23954 66 1 738 3104 25417 1714 22220 1991 85 1645 3,58 6174 24405 85 2 247 3537 28844 1809 23269 1992 79 1530 3,11 6539 25493 94 2 471 3853 31376 2064 26334 1993 69 1338 2,67 6879 26464 96 2 512 4415 35866 2007 25489 1994 54 1051 1,96 7309 27776 111 2 887 4850 39269 2148 27088 1995 49 958 1,61 7664 28782 142 3 696 5334 43440 2523 31730 1996 45 885 1,45 8100 30068 160 4 154 4704 38467 2437 30564 1997 50 992 1,61 8609 31572 159 4 129 4324 35022 2157 27046 1998 42 840 1,37 9089 32949 174 4 523 3915 31908 2178 27341 1999 32 646 1 9666 34621 170 4 401 4433 36027 2131 26796 2000 31 632 0,94 10290 36450 172 4 459 4731 38532 1886 23719 2001 38 782 1,16 10625 37273 191 4 946 4160 33846 1881 23687 2002 42 871 1,24 10980 38166 199 5 163 3981 32289 2007 25205 2003 50 1046 1,31 11512 39677 218 5 659 4303 34808 2424 30360 2004 65 1370 1,51 12277 41922 255 6 644 4656 37689 2726 34166 2005 86 1825 1,85 13095 44307 306 7 980 4572 37218 2766 34697 2006 108 2304 2,14 13858 46437 345 8 992 4357 35434 2903 36448 2007 143 3065 2,52 14480 48062 429 11 194 4356 35275 3324 41815 2008 180 3874 2,9 14720 48401 534 13 928 4849 39339 3624 45699 2009 117 2529 1,98 14481 47002 440 11 475 5035 40855 3298 41733 2010 136 2553 2,11 14958 48373 480 12 507 5495 44508 3304 41786 2011 163 3559 2,29 15534 49791 529 13 800 5896 48168 3628 46810 2012 176 3866 2,42 16254 51450 500 13 058 5960 48603 3426 44065 2013 182 3954 2,53 17299 52787 524 13 684 5156 40454 3601 46513 2014 130 2421 1,91 17975 54598 545 14 237 4849 38096 3699 47903 2015 91 2125 1,92 18120 56207 477 12 475 4383 34474 3364 41177 2016 93 2185 1,5 18624 57467 471 12 332 4939 38894 3467 41936 2017 112 2194 1,3 19390 59501 510 13429 4872 38440 3700 44550 Джерело: побудовано авторами на основі [5]

81 100 90 80 70 60 50 ввп 40 30 20 10 0

1990р. 1991р. 1992р. 1993р. 1994р. 1995р. 1996р. 1997р. 1998р. 1999р. 2000р. 2001р. 2002р. 2003р. 2004р. 2005р. 2006р. 2007р. 2008р. 2009р. 2010р. 2011р. 2012р. 2013р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р.

Рис. 2. Конвергенція України щодо Польщі Джерело: розраховано авторами на основі [8] без урахування тимчасово окупованих земель АРК та частини Донецької та Луганської областей

Частка України у світовій економіці з 1992 по 2017 р. зменшилася в три рази, до менше ніж 1,3% з 3,11% світового ВВП. У 1992 р. частка ВВП України в загальносвітовому ВВП становила приблизно 3,1%, за чверть століття цей показник упав більше ніж у три рази – станом на 2017 р. він становив менше ніж 1,5%. Таким чином, вага і вплив нашої країни у світі за ці 25 років скоротилися більш ніж утричі (рис. 3).

Доля ВВП України у світовому ВВП

1990р. 2016р.2017р. 4 1991р.1992р. 2015р. 1993р. 2014р. 1994р. 2013р. 2 1995р. 2012р. 1996р. Доля ВВП України у світовому 2011р. 0 1997р. 2010р. 1998р. ВВП 2009р. 1999р. 2008р. 2000р. 2007р. 2001р. 2006р.2005р. 2003р.2002р. 2004р.

Рис. 3. Частка ВВП України у загальносвітовому ВВП за 1990–2017 рр. Джерело: побудовано авторами на основі [9]

На даний момент польський ринок став одним із найбільш розвинених світових ринків за рейтингом FTSE Russell. Таким чином, Польща офіційно увійшла до групи найбільш розвинених світових країн згідно з

82 класифікацією агентства FTSE Russell і стала 25-ю країною з розвинутою економікою. Рішення про включення Польщі до групи країн із розвиненою економікою оголосили ще рік тому FTSE Russell. Провайдер індексів фондового ринку та відповідних служб даних перевело Польщу з категорії ринків, що розвиваються, до категорії розвинутих ринків. Цього ж року відбулася офіційна церемонія переведення Польщі у новий статус [3]. Польща, яка стартувала на початку 90-х майже з однакових з Україною позицій, зараз випереджає нашу державу за показником ВВП на особу майже в чотири рази. До того ж інфляція у наших сусідів із 2000 р. лише двічі перевищила позначку у 5%, а в Україні вона два рази була нижчою за 6% за той самий час. ВВП на душу населення становить 14 тис дол. (рис. 4). Для Європейського Союзу це не багато, але сказати, що Польща бідує, також не можна. Для порівняння: у Норвегії – 69 500 дол., Німеччині – 36 000, Португалії – 17 500, Румунії – 8 300 дол.

16000 14000 12000 10000 8000 6000 4000 2000 0

Рис. 4. Динаміка ВВП на душу населення Польщі за 1990–2018 рр., млрд дол. США Джерело: складено авторами на основі [8]

Навіть у кризу 2008 р., коли економіка України впала майже на 15%, польський ВВП продовжив зростання (рис 5). Розмір середньої зарплати в 2018 р. в Україні становив 9 223 грн, а у Польщі – 4 540 злотих. У перерахунку на євро поляки отримують майже у чотири рази більше, ніж українці. Для порівняння: середня зарплата в 2016 р. становила 4 047,21 злотих. У 2015 р. це було 3 899,78 злотих, тоді як у 2014 р. – 3 783,46 злотих. У середньому ціни на товари та послуги в Польщі виросли на 2% порівняно з 2017 р. Таким чином, за номінального зростання на 5,5% збільшення реальної зарплати в Польщі становило 3,4% (табл. 2).

83 30 25 20 15 10 5 0 -5 2007р. 2008р. 2009р. 2010р. 2011р. 2012р. 2013р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р. -10 -15 -20

Рис. 5. Зростання/падіння ВВП на душу населення Польщі до попереднього року, % Джерело: складено авторами на основі [8]

Таблиця 2 Порівняння зарплат та інфляції в Польщі та Україні за 2018 р. Польща Україна Показник злотих євро гривні євро Середня зарплата за рік 4540 1050 9223 307 Рівень інфляції 2% 9% Джерело: побудовано авторами на основі [8]

Головні торговельні партнери Польщі – заможні країни ЄС. У ті часи, коли політика України була багатовекторною, а керівники підприємств злякалися конкуренції та чіплялися за ще радянські економічні зв’язки та низькі ціни на енергоносії, Польща перейшла до заощадження енергії та інтеграції з Євросоюзом. Шлях до ЄС зайняв майже 10 років, але зараз головні експортні партнери наших сусідів – Німеччина, Велика Британія, Чехія, Франція та інші країни ЄС (рис. 6).

Німеччина 27 Велика Британія Чехія 50 Франція 6 Італія 6 Інші країни 6 5

Рис. 6. Топ-5 країн, куди експортує Польща Джерело: складено авторами на основі [8]

84 А от в імпорті суттєву частку займають Китай та РФ (рис. 7).

23 Німеччина Китай Росія 49 Франція 12 Італія 7 Інші країни 5 4

Рис. 7. Топ-5 країн, звідки імпортує Польща Джерело: складено авторами на основі [8]

При тому Польща протягом принаймні останніх шести років більше експортує, ніж імпортує, тобто отримує більше валюти, ніж віддає іншим країнам (рис. 8).

0 2008р. 2009р. 2010р. 2011р. 2012р. 2013р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р. 2018р. -10

-20

-30

Рис. 8. Баланс зовнішньої торгівлі Польщі, млрд дол. Джерело: складено авторами на основі [1]

Відкривши Польщу Заходу, уряд створив умови для активного розвитку бізнесу. І дуже довго Польща випереджала Україну за показником свободи бізнесу. У нашому регіоні інвестори зазвичай віддавали перевагу Польщі, а не Україні. Польща – середнячок у світі: є багато держав, що мають більш привабливі умови. Утім, вона не стоїть осторонь інвестиційного потоку. Українські IT-спеціалаісти, які активно переїжджають до Польщі, є ще одним підтвердженням цього факту. У рейтингу свободи ведення бізнесу Польща займає 82-е місце (рис. 9). Оскільки Польща є членом Європейського Союзу, то між Україною та Польщею діє Зона вільної торгівлі. Результатом Зони вільної торгівлі, який підприємці та економіка України вже відчули, стало скасування мит 85 на українську експортну продукцію на ринки країн Євросоюзу. Тобто вироблена в Україні продукція фактично здешевіла, а отже, стала більш конкурентною, ніж раніше.

Гонконг

Тайвань

Польща

ЦАР

Куба

Північна Корея

0 20 40 60 80 100 120

Рис. 9. Рейтинг свободи бізнесу(максимально 100 балів), 2018 р. Джерело: складено авторами на основі [1]

Зона вільної торгівлі також передбачає полегшення доступу українських товарів на ринки країн ЄС. Адже, відповідно до Угоди, українське законодавство, регулювання та стандарти безпечності продукції «підтягуються» до європейських. І виробнику, щоб вийти на новий ринок, стає простіше отримувати документи про відповідність вимогам ЄС. Вищі стандарти виробництва стимулюватимуть зростання якості українського продукту і для внутрішнього ринку України.

Розділ 2. Польсько-українська співпраця у галузі сільського господарства В умовах ринкової економіки конкуренція існує й у сільському господарстві. Проте тут вона має певні особливості, зумовлені низкою специфічних чинників, зокрема тим, що земля с предметом і водночас знаряддям виробництва. Різноманітність форм господарювання у сільському господарстві, його багатогалузевий характер зумовлюють існування різних видів конкуренції, серед яких переважає нецінова конкуренція.У зв'язку з тим, що нині в Україні земля є приватною власністю, міжгалузева конкуренція не спричинює переливу капіталу в інші галузі господарства.Особливості конкуренції у сільському господарстві наведено на рис. 10. Зовнішня торгівля відіграє важливу роль в економіці України. Тенденцією протягом 2013–2017 рр. було скорочення виручки від експорту товарів з одночасним скороченням експорту агропромислової продукції. Незважаючи на загальний негативний тренд, у 2017 р. спостерігалося зростання експорту, у тому числі й на сільсько- господарську продукцію. За 2018 р. загальний експорт продукції становив 43,3 млрд дол. США, що на 19% більше, ніж за 2017 р. А за

86 результатами 2018 р. загальний експорт продукції з України становив 47,3 млрд дол. США, що на 9,2% більше порівняно з 2017 р. [9].

Особливості конкуренції у сільському господарстві

В одному господарстві Забезпечення Особливого значеня можуть діяти всі види конкурентноспроможності набувають методи конкуренції: чиста, підприємства потребує нецінової конкуренції монополістисна, підтримки з боку держави олігополістична

Рис. 10. Особливості конкуренції у сільському господарстві Джерело: складено авторами

Динаміка агропродовольчого експорту демонструвала аналогічний тренд, як і решта експортних товарів, проте темпи скорочення агро- продовольчого експорту були меншими, ніж загального, і, незважаючи на спад після кризових 2012–2013 рр., зростання поставок спостерігалося вже у 2016 р. Історично рекордний обсяг агропродовольчого експорту спостерігався у 2012 р., він становив порядку 17,9 млрд дол. США. Проте цей показник було перевершено: за результатами 2018 р. було реалізовано за кордон агропродовольчої продукції на 18,6 млрд дол. США. Таким чином, за останні 10 років експорт агропродовольчої продукції з України виріс у два рази (рис. 11) [8].

80 70 60 Загальний експорт, млрд. 50 дол.США 40 Агропродовольчий 30 експорт,млрд.дол. США 20 10 0 2012р. 2013р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р. 2018р.

Рис. 11. Динаміка експорту з України, 2018 р., млрд дол. США Джерело: складено авторами на основі [8]

87 За останні п’ять років частка продукції АПК у структурі експортної виручки України зросла з 31% у 2014 р. до 39,3% у 2018 р. Проте варто зазначити, що основу аграрного експорту все ще становить експорт сировини, а саме продукція рослинного походження: пшениця, кукурудза, ячмінь та соєві боби. Частка цієї продукції в структурі становить порядку 55%.

Цукор

Тютюн

М'ясо птиці

Ячмінь

Соєві боби

Макуха

Насіння ріпаку

Пшениця

Кукурудза

Олія соняшнокова

0 1000 2000 3000 4000 5000

Рис. 12. Топ-10 продуктів агропродовольчого експорту, 2018 р., млн дол. США Джерело: складено авторами на основі [6]

Левову частку в аграрному експорті займає соняшникова олія, обсяг її реалізації за 2018 р. становив 4,1 млрд дол. США. Україна вже декілька років поспіль є світовим лідером із виробництва й експорту соняшникової олії. Решту ключових позицій займають зернові культури (кукурудза, пшениця, ячмінь), а також олійні (соєві боби) і продукти переробки олійних (макуха соняшникова). Ці ТОП-10 продуктів становлять 81% усього експорту агропродовольчих продуктів з України (рис. 12). Основним ринком збуту української сільськогосподарської продукції залишається ринок Азії, котрий дещо зменшив частку в структурі українського експорту в 2018 р. до 44,6%, з 45% у 2017 р. Основними країнами-партнерами з Азії у 2018 р. виступали Індія, Туреччина і Китай. На другому місті – країни ЄС із часткою в 33%, де головними партнерами є Нідерланди, Іспанія та Італія. Трійку лідерів закривають країни Африки, котрі, своєю чергою, займають 12,3%. Основними партнерами з Африки є Єгипет, Туніс і Марокко (рис. 13) [7].

88 Білорусія

Саудівська Аравія

Німеччина

Італія

Туреччина

Єгипет

Іспанія

Нідерланди

Китай

Індія

0 500 1000 1500 2000 Рис. 13. Топ-10 ринків збуту української продукції, 2018 р., млн дол. США Джерело: складено авторами на основі [6]

У 2017 р. імпорт продукції АПК зріс на 10,5% порівняно з 2016 р. і досяг 4,3 млрд дол. США. А за результатами 2018 р. загальний експорт продукції з України становив 56,9 млрд дол. США, що на 14,7% більше порівняно з 2017 р. (рис. 14) [5].

90 80 70 Загальний імпорт, 60 млрд.дол.США 50 40 30 Імпорт в агропромисловому комплексі, млрд.дол.США 20 10 0 2012р. 2013р. 2014р. 2015р. 2016р. 2017р. 2018р.

Рис. 14. Динаміка імпорту до України, 2018 р., млрд дол. США Джерело: складено авторами на основі [6]

Останніми роками Україна нарощує імпорт із Польщі, яка займає першу сходинку у структурі агропродовольчого імпорту України. За весь 2018 р. імпорт із зазначеної країни становив 469,7 млн дол. США. На другій позиції знаходиться Німеччина – 435,8 млн дол. США, а третє місце займає Туреччина – 371,6 млн дол США. Сумарно Топ-10 країн – постачальників агропродовольчої продукції в Україну займають 51% усього агропродовольчого імпорту України.

89 Щоб наочно порівняти плюси і мінуси різних моделей збуту продукції для українських експортерів, розсортуємо їхні характеристики в табл. 3.

Таблиця 3 Плюси і мінуси різних моделей збуту продукції для українських експортерів Підстави Модель Переваги Недоліки для вибору Непрямий 1. Нестача 1. Низька вартість 1. Нижча маржа експорт/торговельна фінансових освоєння нового прибутку марка ресурсів. ринку. Компанія- порівняно з 2. Відсутність експортер, по суті, прямим власного платить тільки за експортом через бренду/ресурсів сертифікацію своєї партнера або для його продукції і дочірню просування на приведення її у компанію. цільовому ринку. відповідність до 2. Відсутність 3. Відносно стандартів контролю над невеликі обсяги цільового ринку. стратегією виробництва. 2. За умови просування та високої якості продажу продукції знайти продукції. партнера неважко. 3. Відсутність власної торговельної марки і бренду. Компанія залишається невпізнанною на цільовому ринку. Дочірня компанія 1. Наявність 1. Повний 1. Висока вартість достатніх обсягів контроль над усіма і тривалість фінансових етапами процесу ресурсів. виробництва, створення 2. Великий обсяг експорту, дочірньої цільового ринку. просування, компанії. 3. Високий продажу 2. За відносно потенціал продажу продукції. невисоких обсягів продукції 2. Ефективна і продажів конкретного тривала інвестиції в сегмента. присутність на дочірню 4. Сприятливий цільовому ринку. компанію інвестклімат у 3. Додаткові окупатимуться країні, відсутність можливості довго. регуляторних освоєння ринків зі бар'єрів для схожими іноземних вимогами. компаній. Джерело: складено авторами

90 Висновки На зазначені зміни в українсько-польській торгівлі після 2014 р. суттєвий вплив мало набрання чинності Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, адже це полегшило українським підприємствам доступ на ринок ЄС, а підприємствам із країн – членів ЄС – на український ринок. На імпорті товарів в Україну з Польщі такі зміни формату українсько-польської торгівлі могли позначитися за двома напрямами. По-перше, полегшення доступу українським підприємствам на ринок ЄС і досвід, який українські підприємства набувають у цій діяльності, потребує нових посередників у їхній комерційній діяльності на європейському ринку замість старих. Причому не виключено, що до категорії останніх належать і деякі польські підприємства. Цілком можна вважати, що Польща для частини українського бізнесу була свого роду «вікном до Європи». Утім, Угода про асоціацію між Україною і ЄС поступово позбавляє польський бізнес такого виду конкурентної переваги. По-друге, польські підприємства на українському ринку так чи інакше отримали нових конкурентів з інших країн Євросоюзу, пропозиція яких для української сторони могла бути вигіднішою за польську. Тому у деяких польських експортерів в Україну могли з’явитися додаткові стимули для досягнення переваг у ціновій конференції або ж освоєння якихось товарних ніш на українському ринку. Окрім торгівлі, польсько-українські економічні відносини розви- ваються ще й у сфері інвестиційної діяльності. Причому в процесі, так би мовити, інвестиційного обміну між двома країнами Україна виступає реципієнтом польських інвестицій. Так, за даними Держстату України, станом на 1 жовтня 2017 р. сукупна вартість прямих інвестицій із Польщі в Україну становила 800,2 млн дол. США, або 2,0% від усіх прямих іноземних інвестицій в Україну на цю дату. До того ж протягом 2017 р. обсяг прямих інвестицій із Польщі в Україну зростав. Що ж стосується прямих інвестицій з України в Польщу, то, за даними Держстату України, протягом минулого року вони скорочувалися і станом на 1 жовтня 2017 р. становили лише 11,5 млн дол., або 0,2% від сукупної вартості офіційних прямих інвестицій з України до інших країн світу [4]. Зі свого боку, українські підприємці, вочевидь, поки не розглядають прямі інвестиції у польську економіку як один із пріоритетних напрямів свого бізнесу. Мабуть, це пов’язано як із більшою привабливістю для них інших географічних ринків, так і з відносно невисоким рівнем менеджменту багатьох українських підприємств у сфері міжнародних економічних відносин.

Список використаних джерел: 1. Циганкова Т.М. Глобальна торгова система : розвиток інститутів, правил : монографія / за ред. Т.М. Циганкової. Київ : КНЕУ, 2013. 660 с.

91 2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16.04.1991 (зі змінами і доповненнями). URL: http:// http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/959- 12/page (дата звернення: 12.11.2019). 3. Закон України «Про внесення змiн до Митного кодексу України та деяких iнших законiв України щодо запровадження механiзму «єдиного вiкна» та оптимiзацiї здiйснення контрольних процедур при перемiщеннi товарiв через митний кордон України» вiд 21 червня 2018 р. URL : http:// N 2473-VIII (дата звернення: 22.11.2019). 4. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) № 833/6024 від 21.09.2001. 5. Міжнародна торгівля : підручник / Ю.Г. Козак та ін. ; 5-е вид., перероб. та доп. Київ ; Катовіце ; Краков : Центр учбової літератури, 2015. 272 с. 6. Казакова Н.А., Шуба М.В. Міжнародний торговельно-економічний обмін: форми і методи його здійснення на мезорівні. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія «Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм». 2013. № 1042. Вип. 1. С. 21–24. 7. Основні показники зовнішньої торгівлі України. URL : http://ucab.ua/ua/ doing_agribusiness/zovnishni_rinki/osnovni_pokazniki_zovnishnoi_torgivli_ukraini (дата звернення: 22.11.2019). 8. Валовий внутрішній продукт (ВВП) в Україні 2019. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/economy/gdp/ (дата звернення: 27.11.2019). 9. Порівняння економік Польщі та України. URL: http://https://uteka.ua/ua/ publication/news-14-delovye-novosti-36-porivnyannya-ekonomik-polshhi-ta-ukraini (дата звернення: 27.11.2019).

Zaika S. O. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor Kharkiv Petro Vasylenko National Technical University of Agriculture Kuskova S. V. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor Kharkiv Petro Vasylenko National Technical University of Agriculture Hridin O. V. Senior Lecturer Kharkiv Petro Vasylenko National Technical University of Agriculture

THE EVOLUTION AND BASIC CONCEPTS OF STRATEGIC MANAGEMENT IN THE AGRARIAN SECTOR OF NATIONAL ECONOMY

Summary The study substantiated the prerequisites for designing strategic management as a separate internal management pressure. This was used for applying in domestic agricultural enterprises. The authors work to refinish management and strategic management performed by market-makers trying to 92 create fundamentally new units. The divisions are subject to management, separated from the methods of management in plan-driven economies. It is proven that it mainly develops strategic management, emphasizing the thesis of the enterprise, an open system to be considered, which exists when the amount needed that is consumed, and then uses a strong page for advanced planning. The difference in reliability is lower than the explanation of strategic management. This can be used taking into account such features of strategic management as: search for the possible existence and the internal potential of the enterprise; special own methodology; composition of information about the information; high requirements for professional qualities of managerial staff; emphasis on predictive control function. A non- relevant problem is automatically identified, insufficient personnel, methodological and informational information programs for strategic management in domestic agricultural enterprises are identified.

Introduction During the time of market reforms, a number of objectively necessary economic and organizational changes were made in the agricultural sector of the national economy: the transition to a multifaceted economy and to market principles of product distribution took place; the free market began to sell logistic resources for agriculture, food and processing industries. At the same time, the success of the policies reforms depends directly on their strategic planning, which must be focused, firstly, on anticipating and preventing undesirable consequences of social development. For the agricultural sector of the country, today the using of management strategy is problematic due to the specific economic conditions, poor financial condition of most enterprises, lack of the necessary market and organizational culture, marketing information, as well as personnel who possess methods of strategic analysis and planning and have a critical thinking. It should be noted that in the circumstances, which have formed only a strategy for managing the agricultural enterprises of the country's economy may contribute to the crisis, to enhance the competitiveness of the agricultural sector of the national economy in the domestic and global agricultural markets. In order to increase the competitiveness of agricultural products, it is necessary to have methods of forming strategic management at the level of industry, region and specific enterprises. Strategic management of socio-economic processes worldwide, regardless of political system, territory and population, is the most important component of national economic security. Strategic management in the agricultural sector of the national economy is a relatively new phenomenon. The need for it to appear, first of all, is in connection with the transition from the planning and distribution system with its long-term planning of the economy of entire industries to a market economy, in which enterprises of different forms of ownership have gained complete economic independence.

93 Without strategic management, an entity can only make short, sometimes one-off or delayed decisions. The situation is further complicated by the fact that the market economy is characterized by an increase in environmental instability, an increase in the rate of change, which far exceeds the speed of reactions in agricultural producers. Strategic management is the most important component of adaptative-crisis management, which, in turn, emphasizes the relevance of the problem under study for the agricultural sector of the national economy. The relevance of the chosen topic of the study is also determined by factors such as the need to consider the likelihood of political, economic, financial, social, technical, environmental, and other risks arising from these decisions in the development of the agricultural sector of the national economy; lack of a coherent theory of strategic management in agricultural enterprises; the right to respond independently to environmental challenges, independently to acquire market niches and to act autonomously in the agro-food market, etc. The definition of the term “strategic management”, as well as a large number of related concepts in management, has attracted the attention of many researchers: I. Ansoffa [4], V. Vasilenko [6], L. Zabrodskaya [8], Yu. Lipti [10], V. Gunpowder [15], I. Souha [18], A. Thompson [20], I. Shapoval [22], Z. Chernyova [23] and others. However, the research of almost every one of them is characterized by a certain orientation of interpretations, depending on the previous experience of its use by the authors or their commitment to a certain scientific spectrum: political, economic or exclusively managerial (as a management or function). This leaves considerable scope for comparing their findings and opens up opportunities for deepening previous knowledge. The purpose of our study is to theoretically substantiate the prerequisites for the formation of strategic management as a separate independent direction of management, study its essence and approaches to its interpretation and determine the features of strategic management in the agricultural sector of the national economy.

Part 1. Prerequisites for strategic management Considering the reasons for the emergence of strategic management, it should be noted that strategic decisions and the choice of a particular strategy are not something fundamentally new: a good manager should always think and act in accordance with changing environmental conditions, as if anticipating future dangers and opportunities and promptly carrying out the necessary transformation. However, the emergence of systematic strategic management dates only 1950-1970s and is considered a consequence of the development of the theory of management of large corporations [22]. According to some scholars, the emergence of strategic management was mainly caused by the increased variability of the environment in which the entity operated, and was the result of the evolutionary development of approaches to enterprise management. Before that, there were methods and

94 forms of long-term and current planning, based on optimization modelling, scientific, technical and economic forecasting, with which experts sought to determine the trends of production, directions and nature of the enterprise. These measures were quite effective in the face of relatively stable production targets, a relatively constant external environment, low consumer demands on goods, and favourable corporate social responsibility legislation. But the environment has changed as the use of scientific and technological advances, the development of world trade, the intensification of competition in consumer markets, capital markets and the workforce have increased. In a highly competitive environment, supply exceeds demand in many sectors of the economy. The nature of consumer demand is changing dramatically. Dynamics and uncertainty of the factors that take place in the economic life of processes are significantly increasing. All this has fundamentally changed the economic situation, greatly increasing its diversity and complexity, and has put society at risk of reforming existing views on governance [18]. The stage of evaluation, critical comprehension of existing approaches to management, their transformation has come, in other words, the methodology of strategic management has emerged. The main prerequisites for the emergence of strategic management were: – uncertainty and dynamism of the environment; – rapid changeability of tasks facing enterprises; – rising cost of mistakes from managerial decision-making; – lack of the necessary formalized schemes and procedures to meet the challenges of the environment and to provide an effective solution to the strategic problem. In order to understand the prerequisites for the emergence of strategic management and its ideology better, let us consider the major epochs of economic development since the late nineteenth century. The period from the 80s of the XIX century to 30s of XX century was the era of mass production, characterized by the process of formation of mass production infrastructure. The main task of the companies was to maximize the production of homogeneous goods with minimal costs. The period from the 30s to 50s of the XX century is called the age of mass marketing. A critical turning point was the moment when supply of homogeneous cheap products exceeded demand. For this period and for production, first of all, there was a desire of manufacturers to influence consumers, using the extension of the product range of products, improvement of sales organization, intensification of advertising efforts. During this period, marketing emerged as a business philosophy, the focus of which was the need to identify, anticipate, shape and meet customer needs. In terms of stability and predictability, this era is characterized as an era of relative stability and predictability. Since the mid-1950s, the post-industrial era began, the main features of which were accelerating the pace of scientific and technological progress and

95 the new level of well-being achieved by society, which objectively led to a change in the structure of the economy, as well as an increase in the pace of economic processes. The changes that had taken place in the system of public reproduction significantly complicated not only operational management but also management in the light of future trends by reducing their degree of certainty. The modern era is characterized by increased intensity of competition as a whole and the complexity of its structure, which together with the increase in the cost of labour and raw materials has increased the internationalization or globalization of business activity. Analysis of the epochs shows a steady complication of the structure of the external environment of the enterprise, the acceleration of the rate of change of environmental parameters over time. These factors, in the aggregate, have made it difficult to manage organizations that are particularly diversified. The concept of strategic management emerged in the early 1970s, when enterprises were no longer able to adapt to the challenges of the environment. At this time, there was a need for a balance between the daily and strategic work of the company. After all, on the one hand, the company needs to maintain competition in the markets it has already mastered, and on the other hand, to study and build its future systematically in order to move to it more painlessly. This is why many researchers consider strategic management not only a science, but also an art of management. By the end of the 20th century, the essence of strategic choice had changed significantly in the leading countries of the world. It was no longer just about fixing production plans for the long term, but choosing which business to run was a decision about what to do with a business that was successful but could lose its appeal as a result of changing consumer priorities. In the last twenty years of the XX century, the dynamism of the environment has complicated the task of timely adaptation to the changes occurring in all spheres of public life that creating the potential for change, the ability to respond appropriately to the challenge from the environment has become the centre of strategic behaviour of the enterprise [3, p. 12]. The emergence of systematic strategic management coincided in time with the emergence of the information society and, perhaps, can be considered as one of its elements [4]. The ideology of strategic management is based on the assumption that it is impossible to accurately predict long-term trends, that is, it is characteristic of the post-industrial era. The main idea behind the transition to strategic management was to realize the need to shift the focus of senior management to the external environment in order to respond appropriately and timely to changes occurring in it. The concept of strategic management is the basis of strategic thinking and it finds expression in certain characteristics of its application:

96 1) it is based on a certain combination of theory: systemic, situational and targeted approaches to the activity of the enterprise, which is treated as an open socio-economic system. However, using only one of these principles does not allow you to achieve the desired results; the development of the management object in the long run; 2) it is focused on the study of the conditions in which the enterprise operates. This makes it possible to create systems of strategic management that are different to these conditions, which will differ from each other depending on the characteristics and peculiarities of the environment; 3) it is focused on the need to collect and apply strategic information bases. Analyzing, interpreting, and applying information to strategic decision-making enable you to determine the content and sequence of actions to drive change by reducing the uncertainty of the situation; 4) it allows you to predict the impact of decisions being made by influencing the situation by appropriately allocating resources, establishing effective relationships, and shaping strategic management behaviour; 5) it involves the use of development tools and methods [20].

Part 2. Essential aspects and approaches to interpreting the definition of “strategy” The current period of the world economic development is characterized by a significant intensification of competition. Nowadays, not only the issues of mastering market-oriented methods of planning, management, organization and control of production and economic activity, but also the development of new innovation-investment and integration concepts, approaches, methodologies for strategic analysis and management of organizational and economic sustainability of enterprises are of fundamental importance in the face of risk and uncertainty. In order to examine more closely the essential aspects of strategic management, let us first consider the economic category of “strategy”. In the modern economic dictionary, the strategy is characterized as “long- lasting, most fundamental, important installations, plans, intentions of the government, administrations of the regions, management of enterprises on production, income and expenses, budget, taxes, capital investments, prices, social protection” [17, p. 331]. A large economic dictionary states that strategy is the art of leadership; a general plan of doing this work, based on the situation that is actually at the stage of development [5, p. 675]. However, in the Great Economic Dictionary we can come across two concepts related to the strategy [5, p. 675]. It is an innovative and competitive strategy. Innovation strategy is a strategy in management, which is a set of rules for decision-making, which guides the company in its activities. The objectives of the innovation strategy are the following:

97 – identifying the earliest signs of technological aging of manufactured products and alternative production upgrade opportunities; – defining changes in the phases of the market demand cycle in order to revise the strategy under changing conditions. Competition strategy is the long-term measures of offensive or defensive nature, designed to strengthen the position of the company, taking into account the factors of intense competition. There are several types of strategies that may be based on the desire to achieve benefits in production and sales costs, product differentiation, or concentration on certain activities in order to achieve economies of scale. Most often, the strategy is identified with the position in the markets, with measures that allow strengthening the competitive position and increasing the share in “their markets”, fighting for the conquest of new markets, etc. More broadly defined, a strategy is a position in a particular indicator in the environment occupied by the enterprise; it is a kind of look at the internal and external environment and an attempt to find ways to effectively adapt to external, uncontrolled factors by making necessary changes to the elements and their combinations of internal environment. The strategy is seen as a model that the enterprise seeks to approach. On the other hand, the strategy as a management goal can be defined as an ideal model of the enterprise, which realizes the vision of its managers and owners and which is built using SWOT-analysis or other approaches used to analyze the mutual influence of the external and internal environments of the enterprise. In the modern literature, we can also distinguish two basic concepts of strategy: philosophical and organizational-managerial. The philosophical concept emphasizes the overall importance of strategy for the enterprise. Within this concept, a strategy can be seen as a philosophy that should be guided by the company that owns it. From this point of view, the strategy is: – a position, a way of life that does not stop at what has been achieved but is oriented towards continuous development; – an integral part of management that allows you to realize the future; – a process of thinking that requires special training, skills and procedures; – reproducible value of the enterprise, which allows to achieve the best results by promotion of the activity of all staff. A strategy can be defined as a template of logical, consistent behaviour that is consciously or spontaneously created by the enterprise. Strategy is an essential element of the enterprise's self-determination. In this context, it is closely linked to the characteristics and peculiarities of organizational culture, as a rule, all its advantages and disadvantages, allows formulating more thoroughly social strategies in general and elements of social trends in strategies of another type.

98 Organizational and management concept of strategy is related to competitive actions, measures and methods of strategic activity in the enterprise. According to the views of the classic strategic planning A. Chandler, a strategy is the definition of the main long-term goals and objectives of the enterprise, the adoption of courses of action and the allocation of resources necessary to meet the goals [23]. On the one hand, such an interpretation of the “strategy” relies on the traditional approach to defining it as a particular method of allocating resources between current and future activities. On the other hand, in this definition, the main focus is on achieving the goals. This approach is connected with the following definition: “strategy is a common, comprehensive plan for achieving the goals” [6]. Identifying strategy and plan follows from game theory, where strategy is a plan of action in a specific situation that depends on the actions of the opponent. Well- known Strategic Management Specialist A. Thompson combines planned strategy with behavioural aspects of the enterprise. The strategy is a specific management plan of actions aimed at achieving the goals set. It defines how the enterprise will function and develop now and in the future, as well as what entrepreneurial, competitive and functional measures and actions will be taken to bring the enterprise to the desired state. There is provided the definition of the concept of strategy: “In essence, strategy is a list of rules for decision making, which the organization uses in its activities” in the fundamental work of I. Ansoff “Strategic Management” [4]. Therefore, the strategy is a long-term course of the enterprise development, a way to achieve the goals it sets for itself and alternatives based on its own considerations within its policy. Representatives of the classic management school identified the following key features of the strategy: – strategy is a concept, an abstraction; – strategy is necessarily new concepts; – strategy is the intentions stated in advance, i.e. before action begins; – strategy is a deliberate (premediate) development to achieve a specific goal. However, as the world experience shows, reliance only on the position of a rationalist school no longer allows a reorientation of business entities. Foreign scientists view the last two of these features as not being true enough. They believe that the strategy is not only a well and deliberately designed goal-setting scheme; the scheme can also evolve without any thought, or even without it. This means that a strategy is a continuous process, connected not only with the development of an action program, but also with its creation in the course of practical activity. In the effort to reflect the multifaceted nature of strategic development issues, they examine the holistic content of the five-word concept formula: 1. Strategy as a blueprint is a kind of deliberately and purposefully developed sequence of actions, a true guide that is adhered to in a specific situation.

99 2. Strategy as a clever technique is a kind of “manoeuvre” used to outwit an opponent or competitor. 3. Strategy as a scheme is a well-thought out sequence of behaviour. Such a definition includes productive behaviour. This seems to emphasize that understanding, the strategy as a developed plan should be not only thought out, but also implemented. 4. Strategy as a position is the relation between the enterprise and the external environment. According to this understanding, the strategy becomes a mediating force between the enterprise and the external environment. For example, to define a “niche” as a position to avoid competition; or identify ways of utilizing the resources most likely to lead a competitor; or creating situations of different types of economic rent and finding ways to save them. So the strategy is any viable position, whether competitive or not. 5. Strategy as a prospect is a plan for the future, turned inside the enterprise. It is determined by the rooted ways of perceiving the world. For example, the style of high engineering culture or the motto of “quality, service, cleanliness and respect” as the ways of success [12]. Strategy as an enterprise perspective is about the same as individual features for the individual; it speaks of the “nature” of the enterprise, which is at the heart of it: individual or integrated “attachment” to a certain mode of action and reaction. Strategy as a prospect is an invention, a fantasy, a product of one's imagination, regardless of whether it is designed intentionally to regulate future behaviour or is drawn from the past experience. Another important point in understanding strategy as a prospect is the perspective shared by the enterprise staff in their intentions and actions. Talking about strategy in this context, it manifests itself in the sphere of the collective mind, when the members of the team are united by a community of thinking and behaviour. In a sense, although the definition of each of the above formulations of the strategy has its own semantic meaning, nevertheless, each of them is impossible without the other. Under the scheme, as a rule, there is a plan: it gives birth to the scheme. On the contrary, the scheme emerges spontaneously and, based on its content, a plan is developed to improve the scheme itself. They believe that the plan and scheme can exist independently of each other. Perhaps, but such “independence” probably affects their quality. In addition, the content of the plan and the scheme can not depend on the positions of participants in the strategic process in various aspects of management [6; 8; 14]. There are other approaches to address different strategic issues. For example, the techniques of global expansion of the Japanese manufacturers are as follows: 1. Being number one in business as the essence of strategic intent. 2. Creating new competitive advantages. 3. Saving the accumulated benefits. 4. Identifying weak links.

100 5. Change of conditions of activity. 6. Competition through collaboration. It follows that the Japanese did not aspire to “happiness in another's misfortune.» Approaches 1 and 2 mobilize participants in the strategic process for creativity, i.e. for innovation and for building a well-deserved reputation. Approaches 4-6 set out the task of providing the conditions for fulfilling the long-term plan in both its traditional and strategic aspects. It is easy to see that for the Japanese, strategy is first and foremost a prospect, and then a position of adapting the latest achievements of science and technology to the environment come. Thus, probably plans and schemes for their implementation are being developed. If we consider the views of different authors through the prism of responsibility for the effectiveness of the strategic process, it creates a contradictory attitude to the concept of strategy. On the one hand, the strategies are new concepts that represent abstractions and their purpose: not to point out to anyone specific actions, but to develop the ability to understand in any situation on the way to achieving promising goals properly and independently. On the other hand, the formation of a strategic plan and its implementation are inseparable: these are interacting processes in which politics, values, culture and management style are strongly intertwined and determine or limit the choice of strategic decisions. “The art of strategy is to translate the results of mental work into the precise actions that at the stage of realization of ideas would allow to achieve high efficiency” [13]. This means that developing a strategic concept is only a step in the strategic process. The main things are that the actors at each of its stages would be united and bear joint and several responsibilities for the development results. Thus, the strategy as a concept is not an independent force unless the developers are responsible for the final practical result.

Part 3. Features of strategic management in the agrarian sector of the national economy Despite the continuous development of management science, the relative effectiveness of strategic development of facilities, especially material production, continues to decline. This is due to the inability of the current management system to carry out strategic management as a continuous process. The main problem of strategy implementation is the awareness of the managers that the matter is not only as the strategy as a document, but also in their ability to organize the process from developing a strategic concept to its implementation in specific programs, plans, projects, balanced by resources. Instead, a strategy developed by a scientist or consulting firm is not put into practice because life is moving forward. To a large extent, this is facilitated by existing definitions of strategy, devoid of clear content and generally accepted understanding.

101 The founder of strategic planning and management, I. Ansoff [4], believes that the strategy is “new decision-making rules that guide the process of enterprise development.» And the rules are created consciously each time, depending on the internal and external factors of change, as well as on the method of managing the strategic process. If resistance to change is overcome with the help of senior management, one rule is developed; for adaptive changes that are stretched over time, others; in the case of crisis management – the third. Currently, in the vast majority of cases, the preferred method of controlled resistance (accordion method) is when the planning and implementation of projects proceed in parallel. The method of “accordion” I. Ansoff intended to manage the change of complex systems, although he did not bind his rules to the provisions of the theory of complex systems. In the face of managed resistance, consultants can assist the business leadership in designing the transformation process by providing analysis tools to train managers. I. Ansoff a priori acknowledges the inevitability of “resistance” and the need to overcome it. The complexity of systems is confusing to many executives: some of them begin to reject abstract thinking, considering it to be unprofitable and ready to make decisions solely on the basis of practice data. Indeed, on the one hand, a purely theoretical approach poses its own problems: abstraction gives people many opportunities to interpret reality. Each situation has as many aspects as it can distinguish between the minds. Because the idea of reality is flawed, the evaluation criterion is not entirely available. As a result, managers may make the wrong choice and impose goal-setting models that do not meet reality requirements. Moreover, even if the right choice is made, it represents the best alternative rather than the best possible solution. On the other hand, despite their drawbacks, abstractions are very useful. Responding to the problems created by abstract thinking, the mind attains a degree of sophistication that would be impossible to study the practice of the past. Therefore, it is easy to understand those whose opinion says that there is nothing more practical than good theory, and especially those who see no sense in opposing theory to practice: they are inseparable. But in the complex systems, a person has a poor understanding of reality and is not able to see all aspects of the development of the object. Abstractions generate an infinite variety of views. And this does not mean that many people think that one view is correct and the other is false. It is possible that many of them complement each other by expressing different aspects of it. Therefore, the so-called alternative of all possible methods is not valid unless they are provided with the tools and criteria for evaluating the results of the selection. This is the problem. If scientists and management professionals, for the most part, were able to realize this, then the problem could be solved. Authors of corporate strategy papers acknowledge [1; 9; 11] that the source of development is contradictions, but none of them gives specific

102 recommendations for overcoming the contradictions that arise in organizational transformations. However, there is a known system that includes methods and techniques for finding and overcoming contradictions. It is based on the theory of system development, provided with adequate structure and content of the information subsystem [15]. In some literary sources, the concepts of “management” and “administration” often identify or replace each other. Monograph sources allow management to be considered as a process of planning, organization, motivation and control necessary to formulate and achieve the goals of the organization [19]. As for administration, many researchers, along with production management, treat it as a set of principles, methods, tools and forms of production management, developed and applied to increase production efficiency and increase profits. With regard to the term “strategic management”, it firmly entered into domestic economic science and practice in the mid 60's of the last century. It was used mainly to draw a tight line between current production-level management and top-level management. The multiplicity of the term “strategy” prompted Henry Mintzberg to propose his definition. He put forward the so-called “Five P”, which later became management textbooks, as the “Five P” of Mintzberg's strategy. In his view, the strategy includes: 1) plan; 2) ploy; 3) pattern of behaviour; 4) position in respect to others; 5) perspective. The general idea that reflects the essence of the transition from operational management to strategic management was the idea related to the need to shift the focus of senior management to the environment in order to respond in a timely manner to its multifactor impact. J. Zhalilo in his research indicated that the ability to strategic management requires the presence of five basic elements: – the ability to simulate (analyze) the situation (implies the ability to understand patterns of interaction between the needs, consumer demand, competitors' activities and the quality of their products to the needs of their enterprise and its ability to meet the needs of customers); – the ability to identify the need for change (readiness to respond to industry trends, intelligence and the creative vein are important here); – the ability to develop a strategy of change (professionalism, intelligence, experience, knowledge, support for the development of the creative process are important here);

103 – the ability to use reliable methods in the course of change (operations research method, deviation management method, methods of evaluating the effectiveness of the strategy developed); – the ability to put strategy into practice (proper structure and dynamism are needed: the two complement each other with conditions that ensure success) [7]. Any activity requires management. Leadership itself is a special kind of activity that is associated with the performance of certain management functions. For the first time the composition of managerial functions was proposed by H. Fayol: “To manage is to forecast and plan, to organize, to command, to coordinate and to control” [21]. The modern specialized literature addresses many management functions, such as: forecasting, planning, organizing activities, staff motivation, control, accounting and analysis. However, management is both a process (a sequence of actions to transform resources into results), and managers (as subjects of management), and a management apparatus (structure and links between connections and levels of management), and, finally, science (management is a field of knowledge). Strategic management has significantly changed the approach to personnel management. Thus, under operational management, employees were regarded as a resource of the enterprise, as performers of certain types of work and functions, and in strategic management, the staff is already the basis of the enterprise, its main value and a source of further well-being. Our research has allowed us to give the following definition of strategic enterprise management and strategic management of agrarian sector. Strategic management is a special type of management aimed at achieving the enterprise's goals and fulfilling its mission, which allows to adapt to the challenges of the environment constantly, while maximizing human resources, to respond flexibly to consumer requests, to make innovative changes in the enterprise in a timely manner, to retain and develop markets sales, to achieve competitive advantages, which in the aggregate allows the company not only to function effectively and maintain already occupied positions, but also to increase in potential in the long term. Strategic management of the agrarian sector of the economy is a type of management that promotes the adaptation of rural producers to the external environment, harmonization of economic relations between all economic entities and objects of management at the state level, reducing price disparity between its main spheres, development of market environment, achievement advantages, implementation of the strategic course of priority development of the agricultural sector of the national economy. This type of management involves the application of economic, organizational, legal and motivational mechanisms for implementing a long- term strategy for market-oriented development of both the enterprise and the agricultural sector of the national economy as a whole.

104 Conclusions Strategic management arose from the need for long-term planning for enterprises, since they could no longer be limited to operational planning and functional management. For the needs of development and survival in the current conditions of enterprise management, it is necessary to take into account the influence of the environment. Characteristic features of strategic management, highlighted as a result of analysis of existing approaches to its interpretation, are: orientation to take into account the external environment and the internal potential of the enterprise; complex information support; high requirements for professional qualities of managerial staff; emphasis on predictive control function. The study of scientific sources has led to a number of conclusions related to strategy and strategic management: 1. Forming the concept of strategy, many authors proceed from the provisions that underlie the content of two management schools: classical and human relations. The formulations given by them are quite natural, but require qualitatively new additions. 2. I. Ansoff took a step forward, paying attention to the regularity of the gap between expectations and the actual course of events on the way to achieving strategic goals and the advisability of carrying out two processes simultaneously – planning and implementation of strategic projects. He replaced the concept of a strategy that has no permanent composition and content, with a set of rules of analysis aimed at minimizing the specified gap. 3. The general lack of work on improving the organization of the strategic process is that the authors do not pay due attention to the relevance of the content of the concept of “strategy” to the requirements of the development of modern complex systems, and do not indicate that it is devoid of power, to mobilize management to form the composition of participants strategic process capable of integrating science, experience and creative activity. 4. The strategy is considered as a kind of planning, as a well-thought out advance in accordance with the course of events, some consistency in the productive behaviour of the enterprises, as a relation with the external environment, as well as a prospect or a clever approach to competitors. Implementation of strategic management as a new direction of management for domestic agricultural enterprises is connected with a number of unresolved problems: – lack of experience in business executives in formulating the goals and objectives of a long-term enterprise strategy; – complexity when considering environmental factors; – shortage of specialists in strategic planning and management; – diversification of approaches to strategic management for enterprises of different organizational and legal forms of management;

105 – the complexity of dealing with large amounts of information that influence management decision-making and the choice of alternatives when formulating a strategy. Addressing the above problems will help to improve the strategic management of agricultural enterprises in the national economy by improving their performance and increasing competitiveness in the long run.

References: 1. Lynch Richard. (1997) Corporate strategy. Pitman Publishing. 2. Rue L.W. (1989) Strategic Management: Concepts and Experiences. 2d ed. N.Y.: Mac Graw Hill. 3. Azoev G.L. (1996) Konkurentsiya: analiz, strategiya i praktika [Competition: analysis, strategy and practice]. Moscjw: Tsentr ekonomiki i marketinga. (in Russian) 4. Ansoff I. (1989) Strategicheskoe upravlenie [Strategic Management]. (Trans.). Moscow: Ekonomika. (in Russian) 5. Azriliyan A.N. (ed.). (1997) Bol'shoy ekonomicheskiy slovar' [The big economic dictionary]. 2d ed. Moscow: Institut novoy ekonomiki. (in Russian) 6. Vasylenko V.O., Tkachenko T.I. (2013) Stratehichne upravlinnia [Strategic management]. Kyiv: TsUL. (in Ukrainian) 7. Zhalilo Ya. (2009) Teoriia i praktyka formuvannia efektyvnoi ekonomichnoi stratehii derzhavy [Theory and practice of formation of effective economic strategy of the state]. Kyiv: NISD. (in Ukrainian) 8. Zabrodska L.D. (2010) Stratehichne upravlinnia: realizatsiia stratehii [Strategic management: strategy implementation]. Kharkiv: Konsul. (in Ukrainian) 9. Fedulova L.I. (ed.) (2007) Korporatyvni struktury v natsionalnii innovatsiinii systemi Ukrainy [Corporate structures in the national innovation system of Ukraine]. Kyiv: UkrINTEI. (in Ukrainian) 10. Lipiets Yu.V. Vprovadzhennia stratehichnoho menedzhmentu na pidpryiemstvakh Ukrainy yak prohresyvnoho napriamku yikh rozvytku [Introduction of strategic management at the enterprises of Ukraine as a progressive direction of their development]. Available at: http://ipdo.kiev.ua/files/articles/but4.pdf. 11. Makedon V.V. Stratehii formuvannia intehrovanykh struktur mizhnarodnykh korporatsii u rezultati zlyttia i pohlynannia [Strategies of formation of integrated structures of international corporations as a result of mergers and acquisitions]. Available at: http://www.nbuv.gov.ua/ portal/Soc_Gum/Vamsu_econ/2019_10/Makedon.htm. 12. Mintsberg G., Kuinn Dzh. B., Goshal S. (2001) Strategicheskiy protsess: kontseptsii, problemy, resheniya [Strategic process: concepts, problems, and solutions]. Saint- Petersburg: Piter. (in Russian) 13. Nalyvaiko A.P. (2001) Teoriia stratehii pidpryiemstva. Suchasnyi stan ta napriamy rozvytku [The Theory of business strategy. Current state and directions of development]. Kyiv: KNEU. (in Ukrainian) 14. Ponomarenko V.S., Trydid O.M., Kyzym M.O. (2010). Stratehiia rozvytku pidpryiemstva v umovakh kryzy [Strategy of development of the enterprise in the conditions of crisis]. Kharkov: Vydavnychyi Dim “INZhEK”. (in Ukrainian) 15. Porokhnia V.M., Bezzemelna T.O., Kravchenko T.A. (2012) Stratehichne upravlinnia [Strategic management]. Kyiv: TsUL. (in Ukrainian) 16. Porter M. (1997) Stratehiia konkurentsii: Metodyka analizu haluzei i diialnosti konkurentiv [Strategy of competition: Methods of analysis of industries and activities of competitors]. (Trans.). Kyiv: Osnovy. (in Ukrainian)

106 17. Rayzberg B.A., Lozovskiy L.Sh., Starodubtseva E.B. (1999) Sovremennyy ekonomicheskiy slovar' [Modern economic dictionary]. 2d ed. Moscow: INFRA-M. (in Russian) 18. Saukh I.V. (2014) Peredumovy vynyknennia ta osoblyvosti stratehichnoho menedzhmentu vitchyznianykh pidpryiemstv [Prerequisites and features of strategic management of domestic enterprises]. Visnyk ZhDTU, no. 3(69), pp. 179-185. 19. Semenov A.H. (2008) Finansova stratehiia v upravlinni pidpryiemstvom [Financial strategy in enterprise management]. Zaporizhzhia: Klasychnyi pryvatnyi universytet. (in Ukrainian) 20. Tompson A.A., Striklend A. Dzh. (1998) Strategicheskiy menedzhment [Strategic management]. (Trans.). Moscow: Banki i birzhi; YuNITI. (in Russian) 21. Fayol' A. (1992) Obshchee i promyshlennoe upravlenie [General and industrial management]. (Trans.). Moscow: Zhurnal “Kontrolling”, vol. 3. (in Russian) 22. Shapovalova I.O. (2014) Sutnist ta peredumovy vynyknennia stratehichnoho upravlinnia [The essence and preconditions of the strategic management]. Economic analysis: collection of scientific papers. Ternopil: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr Ternopilskoho natsionalnoho ekonomichnoho universytetu “Ekonomichna dumka”, issue 18, no. 3, pp. 91-95. 23. Shershnova Z.Ye. (2004) Stratehichne upravlinnia [Strategic management]. 2d ed. Kyiv: KNEU. (in Ukrainian)

Koliada Yu. V. Candidate of Technical Sciences, Associate Professor, Professor at the Economic and Mathematical Modelling Department Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman Kravchenko V. G. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of Informatics and Systemology Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman Kravchenko T. V. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer at the Department of Economic and Mathematical Modeling Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman

EVOLUTION SCENARIOS OF NONLINEAR ECONOMY BASED ON DYNAMIC MODELS

Summary Based on synergistic models of economic dynamics, an alternative set of dynamic equations of state of a nonlinear economy has been developed. The variables of these equations, in their totality, form the full range of economic events. The scenario is composed of: integral curves that reflect the behavior

107 of economic factors over time; phase portraits are the interdependencies between dynamic model variables. The possibility of constructing dynamic trajectories of coordinate-wise economics risk is noted. The economic structure of society is presented in the coordinates “corruption – underground economy – legal (official) economy”. There are outlined the principles of adaptive approach to problems of mathematical modeling of economics. There is explained the procedure of obtaining a number of mathematical models of nonlinear economic dynamics, which describe the behavior of two factors of economy as a function of the third. There is presented the mechanism of modeling of economics problems, which gives the possibility to choose from alternative options of development of events (under these or other conditions), which are the most favorable for making informed decisions on activity in the environment of a market economics.

Introduction People are always eager to look to the future, especially now that they are in a non-linear world and aware of the irreversible nature of events. Of course, forecasting the occurrence and development of events should be done fairly objectively, on certain and understandable grounds, given the fierce competition of circumstances (internal conditions, instability of the environment, etc.). Due to the globalization of economic relations, their accelerated and intensive interaction, forecasting the behavior of the economic system becomes an urgent problem in terms of strategy and tactics of successful stay in the market. Economic decisions, given their crucial importance for the life of the business entity, must be timely, balanced and relevant, taking into account the possible consequences of their adoption. Relevant behavior in the commodity market is associated with the following:  first of all, timely response to new, usually fleeting conditions;  the ability to anticipate them to some extent;  ability to quickly analyze the nonlinear dynamics of events;  recognize trends in evolution, then formulate appropriate hypotheses for economic development. Ontologically, the economics has inherent mechanisms: bifurcation, i.e. a jumping variable of economic status, and adaptation, i.e. a smooth trajectory. Thus, there is a need for proper (adequate) dynamic models of a market economics that are consistent with economics reality. Adaptation of economic dynamics models is intended to take into account the peculiarities of the studied system, eliminating the shortcomings and maximum used the benefits of research methods. It is noted now that, in contrast to the orthodox factors of production and ownerships form, the knowledge economics is becoming increasingly important. It helps to become competitive, prompts accurate and pragmatic

108 ideas about the immediate economic future, develops conceptual thinking, allows us to express plausible hypotheses, make empirical assumptions and more. Finally, the attainment of a verbal economy study period can be tested for plausibility. The excellence of modern economic theory is seen in the application of mathematical models of economic dynamics to a change in the dominant state of equilibrium. This is exactly what the economy turn from the humanities to the exact science. It is possible to gain proper knowledge of the near future by using simulations with adequate models and research tools. Nonlinear economics, where permanently occur deep qualitative transformations (components, goals, conditions of operation) is illogical to predict by inductive methods (e.g. econometric), because they extrapolate the past based on retrospective information on the economic state. Therefore, it is necessary to study the mechanisms of phenomenon’s occurrence, the course of economic processes, events [1; 2; 9; 10]. The decision-maker should be provided with predictive information, i.e. scenarios of possible behavior of an economic object, subject to wide variability of the initial operating conditions, coefficients of the dynamic model, the degree of interaction of its elements and constituents, etc. Simulation modeling of the dynamics of economic systems always contributes to a deeper understanding of the nature of their functioning, which goes beyond the intuitive ideas of the researcher. To establish the driving forces of economic development, to understand the patterns of evolution of a nonlinear economy, it is necessary to have adequate dynamic models. It is also worthwhile to achieve in the construction of these models the state of the “fork”: the estimation of the top and bottom, within which there is a dynamic trajectory (the decision model).

Part 1. Dynamic economic models using orthodox factors Based on the some results [3–5; 10] of economic modeling, current ideas about the space of economic events, in our opinion, are outlined by the following coordinates (economics’ factors): 1) capital K; 2) workforce L; 3) demand for investment I; 4) consumption C (or its norm); 5) solvent demand Q; 6) production function F; 7) the aggregate price p; 8) rate of accumulation ρ; 9) interest rate r. Indeed, the static model in the form of the Cobb – Douglas function Y  F(K,L) uses the first two coordinates; classical dynamic models use the

109 Harrod – Domar linear equation and the nonlinear Solow equation are based on factors 1) and 3), building one-dimensional mathematical models of macroeconomic dynamics [5]. The market economy of a society is described by [4, 5] a three-dimensional continuous (or point) mathematical model in the form of a system of three ordinary differential equations: x  bx  ((1  )z  y);  y  x(1 (1  )y  z); (1)  z  a(y  dx), where:  dependent variables x  x(t) , y  y(t), z  z(t), corresponding to the capital of the state, the solvent demand of the population and the rate of accumulation for the operating mode of management;  x , y , z – their first derivative of independent time variable t;  a, b, d – some numerical coefficients;   ,  – key parameters of influence on qualitative behavior of the mentioned economic factors: integral curves of mathematical model (1). For   0 the dynamic model (1) describes the planned (command- administrative) economy and market one for  0 . The numerical value of reflects the degree of pressure on the enterprise by the state. Therefore, the dynamic model (1) uses the coordinates 1), 5) and 8) of economic space. If in the mathematical model (1) to carry out the procedure of dividing two selected equations by a third, then we obtain three so-called plane dynamic models, namely:  if the first and second equations of the dynamic model (1) are divided into the third, then we obtain a system of equations: dx bx ((1 )z y)  ; dz a(y  dx)  (2) dy x(1 (1 )y z)   , dz a(y  dx) where z – independent variable;  if we divide the first and third equations of system (1) into the second, then we obtain a plane model: dx bx  ((1   )z  y)   ; dy x(1  (1   )y  z)  (3) dz a(y  dx)   , dy x(1  (1   )y  z)

110 with an independent variable y ;  if the second and third equations of the mathematical model (1) are divided into the first equation, then a plane dynamic model is obtained: dy x(1 (1  )y  z)  ; dx bx  ((1 )z  y)  (4) dz a(y  dx)   , dx bx  ((1 )z  y) with an independent variable x . Mathematical models (2) – (4) of nonlinear economic dynamics contribute to the study of causation, the peculiarities of its course for the distinguished two economic factors, depending on the growth of the third. For example:  dynamic model (2) allows to quantitatively study nonlinear dependences K() and Q()– behavior of their volume depending on the rate of accumulation;  the mathematical model (3) makes it possible to quantitatively study nonlinear dependencies K(Q) and (Q), that is, the relationship between capital and accumulation rates with solvent demand. These dynamic models (2) – (4) are intended to answer the following important questions: a) what is the role of the rate of accumulation: profit, the distribution of which in society contributes to the differentiation of the population, the formation of its layers; b) influence of solvent demand on the course of events in the economy of society; what is the driving force? c) the nature of the evolution of economic events, depending on the level of capitalization of society; what to expect? These questions have been discussed in the literature, but the answers to these questions should be based on quantitative information, not just verbal ideas. Using the coordinates 5) – 7) of the space of economic events, namely:  Q – solvent demand of population;  F – production function of society;  p – conditional price. The dynamics of the state of the economy is described [4] by a nonlinear differential system of equations, a variation of known Lorentz model:  x    x    y;  y  y  pe x  xz; (5)      z   z   xy,        111 where:

 the control parameter pe reflects the level of purchasing power of members of society;  coefficients , 1 associated with the characteristic over time changes in the economic factors of the model;  magnitudes x , y , z – the first derivative of model variables in time t    , moreover x  Q , y  F , z  pe  p . Following the procedure described above with the mathematical model (5), we obtain a family of planar dynamical models (three) the solutions of which are nonlinear functions, respectively: a) і ; b) і ; c) і . Among them, only one functional dependency Q(p) or p(Q) is traditionally used in economic analysis. Other features: Q(F) or F(Q); F(p) or p(F) for the first time offered for consideration in nonlinear economic analysis, what is more by means of computational experiment in economics: quantitative modeling. Stability of the financial system of society [3] is proposed to study the using a dynamic model:   1  x    ax  z  xy;  b   y  by  x 2 ; (6) z  x  cz,   where:  the variable x corresponds to the interest rate r;  the variable y describes the demand for investment I;  variable z is an aggregate price p;  , , are the first derivative of variables describing the rate of variability of these factors of economy;  a, b, c are scalar quantities. Applying the procedure of reduction of a three-dimensional mathematical model, we obtain three planar dynamical models:   1    ax  z  xy dx b     ; dz  x  cz (6а) dy  by  x 2   , dz  x  cz

112 where as an independent variable is the aggregate price;   1     ax  z  xy dx  b    ; dy  by  x 2 (6b) dz  x  cz   2 , dy  by  x where the demand for investment is an independent variable; dy  by  x 2  ; dx  1     ax  z  xy   b   (6c) dz  x  cz   , dx  1     ax  z  xy   b  where the interest rate is an independent variable. The solutions of these dynamic models (6a) – (6c) will be nonlinear functions, respectively: a) r(p) і I(p) ; b) r(I) і p(I); c) I(r) і p(r) . These functions in the sense of computer simulation featured for the first time, in nonlinear economic analysis. This approach allows you to operate with a posteriori numerical information (computer simulation results) and in good time to correct economists’ supposed invented of the nature of the behavior of the curves of the indicated dependencies: integral curves (solutions) of the models mentioned above. Relevant behavior in the commodity market is related to the following:  first of all, timely response to new, usually fleeting conditions, can be anticipated to some extent;  ability to quickly analyze the nonlinear dynamics of events, to recognize trends of evolution;  formulate proper economic development hypotheses. This approach requires of a market economy dynamic models adequacy of economic reality. Among the set of planar dynamic models of economy (the so-called alternative set of economic and mathematical models of dynamics), only the popular “demand – price” dependence coincides with the traditional point of view in economics. But in our case there is a nonlinear nature of the numerical analysis of events. All other plane models of nonlinear dynamics represent

113 new functional dependencies between the coordinates of the economic space. They are used for the first time in nonlinear economic analysis (economic and mathematical modeling of dynamics), although some of the nonlinear functions (solutions of the corresponding plane models) have been previously stated verbally. Thus, there are good grounds for developing adaptive dynamic models of economics, the creation conceptology of which [4] is designed to adequately describe the mechanism and processes of the real economy. In common with the basics of problematic adaptation of numerical analysis of electronic systems developed earlier [6], we will have cross-cutting adaptive mathematical (computer) modeling of dynamic trajectories of economic development. So, we will have an economic modeling tool that provides scenarios for possible developments events with the presence of certain conditions. Such behavioral diversity serves as a basis for making informed decisions about activities in a market economy environment. Using the methodology [7] of carrying out a computational experiment in economics, for the dynamic models specified in this paper, one can also calculate the numerical measure of economic risk for each coordinate, its trajectory over time [8; 11]. Such numerical characterization of the result of economic and mathematical modeling for the preliminary estimation of scenarios of nonlinear evolution of the object of management contributes to making the right management decisions. Given a number of reasons (a fundamentally new approach and a posteriori nature of risk calculation, complex nonlinear dynamics of economic processes, etc.), we think that a separate publication is needed.

Part 2. Studying the phenomenon of corruption and the underground economy Experience shows the presence of these negative and even ugly phenomena in the economic life of any society. The urgent need to investigate these parasitic factors on the body of the official economy is indisputable, but one is compounded by the lack of comprehensive statistical information on each of these factors. Although each of them claims to be individual study, the realities of economic existence show that corruption, the underground and legal economies coexist, going side by side, interacting with each other. Therefore, it is advisable not to decompose the economic process, but to consider it as one of macroeconomic dynamics. That is, you should have a system of three ordinary differential equations of state of the economy. The main hypothesis is that: it is believed that corruption is powered by the underground economy, which in turn exists against the background of the legal economy and its growth does not stop there. It is clear that corruption is reduced in the absence of a underground economy, which also has no reason for its existence.

114 It is clear that this assumption does not fully reflect the interconnections and interactions between corruption and the underground economy that are parasitizing on the body of a legitimate operating economy. Using the synergistic [4; 5] principles (principal proportions and bilinear interaction), we can write a dynamic model:  dN  1  (   aN )N  1 dt 1 1 2 1   dN 2  2  ( 2  2  aN1  bN3 )N 2 , (7)  dt  dN  3  (   bN )N  3 dt 3 3 2 3 where:

 functions Ni (t)  Ni (i 1, 2, 3) are differentiated, and their numerical values describe the levels of corruption, underground and legal economies;

 i , i , a, b are numerical coefficients. Therefore, the system (7) is a mathematical model of macroeconomic dynamics. For this system conditions of known theory on the existence of a solution on a segment [t0 , T ] are performed. For the mathematical model (7), the first integral could be written as:

1b 3a N1 N3  C exp( 33a 11a)t, (8) where C – has become an integration. Indeed, by multiplying the first equation of the mathematical model (7) on the constant b, it is easy to write down the chain of transformations:

dN1 b1  11b  abN 2 ; dN1

t t b1 ln N1 |t  (11b  abN 2 )dt ; 0 t0

t b1 b1 N1 (t)  N1 (t0 )exp (11b  abN2 )dt. t0 Similarly, by multiplying the third equation of the mathematical model (7) on the constant a, the integral is obtained

t Naa33( t ) N ( t )exp (  a  aaN ) dt . 3 3 0t 3 3 2  0 Multiplying the obtained expressions by using the exponential property A B AB b1 a3 e e  e , we obtain (8), where C  N1 (t0 )N3 (t0 ). The third equation of the mathematical model (7) inequality is obtained

115 d(ln N3 )  3 dt , аnd the following estimate can be obtained from it:

N3  N3 (0)exp3 (T  t0 ) N3  L1 – it is about the exponential growth of the legal economy. This estimate corresponds to the basic premise of classical (linear paradigm) theory of economic dynamics. In the same way there are other estimates from above: b N2 N 2(0)exp N 3 (0)exp{ 3 ( T  t 0 )} ( T  t 0 )  N 2  L 2 . 2 It is easy to show the corresponding lower grades. For example, it is right to state that:

d  33  bL2 (ln N3 )   . dt  2 Hence the following inequality:

 33  bL2  N3  N3 (0)exp (T  t0 ).   2  Consider special points (fixed or resting points) the coordinates of which are written:  (0; 0; 0) ;        0; 1 1 ; 2 2  ;  a b 

  33     0; ; 2 2  .  b b  These coordinates are the solutions of the algebraic system of equations dN formed from (7), if i  0 , (i 1, 2, 3) . dt

We emphasize that the value of the function N 2 and N 3 can’t be less than       the minimum values of coordinates  3 3  і  1 1  for N and  b   a  2 because their graphs are approximated in time to the corresponding stationary points. Therefore, it is not possible for one or both of these functions to go to zero at the same time if t   . That is, neither the underground economy and nor the legal economy can completely disappear. We know that there is a underground economy in any type of economy, but we need to realize a purposeful decrease in its level.

116 There is an inequality(33a 11b)  0, on the basis of (8), that the value 1b 2a N1 N3  0 at t   . Since N3  0 , so limN1  0. Therefore, we are t accept the hypothesis that corruption is almost absent in some time.

In view of the inequalities 33a  11b and above, we have said about    the functions N and N , we are conclude that cannot go to  3 3  in 2 3  b  terms of values, it cannot be greater than this limit and cannot go to     2 2  by smaller values.  b 

In the case of inequality (33a 11b)  0, it is true that 1b 2a N1 N3   , that is, functions cannot be restricted at the same time.

In the particular case where N1  0 , and the functions N 2 and N 3 remain       around the stationary points  3 3  and  2 2 , exact formulas are used  b   b  to describe the situation in question. On the basis of these formulas we can     conclude: corruption disappears for the ratio 3 3  1 1 between the b a coefficients of the mathematical model. The modified construction of the mathematical model (7) is look like:  dN  1  (   aN )N  1 dt 1 1 2 1   dN2 2  ( 22  aN1  bN3 )N2 , (9)  dt  dN  3  (  N  bN )N  3 dt 3 3 3 2 3

introducing the application into the third equation (  N3 ) helps to reduce the function N 3 (this is important in order for the equations of the model to be acceptable for large values of ). The first equation of model (9) indicates that corruption on its own fueled by on a underground economy (bilinear additives aN2 N1 ) but disappears in the absence of fueling up. The second equation of system (9) states that the underground economy, by parasitizing on the body of the legal economy (bilinear supplements bN3 N2 ) and promoting corruption (member aN1N2 ), is self-destructing (supplements

 22 N2 ).

117 The third equation of model (9) reflects the growth of a legal economy, the level of which reduces the presence of a underground economy and internal 2 competition ( N 3 ). It is easy to show that equality of type (10) holds:

t 1b 3a N1 N 3  exp( 3  3a 11a)t  a N 3dt. (10) t0 Indeed, the first and third equations of the mathematical model (9) can be rewritten as follows:  d    d    1 (ln N )  1 1  N and 3 (ln N )  3 3  N  N . a dt 1 a 2 b dt 3 b 2 b 3 Summing them and multiplying by (ba) , and also using the expression of the derivative sum of two functions and the operations of potentiation,

d  b  a we can obtain a trivial differential equation (lnNN1 3 )  dt 13

3  3a   1  1 b   aN 3 , the solution of which is the expression (10).

Consider the case when 33a 11b  0 . The solutions of the algebraic system of equations for finding the coordinates of stationary points are written as follows:

11  q  ; 2 a

a 3  3 11b  q  ; 3 a

b(a 3  3  b1 )  a2  2  q  . 1 a 2 For sufficiently small values of  , all roots will be positive, that is, there are limited variations for these functions, with that N3  q3 . Generally speaking, to achieve at least one of the boundaries for N1 or N 2 , the entire economic system described by the mathematical model (9) will tends to a stationary state (q1 ,q2 ,q3 ) .

In the case of (b(a33 b1 )  a2 2 )  0 , which takes place at high values , at some point in time, the function N1  0 , that is corruption decreases. It should be noted that this conclusion is marginal because there is some boundary. In fact, corruption never goes away, whether it is significant or small. What happens to other features? The evolution of the underground and legal economies will be described by variations in the solutions of the following system of equations:

118  dN  2  (   bN )N  2 dt 2 2 3 2  . (11) dN  3  (  N  bN )N  3 dt 3 3 3 3 3  b   a     Its special points  3 3 2 2 ; 2 2 .  b 2 b 

If (b33  2  2 )  0 , then there is a limit state: a stationary point. For the opposite inequality, the following is observed:

b33    – the underground and legal economies exist;  2  2

b a33  11b  considerable corruption will take place, if  0 more a a than  , and insignificant otherwise.

b33 For inequality   of function Ni  0 (i 1, 2, 3) , the level of  2  2 corruption and the underground economy are negligible, and a legal economics will exist. Obviously, this is an ideal option for society. Note that the three-dimensional dynamic model (9) gives rise to three planes: for example, dividing the second and third equations by the first system yields:

2 dN2 ( 22  aN1  bN3 )N2    1 dN1 (11  aN2 )N1  , (12)  dN (  N  bN )N  3 3  3 3 3 2 3  1 dN1 11  aN2 )N1 the integration number of which establishes equal volumes of underground and legal economies depending on the interval of variability (limits of variability) of corruption N1 in society. Thus, for the first time, economic analysis is proposed to simulate the life activity of a nonlinear economics, by adding the corruption coordinates, the underground N 2 coordinates and legal economies N3 coordinates to the event space. The hypothesis of mutual existence in corruption, underground and legal economy is formulated. On the basis of the main assumption made above, a mathematical model of the functioning of the economic mechanism in the presence of such ugly phenomena as corruption and the underground economy is presented in the society.

119 Using modeling found the ratio between the coefficients of the mathematical model, depending on which the following variants can distinguish: a) corruption and the underground economy are relatively small, which is the best opportunity for society; b) the only corruption is small; c) negative phenomena that are large in volume and co-exist with the legal economics, parasitizing on the body of society (legal economics). Another purpose of mathematical models (7), (9) and (12) is that a large- scale computational experiment will provide detailed economic information on the activities of the official (legal) economy in the presence of negative phenomena of corruption and the underground economy. Given the lack of comprehensive statistics of such activities, but still the existence of some set of information, it is possible to identify the mathematical model, to ensure their adequacy. This will give the society much needed information about the coexistence of corruption, the underground economy and the official economy. Of course, this kind of information will be preventative in nature, will guide society and the authorities to make good decisions.

Conclusions A synergistic (dimension three) model of nonlinear economic dynamics was constructed in the coordinates «corruption – underground economy – legal (official) economy», on the basis of which so-called soft modeling was performed (qualitative analysis was performed). The article describes the procedure for obtaining a number of mathematical models of nonlinear economic dynamics, each of which describes the behavior of two factors of economy as a function of the third. Among the nonlinear functions mentioned in the article, only one of them (or) is the dependence of the solvent demand Q on the price p traditionally used in economic analysis. For the first time, all other nonlinear patterns between economic factors are proposed for quantitative modeling of the economy: development of scenarios of possible ways of development of economic events. Until recently, some of the dependencies mentioned above were referred to verbally, but now it is possible to test the performance of positions by performing qualitative and quantitative computer simulations. We have created good grounds for developing adaptive dynamic models of the economy, the concept of which is designed to adequately describe the mechanisms and processes of the real economy. Taking into account the previously developed basics of problem-oriented adaptation of numerical analysis of electronic systems, we will have cross-adaptive computer modeling of dynamic trajectories of economic development. So, having implemented the above programmatically, we will have a tool for modeling the problems of the economy, which will provide scenarios of possible

120 developments in the presence of certain conditions. Such behavioral diversity serves as a basis for making important decisions about activities in a market economy environment. Finally, the article contents should play the role of a powerful toolkit in the preparation of management decisions, the development of complex or innovative programs. It is this approach that obliges the country to prepare a new generation of specialists capable of large-scale, interdisciplinary, systems thinking, which is possible by conducting a computational experiment in the economy to obtain many scenarios, paths of development.

References: 1. Zghurovskyi M. H. (2002). Scenario of analysis as a systematic prediction methodology. Systemni doslidzhennia ta informatsiini tekhnolohii, no. 1, pp. 7-38 [in Ukrainian]. 2. Symo K. (2006). Learning dynamic systems using a computer. Nelineynaya dinamika, vol. 2, pp. 243-254 [in Russian]. 3. G. Cai, J. Huang. (2007). A new finance chaotic attractor. International Journal of Nonlinear Science, vol. 3, pp. 213-220. 4. Koliada Yu. V. (2019). An adaptive paradigm of modeling economic dynamics: a monograph. Kiev: KNEU [in Ukrainian]. 5. Mahnytskyi N. M. (2011). Dynamic chaos theory. Moscow: LENAND [in Russian]. 6. Syhorskyi V. P., Koliada Yu. V., Kolodnytskyi N. M. (1988). Problematic adaptation of numerical analysis of electronic circuits 3. Organization of adaptive process (adapter). Radioelektronika, vol. 31, no. 6, pp. 11-18. [in Russian]. 7. Koliada Yu. V., Rozhok T. O. (2017). Computer modeling and analysis of firm development on the basis of dynamic nonlinear three-dimensional model using optimization methods. Modeliuvannia ta informatsiini systemy v ekonomitsi, vol. 93, pp. 157-174. [in Ukrainian]. 8. Vitlinskiy V. V., Kolyada Yu. V. (2004). Adaptation and regularization as ways to reduce risk in modeling non-linear economic processes. Modelirovanie i analiz bezopasnosti i riska v slozhnyih sistemah: trudyi mezhdunarodnoy nauchnoy shkolyi MABR (pp. 265-267). – St. Petersburg: GOUVPO «SPbGUAP» [in Russian]. 9. Kleyner G. B. (2001). Economic and mathematical modeling and economic theory. Ekonomika i matematicheskie metodyi, vol. 37, no. 3, pp. 111-126. [in Russian]. 10. Pu T. (2000) Nonlinear of Economic Dynamics. Moscow: Inzhevsk: NITs «Regulyarnaya i haoticheskaya dinamika» [in Russian]. 11. Ryimkevich V. V. (2001). An economic theory of risk: a monograph. Minsk: BGEU [in Russian].

121 Луговенко Н. В. кандидат наук з державного управління, доцент, доцент кафедри економічної теорії та фінансів Харківського регіонального інституту державного управління

КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ БАНКАМИ

Анотація Дискусії на тему повноважень, функцій, ролі і місця держави в розвитку соціально-економічних процесів у сучасному ринковому середовищі завжди викликають живу реакцію як із боку науковців, представників влади, підприємців, так і звичайних людей. Проблематикою статті є стикання інтересів держави, ринку і суспільства у соціально- економічних процесах. У статті головним завданням було визначити, навіщо державі власні банки, як вона їх може використовувати й якою повинна бути політика щодо таких банків. Ці питання тісно пов’язані з актуальним в Україні питанням націоналізації банків у період економічних змін. Досвід розвинутих країн чітко показав залежність методів та інструментів управління від частки державної власності у структурі банківського капіталу. Підняті питання щодо проблем ефективного управління державними банками, наслідків націоналізації комерційних банків та відсутності у державі достатнього досвіду управління є предметом дослідження економістів у багатьох країнах світу. Результатами дослідження є рекомендації щодо подальшої дії держави у реформуванні банківської сфери.

Вступ Банківська система України і багатьох розвинутих країн світу представлена комерційними і державними банками. Державні банки виступають важливим інструментом економічного розвитку країни, незважаючи на ступінь розвитку її економіки. В економічно менш розвинених країнах державні банки виконують широке коло завдань, забезпечуючи фінансування інфраструктурних проєктів, експортно- імпортних операцій тощо, підтримку соціальних проєктів. Головна риса державних банків – спроможність стимулювати економічне зростання завдяки фінансуванню окремих секторів або регіонів, потреба в якому не задовольняється приватними банками. У період економічних депресій та спадів, особливо після Другої світової війни, почалися перші хвилі націоналізації комерційних банків, що спричинило створення нових державних банків по всьому світу. Таким способом відтворювалися фінансові та інвестиційні процесі в державах, які не мали достатнього рівня банківської та парабанківської систем.

122 Державні банки на відміну від приватних здатні виправляти фіаско ринку, наприклад надавати довгострокові кредити на інфраструктурні проєкти, екологічні та освітні програми та програми фінансової інклюзивності. Однак поряд з очевидними перевагами діяльність державних банків часто пов’язують з політиками та чиновниками, які займаються лобіюванням власних інтересів або отримують преференції і спеціальні умови для ведення близького до їх оточення бізнесу. Ми вважаємо, що в результаті такої взаємодії виникає конфлікт інтересів держави як регулятора ринку банківських послуг та як власника банку, саме цей аспект нам уважається недослідженим і недостатньо врегульованим. В Україні, як і в більшості досліджених нами європейських країнах, є системно важливі банки, діяльність яких через неякісне управління банком та видачу кредитів, які суперечили інтересам банку, може призвести до повного обвалу економіки. Системно важливими є банки, діяльність яких впливає на стабільність банківської системи. У період економічних спадів або якщо існує реальна загроза банкрутства банку, або в інших випадках держава вдається до націоналізації такого банку. Націоналізація банку дає змогу запобігти ефекту «доміно», який із легкістю запуститися у разі банкрутства такого системного банку. Це обов’язково спричинить значну фінансову дестабілізацію та потенційне банкрутство інших банків у державі.

Розділ 1. Європейський досвід управління державними банками в період економічної кризи Міжнародні рейтинги оцінювань банківського сектору в Україні вкрай скептичні, що підтверджено низкою оцінок, таких як S&P Banking Industry Country Risk Assessment (BICRA), які, наприклад, зазначають (грудень 2015 р.), що банківська галузь України відноситься до 10-ї (найризикованішої) групи у світі, які знаходяться поряд із Білоруссю, Єгиптом, Грецією, Ямайкою, Монголією. У звіті Global Competitiveness Report Всесвітнього економічного форуму в Давосі за 2018 р. йдеться про те, що за показником надійності українська банківська система займає лише 135-е місце [1]. Хотілося б зауважити, що без державного банку не зможе виконуватися соціальна функція економічного регулювання, оскільки не все ринкові суб’єкти зацікавлені в «зелених» кредитах, освітніх проєктах або у підтримці стартапів молоді, держбанки продовжують відігравати важливу роль у наданні фінансових послуг для секторів економіки, які держава визначає як стратегічні. Головним аргументом на користь державних банків є їхня спроможність стимулювати економічне зростання завдяки фінансуванню окремих секторів або регіонів, потреба в якому не задовольняється приватними банками – так званий класичний погляд розвитку [2; 3]. Цим

123 підходом керувалися під час хвилі націоналізацій комерційних банків та створення нових державних банків після Другої світової війни. Згідно із цим підходом, державні банки здатні виправляти фіаско ринку, серед яких актуальними є: недостатня зацікавленість приватних банків у кредитуванні створення суспільних благ (наприклад, довгострокові кредити на інфраструктурні проекти), забезпечення фінансової інклюзивності (відповідно до дослідження G20 Financial Inclusion Indicators, в Україні мають банківський рахунок лише 53% населення проти, наприклад, 78% у Польщі). На противагу погляду розвитку, згідно з політичним поглядом на державні банки, політики зацікавлені у їх використанні для досягнення власних політичних цілей: гарантування зайнятості, субсидування, фінансування проєктів, що можуть забезпечити їм майбутню підтримку та голоси виборців; Такі політичні цілі переважають над прагненням до зростання та розвитку [4]. Керівництво державних банків часто пов’язане з політиками та чиновниками, має відносно більше можливостей для лобізму через останніх для отримання преференцій або спеціальних умов ведення бізнесу для своїх банків [5]. У результаті, на нашу думку, виникає конфлікт інтересів держави як регулятора ринку банківських послуг та як власника банку. Спеціальні умови для окремих учасників порушують рівні правила гри та спотворюють конкуренцію на ринку. Розвиток банківського ринку через преференції державним банкам може бути також привабливим для держави як для законодавчого органу (розробника політики), отже, ця функція також може вступати в конфлікт із функцією держави як регулятора. Держава як «розробник політики» на ринку банківських послуг зацікавлена в розбудові банківського сектору задля економічного зростання, банки мають кредитувати бізнес, стимулюючи, таким чином, інвестиції та зростання виробництва, зайнятість і, як наслідок, підвищення добробуту громадян. Ми бачимо, що у цьому контексті у держави і бізнеса спільні інтереси. Водночас існує ризик, що політичні мотиви переважатимуть над цілями розвитку і це призведе до політично мотивованого стимулювання кредитування (особливо державних компаній) через державні банки і, як наслідок, до погіршення якості кредитних портфелів держбанків. Результат – конфлікт держави як власника та держави як законотворця. Держава в особі власника зацікавлена у розвитку фінансової інклюзивності – збільшення частки користувачів банківських послуг. Однак розвиток фінансової інклюзивності через державні банки – це додаткові витрати цих банків, які зменшують їх прибутковість, що закладає потенційний конфлікт між державою-законотворцем та державою-власником. Існує достатньо прикладів того, як різні країни з перехідною економікою, до яких відносять і Україну, проходили кризу 2008–2009 рр.

124 та як на це вплинула наявність або відсутність державних банків. Цікавими є приклади країн, які мали значну частку держбанків на ринку, і тих, що їх не мали, країн із державними банками розвитку та універ- сальними, а також країн, що змушені були націоналізувати приватні банки. Першим для аналізу ми використали досвід Латвії. Нам здається, що вимушена націоналізація такого великого універсального банку, як Parex Banka, чимось нагадує ситуацію з «ПриватБанком» в Україні. У резуль- таті фінансової кризи, що почалася у 2007–2008 рр., Латвія також була змушена рятувати свій другий за розміром активів (13,8% станом на 2008 р.) універсальний банк – Parex Banka. Через кризу та втрату впевненості вкладників у фінансовій стійкості Parex Banka, який не мав власника з можливістю фінансової підтримки банку, розпочався відтік депозитів, зокрема серед нерезидентів, які становили питому вагу його вкладників, ситуація загрожувала банкрутством банку, тому в 2008 р. було прийнято рішення націоналізувати банк. У результаті націоналізації всі акції двох основних власників із часткою 84,83% перейшли у власність держави, причому додатково було придбано частку акцій, якою володів банк Svenska Handelsbanken AB, що збільшило частку держави в капіталі банку до 85,15%. Після двох років націоналізації держава-власник вирішила поділити банк на «прибутковий» та «неприбутковий». Так, у 2010 р. було створено «прибутковий» банк Citadele banka, куди перевели всіх вкладників, а «неприбутковий» банк сфокусувався на відновленні втрачених ресурсів та продовжив деякі види своєї основної діяльності, залишаючи на балансі «погані» активи. У 2010 р. Parex Banka подав позов до суду проти своїх колишніх співвласників (які були членами правління банку) щодо втрат через неякісне управління банком та видачу кредитів, які суперечили інтересам банку. Націоналізація банку дала змогу запобігти ефекту «доміно», який міг би запуститися у разі його банкрутства, що спричинило б значну фінансову дестабілізацію та потенційне банкрутство інших банків у Латвії. Держава мала б виплатити вкладникам за програмою повернення вкладів суму, що значно перевищувала наявні у банку кошти, тобто брак коштів компенсувався б за рахунок платників податків, як це сталося в Україні. Наступна країна – Словенія. Словенія – країна з однією з найвищих серед країн Європи з великою часткою державних банків. Напередодні 2008 р. три найбільші державні банки займали 48% ринку за часткою активів [6]. Банківський сектор Республіки Словенія, переважно державний, був обтяжений великими проблемними кредитами. Державні банки виявилися більш уразливими до кризи, ніж приватні: рівень проблемних кредитів в іноземних банків у вересні 2012 р. становив 11%, а у державних банків – 30% [7]. Проблеми обслуговування заборгованостей

125 корпоративного сектору та обмеження доступу банків до ринків капіталу змусили уряд неодноразово вдаватися до рекапіталізації найбільших у країні універсальних державних банків (Nova Ljubljanska banka, Nova Kreditna banka Maribor, Abanka). Це, своєю чергою, призвело до другої рецесії та значного зростання рівня державного боргу в 2012–2013 рр. – 60,6% та 79,5% ВВП відповідно. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та Європейська Комісія [6; 7] пояснюють украй незадовільні результати державних банків Словенії слабкою системою корпо- ративного управління, що спричинила ризиковані операції та занизькі стандарти кредитування. На думку ж Комісії із запобігання корупції в Словенії, виявлені факти нераціонального спрямування кредитних ресурсів, вірогідно, були зумовлені чинниками корупційного характеру. Уряд відокремив проблемні кредити державних банків від працюючих активів та передав їх компанії з управління активами. Рекапіталізація разом із відновленням доступу до фінансування стабілізували фінансову систему та сприяли економічному відновленню [8]. Словацька Республіка. Словацька Республіка напередодні світової фінансової кризи вважалася однією з найуспішніших економік Центральної та Східної Європи. Стрімке економічне зростання протягом 2004–2008 рр. було забезпечене макроекономічною та структурними реформами і підтримувалося пожвавленням експорту [9]. Банки Словаччини стабільно протистояли впливу глобальної кризи. Переважною більшістю банків володіли або іноземні стратегічні інвестори, або місцеві фінансові групи, державна частка була незначною – близько 1% усіх активів банківської системи (за даними ЄБРР). Ураховуючи орієнтацію банківської системи на традиційні вітчизняні банківські операції, банки уникали нестандартних, структурованих продуктів та кредитування в іноземній валюті. І банки, і банківський нагляд були готові до нових викликів. Було посилено вимоги до кредитування, обмежено виплату дивідендів, збільшено капітал та вимоги до резервування. Центробанк Словаччини своєчасно ввів серію обмежень, у тому числі щодо збереження внутрішньої ліквідності та підвищення повноти і періодичності банківського моніторингу. У 2009 р. держава докапіталізувала два банки розвитку – Slovenská záručná a rozvojová banka та Eximbanka, що дало змогу цим банкам, незважаючи на кризу, наростити кредитний портфель малого та середнього бізнесу, підтримати експортерів. Таким чином, банки розвитку виконали у Словаччині контрциклічну функцію. Але водночас слід урахувати, що фінансова підтримка бізнесу через держбанки була лише одним із двадцяти двох антикризових заходів, які дали змогу економіці країни швидко оговтатися від кризи. Естонія: відсутність держбанків. Естонія після приєднання до ЄС переживала бурхливе економічне зростання, пояснюване значною мірою

126 зростанням кредитування внутрішнього попиту, яке було спрямоване, головним чином, на ринок нерухомості. Економіка Естонії зазнала стрімкого скорочення внаслідок світової фінансової кризи 2008–2009 рр., яка посилилася за рахунок того, що лопнула «бульбашка на ринку нерухомості» [10; 11]. Обвал світових фінансових ринків та торгівлі ще більше посилив падіння. У результаті у 2009 р. реальне падіння ВВП сягнуло 14,7%, що стало одним із найгірших показників динаміки ВВП у світі. В Естонії держава не мала жодних банківських активів. Банківська система країни, переважно представлена скандинавськими фінансовими групами, не зазнала суттєвих утрат від фінансової кризи. Наступними роками економічне зростання швидко відновилося завдяки зростанню експорту та жорсткій бюджетній політиці [12]. У фінансовому секторі власний капітал банків, запаси ліквідності та підтримка скандинавських материнських банківських структур запобігли проблемам із ліквідністю, незважаючи на зростання частки проблемних кредитів. Порівняно високі вимоги резервування та план запобіжних заходів щодо накопичення ліквідності між центральними банками Естонії та Швеції ще більше зміцнили буферні запаси ліквідності банків. На нашу думку, наявність державних банків розвитку, ймовірно, могла б зменшити глибину кризи в Естонії, але, з іншого боку, завдяки їх відсутності не було потреби їх докапіталізовувати коштом платників податків. Польща: контрциклічний державний універсальний банк PKO Bank Polski. Польща виявилася чи не єдиною країною ЄС, якій удалося уникнути рецесії під час глобальної фінансової кризи 2008 р. Навіть у 2009 р., коли всі країни – члени ЄС переживали економічний спад, економіка Польщі продовжувала зростати на рівні 2,8%. Результат був досягнутий значною мірою завдяки своєчасно вжитим фіскальним та монетарним заходам, значній девальвації національної валюти, а також допомозі від ЄС [13]. Польські банки під час кризи залишалися ліквідними, добре капіталізованими та прибутковими, не потребуючи значної допомоги від держави. Здоровий, добре диверсифікований банківський сектор країни сприяв економічному зростанню, збільшуючи обсяги кредитування, на відміну від більшості країн – членів ЄС. За даними ЄБРР, у Польщі в 2009 р. частка державних банків в активах зросла до 22,1% (з 18,3% у 2008 р.). Основний внесок у приріст як частки активів державних банків, так і кредитування загалом зробив найбільший універсальний банк – PKO Bank Polski із часткою держави 51,24%. Частка PKO Bank Polski в загальному обсязі кредитів зросла з 15,6% у третьому кварталі 2008 р. до 17,2% у кінці 2010 р. [14]. Незважаючи на стабільну економічну ситуацію, іноземні банки скоротили кредитування через знеохочення до ризиків та небажання розвивати бізнес із боку материнських структур. У цих умовах експансія

127 державного банку була економічно обґрунтована та покликана заповнити нішу, що з’явилася через дію зовнішніх чинників. Завдяки консервативній кредитній політиці частка проблемних кредитів залишалася на рівні іноземних банків, що був значно нижчим за середньоринковий. У 2009 р. PKO Bank Polski збільшив кредитний портфель на 1,2% ВВП (що становило 39% приросту банківського кредитування за рік), тоді як іноземні банки різко скорочували обсяги кредитування. Для підтримки банку держава його рекапіталізувала, але у збільшенні капіталу банку взяли активну участь і приватні інвестори. Серед причин успішності PKO Bank Polski під час кризи – активна позиція приватних інвесторів, які уважно слідкували за розвитком банку, висока якість корпоративного управління та комерційна спрямованість, які дали змогу уникати потенційного політичного тиску. Як компанія, що перебуває у лістингу Варшавської фондової біржи, PKO Bank Polski зобов’язався дотримуватися правил «Кодексу найкращих практик» для корпоративного управління. Досвід Польщі ілюструє можливості виконання державними банками контрциклічної функції підтримки економічного зростання під час кризи та можливі переваги диверси- фікації банківського сектору за структурою власності [14]. Управління державними банками переважно відбувається у межах загальної політики управління підприємствами, які частково або повністю перебувають у державній власності. Ця політика, відповідно до рекомендацій Світового банку, розробляється урядами зазвичай у вигляді комплексного програмного документа щодо управління державною власністю в країні. Практика затвердження таких документів поширена у більшості розвинутих країн, зокрема у Фінляндії, Канаді, Великій Британії, Франції, Австралії. Швеція зазначає «створення вартості для власників»; Франція – «зростання вартості державної частки в підприємстві»; Велика Британія – «участь держави як ефективного та поінформованого власника забезпечує стабільний позитивний дохід, що відповідає вартості залученого капіталу, в межах визначених урядом політики та регуляторних вимог»; Фінляндія – «держава прагне досягти максимально можливого позитивного економічного та загального суспільного результату, ефективного використання ресурсів. Загальний економічний результат є сумою зростання вартості акцій та щорічних дивідендів»; Норвегія – «досягнення суспільної користі. Як власник, держава очікує від компаній дотримання корпоративної відповідальності та забезпечення зразкового додержання базових цінностей». Такий «програмний» підхід містить загальні цілі та підходи до управління державною власністю у країні, регулярно та послідовно переглядається та є публічним. У рамках політики управління державною власністю визначаються специфічні цілі та місія окремих підприємств у довгостроковому періоді, завдання та повноваження, які

128 обговорюються з керівними органами підприємств та періодично переглядаються. Основні етапи розроблення політики управління державною власністю включають огляд чинних документів: нормативно-правових, офіційних заяв, внутрішніх документів, пов’язаних із правами державної власності, отримання урядових директив, розроблення проєкту документа, проведення консультацій із зацікавленими сторонами з метою досягнення розуміння та широкої підтримки щодо загальних цілей та практик, а також сфер відповідальності, отримання та демонстрацію політичної підтримки урядовців вищої ланки, публічне розкриття та обговорення, перегляд та внесення коректив. Моніторинг стану корпоративного управління в країнах – членах ОЕСР засвідчує від- сутність повноцінно визначеної політики щодо державної власності у країнах – нових членах, при цьому Кодекс корпоративного управління для державних підприємств у Чилі та спеціальне законодавство в Естонії розглядаються як такі, що містять принаймні елементи політики у сфері державної власності [15]. Разом із цим у рамках політики управління державною власністю задля забезпечення фінансової стійкості уряди визначають прогнозні показники діяльності держбанків, серед яких – досягнення прибутковості на рівні, вищому за прогнозовану вартість капіталу, дотримання належної структури капіталу, вимоги до дивідендної політики, дотримання стабільності банківського капіталу (доходу на рівні, не меншому за інфляцію) для окремих державних банків Мексики та Туреччини; досягнення прибутковості на рівні, не меншому за ціну довгострокових запозичень уряду, – для Business Development Bank of Canada; забезпечення дохідності акціонерного капіталу на певному рівні (від 7% до 11% щорічно) – для банків Самоа, Експортно-імпортного банку Індії, Банку розвитку Тонга, Комунального банку Норвегії. Із погляду визначення політики у сфері державної власності особливо корисним є досвід Фінляндії, де 2007 р. було утворено централізовану структуру володіння державною власністю в країні. Уряд Фінляндії визначає головні принципи, політику та практику управління державною власністю. При офісі прем’єр-міністра функціонує департамент управління державною власністю, по суті, агенція з питань держвласності. Департамент відповідає за підготовку та практичну реалізацію політики державної власності й контроль над діяльністю відповідних компаній. Усі рішення щодо компаній, в яких держава може відмовитися від своєї одноосібної власності (100% голосів) або контролю (50,1% голосів), виносить парламент. Аналогічним чином парламент приймає рішення про отримання контролю над державним підприємством, що має велике значення. Практика прийняття програмного документа – Урядової резолюції з політики управління держвласністю – реалізується з 2007 р. Політика управління державними підприємствами Фінляндії 2016 р.

129 визначає бачення уряду до 2025 р.: «Державна політика має сприяти реалізації інтересів суспільства та націлена, головним чином, на сприяння економічному зростанню та зайнятості». У Великій Британії пріоритетом державної політики в банківському секторі є забезпечення фінансової стабільності та конкуренції. Управління часткою держави в банках, що утворилися внаслідок заходів із подолання кризи 2008 р., здійснює UK Financial Investments (UKFI) – компанія, що належить Міністерству фінансів. Діяльність компанії скеровується радою UKFI, що підпорядковується канцлеру казначейства (міністру фінансів Великої Британії) і через нього – парламенту. Рада складається з голови, виконавчого директора, наглядаючого члена ради та високопосадовця, який призначається міністром.

Розділ 2. Проблеми корпоративного управління розвитком державного банківського сектору Серед проблем розвитку банківського сектору України питання управління, а точніше корпоративного управління в банках, посідають важливе місце. Це зумовлюється тим, що корпоративне управління – порівняно нове поняття для банківської системи України. Як свідчить практика, у банках практично відсутні корпоративні традиції, слабко розвинена корпоративна етика, не використовується довгострокове планування, працівниками ментально не сприймається розкриття будь- якої інформації. Це й призводить до неефективного управління та відсутності високої привабливості для потенційних інвесторів. Для комерційної, недержавної банківської установи основними учасниками корпоративного управління є: акціонери банку, менеджери (правління та наглядова рада банку), зацікавлені особи (працівники банку, клієнти банку, кредитори, НБУ, держава, громадськість тощо). У процесі взаємодії дані суб’єкти вступають у різнорідні групи суспільних відносин: господарсько-правові, зобов’язальні, майнові, фінансові, трудові, організаційні (власне управлінські) тощо. Разом із цим кожна з груп учасників корпоративних відносин має свої інтереси щодо діяльності банку. Так само відбуваються аналогічні процесі в державному банку, але з огляду на те, що майно не частково, а повністю належить державі. На жаль, така ситуація не є нормою для системи управління державним банком, а особливо банком, який став державним із різних причин. Тому в рамках корпоративного управління передбачається розроблення таких механізмів, що дадуть змогу врахувати та збалансувати інтереси всіх учасників корпоративних відносин у державному банку. Разом із цим слід зазначити, що, створюючи ефективну систему корпоративного управління, державні банки не стикаються з необхідністю вирішувати безліч специфічних питань на відміну від комерційних банків, з якими мають справу акціонерні товариства й які діють у реальному секторі економіки. Лобіювання інтересів, неконкурентне середовище – це

130 все є негативними рисами ринкової економіки. Якщо комерційним банкам властиве посилене державне регулювання, то для державних банків симетричним інструментом повинен бути контроль із боку представників бізнесу та зовнішніх інвесторів. Принциповим питанням, яке не відповідає сучасним європейським стандартам, є відсутність пакету компетентних повноважень держави щодо володіння активами (ще вчора комерційного) суб’єкта господа- рювання державного сектору економіки, якими по своїй суті є банки. У жовтні 2018 р. Кабінет Міністрів України затвердив розроблені Міністерством економічного розвитку «Основні засади впровадження політики власності щодо суб’єктів господарювання державного сектору економіки». Цей документ розроблено з урахуванням найкращих світових практик політики власності державних підприємств, зокрема OECD Guidelines on Corporate Governance of SOEs (Рекомендації щодо корпоративного управління державними підприємствами Організації економічного співробітництва та розвитку). Основні засади впровадження політики власності визначають основні цілі здійснення державного володіння, управління і розпорядження суб’єктами господарювання. Так, політика власності стверджує, що держава може володіти підприємствами (банками) для підвищення ефективності, збереження і підвищення балансової вартості їхніх активів, забезпечення економічних інтересів українського народу, виконання покладених на державу соціальних функцій, а також отримання прибутку держпідприємствами від здійснення комерційної діяльності. Однак ця діяльність передбачає конкретні жорсткі принципи, на яких реалізується система управління суб’єктами господарювання, якими є приватні банки, до того моменту як стати державним. Отже, першим і головним принципом є принцип винятковості того суб’єкта, за результатами аналізу якого його належить віднести до стратегічного, або системного. Тобто такого, який має соціальний і економічний вплив на бюджетну або банківську стабільність. Далі, відповідно до принципу «чітких цілей діяльності суб’єктів господарювання», суб’єкт управління як учасник, акціонер має встано- вити в строки, встановлені законодавством, стратегічні цілі суб’єктів господарювання, що належать до сфери його управління, та контролювати їх досягнення. Такі цілі мають бути чітко розділені на комерційні та некомерційні, вказані в окремій політиці власності суб’єкта господарювання (у разі її наявності). Комерційні цілі встановлюються для діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку. Суб’єкти господарювання, що виконують комерційні цілі, та їхні активи мають управлятися на основі стратегічного бізнес-плану, що забезпечить довгостроковий розвиток підприємства, підвищення інвестиційної привабливості, виплату дивідендів (відра- хування частини прибутку), сталий прибуток від діяльності.

131 Некомерційні цілі (або соціальні функції) встановлюються для діяльності, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів без мети одержання прибутку. Результати комерційної та некомерційної діяльності мають бути окремо відображені в управ- лінській звітності суб’єкта господарювання [16]. Принцип паритетності зумовлює здійснення управління суб’єктами господарювання відповідно до законодавства та з урахуванням міжна- родних принципів корпоративного управління та контролювати дотримання ними конкурентних умов та комерційних принципів. Для розроблення ефективної стратегі реформування державних банків потрібно розробляти і затверджувати разом із НБУ національну стратегію розвитку банківського сектору, яка включає систему управ- ління і регулювання держбанків. Ми намагалися проаналізували й систематизували досвід управління державними банками у табл. 1, де видно, що вчасні, розумні дії уряду разом із залученням іноземних інвесторів матимуть очікуваний результат.

Таблиця 1 Результати управління державними банками (або банками, які були націоналізовані) Заходи та інструменти, що Інструмент, що Чинники, що заважали Держава спрацювали в період мав суттєвий ефективному управлінню банківської кризи вплив 1 2 3 4 Латвія – вчасно розроблені заходи – найвищий рівень кризи вчасні дії уряду, щодо націоналізації; порівняно з іншими допомога ЄС – поділ системного банку на країнами два з метою цілеспрямованого управління; – мінімальне втручання державного бюджету в компенсаційні виплати Словенія – проблемні активи – велика питома вага у занадто велике відокремлені від володінні активами банків втручання прибуткових; державою; держави в  фінансування уряду дало – велика кількість банківський змогу зберегти стабільність проблемних кредитів; сектор банківського ринку – підвищення боргових зобов’язань перед зовнішніми інвесторами; – капіталізація банків із боку уряду; відсутність зовнішніх інвесторів

132 Закінчення табл. 1 1 2 3 4 Словач–  основні власники банків:  зниження ставок за контрциклічна чина іноземні інвестори і депозитами; функція власники великого бізнесу;  підвищення норм банківського  незначна частка обов’язкових резервів; сектору державного володіння (1%);  підвищення процентних  внутрішній курс ставок за кредитами національної одиниці прив’язаний до ВВП, а не до іноземних валют;  посилення фінансових резервів до настання фінансової кризи;  незначна допомога уряду і бюджетних коштів Естонія – володіння банками  основні банківські відсутність зовнішніми інвесторами, які операції зосереджені на державної брали на себе більшість ринку нерухомості, що частки не фінансових ризиків; останнім виходить із вимагала – нарощування експорту в кризи; зустрічних дій період кризи, як наслідок,  жорстка фіскальна держави приток валютних платежів політика до банківського сектору; – збільшення буферних валютних запасів; – не було потреби в націоналізації і до капіталізації банків відсутність державних банків Польща – володіння іноземними – жорсткі фіскальні та допомога ЄС; інвесторами 71% монетарні заходи контроль із боку банківського капіталу; держави; – запланована девальвація; розумні – суттєва допомога ресурсів інструменти ЄС; банківського – підвищення частки управління; державних банків; прийняття – повне забезпечення ринку заходів щодо кредитними ресурсами; підтримки і – для покриття збитків від посилення фінансових збитки залучали фінансової приватних інвесторів, а не системи бюджет; держави – низький рівень кредиту- (регулятивний вання іпотечних кредитів; пакет) – використання без ризикованих методів фінансування та ведення банківської діяльності (деривативів)

133 Аналізуючи досвід цих країн, ми дійшли висновку, що комерційні цілі можуть бути застосовані до всіх видів державних банків. Щодо створення суспільної користі, то вагомий результат може досягатися насамперед через залучення до співпраці банків розвитку (наприклад, для фінансування інфраструктурних проєктів) та поштових банків (це й є фінансова інклюзивність). Із погляду корпоративного управління дуже корисним є досвід створення окремої холдингової компанії для виконання функцій власника. Наявність окремого рівня незалежного управління на рівні холдингу додатково обмежує потенційне політичне втручання в роботу державних підприємств та банків. Нам здається, якщо чітко розмежувати функцій суб’єкта управління та суб’єкта формування державної політики, то держава в особі уповноважених суб’єктів управління має здійснювати управління з дотриманням таких правил: 1) у сфері управління об’єктами державної власності по відношенню до суб’єкта господарювання держава в особі уповноваженого органу управління діє як засновник з урахуванням наданих законодавством та статутом суб’єкта господарювання повноважень; в інших випадках держава діє у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України; 2) заборони незаконного втручання органів державної влади, їх посадових осіб у фінансову діяльність банку; 3) формування кваліфікованої та незалежної наглядової ради та правління державного банку з дотриманням принципів та вимог законодавства України; 4) послідовного впровадження найкращих практик корпоративного управління державним банком; 5) закріплення у статуті банку чіткого розподілу повноважень між його органами з дотриманням принципу уникнення дублювання повноважень; 6) створення наглядової ради захисту прав акціонерів (засновників) і відповідно до визначеної компетенції здійснення управління, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. До складу наглядової ради державного банку включаються незалежні члени, які відповідають критеріям незалежності, визначеним законодавством. Кількість незалежних членів повинна становити більшість членів наглядової ради. Наглядова рада такого суб’єкта управління формується за принципами незалежності, професіоналізму, компетентності, різноманітності, ефективності, прозорості. Принцип функціонування за дотримання транспарентності, суб’єкти господарювання мають бути публічними. Вони звітують про свою діяльність відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та проводять аудит фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів у випадках, передбачених законодавством України. Максимальна прозорість фінансової документації, інформація

134 про всі великі угоди, незалежний аудит та оцінка, опублікування планів і стратегії розвитку істотно підвищують довіру до суб’єкта господарювання. По своїй природі державні банки завжди виступали важливим інструментом економічного розвитку, незважаючи на ступінь розвитку економіки країни. Державні банки економічно слабих країн виконують широке коло завдань, забезпечуючи фінансування інфраструктурних проєктів, експортно-імпортних операцій. Управління державними банками має відбуватися в межах загальної політики управління підприємствами і мати аналогічні підходи до управління у сфері державної власності. Державні банки повинні бути банками розвитку, як і поштові банки, котрі мають створювати унікальну суспільну користь, яку не створюють приватні банки, що може бути аргументом на користь їх успішного існування. Усі ці чинники не впливають на суть довгострокової стратегічної мети – зменшення присутності держави у банківському секторі, – але можуть відтермінувати її досягнення. Кінцевою довгостроковою метою є відсторонення держави від прямого володіння банківськими та фінансовими установами. Як наслідок, держава починає виконувати функції законодавця – стимулювання економіки та забезпечення фінан- сової інклюзивності не напряму, а через державні програми, участь в яких можуть брати за результатами тендерів будь-які приватні банки та фінансові установи. Такий підхід мінімізує ризики впливу держави на рівність правил гри на ринку банківських послуг. Відмова держави від володіння банками нівелює ризики їх використання для фінансування дефіциту держбюджету, політично мотивованого кредитування держпідприємств та захоплення банків політиками у власних цілях. У цій роботі ми зробили аналіз переваг та витрат від володіння державними банками, і порівняно з українськими банками він показав, що: 1. Державні банки в Україні мають відносно вищий рівень проблемних кредитів, аніж приватні банки, що, ймовірно, є результатом кредитної політики. Це призводить до необхідності рекапіталізації цих банків коштом платників податків; 2. Державні українські банки також є вразливими до політичного впливу: є приклади використання їх для фінансування політично мотивованих проєктів, бізнесів окремих політиків, державних підприємств та банального розкрадання. Державні банки іноді отримують спеціальні умови ведення бізнесу, що спотворює конкуренцію на ринку; 3. Українські держбанки є радше універсальними, отже, не створюють унікальної суспільної користі, яку не можуть створити приватні банки, тому ми вважаємо, що українські держбанки потрібно приватизувати. Оптимальним способом приватизації буде продаж стратегічному інвестору; 4. Для збільшення привабливості банків потрібно провести реформу корпоративного управління та, можливо, реструктуризацію у коротко-

135 строковій перспективі. Реформа корпоративного управління передбачає створення незалежних та компетентних наглядових рад, що мінімізують потенційний вплив на операційну діяльність банків із боку політиків та чиновників.

Висновки На жаль, сьогодні в нашій державі з причин слабко розвинутого корпоративного досвіду управління банками не має формально затвердженої грамотної політики управління суспільною власністю, є тільки окремі стратегічні цілі, які окреслено у «Засадах стратегічного реформування державного банківського сектору», затверджених у лютому 2016 р. Резюмуючи міжнародний досвід, можна зробити висновок, що держави – власники банків орієнтуються як на комерційні цілі (прибуток, вартість компанії), так і на цілі суспільного добробуту (особливо чітко ці цілі сформульовано у Скандинавських країнах). Останнє корелює з підходом до обґрунтування державної власності (у розділі, присвяченому аналізу витрат та вигід) – створення суспільної користі, яку не готові створювати приватні банки. Також важливо забезпечити прозорість їхньої діяльності, підвищення інвестиційної привабливості, підвищення якості прийняття рішень керівниками. Реалізація цих засад забезпечить умови для ефективного володіння суб’єктами господарювання державного сектору економіки, підвищення ефективності діяльності зазначених суб’єктів, що позитивно вплине на національну економіку та бізнес-середовище, а також сприятиме підвищенню інвестиційної привабливості України для міжнародних інвесторів. Також реалізація цих засад дасть змогу збільшити обсяг надходжень до державного бюджету у вигляді виплачених дивідендів та податків. Отже, оскільки універсальні державні банки та «жертви націоналізації» зазвичай не створюють унікальної суспільної користі, яка не може бути створена приватними банками (мається на увазі, що вони пропонують ті самі послуги та працюють із тими самими клієнтами), то в довгостроковій перспективі, ураховуючи ризики володіння ними, державі доцільно їх продавати.

Список використаних джерел: 1. Banking Industry Country RiskAssessment Methodology AndAssumptions URL: https://www.maalot.co.il/Publications/MT20170717184534.pdf (дата звернення: 22.11.19). 2. Gonzalez-Garcia J. and Grigoli F. (2013). State-Owned Banks and Fiscal Discipline. IMF Working Paper №.13/206, IMF: Washington, D.C. 3. La Porta R., Lopez-de-Silanes F. and Shleifer A. (2000). Government ownership of banks. National Bureau of Economic Research (NBER), Working Paper №. 762. 4. Sapienza P. (2002). What do State-Owned Firms Maximize? Evidence from the Italian Banks. Discussion Paper № 3168. Centre for Economic Policy Research.

136 5. Detter D. (2016). The Public Wealth of Nations: How Management of Public Assets Can Boost or Bust Economic Growth. 2015. Palgrave Macmillan. 6. European Union (2013). Slovenia: State-Owned and State-Controlled Enterprises. ECFIN Country Focus (Economic Analysis from European Commission’s Directorate- General for Economic and Financial Affairs). Volume 10. Іssue 3. 7. OECD (2011). Slovenia review of the financial system. 8. IMF (2016). Slovenia: Concluding Statements of the 2016 Article IV Mission. 9. IMF (2009). Slovak Republic – 2009 Article IV Consultation, Concluding Statement of the IMF Mission. 10. National reform programme of the slovak republic for 2008–2010. Implementation report 2009. 11. IMF (2009). Republic of Estonia –2009 Article IV Consultation, Concluding Statement. 12. OECD, Country statistical profiles. URL: https://www.oecd-ilibrary.org/ economics/ country-statistical-profiles-key-tables-from-oecd_20752288/titledesc?components Language=en (дата звернення: 21.11.19). 13. IMF (2009). Poland – Concluding Statement of the 2009 Article IV Consultation. 14. Marcin Piatkowski, World Bank, ECSPF. State Commercial Banks in Action during the Crisis: The Case of Poland (PKO Bank Polski). 15. OECD (2010). Accountability and Transparency. A guide for state ownership. 16. URL: https://ces.org.ua/wp-content/uploads/2017/12/What-to-do-with-the-state- banks.pdf (дата звернення: 22.11.19).

Malinoshevska K. I. Candidate of Economic Sciences, Financial Director “Highline Media” Ltd

MARKETING STRATEGIES: FORMATION AND IMPLEMENTATION

Summary The success of any business in the market is impossible without the use of a complex marketing communications: the main tool that connects the manufacturer of goods and services with the consumer. The 21st century is often referred to as the era of mass communications. The most revolutionary scientific and technological solutions (computer technologies, multimedia systems, search programs, etc.) are being implemented in this field. Despite the fact that individual means of communication of the enterprise (advertising, branding, public relations, sales promotion) have a long history, their use in marketing strategies has a new, systematic approach. Marketing communications occupy one of the most important places in the marketing complex. It is difficult to find another element of this complex, where new theories, practical solutions would appear so often, there would be so many discussions of different points of view. Not only is the knowledge and practical

137 application of individual communication policy tools important, but also the implementation of them in the complex of integrated marketing communications. Mobile technologies have played an important role in this digital transformation, both for consumers and businesses. The development of mobile technologies allows companies not only to optimize many of their processes, but also to interact more effectively with customers and to reach new sources of revenue. Despite the high importance of mobility, analytics still overtook it as a digital technology, winning the most attention.

Introduction Due to the successes in the field of telecommunications, the development of cable television, satellite communication systems, interactive terminals of the video type, marketing communications are changing dramatically. Interactive marketing communications are being developed and are rapidly being implemented, which extend and elevate to a new level of business communication capabilities, as they allow us to use all the available information, effectively present it and offer it to consumers in an extremely short time and in a convenient way. Such interactivity of new communication channels helps consumers to become active participants in marketing communication processes: they have the opportunity not only to receive information, but also to select it, order it, as well as send answers to the communicator. There is a tendency to develop an “on-demand” message and the collaboration of the communicator and the recipient of marketing information. New means of communication make it possible to access huge information banks in various marketing areas, for example, to obtain information about products, their comparative characteristics, prices and more. As a result, entrepreneurs are dealing with more and more informed buyers, and marketing information becomes factual, specific, that serves the buyer more than fulfills the sales function. Another consequence of the development of the communications network is high communicative selectivity. The combination of phone, computer and TV leads to personalized appeal to a predetermined audience through the use of personalized e-mail systems and provides high-efficiency marketing communication. These changes lead to the development of another marketing concept, which can be roughly defined as an interactive marketing concept. Businesses already have e-commerce, e-mail, online advertising, virtual shops in business, that is, the real evidence of interactive marketing as an accelerating business process, capable of quickly delivering significant amounts of information to a particular consumer, making it possible to measure strength market feedback, within a short timeframe with a small budget, to conduct market research for large consumer groups in different regions of the world. The main content of the concept of interactive marketing is the specific forms and tools of communicative influence on the market, which quickly form the so-called

138 virtual market, which is also the market of real goods. In an interactive marketing environment, interactive communication between the manufacturer and consumers and all market actors with the environment is possible, since information is not just transmitted from the communicator to the consumers, both producers and consumers are, in fact, the basis of the virtual environment, create it and at the same time actively use it. Transformation into a digital business is crucial to the success of any business. The main objective of the digital marketing strategy is to promote online resources that operate in large, medium and small businesses. Using Digital Technologies to make your business product more in demand is much easier than using offline promotions only. Digital marketing is successfully used in online training, online stores, real estate agencies, as well as in the advertising of serious brand companies. Digital technology is a key success factor in any business area. During the advertising campaign, the main thing is to understand the wishes, plans and requests of consumers. An analysis of user behavior and their data (date of birth, location, and more) allow you to formulate a plan that will help the potential client easily achieve the goal. It is important that there is some alignment between the company's business goals and customer requests. Digital internet marketing is a whole part of a person's daily life. After all, we all use a variety of digital entertainment channels and online applications. Online marketing involves not only studying the target audience, but also communicating with it.

Part 1. Marketing communication tools In the traditional implementation of marketing communication processes, consumers play a passive role and have limited ability to choose channels of communication. In addition, despite the broad reach of those who perceive the messages provided, it is almost impossible to accurately determine the quantitative parameters of the target audience. In online marketing, information is provided on request. This feature determines the active role of consumers, the ability of users to control information, using search engines and recording the request to the Internet. It should be noted that the Internet not only dramatically changes the mechanisms of realization and perception of communication by target groups, it changes marketing itself, attracting many sellers and buyers to create a market. Such an electronic market is open and accessible to all comers and at the same time global. It provides an opportunity to significantly reduce the channels of distribution of products, and therefore time and cost, expanding the ability to provide and use information, ensuring effective interaction of all market participants [2]. Interactive marketing, and in particular the Internet, gradually complementing and eventually replacing traditional media, is becoming an increasingly effective, accessible and less costly channel of marketing communication. In the future, the global information network will become an indispensable tool for implementing not only marketing communications, but

139 also marketing programs in general. The development and application of interactive marketing is primarily interested in the advertising market: advertisers, media, advertising agencies, for which fundamentally new opportunities for communication activities are opened. Consumers are also interested in this because of the significant advantages in obtaining and using marketing information. The goal of any seller is to capture the attention of a potential buyer and therefore to emerge victorious from competition. The buyer's conviction that the purchase of this particular product is profitable and appropriate, is carried out by different methods: advertising messages, granting privileges, distributing souvenirs, etc. All these funds are called communication policies and are known in the specialist literature as means of generating demand and stimulating sales. Enterprise marketing communication is a complex influence on the internal and external environment in order to create favorable conditions for stable profitable activity of the enterprise in the market. The complex of communication means is inextricably linked with the marketing activity of the enterprise and largely ensures its effectiveness. It is a two-way process:  influence on the target audience;  receiving information about the response of the target audience. The main task of the complex of communicative means is the promotion of the goods on the market. Promotion-creation and maintenance of constant relations of the enterprise with the market in order to intensify the sale of goods and to create a positive image of the enterprise in the market. Promotion is based on the company's communicative links with the market. The promotion is aimed at ensuring that potential consumers are aware of the benefits they receive and the benefits of purchasing the product, taking into account all elements of the marketing mix. Achieving heights in business, entrepreneurship is impossible without constant communication with a large number of people, structures, influential groups, which significantly affect the achievement of goals and plans. In general, they create a marketing environment that can be positive or negative. The realization of the main goal of marketing (meeting the needs of consumers with the achievement of commercial effect) depends essentially on whether consumers perceive the ideas, quality, properties of goods and services as they need them. On the other hand, the knowledge that the consumer needs is essential for the manufacturer, the trader, the entrepreneur who provides the services [6]. Today's consumers are interacting through the use of different devices and platforms more actively than ever before. One result of this shift is that personal customer experience of working with the company as a whole has become an important criterion when making a purchase. The buyer today chooses the most convenient channel for buying and engaging with the brand, thereby displaying brand loyalty. Further intensification of competition and intensification of integration processes in the market will lead to an increase in

140 the number of companies applying marketing technologies, in particular digital marketing. The conditions for further development of digital marketing should be an increase in the share of Internet users, modernization of trade infrastructure, development of information technologies. Each marketing communication tool has certain advantages, along with the disadvantages, each tool has a specific purpose in terms of achieving the set goals of product promotion, so the most effective option for promotion will be integrated marketing communication.

Definition of criteria for evaluation of communication activity of enterprises

Effective Activities of Marketing marketing of enterprises in communications enterprises terms of towards marketing consumers research

Enterprise Actions of the communication Relationships of company in case s with third the enterprise with of emergence of parties its corporate new marketing (mediated partners opportunities partners)

Definition of communication tasks of airports

Sending the Coordination Good right message of efforts industrial relations

Fig. 1. Definition of criteria for evaluation of communication activity of enterprises

141 The consumer in the recent past and the consumer now have different choices, different approaches to the perception of information. Businesses seeking effective communication with consumers have to consider many factors to influence consumer behavior based on customer values. Therefore, the problems of communication between business systems, which act as enterprises, organizations, and consumers, based on the value system of the latter, are relevant (Fig. 1). Marketing communications between the consumer and business systems can be built on the basis of relationship marketing and the concept of values. This involves building a chain of communication messages that promote information from the product to the problem, the solution of which has some value for the consumer and has an emotional color in the form of satisfaction (Fig. 2).

Auxiliary unit Production unit Administrative unit

Market Planning team Development marketing Group Marketing Management Department Tariff group Information group

Consumer services

Fig. 2. Scheme of information interaction of business units with marketing department

142 Part 2. Digital marketing Digital marketing needs to be taken into account. An effective marketing and advertising campaign can serve the needs of any business and increase the demand for the product or service they offer. Digital marketing covers all marketing efforts that use an electronic device or the Internet. Businesses use digital channels such as search engines, social media, email and other websites to connect with current and potential customers. An experienced marketer can say that inbound and digital marketing are the same, but there are some minor differences. Although traditional marketing may exist in print advertising, telephone communication, or in physical marketing, digital marketing may occur electronically. This means that there are a number of endless opportunities for brands. Because digital marketing has so many options and strategies associated with it, you can be creative and experiment with different marketing tactics on a budget. With digital marketing, you can use tools like analytics toolbars to track the success and return on investment of your campaigns more than traditional advertising content [1]. Top digital marketers have a clear understanding of how each digital marketing campaign supports its overall goals. And depending on the goals of their marketing strategy, marketers can support a larger campaign through the free and paid channels they use. A marketer can create a series of blog posts that serve potential customers from a new e-book created recently by a business. The company’s social networking marketer can help then to promote these blog posts through paid and organic posts on business social networking accounts. Digital marketing is: • a comprehensive approach to promoting the company, its products and services in a digital environment that embraces offline consumers who use games, mobile phones and other digital communications; • an integration of a large number of different technologies with sales and customer service; • ensuring continuous high-quality two-way communication between the advertiser and the end consumer of a product or service. • ability to be relevant to the market, evaluate and analyze promotion results, respond flexibly to market needs and adjust your product; • rapid growth dynamics and achievement of any marketing goals. Digital marketing has been successfully used in online stores, online training, sales of services and product, to promote the brand of large companies and startups. In the digital environment, personalization is of particular importance. It is important to align with the needs of the user and the strategic business goals of the company, increase conversion and customer loyalty. Digital technologies need to be applied in the fields of medicine, education, public security, government, ecology, e-identification and democracy, the cashless economy and smart city [8].

143 Today, it is not enough to study the target audience. Successful promotion requires engaging with your digital audience. Consider digital marketing channels (Fig. 3).

Interactive Websites screens

Self- Digital marketing service channels Offline terminals stores

Digital television Computers and tablets Social networks

Fig. 3. Digital marketing channels

Digital marketing allows you to offer your product or service with maximum efficiency. This is characterized by the following features: 1) Wide audience reach. Digital marketing distributes information about offers across all channels. 2) Interactivity. Digital marketing cannot only promote its products and services, but also reach out to an audience. 3) Ability to identify an important audience and launch a marketing campaign. 4) Convenient to track analytics. You can test different approaches and adjust your marketing campaign. The results you can get with digital marketing strategies: 1) Increase in sales at minimal cost; 2) Increase your existing audience; 3) Possibility of gradual return of investments in the project; 4) Creating low-cost and at the same time effective solutions to promote their products and services.

Part 3. Features of product placement in Ukraine Today, Product Placement is the most promising advertising technology. Experts have long proven that direct advertising performance drops every year. Therefore, advertisers are forced to use hidden advertising that is less intrusive and performs better than usual. Each year, the US companies alone

144 spend $50 million a year on Product Placement. Product Placement continues to be actively used in the modern world of information. Product Placement is a new and risky phenomenon, which raises a lot of questions for advertisers. What is product placement? It is a unique technology for managing mass consciousness and buying behavior. It is a technology of instant promotion of brands with the help of artistic works. It is a technology of creation and lightning promotion of trademarks. This implementation happens with a negative or positive image, it depends on the skill and talent of the creators who took up this profitable business [3]. Product Placement is pieces of content that are specifically created for the sponsor and contain the sponsor's trademark, message about the product, or the product itself in the content. Product Placement mechanisms are used not only in film production. There are several types of Product Placement: • Visual Product Placement: viewers directly see the product or logo; • Verbal Product Placement: a movie character or commentator talks about the product; • Dynamic Product Placement: the product (brand) is played by the characters. The placement types described above solve specific advertising tasks that depend on the degree of product (service) involvement in the movie. They are:

Table 1 Product Placement Characteristics and Purposes Aspect Characteristic Purpose 1 2 3 Product Placement Advertise on a specific brand Confirmation of the product. popularity, reputation of the product of this brand. Associating a product with a specific lifestyle. Corporate placement Company support. Promote your company image or service. Placement of a novelty Placing a product that has Creating and promoting the just appeared (or have not image of new products. yet) on the market. Participation in a movie promotional campaign is possible. General location Placement of a product or Confirmation of popularity, group of products of the reputation of a certain group same type from different of goods. manufacturers. Location of the country, Advertising of tourist Creating the image of a region resorts, tax breaks and other country and a region with advantages of the country the opportunity to participate (region). in a further promotional campaign of the film.

145 Table 1 (continued) 1 2 3 Placing an idea Practical demonstration of Advertising of legislative the essence of the idea. preferences, commercial or political ideas on the example of a movie plot. It is more widely used in the political and ideological spheres, less often in the insurance or other business activities providing various services. Neutral placement Inactive product presence, Formation of lifestyle and movie or TV service. “attachment” to a product or service. Creative placement The product (service) is Advertising the specific creatively integrated into the benefits of using a product plot and becomes an integral (service), the constant part of it. recurring mention of it. Product image placement The plot of the movie is Advertising the idea, completely dedicated to the properties of a product or product, service, ideas. service throughout the movie, in conjunction with the subsequent promotion of both the movie itself and the product (service) that underlies the scenario idea.

Thus, most often, product placement becomes part of programs such as: • Cross-promotion; • Cinema merchandising; • Sponsorship programs; • Talent relationship; • Licensing. 1. Cross-promotion (cross-references). Designing and conducting promotional programs is a logical extension of product placement. Companies that market their product run large-scale placement-based advertising and PR campaigns to promote the product placement and the movie itself [4]. 2. Cinema merchandising. Cinema merchandising is a production of feature films. Product groups can be various: – Movie soundtracks; – Toys; – Souvenir products; – Utensils; – Clothes; – Stationery; 146 – Computer games; – Food; – Cosmetics; – Drinks, including alcoholic beverages; 3. Sponsorship programs. – Sponsorship of a television screening of a movie / series; – Sponsorship of premiere screenings in country cinemas and pre-screened receptions and presentations; – Sponsorship of promotional tours of actors using the product in the movie, etc. 4. Talent relationships. Talent relationship is the attraction of stars to an advertising campaign to promote a product: one of the most organic and subtle advertising techniques associated with the appearance of products in motion pictures. 5. Licensing. Product placement agencies act as intermediaries between movie companies and advertisers for the purchase of character and movie rights. Pricing policy is a key point in the media market. Sales of Product Placement use the same principle as direct sales and sponsorship sales. The cost is calculated based on the average market value of the rating item, taking into account the project's projected rating and PP ratios. This technique allows pricing to be adequate to market demand. The cost of placement depends on the complexity index. Difficulty indices have their numbering from 1 to 4. 1. Placement of goods. Only the visual image of the item is not related to the story line. 2. Visual placement of the product in the course of the action in the episode. 3. Visual image of the product with the verbal mention of the brand. 4. Specially designed scene for the product. The product becomes the acting character in the plot. The essence of Product Placement is that advertising is placed on or within one product. The most famous direction of Product Placement is the placement of a brand or logo of a product in a movie, music video, TV show, computer game. Product Placement is a pretty interesting method of promoting products and services. Recently, it has acquired several other frameworks, has become more commonly used and currently functions in the form of brand placement not only in cinema, but also in literature, television broadcasts, and radio. A strong brand can only be considered as one when it bears value that is close to the consumer and is meaningful to him/her. All brands that are considered strong are carriers of such values, regardless of whether they are brand managers or owners. Personal values, as well as the emotions they evoke, are part of our emotional realm, the subconscious, so it is often impossible to identify and specifically identify the value that bears a brand. It's not always easy to put into words what you feel, and even more clearly to describe it. Alternatively, multi-brand advertising with a focus on

147 any one brand. In essence, this will be placing the product in a regular roller. If, in regular advertising, screenwriters determine a character's image through the surrounding status stuff, then we suggest using specific brands in such videos. For example, showing a coffee drinker and a coffee brand. This will reduce the cost of marketing the main promoted product and fix it in the minds of consumers. The idea of cartoon advertising is not new and is being used. In today's commodity-rich environment, as consumer overcrowding increases day-to-day, Product Placement may be very much in need in Ukraine. Such advertising will be good first of all its novelty. For the first time, consumers may not even realize that this is an advertisement. It can be both short films with duration of the entire advertising block and standard 30-second clips. The difference from regular advertising will be that the image in the video will be less annoying, less intrusive and truer, because few people put a certain brand in the first place in their lives, usually these places are shared by several brands. It will be an outlet for those advertisers who couldn't afford to spend money on a TV commercial. After all the arrangements, a script is written in which the advertised products are intertwined. There is no general algorithm for Product Placement organization on the Web, but there are certain stages of work without which the project will not be completed [7]. Each campaign must include: • detailed analysis of the brand in its current state; • highlighted thematic communities that are best suited to promote the product; • analysis of data sites for the content component; • drawing up a plan of interaction with the sites; • establishing interaction with agents of influence and introduction of new agents; • conducting clear script work on implementation in all thematic areas; • analysis and collection of results.

Conclusions Communication with everyone becomes the main object of marketing research, which depends on the result of entrepreneurial activity. Businesses using marketing communications are much more confident in any market crisis. The information they use makes it possible to evaluate the strategic part of an enterprise's business. Loss of initiative in the information space threatens the enterprise with unpredictable consequences for its development, so the information must not only manage, but also create a well-thought out system of its submission, both inside the enterprise and in the external space within which it interacts. Communication processes are of great importance in human communication and development, and are among the most pressing problems of humanity. Communication plays an important role in marketing as well. In most cases, it is the effectiveness of enterprise communications that determines the quality

148 and implementation of certain marketing decisions, such as entering new markets, increasing customer loyalty, or increasing sales of a particular product. Without effective communications, it is impossible to ensure the smooth functioning, and even more so the continuous development of the organization, and only those companies that have an effective communication policy can hope for success in the future. However, while the Product Placement market is at a standstill, Product Placement provides a more sophisticated form of message delivery, providing endless opportunities for creative, custom and effective finds. Digital marketing is a personalized and on-line interaction of a company with customers, integrated into a common marketing communication system, which is carried out through the use of digital communication channels (the Internet, e-mail, mobile phone, digital TV) and information technologies for the purpose of continuous dialogue with customer and managing his loyalty. Digital marketing allows for fairly accurate audience segmentation. In addition, digital marketing tools are different from traditional media (television, radio, outdoor advertising and the press) in that they give users the opportunity to make active choices.

References: 1. Liashenko I. O. (2012) Osoblyvosti ta perspektyvy rozvytku resursozberezhennia v Ukraini [Specifics and perspectives of resource saving in Ukraine]. Efektyvna ekonomika, no. 11. Available at: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1537 (accessed 10 May 2019). 2. Nelep V. M. (2015). Tendentsii rozvytku silskoho hospodarstva v Ukraini ta sviti [World and Ukrainian trends of agricultural development]. Ekonomika APK, no. 7, рp. 100-105. 3. Skrypnyk A. V., Herasymchuk N. A. (2013) Ekonomichni i finansovi ryzyky [The economic and financial risks]. Kyiv: TsP “KOMPRYNT”. (in Ukrainian) 4. Sotnyk I. M. Melnyk L. H., Shapochka M. K., et. al. (2006) Resursozberezhennia ta ekonomichnyi rozvytok Ukrainy. Formuvannia mekhanizmiv perekhodu subiektiv hospodariuvannia Ukrainy do ekonomichnoho rozvytku na bazi resursozberihaiuchykh tekhnolohii [Resource-saving and economic development of Ukraine: the formation of the transition mechanisms for business entities of Ukraine to the economic development on the basis of resource-saving technologies]. Sumy: Universytetska knyha. (in Ukrainian) 5. The statistical publication (2015) Zovnishnia torhivlia Ukrainy tovaramy ta posluhamy u 2010-2014 rokakh [External trade of Ukraine in 2010-2014] Available at: http://www.ukrstat.gov.ua (accessed 10 May 2019). 6. Zavadsky Y. S., Osowska T. V., Yushkevich A. A. (2006) Ekonomichnyi slovnyk [Economic dictionary]. Kiev: Condor. (in Ukrainian) 7. Oklander M. A., Romanenko O.O. (2015) Spetsyfichni vidminnosti tsyfrovoho marketynhu vid Internetmarketynhu [Specific differences in digital marketing from internet marketing]. Economic Bulletin of the National Technical University of Ukraine “Kyiv Polytechnic Institute”, no. 12, pp. 362–371. 8. Yatsiuk D. V. (2015) Tsyfrovyi marketynh: maibutnie marketynhovykh komunikatsii v brendynhu [Digital Marketing: The Future of Marketing Communications in Branding]. Investments: practice and experience, no. 7. Available at: http://www.investplan.com.ua/ pdf/7_2015/16.pdf (accessed 16 May 2019). 9. Trendy digital marketinga na 2018 god [Digital marketing trends for 2018]. Available at: http://mmr.ua/show/ trendy_digital_marketinga_na_2018_god (accessed 11 May 2019).

149 Нікола С. О. кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів, банківської справи та страхування Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ США У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Анотація Метою статті є аналіз чинників розвитку фінансової системи США на сучасному етапі глобалізації світової фінансової системи. У результаті дослідження встановлено, що фінансові ринки США володіють низкою переваг, серед яких – прозорий механізм визначення трендів та отримання прибутків на ринку, високий рівень фінансової довіри, розвинений національний банківський сектор. У 2018 р. економічне зростання США збільшилося приблизно до 3% значною мірою через суттєве фінансове стимулювання. Зростання зайнятості у США залишається стійким, що в поєднанні з високими цінами на активи і високою довірою споживачів сприяє зростанню доходів і споживання у цій країні. За прогнозами, інвестиції в бізнес будуть зміцнюватися в результаті масштабної податкової реформи і сприятливих фінансових умов. Сполучені Штати, як і раніше, є привабливим місцем для прямих іноземних інвестицій через цілу низку причин, включаючи їх велику споживчу базу, продуктивну робочу силу, сприятливе бізнес-середовище, яке заохочує інновації та здійснює їх ефективний правовий захист. У результаті іноземні фірми регулярно вкладають інвестиції в Сполучені Штати, створюючи нові операції, купуючи існуючі активи інших компаній або створюючи додатковий капітал своїми чинними операціями у США. Багато розвинених країн вибирають покупку портфельних інвестицій у США, щоб отримати вигоду з високо- розвинених, ліквідних і ефективних фінансових ринків США, а також від сильного корпоративного управління та інститутів у Сполучених Штатах, хоча обидва ці сильні боки держави проявили деяку вразливість під час недавніх потрясінь на фінансових ринках. Іноземці також можуть інвестувати у Сполучені Штати з метою диверсифікації ризиків, особливо якщо прибутковість фінансових ринків США мало корелює з доходами на внутрішніх фінансових ринках країни походження інвестора.

Вступ Фінансова система США є складною й різноманітною, складається з безлічі державних федеральних та інших органів влади та управління, фінансових і адміністративних відомств та установ, приватних банків і

150 корпорацій, які здійснюють як внутрішні, так і міжнародні фінансові операції. У силу величезного впливу на всю світову економіку і світові фінанси фінансова система США більшою мірою, ніж будь-яка інша національна система, є частиною світової фінансової системи. У США найбільша економіка у світі, на яку припадає майже чверть світового ВВП, одна п'ята глобальних прямих іноземних інвестицій (ПІІ) і більше третини ринкової капіталізації. Долар США є найбільш часто використовуваною валютою в глобальних комерційних і фінансових транзакціях, а також впливає на зміни в глобальних фінансових умовах. Тема даної статті розкриває суть фінансової системи США, закономірності розвитку, інструменти впливу, аналіз розвитку за 2013–2018 роки, а також економічну і фінансову взаємодію США з Україною. Метою статті є аналіз чинників розвитку фінансової системи США у глобальних умовах. Об'єктом дослідження є економіка США та чинники її розвитку. Предметом дослідження є чинники розвитку фінансової системи США. Методами дослідження, викладеного у статті, є: емпіричний, статистичний, порівняльний методи, метод наукової абстракції, узагальнення отриманих даних, метод кореляційно- регресійного аналізу. Стаття складається з трьох параграфів. У першому параграфі розглянуто теоретичні основи аналізу фінансової системи. Другий параграф присвячений аналізу чинників монетарної політики, що впливають на розвиток фінансової системи США. У третьому параграфі проведено аналіз впливу статей фінансового рахунку і первинних доходів платіжного балансу на валовий внутрішній продукт США. Необхідна для написання статті фактична і статистична інформація була знайдена на офіційних сайтах Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ), Федеральної резервної системи США (ФРС), Державної служби статистики України, Міністерства закордонних справ України, американських статистичних сайтів, федеральних банків США. Для написання статті був проведений контент-аналіз наукових статей та досліджень багатьох авторів, серед яких: Патрице Бебе, Серпил Кахраман, Джеймс Берт, Кристиан Конрад, Айан Косе, Кевін Лансінг, Тім Махеді, Юджин Стойрль, Михаел Никофорос, Міхаел Кортез.

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу фінансової системи Фінансова система приносить користь суспільству, включаючи в себе найбільш ефективну кредитну систему в декількох конкретних аспектах цієї ефективності. Оптимально всі фірми в усіх галузях економіки повинні мати доступ до національної фінансової системи. Проєкти всіх розмірів повинні мати доступ до фінансування. Фінансування і відповідна інформація повинні бути прозорими. Розглядаючи стабільність фінансової системи, слід виявити один із головних недоліків регулювання фінансового ринку – двосторонні

151 позабіржові угоди (OTC), які не торгуються на фондовій біржі й тому не зареєстровані. Органи нагляду ще не знають точної суми та розподілу похідних фінансових інструментів, що означає, що вони не можуть знати системний ризик (наприклад, CDS для Греції в європейській борговій кризі) і не можуть утручатися [5]. У будь-якій фінансовій кризі ризики контрагентів, як правило, не оцінюються належним чином, наприклад через розумну сек’юритизацію капіталу. У таких умовах невиконання зобов'язань контрагента або за кредитом може призвести до системного ризику в результаті системного збою. Фінансова стабільність є невід'ємною вимогою не тільки для цінової стабільності, для політики центрального банку, а й для здорового розвитку економіки. Це пояснюється тим, що фінансова нестабільність тягне за собою значні витрати для економіки, оскільки волатильність змінних цін на фінансових ринках зростає, а фінансові установи або корпорації можуть збанкрутувати. Крім того, економічний розвиток може бути обмежений під час дії таких умов, оскільки економічним агентам важко приймати раціональні рішення, та, як наслідок, знижується ефективність розподілу ресурсів [6]. Існують численні визначення фінансової стабільності. Більшість із них сходиться на думці, що фінансова стабільність – це відсутність загальносистемних епізодів, в яких фінансова система не функціонує (тобто стається фінансово-економічна криза). Це також стосується стійкості фінансових систем до стресів. Стабільна фінансова система здатна ефективно розподіляти ресурси, оцінювати й управляти фінансовими ризиками, підтримуючи рівні зайнятості, близькі до природних темпів економіки, а також нівелюючи волатильність цін реальних або фінансових активів, яка впливає на стабільність грошової маси або рівень зайнятості. Фінансова система перебуває у діапазоні стабільності, коли вона розсіює фінансові дисбаланси, які виникають ендогенно, або в результаті значних несприятливих і непередбачуваних подій. В умовах стабільності система поглинає шоки передусім за допомогою самокорегуючих механізмів, запобігаючи негативному впливу негативних подій на реальну економіку або інші фінансові системи. Фінансова стабільність має першорядне значення для економічного зростання, оскільки більшість операцій у реальній економіці здійснюється через фінансову систему. Досліджуючи дані Світового банку, треба згадати, що справжню цінність фінансової стабільності краще ілюструє її відсутність у періоди фінансової нестабільності. Протягом цих періодів банки неохоче фінансують прибуткові проєкти, ціни на позикові активи стають надмірно високими порівняно з власними аналогічними активами, а платежі можуть не надходити вчасно. Базова нестабільність може

152 призвести до банкрутства, гіперінфляції або краху фондового ринку. Це може сильно похитнути довіру до фінансово-економічної системи [7]. Загальним показником стабільності на рівні окремих інституцій є z- оцінка. Вона чітко порівнює буфери (капіталізацію та прибутки) з ризиком (волатильністю прибутків) для оцінки ризику платоспроможності банку. Z-оцінка визначається як (1.1): z ≡ (k + µ) / σ, (1.1) де: k – акціонерний капітал як відсоток активів; µ – прибуток у відсотках від активів; σ – стандартне відхилення прибутковості активів як вимірювач ступеню волатильності прибутку. Популярність z-оцінки випливає з того, що вона має чітке (негативне) відношення до ймовірної неплатоспроможності фінансової установи, тобто має місце ймовірність того, що вартість її активів стане нижчою, ніж вартість її боргу. Більш високий z-показник означає меншу ймовірність неплатоспроможності. Z-оцінка має декілька обмежень як показник фінансової стабільності. Можливо, найважливішим обмеженням є те, що z-бали ґрунтуються виключно на даних бухгалтерського обліку. Таким чином, вони є настільки ефективними, як і основні принципи бухгалтерського обліку та аудиту. Якщо фінансові установи зможуть згладити звітні дані, z-оцінка може дати дуже позитивну оцінку стабільності фінансових установ. Окрім того, z-оцінка розглядає кожну фінансову установу окремо, потенційно не звертаючи уваги на ризик того, що дефолт в одній фінансовій установі може призвести до втрати інших фінансових установ у системі. Перевагою z-оцінки є те, що вона може також використовуватися для установ, для яких більш складні ринкові дані не доступні. Крім того, z- оцінки дають змогу порівнювати ризик дефолту в різних групах установ, які можуть відрізнятися за своєю сутністю або цілями, але зіткнутися з ризиком неплатоспроможності. Інші підходи до вимірювання стабільності на рівні установи базуються на моделі Мертона. Вона зазвичай використовується для визначення здатності фірми виконувати свої фінансові зобов'язання та оцінювати загальну можливість невиконання зобов'язань. Модель Мертона (яка також називається моделлю вартості активів) розглядає власний капітал установи як опціон на основі власних активів, беручи до уваги волатильність цих активів. «Паритет позитивного виклику» використовується для визначення вартості «покладеного», який представлений кредитним ризиком фірми. Таким чином, модель вимірює вартість активів фірми (зважуючи на волатильність) у той час, коли боржники будуть «реалізовувати свій опціон», очікуючи повернення своїх коштів. Модель визначає дефолт, коли вартість зобов'язань фірми перевищує вартість її активів (у різних

153 ітераціях моделі рівень активу/пасиву, необхідний для досягнення дефолту, встановлюється на іншому порозі). Модель Мертона може обчислити ймовірність дефолту кредиту для фірми [8]. Модель Мертона була змінена в подальшому дослідженні, щоб охопити більш широкий спектр фінансової діяльності, використовуючи дані своп-кредиту за умовчанням. Наприклад, це частина моделі KMV, яку використовують для обчислення ймовірності дефолту кредиту та як частину системи управління кредитними ризиками. Відстань до дефолту (DD) – інший ринковий показник ризику корпоративного дефолту на основі моделі Мертона. Він вимірює ризик платоспроможності та ризик ліквідності на рівні фірми. Одними з популярних пояснень фінансових криз є надмірний державний борг і витрати. Історичні дані, що повернулися на два століття, свідчать про серйозні недоліки цього аргументу. Фінансові кризи зумовлені процесом буму, який зумовлений приватним кредитом: надмірний приватний борг і кредит до кризи, негативний кредит під час неї (річна зміна приватного боргу негативна, а не позитивна). Приватний борг зростав до трьох великих криз і почав падати після початку криз. У кризі 1837 р., а також у 1929 і 2007 рр. спостерігався негативний кредит. Коливання в кредиті мають невелике значення, коли рівні приватного боргу є низькими, але є катастрофічними, коли вони високі. Механізм починається з того, що витрати є доходом. Те, що ви витрачаєте, стає доходом для когось іншого. Є два джерела витрат: оборот існуючих грошей; і нові гроші, створені за рахунок експорту, що перевищує імпорт, уряди витрачають більше, ніж вони оподатковують, а банки кредитують більше, ніж вони повертаються в погашення. Буми викликані банківським кредитуванням, оскільки витрачаються додаткові кредитні гроші, вкладені в економіку. Бум виникає, коли зупиняється зростання приватного боргу. Кредит не є найбільшим складником витрат, але він є найбільш нестабільним. Падіння кредитів може спричинити кризу, навіть якщо інші чинники все ще зростають, залежно від рівня та темпів зміни приватного боргу. Ми бачимо це, розглядаючи приклад із низьким рівнем заборгованості та високим боргом [9]. Вже давно постало завдання передбачити терміни криз. Очевидно, існує велика користь у тому, щоб зрозуміти, чи може, і якщо так, коли може виникнути криза: вона може допомогти запровадити заходи, спрямовані на запобігання виникненню кризи в першу чергу або обмеження шкоди, якщо вона трапляється. Таким чином, багато чого можна отримати від кращого виявлення ймовірності кризи. Проте, незважаючи на багато зусиль, жоден окремий набір показників не виявив єдиного пояснення для всіх подібних випадків. Моделі раннього прогнозування криз із плином часу безперервно застарівали, адже перше покоління моделей зосереджувалося на макроекономічних дисбалансах. У моделях раннього прогнозування криз

154 переважно прогнози були спрямовані на банківську та валютну частини цих криз, основна увага приділялася макроекономічним та фінансовим дисбалансам, часто в контексті ринків, що розвиваються. Камінський і Рейнхарт показують, що темпи зростання грошей, кредитів і деяких інших змінних, що перевищують певні пороги, зробили банківську кризу більш вірогідною. У загальному огляді Гольдштейн, Камінський і Рейнхарт повідомляють, що широкий спектр щомісячних показників сприяє прогнозуванню валютних криз, включаючи подорожчання реального обмінного курсу (відносно тенденції), банківську кризу, зниження цін на акції, падіння експорту, високий коефіцієнт широкого кола грошей (М2) до міжнародних резервів і спад. Серед річних показників двома найкращими індикаторами криз були великий дефіцит поточного рахунку по відношенню до ВВП та великий дефіцит поточного рахунку по відношенню до інвестицій. Що стосується банківських криз, то найкращими (у порядку зменшення) місячними індикаторами криз були оцінка реального обмінного курсу (відносно тренду), зниження цін на акції, зростання грошового мультиплікатора (М2), зниження реального обсягу виробництва, падіння експорту та зростання реальної відсоткової ставки. Серед восьми протестованих нами щорічних показників найкращим індикатором криз були високе співвідношення короткострокових потоків капіталу до ВВП і великий дефіцит поточного рахунку відносно інвестицій. Глобальні чинники можуть відігравати важливу роль у просуванні суверенної валюти, платіжного балансу й у раптових зупинках криз. Часто повідомляється про різноманітні глобальні чинники, які викликають кризу, включаючи погіршення умов торгівлі, надмірну волатильність світових відсоткових ставок та цін на сировину. Наприклад, різке зростання відсоткових ставок США у 1990-х роках було визначено як важливий чинник для криз суверенного боргу Латинської Америки 1990-х років. У цілому кризам часто передує зростання процентних ставок у країнах із розвиненою економікою та раптові зміни в товарних, особливо нафтових, цінах. Але низькі процентні ставки можуть мати й позитивний вплив на економічний розвиток. Наприклад, Хорда, Шулярник і Тейлор (2011 р.) повідомляють про глобальні фінансові кризи, що часто відбуваються в умовах низьких процентних ставок. Інші дослідження стверджують, що глобальні дисбаланси 2000-х років і недавня криза тісно пов'язані між собою (Обстфельд і Рогофф, 2009 р.). Міжнародна торгівля та інші реальні зв'язки можуть бути каналами для відповідного інформаційного обміну щодо питань фінансово-економічного стану, а надвисока волатильність на фінансових ринках пов'язана із загальними кризами (Forbes, 2012 р.). Недавні дослідження підтверджують, що зростання кредитів є найважливішим, але все ще недосконалим індикатором розвитку країни у

155 цілому та її фінансової системи зокрема. Багато з таких показників, як різке зростання цін на активи, стійке погіршення торговельного балансу та помітне збільшення банківських важелів, утрачають прогнозну значущість, що є однією з умов наявності кредитного буму. Тим не менше існують як помилки типу I, так і типу II. Як показують Dell'Aricciaetal (2012 р.), не всі буми пов'язані з кризами: лише близько третини випадків буму закінчуються фінансовими кризами. Інші подібні коливання кон’юнктури не призводять до перебоїв, але за ними слідують тривалі періоди економічного зростання і подальшого фінансово-економічного спаду. А також відомо багато прикладів, коли фінансово-економічні буми сприяють довгостроковому економічному зростанню [10]. Криза та її ймовірність зростають у міру поглиблення і розширення економічного буму. Крім того, чим більший розмах розвитку буму, тим більша ймовірність, що це призведе до кризи. Зокрема, було виявлено, що такі індикатори банківської системи, як ризики міжнародного фінансування та відношення неосновних до основних зобов'язань, допомагають сигналізувати про вразливості, також допомагають під час розподілу ризиків. А управління цими індикаторами може зменшити волатильність динаміки фінансових інструментів.

Розділ 2. Аналіз чинників монетарної політики, що впливають на розвиток фінансової системи США Монетарна політика стосується дій центрального банку або інших регулюючих органів, які визначають розмір і темпи зростання грошової маси. Наприклад, у Сполучених Штатах Федеральна резервна система відповідає за грошово-кредитну політику і реалізовує її, головним чином, шляхом здійснення операцій, які впливають на короткострокові відсоткові ставки. Обов'язки Федеральної резервної системи (ФРС) як центрального банку країни поділяються на чотири основні категорії: грошово-кредитна політика, надання екстреної ліквідності через функцію кредитора останньої інстанції, нагляд за певними видами банків та іншими фінансовими установами для безпеки та надійності, а також надання послуг платіжних систем фінансовим установам і урядові. Конгрес делегував відповідальність за монетарну політику ФРС, але зберігає відповідальність за забезпечення того, щоб ФРС дотримувалася свого статутного мандату «максимальної зайнятості, стабільних цін і помірних довгострокових відсоткових ставок». Ціни як довгострокова мета двохвідсоткової інфляції – зміна загальних цін, що вимірюється індексом цін на особисті витрати споживачів (PCE). Натомість ФРС стверджує, що «це було б не для визначення фіксованої мети зайнятості; скоріше політичні рішення Комітету повинні бути обґрунтовані оцінками максимального рівня зайнятості, враховуючи те, що такі оцінки обов'язково є невизначеними та підлягають перегляду»

156 [11]. Монетарна політика може бути використана для стабілізації коливань бізнес-циклу в короткостроковій перспективі, тоді як переважно це впливає на інфляцію в довгостроковій перспективі. Загальноприйнятим інструментом монетарної політики ФРС є орієнтація на ставку федеральних фондів – овернайт, міжбанківcьку ставку кредитування [11]. У грудні 2008 р. у розпал фінансової кризи та «Великої рецесії» ФРС знизила ставку федеральних фондів та залишила її в діапазоні від 0% до 0,25%. Це було вперше, коли ставки були знижені до нульової нижньої межі. Рецесія закінчилася в 2009 р., але оскільки економічне відновлення послідовно виявлялося слабшим, аніж очікувалося, ФРС неодноразово змінювала свої часові рамки для підвищення відсоткових ставок. Як наслідок, йшов сьомий рік економічної експансії, і рівень безробіття вже був близький до оцінки ФРС як рівня повної зайнятості, і в цей час ФРС почала підвищувати ставки (це сталося 16 грудня 2015 р.). ФРС почала підвищувати відсоткові ставки протягом трьох років після закінчення попереднього спаду. З тих пір ФРС продовжувала підвищувати ставки в низці кроків, щоб поступово посилити монетарну політику. ФРС підвищувала ставки один раз у 2016 р., три рази у 2017 р. і чотири рази у 2018 р., щороку на 0,25 відсоткових пункти [12]. Як правило, ФРС зберігає відсоткові ставки нижче нейтральної ставки, коли економіка працює нижче рівня повної зайнятості, на нейтральних рівнях, коли економіка знаходиться поблизу повної зайнятості, і вище нейтральної ставки, коли економіка знаходиться під загрозою перегріву. Дійсно, ФРС визначає це як один із трьох ключових принципів ефективної монетарної політики [13]. Аналіз економічної історії США показує, що розширення попиту на гроші та кредити може позитивно вплинути на зростання ВВП США та загальну зайнятість. Ступінь, до якої збільшення витрат на сплату відсотків призводить до збільшення загальних витрат в економіці в короткостроковій перспективі, частково залежатиме від того, наскільки економічна динаміка є близькою до стану повної зайнятості. Коли економіка наближається до повної зайнятості, збільшення витрат, ймовірно, буде «нівельовано» швидше через більш високу інфляцію. Коли економіка значно нижча від повної зайнятості, інфляційний тиск, скоріше за все, буде приглушений. Ця ж історія, однак, також говорить про те, що в довгостроковій перспективі більш швидкі темпи зростання грошей і кредитів значною мірою «розчиняються» в більш швидкому темпі інфляції з невеликим, якщо взагалі тривалим, ефектом впливу на реальний ВВП і зайнятість [14]. Як зазначає Федеральний комітет із відкритого ринку (Federal Open Market Committee (FOMC)) у своїй заяві 2019 р., позиція грошово- кредитної політики залишається адаптивною. Одним із показників, що політика є адаптивною, є те, що ставка за кордоном, скоригована з

157 урахуванням інфляції, є негативною, хоча економічні перспективи є цілком задовільними, що відповідає встановленим нормативам [15]. У своїй заяві FOMC також заявив, що очікує, що економічні умови у США розвиватимуться так, що це вимагатиме подальшого поступового збільшення ставок за кордоном. На нашу думку, середньостроковий прогноз підтримує подальше поступове усунення політичних умов; це здається найкращою стратегією для збалансування ризиків як для цілей фінансової політики, так і для уникнення ризиків фінансової стабіль- ності. Водночас економіка США трохи виходить за межі максимальної зайнятості, а фінансові умови – адаптивні. За підвищення відсоткової ставки доводиться продовжувати оцінювати, чи монетарна політика є адаптивною, нейтральною або обмежувальною. По суті, це вимагає оцінки того, де нормативна ставка відповідає рівню короткострокової процентної ставки, що репрезентує нейтральну монетарну політику, тобто рівноважну процентну ставку. Ця рівноважна процентна ставка буде змінюватися залежно від економічних умов, які впливають на попит на інвестиції та пропозицію заощаджень; є великі діапазони помилок щодо оцінок цього показника; швидкість змін протягом короткострокового горизонту може відрізнятися від такої протягом більш довгого горизонту. Наприклад, коли економіка США погіршувалася під час фінансової кризи та Великої рецесії, коротко- строкова рівноважна процентна ставка знизилася до рівня, нижчого від очікуваного в довгостроковій перспективі. Зараз, коли фіскальна політика перетворюється з обмежувальної на стимулюючу, економіка США отримує тенденцію зростання, при цьому інвестиції зростають та короткострокова рівноважна процентна ставка також зростає. Нещодавно опубліковані прогнози Бюджетного офісу Конгресу США свідчать, що за нинішньої політики дефіцит федерального бюджету як частка ВВП буде найвищим за останні 10 років, а зростання державного боргу означає, що більша частка державних витрат піде на виплату відсотків. Це призведе до витіснення продуктивних інвестицій із боку приватного сектору та уряду, тим самим знижуючи продуктивність та довгострокове зростання [16]. Для збереження стабільності економіки перед фінансовою кризою Федеральний комітет на відкритому ринку (FOMC) продовжував залишати дефіцит резервів банків. FOMC може внести невеликі зміни у цю пропозицію, купуючи або продаючи короткострокові казначейські зобов'язання, і це дало змогу FOMC забезпечити збереження ставки за рахунок фондів FOMC. Але тепер унаслідок великомасштабних закупівель активів ФРС резерви дуже великі: насправді, банки зберігають трохи більше 2 трлн дол. США резервів на рахунках у ФРС, і майже все це перевищує те, що вимагається регулюванням. На цих рівнях невеликі зміни у забезпеченні резервів мало впливають на ставку фондів. Натомість ФРС приводить свою норму обов’язкового

158 резервування до цільового діапазону, регулюючи ставку, яку вона сплачує за надлишкові резерви, та, використовуючи договори зворотного викупу, допомагає встановити загальну базову ставку. У міру того, як федеральний бюджет США та платіжний баланс США стають усе більш збалансованими, FOMC повинна вирішити, які операційні рамки вона буде використовувати в майбутньому. Ринок резервних фондів істотно змінився з часу фінансової кризи, і частина дискусій буде полягати в тому, чи буде ставка за кордоном залишатися найкращим показником загального рівня короткострокових відсоткових ставок [17]. Іншою проблемою для FOMC є стратегічна основа, яку вона використовує для визначення відповідної монетарної політики. Нині використовується гнучка структура, спрямована на таргетування інфляції, яка допомагає FOMC ефективно сприяти досягненню цілей політики. Але у міру того, як економіка США повертається до більш стабільного стану, здається, що настав час для FOMC частково переглянути свою політику. Що стосується належного управління, центральний банк повинен періодично переглядати свої припущення, методи та моделі. Більше того, якщо довгострокова рівновага реальної процентної ставки залишатиметься нижчою, ніж у минулі десятиліття, то буде менше можливостей для пом'якшення монетарної політики проти негативного економічного шоку, а відсоткова ставка, скоріше за все, значно частіше потраплятиме до нульової межі, а інструменти нетрадиційної монетарної політики використовуватимуться частіше. У міру того, як ці інструменти ставатимуть менш ефективними або обмеженими у використанні, США очікуватимуть більш тривалі економічні спади і більш потужні інфляційні коливання.

Розділ 3. Визначення рівня впливу статей фінансового рахунку і первинних доходів платіжного балансу на ВВП США (регресійний аналіз) Фінансові ринки США володіють низкою переваг, серед яких – прозорий механізм визначення трендів та отримання прибутків на ринку, високий рівень фінансової довіри, розвинений національний банківський сектор США. Фінансові ринки у Сполучених Штатах є найбільшими і найбільш ліквідними у світі. У 2017 р. доходи сфери фінансів і страхування становила 7,5% (або 1,45 трлн дол. США) валового внутрішнього продукту США. Лідерство у цьому великому секторі з високими темпами зростання призводить до значної економічної активності і прямого та непрямого створення робочих місць у Сполучених Штатах [22]. У 2018 р. економічне зростання США збільшилося приблизно до 3% значною мірою через суттєве фінансове стимулювання. Зростання зайнятості у США залишається стійким, що в поєднанні з високими цінами на активи і високою довірою споживачів сприяє зростанню

159 доходів і споживанню у цій країні. За прогнозами, інвестиції в бізнес будуть зміцнюватися в результаті масштабної податкової реформи і сприятливих фінансових умов [23]. Фінансові послуги та продукти допомагають полегшувати і фінансувати експорт товарів і сільськогосподарської продукції у США. У 2017 р. Сполучені Штати експортували 114,5 млрд дол. США у вигляді фінансових послуг і страхування й мали профіцит у сфері фінансових послуг і страхування в розмірі 40,8 млрд дол. США (за винятком перестрахування фінансові послуги та страхові сектори мали профіцит у розмірі 69,6 млрд дол. США). У 2017 р. у секторах фінансових послуг і страхування було зайнято 6,3 млн осіб. Інвестиції в галузь фінансових послуг США надають значні переваги фінансовим установам. Станом на 2017 р. щонайменше 133 із 500 найбільших компаній списку Fortune вирішили розмістити свою штаб-квартиру в Сполучених Штатах, щоб скористатися її творчим, конкурентоспроможним і всеосяжним сектором фінансових послуг. Ця галузь пропонує найбільший асортимент опцій фінансових інструментів і продуктів, що дають змогу споживачам управляти ризиками, створювати багатства і задовольняти фінансові потреби [24]. Протягом останніх років Сполучені Штати, як і раніше, залишаються привабливим місцем для прямих іноземних інвестицій (ПІІ) за цілою низкою причин, включаючи їх велику споживчу базу, продуктивну робочу силу, бізнес-середовище, яке заохочує інновації та їх правовий захист. У результаті іноземні фірми регулярно роблять інвестиції у Сполучені Штати, створюючи нові послуги, купуючи існуючі послуги інших компаній або надаючи додатковий капітал своїм чинним операціям у США. Приплив ПІІ був найбільшим на рекордних позначках 2016 і 2017 рр. Головними експортерами ПІІ є Великобританія, Японія, Канада і Німеччина. Виробничий сектор США, як і раніше, виграє від притоку прямих потоків ПІІ. Понад 70% потоків ПІІ в 2015 р. і більше 44% у 2016 р. припадає на виробничий сектор США. У 2016 р. іноземні інвестори витратили 365,7 млрд дол. США на нові придбання компаній США. Таким чином, загальні витрати за 2013 р. на іноземних підприємствах становили 373,4 млрд дол. США (придбання і розширення плюс створення нових підприємств). Промисловий сектор США продовжував залучати значну частку припливу ПІІ (поточна вартість). Із 2013 по 2016 р. на промислове виробництво припадало 59% від загального обсягу припливу ПІІ. Для порівняння: за період із 2010 по 2013 р. частка промислового виробництва становила в середньому 44,0%. Зовнішньо- економічні операції, оптова торгівля (6,7% від загального обсягу ПІІ), сфера фінансових послуг (окрім банківських), сфера страхування (11,3%), IT-сфера (5,4%) отримали значний приплив ПІІ у період із 2013 по 2016 р. У 2016 р. ПІІ у виробничу сферу на суму понад 1,5 трлн дол. США (за історичною вартістю) становили 41% від загального обсягу ПІІ в

160 США. ПІІ у виробництво запасів значно зросли порівняно з 2010 р. Фармацевтика мала найбільший приплив ПІІ серед обробних секторів, він становив майже 32% від рівня 2016 р. ПІІ у цій галузі збільшилися значно порівняно з останнім доступним п'ятирічним періодом – з 89 млрд дол. США у 2010 р. до 498 млрд дол. США у 2016 р., що означає середній приріст на 33% на рік. Частка нафтовидобувних галузей у загальному обсязі ПІІ в 2016 р. становила 7,8%, досягнувши рівня 8,2% від загального обсягу ПІІ в 2015 р. і 9,7% в 2014 р. Ці галузі включають видобуток нафти і газу, виробництво нафтопродуктів, переробку нафти, транспортування сирої нафти, оптове складування і роздрібні заправні станції. Частка транспортного устаткування у притоці ПІІ в обробну промисловість у 2016 р. становила 9,4%, переважно за рахунок автомобільної промисло- вості. Частка вкладень ПІІ у невиробничу сферу за період 2010–2016 рр. зросла з 1,5 трлн дол. США до 2,2 трлн дол. США – трохи повільніше, ніж в обробну промисловість [26]. Багато розвинених країн вибирають покупку портфельних інвестицій у США, щоб отримати вигоду з високорозвинених, ліквідних і ефективних фінансових ринків США, а також від сильного корпоративного управління та інститутів у Сполучених Штатах, хоча обидва ці сильні боки американської держави проявили деяку вразливість під час недавніх потрясінь на фінансових ринках. Іноземці також можуть інвестувати у Сполучені Штати з метою диверсифікації ризиків, особливо якщо прибутковість фінансових ринків США мало корелює з доходами на внутрішніх фінансових ринках своєї країни. Також інвестори за межами Сполучених Штатів можуть вкладати свої гроші у США через їхні міцні зв'язки зі Сполученими Штатами через торговельні потоки або такі заходи «близькості», як спільні проєкти, трансфертне ціноутворення або обмін спільними активами. Основними імпортерами американських портфельних інвестицій є Великобританія, Сінгапур, Гонконг і Люксембург. Чистий приплив з усіх країн становив 451 млн дол. США. Відтік становив близько 1,3 млрд дол. США. Приблизно 84% інвестицій припадало на цінні папери Філіппінської фондової біржі, що емітовані фірмами нерухомості, холдинговими компаніями, банками, телекомунікаційними компаніями, компаніями харчової та тютюнової промисловості. Портфельні інвестиції США протягом 2013–2017 рр. мають постійне зростання, за винятком 2014 р., в якому рівень сальдо портфельних інвестицій становив 9,7 млрд дол. США. Найбільшого значення вони досягли у 2017 р. – 12,53 млрд дол. США. Група так званих «інших інвестицій» являє собою фінансові операції, які не підпадають під категорію прямих або портфельних інвестицій. До категорії «інших інвестицій» відносяться торгові кредити, інші кредити (крім торгових кредитів і кредитів, отриманих від прямих інвесторів) та інші активи і зобов’язання. У США найменший показник сальдо інших інвестицій спостерігався у 2016 р. і становив 5,12 млрд дол.

161 США, найбільшого значення цей показник досяг у 2017 р. – 5,22 млрд дол. США [28]. Для того щоб простежити залежність між проаналізованими показниками, нами побудовано регресійну модель. Регресійний аналіз – це статистичний інструмент, який використовується для визначення ймовірної зміни однієї змінної залежно від заданої кількості змін іншої змінної. Це означає, що значення невідомої змінної можна оцінити з відомого значення іншої змінної. Нами проведено регресійний аналіз з метою визначення рівня впливу статей фінансового рахунку і первинних доходів платіжного балансу США на ВВП США. У ході аналізу залежною змінною ми вибрали ВВП США (GDP), а незалежними змінними – прямі інвестиції (DI); портфельні інвестиції (PI); первинні доходи (PrI). Регресійний аналіз відповідних статистичних даних США за 2013–2017 рр. нами проведено за допомогою комп’ютерної програми SPSS. Хід і результати аналізу подано в табл. 3.1, 3.2.

Таблиця 3.1 Коефіцієнти регресійної моделі Не стандартизовані Стандартизовані Модель коефіцієнти коефіцієнти t Значущість Стандартна В Бета помилка (Константа) 6,239Е+12 4,743Е+12 1,335 0,409 Портфельні -8218337,665 2367394,113 -0,642 -3,471 0,179 інвестиції Прямі -5082578,663 1691229,164 -0,773 -3,005 0,204 інвестиції Первинні 50846680,37 23047722,34 0,567 2,206 0,271 доходи Джерело: складено автором на основі [25], а також програми SPSS

Таблиця 3.2 Коефіцієнти кореляції Первинні Портфельні Прямі Модель доходи інвестиції інвестиції Первинні доходи 1,000 ,361 -0,742 Портфельні Кореляція 0,361 1,000 -0,362 інвестиції Прямі інвестиції -0,742 -0,362 1,000 Первинні доходи 5,312Е+14 1,970Е+13 -2,892Е+13 Портфельні Ковариація 1,970Е+13 5,605Е+12 -1,450+12 інвестиції Прямі інвестиції -2,892Е+13 -1,450Е+12 2,860Е+12 Джерело: складено автором на основі [25], а також програми SPSS

162 Отже, проаналізувавши всі дані з табл. 3.1 та 3.2, ми отримуємо таку емпіричну модель (3.1): GDP = 0,567*PrI – 0,773*DI – 0,642*PI (3.1) У даній моделі: 1) (tPrI = 2,206); (tDI = -3,005); (tPI = -3,471); 2) F = 11,149; при Fтабличному = 5,41. Розглядаючи результати проведеного нами кореляційно-регресійного аналізу, можна зробити такі висновки. Прямі інвестиції мають найбільш суттєвий вплив на валовий внутрішній продукт США. При цьому існує зворотна кореляція. Це означає, що коли прямі інвестиції збільшуються на одне стандартне відхилення, ВВП зменшується на 0,773 одиниці. За збільшення обсягу портфельних інвестицій на одне стандартне відхилення рівень ВВП скоротиться на 0,642 одиниці. Розглядаючи незалежну змінну «первинні доходи», слід зазначити, що тут має місце пряма залежність. Регресійний аналіз дав змогу зробити висновок щодо наявності суттєвої прямої кореляції ВВП лише з розміром первинних доходів у США.

Висновки Одними з популярних пояснень фінансових криз є надмірний державний борг і витрати. Проаналізовані нами історичні дані свідчать про серйозні недоліки цього аргументу. Фінансові кризи зумовлені процесом буму, який, своєю чергою, спричинений надмірним приватним кредитуванням: надмірний приватний борг і кредит передують кризі; негативний кредит має місце під час кризи (як правило, річна динаміка приватного боргу при цьому є негативною, а не позитивною). Криза та її ймовірність зростають із бумом. Окрім того, чим більший розмір епізоду буму, тим більша ймовірність, що це призведе до кризи. Нами було виявлено, що такі індикатори банківської системи, як ризики міжнародного фінансування та відношення неосновних до основних зобов'язань, допомагають сигналізувати про вразливості, також допомагають під час розподілу ризиків і можуть зменшити волатильність на фінансовому ринку. Підводячи підсумки частини дослідження, присвяченої аналізу чинників монетарної політики, що впливають на розвиток фінансової системи США, визначаємо, що Конгрес США делегує відповідальність за монетарну політику Федеральному резерву (ФРС), центральному банку країни, але зберігає наглядові обов'язки щодо забезпечення того, щоб ФРС дотримувалася його статутного мандату «максимальної зайнятості, стабільних цін і помірних довгострокових відсоткових ставок». Щоб задовольнити свої вимоги до цінової стабільності, ФРС встановила довгострокову мету двохвідсоткової інфляції. Контроль ФРС над монетарною політикою випливає з його ексклюзивної здатності

163 суттєво змінювати умови грошової пропозиції та кредитування. Як правило, ФРС проводить монетарну політику, встановлюючи межі ставки федеральних фондів, а також ставку, за якою банки позичають і надають резерви «на ніч». ФРC відповідає своїм цілям через операції на відкритому ринку, фінансові операції, що традиційно включають у себе цінні папери США. ФРС впливає на відсоткові ставки, щоб вплинути на чутливі до відсотків витрати, такі як витрати бізнесу на основні фонди, витрати домогосподарств на товари тривалого користування та інвестиції в житло. Нами проведено регресійний аналіз із метою визначення рівня впливу статей фінансового рахунку і первинних доходів платіжного балансу США на ВВП країни. У ході аналізу залежною змінною ми вибрали ВВП США, а незалежними змінними – прямі інвестиції, портфельні інвестиції, первинні доходи. Регресійний аналіз дав змогу зробити висновок щодо наявності суттєвої прямої кореляції ВВП лише з розміром первинних доходів у США. Останнє свідчить про те, що не іноземне інвестування, а саме політика, спрямована на збільшення розміру первинних доходів, може значно підвищити та інтенсифікувати темпи економічного зростання США.

Список використаних джерел: 1. Patrice Baubeau. Convergence and Divergence of National Financial Systems (Financial History) / Patrice Baubeau, Anders Ogren., 21. 2018. 444 p. 2. Serpil Kahraman Akdoğu. The Link between Financial System and Economics: Functions of the Financial System, Financial Crises, and Policy Implications / Serpil Kahraman Akdoğu, Mehmet Umutlu. 2018. 332 p. 3. Financial System Soundness. International Monetary Fund. 2018. URL : https://www.imf.org/en/About/Factsheets/Financial-System-Soundness (дата звернення: 02.12.2019). 4. Barth James R. and Brumbaugh, R. Dan Jr. Development and Evolution of National Financial Systems: An International Perspective. 2018. URL : http://www.biblioteca.clacso.edu.ar/ar/libros/lasa97/barthbrumbaugh.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 5. Christian Conrad. Weaknesses of Financial Market Regulation. 2018. P. 32–33. 6. Definition and Importance of Financial Stability. 2018. URL : https://www.bok.or.kr/ eng/main/contents.do?menuNo=400037 (дата звернення: 02.12.2019). 7. Financial stability. Firm-level stability measures. 2016. URL : http://www.worldbank.org/en/publication/gfdr/gfdr-2016/background/financial-stability (дата звернення: 02.12.2019). 8. Merton Model. Merton credit risk model. 2018. URL : https://breakingdownfinance.com/ finance-topics/risk-management/merton-model/ (дата звернення: 02.12.2019). 9. Debate the Issues: The Financial System. 2018. Organisation for Economic Co- operation and Development. URL : http://www.oecd.org/naec/SG-NAEC(2018)4_REV1_ Financial%20Systems.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 10. Claessens Stijn and Kose M. Ayhan Financial Crises: Explanations, Types, and Implications. International Monetary Fond. 2018. P. 4–6.

164 11. Statement on Longer-Run Goals and Monetary Policy Strategy. 2018. Federal Reserve. URL : https://www.federalreserve.gov/monetarypolicy/files/FOMC_ LongerRun Goals.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 12. Kevin J. Lansing. R-star, Uncertainty, and Monetary Policy. 2018. URL : https://www.frbsf.org/economic-research/publications/economic-letter/2017/may/r-star- macroeconomic-uncertainty-and-monetary-policy (дата звернення: 02.12.2019). 13. Principles for the Conduct of Monetary Policy. – 2018. Federal Reserve. URL : https://www.federalreserve.gov/monetarypolicy/principles-for-the-conduct-of-monetarypolicy.htm (дата звернення: 02.12.2019). 14. Monetary Policy and the Federal Reserve: Current Policy and Conditions – 2018. Congressional Research Service. URL : https://fas.org/sgp/crs/misc/RL30354.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 15. Simple Monetary Policy Rules. 2018. URL : https://www.clevelandfed.org/en/our- research/indicators-and-data/simple-monetary-policy-rules.aspx (дата звернення: 02.12.2019). 16. The Budget and Economic Outlook: 2018 to 2028. 2018. Congressional Budget Office. URL : https://www.cbo.gov/publication/53651 (дата звернення: 02.12.2019). 17. The Federal Funds Market since the Financial Crisis. 2017. URL : https://www.clevelandfed.org/en/newsroom-and-events/publications/economic- commentary/2017-economic-commentaries/ec-201707-the-federal-funds-market-since-the- financial-crisis.aspx (дата звернення: 02.12.2019). 18. Fiscal policy. – 2018.The Editors of Encyclopaedia Britannica See Article History. URL : https://www.britannica.com/topic/fiscal-policy (дата звернення: 02.12.2019). 19. Mahedy Tim and Wilson Daniel J. Research from the Federal Reserve Bank of San Francisco. URL : https://www.frbsf.org/economic-research/files/el2018-18.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 20. Steuerle C. Eugene. America’s related fiscal problems. URL : https://www.urban.org/ sites/default/files/publication/28156/1001447-America-s-Related-Fiscal-Problems.PDF (дата звернення: 02.12.2019). 21. Nikiforos Michalis and Zezza Gennaro. America First. 2018. URL : http://www.levyinstitute.org/pubs/sa_apr_18.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 22. The Financial Services Industry in the United States. 2018. URL : https://www.selectusa.gov/financial-services-industry-united-states (дата звернення: 02.12.2019). 23. OECD. United States – Economic forecast summary. 2018. OECD. URL : http://www.oecd.org/unitedstates/united-states-economic-forecast-summary.htm (дата звернення: 02.12.2019). 24. Financial Services Industry Assosiasions. 2018. URL : https://www.selectusa.gov/ financial-services-industry-united-states (дата звернення: 02.12.2019). 25. International Monetary Fond. 2019. URL : http://data.imf.org/?sk=b4a9517a-a080- 4d8a-b1dd-d1bba58213b7&sId=1414769402460 (дата звернення: 02.12.2019). 26. Cortez Michael, Telles Rudy, Michael Cortez Jr. Foreign Direct Investment in the United States. 2017. URL : https://www.commerce.gov/sites/commerce.gov/ files/ migrated/reports/FDIUS2017update.pdf (дата звернення: 02.12.2019). 27. China’s foreign direct investment into the US dropped precipitously in 2018, data show. CNBC. 2019. URL : https://www.cnbc.com/2019/01/15/chinese-foreign-direct- investment-to-the-us-falls-in-2018-data.html (дата звернення: 02.12.2019). 28. Investopedia. Foreign Portfolio Investment – FPI. 2019. Investopedia. URL : https://www.investopedia.com/terms/f/foreign-portfolio-investment-fpi.asp (дата звернення: 02.12.2019).

165 Перепелица М. А. доктор юридических наук, профессор кафедры финансового права Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого

ПРИМЕНЕНИЕ СИСТЕМНОГО ПОДХОДА ПРИ ПРОГНОЗИРОВАНИИ ПУТЕЙ РАЗВИТИЯ ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ

Аннотация За последние 29 лет Украина пыталась построить рыночную экономику и развить рыночные отношения. По прошествии почти 30 лет экономика страны находится в столь плачевном состоянии, что это уже невозможно скрыть никакими лозунгами о проводимых реформах, временных трудностях переходного периода и желании свалить всю вину за создавшуюся катастрофическую ситуацию на другие государства. Приходится делать неутешительные выводы о том, что страна в целом начиная с 1990 г. взяла неверный или очень спорный экономический курс, выход из которого не предвидится даже в ближайшем будущем. Основная проблема такого результата заключается в выборе принципиально неверной модели экономического развития – модели рыночной экономики. С позиции основных положений и выводов Общей теории систем, открытых и дополненных известными мировыми учеными разных стран, делается вывод о том, что гибкая экономическая рыночная система изначально не соответствовала структуре той экономики, которая была создана и развивалась на территории Украины до 1990 г. начиная с 1929 г. Такая экономика, получившая название ассиметричной, или диспропорциональной, является жесткой системой, а потому и диаметрально противо- положной рыночной экономике, являющейся гибкой системой. Становлению на территории Украины именно ассиметричного типа национальной экономики способствовало ее историческое, политическое и ментальное развитие. Попытка механически скопировать модель рыночной экономики без учета важнейших основ, в соответствии с которыми работала предыдущая ассиметричная модель, заранее была обречена на провал. Это был лишь вопрос времени. В статье дается негативный прогноз последующего экономического состояния Украины, если, конечно же, не будет учтен опыт тех прошлых лет, в течение которых удалось создать практически на ровном месте огромный промышленный и индустриальный потенциал страны, который уничтожался на протяжении 1990–2019 гг.

166 Введение Экономика как необходимость ведения хозяйства независимо от уровня его развития и технологических достижений возникла в глубокой древности вместе с появлением человека и его еще примитивными знаниями об окружающей действительности. Такая действительность выступала основой для первоначальной экономической деятельности человека, которая долгое время носила присваивающий характер (собирательство, охота). Дальнейшее развитие хозяйственных отношений независимо от уровня технологических достижений в том или ином обществе (доиндустриальное-аграрном, индустриальном, постиндустри- альном) только укрепило важность экономических отношений в жизни людей. Как доказала история развития человечества, экономическая сфера оказалась настолько необходимой в жизни людей, что без нее не смогла обойтись ни одна организация людей (древние первобытно- общинные общества), ни одно племя, государство, империя, ни тем более не могут существовать в настоящем современные, объединенные едиными интересами в экономические союзы, государства. Экономика ежедневно затрагивает жизнедеятельность каждого отдельного человека на нашей планете, каждую семью или какое-либо иное объединение людей. Мы все постоянно вовлечены в ту или иную хозяйственную деятельность, и многие из наших действий так или иначе связаны с экономикой. Здесь нет ничего удивительного, потому что глубинное назначение экономики – это не просто удовлетворение потребностей человека, а скорее даже его основных природных инстинктов (голод, жажда, одежда, кров и др.), а потом и других. В то же время экономика – это такой пласт жизнеустройства людей, который не позволяет им жить, как вздумается, и иметь возможность в любое время удовлетворять любые свои желания и потребности. Это осознанный серьезный процесс, осуществление которого требует установления и соблюдения четких выработанных правил поведения. Именно поэтому до настоящего времени не утратило свою актуальность определение экономики, введенное в научный оборот еще греческим философом Ксенофонтом (430–354 гг. до н. э.), что в переводе означает oikos – дом, хозяйство, nomos – правило и понимается как правила управления домашним хозяйством. К XXI ст. человечество накопило огромное количество профессио- нальных теорий и учений, описывающих экономические процессы, происходящие в обществе, дающих прогнозы и рекомендации, направленные на дальнейшее его развитие [1–6]. Эти теории и учения предоставляли человечеству наиболее разумные и логичные правила ведения общественного хозяйства, вырабатывали единые для всех стран и народов универсальные рецепты, направленные на улучшение их жизнедеятельности. Каждая теория претендовала на то, что соблюдение именно ее положений предоставит обществу возможность создать

167 наиболее благоприятные условия для жизни и дальнейшего развития. Однако в жизни все оказалось не столь простым и однозначным, а рекомендации и советы, провозглашенные общими для хозяйств и экономик всех стран, оказались так далеки от реальности, что в некоторых ситуациях имели абсолютно противоположное значение, чем то, о котором первоначально заявляли. Поэтому на данном этапе пока сложно выделить единые правила, выполнение которых дает одинаково положительные результаты для экономик всех государств и обществ. В настоящее время наиболее распространенным и универсальным образцом модели экономики для экономик других государств выступает западная модель, т. е. рыночная экономика (так это провозглашают). Ее еще называют западноевропейской либеральной моделью [7]. Часто внедрение такой модели экономики понимается как вестернизация, т. е. процесс прямого заимствования или насаждения. По сути, данная модель представляет собой всемирный процесс вытеснения локальных, местных или национальных типов экономик и замену их единой универсальной формой экономики. Развитие Запада и США дает наглядный пример того, что применение именно такой модели способствует процветанию и развитию государств, а потому повсеместное внедрение основных экономических инструментов рыночной экономики в других странах должно дать аналогичные положительные результаты. Тем не менее, как уже указывалось выше, механическое копирование модели западной экономики не оправдало своих ожиданий в ряде государств, а в некоторых нанесло серьезный экономический ущерб. На то есть свои причины. И причины эти кроются в таком понятии, как «национальная экономика».

Раздел 1. Основные особенности национальной экономики Украины и ее структурная характеристика Национальная экономика любой страны – это сложная хозяйственная, социальная и организационная система. Она включает в себя соответствующий накопленный в процессе своего развития потенциал, состоящий из природно-ресурсных, трудовых, человеческих, научно- технических факторов. Сущность национальной экономики состоит в том, что она представляет собой сложившуюся систему национального и общественного воспроизводства государства, в которой между собой взаимосвязаны отрасли, виды и формы общественного труда, сложившиеся в результате длительного исторического эволюционного развития конкретной страны. Влияние на особенности национальной экономики оказывают исторические, культурные традиции, геогра- фическое положение государства, его роль в международном разделении труда. Как верно писал Кара-Мурза, «хозяйство (экономика) – один из важнейших «срезов» жизнеустройства народа. В нем сочетаются все элементы культуры: представления о природе и человеке в ней, о

168 собственности и богатстве, о справедливости распределения благ. Хозяйство каждой этнической общности обладает неповторимым своеобразием. Этнос – творец своей самобытной системы хозяйства. Когда человек ведет хозяйственную деятельность, на него воздействуют практически все созидания народа – от языка и религии до системы мер и весов» [7]. Очень верно в этой связи отметил и О. Шпенглер: «Всякая экономическая жизнь есть выражение душевной жизни народа» [8]. И как далее в продолжение его мысли Кара-Мурза писал, что именно «в душевной жизни и коренятся особенности разных народов, а материальный мир («вещи») есть лишь воплощение этих культурных особенностей» [7]. Следовательно, рассматривать понятие национальной экономики (этнически сложившегося хозяйственного уклада) в «чистом» производственном виде, вне связи и взаимодействия с культурой, религией, мировоззрением, образованием народа было бы неполным, а потому повлекло бы за собой и неверные прогнозы в ее развитии на будущее. С другой стороны, процессы влияния этнического само- сознания народа на хозяйственный уклад имеют и обратную связь: «Хозяйство, в котором преломляются эти (народные) силы, само является мощным механизмом выработки национального самосознания и скрепления людей этими связями. Даже волны экономической глоба- лизации – и колониальной экспансии Запада, и стандартизирующего наступления капиталистического производства и рынка, и нынешних информационных технологий – не могут преодолеть взаимовлияния хозяйства и национальной культуры» [7]. Никто, безусловно, не отрицает того факта, что большинство незападных стран начиная с XVIII века под влиянием различных факторов и с разной скоростью применяли и внедряли в свою экономику новые технологии и достижения, созданные на Западе или с помощью Запада, так называемый процесс модернизации. Но такое механическое внедрение новых и более современных технологий в структуры своих экономик не привело к полной замене национальных экономик на рыночную и возникновению западного типа экономики. Так, например, Мичио Моришима, изучавший процессы преобразования западных экономических институтов в соответствии с культурными основаниями Японии, в книге «Капитализм и конфуцианство» делает вывод, что в японском хозяйстве капиталистический рынок труда – лишь современная форма выражения «рынка верности» [9]. А американский антрополог Б. Франц, который в течение 30 лет вел этнологическое изучение промышленного развития ряда стран Юго-Восточной Азии, пришел к выводу, что даже индустриальное развитие в хозяйстве этноса не приводит к культурной конвергенции и стиранию различий: «Культурные различия остаются решающими на основных уровнях человеческого взаимодействия, придавая якобы универсальным после- дствиям модернизации вид, согласующийся с местной культурной

169 конфигурацией» [10]. Таким образом, исходя уже из этих серьезных исследований, можно сделать вывод, что национальная экономика – понятие достаточно глубокое, неизменное, переплетенное с этническим самосознанием и культурой народа, а потому трудно заменимое по своей сути, какие бы при этом ни внедрялись современные технологии и инновации. Имитация чужих методов, чисто техническое дублирование не свойственных национальной экономике элементов или механизмов могут привести к полному производственному разрушению экономи- ческого национального уклада (потенциала) с последующим исчезновением и его носителей. Сегодня в мире существуют (сохранились) достаточно разные модели хозяйственного уклада обществ, отличающиеся между собой именно по причине культурного различия народов. Охватить в рамках данного исследования особенности национальных экономик разных стран и народов, конечно же, невозможно, и такой цели не ставится. Будет правильным, по нашему мнению, уделить внимание особенностям развития национальной экономики Украины за последние 200–250 лет, охарактеризовать ее структурные составляющие, как они формиро- вались, под влиянием каких факторов и к каким результатам это привело. Далее, необходимо проанализировать последствия внедрения в экономику Украины рыночного уклада хозяйства и обосновать, почему такая попытка потерпела неудачу. Это важно сделать именно для того, чтобы появилась возможность предоставить более точный прогноз будущего экономического развития Украины, спланировать необхо- димые меры и действия, которые приведут к эффективному (разумеется, положительному) результату. Экономика Украины до начала индустриализации времен СССР была неотъемлемой частью экономики Российской империи, где более чем 80% населения было крестьянским. Это было промышленно слаборазвитое аграрное общество, в котором существовал очень низкий спрос на промышленную продукцию. Тот небольшой сектор промышленного производства, который существовал в Российской империи, не мог обеспечить крестьян ни новыми машинами для работы на земле, ни более современными орудиями труда из-за крайне низкой платежеспособности крестьян и их хронической бедности. Некоторые крестьяне имели возможность выжить и не умереть с голоду только благодаря тому, что их защищали и содержали общины. Такое состояние усугублялось еще и тем фактом, что «финансы и промышленность дореволюционной России (Украины как ее части) попали под контроль иностранного капитала, анклавы которого были окружены морем нищающего крестьянства. Составляя около 85% населения, крестьянство стало внутренней колонией для обеспечения ресурсами этих анклавов, и произошел «секторный разрыв» – промышленность и сельское хозяйство не соединялись в единое народное хозяйство. Промышленность не вбирала в себя избыток

170 сельского населения. И, в свою очередь, не обеспечивала село машинами из-за крайней бедности крестьян. Возможность модернизации деревни была заблокирована» [11]. Революция 1917 г. изменила политическое и социальное устройство страны, но не смогла изменить структуру экономики Украины, на территории которой к тому же с 1918 по 1921 г. непрерывно шла Гражданская война. Поэтому экономика была в еще худшем состоянии, чем до революции и до Гражданской войны. Ю.В. Емельянов так характеризует тогдашнее состояние экономики России и Украины: «К концу 1920 года промышленность страны производила крайне мало и лишь самую примитивную продукцию. Металлургия могла обеспечить каждое крестьянское хозяйство России лишь 64 граммами гвоздей ежегодно. Если бы уровень развития промышленности сохранился и впредь на таком уровне, то крестьянин, купив плуг и борону, мог бы рассчитывать приобрести себе эти предметы еще раз только в 2045 году» [12]. Как видим, ситуация была катастро- фическая, усугубляющаяся и такими факторами, как безграмотность большинства населения и отсутствие у него необходимой квалификации. Таким образом, Украина к 1920–1921 гг. была технически отсталой страной с разоренным сельским хозяйством и безграмотным в своем большинстве населением. Следующий этап развития экономики Украины можно охаракте- ризовать как революционный, потому что за достаточно короткий период времени был создан целостный народно-хозяйственный комплекс, ликвидирована массовая безграмотность и созданы высокие квалифицированные кадры. Это стало возможно благодаря проведению двух процессов, к которым в настоящее время достаточно неоднозначное отношение в украинском обществе, но факт их высоких результатов оспаривать сложно. Были проведены индустриализация и коллекти- визация в экономической сфере и внедрена новая схема денежного обращения – замкнутое двухконтурное денежное обращение. Такая схема была объективно необходимой под ту структуру экономики, которая создавалась в Украине и на территории остального СССР. Как свидетельствуют историки и экономисты, именно в 1929 г. фактически с нуля, почти с пустого места начала создаваться советская экономика (и украинская как составная ее часть). Те результаты, выраженные далее в цифрах, имеют отношение не только к территории Украины, а и ко всей территории СССР, но и экономика Украины органично была в них включена. Так, за четыре года, с 1929-го по 1933-й, было построено 1 500 крупных промышленных предприятий и созданы целые отрасли, ранее не существовавшие: станкостроительная, авиационная, хими- ческая, производство ферросплавов, тракторостроение, автомобиле- строение и др. Все это требовало гигантского увеличения производства ресурсов и форсированного создания инфраструктурной сети [11]. То

171 есть в этот период были созданы основные структурные отрасли народного хозяйства. Важной составляющей, можно сказать, фундаментом, который скреплял отрасли и сектора экономики Украины, выступала финансовая система. И задача этой системы заключалась в предоставлении достаточного количества денежных средств, направленных не только на строительство всех необходимых структурных элементов экономики, но и на их обслуживание, содержание и инвестиции, нужные в будущем. Здесь следует отметить существенную разницу между финансовой системой рыночной экономики и командно-административной (как ее далее стали называть и характеризовать)1. В рыночной экономике потребительский сектор является доминирующим, и вся экономика основана на нем. Это является необходимостью для такой модели экономики, потому что именно из этого сектора черпаются средства для последующего ее развития. Другими словами, рыночная экономика базируется на личном потреблении, прямо связанным с личным доходом граждан. Все издержки труда здесь встроены в цену конечного потребительского продукта. Как следствие, рыночная экономика ориентирована, прежде всего, на обслуживание потребительского сектора и соблюдение равновесия между товарной и денежной массами. А значит, в такой экономике платежеспособный спрос должен быть развит на высоком уровне (то есть высокий уровень доходов, заработных плат). Если этого не будет, экономика потеряет финансовую базу для своего развития. А ассиметричная модель экономики действует наоборот. Здесь потребительский сектор носит не доминирующий, а подчиненный характер, но именно такая «диспропорция» позволяет создать экономику, развитую намного больше, чем позволяет потребительский сектор, который имеет не доминирующий, а подчиненный характер. Принци- пиальный момент в следующем: благодаря тому, что ассиметричная экономика не опирается и не зависит от потребительского сектора, она может развиваться вне всякой связи с ним (или с минимальной такой связью). Источником ее функционирования выступает не фактор высоких доходов населения, а учетные деньги, работающие исключительно при замкнутом денежном обращении. Украина развивалась именно по модели ассиметричной диспропорцио- нальной экономики, в корне противоположной рыночной. Это позволило

1 Обратим внимание на неточность данного термина. Дело в том, что понятие «командно- административная экономика» не отражает точного содержания той модели экономики, которая была построена в Украине и о которой идет речь. Командно-административный метод функционирования экономики присущ и капиталистическим рыночным экономикам. Ведь тот же государственный бюджет есть не что иное, как пример командно-административного распределения ресурсов. А без бюджетной системы не существует ни одно государство с самым рыночным типом хозяйствования. Наиболее правильным мы считаем называть такую модель экономики «ассиметричной», как ее предложил называть Курман Ахметов в познавательном и глубоком исследовании «Ассиметричная экономика». В дальнейшем в работе при описании экономической модели хозяйствования Украины того времени мы будем использовать термин «ассиметричная, или диспропорциональная, экономика». 172 создать мощнейший производственный сектор с широкой разветвленной инфраструктурой, содержание которых никак не основывалось на потребительском секторе и не могло на нем основываться, так как население, несмотря на развитость промышленности и сельского хозяйства, все равно в своем большинстве оставалось бедным, но уже с перспективой роста доходов в будущем. Причем эта перспектива понималась и осуществлялась не только по направлению повышения заработных плат или иных выплат, а и в плане снижения цен на товары и услуги. Следует учитывать, что на бедность населения Украины оказывали огромное влияние и другие неэкономические факторы: Великая Отечественная война, послевоенная разруха и необходимость восстановления народного хозяйства. И хотя история не знает сослагательного наклонения, но все же если бы не было Второй мировой войны, экономика Украины достигла бы высоких результатов за достаточно короткий срок. Создание раздвоенной замкнутой финансовой системы позволяло инвестировать в производственный сектор, в промышленность столько средств, сколько было необходимо (эта необходимость исчислялась соответствующими планами). Перед экономикой Украины (как части советской), в первую очередь стояли задачи не повышения платеже- способности потребительского сектора, а как раз наоборот – построение промышленного сектора. Он был огромен, с учетом огромности территории, и включал в себя задачи по созданию оборонного комплекса, машиностроения, механизации сельского хозяйства, создания жилищного хозяйства, электрификации большой территории и прочие масштабные задачи. В последнюю очередь внимание уделялось производству потребительских товаров. Здесь для примера можно привести следующие цифры: в 1928 г. в СССР 60,5% всей промышлен- ной продукции составляли предметы потребления, к 1940 г. эта доля упала до 39%, к 1980 г. – уже до 26,2%, а в 1986 г. – до 24,7%. В целом только 13% всех производственных мощностей Советского Союза было занято выпуском потребительской продукции [11]. Конечно, для потребительского сектора это было негативное явление, где-то был дефицит товаров, приходилось наращивать импорт. Но другим путем создать такую структуру экономики Украины, какая была создана с нуля, было просто невозможно. И под такую структуру экономики, с преобладающим производственным сектором хозяйства, объективно была необходима именно замкнутая раздвоенная денежная система, когда безналичный контур обслуживал производственный сектор, а наличный – исключительно потребительский. Как отмечал Курман Ахметов, «в этом заключалась наша главная особенность: мы имеем экономику, способную производить объем потребительской продукции, эквивалентный одной денежной массе, и при этом сумму производств, инфраструктуру и системы социального обеспечения, финансовое

173 обслуживание которых требует другой, более значительной денежной массы. Причем вторая многократно превышает первую» [11]. Это положение со всей правотой имеет отношение и к экономике Украины того времени (как части экономики СССР). Таким образом, к основным особенностям экономики Украины до 1991 г. следует отнести диспропорциональность развитости производ- ственного и потребительского секторов хозяйствования и замкнутость двухконтурной финансовой системы, что в целом позволяет охарактеризовать ее как ассиметричную.

Раздел 2. Системный подход и основные признаки рыночной и ассиметричной экономики (на примере Украины). Прогнозирование развития экономики Украины: пути выбора Для того чтобы составить по возможности точный и достоверный прогноз развития экономики любого государства, в том числе и Украины, нужно иметь представление о той модели экономической системы, по правилам которой функционирует такая система. Основные признаки, характеризующие ту или иную модель экономики и обслуживающую ее финансовую систему, дают понимание того, что ждать от их функционирования в тактическом и стратегическом плане на будущее. Экономика любой страны представляет собой систему, т. е. некое множество соответствующих элементов, объединенных связями (об этом уже шла речь ранее), а значит, ее анализ возможно и нужно осуществить с помощью системного подхода. Преимущество такого метода изучения заключается в том, что в качестве объекта исследуются не отдельные предметы, а системы. Основоположником общей теории систем является австрийский биолог Людвиг фон Берталанфи [13]. Его большая заслуга заключается в том, что раскрытые и конкретизированные им принципы и методы системного подхода впоследствии применялись и применяются в настоящее время при исследовании системных объектов практически в любой сфере науки (математике, физике, химии, философии, экономике, психологии, лингвистике, биологии, кибернетике, теории информации, теории управления и др.). При системном подходе в качестве объекта исследуются не отдельные предметы, а именно системы. Система при этом раскрывает свои новые свойства, которые невозможно отследить и вычленить при изучении отдельно взятых ее элементов, потому что такие свойства элементы могут приобретать только в системе как связанные данности. Теорией систем впоследствии занимались и другие ученые, мыслители, дополнив ее глубокими и интересными выводами. Так, известный советский социолог А.А. Зиновьев подчеркивал важность и незаменимость системного подхода в том случае, когда «приходится иметь дело с взаимодействием большого числа переменных факторов, для

174 которых невозможно или слишком сложно проследить точными методами результат совокупного действия и установить какие-то общие правила для этого» [14]. Интересны выводы и американских исследователей А. Холла и Р. Фейджина в этой области, доказавших, что системы, имеющие сходные характеристики, имеют и сходные свойства вне зависимости от того, являются ли они материальными или абстрактными [15]. Другими словами, как верно делает вывод К. Ахметов, использование системного подхода позволяет решить ряд проблем, которые ранее были трудноразрешимыми ввиду большой сложности исследуемых объектов. В этом случае система изучается как единое целое, без деления на отдельные элементы. В связи с этим появляется возможность анализировать и прогнозировать поведение систем высокой степени сложности, абстрагируясь от того, что конкретно представляют собой и как себя ведут отдельные элементы системы [11]. В общем и целом считаем, что применение основ системного подхода при рассмотрении признаков рыночной (действующей в настоящее время модели экономики в Украине) и ассиметричной (действующей ранее, в период с 1929 и по 1991 г.) моделей предоставит возможность спрогнозировать последующее ее экономическое развитие или стагнацию. Прежде чем перейти непосредственно к характеристике основных признаков выше обозначенных экономических систем, необходимо для их правильного дальнейшего понимания отметить следующее важное положение. В науке о системах общепринятым выступает деление систем на два идеальных типа: жесткие (жестко сопряженные) и гибкие (дискретные) [15]. В жестких системах все части (элементы) подогнаны друг к другу так, что для нормального функционирования системы необходимы их одновременное существование и одновременная работа. В гибких (дискретных) системах элементы взаимодействуют свободно, легко заменяются на аналогичные, причем система не теряет работоспособности и возможна даже утрата части элементов с последующим их восстановлением. В гибкой системе связи между элементами не обязательно постоянны, они легко прерываются и меняются на другие, образуя все новые и новые внутрисистемные комбинации, и это никак не сказывается на эффективности и жизнеспособности системы. В жесткой системе каждый элемент находится на своем строго определенном месте и выполняет строго определенную функцию. Здесь рекомбинация элементов либо исключена, либо крайне затруднена. Гибкая система легко может увеличить или уменьшить число элементов, сохраняя при этом все свои основные свойства. Жесткая система отторгает избыточные элементы структуры, а утрата хотя бы одного элемента либо скажется на ее дееспособности, либо сделает недееспособной вообще. Гибкая система быстро адаптируется к меняющимся условиям, производя перестройку элементов. Адаптивные возможности жесткой системы невелики либо вообще отсутствуют. Но как вывод из всего сказанного

175 следует отметить, что в реальности, как правило, приходится иметь дело не с жесткими и гибкими системами, а с системами с той или иной степенью жесткости [11]. Примером жесткой системы может быть автомобиль, где все части подогнаны друг к другу по принципу «один к одному», а элементы, дублирующие деятельность друг друга, отсутствуют (пятое колесо будет мешать, второй мотор поставить некуда: это лишние элементы системы и будут только мешать; в свою очередь, утрата хотя бы одного колеса или свечи зажигания (элемента системы) лишит его способности к передвижению, т. е. система станет недееспособной). Примером гибкой системы выступает рота солдат, т. е. армейское подразделение, созданное для выполнения каких-то задач. Причем задачи могут быть самыми разными, не только военными. Рота может построиться в колонну, перестроиться в шеренгу, рассыпаться и при всех этих перестроениях характеристики ее как целостной системы сохраняются. Важным моментом при характеристике жестких или гибких систем является и тот факт, что нельзя сказать, что гибкая система лучше жесткой, так как у каждой есть свои преимущества и свои недостатки. Что будет преобладать – преимущества или недостатки, – зависит от конкретных обстоятельств. Знание законов, по которым функционируют гибкая и жесткая системы, как раз и дает возможность спрогнозировать их «поведение» в будущем, в случае проведения тех или иных изменений с ними. За XX ст. и четверть ХXI ст. экономика Украина два раза подвергалась резкому, можно сказать, радикальному изменению по своей основной характеристике. Не будем касаться вопроса состояния экономики Украины до 1924 г., так как, уже отмечалось ранее, это была сугубо аграрная, причем отстающая в своем развитии, страна. Но начиная с 1929 г. Украина достаточно резко взяла курс на построение у себя ассиметричной модели экономики. Такую модель можно охарактеризовать как жесткую систему, потому что в ее основу были заложены жесткие технологические циклы, она была выстроена по принципу «один к одному» как по горизонтали (производство конечной продукции), так и по вертикали (производство промежуточной продукции); дублирующих производств не было либо их число было невелико, адаптивные возможности ограничены, а отдельные элементы малоподвижны. С 1991 г. Украина поменяла ассиметричную экономику на рыночную, которая является по своей сути гибкой системой. Почему Украина не могла сразу, еще в первых десятилетиях XX ст. перейти к рыночной (западной) модели экономики? Как верно пишет здесь К. Ахметов, причины, приведшие к созданию двух разных экономических систем, носят глубинный характер. Западная цивилизация, по сути, была городской, в то время как российская (украинская как часть российской), которая впоследствии легла в основу советской ассиметричной экономики, по своей сути была деревенская. Париж, Афины, Рим, Лондон, Женева и

176 многие другие западные крупные промышленные центры были крупными торговыми и ремесленными центрами еще в первом тысячелетии до нашей эры. Еще в античные времена Западная Европа была усеяна городами, вокруг которых концентрировалась вся экономическая жизнь (а ведь города – это тоже элементы системы) [11]. Далее, вся западная промышленность выросла из средневековых европейских мастерских (XII–XIV ст.), из которых с течением времени сформировался тот слой мелких и средних предприятий – поставщиков промежуточной продукции, на который, в конечном счете, и стали опираться крупные предприятия, выпускающие конечную продукцию. Структура же советской (украинской) экономики подобную схему организации технологического процесса исключает в принципе, здесь указанный слой мелких и средних поставщиков отсутствовал изначально. Это изначально была большая аграрная территория, на которой промышленная структура создавалась буквально на пустом месте, с нуля. Это абсолютно иная система, не имеющая с рыночной ничего общего. Украина с самого начала в силу исторических объективных причин не могла построить у себя рыночную экономику. После 1929 г. экономика Украины в составе СССР структурировалась так, что уже в целом не могло быть предпосылок для развития рыночной экономики. Следовательно, важное отличие между ассиметричной и рыночной экономикой Украины заключается в том, что первая была жесткой системой, а вторая – гибкой. Уже на этом этапе такое понимание вопроса дает возможность спрогнозировать, что невозможно экономику, структурированную как жесткая система (а именно под эту систему была создана вся промышленная и индустриальная база Украины), перевести на правила, по которым существует гибкая рыночная система. Она функционирует на диаметрально противо- положных принципах. А значит, проведение таких в корне ошибочных мер, как приватизация государственного сектора экономики, управление которым осуществлялось в жестком плановом режиме, полностью сделает ассиметричную модель экономики недееспособной. В данной ситуации речь идет о дроблении целостного хозяйственного комплекса на отдельные элементы, которые со временем потеряли всякую связь между собой и деятельность которых в связи с этим постепенно, с разными темпами замирала. Правильный вывод здесь сделал К. Ахметов: «Дробление жесткой экономической системы на составляющие и ликвидация ее ведущей части приводит не к возникновению гибкой системы, а к распаду прежней системы на отдельные не связанные между собой элементы, сумма которых теряет признаки системы и системой уже не является. Система не только не приобрела новые свойства, но потеряла даже те, что имела. Она разрушилась. Простая не связанная между собой сумма элементов не составляет систему, то есть, в нашем случае, экономика как единый дееспособный комплекс

177 уничтожена» [11]. Несмотря на печальный опыт прошлого, когда Украина уже пережила в начале 90-х годов первую волну такой приватизации, в настоящее время осуществляется приватизация оставшихся предприятий и хозяйствующих единиц, которые как-то еще могли «держаться» в течение 28 лет существования независимой Украины. Исходя из понимания правил функционирования жесткой экономической системы, прогноз здесь может быть только негативный: будут ликвидированы остатки промышленности Украины, которая в любом случае не смогла бы развиваться в рамках рыночной модели экономики. Таким образом, Украине нужно отказаться от такой не соответствующей ее структуре модели рыночного хозяйствования и вернуться к ассиметричной экономике, на базе которой и был создан целостный народнохозяйственный комплекс. Далее, необходимо обратить внимание и на такое свойство рыночной модели экономики, как дублирование деятельности, т. е. взаимо- заменяемость или конкуренция, и как это свойство проявляет себя в ассиметричной модели экономики. Конкуренция с позиций ее понимания теории систем представляет собой наличие дублирующих и взаимозаменяемых элементов, которые придают гибкость экономической системе. В середине XVIII в. на Западе началась промышленная революция, появилось мануфактурное, а затем и промышленное производство. Все эти технологические процессы происходили уже на базе конкурирующих между собой элементов системы (хозяйствующих единиц – малых и средних ремесленных производств). Рост технического прогресса наложился именно на такую гибкую структуру и продублировал ее на более высоком производственном уровне хозяйствования. Поэтому рыночная экономика – это гибкая система, элементы которой жестко не подогнаны друг к другу и которая способна к их взаимозаменяемости. При этом сама система – рыночная экономика – не теряет своей дееспо- собности. Почему Украина с приходом рыночных, т. е., по сути, конкурирующих, отношений в течение 30 лет так и не смогла создать экономику с взаимозаменяемыми элементами (имеется в виду не малый и средний бизнес, он в малом количестве был и при ассиметричной экономике) и конкуренцию в крупном индустриальном секторе, который преобладал над потребительским? Потому что украинская экономика была создана и работала по принципам жесткой системы. Советская экономика (и украинская как ее составная часть) создавалась в короткие сроки и в условиях отсутствия или нехватки буквально всего. Как писал К. Ахметов, «созданная исторически мгновенно и чуть ли не на пустом месте советская промышленность по необходимости строилась по принципу «один к одному» как по горизонтали, так и по вертикали» [11]. А жесткая экономическая система не может работать на принципах гибкой экономической системы. Жесткая система обладает совсем иными свойствами, чем система гибкая. Жесткая экономическая система является

178 жесткой не в силу отсутствия каких-то особых «рыночных отношений» или частной собственности на средства производства, а просто по количеству элементов: в ней не хватает элементов, чтобы создать гибкую систему, иначе говоря, экономическую систему, базирующуюся на конкуренции [11]. Исходя из этого, можно отметить, что в основу украинской экономики (как части советской) был заложен именно принцип недопущения создания дублирующих предприятий, все они органично замыкались друг на друге. Тот факт, что в экономике Украины с 1990-х годов (и даже немного ранее) создавался конкурирующий сектор малого и среднего бизнеса, совсем не означает, что Украина успешно имплементировала в свою экономическую модель рыночные правила хозяйствования. Ведь экономика Украины основывалась, прежде всего, на производственном индустриальном секторе, который дублированию не подлежал и преобладал над потребительским (где как раз и работает малый и средний бизнес). Таким образом, главная характеристика рыночной экономики – дублирование хозяйственной деятельности, порождающее многообразие выбора, т. е. конкуренцию. А такое возможно только в гибкой эконо- мической системе, где все элементы многократно повторены в структуре системы и взаимозаменяемы. В жесткой экономической системе, которая существовала в Украине до 1990 г., все элементы выстроены по принципу «один к одному», что означает отсутствие дублирующих друг друга (конкурирующих) элементов. Именно поэтому, как уже отмечалось ранее, прогноз здесь можно дать следующий: Украина не сможет в рамках рыночной модели экономики (гибкой системы) сохранить и развивать свой производственный сектор, структурированный по правилам ассиметричной экономики (жесткой системы). Следовательно, необходимо возвращаться к основам работы такой системы. Но, к сожалению, в связи экономическим положением, в котором Украина оказалась в настоящее время (2013–2020 гг.), в ходе реформ в сфере приватизации государственных предприятий и активов, сельскохозяйственного сектора, в связи с потерей выгодных внешне- торговых связей и пр. прогноз выглядит еще негативнее. Скорее всего, Украина не успеет сохранить даже остатки того производственного сектора экономики, которые еще можно было бы спасти при переходе на правила работы ассиметричной экономики. В украинском обществе на это нет ни запроса, ни воли, ни понимания существа проблемы вообще. Поэтому в короткой перспективе экономическая система Украины, которая так и не смогла перестроить свою экономику по рыночным правилам (что было логично и понятно с самого начала таких попыток), потеряет последнюю дееспособность и в рамках ассиметричной модели хозяйствования.

179 Выводы 1. Экономика Украины до начала индустриализации времен СССР была неотъемлемой частью экономики Российской империи, где более чем 80% населения было крестьянским. Это было промышленно слаборазвитое аграрное общество, в котором существовал очень низкий спрос на промышленную продукцию. 2. В период 1929–1990 гг. Украина развивалась в соответствии с моделью ассиметричной диспропорциональной экономики, в корне противоположной рыночной. Это позволило создать мощнейший производственный сектор с широкой разветвленной инфраструктурой, финансовое содержание которых не основывалось на потребительском секторе. 3. К основным особенностям экономики Украины до 1991 г. следует отнести диспропорциональность развитости производственного и потребительского секторов хозяйствования и замкнутость двухкон- турной финансовой системы, что в целом позволяет охарактеризовать ее как ассиметричную. 4. За XX ст. и четверть ХXI ст. экономика Украина два раза подвергалась резкому, можно сказать, радикальному, изменению по своей основной характеристике. Начиная с 1929 г. Украина достаточно резко взяла курс на построение у себя ассиметричной модели экономики. Такую модель можно охарактеризовать как жесткую систему, потому что в ее основу были заложены жесткие технологические циклы, она была выстроена по принципу «один к одному» как по горизонтали (производство конечной продукции), так и по вертикали (производство промежуточной продукции); дублирующих производств не было либо их число было невелико, адаптивные возможности ограничены, а отдельные элементы малоподвижны. С 1991 г. Украина поменяла ассиметричную экономику на рыночную, которая является по своей сути гибкой системой. 5. Невозможно экономику Украины, структурированную по принципам действия жесткой системы (а именно под эту систему была создана вся промышленная и индустриальная база Украины) перевести на правила, по которым «существует» гибкая рыночная система. Она функционирует на диаметрально противоположных принципах. А значит, проведение таких в корне ошибочных мер, как приватизация государственного сектора экономики, управление которым осуществлялось в жестком плановом режиме, полностью сделало ассиметричную модель экономики недееспособной. 6. В основу украинской экономики был заложен принцип недопущения создания дублирующих предприятий, напротив, все они органично замыкались друг на друге. Главная характеристика рыночной экономики – дублирование хозяйственной деятельности, порождающее многообразие выбора, т. е. конкуренцию. А такое возможно только в гибкой экономической системе, где все элементы многократно повторены в

180 структуре системы и взаимозаменяемы. В жесткой экономической системе, которая существовала в Украине до 1990 г., все элементы выстроены по принципу «один к одному», что означает отсутствие дублирующих друг друга (конкурирующих) элементов. 7. Украина не сможет в рамках рыночной модели экономики (гибкой системы) сохранить и развивать свой производственный сектор, структурированный по правилам ассиметричной экономики (жесткой системы). Следовательно, необходимо возвращаться к основам работы ассиметричной модели экономики.

Список использованных источников: 1. Вебер М.В. Протестантская этика и дух капитализма. Избранные произведения. Москва : Прогресс, 1990. 468 с. 2. Чаянов А.В. Крестьянское хозяйство. Москва : Экономика, 1989. 390 с. 3. Маркс К.Ф. К критике политической экономики. Москва : Прогресс, 1992. 159 с. 4. Смит А.К. Исследование о природе и причинах богатства народов. Москва : Соцэкгиз, 1962. 585 с. 5. Поланьи К.В. Великая трансформация: Политические и экономические истоки нашего времени. Санкт-Петербург : Алетейя, 2002. 290 с. 6. Кейнс Д.М. Общая теория занятости, процента и денег. Москва : Гелиос, 2015. 352 с. 7. Кара-Мурза С.Ю. Политэкономия индустриализма. Мифы и реальность. Москва : Родина, 2018. 480 с. 8. Шпенглер О.Д. Пруссачество и социализм. Москва : Праксис, 2002. 256 с. 9. Моришима М. Капитализм и конфуцианство. Санкт-Петербург : Алетейя, 1987. 380 с. 10. Боас Ф.М. История и наука в антропологии. Антология исследований культуры. Санкт-Петербург : Университетская книга, 1997. 654 с. 11. Курман А.Р. Ассиметричная экономика. Казахстан : Лем, 2012. 214 с. 12. Емельянов Ю.В. Разгадка 1937 года. Историческое расследование. Москва : Вече, 2013. 368 с. 13. Берталанфи Людвиг фон. Исследования по общей теории систем / пер. С.В. Багузина. Москва : Прогресс. 1969. 14. Зиновьев А.А. Комплексная логика. Москва : ЛКИ, 2010. 15. Холл А.Д., Фейджин Р.Е. Определение понятия системы. Сборник переводов. Москва : Прогресс, 1969.

181 Рижкова Г. А. кандидат економічних наук Університету імені Альфреда Нобеля Різун Н. О. кандидат технічних наук Гданської політехніки Павлишин І. Р. кандидат економічних наук Політехніки Познаньської

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗАЙНЯТОСТІ ВИПУСКНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Анотація У зв'язку зі зниженням загального рівня зайнятості та з огляду на кризові явища в українській економіці актуальною залишається проблема працевлаштування молоді. Спільність проблеми зайнятості випускників вишів як в Україні, так і в Європі дала змогу провести міжнародне дослідження, щоб виявити основні причини її виникнення. Результати досліджень підтвердили гіпотезу авторів. В її основі лежить комплекс причин, що пов’язані як зі специфічними, так і загальними складними умовами сьогодення. Серед найбільш значущих, на думку авторів, – недостатня професійна орієнтованість і невисока обізнаність про майбутню професію, недосконалість освітніх програм і системи освіти у цілому і, як наслідок, низька адаптація випускників на ринку праці. Тому метою даного дослідження є виявлення основних причин виникнення проблем зайнятості випускників навчальних закладів в Україні, співставлення їх із ситуацією в освіті Польщі та Німеччини на прикладі чотирьох університетів. Отримані дані в сукупності з результатами вивчення ставлення до питань під час опитування дали змогу сформулювати загальні проблеми, які виникають на етапах вибору професії та навчання і, як наслідок, призводять до проблем працевлаштування молоді в Україні та Європі у цілому.

Вступ Глобальна економічна криза стала найсерйознішим викликом для економік багатьох країн Європи та всього світу. Спочатку криза виникла на ринках нерухомості США в 2007 р. і вже із середини 2008 р. торкнулася більшості європейських країн. Ця економічна криза, нерозривно пов'язана з політикою зайнятості і соціальними витратами, особливо сильно вдарила по молоді більшості країн. Окрім того, вона по- різному торкнулася країн Європи, з різною інтенсивністю і на різних

182 етапах, тому що всі країни мають великі відмінності у виробничій структурі, інституційних умовах і способах побудови і функціонування соціальної політики. В Україні за часи незалежності відбулися значні зміни, які призвели до суттєвої розбалансованості в державній політиці зайнятості молоді та її працевлаштування. Існує декілька джерел сучасних проблем зайнятості молоді: відсутність професійних стандартів освіти; нерозвинена система професійної орієнтації; низький рівень зв’язків сучасної освіти з бізнесом та ін. [1]. Досвід останніх двадцяти років показує, що українська професійна школа важко адаптується до ринкових відносин, відстаючи за змістом і темпами розвитку потреб сучасної економіки. Ця обставина зумовлює поглиблення істотного протиріччя між ринковою потребою у кваліфікованих кадрах технічних працівників і фахівців нового типу і невідповідністю кваліфікаційної структури випускників освітніх установ вимогам сучасного ринку праці. У попередньому дослідженні Unemployment of young people in Ukraine as a result of problems of the educational system було визначено ключові чинники, які впливають на рівень зайнятості серед молоді в Україні [1]: – із боку державних інститутів – відсутність участі в регулюванні проблем зайнятості молоді. Насамперед це відноситься до питань стандартизації професій; регулювання відносин між бізнесом і навчальними закладами; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та стимулювання розвитку дрібного і середнього бізнесу; – із боку бізнесу – пасивність щодо формування кадрового потенціалу; низький рівень взаємодії з навчальними закладами в питаннях формування вимог до професійної підготовки студентів; – із боку навчальних закладів – відсутність ініціативи до вдоско- налення освітніх програм відповідно до вимог ринку праці; низький рівень взаємодії з бізнесом на всіх етапах навчання (від формування навчальних програм до професійної спеціалізації і формування практичних навичок студентів).

Розділ 1. Завдання та метод дослідження проблем зайнятості випускників У розвиток досліджуваної теми нами були виявлені основні причини ситуації, що склалася: – недостатня інформованість про тенденції на ринку праці; – невідповідність отриманої спеціальності потребам ринку праці; – орієнтація випускників на зайнятість у невиробничій сфері з установкою на високу зарплату; – недостатній рівень кваліфікації випускників навчальних закладів; – низький рівень якості професійних освітніх послуг;

183 – слабка орієнтованість системи освіти на потреби бізнесу. Таким чином, структурний дисбаланс попиту і пропозиції на ринку праці призводить до того, що здобувачі робочих місць не мають професійних якостей, необхідних роботодавцям. У результаті близько 80% вакансій, заявлених до служби зайнятості, – це робочі і технічні спеціальності. При цьому в загальній чисельності громадян, зареєстро- ваних у службі зайнятості з метою пошуку роботи, майже 60% – фахівці з вищою освітою. У цілому по країні попит на робочі і технічні спеціальності в два рази перевищує попит на фахівців із вищою освітою. Виникає суттєва проблема надлишку працівників в одних секторах економіки за гострого дефіциту в інших. Можливість навчатися дистанційно без вікових і географічних обмежень (неформальна освіта), готовність до подальшого самостійного самовдосконалення і розвитку – усе це підштовхнуло до моніторингу настроїв серед молоді не тільки в Україні. Сучасна й якісна підготовка фахівців для різних галузей – один з основних запитів суспільства і важливий виклик сучасності. Серед основних проблем вищої школи України – проблема узгодження добровільного вибору абітурієнтів та академічної здатності університетів, недостатній рівень практичної компетентності випускників і, нарешті, відсутність постійної взаємодії системи освіти з ринком праці. Актуальність поставлених питань стабільна протягом останніх трьох-п’яти років. Для дослідження орієнтації молоді у сфері освіти у зв’язку з якістю освіти та проблемами, які постають перед молодою людиною після закінчення школи та в період отримання вищої освіти, слід виокремити такі ключові аспекти: 1. Вибір майбутньої професії в умовах недосконалої професійної орієнтації та вищого навчального закладу за значної кількості вишів з однаковою пропозицією спеціальностей. 2. Ставлення студентів до навчальних програм та рівня отримуваних ними знань. 3. Неможливість чіткого визначення з працевлаштуванням після закінчення вищого навчального закладу. Завдання вивчення означених аспектів стало основою для проведення опитування в рамках міжнародного дослідження за проєктом «Проблеми працевлаштування випускників вищих навчальних закладів». Авторами проведено дослідження про взаємозв'язок вибору професії з подальшим працевлаштуванням. Методична підтримка здійснювалася українською стороною, яка виступила ініціатором у вивченні поставленої проблеми. Різні академічні можливості представлених університетів не завадили дослідити актуальні питання, що пов'язані з можливістю працевлаштування за фахом, рівнем заробітної плати, можливістю праці за кордоном і т. д. Водночас амбіціозність молоді представлених країн,

184 розуміння залежності рівня життя від отриманої освіти і бажання жити краще сформували розвинену інфраструктуру вищої освіти у кожної з країн. Так, в Україні в 2017–2018 рр. налічувалося 661 ВНЗ із чисельністю 1 538,6 тис студентів [3]. У Польщі існують 457 навчальних закладів, що дають вищу освіту. Всього у вишах Польщі навчаються приблизно 2 млн студентів [10]. Німецька система вищої освіти відрізняється різноманіттям типів вишів. Усього в Німеччині 250 ВНЗ, із них 103 університети і 176 вишів прикладних наук, а студентами є 2 867,5 тис осіб [3]. Головним завданням вищої школи у кожної з країн є підготовка молодого покоління до викликів сьогодення. Вивчення його думки щодо потреби у вищій освіті допомагає адаптувати діяльність професійних ВНЗ до нових соціальних умов. Таким чином, концепція дослідження «Проблеми працевлаштування випускників навчальних закладів» полягала у такому: 1. визначити взаємозв’язок між обізнаністю про професію та вибраними навчальними закладами; 2. визначити взаємозв'язок між сприйняттям майбутньої професії та здобутими знаннями; 3. визначити співвідношення між отримуваною освітою та перспек- тивою працевлаштування. Метод дослідження. Дослідження проводилося шляхом анкетного опитування цільової аудиторії. Теми питань, що вивчалися в анкеті, були підібрані так, щоб вони розкривали концепцію дослідження. На рис. 1 наведено модель дослідження. Послідовність запитань, що вивчалися, визначено логікою цієї моделі. Алгоритм дослідження становили такі етапи: попередній аналіз для визначення моделі дослідження та структури анкети, безпосередньо опитування й обробка та інтерпретація результатів на заключному етапі. Анкета, яка була пропонована респондентам, містила чотири розділи. Перший розділ містив демографічну інформацію. Другий розділ був присвячений питанням процесу вибору майбутньої професії. Третій розділ містив у собі питання щодо отримуваних знань та навичок. Останній, четвертий, розділ був присвячений вивченню питань майбутнього працевлаштування. Як цільова вибірка були взяті студенти з першого по шостий роки навчання. Під час польової частини дослідження в період 2016–2017 рр. паралельно було проведено опитування студентів чотирьох європейських університетів: України (Університет імені Альфреда Нобеля), Польщі (Познаньська і Гданська політехніки) і Німеччини (Бранденбурзький університет прикладних наук). Анкета була видана у двох повністю ідентичних варіантах: українською мовою для українських студентів та англійською – для

185 студентів з європейських країн. Окрім того, англомовний варіант анкети був розміщений на Інтернет-ресурсах у вільному доступі. Усі студенти вказаних навчальних закладів, які виявили інтерес до досліджуваної теми, мали змогу долучитися до участі в опитуванні.

Рис. 1. Модель дослідження

Усього було отримано 920 заповнених паперових та електронних анкет. Після попередньої обробки з розгляду було вилучено 119 анкет, які не відповідали вимогам вибірки, а саме анкети, які були заповнені особами, котрі не навчалися у навчальних закладах, що брали участь у дослідженні. Також були вилучені анкети, що мали помилки заповнення. Усього до обробки було прийнято 801 анкету, у тому числі:  Україна (Університет імені Альфреда Нобеля) – 213 анкет;  Польща (Познаньська і Гданська політехніки) – 435 анкет;  Німеччина (Бранденбурзький університет прикладних наук) – 153 анкети. В опитуванні прийняли участь студенти віком від 17 до 41 року.

Розділ 2. Інтерпретація результатів міжнародного опитування студентів Перше запитання стосувалося наявності досвіду роботи за вибраною спеціальністю («Чи маєте Ви досвід роботи за вибраною спеціальністю до вступу до навчального закладу?») Графічне представлення результатів відображено на рис. 2. 186

Рис. 2. Результати опитування щодо наявності досвіду роботи

Більшість опитаних заявила про відсутність досвіду роботи за вибраною спеціальністю на момент опитування. Водночас про наявність такого досвіду заявили 33% українських студентів; 22% польських студентів та 44% студентів із Німеччини. Наявність досвіду роботи – це вагомий показник, який характеризує країну з погляду розвиненості ринку праці та загального стану економіки на поточний період часу. Наприклад, в Україні та Польщі діє ще пострадянська модель професійної освіти «спочатку навчання – потім праця» (study first, then work). У цих країнах молодь прагне пройти навчання і тільки після отримання фахової освіти починати роботу. В Україні цей показник вище за Польщу, і пояснити це можна лише одним – низьким рівнем доходів населення. Оскільки не всі представники української молоді після отримання базової освіти можуть поступити в державні навчальні заклади на безкоштовну освіту, певна кількість молодих людей починає працювати відразу після закінчення школи, щоб заробити кошти для вступу в приватні навчальні заклади, вартість навчання в яких є достатньо великою порівняно з доходами населення. У країнах, в яких діє модель study first, then work, частка студентів, що працює або має практичний досвід роботи до початку навчання, є невеликою і знаходиться в межах 15–25%. Слід відзначити, що не завжди студенти мають практичний досвід за вибраною спеціальністю. У Німеччині інша картина. У ній, як і в низці інших європейських країн, існує дуальна модель професійної освіти (apprenticeship model), за якою отримує освіту переважно більшість молоді. Ця модель характеризується пізнім виходом учнів із системи освіти, частка працюючих студентів тут перевищує одну третину і може сягати до 50%, при цьому молодь не сама шукає робоче місце, а отримує його в рамках учнівських контрактів [8]. Такі контракти передбачають періодичне стажування студентів за вибраною спеціальністю починаючи з першого курсу. Це пояснює високу частку студентів, які мають досвід практичної роботи. Слід відзначити, що саме за такою моделлю освіти економічна активність молоді найбільш висока. Оскільки молоді люди, які навчаються в рамках дуальної системи, укладають контракти на навчання з конкретною фірмою, то вони, з одного боку, отримують

187 певний обсяг загальної освіти (хоча в урізаному порівняно з академічними програмами обсязі), а з іншого – опановують професійні навички роботи в умовах реального виробництва. Компанії, які беруть участь у дуальній системі, готують кадри переважно для своїх потреб, що забезпечує краще стикування між характеристиками працівників і робочих місць. Це, до речі, перешкоджає появі маргінальних груп молоді, які не мають ні шкільної освіти, ні професії. Друге запитання ставило за мету виявити впевненість студентів у правильності вибору майбутньої професії («Ви вже визначилися зі своєю майбутньою професією?»). Результати відповідей представлено на рис. 3. Про впевненість у виборі професії заявили 76% українських, 46% польських та 40% німецьких студентів. Щодо високого показника впевненості у виборі професії серед українських студентів слід дати пояснення. На тлі відсутності системи професійної орієнтації в українській освіті в країні існує досить розвинений ринок освітніх послуг з усіма його атрибутами.

Рис. 3. Розподіл думок щодо визначення з майбутньою професією

Освітні заклади ведуть доволі агресивну маркетингову політику, активно продаючи модні спеціальності. Усе це відбувається за повного відриву від розвитку потреб сучасної економіки. Досвід останніх двадцяти років показує, що українська професійна школа важко адаптується до ринкових відносин, відстаючи за змістом і темпами розвитку потреб сучасної економіки. Ця обставина зумовлює поглиблення істотного протиріччя між ринковою потребою в кваліфікованих кадрах технічних працівників і фахівців нового типу і невідповідністю кваліфікаційної структури випускників освітніх установ вимогам сучасного ринку праці [1]. Упевненість у виборі здебільшого пояснюється тільки як стереотип, який сформований у результаті пропаганди. Насправді це є причиною дуже великої проблемі в українській економіці, наслідком якої є безробіття серед економічно активної молоді. Рівень упевненості у виборі професії серед польських та німецьких студентів приблизно однаковий. Насправді сучасний студент не може бути абсолютно впевненим, що він після отримання освіти зможе

188 отримати робоче місце в конкретній галузі. Сучасні виробничі технології внаслідок зростання темпів розвитку науково-технічного прогресу змінюються дуже швидко. Кожного року з'являються нові спеціальності, які потребують нових знань, методичних підходів та відповідних кваліфікацій. Водночас багато традиційних спеціальностей перестають бути затребуваними на ринку праці. Студенти європейських країн значно більше інформовані про таку швидку мінливість ринку, тому не виявляють абсолютної впевненості у своєму виборі. Виняток у цьому разі можуть становити студенти правничих, медичних, педагогічних спеціальностей та студенти, які вирішили присвятити своє життя класичним наукам. Наступне запитання стосувалося видів діяльності, яким студенти надають перевагу («Які види діяльності є для Вас найбільш привабливими?»). Метою цього запитання було виявити сформовані переваги щодо основних видів зайнятості. Результати відповідей наведено на рис. 4.1.–4.3.

10% 22% 8.1. Офісна робота з повною зайнятістю 8.2. Офісна робота з вільним графіком 8.3. Підприємництво 19% 49% 8.4. Дистанційна робота (фрілансинг)

Рис. 4.1. Переваги студентів з України щодо виду діяльності

Результати відповідей респондентів з України підтверджують статистичні дані про те, що серед випускників вищих навчальних закладів існує стійка тенденція про налаштованість до відкриття свого власного бізнесу на протязі двох-п’яти років після отримання освіти. 49% опитуваних визначили саме підприємництво як бажаний вид діяльності. Фактично за результатами багаторічних спостережень серед випускників університету імені Альфреда Нобеля за останні десять років понад 37% у перші два роки після закінчення відкривають власний бізнес. Ця тенденція властива ринку праці в Україні на протязі багатьох років. І викликана вона станом національної економіки. Перманентна економічна криза, високий рівень безробіття, відсутність державних гарантій працевлаштування примушують молодь до пошуків альтернативних шляхів працевлаштування. Одним із таких шляхів є індивідуальне підприємництво. Звісно, що не всі випускники, які започатковують власний бізнес, будуть мати довготривалий успіх. Певна

189 кількість із них згодом, після отримання ринкового досвіду, повертається до питання найму на великі підприємства. Але підприємництво на початковому етапі трудової діяльності певною мірою може вирішувати проблеми зайнятості молодих людей [3]. Численні дослідження свідчать про те, що, незважаючи на наявність недоліків у системі освіти України, студенти і випускники університетів виявляють не тільки бажання, а й підтверджують свою готовність (у тому числі наявність знань і навичок) відкривати та підтримувати малий і середній бізнес, що дає змогу, з точки зору випускників: – на тлі відсутніх державних професійних стандартів не підлашто- вуватися під вимоги, що пред'являються роботодавцями, а формувати власні рамки і формати необхідних професійних компетенцій у фірмі; – у зв'язку з відсутністю спланованої комплексної профорієнтаційної роботи самостійно знаходити для себе і формувати для інших ринок робочих місць; – на підставі отриманих за роки навчання в університеті, в процесі власної професійної діяльності та досвіду батьків, що мають власний бізнес, досягти максимальної професійної самореалізації і бажаного матеріального успіху. Досвід деяких навчальних закладів України показує, що за наявності відповідних навчальних програм спеціалізації і тісного зв'язку з бізнесом під час підготовки студентів можна істотною мірою вирішувати проблеми зайнятості молоді. Відповіді польських студентів на це питання відрізняються (рис. 4.2): 36% висловилися за підприємництво; 31% – за офісну роботу з вільним графіком; 19% – за офісну роботу з повною зайнятістю та 14% – за дистанційну роботу. Слід відзначити, що польські студенти, як і їхні українські колеги, загальну перевагу надали підприємництву, хоча значення цього показника суттєво відрізняються. Підприємництво в Польщі має давні традиції. Значну частину економіки у цій країні становили дрібний сімейний бізнес, фермерство, сімейна торгівля, дрібні ремесла та ін.

14% 19% 8.1. Офісна робота з повною зайнятістю 8.2. Офісна робота з вільним графіком 8.3. Підприємництво 36% 31% 8.4. Дистанційна робота (фрілансинг)

Рис. 4.2. Переваги студентів із Польщі щодо виду діяльності

190 Слід відзначити низьку кількість опитуваних, що надають перевагу офісній роботі з повною зайнятістю, та достатньо велику кількість бажаючих працювати за вільним графіком. Це можна пояснити тим, що значна кількість молодих людей не хоче себе обмежувати одним місцем роботи, щоб мати можливість додаткових заробітків або щоб спробувати свої сили в інших фірмах або галузях. Як показують дослідження, що проводилися нашими колегами в Польщі, проблемою зі студентами, які виходять на ринок праці, є все ще занадто велика невідповідність та незбалансованість між навчальною сферою та проведеною стажуванням чи роботою. Переважна більшість студентів поєднує навчання з роботою, і не тільки в галузях, за якими вони проходять навчання, та хотіла б продовжувати свою кар'єру. Результати, які були отримані в минулі роки, незмінно показують, що польські студенти виявляють великий ентузіазм до роботи та стажування. Вони не лише заявляють про готовність бути активними, але переважно працювали або працюють. Вісім із десяти респондентів коли- небудь працювали або працюють під час навчання зараз. Такі заходи частіше здійснювали студенти заочної форми навчання та студенти старших курсів навчання [9; 10]. Можна сказати, що польські студенти демонструють динамізм та активність у своєму ставленні до своєї майбутньої праці. Відповіді німецьких студентів на питання щодо бажаних видів діяльності: 32% – за офісну роботу з вільним графіком; 27% – за офісну роботу з повною зайнятістю; 25% висловилися за підприємництво та 16% – за дистанційну роботу (рис. 4.3).

16% 27% 8.1. Офісна робота з повною зайнятістю 8.2. Офісна робота з вільним графіком

25% 8.3. Підприємництво

8.4. Дистанційна робота (фрілансинг) 32%

Рис. 4.3. Переваги студентів із Німеччини щодо виду діяльності

Як уже відзначалось раніше, студенти в Німеччині переважно навчаються за дуальною професійною освітою (apprenticeship model), яка передбачає роботу за вибраною спеціальністю під час навчання. Робота за вільним графіком надає їм додаткові можливості як стажування, так і

191 додаткового заробітку. Робота за вільним графіком стає звичайним явищем, і багато студентів, дивлячись у майбутнє, вже не уявляють для себе іншого графіку роботи. Слід зазначити, що далеко не всі студенти під час навчання працюють за вибраною спеціальністю. Багато студентів працює поза вибраною для навчання галуззю. Більше чверті студентів вибрали для себе повну зайнятість. Звісно, повна зайнятість за контрактом надає людині великі гарантії щодо збереження на певний час робочих місць та спокій за майбутнє. Кількість бажаючих працювати дистанційно (16%) співпадає з кількістю відповідних робочих місць у цій країні. Це, як правило, сфера послуг та IT-бізнес. Метою наступного запитання було з'ясувати, наскільки вибір навчального закладу був усвідомленим («Що більшою мірою вплинуло на Ваш вибір навчального закладу?»). Від усвідомленості вибору залежить подальше ставлення студента до навчального закладу, вибраної освіти та спеціальності, за якою він проходить навчання. Безперечно, що на етапі вибору закладаються умови для ефективного навчання та вся подальша кар’єра молодих людей. Помилки, що здійснені на етапі вибору, важко виправити без утрати великої кількості часу. На зведеній діаграмі (рис. 5) наведено результати відповідей на це запитання. Студенти всіх навчальних закладів усіх країн в абсолютній більшості заявили, що вибір навчального закладу здійснено усвідомлено та повністю самостійно. Найбільша кількість таких відповідей дали студенти з Польщі (77%). Студенти з Німеччини дали 67%. Найменше дали студенти з України (56%).

UA PL DE

9.1. Я вибрав навчальний заклад 56% 77% усвідомлено і повністю самостійно 67% 9.2. Мій вибір був пов'язаний з 3% необхідністю продовжувати сімейний 3% бізнес 1%

9.3. На мій вибір вплинули знайомі, родичі, 31% 9% друзі 12% 9.4. При виборі навчального закладу я 11% керувався принципом - «головне отримати 12% диплом, а там подивимось» 19%

Рис. 5. Результати щодо впливу на вибір навчального закладу

192 Залежно від статусу навчальні заклади виконують різні функції, пропонують різноманітні за термінами та формами освітні програми, надають можливості реалізації наукових, творчих, підприємницьких здібностей. Усе це й формує певний імідж у свідомості суб'єктів ринку освітніх послуг. До суб'єктів ринку освітніх послуг належать абітурієнти та їхні батьки, особи, які бажають підвищити свою кваліфікацію або пройти перепідготовку, військовослужбовці та ін. [11]. Суб'єкти ринку освітніх послуг приймають рішення про місце навчання в освітніх установах залежно від статусу закладу і його іміджу в регіоні. Як показують результати багатьох досліджень, потенційні абітурієнти під час вибору вишу керуються різними чинниками: порадами батьків і друзів, комунікаційним впливом на основі маркетингових інструментів, відгуками випускників вишу, перспективами кар'єрного росту, престижем професій та ін. Тому не можна говорити про повну незалежність вибору. Скоріше за все, можна говорити про певну міру усвідомленості цього вибору на даному етапі часу. Усвідомленість вибору не гарантує в майбутньому зміни пріоритетів людини, які можуть бути викликані під впливом внутрішніх та зовнішніх обставин. Але вивчення цих чинників знаходиться поза межами моделі, яку ми вибрали для нашого дослідження. Досить символічним виглядає той факт, що невелика кількість студентів, вибираючи навчальний заклад, керувалася необхідністю продовжити сімейний бізнес (від 1% в Україні до 3% у Польщі та Німеччині). Тут можна говорити про те, що сьогодні існують сім'ї, в яких є сильними сімейні традиції і необхідність продовжувати сімейний бізнес уважається життєво важливою. Про вплив третіх осіб на вибір навчального закладу вже говорилося. Завжди існує певна кількість осіб, що вагаються під час вибору. Невпевненість у своїх силах або брак інформації стоять на заваді вибору. І тут вступають посередники – треті особи, які є авторитетом думок для даної особи. Студенти Польщі (9%) та Німеччини (12%) відзначили цей чинник як вирішальний. Найбільше цей чинник відзначили українські студенти (31%). І це є дуже суттєвим. В умовах недостатньої інформо- ваності про тенденції на ринку праці та відсутності системи професійної орієнтації в Україні значній кількості абітурієнтів важко зробити свій вибір, тому вони змушені покладатися на думки більш досвідчених людей. Не завжди поради лідерів думок є об’єктивними та відповідають схильностям і здібностям абітурієнта, тому за такого вибору вірогідність помилки є значно більшою. Примітним є той факт, що значна кількість респондентів у відповідях відзначила, що під час вибору навчального закладу керувалася принципом «головне – отримати диплом, а там подивимось». 19% студентів із Німеччини, 12% із Польщі та 11% з України так обґрунтували свій вибір навчального закладу. Мотивація цього вибору

193 може мати два джерела: повна байдужість до свого майбутнього або велика міра усвідомленості того, що будь-який диплом не задовольнить потреб у необхідних знаннях. У першому випадку може йтися про Україну, оскільки в країні існує стійкий стереотип про важливість мати будь-який диплом про вищу освіту, і це полегшить майбутнє працевлаштування і зможе забезпечити кар’єрне зростання. У другому випадку, скоріше за все, йдеться про більш розвинені в освітньому плані країни (Польща та Німеччина). Може виглядати цілком логічним такий підхід до освіти, коли людина прагне отримати фундаментальні знання згідно зі своїм здібностям та схильностям, а вже з початком трудової діяльності через деякий час остаточно визначитися зі своєю професією. Запитання «Чим Ви керувалися під час вибору майбутньої професії?» було покликано необхідністю визначити, що приваблює респондентів у вибраній професії. На зведеній діаграмі (рис. 6) наведено результати відповідей на це запитання. Студенти з Польщі та Німеччини визначили як найбільш приваблюючий чинник рівень заробітної платні (по 33%). Українські студенти поставили рівень заробітної платні на друге місце (23%). Видно, що мотивуючим до праці чинником у країнах Європи залишається саме рівень доходів, оскільки дохід є найголовнішим показником успішності людини. В Україні ситуація інша: криза та покликане нею безробіття змінили пріоритети молоді під час вибору майбутньої професії та відповідного навчального закладу. Можна припустити, що така зміна пріоритету викликана прагненням отримати максимальні гарантії для майбутнього працевлаштування. Тому використання наявних здібностей безвідносно до освіти, на думку молоді, може надати певні гарантії. Польські та німецькі студенти реалізацію здібностей поставили на друге місце (відповідно 21% та 23%). Третій за значимістю чинник, який майже одностайно визначили всі респонденти, – престижність вибраної професії (Україна – 16%, Польща – 18%, Німеччина – 17%). Престижність професії психологічно сприймається як синонім затребуваності та поширеності професії, а також гарантії отримання високих доходів. Престижність професії є досить суб’єктивним чинником, оскільки молода людина вибирає конкретну професію не тому, що її приваблює трудовий процес і його вміст (вона ще толком не знає та не відчуває всіх гідностей та недоліків вибраних професій), молода людина скоріше вибирає певний спосіб життя, де професія – це лише один із засобів побудови свого щастя. Саме цим і пояснюється вибір багатьма молодими людьми професій типу юрист чи економіст: самі по собі ці професії навряд чи можуть зацікавити більшість молодих людей, але саме ці професії поки що дають змогу людині багато заробляти і будувати певний «багатий», «комфортний» і, найголовніше, «престижний» спосіб життя. Тому чинник престижності може впливати на кар’єру за вибраною професією як позитивно, так і негативно.

194 UA PL DE

16% 10.1 престиж 18% 17% 23% 10.2 рівень зарплати 33% 33% 26% 10.3 реалізація своїх здібностей 21% 23% 8% 10.4 можливість подорожувати 9% 11% 10% 10.5 рекомендації батьків, родичів, друзів 4% 8% 15% 10.6 характер роботи 14% 8% 3% 10.7 вибір професії від мене не залежав 0% 0%

Рис. 6. Результати щодо чинників привабливості вибраної професії

На четвертому за значимістю місці поставлено чинник «характер роботи». Під характером роботи прийнято вважати такі показники, як напруженість праці, можливість працювати неповний день, кількість робочих годин, стосунки в робочому колективі, певні зручності (віддаленість від дому, наявність місць для паркування авто тощо), тривалість відпустки, можливості для навчання та кар’єрного зростання. Студенти з України та Польщі надали цьому чиннику 15% та 14% відповідно. Студенти з Німеччини надали всього 8%. Чинник «можливості подорожувати» відображає специфіку деяких професій і може розглядатися в певних випадках як характер роботи. Певна кількість респондентів проявила байдужість у виборі навчального закладу. Для цієї частини не існувало жодних стимулів під час вибору професії, крім впливу третіх осіб. Цей чинник, на нашу думку, не можна розглядати як впливовий, адже приблизно 90% респондентів з усіх країн виявили конкретну вмотивованість під час вибору професії.

Висновки 1. У роботі проаналізовано попередні результати дослідження за темою «Проблеми працевлаштування випускників навчальних закладів», а саме результатів анкетного опитування, які присвячено питанням процесу вибору майбутньої професії. Ці питання стосувалися першого та другого рівнів проблем вибраної для дослідження моделі.

195 2. Лише невелика кількість студентів мала або має практичний досвід перед початком навчання у навчальному закладі і мала усвідомлений вибір професії та навчального закладу. 3. Переважна більшість студентів з України (75%) стверджує, що остаточно визначилася з професією. Це може бути причиною помилко- вого вибору, оскільки він ґрунтувався на суб'єктивних чинниках. Разом із тим студенти з Польщі та Німеччини в переважній більшості ще не здійснили остаточний вибір і відкладають його на кінець навчання. Таке становище може частково пояснюватися різними моделями професійної освіти, що існують у цих країнах. 4. Бажана діяльність розглядається як один із чинників, що впливає на вибір професії. Серед українських студентів переважна більшість надає перевагу підприємництву як запоруці знаходження себе на ринку праці. У Польщі та Німеччині більшість віддала перевагу офісній роботі з вільним графіком. Також значна кількість розглядає підприємництво як бажаний вид діяльності. У цілому результати відповідей на це запитання знаходяться в якісній відповідності до структури робочих місць на ринках праці цих країн. 5. Більшість респондентів (від 56% до 77%) із вибраних країн заявляє про усвідомлений та самостійний вибір професії та навчального закладу. Разом із тим достатньо суттєва кількість (від 11% до 19%) з числа опитаних узагалі не визначилася з професією і ставить за мету лише отримання диплома про освіту. 6. Провідними чинниками привабливості вибраної професії опитувані студенти назвали рівень заробітної платні, престижність професії, реалізацію власних здібностей та характер роботи, що підтверджує результати багатьох досліджень. Ці чинники є суб’єктивними і за відсутності кваліфікованої профорієнтаційної допомоги під час вибору професії можуть негативно впливати майбутню кар’єру. 7. Отримані дані в сукупності з результатами вивчення питань щодо ставлення до отримуваних знань допоможуть завершити формування цілісної картини проблем, що виникають на етапах вибору професії та навчання, які можуть призводити до проблем працевлаштування молоді.

Список використаних джерел: 1. Ryzhkova Н., Rizun N. Unemployment of Young People in Ukraine as a Result of Problems of the Educational System. Proc. of the 8th edition of the International Conference Managerial Challenges of the Contemporary Society, 5-6 June 2015. Babes- Bolyai University. Cluj Napoca. Roman. Vol. 8. № 1. P. 8–15. 2. Рижкова Г.А., Ризун Н.О. Проблеми працевлаштування молоді у світлі недоліків професійної освіти. Академічний огляд. 2016. № 2. C. 64–71. 3. Поліщук Н. Динаміка та географія безробіття в Україні та ЄС у 2012–2013 рр. Infolight. URL: http://infolight.org.ua/content/dinamika-ta-geografiya-bezrobittya-v- ukrayini-ta-ies-u-2012-2013-rr (дата звернення: 22.11.2019). 4. Student work, educational achievement and later employment / S. Baert et al. A dynamic approach. Mimeo. 2017. P. 215–230. 196 5. Student employment and later labour market success S. Baert et al. No evidence for higher employment chances. Kyklos. 2016. № 69(3). P. 401–425. 6. Романюк О.В. Проблеми працевлаштування молоді. URL : http://www.nbuv.gov.ua/ portal/soc_gum/Dtr_ep/ 2011_6/files/EC611_53.pdf (дата звернення: 29.10.2019). 7. Вишневская Н.Т., Зудина А.А. Экономически уязвимые группы молодежи в странах ОЭСР и России. Мировая экономика и международные отношения. 2018. Т. 62. № 11. С. 99–107. 8. Modernizing Vocational Education and Training. Fourth Report on Vocational Education and Training Research in Europe. Thessaloniki, CEDEFOP, 2009. 160 p. 9. Barwińska-Małajowicz A. Professional prospects for graduates from higher education institution – comparative analysis of the poll research results in Rzeszów (Poland) and Bielefeld (Germany). Acta Universitatis Lodziensis. Folia Oeconomic. 2010. № 242. P. 59–74. 10. Czarnik S. & Konrad T. Aktywność zawodowa Polaków. Praca zawodowa, wykształcenie, kompetencje. Państwowa Agencja Rozwoju Przedsiębiorczości, Warszawa, 2012. URL: http:// www.pomorskiewunii.pomorskie.eu> (accessed: 25 October 2019). 11. Резник Г.А., Колесникова А.С. Имидж как фактор конкурентоспособности вуза. Проблемы социально-экономической устойчивости региона : сборник статей XI Международной научно-практической конференции. Мир науки. 2014. № 4. С. 60–65.

Танащук К. О. доктор економічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідної частини Одеського національного політехнічного університету Загребнюк В. І. доктор технічних наук, доцент, завідувач кафедри технічної кібернетики Одеського національного морського університету

ЕКОНОМЕТРИЧНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація Проблематика дослідження охоплює низку наукових, теоретичних та практичних аспектів прогнозування чисельності наукових кадрів як складової частини інтелектуального капіталу в умовах трансформації стратегії розвитку національної системи вищої освіти та науково- технічної діяльності України. У процесі дослідження розроблено методологічні засади формування економетричної моделі кадрового забезпечення науково-технічної діяльності шляхом формування методичних підходів до розрахунку та прогнозування чисельності наукового персоналу з визначенням способів вимірювання основних

197 параметрів. Доведено, що у вітчизняній системі збору та аналізу основних показників розвитку науково-технічної діяльності бракує вимірювання та дослідження деталізованого витратного складника. Залежно від окреслених видів наукової діяльності в системі вищої освіти виникає складність виокремлення наукової діяльності, пов’язаної із забезпеченням ліцензійних вимог до публікації статей, тез доповідей, монографій, та витрати на таку роботу ніяк у статистичних показниках не відбиваються. У ході дослідження визначено структуру наукового персоналу в Україні, сформовано систему оцінки її кількісних показників. Обґрунтовано та розроблено методику прогнозування чисельності наукового персоналу з урахуванням основних положень еволюційної економіки.

Вступ Світова практика оцінки інтелектуального капіталу та його кадрового забезпечення знаходиться у стадії безперервних еволюційних змін. Прогнозування чисельності науково персоналу неможливе без формування системи аналізу, добору та обробки даних. Оскільки будь-яка прогнозна модель оперує певними набором параметрів, у даному дослідженні визначено узагальнену економетричну модель, алгоритм її побудови та складники, що охоплюють кількісні показники оцінки потреби в наукових кадрах та прогнозування чисельності наукових співробітників в організації науково-технічної діяльності на державному рівні. Основний внесок у дослідження кадрового забезпечення та прогно- зування чисельності наукового персоналу, теорію формування матема- тичних алгоритмів, проєктних та ймовірнісних моделей, побудову багатофакторних та багатопараметричних моделей, за якими можна оцінювати ефективність та ризиковість науково-технічної та іннова- ційної діяльності, зробили такі видатні закордоні та вітчизняні вчені, як Дж. Віннік, Р. Тіссен, В. Лебедєв, В. Данюк, В. Петюх, Д. Лук’янов, Ю. Ковбасюк, В. Савченко, Н. Жекунова, А. Шахов, С. Крамской, О. Крушельницька, Д. Мельничук та ін. [2; 4; 6–8; 14; 16; 22]. Їхні наукові здобутки достатньо повно обґрунтовують можливість засто- сування відповідного математичного апарату. Проте аналіз публікацій вищезазначених авторів довів, що: – дослідження інтелектуального капіталу стають дедалі аморф- нішими, відбувається відхід від визначення конкретних завдань із вимірюваними індикаторами/чинниками впливу в бік досить розмитих формулювань загального характеру; – методологія прогнозування чисельності наукового персоналу ґрунтується на методах статистичного аналізу, що не здатні повною мірою акумулювати вихідні дані для аналізу існуючого стану складних соціально-економічних систем у сфері освіти і науки або взагалі системи

198 вищої освіти та не застосовують математичний апарат, здатний відображати стан цих систем у динаміці. Метою даного дослідження є розроблення методико-методологічних засад формування економетричної моделі кадрового забезпечення науково-технічної діяльності шляхом розроблення методичних підходів до розрахунку та прогнозування чисельності наукового персоналу з визначенням способів вимірювання основних параметрів.

Розділ 1. Обґрунтування теоретико-методологічного базису формування економетричної моделі прогнозування чисельності наукового персоналу Для побудови економетричної моделі, насамперед, було досліджено основні складники науково-технічної діяльності з погляду можливості отримання необхідних кількісних параметрів для прогнозування наукового персоналу з позицій еволюційної економіки. Заклади вищої освіти (ЗВО) та наукові установи (НУ) в системі науково-технічної діяльності – це економічні системи, які мають надзвичайно складну структуру та організацію. Їхній розвиток (еволюція) залежить не тільки від значної кількості зовнішніх макроекономічних та мікроекономічних чинників, а й від відповідності між структурою персоналу та структурою наукових процесів, від якісного складу персоналу у цілому та окремих його структурних підрозділів тощо. Для аналізу діяльності таких систем вирішальне значення має розроблення математичної моделі, яка адекватно відображає суттєві для планування персоналу особливості та характеристики науково-технічної діяльності кожного ЗВО та НУ. Існуючі методи та підходи до планування та прогнозування персоналу переважно базуються на аналізі процесів реалізації науково-технічної діяльності без урахування впливу на ЗВО та НУ зовнішніх чинників та можуть давати прийнятні результати лише за умов стабільності або прогнозованих змін організаційної структури. Що стосується довго- строкового прогнозування динаміки персоналу, то вони в принципі не можуть дати навіть приблизних оцінок чисельності персоналу та його структури. Одним із перспективних методів, який можна використати для прогнозування чисельності персоналу, є імітаційне моделювання. Його суть полягає у дослідженні складної багатопараметричної математичної моделі за допомогою обчислювальних експериментів та обробки результатів цих експериментів. При цьому, як правило, розробники імітаційних моделей намагаються максимально використати всю наявну інформацію щодо об’єкта моделювання, як кількісну, так і якісну. Завдяки можливості моделювання різних «сценаріїв» поведінки системи та управління нею імітаційна модель може успішно використовуватися для визначення оптимальної стратегії не тільки стосовно прогнозування

199 персоналу, а й стосовно розвитку ЗВО та НУ або освітянської галузі у цілому. Верифікація імітаційної моделі у цілому та перевірка її адекватності – багатоетапний процес, який дуже важко формалізувати. Для аналізу результатів імітаційного моделювання використовуються методи математичної статистики. При цьому, як правило, досить часто виникає необхідність зміни моделі за рахунок розширення кількості параметрів, що описують поведінку системи. Якщо коротко, то розроблення імітаційної моделі – це, по суті, послідовні наближення, у ході яких отримують нову інформацію щодо об’єкта моделювання, удоско- налюється система спостережень, перевіряються гіпотези щодо механізмів реалізації тих чи інших процесів та уточнюється сама модель. Слід підкреслити, що імітаційне моделювання як напрям досліджень поки що не досить формалізоване, тому розроблення імітаційної моделі – це тривалий процес, який вимагає участі висококваліфікованих фахівців у галузі програмування, стохастичного моделювання та ін. Другим підходом, який можна використати для прогнозування динаміки наукового персоналу, є методи еволюційної (фізичної) економіки [3]. Перед розглядом цих методів слід згадати фундаментальні принципи, які лежать в основі класичної економіки, основні моменти її становлення та порівняти їх з принципами еволюційної економіки. Історично склалося так, що класична (неокласична) економіка у теоретичному плані розвивалася як відокремлений специфічний напрям дослідження економічних систем. Сьогодні це замкнута сама в собі наука, яку значною мірою математизовано та яка має свій специфічний понятійний апарат, аксіоматику та методологію [1]. Предметом класичної економіки є ринкова рівновага за фіксованих параметрів. Нерівноважні соціально-економічні процеси досліджуються поблизу положення рівноваги, а відхилення від нього розглядають як такі, що мають стохастичну природу та не впливають суттєво на тенденції економічних процесів. Тому класичну теоретичну економіку (у своїй монографії [19] Нельсон та Уінтер називають її ортодоксальною) можна назвати теорією статичних соціально-економічних процесів. Таке положення щодо ортодоксальної економіки останнім часом викликає незадоволення і в середовищі провідних економістів. По-перше, неокласична економіка не в змозі ні передбачити, ні пояснити розвиток реальної економіки, особливо за останні десятиріччя. По-друге, в природничих науках накопичений багатий досвід щодо дослідження та розроблення динамічних моделей систем, що розвиваються, до класу яких відносяться і соціально-економічні системи (галузі, підприємства тощо). Тому почав стрімко розвиватися альтернативний напрям економічної теорії, а саме фізична, або еволюційна, економіка [15], яка об’єднує у собі декілька напрямів. Передусім тут мається на увазі, що в основу

200 цього альтернативного напряму покладено теорію систем, що розвиваються (її називають ще синергетикою), яка досить добре зарекомендувала себе у фізиці, хімії й особливо у біології. Синерге- тичний підхід в економіці розглянуто в роботах [12; 13; 15; 16]. Слід зазначити, що динамічні моделі використовувалися в економіці і раніше. Еволюційна економіка базується на основному положенні: ринкова рівновага досягається внаслідок балансу попиту та пропозиції, а також прибутків і витрат. Ці функції можуть змінюватись із часом у зв’язку з розвитком науки та техніки, тому ринкова рівновага ніколи не наступає, хоча система намагається досягти її. Наслідком цього принципу є те, що розвиток галузі або підприємства також протікає нерівномірно. Періоди плавної еволюції чергуються з кризовими етапами, причому на кризових етапах виникають нові організаційні форми, змінюється виробництво та/або здійснюється перехід в інший стаціонарний стан. Для опису таких процесів стабільного розвитку або кризових етапів використовують відповідні моделі. Слід зазначити, що причиною виникнення методів теорії еволюційної економіки є необхідність розроблення таких моделей соціально-економічних систем, які давали б змогу не тільки аналізувати статичні або динамічні стани, а також і для того, щоб на їх підґрунті можна було б прогнозувати майбутній розвиток системи. Однією з переваг методів еволюційної економіки є відносна простота моделей, які за обмеженої кількості параметрів можуть давати прийнятні як в якісному, так і в кількісному відношенні результати. Під час розроблення економетричної моделі прогнозування чисельності наукового персоналу було використано саме методи еволюційної економіки, які ґрунтуються на диференційних або дискретних рівняннях. Завдяки цьому в моделі враховано динаміку змін у науково-технічній діяльності, вплив на неї зовнішнього оточення, здійснено ідентифікацію та верифікацію параметрів моделі на підґрунті експериментальних або історичних даних, а також спрогнозовано кількість наукового персоналу. Загалом модель еволюційної економіки щодо прогнозування наукового персоналу було сформульовано у вигляді системи диференційних рівнянь: dN i  r tN 1 N , (1) dt i i i

де N i – кількість працівників i -го найменування виду наукової діяльності; ri t – функція (логістична функція), яка відображає чинники, що впливають на динаміку персоналу -го найменування наукової діяльності, а саме на збільшення або зменшення його чисельності.

201 Конкретний вид або значення логістичної функцій установлюється залежно від того, який аспект прогнозування персоналу розглядається, а також з урахуванням специфіки виробничих процесів. Слід відзначити, що в такому вигляді ця система рівнянь не враховує те, що працівники можуть змінювати (в межах ЗВО або НУ) посаду або вид наукової діяльності, тому система складається з незалежних рівнянь. Це дає змогу аналізувати динаміку персоналу окремо за кожним найменуванням наукової діяльності. Не завжди вдається досить просто побудувати цю систему рівнянь, особливо функцію ri t, та знайти її розв’язок. Особливістю аналізу динаміки персоналу є те, що спостереження за еволюцією економічних систем, до яких належить і науково-технічна діяльність, переважно мають дискретний характер, тобто дані про стани системи фіксуються за певні проміжки часу: місяць, квартал або рік. Виходячи із цього, доцільно використовувати дискретні аналоги системи рівнянь (1), які можна відносно просто ідентифікувати та верифікувати, використовуючи дискретні історичні дані щодо динаміки персоналу в науково-технічній діяльності галузі, або ЗВО чи НУ. Перехід до дискретної форми здійснюється так. Похідна замінюється на відношення відповідних прирощень: dN N N  N   tt tt (2) dt t t Якщо вважати, що t  1, та замінити проміжки часу їх номерами, то тоді систему (1) можна записати у вигляді: k1 k k k k k k k Ni  Ni  ri Ni 1 Ni  Ni 1 ri 1 Ni  (3) На практиці використовуються ще такі дискретні аналоги еволюційних рівнянь (1): k1 k k Ni  ri Ni 1 Ni , (4) k1 k k Ni  Ni expri 1 Ni  (5) Перехід до дискретного виду еволюційних рівнянь дещо обмежує сферу їх використання. Так, наприклад, у рівнянні (3) при 1 r N  r отримаємо від’ємні значення кількості персоналу. Тому під час дослідження еволюції систем за допомогою дискретних рівнянь використовують нормовані значення N . Розглянемо, наприклад, моделювання перебігу еволюції системи за допомогою рівняння (4) за різних значень r (рис. 1).

202 1,2

0,8

0,6

0,4

0,2

0 1 3 5 7 9 11 13 15 17 r=4 r=3 r=2

Рис. 1. Приклад зміни характеру еволюції системи

З рис. 1 видно, що за r  2 система переходить до стабільного стану; за r  3 розвиток системи має «коливальний» характер, а за r  4 система знаходиться в «кризовому» стані. Аналогічні результати можна отримати за допомогою інших еволюційних рівнянь. Таким чином, можна зробити висновок, що такі рівняння, принаймні на якісному рівні, порівняно з регресійним аналізом більш точно відо- бражають еволюцію економічних систем. Що стосується конкретного виду дискретних (логістичних) рівнянь, то остаточний вибір здійснюється лише на підґрунті аналізу історичних даних, які відображають структуру та чисельність наукового персоналу, його плинність, кваліфікаційний рівень тощо, а також економічні показники.

Розділ 2. Методичні підходи до розрахунку та прогнозування чисельності наукового персоналу У результаті досліджень узагальнену характеристику етапів розрахунку та прогнозування чисельності наукового персоналу було визначено за такими етапами. Перший етап. Урахування впливу демографічної ситуації на динаміку наукового персоналу в науково-технічній діяльності країни. Згідно з даними щодо статистики наукових досліджень і розробок, у науково- технічній діяльності країни працює значна кількість наукових працівників, тому під час прогнозування потреби у персоналі необхідно в першу чергу врахувати майбутнє вибуття персоналу за демографічними чинниками, а саме: вибуття персоналу у зв’язку з виходом на пенсію, за віком (працюючі пенсіонери) та за смертністю. Якщо відповідні дані відсутні, то за умови значної кількість працівників можна вважати, враховуючи закони математичної статистики, що

203 тенденції щодо демографічної ситуації в країні справедливі також і для персоналу в науково-технічній діяльності. У цьому разі для урахування впливу названих чинників на динаміку наукового персоналу спочатку необхідно спрогнозувати вікову структуру та динаміку населення України. Для цього доцільно використати історичні дані Державного комітету статистики (Держкомстату) України. Згідно з методикою Держкомстату, до економічно активного населення відносяться особи у віці від 15 до 70 років. Оскільки переважна більшість економічно активного населення може активно працювати в науково- технічній діяльності до 64–65 років, то в подальшому працездатним населенням будемо вважати вікову категорію від 15 до 64 років. Для того щоб спрогнозувати відсоток населення, якій переходить у категорію непрацездатного, потрібно спрогнозувати переходи між віковими категоріями, відсоток померлих та відсоток пенсіонерів, а також кількість тих, що досягли віку 65 років. Маючи такі дані, необхідно далі спрогнозувати окремо за різними категоріями працюючих вибуття персоналу за демографічними чинниками для ЗВО та НУ й урахувати отримані дані під час визначення потреби в науковому персоналі у цілому по країні. Для прогнозування демографічних чинників було використано еволюційне моделювання. Вихідними даними для моделювання є дані Держкомстату щодо вікової структури та динаміки населення України. Після визначення логістичного коефіцієнта прогнозовано кількість померлих та кількість населення, яке переходить у категорію непрацездатного, на період до 2050 р. Далі визначено відсоток цих величин, якій і буде результатом цього етапу. Другий етап. Розрахунок чисельності персоналу на підставі історичних даних з урахуванням показників, що впливають на чисельність наукового персоналу, та верифікація моделі. Для розрахунку чисельності персоналу було визначено основні чинники, що впливають на неї. Ці чинники використовуються для розрахунку значення логістичного коефіцієнту в рівняннях (3) – дискретної еволюційної моделі. Першим загальноприйнятим чинником, що впливає на чисельність наукового персоналу, було визначено продуктивність праці наукових працівників. Другий загальноприйнятий чинник, що суттєво впливає на чисельність передусім виробничого персоналу, – обсяг доходів від науково-технічної діяльності. Зрозуміло, що цей чинник буде опосередковано впливати також і на чисельність адміністративно-управлінського персоналу. Третій основний чинник – фондоозброєність, яка визначається відношенням вартості основних фондів ЗВО та НУ до середньооблікової чисельності наукового персоналу. Четвертий чинник – рентабельність, яка є відношенням чистого прибутку до вартості основних фондів.

204 Слід підкреслити, що добуток останніх двох показників дає продуктивність праці. Названі чинники враховують опосередковано специфіку діяльності ЗВО та НУ, а також ступінь забезпечення наукової діяльності матеріально-технічною базою. Наприклад, продуктивність праці буде зростати за впровадження під час виконання наукових досліджень нової техніки та модернізації існуючої, автоматизації та інформатизації виконання наукових досліджень, удосконалення структури управління науково-технічною діяльністю тощо. Фондоозброєність також ураховує вдосконалення технологій та заміну обладнання. Це відповідним чином відіб'ється на значенні логістичного коефіцієнта, який потрібно розраховувати окремо для різних ЗВО та НУ. При цьому, враховуючи сучасний стан матеріально-технічного забезпечення науково-технічної діяльності внаслідок повільного використання сучасного обладнання та технологій, достатньо під час визначення логістичного коефіцієнта врахувати тільки зміни обсягів доходів та продуктивності праці. Еволюційна модель розрахунку та прогнозування чисельності наукового персоналу може бути вдоско- налена шляхом урахування під час визначення значення логістичного коефіцієнту інших чинників, що відображають окремі, більш специфічні аспекти діяльності, модель дає змогу їх визначати та враховувати за необхідності. Після визначення значення логістичного коефіцієнта на підставі наявних історичних даних по діяльності ЗВО та НУ проводиться верифікація моделі за наявними даними. Тобто порівнюються одержані результати моделювання чисельності наукового персоналу з реальними даними по ЗВО та НУ за останні три-п’ять років (істо- ричними даними). Якщо відхилення результатів моделювання від історичних даних не перевищує десять відсотків, то модель можна вважати адекватною та використовувати для прогнозування чисель- ності наукового персоналу. Таким чином, вихідними даними для цього етапу є статистичні або звітні дані, як у цілому по країні, так і в розрізі окремих ЗВО та НУ, які відображають динаміку вищеназваних чинників, що впливають на чисельність наукового персоналу. У результаті розрахунку одержимо середньооблікову чисельність персоналу або чисельність наукового персоналу. Ці результати потрібно порівняти з такими ж показниками ЗВО та НУ за той же період для визначення відносної помилки і, таким чином, здійснити оцінку адекватності моделі. Третій етап. Прогнозування чисельності персоналу та визначення на основі прогнозу потреби в наукових кадрах. Вихідними даними для цього етапу є результати перших двох етапів, тобто динаміка чисельності персоналу ЗВО та НУ.

205 Із використанням одержаних на другому етапі значень логістичного коефіцієнта виконується прогнозування чисельності наукового персоналу для різних ЗВО та НУ. Далі, використовуючи відсоткове відношення різних категорій наукових працівників, одержимо прогноз середньооблікової чисельності персоналу та прогноз загальної чисельності наукових працівників у розрізі категорій. Використовуючи дані ЗВО та НУ за фаховим складом спеціалістів на теперішній час та динаміку цього показника за останні три-п’ять років, прогнозуємо чисельність наукових працівників за окремими категоріями, наприклад кандидати наук (PhD), доктори наук, дослідники без наукового ступеню тощо. Ураховуючи динаміку вікової структури персоналу, його плинність та демографічні чинники, що одержані на першому етапі, визначаємо потребу в наукових працівниках для ЗВО та НУ на термін до 10 років за окремими категоріями, що є остаточним результатом використання запропонованої моделі. Для застосування економетричної моделі на практиці необхідно визначити окремі критерії, такі як фондоозброєність та продуктивність праці. Із цією метою було досліджено організацію науково-технічної діяльності в Україні з погляду застосування показників ЗВО та НУ для визначення складників економетричної моделі. Нормативно-правова основа організації науково-технічної діяльності в Україні формується Верховною Радою України, її виконавчим органом – Кабінетом Міністрів України (КМУ), який розробляє і здійснює заходи з проведення єдиної політики у сфері науки через підпорядковані установи та організації, що здійснюють безпосереднє керівництво науковою діяльністю в державі: Міністерство освіти і науки України, Національну академію наук України, галузеві академії наук, галузеві і міжгалузеві міністерства, комітети та відомства. Система формування баз даних статистичної інформації з науково- технічної діяльності в Україні певною мірою впроваджує світові вимоги. Статистика наукових досліджень і розробок вивчає коло питань, пов’язаних із діяльністю підприємств та організацій, які здійснюють наукові дослідження і розробки, незалежно від основного виду діяльності. До системи показників статистики наукової та науково-технічної діяльності включено показники щодо обсягу витрат на здійснення наукових досліджень і розробок та кількості працівників, задіяних у їх виконанні. Методологічні положення враховують рекомендації щодо збирання й аналізу даних про наукові дослідження і розробки та основну систему понять стосовно діяльності у сфері наукових досліджень і розробок, запропоновані в Керівництві для збирання та представлення даних щодо наукових досліджень й експериментальних розробок, вимірювання науково-технічної та інноваційної діяльності (видання Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Париж,

206 2015 р., далі – Керівництво Фраскаті) з метою виробництва співставних даних щодо наукових досліджень і розробок із країнами Європейського Союзу. Методологічні положення ґрунтуються на нормах українського законодавства у сфері освіти [9–11; 18; 20]. Проте чітких критеріїв виокремлення науково-технічної діяльності в структурі ЗВО немає [21; 22], оскільки критерієм, який дає змогу відрізнити наукові дослідження і розробки від супутніх видів діяльності, є наявність у дослідженнях і розробках значного елемента новизни. Організація науково-технічної діяльності в державі реалізується чотирма основними секторами.

Сектор вищої освіти Державний сектор забезпечення фундаментальних і прикладних забезпечення фундаментальних досліджень, досліджень, які дають нові знання та які призводять до одержання нових знань, ідей розробки, придатні до практичного та теорій застосування

ДЕРЖАВНІ СЕКТОРИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Підприємницький сектор Приватний неприбутковий сектор запровадження науково-технічних розробок, проведення прикладних досліджень та удосконалення техніки і технологій, здійснення розробок і нововведень здійснення винаходів, нової техніки та продукції

Рис. 2. Державні сектори науково-технічної діяльності

Віднесення наукової організації-виконавця наукових досліджень і розробок до того чи іншого сектору наукової діяльності відбувається на основі її класифікаційних ознак (табл. 1) та у повній відповідності до Керівництва Фраскаті [18; 21; 22]. Реалізація науково-технічної діяльності здійснюється науково- дослідними, проєктними та конструкторськими установами: Націо- нальної академії наук; закладів вищої освіти (науково-дослідні підрозділи та кафедри інститутів, академій, університетів); міністерств і відомств за галузями економіки; промислових підприємств та об'єднань і комерційного сектору економіки. Ця сукупність організацій утворює організаційну систему науки в Україні, ієрархічну структуру якої очолює Міністерство освіти і науки. Коди КВЕД, що визначають науково-технічну діяльність: 85.41 – Професійно-технічна освіта на рівні вищого професійно- технічного навчального закладу. Цей клас включає надання освіти після здобуття середньої освіти, яка не може вважатися вищою освітою.

207 Наприклад, надання допоміжної освіти після здобуття середньої освіти для підготовки до другого етапу вищої освіти або невищої професійної освіти.

Таблиця 1 Класифікаційні ознаки наукових організацій в Україні Код Назва сектору Код наукової сектору Код за наукової Код за КІСЕ організації за наукової КВЕД діяльності КОПФГ діяльності Державний 1012, 1022, 1032, 425, 430 85.41, 85.42 1 сектор 3100, 3200 Підприємницький 1011, 1021, 1031 110-193, 230-260, 85.41, 85.42 2 сектор 310, 435, 510-620 Сектор вищої незалежно від незалежно від коду 85.41, 85.42 3 освіти коду КІСЕ КОПФГ / 425, 430 Приватний 5100, 5200 710-860 85.41, 85.42 4 неприбутковий сектор

85.42 – Вища освіта. Цей клас включає перший, другий і третій рівні вищої освіти, а також діяльність шкіл мистецтв, що надають вищу освіту. Структуру наукового персоналу в розрізі організацій та підприємств Класифікатора організаційно-правових форм господарювання та державних секторів науково-технічної діяльності представлено в табл. 2. Види діяльності, що належать до науково-технічних (експеримен- тальних) розробок: розроблення певної конструкції інженерного об’єкта чи технічної системи (конструкторські роботи); розроблення ідеї та варіантів нового об’єкта, у тому числі нетехнічного, на рівні креслення чи іншої системи знакових засобів (проєктні роботи); розроблення технологічних процесів, тобто способів об’єднання фізичних, хімічних, технологічних та інших процесів із трудовими у цілісну систему, що виробляє певний корисний результат (технологічні роботи) [18]. Державне статистичне спостереження щодо здійснення наукових досліджень і розробок проводять за формою № 3-наука (річна) «Звіт про здійснення наукових досліджень і розробок» (далі – форма) на основі Роз’яснень щодо її заповнення. Аналітичні довідники МОН України, Держстату та методологічні підходи до атестації наукової діяльності закладів вищої освіти оперують таким переліком показників [9–11; 18; 20] (табл. 3).

208 Таблиця 2 Структура наукового персоналу в Україні Назва сектору наукової Найменування посад (категорії) діяльності та КОПФГ наукових працівників Державний сектор: 1. Доктор наук – особа, яка має диплом доктора 425 – Державна організація наук державного зразка. (установа, заклад) 2. Доктор філософії/кандидат наук – особа, яка 430 – Комунальна має диплом доктора філософії/кандидата наук організація (установа, державного зразка. заклад) 3. Дослідники – особи, які мають вищу освіту Підприємницький сектор: другого, третього або наукового рівня: 110-193 – Підприємства за  наукові та інженерно-технічні працівники, які галузями економіки професійно займаються науковими дослідженнями 230-260 – Господарські та розробками і безпосередньо беруть участь у товариства створенні нових знань, продуктів, процесів, 310 – Виробничий методів та систем; кооператив  адміністративно-управлінський персонал, який 435 – Приватна організація здійснює безпосереднє керівництво дослідницьким (установа, заклад) процесом (у тому числі керівники наукових 510-620 – Об’єднання організацій та підрозділів, які виконують наукові підприємств (юридичних дослідження та розробки); осіб) та Відокремлені  аспіранти (PhD) та докторанти. підрозділи без статусу 4. Техніки – особи, які можуть мати вищу освіту від юридичної особи початкового до третього рівня: працівники, основні Сектор вищої освіти: функції яких вимагають володіння технічними незалежно від коду КОПФГ / знаннями та досвіду в одній чи декількох сферах 425, 430 природничих, технічних, суспільних або Приватний неприбутковий гуманітарних наук, які беруть участь у виконанні сектор: наукових досліджень та розробок, виконуючи 710-860 – Непідприємницькі технічні функції під керівництвом дослідників товариства та Громадські (підготовку комп’ютерних програм; виконання об’єднання, профспілки, бібліографічного пошуку та відбір відповідних благодійні організації та матеріалів з архівів і бібліотек; виконання інші подібні організації експериментів, випробувань і аналізів; реєстрацію вимірювань, проведення розрахунків, підготовку креслень та схем; проведення статистичних обстежень тощо). 5. Допоміжний персонал:  працівники, які виконують допоміжні функції, пов’язані з проведенням досліджень та розробок: працівники планово-економічних, фінансових підрозділів, патентних служб, підрозділів науково- технічної інформації, науково-технічних бібліотек;  робітники, які здійснюють монтаж, наладку, обслуговування та ремонт наукового обладнання і приладів;  робітники дослідних (експериментальних) виробництв; лаборанти, які не мають вищої освіти.

209 Таблиця 3 Система показників оцінки науково-технічної діяльності Найменування Зміст Показники  кількість наукових організацій і кадрового забезпечення кількісної оцінки наукової сфери України; результатів  фінансове забезпечення наукової сфери України: за наукової та джерелами, секторами діяльності, видами наукових науково-технічної (науково-технічних) робіт (далі – НТР), напрямами діяльності бюджетного фінансування, головними розпорядниками бюджетних коштів (далі – головні розпорядники), пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки (далі – пріоритетні напрями);  кількість виконуваних і завершених НТР у звітному році: у цілому за результатами наукових досліджень і науково- технічних (експериментальних) розробок (далі – ДіР), за напрямами бюджетного фінансування, головними розпорядниками, пріоритетними напрямами;  кількість створення та впровадження наукової (науково- технічної) продукції (далі – НТП) у звітному році: за напрямами бюджетного фінансування, видами НТП, головними розпорядниками, пріоритетними напрямами;  кількість забезпечення безперервності етапів (видів) наукового процесу;  кількість публікацій: за видами друкованих робіт, напрямами бюджетного фінансування, головними розпорядниками;  кількість патентів: за напрямами бюджетного фінансування, головними розпорядниками;  кількісна оцінка стану наукової сфери України у міжнародних порівняннях Напрями  фундаментальні наукові дослідження (далі – бюджетного фундаментальні НД), у тому числі за рахунок грантів фінансування, за Державного фонду фундаментальних досліджень (далі – якими ДФФД); здійснюється  прикладні ДіР; аналіз наукової і  державні цільові наукові і науково-технічні програми науково-технічної (ДЦНТП); діяльності  науково-технічні (експериментальні) розробки за державним замовленням (далі – розробки за державним замовленням);  проєкти у межах міжнародного науково-технічного співробітництва;  фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та оновлення матеріально-технічної бази;  інші напрями фінансової підтримки наукової сфери

Наведені показники разом із державними формами статистичної звітності надають можливість отримувати інформацію про витрати на здійснення наукових досліджень і розробок та доходи по них. Для

210 чотирьох секторів наукової діяльності (державного, підприємницького, вищої освіти та приватного неприбуткового) будують окремі таблиці, що показують надходження та використання коштів. Макет таблиць розподілу витрат на виконання наукових досліджень і розробок за секторами наукової діяльності та джерелами фінансування представлено в табл. 4 [18].

Таблиця 4 Розподіл доходів (фінансування) та витрат на виконання наукових досліджень і розробок 1. Підприємницький Витрати на виконання наукових досліджень 2. Державний і розробок за секторами наукової діяльності

3. Вищої освіти

4. Некомерційний

донний

разом

ковий країні

ницький

разом по разом

підприєм

неприбут

приватний

державний

вищоїосвіти закор

державний підприємницький вищої освіти приватний неприбутковий

Фінансування закордонний робіт за секторами робітсекторами за науковоїдіяльності разом

Слід зауважити, що системі збору та аналізу основних показників розвитку науково-технічної діяльності бракує вимірювання та дослідження деталізованого витратного складника. Тобто залежно від окреслених видів наукової діяльності в системі вищої освіти виникає складність виокремлення наукової діяльності, пов’язаної із забезпеченням ліцензійних вимог до публікації статей, тез доповідей, монографій, та витрати на таку роботу ніяк у статистичних показниках не відбиваються. Відсутність деталізованого витратного складника у вітчизняній системі індикаторів розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності ускладнює процес визначення параметрів для розроблення еконо- метричної моделі прогнозування кадрового потенціалу та потребує додаткового дослідження. Проте наявних статистичних даних достатньо для застосування розробленої авторами економетричної моделі. Методика розрахунку чисельності персоналу на плановий період. Для ЗВО суттєвими показниками, виходячи з яких можна визначитися з необхідною чисельністю персоналу у плановому періоді, є співвідношення між обсягами доходів від виконання НДДКР та

211 інноваційної діяльності (у грошовому еквіваленті – дохід), чистого прибутку та наявної кількості науково-технічного персоналу. На практиці для оцінки чисельності персоналу досить часто використовується співвідношення Д Іt Пt 1  Пt B , (6) It

Д Дt де It  – індекс зміни обсягу доходу в грошовому еквіваленті у Дt 1 B Вt звітному (базовому) періоді; It  – індекс зміни продуктивності Вt 1 праці у звітному періоді; Пt1 – чисельність персоналу в плановому періоді, а Пt – у базовому; Вt 1 та Дt1 – продуктивність праці та доход в минулому періоді. Виходячи із цього, для визначення загальної кількості науково- технічного персоналу ЗВО та наукових установ використовується дискретне рівняння виду Пн  r Пн 1 Пн , (7) t1 t t  t 

де rt – логістичний коефіцієнт, який залежить від доходу ЗВО Д (обсягів НДДКР у грошовому еквіваленті), чистого прибутку ЧП та чисельності персоналу П. Останні два показники використовуються для визначення продуктивності праці, а саме: ЧП В  , (8) П со де Псо – середньооблікова чисельність персоналу. Таким чином, для визначення логістичного коефіцієнта будемо використовувати формулу: І Д r  t (9) t В І t Остаточно для розрахунку чисельності персоналу використовується рівняння: І Д П н  r П н 1 П н  t П н 1 П н , (10) t1 t t  t  В t  t  Іt де П н – нормована чисельність персоналу у плановому періоді, а t1 П н – нормована чисельність персоналу у базовому (звітному). t

212 Значення П н та П н нормовані так, щоб за будь-яких змін у кількості t t1 н персоналу вони не перевищували б одиниці, тобто П  П Пмв . Для подальших розрахунків будемо використовувати значення для ЗВО, у яких чисельність персоналу перевищує 100 тис осіб Пмв 1000000, оскільки така чисельність персоналу навряд чи буде працювати за будь-яких умов. Тоді, методика розрахунку чисельності персоналу на наступний t 1-й плановий рік буде складається з таких кроків: 1) Обчислити у базовому році t значення: Д Дt – індексу доходу It  ; Дt 1 B Вt – індексу продуктивності праці It  ; Вt 1 Д Іt – логістичного коефіцієнта rt  В . Іt 2) Обчислити за умови наявності відповідних вихідних даних середнє значення логістичного коефіцієнта за три або чотири минулих періоди (якщо такі дані відсутні, то можна скористатися значенням rt , яке обчислене на попередньому кроці): r  r  r  r r  t t1 t2 t3 . t 4 3) Обчислити нормоване значення кількості персоналу у звітному році: П П н  t . t 1000000 4) Обчислити нормоване значення кількості персоналу на наступний t 1-й рік, використовуючи рівняння: Пн  r Пн 1 Пн . t1 t t  t  5) Обчислити фактичне значення персоналу у плановому періоді: П  1000000 П н . t1 t Наступним етапом є прогнозування потреб у персоналі виходячи з тенденції динаміки ЗВО та НУ, яка склалася за останні роки. У цьому сенсі першочергове значення мають демографічні чинники, які визначають майбутні потреби у персоналі незалежно від планів розвитку наукової та науково-технічної діяльності. Оскільки ЗВО та НУ у сукупності мають чисельність персоналу до 100 тис осіб, можна вважати, що вікова структура їх персоналу у цілому відповідає віковій структурі населення України.

213 Методика прогнозування загальної чисельності персоналу та потреби у наукових працівниках у розрізі категорій. Для прогнозування загальної чисельності персоналу як вихідних даних краще використовувати дані про якісний та кількісний склад персоналу у минулому та базовому роках. Виходячи із цих даних, необхідно розрахувати такі показники по відношенню до загальної кількості персоналу: чисельність та відсоток магістрів; чисельність та відсоток аспірантів (PhD); чисельність та відсоток кандидатів наук; чисельність та відсоток докторів наук; чисельність та відсоток керівників ЗВО та наукових установ, що відповідають за організацію науково-технічної діяльності. Для ЗВО та НУ спрогнозувати загальну чисельність робітників, використовуючи логістичне рівняння (5) та обчислене значення коефіцієнта r. За прогнозними даними чисельності наукових працівників обчислити планову потребу у науковому персоналу. Виходячи з чисельності персоналу, обчислити прогнозні дані по чисельності керівників та наукових працівників ЗВО та НУ, магістрів, кандидатів (PhD) та докторів наук. Потім обчислити вибуття персоналу за категоріями, напрямами та рівнем освіти за демографічними чинниками. Це й буде потреба в персоналі.

Висновки На підставі проведених досліджень: 1. Сформульовано основні методико-методологічних засади формування економетричної моделі кадрового забезпечення науково- технічної діяльності шляхом розроблення методичних підходів до розрахунку та прогнозування чисельності наукового персоналу з визначенням способів вимірювання основних параметрів. 2. Доведено, що у вітчизняній системі збору та аналізу основних показників розвитку науково-технічної діяльності бракує вимірювання та дослідження деталізованого витратного складника. Тобто залежно від окреслених видів наукової діяльності в системі вищої освіти виникає складність виокремлення наукової діяльності, пов’язаної із забезпеченням ліцензійних вимог до публікації статей, тез доповідей, монографій, та витрати на таку роботу ніяк у статистичних показниках не відбиваються. 3. Визначено структуру наукового персоналу в Україні у прив’язці до секторів державної системи організації науково-технічної діяльності та сформовано систему оцінки її кількісних показників. 4. Існуюча статистична система збору вихідних даних за певних додаткових визначень достатня для застосування розробленої авторами економетричної моделі. 5. Обґрунтовано та розроблено методику прогнозування чисельності наукового персоналу з урахуванням основних положень еволюційної економіки.

214 Список використаних джерел: 1. Granino A. Korn Mathematical Handbook for Scientists and Engineers: Definitions, Theorems, and Formulas for Reference and Review / Granino Arthur Korn, Theresa M. Korn. NY : Dover Publications INC, 2000. 1152 p. 2. Nelson Richard R., Winter Sidney G. An Evolutionary Theory of Economic Change. Cambridge University Press, 1990. 540 p. 3. Tanashchuk K.O. Theoretical and Methodological Principles of Tariff Regulation in Telecommunications. Schweinfurt: Time Realities Scientific Group UG (haftungsbeschränkt), 2018. 450 p. 4. Tijssen R.J.W., Winnink J.J. Capturing ‘R&D excellence’: indicators, international statistics, and innovative universities. Scientometrics. 2018. № 114. Р. 687. URL : https://doi.org/10.1007/s11192-017-2602-9. 5. Глосарій до плану статистичного спостереження, затверджений Наказом Держкомстату від 29.12.2009 № 498. URL : http://csrv2.ukrstat.gov.ua/metod_polog/glos.htm. 6. Менеджмент персоналу : навчальний посібник / В.М. Данюк та ін. ; за заг. ред. В.М. Данюка, В.М. Петюха. Київ : КНЕУ, 2004. 398 с. 7. Державна кадрова політика в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку : наукова доповідь / Ю.В. Ковбасюк та ін. ; за заг. Ю.В. Ковбасюка, К.О. Ващенка, Ю.П. Сурміна (кер. проєкту). Київ : НАДУ, 2012. 72 с. 8. Жекунова Н.О. Стан та структура підготовки наукових кадрів в Україні: аналіз та динаміка. Економіка промисловості. 2012. № 1–2. С. 397–402. URL : http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/41461. 9. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII (станом на 16.01.2016). URL : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1556-18/page6. 10. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 № 848-VIII (станом на 26.11.2015). URL : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/848-19/page. 11. Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII (станом на 19.02.2016). URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1060-12/page. 12. Закс С. Эволюционная теория организации. Проблемы теории и практики управления. 1998. № 1. С. 128–136. 13. Занг В-Б. Синергетическая экономика: время и перемены в нелинейной экономической теории. Москва : Мир, 1999. 335 с. 14. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом : навчальний посібник ; вид. 2-е, перероб. і доп. Київ : Кондор, 2005. 308 с. 15. Ларуш Л. Физическая экономика как платоновская эпистемологическая основа всех отраслей человеческого знания. Москва : Научная книга, 1997. 210 с. 16. Лебедев В.В. Математическое моделирование социально-економических процессов. Москва : Изограф, 1997. 224 с. 17. Мильнер Б.З. Теория организации : учебник ; 2-е изд., перераб. и доп. Москва : ИНФРА-М, 2001. 480 с. 18. Наказ Державного комітету статистики України від 22.11.2011 № 312 «Про затвердження методологічних положень зі статистики наукових досліджень і розробок». URL : http://www.ukrstat.gov.ua/norm_doc/2016/104/104_2016.htm. 19. Нельсон Р.Р., Уинтер С.Дж. Эволюционная теория экономических изменений. Москва : Финстатинформ, 2000. 536 с. 20. Положення про Реєстр статистичних одиниць та формування основ вибірки сукупностей одиниць статистичних спостережень за діяльністю підприємств. URL : http://csrv2.ukrstat.gov.ua/edrpoy/prso.htm. 21. Пособие по статистике в области научно-технической деятельности. Париж : ЮНЕСКО, 1984. 130 с. 22. Савченко В.А. Управління розвитком персоналу : навчальний посібник. Київ : КНЕУ, 2002. 351 с.

215 Zapirchenko L. D. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor Central Ukrainian National Technical University Riabovolyk T. F. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer Central Ukrainian National Technical University Tsarenko I. O. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer Central Ukrainian National Technical University

SPECIFICS OF FORMING AND ADVANTAGES OF DEVELOPMENT OF THE INNOVATIVE PROCESSES IN AGRICULTURAL ENTERPRISES

Summary The research focuses on the specifics of forming and advantages of development of the innovative processes in agricultural enterprises. The agrarian enterprises account for almost one third of gross domestic product nowadays. But at the same time, agro-industrial production in Ukraine is lagging behind the European Union for productivity and efficiency. The search for such innovative solutions becomes extremely urgent, which would ensure the increasing of the efficiency of the functioning of the agrarian sphere, the rational using of natural resources and the increasing of the productivity of plant growing and animal husbandry in the conditions of limited natural resources. At present time, the constant implementation of the latest developments is the key of the sustainable development of agriculture. The expediency and necessity of introduction and realization of the advanced innovative and technological processes for the development of agro-industrial production and the obtaining of economic and social effect are determined. As a result of generalization of information on the essence and role of agro- innovations, the peculiarities of their implementation in the agrarian sector, the main directions of using the innovative technologies and factors that hinder their implementation are revealed. On the basis of the research of a set of indicators and factors it was found out, that the agricultural enterprises at a low rate make the transfer of innovation to their daily work, which naturally leads to the decreasing the quality of work. This is due to the low level of forming the huge agrarian enterprises and weak integration of farms. As a consequence, there is the inefficiency of using the modern expensive technologies and technical means of production. The using of innovations and technical and technological developments in the agrarian sector will allow increasing the competitive advantages, improving the efficiency of production and economic activity in general, because the agrarian sector in economically

216 developed countries is gradually transforming to the science-intensive industry of production. On the basis of the research, it was found that effectuation of a more extensive policy of implementation and realization of innovations will provide the increasing of the efficiency of the functioning of the agrarian sphere, as well as will promote the rational using of natural resources and the increasing of the productivity of plant growing and animal husbandry in the conditions of limited natural resources.

Introduction In the transition to the innovative model of functioning and economic development, technological progress and innovation lead to more efficient using of labor and capital investment, and thus contribute to the growth of productivity as one of the main drivers of stable and efficient economic growth. The using of the advanced innovation and technological processes is a priority area of agricultural development, which is aimed at the agility of agro- industrial production. This, in turn, contributes to increased sales, increase in stockpiles and productivity, profitability, will affect the socio-economic development of rural areas and economic stability of the state. Therefore, the development of measures for the implementation and effective use of innovative technologies for economic and social impact is of great importance. Nowadays, almost a third of gross domestic product is created by agricultural enterprises. However, at the same time, agro-industrial production in Ukraine is lagging behind the EU countries in terms of productivity and efficiency. The search for such innovative solutions that would improve the functioning of the agrarian sector, rational using of nature and increase the productivity of agriculture and animal husbandry under conditions of limited natural resources becomes extremely relevant. Now the constant introduction of the latest developments is the key to sustainable agriculture. Thorough researches of various aspects of innovation processes in the agrarian sphere have been carried out by leading domestic scientists, such as S. Demyanenko [2], P. Sabluk [12], O. Yankovskaya [13] and others. The problem of the need for the innovative provision and implementation of advanced technologies in agriculture has been explored by such well-known economists as V. Ambrosov, V. Andriychuk [1], M. Zubets, M. Kropyvko, O. Krysalny, P. Muzyka, V. Semynozhenko, V. Tregobchuk and others. Some aspects of agricultural production technologies were studied by V. Kaplunenko, P. Kovalenko, M. Roik, V. Garmashov, M. Romashchenko, and S. Tribel. The authors' focus was on identifying the problems of using innovations in the agricultural sector and the need to introduce powerful technologies. The purpose of the research is to study the peculiarities of the innovation activity of agro-industrial enterprises and, on this basis, to determine approaches to ensure their effective implementation and further development in the current economic conditions.

217 Part 1. Interpretation of the definition of innovation and the legal framework for their implementation in Ukraine The analysis of scientific publications on innovation activities leads to the conclusion that innovation is a process in which an invention or idea becomes economically viable and profitable. In the economic literature, the term “innovation” is usually interpreted as the transformation of potential scientific and technological progress into real, embodied in new products and technologies and gaining economic meaning. In scientific researches of domestic economists the opinion prevails that “innovation is a technical and economic process, which, through the practical use of the products of intellectual labor – ideas and inventions – leads to the creation of better properties of new products and new technologies” and “innovation is a process bringing the scientific idea to the technical invention, to the stage of practical, profitable use” [1; 4; 6, p. 70-71]. An innovative product is characterized by a higher technological level, new consumer qualities of the product or service compared to the previous product. Innovation is understood to mean all scientific, technological, organizational, financial and commercial activities that actually lead to innovation or are designed for this purpose. Innovation also includes research and development not directly related to the preparation of a particular innovation. In the Law of Ukraine “On Priority Areas of Innovation” there were defined technological modernization and development of agro-industrial complex among the strategic priority areas for 2011 – 2021; introduction of energy- efficient, resource-saving technologies, development of alternative energy sources; widespread use of clean production technologies and environmental protection [10]. A complex characteristic of agricultural enterprises' ability to innovate is their innovative potential. The innovation process is impossible without the innovative potential as a set of scientific knowledge, information on the results of scientific and technical works, inventions, design and development, samples of new technology and products generated by research organizations, units, their scientists. The evaluation of Ukraine using the international comparators. According to the report by the Global Innovation Index 2017, which was prepared jointly with Cornell University, the INSEAD School of Business and the World Intellectual Property Organization (WIPO), the Global Innovation Index 2017 covers 127 economies in the world and includes 82 indicators across the range of topics [14]. But it is worth noting that in comparison with the rating of 2017, Ukraine has lost 17 positions by the level of higher education (Table 1). In terms of patent activity, Ukraine occupies a fairly high position: 27th place. The rating of Ukraine according to the Innovation sub-index in the 2017-2018 report corresponds to 61 places, i.e the fall is 9 positions.

218 Table 1 Indicators of Global Innovation Index Bloomberg

for Ukraine for 2017-2018 years

tech tech

he GDP he

Year

Efficiency Efficiency

enterprises

capabilities

Productivity

Overall rank Overall

ofresearchers

Concentration Concentration

Technological

Patentactivity

Expenses onR&D Expenses

of higher education ofhigher

Quantity of high of Quantity in relation to t to inrelation

2017 42 44 47 50 34 4 44 27 2018 46 47 48 50 32 21 46 27 Source: based on [13]

Ukraine has downgraded its ranking in all indicators of this sub-index, except for the presence of scientists and engineers: 25th place against 29th in 2016 (Fig. 1).

Switzerland Sweden 2017 the United Kingdom 2016 the USA Netherlands Germany China Poland Russian Federation Qatar Ukraine Thailand Kazakhstan

0 10 20 30 40 50 60 70 80 90

Fig. 1. Dynamics of the Global Innovation Index by country for 2016-2017 Source: based on [14]

The biggest drop was noted by the criteria: The public purchases of the latest technologies and products: from 82 to 96 rating position, “Relations between universities and industry in the field of R&D”: from 57 to 73 position [14].

219 Part 2. Innovation in the agrarian sphere of Ukraine The agrarian innovation (agro-innovation) is an innovation implemented in the agricultural sector of the economy in order to increase the efficiency of its activity and ensure stable expanded reproduction of agro-industrial production, the implementation of research and development results in the form of new varieties of plants, species of animals and poultry, new technologies in crop, livestock and processing industry, new fertilizers and plant and animal protection, mineral fertilizers and plant and animal protection, new methods of preventing and treating animals and poultry, new or improved food, materials, new forms of organization and management of various spheres of economy, new approaches to social services that allow to increase production efficiency [7, p. 225-227]. The innovative processes in agriculture are directly influenced by the features of agricultural production. The innovative activity in accordance with Article 3 of the Law of Ukraine “On Investment Activity” provides: – production and distribution of fundamentally new types of machinery and technologies; progressive intersectoral structural shifts; – implementation of long-term scientific and technical programs with long payback periods; – funding the basic research for the implementation of qualitative changes in the state of productive forces; – development and implementation of new, resource-saving technology. designed to improve the social and environmental status [4]. Thus, the essence of innovation in the agrarian sector of the economy lies in the development and implementation in the agrarian production of advanced farming methods, which are based on the methods of efficient production of products, the use of a new generation of technology, the use of new personnel policy, taking into account the accumulated scientific and innovative potential. The basis of innovation potential is the resource component (human, logistical, financial, information resources). The main features of the forming and development of the innovation process in the agricultural sphere are [13, p. 304-305]: – differences in the natural and climatic conditions of finding agrobusinesses and specialization of production; – significant difference in the periods of production of certain types of agricultural products and products of its processing; – variety of types of production by organizational and legal forms of ownership, size, subordination, etc.; – dependence of agricultural production technology on natural and climatic conditions, road transport networks, remoteness from supply centers and markets for production and other factors; – isolation of agricultural producers, remoteness from information and consulting services and organizations that produce scientific and technical products;

220 – different socio-educational level of agricultural employees. The generalization of information on the nature and importance of agro- innovation, features of their implementation in the agro-sector, allows to identify the main directions of innovative technologies in crop and livestock (table 2).

Table 2 Directions for the using of innovative technologies in crop production Scope The possibility of using Selection Improvement of varietal qualities Increase resistance to soil and climatic conditions and pests Significant increase in productivity Obtaining seeds of elite varieties Genetic Resistance of plants to crop losses, diseases, pests engineering Improving product quality and increasing yields and GMOs Herbicide resistance Ability of plants to produce their own pesticides Reducing the process of care and processing of products Cost savings for GMO cultivation Organic Lack of pesticides and fertilizers farming Reducing the harmful effects of agricultural production on the environment Rejection of GMOs Micro irrigation Providing optimum humidity in arid conditions Saving irrigation water, electricity, fertilizers Avoiding soil erosion Possibility of development of land unsuitable for cultivation Reducing operating costs Ability to carry out the agricultural work with watering IT technology Determination of actual acreage Predicting harvesting productivity and crop loss Determining the level of use of logistical resources Ability to identify the hidden products and resources from accounting Nanotechnology Increasing of productivity Low toxicity of nano materials Promote photosynthesis of plants and ozone in the air Strengthening of the protective properties of plants Source: based on [11]

It should be noted that the introduction and using of modern innovative technologies in plant production will have a positive effect, affecting yields,

221 cost savings, rational using of resources, and will enhance the economic potential of agroecosystems. The main problems in the implementation of innovations in the field of crop production are the following: – necessity for state subsidies; – lack of legal support; – high level of physical deterioration of domestic equipment; – lack of technological equipment; – lack of technology of creation of source selection material; – necessity for highly qualified personnel, scientists. The main objective for the livestock industry is to increase the production of gross production, which is possible due to the using of innovative technologies (Table 3).

Table 3 Directions for the using of innovative technologies in animal husbandry Scope The possibility of using Biotechnology Preservation of the animal gene pool Improving animal health Improving the quality of livestock products Improving animal performance using breeding methods Getting animals as donors of internal organs Tribal work Improvement of existing and creation of new breeds of animals Improvement of productive qualities of animals Using of the genetic potential of the best breeds Feeding Effective using of different feeding modes systems Reducing feed loss Free access of animals to feed through a modern feed system Increasing in weight gain Accuracy of feed dosage and distribution Technical and Improvement of conditions of maintenance and service of technological animals support Improving the working conditions Reducing unit production costs Improving the quality of animal products Save resources Resource- Reducing cost price saving Specialization of works on raising and keeping animals technologies Improving the reproductive ability of animals Effective organization of rest and diet of animals Efficient using of waste transportation and disposal systems Source: based on [5]

222 In general, the introduction of the new modern technologies should affect the increase of crop yields and the animal productivity. Therefore, improving the efficiency of land using, increasing the return on animals, ensuring high yields and productivity of agricultural production are among the other signs of innovative development of the enterprise. The main challenges in implementing livestock innovation are the following: – necessity for the government subsidies and incentives; – necessity for the research and involvement of highly qualified personnel; – occurrence of the unwanted mutations; – decreasing in the ability to reproduce; – possibility of transmission of infections; – uncontrolled process of results of breeding work; – necessity to attract investment; – high cost of equipment upgrades and upgrades. The introduction of innovative technologies by agricultural enterprises is possible due to the interaction of the external and internal environment and the available resource potential. Any progressive technology in the agricultural field is based on the integrated and rational using of soil, climatic, biological, technical, material and monetary resources to maximally meet the needs of plants or animals in the basic factors of life in order to obtain a high and stable effect. It organically combines three main directions of economic activity: technological, technical and settlement-economic. The technological direction involves the development and sequence of technological operations, agro- and zootechnical requirements for them. Technical direction is a complete set of machine-tractor units, the branded selection of tractors, agricultural and special machines and tools, equipment of livestock complexes, establishment of production standards and number of maintenance personnel. A comprehensive approach to the introduction of innovative technologies by the agricultural enterprises makes it clear that the main purpose of innovation in the agricultural sector is to ensure the economy and environmental friendliness of agricultural production. But as in any activity, there are both negative and positive processes in the agricultural sphere, which slow down the development of the innovative component of agricultural enterprises (Fig. 2). The advantages of using of the innovative technologies in the agricultural sector are: – significant improvement in the quality of the products obtained, which meets to all environmental requirements for safe production of products; – improvement of the conditions of keeping animals, reduction of diseases and prolongation of their economic using;

223 – increase of productivity of activity, which as a whole provides more income per unit of resource; – efficient and flexible using of working time and reduction of labor input in the cost of production; – benefit the consumers and society as a whole.

The adverse factors in the innovation process

Political The negative impact of state regulation and legal Insufficient state activity in the sector Variability and instability of the legislative framework

Lack of reaction from buyers Market Underdeveloped innovation infrastructure Low solvency of the customer

Significant risk Economic Significant cost of direct innovation Inaccessibility of financial resources Availability of financing

Insufficient number of qualified personnel Organizational The backwardness of the material and scientific and technical base Lack of technological information Lack of market information Domination of the orientation of economic interests of entrepreneurs to the conventional production

Fear and resistance to changes that can lead to negative Socio- consequences for the enterprise team psychological Unwillingness to change the existing production methods, working places, behavior and traditions Uncertainty

Fig. 2. The adverse factors in the innovation process Source: based on [9]

The low level of utilization of the achievements of agricultural science by the agricultural production naturally leads to the decreasing in the quality of works. This is due to the low level of forming of large agricultural enterprises and the poor integration of farms, as a consequence, inefficient using of modern expensive technologies and technical means of production.

224 The using of innovations and technological developments in the agricultural sector will allow to increase the competitive advantages, improve the efficiency of production and economic activity in general, as the agricultural industry in economically developed countries is gradually becoming a high- tech industry [8, p. 439].

Conclusions Therefore, the problem of innovation development in the agricultural sector is multifaceted and complex. Based on the survey of a set of indicators and factors, it has been found that the agricultural enterprises are transferring innovations to their daily work at a low pace. This is due to the lack of effective economic incentives that would encourage enterprises to undertake the technological modernization through the active introduction of innovation into production. It is established that the implementation of a broader policy of introduction and realization of innovations will increase the efficiency of functioning of the agrarian sphere, as well as promote the rational using of nature and increase the productivity of agriculture and animal husbandry in the conditions of the limited natural resources. In order to implement a broader policy of innovation implementation and realization, the main priorities for the development of innovative activity in the agricultural enterprises should be: – improvement of the mechanism of management of the innovative activity of the agricultural enterprises; – technical and technological re-equipment of the agricultural enterprises; – activation of innovative activity of the agricultural enterprises by providing the various benefits, improving financing, expanding the consulting services; – improving the efficiency of scientific research by improving the material and technical base, strengthening the staffing of scientific teams; – integration of small enterprises into the large production structures. The further researches in these directions should consider the processes of implementation of the latest progressive technologies in the agricultural enterprises as a systematic set of knowledge, informational, technological and organizational solutions to ensure the sustainable development of agriculture, strengthen the economic and technological security of the industry.

References: 1. Andrijchuk, V.H. (2013). Ekonomika pidpryiemstv ahrarnoho kompleksu [Еconomy of enterprises of agrarian complex]. Kyiv: KNEU [in Ukrainian]. 2. Dem'ianenko, S.I. (2005). Innovatsijne zrostannia – osnova stabil'nosti ahropromyslovoho kompleksu [Innovative growth is the basis of the stability of the agro- industrial complex]. Nauka ta innovatsii – Science and innovation,1, 87-98 [in Ukrainian]. 3. Donets', O. (2013). Innovatsiia ta ii osoblyvosti v ahrarnomu sektori ekonomiky Ukrainy [Innovation and its peculiarities in the agrarian sector of Ukraine's

225 economy]. Ekonomichnyj analiz – Economic analysis, 12(1), 92-97. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecan_2013_12 (1)_19 [in Ukrainian]. 4. ZakonUkrainy pro innovatsijnudiial'nist' [The Law of Ukraine on Innovation Activity]. (n.d.). rada.gov.ua. Retrieved from www.rada.gov.ua [in Ukrainian]. 5. Innovatsijni tekhnolohii v tvarynnytstvi [Innovative technologies in animal husbandry]. TvarynnytstvoUkrainy – Animal husbandry of Ukraine, 6. minagro.gov.ua. Retrieved from http//minagro.gov.ua/system/Stattia%20schodo%20innovatsij%20v%20 tvarynnytstvi.pdf [in Ukrainian]. 6. Kot, O.V. (2011). Teoretychni aspekty innovatsijnoho rozvytku ahrarnoho sektoru еkonomiky ta joho orhanizatsijno-ekonomichne zabezpechennia [Theoretical aspects of innovation development of the agrarian sector of the economy and its organizational and economic support]. Problemy investytsijno-innovatsijnoho rozvytku – Problems of investment and innovation development, 1, 65 – 76 [in Ukrainian]. 7. Krachok, L.I. (2013). Novitni tekhnolohij v sil's'komu hospodarstvi: problem i perspektyvy vprovadzhennia [Newest technologies in agriculture: problems and prospects of implementation] Stalyj rozvytok ekonomiky – Sustainable development of the economy. Retrieved from http//www.google.com.ua [in Ukrainian]. 8. Nelep, V.M. (2004). Planuvannia na ahrarnomu pidpryiemstvi [Planning at an agrarian enterprise]. Kyiv: KNEU [in Ukrainian]. 9. Novikova, O.S. (2005). Mekhanizm vprovadzhennia innovatsij u sil's'komu hospodarstvi na zasadakh staloho rozvytku [Mechanism of introduction of innovations in agriculture on the basis of sustainable development] Natsional'nyj lisotekhnichnyj universytet Ukrainy: Naukovyjvisnyk – National Forestry University of Ukraine: Scientific Herald, 15.6, 458-462 [in Ukrainian]. 10. Ofitsijnyj sajt Verkhovnoi Rady Ukrainy [The official website of the Verkhovna Rada of Ukraine]. rada.gov.ua. Retrieved from www.rada.gov.ua [in Ukrainian]. 11. Petrov, V.M. (2013). Tekhnichne zabezpechennia innovatsijnykh tekhnolohij u roslynnytstvi [Technical support of innovative technologies in plant growing]. Ekonomika APK – Economy of agroindustrial complex, 2, 100 [in Ukrainian]. 12. Sabluk, P. T. (2017). Naukovi ahroekonomichni doslidzhennia v interesakh aktyvizatsii rostu APV i sil's'kykh terytorij [Scientific agroeconomic research in the interests of activating the growth of APV and rural areas]. EkonomikaAPK – Economy of agroindustrial complex, 5, 19-23. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/E_apk_ 2017_5_5 [in Ukrainian]. 13. Yankovs'ka, O.I. (2010) Osoblyvosti innovatsij v sil's'komu hospodarstvi [Features of innovation in agriculture]. The Economics of the 21st Century: Challenges and Problems’10: Vseukr. nauk.-prakt. konf. (November 2009) – All-Ukrainian Scientific and Practical Conference. (pp. 304-308). Uzhhorod :ZakDU [in Ukrainian]. 14. The Global Innovation Index 2017 [The Global Innovation Index 2017]. (2017). globalinnovationindex.org. Retrieved from https://www.globalinnovationindex.org/gii- 2017-report [in English].

226 Chornopyska N. V. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer at Department of Marketing and Logistics Lviv Polytechnic National University Stasiuk K. Z. Postgraduate Student at Department of Marketing and Logistics Lviv Polytechnic National University

RAIL FREIGHT DEVELOPMENT PROSPECTS IN UKRAINE

Summary Current rail freight industry state can be characterized as critical, demonstrating a long-lasting recession dynamics. Deregulation is a prerequisite for crisis overcoming. A growth is possible only after two requirements are met: crisis has been overcome and investments have being made into major problems: outdated rolling stock, lack of locomotives and worn-out infrastructure. An integrated picture forming for railway freight transportation state in Ukraine using quantitative and qualitative indicators, industry development patterns identifying, the most important problems outlining and future industry development options predicting. Such methods have been outlined in research: economic and statistical methods in retrospective analysis; economic and mathematical methods in forecasting making; qualitative research methods in the Five competitive forces model of M. Porter. Rail freight industry state has been investigated, the main problems and their occurrence causes have been revealed. Five competitive forces model has been built for the rail freight industry of Ukraine. Industry development options have been predicted. The most optimistic forecast for the industry development involves large investment projects implementation for a modern, efficient rail building. A proper reforming plan will support and develop the huge potential the industry possesses affecting positively country's economy as a whole.

Introduction Railways are economy development drives. Rail is more eco-friendly, affordable, reliable, cheap and “smart” every year. What are the causes for all of these? Railways state has worsened since the 1950s, causing the necessity for reforming. Liberalization has become a global priority for rail transport development. In the 1990s, the state influence reducing process began in the industry, removing entry barriers to create favorable conditions for intra- industry competition. This process is known as liberalization. The rail market liberalization results mainly in effective intra-industry competition preparing the rail market for competition in the inter-industry market. In Germany, for example, the liberalization process prevented railways state declining causing the enterprise’s performance to double a few years after the

227 reform. What are the reasons for Ukraine’s railroad declining then? What are the possibilities for railways to retain their position and withstand cross- industry competition? These questions formed the basis for the study hypothesis. Therefore, we assume the liberalization process to be a kind of “panacea” for the railway, but it is lengthy and is blocked at the legislative level. The Ukrainian liberalization process has been declared, but the liberalization mechanism has not been put into effect yet. Such delays are causing cross-industry competition intensification in the freight market. Ukrainian freight transportation basic provisions, features and development prospects were overviewed in the studies of such researches as V.L. Dykan’ [3], M.A. Ocklander [4], O.M. Pshinko [5], H.D. Atulis [6] and others. These issues are also important for such organizations as the Ukrainian Logistics Alliance [7], Ukrainian Institute for the Future [8], Transparency International Ukraine and others. It is important to mention foreign scientists researching rail freight industry including W. Peetawan, K. Suthiwartnarueput [9], M. Ahi, K. Yildiz [10], L. Xuemei, K. Alam, S. Wang [11]. Rail freight transportation industry research was concluded in three main directions: retrospective analysis, industry logic research rail freight transportation development forecasting. The retrospective analysis provides an industry state and main economic indicators assessment in dynamics, country and industry cycles construction, the development rates correlation for the freight industry and the country economy. It is the basis for industry future development predicting and recommendations building to positively affect this development. The current state analysis for the rail freight industry was concluded using the five competitive forces model of Michael Porter. Rail freight transportation development forecast includes optimistic and pessimistic opportunities for the future of the rail freight industry.

Part 1. Rail freight transportation retrospective analysis It’s obvious, that rail freight operations volume is very large and it is impossible to carry out a detailed analysis within the scope of this work, but below qualitative indicators will be provided proving the railway in Ukraine to be a universal means of transportation and efficient enough to solve logistical problems. Nowadays the Ukrainian rail transport is a natural monopoly; there is no competition within the railway industry. However, the real conditions enforce customers to choose among the offers of different types of transport that compete among themselves by offering substitute services. Therefore, railway enterprises should constantly increase the competitiveness of their services in order to increase transport volumes and profits. Fig. 1 represents the main quantitative indicators characterizing the rail freight industry: revenue, freight transportations, cargo transportation average distance, cargo transportation intensity, transportation events, tariff indices, infrastructure quality, pollutants emission into the air, employee’s number, EBITDA, investments and others.

228

Fig. 1. Rail freight transportation primary indicators Source: grouped by authors on the basis of the State Statistics Service of Ukraine, Official website “Ukrainian Railways”

In 2018, railways provided 81% of country’s cargo turnover and conducted 65% of all the cargo transportations. Comparing with Europe, where freight rail transport is only 18% on average, this indicator is very high. Transportations revenue increases every year, but the growth rate is small. EBITDA is 0.6 bln. EUR, 9 times lower than in Germany. The rail freight industry is strategic for the country's economy: the correlation between freight and GDP is over 90%. The railway accounts for 81% of all freight and 50% of

229 passenger transportations. Railway is the largest owner of freight wagons – over 65 thousand and locomotives: over 3.9 thousand. Over 260,000 employees are involved in rail transportation, making it the country's largest employer. However, there are a lot of problems in the industry including: 40% of the tracks require repair or upgrading; the infrastructure quality, as estimated by the global competitiveness index, is lower every year (31st place in 2017); 80% of freight wagons are considered to be outworn, electric locomotives state is even worse: 87% are outworn; staff turnover is steadily increasing every year. All this causes an increase in logistics costs and service prices, which is negative for inter-industry and global competition. Our country continues to fights the consequences of the crisis caused by the Russian aggression and the loss of control over part of the country’s territory. Thus, the political situation caused the economy regress to a state similar to one about eight years ago. Which industries are the first to deliver economic growth? The largest volume of gross product increase was recorded in agriculture (+7.8%) and construction (+7.2%). Transport is also in the top 10 sectors that are the first to emerge from the crisis, and it is an ancillary industry to the leaders of this rating. Agriculture has the highest growth rate in 2018. The railway is vital for this area of activity, so it must maintain its position and get a competitive edge in the fight with cross-industry competitors. All sectors of the economy are developing systematically and are closely related to the overall economic situation in the country and in the world. Industry and individual enterprises development patterns identification requires overall economic situation in the country analysis as the first and one of the most important tasks. That is why we consider Ukraine and railway economy cycles together (Fig. 2). Analysis of data provided by Fig. 2 proves Ukrainian economy and railways to develop in specific cycles. These cycles are driven by a sine wave: the growth stage replaces the fall one. The worst results are observed in 2002, 2006, 2009, 2014, 2017, this is due to different economic and political factors. It took 2-3 years to overcome the crisis and achieve some positive results in all these stages. This situation is consistent with the law of cyclicality of economic development, so after the recession, only upward movement is possible, but the pace of this movement is also important. The railway freight turnover dynamics also demonstrates a cyclical nature and confirms the need to develop management methods that would increase the efficiency of the industry in unstable conditions. On the other hand, cyclicality is a positive feature of both the country's economy and the industry. It stimulates competition and gives impetus to continuous growth. Thus, a retrospective analysis of the rail freight industry made it possible to see a comprehensive picture in quantitative indicators, to evaluate the dynamics of these indicators and their relation to the state of the country’s economy as a whole. In addition to the results obtained, we will use qualitative methods for rail freight transportations research.

230 160 140 120 100

80 , , 1990=100% % 60 40 20

0 Indicator dynamics Indicator Country Railways a) based on Ukraine's GDP index and rail cargo turnover 40 30

20 , , % 10 0

Growth rate Growth -10

1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 -20 -30 Country Railways b) based on the growth rate of Ukraine's GDP and rail cargo turnover Fig. 2. Ukraine's GDP and rail cargo turnover dynamics, 1990-2018 years Source: elaborate by authors, based on data provided by State Statistics Service of Ukraine, Official website “Ukrainian Railways”.

Part 2. Rail freight industry logic study The five competitive forces model of Michael Porter was selected as a qualitative method for freight industry study [12]. It is this model that can help you to understand in which direction you should develop and solve some problems. There are two approaches to five forces analysis by Porter: express method and complete analysis. The study considers complete analysis. Competitive industry analysis purposes include factors having a major impact on the industry evaluation and considering them in future development strategies or plans formulation; internal resistance forces identification to prevent them from impeding the industry development; external forces affecting the industry assessment; development prospects analysis for 5 years or more. 231 The five competitive forces model for rail freight industry of Ukraine is presented on Fig. 3.

Fig. 3. The five competitive forces model for rail freight industry of Ukraine Source: authors own elaboration based on [12]

Let us describe in detail each force of influence on the industry. Supplier Power is neutral and formed by a large number of suppliers that can be grouped:  Rolling stock/parts/equipment manufactures the rail freight industry is experiencing a shortage of rolling stock at the present stage, which is a deterrent to the development of rail transport. The most acute problems include rolling stock physical and moral deterioration, its technical and economic characteristics inability to meet modern requirements and infrastructure deterioration. That is why the impact of this supplier’s type and

232 the effective interaction with them is extremely important for the rail industry. “Ukrainian Railways” is actively looking for partners to upgrade the locomotive park, signed several memorandums of cooperation with companies producing locomotives including General Electric (the USA), Bombardier (Canada), Siemens, Newag, Pesa Bydgoszcz (Poland), Alstom (France), CRRC Corporation Limited (China), ELMESY та TRIBOTEC (The Czech Republic), Hi-Bond Bearings (India). Existing suppliers: Azovmash, Dniprovagonrembud, Kharkiv Company Wagon Building Plant, Tribo Ltd. in Bila Tserkva, Ukrainian Railways department “Production support center”, Technoecotrading, Gloriya Trade, Rokada Trade, Star Pack Group, Vis Group Plus, Mantikor, DDAP-RAX Ltd., Insolutions, Metinvest Smc, Crandles, Sota Ukraine, Alpha Metal Company, Interpipe Ukraine, Kremenchuk Steel Works, SV Altera, Aurum, Kryukovsky Railway Car Building Works.  Maintenance, repair and overhaul: in 2017, 13 Ukrainian Railway locomotives were burning. Taking statistics into account, traction power fires are becoming more common for Ukrainian Railways. This is mainly caused by outdated locomotive traction park. There are 3396 locomotives in the park of the Ukrainian Railways in total, only 2209 of which are still operated. The rest are defective or being repaired. The latest freight highway locomotives purchase agreement was signed by the Ukrainian Railways in 1992 (without a contract signed in 2018 with General Electric, which provides 30 freight locomotives delivery). Only in the last 10 years, the Ukrainian Railways has lost about 32% of its main working park and 41% of the shunting working park. Existing suppliers: Express Ltd., a subsidiary company Ferrotrans, public company Dniprovagonrembud, Experimental-mechanical plant Karpaty, Agregatbud Ltd. (Aurum Group), carriage part of the depot Volnovakha, carriage part of the depot Dniprodzerzhynsk, Dniprovagonmash (DVM) JSC, Ukrainian Railways departments: Panyutynsky CRF, Darnitsky CRF, Strysky CRF also 26 depots of PJSC “Ukrainian Railways” are performing car repairs.  Fuel: rail freight is one of the largest diesel consumers in Ukraine. About 300 thousand tons are used for transportation annually. Since 2018, the fuel purchasing system has been tendered through ProZorro. This can reduce purchase prices to the level of market ones, but tender documentation imperfection allows tenderers to block bidding on a regular basis. In addition, the Ukrainian Railways is now the first and only state-owned company in Ukraine to supply diesel using a formula-based price change based on Platts quotes, which allow it to buy diesel at market prices. Thanks to the introduction of the fuel cost formula calculation, Ukrainian Railways has already saved about 50 million UAH since the beginning of the year on its purchase. Formal pricing provides a legitimate mechanism for price revisions when the Platts index changes, which significantly reduces the risk of pressure from suppliers who want price revisions based on price quotes. Ukrainian Railways is also considering entering foreign markets for direct communication with manufacturers and purchasing of diesel fuel, with the aim

233 of relieving significant pressure on domestic prices in Ukraine, which often happens when a company purchases diesel fuel in required amounts. Existing suppliers: Trade Commodity LLC, Element Nafta, Wexler Group, Socar, WOG, Torum, Anvitrade, Okko Contracts, Oil Trade 2018, Alliance Energo Trade, Glusco Ukraine, Fest Group, Fideya, Miroil.  Staff: the key to the industry success and development depends on the professionalism and specific contribution of each employee, their job attitude. Railway education in Ukraine can be obtained in 12 railway colleges, Dnipro National University of Railway Transport, Ukrainian State Academy of Railway Transport and State University of Infrastructure and Technologies. Railway workers regularly undergo training and refresher training. 8 children's railways are active providing guidance for schoolchildren and educating children in the field. In 2016-2018 a high railway workers turnover was registered; skilled workers are looking for higher salaries abroad; young professionals are not enthusiastic at work, because the graduate expects to see new technologies and modern technical solutions in the workplace, but instead he/she has to deal with electric locomotives built in 1963, low salaries and a lack of comfort working conditions. Threat of New Entry has no effect on the industry. International experience proves monopoly in the rail freight market existence to be ineffective. The arrival of large operators is possible. Large Eurasian rail operators: Deutsche Bahn (Germany), SNCF (France), JSC Russian Railways, Indian Railways, East Japan Railway Company (JR East), SŽDC (the Czech Republic), CFM (Moldova), PKP, Koleje Dolnośląskie (Poland) and others. There are barriers for both entry and exit. The rail industry needs huge capital investments to get into, and even to get out of this sector, operators have to write off and cover a lot of losses. This means the entry and exit barriers to be very high for railway carriers. Also a number of permits and certificates are to be obtained to enter the market. Buyer Power has great influence. There are more than thousand customers including about 200 large ones, which require high quality of service and high level of attention. The diversity of industry customers include: coal, chemical, forest, furniture, defense, brewery, printing, radio, electronic, glass, textile, peat, tobacco-loaf, food, brick, cellulose, cement, sugar, construction, metallurgy, mechanical engineering. Threat of Substitution has great influence. Related industries in the field of freight transportation are considered as such, including:  Carriers: the most popular type of cargo delivery today is trucking. The trucking industry is in constant development, the range of services is increasing, new cargo delivery schemes are being improved, the geography of freight transportation is being expanded, the quality of services is being improved (the delivery times are being reduced, cargo security is being increased). The world's automotive industry is at its highest level of development. Vehicles are getting increased reliability, safety, ergonomics and

234 more innovative solutions every year. There is high competition in the Ukrainian trucking market; market participants offer comprehensive high- level services. International logistics companies are active participants.  Airlines: airfreight is the fastest way to export and import cargo. Market participants include: Antonov company, airlines Ukrainian International Airlines, ZetAvia, Maximus Airlines and Yuzhmashavia, Ukraine Air Alliance, Ukrainian Helicopters and Alpha Air.  Water carriers: Transportations by water are considered relevant in Ukraine. Today, almost all major container carriers in the world operate in Ukraine: CMA CGM, Maersk, MSC, COSCO, P&O, Arkas, Zim, Line, Yang Ming, MOL and others. Demand for inland waterway transport is also increasing. Therefore, there is a goal to transfer a significant portion of the cargo flow to the river, since river transport has several advantages over other types of cargo transportation.

Technology The rail industry is a high-tech one, but all of its benefits should be properly used. The major trends common for most modern world railways are speed and digitization. “Smart” locomotives (with built-in sensors and dozens of microprocessors) are already running in the world, having a number of indicators calculated automatically (fuel consumption, for example), computer diagnostics, systems of unmanned control. The biggest technological advances for Ukraine are the website and mobile application for buying tickets, the Intercity express train, some innovations for consignors, automated purchasing systems (ProZorro). State regulation State regulation is carried out according to the following scheme: the Cabinet of Ministers of Ukraine – the Ministry of Economic Development and Trade – Ukrainian Railways JSC Supervisory Board – the Board of JSC “Ukrainian Railways” – freight transportation management – regional branches management. The issue of reforming the industry remains unresolved for Ukraine due to the rejection of a new draft law on rail transport. Infrastructure Ukraine has a favorable geographical position. The railway cooperates with forty international railway crossings and directly borders with the railways of Belarus, Moldova, Poland, Russia, Romania, Slovakia, and Hungary. 4 Pan- European Transport Corridors III, V, VII, IX pass through the territory of Ukraine. Two freight rail corridors of the EU (RFC corridors) – # 6 (Mediterranean) and # 9 (“Rhine-Danube”) reach the western part of Ukraine. Macroeconomics The unstable economic situation in the country creates various risks – the main one for the industry is investment attractiveness decrease. Fig. 4. Macroenvironmental factors Source: author’s own elaboration

235 Competitive Rivalry there is competition in the rail freight cars market. In 2018, the following ratio was observed: 58% of wagons of Ukrainian Railways property, 42% of private owners. In the market of providing main- line freight locomotives, the share of JSC “Ukrainian Railways” is actually 100%. Car owners: Lemtrans, United transport holding, Transgarant Ukraine, EURASIA Trans Service, Special Wagon Transleasing and others. There are a number of forces restraining competition in the industry including limited access to infrastructure, no admission for private traction to enter the market, outdated legal framework. JSC “Ukrainian Railways” is a subject of natural monopoly in the market of railway infrastructure leasing. Competition development in the market of freight transportation by rail is restrained mainly by private operators of locomotive traction inability to be allowed on public tracks due to the lack of proper regulatory and legal framework. These resistance forces are of paramount importance in reforming the industry, reducing their pressure will allow competition to be built and thus stimulate the further development of rail freight. Macrofactors influencing the industry (Fig. 4). Freight rail transportations industry research provides possibilities for forecasting further development of the industry.

Part 3. Forecasting the rail freight industry development The rail freight industry has always been the whole country development driver. As noted above, the GDP of Ukraine is closely linked to rail freight turnover – a correlation proved to be in the boundaries of 77% – 98%. The state of the railway today can be characterized as critically negative: the level of infrastructure wear is about 40%, traction is 87%, freight wagons are 80%. In turn, the consequences of such a situation for the economy of the country will be worse every year. A prospective rail freight industry analysis is carried out by means of forecasting. A pessimistic (further development without reforming the industry) and optimistic (market liberalization introduction, attraction of investments in the industry) forecast for the next 5 years was developed on the basis of the industry freight turnover dynamics and current industry state. The above forecasting results show that pessimistic development variant predetermine irreversible processes leading to industry decline in 2023 or later. It also very important to remember that without developing the railway now, the country is losing its ability to develop the critically influential industry in the next 5 years. Considering the optimistic option, a stable development is expected over the next 5 years, but it will take more than 5 and probably even more than 10 years to achieve the results of 2012. This will mean that businesses will increasingly migrate their transportation needs to cross-industry competitors, mainly to trucking industry since 2023 and onwards (Fig. 5).

236

300

250

200

150

100 y = -0,0292x3 + 0,9415x2 - 1,6547x + 128,76 50 Cargo turnover, bln. tkm bln. turnover, Cargo R² = 0,7457 0

a) pessimistic forecast

300

250

200

150

100 y = 0,0022x4 - 0,1613x3 + 3,5175x2 - 19,525x + 159,63

50 R² = 0,7733 Cargo turnover, bln. tkm bln. turnover, Cargo 0

b) optimistic forecast

Fig. 5. Cargo turnover forecasts for 2019 – 2023 Source: author’s own elaboration

So, does the Ukrainian rail freight industry stand a chance for further development according to the optimistic forecast? Yes, such opportunity exists due to attraction and proper implementation of investment funds. Priority investment areas are rolling stock fleet upgrading, freight and passenger car fleet updating, existing railway infrastructure modernization and proper maintenance, electrification, reloading terminals construction (to attract transit flows) and other directions. In 2014, Ukrainian Railways investment implementation level amounted to 4.5 billion UAH, 6.9 bln. UAH in 2015, 10.9 bln. UAH in 2017, 18 billion UAH in 2018. A significant growth can be observed. There has been no such growth in the history of investments in fixed assets of Ukrainian Railways. In

237 2018, a recorded amount of investments provided a possibility to purchase 30 locomotives, 30 new passenger cars, upgrade 226 available passenger cars, make 3600 freight cars and repair 10 thousand freight cars. This is the basis for the industry optimistic development. The new Beskid tunnel proved to be the most successful investment project of the Ukrainian Railways in the last 30 years. This tunnel is part of the 5th Pan-European Transport Corridor. More than 10 years have passed since the decision was taken and actual construction works began, the cost of the tunnel was revised several times, the tender for a construction company selection was broken, after the contractor was selected, the preparatory works were carried out during three years, most of the funds for the project were borrowed. Currently, most of the goods heading to Hungary, Romania and Slovakia are going through the Beskid tunnel, so there is a reason for it to be called the EU gate. Ukraine is a part of the Trans-European Transport Network (TEN-T), so according to the European Commission and the World Bank investment plan, 2 bln. EUR will be allocated for financing 9 projects of the railway industry in Ukraine. This project aims to increase accessibility and economic growth in the EaP countries: Armenia, Azerbaijan, Belarus, Georgia, Moldova and Ukraine. Despite many industry difficulties and problems, the rail freight market in Ukraine remains attractive for investors. In turn, international investors expect high industry standards, transparent policies, a positive reputation, a well- established customer base. Attracting and retaining investors, removing barriers for investment projects can be characterized as necessary or even vital for further development of the industry.

Conclusion Railways generate 81% of all freight traffic. Railway accounts for the largest part of the country's freight turnover; in 2018 it provided 81% and accomplished 65% of all freight transportations. Transportations revenue increases every year, but the growth rate considered to be small. EBITDA is 0.6 bln. EUR, which is low compared to the European countries (9 times higher in Germany). The correlation between freight transportation and GDP is over 90% proving the importance of rail freight for the country's economy as a whole. Ukrainian Railways owns more than 65 thousand wagons and more than 3.9 thousand locomotives. More than 260,000 employees are involved in rail transportation, making railways the largest employer in the country. The following issues have been identified: 40% of the tracks require repair and upgrading, the infrastructure quality decreases annually (31st place in 2017) according to the global competitiveness index, wear of freight wagons is 80%, electric locomotives are 87%, staff turnover is steadily increasing every year. Railway is one of the basic branches for the economy of the country. State regulation is carried out according to the following scheme: the Cabinet of

238 Ministers of Ukraine – the Ministry of Economic Development and Trade – Ukrainian Railways JSC Supervisory Board – the Board of JSC “Ukrainian Railways” – freight transportation management – regional branches management. Railway infrastructure is legally assigned to Ukrainian Railways JSC, and the railway appears to become a subject of natural monopoly in the railway infrastructure leasing market. The main barrier for the rail transportation market entrance is the impossibility of using its own traction rolling stock (locomotives) for performing freight transportations using public tracks under current law conditions, what makes it impossible to carry customers' goods independently. Ukrainian Railways JSC is the only carrier having access to public railway tracks on the territory of Ukraine. Private locomotive traction by rail is not allowed. This impedes a competitive market development. The first steps in the railways reforming should include splitting up current company into state-regulated infrastructure and private rolling stock. This decision would serve as an impetus to the creation of a healthy competitive rail freight transportations market in Ukraine. Two development scenarios have been considered: pessimistic and optimistic. The pessimistic forecast illustrates possible results of further inactivity of the industry leadership. The optimistic forecast was aimed on maintaining the industry, but it will be plausible only in case of a major reforming attempts. Investments are considered as a force for the railway industry development. Effective investment resources implementation will solve a number of such acute problems as unsatisfactory condition of the rolling stock, shortage of traction, modernization of infrastructure, high turnover of personnel and others. Further industry development results has a chance of meeting optimistic forecast, because Ukrainian Railways actively cooperates with international partners in the implementation of investment projects. The key partners include the General Electric Company, the European Bank for Reconstruction and Development, the European Investment Bank. According to official data, Ukrainian Railways’ capital investments in 2018 amounted to 18 billion UAH. Most of the funds – almost 63% – were spent on the fixed assets purchase, 13.5% on capital construction, 12.9% on the fixed assets modernization, 8.1% on major repairs. Therefore, attracting investments in the industry and properly implementing them will provide an opportunity for the industry optimistic development scenario

References: 1. State Statistics Service of Ukraine. Retrieved form http://www.ukrstat.gov.ua/ (accessed 11 November 2019). 2. Official website “Ukrainian Railways”. Retrieved form https://www.uz.gov.ua/en/ (accessed 11 November 2019). 3. Dykan’ V., Solomnikov І. (2017). Inzhynirynho-marketynhovyi tsentr innovatsiinykh tekhnolohii yak osnova aktyvizatsii innovatsiino-investytsiinoho potentsialu pidpryiemstv zaliznychnoho transportu [Engineering and Marketing Center of Innovative Technologies

239 as a Basis for Innovation and Investment Potential of Railway Transport Enterprises Activation]. The bulletin of transport and industry ronomics no. 57, pp. 9-20. 4. Oklander M., Zharska I. (2010). Marketynhovi aspekty reformuvannia zalizychnoho transportu [Marketing aspects of rail transport reforming]: monography, AstroPrint. 5. Pshinko O., Barash Yu., Martseniuk L. (2015). Upravlinnia vantazhnymy vahonamy kompanii-operatoriv v umovakh reformuvannia zaliznychnoho transportu Ukrainy [Freight wagons management operator-companies in the conditions of railway transport of Ukraine reforming]: monography, Dnipropetrovsk. 6. Eitutis H. (2010). Stratehiia reformuvannia zaliznyts Ukrainy na osnovi rehionalizatsii transportnoho obsluhovuvannia [Ukrainian railways reforming strategy based on transport services regionalization]: [Doctor of Economic Sciences degree dissertation], Kyiv. 7. Ukrainian Logistics Alliance (2018). Ekspres analiz 2018, pro hotovnist ukrainskoi zaliznytsi do vprovadzhennia pryvatnoi tiahy, stan vantazhnykh vahoniv ta zakonoproekt № 7316 [Express analysis 2018 considering Ukrainian railway readiness for private traction introduction, freight wagons condition and bill No. 7316]. Retrieved form https://logisticsmanagement. files.wordpress.com/2018/07/d0b6d0b4d0bfd183d0b1d0bbd0 b8d0bad0b0d186d0b8d18f-2.pdf/ (accessed 01 November 2019). 8. Ukrainian Institute for the Future (2018). Chy ye maibutnie v ukrainskoho zaliznychnoho transportu [Is there a future for Ukrainian rail transport]? Retrieved form https://www.uifuture.org/publications/reports/24515-chy/ye/maybutnie/v/ zaliznychnoho/transportu (accessed 09 November 2019). 9. Peetawan W., Suthiwartnarueput K. (2018). Identifying factors affecting the success of rail infrastructure development projects contributing to a logistics platform: A Thailand case study/ Kasetsart Journal of Social Sciences 39 DOI 10.1016/j.kjss.2018.05.002 10. Ahi M., Yildiz K. (2018). Determining performance criteria of railway market: a case study Journal of Open Innovation: Technology, Market, and Complexity 4:6 DOI 10.1186/s40852-018-0084-5 11. Xuemei L., Alam K., Wang S. (2018). Trend Analysis of Pakistan Railways Based on Industry Life Cycle Theory. Journal of Advanced Transportation Volume 2 DOI 10.1155/2018/2670346 12. Michael E. Porter (2008) The Five Competitive Forces That Shape Strategy. Harvard business review, 23-42.

Шедяков В. Е. доктор социологических наук, кандидат экономических наук, независимый исследователь

ПЛАНИРОВАНИЕ В НЕСТАБИЛЬНОЙ ЭКОНОМИКЕ: ВОЗМОЖНОСТИ И ГРАНИЦЫ

Аннотация Цель работы – демонстрация некоторых результатов анализа факторов планирования в нестабильной экономике, возможностей и границ этого процесса. Повышение уровня обобществления жизни ойкумены выдвигает аккумулирование совокупных возможностей на авансцену роста массива развития и реализации высокоиндиви-

240 дуализированных комплексов одаренности. Долгосрочная устойчивость общественного (в частности, социально-экономического) развития требует согласованности действий его участников. Роль планирования в этом предопределяет важность избранной темы. Ее актуальность связана с дополнительной сложностью осуществления планирования в условиях «стабильной нестабильности», характерных как наступающей эре, так и переходному периоду к ней. Существенная часть проблем развития экономической жизни могла бы быть решена при помощи инструментария из арсенала социально-экономического планирования. Разумеется, важными условиями этого становятся как компетен- тность, так и направленность интереса принимающих решения. Так, планирование может быть эффективным рычагом регулирования хозяйственной жизни, стратегического и тактического маневра ресурсами. Вместе с тем оно, естественно, и подвержено объективным закономерностям, и отражает болезни государственного аппарата, что в совокупности и характеризует его потенциал, и ставит ему ограничения. В свою очередь, системная демократизация отношений труда, собственности и управления требует нового качества планирования, гибкость которого прямо определяется условиями той же «стабильной нестабильности».

Введение Действие закона неравномерности исторического развития приводит к постоянной смене лидеров развития в ойкумене, изменяя представления о должном и желательном и обостряя конфликтность между культурно- цивилизационными мирами и внутри них, что обеспечивает конкуренцию подходов и многообразие поисков ответов на исторические вызовы. Стратегическое целеполагание – существенная характеристика не только состояния, но и устремлений (следовательно, динамики) государства. Существо происходящего перехода связано с преодолением материальной доминанты жизнедеятельности и общественной необходимостью максимизации поля просоциальных развертывания и использования сугубо индивидуального комплекса одаренностей при перерастании стадиального (формационного, этапного) развития. Время выводит вперед научно-интеллектуальный потенциал, но фактором (подчас решающим) стратегической конкуренции является не обладание им, а его эффективные развитие и реализация [1–4]. Парадигмальность трансформаций означает возможность «обогнать не догоняя» при использовании и общечело- веческого опыта, и черт культурно-цивилизационного мира, но кардинальное значение приобретает грамотность управленческих решений, в т. ч. для поддержания воспроизводственного баланса при помощи комплексности, своевременности, целевого характера плани- рования. На переломе эпох качество планирования как неотъемлемого элемента стратегического целеполагания особо важно.

241 Проведенное исследование базируется, во-первых, на характеристике логики изменений экономических отношений Л. Абалкиным, И. Алексеенко, Ж. Алферовым, А. Арсеенко, У. Беком, Г. Бехманном, А. Богатуровым, Ф. Броделем, В. Букреевым, А. Бутенко, С. Бэнноном, В. Вазюлиным, И. Валлерстайном, В. Виммером, Р. Газенко, В. Геецем, Э. Гидденсом, С. Глазьевым, А. Горцем, Л. Градобитовой, А. Грин- спеном, Э. Гэмблом, Дж. Дугласом, А. Дынкиным, В. Ефимовым, П. Ещенко, В. Зомбартом, Л. Ивашовым, И. Ильиным, Л. Иониным, Д. Калаичем, С. Карагановым, М. Кастельсом, А. Кобяковым, М. Корн- фортом, С. Кургиняном, И. Лукиновым, Г. Малинецким, В. Медведевым, Г. Мерзликиной, С. Михеевым, В. Мотылевым, И. Носковой, В. Пав- ловым, Д. Перетолчиным, Д. Перкинсом С. Платоновым, Р. Прехтом, Е. Примаковым, В. Пякиным, Б. Сандерсом, А. Семченко, Б. Славиным, Н. Срничеком, Н. Стариковым, Д. Стросс-Каном, М. Смитом, Э. Тоффлером, Дж. Траутом, Дж. Урри, М. Хазиным, Р. Хасбулатовым, С. Хелемендиком, А. Чухно, Л. Эрхардом; во-вторых, на выделении основных черт новых тенденций общественной жизни (в частности, в хозяйственной сфере) Е. Авдокушиным, С. Бартеневым, А. Белорусовым, Е. Брагиной, А. Булатовым, В. Виноградовым, Р. Волковым, М. Деля- гиным, В. Дрожжиновым, Ю. Дроздовым, В. Ефимовым, В. Железновой, Л. Ивашовым, М. Ильиным, В. Иноземцевым, Е. Касаткиной, В. Коле- совым, И. Коротченко, Дж. Куртом, В. Паньковым, С. Пенкиной, В. Пре- сняковым, Е. Талызиной, Дж. Урри, П. Цыганковым, В. Чекуровым, в- третьих, на анализе А. Бузгалиным, Дж. Гэлбрейтом, С. Кара-Мурзой, В. Катасоновым, А. Колгановым, С. Кравченко, И. Острецовым, С. Пере- слегиным, К. Петровым, У. Ростоу, В. Сагатовским, Е. Спицыным, С. Ураловым, П. Фейерабендом, Ж. Фреско, А. Фурсовым возможностей применения инноваций для продуктивного регулятивного воздействия. Наконец, учтены блестящие практические и теоретические разработки планирования у Н. Байбакова, Н. Вознесенского, А. Косыгина, Л. Кра- сина, Г. Кржижановского, В. Куйбышева, Ю. Маслюкова, В. Межлаука, М. Сабурова, Г. Сорокина, С. Струмилина, Н. Тихонова, А. Цюрупы, а также Л. Абалкина, А. Анчишкина, В. Базарова, А. Бачурина, М. Бреева, В. Ельмеева, И. Захаровой, И. Калинникова, В. Кириченко, Г. Косяченко, Ф. Котова, Ю. Крупнова, И. Кузьминова, Н. Лапина, А. Леонтьева, В. Милютина, Н. Наумовой, В. Немчинова, Е. Новикова, В. Панфилова, А. Пашкова, А. Петрова, И. Степанова, Ж. Тощенко, С. Шаталина и др. Существенный аналитический аппарат представляют также идеи ученых и практиков Брукингского института (Brookings Institution), Между- народного дискуссионного клуба «Валдай», Международного форума «Евразийский образовательный диалог», Петербургского междуна- родного экономического форума, Ярославского инвестиционного форума, корпорации Рэнд (RAND Corporation, Research and Development), Стрэтфора (Stratfor, Strategic Forecasting Inc.), Фонда

242 «Наследие» (Heritage Foundation), Центра стратегических и международных исследований (CSIS, The Center for Strategic and International Studies), Римского клуба и Зальцбургского семинара. Украинская специфика раскрыта Э. Афониным, О. Балакиревой, К. Бондаренко, Е. Головахой, Е. Копатько, В. Лисицким, В. Масолом, В. Мунтияном, В. Небоженко, Н. Паниной, В. Сусловым, Е. Якубой и др. Основная задача работы – демонстрация части результатов анализа факторов планирования в нестабильной экономике, возможностей и пределов эффективности этого процесса.

Раздел 1. Эпоха и регулятивные возможности Экономическая наука выполняет свое предназначение, если вслед за эффективными анализом и объяснением предоставляет возможности не только прогнозирования, но и конструктивного влияния на процессы, а также поддержания пропорциональности и оптимальности балансов. Соответственно, планирование – важнейшая часть управления процессами. По мере же нарабатывания методологии воздействия, нарастания его ресурсного арсенала увеличивается диапазон и возможностей, и рисков. И ныне степень развития человеческой мощи при неподконтрольности процессов ее использования грозит уничтожением человечества и окружающей среды в планетарном масштабе. Возрастают и риски регресса ойкумены, а также усиления тенденций стагнации общественной жизни. Отсутствие эффективного планирования способствует и непродуктивному применению имеющегося общественного богатства, и разбалансировке как экономической, так и всей общественной жизни. В частности, недо- статочно рационально расходуются и человеческий потенциал, и наличные природные ископаемые, и технико-технологические возможности [5–10]. Одновременно накапливаются и риски от промедления в проведении назревших реформ в организации и регулировании экономической жизни ойкумены. Вместе с тем произошедшее в планетарном масштабе радикальное обобществление воспроизводства требует не только адекватной диффузии содержания отношений (и прежде всего демократизации и гуманизации системообразующих отношений труда, собственности и управления), но и восстановления меры планирования экономических процессов. Общественное разделение труда приводит к тому, что для субъекта присвоения продукты чужого труда – уже не чужие продукты; снижение целостности каждого человека компенсируется ростом родовых черт (многообразия богатств, общественного характера деятельности, социальных связей, социальной силы). Но в то время как преимущества общественного разделения труда имеют родовой характер, недостатки его индивидуальны. Общественное разделение труда меняет качество производительности. Под влиянием постиндустриальных тенденций трансакционные издержки (transaction costs) не только

243 нарастают, меняется их структура. Успешно конкурируют ныне сумевшие повысить эффективность использования ведущих из них, сформировать свою этику отношений не только труда или же перераспределения, но и других измерений жизни. При этом доминирование финансово-экономических форм (таких как «деньги», «капитал», «норма прибыли» и т. п.) не только сдерживает развитие, но и разрушает как личность, так и общество. Если отдельный производитель выполняет сам все операции по изготовлению продукта, то его производство имеет частный характер, если выполняет часть, то – общественный. В последнем случае, чтобы трудиться производительно, достаточно быть частью совокупного рабочего. Более того, само производство и осуществляемо «под конкретных потребителей» (а вовсе не «на рынок»), что сказывается на ценообразовании, роли маркетинга, и в силах манипулировать потребительскими предпочтениями (например, управляя модой, брендингом и т. п.). С одной стороны, и сам товарообмен дрейфует к обмену способностями и знаниями, а владение теми и другими определяет величину общественно необходимых затрат. С другой же, – повышаются значение и размеры сектора организации экономики на внерыночных началах (к примеру, в государственном механизме рост рыночных подходов означает развитие коррупции). Соответственно, обобществление, переплетенность и концентрация капиталов исчерпали возможности опоры исключительно на рыночные формы структурирования и регулирования хозяйственных процессов; «капитал вызывает к жизни две общественные силы, которые он не может до конца содержательно себе подчинить: обобществление (в материальном производстве) и массовую творческую деятельность (в креатосфере). Обе эти силы требуют (в конечном итоге) решения двух «сверхзадач» будущего общества – планомерности (производства) и освобождения (труда)» [11, с. 447]. Парадигмальность происходящих изменений включает кардинальные трансформации не только в способе производства и обмена, но и в роли, структуре, организации и регулировании экономических отношений. Соответственно, необходимо комплексное создание условий не просто для внедрения передовых технико-технологических укладов, но для просоциальных развития и реализации человеком своих способностей, сознательной передачи им обществу дарований. Тем самым для использования имеющегося и привлечения возможного научно-интеллектуального потенциала, а также предотвращения «бегства мозгов» необходимо отнюдь не копирование плодотворных в какой-то социокультурной и политико-экономической среде штампов и стереотипов, а создание условий подъема и выращивания своего творческого потенциала. Прежде всего – обеспечение условий жизнедеятельности и стимулирование развития и реализации в просоци- альных формах одаренности каждого. Соответственно, стратегическое соперничество преломляется в социальном раскрытии индивидуальных

244 дарований. С одной стороны, по-прежнему приоритетны системо- образующие общественные отношения (в частности, труда, собственности и управления), с другой же – нарастает влияние ранее вспомогательных игровых и образовательных сфер жизнедеятельности. Рыночный фундаментализм при этом уходит в прошлое либо занимает скромное место подсобного инструмента политико-экономического осознания происходящего и предвосхищения будущего и направленного формирования его. Постглобальность как среда осуществления перемен вообще имеет существенные отличия от предшествующих моделей общежития. Многополюсный и разноскоростной мир, самоценность совершенно отличных друг от друга культурно-цивилизационных миров, нетерпимость к попыткам внешнего диктата (как практического, так и теоретико- методологического) и отторжение империалистического культур- трегерства – все это (и многое другое) приметы кардинальных трансформаций, связанных с усилением постглобального устройства мира, умение жить и развиваться в котором становится приоритетным фактором стратегической конкуренции между культурно-цивилизационными мирами. Если ранее человек, как правило, реализовывался в строгих рамках предопределенной рождением жизненной дороги, то ныне свобода выбора в продуцировании смыслов сменила прежнюю свободу от выбора. Одновременно происходит движение от монопольной в определяющих чертах картины мира (в частности, отражаемой осознанием его в сфере экономического мышления), навязываемой официальной доктриной, к выбору каждого. Постглобальный мир – это гораздо более сложное образование, чем ранее привычные структурирования. Речь идет о новых типах организационного устройства, снятии жестких границ, мозаичности управленческих процессов, сочетании разных элементов власти. Одно- значность причинно-следственных связей (модель «дерева») в обществе давно переросла в модель «куста» (характеризующую социальность, выросшую до многофакторности) и «ризому» стохастического состояния социальности, где сплетены самые причудливые сочетания логики бытия. Почти любая «почка» может «проснуться», дав начало новому развитию. При постглобальности никто не вправе претендовать на привиле- гированное положение, но каждый по-своему уникален, а успех вполне закономерно венчает принципиально гетерогенные образования. Очевидно, все это кардинально усложняет планирование. Характерные черты постглобальности, в частности некоторый изоляционизм и сосредоточенность на решении внутренних проблем жизнеустройства и развития, предпочтение эндогенных вариантов оперирования потенциалом, оживление идеалов накопления внутренних созидательных сил общества, разумного протекционизма и само- достаточности, подталкивают к переоценке и геостратегических

245 разграничений (например, и на основе евроскептицизма, роста иных объединений и подходов, трансформации механизмов международного взаимодействия из структур неоимпериализма в формы партнерства). Разумеется, некоторые объективные и субъективные основания постглобальности накапливались издавна. Однако их комплексность и ее определяющее значение – явление для ойкумены новое [12–15]. При этом постглобальный межпарадигмальный скачок означает уже не просто переход политико-экономического лидерства от одного государства к другому, а смену типа структурирования и приоритетов, что напрямую воплощается в типе осознания и восприятия экономических реалий. Собственно, конкурентная борьба идет отнюдь не за более точное и своевременное овладение какой-либо одной моделью, а между кардинально разными подходами. Бессмысленно следование внешнему канону, необходим комплекс решений, позволяющих в конкретных условиях объединить логики посткризисные и развития. Таким образом, универсализм подходов остается в прошлом, движение к логике свободы является отказом от единственности любого базиса развития. Переходный межпарадигмальный период – это и «возвращение к себе», и проведение модернизации на своей собственной основе. Посему: да, переход – это осовременивание. Однако новая модернизация – отнюдь не вестерни- зация. Период форсированных изменений не только концентрирует в себе многоликость переходных и парадигмальных, формальных и содержательных противоречий, но и требует воспитания: именно в массовом порядке – людей, готовых ответственно сталкиваться в своей повседневной жизни с необходимостью решения задач мировоззрен- ческого масштаба и проявлять при этом сознательную активность и разумную инициативу. При этом перспективы начавшихся всемирных трансформаций во многом напрямую зависят от того, кто и в чьих интересах станет их осуществлять, а также интерпретировать, следовательно – от борьбы главных претендентов на лидирование в проведении и осмыслении сдвигов. Причем никакая группа управленцев не может быть «незави- симым демиургом»; с каждой же новой контролирующей инстанцией дополнительно мультиплицируются общественные отношения, в свою очередь выходящие из-под контроля. А вот наличие органичного комплекса общественных регуляторов (в т. ч. на основе инструментария планирования) – условие прогресса, усложнение этих регуляторов – признак прогресса, необходимость соответствия управляющей системы управляемой целостности. Более того, чем более соответствующим конкретике становится решение, тем более богатый арсенал возможностей оно открывает. Ибо чем больше оснований у общества, чем более сложной является внутренняя структура, тем она устойчивее в периоды и относительной стабильности, и форсированных изменений, тем способнее к развитию. Возникает представление о новом регионализме как

246 порождении уже глобального этапа международных отношений, когда задачи внутреннего развития подчиняют себе борьбу за внешние рынки (в т. ч. рабочей силы, сырья, технологий и др. – прежде всего высокотехнологичные). Жить, реализовывать и защищать свои ценностно- смысловые комплексы требуется в условиях планетарного масштаба перехода к новой реальности постглобальности. Основные антагонизмы «эпохи перемен» сформировались на первом (наиболее глубоком) уровне как противоречие между капиталом, с одной стороны, промышленным и, с другой, спекулятивно-ростовщическим, денежно-кредитным; на втором – как противостояние хозяйственников и манипуляторов; на поверхности же процессов – как противоборство стран, тяготеющих либо к консервации существовавшего два десятка лет моноцентричного мирового порядка, либо к переходу на множе- ственность моделей (и, соответственно, регионов) «сборки будущего». Продолжается и расхождение интересов представителей государств и надгосударственных образований. В частности, субъектность влияет на избранные приоритеты, меру соотношения реального и виртуального, действительного и декларативного, материального и идеального. Объективность задает возможность претворения проектов, предпочти- тельность способов действий и т.д. Их взаимодействие структурирует перспективы изменений, совокупность не только инструментариев осуществления, но и общественной притягательности целей, как необходимых, так и выдвигаемых. Борьба за потребителя (в т. ч. закрепление на внешних рынках) требует серьезной производственной модернизации и стратегического ресурсного маневра. Существенная часть проблем развития экономической жизни могла бы быть решена при помощи инструментария из арсенала социально-экономического планирования, позволяющего повышение уровня анализа, прогнози- рования, моделирования, программирования, организации и управления.

Раздел 2. Возрождение планирования – необходимый элемент восстановления эффективной управляемости Восстановление управляемости политико-экономическими процессами ныне характеризуется как общими закономерностями, так и специ- фическими условиями. Так, ситуация обогащается и наследием предшествующих периодов, и особенностями размещения произво- дительных сил, и «деревом целей»: и реальных, и декларируемых. При этом меняется диапазон конкретных возможностей и рисков, на состояние, иерархию и динамику которых влияет управление [16–20]. Народы, живущие на территории Украины, когда-то естественным образом сложились в ядро Советского Союза, сформировав его модель. В частности, Украинская ССР участвовала изначально в Союзном договоре, а затем ее представитель занимал место в числе постоянных членов Совета Безопасности ООН. В данный момент Украина не

247 перенимает полностью черты ни одной из лидерских систем. Более того, ее вхождение в любую из них несет столь серьезный дополнительный потенциал изменений каждой, что это может и обогатить, и разрушить базовую модель. Соответственно, в элитах лидерских групп существуют весомые опасения, и ни в одной из них нет желания прямого включения Украины, но есть в той или иной форме готовность к манипулированию ею. На перепутье в восприятии нового нравственность народа и политика элиты, качество институтов и лидеров тесно связаны. Сочетание охлократии и олигархата удобно для осуществления внешнего управления и ведет к умножению признаков утраты реального суверенитета. Стремление части населения стран из «бывшего лагеря реального социализма» к вхождению их государств в «золотой миллиард» не только беспочвенно и иллюзорно, но и мешает культивированию оптимальных в данной среде форм развития и безопасности, открывая манипулированию еще одну дорогу. Способность к устойчивости и изменению культурно-цивилизационных миров во многом определяется сплетенностью (в частности, под влиянием исторического опыта, социокультурного наследия и ментальных матриц народа) объективных и субъективных факторов структурирования, формирующих как разнокачественные обратные связи и отношение к творчеству (индивидуальному и массовому, в труде и управлении), так и регулятивные контуры народовластия. При этом принципиально важным является: 1) создание комплекса политико-экономических условий для разнообразия творчества; 2) налаживание территориальной (в т. ч. трансграничной) кооперации, прежде всего – упрочение связей с соседями; 3) акцентирование экономики развития (в частности, интеллектоемкого производительного творчества); 4) переход от олигархической системы управления к народовластию с трансформацией олигархов в крупных собственников [21–27]. Так, для использования естественного преимущества Украины: ее соседства с емкими рынками, с одной стороны, стран Европы и, с другой, евразийской России – она жизненно заинтересована не только в добрых отношениях с ними; использование ее транзитного положения требует крепких взаимосвязей и между ними. Вместе с тем уже очевидно: расхищение под жупелами приватизации накопленного веками народного достояния отнюдь не привело ни к появлению эффективных собственников, ни к стратегическим инве- стициям. Некомпетентность и отсутствие как правовых, так и моральных ограничителей дорвавшихся до власти-собственности встали на пути возможного повышения производительной силы общества, обрекли на гибель передовые технико-технологические циклы и разработки, оставшиеся от СССР, помешали структурному развитию. Напротив, нередкими становятся схемы и хищнической эксплуатации фондов, и отсутствия своевременного обновления, и нравственной неразбор- чивости в сферах бизнеса, и массового вывода новыми собственниками

248 обретенных капиталов за рубеж. От индустриальной и индустриально- аграрной структуры экономики с ядром в виде научно-промышленных объединений идет откат к аграрной с призывами к акцентированию сельскохозяйственных мелкотоварных производств, а то и циклов сырьевой направленности. Качественное социально-экономическое планирование увязывает стратегию, тактику и оператику преобразований. Повседневность и стратегирование перемежаются, восприятие общественного пространства спрессовывается, а время для принятия верных решений сокращается. Приходится заранее просчитывать возможные варианты ответов для их «блочного» применения в подходящем случае, компонуя заблаго- временность и гибкость. Соответственно, планирование – важная часть «игры на опережение». Индикаторы планирования органичны при отражении условий, целей, возможностей и рисков периода. Потенциал устойчивости и развития при участии в интеграционных процессах постглобального уровня и качества во многом обеспечивается разнообразием моделей жизнеустройства и сочетанием освоения новейших укладов с выращиванием инновационных форм базовыми ценностно-смысловыми комплексами. Между тем повышение как интен- сивности коммуникаций, так и степени взаимозависимости происходит при сложном переплетении трансформационных тенденций, в которых побеждают черты постглобализма. Вместе с тем соотношение аспектов (в т. ч. социальных и индивидуальных) конкурентоспособности для культурно-цивилизационных миров различно и подвижно. Причем стрела истории летит все быстрее: трансформации все стремительнее. И именно периоды максимального нарастания разгула не только природных, но и социальных стихий содержат потенциал катастрофического слома равновесия и разрушения гармоничного состояния общественного баланса. Угасание же важнейших признаков социальности коррелирует с назреванием социальных катаклизмов стратегического значения (по некоторым наблюдениям, тесно связанных с природными). Соответ- ственно, сейчас научной методологией обоснована неэффективность для принятия и осуществления стратегий получения «разорванных» знаний о ситуации, когда ее разные стороны изучаются изолированно друг от друга, а теоретический синтез для создания представления на основе обособленно полученных знаний о нем откладывается на время после осмысления и систематизации аналитиком. Следовательно, необходимо изменить традиционный подход научных исследований и требования к обработке и организации полученного стратегического уровня знания. А методы, развитые в одной сфере деятельности, могут эффективно применяться в совсем другой: существует множество форм рациональности, которые не сводятся друг к другу. Применение же в подготовке и осуществлении управленческих композиций методологии позволяет отделить главное от второстепенного, закономерное от

249 случайного, обеспечивая правильное понимание сути процессов и тенденций, а также точную оценку возможности воздействия на них с прогнозируемым результатом. Напротив, «простенькая» наука результативной может оказаться лишь ситуационно, сбиваясь на общеизвестные факты и предлагая нехитрые стратегии. Итак, большое значение для проведения стратегического анализа имеют организация мышления, его настройка на операционном, наглядном и собственно рефлексии уровнях. Рефлексия как осмысление субъектом собственной поисковой активности является основой зрелой методологии. Именно кардинальная разница между сознанием научным (рефлексивным) и различными вариантами донаучного позволяет реагировать на причины явлений и на процессы, а не их проявления. Основными ориентирами здесь выступают три уровня существования: прошлое (предыдущие состояния), будущее (направление развития) и настоящего (функцио- нирования), которое возникает постоянно меняющимся моментом между прошлым и будущим. Использование же разнонаправленных сил и социетальных возможностей может предусматривать ориентацию на гибкое сочетание ресурсов социальной действительности и механизмов мягкой и жесткой власти в рамках smart power (разумной власти) с применением диапазона действий, прямо не направленных исключи- тельно на борьбу за голоса. В этой ситуации для успешного проведения своей очередной модернизации и использования социального творчества как ее важнейшего фактора регион должен культивировать механизмы не «обязывать», а направлять, заинтересовывать. Так, для организации форм творческой активности необходимо определиться с ее направленностью, каналами, объектами и субъектами. В этой ситуации для успеха не обязательно каждый раз нужен новый проект, люди, готовые к участию в нем, соответствующая организационная структура. Необходимость перехода от привычного ранее администрирования к инновационно- синергетическому управлению ведет при этом к замене «жестких» социальных технологий «мягкими». Однако «мягкое» влияние предполагает признание субъективности, неполноты и внутренней ограниченности представлений каждого. Вместе с тем применение арсенала кооперирования, мягкого управления и поддержания баланса (в частности, планирования) оказывается необходимым условием использования на индивидуальном и социальном уровнях умственных/интеллектуальных задатков, перерастания их в общественно значимые способности человеческого разума. Организация эффективного применения технологий «мягкого» воздействия требует адекватной логистики, готовой к оперированию за счет бесструктурного управления и внеинституциональных форм. При этом даже ситуативное воздействие, основанное, в частности, на реакции на слабопредсказуемые социетальные изменения, должно включать заранее разработанные и подготовленные модели воздействия. Однако растущие возможности

250 регулятивного воздействия могут быть в решающий момент преломлены в силы и средства манипулирования. Соответственно, кардинально важным в период форсированных преобразований международных экономических отношений становится обстоятельство, кто и в чьих интересах будет осуществлять перемены. В частности, будут ли они происходить в коренных интересах народов мира или же транснациональных корыстно- олигархических кланов. Причем уже ближайшие годы могут стать критичными, решающими в определении архитектоники и вектора трансформаций ойкумены, когда в обострившейся стратегической конкуренции культурно-цивилизационных миров определится «удельный вес» и «место» каждого из них, уровень и образ жизни людей в нем. Способность народа к политико-экономической самоорганизации имеет свойство становиться непременным условием качественной реализации прочих направлений его творческой активности. Соответственно, создание и развитие механизмов реализации народного суверенитета и народного контроля относится к числу приоритетов структурирования общественной организации. Отстаивание своей самобытности – условие не только успеха, но и просто выживания. Напротив, формирование социально- политической культуры инфантилизма и иждивенчества, ожидания «манны небесной» ведет к угодничеству перед сильными в данный момент и предательству коренных интересов народа ради сиюминутного благополучия. Качество стратегического управления в период форсированных трансформаций способно оказаться в итоге решающим фактором преобразований. Изменению геостратегического регионального позицио- нирования при межпарадигмальном переходе всегда сопутствует усиление социально-экономической неупорядоченности, хаотичности. Эффективное управление хаосом при этом предполагает приоритетность гибкости, включения стимулирования желательных поведения, событий и процессов, поддержания баланса между техникой перемен, тактикой действий, стратегией и мегастратегией трансформаций. Усиление тенденций постглобализации политического состояния ойкумены сопряжено с перестройкой как устоявшейся практики международных отношений, так и привычных представлений о нормативном мироустройстве. Возникновение новых систем сдержек и противовесов происходит через сонмы конфликтов (включая и прокси-противостояния). Между тем переживание собственного падения как общей катастрофы зачастую провоцирует на истеричные реакции и подталкивает к нерациональным решениям. Фавориты прежнего мироустройства не готовы упустить выгоду от распоряжения чужими ресурсами. Их усилия законсервировать уходящие реалии нарастают. За сохранение же остатков прежнего порядка, навеянных в условиях глобализма практических шаблонов и теоретических штампов, ойкумена расплачивается не только страданиями и обессмыс- ливанием жизни человека, порой проходящей в бессмысленной гонке за

251 уровнем комфорта и потребительства, но и бесконечными конфликтами и войнами, имманентными уходящей модели жизнедеятельности. Реальное осознание ответственности за сохранение планеты и развитие человечества противостоит раскачке общественных отношений как в сфере глобальной безопасности, так и в других измерениях жизни. Тем самым в число важнейших для ойкумены задач выходит формирование условий полифонии подходов, полилога акторов при признании их самоценности и равноправия. В свою очередь, это означает необходимость и укрепления рычагов, вынуждающих к выполнению принимаемых на себя обязательств, и признание верховных прав на вмешательство (военное, экономическое, гуманитарное и т. д., в частности введение каких-либо санкций) исклю- чительно за ООН с ее Советом Безопасности, а также формируемых совокупностью воль национальных представительств организаций (типа ВТО). Разумеется, совершенно недопустимы ни игнорирование чужих интересов, ни саботаж демократических механизмов и процедур взаимодействия, ни применение мер недобросовестной конкуренции (например, запугивание, подкуп и устранение неудобных для себя лидеров других стран). Безопасность и развитие общества обеспечиваются функциониро- ванием контуров координации и самоуправления, качество которых предопределяет характер ответов социальной целостности на внутренние и внешние вызовы. При этом децентрация управления как соответ- ствующая процессам нарастания диффузии знаний, умений и навыков повышает устойчивость не только системы управления, но и всей общественной целостности, вызывая активизацию иммунных сил социального организма. Вместе с тем переход к реализации вариантов модели «ризома» характерный для наложения черт постиндустри- альности, постглобальности и в целом постсовременности именно потому, что позволяет расширить диапазон вовлекаемых ресурсов эндогенного социально-экономического развития, наращивать преиму- щества и успешно предотвращать, локализовать и ликвидировать угрозы, ориентируя на готовность к разнообразию проявлений общественной и индивидуальной жизни. Консолидация же созидательных усилий требует согласия членов с базовыми принципами и механизмами, действующими в нем, что создает предпосылки укрепления взаимодействия с достаточно постоянными партнерами, где политический быт переплетен с социокультурным. Одним из необходимых направлений общественного кооперирования становится прогнозирование. При «стабильной нестабильности» оно позволяет избежать расточительности при достижении общественно важного результата. Эффективной формой объединения ресурсов/ возможностей и разноуровневой ассоциации в активизации и развитии научно-интеллектуального потенциала становятся образовательно- научно-производственные комплексы, позволяющие гибко осуществлять

252 стратегическое партнерство. Так, с одной стороны, уже сегодня обеспечение конкурентоспособности отдельной хозяйственной структуры и стратегическое выживание и перспективы Сверхпроекта каждого из культурно-цивилизационных миров напрямую зависит от судьбы эффективных образовательно-научно-производственных комплексов, выполнения ими роли социально-экономических локомотивов. С другой же – совокупные затраты на финансиализацию и сервисизацию хозяй- ствования, а также на создание анклавов «новой экономики» далеко не всегда соответствуют ожидаемым результатам и, соответственно, являются общественно необходимыми и оправданными.

Выводы Накопленные технико-технологические, социально-экономические и духовно-нравственные предпосылки дальнейших изменений вынуждают к парадигмальным общественным подвижкам, в противном случае оборачиваясь возможностью и вероятностью катастрофы планетарного масштаба. Открываются и перспективы сочетания возможностей человека и искусственного интеллекта. Но орбиты и алгоритмы дальнейшего трансформирования в существенной степени зависят от состояния, вектора движения и самой динамики субъект-объектных отношений в обществе. Существенная часть проблем развития экономической жизни могла бы быть решена при помощи инструментария из арсенала социально-экономического планирования, позволяющего повышение уровня анализа, прогнозирования, моделирования, программирования, организации и управления. Разумеется, важными условиями этого становятся как компетентность, так и направленность интереса принимающих решения. Подготовка и продвижение государственных администраторов – остов кадровой системы. Повышение уровня обобществления жизни ойкумены выдвигает аккумулирование совокуп- ных возможностей на авансцену роста массива развития и реализации высокоиндивидуализированных комплексов одаренности, расширяя границы планирования, взыскуя его комплексности и целевой направленности. И процесс социально-экономического планирования, имеющий ряд обусловленных стадий, направлений и аспектов, ложится в основу действий народного контроля над процессами воспроизводства. В свою очередь, системная демократизация отношений труда, собственности и управления востребует нового качества планирования, гибкость которого прямо определяется условиями «стабильной нестабильности». Так, планирование – эффективный рычаг регулирования хозяйственной жизни, и стратегического, и тактического маневра ресурсами, воздействия на систему актуальных потребностей и целей. Вместе с тем оно, естественно, и подвержено объективным законо- мерностям, и отражает болезни государственного аппарата. Что в совокупности и характеризует его потенциал, и ставит ему ограничения.

253 Постглобальность меняет расстановку сил и приоритеты как в международной, так и во внутренней политике, выводя субъектность в число определяющих факторов динамики разноуровневых регионов. Чем больше оснований у общества, чем более сложная внутренняя структура, тем она более устойчива в периоды относительных стабильности и изменений, тем более способна к дальнейшему развитию. Поэтому постглобальность как форма взаимодействия культурно-цивилизационных миров реактуализовала процессы децентрализации, регионализации и глобализации, став естественным этапом организации безопасности и развития человечества. Да и в надгосударственном постглобальном структурировании на ее принципах обрастают возможностями во всех сферах жизни. При этом нынешний исторический уровень крайне усложняет организационно-управленческую подготовку деятельности, перенося акценты на планирование, стимулирование и обеспечение. Государство и правительство состоятельны в том случае, если могут обеспечить безопасность, развитие и реализацию творческих возмож- ностей каждого. Актуализируется выбор: обеспечение государством полноты реализации эгоистических, узкокорыстных интересов некоторых или же решение более широких задач, опираясь в том числе и на частную заинтересованность, и на индивидуальную творческую инициативу. Так, очевидно, что направления реализации хозяйственной власти, связанные с разрушением культурного слоя цивилизации или же с наступлением на права и возможности творческой самореализации человека (тем более – его жизнь), не могут быть признаны эффективными. И уж совсем недопустимы случаи чуть ли не приватизации возможностей государств отдельными группами людей в эгоистических целях. Между тем конкурентоспособность в глобализованной ойкумене требует не только абсолютных, но и относительных – в соизмерении с прочими державами – перемен к лучшему, иначе активизация потоков эмиграции не за горами.

Список использованных источников: 1. Galbraith J.K. Economics & the Public Purpose. Boston: Meridian, 1988. 321 p. 2. Медведев В.А. Устойчивое развитие общества: модели, стратегия. Москва : Академия, 2010. 312 с. 3. Мерзликина Г.С. Экономическая состоятельность производственных систем. Москва : Высшая шк., 2009. 147 с. 4. Лукинов И.И. Эволюция экономических систем. Москва : Экономика, 2002. 568 с. 5. Гаврилец Ю.Н. Целевые функции социально-экономического планирования. Москва : Экономика, 2010. 184 с. 6. Шедяков В.Е. Экономика управляемая, самоуправляемая и неуправляемая. Integrated business structures: models, processes, technologies : Proceed. of Intern. Scient. Conf. Chisinau, November 25, 2016. P. 5–7. 7. Шедяков В.Е. Управление стратегическими трансформациями: возможности и ограничения. Economy without borders: Integration, Innovation, Cross-border cooperation : Proceed. of Intern. Scient. Conf. Kaunas, August 26, 2016. P. 246–248.

254 8. Шедяков В.Е. Возможности и риски эпохи: научно-исследовательская рефлексия – рефлексивное управление – рефлексивная модернизация. Management of modern socio-economic systems / ed. by J. Žukovskis, K. Shaposhnykov. Kaunas : Baltija Publishing, 2017. Vol. 1. Р. 201–218. 9. Шедяков В.Е. Осуществление парадигмальных трансформаций: сорезонирование стратегии, тактики и оперативного искусства в управленческих композициях. Development and modernization of social sciences: experience of Poland and prospects of Ukraine ; Maria Curie-Sklodowska University. Lublin : Baltija Publishing, 2017. Р. 282–307. 10. Шедяков В.Є. Стратегічна культура проведення трансформацій: можливості та загрози. Розвиток економіки України під впливом економічних, соціальних, технологічних та екологічних трендів / ред. М.С. Пашкевич, Ж.К. Нестеренко ; М-во освіти і науки України, Запор. нац. техн. ун-т, Нац. гірн. ун-т. Дніпро : НГУ, 2015. С. 30–41. 11. Бузгалин А.В., Колганов А.И. Пределы капитала: методология и онтология. Москва : Культурная революция, 2009. 680 с. 12. Castells M. The Power of Identity. The Information Age: Economy, Society and Culture Vol. II. NY. : Wiley-Blackwell, 2010. 584 p. 13. Trout J., Rivkin S. Differentiate or Die: Survival in Our Era of Killer Competition. NY. : Wiley. 272 p. 14. Wallerstein I. World-Systems Analysis: An Introduction. Durham & London : Duke University Press Edition, 2004. 109 p. 15. Шедяков В.Е. Вектор постсоветских трансформаций как фактор глобальных преобразований. Economy and Society: the Modern Foundation for Human Development : Proceed. of ІІI Intern. Scient. Conf. Leipzig, April 26, 2019. P. 40–41. 16. Ackoff R.L. A concept of corporate planning. NY. : Wiley-Interscience, 1969. 158 p. 17. Gamble A. Crisis Without End? The Unravelling of Western Prosperity. UK : Palgrave Macmillan, 2014. 240 p. 18. Шедяков В.Е. Взаимосвязь фундаментального и актуального уровней в осуществлении устойчивого социально-экономического развития. Розвиток економіки України: трансформації та інновації / заг. ред. О.Л. Гальцової. Запоріжжя : Гельветика, 2017. Т. 2. С. 34–48. 19. Shedyakov V. Creation and realization of organizational-management strategy during paradigm transformation. Organizational-economic mechanism of management innovative development of economic entities / ed. by M. Bezpartochnyi. Przeworsk : WSSG, 2019. Vol. 3. Р. 345–364. 20. Шедяков В.Е. Переходный период: сущность, содержание, формы. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки». 2017. Вип. 25. Ч. 1. C. 17–21. 21. Бурега В.В. Социально-адекватное управление: концептуализация модели. Донецк : ДонГУУ, 2005. 171 с. 22. Шедяков В.Е. Развитие социальной справедливости: место социетального управления. Theoretical and applied researches in the field of pedagogy, psychology and social sciences : Proceed. of Intern. Scient. -Pract. Conf. Kielce, December 28–29, 2016. P. 144–147. 23. Шедяков В.Е. Менеджмент эпохи форсированных социально-экономических трансформаций. Modern Transformation in Economics and Management : Proceed. of III Intern. Scient. Сonf. Klaipeda, March 29, 2019. Part II. P. 35–38. 24. Шедяков В.Е. Культура принятия и реализации решений в гиперконкурентной среде. Development of Socio-Economic Systems in a Global Competitive Environment : Proceed. of II Intern. Scient. Conf. Le Mans, May 24, 2019. P. 149–150.

255 25. Шедяков В.Е. Организационно-управленческие ресурсно-методологические возможности обеспечения конкурентоспособности. Theoretical and practical aspects of the development of modern science: the experience of countries of Europe and prospects for Ukraine / scient. ed. & project dir. A. Jankovska. Part 1. Riga : Baltija Publishing, 2018. Р. 495–517. 26. Шедяков В.Е. Активизация научно-интеллектуального потенциала как ресурс стратегического управления. Стратегії економічного розвитку: держава, регіон, підприємство / заг. ред. К.С. Шапошникова та ін. Херсон : Гельветика, 2015. Т. II. C. 148–172. 27. Шедяков В.Е. Политико-экономическая стратегия форсированных трансформаций. Strategies for Economic Development: The experience of Poland and the prospects of Ukraine / ed. by A. Pawlik, K. Shaposhnykov. Kielce : Baltija Publishing, 2018. Vol. 1. Р. 287–303.

Yahelska K. Yu. Doctor of Economic Sciences, Associate Professor, Professor at the Department of Economics, Accounting and Taxation Donetsk National Technical University Shakina N. A. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer at Department of Management and Financial and Economic Security Donetsk National Technical University

CONCEPTUAL BASIS OF STRATEGIC MANAGEMENT OF SCIENTIFIC AND TECHNICAL DEVELOPMENT OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF GLOBAL COMPETITION

Summary The latest large-scale transformations in the world are characterized by accelerating pace, increasing instability and uncertainty of the processes of socio-economic transformation, the emergence and strengthening of the influence of new powerful factors of development of national economic systems: economic integration and global competition. In these conditions, Ukraine lags behind virtually all world rankings, the main reasons of that remain the structure of production inappropriate to modern conditions, the preservation of the outdated technological system, the systematic and methodological crisis in the sphere of public administration. The mentioned emphasizes the need for scientific rethinking and updating the traditional state-administrative approaches to the strategic management of scientific and technical development within the mechanism of ensuring national economic development.

256 In order to deepen theoretical aspects and improve methodological approaches and organizational principles of strategic management of scientific and technical development of the country, its tasks and principles are defined in the work. The content of the concept is revealed through the main functions of management, what became the basis for the development of a functional model of strategic management of scientific and technical development, which is a conceptual basis for the formation, implementation and management of scientific and technical development of the country as a whole. The necessity to create organizational foundations for effective interaction of authorities and management of all levels and branches of government is substantiated; developing mechanisms for aligning strategic goals at national and regional levels; the creation of a Coordination Council and non-governmental bodies to which the central executive bodies' powers are delegated in certain areas to provide management of scientific and technical development of the country.

Introduction Structural shifts that have arisen in the economic environment of countries are a consequence of the globalization process, and cause a search for the mechanism and levers for developing their own economic policies for the formation of a modern environment with a fundamentally new economic system, where the main production resource would be information and knowledge, and the role of the decisive factor in production would be played by self-innovation. Globalization processes require the state to solve a number of problems related to supporting, motivating and further developing the intellectual potential of a nation, its effectively using with the aim to increase the country's competitiveness based on effective government administration and national development strategies. Development of the world economy being global in content and innovative in nature as well as the internal socio-economic environment requires Ukraine to carry out effective strategic management of the scientific, technical and innovative development of the state in conditions of global competition and choosing its own strategy for national scientific and technical development. At the same time, with all the effectiveness of the combination of fiscal, monetary and other instruments of governmental influence, experience demonstrates their inefficiency and notes the further imbalance of the domestic economy, which is reflected in rising unemployment and inflation, worsening living standards, increasing in external debt and foreign currency crisis in general. It becomes apparent that the current system of national economic development management lacks an element aimed directly at ensuring development itself in the long run, since virtually all the elements identified in that system of mechanisms are aimed at growth. So, the effectiveness of the

257 fiscal mechanism will affect taxes and transfer payments (by reducing the former and increasing the latter). Monetary instruments stimulate economic growth by reducing the interest rate on lending to commercial banks, reducing the required bank reserves, and so on. Anti-inflation policy aims at eliminating inflation expectations and limiting its pace. Therefore, the system of development management mechanisms lacks coordination of the functioning of factors that carry out a number of managerial, in particular, regulatory measures to achieve strategic goals of economic development under the pressure of global competition.

Part 1. Strategic management of scientific and technical development: theoretical and methodological aspect Based on the need for a radical change in the strategic management of scientific and technical development, there is a need to study this concept as an economic category. While the definition “strategic management of scientific and technical development” is not found in the scientific literature, we consider bringing our own vision about it based on [1; 6-8; 10; 12]. So, strategic management of scientific and technical development is a long- term structured activity of executive bodies in the scientific and technical sphere by using their competencies through the implementation of managerial functions with the aim of a qualitative innovative transformation of society and its economic ties. The main objective of the strategic management of scientific and technical development is the creation of an optimal economic mechanism that ensures the efficient reproduction, development and use of the country's scientific and technical potential, as well as the permanent implementation of socio- economic, organizational and legal measures for the effective functioning of the relations of this mechanism. The main principles of strategic management of the scientific and technical development include: – purposefulness, which implies the achievement of the identified criteria for a qualitative innovative transformation of society and its economic ties; – functionality, which means the implementation of the capabilities of the management mechanism; – long-term, which provides planning of management actions in the scientific and technical field for a period of at least three years; – comprehensiveness, which involves a balanced systematic combination of management methods for high-quality and timely achievement of the goal; – continuity and consistency, involves constant, logically related management activities and their adjustments if necessary (in the process of situational changes); – scientific, which involves taking into account the well-known theoretical and methodological principles in the management process that correspond to the current state of science.

258 The basis of the mechanisms for the formation and implementation of scientific and technical policies are: a flexible economic and legal mechanism; wide cooperation of resources of private, state and university research structures; the competitive principle of the provision of resources, the implementation of R&D programs and the effective stimulation of the development and implementation of innovations; the development of scientific and technical entrepreneurship; patent policy and legislation aimed at stimulating inventive and innovative activities; the ability to determine areas of research and forms of relations with the training system for academic and university structures [3]. We consider the content of strategic management of scientific and technical development through its functions: 1. Strategic planning. This function is implemented in a systematic process by which the state predicts and plans activities for the future in the scientific and technical sphere, the result of which is a written document (plan) that directs the relevant departments, business units and citizens of the country to achieve their goals. Strategic planning is carried out on the basis of the use of general indicators and macromodels that allow to get balanced changes in economic proportions, achieve the goals of socio-economic, innovative technological and environmental policies. The process of strategic planning in the scientific and technical sphere should include the formation of a vision (development concept), the determination of the existing strategic state of the scientific and technical sphere and the level of its development, determination of strategic goals, development and substantiation of a strategy, determination of methods for implementing the strategy, tactical planning, development of regulations, determination of criteria for evaluating results. 2. Organization of strategic management. This function provides bringing the plan to the executors and the appointment of responsible ones, coordination of actions in the system for the implementation of certain regulations, delegation of authority, organization of relations, streamlining of work, and the like. In fact, the content of this function is reduced to the practical creation of a managerial mechanism and the organization of its functional ties in order to ensure the scientific and technical development of the country. 3. Making decisions. The management decision in most cases is declarative in nature and has a documentary design, and can also be considered as a separate management project, autonomously functioning. The main stages of making a managerial decision at the state level (including in the scientific and technical sphere) are considered the following: identification and diagnosis of problems, formulation of limitations and criteria, determination and evaluation of possible alternatives, selection of the best option and execution of a decision, organization and monitoring of its implementation, evaluation of the effectiveness of the solution and its adjustment [5, pp. 197-199].

259 4. Motivation. This function is due to the need to stimulate the subjects of lower levels of management to relevant activities for the effective implementation of decisions and tasks. Clearly defined value guidelines for research work are a significant factor in scientific and technical development, therefore, they require the effective functioning of a certain motivational mechanism that can reveal and realize the intellectual potential of the country. 5. Communication. This function is an aspect of social interaction in the economic, scientific, technical, organizational, political and other spheres and is revealed through the process of information exchange for the purpose of information support of managerial units and decision making. Traditionally, the communication process includes four main elements: sender, message, channel, receiver, which also take place in the management of scientific and technical development. An important condition for the implementation of this function is to overcome communication barriers in the process of managerial activity. 6. Control. Since control is understood as a system of observations, as well as verification of the conformity of the process of functioning of the object on which the control action is carried out with the accepted management decisions, and the identification of the results of this effect [2, p. 12], this function involves comparing the results obtained in the management process with the planned ones using established criteria, identifying errors in the development strategy or in practical measures (directions for its implementation) and deficiencies in management, as well as analyzing the compliance of other management functions with the assigned task. 7. Coordination. In the framework of the “control” function, coordination between various objects of state administration is necessary, that is, coordination as a function ensures coordination of the activities of management systems, takes into account the interconnections, existing between objects with regard to quantitative, qualitative and temporal aspects. Since there are numerous interrelationships between the scientific and technical sphere and other functional areas of government, the processes of decision-making and implementation, as well as control of this area should be coordinated with other relevant areas of government. 8. Forecasting. This function is implemented through the determination of prospects and alternative trends in scientific and technical development based on the identification of its patterns by developing a scientifically based vision. So, summarizing the theoretical and methodological foundations of classical and modern concepts and schools of management, it is advisable to apply an integrated approach to the strategic management of the country's scientific and technical development, which integrates the provisions of the process, system and situational approaches and is conceptualized in the work as a focused and cyclical sequence of implementation of managerial functions in relation to the system object that exists in the external environment and interacts with it, adapting its own management process to time changes of

260 qualitative and quantitative characteristics of the external environment. Based on the proposed approach and the disclosure of the content of strategic management through its functions [4; 6; 8-11] we will present a functional model of strategic management of scientific and technical development (STD) in the conditions of global competition (fig. 1).

Fig. 1. Functional model of strategic management of scientific and technical development Source: developed by the authors

261 So, the first block of the model reflects the functional relationship and information exchange between subjects and objects of strategic management of scientific and technical development at all levels of management. Theoretical and methodological tools serve as the basis for the implementation of the basic functions of strategic management. The second block of the model reflects the content of the “strategic planning” function, the basis of which is the analysis of the environment of the corresponding system. The third block reflects the content of the functions “organization” and “control”. The remaining functions find their place at almost every stage of the implementation of the model, which can take on certain characteristics as a result of transformational changes in the economic system itself under the pressure of global competition. Thus, this model represents the conceptual basis for the formation, implementation and management of the country's scientific and technical development.

Part 2. The mechanism of formation of the Strategy of scientific and technical development of Ukraine The issue of the formation of the Strategy of scientific and technical development of the country is due to the lack of clear management actions in the field of science, technology and innovation, which led to the emergence of a number of negative factors, among which the main ones are the “dispersion” of the already insignificant amount of funding, duplication of managerial functions, and the lack of a clear planning system and forecasting, the implementation of ineffective control over the results of the implementation of certain priority areas of scientific and technical development, the creation of a coercive management system without a motivational and stimulating component, an imbalance in the development of territories and a decrease in the level of intellectual potential of the nation. An effective Strategy of the country's scientific and technical development should be aimed at identifying the tasks and tools for solving the problems associated with the formation of the country to an innovative path of development, increasing the competitiveness of regions and, as a result, the state as a whole by preserving and further developing the intellectual potential of the nation with full use the available resources and capabilities of each region; the development of innovatively active enterprises of all types of business, the transition of enterprises to 5 and 6 technological ways; clearly defined priorities of scientific-technical and innovation development through the establishment of closer relationships between public authorities at all levels of government, enterprises and businesses; the introduction of a unified system of forecasting and planning, based on the participation of all entities of the state. The main goal of the Strategy of scientific and technical development of Ukraine can be defined as follows: to form an innovative economy in Ukraine

262 for the period of 2020-2035, which will become one of the leading economies in the world and will allow the country to achieve leading positions among post-industrial states in terms of living standards. As a result of the analysis of current innovation development Strategy [11] and state management of scientific and technical development and, as well as the potential for its improvement, identifying existing problems in public administration, we identified the main tasks of the government scientific and technical policy of Ukraine until 2035: – forced formation of a post-industrial economy; – maintaining the intellectual potential and ensuring the further intellectual development of the nation; – integration of Ukraine into the international scientific and technical space. According to the tasks, it is possible to formulate the stages of the Strategy of scientific and technical development of Ukraine and set the duration of their action as follows: Stage I: “Creation of basic legal, institutional, organizational conditions for overcoming the technological diversity of the national economy” (2020-2025); Stage II: “Ensuring the expanded reproduction of the scientific and technical potential of Ukraine” (2025-2030); Stage III: “The transition to sustainable scientific and technical development of the country in the context of globalization challenges” (2030-2035). So, the process of formation and implementation of the state policy of scientific and technical development should be based on the following principles: 1) implementation of system monitoring, analysis and evaluation of exogenous and endogenous factors affecting the scientific and technical development. Separately the state should be singled out as a universal “player” in the market. The state exercises both positive and negative influence on the development of the scientific and technical process, both at the national and other levels of government through mechanisms of legislative and executive influence. For example, in Ukraine financing for the development of the scientific and technical sphere is purely formal in nature, which, in turn, does not allow the development of certain areas of science and technology, innovation, and some of them leads to complete decline. 2) formation of a state scientific and technical policy taking into account the influence of both endogenous and exogenous factors that inhibit the development and its spread to all regions of the country; 3) implementation of the mechanism of state scientific and technical policy with a strong and flexible coordination of all subjects of state policy in its formation and implementation. Establishment of mutually agreed relationships and actions between the policies of regional governments and the policies of individual industries; 4) ensuring state regulation of scientific and technical policy by creating central and local executive bodies with a clear functional structure,

263 coordinating actions at all levels of government. This type of structure should be based on certain goals and objectives of strategic management and have flexible functional relationships in accordance with the needs of regional development. An important area is also the coordination of executive authorities at all levels. 5) staff training of state bodies at all levels of government in gaining skills in developing and implementing strategies for scientific and technical development, as well as coordinating the actions of various management structures in the formation and implementation of a unified state strategy for scientific and technical development; 6) financial support of executive bodies involved in the formation and implementation of regional science and technical policies on the principles of legality and responsibility, as well as those which comply the relevant state obligations providing the formation of financing sources for regional development projects in the medium term. The allocation of budgetary funds for financing scientific and technical policy in the regions should be consistent with the priorities of scientific and technical policy. It is necessary to develop and implement a mechanism that will allow coordinating actions and concentrating the financial resources of executive bodies, the responsibility and policies of which are related to the territorial orientation and influence on the development of individual regions and cities; 7) deconcentration and decentralization of state administration of scientific and technical development by forming and implementing an appropriate mechanism of action by transferring state powers to the local level (or vice versa) in connection with changes in the conditions of scientific and technical development of regions. The strategic vision of the state scientific and technical development is to solve existing problems through the usage of the internal capabilities and potential of the regions and is the result of the implementation of the strategic policy of the regions, the purpose of which is: ̶ increasing the competitiveness of regions through the usage of their own resources and intellectual potential and the effective implementation of state regional policy, which will ultimately lead to an increase in the standard of living of the population; ̶ integration of the scientific, technical and innovative space of the regions into the national space, where everyone will be able to fulfill its potential and improve the living standards regardless of the place of residence (unity of the national space). The objectives of the state scientific and technical policy until 2035 According to the agreed tasks and the established stages of the Strategy of the scientific and technical development of Ukraine, we can single out the main strategic goals as a priority. Goal 1. Effective government management of scientific and technical development.

264 Today, despite the significant number of adopted regulatory documents aimed at establishing the state to the innovative path of development, it has not been possible to change the public administration system of scientific, technical and innovative development radically, to establish close ties between levels of government based on decentralization and deconcentration of government authority, that does not contribute to enhancing the ability of bodies of all levels of management to plan and effectively implement the approved development strategies. The imbalances in regional development remain significant. The main reason of this is the imperfection of the management system, the lack of reforms to professionalize civil servants, the lack of fiscal decentralization, as well as the neglect of the implementation of regulatory documents and economic strategies at all levels of government. Effective state management of scientific and technical development is possible if the government will control the following steps: – conduct decentralization of power; – improve the strategic planning system with scientific and technical development at all levels of management; – improve the quality of government management in the science, technology and innovation spheres; – strengthen inter-level coordination in the planning and implementation of state scientific and technical policy; – identify state institutions of scientific and technical development. The tasks of decentralization of power include the following: – providing the administrative-territorial system for all links of managerial influence; – achievement of an optimal distribution of powers between management levels; – implementation of budgetary decentralization, which will allow to secure a stable income base for each of the links of self-government, and in the future will allow to fully implement the functions of managing and stimulating the tax ability; – strengthen the economic base for the development of territories by creating acceptable conditions (organizational, material, financial); – providing affordable and quality public services. The tasks of improving the system of strategic planning of scientific and technical development at all levels of management include the following: – to optimize the regulatory framework in providing strategic and forecast documents regarding the procedure for their working out and implementation at all levels of government; – to implement effective information support, which will allow to determine the problems of scientific and technical development at each level of management and to analyze and simulate ways to solve them in order to work out and make informed management decisions in the future; – to adjust the statistical reporting system according to European standards;

265 – to create conditions for the development of cooperation with European organizations and funds in order to obtain support, both financial and organizational, not only at the national level, but also at the regional one; – to provide conditions for receiving financial support in the framework of international cooperation for the country’s formation to the innovative development path. The objectives of improving the quality of government management in the science, technology and innovation spheres include the following: – to improve the relationship of all levels of government through the implementation of an electronic governance system, which will allow to form a more effective public administration system; – to implement an effective training system for all personnel in the spheres of government management of scientific, technical and innovative development; – to improve the system of monitoring the effectiveness of budget allocation, strengthen the responsibility of bodies at all levels of the executive branch for the efficient use of financial resources aimed at scientific and technical development; – to increase the role of production, industry and the region in the formation, implementation and control of realization of priority directions of scientific and technical development; – to determine the institutional mechanism of managing the interaction of all levels of executive authorities, which will ensure their participation in monitoring the implementation of priority directions of scientific and technical development of the country; – to create a management system with the definition of the functions, role and place of government at each level for the management of state property in the national system of management of scientific and technical development. The tasks of strengthening inter-level coordination in the planning and implementation of state scientific and technical policy include the following: – coordination of goals, priorities, tasks and activities carried out by all parts of government for the operational solution of problems of scientific and technical development in order to achieve long-term strategic goals; – creation of an electronic system of interaction between public authorities at all levels of government for the effective exchange of available information in the sphere of science, technology and innovation; – coordinate the strategic priorities of scientific and technical development at all levels of management through the existing tools that promote scientific and technical development, agreements on territorial development; – harmonize among themselves the interests of all levels of management in the direction of implementing the state scientific and technical policy through a clear distribution of powers, a transparent and sustainable distribution of tax resources between them, as well as assessing the policies implemented by

266 each of the levels of management aimed at the development of science, technology and innovation. The tasks of determining state institutions of scientific and technical development include the following: – to determine the principles of state scientific and technical policy at the legislative level; – to concentrate financial resources aimed at supporting scientific and technical development, at implementing state priority areas of scientific and technical development maximally; – to complete the administrative reform, reduce the number of control and oversight functions of the central executive authorities of the highest level, and transfer this type of authority to each of the levels of government; – to determine the organizational and legal foundations, principles, forms and mechanisms of state stimulation of the activities of subjects of all levels of management for the introduction of innovations legislatively. Goal 2. Scientific and technical integration and spatial development. Spatial development in the country is possible due to the modernization of the education system, aimed at the following actions: – formation of a system of educational institutions with the provision of high- quality educational services through the available resources, the modernization of the network of educational institutions and the implementation of educational programs; – improving the quality and equal access of the population to universal secondary education, primarily in rural areas, through network optimization and improvement of the material and technical base of educational institutions; – contribution to the creation of short-term courses in various areas of education for a wide circle of the public at the bases of higher educational institutions using the higher education system; – increasing the level of coverage of preschool education for children of the appropriate age by developing a network of preschool educational institutions, including in rural areas, which will allow children to adapt to the need for education; – creation of the modern centers of professional education, the activities of which are based on the introduction of the latest technologies for priority industries in the regions; – creation of a unified information environment in the sphere of education; – using of the information and communication technologies in educational activities; – formation of an effective system of out-of-school education with the aim of more effective educational, organizational and methodological work in micro-districts, districts, cities, and regions. Scientific and technical integration of the country is possible when compliance the following actions:

267 – elimination of artificial barriers between scientific organizations and higher educational institutions and increasing the potential of education and science through their mutual enrichment, which will ensure a high level of training for science and high-tech sectors of the economy, taking into account trends and prospects for the development of the labor market; – increasing of the effectiveness of research and development, the quality of educational programs of higher professional education; – influx and consolidation in science and education of young specialists; intensification of the development and use of the scientific potential of higher education in the interests of economic and social progress; – holding international scientific and practical conferences on an ongoing basis; – cooperation of high-tech industries to promote the development of joint production and trade activities of the participating countries, which form a single economic space; – intensification of international cooperation in the science, technology and innovation spheres, primarily by eliminating existing barriers: simplification of the conditions for granting entry visas for foreign researchers, ensure recognition of foreign academic degrees upon accreditation of educational institutions. The integration of domestic science in the global processes of scientific and technical development will increase the efficiency of the country's participation in the international division of labor in the scientific and technical sphere; promoting the Ukrainian scientific developments to the world market; increasing the attractiveness of national research institutions, research programs and projects for foreign investors. Goal 3. Improving the competitiveness of the state due to the innovative component. Increasing the level of competitiveness of the state mainly depends on increasing its innovative ability, which significantly depends on increasing the level of innovative ability of the regions and the development of intellectual capital. Acceleration of the development of intellectual capital is possible due to the following actions: – determination of the number of highly qualified personnel in all types of economic activity by profession and qualification by introducing a unified state system of strategic planning of the needs of the economy; – state support of a system of advanced training for government management specialists at all levels, as well as workers involved in the implementation of the established priorities of scientific, technical and innovative development at all levels of management; – stimulating the establishment of close relationships between universities, research institutions and organizations of all forms of ownership;

268 – stimulating the development and implementation of innovations and the development of rationalization activities in enterprises; – development of the social partnership and social responsibility in order to develop intellectual potential and the accumulation of human capital; – introduction of a system of education and training throughout life to preserve and further develop the intellectual potential of the nation. Increasing the level of innovative ability of the state is possible due to the following actions: – to improve the regional innovation infrastructure through the system of creating a regional network system of scientific, industrial and technological parks, as well as the introduction of institutional support for scientific, technical and innovative activities; – to promote the development of cooperation in the sphere of science and innovation between the state and non-state sector of science, higher educational institutions and scientific institutions and the real sector of the economy; – to increase the growth of popularity from the implementation of the results of scientific, innovative activity on invention with the aim of developing an innovative culture, as well as contribute to the creation of a holistic education system, to take into account the staffing of innovative activities; – improve the system of standardization and certification of products, the mechanism for protecting intellectual property, promote compliance with copyright and related rights, ensure the achievement of high standards of quality, safety and environmental friendliness of products; – stimulate production to introduce the latest technologies and innovations in enterprises; – implement the mechanism of public private partnership, which is based on improving the regulatory framework on this issue; – create and put into effect constant monitoring of the implementation of scientific and technical priorities, and control over the identification of priority areas of scientific and technical development at all levels of business in the state. The inability of the state to bring the national economy to the vector of sustainable development for many years requires not only a review of existing economic mechanisms, but also the establishment of an innovative development path in order to reduce the gap between Ukraine and the developed countries of the world. Therefore, it is considered advisable to turn to an innovative theory of development, in particular, a scientific and technical approach, according to which advancing becomes possible in the context of the activation of the country's internal intellectual potential, the effectiveness of which was confirmed by the countries of the East, showing the world a number of economic breakthroughs. We are talking about scientific and technical development as a result of the activation of self-organization processes in the economic system through institutional regulators, which should be developed on the basis of strategic planning and meet modern progressive trends in the development of the world economy. That is, the

269 prerequisite for the programmed type of development should be the organization of effective interaction of state regulation with the mechanism of self-organization development of the structure of the economic system. As the creation of Coordination Council is proposed to be a coordination factor in the mechanism, the main purpose of which is to organize the provision of activities of government authorities to ensure the scientific and technical development of the country. The main tasks of the Coordination Council include: – coordination of the activities of scientific and technical development management bodies at the regional and local levels and their executive bodies; – methodical support of interaction between government bodies and civil society; – making proposals and draft legal acts to ensure scientific and technical development and its institutional basis; – scientific and organizational and methodological support for adjusting the strategic goals of the scientific and technical development of the national economy. Given the above, we propose an organizational mechanism for ensuring national scientific and technical development (fig. 2), the feature of which is a functional focus on the implementation of innovative development of the national economy in the context of the deployment of integration processes and increased global competition. The main role in the proposed mechanism is given to Coordination Council, the composition of which is suggested to be formed from among the responsible employees of the central executive bodies (CEB) and regional governing bodies. Leading scientists in the sphere of economics, management, law, representatives of business structures and public organizations can participate in its work. Acting as the coordination link of the proposed mechanism, the Coordination Council makes proposals for adjusting the strategic goals of the scientific and technical development of the economy, which are submitted to the Government as a result of the Council’s interaction with the Cabinet of Ministers (CMU), the CEB regional government and their executive bodies, local authorities and their executive bodies, as well as scientific institutions. On activities that are of an interdepartmental and interregional nature, a separate proposal will be the creation of non-governmental management bodies of certain areas of activity within the framework of the mechanism and the provision of authority to them by the CEB. It is planned that such governing bodies will be a temporary structure, the activity of which is carried out during the period of solving certain tasks of ensuring the scientific and technical development of the country. The effective functioning of these relations will form the scientific and practical basis for the Government to adjust the directions of international and interregional economic integration of Ukraine and the strategic goals of

270 national economic development, which will also go beyond the state and trends of the country's economic development. The coordinated goals of state scientific and technical development will allow the CMU, CEB and, under certain conditions, non-governmental authorities to improve the methodological basis of state management of national scientific and technical development, and to carry out state programming of the country's scientific and technical development.

Fig. 2. Organizational mechanism for ensuring national scientific and technical development Source: developed by the authors

271 The development and improvement of regional and local programs for scientific and technical development, interregional cooperation remains in the competence of regional government bodies and their executive bodies, as well as local governments and their executive bodies. Monitoring of indicators of national scientific and technical development carried out by governing bodies, and monitoring of temporal and intellectual characteristics of national economic development carried out by scientific institutions will allow the formation of information and analytical support for the scientific and technical development of the country. The proposed mechanism will stimulate the activities of the government in state support of national scientific and technical development.

Conclusions Formation of effective state scientific and technical policy should be based on the fulfillment of a set of conditions for planning, organization, management, motivation and control, as well as carrying out appropriate adjusting actions in order to set the country to the innovative way of development. The proposed mechanism for the formation of the Strategy of Ukraine's scientific and technical development, unlike the existing ones, aims at ensuring the systematic and integrity of the Strategy, harmonizing the objectives of the STD at all levels of government and generating competitive advantages at a national and global scales, what is proposed to be achieved by expanding the powers of the Cabinet of Ministers of Ukraine to identify strategically important sectors of the national economy and to implement organizational and managerial means of involvement a wide range of stakeholders to the formation of the Strategy. Given the above, attention should be paid to the fact that now the country is in a difficult political and financial situation. Therefore, the setting of clear goals for government management, including public administration of scientific and technical development, and their failure-free implementation will allow more efficient use of state funds, to receive timely information on problematic development issues, to conduct effective monitoring of the implementation of the tasks and appropriate adjustments if necessary. All this will create conditions for a more rapid transition of the country's economy to the innovative path of development, which in turn will contribute to increasing national competitiveness and significantly improving the living standards of the country's population.

References: 1. Berest M. N., Dudka M. A. (2014) Theoretical Basis and Classification Aspects of the Category of “Development”. Visnyk ekonomiky, transporty i promyslovosti. Zagalnoekonomichni pytannya [Bulletin of economy, transport and industry. General economic issues], no. 47, рр. 173-179. 2. Yedynak T. S., Pavlyshen O. V. (2011) Kontrol yak funkciya derzhavnogo upravlinnya: sutnist ta klasyfikaciya [Control as a Function of Public Administration:

272 Essence and Classification]. Visnyk Akademiyi mytnoyi sluzhby Ukrayiny [Bulletin of the Customs Service Academy of Ukraine]. Ser.: Derzhavne upravlinnya, no. 1, рр.12-18. 3. Zabrodska L. (2015) Innovacijni priorytety naukovo-texnologichnogo rozvytku: mizhnarodnyj ta regionalnyj aspekty [Innovative priorities of scientific and technological development: international and regional aspects]. Theory and methods of educational management (electronic journal), no. 2 (16). Available at: umo.edu.ua/images/ content/nashi…upr…/Zabrodskaya%20LM-v%20zhurnal.pdf. 4. Kazymyr V. V., Olijchenko I. M., Yurchenko Yu. D., Shemet V. P. (2013) Metody ta modeli strategichnogo menedzhmentu v diyalnosti organiv derzhavnoyi vlady [Methods and models of strategic management in the activity of public authorities]. Naukovyj visnyk Chernigivskogo derzhavnogo instytutu ekonomiky I upravlinnya [Scientific Bulletin of Chernihiv State Institute of Economics and Management]. Seriya 1: Ekonomika, vol. 4, рр. 110-121. 5. Kvasnyczka R. S., Derykot O. M. (2011) Proces pryjnyattya upravlinskyx rishen: zmist i etapy [Management decision-making process: content and stages]. Naukovyj visnyk Poltavskogo universytetu ekonomiky i torgivli [Scientific Bulletin of Poltava University of Economics and Trade]. Seriya: Ekonomichninauky, no. 6( 2), рр.197-201. 6. Kovch V. V. (2015) Misce strategichnogo menedzhmentu v suchasnyx umovax nestabilnosti [The place of strategic management in the current conditions of instability]. Nauka j ekonomika [Science and economics], vol. 1, рр. 65-69. 7. Lyaskovecz O. V. (2016) Teoretychni pidxody do vyznachennya ponyattya “ekonomichnyj rozvytok” [Theoretical approaches to defining the concept of “economic development”]. Derzhava ta region [State and regions]. Seriya: Ekonomika ta pidpryyemnycztvo (electronic journal), no. 3. рр. 8-11. Available at: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/drep_2016_3_4. 8. Nazarenko I. M. (2014) Naukovi koncepciy i rozvytku strategichnogo menedzhmentu: sutnist, pryznachennya ta perspektyvy [Scientific concepts of development of strategic management: essence, purpose and perspectives]. Naukovyj visnyk Uzhgorodskogo universytetu [Uzhgorod University Scientific Bulletin]. Ser.: Ekonomika, vol. 1, рр. 53-58. 9. Snishhenko R. G. (2014) Ocinka efektyvnosti strategichnogo menedzhmentu [Assessment of strategic management effectiveness]. Innovacijna ekonomika [Innovative economy], no. 2, рр. 25-30. 10. Svydruk I. I. (2018) Konceptualno-metodologichni osnovy rozvytku kreatyvnogo menedzhmentu nacionalnogo gospodarstva Ukrayiny [Conceptual and methodological bases of development of creative management of national economy of Ukraine] (monografiya). Lviv: Rastr-7. 11. Kabinet Ministriv Ukrayiny (2018) Strategiya innovacijnogo rozvytku Ukrayinyna period do 2030 roku [Strategy of innovative development of Ukraine for the period till 2030]. Available at: https://www.businesslaw.org.ua/strategiya-innovaciinogo-rozvutku- ukrainy/ 12. Wilson I. (1998) Strategic planning for the millennium: Resolving the dilemma, Long Range Planning, Vol. 31, No. 4, pp. 507-513.

273 2. TERRITORY DEVELOPMENT: STRATEGIC CONTEXT

Bilous L. B. Postgraduate Student Karazin Business School V. N. Karazin Kharkiv National University

SMART CITY CONCEPT AS A COMPONENT OF MEASURES AIMED AT IMPROVING ENERGY EFFICIENCY IN THE REGION

Summary The article summarizes the essence of the Smart city concept. Its interaction with energy efficiency technologies in the development and renovation of cities and regions is revealed. The depth of this interaction and the reasons for the need to agree development plans according to these concepts are described. Elements of the Smart city concept and energy efficiency technologies introduced in Sweden are discussed. Practical examples and obstacles that can prevent successful implementation of the Smart city concept in the Malmö district of Sweden are given. Ukraine is represented as a country that successfully implements the elements of energy efficiency technologies and the elements of the Smart city concept in its cities and gives an example of Merefa and Rohan ATCs.

Introduction Global economic trends are moving towards use the energy efficiency technologies in development and renovation of cities and regions. The Smart city concept is widely implemented at the country level in form of directives, national strategies and programs, and at the region level as the regional strategies and implementation plans. With different directions, these concepts often intersect and have related implementation paths. Primary interactions of these concepts can form the basis for further effective implementation of urban and regional development plans. The theoretical and practical factors for the implementation of the Smart city technologies and energy efficiency technologies are dedicated to the work of such scientists as: A.Yu. Berko, P. Voloshin, V.V. Dibskaya, O.I. Zaitsev, V.I. Sergeev, O. Senkevich, D. Parks and others. Despite the large number of projects, a problem of sustainable and dynamic development of regions towards implementation of the energy efficiency projects, including those within the Smart city concept, remains open.

274 The purpose of the study is to identify the relationship between the implementation of the Smart city concept and the use of the energy efficiency technologies in the implementation of regional development strategies, to identify the degree of interaction of both components and determine the degree of influence of the state apparatus on the speed, efficiency and profitability of these changes. By establishing national development programs and approving regional strategies, since 2017 Ukraine has been guided by the 2017 Sustainable Development Goals approved at the 2015 United Nations Sustainable Development Summit [1]. In pursuit of these goals, sustainable development concepts have been developed with the introduction of the Smart city elements and the energy efficiency technologies in the regions.

Part 1. General information of interconnection of the energy efficiency technologies and the Smart city concepts The Smart city concept is being actively implemented in Europe. At present, virtually every European city contains elements of this concept in one way or another, moreover, in large European cities this concept is already fully implemented. At this stage the next step of development of the European cities is considered: the Smart country [2]. Thus, Cisco Systems launched a CDA program in 2018, which is to digitize data from 17 countries. For many developing countries today, digitization is the single most effective way to boost their economies and allow their citizens to expand trade and give the Tory members access to the world market [3]. The basis of this new direction was the concept of the Smart city. This concept allowed cities to reach a new level of development. Let us look at it in more detail. The Smart city development makes it possible to ensure sustainable economic development in the regions and a high quality of life for the people of these regions. Thus, using complex of innovative technologies is aimed at ecologically modern and innovative development of cities and regions. Achieving these goals is planned by optimizing their livelihoods to create a comfortable environment for residents. The Smart cities are the comfortable and modern cities where developed: “smart” government technologies (exchange, integration of information, collaboration with various sectors to optimize resource utilization and improve government efficiency); public security; satellite transport monitoring systems; road digitization; video surveillance on the roads; rational and ecological waste treatment; energy management; environmental protection, air, water quality control; providing business and citizens services via the Internet; intelligent parking and integrated traffic lights management; “Smart” logistics networks, etc. The development of cities around the world under the Smart city system includes five major sectors. They need working together to achieve a common goal, namely Smart Energy, Smart Water, Smart Buildings, Smart Government and Smart Transportation.

275 Smart Energy

Smart Smart Water Transportation

Smart Smart Government Buildings

Fig. 1. Relationship between the Smart city elements

Smart Energy is a solution in the areas of energy supply and saving, demand management program, energy efficiency and renewable energy integration. Smart Water is the water management, namely; modernization of water systems, monitoring of consumption, environmental safety and flood management. Smart Buildings is the component for buildings in which all engineering and information systems are integrated into a single management system (BMS). Smart Government is the use of information technology to provide public services to a wide range of people and optimize the work of different departments. Smart Transportation is the intelligent transport and logistics systems, traffic monitoring and management, toll collection, emergency response, intelligent parking and integrated traffic management, building “smart” logistics networks [4]. Creating the Smart cities in five sectors is crucial for sustainable global economic growth and regional attractiveness. The Smart city development technologies for cities should incorporate intelligent sensors, making it easier to manage the city through intelligent video analytics. These videos need to be integrated across wired and wireless networks, creating an urban platform for public safety. As seen from the analysis of the elements of the Smart city concept, many of its elements are closely linked to the use of the energy efficiency

276 technologies and involve their partial and phased implementation in urban systems up to the replacement of existing systems. The link between the implementation of the Smart city and the implementation of the energy efficiency measures is obvious, they interact and in most cases aim at solving the same tasks. Therefore, in formulating development strategies and concepts for the implementation of the energy efficiency technologies, it is necessary to coordinate these measures in order to maximize their effectiveness.

Effective cooperation

Smart Energy city efficiency

Fig. 2. Interaction between the energy efficiency measures and the Smart city concept

Part 2. The interaction between the Smart city concept and the energy efficiency technologies in Sweden An example of introducing the interaction between the Smart city concept and the energy efficiency technologies is a European country such as Sweden. Sweden is a leader in renewable energy production. The country's energy issues are related to the environmental goals of the state, in such areas of environmental protection as: “fresh air”, “reducing the impact on the climate” and “favorable natural environment”. Existing Energy Policy Commission in Sweden [5] in 2016 put forward a proposal to strengthen Sweden's strategic goals for energy policy in specific sectors. It has been proposed to completely switch over to renewable energy production by 2040, and has also proposed a 50% increase in energy efficiency in 2030 compared to 2005 [6]. In addition, the Energy Mapping Act (Law on energy mapping in large companies ) was adopted in Sweden in 2016 [7] for big companies. Under this law, by the end of January 2016, all large companies were required to register with the Swedish Energy Agency to monitor their energy use. About 1,100 companies are required to carry out energy mapping every 4 years,

277 which will be included in recommendations for reducing energy consumption. The results of energy mapping must be submitted to the Swedish Energy Agency. This law is directly related to the requirements of the European Union (EU) Directive on energy efficiency [8]. But even without such measures, Sweden has the highest share of renewable energy for end use in the EU. In Sweden in 2005 this figure was 40% of total energy production, in 2014 the share of renewable energy increased to 53%, although the average for the EU countries at that time was 16%. These indicators were made possible by the conscious industrial sectors of the state's economy. Industries that do not use renewable energy sources so effectively include the transport sector. Although a significant percentage of renewable energy is already being used in the transport sector, the state is focused on the further introduction of electric vehicles, the use of biofuels and the formation of an environmentally responsible society in the field of transport use. On the Fig. 3 there is a tendency to increase the use of bio diesel in the field of transport. So in the period from 2010 to 2017, this indicator increased almost 8 times, from 2.1 to 16.6 TWh. Biofuel consumption in 2017 was 19 TWh, accounting for 21.65% of energy use in the transport sector. For comparison, in 2016 these figures were 15 TWh and 19% of total consumption. Based on these data, the consumption of biofuels has increased markedly, as has its share in the transport sector. In 2016, road transport accounted for 94% of energy use in the Swedish transport sector, and energy consumption for domestic transport in 2017 was 88 TWh.

20,00

16,00

12,00

Biogas

ТВт.ч Biodiesel 8,00 Bioethanol

4,00

0,00

2010 2012 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2011 2013 2014 2015 2016 2017 2000 Fig. 3. Biofuels in the transport sector (household), by fuel in Sweden

278 The Swedish companies are leading the way in the energy efficiency sector. Manufacturers maintaining service companies for the production of heating and cooling systems, energy storage systems and smart grids are among the leaders in this field. The integration of such companies' advanced technologies in the energy efficiency sector has helped to create an environment that encourages innovation and technology in the sector. This technological development is aimed at making energy for users as cheap as possible and at the same time the most environmentally friendly. This environmental trend has been around for a long time; the first plant to produce district cooling systems was commissioned in 1992 [9]. Another advanced industry in the field of energy efficiency is district heating. More than 80% of the Sweden's heat is made up of energy that could be consumed “into the air.” The electricity supply system in Sweden has historically been created in a large-scale centralized production (hydropower and nuclear) with the electricity supply from the producer to the consumer, according to their needs. The electricity production in Sweden is mainly due to hydropower and nuclear power. This has been the case since the 1980s. However, there has been a significant increase in wind energy use in the last ten years. Due to the broader involvement of wind and solar energy, decentralized and variable electricity generation in the system has increased. This places new demands on the flexibility and balancing of the grid, since there must always be a balance between energy production and use in the electricity system. Household energy prices were relatively stable in the second half of the 1990s, and then increased significantly during the first decade of the 2000s. The main reasons for this increase are the increase in fuel prices and energy taxes. The Swedish government is actively interested in the Smart cities partner programs both within and outside the country. One of these partnership programs was Sweden-India Partnership Program [10], which has developed a wide range of the energy efficiency measures in various sectors such as the transport sector, in particular the solution to the problem of green public transport, through the implementation of the Swedish experience and technology, and the management of solid waste management in the developed Smart cities. At the same time, Sweden is actively deploying the Smart city technologies both in big cities and in new areas. For example, in Hyllie, a new metropolitan area in Malmö, two Smart City experiments were conducted to help institutionalize urban smart grid technology. The first experiment, the Climate Contract, was conducted in 2011 in Malmo. A climate agreement was signed between Eon and the municipal infrastructure company VA SYD, which stipulated that Hyllie would become the “smartest climate area in the city” in the Malmö-Copenhagen region and that it “would show the way for Malmö's future development as a sustainable city” [11].

279 The second experiment was the Smart Networks for Hyllie project, in which the City of Malmö and Eon administration demonstrated the technology of urban smart grids. The project was implemented from 2011 to 2016 with the support of the Swedish Environmental Agency. Both of these experiments were discussed in the article “Energy efficiency left behind?” [12]. The article shows that experiments in the Smart city can change urban energy management in buildings. New technologies are reconfiguring management, potentially giving energy companies more influence when designing homes. Although experiments have shown that this increases the risk of an intensified corporate influence on urban governance, strengthening corporate involvement has the potential to promote more sustainable socio- technical configurations of the urban energy systems. Efforts to reduce the energy consumption of buildings have been addressed to deal with the day-today problems arising from the use of outdated and non-energy-saving technologies. Power utilities equipped with wireless technology can encourage developers to consider energy issues early in the building design process. In this case, the energy efficiency and smart grid systems have different implications for the energy system as a whole. The intelligent grids and perhaps smart home technologies may have the highest sustainability priority in the eyes of developers and energy companies. Hyllie is undergoing qualitative changes through the introduction of smart grids, but further development is only possible if smart grids are moving forward with the energy efficiency, which in turn depends on the government supporting the developers' interest in this field. Thus, in this example it can be noted that the introduction of energy saving networks or programs is not enough. It is important that the implementation of the energy conservation program be implemented and supported by all stakeholders and developers at each stage, namely by companies, government and scientists, since successful cooperation with existing programs and implementation of new programs is possible in cooperation only. At the same time, the speed of renewal and development of the energy efficiency technologies exceeds the speed of implementation of the Smart city concepts in cities, which is related to the design features of its implementation. Project development and coordination create a time lag between the need to implement the energy efficiency measures in the Smart city concept and the implementation of an the energy efficiency project within the concept. Usually this lag can be from 8 to 24 months. In the face of rapidly advancing technological advancements and the prioritization of the energy efficiency technologies in government development strategies, energy-efficient technologies are one step ahead. The implementation of these measures depends entirely on state regulation, namely on which development strategy the state has chosen, and whether the implementation of the Smart city concepts and the development of the energy efficiency technologies is defined in the country's priorities. With a

280 fundamental influence, the state apparatus can direct additional funds for the development of certain projects related to the implementation of those projects that are in line with the country's development strategy. Therefore, without the support of the state, the implementation of the large-scale projects is either difficult or impossible. Projects implemented at Hyllie have contributed to the institutionalization of urban smart grid technologies [13]. The interaction between the implementation of the energy efficiency technologies and the implementation of the Smart city concept is clearly illustrated in these examples. Such experience is useful for Ukraine to implement its own projects.

Part 3. Features of application of the energy efficiency technologies in Ukraine In accordance with the current trends and trends of the European society, the regions of Ukraine have favorable conditions for the implementation of elements of the Smart city concept, both related to energy efficiency technologies and focused on the creation of a single database. To implement the Smart City concept elements successfully and ensure their most effective functioning, you must: – assess the potential of developing the Smart city concept in the regions; – actively develop cities on the principle of the Smart city; – rebuild existing companies in the highly efficient way of computerization and initiation of the IT technologies; – to digitize transport systems; – increase the investment attractiveness of the regions by attracting strategic investments in the priority areas of the region; – develop digital infrastructure and other activities. Due to infrastructural development, one of the key prerequisites for the attractiveness of Ukrainian regions is the restructuring of the companies operating in the regions into highly efficient and expanding markets for manufactured products. The main directions of such modernization are attraction of world innovations and investments. Modernization of high-performing companies in the country should be done with the speed of environmental reality. The high-efficient companies, such as Bogdan Motors [14], WOG Retail [15], Vodafone Ukraine [16], DTEK Renewables [17], Intergal-Bud [18] provide attractiveness and competitiveness through: – reputation and brand of the company; – application of new, advanced technologies and innovations; – exclusivity, adaptability to the future, convergence; – new markets for manufactured products and new customers. Today, more flexible companies create strong ecosystems and partnerships. The modernization of companies in all regions of Ukraine should include models of rapid adaptation of the whole company to new trends in the world through the information systems and mobility of company employees.

281 The attractiveness of the regions of the country depends mainly on the identification of the main approaches to the implementation of the Smart city technologies and the transformation of the existing companies into the high- efficiency ones, taking into account the development orientation for innovation and exclusivity.

Table 1 Summary of the Smart City technologies The Smart City technologies Technology of “smart” government, provision of public services over the Internet to a wide range of people and work optimization of different departments, business development. Public safety, modern innovative development of comfort for the population and optimization of the cities’ life. Creation and modernization of buildings in which all engineering and information systems are integrated into a single management system (BMS – building management system). Development of intelligent transport and logistics systems, the advantage of electric transport both mass and public. Environmental protection, air quality control, water. The rational and ecological processing of waste.

This summary table highlights those measures that actively implement energy efficiency solutions, or are focused on reducing environmental damage or improving the quality of life of citizens using eco-technologies. In Ukraine, the Smart city concept began its implementation in 2017 and is gradually gaining momentum, launching platforms, holding forums and open tables, and introducing new technologies. So, the Smart City UA project was initiated in cooperation with Vodafone Ukraine in Kharkiv[19]. By the end of 2020, the city plans to use technologies that will touch all spheres of public life. The following projects will be implemented: “Smart transport”, “Smart energy”, “E-medicine”, “Safe city”, “Ecology”, “Garbage disposal”, “E-government”, “Tourism”. A total of 20 projects are planned, some of which are in the process of being implemented. Yes, there were bike lanes and online paid rentals in the city, a unified public transportation billing system and smart street lighting. By 2020, it is planned to implement “intelligent” parking, pedestrian crossings and traffic lights, “smart” stops that can track traffic through online applications, alternative energy sources. In addition, public transport traffic will be optimized. With the experience of foreign partners and international companies, Ukraine is confidently introducing new energy efficiency technologies to its cities to improve the quality of life of its citizens.

282 One example of implementing energy efficiency measures with the elements of the Smart city is the Merefa ATC (amalgamated territorial community). It is estimated in the community itself that, due to the poor level of the energy efficiency of buildings, the lack of proper thermal insulation, the low level of comfort and at the same time the excessive consumption of the resources exceeds the average European indicator by one and a half to three times and is 150-200 kW ∙ per m2. That is why to implement the decree of the Cabinet of Ministers “On Approval of the Plan of Measures for Implementation of Energy Management Systems in Budget Institutions” [20], approved in 2017, deputies of the Merefa City Council approved the Regulations on the energy management and energy monitoring system in the budgetary sphere of the Merefa City Council. This provision provided for the introduction in the communities of energy managers, i.e. specialists, who should control the rational consumption of energy in buildings of budgetary institutions of cities, villages and towns. In order to reduce the use of the energy resources, Merefa ATC has chosen a strategic direction for the energy efficiency. This journey began from the time when a community energy manager appeared there in 2017. In the same year, the community initially started testing the energy management and energy monitoring system in a test mode. Today, absolutely everyone in the public has access to this online program. They see how much resources a building consumes, the previous state and up-to-date information on tariffs. Thus, starting from 2017, it has invested UAH 3.5 million from the regional and local budgets in its own energy-saving projects in UTC. For these funds, 85% of windows were replaced by energy-saving ones in educational and cultural institutions. Also in the local schools recuperators, heat mains were installed. This gave about 15% of heat savings annually. Regarding electricity, about 30% of the savings in kindergartens and schools in the community came from the replacement of hotplates in the food blocks. Last year, for example, the largest educational institution in the community was NIC, where about 500 children study today, 12 hotplates have been replaced. This replacement alone saves 250 kW per day. In addition, 100% of the lighting systems in the budget sector have been replaced by the energy efficiency ones. In general, these measures have saved electricity consumption of 10,000 kilowatts per month. Accordingly, for the community budget the savings amounted to about UAH 27,000 per month. Street lighting is also energy efficient in the community. Old street lamps on the streets of ATC have already been replaced by LEDs, which help to make more efficient use of electricity. Also, the outdoor lighting mode is controlled by the electronic timers that are installed on the metering devices. However, in the case of street lighting, accurate savings are difficult to call, because, despite the fact that we have replaced the old lanterns, for the safety of local residents in ATC, they are constantly lighting new streets.

283 30000

25000

20000

15000

10000

5000

0 2014 2015 2016 2017 2018 2019

Kindergarten 1 School 1 Medical Lyceum

Fig. 4. Dynamics of electricity consumption in schools for 2014-2019 Source: compiled by the author on the basis of consumption days for 2014-2019

In addition, in order to save the budget in the community they switch to alternative heating and use solid fuel boilers to heat the objects of the budgetary sphere. Cheaper heating in such facilities began in 2014, when the first solid fuel boiler house started operating in Merefa. At the same time, the local authorities decided to refuse the services of the district utility, which previously provided the budgetary area with district heating. With the launch of the first boiler house, which began to heat the local schools and kindergartens, the cost of heat in these facilities, which were funded by the community budget, decreased by 50%, since the tariffs of the utility company that supplied heat to the ATC facilities were almost the highest in Ukraine. To date, 5 solid fuel boilers have been built in the community. UAH 7.7 million were earmarked for their construction from the local budget. In total, 14 boiler-houses provide heat to the community; eight of them have been transferred to alternative heating. In order to provide citizens with electricity, power available at Merefa ATC, in 2018 the company Alternative Energy Sorses Solar LLC[21] (AES SOLAR) started construction of a solar power plant whose capacity is 3.9 MW. This station became the first industrial power plant in the Kharkiv region. Its construction has allowed to create jobs for residents of the area and will bring our country another step towards energy independence. Since the commissioning of the specified solar power plant launches in 2019, in calculating the “green” tariff, the coefficient of “green” tariff was 2.79, as for

284 the terrestrial SPS, which was put into operation on 01.01.2017. to 31.12.2019, in accordance with the Law of Ukraine “On Alternative Energy Sources” [22].

6000

5000

4000 switched to solid fuel heating 3000

2000 switched to solid fuel heating 1000

0 2014 2015 2016 2017 2018 2019

kindergarten 4 village club

Fig. 5. Dynamics of gas consumption in educational and cultural institutions for 2014-2019 Source: compiled by the author on the basis of consumption days for 2014-2019

While in Merefa ATC they solve heat supply issues, Rohan ATC have solved another pressing problem with the help of the energy efficiency technologies. In July 2019, the Rohan community participated in a project on the energy efficiency and the implementation of renewable energy sources. As a part of the project, a solar-powered tracker with a capacity of 5 kW/h has been purchased, mounted and transferred to the community balance, which is now powered by the Rohan General Family Medicine. Community involvement after receiving a grant in the form of equipment was only to prepare the groundwork for installing the tracker, everything else was done by a contracting organization. The cost of the tracker with installation is UAH 2.5 million. The local budget actually spent only UAH 65,000 to the foundation. This tracker is unique to the Kharkiv region because it is not in a stationary position, but rotates and tilts in the sun, and is controlled by a special meteorological station installed on the roof of the outpatient clinic. In case of worsening weather conditions, the tracker itself folds into a protective position. When the tracker is not generating electricity, or the outpatient unit needs more power, the limiter is triggered immediately and insufficient electricity is supplied from the total electrical network through the meter. This

285 process is invisible to the outpatient staff and does not affect their work in any way. After installing the tracker in July 2019, the electric meter in the outpatient clinic shows that consumption is only at night (refrigerators, alarms, etc.) and on average the outpatient unit now consumes paid electricity of 8-10 kW per day, instead of 40-50 kW. It should be noted that this technology is only suitable for providing electricity to household appliances, office appliances, lighting lamps, etc., such equipment as an X-ray or fluorograph cannot be connected to the tracker, since these devices use a voltage of 380 W and the tracker outputs a voltage of 220 W.

Conclusions Relationships between the implementation of the Smart city concept and the use of the energy efficiency technologies in the implementation of regional development strategies have been identified. Despite the time lag in the emergence of the energy efficiency technologies and their implementation in the Smart city projects, the implementation of such projects does not cease to be effective. The degree of interaction of both components is shown and the degree of influence of the state apparatus on the speed, efficiency and profitability of these changes is determined. The example of Merefa and Rohan ATCs shows how different technologies and elements of the smart city can be used. Despite the dramatic differences in how energy is used, both communities are addressing urgent needs using the elements of the Smart city concept. Merefa ATC used the existing base of boilers and carried out works on the insulation of the premises. In addition, ATC switched to environmentally friendly solid fuel, which reduced gas costs. Thus, improvements to the heating system and the implementation of energy security measures for the building have led to reduced resource use, resource cost, and increased the use of solid fuels. In Rohan ATC, the Smart city technologies were used to ensure the autonomy of the local hospital. Installed solar panels cover 70% of the hospital's need for electricity supply, and the facility receives electricity shortages from central power supply networks.

References: 1. Sustainable Development Goals: Ukraine http://www.un.org.ua/ua/tsili-rozvytku- tysiacholittia/tsili-staloho-rozvytku (accessed 05 December 2019). 2. From smart cities to smart countries ciscos cda program fosters economic opportunity https://www.forbes.com/sites/moorinsights/2018/02/16/from-smart-cities-to-smart- countries-ciscos-cda-program-fosters-economic-opportunity/#225400ca5396 (accessed 05 December 2019). 3. Cisco Systems https://www.cisco.com/ (accessed 05 December 2019). 4. Zyabkin M. Technologies of “smart” cities and forecasts of their development. https://vc.ru/26713-smart-city. (accessed 05 December 2019). 5. Energimyndigheten http://www.energimyndigheten.se/ (accessed 05 December 2019).

286 6. Highlighted records constitute key elements of energy efficiency policy framework https://www.iea.org/policiesandmeasures/energyefficiency/?country=Sweden (accessed 05 December 2019). 7. Law on energy mapping in large companies https://www.iea.org/ policiesandmeasures/pams/sweden/name-163087-en.php (accessed 05 December 2019). 8. Energy efficiency directive https://ec.europa.eu/energy/en/topics/energy-efficiency/ targets-directive-and-rules/energy-efficiency-directive (accessed 05 December 2019) 9. DCS in Other Countries https://www.emsd.gov.hk/energyland/en/building/ district_ cooling_sys/dcs_countries.html (accessed 05 December 2019). 10. Joint Declaration on Sweden-India Innovation Partnership for a Sustainable Future https://www.government.se/statements/2018/04/joint-declaration-on-sweden-india- innovation-partnership-for-a-sustainable-future/ (accessed 05 December 2019). 11. City of Malmö, Eon, & VA Syd. (2011, February 17). Climate contract for Hyllie. http://scholar.google.com/scholar?hl=en&q=City+of+Malm%C3%B6%2C+Eon%2C+%26 +VA+Syd.+%282011%2C+February+17%29.+Climate+contract+for+Hyllie. (accessed 05 December 2019). 12. Darcy Parks (2019) Energy efficiency left behind? Policy assemblages in Sweden’s most climate-smart city, European Planning Studies, 27:2, 318-335, DOI: 10.1080/09654313.2018.1455807 To link to this article: https://doi.org/ 10.1080/ 09654313.2018.1455807 (accessed 05 December 2019). 13. Darcy Parks (2019) Energy efficiency left behind? Policy assemblages in Sweden’s most climate-smart city, European Planning Studies, 27:2, 318-335, DOI: 10.1080/ 09654313.2018.1455807 // https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080 /09654313.2018. 1455807 (accessed 05 December 2019). 14. Bogdan Motors https://bogdan.ua (accessed 05 December 2019). 15. WOG Retail https://wog.ua/ (accessed 05 December 2019). 16. Vodafone Ukraine https://www.vodafone.ua/ (accessed 05 December 2019). 17. DTEK RES https://renewables.dtek.com/ (accessed 05 December 2019). 18. Intergal-Bud https://intergal-bud.com.ua/ (accessed 05 December 2019). 19. Kharkiv is the first in Ukraine to start a project “Smart Сity UA” // https://ua.112.ua/suspilstvo/kharkiv-pershym-v-ukraini-pochav-proekt-smart-sity-ua- 457767.html (accessed 05 December 2019). 20. Decree Cabinet of Ministers “On Approval of the Plan of Measures for Implementation of Energy Management Systems in Budget Institutions“ https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/732-2017-%D1%80 (accessed 05 December 2019). 21. The first industrial power plant in Kharkiv region https://merefaotg.gov.ua/news/ 1555406852/ (accessed 05 December 2019). 22. Law of Ukraine “On Alternative Energy Sources” https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/555-15/sp:info (accessed 05 December 2019).

287 Vankovych D. V. Doctor of Economic Sciences, Associate Professor, Professor at the Department of Finance, Money Circulation and Credit Ivan Franko National University of Lviv Bodakovskiy V. Yu. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of Finance, Money Circulation and Credit Ivan Franko National University of Lviv

STRATEGY FOR FINANCIAL SUPPORT OF SOCIAL INFRASTRUCTURE DEVELOPMENT IN UKRAINE

Summary In order to optimize the financing of social infrastructure, the importance of each of the sources of financial resources and the prospects of their use for the development of industries were investigated. To implement a comprehensive approach to its development, a strategy for improving the system of forming financial resources for the development of social infrastructure of Ukraine has been developed and proposed. In the process of strategy development, its purpose is to ensure optimal selection and combination of financial resources from possible sources for the development of specific industries. The basic principles of strategy implementation are developed, the effectiveness of which is ensured by their complex application. A list of key tasks requiring changes in fiscal and regulatory policies is set out and methods of their implementation are proposed. On the basis of research and consideration of two approaches to the interpretation of financial resources of enterprises as a source of social infrastructure development, a mechanism for motivating corporate investment in its improvement has been developed, within which a number of economically sound methods have been formed. Unconditional advantages of application of the mechanism for all involved subjects are presented: the state, the enterprises and the population.

Introduction The growing role of regions in the evolution of the international community and in the life of many modern states makes regional development processes important [5]. It is important for Ukraine to find its specific form of spatial development, adequate to modern conditions. The objective necessity of this search is due to a number of reasons, the main one is related to the general systemic transformations, which gave impetus to the unfolding of social relations first, and behind them, and the totality of economic relations.

288 Economic space, its variety and specificity are formed under the influence of the spiritual factor associated with the formation of special social space and social time [1, p. 70]. The socio-economic development of a region is possible under several conditions, which are crucial for its effectiveness. One of these conditions in our time is the social infrastructure, which is a set of objects (enterprises, institutions, organizations, structures) that form the material and organizational basis for the state to fulfill its social function by providing social services to the population in order to create the necessary conditions for professional, intellectual, spiritual and physical development of man as the main productive factor of the state. The task of social infrastructure is to meet public needs. Its development contributes to the improvement of public welfare and economic growth of the state and requires effective financing. Cities and regions require both economic and social infrastructure to be prosperous, productive and liveable. Social infrastructure includes the mix of facilities and services that maintain quality of life such as hospitals, schools, justice and emergency facilities, community centers, local parks and sporting reserves. Ensuring adequate infrastructure is available to meet the needs of a growing and changing population is at the heart of planning for successful places, businesses and communities [2; 3; 7]. In the regions, there is a direct diversity of social and economic life in the communities, which is why regions need to take an active role in addressing all issues within their territories, fulfilling a certain set of managerial functions [6]. It is the finances, powers and public protests that are the peculiar tools of asserting interests and perceptions of space efficiency [1, p. 73]. A characteristic feature of the development of the social infrastructure of the territories in Ukraine in recent years is the insufficient amount of both budgetary and extra-budgetary financing, which leads to a reduction in the number of social infrastructure institutions, the critical status of their fixed capital, a low level of remuneration in public social institutions and, as a result, low quality of services provided. In view of this, it is imperative to form a modern market-type relationship that is relevant to the world and trends in the spatial development of the financial mechanism of functioning and development of social infrastructure. The implementation of European standards and the effective management of social infrastructure should be based not on an extensive increase in social expenditures of the budget and expansion of the range of social security, but on a radical improvement in the quality and efficiency of social services, the creation and implementation of legal and organizational conditions to prevent the decline of the Ukrainian population. All this necessitates the search for sources of financing for their renewal and modernization, extended reproduction, as well as appropriate state financial regulation of the development of social infrastructure in Ukraine.

289 Part 1. Sources of financial support for the development of social infrastructure of the territories Humanistic trends of social development manifest themselves more insistently in social infrastructure. Not just moral ideals, but also continuous improvement of the technological level of providing public services are becoming the condition of sustainable future, the basis of social infrastructure functioning. However, reliable system and mechanism of financing from budgetary and extra-budgetary sources have not been formed yet. It is reasonable to build a strategy to improve the system of forming of financial resources for the development of social infrastructure through solving organizational issues and intensify attracting of financial resources from extra- budgetary sources. However, the research has shown that in addition to the difficulties and restrictions of accumulating financial resources from different sources: charges for rendered services; budgetary allocations; credit; financial resources of enterprises; community initiatives; financial resources of sponsors, charity organizations and funds, – there is also a need to identify ways of their effective use and combination. The importance of financial resources from every source of funding the development of social infrastructure is presented in Table 1 [8].

Table 1 The sources of the funding of social infrastructure development Social The cultural Physical Health Housing infrastructure Education and spiritual culture care infrastructure area development and sport Budgetary Essential Essential Essential Essential Essential allocations Charges for Important / Important Essential Important Important rendered Prospective services Credit Slight / - Slight - - Prospective Financial Prospective Prospective Prospective Prospective Prospective resources of enterprises Community Slight Slight Slight Slight Important initiatives Financial Slight Slight Slight Slight Important resources of sponsors and charity funds

Budgetary allocations are the main sources of funding for all areas of social infrastructure. However, insufficiency of budget funding limits the ability to use it for improvement and development of these industries, and allows to

290 maintain social infrastructure at the minimally required level. It should be noted that local governments are not always able to ensure the normal functioning of social infrastructure. That is why most of municipal facilities are closed or transferred to private ownership. Financial resources of enterprises, which form social infrastructure by the expense of their revenues, partially remove financial load from municipal and state budgets. So co- financing of social facilities is effective by combining expenses of businesses and local governments. Payment for rendered services is an important source of social infrastructure funding. However, the cost of providing services in various fields is inversely proportional to the possibility of expanding their use in the conditions of the low level of financial security of the population. This source can be effectively implemented for urgent needs of the population, whose price is taken into account in determining of the cost of living. Services that are higher on the price scale and are lower on the scale of the need for consumers, are able to accumulate significant amounts of financial resources due to their expensiveness, even though they are not used massively (for example, higher education or private medicine). This issue can be partly solved by raising the living wage and growth of the salaries. However, in our opinion, the best solution is to combine payment for rendered services with the involvement of financial resources from other sources. Credit as a source of funding takes a small place in housing infrastructure and communal services through the mechanism of housing loans. It may be a promising source of education funding by implementation of budgetary compensations for targeted bank loans for educational services. Existing mechanism of budget credits for education gives poor results in practice. The annual amount of such loans does not reach even 2000 students. This can be explained by non-transparent decision-making on the loans, but is mainly caused by the lack of budget resources. Due to the lack of budgetary funds the mechanism of educational loans should be complemented with targeted bank lending and lending by employers, which are currently unavailable. Financial resources of enterprises are insufficiently involved. It is an extremely promising financial resource of social infrastructure development. They may act as an independent resource, as well as complement the funding sources discussed above. Social fields are aimed to develop labor skills of the population and ensure the satisfaction of their social needs that creates a class of productive and efficient workforce for the development of enterprises. Thus, financing of social infrastructure is economically viable investment destination for any business structure and allows it to develop itself due to state motivation programs. Sponsorship and charity with involving financial resources of enterprises are less attractive for economic entities and individuals, but they have specific prospects for growth. Community initiatives occupy a small place too, but like

291 sponsorship, they have big opportunity to expand financing through international cooperation. The improvement of the system of forming financial resources for social infrastructure development should be implemented through the integrated use of all sources and optimization of their structure. This strategy ensures creation of sustainable financial mechanisms for the development of social sectors. The low level of social standards is explained by the limited state financing and low purchasing power of the population. Therefore, the development of methods of social infrastructure financing must be based on the principle of humanization of human resources management, which will expand the range of recommendations for budgetary and extra-budgetary financial mechanisms. Exploring the functional aspects of social policy, many economists argue that its vocation is a regulated intervention in market relations to redistribute national wealth for the benefit of vulnerable sections of the population who are unable to play an active role in the country's economic processes. The secondary goal is to disclose the potential of a person fully, to realize professional and personal goals in favor of economic development of the state. This is evidenced by the functions of social policy. We consider it expedient to distinguish the main of them: 1) expression, protection, harmonization of interests of certain social groups of society, as well as its individual members; 2) optimal resolution of social contradictions; 3) integration of different segments of the population, harmonization of their interests, creation of conditions for social harmony; 4) social protection of the population; 5) management of social processes and others [9]. In our opinion, the system of governmental instruments and actions aimed at providing social protection to the population can be considered as a passive direction of social policy implementation. It aims at the continued support of society and the provision of a level playing field through the redistribution of domestic product. We consider active the direction of realization, the priority of which is the creation of prerequisites for the comprehensive development of a person in order to increase his/her labor, intellectual, physical and social potential. The policies and activities of domestic power institutions still support the Soviet approaches to public administration, under which the functioning of the social sphere was subordinated to the economic direction of the government and state institutions. Changing priorities in the modern Ukrainian society has led to the need to direct political and economic activity of the state to ensure human rights and freedoms, and to give them an equal or subordinate place in social policy. In view of the above, social policy cannot be considered as a secondary component of the state policy. It is a leading link in economic policy through the realization of its positively regulating and stimulating role in ensuring the

292 welfare of the state and creating opportunities for the effective functioning of the social protection system. Integrated social policy creates the prerequisites for the formation of “social capital”, the emergence of which changes the nature of interaction between the subjects of economic relations, the system of professional incentives and motivations, and leads to increased corporate social responsibility. It forms strategic perspectives for the development of production and transformation of the system of economic relations of society. A mandatory condition for the implementation of all areas of social policy is the principle of observance of political and civil rights guaranteed to every person. Social policy scholars have identified a number of other principles, the implementation of which contributes to the effective implementation of the state's social function, including: openness and transparency; rule of law; responsibilities; efficiency of implementation; coherence and interconnection (with other types of public policy); social justice; solidarity and equality; subsidiarity; democracy; objectivity; social partnership; directivity; harmonious development of the person; priority; flexibility; timeliness; budgetary control. Taking into account the results of research, the broader social policy priorities include [9]: Employment care. Creation of social security system. Support for vulnerable sections of the population. Developing an effective healthcare system. Addressing education problems. Reconciliation of internal social and group conflicts. Countering (in a broad context) crime. Saving a safe environment. As an indicator of the effectiveness of social policy, it is customary to use the standard of living of the population, which expresses the degree of satisfaction of a person in their professional, household, social, physiological and cultural needs. In order to assess the standard of living of the population, we consider it advisable to use a system of indicators: socio-demographic (population, its composition, dynamics and structure by gender, age and social status; indicators of migration of population and labor resources); generalizations (GDP per capita, real income per capita, human development index, etc.); indicators of the level of remuneration and income of the population (average and minimum wages, average and minimum pensions, etc.); indicators of consumption of goods and services by the population; indicators that characterize the state of the social sphere.

Part 2. An integrated approach to financially support the development of territorial social infrastructure An integrated approach to the development of social infrastructure should include [7; 9]: – determining the amount and structure of the population’s needs for social services by taking into account local factors;

293 – taking into account features of every region during the development and use of social standards; – reaching optimal limits and proportions in development; – reasonable determination of capital investment amounts and their distribution; – coordination of the building of social infrastructure objects with the facilities of building organizations. A prerequisite for compliance with these conditions became the decentralization of the power of authorities which allows local governments to solve existing issues of social infrastructure development more quickly and comprehensively and provide better control over its functioning and financial support. The aim of the strategy is to make optimal choice and combination of financial resources from potential sources for the development of specific social industries. The strategy has a series of tasks that require changes in the budget, fiscal and regulatory policy [7; 9]: implementation of medium-term planning in the public sector; ensuring proper use of financial resources and control over them; efficient use of financial resources; achieving the compliance with social norms and real price level; expanding budget base of tax revenues; activation of the attraction of extra-budgetary sources for social infrastructure funding; implementation of state incentives to attract financial resources of business entities to develop social infrastructure. To achieve these objectives the foundation of building of strategic management system must be based on the following principles [7; 9]:  integrated approach to the funding of each sector;  targeted use of funds;  legal regulation and incentives to attract extrabudgetary funds;  state regulation of tariffs for infrastructure projects;  widespread use of market forms and management methods to minimize overhead costs;  monitoring the effectiveness of the use of financial resources. All principles should act simultaneously. As the level of success of their application determines the effectiveness of using of financial resources in social infrastructure development. To achieve first strategic objective should be revised the approach to the planning and control of public spending on social infrastructure. The main obstacle in this direction can be considered the Ukraine's lack of effective planning and monitoring of budget programs. Social policy actions are not a temporary solution to immediate needs. They form a focused set of actions, the result of which will be shown in a long period of time. Over past 25 years, total shortfall of financial resources in social infrastructure accumulated a lot of problems. That's why medium and long term planning of programs of social infrastructure development would be the only way to solve existing social contradictions in society.

294 The experience of developed countries (the Netherlands, Sweden, Australia and New Zealand) indicates advisability of implementation of a medium-term budget planning in Ukraine. The need for such a move is based on the fact that for realization of strategic priorities of social infrastructure development in Ukraine duration of the annual budget is too limited to create the ability to predict expenditures for social policy tasks required for the development of infrastructure industries in the future. The essence of the medium-term planning is to determine the value of expenditure for several years as the rate for inclusion in the expenditure part of the budget of the current period. Thus, adopted budget program is being included in the budgets of the next years for the duration of its implementation. Medium-term planning is an integral part of national strategic planning of expenditures for social infrastructure development. Today, this principle is used in the development of educational programs, housing, sports fields, but they represent a small share of the total funding needs of social infrastructure. Implementation of this policy will enable more efficient and transparent planning of spending on social infrastructure. This is provided by the ability to assess the results of several periods via interconnected system of indicators. Recent implementation of reforms of power decentralization will allow to use financial resources of local budgets more effectively by basing on regional needs and characteristics. The costs of development, that can be used to improve transport infrastructure or upgrade housing and utilities sector, are underfunded. Thus, local authorities, which have on their balances objects of social infrastructure, have the potential need for effective management solutions. Decentralization gives facilities for local governments for implementation of the detailed needs analysis and control over use of intended expenditure, which is a common condition of effective budget investments of all levels in the development of social infrastructure sectors. Different quantity of social infrastructure objects in regions requires implementation of optimal reform of their structure based on regional characteristics. Differences in the structure of demand for social services in different regions are firstly caused by the difference in income levels and social structure of the population of the territory. Optimization of social infrastructure in the region should be based on the parameters of its economic development (industrial specialization, the ratio of production and nonproduction areas, etc.) that directly affect the level of employment and population structure. If we consider social infrastructure as the basis of social, financial stability and potential economic growth, there comes the awareness of the need not only to increase the current funding costs for its functioning, but also invest into modernization and development of social infrastructure, improve adaptation to external changes, which means the expansion of investment actions of local authorities.

295 A special role among the ways to increase the financial capacity of local budgets for financing of infrastructure facilities plays intensification of searching of alternative sources for funding different social industries and areas, increasing of their investment attractiveness and creating of incentives for public-private partnership. Implementation of social policy and development of social infrastructure in accordance with national priorities, social, cultural and spiritual development necessitates a large portion of government regulation. Public authorities should regulate the production of scarce goods and services, not only to prevent the collapse of production, but also contribute to its growth. The actual requirement for state regulation is to ensure the dependence of wages on its results in order to use this interest for employees of enterprises of all forms of ownership to motivate them to show high-performance, restrain the growth of unnecessary production costs, to ensure their decline and, on this basis, to inhibit prices growth and inflation. The need of fiscal component for harmonization, strategic planning and balancing social infrastructure development processes with economic growth, identifies appropriate mix of budgetary and private institutions of medicine, preschool education, culture, arts and sports. These changes should be gradual and be based exclusively on the basis of voluntary initiatives of business entities. They require long-term work for at least 10 years. Similar systems had been creating in developed countries for decades, so it is impossible to implement them in Ukraine in one year. Thus, decentralization is eventually able to achieve strategic objectives of the strategy of improving the system of forming financial resources for social infrastructure funding: increase the efficiency; ensure proper use of financial resources and control over them; create incentives for enhancing public- private funding programs and attract extra-budgetary investment. To solve the problem of inequality of social standards (minimum wage, living wage, minimum pension, etc.) it should be noticed that severe lack of funding is primarily caused by lack of funds in the budget. Combination of the different ways of increasing budget revenues will bring new opportunities to raise social standards. Increasing the size of a living wage and salaries, which not only increase the level of solvency of the population, but also increase the demand for paid services of social infrastructure, will create prospects to accumulate financial resources by charging payments for services. In this way conditions for solving another problem of our strategies would be set, such as intensification of attracting extra-budgetary resources to the development of social sectors [7; 9]. Let us consider the following steps to overcome the problems of financing social infrastructure development through raising the weight of other funding sources. It is advisable for this purpose to turn to international experience and provide appropriate changes in legislation. In the process of search and use of off-budget financial resources the organizational component of social

296 infrastructure needs to be reformed through various mechanisms of attracting financial resources to social infrastructure. Financial resources of enterprises are an important source of financing and development of social infrastructure of the country. The financial participation of the enterprise in the social development of society implies the formation of the social responsibility of this enterprise, which creates the preconditions for establishing partnerships between the state and the private sector in order to implement national and regional programs of social development and improve the welfare of the population. A properly implemented concept of social responsibility provides benefits for the state, society and the enterprise itself, which receives the economic and social preconditions for its development. Issues of realization of corporate social responsibility are becoming more and more urgent in Ukraine. Involving the private sector in financing social infrastructure is able to solve a number of pressing problems caused by the lack of public funding. This process is complicated by the voluntary foundations of social activity and the lack of effective government incentives to engage businesses in addressing social issues. In the contemporary economic literature, corporate social responsibility is defined in the context of compliance with the requirements of social norms by the subjects of social relations, and in cases of irresponsible behavior that does not meet these standards or violates social order; they are obliged to carry additional personal or property obligations.

Part 3. The mechanism of raising fund of business entities for the development of social infrastructure of territories The especial prospect of financing social infrastructure development is attracting financial resources of the private sector into this field. At the time of the Soviet Union, many large companies had their own infrastructure, which used to include nursery school for children of employees, recreational centres, hospitals (occupational health clinics and sanatorium-preventoriums), cultural buildings and centres, stadiums, art ensembles that were financed by company funds. Currently in the conditions of market management mechanisms it seems to be appropriate to stimulate corporate structures, including medium and large businesses, to create own social infrastructure institutions of all social sectors. Let us note that there are two approaches to the interpretation of financial resources of enterprises as a source of social infrastructure funding [9]: 1) ensuring the availability of services to the public: paying for educational and health care services for workers is an indirect way of developing social infrastructure. On the one hand, it provides expansion of financing through payment for rendered services, and on the other, it increases the demand for this services; 2) direct funding of the infrastructure facilities: investment and sponsorship into equipment and upgrades.

297 A prerequisite for achieving this result is implementation of six strategic business objectives, which is introduction of state incentives for attracting financial resources of business entities. Indirect means of state influence on the economy form 3 methods of implementation of the objective: 1) providing business entities that assume social responsibility with tax and credit incentives by state; 2) giving preference in tenders, government orders to projects and companies that focus their financial resources on the development of social sectors; 3) obligating new owners of privatized state enterprises to build, maintain and develop their own social infrastructure on the basis of privatized enterprises. On the way of solving the problem of social infrastructure funding there are some obvious positive aspects [9]:  reducing the burden on the budgets of all levels;  creating incentives to improve productivity of labor;  financial benefits for socially conscious businesses in the form of stimulation by the state;  efficiency of corporate funds use is much higher than the effectiveness of the involvement of state funds. The effect of accumulation of financial resources from extra-budgetary sources for the development of social infrastructure can be spread on the financial capacity improvement of the state in such ways: promotion of economic growth, overcoming the employment problem, implementation of other programs of transition to a socially oriented economy. It is possible by creating a system of effective tax incentives for the public-private partnership. Conclusion of agreements with private investors to finance social projects allows to outline the responsibilities of the parties in the process of infusion of extrabudgetary resources to the development of social infrastructure in order to avoid risks. Financial resources of the private sector can be involved in the financing of social infrastructure on the principle of co-financing costs together with the budget. It is worth noting that this is possible only in conditions of creation of effective mechanisms of private investors’ motivation by providing guarantees or benefits which require changes in tax and regulatory legislation. The mechanism of incentives offered by the author is based on tax reduction and obtaining state guarantees for companies (Fig. 1). The results of the implementation of this mechanism is not only attracting private investment as a financial resource of social infrastructure development and increasing of social responsibility of private sector, but also creating partnership between business entities, state authorities and public. This cooperation provides undoubted benefits for state and solves the problem of increasing the base of alternative financial resources for social infrastructure development and enables to fund:

298 Entities which focus their financial resources on providing public education and health care, improving housing conditions, physical and spiritual development, remove additional financial burden on budgets and contribute to the development of these industries, and simultaneously increase expenditures from their budgets

In addition to the social benefits of Here arives possibility to create financial employees satisfaction and increased incentives for fundraising financial loyalty, enterprises need to get financial resources of business entities for the benefits from the state that will development of social infrastructure compensate the increase in their costs

By increasing tax inflows to the budget (including tax on property) and reduction of costs for financing the development of social sectors by increasing the share of extra-budgetary sources of funds, budget funds accumulate in the double amount

Fig. 1. The mechanism of raising funds of business entities for the development of social infrastructure Source: [9]

1. Expanding the network of infrastructure facilities that will provide increasing access to social benefits. 2. Development of low-profit social sectors. 3. Community initiatives, innovative projects, development of social and creative activity of the population, which creates conditions for economic growth. State incentives for raising resources of business entities, due to this mechanism, require using the following economical methods: 1. Exclusion from taxable income the value of company’s expenses related to the development of social infrastructure and to the payments for additional social services for its employees. 2. Granting exclusive rights or benefits for public contracts and tenders. 3. Providing government loans and guarantees for international loans is appropriate to motivate companies to all these activities in economically calculated and coordinated by state values. 4. Reducing rates (or giving free) for rent of the municipal property for companies that implement social responsibility in all of these areas. Corporate sector, in addition to direct financial benefits, also receives guarantees and benefits indirectly in the form of state support that become a motivating factor to make decision on their involvement into financing the development of low-profit areas of public services. During the work with social sectors, investors get a number of strategic advantages: 1. Targeted stuff training (in cooperation with the education sector).

299 2. Background to international cooperation (social activity is an important factor of confidence in company in many developed countries). 3. Employees trust. 4. Public trust, advertising. However, the greatest benefits of implementing this mechanism in the form of the public-private partnership for funding the development of social infrastructure is gotten by the population, which is the direct user of services, provided by developed and accessible social infrastructure. To realize this strategy using outlined mechanism and methods it is advisable to adhere to the system of strategic priorities of social infrastructure financing in today’s economy: 1. Creating the most favourable organizational and legal conditions for business entities that make private investment into social infrastructure. 2. Uniting financial resources from local and national sources to reform and develop social infrastructure. 3. Monitoring and evaluation of the use of financial resources. It is important to change the role of social infrastructure financing for private investors and business entities. To achieve the implementation of effective ways of further social infrastructure reforming there must be complied principle of equal attraction of financial resources of the state, public and private sectors at the local and national levels. Ukraine needs a transition from inefficient and costly to commercial or administrative advantageous view on investment in social infrastructure and human capital formation. Resolving this issue is possible through the improvement of the social partnership by amending existing legislation and corporate tax system. The strategy of improving the system of forming financial resources for social infrastructure development will help to attract private sector resources to the development of education, health, culture, sport and providing citizens with housing on mutually beneficial terms. Significant results in the mechanisms of increasing the amount of financial resources in social infrastructure can be achieved by gradual implementation of the system of outlined measures. The introduction of these measures will contribute to the improvement of accumulative processes and more efficient use of financial resources. This will not only enhance the ability to use the funds for development of social infrastructure, but will also increase the financial capacity for economic growth through funding and budget growing. The gradual growth will stimulate reduce of the number of the unemployed and poor, as well as expand opportunities for financing programs of social infrastructure.

Conclusions The theoretical generalization of scientific views on the concept of social infrastructure and its role in the implementation of active social policy made it possible to define social infrastructure as a set of objects that form the material

300 and organizational basis for the state to fulfil its social function by providing social services to the population in order to create the necessary conditions for professional, intellectual, spiritual and physical development of the person. Features and tendencies of change of spatial characteristics of social infrastructure largely determine the specifics and vectors of development of the country, its foreign policy and foreign economic position, shape its investment image, affect the level of competitiveness of the national economy. Increasing differentiation and imbalances in the development of the social infrastructure of individual regions in the near future may threaten the destruction of national economies of individual countries, loss of economic independence and political dependence on more developed countries. The basis of a scientifically substantiated structural and functional model of the mechanism for activating extra-budgetary financing of social infrastructure development is the following features: financial regulation is considered from the point of view of management function; the influence of the state through financial regulation instruments on the development of social infrastructure is achieved through the financial transmission mechanism; the importance of controlling the effectiveness of financial regulation, which allows to coordinate the impact through the budget and tax channels of financial transmission (based on preliminary monitoring of the effectiveness of regulation) and to achieve the set goals (expected results) of the financial policy of the state in the social sphere. This will help to identify priorities for financial regulation of social infrastructure development in Ukraine.

References: 1. Bystryakov I.K., Mantsevich Yu.M. (2015) The use of space in the plane of social transformation in Ukraine. Visn. NAS of Ukraine. 11. 67-76. 2. Fransen L., Bufalo G. and Reviglio E. (2018). Boosting Investment in Social Infrastructure in Europe. European Economy Discussion Papers. Luxembourg: Publications Office of the European Union. Retrieved from: https://ec.europa.eu 3. Infrastructure and its funding: implications for planning. (2017) PIA Discussion Paper. Available at: https://www.planning.org.au 4. Kozachenko G.V., Onischenko S.V., Zavora T.M. (2019) Methodical bases for assessing the socio-economic security of the region. Problems of economy. 1. 59-66. 5. Kozireva O.V. (2017) Analysis of foreign theories of spatial development of regions. Eastern Europe: Economics, Business and Management. 2. 184-192. 6. Pistr N.B. (2017) Theoretical foundations of spatial development in the system of concepts of regional research. Young scientist. 4. 735-739. 7. Strategy for social infrastructure (2019). Retrieved from: https://www.statedevelopment.qld.gov.au 8. Sukhanos M.K., Belyavtseva V.V. (2019) Theoretical and methodological support for regional development tasks. Problems of economy. 2. 96-101. 9. Vankovych D., Trofymenko M., Ivaskevych K. (2017) The strategy of improving the system of forming financial resources for social infrastructure development in Ukraine. Formation of market economy in Ukraine. 37. 1. 26-35.

301 Заблодська І. В. доктор економічних наук, професор, директорка Луганської філії Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України Мельникова О. А. кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри бізнес-економіки та підприємництва Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Заблодська Д. В. провідний економіст Інституту економіко-правових досліджень Національної академії наук України

РОЗВИТОК ЛУГАНЩИНИ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ: АСПЕКТ ПОЗИЦІОНУВАННЯ

Анотація У статті подано результати аналізу розвитку Луганського регіону в умовах військового конфлікту. Надано основні характеристики сучасної системи адміністративно-територіального устрою області. Подано показники валової доданої вартості за видами економічної діяльності Луганської області. Розкрито втрати через військовий конфлікт та проблеми на окупованих територіях. Визначено перспективи розвитку Луганщини в умовах військового конфлікту для її позиціонування. Зроблено прогноз результатів підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності і питомої ваги обсягів реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємств Луганської області з урахуванням того, що збройний конфлікт не закінчиться до кінця 2020 р. Доведено, що Луганщина намагатиметься себе позиціонувати не тільки як територія військових дій, а й як промисловий регіон, у якому розвивається сільське господарство.

Вступ Формування та розвиток економіки України безпосередньо залежать від перспектив розвитку економік її регіонів. І навпаки, розвиток економік регіонів знаходиться у прямій залежності від напрямів та стратегії розвитку держави. Проте війна на Сході України зумовила виникнення безпрецедентних масштабних проблем, що кардинально скорегували стратегію розвитку країни.

302 Анексія АР Крим, збройна агресія Російської Федерації проти України створили значні довготривалі загрози розвитку, зокрема у вигляді втрат виробничих об’єктів, руйнування інфраструктури, погіршення матеріаль- ного становища громадян. Усі ці проблеми, а також пов’язані з ними дефіцит енергоресурсів та сировини, логістичні проблеми і зупинка роботи ключових промислових підприємств на сході країни у поєднанні накопиченими внутрішніми структурними проблемами розвитку й погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури спричинили розгор- тання економічного занепаду в 2014–2015 рр., який характеризувався втратою частини потенціалу розвитку. Починаючи з 2016 р. завдяки вибраному курсу на європейську інтеграцію та реформування економіки вже три роки поспіль Україна демонструє економічне зростання. Однак позитивні тенденції цього макроекономічного зростання мають нестійкий характер, що зумовлено як чинниками, пов’язаними з викликами з боку Російської Федерації, так і існуванням системних внутрішніх викликів довгострокового характеру, зокрема: втратою людського капіталу; низькою економічною продуктив- ністю; низькою інвестиційною привабливістю; збереженням значних перешкод для здійснення підприємницької та інвестиційної діяльності; низьким рівнем захисту прав інтелектуальної власності; низьким рівнем цифровізації процесів; незавершеністю процесу децентралізації, секторальних реформ та реформування адміністративно-територіального устрою; неефективною судовою системою та низьким рівнем довіри до влади тощо [1–3]. Тому дослідження проблем та тенденцій розвитку економіки як на макро-, так і мезорівні завжди будуть на часі, особливо це стосується тих територій, на яких зараз проходять військові дії (Луганська і Донецька області). Аналіз тенденцій розвитку економік цих регіонів має проводитися задля їх позиціонування не тільки як прифронтових територій, а й областей, що намагаються розвиватися попри вплив військового конфлікту.

Розділ 1. Аналіз розвитку економіки Луганщини в умовах військового конфлікту Луганщина, або Луганська область, розташована на сході України у басейні середньої течії річки Сіверський Донець. Максимальна відстань із півночі на південь становить 275 км, із заходу на схід – 170 км, площа – 26,7 тис кв. км (4,4% території України, 10-е місце серед областей). Площа території області, яка підконтрольна українській владі, – 18,3 тис кв. км (3,1% території України). На півночі межує з Бєлгородською та Воронезькою областями, сході та півдні – з Ростовською областю Російської Федерації, південно-заході – з Донецькою областю, північно-заході – з Харківською областю України. Загальна довжина кордону з Російською Федерацією в межах Луганської

303 області становить 737 км (39% загальної довжини українсько- російського кордону). Територія Луганської області розділена на: 18 районів (Антраци- тівський, Біловодський, Білокуракинський, Довжанський, Кремінський, Лутугинський, Марківський, Міловський, Новоайдарський, Новопсков- ський, Перевальський, Попаснянський, Сватівський, Слов’яносербський, Сорокинський, Станично-Луганський, Старобільський, Троїцький), в яких розташовано 926 населених пунктів, 37 міст, у тому числі 14 міст обласного підпорядкування (Луганськ, Алчевськ, Антрацит, Брянка, Голубівка, Довжанськ, Кадіївка, Лисичанськ, Первомайськ, Ровеньки, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Сорокине, Хрустальний), районного підпо- рядкування – 23; 109 селищ міського типу та 780 селищ і сіл. Основні характеристики системи адміністративно-територіального устрою області наведені в табл. 1 [4]. Із 2014 р. частина області належить до тимчасово окупованої території. Станом на 2018 р. підконтрольними уряду України залиша- ються 35 адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі 12 районів (Біловодський, Білокуракинський, Кремінський, Марків- ський, Міловський, Новоайдарський, Новопсковський, Попаснянський, Сватівський, Станично-Луганський, Старобільський, Троїцький), 15 міст, у тому числі три міста обласного підпорядкування (Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк), 28 селищ міського типу та 517 сільських населених пунктів.

Таблиця 1 Основні характеристики системи адміністративно-територіального устрою області Характеристики / роки 2014 2015 2016 2017 2018 2019 Райони, од. 18 18 18 18 18 18 Об`єднані територіальні - - 2 2 3 9 громади, од. Міста, од. 37 37 37 37 37 37 Міста спеціального статусу, республіканського, 14 14 14 14 14 14 обласного значення, од. селища міського типу, од. 109 109 109 109 109 109 Сільради, од. 206 206 ...... сільські населені пункти, од. 780 780 780 780 780 780 Територія, тис кв. км 26,7 26,7 26,7 26,7 26,7 26,7

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 833-р (зі змінами від 20.03.2019 № 169-р) [5] затверджено Перспективний план формування територій громад області (далі – Перспективний план), яким

304 передбачено 39 об’єднаних територіальних громад (далі – ОТГ), які охоплюють усю територію області, у тому числі й тимчасово окуповані території Луганської області. Станом на 1 липня 2019 р. облдерж- адміністрацією схвалені зміни до Перспективного плану, якими передбачається утворення 45 ОТГ, які охоплюють усю територію області. Зазначені зміни направлені до Кабінету Міністрів України для їх затвердження. Станом на 1 липня 2019 р. в області утворено 23 об’єднані територіальні громади, у 17 з них пройшли перші місцеві вибори. Проведення у Донецькій та Луганській областях операції Об’єднаних сил (антитерористичної операції) засвідчило існування проблем, зумовлених нездійсненням органами місцевого самоврядування покладених на них повноважень протягом тривалого часу. Після відповідної пропозиції РНБО був ухвалений Закон України «Про військово-цивільні адміністрації» № 141-VIII від 3 лютого 2015 р. [6]. На території Луганської області діють військово-цивільні адміністрації (ВЦА) на трьох рівнях. Станом на 1 липня 2019 р. підконтрольними Україні залишаються 35 адміністративно-територіальних одиниць (12 районів, 15 міст, у тому числі три міста обласного підпорядкування, 28 селищ міського типу та 517 сільських населених пунктів). На окупованій частині області залишилося шість районів, 22 міста, у тому числі обласний центр Луганськ, 81 селище міського типу та 263 сільських населених пункти. Із 2014 р. місто обласного значення Сєвєродонецьк виконує функції обласного центру, у ньому розміщено Луганську обласну державну адміністрацію – обласну військово-цивільну адміністрацію та інші установи. До 2014 р. у структурі національної економіки Луганська область була однією з найбільших за своїм потенціалом: у загальному обсязі валового регіонального продукту частка Луганської області в 2012 р. становила 4% у ВВП України; частка в експорті продукції – 5,6%; частка зайнятого населення – 4,9% від загального показника в Україні. У Луганській області на початок 2014 р. функціонувало 44,7 тис юридичних осіб. Значна кількість із них належала до групи великих підприємств переважно у таких галузях: вугледобувній, енергетичній, металургійній, коксохімічній, хімічній та машинобудівній. Динаміку обсягів і структури валової доданої вартості за видами економічної діяльності за останні роки подано в табл. 2. У Луганській області всі основні економічні показники завжди відповідали середньому національному рівню по Україні, проте з початком збройної агресії Росії на Донбасі рівень усіх індикаторів різко понизився, і нині область належить до найбідніших регіонів України. Так, за показником валового регіонального продукту область перемістилася з

305 10-го місця на 24-е, за показником валового регіонального продукту в розрахунку на одну особу – з 15-го місця на 24-е. Економіка окупованих територій Луганської області пережила в 2014–2015 рр. період відтоку капіталу й вивозу виробничих активів. Після введення економічної блокади завершується трансформація залишків економіки відповідно до нових умов і правил.

Таблиця 2 Показники валової доданої вартості за видами економічної діяльності Луганської області (млн. грн) [4] Показники 2013 2014 2015 2016 2017 Валова додана вартість, всього, 46864 26989 19945 25913 26000 млн грн, у тому числі Сільське господарство, лісове 3236 3137 4079 5413 5540 господарство та рибне господарство Добувна промисловість і розроблення 6316 2068 3096 3113 1145 кар'єрів Переробна промисловість 9797 4889 2678 4407 2650 Постачання електроенергії, газу, пари 2019 1582 411 1292 2084 та кондиційованого повітря Водопостачання; каналізація, 585 255 205 135 139 поводження з відходами Будівництво 825 405 211 237 262 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт 4953 2220 1004 1237 1735 автотранспортних засобів і мотоциклів Транспорт, складське господарство, 3614 1943 1019 1240 903 поштова та кур'єрська діяльність Тимчасове розміщування й організація 346 137 53 71 81 харчування Інформація та телекомунікації 474 374 431 433 400 Фінансова та страхова діяльність 1188 1005 416 618 695 Операції з нерухомим майном 3471 2623 1596 1851 2137 Професійна, наукова та технічна 709 366 317 332 410 діяльність Діяльність у сфері адміністративного 419 97 101 147 187 та допоміжного обслуговування Державне управління й оборона; 2788 2200 2228 2937 4034 обов'язкове соціальне страхування Освіта 3192 2020 1121 1256 1861 Охорона здоров'я та надання 2069 1235 627 769 1078 соціальної допомоги Мистецтво, спорт, розваги та 330 207 114 160 309 відпочинок Надання інших видів послуг 533 226 238 265 350

306 У 2013 р. шахти Донбасу забезпечували 76% видобутку вугілля в Україні, видобуток вугілля у Луганській області становив 26,3 млн т/рік. У 2014 р. Україна втратила контроль над основними вуглевидобувними районами обох областей. Сьогодні на окупованій частині Луганщини налічується 42 шахти. Зокрема, на окупованих територіях опинилися всі шахти, що видобувають антрацит, який є найбільш цінною маркою серед вугілля енергетичної групи і на який розраховано п'ять із 12 тепло- електростанцій в Україні. Антрацитові флагмани на окупованих територіях – об'єднання «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», які до 2017 р. були підконтрольні енергетичному холдингу «ДТЕК», а також неприватизоване об'єднання «Антрацит». Також на окупованих територіях опинилося й одне з найкращих в Україні джерел коксівного вугілля – об'єднання «Краснодонвугілля» в Луганській області (до 2017 р. його контролював металургійний холдинг «Метінвест») [4]. До 2017 р. збут вугілля з окупованих територій здійснювався переважно безпосередньо на підконтрольну Україні територію, хоча близько 10% поставок були проведені транзитом через Росію. При цьому весь логістичний ланцюг доставки вугілля повністю забезпечувався українською стороною, що й забезпечувало її вплив на видобуток вугілля на окупованих територіях. Із 2017 р. об'єднання «Краснодонвугілля», «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» налагодили канали поставки антрациту в Росію. Показово, що вантажні порти Росії, пов'язані з Азовським і Чорним морями, істотно збільшили перевалку вугілля. У першому півріччі 2017 р. порт Ростов-на-Дону збільшив відвантаження вугілля на 47% і довів його до 1,4 млн т; порт Азов – на 109%, до 0,5 млн т; порт Таганрог – на 33%, до 0,4 млн т. Окрім того, частина антрациту з окупованих територій під виглядом російського вугілля залізницею поставляється і в Україну. Отже, імпорт вугілля з Росії збільшився вчетверо. Якщо за весь 2016 р. в Україну через російську митницю було ввезено 0,72 млн т вугілля, то за перше півріччя 2017 р. – 1,43 млн т. При цьому самим шахтам дістається лише 15–18% від ціни кінцевої реалізації. Якщо до 2017 р. вугілля на цих шахтах закуповували по $50–55 за тонну, то зараз Росія платить за нього по $25 за тонну, а в Україні цей антрацит купують по $130–140 за тонну. Але в будь-якому разі самим видобувним компаніям дістаються суми, достатні лише для підтримки виробництва і виплати невеликих заробітних плат. Капіталовкладення та інвестиції у цю галузь відсутні. У таких умовах видобуток на місцевих шахтах утримується за рахунок тієї модернізації, яку встигли провести до 2014 р. Основний обсяг робіт у цьому напрямі був зроблений на вуглевидобувних об'єктах «ДТЕК». Наприклад, в об'єднаннях «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» сукупний річний обсяг інвестицій до війни перевищував 1 млрд грн. Але навіть там за теперішніх умов роботи, тобто фактично на зношення, тільки з поточними ремонтами і без освоєння нових лав видобуток вугілля вже

307 почав скорочуватися саме з технологічних причин, і цей процес наростає [4]. У металургійних підприємств на окупованих територіях виникли дві проблеми. Перша – технологічна. Місцеві меткомбінати мають надлишок потужностей із виробництва коксу. Раніше він був затребуваний у Маріуполі та на Дніпропетровщині. В обмін на кокс меткомбінати отримували з Дніпропетровської області залізну руду. Тепер цей обмін припинився, що поставило на грань заглушки більшість коксових батарей в Алчевську. Друга проблема – реалізація продукції. Основний збут металургійних підприємств Донбасу орієнтований на експорт. Виробництва, що опинилися на окупованих територіях, забезпечували до 20% від загального обсягу валютної виручки, яку приносила українська металургія. Причому закордонні ринки збуту продукції донбаських заводів ті самі, що й у російських меткомбінатів: країни Азії і Близького Сходу. Більше того, до 2014 р. метал із Донбасу за рахунок демпінгу епізодично відбирав частину російського ринку, тому для металургів Росії виведення з ладу хоча б однієї домни на Донбасі фактично є великим кроком до виконання їхньої національної програми імпортозаміщення і підтримки власного виробництва [4]. Як і у випадку з шахтами, у ціні продукції донбаських меткомбінатів тепер немає інвестиційного складника, оскільки капітальних вкладень у ці підприємства не здійснюється. Також в умовах наростаючого безробіття і низького завантаження підприємств зарплати працівників мінімальні. Усе це забезпечує невисоку поточну собівартість металу. І маржа, що стає можливою в таких умовах, дає змогу домогтися домовленостей із російськими гірничо-металургійними гігантами про постачання залізорудної сировини. Очевидно, що через загрози застосування міжнародних санкцій за таку торгівлю російські підприємства проводять ці операції за сірими транзитними схемами. Як результат, порівняно з 2013 р. у першому півріччі 2017-го обсяги виробництва в галузі скоротилися. По Алчевському меткомбінату завантаження не перевищує 20% від довоєнних показників. З огляду на модель виробничих відносин, що сформувалася, можна прогнозувати в короткостроковій перспективі стагнацію виробництва на місцевих металургійних підприємствах до рівня, який залежатиме від умов забезпечення сировиною та енергоресурсами з боку Росії. Єдина автономна опора енергетики на окупованих територіях – це теплова генерація, представлена Зуївською і Старобешівською теплоелектростанціями на окупованій частині Донеччини. Виробничих потужностей цих ТЕС цілком достатньо для забезпечення електро- енергією окупованих територій, особливо з урахуванням промислового спаду, який там стався. У довоєнні часи ці дві ТЕС споживали до 5 млн т вугілля щороку. Нині загальна потреба місцевої електрогенерації у вугіллі знизилася на 60%. Для повного завантаження тепло-

308 електростанцій потрібно забезпечити перетікання електроенергії на контрольовану Україною територію. При цьому відчувається гострий дефіцит електроенергії, який покривається останнім часом за рахунок поставок із Росії. Але для транспортування електроенергії з окупованих територій немає технологічних можливостей, а поставки на контрольовану Україною територію заблоковані. Що стосується газопостачання, то з кінця 2014 р. його здійснює Росія, намагаючись подати ці поставки як імпорт в Україну. Левову частку газу споживає побутовий сектор. Сьогодні й у майбутньому газопостачання на тимчасово окупованих територіях пов'язане майже виключно із соціальними функціями і втратило будь-який бізнес-складник. Основна складність, з якою зіткнеться в найближчій перспективі енергетика регіону, пов'язана з занепадом і руйнуванням транспортної інфраструктури. Уже зараз окремі населені пункти, що знаходяться неподалік від лінії фронту, позбавлені електрики і газопостачання, оскільки не відновлюються зруйновані в результаті бойових дій лінії електропередач і газопроводи. Тим часом місцеві жителі, які залишилися без роботи, здають дроти і труби на металобрухт. Надалі у зв'язку з припиненням роботи шахт і підприємств металургії, за рахунок яких підтримувалася робота енергетичної інфраструктури прилеглих селищ, схожа доля очікує й інші населені пункти. Таким чином, буде закручена спіраль спаду галузі, яка поки що є лідером з товарообігу. Вражає список утрат машинобудівних підприємств на окупованій частині Луганщини: «Сотий» завод (воєнпром) – вивезений до Росії; Центральне конструкторське бюро машинобудування «Донець», яке займалося вирощуванням кристалів для мікроелектроніки, – вивезене до Росії; Луганський завод гірничорятувального обладнання «Горизонт» – порізаний на металобрухт; «Лугцентрокуз» – виробництво зупинене через низьку напругу в контактній мережі, яка не дає змоги запустити електропечі; «Луганськтепловоз» – виробництво майже зупинене; Луганський завод трубопровідної арматури «Маршал» – вивезений до Росії, на його території облаштована стоянка для артилерії; Луганський завод прокатних валків – частково зруйнований, вціліле обладнання готується до вивезення в Росію; Брянківський рудоремонтний завод – порізаний на металобрухт; завод «Юність», що виробляв реле для оборонної й аерокосмічної промисловості, – вивезений до Росії; Луганський ливарно-механічний завод – порізаний на металобрухт; Луганський авіаремонтний завод – вивезений до Росії; Стахановський вагонобудівний завод – виробництво заморожене. По суті, слід говорити про те, що машинобудівний кластер, сформований на Донбасі в другій половині XX ст., повністю зруйнований за роки існування конфлікту. І справа не тільки в тому, що вивезено, розкрадено або знищено обладнання. Зникла складна інтелектуальна інфраструктура і середовище, без якого неможливе існування машино-

309 будування, не кажучи вже про розвиток. Майже повністю втрачено інженерно-технічний персонал як на підприємствах, так і в профільних науково-дослідних центрах. Разом з інженерами виїхали або змінили рід діяльності кваліфіковані токарі, фрезерувальники, слюсарі, зникла технічна документація, втрачені виробничі зв'язки і розірвані технологічні ланцюги. З урахуванням перспектив стагнації структуро- утворюючих галузей регіону – вугільної промисловості та металургії – зруйноване машинобудування на окупованих територіях не має перспектив відновлення. Навіть у разі можливого промислового відродження регіону простіше й економічно доцільніше завезти сучасне і якісне зарубіжне обладнання для шахт і металургійних комбінатів, аніж намагатися на місці відтворити втрачені машинобудівні потужності. У місті Луганську середня зарплата в червні 2017 р. становила 8 594 руб., або 3 883 грн за курсом НБУ. На неокупованій частині Луганщини середня зарплата в червні 2017 р. становила 5 943 грн. Це в 1,53 рази більше, ніж у Луганську. Ще більш вражаючим є контраст у шахтарів, якщо порівнювати їхні зарплати з довоєнними. Наведемо середні заробітні плати на вугільних об'єднаннях на окупованих територіях за березень 2017 р.: «Краснодонвугілля» – 9 667 руб., «Ровенькиантрацит» – 6 894 руб., «Свердловантрацит» – 7 200 руб. У 2013 р. у цих вугільних об'єднаннях зарплати в гривнях були в 1,5 рази вищі, ніж теперішні рубльові. А якщо перерахувати рублі в гривні, то вийде, що за роки війни зарплата шахтарів зменшилася втричі, притому що ціни зросли в кілька разів [4]. Після «націоналізації» підприємств, що належать українським компаніям, на окупованих територіях гостро постало питання безробіття, і воно досягає 20%. Але насправді ситуація значно гірша, оскільки почали закриватися вугільні шахти. На захоплених вугільних підприємствах Луганщини звільнено 34 тис осіб, з яких змогли працевлаштуватися на підконтрольній Україні території лише 300 осіб. Відомо також, що багато шахтарів з Краснодона і Ровеньків почали виїжджати бригадами у Воркуту і на Кузбас, де вербувальники обіцяють по 40–50 тис руб. на місяць. Дещо кращі справи на Алчевському меткомбінаті. Підприємство навіть очолює офіційний список найбільших платників податків Луганщини за 2017 р. Хоча офіційно керівництво заявило, що комбінат зупиняється, зараз він продовжує роботу «на тихому ходу», що забезпечує зайнятістю до чверті його персоналу. Зростання народного невдоволення на окупованих територіях стримується також наявністю великої кількості пенсіонерів, «держ- службовців» і «бюджетників», тобто працівників, які отримують зарплату з бюджету. Практично в кожній сім'ї є хоча б одна людина, чий дохід повністю залежить від бюджету. І в разі втрати роботи на підприємстві ці казенні виплати – пенсія або зарплата – стають єдиним джерелом існування для всієї родини. Тому саме пенсіонери,

310 «держслужбовці» і «бюджетники» (вчителі та ін.) сьогодні є гарантами соціального спокою [4]. Також варте уваги те, що на окупованих територіях повністю укомплектований штат так званих «міністерств надзвичайних ситуацій». У пожежники і рятувальники існує навіть неофіційна черга, хоча до початку війни тут завжди були вакансії, притому що в ті часи їхня робота була менш напруженою. Така особливість пов'язана з тим, що рятувальники отримують досить високу зарплату – близько 15 тис руб. І друга причина популярності цієї професії полягає у тому, що рятувальники гарантовано не потрапляють в окопи, хоча й отримують обмундирування і пайки, такі ж як і у бойовиків. Останнім часом на окупованих територіях намітилася гостра нестача медиків. Звідси їде все більше лікарів. Причому йдеться саме про кваліфікованих медиків, а не медсестер. Останні, як і вчителі, тримаються за робочі місця, хоча й отримують у середньому лише 6 тис руб. Оплата праці лікаря на окупованих територіях невисока – зав. відділенням лікарні в Луганську отримує близько 8,5–9000 руб. Що стосується пенсіонерів, то їм виплачуються пенсії в середньому близько 4 тис руб. на місяць. Поки Україна не провела верифікацію пенсіонерів, у майже півмільйона літніх жителів окупованих територій була можливість отримувати також і українські пенсії. Після квітня 2017 р. доступ до українських пенсій був перекритий, і сьогодні пенсія приблизно на 20% менша, ніж на підконтрольних Україні територіях Луганської області. Розмір пенсій на окупованих територіях однаковий. Це вказує на те, що кошти для таких виплат надходять з одного джерела, тобто з Росії. На пенсії і соціальні виплати припадає не менше 50% бюджету окупованих територій. Ще 35% припадає на оплату праці «бюджетників» та «держслужбовців». Решта 15% – інші поточні видатки. Але таке співвідношення вірне тільки з урахуванням того, що військові витрати проходять повз їхні «бюджети», оскільки Росія фінансує свої окупаційні війська безпосередньо [4]. До російського вторгнення основною функцією малого бізнесу на території Луганської області з погляду місцевого керівництва було вирішення проблеми зайнятості. На початок 2014 р. в Луганській області було зареєстровано близько 140 тис невеликих приватних підприємств і фізичних осіб – підприємців. Після окупації становище малого бізнесу змінилося. Уже в 2015 р. стало зрозуміло, що на окупованих територіях дрібні підприємці розглядаються як основне джерело поповнення «бюджетів» усіх рівнів. Це пояснювалося тим, що влада на окупованих територіях майже не мала доступу до грошового обігу великих підприємств, що належали українським компаніям, тому влада розпочала інтенсивне збирання грошей малого бізнесу у форматі «добровільних пожертв».

311 Водночас спостерігається різке зниження купівельного попиту у сфері промтоварів. Споживчий кошик більшості населення на окупованих територіях складається майже повністю з продуктів харчування. До того ж ціни майже на всі продукти харчування в 1,5–2 рази (а часом і більше) вищі, ніж вартість аналогічних продуктів на контрольованій Україною території. Асортимент магазинів побутової техніки значно скоротився, закриті програми споживчого кредитування. Трохи кращі справи у продавців побутової хімії та канцтоварів, тобто дешевого товару повсякденного користування. Зазначені тенденції свідчать про те, що на окупованих територіях і далі знижуватиметься купівельна спроможність та погіршуватиметься якість життя населення. Основна причина цього – у відсутності умов для нормального існування економічно активних людей. Зараз єдина мета більшості жителів на окупованих територіях якось прожити, отримуючи від нової влади соціальні виплати. Більш забезпечена меншість – це переважно ті, хто так чи інакше наближений до владної верхівки.

Розділ 2. Перспективи розвитку Луганщини в умовах військового конфлікту та її позиціонування Луганська область до 2014 р. була однією з найбільших в Україні саме за своїм промисловим потенціалом. Збройний конфлікт здійснив надзвичайно негативний вплив на економіку Луганщини, а особливо на промисловість регіону. Однак навіть за зменшення у 2014–2017 рр. промислового виробництва його питома вага становить 49% загального обсягу реалізованої продукції, тому зменшення його обсягів вирішальним чином впливає на обсяги продукції у цілому по області. Водночас почали зростати галузі, які не були пріоритетними, зокрема сільське господарство. Позитивні тенденції щодо зростання обсягів реалізованої продукції спостерігалися протягом 2014–2017 рр. за більшістю видів економічної діяльності. Динаміку обсягів реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємств області наведено в табл. 3 [4]. Проте слід зауважити, що прогноз питомої ваги обсягів реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємств зроблено з урахуванням того, що збройний конфлікт не закінчиться до кінця 2020 р. Ще одним показником, який характеризує галузеву структуру економіки області, можна вважати фінансові результати підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності, тобто приріст (чи зменшення) вартості власного капіталу підприємств, що утворюються в процесі їхньої підприємницької діяльності за звітний період. Динаміку фінансових результатів підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності Луганської області та їх короткостроковий прогноз наведено в табл. 4.

312 Таблиця 3 Питома вага обсягів реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємств та їх короткостроковий прогноз, % Види економічної діяльності 2014 2015 2016 2017 2018 2020 Сільське, лісове та рибне 6,84 13,98 14,87 21,44 22,27 23 господарство Промисловість 75,73 66,28 67,12 49,04 45,37 45 Будівництво 0,76 1,66 1,43 2,40 3,61 4 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і 13,05 13,55 12,27 20,37 20,83 21 мотоциклів Транспорт, складське господарство, поштова та 0,90 0,98 1,08 1,49 1,88 2 кур’єрська діяльність Тимчасове розміщування й 0,07 0,16 0,12 0,18 0,17 1 організація харчування Інформація та телекомунікації 0,19 0,22 0,17 0,30 0,29 0,3 Фінансова та страхова діяльність 0,08 0,10 0,08 0,09 0,05 0,1 Операції з нерухомим майном 0,74 0,73 0,58 0,71 0,80 0,1 Професійна, наукова та технічна 1,27 1,88 1,37 2,75 3,45 3 діяльність Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного 0,27 0,36 0,54 0,51 0,47 0,5 обслуговування Освіта 0,004 0,01 0,01 0,01 0,02 0,2 Охорона здоров’я та надання 0,04 0,03 0,06 0,13 0,21 0,25 соціальної допомоги Мистецтво, спорт, розваги та 0,03 0,05 0,28 0,55 0,56 0,1 відпочинок Надання інших видів послуг 0,02 0,03 0,02 0,03 0,03 0,2

Таблиця 4 Фінансові результати підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності (млн грн) [4] Підприємства, які Підприємства, які одержали прибуток одержали збиток Фінансовий у % до у % до результат загальної фінансовий загальної фінансовий (сальдо) кількості результат кількості результат підприємств підприємств 1 2 3 4 5 6 2013 -8355,4 66,5 3557,4 33,5 11912,8 2014 -46595,7 68,1 1880,3 31,9 48476,0 2015 -51543,1 76,1 3038,0 23,9 54581,1 2016 -25234,5 79,5 3671,6 20,5 28906,1 2017 -25802,8 78,9 3803,2 21,1 29606,0 2020 80 20

313 Продовження табл. 4 1 2 3 4 5 6 Промисловість 2013 -8046,0 60,1 1804,0 39,9 9850,0 2014 -42553,4 51,5 795,4 48,5 43348,8 2015 -48715,7 65,2 280,5 34,8 48996,2 2016 -25481,7 67,9 805,0 32,1 26286,7 2017 -26922,3 67,3 1138,8 32,7 28061,1 2020 70 30 Сільське, лісове та рибне господарство 2013 658,2 82,4 823,4 17,6 165,2 2014 116,4 90,1 849,1 9,9 732,7 2015 1458,4 91,6 2257,9 8,4 799,5 2016 2195,0 93,3 2493,4 6,7 298,4 2017 1881,9 91,5 2174,6 8,5 292,7 2020 92 8 Будівництво 2013 -49,2 61,6 90,7 38,4 139,9 2014 -1,5 56,7 13,9 43,3 15,4 2015 10,5 68,8 34,6 31,2 24,1 2016 26,1 75,9 35,8 24,1 9,7 2017 24,4 78,3 31,6 21,7 7,2 2020 80 20 Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів 2013 60,3 68,1 468,4 31,9 408,1 2014 -337,9 65,9 90,3 34,1 428,2 2015 197,5 77,4 323,2 22,6 125,7 2016 90,8 78,6 149,2 21,4 58,4 2017 188,2 80,6 212,6 19,4 24,4 2020 81 19 Транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність 2013 -1013,5 64,8 85,7 35,2 1099,2 2014 19,0 59,8 40,2 40,2 21,2 2015 -152,8 65,0 39,6 35,0 192,4 2016 15,4 71,2 45,2 28,8 29,8 2017 31,8 72,3 50,8 27,7 19,0 2020 73 27 Тимчасове розміщування й організація харчування 2013 -6,7 66,2 4,0 33,8 10,7 2014 -2,7 53,6 1,5 46,4 4,2 2015 -5,8 73,3 2,2 26,7 8,0 2016 -31,8 78,6 1,6 21,4 33,4 2017 -22,1 70,0 2,0 30,0 24,1 2020 70 30 Інформація та телекомунікації 2013 -5,0 68,5 13,0 31,5 18,0 2014 2,7 69,1 4,4 30,9 1,7 2015 2,6 69,6 4,0 30,4 1,4 2016 3,8 78,4 5,0 21,6 1,2 2017 2,4 78,3 5,9 21,7 3,5 2020 80 20

314 Закінчення табл. 4 1 2 3 4 5 6 Фінансова та страхова діяльність 2013 4,1 66,7 19,6 33,3 15,5 2014 3,5 57,1 6,9 42,9 3,4 2015 -6,6 33,3 1,4 66,7 8,0 2016 1,1 79,5 4,3 20,5 3,2 2017 16,2 52,0 17,7 48,0 1,5 2020 60 40 Операції з нерухомим майном 2013 -11,3 58,7 73,3 41,3 84,6 2014 -3802,6 55,1 10,4 44,9 3813,0 2015 -4344,1 59,0 17,9 41,0 4362,0 2016 -2131,6 64,6 29,0 35,4 2160,6 2017 -1107,9 59,2 28,3 40,8 1136,2 2020 60 40 Професійна, наукова та технічна діяльність 2013 103,7 64,3 135,1 35,7 31,4 2014 -10,5 52,7 62,8 47,3 73,3 2015 27,0 72,3 65,1 27,7 38,1 2016 81,3 78,1 84,3 21,9 3,0 2017 115,3 75,9 125,3 24,1 10,0 2020 80 20

Прогнозування результатів підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності було зроблено щодо підприємств, які одержали прибуток (збиток), у % до загальної кількості підприємств і з ураху- ванням того, що збройний конфлікт не закінчиться до кінця 2020 р. Для реалізації визначених перспектив доречне створення агломерацій. Експертами пропонується створення таких агломерацій: 1. Луганська – Луганська міська рада, м. Щастя, смт Станиця Луганська, Лутугинський район. 2. Лисичансько-Рубіжансько-Сєвєродонецька – Лисичанська міська рада, Сєвєродонецька міська рада, м. Рубіжне, Кремінський район. 3. Алчевсько-Кадієвська – м. Алчевськ, Кадієвська міська рада, Брянківська міська рада, Голубівська міська рада, Первомайська міська рада, Перевальський район, Попаснянський район. 4. Антрацитівсько-Хрустальненська – Антрацитівська міська рада, Хрустальненська міська рада, Антрацитівський район. 5. Довжансько-Ровеньківська – Довжанська міська рада, Ровеньківська міська рада, Довжанський район. 6. Сорокинська – Сорокинська міська рада, Сорокинський район. На неокупованій території Луганської області із цього переліку залишилася тільки Лисичансько-Рубіжансько-Сєвєродонецька агломе- рація [7]. Окрім того, перспективні напрями розвитку Луганщини мають

315 відповідати положенням Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 р., яка розроблена відповідно до конституційного принципу пріоритету інтересів людини у державній політиці [8]. Метою державної регіональної політики, яка покладається в основу Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 р. є підвищення рівня життя населення незалежно від місця проживання людини в згуртованій, децентралізованій, конкурентоспроможній і демократичній Україні – розвиток та єдність орієнтовані на людину. У ній зазначено, що війна, яка продовжується на Донбасі, втрата української юрисдикції на значній частині Донецької та Луганської областей, фактичне припинення транзиту через україно-російський кордон, утрата традиційних ринків, поява значних територій у зоні розмежування на Донбасі з ризиками ведення господарської діяльності, значна кількість вимушено переміщених осіб – усі ці проблеми суттєво впливають не тільки на регіони, які безпосередньо межують із зоною розмежування чи з РФ, вони зачіпають увесь внутрішній український ринок і торкаються кожного українця. Втрата контролю над частиною території Донецької та Луганської областей унаслідок збройного конфлікту посилила затяжний етап трансформаційної кризи, що призвело до загострення регіональних диспропорцій. Тому у першій цілі Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 р. (формування згуртованої країни в соціальному, економічному, екологічному та просторовому вимірах), у § 1.2.3, зазначено відновлення та розбудова територій Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок війни на Сході України. Окрім того, є ще дві цілі: підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів та ефективне людиноцентричне багаторівневе врядування [8]. Щодо позиціонування Луганщини як території, що намагається розвиватися в умовах військових дій, то у проєкті Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027 р. зауважено, що Донецька та Луганська області – це прикордонні регіони у несприятливих умовах. До цього функціонального типу відносяться райони, розташовані безпосередньо біля державного кордону України з державами, відносини з якими передбачають додатковий рівень безпеки кордону, обмеження руху товарів та людей, що стримує розвиток місцевої економіки та залучення інвестицій (Російська Федерація, Придністров'я Республіки Молдова). Також до зазначеної категорії відносяться райони Донецької та Луганської областей, що межують із зонами безпеки й є прилеглими до району бойових дій (лінія розмежування та 30-кілометрова зона вздовж лінії розмежування). Даний функціональний тип близький до типу європейських ландшафтів «колишні промислові та військові зони», але має специфічні українські риси.

316 Висновки Унаслідок агресії Російської Федерації 1/3 частини території області та обласний центр Луганськ із 2014 р. непідконтрольні Україні. Ці обставини кардинально впливають на перспективу розвитку Луганської області. Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, агресія Російської Федерації та розрив торговельно-економічних відносин із нею значною мірою змінили загальну ситуацію в Україні. При цьому максимально відбившись на окремих регіонах, зокрема Донбасу і його складової частини – Луганської області, суттєво порушивши структуру її територіально-планувального розвитку. Продовженню військових дій на території області сприяють додаткові чинники, які перешкоджають активному розвитку області та позиціонують її як прикордонний регіон у несприятливих умовах. Прогноз результатів підприємств до оподаткування за видами економічної діяльності та питомої ваги обсягів реалізованої продукції (товарів, послуг) підприємствами Луганської області на 2020 р. свідчать, що Луганщина і далі намагатиметься себе позиціонувати не тільки як територія військових дій, а й як промисловий регіон, у якому розвивається і сільське господарство.

Список використаних джерел: 1. Територіальний розвиток та регіональна політика в Україні : монографія / за наук. ред. В.С. Кравціва. Львів, 2016. 218 с. 2. Досвід об’єднання територіальних громад на Сході України: економіко-правові аспекти : колективна монографія / за наук. ред. В.А. Устименка та І.В. Заблодської ; НАН України. Інститут економіко-правових досліджень. Київ : ВІСТКА, 2018. 210 с. 3. Економічні передумови оновлення та реалізації стратегії розвитку Донецької області на період до 2020 року / І.В. Заблодська та ін. Економіка і право. 2016. № 2(44). С. 20–31. 4. Сайт Луганської ОДА. URL : http://loga.gov.ua/oda/press/news/vazhlivo_ donesti_investoram_shcho_mi_vidkriti_do_partnerstva_gotovi_pracyuvatiz 5. Розпорядження КМУ від 5 серпня 2015 р. № 833-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Луганської області». URL : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KR150833.html. 6. Закон України «Про військово-цивільні адміністрації». URL : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T150141.html. 7. Алфьоров М.А. Урбанізаційні процеси в Україні : монографія. Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. 552 с. 8. Проєкт Державної стратегії регіонального розвитку до 2027 року. URL : http://www.minregion.gov.ua/.

317 Zalytska Kh. Ya. Candidate of Economic Sciences, Senior Lecturer at Department of Economics of Enterprise and Investment National University Lviv Polytechnic Syzon M.-O. I. Student of the Department of Management and International Entrepreneurship Institute of Economics and Management National University Lviv Polytechnic

METHODOLOGICAL APPROACH TO THE FORMATION OF THE DEVELOPMENT STRATEGY AND POSSIBLE ASSOCIATIONS OF THE REGIONAL ECONOMIC STRUCTURES

Summary The effectiveness of the regional development is determined by the efficiency of the implemented strategies aimed at enhancing the strategic potential of the region through cooperation of business entities. This, in turn, requires regional business entities to determine the interconnections and the level of impact to form possible options for reconciling their interests and selecting the best one that will maximally contribute to the achievement of regional development goals. Therefore, formulating an effective regional development strategy requires taking into account the extent to which one business entities indirectly impact on the other ones. Accordingly, this work contains the stages of formation a regional development strategy. There are principles (sequence) of the regional development strategy formation depending on a certain level and impact of its business entities on regional development in general and its economic structures in particular explained. The model is described and recommendations are given to choose a regional development strategy due to the impact of regional business entities on the economy and structure of the region. The recommendations given determined the level of impact of IT enterprises on Lviv region development and other regional business entities. The data obtained allowed us to outline possible development options for IT companies, to predict their possible impact on other business entities. This data is a basis to form the appropriate strategic measures aimed at optimizing the relationships between the structures of the region and coordinating their activities to ensure effective competitive development of the region through achievement of the regional goals defined by national and international programs.

318 Іntroduction The stable development of the national economy is the key to successfully formed and effectively implemented regional development strategies. The main feature of a successfully formed regional strategy is the level of region attractiveness and prospect, obtained as a result of the correct reconciling of the interests of its business entities. The efficient reconciling of the interests of the regional economic structures requires not only their direct contribution to regional development to be taken into account, but their indirect impact on the development of other regional business entities. This will predict possible regional development scenarios and develop appropriate strategic measures for maintaining the interconnection of specific economic structures to maximize their internal potential and ensuring the required regional development level. The works of the following scientists are devoted to the study of the problems of the region's economy strategic development: L. Vlasyuk [1], P. Vorona [2], G. Zavoronkova [3], O. Kachnyi [4], T. Kravchenko [5], О. Lyakh [6], O. Panukhnyk [7], M. Zvereakov, A. Kovaliov, N. Smentina [8], O. B. Mrykhina [9] and others. Existing approaches reflect the process of formation of the regional development strategies in the context of national programs and taking into account the effectiveness of prospective business entities. However, the regional economic structures ineffective for a certain period of time can ensure the performance of regional leaders during that period. Therefore, to enhance the potential of regional long-term competitive development effectively, it is necessary to form the regional development strategy, taking into account the directions and levels of impact of its economic structures on the economy of the region, the state, and on the current and future activities of other regional structures.

Part 1. Characterization of the stages of the regional development strategy formation Regional development strategy formation is given in Fig. 1. The first block of the regional development strategy formation is the “Evaluation of the achieved level and features of the regional development”, which analyzes the resource base of the region, which results allow to outline the existing and predict the possible boundaries of the regional development. This block consists of the stages of strategic analysis of the environment of the region and formation on the basis of the obtained strategic goals of its effective development. This block is necessary to determine and further establish the percentages of possible development in each sectoral structure of the region, to outline the percentages of the failure risk level to meet the set goals, and, accordingly, to develop remedial measures to eliminate or reduce such situations when they occur.

319

Fig. 1. Formation and implementation of the regional development strategy Source: developed by the authors

320 The first stage of this block is the analysis of the external environment, which involves the study of the country internal market state of the outside the region studied, as well as the situation on the international markets. This analysis allows to identify the key success factors for the effective regional development. Comparing the key success factors with competitive advantages the most effective regional development direction in form of strategic alternatives can be created. Analysis of the internal environment of the region involves the study of the structure of the region and the evaluation of its level by certain indicators: the unemployment rate; the state of competition; the level of satisfaction of consumer needs, etc. However, it is worth calculating the value of these indicators, not separately by industry criteria, but by the impact on the region individually by enterprises of different directions and spheres of activity by specific components, given the importance of each of these components. Determining the level of impact of each of the enterprises will allow to outline their contribution to the regional development, thus, will allow to optimize its structure by strengthening the prospectively effective entities and redefining the weak ones. The results of the strategic analysis of the environment of the region determined the key factors and competitive advantages of the region, which underlie the strategic goals of its development. Moreover, the criterion of the set goals effectiveness is the degree of approximation of the region economic system to the standards of sustainable balanced development of the country. A SWOT analysis matrix can be used to identify the key factors of the regional development and competitiveness. “Modelling”, the next block of the regional development strategy formation, provides an assessment of the level of impact of operating business entities in the region on the economy of the region as a whole and regional business entities in particular by certain components. This is necessary to determine the results of the defined impact of the direction and the projected values of the level of the regional development from the resulting impact, which will be the basis for the formation of possible alternatives to its strategic development and possible options for optimizing the structure of the region. Determining the level of impact of economic structures on the regional development allows to identify the possible directions and sizes of their further development, which in turn helps to change the conditions of operating of the region for its other participants by increasing the number of jobs, investment attractiveness, local budget revenues and more. Determining the impact of economic structures on the efficiency and effectiveness of the activities of other business entities helps to balance the interests of regional structures in order to increase their development

321 capabilities necessary to maximize the strategic potential of the region to ensure its long-term success in the domestic and foreign markets. The final stage of this block is the formation of strategic alternatives for the regional development, taking into account the prospects of development of its economic structures, the level of compliance of the regional development with the target values, environmental conditions and the competitive advantages of the region. Each strategic alternative evaluates the dynamics of the regional structural units behavior, resulting in possible scenarios for the regional development, according to which strategic directions of its development are created, taking into account the national perspectives and conditions of operating of different regions. Projected regional development opportunities incompliance with the level of available capabilities of its business entities (determined by evaluating the level of impact of economic structures on the regional development) requires the regional economic structure to be reviewed. In case the level of the regional structures development complies with the prospects of international development, then it is worth reviewing the chosen regional development strategy, even at the country level. The third block addresses the issue of determining the effectiveness of a pre-formed strategy, its relevance to existing conditions, potential and opportunities for the regional development. If the evaluation shows incompliance of the results obtained to the normative value established by certain indicators or specific parameters, then the relevant components of the regional development strategy formation or their elements are adjusted. The next block deals with the implementation of the chosen strategy, i.e. the formation of proper prerequisites (adjusting the activity of regional business entities to change) and the conditions for its effective implementation and efficient performance. The steps of this block include measures that, based on the concept of socio-economic development of the region, form a plan of concrete actions, including their tasks and timing, identification of responsible persons, obtaining the expected result from the evaluation of the implementation of certain strategic measures, plans and programs, size and source financing, methods of intermediate control and feedback. The whole process of the regional development strategy formation must be supported with the elements of management functions: successful motivation systems; timely control and regulation measures; clear organizational actions and well-developed plans at all managerial levels. Therefore, the regional development strategy is closely related to the development strategy of business entities located in the region or working with existing regional structures, and limited by the strategic activities of international and national development strategies.

322 Part 2. Methodical aspects of choosing the regional development strategy through determining the impact of its economic structures According to the abovestated, the regional strategy can be chosen in two ways – external and internal. If internal, the choice of the regional development strategy is based on the results of the activities of the regional business entities, determined by the level of their further growth and focusing on their attractive directions of development. The external way involves the formation of the regional development strategy and support for those sectors that are considered promising and important for the growth of the country's economy as a whole. That is, in this case the directions of the regional strategic development are set outside the international and national strategic programs. Although the ideal option would be mixed one, which is to compare the values of both options (external and internal) and highlighting the limiting signs, values, criteria within which it is necessary to select optimal and effective strategies for the regional development, as well as to form development alternative variants in case of unforeseen situations under the impact of dynamic changes of various factors. An important issue in the regional development strategy formation at the stages highlighted in Fig. 1 is a choice of determination the impact of regional economic structures on its development, as well as of the strategic directions of each of the studied enterprises separately, together by industry or types of enterprises depending on their impact on other regional business entities. Systematization, simplification, commensuration, consistency, repetitions avoidance when evaluating the regional development through the diverse impact of its business entities, requires such evaluation by certain components to be held, establishing appropriate links between their key elements, reflecting the conditions and quality. This, in turn, requires justification of the selected components, which will be evaluated in such a way as to take into account as much as possible: all factors influencing the regional development; diversity of development of business entities in the region (use of quantitative and qualitative values); specifics of the regional economic structures (possibility of application for any enterprises of the region); the prospect and attractiveness of each of these structures, as well as the risk at the maximum use of their capabilities, etc. Selection of the components for assessing the state of the regional development requires understanding the evaluation results should describe to the maximum extent the most important aspects (features) of the regional development, which will ensure a successful formation of the region's climate and increase the size of investment resources. Accordingly, there is a need to use quantitative and qualitative indicators that will allow the evaluation result to get a complete picture of the state of the valuation entity and its behavior relative to other entities in a particular region.

323 That is, to determine the regional development level through the impact of its economic structures on this development, it is necessary to apply such a model of submission of evaluation results, which will allow, by comparing all the obtained data with each other, to operationally select the directions of strategic development for the studied structures and on its basis to identify possible options for regional development. As an example, we can use the model proposed in the work [10], which is a matrix formed by four components: the economic component; the social component; the technical and technological component; the external attractiveness component. To choose the directions of the regional strategic development along the axes of the matrix, we can postpone the general values for all business entities of the region, separately for enterprises of different industries or spheres of activity, sizes, forms of ownership, etc. Determining the points of contact on the axes of the matrix for individual groups of enterprises will give a picture of the direction and size of which some enterprises impact on the regional development and the performance of other enterprises in the region, which will help to form effective measures to concentrate the efforts of regional structures to increase the potential of the region and achieve the desired results through optimal use of available resources. Results of estimation on each component are compared through definition of integral indicator which is calculated as the product of weight coefficient of each indicator of corresponding component and obtained values on this indicator. Evaluating the regional development level by certain components, taking into account the weighting factors of each component will allow not only to determine the prospect of development of a certain direction in the region, but also to carry out certain optimization measures and promptly make management decisions to eliminate the problems encountered by systematizing specialized information according to the product of weight coefficient to the other ones. The regional development strategy selection algorithm according to the recommendations given in the section, is shown in Fig. 2. Advantages of applying the proposed approach to the regional development strategy formation are the opportunity to form the basis of the main indicators and factors of impact on the regional sustainable development, to foresee the level of development of its economic structures, to outline possible optimization measures at the expense of the evaluation results of the impact of regional business entities on structure of the region. This will allow to model further directions of its development and to select the most optimal ones at a specific time.

324

Fig. 2. The evaluation and selection algorithm of the regional development strategy of enterprises in a particular industry Source: developed by the authors

325 Part 3. Selection of Lviv region development strategic directions through determining the impact of it sphere on its economy and structure An example of the selection of Lviv regional development strategic directions is made by determining the impact of the economic structures of the IT industry on Lviv region and its other business entities. The list of indicators for evaluating the impact of IT companies on Lviv region development is shown in Fig. 3.

Fig. 3. Indicators for determining the impact of IT industry activity on Lviv region development [10]

The share of jobs created involves two components of direct and indirect employment. The level of provision of the population (IT specialists) of the region with the necessary benefits means all of the IT employees have an access to all the IT products, which provide comfortable living conditions. This may include a car, rest opportunity, etc. Provision of the residents with the cars requires the cost of their operation, and therefore an investment increase in related areas: the sale of auto parts; car services; filling stations; carwash, etc.

326 Availability of cars will also increase the requirements for the improvement of roads and the arrangement of improvements for stops, parking, etc. of vehicles. The indicator “Cost savings from the use of IT products by companies in different sectors of the economy” means the company's implemented IT products are effective in the region. For example, the benefits of introducing e-tickets, e-registering for a doctor's appointment, e-queues for kindergartens, and more. The promotability means the extent to which the newly created product meets the needs and expectations of the consumers. The attractiveness of the labor market in the field of IT technologies is also characterized by the demand for IT professions training. Interaction with related business structures % involves IT companies’ cooperation with training institutes, startup schools, and more. Project independence means the ratio of the number of customized projects created to the total number of company projects. This indicator characterizes the qualitative activity of enterprises, that is, to what extent company employees are creative and manufacture products that are interesting for the general public. Domestic regional demand satisfaction with enterprise products % means to what extent the existing IT enterprises in the region facilitate the work of the population of the region or economic structures by manufacturing products that meet their needs to the maximum. The export value shows the profitability of the enterprises of the given industry and may concern not only international export but also export of IT industry products outside the region. The speed of appearance of new products reflects the efficiency of IT companies as it relates to the time of appearance of a new product relative to the previous one. The calculation of this indicator is necessary to understand how productive the industry is. If we look at the companies of this industry separately, it is clear that the important quantitative indicators are commercial viability, profitability, R&D expenses, the amount of invested capital, etc. The first indicator by which we determine the level of impact of IT companies on the regional development by the component “economy” is “Revenues to the state budget”, which is represented in our case by the amount of taxes paid to the local budget by the IT industry enterprises in Lviv region, which amounts to $ 12,403 million. The indicator “Revenues in other spheres of region economy” is analyzed by the magnitude of the costs incurred by employees or enterprises of the IT industries in the following areas of activity: insurance services; medicine; supermarkets (household appliances, products); airlines; transport companies; construction industry; automobile sphere; creative industry (theaters, cinema, museums, exhibitions, conferences, etc.); restaurant business, sports services.

327 IT industry investment in the real estate market through the purchase of real estate (apartments) in 2018 amounted to $ 46.5 million, up to $ 0.6 million more than in 2017 (the cost was $ 45.9 million in 2017). Moreover, the apartments in the overwhelming majority of 63.9% were purchased for own accumulated funds, 12.6% loan from relatives, 16.0% gifts from relatives and only 7.5% loan from the bank [11]. In addition, 7% of IT employees purchase more than one apartment. In addition to apartments, IT workers also purchase land worth $ 9.5 million. Rent expenses of this category of employees, which can be attributed to the income of individuals, in 2018 amount to $ 18.2 million. The restaurant business received $ 18.8 million in revenue from the IT industry, as IT professionals spent an average of 19.3% of their income on food. Moreover, 46.5% visit restaurants, cafes, etc., 3.1% bought ready-made food in the store, and 35.7% bought food and prepared food oneself, which accordingly affected the income of supermarkets and grocery stores in the amount of $ 34 million [11]. In the supermarkets, IT professionals spent a significant portion of their revenues on the purchase of home appliances, which provided the respective stores with revenue of $ 12.8 million. Moreover, only 53.9% of purchases of household appliances were made in the shops of Lviv region. Accordingly, the stores of Lviv region for the sold appliances receive an income of 53.9% * 12.8 = $ 6.89 million. IT industry employees spent $ 3.5 million to visit sports facilities in the city, $ 10.3 million on vacation, $ 2.5 million of these in Lviv region. Attendance at exhibitions, fairs among the population is in great demand today, and given the specifics of the IT industry, participation in relevant conferences is especially widespread, especially abroad. All these activities form the creative industry, which has been accompanied by the $ 3.21 million cost to the IT industry in 2018 [11]. IT professionals spent $ 2.7 million on IT services. Mainly IT workers use their own cars, in addition, 33.8% own one car, 5.3% two cars and 0.4% three cars. In 2018, IT industry employees spent $ 13 million on buying new cars and $ 6.2 million on the used ones, totaling $ 19.2 million. The highest demand is for cars of 2011-2015, as their purchases by IT employees accounted 42.3% and the share of cars purchased by 2000 – 0.5%. The lack of a car has increased the cost of its maintenance and in 2018 such costs amounted to $ 15 million. However, despite the increase in the number of cars purchased by the IT employees in the region, some of them still use public transport services and accordingly provided $ 4.03 million in public transport spending. The largest share in this type of services was taken by taxi costs, which amounted to $ 3.5 million.

328 IT employees spent $ 1.3 million on insurance. Of these, 72.4% of insurance premiums were paid by an IT company. The major share in the insurance was occupied by the following types of services: health insurance, which made up 38.4% of the total insurance services in the region; 30.8% for transport insurance. Lviv IT staff spent $ 2.7 million on air travel. Almost 60% of people used the airlines services. The revenue figures for each of these areas, which are the costs borne by the IT employees in the region, are shown in Fig. 4.

Fig. 4. The value of IT specialists' investments in other fields of activity of Lviv region [10]

The total value of indicators of determining the level of impact of the IT sphere on the development of economic structures of Lviv region by economic component in 2018 amounted to $ 12590.64 million, which is 20% more than in the previous year (in 2017 this amount was $ 10,492.2 million). According to the forecasts of IT industry development, the value of this component is expected to grow up to 30% and accordingly the planned value of development of the region for this component will be $ 15,738.3 mln. [11]. For accuracy of forecasting, it is possible to display the values of indicators over several years separately or to show the dependence of the data obtained on certain changes of specific factors that impact/may impact the value of a given indicator, or due to the increase of values of the indicator of the reporting period to the baseline. The technical and technological indicators were calculated taking into account the benefits that the region has brought to the implementation of certain IT products in the region, as well as the benefits that could be obtained if the products under consideration were improved.

329 Due to the lack of specific numerical data for estimation by the technical and technological component indicators, the results are presented as a percentage increase of the value of the indicator of the reporting period to the base (previous) year. Today, the most popular are the two IT products aimed at developing Lviv region, which relate to the education and transport services. The implementation of the project of unloading Lviv city from cars began through the introduction of a new system of public transport and the removal of long-distance routes outside the city. Such measures have helped to increase the demand for public transport services, increase the number of passengers of trams and trolleybuses, and have contributed to the need to develop a single ticket, the effectiveness of which is confirmed by foreign transport companies, passengers and governments of the countries. For the new routes to operate efficiently, each company is required to install GPS navigation systems to track the accuracy, timeliness and amount of traffic on the route. This solution, in addition to the proceeds from the sale of GPS navigators, also provided an inflow of funds into the city budget by increasing tax payments, which was reached by tracking the movement of vehicles not only by the company, but also the City Transport Department. Although enterprises have increased the revenue for each driver per day, some of the extra cash remains underexploited due to the lack of accurate definition of passenger numbers. Therefore, the continuation of the automation of this business, namely the introduction of a single ticket will increase revenues by approximately 25% due to accurate passenger registration. On a point scale, the effectiveness of the application of new route schemes and the degree of impact of this product on the regional development was estimated at 8 points, which is an average at two elements: the views of city authorities; public attitude to this case. The implementation of this project is effective, attractive and appropriate for the city, so 10 points were given, and some citizens have difficulties in using public transport services, so they put 6 points. The second stage of the unloading of the city is the arrangement of parking spaces, as, according to the results of previous studies, only IT workers bought cars worth $ 19.2 million. In 2018, $ 4.512 million of parking fees was received, which is up to UAH 3.758 million more than in 2017 (in 2017 – UAH 4.135 million). In addition, it is noted that the city could receive an additional UAH 60 million from successfully developed parking lots per year [12]. Tax payments by transport companies have increased by 38.8% since the introduction of the new public transport scheme, and the amount of payments to the city budget has increased by 31.95%. If we continue this direction of the regional development, taxes will increase by a minimum up to 14% and will make 52,8%, and parking fee – up to 20% and will make 61,95%. The available and desirable levels of contribution of the considered programs to the regional economy are shown in Fig. 5.

330

Fig. 5. Actual and planned values of indicators growth at technical and technological component of the regional development [10]

The system of registering children into kindergartens also socially effected the population, which can be estimated at 7 points, since not everyone is satisfied with the operation of this system. It is advisable to change the system in such a way that it is monitored and checked accordingly from one centre. That is, when registering a child, a parent receives a document confirming his/her place in the list and accordingly, with the move of the child in the list due to the appearance of privileged children, the child's place in that list is constantly updated. Priority should be given to working parents. Accordingly, each employee will increase the budget revenues by a certain amount. In Lviv, 4,000 children are waiting in line for kindergarten. With one employee, the company pays a single contribution of 22% to the budget. If 4,000 children go to kindergarten, and 4,000 mothers start working at least for a minimum wage, the budget revenues will increase up to: 4,000 * (3,723 * 22%) = 819.06 * * 4,000 = UAH 3,280 thousand. At the same time, the value of tax payments will increase by 0.41% in 2019 (in 2018, the value of tax payments of business entities in the region under the single tax amounted to UAH 800 million). Accordingly, the cumulative value of the technical and technological development component is: 38,8 + 31,95 = 70,75%, while continuing the introduction of existing products the benefits will increase to 52,8 + 61,95 + + 0,41 = 115,16%. The social component and the component of external attractiveness are calculated by expert honey by bringing the figures presented in metrics to a comparable view on Fig. 3. With regard to the social component, the above mentioned programs for transport and educational spheres of activity of the region were used to calculate the indicator of the level of satisfaction of internal regional demand with the products of IT enterprises. According to the components we have 8 and 7 points. Which ultimately amounts to 7.5 points.

331 The share of charity expenses in IT industry revenue is 1.62% (IT industry charity contributions for the year are $ 2.7 million / IT industry revenue ($ 13,920 million * 12)). IT employees put $ 66.3 million for savings in banks. In total, 27.4% of IT professionals have deposits with banks, and overall 75.5% of employees make savings. On average, savings in 2018 amounted to 20% of wages. The main purpose of savings for IT workers (46.4%) is the purchase of apartments. The percentage of savings from the IT industry employees' salaries was 39.69% ($ 66.3 million / ($ 13.920 * 12)). The share of jobs created was 13.8%, as one IT specialist creates 3.37 jobs. If you transfer it into points, this industry, creating an additional 4 jobs, claims to score 10 points. The level of providing the population of the region (IT workers) with the necessary benefits is estimated in the following way:  the favorable environment of residence in the region for own employees by the directors of companies is determined as follows: 61.5% favorable environment; 23.1% absolutely favorable; 15.4% unfavorable;  transfer of the given % to the point system as follows: 10 points given to the value of “absolutely favorable environment”; the value of “rather favorable” is 5 points ”; value “unfavorable” is 1 point;  calculation of the total value of the indicator in points: (61.5% * 5 points + + 23.1% * 10 points + 15.4. * 1 point) / 100 = 5.5 points. In terms of charity and savings the points are divided as follows: 1) 1.62% for charity is not too high, but it is also quite a lot, therefore, this indicator is assigned with value 2 on the scale presented in table 1.

Table 1 Proportion of percentages and points Point value corresponding Indicator value in % to the indicator within specific% More than 40% 10 35-40% 9 30-35% 8 25-30% 7 20-25% 6 15-20% 5 10-15% 4 5-10% 3 1-5% 2 up to 1% 1 Source: developed by the authors

1) Savings are estimated based on the speed of their possible use, i.e. the purpose for which the savings are kept. According to surveys conducted by the 332 IT employees, it is mainly savings for buying apartments. Such savings are considered long-term, but in relation to the income of IT employees, they will use them quickly. The other part of the savings is spent on buying a car and on vacation, which requires even faster consumption of savings. According to the number of years of savings keeping, we will put the following points: we put 9-10 points for savings to be spent up to a year, we put 8-5 points for savings spent in two-five years, respectively, and for savings spent in over than five years we put 4 points and below. Since, 46.4% of IT specialists save money for buying apartments, which will take maximum of five years we put 5 points. 19% of people postpone for weddings and trips, which will take mainly up to a year, in this case we put 10 points. 9.4% of people buy cars, which take three years on average, which is 7 points, respectively. 12.9% of people save for each day, then put 2 points, and 12.4% of people who save money for their own business, repair at home, upgrading equipment, etc., it is estimated at 5 points. The cumulative point in terms of the duration of savings is: (46,4 * 5 + 19 * * 10 + 9,4 * 7 + 12,9 * 2 + 12,4 * 5) / 100 = 5,75 points. To determine the total point on the social component, assign a weighting factor to each of these indicators within 100% (Table 2).

Table 2 The value of weight coefficients by indicators (elements) of the social component of the regional development Indicator name Weighting factor Share of charity expenses in the income of IT employees 1.5 Duration of savings keeping 1.0 Share of jobs created 3.0 The level of provision of the population (IT specialists) 2.0 of the region with the necessary benefits The level of satisfaction of domestic regional demand 2.5 with enterprise products Source: developed by the authors

In this case, the integral value of the indicator is: 7.5 * 2.5 + 5.5 * 2 + 1.5 * * 2 + 3 * 10 + 1 * 5.75 = 68.5 points. Assessment of external attractiveness component began with the indicator “Labor market attractiveness in the industry”, which received 10 points, as the study of the IT technology state [13] shows its successful development and gain a popularity among school graduates because of good pay and career opportunities growth. According to the indicator “Number of IT specialists in Lviv to the total number of specialists in this field in Ukraine” Lviv is third with a share of 10%. The first place belongs to Kyiv with a share of 29%, and the second

333 belongs to Kharkiv region with a share of 14%. Accordingly, this indicator was assigned of 9 points to Lviv region on a 10-point scale. The export coverage ratio for imports of IT products in Lviv is 0.95. If taken from the regions of Ukraine, it takes the 4th place after Vinnytsia (the value of the indicator in this region is 3.3), Kherson (1.62), Ternopil (1.2) regions. According to this indicator, the level of the regional development is 7 points. According to the size of the company, it is clear that large companies have more development potential and opportunities to integrate with promising foreign companies. Since the share of large companies in Lviv is practically the smallest, this indicator was given 6 points. The number of IT companies in the region has grown by 70, which is 28% per year. If you give a 50% increase 10 points, then a 28% increase will receive 5.6 points. The competitiveness of enterprises was determined for the domestic and the world markets. For these components, the value of the indicator is respectively 4.3 and 3.9 [10] of the 5 possible. Therefore, the overall point for this indicator is (4.3 + 3.9) / 2 = 4.1 points. The speed of the appearance of new products and services is related to the close relationship with consumers, since the products manufactures are mainly ordered by foreign consumers, this indicator is given 9 points. Given that mainly IT products of the region's industry go to the foreign market, the level of interaction of these companies with related areas of activity and consumers of the region is assigned a value of 6 points. Table 3 shows the weighting coefficients of the indicators of external attractiveness component.

Table 3 The value of the weighting coefficients of the external attractiveness component of the region Weighting Indicator name coefficient The attractiveness of the IT sector in the labor market 1 Level of export coverage of import 1.5 Number of IT specialists in Lviv to the total number of 1 IT specialists in Ukraine Share of large companies to the total number of IT 1 companies in the region The level of growth of IT companies in the region 1 Competitiveness of enterprises 1.5 Speed of appearance of new products and services 1.5 Level of interaction with the structures of related fields 1.5 of activity of the region Source: developed by the authors

334 Accordingly, the integral indicator for this component of the regional development is: 1 * 10 + 1 * 9 + 1, * 7 + 1 * 6 + 5.6 * 1 + 1.5 * 4.1 + 9 * 1.5 + + 1.5 * 6 = 69.75. The obtained results are shown in Fig. 6.

Fig. 6. The matrix of choice of the development strategy of Lviv region with some influence by the IT cluster [10]

According to the obtained values of the indicators of the impact of the IT sphere on Lviv region development, the development strategy of this region should be based on the implementation of strategic measures of the leadership strategy, taking into account the promising indicators of the IT directions of the development of the region of technical and technological component and the external attractiveness component. The measures chosen should address the optimum completion of existing and effective initiation of new projects to improve the major areas of activity of the region by involving IT companies in tenders for the development of city or commodity products for attractive national industries, maintaining the start-up market and the corresponding IT

335 infrastructure of companies; creation of conditions for effective unification of IT companies and ensuring the efficiency of the IT cluster functioning, as well as considering the possibility of forming associations of certain IT structures with structural elements of priority for the development of the industry of enterprises, due to the prospect of the considered development programs of the region and the low value of interaction of existing IT companies in the region with other regional entities.

Conclusions The study results of the existing methods and approaches formed the process and the stages of formation of the regional development strategy. The process of forming a regional development strategy has been provided with a “modelling” block, which evaluates the impact of the operating business entities in the region on the economy of the region by certain components, which is necessary to determine the projected values of opportunities and directions of the regional development from the resulting impact. Determining the level of impact of economic structures on the regional development allows to determine the possible directions and sizes of their further development, which in turn helps to change the conditions of performance of the region for its other participants thorough increasing the number of jobs, raising investment attractiveness, local budget revenues and more. The results obtained will allow to determine if the forecasted regional development opportunities comply with available opportunities of its business entities (determined by assessing the impact of economic structures on the regional development), and in case of incompliance to decide on changing the structure of the region, the country and regional development strategy. There is evaluation algorithm of business entities impact on the regional development proposed, strategy selection matrix according to certain components of regional development described (economic component; social component; technical and technological component; “external attractiveness” component) and recommendations for its use given. Advantages of applying the proposed approach to the formation of the regional development strategy include the opportunity to form the basis of the main indicators and factors of impact on the sustainable regional development, to predict the level of development of its economic structures, to outline possible optimization measures with the results of the evaluation of the regional business entities impact on structure of the region, which will allow to make a model of further directions of its development and to choose the most optimal ones at a specific point in time. The level of IT enterprises impact on the development of Lviv region is calculated: by the economic component, the contribution of the IT industry to the economy of Lviv region amounted to 20% growth before the previous year, while by the technical and technological component to 44.41%. And the level of the regional development from the impact of the IT sector by the

336 social component external attractiveness component is evaluated for 68.5 and 69.75 points, respectively. The results obtained identified the need to form strategic measures for the development of Lviv region by implementing alternatives to the leadership strategy of the IT companies. Thse alternatives are aimed at improving existing and developing new projects for the development of economic structures of the region by attracting IT companies to participate in tenders for the development of city products or goods for attractive national industries, supporting the startup market and the relevant IT infrastructure, creating the conditions for effective IT companies integration and ensuring the efficiency of the IT cluster, and considering possibilities of forming certain associations of IT industry structures with the structure elements preferred for development of industry enterprises, priority development sector enterprises, due to prospectivity of the regional development programs considered and the low value of interaction of the existing IT companies in the region with other regional entities.

References: 1. Vlasyuk L. (2016) Socialjno-ekonomichnyj rozvytok reghioniv Ukrajiny v umovakh decentralizaciji vlady: vyklyky, zaghrozy, novi mekhanizmy [Socio-economic development of Ukrainian regions in the conditions of power decentralization: challenges, threats, new mechanisms]. Regional economy, № 3, pp. 5–9. 2. Vorona P. V. (2012) Formuvannja strateghiji rozvytku reghioniv [Formation of Regional Development Strategy]. Current problems of public administration: collection of research papers (electronic journal), No. 1 (41), ph. 222–230. Available at: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2012-1/2012_01.pdf. 3. Zavoronkova G. V. (2010) Strateghichne upravlinnja rozvytkom reghionu [Strategic management of regional development]. National Bulletin of the Institute of International Relations of NAU (electronic journal), Vol. 1, No.1, pp. 25–30. Available at: http://jrnl.nau.edu.ua/index.php/IMV/article/download/2872/2861. 4. Kachnyi O. S. (2017) Reghionaljna strateghija rozvytku jak zasib sprjamovanosti [Regional development strategy as a means of orientation (definition of models) of regional socio-economic development]. Public Administration: Improvement and Development (electronic journal), No. 12. Available at: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1. 5. Kravchenko T. V. (2015) Metody proghnozuvannja reghionaljnogho ekonomichnogho rozvytku [Substantiation of the choice of strategy of economic regional development]. East European scientific journal, Vol. 2, No.2 (2), pp. 33-39. 6. Lyakh О. (2015) Vdoskonalennja strateghichnogho upravlinnja miscevym rozvytkom [Improving strategic management of local development]. Regional economy, № 4, pp. 119-126. 7. Panukhnyk O. V. (2011) Metodychne zabezpechennja strateghichnogho planuvannja v reghionakh Ukrajiny [Methodological support of strategic planning in the regions of Ukraine]. Аktualni problemy ekonomiky, № 1(91), pp. 152 –157. 8. Zvereakov M.I., Kovaliov A.I., Smentina N. V. (2017) Strateghichne planuvannja zbalansovanogho rozvytku terytorialjnykh socialjno-ekonomichnykh system v umovakh decentralizaciji [Strategic planning of the balanced development of territorial socio- economic systems in the conditions of decentralization]. Odessa, Ukraine: ONEU. (in Ukrainian) 9. Mrykhina O. B., Stoianovskyi A. R., Mirkunova T. I. (2015) Perspektyvy startap- kompanij u konteksti konkurentnogho rozvytku rynku vysokykh tekhnologhij v Ukrajini 337 [Startup companies perspectives in the context of competitive development of ukrainian high technologies market]. Аktualni problemy ekonomiky, № 9 (171), рp. 215-225. 10. Kozyk V., Zalytska Kh., Tovkan, O. (2019) Formuvannja strateghiji stalogho rozvytku reghionu [The formation of a sustainable development strategy of the region]. 7th International Conference on Modeling Development and Strategic Management of Economic System (MDSMES 2019), Ukraine, Ivano-Frankivsk, October 24-25, 2019. 11. Doslidzhennja IT rynku Ljvova [Research of the IT market in Lviv] (electronic journal). Available at: https://itcluster.lviv.ua/wp-content/uploads.pdf. 12. General Directorate for Statistics in Lviv Region (2017) Statystychna informacija [Statistics], Kyiv (electronic journal). Available at: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ eng/si/inf_2009.php?ind_page=s. 13. Rozvytok ukrajinsjkoji it-industriji 2018 (electronic journal). Available at: https://ko.com.ua/files/u125/Ukrainian_IT_Industry_Report_UKR.pdf.

Свистун Л. А. кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів, банківської справи та державного управління, доцент кафедри фінансів банківського бізнесу та оподаткування Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Завора Т. М. кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів, банківської справи та державного управління, доцент кафедри фінансів банківського бізнесу та оподаткування Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» Худолій Ю. С. кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів та банківської справи, доцент кафедри фінансів банківського бізнесу та оподаткування Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНУ

Анотація У сучасних умовах в Україні більшість соціальних підсистем опинилася у тяжкому стані, що потребує виявлення та оцінювання загроз соціальній сфері країни. Сьогодні основними загрозами у соціальній сфері є: неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та

338 збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення; криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення, погіршення стану здоров’я населення; загострення демографічної кризи; невідпо- відність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам. У дослідженні виявлено вплив загроз соціально-економічній системі регіону, що спричиняє різноманітні деформації та призводить до негативних наслідків, зокрема до зниження рівня й якості життя населення, негативних змін у ментальності та психології суспільства регіонів і, як наслідок, зростання соціально-політичної напруженості в регіонах. Аналіз категоріального апарату дав змогу здійснити теоретичне узагальнення стосовно соціального ризику та виявити відсутність чіткої методичної бази щодо його дослідження, труднощі стосовно прогнозування, профілактики, мінімізації впливу та подолання. Обґрунтовано необхідність реформування соціальної політики України та використання таких форм під час її реалізації, як соціальний діалог, соціальне партнерство, соціальна відповідальність. Авторами визначено принципи реформування соціальної політики держави, а її пріоритетом обґрунтовано захист соціально вразливих верств населення України, який забезпечує отримання громадянами країни мінімальних благ. Безпекоорієнтована соціальна політика в Україні має супроводжуватися політикою стимулювання трудової активності працездатного населення, його самозабезпечення. У сфері соціально- трудових відносин, загальнообов’язкового державного соціального страхування, соціального захисту населення також мають бути закладені принципи соціального партнерства.

Вступ Незважаючи на існування в Україні правового підґрунтя першочергових, життєво важливих соціальних пріоритетів (гарантії у сфері пенсійного забезпечення, соціальних виплат і допомог, соціального страхування й охорони материнства, оплати праці тощо), позитивні зміни у соціальній сфері все ще не набули системного характеру, не забезпечили глибинних перетворень у соціальній структурі суспільства. У процесі реформування економіки руйнація попередньої системи соціального забезпечення не отримала адекватного заміщення. Сьогодні правомірно констатувати, що впроваджувана донині модель ринкових перетворень в Україні вступила в глибокі протиріччя з конституційно визначеними пріоритетами суспільного розвитку. Недосконалість проведення реформ в економіці України, у тому числі й у соціальній сфері, призвела до значних загроз національній безпеці країни, а, як відомо, передумовою виникнення будь-якої загрози, звісно, є наявність того чи іншого ризику.

339 Сучасна ситуація в українському суспільстві актуалізує значення соціального складника соціально-економічної безпеки регіону як концептуальної основи соціально-економічного розвитку держави і кожного її регіону: у Конституції України людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою соціальною цінністю [1]; проблематика соціально-економічної безпеки регіону актуалізувалася останніми роками, чому сприяли посилення значення соціальних процесів в Україні, недостатня якість регіонального управління у сфері реалізації соціальної політики держави (зокрема, передана низка повноважень з державного на місцевий рівень завдяки проведеній бюджетній децентралізації поки ще не повною мірою «освоюється» органами регіональної влади); тенденції регіонального розвитку в України, що спостерігаються останнім часом, та наявні значні диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів призвели до появи і навіть реалізації загроз соціально- економічній системі регіону. Це потребує виявлення регіонів країни з низькою спроможністю до забезпечення соціальної безпеки та визначення заходів щодо мінімізації їхнього впливу на пріоритети економічного розвитку держави.

Розділ 1. Аналіз ризиків та загроз соціально-економічній системі регіону У результаті реалізації загроз соціально-економічній системі регіону відбуваються різноманітні деформації, що призводить до негативних наслідків, зокрема до зниження рівня й якості життя населення регіону, негативних змін у ментальності та психології суспільства регіонів, і, як наслідок, відбувається зростання соціально-політичної напруженості в регіонах. Виникнення та існування соціальних ризиків характерні для кожного етапу розвитку держави, але з поступовим розвитком суспільства структура ризиків ускладнюється, посилюється їхній вплив на соціальні процеси. Відмінності у соціально-економічному розвитку регіонів України слугують підґрунтям появи нових загроз соціальному складнику соціально-економічної безпеки регіону [2; 3]. Соціальний ризик визначається як загроза, що виникає і проявляє себе у рамках соціальної сфери суспільства, має негативні соціальні наслідки, впливає на життєдіяльність індивідів, соціальних груп та суспільства у цілому. Дослідження категоріального апарату дало змогу здійснити теоретичне узагальнення стосовно ризику та виявити тісний взаємозв’язок соціальних ризиків з іншими видами суспільних ризиків, відсутність чіткої методичної бази щодо їхнього дослідження і класифікації, труднощі стосовно прогнозування, профілактики, мінімізації впливу та подолання.

340 У соціальній сфері особливо руйнівними є загрози, спричинені різноманітними процесами в економіці та політиці. Так, актуальною в Україні є загроза бідності через зменшення реальних доходів громадян, що призводить до падіння рівня споживання практично всіх видів товарів та послуг. Погіршення стану здоров’я населення й умов проживання негативно впливає на стан здоров’я нації, що сьогодні вже починає перетворюватися на загрозу національній безпеці України. Банкрутство та закриття підприємств призводять до зменшення чисельності працюючих, що, своєю чергою, спричиняє збільшення безробітних і масову трудову міграцію. На початок 2019 р., за даними ДФС України, повністю «сіру» зарплату отримують 8 з 26 млн працюючих українців. Тіньовий ринок праці оцінюється в 30 млрд грн. За даними Міністерства соціальної політики України, за схемою «мінімальна зарплата плюс готівка у конверті» працює 75% приватних підприємств в Україні. Погіршення демографічної ситуації та зменшення кількості працю- ючих на підприємствах і їхніх доходів у 2000-х роках призвели до збільшення дефіциту Пенсійного фонду України, що викликало загрозу щодо виплати пенсійного забезпечення. У 2019 р. обсяг виплат Пенсійного фонду України становитиме 398,2 млрд грн, з яких 167 млрд – дотації з державного бюджету. Сьогодні основними загрозами національній безпеці держави у соціальній сфері є: неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення; криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення, погіршення стану здоров’я населення; загострення демографічної кризи; вияви моральної та духовної деградації суспільства; зростання дитячої й підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва; невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам. Найважливішими загрозами соціальній сфері України залишається бідність населення, різке розшарування та збільшення соціальної нерівності в суспільстві, спричинені переходом до ринкової економіки, приватизаційними процесами. Бідність характеризується неможливістю внаслідок нестачі коштів підтримувати якісний рівень життя, отримувати якісні послуги з охорони здоров’я, освітні послуги, мати визначені на рівні законодавства санітарні норми та умови проживання. Водночас бідність – це й неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та культурних нормативів [4; 5]. Але хоча бідність населення є соціальною проблемою, вона має й індивідуальний складник, який пов’язаний із віком, статтю, станом здоров’я, системою поглядів та цінностей людини, її очікуваннями від

341 життя, можливістю отримання вищої освіти, місцем проживання, соціально-економічним розвитком регіону тощо. Особливої уваги потребує загроза низької збалансованості продуктивної зайнятості працездатного населення, наслідком чого є безробіття, особливо у прихованій формі, деформації в оплаті праці, низька якість робочої сили, дискримінація у доступі до роботи та послаблення соціального захисту працівників. Мають місце й негативні тенденції, пов’язані з недосконалістю ринку праці, зміною структури незайнятості, повільними темпами адаптації ринку праці до змін економічної кон’юнктури. За даними Державного комітету статистики України, у грудні 2018 р. у Державній службі зайнятості було зареєстровано 341,7 тис осіб, які щомісяця отримували допомогу в розмірі у середньому 2 876 грн. Станом на 01.02.2019 у Державній службі зайнятості зареєстровано вже 364,3 тис безробітних. Найбільше безробітних на 01.03.2019 зареє- стровано у Вінницькій (24 395 осіб), Харківській (23 635 осіб), Полтавській (22 960 осіб) областях [6]. Проте надані статистичні дані не дають змоги врахувати тих, хто втратив надію на працю в Україні. До того ж є достатньо багато безробітних, котрі не перебувають на обліку в службі зайнятості. Статистичні дані не враховують часткову зайнятість, перебування працюючих у примусових відпустках з ініціативи адміністрації. Поширеним явищем є надання «безробітними» неправдивої інформації, часто такі люди працюють без офіційного оформлення, але отримують заробітну плату. Це унеможливлює виявлення тих людей, що працюють у тіньовому секторі економіки і водночас отримують виплати з безробіття. Високий рівень прихованої (або тіньової) зайнятості, тобто такої трудової діяльності, яка дозволена чинним законодавством, однак процедура її реєстрації не передбачена чи обмежена, а результати (доходи) не враховуються офіційною статистикою і не підлягають оподаткуванню, є суттєвою соціальною загрозою у сфері не лише трудових відносин. Реалізація цієї загрози вже давно триває, а одним з її серйозних наслідків поряд із зазначеними є недоотримання надходжень бюджетами різних рівнів, що позначається на життєвому рівні всього населення. Відсутність достовірної інформації про стан економіки і реальний обсяг ВВП заважає макроекономічному прогнозуванню, розробленню ефективних програм розвитку національної економіки. Неформальна зайнятість є нерегулярною, нестабільною, а тому ризиковою, яка позбавляє найманих працівників трудових прав і гарантій, передбачених законодавством. Суттєвою загрозою соціальній безпеці в Україні у сфері праці та трудових відносин є деформації в оплаті праці. Проведений аналіз виявив зростання середньомісячної номінальної заробітної плати штатного

342 працівника підприємств, установ та організацій до 10 239 грн, що у 2,45 рази перевищує мінімальну заробітну плату (4 173 грн. у 2019 р.) [7]. У контексті наслідків цієї загрози на особливу увагу заслуговує штучне заниження оплати праці, що унеможливлює гідний рівень життя. Однією з найголовніших загроз соціальній сфері в Україні залишається вкрай складна демографічна ситуація, оскільки демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави. Залишається суттєвим перевищення кількості померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих – 49 живонароджених [8]. Негативний демографічний стан в Україні ускладнюється ще й через різке зменшення кількості шлюбів, зростання кількості розлучених, удівців, особливо вдовиць, збільшення частки бездітних і однодітних родин. Проте головною загрозою в Україні є не лише зменшення через різні причини чисельності населення, знижується його якість: рівень загальної захворюваності в Україні є одним із найвищих серед країн на теренах колишнього Радянського Союзу. В Україні стан здоров’я і рівень смертності населення відображають загальне соціальне благополуччя й є важливим критерієм національної безпеки держави. Здоров’я населення є передумовою і наслідком стабільного соціально-економічного розвитку країни: здоров’я населення, а не лише збільшення тривалості життя є свідченням досягнення більш високого рівня людського розвитку. В українському суспільстві у пострадянський період відбулися суттєві зміни у способі та якості життя населення і, як наслідок, у рівнях захворюваності й смертності населення [9]. Однією з вагомих загроз соціальній сфері у сучасних умовах в Україні, незважаючи на реформування, залишається стан пенсійного забезпе- чення, що зумовлено: дефіцитом бюджету Пенсійного фонду України; демографічною ситуацією; тіньовою зайнятістю; високими ставками пенсійних внесків; обґрунтовано високими пенсіями для окремих категорій осіб; міграційними процесами. Отже, у сучасних умовах в Україні більшість соціальних підсистем опинилася у загрозливому стані, що потребує виявлення та оцінювання загроз соціальній сфері країни з подальшим розробленням шляхів їх нейтралізації, пригальмування реалізації та пом’якшення наслідків. Специфіка соціальної безпеки регіонів в Україні викликана насам- перед відмінностями, що властиві різним регіонам, зокрема йдеться про політичні вподобання, соціально-економічне становище, демографічну ситуацію, етнонаціональний склад населення, ресурсний та трудовий потенціал регіонів. Сьогодні очевидною є необхідність реформування соціальної політики України, про що свідчать спонтанність, фрагментарність розроблення та використання й навіть випадковий характер механізмів управління соціальною сферою, що виявляються у невпорядкованій взаємодії не

343 просто окремих механізмів, а й складниках одного і того ж механізму, наявності у чинних механізмах безлічі протиріч, неврахуванні під час розроблення механізмів впливу багатьох чинників та умов, які впливають на процеси відтворення життя та соціальної безпеки держави.

Розділ 2. Основи соціальної політики в контексті забезпечення соціальної безпеки регіону Актуалізація проблематики соціальної політики держави зумовлена критично низькими місцями України у різноманітних світових рейтингах: за індексом людського розвитку, поглибленням демографічної кризи й соціальної нерівності, рівнем тінізації відносин у соціальній і трудовій сферах, розшаруванням населення за рівнем доходів. Об’єктом соціальної політики держави є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на соціальну безпеку і людини, і регіону, задоволення соціальних потреб та інтересів, освоєння й створення соціальних цінностей. До головних суб’єктів соціальної політики належать людина, держава, суспільство, регіони, громадські організації. Суб’єкти соціальної політики держави мають неоднакові можливості, масштаби, глибину, способи та засоби впливу на розвиток соціального буття. Суб’єкти соціальної політики характеризуються різноманітною юридичною та економічною діяльністю, мають різне суспільне призначення, потребують певного співвідношення між складовими частинами соціальної політики держави й узгоджених зусиль державних та регіональних владних структур, політичних сил, підприємницьких організацій. Метою соціальної політики держави є створення умов для формування та розвитку соціальних відносин, усебічного розкриття, самореалізації творчого потенціалу людини, особистості, її сутнісних сил, а також для задоволення соціальних потреб та інтересів людини, підтримання в суспільстві соціальної злагоди, стабільності й соціальної цілісності, самовідтворюваного, самодостатнього рівня соціодинаміки, соціального прогресу [10]. Принципами соціальної політики держави є: соціальна солідарність усіх верств населення; індивідуальна відповідальність за свій матеріальний стан (самозахист населення), справедливість; соціальне партнерство; право на працю й достойну винагороду за працю; доступність освіти, охорони здоров’я, медичних послуг; матеріальне забезпечення у похилому віці; доступність пристойних житлових умов проживання; свобода вибору професії, місця проживання; право на професійні об’єднання [11]. Головним завданням соціальної політики держави є забезпечення визначених у Конституції України мінімально необхідних стандартів життя населення, а головним завданням сучасної регіональної політики у соціальній сфері є створення приблизно однакових життєвих можливостей для всіх громадян регіону.

344 Базовим державним соціальним стандартом в Україні є прожитковий мінімум, установлений законом. Саме на його основі встановлюються державні соціальні гарантії та стандарти у соціальній сфері (доходи населення, вартість житлово-комунального, побутового, соціально- культурного обслуговування, охорони здоров’я й освіти) [12]. До основних державних соціальних стандартів та гарантій їх забезпечення належать: державні соціальні стандарти у сфері доходів населення; державні соціальні нормативи у сфері надання соціальних послуг; державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв’язку; державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я; державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами; державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури; державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури й спорту; державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування. Актуальною вимогою до характеристик соціальної політики будь-якої держави сьогодні є всі підстави визнати її безпекоорієнтований характер, адже у наш час існує дуже багато загроз, реалізація яких може зруйнувати соціально-економічну систему будь-якого рівня або нанести їй непоправну шкоду. Безпекоорієнтована соціальна політика держави має, перш за все, гарантувати мешканцям країни в усіх її регіонах дотримання соціальних стандартів, прийнятих у державі, можливість соціального захисту у формах, визначених державними стандартами та документами державних органів управління [13]. Безпекоорієнтована соціальна політика держави покликана створювати умови для функціонування системи соціального життєзабез- печення населення. За такого підходу регулювання соціальних процесів здійснюється з урахуванням соціальних пріоритетів, збалансованості соціальних пропорцій та недопущення соціальних деформацій у регіонах. Формування безпекоорієнтованої соціальної політики держави передбачає вплив із використанням різноманітних механізмів на соціальну ситуацію в суспільстві. Її пріоритетом є захист соціально вразливих верств населення України, який забезпечує отримання громадянами країни мінімальних благ. Для соціального захисту населення як основи формування безпеко- орієнтованої соціальної політики необхідні пошук й розроблення механізмів її формування та реалізації. Центральною ланкою цих процесів слід визнати комплексний аналіз соціальних проблем у державі та її регіонах. Безпекоорієнтована соціальна політика в Україні має супрово- джуватися політикою стимулювання трудової активності, самозабезпе- чення працездатного населення. Доходи від трудової діяльності мають

345 стати основним джерелом грошових доходів населення і стимулом розвитку національної та регіональних економік. Але поки ще зрозумілої політики щодо стимулювання трудової активності населення в Україні немає. Основними напрямами безпекоорієнтованої соціальної політики держави є: політика у сфері доходів населення, що передбачає встановлення соціальних стандартів життя, параметрів життєвого рівня; забезпечення зростання соціальних стандартів (мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, мінімальних виплат у разі втрати праце- здатності та за віком), заробітної плати; політика зайнятості, спрямована на забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіттю; соціальний захист, що передбачає визначення та встановлення параметрів загальнообов’язкового державного соціального страхування, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і гарантій; демографічна політика, яка передбачає стимулювання природного зростання населення, державну допомогу сім’ям, у тому числі при народженні дитини, регулювання міграційних процесів; політика розвитку соціальної сфери: культурна, мовна, релігійна, молодіжна, рекреаційна, охорона здоров’я, політика у галузі освіти, науки тощо. В умовах соціально орієнтованої ринкової економіки основним суб’єктом формування соціальної політики є держава, яка здійснює її реформування з урахуванням зазначених раніш принципів. У контексті забезпечення соціальної безпеки держави та її регіонів до напрямів соціальної політики на державному рівні правомірно віднести: сприяння підвищенню соціально-економічної активності населення; створення умов для підвищення життєвого рівня населення; забезпечення зростання вартості робочої сили та збільшення її питомої ваги у структурі суспільного доходу; формування гнучкої системи захисту прав людини, власності та свобод, які гарантовано Конституцією України; рефор- мування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; створення трирівневої системи пенсійного забезпечення; посилення адресності системи соціальної допомоги; реформування системи охорони здоров’я, освіти; реформування житлової політики; здійснення підтримки молоді, сім’ї, жінок, дітей (рис. 1). Безпекоорієнтованій соціальній політиці держави належить вирішальна роль у забезпеченні соціальної безпеки регіону. На 80% соціальна безпека регіону залежить від соціальної політики держави, якості соціальної роботи, що виконується через внутрішню політику країни для формування загальних соціальних стандартів і нормативів [14].

346

Рис. 1. Основні напрями реформування соціальної політики в контексті забезпечення соціальної безпеки держави

347 У реалізації безпекоорієнтованої соціальної політики України не можна зменшувати роль її регіонів, адже основні концепти соціальної політики держави мають конкретизуватися в регіональній політиці у соціальній сфері. У рамках безпекоорієнтованої регіональної соціальної політики виділяють різноманітні напрями [15] (рис. 2).

Політика Житлова охорони здоров’я Політика політика соціального захисту

Регіональна Політика Освітня політика соціальна зайнятості політика

Демографічна Екологічна політика політика

Рис. 2. Напрями регіональної соціальної політики

Регіональна політика у соціальній сфері є комплексним інструментом регулювання соціально-економічного розвитку регіонів України. Регіональна політика у соціальній сфері: являє собою систему цілей і дій, спрямованих на реалізацію інтересів держави в регіонах, та внутрішніх інтересів самих регіонів за допомогою засобів, що враховують історичну, етнічну, соціальну, економічну й екологічну специфіку територій [9]; передбачає особливу інституційну й законодавчо оформлену діяльність органів влади і місцевого самоврядування, спрямовану на територіальну організацію та розвиток соціальної сфери, забезпечення добробуту її населення [16]. Сьогодні в Україні: мають місце суттєві диспропорції у розвитку регіонів та міжрегіональному співробітництві; не всі регіони України здатні самостійно забезпечити стабільний соціально-економічний розвиток та соціально-економічну безпеку завдяки ефективному використанню інструментарію регіонального менеджменту, залученню та ефективному використанню інвестиційних ресурсів. Далеко не повною мірою в регіонах України використовуються можливості політики зайнятості, що передбачає надання пріоритету активним заходам, які безпосередньо сприяють працевлаштуванню

348 безробітних, а не просто відшкодовують втрату заробітку, тим самим знижуючи мотивацію громадян до праці. Тому необхідна організація взаємодії між учасниками ринку праці (безробітних громадян), споживачами робочої сили (підприємці-роботодавці) та держави (організація діяльності державної служби зайнятості в регіоні). Одними з найгостріших соціально-економічних проблем, розв’язання якої значною мірою залежить від регіону, є забезпечення населення доступним та соціальним житлом і благоустрій житлового фонду. Безумовно, не слід принижувати роль держави, зокрема в удосконаленні законодавства щодо будівництва соціального житла, проте зазначені питання є предметом регіональної житлової політики. Участь органів регіональної влади у розв’язанні зазначених та інших добре відомих проблем у соціальній сфері регіону можлива у таких формах, як соціальний діалог, соціальне партнерство, соціальна відповідальність. Соціальний діалог є формою взаємодії органів регіонального управління, комерційних, некомерційних та громадських організацій регіону і являє собою процес, результатом якого є утворення в регіоні мережі партнерів, що різняться за статусом, роллю та функціями у соціально-економічному розвитку регіону та забезпеченні його соціально- економічної безпеки. Соціальний діалог спрямований на залучення до розв’язання проблем регіонального розвитку та зміцнення соціально- економічної безпеки регіону всіх можливих партнерів, урахування різноманітних інтересів регіону та комерційних, некомерційних та громадських організацій, що здійснюють свою діяльність в регіоні і, головне, населення регіону. Згодом соціальний діалог може слугувати основою формування в регіоні соціального партнерства – взаємодії соціальних груп (недержавних організації, регіональної влади та бізнесу), предметом якої є спектр соціальних проблем у регіоні. Конструктивна взаємодія організацій з двох або трьох секторів (держава, бізнес, некомерційний сектор) під час вирішення соціальних проблем забезпечує синергетичний ефект від «підсумовування» різних ресурсів і корисний кожній зі сторін і населенню [17, с. 15]. Соціальний діалог органів регіональної влади з приватними і публічними інституціями: забезпечує найбільш повне представництво існуючих груп інтересів на всіх рівнях державної регіональної політики з метою забезпечення соціальної безпеки держави та її регіонів; сприяє посиленню взаємної відповідальності всіх учасників суспільного життя, створюючи умови для подальшого стабільного розвитку суспільства, заснованого на врахуванні якнайширшого кола соціальних інтересів. Розвиток у регіоні соціального діалогу з громадськими організаціями, бізнесом, політичними партіями, місцевими органами влади може суттєво сприяти становленню системи соціального партнерства у соціальній сфері.

349 Неспроможність держави одноосібно своєчасно реагувати на реалізацію існуючих загроз та появу нових зумовив появу соціального партнерства – цивілізовану форму суспільних відносин у соціально- трудовій сфері, що забезпечує узгодження і захист інтересів працівників, працедавців, органів державної влади, місцевого самоврядування шляхом укладення договорів і прагнення досягнення консенсусу щодо найважливіших напрямів соціально-економічного розвитку. Головні принципи соціального партнерства закладено у сфері соціально-трудових відносин, загальнообов’язкового державного соціального страхування, соціального захисту населення. Функції соціального партнерства визначаються інтересами трьох соціальних партнерів. Основними функціями держави є: формування передумов, концептуальних засад розвитку загальнообов’язкового державного соціального страхування (ЗДСС); створення законодавчої бази ЗДСС; гарантування соціального захисту у сфері соціального страхування; надання необхідної матеріальної допомоги у разі потреби; розроблення у рамках соціального партнерства регіональних програм. У рамках партнерських відносин працівник несе особисту відповідальність за свій добробут, здоров’я, може брати участь в управлінні соціальним страхуванням. Участь у соціальному захисті в рамках партнерських відносин, фінансування витрат на соціальний захист, своєчасність виплати і в повному обсязі заробітної плати покладено на роботодавця. Профспілки, як і інші соціальні партнери, безпосередньо беруть участь у частині питань контролю виконання договорів, своєчасності соціальних виплат тощо. Таким чином, соціальне партнерство сприяє зменшенню соціальних загроз, зокрема в частині регулювання соціально-трудових відносин у державі. Соціальні партнери беруть на себе певні зобов’язання щодо розвитку соціальної сфери регіону (наприклад, щодо надання соціальних послуг або активної участі у регіональних програмах із соціального захисту населення) і завдяки цьому отримують певні преференції у разі їх виконання, які може надати регіональна влада [18]. Соціальне партнерство не вводиться законом, а тому вирішальною мірою залежить від якості координації дій партнерів та їхньої добро- вільної згоди дотримуватися низки принципів, серед яких головними слід уважати збалансованість інтересів партнерів, добровільність їхньої участі та вторинність особистого чинника. Завдяки соціальному партнерству в регіонах України можуть виникнути і розвиватися цивілізовані форми взаємовідносин між різними соціальними групами та інститутами, що сприятиме зниженню рівня соціальної напруженості, зростанню довіри до регіональної влади та задоволеності її діяльністю. Спілкування різних соціальних груп у регіоні дає змогу виявляти загрози соціально- економічній системі регіону ще на ранніх стадіях їх зародження. Побічним позитивним ефектом розвиненого соціального партнерства в

350 регіоні є створення нових робочих місць і збільшення частки осіб, які працюють у громадському секторі [19, с. 32]. Отже, соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між представниками найманих працівників, з одного боку, роботодавцями, їх об’єднаннями – з другого, і державою й органами місцевого само- врядування – з третього, з метою дотримання прав та інтересів працівників, підприємств, держави. Своєю чергою, до основних принципів соціального партнерства належать: дотримання норм законодавства; повноважність представників сторін; рівноправ’я сторін у свободі вибору й обговоренні питань, які становлять зміст колективних договорів і відносин; добровільність сторін у прийнятті на себе зобов’язань; систематичність контролю й відповідальність за виконання зобов’язань. Саме соціальне партнерство є визначальним у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Соціальна відповідальність є формою взаємозв’язку особи та суспільства, яка виникає як результат узгодження поведінки людини із системою суспільних відносин. Соціальна відповідальність – це системна соціальна якість особис- тості, яка визначає її особливості, свідомість, діяльність, передбачає не лише розуміння і прийняття соціально значущих інтересів суспільства, а й готовність, уміння не спричинити небезпеки соціуму своєю діяльністю, враховувати інтереси інших, не нанести їм шкоди, передбачаючи наслідки своєї діяльності. Соціальна відповідальність є віддзеркаленням об’єктивних реалій, зумовлених біологічною, духовною, соціальною природою людини, а також досягнутого рівня соціальних відносин їх носіїв [20]. Соціальна відповідальність бізнесу полягає у дотриманні законодавства, етичних відносинах із персоналом підприємства, випуску якісної продукції, мінімізації шкідливого впливу на навколишнє середовище [21; 22]. Соціальній відповідальності притаманні такі характерні риси: вона є засобом гарантування та охорони суспільних відносин; установлюється певними суб’єктами й гарантується певними засобами; є засобом гарантування прав людини та суспільних інтересів; є елементом надбудови суспільства, що залежить від рівня розвитку економічних, політичних і суспільних відносин; має динамічний характер, тобто розвивається та трансформується разом із суспільними відносинами; регламентується певним різновидом соціальних норм; має функціо- нальну спрямованість [20].

Висновки Таким чином, розв’язання зазначених проблем соціально- економічного розвитку регіону за участю органів регіональної влади

351 можливе у таких формах, як соціальний діалог, соціальне партнерство, соціальна відповідальність. Соціальна відповідальність бізнесу в контексті забезпечення соціальної безпеки регіону розглядається на трьох основних рівнях: дотримання законних зобов’язань перед державою і суспільством (офіційне оформлення з легальною виплатою заробітної плати працівнику, сплата податків, охорона здоров’я і безпека праці, права працівників, права споживачів, екологічні норми) та галузевих стандартів; мінімізація або усунення негативного впливу бізнесу на суспільство (порушення прав людини, забруднення навколишнього середовища); посилення позитивного впливу бізнесу на суспільство і створення цінностей через інновації, інвестиції та партнерство, спрямовані на соціальний та екологічний добробут (створення робочих місць, соціальний та економічний розвиток, соціальний захист, вирішення конфліктів). Одним із найбільш важливих аргументів на користь упровадження соціальної відповідальності у практику діяльності підприємств регіону є визнання соціальної відповідальності одночасно і чинником підвищення конкурентоспроможності підприємства, й ефективною стратегією зростання добробуту населення регіону та його збалансованого розвитку. Таким чином, забезпечення соціальної безпеки регіону базується на системі стандартів життя, запроваджених державою. Але держава не може «дійти» до кожної людини та кожного трудового колективу, тому концепти забезпечення соціальної безпеки держави мають розвиватися у соціальній політиці регіону, відповідність якої сучасним реаліям закладає основу соціальної безпеки регіонів. Саме на регіональному рівні доречним і доцільним є запровадження сучасних практик взаємодії регіону та бізнесу, які дають змогу посилити взаємну відповідальність усіх учасників регіонального життя, створити умови для стабільного розвитку регіону, заснованого на врахуванні якнайширшого кола соціальних інтересів.

Список використаних джерел: 1. Конституція України (станом на грудень 1996 р.). Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. 2. Kozachenko Ganna, Zavora Taina. Social composition of region socio-economic security: state and prospects for strengthening. Strategic Management: Global Trends and National Peculiarities. Collective monograph. Poland : Publishing House Baltija Publishing, 2019. Р. 351–372. 3. Соціальна держава: український вибір / за ред. В.А. Гошовської ; 2-е вид. Київ : ЦПСД, 2007. 337 с. 4. Онищенко В.О., Завора Т.М., Чепурний О.В. Соціальна безпека регіону: теоретичні та прикладні аспекти : монографія. Полтава : ПолтНТУ, 2015. 275 с. 5. Стан та перспективи соціальної безпеки в Україні: експертні оцінки : монографія / О.Ф. Новікова та ін. Київ ; Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2018. 184 с.

352 6. Безробіття населення (за методологією МОП) за статтю, типом місцевості та віковими групами. URL : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/rp/ean/ ean_u/arh_brntp_rik_u.htm (дата звернення: 08.09.2019). 7. Державна служба статистики України. Заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності у промисловості у грудні 2018 року. URL : http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 04.09.2019). 8. Населення України скоротилося ще на 120 тисяч. URL : https://www.rbc.ua/ukr/news/naselenie-ukrainy-sokratilos-eshche-120-tysyach- 1563462888.html (дата звернення: 09.10.2019). 9. Штепенко К.П., Борисова Т.І. Стан добровільного медичного страхування в контексті розгляду діяльності страхових компаній. Ефективна економіка. 2019. № 2. URL : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=6893 (дата звернення: 19.10.2019). DOI : 10.32702/2307-2105-2019.2.43. 10. Дробуш І. Соціальна політика у територіальній громаді: актуальні питання реалізації в умовах формування соціальної державності. Історико-правовий часопис. 2015. № 1(5). С. 90–95. 11. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика ; 2-е вид., доп. та перероб. Київ : УАДУ, 2003. 365 с. 12. Завора Т.М., Чепурний О.В. Підвищення соціальних стандартів у контексті забезпечення національної безпеки держави у соціальній сфері. Материалы за 9-а международна практична конференция «Образование и наука на ХХI век». Т. 4. Икономики. София : Бял ГРАД-БТ ООД, 2013. С. 65–69. 13. Завора Т.М., Чепурний О.В. Реформування регіональної соціальної політики в контексті забезпечення соціальної безпеки. Економічний простір. 2013. № 76. С. 70–81. 14. Весельська А.А. Міжнародний досвід державного регулювання соціальної безпеки в країнах з різними моделями соціального розвитку: застосування в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2011. № 14. С. 108–113. 15. Регіональна політика: методологія, методи, практика. Львів : Ін-т регіон. дослідж. НАНУ, 2001. 720 с. 16. Маховський Д. Соціальна політика України: стан та перспективи розвитку. Економічний часопис Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2017. № 2. С. 31–37. 17. Якимец В.Н. Межсекторное социальное партнерство: основы, теория, принципы, механизмы. Москва : Эудиториал УРСС, 2004. 384 с. 18. Волинець У.А. Розвиток соціального партнерства в Україні. Науковий вісник Ужгородського університету. 2014. № 2(43). С. 235–238. 19. Лазарчук П.Я. Основи розвитку громади : навчальний посібник. Львів : Часопис, 2012. 64 с. 20. Колот А. Соціальна відповідальність людини як чинник стійкої соціальної динаміки: теоретичні засади. Україна: аспекти праці. 2011. № 3. С. 3–10. 21. Завора Т.М., Пальчик В.С. Систематизація підходів до оцінювання соціальної відповідальності бізнесу в Україні. Економіка. Фінанси. Право. 2016. № 10/1. С. 25–30. 22. Завора Т.М. Соціальна відповідальність як основа забезпечення соціальної безпеки регіону. Економічна безпека: держава, регіон, підприємство : монографія : у 3-х т. Т. 1. / за заг. ред. В.О. Онищенка та Г.В. Козаченко. Полтава : ПолтНТУ, 2016. С. 95–112.

353 Skorokhod I. S. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of International Economic Relations and Project Management Lesya Ukrainka Eastern European National University Rebryna N. G. Candidate of Economic Sciences, Head of the Full-Time Department Lutsk Cooperative College of Lviv University of Trade and Economics Horbach L. M. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of Ecology and Environmental Volyn Institute named after V. Lypynskiy Interregional Academy of Personnel Management

INTEGRAL ASSESSMENT FOR INNOVATIVE ECO-SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF THE REGIONS OF UKRAINE

Summary The purpose of the research is to study the scientific and methodological approaches regarding a level assessment of innovative eco-sustainable development in the regions of Ukraine. The research results allow to make an attempt to form a new methodological approach to an integral assessment of innovative eco-sustainable development of a region that enables not only to overcome contradictions between economic growth and providing ecological safety but contributes to increase in the volume of environmentally friendly production, rational use of natural resources, introduction of environmentally sound innovations. The conceptual model of innovative eco-sustainable development of a region has been generated. The research proves that achieving a certain level of ecological safety through innovations is possible only in case of pursuing the relevant scientific-technical, socio-economic and environmental policy. The article suggests a complex analysis algorithm of innovative region eco-sustainable development. The rating estimation was made in regards to partial and integral indices of innovative eco-sustainable development of the regions in Ukraine. The article recommends the priorities related to ecological situation improvement, efficiency improvement of using innovation and scientific potential and strengthening of the investment support.

Introduction Solution of eco-sustainable development problems of a region is of great importance in an effort to improve performance of enterprises management and to ensure the adequate quality level of living standards for population. It is

354 essential to define and regulate the level of man-made burden on the territory and to optimize it for providing environmental safety of a region. Environmental pollution, inappropriate use of natural resource potential, insufficient level of introduction of environmental innovations have caused the ecological crisis going hand in hand with crisis of regional social and economic system. Therefore it is relevant to perform an integral assessment of innovative eco-sustainable region development aiming at active implementation of innovations and attracting investments in the regions of Ukraine. Theoretical and methodological background and applied issues of innovation support of regions development are addressed in the scientific publications by L. Bezchasnyi [1], V. Boichenko [2], N. Bondarchuk [3], I. Vinnik [4], O. Dotsenko [5], V. Maltsev [6], V. Pavlov [7], L. Fedulova [8], Fussler C. & James P. [9], Kemp R. & Andersen M. [10], Tessitore S., Daddi T. & Frey M [11] and others. These issues of eco-sustainable regional development have been studied by the following scientists such as B. Burkinskyi [12], T. Halushkina [13] S. Ivaniuta [14], O. Kolomytseva [15], V. Kravtsiv [16], N. Semeniuk [17], S. Kharichkov [18] and others. However, problems of methodological support for innovative eco-sustainable region development need further research. Compliance with the appropriate greening level is feasible upon condition that stable economic growth and transition to the innovative model of development in the regions of the country will be provided and in turn it will encourage their social and economic development.

Part 1. Theoretical framework for the study of innovative eco-sustainable development of a region The eco-sustainable development of the country, its regions in modern times requires transition from implementing separate environmental measures to design and implementation of extensive greening concept of public production and other scopes of activity, establishment of national promotion system of resource-saving and environmental engineering, bringing them in line with the requirements of the sustainable development strategy. Management of the regional sustainable spatial development is the activities of the subjects of management as to the spatial concretization and realization of balanced socio-economic and Eco Safety development strategy of the suitable region. It is realized by the way of using difficult system of measures and instruments which are directed to the standards of living of the population increasing, regional space rational using, management of nature and environmental protection regulation [19]. V. Lipkan points out that specific dimensions of region eco-sustainable development comprise introduction of modern environmentally friendly, resource- and energy saving technologies into production, natural resources utilization efficiency improvement, industrial waste quantity reduction; better ecological state of rivers; material and technical re-equipment and construction

355 of most advanced high performance facilities for toxic and ecologically destructive waste, efficiency upgrading of activities relating to prevention of occurrence of emergency anthropogenic situations and elimination of their consequences; system improvement of collection, processing, analysis and distribution of information about environmental conditions, high-risk facilities, threat of emergency anthropogenic situations [20]. The analysis of scientific literature has shown that the environmentally safe development of the region is an integral part of sustainable spatial development, the basis for solving the problem of harmonizing the goals of social and economic development with the principles of environmental safety. In our opinion, the eco-safety development of the region should be considered as a systemic category that combines social, economic and ecological components, the interaction of which involves the transition to environmentally balanced production and consumption patterns, increasing the efficiency of nature management, the development of environmental infrastructure [21]. Innovative support of region sustainable development involves leading- edge changes in modes of economic management connected with development and implementation of eco-sustainable innovations, market development of innovative environmentally friendly goods and services. The economies in different countries are developing today amid the ”new normal”, in which no expected recovery followed the global crisis of 2008. This makes it necessary to rethink the role of entrepreneurship during a prolonged recession. In this environment, the economic growth in the country and the region is increasingly determined not so much by large businesses, but by many small innovative companies [22]. Implementation of innovations aimed at ensuring eco-sustainable development of the region requires to create an effective and operating mechanism of innovative development including organizational, economic and financial approaches, methods and principles of formation of regional innovative policy and strategy that contribute to increase in competitive abilities, level of social and economic development and quality of population living in the region [5]. Innovative eco-sustainable development of a region is a dynamic process of innovation introduction that provides implementing a set of administrative, organizational, technical and technological, financial, social and psychological, legal and regulatory actions and they are directed at economic growth, increase in competitive abilities of a region, conservation and restoration of environment features, ensuring ecological safety of life-sustaining activity of people. Moreover, the innovation component is becoming important for achieving goals of sustainable spatial region development (Figure 1). The objective of innovational support to eco-sustainable region development is to achieve a certain level of ecological safety with the help of innovations that is possible only in case of carrying out the relevant scientific and technical, social and economic, environmental policies. We suggest that

356 innovational support of eco-sustainable region development should be considered as a complex of conditions, resources and measures required to implement the innovation process that result in increase in the volume of environmentally friendly production, rational use of natural resources, introduction of environmentally sound innovations, and in response it will contribute to the achievement of environmental safety in the region [23].

Fig. 1. The conceptual model of innovative eco-sustainable development of a region Source: compiled by the authors

Part 2. Methodological approach to the integral assessment of innovative eco-sustainable development of a region I. Lyakh proposes to use quantitative methods of estimation based on statistics for the assessment and analysis of innovative eco-sustainable development of a region. The main statistical economic indicators that reflect the essence of innovation processes in the region, include the amount of scientific and scientific-technical works, performed by regional scientific organizations; creation of new types of products and technologies by regions;

357 number of implemented scientific and scientific-technical works by regions; submitted applications for the issuance of titles of protection and the number of them obtained from the State Department of Intellectual Property of Ukraine and the Patent Offices of foreign states per 10,000 population by regions; sales volume of innovative products by regions, including sold outside the region; creation and use of advanced technologies. The established set of indicators should make it possible to identify the direct and indirect results of the innovative eco-sustainable system functioning [24]. According to V. Stadnyk, the processes of innovative eco-sustainable development of a region are estimated by such criteria as relevance, significance, multidimensionality. Relevance assumes the correspondence of innovative ecological activity directions to the goals of socio-economic development of the country and its regions. Relevant goals are defined in the light of the scientific and technical, economic, social and environmental priorities established by the subject of management and which may reflect the global development trends and determine the regional development strategy. Significance is determined from the standpoint of the state, regional, sector levels of government, as well as from the perspectives of business entities in the region. The multidimensional aspect takes into account the impact of environmentally-friendly innovations on different aspects of the business entity activity and its environment. This involves assessing scientific, technical, resource, social, environmental effects [25]. V. Boychenko suggests considering three levels of principles of regional innovative eco-sustainable development, observance of which will ensure its effectiveness in order to achieve balanced dynamic development of a region: 1. General principles of regional policy: legitimacy, objectivity, purposi- veness, responsibility, partnership, combination of interests, scientific validity, transparency and publicity, efficiency factors. 2. Principles of regional development: shared vision, systematicity, alternativeness, flexibility, leading role of innovation activity, responsibility. 3. Principles of innovation activity: steadiness, feedback, taking into account regional peculiarities, cooperation, integration, longevity, concentration [2]. The following basic principles should be taken into account in implementing a comparative assessment of the innovative eco-sustainable development of a region: the integrated approach to the assessment, which allows to take into consideration all the most important indicators; systematization of evaluation, which involves taking into account the interconnections of the basic indicators and characteristics of regional development; compliance of indicators system with the tasks of annual analysis and forecasting of economic and social development of regions; maximum information sharing and keeping the respective bodies informed about the assessment results as to the level of regional development, which provides the opportunity to make optimal decisions at the national and regional levels [26]. However, comparisons of the

358 indicators of each individual region are carried out for the analysis of the eco- sustainable development of a region. To analyze the innovative eco-sustainable development of the region, we suggest the application of such principles as scientific character, complexity, systematization, objectivity, context specificity and operability. The scientific principle in the context of the innovative ecological development of the region implies that ecological innovations should have a scientific basis that means to reflect the achievements of modern science, reliable facts, phenomena and processes. Due to a scientific approach, an objective assessment of innovative eco-sustainable development, the search and determination of the unused reserves for its improvement are provided. The complexity principle is a necessary condition for the analysis of the innovative eco-sustainable development of a region, comprising the full study of economic phenomena or processes to ensure their objective evaluation. Systematization is a principle that requires such a form of analysis, which holds to the unity and consistency of the economic phenomena study as an integral system in a certain order: in stages and in a relationship with each other, not in isolation. For example, it is necessary to analyze the expected economic benefits while deciding on the implementation of ecological technologies in the region. Objectivity means the correctness, the data actuality, the reflection of the true state of innovative eco-sustainable development of a region, the study of innovative processes, the formulation of reasonable conclusions and recommendations. Such an unbiased approach will contribute to a reliable assessment of economic phenomena and processes for the adoption of well- grounded and reasonable management decisions. Context specificity requires the analysis of innovative ecological development of the region to be based not on abstract, isolated, far from actual data, but on specific, really existing, rather precise indicators that have a material basis and are quantified and measurable. Context specificity combined with the purposefulness of the analysis will create the conditions for obtaining accurate research results with the least possible time and funds. Operability provides the creation of such conditions in which the results of the analysis can actively affect the safe economic activity. This can be achieved through the use of the results obtained as a matter of actual practice to improve the efficiency of production. The analysis results should serve as the basis for elaboration of measures to eliminate the identified deficiencies [27]. One of the methods for analyzing the innovative eco-sustainable development of a region is a factor analysis that enables a comprehensive analysis to be carried out, to find and classify factors that affect the eco- sustainable development of a region and to identify cause-and-effect links that lead to changes in certain indicators. In our opinion, the factors that shape and influence the innovative eco- sustainable development of a region are the level of socio-economic

359 development of the region; environmental policy in the region; availability of financial incentives for the implementation of ecological innovations; the degree of state influence on innovation processes in the region; the level of competitive abilities of the region; development of ecological infrastructure. In addition, there are a large number of methods for analyzing and evaluating the innovative eco-sustainable development of a region, built on expert assessments. However, due to the multidimensional concept of innovative eco-sustainable development of a region and the diversity of the criteria for its evaluation, it is necessary to apply the methodology that will enable to combine relevant statistic data. Therefore, we propose to evaluate the level of innovative eco-sustainable development of a region, taking into account the system of group indicators of innovative eco-sustainable development (Figure 2).

Fig. 2. Complex analysis algorithm of innovative region eco-sustainable development Source: compiled by the authors

360 Since the indicators have a different dimensionality, the aggregation requires their bringing to the common basis, so it demands a preliminary rationing of values. In practice, there are used different methods of valuation. They are based on a comparison of empirical values of indicators хі with a certain magnitude. This value may be хmax (formula 1). The situation in the region is described more precisely not by absolute, but rather relative values, because the regions of Ukraine are quite differentiated by quantitative characteristics (area, population, number of industrial enterprises, etc.). Therefore, in the future, the statistical data expressed in absolute terms are enumerated in quantitative characteristics of the region (population, number of operating industrial enterprises in the region, area of its territory). For the construction of partial and integral indices of innovative ecological development of the region, the primary statistical indicators, measured in different values and cannot be compared, need to lead to a comparable view. Rationing is carried out according to the formulas, depending on the direction of the indicator. If it is a stimulator, that is, an increase in the value of the indicator is a positive factor, we use the following formula for rationing: x  x Xi  i min . (1) xmin  xmax If the indicator is a disincentive, that is, an increase in its value has a negative effect on the resulting indication, we use the following formula for rationing: x  x Xi 1 i min . (2) xmin  xmax We propose to calculate partial indices of innovative ecological development of the region based on the formula for determining the mean square:

n 2  X i Si  i1 . (3) n The integral index of innovative ecological development of the region will be calculated using the weighted average quadratic. Its application makes it possible to neutralize the difference between the number of primary indicators taken for the calculation of partial indices.

k 2 Si *ni I  i1 k , (4) n i1

361 Using the proposed formula allows obtaining the integral index value of innovative ecological development of the region, which changes within the specified limits from 0 to 1. The higher the index value is, the higher the level of innovative ecological development of the region will be.

Part 3. The results of an assessment of the level of innovative eco-sustainable development of the region by the integral and partial indexes We propose to apply a system of indicators of factor analysis of the innovative ecological development of the region, to assess the level of innovative eco-safe development of the region, which includes three components, namely: innovation-scientific, investment, ecological. The emphasis on these components, as the causative forces of the innovative environmental development of the region makes it possible to assess its economic and environmental efficiency. This methodological approach to a diagnostic assessment of innovative eco- sustainable development of regions enabled to make the rating scores of the regions regarding their level of innovative eco-sustainable development and these results can be used in the process of taking management decisions in the act of working out and implementing strategies of sustainable spatial development of regions. By applying the data given by the State Statistic Service, the dynamic patterns of main indicators were analyzed and they show innovation, investment and environmental prerequisites of innovative eco-sustainable development of the regions. In order to characterize regional ecological preconditions of innovative eco-sustainable development the calculations of environmental sustainability index in the regions were made using such groups of indicators as the amount of accumulated wastes, the scope of water resources pollution and the amount of pollutants emission into the air. Describing the innovative and scientific development of the regions in Ukraine the index was calculated on such group indicators as number of organizations carrying out scientific researches and development results, number of the staff involved in carrying out scientific researches and development results, and number of industrial enterprises performing innovative activities and the amount of implemented new technological processes. The investment index was calculated by means of such indicators as the scope of capital investments put into practice in the region, expenses on protection and rational use of natural resources and financial backing of innovative and scientific activity. After calculating group indicators as well as their relative amounts and standardized parameters, we obtained partial ecological, innovation- scientific and investment indices and the integral index of innovative eco- sustainable development of the regions in Ukraine. The rating scores of regions were evaluated and the substantial lack of regional proportion was determined (table 1).

362 Table 1 Integral and partial indices of innovative eco-sustainable development of the regions of Ukraine in 2017 Innovation- Ecological index Investment index Integral index The region scientific index value rating value rating value rating value rating Kyiv 0,596 23 0,81 1 0,532 3 0,657 1 Poltava 0,966 1 0,286 12 0,348 11 0,616 2 Kharkiv 0,863 11 0,442 4 0,386 7 0,602 3 Sumy 0,803 19 0,565 2 0,33 12 0,598 4 Zhytomyr 0,883 7 0,433 5 0,284 17 0,591 5 Kyiv region 0,842 16 0,221 20 0,533 2 0,589 6 Khmelnitskyi 0,915 2 0,331 8 0,267 18 0,582 7 Cherkasy 0,914 3 0,259 15 0,321 14 0,579 8 Rivne 0,87 10 0,452 3 0,138 22 0,572 9 Zaporizhzhia 0,844 14 0,235 19 0,427 6 0,563 10 Ternopil 0,871 9 0,364 7 0,237 19 0,562 11 Kirovohrad 0,875 8 0,199 22 0,375 10 0,561 12 Volyn 0,902 4 0,309 11 0,15 21 0,557 13 Kherson 0,889 6 0,173 23 0,322 13 0,555 14 Odesa 0,838 17 0,12 25 0,451 5 0,554 15 Zakarpattia 0,853 13 0,405 6 0,133 23 0,55 16 Chernihiv 0,843 15 0,311 10 0,312 15 0,549 17 Luhansk 0,811 18 0,266 13 0,376 9 0,539 18 Chernivtsi 0,902 5 0,212 21 0,097 24 0,538 19 Mykolaiv 0,769 21 0,125 24 0,497 4 0,533 20 Vinnytsia 0,856 12 0,247 17 0,177 20 0,525 21 Lviv 0,766 22 0,321 9 0,302 16 0,51 22 Dnipropetrovsk 0,361 25 0,266 14 0,697 1 0,478 23 Ivano-Frankivsk 0,785 20 0,257 16 0,046 25 0,478 24 Donetsk 0,467 24 0,245 18 0,385 8 0,377 25 Source: authors’ own research results accoding to the data [28]

The analysis of investment development of regions of Ukraine by the partial index for 2017 showed that the most favorable investment climate is in the city of Kyiv, the Kyiv and Dnipropetrovsk regions. The worst figures for this indicator were in the Ivano-Frankivsk and Chernivtsi regions. This is due to the crisis in the country's economic and political environment, namely to the corruption, the instability of the legal and political environment, bureaucratic barriers, a tight tax system, high inflation, low state support for investment and underdevelopment of investment infrastructure. To evaluate impact of innovative-scientific, investment and environmental factors on innovative eco-sustainable development of a region is possible by using a correlation and regression model. The matrix of pair correlation coefficients is shown in table 2.

363 Table 2 Matrix of pair correlation coefficients Y X1 X2 X3 Y 1 X1 0,55 1 X2 0,50 -0,15 1 X3 0,07 -0,56 -0,01 1 Source: authors’ own research results

The analysis of given correlation coefficients indicates that there is no phenomenon of multicollinearity between the chosen factors. The regressive analysis was made to define the model parameters using the Microsoft Excel data and its results are registered in table 3.

Table 3 Model parameters Equation Standard Coefficient t-statistics P-value Lower 95 % Upper 95 % component error Y 0,0847 0,0304 2,7907 0,0107 0,0218 0,1477 X 1 0,3902 0,0281 13,8740 0,0000 0,3319 0,4485 X 2 0,2435 0,0220 11,0870 0,0000 0,1980 0,2891 X 3 0,2288 0,0254 9,0231 0,0000 0,1762 0,2814 Source: authors’ own research results

The impact of factors on innovative eco-sustainable development of a region was defined using the multiple regression analysis. Relying on the statistical data for 2017 and correlation and regression analysis techniques, we made a multiple regression model of innovative eco-sustainable development of a region

I = 0,085 + 0,390 S1 + 0,244 S2 + 0,229 S3, (5) where: І – integral index of innovative eco-sustainable region development; S1– partial index of ecological condition status; S2 – partial index of innovative-scientific potential utilization; S3 – partial index of a region investment support. Based on the calculations made it has been determined that the ecological situation status has the greatest effect on innovative eco-sustainable development of a region. Thus, its improvement in the region by 1 % will lead to an increase in level of innovative eco-sustainable development by 0,39 %. The obtained results of model building indicate the demand to implement a range of measures aimed at achieving outcomes of innovative eco-sustainable development in a region. Their implementation requires quantitative and qualitative changes resulting in creation of a favorable environment to ensure organizational and economic support for innovative eco-sustainable development of a region.

364 Conclusions According to the results of the comprehensive assessment of innovation eco-sustainable development of the regions of Ukraine, the necessity has been identified to achieve priorities related to the improvement of the ecological situation, increase of the efficient use of innovative and scientific potential and strengthening of investment support. In developing the state and regional policy of innovation eco-sustainable development of the regions of the country, we propose the following priorities:  environmentally sound restructuring of enterprises;  formation of environmentally friendly innovative infrastructure;  encouragement of innovative eco-sustainable development of the regions in Ukraine. Environmentally sound restructuring of enterprises is closely linked to innovation and investment activity. In order to make any innovative decision on the introduction of technology, it is necessary to generalize information about the need for investing in a specific object, the possibilities of potential investors, the state of provision with their own material and labor resources. It is of great importance to implement innovations to support eco- sustainable development the combination of the infrastructure of region innovation activity and its ecological infrastructure. The ecological infrastructure is interpreted as an indivisible territorial system represented by various functional subsystems: a cluster of natural territorial complexes; a system of administrative authorities; an environmental control system. The additional fund raising in the innovative sector of the region will be facilitated by the following measures: implementing contractual financing of innovations through regional target-oriented programs of innovation support; establishing a system of privileges for loans from local extra-budgetary funds for the implementation of priority innovative projects for the region; providing guarantees to commercial banks if they allocate innovative credits, forming the market of venture capital. Proceeding from the main tendencies of negative changes in the state of the environment in Ukraine and its regions, we see the need for the ecologization of social production, that is the introduction of resource-saving and environmentally- friendly technologies and technological processes, methods of rational management of natural resource potential, through which, with maximum reception of highquality of the public product will be ensured the preservation of the quality of the environment as an important factor in the quality of life of the population. The ecological development of the country and its regions at the present stage should consist in the transition from the implementation of certain environmental measures to the development and implementation of the concept of comprehensive environmentalization of social production and other areas of activity, the creation of a system of state incentives for resource

365 saving and environmental development, bringing them in line with the requirements of sustainable development strategy. Consequently, carrying out a comprehensive assessment of the innovative eco-sustainable development of the region provided grounds to define the asymmetry of its components, the main problems in the ecological, innovation and investment sphere that are characteristic of all regions of Ukraine and to identify priorities. The appropriate level maintenance of innovative eco- sustainable development of the country and its regions is possible provided that stable economic growth and the transition to an innovative model of the development in the regions of the country will be ensured and in turn it will promote their socio-economic development. Prospects for further researches in this area include the development of an innovation and investment support concept for the regional eco-sustainable development and the development of an measures to improve the financial incentives for innovative environmentally-oriented regional development.

References: 1. Bezchasnyi L. K., Melnyk V. P. (2002) Formation of innovative model of economic growth in Ukraine. Actual Problems of Economics, 7. Available at: http://www.nam.kiev.ua/ ape/n_02_7/bezchasnyi.htm (accessed 16 August 2019). 2. Boichenko V. S. (2010) Infrastructure provision for regional innovation development. State and Regions, no. 6, pp. 80–83. 3. Bondarchuk N. V. (2009) Factors of influence on the formation of the public policy of the innovative potential development of regions. Investments: practice and experience, no. 21, pp. 89-91. 4. Vinnik I. Yu. (2012) Scientific and methodical principles of management of ecologically directed innovative development at various levels. Available at: http://www.nbuv.gov.ua/portal//soc_gum/znptdau/2012_2_4/18-4-11.pdf (accessed 25 August 2019). 5. Dotsenko O. Yu. (2012) Mechanism of innovation region development. Economic Bulletin of the National Mining University. Available at: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/evngu_2012_3_7 (accessed 22 June 2019). 6. Maltsev V. S., Koreniako H. I. (2013) Comparative assessment of innovative development of Ukrainian regions using the experience of the European Union. Regional Economics, no. 1, pp. 51–59. 7. Pavlov V. I., Koretskyi Yu. M. (2004) The innovation potential of the region: diagnostics and implementation. Monograph. Lutsk: Nadstyria. (in Ukrainian) 8. Fedulova L. I. (2015) Conceptual formation principles of the region innovative ecosystem. Innovative Economic, no. 4, pp. 153-158. 9. Fussler C., James, P. (1996) Driving Eco-Innovation: A Breakthrough Discipline for Innovation and Sustainability. London: Pitman Publishing, 364 p. 10. Kemp R., Andersen M. (2014) Background report about strategies for eco- innovation, 82. Available at: http://kemp.unu-merit.nl/docs/EU%20key%20 strategies%20MERIT-Riso%20final%20report%20 2004.doc (accessed 04 June 2019). 11. Tessitore, S., Daddi, T. & Frey, M. (2012). Eco-innovation and competitiveness in industrial clusters. International Journal of Technology Management, 49–63. DOI: 10.1504/IJTM.2012.045788

366 12. Burkynskyi, B. V., Stepanov, V. N. & Kharychkov, S. K. (2007). Economic and environmental foundations of regional environmental management and development. Odesa: IPREED NAN Ukrainy, Feniks (in Russian) 13. Halushkina, T. P., & Hranovska, L. M. (2009). Ecologically-balanced priorities for the development of territories: conceptual foundations and organizational mechanism. Monograph. Odessa. (in Ukrainian) 14. Ivaniuta, S. P. (2013). Ecological security of the Ukrainian regions: comparative assessments. Strategic priorities, 3(28), 157–164. 15. Kolomytseva, O. V., Shpylova, V. O., Holovchenko, S. I., & Vasylchenko, L. S. (2016). Ecological and economic development of the region: problems and perspectives. Cherkasy: Vyd. Chabanenko, Yu. A. (in Ukrainian) 16. Kravtsiv, V. S., & Zhuk, P. V. (2015). Conceptual principles of the formation of a mechanism for regulating ecological security in a transboundary region. Regional Economics, 4, 66–72. 17. Semeniuk, N. V. (2008). The notion of “eco-sustainable development” in the light of modern scientific interpretations. Gilea, 17, 355–362. 18. Kharichkov, S. K., & Krutiakova, V. I. (2011). Directions of the regional management reformation system and control in the field of nature management organization. Economic innovations, 44, 128-133. 19. Pavlikha N., & Kytsyuk I. (2015). Methodological features of elaborating and implementing bioeconomy development strategy in a region. Aspekty metodologiczne opracowania i wdrażania strategii rozwoju biogospodarki w regionie. Economic and Regional Studies, 8, 112-121. 20. Lipkan, V. A. (2009). National security of Ukraine. Kyiv: KNT (in Ukr.). 21. Andreeva, E. L., Simon, H., Karkh, D. A., & Glukhikh, P. L. (2016). Innovative entrepreneurship: a source of economic growth in the region. Economy of Region, 12(3), 899-910. doi 10.17059/2016–3–24. 22. Skorokhod, I. (2018). Diagnostics of ecosafety regions development in Ukraine. International Journal of New Economics and Social Sciences, 2(8), 289-297. 23. Pavlov, V. I., Pavlikha, N. V., & Skorokhod, I. S. (2007). Efficiency of secondary resources use in the region: evaluation and innovative mechanisms. Monograph. Rivne: NUVHP. (in Ukrainian) 24. Liakh, I. I. (2014). Methodical approach to complex assessment of innovative development of the region. Donbass Economic Bulletin, 2(36), 169–178. 25. Stadnyk, V. V., & Yokhna, M. A. (2006). Innovation management. Kyiv: Vyd. tsentr “Akademiia”. (in Ukrainian) 26. Yankiv, M. D., & Fleichuk, M. I. (2012). Methodological aspects of the analysis of the economic security of the region. Available at: http://mev.lac.lviv.ua/downloads/ ied/stati/konkurentospromozhnist_LKA.pdf. (accessed 10 October 2019). 27. Boliukh, M. A. (2003). Economic analysis. Kyiv: KNEU. (in Ukrainian) 28. State Statistics Service of Ukraine (2017). Official web-site. Available at: http://www.ukrstat.gov.ua (accessed 03 November 2019).

367 Старостенко Г. Г. доктор економічних наук, професор, професор кафедри економічної теорії Університету державної фіскальної служби України Мірко Н. В. кандидат наук з державного управління, доцент кафедри публічного управління та адміністрування Київського національного торговельно-економічного університету

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТУРИСТИЧНОЇ СФЕРИ В РЕГІОНАХ

Анотація У роботі досліджено теоретичні основи державної та регіональної політики у сфери туризму, визначено роль місцевого самоврядування і міжнародних заходів в управлінні регіональним розвитком туризму, а також статистичні показники та шляхи поліпшення управління регіональним розвитком туризму в областях України. Виявлено основні проблеми туризму та регіональної туристичної політики як невід’ємної та взаємопов’язаної частини економіки України, що має власні особливості. Показано, що туризм – це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, а регіональна туристична політика – це органи державної влади та місцевого самоврядування, які відповідають за формування та реалізацію державної політики у сфері туризму в певному регіоні, а також недержавні органи, відповідальні за туристичну діяльність. Доведено, що регіональні аспекти дослідження постійного розвитку туризму набувають особливої актуальності в сучасний період розвитку України, коли характер економічних, соціальних та демографічних процесів має велике територіальне різноманіття. Це зумовлюється регіональними відмінностями соціально-економічного розвитку, що спостерігалися в минулі роки, та особливостями глибоких змін у всіх сферах економіки, насамперед у сфері економічної діяльності, які пов'язані з формуванням ринкових умов господарювання в сучасний період. Запропоновано створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення туристичної діяльності, прискорити процес модернізації організаційно-економічних засад державної підтримки туристичної сфери для підвищення туристичної привабливості регіонів України. Розроблено стратегічні напрями підвищення туристичної приваб- ливості кожного регіону України.

368 Вступ Розвиток туризму в регіонах України має значні можливості та перспективи. Він спроможний дати суттєвий імпульс для соціально- економічного розвитку як усієї держави, так і її регіонів, областей, районів, міст, сіл. Туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. За прогнозом Всесвітньої туристичної організації, туризм визнано як найпріоритетнішу галузь світового господарства ХХІ ст. Невід’ємним складником світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Розвиток туризму потребує активної підтримки з боку уряду у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури, освоювання нових ринків, підтримки співпраці державного та приватного секторів туризму та виведення з тіньового сектору туристичних послуг. Регіональні аспекти дослідження розвитку туризму набувають особливої актуальності в сучасний період розвитку України, коли характер економічних, соціальних і демографічних процесів має велику територіальну строкатість. Це зумовлюється регіональними відмін- ностями соціально-економічного розвитку, що складалися в минулі роки, та особливостями глибоких змін у всіх сферах господарства, передусім у сфері економічної діяльності, які пов’язані з формуванням ринкових умов господарювання в сучасний період. Територіальні відмінності в рівнях економічного розвитку, характер природних умов і ресурсів, етнічні, національні та соціальні особливості населення, його трудовий та інтелектуальний потенціал і форми розселення разом із політичними та іншими особливостями формують специфічний для кожного регіону спосіб життя людей. На нинішньому етапі суспільного розвитку, коли посилюється реальна економічна самостійність регіонів і місцевих адміністрацій у вирішенні соціально- економічних питань розвитку територій, особливої ваги набуває завдання розвитку теорії територіальної організації суспільства, яка була б науковою базою для прийняття практичних рішень на загально- державному і регіональному рівнях. Зараз в умовах економічної кризи основну увагу державних органів зосереджено на вирішенні економічних питань, що цілком природно. Але разом із тим вирішення цих питань неможливе без розв’язання інших проблем функціонування населення, його зайнятості та відпочинку.

Розділ 1. Теоретичні основи регіональної політики у сфері туризму В управлінні розвитком туристичної галузі на регіональному рівні особливе місце займають спеціалізовані, у тому числі й рекреаційно- туристичні, комплекси регіонів. Незважаючи на позитивні тенденції розвитку туристичної сфери в регіонах України (збільшення кількості внутрішніх, в’їзних та виїзних туристів, надходжень платежів до бюджету та зайнятих у туристичній сфері), існують значні проблеми та недоліки

369 функціонування, які суттєво відрізняють туристичну сферу України від країн Європейського Союзу. Серед них – незадовільний рівень розвитку туристичної інфраструктури; низька конкурентоспроможність турис- тичних продуктів і послуг; обмеженість державної підтримки та маркетингового супроводу туристичної сфери; нестабільність законодавства; слабка інтегрованість у європейську систему сфери послуг; незадовільний стан управління регіональним розвитком туризму. Актуальність даної теми полягає у виборі сучасної стратегії регулювання та інструментів реалізації управлінської діяльності в туристичній системі регіону як пріоритетної сфери регіональної економіки. Також актуальним лишається питання підвищення ролі системи місцевого самоврядування у справі управління регіонами, особливо коли це стосується управління пам’ятками культурної спадщини та природного середовища, курортною та туристичною діяльністю. Туризм як провідна сфера діяльності стимулює основні галузі економіки України та є невід’ємною ланкою розвитку міжнародного співробітництва й інтеграції країни у світову економіку. Це вимагає виваженої державної політики комплексного розвитку сфери туризму. Однак відсутні єдині підходи до управління цією галуззю як на державному, так і на регіональному рівні. Саме тому важливим складником ефективного розвитку туризму є розроблення нової державної політики розвитку туризму на основі маркетингового підходу до управління. Зміст державної політики становить сукупність цілей, завдань, пріоритетів розвитку, програм, які розробляють і реалізують органи державної влади із залученням інститутів громадянського суспільства. Процес формування й реалізації державної політики з розвитку туризму вкладається в «програмний цикл», який включає такі етапи: ініціація політики, розроблення політики, виконання політики та оцінка політики. Реалізація державної політики розвитку туризму як процес може бути визначена у вигляді цілеспрямованої діяльності органів державної влади за наперед прийнятою програмою, яка орієнтована на вирішення суспільних та економічних проблем розвитку туризму, досягнення соціально значущих цілей його розвитку та суспільства у цілому, а також окремих сфер [1, с. 252]. Державна туристична політика в Україні повинна визначити стратегічні цілі та ресурси розвитку туризм, оцінити вплив політики туризму на виробництво, споживання, навколишнє та соціальне середовище. Держава має здійснювати контроль та регулювати сектор туризму безпосередньо як через Міністерство економічного розвитку та торгівлі, на яке з 2015 р. покладені повноваження в галузі туризму, так і через органи місцевого самоврядування. Механізм регуляторного впливу може бути реалізовано за двома підходами: на засадах управління потребами і прибутками та на засадах управління пропозицією та цінами.

370 Управління потребами в державній політиці здійснюється такими інструментами, як маркетинг, просування, ціноутворення та обмеження доступу. Держава здійснює заходи з просування туристичних продуктів, переслідуючи мету збільшення потреб у потенційних туристів. Держава в туристичній політиці виконує такі завдання: виявляє потреби суб’єктів туристичних ринкових відносин; аналізує ситуацію на туристичному ринку та тенденції його розвитку; забезпечує просування туристичних продуктів та туристичних послуг до споживача; організовує обмін для задоволення потреб туристів. Держава як третій суб’єкт поряд із продавцями туристичних послуг та споживачами виконує на ринку роль регулятора. Безпосередньо не задовольняючи потреби туристів, вона регулює процеси туризму та сприяє досягненню компромісу інтересів між суб’єктами туристичного ринку та економіки у цілому з мінімальними витратами суспільства, що, зокрема зумовлено необхідністю розглядати економічні та соціальні процеси в єдності та взаємодії. При цьому держава на відміну від окремого туристичного підприємства зацікавлена в ефективності економіки у цілому. З іншого боку, державу слід розглядати з погляду надання туристам важливих соціальних послуг. Одним із методів впливу держави на туризм є оподаткування туристів із метою перерозподілу доходу від туризму у місцеві бюджети, які забезпечують розвиток умов та якість обслуговування туристів. Зокрема, це збори, які стягують з туристів у готелях під час розміщення, в аеропортах під час купівлі квитків тощо. Проте уведення додаткових податків і зборів може негативно вплинути на туристичний ринок та доходність галузі туризму, оскільки ці заходи призводять до зростання витрат туристів, що, своєю чергою, знижує потреби на туристичний продукт та послуги. Державна політика розвитку туризму також пов’язана з інвестиціями. Інвестиції в сектор туризму можуть надходити від доходів секторів економіки держави або від міжнародних організацій. Розмір фінансової допомоги, яка надається державою на розвиток туристичної галузі, визначається важливістю туризму для економіки країни. Державні дотації на розвиток можуть надаватися в різноманітних формах – від заходів щодо просування позитивного іміджу країни до надання податкових пільг на туристичну діяльність. Серед основних чинників державних інвестицій доцільно виділити такі: зниження ціни інвестицій у проєкти з розвитку туризму, яка включає позики за вигідними відсотковими ставками, податкові пільги, продаж землі для розвитку інфраструктури за ціною нижче ринкової, захист від подвійного оподаткування через укладання міжнародних угод з іншими країнами, зниження митних зборів, прямі субсидії та надання державних гарантій на інвестиції з метою залучення зарубіжних інвесторів. Державна податкова система має суттєвий вплив на соціально- економічну ефективність рекреаційно-туристичної діяльності, тому

371 головним завданням держави є усунення відповідних бар'єрів шляхом проведення виваженої податкової політики для підтримки та захисту суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності. Для вдосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні чинники. До того ж усі чинники макро- та мікросередовища взаємопов'язані і взаємозумовлені. Усі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об'єднаних в єдину інформаційну систему.Важливим напрямом удосконалення планування в рекреаційно-туристичній галузі є перехід до територі- ального планування [2, с. 195]. Переважання у плануванні та управлінні територіального принципу найбільше відповідає оптимізації експлуатації рекреаційно-туристичних ресурсів. В основу планування та управління повинна бути покладена територія, насамперед природно-економічний регіон, з однорідними умовами використання та відтворення рекреаційно-туристичних ресурсів і розвитку продуктивних сил. Територіальні плани розвитку рекреаційно-туристичної галузі повинні мати визначальний характер і орієнтувати заклади в плануванні виробництва та реалізації рекреаційно-туристичних послуг. У роботі галузі є проблеми, що стримують її розвиток. Серед них: відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі та туристичних представництв за кордоном; відсутність цивілізованих умов перетину кордону та несприятливий візовий режим для іноземних туристів; податкове законодавство, що не сприяє вкладенню інвестицій в інфраструктуру туризму та санаторно-курортний комплекс; різновідомча підпорядкованість туризму та санаторно- курортного комплексу; недоліки в системі регіонального управління. Крім того, стримуючим чинником розвитку рекреаційно-туристичної галузі, насамперед її матеріально-технічної бази, є проблеми, пов’язані з податковим законодавством України. Це, перш за все, стосується сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів. Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь. Визначення туризму як пріоритетного напряму розвитку регіону не підкріплене сприятливими умовами, які б створювалися з боку органів влади.

Розділ 2. Регіональні програми розвитку туризму У сучасному глобалізованому світі провідні держави надали належну оцінку перевагам розвитку туристичної галузі, адже туризм сприяє зростанню зайнятості, диверсифікації економіки (сфера туризму та курортів пов’язана з діяльністю понад 50 галузей), підвищує інвестиційну привабливість національної економіки, сприяє збереженню

372 та розвитку культурного потенціалу, призводить до гармонізації відносин між різними країнами та народами, сприяє збереженню екологічно безпечного довкілля. Відповідно до цього, актуальним є дослідження напрямів стимулювання економічного та соціального розвитку регіонів України за рахунок активізації туристичної сфери. Однак проблемам вияву впливу туризму на економічний та соціальний розвиток регіонів України й визначення його перспектив не приділяється достатньої уваги. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації ООН (ЮНВТО), частка туризму у світовому ВВП становить близько 10%, а на міжнародний туризм припадає 7% загального обсягу світового експорту та близько 30% світового експорту послуг, кожне десяте робоче місце у світі належить сфері туризму. У світі за 2017 р. здійснилося 1 323 млн туристичних подорожей, з яких понад 51% – у межах Європи. Прогнозується, що до 2030 р. кількість міжнародних туристичних відвідувань зросте до 1,8 млрд [6]. Протягом останніх п’яти років у країнах ЄС витрати на закордонні поїздки на свята зросли на 25%, тоді як кількість ділових поїздок збільшилася лише на 16%. Відпочинок туристів у містах збільшився на 47%, на морі – лише на 12%, а відпочинок у сільській місцевості, навпаки, зменшився на 10% [3]. Україна посідає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості природними та історико-культурними ресурсами. Так, курортні та рекреаційні території нашої країни становлять близько 9,1 млн га (близько 15% усієї території). На державному обліку перебуває понад 130 тис пам’яток, з яких 57 206 – пам’ятки археології, 51 364 – пам’ятки історії, 5 926 – пам’ятки монументального мистецтва, 16 293 – пам’ятки архітектури та містобудування. Також в Україні функціонує 61 історико-культурний заповідник, а експлуатаційні запаси мінеральних вод дають змогу використовувати їх в обсязі понад 64 тис куб. м на добу. У туристичній галузі України на постійній основі працює понад 200 тис осіб та близько 1 млн осіб сезонно. Україна нині використовує менше ніж третину від наявного туристичного та рекреаційного потенціалу, причиною чого є те, що до останнього часу розвиток туризму розглядався в країні як другорядний, а дії влади щодо його організаційно-економічної підтримки були безсистемними. У регіонах України розвивався переважно виїзний туризм, що сприяло розвитку іноземних туристичних компаній, частково – «зелений», рекреаційний та культурно-історичний туризм. Виходячи з аналізу динаміки (рис. 1), можемо стверджувати, що в нашій країні, на жаль, ситуація є нестабільною, але спостерігаються позитивні моменти, наприклад у 2000–2014 рр. туристичні потоки зростали щороку, але навесні 2014 р. після анексії Криму Російською Федерацією та значної фінансової кризи туристична галузь занепала. Незважаючи на це, у 2016 р. відбувалось поступове відродження туристичної галузі, її потоки зросли на 6,77% (до 13,3 млн осіб). На жаль,

373 вітчизняні туристи віддають перевагу відпочинку за кордоном, що негативно впливає на розвиток економіки України [3].

Рис. 1. Туристичні потоки України (осіб) за 2000–2017 рр. (дані за 2014–2017 рр. наведено без урахування тимчасово окупованої території АР Крим, м. Севастополя та тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях)

За результатами аналізу виїзного та в’їзного туризму з’ясовано, що він суттєво збільшується ледь не щороку, у результаті чого поліпшується діяльність туристичної галузі, відповідно, насичується туристичний кошик, підвищується зацікавленість іноземців нашою державою. Згідно з даними, у 2017 р. збільшилася кількість туристичних продуктів, відповідно, галузь стає більш привабливою для інвестицій та інвесторів, збільшується кількість робочих місць та туристичних підприємств. Як стверджує WTTC Travel & Tourism Economic Impact 2017 Ukraine, прямі надходження від подорожей та туризму за 2016 р. становили 1,4 млрд дол. США, інакше кажучи, майже 1,5% ВВП. Створення системних та комплексних передумов для розвитку туризму й курортів у державі має стати одним із пріоритетних напрямів прискорення економічного зростання країни, деякі кроки щодо чого вже відбулися. Наприклад, Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5 схвалено державну стратегію сталого розвитку «Україна – 2020», метою якої є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід держави на провідні позиції у світі. Для цього рух уперед здійснюватиметься за чотирма векторами, такими як розвиток, безпека, відповідальність, гордість. У рамках названих векторів руху передбачена реалізація реформ та програм розвитку держави, зокрема програми розвитку туризму. Серед першочергових визначено також реалізацію Програми популяризації України у світі та просування інтересів України

374 у світовому інформаційному просторі. Зокрема, ця програма фокусуватиметься на забезпеченні формування й просування бренд- меседжів про Україну, серед яких Україна є країною, привабливою для туризму, що має визначні культурні та історичні традиції. Окрім державної Стратегії, діяльність туристичної та рекреаційної сфер визначається Законом України «Про туризм» [4, с. 180] та Законом України «Про курорти» [5, с. 435], в яких регіональну специфіку функціонування сфери туризму унормовано недостатньою мірою. Важливим кроком розвитку регіонів за рахунок туризму є затверджена стратегія розвитку туризму й курортів до 2026 р., метою реалізації якої є формування сприятливих умов для активізації розвитку сфери туризму та курортів згідно з міжнародними стандартами якості та з урахуванням європейських цінностей, перетворення її на високорентабельну, інтегровану у світовий ринок конкурентоспроможну сферу, що забезпечує прискорення соціально-економічного розвитку регіонів та держави загалом, сприяє підвищенню якості життя населення, гармонійному розвитку та консолідації суспільства, популяризації України у світі. Усі регіони України мають можливості для розвитку туристичного бізнесу, однак через різні історичні та ландшафтні умови існує значна регіональна диференціація за видами туризму. Ці особливості повинні бути враховані під час планування проєктів та програм, спрямованих на більш повне використання наявного туристичного потенціалу та забезпечення його доступності для споживачів. Чинні стратегії розвитку регіонів України приділяють різну увагу туристичній та рекреаційній сферам. Розглянемо детальніше зміст туристичного акценту у стратегіях розвитку кожного регіону.

Таблиця 1 Регіональні структурні одиниці державного управління туристичною сферою, початок липня 2019 р. № ОДА Департамент Управління Відділ 1 2 3 4 5 1 Вінницька Департамент Управління торгівлі, Відділ внутрішньої міжнародного послуг та розвитку торгівлі, сфери співробітництва та споживчих ринків послуг та регіонального нормованого розвитку забезпечення 2 Волинська Департамент Відділ туризму економіки та європейської інтеграції 3 Дніпро- Департамент Управління з питань Сектор споживчого петровська економічного інвестиційної ринку та розвитку розвитку діяльності та туризму дерегуляції бізнесу

375 Продовження табл. 1 1 2 3 4 5 4 Донецька/ Управління Відділ з питань ВЦА/ культури і туризму туризму, курортів та охорони культурної спадщини 5 Житомирська Управління Відділ охорони культури і туризму культурної спадщини та туризму 6 Закарпатська Департамент Управління Відділ маркетингу економічного курортів і туризму туристичної розвитку і торгівлі діяльності Відділ розвитку дестинацій і курортів 7 Запорізька Департамент Управління Відділ культури та культури, туризму, культури і туризму туризму національностей та релігій 8 Івано- Управління Відділ туризму Франківська міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій 9 Київська Департамент Управління Відділ інвестицій економічного інвестицій розвитку і торгівлі 10 Кірово- Департамент Управління охорони Відділ охорони градська культури, туризму культурної культурної та культурної спадщини, розвитку спадщини, розвитку спадщини музейної справи та музейної справи та туризму туризму 11 Луганська/ Департамент Управління Відділ залучення ВЦА/ економічного інвестиційної інвестицій та туризму розвитку, діяльності, зовнішньоекономіч підприємництва та ної діяльності та цінової політики туризму 12 Львівська Управління туризму Відділ розвитку та курортів туризму та курортів. Відділ маркетингу та промоції 13 Миколаївська Управління молоді Відділ з питань та спорту молоді та туризму 14 Одеська Управління Відділ розвитку туризму, рекреації туризму та курортів Відділ курортів та рекреації

376 Закінчення табл. 1 15 Полтавська Департамент Управління Відділ розвитку культури і туризму розвитку туризму, туризму і музейної музейної справи та справи охорони культурної спадщини 16 Рівненська Управління Відділ туризму культури і туризму 17 Сумська Відділ промоції та туризму 18 Тернопільська Управління туризму Відділ аналізу та розвитку туристичних дестинацій Відділ промоції та реалізації туристичних проектів 19 Харківська Управління Відділ охорони культури і туризму нерухомої культурної спадщини та музейної справи 20 Херсонська Департамент Управління Відділ розвитку туризму та курортів розвитку курортно- курортно- рекреаційних рекреаційних територій та територій маркетингу. Відділ промоційно – Управління маркетингової розвитку діяльності. Відділ туристичної розвитку туристичної діяльності та діяльності. Відділ організаційно- організаційно- фінансової роботи фінансової роботи 21 Хмельницька Управління Відділ охорони культури, культурної національностей, спадщини, туризму, релігій та туризму національностей та релігій 22 Черкаська Департамент Управління Відділ економічного регіонального економічного розвитку розвитку розвитку 23 Чернівецька Відділ з питань туризму 24 Чернігівська Департамент Управління туризму Відділ розвитку культури і туризму, та охорони туризму та музейної національностей та культурної роботи релігій спадщини 25 м. Київ/ Управління туризму Відділ організації КМДА та промоцій туристичної діяльності Відділ промоцій та іміджевої політики

377

378 Чинне законодавство України містить нечіткість щодо визначення готельного господарства, його належності до сфери туристичних послуг та відомчого підпорядкування, тому для розвитку готельного господарства України, підвищення попиту на ринку споживання готельних послуг, створення і входження на ринок малих готельних підприємств доцільним є розроблення проєкту закону України «Про розвиток готельного господарства». Положення закону повинні визначити правові, економічні та організаційні засади створення і подальшого розвитку конкурентних відносин на зазначеному ринку. Для вирішення цих проблем, на нашу думку, необхідно вжити заходів, а саме: – підтримати пріоритетний розвиток створення місць міжнародного туризму та внести зміни до місцевого податкового законодавства; – активізувати залучення приватного капіталу для розширення туризму; – підготувати і підвищити кваліфікацію педагогічних кадрів із питань краєзнавства, археології, геології, екології, етнографії, екскурсій, а також керівництва гуртками, клубами, товариствами за даною тематикою; – видати методичну і довідкову літературу, інші матеріали з питань краєзнавства, природоохоронної діяльності, етнографії і фольклору, екскурсій; – здійснювати експериментальну роботу з удосконалення діяльності шкільних музеїв; – створити банк інформаційних даних про роботу об'єднань із краєзнавчої тематики, народної творчості, історичних і заповідних об'єктів; – організовувати регіональні, районні, міські, і шкільні народні свята, олімпіади, фестивалі, фольклорні конкурси, творчі виставки учнів; – здійснювати лекційну і концертно-театральну діяльність; – відновити діяльність екскурсійних баз у містах, центрах народного мистецтва, пам'ятних місцях історичних подій, особливих природних зонах, національних і міжнародних парках, пунктах прийому туристів [6]. Державна політика в рекреаційно-туристичній галузі повинна бути спрямована на: – сприяння залученню коштів вітчизняних та іноземних інвесторів у галузь; – збільшення обсягів фінансування, інформаційно-рекламних заходів щодо рекреаційно-туристичних можливостей України; – удосконалення законодавчої та нормативної бази; – створення єдиної методологічної бази розрахунків щодо кількісного визначення впливу рекреаційно-туристичної галузі на економіку держави у цілому та окремих регіонів; – розроблення і затвердження програми розвитку рекреаційно- туристичної галузі в Україні;

379 – збільшення потоку іноземних туристів і України шляхом максимального спрощення процедури оформлення візових документів, прикордонного та митного контролю для іноземних туристів. Організація рекреаційно-туристичної діяльності потребує раціональ- ного поєднання ролі держави з активною діяльністю місцевих органів влади та підприємницьких структур. Аналіз показує, що ті області і райони, які турбуються про розвиток туризму, про зміцнення його матеріальної бази, оновлення пам'ятників історії, архітектури, культурних споруд, досягають зростання туристичних потоків, мають значну фінансову віддачу. Очевидно, відповідні державні органи повинні як розповсюджувати передовий досвід, так і контролювати його запровадження [7]. Визнання розвитку рекреаційно-туристичної галузі в Україні як пріоритетної передбачає низку стимулюючих заходів, передусім у сфері її фінансування. Доцільно було б забезпечити можливість фінансування рекреаційно-туристичних об'єктів, які володіють найбільш високим потенціалом, за рахунок пільгових кредитів. Насамперед це повинні бути об'єкти, які розміщені у таких регіонах України, як Карпати, Поділля, Полісся, міста Київ, Львів, Чернігів, Запоріжжя, Одеса, Чернівці, Умань, Кам'янець-Подільський, Черкаси, Полтава. Інвестиційні кредити, безумовно, мають надзвичайно велике значення для цієї галузі. Окрім того, значну увагу потрібно приділити такому аспекту, як позабюджетні асигнування під державні гарантії. У першу чергу для цього потрібно залучити державні обласні адміністрації, комерційні банки, фінансово-промислові групи, спільні підприємства та турпідпри- ємства. Таке співробітництво своєю кінцевою метою повинно мати створення фінансового концерну, а діяльність такого угрупування повинна бути спрямована на будівництво саме нових, що відповідають світовим вимогам, об'єктів рекреаційно-туристичної галузі. Обов'язковою передумовою даних заходів є те, що гарантом тут повинна виступити держава в особі уряду або Національного банку України. Державні гарантії подібних проєктів по емісійних зобов'язаннях учасників передбачають виключення неприродних форс-мажорних обставин. Важливою умовою під час формування стійкої бази вітчизняної рекреаційно-туристичної галузі є відпрацювання системи страхування інвестиційних проєктів. Забезпечення високого рівня надійності для стратегічного інвестора можливе лише за наявності чітко налагодженої системи страхування інвестицій та кредитів у рекреаційно-туристичній галузі. У зв'язку із цим необхідно створити консорціум у формі акціонерного товариства з дольовою участю держави. Першочерговим завданням такого формування повинно стати страхування кредитів та інвестицій. Перспективи належного розвитку рекреаційно-туристичної галузі України пов'язані також і з тим,

380 наскільки зможуть володіти власними достатніми коштами заклади рекреаційно-туристичної галузі. Практичний досвід переконує, що формування потужної власної фінансової бази дасть змогу значно швидше провести реформування рекреаційно-туристичної галузі України у цілому [8].

Висновки Вибравши своїм стратегічним курсом інтеграцію до структур Європейського Союзу, Україна має виконати низку умов, серед яких не останнє місце посідає забезпечення стабільного розвитку регіонів. Це є одним із принципів Декларації щодо регіоналізму, ухваленої Асамблеєю Європейських регіонів у 1996 р., де зазначено, що регіони мають взяти на себе відповідальність у галузях економіки, культури й туризму. Для задоволення рекреаційно-туристичних потреб населення на місцевому рівні необхідно передбачити:  створення стаціонарних будинків для довготривалого сімейного відпочинку в районах із найсприятливішими для цього природними умовами;  більш широкий розвиток таких напрямів рекреаційно-туристичної діяльності, як «зелений» туризм, ночівля-сніданок, агротуризм, любительські види відпочинку, що забезпечували б короткочасний відпочинок міських жителів у мальовничих місцевостях;  поліпшення організації рекреаційно-туристичної діяльності у заповідних об'єктах, створення із цією метою національних та ландшафтних парків;  подальший розвиток спортивного туризму, передусім спелеотуризму, пішохідного, велосипедного, водного та ін. Необхідне налагодження сервісу, облаштування природних об'єктів для туристських цілей;  розширення пізнавального туризму та екскурсійної діяльності, передусім для жителів інших регіонів України, у місцях релігійного паломництва, що приваблюють іноземних та українських туристів, а також поблизу своєрідних пам'яток природи. Для цього необхідне створення готельних комплексів, кемпінгів, об'єктів сервісного обслуговування туристів;  розширення туристсько-екскурсійних маршрутів, залучення для ознайомлення всіх значних природних та історико-культурних об'єктів;  розвиток ринкових форм і підприємництва у сфері рекреаційно- туристичної діяльності, створення малих підприємств, які б орієнтувалися на місцевий та зовнішній ринки рекреаційно-туристичних послуг, створення інфраструктури без залучення державних коштів;  забезпечення комплексного задоволення населення у відпочинку, туризмі та оздоровленні туристськими агентствами державної форми власності;

381  розташування комфортабельних установ у найпривабливіших місцях для відпочинку з метою залучення іноземних туристів та рекреантів з інших регіонів України; розвиток сентиментального туризму. Проведення цих заходів дасть змогу оптимальніше використовувати рекреаційно-туристичний потенціал, сприятиме повнішому задоволенню рекреаційно-туристичних потреб населення в регіонах. Розвиток та оптимізація структури рекреаційно-туристичної системи можуть стати важливими засобами вирішення соціально-економічних проблем, передусім зменшення безробіття, зменшення неформальної зайнятості, підвищення рівня життя людей. Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів усіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств – суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

Список використаних джерел: 1. Старостенко Г.Г. Освітньо-культурний та трудовий потенціал у туристичних регіонах України: демографічний аналіз. Туристично-краєзнавчі дослідження : матеріали ІІІ Всеукраїнської наук.-практ. конф., м. Світязь, 9–10 вересня 1998 р. Вип. 1. Ч. 1. Київ : КМ-Трейдинг, 1998. С. 252–262. 2. Старостенко Г.Г., Мірко Н.В. Рекреаційно-туристична діяльність в Україні: організаційно-правове та економічне забезпечення. Туристично-краєзнавчі дослідження. Київ : Нац. туристична організація, 2002. С. 195–213. 3. Державна служба статистики України. URL : http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 04.12.2019). 4. Закон України від 18 листопада 2003 р. № 1282-IV «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» / Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1282-15 (дата звернення: 06.12.2019). 5. Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 р. № 2026-III / Верховна Рада України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14 (дата звернення: 06.12.2019). 6. Мельник П.В., Старостенко Г.Г. Проблеми правового регулювання тіньової зайнятості в туристичній галузі. URL : http://www.ecologylife.ru/news/problemi- pravovogo-regulyuvannya-tinovoyi-zaynyatosti-naselennya-v-turistichniy-galuzi-pv- melnik-gg-starostenko.html (дата звернення: 07.12.2019). 7. Мельник П.В., Старостенко Г.Г. Напрями удосконалення оподаткування туристично-рекреаційної діяльності. Экология окружающей среды стран СНГ. URL : www.ecologylife.ru/tyrizm-2002/napryami-udoskonalennya-opodatkuvannyaturistichno- rekreatsiynoyi-diyalnosti.html (дата звернення: 07.12.2019). 8. Мойсеєва Н.І. Інноваційність туристичної сфери регіону в умовах сталого розвитку: стратегічний вимір : дис. … д.е.н. : 08.00.05. ; Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка. Харків, 2019. 532 с.

382 3. BUSINESS MANAGEMENT: PLANNING AND FORECASTING

Антохова І. М. кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємства та управління персоналом Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Водянка Л. Д. кандидат економічних наук, доцент кафедри економіки підприємства та управління персоналом Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Сибирка Л. А. кандидат економічних наук, в.о. доцента кафедри економіки підприємства та управління персоналом Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

ВПЛИВ КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ НА ЕФЕКТИВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Анотація У статті досліджено, що більшість механізмів корпоративної культури в діяльності вітчизняних організацій практично не використовується, особливо це стосується державних підприємств. Визначено вплив корпоративної культури на діяльність організації та управління людськими ресурсами, де корпоративна культура переважно розуміється як набір норм, правил, традицій, що приймаються менеджментом і персоналом організації, які отримують вираз у цінностях, що заявлені організацією, орієнтирах поведінки і дій, що задані персоналу. Окреслено ключові функції організацій, що мають міцну корпоративну культуру, і водночас існуючі проблеми впровадження корпоративної культури у діяльність вітчизняних організацій. Сформульовано чинники, які визначають потребу вітчизняних організацій у зміні корпоративної культури, а саме вплив корпоративної культури на показники діяльності організації та на якість управління людськими

383 ресурсами, що зумовлює необхідність існування ефективної корпоративної культури, робить доцільним процес її формування та вдосконалювання. Визначено дві категорії підприємств із погляду наявності чи відсутності цілеспрямованої роботи з формування корпоративної культури: керівництво має досить точні уявлення про те, якого роду корпоративна культура є бажаною для їх підприємства; керівництво визнає значимість цілеспрямованого формування корпоративної культури, у силу чого в організації проводиться робота з її формалізації (створення символіки, різного роду нормативних документів, виро- бляючи у персоналу необхідну цінність до організації). Для більшості вітчизняних підприємств характерна відсутність цілеспрямованої роботи з формування корпоративної культури, яка була б адекватна цілям і стратегіям організації; слабо проводиться робота з форма- лізації декларованих цінностей корпоративної культури. У керівництва є деякі уявлення про бажану для них корпоративну культуру, однак її формування ведеться підступно, про це не прийнято говорити як про цілеспрямовану діяльність. Документи, які будь-яким чином формалізують бажану корпоративну культуру, у цій групі підприємства відсутні. Керівник значення корпоративної культури розуміє досить вузько, перш за все як емоційну цілісність персоналу. А єдиним засобом, спрямованим на створення подібної згуртованості, керівники розгля- дають корпоративні вечірки. Корпоративна культура розглядається керівниками не більше ніж допоміжний засіб стимулювання персоналу. У низці випадків приховані процеси формування організаційних цінностей зумовлені їх вираженим антигромадським характером. Визначено, що завдяки вдосконаленню та оновленню існуючої корпоративної культури керівництво організації може досягти намічених результатів як для окремого структурного підрозділу, так і для організації у цілому.

Вступ Для сучасного суспільства, що розвивається в мінливих умовах, актуальним є пошук дієвих методів управлінського впливу на персонал. Одним із важливих інструментів такого впливу є формування та розвиток корпоративної культури, про що свідчать успіхи компаній різних країн світу, які декларують основні норми, засади та правила корпоративної культури, визнаючи її провідним чинником розвитку та конкурентоспроможності підприємства. Роль чинника корпоративної культури у соціальній системі стає визначальною, коли виникає необхідність формування нової стратегії й моделі бізнесу та побудови на їх основі нової системи цінностей.

384 Стан корпоративної культури на вітчизняних підприємствах ще вимагає серйозних досліджень як зі статистичного погляду, так і з погляду основних динамічних змін економіки. Окремі аспекти корпоративної культури вивчалися багатьма зарубіжними та вітчизняними представниками. Проблемам управління персоналом в аспекті корпоративної культури значну увагу приділено у працях вітчизняних науковців, серед яких: О. Апостолюк [1], О. Балика [2], Т. Беляк [3], Ю. Бугаєвська [4], Л.Д. Водянка, І.П. Зрибнєва, Л.А. Сибирка [5], Н. Гриценко [6], М. Новосад [7], І. Петрова [8], З. Пушкар [9], М. Cемикіна [10], І. Терон [11]. Метою роботи є аналіз показників корпоративної культури та визначення їхнього впливу на управління персоналом у контексті підвищення ефективності діяльності сучасних вітчизняних підприємств.

Розділ 1. Характеристика корпоративної культури українських підприємств На сучасних вітчизняних підприємствах переважає корпоративна культура ринкової моделі управління персоналом, але подекуди має місце корпоративна культура із властивостями традиційної та постсоціалістичної моделей управління персоналом. Елементи корпоративної культури, характерні для ринкової моделі управління персоналом, виявляються у значної їх кількості (понад 90% від загальної кількості вітчизняних підприємств малого та середнього бізнесу, як виробничих, так і торговельних). Зокрема, ринкова корпо- ративна культура українських підприємств має такі характеристики: 1) цільова визначеність діяльності підприємств; 2) пріоритет економічних цілей над соціальними та іншими видами цілей; 3) ліберальна фіксація функціональних обов'язків співробітників та підрозділів, широке використання матричної організаційної структури управління; 4) заохочення як співробітників, так і підрозділів у цілому, чітка залежність матеріального стимулювання від особистого кінцевого результату. Разом із тим характеризувати корпоративну культуру виключно як ринкову неможливо, оскільки в ній спостерігаються й певні елементи корпоративної культури, властивої традиційній моделі управління персоналом. Так, традиційна модель управління персоналом характерна для невеликих підприємств, перш за все торговельних. Для неї характерними є такі ознаки: а) домінантна роль першого керівника як у питаннях стратегії підприємства, так і в питаннях тактики;

385 б) корпоративний характер найму на роботу передбачає обов’язки внутрішнього доручення за нового прийнятого співробітника, який не має досвіду роботи, заохочення сімейності. Керівники підприємств із традиційною культурою вельми охоче приймають на виробничу практику студентів – дітей своїх працівників і водночас усіляко ухиляються від цього, коли йдеться про студентів із вулиці; в) слабке розмежування формальних та міжособистісних відносин. Нa підприємствах із домінуючою традиційною культурою велике значення надається організаційно-особистісним стосункам. Організаційно- міжособистісні стосунки – це відносини між членами неформальної групи, що вибудовуються з приводу вигід, які можна отримати внаслідок гарних відносин із тими або іншими членами групи, а також унаслідок самого факту приналежності до цієї групи. Цей тип відносин на відміну від особистих та міжособистісних має не стільки ефективну, скільки цілераціональну природу; г) наявність подвійної моралі в організації. Традиційна культура передбачає, що система цінностей регулює поведінку працівника, задає різні стандарти поведінки працівника всередині організації та за її межами. На підприємствах із традиційною культурою досить поширена ситуація, коли від бухгалтера потрібна абсолютна чесність стосовно підприємства і фактично обов'язкова нечесність у питаннях відношень із податковими органами та іншими державними структурами; д) слабка формалізованість службових обов'язків. В умовах тради- ційної культури передбачається, що обов'язки працівника визначаються не тим, що формально записано в його контракті, а тим, що необхідно в даний момент його керівнику; е) патерналізм у відношенні співробітників потребує від співро- бітників безумовної покірності, керівник, своєю чергою, вважає за необхідне забезпечувати потреби працівників, у тому числі й потреби, які знаходяться за межами його трудової діяльності. Можна виділити дві категорії підприємств із погляду наявності чи відсутності там цілеспрямованої роботи з формування корпоративної культури: 1) Керівництво має досить точні уявлення про те, якого роду корпоративна культура є бажаною для їхнього підприємства. Керівництво признає значимість цілеспрямованого формування корпоративної культури, у силу чого в організації проводиться робота з її формалізації (створення символіки, різного роду нормативних документів, виробляючи у персоналу необхідну цінність до організації). Для більшості вітчизняних підприємств характерна відсутність цілеспрямованої роботи з формування корпоративної культури, яка була б адекватна цілям і стратегіям організації; слабо проводиться робота з формалізації декларованих цінностей корпоративної культури.

386 2) У керівництва є деякі уявлення про бажану для них корпоративну культуру, однак її формування ведеться підступно, про це не прийнято говорити як про цілеспрямовану діяльність. Документи, які буд-яким чином формалізують бажану корпоративну культуру, у цій групі підприємства відсутні. Керівник значення корпоративної культури розуміє досить вузько, перш за все як емоційну цілісність персоналу. А єдиним засобом, спрямованим на створення подібної згуртованості, керівники розглядають корпоративні вечірки. Корпоративна культура розглядається керівниками не більше ніж допоміжний засіб стимулювання персоналу. У низці випадків приховані процеси формування організаційних цінностей зумовлені їх вираженим антигромадським характером. Таким чином, відсутність цілеспрямованої діяльності з формування корпоративної культури є першою універсальною характеристикою української практики управління персоналом. Експерти з числа лінійних керівників і фахівців служб управління персоналом виділяють такі причини відсутності уваги до питань формування корпоративної культури на сучасних вітчизняних підприємствах:  професійна некомпетентність керівників і спеціалістів служб з управління персоналом, які не розуміють змісту терміна «корпоративна культура», як слід не розуміють необхідності в її доцільному формуванні;  корпоративна культура сприймається багатьма керівниками як якийсь набір гасел;  прямі перенесення сімейних відносин у практику діяльності підприємства;  відсутність уваги до питання формування корпоративної культури багато експертів пов'язують із відсутністю в організації осмислених цілей та стратегії розвитку;  у низці випадків цільовим призначенням корпоративної культури є формування колективізму. При цьому багато експертів уважають, що в сучасних суспільно-історичних умовах формування колективізму неможливе та й не має особливого сенсу. На думку деяких експертів, у сучасних умовах формувати необхідно не тільки єдність колективу, а й систему цінностей кожного працівника окремо, розвивати конкуренцію між працівниками. Подібна точка зору характерна для підприємств, що використовують ринкову модель управління персоналом.

Розділ 2. Показники формування корпоративної культури підприємств та їх аналіз Основними показниками формування корпоративної культури підприємства є:  розуміння персоналом організаційних цілей;  залучення персоналу до прийняття рішень;

387  ступінь інформативності працівників про поточне положення справ та про стратегію розвитку підприємства;  ступінь відповідності ціннісних орієнтацій працівників цілям організації, рівень інтеграції цінностей і норм поведінки;  наявність в організації корпоративних свят, традицій;  ідентифікація персоналу зі своїм підприємством. Організаційні цілі співвідносяться з корпоративною культурою підприємства достатньо різноманітно. З одного боку, корпоративна культура повинна сприяти досягненню організаційних цілей. З іншого боку, організаційні цілі можна розглядати й як найважливіший основний компонент корпоративної культури, оскільки для їх досягнення вони повинні бути зрозумілі і прийняті більшістю членів організації. Вітчизняна модель управління має низку відмінних рис у сутності організаційних цілей. Перша особливість стосується точності пред- ставлення керівниками цілей очолюваної організації. Якщо закордонні менеджери чітко уявляють філософію і цілі організації, то уявлення вітчизняного менеджменту з формулювання сутності організаційних цілей виглядають досить розмитими. Нами проведено дослідження на десяти підприємствах Чернівецької області. Під час проведення опитування керівників кожен четвертий (27,3%) не зміг практично сформулювати цілі очолюваної організації. Аналізуючи змістовну частину організаційних цілей, відзначимо, що в перелік найбільш пріоритетних входять такі групи цілей:  економічні (збільшення прибутку, збільшення обороту);  маркетингові (розвиток мережі підприємств, експансія українського ринку);  виробничі (розвиток нових технологій, збільшення якості виробництва). До найменш виражених цілей відносять:  соціоцентричні (служіння суспільству);  соціальні (збільшення рівня добробуту працівників);  політичні (створення іміджу, брендингу підприємства). Порівняний аналіз уявлень менеджерів і персоналу відносно базових цілей організації дає змогу виявити парадоксальність ситуації, що склалася. Парадокс полягає у тому, що працівники більш упевнено порівняно з керівником формулюють мету підприємства. 79,5% праців- ників стверджують, що знають базову ціль підприємства. Разом із тим навряд чи ці уявлення можна назвати точними (й у цьому ще одна особливість вітчизняної моделі управління). Цілі організації, як правило, не транслюють по офіційних каналах. Уявлення про них формуються у працівників на основі непрямих спостережень за поведінкою керівників, особистого життєвого досвіду. Уявлення менеджерів і персоналу про цілі організації можуть бути не просто різними, а іноді й протилежними.

388 Ще однією особливістю вітчизняної моделі управління є тимчасові параметри організаційних цілей. Якщо зарубіжні компанії характе- ризують розуміння організаційних цілей як якийсь бажаний стан організації, який є досить віддаленим від сформованого статус-кво (це особливо характерно для японського менеджменту), то на українських підприємствах цілі не відступають далеко від ситуації, що склалася. Зафіксований песимізм менеджерів відносно дослідження успішної реалізації планів на майбутнє є не стільки особистісним, скільки ситуативним. Невпевненість успіху в даному разі характеризує стан загальної сoціально-економічної нестабільності в країні. У зв'язку із цим заяви більшості менеджерів про довгострокову перспективу цілей організації уявляються досить декларативними. Довгостроковість у даному конкретному випадку необхідно, на нашу думку, розглядати в контексті не стільки цільових установок, скільки зацікавленості менеджера в довгостроковому існуванні й розвитку очолюваної організації. Згідно з нашими дослідженнями, лише кожен третій респондент повною мірою розділяє організаційні норми поведінки (34%) і цілі організації (38%), що дає змогу характеризувати рівень інтеграцій, установок (цінностей) і норм поведінки як невисокий. Більше того, у визначенні базових цілей організації можна простежити визначення розбіжності серед різних категорій персоналу.

Таблиця 1 Базова мета підприємства Оцінка Оцінка Мета експертів Ранг працівників Ранг (%) (%) Відданість суспільству 43 1 38 1 Забезпеченість працівників, повага 37 2 17 4 до працівника Прибуток 23 3 21 2 Науковий прогрес 20 4 19 3

За трьома позиціями (відданість суспільству, справедливий прибуток і неухильний прогрес) думки керівників і рядових співробітників у цілому збігаються. Причому і керівники, i персонал більшості підприємств як базову мету визначають «відданість суспільству». Істотні ж відмінності між експертами і персоналом спостерігаються під час оцінки позиції добробуту працівників, поваги до працівника. Якщо у експертів ця мета знаходиться на другому місці в загальному списку базових цілей, то у працівників – на четвертому (причому розрив в оцінці досягає 20%). Подібна розбіжність свідчить про високий ступінь декларованості

389 позицій, що стосуються стану персоналу на вітчизняних підприємствах, і зайвий раз підтверджує думку про вторинність питань соціального порядку порівняно з економічними і технічними. На більшості підприємств норми поведінки не тільки не відповідають цілям, а й часто є протилежними, а отже, деструктивними для підпри- ємства. Це характерно насамперед для підприємств зі змішаною моделлю управління персоналом. Heгативно орієнтована спрямованість поведінки персоналу є частковою компенсацією його незадоволеності і виража- ється, зокрема, у масштабах девіантної поведінки: 54% респондентів відзначили розповсюдженість тією чи іншою мірою розкрадань власності підприємства, 41% – зловживання спиртними напоями на робочому місці в робочий час. Що стосується залученості персоналу до прийняття рішень, то зарубіжні компанії керуються двома основними принципами: по-перше, працівник виконує дану роботу, тому кращий за інших, а також може її вдосконалити; по-друге, працівник більше всього прихильний своїм власним ідеям (якщо ідея або частина її належить нам, важко не перейнятися любов'ю до цієї ідеї). Японія перша в національному масштабі реалізувала ідею залучення персоналу до прийняття рішень, із меншими витратами домоглася більш високих результатів, аніж конкуренти, на новітньому обладнанні, але зі старими командними методами управління, не використовуючи при цьому потенціал колективу. Своєю чергою, була використана проста та природна схема: а) керівництво організації створювало умови для прояву ініціативи, колективного обговорення проблеми, участі в реалізації своїх ідей; б) реалізація пропозицій призводила до значного підвищення продуктивності праці на робочих місцях; в) зростання продуктивності праці сприяло зниженню витрат, а потім призводило до збільшення обсягу реалізації продукції, зростанню доходів. На нашу думку, спектр функціональних наслідків даного напряму є достатньо значним та поряд зі зростанням економічної ефективності передбачає зниження соціальної напруги, що в сучасних умовах є вкрай актуальним для багатьох вітчизняних підприємств. Проведені нами дослідження показують, що прагнення персоналу до управління підприємством є слабко вираженим. Лише 35% опитаних заявили, що керівництво підприємства враховує позицію персоналу під час розроблення управлінських рішень. Але і на тих небагатьох підприємствах, які практикують залучення персоналу, ефективність досить часто нейтралізується відсутністю комплексного підходу, а саме не функціонує система морального та матеріального стимулювання. Здебільшого обмеження участі в управлінні не задовольняють працівників, передусім менеджерів середньої ланки. Достатньо вираженим є конфлікт між власником – першим керівником підприємства

390 і його заступниками, які працюють за наймом. На думку останніх, причина конфлікту – у непорівняності ступеня участі першого керівника та його заступників у формуванні прибутків підприємства і можливостей щодо визначення витрат підприємства. Ступінь інформованості працівників про поточне положення справ і про стратегію розвитку підприємства з погляду інформованості персоналу комунікації на вітчизняних підприємствах складно назвати ефективними. Так, зі станом справ на підприємствах добре знайомі 43% працівників, а зі стратегією розвитку підприємства – 29%. Вітчизняним підприємствам притаманні такі форми інформування персоналу: – загальні збори або збори трудового колективу (зазвичай вони проводяться за підсумками року, кварталу або місяця); – збори для окремих категорій співробітників (зустрічі з бригадирами, майстрами, цехові збори і т. д.); виробничі наради (оперативки); – години прийому керівництва підприємства (введені єдині дні й години прийому працівників з особистих питань); – неформальні зустрічі керівника з працівниками. На досліджуваних нами підприємствах 72% опитаних рядових співробітників відзначили, що керівника організації часто можна побачити безпосередньо на робочих місцях. Деякі керівники вважають цю форму комунікацій найбільш ефективною, оскільки вона, на їхню думку, дає змогу керівнику отримувати оперативну інформацію про настрої колективу і його проблеми, оперативно реагувати на виникаючі труднощі в роботі організації. Як неформальні зустрічі практикуються ранкові обходи керівника, поїздки керівника на вахтовому автобусі на роботу або з роботи і т. д.; – інформаційні стенди, прес-центри і т. д.; – корпоративні засоби масової інформації (радіо, газети, бюлетені). Отже, за своїм характером внутрішньоорганізаційні комунікації на вітчизняних підприємствах більше нагадують японську модель управління. Вони будуються переважно на неформальній взаємодії менеджера і підлеглих – так відбувається у більшості ефективно функціонуючих організацій. 90,8% менеджерів відзначають, що працівник має можливість заходити до кабінету керівника підприємства за потребою і без попереднього запису. У цілому так уважає й більшість працівників (60,5%). На більшості аналізованих підприємств комунікації носять регулярний характер. Керівник підприємства зустрічається з трудовим колективом якщо й не щодня, проте не менше ніж один раз на тиждень. Таким чином, досить часто практика неформальних зустрічей спрямована не стільки на залучення працівників до прийняття рішень (як може здаватися на перший погляд), скільки на перегляд (хоча б тимчасовий) раніше затвердженого порядку делегування повноважень на

391 користь їх централізації. В умовах традиційної моделі управління персоналом часте відвідування робочих місць зумовлено як недовірою до підлеглих, так і характерною для цієї категорії підприємств гіпервідповідальністю першого керівника за все, що відбувається в організації. Результатом подібних відвідувань робочих місць є дисциплінарні недоліки, але ще частіше керівник сам приймає рішення, які спрямовані на виправлення виявлених їм недоліків, тим самим відбираючи (тимчасово або назавжди) у заступника колись делеговані йому управлінські повноваження.

Таблиця 2 Рівень інформованості персоналу Наші висновки Персонал з дослідження № добре Питання інформованості п/п інформований коефіцієнт коефіцієнт (% від усіх інформованості інформованості опитаних) 1. Чи знайомі Ви з історією 35 0,51 0,91 свого підприємства? 2. Чи знайомі Ви зі станом 33 0,53 0,87 справ на підприємстві? 3. Чи знайомі Ви зі структурою 48 0,62 0,85 підприємства? 4. Чи знайомі Ви із соціальною стратегією 32 0,43 0,84 підприємства та структурою персоналу? 5. Чи знайомі Ви з економічною стратегією 23 0,16 0,75 підприємства? 6. Чи знайомі Ви з технічною стратегією підприємства та 20 0,21 0,68 розвитком нових технологій на підприємстві?

Для вітчизняних підприємств характерні нетрадиційні форми інформаційної взаємодії, такі як звернення генерального директора до працівників підприємства. Ця форма вертикальної взаємодії досить типова для західних корпорацій і спрямована на інформування персоналу прo досягнення та стратегічні завдання організації. (Зазвичай дана форма взаємодії практикується через використання електронних засобів масової інформації.) Ще один цікавий досвід – це використання світових аналогів інформування персоналу в кризових умовах. Окремі підприємства

392 практикують оперативне інформування всіх працівників про фінансовий і господарський стан підприємства через інформаційні стенди. На вітчизняних підприємствах усе частіше використовується зарубіжний досвід, отже, сучасна модель у деяких аспектах інформа- ційної взаємодії є унікальною. Її основні відмінні риси. По-перше, це стосується змісту процесу. Якщо в зарубіжних корпораціях основний акцент в інформаційному діалозі керівника і підлеглого робиться на стратегічні питання, то в українських – на поточні. У цілому вітчизняні менеджери орієнтовані здебільшого на вирішення поточних питань, a не планування стратегій. За даними досліджень, коефіцієнт інформованості в організації становив 0,53, a коефіцієнт інформованості, наприклад про економічну стратегію організації, – 0,16. Наступною особливістю інформаційної політики вітчизняних підприємств є її відхилення від основних принципів. Найбільш розповсюдженим є відхилення від трьох принципів: оперативності, достовірності поданої інформації і доступності мови подачі інформації. Персонал уважає, що інформація, яка подається, здебільшого є достовірною (63,6%) та зрозумілою (65,3%). Лише 48,3% вважають, що принцип оперативності витримується лише частково. Складається досить парадоксальна ситуація: комунікації відбуваються регулярно, однак обговорювана в процесі взаємодії інформація часто, на думку персоналу, є неактуальною (або тією, яка подана невчасно). Інформаційні процеси на підприємстві не мають оперативного характеру. Це можна побачити через процес утручання в політику внутрішньоорганізаційних комунікацій місцевих органів влади. Про те, що надана керівниками підприємств інформація досить часто буває недостовірною, свідчить низький рівень довіри персоналу до представ- ників адміністрації підприємств. Із принципом достовірності певною мірою пов'язаний і принцип доступності мови викладення інформації. Недовіра поданої інформації відбувається тому, що невисокий рівень економічної і правової компетенції персоналу робить його нездатним перевірити ступінь достовірності інформації. Найважливішим критерієм ефективності даної системи є рівень інформованості персоналу. Отже, систему внутрішньоорганізаційних комунікацій можна охарактеризувати як неефективну. Достатнім рівнем інформованості володіє у середньому лише кожен третій опитаний нами працівник (31,7%). Працівники практично не орієнтуються в економічній та технологічній стратегіях підприємства. Але низький рівень інформованості працівників із приводу стратегії свого підприємства може пояснюватися не тільки закритістю цієї інформації, а й її елементарною відсутністю. Таким чином, можна стверджувати, що у сфері інформування персоналу про поточне і стратегічне становище практика вітчизняних та зарубіжних підприємств суттєво відрізняється, оскільки зарубіжний

393 досвід передбачає високу інформованість робітників з усіх найважливіших питань діяльності підприємства. Зміст комунікацій на вітчизняних підприємствах передбачає обговорення, насамперед, поточних питань діяльності підприємства. Значно меншою мірою обговорюються питання стратегічного характеру. Внутрішньо- організаційні комунікації здійснюються за поточними проблемами. Але цілісного і чіткого уявлення ні про стан підприємства, ні про його майбутнє у більшості працівників немає. Щоб оцінити ціннісні орієнтації персоналу на десяти підприємствах Чернівецької області, ми запропонували працівникам оцінити за 10-бальною шкалою найбільші цінності. Результати зведено в табл. 3.

Таблиця 3 Ціннісні орієнтації працівників підприємства та керівників середньої ланки Керівники № Найменування цінності Працівники середньої п/п ланки 1. Гідна заробітна плата 8,77 9,51 2. Можливість працювати в гарному 7,97 8,90 колективі 3. Моральне задоволення від результатів 7,05 8,76 праці 4. Можливість професійного зростання 6,71 8,17 5. Реалізація власних можливостей 6,64 7,82 6. Престижне місце роботи 5,63 5,57 7. Самоствердження 4,89 5,55

Відповідно до даних дослідження, провідною цінністю для всіх категорій працівників є гідна заробітна плата. Середній бал за цим показником становив 8,88 бали. Велике значення для персоналу в цілому мають також можливість працювати в гарному колективі (середній бал – 7,60) і моральне задоволення від результатів праці (середній бал – 7,26). Досить високо значимою для працівників є цінність професійного зростання (середній бал – 7,04). На останньому за значимістю місці для всіх категорій працівників знаходиться можливість самоствердження (5,16 бали). Насторожує досить невисокий для працівників прояв цінності престижного місця роботи (середній бал – 5,71). Цілком імовірно, даний факт дає змогу стверджувати про недостатню ідентифікацію працівників зі своїм підприємством, для них воно скоріше є джерелом доходів, аніж представляє життєвий сенс. Подібний стан є наслідком недостатньо ефективної роботи з формування внутрішньофірмового іміджу серед працівників підприємства.

394 Отже, у системі ціннісних орієнтацій персоналу сучасних українських підприємств провідна роль належить заробітній платі. Двомірний аналіз дає змогу виділити низку кореляційних залежностей між системою ціннісних орієнтацій і соціально-демографічними та соціально-професійними характеристиками працюючих. Коефіцієнт рангової кореляції Спірмена між цими двома рядами ціннісних орієнтацій дорівнює +1,0 за р≤0,1, тобто з рангового погляду ціннісні орієнтації працівників і керівників середньої ланки абсолютно ідентичні. Однак при цьому спостерігаються досить відчутні відмінності в абсолютних значеннях оцінки більшості вимірюваних цінностей. Досить відчутна різниця в значущості цінності гідної заробітної плати. Для керівників середньої ланки значення цієї цінності істотно вище. Це можна пояснити суттєвою різницею в заробітній платі зазначених категорій працівників порівняно із заробітною платою рядових працівників. Однак в управлінській теорії та практиці прийнято вважати, що для керівника на відміну від працівника середньої ланки розмір заробітної плати має менше значення, і найчастіше він працює не стільки через високу заробітну плату, скільки керуючись іншими, перш за все ідеологічними, цінностями. Цілком зрозуміла істотна відмінність в оцінках працівників і керівників середньої ланки таких цінностей, як «можливість професійного зростання», «реалізація своїх можливостей», «моральне задоволення від результатів праці». Абсолютні значення за значимістю цих цінностей у керівників істотно вищі. При цьому для керівників виявилося також істотно більш значущою цінність «можливість працювати в гарному колективі», яка зазвичай характерна для працівників, а не для керівників. Дослідження, яке ми провели, не показало істотної різниці між значенням для даних груп працівників цінності «престижне місце роботи», його значення становило у працівників 5,63 бали, а у керівників середньої ланки – 5,57 бали. Традиційно для керівників набагато більш значима цінність суспільної престижності, де вони працюють. У цьому ж разі значення практично рівні. Дослідження дає змогу відзначити деякі відмінності у ціннісних орієнтаціях залежно від віку працівників (табл. 4). Система ціннісних орієнтацій істотно відрізняється у різних вікових групах. Найбільш істотні відмінності виявляються за цінністю «престижне місце роботи», де розрив у значеннях між старшою та молодшою віковими групами становить 41%. Можна відзначити, що система ціннісних орієнтацій працівників старше 40 років у цілому істотно відрізняється від інших вікових груп, для неї характерне менш виражене значення таких цінностей, як «престижне місце роботи», «самоствердження», «реалізація своїх можливостей». Водночас для даної вікової групи характерне більш високе значення цінності «гідна

395 заробітна плата». Отже, саме ці особливості необхідно враховувати керівництву підприємства під час організації мотиваційної системи.

Таблиця 4 Ціннісні орієнтації працівників різних вікових груп № до 30 30–40 більше Найменування цінності п/п років років 40 років 1. Гідна заробітна плата 8,75 8,92 9,54 2. Можливість працювати в 7,55 8,40 6,92 гарному колективі 3. Моральне задоволення від 7,41 7,55 6,27 результатів праці 4. Можливість професійного 8,01 6,15 4,7 зростання 5. Реалізація власних можливостей 7,34 7,05 4,41 6. Престижне місце роботи 6,60 4,99 3,32 7. Самоствердження 6,36 4,46 2,61

Порівняльний аналіз ціннісних орієнтацій респондентів із різним освітнім рівнем показує, що відмінності тут хоча й менш виражені, але тим не менше є (табл. 5). Загальною характеристикою порівняльного аналізу ціннісних орієнтацій працівників із різним освітнім рівнем є менш абсолютний прояв значень більшості цінностей, властива для працівників із середньою спеціальною освітою. Рангова кореляційна залежність між різними цінностями при цьому істотно не відрізняється (коефіцієнт рангової кореляції Спірмена дорівнює +0,975 за р≤0,1).

Таблиця 5 Ціннісні орієнтації працівників із різним рівнем освіти Освіта № Найменування цінності Середня п/п Вища спеціальна 1. Гідна заробітна плата 8,84 8,88 2. Можливість працювати в гарному 7,44 7,48 колективі 3. Моральне задоволення від результатів 7,74 6,85 праці 4. Можливість професійного зростання 6,64 6,99 5. Реалізація власних можливостей 7,08 6,25 6. Престижне місце роботи 5,44 5,85 7. Самоствердження 5,34 4,87

396 Важливою характеристикою ціннісних орієнтацій працівників може бути їхня творча активність, яка проявляється, зокрема, у генерації працівником тих або інших ідей, інновацій. У процесі дослідження працівникам ставилося запитання: «Чи вигідно подавати на вашому підприємстві будь-які ідеї, пропонувати нововведення?». Відповіді на це питання розподілилися так: • вигідно – 20,0%; • вигідно, але не дуже – 27,0%; • невигідно – 10,0%; • важко сказати – 43,0%. Таким чином, найбільша кількість тих, які не змогли відповісти, свідчить про те, що творча активність не властива більшості працівників. Характерно, що в міру зростання стажу роботи на підприємстві оцінка вигідності генерації нових ідей істотно знижується. Так, серед новачків, які працюють на підприємстві менше одного року, позитивну відповідь дав кожен четвертий, а негативну відповідь – ніхто. Водночас серед працівників зі стажем більше трьох років лише 13,6% вважають, що на обстежених нами підприємствах вигідно висувати будь-які ідеї, пропонувати нововведення, а 18,2% дотримуються протилежної думки. Серед цієї групи, до речі, найменше тих, які не змогли відповісти, оскільки саме «ветерани» найчастіше мають на цей рахунок практичний досвід. У практичному плані у цілому серед опитаних 70% працівників відзначили, що іноді вони пропонують будь-які ідеї керівництву, 6% роблять це часто, а кожен восьмий не робить цього ніколи. До речи, працівники зі стажем понад три роки, незважаючи на свій скепсис із цього приводу, пропонують нові ідеї набагато частіше, ніж новачки, серед них лише 9%, які не роблять цього ніколи, тоді як серед новачків – 18,5%. Щодо показника «традиції, ритуали, організаційні свята» менш ніж половина респондентів (46%) відзначили, що підприємства, в яких вони працюють, багаті на колективні свята. Ще менше (30%) тих, хто вважає, що підприємство багате на традиції і ритуали. Цікавою при цьому представляється специфіка ритуалів. На думку більшості респондентів, ритуали пов'язані з тими чи іншими святами. Відзначимо також, що специфіка свят багато в чому залежить від специфіки колективу (тобто відзначається свято на рівні всього підприємства або на рівні підрозділу). На рівні всього підприємства пріоритетними є загальноприйняті свята (Новий рік, 8 Березня, День підприємства і т. д.), на їхню частку припадає 66,0% усіх організаційних свят. На рівні ж підрозділу пріоритет залишається за особистими (45,5%) і загальноприйнятими (42,8%) святами. Невисокою є питома вага організаційних і фахових свят (на рівні організації – 20%, на рівні підрозділу – 11,8%). Найбільш поширеними організаційними святами можна вважати ювілеї підприємства. Це можна

397 пояснити багатофункціональністю даного заходу: по-перше, очевидна корпоративна спрямованість заходу (через подяки та премії в святковій обстановці, дати людини відчути її корисність для організації); по-друге, оптимальне поєднання внутрішнього і зовнішнього спрямування даного заходу. Ураховуючи той факт, що багато ювілеїв супроводжуються конкурсами професійної майстерності, можна відзначити своєрідну атестаційну (і професійно-розвиваючу) функцію подібних заходів. Поряд із визнанням співробітника всередині організації (через залученість працівників до процесу прийняття рішень, спільна участь у святах і т. д.) дієвим елементом у формуванні корпоративної культури є визнання працівника (його підприємства) у зовнішньому середовищі. Йдеться про ідентифікацію образу підприємства в очах персоналу і зовнішнього середовища. Дослідження показують, що між ставленням працівників до підприємства і ставленням покупців до цього підприємства існує пряма залежність. Логіка подібної залежності досить зрозуміла. Але подібна логіка не завжди вписується в умови функціо- нування вітчизняної економіки. Так, проведені нами дослідження виявили певний ступінь розбіжності між усвідомленням працівником місця та ролі підприємства в зовнішньому середовищі і його відношення до свого підприємства. Якщо відмінні риси (наявність фірмового стилю) свого підприємства відзначили 62% опитаних, відмінні риси товару, виробленого підприємством (наявність фірмового товарного знаку) відзначили 54% опитаних, то почуття гордості від роботи на даному підприємстві відчувають лише 45% респондентів. Подібну розбіжність можна пояснити тим, що зовнішній імідж не завжди відповідає іміджу внутрішньому, і в першу чергу це стосується ставлення до персоналу всередині підприємства.

Таблиця 6 Ступінь ідентифікації персоналу в різних моделях управління персоналом (% від кількості опитаних) Традиційна Ринкова У цілому модель модель Підприємство має фірмовий стиль 69 67,2 68 Товар (послуга) підприємства має 56,3 58,9 57,6 характерні риси Гордість працівника, що він 51,6 47,1 49,4 працює на даному підприємстві

Разом із тим проведені дослідження дають змогу виділити відчутні відмінності у ступені ідентифікації персоналу зі своїм підприємством залежно від традиційної моделі управління персоналом.

398 Висновки Отже, найкращі показники ідентифікації – на підприємствах, які мають традиційну модель управління персоналом. У сучасних економічних умовах дана модель управління найбільш ефективно впливає на процес формування ідентифікації персоналу зі своїм підприємством. Корпоративна культура є невід’ємною частиною суспільства неза- лежно від епохи. Сьогодні, особливо коли відбувається інтенсивний розвиток ринкової економіки, потреба в розумінні сутності та значення корпоративної культури постає пріоритетним чинником розвитку будь- якого підприємства. Нині недостатньо переймати досвід успішних зарубіжних підприємств, слід виробляти та впроваджувати власні підходи до корпоративної культури з урахуванням вітчизняної специфіки економічного середовища та управлінських засад. Значна кількість вітчизняних підприємств на сучасному етапі потребує вдосконалення існуючої корпоративної культури у зв'язку зі значними змінами зовнішнього підприємницького середовища, а також через істотну невизначеність. До цього також можна віднести і проблему інфор- маційного обміну на різних рівнях управління. Зокрема інформація, що надходить до головного офісу від філії, може бути спотворена або односторонньо надана, у такому разі можуть прийматися неправильні стратегічні, фінансові і кадрові рішення. Отже, завдяки вдосконаленню та оновленню існуючої корпоративної культури керівництво підприємства може досягти намічених результатів як для окремого структурного підрозділу, так і для підприємства у цілому.

Список використаних джерел: 1. Апостолюк О. Корпоративна культура як інструмент ефективного менеджменту підприємства в підвищенні його конкурентоспроможності. Економічний часопис Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2016. № 2. С. 68–73. 2. Балика О.Г. Стратегічне управління корпоративною культурою. Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. Економічні науки. 2011. № 4(49). С. 195–200. 3. Беляк Т.А. Корпоративная культура в условиях трансформаций социально- трудовых отношений в Украине. Азимут научных исследований: экономика и управление. 2014. № 3. С. 10–12. 4. Бугаєвська Ю.В. Поняття корпоративної культури: її суть і структура. Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. 2011. № 36. С. 12–17. 5. Водянка Л.Д., Зрибнєва І.П., Сибирка Л.А. Особливості нормування праці в сучасних кризових умовах господарювання. Вісник Чернівецького торговельно- економічного інституту КНТЕУ. Економічні науки. 2017. Вип. I–II(65-66). С. 98–105. 6. Гриценко Н.В. Особливості формування корпоративної культури організації. Вісник економіки транспорту і промисловості. 2017. № 59. С 284–290. 7. Новосад М.Г. Корпоративна культура підприємств в контексті сучасних європейських стандартах. 2013. URL : http://194.44.152.155/elib/local/2128.pdf (дата звернення: 12.10.2019).

399 8. Петрова І.Л. Вплив корпоративної культури на модернізацію соціально- трудових відносин. Вчені записки. 2015. № 40. С. 139– 145. 9. Пушкар З.М., Панчук Д.В. Корпоративна культура в контексті діяльності організації. Молодий вчений. 2017. № 10(50). С. 1025–1028. 10. Cемикіна М.В., Беляк Т.О. Діагностика впливу корпоративної культури на стан соціально-трудових відносин. Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2015. № 2(10). C. 54–63. 11. Терон І.В. Корпоративна культура в механізмах регулювання соціально-трудових відносин. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. № 6. С. 639–643.

Braslavska O. V. Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Head of the Department of Geography and Methods of Teaching Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University Biloshkurska N. V. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of Marketing, Management and Business Management Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University Biloshkurskyi М. V. Candidate of Economic Sciences, Associate Professor, Senior Lecturer at the Department of Finance, Accounting and Economic Security Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University

MODERN INNOVATION IN MARKETING OF EDUCATIONAL SERVICES1

Summary The purpose of the study is to explore ways to improve the marketing of educational services based on an innovative approach. The analysis of innovations in the marketing of educational services, the assessment of the level of competitiveness of the educational product and the public-private management of education. It is determined that educational services are transformed into human capital in the process of use. It is justifies that the quality of human capital and the efficiency of its use depend on both the

1 The publication was publicly funded by the Ministry of Education and Science of Ukraine for developing of research projects “Institutional and technological design of innovation networks for Ukrainian national security systemic providing” and research project “Development of scientific and methodological foundations and practical tools for evaluating the product innovations commercial (market) prospects”. 400 amount of educational services consumed and the quantity and quality of personal labour expended in the process of consuming these services, personal abilities, the extent of their realization and other subjective factors. It is proved that the effectiveness of implementing the latest innovative developments in the field of educational marketing depends not only on the processes of formation of a full-fledged market of educational services, its infrastructure, rules of the game, but also to a great extent on the economic, legal, moral and other public and private institutional frameworks that provide them protection.

Introduction Recently, innovations have become increasingly important in the marketing of educational services. This is primarily due to the intensification of competition between higher education institutions (HEI) and the proliferation of private education. In order for HEI to win in competition, its services must be competitive in the higher education market. But the competitiveness of an educational service cannot be judged as a competitive commodity, it has some specific features. For this purpose, the concept of educational marketing is introduced into the modern education system as an integral part of the organization of the educational process. The value and level of HEI itself is characterized by such permanent concepts as the quality of the services provided, the number of students graduated, and the list of indices and ratings that characterize HEI in terms of established educational standards. The relevance and practical implication of the study is due to a number of reasons. Firstly, there is a gap in the Ukrainian education system in marketing management of HEI now, which requires the development and implementation of innovations. Secondly, in the context of competition in the market for higher education services, marketing and its components are the main tools for addressing the positioning of an institution and its place on the market. Due to relevance, the authors have devoted their work to the research of innovations in educational marketing, such as [14; 15; 16; 17; 18; 20]. Despite the completeness of the research conducted by the aforementioned authors, the issue of modern educational marketing innovations as a tool for advancement in the highly competitive market of higher education services is still poorly understood. Also in the writings of these authors, ways of introduction of innovative approach to studying of problems of competitiveness of the market of higher education services as a direction of modern marketing researches are insufficiently researched. It should be noted that the authors began to explore these problems in their previous works [2; 4]. It is important to note the lack of analytical studies to address the strategic objectives of HEI using a set of innovative marketing tools and processes to resolve socially important issues in public relations.

401 Part 1. Theoretical aspects of marketing of educational services: an innovative approach In today's world of specialties and innovations, a significant number of products and services have been created that need to be marketed. The consumer, in turn, wants to get the most out of the created product, without spending too much basic resources of time and money. The issue of higher education is also covered here, since the provision of educational services is a clear example of resource sharing (time / knowledge, money / knowledge). Of course, this example can somehow simplify the model of relations between the subjects of the market of higher education services, but the key problem remains – how to determine the optimal balance between the two most costly resources: time and costs? It is here that marketing has an impact, as an aggregate activity to ensure that the right goods and services are available to the right audience, at the right place, at the right time, and at the right price, when making the necessary communication. Educational marketing is interpreted as one of the areas of activity in the management of an educational institution in a market economy, which provides research into the demand for educational services and certain knowledge above state-established standards, influences the development of educational needs of citizens by developing and implementing the concept of providing them with a quality educational product [3]. Educational services mean a holistic system aimed at fulfilling the mission of an institution that promotes the development of a student (learner) through the formation of his/her vital competence. Educational services are mainly aimed at fulfilling the mission of the educational institution [5]. Based on recent research, it can be defined that educational institutions provide a range of educational services aimed at meeting the needs of consumers related to changing their educational attainment or training and providing the resources of this educational institution [6]. This set of services is called an educational program, which is also a product of an educational institution. Creating of the product of an educational institution (educational service) is greatly influenced by marketing components, including the marketing environment: internal and external. Nowadays, in the period of changes in economy and stabilization of market relations, there is a problem in the relations between functions and content of marketing, as the problems of commodity policy and pricing are gaining weight. It is the correlation of these two elements that defines the modern market economy. There is also a general imbalance in the development of advertising policies as one of the cornerstones of marketing. In turn, one can trace the specific problem of the following: in many HEIs where marketing is taught, it is very rarely used for direct implementation in the educational system. This problem, in its general aspect, is due to the fact that the management staff is not ready or willing to allocate a special group of persons who would be engaged in marketing the educational services of this

402 educational institution, or in most cases the educational institutions do not budget for the research data, which is the most likely option. If one is to clearly consider the issue of marketing research on educational services and its further implementation in HEI, it is necessary to understand and identify the main issues, what to do and offer to the market of educational services in what quantity, at what price, to whom and other important issues. Solving these questions will determine the nature and purpose of marketing of educational services. As it is noted above, there is a problem that many educational institutions teach marketing but do not use it themselves in the system and structure of educational services. This problem is particularly delicate because it defines a set of marketing choice issues as a starting tool. In general, questions arise: who is to be taught to study the marketing of educational services, whom to focus on the responsibilities for researching educational services in a particular educational institution? The question also needs to be addressed: why to study and for what purpose, when it is necessary to reduce or increase the length of study, can the principle of external be used in this situation? The answers to these questions require systematic and interdependent analysis, so they must be characterized in turn, taking into account the subsequent impact of the solution on the following questions. It is clear that there is no single and common key to addressing these issues, and neither can exist, because if all educational institutions use the same traditional systems of promotion of educational services, without introducing innovations in marketing, the market for higher education services will not develop dynamically. Let us pay attention to the existing systems for managing the promotion of higher education services in HEI of Ukraine. Usually the rector or his deputies are usually engaged. This gives the opportunity, under the direction of the manager, to appoint responsible persons to carry out separately set tasks. This is because all the elements and steps involved in disseminating and promoting educational information are difficult and inefficient to implement on their own. But do those charged with promoting educational services have some practice or access to the resource to keep up with the changing educational market? They usually do not. Therefore, one of the alternatives is the prospect of choosing one or more lecturers with a degree in marketing, inviting a PR and advertising specialist, and concentrating all knowledge and experience to work together to create a single point from which to start development of the educational and marketing activities in education. Hence the question: is it not advisable for the management of an educational institution to engage in the promotion of educational services personally with the partial involvement of a specialist in the field of PR? Of course, no decision to implement marketing concepts in the field of education can be made without the permission of the management: the rector of the educational institution or his/her deputy, but granting authority for these actions only to the top management Therefore, it

403 can be stated that this model can take place in a marketing management system in an educational institution. There are quite a few examples of how it is possible to organize activities in the sector, but there is no need to focus on this now, as each model is tailored to the personal goals and objectives of each educational institution. It is also simply impossible to circumvent the related problems that are included in the system of both internal and external marketing of higher education institutions, namely: cooperation with public administration bodies, communication with modern entrepreneurs to attract entrants, and what is the most importantly: intensification of contacts with potential employers for further employment of students in their chosen specialty, including the traineeship that would not only support the student in the correct choice of his/her specialty but also stimulate the further professional development in the long term. After all, in today's labor market there is a glut of monotonous trend specialties and a shortage of students in the areas that are needed even in government bodies and services. Therefore, based on the above options for solving urgent issues, it is possible to formulate the main goals of educational marketing, in particular: to provide the educational institution with modern innovative tools to ensure the study of demand for educational services; to develop and implement advanced concepts for providing quality educational services in the educational market, etc. By educational services we can understand the system of knowledge, information, skills and practices used to meet the needs of the individual, society and the state. The result of education is called the system of knowledge, skills and practices that are transferred to a person in the learning process [8]. An educational service or product of educational activity is the result of various (pedagogical, educational, scientific, organizational and managerial) activities of education workers to meet the educational needs of individuals and the entire society. Educational service is a special intangible service as a sphere of human activity, which creates a useful productive effect, not embodied in the material form, its qualitative and professional qualities. As you can see, a large number of interpretations of the concept of “educational service” indicate that “products, such as high schools, do not belong to new knowledge and skills, because they are not sold and bought, but are the property of their own work or qualification specialists, or labor, because it is also not for sale, only its service (labor) can be sold, but not by the educational establishment, but the direct carrier of labor: the person [12]. Therefore, “educational service is an organized learning process to obtain the necessary knowledge, skills and competences. It is a particular intellectual product that is provided by a party that organizes and conducts a learning process and is held by another party, who may be both a learner and a controller of the quality of the service and the payer for it” [1].

404 Given the above, it is advisable to consider an educational service as a specific product, which is able to satisfy the need of people to acquire certain knowledge, skills and pfor their further use in professional activity. Thus, this diversity of interpretations of educational services makes it possible to summarize that educational services are specific economic benefits that are provided to a person to meet his/her educational needs and are of mutual interest to society as a whole and to each individual in particular for their continued use in professional activity. It should be noted that the terms “educational service” and “educational product”, in contrast to the relevant concepts of “information service” and “information product”, have not received a clear interpretation and have not acquired legislative status. The diversity and ambiguity or lack of a unified definition of key concepts of educational marketing suggest that marketers lack a clear and definitive description of the concepts of “educational service” and “educational product”. Therefore, we will assume that an educational service is the process (activity) of an educational institution to create an educational product.

Part 2. Modern innovative methods of assessing the level of competitiveness of the educational product The competitiveness of the educational service is determined only by those properties that are of considerable interest to the consumer. All service indicators that fall outside this scope should not be considered in the competitiveness assessment as characterizing the value of the service in specific circumstances [21]. Various differentiated methods are used to assess the competitiveness of services. The sectoral affiliation of each of them distinguishes the individual approach and the most important elements of a particular methodological system. As a result of research of literary and scientific-methodological sources it is revealed that the most effective and recommended methods for assessing the competitiveness of services include: 1. A rating score that involves developing key points, scoring on a certain scale, and summing up those points. The highest score will match the most competitive service. 2. A rating score based on the significance of the indicators, which involves ranking the indicators and evaluating them by the degree of significance. 3. Engineering method of forecasting. The application of this method involves the implementation of a number of steps. In the first stage, it is necessary to formulate the client's requirements for the service and determine the list of indicators to be evaluated. The second stage is the ranking of indicators. At the same time there is a rank evaluation of indicators from the positions of clients. First of all, this is the most significant indicator. A reliable result can be obtained with the help of experts from the target market consumers.

405 The third stage involves evaluating each of the competing services or groups of services provided to each of the main competitors. Where direct quantitative estimates are possible, indicators are presented in units or other quantitative indicators (fractions, indices, specific weight). Qualitative indicators are displayed by conditional quantitative scores: points. In the fourth step, a benchmark is selected for comparison. It is a set of metrics for any of the comparative HEI services. For example, the points at national, sectoral or regional level can be used as benchmarks. The comparative analysis is performed in the fifth stage. Here, each of the competitors is consistently compared with a similar benchmark. The criteria for such comparisons are the indices of the individual competitiveness indices, which show how different each of the indices is from the same competitor. At the last (sixth) stage, a generalized (integral) competitiveness index is calculated for each competing service or competitor institution. 4. Kano method is one of the tools used in conceptual engineering (Fig. 1), which was designed to help to understand what consumers want or do not want better.

Fig. 1. Diagram of the Kano Analysis

This model is used both as a qualitative research tool (simple answers: yes / no / required / not required) and quantitative (for example, how a property of the service is necessary, etc.). This method is now widely used to develop company strategies and meet customer satisfaction and loyalty challenges. Taking into account all the

406 individual features of the educational services market, this model can be interpreted to evaluate intra-industry competition and to distinguish characteristics in the HEI segment. The Kano model is analyzed and set up into 8 steps [7]. Step one. Forming a list of service properties. Using this method involves creating a list of current or possible service properties. Usually, a list is formed after consumer surveys and focus group discussions. Step two. Creating a questionnaire and summary of results. It is necessary to analyze each property in terms of two issues, one of which concerns the functional side (positive formulation) and the other is dysfunctional (negative formulation). Step three. Questionnaire: can be both offline, through the filling of forms, and online. A telephone interview is possible for promptness. Step four. Initial processing of results. The results obtained from the respondents are summarized in the table, where five rows are five possible answers to the questions formulated positively on delight indicators and five columns are five possible answers to the questions formulated in the negative. Step five. Grouping by type and filling in the frequency table. For further grouping, it is necessary to fill in a frequency table according to each characteristic of the service according to the interpretation of characteristics types. Step six. Calculation of potentials of delight and dissatisfaction. Form a table of coordinates of properties for the analytical map. Frequency of delight and dissatisfaction for each of the characteristics is calculated based on the frequency of assignment of each of the characteristics to a particular category. Step seven. Building an analytical map of consumer delight and dissatisfaction (Fig. 2). All the properties are divided into 4 clusters and displayed on the graph, where on the X axis is the presence of the property (missing, poorly made, implemented), and on the Y axis is the user satisfaction (dissatisfied, still, very satisfied). Step eight. Managing customer delight and dissatisfaction. Each property of a separately defined service is analyzed to understand which one is attractive, one-dimensional, necessary or insignificant. The data obtained allow us to gain inside the needs of the consumer and to maximize the focus on both production and marketing. So, if we summarize the general and necessary methods, models of assessing the level of competitiveness of the educational product, then we can group all the recommended proposals into the main ways (factors) of improving the quality and competitiveness of the educational product (service): 1. Innovative: the use of the achievements of science and technology in the process of providing educational services, the provision of adequate technical equipment, the improvement of applied internal standards and generally accepted principles.

407

Fig. 2. Customers' satisfaction chart

2. Organizational: introduction of modern forms and methods of management, improvement of methods of control and development of mass self-control at all stages of providing educational service, widening of direct links and overcoming the “barrier of direct influence”, generalization and use of best domestic and foreign experience in the field improving the competitiveness of education. 3. Economic and social: applying a coherent system of forecasting and planning the required level of quality of educational service, the use of effective work motivation, the full activation of the human factor and the implementation of personnel policy.

Part 3. Marketing in education and public-private administration: innovations in quality management of educational services Rapid changes put the problem of changing the approaches, methods, styles of industrial relations on the agenda and require the gradual transformation of inflexible subordination management into a more mobile one. This requires a major overhaul and reform of the education management system, which should become public-private. What kind of education can be considered as the public-private? Public- private management of education is a process of combining diverse activities of public and private organizations, connected with the functioning and development of an educational institution, in the interests of the subjects of the educational process, society, and the state.

408 In essence, the concept of “public-private administration in education” is today appropriate to separate the phenomena of new, more democratic relations, coordinated interaction between the state and civil society. These parties are involved in addressing important issues in educational development. In particular, the managerial aspects of this interaction, which are linked to the ability to responsibly and effectively influence education policy, the primary priority of which is to ensure the quality of education based on the preservation of fundamental concepts and relevance to the actual and perspective needs of the individual, society and state [9]. Content of public-private administration is the activity of its subjects in the integration of three directions of work: – democratization of the activity of public authorities and management of education; – development of self-governing associations of participants in educational activities (professional associations of teachers, bodies of student and parent self-government at all levels, etc.); – creation and organization of activities of public education management bodies, where all social classes are represented [13]. Thus, the urgency of public-private administration of education is determined by changes in the socio-political structure of our country, which necessitate a new educational policy aimed at building a democratic, rule of law and meeting the educational needs of citizens of an independent Ukraine. The model of typical interaction is shown in Fig. 3.

Fig. 3. A typical model of public-private administration in higher education

409 Based on the objective development of society, a radical transformation of the social institute of education requires drastic changes in the preparation of a new generation of executives with a high level of professionalism and general culture, innovative creative thinking style. It is here that the origins of the influence of marketing on the formation of a new system of public-private administration originate. After all, when, if not during the transformation of the general education management system, it is necessary to implement modern innovative methods and measures in the marketing management of the educational institution. The formation of the educational system of Ukraine is consciously or less consciously followed by certain intellectual, socially balanced, legally motivated schemes, models that we can call approaches [10]. Thus, the existing state policy aimed at organizing the work of educational management structures on a scientific basis. This led to the further development of the scientific foundations of management education, which are noted in the works of many scholars. The current normative and regulatory framework for the development of education declares the need for modernization of education management, which provides: – optimization of state administrative structures; – decentralization of management; – redistribution of functions and powers; – transition to program-target management; – combination of state and public control; – creation of a system for monitoring managerial decisions, their impact on the quality of educational services at all levels [13]. The result of the modernization of governance is the development and implementation of an open democratic model of governance that is built on active engagement with the environment. The constitutional principles underpinning the modernization of educational management require a clear understanding of their implementation [11]. It is also important to keep in mind the personal influence of the person representing the HEI as the overarching denominator of the whole institution. After all, the management of HEI, in formulating a strategy for the development and strengthening of its own competitive position in the higher education market, should take into account a number of factors that influence the choice of students of HEI. Conditionally, all these factors can be divided into three interrelated groups, namely: 1. Factors that are not subject to the impact of HEI: – professional orientation of entrants; – geographical position; – financial position of the entrant's family; – the volume of state-finances openings in the HEI; – form of education.

410 2. Factors that HEI may have an indirect effect on: – mass media; – presence of famous graduates; – competitive educational programs; – the possibility of obtaining additional qualifications, etc. 3. Factors to be influenced and controlled by HEI: – tuition; – logistic support of the educational process; – exterior and interior of premises; – teaching staff; – information policy of the institution; – practice bases; – promotion of employment of graduates, etc. One of the factors that is subject to the control and influence of HEI is the teaching staff, and in our case, its image. Creating a positive image of HEI increases the efficiency of its activity, enables to satisfy the needs of clients, which are parents of students and students, as much as possible. Each parent wants to choose the best educational institution and will not be disappointed with his/her choice. On the other hand, every director and his/her teaching staff dream that their institution stands out from among others, causes the desire to get a job or study in it. However, one desire is not enough, it is necessary to have a scientific and theoretical basis: to know the essence of the concepts of imageology, features of the structural components of the image of the educational institution, to have a clear understanding of the logic and mechanisms of image formation [19]. Of course, the best option for enhancing the overall image of the educational establishment is the support of image makers and PR agents. But it is also possible to develop without the use of an external resource. The intensification of efforts to shape and reform the image of HEI must be paramount in the internal and external system of interaction. Internal interaction is in the process of forming a creative environment and social and psychological mood in the team, namely when: – substantiation and implementation of innovative approaches to the activities of administration members, teachers, students (competitions, presentations, etc.); – formation a creative team, establishing optimal interpersonal relationships in the team, establishing the spirit of HEI, a sense of patriotism among teachers and students. External interaction is the relationship of HEI with the social environment. Here you need to pay attention to: clothing, appearance, design of forms, certificates, design of the room. Particular attention is needed to prepare business papers, information projects, booklets, HEI presentations, and develop a project for its development.

411 In addition, it is important to pay attention to the components of the image that are formed during its genesis at different stages, namely: Stage I: the initial image (creation of a personal image of the leader, own conception of HEI, which would be attractive with novelty and relevance; work with personnel, their selection and placement, concluding agreements with schools, colleges; creating optimal conditions that would ensure the universality and elitism of education); Stage II: progressive image (measures for creating advertising through mass media and modern communication channels); Stage III: sustainable image (sustainable positive public opinion formed from evidence based on high learning outcomes; accreditation or licensing of educational programs; recognized popularity). Therefore, the purpose of the image is to increase competitiveness, attract investment, establish and expand partnerships. Students, parents, and then the superstructures that govern them, must first determine the effectiveness of HEI. It will be appropriate to bring the management system of any educational organization in line with the external environment. Management should be flexible, mobile, without losing focus on the strategic goal and taking into account the features of the organizational structure.

Conclusions The research of modern innovations in marketing of educational services allows to conducted draw the following conclusions. Firstly, the introduction of the latest technologies in the production of competitive higher education services necessitates the search for a new form of managerial decision-making regarding their promotion into the education markets and entering HEI at a new competitive level. The socio-economic importance of improving the quality and competitiveness of educational products lies in the fact that measures of this direction contribute to the formation of a more efficient system of management under the conditions of market relations. The concept of “educational product” can be divided into a separate category and defined as the result of scientific and pedagogical work, which, in turn, is a kind of scientific work. At the same time, the educational product is part of an intellectual product (along with scientific and engineering products) adapted to the relevant segment of the educational services market. Secondly, a specific problem can be traced to the fact that in many HEIs where marketing professionals are trained, this marketing is rarely used to directly integrate it into the educational system. This problem, in its general aspect, is due to the fact that the management staff is not ready or willing to allocate a special group of persons who would be engaged in marketing the educational services of this educational institution, or in most cases the educational institutions do not budget for the research data, which is the most likely option.

412 It is proved that the effectiveness of implementing the latest innovative developments in the field of educational marketing depends not only on the processes of formation of a full-fledged market of educational services, its infrastructure, rules of the game, but also to a great extent on the economic, legal, moral and other public and private institutional frameworks that provide them protection.

References: 1. Aleksandrov V. (2006) Osvitnia posluha [Educational service]. Ekonomika Ukrainy [Economy of Ukraine], no. 8, pp. 53–60 (in Ukrainian). 2. Biloshkurska N. V. (2015) Upravlinnia promyslovym vyrobnytstvom v Ukraini: innovatsiinyi aspekt [Management of industrial production in Ukraine: innovative aspect]. Ekonomichnyi prostir [Economic Space], vol. 98, pp. 54–62 (in Ukrainian). 3. Biloshkurska N. V., Biloshkurskyi M. V., Kravchenko R. O. (2017) Marketynhovyi analiz stratehichnoi konkurentospromozhnosti vyshchykh navchalnykh zakladiv rehionu [Marketing analysis of the strategic competitiveness of regional establishments of higher education]. Ekonomichni horyzonty [Economies’ Horizons], no. 2(3), pp. 25–30. doi: https://doi.org/10.31499/2616-5236.2(3).2017.128097 (in Ukrainian). 4. Biloshkurska N. V., Biloshkurskyi M. V., Omelyanenko V. A. (2018) Evaluation of Ukrainian industry innovative development with a technological progress parameter. Naukovyi visnyk Polissia [Scientific Bulletin of Polissia], vol. 2, issue 1(13), pp. 23–28. doi: http://doi.org/10.25140/2410-9576-2018-2-1(13)-23-28. 5. Borisova Yu. V., Tikhomirova N. V. Analiz konkurentosposobnosti vuza. Standarty i kachestvo [University competitiveness analysis]. Standarty i kachestvoi [Standards and Quality], no. 32, pp. 58–61 (in Russian). 6. Bratanich B. V. (2006) Marketynh v osviti yak predmet filosofskoho analizu [Marketing in education as a subject of philosophical analysis] (Abstract of PhD Thesis), Kyiv: Institute of Higher Education of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. (in Ukrainian). 7. Dalton J. (2019) Kano Model. In: Great Big Agile. Apress, Berkeley, CA, pp. 189–190. doi: https://doi.org/10.1007/978-1-4842-4206-3_37. 8. Dlihach A. O. (2012) Marketynhova tsinova polityka: svitovyi dosvid, vitchyzniana praktyka [Marketing price policy, international experience, national practice]. Kyiv: Professional Publishing House (in Ukrainian). 9. Ishchenko Yu., Ishchenko Ye. (2012) Mozhlyvosti hromadianskoi osvity Ukrainy ta vykhovannia tolerantnosti [Opportunities for civic education in Ukraine and education of tolerance]. Osvita i upravlinnia [Education and Management], vol. 5, no. 4, pp. 8–113 (in Ukrainian). 10. Kaleniuk I. S. (2015) Ekonomika osvity [Economics of education]. Kyiv: Knowledge (in Ukrainian). 11. Karamushka L. (2012) Pryntsyp humanizatsii upravlinnia yak odyn z providnykh pryntsypiv osvitnoho menedzhmentu [The principle of humanization of management as one of the leading principles of educational management]. Osvita i upravlinnia [Education and Management], vol. 5, no. 4, pp. 41–57 (in Ukrainian). 12. Lepehin A., Prokopchenko P. (2013) Vyznachennia ta porivnialnyi analiz marketynhovoi katehorii “osvitnia posluha” i “osvitnii produkt” u zahalnii systemi informatsiinykh resursiv, posluh i produktiv [Definitions and comparative analysis of marketing category “educational services” and “educational products” in the overall information resources, services and products]. Derzhava ta rehiony. Seriia: Ekonomika ta

413 pidpryiemnytstvo [State and Regions. Series: Economics and Entrepreneurship], no. 2, pp. 260–263 (in Ukrainian). 13. Mykhailenko O. (2012) Derzhavno-hromadske upravlinnia osvitoiu [Public administration of education]. osvita.ua. Available at: https://osvita.ua/school/method/1124/ (accessed 01 December 2019). 14. Mykhailyshyn H., Kondur O., Serman L. (2018) Innovation of education and educational innovations in conditions of modern higher education institution. Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, vol. 5, no. 1, pp. 9–16. doi: http://dx.doi.org/10.15330/jpnu.5.1.9-16. 15. Piasecka А. (2016) Organizational innovation in managing a modern higher education institution. Bulletin of Lviv Polytechnic National University. Series: Problems of Economics and Management, no. 847, pp. 139–144. 16. Saginova O., Belyansky V. (2008) Facilitating innovations in higher education in transition economies. International Journal of Educational Management, vol. 22, no. 4, pp. 341–351. doi: https://doi.org/10.1108/09513540810875671. 17. Sharata N. G. (2014) Modern trends of innovation activity development at higher school. Eastern European Scientific Journal, no. 5, pp. 1–6. doi: https://doi.org/ 10.12851/EESJ201410C03ART06. 18. Surayeva M. O., Grigoryants I. A., Kochetkova N. V., Evdokimov A. N. (2019) Innovations in the management of marketing activities of the higher education system. Eurasia: Sustainable Development, Security, Cooperation – 2019. SHS Web of Conferences, vol. 71. doi: https://doi.org/10.1051/shsconf/20197105008. 19. Teletova S. G., Teletov A. S. (2011) Pedahohichnyi marketynh u diialnosti navchalnykh zakladiv [Pedagogical marketing in activity of educational institutions]. Marketynh i menedzhment innovatsii [Marketing and Management of Innovations], no. 3, issue 2, pp. 117–124 (in Ukrainian). 20. Tether B. C. (2014) Services, innovation, and managing service innovation. In: Dodgson, M. Gann, D., Phillips, N. (eds.) (2014) The Oxford handbook of innovation management. Oxford: Oxford University Press, pp. 600–624. doi: 10.1093/oxfordhb/ 9780199694945.013.031. 21. Yevtushevskyi V., Shapovalova O. (2010) Stanovlennia i rozvytok innovatsii u vyshchii shkoli [Formation and development of innovations in higher education]. Vyshcha osvita Ukrainy [Higher education in Ukraine], no. 2, pp. 62–66 (in Ukrainian).

414

415

Izdevniecība “Baltija Publishing” Valdeķu iela 62 - 156, Rīga, LV-1058

Iespiests tipogrāfijā SIA “Izdevniecība “Baltija Publishing” Parakstīts iespiešanai: 2019. gada 27. decembris Tirāža 300 eks.