МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ» Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису СКИБА Ігор Богданович УДК 271.2 – 722.51(091) «1920/1945» Сікорський П. ДИСЕРТАЦІЯ ЦЕРКОВНО-ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ МИТРОПОЛИТА ПОЛІКАРПА СІКОРСЬКОГО (1920-ті рр. – 1945 р.): КОНТЕКСТ РУХУ ЗА УКРАЇНІЗАЦІЮ ПРАВОСЛАВ’Я 09.00.11 – релігієзнавство Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело І. Б. Скиба Науковий керівник: Стоколос Надія Георгіївна, доктор історичних наук, професор Острог – 2020 2 АНОТАЦІЯ Скиба І. Церковно-громадська діяльність митрополита Полікарпа Сікорського (1920-ті рр. – 1945 р.): контекст руху за українізацію православ’я. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Національний університет «Острозька академія», Острог, 2020. Роботу присвячено комплексному дослідженню церковно-громадської діяльності Петра Дмитровича Сікорського − у майбутньому митрополита Полікарпа − у контексті руху за українізацію православ’я. На основі виявлених та опрацьованих джерел висвітлено важливі біографічні моменти початкового періоду життя П. Сікорського, становлення його як особистості, здобутки першого періоду церковної діяльності, участь у національно-церковних процесах на Волині в 1920-х рр., а також його внесок в українізацію Православної Церкви в Польщі як Луцького вікарного єпископа. Розглянуто світоглядне становлення майбутнього митрополита в дитячі та юнацькі роки під час опанування знань у духовних і світських навчальних закладах, професійного зростання й досягнень у церковно-господарській та національно-церковній сферах. У дослідженні показано, що визначальний вплив на формування світоглядних засад майбутнього митрополита Української Автокефальної Православної Церкви, зокрема його духовно-національної ідентифікації, справили батько-священник, традиційне православне українське родинне коло, а також освітньо-культурне середовище Умані та Києва. Національно- патріотичний характер церковно-громадської діяльності П. Сікорського викристалізувався та виявився під час участі в роботі Всеукраїнського Православного Церковного Собору та виконання обов’язків віцедиректора департаменту загальних справ Міністерства ісповідань уряду Української Народної Республіки. 3 Духовна та життєва позиція П. Сікорського формувалася в середовищі українських церковних і політичних сил, які після падіння Російської імперії опинилися в авангарді інституційної розбудови українського православ’я й Української держави. Проаналізовано роль і досягнення майбутнього митрополита в національно-церковному русі Західної Волині 20-х рр. ХХ ст. Послідовна проукраїнська церковно-громадська діяльність архимандрита Полікарпа неодноразово викликала не тільки спротив із боку проросійськи налаштованого православного кліру і чернецтва, а й польської влади. Одним із наслідків цього стали його неодноразові переміщення, а також своєрідні «заслання» з Волині до Віленського (1923 р.), а потім – Жировицького (1927 р.) монастирів. Але ні гостре несприйняття його проукраїнської діяльності частиною православного кліру, ні неприхильне ставлення з боку польської адміністрації, чого не могла ігнорувати церковна влада, не зменшили його авторитет у середовищі національно свідомих православних українців. Понад те, оскільки важливою ланкою дерусифікації Православної Церкви, її послідовної українізації, вони вважали набуття нею національного єпископату, то одним із його претендентів усе частіше називали саме архимандрита Полікарпа. Чи не найбільш виразно це виявилося під час підготовки до Луцького церковного з’їзду (1927 р.), коли одним із потенційних претендентів на єпископську висвяту ініціатори й організатори його проведення розглядали саме архимандрита Полікарпа. Відзначено, що завдяки своїй наполегливій і цілеспрямованій церковно-громадській діяльності він став значущою постаттю національно- церковного руху на Волині. Попри протидію як із боку представників кліру, так і світських чинників, він 1932 р. був висвячений у єпископи. Показано новий вимір і результативність діяльності П. Сікорського щодо українізації церковного життя з повноваженнями вікарного єпископа Волинської єпархії. 4 Новим результативним етапом духовної й церковно-адміністративної праці для архимандрита Полікарпа став час його перебування єпископом Луцьким, вікарієм Волинської єпархії. Висвята Полікарпа 1932 р. мала велике духовне і морально-психологічне значення для українського національно-церковного руху в Польщі. Уперше православні українці отримали канонічного єпископа, і цим нівелювалися всі пропагандистські закиди з боку місцевих православних росіян про незаконність їхніх вимог, зокрема запровадження української мови у богослужбову практику. Упродовж травня 1932 р. владика Полікарп здійснив низку відправ у різних парафіях Волині, хоча статус вікарного єпископа обмежував його церковно-адміністративні повноваження. На якісний стан кадрів вікаріату він міг упливати лише шляхом відповідних клопотань перед керуючим єпархією. На той час чи не єдиним дієвим засобом його впливу на церковне життя Луцького, Горохівського та Володимир-Волинського повітів були візитації парафій. Цілеспрямоване обмеження архипастирських візитацій владики Полікарпа, яке санкціонував правлячий Волинський архиєрей на вимогу воєводського уряду, призвело до того, що він поступово переорієнтував свою діяльність на активну участь у роботі низки національно зорієнтованих церковно-громадських інституцій. Особливе місце серед них посідало Товариство імені митрополита Петра Могили. Важливим етапом діяльності владики Полікарпа впродовж 1930-х рр. стала участь у роботі Волинських єпархіальних зібрань духовенства і мирян у січні 1935 р. і лютому 1936 р. Їхні ухвали зміцнили процес українізації Церкви в краї, зокрема демократизацію єпархіального управління. Із моменту створення в 1935 р. Богословської секції при Товаристві імені митрополита Петра Могили владика Полікарп зосередився на реалізації нею важливих духовно-просвітницьких завдань. Водночас зі співпрацею з Товариством імені Петра Могили єпископ активно займався справою перекладу богослужбових чинів. 5 З’ясовано детермінанти позиції владики Полікарпа щодо неканонічного приєднання парафій і монастирів Православної Церкви колишньої Польщі до складу РПЦ в 1940-1941 рр., висвітлено місію в процесі інституалізації УАПЦ формації 1942 р., основні напрями пастирської праці в окупаційний період і роль у конфесійно-інституційних трансформаціях українського православ’я на завершальному етапі війни. Після початку Другої світової війни і знищення польської державності єпископат Православної Церкви Західної України мав твердий намір продовжувати свою діяльність у канонічному зв`язку зі своїм першоієрархом митрополитом Діонисієм Валединським. Із цією метою було створено тимчасовий Синод, а також ухвалено рішення, які мали врегулювати невідкладні питання церковного управління. Однак на початку 1940 р. радянський режим активізував свою діяльність, спрямовану на зміну її юрисдикційного центру – приєднаного до Німеччини Генерал- губернаторства й підпорядкування Московській Патріархії. Наслідком реалізації чинною владою щодо Православної Церкви цього регіону комплексу заходів силового, зокрема морально-психологічного характеру, а також використання нею «поєднавчої» діяльності впокореної ієрархії РПЦ, стало підпорядкування їй трьох із п`яти єпископів із західноукраїнських теренів. Водночас двоє православних владик − Олександр Іноземцев і Полікарп Сікорський цього уникли. Невизнання над собою влади Московської Патріархії для єпископа Полікарпа мало принциповий характер, оскільки було пов`язане з його багаторічною багатовекторною діяльністю, спрямованою на розвиток українського православ`я, імплементацією його набутків у духовно- культурний простір автохтонного населення регіону. Очевидці тих подій пізніше свідчили, що він цілком усвідомлював загрозу «ціни» за свою непоступливість, але був готовий за будь-яких обставин відстоювати її. Високий рівень національної свідомості, освіченості, значний життєвий досвід, а також такі риси характеру, як твердість у дотриманні переконань, 6 здатність ухвалювати самостійні, глибоко осмислені рішення, стали запорукою впевненості владики Полікарпа в згубності визнання над собою юрисдикції Московської Патріархії, а також у немічності та нетривкості радянського режиму через наближення війни між СРСР і нацистською Німеччиною. Єпископ Полікарп, зрештою, як і всі інші православні архиєреї, не конфронтував із чинною владою, публічно виявляв лояльне ставлення до посланців РПЦ, але протидіяв духовному насиллю тактикою перманентних відтермінувань свого підпорядкування Московській Патріархії. Є підстави для твердження, що вона себе виправдала через, по-перше, незацікавленість радянських органів у гучних ексцесах на релігійному ґрунті, а, по-друге, тому, що вони не встигли здійснити щодо нього відповідних санкцій через неочікуваний превентивний наступ німецького війська. Простежено внесок владики Полікарпа в організаційне оформлення УАПЦ в другій половині 1941 – на початку 1942 рр. Загальнополітичні обставини вплинули на можливі шляхи розвитку українського православ'я. Унаслідок установлення німецького окупаційного режиму землі Західної Волині ввійшли до складу рейхскомісаріату «Україна» та були відділені кордоном від Холмщини й Підляшшя і всієї Варшавської Митрополії, де процес