DOI 10.15421/26118012612

UNIVERSUM HISTORIAE ET ARCHEOLOGIAE 2018. Vol. 1 (26). Issues 1–2

THE UNIVERSE OF HISTORY AND ARCHEOLOGY 2018. Vol. 1 (26). Issues 1–2

УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

УНИВЕРСУМ ИСТОРИИ И АРХЕОЛОГИИ 2018. Т. 1 (26). Вып. 1–2

Дніпро 2018 УДК 93/94+902 LCC D1

Друкується за рішенням вченої ради Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара згідно з планом видань на 2018 рік

У 59 Universum Historiae et Archaeologiae = The Universe of History and Archeology = Універсум історії та археології = Универсум истории и археологии. Дніпро, 2018. Т. 1(26). Вип. 1-2. DOI: 10.15421/26118012612. ISBN 978-966-981-185-1 Випуск є продовженням журналу «Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія та археологія». Випуск містить різноманітні матеріали наукових досліджень з актуальних проблем історії України та всесвітньої історії від раннього Середньовіччя до сьогодення, зокрема висвітлює маловивчені аспекти історії України XVIII – початку ХХ ст., радянського та сучасного періодів української історії. Значне місце відведено результатам останніх джерелознавчих, історіографічних та археологічних досліджень. Становитиме інтерес для науково-педагогічних працівників ЗВО, науковців академічних установ, докторантів, аспірантів та студентів.

U 59 Universum Historiae et Archaeologiae = The Universe of History and Archeology = Універсум історії та археології = Универсум истории и археологии. Dnipro, 2018. Vol. 1(26). Issues 1-2. DOI: 10.15421/26118012612. ISBN 978-966-981-185-1 The issue is a continuation of the journal "Dnipropetrovsk University Bulletin. History & Archeology series". The issue contains a variety of research materials on topical problems in the history of Ukraine and World History from the Early Middle Ages to the present, in particular highlights the lesser known aspects of the history of Ukraine during the 18th – early 20th centuries, Soviet and Modern periods of Ukrainian history. Considerable space is devoted to recent historiographical and archaeological investigations and source studies. The journal will be interested for researchers and teachers of higher educational and academic institutions, doctoral, postgraduate and graduate students.

Засновник і видавець: Дніпровський національний Founder and publisher: Oles Honchar Dnipro National університет імені Олеся Гончара. University Журнал зареєстровано в Міністерстві юстиції України. The journal is registered with the Ministry of Justice Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого of Ukraine. Certificate of state registration of printed засобу масової інформації Серія КВ № 23413–13253ПР mass media Series KV № 23413–13253РR, 24.05.2018. від 24.05.2018 р. Наказом МОН України № 1412 від According to the order of the Ministry of Education and 18.12.2018 р. журнал перереєстровано і включено до Science of Ukraine № 1412, 18.12.2018, this journal has чинного переліку наукових видань (категорія В), в яких been re-registered and included in the current edition of можна публікувати результати дисертаційних робіт scientific publications in which the results of the dissertation на здобуття наукових ступенів доктора філософії та papers can be published for obtaining the scientific degrees доктора наук зі спеціальності 032 Історія та археологія. of the ScD and PhD in historical sciences. Адреса редколегії: просп. Гагаріна, 72, м. Дніпро, Address of the editorial board: 72 Gagarin avenue, 49010, Україна Dnipro, 49010, Ukraine Контактний телефон головного редактора: Contact phone of the Editor-in-Chief: +38 056 3749860. +38 056 3749860. E-mail of the editorial board: [email protected] E-mail редколегії: [email protected] Journal URL: http://www.via.dp.ua URL журналу: http://www.via.dp.ua The journal is registered in science-based databases and Журнал зареєстрований у наукометричних базах repositories: Web of Science (Emerging Sources Citation та репозиторіях: Web of Science (Emerging Sources Index, 2017) Index Copernicus International (ICV Citation Index, 2017), Index Copernicus International 2017 – 78,67), Google Scholar, Directory of Open Access (ICV 2017 – 78,67), Google Scholar, Directory of Open Journals (DOAJ), International Citation Index Of Journal Access Journals (DOAJ), International Citation Index Of Impact Factor & Indexing (ICIJIFI), Journal Factor, The Journal Impact Factor & Indexing (ICIJIFI), Journal Factor, Journal Impact Factor, Eurasian Scientific Journal Index, The Journal Impact Factor, Eurasian Scientific Journal Academic Recourse Index, Cosmos Impact Factor, Index, Academic Recourse Index, Cosmos Impact Factor, Elektronisch Zeitschriftenbibliothek, World Catalogue Elektronisch Zeitschriftenbibliothek, World Catalogue of Scientific Journals, Open Academic Journals Index, of Scientific Journals, Open Academic Journals Index, Vernadsky National Library of Ukraine, Scientific Vernadsky National Library of Ukraine, Scientific Indexing Service. Indexing Service.

© Дніпровський національний ISBN 978-966-981-185-1 університет імені Олеся Гончара, 2018 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ EDITORIAL BOARD

Голова редакційної колегії: Editor in Chief: Д‑р іст. н., проф. С. І. Світленко, кафедра історії Укра- Sc.D (History), Prof. S. I. Svitlenko, Department of History of їни, Дніпровський національний університет ім. Олеся Ukraine, Faculty of History, Oles Honchar Dnipro National Гончара, м. Дніпро, Україна. University, Dnipro, Ukraine. Заступник голови редакційної колегії: Deputy Editor: Д‑р іст. н., проф. Ю. А. Святець, кафедра історії Укра- Sc.D (History), Prof. Yu. A. Sviatets, Department of History of їни, Дніпровський національний університет ім. Олеся Ukraine, Faculty of History, Oles Honchar Dnipro National Гончара, м. Дніпро, Україна. University, Dnipro, Ukraine. Науковий секретар: Scientific Secretary Д‑р іст. н., доц. Д. В. Архірейський, кафедра всесвітньої Sc.D (History), As. Prof. D. V. Arkhireiskyi, Department of історії, Дніпровський національний університет ім. Олеся World History, Faculty of History, Oles Honchar Dnipro Гончара, м. Дніпро, Україна. National University, Dnipro, Ukraine. Члени редакційної колегії: Editors: Д‑р габ., проф. А. Г. Блажеєвський, відділ археології Dr. habil., Prof. A. G. Błażejewski, Department of Archeology варварства та римських провінцій, Інститут археоло- of Barbarism and Roman Provinces, Institute of Archeology, гії, Вроцлавський університет, м. Вроцлав, Республіка Faculty of Historical and Pedagogical Sciences, University Польща. of Wrocław, Wrocław, Poland. Д‑р іст. н., доц. Н. В. Венгер, кафедра всесвітньої істо- Sc.D (History), As. Prof. N. V. Venger, Department of World рії, Дніпровський національний університет ім. Олеся History, Faculty of History, Oles Honchar Dnipro National Гончара, Україна. University, Dnipro, Ukraine. Д‑р іст. н., доц. О. А. Єгорейченко, кафедра археології Sc.D (History), Prof. A. A. Yegoreichenko, Department of та спеціальних історичних дисциплін, Білоруський дер- Archeology and Special Historical Disciplines, Faculty of жавний університет, м. Мінськ, Республіка Білорусь. History, Belarusian State University, Minsk, Belarus. Д‑р іст. н., проф. О. І. Журба, кафедра історіографії, Sc.D (History), Prof. O. I. Zhurba, Department of джерелознавства та архівознавства, Дніпровський на- Historiography, Source Study and Archival Study, Faculty ціональний університет ім. Олеся Гончара, Україна. of History, Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro, Д‑р іст. н., проф. В. В. Іваненко, кафедра східноєвропей- Ukraine. ської історії, Дніпровський національний університет ім. Sc.D (History), Prof. V. V. Ivanenko, Department of History Олеся Гончара, Україна. of Eastern Europe, Faculty of History, Oles Honchar Dnipro Д‑р іст. н., проф. З. Є. Кабульдінов, Інститут історії та National University, Dnipro, Ukraine. етнології імені Ч. Валіханова, м. Алмати, Республіка Sc.D (History), Prof. Z. Ye. Kabuldinov, Ch. Ch. Valikhanov Казахстан. Institute of History and Ethology, Almaty, Kazakhstan. Д‑р іст. н., проф. Т. Ф. Литвинова, кафедра історії Укра- Sc.D(History), Prof. T. F. Lytvynova, Department of History of їни, Дніпровський національний університет ім. Олеся Ukraine, Faculty of History, Oles Honchar Dnipro National Гончара, Україна. University, Dnipro, Ukraine. Д‑р габ., проф. В. Ю. Менджецький, відділ соціальної Dr. habil., Prof. W. J. Mędrzecki, Department of the Social історії XIX–XX ст., Інститут історії ім. Тадеуша Мантей- History of the 19th and 20th Centuries, The Tadeusz феля Польської Академії наук, м. Варшава, Республіка Manteuffel Institute of History Polish Academy of Sciences, Польща. Warsaw, Poland. Д‑р іст. н., проф. А. С. Мусагалієва, кафедра історії Ка- Sc.D (History), Prof. A. S. Musagalieva, Department of захстану, Євразійський національний університет ім. History of Kazakhstan, Faculty of History, L. N. Gumilyov Л. М. Гумільова, м. Астана, Республіка Казахстан. Eurasian National University, Astana, Kazakhstan. Д‑р іст. н., проф. С. А. Скорий, відділ археології ранньо- Sc.D (History), Prof. S. A. Skoryi, Department of Early Iron го залізного віку, Інститут археології НАН України, м. Age Archeology, Institute of Archeology, National Academy Київ, Україна. of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Д‑р філос., проф. А. Шернер, кафедра історії, Центрально-­ PhD, Prof. A. Schörner, Department of History, State Західний університет, кампус Іраті, штат Парана, Феде- University Midwest of Paraná / UNICENTRO, campus Irati, ративна Республіка Бразилія. Paraná, Brazil. Д‑р іст. н., проф. О. Б. Шляхов, кафедра української історії Sc.D (History), Prof. O. B. Shliakhov, Department of та етнополітики, Дніпровський національний університет Ukrainian History and Ethnic Policy, Faculty of History, ім. Олеся Гончара, Україна. Oles Honchar Dnipro National University, Dnipro, Ukraine. Д‑р іст. н., проф. В. І. Яровий, кафедра Центральної та Sc.D (History), Prof. V. I. Yarovyi, Department of Central and Східної Європи, Київський національний університет Eastern Europe, Taras Shevchenko National University of ім. Тараса Шевченка, м. Київ, Україна. Kyiv, Kyiv, Ukraine Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 4–13 doi 10.15421/2611801 http://www.via.dp.ua

ПОРТРЕТИ ІСТОРИКІВ

УДК 016:929] (4737.63) Іваненко LCC DK 508.843 С. І. Світленко, О. Б. Шляхов Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара До 70-річчя від дня народження професора В. В. Іваненка

Розглянуто основні віхи біографії, життєвий та творчий шлях відомого українського історика, заслуженого діяча науки і техніки України, проректора Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, про- фесора В. В. Іваненка, визначено його внесок у розвиток вищої історичної освіти та науки в Україні. Ключові слова: ДНУ імені Олеся Гончара; освіта; наука. Светленко С. И., Шляхов О. Б. К 70-летию со дня роджения профессора В. В. Иваненко. Рассмотрены основные вехи биографии, жизненный и творческий путь известного украинского историка, заслуженного деятеля науки и техники Украины, проректора Днепровского национального университета имени Олеся Гончара, профессора В. В. Иваненко, показан его вклад в развитие высшего исторического образования и науки в Украине. Ключевые слова: ДНУ имени Олеся Гончара; образование; наука. Svitlenko S. I., Shliakhov O. B. To the 70th anniversary of the birth of Professor V. V. Ivanenko. The main factors of the formation of personality of V. V. Ivanenko, stages of the biography of the famous scientist- historian and teacher, manager of the high school are considered. The focus of the authors’ attention is the creative work of a scientist − a well-known specialist on the modern history of Ukraine, his work on expanding historical knowledge on the issues of the controversial Soviet period, the didactic activity of the scientific and pedagogical worker, his hard work on the preparation of higher education qualifications as a scientific Head, Consultant and Chair of the Specialized Academic Council on History. An important part of the work of the historian within the framework of the program «Rehabilitated History» in the Dnipropetrovsk region was the revival and preservation of historical memory, the study of punitive and repressive policies of Soviet power, which led to numerous victims of the Stalinist totalitarian regime. The various initiatives of the vice-rector on modernization of educational work with a student youth, his public activity were revealed. The contribution of the jubilator to the development of higher historical education and science in Ukraine is recognized. Keywords: Oles Honchar DNU; Education; Science.

Відзначення у 2018 р. століття від заснування них місць по праву належить Валентину Васильо- Дніпровського національного університету імені вичу Іваненку, знаному науковцю, професору, Олеся Гончара є добрим приводом уважніше при- доктору історичних наук, заслуженому діячу нау- дивитися до постатей відомих вчених, професорів ки і техніки України, проректору з науково-педа- класичного університету, які багато в чому й тво- гогічної роботи у сфері гуманітарної освіти та ви- рили історію одного з провідних вищих навчаль- ховання молоді ДНУ, ім’я якого добре відоме не них закладів України. І в цьому ряду одне з почес- лише в нашій країні, а й за її межами. 14 січня

4 © Світленко С. І., Шляхов О. Б. , 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

2018 р. В. В. Іваненко святкував свій 70-річний тивши багато років шляхетній справі виховання ювілей, що дає нам гарну нагоду, так би мовити, дітей односельців. Зрештою, старші Іваненки за- озирнутися назад, пригадати основні етапи його лишили помітний слід у пам’яті мешканців села, життєвого шляху, багатогранної та багатобічної які й досі згадують їх добрим словом. У свою чер- науково-педагогічної та громадської діяльності, гу, держава належним чином оцінила внесок бать- висвітлити творчі досягнення відомого україн- ка Валентина Васильовича в економічну розбудо- ського фахівця-історика, авторитетного організа- ву колгоспу та села, його соціальної інфраструк- тора історичної науки в Придніпровському краї. тури. Так, Василь Іванович був нагороджений ор- Формування основ характеру, вдачі, звичок денами Леніна, Жовтневої революції, двома кожної людини зазвичай відбувається в сім’ї. орденами Трудового Червоного Прапора та орде- В цьому сенсі Валентину Васильовичу поталани- ном Вітчизняної війни II ступеня. Параска Кузь- ло, адже він народився в родині, де завжди в по- мівна мала медаль «За доблестный труд в Великой шані були такі цінності, як людяність, відпові- Отечественной войне 1941–1945 гг.». дальність та працwелюбність. Батько – Василь Родина Іваненків мала трьох дітей. Син Вален- Іванович Іваненко (1913–1987) походив з неза- тин, який народився 14 січня 1948 р., – був молод- можної селянської родини, яка мешкала в селі ший. Зазначимо, що дитинство та юнацькі роки Кислянка сучасного Синельниківського району. Валентина Іваненка проходили в дружній сімей- Після закінчення в 1930 р. семирічки працював пі- ній атмосфері. Після закінчення в 1966 р. Булахів- онервожатим, потім – журналістом у районній (за- ської середньої школи перед юнаком постало пи- водській) газеті Павлограда, куди переїхав опісля тання подальшого життєвого та професійного ви- одруження в 1934 р. Після нападу нацистської Ні- бору. При цьому визначальну роль у виборі май- меччини на СРСР у 1941 р. Василь Іванович брав бутнього фаху відіграв директор школи і водночас участь у бойових діях на Південному фронті. В учитель історії Ю. Г. Махрук, який, як згадував районі Запоріжжя потрапив в оточення, а згодом Валентин Васильович, був учителем за покликан- до фашистського полону, але вже через кілька ням, досконало знав свій предмет і мав чималий днів йому вдалося втекти. Тож незабаром він до- ораторський хист. У підсумку В. Іваненко вирі- лучився до розгортання на окупованій нацистами шив, незважаючи на великий конкурс (25 осіб на Дніпропетровщині руху опору, очоливши з 1942 р. одне місце), поступати на історико-філологічний радянське підпілля в Синельниковому. Його того- факультет Дніпропетровського державного уні- часні звитяги переконливо засвідчує медаль «Пар- верситету. У 1966 р. абітурієнт Валентин Іваненко тизана Отечественной войны І степени». Після успішно подолав відбірковий бар’єр, склавши на війни Василь Іванович був керівником районного «відмінно» всі три іспити – з історії СРСР, україн- управління сільського господарства на Павло- ської мови та літератури, а також з німецької мови градщині, а від 1951 р. очолював колгосп ім. Су- та став студентом ДДУ. ворова в селі Нова Дача Павлоградського району Студентство Валентина Васильовича тривало в Дніпропетровської області. перші роки після відновлення історичної спеці- Не менший позитивний вплив на виховання альності в університеті. Звичайно, тоді ще поміт- Валентина Іваненка мала його мати – Параска но не вистачало кадрів вищої кваліфікації, браку- Кузьмівна Іваненко (в дівоцтві Макутіна) (1917– вало і власних аудиторних приміщень для занять. 2001), що походила з родини робітників-будівель- Тож на перших двох курсах навчання відбувалося ників, яка ще на межі ХІХ–ХХ ст. переселилися в одному з найстаріших корпусів ДДУ по до Павлограда з Калузької губернії. До війни, ма- вул. Шевченківській, 59, а згодом заняття були пе- ючи неповну середню освіту, вона працювала в ренесені до СШ № 44 по вул. Громова. Однак, не- органах РАЦСу. В часи воєнного лихоліття пере- зважаючи на існуючі проблеми, науково-педаго- бувала в евакуації спочатку в Краснодарському гічний колектив факультету зміг створити атмос- краї, а потім в Кемеровській області, де працюва- феру вимогливості й доброзичливості, під впли- ла на військовому заводі. вом якої й відбувався процес становлення У 1954 р. родина Іваненків переїхала до села людських та професійних якостей студента Ва- Булахівка Павлоградського району. Незабаром лентина Іваненка. Василь Іванович і Параска Кузьмівна почали віді- При цьому вагому роль у підготовці тогочасно- гравати помітну роль у житті сільської громади. го покоління студентів-істориків відігравали про- Адже саме тут понад двадцять років (до 1976 р.) фесори, серед яких слід згадати тогочасного ке- В. І. Іваненко працював головою колгоспу «Укра- рівника факультету, декана і завідувача кафедри їна», вивівши його у ряд зразкових не лише в об- історії КПРС, доктора історичних наук Ф. С. Пав- ласті, а й в республіці, а його дружина стала од- лова, завідувача кафедри всесвітньої історії, док- ним із зачинателів спорудження місцевого дитя- тора історичних наук В. Я. Борщевського та заві- чого комбінату (який згодом і очолила), присвя- дувача кафедри історії СРСР та УРСР, доктора

5 DOI 10.15421/2611801

історичних наук Д. П. Пойду. Всі вони належали му турі та диплом Мінвузу України і ЦК ЛКСМУ. до першої генерації радянської інтелігенції, про- Згодом, на третьому курсі, акцент спеціалізації йшли значну життєву школу і користувалися чи- майбутнього вченого змістився до тематики, якою малим авторитетом серед викладачів і студентів. займалися на кафедрі історії СРСР та УРСР. Тож у Окрім професорів, на факультеті працювала й цей час він долучився до студій з вітчизняної іс- ціла плеяда талановитих викладачів, які майстер- торії, почав відвідувати науковий гурток, який но прищеплювали інтерес студентам до фаху іс- працював під керівництвом доцентів цієї кафе- торика. Тож для формування професійних якос- дри – Д. С. Шелеста та В. В. Крутікова. тей майбутнього вченого багато що дали лекції Зазначимо також, що за порадою аспіранта доцентів О. Ф. Батаріної, І. К. Воропая, Ф. Р. Голь- (пізніше доцента) кафедри історії СРСР та УРСР денберг, М. Ф. Карпенка, І. Ф. Ковальової, М. П. Ко- В. Ф. Шарапи студент В. Іваненко почав вивчати вальського, В. В. Крутікова, В. І. Михайлової, ще слабо досліджену історію мопрівського руху в Д. С. Шелеста тощо. Україні 1920–1930-х рр., що в підсумку й визна- Звичайно, на роботі науково-педагогічних пра- чило напрям його наукових інтересів на наступне цівників факультету та й, взагалі, на студентсько- двадцятиріччя. Зрештою, результатом цілком зрі- му навчанні не могла не позначитися ідеологізація лої евристичної роботи молодого історика стала історичної науки в СРСР, жорсткі вимоги партій- підготовка наукової статті, яка була надрукована но-радянської системи в царині висвітлення тих на шпальтах провідного республіканського науко- або інших історичних подій, діяльність органів вого видання – «Українського історичного журна- цензури. Отже, давався взнаки той факт, що всі лу». Цілком природно, що з таким науковим до- були вимушені працювати, так би мовити, у пев- робком Валентин Іваненко, який в 1971 р. з від- ній системі координат. У такому річищі виховува- знакою завершив навчання на історичному фа- лися і студенти-історики, багато з яких до вступу культету ДДУ, вирішив присвятити себе науці, в університет встигли відслужити в армії або мали вступивши у тому самому році до аспірантури виробничий стаж на промислових підприємствах рідного університету. Науковим керівником Ва- чи в колгоспі. Усе це створювало особливу, ціл- лентина Васильовича було призначено доцента ком «дорослу» атмосферу вже від початку навчан- кафедри історії СРСР та УРСР М. Ф. Карпенка, ня, впливало на першокурсників, які прийшли від- який обіймав тоді посаду декана факультету. разу зі шкільної лави. Тож вчорашні школярі до- Роки навчання в аспірантурі були заповнені сить швидко долучалися до громадської діяльнос- творчою, дослідницькою роботою, опрацюванням ті. Важливе доручення отримав і Валентин в архівах Москви, Києва, Харкова, Чернігова, Кі- Іваненко, якого незабаром було обрано головою ровограда, Запоріжжя, Мелітополя та Дніпропе- студради гуртожитку № 2 ДДУ, де, власне, і меш- тровська важливих джерельних комплесів, які кали студенти-історики. стали міцним підґрунтям дисертаційної роботи З іншого боку, вкрай важливим було те, що в В. В. Іваненка на тему «Деятельность советской тодішньому студентському середовищі, як згаду- секции МОПР в 1933–1937 гг. (на материалах вав Валентин Васильович, існувала здорова мо- Украинской ССР)». Зрештою, достроково, 6 черв- рально-психологічна атмосфера, спостерігалася ня 1974 р., у спеціалізованій вченій раді історич- чітка націленість на навчання. Серед однокурсни- ного факультету ДДУ аспірант Валентин Іваненко ків Валентина Іваненка в цьому плані особливо успішно захистив свою кандидатську дисертацію. виділялися Лідія Голубенко, Юлія Пелюх (Чеку- Опонентами на цьому захисті виступали шина), Віра Цвірінько, Ольга Кононенко, Людми- д-р. іст. наук, професор В. З. Дробижев з Москов- ла Гаркуша, Михайло Карабанов та інші. Взагалі ського державного університету ім. М. В. Ломо- курс, на якому вчився студент Валентин Іваненко, носова та канд. іст. наук, доцент Сімферополь- був досить дружний, інтелектуально сильний. Не ського держуніверситету ім. М. В. Фрунзе випадково, що згодом п’ятеро його випускників В. Ф. Шарапа. Провідною установою була кафе- стали докторами наук, а ще декілька – кандидата- дра історії СРСР Харківського державного універ- ми наук, управлінцями різного рангу. ситету ім. О. М. Горького. Треба підкреслити, що в роки свого студент- Опісля захисту дисертації В. В. Іваненка було ства Валентин Іваненко не обмежувався навчаль- взято до штату кафедри історії СРСР та УРСР ними заняттями, а й рано зацікавився науковою ДДУ. Тут, як згодом зазначав у своїх споминах діяльністю, вже на другому курсі почавши відвід- сам ювіляр, завдяки «високому професіоналізму і увати науковий гурток, який діяв при кафедрі іс- авторитету, уродженій життєвій мудрості завіду- торії КПРС. У 1967 р. він спробував свої сили на вача проф. Д. П. Пойди були створені справді конкурсі студентських наукових робіт під керів- творча атмосфера й належні умови для наукового ництвом доцента І. К. Воропая. Дебют виявився зростання молодих дослідників, дружно «ужива- напрочуд вдалим – друге місце на Всеукраїнсько- лися» фахівці з російської, української та радян-

6 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ської історії» (Усна історія…, 2016, с. 289). Тож цінний управлінський та науково-педагогічний незабаром молодий педагог розробив та почав ви- досвід. кладати для студентів історичного факультету Суттєву роль у професійному зростанні вчено- один з основних курсів – історію Української РСР го та педагога відіграло і його стажування в Бер- радянського періоду. Він ретельно готувався до лінському університеті ім. Гумбольдта в кожної лекції, мав докладний конспект, добре 1978/79 н. р. Під час свого десятимісячного від- структурував матеріал і доступно передавав знан- рядження В. В. Іваненко зібрав великий фактич- ня студентам. При цьому зазначимо, що В. В. Іва- ний матеріал з історії українсько-німецьких ненко викладав свою дисципліну українською мо- зв’язків 1920–1930-х рр., який згодом максималь- вою, що для того часу, скоріше, було винятком, но повно було використано в його докторському ніж правилом. Приділяв він належну увагу і мето- дисертаційному дослідженні. дичному забезпеченню дисциплін, які викладав. У 1983 р. Валентина Васильовича як енергій- Так, у 1982 р. В. В. Іваненко опублікував навчаль- ного і перспективного керівника було рекомендо- ний посібник «Очерк истории мопровского дви- вано на роботу до партійного комітету ДДУ. Без- жения на Украине (1933–1937 гг.)», який узагаль- перечно, це означало якісно новий етап його ді- нив його наукові пошуки, що велися упродовж яльності, що тривав з 1983 до 1991 р. Спочатку десятиліття. В. В. Іваненко довірили таку важливу ділянку ро- Поряд із навчально-методичною, викладаць- боти, як посада заступника секретаря партійного кою роботою молодий доцент (в 1977 р. В. В. Іва- комітету університету з ідеології. А в 1988 р. він ненко обійняв цю посаду) активно долучився до вже став секретарем парткому ДДУ. На цій роботі організаційно-виховної діяльності на факультеті. працював до 1991 р., щиро вірячи у комуністичну Адже в той час, як зазначав професор А. Г. Боле- ідею, у необхідність здійснення назрілої в країні брух, вже «проявилися основні риси характеру «перебудови». Зрештою, ця діяльність стала для В. В. Іваненка: сумлінне ставлення до будь-якої В. В. Іваненка серйозною школою професійного і дорученої справи, загострене відчуття відпові- життєвого зростання, набуття належного органі- дальності, організаційні здібності, певні лідерські заційного та керівного досвіду. Адже саме посада якості» (Валентин Васильович Іваненко…, 2008, секретаря партійної організації ДДУ, як згадував с. 76). Тож вже з 1977 р. він став заступником де- у своїх споминах Валентин Васильович, дозволи- кана істфаку з навчальної роботи, поповнивши та- ла йому перш за все вирішувати нагальні питання ким чином склад керівної команди (разом з доцен- виробничого та соціального життя великого тру- тами А. Г. Болебрухом та В. І. Шевцовим), яку в дового колективу, який тоді працював у ДДУ той час формував новий декан – відомий вчений (Усна історія…, 2016, с. 301). Тож без перебіль- та організатор історичної науки в Україні доктор шення можна зазначити, що В. В. Іваненко був історичних наук, професор Анатолій Михайлович причетний до тогочасних процесів розбудови уні- Черненко. Саме після зміни керівництва в декана- верситету, створення в ньому сприятливої мо- ті, як пізніше згадували колеги-викладачі, «атмос- рально-психологічної атмосфери, зміцнення авто- фера на факультеті нормалізувалася, значно біль- ритету рідної Alma mater у регіоні та в країні в ці- ше уваги стало приділятися питанням вдоскона- лому. лення навчального процесу, актуалізації тематики Працюючи як професійний партієць в універ- й підвищення теоретико-методологічного рівня ситетському парткомі, В. В. Іваненко не припиняв науково-дослідної роботи, залучення до неї сту- й науково-педагогічної діяльності. Позаяк у дентів і т. п.» (Болебрух, 2006, с. 13).У центрі цієї 1986 р. його було призначено завідувачем кафе- роботи і був В. В. Іваненко, який раніше за всіх дри історії СРСР та УРСР (з 1989 р. – кафедри іс- приходив до свого кабінету заступника декана на торії СРСР, після виокремлення з неї кафедри іс- 5-му поверсі корпусу № 1 ДДУ і пізніше всіх його торії України). Тож він став наступником на цій залишав, займаючись цілою низкою справ – скла- посаді відомого українського радянського істори- данням розкладу занять, вжиттям заходів з під- ка-аграрника, професора Дмитра Павловича По- тримки навчальної та трудової дисципліни на фа- йди. культеті, організацією суботників з прибирання Довіра колективу кафедри зобов’язувала Ва- прилеглої до корпусу території тощо. І при цьому лентина Васильовича прискорити роботу над док- йому вдавалося знаходити спільну мову з усіма, торською дисертацією. Принагідно зазначимо, що що створювало в колективі сприятливий психоло- у другій половині 1980-х рр. доцент В. В. Іванен- гічний клімат. Водночас не можна не зазначити, ко вже був автором понад півсотні наукових ста- що робота поряд із таким досвідченим керівни- тей та інших подібних публікацій. Результати сво- ком, яким був проф. А. М. Черненко, дала Вален- їх досліджень учений неодноразово апробував на тину Васильовичу чудову можливість накопичити важливих наукових форумах. Унаслідок пошуко- вої роботи Валентин Васильович зібрав широкий

7 DOI 10.15421/2611801

документальний матеріал, який всебічно розкри- ність цілеспрямованої діяльності багаторічного вав тему інтернаціональних зв’язків робітничого завідувача (до 2014 р.), який постійно перебував у класу Української РСР з трудящими зарубіжних пошуку нових наукових ідей, тем та напрямів ро- країн у 1920–1930-х рр. Восени 1989 р. він подав боти. Так, у 1995 р. В. В. Іваненко ініціював про- свою дисертацію на розгляд кафедри історії СРСР. ведення на базі кафедри наукових читань з аграр- Докторська дисертація В. В. Іваненка «Становле- ної історії, на пошану професора Д. П. Пойди, які ние и развитие интернациональных связей рабо- стали новою формою наукового життя на історич- чего класса Советской Украины с трудящимися ному факультеті ДДУ. Вони сприяли не тільки зарубежных стран в 20–30-е годы» складалася із підтримці досліджень з аграрної історії України вступу, п’яти глав, висновків, списку використа- та Росії ХІХ–ХХ ст., а й налагодженню співпраці них джерел та літератури, що включав понад 500 з представниками інших наукових шкіл. На сьо- найменувань. Дослідження всебічно розкривало годні вже відбулося одинадцять подібних науко- новий пласт новітньої історії України. Джерельну вих читань, які стали традиційними й об’єднують базу роботи утворювали архівні документи, вияв- усталене коло істориків-аграрників з Дніпра, За- лені та проаналізовані автором з понад 100 фондів поріжжя, Кривого Рогу, Черкас, інших міст Укра- 17 державних та партійних архівів СРСР та НДР. їни. Творчим підсумком цих наукових форумів є Усе це дає підстави твердити, що дисертація збірники наукових праць «Питання аграрної істо- В. В. Іваненка відзначалася науковою новизною і рії України та Росії», які від 1995 р. періодично представляла суттєвий крок уперед в опрацюванні видаються за редакцією В. В. Іваненка. Завідувач цієї проблематики у порівнянні з попередниками. кафедри також спрямував зусилля викладацького Наприкінці 1980-х рр. докторська дисертація колективу на написання навчального посібника, В. В. Іваненка ґрунтувалася, звісно, на марк- який би віддзеркалив російський історичний про- систсько-ленінській методології. Однак, ще не цес з точки зору сучасної української історіогра- відмовившись від теоретичних настанов радян- фії. Тож у 1997 р. вийшли друком «Нариси історії ської історичної науки, В. В. Іваненко повною мі- Росії з найдавніших часів до сьогодення», які на рою продемонстрував новий підхід, не тільки уза- той час стали одним із перших і досить нечислен- гальнивши позитивний досвід у розвитку інтерна- них видань такого жанру й тематики. ціональних контактів робітників УРСР, а й пока- Під керівництвом знаного вченого-історика на завши вплив таких негативних явищ, як культ кафедрі було успішно виконано і кілька наукових особи Й. Сталіна, командно-адміністративна сис- проектів держбюджетних тем, які затверджували- тема управління, масові політичні репресії і т. п. ся на рівні Міністерства освіти і науки України. Захист докторської дисертації В. В. Іваненка від- Серед них були: «Українське питання в Російській бувся 28 грудня 1990 р. в Інституті історії АН імперії та Радянському Союзі», «Державницькі УРСР у Києві, у присутності столичної україн- ідеї в українській суспільно-політичній думці пер- ської наукової еліти. Головував на засіданні спеці- шої половини ХХ ст.», «Радянська державність в алізованої вченої ради з історії академік Україні: пріоритети і особливості розвитку у Ю. Ю. Кондуфор. Офіційними опонентами по ди- ХХ ст.». Реалізація зазначених держбюджетних сертації В. В. Іваненка виступали відомі вчені – тем мала не тільки суто академічне, а й прикладне д-р. іст. наук, професор МДУ ім. М. В. Ломоносо- значення, що дозволило впровадити новий кон- ва Ю. О. Львунін, д-р. іст. наук, професор, стар- кретно-історичний матеріал, важливі узагальнен- ший науковий співробітник Інституту історії АН ня і висновки в навчальний процес у ДНУ. УРСР І. М. Кулініч та д-р. іст. наук, професор заві- У 1999 р. розпочався новий етап у професійній дувач кафедри Київського інженерно-будівельно- кар’єрі вченого, адже в цей час він увійшов до ке- го інституту В. Ф. Панібудьласка. Провідною рівного ядра нашого університету, коли новообра- установою була кафедра історії СРСР Донецького ний ректор ДДУ, професор Микола Вікторович державного університету. Поляков призначив Валентина Васильовича про- Успішний захист докторської дисертації за- ректором з гуманітарних питань та виховної робо- свідчив авторитет В. В. Іваненка як науковця ви- ти (з 2004 р. – з науково-педагогічної роботи у сокого класу. 7 червня 1991 р. Валентину Васи- сфері гуманітарної освіти та виховання молоді) льовичу було присвоєно науковий ступінь докто- Дніпропетровського національного університету ра історичних наук, а 11 листопада того самого імені Олеся Гончара. року – вчене звання професора по кафедрі історії На посаді одного з керівників багатотисячного СРСР. університетського колективу В. В. Іваненко яскра- У 1992 р. підрозділ, який очолював В. Іванен- во продемонстрував усі свої кращі професійні та ко, було трансформовано у кафедру російської іс- людські якості. Попередній досвід роботи навчив торії. Зміна назви кафедри – це не тільки оновлен- його слухати людей, розуміти їх та поважати їхню ня форми, а й внутрішнього змісту. І в цьому сут-

8 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

думку, сприяти вирішенню їх проблем, знаходити Уся ця плідна діяльність належним чином була вірний вихід у складних ситуаціях. оцінена в колективі університету. Не випадково В якості проректора класичного університету заслужений професор ДНУ В. К. Якунін у своїх В. В. Іваненко, як сучасний менеджер у галузі ви- спогадах у 2011 р. підкреслював: «Гадаю, не є пе- щої освіти України, досяг чималих успіхів. У цьо- ребільшенням, якщо зазначу, що здорова атмос- му плані перш за все слід згадати його ініціативи фера на факультеті (та й в університеті) створена в опануванні нових підходів, форм та методів ор- завдяки мудрості, сміливості, твердості, послідов- ганізації навчально-виховного процесу за умов ності… проректора ДНУ В. В. Іваненка» (Якунин, утвердження в університетській освіті Болонської 2013, с. 7). У свою чергу професор І. Ф. Ковальова системи. зазначала, що саме проректору В. В. Іваненку при- У 2003–2017 рр. проректор В. В. Іваненко запо- таманні «доброзичливе ставлення до людей, праг- чаткував проведення на базі ДНУ семи міжрегіо- нення допомогти там, де це необхідно, відсутність нальних науково-практичних конференцій з акту- високомірної зневаги до вчорашніх співкурсни- альних питань виховання молоді в сучасних умо- ків». «Все це, – підкреслювала знаний науко- вах. Від початку ХХІ ст. він ініціював і забезпечив вець, – а також, без сумніву, заслужений автори- розробку багатьох нормативних документів (кон- тет у наукових колах, що ґрунтувався на багато- цепцій, програм, положень) з організації гумані- літніх серйозних дослідженнях історії радянсько- тарно-виховної роботи в університеті, зокрема го періоду, викликали до нього повагу та любов» Кодексу честі та гідності студента, етичного Ко- (Ковальова, 2008, с. 183). дексу працівника ДНУ і т. ін. Розпад Радянського Союзу і становлення неза- Особливу увагу у справі модернізації вищої лежної Української держави знаменували якісно освіти проректор В. В. Іваненко приділяв запро- новий період і в наукових студіях проф. В. В. Іва- вадженню університетської автономії. Працюючи ненка. Перед Валентином Васильовичем, як і пе- у згаданому річищі, авторитетний вчений і педа- ред усією історичною наукою, тоді постали широ- гог у 2005–2008 рр. брав активну участь у роботі кі можливості в новому осмисленні складних і до Консорціуму восьми українських університетів з того часу закритих сторінок історії України. При вироблення національної стратегії університет- цьому вчений продовжував розробляти традицій- ської автономії в Україні. Крім того, в 2005 р. він ну для себе тематику. Отже, його тодішні праг- був учасником Міжнародного семінару з проблем нення узагальнити свої багаторічні дослідницькі автономії університетів в Інституті відкритого пошуки у вигляді нової монографії виглядають суспільства при Будапештському університеті цілком закономірними. До того ж у той час розпо- (Угорщина), а в 2006 р. – Міжнародного семінару чало публікаторську діяльність створене при ДДУ в Кембриджському університеті (Велика Брита- видавництво. І мабуть не випадково, що одним із нія). перших видань у ньому в 1992 р. була україномов- Не можна не згадати, що професор В. В. Іва- на монографія В. В. Іваненка та А. І. Голуба «Дже- ненко був також організатором та співорганізато- рело народної дипломатії: Міжнародні зв’язки ром проведення в ДНУ імені Олеся Гончара бага- трудящих України в 20–30-ті роки», яка висвітлю- тьох міжнародних, всеукраїнських та регіональ- вала широкий спектр міжнародних зв’язків укра- них наукових форумів – конференцій, семінарів, їнського народу перших десятиліть радянського круглих столів. Адже, як зазначав ректор ДНУ, періоду. член-кор. НАН України М. В. Поляков, «Вален- Зазначимо також, що за ініціативи та під безпо- тин Васильович, як ніхто, вміє навіть черговому середнім науковим керівництвом проф. В. В. Іва- заходові на вищому рівні надати справжніх уні- ненка в рамках загальнонаціональної програми верситетських блиску та глибини» (Валентин Ва- «Реабілітовані історією» (1992 р.) було створено сильович Іваненко…, 2008, с. 64). Підкреслимо потужний регіональний дослідницький центр з також, що зараз у ДНУ реалізується значна про- вивчення репресивної політики сталінського тота- грама міжнародної співпраці, і перш за все у рам- літарного режиму та специфіки його прояву в різ- ках двосторонніх угод, укладених з провідними ні часи на українських теренах, зокрема на Дні- науковими та освітянськими центрами багатьох пропетровщині. Тож у 1999 р. у Науково-редак- країн. Значна роль у реалізації цих планів та про- ційному центрі обласної редколегії по підготовці ектів теж належить проректору В. В. Іваненку. Бо й виданню вказаної тематичної серії вийшла дру- він брав безпосередню участь у багатьох міжна- ком перша на Дніпропетровщині книга «Відро- родних заходах, які здійснювалися як у ДНУ, так і джена пам’ять. Книга нарисів», у якій було вміще- за кордоном. Відвідував з цією метою університе- но 75 документальних біографічних нарисів. Ці ти Великої Британії, Польщі, Угорщини, Китаю, матеріали помітно розширили уявлення про поча- Російської Федерації, Казахстану і т. ін. ток масових політичних репресій в краї від «Шах- тинської справи» на рубежі 1920–1930-х рр., роз-

9 DOI 10.15421/2611801

крили «криваві ужинки сталінізму» середини виданні опубліковано 49 документів з фондів 1930-х – початку 1950-х рр., показали боротьбу ДАДО та 12 записаних спогадів очевидців трагіч- комуністичного режиму з інакодумцями у пост- них подій 1932–1933 рр. у селах Дніпропетровщи- сталінський період 1960–1980-х рр. ни. Продовженням такого роду археографічної Новим важливим кроком у справі відродження праці став збірник «Повернення із небуття: Доку- і збереження історичної пам’яті, у вивченні ка- менти і матеріали про жертви сталінського свавіл- рально-репресивної політики радянської влади ля в Дніпропетровському університеті», що був стало видання в 2002 р. у рамках програми «Реабі- надрукований за редакцією професора В. В. Іва- літовані історією» в Дніпропетровській області ненка у 1995 р. У результаті цієї публікації з істо- монографії Р. К. Терещенка, В. В. Іваненка і ричної безвісті були повернуті імена 80 репресо- Л. Л. Прокопенка «Минуле з гірким присмаком. ваних працівників Дніпропетровського державно- Репресії в історичній ретроспективі радянського го університету. Зрештою наукова критика ідео- суспільства» за науковою редакцією Валентина логії та соціальної практики комуністичного Васильовича. В ній, на основі широкого викорис- тоталітаризму засобами широкого історичного тання документів Архіву управління СБУ в Дні- матеріалу сприяла відмові В. В. Іваненка від орто- пропетровській області й Державного архіву Дні- доксальних комуністичних поглядів і його пере- пропетровської області (ДАДО), значну частину ходу на позиції соціалістичної ідеології. Саме така яких уперше було введено до наукового обігу, ав- суспільна модель є вельми близькою до деяких тори проаналізували основні віхи, масштаби і соціальних демократій, які сьогодні діють у роз- прояви карально-репресивної політики комуніс- винутих країнах Заходу. тичної влади серед різних груп населення країни. У 2003 р. було надруковано ще одну моногра- Тим самим було розкрито криваву ціну «диктату- фію В. В. Іваненка «Біль і звитяга: ХХ століття в ри пролетаріату», справжнє обличчя сталінського українському вимірі». Характеризуючи переваги «правосуддя» передвоєнного, воєнного і післяво- цієї книги, академік НАН України П. Т. Тронько єнного періодів, дії правоохоронних органів з ви- зазначав: «Звичайно, Валентин Іваненко – чесний, корінення інакомислення у постсталінський пері- об’єктивний учений, який прагне на основі зна- од. Суттєве значення для завершення процесу ре- чного історичного матеріалу відтворити адекват- абілітації жертв комуністичного тоталітарного ну картину епохи, яку він досліджує, та її окремих режиму в Дніпропетровській області мала і публі- дійових осіб, сприяти тверезому і реалістичному кація чотиритомника «Повернені імена: Мартиро- сприйняттю радянського етапу розвитку України, лог» за науковою редакцією В. В. Іваненка. Фун- кращому розумінню грандіозних соціальних про- даментальна книга містила список осіб, котрі в цесів, які відбувалися у ній впродовж ХХ століт- різні часи радянського періоду стали жертвами тя». І далі: «Системно вивчаючи і критично пере- політичних репресій на Дніпропетровщині. осмислюючи з сучасних теоретико-методо-логіч- Таким чином, спільно з науковцями ДНУ та ін- них позицій багато складних, суперечливих, а ча- ших навчальних закладів, краєзнавців, за активної сом і драматичних сторінок української участі владних структур, архівістів, працівників минувшини радянської епохи, він широко залучає СБУ Валентину Васильовичу впродовж багатьох до роботи матеріали із фондів раніше недоступ- років удається здійснювати цей проект, конкрет- них архівосховищ. Завдяки цьому йому вдалося ним результатом якого стало поіменне виявлення по-новому осмислити і відтворити цілий «букет» всіх мешканців нашого краю, репресованих за по- гострих проблем з історії України» (Іваненко, літичними мотивами за часів комуністично-ра- 2003, с. 4, 5). дянського тоталітарного режиму, а це 23 351 осо- Серед вищезгаданих проблем був і вельми су- ба. Загалом же тільки в 1990–2000-х рр. у рамках перечливий розвиток УСРР у роки непу. Своєрід- серії книг «Реабілітовані історією» по Дніпропе- ності останнього В. В. Іваненко приділив увагу в тровській області вийшло друком 5 томів у 8 кни- монографічному дослідженні «Україна непівська» гах. У 2008–2009 рр. ці книги зазначеної серії пе- (2006, у співавторстві). Саме в цій книзі вперше у ревидано в загальноукраїнському форматі у двох вітчизняній історіографії в комплексі було розгля- томах обсягом понад 160 друкованих аркушів. нуто найбільш поширені прояви девіантної пове- Не можна не згадати тогочасні наукові студії дінки в українському суспільстві непівської проф. В. В. Іваненка з дослідження окремих най- доби – дитяча безпритульність, жебракування, драматичніших сторінок вітчизняної минувшини. бродяжництво, пияцтво, проституція, а також ви- Так, учений був одним із тих, хто започаткував світлено глибинні причини згаданих явищ. Крім вивчення Голодомору 1932–1933 рр. у Дніпропе- того, в монографії проаналізовано низку заходів тровській області. У 1993 р. під його редагуван- державних і громадських інституцій південного ням вийшов друком збірник документів і матеріа- регіону республіки щодо їх поступового подолан- лів «Народна трагедія». В цьому археографічному

10 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ня, розкрито численні труднощі та прорахунки на У свою чергу, в 2009–2010 рр. вчений долучив- цьому шляху. ся до підготовки та публікації фундаментального У 2007–2009 рр. В. В. Іваненко сконцентрував двотомного науково-популярного видання «Діячі свої творчі зусилля на розв’язанні складної науко- державної влади та місцевого самоврядування вої проблеми, якою є насильницька колективіза- Дніпропетровської області: Історико-біографічні ція кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. та Голо- нариси», у 2-й книзі якого В. В. Іваненко разом зі домор 1932–1933 рр. у регіональному вимірі. своїми учнями підготував 17 біографічних нари- Спільно зі своєю ученицею Н. Р. Романець Вален- сів визначних діячів нашої області ХХ – початку тин Васильович підготував цілий ряд наукових ХХІ ст. статей, науково-популярних книжок і моногра- Слід зазначити, що професор В. В. Іваненко не фію, які суттєво розширили уявлення про причи- припиняв і не припиняє плідну роботу у справі ни, перебіг і наслідки «великого перелому» на відродження і збереження історичної пам’яті в селі в нашому краї. В цьому контексті слід осо- контексті історії рідного університету та його бливо виділити такі праці: «Голодомор 1932–1933 окремих підрозділів. Зокрема, саме В. В. Іваненку років на Дніпропетровщині та Запоріжчині» належать ідеї написання та великі зусилля з під- (2008), «Дніпропетровщина і «великий перелом» готовки таких оригінальних видань, як «Секрет- на селі кінця 1920–30-х років: монографія» (2009), ний» підрозділ галузі: нариси історії фізико-тех- «Опір селянства Дніпропетровщини сталінському нічного інституту Дніпропетровського національ- режиму в 1928–1933 рр.» (2009) та ін. Ці наукові ного університету» (2001) та «Славетне сузір’я студії заслуговують на увагу не лише численними окрилених університетом: нариси» (2008). При новими фактами, а й оригінальними інтерпретаці- цьому у згаданих працях Валентин Іваненко осо- ями минулого. бливу увагу приділяє людині, як активному учас- Відомий вчений не обійшов увагою і контро- нику і творцю історії. Зокрема, в останній із цих версійні питання історії України часів Другої сві- книжок представлено 89 науково-популярних на- тової війни. В цій площині варто згадати підготов- рисів про життєвий і творчий шлях видатних по- лену ним разом із професором В. К. Якуніним статей, імена яких стали гордістю Дніпропетров- монографію «ОУН і УПА у Другій світовій війні: ського університету. Приділено увагу як тим, хто проблеми історіографії та методології» (2006). В стояв біля витоків університету, закладав його центрі уваги авторів цього ґрунтовного видання традиції та стверджував авторитет – академікам постали такі важливі історіографічні й методоло- Д. І. Явор-ницькому, Л. В. Писаржевському, гічні сюжети, як визначення місця та ролі України О. М. Диннику, так і багатьом іншим науковцям в тогочасному перебігу воєнних подій, історія та організаторам вищої освіти України радянсько- ОУН–УПА, аналіз «Фахового висновку робочої го періоду та сучасної доби. групи істориків при Урядовій комісії з вивчення У цьому самому ряду гуманітарних ініціатив та діяльності ОУН і УПА» тощо. Зазначена моногра- проектів проректора В. В. Іваненка слід назвати фія викликала значний суспільний резонанс не підготовку двох видань книги нарисів «Ми – з лише в Україні, а й за її межами, що так або інак- класичного університету. Дніпропетровський на- ше підкреслює її інноваційний характер. ціональний: час, події, люди» (2003, 2008), а та- Професор В. В. Іваненко брав активну участь і кож підтримку ним таких важливих ювілейних в інших важливих наукових і соціально значущих праць: «Історія Дніпропетровського національно- проектах, які сприяли відродженню і збереженню го університету імені Олеся Гончара» (в першому, історичної пам’яті в нашому краї. Так, у тому са- третьому та четвертому виданнях 1988, 2003, мому 2006 р. він став одним із співавторів колек- 2008 рр. Валентин Васильович брав безпосередню тивної монографії «Історія міста Дніпропетров- участь) та «Професори Дніпропетровського на- ська» – першої синтетичної праці такого роду з ціонального університету імені Олеся Гончара. минувшини обласного мегаполіса, виданої за ре- Біобібліографічний довідник» (перше та друге ви- дакцією професора А. Г. Болебруха. Як член ав- дання 2003, 2008 рр). У центрі уваги згаданих торського колективу, В. В. Іваненко написав главу праць – місія класичного університету в сучасному «Через політичні катаклізми до суспільства «но- суспільстві, виховна компонента навчального проце- вого типу» з розділу «Доба соціалістичного будів- су, концептуальне осмислення її досвіду та розробка ництва» та у співавторстві з С. А. Квіткою розділ новітніх виховних технологій, утвердження націо- «На зорі епохи незалежності». У 2009 р. професор нально-патріотичного виховання студентської моло- В. В. Іваненко разом із О. В. Бойком узяв участь у ді. Не випадково, що згодом Валентин Васильович п’ятитомному виданні «Історія державної служби разом із колегами став упорядником цілої низки нау- в Україні», написавши розділ 22 цієї книги – «По- ково-популярних видань з цієї проблематики – «Дум- літико-адміністративна система управління у по- ки, підказані серцем. Роздуми про виховання студент- воєнний час (1945–1955 рр.)». ської молоді» (2011), «Хто людство розумом перевер-

11 DOI 10.15421/2611801

шив» (2011), «Вигранюємо особистість, патріота…» та духовних традицій українського народу, що є (2016). Особливо варто виділити книгу «Ми гарантією успішного цивілізаційного поступу на- пам’ятаємо! Університет звитяжний: Статті та нари- шої держави. Цей підручник уже став у нагоді си» (2017), одним з авторів-упорядників якої висту- студентам закладів вищої освіти Придніпровсько- пив проректор В. В. Іваненко, і в якій висвітлено най- го регіону, які прагнуть опанувати непростий пе- більш яскраві, героїчні сторінки минулого та сього- ребіг подій української історії від часів Київської дення ДНУ імені Олеся Гончара. Адже в ній зібрано Русі до сьогодення, зорієнтуватися у численних багатий фактичний матеріал про участь викладачів та складнощах та протиріччях вітчизняного історич- студентів університету в Другій світовій війні, а та- ного процесу, пізнати ґрунтовну історико-куль- кож у волонтерському русі та в Антитерористич- турну спадщину нашого народу. ній операції на Сході України. Професор В. В. Іваненко має численних учнів і Не можна не згадати, що в 2006–2014 рр. про- послідовників. Знаний учений підготував 23 кан- ректор В. В. Іваненко також ініціював створення дидати історичних наук (серед них А. І. Голуб, Пам’ятних знаків на честь загиблих під час воєн- В. І. Кабанов, Н. Р. Романець, Д. В. Архірейський, них дій співробітників, студентів та вихованців В. М. Потока, І. В. Шпекторенко, Р. Ю. Васковський, університету; відкриття меморіальної стели на В. І. Саричев, Г. В. Костенко, А. П. Лимар, І. В. Іщенко, честь 12 видатних науковців ДНУ; портретних га- М. Е. Кавун, В. П. Бурмага, В. В. Літвінов, О. В. Бойко, лерей ректорів, заслужених професорів, почесних О. О. Поплавський, В. А. Сливенко, І. С. Познякова, докторів і випускників класичного університету. Н. С. Чернікова, А. О. Мишуста, О. Ю. Коломоєць, Усе це сприяє збереженню нашої історичної В. Ю. Медяник, Є. О. Сніда) та два доктори історичних пам’яті, кращих духовно-культурних традицій на- наук – А. І. Голуб та Н. Р. Романець. Тож під його ке- шої Alma mater. рівництвом фактично сформувалася наукова школа з Як професор і викладач, В. В. Іваненко постій- вивчення актуальних питань суспільно-політичної іс- но опікується не тільки суто науковими дослі- торії України ХХ – початку ХХІ ст. І зараз як у ДНУ, дженнями, а й удосконаленням навчального про- так і в інших ЗВО України працює багато учнів та цесу. Це виявляється в роботі з модернізації своїх вихованців професора В. В. Іваненка. лекційних курсів, у підготовці сучасних навчаль- У контексті підготовки кадрів вищої кваліфіка- них видань, впроваджуваних у навчальний процес ції слід наголосити і на плідній роботі В. В. Іва- з метою підвищення якості сучасної історичної ненка в якості голови спеціалізованої вченої ради освіти. Валентин Васильович є автором близько з історії при Дніпровському національному уні- десятка підручників і навчальних посібників як верситеті, яку з 2004 р. і до сьогодення очолює Ва- для студентів, так і учнів середніх шкіл, при цьо- лентин Васильович. Примітно, що дніпровська му три з них мають гриф Міністерства освіти і на- спецрада багато років результативно готує кадри уки України. Додамо, що більшість з цих видань вищої кваліфікації для різних регіонів України. І розроблено з урахуванням новітніх теоретико-ме- це не дивно, бо В. В. Іваненко створив у ній дійсно тодологічних підходів, побудовано в річищі ви- вимогливу і водночас доброзичливу атмосферу. мог Болонського процесу, кредитно-модульної Зрештою у вищезгаданій спеціалізованій вченій системи, що в підсумку покликано сприяти запро- раді за часів головування професора Іваненка вже вадженню європейських стандартів вищої освіти було захищено 32 дисертації на здобуття науково- на українських теренах. го ступеня доктора та 130 дисертацій – кандидата На рахунку вченого-історика підготовка таких історичних наук. ґрунтовних видань: «Історія Радянської держави Важливо зазначити багатогранну та плідну ді- (1917–1991 рр.): навчальний посібник з грифом яльність професора Іваненка у царині випуску ці- МОН України» (2007), «Історія української куль- лої низки наукових періодичних видань – журна- тури: навчальний посібник» (2010), «Історія Укра- лів та збірників. Адже тривалий час він є членом їни: навчальний посібник для студентів природ- редколегій таких видань: «Вісник ДНУ. Серія Іс- ничих і технічних спеціальностей» (2012), «Істо- торія та археологія», науково-теоретичний альма- рія України: метод. посіб. до семінар. занять для нах «Грані», часопис «Бористен», «Гуманітарний студ. природн. і техн. спец.» (2015), «Історія і журнал», наукові збірники «Наддніпрянська культура України: підручник для студ. природн. і Україна: історичні процеси, події, постаті», «Про- техн. спец.» (2016). При цьому в останньому з них блеми політичної історії України», «Питання ні- (виданому в співавторстві з професором мецької історії» і т. ін. Г. Г. Кривчиком) слушно наголошено на значенні Валентин Васильович – автор і співавтор понад соціально-гуманітарної компоненти у формуванні 540 друкованих праць, серед яких 14 монографій, нової генерації дипломованих фахівців, важли- 35 книг та брошур. Вагомий доробок ученого у га- вості засвоєння молодими людьми фундаменталь- лузі соціально-політичної історії України ХХ ст., них світоглядних орієнтирів, морально-етичних його багатогранна робота у сфері модернізації на-

12 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

вчально-виховного процесу у вищій школі отри- одружився ще на третьому курсі навчання в ДДУ, мали широке визнання. Професор В. В. Іванен- в 1969 р., і яка є для нього справжнім другом і ян- ко – заслужений діяч науки і техніки України голом-охоронцем. Має він також двох чудових ді- (1998), дійсний член Української академії істо- тей та онуків. ричних наук (1999), Міжнародної академії соці- Валентин Васильович Іваненко – людина різ- альних технологій та місцевого самоврядування нобічна, яка плідну науково-дослідну роботу та (2000), Академії наук вищої школи України керівництво численним колективом співробітни- (2006), нагороджений знаком «Відмінник освіти ків та студентів ДНУ органічно поєднує із працею України» (2004), знаком МОН України «Петро у власному садку, полюбляє рибалити, цікавиться Могила» (2007), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня спортом, футболом, черпає натхнення у спілку- (2003), медаллю «За заслуги перед містом» (2003), ванні з природою, мандруючи разом із родиною почесною медаллю «Академік Володимир Мосса- просторами України. ковський» (2007), почесною медаллю «За вірну Таким чином, як підкреслює в численних службу ДНУ» (2008), Грамотою Верховної Ради інтерв’ю сам ювіляр, він є щасливою людиною, України (2008), численними іншими відзнаками. яка перебуває у внутрішній гармонії із самим со- Отже, закономірним результатом впливу бать- бою. Адже він ніколи не пошкодував, що обрав ків, шкільного та університетського виховання, професію науковця-історика. Оскільки саме істо- цілеспрямованості та наполегливості ювіляра став рія, як образно висловлюється у своїх роздумах той факт, що професор В. В. Іваненко нині є од- Валентин Васильович, дає нагоду «відчути пуль- ним з провідних учених-істориків України, який суючий подих й колорит різних епох та цивіліза- вже майже двадцять років обіймає важливу поса- цій», підкреслюючи при цьому, що для нього ця ду проректора ДНУ – наукового та освітянського наука не лише фах, а «внутрішньо обумовлений центру всього регіону. Втім, на наш погляд, голо- стан душі, відповідний образ мислення і взагалі вним все ж є те, що його цілеспрямовану, невтом- спосіб життя» (Усна історія…, 2016, с. 279, 280). ну працю щиро шанують в університетському Важливим імперативом ювіляра, його голо- співтоваристві, поважають колеги-викладачі та вним життєвим кредо, як зазначає професор студенти, підкреслюючи, що знання та досвід В. В. Іваненко, є прагнення «чесно і якісно робити проректора В. В. Іваненка, його організаторський справу», «ніколи не втрачати відчуття людської талант та високий професіоналізм органічно по- гідності…, постійно дбати про своє самовдоско- єднуються з «людяністю, сердечністю, відвертіс- налення, саморозвиток» (Усна історія…, 2016, тю вдачі, тонким почуттям гумору» (Валентин с. 310). Побажаємо ж Валентину Васильовичу і Васильович Іваненко…, 2008, с. 112). надалі триматися цих шляхетних орієнтирів, а та- Згадаємо також, що Валентин Васильович має кож міцного здоров’я, нових творчих сил і на- потужну життєву підтримку в особі дружини Та- тхнення. мари Олександрівни (в дівоцтві Савченко), з якою Бібліографічні посилання

Болебрух, А. Г. (2006). Слово об учителе. Проблеми Ковалева, И. Ф. (2008). Жизнь, проведенная в могиле. політичної історії України: зб. наук. праць. Исповедь археолога. Днепропетровск: Арт-Прес. Дніпропетровськ, 3–15. Усна історія Дніпропетровського національного Валентин Васильович Іваненко. Ювілейна соната: університету імені Олеся Гончара: зб. док. матер. Біографічний нарис. (2008). Дніпропетровск: Арт- (2016). (вид. 2-е). (1). Дніпропетровськ. Прес. Якунин, В. К. (2013). История, идеология, политика. Іваненко, В. В. (2003). Біль і звитяга: ХХ століття в Жизнь и познание истории. Днепропетровск: Гер- українському вимірі. Дніпропетровськ: Арт-Прес. да.

References

Bolebrukh, A. G. (2006). Slovo ob uchitele. Problemy Kovaleva, I. F. (2008). Zhizn, provedennaya v mogile. politychnoji istoriji Ukrajiny: zb. nauk. pracj. Ispoved arkheologa. Dnepropetrovsk: Art-Pres. Dnipropetrovsk, 3–15. Usna istorija Dnipropetrovsjkogho nacionaljnogho Valentyn Vasyljovych Ivanenko. Juvilejna sonata: universytetu imeni Olesja Ghonchara: zb. dok. mater. Bioghrafichnyj narys. (2008). Dnipropetrovsk: Art- (2016). (vyd. 2-e). (1). Dnipropetrovsk. Pres. Yakunin, V. K. (2013). Istoriya, ideologiya, politika. Zhizn Ivanenko, V. V. (2003). Bilj i zvytjagha: ХХ stolittja v i poznanie istorii. Dnepropetrovsk: Gerda. ukrajinsjkomu vymiri. Dnipropetrovsk: Art-Pres.

Надійшла до редколегії 29.12.2017

13 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 14–22 doi 10.15421/2611802 http://www.via.dp.ua

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

УДК 94(477) «17» LCC DK 508.782 О. М. Посунько Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Перший предводитель Катеринославського дворянства К. Лалош: сюжети до біографії крізь призму судового процесу*

Розглянуто судові справи родини першого (1784−1787 рр.) предводителя катеринославського дворянства Ко- стянтина Лалоша. Дослідження виконано у руслі соціальної історії. Головну увагу зосереджено на документах судового розгляду 1792 року у Катеринославському совісному суді. Спір вівся за спадок померлої дружини Ла- лоша – Марфи. Дві сторони конфлікту – її син від першого шлюбу Олександр Остроградський і від другого – Микола Лалош. Інтереси останнього, неповнолітнього, представляв батько. Матеріали висвітлюють сюжети соціальної, повсякденної історії регіону, дають характеристику історико- правових традицій Лівобережної та Південної України останньої чверті ХVІІІ ст. Зокрема, демонструють дію вексельного, спадкового, шлюбно-сімейного права. Згадуються члени відомих родів Гетьманщини, з якими бу- ла пов’язана дружина Лалоша Марфа: Остроградські, Піковці, Лизогуби. У справі знаходяться унікальні доку- менти: копії приватних листів, реєстри родинних витрат і покупок. Судові справи родини ілюструють процес інкорпорації дворянства Лівобережної, Південної України до соціуму Російської імперії. Це відбувалося не лише через службу, пільги від держави, але і через задоволення майнових інтересів, уніфікацію правових інститутів. Стаття суттєво доповнює дані про першого предводителя катеринославського дворянства та його нащадків. Ключові слова: материзна; віно; заповіт; Катеринославський совісний суд; звичаєве право. Посунько О. Н. Первый предводитель екатеринославского дворянства К. Лалош: сюжеты к биографии сквозь призму судебного процесса. Рассмотрены судебные дела семьи первого (1784–1787 гг.) предводителя екатеринославского дворянства Кон- стантина Лалоша. Исследование выполнено в русле социальной истории. Основное внимание сконцентриро- вано на документах судебного разбирательства 1792 года в Екатеринославском совестном суде. Спор велся за наследство умершей жены Лалоша – Марфы. Две стороны конфликта – ее сын от первого брака Александр Остроградский и от второго – Николай Лалош. Интересы последнего, несовершеннолетнего, представлял отец. Материалы освещают сюжеты социальной, повседневной истории региона, дают характеристику историко- правовых традиций Левобережной и Южной Украины последней четверти ХVІІІ в. В частности, демонстриру- ют действие вексельного, наследственного, брачно-семейного права. Упоминаются члены известных фамилий Гетманщины, с которыми была связана жена Лалоша Марфа: Остроградские, Пиковцы, Лизогубы. В деле на- ходятся уникальные документы: копии частных писем, реестры семейных трат и покупок. Судебные дела семьи иллюстрируют процесс инкорпорации дворянства Левобережной, Южной Украины в социум Российской империи. Это происходило не только посредством службы, льгот от государства, но и через

* Статтю підготовлено відповідно до завдань держбюджетної теми 0116U003311 «Соціокультурні процеси в Наддніпрянській Україні: питання теорії та методології історії»

14 © Посунько О. М., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

удовлетворение имущественных интересов, унификацию правовых институтов. Статья существенно дополняет данные о первом предводителе екатеринославского дворянства и его потомках. Ключевые слова: материзна; вено; завещание; Екатеринославский совестный суд; обычное право. Posun’ko O. M. The first leader of the Katerynoslav nobility K. Lalosh: plots to a biography through the prism of the trial. The article is devoted to the court cases of the family of the first (1784–1787) leader of the Katerynoslav nobility Kostyantyn Lalosh. In current researches there is only brief information about his military career and mention of his presence in the regional administration in the 1780s (N. Surieva, L. Tsiganenko). The research is carried out in the context of social history. Such methods as prosopography, biography were applied. The main focus is on the documents of the trial at the Ekaterinoslav chancery court in 1792. The dispute was around the inheritance of Lalosh’s deceased wife, Marfa. Two sides of the conflictwere her son from the first marriage, Alexander Ostrogradsky, and from the secondmar - riage – Nikolai Lalosh. The interests of the latter were represented by his father. The materials illustrate the plots of social, everyday history of the region, give a description of the historical and legal traditions of the Left Bank and Southern Ukraine in the last quarter of the XVIII century. In particular, they demonstrate the effect of debt securities legislation, inheritance legislation, marriage and family legislation. Mention is made about the members of the well-known families of the Hetmanate the Lalosh’s wife Marfa was connected to: the Ostrogradsky, the Pikovtsy, the Lizozuby. The case includes the unique documents: the copies of private letters, registers of family expenses and purchases. In addition to this, other cases from other judicial institutions such as the Yekaterinoslav Viceroy’s Board, where K. Lalosch tried to solve the problem of debt, property, inheritance were involved. Documents appeal to Russian imperial legislation, the norms of the III Lithuanian Statute, which continued to exist on the territory of the former Hetmanate. K. Lalosh appealed in his lawsuits to the so-called «Little Russian law», and being of Serbian origin, Russian military personnel. The following legal concepts are mentioned as «maternal» (mother’s inheritance), «vino» (daughter’s dowry from family property), etc. All this attests to the developed and complex institute of inheritance on the territory of the Left Bank Ukraine, where Lalosh’s wife came from. Family lawsuits illustrate the process of incorporation of the nobility of the Left Bank, Southern Ukraine into the society of the Russian Empire. This happened not only through the service, privileges from the state, but also through satisfaction of property interests, unification of legal institutions. The article substantially complements the data on the first leader of the Katerynoslav nobility and his descendants. Keywords: Testament; Inheritance; Katerynoslav Chancery Court; Customary Law; Dowry.

Постановка проблеми. У вивченні історії Пів- Аналіз наукових досліджень і публікацій. У денної України другої половини ХVІІІ ст. існує чи- даному випадку неможливо вести мову про суттє- мало проблем, але однією з найактуальніших є по- ві наукові напрацювання у вивченні вказаної іс- треба її «залюднення», тобто персоніфікації і вве- торичної постаті. Звичайно, намагаючись дення до наукового обігу нових прізвищ, біогра- з’ясувати інформацію про першого предводителя фічних даних і фактів. Не завжди джерела дають катеринославського дворянства, є потреба звер- можливість відтворити життєвий шлях тієї чи ін- нення до загальних праць з історії регіону зазна- шої персоналії хоча б у загальному вигляді. Тоді є ченої доби. Оскільки матеріал зібрано із судових сенс у опрацюванні фактів хоча б певного проміж- справ, то необхідним є залучення історико-право- ку. Не можна знімати з рахунку і окремих сюжетів. вої літератури, яка дає уявлення про систему су- Чим більша кількість «зібраних» фрагментів, тим дочинства вказаної доби, особливості спадкових більш «наповнена» і різнобарвна історія краю. традицій та новацій Російської імперії останньої Особа першого дворянського предводителя чверті ХVІІІ ст. (Ефремова, 2008; Посунько, 2005, Катеринославської губернії Костянтина Микола- 2013; Уортман, 2004; Шандра, 2011; Шевчук, йовича Лалоша зацікавила з декількох причин. 2010). Важливі також роботи з історії, генеалогії По-перше, він був вихідцем із сербських пересе- дворянства Лівобережної та Південної України ленців «новосербської і слов’яносербської» хвилі, (Каюк, 2002; Кривошея & ін., 2009). Так, вивчаю- а це свого часу була тема наукового дослідження чи дворянські самоврядні структури на території автора статті. По-друге, у світлі нових наукових Південної України, дослідники часто згадують зацікавлень, нами опрацьовано декілька судових Лалоша як першого губернського дворянського справ за участю К. Лалоша, одна з яких (зі збірки предводителя, на жаль, нічого більше не вказуючи Катеринославського совісного суду) представляє про нього (Сурєва, 1999, с. 82; Циганенко, 2011). винятковій інтерес, оскільки дає певну інформа- Проте це все є фоновою літературою. Безпосеред- цію до історії його родини. Тож ми вирішили зі- ні розвідки про К. Лалоша нині здійснені лише брати воєдино наявну у нашому розпорядженні краєзнавцем М. Чабаном у зв’язку з історією села інформацію і спробувати «додати фарб» до пор- Татарбранка на Дніпропетровщині (Чабан, 2013). трета однієї з перших у свій час представницьких Виклад основного матеріалу. Костянтин Ми- осіб Катеринославщини. колайович Лалош (1733−?) – походив, як ми зазна-

15 DOI 10.15421/2611802

чили вище, із сербських переселенців, які на почат- Сама Марфа Іванівна – донька писаря Генерально- ку 50-х рр. ХVІІІ ст. прибули в Україну і увійшли го суду Івана Піковця. У відомостях Генерального до складу Новосербського корпусу і військових слідства про маєтності 1729–1731 рр. Піковцю на- частин Слов’яносербії. Як зрозуміло з дати наро- лежали деякі землі Лукомської сотні Миргород- дження, Лалош прибув у молодому віці. В опрацьо- ського полку і, імовірно з 20-х рр. – с. Іванівка, яке ваних автором джерелах за 50-ті роки інформація з 1747 р. – офіційно і остаточно у його володінні про нього відсутня. Достовірні відомості належать (Костенко, 2014, с. 65, 82). Це село опиниться потім до часів російсько-турецької війни 1768−1774 рр. у власності його дочки і в родинній історії другої (у якій він брав участь) і дещо пізнішого часу. половини ХVІІІ ст. буде фігурувати неодноразово. Зокрема К. Лалоша у чині капітана згадує у У шлюбі Марфа Іванівна пов’язала свою долю своїх спогадах фельдмаршал О. О. Прозоров- з надзвичайно потужним і впливовим родом Ост- ський, який був одним із керівників не надто вда- роградських (Бойко, 1999). Діти від цього шлюбу лої військової операції біля Хотина у 1769 р. (За- одружилися з представниками не менш відомих писки… Прозоровского, 2003). Там перебували на території колишньої Гетьманщини родів. У за- сербські гусарські полки – Чорний і Жовтий під міжжі її дочки − Ганна Лосєва, Параскева Тарнов- командуванням майора Л. Серезлія і підполковни- ська, Олена Слюз. Саме Параскева Андріївна (у ка І. Хорвата. З коротких згадувань О. Прозоров- другому шлюбі Почека) стала першою з роду Тар- ського зрозуміло, що саме Лалош займався розвід- новських власницею відомого маєтку «Качанів- кою, про що свідчать постійні посилання фель- ка». У свою чергу, її син, а отже – онук Марфи дмаршала стосовно отримання якоїсь інформації Іванівни, Григорій Степанович Тарновський під- (Записки… Прозоровского, 2003, с. 85, 302, няв Качанівку на новий рівень існування, коли по- 306−308, 310, 311). містя стало не лише родинним гніздом, але й осе- На початку 1770-х рр. К. Лалош вже в інших редком культурного життя Лівобережної України військових частинах – Харківському гусарському, (Кривошея & ін., 2009, с. 273). Ахтирському, Бахмутському полках, які були та- Остроградські мали досить великі земельні во- кож задіяні в операціях російсько-турецької вій- лодіння у регіоні, зокрема спадкові володіння у ни. В цей час Костянтин Миколайович – секунд- селі Мануйлівці Градізького повіту. Очевидно, майор (літо 1771 р.), майор кавалерії (осінь що саме Мануйлівку (чи її частину) Андрій Федо- 1771 р.); прем’єр-майор (1773); підполковник у рович Остроградський отримав як спадок для сво- Єлисаветградській фортеці (1775) (Газета «СПб єї сім’ї (це село ще також згадаємо). За даними ведомости», 1761−1775). дослідників, у 1774 р. Марфа Піковець поступила- У чині бригадира з 1784 р. по 1787 р. був пред- ся своїм селом Іванівкою з хутором чоловікові водителем Катеринославського дворянства. У (Кривошея & ін., 2009, с. 273). Проте, як свідчать цьому статусі Костянтин Миколайович згадував- використані нами документи, після його смерті ся в «Адресах-календарях» 1785–1787 рр. Як відо- обидва села перебували у її власності. мо, в часи Катерини ІІ у вказаних виданнях публі- У 1780 р., будучи вдовою, Марфа Іванівна ви- кувалися прізвища людей, які посідали штатні по- йшла заміж за К. Лалоша і у 1781 р. народила сина сади в імперії (Степанов, 2003, с. 346). Миколу. Саме в якості губернського предводителя дво- Доречно згадати ще один сімейний сюжет. Не рянства Лалош зустрічав у подорожі півднем ім- лише Марфа, але і її мати Олена Андріївна (вдова перії імператрицю Катерину ІІ і якраз на зворот- І. Піковця, дочка миргородського полковника Ли- ному шляху 8 червня разом з іншими був «произ- зогуба) другий шлюб узяла з вихідцем із Балкан. веден в генерал-майоры с увольнением от всех По смерті першого чоловіка вона вийшла заміж за дел и пенсиею 600 рублей на год» (Журнал путе- племінника відомого Славуя Требинського – Да- шествия…, 1853). Даний сюжет найбільш відомий нила Петровича Требинського, у шлюбі з яким на- широкому загалу дослідників історії Південної родила у 1756 р. сина Максима. Саме зі своїм бра- України. Які ж інші факти його життя? том по матері пізніше за спадок і буде судитися У 1780 р. у віці 47 років він одружився на вдові Марфа Іванівна (Кривошея & ін., 2009, с. 9). Андрія Федоровича Остроградського – Марфі Іва- Цікавий факт – «місцеві перекази» свідчать, нівні, уродженій Піковець (Кривошея & ін., 2009, що на весіллі Данила Требинського і Олени Піко- с. 273). У попередньому шлюбі з Остроградським вець серби ледь не побилися з козаками (Щербань, жінка мала трьох дочок і сина Олександра. б. д.). Дещо зупинимося на окремих фактах сімейної Отже, трохи уявляючи всі родинні розгалужен- історії Марфи Іванівни, оскільки крізь її призму по- ня Марфи Іванівни Піковець, повертаємося до її бачимо особливе середовище заможних верств шлюбу з К. Лалошем. Він виявився недовгим, Гетьманщини, яке у другій половині ХVІІІ ст. ак- оскільки 1788 р. Марфа Іванівна померла. Як час- тивно інкорпорується до імперського соціуму. то буває у таких випадках, виник конфлікт через

16 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

спадок. Про його суть свідчать документи однієї Все це наштовхнуло Лалоша на думку, що дру- зі справ Катеринославського совісного суду. жина була не при здоровому глузді, складаючи за- За заповітом Марфа Іванівна нібито передала повіт. Адже свого часу у 1786 р. вона просила чо- все своє майно у спадок старшому синові Олек- ловіка за 20 тисяч купити сину Миколі село, яке сандрові Остроградському 1774 р. н. (тобто на мо- Лалош і знайшов, дав завдаток зі своїх коштів, але мент смерті матері йому було 12 років). Відповід- дружина померла і нічого йому не компенсувало- но, К. М. Лалош на правах батька і опікуна мало- ся (По прошению помещика…, арк. 2 зв.). Просив літнього Миколи Лалоша розпочав судовий про- суд повернути його витрати, а також поділити цес по захисту майнових прав сина. Спочатку Олександра і Миколу порівну материнським май- Лалош звертався за місцем перебування нерухо- ном. Для цього вважав слід призначити опікунів мості покійної дружини до Полтавського, Градізь- над майном і все описати, бо поки йде судова тя- кого повітових судів, про що згадується у доку- ганина, Олександр ним користується і не дбає про ментах Катеринославського совісного суду (По збереження. Сам позов до суду датувався травнем прошению помещика…, арк. 3). Але там йому не 1791 р. (По прошению помещика…, арк. 3 зв.). вдалося вирішити проблему і тоді він звернувся У якості доказів К. Лалош до позову додав ре- до совісного, сподіваючись зрушити справу з міс- єстр своїх витрат на особисті потреби дружини, ця. Як відомо, згідно з 26 розділом «Учреждения векселя, також копії декількох її листів до нього, у для управления губерний Всероссийской импе- яких йшла мова про її любов до сина Миколки, рии» 1775 р. дана установа виконувала функцію про необхідність придбати для нього село. примирення у цивільних справах, особливо якщо Зазначений реєстр подає чимало цікавих фак- вони стосувалися родичів (Козирєв, 1999, с. 76– тів. Усі вказані витрати можна поділити на певні 78). Тож для Костянтина Миколайовича це була групи. Одна група – справи, пов’язані із земельни- остання надія, оскільки справа тяглася з 1789 р. і ми спорами і необхідністю закріплення володінь. «законного удовольствия не учинено» (По проше- До таких належать витрати для залагодження по- нию помещика…, арк. 3). земельних конфліктів. Згадується тяжба Марфи У своєму зверненні до суду він виклав суть Іванівни з братом по матері М. Д. Требинським (її справи зі своєї точки зору і навіть поставив під повірений у справі отримав від Лалоша 50 рублів сумнів сам заповіт. Ситуацію описував так. Дру- для «хождения по Сенату»). Капітан Остроград- жина володіла двома селами: одне Іванівка «родо- ський залагоджував справу з голтвянськими коза- вое по отцу» в Хорольському повіті, а друге – Ма- ками за 450 рублів (По прошению помещика…, нуйлівка Градізького повіту – «пожалуване» (По арк. 5 зв.). прошению помещика…, арк. 1). В обох селах чу- Але найбільше коштів витрачено на перебу- дові панські будинки, винокурні, млини, «скот- вання самого Лалоша у Петербурзі якраз для ви- ские заводы». Ще у 1782 р. Мануйлівку мали ві- рішення питання про остаточне закріплення зе- дібрати в казну і Лалош особисто їздив до Петер- мель у власність (всього на суму більше ніж 6000 бурга клопотати аби село закріпити у вічне воло- рублів). Лише «на прием нужных по делу гостей» діння дружини (По прошению помещика…, у Петербурзі Костянтин Миколайович витратив арк. 1 зв.). На це витрачено цілий рік часу і 8 652 2 824 рублі (По прошению помещика…, арк. 5). рублі власних його грошей (По прошению поме- Друга група – витрати на господарство дружи- щика…, арк. 2). І от коли після смерті дружини ни: оплата податків, придбання будівельних мате- він дізнався, що згідно із заповітом вся її влас- ріалів, найм людей для різних робіт, купівля худо- ність переходить сину від першого шлюбу – би (наприклад, у свого зятя Тарновського Марфа Олександру Остроградському, а їх спільному, Іванівна за кошти чоловіка придбала двох жереб- Миколі, – нічого, то засумнівався у можливості ців за 700 рублів) (По прошению помещика…, саме такої волі дружини. Адже у заповіті також арк. 5 зв., 6). фіксувалося, що навіть у випадку смерті Олек- Третя група – витрати на особисті потреби дру- сандра – все майно має перейти Остроградським, жини: купівля коштовностей та різноманітних а наявні гроші слід роздати бідним, а Миколці особистих речей, дорогого посуду; позичка у Ла- знов нічого (По прошению помещика…, арк. 2). лоша 2 000 рублів для приданого дочці Олен, і у При цьому, нагадував Лалош, є ще три дочки від заміжжі Слюз. першого шлюбу, які видані заміж «надлежащим Із переліку особистих витрат і витрат на обла- образом и со избытком от нее (дружини) штування будинку можна зрозуміти, що Марфа вывенены». Побіжно зазначаючи, що дочки в Остроградська була досить заможною особою. майнових правах не ображені, та все ж і вони не Серед іншого згадуються її поїздки на ярмарки: згадувалися у заповіті, а син Микола, якому на Троїцький до Харкова, Воздвиженський до Полта- момент смерті матері виповнилося 7 років – «буд- ви, також у Ромни. Є дві вказівки про купівлю това- то его никогда и не было». рів у лавці харківського купця Карпова на загальну

17 DOI 10.15421/2611802

суму 898 рублів у 1780−1781 рр. (По прошению по- вернути свої власні витрати і отримати під опіку мещика…, арк. 5 зв.). Карпови – відома купецька частину майна, яке мало би належати синові Ми- родина. Сім’я Дорофія Карпова приїхала до Харко- колці. Звернення датується травнем 1791 р., тобто ва, за одними даними, з Кременчука, за іншими – з тяжба йшла вже три роки. Єлисаветграда. На початку ХІХ ст. брати Карпови Далі совісний суд звернувся до Градізького по- − Костянтин, Артем, Федот − стають одними з най- вітового суду, аби звідти надіслали опис майна багатших купців у регіоні (Плахтій, б. д.). Тож, померлої, який мали організувати опікуни Олек- «постійними клієнтами», яким давали крам у борг, сандра Остроградського – його дядьки: рідний по безумовно, були заможні покупці. батькові Павло Федорович і Павло Григорович Дослідники дворянського побуту вказаної (схоже, що двоюрідний) (По прошению помещи- доби зазначають, що в українські регіони все біль- ка…, арк. 23 зв.). У паперах пізнішого часу зазна- ше проникали нові ознаки заможності і приналеж- чалося таке: Павло Григорович повідомляв, що ності до дворянської корпорації. Серед таких – опис залишився у кладовій у будинку Лалашаєвої; використання дорогих тканин, коштовностей, Павло Федорович вказував, що у нього особисто дорогий посуд (Буряк, 2003, с. 199). У реєстрі були в наявності векселя, гроші та інші папери, Костянтина Миколайовича немає детального опи- але опису не було. Більше того, Павло Федорович су, та все ж згадуються переробка діамантових ко- (рідний дядько) також повідомляв, що він «от опе- штовностей дружини у петербурзького «брили- ки уволен», оскільки молодий Остроградський ви- антчика Лубьера», купівля німецького порцеляно- брав іншого собі опікуна і забрав у дядька всі до- вого сервізу. Дуже детально перераховує Лалош кументи (По прошению помещика…, арк. 73). срібний посуд, який нібито дружина на час його У засіданнях совісного суду з боку Олександра відсутності взяла з його дому: таці, кавник, молоч- Остроградського брав участь його повірений – ник, дві дюжини виделок і ложок, ополоники. бунчуковий товариш Семен Германович Миро- Примітно, що все взагалі обраховувалося у ваго- нов, який надав «верующий лист», засвідчений у вому еквіваленті – 12 фунтів на суму 240 рублів Пирятинському повітовому суді (По прошению (По прошению помещика…, арк. 6 зв.). помещика…, арк. 26). Він, зокрема, свідчив, що Особливий інтерес становлять копії декількох Олександр Остроградський мав значну кількість листів дружини до Лалоша. В них також часто поземельних спорів, що цілком звично для даного йдеться про господарчі плани, зокрема справді го- періоду. Саме Миронов просив травневий розгляд вориться про бажання купити для сина Миколи 1791 р. перенести на «октябрьские роки», а потім село. Спочатку для цього Марфа Іванівна плану- у листопаді 1791 р. звернувся до суду з пояснен- вала продати свою Іванівку, але потім вирішила за- нями, що його віритель не міг з’являтися ні в трав- класти її в банк. Але вже двічі до неї приїздив пові- ні, ні восени, оскільки виїхав у справах і зможе це рений від графа О. Безбородька з бажанням при- зробити лише навесні 1792 р. (По прошению по- дбати Іванівку і вона не знала, як тепер йому від- мещика…, арк. 23 зв., 25 зв.). мовити, адже він був ще потрібен для її сина Бачучи таку нехіть з боку опонента, К. Лалош Олександра (По прошению помещика…, арк. 17). звернувся до імператриці з черговими пояснення- Тому просила Лалоша дати пораду – чи відмовити, ми і документальними доказами (По прошению чи частину продати, мовляв, без чоловіка нічого не помещика…, арк. 28−37). Серед іншого він наго- буде вирішувати. Лалош наголошував, що дав на- лошував на небажанні молодого Остроградського віть завдаток за село для сина, та так і залишився вирішувати справу – піддав сумніву особу і зді- тепер ні з чим (По прошению помещика…, арк. 3). бності повіреного «с безвестного места и безпо- Окремі вказівки досить примітні з точки зору местного человека», який навіть штраф отримав характеристики родинного життя. Незважаючи на від суду через невиконання обов’язків (По проше- звертання «душечко», «сердечко», «вам вечно нию помещика…, арк. 35, 35 зв.). К. Лалош також всеусерднейшая слуга», згадку про «миленького посилався на ст. 108, 115 розділу 10 Соборного сыночка Николашечку» все ж відчувається, швид- уложення і ст. 397 «Положення про губернії», ше, діловий характер цих стосунків. Син, до речі, згідно з якими у випадку неявки відповідача до перебував з батьком (а на момент написання лис- суду три рази, суд розглядає справу без нього (По та, у якому він згадується, хлопчику всього 5 ро- прошению помещика…, арк. 28). ків) (По прошению помещика…, арк. 17 зв.). Лише Влітку 1792 р. повірений Миронов з черговим після детального опису всіх справ у кінці мати вірчим листом від Остроградського (конкретно просить поцілувати Миколку за неї, зазначає, що для справи з Лалошем) прибув у суд з «прошені- не посилає гостинця, бо скоро приїде, лише нехай єм» від свого вірителя особисто про перенесення чоловік дасть знати де їх шукати. слухань на 13 серпня 1792 р. (По прошению по- Отже, зібравши такі письмові докази, К. М. Ла- мещика…, арк. 45). Олександр пояснював, що на лош звернувся до совісного суду з бажанням по- весняні роки не міг з’явитися через «жестокую бо-

18 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

лезнь», засвідчену лікарем. Також надавав пояс- ницького правління також є три справи «костян- нення своїй позиції. Зазначав, що спірні земельні тиноградського поміщика» К. Лалоша, який нама- володіння «родовитые Остроградских» (хоча це гався отримати борги і відсотки за векселями на не зовсім так, бо були там і ті, що належали Піков- ім’я дружини, які опинилися у його руках нібито цям) і «все его (Лалаша. – Авт.) претенсіи столь за заповітом (По прошению Константиноградско- необосновательны и напрасны, что … намереніе го помещика…, арк. 8). Лише в одній справі було оныхъ состоитъ … в томъ единственно, дабы ли- представлено векселів і розписок на 9 668 рублів шать меня покоя … и отвлечь от всякого похвал- (По прошению Константиноградского помещи- ного и полезного упражненія свойственного воз- ка…, арк. 47). Повірений нашого героя прийняв расту и состоянію моему» (По прошению поме- всі папери на ім’я Лалоша і від імені свого вірите- щика…, арк. 46 зв.). ля обіцяв у випадку відповідного рішення суду у З самого тону листа зрозуміло, що молодик майбутньому розділити фінансові папери між впевнений у собі, своїх можливостях. Зокрема, на К. Лалошем і О. Остроградським (По прошению звинувачення Лалоша в ухилянні від суду, зазна- Константиноградского помещика…, арк. 47). Всі чав: «…кому толко российские законы сведомы, три справи, які дійшли у розгляді до намісництва, то известно и то, что никто по онымъ не можетъ синхронні зі справою Катеринославського сові- избегнуть или уклониться от правосудія» (По про- сного суду – 1791−1793 рр. шению помещика…, арк. 47). Також вказував, що Судові справи – звична частина життя тодіш- на його стороні вже було рішення Градізького по- нього дворянства, адже на державному рівні вітового суду і совісний він може оминути, але за- тілько-но закріплювалися майнові права цієї соці- для остаточного доведення своєї правоти згоджу- альної верстви, що мала би стати опорою цен- ється на розгляд. тральної влади. Паралельно держава проводила Знову совісний суд збирав документи, свідчен- межування і взяття на облік вільних земель. Тому ня, але 13 серпня 1792 р. на засідання приїхав Ост- всі судові установи були переповнені земельними, роградський, проте в перший день не прибув Ла- спадковими справами. У листах Марфи Іванівни лош. Олександр, «отступя отъ правилъ совестного до Костянтина Миколайовича є згадка і про ії суда», написав прохання про відмову розгляду власний конфлікт з Родзянком (невідомо з яким справи у совісному суді, а якщо Лалош хоче щось саме), коли вона змушена була особисто їхати в вирішувати, то нехай це робить в інших інстанці- Київське губернське правління, палати Київсько- ях формального суду (По прошению помещика…, го губернського суду для «просування» своїх ін- арк. 70). У рішенні засідателі посилалися на тересів (По прошению помещика…, арк. 39, 40). ст. 110 р. 10 Соборного уложення, згідно з якою Тож іноді судові документи – чи не єдина можли- позовника слід чекати тиждень, та Остроград- вість встановити певні сюжети життя тих чи ін- ський «это время не вытерпел» і «ввиду его Ост- ших осіб, відслідкувати долю майна окремих ро- роградского о разбирательстве нежеланія» сові- дів, зрозуміти внутрішньосімейні зв’язки і кон- сний суд не може справу розглядати (По проше- флікти. нию помещика…, арк. 70 зв.). З Остроградського Яка ж подальша доля фігурантів справи? За- стягнуто штраф за судові витрати і цим справа вершимо сюжет з Остроградським. Рід дуже роз- завершилася. галужений і відомості, які стосуються точно саме Недостатньо джерел для повної реконструкції цього персонажу, складно встановити. Але за пев- продовження цієї історії та все ж відомо, що ще не ними фактами і порівняннями можемо припусти- один рік Лалош судився з Остроградським. Так, за ти, що мова йде про Олександра Андрійовича 1798, 1799 роки у звітах про невирішені справи те- Остроградського (1774–1821) – у документах роз- пер вже Кременчуцького повітового суду є записи глянутої нами справи корнета лейб-гвардії (ниж- про дві справи «Лалош – Остроградський». Знову чий чин кінноти) (По прошению помещика…, Лалош вимагав повернення 7 693 рублів 67 коп. з арк. 26). У Олександра з дружиною Марією було майна померлої дружини, згадувалися його кло- двоє дітей – Олександр і Наталя. Наталя вийде за- потання про Мануйлівку (на що витратив 300 ру- між за представника дворянського походження на блів) (О посылаемых… ведомостей, арк. 16, прізвище Мандерштерн. За цим прізвищем легше 129 зв.). Факти свідчать, що, швидше за все, К. Ла- вирізняти цю гілку роду. Її син Олексій Євгенович лош так нічого і не домігся. У ХІХ ст. спірні воло- у чині генерал-лейтенанта у 1868−1871 рр. був діння перебували у руках родини Остроградських, предводителем Кобеляцького дворянства, а у хоча на середину ХІХ ст. частину села Мануйлів- 1873–1880 – полтавського (Павловский, 1906– ки ними вже було продано. 1907, с. 85). Проте судився Лалош не лише з іншими спад- Подальша доля Костянтина Миколайовича Ла- коємцями своєї покійної дружини, але і з її борж- лоша і його сина Миколи реконструюється част- никами. У матеріалах Катеринославського наміс- ково. Відомо про володіння Лалошів у Новомос-

19 DOI 10.15421/2611802

ковському повіті у 1787 р. – млин і 124 десятини шечки») − Миколою, Даміаном та Костянтином. землі – 36 душ; с. Брянська того самого повіту – А корнет Олександр Миколайович з дружиною 3 600 десятин і 253 душі; в Костянтиноградському Катериною Михайлівною і дітьми (Олександром, повіті – с. Ольхова 3 992 дес., 457 душ (Бойко, Миколаєм, Михайлом, Сергієм, Надією) внесені 2009, с. 153, 154, 194). до родословної книги згідно з указом Герольдії У ХІХ ст. родина Лалошів розгалузилась від- від 16 квітня 1857 р. за № 2068 (Список дворян…, повідно до своїх володінь: одні залишилися на те- 1898, с. 387). риторії Новомосковського повіту Катеринослав- Також із родини Лалошів на Полтавщині відо- ської губернії; інші – пов’язані з Полтавщиною, ма Cофія Іллівна Лалош, яка у 1879−1886 рр. була землями у колишньому Костянтиноградському класною дамою в Полтавському інституті шляхет- повіті. Стосовно перших – то це село на території них дівчат (Мазанов, б. д., с. 270). сучасного Юр’ївського району Дніпропетровської Останні за хронологією відкриті відомості про області, яке відоме за декількома назвами – Оріль- Лалошів (одну з гілок) зустрічаються у алфавіт- ка, Татарбранка, Валашівка. Відомий дніпров- них покажчиках жителів Москви, Санкт- ський краєзнавець М. Чабан вважає, що саме то- Петербурга і їх околиць першої чверті ХХ ст. Се- понім «Валашівка» пов’язаний з Лалошами. Так ред чоловіків – керуючий будівельним управлін- народ переробив назву, очевидно, з Лалашівки ням у Кронштадті, цензор у Санкт-Петербурзі (Чабан, 2013). У офіційних документах тієї доби (Алфавитный указатель…, 1901, с. 314; 1913, фігурує Татарбранка. Так, за військово-топогра- с. 351; 1917, с. 283). Імовірність, що це саме фічним описом Катеринославської губернії «наші» Лалоші надзвичайно висока, бо йшов час, 1821 р. у Татарбранці зафіксовано наявність ви- а традиційними для цієї родини були два чоловічі нокурні на 3 машини із 6 постійними працівника- імені – Костянтин і Микола і фактично у кожному ми, які за рік виготовляли 1 165 відер горілки (та- поколінні були Костянтини Миколайовичі і Ми- кий собі середній показник по регіону) (Бойко, колаї Костянтиновичі. Так сербський вояк продо- 2009, с. 299). Про цю гілку Лалашів наявну у дру- вжився у своїх нащадках. кованих джерелах інформацію у своїй статті і уза- Висновки. Судові справи означеного нами пе- гальнив М. Чабан (Чабан, 2013). ріоду є унікальними комплексами джерел для ре- У родових дворянських книгах Полтавської гу- конструкції повсякденного життя дворянства, що бернії згадується родина поручника Миколи Кос- тільки-но набирало чітких обрисів як соціальна тянтиновича Лалоша (майже зі 100 % вірогідніс- верства імперії. У Катеринославському намісни- тю, можемо припустити, що це саме той «Никола- цтві з його значними територіями поєдналися різ- шечка» з описаної нами справи, оскільки прізви- ні культурно-правові традиції і практики. Їх спі- ще надзвичайно рідкісне). Колись одинак у свого віснування, взаємовпливи формували особливість батька, у своїй сім’ї він мав 11 дітей: Василя, Кос- регіону, визначали специфічні риси дворянської тянтина, Михайла, Олександра, Олексія, Іллю, спільноти. Таким чином, сюжети родинної історії Миколу, Ніну, Олександру, Параскеву, Надію. Всі першого предводителя катеринославського дво- занесені до частини 2 (військове дворянство) дво- рянства К. Лалоша, як часточка мозаїчної карти- рянської родової книги Полтавської губернії згід- ни, допомагає дослідникам сформувати загальний но з указом Герольдії від 28 лютого 1841 р. за образ південноукраїнського дворянина вказаної № 3353. Під цим самим номером записано сина доби. Костянтина з його вже дітьми (онуками «Никола-

Бібліографічні посилання

Алфавитный указатель жителей Москвы и ее пригоро- Бойко, А. В. (1999). Матеріали до історії родини Остро- дов на 1917 г. Вся Москва: Адресная и справочная кни‑ градських. Наукові праці історичного факультету га на 1917 г. (3). Москва: Суворин «Новое время». ЗДУ (ІV), 16–22. Алфавитный указатель жителей Санкт-Петербурга, Бойко, А. (Упор.). (2009). Военно-топографо-статисти- Кронштадта, Царского Села, Гатчины и Петергофа ческое описание Екатеринославской губернии. на 1901 г. Весь Петербург: Адресная и справочная 1821. Джерела з історії Південної України. (10). книга на 1901 г. (3-й отд.). Санкт-Петербург: Описи Степової України останньої чверті ХVІІІ – А. С. Суворин. початку ХІХ століття, 281–394. Запоріжжя. Алфавитный указатель жителей Санкт-Петербурга, Бойко, А. (Упор.). (2009). Описание Екатеринославско- Кронштадта, Царского Села, Гатчины и Петергофа го наместничества 1787 г. Джерела з історії на 1913 г. Весь Петербург: Адресная и справочная Південної України. (10). Описи Степової України книга на 1913 г. (3-й отд.). Санкт-Петербург: останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ століття, А. С. Суворин. 141–280. Запоріжжя.

20 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Буряк, Л. (2003). Повсякденне життя козацької еліти тральний державний історичний архів України, Лівобережної України у ХVІІІ ст. крізь призму м. Київ. Ф. 209, оп. 2, спр. 135. матеріального світу. Соціум. Альманах соціальної По прошению помещика майора Лалаша о взыскании історії (2), 197–206. и… об определении части имения другому мало- Газета «Санкт-Петербургские ведомости». Указа‑ летнему ее сыну Николаю, прижитому уже с ним тель к содержанию. (1761–1775). Отримано з ved. Лалашем. 1791–1792. Державний архів infotec.ru Дніпропетровської області. Ф. 467, оп. 1, спр. 13. Ефремова, Н. Н. (2008). Судоуствойство националь- Посунько, О. М. (2005). Історія Південної України ных окраин России: множественность и единство другої половини ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. организации имперского правосудия (XVIII – пер- в матеріалах Державного архіву Дніпропетровської вой половины XIX вв.) Правовые идеи и институ‑ області. Історія і культура Придніпров’я. Невідомі ты в историческом дискурсе: монография, 181– та маловідомі сторінки. Науковий щорічник (2), 189. Москва: Изд-во ИГП РАН. 84–90. Дніпропетровськ: НГУ. Журнал Высочайшему Ея Императорского Величе- Посунько, О. М. (2013). Катеринославщина останньої ства путешествию, из Санкт-Петербурга в Киев, из чверті ХVІІІ ст. у матеріалах судових установ Киева через Кременчуг в Херсон… (1853). Записки краю. Вісник Дніпропетровського університету. Одесского общества истории и древностей, (3), Серія: Історія та археологія (21), 9–13. 289–305. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ. Записки генерал-фельдмаршала А. А. Прозоровского Список дворян, внесенных в дворянскую родовую книгу 1769–1776. (2003). Москва: АНО «Редакция альма- Полтавской губернии. (1898). Полтава: Издан Пол- наха «Русский архив». тавским Дворянским Собранием. Отримано з Каюк, Д. Г. (2002). Формування катеринославського www.histpol.pl.ua. та херсонського дворянства в 60-ті рр. ХVІІІ – на Степанов, В. П. (Сост.). (2003). Русское служилое дво‑ початку ХІХ ст. Автореф. дис. … канд. іст. наук. рянство во второй половине ХVІІІ в. (1764–1795). Дніпропетровськ. Список по месяцесловам. Санкт-Петербург: Акаде- Козирєв, В. К. (Упор.). (1999). Положення про губернії. мический проект. 7 грудня 1775 р. Матеріали до історії Сурєва, Н. (1999). Повітові і губернські дворянські адміністративного устрою Південної України предводителі на півдні України (остання чверть (друга половина ХVІІІ – перша половина ХІХ ХVІІІ ст.). Наукові праці історичного факультету століття), 4–90. Запоріжжя. Запорізького державного університету (7), 81–87. Костенко, М. (2014). Хорольщина та навколишні землі Уортман, Р. С. (2004). Властители и судии: Развитие в Генеральному слідстві про маєтності 1729– правового сознания в имперской России. Москва: 1731 рр.: наук.-довід. вид. Київ: Центр учбової Новое лит. обозрение. літератури. Циганенко, Л. Ф. (б. д.). Предводителі дворянства Кривошея, В. В. & ін. (2009). Неурядова старшина південно-українських губерній Російської імперії Гетьманщини. Київ: «Стилос». (кінець ХУІІІ – початок ХХ ст.). Отримано з inb. Мазанов, М. И. (б. д.). Полтавский институт благо‑ dnsgb.com.ua. родных девиц (1818–1898): архивные справки. От- Чабан, М. К. (2013). Лалош – предводитель дворянства римано з www.histpol.pl.ua. Катеринославського намісництва та його нащад- О посылаемых в главные присутственные места еже- ки. Україно-сербський збірник: Украс ( Історія. месячных ведомостях. 1798–1799. Центральний Культура. Мистецтво): наук.-поп. вид. (1 (8)), 78– державний історичний архів України, м. Київ. 96. Ф. 1294, оп. 2, спр. 10. Чабан, М. (2013). Точка на карті. Орілька. Зоря, 16 Павловский, И. Ф. (1906–1907). К истории полтавско‑ травня. го дворянства 1802–1902 гг. Очерки по архивным Шандра, В. (2011). Совісні суди в Україні (остання данным, (1). Полтава. чверть ХVІІІ – середина ХІХ ст.). Київ: Ін-т історії Плахтій, І. С. (б. д.) Меценати Слобідської України – України НАН України. благодійники рідного краю. Отримано з http://www. Шевчук, А. (2010). Формування дворянського станово- ic.ac.kharkov.ua го суду в українських губерніях Російської імперії. По прошению Константиноградского помещика гене- Історія. Філософія. Релігієзнавство (1–2), 61–69. рал-майора Константина Николая сына Лалоша на Щербань, О. (б. д.). Фрагмент з історії Чутівки (Ор‑ помещиков должных ему по приложенных при жицький р-н, Полтавщина). О т ри мано з olenasu n ny. том векселях и расписках денег. 1787−1793. Цен‑ blogspot.co.uk.

References Alfavitnyj ukazatel’ zhitelej Moskvy i ee prigorodov na 1901 g. Ves’ Peterburg: Adresnaja i spravochnaja 1917 g. Vsja Moskva: Adresnaja i spravochnaja kniga kniga na 1901 g. S-Pb: A. S. Suvorin. (3-j otdel) (in na 1917 g. Moskva: Suvorin «Novoe vremja». (Ch. 3.) Russian). (in Russian). Alfavitnyj ukazatel’ zhitelej Sankt-Peterburga, Alfavitnyj ukazatel’ zhitelej Sankt-Peterburga, Kronshtadta, Carskogo Sela, Gatchiny i Petergofa na Kronshtadta, Carskogo Sela, Gatchiny i Petergofa na 1913 g. Ves’ Peterburg: Adresnaja i spravochnaja

21 DOI 10.15421/2611802

kniga na 1913 g. S-Pb: A. S. Suvorin. (3-j otdel) (in Po prosheniju Konstantinogradskogo pomeshhika general- Russian). majora Konstantina Nikolaja syna Lalosha na Bojko, A. V. (1999). Materialy do istorii’ rodyny pomeshhikov dolzhnyh emu po prilozhennyh pri tom Ostrograds’kyh. Naukovi praci istorychnogo fakul’tetu vekseljah i ras piskah deneg. 1787–1793. Central’nij ZDU. Zaporizhzhja: Prosvita. (IV), 16–22 (in Ukrainian). derzhavnij іstorichnij arhіv Ukraine, m. Ky’yiv. F. 209, Bojko, A. (Upor.). (2009). Voenno-topografo- op. 2, spr. 135. statystycheskoe opysanye Ekaterynoslavskoj Po prosheniju pomeshhika majora Lalasha o vzyskanii i… gubernyy. 1821. Dzherela z istorii’ Pivdennoi’ ob opredelenii chasti imenija drugomu maloletnemu ee Ukrai’ny. (Tom 10). Opysy Stepovoi’ Ukrai’ny synu Nikolaju, prizhitomu uzhe s nim Lalashem. 1791– ostann’oi’ chverti ХVIII – pochatku ХIХ stolittja. 1792. Derzhavnij arhіv Dnіpropetrovs’koї oblastі. Zaporizhzhja, 281–394 (in Ukrainian). F. 467, op. 1, spr. 13. Bojko, A. (Upor.). (2009). Opysanye Ekaterynoslavskogo Posun’ko, O. M. (2005). Istorija Pivdennoi’ Ukrai’ny namestnychestva 1787 g. Dzherela z istorii’ Pivdennoi’ drugoi’ polovyny ХVIII – pershoi’ polovyny ХIХ st. v Ukrai’ny. (Tom 10). Opysy Stepovoi’ Ukrai’ny materialah derzhavnogo arhivu Dnipropetrovs’koi’ ostann’oi’ chverti ХVIII – pochatku ХIХ stolittja. oblasti. Istorija i kul’tura Prydniprov’ ja. Nevidomi ta Zaporizhzhja, 141–280 (in Ukrainian). malovidomi storinky. Naukovyj shhorichnyk (2), 84– Burjak, L. (2003). Povsjakdenne zhyttja kozac’koi’ elity 90. Dnipropetrovs’k: NGU (in Ukrainian). Livoberezhnoi’ Ukrai’ny u ХVIII st. kriz’ pryzmu Posun’ko, O. M. (2013). Katerynoslavshhyna ostann’oi’ material’nogo svitu. Socium. Al’manah social’noi’ chverti ХVIII st. u materialah sudovyh ustanov kraju. istorii’. (2), 197–206 (in Ukrainian). Visnyk Dnipropetrovs’kogo universytetu. Serija: Gazeta «Sankt-Peterburgskie vedomosti». Ukazatel’ k Istorija ta arheologija. (21), 9–13 Dnipropetrovs’k: soderzhaniju. (1761–1775). Otrimano z ved.infotec.ru Vyd-vo DNU (in Ukrainian). (in Russian). Spisok dvorjan, vnesennyh v dvorjanskuju rodovuju knigu Efremova, N. N. (2008). Sudoustvojstvo nacional’nyh okrain Poltavskoj gubernii (1898). Poltava: Izdan Poltavskim Rossii: mnozhestvennost’ i edinstvo organizacii imperskogo Dvorjanskim Sbraniem. Otrimano z www.histpol. pravosudija (XVIII – pervoj poloviny XIX vv.) Pravovye pl.ua (in Ukrainian). idei i instituty v istoricheskom diskurse: monografija, 181– Stepanov, V. P. (Sost.). (2003). Russkoe sluzhiloe 189. Moskva: Izd-vo IGP RAN (in Russian). dvorjanstvo vo vtoroj polovine ХVІІІ v. (1764–1795). Zhurnal Vysochajshemu Eja Imperatorskogo Velichestva Spisok po mesjaceslovam. Sankt-Peterburg: puteshestviju, iz Sankt-Peterburga v Kiev, iz Kieva Akademicheskij proekt (in Russian). cherez Kremenchug v Herson… (1853). Zapiski Surjeva, N. (1999). Povitovi i guberns’ki dvorjans’ki Odesskogo obshhestva istorii i drevnostej (Tom 3), predvodyteli na pivdni Ukrai’ny (ostannja chvert’ 289–305 (in Russian). ХVIII st.). Naukovi praci istorychnogo fakul’tetu Zapiski general-fel’dmarshala A. A. Prozorovskogo 1769– Zaporiz’kogo derzhavnogo universytetu (7), 81–87 (in 1776. (2003). Moskva: ANO «Redakcija al’manaha Ukrainian). «Russkij arhiv» (in Russian). Uortman, R. S. (2004). Vlastiteli i sudii: Razvitie pravovogo Kajuk, D. G. (2002). Formuvannja katerynoslavs’kogo ta soznanija v imperskoj Rossii. Moskva: Novoye lit. hersons’kogo dvorjanstva v 60-ti rr. ХVIII – na obozreniye (in Russian). pochatku ХIХ st. Avtoref. dys. … kandydata istor. Cyganenko, L. F. (b. d.). Predvodyteli dvorjanstva nauk. Dnipropetrovs’k (in Ukrainian). pivdennoukrai’ns’kyh gubernij Rosijs’koi’ imperii’ Kozyrjev, V. K. (Upor.). (1999). Polozhennja pro gubernii’. 7 (kinec’ ХVIII – pochatok XX st.). Otrymano z inb. grudnja 1775 r. Materialy do istorii’ administratyvnogo dnsgb.com.ua (in Ukrainian). ustroju Pivdennoi’ Ukrai’ny (druga polovyna ХVIII – persha Chaban, M. K. (2013). Lalosh – predvodytel’ dvorjanstva polovyna ХIХ stolittja), 4–90. Zaporizhzhja (in Ukrainian). Katerynoslavs’kogo namisnyctva ta jogo nashhadky. Kostenko, M. (2014). Horol’shhyna ta navkolyshni zemli v Ukrayino-serbs’ky’ j zbirny’k: Ukras ( Istoriya. General’nomu slidstvi pro majetnosti 1729–1731 rr.: Kul’tura. My’stecztvo): nauk.-pop. vy’d. (1 (8)), 78–96 nauk.-dovid. vyd. Ky’yiv: Centr uchbovoi’ literatury (in Ukrainian). (in Ukrainian). Chaban, M. (2013). Tochka na karti. Oril’ka. Zorja. 16 Kryvosheja, V. V. & in. (2009). Neurjadova starshyna travnya (in Ukrainian). Get’manshhyny. Ky’yiv: «Stylos» (in Ukrainian). Shandra, V. (2011). Sovisni sudy v Ukrai’ni (ostannja Mazanov, M. I. (b. d.). Poltavskij institut blagorodnyh chvert’ ХVIII – seredyna ХIХ st.). Ky’yiv: Instytut devic (1818–1898): arhivnye spravki. Otrimano z istorii’ Ukrai’ny NAN Ukrai’ny (in Ukrainian). www.histpol.pl.ua (in Ukrainian). Shevchuk, A. (2010). Formuvannja dvorjans’kogo O posylaemyh v glavnye prisutstvennye mesta ezhemesjachnyh stanovogo sudu v ukrai’ns’kyh gubernijah Rosijs’koi’ vedomostajh. 1798–1799. Central’nij derzhavnij іstorichnij imperii’. Istorija. Filosofija. Religijeznavstvo (1–2), arhіv Ukraine, m. Ky’yiv. F. 1294, op. 2, spr. 10. 61–69 (in Ukrainian). Pavlovskij, I. F. (1906–1907). K istorii poltavskogo Shherban’, O. (b. d.). Fragment z istorii’ Chutivky dvorjanstva 1802–1902 gg. Ocherki po arhivnym (Orzhyc’kyj r-n, Poltavshhyna). Otrymano z dannym, (1). Poltava. (in Ukrainian). olenasunny.blogspot.co.uk (in Ukrainian). Plahtij, I. S. (b. d.) Mecenaty Slobids’koi’ Ukrai’ny – blagodijnyky ridnogo kraju. Otrymano z http://www. ic.ac.kharkov.ua (in Ukrainian). Надійшла до редколегії 14.08.2018

22 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, рр. 23–28 doi 10.15421/2611803 http://www.via.dp.ua

УДК 094 (477) «17/18» LCC DK 508.773 Л. І. Якименко КВНЗ «Дніпровська академія неперервної освіти» Дворянство Лівобережної України середини ХІХ ст.: проблема визначення кількісного складу

Розглянуто кількісний склад дворянства Лівобережної України в середині ХІХ ст. на основі опублікованих документів. У більшості випадків вихідним матеріалом для обрахунку кількості дворянства слугували родовідні книги, термін запису до яких не обмежувався. Висвітлено основні причини розбіжностей у визначенні кількості дворянства, що існують в історіографії: відсутність єдиної чітко організованої системи обліку населення, різні підходи до підрахунків, недостовірність даних, що находили з повітів, недбалість при веденні родовідних книг, бюрократична тяганина тощо. Проаналізовано дані різних джерел статистичного характеру, зокрема матеріали Пам’ятних книг Чернігівської (1862) та Полтавської (1865) губерній. Встановлено наявність технічних похибок, що існують у Пам’ятних книгах. Здійснено підрахунки чисельності особистих та спадкових дворян Полтавської та Чернігівської губерній. Визначено, що кількість особистих дворян в обох губерніях була більшою, ніж спад- кових, у той час як у цілому в Російській імперії переважало спадкове дворянство. Відсоток спадкових і особи- стих дворян в обох губерніях був майже однаковим, що свідчить про подібні умови формування та побутування дворянства Лівобережної України на середину ХІХ ст. Проаналізовано кількісний склад дворянства Лівобережної України за гендерним показником. Ключові слова: Російська імперія; статистичні джерела. Якименко Л. И. Дворянство Левобережной Украины середины XIX в.: проблема определения количе- ственного состава Рассмотрен количественный состав дворянства Левобережной Украины в середине XIX в. на основе опубли- кованных документов. В большинстве случаев исходным материалом для расчета количества дворянства слу- жили родословные книги, срок записи в которых не ограничивался. Освещены основные причины разногласий в определении количества дворянства, существующие в историографии: отсутствие единой четко организован- ной системы учета населения, различные подходы к подсчетам, недостоверность данных, поступающих из уез- дов, небрежность при ведении родословных книг, бюрократическая волокита и тому подобное. Проанализиро- ваны данные различных источников статистического характера, в частности материалы Памятных книг Черни- говской (1862) и Полтавской (1865) губерний. Установлено наличие технических ошибок, существующих в Па- мятных книгах. Подсчитана численность личных и потомственных дворян Полтавской и Черниговской губерний. Определено, что личное дворянство в обеих губерниях преобладало над наследственным, в то время как в целом в Российской империи преобладало потомственное дворянство. Процент наследственных и личных дворян в обеих губерниях был почти одинаков, что свидетельствует о подобных условиях формирования и бы- тования дворянства Левобережной Украины к середине XIX в. Проанализирован количественный состав дво- рянства Левобережной Украины по гендерным показателям. Ключевые слова: Российская империя; статистические источники. Yakymenko L. I. The Nobility of the Left-Bank Ukraine in the middle of the XIX century: the Problem of De- termining the Quantitative Composition The quantitative composition of the nobility of the Left-Bank Ukraine in the middle of the XIX century on the basis of published documents is being considered. In most cases, the source material for the calculation of the number of

© Якименко Л. І., 2018 23 DOI 10.15421/2611803 nobility were genealogical books, the terms of which were not limited. The main reasons for the differences in determining the number of nobles that exist in historiography are: the lack of a single well-organized population accounting system, different approaches to calculations, unreliability of data from the counties, negligence in genealogical books keeping, bureaucratic retrenchment, etc. The data of various statistical sources is analyzed, namely the materials of the Memorial books of Chernihiv (1862) and Poltava (1865) provinces. The presence of technical errors in the Memorial books has been identified. The calculations of the number of personal and hereditary nobles of the Poltava and Chernihiv provinces have been made. It is determined that the number of personal nobles in both provinces was greater than hereditary, while in general in the Russian Empire the hereditary nobility prevailed. The percentage of hereditary and personal nobles in both provinces was almost identical, which suggests similar conditions for the formation and existence of the nobility of the Left-Bank Ukraine in the middle of the nineteenth century. The quantitative composition of the nobility of the Left-Bank Ukraine according to the gender index is analyzed. Keywords: The Russian Empire; Statistical Sources. Постановка проблеми. Дворянство в ХІХ ст. Росії, у тому числі й шляхти/дворянства, зокрема у Російській імперії було однією із суспільно зна- й Лівобережної України. Як наслідок, історики і чущих соціальних верств, відігравало важливу до цього часу стверджують, що «складно більш- роль в економічному, політичному та культурно- менш точно визначити кількість осіб «шляхет- му житті, хоча й становило, за даними статистич- ського походження» на теренах колишньої Геть- них таблиць на 1858 р., лише 1,5 % населення дер- манщини» (Гуржій & Русаков, 2017, с. 73). жави (Беккер, 2004, с. 26). Але в історіографії до Метою статті є визначення кількісного складу сих пір залишається відкритим питання про його дворянства Лівобережної України в середині кількісний склад та стратифікацію за майновою ХІХ ст. на основі перевірки та порівняння даних ознакою, адже в Російській імперії упродовж різних джерел статистичного характеру. ХІХ ст. була відсутня єдина чітко організована, Виклад основного матеріалу. На розбіжності ґрунтовна система обліку населення. Крім того, як у статистичних даних стосовно дворян Лівобе- вважають деякі історики, ускладнювали проблему режної України історики вказували неодноразово. неоднорідність дворянства як стану, різноманітні Так, Т. Литвинова зазначила, що за матеріалами шляхи його поповнення та відсутність єдиного Х ревізії у Полтавській губернії малопомісні маєт- джерела інформації з цього питання (Мазур, 2009, ки (від 21 до 100 д.ч.с.) становили 1 533, на Черні- с. 51). гівщині – 3 200; за даними О. О. Русова, кількість Дворянство імперії не було замкнутою вер- дрібнопомісних «рабовладельцев» Чернігівської ствою, оскільки могло поповнюватися представ- губернії становила 2 880, а відомий статистик никами різних соціальних груп. Лівобережна О. Г. Тройницький, на розвідки якого спиралися Україна у цьому сенсі не стала винятком. За дже- майже всі автори, визначив трохи більшу кіль- релами отримання дворянського статусу, дворяни кість дрібнопомісних дворян: по Полтавщині – поділялися на спадкових і особистих, а за своїм 5 195, по Чернігівщині – 3 342 (Литвинова, 2011, майновим становищем – на безпомісних і поміщи- с. 416, 417). Неузгодженість показників можна по- ків. З точки зору прибутків та престижу дворян- яснити також різними підходами до підрахунків ство прийнято ділити на три страти – нижчу, се- та задачами, які ставили перед собою ті чи інші редню і вищу, або, за іншою класифікацією, на автори, коли до уваги бралися або тільки дворяни- дрібнопомісних, середніх та великих землевлас- землевласники, або тільки дворяни-чоловіки, або ників. Критерієм такого поділу є кількість кріпа- тільки спадкове дворянство. Тому розходження у ків, що належала душевласнику. Основою полі- цифрах іноді буває доволі суттєвим. Так, спираю- тичної і економічної могутності дворянства було чись на дані радянських дослідників В. Кабузана володіння землею, кріпаками та особливе стано- та С. Троїцького, не уточнюючи про кого йдеться, вище, яке воно займало в державній системі. сучасні українські автори визначають чисельність Статистичним обліком у Російській імперії за- «благородних» Чернігівської губернії у 10 551 ймались різні відомства і організації. З цієї при- особу, а Полтавської губернії – 10 875 осіб на чини оприлюднювалися різноманітні показники, 1850 р., ведучи мову при цьому про зменшення які іноді стосувались одних і тих самих соціаль- кількості дворянства краю. А на основі всеросій- них сфер. Це потребує особливої уваги сучасних ського перепису 1897 р. виявляється вражаючий дослідників до оцінки повноти та достовірності приріст: у Чернігівській губернії налічувалося джерел, що використовувалися. Критиці системи 27 868, а у Полтавській – 41 030 дворян (Гуржій & обліку Російської імперії приділено певну увагу Русаков, 2017, с. 93), що не піддається жодній ло- (Іванюк, 2016, сс. 134−140). Однак цього не мож- гіці. на сказати про українську історіографію, яка за- У більшості випадків вихідним матеріалом для лишається майже байдужою до проблеми визна- обрахунку кількості дворянства слугували родо- чення кількості населення в українських регіонах відні книги. Кожна категорія записувалася члена-

24 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ми дворянського депутатського зібрання в окрему чать протоколи засідань. Так, протоколом засі- частину губернської родовідної книги. За внесен- дань Чернігівських Дворянських Депутатських ня до книги стягувалась плата – від 20 до 50 руб. зібрань від 8 січня 1858 р. зафіксовано факт наро- (Павловский, 1906, с. 40). Наприкінці ХІХ – на по- дження сина у Л. Г. Милорадовича та внесення чатку ХХ ст. дворянські зібрання Чернігівської та його до родовідної книги (ДАЧО, арк. 17, 17°зв.). Полтавської губерній видали свої родовідні книги У протоколі від 10 липня 1858 р. зафіксовано друком. У передмовах їх укладачі попереджали «Отношение Екатеринославского Депутатского про неповноту відомостей, розміщених у книгах, Собрания от 27 июня за № 1 063, коим просить причинами чого були недостатність інформації, сия Собрание, доставить ему за надлежащим за- отриманої депутатськими зібраннями з повітів свидетельствием копію с указа Департамента Ге- (Милорадович, 1901, с. ХХХІV) та низький рівень рольдии от 21 августа 1856 года за № 5 474, во сие збереженості та систематизації справ дворянських Собрание последовавшего, об окончательном архівів (Павловский, 1906, с. 1). утверждении рода Миклашевских в древнем дво- У багатьох випадках родовідні книги та списки рянском достоинстве, со внесением в 6 часть ро- дворянства велися недбало. До родовідних книг, дословной книги» (ДАЧО, арк. 385). імовірно, заносились уже померлі люди, про Свій вердикт губернське дворянське депутат- смерть яких укладачі не мали відомостей. Однією ське зібрання разом із доказами на дворянство від- з причин необ’єктивності Т. Привалко назвала і правляло до департаменту Герольдії Правлячого випадки подвійного запису осіб до родовідних Сенату, який підтверджував права на спадкове книг різних губерній. Це траплялося, на її думку, дворянство. Дворянське депутатське зібрання, через відбування служби або володіння маєтками отримавши сенатський наказ про затвердження в іншій губернії, ніж там, де роду було пожалува- претендента на дворянство, видавало свідоцтво не дворянство (Привалко, 2005, с. 48). Д. Каюк про внесення до тієї чи іншої частини родовідної вказував, що, незважаючи на постійні нагадуван- книги. Іноді від часу занесення до книги до видачі ня Герольдії щодо вчасного подання до дворян- відповідного свідоцтва на дворянство могло про- ського зібрання інформації про внесених до родо- йти декілька років. Однією з причин була бюро- відної книги дворян, налагодити збір повної ін- кратична тяганина, що також могло позначатися формації про чисельність дворянської верстви не на точності ведення книг, а згодом і на підрахун- вдалося (Каюк, 2002, с. 140). ках кількості дворян. За даними «Памятной книгой Полтавской гу- На дворянських зібраннях обговорювалися пи- бернии за 1865 год», з 1802 по 1865 роки до шести тання не лише про внесення дворян до родовідної частин дворянської родовідної книги було внесено книги, а й про виключення з її списків. У першій всього 2 467 дворянських родів. До першої катего- половині ХІХ ст. це, крім іншого, було пов’язано з рії зараховано 169 родин (6,8 %), до другої – 1368 проблемами нобілітації на Лівобережжі. Так, у (55,4 %), до третьої – 741 (30 %), до четвертої – 2, книзі протоколів за 1858 р. записано ряд рішень до шостої – 172 (7 %). Про п’яту категорію відо- про виключення «Коллежского Секретаря Петра мості відсутні. Як бачимо, найбільшу частину – Козина из дворянской родословной книги» (13 бе- більше половини дворян, внесених до родовідної резня) (ДАЧО, арк. 137, 137°зв.), «войскового То- книги, складали дворяни, які отримали чин за свою варища Степана Данилова с дочерью Елизаветою військову службу (Бодянский, 1865, с. 305). по мужу Слоновскою» (15 травня) (ДАЧО, Термін запису до родовідної книги не обмежу- арк. 204, 204°зв.), «о неутверждении рода Белоу- вався. Зразок заповнення книги не змінився з часу сов в дворянстве с исключением из родословной її впровадження. У першу графу поряд з ім’ям книги» (9 липня) (ДАЧО, арк. 380), «Степана, Ни- дворянина – глави сімейства – мали записувалися киту, Василия, Тимофея, Степана и Иосифа Лис- лише діти чоловічої статі з зазначенням імені та ков из книги исключить», оскільки «потомки до- віку, а в четверту – з новонароджених також лише казательств на дворянство не представили, но сини. Але, на думку Т. Привалко, «безпосередній даже не изволили о своем существовании», про аналіз змісту родословних книг виявляє чимало що і зроблено відповідні записи в протоколах збо- записів, які, виходячи за норму закону, містили рів» (24 липня) (ДАЧО, арк. 380). дані про дружину глави сім’ї та дітей жіночої ста- Певну статистичну інформацію щодо кількіс- ті» (Привалко, 2005, с. 47). ного і якісного складу дворян можна взяти з Після народження дитини в сім’ї дворянина пам’ятних книг за певний рік. Але вони виходили відповідні документи направлялися до дворян- нерегулярно, містили різну за обсягом інформа- ського зібрання для занесення новонародженого цію про склад населення. Ще однією з причин не- до родовідної книги. За цим слідкували самі дво- задовільного стану обліку можна назвати власну ряни. Питання внесення до родовідної книги було недбалість дворянства. На це вказував відомий актуальним протягом багатьох років, про що свід- російський статистик А. Бушен, зазначивши, що

25 DOI 10.15421/2611803

припис про подачу повітовими предводителями туація: Полтавська губернія налічувала 32887 відомостей про новонароджених та померлих дво- дворян (з них 14 036 спадкових та 18 851 особис- рян через відсутність чітко встановленого терміну тих), а Чернігівська губернія – 23 650 дворян (з здійснення виконувався вкрай погано (Бушен, них 10 049 спадкових та 13 601 особистих). Разом 1864, с. 73). І. Павловський, готуючи свою класич- в обох губерніях на початок 1860-х рр. проживало ну працю з історії полтавського дворянства, крім 56 537 дворян, з яких 24 085 були спадковими, а матеріалів архіву губернського дворянського зі- 32 452 особистими. брання, прагнув залучити відомості, безпосеред- Розглянемо детальніше чисельність дворян у ньо надіслані панством з родинних архівів. Але на Чернігівській губернії. У містах переважало осо- його заклик відреагували одиниці (Павловский, бисте дворянство – 2 628 осіб, що становило 1906, с. 1). 11,1 % від загальної кількості дворян, які прожи- Попри труднощі, пов’язані зі специфікою дже- вали в губернії. У той час як спадкових дворян рел, все ж існуючі в історіографії цифри щодо було 1 449 осіб (6,1 %). Різниця складає 5 %. кількості дворянства Лівобережної України на се- Найбільш численним особисте дворянство редину ХІХ ст. можна уточнювати по статистич- було у містах Чернігові (440 осіб), Городні (239 них матеріалах Пам’ятних книг, на які під таким осіб), Кролевці (230 осіб), Стародубі (203 особи), кутом зору не часто звертають увагу українські Березні (170 осіб), найменш численним у заштат- історики. ному містечку Новоє-Мєсто (16 осіб), Коропі (23 Загальне число особистих та спадкових дворян особи), Новозибкові (48 осіб), Погарі (60 осіб), можна порахувати по Пам’ятних книгах Чернігів- Новгород-Сіверському (61 особа). Цікавим є той ської (1862) та Полтавської (1865) губерній, де факт, що в Коропі проживали лише особисті дво- кількість дворян подано окремо за містами та по- ряни, у той час як спадкових дворян не було заре- вітами. Під час проведення дослідження та аналі- єстровано жодного. В окремих містах (Глухів, зу чисельності особистих та спадкових дворян Мглин, Новогород-Сіверський, Новозибків) кіль- Полтавської та Чернігівської губерній, власними кість особистих дворян була меншою, ніж спадко- підрахунками нами були виявлені технічні помил- вих. ки, що позначилися на кінцевих цифрах. Так, у У повітах Чернігівської губернії спадкових Пам’ятній книзі Полтавської губернії загальна дворян, які мали у своїй власності землі, що дава- кількість спадкових дворян, що проживали в пові- ли можливість вести господарство, отримуючи тах, визначена у 10 119 осіб. Порахувавши всіх від цього прибуток, нараховувалось 8 600 осіб. Це спадкових дворян по повітах окремо, нами було становило 36,4 % від загальної кількості дворян, у встановлено, що таких повинно бути 10 191. По- той час як особистих – 10 973 особи, тобто 46,4 %. хибка складає 72 особи, тобто на 0,1 % більше, Відповідно, особистих дворян було на 10 % біль- ніж за джерелом. Відповідно, за даними книги, за- ше, ніж спадкових. Найбільше особистих дворян гальна кількість дворян Полтавської губернії вка- проживало в Сосницькому (1 529 осіб), Городнен- зана 24 029 осіб, а нами нараховано 24 101 особу. ському (1 467 осіб), Кролевецькому (1 308 осіб), Інші підрахунки стосовно особистих дворян у по- Глухівському (974 особи), Конотопському вітах та містах, а також спадкових дворян у містах (961 особа) повітах. А найменше – в Суражському помилок не виявили. (151 особа), Остерському (222 особи), Новозиб- Тотожну картину спостерігаємо і при дослі- ківському (315 осіб). У п’яти повітах – Мглин- дженні дворянства Чернігівської губернії. За да- ському, Новозибківському, Остерському, Старо- ними Пам’ятної книги цієї губернії, спадкових дубському, Суражському – переважало спадкове дворян, що проживали у містах, нараховується дворянство. 1 449, за нашими підрахунками – 1 447 осіб (різни- Стосовно Полтавської губернії можна зробити ця складає 2 особи), особистих дворян за книгою – такі висновки. В цілому в містах цієї губернії про- 2 628, нами підраховано 2 618 (похибка 10 осіб). живало в 2,2 раза більше дворян (8 858 осіб), ніж у Вказана у джерелі загальна кількість (4 077) дво- містах Чернігівської губернії (4 077 осіб). За мате- рян більше на 12 осіб, ніж досліджено нами ріалами Пам’ятної книги Полтавської губернії за (4 065). Звідси можна зробити висновок, що навіть 1865 р., спадкових дворян тут було 3 917 осіб офіційні джерела були недосконалими і не могли (11,9 %), особистих – 4 941 осіб (15 %). Особисто- надати точної інформації, хоча похибки й були не- го дворянства було більше на 4 %. значними. З переліку населених пунктів вирізняється На основі вищевказаних Пам’ятних книг нами Полтава, в якій проживало найбільше дворян – підраховано загальну кількість дворян у Чернігів- 4 928 осіб. Переважна кількість з них була спадко- ській та Полтавській губерніях шляхом складання вими (2 699 осіб), особистих нараховувалося 2 229 разом кількості дворян жіночої та чоловічої статі. осіб. Окрім Полтави, спадкове дворянство склада- В цілому в обох губерніях спостерігалася така си- ло більшість у Глинську, Прилуках, Ромнах та

26 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Лубнах. Найбільше особистих дворян проживало 10 527 жінок, чоловіків-дворян – 9 046 (різниця в Кременчуку (786 осіб), Лохвиці (230 осіб), Пере- складає 1 481 особу). Ця тенденція зберігається як яславі (213 осіб). Найменше – в Глинську (10 серед спадкового дворянства, що проживало в осіб), Градіжську (18 осіб), Прилуках (73 особи), містах та повітах, так і серед особистих дворян Ромнах (79 осіб). відповідно1. У повітах Полтавської губернії в цілому спо- Дані таблиці свідчать про те, що в Полтавській стерігаємо таку саму тенденцію переважання осо- губернії кількість дворян переважала над дворян- бистих дворян над спадковими. Спадкових дво- ством Чернігівщини. Проте, якщо порівняти від- рян нараховувалося 10 191 особа, що складає соток спадкових і особистих дворян, то можна по- 30,8 % від загальної кількості дворян, а особис- мітити, що співвідношення в обох губерніях май- тих – 13 910 осіб і 42,3 % відповідно. Різниця же однакове, різниця складає близько 0,2 %, що складає близько 11,5 %. говорить про подібні умови формування та побу- Більше тисячі особових дворян проживали в тування дворянства Лівобережної України на се- Золотоноському (1 899 осіб), Переяславському редину ХІХ ст. Цікавим є той факт, що в Чернігів- (1 503 особи), Зіньковецькому (1 370 осіб), Пол- ській та Полтавській губерніях проживало більше тавському (1 171 особа) повітах, а найменше – в особистих дворян (57 %), у той час як у цілому в Константиноградському (212 осіб), Прилуцькому Російській імперії переважало спадкове дворян- (511 осіб), Миргородському (651 особа), Гадяць- ство. На цю особливість звернув увагу ще радян- кому (663 особи). Спадкове дворянство переважа- ський історик А. Корелін, який зазначав, що осно- ло лише в 4-х повітах – Константиноградському, вну масу особистих дворян становило козацьке Миргородському, Пирятинському, Прилуцькому. офіцерство, чисельність якого неухильно зростала Аналізуючи кількісний склад дворянства Ліво- (Корелін, 1979, с. 43). бережної України за гендерним показником, спо- Висновки. Таким чином, критичне ставлення стерігаємо, що у містах Полтавської губернії жі- до джерел статистичного характеру, в купі з ви- нок-дворянок було менше, ніж чоловіків (4 191 користанням ширшого кола різноманітних мате- особа жіночої статі і 4 667 – чоловічої), у той час ріалів, дозволяє більш точно визначити кількісний як у повітах чисельність жіноцтва дворянського склад дворянства Лівобережної України в сере- стану переважала над чисельністю чоловіків. Жі- дині ХІХ ст., що, у свою чергу, надає можливість нок-дворянок нараховувалось 12 549 особи, чоло- чіткіше визначити зміни, що відбувалися з соці- віків-дворян – 11 480 (різниця складає 1 069 осо- альною елітою краю протягом усього ХІХ ст. Це би). особливо важливе з огляду на необхідність більш Дещо іншу картину бачимо в Чернігівській гу- адекватного сприйняття переломної епохи ре- бернії, де жінок, які належали до дворянського форм 1860–1870-х рр. у цілому, а також визначен- стану, було більше, ніж чоловіків. Так, жінок-дво- ня місця та ролі дворянства в їх підготовці та реа- рянок у містах нараховувалось 2 066 особи, в той лізації зокрема. час, як чоловіків – 2 011. У повітах проживало

Бібліографічні посилання

Беккер, С. (2004). Миф о русском дворянстве: Дворян‑ Державний архів Чернігівської області (ДАЧО). ство и привилегии последнего периода император‑ Ф. 133, оп. 1, спр. 361. ской России. Москва: Новое литературное обозре- Іванюк, О. (2016). Критика системи обліку насе- ние. лення у Російській імперії дослідниками Бодянский, П. (1865) Памятная книжка Полтав‑ XIX ст. Київські історичні студії (2), 134–140. ской губернии за 1865 год. Полтава. Издание Черниговского губернского статистичес- Бушен, А. (1864). Об устройстве источников кого комитета. (1862). Памятная книжка Чер‑ статистики населения в России. Санкт- ниговской губернии [на 1862 год]. Чернигов: Петербург: Типография В. Безобразова и комп. Тип. Губ. и Ильин. монастиря. Гуржій, О. І. & Русаков Ю. А. (2017). Дворянство Каюк, Д. Г. (2002). Формування Катеринослав‑ Лівобережної України кінця ХVІІІ – початку ського та Херсонського дворянства в 60-ті рр. ХХ ст.: соціально-правовий статус і місце у XVIII – на початку ХІХ ст.: дис. канд. іст. владних структурах Російської імперії. Київ: наук. Дніпропетровськ. Інститут історії НАНУ.

1 Пораховано на основі: Бодянский, 1865, с. 193; Издание Черниговского губернского статистического комитета. (1862), с. 26–35.

27 DOI 10.15421/2611803

Корелин, А. П. (1979). Дворянство в пореформен‑ Павловский, И. Ф. (1906). К истории полтавского ной России 1861−1904 гг. Москва: Наука. дворянства. 1802–1902 г. Очерки по архивным Литвинова, Т. Ф. (2011). «Поміщицька правда». данным. (Т. 1). Полтава: Издание полтавского Дворянство Лівобережної України та селян‑ дворянства. ське питання наприкінці ХVІІІ – в першій по‑ Привалко, Т. (2005). Джерела демографічної ста- ловині ХІХ ст. Дніпропетровськ: Ліра. тистики з історії дворянства Лівобережної Мазур, Ю. В. (2009). Якісний та кількісний склад України (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). Спеціальні дворянства України у II половині XIX − на по- історичні дисципліни: питання теорії та ме‑ чатку ХХ ст. Гілея. Наук. вісник (спецвипуск), тодики (12), 44−58. Київ: Інститут історії 47–53. України НАНУ. Милорадович, Г. А. (1901). Родословная книга Черниговского дворянства. Санкт-Петербург: Губ. тип. References Bekker, S. (2004). Mif o russkomdvoryanstve: Dvoryanstvo Korelin, A. P. (1979) Dvoryanstvo v poreformennoj Rossii i privilegii posledneg operioda imperatorskoj Rossii. 1861−1904 gg. Moskva: Nauka. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie. Lytvynova, T. F. (2011). «Pomishchytska pravda». Bodyanskij, P. (1865). Pamyatnaya knizhka Poltavskoj Dvorianstvo Livoberezhnoi Ukrainy ta selianske guberniiza 1865 god. Poltava. pytannia naprykintsi ХVIII – v pershii polovyni ХІХ st. Bushen, A. (1864). Ob ustrojstve istochnikov statistiki Dnipropetrovsk: Lira. naseleniya v Rossii. Sankt-Peterburg. Tipografiya Mazur, Yu. V. (2009). Yakisnyi ta kilkisnyi sklad V. Bezobrazova i komp. dvorianstva Ukrainy u II polovyni XIX – na pochatku Hurzhіi, O. І. & Rusakov, Y. A. (2017). Dvorianstvo ХХ st. Hileia. Nauk. visnyk (specvypusk), Lіvoberezhnoi Ukrainy kіntsia ХVІІІ – pochatku ХХ st.: 47−53. sotsіalno-pravovyi status і mіstse u vladnykh strukturakh Myloradovych, H. A. (1901). Rodoslovnaia knyha Rosіiskoi іmperіi. Kyiv: Іnstytut іstorіi NANU. Chernyhovskoho dvorianstva. Sankt-Peterburg: Hub. Derzhavnyi arkhiv Chernihivskoi oblasti. F. 133, op. 1, typ. spr, 361. Pavlovskij, I. F. (1906) K istorii Poltavskogo dvoryanstva. Ivaniuk, O. (2016) Krytyka systemy obliku naselennia u Ocherki po arhivnym dannym. 1802–1902. (Tom 1). Rosiiskii imperii doslidnykamy XIX st. Kyivski Poltava: Yzd. Poltavskoho dvorjanstva. istorychni studii (2), 134–140. Pryvalko, T. (2005). Dzherela demohrafichnoi statystyky z Izdanie CHernigovskogo gubernskogo statisticheskogo istorii dvorianstva Livoberezhnoi Ukrainy (kin. ХІХ – komiteta. (1862). Pamyatnaya knizhka Chernigovskoj poch. ХХ st.). Spetsialni istorychni dystsypliny: gubernii [na 1862 god]. Chernigov: Tip. Gub. i Il’in. pytannia teorii ta metodyky (12), 44–58. Kyiv: Instytut monastyrya. istorii Ukrainy NANU. Kaiuk, D. H. (2002). Formuvannaia Katerynoslavskoho ta Khersonskoho dvorianstva v 60-tі rr. XVIII – na pochatku ХІХ st. (Master’s thesis). Dnіpropetrovsk.

Надійшла до редколегії 14.08.2018

28 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 29–35 doi 10.15421/2611804 http://www.via.dp.ua

УДК 94 (477) «19» (092) LCC DK 508.83 Т. А. Глодя Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Штрихи до портрета Сергія Бачинського

У результаті проведеної науково-пошукової роботи із залученням нових джерел, аналізу віднайдених архівних документів уточнено інформацію про життєвий шлях Сергія Бачинського внаслідок її верифікації з іншими документами та матеріалами, зокрема удосконалено відомості про його журналістську роботу. Ключові слова: Катеринослав; Українська національно-демократична революція; український політичний емігрант; НКВС. Глодя Т. А. Штрихи к портрету Сергея Бачинского. В результате проведенной научно-поисковой работы с привлечением новых источников, анализа найденных архивных документов уточнена информация о жизненном пути Сергея Бачинского в результате ее верификации с другими документами и материалами, в частности усовершенствованы сведения о его журналистской работе. Ключевые слова: Екатеринослав; Украинская национально-демократическая революция; украинский поли- тический эмигрант; НКВД. Glodya T. A. Strokes to the Portrait of Sergiy Bachynski. As a result of the conducted scientifically-searching work with bringing in of new sources, analysis of the found ar- chived documents, information is specified about the course of life of Serhij Baczynskiy as a result of her verification with other documents and materials, in particular information is improved about his journalistic work. Ukrainian his- tory of the first half of ХХ century is a difficult period of social and political, military and cultural processesin that active voice was accepted by Ukrainian intelligentsia. Traditionally exactly this social class was and remains the leader of Ukrainian motion. On the modern stage of development of historical science scientists more and more apply to prosopography as to direction of historical and biographical research that envisages personification of the past by the study of historical events and their consequences through the prism of human factor. The names of many partici- pants of Ukrainian national-democratic revolution in the second half of ХХ century were unfairly forgotten or inten- tionally held back the soviet system, that resulted in «cleaning» out of information. Andonly with therevival of Ukrai- nian independence back to scientific turnover historical memory began to go about the forbidden past and about the representatives of twenty-fourhours, that created him. To their number it is possible to take a native of Katerynoslavschy- ny, public-political figure, publicist, agriculturist, teacher of the first Ukrainian gymnasium, secretary of presidium of Labour congress of Ukraine(to parliament of People’s Republic of Ukraine), and afterwards emigrant Serhij Baczynskiy (1887−1941). Keywords: Katerynoslav; Ukrainian national-democratic revolution; Ukrainian political emigrant; NKVD.

Постановка проблеми. Українська історія На сучасному етапі розвитку історичної науки першої половини ХХ ст. – це складний період сус- вчені все більше звертаються до просопографії як пільно-політичних, військових та культурних напрямку історико-біографічного дослідження, процесів, в яких активну участь брала українська що передбачає персоніфікацію минулого шляхом інтелігенція. Традиційно саме ця верства була і за- вивчення історичних подій та їхніх наслідків крізь лишається лідером українського руху (Рубльов & призму людського чинника. Імена багатьох учас- Реєнт, 1999, с. 38). ників Української національно-демократичної ре-

© Глодя Т. А., 2018 29 DOI 10.15421/2611804

волюції у другій половині ХХ ст. були несправед- його ім’я ігнорувала й еміграція. Скажімо, в оди- ливо забуті або умисно замовчувані радянською надцятитомній «Енциклопедії українознавства» системою, що призвело до «зачищення» інформа- про Сергія Бачинського не згадується жодним ції (Давидюк, 2017, с. 10). І лише із відродженням словом (Завальнюк, 2004, с. 178). Виняток станов- української незалежності до наукового обігу по- лять дві роботи 90-х рр. ХХ ст. – це публіцистичні чала повертатись історична пам’ять про забороне- матеріали К. Бачинської «Чотири брати – сини не минуле і про представників доби, які його тво- України» та журналістський нарис М. Бачинсько- рили. До їх числа можна віднести уродженця Ка- го (Завальнюк, 2004, с. 178). теринославщини, громадсько-політичного діяча, Значний внесок у дослідження біографії Сергія публіциста, агронома, учителя першої української Бачинського (псевдоніми – С. Бач., Наддніпря- гімназії в Катеринославі (Давидюк, 2009, с. 366), нець, Кремінчанин, Свій, Острожанин, Homunelus, секретаря президії Трудового конгресу України Obserwator; криптоніми – Б-ский, Б. С., Я., К., (парламенту УНР), а згодом емігранта Сергія Ба- Я. Я. та ін. (Гуцал & Мельничук, 2004, с. 92)), зо- чинського (1887−1941). крема як журналіста, зробив його син Михайло, Після поразки Української національно-демо- який нині проживає у Львові і який зміг ознайоми- кратичної революції, відмовившись від політич- тися зі справою батька лише у 1990-х рр. (Жив’юк, ної кар’єри, С. Бачинський невтомно трудився на б/д). Йому ж належить стаття про батька до енци- кооперативній, агрономічній, освітянській і про- клопедичного словника «Українська журналісти- світянській нивах (Реабілітовані історією…, 2017, ка в іменах» (Бачинський, 1995, с. 26, 27), а також с. 5) у Волинському воєводстві, поповнивши лави «Сергій Бачинський. Спогади сина» (Бачинський, уенерівської еміграції в Польщі міжвоєнного пе- 2004) та «Розповідь Михайла Сергійовича Бачин- ріоду. ського про свою родину» (Літопис нескореної Аналіз наукових досліджень і публікацій. України…, 1997). Сьогодні науковці все частіше звертаються до цієї М. Бачинський, зокрема, зазначає, що його бать- постаті, однак досі в українській науці немає ко на початку 1918 р. увійшов до складу редколегії комплексного дослідження життєвому шляху та центрального органу УПСР – часопису «Бороть- громадсько-політичної діяльності Сергія Бачин- ба», що виходив у Києві, редагував орган Катери- ського. Дослідник О. Завальнюк, скажімо, висвіт- нославського губернського земства «Наше життя», лив діяльність останнього на посаді декана сіль- а з другої половини 1918 і по січень 1919 р. – часо- ськогосподарського факультету Кам’янець- пис політичних партій і штабу військ УНР «Респу- Подільського державного українського універси- бліканець» (Бачинський, 1995, с. 25, 26). У серпні тету у 1919–1920 рр. (Завальнюк, 2004). П. Гуцал 1918 р. опублікував статтю, в якій, зокрема, писав: та Б. Мельничук обмежилися довідкою про С. Ба- «Як більшовики можуть силою брати Катеринос- чинського енциклопедичного формату (Гуцал & лав та інші міста України, коли більшовики самі Мельничук, 2004). Необхідність уточнення окре- говорили, що Україна має право влаштовувати своє мих фактів з опублікованих раніше статей стосов- самовизначення аж до відокремлення?» (Літопис но окремих аспектів його діяльності зумовлює ак- нескореної України…, 1997). туальність детального дослідження біографії У 1995 р., до 140-річчя від дня народження С. Бачинського хоча б у певні періоди часу. Уви- Д. Яворницького, у Дніпропетровську було вида- разнює актуальність такого дослідження очевидне но збірник матеріалів наукової конференції, при- зростання інтересу до 100-річчя Української наці- свяченої Міжнародному дню музеїв 17 травня онально-демократичної революції 1917−1921 рр., 1994 р., «З минувшини Подніпров’я». В опубліко- що започаткувала досвід державотворення у но- ваній у цьому збірнику статті кандидата історич- вітній історії країни. них наук Р. Васковського «Газета «Республіка- Мета дослідження полягає в систематизації нець» як джерело з історії Катеринославщини окремих відомостей та уточненні біографії Сергія доби Директорії» (Васковський, 1994) (розміщена Бачинського періоду його діяльності у катеринос- також на сайті Дніпропетровського національного лавській газеті «Республіканець» (друга половина історичного музею ім. Д. І. Яворницького (Вас- 1918 – січень 1919 рр.), висвітленні ще недослі- ковський, б/д), зокрема, повідомлялося, що в архі- джених окремих фактів його життя, з’ясуванні по- ві Дніпропетровського історичного музею збері- дальшої долі його як політичного емігранта. гаються окремі номери і фрагменти газети «Рес- Виклад основного матеріалу. Історіографіч- публіканець» – органу Штабу Республіканських ний аналіз життя і діяльності Сергія Бачинського військ Катеринославщини. Ці матеріали є неоці- демонструє, що його доля відтворює типову кар- ненним джерелом з історії України і Катеринос- тину постатей УНР. Знаний у першій половині лавщини кінця 1918 р. – початку 1919 р., точніше ХХ ст., він був абсолютно забутий у часи радян- з 21 грудня 1918 р. по 25 січня 1919 р. Газета ви- ського тоталітаризму. Як зазначає О. Завальнюк, давалася прихильниками Директорії. Вона вихо-

30 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

дила п’ять разів на тиждень обсягом від чотирьох «Діло», «Свобода», «Громадський голос» (Львів), до десяти сторінок і містила інформацію про вну- «Українська трибуна» (Варшава). Крім того, бать- трішню і зовнішню політику України. Редактором ко брав активну участь у виданні повного зібран- «Республіканця» був голова міського та губерн- ня творів Тараса Шевченка (16 томів), які готував ського комітету Української Партії Соціалістів- до друку Український народний інститут у Вар- Революціонерів Станіслав Бачинський (Васков- шаві. Займався також перекладами, зокрема, пере- ський, 1994, с. 107). Р. Васковський справедливо клав українською мовою розділи із книги Ч. Дар- зазначив, що потрібен подальший пошук як від- віна «Походження видів» (Літопис нескореної сутніх номерів «Республіканця», так і архівів, України…, 1997). пов’язаних з виданням газети і з тими, хто її ви- Про допущені помилки та неточності, які мо- давав (Васковський, 1994, с. 111). жуть спричинити певну ідеалізацію постаті Сергія У 2013 р. Р. Васковський присвятив аналізу га- Бачинського у кам’янець-подільський період жит- зети «Республіканець» ще одну статтю − «Джере- тя і діяльності (1919–1920 рр.) вів мову О. Заваль- ла до історії Катеринослава доби Другої УНР» нюк (Завальнюк, 2004.). Він піддав критиці мате- (Васковський, 2013). Дослідник наголошував, що ріал К. Бачинської «Чотири брати – сини Украї- стан номерів газети (більшість з яких потребує ре- ни», де, на його думку, можна зустріти надумані тельної реставрації) викликає стурбованість щодо твердження, на зразок того, що С. В. Бачинський можливостей їхнього збереження, а, отже, подаль- був «другом ректора університету», «допомагав шого використання істориками з науковою ме- Івану Огієнку створювати Український Держав- тою. Можливо, саме цим і обумовлено, що газета ний Університет» (Завальнюк, 2004, с. 170). досі малодосліджена – як історичне джерело ре- Останнє десятиліття ХХ – початок ХХІ ст. ста- презентована фактично лише зазначеною статтею ли часом суттєвих здобутків сучасної історичної Р. Васковського, підготовленою за підсумками науки у розкритті різноманітних аспектів новіт- роботи з даним джерелом ще 1994 р. (Васков- ньої історії України. Їх уможливило значне роз- ський, 2013, с. 27). Подібна ситуація на загально- ширення джерельної бази праць унаслідок від- республіканському рівні підтверджується, зокре- криття доступу до засекречених раніше архівних ма, фундаментальним науково-бібліографічним документів і матеріалів (Давидюк, 2016, с. 7). виданням «Українська революція і державність З’ясування деталей життя і боротьби учасників (1917–1920 рр.)» (Українська революція і держав- Української національно-демократичної револю- ність…, 2001, с. 479–483). ції стало можливим через залучення до наукового Р. Васковський помиляється з ім’ям редактора обігу та критичний аналіз архівно-кримінальних газети, називаючи Сергія Бачинського Станісла- справ, що зберігаються частково у державних ар- вом: «редагував газету голова міського та губерн- хівах, частково в архівах СБУ. Інформаційний по- ського комітету найчисленнішої на той час Укра- тенціал таких справ є надзвичайно потужним з їнської партії соціалістів-революціонерів (УПСР) огляду на віднайдення власноручних показань, Станіслав Бачинський» (Васковський, 2013, с. 30), автобіографій відомих учасників революційної хоча і згадує спогади сина редактора газети Ми- боротьби, які дозволяють повніше відтворити мо- хайла Бачинського «Сергій Бачинський. Спогади заїку революційних подій, повертають імена забу- сина» (Бачинський, 2004). Р. Васковський звертає тих борців за українську національну ідею, життя увагу, що подальша доля більшості видавців «Рес- яких під впливом різних обставин, помножених публіканця» невідома, тож потрібен подальший на характер людини, складалось по-різному (Да- пошук як відсутніх номерів газети, так і архівів, видюк, 2017, с. 21). пов’язаних із виданням газети й з тими, хто її ви- Для розуміння вчинків, поглядів діячів УНР, давав. У даному контексті, звісно, спогади сина їхнього ставлення до навколишнього світу важли- головного редактора «Республіканця» Михайла вими є їх власноручні записи, свідчення, автобіо- Бачинського можуть стати у пригоді. графії, що містять цінну інормацію про життя їх М. Бачинський зазначив, що його батько був не авторів і часто є складовою архівно-кримінальних тільки вчителем, агрономом, політичним діячем, справ. Критичний аналіз цього джерела дозволяє вченим, а й журналістом. Багато друкував статей встановити цінну інформацію про роль і місце їх як під своїм прізвищем, так і під численними псев- фігурантів у розгортанні Української революції, донімами або від «Нашого кореспондента». Дру- з’ясувати особливості адаптації цих людей у між- кували статті Сергія Бачинського часописи «Сте- воєнний період, подальшу долю. пова Україна», «Селянин», «Нове життя», «Респу- Важливими джерелами для встановлення біо- бліканець», що виходили у Катеринославі, «Тру- графічних фактів з життя Сергія Бачинського по- дова громада» (Кам’янець-Подільський), служили праці рівненської дослідниці Р. Давидюк «Боротьба» (Київ), «Народний вісник» (Луцьк), (Давидюк, 2014; 2016; 2017), у яких висвітлено «Рідний край», що видавався у Львові та Луцьку, життя й діяльність представників уенерівської по-

31 DOI 10.15421/2611804

літичної еміграції, котрі після поразки революції Всеросійських Установчих зборів (Верстюк & 1917–1921 рр. осіли на території Волинського во- Осташко, 1998, с. 227). У грудні 1917 р. виїхав до єводства, ставши активістами громадського життя Києва, був членом УЦР, з червня 1917 р. до квітня краю. Праці Р. Давидюк написані на широкій іс- 1918 р. брав участь у роботі Малої Ради (Верстюк торіографічній та архівній базі. Дослідниця, зо- & Осташко, 1998, с. 231). Після розпуску УЦР крема, послуговувалася документами Централь- Сергій Бачинський перебрався до Катеринослава, ного державного архіву громадських об’єднань організовував з’їзди селян, проводив агітацію України, Центрального державного архіву вищих проти Гетьманату (Давидюк, 2017, с. 13). Зайнят- органів влади і управління України, Державного тя Катеринослава більшовицькими військами вва- архіву Рівненської області, Державного архіву жав порушенням прав українського народу на са- Волинської області, Галузевого державного архі- мовизначення, відтак кінцево розійшовся з біль- ву Служби безпеки України в Києві, Галузевого шовицькою ідеологією (Давидюк, 2017, с. 13). державного архіву Служби безпеки України в Рів- У січні 1919 р. С. Бачинський працював секре- ному, Центрального державного історичного ар- тарем президії скликаного у Києві Трудового кон- хіву України у Львові, українською періодичною гресу (Малюта, 2011, с. 199−207). Сергій Бачин- пресою міжвоєнного часу, збірниками опубліко- ський від Наддніпрянщини спільно зі своїм дале- ваних документів, численною монографічною лі- ким родичем Левом Бачинським із Галичини за- тературою та науковими статтями сучасних ві- читували декларацію про Акт Злуки УНР та ЗУНР. тчизняних і польських дослідників (Панишко, 28 січня 1919 р. було схвалено текст резолюції про 2015, с. 183, 184). владу, внесеної Сергієм Бачинським як проект Інформативністю, висвітленням тогочасних тимчасової конституції України. Цей документ подій, обґрунтуванням власного бачення револю- повідомляв про вимушене тимчасове припинення ційних процесів, польського міжвоєнного періоду діяльності Трудового конгресу через наступ біль- вирізняються «Особисті свідчення обвинувачено- шовицьких військ на Київ. Разом із Директорією го Бачинського Сергія Васильовича, 26 листопа- УНР Сергій Бачинський переїхав до Вінниці, був да – 18 грудня 1940 р.», переклад яких з російської учасником наради щодо переговорів з Антантою. мови на українську здійснила Р. Давидюк. Вони У лютому 1919 р., як товариш міністра закордон- опубліковані з примітками у 7-й книзі «Реабіліто- них справ, брав участь у перемовинах з Антантою вані історією. Рівненська область», що була над- в Одесі (Давидюк, 2017, с. 13). Доброго знавця рукована у 2017 р. (Особисті свідчення обвинува- французької мови Сергія Бачинського включили ченого Бачинського Сергія Васильовича…, 2017, до складу української делегації на переговорах у с. 152–194) та є своєрідною сповіддю, насиченою Бірзулі, яку очолював С. Остапенко. розлогими матеріалами про різні періоди життя Важливим у житті Сергія Бачинського, як і всієї Сергія Бачинського, зокрема і час революції 1917– Директорії УНР, став кам’янець-подільський пері- 1921 рр. Цей документ важливий тим, що написа- од, коли він працював у газеті «Трудова громада», ний власноруч заарештованою людиною. Аналіз викладав в Українському державному університеті цих матеріалів, яких в архівно-кримінальних (Давидюк, 2017, с. 14): був деканом, завідувачем справах зустрічається не так багато, засвідчує не кафедри, членом правління Кам’янець- лише їх адекватність, а й достатньо глибоке розу- Подільського українського державного університе- міння процесів суспільного життя, оцінки, су- ту (Колянчук, 2000, с. 36). У створеній в універси- дження, подекуди деталізацію відомих фактів теті друкарні вийшов підручник «Слов’яно- тощо. знавство», дозвіл на публікацію якого надав саме З архівних матеріалів дізнаємося, що Сергій професор С. Бачинський (Чорній, 2010, с. 201). Бачинський до активної політичної роботи, як В умовах наступу більшовиків на Кам’янець- член партії соціалістів-революціонерів, долучився Подільський уряд УНР, цивільні структури, час- напередодні Першої російської революції. Через тина інтелігенції змушені були емігрувати. Офі- переслідування поліції виїхав до Франції, де здо- ційною причиною переїзду Бачинського до Кра- був вищу освіту (математичний факультет у Па- кова стало наукове відрядження, видане універси- рижі та агрономічний інститут у Тулузі) (Бачин- тетською владою (Особисті свідчення ський, 2004, с. 21). обвинуваченого Бачинського Сергія Васильови- Після Лютневої революції він повернувся у Ро- ча…, 2017, с. 152). сію, а звідти в Україну, де очолив обласний комі- Побувши короткий час у Кракові, він у листо- тет УПСР, керуючи Катеринославським, Херсон- паді 1920 р. перебрався до Тарнова, де працював ським і Таврійським комітетами, входив до складу секретарем законодавчого органу (предпарламен- ЦК УПСР (Давидюк, 2017, с. 13). За списками Се- ту) Ради Республіки (РР) (Давидюк, 2017, с. 14). лянської спілки – Селянського союзу від Катери- 12 квітня 1921 р. за підписом І. Фещенка-Чо- нославського виборчого округу був обраний до півського, П. Пилипчука і С. Бачинського було

32 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

прийнято «Універсал Ради Республіки до україн- чення обвинуваченого Бачинського Сергія Васи- ського народу», де наголошувалося, що РР тим- льовича…, 2017, с. 176; Бачинський, 2004, с. 103). часово знаходиться в еміграції і закликалося до Сергій Васильович організовував вистави, засну- боротьби з радянською владою на території Укра- вав безкоштовну читальню, виписував українські їни. Ще одним важливим документом став регуля- газети («Новий час», «Сільський господар», «Па- мін РР від 30 березня 1921 р. за підписом І. Фе- січник», «Українська нива»), очолював Товари- щенка-Чопівського та С. Бачинського (Давидюк, ство пасічників, включився у боротьбу за відкрит- 2017, с. 14). тя «Просвітянської хати» у Межирічах. В умовах Після укладання Ризького договору Сергій Ба- польської влади культурну діяльність важко було чинський склав з себе повноваження першого се- відділити від політики, тому за Бачинським по- кретаря РР і виїхав на Волинь. стійно наглядала поліція. Після приходу більшо- У кінці листопада 1921 р. за межі України виї- виків у 1939 р. Сергій Бачинський обійняв посаду хав уряд та армія УНР, що знаменувало завершен- вчителя-директора початкової школи у с. Велика ня періоду українського державотворення почат- Харуча. Однак 29 лютого 1940 р. був заарештова- ку ХХ століття та появу потужної хвилі націо- ний органами НКВС у Рівненській області (Літо- нальної політичної еміграції. Не сприймаючи пис нескореної України…, 1997, с. 424), а у листо- більшовицьких ідей і методів будівництва кому- паді 1940 р. сам Бачинський і матеріали його спра- ністичного суспільства, десятки тисяч активних ви з оперативних міркувань були передані до Киє- учасників революції 1917−1920-х рр. виїхали на ва. Захід, прирікши себе на важке скитальське життя Небажання знову стати емігрантом дорого обі- у вимушеній еміграції (Давидюк, 2016, с. 7). Та- йшлося С. Бачинському. Київський обласний суд ким чином у Польщі опинилося близько 35 тис. 24 травня 1941 р. за ст. 54-13 з санкції ст. 54-2 КК українців. Приблизно 90 % із них становили осо- УРСР оголосив вирок: вища міра покарання – роз- би, пов’язані з Українською Народною Республі- стріл з конфіскацією всього належного йому май- кою, її державними структурами та армією на (Давидюк, 2017, с. 15). У перший день німець- (Wiszka, 2004, s. 653). Борці за державність емі- ко-радянської війни, 22 червня 1941 р., вирок було грували насамперед до Польщі, зважаючи на її виконано. Родину Сергія Бачинського, дружину і географічну близькість і статус союзника після двох дітей, вивезли у Північно-Казахстанську об- Варшавської угоди (Давидюк, 2017, с. 7). ласть. Місце поховання С. Бачинського залиша- Сергій Бачинський поселився у Крем’янці, де ється невідомим, хоча з великою долею ймовір- мешкав з 1 травня 1922 до 1 вересня 1923 р. (Осо- ності можна стверджувати, що похований він у бисті свідчення обвинуваченого Бачинського Сер- Биківнянському лісі. Син Сергія Бачинського, гія Васильовича…, 2017, с. 157), працював у коо- Михайло, у своїх спогадах пише, що, ймовірно, перації, займався культурно-освітньою роботою. прах батька спочиває десь у Биківнянському лісі На початку вересня 1923 р. переїхав до Острога, на Київщині. Саме там, з 1937 по 1941 р. було роз- де отримав роботу вчителя у семикласній україн- стріляно десятки тисяч кращих синів та дочок ській школі (Особисті свідчення обвинуваченого українського народу. 4 травня 1992 р. Сергій Ба- Бачинського Сергія Васильовича…, 2017, с. 160). чинський був реабілітований. Викладаючи природничі науки, організовував Перебуваючи під слідством, Сергій Бачин- екскурсії повітом, зібрав багато матеріалів про ський написав власноручні свідчення «з питання стан шкільництва, історію окремих містечок (Ост- про мою контрреволюційну діяльність, спрямова- рога, Межиріча і т. д.). Його статті на освітню те- ну проти Радянського Союзу під час мого пере- матику публікували у місцевій періодиці. Актив- бування в межах Польської держави», що є винят- на національна позиція викликала утиски з боку ковим архівним документом, цінним історичним польської влади, відтак постійними були обшуки, джерелом. Маючи добру освіту, хорошу пам’ять, переслідування, як наслідок – втрата роботи (Да- чітке уявлення про тогочасну політичну обстанов- видюк, 2009, с. 14). ку, він описав деталі свого життя на фоні суспіль- У вересні 1927 р. Бачинського призначили ди- но-політичних змін на території України. Як за- ректором жіночої гімназії у Дермані. Отримавши свідчують покази, С. Бачинський свідомо не ба- польське громадянство, навесні 1929 р. Сергій Ба- жав виїжджати у чергову еміграцію, залишився зі чинський влаштувався агрономом у Рівненський своєю родиною, не до кінця усвідомивши небез- повіт та очолив дослідну станцію у с. Новий Двір. пеку нової влади. На цій посаді пропрацював до 1935 р., читав рефе- Власне українських політичних емігрантів, які рати селянам, сприяв відкриттю «Просвітянської жили у Волинському воєводстві, більшовицькі ре- хати» (Давидюк, 2017, с. 15). пресії вповні торкнулися на початку Другої світо- Наприкінці літа 1936 р. сім’я Бачинських пере- вої війни, після встановлення у Західній Україні їхала у с. Межирічі поблизу Корця (Особисті свід- радянської влади. Масового характеру набуло пе-

33 DOI 10.15421/2611804

реслідування та фізичне усунення діячів україн- ловині ХХ ст. Наведені праці торкалися переваж- ської культури, громадських активістів. Можемо но окремих періодів життя Сергія Бачинського. стверджувати, що у 1939–1941 рр. українська по- Аналіз досліджень про життя і діяльність Сергія літична еміграція як явище перестала існувати че- Бачинського демонструє помітний поступ на су- рез арешти та розстріли більшовицьких спец- часному етапі. Однак формування комплексного служб (Давидюк, 2017, с. 12). образу громадсько-політичного діяча і макси- Висновки. Підсумовуючи вищесказане, слід мально повної біографічної довідки потребує ще зазначити, що непересічна особистість Сергія Ба- чимало зусиль. чинського і його багатогранна діяльність не стали Тому пошук джерел та їх ретельний аналіз з предметом комплексного дослідження, які б мо- метою створення узагальнюючої наукової праці гли дати цілісне уявлення про життя і діяльність про цю непересічну постать українського націо- громадсько-політичного діяча у контексті склад- нального відродження залишається перспектив- них суспільно-політичних процесів у першій по- ним завданням істориків.

Бібліографічні посилання

Бачинський, М. (1995). Бачинський Сергій Васильо- Завальнюк, О. (2004). С. В. Бачинський – декан вич. Українська журналістика в іменах: Матеріали сільськогосподарського факультету Кам’янець- до енциклопедичного словника (2), 26–27. Львів. Подільського державного українського Бачинський, М. С. (2004) Сергій Бачинський: Спогади університету (1919–1920 рр.). Наукові праці сина. Львів: Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника. Кам’янець-Подільського державного Васковський, Р. (1994) Газета «Республіканець» як університету: Історичні науки (т. 12), 169–181. джерело з історії Катеринославщини доби Кам’янець-Подільський: Оіюм. Директорії. З минувшини Подніпров’я: Зб. Колянчук, О. (2000). Українська військова еміграція у матеріалів наук. конф., присвяченої Міжнар. дню Польщі (1920–1939). Львів: Ін-т українознавства музеїв, 17 травня 1994 р. 107–111. Дніпропетровськ: ім. І. Крип’якевича НАНУ. ВПОП «Дніпро». Літопис нескореної України: Документи, матеріали, Васковський, Р. (б/д). Газета «Республіканець» як спогади. (1997). (Кн. 2). Львів: Галицька видавнича джерело з історії Катеринославщини доби спілка. Директорії. Отримано з http://museum.dp.ua/ Малюта, О. (2011). Всеукраїнський Трудовий конгрес article0308.html як представницький орган українського народу в Васковський, Р. (2013). Джерела до історії Катеринос- Другій Українській Народній Республіці. лава доби Другої УНР. Історія торгівлі, податків Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. (7), та мита (2), 26–30. 199–207. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. Верстюк, В., & Осташко, Т. (1998). Діячі Української Особисті свідчення обвинуваченого Бачинського Центральної Ради: Біографічний довідник. Київ. Сергія Васильовича, 26 листопада – 18 грудня Гуцал, П. & Мельничук, Б. (2004). Бачинський Сергій 1940 р. (2017). Реабілітовані історією. Рівненська Васильович. Тернопільський енциклопедичний область. (Кн. 7), 152–194. Рівне: Дятлик М. словник: у 4-х т. (1: А-Й). Тернопіль: Видавничо- Панишко, Г. (2015). Українська політична еміграція в поліграфічний комбінат «Збруч». міжвоєнній Польщі (рецензія на книгу Р. П. Дави- Давидюк, Р. (2009). Еміграція УНР на Волині в умовах дюк «З поляками за Україну: наддніпрянська першої радянізації (вересень 1939 – червень еміграція в суспільно-політичному житті 1941 рр.). З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ: науко‑ міжвоєнної Волині»). Науковий вісник Східно- во-документ. журнал (2 (33)), 353–369. Європейського національного університету Давидюк, Р. (2017). Життєписи діячів УНР як джерело ім. Лесі Українки. Історичні науки (5), до вивчення Української революції 1917−1921 рр. 183–184. Реабілітовані історією. Рівненська область Реабілітовані історією. Рівненська область. (2017). (Кн. 7), 7–21. Рівне: Дятлик М. (Кн. 7). Рівне: Дятлик М. Давидюк, Р. (2014). З поляками за Україну: Рубльов, О. & Реєнт, О. (1999). Українські визвольні Наддніпрянська еміграція в суспільно-політичному змагання 1917–1921 рр. Київ: Вид. дім «Альтерна- житті міжвоєнної Волині: монографія. Рівне: тиви». Дятлик М. Українська революція і державність (1917–1920 рр.): Давидюк, Р. (2016). Українська політична еміграція в наук.-бібліогр. вид. (2001). Київ: НАН України; Польщі: склад, структура, громадсько-політичні Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського. практики на території Волинського воєводства. Чорній, В. (2010). Перший український підручник зі Львів; Рівне: Дятлик М. слов’янознавства Михайла Драй-Хмари. Проблеми Жив’юк, А. (б/д). Ідея соборності в новітній українській слов’янознавства (59), 201–207. історії. Отримано з http://prosvita.rv.ua/index. Wiszka, E. (2004). Emigracja ukraińska w Polsce 1920– php?option=com_content&view=article&id=139:ja-vo 1939. Toruń. lnovaha&catid=35:news&Itemid=27

34 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

References

Bachyns’kyj, M. (1995). Bachyns’kyj Sergij Vasyl’ovych. Zaval’nyuk, O. (2004). S. V. Bachyns’kyj – dekan Ukrayins’ka zhurnalistyka v imenax: Materialy do sil’s’kogospodars’kogo fakul’tetu Kam’yanecz’- entsyklo-pedychnogo slovnyka (2), 26–27. L’viv. Podil’s’kogo derzhavnogo ukrayins’kogo universytetu Bachyns’kyj, M. (2004) Sergij Bachyns’kyj: Spogady (1919–1920 rr.). Naukovi pratsi Kam’yanecz’- syna. L’viv: L’viv. nauk. b-ka im. V. Stefanyka. Podil’s’kogo derzhavnogo universytetu: Istorychni Vaskovs’kyj, R. (1994) Gazeta «Respublikanecz’» yak dz- nauky (t. 12), 169–181. Kam’yanecz’-Podil’s’kyj: Oiyum. herelo z istoriyi Katerynoslavshhyny doby Dyrektori- Kolyanchuk, O. (2000). Ukrayins’ka vijs’kova emigratsiya yi. Z mynuvshyny Podniprov’ya: Zb. materialiv nauk. u Pol’shhi (1920–1939). L’viv: In-t ukrayinoznavstva konf., prysvyachenoyi Mizhnar. dnyu muzeyiv, im. I. Kryp’yakevycha NANU. 17 travnya 1994 r. 107–111. Dnipropetrovs’k: VPOP Litopys neskorenoyi Ukrayiny: Dokumenty, materialy, «Dnipro». spogady. (1997). (Kn. 2). L’viv: Galycz’ka vydavnycha Vaskovs’kyj, R. (b/d). Gazeta «Respublikanecz’» yak dz- spilka. herelo z istoriyi Katerynoslavshhyny doby Dyrektori- Malyuta, O. (2011). Vseukrayins’kyj Trudovyj kongres yi. Otrymano z http://museum.dp.ua/article0308.html yak predstavnyts’kyj organ ukrayins’kogo narodu v Vaskovs’kyj, R. (2013). Dzherela do istoriyi Katerynoslava Drugij Ukrayins’kij Narodnij Respublici. Istorychnyj doby Drugoyi UNR. Istoriya torgivli, podatkiv ta myta arhiv. Naukovi studiyi: Zb. nauk. pr. (7), 199–207. (2), 26–30. Mykolayiv: Vyd-vo ChDU im. Petra Mogyly. Verstyuk, V., & Ostashko, T. (1998). Diyachi Ukrayins’koyi Osobysti svidchennya obvynuvachenogo Bachyns’kogo Central’noyi Rady: Biografichnyj dovidnyk. Kyiv. Sergiya Vasyl’ovycha, 26 lystopada – 18 grudnya Guczal, P. & Mel’nychuk, B. (2004). Bachyns’kyj Sergij 1940 r. (2017). Reabilitovani istoriyeyu. Rivnens’ka Vasyl’ovych. Ternopil’s’kyj encyklopedych-nyj oblast’. (Kn. 7), 152–194. Rivne: Dyatlyk M. slovnyk: u 4-x t. (1: A−J). Ternopil’: Vydavnycho- Panyshko, G. (2015). Ukrayins’ka politychna emigratsiya poligra-fichnyj kombinat «Zbruch». v mizhvoyennij Pol’shhi (retsenziya na knygu Davydiuk, R. (2009). Emigraciya UNR na Volyni v umo- R. P. Davydyuk «Z polyakamy za Ukrayinu: vah pershoyi radyanizatsiyi (veresen’ 1939 – cherven’ naddnipryans’ka emigratsiya v suspil’no-politychno- 1941 rr.). Z Arhiviv VUChK-GPU-NKVD-KGB: nau- mu zhytti mizhvoyennoyi Volyni»). Naukovyj visnyk kovo-dokument. zhurnal (2 (33)), 353–369. Sxidno-yevropejs’kogo nacional’nogo universytetu Davydiuk, R. (2017). Zhyttyepysy diyachiv UNR yak im. Lesi Ukrayinky. Istorychni nauky (5), 183–184. dzherelo do vyvchennya Ukrayins’koyi revolyutsiyi Reabilitovani istoriyeyu. Rivnens’ka oblast’. (2017). 1917−1921 rr. Reabilitovani istoriyeyu. Rivnens’ka (Kn. 7). Rivne: Dyatlyk M. oblast’ (Kn. 7), 7–21. Rivne: Dyatlyk M. Rubl’ov, O. & Reyent, O. (1999). Ukrayins’ki vyzvol’ni Davydiuk, R. (2014). Z polyakamy za Ukrayinu: zmagannya 1917–1921 rr. Kyiv: Vyd. dim Naddnipryans’ka emigratsiya v suspil’no-politychno‑ «Al’ternatyvy». mu zhytti mizhvoyennoyi Volyni: monografiya. Rivne: Ukrayins’ka revolyutsiya i derzhavnist’ (1917–1920 rr.): Dyatlyk M. nauk.-bibliogr. vyd. (2001). Kyiv: NAN Ukrayiny; Davydiuk, R. (2016). Ukrayins’ka politychna emigratsiya Nacz. b-ka im. V. I. Vernads’kogo. v Pol’shhi: sklad, struktura, gromads’ko-politychni Chornij, V. (2010). Pershyj ukrayins’kyj pidruchn’k zi praktyky na terytoriyi Volyns’kogo voyevodstva. slov’yanoznavstva Myhajla Draj-Hmary. Problemy L’viv; Rivne: Dyatlyk M. slov‘yanoznavstva (59), 201–207. Zhyv’yuk, A. (b/d). Ideya sobornosti v novitnij ukrayins’kij Wiszka, E. (2004). Emigracja ukraińska w Polsce 1920– istoriyi. Otrymano z http://prosvita.rv.ua/index. 1939. Toruń. php?option=com_content&view=article&id=139:ja-vo lnovaha&catid=35:news&Itemid=27 Надійшла до редколегії 3.03.2018

35 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 36–43 doi 10.15421/2611805 http://www.via.dp.ua

УДК 94(477)«192» : 376.091 LCC DK 508.9.D64 Д. В. Архірейський, К. О. Дубінська Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Катеринославська (Дніпропетровська) партійна школа (1920–1933) в контексті становлення радянської ідеології

Досліджено мету та умови створення та особливості функціонування в 1920-х роках радянсько-партійних шкіл. На прикладі Катеринославської (Дніпропетровської) школи проаналізовано навчальні та кадрові аспекти діяльності подібних установ. Встановлено, що радянсько-партійні школи, які діяли в УСРР, відігравали важливу роль у розповсюдженні комуністичної пропаганди та індоктринації населення, і це мало неабияке значення у формуванні радянського тоталітарного режиму. Ключові слова: пропаганда; освіта; радянсько-партійні школи. Архирейский Д. В., Дубинская Е. А. Екатеринославская (Днепропетровская) советско-партийная шко- ла (1920−1933) как фактор большевистской индоктринации Исследованы цели и условия создания, а также особенности функционирования в 1920-х годах советско-пар- тийных школ. На примере Екатеринославской (Днепропетровской) школы проанализированы учебные и кадро- вые аспекты деятельности подобных учреждений. Выяснено, что советско-партийные школы, действовавшие в УССР, играли важную роль в распространении коммунистической пропаганды и индоктринации населения, и это имело немаловажное значение в формировании советского тоталитарного режима. Ключевые слова: пропаганда; образование; советско-партийные школы. Arkhireyskyi D. V., Dubinska K. O. Katerynoslav (Dnipropetrovsk) Soviet-Party School (1920−1933) as a factor of Bolshevik indoctrination. The purpose and conditions of creation, as well as peculiarities of the functioning of Soviet-party schools in the 1920s were investigated. On the example of the Katerynoslav (Dnipropetrovsk) school the educational and personnel aspects of activity of similar establishments are analyzed. It’s established that the Soviet-party schools operating in the Ukrainian SSR played an important role in spreading communist propaganda and population indoctrination, and this was of no small importance in the formation of the Soviet totalitarian regime. The article deals with the main goal of the party schools – the training of party functionaries, activists, propagandists, whose main quality was devotion to the ruling regime. It’s defined that party education meant raising the general educational level of school students, as well as maximizing their perception of communist ideology. Graduates of party schools were in great demand on party, public and state work. Keywords: Propaganda; Education; Soviet-party Schools.

Постановка проблеми. Оголошена в Україні досліджуватися, повноцінна та об’єктивна історія політика декомунізації жодним чином не означає, радянського суспільства наразі відсутня. По- що радянська історія має бути забута, тим більше, друге, майже чверть століття молодий україн- табуйована. Навпаки, на наше переконання, її з ський державно-суспільний організм дуже повіль- багатьох причин слід вивчати та досліджувати. но і невпевнено позбавлявся тоталітарно-радян- По-перше, тому, що значна кількість сюжетів ра- ських хвороб та вірусів, намагаючись вилікувати- дянської історії у відповідний час з ідеологічних ся та повернутися до своєї природної сутності. І міркувань цілеспрямовано замовчувалась, і хоча в лише останні чотири роки, завдяки відомим поді- пострадянський період ці лакуни почали активно ям, процеси очищення прискорилися й набули

36 © Архірейський Д. В., Дубінська К. О., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

певної цілеспрямованості. Проте, аби перемогти цесу, а також аналіз кадрових проблем, які школа хворобу, її треба знати, розуміти, тому політика мусила вирішувати в період нової економічної по- декомунізації може розраховувати на успіх лише літики. за умови беззаперечного та об’єктивного знання Виклад основного матеріалу. Партійна освіта радянської історії. в СРСР завжди виконувала кілька функцій, серед Третьою причиною необхідності прискіпливо- яких, напевно, головними були підготовка кадрів го вивчення історії радянського суспільства є факт партійно-державних функціонерів та розробка використання Російською Федерацією історії, в ідеологічних засад радянської пропаганди, осно- тому числі історії СРСР, в інформаційно-пропа- вним споживачем якої було буквально все насе- гандистській війні проти незалежної України. Без- лення держави. Отже, пропаганда була тоталь- перечно, історик-науковець не повинен перетво- ною, що стало важливою суттєвою ознакою ра- рюватися на пропагандиста, але може виступати в дянсько-комуністичного тоталітаризму як істо- якості експерта у розвінчанні ворожих домислів ричного явища. Досліджувана у статті проблема на історичну тематику. дозволяє з’ясувати такі сюжети як інституалізація Пропагандистська машина сучасної Росії ви- партійної освіти та особливості комуністичної ін- никла не на порожньому місці. Російський полі- доктринації населення СРСР, що об’єктивно спри- тичний істеблішмент, не таємниця, свій менедж- яло формуванню так званого радянського народу. мент багато в чому базує на радянських традиціях, Як відомо, більшовики-ленінці вважали себе що простежується в орієнтації сучасної Росії на справжніми марксистами. З другої половини мілітаризацію суспільства, розбудову авторитар- ХІХ ст. марксизм формально сприймався, насам- ної влади, обмеження громадянських свобод, дис- перед його адептами, як найпрогресивніше еконо- кримінаційну національну політику, наділення міко-політичне вчення. Тому велике значення для себе правом втручання у внутрішні справи сусід- його поширення серед населення, передовсім про- ніх держав, тотальну пропаганду тощо. Історичне летаріату та тієї частини інтелігенції, яка, віднос- коріння пропагандистської політики сучасної Ро- но до марксистського ж канону, бачила в пролета- сії бачимо в радянсько-партійній пропаган-дист- ріаті передовий соціальний клас, мало розповсю- сько-ідеологічній системі. Як закладалися основи дження марксистської літератури та організація цієї системи, можна простежити на прикладі Ка- спеціальних гуртків для викладання та обговорен- теринославської (Дніпропетровської) партійної ня тих чи інших положень цього вчення. Послі- школи, яка існувала у досить ліберальних довники В. Леніна від часу формування Російської 1920-х рр. та на початку формування сталінської Соціал-Демократичної Робітничої Партії та влас- диктатури. не більшовицьких осередків брали активну участь Аналіз наукових досліджень і публікацій. За в організації партійної, як вони самі називали, радянської доби тема функціонування партійних освіти, що одночасно із поширенням ідей марк- шкіл в УСРР у широкому контексті загальнора- сизму збільшувало чисельність адептів їх органі- дянської партійної освіти знайшла висвітлення у зації. працях Є. Андрєєва, Є. Бистрова, Ф. Кротова, Катеринославський промисловий район був І. Анікеєвої, Л. Коренної (Андрєєв, 1973; Анікєє- одним із головних центрів діяльності більшови- ва, 1982; Бистров, 1979; Корінна, 1985; Кротов, ків. Отже, не дивно, що задовго до революції 1978). Сучасна історіографія представлена дороб- 1917−1921 рр. вони розпочали тут пропагувати ком вітчизняних дослідників М. Фролова, М. До- свої ідеї. Наприклад, видатна більшовичка С. Гоп- рошка, С. Серьогіна, Є. Бородіна, які розглядають нер згадувала, що в Амур-Нижньодніпровському партійні школи передовсім як джерела поповне- їх організації агітували до революції серед місце- ння номенклатурних кадрів Радянської України вих залізничників (Гопнер, 1957, с. 42). Інший (Серьогін & Бородін, 2012). Водночас слід конста- учасник дореволюційного катеринославського тувати, що спеціальні комплексні дослідження ра- більшовицького підпілля, Б. Магідов, згадував: дянсько-партійних шкіл фактично відсутні. Тобто «Наша робота у підпіллі полягала в тому, що… ми історики знають про такий різновид освіти в Укра- організували гуртки, в яких займалися партійно- їні, проте ніхто з них окремо не досліджував при- політичною самоосвітою. Інтелігентів-марксистів чини та особливості створення цих шкіл, специфі- серед нас не було і на початку нам довелося в цьо- ку навчальних планів і програм, проблеми комп- му сенсі важкувато» (Магидов, 1923, с. 91). У біо- лектації викладацькими кадрами тощо. Повною графічній довідці одного з тодішніх лідерів кате- мірою це стосується й Катеринославської (Дні- ринославських комуністів Д. Лебідя зазначалося, пропетровської) радянсько-партійної школи. що на базі залізничних майстерень комуністи-агі- Мета дослідження. Таким чином, метою даної татори утворювали молодіжні групи, на засідан- статті є дослідження цілей та умов створення за- нях яких проводилися заняття, аналізувалися й значеної школи, особливостей її навчального про- коментувалися праці відомих марксистів, через

37 DOI 10.15421/2611805

таку підготовку пролетарської молоді більшовики вині повітів – школи зі зниженою програмою залучали останню до серйознішої практичної ро- (Десятый съезд РКП(б)…, 1933, с. 631). боти (Лебедь Дмитрий Захарович, 2009). Спираючись на це рішення, Всеросійська нара- Дореволюційний пропагандистський досвід да завідуючих агітвідділами губкомів та обкомів став у нагоді більшовикам, безперечно, під час ре- РКП(б) влітку 1921 р. ухвалила резолюцію «Про волюції 1917−1921 рр., коли поруч з військовими радпартшколи». Відповідно до неї утверджува- діями розгорнулася справжня битва за впливи на лась трирівнева мережа російських радянсько- суспільні маси. Пропаганда та партійна освіта ви- партійних шкіл: губернські, повітові та районні. користовувалися комуністами з тими самими ці- Радпартшколи були середньою ланкою партійної лями, що і до революції, але в більш активних ін- освіти між школами політичної грамоти та кому- тенсивних формах. На відміну від дореволюцій- ністичними університетами. Тоді ж І Всеросій- ного часу, компартія звикала бути владою, керу- ська конференція працівників радянсько-партій- вати територіями, населенням, державними них шкіл та політосвіткурсів, скликана Головним інститутами тощо, тому її пропагандистська робо- політично-просвітницьким комітетом Наркомату та виходила на нові рівні та урізноманітнювалася. освіти РСФРР 15−20 грудня 1921 р., винесла рі- Так, у червні 1920 р., за рішенням ІХ з’їзду шення про відхід від зразка старої партійної шко- РКП(б), у складі апарату ЦК партії було створено ли підпілля та створення натомість системи рад- агітаційно-пропагандистський відділ. У грудні партшкіл І та ІІ ступеня (повітових із 3–4-місячни- 1920 р. такий же відділ розпочав роботу при ЦК ми курсами навчання та губернських із річним) КП(б)У, причому з його складу було виділено під- для підготовки нових кадрів управлінців та про- відділ партійної освіти, реорганізований у 1922 р. пагандистів мирного часу із поглибленим знанням у підвідділ пропаганди. Саме агітаційно-пропа- марксизму (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 765, гандистський відділ ЦК КП(б)У та місцеві партко- арк. 2). Як зазначав радянський дослідник Ф. Кро- ми керували системою партійної освіти (Аникее- тов, «на вивчення загальноосвітніх дисциплін від- ва, 1982, с. 29). Відповідно ж до рішень Х з’їзду водилось до 25 відсотків навчального часу» (Кро- РКП(б), від квітня 1921 р. при агітпропах губкомів тов, 1978, с. 46, 47). Російський досвід, безпере- утворювалися підвідділи партійної освіти, які дба- чно, враховувався в УСРР. ли про створення мережі радпартшкіл та її ідейне Проте у складних умовах переведення вну- наповнення, натомість відділи радпартшкіл Губ- трішнього курсу радянської держави від «воєнно- політпросвіту керували всією організаційною ро- го комунізму» до нової економічної політики ботою та її фінансуванням (ДАДО, ф. 1, оп. 1, справа налагодження державно-партійної системи спр. 507, арк. 4). Всі ці факти беззаперечно свід- пропаганди в УСРР виявилася нелегкою. У звіті чать про безпосередній зв’язок між державною відділу пропаганди та агітації ЦК КП(б)У за ідеологією та пропагандою й партійною освітою в 1921 р., зокрема, зверталася увага на неузгодже- системі радянської влади. ність системи партійної освіти, відсутність єди- По завершенні восени 1920 р. в Україні регу- них навчальних програм. Зазначалося, крім іншо- лярної війни з білими більшовики мусили зміню- го, що у Волинській губернії найбільш поширени- вати вектор пропаганди, зосереджуючи основну ми були школи політграмоти, що у Харківській та увагу на цивільному населенні, яке необхідно Донецькій губерніях основною формою партійної було переконувати у перевагах нової влади. Про- освіти, як і в попередній час, були марксистські те, встановивши контроль над Україною, компар- гуртки, а в Одеській та Катеринославській губер- тія зустрілася із значними труднощами в освоєнні ніях школи політграмоти першої категорії співіс- нового «життєвого простору» – від активної бо- нували з марксистськими гуртками (Андреев, ротьби селянства проти більшовицької аграрної 1973, с. 42, 43). політики до пасивного неприйняття українською Можна сказати, що радянсько-партійні школи інтелігенцією культурного нігілізму та політики у цей час виникали стихійно, як правило, на базі русифікації нової влади. КП(б)У задля ідейної ні- інструкторських та агітаторських курсів. Перші веляції спротиву населення потребувала значної такі школи в УСРР розпочали свою роботу у кількості агітаторів та пропагандистів. 1920 р. Із березня 1920 р., зокрема, працювала Ка- Незважаючи на вагомий революційний досвід, теринославська губернська партшкола, яка у міс- система партійної освіти РСФРР та УСРР у цевих документах іменувалася курсами радян- 1920-х рр. розвивалась хаотично, без чітких форм ського будівництва імені Катеринославських ро- та єдиних програм, із залученням, як правило, ви- бітників, полеглих від руки ворогів робітничого кладачів-аматорів. Відповідно до рішень Х з’їзду класу (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 747, арк. 69, РКП(б) (березень 1921 р.), у кожному губернсько- 85). Завідувала курсами досвідчена більшовичка му центрі створювалось по одній партійній школі з С. Гопнер. Пізніше з цими курсами об’єдналась двома-трьома випусками на рік та майже в поло-

38 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

інструкторська школа політпрацівників при гу- Тож першочерговим завданням Катеринослав- бернському військкоматі. ської партшколи було не навчання конкретним Катеринославська партшкола готувала радян- дисциплінам, а комуністичне виховання та ських, партійних та політичних працівників для обов’язкова ідеологічна «проробка» майбутніх губернії. Перший випуск, термін навчання якого трансляторів ідей компартії. тривав від 23 березня до 17 травня 1920 р., налічу- Курсантів навчали веденню мітингів та бесід, вав 125 курсантів. За соціально-освітнім станом дискусій серед «безпартійних мас». Для прикладу, серед курсантів першого набору переважали ро- курсанти готували доповіді на теми «Чому я став бітники (55 осіб, або 44 %) та службовці («канце- комуністом?», «Відмінність первісного комунізму лярські працівники») (36 осіб, 28,8 %) із нижчою від нового комуністичного суспільства», «Чому (71 особа, 56,8 %) та середньою (30 осіб, 24 %) комуністи боролись проти війни, а тепер самі во- освітою; за національністю домінували українці юють», «Які труднощі зустріла пролетарська ре- (55 осіб, 44 %) (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 229, волюція на Україні та як з ними боротися». Ви- арк. 134, 136). Лекторами по загальноосвітніх вчалися «Азбука комунізму» М. Бухаріна та предметах були тодішні революційні діячі В. Авє- Є. Преображенського, «Держава і Революція» рін, Бєлов, С. Гопнер, Е. Квірінг, С. Мінін, В. Оси- В. Леніна і т. п. (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 229, пов та ін. арк. 134 зв., 136 зв.). У межах загальної орієнтації Протягом 1920−1921 рр. навчання у школі об- культурно-освітньої політики радянської влади на межувалось короткотерміновими 6-тижневими, ліквідацію неграмотності населення навчальні 2- та 3-місячними курсами. Навіть її керівництво програми партійних шкіл у 1920-х рр. обов’язково було змушене визнати фактичну відсутність на- включали загальноосвітні предмети та дисциплі- вчальних програм, методичних матеріалів, чітких ни. Таким чином, партійна освіта передбачала пе- вказівок щодо подальшої роботи установи (ДАДО, редовсім ліквідувати неграмотність серед членів ф. 1. оп. 1, спр. 535, арк. 168). правлячої партії. Дійсно, відповідно до офіційної У першій половині 1922 р. навчальний курс гу- статистики, станом на 1926 р. неписьменність се- бернської радпартшколи поділявся на три части- ред членів та кандидатів компартії складала від 15 ни: загальнотеоретичні предмети, «школа грамо- до 60 % у залежно від конкретної території ти» та стройові заняття. Термін навчання складав (Быстров, 1979, с. 83). Зауважимо, що менш осві- 5 місяців, з яких 4 місяці відводились на вивчення ченими і підготовленими для навчання були чле- загальнополітичних предметів та місяць – на сек- ни партії з солідним партійним стажем (ДАДО, ційні заняття. Курсанти розподілялись на 5 сек- ф. 15, оп. 2, спр. 5, арк. 14). цій: сільськогосподарську, професійної роботи, вій- Дослідник М. Фролов, спираючись на офіційні ськову, соціального виховання, лекторську. Лектор- дані партійного перепису 1922 р., відносить понад ська секція та «школа грамоти» працювали доволі 4 тис. більшовиків до неписьменних, адже, мов- інертно через банальну втому курсантів та переван- ляв, всі вони «висловили бажання навчитися гра- таженість їхніх керівників на інших видах партійної моті» (Фролов, 2011, с. 501). Згідно з партійним роботи. Попри всі труднощі, 16 осіб з випуску 6-го переписом 1927 р., лише 0,8 % комуністів мали набору школи стали лекторами, причому 6 з них пе- вищу освіту, 8,6 % – середню, відповідно партій- рейшли працювати груповодами та лекторами при ців із початковою освітою налічувалось 90,6 % повітовій радпартшколі (ДАДО, ф. 1. оп. 1, спр. 535, (Петровичев, 1970, с. 79). Незакінчену початкову арк. 192). Впродовж 1921–1922 рр. школою послі- та домашню освіту мали 90,5 % членів КП(б)У довно завідували Пелєхов, Муравйов, колишній (Фролов, 2011, с. 501). боротьбист Родіонов, Г. М. Стопалов, М. Васи- Система ідеологічно-освітянських закладів льєв, І. Л. Павловський (ДАДО, ф. 1. оп. 1, спр. 535, УСРР повністю наслідувала досвід РСФРР у цій арк. 4, 5, 35, 36 зв., 53, 430 зв.). галузі. Станом на 1924/25 навчальний рік в УСРР Випускники перших наборів надходили у роз- діяло 9 радянсько-партійних шкіл 2 ступеня та 20 порядження політичних відділів губернського шкіл 1 ступеня, наступного року функціонувало військкомату та місцевої залізниці, губернського вже 18 шкіл 1 ступеня, а в 1926–1927 навчальному відділу народної освіти, губвиконкому, вели пар- році нараховувалося 26 шкіл 2 ступеня та 11 шкіл 1 тійну роботу на селі та серед жіноцтва тощо. Рад- ступеня із загальною чисельністю 5 510 слухачів партшколи орієнтувалися саме на практичну під- (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 2004, арк. 30; готовку партійних та радянських управлінців, по- спр. 2489, арк. 2). За даними ж Л. Корінної, у літичних працівників та пропагандистів-агітато- 1926/27 навчальному році в Україні нараховувало- рів, які зобов’язані були розбиратися у політичній ся 36 радянсько-партійних шкіл із 5 150 слухачами кон’юнктурі, виконувати будь-які завдання прав- (Коренная, 1985, с. 85), що в цілому підтверджує лячої партії, брати участь у мобілізації населення тенденцію збільшення в УСРР кількості закладів на виконання розпоряджень більшовицької влади. партійної освіти у другій половині 1920-х рр.

39 DOI 10.15421/2611805

Катеринославська губернська радянсько-пар- плечима мали 54 курсанти, двохкласну освіту – тійна партшкола 2 ступеня ім. П. Воронцова була 104 особи, чотирьохкласну – 22, а дев’ятеро закін- відкрита у 1922 р. на основі вищезгаданих курсів чили 6 класів (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 1503, радянського будівництва імені Катеринослав- арк. 5, 75). ських робітників, полеглих від руки ворогів робіт- На 1925–1926 навчальний рік загальна кіль- ничого класу. У 1923 р. цей заклад став окружною кість слухачів Катеринославської окружної ра- радпартшколою 1 та 2 ступенів, а в 1926 р. – Дні- дянсько-партійної школи сягала вже 320 осіб (120 пропетровською обласною радянсько-партійною слухачів у школі 1 ступеня та 200 осіб – 2 ступеня) школою ім. П. Воронцова. Відкриття губернської (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 2004, арк. 30). Шко- радпартшколи затягувалось через невизначеність ла 1 ступеня була орієнтована на підготовку полі- кандидатури завідуючого школою та навчальною тосвітпрацівників та пропагандистів для села. частиною, про що місцеве партійне керівництво Приймали членів та кандидатів РКП(б), КП(б)У, турбувалося, неодноразово звертаючись до Орг- ЛКСМУ від 19 до 30 років, робітників та селян, бюро ЦК КП(б)У. Через такий кадровий дефіцит що проявили себе у партійній, комсомольській, школа розпочала свою діяльність не у вересні, як професійній та радянській роботі та вміли читати планувалось, а лише у грудні 1922 р. (ЦДАГО й писати, володіли загальнополітичною підготов- України, оп. 7, спр. 25, арк. 53, 190). Через кон- кою в обсязі програми школи політграмоти. До флікт в Артемівському Комуністичному універси- школи 2 ступеня приймали членів та кандидатів у теті, що стався у вересні – жовтні 1922 р., його члени РКП(б) чи КП(б)У з партійним стажем не вже колишній перший ректор А. Скворчевський менше 2-х років, бажано «робітників від станка» був звільнений і направлений відкривати Катери- та «селян від плуга», у віці від 20 до 30 років із нославську радянсько-партійну школу (ДАДО, підготовкою в обсязі курсу радпартшколи 1 сту- ф. 1, оп. 1, спр. 535, арк. 315; ЦДАГО України, пеня (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 2004, оп. 6, спр. 39, арк. 3, 75, 213). арк. 30 зв.). У жовтні 1922 р. відбулась І губернська нарада Із січня 1927 р. Дніпропетровською окружною завідуючих радпартшколами, на якій жваво обго- радянсько-партійною школою 1 та 2 ступенів заві- ворювались навчально-організаційні та методичні дував латвієць Я. Андерсон, випускник Катерино- аспекти діяльності цих закладів. Акцентувалося, славської губпартшколи, пропагандист та колиш- що центр уваги у радпартшколах має бути зосе- ній завідувач її навчальної частини (ЦДАВО реджений саме на групових заняттях, а не на лек- України, оп. 12, спр. 139, арк. 3 зв.). ціях. Пропонувалося читати лекції «популярно, Із 1923 р. при партійних організаціях СРСР по- але не мітингово». Зважаючи на специфіку пар- чали відкривати національні відділення радян- тійно-ідеологічних закладів та слабку теоретичну сько-партійних шкіл (Кротов, 1978, с. 41). Таким підкованість курсантів, викладання намагалися чином, на 1925–1926 навчальний рік в УСРР діяли привести до максимальної наочності. В якості до- єврейське відділення при радпартшколі в Одесі, машньої робот, зокрема, давали завдання на під- молдавське – у Балті (згодом перетворено в окре- готовку гасел, складання планів робіти з різних му радпартшколу 1 ступеня); єврейське та поль- питань. Так, у молодших групах рекомендувалося ське національні відділення 2 ступеня із дворіч- застосовувати метод співбесід, у старших – допо- ним терміном навчання діяли у Києві, татарське – відей з обов’язковою оцінкою слухачами їх зміс- в Артемівську, німецьке – в Одесі. При Катери- ту. Серед найпоширеніших методів навчання пре- нославській школі працювало національне валювали доповіді, реферати, конспектування, болгарське відділення 1 ступеня для 50 кому- гучне читання вголос. Також характерними для ністів-емігрантів із однорічним терміном навчан- постреволюційної доби ставали імпровізовані ня. У вересні 1925 р. завідувачем цього відділення дискусії на гострі соціально-економічні та полі- призначили члена Болгарської компартії Х. Пе- тичні теми, мітинги та політсуди, що мали вишко- трова, який знайшов політичний захист у СРСР лити губернських партійних діячів для майбутніх після придушення повстання болгарських кому- агітаційно-пропагандистських кампаній (ДАДО, ністів у вересні 1923 р. (ЦДАВО України, оп. 12, ф. 1, оп. 1, спр. 1010, арк. 9). спр. 5831, арк. 7, 11 зв.). Під час набору слухачів Станом на грудень 1922 р. у школі навчалося на болгарське відділення дотримувались «класо- 189 курсантів, з них – 77 українців, 61 росіянин, вого» співвідношення у пропорції 20 % робітників абсолютну більшість складала молодь у віці 17– на 80 % селян (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 2004, 26 років (81 % від загалу). За соціальним похо- арк. 32). Однак, вже з 1927 р. болгарську радпар- дженням 106 курсантів відносили себе до робітни- тшколу перевели до Одеси (ЦДАГО України, ків, 50 − селян, 20 − службовців. Як правило, кур- оп. 20, спр. 2489, арк. 19). санти мали низький базовий освітній рівень. Зо- Із 1925 р. Катеринославська радпартшкола пе- крема, домашню освіту (так звані самоучки) за рейшла на систему навчання по так званому Даль-

40 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

тон-плану, що передбачало зниження ролі лектора 1925 р. зобов’язувалась перевести половину груп та посилення індивідуального засвоєння нового на українську мову викладання загальноосвітніх матеріалу. Особливої актуальності ця система на- предметів та двох політичних дисциплін. Тож ста- була в умовах фактичного дефіциту навчально- ном на 1925/26 навчальний рік керівництво школи педагогічних кадрів. Із 1924 р. у радянсько-пар- звітувало про перехід на українську мову навчан- тійних школах навчальний рік розбивався на три ня 2-х груп із 4-х 2 ступеня: «З 2-го триместру всі триместри. викладачі, крім чотирьох, переходять на україн- У 1926/27 навчальному році на першому курсі ську мову. Частина викладачів не зовсім добре во- радпартшколи 2 ступеня викладалися загальноос- лодіє українською мовою, але всі будуть провади- вітні дисципліни та історія класової боротьби (250 ти навчання українською мовою. Товариші, що не год.), історія ВКП(б) та ленінізму (300 год.), політе- знають української мови, зобов’язались навчити- кономія (200 год.), історичний матеріалізм (100 ся до ІІІ триместру» (ЦДАВО України, оп. 6, год.), господарське будівництво (200 год.), держав- спр. 3107, арк. 9). З метою підготовки україномов- ний устрій СРСР (120 год.), партійне будівництво них політлекторів у липні 1925 р. у Харкові було на селі та робота ЛКСМУ (76 год.), політосвітробо- відкрито українські курси з перепідготовки пра- та на селі (116 год.), організація й методика пропа- цівників для радпартшкіл. Для курсантів 1 ступе- ганди (60 год.), агрограмота (50 год.), гігієна, воє- ня збільшували години вивчення української мови нізація (ЦДАВО України, оп. 6, спр. 3107, арк. 9). за рахунок скорочення занять з російської (ДАДО, У 1925/26 навчальному році у Катеринослав- ф. 15, оп. 2, спр. 5, арк. 16). ській радпартшколі лекторами були переважно Від середини 1920-х рр. розширилася мережа молоді викладачі, які працювали, як правило, за вечірніх та заочних радянсько-партійних шкіл. сумісництвом у Катеринославському інституті на- При Катеринославській школі, зокрема, було родної освіти. Вдалося з’ясувати, що історію, зо- створено вечірнє відділення політграмоти на 200 крема, викладали Г. Ножницький та Д. Розенкноп, осіб, на якому викладали самі курсанти (ДАДО, політекономію – Я. Андерсон, економіку – Б. Куз- ф. 15, оп. 2, спр. 5, арк. 16). нєцов, Х. Петров, І. Гехтман, М. Короп (ДАДО, Кадрові проблеми, з якими стикалися радян- спр. 5, арк. 32, 33; ЦДАВО України, оп. 12, сько-партійні школи в Україні, подекуди призво- спр. 5405, арк. 1). Серед восьми викладачів загаль- дили до невиконання навчальних планів і, як на- ноосвітніх предметів налічувався один комуніст; слідок, до неповноцінних випусків. Так, по завер- половина викладачів мали вищу освіту (ДАДО, шенні 1925/26 навчального року на пропагандист- ф. 15, оп. 2, спр. 5, арк. 63). В анонімному опиту- ську роботу не було направлено жодного слухача ванні 43,7 % слухачів виявили невдоволення час- через відсутність курсу з методики. тою зміною викладачів, а курсанти болгарського У цьому самому році було вирішено залучити відділення висловили думку про професійну не- більшу кількість селян до складу слухачів, аби придатність своїх лекторів з історії та політеконо- підготувати з них сільських пропагандистів: по- мії. Слухачі пропонували проводити заняття з ма- над 40 % для радпартшкіл 2 ступеня та 45% – для тематики класним методом, скасувати контрольні 1 ступеня (ЦДАГО України, оп. 20, спр. 2004, роботи з історії та політекономії, посилити контр- арк. 30 зв.). оль за навчанням кожного курсанта. Більшість У 1926 р. Оргбюро ЦК ВКП(б) вирішило упро- слухачів скаржились також на недостатній обсяг довж двох років завершити роботу шкіл першого навчального навантаження загальноосвітніх дис- ступеня та перейти до єдиної радпартшколи із циплін і пропонували збільшити кількість на- дворічним терміном навчання. Однак продовжу- вчальних годин для курсів із математики та росій- вали свою діяльність національні радпартшколи ської мови (ДАДО, ф. 15, оп. 2, спр. 5, арк. 57, 58, першого ступеня із підготовчими відділеннями 63). У 1927–1928 навчальному році у школі пра- (Кротов, 1978, с. 43). Тривалість навчання склада- цювали вже вісім так званих політлекторів та чет- ла 2–2,5 роки, упродовж яких курсанти спершу веро викладачів загальноосвітніх предметів. опановували грамоту та позбувалися власної ма- Певні проблеми постали перед адміністрацією лограмотності, а згодом освоювали політичні радянсько-партійних шкіл при реалізації політики знання (Быстров, 1979, с. 90). українізації. У 1924/25 навчальному році у рад- Численні реорганізації існуючої партійно-ідео- партшколах 2 ступеня сумарна чисельність укра- логічної мережі не принесли якісних змін. Вели- їнців не перевищувала 47,8 %. Загальні звіти кон- кий відсоток відрахувань, невідвідування слуха- статували фактичну відсутність україномовних чами занять, казенний характер обов’язкової пар- політлекторів не тільки у Катеринославській, але тосвіти для партійно-радянських кадрів привели й в Одеській, Чернігівській, Харківській та По- до запровадження у 1927/28 навчальному році, в дільській школах (ЦДАГО України, оп. 20, якості експерименту, принципу добровільності. спр. 2004, арк. 44). Катеринославська школа з Досить вільно інтерпретована добровільність дала

41 DOI 10.15421/2611805

можливість парторганізаціям обґрунтовувати не- але з 1933/34 навчального року у цих закладах задовільний та часто механічний підбір слухачів припинили підготовку пропагандистів. Відтепер до радянсько-партійних шкіл, адже «достатньо для цих цілей організовувались крайові та обласні було одного бажання слухача записатись у ту чи річні курси марксизму-ленінізму. іншу групу і він зараховувався» (ЦДАГО України, Висновки. Отже, створені на початку оп. 20, спр. 2685, арк. 14). 1920-х рр. радянсько-партійні школи у період В умовах згортання в СРСР курсу нової еконо- непу стали важливою складовою державно-про- мічної політики та в контексті завдань «великого пагандистської системи комуністичного режиму. перелому» було здійснено чергову перебудову Дореволюційний досвід підготовки більшовиць- системи радянсько-партійних шкіл. З 1929 р. ці ких партійних активістів в умовах, коли компартія навчально-ідеологічні установи почали готувати стала правлячою, використовувався партшколами передовсім пропагандистів та політично-педаго- для реалізації двох головних завдань: підготовки гічних працівників для села, секретарів сільських нових кадрів для державних органів та партійних партосередків, керівників колгоспів. Для них структур, передовсім на селі, а також удоскона- встановлювався максимальний термін навчання лення й апробації ідеологічних установок, які ста- до 3-х років. Станом на 1929/30 навчальний рік в ли основою більшовицької індоктринації населен- УСРР діяло 23 радпартшколи, в яких навчалося ня. 3 575 слухачів (Коренная, 1985, с. 87). Формально будучи навчальними закладами, Згідно з постановою Секретаріату ЦК КП(б)У партшколи, як бачимо на прикладі Катеринослав- від 1 березня 1930 р., радянсько-партійні школи ської (Дніпропетровської), змушені були викону- були реорганізовані у зв’язку з початком сталін- вати ще одну місію, пов’язану з ліквідацією не- ської індустріалізації. Зазначалося, що основним грамотності серед населення, що було важливою завданням радпартшкіл тепер вважається підго- складовою культурно-освітньої політики радян- товка партійних кадрів для «усуспільнення сіль- ського режиму саме в 1920-х рр. Як і інші навчаль- ськогосподарського сектора та оргпрацівників й ні заклади того часу, партшколи УСРР змушені партійців для промисловості». У складі Дніпропе- були шукати можливості для реалізації політики тровської окружної радянсько-партійної школи українізації. Помітним ускладненням у діяльності було створено три відділи: масових культурно-по- цих специфічних навчально-ідеологічних установ літичних і освітніх працівників, пропагандистів був характерний для періоду нової економічної для колективних об’єднань і низової кооперації; політики дефіцит викладацьких кадрів, адже на- організаційно-партійних і радянських працівників вчальні плани партшкіл включали як загальноос- для соціалістичного сектора села; організаційно- вітні дисципліни, так і суто політико-ідеологічні партійних працівників для промисловості (ДАДО, курси. Як би там не було, радянсько-партійні шко- ф. 15, оп. 2, спр. 48, арк. 22, 138). Від 1930 р. по- ли відіграли суттєву роль у швидкому поповненні чала свою діяльність заочна радянсько-партійна корпусу партійно-державних функціонерів більш радіо-школа. До початку 1930-х рр. радпартшколи підготовленими, порівняно з попереднім часом, виконували завдання масової політичної підго- активістами та пропагандистами, потрібними для товки партійних кадрів та безпартійного активу, подальшого зміцнення комуністичного режиму.

Бібліографічні посилання

Андреев, Е. Г. (1973). Формы и методы партийного про‑ Десятый съезд РКП(б). 8 марта – 16 марта 1921 г. свещения (Из истории становления системы полити‑ (1933). Москва: Партиздат. ческого образования 1921–1925 гг.). Алма-Ата: Наука. Дорошко, М. С. (2008). Номенклатура. Керівна Аникеева, И. В. (1982). Марксистско-ленинское обра‑ верхівка Радянської України (1917–1938 рр.): зование коммунистов и беспартийных в началь‑ монографія. Київ: Ніка-Центр. ном звене партийного просвещения: (Опыт Ком‑ Коренная, Л. Е. (1985). Деятельность Коммунистиче‑ партии Украины 1921–1928 гг.): дис. на соиск. учен. ской партии по развитию заочной формы партий‑ степ. канд. ист. наук (07.00.01). Днепропетровск. ного просвещения (1926–1938 гг. на материалах Быстров, Е. С. (1979). Деятельность КПСС по созда‑ Компартии Украины): дис. на соиск. учен. степ. нию и развитию системы марксистско-ленинско‑ канд. ист. наук (07.00.01). Киев. го образования в период строительства социализ‑ Кротов, Ф. Г. (1978). Школа идейной закалки. Очерки ма (1917–1938 гг.): дис. на соиск. учен. степ. канд. истории марксистско-ленинского образования в ист. наук (09.00.02). Москва. КПСС. Москва: Политиздат. Гопнер, С. И. (1957). Мартовские и апрельские дни Лебедь Дмитрий Захарович. Большая биографическая 1917 из воспоминаний участника Октябрьской ре- энциклопедия. (2009). Получено из https://dic.aca- волюции. Вопросы истории (3), 42−52. demic.ru/dic.nsf/enc_biography/69573/%D0%9B%D0 Державний архів Дніпропетровської області. %B5%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D1%8C

42 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Магидов, В. (1923). В Екатеринославском подполье тика: електрон. збір. наук. пр. (2 (8)). Отримано з 1911–12 г. (Воспоминания участника). Летопись http://www.dbuapa.dp.ua/zbirnik/2012-02(8)/index.html революции. Журнал Комиссии по изучению Исто‑ Фролов, М. О. (2011). Політична система та номен‑ рии Октябрьской Революции и Коммунистической клатурна еліта радянської України 1920– Партии (большевиков) Украины (2), 91–94. 1930-х рр.: особливості та механізми формування і Петровичев, Н. А. (1970). Партийное строительство: функціонування. Запоріжжя: КПУ. учебное пособие. Москва: Политиздат. Центральний державний архів вищих органів влади Серьогін, С. & Бородін, Є. (2012). Радянський досвід та управління України. Ф. 166. професійної освіти державно-управлінських Центральний державний архів громадських об’єднань кадрів. Публічне адміністрування: теорія та прак‑ України. Ф. 1.

References

Andreev, Ye. G. (1973). Formy i metody partiynogo vosti ta mekhanizmy formuvannja i funkcionuvannja. prosveshcheniya (Iz istorii stanovleniya sistemy Zaporizhzhja: KPU. politicheskogo obrazovaniya 1921–1925 gg.). Alma- Gopner, S. I. (1957). Martovskie i aprelskie dni 1917 iz Ata: Nauka. vospominaniy uchastnika Oktyabrskoy revolyutsii. Anikeeva, I. V. (1982). Marksistsko-leninskoe obrazovanie Voprosy istorii (3), 42−52. kommunistov i bespartiynykh v nachalnom zvene Korennaya, L. Ye. (1985). Deyatelnost Kommunisticheskoy partiynogo prosveshcheniya: (Opyt Kompartii partii po razvitiyu zaochnoy formy partiynogo Ukrainy 1921–1928 gg.): dis. na soisk. uchen. step. prosveshcheniya (1926–1938 gg. na materialakh kand. ist. nauk (07.00.01). Dnepropetrovsk. Kompartii Ukrainy): dis. na soisk. uchen. step. kand. Bystrov, Ye. S. (1979). Deyatelnost KPSS po sozdaniyu i ist. nauk. (07.00.01). Kiev. razvitiyu sistemy marksistsko-leninskogo obrazovaniya Krotov, F. G. (1978). Shkola ideynoy zakalki. Ocherki v period stroitelstva sotsializma (1917–1938 gg.): dis. istorii marksistsko-leninskogo obrazo-vaniya v KPSS. na soisk. uchen. step. kand. ist. nauk (09.00.02). Moskva: Politizdat. Moskva. Lebed Dmitriy Zakharovich. Bolshaya biograficheskaya Centraljnyj derzhavnyj arkhiv vyshhykh orghaniv vlady ta entsiklopediya. (2009). Retrieved from https://dic.aca- upravlinnja Ukrajiny. F. 166. demic.ru/dic.nsf/enc_biography/69573/%D0%9B%D0 Centraljnyj derzhavnyj arkhiv ghromadsjkykh ob’ jednanj %B5%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D1%8C. Ukrajiny. F. 1. Magidov, V. (1923). V Yekaterinoslavskom podpole 1911– Derzhavnyj arkhiv Dnipropetrovsjkoji oblasti. 12 g. (Vospominaniya uchastnika). Letopis revolyutsii. Desyatyy sezd RKP(b). 8 marta – 16 marta 1921 g. (1933). Zhurnal Komissii po izucheniyu Istorii Oktyabrskoy Moskva: Partizdat. Revolyutsii i Kommunisticheskoy Partii (bolshevikov) Doroshko, M. S. (2008). Nomen-klatura. Kerivna Ukrainy (2), 91–94. verkhivka Radianskoi Ukrainy (1917–1938 rr.): Petrovichev, N. A. (1970). Partiynoe stroitelstvo: uchebnoe monohrafiia. Kyjiv: Nika-Centr. posobie. Moskva: Politizdat. Frolov, M. O. (2011). Politychna systema ta nomenklaturna elita radjansjkoji Ukrajiny 1920–1930-kh rr.: osobly‑ Надійшла до редколегії 02.08.2018

43 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 44–50 doi 10.15421/2611806 http://www.via.dp.ua

УДК 378.091:93/94](477.83-25)»1944/1957» LCC DK 508.9.L85 І. П. Антоняк Львівський національний університет імені Івана Франка Організаційні аспекти функціонування вищої історичної освіти у Львові (1944−1957 рр.)

Проаналізовано закономірності та тенденції розвитку вищої історичної освіти у Львові впродовж 1944−1957 рр. Головним центром для здобуття історичної освіти був Львівський державний університет, проте повоєнна по- треба забезпечення шкіл кваліфікованими вчителями історії стала однією з причин відновлення роботи Львівського державного педагогічного інституту. Звернено увагу на основні проблеми, з якими стикнулись історичні факультети у повоєнні роки: матеріально-технічні умови, підбір професорсько-викладацького складу із відповідними діловими та політичними якостями та набір студентів з «чистим політичним минулим». Розгля- нуто впровадження ідеології радянського режиму в усі сфери вищої історичної освіти: від навчально-методич- ного до ідейно-виховного процесу, що призвело до уніфікації змісту історичної освіти, встановлення радянських історичних концепцій та виховання студентів у дусі радянського патріотизму. Проте надання освіті більш технічного характеру призвело до ліквідації історичного факультету у Львівському державному педагогічному інституті, що утвердило Львівський університет як єдиний центр вищої історичної освіти у Львові. Ключові слова: Львівський державний університет імені Івана Франка; Львівський державний педагогічний інститут; навчально-виховний процес; професорсько-викладацький склад; ідеологія. Антоняк И. П. Организационные аспекты функционирования высшего исторического образования во Львове в 1944−1957 годах Проанализированы закономерности и тенденции развития высшего исторического образования во Львове в течение 1944−1957 гг. Главным центром для получения исторического образования был Львовский государ- ственный университет, однако послевоенная необходимость обеспечения школ квалифицированными учителя- ми истории стала одной из причин возобновления работы Львовского государственного педагогического инсти- тута. Обращено внимание на основные проблемы, с которыми столкнулись исторические факультеты в после- военные годы: материально-технические условия, подбор профессорско-преподавательского состава с соответ- ствующими деловыми и политическими качествами и набор студентов с «чистым политическим прошлым». Рассмотрено внедрение идеологии советского режима во все области высшего исторического образования: от учебно-методического до идейно-воспитательного процесса, что привело к унификации содержания историче- ского образования, установлению советских исторических концепций и воспитанию студентов в духе советско- го патриотизма. Однако предоставление образованию более технического характера привело к ликвидации исторического факультета во Львовском государственном педагогическом институте, что утвердило Львовский университет как единственный центр высшего исторического образования во Львове. Ключевые слова: Львовский государственный университет имени Ивана Франко; Львовский государствен- ный педагогический институт; учебно-воспитательный процесс; профессорско-преподавательский состав; иде- ология. Antonyak I. P. Organizational Aspects of Higher Historical Education Functioning in Lviv between 1944−1957 The key issues of this work are the definition of all the development patterns and trends of higher historical education in Lviv during 1944−1957. During this period, it was possible to gain an education in history at the Lviv State University and at the Lviv State Pedagogical Institute. The main attention is paid to the problems faced by the history faculties in the post-war years: material and technical support, selection of teaching staff, recruitment of students for studying, and also the introduction of an ideological component into all areas of higher historical education. Demand for «ideological

44 © Антоняк І. П., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 direction» had a significant impact on the educational-methodological and ideological process, which led to the establishment of Soviet historical concepts, changes in the content of historical education and its unification under the Soviet style. The influence of party politics reflected on the teaching staff of the history faculties, because in this period attention was focused not only on professional qualities, but also on political convictions. This position was justified for the purpose of preventing the influence of teachers whose views were «ideologically and politically unverified» on the student environment. So-called «re-education» or «re-thinking» methods were applied to the teaching staff. The purpose of these methods was to recognize the correctness of the Soviet historical concepts and the Soviet world outlook in general. Significant requirements were placed on the students as well. Only students «with a clean political past» had the right to enter higher educational institutions. Educational and independent work with students at the historical faculties was based on the confirmation of the correctness of Marxist theories on the grounds of historical material, which was meant to become the basis for the formation of the Soviet world outlook among students of historians faculties. However, the change of the political course and redirecting education to be more technical in nature led to the elimination of the historical faculty at the Lviv State Pedagogical Institute, which established the Lviv University as the only center of higher historical education in Lviv. Keywords: Ivan Franko Lviv State University; Lviv State Pedagogical Institute; Educational process; Teaching staff; Ideology.

Постановка проблеми. Із утвердженням ра- ту, також звіти по навчально-виховній та само- дянської влади та територіях Західної України у стійній роботі, які зберігаються у фондах архіву 1939 р. розпочалось активне впровадження радян- Львівського університету імені Івана Франка та у ського ладу в усі сфери суспільного та культурно- Державному архіві Львівської області м. Львова. го життя. Відповідно до Статуту про вищу школу В якості джерел було використано спогади то- СРСР у Львові було створено ряд нових вищих на- гочасного студента С. А. Макарчука (Макарчук, вчальних закладів та здійснено реорганізацію іс- 2014; 2015) та Ю. М. Гроссмана, який працював у нуючих. Вищу історичну освіту здобували у педагогічному інституті, а з 1953 р. в університеті Львівському університеті та Львівському держав- на історичному факультеті (Гроссман, 1994). ному педаго-гічному інституті. Метою даної роботи є проаналізувати всі за- Німецька окупація призупинила роботу вишів, кономірності функціонування вищої історичної проте з вигнанням німецьких військ діяльність освіти у Львові впродовж 1944−1957 рр., що пе- усіх наукових та освітніх установ почала віднов- редбачає вирішення таких завдань: охарактеризу- люватись. Львівський університет поновив робо- вати умови функціонування історичної освіти у ту від 30 липня, педагогічний інститут від 20 серп- Львові, визначити вплив політизації та ідеологіза- ня 1944 р. З перших днів запрацювали історичні ції на навчальний процес, викладацький склад та факультети, що стало новим етапом вищої істо- студентство. ричної освіти, який характеризувався ідеологіза- Виклад основного матеріалу. У пресі широко цією та політизацією навчального процесу. Ре- анонсували відновлення роботи вишів Львова з зультатом такої освіти мала стати підготовка спе- метою підкреслення важливості діяльності науково- ціалізованих вчителів історії зі «зрілим» радян- освітніх установ для радянського суспільства (Ого- ським світоглядом, що давло в подальшому змогу лошення…, 1944, с. 4). Історична освіта розгляда- виховання учнів у дусі радянського патріотизму. лась режимом як метод пояснення та підтвердження Аналіз останніх досліджень і публікацій. правильності марксистського вчення, з однієї сторо- Окремі аспекти стану ВНЗ Західної України після ни, з іншої – як метод пропаганди серед студентства. війни, їх матеріально-технічного забезпечення та Тому науково-освітнє середовище історичних фа- науково-педагогічних кадрів проаналізовано у ро- культетів мало відповідати усім канонам радянської боті С. Герегової та Т. Марусик (Герегова & Мару- ідеології із чітко окресленим ідейно-політичним та сик, 1997). Автори звертають увагу на втручання психологічним полем як професорсько-викладаць- партійних органів у навчально-виховний процес з кого складу, так і студентства. метою «правильного» виховання студентів, вчите- Відновлення роботи історичних факультетів лів, науковців та усієї інтелігенції. Цю проблемати- супроводжувалось низкою проблем. Першою та ку висвітлено й у праці А. Черненко (Черненко, нагальною була потреба відновлення нормально- 1960), але з наданням більш позитивних оцінок ді- го функціонування приміщень – забезпечення яльності партійних органів та комсомольських сту- освітленням, обігрівом, меблями. Тривав добір дентських організацій, їх впливу на освітній про- професорсько-викладацьких кадрів на роботу та цес. Питання перетворень змісту вищої історичної вирішувались питання розробки нових навчаль- освіти під впливом радянської ідеології висвітлено них програм та підручників, які б відповідали у праці В. Петриківа (Петриків, 2014). марксистській ідеології (Лазаренко, 1961). Основою для написання даної роботи стали на- Найгостріше проблема науково-педагогічних кази ректорів, протоколи засідань Ради факульте- кадрів стояла в ЛДПІ. Інститут доукомплектову-

45 DOI 10.15421/2611806

вали методом взяття на роботу частини професо- молоді (Герегова & Марусик, 1997, с. 103). Слід- рів Львівського університету в порядку сумісни- кували за цим процесом Львівський обком КП(б) цтва, оскільки були вільні вакансії на історичному У та комсомольська організація, яка вже у факультеті з основ марксизму-ленінізму, історії 1944−1945 рр. існувала на історичному факульте- народів СРСР, політекономії, діамату та істмату, ті Львівського університету (Черненко, 1960, методики викладання історії. Внаслідок цього с. 35). більшість викладачів працювали як в університе- Ці перевірки мали місце і для студентів-першо- ті, так і в інституті (М. С. Думка, В. Т. Горбатюк, курсників. У споминах С. А. Макарчук (тогочас- Г. І. Глядківська, В. Ф. Інкін, Н. В. Цимбал, ний студент історичного факультету) згадував А. П. Коваленко, І. І. Вейцківський) (ДАЛО, про комсомольські збори, де кожен студент мав спр. 31, арк. 20). Така практика була поширеною зізнатися про свої чи батьківські «провини» перед для даного періоду, але згідно з наказом «Про вве- радянської владою. Студентів попереджали, що дення штатних посад і штатних ставок для про- приховування такої інформації при її подальшому фесорсько-викладацького складу у вишах» від виявленні стане вагомою причиною для відраху- 18 вересня 1945 р., в університеті запроваджува- вання студента з університету (Макарчук, 2015, лись певні умови сумісництва: обрання основного с. 83−85). місця роботи, сумісництво дозволялось за умов не Термін навчання на історичному факультеті в перевищення 50 % основної штатної ставки, до- університеті складав чотири роки (п’ятирічний звіл на порядок сумісництва надавався ректором план навчання був запроваджений з 1 лютого університету (Архів ЛНУ, спр. 7, арк. 218), а з 1947 р.) (Архів ЛНУ, спр. 22, арк. 139), в педаго- 1947 р. – Міністром вищої освіти (Архів ЛНУ, гічному інституті – чотири роки (ДАЛО, ф. Р-7, спр. 23, арк. 8). оп. 1). Всюди діяли й заочні форми навчання. Поповнення викладацького складу забезпечу- Від 2 жовтня 1940 р. було встановлено в усіх валось і переведенням кваліфікованих кадрів на вищих навчальних закладах плату за навчання роботу до Львова, адже виникали сумніви щодо 300 карбованців (ДАЛО, спр. 32, арк. 281). Для ділових та політичних якостей місцевих виклада- порівняння, заробітна плата лаборанта становила чів. Згідно з розпорядженням Управління у спра- 450 крб, а старшого лаборанта – 550 (Архів ЛНУ, вах вищої школи при Раді Міністрів УРСР від спр. 36, арк. 79). Звільнення від оплати за навчан- 4 грудня 1946 р., в університеті було створено ко- ня поширювалось на інвалідів Другої світової вій- місію з підготовки матеріалів по діяльності уні- ни, дітей рядового складу, що загинули на фрон- верситету і його особового складу в період Другої тах, інвалідів та пенсіонерів. світової війни, яку очолював В. Т. Горбатюк (Ар- Звичайна студентська стипендія становила хів ЛНУ, спр. 22, арк. 31). Викладачі подавали ін- 220 крб, а підвищена – 260. Як згадував у споми- формацію про партійність, військову службу, пе- нах С. А. Макарчук, «впроголодь на стипендію ребування в полоні, перебування в час німецької можна було вижити» (Макарчук, 2015, с. 73). Сту- окупації (в якому часі, місці та їх рід занять). У денти із малозабезпечених сімей отримували дер- деяких документах такі вимоги до викладацького жавну стипендію (Архів ЛНУ, спр. 6, арк. 20). складу пояснювалися прагненням не допустити Навчальна робота історичних факультетів була впливу на студентське середовище осіб, які мали окреслена навчальними програмами, які відпові- «не перевірені ділові та політичні якості» (Архів дали усім адаптаціям історичної науки до нових ЛНУ, спр. 23, арк. 161). політичних умов. У 1945 р. на засіданні четвертої До складання вступних іспитів у ВНЗ допуска- Всесоюзної наради керівників кафедр суспільних лись особи, які мали закінчених дев’ять класів се- наук було представлено нову програму з історії редньої школи. Вступ без іспитів був можливий СРСР для історичних факультетів університетів при закінченні десяти класів середньої школи на та педагогічних інститутів. У програмі було усу- відмінно. Заява про зарахування подавалась разом нуто норманістичні теорії та доповнено історією із автобіографією, атестатом про закінчення се- зовнішньої політики і дипломатії, головним чи- редньої школи (оригіналом або завіреною нотарі- ном акцентувалося на історії російської культури. ально копією) та трьома фотокартками (Оголо- Курс включав розділ «Велика Вітчизняна війна» шення про відновлення діяльності…, 1944, с. 4). (Петриків, 2014, с. 155−164). Окремо могли долучатися документи про військо- З переведенням історичних факультетів на ву службу. п’ятирічний термін навчання запроваджувалась Вступна кампанія проходила як «викривальна» нова доповнена програма, завданням якої визна- операція, адже при вступі до вишів абітурієнтів чалось вивчення студентами марксистсько-ленін- перевіряли на причетність до українських націо- ського вчення про історичну освіту, критика осно- налістичних організацій з метою закрити доступ у вних тверджень буржуазної історіографії. За осно- ВНЗ ворожо налаштованої до радянської влади ву «правильного» викладу історичного матеріалу

46 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

вважали написаний Й. Сталіним «Короткий курс ституті немає, була кафедра історії СРСР, до якої ВКП(б)», тому на історичних факультетах виділя- входили спеціалісти із історії України (Н. В. Цим- ли додаткові години для його опрацювання не бал та І. С. Павлюк) (ДАЛО, спр. 47, арк. 2). Та- лише для студентів, але й для викладацького скла- кож вказувалось, що роботу кафедри було повніс- ду (Архів ЛНУ, спр. 34, арк. 10). тю організовано до нових вимог з врахуванням У 1946 р. розпочався наступ на історичну осві- недоліків, які мали місце у роботі окремих кафедр. ту і науку, що спрямовувався проти наукової шко- З метою забезпечення високого ідейного рівня ви- ли М. Грушевського – І. Крип’якевича, О. Тер- кладання історії України та відповідності до ра- лецького та М. Кордуби (Сливка, 1995, с. 340, дянських історичних концепцій здійснювався по- 341). Одним з головних опонентів та інформато- стійний контроль за професорського-викладаць- рів їхніх «буржуазно-націоналістичних поглядів ким складом у вигляді відвідування лекцій та се- на історію» був декан історичного факультету мінарських занять завідувачем кафедри та Львівського університету В. Горбатюк, який пра- дирекцією інституту, запроваджено стенографу- цював за сумісництвом на посаді доцента кафедри вання лекцій, які рецензувались та обговорюва- історії УРСР у Львівському державному педаго- лись на засіданнях кафедри. Головною перешко- гічному інституті (ДАЛО, спр. 31, арк. 20). дою діяльності кафедри у викладанні курсу історії Нападки на зазначених учених подано у звіті України визначалась відсутність науково-мето- Управління у справах пропаганди та агітації «Про дичних посібників та підручників. Для студентів недоліки та помилки в ідеологічній роботі в Укра- було прочитано ряд лекцій: «Помилки й перекру- їні», а також у рішенні Х пленуму Львівського об- чення в підручниках з історії України для вищої і кому КП(б)У (ДАЛО, спр. 82, арк. 212). Керую- середньої школи», «Фальсифікатори історії», «Іс- чись даними постановами, історична освіта у ВНЗ торія як ідеологія буржуазних націоналістів – Львова розвивалась в умовах надання радянській М. Грушевський та його учні» (ДАЛО, спр. 56, системі історичних знань першорядного значен- арк. 121, 127). ня. Всі історичні концепції, які не входили в цю Позаяк ідеологічний тиск мав свої наслідки, всі систему, автоматично оголошувались ворожими курси з історії України були переглянуті відповід- та антинауковими. но до постанов «Про політичні помилки та неза- Оскільки І. Крип’якевич, М. Кордуба та О. Тер- довільну роботу інституту історії України АН лецький вбачали у критиці історичних концепцій УРСР» та «Про поліпшення викладання і політи- М. Грушевського більше політичного, ніж науко- ко-виховної роботи у вищих навчальних закладах вого підґрунтя, та відкрито спирались на його пра- УРСР» (Архів ЛНУ, спр. 32, арк. 273). Зазнача- ці – це дало змогу звинуватити їх у поширенні на- лось, що помилки, які мали місце у роботі, були ціоналістичних поглядів. Тому ЦК КП(б)У поста- виявлені та виправлені, а курс з історії України новив розгорнути широку критику націоналістич- доповнений ідейно-теоретичним змістом. Для за- них поглядів М. Грушевського та його школи безпечення ще більшого контролю у Львівському (Про перекручення і помилки…, 1947, с. 4−6). університеті у 1949 р. об’єднали кафедру історії З метою викорінення «ідеологічних помилок» УРСР із кафедрою історії народів СРСР в одну ка- роботу історичних факультетів неодноразово пе- федру під назвою історії СРСР (Архів ЛНУ, ревіряли. У 1948 р. діяльність кафедр історії УРСР спр. 42, арк. 65). перевіряло Управління у справах вищої школи Особливого значення в історичній освіті нада- (Архів ЛНУ, спр. 35, арк. 43). На історичному фа- валось ідейно-виховній роботі, підкреслювалось, культеті університету регулярно створювались ко- що «виховна робота в радянській вищій школі є місії для аналізу курсу історії України та розгляду такою ж обов’язковою для професорів і виклада- роботи кафедри в цілому (кожного разу склад комі- чів, як і учбова робота». У спогадах Ю. М. Гросс- сії був різним) (Архів ЛНУ, спр. 35, арк. 78). мана, який працював у цей період у педагогічному Цікавим прикладом є те, що у 1948 р. в універ- інституті, зазначено, що на початку 1950-х рр. ситеті проводились перевірки кафедр історії «культ Сталіна» набув практично релігійного ха- України, української літератури та всіх суміжних рактеру. Праці Сталіна були обов’язковими до із біологічними науками кафедр на геологічному опрацювання, на засіданнях кафедри їх зачитува- та географічному факультетах. Причиною цього ли в голос та обговорювали (Гроссман, 1994, була адаптація так званих проблемних дисциплін с. 201). Всі кафедри мали розробити план вихов- до ідеологічних вимог та політичних умов (Архів ної роботи по групах і вести регулярний чіткий ЛНУ, спр. 34, арк. 128). облік її виконання. Ректор попереджав усіх дека- Детального звіту про стан викладання історії нів, що двічі на місяць будуть скликатися збори УРСР вимагало Управління у справах вищої шко- деканів факультетів з питань втілення плану ідей- ли і від історичного факультету ЛДПІ. У звіті за- но-виховної роботи (Архів ЛНУ, спр. 22, арк. 83). значалось, що окремої кафедри історії УРСР в ін-

47 DOI 10.15421/2611806

У виховній роботі з академічними групами го- спр. 34, арк. 167). Окрім цього, додавалась ще ловну увагу надавали вивченню марксистсько-ле- одна іноземна мова (за вибором студента) як фа- нінської теорії за працями Й. Сталіна. Разом із культативна дисципліна. старостами, комсоргами та профоргами академіч- Рішення ХХ з’їзду ЦК КПРС та постанова них груп складали розклади по виконанню ідей- «Про подолання культу особи та його наслідків» но-виховної роботи, ліквідації прогулів з курсу забезпечили зміну ідеології Радянського Союзу в основ марксизму-ленінізму і учбових занять. Вся напрямку десталінізації. Цей процес «зміни ак- ідейно-виховна робота підпорядковувалась за- центів» ідеології яскраво відобразився на історич- вданню комуністичного виховання студентської ній освіті, адже з навчально-методичної та ідейно- молоді, вихованню радянського патріотизму, лю- виховної роботи вилучались праці Й. Сталіна, бові до своєї професії та морально-політичних критикувався його внесок в історію. Головний ак- якостей майбутніх вчителів (ДАЛО, спр. 128, цент ставився на «виховання студентів у дусі лені- арк. 2). нізму і дружби народів СРСР, пролетарського ін- Цікаво і досить критично охарактеризував на- тернаціоналізму та непримиреної боротьби до во- вчально-виховну роботу на історичному факуль- рожих ленінських течій» (ДАЛО, спр. 96, арк. 60). теті університету С. А. Макарчук, який вказував, Позитивною рисою цього періоду є відновлен- що вся робота із студентами базувалась на форму- ня у 1957 р. діяльності кафедри історії України, ванні двох світоглядних рівнів. Перший мав «за- завідуючим кафедрою було призначено кандидата гальносоюзний» характер та відповідав за вихо- історичних наук, доцента О. Г. Цибко (Архів ЛНУ, вання єдиного ідейно-політичного та психологіч- спр. 109, арк. 145). Але незважаючи на так звану ного поля «радянських людей», які мали усвідом- відлигу, ідеологічний тиск на історичну освіту лювати, що живуть у найдосконалішому партійними органами не припинився. Прикладом суспільстві. Другий рівень скеровувався на про- цього є звільнення старшого викладача кафедри фесійний світогляд істориків, які мали трактувати історії СРСР, кандидата історичних наук П. Н. Чу- та розуміти історичне минуле як «безперервний прини «за допущення політично шкідливих твер- процес класової боротьби за соціальне визволен- джень під час лекцій» (Архів ЛНУ, спр. 109, ня», кульмінацією якого стала Велика Жовтнева арк. 26). соціалістична революція (Макарчук, 2014, Ще одна постанова з’їзду запроваджувала с. 315−317). Тому всі студенти були зобов’язані збільшення зв’язку між вузами та виробництвом, вирізнятися «політичною активністю», тобто до- тому наголос робився на розвиток політехнічних бровільно-примусово брати участь в усіх політич- наук, що стало однією з причин переходу ЛДПІ до них заходах (мітингах, демонстраціях, святкуван- більш технічного спрямування (ДАЛО, спр. 140, ні різних політичних дат), компетентними у пи- арк. 8). Наслідком цього стала ліквідація у 1957 р. таннях внутрішньої та зовнішньої політики Ра- Історичного відділу історико-філологічного фа- дянського Союзу. За політико-виховною роботою культету у педагогічному інституті (ДАЛО, на історичних факультетах здійснювався чіткий спр. 161, арк. 2), всі студенти були переведені на ідеологічний контроль, проводились неодноразові навчання на історичний факультет Львівського перевірки виконання планів занять та їх тематич- державного університету ім. Івана Франка не наповнення (Архів ЛНУ, спр. 35, арк. 43). (ДАЛО). На історичних факультетах значна кількість Історичний факультет університету мав серед- годин надавалась для вивчення української та ро- ній набір студентів. Упродовж 1950-х рр. кількість сійської мов. Причиною цього був низький рівень студентів становила від 40 до 60 осіб. З ліквідаці- культури мовлення та граматики студентів. З ме- єю історичного факультету ЛДПІ усі студенти тою виправлення ситуації у навчальні програми були переведені на навчання в університет, тому внесли додаткові заняття, які завершувались іспи- випуск 1958 р. становив 97 студентів, а 1959 р. – том. Викладачі в усіх студентських письмових ро- 122 студенти. Особливо це вплинуло на заочну ботах перевіряти мову викладу матеріалу, при форму освіти, яка у педагогічному інституті була усних відповідях студентів звертати увагу на завжди численнішою. У 1956 р. випуск становив культуру мовлення (Архів ЛНУ, спр. 16, арк. 33). 44 випускники, у 1957 р. – 74, а у 1959 р. – 200, Така сама ситуація спостерігалася в педагогічно- 1960 р. – 279 випускників (Макарчук, 2014, с. 323). му інституті. У звітах про роботу кафедр ця про- Із збільшенням кількості студентів виникла блема обумовлювалась специфікою місцевої мови проблема виконання навчального плату на зао- (ДАЛО, спр. 32, арк. 12). чній формі навчання, тому добирали викладацькі У другому семестрі 1948−1949 навчального кадри на умовах погодинної оплати. На кафедру року було введено обов’язкове вивчення росій- історії СРСР було прийнято М. П. Ковальського, ської мови у національних групах ВНЗ, де навчан- Н. М. Волянюка, Ф. І. Стеблія, І. П. Луценко, ня відбувається не російською мовою (Архів ЛНУ, І. Я. Дідуся (Архів ЛНУ, спр. 109, арк. 39), а також

48 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

В. В. Зварича, А. І. Андрусенка, І. Я. Дідуся (Архів тенденції розвитку, що і в країні в цілому, адже ЛНУ, спр. 112, арк. 77). На кафедру історії півден- функціонувала в єдиному державному політично- них і західних слов’ян – С. М. Трусевича, на кафе- му та ідеологічному середовищі. Характерними дру історії стародавнього світу і середніх віків – рисами даного періоду було утвердження радян- С. О. Щербакова (Архів ЛНУ, спр. 113, арк. 42). ських історичних концепцій, уніфікація змісту іс- Кількість навантаження коливалась від 150 до 500 торичної освіти, ідеологічний тиск на професор- годин. сько-викладацький склад, що призвело до надан- З метою забезпечення нормальних умов для ня історичній освіті більш політичного, ніж нау- студентів історичний факультет був переведений кового значення. Звичним явищем даного періоду у другу зміну навчання (Архів ЛНУ, спр. 111, стала критика «помилок націоналістичного харак- арк. 31). теру» та надання рекомендацій щодо правильнос- Висновки. Загалом вища історична освіта ті поєднання історичного матеріалу з практикою Львова впродовж 1944–1957 рр. мала однакові комуністичного будівництва.

Бібліографічні посилання

Архів Львівського національного університету імені Оголошення про відновлення діяльності Львівського Івана Франка (Архів ЛНУ). Ф. Р-119, оп. 6. державного педагогічного інституту і Учительсь- Герегова, С. & Марусик, Т. (1997). Розвиток вищої кого інституту (1944). Вільна Україна, 1 вересня історичної освіти у західному регіоні України (№ 48 (582)), 4. (друга половина 40-х – перша половина 50-х рр. Оголошення про прийом студентів до ЛДУ (1944). ХХ ст.). Український історичний журнал (3), Вільна Україна. 17 вересня (№ 59 (594)), 4. 101−108. Оголошення про прийом студентів на навчання у Гроссман, Ю. М. (1994). Пережитое и передуманное: ЛДПІ (1944). Вільна Україна, 16 вересня (№ 58 (593)), 4. записки для друзей. Нью-Йорк: Слово-Word. Петриків, В. (2014). Суспільно-політичне підґрунтя Державний архів Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-7, формування змісту вищої історичної освіти в оп. 1. Україні у перші повоєнні роки. Людинознавчі Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи студії. Серія педагогіка (29), 155−164. Дрогобич: і матеріали: у 3-х т. Т. 1: 1939−1953. (1995). 340−341. Видавництво Дрогобицького державного Київ: Наукова думка. педагогічного університету ім. Івана Франка. Лазаренко, Є. К. (1961). 300 років Львівського Про перекручення і помилки у висвітленні історії університету. Львів: Видавництво Львівського української літератури в «Нарисі історії української університету. літератури» (1947). Збірник наказів та розпоряджень Макарчук, С. А. (2014). Історичний факультет Міністерства освіти Української РСР (1−2), 4−6. Львівського університету у 1951−1956 роках. Черненко, А. М. (1960). Нам партія силу дала (з історії Вісник Львівського університету. Серія історична комсомольської організації Львівського державно‑ (50), 315−339. го університету імені Івана Франка. Львів: Вид- Макарчук, С. А. (2015). Побачене, почуте, пережите. во ЛДУ імені Івана Франка. Київ: Атіка.

References Arkhiv Lvivskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana ХХ st.) [The development of higher historical educa- Franka (Arkhiv LNU) [Archive of Ivan Franko Nation- tion in the western region of Ukraine (the second half al University of Lviv]. Fund R-119, deser. 6. of the 40's − the first half of the 50's of the twentieth Chernenko, A. M. (1960). Nam partiia sylu dala (z istorii century)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal (3), 101−108 komsomolskoi orhanizatsii Lvivskoho derzhavnoho (in Ukrainian). universytetu imeni Ivana Franka [The party gave us Kul’turne zhy’ttya v Ukrayini. Zaxidni zemli. Dokumenty i strength (from the history of the Komsomol organiza- materialy: u 3-x t. T. 1: 1939−1953. (1995). 340−341. tion of Ivan Franko Lviv State University]. Lviv: Vy- Kyiv: Naukova dumka. (in Ukrainian). davnytstvo Lvivskoho derzhavnoho universytetu ime- Lazarenko, Ye. K. (1961). 300 rokiv Lvivskoho universyte‑ ni Ivana Franka (in Ukrainian). tu [300 years of Lviv University]. Lviv: Vydavnytstvo Derzhavnyi arkhiv Lvivskoi oblasti (DALO) [State Archive Lvivskoho universytetu (in Ukrainian). of Lviv Oblast]. Fund R-7, deser. 1. Makarchuk, S. A. (2014). Istorychnyi fakultet Lvivskoho Grossman, Ju. M. (1994). Perezhitoe i peredumannoe: za‑ universytetu u 1951–1956 rokakh [Historical Facul- piski dlja druzej [Experienced and changed his mind: ty of Lviv University in 1951–1956]. Visnyk Lvivs‑ notes for friends]. N’ju-Jork: Slovo-Word (in Russian). koho universytetu. Ser. istorychna (50). 323 (in Herehova, S. & Marusyk, T. (1997). Rozvytok vyshchoi Ukrainian). istorychnoi osvity u zakhidnomu rehioni Ukrainy Makarchuk, S. A. (2015). Pobachene, pochute, perezhyte (druha polovyna 40-kh – persha polovyna 50-kh rr. [See, hear, experience]. Kyiv: Atika (in Ukrainian).

49 DOI 10.15421/2611806

Oholoshennia pro pryiom studentiv do LDU (1944). Vilna the formation of the content of higher historical educa- Ukraina – Free Ukraine. 59(594), 4 (in Ukrainian). tion in Ukraine in the first post-war years]. Liudyn‑ Oholoshennia pro pryiom studentiv na navchannia u LDPI oznavchi studii. Ser. Pedahohika (29), 155−164. (1944). Vilna Ukraina – Free Ukraine. 58(593), 4 (in Drogobych: Vydavnytstvo Drohobytskoho derzhavno- Ukrainian). ho pedahohichnoho universytetu im. Ivana Franka (in Oholoshennia pro vidnovlennia diialnosti Lvivskoho der- Ukrainian). zhavnoho pedahohichnoho instytutu i Uchytelskoho Pro perekruchennia i pomylky u vysvitlenni istorii ukrain- instytutu (1944). Vilna Ukraina – Free Ukraine. skoi literatury v «Narysi istorii ukrainskoi literatury» 48(582), 4 (in Ukrainian). (1947). Zbirnyk nakaziv ta rozporiadzhen Ministerstva Petrykiv, V. (2014). Suspilno-politychne pidgruntia formu- osvity Ukrainskoi RSR (1–2), 4−6 (in Ukrainian). vannia zmistu vyshchoi istorychnoi osvity v Ukraini u pershi povoienni roky [Socio-political background of Надійшла до редколегії 11.04.2018

50 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 51–55 doi 10.15421/2611807 http://www.via.dp.ua

УДК 94(477)«19/20» LCC DK508.813 O. V. Holovina Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs The specifics of shaping the national and political identities in Ukrainian society: history and modernity

The study examines the shaping of political and national identity in Ukraine in historical context, defines the factors influencing the process; the scope of the study covers the period from the beginning of the 20th century to the present days. The urgency of the study lies in the fact of existence of double identities in the collective and individual conscious- ness of Ukrainians at the beginning of the 20th century, which also complicates the problem of the choice of identities in modern Ukrainian society. The main range of problems requiring further research, debating points and poorly investi- gated problems, perspectives of studies in the area and ways of solving the existing social problems are identified. Along with the theoretical principles of studying the specifics of shaping of social consciousness, practical measures are taken to overcome the existing crisis in the public consciousness, complex solutions to the problem of shaping the collective historical memory of Ukrainians are proposed. Key Words: Shaping of Identity; Political Identity; National Identity; Dual Identities; Problem of Identity in Contem- porary Ukraine. Головіна О. В. Особливості формування національних та політичних ідентичностей в українському суспільстві: історія та сучасність У дослідженні розглянуто формування політичної та національної ідентичності в Україні в історичному дискурсі, визначено основні фактори, що впливали на цей процес; межі розвідки охоплюють період із початку ХХ ст. до сьогодення. Актуальність вивчення проблеми обумовлено існуванням подвійних ідентичностей у колективній та індивідуальній свідомості українців початку ХХ ст., що розглядається як чинник проблем вибо- ру ідентичностей, що існують у сучасному українському суспільстві. У розвідці на підставі низки загальнонау- кових методів та загальних методів історичної науки: аналізу, синтезу, порівняльно-історичного, системно- структурного – досліджено особливості становлення національної та політичної свідомості в українському суспільстві, пов’язану з ними самоідентифікацію, як чинники політичних та державотворчих процесів у ХХ ст. Визначено основне коло питань, що потребують подальшого дослідження, дискусійні та малодосліджені про- блеми, перспективи розвідок у даній царині та позначено шляхи вирішення існуючої суспільної проблеми. По- ряд із теоретичними засадами дослідження особливостей формування суспільної свідомості наведено я практичні заходи подолання існуючої кризи у суспільній свідомості, запропоновані комплексне вирішення про- блеми формування колективної історичної пам’яті українців. Ключові слова: формування ідентичності; політична ідентичність; національна ідентичність; подвійні ідентичності; проблема ідентичності у сучасній Україні. Головина О. В. Особенности формирования национальных и политических идентичностей в украин- ском обществе: история и современность В исследовании рассмотрено формирование национальной и политической идентичности в Украине в исто- рическом дискурсе, обозначены основные факторы, влияющие на этот процесс; хронологические рамки иссле- дования охватывают период от начала ХХ в. до настоящего времени. Актуальность исследования проблемы обусловливает существование двойных идентичностей в коллективном и индивидуальном сознании украинцев начала ХХ в., что выступает фактором проблем выбора идентичностей, существующих в современном украин- ском обществе. В статье на основе ряда общенаучных методов и общих методов исторической науки: анализа, синтеза, сравнительно-исторического, системно-структурного – рассмотрены особенности становления нацио- нального и политического сознания в украинском обществе, связанную с ними самоидентификацию, как факто-

© Holovina О. V., 2018 51 DOI 10.15421/2611807

ры важнейших политических процессов ХХ в. В статье определено круг вопросов, требующих дальнейшего изучения, дискуссионные и малоисследованные проблемы, перспективы исследований в данном направлении, обозначены пути решения имеющейся социальной проблемы. Наряду с теоретическими подходами к исследова- нию особенностей формирования общественного сознания приведены практические рекомендации для преодо- ления существующего кризиса в общественном сознании, предложены комплексные меры для решения про- блем формирования коллективной исторической памяти украинцев. Ключевые слова: формирование идентичности; политическая идентичность, национальная идентичность, двойные идентичности, проблема идентичности в современной Украине.

Formulation of the problem. The problem of P. Gnatenko, M. Popovich, V. Golovko, T. Voropayeva shaping the national and political identity in a and others). contemporary context gains ground due to the urgent Presentation of the main material. National needs of Ukrainian society − the need for national identity is inextricably linked to the shaping of consolidation and the protection of the sovereignty national consciousness, which gets shaped at the time and integrity of the state, given that the state- and of the formation and self-awareness of the nation. nation-building completion processes are inextricably Until the modern era, the ethnicity was not considered linked to the processes of shaping the national identity as the main criterion for identifying the group of Ukrainian citizen. The problem of national and affiliations and differences. Religious and class political self-identification of Ukrainian citizens is differences within one nation were paid more attention extremely challenging and urgent in the context of the than the trans-national differences. The new Ukrainian European political Ukrainian nation-building. As a intellectual elite − intelligentsia − became the bearer result of the Russian Empire adopting the lengthy of Ukrainian national identity in the 19th century. By unification state policy on the Eastern Ukrainian identifying the components of national identity, its lands, the existing identities got blurred, and at the representatives focused on such features of the same time the shaping of new, modern identities got Ukrainian ethnic community as history, folklore, crippled, causing the crisis of identities existing in language, and literature. today’s Ukraine. As V. Golovko notes, the political identity «has an Until recently, the ethnicity was not considered as integrating nature, it feeds on and absorbs other types the main criterion for identifying the group affiliations of identity: regional (distorting it to the state level), and differences. Religious, class differences within religious (as the cult of deification of supreme author- one nation were paid more attention than the trans- ity, the introduction of state religion), ethnic (domi- national differences. Understanding the specifics of nant ethnic group as the support of the state or the at- the shaping of national and political identity on traction to the merger of the state and the ethnic com- Ukrainian lands is impossible without historical munity)». National identity is a «plexus of ethnic and discourse, which under this research study covers political identities». Among the main attributes of the period from the beginning of the 20th century. national identity we can highlight one’s own name, The study proposes to consider and research condi- shared historical territory, shared historical memory tions for the shaping of identities, the factors that and historical myths, common legal rights and obliga- influenced this process, having settled on certain tions, a common economy with the option of free components of consciousness, as well as to deter- movement within the national territory (Golovko, mine the range of problems existing in this area and 2002). prospects for further exploration on this issue, and to In the process of analyzing political identity, the identify the ways needed to solve the existing social following characteristics must be considered: problem. historical conditions, specifics of the ethnic Analysis of pubications. Distinguished scholars composition of the population, the religions and and socio-political personas of the 19th and early 20th religious denominations of the territory of interest, the centuries made a significant contribution to the study level of urbanization, political culture, etc. The of the problems of the Ukrainian nation-building, the phenomenon of multiple identity was typical for the shaping of a national consciousness, and the search empires of the 19th century. Double identities in the for identity. (M. Kostomarov, V. Antonovich, public consciousness of Ukrainians, both collective M. Drahomanov, I. Franko, M. Hrushevsky). Modern and individual, became common and widespread researchers of the ethnopolitical processes in Ukraine phenomenon at the beginning of the 20th century. emphasize the relevance of the study of the processes In the historical context of the development of the of the Ukrainian nation-building and development of Ukrainian people, the shaping of national and political the state, considering them through the historical, Ukrainian consciousness has become much more political, philosophical and even psychological lens complicated. Under unfavorable circumstances for (G. Kasyanov, Y. Hrytsak, I. Gyrych, Y. Vermenich, the national development of the Ukrainian people,

52 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 primarily the mass denationalization of the higher, the Russian people, self-identified themselves as most educated and influential classes of Ukrainian Russians («Russian nationals»). So, as V. Lyubchenko society, double (sometimes triple) identities were notes, the stand of Russian nationalist organizations shaped in the Ukrainian population. on the Ukrainian issue is at the same time the stand of The conditions for the shaping of national and politically active ethnic Ukrainians − the political Ukrainian identity at the beginning of the representatives of the higher society class, fully 20th century made the development of identification exploiting the advantages gained from being officially factors more complicated and led to the existence of recognized as the part of the dominant nation of the several parallel identities in the collective and empire (Lyubchenko, 1997). individual consciousness of Ukrainians, combining Regarding the problems of shaping of political the imperial («Great Russian») − political and consciousness of the population of the Russian Ukrainian − ethnic ones. Ukraine, we should elaborate the attitude of Ukrainians At the beginning of the 20th century, among the towards the official – global imperial − right-wing Ukrainians loyal to the official imperial rule ideology, ideology, including its transformation from only the idea of the possibility of Ukrainian monarchism to nationalism, based on the ideological development only on the Russian soil, in close and triad «Orthodoxy − autocracy − nationality», which inseparable connection with the «Russian» culture, can be considered as ideological preconditions of was welcome. This type of identity can be defined as political processes in Ukraine since the beginning of «Little Russian». the 20th century up to the present days. Since the According to L. Nagorna's definition, «the «Little right-wing global imperial ideology − from Russian identity» arose as a form of self-awareness of monarchism to Russian nationalism − determined the that part of the left-bank Ukrainian gentry, which tried creation of a political social consciousness based on to combine the local patriotism with loyalty to the the global imperial ideology, the study of this problem Russian monarchy» (Nagorna, 2002). An additional is of great importance for understanding the specifics reason for the existence of double political loyalty, as of political consciousness in Ukrainian society at the I. Gyrych put it, was the certain socio-economic beginning of the 20th century, which still remains an situation that has come about in the Russian Empire inadequately researched topic and needs further study. and almost made it impossible for an open The significant material for analyzing the state of confrontation with the system of monarchical state national consciousness and political identity of power. Considering the phenomenon of double Ukrainians at the beginning of the 20th century can be political loyalty and the relevant double national obtained from the political journalism, in particular, identity of the Ukrainian intelligentsia, I. Gyrych from the articles of M. Hrushevsky. For example, in claims that «the intelligentsia became the bearer of the collection of articles of 1907 (although the cover the idea of separateness, the situation, when the land and the title claim 1906), «From the running wave», aristocracy contented itself with the advantages in which the postulates of M. Hrushevsky’s political gained fron the metropolis as a reward for the program are formulated, one of them is «the disavowal of Ukrainian irredentism» (Gyrych, 2014), recognition of the Ukrainian nation as a separate and consciously choosing Ukrainian cultural identity, and independent national unit, which should not be subject further − through culture mongering − moving to the to any restrictions on the account of its supposedly ideas of the political isolation of the late 19th and lower cultural value or close kinship with some other early 20th centuries. Thus, when examining the nation» (Hrushevsky, 1906). M. Hrushevsky, to some processes of shaping of national and political identities extent, accused of the situation at hand «the older in the population of Ukrainian lands at the beginning generation of Ukrainian patriots, the so-called of the 20th century, it is necessary to take into account Ukrainiano-philes» who proclaimed the culture the specifics of the shaping of the national Ukrainian mongering idea, rejecting all sorts of political identity and bear in mind the complexity of the postulates. In his work «Ukrainian heritage in Russia, ethnopolitical processes that were abundant in the its demands and needs» (1906), M. Hrushevsky territory of Ukraine. condemned the participation of Ukrainians in the All- Among the ideological factors that largely Russian revolutionary movement, since it diverted determined the vector of the political process, and them from solving national problems, from the later on influenced the direction of the state-building national Ukrainian movement. process, was the specifics of the right-wing movement The problems of self-identification and political on the territory of Ukraine, namely the participation awareness, as never before, arose before Ukrainian of ethnic Ukrainians in it. Ethnic origin Ukrainians society during the period of the Ukrainian Revolution, constituted a significant share, in particular, in the given that it directly determined the further path of the representatives of Russian nationalist parties, who, Ukrainian state. As a distinguished historian, according to the then-official doctrine of the unity of M. S. Grushevsky understood all the importance of

53 DOI 10.15421/2611807 the political moment, and thus he shaped the public 1920s and early 1930s (Vermenych, 2017) . The study opinion of Ukrainians with the journalistic works of of this issue is a continuation of the discussion from that time and influenced the public's understanding of the 1990’s in order to determine the nature of the the acuteness of the current issues − the development Ukrainization policy pursued by the Soviet regime, of Ukrainian statehood and nation-building. In and will allow to give meaning to the processes of particular, by defining the geopolitical factor in the shaping the Ukrainian political nation at the new shaping of the mental foundations of the Ukrainian methodological level. people, M. S. Hrushevsky defines the Moscow On top of the specified range of problems, the political orientation of Ukrainian citizenhood as identity issue becomes of particular relevance in the extremely harmful for understanding the Ukrainian context of regional history, the aspects of shaping the sepa-rateness. Justifuing the Ukrainian Eurocentrism, regional identities, and the distortion of self- M. Hrushevsky empha-sizes the limitary nature of identification get defined. The existance of regional civilization, separating the Ukrainian cultural space specifics and differences in the modern Ukrainian from the Russian: created in difficult times of socioeconomic reality is conditioned by the political Ukraine's struggle for independence and statehood. processes of the early 20th century that took place on The national self-identity got even more Ukrainian lands of the Russian Ukraine. For one, in complicated in Soviet times. According to recent studies on regional issues both the stages and Y. Vermenich, «disoriented and demoralized people crises of regional identities and the conditions for the when choosing among the self-identifications, chose formation of modern regional elites are defined. While not optimal, but least dangerous. <...> The void studying the specifics of new identities, V. Golovko created by the eradication of traditions, at best, was defined the general features of «postmodern identity» filled by the mindless nihilism, and at worst − by the based on comparison with the main types of social aggressive hostility to the otherness» (Vermenych, structures and institutions (family, territory, class, 2017). At that time, the classical approach became the confession, politics, ethnos, nation, language, civili- dominant element for identifying identity. zation), and concluded that there is no alternative for An important marker of national and political Ukraine’s post-industrial development, and thus for identification has always been the attitude toward the the completion of the crystallization of postmodern language, because of its tight bounds with the national identity (Golovko, 2012) psychology. The ambivalence in political and national Historians − researchers of public consciousness, identities as a manifestation of «split consciousness» and governance experts, exploring this range of issues − a double Ukrainian-Russian (or Russian-Soviet) − offer the practical measures to overcome the existing identity − clearly manifests itself in relation to the crisis in the public consciousness, the ways out of a Ukrainian language: because of the historically situation marked by blurred identity. The shaping of developed regional specifics of Ukraine, the language national consciousness is inextricably linked with the question has remained relevant until now, which historical memory, and concrete measures for shaping enabled to use it during election campaigns. the collective and historical memory in the modern The existence of multiple loyalty and identity of Ukrainian state should include, according to I. Gyrych Ukrainians during the 20th century and the influence and Y. Shapoval, such components as the relieving of these factors on the shaping of the consciousness of the historical memory of the burden of the remnants modern Ukrainians allow to outline a range of of Russian-Soviet ideological influence, through the problems that need to be addressed further: introduction of educational programs that propagate − conditions for the shaping of national and Ukrainian history and culture, establishing the control political Ukrainian identity, overall identities in over the Ukrainian information space, the priority Ukraine; financing of publishing educational programs, etc. − peculiarities of double (multiple) identities in the (Gyrych and Shapoval, 2010). collective and individual consciousness of Ukrainians Rethinking the past, the shaping of collective and/ at the beginning of the 20th century; or historical memory is a problem that requires a − the influence of double identities in the public comprehensive solution. Among the modern, new consciousness on the choice of identities in modern forms of commemoration methods that allow the Ukraine; shaping of public memory, G. Golubchik emphasizes − problems of shaping the Ukrainian identity, the interactive media projects, reconstructions of which in the modern context acts as a factor of national historical events, as well as the latest ones: collecting security. and publishung the thematic memoirs, the documentary Among the scientific issues that require further theater (verbatim), affecting the viewer by specific research, Y. Vermenich puts emphasis on the question methods, broadcasting certain ideas. The mentioned of politicizing the ethics and the new phase of the measures «fully meet the demand for demonopolization Ukrainian national movement that occurred in the and democratization of the memory space as a global

54 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 feature of the present times» (Golubchyk, 2014), thus double Russian-Ukrainian identity. One of the reasons directly affecting the shaping of national and political for the crisis of national identity is the affiliation of consciousness as well − both individual and collective Ukrainian citizens to various socio-cultural traditions, ones. which manifests itself in the presence of mutually Conclusions. To sum up, it can be noted that the exclusive attitudes in the worldview, therefore the presence of multiple identities in the public range of issues related to the search for identity in consciousness, due to the geopolitical position of modern Ukraine and the scientific reflection on this Ukrainian lands in the past, affects the choice of issue need to be addressed in context and also with identity in the modern Ukraine. This problem hindered regard to the existing ethnopolitical situation in self-identification in Ukrainian society throughout the Ukraine and adequately considering the current 20th century, had an impact on the shaping of the geopolitical conditions. Soviet identity, and is still observed, along with the

Бібліографічні посилання

Головко, В. В. (2002). Ідентичність як метафора: шлях Грушевський М. (1906). На руїнах. У М. Грушевський, від психології до історіографії. Український З біжучої хвилі: Статті й замітки на теми дня. історичний журнал (3), 23–34. Київ. Головко, В. В. (2012). Українські фінансово-промислові Любченко В. (1997). Проблема національної групи в модернізаційних процесах 1991−2009 років. самоідентифікації етнічних українців – учасників Київ: Інститут історії України Національної російського націоналістичного руху в академії наук України. Наддніпрянській Україні (1908−1914 рр.). Голубчик, Г. (2014). Управління формуванням Український історичний збірник (1), 184−201. суспільної пам’яті: сучасна практика. Державне Нагорна, Л. П. (2002). Національна ідентичність в управління: теорія та практика (1), 182–186. Україні. Київ: Інститут політичних і Гирич І. (2014). Українські інтелектуали та політична етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. роздільність (середина 1800-х − початок 1900-х Верменич Ю. (2017). Кризи українських регіональних років). Kиїв: Український письменник. самоідентифікацій: рефлексії та рецепції в коорди- Гирич І., Шаповал Ю. (2010). Чому необхідно натах 1917–2017 рр. Український історичний жур‑ переосмислювати минуле? Київ: Фонд Конрада нал (3), 104–128. Аденауера.

References

Golovko, V. V. (2002). Identychnist’ yak metafora: shlyax Hrushevsky, M. (1906). Na ruyinax. U M. Grushevs’kyj, Z vid psyxologiyi do istoriografiyi. Ukrayins’kyj isto‑ bizhuchoyi xvyli: Statti j zamitky’ na temy’ dnya. Kyiv. rychnyj zhurnal (3), 23–34. Lyubchenko, V. (1997). Problema nacional’noyi samoiden- Golovko, V. V. (2012). Ukrayins’ki finansovo-promyslovi tyfikaciyi etnichnyh ukrayintsiv – uchasnykiv grupy v modernizatsijnyh procesah 1991−2009 rokiv. rosijs’kogo nacionalistychnogo ruhu v Kyiv: Instytut istoriyi Ukrayiny Nacional’noyi aka- Naddnipryans’kij Ukrayini (1908−1914 rr.). demiyi nauk Ukrayiny. Ukrayins’kyj istorychnyj zbirnyk (1), 184−201. Golubchyk, G. (2014). Upravlinnya formuvannyam Nagorna, L. (2002). Nacional’na identychnist’ v Ukrayini. suspil’noyi pam’yati: suchasna praktyka. Derzhavne Kyiv: Instytut politychnyh i etnonacional’nyh doslid- upravlinnya: teoriya ta praktyka (1), 182–186. zhen’ im. I. F. Kurasa. Gyrych, I. (2014). Ukrayins’ki intelektualy ta politychna Vermenych, Yu. (2017). Kryzy ukrayins’kyh regional’nyh rozdil’nist’ (seredyna 1800-x − pochatok 1900-x samoidentyfikatsij: refleksiyi ta receptsiyi v koordyna- rokiv). Kyiv: Ukrainian writer. tah 1917–2017 rr. Ukrayins’kyj istorychnyj zhurnal (3), Gyrych, I. & Shapoval, Yu. (2010). Chomu neobxidno per 104–128. -osmyslyuvaty mynule? Kyiv: Fond Konrada Adenau- era. Надійшла до редколегії 01.09.2018

55 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp.56–67 doi 10.15421/2611808 http://www.via.dp.ua

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

УДК 477.83/.86 : 1-071 : (=411.16) «1914/1918» LCC DK 34.J36 В. С. Лавренко Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Образи євреїв у свідомості російської адміністрації та суспільства прифронтової зони в роки Першої світової війни

Проаналізовано узагальнені уявлення про єврейське населення, які побутували протягом 1914−1917 рр. у російської адміністрації та серед широкого загалу тимчасово окупованих Російською імперією територій та її західних губерній. Джерельна база дослідження представлена документами жандармського відомства з колекцій Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), які розкривають політичні настрої населення, чутки та висловлювання, що потенційно можуть дестабілізувати ситуацію у регіоні. Зроблено висновки, що більшість характеристик єврейського населення відображає ставлення до нього як до «внутрішнього ворога», симпатика Австро-Угорської монархії, а відповідно – потенційного зрадника та шпигу- на на її користь. До них належать: сприйняття євреїв як «уклоністів» від громадських робіт та військової повинності; акцент на їх радощах щодо перемог Австро-Угорщини та поразок Російської імперії на фронті; зви- нувачення у шпигунстві на користь ворога через торговельну мережу, налагоджену євреями ще до початку війни; закид у тому, що єврейське населення наживається на війні через гру на валютних курсах та завищення цін на товари першої необхідності; звинувачення у поширенні антиросійських чуток, прямій агітації на користь Австро-Угорщини та вандальських діях, спрямованих проти родини Романових. Ключові слова: Галичина; генерал-губернаторство; внутрішній ворог; візія. Лавренко В. С. Образы евреев в сознании российской администрации и общества прифронтовой зоны в годы Первой мировой войны Проанализированы обобщенные представления о еврейском населении, которые бытовали в течение 1914−1917 гг. среди российской администрации и широкой общественности временно оккупированных Россий- ской империей территорий и ее западных губерний. Источниковая база исследования представлена документа- ми жандармского ведомства из коллекций Центрального государственного исторического архива Украины (г. Киев), которые раскрывают политические настроения населения, слухи и высказывания, которые могут де- стабилизировать ситуацию в регионе. Сделаны выводы, что большинство характеристик еврейского населения отражает отношение к нему как к «внутреннему врагу», симпатику Австро-Венгерской монархии, а соответственно − потенциальному предате- лю и шпиону в ее пользу. К ним относятся: восприятие евреев как «уклонистов» от общественных работ и во- инской повинности; акцент на их радостном отношении к победам Австро-Венгрии и поражениям Российской империи на фронте; обвинения в шпионаже в пользу врага через торговую сеть, отлаженную евреями еще до начала войны; упрек в том, что еврейское население наживается на войне за счет игры на валютных курсах и завышения цен на товары первой необходимости; обвинения в распространении антироссийских слухов, пря- мой агитации в пользу Австро-Венгрии и вандальских действиях, направленных против семьи Романовых. Ключевые слова: Галиция; генерал-губернаторство; внутренний враг; видение. Lavrenko V. S. Images of Jews in the minds of the Russian Administration and Society of the Front-line Zone during the First World War The article analyzes generalized visions of the Jewish population that existed during 1914−1917 in the surrounding of Russian administration and among the general population of the temporarily occupied territories of Russian empire and

56 © Лавренко В. С., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 of its western provinces. The source base of the study is presented by documents of the gendarme agency from the col- lections of the Central State Historical Archive of Ukraine (Kyiv). They reveal the political mood of the population, ru- mors and statements that potentially can destabilize the situation in the region. The sources give the following generalized characteristics of the Jewish population: 1. Jews avoid military service and public works; 2. Jews massively sympathize to the enemy and gladly perceive his victories and defeats of the Russian army; 3. Jews spy in favor of Austria-Hungary; 4. During the war, the Jewish population significantly increased its wealth by raising prices for essential goods; 5. Jews gain excessive wealth in the game of exchange rates; 6. Jews in Galicia di- rectly agitate for the return of the Austrian authorities; 7. Jews represent a community that is unsafe to provide civil rights, because it will automatically strike in the interests of the rest of the population; 8. Jews are often robbed during the war, but they deserve it; 9. The Jewish community is characterized by a special rejection of Nicholas II’s personal and royal family; 10. Jews massively spread anti-Russian rumors. The author concludes that most of the characteristics of the Jewish population reflect the attitude towards it as a «do- mestic enemy». The Russian authorities, both in the front-line provinces and territories temporarily occupied during the war, actively contributed to the formation of such a negative image. This fully fitted into the policy of the tsarist govern- ment, which can be characterized as state anti-Semitism. Later, such actions were partly due to the pogromous activity of the local population against the Jews in the revolutionary purges of 1917−1921. Keywords: Galicia; General Governorship; Internal Enemy; Vision.

Постановка проблеми. Перша світова війна історії Першої світової війни цей напрям є дуже була піковим періодом щодо проявів ксенофобії. популярним, однак, на сьогодні можна констату- Фронтова пропаганда практично усіх країн-учас- вати дві такі тенденції у його розвитку: 1. Пере- ниць конфлікту максимально широко використо- важна більшість наукових розвідок стосується об- вувала візуальні та наративні образи, спрямовані разів військових супротивників; 2. Здебільшого на дегуманізацію ворога. джерелами для подібних реконструкцій є візуаль- Однак подібні маніпуляції людською свідоміс- ні джерела (листівки, плакати, газетні фото), рід- тю не обмежувалися нацьковуванням солдатів з ше – наративні матеріали. Тож наша стаття міс- однієї лінії окопів на тих, що сидять у протилеж- тить певний елемент новаторства, оскільки має ній. Свідомий підхід до формування образів «ін- своєю метою відтворення етнічних образів, але шого» застосовувався також для поглиблення се- образів «внутрішнього ворога», а не ворога, який грегації в середині суспільства країн, що воюють. протистоїть зі зброєю у руках. А також в основу З метою зняття соціальної напруги влада як цен- цього дослідження покладено офіційні докумен- тральних держав, так і країн Антанти часто вдава- ти, спродуковані російською адміністрацією (ви- лася до створення такого собі «внутрішнього во- користання документальних джерел в принципі рога», або, якщо казати образно, «цапа-відбувай- не є типовим для імагологічних робіт). ла», на якого можна перекласти відповідальність Висвітлення долі єврейства у роки Першої сві- за воєнні поразки, недолугість командування, ма- тової війни на сьогодні має певні здобутки. У цьо- сові побутові негаразди, включаючи дефіцит, роз- му контексті варто виокремити збірку статей лад комунікацій, голод та епідемії. У Російській «Мировой кризис 1914−1920 годов и судьба вос- імперії до категорії «внутрішнього ворога» нале- точноевропейского еврейства». В означеному жали етнічні німці та євреї. збірнику розглядалися питання формування нега- Вивчення образів євреїв у російської адміні- тивних стереотипів щодо єврейства у російського страції та суспільстві прифронтової зони в роки військового командування (Гольдин, 2005), пи- Першої світової війни є актуальним з огляду на те, тання про тотальне звинувачення євреїв прифрон- що, свідоме позиціонування цього етносу як «вну- тової зони у шпіонажі (Пивоварчук, 2005), проце- трішнього ворога» згодом частково вплинуло на си соціальної девіації, притаманні єврейській гро- розгортання погромної діяльності у революційні маді (Шустер, 2005). Однак автори цієї тематичної роки, що безумовно, є однією з найтрагічніших збірки не ставили своєю задачею реконструкцію сторінок у житті цього народу на українських те- комплексного образу єврейства, що був пошире- ренах. ний у російському суспільстві. Метою даного дослідження є реконструкція Переважна більшість розвідок, що стосуються узагальнених образів євреїв, які продукувалися в євреїв у роки Великої війни, наявних на даний мо- роки Першої світової війни російською адміні- мент, розглядають цей аспект у контексті біжен- страцією та побутували серед широкого загалу на- ської проблеми (Златина, 2009; Семенова, 2014), селення прифронтової зони. питання негативних дисциплінарних явищ у ро- Аналіз наукових досліджень. Дана стаття ви- сійській армії (Асташов, 2012). Серед українських конана у руслі історичної імагології, розділу істо- дослідників проблематики варто виокремити ричних досліджень, який займається реконструк- Р. Голика та В. О. Доценка, їх роботи також ви- цією образів явищ, подій, етносів тощо. Стосовно світлюють питання візій єврейства у контексті

57 DOI 10.15421/2611808

більш широких тем ментального світу галицького торства Галичини йдеться про те, що єврей Мат- селянства (Голик, 2014), політики царської влади вій Йосипович Гедзинський навмисно нашкодив стосовно євреїв українських губерній (Доценко, своєму здоров’ю, щоб ухилитися від військової 2014), погромного руху в Україні 1917−1920 рр. служби. Після того як його маніпуляція мала (Доценко, 2014). Зважаючи на історіографічну си- успіх, він почав пропонувати свої послуги по за- туацію, що склалася, відтворення узагальнених вданню посильної шкоди здоров’ю іншим призо- образів євреїв у прифронтовій зоні Російської ім- вникам (Донесения начальнику жандармского перії залишається актуальною задачею. управления…, арк. 47). Виклад основного матеріалу. Якщо говорити У донесенні начальнику жандармського управ- про стереотипізовані образи єврейського населен- ління військового генерал-губернаторства Гали- ня у російської адміністрації та широкого загалу, чини від 10 квітня 1915 р. зафіксовано той факт, то у даному контексті доречно виокремити ряд що солдати юдейського походження, призвані до усталених, часто повторюваних у джерелах харак- лав російської армії, добровільно здаються в по- теристик, які приписуються цьому етносу. лон австрійським військам. Вочевидь, маються на Перша: євреї є «уклоністами» від військової увазі призовники, мобілізовані власне в Галичині, повинності та громадських робіт. після окупації краю російською армією (Донесе- Зокрема, донесення та рапорти помічників на- ния начальнику жандармского управления…, чальника Київського губернського жандармсько- арк. 102). го управління, а також повітових справників по Дуже поширеною у російській пропаганді була Черкаському та Чигиринському повітам про полі- думка про невисокі бойові якості солдат-євреїв. тичні настрої за період з 12 січня 1916 р. по 12 січ- Подібна теза часто озвучувалася у воєнній пресі: ня 1917 р. свідчать: «Взаємовідносини селян та «Оскільки євреї легко піддаються паніці, то вони євреїв як і раніше є недоброзичливими, проте від- при втечі утворюють прориви серед своїх, у які крито це не виявляється. Причиною до такого легко вриваються німці». Коли ж друкувалися ставлення є ухиляння євреїв від громадських по- прізвища солдат-євреїв, які вчинили подвиг, то ці винностей, їх відокремленість та обман селян- прізвища викривлялися, або у друку обмежували- ського населення» (Донесения и рапорты помощ- ся вказівкою ініціалів героїв, у той час як поруч ников начальника Киевского губернского жан- значилися російські солдати з повними прізвища- дармского управления…, арк. 21). ми, іменами та по батькові. Хоча ухиляння єврейським населенням від Військова цензура відбракувала історію про громадських робіт здебільшого було пов’язано з хлопчика з прізвищем Кауфман, який у 13 років корупційними діями урядників, які формували за- втік на фронт на передову та був поранений на гони на громадські роботи. Вони записували у полі бою. До друку у пресі не була подана також і такі списки на найважчі роботи з риття окопів пе- історія єврея, який отримав нагороду за те, що піс- реважно заможних євреїв доволі похилого віку. І, ля смерті командира взяв командування на себе, і зрозуміло, що у такій ситуації люди намагалися стаття із заголовком «Георгіївські кавалери у єв- відкупитися від подібного громадського наванта- рейських притулках» (О сионистских организаци- ження. Відповідно, корупційні дії урядників мали ях, арк. 5−19). побічним наслідком формування антисемітських Варто сказати, що поступово антисемітська настроїв у населення. пропаганда серед солдатів та, власне, й непооди- Варто підкреслити, що російська влада абсо- нокі (хоча й значно гіперболізовані у друкованих лютно свідомо ставилася до того факту, що від виданнях) практики єврейського населення ухи- мобілізаційних заходів господарського характеру литися від окопного життя призвели до того, що завжди можна відкупитися, домовившись з ниж- образ єврейських «земгусарів» став дуже пошире- чими армійськими чинами, що й зробив крупний ним у російському війську. Один із представників орендар Єма Брекер, аби не здавати фураж на ко- «сірої окопної маси» на початку 1917 р. написав ристь держави. такого листа до Петроградської ради солдатських За євреями традиційно закріпилося кліше «зем- депутатів: «У нас усі солдати обурені, навіщо таке гусарів» через часту практику «прилаштовувати- допущено: купецькі діти служать міліцією разом з ся» до Союзу міст або Земського союзу з метою євреями, їм надають непогане утримання… цих проходження альтернативної військової служби купчиків потрібно відправити в окопи, і євреїв та- (Переписка с начальником жандармского управ- кож, а то взагалі немає їх на фронті. Я багатьох ления военного генерал-губернаторства Галиции бачив − лише покажеться і потім їде додому, а по- о розыске…, арк. 202). тім йде на комісію і лізе до росіянина: я – твій то- У донесенні жандармського унтер-офіцера вариш, я – також громадянин. Прошу звернути на Станіславського пункту начальнику жандарм- них увагу. Я з ними ніколи не буду товаришем.» ського управління військового генерал-губерна- (ХХ век: письма войны, 2016, с. 124).

58 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Друга: євреї масово симпатизують ворогу і з У свідченнях жандармського управління про радістю сприймають його перемоги та поразки настрої населення по Липовецькому повіту Київ- російської армії. ської губернії за січень 1916 р. йдеться про таке: Вже згадані донесення та рапорти жандарм- «Помічається лише приховане незадоволення се- ського управління по Черкаському та Чигирин- лян стосовно євреїв щодо колишніх невдач на теа- ському повітах свідчать: «Єврейське населення, трі війни, які відносяться до єврейського шпигун- наскільки вдалося помітити, як і раніше, таємно ства на користь держав, які воюють з нашою, а симпатизує німцям, навіть успіхи нашої славетної також внаслідок ухиляння євреями усіма способа- Кавказької армії приймаються ними абсолютно ми від військової служби та з огляду на подорож- байдуже. Про такі зрадницькі настрої євреїв гово- чання цін на предмети першої необхідності, тор- рять багато інтелігентів та простолюдинів, при гівля якими знаходиться у руках євреїв» (Донесе- чому, вони висловлюються також про необхід- ния и рапорты помощников начальника Киевско- ність відплати євреям, але по закінченню війни» го губернского жандармского управления…, (Переписка с начальником жандармского управ- арк. 54). ления военного генерал-губернаторства Галиции За цією складною синтаксичною конструкцією о розыске…, арк. 45). можна простежити, що влада вбачала у єврейсько- Абсолютно не зрозуміло, чого з точки зору чи- му населенні ледь не головну причину поразок на новника жандармського управління пересічні єв- російсько-австрійському та російсько-німецькому реї мали настільки бути обізнаними у геополітиці, фронтах. Але донести цю думку до переважної що мали б особисто радіти за успіхи російської більшості селян влада не могла. У жандармських зброї на Кавказі. Вочевидь, що для переважної звітах фіксується лише «приховане незадоволен- більшості як євреїв, так і українців, росіян чи по- ня» стосовно євреїв та прагнення розрахуватися з ляків, які постійно мешкали, або були занесені во- ними після війни, що, по факту, не означає яки- єнним лихоліттям до Київської губернії, росій- хось фізичних виявів антисемітської агресії з боку сько-турецькі відносин не були питанням першо- селян. Підкреслимо, що у тезі з жандармського чергового значення. Та якщо для більшості етно- звіту на перше місце серед єврейського шкідни- сів необізнаність щодо російсько-турецького цтва на користь ворога висувається шпигунство. протистояння та його нейтральна оцінка вважали- Більш яскраві емоції селян Черкаського повіту ся нормою, то для євреїв подібне характеризува- щодо євреїв-шпигунів фіксує жандармський звіт лося як «зрадницькі настрої», тобто кваліфікува- від 16 лютого 1916 р.: «До євреїв селяни ставлять- лося як моральний злочин. ся з презирством та ненавистю через те, що вони Свідчення жандармського управління про на- допомагають німцям своїм шпигунством та зда- строї населення по Липовецькому повіту за січень чею у полон». Хоч, знову ж, даний звіт не фіксує 1916 р. містять таку інформацію: «Серед єврей- погромної діяльності селян чи навіть поодиноких ського населення помічається прихована недобро- сутичок на етнічному ґрунті (Донесения и рапорты зичливість до російських перемог і прихована ра- помощников начальника Киевского губернского дість до успіхів наших ворогів» (Переписка с на- жандармского управления…, арк. 59). чальником жандармского управления военного Чим ближче до лінії фронту, тим більше фіксу- генерал-губернаторства Галиции о розыске…, валося звинувачень євреїв у шпигунстві на ко- арк. 54). ристь центральних держав. Звернімось до аген- Третя: єврейське населення шпигує на ко- турних свідчень Тимчасового жандармського ристь ворога. управління генерал-губернаторства у Галичині за У листуванні органів військового та цивільно- 15 грудня 1914 р. – 29 травня 1915 р. Тут ми зна- го управління Буковини про настрої населення у ходимо донесення на єврея Фішера зі Львова, Чернівцях за 4 вересня 1914 р. зустрічаємо такий який є власником галантерейної крамниці і за- пасаж: «У самому місті, безперечно, є у великій вжди ходить з браунінгом у правій кишені брюк. кількості австрійські агенти, перевдягнуті солдати Не відомо з яких причин пан Фішер придбав та навіть офіцери, яких приховують євреї». Отже, зброю, але жандарми одразу записали його у кате- практично через декілька днів після окупації міста горію підозрюваних у шпигунстві, а не кваліфіку- російська влада знайшла «внутрішнього ворога», вали як людину, що прагне до самозахисту та за- який розбудовує шпигунську агентурну мережу і хисту власного майна. Тут же зустрічаємо доне- на якого потенційно можна перекласти відпові- сення на Ігнаці Ека у тому, що він раніше був по- дальність за прорахунки у взаємодії з місцевим стачальником австрійської армії, а тепер передає населенням. І цим «внутрішнім ворогом» стала свідчення до Австрії «при посередництві таємної єврейська громада (Переписка с органами военно- єврейської пошти». Тут же зустрічаємо донесення го и гражданского управления о настроениях на- на конспіративну роботу євреїв-службовців у фі- селения и духовенства…, арк. 3−6). лії єврейсько-німецького Юніон-банку, які збері-

59 DOI 10.15421/2611808

гають велику кількість пістолетів-маузерів та до- ди до Росії предмети першої необхідності з метою носять свідчення до компанії «Зінгер». Окрім наживи: муку, крупу, зерно, масло та інше». Від- того, «героєм» доповідей російської жандармерії повідно, ці торговельні операції призвели до зрос- у Галичині є єврей Пастернак, який знаходився на тання цін на продукцію першої необхідності у са- службі у князя Баратова, і звинувачується у зборі мих Бродах. Але, з іншого боку, дивно засуджува- свідчень для австрійської агентури (Донесения ти крамаря за те, що він прагне прибутку і вико- начальнику жандармского управления…, ристовує усі можливості для того, щоб зайняти арк. 47−103). нішу на новому ринку (Циркуляры губернатора У Галичині звинувачення євреїв у шпигунстві Галиции и Буковины…, арк. 13). здебільшого випливали з їхньої попередньої еко- Жандармські рапорти по Липовецькому повіту номічної діяльності, яка, зрозуміло, передбачала за серпень 1916 р. свідчать: «Єврейське населення взаємовідносини з австрійськими та німецькими збагачується. Всі підряди знаходяться у єврей- компаніями. ських руках. Без єврея військові та земські органі- Самої підозри у шпигунстві чи проавстрійській зації не можуть обійтися, єврей зробився всесиль- агітації для галицького єврея було достатньо для ним» (Донесения и рапорты помощников началь- виселення у внутрішні губернії Російської імперії. ника Киевского губернского жандармского управ- По суті, національна приналежність особи до єв- ления…, арк. 274). рейської громади повністю позбавляла її права на Жандармські звіти по Черкасах за 15 березня персональне правосуддя. 1916 р. фіксують випадок, коли єврейські підряд- Якщо подивимося на списки агітаторів по Га- ники сильно занижували ціну селянам на вико- личині, які підлягали виселенню у внутрішні гу- нання дорожніх робіт. Цей самий звіт фіксує не- бернії Росії та були складені протягом 30 грудня вдоволеність населення спекуляціями євреїв пред- 1914 р. – 1 квітня 1915 р., то у даних списках при- метами першої необхідності, ціна на які зростає близно рівне співвідношення євреїв та поляків (ці майже щодня (Донесения и рапорты помощников дві меншини розглядалися російською владою як начальника Киевского губернского жандармского «внутрішній ворог»), в той час як українців немає управления…, арк. 96). взагалі (слов’янське населення на окупованих те- Але інколи навіть жандармські звіти, прониза- риторіях розглядалося як потенційний союзник). ні антисемітськими настроями їх авторів, фіксу- Інколи причиною до підозри у шпигунстві для ють прагнення селян зрозуміти «іншого». Напри- євреїв могло бути банальне хобі, наприклад, роз- клад, звіт по Черкаському повіту за 12 березня ведення голубів (не інакше, як з метою розвідки 1916 р. фіксує: «Одні говорять, що євреї підвищи- на користь Австро-Угорщини) (Циркуляры депар- ли ціни на всі продукти та наживають капітали, а тамента полиции и предписание начальника жан- інші – що це не від них залежить, і все це відбува- дармского управления…, арк. 34). ється у зв’язку з військовим часом, оскільки до- Не менш підозрілим, з точки зору російської ставка залізницею є неможливою та не вистачає влади, було часте використання єврейським насе- робочих рук». Тобто у даному випадку єврей-тор- ленням, яке займалося торгівлею, залізниці. На- говець постає не такою собі матінкою Кураж, що приклад, помічник начальника Бесарабського го- живе за принципом «кому війна, а кому мати рід- ловного жандармського управління на прикор- на», а людиною, яка як усі, змушена пристосову- донному пункті в м. Рені затримував за підозрою ватись до обставин, намагаючись знайти баланс у шпигунстві переважно євреїв. Приклад витягу з між співчуттям до нужденних та власними інтер- одного з донесень: «За агентурними свідченнями есами (Донесения и рапорты помощников началь- вірменин із Галаца Богос Аганесян та єврей Сер- ника Киевского губернского жандармского управ- пер часто їздять через Рені в Росію. Є вказівки на ления…, арк. 90). те, що обидва мають контакти з німцями» (Пере- Ще одним способом заробітку для євреїв стала писка с начальником Бессарабского губернского торгівля горілкою, зокрема, зустрічаються свід- жандармского управления…, арк. 49). чення про затримання чоловіка, що рухався заліз- Четверта: протягом війни єврейське насе- ницею з вантажем у 350 літрів горілки. Очевидно, лення суттєво збільшило свої статки за раху- що без домовленості із залізничниками перевезен- нок підвищення цін на товари першої необхід- ня такого вантажу було б неможливим. Тим не ності (Журналы совещания …, арк. 4). менш російську владу лякала не стільки корупція Циркуляри генерал-губернатора Галичини про на залізниці, скільки, безумовно, протизаконні дії ставлення до населення та про затримання різних безіменного єврея. осіб, що підозрюються у шпигунстві, за 30 верес- П’ята: євреї наживають надмірні статки на ня 1914 р. – 14 липня 1915 р. фіксують таке: «У грі валютних курсів. Бродах місцеві євреї, у руках котрих знаходиться Зокрема, листування з начальником жандарм- вся торгівля, почали посилено вивозити з м. Бро- ського управління військового генерал-губерна-

60 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

торства Галичини та жандармськими унтер-офі- здатен забезпечити паперові гроші металом. Хоча, церами за січень − травень 1915 р. свідчить таке: подібна поведінка в умовах війни та нестабільнос- «Чимало випадків, коли занижується курс карбо- ті кордонів цілком вписується у модель, продик- ванця. За один карбованець дають дві австрійські товану інстинктом самозбереження і прагненням крони. За таких розрахунків вкрай страждають максимально зберегти свої статки без залежності мешканці, вірні Росії та російській владі, а євреї і від переможців у світовій бійні. частково поляки, у такий спосіб наживають з кож- Шоста: євреї Галичини ведуть пряму агіта- ного карбованця по 40 копійок» (Переписка с на- цію за повернення австрійської влади. чальником жандармского управления военного Одна з перших згадок про єврейських агітато- генерал-губернаторства Галиции и жандарсмкими рів у російському діловодстві – звістка про арешт унтер-офицерами о регистрации лиц…, арк. 29). бургомістра Чернівців Вейсельберга (єврея за на- Окрім просто бажання отримати зиск на ва- ціональністю). Він буцімто «залякував позитивно лютних операціях (традиційному національному налаштованих щодо росіян мешканців тим, що за- виді господарської діяльності), євреїв у даному несе їх до «чорного списку» за надання послуг ро- випадку звинувачували у тому, що вони витісня- сіянам та надасть його австрійцям після їх повер- ють карбованець із вжитку, чим готують ґрунт для нення» (Переписка с органами военного и граж- повернення австрійської влади (Обязательное по- данского управления о настроениях населения и становление…, арк. 244). духовенства…, арк. 5, 6). Часто недовіра до російського карбованця (і, Листування жандармського управління по Га- відповідно, тривалості російської адміністрації) личині за січень − травень 1915 р. надає такі відо- виплескувалася на побутовий рівень: у жандарм- мості: «У селі Карачинев Городоцького повіту єв- ських звітах є згадка про єврейку Сару, яка відмо- реї Дубек Мілер та Цуко Мех підбурюють селян вилася брати решту у кондуктора російськими до безумовного повернення Австрії» (Переписка с грошима, вимагаючи австрійську валюту (Пере- начальником жандармского управления военного писка с военным генерал-губернатором Гали- генерал-губернаторства Галиции и жандарсмкими ции…, арк. 172). унтер-офицерами о регистрации лиц..., арк. 98). Згадується також, що єврей – власник будинку «Мешканець села Рясна Польська Львівського по- Густав Ротфельд вимагав від своєї квартирантки віту єврей Юдаш підбурює місцевих селян до не- Ангелії Орловської виплати квартирної плати ви- покори місцевій владі» (Переписка с начальником ключно австрійськими грошима, яких вона не жандармского управления военного генерал-гу- мала. І це змусило її звернутися до влади (Пере- бернаторства Галиции и жандармскими унтер- писка с военным генерал-губернатором Гали- офицерами о регистрации лиц…, арк. 125). «Йо- ции…, арк. 317). сип Стечний також казав, що з приходом австрій- Не менш аморальним і зрадницьким російська ців він наб’є косу і буде різати русинів під чисту. окупаційна влада сприймала такий бізнес єврей- Цей же Йосип Стечний пропонував з русин вари- ської громади: галицькі євреї скуповували пере- ти куліш» (Переписка с начальником жандарм- важно в українського населення реквізиційні кви- ского управления военного генерал-губернатор- танції австрійської влади за коней та корів, вилу- ства Галиции и жандармскими унтер-офицерами чених у селян, за півціни. Ці квитанції вони до- о регистрации лиц…, арк. 149, 150). правляли через Румунію до Австрії, де отримували Цілком можливо припустити проавстрійські за них гроші у повному обсязі. настрої єврейського населення, але подібна від- Зазначимо, що попри той факт, що дані опера- крита агітація в умовах присутності російської во- ції супроводжувалися перетином лінії фронту, і єнної влади (особливо після того, як вона утверди- звісно, в очах російської влади були протизакон- лася) є виявом абсолютно нераціональної поведін- ними, вони є черговою стратегією пересічного на- ки. Навряд чи вона мала місце у тих обсягах, про селення до виживання. При тому, стратегією ви- які свідчать російські документи. Подібні образи живання групи, яку позбавили права на державну єврейства для владних структур породжувалися благодійну допомогу, грабунок якої не кваліфіку- агентурними донесеннями. Авторами таких доне- ється як злочин, і яка завжди знаходиться в зоні сень були заздрісні сусіди, економічні конкуренти ризику виселення у внутрішні регіони Російської єврейської громади, любителі прислужитися вла- імперії без права на працевлаштування. ді за рахунок «іншого». Валютні операції єврейського населення часто До речі, паралельно у проавстрійській агітації кваліфікувалися у якості диверсій (Циркуляры де- обвинувачуються поляки. Зокрема, є згадки про партамента полиции…, арк. 18). Зокрема, євреїв ксьондза, який закликав поляків не брати участь у звинувачували у тому, що вони скуповували за за- копанні окопів для російської армії, мовляв би то, вищеним курсом срібну та золоту монету, аби пе- ці окопи є проти своїх братів, і той, хто їх ритиме реконати населення у тому, що російський уряд не понесе велике покарання від німців, які вже неда-

61 DOI 10.15421/2611808

леко. Внаслідок такої агітації ніхто з незаможних розширення громадянських прав євреїв не стільки поляків не ходив на окопні роботи, хоча вони ви- у правовій, скільки в економічній площині, сприй- соко оплачувались – 1 карбованець 20 копійок на маючи його як наступ на власні економічні інтер- день (Переписка с начальником жандармского еси і згортання політики державного економічно- управления военного генерал-губернаторства Га- го протекціонізму стосовно слов’янських етносів лиции и жандармскими унтер-офицерами о реги- (Донесения и рапорты помощников начальника страции лиц…, арк. 147, 148). Киевского губернского жандармского управле- Окремий інтерес становить історія львів’янина ния…, арк. 145). Менделя-Йосипа Фішера, який нібито очолював Тим не менш суспільство абсолютно чітко ро- підпільну організацію євреїв-погромників. При зуміло, що війна нагально поставила питання про обшуку у нього знайшли 9 примірників проклама- розширення громадянських прав етнічних мен- ції польською мовою, яка закликає євреїв до шин. І якщо євреям не надасть їх російський уряд, озброєння проти Росії. За наявність подібної агіта- вони шукатимуть ці права у німців. ції пан Фішер був засланий у Томську губернію. Що ж стосується окупованих земель Галичини Тим не менш його дружина у своїх зверненнях до та Буковини, то тут вже в 1914 р. йшла мова про влади говорить про те, що, ймовірніше за все, її курс на поступове обмеження євреїв у правах, на- чоловіка обмовили з метою зведення давніх ра- даних їм австрійським урядом, що не узгоджува- хунків, надає довідки про благонадійність чолові- лися з чинним у Російській імперії законодав- ка з магістрату та довідки про його поганий стан ством (Журналы совещания …, арк. 153). Зокре- здоров’я від російського етапного лікаря (Пере- ма, це стосувалося права на володіння землею. писка с жандармским управлением Галиции…, У листуванні галицького генерал-губернатора арк. 3−13). неодноразово говориться про недопустимість бла- І хоч у даному випадку ми маємо слово влади годійної допомоги нужденним євреям з державної проти слова пані Фішер, доволі цікаво, що змуси- скарбниці, враховуючи їх неблагонадійність та ло 56-літнього поважного купця, батька двох до- «ворожість до інтересів Росії та її православного ньок «погратися у революціонери»? Інше питання: населення». Тобто національний фактор був наба- якщо пан Фішер очолював організацію євреїв-по- гато більш вагомим щодо визначення обсягу гро- громників, то чому до справи не доклали протокол мадянських прав у Російській імперії, ніж фактор його допиту на предмет того, хто ще входив до формального підданства особи. складу цієї організації? Ну, і нарешті, чому очіль- Цензура викреслювала із розповідей про євре- ник серйозної організації, яка ставила за мету ски- їв-біженців всі слова-маркери, які могли б викли- нення російської влади, мав при собі настільки не- кати співчуття у пересічного мешканця внутріш- значний тираж агітаційних матеріалів? Кого, ніх губерній Російської імперії, наприклад, такі власне, можна загітувати дев’ятьма листівками? фрази як «багато старих та дітей», «виселенці на- Справа пана Фішера виглядає як явно сфабри- лежали переважно до бідноти», «безпритульні на кована. І подібні речі є типовими для єврейських вулицях та площах», «табори безпритульних під справ за звинуваченням у антиросійській агітації. відкритим небом». Тобто як спільність у очах ро- Сьома: євреї – громада, якій небезпечно на- сійської влади євреї не мали права не лише на гро- давати громадянські права. мадянські свободи, а й на людяне ставлення з боку Дана теза дуже чітко висвітлена у вже згадано- населення. му жандармському звіті по Черкасах за 15 березня Промовистим свідченням обмеження прав єв- 1916 р.: «Всілякі розмови про можливе рівноправ’я реїв є циркуляр начальника штабу військового ге- євреїв непокоять усі класи суспільства. Селяни го- нерал-губернатора областей Австро-Угорщини, ворять, що рівноправ’я євреїв принесе за собою зайнятих по праву війни, військовим цензорам від ще більші біди для них, адже уся земля опиниться 23 серпня 1916 р. У цьому документі йдеться про у руках євреїв і малоземельним селянам доведеть- те, що всі листи незнайомими мовами мають на- ся принижуватися та кланятися перед жидами. А правлятися у військово-цензурний відділ штабу. тому євреї мають бути як і раніше обмежені у пра- В той час як вся кореспонденція «єврейською мо- вах, особливо, у їх можливості здійснювати купів- вою» має знищуватися. Тобто навіть до мови во- лю землі» (Донесения и рапорты помощников на- рога було більш поблажливе ставлення, ніж до чальника Киевского губернского жандармского мови єврейської громади (О сионистских органи- управления…, арк. 98). зациях, арк. 8−49). Жандармський звіт по Черкаському повіту від Восьма: євреїв часто грабують, але вони на 28 березня 1916 р. свідчить: «Відносно розширен- це заслужили (Переписка с управлением Львов- ня межі осілості, то селяни говорять, що чим біль- ского градоначальника …, арк. 52−54). ше євреїв пішло б від нас – тим би було краще». У Процитуємо листування органів військового та будь-якому разі, селяни Київщини розглядали цивільного управління Буковини про настрої на-

62 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

селення за 25 серпня 1914 р. – 25 липня 1915 р. нією у 20–25 осіб свідчить про добрі наміри цієї (одразу після окупації краю російською армією): компанії. Також автор доповіді наводить «Були випадки відкритих ворожих виступів євреїв пом’якшуючу обставину у поведінці козаків – проти військ, що викликало з боку наших частин вони нікому не завдали фізичної шкоди. Зважаю- погроми єврейських будинків та крамниць. Були чи на виправдовувальну позицію поліції щодо випадки погромів та підпалів євреїв та поміщиків козаків, не дивно, що обидва пограбовані госпо- з боку місцевого населення до встановлення ро- дарі не звернулися за пошуком справедливості сійської влади за попередні утиски» (Переписка с до цього органу. органами военного и гражданского управления о Часто козаки обирали приводом до розграбу- настроениях населения и духовенства…, арк. 2). вання цілого містечка той факт, що єврейська ді- Тобто у даному пасажі йдеться про те, що євреї вчина буцімто застрелила осавула. Анонімний нібито заслужили на грабунок з боку місцевого автор рукопису «Галичина» говорить, що, оскіль- населення попередньою економічною експлуата- ки дівчат та осавулів було багато, то ця історія цією, в той час як дозвіл на розкрадання їх майна повторювалась раз по раз, коли проти того чи ін- військовим було гарантовано нібито антиросій- шого підрозділу починалися слідчі дії. Сумну по- ськими виступами з боку громади. Стосовно гра- смішку викликає той факт, що за розповідями бунку євреїв армією у діловодстві ніколи не вжи- військових дівчина-терористка мала звичай ціли- вається термін «мародерство». Мародерство – ти в офіцера виключно з багатої крамниці, що од- злочин, який вимагає покарання, в той час як гра- разу викликало емоційну реакцію козацтва і, від- бунок єврейської крамниці в якості злочину не повідно, повне спустошення місця злочину (О розглядався. сионистских организациях, арк. 49−53). Опис доволі типової ситуації з грабунком єв- Дев’ята: єврейська громада відрізняється рейського населення військовими частинами зна- особливим несприйняттям персонально Ми- ходимо у листуванні начальника жандармського коли ІІ та монаршої родини. управління воєнного генерал-губернаторства Га- Зокрема, єврей Авербург доніс у російську личини та жандармськими унтер-офіцерами щодо жандармерію у м. Станіславові на єврея Крей- пошуку та політичної перевірки різних осіб за тенберга, що той у присутності декількох осіб 26 січня − 3 серпня 1915 р. Зокрема, тут міститься порвав портрет Миколи ІІ (Донесения начальни- доповідь про грабунок козаками єврея Абрама ку жандармского управления…, арк. 48). Робіт- Богнера 4 травня 1915 р.: «О сьомій годині ранку ник Кузьма Мотигін свідчив, що чув у крамниці прийшли до його пекарні російські козаки, людей від євреїв агітацію, що російський імператор по- близько 20–25, аби придбати хліба. Але єврей трапив у полон разом з дочкою, і що австрійське відкрив лише хвіртку у дверях, а вже один з коза- військо після свого повернення обов’язково зве- ків відкрив двері рукою через хвіртку. Після чого де рахунки з тими, хто підтримує російську вла- всі козаки увійшли до пекарні, де забрали весь ду (Переписка с военным генерал-губернатором печений хліб, вартістю близько 10 карбованців, Галиции, этапными комендантами…, арк. 3). не заплативши грошей. Також два козаки зали- За агентурними донесеннями, під час перебу- шилися та зламали дерев’яний стіл, де взяли 52 вання австрійських військ у м. Порицьку Волин- карбованці та декілька копійок, загорнувши їх в ської губернії житель цього містечка Шльома ганчірку. Вони також пішли, не завдавши нікому Крейжнер у присутності австрійських військ по- побоїв. Лише один козак намагався вдарити дру- рвав у своєму будинку, у поштовому відділенні жину крамаря Геню, але не вдарив. По дорозі ко- та у будинку мирового судді портрети Миколи ІІ, заки взяли в наступній пекарні хліба у єврея Лей- коментуючи це таким чином: «Нам тепер не тре- би Єрухімова вартістю на 2 карбованці. Грошей ба Миколи, у нас тепер цар Франц-Йосип». Цьо- вони також не заплатили. Євреї про цей випадок го самого пана звинувачують у тому, що він та- етапному коменданту та поліції не повідомили» кож видав місце розташування російських військ (Переписка с начальником жандармского управ- австрійцям, але дане звинувачення здається не ления военного генерал-губернаторства Галиции таким вагомим, як злочини проти монаршої ро- и жандармскими унтер-офицерами о розыске…, дини (Переписка с военным генерал-гу- арк. 8−10). бернатором Галиции, этапными коменданта- З даного опису інциденту, де двоє єврейських ми…, арк. 10). пекарів, послуговуючись здоровим глуздом, од- Вочевидь, цей факт (значущості злочинів про- нозначно мають виступати жертвами, все ж ви- ти корони) чудово розуміли жителі Галичини, які дно, що автор доповіді непрямо звинувачує пана часто використовували можливість звинуватити Богнера у тому, що він нібито спровокував коза- єврейське населення у глумлінні над зображен- ків до подібної поведінки, не відкривши їм одра- нями російського царя з метою розправи над су- зу двері. Хоча навряд чи прихід за хлібом компа- сідами за особисті образи та побутові суперечки.

63 DOI 10.15421/2611808

Образ єврейської громади як такої, що непри- Для підтвердження тези про євреїв-поширю- язно ставиться до особи Миколи ІІ, підтримував- вачів чуток наведемо цитату з жандармського ся російськими посадовцями на найвищому рів- донесення у Галичині за 11 травня 1915 р.: «З ні. Наведемо цитату з секретного рапорту на- дня вступу Італії проти Австрії, поміж євреїв та чальника Тимчасового жандармського управлін- поляків ведеться розмова, що Італія припусти- ня військового генерал-губернаторства Галичини лася помилки, що виступила, і вона буде розби- полковника О. В. Мезенцова, поданого генерал- та австрійськими та німецькими військами як губернатору Г. О. Бобринському від 27 квітня Бельгія. І що після цього проти Італії має висту- 1915 р.: «Мною отримано свідчення, що з нагоди пити Греція, оскільки грецький король є шури- найвищого прибуття самодержця імператора в ном прусського імператора Вільгельма» (Пере- м. Львів, львівські поляки, євреї та мазепинці… писка с начальником жандармского управления відкрито та з великим цинізмом висловлювали военного генерал-губернаторства Галиции и своє презирство, а саме: жандармскими унтер-офицерами о розыске..., Єврей, власник галантерейної крамниці по ву- арк. 48). лиці Карла Людвіга, Бернард Файн, знаходячись Хоча жандарми зазначають також і неефек- серед публіки на вулиці Коперніка відкрито го- тивність поширення чуток як способу впливу на ворив: “Якби це проїжджав наш цісар, я сам би православне населення краю, акцентуючи увагу половину вулиці застелив би килимами, а для ро- на тому, що набагато ефективнішими способами сійського царя достатньо проїхати і по брудній організації «єврейських диверсій» є підвищення вулиці”» (Велика війна…, 2014, с. 264). цін на продукти першої необхідності та вилучен- Жодних сумнівів, єврейська громада Галичи- ня «дзвінкої монети» з вжитку. Зубожіння насе- ни не відчувала екстазу вірнопідданства стосов- лення та його потрапляння на межу голоду роз- но російського самодержця, разом із тим образи глядається виключно як провина євреїв, а не як монарха окупантів не вписуються у стратегію побічний наслідок воєнних дій, необхідності самозбереження населення окупованої території. утримувати армію, реквізицій, розладу комуніка- Тим паче, більшість звинувачень у образах царя ційної мережі тощо. базуються на чутках. А тому візія євреїв як гро- Висновки. Отже, зважаючи на все вищезазна- мади, що чинить вандалізм проти монаршої ро- чене, переважна більшість свідчень, що зустріча- дини масово, є перебільшеною. ються у російській офіційній документації, ха- Недостатньо шанобливе ставлення до особи рактеризують євреїв у роки Великої війни як Миколи ІІ ставилося в провину і польській гро- «внутрішніх ворогів». Ці свідчення включають маді Галичини. Зокрема, зустрічаються свідчен- звинувачення євреїв у дезертирстві та масовому ня, що католицькі, священики замість молитов за ухилянні від громадських робіт; закидання їм російського царя продовжують молитися за ав- симпатій до перемог австрійської та німецької стрійського цісаря. В той же час і греко-като- зброї та недостатньої радості щодо перемог ро- лицькі і православні священики, які, не знають, сійського війська; звинувачення у шпигунстві; за якого царя молитися доречно, часто оголошу- трактування традиційної економічної діяльності ють молитви просто «за імператора» без вказівки етносу як способу нажитися на біді місцевого на- імен. Ці випадки також фіксувалися поліцією як селення через підвищення цін на товари першої прояви неблагонадійності (Переписка с органа- необхідності та гру на валютних курсах; тракту- ми военного и гражданского управления…, вання євреїв як агітаторів за повернення австрій- арк. 1−12). ської влади та як громади, якій небезпечно нада- Десята: євреї масово поширюють антиро- вати політичні та соціальні права; ставлення до сійські чутки. грабунку євреїв як до способу відновлення соці- Єврея Козовера, колишнього бургомістра альної справедливості; звинувачення євреїв у по- м. Чортків, заарештували за те, що у вересні ширенні чуток та вкрай негативному ставленні 1914 р. він поширював чутки про те, що все чоло- до родини Романових. віче населення Галичини буде призване до лав Варто зазначити, що Російська імперія прово- російського війська, а тому чоловіки, особливо дила вже традиційну для цієї держави політику молодь, мають переховуватись. державного антисемітизму на прифронтовій те- У тому ж Чорткові, за агентурними свідчення- риторії та тимчасово окупованих землях у роки ми, наданими поліції, існувала група у 20 осіб, Першої світової війни. Ця політика часто зна- переважно євреїв, які отримували з-за лінії фрон- ходила відгук серед місцевого населення і зго- ту австрійські газети і поширювали невірні чутки дом негативні етнічні образи єврейства стали про хід бойових дій, ґрунтуючись на інформацій- фактором, що сприяв поширенню погромної ді- них повідомленнях з цих газет (Агентурные све- яльності в регіоні у революційний період дения о мазепинце Полищуке В…., арк. 7−13). (1917−1921).

64 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Бібліографічні посилання

ХХ век: Письма войны (2016). Москва: Новое литератур- дармскими унтер-офицерами о регистрации лиц, ное обозрение. привлеченных к охранным перепискам. Централь‑ Агентурные сведения о мазепинце Полищуке В., подо- ний державний історичний архів України, м. Київ. зреваемом в шпионаже, о скрывающихся во Львове Ф. 365, оп. 1, спр. 133. беглых военнопленных австрийской армии и дру- Переписка с жандармским управлением Галиции об гих лицах. Центральний державний історичний аресте Фишера М. И., подозреваемого в принадлеж- архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 2, спр. 81. ности к еврейской организации. Центральний дер‑ Асташов, А. Б. (2012) Членовредительство и симуляция жавний історичний архів України, м. Київ. Ф. 361, болезней в Русской армии во время Первой мировой оп. 1, спр. 785. войны. Новый исторический вестник (34 (4)), 6−19. Переписка с органами военного и гражданского управ- Велика війна 1914−1918 рр. і Україна: у двох книгах. ления о настроениях населения и духовенства, о (2015). Кн. 2: Мовою документів і свідчень. Київ: деятельности буржуазно-националис-тических ор- Видавництво «Кліо». ганизаций. Центральний державний історичний Голик, Р. (2014) Сльози й кості: Перша світова війна у архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 1, спр. 212. текстах та уявленнях галицьких селян. Народознавчі Переписка с начальником жандармского управления зошити (3 (117)) 494−501. военного генерал-губернаторства Галиции о розы- Гольдин, С. (2005) Русское командование и евреи во ске и установлении наблюдения за лицами, распро- время Первой мировой войны: причины формиро- страняющими слухи. Центральний державний вания негативного стереотипа. Мировой кризис історичний архів України, м. Київ. Ф. 274, оп. 1, 1914−1920 годов и судьба восточноевропейского ев‑ спр. 548. рейства: сбор. ст., 29−46. Москва: РОССПЭН. Переписка с начальником жандармского управления Донесения и рапорты помощников начальника Киев- военного генерал-губернаторства Галиции и жан- ского губернского жандармского управления, уезд- дармскими унтер-офицерами о розыске и проверке ных исправников и приставов полицейских участ- разных лиц. Центральний державний історичний ков г. Киева о политических настроениях г. Киева и архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 1, спр. 160. Киевской губернии. Центральний державний Переписка с военным генерал-губернатором Галиции, історичний архів України, м. Київ. Ф. 274, оп. 1, этапными комендантами, помощниками начальни- спр. 548. ка управления в уездах о политической проверке Донесения начальнику жандармского управления во- разных лиц. Центральний державний історичний енного генерал-губернаторства Галиции о приеме архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 1, спр. 30. унтер-офицером Станиславского пункта и об отъ- Переписка с военным генерал-губернатором Галиции, езде в командировки. Центральний державний этапными комендантами, помощниками начальни- історичний архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 1, ка Управления в уездах о политической проверке спр. 256. разных лиц. Центральний державний історичний Доценко, В. О. (2014) Політика царської влади стосовно архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 1, спр. 31. євреїв українських губерній Російської імперії в Переписка с начальником Бессарабского губернского період Першої світової війни. Наукові праці жандармского управления, начальником контрраз- історичного факультету Запорізького ведывательного отделения штаба 7-й армии о ли- національного університету (40), 48−51. цах, подозреваемых в шпионаже. Центральний дер‑ Доценко, В. О. (2014) Єврейський погромний рух в жавний історичний архів України, м. Київ. Ф. 1153, Україні в 1917−1920 рр. Наукові праці історичного оп. 1, спр. 171 а. факультету Запорізького національного Переписка с управлением Львовского градоначальни- університету (38), 100−103. ка, унтер-офицерами гражданского управления во- Журналы совещания при управлении военно-санитар- енного генерал-губернаторства Галиции о розыске ного инспектора генерал-губернаторства Галиция. беглых солдат и унтер-офицеров и о лицах, подо- Центральний державний історичний архів України, зреваемых в шпионаже. Центральний державний м. Київ. Ф. 715, оп. 1, спр. 32. історичний архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 2, Златина, М. А. (2009) Организация помощи еврейским спр. 11. беженцам в Российской империи в первые месяцы Пивоварчик, С. (2005) Трагедии Первой мировой вой- Первой мировой войны по материалам прессы ны: «евреи-шпионы» (по материалам Национально- (июль − октябрь 1914 года). Известия Российского го исторического архива Беларуси в Гродно) Миро‑ государственного педагогического университета вой кризис 1914−1920 годов и судьба восточноевро‑ им. А. И. Герцена (118), 30−35. пейского еврейства: сб. ст., 71−83. Москва: РОС- Обязательное постановление и объявление особого ко- СПЭН. митета при управлении Подольской железной доро- Семенова, Е. Ю. (2014) Взаимодействие горожан и бе- ги о введении приказа чрезвычайной охраны и при- женцев на территории тылового города в годы Пер- казания начальнику отделения по личному составу. вой мировой войны (по материалам Поволжья). Из‑ Центральний державний історичний архів України, вестия Самарского научного центра Российской м. Київ. Ф. 91, оп. 1, спр. 4. академии наук (Т. 16), (3 (2)), 436−443. О сионистских организациях. Центральний державний Циркуляры губернатора Галиции и Буковины об отно- історичний архів України, м. Київ. Ф. 385, оп. 7, шении к населению, о задержании различных лиц, спр. 102. подозреваемых в шпионаже. Центральний держав‑ Переписка с начальником жандармского управления ний історичний архів України, м. Київ. Ф. 361, оп. 1, военного генерал-губернаторства Галиции и жан- спр. 82.

65 DOI 10.15421/2611808

Циркуляры департамента полиции и предписание на- тии «Бунд». Центральний державний історичний чальника жандармського управления военного ге- архів України, м. Київ. Ф. 301, оп. 1, спр. 3080. нерал-губернаторства Галиции о розыске разных Шустер, Ф. (2005) «Дай мне хлеба, и я дам тебе девуш- лиц и порядке наведения справок по политической ку». Бедность, контрабанда, шпионаж и проститу- проверке. Центральний державний історичний ция во время Первой мировой войны в еврейском архів України, м. Київ. Ф. 365, оп. 1, спр. 254. контексте. Мировой кризис 1914−1920 годов и судьба Циркуляры департамента полиции и переписка с жан- восточноевропейского еврейства: сб. ст., 10−28. дармскими унтер-офицерами о деятельности пар- Москва: РОССПЭН.

References

XX vek: Pis’ma vojny [The twentieth century: Letters of ince]. Central State Historical Archive, Kyiv. Fund war] (2016). Moskva. Novoe literaturnoe obozrenie (in 274, descr. 1, file 548 (in Russian). Russian). Donesenija nachal’niku zhandarmskogo upravlenija voen- Agenturnye svedenija o mazepince Polishhuke V., podoz- nogo general-gubernatorstva Galicii o prijme unter- revaemom v shpionazhe, o skryvajushhihsja vo L’vove oficerom Stanislavskogo punkta i ob ot’ezde v koman- beglyh voennoplennyh avstrijskoj armii i drugih licah dirovki [Reports to the chief of the gendarmerie de- [Agency information about mazepinets Polishchuk V., partment of the military general-governorship of Gali- suspected of espionage, about fugitive prisoners of war cia about the acceptance by the non-commissioned of the Austrian army hiding in Lviv and other persons]. officer of the Stanislavsky point and about the depar- In the Central State Historical Archive, Kyiv. Fund ture for business trips]. Central State Historical Ar‑ 365, descr. 2, file 81 (in Russian). chive, Kyiv. Fund 365, descr. 1, file 256 (in Russian). Astashov, A. B. (2012) Chlenovreditel’stvo i simuljacija Dotsenko, V. O. (2014) Polityka tsarskoi vlady stosovno boleznej v Russkoj armii vo vremja Pervoj mirovoj vo- yevreiv ukrainskykh hubernii Rosiiskoi imperii v pe- jny [Self-mutilation and disease simulation in the Rus- riod Pershoi svitovoi viiny [The policy of royal power sian Army during the First World War]. Novyj is‑ in relation to the Jews of the Ukrainian provinces of toricheskij vestnik (34 (4)), 6−19. (in Russian). the Russian Empire during the First World War]. Nau‑ Cirkuljary gubernatora Galicii i Bukoviny ob otnoshenii k kovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho nat‑ naseleniju, o zaderzhanii razlichnyh lic, podozrevae- sionalnoho universytetu (40), 48−51 (in Ukrainian). myh v shpionazhe [Circulars of the Governor of Gali- Dotsenko, V. O. (2014) Yevreiskyi pohromnyi rukh v cia and Bukovina about the attitude towards the popu- Ukraini v 1917−1920 rr. [Jewish pogrom movement in lation, about the detention of various persons suspect- Ukraine in 1917−1920] Naukovi pratsi istorychnoho ed of espionage]. Central State Historical Archive, fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, Kyiv. Fund 361, descr. 1, file 82 (in Russian). (38), 100−103 (in Ukrainian). Cirkuljary departamenta policii i predpisanie nachal’nika Gol’din, S. (2005) Russkoe komandovanie i evrei vo vrem- zhandarms’kogo upravlenija voennogo general-guber- ja Pervoj mirovoj vojny: prichiny formirovanija nega- natorstva Galicii o rozyske raznyh lits i porjadke nave- tivnogo stereotipa. Mirovoj krizis 1914−1920 godov i denija spravok po politicheskoj proverke [Circulars of sud’ba vostochnoevropejskogo єvrejstva [Russian the police department and the instruction of the head command and the Jews during the First World War: the of the gendarmerie administration of the military gen- reasons for the formation of a negative stereotype. The eral-governorship of Galicia about the search for dif- world crisis of 1914−1920 and the fate of Eastern Euro- ferent persons and the order of inquiring about politi- pean Jewry]. Moskva: ROSSPЕN (in Russian). cal verification]. Central State Historical Archive, Ky‑ Holyk, R. (2014) Slozy y kosti: Persha svitova viina u tek- iv. Fund 365, descr. 1, file 254 (in Russian). stakh ta uiavlenniakh halytskykh selian [Tears and Cirkuljary departamenta policii i perepiska s zhandarms- bones: The First World War in the texts and notions of kimi unter-oficerami o dejatel’nosti partii «Bund» the Galician peasants]. Narodoznavchi zoshyty (3 (117)) [Circulars of the police department and correspon- 494−501 (in Ukrainian). dence with gendarme non-commissioned officers on Objazatel’noe postanovlenie i ob’javlenie osobogo komite- the activities of the Bund party]. Central State Histori‑ ta pri upravlenii Podol’skoj zheleznoj dorogi o vvedenii cal Archive, Kyiv. Fund 301, descr. 1, file 3080 (in Rus- prikaza chrezvychajnoj ohrany i prikazanija nachal’niku sian). otdelenija po lichnomu sostavu [Obligatory decision and Donesenija i raporty pomoshhnikov nachal'nika kievskogo announcement of a special committee at the Podolsk gubernskogo zhandarmskogo upravlenija, uezdnyh is- Railroad Administration about the introduction of an pravnikov i pristavov policejskih uchastkov g. Kieva o order of emergency protection and orders to the chief of politicheskih nastroenijah g. Kieva i Kievskoj gubernii the personnel department]. Central State Historical Ar‑ [Reports of assistants to the chief of the Kiev gubernia chive, Kyiv. Fund 91, descr. 1, file 4 (in Russian). gendarmerie administration, district police officers O sionistskih organizacijah [About Zionist organizations]. and police officers of police stations in Kiev about the Central State Historical Archive, Kyiv. Fund 385, de- political moods of the city of Kiev and the Kiev prov- scr. 7, file 102 (in Russian).

66 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Perepiska s nachal’nikom zhandarmskogo upravlenija otdelenija shtaba 7-j armii o licah, podozrevaemyh v voennogo general-gubernatorstva Galicii i zhandarm- shpionazhe [Correspondence with the chief of the skimi unter-oficerami o registracii lic, privlechennyh k Bessarabsky provincial gendarmerie, the head of the ohrannym perepiskam [Correspondence with the head counter-intelligence department of the staff of the 7th of the gendarmerie department of the military general- Army about persons suspected of espionage]. Central governorship of Galicia and gendarmerie non-com- State Historical Archive, Kyiv. Fund 1153, descr. 1, file missioned officers on the registration of persons in- 171 a (in Russian). volved in security correspondence]. Central State His‑ Perepiska s upravleniem L’vovskogo gradonachal’nika, torical Archive, Kyiv. Fund 365, descr. 1, file 133 (in unter-oficerami grazhdanskogo upravlenija voennogo Russian). general-gubernatorstva Galicii o rozyske beglyh soldat Perepiska s zhandarmskim upravleniem Galicii ob areste i unter-oficerov i o licah, podozrevaemyh v shpionazhe Fishera M. I., podozrevaemogo v prinadlezhnosti k [Correspondence with the administration of the Lviv evrejskoj organizacii [Correspondence with the gen- mayor, non-commissioned officers of the civil admin- darmerie administration of Galicia about the arrest of istration of the military general-governorship of Gali- Fisher MI, suspected of belonging to a Jewish organi- cia, about the search for fugitive soldiers and non-com- zation]. Central State Historical Archive, Kyiv. Fund missioned officers and about persons suspected of es- 361, descr. 1, file 785 (in Russian). pionage]. Central State Historical Archive, Kyiv. Fund Perepiska s organami voennogo i grazhdanskogo uprav- 365, descr. 2, file 11 (in Russian). lenija o nastroenijah naselenija i duhovenstva, o Pivovarchik, S. (2005) Tragedii Pervoj mirovoj vojny: dejatel’nosti burzhuazno-nacionalisticheskih orga- «evrei-shpiony» (po materialam Nacional’nogo is- nizacij [Correspondence with military and civil au- toricheskogo arhiva Belarusi v Grodno) [The tragedies thorities on the moods of the population and the clergy, of the First World War: “Jewish spies” (based on the on the activities of bourgeois-nationalist organiza- materials of the National Historical Archive of Belarus tions]. Central State Historical Archive, Kyiv. Fund in Grodno)] Mirovoj krizis 1914−1920 godov i sud’ba 365, descr. 1, file 212 (in Russian). vostochnoevropejskogo єvrejstva, 71−83. Moskva: Perepiska s nachal’nikom zhandarmskogo upravlenija ROSSPЕN (in Russian). voennogo general-gubernatorstva Galicii o rozyske i Semenova, E. Ju. (2014) Vzaimodejstvie gorozhan i ustanovlenii nabljudenija za licami, rasprostranjajush- bezhencev na territorii tylovogo goroda v gody Pervoj himi sluhi [Correspondence with the head of the gen- mirovoj vojny (po materіalam Povolzh’ja) [The inter- darmerie department of the military the general-gov- action of citizens and refugees in the territory of the ernorship of Galicia about the search and establish- rear city during the First World War (according to the ment of supervision over persons spreading rumors]. materials of the Volga region)]. Izvestija Samarskogo Central State Historical Archive, Kyiv. Fund 274, de- nauchnogo centra Rossijskoj akademii nauk (Т. 16), scr. 1, file 548 (in Russian). (3 (2)), 436−443 (in Russian). Perepiska s nachal’nikom zhandarmskogo upravlenija Shuster, F. (2005) «Daj mne hleba, i ja dam tebe devush- voennogo general-gubernatorstva Galicii i zhandarm- ku». Bednost‘, kontrabanda, shpionazh i prostitucija vo skimi unter-oficerami o rozyske i proverke raznyh lic vremja Pervoj mirovoj vojny v evrejskom kontekste [Correspondence with the head of the gendarmerie de- [„Give me bread, and I will give you a girl.“ Poverty, partment of the military general-governorship of Gali- smuggling, espionage and prostitution during the First cia and the gendarme noncommissioned officers about World War in the Jewish context]. Mirovoj krizis the search and verification of various persons]. Central 1914−1920 godov i sud’ba vostochnoevropejskogo State Historical Archive, Kyiv. Fund 365, descr. 1, file єvrejstva, 10−28. Moskva: ROSSPЕN. 160 (in Russian). Velyka viina 1914−1918 rr. i Ukraina: U dvokh knyhakh. Perepiska s voennym general-gubernatorom Galicii, (2015) [The Great War of 1914−1918 and Ukraine: Two jetapnymi komendantami, pomoshhnikami books.]. Kn. 2: Movoiu dokumentiv i svidchen. Kyiv. nachal’nika upravlenija v uezdah o politicheskoj Vydavnytstvo “Klio” (in Ukrainian). proverke raznyh lic [Correspondence with the military Zlatina, M. A.(2009) Organizacija pomoshhi evrejskim governor-general of Galicia, forwarding comman- bezhencam v Rossijskoj imperii v pervye mesjacy Per- dants, assistants to the head of the department in the voj mirovoj vojny po materialam pressy (ijul' − oktjabr' counties about political verification of different per- 1914 goda) [Organization of assistance to Jewish refu- sons]. Central State Historical Archive, Kyiv. Fund gees in the Russian Empire in the first months of the 365, descr. 1, file 30 (in Russian). First World War basing on press materials (July-Octo- Perepiska s voennym general-gubernatorom Galicii, ber 1914)]. Izvestija Rossijskogo gosudarstvennogo jetapnymi komendantami, pomoshnikami nachal’nika pedagogiches-kogo universiteta im. A. I. Gercena Upravlenija v uezdah o politicheskoj proverke raznyh (118), 30−35 (in Russian). lic [Correspondence with the military governor-gener- Zhurnaly soveshhanija pri upravlenii voenno-sanitarnogo al of Galicia, step-by-step commandants, assistants to inspektora general-gubernatorstva Galicija [Journals the head of the Office in the counties on political veri- of the meeting at the Office of the Sanitary Inspectorin fication of various persons]. Central State Historical the general-governorship of Galicia]. In the Central Archive, Kyiv. Fund 365, descr. 1, file 31 (in Russian). State Historical Archive, Kyiv. Fund 715, descr. 1, file Perepiska s nachal’nikom Bessarabskogo gubernskogo 32 (in Russian). zhandarmskogo, nachal’nikom kontrrazvedyvatel’nogo Надійшла до редколегії 05.09.2018

67 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 68–80 doi 10.15421/2611809 http://www.via.dp.ua

УДК 94: 327 ] (497.2+477) «1944/1989» LCC DR92 О. М. Каковкіна Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Дипломатична діяльність Народної Республіки Болгарії в Україні за матеріалами Центрального державного архіву громадських об’єднань України*

Розглянуто дипломатичну діяльність Народної Республіки Болгарії в Радянській Україні на основі матеріалів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, а саме документів таємної частини загально- го відділу фонду Центрального Комітету Комуністичної партії України. Документи розкривають особливості дипломатичних відносин СРСР та Болгарії протягом 1944−1989 рр., місце України у їх розвитку. Вагоме значен- ня останнього зумовило відкриття двох Генеральних консульств в Одесі (1965) та Києві (1971), які виконували традиційні для дипломатичних місій функції. Разом з тим зміст їх діяльності свідчить про неоднозначні відносини НРБ та СРСР, попри залежність болгарського керівництва від московського центру та підпорядкованість зовнішньополітичної діяльності партійному керівництву. Особливості в діяльності консульств полягали у домінуванні економічного напрямку в Одесі та політичного у Києві, де, крім того, болгарські дипломати висту- пали свого роду «довіреними особами» для радянської сторони у відносинах з іншими дипломатичними місіями. Ключові слова: радянсько-болгарські відносини; дипломатія; Генеральне консульство; діяльність. Каковкина О. Н. Дипломатическая деятельность Народной Республики Болгарии в Украине по матери- алам Центрального государственного архива общественных объединений Украины Рассмотрена дипломатическая деятельность Народной Республики Болгарии в Советской Украине на основе материалов Центрального государственного архива общественных объединений Украины, именно документов секретной части общего отдела фонда Центрального Комитета Коммунистической партии Украины. Докумен- ты раскрывают особенности дипломатических отношений СССР и Болгарии в течение 1944−1989 гг., место Украины в их развитии. Большое значение последнего обусловило открытие двух Генеральных консульств в Одессе (1965) и Киеве (1971), которые выполняли традиционные для дипломатических миссий функции. Вместе с тем содержание их деятельности свидетельствует о неоднозначных отношенях НРБ и СССР, несмотря на за- висимость болгарского руководства от московского центра и подчиненность внешнеполитической деятельности партийному руководству. Особенности в деятельности консульств заключались в доминировании экономиче- ского направления в Одессе и политического в Киеве, где болгарские дипломаты, кроме того, являлись своего рода «доверенными лицами» для советской стороны в отношениях с другими дипломатическими миссиями. Ключевые слова: советско-болгарские отношения; дипломатия; Генеральное консульство; деятельность. Kakovkina O M. Diplomatic Activity of the People’s Republic of Bulgaria in Ukraine on the basis of the Central State Archives of Public Organizations of Ukraine (TsDAGO) The article deals with the diplomatic activities of the People's Republic of Bulgaria (PRB) in the Soviet Ukraine on the basis of materials from the Central State Archive of Public Organizations of Ukraine (TsDAGO). These are docu- ments of the secret part of the general department of the foundation of the Central Committee of the Communist Party of Ukraine. The chronological scope of the study was from 1944 to 1989, from the establishment of diplomatic relations between the USSR and Bulgaria after the 1944 Bulgarian coup d’état until the democratization of the Bulgarian state and society began. The development of Bulgarian-Soviet diplomatic relations, their activity and peculiarities were condi-

* Статтю підготовлено відповідно до завдань теми науково-дослідної роботи кафедри всесвітньої історії «Проблеми міжцивілізаційної взаємодії суспільств Заходу і Сходу у нову та новітню добу» (Номер держреєстрації 0116U002263)

68 © Каковкіна О. М., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 tioned by the subordinate status of Bulgaria, the formation of Moscow’s directive diplomacy, and the high intensity of economic and other ties. Particular attention in them belonged to Ukraine, which became the field of activity of Bulgar- ian diplomats. Before the opening of the consulates, the coordination of diplomatic activities in Ukraine was conducted from the embassy in Moscow. In 1965, the first Consulate General of Bulgaria was opened in Odessa; in 1971 – in Kiev, which had features – the Consulate General in Odessa was focused on economic issues, the Consulate General in Kiev – the problems of political and international importance. The author shows that the documents of the archive reveal the functional aspects of consulates, as well as their composition, characteristics of Bulgarian diplomats, everyday life, problems of stay and work. The documents include the personalities of some of the general consuls like S. Ralev, N. Minkov, K. Evtimov, I. Radonov. An important feature of the diplomatic activity of the Bulgarian diplomatic missions was their complete control of the Party centers of the USSR and the People’s Republic of Bulgaria. The Ministry of For- eign Affairs of Ukraine in these conditions was the executor of the tasks of the Central Committee of the Communist Party, the Central Committee of the CPSU, the translator of their position, the informer, while performing traditional functions within the framework of international diplomatic law. The most meaningful for the characteristics of the So- viet/Ukrainian-Bulgarian relations are the conversations with the consuls of Bulgaria, which testify to the dependent position of the country. At the same time, the Bulgarian diplomats were trustees who reported on relations in the con- sular corps of Kiev, the political views of diplomats, especially criticism of the USSR. The author comes to the conclusion that the diplomatic missions of the People’s Republic of Bulgaria in Ukraine were part of a fairly well-established system of Soviet-Bulgarian relations in general, the study of which continues. Keywords: Soviet-Bulgarian relations; Diplomacy; General Consulate; Activity.

Постановка проблеми. Cьогодні в Україні ді- нологічними межами дослідженнями діяльності ють Посольство Болгарії у Києві й два Генераль- консульства в Одесі у часи Російської імперії (Бі- них консульства − в Одесі та Львові, а також − по- лоусова, 2015; Вовчук, 2014), а також короткого чесне консульство у Запоріжжі та сім візових цен- періоду дипломатичних відносин у 1918−1919 рр. трів (включно із названими містами). Відповідно (Павленко, 1993, 2010; Зленко, 1993; Пейчева, в Болгарії, крім посольства в Софії, діють Гене- 2009; Манасієва, 2011; Матяш, 2016). Окремі ас- ральне консульство у Варні, почесні консульства пекти дипломатичної діяльності за участі МЗС в Русі та Пловдиві. Передісторія такої розлогої України, зокрема із країнами Східного блоку, міс- дипломатичної присутності Болгарії в Україні на- тяться в синтезах з історії дипломатії України лічує вже століття: початок дипломатичних відно- (Смолій, 2001). Прикладом зростання інтересу до син двох держав пов’язують із підписанням Брест- теми стала Міжнародна наукова конференція ського договору у лютому 1918 р., який, однак, «Дипломатичні архіви як історичне джерело: від забезпечив діяльність болгарського посла лише на ідеї до наукових і прикладних перспектив», що кілька місяців. Перервані на довгі роки у часи відбулася в Одесі у 2016 р., де учасники презенту- СРСР, самостійні відносини між державами були вали окремі джерела з історії іноземних кон- встановлені у грудні 1991 р. Разом з тим, за від- сульств в Україні, зокрема болгарського часів ра- сутності самостійних дипломатичних зв’язків, дянсько-болгарських відносин (Програма..., УРСР була полем діяльності іноземної диплома- 2016). тії. Дослідження болгарських вчених зосереджені З проголошенням Народної Республіки Болга- на радянсько-болгарських дипломатичних відно- рії після Другої світової війни, перемогою кому- синах вищого рівня, у зв’язку з чим назвемо пу- ністичних сил у державі створились сприятливі блікації Р. Тодорової (Тодорова, 2010), П. Дими- умови для розбудови дипломатичного життя Бол- трової (Димитрова, 2010), Н. Нєдєва (Недев, 2007). гарії в СРСР. Важливе місце у цьому процесі на- Окремі характеристики дипломатичної діяльності лежало Україні, тривалий час пов’язаної з Болга- Народної Республіки Болгарії в СРСР містить рією географічно та історично. Протягом другої праця М. Матеєвої та Х. Тепавічарова (Матеева & половини 1940−1990-х рр. в Україні сформува- Тепавичаров, 1989). Узагальнену історію кон- лось і діяло болгарське дипломатичне представ- сульських представництв у Варні презентував ництво, діяльність якого залишається практично Б. Дряновський (Дряновский, 2006). Російські на- не висвітленою. Дослідження дипломатичної уковці впроваджують архівну спадщину цен- складової в історії відносин України та Болгарії тральних сховищ, де акумульований значний ма- дозволяє відтворити цілісне бачення історії укра- теріал з історії дипломатичних відносин СРСР та їнсько-болгарських відносин, визначити місце НРБ (Россия-Болгария…, 2004; Васильева, 2010). України у міжнародних відносинах країн Східно- Натомість українська складова цих відносин не го блоку, радянській зовнішній політиці. досліджується. Аналіз наукових досліджень і публікацій. Іс- Мета цієї розвідки – розглянути дипломатич- торія болгарського дипломатичного представни- ну діяльність НРБ в Україні на основі джерел Цен- цтва в Україні представлена більш ранніми за хро- трального державного архіву громадських

69 DOI 10.15421/2611809

об’єднань та з’ясувати її напрямки та зміст. Зазна- редодні відомого перевороту, а відновлення – чимо, що частина документів інших архівосховищ 14 серпня 1945 р. Посольство Болгарії в Москві на України, передусім, Архіву зовнішньої політики, той час очолював відомий філософ Димитр Ми- відповідних архівів Болгарії, Росії, пов’язаних з халчев, відсторонений з посади посла після того, діяльністю болгарської дипломатії в УРСР, потре- як радянське керівництво надіслало про це про- бує дослідження задля створення цілісного бачен- хання, звинувативши його у тому, що він «цілком ня цієї діяльності. Хронологічні межі дослідження налаштований проамериканські і недружній до охоплюють період 1944−1989 рр., від державного СРСР» (Недев, 2007, с. 705). перевороту 9 вересня 1944 р. до повалення режи- Протягом 1944–1989 рр. сформувалась струк- му Живкова та початку демократичних перетво- тура дипломатичного представництва Болгарії в рень у Болгарії. СРСР, центром якого було посольство в Москві, і Виклад основного матеріалу. Радянсько-бол- чотири Генеральні консульства − в Одесі (1965), гарські відносини після подій вересня 1944 р. у Києві (1971), Ленінграді (1973) та Сиктивкарі Болгарії отримали нові засади та принципи розви- (1973) (На території Болгарії, відповідно, діяли 10 тку, і радянське керівництво реалізувало завдання Генконсульств, з яких СРСР представляли три − у максимально швидкого включення Болгарії до Варні, Пловдиві та Русі). Розбудовуються два цен- системи власного впливу та контролю. Диплома- три її дипломатичної діяльності в Україні − Одеса, тична діяльність московського керівництва визна- яка певним чином продовжила традицію попере- чила зміст відносин із країнами «народної демо- дніх часів, і Київ, як столиця республіки. кратії». Як зазначила В. Тошкова, початкова фаза Розширення напрямів зовнішньополітичної ді- повоєнного періоду − до смерті Й. Сталіна − ха- яльності СРСР зумовлювало зростання ролі Укра- рактеризувалась заходами Кремля, спрямованими їни як важливої її складової. У цих умовах дипло- на встановлення дисципліни відносин із східноєв- матична активність НРБ у межах України зумов- ропейськими «союзниками». Цими засобами були лювалась наростанням зв’язків різного рівня, про запрошення на бесіди, навчання відданих кадрів у що докладно писали дослідники ще радянської Комінформбюро, а сам «механізм уніфікації зо- доби (Павленко, 1985; Сохань, 1969; 1976). внішньополітичних програм країн Східної Євро- Діяльність, структуру, функції дипломатичних пи контролювався Москвою і через відповідні від- представництв регулює дипломатичне право, яке діли ЦК ВПКб-КПРС… Суттєву роль у визначен- у досліджуваний період перебувало у стані розви- ні принципів єдинодії відігравало Міністерство тку та вдосконалення. По завершенні Другої сві- закордонних справ СРСР. Але, як правило, оста- тової війни діяли дипломатичні норми, закладені точні вказівки, які стосувались координації зо- ще на початку XIX cт., удосконалені у 1920-х рр., внішньої політики, особливо по лінії ООН, фор- та обумовлені новими міжнародними нормами, мулювались у Кремлі» (Тошкова, 2010, с. 502). що містив Статут ООН 1945 р., Конвенція про Фактично, у період 1944−1946 рр., ще до проголо- привілеї та імунітети ООН 1946 р. У 1961 р. була шення НРБ та підписання мирного договору з прийнята Віденська конвенція про дипломатичні Болгарією у лютому 1947 р., було закладено осно- зносини, у 1969 р. − Конвенція про спеціальні мі- ви стратегії відносин з СРСР. Вони, у свою чергу, сії 1969 р. та у 1973 р. − Конвенція про поперед- були викладені у Договорі про дружбу, співробіт- ження і покарання злочинів проти осіб, які корис- ництво і взаємну допомогу, підписаному між Бол- туються міжнародним захистом, у тому числі ди- гарією та СРСР у 1948 р. пломатичних агентів» та низка інших документів, На вересень 1944 р. країна мала дипломатичні які визначали зміст діяльності дипломатів у світі і відносини з 10 державами, а на початок 1988 р. − є діючими сьогодні. Ці документи, а також літера- вже з 121, на 1 січня 1987 р. мала діючі диплома- тура з питань дипломатії, мають важливе методо- тичні представництва у 79 країнах, зокрема 11 Ге- логічне значення, дозволяючи коректно аналізу- неральних консульств, чотири з яких − у СРСР вати особливості діяльності дипломатичної служ- (Матеева & Тепавичаров, 1989, с. 58). би, представництв, дипломатичний протокол, Дипломатичні представництва Болгарії коор- зміст документів, наприклад, бесід як форм ди- динувало Міністерство зовнішніх справ, діяль- пломатичного спілкування тощо (Авилов, 1973; ність якого визначала Конституція 1947 р. До цьо- 1977; Селянинов, 2004; Українська дипломатична го фактично діяла структура, створена ще 1879 р. енциклопедія…, 2004). та змінена у 1918 р. Нагадаємо, що з часу встанов- До основних функцій, чітко виписаних у Ві- лення дипломатичних відносин Болгарії та СРСР денській конвенції, належать: а) представництво у 1934 р. до 1944 р. вони не розривалися, попри держави, що акредитується, у державі перебуван- пронімецьку позицію Болгарії, і у Москві діяло ня; б) захист у державі перебування інтересів дер- представництво цієї країни. Розрив відносин з жави, що акредитується, та його громадян у меж- урядом Болгарії відбувся 5 вересня 1944 р., напе- ах, допустимих міжнародним правом; в) у прове-

70 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

денні переговорів з урядом держави перебування; гостював улітку у голови колгоспу під Києвом і г) з’ясування усіма законними засобами умов та добре знає колгоспний лад. Радник болгарського подій у державі перебування і повідомлення про посольства був запрошений на урочистий прийом них уряду держави, що акредитується; д) заохо- у Будинку офіцерів Червоної Армії, у зв’язку з чення дружніх відносин між державами і розвиток чим хвилювався, щоб не приїхати на вечір пізніше їх взаємин у галузі економіки, культури і науки Мануїльського, з яким мав бесіду ще до вечора. (Венская конвенция…, 1961). Посольство НРБ у Останнім був дуже задоволений, зазначивши, що Москві з часу відновлення відносин у грудні «був організований не гірше, ніж у Москві». Та- 1944 р. виконувало ці традиційні функції, але на- кож відбулися зустрічі зі спортсменами, відвіду- сичені новим політичним змістом, що продемон- вання виставки, зустріч з болгарськими студента- струвала, зокрема, історія дипломатичних місій ми у Київському державному університеті, де на- Болгарії в Україні. вчався студент-економіст та 12 студентів політех- В Україні координація зв’язків з іноземними нічного інституту. представниками, зокрема дипломатами, усіх захо- На цій зустрічі, проведеній за пропозицією Ко- дів відбувалась з ЦК КПУ, контрольованого ЦК лєва російською мовою, зазначив, що «необхідно КПРС, через українське Міністерство закордон- вивчати і українську мову, оскільки такі фахівці них справ (далі − МЗС України) та Українське то- потрібні у Болгарії – для перекладу української лі- вариство культурних зв’язків із закордоном (далі тератури на болгарську мову» (ЦДАГОУ, оп. 23, − УТКЗЗ), про що свідчать документи ЦДАГО. спр. 5823, арк. 3–10). С. Колєв належав до болгар- Пізніше УТКЗЗ, з формуванням системи відділів з емігрантів, які мали значний досвід життя та пар- міжнародної діяльності при ЦК КПУ та МЗС, тійної роботи в СРСР, і які ставали з’єднувальною втратить своє значення у цій сфері. МЗС України ланкою у радянсько-болгарських відносинах по- з часу свого утворення у березні 1944 р. (до 1948 р. воєнного часу, коли виникла необхідність розбу- − Наркомат) мало нетривалий період відносної, дови міждержавних відносин у нових умовах. хоча і «контрольованої», самостійності у зовніш- СРСР став «кузнею кадрів» для Болгарії задовго ньополітичній діяльності СРСР у зв’язку із фор- до становлення там комуністичного режиму, що муванням нової системи міжнародних відносин забезпечувало особливий формат міждержавних на етапі завершення Другої світової війни та кіль- та інших взаємин. ка років потому. Відкриття першого консульства НРБ в Одесі у Поступово відомство було щільно інтегроване 1965 р. було зумовлене попереднім досвідом між- у союзну структуру та виконувало функції «об- народних відносин міста: Одеса − один з найстарі- слуговуючого» органу для союзного МЗС. Протя- ших дипломатичних осередків в Україні, яка, крім гом 1944−1952 рр. очільником МЗС України був того, майже два століття відома як центр болгар Дмитро Мануїльський, який з точки зору розвитку Російської імперії, СРСР, сьогодні України. Тут у відносин з «новою» Болгарією став вдалою канди- 1945 р. була відкрита дипломатична агенція МЗС датурою, адже був добре знайомим з болгарами- СРСР (далі – дипагенція МЗС), яка виконувала емігрантами в СРСР та Україні, зокрема з лідером функції координатора дипломатичних, у цілому болгарських комуністів Георгієм Димитровим міжнародних відносин у регіоні як до відкриття (Сохань, 1973, с. 83−93). консульства НРБ, так і зберігала їх потому. Діяльність болгарської дипломатії в Україні на Відкриття Генерального консульства Болгарії початковому етапі відносин розкривається у до- стало наслідком підписання у 1965 р. угоди у формі сліджуваних документах. Так, щоденникові запи- обміну нотами про згоду на перетворення консуль- си референта УТКЗЗ М. Ч. Дем’яненко по роботі з ства СРСР у Варні у Генеральне консульство і від- радником посольства Болгарії в СРСР, містять ін- криття Генерального консульства НРБ в Одесі (Со- формацію про болгарського дипломата Станісла- ветско-болгарские отношения…, с. 285–286). Ген- ва Колєва, який відвідав Київ у січні 1949 р. на за- консульство опікувалося консульським округом, прошення УТКЗЗ для участі в урочистому вечері куди входили південні області України та Красно- до дня народження Христо Ботєва. У біографіч- дарський край Росії. Як свідчить «Довідка про дея- них відомостях вказано, що С. Колєв у 1923 р. був кі форми та методи роботи Генерального консуль- арештований у Болгарії, у 1926 р. делегований на ства Народної Республіки Болгарії в Одесі» від Конгрес Комінтерну, і з того часу як політемі- 14 липня 1983 р., складена дипломатичним агентом грант перебував у СРСР до 1947 р. С. Колєв бував дипагенції МЗС СРСР в Одесі В. Шевченком, на у Києві та області ще до війни, був добре знайо- 1983 р. у цей консульський округ входило кілька мий з Д. Мануїльським. На зауваження референта, міст і областей чотирьох республік Радянського що Колєв давно живе у СРСР, відповів: «Я більше Союзу: Одеська обл., міста Жданов, Херсон, Ялта, радянська людина, ніж болгарин». Відмовившись Бердянськ (Україна), міста Таганрог, Єйськ, Ново- від поїздки до колгоспу, він сказав, що із родиною російськ, Туапсе, Сочі (Росія), міста Сухумі, Поті,

71 DOI 10.15421/2611809

Батумі (Грузія) та територія усієї Молдавської РСР не знайомий з консульською роботою до призна- (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 19). чення, і, «судячи з діяльності в Одесі, не прагнув її У документі пояснюється значення регіону у опанувати». На час роботи він навчався у Варнен- радянсько-болгарських відносинах та, власне, ському інституті, тому двічі-тричі на рік їздив на роль Одеси як дипломатичного осередку. Важли- сесії, також був хворим на серце і перебував у від- ве значення цих областей та міст у розвитку ра- пустках по хворобі, бував на роботі не більше пів- дянсько-болгарських відносин зумовлювалось року, «тому дисципліни у консульстві немає»: «давніми традиційними зв’язками цих районів з «Співробітники займаються переважно своїми Болгарією; великою кількістю осіб болгарського особистими справами, обзавелись автомобілями та походження, які проживають в Одеській області і іншими речами. …виникла нездорова атмосфера, і Молдавії; наявністю портів Чорного і Азовського дійшло до того, що консул Георгієв А. написав морів, річки Дунай, прикордонної залізничної скаргу на Ралєва…». Консульські працівники фак- станції Унгени, автомобільних шляхів, які прохо- тично не виконували свої обов’язки, не була нала- дять через Одесу та Молдавську РСР, що годжена інформація про прибуття болгарських пов’язують НРБ з СРСР; зв’язками між містами- громадян до Одеси, до порту ніхто не з’являвся», і побратимами Одесою і Варною, а також порідне- «в роботі Генконсульства не спостерігається ак- ними Одеською областю і Варненським округом; тивності» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 260, арк. 16). Та- розвитком туризму; наявністю болгарських сту- кож в інформації зазначалося: «В останній час у дентів, які навчаються у навчальних закладах кон- болгар почала з’являтися тенденція вимірювання сульського округу; громадян НРБ, які постійно радянсько-болгарської дружби на «свій аршин». У проживають на території округу (ЦДАГОУ, розмовах часто з’являються вислови, що болгари оп. 25, спр. 2605, арк. 20–21). краще ставляться до радянських людей, ніж вони Побратимство значно розширило поле діяль- до болгар, і ці розмови властиві як туристам, так і ності дипломатії у регіональному аспекті, що було працівникам консульства. Наприклад, віце-кон- «важливою ділянкою роботи», напрямок якої – сул, Анка Дімітрова, під час бесіди із заступником «пропаганда успіхів соціалістичного будівництва голови правління товариства радянсько-болгар- в Болгарії та радянсько-болгарської дружби, у ської дружби запитала, чи будуть поставлені чому переважне місце належало протокольним за- пам’ятники членам ЦК болгарської компартії, зни- ходам» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 21). Саме щеним у 1937 р. НКВС. Вона зауважила, що у Бол- у 1965 р. були встановлені побратимські відноси- гарії, у кожному місті є пам’ятник радянським сол- ни між Одесою та Варною, областю та округом, а датам, а в Одесі загиблим болгарам немає» (ЦДА- вже на середину 1980-х рр. побратимськими ГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 15). зв’язками були «охоплені» 11 областей України з У 1971 р., у зв’язку із відкриттям Генконсуль- 11 округами Болгарії. ства у Києві, місія в Одесі була перетворена в кон- Початковий етап діяльності одеської диплома- сульство, округ якого обмежувався Одеською об- тичної місії НРБ розкривають документи ЦК КПУ ластю. У лютому 1977 р. його рівень було підви- за 1969 р., коли його робота стала предметом кри- щено до Генконсульства. Очільниками диплома- тики з боку дипагенції МЗС, партійного керівни- тичного представництва в Одесі були вже цтва УРСР у зв’язку з появою «негативних явищ» загаданий Стефан Ралєв (1966–1971), консули – у радянсько-болгарських взаєминах. Мова йшла Борис Мілєв (1971–1974), Нікола Тринков (1974– про неодноразові факти прибуття болгарських су- 1977). У 1978–1985 рр. генеральним консулом був ден до портів Одеси, Ізмаїла без попереджень, Михаїл Михайлов, у 1985–1990 рр. – знову Нікола узгоджень з митними та іншими службами, факти Тринков. У 1977 р., коли Одеське консульство контрабандної торгівлі (які фіксувалися задовго до отримало статус Генерального, у ньому перебува- цього, але масштаби якої значно зросли із розви- ло 4 працівника, усього 12 осіб (ЦДАГОУ, оп. 25, тком відносин з Болгарією). Про ці факти протя- спр. 2605, арк. 172). гом 1968 та 1969 рр. неодноразово повідомлявся Підвищення статусу консульства, ймовірно, Генконсул С. Ралєв, який обіцяв відреагувати, але стимулювало формування окремої структури з об- так нічого і не зробив. Зокрема обіцяв поїхати до слуговування консульського корпусу в Одесі, де Ізмаїла для вирішення проблем із суднами, які без також діяли Генконсульства Індії та Куби. У допо- попередження прибувають до порту, але так там і відній записці за 1978 р. про деякі питання роботи не з’явився. Ралєв, який став першим Генеральним з генеральними консульствами в Одесі зазнача- консулом в Одесі, призначеним у 1966 р., коли лось, що «партійними і державними органами м. розпочалася діяльність консульства, отримав не Одеси подається необхідна допомога у вирішенні дуже схвальну характеристику глави дипагенції в ними консульських і господарських питань». З інформації до МЗС СРСР, копія якої була надісла- цією метою при Одеськвиконкомі було «створено на в ЦК КПУ, МЗС України. Зазначалося, що він спеціальну групу з трьох осіб, відкрито промто-

72 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

варні і продуктові крамниці, які мають цілком за- Він був економістом за освітою. «Брав участь у довільний асортимент товарів. в 1978 р. Генкон- боротьбі проти фашизму та капіталізму в Болгарії, сульству НРБ було надано нову прекрасно облад- працював на керівних посадах у молодіжних і нану будівлю» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1772, партійних органах, до призначення генконсулом арк. 141−143). був секретарем Варненського окружкому БКП. Про зростання масштабів радянсько-болгар- Має значний досвід партійної роботи, здатний ських відносин на межі 1970−1980-х рр. та виник- швидко орієнтуватися в обставинах, що зміню- нення умов для підвищення статусу консульства ються. У роботі ініціативний, наполегливий, енер- свідчать дані з довідки дипагенції. Так, у 1982 р. в гійний. Одружений. Має сина, який навчається на Одеському та Іллічівському портах побувало 435 2 курсі факультету міжнародних відносин Київ- болгарських суден, поромною переправою Іллі- ського держуніверситету». З шести охарактеризо- чівськ–Варна1 було перевезено 2 989,2 тисяч тони ваних осіб, усі володіли російською мовою, також вантажів, а у цілому через територію генконсуль- двоє − англійською, один − французькою. Один з ства проходило 94 % вантажу з НРБ до СРСР. У працівників був випускником факультету міжна- ВНЗ міста Одеси навчалось 65 студентів, а на тери- родних відносин Київського державного універ- торії Одеської області постійно проживали 36 гро- ситету, один − Дипломатичної академії у Москві. мадян НРБ (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 20). Усі мали досвід або дипломатичної, або партійної Зважаючи на значний обсяг діяльності генкон- чи державної роботи. сульства, на його території було відкрито 12 пред- Характеристика дипломатичного корпусу кон- ставництв болгарських міністерств та відомств, сульства, у порівнянні з 1968 р., змінилась. Зазна- що презентували, передусім, транспортні та тор- чається, що «особлива увага у генконсульстві при- говельні структури. Особливістю Одеського Ген- діляється зміцненню трудової дисципліни. Крім консульства було переважання економічної скла- того, що від кожного працівника вимагається безу- дової радянсько-болгарських зв’язків, «що відріз- мовне виконання поставлених завдань, про що няє його від аналогічних генконсульств у Києві, йшлося вище, від них вимагають обов’язкового ви- Ленінграді та Сиктивкарі». Зазначалось, що ство- конання виробничого режиму і розпорядку дня рено відпрацьовану систему взаємодії на різних генконсульства та інших представництв» (ЦДА- рівнях, що дозволяє генконсульству мати достат- ГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 26). Сформувались ню інформацію про стан справ на місцях, завдяки дружні зв’язки з консульствами Болгарії та Куби, і чому досягається чіткий розподіл завдань, єдність кубинці активно використовували досвід болгар- і максимальна ефективність дій усіх представ- ських колег, особливо у роботі із студентами, пере- ництв у вирішенні як економічних, так і інших за- ймали деякі форми та методи. «М. Михайлов зміг вдань. Консульство обслуговувало не тільки бол- налагодити непогані зв’язки із генконсулом Індії гарських туристів, які відвідували округ, а й подо- Д. Б. Маліком. У цьому плані дії Михайлова по- рожували транзитом. «Усі болгарські представни- стійно узгоджуються із дипломатичною агенцією». цтва складні питання вирішують через У результаті індійський консул «став більш ак- безпосередні зв’язки. При значних ускладненнях тивно брати участь у заходах, організованих ра- певні дії здійснюються самим генконсулом» дянською стороною, і більше проводити своїх за- (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 47). ходів, переважно на індійських торгових судах. Значне розширення поля діяльності Генкон- «Варто, однак, зазначити, що взаємні контакти сульства у порівнянні з кінцем 1960-х рр. зумови- між консульствами певною мірою ускладнені ли розширення штату дипломатичної місії напри- мовним бар’єром. Наприклад, з п’яти оператив- кінці 1970-х рр., яка успішно, за висновками ра- них працівників генконсульств Куби та Індії тіль- дянської дипагенції, виконує свої завдання завдя- ки один знає російську мову» (ЦДАГОУ, оп. 25, ки «дієздатному, хоча і не дуже великому, апарату спр. 2605, арк. 29). Болгарська місія, зважаючи на генконсульства». Зазначено, що усі оперативні наведені факти, ставала свого роду центром іно- співробітники «мають гарну підготовку, у своїй земної дипломатичної присутності в Одесі, нада- діяльності вміло спрямовуються керівництвом, ючи допомогу у розвитку контактів із вказаними добре доповнюють один одного» (ЦДАГОУ, консульствами, що, очевидно, поступалися рівнем оп. 25, спр. 2605, арк. 25). До штату консульства професійної підготовки. входило 8 осіб: генеральний консул, три консули, У довідці дипагенції йшлося також про певні два віце-консули та два технічних працівника. До- недоліки у відносинах з болгарським генконсуль- відка містить стислі характеристики осіб консуль- ством: «Прийнявши рекомендації МЗС СРСР, ди- ських посад, наприклад, Генерального консула пагенція у минулому році змогла позбавитись не- Михаіла Михайлова, який обіймав посаду з 1978 р. гативних моментів, що існували раніше у взаємо-

1 Поромна переправа Іллічівськ – Варна почала діяти з листопада 1978 р.

73 DOI 10.15421/2611809

відносинах з генконсульством НРБ. …Найбільш У цілому протягом 1960–1970-х рр. Україну ак- ефективними у цьому напрямі стали традиційні тивно відвідували високі посадовці Болгарії, без- дружні зустрічі дипагенції з працівниками ген- посередньо Т. Живков, який неодноразово бував консульства НРБ, на яких обговорюються підсум- як з окремими візитами, так і «транзитом», зупиня- ки минулого та плани на наступний рік. ючись у Києві у поїздках до Москви. Наскільки Це дає можливість внести своєчасні корективи активно Україну відвідували посли НРБ може у відповідні плани, мати ясне уявлення про захо- свідчити інформація 1977 р. про приїзд до респу- ди, що намічені болгарською стороною. Деякі пи- бліки болгарського посла в СРСР Дімітра Жулєва. тання вирішуються під час особистих зустрічей Надзвичайний та Повноважний посол, перебуваю- дипагента та генконсула НРБ. Підкреслено, що чи на посаді з 1972 р., кожен рік відвідував Украї- «така активність генконсульства вимагає особли- ну та Київ (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1772, арк. 41). вої уваги, постійного вивчення стиля і методів Генеральне консульство в Києві, відкрите, як його роботи» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 31). було зазначено, у 1971 р., було зосереджене пере- Зауваження щодо надмірної активності болгар- важно на політичних питаннях, адже місто було ського представництва на початку 1980-х рр., по- українською дипломатичною столицею, що зу- ряд із звинуваченнями у бездіяльності наприкінці мовлювало характер відносин та зміст діяльності 1960-х рр., свідчить про значну динаміку у роботі іноземних представників. На 1977 р. у Києві діяли болгарських дипломатів: «Виходячи з того, що ді- вже сім генеральних консульств соціалістичних яльність генконсульства, часом надто активна, у країн − Румунії, Чехословаччини, Східної Німеч- цілому об’єктивно сприяє вирішенню наших чини. Югославії, Угорщини та Болгарії, та пере- основних задач, дипагенція надавала генконсуль- дова група посольства США2. У Болгарському ди- ству певну допомогу, разом з тим здійснювала пломатичному представництві перебувало 7 пра- певні заходи для посилення постійного контролю цівників та 9 осіб членів їх родин, разом з обслу- за його діяльністю, своєчасного недопущення та говуванням, допоміжним персоналом – 30 осіб стримування несприятливих моментів, спряму- (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1583, арк. 172). Протягом вання активності генконсульства у потрібне рус- 1971−1989 рр. генконсулами НРБ в Києві були: ло» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 32). Кристю Євтімов (1971–1976), Іван Радонов Разом з тим спільною частиною проблеми, як і (1977−1978), Нікола Мінков (1979−1985), Цветан в 1960-х рр., залишилося «особливе» розуміння Ночев (1985−1990). болгарами радянсько-болгарської дружби: «Хоча Окремі питання діяльності дипломатів загаль- працівники добре знають існуючі міжнародні зви- ного характеру вирішувались на рівні консуль- чаї, загальноприйняті принципи відносин з дипло- ського корпусу (глав консульських установ у матичними і консульськими представництвами, межах консульського округу, в якому вони вико- вони в деяких випадках свідомо йдуть на їх пору- нували свої функції). Так, на 1976 р. консульський шення, пояснюючи їх особливим характером від- корпус у Києві очолював представник Румунії носин між СРСР та Болгарією. А. Унгур, який організовував зустрічі працівників У цьому плані з боку окремих працівників ген- для обговорення заходів з метою покращення об- консульства НРБ продовжували висуватись вимо- слуговування робітників генконсульств, інформу- ги про надання їм більших привілеїв, ніж перед- вання про події у країні перебування представни- бачено порядком зносин з дипломатичними і кон- ками ЦК КПУ тощо (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1431, сульськими представництвами. Зокрема, вони не- арк. 26–28). У свою чергу, відповідні відділи одноразово пропонували скасувати реєстрацію останнього здійснювали «представницьку та ін- поїздок працівників у межах консульського окру- формаційно-пропагандистьку роботу» з диплома- гу, видавати консульські карти громадянам СРСР, тичними працівниками консульських закладів, за- які є членами родин консульських посадових осіб, лучаючи їх до участі в офіційних заходах, бесідах, порушували терміни подання нот про поїздки сво- відвідуваннях підприємств, виставок, екскурсій їх співробітників… (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1431, арк. 52−57; спр. 2600, З боку генконсульства часто висувались вимо- арк. 17−20). ги покращення умов праці, побуту, відпочинку Радянська сторона мала забезпечити умови ді- болгарських співробітників. …з окремих питань яльності іноземних дипломатів. Як і в Одесі, з дипагенцією вживались ефективні заходи для за- цією метою у 1972 р. було створено Управління доволення прохань болгарських товаришів з тим, по обслуговуванню консульського корпусу при щоб дрібні другорядні питання не переростали у Київському міськвиконкомі, у 1980 р. прийнято проблему» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2605, арк. 32).

2 Передова група генерального консульства США − група дипломатичних працівників, фахівців, яка виконувала за- вдання підготовки відкриття діяльності генконсульства. Діяла у Києві з 1976 р. (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1772. арк. 154−158). 74 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

«Тимчасове положення про Управління з обслуго- ди Євтімов проінформував про підсумки роботи вування консульського корпусу у Києві» (ЦДА- Одинадцятого з’їзду БКП, повідомив про деякі ГОУ, оп. 25, спр. 2890, арк. 48−53). Одна з бесід з зміни у складі ЦК БКП, підкреслив при цьому, що генконсулом Болгарії Ц. Ночевим 25 грудня багато що у теперішній перестановці кадрів йому 1985 р. розкриває зміст побутових проблем у ді- поки «не ясно». Зокрема, виведення із складу По- яльності представництва та його співробітників. літбюро ЦК БКП Івана Попова було зумовлене Генконсул повідомляв про рішення уряду НРБ тим, що той не мав «глибокого коріння в партії» і про будівництво нової споруди генконсульства не користувався авторитетом, виведення Констан- разом з житловим будинком, про що найближчи- тина Теллалова із складу секретеріата ЦК БКП ми днями мало бути повідомлене МЗС СРСР. стало «сюрпризом». Ідеологічними питаннями в Основна частина бесіди присвячена проханням ЦК БКП займається Александр Лілов, відносно генконсула сприяти вирішенню житлових питань. молодий, але, підкреслив Генконсул, дуже зді- Зокрема йшлося про труднощі з виділенням квар- бний партійний працівник. Що ж стосується від- тир працівникам представництва: міською владою повідального за питання зовнішньої політики, то було надано дві квартири більші за площею, ніж така людина ще не визначена. По всій видимості, передбачено, які консульство не могло оплатити. сказав т. Євтімов, цим питанням буде займатися Незадовільно та довго ремонтувалися приміщен- особисто Перший секретар ЦК БКП» (ЦДАГОУ, ня консульства, безпосередньо помешкання Ноче- оп. 25, спр. 1431, арк. 45). ва (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2890, арк. 46). Болгар- Повідомивши, що на з’їзді були представники ська місія у Києві користувалася послугами місце- 105 делегацій від компартій, соціалістичних пар- вих друкарень, які, за словами генконсула, друку- тій і національно-визвольних рухів, вказав, що вали продукцію низької якості, наприклад, бланки, Компартії Франції, Італії та Румунії були пред- вітальні листівки тощо. Крім того, робітники ставлені на «дуже низькому рівні» у порівнянні з управління, які здійснювали ремонт та обслугову- делегаціями інших країн. Генконсул проінформу- вання консульства, вимагали кошти за роботу. «Ці вав також про нещодавній виступ у Вищій партій- та подібні факти викликали у працівників генкон- ній школі ЦК КПУ про підсумки XI з’їзду БКП, сульства гострі почуття незадоволення…» (ЦДА- повідомив про майбутній виступ на цю тему пе- ГОУ, оп. 25, спр. 2890, арк. 47). ред працівниками одного з будівничих комбінатів Скарги болгарського дипломата призвели до (на Оболоні). Повідомив «про деякі заходи, здій- з’ясування становища в обслуговуванні інших ди- снені для покращення виховної роботи серед пломатичних місій та підготовки відповідних ре- учнівської молоді із Болгарії, роз’яснення їй мате- комендацій Київському міськвиконкому. Зре- ріалів XXV з’їзду КПРС і XI з’їзду БКП». штою, було вирішено і болгарські питання: виді- У зв’язку з цим він побував нещодавно у Київ- лено у центрі міста дві квартири працівникам, ському інституті інженерів громадянської авіації. створено бригаду для ремонту, завершено ремонт Євтімов «погодився з думкою про необхідність квартири очільника дипломатичної місії, віднов- поглиблення усебічної співпраці дипломатичних лено систему оплати праці по тарифах, встановле- працівників МЗС УРСР із працівниками генераль- них свого часу МЗС та Міністерством фінансів них консульств соціалістичних країн у Києві, зо- СРСР (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 2890, арк. 55, 56). крема Генконсульства НРБ» та пообіцяв надати Найбільш інформативними для з’ясування Міністру у найближчий час пропозиції та поба- змісту діяльності болгарської місії у Києві є бесі- жання Генконсула про доцільність організації у ди з генконсулами НРБ працівників відділу зо- Києві відповідних дружніх зустрічей, святкування внішніх зносин ЦК КПУ або МЗС України. У ці- певних дат (окрім національних свят), віншування лому ці документи розкривають вказані вище тра- відомих діячів науки, культури та історії Болгарії, диційні функції дипломатичних представництв, випуску спільних видань і т. д. (ЦДАГОУ, оп. 25, що діяли на підставі чинних норм міжнародного спр. 1431, арк. 46). права. Разом з тим вони яскраво розкривають офі- У серпні того самого року бесіда з К. Євтімовим ційний та, так би мовити, неофіційний бік діяль- відбулася у Генконсульстві ЧССР з приводу 32-ї ності болгарських дипломатів, особливості радян- річниці Словацького національного повстання. сько-болгарських відносин, місце консульства в Болгарський дипломат повідомив про підготовку Україні у системі радянсько-болгарських дипло- до святкування 65-річчя Т. Живкова, і «просив пе- матичних зв’язків. редати про це до ЦК КПУ, з врахуванням того, що Так, у щоденниковому записі міністра закор- т. Щербицький особисто знайомий і багато разів донних справ України Г. Г. Шевеля за квітень зустрічався з т. Живковим, а також у Президію 1976 р. міститься запис бесіди з Генконсулом Верховної Ради та Ради Міністрів. Він розповів та- К. Євтімовим 7 квітня 1976 р.: «…прийняв Гене- кож, що 9 вересня він планує влаштувати прийом з рального консула на його прохання… У ході бесі- нагоди річниці Соціалістичної революції в Болга-

75 DOI 10.15421/2611809

рії. Він хотів би запросити близько 100 радянських сульству за рекомендацією посольства НРБ у товаришів, дещо менше, ніж у минулі роки. СРСР запропоновано здійснити такі заходи: Скоротити кількість запрошених йому було ре- 11 квітня – провести виставки у Генконсульстві, комендовано із Софії. Однак, якщо когось треба 13 квітня – збори болгарських студентів… 13 квіт- буде запросити понад це число, то 5–6 осіб, які не ня в Ужгороді – зібрання болгарських будівників. потрапили до списку запрошених, він готовий за Оскільки Генконсульство очікує надходження рекомендацією протокольного відділу МЗС за- вітальних телеграм на адресу ЦК БКП та Держав- просити ще. Він також повідомив, що мабуть на- ної Ради НРБ від ряду видних учених, діячів куль- прикінці цього року або на початку нового він по- тури і керівників громадських організацій респу- вернеться на батьківщину. В ЦК БКП, за його сло- бліки, воно прохає відділ зовнішніх зносин надати вами, уже розглядається питання про нову канди- у цьому сприяння. Про це вже відділ просить зго- датуру на посаду Генерального консула в Києві» ди в ЦК – в організації направлення вітальних те- (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1431, арк. 93, 94). леграм від 10–15 вчених, спорідненим обкомам – Цією новою кандидатурою став Іван Радонов, телеграми, зібрання колективів, висвітлення у га- який був прийнятий Г. Шевелем невдовзі по його зетах. Важливе зауваження наприкінці доповід- прибутті до Києва, 18 лютого 1977 р. Радонов роз- ної – «рекомендації передати виконавцям після повів, що свою роботу він розпочав із встановлен- виходу екіпажу в космос» (ЦДАГОУ, оп. 25, ня особистих контактів, знайомства з Києвом. Ве- спр. 1968, арк. 13, 14). лике враження на нього справив Калитянський Матеріали фонду ЦК КПУ дозволяють відтво- відгодовчий комбінат. Зазначив, що «до святку- рити обличчя болгарської дипломатії у Києві не вання 60-річчя Великого Жовтня Генконсульство тільки на рівні глав дипмісій. У бесіді працівника НРБ в Києві включилось в передсвяткове змаган- ЦК КПУ 10 жовтня 1979 р. з Генконсулом НРБ ня з генконсульствами в Одесі і Ленінграді за Мінковим ішлось про рішення болгарської сторо- звання передового Генконсульства. У своїй про- ни про збільшення штату генконсульства «на 2 пагандистській роботі на честь 60-річчя Великого одиниці»: Пейкова було призначеного радником, Жовтня Генконсульство надає особливої уваги заступником генконсула, Дрозданова – консу- болгарським студентам, які навчаються в вузах лом. До роботи в Києві Пейков був заступником республіки, а також робітникам і спеціалістам, що завідувача відділу Радянського Союзу МЗС Бол- працюють на українських підприємствах» (ЦДА- гарії, у 1955 р. закінчив факультет міжнародних ГОУ, оп. 25, спр. 1583, арк. 111, 112). Також ген- відносин КДУ. «За раніше отриманими через консул повідомив, що 18–20 квітня збирається МЗС УРСР від болгарських товаришів відомос- відвідати Полтавську область, яка є побратимом з тями, т. Пейков, який має один ранг з Міністром Великотирновським округом НРБ (ЦДАГОУ, і великий досвід дипломатичної роботи, призна- ф. 1, оп. 25, спр. 1583, арк. 112). чений з метою зміцнення керівництва генкон- Важливою складовою протокольних заходів та сульством, оскільки Міністерство допускає не- представницької роботи дипломатів було урочис- доліки в роботі». Дрозданов працював директо- тості, заходи, присвячені видатним подіям, поста- ром одного з НДІ в Софії, кандидат технічних тям Болгарії, про що згадувалось у бесідах вище. наук, навчався в Харкові та Києві, захистив ди- Так, на зустрічі 1978 р. з генконсулом Н. Мінко- сертацію в Інституті електрозварювання ім. Па- вим та консулом Н. Данчевим ішлося про нараду тона. Мав займатися питаннями науково-техніч- щодо питань дружніх зв’язків та про підготовку ного співробітництва. У ході бесіди Мінков звер- святкування 100-річчя Г. Дімітрова та 1300-річчя нувся з проханням передати Щербицькому3, що Болгарської держави. Зокрема, ставилось завдан- Живков у липні поточного року під час прийому ня зібрати інформацію про увічнення пам’яті Ді- болгарських дипломатів цікавився, коли той змо- мітрова в Україні (ЦДГОУ, оп. 25, спр. 1772, же відвідати Болгарію» (ЦДАГОУ, оп. 25, арк. 21, 22). спр. 1968, арк. 19). Гучними подіями у відносинах СРСР із союз- Бесіди з болгарськими дипломатами характе- никами та важливими заходами пропаганди става- ризують відносини з колегами по консульському ли спільні польоти в космос, як от і політ болгар- корпусу із соціалістичних країн, виявляють про- ського космонавта у 1979 р. З цього приводу пла- блеми та гострі питання, які цікавили радянське нувалися певні заходи і за участі болгарської місії керівництво і про які повідомляли працівники у Києві. Зокрема, 5 квітня 1979 р. у відділі зовніш- болгарської місії. ніх зносин ЦК КПУ був прийнятий Генконсул, Зважаючи на зміст бесід, можна вести мову який повідомив, що у зв’язку з майбутнім польо- про особливу довіру у ході цих бесід та роль бол- том у космос болгарського космонавта Генкон- гарських дипломатів як інформаторів для радян-

3 В. В. Щербицький перебував на посаді першого секретаря ЦК КПУ протягом 1972−1989 рр.

76 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ської сторони. Одна з перших тем щодо цього – лу, що я не цікавлюсь книгами болгарською мо- відносини з дипломатами з Югославії, їх вислов- вою, оскільки не говорю болгарською» (ЦДАГОУ, лювання та поведінка. Особливість полягала у оп. 25, спр. 1968, арк. 71, 72). Про македонську неоднозначних радянсько-югославських відноси- проблему в югославсько-болгарських відносинах нах, а також болгарсько-югославських відноси- мова йшла в інших бесідах з дипломатами СФРЮ нах, де каменем спотикання була македонська (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1771, арк. 69–71). проблема. Її сутність полягала у позиції Болгарії Документи архіву розкривають ще один на- щодо македонського населення, яка зазнала ради- прям діяльності консульських служб у Києві – кальних змін протягом існування НРБ – від праг- спілкування із колегами із «світу капіталізму», нення надати македонцям культурну автономію у з-поміж яких роль лідера належала США, передо- період ідеї Балканської федерації до повного за- ва група генконсульства якого у Києві ставала перечення існування самостійного македонського своєрідним «форпостом» протистояння двох сис- народу у межах Болгарії та критика югославської тем. Показовим для розуміння ролі болгарського національної політики з цього питання (Валєва, консульства у радянсько-американських відноси- Ісаєва, 2013, с. 141–143). Відповідно, югославське нах є запис бесіди з генеральним консулом НРБ у керівництво виступало постійно з критикою полі- Києві, зроблений заступником міністра закордон- тики Т. Живкова, «який виступає проти македон- них справ В. А. Кравцем 12 квітня 1977 р. (ЦДА- ців, не надаючи їм рівні права» (ЦДАГОУ, оп. 25, ГОУ, оп. 25, спр. 1583, арк. 124–126). спр. 1772, арк. 69–71). «Іван Радонов розповів, що в п’ятницю 8 квіт- Так, під час бесіди з міністром Г. Шевелем, ня цього року він нарешті прийняв керівника ро- К. Євтімов «торкнувся також низки інших питань, бочої групи посольства США у Москві Р. Порте- зокрема, про так звану македонську проблему, ра, який тричі по телефону добивався цієї зустрічі. про візит Чаушеску до Греції і т. д. З приводу пер- Приводом для візиту було вручення І. Радонову шого питання Євтімов підкреслив, що відпові- запрошення на коктейль, який Портер влаштову- дальність за постійне розпалювання македонсько- вав з нагоди новосілля. ….скоро після обміну вза- го питання повністю лежить на югославській сто- ємними люб’язностями з Радоновим, Портер пе- роні, яка кожного разу вдається до своєї специфіч- рейшов у «лобову атаку», активно пропагуючи та ної трактовки історії міжнародних питань, підтримуючи відому позицію нової американської намагаючись тим самим відволікти увагу від не- адміністрації4 з питання про захист прав людини, гараздів внутрішньополітичного характеру. У заявив при цьому, що він має факти, отримані від свій час колишній Генконсул СФРЮ у Києві до- знайомого «дисидента», про порушення демокра- волі часто піднімав це питання, у той час як тепе- тичних свобод і прав людини, які нібито мають рішнім Генконсулом Алексичем такого поки що місце в СРСР. не помічається… Болгарська сторона твердо сто- Розвиваючи цю фальшиву тезу, Портер заявив, їть на своїх позиціях, не допускає ніяких заго- що американці, які завжди були чутливими до пи- стрень, запобігаючи будь-яким нагадуванням про тань свободи релігії, тепер, при новому президен- македонську проблему у болгарській пресі і ті, який сам є глибоко віруючою людиною5, осо- т. д…» (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1431, арк. 45). бливо гостро реагує, коли утискаються права ві- Запис бесіди з консулом СФРЮ В. Блажевскі, рян − де б це не було, включаючи Радянський зроблений атташе протокольного відділу МЗС Союз, де, за його твердженням, особливо утиска- УРСР С. Н. Боровиком 25 вересня 1979 р., також ють баптистів. Далі він сказав, що впливові кола містить інформацію про напруження у болгарсько- єврейської громади в США не залишаться байду- югославських відносинах стосовно македонської жими до долі євреїв в інших районах світу, зокре- проблеми. Зокрема, він повідомляв, що на зустрічі ма, до того, що в СРСР осіб єврейської національ- генконсул Югославії передавав йому нову літера- ності не допускають до керівництва країни, об- туру, передану з батьківщини, і при цьому, «… межують їх право на вільну еміграцію. …Пра- проводжаючи мене з консульства і розповідаючи вильно оцінивши нахабні та тенденційні заяви про делегацію, яку очолював президент Академії Портера, грубу спробу втрутитись у внутрішні Апостольський (делегація Академії наук Македо- справи радянського народу, Радонов заявив йому, нії відвідувала Київ і консул з нею працював), Бла- що «у себе вдома Ви можете чинити на свій роз- жевскі сказав, що македонські вчені відвідали ма- суд, це Ваша справа, але тут, у державі, усі маємо газин «Дружба» і бачили там болгарські видання, поважати країну перебування, особливо існуючі в які спотворюють національну політику СФРЮ, ній закони та порядки. Генконсул зазначив, що, на зокрема, в македонському питанні. Сказав консу- його думку, Портер − небезпечний та висококва-

4 Мова йде про нову адміністрацію, главою якої став обраний президентом Дж. Картер (1977−1981). 5 Дж. Картер був вірянином і активним діячем баптистської церкви.

77 DOI 10.15421/2611809

ліфікований ідеологічний супротивник, який дов- ли на себе рішення усіх важливих питань міждер- го і ретельно готувався до роботи в соцкраїнах. жавних відносин. Зокрема, цим можна пояснити У 1966 та у 1969 рр. Портер з дружиною при- певну безініціативність Генерального консуль- їздив до Болгарії, де він, як історик за освітою, ви- ства в Одесі на початковому етапі діяльності. Ра- вчав відносини між Болгарією та СРСР. І. Радонов зом із тим становище змінилося з 1970-х рр., про висловив припущення, що аналогічну «роботу» що свідчать характеристики болгарських дипло- Портер проводить і буде проводити з іншими ген- матів та їх діяльності. Сприятливими чинниками консулами соціалістичних країн у Києві під фаль- для пожвавлення дипломатичної діяльності у шивим приводом «боротьби за права людини» 1960-х рр. можна вважати прийняття Віденської (ЦДАГОУ, оп. 25, спр. 1583, арк. 125). конвенції та певну лібералізацію в СРСР. Діяль- У 1985 р. були призначені нові Генеральні кон- ність болгарських дипломатів фактично була під- сули в Одесі та Києві − Н. Тринков та В. Ночев контрольна радянським партійним та державним відповідно, які стали останніми на цих посадах в відомствам, − ЦК КПУ та МЗС, які виступали як історії радянсько-болгарських відносин. Офіційна представники московського центру. бесіда з обома дипломатами з приводу вступу на Це забезпечувало, з одного боку, особливу до- посаду, записана в МЗС України, відбулася у віру у відносинах як сприятливий їх чинник, з ін- серпні 1985 р., коли вже пролунали «перебудовні» шого – позбавляло болгарських дипломатів само- гасла в СРСР, та зміст бесід засвідчив «гарячу під- стійності у презентації власних інтересів, а за від- тримку» Болгарією зовнішньополітичної діяль- стоювання останніх − ставало предметом занепо- ності КПРС та Політбюро, «спрямованої на згур- коєння радянського керівництва. Зазначимо, що тування соціалістичної співдружності...» (ЦДА- деякі працівники болгарських консульств були ГОУ, оп. 25, спр. 2890, арк. 12−17), з якої Болгарія випускниками радянських вишів, зокрема україн- фактично вийде 1989 р., розпочавши добу демо- ських, що ставало запорукою високого рівня під- кратичних змін. готовки для роботи в Україні, розвитку україн- Висновки. Дипломатична діяльність НРБ у Ра- сько-болгарських відносин. дянській Україні вже на цьому початковому етапі Дослідження документів ЦДАГО з фонду ЦК дослідження теми постає як важлива та насичена КПУ дозволяє розширити розуміння змісту діяль- сторінка радянсько/українсько-болгарських відно- ності українського МЗС, який відігравав важливу син. Умови цієї діяльності визначалися характером роль у розвитку цих відносин, і від професійності відносин Болгарії з СРСР, який на етапі завершен- та підготовленості його співробітників залежала ня Другої світової війни та внаслідок вересневого система міжнародних відносин СРСР із «брата- перевороту 1944 р. доклав значних зусиль для ми» по соціалістичному табору, зважаючи на включення Болгарії до кола одних з найбільш ло- складність відносин у ньому. яльних та залежних союзників у Східному блоці. Перспективи дослідження теми полягають у Заснування двох Генеральних консульств з чо- залученні, насамперед, нових джерел, які сприя- тирьох в Україні (в Одесі 1965 р. у та Києві у тимуть цілісному баченню системи дипломатич- 1971 р.) стало наслідком зростаючих інтенсивних них відносин НРБ та СРСР, де Україна посідала, зв’язків НРБ та СРСР, у яких Україна мала вагоме як свідчать аналізовані матеріали, вагоме місце, місце. Відносно запізніле заснування окремого визначенню ролі Генеральних консульств в Одесі дипломатичного представництва у 1965 р. в умо- та Києві, їх значенню у виконанні своїх функцій, вах дуже активних взаємин різного рівня можна з’ясуванню структури, чисельності дипломатич- пояснити тим, що функції міждержавних відно- них місій, особового складу тощо. син координували партійні центри, які перебира-

Бібліографічні посилання

Авилов, В. И. (1973). Дипломатические беседы. Мо- (СССР) и Македония: история, политика, культу‑ сква. ра: 1944–1991 гг. 141–158. Москва: ИС РАН. Авилов, В. И. (1977). Официальные контакты дипло‑ Васильева, Н. В. (2010). Документы первых советских матов. Москва. дипломатов в Болгарии как источник изучения со- Білоусова, Л. (2015). Матеріали Державного архіву ветско-болгарских отношений (1934–1937 гг.): по Одеської області про діяльність іноземних кон- материалам российских архивов. Россия – Болга‑ сульств в Одесі в XIX – на початку XX ст. рия: векторы взаимопонимания. XVIII–XXI вв.: Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і Российско-болгарские научные дискуссии, 428– знахідки (24), 374–390. Київ: Ін-т історії України 442. Москва. НАН України. Венская конвенция о дипломатических сношениях Валева, Е. Л. & Исаева, О. Н. (2013). Македонистика в 18 апреля 1961 г. Отримано з http://zakon1.rada.gov. СССР: к истории политических табу. Россия ua/laws/show/995_048

78 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Вовчук, Л. А. (2014). Діяльність консулів іноземних «Русия и Европа през XX век» и «Русия в българ‑ держав у чорноморсько-азовських портах ската история», 189–203. София. Російської імперії (кінець XVIII – початок XX ст.): Програма Міжнародної наукової конференції автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. «Дипломатичні архіви як історичне джерело: від наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія». Черкаси. ідеї до наукових і прикладних перспектив». Одеса, Димитрова, П. (2010). Иван Стаменов – полномочный 8–10 вересня 2016 р. министр Болгарии и/или советский агент. Россия – Россия-Болгария. 1879–2004. К 125-летию установле‑ Болгария: векторы взаимопонимания. XVIII– ния дипломатических отношений (2004). Москва: XXI вв.: Российско-болгарские научные дискуссии, Международные отношения. 443–456. Москва. Рупчева, Г. (1983). Българо-украински връзки (связи) и Дряновский, Б. (2006). Консулски представителства сътрудничество през 60-те и 70-те години. София. във Варна (1352–2006). Варна. Селянинов, О. П. (1986). Дипломатические представи‑ Зленко, Г. (1993). При кому був послом міністр: [про тельства. Москва: МГИМО (Университет). історика І. Д. Шишманова, посла Болгарії при Смолій В. А. (відп. ред.). (2001). Нариси з історії Центральній Раді]. Книжник (1), 10–11. дипломатії України. Київ: Альтернативи. Манасієва, І. (2011). Болгарія та Українська Народна Советско-болгарские отношения и связи. Документы Республіка на Брест-Литовській мирній и материалы (1987). Т. 3. 1959−1969 гг. Москва. конфренції: відстоювання національних інтересів. Сохань, П. С. (1982). Георгій Димитров і Україна. Київ: Дриновський збірник, 230–238. Харків. Політвидав України. Матеева, М. & Тепавичаров, Х. (1989). Дипломатиче‑ Сохань, П. С. (1969) Социалистический интернацио‑ ски отношения на България. 1878–1988. София: нализм в действии. Украинская ССР в советско- Из-во БАН. болгарском экономическом, научно-техническом и Матяш, І. Б. (2016). Іноземні консульства в Україні та культурном сотрудничестве. 1945–1965 гг. Киев: специфіка їх взаємодії з національними і радянсь- Наукова думка. ким зовнішньополітичними відомствами (1917– Сохань, П. С. (1976) Очерки истории украинско-бол‑ 1923). Українська консульська служба 1917–1923 pp. гарских связей. Киев. як державний інститут: становлення, Тодорова, Р. (2010). Стелла Благоева – первая женщи- функціонування, персоналії, 319–423. Київ. на – посол Болгарии в СССР. Россия – Болгария: Недев, Н. (2007). Три държавни преврата, или Кимон векторы взаимопонимания. XVIII–XXI вв.: Россий‑ Георгиев и неговото време. София. ско-болгарские научные дискуссии, 457–464. Мо- Павленко, В. (1993). Діяльність болгарської сква. дипломатичної місії в Україні (1918–1919). Пробле‑ Тошкова, В. (2010). Директивная дипломатия Кремля ми слов’янознавства (45), 3–14. и её проекция в Восточной Европе. 1945–1989: бол- Павленко, В. (2010). Іван Шишманов – повноважний по- гарский «адресат». Россия – Болгария: векторы сол Болгарії в Україні. Міжнародні зв’язки України: взаимопонимания. XVIII–XXI вв.: Российско-бол‑ наукові пошуки і знахідки (19), 59–70. Київ. гарские научные дискуссии, 501–526. Москва. Павленко, В. В. (1985). Участь Української РСР у ра‑ Українська дипломатична енциклопедiя: У 2-х т. Т. 1, дянсько-болгарському співробітництві. Київ. 2 / Редкол. Л. В. Губерський (гол.) та iн. Київ: Знан- Пейчева, И. (2009). Украйна и България 1918–1920 (ди- ня України, 2004. пломатически аспекти). Русия и България – между ЦДАГО. − Центральний державний архів громадських «филство» и «фобство». Матер. от науч. конф. об’єднань України. Ф. 1.

References Avilov, V. I. (1973). Diploma-ticheskie besedy [Diplomatic Manasiieva, I. (2011). Bolhariia ta Ukrainska Narodna discussions]. Moskva (in Russian). Respublika na Brest-Lytovskii myrnii konferentsii: Avilov, V. I. (1977). Oficialnye kontakty diplomatov [Offi- vidstoiuvannia natsionalnykh interesiv [Bulgaria and cial contacts of diplomats]. Moskva (in Russian). Ukrainian People’s Republic at the Brest-Litovsk Bilousova, L. (2015). Materialy Derzhavnoho arkhivu Peace Conference: defending of national interests]. Odeskoi oblasti pro diialnist inozemnykh konsulstv v Drynovskyi zbirnyk, 230–238. Kharkiv (in Ukrainian). Odesi v XIX – na pochatku XX st.) [Material of State Mateeva, M. & Tepavicharov, H. (1989). Diplomaticheski Archive of Odesa Region concerning the activity of otnosheniya na B”lgariya. 1878−1988. [Diplomatic re- foreign consulates in Odessa in XIX – beginning of the lations of Bulgaria. 1878–1988]. Sofiya: Iz-vo BAN (in XX]. Mizhnarodni zviazky Ukrainy: naukovi poshuky Вulgarian). i znakhidky, 374–390. Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Matiash, I. B. (2016). Inozemni konsulstva v Ukraini ta Ukrainy (in Ukrainian). spetsyfika yikh vzaiemodii z natsionalnymy i Dimitrova, P. (2010). Ivan Stamenov – polnomochnyj radianskym zovnishnopolitychnymy vidomstvamy ministr Bolgarii i/ili sovetskij agent [Ivan Stamenov is (1917–1923). [Foreign consulates in Ukraine and speci- Minister Plenipotentiary of Bulgaria and/or Soviet ficity of its interaction with national and Soviet foreign agent]. Rossiya – Bolgariya: vektory vzaimoponimaniya. policy departments]. Ukrainska konsulska sluzhba XVIII–XXI vv.: Rossijsko-bolgarskie nauchnye 1917–1923 rr. yak derzhavnyi instytut: stanovlennia, diskussii, 443–456. Moskva (in Russian). funktsionuvannia, persona-lii, 319–423/ Kyiv (in Dryanovskij, B. (2006). Konsulski predstavitelstva vv Ukrainian). Varna (1352–2006) [Consular missions in Varna]. Varna (in Вulgarian).

79 DOI 10.15421/2611809

Nedev, N. (2007). Tri drzhavni prevrata ili Kimon Georgiev Sohan, P. S. (1976) Ocherki istorii ukrainsko-bolgarskih i negovoto vreme. [Three coups d’état, or Kimon Geor- svyazej [Essays on the history of Ukrainian-Bulgarian giev and his time]. Sofiya (inВ ulgarian). relations]. Kiev (in Russian). Pavlenko, V. (1993). Diialnist bolharskoi dyplomatychnoi Todorova, R. (2010). Stella Blagoeva – pervaya zhenshi- misii v Ukraini (1918–1919) [Activity of Bulgarian dip- na – posol Bolgarii v SSSR. [Stela Blagoeva is a first lomatic mission in Ukraine, 1918–1919]. Problemy woman – Ambassador of Bulgaria in USSR]. Rossiya – slovianoznavstva (45), 3–14 (in Ukrainian). Bolgariya: vektory vzaimoponimaniya. XVIII–XXI Pavlenko, V. (2010). Ivan Shyshmanov – povnovazhnyi vv.: Rossijsko-bolgarskie nauchnye diskussii, 457– posol Bolharii v Ukraini [Ivan Shishmanov is Plenipo- 464. Moskva (in Russian). tentiary Ambassador of Bulgaria in Ukraine]. Toshkova, V. (2010). Direktivnaya diplomatiya Kremlya i Mizhnarodni zviazky Ukrainy: naukovi poshuky i eyo proekciya v Vostochnoj Evrope. 1945–1989: bol- znakhidky (19), 59–70. Kyiv (in Ukrainian). garskij «adresat» [Kremlin directive diplomacy and its Pavlenko, V. V. (1985). Uchast Ukrainskoi RSR u projection in Eastern Europe. 1945–1989: Bulgarian radiansko-bolharskomu spivrobitnytstvi [Participa- «addressee»]. Rossiya – Bolgariya: vektory vzaimopon‑ tion of the Ukrainian SSR in Soviet-Bulgarian coop- imaniya. XVIII–XXI vv.: Rossijsko-bolgarskie nauch‑ eration]. Kyiv (in Ukrainian). nye diskussii, 501–526. Moskva (in Russian) Pejcheva, I. (2009). Ukrajna i Bulgariya 1918–1920 TsDAHOU. − Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromad- (diplomaticheski aspekti) [Ukraine and Bulgaria 1918– skykh obiednan Ukrainy [CSAPOU. – Central State 1920: diplomatic aspects]. Rusiya i Bulgariya – mezhdu Archives of Public Organizations of Ukraine, herein- «filstvo» i «fobstvo». Mater. ot nauch. konf. «Rusiya i after], f. 1. Evropa prez XX vek» i «Rusiya v blgarskata istoriya», Ukrainska dyplomatychna entsyklopediia: U 2-kh t. (2004) 189–203. Sofiya in( Вulgarian). [Ukrainian diplomatic encyclopedia: in 2 vol.]. T. 1, 2 / Prohrama Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii Redkol. L. V. Huberskyi (hol.) ta in. Kyiv: Znannya «Dyplomatychni arkhivy yak istorychne dzherelo: vid Ukrainy (in Ukrainian). idei do naukovykh i prykladnykh perspektyv» [Pro- Valeva, E. L. & Isaeva, O. N. (2013). Makedonistika v gram of International Scientific conference «Diplo- SSSR: k istorii politicheskih tabu. Rossiya (SSSR) i matic Archives as historical source: from concept to Makedoniya: istoriya, politika, kultura: 1944–1991 gg. scholarly and applied perspectives»]. Odesa, [Macedonian studies in USSR: to the history of politi- 8–10 veresnia 2016 r. (in Ukrainian). cal taboos. Russia (USSR) and Macedonia: history, Rossiya-Bolgariya. 1879–2004. K 125-letiyu ustanovleniya policy, culture: 1944–1991], 141–158. Moskva.: IS diplomaticheskih otnoshenij (2004) [Russia-Bulgaria. RAN (in Russian). 1879–2004. To the 125th anniversary of establishment Vasileva, N. V. (2010). Dokumenty pervyh sovetskih dip- the diplomatic relations]. Moskva: Mezhdunarodnye lomatov v Bolgarii kak istochnik izucheniya sovetsko- otnosheniya (in Russian). bolgarskih otnoshenij (1934–1937 gg.): po materialam Rupcheva, G. (1983). Blgaro-ukrainski vrzki i rossijskih arhivov [Documents of first Soviet diplo- strudnichestvo prez 60-te i 70-te godini [Bulgarian- mats in Bulgaria as a source of study of Soviet-Bulgar- Ukrainian ties and cooperation in 1960s and 1970s]. ian relations (1934–1937): based on materials of Rus- Sofiya(in Вulgarian). sian archives]. Rossiya – Bolgariya: vektory Selyaninov, O. P. (1986). Diplomaticheskie predstavitel’stva vzaimoponimaniya. XVIII–XXI vv.: Rossijsko-bolgar‑ [Diplomatic representation]. Moskva: MGIMO skie nauchnye diskussii, 428–442. Moskva. (in Rus- (Universitet) (in Russian). sian). Smolii, V. A. (vidp. red.) (2001). Narysy z istorii dyplomatii Venskaya konvenciya o diplomaticheskih snosheniyah 18 Ukrainy [Essays on the history of diplomacy of aprelya 1961 g. [The Vienna Convention concerning Ukraine]. Kyiv: Alter-natyvy (in Ukrainian). the diplomatic relations, April 18, 1961]. Retrived Sovetsko-bolgarskie otnosheniya i svyazi. Dokumenty i from: URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ materialy (1987) [Soviet-Bulgarian relations and ties. show/995_048 (in Russian). Documents and material]. T. 3. 1959−1969 gg. Moskva Vovchuk, L. A. (2014). Diialnist konsuliv inozemnykh (in Russian). derzhav u chornomorsko-azovskykh portakh Rosiiskoi Sokhan, P. S. (1982). Heorhii Dymytrov i Ukraina [Georgi imperii (kinets XVIII – pochatok XX st.) [Consuls’ ac- Dimitrov and Ukraine]. Kyiv: Politvydav Ukrainy (in tivities of the foreign states in Black Sea and Azov Ukrainian). ports of Russian Empire (end of XVIII – beginning of Sohan, P. S. (1969) Socialisticheskij internacionalizm v XX c.]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. dejstvii. Ukrainskaya SSR v sovetsko-bolgarskom ist. nauk: spets. 07.00.02 «Vsesvitnia istoriia». ekonomicheskom, nauchno-tehnicheskom i kulturnom Cherkasy (in Ukrainian). sotrudnichestve. 1945–1965 gg. [Socialist internation- Zlenko, H. (1993). Pry komu buv poslom ministr: [pro alism is in operation. Ukrainian SSR in Soviet-Bulgar- istoryka I. D. Shyshmanova, posla Bolharii pry ian economic, scientific and technical, cultural coop- Tsentralnii Radi] [At whom the Minister was an Am- eration. 1945–1965]. Kyev: Naukova dumka (in Rus- bassador: concerning the I. D. Shishmanov, Historian, sian). Ambassador of Bulgaria at the Central Council / Cen- tral Rada]. Knyzhnyk (1), 10–11 (in Ukrainian).

Надійшла до редколегії 24.08.2018 р.

80 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 81–93 doi 10.15421/2611810 http://www.via.dp.ua

УДК 94(5) LCC DS371.2 О. Л. Ковальков Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка «Афганське питання» в роботі Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН у січні 1980 р.

На підставі вивчення офіційних документів ООН розглянуто обговорення «афганського питання», спричи- неного радянським вторгненням до Демократичної Республіки Афганістан у грудні 1979 р., в Раді Безпеки та Генеральній Асамблеї ООН в січні 1980 р. Наведено аргументацію делегацій СРСР та ДРА, котра мала переко- нати світову громадськість у правомірності таких дій, а також контраргументи більшості делегацій, котрі засу- дили радянську агресію в Афганістані. Доведено, що позиція СРСР і ДРА з позицій міжнародного права та установчих документів ООН виявилася слабкою і непереконливою. Сам характер обговорення «афганського питання» в РБ та ГА ООН засвідчив згортання «розрядки» в міжнародних відносинах і сповзання світу до ново- го етапу «холодної війни». Радянський Союз у січні 1980 р. зазнав гучної поразки на найвищому міжнародному рівні, про що свідчать як обговорення «афганського питання» в Раді Безпеки, так і голосування в Генеральній Асамблеї ООН. Разом із цим доведено, що розгляд «афганського питання» в ООН у січні 1980 р. засвідчив відсутність дієвих механізмів впливу на країну-агресора, яка є постійним членом Ради Безпеки. Остання обста- вина робить вивчення досвіду розгляду «афганського питання» в ООН в 1980 р. актуальною з погляду сучасної кризи ООН. Ключові слова: радянське вторгнення; Афганістан; Рада Безпеки; О. Трояновський; обговорення.

Ковальков А. Л. «Афганский вопрос» в работе СБ и ГА ООН в январе 1980 г. На основании изучения официальных документов ООН рассмотрено обсуждение «афганского вопроса», вы- званного советским вторжением в Демократическую Республику Афганистан в декабре 1979 г., в Совете Безо- пасности и Генеральной Ассамблее ООН в январе 1980 г. Приведена аргументация делегаций СССР и ДРА, ко- торая должна была убедить мировое сообщество в правомерности таких действий, а также контраргументы большинства делегаций, которые осудили советскую агрессию в Афганистане. Доказано, что позиция СССР и ДРА с точки зрения международного права и учредительных документов ООН оказалась слабой и неубедитель- ной. Сам характер обсуждения «афганского вопроса» в СБ и ГА ООН засвидетельствовал сворачивание «раз- рядки» в международных отношениях и сползание мира в новый этап «холодной войны». Советский Союз в январе 1980 г. потерпел громкое поражение на самом высоком международном уровне, о чем свидетельствуют как обсуждение «афганского вопроса» в Совете Безопасности, так и голосование в Генеральной Ассамблее ООН. Вместе с тем доказано, что обсуждение «афганского вопроса» в ООН в январе 1980 г. засвидетельствовало от- сутствие действенных механизмов влияния на страну-агрессора, которая является постоянным членом Совета Безопасности. Последнее обстоятельство делает изучение опыта рассмотрения «афганского вопроса» в ООН в 1980 г. актуальным с точки зрения нынешнего кризиса ООН. Ключевые слова: советское вторжение; Афганистан; Совет Безопасности; О. Трояновский; обсуждение.

Kova’lkov O. L. The «Afghan question» in the work of SC & GA of UNO in January, 1980. In December, 1979 sub-units of the Soviet Army invaded the Democratic Republic of Afghanistan, eliminated Hafizullah Amin from power, established the government of Babrak Karmal and occupied the country. These events caused the condemnation of the international community, that were reflected by the statement on the «Afghan question» in the agenda of the Security Council and the UN General Assembly in January, 1980. The minute-books of SC of the UNO, as well as the UN General Assembly resolutions are the main sources of research of this problem.

© Ковальков О. Л., 2018 81 DOI 10.15421/2611810

The discussion of the «Afghan question» in the UN Security Council lasted from 5 to 7 January, 1980, involving 42 countries. The USSR Representative to the United Nations O. Troyanovskyi and Foreign Minister of DRA Sh. M. Dost tried to persuade all those present that Soviet troops had been brought to Afghanistan at the invitation of a legitimate Afghan government to repulse allegedly externally-aggressive aggression. Herewith they referred to Article 51 of the UN Charter and Article 4 of the Treaty of Friendship, Neighborhood and Cooperation between the USSR and the DPA. Most of the delegations (primarily the US delegation, Pakistan, the Chinese People’s Republic, Great Britain) rejected the argu- ments of the Soviet and Afghan sides and condemned Soviet aggression and called for the withdrawal of troops from the territory of Afghanistan immediately. The Soviet Union and the DRA were supported only by a few delegations of So- viet satellites (Poland, the GDR, Hungary, the Mongolian People’s Republic, Laos and Vietnam). But during the vote on the anti-Soviet resolution on January 7, 1980, the USSR expected vetoed it. After that, the consideration of the «Afghan question» was postponed to the General Assembly, where 108 countries condemned the Soviet aggression on January, 14 (18 countries abstained, the same number supported the USSR). The discussion of the «Afghan question» at the United Nations Organization in January, 1980 assured that the Soviet Union had suffered a loud defeat in the international arena, its authority was severely undermined. This was also con- firmed by the end of the policy of «discharging» and the subsequent eruption of «the Cold War» in international relations. In addition, the consideration of the «Afghan question» at the UNO has shown the lack of a mechanism for influencing an aggressor country that has a veto power in the UN Security Council. The USSR was expected to veto the Security Council resolution, and the decisions of the General Assembly were recommendatory. This is particularly relevant in terms of the current UN crisis in deterring the aggressive actions of the Russian Federation, the DPRK, Syria and others like that. Keywords: Soviet Intruding; Afghanistan; UN Security Council; O. Troyanovskyi; Discussion.

Постановка проблеми. Останніми роками все (ДРА) Хафізулли Аміна. Новим афганським ліде- частіше на різних майданчиках ідеться про кризу ром 28 грудня було проголошено радянського системи міжнародних відносин, вироблених після ставленика Бабрака Кармаля. Розпочалася майже завершення Другої світової війни. Важливою десятирічна радянська окупація Афганістану, а складовою цієї кризи є нездатність вищого між- радянські війська виявилися втягнутими у грома- народного колегіального органу – Організації дянську війну, яка вже понад рік точилася в цій Об’єднаних Націй (ООН) – ефективно впливати країні між непопулярним у народі режимом На- на агресивні дії окремих держав, передусім тих, родно-демократичної партії Афганістану, підтри- які належать до категорії «Великих». Фактичне муваним Москвою, і опозицією, яку підтримувала блокування роботи Ради Безпеки ООН делегацією значна частина населення країни, а також Пакис- Російської Федерації під час обговорення питань, тан, США, КНР та інші країни. пов’язаних із російською агресією проти України, Радянська агресія в Афганістані спричинила ситуації в Сирії і навколо Північної Кореї, ставить колосальний вплив на всю систему тодішньої сві- на порядок денний питання про можливе рефор- тової безпеки, мала значний резонанс і викликала мування ООН. Проте нинішня криза не є якимось загальне обурення світової громадськості. Проя- новим явищем. В історії цієї організації було чи- вом цього стало обговорення «афганського питан- мало складних періодів, коли її майданчики става- ня» в ООН в січні 1980 р. ли ареною протистояння «Великих держав» у Метою даної статті на підставі аналізу журна- рамках «холодної війни». Одним із таких викли- лів засідань Ради Безпеки та резолюцій Генераль- ків для ООН стала афганська авантюра Кремля в ної Асамблеї дослідити процес обговорення «аф- 1979 р. ганського питання» в Організації Об’єднаних На- 25 грудня 1979 р., о 15 годині за московським цій та його вплив на усю систему між-народних часом, по понтонному мосту, наведеному через відносин у рамках «холодної війни». р. Амудар’ю, а також повітрям, з військових аеро- Аналіз наукових досліджень і публікацій. дромів у Середній Азії до військово-повітряної Проблема реакції світової громадськості на ра- бази Баграм і аеродрому Кабула, розпочалося ра- дянське вторгнення до ДРА, яка принагідно під- дянське вторгнення до Демократичної Республіки німалася у багатьох дослідженнях, узагальнена в Афганістан. 27 грудня силами загонів спеціально- одній з наших попередніх публікацій (Ковальков, го призначення Головного розвідувального управ- 2103). Розгляд же «афганського питання» в ООН ління Генерального штабу Радянської армії та Ко- не став предметом цілеспрямованого досліджен- мітету державної безпеки Ради міністрів СРСР ня. В узагальнюючій праці, виданій в 1989 р., ви- було проведено операцію «Шторм-333», наслід- кладено офіційну радянську версію тих подій (На- ком чого стало фізичне усунення Генерального рочницкий, 1989). У журналі «Советское государ- секретаря Народно-демократичної партії Афга- ство і право» за 1990 р. радянський правознавець ністану, Голови Революційної ради та Ради міні- С. Пунжин спробував дати міжнародно-правову стрів Демократичної Республіки Афганістан оцінку тим подіям, торкнувшись і обговорення

82 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

«афганського питання» в Раді Безпеки ООН (Пун- – питання перебування радянських військ на жин, 1990). Після цього ані в українській, ані в ро- території ДРА лежить у сфері двосторонніх від- сійській історіографії це питання не порушува- носин між СРСР і ДРА (Секретные документы из лось. У працях західних дослідників афганської особых папок, 1993, с. 10). кризи публікувалися результати голосувань за ре- Ці тези були покладені в основу циркулярів ра- золюції Генеральної Асамблеї ООН, у котрих за- дянським послам у Німецькій Демократичній Рес- суджувалося перебування іноземних збройних публіці, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Бол- сил в Афганістані і містився заклик до їх негайно- гарії, Кубі, Монголії, В’єтнамі, послам в усіх дер- го виведення (Amstutz, 1986). Ці дані важливі з жавах, окрім зазначених нижче, представнику огляду на те, що ані в СРСР, ані в Російській Фе- СРСР при ООН у Нью-Йорку і тексту повідомлен- дерації (і Україні) ці результати не оприлюднюва- ня ТАРС (Секретные документы из особых папок, лися. 1993, с. 6–10). Відтак, можна вести мову про недостатнє ви- Представник СРСР в ООН О. О. Трояновський вчення обраної для дослідження проблеми попри пізніше згадував, з яким здивуванням він ознайо- її важливість та сьогоденність. мився з отриманим із Москви циркуляром. До- Виклад основного матеріалу. 3 січня 1980 р. свідчений дипломат, він розумів слабкість радян- на адресу голови Ради Безпеки ООН (цей пост ської позиції: «Зрозуміло, що ця аргументація не тоді посідав представник Франції Лепретт) надій- витримувала жодної критики… …можна було, не шов лист S/13724, який підписали голови делега- напружуючи уяву, відчути, що для радянського цій Австралії, Багамських островів, Бангладеш, представництва в ООН настали невеселі дні» Бахрейну, Бельгії, Венесуели, Гаїті, Федеративної (Трояновский,1997). Дипломат не помилився. Республіки Німеччини, Гондурасу, Греції, Данії, СРСР і ДРА спробували скоординувати свої Домініканської Республіки, Єгипту, Індонезії, Іс- зусилля на цьому міжнародному форумі. Про це ландії, Іспанії, Італії, Канади, Китайської Народ- свідчить запис розмови голови радянського зо- ної Республіки, Колумбії, Коста-Ріки, Ліберії, внішньополітичного відомства А. А. Громико з Люксембургу, Малайзії, Нідерландів, Нової Зе- міністром іноземних справ ДРА Ш. М. Достом не- ландії, Норвегії, Оману, Папуа-Нової Гвінеї, Па- задовго до цих засідань, а саме 4 січня 1980 р. кистану, Панами, Португалії, Сальвадору, Саудів- (Секретные документы из особых папок, 1993, ської Аравії, Сполученого Королівства Велико- с. 16–22). британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів 5 січня, опівдні, розпочалося перше із цілої се- Америки, Суринаму, Таїланду, Туреччини, Уган- рії засідань Радбезу ООН із «афганського питан- ди, Уругваю, Фіджі, Філіппін, Чилі, Швеції, Еква- ня». Членами організації на той час, окрім постій- дору, Японії, з вимогою розглянути на засіданні них членів (СРСР, США, Китайської Народної Ради Безпеки ООН питання «про стеановлення в Республіки (КНР), Великобританія, Франція), Афганістані» (ООН… 2185-е заседание, с. 5). були Бангладеш, Німецька Демократична Респу- Схоже, що в Кремлі розуміли ймовірність та- бліка, Замбія, Мексика, Нігер, Норвегія, Португа- кого розвитку подій. За тиждень перед тим, а саме лія, Туніс, Філіппіни, Ямайка. Окрім них, у засі- 27 грудня, в день здійснення операції «Шторм-333» даннях без права голосу взяла участь ще низка у Кабулі, відбулося засідання Політбюро ЦК делегацій. Так, 5 січня до дебатів були допущені КПРС. Додаток 6 протоколу № 177 цього засідан- делегацій Австралії, ДРА (на рівні міністра закор- ня мав промовисту назву «Про пропагандистське донних справ), Болгарії, Демократичної Кампучії, забезпечення нашої акції щодо Афганістану». Єгипту, Канади, Колумбії, Малайзії, Нової Зелан- Основні положення документа були такими: дії, Пакистану, Польщі, Саудівської Аравії, Сінга- – радянські війська введені на територію Демо- пуру, Японії (ООН… 2185-е заседание, с. 5), Кос- кратичної Республіки Афганістан на багаторазові та-Ріки, Ліберії, Монголії, Сомалі (ООН… 2186-е прохання з боку афганського керівництва з метою заседание, с. 1), Туреччини (ООН… 2186-е заседа- відбиття агресії ззовні, котра загрожує завоюван- ние, с. 17). Наступного дня до участі в обговорен- ням Квітневої революції; ні питання долучилися представники Чехословач- – це введення здійснене відповідно до Стат- чини, Угорщини, Іспанії й Італії (ООН… 2187-е ті 51 Статуту ООН (право на індивідуальну та ко- заседание, с. 2), 7 січня – Лаосу, Панами, Чилі, лективну самооборону), а також Статті 4 Догово- Югославії (ООН… 2189-е заседание, с. 1), Заїру ру про дружбу, добросусідство і співробітництво (ООН… 2190-е заседание, с. 5). Таким чином, в між СРСР і ДРА; обговоренні «афганського питання» в РБ ООН – СРСР і радянські війська не причетні до змін взяли участь делегації 42 країн, що робить ці за- у політичному керівництві ДРА, що є внутрішнім сідання репрезентативними в питанні оцінки ре- суверенним правом народу цієї країни; акції світової спільноти на радянське вторгнення до Афганістану.

83 DOI 10.15421/2611810

Першим слово взяв офіційний представник Ра- хом, відкритим перед ним Квітневою революцією дянського Союзу при ООН О. О. Трояновський. 1978 року» (ООН… 2185-е заседание, с. 1–3). Насамперед, він висловив категоричну незгоду із Свого радянського колегу підтримав представ- самим фактом обговорення «афганського питан- ник НДР Флорін. Він також висловив незгоду із ня» в РБ ООН. Радянський дипломат говорив: винесенням на порядок денний Радбезу «афган- «Пропозиція залучити Раду до розгляду подій, що ського питання». «Від Демократичної Республіки відбуваються в Афганістані, є абсолютно безпід- Афганістан не походить жодної небезпеки ані ставною і неприпустимою, оскільки це означало миру і міжнародній безпеці, ані сусіднім держа- би втручання з боку Організації Об’єднаних На- вам, тим більше тим, котрі розташовані від нього цій в питання, що належать виключно до внутріш- на відстані в тисячі кілометрів і підписали цього ньої компетенції народу й уряду цієї країни. Події листа». Східно-німецький дипломат, услід за Тро- в Афганістані є внутрішньою справою Афганіста- яновським, назвав події в Афганістані внутрішні- ну, а відносини між Радянським Союзом і Афга- ми справами цієї країни, а перебування там радян- ністаном базуються на відповідних взаємних до- ських військ – як обумовлене нормами Статуту говірних зобов’язаннях» (ООН… 2185-е заседа- ООН та Договору між обома державами (ООН… ние, с. 1–3). 2185-е заседание, с. 4). Трояновський апелював до категоричних про- Представники Бангладеш (Кайзер) і Норвегії тестів проти винесення на обговорення Радбезу (Альгард) висловили занепокоєння своїх урядів питання про становище в Афганістані, висловле- подіями в Афганістані, вважаючи їх загрозою них новим кабульським режимом і озвучених у миру й безпеці в усьому світі (ООН… 2185-е за- телеграмі міністра закордонних справ ДРА Шаха седание, с. 4, 5). Мухаммеда Доста на адресу Голови РБ ООН від Куди більш емоційним був виступ представни- 3 січня 1980 р. Після цього радянський представ- ка КНР Чень Ду: «Нещодавнє масове вторгнення ник в ООН зачитав заяву уряду ДРА від 31 грудня Радянського Союзу в Афганістан є неприхованим 1979 р. В ній, зокрема, йшлося про те, що «уряд актом агресії. Воно брутально зневажає основні Демократичної Республіки Афганістан не дозво- принципи Статуту Організації Об’єднаних Націй і лить нікому посягати на невід’ємне право афган- є серйозною загрозою миру й безпеці. Китайська ського народу захищати завоювання Квітневої ре- делегація рішуче відкидає абсурдну заяву радян- волюції, територіальну цілісність і національну ського представника, який щойно виступив, з тим, незалежність країни. Ніхто не може позбавити щоб виправдати скоєні його країною акти агресії, суверенну державу права на самооборону, зафік- і вважає, що Рада Безпеки має… негайно розпо- сованого в статті 51 Статуту Організації чати розгляд питання, що стоїть перед нами» Об’єднаних Націй, або перешкоджати їй зверну- (ООН… 2185-е заседание, с. 5). тися за необхідною допомогою до країни, з якою Після цього Голова Радбезу оголосив порядок вона має відповідні міжнародні договори…» денний, що складався з одного питання – розгляд (ООН… 2185-е заседание, с. 1–3). і обговорення листа S/13724 від 3 січня 1980 р., Після цього Трояновський звинуватив «сили підписаного представниками 50 країн. імперіалізму й реакції» в прагненні «повалити на- На початку, власне, обговорення питання про родний, демократичний лад в Афганістані», вста- становище в Афганістані прозвучали принципові новлений внаслідок перемоги Квітневої револю- заяви представників Сполученого Королівства ції, «реставрувати в цій країні старі порядки, пере- Великобританії та Північної Ірландії (Антоні Пар- творити її на знаряддя своєї агресивної політики». сонс), Португалії (Матіас), США (Макгенрі), КНР Саме таке втручання у внутрішні справи ДРА (Чень Ду), Норвегії (Альгард), якими делегації не мало наслідком численні прохання до СРСР про заперечували участь у засіданні представника ка- підтримку, «в тому числі про надання військової бульської влади Ш. М. Доста, що, втім, не озна- допомоги для відбиття збройної агресії зовні». чало визнання урядами їх країн режиму Бабрака Представник СРСР переконував, що надання та- Кармаля (ООН… 2185-е заседание, с. 5). кої допомоги було здійснене виключно у відпо- Представник СРСР Трояновський знову озву- відь на ці прохання й в чіткій відповідності до по- чив аргументи радянської сторони, назвавши усі ложень Договіру про дружбу, добросусідство і попередні заяви абсурдними (ООН… 2185-е засе- співробітництво між СРСР і ДРА від 5 грудня дание, с. 5). 1978 р. Після цього слово взяв представник Пакистану Тому, резюмував доповідач, «спроби розгорну- Наїк. Окрім стандартних фраз про занепокоєність ти наклепницьку кампанію навколо питання про уряду Пакистану афганськими подіями, про за- надання Радянським Союзом допомоги Афганіс- грозу миру й безпеці, пан Наїк озвучив цілу низку тану не можуть розглядатися інакше, аніж праг- конкретних фактів, що робить його промову та- нення завадити афганському народові йти шля- кою, що заслуговує на увагу та розлоге цитуван-

84 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ня: «Починаючи з останнього тижня грудня 1979 чання у внутрішні справи Демократичної Респу- року Афганістан піддавався зовнішній військовій бліки Афганістан різко посилилися і постійно інтервенції в крупних масштабах. Це… вторгнен- спрямовувалися проти нашої священної землі і ня виправдовувалося необхідністю захисту Афга- Квітневої революції, афганська національно-ви- ністану від гіпотетичного втручання зовні. Це гру- звольна армія, як я вже говорив, 27 грудня 1979 бе спотворення фактичних подій. Останній розви- року виступила проти тиранії Аміна й повалила ток подій в Афганістані добре відомий. Він такий. цей фашистський режим…» (ООН… 2185-е засе- По-перше, згідно із широко підтвердженими дание, с. 10–12). повідомленнями міжнародної преси, спонтанний Щодо перебування на території ДРА радян- заколот, піднятий народом Афганістану, уже три- ських військ, то Дост посилався на прохання з ває понад рік і шириться всією територією країни. боку Н. М. Таракі (чомусь перше таке прохання Це повністю внутрішнє явище нинішньої політич- він датував груднем 1978 р.) й Аміна. Війська ж ної кризи в Афганістані, і немислимо, щоб воно були введені на запрошення нової афганської вла- було викликане якою-небудь іншої країною… ди. По-друге, міжнародна преса вперше повідоми- Насамкінець Ш. М. Дост знову доводив, що ла про переміщення радянських військ до афган- «направлення обмежених контингентів збройних ського кордону 21 грудня 1979 року. 26 грудня сил Радянської армії не мають жодного стосунку з’явилися повідомлення про те, що швидке і до подій 27 грудня 1979 року, включно зі зміною масштабне введення радянських військ на терито- уряду і його лідерів, що повністю належить до рію Афганістану було здійснене в попередній внутрішньої обстановки в Афганістані» (ООН… день… 27 грудня президент Хафізулла Амін був 2185-е заседание, с. 10–12). повалений і страчений разом із членами його ро- Наступною була доповідь представника Японії дини. Лише 28 грудня в заяві, що приписується Нісіборі. Він висловив занепокоєння можливими новому афганському режимові і цитується радян- наслідками подій в Афганістані для миру й без- ським агентством ТАРС, було вперше зазначено, пеки в Азії і ознайомив присутніх із заявою міні- що афганський уряд, скориставшись Договором стра закордонних справ Японії Сабуро Окіта від про дружбу, добросусідство та співробітництво, 29 грудня 1979 р., в якій засуджувалися дії Мо- звернувся до Радянського Союзу з проханням про скви (ООН… 2185-е заседание, с. 13). військову допомогу для відбиття імовірного втру- Представник Єгипту Абдель Мегід звинуватив чання і провокацій з боку зовнішніх ворогів Афга- СРСР у порушенні базових норм міжнародного ністану. Очевидно, таке прохання мало надійти права, принципів та положень Статуту ООН від уряду Хафізулли Аміна, який очолював уряд (ООН… 2185-е заседание, с. 13). Афганістану до приходу радянських військ до Ка- Після цього денне засідання 5 січня було за- була. Нелогічно, щоб уряд запросив іноземні вій- крите, а обговорення «афганського питання було ська для того, щоб знищити самого себе» (ООН… поновлене» того самого дня о 17-й годині. 2185-е заседание, с. 6–9). На початку вечірнього засідання слово знову У цій промові була озвучена й проблема афган- взяв представник Радянського Союзу. О. О. Троя- ських біженців, яких, за офіційними даними ООН, новський вкотре наголосив на тому, що радянська станом на 1 січня 1980 р. лише в Пакистані налічу- делегація виступає категорично проти обговорен- валося 38,5 тис. ня афганської проблеми Радбезом, знову повторив Завершив свою промову представник Пакиста- озвучені раніше аргументи Кремля, виклав радян- ну закликом до Ради Безпеки вжити усіх можли- ську версію історії Афганістану від 27 квітня вих заходів із тим, щоб усі іноземні війська зали- 1978 р. до тогодення. На завершення радянський шили територію Афганістану (ООН… 2185-е за- дипломат сказав: «…радянська делегація хотіла седание, с. 6–9). би вкотре заявити, що вона категорично відкидає Наступним був виступ міністра закордонних будь-які спроби використати Раду Безпеки для справ ДРА Ш. М. Доста. За своїм змістом ця про- втручання у внутрішні справи суверенної країни – мова, що природно, мало чим відрізнялася від ви- Афганістану і в сферу двосторонніх радянсько- ступу товариша Трояновського. Значну увагу мі- афганських відносин. ністр приділив висвітленню радянсько-афганської Радянський Союз також рішуче засудив праг- версії подій 27 грудня 1979 року. Режим, встанов- нення американських політиків і пекінських ліде- лений Х. Аміном, декілька разів було визначено рів штучно створити так звану афганську пробле- як «фашистський», який, до того ж, відповідав ін- му для того, щоб під її прикриттям повернути тересам світового імперіалізму. «…Коли політика міжнародний розвиток назад, до часів “холодної гніту в середині країни, що здійснювалася Амі- війни”» (ООН… 2186-е заседание, с. 2–5). ном, досягла межі людських можливостей, а іно- Аргументи радянського представника були земна агресія, збройні напади з-за кордону і втру- розцінені більшістю делегацій непереконливими,

85 DOI 10.15421/2611810

про що свідчили виступи інших учасників обгово- На підтримку позиції СРСР на тому засіданні рення. Таким само різким, як і на першому засі- висловилися голови лише двох делегацій. Пред- данні, був виступ представника КНР: «Для того ставник Болгарії Янков, висловивши незгоду з об- щоб прикрити фіговим листком свої виразні акти говоренням ситуації в Афганістані на засіданні РБ агресії, Радянський уряд мав нахабність сфабри- ООН, майже дослівно повторив виступ товариша кувати низку незграбних приводів, абсолютно аб- Трояновського (ООН… 2186-е заседание, с.9–10). сурдних і таких, що не витримують жодної крити- У подібному тоні висловився і представник Поль- ки». Апеляцію до Статуту ООН і положень Дого- щі Ярошек (ООН… 2186-е заседание, с. 14–16). вору від 1978 р. китайський дипломат назвав «ве- Обговорення афганської проблеми було понов- ликою насмішкою і провокацією щодо Статуту лене наступного дня. 6 січня 1980 року також від- ООН і здорового глузду». Пригадав у своєму ви- булося два засідання Ради Безпеки ООН. Перше, ступі Чень Ду і події 1968 року в Чехословаччині і котре розпочалося за чверть до полудня, відкрив закликав Радбез «з усією серйозністю присікти своїм виступом представник Сполучених Штатів радянські акти несамовитої агресії» (ООН… Америки Макгенрі. 2186-е заседание, с. 5, 6). Виступ голови американської делегації був не Не менш категоричними були висловлювання таким емоційним, як антирадянські заяви напере- британського представника Парсонса. «…Потріб- додні, проте більш переконливим у силу того, що но бути дуже довірливою людиною, щоб повіри- базувався на численних фактах. Макгенрі докази ти, що уряд пана Кармаля прийшов до влади у від- радянської делегації назвав заплутаними, радян- повідь на вільно висловлене побажання народу ську версію подій – непереконливою, після чого Афганістану. Якщо це так, то чому виникла необ- виклав бачення подій в Афганістані Вашингто- хідність у військовому вторгненні, чому триває ном: «В перші тижні грудня Радянський Союз за- масоване радянське військове нарощування на- безпечив свою присутність на аеродромі Баграм, віть після «обрання» пана Кармаля? Чому виникла розташованому на північ від столиці Афганістану необхідність ввести радянські війська в усі части- Кабул, спрямувавши туди десант, за чисельністю ни Афганістану, для того щоб придушити повста- еквівалентний полку. Він також спрямував вій- лий народ»? Британський дипломат дії Кремля ви- ська і обладнання в аеропорт Кабула і одночасно значив як кричуще порушення не лише багатьох мобілізував величезні сили в районі, прилеглому резолюцій, які були представлені на розгляд Гене- до Афганістану. ральної Асамблеї Радянським Союзом, але й осно- 25 і 26 грудня мало місце масове перекидання вних положень Статуту ООН (ООН… 2186-е за- радянських військ до Кабула. В Афганістан було седание, с. 7–8). здійснено понад 200 польотів і перекинуто 10 тис. Представник Колумбії Леваньо також засудив радянських солдатів. дії СРСР в Афганістані, визначивши їх як «відро- Увечері 27 грудня спеціальний штурмовий під- дження найгіршої поведінки сильних щодо слаб- розділ оточив президентський палац у Кабулі. ких» (ООН… 2186-е заседание, с. 8, 9). Афганські солдати, які захищали палац, були під- Виступ представника Саудівської Аравії Алла- дані нападу, їхній опір було зламано, а президент гані був стриманим, проте і в ньому засуджували- Амін був страчений. Одночасно радянські війська ся дії СРСР в ДРА, а також містився заклик до атакували афганські сили, котрі охороняли радіо- Ради Безпеки «вжити такі заходи, котрі вона вва- станцію Афганістану й інші ключові урядові уста- жатиме можливими для негайного виведення іно- нови. земних військ з Афганістану» (ООН… 2186-е за- Перше повідомлення про переворот, здійсне- седание, с. 13, 14). ний за сприяння Радянського Союзу, і заміну пре- Представник Нової Зеландії Френсіс аргумен- зидента Аміна Бабраком Кармалем, що знаходив- ти радянської сторони назвав непереконливими, ся в засланні у Східній Європі, було зроблено на наголосивши, що «Радянський Союз порушив те- частотах, які начебто є частотами радіо Кабула. В риторіальну цілісність Афганістану й окупував дійсності ж передатчики, за допомогою яких були цю країну силою зброї. Він відіграв вирішальну зроблені ці повідомлення, знаходилися в Радян- роль у поваленні одного уряду і встановленні за- ському Союзі. Ми знаємо це, оскільки справжнє мість нього іншого. Радянський Союз кричуще й радіо Кабула продовжувало нормальні передачі явно втрутився у внутрішні справи сусідньої суве- принаймні ще півтори години після цих перших ренної держави» (ООН… 2186-е заседание, с. 16). повідомлень… Так само представник Туреччини Еральп радян- Затим радянські війська захопили усі ключові ське вторгнення назвав «серйозним втручанням у цивільні і військові установи в районі Кабула і внутрішні справи Афганістану – незалежної і су- створили периметр оборони навколо Кабула. Аф- веренної країни» (ООН… 2186-е заседание, с. 17). ганські збройні сили були роззброєні…» (ООН… 2187-е заседание, с. 1–4).

86 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Відтак, американський дипломат заперечив ар- на вторгнення частин Радянської Армії до ДРА гументи радянської сторони про запрошення ра- (ООН… 2187-е заседание, с. 4). дянських військ афганським урядом. Яким саме? – Голова делегації Сінгапуру Кох заявив, що задавав питання Макгенрі. «Немає сумнівів, що агресія СРСР проти ДРА загрожує не лише без- президент Амін ще знаходився при владі, коли пеці Азії, але й усім малим країнам світу. Окрім радянські війська атакували президентський па- того, Кох поставив під сумнів можливість довіри лац і коли він був страчений. Чи повинні ми вва- до СРСР з боку світової спільноти. «Той факт, що жати, що президент Амін запросив радянські вій- це відбулося менше ніж за місяць після прийняття ська увійти до Афганістану для того, щоб повали- Генеральною Асамблеєю резолюції, базованій на ти і стратити його? Чи це було керівництво на- ініціативі СРСР і котра засуджувала усі форми ге- ступника президента Аміна – Бабрака Кармаля, гемонізму в міжнародних відносинах (резолюція який був призначений Радянським Союзом і якого 341103 ГА ООН. – О. К.), очевидно демонструє, навіть не було в Афганістані, коли розпочалася що до Радянського Союзу не можна ставитися з радянська інтервенція?» (ООН… 2187-е заседа- повною довірою…» (ООН… 2187-е заседание, ние, с. 1–4). с. 4, 5). Макгенрі спростував і інші аргументи, вислов- Представник Норвегії Алгорд, висловивши за- лені Трояновським, Достом та представниками непокоєння останніми подіями в Афганістані, роз- інших радянських сателітів. «Твердження Радян- винув думку попереднього оратора. «У більш ши- ського Союзу, що він діяв відповідно до положень рокому, міжнародному контексті усі країни, вели- про колективну самооборону згідно зі статтею 51 кі і малі, змушені розглядати останні події з від- Статуту, спотворює Статут, наносить образу чле- чуттям глибокої тривоги. Нині, коли з’явилася нам Ради. На статтю 51 можна посилатися тільки надія, що країни можуть досягти прогресу у ско- в тому випадку, «якщо відбудеться збройний на- роченні розриву й ослаблення напруженості в їх- пад на члена Організації». З чийого боку був здій- ніх відносинах, недавні події, на жаль, поставили снений цей збройний напад на Афганістан? Єди- під питання цей процес». Голова норвезької деле- ний збройний напад на Афганістан був здійснений гації закликав СРСР негайно вивести свої війська Радянським Союзом… Стаття 51 проголошує, що з території ДРА (ООН… 2187-е заседание, с. 6, 7). заходи, до яких вдаються держави-члени при здій- Із засудженням дій Москви, незгодою з аргу- сненні їхнього права на самооборону, «мають ментами радянськоїделегації та закликом до не- бути негайно доведені до Ради Безпеки і жодним гайного виведення радянських військ із Афганіс- чином не мають зачіпати повноважень і відпові- тану виступили представники Іспанії (Піньєс), дальності Ради Безпеки». Але той факт, що ані Ра- Сомалі (Шариф), Малайзії (Зайтон), Коста-Ріки дянський Союз, ані маріонетковий режим, який (Піса Ескаланте) (ООН… 2187-е заседание, він насадив в Афганістані, не поставили до відома с. 7–10). Раду Безпеки відповідно до положень статті 51, є Особливо члени засідання виступали проти свідченням невідвертості Радянського Союзу…» мотивації радянської інтервенції до ДРА нормами (ООН… 2187-е заседание, с. 1–4). Статуту ООН. Представник Італії Ла Рокка, зокре- Так само спростовувалося обґрунтування дій ма, говорив: «Уряд Італії не може погодитися з Москви положеннями радянсько-афганського До- таким становищем, коли військове вторгнення Ра- говору, оскільки СРСР у ньому зобов’язувався по- дянського Союзу до Афганістану може бути ви- важати національний суверенітет Афганістану й правдане посиланням на право на самооборону, утримуватися від втручання в його внутрішні індивідуальну і колективну, як це передбачено в справи. На завершення пролунав заклик на адресу статті 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй. СРСР негайно вивести свої війська з території Об’єктивний аналіз становища в Афганістані до ДРА й надати народу цієї країни можливість само- недавнього військового втручання Радянського стійно вирішувати питання свого розвитку Союзу, з погляду уряду Італії, не свідчить про на- (ООН… 2187-е заседание, с. 1–4). явність актів втручання у справи Афганістану з Представник Австралії Андерсон дії Москви боку третіх країн. Тому радянське військове втор- назвав «актом втручання збройних сил Радянсько- гнення є відкритим втручанням у внутрішні спра- го Союзу у внутрішні справи Афганістану», якому ви, котрі характеризуються наявністю внутріш- «Радянський Союз не дає розумного та прийнят- нього конфлікту, а не іноземної агресії» (ООН… ного виправдання». Дипломат нагадав, що СРСР 2187-е заседание, с. 11). Представник Ліберії Таб- уже неодноразово засуджувався раніше за акти мен висловив думку, що «не було наведено жод- збройного втручання у внутрішні справи держав – ного доказу, який би дозволив визначити зброй- членів Організації Варшавського Договору, а ний напад як такий, що виправдовує застосування тому закликав Раду Безпеки до адекватної реакції статті 51 Статуту» (ООН… 2187-е заседание, с. 14).

87 DOI 10.15421/2611810

На цьому засіданні на підтримку СРСР і ДРА оскільки вона відповідає глибоким прагненням виступив лише голова угорської делегації Холлаї. афганського народу, Договору про дружбу, до- Щоправда, до аргументів, котрі мали виправдати бросусідство і співробітництво між двома країна- дії Кремля, були додані і такі: «…Не хто інший, як ми, а також відповідає статті 51 Статуту ООН» Сполучені Штати мають 429 постійних військо- (ООН… 2188-е заседание, с. 11). вих баз за кордоном і 3000 допоміжних споруд у Останнім того дня виступив представник 30 країнах; не хто інший, як Сполучені Штати піс- Ямайки Міллс. Він висловив сумнів, що до ля Другої світової війни здійснили 215 військових 27 грудня 1979 р. проти Афганістану здійснюва- акцій і застосували силу проти інших країн 215 лася бодай яка агресія зовні, а також закликав до разів…» (ООН… 2187-е заседание, с. 15, 16). негайного виведення радянських військ із цієї На цьому ранкове засідання 6 січня було закри- країни як «необхідного і обов’язкового кроку для те. РБ ООН повернулася до обговорення «афган- того, щоб дати народам цієї країни можливість ського питання» о 16-й годині того самого дня. На вільно визначити свою власну долю без зовніш- його початку представник НДР Флорін звинува- нього втручання, примусу або ж будь-якого тис- тив Раду Безпеки в тому, що вона діє всупереч ку» (ООН… 2188-е заседание, с. 11, 12). Статуту ООН, після чого вкотре повторив основні Наступного дня, за п’ять хвилин до полудня, РБ положення позиції СРСР, його сателітів та ДРА ООН поновила слухання питання про становище в (ООН… 2188-е заседание, с. 2, 3). Афганістані. Голова Ради Безпеки оголосив, що Представник Португалії Матіаш визначив по- представники Бангладеш, Замбії, Нігеру, Філіппін дії в Афганістані як такі, що загрожують безпеці й та Ямайки підготували проект резолюції S/13729, миру у світі. Він висловив повну незгоду з озвуче- котра закликає СРСР до негайного виведення сво- ними аргументами, що мали виправдати дії СРСР, їх військ із Афганістану (ООН… 2189-е заседание, назвавши їх нелогічними (ООН… 2188-е заседа- с. 2). Після цього дебати були поновлені. ние, с. 4). Його підтримав представник Венесуели Голови делегацій Замбії (Мутуква), Бангладеш Нава Каррільо (ООН… 2188-е заседание, с. 4, 5). (Кайзер), Нігеру (Умару), Федеративної Республі- Надалі дебати стали нагадувати партію в пінг- ки Німеччини (барон фон Вехмар) та Югославії понг. Представник ЧССР Гулинський засудив сам (Коматіна) виступили із засудженням радянської факт обговорення афганської проблеми Радою військової інтервенції до ДРА та закликали до не- Безпеки, після чого здійснив декілька різких ви- гайного виведення радянських військ (ООН… падів на адресу китайської делегації, пригадавши 2189-е заседание, с. 2–8). позицію Пекіна щодо подій 1968 р. (ООН… 2188-е Їм опонували представники Монголії та Лаосу. заседание, с. 5, 6). У відповідь представник Нідер- Так, представник Монгольської Народної Респу- ландів Бодденс-Хосанг висловив незгоду уряду бліки Дашцерен висловив протест проти обгово- своєї країни з аргументацією радянської сторони і рення «афганського питання» Радою Безпеки закликав СРСР негайно вивести свої війська з те- ООН. «…Більше того, становище в Афганістані і риторії ДРА. На завершення своєї доповіді він присутність обмеженого контингенту радянських звернув увагу на проблему афганських біженців і військ, котрий нині знаходиться в Афганістані на висловлив припущення, що їх кількість зростати- прохання його уряду, не становлять жодної загро- ме, якщо військова присутність СРСР в цій країні зи миру й безпеці, на відміну від того, що намага- триватиме (ООН… 2188-е заседание, с. 7, 8). ються стверджувати ініціатори включення цього Наступним доповідачем був представник питання до порядку денного. Напроти, зміцнення В’єтнаму Ха Ван Лау. Як і інші представники кра- позицій революційного уряду Демократичної Рес- їн соціалістичного табору, він висловився із засу- публіки Афганістан приведе до стабілізації стано- дженням самого розгляду «афганського питання» вища в країні і в регіоні і тим самим усуне можли- Радбезом («діяльність Ради не відповідає поло- ву загрозу міжнародному миру й безпеці». Голова женням Статуту»). Були повторені усі аргументи, монгольської делегації провів паралелі між тим, що прозвучали раніше з вуст представника СРСР як Москва свого часу допомагала революційній та його сателітів. Особливо дісталося делегаціям Монголії і нині надає підтримку революційному США і КНР, котрі були звинуваченні в усіх бідах Афганістану. і проблемах Афганістану. Події 27 грудня 1979 р. Не обійшлося і від традиційних для делегацій були названі «великою перемогою афганського країн цього ряду випадів у бік Заходу. «Не є таєм- народу», оскільки Х. Амін «надав немалу допомо- ницею, що гамірна кампанія, піднята навколо по- гу імперіалізму й міжнародній реакції і їх планам дій в Афганістані, й антирадянська пропаганда знищення революції в Афганістані». Щодо радян- мають на меті відволікти світову громадську дум- ського вторгнення, то Ха Ван Лау заявив: «Рішу- ку від агресивних задумів імперіалістичних сил, ча, своєчасна, позитивна й щедра допомога Радян- особливо Сполучених Штатів, які чинять спроби ського Союзу повністю виправдана і необхідна, використовувати ситуацію, що склалася, як при-

88 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

від для втручання у внутрішні справи Афганіста- тю підконтрольний режим». На думку доповідача, ну, для розширення своєї військової присутності в такі дії загрожують усій системі міжнародних від- даному регіоні і для створення інтервенційних носин. «З великими жалем ми маємо визнати, що корпусів швидкого реагування в цій та інших час- радянське вторгнення до Афганістану сприяло тинах світу» (ООН… 2189-е заседание, с. 3, 4). підриву почуття міжнародної довіри і поставило Представник Лаоської Народно-Демократич- під загрозу усю концепцію розрядки, яка в своїй ної Республіки Сутичак, традиційно виступивши ефективній реалізації залежить від довіри» проти самого факту обговорення «афганського (ООН… 2190-е заседание, с. 8). питання» в Радбезі ООН, заявив: «Пропонуючи Куди більш гнівний та антирадянський зміст терміново скликати Раду для розгляду так званого мав виступ представника Чилі Каналеса. «Як іш- становища в Афганістані незважаючи на рішучі лося в офіційній заяві уряду Чилі 3 січня 1980 протести уряду Демократичної Республіки Афга- року, збройний напад на Афганістан, ісламську і ністан, імперіалісти прагнуть втягнути найвищій таку, що не приєдналася, країну, продемонстрував орган нашої Організації в безплідні дебати, які усю очевидність того, що Радянський Союз вко- лише завдадуть шкоди престижу Організації тре вдався до своєї інтервенціоністської і експан- Об’єднаних Націй і гратимуть на руку цілям імпе- сіоністської політики…». «…Радянське збройне ріалізму, експансіонізму…» (ООН… 2189-е засе- вторгнення на афганську територію являє собою дание, с. 9). кричуще порушення, якими б не були приводи, за Обговорення питання про становище в Афга- допомогою яких вони намагаються виправдати ністані було поновлене на наступному засіданні порушення самих елементарних принципів між- Ради Безпеки, котре відкрилося в той же день, народного права…». «Події в Афганістані засвід- 7 січня 1980 р., о 15-й годині. чують, що Радянський Союз, всупереч його так Першим слово отримав голова делегації Пана- званому лідерству в захисті принципу незастосу- ми Ільюєка. Він висловив занепокоєння та обу- вання сили, в боротьбі з гегемонізмом і з захисту рення діями СРСР в Афганістані. Так само не за- інших принципів аналогічного характеру, не ко- довольнили панамську делегацію аргументи ра- ливаючись, порушив їх, зневажаючи найбільш дянської та афганської сторін. Було виголошено елементарні норми міжнародного життя, коли це заклик до Москви негайно вивести свої війська з відповідає його тоталітарним інтересам. Хто нині Афганістану і тим самим спробувати врятувати може повірити пишномовній риториці Радянсько- імідж країни. «Захоплення світу словами “Черво- го Союзу щодо цих принципів? Хто може нині ві- на Армія” набагато зрозуміліше, коли розглядаєш рити прекрасним словам і намірам, які так часто їх з погляду її славних дій проти нацизму й фа- не виконуються? Хто може зараз відчути себе в шизму, наприклад, у битві під Сталінградом, ніж безпеці, коли нестійка рівновага зазнає небезпеч- тоді, коли дивишся на них крізь призму безслав- ної загрози з боку однієї з наддержав?» (ООН… ного вторгнення до Афганістану» (ООН… 2190-е 2190-е заседание, с. 9). Як бачимо, останні запи- заседание, с. 2–4). тання звучали як риторичні. Представник Заїру Каманда ва Каманда порів- Після цього знову попросив слово міністр за- няв Радянський Союз із Робінзоном Крузо. Але кордонних справ ДРА. Усі критичні виступи ним той був на острові сам, а тому міг діяти, як зама- були, що природно, засуджені, усі контраргументи неться. У світовій політиці це є неприпустимим і заперечені. На думку Ш. М. Доста, в них «не було неприйнятним (ООН… 2190-е заседание, с. 5–7). жодної істини, а лише невиправдані наклепи на Бачення ситуації в Афганістані урядом Канади мою державу, на уряд Афганістану і мій народ…» висвітлив представник цієї країни в ООН Бартон. (ООН… 2190-е заседание, с. 10). Висловився Дост Він висловив незгоду з жодним аргументом, на- і з приводу проекту резолюції, про яку йшлося веденим представниками СРСР та його сателітів. вище: «Якщо буде прийнято проект резолюції 8 «На думку уряду Канади, і до радянського втор- [S/13729], котрий був поширений тут з даного пи- гнення, і навіть тепер ситуація в Афганістані є тання, то це буде прямим втручанням у внутрішні просто громадянською війною, яка криється у справи моєї країни, і уряд моєї країни рішуче від- спротиві значної частини афганського населення, кине це» (ООН… 2190-е заседание, с. 12). все більше і більше незадоволеного політикою ре- Голова делегації Тунісу Ессафі озвучив заяву жиму, що прийшов до влади недемократичним уряду цієї країни від 31 грудня 1979 р., в якій за- шляхом. суджувалося радянське вторгнення до ДРА і міс- Усі дані свідчать про те, що Радянський Союз тився заклик негайно звільнити Афганістан від безпосередньо брав участь у державному перево- іноземних військ (ООН… 2190-е заседание, с. 12). роті в грудні 1979 р. і, по суті справи, одна з при- Затим слово знову взяв представник СРСР. О. О. чин радянського вторгнення Радянського Союзу Трояновський заявив, що «…дискусія, котра відбу- полягала в тому, щоб поставити при владі повніс- лася в Раді Безпеки, засвідчила, що ніхто з ініціато-

89 DOI 10.15421/2611810

рів постановки «афганського питання» не зміг те, зважаючи на те, що його формулювання чітко спростувати очевидних фактів збройного втручан- спрямовані проти радянської збройної інтервенції, ня у внутрішні справи Афганістану з боку міжна- китайський дипломат заявив, що голосуватиме за родного імперіалізму і реакції. Ніхто не зміг спрос- цей проект (ООН… 2190-е заседание, с. 15). тувати і того, що це втручання створило реальну Від опонентів був виступ представника НДР. небезпеку підриву завоювань Квітневої револю- Пан Флорін заявив, що «оскільки проект резолю- ції…». Саме ця небезпека і підштовхнула СРСР до ції зачіпає внутрішнє становище в Афганістані, введення своїх військ на запрошення афганського що саме по собі є неприпустимим, існує небезпе- уряду. Усі ж контраргументи радянський представ- ка, що подібна резолюція буде використовуватися ник назвав беззмістовними. «…У виступах низки як інструмент для подальшого втручання імперіа- делегацій робилися спроби пов’язати введення об- лістичних кіл у внутрішні справи Демократичної меженого радянського військового контингенту з Республіки Афганістан». Звідси – делегація НДР відомими внутрішніми подіями в цій країні в кінці не голосуватиме за проект резолюції (ООН… грудня…». О. О. Трояновський запевняв, що вве- 2190-е заседание, с. 15, 16). дення військ «жодним чином не було пов’язане зі Після цього проект резолюції S/13729 було по- зміною афганського керівництва, а було здійснене ставлено на голосування. «За» проголосували 13 у відповідь на неодноразові звернення уряду Демо- делегацій: Бангладеш, Замбія, КНР, Мексика, Ні- кратичної Республіки Афганістан з проханнями гер, Норвегія, Португалія, Великобританія, США, про надання допомоги для відбиття збройного Туніс, Філіппіни, Франція, Ямайка. «Проти» голо- втручання зовні, у тому числі і в період перебуван- сували представники СРСР і НДР (ООН… 2190-е ня при владі Аміна…». заседание, с. 16). Проект резолюції, таким чином, Не оминув увагою голова радянської делегації було відхилено. і «американських імперіалістів», котрі нарощують Після голосування представник Філіппін Янго свій оборонний бюджет і тримають 480 тис. воя- звернувся із пропозицією перенести розгляд «аф- ків у різних країнах світу, і «китайських гегемо- ганського питання», в силу його важливості, на за- ністів». Щодо проекту резолюції, то, на думку сідання Генеральної Асамблеї (ООН… 2190-е за- О. О. Трояновського, його «слід розцінити як гру- седание, с. 17). Його підтримав представник Мек- бе втручання у внутрішні справи суверенної дер- сики Кастаньєда. Голова радянської делегації, що жави, що йде в розріз з принципами Статуту ООН. й очікувалося, виступив із категоричним протес- Очевидно, що Радянський Союз не може і не буде том проти такої пропозиції (ООН… 2190-е заседа- голосувати інакше, як проти цього проекту резо- ние, с. 18). люції» (ООН… 2190-е заседание, с. 12–14). Питання було поставлене на голосування: «За» Останнім був виступ голови Радбезу Лепретта, проголосували 12 делегацій: Бангладеш, КНР, який висловив позицію Франції з приводу пробле- Мексика, Нігер, Норвегія, Португалія, Велико- ми, що обговорювалася. Він зауважив, що питан- британія, США, Туніс, Філіппіни, Франція, Ямай- ня, котре останніми днями стояло на порядку ден- ка. «Проти», як і в попередньому випадку, прого- ному Ради Безпеки, змушує замислитися над до- лосували представники СРСР і НДР. Представник лею світу. Лепретт висловив стурбованість уряду Замбії утримався (ООН… 2190-е заседание, с. 19). Франції подіями в Афганістані, що мали місце по- Оскільки це рішення не передбачало одностайно- чинаючи з 24 грудня 1979 р. «…З метою виправ- го голосування, було вирішено внести до порядку дання кабульських подій робиться посилання на денного ГА ООН питання про ситуацію в Афга- заклик, з яким звернулася афганська влада. Проте ністані. хронологія подій не лишає сумнівів у тому, що Обговорення «афганського питання» на сесії уряд, який начебто звернувся з цим закликом, ГА ООН обернулося справжнім фіаско для Мо- було сформовано найраніше 27 грудня, а радян- скви. Голови делегацій радянських сателітів ви- ська військова інтервенція розпочалася 24 груд- словлювалися у дусі радянських формул. Так, ня…». Голова Ради Безпеки послідовно спросту- представник Польщі Ярошек говорив, що поста- вав і решту радянсько-афганських аргументів новка на розгляд ГА ООН «афганського питан- (ООН… 2190-е заседание, с. 14, 15). ня» – це «приманка, що використовується в цілях Голова оголосив про перехід до голосування за відвернення уваги громадської думки світового проект резолюції S/13729 і надав членам Ради Без- співтовариства від дійсно пекучих проблем сучас- пеки обґрунтувати свою позицію. ності» (Нарочницкий, 1989, с. 129). Слово попросив представник Китаю. Чень Ду Такі аргументи не переконали радянських опо- заявив, що проект резолюції, на думку китайської нентів. І хоча «Правда» заявляла про рішучий делегації, не є задовільним, «оскільки в ньому не осуд втручання у внутрішні справи Афганістану з відображено пряме засудження радянської вій- боку США, Китаю і Пакистану, висловлений де- ськової агресії і вторгнення до Афганістану». Про- легаціями Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Че-

90 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

хословаччини, Монголії, Української і Білорусь- значати акти агресії, відповідно до Статуту ООН, кої РСР (Колисниченко & Толкунов, 12 января належить Раді Безпеки. Ані СРСР, ані ДРА до 1980, с. 5) (було б дивно, якби останні дві висло- Радбезу з відповідним проханням не зверталися, вилися по-іншому), категоричні протести делега- Рада цього питання не розглядала, жодних рішень цій Індії, Анголи і В’єтнаму (ТАСС, 13 января не приймала. Відтак, факту зовнішньої агресії 1980, с. 5), результати голосування свідчили про проти ДРА не було доведено. інше. Вони, до речі, в СРСР ніколи оприлюднені – СРСР і ДРА посилалися на право на індивіду- не були. альну і колективну самооборону і статтю 51 Ста- За резолюцію ЕС-6/2, котра засуджувала пере- туту ООН. Однак, як продемонструвало обгово- бування іноземних військ на території Афганіста- рення в РБ і ГА, жодних переконливих доказів ну (СРСР не згадувався в резолюції «за іменем»), потреб у такій самообороні не було надано. Окрім 14 січня 1980 р. проголосували 108 країн, 18 утри- того, в частині застосування статті 51 аргумента- малися й стільки ж висловилися проти. Надалі ція СРСР і ДРА відзначалася суперечливістю. «афганське питання» неодноразово ставилося на Обидві делегації заперечували проти обговорення голосування в ГА ООН. Щороку на сесіях най- питання в РБ і ГА ООН, стверджуючи, що стано- більшого світового форуму приймалися резолюції вище в Афганістані – його суто внутрішня справа, фактично з аналогічною назвою «Положення в а введення військ обумовлюється лише двосто- Афганістані і його наслідки для міжнародного ронніми домовленостями. Тим самим фактично миру й безпеки» (Резолюция ГА ООН от 14 янва- заперечувалася наявність агресії, збройного напа- ря 1980 года…; Резолюция ГА ООН от 20 ноября ду зовні, що унеможливлює застосування статті 1980 года…; Резолюция ГА ООН от 18 ноября 51 Статуту ООН. У той же час, коли розгляд пи- 1981 года…; Резолюция ГА ООН от 29 ноября тання, всупереч запереченням, розпочався, СРСР і 1982 года…; Резолюция ГА ООН от 23 ноября ДРА вперто посилалися на статтю 51 Статуту 1983 года…; Резолюция ГА ООН от 12 ноября ООН. Ще однією хибою позиції СРСР і ДРА було 1984 года…; Резолюция ГА ООН от 13 ноября те, що навіть у випадку застосування права на са- 1985 года…). У листопаді 1980 р. за вивід ОКРВ мооборону, згідно з тією самого 51-ю статтею висловилися уже 111 країн (22 утрималися й 12 країни, що ним скористалися, мали негайно поста- голосували «проти»). Через рік за засудження по- вити до відома про це Раду Безпеки ООН. Ані літики Москви проголосувало 116 країн (Amstutz, СРСР, ані ДРА цього, як відомо, не зробили. 1986, р. 330). Проти цих резолюцій традиційно го- – Не посилювали позицій СРСР і ДРА й постій- лосували країни Організації Варшавського дого- ні апеляції до неодноразових запрошень радян- вору (окрім Румунії), а також деякі країни «соціа- ських військ «законним афганським урядом». лістичної орієнтації» (Ангола, Ефіопія, Мозамбік, Очевидно, що посилання на запрошення з боку Південний Ємен, В’єтнам). Утримувалися дружні урядів Таракі – Аміна взагалі не могли мати юри- СРСР арабські країни (Сирія, Алжир, Лівія), Фін- дичної сили як через відсутність документальних ляндія, Індія. їх підтверджень, так і з погляду на хронологію по- Висновки. Обговорення ситуації навколо Афга- дій. Уряд же Б. Кармаля фізично не міг цього зро- ністану в Організації Об’єднаних Націй у січні 1980 бити. Відповідно, війська міг запросити лише «за- року дозволяють сформулювати такі висновки. конний уряд» Х. Аміна. В такому разі СРСР гру- 1. СРСР зазнав чи не найбільш гучної у своїй бим чином порушив умови перебування своїх історії поразки на найвищому світовому рівні, військ у ДРА, поваливши його. його аргументи були відкинуті не лише ідеологіч- – Не переконливим було й постійне апелюван- ними супротивниками. Радянське вторгнення до ня до Договору про дружбу, взаємодопомогу та Афганістану засудили «малі» країни з усіх частин співробітництво між СРСР і ДРА від 5 грудня світу, проти дій СРСР виступила більшість членів 1978 р. Окрім статті 4-ї, яка містила положення авторитетного в той час Руху неприєднання. про всебічну допомогу в разі агресії зовні, він міс- 2. Із самого початку СРСР і ДРА (а за ними – і тив ще й положення про повагу Москвою держав- всі країни під-контрольного СРСР табору) зайняли ного суверенітету, територіальної цілісності й програшну з погляду норм і принципів міжнарод- зобов’язання не втручатися у внутрішні справи ного права позицію. На це вперше звернув увагу ДРА. радянський дослідник С. М. Пунжин (Пунжин, 3. Судячи з виступів учасників дебатів у Раді 1990). У своїх спогадах представник СРСР в ООН Безпеки, опоненти СРСР були прекрасно обізнані О. О. Трояновський також визнавав вражаючу із хронологією та характером подій, що мали міс- слабкість радянської доказової бази (Трояновский, це в Кабулі й ДРА упродовж 25–27 грудня 1979 р. 1997). Можна виокремити такі головні моменти: Відтак, усі аргументи й докази панів Троянов- – СРСР і ДРА стверджували, що проти Афга- ського й Доста були не лише не сприйняті, а й за- ністану здійснювалася агресія зовні. Право ж ви- перечені вагомими контраргументами. Відверте

91 DOI 10.15421/2611810

тасування фактами й неправда з вуст голови ра- чив неефективність механізмів ООН у врегулю- дянської делегації та міністра закордонних справ ванні подібних проблем. СРСР прогнозовано ве- ДРА на найвищому форумі навряд чи могли до- тував резолюцію Ради Безпеки (голос НДР жодної дати авторитету як Москві, так і Кабулу. ролі не відігравав), а рішення Генеральної Асамб- 5. Риторика ораторів засвідчила остаточний від- леї, як відомо, не мають обов’язкового для вико- хід від політики «розрядки» й крен міжнародних нання характеру. Відтак, після голосування в Раді відносин до чергової редакції «холодної війни». Безпеки ООН надовго втратила можливість реаль- 6. Розгляд афганського питання, спрямований но впливати на афганську кризу. передусім проти Москви, на повний голос засвід-

Бібліографічні посилання

Резолюция Генеральной Ассамблеи Организации Сороковой Сессии, 17 сентября – 18 декабря 1985 Объединенних Наций (ГА ООН) от 14 января 1980 года, 28 апреля – 9 мая и 20 июня 1986 года. Нью- года № A/RES/ES-6/2 «Положение в Афганистане Йорк: Организация Объединенных Наций, 25. и его последствия для международного мира и без- Ковальков, О. Л. (2013). Реакція світової спільноти на опасности». Резолюции и решения, принятые на радянське вторгнення до Афганістану. Наукові за‑ Шестой Чрезвычайной специальной Сессии ГА писки (18), Серія: Історичні науки, 59–67. ООН, 10–14 января 1980 года. Нью-Йорк: Органи- Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. зация Объединенных Наций, 2. Колисниченко, Т. & Толкунов, А. (1980). Грубое вме- Резолюция ГА ООН от 20 ноября 1980 года № A/ шательство. Правда, 12 января, 5. RES/35/37 «Положение в Афганистане и его по- Нарочницкий, А. Л. (Ред.) (1989). Советский Союз и следствия для международного мира». Резолюции Организация Объединенных наций. 1976–1980. М.: и решения, принятые Генеральной Ассамблеей на Наука. Тридцать Пятой Сессии, 16 сентября – 17 декабря Пунжин, С. М. (1990). Ввод советских войск в Афгани- 1980 года, 15 и 16 января, 2–6 марта и 11 мая 1981 стан: международно-правовые проблемы. Совет‑ года. Нью-Йорк: Организация Объединенных На- ское государство и право (5), 123–130. ций, 9. ООН. СБ. − Организация объединенных наций. Совет Резолюция ГА ООН от 18 ноября 1981 года № A/ Безопасности. Официальные отчеты. 2185-е засе- RES/36/34 «Положение в Афганистане и его по- дание 5 января 1980 года. Нью-Йорк. следствия для международного мира». Резолюции ООН. СБ. Официальные отчеты. 2186-е заседание и решения, принятые Генеральной Ассамблеей на 5 января 1980 года. Нью-Йорк. Тридцать Шестой Сессии, 15 сентября – 18 дека‑ ООН. СБ. Официальные отчеты. 2187-е заседание 6 бря 1981 года, 16–29 марта, 28 апреля и 20 сентя‑ января 1980 года. Нью-Йорк. бря 1982 года. Нью-Йорк: Организация Объеди- ООН. СБ. Официальные отчеты. 2188-е заседание ненных Наций, 10–11. 6 января 1980 года. Нью-Йорк. Резолюция ГА ООН от 29 ноября 1982 года № A/ ООН. СБ. Официальные отчеты. 2189-е заседание RES/37/37 «Положение в Афганистане и его по- 7 января 1980 года. Нью-Йорк. следствия для международного мира». Резолюции ООН. СБ. Официальные отчеты. 2190-е заседание и решения, принятые Генеральной Ассамблеей на 7 января 1980 года. Нью-Йорк. Тридцать Седьмой Сессии, 21 сентября – 21 дека‑ Секретные документы из особых папок. Афганистан бря 1982 и 10–13 мая 1983 года. Нью-Йорк: Органи- (1993). Вопросы истории (3), 3–33. зация Объединенных Наций, 36–37. ТАСС (1980). Решительный отпор (1980). Правда, Резолюция ГА ООН от 23 ноября 1983 года № A/ 13 января, 5. RES/38/29 «Положение в Афганистане и его по- Трояновский, О. (1997). Через годы и расстояния следствия для международного мира». Резолюции (история одной семьи). М.: Вагрус. Получено из и решения, принятые Генеральной Ассамблеей на http: // www.profilib.com/chtenie/134241/oleg- Тридцать Восьмой Сессии, 20 сентября – 20 дека‑ troyanovskiy-cherez-gody-i-rasstoyaniya-istoriya- бря 1983 и 26 июня 1984 года. Нью-Йорк: Организа- odnoy-semi-62.php ция Объединенных Наций, 32. Amstutz, J. B. (1986). Afghanistan: The First Five Years of Резолюция ГА ООН от 12 ноября 1984 года № A/ Soviet Occupation. Washington: National Defense RES/39/13 «Положение в Афганистане и его по- University. следствия для международного мира». Резолюции Amstutz, J. B. (1986). Afghanistan: The First Five Years of и решения, принятые Генеральной Ассамблеей на Soviet Occupation. Washington: National Defense Тридцать Девятой Сессии, 18 сентября – 18 дека‑ University. бря 1984 года и 9–12 апреля 1985 года. Нью-Йорк: Rezoljutsija General’noj Assamblei Organizacija Организация Объединенных Наций, 31–32. Ob’edinennyh Nacij (GA OON) ot 14 janvarja 1980 Резолюция ГА ООН от 13 ноября 1985 года № A/ goda № A/RES/ES-6/2 «Polozhenie v Afganistane i RES/40/12 «Положение в Афганистане и его по- ego posledstvija dlja mezhdunarodnogo mira i bezo- следствия для международного мира». Резолюции pasnosti». Rezoljucii i reshenija, prinjatye na Shestoj и решения, принятые Генеральной Ассамблеей на Chrezvychajnoj special’noj Sessii GA OON, 10–14

92 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

References janvarja 1980 goda. N’ju-Jork: Organizacija Rezoljutsija GA OON ot 13 nojabrja 1985 goda № A/ Ob’edinennyh Nacij, 2. RES/40/12 «Polozhenie v Afganistane i ego posledst- Rezoljutsija GA OON ot 20 nojabrja 1980 goda № A/ vija dlja mezhdunarodnogo mira». Rezoljucii i resh‑ RES/35/37 «Polozhenie v Afganistane i ego posledstvija enija, prinjatye General’noj Assambleej na Sorokovoj dlja mezhdunarodnogo mira». Rezoljucii i reshenija, Sessii, 17 sentjabrja – 18 dekabrja 1985 goda, 28 apre‑ prinjatye General’noj Assambleej na Tridcat’ Pjatoj lja – 9 maja i 20 ijunja 1986 goda. N’ju-Jork: Orga- Sessii, 16 sentjabrja – 17 dekabrja 1980 goda, 15 i 16 nizacija Ob’edinennyh Nacij, 25. janvarja, 2−6 marta i 11 maja 1981 goda. N’ju-Jork: Or- Kovalkov, O. L. (2103). Reaktsiia svitovoi spilnoty na radi- ganizacija Ob’edinennyh Nacij, 9. anske vtorhnennia do Afhanistanu. Naukovi zapysky Rezoljutsija GA OON ot 18 nojabrja 1981 goda № A/ (18), Seriia: Istorychni nauky, 59–67. Kirovohrad: RES/36/34 «Polozhenie v Afganistane i ego posledst- RVV KDPU im. V. Vynnychenka. vija dlja mezhdunarodnogo mira». Rezoljucii i resh‑ Kolisnichenko, T. & Tolkunov, A. (1980). Gruboe enija, prinjatye General’noj Assambleej na Tridcat’ vmeshatel’stvo. Pravda, 12 janvarja, 5. Shestoj Sessii, 15 sentjabrja – 18 dekabrja 1981 goda, Narochnickij, A. L. (Ed.) (1989). Sovetskij Sojuz i Orga‑ 16–29 marta, 28 aprelja i 20 sentjabrja 1982 goda. nizacija Ob’edinennyh nacij. 1976–1980. M.: Nauka. N’ju-Jork: Organizacija Ob’edinennyh Nacij, 10–11. Punzhin, S. M. (1990). Vvod sovetskih vojsk v Afganistan: Rezoljutsija GA OON ot 29 nojabrja 1982 goda № A/ mezhdunarodno-pravovye problemy. Sovetskoe gosu‑ RES/37/37 «Polozhenie v Afganistane i ego posledst- darstvo i pravo (5), 123–130. vija dlja mezhdunarodnogo mira». Rezoljucii i resh‑ OON. SB. − Organizacija Ob’edinennyh Nacij. Sovet enija, prinjatye General’noj Assambleej na Tridcat’ Bezopasnosti. Oficial’nye otchety. 2185-e zasedanie 5 Sed’moj Sessii, 21 sentjabrja – 21 dekabrja 1982 i 10– janvarja 1980 goda. N’ju-Jork. 13 maja 1983 goda. N’ju-Jork: Organizacija OON. SB. Oficial’nye otchety. 2186-e zasedanie 5 janvarja Ob’edinennyh Nacij, 36–37. 1980 goda. N’ju-Jork. Rezoljutsija GA OON ot 23 nojabrja 1983 goda № A/ OON. SB. Oficial’nye otchety. 2187-e zasedanie 6 janvarja RES/38/29 «Polozhenie v Afganistane i ego posledst- 1980 goda. N’ju-Jork. vija dlja mezhdunarodnogo mira». Rezoljucii i resh‑ OON. SB. Oficial’nye otchety. 2188-e zasedanie 6 janvarja enija, prinjatye General’noj Assambleej na Tridcat’ 1980 goda. N’ju-Jork. Vos’moj Sessii, 20 sentjabrja – 20 dekabrja 1983 i 26 OON. SB. Oficial’nye otchety. 2189-e zasedanie 7 janvarja ijunja 1984 goda. N’ju-Jork: Organizacija 1980 goda. N’ju-Jork. Ob’edinennyh Nacij, 32. OON. SB. Oficial’nye otchety.2190-e zasedanie 7 janvarja Rezoljutsija GA OON ot 12 nojabrja 1984 goda № A/ 1980 goda. N’ju-Jork. RES/39/13 «Polozhenie v Afganistane i ego posledst- Sekretnye dokumenty iz osobyh papok. Afganistan (1993). vija dlja mezhdunarodnogo mira». Rezoljucii i resh‑ Voprosy istorii (3), 3–33. enija, prinjatye General’noj Assambleej na Tridcat’ TASS (1980). Reshitel’nyj otpor. Pravda, 13 janvarja, 5. Devjatoj Sessii, 18 sentjabrja – 18 dekabrja 1984 goda Trojanovskij, O. (1997). Cherez gody i rasstojanija (istorija i 9–12 aprelja 1985 goda. N’ju-Jork: Organizacija odnoj sem’i). M.: Vagrus. Polucheno iz www.profilib. Ob’edi-nennyh Nacij, 31–32. com/chtenie/134241/oleg-troyanovskiy-cherez-gody-i- rasstoyaniya-istoriya-odnoy-semi-62.php

Надійшла до редколегії 28.02.2018

93 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp.94–101 doi 10.15421/2611811 http://www.via.dp.ua

ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО. СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ

УДК 093.3 (477) «17/20» LCC DK 508.A3 Т. В. Войцеховська Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Археографічні публікації козацьких «літописів» протягом ХVІІІ–ХХІ століть

Розглянуто видання тріади так званих козацьких «літописів» Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка протя- гом ХVІІІ–ХХІ ст. Масив літератури козацьких канцеляристів являється водночас зразком практики ранньомо- дерного історіописання та пам’яткою барокової літератури. Ці твори чинили активний вплив на суспільно- політичну думку, історіографічну практику, а також літературний процес ХVІІІ – початку ХІХ ст. Охарактери- зовано публікації даних козацьких історико-літературних пам’яток, їх відповідність академічному, науково- критичному чи популярному типу видання. Розкрито способи та методи передачі тексту, які були використані при публікації літописів Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка. Досліджено відображення в едиційній практиці козацького «літописання» їхніх редакцій та численних списків. Проаналізовано науковий супровід зазначених публікацій, зокрема: наявність коментарів, приміток, іменного та географічного покажчиків, словника застарілих слів, археографічне, палеографічне та текстологічне обстеження пам’ятки, а також відомості про особу автора. Визначено основні археографічні недоліки існуючих сьогодні видань літописів Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка. Ключові слова: видання; історіографія; історико-літературні твори; канцеляристи. Войцеховская Т. В. Археографические публикации казацких «летописей» в течение ХVІІІ–ХХІ веков Рассмотрены издания триады так называемых казачьих «летописей» Самовидца, Г. Грабянки и С. Величко в течение XVIII–XXI вв. Массив литературы казацких канцеляристов является одновременно образцом практики раннемодерного историописания и памятником барочной литературы. Эти произведения оказали активное вли- яние на общественно-политическую мысль, историографическую практику, а также литературный процесс XVIII – начала XIX вв. Охарактеризованы публикации данных казацких историко-литературных памятников, их соответствие академическому, научно-критическому или популярному типу издания. Раскрыты способы и методы передачи текста, которые были использованы при публикации летописей Самовидца, Г. Грабянки и С. Величко. Исследовано отражение в эдиционной практике казацкого «летописания» их редакций и многочис- ленных списков. Проанализировано научное сопровождение указанных публикаций, в частности: наличие ком- ментариев, примечаний, именного и географического указателей, словаря устаревших слов, археографическое, палеографическое и текстологическое исследование памятника, а также сведения о личности автора. Определе- ны основные археографические недостатки существующих сегодня изданий летописей Самовидца, Г. Грабянки и С. Величко. Ключевые слова: издания; историография; историко-литературное произведение; канцеляристы. Voitsekhovska T. V. Archeographic Publications of Cossack Chronicles during ХVІІІ–ХХІ centuries The article shows the publications of the Cossack Chronicles of Eyewitness, H. Hrabianka’s and S. Velychko’s during ХVІІІ–ХХІ centuries. During the study historical and comparative method and method of analysis and synthesis were used. The distinctive phenomenon of Ukrainian historiography of the late seventeenth – and early eighteenth-century is the so-called «Cossack chronicles». These works are products of the culture of the Cossack chancellerists of the

94 © Войцеховська Т. В., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Hetmanate, which were the new forms of history writing. Cossack chronicles deals with the political concept social elite of ХVІІІ century and cultural ideals of the Baroque period. The article contains the analysis of the publications these historical-literary compositions, their correspondence to the academic, scientific-critical or popular type of publications. The ways and methods of text transmission, which were used in the publication of the Cossack «chronicles» taking into account in edition practice of their editorial offices and numerous copiesare disclosed. The scientific support of publica- tions of Cossack «chronicles», are characterized. The article contains the analysis of the presence of comments, notes, name and geographical indications, the dictionary of obsolete words, archeographic, paleographic and textological study of the compositions, as well as information about the author’s personality in the texts of Cossack «chronicles» . Today there are several editions of Cossack Chronicles. But these publications are not intended for historians, but for a wide range of readers and do not qualify for a scientific status. Because these texts are reprints or photographic reproduction of the earlier editions of the second half of the nineteenth – early twentieth century. The publication 1971 of the Chronicle of the Eyewitness is the most qualitative publication from all the Cossack chronicles. This text is given in comparison with the corresponding fragments of the remaining copies of the composition, and this work has the obligatory attributes of academic type of the publication. Therefore modern Ukrainian historical science is in urgent need of a full-fledged scientific study and reprinting of the Cossack Chronicles of Eyewitness, H. Hrabianka’s and S. Velychko’s which was important historical narratives and compositions of the political thought of the eighteenth century. Keywords: Publications; Historiography; Historical-literary works; Chancellerists.

Постановка проблеми. Публікація та введен- максимально наближеним до оригінального заду- ня до наукового обігу джерел є важливим завдан- му автора. ням історичної науки. Едиційна археографія дає Літопис Самовидця створений в першій поло- змогу залучати до наукових досліджень нові тек- вині ХVІІІ ст., скоріш за все, очевидцем подій, сти та вивчати по цих пам’ятках історичну куль- описує події Хмельниччини та доби Руїни. Оригі- туру певної доби. Проте слід зазначити активний нал твору до сьогодні не зберігся, найдавніші ко- інтерес не лише професійних істориків до видан- пії – це списки Г. Іскрицького та Я. Козельського. ня джерел, тому на сьогодні існує громадський Пам’ятку було вперше опубліковано у 1846 р. попит на публікацію важливих історичних нара- О. Бодянським у періодичному виданні «Чтения тивів. Московского общества истории и древностей рос- Серед пам’яток української історичної літера- сийских» під назвою «Летопись Самовидца о вой- тури та суспільно-політичної думки особливе міс- нах Богдана Хмельницкого и о межусобицах по це займають так звані козацькі «літописи». Саме его смерти» (Самовидец, 1846). В основу видання так їх назвали перші видавці творів і надалі це ім’я було покладено список, що належав П. Кулішу, та закріпилася за ними в історіографії. Однак форма ще три списки різних редакцій, а саме: список з і викладення матеріалу козацьких «літописів» бібліотеки Імператорського товариства історії та суттєво відрізняється від порічних хронік, харак- старожитностей російських при Московському терних для попереднього періоду історіописання. університеті, списки Третякова та Юзефовича. Створені протягом ХVІІ – початку ХVІІІ ст., іс- Починається публікація вступним словом торичні тексти відображають суспільно-політичні П. Куліша про джерелознавчу цінність літопису погляди тодішньої соціальної еліти Гетьманщини. Самовидця та передмовою О. Бодянського про З усього масиву літератури канцеляристів в укра- особливості списку, покладеного в основу цього їнській історіографії найбільш відома тріада «літо- видання (Самовидец, 1846, с. І). Значну частину писів» Самовидця, Г. Граб’янки та С. Величка. книги займають «Разнословия и дополненія» – Метою статті є аналіз археографічних видань текстові фрагменти, які відрізняються або пропуе- вказаних козацьких «літописів», починаючи від ні у списках, використаних для публікації, приміт- кінця ХVІІІ ст. до сьогодення. ки П. Куліша і О. Бодянського, а також спрощення Виклад основного матеріалу. Історико-літе- власних назв на тогочасну мову з давньоукраїн- ратурні твори доби Гетьманщини поширювались ської (Самовидец, 1846, с. 107−138). у численних списках і копіях протягом ХVІІІ – Додатками опубліковано листи від Б. Хмель- першої половини ХІХ ст., зазнаючи текстологіч- ницького до царя Олексія Михайловича та царські них нашарувань та змін залежно від особи пере- грамоти. Примітки закінчуються висновком писувача і, таким чином, виникали нові редакції О. Бодянського, що літопис Самовидця, скоріше первісного тексту. за все, слугував джерельною основою для «Історії Сприятливі умови доби національного україн- Русів» Г. Кониського. ського відродження та розвиток друкарської спра- Про високий рівень едиційної роботи О. Бо- ви наприкінці ХVІІІ та в ХІХ ст. зумовили перші дянського та П. Куліша свідчать іменний та гео- видання козацьких «літописів». Перед вченими графічний покажчики та «обьяснение невразуми- стояли завдання селекції та співставлення списків тельных слов, встречающихся в этой летописи» між собою задля публікації тексту, що мав бути (Самовидец, 1846, с. 139).

95 DOI 10.15421/2611811

Літопис Самовидця у цьому виданні розпочи- списком Іскрицького, проте давні, невживані літе- нається стислим викладом основних подій давньої ри та графеми замінено на сучасні. Пунктуацію та історії – міжусобиць синів Володимира Великого правила щодо вживання великих літер наближено і завершується порічною статтею «року 1734». до сучасного українського правопису. Наступну публікацію було здійснено у 1878 р. З наукового супроводу до тексту літопису Са- О. Левицьким, членом Тимчасової комісії для роз- мовидця додано покажчик дат, переведених на гляду давніх актів. У передмові названо декілька цифрове календарне датування ХVІІ ст. старого причин для перевидання: 1) за 30 років робота стилю; іменний та географічний покажчики; ко- О. Бодянського вже стала бібліографічною рідкіс- роткий словник маловживаних слів та бібліогра- тю; 2) недостатня кількість коментарів та примі- фія праць про дане джерело. ток до тексту літопису у попередній публікації; 3) Таким чином, з трьох існуючих публікацій лі- найголовніше – це введення в обіг двох нових ко- топису Самовидця остання має найбільш ґрунтов- пій літопису Самовидця – список Матвєєва та ний науковий супровід та характеризує текстові список Кістяківського (Самовидец, 1878, с. ІІ) особливості відповідно до різних списків. сьогодні більш відомих як Іскрицький та Козель- «Дійствія презільної брані…» гадяцького пол- ський списки. ковника Г. Граб’янки були чи не найпопулярні- За словами видавців, цю збірку можна назвати шим історичним наративом ХVІІІ ст., в якому ви- комплексом «матеріалів до історії Малоросії», кладено події від ґенези козацтва до 1710 р., який оскільки, крім літопису Самовидця, було надруко- умовно вважається датою написання твору. Пер- вано «Короткий опис Малоросії», «Собрание Ис- шу публікацію пам’ятки було здійснено письмен- торическое» складене С. В. Лукомським та Хміль- ником та перекладачем, кореспондентом Академії никівський літопис, поміщений на початок книги, наук Ф. Й. Туманським у 1793 р. в історико-архе- що є своєрідним вступом до тексту Самовидця. ографічному щомісячнику «Российский магазин» При публікації було максимально збережено (№№ 2, 3). Джерело було видано під назвою «Ле- орфографію оригіналів, зроблено заміну невжива- тописец Малой России», оскільки на рукописові, них літер на тогочасні. До основного тексту дода- що був покладений в основу видання, не був за- но «Объясненіе невразумительныхъ словъ, встре- значений автор твору. чающихся въ Лътописи Самовидца и въ Ф. Туманський прагнув видрукувати зв’язну приложеніяхъ къ ней» (Самовидец, 1846, с. 373) розповідь про історичне минуле українського на- та «Указатели именъ личныхъ и географическихъ» роду, тому після декількох років ретельної селек- (Самовидец, 1846, с. 413−468). ції обрав той варіант, що найкраще зберігся. До- Публікація починається науковою розвідкою датковим критерієм публікації конкретного спис- О. Левицького, де викладено текстологічне спів- ку літопису Граб’янки є мовна складова. «Писана ставлення списків літопису Самовидця. Вчений оная (летопись)… в царствование Петра Велико- зробив спробу відділити пізніші текстові нашару- го, по чему и язык малороссийский в оной уже вання від основного змісту пам’ятки. Йому вдало- ближе подходит к российскому» (Журба, 1993, ся довести, що описи подій до війни Богдана с. 80). Важливим доповненням до публікації був Хмельницького і події після 1702 р. – запозичені з тлумачний словник застарілих маловживаних на іншого джерела, а саме з «Короткого опису Мало- той час слів. Ф. Туманський усвідомлював недо- росії». Історик зробив висновок, що текст який на- ліки археографічного оформлення видання і пла- лежить Самовидцю обмежується тільки 1648- нував повернутися до даної роботи, однак цьому 1702 рр. У цьому полягає суттєва різниця між ви- перешкодила його смерть. Видавець зазначав: «Я даннями Бодянського та Левицького. Крім цього, не критику сей летописи пишу, но здаю оною по- у статті представлено дослідження атрибуції літо- длинником, да збавлю от гибели: по чему и прошу пису та основних суспільно-політичних поглядів не ожидать противуречий! Предоставте времени» його автора. (Журба, 1993, с. 80). Досить скоро публікація Остання на сьогодні публікація літопису Само- 1793 р. стала бібліографічною рідкістю. видця здійснена Інститутом історії АН УРСР в Друге видання було здійснено І. Самчевським, 1971 р., упорядник – Я. І. Дзира 1. В основу видан- членом Тимчасової комісії для розгляду давніх ак- ня покладено список Іскрицького, проте текст та- тів у 1854 р. (Грабянка, 1854). Вченому не було кож звірявся зі списками Козельського, М. Суді- відомо про публікацію 1793 р., яка до того ж була єнка та публікацією О. Бодянського (1846 р.) під іншою назвою, тому він вважав, що вводить (Скаба, 1971). «Дійствія…» до наукового обігу вперше. Пам’ятка Текст літопису супроводжується підрядковими цікавила видавця перш за все як історичне джере- примітками, в яких наведено уривки та інші тек- ло, що мало б задовольнити інтелек-туальні вимо- стуальні відхилення, що зустрічаються в різних ги тогочасного читача. За словами І. Самчевсько- списках і виданнях. Орфографію передано за го, «...связной летописи искал я долгое время по

96 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

монастирям, полковым и сотенным архивам, и на- и пропуском большей части стихов» (Максимо- конец, между прочими показалась мне лучшею та, вич, 1876, с. 218, 219). которой начало теперь сообщаю» (Луценко, 1988, Третє видання літопису Граб’янки було здій- с. 64). снено фототипічним способом Ю. М. Луценком у У розпорядженні Комісії було 6 списків (три – 1990 р. У 9 томі Гарвардської бібліотеки давнього М. О. Судієнка, один з них належав Г. А. Полети- українського письменства наявні «скорочена і ці; два списки М. В. Юзефовича та один список розширена версії «Дійствій…», а також репринт А. В. Маркевича). У передмові до видання І. Сам- видання 1854 р. Тимчасового комітету розбору чевський говорить: «Летопись Грабянки не дошла давніх актів, а також версія, опублікована 1793 р. до нас в подлиннике, по крайней мере, подлинник Ф. Туманським у журналі «Российский мага- ее остался для нам неизвестным; но она сохрани- зин»…». На думку Ю. Луценка, «публікація лась во многих списках, сокращенных и полных, 1793 р. є русифікованою копією розширеної версії различных эпох, различных форматов. При изда- літопису, до того ж його поява в XVIII ст. була па- нии летописи Комиссия имела шесть списков… радоксом, оскільки літопис став першим з козаць- основным списком при печатании принята руко- ких творів з рукописної традиції, що став опублі- пись… полнейшая и древнейшая… писанная по- кований у XVIII ст.» (Кудінов, 2014, с. 90). черком начала прошедшего столетия» (Грабянка, Четверту публікацію «Дійствій презільной 1854, с. 22, 23). В основу видання 1854 р. було по- брані» – україномовний переклад Р. Іванченка кладено список М. Судієнка, а в примітках до тек- було видано в 1992 р. (Іванченко, 1992). Видання сту було зазначено особливості решти відомих містить невелику, але ґрунтовну передмову Комісії списків. І. Самчевський відмовився від ви- Ю. М. Луценка, в якій охарактеризовано особли- дання джерела методом транслітерації, пояснюю- вості літопису, його зміст та композицію, дже- чи це насамперед зручністю для прочитання, тому рельну основу та наведено біографію автора «Дій- деякі слова, що вже вийшли з ужитку, замінялися ствій…». Особливу увагу приділено специфічній на тогочасні. формі пам’ятки, на яку вплинула естетична домі- У передмові до літопису Граб’янки наведено нанта того часу – риси бароко. повідомлення І. Самчевського про біографію ав- У даній публікації ігноруються особливості ре- тора, стисло передано зміст пам’ятки, схарактери- шти списків та редакцій літопису, відсутній нау- зовано її джерельну базу, а також порушено про- ковий супровід, що мав би стосуватися ретельно- блему впливу твору на подальше історіописання. го археографічного та текстологічного обстежен- Вчений висловив припущення, що даний твір слу- ня пам’ятки. Крім цього, відсутні лінгвістичний гував джерельною основою О. Рігельману та покажчик та словник застарілих слів, що є О. Кониському. обов’язковими атрибутами для наукового видан- Публікації Комісії до 1862 р. підлягали загаль- ня. Всі застарілі літери та слова замінено сучасни- ній цензурі, яку здійснювали чиновники Київ- ми, а розділові знаки вживаються відповідно до ського цензурного комітету, особливо це стосува- теперішніх норм. Пошкоджені та нечитабельні лося небажаних політичних аспектів у наративних місця позначені крапками та знаками запитання. джерелах. При публікації 1854 р. цензура не до- Загалом робота Р. Іванченка була зведена до пустила до друку кілька сторінок – про незадово- перекладу на сучасну українську мову публікації лення діями російської адміністрації на Україні за Тимчасової комісії для розгляду давніх актів часів Брюховецького. М. Судієнко у листі до 1854 р., хоча едиційна практика І. Самчевського М. Максимовича зазначав, що «Летопись Грабян- вже відзначалася спрощеним, наближеним до то- ки еще замечательна по борьбе нашей за нее с гочасного читача принципом передачі тексту. цензурой» (Журба, 2003, с. 71). Пропущені мате- У 2001 р. було видано так званий Житомир- ріали були опубліковані О. М. Лазаревським у ський список «Літопису» Г. Граб’янки під назвою 1894 р. в журналі «Киевская старина». «Гисторія о началі проименованія козаков», упо- Вже у другій половині ХІХ ст. вчені висловлю- рядник В. Мойсієнко. Цей список датується вали коментарі з приводу різниці між виданнями 1739 р. і належить до короткої редакції твору, тоб- «Дійствій..» 1793 та 1854 рр. За словами М. Мак- то події в ньому викладені лише до 1654 р. симовича, публікація 1854 р. «первоначальная, Отже, видання «Дійствій презільної брані» писаная с преобладанием языка церковнославян- Г. Граб’янки не відповідають сучасним археогра- ского, изобилующая стихами. Этой старшей ре- фічним нормам та вимогам. Необхідна публікація дакции летопись… издана теперь, от временной цієї важливої пам’ятки з урахуванням всіх її спис- Комиссии, трудом г. Ивана Самческого». Видання ків та ґрунтовними науковими коментарями. 1793 р., здійснене Ф. Туманським, вчений називає Літопис Самійла Величка – масштабний істо- вторинною редакцією, яка «отличается переме- ричний наратив першої половини ХVІІІ ст., що зо- ною выражений церковнославянских на русские, середжується передусім на добі Хмельниччини.

97 DOI 10.15421/2611811

Твір складається з трьох частин опису подій з се- рінки зі списку Судієнка, які дають змогу, певною редини ХVІІ ст. до 1720 р. та різноманітних доку- мірою, заповнити текстологічні пропуски у пер- ментів. Текст пам’ятки не повністю зберігся до шому томі, початок універсалу гетьмана Остряни- наших днів. Дослідники припускають, що втраче- ці, іменний та географічний покажчики, а також но початковий і кінцевий фрагменти літопису, переклад уривку 1648-1652 рр. з «Війни Домової» оскільки, незважаючи на те, що твір закінчується С. Твардовського, здійснений С. Величком. 1700 р., зустрічаються посилання на 1720-ті рр. Нове перевидання праці Величка було здійсне- Перше видання літопису С. Величка відбува- но у 1926 р. Археографічною комісією ВУАН у лося протягом 1848-1864 рр. Тимчасовою комісі- Києві через застарілість попередньої публікації. єю для розгляду давніх актів у 4-х томах. Перший Цією пам’яткою було започатковано серію том, до якого увійшло «Сказание о войне казац- «Пам’ятки українського письменства». Було над- кой з поляками через Зеновия Богдана Хмелниц- руковано лише першу частину літопису – «Сказа- кого…», було надруковано 1848 р. під назвою ніє о войне козацкой з поляками» за оригіналом «Летопись событий в Юго-Западной России в (списком Погодіна), а деякі текстові фрагменти – XVII-м веке, составил Самоил Величко, бывший за списком Судієнка. Вступну статтю з палеогра- канцелярист канцелярии войска Запорожского, фічною характеристикою рукопису написала 1720». Публікацію здійснено за рукописом К. Лазаревська. Також у передмові наведено прин- М. П. Погодіна (оригінал пам’ятки), який придбав цип передачі староукраїнських текстів, за яким його на аукціоні в автора «Древней русской ди- треба, «виходячи з фонетичного значення знаків пломатики» Лаптєва (Величко, 1848, с. І). Текст сучасної української абетки, зберегти особливості «Сказання…» доведений до 1659 р., але в ньому є тексту оригіналу» (Дзира, 2012, с. 315). Проте у значні пропуски – з 12 розділів вціліло лише 9. До- виданні 1926 р. відсутні наукові коментарі та по- датком до І тому опубліковано щоденник М. Тит- кажчики. левського, який описує події 1620-х рр. і є почат- Найбільш сучасну на сьогодні публікацію здій- ком рукопису, за яким здійснювалось видання. снено у 1991 р. (Величко, 1991). За редакцією За словами видавців, літопис Величка зберігся О. В. Мишанича було надруковано перші дві час- в єдиному спискові, тому їм довелося суворо до- тини літопису С. Величка. Вступна стаття була тримуватися вцілілого тексту. Правопис був від- написана В. Шевчуком і містила інформацію про творений максимально близько до оригіналу, до- долю літопису С. Величка, біографію козацького тримуючись усіх різноманіть у власних назвах та канцеляриста, його суспільно-політичні погляди відтінках, що натякають на місцеву вимову (Ве- та концепції, риторичні засади та естетичні кано- личко, 1848, с. VІІ, VІІІ). В тексті були замінені ни, які застосовані під час роботи автора. лише кілька застарілих літер та розшифровані Як зазначають самі видавці, ця книга придатна скорочення, подані під титлами. Редактором І та ІІ і для науковців, і для широкого загалу. Публіка- томів виступив М. А. Рігельман. цію літопису здійснено за такими принципами: Друга частина літопису С. Величка, що охо- перекладено латинізми, полонізми та історизми; плює 1660−1686-ті рр., збереглася значно краще, в стилістику спрощено для розуміння читачем, роз- ній не вистачає лише трьох аркушів. У третій час- бивку на абзаци здійснено за сучасним правопи- тині відсутнє закінчення, викладення подій об- сом, транскрипцію прізвищ, власних назв не змі- межується 1700 р. Ці частини під назвою «Пове- нено, але подано примітки та роз’яснення. Зага- ствования летописная с малороссийских и иных лом кожна сторінка тексту супроводжується при- отчасти поведениях собранная и зде описанная» мітками та науковими коментарями, позначені надруковані Комісією у другому 1851 р. (Велич- втрачені фрагменти літопису. Однак публікація ко, 1851) та третьому томі 1855 р. (Величко, 1855). літопису була здійснена за виданням Тимчасової Ці томи літопису не розділені на частини, а комісії для розгляду давніх актів, тобто фактично тільки на розділи, тому третій том починається з був зроблений лише переклад з архаїчної україн- 28 розділу. Літопис закінчується 41 розділом, ської мови на сучасну літературну. фрагментом про смерть єпископа білоруського За ініціативи центру із вивчення історії Украї- Серафіона Полховського. Продовження тексту ни Санкт-Петербурзького державного університе- С. Величка про вибори нового єпископа та лист ту та Інституту історії України НАНУ нещодавно київського митрополита Ясинського до Мазепи розпочато роботу над підготовкою повноцінного, наявне у списку М. Судієнка (Величко, 1855, с. І, академічного видання літопису С. Величка. Керів- ІІ). Коли були надруковані І та ІІ томи літопису, ник цього центру Т. Таїрова-Яковлєва зазначає, голова Комісії М. Судієнко придбав рукопис у на- що «Київська археографічна комісія видала його в щадків Г. А. Полетики. довільному порядку. Власне в їх розпорядженні ІV том (1864 р.) вийшов під назвою «Приложе- (як і зараз) було три томи оригіналу пам’ятки... ния к Летописи Величка». До нього увійшли сто- Зшиті ці томи були, очевидно, уже пізніше, оскіль-

98 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ки другий і третій розбиті довільно. Текст почина- блікації джерел. Рукописи метаграфуються ди- ється з доби гетьмана П. Сагайдачного, проте ки- пломатичним та дипломатично-критичним мето- ївські видавці - археографи цю частину вмістили в дом. У таких виданнях обов’язковими елементами додатку до першого тому, до того ж вилучивши є науково-дослідницькі матеріали (археографіч- звідти щоденник Ш. Окольського, котрий згодом не, текстологічне обстеження, відомості про ав- розмістили у четвертому томі свого видання...» тора), коментарі та покажчики. Науково-критич- (Таїрова-Яковлева, 2012, с. 192). ний тип дозволяє видавцеві спрощувати текст, На сьогодні ми досі не маємо наукового видан- але науковий супровід має бути обов’язково до- ня літопису С. Величка, адже його перші видавці триманим. Публікації джерел популярного типу порушили структуру пам’ятки, а сучасна публіка- розраховані на широку читацьку аудиторію, перш ція базується на роботі Тимчасової комісії для за все – не науковців, а тому «скриптура в таких розгляду давніх актів, без звернення до оригіналу. виданнях, зберігаючи текст, не передає деякі його Таким чином, більшість видань козацьких лі- формально-орфографічні елементи» (Німчук, тописів, здійснених протягом останнього часу, є 1995, с. 22). публікаціями переважно науково-популярного Висновки. Беручи до уваги, що видання ко- типу: «Повноцінними академічними докумен- зацьких «літописів» здійснено протягом другої тальними виданнями серед них можна вважати половини ХХ – початку ХХІ ст., необхідно відзна- лише незначну кількість, причому всі вони є пу- чити, що жодне з них не відповідає повною мірою блікаціями пам’яток XV–XVIII ст. ...Зрозуміло, академічному типові видання. Публікації «Дій- що така популяризація, з одного боку, полегшує ствія…» Г. Граб’янки та літопису С. Величка роз- сприйняття змісту історичних джерел широкою раховані на широкий читацький загал, мають мі- громадськістю й опрацювання документів самим німум наукового супроводу. В цих виданнях на- упорядникам; проте з іншого – істотним чином ведено пояснення незрозумілих застарілих слів та знижує наукову вагу і вартість видання саме як дещо узгоджено текст з іншими списками публікації первинного джерела» (Папакін, 2009, пам’яток. Інші коментарі, що мали б включати с. 137). Видання історичних джерел, зроблені без ґрунтовне палеографічне і текстологічне дослі- належної підготовки, перевірки, співставлення з дження – відсутні. Дещо більше пощастило літо- редакціями та копіями, а також шляхом надмірно- пису Самовидця – текст наведено у порівнянні з го спрощення і наближення до пересічного чита- відповідними фрагментами решти списків та ча, можуть просто спотворити зміст пам’ятки або пам’ятка має обов’язкові атрибути наукових при- неточно його розкрити. міток академічного типу видання. Існує три основні типи публікації джерел: ака- Отже, сучасна українська едиційна археогра- демічний, науково-критичний та популярний. фія вкрай потребує повноцінного наукового ви- Академічний тип видання передбачає: автентич- вчення та перевидання козацьких «літописів» – ність тексту, повноту відомостей про списки, ре- важливих історичних наративів та пам’яток сус- продукування текстів за правилами наукової пу- пільно-політичної думки ХVІІІ ст.

Бібліографічні посилання

Величко, С. В. (1991). Літопис (т. 1). Київ: Дніпро. ницкого, Гетмана Запорожского, с поляками за Величко, С. В. (1991). Літопис (т. 2). Київ: Дніпро. Найяснейших Королей Полских Владислава, потом Величко, С. (1848). Летопись событий в Юго-Запад‑ и Казимира, в року 1648, отправоватися начатой и ной России в XVII-м веке, составил Самоил Велич‑ за лет десять по смерти Хмелницкого неокончен‑ ко, бывший канцелярист канцелярии войска Запо‑ ной, з розных летописцов и из диариуша, на той во‑ рожского, 1720 (Т. 1). Получено из https://www. йне писаного, в граде Гадячу, трудом Григория Гра‑ sedmitza.ru/lib/text/3154187/ бянки собранная и самобитних старожилов свиде‑ Величко, С. (1851). Летопись событий в Юго-Запад‑ тельстви утвержденная. Року 1710. Получено из ной России в XVII-м веке, составил Самоил Велич‑ http://www.twirpx.com/file/819256. ко, бывший канцелярист канцелярии войска Запо‑ Дзира, І. Я. (2012). Українське літописання ХV–ХVІІІ рожского, 1720 (т. 2). Получено из https://www. століть у вітчизняній історіографії 1918−1935 років. sedmitza.ru/lib/text/3321584/ Український археографічний щорічник (16/17), 300– Величко, С. (1855). Летопись событий в Юго-Запад‑ 326. ной России в XVII-м веке, составил Самоил Велич‑ Журба, О. І. (1993). Київська археографічна комісія ко, бывший канцелярист канцелярии войска Запо‑ 1843−1921. Нарис історії та діяльності. Київ: На- рожского, 1720 (т. 3). Получено из https://www. укова думка. sedmitza.ru/lib/text/3430286/ Журба, О. І. (2003). Становлення української Грабянка, Г. (1854). Действия презельной и от начала археографії: люди, ідеї, інституції. поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмел‑ Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського університету. 99 DOI 10.15421/2611811

Іванченко, Р. (Ред.). (1992). Літопис гадяцького полков‑ Папакін, Г. В. (2009). Використання архівних джерел в ника Григорія Граб’янки. Київ: Знання. археографічних публікаціях: суспільні виклики та Кудінов, Ю. (2014). Ранньонова історія України в архео- наукові проблеми (роздуми архівознавця). графічній роботі Гарвардського центру україністи- Український історичний журнал (6), 135−146. ки. Історіографічні дослідження в Україні (5), Самовидец. (1846). Летопись Самовидца о войнахъ 79−95. Богдана Хмельницкого и о междуособіяхъ быв‑ Луценко, Ю. М. (1988). Літопис Граб’янки в працях до- шихъ въ Малой Россіи по его смерти. Получено из жовтневих дослідників. Радянське літературо- http://resource.history.org.ua/cgibin/eiu/history.exe?& знавство (8), 64–72. I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21ST Максимович, М. А. (1876). Известие о летописи Гра- Самовидец. (1878). Летопись Самовидца по новоокры‑ бянки, изданной 1854 года Киевскою временной тымъ спискамъ. Получено из http://litopys.org.ua/ комиссией. Собрание починений М. А. Максимови‑ samovyd/sam08.htm. ча. Отдел Исторический (т. 1), 217–230. Киев: Ти- Скаба, А. Д. (Ред.). (1971). Літопис Самовидця. Київ: пография М. П. Фрица. Наукова думка. Німчук, В. В. (1995). Правила видання пам’яток, писа‑ Таїрова-Яковлева, Т. Ґ. (2012). Літопис Самійла Велич- них українською мовою та церковнослов’янською ка: до питання про нове академічне видання. української редакції. Отримано з http://history.org. Український Історичний Журнал (2), 190−198. ua/LiberUA/5-7702-0550-4/5-7702-0550-4.pdf.

References Dzyra, I. Ya. (2012). Ukrainske litopysannia ХV−ХVІІІ [The news about the Chronicle of the Grabianki, pub- stolit u vitchyznianii istoriohrafii 1918−1935 rokiv. lished in 1854 by the Kyiv Interim Commission]. In [Ukrainian chronicles of the XV−XVIII centuries in M. A. Maksimovich. Sobranie pochinenij the national historiography of 1918−1935]. Ukrainskyi M. A. Maksimovicha. Otdel Istoricheskij (т. 1), 217– arkheohrafichnyi shchorichnyk (16/17), 300–326 (In 230 [Collection of works by M. A. Maksimovich. De‑ Ukrainian). partment of Historical]. Kiev (In Russian). Grabjanka, G. (1854). Dejstvija prezel’noj i ot nachala Nimchuk, V. V. (1995). Pravyla vydannia pamiatok, poljakov krovavoj nebyvaloj brani Bogdana pysanykh ukrainskoiu movoiu ta tserkovnoslovianskoiu Hmelnickogo, Getmana Zaporozh-skogo, s poljakami ukrainskoi redaktsii [Rules for publishing compositions za Najjas-nejshih Korolej Polskih Vladislava, potom i written in Ukrainian and Church Slavonic Ukrainian Kazimira, v roku 1648, otpravovatisja nachatoj i za let editions]. Retrived from http://history.org.ua/Liber desjat’ po smerti Hmelnickogo neokonchennoj, z UA/5-7702-0550-4/5-7702-0550-4.pdf (In Ukrainian). roznyh letopiscov i iz diariusha, na toj vojne pisanogo, Papakin, H. V. (2009). Vykorystannia arkhivnykh dzherel v grade Gadjachu, trudom Grigorija Grabjanki v arkheohrafichnykh publikatsiiakh: suspilni vyklyky sobrannaja i samobitnih starozhilov svidetel’stvi ta naukovi problemy (rozdumy arkhivoznavtsia) [Use utverzhdennaja. Roku 1710 [The actions of the brutal of archival sources in archaeological publications: and from the beginning of the Poles bloody unprece‑ public challenges and scientific problems (reflections dented battle of Bohdan Khmelnytsky, Hetman Za‑ of the archivist)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal (6), porozhsky, with the Poles for the Latter Kings of Polski 135−146 (In Ukrainian). Vladislav, then Casimir, in the year 1648 started and Samovidec. (1846). Letopis’ Samovidca o vojnah Bogdana for ten years after the death of Khmelnitsky unfinished, Hmel’nickogo i o mezhduosobіjah byvshih v Maloj from various chroniclers and from the diary, on the Rossіi po ego smerti [Chronicle of the Eyewitness war written, in the city of Hadiach, by the work of about the wars of Bogdan Khmelnitsky and about the Grigory Grabianka, collected and old-timers of mem‑ feuds of those who were in Little Russia after his oirs approved. Year 1710.]. Retrived from http://www. death]. Retrived from http://resource.history.org.ua/ twirpx.com/file/819256 (In Russian). cgibin/eiu/history.exe?&I21DBN (In Russian). Ivanchenko, R. (Ed.). (1992). Litopys hadiatskoho Samovidec. (1878). Letopis’ Samovidca po novookrytym polkovnyka Hryhoriia Hrab’ianky [Chronicle of Hadiat spiskam [Chronicle of the Eyewitness on the newly- Colonel Hrigory Hrab’yanka]. Kyiv (In Ukrainian). opened copies]. Retrived from http://litopys.org.ua/ Kudinov, Yu. (2014). Rannonova istoriia Ukrainy v samovyd/sam08.htm (In Russian). arkheohrafichnii roboti Harvardskoho tsentru Skaba, A. D. (Ed.). (1971). Litopys Samovydtsia [The ukrainistyky [The Early Modern History of Ukraine in Chronical of the Eyewitness]. Kyiv (In Ukrainian). the Archeographical Work of the Harvard Center for Tairova-Yakovleva, T. G. (2012). Litopys Samiila Velychka: Ukrainian Studies]. Istoriohrafichni doslidzhennia v do pytannia pro nove akademichne vydannia [Chroni- Ukraini (5), 79−95 (In Ukrainian). cle of Samiilo Velychko: to the question of a new aca- Lutsenko, Yu. M. (1988). Litopys Hrab’ianky v pratsiakh demic edition]. Ukrainskyi Istorychnyi Zhurnal (2), dozhovtnevykh doslidnykiv [Chronicle of Hrab’ianka 190−198 (In Ukrainian). in the writings of pre-October researchers]. Radianske Velichko, S. (1848). Letopis’ sobytij v Jugo-Zapadnoj literaturoznavstvo (8), 64–72 (In Ukrainian). Rossii v XVII-m veke, sostavil Samoil Velichko, byvshij Maksimovich, M. A. (1876). Izvestie o letopisi Grabjanki, kanceljarist kanceljarii vojska Zaporozhskogo, 1720 izdannoj 1854 goda Kievskoju vremennoj komissiej (т. 1). [Chronicle of events in South-West Russia in the

100 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

XVIIth century, wrote Samoil Velichko, former clerk of XVIIth century, wrote Samoil Velichko, former clerk of the Chancery of the Zaporozhye Army, 1720]. Retrived the Chancery of the Zaporozhye Army, 1720]. Retrived from https://www.sedmitza.ru/lib/text/3154187/ (In from https://www.sedmitza.ru/lib/text/3430286/ (In Russian). Russian). Velichko, S. (1851). Letopis’ sobytij v Jugo-Zapadnoj Velychko, S. V. (1991). Litopys (т. 1). [The Chronicle]. Kyiv Rossii v XVII-m veke, sostavil Samoil Velichko, byvshij (In Ukrainian). kanceljarist kanceljarii vojska Zaporozhskogo, 1720 Velychko, S. V. (1991). Litopys (т. 2). [The Chronicle]. (т. 2). [Chronicle of events in South-West Russia in the Kyiv (In Ukrainian). XVIIth century, wrote Samoil Velichko, former clerk of Zhurba, O. I. (1993). Kyivska arkheohrafichna komisiia the Chancery of the Zaporozhye Army, 1720]. Retrived 1843−1921. Narys istorii ta diialnosti [Kyiv Archaeo‑ from https://www.sedmitza.ru/lib/text/3321584/ (In logical Commission 1843−1921. Essay on history and Russian). activities]. Kyiv (In Ukrainian). Velichko, S. (1855). Letopis’ sobytij v Jugo-Zapadnoj Zhurba, O. I. (2003). Stanovlennia ukrainskoi arkheohrafii: Rossii v XVII-m veke, sostavil Samoil Velichko, byvshij liudy, idei, instytutsii [The formation of Ukrainian ar‑ kanceljarist kanceljarii vojska Zaporozhskogo, 1720 cheography: people, ideas, institutions]. (т. 3). [Chronicle of events in South-West Russia in the Dnipropetrovsk (In Ukrainian).

Надійшла до редколегії 06.03.2018

101 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp.102–109 doi 10.15421/2611812 http://www.via.dp.ua

УДК 930. 1(47)(092) LCC DK38 М. А. Руднев Днепровский национальный университет имени Олеся Гончара «Идеологическое обличье» М. П. Погодина в дооктябрьской и советской историографии: основные вехи оценочной трактовки

На материале историко-биографических работ, а также обобщающих и специальных исследований по исто- рии русской общественно-политической мысли, в частности ее консервативного направления, рассмотрены оценки и трактовки идейного наследия М. П. Погодина в дооктябрьской и советской историографии, прежде всего, проблемы «точной» социально-классовой идентификации погодинского консерватизма и его эволюции в сторону большей идеологической широты и ситуативной прогрессистской оппозиционности политике царского правительства. Ключевые слова: Мировоззрение; эволюция; консерватизм; теория официальной народности; трактовка; оценка; историография. Руднєв М. А. «Ідеологічне обличчя» М. П. Погодіна у дожовтневій та радянській історіографіі: основні віхи оціночної трактовки На матеріалі історико-біографічних праць, а також узагальнюючих і спеціальних досліджень з історії російської суспільно-політичної думки, зокрема її консервативного напряму, розглянуто оцінки і трактовки ідейної спадщини М. П. Погодіна у дожовтневій та радянській історіографії, насамперед, проблеми «точної» соціально-класової ідентифікації погодінського консерватизму та його еволюції у бік більшої ідеологічної ши- роти та ситуативної прогресистської опозиційності політиці царського уряду. Ключові слова: світогляд; еволюція; консерватизм; теорія офіційної народності; трактовка; оцінка; історіографія. Rudnev M. A. «Ideological character» of M. P. Pogodin in the Pre-October and Soviet historiography: the main landmarks of the appraisal’s treatment On the materials of the historico-biographical treaties and the generalizing works and special essays in history of the Russian social and political thought the historiographical appraisals and treatments of the ideological character of M. P. Po- godin given by the Pre-October and Soviet historians are examined. This problematico-historiographical review is realized in the context of phenomenon of the so-called «theory of the Official Nationality» in the period of the Nicholas I reign. A. N. Pypin, liberal and westernist historian of literature and social thought, was the real maker of this debatable historio- graphical ideological construction. He considered M. P. Pogodin the eminent representative of the «Official Nationality» and the odious conservator-conformist. Other Pre-October historians and publicists (S. Ashevskiy ets.) focused their research attention to Pogodin’s «Political letters» (1853−1856) in which his opposition to Nicholas I regime’s policy and certain pro- gressive features of his position were especially strongly manifested. G. V. Plekhanov’s work «Pogodin and the class strug- gle» (1911) determined the typical for the following Marxist and Soviet historiography fixed interest to the class roots of his conservatism and sociological identification that as the «bourgeois». The late Soviet authors (V. K. Tereshchenko) which were adherents of the class treatment also and the contemporary Russian historians of the «Soviet school» (V. Ya. Grosul, R. G. Eymontova) emphasized the heterogeneity and evolutionary character of the Pogodin’s position, the increasing pres- ence of the critical and progressive elements in his conservative world outlook on the whole. Keywords: World Outlook; Evolution; Conservatism; Theory of the Official Nationality; Treatment; Appraisal; His- toriography.

102 © Руднев М. А., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Постановка проблемы. Обостренный и не- Изложение основного материала. Очевидно, преходящий научно-общественный интерес к что компетентный разговор «на заданную тему» историческому наследию русского консерватизма невозможен в отрыве от общего контекста дисци- дооктябрьского периода, обусловленный, среди плинарного становления истории русской обще- прочего, прямым «социальным заказом» с самого ственной мысли как относительно самостоятель- верха правящей элиты сегодняшней Российской ной отрасли научно-исторического знания, впер- Федерации, в его наиболее популярном и идеоло- вые заявившей о себе в 1850−1870-х гг. в научно- гизированном выражении реализуется в создании публицистических и, реже, в монографических разноформатных персонологических работ о вы- работах А. И. Герцена, Н. Г. Чернышевского, дающихся консерваторах, в предельном хроноло- К. Д. Кавелина, А. Н. Пыпина и др. – и от первых гическом диапазоне от М. М. Щербатова до опытов обращения указанных авторов (среди ко- В. В. Шульгина. При этом востребованность и по- торых практически безраздельно преобладают пулярность «консервативной проблематики» в представители леворадикального и либерально- российском (а отчасти и в соседнем постсовет- западнического лагерей) к злободневным для них ском) интеллектуальном пространстве, наряду с идеологическим процессам и «знаковым» фигу- ее впечатляющей научно-творческой и мемори- рам недавнего прошлого – эпохи правления Нико- альной результативностью, имеет очевидные лая І (1825−1855) – в частности, к феномену тог- «этологические издержки». Среди прочего, речь дашнего системного консерватизма и его адептам. идет о неизбежной схематизации реальных исто- Приоритет в создании обобщающего труда, по- рических фигур русских консерваторов второй священного русской общественной мысли второй половины ХVIII – начала ХХ вв. путем редуциро- четверти ХІХ в., и, соответственно, в выработке вания их многогранной деятельности и зачастую целостной концепции истории консервативной противоречивого и эволюционирующего миро- идеологии этого периода, включающей в себя раз- воззрения к набору расхожих историко-политоло- вернутые оценочные характеристики ее ключе- гических дефиниций и хрестоматийных истори- вых представителей, в том числе, разумеется, ко-биографических «амплуа». Показательным М. П. Погодина, принадлежит А. Н. Пыпину случаем подобной схематизации живой персоно- (1833−1904). Речь идет о его фундаментальной ра- логической реальности представляется посмерт- боте «Характеристики литературных мнений от ная «историографическая участь» М. П. Погодина двадцатых до пятидесятых годов. Исторические (1800−1875), известного ныне в первую очередь очерки» (Пыпин, 1909), впервые вышедшей от- как одного из главных адептов системного кон- дельным изданием в 1873 г. серватизма николаевской эпохи – т. н. «теории Именно А. Н. Пыпин наделил официально-ох- официальной народности». Что касается его глав- ранительную версию консервативной идеологии ной творческой ипостаси ученого-историка, то – второй четверти ХІХ в. ее хрестоматийно-знако- во всяком случае, для украинского общественно- вым наименованием, дав третьей главе своего исторического сознания – он предстает исключи- труда название «Народность официальная». тельно как автор одиозной «погодинской теории» Современному историку общественной мысли о полном запустении Киева и Южной Руси после бросается в глаза очевидный концептуальный монголо-татарского нашествия в результате то- «максимализм» А. Н. Пыпина, который проявился тального исхода ее населения на Северо-Восток – в причислении к «официальной народности» теории, целиком и полностью отказывающей практически всех крупных писателей и мыслите- украинцам в праве на «киевское наследие», но при лей николаевской эпохи, в той или иной мере от- этом «хирургическим путем» отбрасывающей дававших дань консервативным идеям. Среди них саму постановку вопроса об изначальном этниче- оказались и явные прагматики консерватизма, го- ском единстве и онтологическом «братстве» буду- товые «колебаться вместе с «генеральной лини- щих восточнославянских народов. ей» официальной идеологии (Ф. В. Булгарин, Одним из первых шагов на пути частичной де- Н. И. Греч и О. И. Сенковский) и такой мифологизации идеологического обличья консерватор-«европофил» как В. А. Жуковский, М. П. Погодина и его научной реконструкции во и, наконец, А. С. Пушкин. всей полноте и многомерности должно стать об- Что касается «общепризнанных» адептов «тео- ращение к истокам его историографического об- рии официальной народности», то им А. Н. Пы- раза, генезису и предварительным итогам его фор- пин уделяет относительно скромное внимание. мирования в дооктябрьской и советской научной Касаясь деятельности М. П. Погодина как ре- гуманитаристике, что, в свою очередь, заложило дактора журнала «Москвитянин», А. Н. Пыпин основу новейших оценок и интерпретаций пого- дает ей вполне предсказуемую в устах либераль- динского идейного наследия. но-западнического автора нелицеприятную ха- рактеристику: «Журнал Погодина не пользовался

103 DOI 10.15421/2611812

уважением ([у кого? – Авт.]), велся плохо, вместе из погодинского архива, работа Н. П. Барсукова с «Маяком» он был в литературе представителем рассматривается современными исследователями «древнего благочестия» и квасного патриотизма» прежде всего как «уникальный по объему свод (Пыпин, 1909, с. 268). фактических сведений, относящихся к 20−60-м Несколько большее внимание уделяется Пого- годам», или, другими словами, как «важнейший дину-историку в V главе «Характеристик…», но- источник по истории литературы и культуры сящей название «Развитие научных исследований 19 в.» (Осповат, 1989, с. 165). Можно присоеди- народности». Называя его «одним из самых ха- ниться к оценке российско-американского литера- рактеристических представителей… взглядов, от- туроведа А. Л. Осповата, который в энциклопеди- личавших систему официальной народности», ческой статье о Н. П. Барсукове говорит об отказе А. Н. Пыпин обнаруживает в погодинских исто- автора «Жизни и трудов М. П. Погодина» от «ка- рических работах присутствие «особой публици- кой-либо критической интерпретации текстов, от стической теории», якобы сводящейся к «панеги- научного анализа исторических фактов» и отме- рику настоящего» (Пыпин, 1909, с. 211, 213). Ав- чает его «ориентацию на летописный, не истори- тор «Характеристик…» инкриминирует своему ческий тип повествования» (Осповат, 1989, старшему коллеге и идейному антагонисту «высо- с. 165). Исходя из этого представляется очевид- копарную лесть существующему порядку» и лишь ным фактом неприложимость к барсуковской эпо- мельком упоминает о его «вызовах в новую сла- пее задач и методов историографического (исто- вянскую политику», оставшихся в то время «не рико-научного) исследования. Вместе с тем идей- вполне известными» широкой публике (Пыпин, но-концептуальная позиция автора, отражавшаяся 1909, сс. 213, 214). в его лаконичных итоговых комментариях к пу- Трудно допустить, что А. Н. Пыпин умышлен- бликуемым материалам, которые в ряде случаев но замалчивал идейную эволюцию М. П. Погоди- имеют вид морализаторских вставок и еще боль- на, кульминацией которой стал неожиданный ше усиливают впечатление принадлежности всплеск его оппозиционности николаевской си- «Жизни и трудов М. П. Погодина» к «летописно- стеме в «Историко-политических письмах» пери- му» типу повествования, вызывают живой про- ода Крымской войны, и таким образом целена- фессиональный интерес у историка русского кон- правленно создавал тенденциозно односторон- серватизма. Историографическая значимость упо- нюю картину погодинского мировоззрения. Пред- мянутых авторских вставок определяется крайне ставляется более вероятным, что автор охранительными социально-политическими воз- «Характеристик…» не включил этот общеизвест- зрениями Н. П. Барсукова, который к тому же в ный для историка общественной мысли факт в последние годы своей жизни вместе с братом хронологические рамки своего исследования А. П. Барсуковым организовал один из консерва- «официальной народности», потому что относил тивных аристократических кружков, собиравший- его уже к иной, предреформенной исторической ся у них дома и получивший прозвание «Патриар- ситуации. шей палаты». Значительный интерес вызывает вывод исто- Соответственно, его обращение к творческому рика литературы о том, что М. П. Погодин и наследию М. П. Погодина следует рассматривать С. П. Шевырев представляли «особую школу, ко- как один из первых опытов научно-публицистиче- торой не надо смешивать с славянофильством» ского осмысления собственной идейной традиции (Пыпин, 1909, с. 136). Вполне очевидно, что русскими консерваторами. По мнению А. Л. Оспо- А. Н. Пыпин вкладывал в это понятие не только вата, именно «фигура Погодина – профессора, вы- научно-«корпоративное», но и идеологическое со- шедшего из крепостных – воплощала… его излю- держание. бленный тезис о союзе дворянства и крестьянства, Самой монументальной вехой историографи- предусмотренного самодержавным строем» ческого процесса конца ХІХ – начала ХХ вв., выс- (Осповат, 1989, с. 165). шей точкой «экстенсивного» развития источнико- Для историографа общественной мысли самым ведения русской литературы, истории культуры и примечательным моментом является демонстра- общественной мысли стала двадцатидвухтомная ция Н. П. Барсуковым своей откровенно продво- историко-биографическая «летопись» Н. П. Бар- рянской позиции в комментариях к текстам пого- сукова (1838−1906) «Жизнь и труды М. П. Пого- динских «Историко-политических писем» дина» (1888−1910), оставшаяся незавершенной. 1854−1856 гг. В этом цикле публицистических Разумеется, сюжетно-темати-ческие рамки этого работ отразились идеи социально-политического фундаментального труда неизмеримо шире, чем критицизма и консервативного реформизма, что самая подробная биография М. П. Погодина. явилось результатом идейной эволюции М. П. По- Представляя собой в «техническом» отношении година и его очевидного отхода от оптимистиче- многолетний безостановочный цикл публикаций ского охранительства 1830−1840-х гг. Самым ра-

104 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

дикальным и «репрезентативным» из погодин- о которых полвека тому назад позволяли себе ских политических писем периода Крымской во- мечтать только передовые русские умы» (Ашев- йны по праву считается октябрьская записка ский, 1900, с. 23). Наибольшее практическое зна- 1854 г. («О влиянии внешней политики на вну- чение имело идейное влияние, которое погодин- треннюю»), представленная на высочайшее имя. ские письма якобы оказывали на «искренних и Приводя пространный отрывок из упомянутой за- убежденных» приверженцев «дореформенного писки, представляющий собой настоящий «обви- режима» или, согласно памфлетной терминоло- нительный акт» против российского потомствен- гии С. Ашевского, «квасных патриотов» (Ашев- ного дворянства, Н. П. Барсуков комментирует ский, 1900, с. 25). «В этом уяснении причин неу- его следующим образом: «Выслушав эту страш- дачного исхода Крымской войны и в резкой кри- ную речь, мы позволим себе заметить, что в инте- тике дореформенного режима и заключается важ- ресах правды было бы весьма желательно иметь ная историческая роль погодинских писем, список помещиков, убитых крестьянами. Этот которые многим тысячам читателей уяснили не- список ясно покажет, что весьма мало коренных обходимость коренных реформ и расчистили до- русских дворянских фамилий опозорено понос- рогу для преобразовательной деятельности импе- ною смертию своих отцов и братий. …и по до- ратора Александра ІІ», − заключает С. Ашевский блестной инициативе самого же дворянства со- (Ашевский, 1900, с. 27). вершилось вскоре и самое освобождение кре- В то же время либеральный публицист весьма стьян» (Барсуков, 1899, с. 166). скептически оценивает реальный «реформатор- Однако для становления и развития проблем- ский потенциал» политических идей М. П. Пого- ной историографии русского консерватизма мно- дина: «Если в области внешней политики Пого- готомная хроника Н. П. Барсукова имела в первую дин предлагал меры непрактичные, неудобопри- очередь внутринаучное (или, образно говоря, «на- менимые и даже прямо курьезные…, то относи- укообразующее») значение. Ведь сам факт много- тельно уврачевания внутренних язв России он летней беспрерывной и беспрецедентной публи- сделал только самые общие указания на гласность, кации источников по данной проблематике в той образование, освобождение крестьян т. д.» (Ашев- или иной мере определял тематические приорите- ский, 1900, с. 27). Как самый яркий пример идей- ты тогдашних историков, получавших в свои руки ной и психологической неготовности М. П. Пого- ценный и многообразный «рабочий материал». дина к «активной роли после Крымской войны» Значительной вехой историко-публи-цистиче- С. Ашевский рассматривает его проект отмены ского осмысления общественно-политических крепостной зависимости, относящийся к 1856 г. и взглядов М. П. Погодина стала статья С. Ашев- достойный, по его словам, «гоголевского Манило- ского (псевдоним М. Н. Столярова) «Политиче- ва». Суть этого проекта состояла в безземельном ские письма Погодина (По поводу 25-летия его освобождении крестьян путем «постепенного вы- смерти)», опубликованная в журнале «Образова- купа… по жребию в течение неопределенного ние» (1900, № 12) и посвященная кульминацион- времени» (Ашевский, 1900, с. 28). Кроме того, ному пункту идейной эволюции нашего героя. С. Ашевский отрицает какую бы то ни было ори- Опираясь, по собственным словам, на материалы гинальность реформаторских идей М. П. Погоди- из «монументального труда Н. П. Барсукова», на, отмечая, что «большая часть высказанных им С. Ашевский реконструирует «внешнюю» исто- историко-политических взглядов представляет рию историко-политических писем и записок повторение идей западных пан-славистов и рус- М. П. Погодина, впервые изданных в виде отдель- ских славянофилов» (прежде всего А. С. Хомяко- ной книги в 1874 г. Либеральный публицист от- ва) (Ашевский, 1900, с. 26). носит ее к числу «замечательнейших и интерес- Главной концептуальной сверхзадачей про- нейших русских книг вообще» и акцентирует вни- странной статьи Г. В. Плеханова «М. П. Погодин мание на впечатляющей эволюции погодинского и борьба классов», написанной в 1911 г., является мировоззрения (Ашевский, 1900, с. 2). По утверж- утверждение практически полной идентичности дению С. Ашевского, военные неудачи Крымской «теории официальной народности» и идеологии войны «изменили его отношение к внутренней по- раннего славянофильства. литике России и сделали из него… страстного об- Что касается итоговой оценки Г. В. Плехано- личителя… внутренней лжи, слабости и отстало- вым «теории официальной народности», то она сти России от «гнилого Запада» (Ашевский, 1900, соответствует его общей исторической концеп- с. 25). Автор мемориальной статьи отмечал, что, ции, в которой Московское царство и Российская несмотря на всю мрачность нарисованной империя предстают как аналог «восточных деспо- М. П. Погодиным картины дореформенной Рос- тий»: «Возникнув как идейная реакция против сии, от «не отчаивался в будущем своего отече- общественных потрясений, вызываемых классо- ства», а, напротив, предлагал «целый ряд средств, вой борьбой в Западной Европе, она естественно

105 DOI 10.15421/2611812

привела к идеализации «Востока» ([кавычки В. К. Терещенко «Погодин в общественно-идей- Г. В. Плеханова. – Авт.]), который считался за- ной борьбе 30–50-х гг. ХІХ столетия» (Терещен- страхованным от таких потрясений счастливыми ко, 1975). В ней в строгой хронологической после- особенностями своего социального быта и своего довательности рассматривается формирование политического строя» (Плеханов, 1923, с. 54). В общественно-политических воззрений М. П. По- данном случае нас интересует конкретный исто- година в 1820−1830-е гг. (І глава), позиция исто- рико-персонологический аспект, а именно плеха- рика-охранителя в спорах славянофилов и запад- новские характеристики личности и мировоззре- ников в 1840-е гг. (ІІ глава) и, наконец, его обще- ния М. П. Погодина. В строгом соответствии с ственно-политические взгляды 1850-х гг. (ІІІ гла- «духом и буквой» марксистской социологии ва). (Основное содержание второй главы было Г. В. Плеханов максимально акцентирует тему изложено в одноименной статье В. К. Терещенко, «разночинного» социального статуса историка- опубликованной в издавшемся в МГУ сборнике охранителя, выводя из него специфику его кон- аспирантских работ «Проблемы истории СССР» серватизма: «Этот сын крепостного человека (Терещенко, 1976). представлял собою тот период в развитии наших Одним из ключевых концептуальных момен- образованных разночинцев, когда они совсем еще тов диссертации является тезис о противоречиво- не имели веры в народную самодеятельность… сти «общественно-идейных позиций» М. П. Пого- Не веря в народ и относясь с недоверием к дворян- дина, который «с одной стороны, сохранил неко- ству, разночинцы могли обращаться только к пра- торые черты умеренного дворянского рефор- вительству. Это мы и видим у Погодина» (Плеха- мизма, воспринятые им в 20-х годах», а с дру- нов, 1923, с. 67). Разумеется, основоположник гой, – исповедуя «концепцию самодержавия как русского марксизма не обходится без резких об- национальной силы», старался «согласовывать личительных выпадов в адрес историка-охраните- свои суждения с намерениями правительства (Те- ля, например, констатирует «свойст-венный ему рещенко, 1976, с. 247). По утверждению В. К. Те- раболепный и неуклюжий цинизм» (Плеханов, рещенко, «все это обусловило формирование у 1923, с. 66). Погодина своеобразного мировоззрения, основан- Остается добавить, что обзорная оценочная ха- ного на эклектическом смешении разнородных рактеристика общей концепции плехановской ра- начал», в том числе специфику толкования им боты, как одной из самых радикальных версий «теории официальной народности», основные по- «консервативной» идентификации раннего славя- стулаты которой он сочетал с умеренным рефор- нофильства (вплоть до постулата о его реакцион- мизмом (Терещенко, 1976, с. 247). Настойчиво ности и полном тождестве с теорией «официаль- акцентируя «своеобразие Погодина как обще- ной народности»), была представлена в статье ав- ственного деятеля», советский историк отмечает: тора этих строк «Историографическая судьба сла- «Будучи сторонником «официальной народно- вянофильства как «индикатор» понятия «русский сти», он по-своему трактовал составные части консерватизм»», опубликованной в «Віснику уваровской триады, не раз проявлял самостоя- Дніпропетровського університету» (Руднев, тельность суждений» (Терещенко, 1975, с. 5). 2010). В. К. Терещенко касается также проблемы от- Одним из неисчислимых побочных следствий ношения М. П. Погодина к крепостному праву. трагически необратимого процесса тотальной Отмечая «незначительность» данных по этому во- идейно-тематической унификации исторической просу, диссертант тем не менее приходит к одно- науки в советской идеократической системе стало значному выводу: «Несомненно, он был противни- практически полное отсутствие в 1920−1960-х гг. ком крепостного права» (Терещенко, 1976, с. 263). специальных исследований, посвященных «тео- Вместе с тем он констатирует непреодолимость рии официальной народности». Предельно жест- мировоззренческих разногласий между редакто- кая идеологизированная трактовка соответствую- ром «Москвитянина» и славянофилами. (Главной щих сюжетов, типичная для историографии ста- линией идейного размежевания между ними линской эпохи, присутствует в двух обобщающих В. К. Терещенко считает отношение к проблеме работах первой половины 1950-х гг.: конспекте «народ и государство») (Терещенко, 1976, с. 259). лекций В. С. Покровского «История русской по- По утверждению советского историка, «своео- литической мысли» (Покровский, 1952) и в двух- бразие позиции Погодина особенно наглядно про- томных коллективных «Очерках по истории фи- явилось в годы Крымской войны и назревания ре- лософской и общественно-политической мысли волюционной ситуации, когда он проявлял боль- народов СССР» (Васецкий, 1955). шую смелость в критике действий правительства» Поворотным пунктом в советской историогра- (Терещенко, 1975, с. 26). «Оставаясь на сугубо фии русского консерватизма второй четверти ХІХ консервативных позициях, Погодин видел пути века можно считать кандидатскую диссертацию укрепления устоев самодержавия и предотвраще-

106 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ния революции не в незыблемом сохранении всех вопоставляя друг другу их консервативную обще- социально-политических основ самодержавия, а в ственно-политическую позицию и проведении весьма существенных реформ, − ут- научно-пуб-лицистическую деятельность, кото- верждает В. К. Терещенко. – По своей объектив- рая содействовала «распространению знаний, по- ной направленности предлагаемые реформы име- вышению культурного уровня русского общества, ли буржуазный характер» (Терещенко, 1975, росту в нем национального самосознания» (Гро- с. 27). Исходя из этого В. К. Терещенко квалифи- сул, Итенберг, Твардовская, Шацилло, Эймонто- цирует общественно-политическую позицию ва, 2000, с. 131). Кроме того, российская исследо- М. П. Погодина как некий «буржуазный консерва- вательница отмечает внутреннюю противоречи- тизм» (Терещенко, 1975, с. 27). вость погодинского консерватизма и присутствие В заключение советский исследователь макси- в нем прогрессистских элементов: «Однако, при- мально акцентирует свой концептуальный тезис о держиваясь консервативных взглядов на государ- «буржуазном» характере мировоззрения и дея- ственное устройство России, ученый в то же вре- тельности М. П. Погодина, отмечая «определен- мя был убежденным сторонником отмены кре- ную зависимость его взглядов и действий от форми- постного права, и свою приверженность самодер- ровавшейся буржуазной идеологии» с «характерны- жавию основывал прежде всего на ми для нее принципами союза с феодально-крепост- просветительской миссии, которую с ним связы- нической монархией, умеренным реформизмом, вал» (Гросул, Итенберг, Твардовская, Шацилло, провозглашением классового мира» (Терещенко, Эймонтова, 2000, с. 129). 1975, с. 27). Впадая в очевидный «вульгарный со- Кроме того, Р. Г. Эймонтова особо акцентиру- циологизм», истоки которого восходят еще к осно- ет тот историографически общеизвестный факт, воположникам русской марксистской историогра- что М. П. Погодин «преклонялся перед Петром І фии М. Н. Покровскому и Н. А. Рожкову, В. К. Тере- как великим преобразователем отечества», а «ре- щенко следующим образом резюмирует основное акционную политику последних лет царствования концептуальное содержание своего диссертацион- Николая І он не одобрял» (Гросул, Итенберг, ного исследования: «Именно наличие черт буржу- Твардовская, Шацилло, Эймонтова, 2000, с. 129). азного консерватизма определило своеобразное Более того, согласно ее решительному утвержде- место Погодина в общественно-идейной борьбе нию, «в середине 50-х годов позиции Погодина и эпохи. Его противоречивые позиции соответство- либерально настроенных сторонников реформ вали позициям русской буржуазии…» (Терещен- сомкнулись» (Гросул, Итенберг, Твардовская, ко, 1975, с. 27). Шацилло, Эймонтова, 2000, с. 129). В первое постсоветское десятилетие реализа- Цитированный вывод Р. Г. Эймонтовой (впол- цией очевидной научно-методологической по- не хрестоматийный даже с точки зрения до- требности во всестороннем исследовании «офи- октябрьской историографической традиции) был циальной народности» как конкретно-историче- «развернут» и конкретизирован в следующей (ІІІ) ского феномена в общем контексте истории рус- главе рассматриваемой коллективной моногра- ского консерватизма стала написанная фии, написанной ее соавтором и руководителем Р. Г. Эймонтовой ІІ глава итогового обобщающе- авторского коллектива В. Я. Гросулом. Обраща- го труда «Русский консерватизм ХІХ столетия. ясь к погодинским «Политическим письмам» вре- Идеология и практика» (М., 2000), который был мен Крымской войны, московский историк «со- подготовлен авторским коллективом в составе из- ветской школы» обнаруживает в них явное свиде- вестных московских историков «старой школы» тельство «эволюции взглядов некогда убежденно- во главе с В. Я. Гросулом. го охранителя и горячего проповедника По мнению современной исследовательницы, самобытности русского исторического процесса», в доктринальных рамках «теории официальной который «стал тяготиться рамками николаевского народности» М. П. Погодин и С. П. Шевырев вме- режима» (Гросул, Итенберг, Твардовская, Шацил- сте со своими единомышленниками представляли ло, Эймонтова, 2000, с. 202). В. Я. Гросул конста- «наиболее характерную для николаевского време- тирует «довольно заметное расщепление», прои- ни разновидность российских консерваторов, от- зошедшее «в середине 50-х годов в стане консер- личавшуюся «православно-русским направлени- ваторов», в результате которого «убежденный ем» (выражение П. А. Вяземского) (Гросул, Итен- проводник официальной народности М. П. Пого- берг, Твардовская, Шацилло, Эймонтова, 2000, дин стал ратовать за реформы и даже за некоторое с. 130). Р. Г. Эймонтова констатирует пережитую сближение с Западом и если не перешел в стан обоими учеными-ох-ранителями «заметную идей- либералов, то вполне может быть отнесен к типу ную эволюцию» и неоднозначность их «обще- консерваторов с некоторыми прогрессивными ственной роли», одновременно, в традициях со- устремлениями…» (Гросул, Итенберг, Твардов- ветского историографического официоза, проти- ская, Шацилло, Эймонтова, 2000, с. 202).

107 DOI 10.15421/2611812

Сколько-нибудь репрезентативный и тем более сительно искусственности и маловразумительно- исчерпывающий аналитический обзор осмысле- сти подобной терминологической конструкции ния и трактовки идейного наследия М. П. Погоди- может быть отчасти дезавуировано, если рассма- на в новейшей (постсоветской) российской исто- тривать ее как апологетический и стилистически рической науке может стать темой отдельного высокопарный заменитель хрестоматийного пы- специального исследования и, разумеется, невме- пинского концепта «официальной народности», стим в сюжетные и форматные рамки данной ста- судя по всему, неприемлемого для А. А. Шири- тьи. При этом ввиду его концептуальной значимо- нянца по принципиальным мотивам. сти или, скорее, заявленного «уровня притязаний» Выводы. Подводя предварительные итоги на- заслуживает полемического упоминания итого- шего проблемно-историографического обзора, вый «идентификационный» тезис из справочной можно с уверенностью утверждать, что дальней- статьи А. А. Ширинянца «Погодин Михаил Пе- ший всесторонний анализ развития и трансформа- трович» в фундаментальном энциклопедическом ции историографического образа Погодина-идео- словаре «Русский консерватизм XVIII – начала лога в новейшей российской и, возможно, в зару- ХХ века» (М., 2010). В ней М. П. Погодин харак- бежной (в данном случае, в американской) истори- теризуется как «виднейший теоретик и пропаган- ческой науке – в сочетании с осуществленной дист» т. н. «русского хранительства», представля- нами попыткой реконструкции его дооктябрьско- ющего собой, согласно искусственной и малоубе- го и советского этапов – предназначен обрести дительной авторской конструкции, отдельное свой окончательный функциональный смысл в «национально-консервативное течение русской широком контексте будущих обобщающих моно- общественно-политической мысли ХІХ в., осно- графических исследований историографии не вой которого были самодержавная монархия как только русского «допартийного» консерватизма, надклассовая сила, защищающая интересы каж- но и всей общественной мысли второй половины дого из сословий и общества в целом, православие XVIII – начала ХХ вв. в исчерпывающем многооб- и народность» (Ширинянц, 2010, с. 371). В то же разии ее направлений и выдающихся представите- время высказанное критическое замечание отно- лей.

Библиографические ссылки Ашевский, С. [Столяров, М. Н.] (1900). Политические Пыпин, А. Н. (1909). Характеристики литературных письма Погодина. Образование (12), 1−28. мнений от двадцатых до пятидесятых годов. Барсуков, Н. П. (1899). Жизнь и труды М. П. Погодина: Санкт-Петербург: Колос. В 22 кн. (Кн. 13). Санкт-Петербург. Руднев, М. А. (2010). Историографическая судьба сла- Васецкий, Г. С. (Ред.) (1955). Очерки по истории фило‑ вянофильства как «индикатор» понятия «русский софской и общественной мысли народов СССР: консерватизм». Вісник Дніпропетровського В 2 т. (т. 1). Москва: Изд-во АН СССР. університету. Серія «Історія та археологія» (18/1), Гросул, В. Я., Итенберг, Б. С., Твардовская, В. А., Ша- 227−234. цилло, К. Ф., Эймонтова, Р. Г. (2000). Русский кон‑ Терещенко, В. К. (1975). Погодин в общественно-идей‑ серватизм ХІХ столетия. Идеология и практика. ной борьбе 30−50-х гг. ХIX столетия. Автореферат Москва: Прогресс-Традиция. диссертации на соискание степени кандидата Осповат, А. Л. (1989). Барсуков Николай Платонович. исторических наук. Москва: МГУ. Русские писатели. 1800−1917: Биографический Терещенко, В. К. (1976). Погодин и споры западников словарь (т. 4: M-P), 164−165. Москва: Сов. энцикло- и славянофилов в 1840-х гг. Проблемы истории педия. СССР (5), 243−270. Плеханов, Г. В. (1923). Погодин и борьба классов. Ширинянц, А. А. (2010). Погодин Михаил Петрович. Г. В. Плеханов. Очерки по истории русской обще‑ Русский консерватизм середины ХVIII – начала ственной мысли ХІХ века, 28−67. Москва: Прибой. ХХ в.: энциклопедия, 268−272. Москва: РОССПЭН. Покровский, В. С. (1952). История русской политиче‑ ской мысли. (Конспект лекций): В 4 вып. (Вып. 3). Москва: Госюриздат. References Ashevskiy, S. [Stoliarov, M. N.]. (1900). Politicheskiye Vasetskiy, G. S. (Red) (1955). Ocherki po istorii philosophs‑ pisma Pogodina [Pogodin’s political letters]. Obra‑ koy i obshchestvennoy mysli narodov SSSR: v 2 t. [Essays zovanie (12), 1−28 (in Russian). on the history of the philosophical and social thought of Barsukov, N. P. (1899) Zhizn’ i trudy M. P. Pogodina: V 22 the peoples of the USSR: in 2 volumes]. (Vol. 2). Moscow: kn. [Life and works of M. P. Pogodin: in 22 books] Izdatelstvo AN SSSR (in Russian). (Book 13). Sankt-Petereburg (in Russian). Grosul, V. Ya., Itenberg, B. S., Tvardovskaya, V. A., Shatsillo, K. F., Eymontova, R. G. (2000). Russkiy kon‑

108 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

servatizm XIX stoletiya. Ideologiya i praktika. [Rus‑ the “indicator” of the conception “Russian conserva- sian conservatism at the 19 th century. Ideology and tism”]. Visnyk Dnipropetrovs’kogo universitetu. Se‑ practice]. Moscow: Progress-Traditsiya (in Russian). ria: Istoria ta arheologia. [Dnipropetrovsk University Ospovat, A. L. (1989). Barsukov Nikolay Platonovich bulletin. History and archaeology series] 227−234 (in [Barsukov Nicholas Platonovich]. Russkiye pisateli Russian). [Russian writers]. 1800−1917. [Biographical Diction- Tereshchenko, V. K. (1975). Pogodin v obschestvenno- ary] (Vol. 4: M-P) 164−165. Moscow: Sovetskaya en- ideynoy borbe 30–50-kh gg. XIX stoletiya. Avtoreferat tsiklopediya (in Russian). dissertatsii na soiskanie stepeni kandidata is- Plekhanov, G. V. (1923). Pogodin i borba klassov [Pogodin toricheskikh nauk [Pogodin in the social and political and the class struggle]. G. V. Plekhanov. Ocherki po struggle at the 30−50 years of the XIX century. The istorii russkoy obshtvennoy mysli XIX veka. [Essays dissertation author’s abstact on competition of a degree on the history of the Russian social thought of the 19 th of the candidate of historical sciences]. Moscow: MGU century], 28−67. Moskva: Priboy (in Russian). (in Russian). Pokrovsky, V. S. (1952). Istoria russkoy politicheskoy mys‑ Tereshchenko, V. K. (1976). Pogodin i spory zapadnikov i li. (Konspekt lektsiy): in 3 vyp. [History of the Russian slavianofilov v 1840-kh gg. [Pogodin and discussions political thought.] (Summary of the lectures): in 3 of the Westernizers and the Slavophiles in the 1840 parts. (Part 3). Moscow: Gosiunzdat (in Russian). years]. Problemy istorii SSSR [Problems of history of Pypin, A. N. (1909). Kharakteristiki literaturnykh mneniy the USSR] (5), 243−270 (in Russian). ot dvadtsatykh do piatidesiatykh godov. [Descriptions Shiriniants, A. A. (2010). Pogodin Mikhail Petrovich [Po- of the literary opinions from the twenties to the fifties]. godin Michael Petrovich]. Russkiy konservatizm se‑ Sankt-Petereburg: Kolos (in Russian). rediny XVIII – nachala XVIII veka: entsiklopediya Rudnev, M. A. (2010). Istoriographicheskaya sud’ba slavi- [Russian conservatism in the middle 18 th – at the anofilstva kak indicator poniatiya “russkiy conserva- early 20 th century. Encyclopaedia]. Moscow: tism” [Historiographical fate of the Slavophilism as ROSSPEN (in Russian).

Надійшла до редколегії 21.05.2018

109 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 110–122 doi 10.15421/2611813 http://www.via.dp.ua

УДК 930. 1 (477) (092) LCC DK508.77 В. І. Воронов Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Листування Т. Г. Шевченка з братами Лазаревськими

Проаналізовано опубліковані на сторінках періодичних видань другої половини ХІХ – початку ХХ ст. ком- плекси епістолярій, як однієї з форм міжособистісних комунікацій відомого українського поета й художника Т. Г. Шевченка з трьома старшими братами в родині Лазаревських (Василем, Михайлом і Федором Матвійовичами), а також окремі шевченкознавчі археографічні публікації й праці іншого її представника – історика й археографа О. М. Лазаревського. До уваги взято також уміщені на сторінках «Киевской старины» досить показові та інформативні фрагменти спогадів про визначного Українця, залишені Федором і Михайлом Лазаревськими. Встановлено головні напрями, характер та сутність таких епістолярних контактів, з’ясовано їх роль в особистій долі Т. Шевченка та місце, яке він відводив стосункам з братами Лазаревськими. Частково визначено архівну долю оригіналів листів та участь у їх збереженні й виданні друзів і добрих знайомих українського поета, поціновувачів його таланту, а також редколегій та постійних співробітників журналів «Основа» та «Киевская старина», окремих діячів науки, культури й мистецтва того часу. Ключові слова: епістолярії; епістолярні комунікації; журнал «Киевская старина»; журнал «Основа»; інформаційні особливості особисті листів; археографічна передмова. Воронов В. И. Переписка Т. Г. Шевченко с братьями Лазаревскими Проанализированы опубликованные на страницах периодических изданий второй половины ХІХ – начала ХХ в. комплексы эпистолярий, как одной из форм межличностных коммуникаций известного украинского по- эта и художника Т. Г. Шевченко с тремя старшими братьями семьи Лазаревских (Василием, Михаилом и Федо- ром Матвеевичами), а также отдельные шевченковедческие археографические публикации и труды другого ее представителя – историка и археографа А. М. Лазаревского. Во внимание приняты также довольно показатель- ные и информационно насыщенные воспоминания Федора и Михаила Лазаревских о выдающемся Украинце, изданные на страницах «Киевской старины». Установлены главные направления, характер и содержание таких эпистолярных контактов, их роль в личной судьбе Т. Шевченко, место, отводимое им самим связям с братьями Лазаревскими. Частично определена архивная судьба оригиналов писем, а также участие в их сохранении и публикации друзей и хороших знакомых украинского поэта, ценителей его таланта, а также редколлегий и по- стоянных сотрудников журналов «Основа» и «Киевская старина», отдельных деятелей науки, культуры и ис- кусства того времени. Ключевые слова: эпистолярии; эпистолярные коммуникации; журнал «Киевская старина»; журнал «Осно- ва»; информационные особенности личные письма; археографическое предисловие. Voronov V. I. The Correspondence between Taras G. Shevchenko and Lazarevsky Brothers The article analyzes epistolaries as one of communication means between famous Ukrainian poet and artist Taras G. Shevchenko and three elder brothers from Lazarevsky family (Vasil, Mykhailo and Fedir M.). These epistolaries have been published in the periodicals of the second half of XIX – the early XX centuries. The article also reviews some ar- chaeographic editorials, devoted to T. G. Shevchenko and written by the other Lazarevsky family representative – О. М. Lazarevsky, famous historian and archaeographist. Consideration is also given to significative and informative fragments of memoirs about T. G. Shevchenko left by Fedir and Mykhailo Lazarevsky and published in «Kievskaya Starina». The author distinguishes main directions, principles and highlights of such epistolary contacts and clarifies the role of this correspondence as well as the role of Lazarevsky brothers themselves in Shevchenko’s personal destiny. The author determines archival destiny of some original letters and the contribution of Shevchenko’s friends and familiars to the publication of them. It is also determined that some of original letters were published with the help of Shevchenko’s

110 © Воронов В. І., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 talent admirers, editorial boards and regular emloyees of «Osnova» and «Kievskaya Starina» periodicals, artists from the second half of XIX – the early XX centuries. Keywords: Epistolaries; Epistolary communications; The Kievskaya Starina Journal; The Osnova Journal; Informa- tion characteristics; Personal Correspondence; Archaeographic Preface.

Постановка проблеми. Для істориків особисті про певні суспільні верстви, так і про окремих листи є важливими джерелами, які слід ретельно найбільш видатних осіб. вивчати з урахуванням усіх їх ознак: форми, по- Особливе місце в історії розвитку української черку, наявності марок, штемпелів, різних додат- літератури посідає письменницький епістолярій, кових написів, маргіналій, часу, місця й обставин який є важливою складовою в дешифруванні ду- написання, відомостей про адресата й адресанта, ховно-творчої діяльності письменників, інте- але в першу чергу, особливостей їх змісту та ін- гральною основою для об’єктивного аналізу їх формаційного потенціалу. Іншим варіантом їх на- естетичних уподобань, а також цілком виправда- зви у джерелознавстві є епістолярні джерела або но претендує на досить вагоме місце в процесі епістолярії. Історики добре усвідомлюють, що освоєння художньої спадщини митців слова. В такі джерела потребують досить специфічної ме- цьому контексті абсолютно невичерпний потенці- тодики вивчення. З однієї сторони, переважна ал для дослідників складають матеріали особисто- більшість листів досить точні й показові, адже пи- го листування напевно найбільш відомого у світі сались зазвичай кимось і комусь особисто, а їх ав- українця – Тараса Григоровича Шевченка. На тори у всякому разі намагались передавати якісь жаль, вони збереглись далеко не повністю через факти й події правдиво й точно. Більше того, лис- різні історичні обставини, а його фрагменти роз- ти наочно демонструють окремі риси світогляду, порошені по багатьох архівах і колекціях, зовсім свідомості й менталітету людей відповідної епо- не становлячи якогось більш-менш цілісного хи, їх думки й погляди, притаманні саме для часу комплексу. Натомість такі джерела вже пройшли фіксації самих пам’яток на відповідних матеріаль- досить тривалий період спеціального наукового них носіях. Проте не варто забувати, що часто вивчення, а переважна більшість позицій листу- було просто неможливо у листі відверто вислови- вання поета вже навіть неодноразово публікува- ти всі власні думки через етико-моральні чинни- лись. Та все ж навряд чи можна однозначно ствер- ки, існування цензури, якісь особисті застережні джувати, що їх інформаційний потенціал вже аб- моменти для автора тощо. Більше того, у кожного солютно вичерпаний попередніми дослідниками. автора листа міг зовсім хибно і неправомірно Зазначене повною мірою стосується й матеріалів утвердитись неповний і непослідовний власний листування Т. Г. Шевченка з представниками ба- погляд на ту чи іншу подію, явище, процес, описа- гато в чому знакової для української історії ні ним у листі. Отже, на зміст будь-якого листа ХІХ ст. родини Лазаревських. насправді впливає надзвичайно багато факторів, і Огляд основних наукових досліджень і пу- вони вже давно з’ясовані й ретельно враховують- блікацій. Перш за все слід констатувати, що в ся дослідниками епістолярій. суто історіографічному сенсі сюжет «Тарас Гри- Для ХІХ ст., як доби, яка, напевно, найбільш горович Шевченко та брати Лазаревські» вже про- широко репрезентована матеріалами особистого тягом більше 130 років перебуває серед числа листування, що дозволяють вивчати значну кіль- хоча б частково науково апробованих і опрацьова- кість прикладних і комплексних проблем історич- них. У першу чергу цим він завдячує знаковому ної науки, теоретичні й суто методичні аспекти їх репрезентанту цієї родини, відомому українсько- дослідження вже досить ретельно були розробле- му історику та археографу Олександру Матвійо- ні попередніми дослідниками (див., зокрема: (Ми- вичу Лазаревському (1834–1902), а, з іншого ронова, 1985)). В сучасній українській історіогра- боку – редколегіям журналу «Основа» та часопи- фії цим аспектам також приділено достатньо ува- су «Киевская старина», які першими невдовзі піс- ги (Войцехівська, 2006; Войцехівська & Ляхоць- ля смерті поета почали ретельно збирати й публі- кий, 1998 та деякі ін.). До основних елементів кувати практично все, що стосувалось його життя джерелознавчого аналізу епістолярій традиційно та творчої діяльності. відносять: визначення авторства, часу й місця Зазначеного вище історика навряд чи можна створення листів, їх загальної змістової спрямова- віднести до представників одного й того самого з ності, а також з’ясування їх типології, встановлен- українським Кобзарем поколінь, однак достемен- ня видових і тематичних ознак, характеристик но відомо, що в 1861 р. саме він був одним із тих, тощо. Листи, як історичні джерела, мають розмов- хто перебував поруч з Тарасом Шевченком у його ну мову епохи, стилістичні особливості, властиві останні дні, а після смерті поета разом з художни- певному середовищу і часу. Дослідження епісто- ком Григорієм Честаховським супроводжував ляріїв також дає змогу зробити деякі висновки як його тіло до Канева. До речі, останній саме Олек-

111 DOI 10.15421/2611813

сандру Лазаревському згодом залишив власні лізувала деякі матеріали родинного листування листи про цю досить печальну місію, а той їх опу- (скажімо, листи Михайла, Федора та Олександра блікував на сторінках «Киевской старины» ([Лаза- Лазаревських до матері Афанасії Олексіївни, лис- ревский], 1898). Перу історика також належить ти Т. Шевченка до членів родини) і порівняла їх зі ряд інших шевченкознавчих публікацій, переваж- змістом спогадів Федора Лазаревського, опублі- но суто історико-археографічного характеру, де кованих ще в «Киевской старине», при цьому були представлені різноманітні біографічні мате- знайшовши певні змістовні невідповідності в цих ріали, спогади сучасників про Кобзаря, фрагменти матеріалах і наголосивши, що напевно саме у спо- його листування тощо. Так, вже 1861 р. в журналі гадах міститься дещо хибна, а іноді й невірогідна «Северная пчела» (і того самого року як передрук інформація про деякі обставини життя україн- у «Черниговских губернских ведомостях») ського поета. Окрім того, в цьому самому виданні з’явилась його публікація «Последний день жизни К. Лазаревська також опублікувала декілька фраг- Шевченка» (Лазаревский, 1861), а наступного ментів з родинного листування. року в «Основе» були опубліковані укладені ним Долучився до традиції висвітлення стосунків матеріали до біографії поета під назвою «Детство членів родини з Тарасом Шевченком й онук Шевченка» (Лазаревский, 1862). Ним же дещо піз- О. М. Лазаревського Гліб Олександрович, інже- ніше були видані невелика замітка до уміщеного в нер-будівельник за фахом, який у свій час зазнав «КС» малюнка під назвою «Гроб Т. Г. Шевченка в сталінських репресій і більшу частину свого жит- Киеве у Христовоздвиженской церкви (7 мая тя провів далеко поза межами України. В 2001 р. в 1861 г.)» ([Лазаревский], 1894), рецензія на біо- Києві було опубліковано його белетристичну пра- графічне шевченкознавче видання Яковенка в се- цю «Настоящему – с памятью о прошлом» (Лаза- рії «Жизнь замечательных людей» ([Лазарев- ревский, 2001), де певна увага приділена й дослі- ский],1894, ІІ) та деякі інші невеликі за обсягом джуваному нами сюжету. Нарешті син останнього праці. Олександр Олександрович (і відповідно правнук До речі, так само слід констатувати, що Олек- О. М. Лазаревського), теж інженер-будівельник, сандр Лазаревський став і першим біографом усіх перебравшись на схилі життя до України, розпо- власних братів, оскільки вони померли значно ра- чав ретельне вивчення родинного архіву й зре- ніше за нього. Він написав присвячені їм невеликі штою опублікував декілька історико-краєзнавчих нариси, щоправда опубліковані значно пізніше на праць, тематично безпосередньо пов’язаних з на- сторінках ІІ тому «Українського археографічного шим сюжетом (Лазаревський, 2004; Лазаревський, збірника» (Лазаревський, 1927). Зокрема? в них та- 2007). Особливо слід виокремити його науково- кож згадуються особисті стосунки старших братів популярний есей «З оточення Пророка. Тарас з цього покоління Лазаревських з Тарасом Шевчен- Шевченко та родина Лазаревських» (Лазарев- ком. Слід підкреслити, що переважна більшість ма- ський, 2009). теріалів зазначених вище публікацій протягом Епістолярним комунікаціям Тараса Шевченка, 1950–1990-х рр. неодноразово перевидавались на в т. ч. з Лазаревськими, певна увага надавалась та- сторінках тематичних збірників, присвячених кож іншими дослідниками. Зокрема цього питан- українському Кобзареві (див., наприклад: (Боро- ня у власних «Шевченкознавчих студіях» торкав- дин & Павлюк, 1988; Гриб (ред.), 1958) та ін.). ся Сергій Єфремов (одне з останніх видань його Доволі знаменним фактом слід вважати досить праці датується 2008 р.) (Єфремов, 2008). Під час значну увагу з боку окремих представників аж реконструкції біографії Тараса Шевченка на це та- трьох наступних поколінь родини Лазаревських кож звернув увагу відомий український публіцист як до власного родоводу, так і до вивчення матері- і громадський діяч Олександр Кониський (Ко- алів сімейного архіву, а на їх основі – контактів ниський, 1991). членів родини з Тарасом Шевченком. Наприклад, Напрямам та змісту епістолярних зв’язків можна назвати спеціальні тематичні публікації, українського Кобзаря було приділено певне місце написані синами Олександра Матвійовича Лаза- на сторінках «Шевченківського словника» (Кири- ревського письменником Борисом (Лазаревский, люк (гол. редкол.), 1976). На сучасному етапі епіс- 1914) та публіцистом Глібом (Лазаревський, толярії Т. Шевченка як джерело до вивчення його 1945). Натомість молодша його донька Катерина, біографії у спеціальній статті були проаналізовані відомий український історик, архівіст та архео- Любов’ю Башманівською (Башманівська, 2010). граф, не тільки відзначилась упорядкуванням Стосунки між Тарасом Шевченком та Лазарев- батькового архіву, а й досить ретельним вивчен- ськими протягом останнього часу спеціально ви- ням документів і матеріалів фонду Лазаревських. вчались у працях істориків (Сарбей, 1989; Деми- Одна з її публікацій мала назву «Шевченко і брати денко, 2014), краєзнавців (Кравець, 2013), публі- Лазаревські (дещо з родинного архіву Лазарев- цистів (Махінчук, 2009). Цілий пласт новітньої ських» (Лазаревська, 1928). У ній авторка проана- тематичної літератури належить перу літерату-

112 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

рознавців. Скажімо, М. Коцюбинською епістоля- були опубліковані на сторінках «Киевской рій Тараса Шевченка розглядається крізь призму старины» протягом 1897–1899 рр. ([Шугуров], його сюжетної й тематичної спрямованості (Ко- 1899; [Шугуров], 1899, ІІ; Чалый, 1899). цюбинська, 2008). У публікації Ю. Соколюк ідеть- Слід зазначити, що згодом переважна біль- ся про епістолярні записи Т. Шевченка, адресова- шість згаданих вище епістолярних матеріалів і ні Афанасії Олексіївні Лазаревський, яку поет спогадів повністю або фрагментарно по декілька просив бути його названою матір’ю на запланова- разів перевидавались. Зокрема, листи Тараса Шев- ному весіллі і фактично вважав матір’ю-берегинею ченка публікувались практично в усіх повних і ви- ідеальної в його розумінні родини (Соколюк, браних зібраннях його творів (наприклад, у 1929, 2014). 1957 та 1964 рр.). Найбільш якісне сучасне повне Тобто загалом тема насправді має певний, до- видання творів Кобзаря датується 2003 р. У його волі помітний і багато в чому знаковий історіогра- шостому томі якраз і міститься переважна біль- фічний «шлейф», тобто характеризується окреми- шість відомих сучасним історикам, археографам ми спеціальними змістовними напрацюваннями. та літературознавцям його епістолярій, у тому Однак все це зовсім не означає, що можна вести числі й адресованих представникам родини Лаза- мову про можливе її остаточне завершення й за- ревських (Шевченко, 2003). Листи, адресовані Та- криття. Навпаки, переважна більшість дослідни- расу Шевченку, також неодноразово перевидава- ків цієї теми насправді констатували невичерп- лись (див., зокрема: (Бородін, 1993; Кодацька ність і певні існуючі перспективи у її дослідженні. (упоряд.), 1962). Принаймні, двічі перевидавались Тепер, власне, перейдемо до загальної характе- й аналізовані нижче спогади про Тараса Шевчен- ристики найбільш ранніх публікацій матеріалів ка братів Михайла та Федора Лазаревських (Гриб особистого листування Т. Г. Шевченка з братами (ред.), 1958; Бородин, & Павлюк, 1988). Лазаревськими в періодичних виданнях, які ниж- Загалом перелічені опубліковані епістолярії, а че стануть предметом спеціального, більш глибо- також опубліковані спогади представників роди- кого наукового аналізу. ни Лазаревських дозволяють констатувати, що Отже, частина цих епістолярій ще протягом найбільш тісними контакти між Т. Г. Шевченком і другої половини ХІХ ст. була опублікована на ними були саме в перші роки його заслання-ре- сторінках періодики, зокрема журналів «Основа» крутчини (1847–1852 рр.), а також в останні роки і «Киевская старина». Це стало можливим перш за його життя (1857–1861 рр.). все завдяки зусиллям членів родини та редакцій- Метою цієї роботи є аналіз уміщених протягом них колегій цих видань. Зокрема, в «Киевской ста- останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. на сто- рине» протягом 1890-х рр. було опубліковано рінках науково-літературної періодики найбільш один лист Т. Г. Шевченка до Василя Лазаревсько- ранніх археографічних публікацій матеріалів осо- го (так було зазначено в самому виданні, хоча зго- бистого листування Кобзаря з представниками од- дом дослідники з’ясували, що він адресувався нієї зі знакових українських родин того часу – Ла- його брату Михайлу), а також два листи до ще од- заревськими – для з’ясування їх інформаційного ного брата Федора ([Горленко], 1891). У книзі 2 потенціалу та значення для істориків у рамках по- часопису за 1901 р. за редакцією Володимира На- дальшої реконструкції ними загального наукового уменка було опубліковано добірку з 13 листів за образу Тараса Шевченка та встановлення напря- 1857–1859 рр., адресованих Кобзареві від Михай- мів, змісту й справжньої сутності його прижиттє- ла Лазаревського ([Науменко], 1901). Натомість у вих міжособистісних комунікацій. третьому номері журналу «Основа» за 1862 р. Виклад основного матеріалу. Знайомство, було вміщено 17 листів вже Тараса Шевченка до принаймні двох членів родини Лазаревських бра- Михайла Лазаревського, датованих тими самими тів Михайла й Федора з поетом сталося, напевно, роками, які, відповідно, дозволяють детальніше вже наприкінці 1847 р. в місцях заслання поета. відстежити подробиці епістолярних комунікацій Також цілком достеменно можна констатувати, між двома друзями в той час ([Б. п.], 1862). Ще що після відбуття рекрутчини Тарас Шевченко один недатований і непідписаний лист україн- поступово близько познайомився з усіма шістьма ському Кобзареві, найпевніше від Михайла Лаза- братами, однією з їх сестер Глафірою та матір’ю ревського, був опублікований у «КС» у 1895 р. Афанасією Олексіївною. Це сталося або в місцях М. Комаровим (Комаров, 1895). Декілька листів його тимчасового мешкання (Нижній Новгород, Михайла та Федора Лазаревських до Тараса Шев- Самара, Москва, Санкт-Петербург), або в родово- ченка у власній публікації на сторінках часопису му маєтку Лазаревських у селі Гирявці Конотоп- вмістив М. Чалий (Чалый, 1897). Окрім того, і ського повіту Чернігівської губернії, куди він при- Михайло, і Федір Лазаревські залишили по собі був або самостійно, або разом з другим (за часом досить цікаві, але, на жаль, незакінчені спогади народження) сином тодішньої господарки садиби про особисті контакти з Шевченком, які також Афанасії Олексіївни Лазаревської Михайлом,

113 DOI 10.15421/2611813

якого сміливо можна віднести до числа найбільш місті на посаді попечителя одного з відділів орен- близьких друзів поета протягом досить тривалого бурзьких киргизів). Уже з 1850 р., завдяки стар- періоду. Цілком вірогідно можна констатувати, шому братові, він перебрався до Санкт- що протягом п’яти днів там він перебував разом з Петербурга, де працював радником губернського Федором Лазаревським (третім сином у родині), а правління, а згодом «займався приватними спра- згодом повернувся на Північ, до Росії. Це було в вами» О. С. Уварова, отримував від нього досить серпні 1859 р. За переказами свідків, саме тоді він щедру платню, пізніше жив у Москві доволі забез- назвав берегиню родини «божественною старуш- печено. Він також ніколи не одружувався. Засту- кою», намалював її портрет і присвятив саме їй дився і помер від емфіземи, не проживши й власний вірш «Вечір». п’ятдесяти років. Його молодший брат Олександр Загалом у представників старшого покоління також охарактеризував як дуже чуйну й добру лю- родини Лазаревських Матвія Ілліча та Афанасії дину (Лазаревський, 1927, с. 69, 70). Олексіївни було шестеро синів (Василь, Михайло, Федір Матвійович Лазаревський (1820–1890) Федір, Яків, Олександр та Іван), а також дві донь- закінчив Чернігівську гімназію та Харківський ки Ганна і Глафіра. Однозначно можна констату- університет. До кінця 1850-х рр. він служив в вати, що протягом найбільш тривалого часу Тарас Оренбурзі, потім – у Міністерстві внутрішніх Шевченко досить близько знався і мав особисті та справ за часів М. Муравйова, згодом – з 1860 р. – епістолярні, контакти, принаймні з першими трьо- управителем Орловської удільної контори, а з ма братами Лазаревськими, а пізніше познайо- 1870 р. управляючим Ставропольськими удільни- мився й з усіма іншими. Напевно, до цього спо- ми маєтностями на Кавказі. Він пішов у відставку нукали не лише доволі значні їх посади, а й обста- в 1884 р. Одружувався двічі: спочатку на Єлизаве- вини, за яких волею випадку поет мав потребу і ті Валеріанівні Сафоновій, а після її смерті – на навіть необхідність в особистих та епістолярних Меланії Іллівні Басановій. Мав сина та двох до- комунікаціях з ними. Можливо, їх зближували на- ньок. На думку О. Лазаревського, цей брат «був лежність до одного покоління, певна духовна й дещо скаредним, накопичив гроші і в 1870 р. ку- ідейна близькість, любов до рідного краю й землі, пив у Гадяцькому повіті поблизу Рогожева маєток до літератури та художнього мистецтва. близько 450 дес.», хоча, з іншого боку, він «ніколи Тут не зайвим буде дати стислі біографічні до- не відмовляв у допомозі своїм близьким, які того відки про братів Лазаревських (окрім, власне, са- потребували; так сестрі Глафірі він допомагав мого Олександра Матвійовича), оскільки про них часто і не жадібно». Помер Федір Лазаревський далеко не всім хоча б щось відомо. При цьому бу- від раку шлунка (Лазаревський, 1927, с. 70 ,71). демо орієнтуватись на складені О. М. Лазарев- Яків Матвійович Лазаревський (1829–1880) – ським їх стислі автобіографії. Зокрема, Василь єдиний серед братів був військовим. Він навчався Матвійович Лазаревський (1812–1890), найстар- у Полтавському кадетському корпусі, згодом був ший серед них, закінчивши Харківський універси- переведений у Дворцовий полк до Санкт- тет, по черзі посідав доволі значні посади в гу- Петербурга, зрештою отримав призначення до бернських правліннях та Міністерстві внутрішніх Шліссельбурзького армійського полку, брав справ. Він був особистим секретарем міністра уді- участь у придушенні Угорської революції. Однак лів та внутрішніх справ Лева Перовського, а потім вже в 1851 р. він демобілізувався, певний час, за працював у М. Муравйова. За часів керівництва словами О. Лазаревського, «бідував», потім пра- Петра Валуєва він обіймав посаду віце-директора цював чиновником Керченського археологічного Міністерства внутрішніх справ. Окрім того, з музею, між іншим, брав участь у розкопках курга- 1867 р. він став членом ради Міністерства вну- нів у Криму та в Новомосковському повіті Кате- трішніх справ і членом головного управління у ринославської губернії. З 1862 р. він став управи- справах преси. Він жодного разу не одружувався, телем імператорського палацу в Лівадії, одружив- але мав двох позашлюбних синів від різних жінок. ся, а його доньку навіть хрестила імператриця, Олександр Лазаревський характеризував цього дружина Олександра ІІ. Помер він теж доволі брата як добру, чесну, безхитрісну і довірливу лю- рано від хвороби серця. Щодо цього брата Олек- дину, але як чиновник, за його визнанням, «він без сандр Лазаревський наголосив, що він був «сер- сумніву страждав зарозумілістю, яка від нього дечно м’яким», любив жінок, але одружився до- відштовхувала людей, що не знали його близько» сить пізно, до того ж йому особисто він «був за- (тут і далі переклад з рос. мій. – Авт.) (Лазарев- вжди ближчим за інших» (Лазаревський, 1927, ський, 1927, с. 67–69). с. 72, 73). Михайло Матвійович Лазаревський (1818– Наймолодший брат Іван Матвійович (1836– 1867) після закінчення Ніжинської гімназії слу- 1887) закінчив Ніжинську гімназію та Санкт- жив чиновником спочатку в Чернігові, згодом у Петербурзький університет. Працював на різних Тобольську, Тюмені та Оренбурзі (в останньому незначних посадах спочатку в Орлі, потім Варша-

114 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ві та Санкт-Петербурзі. Згідно з Олександром Ла- як можливого адресата. Видавець констатував, що заревським, як службовець він був гарний, точний і супровідний контекст, і згадування в листі де- і старанний, але як людина безхарактерний і кількох спільних знайомих по Оренбургу, і про- м’який. Був одружений на М. М. Шеншиній, мав хання Тараса Шевченка наприкінці листа переда- трьох синів та доньку. Захворів і досить рано по- вати вітання Василю та Михайлу доволі перекон- мер від «паралічу серця» (Лазаревський, 1927, ливо підтверджують цю тезу. На думку М. Кома- с. 73). рова, ймовірно, лист було написано після Отже, однозначно можна констатувати, що повернення Тараса Шевченка з Аральської експе- перші троє братів Лазаревських протягом певного диції, тобто після 1849 р., скоріше за все, з Ново- часу особисто листувались із Тарасом Шевчен- петрівського укріплення. Автор листа, зокрема, ком. Однак, на жаль, матеріали цього листування зазначив, що перебуває в досить скрутному мате- не збереглись у цілісному вигляді, а розпороши- ріальному становищі («обнищах до зіла»), згадав лись по різних колекціях або взагалі частково без- деякі подробиці про експедицію, рекомендував слідно втрачені. Щоправда, все ж деякі листи від респонденту сотника Хаїрова (який, напевно, і до- поета містяться в родинному архіві Лазаревських правив Федору цього листа), перепитав, чи давно в Інституті рукопису Національної бібліотеки той бачив декількох спільних знайомих (Поспєло- України імені В. І. Вернадського, а також в інших ва, Залеського, Костромітенова, якогось старого архівах. «Татарина»). Найбільш ранній за часом написання лист Та- Ще один лист Тараса Шевченка до Федора Ла- раса Шевченка (як зазначено в археографічній ле- заревського був опублікований відомим україн- генді, адресований Василю Лазаревському, а на- ським педагогом і громадсько-культурним діячем, справді, найбільш імовірно, його брату Михайлу), другом Т. Шевченка і його першим біографом якщо вести мову саме про перші їх видання на Михайлом Корнійовичем Чалим (Чалый, 1897, сторінках науково-літературної періодики другої с. 151, 152). В ньому не зазначено час написання, половини ХІХ – початку ХХ ст., був опублікова- але редактор припустив, що його слід датувати ний з коментарями В. Горленка у книзі 2 «КС» за 1852 р., коли адресат нещодавно повернувся з 1891 р. ([Горленко], 1891, с. 212–214). Він дату- Санкт-Петербурга, звідки привіз свіжі новини та ється 20 грудня 1847 р. (за старим стилем) і був поклони поету від земляків, а також передав по- написаний з Орської фортеці до столиці Росій- силку з грошима (до речі, за неї Тарас Шевченко ської імперії, де тоді служив адресат. Цікаво, що висловив особливу подяку Василю та Михайлу лист написано російськими літерами, але україн- Лазаревським). У невеликій передмові редактор ською мовою. Поет скаржиться на складне стано- констатував, що цей лист був написаний у Ново- вище, в якому опинився, згадує про хвороби, які петрівському укріпленні і направлений до Орен- його тоді спіткали (спочатку ревматизм, а потім бурга. Він містить віршований епіграф, складений цинга). Він просить передати вітання декільком у грайливо-алегоричній формі. В ньому згадуєть- своїм знайомим, а головне – спільними зусиллями ся декілька спільних знайомих. якось ублагати тоді міністра внутрішніх справ Ро- У цій же публікації, укладеній М. Чалим (до сійської імперії Лева Перовського, щоб той дозво- речі, в ній присутні авторські коментарі й окремі лив Шевченку не жити в казармі і не забороняв інші археографічні складові), уміщено по одному хоча б малювати. Дуже просить Кобзар також листуі до Тараса Шевченка від Федора та Михай- прислати книжки, бо в нього, «окрім Біблії», «не- ла Лазаревських. Перший містить дату 8 грудня має… ні однісінької книжички». У трьох припис- 1857 р. У той час поет перебував уже після звіль- ках на полях Тарас Григорович просить М. Лаза- нення в Нижньому Новгороді, а Федір Лазарев- ревського доправити йому поезії М. Лермонтова, ський писав із Санкт-Петербурга, хоча працював «вилаяти» чернігівських земляків В. Й. Єзучев- тоді управляючим конторою удільного відомства ського та його свояка Галузевського, а також ви- Орловської губернії. Адресант, зокрема, висловив бачається за те, що був змушений писати на пога- жаль, що був проїздом у Нижньому Новгороді й ному клаптику паперу. дуже хотів побачитись із Т. Шевченком після се- Згаданий вище ще один лист Тараса Шевченка мирічної розлуки, однак той якраз від’їздив у без зазначення адресата був опублікований з ко- справах до Балахни, а тому вони розминулись. Він ментарями М. Комарова (Комаров, 1895, с. 44– сподівається на скору зустріч, передає вітання 46). Публікація містить невелику передмову, ар- Г. В. Керберу та В. І. Далю, а також повідомляє, хеографічну легенду і коментарі. Зокрема, її ре- що його брат Михайло клопочеться про отриман- дактор наголосив, що цей лист був знайдений се- ня Тарасу Шевченку дозволу на переїзд до Санкт- ред матеріалів покійного одеського книготорговця Петербурга (Чалый, 1897, с. 152, 153). У листі до і видавця Василя Івановича Білого. Останній на поета від Михайла Лазаревського з російської сто- ньому залишив указівку на Федора Лазаревського лиці від 20 лютого 1858 р. (Чалый, 1897, с. 153,

115 DOI 10.15421/2611813

154) вже повідомляється, що дозвіл на проживан- ська громада столиці радить поету поки що не їха- ня в Санкт-Петербурзі Тарасу Шевченку імпера- ти до України, а домагатись права на переселення тором було надано, але під обов’язковим нагля- саме до столиці. Є в листах інформація про окремі дом поліції. З його слів, графиня Н. І. Толстая, яка новини в житті добрих знайомих Т. Шевченка (зо- дуже переймалась долею українського поета, спо- крема П. Куліша та ін.), про тих людей, які під- дівалась представити його президенту Академії тримували поета фінансово, часто навіть зовсім не художеств для того, щоб він зміг продовжити своє знаючи його особисто. Декілька разів у листах пе- навчання. Він просить Кобзаря приїхати якомога редаються вітання від братів Василя та Федора швидше і «пересилає йому в особливому конверті Лазаревських. З одного з них стає відомо, що на 50 рублів» на дорогу. До речі, в цій публікації прохання Михайла Лазаревського Тараса Шев- М. Чалого містяться й інші листи: Штернберга до ченка в Нижньому Новгороді відвідував ще один Шевченка, 13 листів княгині В. Рєпніної до Шев- його брат Яків. Останній тоді їхав на службу до ченка, два листи Шевченка до Бодянського і на- В’ятки й отримав щасливі й дуже позитивні емоції решті В. Рєпніної до М. Чалого з приводу публіка- від особистого знайомства з Кобзарем. Останній ції матеріалів до біографії померлого поета. лист Михайло адресував в Україну 13 червня Особливе місце серед найбільш ранніх опублі- 1859 р., де тоді знаходився Тарас Шевченко. Він кованих тематичних епістолярій посідає добірка з містить переважно несуттєві повідомлення про 13 листів Михайла Лазаревського до Тараса Шев- спільних знайомих. ченка, опублікована в 1901 р. тодішнім редакто- На відміну від досить непогано в суто архео- ром «Киевской старины» Володимиром Наумен- графічному сенсі опрацьованих редактором лис- ком ([Науменко], 1901, с. 283–300). Вони охоплю- тів у попередній проаналізованій публікації, вже ють проміжок з 17 січня 1857 р. до 13 червня згадане вище видання епістолярій Тараса Шев- 1859 р. У передмові до публікації редактор пору- ченка до Михайла Лазаревського в «Основе» вза- шив питання про те, коли саме їх автор особисто галі не містить передмови, археографічної леген- познайомився з поетом, вказавши на початок ди і коментарів ([Б. п.], 1862, с. 3–19). Напевно, 1847 р., особливо підкреслив надзвичайно важли- воно було здійснене редакційною колегією жур- ву роль Михайла і Федора Лазаревських у долі налу, причому з дотриманням усіх особливостей Кобзаря, особливо під час перших років його за- (зокрема й мовних) їх оригіналів. Публікацію слання. Згідно з В. Науменком, редакція отримала склали 17 листів, які хронологічно охоплюють ці листи завдяки М. Чалому, а їх важливість по- проміжок з 8 жовтня 1856 р. до 10 липня 1859 р. лягає в тому, що вони досить детально відтворю- (дати подано за юліанським календарем). Перші ють клопоти довкола отримання дозволу на звіль- шість листів були написані поетом ще з Новопе- нення Тараса Шевченка із заслання, турботи про трівського укріплення, один – з Астрахані, три – з його облаштування, намагання домогтись його Нижнього Новгорода, на чотирьох наступних міс- переїзду до російської столиці. В усіх цих справах це написання не зазначене, два писалися з Москви Михайло Лазаревський, скориставшись усім ко- і ще один – з Межиріча. лом власних знайомств, відіграв непересічну роль. У них на особливу увагу заслуговують своєрід- Упорядник також звернув увагу на те, що зворотні ні формули звертання Тараса Шевченка до влас- листи Т. Шевченка до Михайла Лазаревського ного респондента: «Богу милий друже мій, Ми- були опубліковані ще в 1862 р. в «Основе», а тому хайле!», «Любий мій єдиний Михайле!», «Хрис- саме вони є «кращими коментарями» до здійсне- тос воскресе, брате мій любий!», «Мій друже єди- ної ним публікації. ний» тощо. Вони однозначно свідчать про його У листах, опублікованих В. Науменком, зокре- надзвичайно справжнє, щире й братерське став- ма, повідомляється про отримання дозволу на лення до Михайла Лазаревського, про визнання звільнення Тараса Шевченка із заслання, але та- ним дуже важливої ролі, яку той відігравав у жит- кож і про досить тривале зволікання з надсилан- ті опального поета. Звертання ж як до «брата» або ням наказу щодо цього до Оренбурга, про кроки, як до найкращого друга взагалі самі по собі доволі які робились у Санкт-Петербурзі його друзями і промовисті. Подібний характер мають і формули знайомими задля прискорення цього процесу, про закінчення та прощання у переважній більшості типографський набір і публікацію нових творів листів. При цьому Тарас Шевченко неодмінно пе- Шевченка, про направлення йому потрібних для редає вітання двом іншим братам Лазаревським, нього коштів, зібраних його симпатиками в різних спільним знайомим, членам української громади у частинах країни. В одному листі, адресованому Санкт-Петербурзі тощо. вже в Нижній Новгород, автор порадив Тарасу За власним емоційним забарвленням та зміс- Шевченку написати прохання графу Ф. П. Тол- товною насиченістю ці листи Тараса Шевченка є стому, щоб той дозволив йому поновити навчання надзвичайно показовими особливо для характе- в Академії художеств. Він наголосив, що україн- ристики міжособистісних стосунків двох друзів.

116 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Лише з близькою людиною можна ділитись навіть ваний за редакцією М. Чалого. Згідно з цими ме- і частково інтимною інформацією, яка в листах муарами, знайомство автора з Тарасом Шевчен- іноді фігурує. Тарас Шевченко не соромиться пи- ком відбулося в червні 1847 р. Вже через два дні сати певні подробиці про власні хвороби, в разі після прибуття до Оренбурга поет уперше побу- потреби просити у Михайла Лазаревського мате- вав на квартирі, де автор спогадів мешкав разом із ріальної допомоги. Він також неодноразово про- Сергієм Левицьким. Відразу в перший день він сить друга виконати окремі доручення, скажімо, залишився на ночівлю, коли прочитав декілька зв’язатись із кимось, якщо в нього не було такої власних віршів, заспівав улюблені свої пісні. Зго- можливості, дістати й надіслати йому якусь кни- дом у нього склався дуже душевний пісенний дует гу, фарби й кисті для малювання, домовитись про з С. Левицьким (Чалый, 1899, с. 152, 153). публікацію рукопису його твору, розмножити та Згідно зі спогадами Федора Лазаревського, передати за призначенням його картини й малюн- земляки з України в Оренбурзі та Орську, а також ки. В листах неодноразово озвучуються суми гро- окремі старші офіцери дуже підтримували Тараса шей, які поет отримував від різних людей. В одно- Шевченка фінансово. Зокрема, брат Василь уже в му з них він прикинув, скільки приблизно грошей перші місяці заслання надіслав поету два ящики йому потрібно, щоб добратись після звільнення із сигар та 50 рублів асигнаціями. Особливо щедро заслання до столиці (близько 200 рублів). його підтримував грошима генерал Кухаренко, У тексті багатьох листів простежується тужін- всіляко намагались йому допомогти підполковник ня за рідною землею, за рідними і близькими, за Матвєєв та попечитель «прилінійних» киргизів друзями, від яких йому тривалий час доводилось М. Александрійський (Чалый, 1899, с. 154). перебувати дуже далеко. На сторінках листів та- Дещо складніше з поетом було контактувати, кож можна знайти стислі, але досить влучні ха- коли його перевели до Орська, а потім направили рактеристики окремим опублікованим творам, з в Аральську експедицію. Однак після її завершен- якими Тарасу Шевченку вдалось ознайомитись, ня, за словами Федора Лазаревського, його друзі перебуваючи далеко від центрів громадського й зробили все можливе, щоб Тараса Шевченка по- культурного життя (зокрема це стосується моно- вернули до Оренбурга для впорядкування її мате- графії «Богдан Хмельницький» М. Костомарова, ріалів. Після цього він мешкав то на квартирі Фе- «Записок о Южной Руси» П. Куліша, літератур- дора Лазаревського, то у флігелі будинку полков- них творів Марко Вовчок, публікації А. Метлин- ника К. І. Герна. Він досить близько контактував з ського та ін.). Отже, незважаючи на значно ниж- колишнім очільником Аральської експедиції ро- чий археографічний рівень, особливо порівняно з сійським ученим-географом, членом географіч- публікаціями на сторінках «Киевской старины», них товариств, контр-адміралом Олексієм Бутако- аналізований комплекс епістолярій Т. Шевченка вим, часто бував у будинку Оренбурзького і са- до М. Лазаревського в «Основе» все ж має абсо- марського губернатора Василя Перовського, по- лютно непересічне значення для сучасних дослід- знайомився з представниками місцевої соціальної ників завдяки багатьом іншим своїм характерним еліти. Та все ж найближчими для нього були чле- ознакам. ни оренбурзької української громади. У цілому проаналізовані вище публікації мате- Час з осені 1849 р. по весну 1850 р., за даними ріалів особистого листування між Тарасом Шев- Ф. Лазаревського, для Тараса Шевченка став не- ченком та братами Лазаревськими, звичайно, да- значним проміжком майже вільного життя на за- леко не повною мірою вичерпують весь комплекс сланні. Цікавий такий фрагмент авторських спо- їх рукописних оригіналів, які збереглись до нашо- гадів: «Вечори наші збігали непомітно. Пили чай, го часу. Переважна більшість таких листів вий- вечеряли, співали пісень. Тарас з моряком Поспє- шли друком у пізніших виданнях (зокрема й тих, ловим іноді пропускали по чарчині. Зрідка вла- які вже називались вище). Деякі з них зараз зна- штовувались вечори з дамами, причому незмін- ходяться у фонді родини Лазаревських в Інституті ною подругою Тараса була татарка Забаржада, рукопису Національної бібліотеки України прегарна собою. О. І. Бутакову дуже подобались ім. В. І. Вернадського, інші – у складі рукописних наші вечірки, але, соромлячись свого підлеглого колекцій різних архівних установ України та Ро- Поспєлова, він у нас не затримувався…» (Чалый, сії. 1899, с. 156, 157). Дуже цікаву додаткову інформацію про Тараса Коли з кінця грудня 1849 по березень 1850 р. Шевченка містять спогади двох братів Лазарев- Ф. Лазаревський був у від’їзді, Тарас Шевченко, ських (Михайла та Федора), теж опубліковані в за його словами, мешкав у його квартирі. У той «Киевской старине» (Чалый, 1899; [Шугуров], час він зблизився з поляками, які перебували в 1899; [Шугуров], 1899, ІІ). Зокрема, два досить Оренбурзі на засланні. Останні нібито з ним були змістовні фрагменти про поета були залишені Фе- досить запопадливими, що «інколи дуже пригні- дором Лазаревським. Перший з них був опубліко- чувало його, хоча зовні він з ними був на дружній

117 DOI 10.15421/2611813

нозі». Одного разу в поляків Тарас затримався на ських у серпні 1859 р. Вона була досить випадко- декілька днів, а на питання де він так довго був, з вою, але Федір Лазаревський з приємністю згадав неприхованим невдоволенням відповів: «Та оці ті всього лише декілька днів, які він провів разом проклятущі ляхи заманили мене до себе, та й не з відомим земляком (Чалый, 1899, с. 166, 167). За- випускають». Водночас, як констатував Федір Ла- галом ці спогади буквально проникнуті надзви- заревський, з числа польських засланців найближ- чайною теплотою і трепетним бажанням зберегти че Тарас Шевченко контактував із Залеським, Сє- всі найменші подробиці про життя й діяльність раковським, Станевичем, Турно, Зеленкою і Арка- абсолютно непересічного, неперевершеного й, на- дієм Венгржиновським (Чалый, 1899, с. 158, 159). певно, найбільш відомого у всьому світі українця. Згідно з автором спогадів, якось, намалювавши Своєрідним доповненням до цих спогадів ста- власний автопортрет, Тарас Шевченко подарував ла ще одна невелика публікація матеріалів, здій- його саме йому, щоб, за його словами, «він не діс- снена за редакцією М. Шугурова ([Шугуров], тався полякам». Взагалі Тарасу Шевченку в Орен- 1899, ІІ, с. 1–7). Її автор зазначив, що донька Фе- бурзі, на думку Федора Лазаревського, жилось не- дора Лазаревського Ольга надала до редакції «Ки- погано: «У нього було багато знайомих, які праг- евской старины» його незакінчений рукопис з ре- нули його товариства, не лише в середніх класах, акцією батька на публікацію в «Историческом а й у вищих сферах оренбурзького населення: він вестнике» на працю Є. М. Гаршина «Шевченко в бував у домі генерал-губернатора, малював пор- ссылке». У рукописі Ф. Лазаревський звернув ува- трет його дружини та інших високопоставлених гу на окремі помилкові відомості в ній. Зокрема, осіб» (Чалый, 1899, с. 160). З обуренням Федір Ла- він вважав абсолютною неправдою те, що нібито заревський висловився щодо поширених оповідей губернатор Перовський особисто бив Шевченка в і слухів про нібито безчинства Шевченка в нетве- обличчя, оскільки вони не бачились до відправки резому стані: «Я був знайомий з ним у кращі роки поета в Орськ з Оренбурга ([Шугуров], 1899, ІІ, його життя, коли він відрізнявся здоров’ям і си- с. 2, 3). Нечітко, на думку Ф. Лазаревського, у лою, але я жодного разу не бачив його у надто книзі Гаршина було вказано прізвище командира п’яному вигляді. Щоправда, випивав він іноді до- 5-го лінійного оренбурзького батальйону, безпо- статньо, але кожна зайва чарка робила його тільки середнього начальника Т. Шевченка (то «Мєш- більш відкритим і одухотвореним, надавала йому ков», то «Матвєєв»), неправильно було передано більшої задушевності й незвичної привабливості. подробиці випадку навесні 1852 р., спричиненого Душа його завжди знала міру». Тому, на його дум- скаргою офіцера Ісаєва, яка призвела до чергових ку, віршований уривок, нібито залишений Шев- екзекуцій проти поета ([Шугуров], 1899, ІІ, с. 4–6). ченком на стіні одного з питних закладів, якнай- Багато неточностей Федір Лазаревський помітив і ліпше характеризував його стан після випитої в книзі М. Чалого «Жизнь и произведения Т. Шев- чарки: ченко». При цьому він констатував, що останній «Вип’єш першу – стрепенешся, «після отримання моїх заміток визнав власну пра- Вип’єш другу – схаменешся, цю далеко неповною і почав готувати друге її ви- Вип’єш третю – в очах сяє, дання» ([Шугуров], 1899, ІІ, с. 3, 4). Цікаво, що Думка думку поганяє» (Чалый, 1899, с. 161). сам М. Чалий, як редактор аналізованої публіка- У спогадах також досить детально викладено ції, жодним чином не відреагував на ці закиди на обставини відправлення Тараса Шевченка знову власну адресу. Отже, напевно, він з ними цілком до Орська через наклеп і помсту з боку офіцера погодився. Ісаєва. Автор констатував, що йому разом з пое- Однак тут варто звернути увагу на те, що в пу- том довелось навіть спалити частину його листу- блікації К. Лазаревської прозвучали деякі критичні вання, щоб не спровокувати репресії проти знайо- зауваження щодо вірогідності й повноти спогадів мих та аби ще більше не ускладнити і без того Ф. Лазаревського про Тараса Шевченка. Зокрема тяжке в той час Кобзареве становище (Чалый, авторка порівняла відомості, зафіксовані в листах 1899, с. 165, 166). початку 1850-х рр. Ф. Лазаревського до батьків і Наступного разу Федір Лазаревський побачив- сестри Глафіри, а також у листах його матері Афа- ся з Т. Шевченком лише наприкінці 1857 р. в насії Олексіївни до молодшого сина Олександра, з Санкт-Петербурзі на квартирі брата Михайла. У інформацією значно пізніше написаних спогадів власних спогадах він згадав про настанову «люби- того ж Ф. Лазаревського, проаналізованих нами ти селян», яку йому дав поет у ті дні, і якої, за вище. Скажімо, ось що зазначила дослідниця щодо власним зізнанням, він протягом усіх 23 років подробиць арешту й другого заслання Тараса Шев- своєї подальшої державної служби всіма силами ченка до Орська: «Можна гадати, що варіянт цієї намагався неухильно дотримуватись. Згідно з події в листах Хв. Лаз-кого правдивіший, ніж у опублікованими матеріалами, остання їх зустріч його спогадах, бо трудно зрозуміти, як Обручев, відбулась у Гирявці, в родовому маєтку Лазарев- що також був на розговінах, встиг переглянути

118 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

листування Шевченка. Цю думку стверджує ще й час вже опублікованих матеріалах. Він підкрес- те, що листа написано за два місяці по подіях, а лив, що оскільки М. Лазаревський неодноразово спогади за кільканадцять літ; за такий довгий час відвідував там Шевченка, то його інформації, без подробиці могли забутися» (Лазаревська, 1928, сумніву, можна довіряти. Зокрема, за даними ав- с. 47). Водночас вона підкреслила, що в листах тора спогадів, спочатку Тараса Шевченка за спри- Ф. Лазаревського ця подія переказується винятко- яння генерал-майора Ісаєва навіть поселили у спе- во крізь призму його власної долі і можливого ціально найнятій квартирі, а не в казармі. Однак впливу на кар’єру старших братів, однак вони важ- після смерті останнього для поета настали складні ливі тим, що зображують «оточення, в якому на часи: «Батальйонний командир Мєшков (із сол- той час перебував Шевченко». При цьому в по- дат) показав над ним всю силу влади, він перевів дальшій долі самого Федора важливу роль відіграв його до казарми, де Шевченко спав і проводив усі генерал Ладиженський, який «зам’яв» можливі не- дні на брудному ліжку, яке розташовувалось там бажані для нього наслідки довкола конфліктної ще поруч з 50-ма подібними» ([Шугуров], 1899, ситуації у справі Т. Шевченка. с. 436, 437). Цей командир нібито не любив Окрім того, К. Лазаревська, спираючись на лис- Т. Шевченка за «непохитність характеру, за те, що ти з родинного архіву, переповіла деякі відсутні у не вмів і не хотів нікому кланятись», а тому щодня спогадах Ф. Лазаревського відомості про подроби- муштрував його на плацу і навіть декілька разів ці перебування Тараса Шевченка у селі Гирявці відправляв на гауптвахту (зокрема за те, що той наприкінці літа 1859 р. Вона внесла уточнення у одягнув білі, а не чорні пальчатки, за те, що зняв відомості про портрети членів родини, зроблені картуза правою, а не лівою рукою тощо). До того Кобзарем, про які у спогадах Ф. Лазаревського ж і солдати нібито ставились до Т. Шевченка міститься дещо непевна інформація. Про перебу- зверхньо й часто по-хамськи, наприклад іноді від- вання поета в маєтку Лазаревських дослідниця на- бирали в нього книжки й закладали у шинку, а він голосила ще й таке: «Афанасію Олексіївну Шев- мав потім власноруч їх викупляти. І так, за слова- ченко бачив тільки цей єдиний раз, але він багато ми М. Лазаревського, тривало аж до літа 1848 р. чув про неї від свого друга Михайла, котрий, як і ([Шугуров], 1899, с. 437). Водночас цей перший всі сини Лазаревські, якось незвичайно ніжно лю- відтинок перебування Т. Шевченка в Орську, на бив матір. Ця гаряча любов поміж матір’ю та сина- думку автора, хоч і був для нього тяжким, але він ми вражала й зворушувала Шевченка, і він як сим- все ж намагався якось адаптуватись. Однак, коли вол цієї родини, міцно злютованої такою рідкою його перевели туди знову в травні 1850 р. «під любов’ю, подарував Афанасії Олексіївні свій строгий нагляд», то фактично утримували разом з офорт «Святе сімейство» з автографом» (Лазарев- арештантами і до того ж змушували тяжко працю- ська, 1928, с. 48). Тим не менше ці закиди й по- вати. Про ці п’ять місяців власного життя він вза- правки К. Лазаревської жодним чином не нівелю- галі волів ніколи не згадувати, а тому подробиці ють важливість мемуарів Федора Лазаревського про той час, згідно з М. Лазаревським, взагалі для сучасних істориків-шевченкознавців. практично нікому невідомі ([Шугуров], 1899, Доповненням до мемуарів Ф. Лазаревського є с. 437). невелика публікація матеріалів, залишених його Саме на цьому, за словами М. Шугурова, запи- старшим братом Михайлом, також опублікована в си в рукописі М. Лазаревського раптово урива- «Киевской старине» за редакцією М. Шугурова ються. Укладач також звернув увагу на доволі різ- ([Шугуров], 1899, с. 433–439). В археографічній ні характеристики окремих років життя часів за- легенді укладач припустив, що написані спогади слання Тараса Шевченка, відомі дослідникам його були невдовзі після смерті Тараса Шевченка, од- біографії з опублікованих станом на кінець ХІХ ст. нак вони, на жаль, надто стислі й незакінчені, мемуарів і спогадів, залишених очевидцями і су- оскільки стосуються лише часу з моменту прибут- часниками. При цьому в різний час умови його тя засланого поета до Оренбурга до осені 1850 р. життя на засланні доволі різко коливались від ([Шугуров], 1899, с. 433, 434). хоча б відносно сприятливих до фактично аре- Автор переповів деякі нові подробиці про пер- штантських. Саме цим він пояснив і певні відмін- ші дні перебування Тараса Шевченка на засланні ності у зображенні життя Т. Шевченка під час ре- в колі земляків, про їх спроби залишити його тут у крутчини братами Федором і Михайлом Лазарев- зв’язку із загостренням хронічних хвороб (однак ськими. Наприкінці публікації М. Шугуров звер- той нібито навідріз відмовився, бо «ніколи нікого нув увагу на плутанину в портретах цих двох ще не обманював, а залишення в лазареті вважав братів на сторінках книги О. Кониського «Жизнь оманою керівництва» ([Шугуров], 1899, с. 435). украинского поэта Т. Г. Шевченко» ([Шугуров], М. Шугуров також наголосив на певних різно- 1899, с. 438, 439). читаннях у спогадах про перебування Т. Шевчен- Таким чином, незважаючи на певну епізодич- ка в Орській фортеці, які відбились у різних на той ність і незавершеність, і ця мемуарна праця, опу-

119 DOI 10.15421/2611813

блікована в «Киевской старине», становить пев- «Киевской старины» здійснені відповідно до за- ний інтерес для істориків. гального тодішнього рівня і кращих напрацювань Висновки. Здійснений у статті аналіз архео- у галузі археографії. Їх упорядники й редактори графічних публікацій матеріалів епістолярного та подавали стислі археографічні легенди, зазначали мемуарного характеру, які подають певні подро- від кого були отримані рукописи і де на той час биці контактів між Тарасом Шевченком та брата- знаходилися оригінали, а також супроводжували ми Лазаревськими, уміщених на сторінках текст публікацій власними коментарями й приміт- «Основы» і «Киевской старины», а також залуче- ками. Щоправда, ступінь детальності більшості з ної спеціальної наукової літератури з теми, дозво- них досить далекий від ідеалу. ляє зробити ряд висновків та узагальнень. По-третє, інформаційний потенціал проаналі- По-перше, у названих двох періодичних видан- зованих археографічних публікацій епістолярій і нях протягом 1862–1901 рр. було опубліковано за- мемуарів досить значний. На їх сторінках можна галом 20 епістолярій поета до братів Лазаревських знайти відомості не лише про конкретні цілі й за- і ще 15 листів від його респондентів, а також три соби комунікацій між Тарасом Шевченком і бра- мемуарні праці. До здійснення цих видань безпо- тами Лазаревськими, а й деякі доволі симптома- середнє відношення мали редколегії журналів, а тичні риси для характеристики світогляду всіх також члени родини Лазаревських, представники респондентів, для з’ясування сутності їх позицій соціокультурної еліти і громадськості. Редактора- під час оцінки ними окремих поточних реалій, ми та укладачами цих публікацій, зокрема, були ступеня реагування на тодішні явища і процеси, В. Горленко, В. Науменко, М. Шугуров та М. Ча- зокрема їх ставлення до появи окремих новітніх лий. публікацій українознавчої літератури наукового й По-друге, проаналізовані публікації стали пер- художнього характеру. До того ж ці джерела до- шими виданнями епістолярій та спогадів, які сто- зволяють відтворити образ українського Кобзаря суються аналізованої теми, здійсненими невдовзі у більш цілісному та завершеному вигляді, роз- після смерті Тараса Шевченка. Згодом вони нео- крити деякі подробиці його громадської та літера- дноразово перевидавались в інших спеціалізова- турної діяльності, особливо періоду рекрутчини- них виданнях. За виконанням вони відрізняються заслання та останніх чотирьох років його життя. власним археографічним рівнем. Зокрема, листи По-четверте, проаналізована наукова літерату- Т. Шевченка, опубліковані в «Основе», фактично ра дозволяє зробити висновок про необхідність не містять а ні передмови, а ні археографічної ле- комплексного узагальнюючого дослідження з генди, а ні жодних супровідних коментарів. На- теми, яке б врахувало всі вже наявні напрацюван- томість переважна більшість видань на сторінках ня в її рамках.

Бібліографічні посилання

А. Л. [Лазаревский, А. М.]. (1894). Гроб Т. Г. Шевченко В. Н. [Науменко, В.]. (1901). Письма М. М. Лазаревско- в Киеве у Христовоздвиженской церкви (7 мая го к Т. Г. Шевченко (1857–1859 гг.). Киевская стари‑ 1861 г. К рисунку). Киевская старина (кн. 2), 315– на (кн. 2), 283–300. 317. Войцехівська, І. Н. (2006). Епістолологія. Енциклопедія А. Л. [Лазаревский, А. М.]. (1894, ІІ). «Жизнь замеча- історії України (Т. 3: Е–Й). Київ: Наук. думка. тельных людей. Т. Г. Шевченко» Яковенко (рец. на Войцехівська, І Н., & Ляхоцький, В. П. (1999). кн.). Киевская старина (кн. 8), 289–291. Епістолологія. Київ. А. Л. [Лазаревский, А. М.]. (1891). Новое сведение о [Горленко, В.]. (1891). Два письма Т. Г. Шевченко (1840– пребывании Т. Г. Шевченко в Раимском укрепле- 1847 гг.). Киевская старина (кн. 2), 209–214. нии. Неверное сведение о Шевченке. Киевская Гриб, М. Г. (ред. вид.) (1958). Біографія Т. Г. Шевченка старина (кн. 2), 334–336. за спогадами сучасників. Київ. А. Л. [Лазаревский, А. М.]. (1898). Письма Честахов- Демиденко, Д. М. (2014). Зв’язки Тараса Шевченка з ро- ского, писанные в 1861 г. о похоронах поэта Шев- диною Лазаревських. Політико-правові погляди ченко. Киевская старина (кн. 2), 167–191. Т. Г. Шевченка (до 200-річчя з дня народження): Башманівська, Л. (2010). Епістолярія Шевченка як матеріали Міжнародної науково-практичної об’єкт пошукового дослідження під час вивчення конференції 21 бер. 2014 р. Харків: ХНУВС, 118– життєпису. Волинь – Житомирщина: істор.- 121. філолог. збірник з регіональних проблем (21), 258– Єфремов, С. (2008). Шевченкознавчі студії. К.: Україна. 266. Житомир. Ільків, А. (2014). Деякі штрихи до епістолярного об- Бородин, В. С. & Павлюк, Н. Н. (составл. и прим.) разу Тараса Шевченка (на матеріалі інтимного ли- (1988). Воспоминания о Тарасе Шевченко. Киев: стування). Мандрівець (6), 57–61. Днипро. Кирилюк, Є. П. (голова редкол.). (1976). Шевченківський Бородін, В. С. (ред.). (1993). Листи до Тараса Шевчен‑ словник: в 2-х тт. (т. 1). Київ. ка. Київ.

120 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Кодацька, Л. (упоряд.). (1962). Листи до Т. Г. Шевчен‑ Ляхова, М. (1984). За рядками листів Тараса Шевчен‑ ка. 1840–1861. Київ: Вид-во АН УРСР. ка. Київ: Дніпро. Комаров, М. (1895). Письмо Т. Г. Шевченко. Киевская Махінчук, М. (2009). Брати Лазаревські в долі Шев- старина (кн. 2), 44–46. ченка. Віче (жовтень, 19). Кониський, О. (1991). Тарас Шевченко-Грушівський: Миронова, И. А. (1985). Эпистолярные источники Хроніка його життя. Київ. XIX в. Теория и методы источниковедения и вспо‑ Коцюбинська, М. (2008). Шевченкові листи. Слово і могательных исторических дисциплин. Москва. час (7), 15–23. Н. Ш. [Шугуров, М.]. (1899). Из воспоминаний Кравець, І. (2013). Шевченко й Лазаревські. Коно‑ М. М. Лазаревского о Т. Г. Шевченке. Киевская топський краєзнавчий збірник (вип. 1), 36–41. старина (кн. 6), 433–439. Лазаревська, К. (1928). Шевченко і брати Лазаревські Н. Ш. [Шугуров, М.]. (1899, ІІ). Еще из воспоминаний (дещо з родинного архіву Лазаревських). Україна: М. М. Лазаревского о Шевченке. Киевская стари‑ науковий двохмісячник українознавства. Київ, 46– на (кн. 4), 1–7. 51. Сарбей, В. Г. (1989). Т. Г. Шевченко і О. Лазаревський. Лазаревский, А. Г. (2001). Настоящему – с памятью о Український історичний журнал (3), 26–34. прошлом. Киев. Соколюк, Ю. (2014). «Моя рідна, небачена і щиро лю- Лазаревский, А. М. (1863). Детство Шевченка. Матери- бима мати» (Т. Шевченко й А. Лазаревська). ал для биографии его. Основа (3), 1–10. Шевченкознавчі студії (вип. 17), 406–411. Лазаревский, А. М. (1861). Последний день жизни Чалый, М. К. (1899). Из воспоминаний Ф. М. Лазарев- Т. Г. Шевченко. Черниговские губернские ведомо‑ ского о Шевченко. Киевская старина (кн. 2), 151– сти (12). 167. Лазаревский, Б. (1914). О Шевченко и близких ему лю- Чалый, М. К. (1897). Из переписки Т. Г. Шевченко с дях. Рубикон (Петроград) (4–5), 3–6. разными лицами. Киевская старина (кн. 2), 151– Лазаревський, Г. О. (1945). Брати Лазаревські. Україна 175. (кн. 3), 24–25. Шевченко, Т. Г. (2003). Повне зібрання творів у 12-и Лазаревський, О. М. (1927). Короткі біографії братів тт. Т. 6. Листи. Дарчі та власницькі написи. До‑ Лазаревських. Український археографічний збірник кументи, складені Т. Г. Шевченком або за його уча‑ (Т. ІІ), 67–73. Київ. стю. Київ: Наук. думка. Лазаревський, О. О. (2004). Шевченко та Лазаревські. [Б. п.]. (1862). Листи Шевченка до М. М. Лазаревсько- Київ. го. Основа (кн. 3), 3–19. Лазаревський, О. О. (2007). І ті люди, і село те. Вітчизна (5). [Б. п.]. (1899). Письма К. И. Герна к М. М. Лазаревско- Лазаревський, О. О. (2009). З оточення Пророка. Тарас му о Шевченко и Шевченко к поэту Жуковскому и Шевченко та родина Лазаревських: есей. Київ: к неизвестному. Киевская старина (кн. 2), 67–73. Пульсари.

References

A. L. [Lazarevskiy, A. M.]. (1894). Hrob T. G. Shеvchеnkо object of investigative research while studying his bi- v Kiеvе u Hristоvоzdvizhеnskоy tsеrkvi (7 mаya ography]. Vоlyn’ – Zhytоmyрshchynа: istоr.-fіlоlоg. 1861 g. K risunku) [T. G. Shevchenko hearse in Kiev zbіrnyk z rеhіоnаl’nykh prоblем [Volyn – Zhytomyr near the Holy Cross Church (May 7, 1861 Commenting region: regional problems historical-philological col‑ picture)]. Кiеvskаya stаrinа (kn. 2), 315–317 (in Rus- lections] (21), 258–266. Zhytоmyr (in Ukrainian). sian). Borodin,V. S. & Pavlyuk, N. N. (sostavl. i prim.) (1988). А. L. [Lazarevskiy, А. М.]. (1894, ІІ). «Zhizn’ Vospominaniya о Tarase Shevchenko [Memoirs of zаmеchаtеl’nykh lyudеy. Т. G. Shеvchеnkо» Taras Chevchenko]. Кiev: Dniprо (in Russian). Yakоvеnkо (rеts. nа kn.) [«Life of outstanding people. Borodin, V. S. (red.). (1993). Lysty dо Таrаsа Shеvchеnkа T. G. Shevchenko» Yakovenko (book review)]. [Letters to Taras Shevchenko]. Кyiv (in Ukrainian). Кiеvskаya stаrinа (кн. 8), 289–291 (in Russian). Chаlyy, М. К. (1899). Iz vоspоminаniy F. М. Lаzаrеvskоgо А. L. [Lazarevskiy, А. М.]. (1891). Nоvое svеdеniе о о Shеvchеnkо [From F. M. Lazarevsky memoirs about prеbyvаnii Т. G. Shеvchеnkо в Rаimskом ukrеplеnii. Shevchenko]. Кievskаya stаrinа (kn. 2), 151–167 (in Nеvеrnое svеdеniyе о Shеvchеnkе [The new notice Russian). about T. G. Shevchenko residence in the Raimsk forti- Chalyy, М. К. (1897). Iz pеrеpiski Т. G. Shеvchеnkо s fication. Incorrect notice about Shevchenko]. Кiеvskаya rаznymi litsаmi [From Shevchenko correspondence]. stаrinа (kn. 2), 334–336 (in Russian). Кievskаya stаrinа (кн. 2), 151–175 (in Russian). А. L. [Lazarevskiy, А. М.]. (1898). Pis’mа Chеstаhоvskоgо, Dеmydеnkо, D. М. (2014). Zv’yazky Таrаsа Shеvchеnkа z pisаnnyе v 1861 g. о pоhоrоnаh pоetа Shеvchеnkо rоdynоyu Lаzаrеvs’kykh. Pоlіtykо-prаvоvі pоhlyady [Chestakhovsky letters dated 1861 about poet Т. G. Shеvchеnkа (dо 200-rіchchya z dnya nаrоd- Shevchenko funeral]. Кiеvskаya stаrinа (kn. 2), 167– zhеnnya): mаtеrіаly Mіzhnаrоdnоyi nаukоvо- 191 (in Russian). prаktychnоyi kоnfеrеntsіyi 21 bеr. 2014 r. [Communi- Bаshmаnіvs’kа, L. (2010). Еpіstоlyarіya Shеvchеnka yak cation of T. G. Shevchenko and Lazarevsky family. оb’yekt pоshukоvоhо dоslіdzhеnnya pіd chаs Political and legal visions of T. G. Shevchenko (devot- vyvchеnnya zhyttepysu [Shevchenko epistolary as an ed to 200 anniversary of birth): The International sci‑

121 DOI 10.15421/2611813

ence and practice conference March 21, 2914 write- Lаzаrеvs’kyy, О. О. (2007). І tі lyudy, і sеlо tе [And those ups.], 118–121. Khаrkіv: HNUVS (in Ukrainian). people, and that village]. Vіtchyznа (5) (in Ukrainian). Efrеmоv, S. (2008). Shеvchеnkoznаvchі studіyi [Studies de‑ Lаzаrеvs’kyy, О. О. (2009). Z оtоchеnnya Prоrоkа. Таrаs voted to Shevchenko]. Кyiv: Ukrayinа (in Ukrainian). Shеvchеnkо tа rоdynа Lаzаrеvs’kykh: еsеy [From the [Hоrlеnkо, V.]. (1891). Dvа pis’ma Т. G. Shеvchеnkо Prophet environment. Taras Shavchenko and Laza‑ (1840–1847 gg.) [Two letters of T. G. Shevchenko revsky family: essay]. Кyiv: Pul’sаry (in Ukrainian). (1840–1847)]. Кiеvskаya stаrinа (kn. 2), 209–214 (in Lyahоvа, М. (1984). Zа ryadkаmy lystіv Таrаsа Shеvchеnkа Russian). [Following Taras Shevchenko letters]. Кyiv: Dnіprо Hryb, М. G. (rеd. vyd.) (1958). Bіоgrаfіya Т. G. Shеvchеnkа (in Ukrainian). zа spоhаdаmy suchаsnykіv [T. G. Shevchenko biogra- Mаhіnchuk, М. (2009). Brаty Lazаrеvs’kі v dоlі phy as remembered by coaevals]. Кyiv (in Ukrainian). Shеvchеnkа [Lazarevsky brothers in Shevchenko des- Il’kіv, А. (2014). Dеyakі shtrykhy dо еpіstоlyarnоhо tiny]. Vіchе (Zhоvtеn’, 19) (in Ukrainian). оbrаzu Таrаsа Shеvchеnkа (nа mаtеrіаlі іntymnоhо Мirоnоvа, I. А. (1985). Epistolyarnyе istоchniki XIX v. lystuvаnnya) [Some accents of the epistolary image of Теоriya i mеtоdy istоchnikоvеdеniya i vspоmоgаtеl’nyh Taras Shevchenko (based on personal correspon- istorichеskih distsiplin [Epistolary sources of XIX cen‑ dence)]. Маndrіvеch’ (6), 57–61 (in Ukrainian). tury. Theory and methods of source studies and second‑ Коdаts’kа, L. (upоryad.). (1962). Lysty dо Т. G. Shеvchеnkа. ary historical disciplines]. Моskvа (in Russian). 1840–1861 [Letters to T. G. Shevchenko. 1840–1861]. Sаrbеy, V. G. (1989). Т. G. Shеvchеnkо і О. Lаzаrеvs’kyy Кyiv: Vyd-vо АN URSR (in Ukrainian). [T. G. Shevchenko and O. Lazarevsky]. Ukrаyins’kyy Коmаrоv, М. (1895). Pis’mo Т. G. Shеvchеnkо [Letter of іstоrychnyy zhurnаl [Ukrainian historical journal]. T. G. Shevchenko]. Кievskаya stаrinа (kn. 2), 44–46 (3), 26–34 (in Ukrainian). (in Russian). Shеvchеnkо, Т. G. (2003). Povnе zіbrаnnya tvоrіv u 12-y tt. Коnys’kyy, О. (1991). Таrаs Shеvchеnkо-Hrushivs’kyy: T. 6. Lysty. Dаrchі tа vlаsnyts’kі nаpysy. Dоkumеnty, Hrоnіkа yohо zhyttya [Taras Shevchenko-Grushivsky: sklаdеnі Т. G. Shеvchеnkоm аbо zа yоhо uchаstyu Chronicle of his life]. Кyiv (in Ukrainian). [Omnibus edition in 12 Volumes. Vol. 6. Letters. Dedi‑ Коtsyubyns’kа, M. (2008). Shеvchеnkоvі lysty [Shevchen- catory and ownership inscriptions. Documents, com‑ ko letters]. Slоvо і chаs (7), 15–23. (in Ukrainian). posed by T. G. Shevchenko or featuring him]. Кyiv: Кrаvеts’, І. (2013). Shеvchеnkо i Lаzаrеvs’kі [Shevchenko Nаuk. dumkа (in Ukrainian). and Lazarevsky]. Коnоtоps’kyy кrаyeznаvchyy Sоkоlyuk, Yu. (2014). «Моya rіdnа, nеbаchеnа і shchyrо zbіrnyk [Konotop local history collections] (vyp. 1), lyubymа mаty» (Т. Shеvchеnkо i А. Lаzаrеvs’kа) 36–41 (in Ukrainian). [«My darling, never seen and beloved mother» Kyrylyuk, E. P. (hоlоvа redkоl.). (1976). Shеvchеnkіvs’kyy (T. Shevchenko and A. Lazarevska)]. slоvnyk [Shevchenko library]: v 2-h tt. (t. 1). Кyiv (in Shеvchеnkоznаvchі studіyi [Studies devoted to Ukrainian). Shevchenko] (vyp. 17), 406–411 (in Ukrainian). Lаzаrеvs’kа, К. (1928). Shеvchеnkо і brаty Lаzаrеvs’kі N. Sh. [Shugurоv, М.]. (1899). Iz vоspоminаniy (dеshchо z rоdynnоhо аrhivu Lazаrеvs’kykh) М. М. Lаzаrеvskоhо о Т. G. Shеvchеnkе [From the [Shevchenko and Lazarevsky brothers (some extracts memoirs of M. M. Lazarevsky of T. G. Shevchenko]. from the Lazarevsky family archive)]. Ukrаyinа: Кievskаya stаrinа (kn. 6), 433–439 (in Russian). nаukоvyy dvоhmіsyachnyk ukrаyinоznаvstvа N. Sh. [Shugurоv, М.]. (1899, ІІ). Еshchе iz vоspоminаniy [Ukraine: scientific two-month Ukrainian journal], М. М. Lаzаrеvskоgо о Shеvchеnkе [More from the 46–51. Кyiv (in Ukrainian). memoirs of M. M. Lazarevsky of Shevchenko]. Lаzаrеvskiy, А. G. (2001). Nаstоyashchеmu – s pаmyat’yu Кievskаya stаrinа (kn. 4), 1–7 (in Russian). о prоshlоm [To the present remembering the past]. V. N. [Nаumеnkо, V.]. (1901). Pis’ma М. М. Lazаrеvskоgо Кiev (in Russian). k Т. G. Shеvchеnkо (1857–1859 gg.) [M. M. Laza- Lаzаrеvskiy, А. М. (1863). Dеtstvо Shеvchеnkа. Mаtеriаl revsky letters to T. G. Shevchenko (1857–1859)]. dlya biоgrаfii еgо [Shevchenko childhood. The mate- Кiеvskаya stаrinа (kn. 2), 283–300 (in Russian). rial for his biography]. Оsnоvа (3), 1–10 (in Russian). Vоytsеhіvs’kа, І. N. (2006). Epistolologiya. Еntsyklоpеdіya Lаzаrеvskiy, А. М. (1861). Pоslеdniy dеn’ zhizni іstоrіyi Ukrаyiny [Epistolology. Encyclopedia of Т. G. Shеvchеnkо [The last day of T. G. Shevchenko. Ukrainian history] (Т. 3: Е–Й). Кyiv: Vyd-vо «Nаuk. Chernigov governorate chronicle]. Chеrnigоvskie dumkа» (in Ukrainian). gubеrnskie vеdоmоsti (12) (in Russian). Vоytsеhіvs’kа, І. N. & Lyakhоt-s’kyy, V. P. (1999). Episto‑ Lаzаrеvskiy, B. (1914). О Shеvchеnkо i blizkih еmu ly- lologiya [Epistolology]. Кyiv (in Ukrainian). udyah [About Shevchenko and his closed ones]. [B. p.] [No signature]. (1862). Lysty Shеvchеnkа dо М. М. Rubikоn (Pеtrоgrаd) (4–5), 3–6 (in Russian). Lаzаrеvs’kоhо [Letters of Shevchenko to M. M. Laza- Lаzаrеvs’kyy, G. О. (1945). Brаty Lаzаrеvs’kі [Lazarevsky revsky]. Оsnоvа (kn. 3), 3–19 (in Ukrainian). brothers]. Ukrаyinа (кн. 3), 24–25 (in Ukrainian). [B. p.] [No signature]. (1899). Pis’ma К. I. Gеrnа к Lаzаrеvs’kyy, О. М. (1927). Kоrоtkі bіоhrаfіyi brаtіv М. М. Lаzаrеvskоmu о Shеvchеnkо i Shеvchеnkо k Lаzаrеvs’kykh [Short biographies of Lazarevsky pоetu Zhukоvskоmу i k nеizvеstnоmu [Letters of brothers]. Ukrаyins’kyy аrhеоhrаfіchnyy zbіrnyk, K. I. Gern to M. M. Lazarevsky about Shevchenko, Т. ІІ, 67–73. Кyiv (in Ukrainian). and of Shevchenko to poet Zhukovsky and to un- Lаzаrеvs’kyy, О. О. (2004). Shеvchеnkо tа Lаzаrеvs’kі known]. Кievskаya stаrinа (kn. 2), 67–73 (in Russian). [Shevchenko and Lazarevsky’s]. Кyiv (in Ukrainian). Надійшла до редколегії 12.07.18

122 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 123–127 doi 10.15421/2611814 http://www.via.dp.ua

УДК 94:02] (477.63) «1903/1916» LCC DK 508.773 Л. М. Лучка Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Бібліотечна діяльність Катеринославської вченої архівної комісії: до 115-річчя створення

Досліджено історію та діяльність бібліотечного осередку Катеринославської вченої архівної комісії. Висвітлено процес комплектування та його особливості у формуванні наукового товариства. Розкрито внесок та визначено роль українських діячів у створенні ґрунтовного книгозібрання краю. Ключові слова: бібліотека; книгообмін; фонди. Лучка Л. Н. Библиотечная деятельность Екатеринославской ученой архивной комиссии: к 115-летию создания Исследованы история и деятельность библиотечного центра Екатеринославской ученой архивной комиссии. Освещен процесс комплектования и его особенности в формировании научного общества. Раскрыт вклад и определена роль украинских деятелей в создании значительного собрания книг края. Ключевые слова: библиотека; книгообмен; фонды. Luchka L. M. The Library Аctivity of Katerinoslav Scientific Archival Commission: to the 115th Аnniversary of Foundation At the end of the 19th century archival commissions as historical societies began to work in the provinces of the Impe- rial state. The application about opening of Katerinoslav province scientific commission was prepared in 1902. It was signed by famous elective district council members, public figures, cultural and educational leaders. The society of histo- rians, archivists, ethnographers, archeologists and specialists in regional studies worked in Katerinoslav in 1903−1916. The author shows history and activity of the library of a local society as a province centre of local lore history. The printed editions of the society called «Chronocles» (volumes I−X) which contain proceedings of the commission meetings were the main source of research. The library collected works on history, archeology, ethnography and historical geography of Katerinoslav province. From the beginning of the library foundation it played an important part in the development of the society. The members of the society paid great attention to forming of book collections on regional history. From the first years of its activity the commission constantly supported book exchange with other institutions and organizations which favoured the spreading of knowledge and exchanging of experience. The sources contain informa- tion about people who gladly gave necessary and useful literature to the commission. Professors, teachers of local educa- tional institutions, museum workers, cultural and educational leaders of Ukraine were among the members of the com- mission. In 1910 the commission totaled 11 honoured and 54 full members. Local activists paid special attention to keeping of church archive. In particular, D. I. Yavornitsky defended the thought about studying of archival documents as written evidence on the history of Ukrainian people. The library collection according to its content, subject, and chronology is considered in the article; authors groups are analyzed. Donations from different organizations and private persons were a valuable source of supplement of the com- mission’s book stock. The members of the commission had the opportunity to work with scientific editions of Kharkiv, Lviv and Odessa universities. The article reveals the role of A. S. Sinyavsky, V. O. Bidnov and I. Y. Akinfiev in the pro- cess of formation of readers’ tastes, scientific interest and professional level of Katerinoslav inhabitants at the beginning of the 20th century. Library activists maintained an active position in the activity of the society. For the period of existence 6 surnames of persons who took an active part in the commission’s librarianship are known. Keywords: Library; Book Exchange; Collections.

© Лучка Л. М., 2018 123 DOI 10.15421/2611814

Постановка проблеми. Розгалужена націо- бліотека як губернський центр краєзнавства [9, нальна мережа бібліотечного простору свідчить с. 204]. На думку членів комісії, збережені матері- про існування та діяльність бібліотек різного відо- али мають велику історичну цінність для майбут- мчого підпорядкування. Бібліотеки наукових то- ніх поколінь і є корисними для дослідників того вариств посідали важливе місце у процесах поши- часу. Секретар комісії І Ф. Вертоградов підкрес- рення знань, розповсюдження наукової літерату- лював, що одним з головних завдань комісії пови- ри та формування інтелектуального середовища нно стати створення бібліотеки, яка складалася б з губерній. Історія Катеринославської вченої архів- праць з історії, археології, етнографії та історич- ної комісії (далі – КВАК) тісно пов’язана зі ство- ної географії нашого краю. Про підвищену увагу ренням багатогалузевого наукового книгозібран- до цього факту свідчать порушені питання на за- ня краєзнавчого змісту, що є ґрунтовним джере- сіданні від 23 квітня 1903 р. лом у створенні цілісної картини розвитку губер- Про різнобічну просвітницьку діяльність комі- нії початку ХХ ст. сії, до якої входила і бібліотечна секція, свідчать Аналіз джерел і публікацій. Історію та діяль- протоколи засідань, що опубліковані у «Летопи- ність Катеринославської вченої архівної комісії сях». За перший рік діяльності комісія отримала широко висвітлено вітчизняними науковцями [1; понад 60 примірників «Отчетов», «Праць», «Заме- 2; 16]. Вивченню матеріалів з історії бібліотеки ток», «Известий» від колег Пермської, Чернігів- осередку недостатньо приділялась увага сучасних ської, Володимирської, Тверської, Таврійської, дослідників. Автор статті вже торкався визначе- Ярославської, В’ятської, Оренбурзької архівних ної тематики, але в межах стислого огляду [3, комісій, Товариства дослідників Волині, Товари- с. 93]. Дана робота є окремою розвідкою з визна- ства дослідників Астраханського краю, Москов- чення ролі та місця бібліотеки у створенні ґрун- ського та Петербурзького археологічних това- товного історико-наукового товариства губернії риств. Географічні межі співпраці були широкими на початку ХХ ст. та розгалуженими. Значну роль у створенні біблі- Мета статті полягає у висвітленні історії та отечного осередку відіграли маріупольські та розвитку бібліотеки катеринославського товари- олександрівські навчальні заклади, зокрема жіно- ства шляхом вивчення фондових зібрань. ча та класична гімназії. Варто звернути увагу на Виклад основного матеріалу. Наприкінці вагому допомогу товариству у кількості 12 бро- ХІХ ст. у губерніях імперської держави з метою шур серійних видань «Историко-статистического сприяння розвитку місцевого середовища почали и археологического описания» різних населених діяти архівні комісії як історичні товариства. Ко- пунктів, що надійшли від І. Ф. Токмакова. Цінні місії було засновано як урядово-громадські уста- персональні матеріали та документи містив руко- нови, громадський характер яких обумовлював пис «Биографического словаря замечательных де- самостійність товариств. Ідея створення громад- ятелей и уроженцев Екатеринославской губер- ської науково-дослідницької установи в Катери- нии» (24 особи). нославі сформувалась у 1897 р. Клопотання про З перших років діяльності комісія постійно відкриття Катеринославської губернської вченої підтримувала книгообмін з іншими установами та комісії було підготовлено у 1902 р. за підписами організаціями, що мало велике значення у проце- відомих у місті земських, громадських та культур- сах поширення знань та обміну досвідом. Серед но-освітніх діячів: К. Т. Калабановський, В. В. Ку- подарованих видань варто зазначити краєзнавчі рилов, І. Я. Акінфієв, С. А. Бродницький, Я. П. Но- видання, зокрема «Памятные книжки», «Адрес- вицький, І. Ф. Вертоградов [6, с. 168]. календарь на 1989 год», «Новороссийский кален- Перше засідання відбулося 16 березня 1903 р. дарь на 1893 год», «Межевая книга деревни Бе- Обов’язки першого голови комісії виконував ленькой», «Русская провинция и областной исто- М. І. Миклашевський, який у грудні 1906 р. виїхав рический съезд». Джерела містять інформацію з Катеринослава, місце заступника голови посів про осіб, що із задоволенням передавали комісії директор Катеринославського комерційного учи- потрібну за часом і корисну за читацьким призна- лища А. С. Синявський. Секретарем («правитель ченням літературу: О. І. Єгоров, І. Ю. Попов, дел») було обрано викладача Катеринославського Г. І. Бєлінський, М. І. Миклашевський, В.Н. Сто- комерційного училища І. Ф. Вертоградова. Това- роженко, А. С. Синявський. На засіданнях риство істориків, архівістів, етнографів, археоло- А. С. Синявський проводив короткий огляд книж- гів та краєзнавців на Катеринославщині діяло у кових новинок, звертаючи увагу на зміст видань 1903−1916 рр. та рекомендації для читання краєзнавцям [8, З метою виконання завдань, пов’язаних з істо- с. 198, 199]. рією та архівною справою, охороною та збережен- Комісія мала широку програму щодо виявлення ням пам’ятників, створенням персонального до- та збирання праць з усіх галузей знань стосовно кументного фонду краю комісії потрібна була бі- Катеринославської губернії. Ці задуми мали реалі-

124 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

зуватися у створенні повного бібліографічного по- Таким чином, поповнення бібліотеки відбува- кажчика праць краєзнавчого змісту. До членів ко- лося за двома напрямками: шляхом книгообміну місії належали професори, викладачі місцевих на- та отримання дарунків, про що свідчать звіти вчальних закладів, музейні працівники та культур- бібліотекарів про нові надходження. З початку но-освітні діячі. На перших засіданнях існування комісія, з метою обміну досвідом, новостворене товариство обрало своїми членами підвищення фахового рівня членів та вивчення професорів Київського університету, Новоросій- нових дослідницьких методів, підтримувала тіс- ського університету, Харківського університету, ні зв’язки з Одеським товариством історії та Московського університету, Юр’ївського універ- старовини. Вищезазначене віддзеркалювалося ситету (Д. І. Багалій, М. Ф. Сумцов, Д. І. Явор- на сторінках «Записок Императорского Одес- ницький, А. М. Ясинський, В. І. Пічета). За інфор- ского общества истории и древностей» (тт. 23, мацією українського вченого В. П. Ляхоцького, 24). Керівництво Катеринославської комісії під- молодий І. Огієнко без офіційного членства та на тримувало наукові зв’язки з понад 10 архівними добровільних засадах брав участь у діяльності комісіями, Київським науковим товариством Катеринославської вченої архівної комісії. У тощо. У 1910−1911 рр. бібліотека комісії отри- 1904 р. за заслуги перед Комісією та просвітниць- мала цінні історичні видання: «Столетие Воен- ку діяльність катеринославський губернатор ного Министерства», «Стороженки: семейный (1900−1904), граф Ф. Е. Келлер був обраний по- архив», «История Харьковского университета» чесним членом КВАК. У 1910 р. КВАК мала 11 по- Д. І. Багалія. чесних членів та 54 дійсних членів [4, с. 220]. Діяльність комісії була відомою за межами гу- Не залишалися поза увагою комісії проблеми бернії, про що свідчать численні прохання від різ- стану архівів та їх збереження. Серед церковних них організацій щодо надсилання примірників архівів підвищену увагу привертав архів Самар- «Летописей» (друкованого видання товариства), ського монастиря (Новомосковськ). Ці важливі зокрема Музею української старовини В.В. Тар- питання виносили на обговорення земські діячі новського у Чернігові, Московського Рум’ян- С. А. Бродницький, Я. Г. Гололобов, М. В. Биков. цевського музею. Архівні та бібліотечні матеріали Прийняті комісією рішення не дозволяли ліквіду- допомагали членам комісії і тим, хто цікавився вати або знищувати архівні справи без їхнього до- старовиною, розширити кругозір, підвищити фа- зволу, що того часу мало місце. Актуальними за- ховий рівень, поглибити знання з краєзнавчих пи- лишаються думки Д. І. Яворницького про роль тань, вести наукові пошуки за обраною темати- архівних документів як писемних пам’яток у ви- кою [13, с. 17]. вченні побуту та звичаїв краю [10, с. 2]. Члени комісії мали на меті збирання різнома- Значну увагу члени комісії приділяли розши- нітних видань, але більшу увагу звертали на істо- ренню географічних меж спілкування. Так, у рико-етнографічні матеріали. Вагомі внески зро- 1905 р. викладач Катеринославської духовної се- блено дослідником запорозької старовини, доку- мінарії В. О. Біднов ініціював питання про спів- менталістом рукописної спадщини К. В. Болсу- працю з Товариством імені Т. Г. Шевченка у новським у кількості 5 примірників брошури Львові, яке на той час було вже відомою культур- «Русские монетные гривны, их форма и проис- но-просвітницькою організацією [11, с. 12]. Члени хождения». Вагомими дарунками стали книги Катеринославської комісії мали можливість пра- М.І. Буличева («Исследования некоторых изобра- цювати з виданнями професора Львівського уні- жений на древних русских деньгах. Вып. 1. СПб., верситету М. С. Грушевського з історії південної 1904») [9, с. 202]. Я. П. Новицький поповнив бі- та західної Русі. У 1905 р. директор Катеринослав- бліотеку книгами з історії міста Олександрівська ського комерційного училища А. С. Синявський та повіту. В. А. Біднов подарував літературу з іс- презентував підготовлену М. С. Грушевським торії церковного життя («Отношение Астрахан- працю «История украинского народа». Висока ских иерархов к местной семинарии»). оцінка, надана культурно-освітнім діячем, свідчи- Крім того, бібліотека зберігала рукописні мате- ла про широку обізнаність та глибокі історичні ріали, зокрема краєзнавчі колекції відомих укра- знання доповідача. Перше наукове видання з іс- їнських істориків та місцевих активних діячів торії українського народу, за словами А. С. Си- Г. І. Маркевича, Д. І. Яворницького, М. В. Бикова, нявського, комісія повинна мати для своїх членів з якими вони виступали на засіданнях осередку. та краєзнавців губернії. На державному рівні ко- Доречно додати, що Д. І. Яворницький підкреслю- місія мала офіційні стосунки з Державною думою, вав наукову цінність сімейних архівів, зокрема ро- яка надсилала стенографічні звіти засідань дин Синельникових, Алексєєвих, Комстадіусів, (1910−1911), Сенатським архівом у Санкт- Байдаків, Малама, як ґрунтовних джерел з вивчен- Петербурзі, який передав до Катеринослава укла- ня історії повсякдення та української персоналіс- дений каталог документів та справ (1911 р.) [5, тики [7, с. 183]. с. 270; 10, с. 6].

125 DOI 10.15421/2611814

У 1905 р. бібліотечне зібрання осередку попо- професора, медика М. О. Роговича, просвітянина внили брошури полтавського дослідника Є. С. Вирового [2, с. 21−25]. І. Ф. Павловського, рукописний твір катерино- Активну позицію у діяльності осередку мали славського лікаря М. В. Симонова «Записки вра- бібліотекарі – діячі, що виконували обов’язки бі- ча: в 2 ч.», книга полтавського дослідника бліотекаря. На жаль, постійного бібліотекаря комі- М. В. Пірського «Описание Кобелякского уезда». сія не мала. За період функціонування товариства У 1909 р. до фондів бібліотеки надійшли праці відомими є 6 осіб, які опікувалися бібліотечними вченого-ботаніка І. Я. Акінфієва «Екатеринослав справами. У перші роки діяльності окремої посади с 80-х годов прошлого столетия. Воспоминание бібліотекаря комісія не мала, що негативно позна- старожила», одна зі статей якого була присвячена чалося на результатах роботи. З 1903 по 1906 р. місцевому етнографу Г. А. Залюбовському; біло- обов’язки бібліотекаря виконував секретар комісії, руського історика В. І. Пічети «Падение крепост- викладач Катеринославського комерційного учи- ного права в России». До цього переліку доречно лища І. Ф. Вертоградов. За сумлінну і копітку пра- додати статті Д. І. Яворницького з новими матері- цю з питань організації бібліотеки та підготовки алами про історика та етнографа М. Закревського друкованих видань у 1906 р. діяч отримав подяку [14, с. 248]. та слова глибокої вдячності [12, с. 13, 14]. Цінним придбанням стала двотомна праця Фе- У 1906 р. за рекомендацією І. Ф. Вертоградова одосія Макаревського «Материалы для историко- на цю посаду обрали викладача Катеринославської статистического описания Екатеринославской класичної гімназії, автора статей про місцевих дія- епархии» (1880 р.), яку А. С. Синявський та чів, українських істориків, краєзнавчих оповідей В. О. Біднов вважали бібліографічною рідкістю. В. В. Данилова. Працюючи в одеських бібліотеках, Вагомими з генеалогічної історії були видання іс- В. В. Данилов звертав увагу на читацьку аудиторію. ториків та етнографів М. В. Стороженка та У зв’язку з переїздом діяча до Одеси з 1907 р. по С. В. Фарфоровського. Грунтовний дарунок – бі- 1909 р. посаду бібліотекаря обіймав викладач Кате- бліотека «Понтика» за редакцією академіка ринославської чоловічої гімназії В. Ф. Адамов. Піс- В. В. Латишева – надійшов від Імператорської ля його заяви у 1909 р. відповідальним за бібліотечні академії наук [15, с. 259]. справи призначено Я. В. Локтя, викладача історії та Комісія постійно заслуховувала доповіді біблі- географії Класичної гімназії, який наприкінці поточ- отекаря щодо нових надходжень книг та журна- ного року виїхав до Луганська [14, с. 247]. лів. З метою отримання потрібної на той час літе- З 1910 по 1913 р. за нові надходження до комі- ратури осередок підтримував зв’язки з редакція- сії відповідав історик, політичний та громадський ми, видавництвами, церковно-археологічними то- діяч Д. І. Дорошенко, який на запрошення вариствами Чернігова, Полтави, Харкова, Києва, А. С. Синявського викладав у Катеринославсько- Одеси, Херсона, Катеринодара. До участі у «Лето- му комерційному училищі. У зв’язку з переїздом писях» члени КВАК запрошували вчених інших Д.І. Дорошенка до Києва його обов’язки викону- міст та губерній. Комісія постійно прислухалася вав Є. С. Вировий, український видавець, знавець до бібліотечних проблем і підтримувала розвиток та шанувальник української літератури, член Ка- бібліотеки. Так, у 1912 р. була прийнята постано- теринославської «Просвіти». У 1915 р. він звіту- ва про друкування каталогу бібліотечних видань, вав про нові надходження у кількості 22 книг до який є цінним довідково-пошуковим апаратом. бібліотеки комісії. Незважаючи на плинність від- Члени комісії цікавилися розвитком бібліотечної повідного персоналу, бібліотека плідно розвива- справи губернії, зокрема долею місцевих бібліо- лася та якісно виконувала інформаційну, наукову, тек після їх закриття: розпорошена чи продана. просвітницьку функції краєзнавчого центру. Власного приміщення осередок не мав. Засі- Висновки. Підсумовуючи, зазначимо, що бі- дання відбувалися у приміщенні Катеринослав- бліотечна діяльність Катеринославської вченої ського комерційного училища. Архів зберігався у архівної комісії на початку ХХ ст. була тісно музеї імені О. М. Поля (1909−1910 рр.). Можна пов’язана з метою та завданнями товариства. Ви- припустити, що бібліотека розташовувалася у Ко- рішальну роль у створенні ґрунтовного осередку мерційному училищі. Читачами місцевого осеред- відігравала бібліотека та її наповнення. Серед ку були різні за фахом та віком діячі, яких джерел комплектування книгозібрання першоряд- об’єднувала любов та шана до рідного краю, його не місце посідали активний книгообмін та приват- вікової історії, звичаїв, традицій, особистостей. ні дарунки. Важливу роль у реалізації задуманих Серед відвідувачів бібліотеки Катеринославської проектів та вирішенні проблемних питань відігра- комісії варто зазначити катеринославського гу- вали бібліотекарі, обов’язки яких сумлінно вико- бернатора К. М. Шидловського (1909−1910), істо- нували члени комісії – активні мешканці Катери- риків Д. І. Яворницького, Д. І. Дорошенка, нославщини та відомі українські діячі. В. Д. Машукова, Я. П. Новицького, томського

126 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Бібліографічні посилання Абросимова, С. В. & Журба, О. І. (1992). Археографічна Протокол № 4 заседания ЕУАК, 30 ноября 1903 г. діяльність Катеринославської ученої архівної (1904). Летопись ЕУАК (вып. 1), 192−201. Екатери- комісії. Український археографічний щорічник нослав: Тип. губ. земства. (вип. 1), 34−46. Київ. Протокол № 5 заседания ЕУАК, 3 мая 1904 г. (1904). Абросимова, С. В., Журба, О. І., Кравець М. В. (Уклад.) Летопись ЕУАК (вып. 1), 200–206. Екатеринослав: (1991). Летопись Екатеринославской ученой архив‑ Тип. губ. земства. ной комиссии (1904−1915): бібліогр. довід. Київ. Протокол № 7 заседания ЕУАК, 20 марта 1905 г. (1909). Лучка, Л. М. (2013). Революція 1905–1907 років та роз- Летопись ЕУАК (вып. 5), 1−9. Екатеринослав: Тип виток бібліотечної справи на Катеринославщині. губ. земства. Проблеми політичної історії України: зб. наук. пр. Протокол № 8 заседания ЕУАК, 22 мая 1905 г. (1909). (вип. 8), 86−97. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ. Летопись ЕУАК (вып. 5), 11−12. Екатеринослав: Ляхоцький, В. (2000). Тільки книжка принесе волю Тип. губ. земства. українському народові... Київ: Вид-во ім. Олени Теліги. Протокол № 9 заседания ЕУАК, 5 декабря 1906 г. Отчет о деятельности Екатеринославской ученой ар- (1909). Летопись ЕУАК (вып. 5), 13−14. Екатери- хивной комиссии (далі – ЕУАК), 14 ноября 1909 г. нослав: Тип. губ. земства. по 1 января 1911 г. (1911). Летопись Екатеринос‑ Протокол № 11 заседания ЕУАК, 25 ноября 1907 г. лавской ученой архивной комисси (вып. 7), (1909). Летопись ЕУАК (вып. 5), 16−18. Екатери- 266−271. Екатеринослав: Тип. губернского зем- нослав: Тип. губ. земства. ства, 1911. Протокол № 15 заседания ЕУАК, 14 ноября 1909 г. Протокол № 1 открытия Губернской ЕУАК, 16 марта (1910). Летопись ЕУАК (вып. 6), 246−249. Екатери- 1903 г. (1904). Летопись ЕУАК (вып. 1), 167−171. нослав: Тип. губ. земства. Екатеринослав: Тип. губ. земства. Протокол № 19 заседания ЕУАК, 26 сентября 1910 г. Протокол № 2 заседания ЕУАК, 23 апреля 1903 г. (1910). Летопись ЕУАК (вып. 6), 259−260. Екатери- (1904). Летопись ЕУАК (вып. 1), 171−185. Екатери- нослав: Тип. губ. земства. нослав: Тип. губ. земства. Тележняк, К. О. (2014). Катеринославська вчена архівна ко- місія та колекції писемних пам’яток. Грані (3), 120−125. References Abrosymova, S. V. & Zhurba, O. I (1992). Arkheohrafichna val commission meeting, November 30, 1903]. Letopys diialnist Katerynoslavskoi uchenoi arkhiv-noi komisii [Ar- EUAK (1), 192−201. (in Ukrainian). cheological activity of Katerinoslav scientific archival com- Protokol № 5 zasedanyia EUAK, 3 maia 1904 h. (1904). mission]. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk (1), [Protocol № 5 of Katerinoslav scientific archival com- 34−46. (in Ukrainian). mission meeting, May 3, 1904]. Letopys EUAK (1), Abrosymova, S. V., Zhurba, O. I., Kravecz, M. V. (Uklad.) 200−206. (in Ukrainian). (1991). Letopys Ekaterynoslavskoi uchenoi arkhyvnoi Protokol № 7 zasedanyia EUAK, 20 marta 1905 h. (1909). komyssyy (1904−1915). [Chronicle of Katerinoslav scien- [Protocol № 6 of Katerinoslav scientific archival com- tific archival commission] (1991). Kyiv. (in Ukrainian). mission meeting, March 20, 1905]. Letopys EUAK (5), Luchka, L. M. (2013) Revoliutsiia 1905−1907 rokiv ta 1−9. (in Ukrainian). rozvytok bibliotechnoi spravy na Katerynoslavshchyni Protokol № 8 zasedanyia EUAK, 22 maia 1905 h. (1909). [Revolution of 1905−1907 and development of librari- [Protocol № 8 of Katerinoslav scientific archival com- anship in Katerinoslav region]. Problemy politychnoi mission meeting, May 22, 1905] Letopys EUAK (5), istorii Ukrainy (8), 86−97. (in Ukrainian). 11−12. (in Ukrainian). Liakhotskyi, V. (2000) Tilky knyzhka prynese voliu Protokol № 9 zasedanyia EUAK, 5 dekabria 1906 h. ukrainskomu narodovi...[Only the book will give free‑ (1909). [Protocol № 9 of Katerinoslav scientific archi- dom to Ukrainian people]. Kyiv: Vydavnytstvo imeni val commission meeting, December 5, 1906]. Letopys Oleny Telihy. (in Ukrainian). EUAK (5), 13−14. (in Ukrainian). Otchet o deiatelnosty Ekaterynoslavskoi uchenoi Protokol № 11 zasedanyia EUAK, 25 noiabria 1907 h. arkhyvnoi komyssyy (dali – EUAK), 14 noiabria (1909). [Protocol № 11 of Katerinoslav scientifica rchi- 1909 h. po 1 yanvaria 1911 h. (1911). [Report on the val commission meeting, November 25, 1907]. Letopys activities of Katerinoslav scientific archival commis- EUAK (5), 16−18. (in Ukrainian). sion, November 14, 1909 – January 1, 1911] Letopys Protokol № 15 zasedanyia EUAK, 14 noiabria 1909 h. Ekaterynoslavskoi uchenoi arkhyvnoi komyssy (7), (1910) [Protocol № 15 of Katerinoslav scientific archi- 266−271. (in Ukrainian). val commission meeting, November 14, 1909]. Letopys Protokol № 1 otkrytyia Hubernskoi EUAK, 16 marta 1903 h. EUAK (6), 246−249. (in Ukrainian). (1904). [Protocol № 1 of opening of Katerinoslav Protokol № 19 zasedanyia EUAK, 26 sentiabria 1910 h. provincial scientific archival commission, March 16, (1910). [Protocol № 19 of Katerinoslav scientifica rchi- 1903] Letopys EUAK (1), 167−171. (in Ukrainian). val commission meeting, September 26, 1910]. Letopys Protokol № 2 zasedanyia EUAK, 23 aprelia 1903 h. (1904). EUAK (6), 259−260. (in Ukrainian). [Protocol № 2 of Katerinoslav scientific archival com- Telezhniak, K. O. (2014). Katerynoslavska vchena arkhivna mission meeting, April 23, 1903]. Letopys EUAK (1), komisiia ta kolektsii pysemnykh pamiatok [Katerino- 171−185. (in Ukrainian). slav scientific archival commission and collections of Protokol № 4 zasedanyia EUAK, 30 noiabria 1903 h. written memorials]. Hrani (3), 120−125 (in Ukrainian) (1904). [Protocol № 4 of Katerinoslav scientific archi- Надійшла до редколегії 18.05.2018 127 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 128–136 doi 10.15421/2611815 http://www.via.dp.ua

УДК 930 LCC D804.348 М. В. Стрільчук Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Голокост в Україні: історіографічний аспект

Проаналізовано вітчизняну історіографію з історії Голокосту та охарактеризовано основні форми репрезентації теми у наукових працях вітчизняних дослідників. Виокремлено основні тенденції та етапи дослідження історії Катастрофи українськими істориками. Охарактеризовано особливості висвітлення теми ра- дянською історіографією. Простежено суспільно-політичну обумовленість вивчення історії Голокосту на різних історіографічних етапах. Ключові слова: історіографія; остаточне вирішення єврейського питання; Катастрофа; історіографічний об- раз. Стрильчук М. В. Холокост в Украине: историографический аспект Проанализирована отечественная историография истории Холокоста и охарактеризованы основные формы репрезентации темы в научных трудах отечественных исследователей. Выделены основные тенденции и этапы исследования истории Катастрофы украинскими историками. Охарактеризованы особенности освещения темы советской историографией. Прослежена общественно-политическая обусловленность изучения истории Холо- коста на различных историографических этапах. Ключевые слова: историография; окончательное решение еврейского вопроса; Катастрофа; историографиче- ский образ. Strilchuk M. V. The Holocaust in Ukraine: historiographical aspect The national historiography of the Holocaust was analyzed in the article. The author described the main forms of representation of the theme in the Ukrainian researchers’ papers. The main trends and stages of Holocaust Studies in Ukraine were determined. The author analyzed the socio-political conditionality of the Holocaust historiography in dif- ferent stages, from Soviet time till modernity. The author concluded that Ukrainian historians focuses on the key points of the history of the Holocaust in their papers: anti-Semitic propaganda in the occupied territory of Ukraine, the methods and forms of Jewish resistance to the Nazis, Ukrainian-Jewish relations during the Second World War, politics and cul- ture of the memory of the Holocaust. Keywords: Historiography; Final Solution; Shoah; Historiographical Image.

Постановка проблеми. Історія Голокосту сьо- шійним чинником для творення нової історіогра- годні викликає чималий інтерес вчених по всьому фічної ситуації у пострадянських країнах. Окрім світу, що засвідчується постійним зростанням різ- поступового звільнення вітчизняної історичної ної за змістом та обсягом наукової та публіцис- науки від монополії марксистських підходів, 90- тичної літератури. У пострадянський період тема ті рр. ХХ ст. позначилися активізацією інтересу набула неабиякого звучання і в Україні. до раніше замовчуваних і малодосліджених сюже- Із розпадом СРСР і проголошенням державної тів, до яких можна віднести історію єврейського незалежності його складових було створено спри- народу загалом і Голокосту, зокрема. ятливі умови для формування інших наукових Аналіз наукових досліджень і публікацій. Як ракурсів висвітлення різноманітних аспектів засвідчує огляд історіографії проблеми, фактогра- національної історії народів Радянського Союзу. фічне опрацювання Голокосту значно випереджає Формування нових незалежних держав стало ру- її узагальнююче осмислення. Окремі аспекти іс-

128 © Стрільчук М. В., 2018 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

торіографії історії Голокосту було розглянуто у Щодо досліджень українських радянських іс- вступних розділах у монографіях та наукових ториків, то таких праць було небагато. Важливим статтях, зокрема, І. Щупака, С. Гузенкова, є те, що вони не публікувалися, а так і залишилися А. Портнова, І.-П. Химки та ін. (Гузенков, 2013; в архівах України. Основна маса праць з історії Портнов, 2017; Щупак, 2016). У 2017 р. було опу- Великої Вітчизняної війни в радянській Україні бліковано монографію київського дослідника припадає на другу половину 1940-х рр. Зокрема, у О. Гончаренка, де він аналізує вітчизняний історі- Центральному державному архіві вищих органів ографічний дискурс та відображення у ньому іс- влади та управління (ЦДАВО) є звіти, доповідні торії Голокосту на теренах Райхскомісаріату записки, відгуки, праці з історії Великої Вітчизня- «Україна». Утім, не викликає сумнівів важливість ної війни, підготовлені співробітниками республі- теоретичного й рефлексивного ракурсу в опрацю- канських та обласних комісій. Крім того, збере- ванні проблематики. глися документи, в яких фігурує власне тема Го- Метою роботи є виявлення стратегій і форм ре- локосту: невидані статті, монографії та кандидат- презентації історії Голокосту у вітчизняній історіо- ські дисертації, у деяких з яких тема знищення графії, а також визначення основних тенденцій та євреїв є центральною. Так, наприклад, у моногра- етапів дослідження теми українськими істориками. фії П. Г. Городнього «УРСР у роки Великої Ві- Виклад основного матеріалу. Початковий тчизняної війни» описано вбивство євреїв у Баби- етап вивчення Голокосту пов’язаний із підготов- ному Яру: «[…] було зібрано кілька десятків ти- кою в Радянському Союзі у 1940-і рр. матеріалів сяч євреїв, у тому числі жінок і дітей різного віку; про злочини нацистів, що були вчинені ними на перед розстрілом всіх роздягали догола і били; окупованій території СРСР. Відомо, що 6 січня першу відібрану для розстрілу групу примусили 1942 р. нарком закордонних справ СРСР В. Моло- лізти на дно рову, вниз обличчям, і розстрілювали тов у своїй ноті до урядів тих країн, що підтриму- з автоматів; потім розстріляних німці засипали вали дипломатичні відносини з Радянським Сою- землею, на їх місце другим ярусом поклали на- зом, вперше визнав і засудив масові вбивства єв- ступну партію і знову розстрілювали з автоматів» реїв. У грудні того самого року було опубліковано (Абакунова, 2012). повідомлення Інформбюро Народного Комісаріа- За умов наростання політики державного анти- ту іноземних справ про «здійснення гітлерівськи- семітизму в СРСР опрацювання теми Голокосту ми військами плану знищення єврейського насе- після 1949 р. було згорнуто. Процеси лібералізації лення Європи», у якому зазначалося й масове суспільно-політичного життя в державі, що роз- вбивство євреїв на окупованих територіях СРСР почалися після розвінчання культу особи Й. Ста- (Внешняя политика…, 1944). ліна, не внесли відповідних змін у радянську іс- Власне, вивчення історії Голокосту в СРСР торіографію з цієї теми. Протягом другої полови- розпочалося після видання актів Надзвичайної ни 1950-х рр. і фактично до кінця 1980-х рр. ра- державної комісії з встановлення і розслідування дянська історична наука загалом та українська злочинів німецько-фашистських загарбників та радянська історіографія зокрема не відокремлю- їхніх посібників, яку було сформовано 2 листопа- вали з контексту питань історії Другої світової да 1942 р. У тому самому році було створено Єв- війни проблему Голокосту і не досліджували її рейський антифашистський комітет, діяльність окремо. Деякі західні дослідники прямо звинува- якого сприяла розповсюдженню інформації про чують СРСР у придушуванні будь-яких публічних нацистські злочини щодо євреїв. Варто зазначити, дискусій про Голокост. Так, Вільям Корі писав що першими почали розробляти тему Катастрофи про «радянську спробу знищити Голокост у на окупованій території не професійні історики, а пам'яті євреїв та не-євреїв», а Мордехай Альтшу- письменники і журналісти, зокрема члени Літера- лер у статті 1970 р. стверджував, що «стіна мов- турної комісії Єврейського антифашистського ко- чання щодо Голокосту досі стоїть у Радянському мітету (ЄАК): В. Лідін, М. Алігер, В. Іванов, Союзі, хоча тут і спостерігаються невеликі тріщи- Р. Фраєрман та ін. ни […]; брак публікацій, присвячених Голокосту У перші післявоєнні роки у СРСР виходили пу- радянських євреїв, а також напади на поему Є. Єв- блікації про долю євреїв, які опинилися у гетто. тушенка «Бабин Яр» свідчать про цілеспрямовану Написані вони були переважно мовою ідиш. У де- політику придушення теми Голокосту в Радян- яких працях висвітлювався опір нацистам – по- ському Союзі» (Gitelman, 1993). встання в гетто та концтаборах. Ці публікації зде- Звичайно, згадки про Голокост були збережені більшого мали мемуарний характер, тому що їх на рівні індивідуальної пам’яті, у першу чергу – у автори були свідками чи учасниками подій. Це, родинах свідків та постраждалих. Однак специ- зокрема, книги В. Гроссмана «Україна без євреїв», фічна доля євреїв ігнорувалася та була підпоряд- «Треблінське пекло», Г. Смоляра та ін. (Гроссман; кована загальній ідеї жертовності мирних радян- Подольский, 1996). ських громадян.

129 DOI 10.15421/2611815

Така тенденція була підсилена ще й тим, що ра- ідеологічним підґрунтям геноциду євреїв Європи. дянська історична наука знаходилася під партій- У монографії було дано оцінку антиєврейській по- но-урядовим контролем та мала виконувати чіткі літиці Гітлера у Німеччині 1933–1939 рр. політичні та пропагандистські завдання. Будь-які Свого роду підсумки «радянського періоду» іс- відхилення від офіційної точки зору, як підкрес- торіографії Голокосту, на думку вчених, підбито в лив Я. Калакура, розглядалися як ревізіонізм і ква- енциклопедії «Велика Вітчизняна війна. 1941– ліфікувалися як антирадянська пропаганда (Кала- 1945 рр.», що була видана у Москві у 1985 р. (Ве- кура, 2004). Посилення «антисіоністської пропа- ликая Отечественная Война, 1985). Хоча вона не ганди» радянської влади у 1960–1970-х рр., яка має окремої статті з історії Голокосту, тим не мен- була пов’язана, насамперед, із подіями Шестиден- ше автори наводять дані про переслідування євре- ної війни 1967 р. та загрозою поширення впливу їв нацистами та знищення у таборах смерті, про сіонізму, також не сприяло розкриттю особливої допомогу радянських людей в уникненні євреями долі євреїв та їх тотального знищення на расовій і смерті. Окрема стаття у виданні присвячена гетто, національній основі. котрі були визначені як «міські концтабори, що Усі вищезазначені моменти, безумовно, мали створювалися гітлерівцями на територіях окупо- вплив на наукові дослідження, які виходили в той ваних країн» (Великая Отечественная Война, час. Американський професор Ц. Гітельман спра- 1985). На думку авторів, «за роки війни фашисти ведливо підкреслив важливу особливість радян- знищили на окупованих територіях СРСР 700–900 ської історіографії: вона не просто «замовчувала тисяч євреїв, більша частина яких пройшла через тему Голокосту», але відмовлялася визнати її гетто». Сучасні дослідники вважають такі цифри «унікальність», не виділяючи відомості про зни- помилковими та заниженими, оскільки лише на щення євреїв нацистами в самостійну дослідниць- території УРСР було вбито майже півтора мільйо- ку проблему (Gitelman, 1997). на євреїв. У 60–80-ті рр. XX ст. тема геноциду євреїв Здобуття Україною державної незалежності була присутня лише фрагментарно в передмовах стимулювало дослідження з історії України, у та коментарях до збірок документів, а також в уза- тому числі з історії українського єврейства. На по- гальнюючих роботах про злочини нацистів та ен- чатку 1990-х рр. було створено Асоціацію украї- циклопедіях. Їх автори зазвичай згадували про ністики, яку очолив І. М. Дзюба. Як зазначав єврейські жертви насамперед у Німеччині та ін- Л. Фінберг, саме «конференції Асоціації стали ших окупованих нацистами країнах. першими науковими зібраннями, спроможними У цей період також виходили багатотомні ака- запропонувати суспільству нові, альтернативні демічні праці з історії війни, в яких ішлося про радянським, парадигми осмислення історії та су- окупаційний режим на теренах України та масові часності» (Фінберг, 2007). вбивства, але єврейська трагедія фактично замов- На початку 1990-х рр. в Україні почали чувалася, а поняття «євреї» було замінене «радян- з’являтися перші наукові публікації з «остаточно- ськими громадянами». Показовим у цьому плані є го вирішення єврейського питання». Як правило, шеститомна «Історія Великої Вітчизняної війни», це були дослідження регіонального характеру, які яка не має жодної згадки про євреїв, а такі понятті, базувалися на місцевих архівних матеріалах, а як «антисемітизм» або «Голокост» відсутні у тому були сфокусовані на окремих містах чи об- предметному покажчику (История Великой Оте- ластях. Переважно це були статті, надруковані у чественной, 1961). Хоча у третьому томі наявна наукових журналах або у збірниках доповідей на- інформація про айнзагруппи, які здійснювали зни- укових конференцій. щення євреїв, а також згадано про Бабин Яр, сло- У цей час з’являються й перші монографії з во «єврей» у будь-якій із цих сполук відсутнє. Так теми. Це, зокрема, робота С. Єлисаветського з іс- само відсутня інформація про єврейське населен- торії євреїв Бердичева, яких було знищено нацис- ня загалом, навіть не у контексті Голокосту, в опу- тами восени 1941 р. (Елисаветский, 1991). Я. Хо- блікованій 1982 р. «Історії Української РСР». ніґсман у своєму дослідженні висвітлив етапи за- У період перебудови почали виходити дослі- гибелі єврейської громади Львова: від створення дження, у яких робилася спроба висвітлення оку- гетто до депортації у табори смерті; Ю. Ляховиць- паційного періоду в Україні, і, зокрема, йшлося кий сфокусував увагу на історії нацистського ге- про систему гетто, концтаборів, опір нацизмові. ноциду щодо харківських євреїв (Ляховицкий, Зокрема, М. Коваль та Т. Першина у своїх працях 1991; Хонигсман, 1993). звернулися до окремих аспектів геноциду єврей- Характерною ознакою вітчизняної історіогра- ського народу (Коваль, 1965; 1991). У роботі фії історії Голокосту з 1990-х рр. стала публікація В. Коваля фактично вперше у радянській історіо- спогадів людей, яким вдалося вижити у роки Го- графії було здійснено науковий аналіз природи та локосту. Це, зокрема, щоденник Давида Старо- витоків нацистського антисемітизму, який був динського про гетто в Одесі, який було опубліко-

130 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

вано 1991 р., поема колишнього в’язня того само- тема спасіння та спротиву єврейського населення. го гетто Лева Рожецкіна, роман С. Поліщука «Ку- Мемуари дозволяють поглибити розуміння про- піль на площі» про окупацію Одеси та долю блеми порятунку євреїв, а саме те, що спасіння українських євреїв (Полищук, 1995). Зазначені було неможливим без допомоги місцевих жите- твори, звичайно, не були позбавлені емоційної за- лів. Вони також розкривають різні стратегії вижи- барвленості, утім, погляд на минуле через особис- вання, до яких вдавалися євреї, що змогли уник- тісне його бачення дає змогу відтворити більш нути розстрілу чи загибелі у гетто; висвітлюють цілісний образ подій Другої світової війни, зокре- мотиви та форми опору каральним загонам. ма й історії Голокосту. З початку 2000-х рр. розпочався новий етап у Для даного періоду характерна підвищена ува- вивченні історії Голокосту, що засвідчила не лише га дослідників до трагедії Бабиного Яру. З одного активізація досліджень з цієї теми, але й осмис- боку, це було пов’язано із вшануванням у 1991 р. лення трагедії представниками різних наук – фі- 50-ї річниці трагедії у Бабиному Яру, з іншого – лософами, істориками, політологами, психолога- до досліджень істориків спонукало й усвідомлен- ми, юристами. В останні роки в українській історі- ня того, що саме на території України нацистами ографії почали з’являтися дослідження Голокосту було встановлено своєрідний жахливий «рекорд»: крізь призму філософської думки. Серед таких тільки за два дні, 29–30 вересня 1941 р., тут було варто назвати розвідку В. Суковатої, в якій було знищено більше 33 тисяч євреїв. порівняно дві моделі філософського осмислення Підкреслимо, що увага до цієї теми не вщухає Другої світової війни – західну і радянську (Суко- й дотепер: у вересні 2016 р. Україна вшановувала ватая, 2016). 75-ті роковини масових розстрілів у Бабиному Ширшою стає джерельна база досліджень та Яру, наслідком чого стало звернення не лише з’являється більше узагальнюючих праць. Без- українських, а й зарубіжних вчених до цього пи- умовно, значною мірою це пов’язано зі створен- тання. Важливим явищем для української історіо- ням в Україні наукових інституцій з вивчення Го- графії стало видання книги «Бабин Яр: Історія і локосту, які видають наукову літературу з про- пам’ять». Вона написана 12-ма вченими з різних блем Катастрофи. Варто назвати Український ін- країн світу та видана за ініціативи канадської ор- ститут вивчення Голокосту «Ткума» (Дніпро), ганізації UJE («Українсько-Єврейська зустріч») Український Центр вивчення історії Голокосту українською та англійською мовами. У виданні (Київ), Харківський просвітницький центр «Голо- проаналізовано події, що передували початку Го- кост», Регіональний центр вивчення Голокосту у локосту на окупованій території України і, зокре- Львові тощо. ма, в Києві; простежуено розвиток подій, що були Слід зазначити, що і в останні роки зацікавле- пов’язані з массовими розстрілами євреїв ність істориків у дослідженні особливостей Голо- 29−30 вересня 1941 р. Окрему увагу автори ґрун- косту в різних областях України не зменшується. товного видання приділили вивченню пам’яті про Здебільшого це невеличкі повідомлення про той трагедію Бабиного Яру в науці, суспільній думці, чи інший край, про увічнення пам’яті загиблих на образотворчому мистецтві, музиці та літературі місцях масових розстрілів, або публікації інтерв’ю тощо. з тими, хто пережив цю трагедію, із коментарями Сучасні українські історики, зокрема Г. Абаку- до них. Підвищується й науковий рівень регіо- нова та І. Щупак, пропонують виокремлювати нальних досліджень, свідченням чого є, напри- 1996–2000 рр. як історіографічний період дослі- клад, кандидатські дисертації О. Суровцева «Го- дження історії Голокосту (Щупак, 2016). Провід- локост в Північній Буковині та на Хотинщині в ною рисою цього етапу стала публікація великої роки Другої світової війни» (2006 р.), О. Гонча- кількості наукових розвідок різноманітного ха- ренка «Голокост на Київщині: загальні тенденції рактеру: від невеличких заміток і статей до дисер- та регіональні особливості (1941–1944)», Ю. Рад- тацій і монографій. Зауважимо, що регіональна ченка «Нацистський геноцид єврейського насе- специфіка Голокосту відходить на другий план, лення України на території прифронтової зони натомість на перший виходять роботи узагальню- (1941–1943)», Р. Михальчука про Голокост на Рів- ючого характеру, які охоплюють окремі великі ре- ненщині та ін., автори яких використовують різ- гіони України (зокрема, Галичину, Поділля), або нопланові за змістом та характером до того неві- всю територію сучасної України. домі архівні матеріали (Гончаренко, 2005; Медве- У цей період активізувалася робота із зібрання довская, 2016; Михальчук, 2014; Радченко, 2012; й обробки спогадів тих людей, які пережили Голо- Суровцев, 2000). кост. Одним із найбільш ґрунтовних збірників сві- Що стосується основних питань у вивченні іс- доцтв очевидців стала книга «В живих залишили- торії Голокосту, потрібно зауважити, що протя- ся тільки ми» за редакцією Б. Забарка (Забарко, гом перших двох періодів розвитку сучасної укра- 2007). У подібних спогадах яскраво відображена їнської історіографії основний наголос ставився

131 DOI 10.15421/2611815

на таких темах, як розстріли євреїв на території У цьому контексті, безумовно, заслуговує на України, діяльність айнзатцгруп, існування гетто і дослідницьку увагу довідник «Праведники наро- таборів, юденрати, опір нацистам, діяльність дів світу», виданий Українським інститутом ви- ОУН-УПА, регіональні дослідження, побудовані вчення Голокосту «Ткума» у 2016 р. (Праведники на місцевих матеріалах. народів світу, 2016). Це наукове видання є ціка- З початку 2000-х рр. акцент дещо змістився. вим у першу чергу тому, що у ньому вперше зро- Пріоритет почали набувати такі проблемні теми, блено спробу узагальнити відомості про Правед- як колаборація, рятування і допомога євреям, пре- ників – мешканців України, віднесених Яд-Вашем са періоду окупації. Дослідження з цих питань до різних національних списків. проводяться найчастіше на регіональному рівні. Варто зауважити, що наукове вивчення історії Однією з найхарактерніших рис сучасної вітчиз- Голокосту в Україні сьогодні не позбавлене су- няної історіографії історії Голокосту є небачене перечливих методологічних підходів до висвіт- до цього часу освоєння теми засобами формуван- лення цього явища. Це, у свою чергу, спричинило ня нових комунікаційних можливостей. Насампе- появу певних розбіжностей у розумінні Голокосту ред ідеться про проведення різноманітних науко- та відмінностей у тлумаченні певних фактів і по- вих конференцій, симпозіумів, семінарів з різно- дій. Зокрема, в українському науковому середови- манітних питань Голокосту. Вони стали новою щі та публічному просторі тривають дискусії сто- формою обговорення теми, яке дозволило встано- совно проблеми причетності та відповідальності вити тісні наукові контакти із вченими з різних українського народу за Голокост, (не)визнання країн. Результатом цього стало багатократне Митрополита Греко-Католицької Церкви Андрея збільшення якості історичних досліджень, ство- Шептицького Праведником народів світу, вико- рення умов для подолання герметичності націо- ристання терміна «Голокост» для позначення по- нальної історіографії. Це, у свою чергу, дало нові дій Голодомору 1932–1933 рр., участі представни- ракурси розуміння того, яким чином відбувалося ків українського націоналістичного руху у зни- знищення євреїв на українських землях. щенні євреїв та, зокрема, в активній участі у здій- Сьогодні українські історики виявляють усе сненні Львівського погрому 1941 р., тощо. У більший інтерес до дослідження міжнаціональних середині 2000-х рр. академічна та суспільна дис- відносин українців та євреїв протягом Другої сві- кусія щодо причетності українських націоналістів тової війни, до висвітлення подій української іс- до здійснення політики Голокосту активізувалася торії, зважаючи на зв’язок з іншими національни- у (західно-) українському середовищі, чому спри- ми групами. Певною мірою це пояснюється тим, яла низка факторів: вихід друком книги Омера що радянською історичною наукою ці сюжети іг- Бартова «Стерті» (поява якої стимулювало актив- норувалися, що вимагає від сучасних істориків за- не обговорення науковцями на шпальтах «Украї- повнення існуючих прогалин у вивченні теми. ни Модерної» та «Критики»), публікація моногра- Варто згадати дослідження М. Гона (Гон, 2005; фії В. В’ятровича «Ставлення ОУН до євреїв» та 2008), у значній кількості праць якого вивчено рецензії І-П. Химки на неї, видання спогадів Євге- українсько-єврейські відносини у Галичині між на Наконечного про Голокост у Львові та ін. двома світовими війнами та, зокрема, напередодні Одним із перших про необхідність осмислення німецької окупації. цього явища для українського майбутнього почав Важливий внесок у дослідження проблеми у говорити відомий історик Я. Грицак, який у своїх цьому контексті зробила Ф. Винокурова, яка ви- есе та під час публічних лекцій популяризував вчала Голокост на Вінниччині та мала можливість тезу відомого американського історика Т. Джадта інтегрувати до своїх праць чинник міжетнічних про «визнання провини за Голокост як вступний відносин (Винокурова, 2003; 2013). У 2009 р. ви- квиток до сучасної Європи». йшло третє видання ґрунтовної монографії Ще одним напрямом досліджень у галузі Голо- Ж. Ковби «Людяність у безодні пекла: поведінка косту, який набуває поширення та викликає дис- місцевого населення Східної Галичини в роки кусії серед науковців, є так звані Memory Studies. «остаточного розв’язання єврейського питання» Вивчення політики та культури пам’яті про зни- (Ковба, 2009). Основну увагу дослідниця зосеред- щення євреїв, комеморації Голокосту – тобто уві- ила на такій категорії населення, як рятівники – чнення у міському просторі – викликає цікавість місцеве неєврейське населення, яке намагалося все більшої кількості українських істориків. Роз- допомогти своїм сусідам-євреям, родичам або не- відки А. Подольського А. Портнова, О. Іванової, знайомим людям. Використовуючи як докумен- М. Тяглого стосуються переважно різних аспектів тальні джерела, так і спогади, зібрані власноруч, збереження пам'яті про Голокост в Україні, мають авторка включає до поля зору набагато ширшу згадки про аналогічні процеси в інший країнах. Не групу людей, ніж ті, що офіційно отримали звання можна не погодитися з тезою А. Портнова про те, Праведника народів світу. що після здобуття Україною незалежності швидко

132 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

увиразнилися регіональні диспропорції у збере- Узагальнюючи розробку теми, пов’язаної з женні пам’яті про єврейське минуле: у Галичині, Голокостом, можна виділити такі основні де нині майже немає єврейських громад, старо- проблемні вузли дослідження теми сучасними винні синагоги та цвинтарі перебувають у зане- українськими істориками: дбаному стані, а «у Дніпрі – місті із впливовою 1) висвітлиння антисемітської пропаганди єврейською громадою – не тільки відреставровано нацистів на окупованій території Україні та її синагогу, а й відкрито найбільший у Європі гро- вплив на суспільну свідомість; мадський єврейський центр із музеєм історії євре- 2) дослідження масштабів масових убивств їв України» (Портнов, 2013). нацистами єврейського населення та регіональних Висновки. Отже, як бачимо, питання особливостей «остаточного вирішення дослідження теми «остаточного вирішення єврейського питання»; єврейського питання» на території України було 3) аналіз форм і методів єврейського спротиву висвітлено у цілій низці наукових робіт: статей, нацистам і його зв’язок з українським рухом опору повідомлень, дисертацій та монографій. В Україні окупаційному режиму; поступово створюється вітчизняна наукова школа 4) українсько-єврейські відносини у роки Дру- з вивчення трагедії Голокосту, що не позбавлено гої світової війни; певних труднощів, адже дослідження цієї 5) трагедія Бабиного Яру та пам’ять про нього; проблематики у нашій державі фактично ведуться 6) політика та культура пам’яті про Голокост. лише протягом 25 років, тоді як західна традиція вивчення Шоа сягає ще 1950-х рр.

Бібліографічні посилання

Абакунова, Г. (2012). Знищення євреїв на окупованих історіографічному дискурсі (1941–2016 рр.). нацистами радянських територіях в історіографії Дніпро – Переяслав-Хмельницький: Український радянської України 40-х років ХХ ст. Матеріали інститут вивчення Голокосту «Ткума». Міжнародної конференції «Злочини тоталітарних Гончаренко, О. М. (2005). Голокост на території режимів в Україні: Науковий та освітній погляд» Київщини: загальні тенденції та регіональні (21–22 листопада 2009 р., Вінниця), 90‒100. Киев: особистості (1941–1944 рр.): автореф. дис.. ... канд. НІОД; Український центр вивчення історії Голоко- іст. наук: 07.00.01. Черкаси. сту. Гриневич, В. & Магочій, П.-Р. (Ред.) (2016). Бабин Яр: Венгер, А., Каковкіна, О. (2015). Голокост у спогадах Історія і пам’ять. Київ: Дух і Літера. неєвреїв (за матеріалами Сталіндорфського райо- Гроссман, В. (б/д). Украина без евреев [Пер. с идиш ну Дніпропетровської області). Проблеми історії Р. Баумволь]. Получено из http://www.jewniverse.ru/ Голокосту (вип. 7), 6–15. RED/Grossman/jewish/jews_free_ua.htm Винокурова, Ф. (2013). Єврейський опір у контексті Гузенков, С. (2013). Українська історіографія і тема Го- особистісного вибору: документальні свідчення, локосту. Запорожские еврейские чтения. Доклады інтерпретації, роздуми. Проблеми історії Голоко‑ и сообщения (27–28 апреля 2012 г.), 73–81. сту (6), 26‒58. Дойч, М. (2011). Історія Міни. Спогади лікаря про Го‑ Винокурова, Ф. А. (2003). Фонди Державного архіву локост. Київ: Дух і літера. Вінницької області як джерело з історії долі євреїв Евстафьева, Т. & Нахманович, В. (Сост). (2004). Бабий під час німецько-румунської окупації 1941–1944 рр.: Яр: человек, власть, история. Документы и мате‑ автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.06. Київ. риалы: в 5 кн. (Кн. 1. Историческая топография. Вінцковський, Т. та ін. (2010). Окупаційний режим в Хронология событий). Киев: Внешторгиздат. губернаторстві «Трансністрія». В Україна у Другій Евтушенко, Е. (1961). Бабий Яр. Литературная газе‑ світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. та, 19 сент. (т. 1), 413–446. Київ: Наукова думка. Елисаветский, С. Я. (1991). Бердичевская трагедия. Внешняя политика Советского Союза в период Оте‑ Киев. чественной войны: в 3-х тт. (1944). (Т. 1), 322‒326. Забарко, Б. М. (ред.-сост.). (2007). Жизнь и смерть в Москва. эпоху Холокоста: свидетельства и документы. Гон, М. М. (2005). Із кривдою на самоті: Українсько- Киев. єврейські взаємини на Західноукраїнських землях у Забарко Б. (Ред.-сост.). (2013). Мы хотели жить… Сви‑ складі Польщі (1935–1939). Рівне: Волинські обере- детельства и документы (Кн. 1–2). Київ: Дух і ги. літера. Гон, М. М. (2008). Проблема національного ренесансу Иванова, Е. (2008). Региональные особенности коллек- євреїв Галичини у 20-ті рр. ХХ ст. Ї – Незалежний тивной памяти студентов о Холокосте в современ- культурологічний часопис: наук.-практ. видання ной Украине. Голокост і сучасність. Студії в (51), 170‒183. Україні і світі (2 (4)), 9‒28. Гончаренко, О. М. (2017). Голокост на теренах Калакура, Я. С. (2004). Українська історіографія: курс Райхскомісаріату «Україна» у вітчизняному лекцій. Київ: Генеза.

133 DOI 10.15421/2611815

Коваль, В. С. (1991). Путь к Бабьему Яру (Германский щодо євреів Харкова (1941–1943 рр.). Голокост і антисемитизм: история, теория, политика). сучасність: Студії в Україні і світі: науковий часо‑ Історичні зошити (5). пис (2 (10)), 46–86. Київ: Український центр вив- Коваль, М. (1965). Історія пам’ятає! (Кривавий шлях чення Голокосту. фашистів на Україні). Київ. Радченко, Ю. Ю. (2012). Нацистський геноцид Ковба, Ж. (1998). Людяність у безодні пекла. Поведінка єврейського населення України на території місцевого населення Східної Галичини в роки «оста‑ прифронтової зони (1941–1943 рр.): автореф. дис. ... точного розв’язання єврейського питання». Київ. канд. іст. наук : 07.00.01. – Харків. Козлов, М. М. (Гл. ред.) (1985). Великая Отечествен‑ Славік, Ю. (2017). Шлях до Аушвіцу: Голокост на ная война 1941–1945: энциклопедия. Москва: Сов. Закарпатті. Дніпро: Український інститут вив- энциклопедия. чення Голокосту «Ткума». Круглов, А.та ін. (2016). Холокост в Украине: Рейхско‑ Сугацька, Н. (2006). Масове знищення єврейського на- миссариат «Украина», Губернаторство «Трансни‑ селення в сільській місцевості на Півдні України у стрия»: моногр. Днипро: Украинский институт період німецької окупації (1941–1943 рр.). Південний изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД». архів (історичні науки) (вип. ХХІІ), 280–284. Херсон. Кузнецов, А. В. (1966). Бабий Яр. Роман-документ. Суковатая, В. (2016). Осмысление Холокоста как ис- Журнальный вариант. Москва: «Юность». точник формирования философии Другого во вто- Ляховицкий, Ю. М. (1991). Попранная медуза («Книга рой половине ХХ в. Проблеми історії Голокосту Дробицкого Яра»): свидетельства, факты, доку‑ (вип. 8), 145–160. Дніпропетровськ. менты о нацистском геноциде еврейского населе‑ Суровцев, О. А. (2000). Голокост у Північній Буковини ния Харькова в период оккупации 1941–1942 гг. та Хотинщині в роки Другої світової війни: авто- (вып. 1). Харьков: Основа. реф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Чернівці. Марочко, В. (2006). Роберт Конквест про Голокост та Тяглый, М. (2005). Места массового уничтожения ев‑ Голодомор. Проблеми історії України: факти, суд‑ реев Крыма в период нацистской оккупации полу‑ ження, пошуки (15), 365‒373. острова (1941–1944): справочник. Симферополь. Медведовська, А. Ф. (2013). До питання про сучасну Фінберг, Л. (2007). Деякі сторінки становлення юдаїки українську історіографію Голокосту. Сторінки в Україні. Той, хто відродив Могилянку: зб. до історії (вип. 35), 189‒196. 60-ліття В’ячеслава Брюховецького [Упоряд.: Медведовська, А. (2016). Рецепція Голокосту в В. Моренець, В. Панченко, Т. Ярошенко], 514‒525. суспільній думці пізньорадянської доби (1950–80- Київ: Видавн. дім «Києво-Могилянська академія». ті рр.) Проблеми історії Голокосту (вип. 8), 135– Хешелес, Я. (2011). Глазами двенадцатилетней девоч‑ 144. Дніпропетровськ. ки. Киев. Михальчук, Р. (2014). Голокост на території Химка, І.-П. (б/д). Рецепція Голокосту в Рівненщини під час німецької окупації (1941– посткомуністичній Україні. Отримано з http:// 1944 рр.): автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. uamoderna.com/md/223–223 Острог. Хонигсман, Я. (1993). Катастрофа львовского еврей- Михман, Д. (2005). Историография Катастрофы. Ев- ства. Львов. рейский взгляд: концептуализация, терминология, Щупак, І. (2006). Нацистська антисемітська пропаган- подходы и фундаментальные вопросы [пер. с англ.]. да серед місцевого населення України. Проблеми Академическая серия «Библиотека Холокоста “Тку‑ історії Голокосту (вип. 3), 147–175. ма”» (вып. 1). Днепропетровск: Центр «Ткума», ООО Щупак, І. Я. (2017). Українські рятівники євреїв під час Независимая издательская организация «Дива». Голокосту: питання історіографії. Історіографічні Нацистський «новий порядок» в містах України: дослідження в Україні (вип. 27), 240–303. Збірка фотографій та документів з фондів Музею Щупак, І. Я. (2016). Уроки Голокосту в українській «Пам’ять єврейського народу та Голокост в історичній науці та освіті: від наративу до осмис- Україні». (2015). Дніпропетровськ: Ін-т «Ткума». лення й постановки суспільного питання про по- Подольський, А. Ю. (1996). Нацистський геноцид що‑ каяння (до 75-ї річниці трагедії Бабиного Яру). до євреїв України (1941–1944 рр.): автореф. дис. ... Український історичний журнал (4), 152–172. канд. іст. наук: 07.00.05. Київ. Gitelman, Z. (1997). Politics and the Historiography of the Полищук, С. (1995). Купель на площади: роман. Одес- Holocaust in the Soviet Union. Bitter Legacy: Confort‑ са: Весть. ing the Holocaust in the USSR, 14‒43. Bloomington: Портнов, А. (2013). Історії для домашнього вжитку: Indiana University Press. Есеї про польсько-російсько-український трикут‑ Gitelman, Z. (1993). Soviet Reactions to the Holocaust, ник пам’яті. Київ: Критика. 1954–1991. The Holocaust in the Soviet Union. Studies Поспелов, П. Н. (Ред.). (1961). История Великой Отече‑ and Sources on the Destruction of the Jews in the Na‑ ственной войны Советского Союза. 1941–1945 zi-Occupied Territories of the USSR, 1941–194 [Ed. (т. 3). Москва. By L. Dobroszycki, J. S. Gurock], 3‒28. N. Y.; L.: Праведники народів світу: Довідник. (2016). Дніпро: M. E. Sharpe. Український інститут вивчення Голокосту «Ткума». Portnov, A. (2017). The Holocaust in the Public Discourse Радченко, Ю. (2011). «Иого чоботи та есесівська форма of Post-Soviet Ukraine. War and Memory in Russia, були забризкані кров’ю…»: таємна польова поліція, Ukraine and Belarus [Foreword by Alexander Etkind], поліція безпеки та СД, допоміжна поліція у терорі 347–370.

134 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

References

1 . A b a k u n o v a , H. (2012). Znyshchennia yevreiv na oku- Doich, M. (2011). Istoriia Miny. Spohady likaria pro Holo‑ povanykh natsystamy radianskykh terytoriiakh v isto- kost. Kyiv: Dukh i litera. riohrafii radianskoi Ukrainy 40-kh rokivХХ st. Mate‑ Elysavetskyi, S. Ya. (1991). Berdychevskaia trahedyia. rialy mizhnarodnoi konferentsii «Zlochyny totali‑ Kiev. tarnykh rezhymiv v Ukraini: Naukovyi ta osvitnii Zabarko, B. M. (Ed.). (2007). Zhyzn y smert v epokhu Kho- pohliad» (21–22 lystopada 2009 r., Vinnytsia), 90‒100. lokosta: svydetelstva y dokumenty. Kiev. Kyiv: NIOD; Ukrainskyi tsentr vyvchennia istorii Ho- Yvanova, E. (2008). Rehyonalnye osobennosty kollek- lokostu. tyvnoi pamiaty studentov o Kholokoste v sovremennoi Evstafyeva, T. & Nakhmanovich, V. (Sost). (2004). Babyi Ukrayne. Holokost i suchasnist. Studii v Ukraini i sviti Yar: che-lovek, vlast, ystoryia. Dokumenty i matery‑ (2 (4)), 9‒28. aly: v 5 kn. (Kn. 1. Istorycheskaia topohrafyia. Khro- Pospelov, P. N. (Ed.). (1961). Istoryia Velykoi Otechestven‑ nolohyia sobityi). Kiev: Vneshtorhyzdat. noi voiny Sovetskoho Soiuza. 1941–1945 (t. 3). Mosk- Evtushenko, E. (1961). Babyi Yar. Ly-teraturnaia hazeta, va. 19 sentiabria. Kalakura, Ya. S. (2004). Ukrainska istoriohrafiia: kurs Hrynevych, V. & Mahochij, P.-R. (Ed.) (2016). Babyn Yar: lektsii. Kiev: Heneza. Istoriia i pamiat. Kyiv: Dukh i Litera. Koval, M. (1965). Istoriia pamiataie! (Kryvavyi shliakh Kozlov, M. M. (Red.) (1985). Velykaia Otechestvennaia fashystiv na Ukraini). Kiev. voina 1941−1945: entsyklopedyia. Moskva: Sov. ent- Koval, V. S. (1991). Put k Babemu Yar u (Hermanskyi anty- syklopedyia. semytyzm: ystoryia, teoryia, polytyka). Istorychni Venher, A. & Kakovkina, O. (2015). Holokost u spohadakh zoshyty (5). neievreiv (za materialamy Stalindorfskoho raionu Dni- Kovba, Zh. (1998). Liudianist u bezodni pekla. Povedinka propetrovskoi oblasti). Problemy istorii Holokostu mistsevoho naselennia Skhidnoi Halychyny v roky «os‑ (vyp. 7), 6–15. tatochnoho rozviazannia yevreiskoho pytannia». Kyiv. Vintskovskyi, T. ta in. (2010). Okupatsiinyi rezhym v hu- Kruhlov, A. ta in. (2016). Kholokost v Ukrayne: Reikhsko‑ bernatorstvi «Transnistriia». Ukraina u Druhii svitovii myssaryat «Ukrayna», Hubernatorstvo «Transnystry‑ viini: pohliad z ХХI st. Istorychni narysy (t. 1), 413– ia»: monohr. Dnypro: Ukraynskyi ynstytut yzu- 446. Kyiv: Naukova dumka. chenyia Kholokosta «Tkuma»; ChP «Lyra LTD». Vynokurova, F. (2013). Yevreiskyi opir u konteksti osobys- Kuznetsov, A. V. (1966). Babyi Yar. Roman-dokument. tisnoho vyboru: dokumentalni svidchennia, interpre- Zhurnalnyi varyant. Moskva: «Iunost». tatsii, rozdumy. Problemy istorii Holokostu (6), 26‒58. Liakhovytskyi, Yu. M. (1991). Poprannaia meduza («Kny‑ Vynokurova, F. A. (2003). Fondy derzhavnoho arkhivu ha Drobytskoho Yara»): svydetelstva, fakty, dokumen‑ Vinnytskoi oblasti yak dzherelo z istorii doli yevreiv ty o natsystskom henotsyde evreiskoho naselenyia pid chas nimetsko-rumunskoi okupatsii 1941–1944 rr.: Kharkova v peryod okkupatsyy 1941–1942 hh. (vyp. 1). avtoref. dys…kand. ist. nauk: 07.00.06. Kyiv. Kharkov: Osnova. Vneshniaia polytyka Sovetskoho Soiuza v peryod Otechest‑ Marochko, V. (2006). Robert Konkvest pro Holokost ta vennoi voiny: v 3-kh tt. (1944). (T. 1), 322‒326. Mosk- Holodomor. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhen‑ va. nia, poshuky (15), 365–373. Hon, M. M. (2005). Iz kryvdoiu na samoti: Ukrainsko- Medvedovska, A. F. (2013). Do pytannia pro suchasnu yevreiski vzaiemyny na Zakhidnoukrainskykh zem‑ ukrainsku istoriohrafiiu Holokostu. Storinky istorii liakh u skladi Polshchi (1935–1939). Rivne: Volynski (vyp. 35), 189‒196. oberehy. Medvedovska, A. (2016). Retseptsiia Holokostu v suspilnii Hon, M. M. (2008). Problema natsionalnoho renesansu dumtsi piznoradianskoi doby (1950–80‑ti rr.). Proble‑ yevreiv Halychyny u 20-ti rr. ХХ st. Yi – Nezalezhnyi my istorii Holokostu (vyp. 8), 135–144. Dnipro-petro- kulturolohichnyi chasopys: naukovo-praktychne vy‑ vsk. dannia (51), 170‒183. Mykhalchuk, R. (2014). Holokost na terytorii Rivnensh‑ Honcharenko, O. M. (2005). Holokost na terytorii Kyivsh‑ chyny pid chas nimetskoi okupatsii (1941–1944 rr.): chyny: zahalni tendentsii ta rehionalni osobystosti avtoref. dys. … kand. ist. nauk: 07.00.01. Ostroh. (1941–1944 rr.): PhD dissertation. – Cherkasy. Mykhman, D. Ystoryohrafyia Katastrofy. Evreiskyi vzghl- Honcharenko, O. M. (2017). Holokost na terenakh Raikhs‑ iad: kontseptualyzatsyia, termynolohyia, pod-khody komisariatu «Ukraina» vitchyznianomu istoriohra‑ y fundamentalnye voprosy. Akademycheskaia seryia fichnomu dyskursi (1941–2016 rr.). Dnipro – Pere- «Byblyoteka Kholokosta «Tkuma»» (vyp. 1). Dnipro- iaslav-Khmelnytskyi: Ukrainskyi instytut vyvchennia petrovsk: Tsentr «Tkuma», OOO Nezavysymaia yz- Holokostu «Tkuma». datelskaia orhanyzatsyia «Dyva», 2005. Hrossman, V. (b/d). Ukrayna bez evreev [Per. s ydysh Zabarko, B. (Sost.). (2013). My khotely zhyt… Svydetelst‑ R. Baumvol]. Polucheno iz http://www.jewniverse.ru/ va y dokumenty (Kn. 1–2). Kyiv: Dukh i litera. RED/Grossman/jewish/jews_free_ua.htm Natsystskyi «novyi poriadok» v mistakh Ukrainy: Zbirka Huzenkov, S. (2013). Ukrainska istoriohrafiia i tema Holo- fotohrafii ta dokumentiv z fondiv Muzeiu «Pamiat kostu. Zap-rozhskye evreiskye chtenyia. Doklady y yevreiskoho narodu ta Holokost v Ukraini». (2015). soobshchenyia (27–28 aprelia 2012 h.), 73–81. Dnipropetrovsk: Instytut «Tkuma».

135 DOI 10.15421/2611815

Podolskyi, A. Yu. (1996). Natsystskyi henotsyd shchodo Finberh, L. (2007). Deiaki storinky stanovlennia yudaiky yevreiv Ukrainy (1941–1944 rr.): avtoref. dys. ... kand. v Ukraini. Toi, khto vidrodyv Mohylianku: Zb. do ist. nauk: 07.00.05. Kyiv. 60-littia Viacheslava Briukhovetskoho [Uporiad.: Polyshchuk, S. (1995). Kupel na ploshchady: roman. Odes- V. Morenets, V. Panchenko, T. Yaroshenko], 514‒525. sa: Vest. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyievo-Mohylianska aka- Portnov, A. (2013). Istorii dlia domashnoho vzhytku: Esei demiia». pro polsko-rosiisko-ukrainskyi trykutnyk pamiati. Ky- Khesheles, Ya. (2011). Hlazamy dvenadtsatyletnei devoch‑ iv: Krytyka. ky. Kyev. Pravednyky narodiv svitu: Dovidnyk. (2016). Dnipro: Khymka, I.-P. (b/d). Retseptsiia Holokostu v postkomu‑ Ukrainskyi ins-t vyvchennia Holokostu «Tkuma». nistychnii Ukraini. Otrymano z http://uamoderna. Radchenko, Yu. (2011). «Y̆oho choboty ta esesivska forma com/md/223–223 buly zabryzkani kroviu…»: taiemna polova politsiia, Khonyhsman, Ya. (1993). Katastrofa lvovskoho evreistva. politsiia bezpeky ta SD, dopomizhna politsiia u terori Lvov. shchodo yevrei ̈v Kharkova (1941–1943 rr.) Holokost i Shchupak, I. (2006). Natsystska antysemitska propahanda suchasnist: Studii v Ukraini i sviti: naukovyi chasopys sered mistsevoho naselennia Ukrainy. Problemy istorii (2 (10)), 46–86. – Kyiv: Ukrainskyi tsentr vyvchennia Holokostu (vyp. 3), 147–175. Holokostu. Shchupak, I. Ya. (2017). Ukrainski riativnyky yevreiv pid Radchenko, Yu. Yu. (2012). Natsystskyi henotsyd yevreis‑ chas Holokostu: pytannia istoriohrafii. Istoriohrafich‑ koho naselennia Ukrainy na terytorii pryfrontovoi zo‑ ni doslidzhennia v Ukraini (vyp. 27), 240–303. ny (1941–1943 rr.): avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: Shchupak, I. Ya. (2016). Uroky Holokostu v ukrainskii is- 07.00.01. Kharkiv. torychnii nautsi ta osviti: vid naratyvu do osmyslennia Slavik, Yu. (2017). Shliakh do Aushvitsu: Holokost na Za‑ y postanovky suspilnoho pytannia pro pokaiannia (do karpatti. Dnipro: Ukrainskyi instytut vyvchennia Ho- 75-yi richnytsi trahedii Babynoho Yar u). Ukrayins’kyj lokostu «Tkuma». istorychnyj zhurnal (4), 152–172. Suhatska, N. (2006). Masove znyshchennia yevreiskoho Gitelman, Z. (1997). Politics and the Historiography of the naselennia v silskii mistsevosti na Pivdni Ukrainy u Holocaust in the Soviet Union. Bitter Legacy: Confort‑ period nimetskoi okupatsii (1941–1943 rr.). Pivdennyi ing the Holocaust in the USSR, 14‒43. Bloomington: arkhiv (istorychni nauky) (vyp. ХХII), 280–284. Kher- Indiana University Press. son. Gitelman, Z. (1993). Soviet Reactions to the Holocaust, Sukovataia, V. (2016). Osmyslenye Kholokosta kak ys- 1954–1991. The Holocaust in the Soviet Union. Studies tochnyk formyrovanyia fylosofyy Druhoho vo vtoroi and Sources on the Destruction of the Jews in the Na‑ polovyne ХХ v. Problemy istorii Holokostu (vyp.8), zi-Occupied Territories of the USSR, 1941–194 [Ed. 145–160. Dnipropetrovsk. By L. Dobroszycki, J. S. Gurock], 3‒28. N. Y.; L.: Surovtsev, O. A. (2000). Holokost u Pivnichnii Bukovyny M. E. Sharpe. ta Khotynshchyni v roky Druhoi svitovoi viiny: av- Portnov, A. (2017). The Holocaust in the Public Discourse toref. Dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01. Chernivtsi, of Post-Soviet Ukraine. War and Memory in Russia, 2000. Ukraine and Belarus [Foreword by Alexander Etkind], Tiahlyi, M. (2005). Mesta massovoho unychtozhenyia 347–370. evreev Kryma v peryod natsystskoi okkupatsyy polu ostrova (1941–1944): spravochnyk. Symferopol. Надійшла до редколегії 18.05.2018

136 Universum Historiae et Archeologiae The Universe of History and Archeology Універсум історії та археології Универсум истории и археологии 2018. Vol. 1(26). Issues 1–2, pp. 137–146 doi 10.15421/2611816 http://www.via.dp.ua

АРХЕОЛОГІЯ

УДК 902.21 + 351.853 LCC CC76.U4 З. П. Маріна, О. В. Ромашко Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара Археологічні розвідки в Дніпропетровській області у 2017 р.

Розглянуто матеріали археологічних розвідок памʼяток без наземних ознак на території Дніпропетровської області у 2017 р. Проведення робіт обумовлено необхідністю встановлення стану збереженості археологічних обʼєктів, що вже знаходяться на державному обліку в Дніпропетровському обласному центрі з охорони історико- культурних цінностей та які нещодавно виявлені. Біля с. Вільне Новомосковського р-ну обстежено відрите у 2005 р. поселення. Воно займає природний мис правого берега р. Самара. Методом шурфування встановлено стратиграфію та потужність культурного шару, визначено площу памʼятки. Артефакти представлено фрагментами ліпного посуду та численними кістками великої й малої рогатої худоби та коня. Посуд орнаментовано валиками, прокресленими лініями, відбитками мотузки. Належить до богуславсько-білозерської культури доби пізньої бронзи. У Синельниківському р-ні досліджено поселення біля с. Запорожець, що відкрито експедицією Дніпрогесу наприкінці 1920-х рр. Територіально воно займає частину мису лівого берега р. Дніпро. Під час шурфування встановлено руйнацію культурного шару памʼятки внаслідок дії природного фактора (підтоплення водами р. Дніпро) та антропогенної діяльності останніх десятиліть. Археологічні матеріали включають поодинокі фраг- менти глиняного ліпного та кружального посуду, уламки кісток тварин. Отримані дані, свідчать, що на сьогодні зберіглася лише периферійна частина обʼєкта, який хронологічно й культурно репрезентує пізньословʼянський період в історії Надпоріжжя. Ключові слова: культурний шар; фрагменти кераміки; валиковий орнамент; печина; шлаки; Присамарʼя; Надпоріжжя. Марина З. П., Ромашко А. В. Археологические разведки в Днепропетровской области в 2017 г. Рассмотрены материалы археологических разведок памятников без наземных признаков на территории Днепропетровской области в 2017 г. Проведение работ обусловлено необходимостью установления сохранно- сти археологических объектов, которые уже взяты на учет Днепропетровским областным центром охраны историко-культурных ценностей и которые недавно выявлены. Возле с. Вольное Новомосковского р-на обсле- довано открытое в 2005 г. поселение. Оно занимает природный мыс правого берега р. Самара. Методом шур- фовки установлены стратиграфия и мощность культурного слоя, определена площадь памятника. Артефакты представлены фрагментами лепной посуды и многочисленными костями крупного и мелкого рогатого скота и коня. Посуда орнаментирована валиками, прочерченными линиями, оттисками шнура. Относится к богуслав- ско-белозерской культуре эпохи поздней бронзы. В Синельниковском р-не исследовано поселение у с. Запорожец, которое было открыто экспедицией Днепро- гэса в конце 1920-х гг. Территориально оно занимает часть мыса левого берега р. Днепр. Заложенные шурфы свидетельствуют о разрушении культурного слоя памятника в результате действия природного фактора (под- топление водами р. Днепр) и антропогенной деятельности последних десятилетий. Археологические материалы включают единичные фрагменты лепной и кружальной керамики, сколы костей животных. Полученные данные свидетельствуют о сохранности только периферийной части объекта, который хронологически и культурно представляет позднеславянский период в истории Надпорожья. Ключевые слова: культурный слой; фрагменты керамики; валиковый орнамент; печина; шлаки; Присамарье; Надпорожье.

© Маріна З. П., Ромашко О. В., 2018 137 DOI 10.15421/2611816

Marina Z. P., Romashko A.V. Archaeological exploration in the Dnepropetrovsk region in 2017 Materials of archaeological exploration of monuments without land characteristics in the territory of Dnipropetrovsk region in 2017 are reported. The work is conditioned by the necessity to establish the safety of archaeological objects that have already been registered by the Dnipropetrovsk Regional Center for the Protection of Historical and Cultural Values and which have recently been revealed. The settlement near the village Vilne of Novomoskovsk was explored in 2005. It occupies the natural cape of the right bank of the Samara river. It is located 1 km to the NE from the village outskirts. The area of the settlement is limited to two sources of drinking water. In the central part of the cape there are four pits. Stratigraphy is established, the thickness of the cultural layer is 0,8–0,9 m. The area of the monument is 50 x 20 m. The artifacts are represented by fragments dishes of clay: walls, bottoms and top part of vessels. The dishes are ornamented with rollers, drawn lines, embossed lines. The numerous bones found belong to large and small cattle and a horse. There are pieces of slag. All matherials refer to the Boguslav-Belozersk culture of the Late Bronze Age. In the Sinelnikovsky District, a settlement near the village Zaporozhets near Sinelnikovo was investigated. It was discovered by the work of the Dneproges expedition of the Institute of Archeology of the National Academy of Sciences of Ukraine in the late 1920s. Territorially occupies part of the cape of the left bank of the river Dnepr from the village. Not digging. As a result of the survey of the monument in the 1970s, A. V. Bodiansky and L. P. Krylova collected numer- ous artifacts that reflect the destruction of the cultural layer. The pits laid in 2017 by the DNU on the area of the settlement testify to its further destruction as a result of the natural factor (flooding of the Dnieper river) and active anthropogenic activity of the last decades. The cultural layer with thickness up to 0.4 m is poorly saturated with finds. Archaeological materials include single fragments of ceramics with a glossy Saltov-type surface and animals bones. The carried out re- searches testify to the preservation of only the peripheral part of the object, which chronologically and culturally repre- sents the Late Slavonian period in the history of the ancient population of Nadporozhye. Keywords: Cultural Layer; Fragments of Ceramics; Roller Ornament; Stoves; Slag; Prisamarye; Nadporozhye.

Протягом останніх років археологічною експе- ал регіону з позицій його заселення племенами дицією Дніпропетровського національного уні- бронзової доби було детально досліджено верситету імені Олеся Гончара щорічно здійсню- В. А. Ромашком (Ромашко, 2016). ються археологічні розвідки із шурфуванням у Головним обʼєктом робіт стало поселення межах Дніпропетровської області. У 2017 р. такі Вільне-1, що розташоване на північний схід від роботи проведені у Новомосковському та Синель- с. Вільне Вільненської сільради Новомосковсько- никівському районах. У складі експедиції, крім го району. Ця памʼятка відкрита у 2005 р. Л. М. Го- авторів, працювали старший науковий співробіт- лубчик та О. Г. Яровим під час проведення плано- ник Центру з охорони історико-культурних цін- вих археологічних розвідок (Голубчик, 2006). Зі- ностей у Дніпропетровській області Д. Г. Філімо- брані названими авторами на поверхні артефакти нов і студенти І курсу історичного факультету, які (фрагменти ліпного посуду та кістки тварин) до- перебували на навчальній археолого-етнографіч- зволили їм попередньо визначити можливі розмі- ній практиці. Наукова вмотивованість робіт обу- ри поселення. Також було встановлено, що тери- мовлена, з одного боку, необхідністю встановлен- торія, на якій розташоване поселення, використо- ня стану збереженості памʼяток без наземних вується місцевими жителями у якості пасовиська, ознак, що знаходяться на обліку в Дніпропетров- що становить для нього певну загрозу. Останнє й ському обласному центрі з охорони історико- обумовило необхідність більш детального ви- культурних цінностей, з іншого – обстеження ар- вчення ситуації на цій памʼятці. хеологічних обʼєктів, які не перебувають на дер- Під час розвідки 2017 р. встановлено, що по- жавному обліку, але відомі за науковими звітами селення Вільне-1 роз-ташоване на доволі крутому 2000−2010 рр. Безпосередньо на археологічній правому березі р. Самара, на відстані 20 м від неї. памʼятці роботи передбачали встановлення точно- Поверхня мису задернована та вкрита деревами та го місця її розташування; межі, потужність та кущами. стратиграфію культурного шару; визначення хро- З метою визначення меж поселення, наявності нології та сучасний стан. й потужності культурного шару було закладено Територія Новомосковського району дуже на- 4 шурфи (рис. 1). сичена памʼятками археології, які репрезентують Отримано такі результати. різні періоди історії полікультурного населення Шурф № 1 (рис. 2). регіону від доби палеоліту до козацького часу. Розташований у центральній задернованій час- Привабливість цієї території повʼязана з природ- тині невеличкого мису, що відповідає, можливо, й но-кліматичними умовами Присамарʼя, яке є час- центру поселення. Шурф містить культурний шар тиною Південного Лісостепу з помірно-континен- потужністю до 0,8 м. Загальна глибина шурфу до тальним кліматом, що й створювало сприятливі материкового суглинку – 1,4 м. За профілями умови для життєдіяльності стародавніх сус- встановлено таку стратиграфію: пільств. Зокрема питання про природний потенці- 0–0,1 м – шар задернованого ґрунту;

138 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Рис. 1. Карта розташування шурфів на поселені Вільне-1

0,1–0,5 м – шар заплавного чорнозему без куль- Шурф № 2 (рис. 2). Закладено на західній частині поселення, на турних залишків; 0,5–1,3 м – культурний шар зі слідами поселен- краю природного мису. Характерним є зменшен- ня фінальної бронзи. На глибині 0,5 м від денної ня товщі культурного шару до 0,4 м. У профілях

поверхні зафіксовано присутність дрібних аморф- зафіксовано такі стратиграфічні дані: них фрагментів стінок ліпних посудин (13 при- 0–0,1 м – шар задернованого ґрунту; мірн.) та уламків кісток тварин. Концентрація зна- 0,1–0,9 м – шар заплавного чорнозему без куль- хідок значно збільшується з глибини 0,9 до 1,3 м. турних залишків; Переважають фрагменти стінок глиняного посуду 0,9–1,3 м – культурний шар зі слідами поселен- (46 примірн.), також присутні фрагменти вінець (5 ня фінальної бронзи. В шурфі знайдено 22 арте- примірн.) та уламки днищ (2 примірн.). Зібрано факти, серед яких фрагмент денця із закраїною від 308 кісток тварин. Це уламки ребер, трубчастих ліпної товстостінної посудини, девʼять неорна- кісток, щелепи, зуби великої рогатої худоби та ко- ментованих уламків стінок та трубчасті кістки, ней, альчик вівці-кози та ін. т. п. Значна частина суглоби та зуби великої рогатої худоби; остео-логічного матеріалу кальцинована. На гли- 1,3–1,4 м – передматериковий суглинок; бині 1 м знайдено крем’яну скребачку, а на глиби- з 1,4 м – материковий суглинок. Шурф № 3 (рис. 2). ні 1,3 м – частину стулки мушлі-перловиці. Із гли- бини 1,15 та 1,25 м походять ливарні шлаки. Зна- Закладено на захід від центральної частина по- йдено також шматки печини; селення, на схилі, за межами основного природно- 1,3–1,4 м – передматериковий суглинок; го мису, у напрямі до західного джерела. Грунт з 1,4 м – материковий суглинок. шурфу за структурою відрізняється від вищеопи-

139

DOI 10.15421/2611816

Рис. 2. Креслення шурфів, закладених на поселенні Вільне-1

саних: він заплавний, відразу висихає на повітрі, судин (рис. 3, 1–5). Серед орнаментальних еле- доволі твердий при копанні, містить глиняні до- ментів зустрічається мотузковий штамп, підоваль- мішки. Материк виявлено за твердим глиняно- ний у перетині горизонтальний валик, що розмі- пастоподібним ґрунтом, що відрізняється кольо- щений по краю вінець, ряди густорозчленованого, ром та більш твердою структурою. слабопрофільованого валика. Дещо розширена 0–0,1 м – шар прирічкової рослинності; серія орнаментів зустрінута на стінках ліпних по- 0,1–0,5 м – шар заплавного чорнозему без куль- судин (рис. 3, 9, 10, 12−20). Вона доповнюється

турних залишків; трикутними композиціями з прокреслених ліній, 0,5–0,6 м – передматериковий суглинок; рядами відтягнутих великих горизонтальних ва- з 0,6 м – материковий суглинок. ликів, виступами-шишечками розмірами Шурф № 4. 1 х 1 х 0,5 см, наколами підовальної у плані фор- Закладено на схід від центральної частини по- ми, прокресленими лініями, що пересікаються, селення, на схилі, за межами основного природно- тощо. Днища (рис. 3, 6−8) не орнаментовані, одне го мису, у напрямі до східного джерела. Грунт із рельєфною закраїною. Знаряддя праці репрезен- шурфу має структуру, подібну до шурфу № 3: він товані скребачкою підовальної форми, яка виго- заплавний, відразу висихає на повітрі, доволі товлена на відщепі темного непрозорого кременю

твердий для копання, містить глинясту структуру. з частково не знятою крейдяною коркою. Макси- Поверхня вкрита чагарником. Материк виявлено мальні розміри – 2 х 2,4 х 0,6 см (рис. 3, 11). за твердим глиняно-пастоподібним ґрунтом, що Таким чином, у ході робіт встановлена наяв- відрізняється кольором та більш твердою структу- ність поселення, яке займає природний мис право- рою. го берега р. Самара. Його територія обмежена зі 0–0,1 м – шар прирічкової рослинності; сходу та заходу джерелами питної води, які й за- 0,1–0,5 м – шар заплавного чорнозему без куль- раз ще функціонують. Шурфи № 1 та № 2, що роз- турних залишків; міщувалися у центральній, найвищій, частині 0,5–0,6 м – передматериковий суглинок; мису, показали наявність культурного шару по- з 0,6 м – материковий суглинок. тужністю до 0,8 м. Шурф № 1, мовірно, частково Загальний опис отриманих матеріалів. Як врізався у смітник або котлован житла, чим пояс- зазначалося вище, з шурфів походить 406 при- нюється скупченість знахідок та їх кількість. мірн. різнотипових залишків матеріальної культу- Шурфи № 3 та № 4 не мали артефактів. Присутні ри жителів поселення Вільне-1. Зосередимось на фрагменти ліпного посуду типологічно й хроно- детальному описі найбільш репрезентативних. логічно тяжіють до територіально близьких посе- Першу групу складають уламки вінець ліпних по- лень Присамарʼя, що були опрацьовані В. А. Ро-

140 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Рис. 3. Репрезентативні матеріали з поселення Вільне-1

машком (Ромашко, 2013) та належать до фіналь- На території Синельниківського району у по- ного етапу доби бронзи. передні роки експедицією вже проводилися робо- За результатами шурфування та візуальним об- ти, зокрема досліджено групу курганів доби брон- стеженням (збори кераміки на сучасній поверхні зи біля с. Суха Калина. У 2017 р. археологічною мису) встановлено площу поселення Вільне-1: розвідкою передбачалися пошук та встановлення 50 х 20 м. Наявність на поселенні Вільне-1 достат- сучасного стану збереженості пам’ятки археології ньо потужного та інформативного культурного без наземних ознак біля с. Запорожець (рис. 4). шару робить доцільним рекомендацію Остання знаходиться на державному обліку в Дні- памʼяткоохоронним органам щодо взяття його на пропетровському обласному центрі з охорони іс- облік і подальше стаціонарне дослідження через торико-культурних цінностей (охоронний № 929). загрозу руйнації памʼятки під впливом навколиш- У паспорті міститься інформація про те, що «По- нього природного середовища (зсуви ґрунту, під- селення біля с. Запорожець виникло в епоху ран- топлення річкою тощо). ніх слов’ян при заселенні Лівобережжя Дніпра.

141 DOI 10.15421/2611816

Рис. 4. Карта розташування поселення біля с. Запорожець (а) та локалізація шурфів (б)

Виявлено Дніпробудівською експедицією Інсти- щеозначеній установі, вказано дату побутування туту археології АН УСРР у 1928 р. Розкопки не «в епоху ранніх слов’ян у VІІІ−ІХ ст.» та звернуто проводились. Знахідки зберігаються у фондах ІА увагу, що «…У обриві берега зустрічаються фраг- НАНУ. Площа поселення розмивається водами менти ліпної та лощеної кераміки салтівського Дніпра». В обліковій картці, що зберігається у ви- типу. Розкопки поселення можуть дати матеріали

142

UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

Рис. 5. Карта розташування поселень в районі о-ва Кизлевого Л. П. Крилової

для встановлення племінної належності поселен- архіві ІА НАН України надали змогу отримати ня». Щодо локалізації пам’ятки, то вона, за розвід- більш детальну інформацію про памʼятку, що нас ками у О. В. Бодянського (1,28 с.) та Л. П. Крило- цікавить. Так, у звіті О. В. Бодянського за 1977 рік вої, визначена таким чином: поселення «Запоро- серед описаних археологічних пунктів біля с. За- жець, на південний захід від села, на мису балки порожець, єдиним, який може бути ідентифікова- Тягинської». У звіті Л. П. Крилової вміщено кар- ний з відкритим у 1920-х роках словʼянським по- ту, яку перенесено до «Паспорта» та використано селенням, є пункт 5. Зокрема, названий автор нами при встановленні місцезнаходження архео- 1 пише, що «З правого миса балки Тягинки у логічного обʼєкта. 2 с. Крупської з 1933 по 1968 рік розмивало велике За фізико-географічними показниками район поселення, що є одночасним черняхівській куль- обстеження входить до Надпоріжжя, яке у куль- турі, ймовірно, І−ІV ст. н. е. Залишено, мабуть, турному відношенні представлено численними місцевим населенням, що було під владою культу- памʼятками, що репрезентують історію місцевого ри сарматів. Пам’ятка в даний час зруйнована» населення від палеоліту до середньовіччя. Історія (Бодянський, 1977). Однак О. В. Бодянський при- їх відкриття сягає ще у ХІХ ст., але найбільш ін- пускає, що, можливо, на час обстеження залиши- тенсивні дослідження цієї території повʼязані з ді- лася його периферія. Трохи вище за течією р. Дні- яльністю Дніпрогесівської експедиції 1927– про, за описом дослідника, на широкому розлого- 1932 рр. (Ковалева, 1971) та розвідками О. В. Бо- му мисі знаходиться також поселення епохи піз- дянського (Бодянський, 1977). Також слід наголо- ньої бронзи, яке зруйновано у 1948 р. сити на маловідомому факті стосовно обстеження Виходячи з отриманої зі звітів інформації, до- Надпоріжжя у 1944–1945 рр. комплексною експе- цільним було вести пошук поселень на мисі на дицією Дніпропетровського історичного музею, південний захід від с. Запорожець, орієнтуючись Інституту археології АН УРСР під проводом ди- по карті, що супроводить звіт Л. П. Крилової та ректора ДІМ Д. Ф. Красицького (Красицький, вміщена до «Паспорта» памʼятки (рис. 5). 1945). Опрацювання вищезазначених матеріалів в

1 Балка Тягинка за сучасними картами локалізується тільки на правому березі Дніпра, але якщо ми візьмемо карти зі звітів, то побачимо, що її продовжують і на лівому. Виходячи з цього, ми вважаємо доцільним використання цього орієнтиру у нашій роботі. 2 Пошук цього топоніму на різночасових картах та в спеціалізованих виданнях з історії назви сіл та міст області не дав позитивного результату. На нашу думку, ця назва є тимчасовою, і мова йде саме про с. Запорожець, виходячи із загального опису географічних особливостей місцевості.

143 DOI 10.15421/2611816

Рис. 6. Креслення шурфів на поселенні біля с. Запорожець

Встановлено, що значна частина берегової ти стінок ліпних посудин з темно-сірого та світло- смуги р. Дніпро і зараз повільно йде під воду, а коричневого тіста та кістку тварини; частина мису, що по карті відповідає території 0,9–1,3 м – шар чорнозему без культурних за- памʼятки, зникла під водою та поросла очеретом лишків; (рис. 4, б). Увесь мис у глибоких невеличких бал- 1,3–1,4 м – передматериковий суглинок; ках, що густо засаджені деревами. На південній із 1,4 м – материковий суглинок. частині мису відбувається антропогенна діяль- Шурф № 2 (рис. 6). ність. Зокрема, мова йде про влаштування місце- Знаходиться на північ від шурфу № 1 біля об- вими жителями місць для рибальства, вирівню- риву берегової лінії: вання галявин під намети і т. п. Також територія 0–0,1 м – дерновий шар; мису використовується у якості постійного місця 0,1–0,3 м – шар чорнозему без культурних за- відпочинку як місцевих жителів, так і населення лишків. На рівні 0,2 м від денної поверхні фіксу- сусідніх сіл. У південно-східній частині знахо- ються сліди тимчасового затоплення у вигляді диться водна станція Тягинка, яка на даний мо- шару піску та мулу; мент не використовується через відсутність 0,3–0,5 м – невиражений культурний шар із не- сполучення водяним транспортом із м. Дніпром значними знахідками. Це два фрагменти вінець та іншими населеними пунктами області. однієї посудини світло-коричневого тіста та дріб- Для встановлення культурного шару на поло- на кістка тварини; гому мисі закладено сім шурфів. Шурф № 3 зна- 0,5–0,8 м – шар чорнозему без культурних за- ходився в низинці, усі інші розташовані на пагор- лишків; бі, який пересікається низкою мікробалок. Най- 0,8–0,9 м – передматериковий суглинок; більш північним є шурф № 6, який знаходиться у з 0,9 м – материковий суглинок. місці різкого підвищення рельєфу у напрямку до Шурф № 3 (рис. 6). околиці с. Запорожець. Закладено у найнижчій частині мису біля неді- Отримано такі результати. ючої водної станції Тягинка. Шурф не містить Шурф № 1 (рис. 6). культурних залишків. У бровках чітко виділяють- Знаходиться на південній частині мису, посе- ся сліди тимчасового затоплення території у ви- ред постійно діючого у літній період табору риба- гляді горизонтальних смуг піску та мулу. лок. За стратиграфічними спостереженнями вста- 0–0,1 м – дерновий шар; новлено: 0,1–0,7 м – шар чорнозему без культурних за- 0–0,1 м – дерновий шар; лишків; 0,1–0,5 м – шар чорнозему без культурних за- 0,7–0,8 м – передматериковий суглинок; лишків (?), з 0,2 м фіксується шар піску та мулу, з 0,8 м – материковий суглинок. який міг утворитися під час тимчасового зато- Шурф № 4 (рис. 6). плення мису. В цьому ж прошарку знайдено 1 Закладено на північнийсхід від шурфу № 4 на кістку домашньої худоби; початку плавного суцільного підвищення мису у 0,5–0,9 м – невиразний культурний шар із не- напрямку до населеного пункту. Шурф не містить значними знахідками. Мова йде про три фрагмен- культурних залишків. У бровках чітко виділяють-

144

UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

за неоднорідністю грунту (чорнозем із вкраплен- нями глинистих структур, колір бурий). 0–0,1 м – дерновий шар; 0,1–0,5 м – шар чорнозему без культурних за- лишків; 0,5–0,9 м – культурний шар, у якому знайдено пʼять фрагментів ліпної товстостінної кераміки слов’янського типу, один фрагмент кружальної посудини із сірою поверхнею салтівського типу, один уламок щелепи кози/вівці та три фрагменти кінцівок кісток кози-вівці; 1,0–1,1 м – передматериковий суглинок; з 1,1 м – материковий суглинок. Шурф № 7 (рис. 6). Закладено у центральній частині мису, між шурфами № 4–6 та № 3. Шурф не містить куль- турних залишків. 0–0,1 м – дерновий шар; 0,1–1,3 м – шар чорнозему без культурних за- лишків. На глибині 0,7 м від сучасної поверхні фіксуються зміни кольору ґрунту, які, можливо, повʼязані з підтоп-леннями, які неодноразово від- бувалися тут. 1,3–1,4 м – передматериковий суглинок; з 1,4 м – материковий суглинок. Загальний опис отриманих матеріалів. Як зазначалося вище, слабкий культурний шар ре- презентовано уламками гончарного посуду та Рис. 7. Матеріали, знайдені на поселенні біля кістками тварин (рис. 7). Керамічний комплекс с. Запорожець складається з уламків вінець та стінок грубих ліп- ся сліди тимчасового затоплення території у ви- них горщиків, у тісті яких присутні крупні доміш- гляді горизонтальних смуг піску та мулу, особли- ки слюди, шамоту, рослинні вкраплення. Поверх- во виразні вони у шарі 0,1–0,2 м від денної по- ня дуже нерівна, має грубу структуру світло-ко- верхні. ричневого кольору (рис. 7, 1, 2, 4). Із загальної 0–0,1 м – дерновий шар; серії виділяється уламок стінки сіроглиняного 0,1–0,6 м – шар чорнозему без культурних за- гончарного горщика салтівського типу (рис. 7, 3). лишків; Остеологічний матеріал представлений фрагмен- 0,6–0,7 м – передматериковий суглинок; тами щелепи кози-вівці, уламками кінцівок кісток з 0,7 м – материковий суглинок. дрібної рогатої худоби у невеликій кількості. Шурф № 5 (рис. 6). Отримані під час шурфування археологічної Закладено на північ від шурфу № 2, за невелич- памʼятки артефакти належать ліпному та кру- кою балкою, яка врізається у мис із сторони бере- жальному посуду пізньослов’янського часу. Ти- га р. Дніпро. Шурф не містить культурних залиш- пологічна невиразність фрагментів ліпного посу- ків. У бровках чітко виділяються сліди тимчасово- ду утруднює його більш конкретне культурно- го затоплення території у вигляді горизонтальних хронологічне визначення. Наведені вище страти- смуг піску та мулу, особливо виразні вони у шарі графічні дані семи шурфів, що розміщені на різних 0,2–0,5 м від денної поверхні. ділянках мису, свідчать про відсутність насичено- 0–0,1 м – дерновий шар; го культурного шару на поселенні з охоронним 0,1–0,6 м – шар чорнозему без культурних за- № 929. Скоріш за все, мова може йти про залишки лишків; периферії поселення другої половини І тис. н. е., 0,6–0,7 м – передматериковий суглинок; що було відкрито під час проведення Дніпрогесів- з 0,7 м – материковий суглинок. ської експедиції та про яке писав у своєму звіті Шурф № 6 (рис. 6). О. В. Бодянський. Як зазначено вище, названий Знаходиться на північ від усіх шурфів у місці, автор ще у 1970-х рр. підкреслював значну руйна- де починається доволі різкий підйом ландшафту у цію памʼятки. На сьогодні, виходячи з даних про- напрямку населеного пункту. Шурф містить сліди ведених археологічних досліджень, можна при- культурного шару, який виділено за знахідками та пустити, що більшу частину території поселення

145 DOI 10.15421/2611816

поглинули води Дніпра під час сезонних підто- Таким чином, проведені експедицією ДНУ імені плень та певних змін русла ріки через антропоген- О. Гончара археологічні розвідки з шурфуванням ну діяльність. Ділянка мису, де, можливо, збере- памʼяток без наземних ознак є важливою складовою глася периферійна частина, засаджена достатньо їх виявлення та встановлення сучасного стану. Здій- щільно деревами. Виходячи з цього, вважаємо снення аналогічних робіт у подальшому сприятиме можливим повторне обстеження археологічної як уточненню та коригуванню списку цих обʼєктів, памʼятки у разі проведення на цій ділянці мису так і своєчасному виявленню тих із них, яким загро- будь-яких господарських робіт, що призведуть до жує небезпека внаслідок антропогенної діяльності остаточного її знищення. та впливу природного середовища.

Бібліографічні посилання

Бодянський, О. В. (б/д). Археологічні памʼятки степени канд. ист. наук: спец. 07.00.06 «Археоло- Запорізької та Дніпропетровської областей, які гия». Днепропетровск: ДГУ. зруйновані або руйнуються водами озера Красицький, Д. Ф. Звіт археологічної експедиції в по- ім. В. І. Леніна та Каховського водосховища. Архів рожисту частину Дніпра 1944–1945 року. Архів Інституту археології НАН України (1977/89). Інституту археології НАН України (1945/14). [Неопубліковано]. [Неопубліковано]. Голубчик, Л. Н., Яровой, А. Г. (2006). Отчет о прове‑ Ромашко, В. А. (2013). Заключительный этап позднего дении археологических разведок на территории бронзового века Левобережной Украины (по мате‑ Днепропетровской области в 2005 г. (2006/б-н). риалам богуславско-белозерской культуры). Киев. [Неопубліковано]. Ромашко, В. А. (2016). Физико-географическая характе- Ковалева, И. Ф. (1971). Днепрогэсовская археологиче‑ ристика Присамарья в контексте климатических ская экспедиция НАРКОПРОСа УССР схем бронзового века Восточной Европы. Археологія 1927−1932 гг.: автореф. дисс. на соискание учен. та етнологія Півдня Східної Європи. Дніпро: Ліра.

References Bodjans’kij, O. V. (B/d). Archaeological monuments of [Archive of the IA NAN of Ukraine, (1945/14)] (In Zaporizhzhya and Dnipropetrovsk regions, which are Ukranian, unpublished). destroyed or destroyed by the waters of the lake of Romashko, V. A. (2013). Zakljuchitel’nyj jetap pozdnego V. I. Lenin and Kakhovsky Reservoir [Archive of the bronzovogo veka Levoberezhnoj Ukrainy (po materi‑ IA NAN of Ukraine (1977/89)] (In Ukranian, unpub- alam boguslavsko-belozerskoj kul’tury) [The final lished). stage of the late Bronze Age of the Left Bank of Golubchik, L. N. & Jarovoj, A. G. Report on conducting Ukraine (based on the materials of the Boguslav- archaeological surveys in the Dnipropetrovsk region in Belozersk culture)]. Kiev. (In Russian). 2005 [2006/without number] (In Russian, unpub- Romashko, V. A. (2016). Physico-geographical character- lished). istics of the Sosamarya in the context of the climatic Kovaleva, I. F. (1971). Dniprogesovskaya archaeological schemes of the Bronze Age of Eastern Europe. expedition of NARKPOROS of the USSR 1927−1932. Arheologіja ta etnologіja Pіvdnja Shіdnoji Єvropi [Ar- Dokt, Diss. [abstract. Doct. Diss.]. Dnipropetrovsk. (In cheology and Ethnology of the South of Eastern Eu- Russian). rope], 34−38. Dnipro. (In Russian). Krasic’kij, D. F. (B/d). Report of the archaeological expe- dition to the rapids of the Dnieper from 1944 to 1945 Надійшла до редколегії 10.03.2018 р.

146 UNIVERSUM HISTORIAE ET ARHEOLOGIAE. 2018. Vol. 1 (26). Is. 1–2 • УНІВЕРСУМ ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ. 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Антоняк Ірина Петрівна – магістр історії, ас- Лучка Людмила Миколаївна – кандидат іс- пірантка історичного факультету Львівського на- торичних наук, заступник директора з науково- ціонального університету імені Івана Франка методичної роботи Наукової бібліотеки Дніпров- ського національного університету імені Олеся Архірейський Дмитро Володимирович – Гончара доктор історичних наук, доцент, завідувач кафе- дри всесвітньої історії Дніпровського національ- Маріна Зоя Павлівна – кандидат історичних ного університету імені Олеся Гончара наук, доцент, доцент кафедри історіографії, дже- релознавства та архівознавства Дніпровського на- Войцеховська Тетяна Вікторівна – магістр ціонального університету імені Олеся Гончара історії, аспірантка кафедри історіографії, джере- лознавства та архівознавства Дніпровського на- Посунько Ольга Миколаївна – кандидат іс- ціонального університету імені Олеся Гончара торичних наук, доцент, докторант кафедри історії України Дніпровського національного універси- Воронов Віктор Іванович – кандидат історич- тету імені Олеся Гончара них наук, доцент, доцент кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства Дніпровського Ромашко Олександра Володимирівна – кан- національного університету імені Олеся Гончара дидат історичних наук, доцент кафедри історіо- графії, джерелознавства та архівознавства Дні- Глодя Тарас Андрійович – студент бакалав- провського національного університету імені ратури історичного факультету Дніпровського на- Олеся Гончара ціонального університету імені Олеся Гончара Руднєв Михайло Альбертович – кандидат іс- Головіна Ольга Володимирівна – кандидат торичних наук, доцент, доцент кафедри історіо- історичних наук, доцент кафедри соціально-гума- графії, джерелознавства та архівознавства Дні- нітарних наук Дніпропетровського державного провського національного університету імені університету внутрішніх справ Олеся Гончара Дубінська Катерина Олександрівна – ма- Світленко Сергій Іванович – доктор історич- гістр історії, аспірантка кафедри всесвітньої істо- них наук, професор, декан історичного факульте- рії Дніпровського національного університету ту, професор кафедри історії України Дніпров- імені Олеся Гончара ського національного університету імені Олеся Каковкіна Ольга Миколаївна – кандидат іс- Гончара торичних наук, доцент, доцент кафедри всесвіт- Стрільчук Марина – магістр історії, аспірант- ньої історії Дніпровського національного універ- ка кафедри історіографії, джерелознавства та ар- ситету імені Олеся Гончара хівознавства Дніпровського національного уні- Ковальков Олександр Леонідович – канди- верситету імені Олеся Гончара дат історичних наук, доцент, доцент кафедри Шляхов Олексій Борисович – доктор істо- всесвітньої історії Центральноукраїнського дер- ричних наук, професор, завідувач кафедри україн- жавного педагогічного університету ім. В. Винни- ської історії та етнополітики Дніпровського на- ченка, м. Кропивницький ціонального університету імені Олеся Гончара Лавренко Валерія Сергіївна – кандидат істо- Якименко Людмила Іванівна – старший ви- ричних наук, доцент кафедри всесвітньої історії кладач кафедри освітнього менеджменту КВНЗ Дніпровського національного університету імені «Дніпровська академія неперервної освіти» Олеся Гончара

147 ЗМІСТ

ПОРТРЕТИ ІСТОРИКІВ

Світленко С. І., Шляхов О. Б. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) До 70-річчя від дня народження професора В. В. Іваненка...... 4

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Посунько О. М. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Перший предводитель катеринославського дворянства К. Лалош: сюжети до біографії крізь призму судового процесу...... 14 Якименко Л. І. (КВНЗ «Дніпровська академія неперервної освіти») Дворянство Лівобережної України середини ХІХ ст.: проблема визначення кількісного складу...... 23 Глодя Т. А. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Штрихи до портрета Сергія Бачинського...... 29 Архірейський Д. В., Дубінська К. О. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Катеринославська (Дніпропетровська) партійна школа (1920–1933) в контексті становлення радянської ідеології...... 36 Антоняк І. П. (Львівський національний університет імені Івана Франка) Організаційні аспекти функціонування вищої історичної освіти у Львові (1944−1957 рр.)...... 44 Головіна О. В. (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ) Особливості формування національних та політичних ідентичностей в українському суспільстві: історія та сучасність...... 51

ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

Лавренко В. С. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Образи євреїв уявних російської адміністрації та суспільства прифронтової зони в роки Першої світової...... 56 Каковкіна О. М. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Дипломатична діяльність Народної Республіки Болгарії в Україні за матеріалами Центрального державного архіву громадських об’єднань України...... 68 Ковальков О. Л. (Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка) «Афганське питання» в роботі Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН в січні 1980 р...... 81

ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО. СПЕЦІАЛЬНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ

Войцеховська Т. В. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Археографічні публікації козацьких «літописів» протягом ХVІІІ–ХХІ століть...... 94 Руднев М. А. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) «Идеологическое обличье» М. П. Погодина в дооктябрьской и советской историографии: основные вехи оценочной трактовки...... 102 Воронов В. І. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Листування Т. Г. Шевченка з братами Лазаревськими...... 110 Лучка Л. М. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Бібліотечна діяльність Катеринославської вченої архівної комісії: до 115-річчя створення...... 123 Стрільчук М. В. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Голокост в Україні: історіографічний аспект...... 128

АРХЕОЛОГІЯ

Маріна З. П., Ромашко О. В. (Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) Археологічні розвідки в Дніпропетровській області у 2017 р...... 137

Відомості про авторів...... 147

148 CONTENT

PORTRAITS OF HISTIRIANS

Svitlenko S. I. , Shliakhov O. B. (Oles Honchar Dnipro National University) To the 70th anniversary of the birth of Professor V. V. Ivanenko...... 4

HISTORY OF UKRAINE

Posun'ko O. M. (Oles Honchar Dnipro National University) The first leader of the Katerynoslav nobility K. Lalosh: plots to a biography through the prism of the trial...... 14 Yakymenko L. I. (Municipal institution of higher education «The Dnipro Academy of Continuing Education») The nobility of the Left-Bank Ukraine in the middle of the XIX century: the problem of determining the quantitative composition...... 23 Glodya T. A. (Oles Honchar Dnipro National University) Strokes to the portrait of Sergiy Bachynskiy...... 29 Arkhireyskyi D. V., Dubinska K. O. (Oles Honchar Dnipro National University) Katerynoslav (Dnipropetrovsk) Soviet-Party School (1920−1933) as a factor of Bolshevik indoctrination...... 36 Antonyak I. P. (Ivan Franko Lviv National University) Organizational aspects of higher historical education functioning in Lviv between 1944−1957...... 44 Holovina O. V. (Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs) The specifics of shaping the national and political identities in Ukrainian society: history and modernity...... 51

WORLD HISTORY

Lavrenko V. S. (Oles Honchar Dnipro National University) Images of Jews in the minds of the Russian Administration and Society of the Front-line Zone during the First World War...... 56 Kakovkina O M. (Oles Honchar Dnipro National University) Diplomatic Activity of the People’s Republic of Bulgaria in Ukraine on the basis of the Central State Archives of Public Organizations of Ukraine (TsDAGO)...... 68 Kova’lkov O. L. (Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian State Pedagogical University) The «Afghan question» in the work of SC & GA of UNO in January, 1980...... 81

HISTORIOGRAPHY. SOURCE STUDY. SPECIAL HISTORICAL DISCIPLINES

Voitsekhovska T. V. (Oles Honchar Dnipro National University) Archeographic publications of Cossack Chronicles during ХVІІІ–ХХІ centuries...... 94 Rudnev M. A. (Oles Honchar Dnipro National University) «Ideological character» of M. P. Pogodin in the Pre-October and Soviet historiography: the main landmarks of the appraisal’s treatment...... 102 Voronov V. I. (Oles Honchar Dnipro National University) The correspondence between Taras G. Shevchenko and Lazarevsky brothers...... 110 Luchka L. M. (Oles Honchar Dnipro National University) The library activity of Katerynoslav Scientific Archival Commission: to the 115th anniversary of foundation...... 123 Strilchuk M. V. (Oles Honchar Dnipro National University) The Holocaust in Ukraine: historiographical aspect...... 128

ARCHAEOLOGY

Marina Z. P., Romashko A.V. (Oles Honchar Dnipro National University) Archaeological exploration in the Dnipropetrovsk region in 2017...... 137 Information about the authors...... 147

149 Наукове видання

Universum Historiae et Archeologiae 2018. Vol. 1 (26). Issues 1–2 The Universe of History and Archeology 2018. Vol. 1 (26). Issues 1–2 Універсум історії та археології 2018. Т. 1 (26). Вип. 1–2 Универсум истории и археологии 2018. Т. 1 (26). Вып. 1–2

Заснований у 1993 р.

Українською, англійською, російською мовами.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 23413-13253ПР від 24.05.2018 р.

Коректор Л. В. Омельченко Оригінал-макет Д. В. Архірейський

Підписано до друку 18.12.2018. Формат 60×84/8. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 17,44. Тираж 100 пр. Зам. № 168.

Видавництво і друкарня «ЛІРА». 49107, м. Дніпро, вул. Наукова, 5. Свідоцтво про внесення до Держреєстру ДК № 6042 від 20.02.2018.